Проект
(Тираж 15.06.2001)
ГОСПОДАРСЬКИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
1. Господарський кодекс встановлює відповідно до Конституції
України правові основи господарської діяльності (господарювання),
яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних
форм власності.
2. Господарський кодекс покликаний забезпечити зростання
ефективності суспільного виробництва і розвиток підприємництва,
сприяння конкуренції, їх соціальну спрямованість згідно з
вимогами Конституції України, утвердити суспільний господарський
порядок в економічній системі України, сприяти гармонізації її з
іншими економічними системами.
Розділ І. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Глава 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Предмет регулювання
1. Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в
Україні і регулює господарські відносини - відносини, що
виникають в процесі організації та здійснення господарської
діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими
суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Стаття 2. Учасники відносин у сфері господарювання
1. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти
господарювання (господарюючі суб'єкти), організації- споживачі,
органи державної влади та органи місцевого самоврядування,
наділені господарською компетенцією, а також громадські та інші
організації, які виступають засновниками господарюючих суб'єктів
чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на
основі відносин власності.
Стаття 3. Господарська діяльність та господарські відносини
1. Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється
діяльність господарюючих суб'єктів у сфері суспільного
виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції,
виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають
цінову визначеність.
2. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення
економічних і соціальних результатів та з метою одержання
прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -
підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без
мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
3. Діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на
створення та підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх
функціонування, здійснювана з участю або без участі суб'єктів
господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності
негосподарюючих суб'єктів.
4. Сферу господарських відносин складають
оперативногосподарські, організаційно-господарські та
внутрішньогосподарські відносини.
5. Оперативно-господарськими є майнові та інші відносини,
які виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому
здійсненні господарської діяльності.
6. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому
Кодексі розуміються відносини, що складаються між господарюючими
суб'єктами та суб'єктами організаційногосподарських повноважень у
процесі управління господарською діяльністю.
7. Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між
структурними підрозділами господарюючого суб'єкта, та відносини
господарюючого суб'єкта з його структурними підрозділами.
Стаття 4. Розмежування відносин у сфері господарювання з
іншими видами відносин
1. Не є предметом регулювання цього Кодексу:
- майнові та пов'язані з ними немайнові відносини, що
складаються між негосподарюючими суб'єктами або між суб'єктами
господарювання і негосподарюючими суб'єктами-фізичними особами;
- земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини,
щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу,
атмосферного повітря;
- трудові відносини;
- фінансові відносини з участю господарюючих суб'єктів, що
виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів
усіх рівнів;
- адміністративні та інші відносини управління з участю
господарюючих суб'єктів, в яких орган публічної влади не є
суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо
не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо
господарюючого суб'єкта.
2. До господарських майнових відносин, які не врегульовані
цим Кодексом, можуть застосовуватись відповідні норми цивільного
законодавства, з урахуванням загальних засад господарської
діяльності, визначених Конституцією України.
3. До господарських відносин, що виникають із торговельного
мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного
мореплавства, застосовуються правила цього Кодексу.
Стаття 5. Конституційні основи суспільного господарського
порядку
1. Суспільний господарський порядок в Україні формується на
основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання
економічних відносин суб'єктів господарювання та державного
регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної
вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність
та необхідності побудови України як суверенної і незалежної,
демократичної, соціальної, правової держави.
2. Суспільний господарський порядок в Україні ґрунтується на
праві власності Українського народу на землю, її надра, водні та
інші природні ресурси в межах території України, природні ресурси
її континентального шельфу, виключної (морської) економічної
зони; на праві кожного громадянина користуватися природними
об'єктами права власності народу відповідно до закону; на
обов'язкові використання власності в інтересах людини і
суспільства; на економічній багатоманітності, праві кожного на
підприємницьку діяльність, не заборонену законом; на державному
захистові прав усіх суб'єктів права власності і господарювання,
захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, не допущенні
зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного
обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, на рівності
усіх суб'єктів права власності перед законом; на державному
забезпеченні екологічної безпеки та підтримання екологічної
рівноваги на території України; на взаємовигідному
співробітництві з іншими країнами; на державному забезпеченні
соціальної спрямованості економіки, належних, безпечних і
здорових умов праці, захистові прав споживачів; на верховенстві
права.
3. Господарюючі суб'єкти та інші учасники відносин у сфері
господарювання здійснюють свою діяльність, дотримуючись
конституційних основ суспільного господарського порядку і вимог
законодавства.
Cтаття 6. Загальні принципи господарювання
1. Загальними принципами господарювання в Україні
визнаються:
-забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист
державою усіх суб'єктів господарювання;
-свобода підприємницької діяльності у межах, визначених
законом;
-поєднання засад самостійності та реґламентації у здійсненні
некомерційної господарської діяльності;
-вільний рух капіталів, товарів та послуг на території
України;
-обмеження державного регулювання економічних процесів
необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки,
екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та
безпеки суспільства і держави;
-захист національного товаровиробника.
2. Втручання органів державної влади та органів місцевого
самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини не
допускається інакше як на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Кодексом та
іншими законами.
Стаття 7. Нормативно-правове регулювання господарської
діяльності
1. Відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією
України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими
актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими
нормативно-правовими актами органів державної влади та органів
місцевого самоврядування, а також локальними нормативними актами.
Глава 2. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА ФОРМИ УЧАСТІ ДЕРЖАВИ І МІСЦЕВОГО
САМОВРЯДУВАННЯ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ
Стаття 8. Участь держави в організації господарської
діяльності
1.Держава бере участь в організації господарської діяльності
і повинна забезпечити:
-визначення економічного статусу України і стратегії
соціальноекономічного розвитку на основі програмно-цільового
управління в інтересах Українського народу, підпорядкування
суспільного виробництва потребам людини, її соціальної
захищеності;
-досягнення раціонального співвідношення ринкових механізмів
саморегулювання та державних важелів управління економічними
процесами в умовах багатоукладної економіки;
-структурну перебудову галузей народного господарства з
визначенням пріоритетних напрямів економічного і соціального
розвитку, їх державної підтримки;
-захищеність внутрішнього ринку в умовах посилення
економічної інтеграції у світовий ринок;
-зростання національного багатства і добробуту людей.
2.Держава визначає засади використання природних ресурсів,
організації та експлуатації енергосистем, транспорту, зв'язку;
правовий режим власності; правові засади і гарантії
підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного
регулювання; бюджетну систему та державний бюджет; систему
оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування
фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків;
статус національної валюти та іноземних валют на території
України; порядок випуску та обігу цінних паперів, їх види і типи;
порядок встановлення державних стандартів; порядок утворення і
функціонування вільних та інших спеціальних економічних зон;
засади зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; засади та
інші питання юридичної відповідальності; основи соціального
захисту, засади регулювання праці і зайнятості; інші питання
управління народним господарством, передбачені Конституцією і
законами України.
3.Держава організовує та забезпечує функціонування
державного сектору економіки (державне господарювання).
4.Держава зобов'язує господарюючих суб'єктів вести
бухгалтерський облік та звітність відповідно до вимог,
встановлених законодавством.
5.Держава забезпечує захист прав господарюючих суб'єктів і
споживачів незалежно від їх організаційних форм і форм власності
на майно.
Стаття 9. Форми реалізації державою економічної політики
1.У сфері господарювання держава здійснює довгострокову
(стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну
політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження
інтересів господарюючих суб'єктів і споживачів, різних суспільних
верств і населення в цілому.
2.Економічна стратегія - свідомо обраний державою курс
економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і
спрямований на вирішення крупномасштабних економічних та
соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення
економічної безпеки держави, збереження і примноження її
економічного потенціалу і національного багатства, підвищення
народного добробуту. Економічна стратегія включає визначення
пріоритетних цілей, на досягнення яких орієнтується народне
господарство, засобів та способів реалізації стратегічних цілей,
виходячи з наукового усвідомлення змісту об'єктивних процесів і
тенденцій, що мають місце в національному та світовому
господарстві, та враховуючи увесь спектр інтересів господарюючих
суб'єктів.
3.Правове закріплення економічної стратегії в Україні
відповідно до Конституції України здійснюється шляхом визначення
Верховною Радою України засад внутрішньої і зовнішньої політики
та затвердження нею загальнодержавних програм економічного,
науково-технічного, соціального розвитку. Статус, порядок
розробки та реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики та
названих загальнодержавних програм визначаються законом.
4.Економічна тактика - сукупність найближчих цілей, завдань,
засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного
курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в
поточному періоді розвитку народного господарства.
5.Правове визначення економічної тактики здійснюється в
плануванні економічного і соціального розвитку України та окремих
її реґіонів, в програмах діяльності Кабінету Міністрів України,
конкретних цільових програмах економічного і соціального
розвитку, відповідних законодавчих актах.
Стаття 10. Основні напрями економічної політики держави
1.Держава визначає економічну політику за такими основними
напрямами:
- структурно-галузева політика - спрямована на здійснення
державою прогресивних змін у структурі народного господарства,
удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій,
стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний
прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної
продукції та зростання рівня життя населення. Складовими цієї
політики є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери
економічної політики, щодо яких держава здійснює відносно
самостійний комплекс заходів управлінського впливу;
- інвестиційна політика - спрямована на створення
господарюючим суб'єктам необхідних умов для залучення і
концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних
засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено
як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення
ефективного і відповідального використання цих коштів та
здійснення контролю за ним;
- амортизаційна політика - спрямована на створення
господарюючим суб'єктам найбільш сприятливих та рівноцінних умов
забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і
невиробничих фондів переважно на якісно новій
техніко-технологічній основі;
- політика інституційних перетворень - спрямована на
формування раціональної багатоукладної економічної системи,
здійснення роздержавлення економіки, приватизації та
націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі
розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності
відносин обміну між господарюючими суб'єктами, державну підтримку
і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію
будь-яких протизаконних економічних структур.
- цінова політика - спрямована на регулювання державою
відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення
еквівалентності в процесі реалізації національного продукту,
дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами
господарської діяльності, а також забезпечення стабільності
оптових та роздрібних цін;
- антимонопольна політика - спрямована на створення
оптимального конкурентного середовища діяльності господарюючих
суб'єктів, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення
проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед, у сфері
монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості
продукції, послуг;
- бюджетна політика - спрямована на оптимізацію та
раціоналізацію формування доходів і використання державних
фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій
у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих
інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного
боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі
національного доходу;
- податкова політика - спрямована на забезпечення економічно
обґрунтованого податкового навантаження на господарюючих
суб'єктів, стимулювання суспільно необхідної економічної
діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної
справедливості та конституційних гарантій прав громадян при
оподаткуванні їх доходів;
- грошово-кредитна політика - спрямована на забезпечення
народного господарства економічно необхідним обсягом грошової
маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів
господарюючих суб'єктів та населення до банківської системи,
стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби
функціонування і розвитку економіки;
- валютна політика - спрямована на встановлення і
підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних
валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх
ефективне використання;
- зовнішньоекономічна політика - спрямована на регулювання
державою відносин господарюючих суб'єктів з іноземними суб'єктами
господарювання та захист національного ринку і вітчизняного
товаровиробника.
2.З метою забезпечення раціонального використання та
повноцінного відтворення природних умов господарювання, створення
безпечних умов життєдіяльності населення держава здійснює
екологічну політику.
3.У соціально-економічній сфері держава здійснює соціальну
політику захисту прав споживачів (консюмеризм), політику
заробітної плати і доходів населення, політику зайнятості,
політику соціального захисту та соціального забезпечення.
Стаття 11. Прогнозування та планування економічного і
соціального розвитку
1.Здійснення державою у сфері господарювання економічної
стратегії і тактики спрямовується на створення економічних,
організаційних та правових умов, при яких усі господарюючі
суб'єкти враховують у своїй діяльності цілі та пріоритети
загальногосподарських програм і планів.
2.Види загальнодержавних програм економічного, соціального
розвитку та інших, порядок їх розробки, затвердження та
реалізації визначаються законом про державні програми.
3.Основними формами державного планування господарської
діяльності є плани економічного і соціального розвитку та
державний і місцеві бюджети.
4.Планом економічного і соціального розвитку України
визначаються основні прогнозні макропоказники економічного і
соціального розвитку на плановий рік, які є базою для складання
проекту Державного бюджету України.
5.План повинен містити:
- прогнозні показники;
- народногосподарські баланси;
- індикативні (рекомендаційні) показники (для орієнтування
товаровиробників);
- науково-технічні та цільові комплексні програми;
- основні завдання грошово-кредитної політики.
- інші показники і розділи, передбачені законом;
- систему заходів та економічних механізмів, спрямованих на
реалізацію планових показників (по основних напрямах економічної
політики, зазначених у статті 10 цього Кодексу).
6.Проект плану економічного і соціального розвитку України
розробляється на кожний рік в порядку, визначеному Верховною
Радою України, і вноситься Кабінетом Міністрів України на розгляд
Верховної Ради України одночасно з проектом Державного бюджету
України.
7.План економічного і соціального розвитку України,
схвалений Верховною Радою України, є індикативним (має
рекомендаційно - орієнтовний характер).
8. Органи влади Автономної Республіки Крим, місцеві органи
виконавчої влади та органи місцевого самоврядування
адміністративно-територіальних одиниць відповідно до Конституції
України розробляють і затверджують реґіональні програми та
здійснюють реґіональне планування економічного і соціального
розвитку.
9.Реґіональне планування економічного і соціального розвитку
включає розробку на основі Плану економічного і соціального
розвитку України та затвердження планів економічного і
соціального розвитку відповідно Автономної Республіки Крим,
областей, міст Києва та Севастополя, а також їх бюджетів.
10.Суб'єктам господарювання, які ігнорують суспільні
інтереси, відображені в плані, не можуть надаватися пільги та
переваги у здійсненні господарської діяльності.
Стаття 12. Засоби державного регулювання господарської
діяльності
1.Держава для реалізації економічної політики, виконання
цільових економічних та інших програм і планів економічного і
соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми
регулювання господарської діяльності.
2.Основними засобами регулюючого впливу держави на
господарюючих суб'єктів є:
державне замовлення, державне завдання;
ліцензування, патентування і квотування;
сертифікація та стандартизація;
застосування нормативів та лімітів;
надання інвестиційних, податкових та інших пільг;
надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій, субвенцій
та субсидій.
3.Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів
засобів державного регулювання господарської діяльності
визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також
конкретними програмами та планами економічного і соціального
розвитку. Встановлення пільг у здійсненні господарської
діяльності та їх скасування здійснюється відповідно до цього
Кодексу та інших законів України.
Стаття 13. Державне замовлення, державне завдання
1.Державне замовлення є засобом державного регулювання
економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі
складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для
державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку
(закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг)
серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності.
2.Державний контракт - це договір, укладений державним
замовником від імені держави з господарюючим суб'єктомвиконавцем
державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові
зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відносини.
3.Поставки продукції для державних потреб забезпечуються за
рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел
фінансування, що залучаються для цього. Обсяги коштів для
закупівлі зазначеної продукції передбачаються в Законі про
Державний бюджет України на поточний рік та визначаються
відповідними рішеннями Кабінету Міністрів України про
використання позабюджетних джерел фінансування.
4.У випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами
(воєнного та надзвичайного стану тощо), Кабінет Міністрів
України, інші органи виконавчої влади можуть встановлювати
державні завдання, що є обов'язковими для суб'єктів
господарювання.
5.Загальні умови та порядок формування державного замовлення
на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання
послуг для задоволення державних потреб визначаються законом про
поставки продукції для державних потреб.
6.Особливості відносин, що виникають у зв'язку з поставками
(закупівлею) для державних потреб сільськогосподарської
продукції, продовольства, озброєння та військової техніки, а
також інших спеціально визначених (специфічних) товарів,
регулюються окремими актами законодавства України.
Стаття 14. Ліцензування, патентування та квотування у
господарській діяльності
1.Ліцензування, патентування та квотування у господарській
діяльності є засобами державного регулювання господарської
діяльності, спрямованими на забезпечення єдиної державної
політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів
держави, суспільства та окремих споживачів..
2. Правові засади ліцензування, патентування та квотування у
господарській діяльності визначаються виходячи з конституційного
права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не
забороненої законом, а також принципів господарювання,
встановлених у статті 6 цього Кодексу.
3. Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує
право господарюючого суб'єкта-ліцензіата на провадження
зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом
визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.
Організація ліцензування у господарській діяльності
покладається на спеціально уповноважений орган з питань
ліцензування.
Відносини, пов'язані з ліцензуванням господарської
діяльності, регулюються спеціальним законом.
4.У деяких сферах, пов'язаних із торгівлею за грошові кошти
(готівку, чеки, а рівно з використанням інших форм розрахунків та
кредитних карток на території України), обміном готівкових
валютних цінностей (у тому числі операції з готівковими
платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з
кредитними картками), сферою грального бізнесу та побутових
послуг може здійснюватися патентування діяльності суб'єктів
господарювання.
Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право
суб'єкта господарювання займатися визначеними видами
підприємницької діяльності впродовж встановленого строку.
Спеціальний торговий патент - це державне свідоцтво, яке
засвідчує право суб'єкта господарювання на особливий порядок
оподаткування відповідно до чинного законодавства.
