Проект
(14.05.2002)
Народні депутати України - члени
Комітету з питань фінансів і
банківської діяльності
П.Мельник, С.Терьохін
Редакція, прийнята у першому читанні
Закон України
"Про місцеві податки і збори"
Розділ І. Загальні положення
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому
значенні:
1.1. Місцевий податок - обов'язковий платіж, який згідно із
законом запроваджується і зупиняється органом місцевого
самоврядування на території відповідної
адміністративно-територіальної одиниці та зараховується до його
бюджету.
1.2. Місцевий збір - обов'язковий платіж, який згідно із
законом запроваджується і зупиняється органом місцевого
самоврядування на території відповідної
адміністративно-територіальної одиниці та зараховується до його
бюджету. Місцевий збір запроваджується у якості компенсації
вартості комунальних послуг, які надаються платнику місцевого
збору відповідною територіальною громадою.
1.3. Комунальна послуга - послуга, яка налається органом
місцевого самоврядування або від його імені - підприємствами,
організаціями чи установами, фізичним або юридичним особам
безоплатно або під обов'язок сплати місцевого збору, у межах
повноважень такого органу місцевого самоврядування, відповідно до
закону.
Стаття 2. Повноваження органів місцевого самоврядування щодо
місцевих податків і зборів
2.1 Місцеві податки і збори самостійно запроваджуються
органами місцевого самоврядування міста, селища, села, а у
випадках, визначених статтями 4 - 5 цього Закону, міськими та
районними радами (у селі), за переліком, правилами оподаткування
та в межах граничних розмірів ставок, установлених цим Законом.
2.2. Рішення про запровадження місцевого податку або збору
або про зміну розміру їх ставок, об'екту оподаткування, правил
справляння чи пільг, які тягнуть за собою збільшення податкових
зобов'язань платників, приймається відповідною радою до початку
бюджетного року та набирає чинності з його початку.
Рішення про зміну розміру ставок місцевого податку або
збору, об'екту оподаткування, правил справляння чи пільг, які не
тягнуть за собою збільшення податкових зобов'язань платників,
може бути прийнято відповідною радою у будь-який час.
2.3. Центральний орган державної податкової служби України
розробляє типові положення щодо обчислення, сплати, правил обліку
та звітності по кожному місцевому податку чи збору за винятком
випадків, коли такі правила встановлені законами з відповідного
податку або збору.
На підставі норм типового положення, а також з урахуванням
норм пункту 2.4 цієї статті, орган місцевого самоврядування,
затверджує порядок стягнення кожного окремого місцевого податку
та збору та порилюднює його.
У разі коли орган місцевого самоврядування не затверджує
порядок стягнення окремого місцевого податку або збору, які е
обов'язковими до сплати згідно з нормами цього Закону, до початку
нового бюджетного року, такі місцеві податки і збори справляються
виходячи з норм типового положення, розробленого центральним
органом державної податкової служби України, із застосуванням
максимальної ставки оподаткування, передбаченої цим Законом.
У разі невідповідності порядку стягнення окремого місцевого
податку або збору вимогам типового положення, центральний орган
державної податкової служби України видає приписи про усунення
такої невідповідності та призупиняти дію зазначеного порядку до
усунення порушення.
Зміни порядку обчислення, сплати, правил обліку та звітності
по місцевому податку чи збору набирають чинності після їх
оприлюднення та застосовуються за результатами податкового,
періоду, наступного за періодом, на який припадає таке
оприлюднення, якщо органом місцевого самоврядування не
встановлено більш пізню дату. Зазначене оприлюдення здійснюється
за рахунок органу місцевого самоврядування, який прийняв такі
рішення.
2.4. Орган місцевого самоврядування, який прийняв рішення
про запровадження місцевого податку або збору, має право:
зупиняти справляння такого місцевого податку або збору, за
винятком випадків коли такий місцевий податок або збір є
обов'язковим до сплати згідно з цим Законом;
встановлювати пільгові ставки таких місцевих податків або
зборів стосовно окремих об'єктів оподаткування;
звільняти певні категорії платників від сплати такого
місцевого податку або збору;
надавати відстрочки по такому місцевому податку або збору
певним категоріям платників на умовах податкового кредиту.
Не дозволяється встановлення пільгових ставок або звільнення
від сплати місцевих податків для окремих юридичних осіб або за
окремими договорами (контрактами). Пільгова ставка місцевого
податку або збору не може бути нижчою за мінімальну ставку, якщо
така встановлена цим Законом.
Підставою для встановлення пільгових ставок або звільнення
від сплати місцевого податку або збору фізичної особи може бути
виключно її незадовільний матеріальний стан, якщо інше не
визначено цим Законом.
Стаття 3. Перелік місцевих податків та зборів
3.1. В Україні діють такі місцеві податки:
3.1.1. місцевий податок на прибуток підприємств;
3.1.2. місцевий податок на доходи фізичних осіб;
3.1.3. податок на нерухоме майно;
3.1.4. ринковий податок;
3.1.5. готельний податок;
3.1.6. торговий патент на деякі види підприємницької
діяльності;
3.2. В Україні діють такі місцеві збори:
3.2.1. рекламний збір;
3.2.2. збори з торгової діяльності:
а) збір за видачу дозволу на стаціонарне розміщення об'єктів
торгівлі та сфери побутових послуг (крім закладів грального
бізнесу);
б) збір за видачу дозволу на стаціонарне розміщення закладів
грального бізнесу;
в) збір за видачу дозволу на тимчасове розміщення об'єктів
торгівлі та сфери послуг;
3.2.3. збір з паркування автотранспорту;
3.2.4. будівельний збір;
3.2.5. екологічний збір (збір за забруднення природного
навколишнього середовища).
