Проект
(Тираж 14.04.2000)
ЗАКОН УКРАЇНИ
ПРО ЗАКОНИ І ЗАКОНОДАВЧУ ДІЯЛЬНІСТЬ
1. Цей Закон спрямований на визначення місця та посилення
значення закону в системі нормативно-правових актів,
упорядкування і підвищення якості, стабільності законів,
законодавчої діяльності, і на цій основі зміцнення режиму
законності і правопорядку.
2. Закон визначає основні характеристики закону як правової
основи усіх нормативно-правових актів, умови дії закону, порядок
його зміни, суб'єктів та організаційно-правові засади
законодавчої діяльності, а також вимоги щодо систематизації
законів.
Глава І. ЗАКОН - НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АКТ ВИЩОЇ ЮРИДИЧНОЇ
СИЛИ
Стаття 1. Закон України
Закон України (далі закон) - це державний
нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює найбільш
важливі суспільні відносини шляхом визначення юридичного статусу
і встановлення загальнообов'язкових правил поведінки суб'єктів
цих відносин та юридичної відповідальності за їх порушення.
Стаття 2. Суб`єкти законодавчих повноважень
1. Право приймати закони, визначати умови їх дії, припиняти
дію законів та вносити до них зміни належить Українському народу
та Верховній Раді України і реалізується в порядку, визначеному
Конституцією України та цим Законом.
2. Український народ здійснює законодавчі повноваження через
всеукраїнський референдум.
3. Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади
в Україні. Передача законодавчих повноважень від Верховної Ради
України іншим органам чи посадовим особам державної влади чи
місцевого самоврядування не допускається.
Стаття 3. Види законів
1. Основним Законом України є Конституція України.
2. Закони поділяються на конституційні та звичайні.
3. Особливим різновидом звичайного закону є Закон про
затвердження Конституції Автономної Республіки Крим.
Стаття 4. Конституція України
1. Конституція України має найвищу юридичну силу.
2. Конституція України визначає загальні засади
конституційного ладу, закріплює права, свободи та обов`язки
людини і громадянина, форми народного волевиявлення, статус,
організацію та порядок діяльності державних органів, їх
взаємовідносини, територіальний устрій України, основи місцевого
самоврядування, державні символи та регулює інші найбільш важливі
суспільні відносини.
3. Внесення змін до Конституції України здійснюється у
порядку, встановленому Конституцією України, цим Законом і
Законом про Регламент Верховної Ради України шляхом прийняття
конституційних законів.
4. Зупинення дії Конституції України або окремих її положень
не допускається.
Стаття 5. Конституційний закон
1. Конституційний закон - це закон, яким вносяться зміни до
тексту Конституції України або припиняється чинність окремих її
положень.
2. Конституційний закон приймається в порядку, передбаченому
розділом ХІІІ Конституції України. Текст змін до Конституції,
викладений у конституційному законі, становить невід'ємну частину
Конституції України.
3. Внесення змін до конституційного закону, визнання його
нечинним або зупинення його дії повністю або в частині не
допускається.
Стаття 6. Звичайний закон
1. Звичайний закон - це закон, що приймається Верховною
Радою України з усіх питань законодавчого регулювання, за
винятком тих, які регулюються безпосередньо Конституцією України.
2. Звичайні закони приймаються більшістю від конституційного
складу Верховної Ради України, крім випадків, передбачених
Конституцією України.
3. Закон про затвердження Конституції Автономної Республіки
Крим приймається не менш як половиною від конституційного складу
Верховної Ради України.
Стаття 7. Конституція Автономної Республіки Крим
1. Конституція Автономної Республіки Крим приймається
Верховною Радою Автономної Республіки Крим та затверджується
законом, який приймає Верховна Рада України відповідно до
Конституції України.
2. Конституція Автономної Республіки Крим набирає чинності
одночасно з набранням чинності законом про її затвердження.
3. Дія Конституції Автономної Республіки Крим поширюється на
територію Автономної Республіки Крим. Зупинення дії Конституції
Автономної Республіки Крим не допускається.
4. Зміни Конституції Автономної Республіки Крим здійснюються
в порядку, встановленому частинами першою і другою цієї статті.
Стаття 8. Закони, прийняті (затверджені) всеукраїнським
референдумом
1. Всеукраїнським референдумом, проголошеним за народною
ініціативою Президентом України відповідно до Конституції
України, може бути прийнятий закон з питань визнання нечинним
будь-якого закону або окремих його положень. Не можуть бути
предметом всеукраїнського референдуму за народною ініціативою
законопроекти і закони з питань податків, бюджету та амністії.
2. Всеукраїнським референдумом відповідно до статті 156
Конституції України затверджуються конституційні закони про
внесення змін до розділів І, ІІІ, ХІІІ Конституції України.
3. Реалізація законодавчої ініціативи громадян України
здійснюється відповідно до Конституції України та цього Закону.
Стаття 9. Предмет законодавчого регулювання
1. Предметом законодавчого регулювання можуть бути будь-які
суспільні відносини, що складаються в Україні.
2. Предмет виключного законодавчого регулювання визначається
Конституцією України.
3. Законодавча діяльність Верховної Ради України
здійснюється у відповідності з принципом верховенства права з
урахуванням обмежень, встановлених статтями 156, 157, 158 і 159
Конституції України.