Порядок патентування окремих видів підприємницької
діяльності встановлюється законом про патентування деяких видів
підприємницької діяльності.
5.З метою стабілізації економіки держава у необхідних
випадках застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг
(квоти) діяльності господарюючих суб'єктів у сфері виробництва чи
обігу певних товарів і послуг. Порядок квотування виробництва
та/або обігу (включаючи експорт та імпорт), а також розподілу
квот встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до
закону.
Стаття 15. Стандартизація та сертифікація у сфері
господарювання
У сфері господарювання застосовуються:
державні стандарти України;
галузеві стандарти;
стандарти науково-технічних та інженерних товариств і
спілок;
технічні умови;
стандарти підприємств;
державні будівельні норми і правила;
державні класифікатори техніко-економічної та соціальної
інформації;
міжнародні, регіональні і національні стандарти інших країн
(застосовуються в Україні відповідно до міжнародних договорів).
Стандарти застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання
на них в інших документах.
Застосування стандартів чи їх окремих положень стає
обов'язковим:
для всіх суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є
посилання в технічних регламентах та інших нормативно-правових
актах;
для учасників угоди (контракту) щодо розроблення,
виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є
посилання на певні стандарти;
для виробника чи постачальника продукції, якщо він склав
декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи
застосував позначення цих стандартів у її маркуванні;
для виробника чи постачальника, якщо його продукція
сертифікована щодо вимог стандартів.
У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою
(контрактом) визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлені
технічними регламентами або іншими нормативно-правовими актами
України, дозволяється застосування норм угоди (контракту), якщо
вони не суперечть законодавству у частині вимог до процесу
виготовлення продукції, її зберігання та транспортування на
території України.
З метою запобігання надання послуг та реалізації продукції,
небезпечних для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього
природного середовища, сприяння споживачеві в компетентному
виборі продукції, створення умов для участі суб'єктів
господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному
співробітництві та міжнародній торгівлі здійснюється
сертифікація, тобто - підтвердження якості продукції та послуг
вимогам відповідних стандартів.
Види та порядок сертифікації продукції та послуг, що
підлягають обов'язковому підтвердженню якості, встановлюються
спеціальним законодавством.
11.Види та порядок сертифікації продукції встановлюються
законом.
Стаття 16. Дотації, субвенції та інші засоби державної
підтримки суб'єктів господарювання
1.Держава може надавати дотації суб'єктам господарювання: на
підтримку виробництва життєво важливих продуктів харчування, на
виробництво життєво важливих лікарських препаратів та засобів
реабілітації інвалідів, на імпортні закупівлі окремих товарів,
послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі
перевезення, а також суб'єктам господарювання, що опинилися у
критичній соціально-економічній або екологічній ситуації, з метою
фінансування капітальних вкладень на рівні, необхідному для
підтримання їх діяльності, на цілі технічного розвитку, що дають
значний економічний ефект, а також в інших випадках, передбачених
законом.
2.Держава може здійснювати компенсацію сільськогосподарським
товаровиробникам збитків від продажу державі
сільськогосподарської продукції, в тому числі для потреб
громадського харчування, а також встановлювати доплати за
тваринницьку продукцію, що реалізується сільськогосподарськими
товаровиробниками державі.
3.Підстави та порядок застосування засобів державної
підтримки господарюючих суб'єктів визначаються законом.
Стаття 17. Податки в механізмі державного регулювання
господарської діяльності
1.Система оподаткування в Україні, податки і збори
встановлюються виключно законами України. Система оподаткування
будується за принципами економічної доцільності, соціальної
справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави,
населення реґіонів, господарюючих суб'єктів та громадян.
2.Встановлення і скасування податків, а також пільг їх
платникам здійснюється Верховною Радою України, а місцевих
податків і зборів - відповідно до закону - Верховною Радою
Автономної Республіки Крим та місцевими радами.
3.Нормативні акти, якими встановлюється оподаткування
господарюючих суб'єктів, повинні передбачати:
оптимальне поєднання фіскальної та стимулюючої функцій
оподаткування;
стабільність (незмінність) протягом кількох років загальних
правил оподаткування;
усунення подвійного оподаткування;
для вирішення найважливіших економічних і соціальних завдань
держави і реґіонів, узгодженість з пільговими системами інших
країн.
4.Ставки податків мають нормативний характер і не можуть
встановлюватись індивідуально для окремого господарюючого
суб'єкта.
5.Система оподаткування в Україні повинна передбачати
граничні розміри податків і зборів, які можуть справлятись з
господарюючих суб'єктів. При цьому податки та інші обов'язкові
платежі, що відповідно до законодавства включаються до ціни
товарів (робіт, послуг) або відносяться на їх собівартість,
сплачуються господарюючими суб'єктами незалежно від результатів
їх господарської діяльності.
Стаття 18. Обмеження монополізму та сприяння змагальності у
сфері господарювання
1.Держава здійснює антимонопольну політику та сприяє
розвиткові змагальності у сфері господарювання на основі
спеціальних загальнодержавних програм, які затверджуються
Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.
2. Державна політика у сфері розвитку та захисту економічної
конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та
захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної
конкуренції здійснюється уповноваженими органами державної влади
та органами місцевого самоврядування.
3.Органам і посадовим особам державної влади та органам
місцевого самоврядування забороняється приймати акти та вчиняти
дії, які усувають конкуренцію або необґрунтовано сприяють окремим
конкурентам у підприємницькій діяльності, чи запроваджують
обмеження на ринку, не передбачені чинним законодавством. Законом
можуть бути встановлені винятки з цього правила з метою
забезпечення національної безпеки, оборони чи інших
загальносуспільних інтересів.
3.Правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання
визначаються цим Кодексом та іншими законами, прийнятими у
відповідальності з цим Кодексом.
Стаття 19. Державний контроль та нагляд за господарською
діяльністю
1.Суб'єкти господарювання мають право без обмежень
самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить
чинному законодавству.
2.Суб'єкти господарювання підлягають державній реєстрації
відповідно до цього Кодексу.
3.Держава здійснює контроль і нагляд за господарською
діяльністю. Державний контроль і державний нагляд здійснюються:
у сфері збереження та витрачання коштів і матеріальних
цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і
достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;
у сфері фінансових, кредитних відносин, валютного
регулювання та податкових відносин - за додержанням
господарюючими суб'єктами кредитних зобов'язань і розрахункової
дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової
дисципліни;
у сфері цін і ціноутворення - з питань додержання
господарюючими суб'єктами державної дисципліни цін на продукцію і
послуги;
у сфері монополізму та конкуренції - з питань додержання
антимонопольного законодавства;
у сфері земельних відносин - за використанням і охороною
земель; водних відносин і лісового господарства - за
використанням і охороною вод та лісів, відтворенням водних
ресурсів і лісів;
у сфері виробництва і праці - за безпекою виробництва і
праці, додержанням законодавства про працю; за протипожежною,
екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за додержанням
стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги
щодо умов здійснення господарської діяльності;
у сфері споживання - за якістю і безпечністю продукції та
послуг;
у галузі зовнішньоекономічної діяльності - з питань
технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.
4.Органи державної влади і посадові особи, уповноважені
здійснювати державний контроль і державний нагляд за
господарською діяльністю в зазначених у цій статті та інших
сферах, їх статус та загальні умови і порядок здійснення контролю
і нагляду, встановлюються законами.
Втручання органів державної влади, їх посадових осіб у
господарську діяльність суб'єктів господарювання забороняється,
крім випадків, передбачених законом.
6.Органи державної влади і посадові особи зобов'язані
здійснювати інспектування і перевірки діяльності господарюючих
суб'єктів неупереджено, об'єктивно і оперативно, точно
дотримуючись вимог законодавства і встановлених правил, поважаючи
права і законні інтереси суб'єктів господарювання.
7.Господарюючий суб'єкт має право на одержання інформації
про результати інспектування і перевірок його діяльності не
пізніш як через 30 днів після їх закінчення. Дії та рішення
державних органів контролю та нагляду, а також їх посадових осіб,
які проводили інспектування і перевірку, можуть бути оскаржені
господарюючим суб'єктом у встановленому законодавством порядку.
Усі суб'єкти господарювання зобов'язані здійснювати
первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї
роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати
відповідно до вимог закону фінансову звітність та статистичну
інформацію щодо своєї господарської діяльності, інші дані,
передбачені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів
господарювання надання статистичної інформації та інших даних з
порушенням порядку, встановленого законодавством
Стаття 20. Захист прав господарюючих суб'єктів та споживачів
1.Кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх
прав і законних інтересів з боку держави.
2.Права та законні інтереси господарюючих суб'єктів і
споживачів захищаються шляхом:
визнання наявності або відсутності прав;
визнання повністю або частково недійсними актів органів
державної влади і органів місцевого самоврядування, актів інших
суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та
законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання
недійсними господарських угод з підстав, передбачених
законодавством;
відновлення становища, яке існувало до порушення прав та
законних інтересів господарюючих суб'єктів;
припинення дій, що порушують право або створюють загрозу
його порушення;
присудження до виконання обов'язку в натурі;
відшкодування збитків;
стягнення штрафних санкцій;
застосування оперативно-господарських санкцій;
застосування адміністративно-господарських санкцій;
установлення, зміни і припинення господарських
правовідносин;
іншими способами, передбаченими законом.
3.Порядок захисту прав господарюючих суб'єктів та споживачів
визначається цим Кодексом, іншими законодавчими актами.
Стаття 21. Об'єднання підприємців
1. З метою сприяння розвиткові національної економіки, її
інтеграції у світове господарство, а також створення сприятливих
умов для підприємницької діяльності в Україні можуть створюватися
торгово-промислові палати, як добровільні об'єднання підприємців
та інших організацій. Торгово-промислова палата є недержавною
самоврядною статутною організацією, створеною на засадах
членства, що має статус юридичної особи.
2. Держава сприяє торгово-промисловим палатам у виконанні
ними статутних завдань.
3. Порядок утворення та діяльності торгово-промислових палат
встановлюється законом про торгово-промислові палати в Україні.
4.Суб'єкти господарювання - роботодавці мають право на
об'єднання в організації роботодавців для реалізації та захисту
своїх прав.
5.Організації роботодавців є неприбутковими статутними
організаціями, що утворюються на засадах добровільності та
рівноправності з метою представництва і захисту законних
інтересів роботодавців.
6.Організації роботодавців можуть об'єднуватися у спілки та
інші статутні об'єднання роботодавців.
7.Порядок утворення та засади діяльності організацій та
об'єднань роботодавців визначаються законом.
Стаття 22. Особливості діяльності господарюючих суб'єктів у
державному секторі економіки
1.Держава здійснює управління державним сектором економіки в
умовах економічної багатоманітності відповідно до концепції
управління державним сектором економіки, яку розробляє на основі
засад внутрішньої і зовнішньої політики Кабінет Міністрів України
і схвалює Верховна Рада України.
2.Господарюючими суб'єктами державного сектора економіки є
суб'єкти, засновані лише на державній власності, а також
суб'єкти, засновані одночасно на державній та інших формах
власності, якщо частка державної власності в них перевищує
п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі
здійснення управління діяльністю господарюючого суб'єкта на праві
власника (володіння контрольним пакетом акцій).
3.Повноваження суб'єктів управління державним сектором
економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших
центральних та місцевих органів влади щодо господарюючих
суб'єктів визначаються виключно законом.
4.Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів
України встановлює перелік видів діяльності, в яких не може
застосовуватись підприємництво. Законом можуть бути визначені
види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати
виключно державним підприємствам, установам і організаціям.
5.Держава реалізує право державної власності у державному
секторі економіки через систему організаційно-господарських
повноважень відповідних органів управління щодо господарюючих
суб'єктів, що належать до даного сектора і здійснюють свою
діяльність на основі права повного господарського відання або
права оперативного управління.
6.Правовий статус господарюючих суб'єктів у державному
секторі економіки визначається уповноваженими органами управління
відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини
органів управління з названими господарюючими суб'єктами у
випадках, передбачених законом, можуть здійснюватись на
договірних засадах.
7.Держава застосовує до суб'єктів господарювання у
державному секторі економіки усі засоби державного регулювання
господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи
особливості правового статусу даних суб'єктів.
8.Законом встановлюються особливості здійснення
антимонопольної політики та розвитку змагальності у державному
секторі економіки, які повинні враховуватись при формуванні
загальнодержавних програм, передбачених статтею 13 цього Кодексу.
9. Передбачена законом процедура визнання банкрутом до
казенних підприємств не застосовується. Щодо процедури
банкрутства інших державних підприємств законодавством
встановлюються додаткові вимоги та гарантії права власності
Українського народу.
10.Органам управління, які здійснюють
організаційногосподарські повноваження стосовно господарюючих
суб'єктів державного сектора економіки, забороняється делегувати
іншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження державною
власністю і повноваження щодо управління діяльністю господарюючих
суб'єктів, за винятком делегування названих повноважень
відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших
випадків, передбачених цим Кодексом.
Стаття 23. Відносини господарюючих суб'єктів з органами
місцевого самоврядування
1.Органи місцевого самоврядування здійснюють свої
повноваження щодо господарюючих суб'єктів виключно в межах їх
компетенції, визначеної Конституцією України, Законом про місцеве
самоврядування, законами, які передбачають особливості здійснення
місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, іншими
законами. Органи місцевого самоврядування можуть здійснювати щодо
суб'єктів господарювання також окремі повноваження органів
виконавчої влади, надані їм законом.
2.Відносини органів місцевого самоврядування з
господарюючими суб'єктами у випадках, передбачених законом,
можуть здійснюватись також на договірних засадах.
3.Органи та посадові особи місцевого самоврядування
відповідно до Конституції і законів України здійснюють
повноваження стосовно господарюючих суб'єктів у наступних сферах:
соціально-економічного і культурного розвитку, планування та
обліку;
в галузі бюджету, фінансів і цін;
управління комунальною власністю;
в галузі житлово-комунального господарства, побутового,
торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту
і зв'язку;
в галузі будівництва;
освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту;
регулювання земельних відносин та охорони навколишнього
природного середовища;
соціального захисту населення;
в галузі зовнішньоекономічної діяльності;
в галузі оборонної роботи;
забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод
і законних інтересів громадян;
інші повноваження, надані їм законом.
4.Правові акти і законні вимоги органів та посадових осіб
місцевого самоврядування є обов'язковими для виконання усіма
учасниками господарських відносин, які розташовані або здійснюють
свою діяльність на відповідній території.
5. Втручання органів місцевого самоврядування та їх
посадових осіб у господарську діяльність суб'єктів господарювання
забороняється, крім випадків, передбачених законом.
6.Органи та посадові особи місцевого самоврядування мають
право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів
підприємств, інших господарюючих суб'єктів, які обмежують права
територіальних громад, повноваження органів місцевого
самоврядування.
7.Органи і посадові особи місцевого самоврядування несуть
відповідальність за свою діяльність перед господарюючими
суб'єктами, підстави, види і порядок якої визначаються
Конституцією та законом.
8.Спори про поновлення порушених прав суб'єктів
господарювання та відшкодування завданих їм збитків, які
виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або
посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому
порядку.
Стаття 24. Особливості управління господарською діяльністю у
сфері комунальної власності
1.Управління господарською діяльністю у сфері комунальної
власності здійснюється через систему організаційно-господарських
повноважень органів місцевого самоврядування щодо суб'єктів
господарювання, які належать до комунального сектора економіки і
здійснюють свою діяльність на основі права повного господарського
відання або права оперативного управління.
2.Правовий статус органів управління у сфері комунальної
власності встановлюється виключно законом.
3.Господарюючими суб'єктами комунального сектора економіки є
суб'єкти, засновані лише на комунальній власності, а також
суб'єкти, засновані одночасно на комунальній та інших формах
власності, якщо частка комунальної власності в них перевищує
п'ятдесят відсотків чи становить величину, що забезпечує органам
місцевого самоврядування здійснення управління діяльністю
господарюючого суб'єкта на праві власника (володіння контрольним
пакетом акцій).
5.Законом можуть бути встановлені особливості здійснення
антимонопольної політики щодо комунального сектора економіки, а
також додаткові вимоги та гарантії права власності Українського
народу і права комунальної власності при реалізації процедури
банкрутства щодо суб'єктів господарювання комунального сектора
економіки.
6.Органи місцевого самоврядування виступають гарантом щодо
господарюючих суб'єктів у сфері комунальної власності і несуть
відповідальність за наслідки їх діяльності, на підставах, в межах
та порядку, визначених законом.
Глава 3. ОБМЕЖЕННЯ МОНОПОЛІЗМУ ТА ЗАХИСТ ГОСПОДАРЮЮЧИХ
СУБ'ЄКТІВ І СПОЖИВАЧІВ ВІД НЕДОБРОСОВІСНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ
Стаття 25. Змагальність (конкуренція) у сфері господарювання
1.З метою стимулювання виробництва товарів (виконання робіт,
надання послуг), яких потребують споживачі держава підтримує
економічну конкуренцію - змагальність суб'єктів господарювання,
коли їх самостійні дії обмежують можливість кожного з них
визначальним чином впливати на загальні умови реалізації певних
товарів на ринку.