3.3. Запровадження інших місцевих податків чи зборів не
допускається.
Рішення органів місцевого самоврядування щодо запровадження
не передбачених цим Законом податків, зборів або інших видів
обов'язкових платежів, цільових надбавок до цін товарів (робіт,
послуг), що продаються або відчужуються іншим способом, а також
щодо здійснення інших
обов'язкових платежів до бюджетів, позабюджетних фондів,
цільових рахунків або благодійних фондів чи організацій, як
передумови реєстрації суб'єкгів підприємницької діяльності,
отримання ними дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів
підприємницької діяльності, а також для отримання комунальної
послуги, за яку сплачується місцевий збір, є недійсними з моменту
їх прийняття і не підлягають виконанню.
Не дозволяється встановлювати правила стягнення або
нарахування місцевих податків або зборів, чи будь-які інші
неподаткові обмеження, пов'язані з переміщенням з території
однієї адміністративнотериторіальної одиниці на територію іншої
адміністративно-територіальної одиниці України товарів (робіт,
послуг), у тому числі капітальних, коштів, цінних паперів, а
також із самостійним вибором громадянином місця постійного
проживання або роботи на території України.
Розділ ІІ. Місцеві податки
Стаття 4. Місцевий податок на прибуток підприємств
4.1. Місцевий податок на прибуток підприємств
запроваджується за єдиною ставкою для всіх платників такого
місцевого податку ( крім страхових компаній) від 1 до 3 відсотків
додатково до ставки податку на прибуток підприємств, визначеного
пунктом 10.1 статті 10 та пунктом 7.8 статті 7 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств", та від 0,1 до 0,3
відсотку додатково до ставки податку на прибуток страхових
компаній, визначеного пунктом 7.2 статті 7 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств".
4.2. Платниками місцевого податку на прибуток підприємств є
платники податку, визначені Законом України "Про оподаткування
прибутку підприємств", які зареєстровані на території органу
місцевого самоврядування, що запровадив такий місцевий податок на
прибуток підприємств.
4.3. Справляння місцевого податку на прибуток підприємств та
визначення об'єкту оподаткування здійснюється за правилами та у
строки, встановлені Законом України "Про оподаткування прибутку
підприємств".
4.4. Відрахування сум місцевого податку на прибуток
підприємств до складу місцевого бюджету здійснюється у порядку,
встановленому Міністерством фінансів України.
4.5. Ставки місцевого податку на прибуток підприємств
визначаються міською або районною (у селі) радою.
Стаття 5. Місцевий податок на доходи фізичних осіб
(прибутковий податок з громадян)
5.1. Місцевий податок на доходи фізичних осіб
запроваджується за єдиною ставкою від 1 до 3 відсотків додатково
до ставок податку, встановлених для відповідних податкових шкал
законодавством з питань оподаткування доходів фізичних осіб
(прибуткового податку з громадян), та має відповідати ставці
місцевого податку на прибуток підприємств, запровадженого згідно
із статтею 5 цього Закону.
5.2. Платниками місцевого податку на доходи фізичних осіб є
фізичні особи, які відповідно до законодавства України сплачують
податок на доходи фізичних осіб (прибутковий податок з громадян)
та мають постійне місце проживання на території органу місцевого
самоврядування, який запровадив такий місцевий податок на доходи
фізичних осіб.
5.3. Справляння місцевого податку на доходи фізичних осіб
(прибуткового податку з громадян) та визначення об'єкту
оподаткування здійснюється за правилами та у строки, встановлені
законодавством України про оподаткування доходів фізичних осіб
(прибуткового податку з громадян).
5.4. Відрахування місцевого податку на доходи фізичних осіб
до складу місцевого бюджету здійснюється у порядку, встановленому
Міністерством фінансів України.
5.5. Ставки місцевого податку на доходи фізичних осіб
(прибутковий податок з громадян) встановлюються міською або
районною (у селі) радою.
Стаття 6. Податок на нерухомість
6.1. Податок на нерухомість є головним дежерелом
забезпечення фінансової основи місцевого самоврядування та е
різновидом Податку на майно.
6.2. Податок на нерухомість є сумою податків на будівлі,
споруди та землю, яка розташована під ними або включається до їх
вартості.
6.3. Правила справляння податку на нерухомість
встановлюються окремим законом.
6.4. Для цілей оподаткування податком на нерухомість,
використовуються такі терміни:
6.4.1. Нерухомість - постійно розташовані будівлі, споруди,
їх структурні компоненти. Постійно розташованими вважаються
капітальні будівлі або споруди, конструктивно або технологічно
пов'язані з землею, на якій вони розташовані, і які не можуть
бути переміщені на інше місце без зміни власних якісних,
технологічних або інших характеристик;
6.4.2. Земля - верхній шар земної поверхні, включаючи
будь-які капітальні поліпшення такі, як іригація, дренаж,
профілювання, дороги та інша подібна інфраструктура, за
виключенням корисних копалин, що знаходяться під землею і мають
вартість, а також капітальних будівель, споруд та їх структурних
компонентів, розташованій на або під землею;
6.4.3. Будівлі - житлові будинки або квартири, постійно
розташовані на землі або під землею, а також а також нежитлові
приміщення, що примикають до таких житлових будинків та приміщень
та не використовуються в підприємницькій діяльності;
6.4.4. Споруди - нежитлові приміщення, які використовуються
для розміщення основних фондів, що підпадають під визначення
другої і третьої групи основних фондів згідно з Законом України
"Про оподаткування прибутку підприємств", адміністративні
приміщення, готелі (мотелі) та гуртожитки, а також капітальні
конструкції, постійно розташовані на землі або під землею, за
виключенням споруд, призначених для геологорозвідувальних та
пошукових робіт, а також для видобутку корисних копалин.