4. Права і свободи громадян та інших суб`єктів, передбачені
Конституцією України, не можуть бути скасовані чи обмежені
законами.
5. При прийнятті нового закону або внесенні змін до чинного
закону не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і
свобод людини і громадянина.
Стаття 10. Юридична сила закону
1. Найвищу юридичну силу (верховенство) в системі законів в
Україні має Конституція України.
2. Конституційні закони мають юридичну силу, однакову з
юридичною силою Конституції України.
3. Усі звичайні закони повинні прийматись на основі
Конституції України і відповідати їй.
4. Звичайний закон з питань, зазначених у частині першій
статті 8 цього Закону, прийнятий всеукраїнським референдумом, має
вищу юридичну силу відносно звичайного закону, прийнятого
Верховною Радою України.
5. Закон може бути змінений або його чинність припинена
виключно законом, що має однакову з ним або вищу юридичну силу.
Стаття 11. Гарантії конституційності законів
1. Конституційність закону, тобто відповідність його
Конституції України, забезпечується Верховною Радою України,
Президентом України, Конституційним Судом України.
2. Верховна Рада України приймає закони та припиняє їх
чинність на основі і відповідно до Конституції України, з
дотриманням порядку їх прийняття, визначеного Конституцією
України.
3. Президент України забезпечує конституційність законів
шляхом реалізації свого права звернення до Конституційного Суду
України для вирішення питання про конституційність закону.
4. Конституційний Суд України забезпечує конституційність
законів шляхом ухвалення рішення про визнання закону
неконституційним повністю чи в окремій частині відповідно до
статті 152 Конституції України, а також шляхом дачі висновків
щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції
України вимогам статей 157 і 158 Конституції України.
Стаття 12. Закон і підзаконні нормативно-правові акти
1. Закон має вищу юридичну силу щодо усіх інших
нормативноправових актів.
2. Нормативно-правові акти Президента України, органів
державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових
осіб, а також нормативно-правові акти органів Автономної
Республіки Крим та їх посадових осіб є підзаконними, приймаються
на основі і на виконання законів і не можуть суперечити їм.
3. Права і свободи громадян та інших суб`єктів, передбачені
відповідно до Конституції України законами, не можуть бути
обмежені чи скасовані підзаконними актами.
4. Підзаконні нормативно-правові акти не можуть
встановлювати порядок реалізації конституційних прав і свобод
громадян, який суперечить закону та фактично обмежує ці права і
свободи, а також встановлювати юридичну відповідальність за
правопорушення.
5. Види підзаконних нормативно-правових актів та вимоги до
них встановлюються законом про нормативно-правові акти, іншими
законами.
Стаття 13. Закон і міжнародні договори
1. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України, є частиною національного
законодавства України. Норми таких міжнародних договорів діють у
порядку, встановленому законами України.
2. Висновки про відповідність чинних міжнародних договорів
Конституції України за зверненням Президента України або Кабінету
Міністрів України дає Конституційний Суд України в порядку,
передбаченому Конституцією України та законами України..
3. Закон, який суперечить чинному міжнародному договору,
зазначеному в частині першій цієї статті, підлягає обов'язковому
приведенню у відповідність до норм міжнародного договору.
Глава 2. ЗАСАДИ ЗАКОНОДАВЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Стаття 14. Законодавча діяльність
Законодавча діяльність - це нормотворча діяльність,
спрямована на розробку, прийняття і забезпечення дії законів, що
здійснюється громадянами, державними органами та посадовими
особами, а також органами місцевого самоврядування, об`єднаннями
громадян, науковими установами та іншими суб`єктами в порядку,
встановленому Конституцією України, цим Законом та іншими
нормативно-правовими актами України.
Стаття 15. Принципи законодавчої діяльності
Основними принципами законодавчої діяльності є:
визнання людини найвищою соціальною цінністю, визначальна
роль прав і свобод людини і громадянина та їх гарантування
державою;
верховенство права, конституційність та соціальна
спрямованість законодавчої діяльності та законодавчих актів;
демократизм законодавчої діяльності, гласність, врахування
громадської думки;
системність, прогнозованість та наукова обгрунтованість
законодавчих рішень;
плановість законодавчої діяльності.
Стаття 16. Законодавчий процес
1. Основу законодавчої діяльності становить законодавчий процес
- діяльність визначених законом суб'єктів, що включає логічно
завершені етапи (стадії) і здійснюється за встановленою
Конституцією України і законами процедурою, пов'язана з поданням
до законодавчого органу законопроектів, розглядом, прийняттям
(зміною, припиненням чинності) і введенням в дію законів, а також
з формуванням єдиної системи законодавства України.
2. Обов'язковими стадіями законодавчого процесу є:
законодавча ініціатива;
підготовка проекту закону до розгляду його Верховною Радою
України;
розгляд проекту закону Верховною Радою України;
прийняття та введення в дію закону;
підписання прийнятого Верховною Радою України закону
Президентом України;
набрання чинності законом.
3. Окремим законом визначається особливий порядок прийняття
(затвердження) закону за народною ініціативою всеукраїнським
референдумом.