2.Органи державної влади і органи місцевого самоврядування
при виданні актів, що регулюють відносини у сфері господарювання,
повинні оцінювати їх зміст з урахуванням необхідності розвитку
змагальності (конкуренції) в економіці та не допускати включення
до цих актів положень, що перешкоджають розвиткові економічної
конкуренції.
3.У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до
компетенції яких належить контроль та нагляд за додержанням
антимонопольного законодавства, а також суб'єкти господарювання
можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.
4.Органи державної влади і органи місцевого самоврядування
повинні здійснювати постійний аналіз стану ринку та рівня
конкуренції на ньому та вживати передбачених законом заходів щодо
регулювання конкуренції суб'єктів господарювання.
5.Органам державної влади та органам місцевого
самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти
або вчиняти дії, що дискримінують конкурентів чи обмежують їх
економічну самостійність, або спрямовані на усунення конкуренції
чи сприяють без законних підстав окремим конкурентам проти інших
конкурентів.
6. Держава забезпечує захист комерційної таємниці суб'єктів
господарювання. Порядок охорони відомостей, що становлять
комерційну таємницю, встановлюються законодавством. Відомості,
які не можуть становити комерційної таємниці, визначаються
Кабінетом Міністрів України.
Стаття 26. Обґрунтоване обмеження конкуренції
1.Рішення або дії органів державної влади та органів
місцевого самоврядування, які спрямовані на обмеження конкуренції
чи можуть мати наслідком такі обмеження, визнаються
обґрунтованими у випадках:
надання допомоги соціального характеру окремим господарюючим
суб'єктам, за умови, що допомога надається без дискримінації
інших суб'єктів господарювання;
надання допомоги за рахунок державних ресурсів з метою
відшкодування збитків, завданих стихійним лихом або іншими
надзвичайними подіями, на визначених ринках товарів або послуг,
перелік яких встановлюється законодавством;
надання допомоги, в тому числі створення пільгових
економічних умов окремим реґіонам для компенсації
соціально-економічних втрат, викликаних важкою екологічною
ситуацією;
здійснення державного регулювання, пов'язаного з реалізацією
важливих проектів загальнонаціонального значення.
Стаття 27. Обмеження монополізму в економіці
1.Монопольним становищем визнається домінуюче становище
господарюючого суб'єкта, яке дає йому можливість самостійно або
разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного
товару (робіт, послуг).
2.Монопольним є становище суб'єкта господарювання, частка
якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений
законом.
3.Монопольне становище суб'єктів господарювання на ринку для
всіх видів продукції виробничо-технічного призначення, а також на
ринку обігу фінансових капіталів та цінних паперів визначається в
межах території України.
4.Монопольне становище суб'єктів господарювання на ринку для
всіх видів товарів народного споживання, а також для всіх видів
робіт і послуг визначається в межах області (міст Києва і
Севастополя) або в межах іншої адміністративно-територіальної
одиниці.
5.У разі суспільної необхідності та з метою усунення
негативного впливу на конкуренцію органи державної влади
здійснюють стосовно існуючих монопольних утворень заходи
антимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та
заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними
державними програмами, за винятком природних монополій.
6.Органам державної влади та органам місцевого
самоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дії,
спрямовані на посилення існуючих суб'єктів
господарюваннямонополістів та утворення без достатніх підстав
нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно
централізований розподіл товарів.
Стаття 28. Природні монополії
1.Стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на
цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції
внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з
істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю продукції в
міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що
виробляються суб'єктами господарювання, не можуть бути замінені у
споживанні іншими, у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку
менше залежить від зміни цін на дані товари, ніж попит на інші
товари (послуги), - вважається природною монополією.
2.Суб'єктами природної монополії можуть бути суб'єкти
господарювання будь-якої форми власності (монопольні утворення),
які виробляють (реалізують) товари на ринку, що перебуває у стані
природної монополії.
3.Законом про природні монополії визначаються сфери
діяльності суб'єктів природних монополій, органи державної влади,
органи місцевого самоврядування, інші органи, які регулюють
діяльність зазначених суб'єктів, а також інші питання регулювання
відносин, що виникають на товарних ринках України, які
перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках за
участю суб'єктів природних монополій.
Стаття 29. Зловживання монопольним становищем на ринку
1.Зловживанням монопольним становищем вважаються:
нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів
в нерівне становище, або додаткових умов, що не мають відношення
до предмета договору, включаючи нав'язування товару, не
потрібного контрагенту;
обмеження або припинення виробництва, а також вилучення
товарів з обороту з метою створення або підтримки дефіциту на
ринку чи встановлення монопольних цін;
інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу
з ринку) суб'єктів господарювання;
встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін
(тарифів) на свої товари, що призводить до порушення прав
споживачів або обмежує права окремих споживачів;
встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої
товари, що призводить до обмеження конкуренції.
Стаття 30. Неправомірні угоди між суб'єктами господарювання
1.Неправомірними угодами між суб'єктами господарювання
визнаються угоди або погоджені дії, спрямовані на:
встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів),
знижок, надбавок (доплат), націнок;
розподіл ринків за територіальним принципом, обсягом
реалізації чи закупівель товарів, їх асортиментом, або за колом
споживачів чи за іншими ознаками - з метою їх монополізації;
усунення з ринку або обмеження доступу до нього продавців,
покупців, інших суб'єктів господарювання.
Стаття 31. Дискримінація суб'єктів господарювання
1.Дискримінацією господарюючих суб'єктів органами влади у
цьому Кодексі визнається:
заборона створення нових підприємств чи інших організаційних
форм господарювання в будь-якій сфері господарської діяльності, а
також встановлення обмежень на здійснення окремих видів
господарської діяльності або виробництво певних видів товарів з
метою обмеження конкуренції;
примушування суб'єктів господарювання до пріоритетного
укладання договорів, першочергової реалізації товарів певним
споживачам або до вступу в господарські організації та інші
об'єднання;
прийняття рішень про централізований розподіл товарів, який
призводить до монопольного становища на ринку;
встановлення заборони на реалізацію товарів з одного реґіону
України в інший;
надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які
ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб'єктів
господарювання, що призводить до монополізації ринку певного
товару;
обмеження прав господарюючих суб'єктів щодо придбання та
реалізації товарів;
встановлення заборон чи обмежень відносно окремих суб'єктів
господарювання або груп підприємців.
2.Законом можуть бути встановлені винятки з положень цієї
статті з метою забезпечення національної безпеки, оборони,
загальносуспільних інтересів.
Стаття 32. Недобросовісна конкуренція
1.Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у
конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним
звичаям у підприємницькій діяльності.
2.Недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання
ділової репутації суб'єкта господарювання, створення перешкод
господарюючим суб'єктам у процесі конкуренції та досягнення
неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання,
розголошення та використання комерційної таємниці, а також інші
дії, що кваліфікуються відповідно до частини першої цієї статті.
3.Недобросовісна конкуренція тягне за собою юридичну
відповідальність осіб, які її застосували, якщо їх дії мають
негативний вплив на конкуренцію на території України, незалежно
від території, на якій вчинено такі дії.
Стаття 33. Неправомірне використання ділової репутації
господарюючого суб'єкта
1.Неправомірним використанням ділової репутації
господарюючого суб'єкта визнаються: неправомірне використання
чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки; неправомірне
використання товару іншого виробника; копіювання зовнішнього
вигляду виробу іншого виробника; порівняльна реклама.
2.Неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на
те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів
і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки
товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань,
назв місць походження товарів, що може призвести до змішування з
діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця), який має
пріоритет на їх використання.
3.Використання у фірмовому найменуванні власного імені
фізичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного
імені додається який-небудь відмітний елемент, що виключає
змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта
(підприємця).
4.Неправомірним використанням товару іншого виробника є
введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого
виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу
уповноваженої на те особи.
5.Копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення
зовнішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб'єкта
(підприємця) і введення його у господарський обіг без
однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до
змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта
(підприємця).
6.Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду
виробу або його частин, якщо таке копіювання обумовлено виключно
їх функціональним застосуванням.
7.Дія цієї статті не поширюється на вироби, що мають охорону
як об'єкти права інтелектуальної власності.
8.Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами,
роботами, послугами чи діяльністю іншого господарюючого суб'єкта
(підприємця). Не визнається неправомірним порівняння в рекламі у
випадках, передбачених законом.
Стаття 34. Створення перешкод господарюючим суб'єктам у
процесі конкуренції
1.Перешкодами у процесі конкуренції вважаються:
дискредитація господарюючого суб'єкта, нав'язування споживачам
примусового асортименту товарів (робіт, послуг), схилення до
бойкоту суб'єкта господарювання або дискримінації покупця
(замовника), або до розірвання договору з конкурентом, підкуп
працівника постачальника або покупця (замовника).
2.Дискредитацією господарюючого суб'єкта (підприємця) є
поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних
відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю господарюючого
суб'єкта (підприємця), які завдали або могли завдати шкоди
діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця).
3.Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданням
послуг із примусовим асортиментом є купівля-продаж одних товарів,
виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших
товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу
або контрагенту.
4.Схиленням до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця)
вважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або
через посередника, до відмови від встановлення договірних
зв'язків із цим господарюючим суб'єктом (підприємцем).
5. Схиленням постачальника до дискримінації покупця є
спонукання безпосередньо або через посередника до надання
постачальником конкуренту покупця певних переваг без достатніх на
це підстав.
6.Схиленням господарюючого суб'єкта (підприємця) до
розірвання договору з конкурентом іншого господарюючого суб'єкта
(підприємця) є вчинене з корисливих мотивів або в інтересах
третіх осіб спонукання господарюючого суб'єкта (підприємця) -
учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином
договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або
пропонування господарюючому суб'єкту (підприємцю) - учаснику
договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної
винагороди, компенсації чи інших переваг.
7.Підкуп працівника постачальника - це надання або
пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо
або через посередника, матеріальних цінностей, майнових або
немайнових благ за неналежне виконання або невиконання
працівником постачальника службових обов'язків, що випливають з
укладеного чи пов'язані з укладенням між постачальником і
покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання
послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом
покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником).
8.До працівника постачальника прирівнюється й інша особа,
яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені
постачальника про поставку товару, виконання робіт, надання
послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином
пов'язана з ним.
9.Підкуп працівника покупця (замовника) - це надання або
пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або
через посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайнових
благ за неналежне виконання або невиконання працівником покупця
(замовника) службових обов'язків, що випливають з укладеного або
пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору
поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело
або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних
переваг перед постачальником.
10.До працівника покупця прирівнюється й інша особа, яка
згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені покупця
про придбання товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на
прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.
Стаття 35. Досягнення неправомірних переваг у конкуренції
1.Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є
отримання певних умов конкуренції відносно іншого господарюючого
суб'єкта шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджене
рішенням відповідного органу державної влади.
Стаття 36. Неправомірне збирання, розголошення та
використання комерційної таємниці
1. Відомості, пов'язані з виробництвом, технологією,
управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта
господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких
може завдати шкоди інтересам господарюючого суб'єкта, можуть бути
визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що
становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначається
суб'єктом господарювання.
2.Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається
добування протиправним способом відомостей, що відповідно до
закону становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло
завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).
3.Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої
особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що
відповідно до закону становлять комерційну таємницю, особою, якій
ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали
відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це
завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту
(підприємцю).
4.Схиленням до розголошення комерційної таємниці є
спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або
стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків
відомості, що відповідно до закону становлять комерційну
таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло
завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).
5.Неправомірним використанням комерційної таємниці є
впровадження у виробництво або врахування під час планування чи
здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої
на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять
відповідно до закону комерційну таємницю.
6. За неправомірне збирання, розголошення або використання
комерційної таємниці винні особи несуть відповідальність
встановлену законом.
Стаття 37. Відповідальність за недобросовісну конкуренцію
1.Вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція,
тягне за собою відповідальність згідно з цим Кодексом, а також
адміністративну, цивільну та кримінальну відповідальність у
випадках, передбачених відповідним законодавством.
Стаття 38. Правила професійної етики у конкуренції
1.Господарюючі суб'єкти при сприянні Торгово-промислової
палати України та інших заінтересованих організацій можуть
розробляти правила професійної етики у конкуренції для
відповідних сфер підприємницької діяльності, а також для певних
галузей економіки. Розроблені господарюючими суб'єктами правила
професійної етики у конкуренції погоджуються з Антимонопольним
комітетом України.
2.Правила професійної етики у конкуренції можуть
використовуватись при укладенні договорів, розробці установчих та
інших документів господарюючих суб'єктів.
Стаття 39. Захист прав споживачів
1.Споживачі, які перебувають на території України, під час
придбання, замовлення або використання товарів (робіт, послуг)
для задоволення своїх побутових потреб мають право на:
державний захист своїх прав;
гарантований рівень споживання;
належну якість товарів (робіт, послуг);
безпеку товарів (робіт, послуг);
необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість,
якість і асортимент товарів (робіт, послуг);
відшкодування збитків, завданих товарами (роботами,
послугами) неналежної якості, а також шкоди, заподіяної
небезпечними для життя і здоров'я людей товарами (роботами,
послугами) у випадках, передбачених законодавством;
звернення до суду та інших уповноважених державних органів
за захистом порушених прав або охоронюваних законом інтересів;
об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання
споживачів).
2.Держава забезпечує громадянам захист їх інтересів як
споживачів, надає можливість вільного вибору товарів (робіт,
послуг), набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття
самостійних рішень під час придбання та використання товарів
(робіт, послуг) відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або
одержання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в
обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для
підтримання здоров'я і життєдіяльності.
3.З метою захисту своїх законних прав та інтересів громадяни
мають право об'єднуватися на добровільній основі у громадські
організації споживачів (об'єднання споживачів).
4.Права споживачів, механізм реалізації захисту цих прав та
відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виробниками
(виконавцями, продавцями) регулюються законом про захист прав
споживачів та іншими законодавчими актами.
5.Якщо чинним міжнародним договором України встановлено інші
правила, ніж ті, що є в законодавстві України про захист прав
споживачів, то застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 40. Державний контроль за дотриманням
антимонопольного законодавства
1.Державний контроль за дотриманням антимонопольного
законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від
його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України
відповідно до його компетенції, визначеної законом.
2.З метою запобігання монопольному становищу окремих
підприємців на ринку створення, реорганізація та ліквідація
господарюючих суб'єктів, придбання їх активів, часток (акцій,
паїв) господарських товариств, а також утворення об'єднань
підприємств або перетворення органів влади в зазначені об'єднання
у випадках, передбачених законодавством, здійснюються за умови
одержання згоди на це Антимонопольного комітету України.
3.У випадках, коли суб'єкти господарювання зловживають
монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комітет України
має право прийняти рішення про примусовий поділ монопольних
утворень. Строк виконання такого рішення не може бути меншим
шести місяців.
4.Примусовий поділ не застосовується у разі:
неможливості організаційного або територіального
відокремлення підприємств або структурних підрозділів;
наявності тісного технологічного зв'язку підприємств,
структурних підрозділів, якщо частка внутрішнього обороту в
загальному обсязі валової продукції підприємства (об'єднання
тощо) становить менше тридцяти відсотків.
5.Реорганізація монопольного утворення, що підлягає
примусовому поділу, здійснюється на розсуд суб'єкта
господарювання за умови усунення монопольного становища цього
утворення на ринку.
6.Антимонопольний комітет України та його територіальні
відділення у встановленому законом порядку розглядають справи про
недобросовісну конкуренцію та інші справи про порушення
антимонопольного законодавства, передбачені законом.
7.Рішення Антимонопольного комітету України та його
територіальних відділень можуть бути оскаржені до суду. Збитки,
завдані незаконними рішеннями Антимонопольного комітету України
або його територіальних відділень, відшкодовуються з державного
бюджету за позовом заінтересованих осіб в порядку, визначеному
законом.
Стаття 41. Антимонопольне законодавство
1.Законодавство, що регулює відносини, які виникають у
зв'язку з недобросовісною конкуренцією, обмеженням та
попередженням монополізму у господарській діяльності
(антимонопольне законодавство), складається з цього Кодексу,
закону про Антимонопольний комітет України, інших законодавчих
актів.
2.Положення цієї глави Кодексу не поширюються на відносини,
у яких беруть участь господарюючі суб'єкти та інші учасники
господарських відносин, якщо результат їх діяльності проявляється
лише за межами України, якщо інше не передбачено міжнародним
договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою
України.
3.Положення цієї глави Кодексу не поширюються на відносини,
що виникають у зв'язку з авторськими правами та правами
промислової власності.
4.Законодавством можуть бути визначені особливості
регулювання відносин, пов'язаних з недобросовісною конкуренцією
та монополізмом на фінансових ринках і ринках цінних паперів.
Глава 4. ГОСПОДАРСЬКА КОМЕРЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ (ПІДПРИЄМНИЦТВО)
Стаття 42. Підприємництво як вид господарської діяльності
1.Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична,
на власний ризик господарська діяльність, здійснювана
господарюючими суб'єктами (підприємцями) для досягнення
економічних і соціальних результатів та з метою одержання
прибутку.
Стаття 43. Свобода підприємницької діяльності
1.Суб'єкти підприємництва мають право без обмежень
самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, що не
заборонена законом.