Стаття 7. Ринковий податок
7.1. Ринковий податок - податок, який справляється з осіб,
які здійснюють роздрібну торгівлю побутовими або харчовими
товарами і надають побутові послуги на ринках усіх форм
власності, та зараховується до бюджету органу місцевого
самоврядування, на території якого розташовано такий ринок.
Під терміном "ринок" розуміється юридична особа (її філія,
відділення, відокремлений підрозділ), яка надає у тимчасове
користування (оренду) іншим особам місця, спеціально відведені
для здійснення роздрібної торгівлі, а також надає інші послуги,
пов'язані із здійсненням роздрібної торгівлі. Юридичні особи
набувають статусу ринку згідно з рішеннями органу місцевого
самоврядування.
Типові правила проведення роздрібної торгівлі на території
ринків встановлюються Кабінетом Міністрів України.
7.2. Платником ринкового податку є особа, незалежно від
того, чи здійснює вона продаж товарів на ринку від свого імені чи
від імені та за дорученням інших фізичних або юридичних осіб, у
тому числі в межах відносин трудового найму.
7.3. Не справляється ринковий податок із розташованих на
території ринків стаціонарних об'єктів торгівлі та сфери послуг,
які отримали дозвіл на їх розміщення та сплатили вартість
торгового патенту на право здійснення окремих видів
підприємницької діяльності, відповідно до закону.
7.4. Ринковий податок справляється за кожне торгове місце у
розрахунку за кожний день торгівлі.
7.5. Ставка ринкового податку встановлюється:
а) за місце торгівлі продовольчою продукцією: на міських
ринках - від 1 гривні до 3 гривень відповідно до технічного
виконання та розкладу роботи ринку;
на селищних та сільських ринках - від 0,5 гривень до 2
гривень відповідно до технічного виконання та розкладу роботи
ринку;
б) за місце торгівлі промисловою продукцією та наданням
побутових послуг:
на міських ринках - від 2 гривень до 5 гривень відповідно до
технічного виконання та розкладу роботи ринку;
на селищних та сільських ринках - від 1 гривні до 3 гривень
відповідно до технічного виконання та розкладу роботи ринку.
Для спеціалізованих автомобільних ринків, незалежно від
місця їх розташування, ставка ринкового збору встановлюється:
для торгівців автомобільними засобами та іншими самохідними
механізмами - від 10 до 50 гривень;
для торгівців іншими видами супутньої продукції та послуг -
від 2 до 5 гривень.
7.6. Особою, відповідальною за стягнення ринкового податку
та внесення його до бюджету, є ринок.
Ринковий податок за кожен день торгівлі та за кожне місце
торгівлі (включаючи орендоване) сплачується готівкою в касу ринку
до початку здійснення торгівлі, що засвідчується чеком
контрольно-касового апарату.
Зазначений чек видається платнику податку разом із талоном
на право проведення торгової діяльності, який має бути розміщений
на торговому місці та бути відкритим до огляду.
Талон на право проведення торгової діяльності має містити
інформацію про номер торгового місця, термін його дії, тип
товарів (послуг), що продаються (продовольчі, промислові або
побутові послуги), має бути скріплений печаткою ринку та підписом
касира.
Форма талону на право проведення торгової діяльності
розробляється та затверджується органом місцевого самоврядування
і є єдиною на всій його території.
7.7. У разі виявлення особами, уповноваженими ринком
здійснювати контрольну перевірку, випадків здійснення торгівлі
без талонів на право проведення торгової діяльності або з
недійсними талонами, або з дійсними талонами, але без чеку
контрольно-касового , апарату, торгова діяльність винної особи
має бути призупинена, а посадові особи ринку зобов'язані
звернутися до державних органів, контролюючих дотримання правил
роздрібної торгівлі, які приймають рішення щодо міри
відповідальності такої особи відповідно до законодавства,
7.8. У разі коли працівники державних контролюючих органів
виявляють випадки здійснення торгівлі без талонів на право
проведення торгової діяльності або з недійсними талонами, або з
дійсними талонами, але без чеку контрольно-касового апарату,
ринок сплачує штраф у п'ятидесятикратній сумі максимальної ставки
ринкового податку, встановленого для такого ринку, за кожний
випадок порушення. При цьому ринок має право відшкодування сум
сплаченого штрафу за рахунок платника податку, який допустив
зазначені порушення, у порядку, . визначеному законодавством.
7.9. Відповідальність за порушення правил розміщення талонів
на право проведення торгової діяльності на ринку встановлюється
на рівні відповідальності за порушення правил розміщення
торгового патенту на право здійснення окремих видів
підприємницької діяльності.
