Проект
(Тираж 18.06.2001- книга 1,2,3)
(Тираж 15.09.2001-книга 6)
(Тираж 26.11.2001-книга 4,
заміна на 12.10.2001)
(Тираж 26.11.2001-книга 5)
ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
КНИГА ПЕРША
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Розділ І. Основні положення
Глава 1 (1). Цивільне законодавство України
Стаття 1 (1). Відносини, що регулюються цивільним
законодавством
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та
майнові відносини (цивільні відносини), що засновані на юридичній
рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх
учасників.
До майнових відносин, що засновані на адміністративному або
іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а
також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не
застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 2 (2). Учасники цивільних відносин
1. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи, юридичні
особи.
2. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна,
Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні
держави та інші суб'єкти публічного права.
Стаття 3 (3). Загальні засади цивільного законодавства
Загальними засадами цивільного законодавства є:
1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого
життя людини;
2) неприпустимість позбавлення права власності, крім
випадків, встановлених законом;
3) свобода договору;
4) свобода підприємництва;
5) судовий захист цивільного права;
6) справедливість, добросовісність та розумність.
Стаття 4 (4). Акти цивільного законодавства України
1. Основу цивільного законодавства України становить
Конституція України.
2. Основним актом цивільного законодавства України є
Цивільний кодекс України.
Актом цивільного законодавства є також інші закони України,
які видаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу
(далі - закони).
У разі подання до Верховної Ради України проекту закону,
який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, суб'єкт
законодавчої ініціативи зобов'язаний одночасно подати проект
закону про внесення змін у Цивільний Кодекс. Зазначений
законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно із
відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного
кодексу.
4. Актами цивільного законодавства є також постанови
Кабінету Міністрів України.
У разі якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить
положенням цього Кодексу або іншому законові, застосовуються
відповідно положення цього Кодексу або іншого закону.
5. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади
України можуть видавати акти, що регулюють цивільні відносини,
лише у випадках і в межах, встановлених законом.
6. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території
України.
Стаття 5 (5). Дія акту цивільного законодавства у часі
1. Акт цивільного законодавства регулює відносини, які
виникли з дня набрання ним чинності.
2. Акт цивільного законодавства не має зворотньої дії у
часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну
відповідальність особи.
3. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися
актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт
цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що
виникли з моменту набрання ним чинності.
Стаття 6 (6). Акти цивільного законодавства і договір
1. Сторони мають право укласти договір, який не встановлено
актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам
цивільного законодавства.
2. Сторони мають право врегулювати у договорі, що
передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які
не врегульовані цими актами.
3. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів
цивільного законодавства і самостійно врегулювати свої відносини.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень, які
визначені в актах цивільного законодавства, якщо в цих актах
прямо зазначено про це, а також у разі, якщо обов'язковість для
сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх
змісту або із суті відносин між сторонами.
4.Положення частин 1, 2, 3 цієї статті застосовується і до
односторонніх правочинів.
Стаття 7 (7). Звичай
1. Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема
звичаєм ділового обороту.
Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами
цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері
цивільних відносин.
Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.
2. Звичай, що суперечить актам цивільного законодавства або
договору, не застосовується.
Стаття 8 (8). Аналогія
1. Якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом,
іншими актами цивільного законодавства або договором, вони
регулюються правовими нормами, що регулюють подібні за змістом
цивільні відносини (аналогія закону).
2. У разі неможливості використати аналогію закону для
регулювання цивільних відносин, вони регулюються відповідно до
загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
Стаття 9 (9). Застосування Цивільного кодексу до
врегулювання трудових відносин, а також відносин у сфері
підприємництва, використання природних ресурсів та охорони
довкілля
1. Відносини в сфері підприємництва, що не врегульовані цим
Кодексом, регулюються іншими актами законодавства.
2. Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання
відносин, які виникають у сферах найманої праці, використання
природних ресурсів та охорони довкілля, якщо вони не врегульовані
іншими актами законодавства.
Стаття 10 (10). Міжнародні договори
1.Міжнародний договір, який регулює цивільні відносини,
згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є
частиною національного цивільного законодавства України.
2. Якщо у міжнародному договорі України, згода на
обов'язковість якого надана Верховною Радою України, містяться
інші правила, ніж ті, що встановлені актами цивільного
законодавства, застосовуються правила міжнародного договору.
Глава 2 (2). Підстави виникнення цивільних прав та
обов'язків. Здійснення цивільних прав та виконання обов'язків
Стаття 11 (11). Підстави виникнення цивільних прав та
обов'язків
1. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що
передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб,
що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують
цивільні права та обов'язки.
2. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків,
зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, мистецьких творів, винаходів та
інших результатів інтелектуальної діяльності;
3) заподіяння матеріальної та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
3. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо
з акту цивільного законодавства.
4.У випадках, встановлених актом цивільного законодавства,
цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з акту
органів державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим,
органу місцевого самоврядування.
5. У випадках, встановлених актом цивільного законодавства,
цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
6. У випадках, встановлених актом цивільного законодавства
або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків
може бути настання або ненастання певної події.
Стаття 12 (12). Здійснення цивільних прав
1. Особа здійснює своє цивільне право вільно, на власний
розсуд.
2. Нездійснення особою свого цивільного права не є підставою
для його припинення, крім випадків, обов'язків встановлених
законом.
3. Особа може відмовитися від свого майнового права.