2.Особливості здійснення окремих видів підприємництва
встановлюються законодавством України.
3.Перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, а
також перелік видів діяльності, підприємництво в яких
забороняється, встановлюється окремим законом, який приймає
Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України.
4.Здійснення підприємницької діяльності забороняється
органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх
посадовим особам, а також особам, стосовно яких Конституцією
України, цим Кодексом та іншими законами встановлені обмеження
щодо здійснення ними підприємництва або участі у такій
діяльності.
Стаття 44. Принципи підприємницької діяльності
1.Підприємництво здійснюється на основі:
вільного вибору підприємцем видів підприємницької
діяльності;
самостійного формування підприємцем програми діяльності,
вибору постачальників і споживачів вироблюваної продукції,
залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів
ресурсів, використання яких не обмежене законом, встановлення цін
на продукцію та послуги відповідно до закону;
вільного наймання підприємцем працівників;
вільного розпорядження прибутком, що залишається у
підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів,
передбачених законодавством;
самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної
діяльності, використання підприємцем належної йому частки
валютної виручки на свій розсуд.
Стаття 45. Організаційні форми підприємництва
1.Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких
організаційних формах, передбаченим цим Кодексом, на вибір
підприємця.
2.Порядок створення, державної реєстрації, діяльності,
реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм
підприємництва визначається цим Кодексом та іншими законами
України.
3.Щодо громадян та юридичних осіб, для яких підприємницька
діяльність не є основною, положення цього Кодексу поширюються на
ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є
підприємницькою.
Стаття 46. Право найму працівників і соціальні гарантії при
використанні їх праці
1.Підприємці мають право укладати з громадянами договори про
використання їх праці. При укладенні трудового договору
(контракту, угоди) підприємець зобов'язаний забезпечити належні,
безпечні і здорові умови праці, оплату праці не нижчу від
визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а
також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне
страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства
України.
2.При втраті працездатності підприємець забезпечує
потерпілому відшкодування витрат у випадках, в розмірі та
порядку, встановлених законодавством.
Стаття 47. Загальні гарантії прав підприємців
1.Держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних
ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права
та рівні можливості для залучення і використання
матеріальнотехниічнх, фінансових, трудових, інформаційних,
природних та інших ресурсів.
2.Забезпечення підприємця матеріально-технічними та іншими
ресурсами, що централізовано розподіляються державою,
здійснюється лише з метою виконання підприємцем поставок, робіт
чи послуг для державних потреб.
3.Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист
майнових прав підприємця. Вилучення державою або органами
місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних
фондів, іншого майна допускається не інакше як з підстав і в
порядку, передбачених законом.
4.Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення фізичними
чи юридичними особами, органами державної влади чи органами
місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються
підприємцю відповідно до законодавства України.
5.Підприємець або громадянин, який працює у підприємця по
найму, у передбачених законом випадках може бути залучений до
виконання в робочий час державних або громадських обов'язків, з
відшкодуванням підприємцю відповідних збитків органом, який
приймає таке рішення.
6.Спори про відшкодування збитків вирішуються судом.
Стаття 48. Державна підтримка підприємництва
1.Держава застосовує щодо підприємництва усі засоби
державного регулювання господарської діяльності, зазначені у
статті 12 цього Кодексу.
2.З метою створення сприятливих організаційних та
економічних умов для розвитку підприємництва держава:
на умовах і в порядку, передбачених законом, надає
підприємцям земельні ділянки, передає державне майно, необхідне
для здійснення підприємницької діяльності;
сприяє підприємцям в організації матеріально-технічного
забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності,
підготовці кадрів;
здійснює первісне облаштування неосвоєних територій
об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або
передачею їх підприємцям у визначеному законодавством порядку;
стимулює модернізацію технології, інноваційну діяльність,
освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;
надає підприємцям цільові кредити;
подає підприємцям інші види допомоги.
Держава сприяє розвиткові малого підприємництва на умовах і
в порядку, встановленому законом.
Стаття 49. Відповідальність суб'єктів підприємництва
1.Підприємці зобов'язані не завдавати шкоди навколишньому
середовищу, не порушувати права та законні інтереси громадян і їх
об'єднань, інших господарюючих суб'єктів, установ, організацій,
права місцевого самоврядування і держави.
2.За завдані шкоду і збитки підприємець несе майнову та іншу
встановлену законом відповідальність.
3.Підприємець може бути визнаний судом банкрутом у випадках
і в порядку, передбачених цим Кодексом та законом про
банкрутство.
Стаття 50. Діяльність іноземних підприємців в Україні
1.Особливості здійснення підприємницької діяльності на
території України, на її континентальному шельфі та у виключній
(морській) економічній зоні іноземними юридичними особами,
іноземними громадянами та особами без громадянства визначаються
цим Кодексом та іншими законами України.
2.У разі, якщо чинним міжнародним договором, згода на
обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені
інші правила про підприємництво, ніж ті, які передбачені
законодавством України, застосовуються правили міжнародного
договору.
Стаття 51. Припинення підприємницької діяльності
1.Підприємницька діяльність припиняється:
з власної ініціативи підприємця;
у разі закінчення строку дії ліцензії;
у разі смерті або припинення існування підприємця;
на підставі рішення суду у випадках, передбачених цим
Кодексом та іншими законами України.
2.Порядок припинення діяльності підприємця встановлюється
законом відповідно до вимог цього Кодексу.
Глава 5. НЕКОМЕРЦІЙНА (НЕПРИБУТКОВА) ГОСПОДАРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ
Стаття 52. Некомерційне господарювання
1.Некомерційне господарювання - це здійснювана
господарюючими суб'єктами самостійна систематична господарська
діяльність, спрямована на досягнення економічних, соціальних та
інших результатів без мети одержання прибутку.
2.Некомерційна господарська діяльність здійснюється
господарюючими суб'єктами державного або комунального секторів
економіки в галузях (видах діяльності), в яких відповідно до
статті 21 цього Кодексу не застосовується підприємництво, на
основі рішення відповідного органу державної влади чи органу
місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність
може здійснюватись також іншими господарюючими суб'єктами, яким
здійснення господарської діяльності у формі підприємництва
забороняється законом.
3.Не можуть бути суб'єктами некомерційної господарської
діяльності органи державної влади, органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи.
Стаття 53. Організаційні форми некомерційної господарської
діяльності
1.Некомерційна господарська діяльність може здійснюватись
господарюючими суб'єктами на основі права власності або права
оперативного управління, у формах, які визначаються власником або
відповідним органом управління чи органом місцевого
самоврядування з урахуванням вимог, передбачених цим Кодексом та
іншими законами.
2.Порядок створення, державної реєстрації, діяльності,
реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм
некомерційного господарювання визначається цим Кодексом та іншими
законами.
3.У разі, якщо господарська діяльність фізичної або
юридичної особи, зареєстрованої як некомерційний господарюючий
суб'єкт, набуває характеру підприємницької діяльності, до неї
застосовуються положення цього Кодексу та інших законів, якими
регулюється підприємництво.
Стаття 54. Регулювання некомерційної господарської
діяльності
1.На господарюючих суб'єктів, які здійснюють некомерційну
господарську діяльність, поширюються загальні вимоги щодо
регулювання господарської діяльності, з урахуванням особливостей
її здійснення різними господарюючими суб'єктами, які визначаються
цим Кодексом та іншими законодавчими актами.
2.При укладенні трудового договору (контракту, угоди)
господарюючий суб'єкт, що здійснює некомерційну господарську
діяльність, зобов'язаний забезпечити належні, безпечні і здорові
умови праці, її оплату не нижчу від визначеного законом
мінімального розміру, а також забезпечити інші соціальні
гарантії, передбачені законом.
Розділ ІІ. СУБ'ЄКТИ ГОСПОДАРЮВАННЯ
Глава 6. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 55. Поняття суб'єкта господарювання
1.Суб'єктами господарювання визнаються учасники
господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність,
реалізуючи господарську компетенцією (сукупність господарських
прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть
відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна,
крім випадків, передбачених законодавством.
2.Суб'єктами господарювання (господарюючими суб'єктами) є:
1) господарські організації - підприємства та об'єднання
підприємств, а також інші організації, передбачені цим Кодексом,
що утворені для здійснення господарської діяльності та
зареєстровані в установленому порядку як господарюючі суб'єкти;
2) громадяни України та інші фізичні особи, які здійснюють
господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як
підприємці;
3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи
господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для
здійснення господарської діяльності.
3.Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську
компетенцію на основі права власності, права господарського
відання, права оперативного управління та права
оперативногосподарського використання майна, відповідно до
визначення даної компетенції у цьому Кодексі та інших законах.
4.Суб'єкти господарювання - господарські організації, які
діють на майновій основі власності, господарського відання чи
оперативного управління, мають статус юридичної особи, що
визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.
5.Суб'єкти господарювання - відокремлені підрозділи
(структурні одиниці) господарських організацій можуть діяти лише
на основі права оперативно-господарського використання майна, без
прав юридичної особи.
Стаття 56. Утворення суб'єкта господарювання
1.Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням
власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу,
а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за
рішенням інших органів, організацій і фізичних осіб шляхом
заснування нового, реорганізації (злиття, виділення, поділу,
перетворення) діючого (діючих) суб'єктів господарювання з
додержанням вимог законодавства.
2.Утворення нових підприємств діючим підприємством не
допускається інакше як шляхом його реорганізації.
3.Суб'єкти господарювання можуть утворюватися шляхом
примусового поділу (виділення) діючого господарюючого суб'єкта за
розпорядженням антимонопольних органів відповідно до
антимонопольного законодавства України.
4.Створення суб'єктів господарювання здійснюється з
дотриманням вимог антимонопольного законодавства.
Стаття 57. Установчі документи
1.Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення
про його утворення або установчий договір та, у випадках,
передбачених цим Кодексом, статут суб'єкта господарювання.
2.В установчих документах повинні бути зазначені
найменування та місцезнаходження господарюючого суб'єкта, мета і
предмет господарської діяльності, склад і компетенція його
органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок
формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його
реорганізації та ліквідації, інші відомості, передбачені цим
Кодексом та іншими законами.
3.У разі заснування господарюючого суб'єкта двома або більше
особами укладається установчий договір, в якому засновники
зобов'язуються утворити даного господарюючого суб'єкта,
визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови
передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків,
управління діяльністю господарюючого суб'єкта та участі в ньому
засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші
умови діяльності господарюючого суб'єкта, а також його
реорганізації та ліквідації відповідно до законодавства.
4.Статут господарюючого суб'єкта повинен містити відомості
про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет
діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших
фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи
управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та
ліквідації господарюючого суб'єкта, а також інші відомості,
пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта
господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й
інші відомості, що не суперечать законодавству.
5.Статут затверджується власником (власниками) майна
господарюючого суб'єкта чи їх представниками, або іншими
засновниками у випадках, передбачених цим Кодексом.
Стаття 58. Державна реєстрація суб'єкта господарювання
1.Суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації, крім
випадків, встановлених цим Кодексом.
2.Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться у
виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в
районній, районній міст Києва і Севастополя державній
адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного
суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.
3.Для державної реєстрації суб'єкта господарювання подаються
такі документи:
рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним
(ними) органу. Якщо власників або уповноважених ними органів два
і більше, таким рішенням є установчий договір;
статут, якщо його необхідність передбачена для створюваної
організаційної форми господарювання згідно з цим Кодексом;
у випадках, передбачених законом - рішення Антимонопольного
комітету України про згоду на створення, реорганізацію (злиття,
приєднання) суб'єктів господарювання;
документ (документи), що засвідчуює сплату засновником
(засновниками) внеску до статутного фонду суб'єкта господарювання
в розмірі, встновленому законом;
реєстраційна картка встановленого зразка;
документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.
Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку
діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну
картку встановленого зразка, що є водночас заявою про державну
реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного коду
фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів
і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію."
5.Власник (власники) або уповноважені ним органи несуть
відповідальність за відповідність вимогам законодавства та
достовірність документів, що подаються для реєстрації.
6.Державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється
у строк не більше десяти днів з дня подання документів,
зазначених у цій статті. Реєструючий орган зобов'язаний протягом
цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його
державну реєстрацію.
7.На печатках і штампах господарюючого суб'єкта повинен
зазначатись ідентифікаційний код, за яким підприємство включено
до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
.
8.Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта господарювання
є підставою для відкриття рахунків в установах банків.
9. Відомості державної реєстрації суб"єкта господарювання,
внесення змін до них, а також оголошення про реорганізацію чи
ліквідацію господарської організації або припинення діяльності
індивідуального підприємця підлягають обов"язковому опублікуванню
в спеціальному додатку до "Урядового кур'єру" та офіційних
органах преси (органу державної виконавчої влади або органу
місцевого самоврядування) за місцезнаходженням суб'єкта
господарювання протягом десяти днів з моменту проведення
державної реєстрації суб"єкта господарювання, внесення змін до
відомостей державної реєстрації чи скасування останньої,
прийняття рішення про реорганізацію чи ліквідацію господарської
організації або припинення діяльності індивідуального підприємця,
а також інші відомості, що підлягають опублікуванню в офіційних
органах преси (повідомлення про порушення справи про банкрутство,
про підписку на акції, про скликання установчих зборів
акціонерного товариства чи загальних зборів акціонерів, про
результати фінансовогосподарської діяльності суб"єктів
господарювання, що є емітентами акцій та облігацій, які
розповсюджуються серед заздалегідь невизначеного кола осіб тощо).
10.Порушення встановленого порядку створення суб'єкта
господарювання або недостовірність чи невідповідність вимогам
законодавства документів, що подаються для його реєстрації, є
підставою для відмови в державній реєстрації суб'єкта
господарювання. Відмова у реєстрації господарюючого суб'єкта з
інших мотивів не допускається.
11.Відмову в державній реєстрації суб'єкта господарювання
може бути оскаржено в судовому порядку.
12.Діяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання
забороняється. Доходи, одержані таким суб'єктом, підлягають
стягненню до Державного бюджету України у встановленому законом
порядку.
13.Перереєстрація суб'єкта господарювання проводиться при
зміні форми власності, на якій засновано даного суб'єкта, або
організаційної форми господарювання, або назви господарюючого
суб'єкта і здійснюється в порядку, встановленому для його
реєстрації.
14.Скасування державної реєстрації суб'єкта господарювання
здійснюється на підставі рішення суду у разі визнання недійсними
або такими, що суперечать законодавству, установчих документів, а
також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
15.Законодавством України можуть бути встановлені спеціальні
правила державної реєстрації окремих організаційних форм
господарювання.
16.Суб'єкти господарювання, зазначені у пунктах 1 і 2 статті
55 цього Кодексу, мають право відкривати свої філії (відділення),
представництва без створення юридичної особи. Відкриття вказаних
підрозділів не потребує їх реєстрації. Суб'єкт господарювання
лише повідомляє про їх відкриття реєструючий орган шляхом
внесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку.
17.Положення про державну реєстрацію суб'єктів
господарювання затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 59. Припинення діяльності суб'єкта господарювання
1.Припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється
шляхом його ліквідації або реорганізації (злиття, приєднання,
поділу, перетворення), з дотриманням вимог антимонопольного
законодавства за рішенням власника (власників) чи уповноважених
ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта
господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених
цим Кодексом - за рішенням суду.
2.У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права
та обов'язки кожного з них переходять до господарюючого суб'єкта,
що виник в результаті злиття.
3.У разі приєднання одного або кількох суб'єктів
господарювання до іншого суб'єкта до цього останнього переходять
усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів
господарювання.
4.У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові
права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у
відповідних частинах до кожного з нових господарюючих суб'єктів,
які виникли в результаті цього поділу. При виділенні одного або
кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них
переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках
майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.
5.У разі перетворення одного господарюючого суб'єкта в
іншого до суб'єкта господарювання, який виник, переходять усі
майнові права і обов'язки попереднього господарюючого суб'єкта.
6.Суб'єкт господарювання ліквідується:
у зв'язку із закінченням строку, на який він створювався, чи
у разі досягнення мети, заради якої його було створено;
у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім
випадків, передбачених законом;
у разі скасування його державної реєстрації згідно з
вимогами цього Кодексу;
в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
7. Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта
підприємницької діяльності статусу юридичної особи і є підставою
для виключення його з Єдиного державного реєстру підприємств і
організацій України. Діяльність суб'єкта господарювання
вважається припиненою з моменту внесення запису про ліквідацію
даного суб'єкта до державного реєстру.
Стаття 60. Загальний порядок ліквідації суб'єкта
господарювання
1.Ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється
ліквідаційною комісією, яка утворюється власником або
уповноваженим ним органом, якщо інший порядок її утворення не
передбачений цим Кодексом. За їх рішенням ліквідація суб'єкта
господарювання може бути покладена на орган управління суб'єкта,
що ліквідується.
2.Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію
суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки
проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій
кредиторами, що не може бути менше двох місяців з дня оголошення
про ліквідацію.