7.10. Для ринків, які розташовані в сільській місцевості, на
яких здійснюється торгівля подукцією, вирощеною (виготовленою) на
індивідуальних підсібних господарствах та/або ^чисельність
торгових місць не перевищує 50, орган місцевого самоврядування
може встановити спрощений порядок сплати ринкового збору, у тому
числі без застосування талону на право проведення торгової
діяльності.
7.11. Ринковий податок сплачується до бюджету у строки,
визначені органом місцевого самоврядування.
7.12. Суми сплаченого ринкового податку не відносяться до
складу валових витрат платників податку на прибуток підприємств
або податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з
громадян). Пільги з ринкового збору не надаються.
7.13. Особи, уповноважені здійснювати та вносити до бюджету
суми ринкового податку, несуть відповідальність, передбачену
законом.
Стаття 8. Готельний податок
8.1. Готельний податок - податок, який стягується з
користувачів готельного фонду, розташованого на території
України.
Для цілей цього пункту під терміном "готельний фонд"
розуміються приміщення, призначені для тимчасового проживання у
готелях, мотелях, кемпінгах, інших місцях, за які сплачується
подобова плата, а також плата за їх оперативну оренду (лізінг).
8.2. Не є платниками податку:
учні, студенти, аспіранти, які тимчасово проживають в
гуртожитках або будинках з квартирами малосімейного типу, а також
особи, які перебувають в трудових відносинах з юридичними особами
та тимчасово проживають в гуртожитках або квартирах малосімейного
типу, що перебувають на балансах таких юридичних осіб, або в
квартирах чи кімнатах, віднесених до категорії службових або тих,
що утримуються за рахунок коштів бюджетів;
фізичні особи, які орендують житлові приміщення в якості
місця їх постійного проживання або придбавають їх у межах
іпотечного кредиту.
8.4. Об'єктом оподаткування є:
а) вартість проживання у готельному фонді, включаючи
вартість додаткових послуг, що надаються безпосередньо готелем та
включаються до рахунку (крім витрат на оплату послуг третіх осіб,
включених до рахунку, у тому числі плату за користування
телефоном, іншими засобами зв'язку), за добу;
б) вартість оренди приміщень готельного фонду, включаючи
вартість додаткових послуг, що надаються безпосередньо готелем та
включаються до рахунку (крім витрат на оплату послуг третіх осіб,
включених до рахунку, у тому числі плату за користування
телефоном, іншими засобами зв'язку, а також сум комунальних
платежів, що сплачуються самостійно орендарем згідно з умовами
орендного договору), за добу.
8.5. Ставка готельного податку встановлюється у розмірі від
2 до 8 відсотків від об'єкту оподаткування, розраховуваного без
податку на додану вартість та без включення її суми до бази
оподаткування податком на додану вартість.
8.6. У місцевостях, якій надано статус курортної згідно з
рішенням Кабінету Міністрів України, до ставки готельного
податку, яка діє в таких місцевостях, може бути застосовано
коефіцієнт 1,5.
8.7. Готельний податок вноситься до бюджету особами,
уповноваженими здійснювати його стягнення. Стягнення готельного
податку з платників здійснюється одночасно із сплатою вартості їх
проживання у зазначених приміщеннях або сум орендної плати.
8.8. Суми готельного податку не включаються до складу
валових доходів осіб, які здійснюють його стягнення.
Суми готельного податку включаються до складу витрат на
відрядження або витрат на оренду платників податку на прибуток
підприємств.
8.9. готельний податок сплачується за результатами звітного
періоду у строки, передбачені законодавством для сплати податку
на прибуток підприємств. У платіжних документах (квитанціях,
платіжних дорученнях тощо) обов'язково повинна бути зазначена
ставка та сума готельного податку, яка стягнута з платника.
Стаття 9. Торговий патент на деякі види підприємницької
діяльності
9.1. Торговий патент на деякі види підприємницької
діяльності е податком, який справляється як попередня плата за
здійснення окремих видів підприємницької діяльності і не залежить
від її фінансовогосподарських результатів.
9.2. Порядок стягнення плати за торговий патент, перелік
видів підприємницької діяльності, здійснення яких потребує
придбання торгового патенту на деякі види підприємницької
діяльності, встановлюється окремим законом.
9.3. Кошти, одержані від продажу торгового патенту,
зараховуються до бюджету органу місцевого самоврядування, на
території якого видано торговий патент.
Розділ ІІІ. Місцеві збори
Стаття 10. Рекламний збір
10.1. Рекламній збір - це плата органу місцевого
самоврядування за реалізацію права платника на:
розміщення зовнішньої реклами на окремих спеціальних
конструкціях, щитах, екранах, розташованих просто неба, на
фасадах будинків або споруд;
розміщення внутрішньої реклами всередині будинків або
споруд, які перебувають в комунальній власності; розміщення
реклами на комунальному транспорті та метрополітені.
10.2. Платниками рекламного збору є юридичні або фізичні
особи - рекламодавці, які здійснюють рекламування продукції на
носіях, розташованих на території відповідного органу місцевого
самоврядування.
10.3. Об'єктом оподаткування рекламним збором е загальна
площа носія зовнішньої та внутрішньої реклами, а також реклами на
комунальному транспорті та метрополітені.
Загальна площа рекламного носія вираховується по його
зовнішнім кордонам, незалежно від того, чи заповнено рекламною
інформацією повну площу такого носія, або тільки її частину.