Стаття 17. Суб'єкти законодавчого процесу
Суб'єктами законодавчого процесу є визначені Конституцією
України суб'єкти права законодавчої ініціативи (Президент
України, народні депутати України, Кабінет Міністрів України і
Національний банк України) та Верховна Рада України.
Стаття 18. Законодавча ініціатива
1. Законодавча ініціатива - це звернення суб'єкта права
законодавчої ініціативи, визначеного Конституцією України, до
Верховної Ради України стосовно прийняття нового закону,
припинення чинності або зміни чинного закону, яке здійснюється
шляхом подання проекту закону на розгляд Верховної Ради України.
2. Проект закону підлягає обов`язковій реєстрації у
Верховній Раді України і прийняттю його до розгляду, за винятком
випадків, передбачених цим Законом.
Стаття 19. Порядок реалізації законодавчої ініціативи
1. Проект закону повинен бути поданий суб'єктом права
законодавчої ініціативи до Верховної Ради України у письмовій
формі, з пояснювальною запискою, що містить: обгрунтування
необхідності розробки і прийняття закону; стислу характеристику
його змісту; зазначення виконавців розробки проекту закону;
довідку про фінансові та інші витрати, пов'язані з прийняттям і
введенням в дію закону, пропозиції про внесення змін у чинне
законодавство у зв'язку з прийняттям закону та перелік законів,
що потребують змін; інші матеріали.
2. До проекту закону, реалізація положень якого призводить
до збільшення витратної або зменшення доходної частини державного
бюджету, мають бути додані фінансово-економічні обгрунтування.
3. Вимоги щодо структури, викладу змісту та оформлення
проекту закону, що подається на розгляд Верховної Ради України,
визначаються положенням, яке затверджується Верховною Радою
України.
4. Невиконання вимог, передбачених частинами першою, другою
і третьою цієї статті, є підставою для відмови у реєстрації
законодавчої ініціативи за вмотивованим рішенням Голови Верховної
Ради України або його заступника. Відмова у реєстрації
законопроекту не позбавляє права на повторне звернення з цією ж
законодавчою ініціативою після усунення порушень.
5. Суб'єкт права законодавчої ініціативи може в будь-який
час відкликати внесений ним проект закону до початку його
розгляду на пленарному засіданні Верховної Ради України, що не
позбавляє інших суб'єктів права подати цей же проект закону на
розгляд Верховної Ради України.
6. Зміст проекту закону, поданого в порядку законодавчої
ініціативи, може бути змінений лише самим суб'єктом права
законодавчої ініціативи до початку розгляду його на пленарному
засіданні Верховної Ради України.
Стаття 20. Підстави для відхилення законопроекту
1. Верховна Рада України відхиляє законопроект, внесений
будьяким суб'єктом права законодавчої ініціативи, на пленарному
засіданні Верховної Ради України у разі, коли:
1) проект закону суперечить Конституції України, крім
випадків, коли він стосується внесення змін до Конституції
України;
2) проект закону не відповідає міжнародним договорам
України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою
України;
3) проект закону передбачає внесення змін до закону, які не
є предметом регулювання цього закону;
4) проект закону про внесення змін до Конституції України не
відповідає, за висновком Конституційного Суду України, вимогам
статей 157 і 158 Конституції України, або поданий суб'єктом, не
передбаченим статтею 154 Конституції України, або поданий з
порушенням вимог статей 155 чи 156 Конституції України. Верховна
Рада України може не погодитись з висновком Конституційного Суду
України.
2. Про відхилення законопроекту Верховна Рада України
приймає постанову.
3. При відсутності зазначених у частині першій цієї статті
підстав для відхилення проекту закону, Верховна Рада України
розглядає проект по суті, в тому числі при наявності одного або
кількох альтернативних проектів закону, і приймає щодо нього
рішення відповідно до цього Закону.
Стаття 21. Планування законодавчої діяльності
1. Законодавча діяльність здійснюється на основі державних
програм розвитку законодавства України, перспективних та поточних
планів законодавчих робіт.
2. Планування законодавчої діяльності спрямовується на
створення цілісної, науково обгрунтованої системи законодавства і
повинно забезпечувати послідовність підготовки, розгляду та
прийняття законів Верховною Радою України, координацію
законотворчої діяльності суб'єктів права законодавчої ініціативи,
залучення до законопроектних робіт відповідних наукових установ,
громадських організацій та використання у цій діяльності
результатів наукових досліджень.
3. Верховна Рада України визначає єдину систему планування
законодавчої діяльності.
Стаття 22. Державна програма розвитку законодавства
1. Державна програма розвитку законодавства України
розробляється за рішенням Верховної Ради України виходячи із
визначених нею засад внутрішньої і зовнішньої політики, на
підставі пропозицій суб'єктів права законодавчої ініціативи та з
урахуванням результатів їх обговорення фахівцями наукових установ
та громадськістю, подається на розгляд комітетом Верховної Ради
України, до відання якого належать питання законодавчих
передбачень, і ухвалюється Верховною Радою України відповідно до
законодавства про державні програми на період п'ять або десять
років.
2. Державна програма розвитку законодавства визначає
пріоритетні напрями формування національної системи
законодавства, послідовність розробки і прийняття певних законів
та суб'єктів, відповідальних за їх підготовку.