3.Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить
ліквідацію суб'єкта господарювання, вміщує в офіційних органах
преси, зазначених у частині 9 ст.58 цього Кодексу для публікації
відомостей державної реєстрації, повідомлення про його ліквідацію
та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних
(відомих) кредиторів повідомляє персонально в письмовій формі у
встановлені цим Кодексом чи спеціальним законом строки,
4.Одночасно ліквідаційна комісія (орган, що проводить
ліквідацію) вживає необхідних заходів до стягнення дебіторської
заборгованості суб'єкту господарювання, який ліквідується, та
виявлення вимог кредиторів з письмовим повідомленням кожного з
них про ліквідацію суб'єкта господарювання.
5.Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію)
оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідовується,
і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та
подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну
комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинна
бути перевірено у встановленому законодавством порядку.
Стаття 61. Розрахунки з кредиторами у разі ліквідації
суб'єкта господарювання
1.Претензії кредиторів до суб'єкта господарювання, що
ліквідується, задовольняються з майна цього суб'єкта, якщо інше
не передбачено цим Кодексом та іншими законами.
2.Черговість та порядок задоволення вимог кредиторів
визначається відповідно до закону.
3.Претензії, які не задоволені через відсутність майна
суб'єкта господарювання, а також претензії, які не визнані
ліквідаційною комісією (органом, що проводить ліквідацію), якщо
їх заявники у місячний строк після одержання повідомлення про
повне або часткове відхилення претензії не звернуться до суду з
відповідним позовом, вважаються погашеними.
4.Майно, яке залишилося після задоволення претензій
кредиторів, використовується за вказівкою власника.
Глава 7. ПІДПРИЄМСТВО
Стаття 62. Підприємство як організаційна форма
господарювання
1.Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання,
створений компетентним органом державної влади або місцевого
самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних
та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої,
науково-дослідної, торговельної тощо господарської діяльності, в
порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
2.Підприємства можуть створюватись як для здійснення
підприємництва, так і некомерційної господарської діяльності.
3.Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на
основі статуту.
4.Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно,
самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах
банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом,
знак для товарів і послуг.
5.Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.
Стаття 63. Види та організаційні форми підприємств
1.Залежно від форм власності, передбачених законом, в
Україні можуть діяти підприємства таких видів:
приватне підприємство - засноване на приватній власності
громадян України, або іноземних громадян, або осіб без
громадянства, чи приватній власності юридичної особи;
підприємство, засноване на колективній власності
(підприємство колективної власності);
комунальне підприємство - засноване на комунальній власності
територіальної громади;
державне підприємство - засноване на загально-державній
власності або власності Автономної Республіки Крим;
підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі
об'єднання майна різних форм власності).
В Україні можуть діяти також інші види підприємств (орендні
тощо), створення яких не суперечить законодавству України.
2.У разі, якщо в статутному фонді підприємства іноземна
інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається
підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в
статутному фонді якого іноземна інвестиція становить 100
відсотків, вважається іноземним підприємством.
3.Залежно від способу утворення (заснування) в Україні діють
підприємства унітарні та корпоративні.
4.Унітарне підприємство створюється одним засновником, який
виділяє необхідне для того майно, формує статутний фонд
відповідно до закону, затверджує статут, розподіляє доходи,
безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує
підприємством і формує його трудовий колектив на засадах
трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації
підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні,
підприємства, засновані на власності об'єднань громадян,
релігійних організацій або на приватній власності особи (осіб).
5.Корпоративне підприємство утворюється двома або більше
засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі
об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності
засновників (учасників), їх спільного управління справами, в тому
числі через створювані ними органи, участі засновників у
розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є
кооперативні підприємства, підприємства, створювані у формі
господарського товариства, спільні підприємства, а також інші
підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох
або більше осіб.
6.Особливості правового статусу унітарних і корпоративних
підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими
актами.
7.Підприємства в залежності від кількості працюючих та
обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть
бути віднесені до малих підприємств або великих підприємств.
Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в
яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний
(фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу
від реалізації продукції (робіт, послуг) за це1 період не
перевищує розміру, еквівалентного 500.000 євро за середньорічним
курсом щодо гривні.
Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких
середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий)
рік перевищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації
продукції (товарів, робіт, послуг) за рік перевищує розмір,
еквівалентний 5 млн. євро за середньорічним курсом щодо гривні.
8. Для підприємств певного виду та організаційних форм
законами можуть встановлюватися особливості господарювання.
Стаття 64. Організаційна структура підприємства
1.Підприємство складається з виробничих структурних
підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад,
бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних
підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб
тощо).
2.Функції, права та обов'язки структурних підрозділів
підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються
в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими
установчими документами.
3.Підприємство самостійно визначає свою організаційну
структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
4.Підприємство має право створювати філіали, представництва,
відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання
про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними
органами місцевого самоврядування в установленому законодавством
порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної
особи і діють на основі положення про них, затвердженого
підприємством. Вони можуть відкривати поточні і розрахункові
рахунки в установах банків.
5.Діяльність розташованих на території України відокремлених
підрозділів підприємств, що знаходяться за її межами, регулюється
цим Кодексом та іншими законами.
Стаття 65. Управління підприємством
1.Управління підприємством здійснюється відповідно до його
установчих документів на основі поєднання прав власника щодо
господарського використання свого майна і участі в управлінні
трудового колективу.
2.Власник здійснює свої права щодо управління підприємством
безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до
статуту підприємства чи інших установчих документів.
3.Для керівництва господарською діяльністю підприємства
власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає)
керівника підприємства.
4.У разі найму керівника підприємства з ним укладається
договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права,
обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального
забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за
погодженням сторін.
5.Керівник підприємства без доручення діє від імені
підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади
і місцевого самоврядування, інших організаціях у відносинах з
юрдичними та фізичними особами, формує адміністрацію підприємства
і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку,
визначених установчими документами.
6.Керівника підприємства може бути звільнено з посади
достроково на підставах, передбачених договором (контрактом)
відповідно до закону.
7.На всіх підприємствах, які використовують найману працю,
між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом
або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний
договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні
відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства.
Вимоги до змісту і порядок укладення колективних договорів
визначаються законодавством про колективні договори.
8.Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни,
які своєю працею беруть участь в його діяльності на основі
трудового договору (контракту, угоди), або інших форм, що
регулюють трудові відносини працівника з підприємством.
Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні
підприємством встановлюються статутом або іншими установчими
документами відповідно до вимог цього Кодексу, законодавства про
окремі види підприємств, закону про трудові колективи.
9.Рішення з соціально-економічних питань, що стосуються
діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами
управління з участю трудового колективу і уповноважених ним
органів.
10.Особливості управління підприємствами окремих видів
(організаційних форм підприємств) встановлюються цим Кодексом та
законами про такі підприємства.
Стаття 66. Майно підприємства
1.Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі
фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в
самостійному балансі підприємства.
2.Джерелами формування майна підприємства є:
грошові та матеріальні внески засновників;
доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших
видів господарської діяльності;
доходи від цінних паперів;
кредити банків та інших кредиторів;
капітальні вкладення і дотації з бюджетів;
майно, придбане в інших господарюючих суб'єктів, організацій
та громадян у встановленому законодавством порядку;
інші джерела, не заборонені законодавством України.
3.Цілісний майновий комплекс підприємства визнається
нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод,
на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами,
прийнятими відповідно до нього.
4.Реалізація майнових прав підприємства здійснюється в
порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законодавчими актами
України.
5.Володіння і користування природними ресурсами підприємство
здійснює в установленому законодавством порядку за плату, а у
випадках, передбачених законом, - на пільгових умовах.
6.Підприємство випускає, реалізує та придбаває цінні папери
відповідно до законодавства України.
7.Держава гарантує захист майнових прав підприємства.
Вилучення державою у підприємства його основних фондів, оборотних
коштів та іншого використовуваного ним майна здійснюється лише у
випадках, передбачених законом.
Стаття 67. Господарські відносини підприємства з іншими
підприємствами, організаціями, громадянами
1.Відносини підприємства з іншими підприємствами,
організаціями і громадянами в усіх сферах господарської
діяльності здійснюються на основі договорів.
2.Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні
зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не
суперечать законодавству України.
3.Підприємство має право реалізувати самостійно всю
продукцію, яка не увійшла в державне замовлення або державне
завдання, на території України і за її межами, якщо інше не
передбачено законодавством.
Стаття 68. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства
1.Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну
діяльність, яка є частиною зовнішньоекономічної діяльності
України і регулюється законами України.
2.Порядок використання виручки підприємства в іноземний
валюті визначається валютним законодавством України.
3.Підприємство, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність,
може відкривати за межами України свої представництва та
виробничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти
підприємства.
4.Підприємство у своїй зовнішньоекономічній діяльності з
питань економічної, технологічної, екологічної та соціальної
безпеки контролюється державними органами.
Стаття 69. Соціальна діяльність підприємства
1.Питання щодо поліпшення умов праці, життя і здоров'я,
гарантії обов'язкового медичного страхування працівників
підприємтсва та їх сімей, а також інші питання соціального
розвитку вирішуються трудовим колективом за участю власника або
уповноваженого ним органу відповідно до законодавства, установчих
документів підприємства, колективного договору.
2.Підприємство забезпечує підготовку кваліфікованих
робітників та спеціалістів, їх економічне і професійне навчання
як у власних навчальних закладах, так і в інших навчальних
закладах за відповідними угодами. Підприємство надає пільги
працюючим випускникам професійно-технічних, середніх спеціальних
і вищих навчальних закладів згідно з законодавством.
3.Пенсіонери та інваліди, які працювали до виходу на пенсію
на підприємстві, користуються нарівні з його працівниками
наявними можливостями медичного обслуговування, забезпечення
житлом, путівками в оздоровчі та профілактичні заклади, іншими
соціальними послугами і пільгами, що передбачені статутом
підприємства.
4.Власник, а також адміністрація підприємства зобов'язані
забезпечити для всіх працівників підприємства безпечні і
нешкідливі умови праці і несуть відповідальність в установленому
законом порядку за шкоду, заподіяну їх здоров'ю та
працездатності.
5.Підприємство зобов'язане постійно поліпшувати умови праці
жінок та неповнолітніх, забезпечувати їх роботою переважно в
денний час; жінок, які мають малолітніх дітей, вагітних жінок
переводити на легшу роботу з нешкідливими умовами праці, надавати
їм інші пільги, передбачені законодавством. Підприємство із
шкідливими умовами праці створює окремі цехи, дільниці для
надання жінкам, неповнолітнім та окремим категоріям працюючих
більш легкої роботи.
6.Підприємство самостійно встановлює для своїх працівників
додаткові відпустки, скорочений робочий день та інші пільги, а
також має право заохочувати працівників підприємств інших,
установ, організацій, які його обслуговують.
7.Підприємство має право забезпечувати додатковою пенсією,
незалежно від розмірів державної пенсії, працівника, що став
інвалідом на даному підприємстві внаслідок нещасного випадку або
професійного захворювання. У разі смерті працівника підприємства
при виконанні ним службових обов'язків підприємство добровільно
чи за рішенням суду забезпечує сім'ю працівника допомогою
відповідно до закону.
8.Підприємство з правом найму робочої сили забезпечує
необхідну кількість робочих місць для працевлаштування
неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які
потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за
невиконання даної вимоги встановлюється законом.
Стаття 70. Об'єднання підприємств
1.Підприємства мають право на добровільних засадах
об'єднувати свою господарську діяльність (виробничу, комерційну
та інші види діяльності), на умовах і в порядку, встановлених цим
Кодексом та іншими законами.
2.За рішенням Кабінету Міністрів України або органів, до
повноважень яких належить управління державними або комунльними
підприємствами, можуть утворюватись об'єднання підприємств на
умовах і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
3.Види об'єднань підприємств, їх загальний статус, а також
основні вимоги щодо здійснення ними господарської діяльності
визначаються цим Кодексом, інші питання їх діяльності регулюються
законодавством України.
Стаття 71. Облік і звітність
1. Облік та звітність підприємств здійснюється відповідно до
вимог статті 19 цього Кодексу та інших нормативно-правових актів.
2. Відомості, не передбачені законом, підприємство надає
органам державної влади, органа місцевого самоврядування, іншим
підприємствам, установам, організаціям на договірній основі або в
порядку, визначеному передбаченому установчими документами
підприємства.
Стаття 72. Законодавство про підприємства
1.Усі підприємства в Україні здійснюють свою діяльність
відповідно до вимог статей 62-71 цього Кодексу, якщо інші правила
щодо діяльності підприємств окремих видів не передбачені цим
Кодексом та іншими законами України, що не суперечить цьому
Кодексу.
2.Якщо чинним міжнародним договором України, згода на
обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено
правила інші, ніж ті, які передбачені законодавством про
підприємство, то застосовуються правила міжнародного договору.
3.Особливості застосування положень цього Кодексу щодо
підприємств окремих видів, діяльність яких пов'язана з
надзвичайними суспільними інтересами, а також перелік таких
підприємств визначаються Кабінетом Міністрів України і
затверджуються Верховною Радою України.
Глава 8. ДЕРЖАВНІ ТА КОМУНАЛЬНІ УНІТАРНІ ПІДПРИЄМСТВА
Стаття 73. Поняття державного унітарного підприємства
1.Державне унітарне підприємство утворюється компетентним
органом державної влади в розпорядчому порядку на базі
відокремленої частини державної власності (основних і оборотних
виробничих фондів), як правило без поділу її на частки, і входить
до сфери його управління.
2.Орган державної влади, до сфери управління якого входить
підприємство, є представником власника і виконує його функції у
межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.
3.Майно державного унітарного підприємства перебуває у
загально-державній власності або у власності Автономної
Республіки Крим і закріплюється за таким підприємством на праві
господарського відання чи праві оперативного управління.
4.Фірмове найменування державного унітарного підприємства
повинно містити вказівку на власника його майна.
5.Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за
зобов'язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого
воно входить.
6.Органом управління державного унітарного підприємства є
керівник підприємства, який призначається органом, до сфери
управління якого входить підприємство, і є підзвітним цьому
органові.
7.Законом можуть бути визначені особливості статусу
керівника державного підприємства, в тому числі підвищена
відповідальність керівника за результати роботи підприємства.
8.Державні унітарні підприємства діють як державні
комерційні підприємства або казенні підприємства.
Стаття 74. Державне комерційне підприємство
1.Державне унітарне комерційне підприємство є суб'єктом
підприємницької діяльності, діє на основі статуту на засадах
комерційного розрахунку і несе відповідальність за наслідки своєї
діяльності усім належним йому майном згідно з цим Кодексом та
іншими законами, що не суперечать цьому Кодексу.
2.Майно державного комерційного підприємства закріплюється
за ним на праві господарського відання.
3.Статутний фонд державного комерційного підприємства
утворюється державним органом, до сфери управління якого воно
входить, до реєстрації його як господарюючого суб'єкта.
Мінімальний розмір статутного фонду державного комерційного
підприємства встановлюється Кабінетом Міністрів України
відповідно до закону.
4.У разі, якщо вартість активів державного комерційного
підприємства за результатами його діяльності виявиться меншою ніж
розмір статутного фонду, передбачений статутом підприємства,
державний орган, до сфери управління якого входить дане
підприємство, зобов'язаний провести в установленому
законодавством порядку зменшення його статутного фонду, але не
нижче встановленого мінімального розміру статутного фонду.
5.Держава та орган, до сфери управління якого входить
державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за
його зобов'язаннями, крім випадків, передбачених цим Кодексом та
іншими законами.
6.Збитки, завдані державному комерційному підприємству
внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів
місцевого самоврядування, які були визнані судом
неконституційними або незаконними, підлягають відшкодуванню
названими органами добровільно або за рішенням суду.
7.Державне комерційне підприємство може бути перетворене у
випадках та порядку, передбачених законом, у корпоратизоване
підприємство (державне акціонерне товариство). Особливості
діяльності корпоратизованих підприємств визначаються цим Кодексом
та іншими законами.
Стаття 75. Особливості господарської діяльності державних
комерційних підприємств
1.Державне комерційне підприємство зобов'язане приймати та
виконувати доведені до нього в установленому порядку державні
замовлення і державні зобов'язання, а також враховувати їх при
формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого
економічного і соціального розвитку та виборі постачальників і
споживачів.
2.Державне комерційне підприємство не має права безоплатно
передавати закріплене за ним майно іншим юридичним чи фізичним
особам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати,
віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних
фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних
одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право
лише за попередньою згодою державного органу, до сфери управління
якого воно входить.
3.Кошти, одержані від продажу майнових об'єктів, що належать
до основних фондів державного комерційного підприємства, повинні
спрямовуватись виключно на інвестиції даного підприємства.
4.Списання з балансу не повністю амортизованих основних
фондів, а також прискорена амортизація основних фондів державного
комерційного підприємства можуть проводитись лише за згодою
державного органу, до сфери управління якого входить дане
підприємство.
5.Державні комерційні підприємства утворюють за рахунок
одержуваного прибутку (доходу) спеціальні (цільові) фонди,
призначені для покриття затрат, пов'язаних з їх діяльністю:
амортизаційний фонд;
фонд розвитку виробництва;
фонд споживання (оплати праці);
резервний фонд;
інші фонди, передбачені статутом підприємства.
6.Порядок визначення нормативів відрахувань до цільових
фондів державних комерційних підприємств, їх граничні розміри,
порядок формування і використання цих фондів встановлюються
законом.