У разі виготовлення рекламного носія у вигляді букв, інших
символів або знаків, загальна площа такого носія вираховується як
площа прямокутника, який повністю покриває такі букви, символи
або знаки.
У разі виготовлення рекламного носія у вигляді об'ємних форм
(малих архітектурних форм тощо), об'єктом оподаткування є
загальна площа поверхні такої форми, конструктивно призначена для
розміщення реклами.
10.4. Не підлягають оподаткуванню рекламним збором:
а) інформаційні вивіски при вході в приміщення юридичної або
фізичної особи або інформаційні таблички та надписи на
комунальному транспорті та метрополітені;
б) вивіски чи таблички з повідомленням про обмеження
пересування, виконання ремонтних, аварійних та інших подібних
робіт;
в) повідомлення інформаційного характеру, що розміщуються в
всередині будинків або споруд, які перебувають в комунальній
власності, і не переслідують рекламних цілей;
г) рекламні носії, які містять соціальну рекламну
інформацію;
д) інші, ніж зазначені у пункті 10.1 цієї статті, види
реклами або розміщені на інших, ніж зазначені у пункті 10.1 цієї
статті, рекламних носіях.
Для цілей цього пункту під терміном "соціальна рекламна
інформація" розуміється інформація державних органів або
громадських організацій, які мають статус неприбуткових, крім
політичних партій, з питань здорового способу життя, охорони
здоров'я, охорони природи, енергозбереження, профілактики
правовопорушень, соціального захисту та безпеки населення,
правозахісної діяльності, яка не має на меті збільшення доходів
(прибутків) окремого рекламодавця або виробника окремої
продукції. Підставою для віднесення рекламної інформації до
соціальної є узгодження її змісту у порядку, визначеному
відповідним органом місцевого самоврядування.
10.5. Рекламний збір справляється у таких розмірах:
а) для зовнішньої реклами, а також для реклами на
комунальному транспорті або на метрополітені - від 0,05 до 0,2
гривень за кожний повний або неповний квадратний метр кожного
рекламного носія;
б) для внутрішньої реклами - від 0,02 до 0,1 гривень за
кожний повний або неповний квадратний метр кожного рекламного
носія;
в) у разі рекламування алкогольних напоїв чи тютюнових
виробів або їх торгових марок, ставки оподаткування, визначені
пунктами "а"-"б" цієї статті, встановлюються у максимальному
розмірі, та до них застосовується коефіцієнт 2;
г) у разі рекламування продукції, виготовленої на території
відповідного органу місцевого самоврядування (за виключенням
алкогольних напоїв та тютюнових виробів), до ставок
оподаткування, визначених пунктами "а"-"б" цієї статті, може бути
застосований коефіцієнт 0,5;
д) у разі розміщення реклами на неосвітленому рекламному
носії, ставки оподткування, визначені пунктами "а"-"б" цієї
статті, встановлюються у максимальному розмірі, та до них
застосовується коефіцієнт 2.
10.6. Ставки рекламного збору розраховуються за кожний
повний або неповний день рекламування, включаючи день розміщення
та зняття реклами.
10.7. У разі коли рекламу не знято з носія після закінчення
строку, визначеного у договорі між рекламодавцем та
розповсюджувачем, обов'язки із сплати та внесення рекламного
збору до бюджету за додаткові дні рекламування несе
розповсюджувач.
10.8. Рекламний збір сплачується рекламодавцями до бюджету
органа місцевого самоврядування, на території якого розміщено
рекламу, через розповсюджувачів реклами, а у разі розповсюдження
реклами самостійно - самим рекламодавцем.
Розповсюджувач реклами зобов'язаний включити суму рекламного
збору до розрахункового документу, який містить вартість наданих
рекламних послуг та пред'являється рекламодавцю для оплати.
Суми рекламного збору не включаються до складу валових
доходів розповсюджувача та включаються до валових витрат
рекламодавця у загальному порядку.
Відповідальність за повне та своєчасне внесення рекламного
збору до бюджету несе розповсюджувач реклами.
10.9. Рекламний збір сплачується за результатами звітного
місяця протягом 20 календарних днів місяця, наступного за
звітним.
10.10. У разі коли власниками спеціальних конструкцій,
щитів, екранів, інших носіїв зовнішньої реклами, що розташовані
на землі, яка перебуває в комунальній власності, є особи, які не
перебувають в такій комунальній власності, об'єктом справляння
плати за землю є площа опорної конструкції, на якій розташовано
такий носій. При цьому додаткова плата за оренду такої землі або
за укладення такого орендного договору не справляється.
11. Збір за паркування автотранспорту
11.1. Збір за паркування автотранспорту справляється на
дорогах або інших спеціально відведених місцях, які перебувають у
комунальній власності, та призначені для надання послуг з
паркування на умовах їх публічної пропозиції.
11.2. Терміни визначені у цій статті, мають таке значення:
паркування автотранспорту - тимчасова стоянка автотранспорту
в місцях, визначених органами місцевого самоврядування, без
відповідальності за збереження транспортного засобу або з такою
відповідальністю;
спеціально відведене місце для паркування автотранспорту -
місце, визначене органом місцевого самоврядування для тимчасової
стоянки автотранспорту, відмічене дорожніми знаками згідно з
правилами дорожнього руху, на дорогах, що мають тверде покриття,
розмітку місць стоянки автотранспорту, може мати огорожу, у тому
числі тимчасову, а також місця в комунальних гаражах або на
стоянках.