Стаття 23. Перспективні і поточні плани законодавчих робіт
1. Перспективний план законодавчих робіт розробляється за
дорученням Верховної Ради України, виходячи з державної програми
розвитку законодавства, на строк повноважень Верховної Ради
України чергового скликання.
2. У перспективному плані передбачаються закони, розробка
яких потребує здійснення відповідних наукових досліджень та
визначення їх наукової концепції і строки цих досліджень виходять
за межі поточного року, а також визначаються розробники
зазначених законопроектів і орієнтовний строк їх розробки.
3. Перспективний план затверджується Верховною Радою України
як орієнтовний для поточного планування і конкретизується у
поточних планах законодавчих робіт.
4. Основною формою поточного планування законодавчої
діяльності в Україні є річний план законодавчих робіт. У річному
плані передбачаються, як правило, закони, щодо яких здійснені або
завершуються відповідні наукові дослідження, є концепція,
структура та основні положення, підготовлений варіант проекту
закону і є реальна можливість подати їх на розгляд Верховної Ради
України протягом планового року.
5. У річному плані законодавчих робіт повинні бути визначені:
орієнтовна назва проекту закону, суб'єкти законодавчої
ініціативи, якими запропоновано внесення проекту до плану,
комітет Верховної Ради України, що має супроводжувати розробку і
проходження проекту у Верховній Раді України, строк подання
законопроекту на розгляд Верховної Ради України, орієнтовний
строк розгляду проекту в першому читанні.
6. Річний план законодавчих робіт затверджується Верховною
Радою України до початку чергового календарного року постановою
Верховної Ради України і надсилається усім суб'єктам права
законодавчої ініціативи. У разі необхідності план на друге
півріччя може бути уточнений.
7. На основі річних планів законодавчих робіт формуються
оперативно-календарні плани законодавчих робіт (на період сесії
Верховної Ради України, квартальні, місячні), що визначають
черговість підготовки та проходження у відповідних читаннях
проектів законів, внесених на розгляд Верховної Ради України.
Оперативнокалендарне планування законодавчих робіт має
забезпечувати формування обгрунтованого порядку денного пленарних
засідань Верховної Ради України та його виконання.
8. Порядок формування, обговорення та затвердження планів
законодавчих робіт визначається законом про регламент Верховної
Ради України та Положенням про порядок планування законодавчих
робіт, що затверджується постановою Верховної Ради України.
9. Річні плани не виключають можливості підготовки і
прийняття законів поза планом.
Стаття 24. Основні етапи підготовки, організація роботи та
контролю за підготовкою проектів законів
1. Підготовка проекту закону, як правило, повинна включати
такі основні етапи:
прийняття рішення щодо підготовки проекту;
організаційно-технічне та фінансове забезпечення підготовки
проекту;
розробка концепції проекту закону;
підготовка тексту проекту закону та додатків до нього;
наукова експертиза проекту закону;
подання проекту закону на розгляд Верховної Ради України
суб'єктом права законодавчої ініціативи.
2. Підготовка проектів законів здійснюється в порядку,
передбаченому Конституцією України, цим Законом, Законом про
регламент Верховної Ради України, іншими актами Верховної Ради
України.
3. Підготовлені проекти законів за рішенням ініціаторів їх
розробки можуть бути опубліковані для обговорення державними
органами, науковими установами, громадськістю. Обов`язковим є
опублікування законопроектів, що виносяться на всеукраїнський
референдум.
4. Організацію роботи і контроль за підготовкою проектів
законів здійснюють відповідні комітети Верховної Ради України та
Голова Верховної Ради України.
Стаття 25. Наукова експертиза проекту закону
1. Наукова експертиза проекту закону - це діяльність
компетентних органів, установ, спеціалізованих експертних
організацій, окремих експертів та груп експертів, що включає
дослідження і оцінку наукового рівня, юридичних якостей проекту
закону, відповідності його концепції визначеним Верховною Радою
України засадам внутрішньої і зовнішньої політики,
загальнодержавним програмам та спеціально встановленим вимогам
(економічним, фінансовим, кримінологічним, національної безпеки,
екологічним тощо).
2. Наукова експертиза проектів законів з питань визначення
обов'язків, прав, свобод громадян, міжнародних зобов'язань
держави, зовнішньої торгівлі, національної безпеки, фінансів і
бюджету є обов'язковою.
3. Наукова експертиза проекту закону може проводитись як до
подання його на розгляд Верховної Ради України в порядку
законодавчої ініціативи, так і до початку розгляду проекту закону
або за результатами його розгляду.
4. Рішення щодо проведення наукової експертизи проекту
закону приймається або суб'єктом права законодавчої ініціативи
(розробником проекту), або комітетом Верховної Ради України, до
відання якого належить супроводження розгляду проекту у Верховній
Раді України, або Верховною Радою України. При цьому до наукової
експертизи не можуть залучатися установи, організації чи особи,
які брали участь у розробці проекту закону.
5. У разі наявності альтернативних проектів закону наукова
експертиза кожного з них має провадитися одними і тими самими
експертами. До експертизи можуть залучатися установи,
організації, науковці і фахівці іноземних держав.
6. Порядок призначення, проведення та забезпечення наукової
експертизи, повноваження експертів визначаються відповідно до
Закону України "Про наукову і науково-технічну експертизу".