7.У разі зміни керівника державного комерційного
підприємства обов'язковим є проведення ревізії
фінансово-господарської діяльності підприємства в порядку,
передбаченому законом про державні підприємства.
8.Інші особливості господарської та соціальної діяльності
державних комерційних підприємств визначаються законом про
державні підприємства.
Стаття 76. Казенне підприємство
1.Казенні підприємства створюються у галузях (сферах)
народного господарства, в яких:
законом дозволено здійснення господарської діяльності лише
державним підприємствам;
основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції
(робіт, послуг) виступає держава;
за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція
товаровиробників чи споживачів;
переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво
суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми
умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило,
не може бути рентабельним;
приватизація майнових комплексів державних підприємств
заборонена законом.
2.Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету
Міністрів України або рішенням Ради міністрів Автономної
Республіки Крим. У рішенні про створення казенного підприємства
визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а
також орган державної влади, до сфери управління якого входить
створюване підприємство. Реорганізація і ліквідація казенного
підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за
рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного
підприємств.
3.Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві
оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті
підприємства. Фінанси казенних підприємств є єдиними з фінансами
державної казни.
4.Казенне підприємство є юридичною особою, має розрахунковий
або поточний рахунки в установах державних банків, печатку із
своїм найменуванням, може мати зареєстрований в установленому
порядку товарний знак (знак обслуговування).
5.Орган, до сфери управління якого входить казенне
підприємство, затверджує статут підприємства, призначає його
керівника, дає дозвіл на здійснення казенним підприємством
господарської діяльності, визначає види продукції (робіт,
послуг), на виробництво та реалізацію якої поширюється зазначений
дозвіл.
6.Фірмове найменування підприємства повинно містити вказівку
про те, що підприємство є казенним.
Стаття 77. Особливості господарської діяльності казенних
підприємств
1.Казенне підприємство здійснює господарську діяльність
відповідно до планових завдань органу, до сфери управління якого
воно входить.
2.Казенне підприємство самостійно організує виробництво
продукції (робіт, послуг) і реалізує її за цінами (тарифами), що
визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів
України, якщо інше не передбачено законом.
3.Орган, до сфери управління якого входить казенне
підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням
належного підприємству майна, і має право вилучити у казенного
підприємства невикористовуване або використовуване не за
призначенням майно та розпорядитися ним в межах своїх
повноважень.
4.Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим
способом розпоряджатися закріпленим за ним майном без попередньої
згоди органу, до сфери управління якого воно входить.
5.Джерелами формування майна казенного підприємства є:
державне майно, передане підприємству відповідно до рішення
про його створення;
кошти та інше майно, одержані від реалізації продукції
(робіт, послуг) підприємства;
цільові кошти, виділені в установленому порядку з Державного
бюджету чи інших фінансових джерел держави;
кредити банків;
передбачена статутом частина доходів підприємства, одержаних
ним за результатом господарської діяльності;
інші джерела, не заборонені законом.
6.Казенне підприємство одержує кредити для виконання
статутних завдань під гарантію органу, до сфери управління якого
входить підприємство.
7.Казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями
лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі
недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери
управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну
відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства.
8.Порядок розподілу та використання прибутку казенного
підприємства визначається його статутом відповідно до порядку,
встановленого Кабінетом Міністрів України на основі закону.
9.Інші особливості господарської та соціальної діяльності
казенних підприємств визначаються цим Кодексом, законом про
державні підприємства та іншими законодавчими актами.
Стаття 78. Комунальні унітарні підприємства
1.Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним
органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі
відокремленої частини комунальної власності, і входить до сфери
його управління.
2.Орган, до сфери управління якого входить комунальне
унітарне підприємство, є представником власника - відповідної
територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених
цим Кодексом та іншими законодавчими актами.
3.Майно комунального унітарного підприємства перебуває у
комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на
праві повного господарського відання або праві оперативного
управління.
4.Статутний фонд комунального підприємства утворюється
органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації
його як господарюючого суб'єкта. Мінімальний розмір статутного
фонду комунального підприємства встановлюється відповідною
місцевою радою.
5.Фірмове найменування комунального підприємства повинно
містити вказівку на власника його майна та орган місцевого
самоврядування, до сфери управління якого входить підприємство.
6.Комунальне підприємство не несе відповідальності за
зобов'язаннями власника та органу місцевого самоврядування, до
сфери управління якого воно входить.
7.Органом управління комунального підприємства є керівник
підприємства, що призначається органом, до сфери управління якого
входить підприємство, і є підзвітним цьому органові.
8.Збитки, завдані комунальному підприємству внаслідок
виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого
самоврядування, які були визнані судом неконституційними або
незаконними, підлягають відшкодуванню названими органами
добровільно або за рішенням суду.
9.Особливості господарської діяльності комунальних
підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим
Кодексом щодо діяльності державних комерційних підприємств, а
також інших вимог, передбачених законом.
Глава 9. ГОСПОДАРСЬКІ ТОВАРИСТВА
Стаття 79. Поняття господарського товариства
1.Господарськими товариствами визнаються підприємства або
інші господарюючі суб'єкти, створені на засадах угоди юридичними
і фізичними особами шляхом об'єднання їх майна і участі в
управлінні підприємницькою діяльністю товариства з метою
одержання прибутку.
У випадках, передбачених цим Кодексом, господарське
товариство може бути створене однією особою та/або діяти у складі
одного учасника.
2.Засновниками і учасниками товариства можуть бути
господарюючі суб'єкти (за винятком казенних підприємств), інші
учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 цього
Кодексу, а також громадяни, що не є суб'єктами господарювання.
Обмеження щодо участі в господарських товариствах суб'єктів
господарювання та інших осіб встановлюються цим Кодексом, іншими
законами.
3.Господарські товариства є юридичними особами.
4.Суб'єкти господарювання-юридичні особи, які стали
засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають
статус юридичної особи.
5.Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку
підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 80. Види господарських товариств
1.До господарських товариств належать: акціонерні
товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з
додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні
товариства.
2.Акціонерним визнається створене кількома особами (або
однією особою) господарське товариство, яке має статутний фонд,
поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної
вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном
товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із
діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.
3.Товариством з обмеженою відповідальністю визнається
створене кількома особами (або однією особою) господарське
товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір
яких визначається установчими документами, і несе
відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном.
Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть
ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх
вкладів.
4.Товариством з додатковою відповідальністю визнається
створене кількома особами (або однією особою) господарське
товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених
установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за
своїми зобов'язаннями власним майном, а у разі його недостатності
учасники цього товариства несуть додаткову солідарну
відповідальність у визначеному установчими документами кратному
розмірі до вкладу кожного з них.
5.Повним товариством визнається господарське товариство, всі
учасники якого спільно здійснюють підприємницьку діяльність і
несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями
товариства усім своїм майном.
6.Командитним товариством визнається господарське
товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від
імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його
зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм
майном, на яке за законом може бути звернене стягнення (повні
учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише
своїми вкладами (вкладники).
7. Учасниками повного товариства, повними учасниками
командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як
суб'єкти підприємництва.
Стаття 81. Особливості створення акціонерних товариств
1.До акціонерних товариств належать: відкрите акціонерне
товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої
підписки та купівлі-продажу на біржах; закрите акціонерне
товариство, акції якого розподіляються між засновниками або серед
заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися
шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери
закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що
продаються іншими акціонерами товариства. Закрите акціонерне
товариство може бути реорганізовано у відкрите у порядку,
передбаченому законом.
2.Для створення акціонерного товариства засновники повинні
зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство,
здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну
реєстрацію акціонерного товариства.
3.Загальна номінальна вартість випущених акцій повинна
дорівнювати розміру статутного фонду акціонерного товариства,
який не може бути меншим від розміру, визначеного законом.
4.Засновники акціонерного товариства укладають між собою
договір, який визначає порядок здійснення ними спільної
діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність
перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. У
випадку, якщо у створенні товариства беруть участь фізичні особи,
договір має бути посвідченим нотаріально.
5.Засновники несуть солідарну відповідальність за
зобов'язаннями, що виникли до реєстрації акціонерного товариства.
6.Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного
товариства організується засновниками. Засновники в будь-якому
випадку зобов'язані бути держателями акцій на суму не менше 25
відсотків статутного фонду і строком не менше двох років. Строк
відкритої підписки не може перевищувати шість місяців.
7.Особи, які бажають придбати акції, повинні внести на
рахунок засновників не менше п'ятнадцяти відсотків вартості
акцій, на які вони підписалися, після чого засновники видають їм
письмове зобов'язання про продаж відповідної кількості акцій.
8.У разі якщо всі акції акціонерного товариства
розподіляються між засновниками, вони повинні внести до дня
скликання установчих зборів не менше 50 відсотків номінальної
вартості акцій.
9.У випадках, передбачених статутом, акціонери, які не
повністю оплатили акції, несуть відповідальність за
зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої суми.
10. Особливості створення та діяльності державних
акціонерних товариств визначаються цим Кодексом, законом про
державні підприємства, іншими законами.
11.Інші особливості створення та діяльності акціонерних
товариств визначаються цим Кодексом та законом про господарські
товариства.
Стаття 82. Установчі документи господарського товариства
1.Акціонерне товариство, товариство з обмеженою
відповідальністю і товариство з додатковою відповідальністю
створюються і діють на підставі установчого договору і статуту,
повне і командитне товариства - на підставі установчого договору.
2.Установчі документи господарського товариства повинні
містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його
діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію
органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи
перелік питань, по яких необхідна одностайність або кваліфікована
більшість голосів, інші відомості, передбачені статтею 57 цього
Кодексу.
3.Статут акціонерного товариства, крім зазначених
відомостей, повинен містити також відомості про види акцій, що
випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних
видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки
невиконання зобов'язань по викупу акцій.
4.Установчі документи товариства з обмеженою
відповідальністю, крім відомостей, зазначених у частині другій
цієї статті, повинні містити відомості про розмір часток кожного
з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.
Установчими документами може бути встановлено порядок визначення
розміру часток учасників в залежності від зміни вартості майна,
внесеного як вклад, та додаткових внесків учасників.
5.Установчі договори про повне товариство і про командитне
товариство, крім відомостей, зазначених у частині другій цієї
статті, повинні визначати розмір частки кожного з учасників,
форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок
внесення ними вкладів. Стосовно вкладників командитного
товариства в установчому договорі вказуються тільки сукупний
розмір їх часток у майні товариства та розмір, склад і порядок
внесення ними вкладів.
6.Найменування господарського товариства повинно містити
зазначення виду товариства, для повних та командитних товариств -
прізвища (найменування) учасників товариства, які несуть
додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім
своїм майном, а також інші необхідні відомості. Найменування
господарського товариства не може вказувати на належність
товариства до органів влади чи об'єднань громадян.
7.Місцезнаходження (розташування) товариства повинно бути на
території України.
8.До установчих документів можуть бути включені також
відомості щодо інших умов діяльності господарського товариства,
які не суперечать закону. Якщо в установчих документах не вказано
строк діяльності господарського товариства, воно визнається
створеним на невизначений строк.
9.Установчі документи господарського товариства у
передбачених законом випадках погоджуються з Антимонопольним
комітетом України.
10.Порушення встановлених цією статтею вимог щодо змісту
установчих документів господарського товариства є підставою для
відмови у його державній реєстрації.
Стаття 83. Державна реєстрація господарського товариства
1.Державна реєстрація господарського товариства здійснюється
в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу.
2.Особливості реєстрації господарських товариств, які
здійснюють банківську і страхову діяльність, а також
посередницькі операції з цінними паперами, визначаються цим
Кодексом та відповідними законами про названі сфери діяльності.
3.Господарське товариство набуває статусу юридичної особи з
моменту його державної реєстрації.
4.Зміни, які сталися в установчих документах господарського
товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають
державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для
державної реєстрації товариства. Господарське товариство
зобов'язане у п'ятиденний строк повідомити орган, що здійснив
реєстрацію, про зміни в установчих документах товариства.
Стаття 84. Наслідки укладення угод до реєстрації
господарського товариства
1.Господарське товариство може відкривати розрахунковий та
інші рахунки у банках, а також укладати договори та інші угоди
лише після його державної реєстрації. Угоди, укладені від імені
товариства до моменту його реєстрації, визнаються такими, що
укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення
товариством в порядку, визначеному його установчими документами.
2.Угоди, укладені засновниками до моменту реєстрації
товариства і в подальшому не схвалені товариством, тягнуть за
собою правові наслідки лише для осіб, які уклали ці угоди.
Стаття 85. Власність господарського товариства
1.Господарське товариство є власником:
майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками
як внесків;
продукції, виробленої в результаті господарської діяльності
товариства;
одержаних доходів від господарської діяльності товариства;
іншого майна, набутого товариством на підставах, не
заборонених законом.
Стаття 86. Вклади учасників та засновників господарського
товариства
1.Вкладами учасників та засновників господарського
товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші
матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею,
водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а
також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти
інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній
валюті.
2.Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та
засновника у статутному фонді товариства. Порядок оцінки вкладів
визначається в установчих документах господарського товариства,
якщо інше не передбачено законодавством.
3.Забороняється використовувати для формування статутного
фонду товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під
заставу. Фінансовий стан засновників-юридичних осіб щодо їх
спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду
господарського товариства повинен бути перевірений аудитором
(аудиторською фірмою) у встановленому порядку, а майновий стан
засновників-фізичних осіб має бути підтверджений декларацією про
їх доходи і майно, завіреною відповідним податковим органом.
Стаття 87. Фонди господарського товариства
1.Сума вкладів засновників та учасників господарського
товариства становить статутний фонд товариства.
2.Товариство має право змінювати (збільшувати або
зменшувати) розмір статутного фонду в порядку, встановленому цим
Кодексом та законом про господарські товариства.
3.Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду
набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.
4.У господарському товаристві створюється резервний
(страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими
документами, але не менше 25 відсотків статутного фонду, а також
інші фонди, передбачені законодавством України або установчими
документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного
(страхового) фонду передбачається установчими документами, але не
може бути меншим 5 відсотків суми прибутку товариства.
5.Прибуток господарського товариства утворюється з
надходжень від його господарської діяльності після покриття
матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату
праці. З балансового прибутку товариства вносяться передбачені
законом податки та інші обов'язкові платежі, сплачуються проценти
по кредитах банків і по облігаціях. Прибуток, одержаний після
зазначених розрахунків, залишається у розпорядженні товариства,
яке визначає напрями його використання відповідно до установчих
документів товариства.
Стаття 88. Права і обов'язки учасників господарського
товариства
1.Учасники господарського товариства мають право:
брати участь в управлінні справами товариства в порядку,
визначеному в установчих документах, за винятком випадків,
передбачених цим Кодексом та законом про господарські товариства;
брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати
його частку (дивіденди);
одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу
учасника товариство зобов'язане надати йому для ознайомлення
річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність
товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів
органів управління товариства тощо;
вийти в передбаченому установчими документами порядку зі
складу товариства.
2.Учасники товариства мають також інші права, передбачені
цим Кодексом, іншими законами та установчими документами
товариства.
3.Учасники господарського товариства зобов'язані:
додержуватися вимог установчих документів товариства,
виконувати рішення його органів управління;
вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та
коштами (засобами), передбаченими установчими документами
відповідно до цього Кодексу та закону про господарські
товариства;
нести інші обов'язки, передбачені цим Кодексом, іншими
законами та установчими документами товариства.
Стаття 89. Управління господарським товариством
1.Управління діяльністю господарського товариства здійснюють
його органи та посадові особи, склад і порядок обрання
(призначення) яких визначається в залежності від виду товариства.
2.Посадовими особами товариства визнаються голова та члени
виконавчого органу, голова ревізійної комісії, а у разі створення
ради товариства (спостережної ради), - голова і члени цієї ради.
Голова, члени ради (спостережної ради), члени виконавчого органу
господарського товариства не можуть входити до складу його
ревізійної комісії.
3.Посадовими особами господарського товариства не можуть
бути особи, службова або інша діяльність яких визнана
Конституцією України та законом несумісною з перебуванням на цих
посадах.
4.Посадові особи відповідають за шкоду, заподіяну ними
господарському товариству, в межах і порядку, передбачених
законом та установчими документами товариства.
Стаття 90. Облік та звітність господарського товариства
1. Облік та звітність підприємств здійснюється відповідно до
вимог статті 19 цього Кодексу та інших нормативно-правових актів.
2.Перевірки фінансової діяльності товариства здійснюються
державними податковими органами, іншими органами державної влади
у межах їх компетенції, ревізійною комісією господарського
товариства та аудиторами. На вимогу не менш як 1/3 учасників
господарського товариства повинна проводитись позачергова ревізія
фінансово-господарської діяльності товариства.
3.Достовірність та повнота річного балансу і звітності
господарського товариства повинна бути підтверджена аудитором
(аудиторською організацією) відповідно до вимог законодавства.
Стаття 91. Припинення діяльності господарського товариства
1.Припинення діяльності господарського товариства
відбувається шляхом його ліквідації або реорганізації відповідно
до статті 59 цього Кодексу.