11.3. Платниками збору за паркування є водії транспортних
засобів, що паркуються у спеціально відведених для цього місцях.
11.4. Об'єктом оподаткування збором за паркування
автотранспорту є час, на який проводиться таке паркування.
11.5. Ставки збору за паркування автотранспорту
встановлюються у таких сумах:
а) для міст Києва, Севастополя, обласних центрів: при
паркуванні на термін до ЗО хвилин, -від 0,5 до 1 гривні; при
паркуванні на термін, більше ЗО хвилин, - від 0,2 до 0,5 гривень
за кожну повну або неповну годину перевищення;
б) для міст обласного підпорядкування: при паркуванні на
термін до ЗО хвилин - від 0,2 до 0,5 гривень; при паркуванні на
термін, більше ЗО хвилин - від 0,1 до 0,3 гривень за кожну повну
або неповну годину перевищення;
в) при паркуванні в інших місцях - у сумі, визначній органом
місцевого самоврядування, але не менше 0,1 гривні за кожну
повнУ'або неповну годину паркування.
г) при організації спеціальних місць для розміщення
кемпінгів, стоянки автомобільного транспорту із проживанням у них
відпочиваючих осіб, у тому числі в наметах та інших
нестаціонарних конструкціях, розташованих у місцевостях, які
віднесені до курортних згідно з рішенням Кабінету Міністрів
України:
від 2 до 10 гривень за кожну повну або неповну добу
використання таких спеціальних місць.
У разі паркування автотранспорту у комунальних гаражах або
місцях з охороною, орган місцевого самоврядування може прийняти
рішення про встановлення суми збору із застосуванням підвищуючого
коефіцієнту.
11.6. Стягнення збору здійснюється особами, у власності або
користуванні (оренді) яких знаходяться місця, спеціально
обладнані або відведені для паркування, або уповноважені органом
місцевого самоврядування здійснювати таке стягнення.
11.7. Сплата збору здійснюється чЬрез контрольно-касові
апарати або шляхом придбання квитанцій (талонів) у стаціонарно
розміщених біля місць парковки автоматів, які не контролюються
фізичними особами, чи при в'їзді (виїзді) з комунальних гаражів
або закритих місць стоянки автоматично або через касу. Чеки
(квитанції, талони) мають містити інформацію про час їх видачі та
граничний термін паркування.
11.8. Транспортні засоби, які припарковуються у зонах, що
потребують сплати збору за паркування, та не мають прилюдно
розміщених чеків (квитанцій, рахунків), підлягають затриманню на
місці або відбуксируванню на штрафплощадки за рахунок їх
власника.
11.9. Квитанції (талони) на право паркування повинні мати
атрибути касового чеку або бути виготовленими згідно з правилами
виготовлення бланків цінних паперів та документів суворого
обліку, визначеними Кабінетом Міністрів України. Розміщення
замовлень на виготовлення талонів повинно здійснюватися на
відкритому тендері.
11.10. Суми збору за паркування не включаються до складу
валових доходів їх отримувача та включаються до валових витрат
платника у загальному порядку.
11.11. Збір за паркування повністю зараховується до
місцевого бюджету у строки, визначені органом місцевого
самоврядування.
11.12. Витрати на організацію стягнення збору на паркування
фінансуються з відповідного місцевого бюджету.
Стаття 12. Збори з торгової діяльності
12.1. Збори з торгової діяльності поділяються на:
а) збір за видачу дозволу на стаціонарне розміщення об'єктів
торгівлі та сфери послуг;
б) збір за видачу дозволу на стаціонарне розміщення закладів
грального бізнесу;
в) збір за видачу дозволу на тимчасове розміщення об'ектів
торгівлі та сфери послуг.
12.2. Збір за видачу дозволів на стаціонарне розміщення
об'єктів торгівлі та сфери послуг - це плата за оформлення та
видачу дозволів на торгівлю та надання послуг у місцях, визначних
органом місцевого самоврядування.
Платниками збору за видачу дозволу на стаціонарне розміщення
об'єктів торгівлі та сфери послуг є юридичні та фізичні особи,
які отримують дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі та сфери
послуг. Вартість дозволу сплачується один раз, перед його
наданням.
Ставка збору за видачу дозволів на розміщення об'ектів
торгівлі та сфери послуг встановлюється у розмірі від 20 до 100
гривень за надання кожного дозволу у залежності від місця
розташування такого об'єкту, сфери діяльності, номенклатури
товарів або послуг.
У разі коли дозвіл на розміщенім об'єктів торгівлі та сфери
послуг надається на визначений термін, при його продовженні збір
не сплачується.
12.3. Збір за видачу дозволу на стаціонарне розміщення
закладів грального бізнесу - це плата за оформлення та видачу
дозволів на надання послуг з грального бізнесу на території
органу місцевого самоврядування.
Платниками збору за видачу дозволу на розміщення закладів
грального бізнесу є юридичні або фізичні особи, які отримують
такий дозвіл. Вартість дозволу сплачується до бюджету один раз,
перед його наданням.
Ставки збору за стаціонарне розміщення об'єктів торгівлі,
сфери послуг та закладів грального бізнесу встановлюються на
рівні річної суми вартості торгового патенту за відповідні види
грального бізнесу, встановлені законодавством.