7. Висновки наукової експертизи щодо проекту закону повинні
бути оголошені при обговоренні його Верховною Радою України,
проте ці висновки не є обов'язковими.
8. Висновки наукової експертизи щодо проектів законів, які
виносяться на всеукраїнський референдум або на загальнодержавне
обговорення, публікуються в офіційному виданні Верховної Ради
України - газеті "Голос України".
Стаття 26. Порядок розгляду проекту закону у Верховній Раді
України
1. Проекти законів, подані до Верховної Ради України,
попередньо розглядаються у відповідних комітетах Верховної Ради
України за участю суб`єкта права законодавчої ініціативи чи його
представника, а в необхідних випадках також розробників проекту.
Розгляд законопроекту на пленарних засіданнях Верховної Ради
України здійснюється тільки за наявності висновку комітету
(комітетів), як правило, у першому, другому і третьому читаннях,
за процедурою, визначеною Законом про регламент Верховної Ради
України.
2. Законом про регламент Верховної Ради України може бути
передбачена особлива процедура розгляду окремих видів законів.
При цьому не допускається спрощення процедури розгляду
конституційних законів, кодексів, основ законодавства, закону про
Державний бюджет України та закону про затвердження Конституції
Автономної Республіки Крим.
3. Проекти законів, подані до Верховної Ради України
Президентом України і визначені ним як невідкладні, вносяться на
розгляд Верховної Ради України відповідно до Конституції України
незалежно від затвердженого порядку денного пленарних засідань і
не пізніше тридцяти днів після надходження проекту закону.
4. За результатами розгляду проекту закону Верховна Рада
України може:
а) повернути законопроект суб'єкту права законодавчої
ініціативи для доопрацювання, визначивши основні зауваження і
термін доопрацювання;
б) надіслати проект закону на експертизу або для надання
висновку відповідно до Конституції України і розглянути його з
урахуванням наданих висновків;
в) відхилити проект закону із зазначенням причин відхилення;
г) відкласти прийняття закону з зазначенням у рішенні причин
відкладення прийняття закону;
д) прийняти закон та визначити порядок та умови введення
його в дію.
Стаття 27. Прийняття закону
1. Верховна Рада України приймає закон у порядку,
встановленому цим Законом, та за процедурою, передбаченою Законом
про регламент Верховної Ради України.
2. Верховна Рада України приймає закон лише на відкритому
пленарному засіданні шляхом голосування, більшістю голосів
народних депутатів України, визначеною Конституцією України.
3. Закон, прийнятий Верховною Радою України, підписує Голова
Верховної Ради України.
4. У разі необхідності прийнятий закон до його підписання
Головою Верховної Ради України може бути за пропозицією комітету
Верховної Ради України або Голови Верховної Ради України
повернутий для перегляду Верховною Радою України прийнятого
рішення щодо нього в порядку, передбаченому Законом про регламент
Верховної Ради України.
5. Закони про внесення змін до розділів І, ІІІ і ХІІІ
Конституції України приймаються Верховною Радою України
відповідно до статті 156 Конституції України з наступним
затвердженням прийнятого Закону всеукраїнським референдумом, який
призначається указом Президента України відповідно до закону про
всеукраїнський референдум.
6. Прийняття закону всеукраїнським референдумом здійснюється
в порядку, передбаченому Законом про всеукраїнський референдум.
Стаття 28. Основні вимоги до закону. Мова закону
1. Структура закону визначається залежно від його змісту.
Обов'язковими елементами структури кожного закону повинні бути:
стисла назва закону, яка дає достатнє уявлення про його
предмет регулювання;
поділ тексту закону на послідовні структурні частини,
органічно пов'язані між собою (статті і, при необхідності, глави,
розділи), а також визначення назви кожного розділу, глави та у
разі необхідності кожної статті закону;
місце і дата прийняття закону, його порядковий реєстраційний
номер;
підпис Президента України, крім випадків, передбачених
частиною восьмою статті 30 і частиною третьою статті 31 цього
Закону.
2. У законі не повинно бути положень, що суперечать
положенням законів вищої юридичної сили.
3. Проект закону, який подається на розгляд Верховної Ради
України, розглядається і приймається Верховною Радою України, а
також закон, що підписується Президентом України, і офіційний
текст опублікованого закону викладаються українською мовою.
Стаття 29. Введення закону в дію
1. Одночасно з прийняттям закону Верховна Рада України
вирішує питання щодо умов введення його в дію.
2. Введення в дію закону, тобто визначення строку, порядку
та умов набрання чинності законом, порядку та умов його
впровадження у законодавчу систему, а також порядку та умов
застосування закону в цілому чи окремих його положень,
визначається у прикінцевих або перехідних положеннях закону або
окремим законом. Якщо окремі положення закону повністю або
частково суперечать положенням іншого закону однакової з ним
юридичної сили, при введенні в дію закону, прийнятого останнім,
повинен бути визначений порядок вирішення колізії цих положень.
3. Закон, прийнятий за народною ініціативою всеукраїнським
референдумом, а також закон, затверджений всеукраїнським
референдумом, вводяться в дію відповідно до Закону про
всеукраїнський референдум після опублікування результатів
референдуму.
4. Порядок введення в дію закону про затвердження
Конституції Автономної Республіки Крим і закону про затвердження
змін до Конституції Автономної Республіки Крим визначається цими
законами.