2.Господарське товариство ліквідується:
1) у зв'язку із закінченням строку, на який воно
створювалось, або у разі досягнення мети, заради якої його було
створено;
2) за рішенням вищого органу товариства, прийнятим
відповідно до установчих документів товариства;
3) за рішенням суду у разі систематичного чи грубого
порушення ним вимог цього Кодексу або інших законів України, а
також у разі визнання господарського товариства банкрутом;
4) в інших випадках, передбачених цим Кодексом або законом
про господарські товариства.
3.Ліквідація господарського товариства провадиться
ліквідаційною комісією, призначеною його вищим органом, а у разі
припинення діяльності товариства за рішенням суду - ліквідаційною
комісією, сформованою відповідно до рішення суду.
4.З дня призначення (сформування) ліквідаційної комісії до
неї переходять повноваження по управлінню справами товариства.
Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її утворення
публікує інформацію господарського товариства в одному з
офіційних органів преси, передбачених частиною 9 статті 58 цього
Кодексу, із зазначенням строку подачі заяв кредиторами своїх
претензій, оцінює наявне майно товариства, виявляє його дебіторів
і кредиторів, розраховується з ними, вживає заходів до оплати
боргів товариства третім особам та учасникам товариства, складає
ліквідаційний баланс і подає його вищому органу товариства чи до
суду - у разі прийняття судом рішення про ліквідацію товариства.
5.Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинна
бути підтверджена аудитором (аудиторською організацією), якщо
інше не встановлено законом про господарські товариства.
6.Розрахунки з кредиторами при ліквідації господарського
товариства здійснюються відповідно до статті 61 цього Кодексу, з
урахуванням наступного.
7.Кошти, що належать господарському товариству, включаючи
виручку від продажу його майна при ліквідації, після розрахунків
по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, та виконання
зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій,
випущених товариством, та іншими кредиторами, розподіляються між
учасниками товариства в порядку і на умовах, передбачених цим
Кодексом, законом про господарські товариства та установчими
документами товариства, у шестимісячний строк після опублікування
інформації про його ліквідацію.
8.Майно, передане товариству його засновниками або
учасниками у користування, повертається у натуральній формі без
винагороди. У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості
товариства його кошти не підлягають розподілу між учасниками
товариства до вирішення цього спору або до одержання кредиторами
відповідних гарантій погашення заборгованості.
9.Ліквідація господарського товариства вважається
завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з
моменту внесення запису про його ліквідацію до державного
реєстру.
Стаття 92. Законодавство про господарські товариства
1.Діяльність окремих видів господарських товариств,
зазначених у статті 80 Кодексу, регулюється цим Кодексом та
прийнятими відповідно до нього законом про господарські
товариства та іншими законодавчими актами.
Глава 10. ПІДПРИЄМСТВА КОЛЕКТИВНОЇ ВЛАСНОСТІ
Стаття 93 Поняття підприємства колективної власності
1. Підприємством колективної власності визнається
корпоративне або унітарне підприємство, утворене на основі
колективної власності засновника (засновників).
2. Підприємствами колективної власності є господарські
кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства
громадських та релігійних організацій, інші підприємства,
передбачені законом.
Стаття 94. Господарська діяльність кооперативів
1.Кооперативи, як добровільні об'єднання громадян для
спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та
інших питань, можуть створюватись у різних галузях (господарські,
споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів
регулюється законом про кооперацію і кооперативи та іншими
законами.
2.Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватись
у відповідності з вимогами цього Кодексу, інших
нормативно-правових актів. Для здійснення господарської
діяльності на засадах підприємництва громадяни можуть утворювати
господарські кооперативи (кооперативні підприємства).
Стаття 95. Господарський кооператив
1.Господарським кооперативом визнається добровільне
об'єднання фізичних осіб на засадах членства для спільної
виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх
особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків,
участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами
кооперативу відповідно до їх участі в його діяльності.
2.Господарські кооперативи можуть здійснювати виробничу,
переробну, заготівельно-збутову, постачальницьку, сервісну і
будьяку іншу підприємницьку діяльність, не заборонену законом.
3.Господарський кооператив діє на основі статуту та є
юридичною особою.
Стаття 96. Принципи діяльності господарського кооперативу
1.Господарські кооперативи створюються та здійснюють свою
діяльність за такими принципами:
добровільність членства фізичних осіб у кооперативі та
вільний вихід з нього;
особиста трудова участь членів кооперативу у діяльності
підприємства;
відкритість і доступність членства для тих, хто визнає
статут кооперативу, бажає брати участь у його діяльності на
умовах, встановлених статутом кооперативу;
демократичний характер управління кооперативом, рівні права
членів кооперативу при прийнятті рішень;
обмеження виплат часток доходу на паї;
розподіл доходу між членами кооперативу виходячи з їх
трудової та майнової участі в діяльності кооперативу;
контроль членів кооперативу за його роботою в порядку,
визначеному статутом.
Стаття 97. Загальні умови створення господарського
кооперативу
1. Засновниками (членами) господарського кооперативу можуть
бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства.
Чисельність членів господарського кооперативу не повинна бути
меншою ніж три особи.
2.Рішення про створення господарського кооперативу
приймається його установчими зборами.
3.Господарський кооператив вважається створеним і набуває
статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації згідно з
вимогами цього Кодексу щодо реєстрації підприємств.
Стаття 98. Членство в господарському кооперативі
1.Членами господарського кооперативу можуть бути фізичні
особи, які досягли 16-річного віку, визнають статут кооперативу
та дотримуються його вимог, формують фонди та беруть участь у
діяльності господарського кооперативу.
2.Фізичні особи можуть бути одночасно членами господарських
кооперативів, а також членами кооперативів різних типів
(господарських, споживчих, житлових).
3.Вступ до господарського кооперативу здійснюється на
підставі письмової заяви громадянина. Член кооперативу робить
вступний та пайовий внески в порядку, визначеному статутом
господарського кооперативу. Рішення правління (голови)
кооперативу про прийняття у члени кооперативу підлягає схваленню
загальними зборами. Порядок прийняття такого рішення та його
схвалення визначається статутом кооперативу.
4.Членство в господарському кооперативі припиняється у разі:
добровільного виходу з господарського кооперативу;
припинення трудової участі в діяльності господарського
кооперативу;
виключення з членів господарського кооперативу у випадках і
в порядку, визначених статутом;
несхвалення загальними зборами членів господарського
кооперативу рішення правління (голови) про прийняття до
кооперативу;
смерті члена господарського кооперативу.
5.Порядок і майнові наслідки припинення членства в
господарському кооперативі визначаються його статутом.
6.Виключення з членів господарського кооперативу (звільнення
з кооперативного підприємства) може бути оскаржено до суду.
Стаття 99. Права та обов'язки членів господарського
кооперативу
1.Основними правами членів господарського кооперативу є:
участь в управлінні господарським кооперативом, право голосу
на загальних зборах членів кооперативу, право обирати і бути
обраним в органи управління кооперативом;
користування послугами господарського кооперативу;
одержання кооперативних виплат та частки доходу на пай;
одержання достовірної та повної інформації про
фінансовогосподарську діяльність кооперативу;
одержання паю у разі виходу з кооперативу в порядку і
строки, визначені статутом господарського кооперативу.
2.Основними обов'язками членів кооперативу є дотримання
статуту та виконання рішень загальних зборів членів кооперативу і
правління.
3.Статутом господарського кооперативу можуть бути
передбачені додаткові права та обов'язки членів кооперативу.
Стаття 100. Майно господарського кооперативу
1.Майно господарського кооперативу становить колективну
власність кооперативу. Господарський кооператив є власником
будівель, споруд, майнових внесків його членів, виготовленої ним
продукції, доходів, одержаних від її реалізації та іншої
діяльності, передбаченої статутом кооперативу, іншого майна,
придбаного на підставах, не заборонених законом.
2.Члени кооперативу передають як пайовий внесок право
користування належною їм земельною ділянкою у порядку,
визначеному земельним законодавством. За земельну ділянку,
передану господарському кооперативу в користування, з кооперативу
справляється плата у розмірах, визначеними загальними зборами
кооперативу.
3.Для здійснення господарської та іншої діяльності
господарський кооператив за рахунок власного майна формує
відповідні фонди.
4.Майно господарського кооперативу відповідно до його
статуту поділяється на пайовий і неподільний фонди. Неподільний
фонд утворюється за рахунок вступних внесків і майна
господарського кооперативу (за винятком землі). Пайові внески
членів кооперативу до нього не включаються. Порядок формування і
розміри неподільного фонду встановлюються статутом.
5.Розміри пайових внесків до кооперативу встановлюються в
рівних частинах і/або пропорційно очікуваній участі члена
кооперативу в його господарській діяльності.
6.Фінансові ресурси господарського кооперативу формуються за
рахунок доходу від реалізації продукції (робіт, послуг), пайових
та інших внесків членів кооперативу, кредитів та інших
надходжень, не заборонених законодавством.
Стаття 101. Управління господарським кооперативом
1.Управління господарським кооперативом здійснюється на
основі самоврядування, гласності, участі його членів у вирішенні
питань діяльності господарського кооперативу.
2.Вищим органом управління господарського кооперативу є
загальні збори членів кооперативу. До органів управління
кооперативу належать правління господарського кооперативу та
ревізійна комісія (ревізор) господарського кооперативу.
Статусом господарського кооперативу може бути передбачена
його спостережна рада. Член ревізійної комісії (ревізор)
господарського кооперативу не може бути членом його правління чи
спостережної ради.
Стаття 102. Загальні збори членів господарського кооперативу
1.Загальні збори:
вносять зміни до статуту господарського кооперативу,
приймають нормативно-правові акти кооперативу;
обирають шляхом прямого таємного голосування голову
господарського кооперативу та членів правління кооперативу,
членів ревізійної комісії (ревізора), членів спостережної ради
кооперативу;
заслуховують звіти органів управління кооперативу про їх
діяльність;
визначають види і розміри фондів господарського кооперативу,
порядок їх формування та використання;
затверджують правила внутрішнього розпорядку кооперативного
підприємства, річний звіт і баланс кооперативу, порядок
формування і розподілу доходу кооперативу, рішення правління
кооперативу про прийняття нових членів;
вирішують питання про входження кооперативного підприємства
до об'єднань підприємств (кооперативів), участь господарського
кооперативу у заснуванні інших суб'єктів господарювання;
приймають рішення про реорганізацію або ліквідацію
господарського кооперативу.
2.Загальні збори мають право приймати будь-які інші рішення,
пов'язані зі статутною діяльністю господарського кооперативу.
3.Загальні збори проводяться щорічно після закінчення
фінансового року. Вони можуть скликатися позачергово за рішенням
правління кооперативу чи за ініціативою не менше третини членів
господарського кооперативу.
4.Загальні збори правомочні приймати рішення, якщо на них
присутні більше половини членів господарського кооперативу.
Стаття 103. Правління господарського кооперативу
1.Правління господарського кооперативу створюється у
кооперативі, до складу якого входить не менш як десять членів.
2.Правління господарського кооперативу:
розробляє і вносить на затвердження загальних зборів напрями
розвитку господарського кооперативу;
скликає загальні збори членів господарського кооперативу і
контролює виконання прийнятих ними рішень;
вирішує найважливіші питання діяльності кооперативу згідно з
його статутом;
вносить на затвердження загальних зборів рішення про
прийняття до господарського кооперативу нових членів та
припинення членства;
укладає трудові договори (контракти) у разі найму на роботу
виконавчої дирекції;
забезпечує збереження майна господарського кооперативу;
організовує проведення незалежних аудиторських перевірок
діяльності господарського кооперативу;
вирішує питання навчання членів господарського кооперативу,
співробітництва з вітчизняними та іноземними організаціями;
делегує виконавчій дирекції кооперативного підприємства
право на прийняття відповідних рішень з питань його компетенції,
якщо це передбачено статутом господарського кооперативу.
3.Правління очолює голова господарського кооперативу, який
обирається загальними зборами членів господарського кооперативу.
Функції голови кооперативу і порядок його відкликання
визначаються статутом кооперативу.
4.Члени правління можуть обирати зі свого складу заступника
голови та секретаря правління відповідно до статуту
господарського кооперативу.
5.Члени правління кооперативу працюють переважно на
громадських засадах. У статуті кооперативу можуть бути
передбачені винагороди за роботу членів правління.
6.Періодичність проведення засідань правління кооперативу
визначається статутом господарського кооперативу. Рішення
приймається більшістю голосів за наявності не менш як 2/3 складу
членів правління кооперативу.
7.У разі, якщо до складу господарського кооперативу входить
менш як десять членів, функції та повноваження правління
здійснюють загальні збори та голова кооперативу відповідно до
статуту.
Стаття 104. Виконавчий директор господарського кооперативу
1.Правління господарського кооперативу може наймати
виконавчого директора для оперативного управління діяльністю
підприємства. Виконавчий директор не може бути членом
кооперативу.
2.Виконавчий директор здійснює свою діяльність на умовах
контракту, який укладає з ним правління кооперативу, формує
виконавчу дирекцію та виконує функції, делеговані йому
правлінням.
3.Виконавчий директор несе відповідальність за свою
діяльність перед кооперативом.
4.У разі відсутності виконавчого директора його функції
виконує голова господарського кооперативу.
Стаття 105. Спостережна рада господарського кооперативу
1.У разі якщо кількість членів господарського кооперативу
становить більш як 50 осіб, у кооперативі може утворюватись
спостережна рада для контролю за діяльністю виконавчої дирекції
підприємства.
2.Спостережна рада обирається загальними зборами членів
господарського кооперативу з числа членів кооперативу у складі
3-5 осіб. Член спостережної ради не може бути членом правління чи
ревізійної комісії.
3.Порядок обрання спостережної ради та її голови, а також
порядок її діяльності встановлюються статутом господарського
кооперативу.
Стаття 106. Ревізійна комісія (ревізор) господарського
кооперативу
1.Для контролю за фінансово-господарською діяльністю
кооперативного підприємства обирається ревізійна комісія, а в
господарському кооперативі, до складу якого входить менш як
десять членів - ревізор господарського кооперативу.
2.Ревізійна комісія (ревізор) господарського кооперативу
обирається загальними зборами членів господарського кооперативу з
числа членів кооперативу відповідно до його статуту. Членами
ревізійної комісії (ревізором) не можуть бути члени правління чи
спостережної ради господарського кооперативу.
3.Ревізійна комісія (ревізор) підзвітна загальним зборам
членів господарського кооперативу.
Стаття 107. Виробнича діяльність господарського кооперативу
1. Господарський кооператив відповідно до його статуту
самостійно визначає основні напрями господарської діяльності,
здійснює її планування та організацію.
2. Господарський кооператив реалізує свою продукцію, надає
послуги за цінами і тарифами, які встановлюються ним самостійно
або на договірній основі.
3.Відносини господарського кооперативу з іншими
підприємствами, установами, організаціями та громадянами в усіх
сферах господарської діяльності встановлюються на основі
договорів (угод).
4.Доход господарського кооперативу формується з надходжень
від господарської діяльності після покриття матеріальних та
прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці найманого
персоналу. Доход розподіляється на податки і збори (обов'язкові
платежі) до відповідних бюджетів, погашення кредитів, покриття
збитків, проведення відрахувань у фонди кооперативу, кооперативні
виплати, виплату часток доходу на паї.
5.Кооперативні виплати - частина доходу господарського
кооперативу, яка розподіляється між членами кооперативу з
урахуванням їх трудової та іншої участі в діяльності кооперативу.
Нарахування і виплата часток доходу на паї здійснюється за
підсумками фінансового року з доходу, що залишається у
розпорядженні господарського кооперативу з урахуванням
необхідності формування фондів для його розвитку. За рішенням
загальних зборів кооперативу виплата часток доходу на паї може
здійснюватися грішми, товарами, цінними паперами, збільшенням паю
тощо.
6.Порядок використання доходу господарського кооперативу
встановлюється статутом господарського кооперативу.
7. Господарський кооператив самостійно здійснює
зовнішньоекономічну діяльність відповідно до закону. Порядок
використання доходу господарського кооперативу в іноземній валюті
встановлюється законодавством та статутом господарського
кооперативу.
8.Член господарського кооперативу у разі виходу його з
кооперативу має право на отримання майнового паю натурою, грішми
або, за бажанням, цінними паперами відповідно до вартості паю на
момент виходу, а земельної ділянки - в натурі (на місцевості).
Строки та інші умови отримання паю встановлюються статутом
господарського кооперативу.
9.Право члена господарського кооперативу на пай є спадковим.
Спори щодо права на пай вирішуються в судовому порядку.
Стаття 108. Майнова відповідальність господарського
кооперативу
1.Господарський кооператив відповідає за своїми
зобов'язаннями усім належним йому майном. Члени кооперативу
несуть за зобов'язаннями господарського кооперативу додаткову
відповідальність своїм майном у межах, встановлених законом, але
не менше розміру паю члена кооператива, в порядку, визначеному
статутом господарського кооперативу. Господарський кооператив не
несе відповідальності за зобов'язаннями членів кооперативу.
2.Господарський кооператив може застрахувати своє майно і
майнові права за рішенням загальних зборів членів кооперативу,
якщо інше не передбачено законом.
Стаття 109. Припинення діяльності господарського кооперативу
1.Господарський кооператив за рішенням загальних зборів
членів кооперативу може реорганізовуватись у підприємства інших
форм господарювання в порядку, визначеному статутом
господарського кооперативу відповідно до вимог статті 46 цього
Кодексу.