У разі коли дозвіл на розміщення об'єктів торгівлі та сфери
послуг надається на визначений термін, при його продовженні збір
не сплачується.
12.4. Орган місцевого самоврядування може прийняти рішення
щодо надання права на розміщення об'єктів роздрібного чи
дрібнооптового продажу товарів (робіт, послуг) на строк до 24
годин із сплатою збору у розмірі, визначеному пунктом 12.2 цієї
статті, із засосуванням понижуючого коефіцієнту.
12.8. Збори з торгової діяльності включаються до складу
валових витрат платника податку та вносяться до місцевого бюджету
у строки та за процедурою, визначені органом місцевого
сммоврядування.
Стаття 12. Будівельний збір
12.1. Будівельний збір є платою територіальній громаді за
погодження проекту об'єкта архітектури органом містобудування та
архітектури, затвердження архітектурно-технічного паспорта, а
також внесення змін до них, надання дозволу на виконання робіт,
пов'язаних з реконструкцією, реставрацією та капітальний ремонт
об'єкта архітекури, відведення землі для майбутньої забудови, а
також отримання інших дозволів та узгоджень від органів місцевою
самоврядування або органів виконавчої влади, а також
уповноважених ними організацій та установ, необхідних для
проведення архітектурних та будівельних робіт та введення об'єкту
нерухомості в експлуатацію або його знесення чи розібрання.
Сума будівельного збору сплачується один раз за всі такі
дозволи та узгодження.
12.2. Будівельний збір сплачується до бюджету органу
місцевого самоврядування, на території якого знаходиться об'ект
нерухомості.
12.3. Платниками будівельного збору є юридичні або фізичні
особи, які отримують дозволи або узгодження, визначені в пункті
12.1 цієї статті.
12.4. Ставки будівельного збору встановлюються у таких
розмірах:
а) для об'єктів виробничого і невиробничого призначення
(крім об'єкгів індивідуального будівництва):
- на території міст Києва, Севастополя, та обласних центрів
- до 2000 гривень за об'єкт;
- на території інших населених пунктів -до 500 гривень за
об'єкт;
б) для об'ектів індивідуального житлового, дачного
будівництва:
- на території міст Києва, Севастополя та обласних центрів -
до 300 гривень за об'єкт;
- на території інших населених пунктів - до 100 гривень за
об'єкт;
в) для будівництва стаціонарних (капітальних) гаражів,
садових будинків та інших допоміжних об'єктів для садівництва:
на території міст Києва, Севастополя та обласних центрів -
до 100 гривень за об'єкт;
на території інших населених пунктів - до 50 гривень за
об'єкт;
г) на будівництво інших об'єктів індивідуального будівництва
у містах, селищах і селах -від 20 до 50 гривень за об'єкт.
12.5. Стягнення збору з платників здійснюють особи,
уповноважені органом місцевого самоврядування, на території якого
прийнято рішення про введення такого збору.
12.6. Орган місцевого самоврядування може прийняти рішення
щодо звільнення від сплати будівельного збору для об'єкту
індивідуального будівництва, який належить на правах власності
учасникам Великої Вітчизняної війни та особам, прирівняних до
них, а також особам, що мають першу та другу групу інвалідності.
Зазначена пільга може надаватися для кожного з об'єктів
індивідуального будівництва, визначених у підпунктах "б" - "г"
пукту 12.4 один раз на п'ять років за умови, якщо такі об'єкти
перебувають у власності (спільній власності) таких осіб.
Для осіб, які вийшли на пенсію за віком, зазначена пільга
може надаватися для кожного з об'єктів індивідуального
будівництва, визначених у підпунктах "в" "г" пукіу 12.4 один раз
на п'ять років за умови, якщо такі об'єкти перебувають у
власності (спільній власності) таких осіб.
Орган місцевого самоврядування може також прийняти рішення
щодо звільнення від сплати будівельного збору для об'єкту
індивідуального будівництва осіб, віднесених до категорії
малозабезпечених згідно з законодавством, із збереженням
обмежень, визначених частиною другою цього пункіу.
Стаття 1З. Екологічний збір (збір за забруднення
навколишнього природного середовища)
13.1. Екологічний збір є платою територіальній громаді у
компенсацію й витрат, пов'язаних з ліквідацією наслідків
забруднення навколишнього природного середовища платником
екологічного збору.
13.2. Екологічний збір справляється за:
викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин
стаціонарними та пересувними джерелами забруднення;
скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні
та внутрішні морські води, а також підземні горизонти, у тому
числі скиди, що провадяться підприємствами через систему
комунальної каналізації;
розміщення або захоронення відходів у навколишньому
природному середовищі.
13.3. Екологічний збір підлягає обов'язковій сплаті особами,
що забруднюють навколишнє природне середовище, незалежно від їх
відомчої приналежності або форми власності.
13.4. Установлення порядку розробки екологічних нормативів,
правил справляння екологічного збору та визначення його граничних
розмірів, здійснюється Кабінетом Міністрів України.
Правила визначення розмірів екологічного збору не можуть
бути зміненими всередині звітного бюджетного року.
13.5. Екологічний збір зараховується до бюджетного фонду
охорони навколишнього природного середовища органу місцевого
самоврядування або декількох органів місцевого самоврядування,
території яких потерпають від забруднення природного
навколишнього середовища. Порядок розподілу екологічного збору
між бюджетними фондами декількох органів місцевого самоврядування
визначається Кабінетом Міністрів України з урахуванням оцінки
негативного впливу від забруднення відповідних територій.