Стаття 30. Підписання закону Президентом України
1. Прийнятий закон, підписаний Головою Верховної Ради
України, невідкладно, але не пізніш як у семиденний строк з дня
прийняття, направляється Президентові України на підпис. Якщо
введення в дію закону здійснюється окремим законом, він
підписується Головою Верховної Ради України і направляється
Президентові України одночасно з прийнятим законом.
2. Президент України протягом п'ятнадцяти днів після
отримання закону підписує його, приймаючи закон до виконання, та
офіційно оприлюднює його, або застосовує вето, повертаючи в цей
же строк закон зі своїми вмотивованими і сформульованими
пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.
3. Підписаний Президентом України закон має бути офіційно
оприлюднений у державних електронних засобах масової інформації
не пізніше наступного дня, шляхом повідомлення про підписання
закону Президентом України.
4. Президент України повертає закон для повторного розгляду
його Верховною Радою України у разі, якщо прийнятий закон
суперечить Конституції України, або не відповідає визначеним
Верховною Радою України засадам внутрішньої і зовнішньої
політики, або якщо прийнятий закон вступає у суперечність з
чинними міжнародними договорами України, зазначеними у частині
першій статті 9 Конституції України, або з чинними законами і
Верховна Рада України не визначила порядок вирішення колізії
законів відповідно до частини другої статті 29 цього Закону.
5. У разі повернення закону для повторного розгляду
Верховною Радою України пропозиції Президента України щодо
внесення змін до прийнятого закону повинні бути чітко
сформульовані і викладені у підписаних особисто Президентом
України "Пропозиціях до повторного розгляду закону", зі
зазначенням повної назви закону.
6. У разі якщо Президент України протягом встановленого
строку не повернув закон для повторного розгляду, закон
вважається схваленим Президентом України. У цьому випадку
Президент України повинен підписати закон та офіційно оприлюднити
його не пізніше наступного дня після закінчення зазначеного
строку.
7. Якщо під час повторного розгляду закон буде знову
прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від
її конституційного складу у тій самій редакції або з урахуванням
пропозицій Президента України, Президент України зобов'язаний
підписати та офіційно оприлюднити закон протягом десяти днів з
дня повторного прийняття.
8. У разі, коли Президент України у визначений Конституцією
України строк не підпише закон, повторно прийнятий Верховною
Радою України, цей закон вважається схваленим Президентом України
і підлягає офіційному опублікуванню відповідно до цього Закону.
9. Якщо Верховна Рада України при повторному розгляді закону
внесе до нього зміни, не зазначені у пропозиціях Президента
України, такий закон може бути знову повернутий Президентом
України для повторного розгляду відповідно до частини другої цієї
статті.
10. Верховна Рада України має право скасувати прийнятий нею
закон до підписання його Президентом України, у порядку,
встановленому Законом про регламент Верховної Ради України.
Стаття 31. Особливості закону про ратифікацію (денонсацію)
міжнародного договору
1. Верховна Рада України надає згоду на обов'язковість
міжнародного договору України або приймає рішення про його
денонсацію шляхом прийняття закону відповідно про ратифікацію
(приєднання, прийняття) або денонсацію міжнародного договору
України.
2. Текст міжнародного договору України є невід'ємною
частиною закону про його ратифікацію.
3. Закон про ратифікацію (денонсацію) міжнародного договору
України підписує Голова Верховної Ради України.
4. Закон про ратифікацію (денонсацію) міжнародного договору
України підлягає опублікуванню та державному обліку в порядку,
встановленому цим Законом і Законом про міжнародні договори
України.
Стаття 32. Особливості закону про внесення змін до іншого
закону
1. У разі необхідності змін у чинному законі (законах)
приймається закон про внесення до нього змін, в якому
зазначаються:
а) назва закону, в який вносяться зміни, а також назва,
номер і дата виходу видання, в якому його офіційно опубліковано;
б) номер і назва статті закону, до якої вносяться зміни, а
при необхідності також номер її частини, пункту, підпункту, номер
і назва глави, розділу, що змінюються;
в) характер зміни (доповнення, вилучення, заміна, викладення
в новій редакції);
г) текст зміни з викладенням тексту статті, її частини,
пункту, підпункту, глави у новій редакції. Не допускаються зміни
закону, викладені в загальній формі, які потребують додаткового
тлумачення при їх застосуванні.
2. При внесенні у закон значної кількості змін без зміни
його назви викладається повний текст закону в новій редакції. У
цьому випадку закон, що змінюється, підлягає державному обліку
відповідно до статті 43 цього Закону за реєстраційним номером
закону про внесення змін.
3. Одним законом, як правило, вносяться зміни лише до одного
закону. У назві закону про внесення змін повинні бути зазначені
назви всіх законів, до яких вносяться зміни.
4. Текст змін до чинного закону, викладений у законі про
внесення до нього змін, становить невід'ємну частину зміненого
закону. Внесення змін до закону про внесення змін не
допускається.
Глава 3. ЧИННІСТЬ ЗАКОНУ. ТЛУМАЧЕННЯ ТА РОЗ'ЯСНЕННЯ ЗАКОНУ
Стаття 33. Офіційне опублікування закону
1. Офіційне опублікування закону здійснює Верховна Рада
України не пізніше десяти днів після надходження до Верховної
Ради України підписаного Президентом України закону - в газеті
Верховної Ради України "Голос України" та не пізніше тридцяти
днів у "Відомостях Верховної Ради України". Опублікування
здійснюється українською мовою та в перекладі на російську мову.