2.Господарський кооператив ліквідується в загальному порядку
ліквідації суб'єкта господарювання, передбаченому цим Кодексом, з
урахуванням наступного.
а) ліквідація господарського кооперативу здійснюється
ліквідаційною комісією, призначеною загальними зборами членів
кооперативу, а у разі його ліквідації за рішенням суду -
ліквідаційною комісією, сформованою відповідно до цього рішення.
б) розпорядження землею господарського кооперативу, що
ліквідується, здійснюється в порядку і на умовах, передбачених
земельним законодавством. Майно кооперативу, що залишилося після
розрахунків з бюджетом та кредиторами, розподіляється між членами
господарського кооперативу пропорційно вартості їх паю.
Стаття 110. Інші питання діяльності господарського
кооперативу
1.Фірмове найменування господарського кооперативу повинно
містити у його назві слова "господарський кооператив".
2.Інші питання діяльності господарського кооперативу
регулюються цим Кодексом, законом про кооперацію та кооперативи,
іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 111. Cпоживча кооперація. Підприємства споживчої
коопераціїї
1.Споживча кооперація в Україні - система самоврядних
організацій громадян (споживчих товариств, їх спілок, об'єднань),
а також підприємств та установ цих організацій, яка є самостійною
організаційною формою кооперативного руху, незалежною від
держави, політичних партій, громадських та інших організацій.
2.Первинною ланкою споживчої кооперації є споживче
товариство - самоврядна демократична організація громадян, які на
основі добровільності членства та взаємодопомоги об'єднуються для
спільної господарської діяльності з метою колективного
організованого забезпечення своїх економічних і соціальних
інтересів.
3.Споживче товариство діє на основі статуту. Товариство
вважається створеним, визнається юридичною особою та може
здійснювати господарську та іншу діяльність з дня його державної
реєстрації.
4.Споживчі товариства можуть на добровільних засадах
об'єднуватися в місцеві спілки, інші форми об'єднання,
передбачені законом, Центральну спілку споживчих товариств
України, та мають право вільного виходу з них.
5.Власність споживчої кооперації складається з власності
споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм суб'єктів
господарювання та їх спільної власності і є однією з форм
колективної власності. Кожний член споживчого товариства має свою
частку в його майні. Володіння, користування та розпорядження
власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до
статутів товариств та спілок. Об'єкти права власності споживчої
кооперації можуть перебувати у спільній власності споживчих
товариств та спілок. Їх частка у власності визначається взаємними
угодами.
6.Правові засади організації та діяльності споживчої
кооперації визначаються законом про споживчу кооперацію.
7.Споживчі товариства, їх спілки (об'єднання) можуть
утворювати для здійснення своїх статутних цілей підприємства,
установи та інші організаційні форми господарювання відповідно до
вимог цього Кодексу та закону про споживчу кооперацію.
8.Підприємствами споживчої кооперації визнаються унітарні
або корпоративні підприємства, утворені споживчим товариством
(товариствами) або спілкою (об'єднанням) споживчих товариств
відповідно до вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів для
здійснення статутних цілей цих товариств або спілок.
9.Підприємства споживчої кооперації здійснюють свою
діяльність на основі статуту підприємства відповідно до вимог
цього Кодексу, закону про споживчу кооперацію та інших законів.
Стаття 112. Підприємство громадської організації
1.Підприємством громадської організації є унітарне
підприємство, засноване на власності об'єднання громадян
(громадської організації, політичної партії) або власності
релігійної організації для здійснення господарської діяльності з
метою виконання їх статутних завдань.
2.Право власності об'єднань громадян реалізують їх вищі
статутні органи управління в порядку, передбаченому законом та
статутними документами.
3.Засновником підприємства громадської організації є
відповідна громадська або релігійна організація, яка має статус
юридичної особи, а також об'єднання (спілка) громадських
організацій у разі, якщо її статутом передбачено право заснування
підприємств. Політичним партіям та створюваним ними юридичним
особам забороняється засновувати підприємства, за винятком
засобів масової інформації, підприємств, що здійснюють продаж
суспільнополітичної літератури, інших
пропагандистсько-агітаційних матеріалів, виробів з власною
символікою, проведення виставок, лекцій, фестивалів та інших
суспільно-політичних заходів.
4.Релігійні організації мають право засновувати видавничі,
поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні,
сільськогосподарські та інші підприємства, необхідні для
виконання статутних завдань цих організацій.
5.Підприємство громадської організації діє на основі статуту
і є юридичною особою, здійснюючи свою діяльність на праві
оперативного управління або господарського відання відповідно до
вимог цього Кодексу.
6.Обмеження щодо створення та діяльності окремих видів
підприємств громадських організацій встановлюються законами про
відповідні організації, іншими законами.
Глава 11. ПРИВАТНІ ПІДПРИЄМСТВА. ІНШІ ВИДИ ПІДПРИЄМСТВ
Стаття 113. Приватні підприємства
1.Приватним підприємством визнається підприємство, засноване
на приватній власності одного або кількох громадян України,
іноземців, осіб без громадянства та виключно його (їх) чи праці з
використанням найманої праці.
2.Порядок організації та діяльності приватних підприємств
визначається цим Кодексом та іншими законами.
Стаття 114. Селянське (фермерське) господарство
1.Селянське (фермерське) господарство є формою
підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти
товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою
та реалізацією.
2.Селянське (фермерське) господарство утворюється відповідно
до вимог статті 114 цього Кодексу.
3.Відносини, пов'язані із створенням та діяльністю
селянських (фермерських) господарств, регулюються цим Кодексом, а
також законом про селянське (фермерське) господарство, іншими
законодавчими актами.
Стаття 115. Орендне підприємство
1.Орендним підприємством визнається підприємство, створене
суб'єктом (орендарем) на основі оренди цілісного майнового
комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи
майнового комплексу виробничого структурного підрозділу
(структурної одиниці) цього підприємства з метою здійснення
підприємницької діяльності.
2.Орендарем є юридична особа, утворена членами трудового
колективу підприємства чи його підрозділу, майновий комплекс
якого є об'єктом оренди.
3. Організація членів трудового колективу, зареєстрована як
юридична особа, має переважне право на укладення договору оренди
майна того підприємства (структурного підрозділу), де створена ця
організація.
4.Орендодавцями щодо майнових комплексів, які належать до
державної або комунальної власності, є Фонд державного майна
України і його реґіональні органи, а також органи, уповноважені
Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами
управляти майном, яке перебуває відповідно у власності Автономної
Республіки Крим або у комунальній власності.
5.Законом визначаються об'єкти державної та комунальної
власності, на основі яких не можуть створюватись орендні
підприємства.
6.Передача в оренду майнових комплексів не припиняє права
власності на це майно. Передавати цілісні майнові комплекси у
суборенду забороняється.
7. Орендар несе відповідальність за забезпечення цілісності
і збереження майна, отриманого в оренду і за вимогою орендодавця
повинен відшкодувати збиток, нанесений орендодавцеві.
8.У разі банкрутства орендар відповідає за свої борги
майном, яке належить йому на праві власності.
9.Порядок укладення договору оренди майнового комплексу та
інші питання створення і діяльності орендного підприємства
регулюються цим Кодексом, законом про оренду державного і
комунального майна та орендні підприємства, іншими законодавчими
актами.
Стаття 116. Підприємство з іноземними інвестиціями (спільне
підприємство)
1.Підприємство, створене відповідно до вимог цього Кодексу,
в статутному фонді якого не менш як десять відсотків становить
іноземна інвестиція, визнається підприємством з іноземними
інвестиціями. Підприємство набуває статусу підприємства з
іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на
його баланс.
2.Іноземною інвестицією є цінності, що вкладаються
іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності
відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку
або досягнення соціального ефекту.
3.Іноземні інвестиції можуть вкладатися в об'єкти,
інвестування в які не заборонено законами України.
4.Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється
Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською
та Севастопольською міськими державними адміністраціями протягом
трьох робочих днів після фактичного їх внесення у порядку, що
визначається Кабінетом Міністрів України.
5. Спільне підприємство може бути створене шляхом придбання
акцій, часток, паїв у статутному фонді діючого підприємства
іноземними юридичними чи фізичними особами відповідно до закону.
6.Законом можуть бути визначені галузі господарювання,
території, в яких не допускається створення спільних підприємств
або встановлюється загальний розмір участі іноземного інвестора,
а також території, на яких діяльність підприємств з іноземними
інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог
забезпечення національної безпеки.
7.Умови і порядок створення та діяльності спільних
підприємств визначаються цим Кодексом, законом про режим
іноземного інвестування в Україні, іншими законодавчими актами.
Стаття 117. Іноземне підприємство
1.Іноземним підприємством визнається унітарне або
корпоративне підприємство, засноване виключно на власності
іноземних юридичних або фізичних осіб або діюче підприємство,
придбане повністю у власність цих осіб.
2. Іноземні підприємства не можуть створюватися в галузях,
визначених законом, що мають стратегічне значення для безпеки
держави, в закладах Національної академії наук України, що
працюють в умовах особливого режиму збереження державної таємниці
3.До іноземних підприємств належать філії та інші
відокремлені підрозділи відповідно до законодавства України.
4.Умови і порядок створення, вимоги до організації та
діяльності іноземних підприємств визначаються цим Кодексом,
законом про режим іноземного інвестування в Україні, іншими
законами.
Глава 12. ОБ'ЄДНАННЯ ПІДПРИЄМСТВ
Стаття 118. Поняття об'єднання підприємств
1.Об'єднанням підприємств визнається господарське
формування, утворюване двома або більше підприємствами з метою
об'єднання їх виробничої, наукової, комерційної та іншої
діяльності.
2.Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на
добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до
цього Кодексу та інших законів мають право утворювати об'єднання
підприємств. В об'єднання підприємств, зареєстроване в Україні,
можуть входити іноземні підприємства, а підприємства України
можуть входити в об'єднання підприємств інших держав. Порядок
вступу в об'єднання у вказаних випадках визначається відповідно
до законодавства про зовнішньоекономічну діяльність.
3.Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк
або як тимчасові об'єднання.
4.Об'єднання підприємств є юридичною особою, може мати
самостійний та зведений баланси, рахунки в установах банків,
печатку із своїм найменуванням.
5.Реєстрація об'єднання підприємств провадиться відповідно
до статті 57 цього Кодексу.
Стаття 119. Види об'єднань підприємств
1.Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств
можуть утворюватись господарські об'єднання та державні або
комунальні господарські об'єднання.
2.Господарське об'єднання - об'єднання підприємств, утворене
за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на
добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність.
3.Господарські об'єднання діють на основі установчого
договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками.
4.Державне (комунальне) господарське об'єднання - об'єднання
підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за
рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом
випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери
управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання),
або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.
5.Державне (комунальне) господарське об'єднання діє на
основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується
органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання.
Стаття 120. Організаційно-правові форми об'єднань
підприємств
1.Господарські об'єднання утворюються як асоціації,
корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств,
передбачені законом.
2.Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою
постійної координації господарської діяльності підприємств, що
об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих
та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації
виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання
учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення
переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті
асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською
асоціацією.
3.Асоціація не має права втручатися у господарську
діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням
учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх
інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та
організаціями.
4.Корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на
основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів
підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих
повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з
учасників органам управління корпорації.
5.Консорціум - тимчасове статутне об'єднання підприємств для
досягнення учасниками спільної господарської мети (реалізації
цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо)
шляхом об'єднання їхніх підприємств.
6.Консорціум використовує кошти, якими його наділяють
учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування
відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел,
в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його
створення консорціум припиняє свою діяльність.
7.Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, які
здійснюють свою діяльність у різних галузях господарювання,
банків, наукових та інших організацій, на основі їх спільної
фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання,
з централізацією функцій науково-технічного і виробничого
розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та
іншої діяльності.
8.Учасники концерну наділяють його частиною своїх
повноважень, в тому числі правом представляти їх інтереси у
відносинах з органами влади, іншими підприємствами та
організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно
учасниками іншого концерну.
9.Державне і комунальне господарське об'єднання утворюються
переважно у формі корпорації або концерну, незалежно від назви
об'єднання (комбінат, трест тощо).
10.У сфері страхування можуть утворюватись об'єднання
страховиків (асоціації, спілки тощо) для координації діяльності
юридичних осіб, які надають страхові послуги, захисту інтересів
своїх членів та здійснення спільних програм. Ці об'єднання не
можуть займатися страховою діяльністю. Об'єднання страховиків
діють на підставі статуту і набувають статусу юридичної особи з
дня їх державної реєстрації. Особливості діяльності підприємств у
сфері страхування встановлюються цим Кодексом та законом про
страхування.
Стаття 121. Статус підприємства - учасника об'єднання
1.Підприємства, які утворюють державне або комунальне
господарське об'єднання чи господарську об'єднання, зберігають
статус юридичної особи, незалежно від організаційної форми
об'єднання, і на них поширюються положення цього Кодексу та інших
законів щодо регулювання діяльності підприємств.
2.Підприємство - учасник господарського об'єднання має право:
добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку,
визначених установчим договором про його утворення чи статутом
господарсько об'єднання;
бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом,
установчим договором чи статутом господарського об'єднання не
встановлено інше;
одержувати від господарського об'єднання в установленому
порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства;
одержувати частину прибутку від діяльності господарського
об'єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати
також інші права, передбачені установчим договором чи статутом
господарського об'єднання відповідно до законодавства.
3.Підприємство, яке входить до складу державного або
комунального господарського об'єднання, не має права об'єднувати
на добровільних засадах свою діяльність з іншими господарюючими
суб'єктами, виходити із складу об'єднання та приймати рішення про
припинення своєї діяльності.
4.Підприємства, які утворюють об'єднання підприємств,
зобов'язані додержуватися вимог антимонопольного законодавства.
Рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір)
та статут об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом
України в порядку, встановленому законодавством.
Стаття 122. Управління об'єднанням підприємств
1.Господарські об'єднання мають вищі органи управління
(загальні збори учасників) та утворюють виконавчі органи,
передбачені статутом господарсько го об'єднання.
2.Вищий орган господарського об'єднання:
затверджує статут господарсько об'єднання та вносить зміни
до нього;
вирішує питання про прийняття в господарське об'єднання
нових учасників та виключення учасників з його складу;
утворює виконавчий орган господарського об'єднання
відповідно до його статуту чи договору;
розглядає фінансові питання, обумовлені установчими
документами господарського об'єднання;
вирішує інші питання, віднесені статутом чи договором
господарського об'єднання до його компетенції.
3.Виконавчий орган господарського об'єднання чи одноособовий
вирішує питання поточної діяльності, які відповідно до статуту чи
договору віднесені до його компетенції.
4.Управління державним (комунальним) господарським
об'єднанням здійснюють правління об'єднання і генеральний
директор об'єднання, який призначається на посаду та звільняється
з посади органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання.
Склад правління визначається статутом об'єднання. Порядок
управління державним (комунальним) господарським об'єднанням
визначається законодавством та статутом об'єднання.
5.Здійснення управління поточною діяльністю об'єднання
підприємств може бути доручено адміністрації одного з підприємств
(головного підприємства об'єднання) на умовах, передбачених
установчим договором або рішенням про утворення відповідного
об'єднання.
6.Спори, що виникають між учасниками об'єднання, вирішуються
в порядку, передбаченому статутом об'єднання, а також у судовому
порядку відповідно до закону.
Стаття 123. Майнові відносини в об'єднанні підприємств
1.Учасники об'єднання підприємств можуть вносити на умовах і
в порядку, передбачених установчим договором, статутом або
рішенням про утворення відповідного об'єднання, майнові внески
(вступні, членські, цільові тощо).
2.Майно об'єднання підприємств складають закріплені за ним
основні фонди та обігові кошти, інші цінності, вартість яких
відображається у його самостійному балансі. Майно об'єднання є
спільною частковою власністю його учасників і передається
об'єднанню у повне господарське відання або в оперативне
управління на основі установчого договору чи рішення про
утворення об'єднання.
3.Господарське об'єднання має право утворювати за рішенням
його вищого органу управління унітарні підприємства, філії,
представництва, а також бути учасником (засновником)
господарських товариств. Утворені господарським об'єднанням
підприємства діють відповідно до положень цього Кодексу та інших
законів, якими регулюється діяльність підприємств, і є учасниками
господарського об'єднання.
4.Об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями
підприємств, які входять до його складу, а підприємства не
відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не
передбачено установчим договором або статутом об'єднання.
Стаття 124. Вихід учасника із об'єднання. Припинення
об'єднання підприємств
1.Підприємства, які входять в об'єднання, можуть вийти з
його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених
договорів з іншими суб'єктами господарювання.
2.Вихід підприємства із складу державного (комунального)
господарського об'єднання здійснюється за рішенням органу, що
прийняв рішення про утворення об'єднання.
3.Вихід із складу господарського об'єднання, утвореного ним
підприємства, здійснюється лише за згодою підприємств, які є
учасниками господарського об'єднання, із збереженням взаємних
зобов'язань та договорів підприємства з іншими учасниками.
4.Припинення об'єднання підприємств відбувається в
результаті його реорганізації в інше об'єднання або ліквідації.