Нормативи розподілу доводяться до платника податку податковим
органом за місцем його розташування.
13.6. Внесення екологічного збору до бюджетного фонду
здійснюється у строки, встановлені законом для сплати податку на
прибуток підприємств.
Стаття 14. Порядок сплати і стягнення місцевих податків і
зборів
14.1. Місцеві податки і збори перераховуються до бюджетів
місцевого самоврядування в порядку, визначеному Радами народних
депутатів, якими вони встановлюються. Стягнення не внесених в
установлений термін місцевих податків і зборів здійснюється
згідно з чинним законодавством.
Стаття 15. Повернення з бюджету місцевого самоврядування
зайво сплачених сум місцевих податків і зборів
Зайво сплачені платниками суми місцевих податків і зборів
зараховуються у рахунок майбутніх платежів або повертаються
платникам за їх заявою.
Стаття 16. Оподаткування іноземних юридичних осіб і громадян
та осіб без громадянства
Іноземні юридичні особи і громадяни та особи без
громадянства сплачують місцеві податки і збори на рівних умовах з
юридичними особами та громадянами України, якщо інше не
передбачено міжнародними договорами, які набрали силу закону.
Стаття 17. Відповідальність платників за сплату місцевих
податків і зборів
Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність
сплати місцевих податків і зборів до. бюджету місцевого
самоврядування покладається на їх платників та осіб,
уповноважених збирати та вносити податки і збори до бюджету
відповідно до чинного законодавства.
Контроль за сплатою місцевих податків і зборів здійснюється
податковими органами або уповноваженими на це особами у випадках,
визначених цим Законом.
Стаття 18. Інфляційна нейтральність
18.1. Граничні ставки місцевих податків і зборів, визначені
цим Законом у абсолютних сумах, підлягають індексації за
наслідками податкового року, протягом якого рівень інфляції
дорівнював або був більшим 110 відсотків.
Зазначена індексація самостійно здійснюється відповідним
органом місцевого самоврядування разом із затвердженням місцевого
бюджету на черговий рік.
Стаття 19. Інші положення
19.1. Внести такі зміни до Закону України "Про систему
оподаткування":
а) викласти пункт 1 статті 14 у такій редакції:
"1. До загальнодержавних належать такі податки і збори
(обов'язкові платежі):
1) податок на додану вартість;
2) акцизний збір;
3) податок на прибуток підприємств;
4) податок на доходи фізичних осіб;
5) мито;
6) державне мито;
7) рентні платежі;
10) податок з власників транспортних засобів та інших
самохідних машин і механізмів;
11) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок
державного бюджету;
1З) збір за спеціальне використання природних ресурсів;
14) збір на обов'язкове соціальне страхування;
15) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;
16) фіксований сільськогосподарський податок.
б). викласти статтю 15 у такій редакції:
"Стаття 15. Місцеві податки і збори (обов'язкові платежі)
1. До місцевих податків належать:
1) місцевий податок з прибутку підприємств;
2) місцевий податок на доходи фізичних осіб (прибутковий
податок з громадян);
3) податок на нерухоме майно (нерухомість);
4) готельний податок;
5) ринковий податок;
6) торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.
2. До місцевих зборів належать:
1) рекламний збір;
2) збір за припаркування автотранспорту;
3) рекламний збір;
4) збори з торгової діяльності;
5) будівельний збір;
6) екологічний збір (збір за забруднення навколишнього
природного середовища).
3. Місцеві податки і збори, механізм справляння та порядок
їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами
відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок,
установлених законами України, крім місцевого податку на прибуток
підприємств та місцевого податку на доходи фізичних осіб, які
встановлюються міськими та районними (у селі) радами. При цьому
місцеві податки, зазначені у частині першій цієї статті, та
місцеві збори, зазначені у пунктах 1, 5 частини другої цієї
статті, є обов'язковими для встановлення за наявності об'єктів
оподаткування або умов, з якими пов'язане запровадження цих
податків і зборів.
4. Суми податків і зборів, зазначених у цій статті,
зараховуються до місцевих бюджетів у порядку, визначеному
сільськими, селищними, міськими радами, якщо інше не встановлено
законами України".
19.2. Внести такі зміни до Закону України "Про оподаткування
прибутку підприємств":
а) у пункті 7.8 статті 7 та пункті 10.1 статті 10 цифру "ЗО"
замінити на цифру "27";
б) у пункті 7.2 статті 7 слова "три відсотки'замінити на
цифру "2,7".
19.3. Внести такі зміни до Закону України N 1264 від 25
червня 1991 року "Про охорону навколишнього природного
середовища":
у частині четвертій статті 47 виключити підпункт "а", у
цьому зв'язку підпункти "б", "в" вважати підпунктами "а", "б";
у статті 48 виключити підпункти "д" - "е".
20.1 Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2000 року, крім
статті 5, яка набирає чинності з введенням в дію Закону України
про податок на доходи фізичних осіб.
20.2. З моменту набрання чинності цим Законом втрачають
чинність:
Декрет Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року N
56 "Про місцеві податки і збори" (Відомості Верховної Ради
України, 1993 р., N 30, с. 336);
Декрет Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 року N
24 "Про податок на промисел" (Відомості Верховної Ради України,
1993 р., N 19, с. 208).