2. Днем офіційного опублікування закону є день його першої
публікації в друкованих органах Верховної Ради України,
зазначених у ч.1 цієї статті.
3. Неоприлюднення підписаного Президентом України закону не
є перешкодою для його офіційного опублікування.
4. Закон про надання згоди на обов'язковість міжнародного
договору України публікується у "Відомостях Верховної Ради
України" разом з текстом міжнародного договору України протягом
одного місяця з дня набрання чинності законом.
5. Офіційним опублікуванням закону, прийнятого чи
затвердженого всеукраїнським референдумом, є його опублікування в
газеті "Голос України" чи у "Відомостях Верховної Ради України" в
порядку, визначеному законом.
6. У разі, коли приймається окремий закон про введення
закону в дію, обидва закони публікуються одночасно.
Стаття 34. Набрання чинності законом
1. Закон, прийнятий і введений в дію Верховною Радою
України, набирає чинності за умов підписання його Президентом
України або відповідно до частини восьмої статті 30 і частини
третьої статті 31 цього Закону та офіційного опублікування.
2. Закон набирає чинності через десять днів з дня його
офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом,
але не раніше дня його офіційного опублікування.
3. У разі якщо законом не передбачено строк набрання ним
чинності після опублікування, такий закон набирає чинності через
десять днів з дня його офіційного опублікування.
4. Закон, прийнятий або затверджений всеукраїнським
референдумом, набирає чинності в порядку, визначеному таким
законом, але не раніше дня його офіційного опублікування.
Стаття 35. Чинність закону у часі
1. Закон чи окремі його положення набирають чинності на
невизначений строк або на строк, визначений самим законом чи
законом про порядок введення його в дію.
2. Верховна Рада України у будь-який час до закінчення
строку чинності закону може законом, що має однакову або вищу
юридичну силу, продовжити строк чинності закону чи окремих його
положень на визначений або на невизначений строк.
Стаття 36. Чинність закону у просторі
Закон України має чинність на всій території України, якщо в
самому законі або в законі про введення його в дію не встановлено
інше. Верховна Рада України може законом, що має однакову або
вищу юридичну силу, припинити або зупинити чинність закону або
окремих його положень на частині території України.
Стаття 37. Чинність закону щодо кола осіб
1. Закон є чинним щодо усіх осіб, які перебувають на
території України, якщо в самому законі або в законі про введення
його в дію не передбачено інше.
2. Закон поширюється на всіх громадян України, які
знаходяться за її межами, якщо в самому законі або в законі про
введення його в дію не встановлено інше.
Стаття 38. Зворотна дія закону
1. Закон чи окремі його положення не мають зворотної дії в
часі, тобто не застосовуються до тих відносин, які існували до
набрання чинності прийнятим законом, крім випадків, коли вони
пом`якшують або скасовують відповідальність фізичної особи.
2. Надання закону або окремим його положенням зворотної дії
не допускається, якщо ними посилюється юридична відповідальність
або вводиться юридична відповідальність за діяння, які під час їх
вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Стаття 39. Припинення чинності закону
1. Верховна Рада України може законом у будь-який час
зупинити дію закону чи окремих його положень або визнати закон чи
окремі його положення такими, що втратили чинність, крім
випадків, передбачених статтями 4, 5, 7 цього Закону, та законів,
прийнятих або затверджених всеукраїнським референдумом.
2. Чинність закону або окремих його положень припиняється
одночасно з набранням чинності законом, який припиняє чинність,
якщо цим законом не встановлено інше, але не раніше набрання
чинності даним законом.
3. У разі, якщо закон чи окремі його положення набирають
чинності на визначений строк, то після закінчення цього строку
вони втрачають чинність без додаткового рішення.
4. Чинний закон не може бути скасований повністю або в
частині.
5. Закон або його окремі положення, що визнані
неконституційними відповідно до статті 152 Конституції України,
втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України
рішення про їх неконституційність.
Стаття 40. Колізія законів
1. У разі суперечностей між чинними законами чи їх окремими
положеннями (колізії законів), які мають різну юридичну силу,
повинен застосовуватись закон вищої юридичної сили.
2. У разі суперечностей між законами, що мають однакову
юридичну силу, повинні застосовуватись закон чи окремі положення
закону, які набрали чинності останніми, а при одночасному
набранні чинності законами, що суперечать один одному,
застосовуються відповідні положення Конституції України або
закону вищої щодо них юридичної сили, а при відсутності таких
положень застосовується закон, предметом якого є спеціальне
регулювання даного кола суспільних відносин.
3. Порушення вимог цієї статті є підставою для визнання
судом неправильним застосування закону.
Стаття 41. Офіційне тлумачення закону
1. У разі необхідності усунення внутрішньої суперечності чи
неоднозначності змісту закону, які перешкоджають правильному
застосуванню закону або окремих його положень, без внесення
додаткових змін у текст закону, здійснюється тлумачення закону.
2. Офіційне тлумачення Конституції України та законів
здійснює Конституційний Суд України в порядку, встановленому
Конституцією України та Законом про Конституційний Суд України.
Врахування висновку Конституційного Суду України щодо офіційного
тлумачення положень Конституції України або закону є обов`язковим
при застосуванні цих положень.
3. Висновки Конституційного Суду України щодо офіційного
тлумачення Конституції України та законів не можуть змінювати або
доповнювати їх зміст, передбачати положення, що фактично
становлять самостійні норми права.
Стаття 42. Роз'яснення закону
1. Верховна Рада України у разі необхідності може прийняти
постанову щодо роз'яснення змісту закону або окремих його
положень, яка не може змінювати положень закону чи доповнювати
його положеннями нового змісту.
2. Комітети Верховної Ради України відповідно до їх
компетенції з метою забезпечення більш чіткого розуміння змісту
закону або окремих його положень у разі необхідності дають
роз`яснення закону, що не мають обов`язкового характеру.
3. З метою забезпечення одноманітності і законності при
здійсненні правосуддя Пленум Верховного Суду України дає судам
загальної юрисдикції роз'яснення щодо застосування закону, які не
можуть змінювати положень закону чи доповнювати його положеннями
нового змісту.
4. Роз'яснення Пленуму Верховного Суду України приймаються у
формі постанови Пленуму Верховного Суду.
Стаття 43. Усунення прогалин при застосуванні закону
1. Прогалини, що виявляються у змісті закону, можуть бути
усунені судом, який застосовує закон, шляхом аналогії закону та
аналогії права.
2. Аналогія закону - це застосування у разі відсутності
закону, що регулює дані відносини, закону, який регулює подібні
суспільні відносини.
3. Аналогія права - це застосування у разі відсутності
закону, що регулює дані відносини, та неможливості застосування
аналогії закону загальних засад Конституції і законодавства
України.
4. Аналогія закону і аналогія права не можуть бути
застосовані у випадках притягнення особи до юридичної
відповідальності, а також у випадках, пов'язаних з будь-якими
обмеженнями конституційних прав і свобод громадян та покладенням
на них обов'язків, прямо не встановлених законодавством України.
5. У разі якщо законом не встановлено обов'язок застосування
аналогії закону чи аналогії права, органи державної влади та
органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані
діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що
передбачені Конституцією та законами України.
Глава 4. ОБЛІК, СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ТА ВИДАННЯ ЗАКОНІВ
Стаття 44. Державний облік законів
1. Усі закони підлягають державному обліку (присвоєння
порядкового реєстраційного номера закону, централізоване
зберігання, ведення еталонної бази (фонду) чинних законів).
2. Еталонна база (фонд) чинних законів складається з
еталонної бази законів на паперових носіях та еталонної бази
електронних образів (текстів) законів і є основою Єдиної системи
правової інформації в Україні. Положення про еталонну базу (фонд)
чинних законів затверджує Верховна Рада України.
3. Державний облік законів здійснюється апаратом Верховної
Ради України в порядку, встановленому Верховною Радою України.
4. Усі чинні закони включаються до Єдиного державного
реєстру нормативно-правових актів, ведення якого покладається на
Міністерство юстиції України.
Стаття 45. Систематизація законів
1. Систематизація законів здійснюється Верховною Радою
України шляхом кодифікації, тобто зведення положень різних
законів до юридично і логічно узгодженої системи та створення на
цій основі і прийняття єдиного зведеного закону - кодексу, а
також шляхом інкорпорації, що передбачає зведення законів у
єдиний Звід законів України без зміни їх змісту.
2. Усі чинні закони включаються у Звід законів України, який
є офіційним виданням Верховної Ради України.
Стаття 46. Видання законів
1. Офіційне видання законів або збірників законів
здійснюється у встановленому Верховною Радою України порядку
парламентським видавництвом, Міністерством юстиції України,
іншими суб'єктами видавничої діяльності, яким Верховною Радою
України надано дозвіл на офіційне видання законів або їх
збірників.
2. Організація забезпечення державних органів та органів
місцевого самоврядування офіційними виданнями законів, збірників
законів, а також Зводом законів України здійснюється
парламентським видавництвом та Міністерством юстиції України.
Стаття 47. Відповідальність за порушення вимог цього Закону
За порушення вимог цього Закону юридичні і фізичні особи
несуть відповідальність, встановлену законом.
Прикінцеві положення
1. Цей Закон набирає чинності з дня його офіційного
опублікування.
2. Декрети Кабінету Міністрів України, які на день набрання
чинності цим Законом діють у частині, що не суперечить
Конституції України, продовжують діяти як закони до набрання
чинності законом про визнання декрету таким, що втратив чинність.
3. Внесення змін до декретів Кабінету Міністрів України
здійснюється шляхом прийняття відповідних законів за процедурою,
встановленою для зміни закону України.
При внесенні змін до декрету Кабінету Міністрів України
слова "декрет", "декрет Кабінету Міністрів України" у його тексті
змінюються на слова "закон", "закон України" у відповідних
відмінках.
4. Кабінету Міністрів України у місячний термін після
набрання чинності цим Законом внести на розгляд Верховної Ради
України проект закону України про перелік декретів Кабінету
Міністрів України, що продовжують діяти як закони України, та про
перелік декретів, які визнаються такими, що втратили чинність.