Відмова від права власності на транспортні засоби, тварини,
нерухомі речі здійснюється у порядку, встановленому актами
цивільного законодавства.
4. Особа може за відплатним чи безвідплатним договором
передати своє майнове право іншій особі, крім випадків,
обов'язків встановлених законом.
5. Якщо законом встановлені правові наслідки
недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права,
поведінка особи припускається добросовісною та розумною, якщо
інше не встановлено рішенням суду.
Стаття 13 (13). Межі здійснення цивільного права
1. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй актами
цивільного законодавства та договором.
2. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися
від дій, які могли б порушувати права інших осіб, заподіяти шкоду
довкіллю та культурній спадщині.
3. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром
заподіяти шкоду іншій особі, а також зловживання правом в інших
формах.
4. При здійсненні цивільних прав особа має додержуватися
моральних засад суспільства.
5. Не допускається використання цивільного права з метою
обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на
ринку, а також недобросовісної конкуренції.
6. У разі недодержання особою при здійсненні свого права
вимог, які встановлені частинами 2, 3, 4 та 5 цієї статті, суд
може зобов'язати її припинити зловживання своїм правом та
застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Стаття 14 (13-1 ). Виконання цивільного обов'язку
1. Цивільний обов'язок виконується у межах, встановлених
договором або актами цивільного законодавства.
2. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є
обов`язковим для неї.
3. Виконання цивільного обов'язку забезпечується засобами
заохочення та застосування санкцій, які встановлені договором або
актами цивільного законодавства.
4. Особа може бути звільнена від обов'язку або його
виконання у випадках, встановлених договором або актами
цивільного законодавства.
Глава 3 (3). Захист цивільного права
Стаття 15 (14). Право на захист цивільного права та інтересу
1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у
разі його порушення, невизнання або оспорювання.
2. Кожна особа має право на захист її інтересів, які не
суперечать загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 16 (15). Захист цивільних прав та інтересів судом
1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом
свого особистого або майнового права чи інтересу.
2. Способами захисту може бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов'язку особи в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи залагодження
матеріальної шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу
державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або
органу місцевого самоврядування.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим
способом, що встановлений договором або законом.
3. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу
особи в разі порушення нею вимог частин 2-5 статті 13 цього
Кодексу.
Стаття 17 (16). Захист цивільного права та інтересу органом
державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим та
органом місцевого самоврядування
1. У випадках, встановлених законом, особа має право
звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу
державної влади, органу влади Автономної Республік Крим, органу
місцевого самоврядування.
2. Орган державної влади, органи влади Автономної Республіки
Крим, орган місцевого самоврядування здійснює захист цивільного
права та інтересу у межах, на підставах та у спосіб, встановлений
законом.
Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту
цивільного права та інтересу може бути оскаржене до суду.
Стаття 18 (17). Захист цивільного права нотаріусом
Нотаріус здійснює захист цивільного права шляхом вчинення
виконавчого напису на борговому документі, у випадках і в
порядку, встановлених законом.
Стаття 19 (18). Самозахист цивільного права
1. Особа має право на самозахист свого права та права іншої
особи від порушень і протиправних посягань.
Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не
заборонені законом та не суперечать моральним засадам
суспільства.
2. Способи самозахисту мають відповідати змістові права, що
порушене, характерові дій, якими воно порушене, а також
наслідкам, що спричинені цим порушенням.
Способи самозахисту можуть обиратися самою особою або
встановлюватися актами цивільного законодавства чи договором.
Стаття 20 (19). Здійснення права на захист
1. Право на захист особа здійснює на свій розсуд.
2. Нездійснення особою права на захист не є підставою для
припинення права, що порушене, крім випадків, встановлених
законом.
Стаття 21 (20). Визнання незаконним акту органу державної
влади, органу влади автономної Республіки Крим, органу місцевого
самоврядування
1. Суд визнає незаконним правовий акт індивідуальної дії, що
виданий органом державної влади, органом влади Автономної
Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, якщо він
суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільне
право або інтерес особи, та скасовує його.
2. Суд визнає незаконним нормативно-правовий акт органу
державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або
органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам
цивільного законодавства і порушує цивільне право або інтерес
особи, і скасовує його.
Стаття 22 (21). Відшкодування збитків та інші способи
відшкодування майнової шкоди
1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її
цивільного права, має право на їх відшкодування.
2. Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або
пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить
зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних
обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором
або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому
розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала завдяки цьому
доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі,
право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних
порушником права.
4. На вимогу особи, якій завдано шкоду та відповідно до
обставин справи, майнова шкода може бути відшкодована і в інший
спосіб, зокрема, шкода, заподіяна майну може відшкодовуватися в
натурі (передання речі того ж роду та якості, полагодження
пошкодженої речі, тощо).
Стаття 23 (23). Відшкодування моральної шкоди
1. Фізичні і юридичні особи мають право на відшкодування
моральної шкоди, заподіяної їм внаслідок порушення їх прав.
2. Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю, якого фізична особа зазнала у зв'язку з
каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у
зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї
чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, які фізична особа зазнала у
зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації
фізичної або юридичної особи.
3. Моральна шкода відшкодовується грішми або іншим майном.
Розмір відшкодування визначається судом залежно від
характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань,
погіршення або позбавлення можливості реалізації потерпілим своїх
здібностей, а також ступеня вини завдача, у випадках коли вона є
підставою відшкодування. При визначенні розміру шкоди
враховуються вимоги розумності і справедливості.
4. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової
шкоди, яка підлягає відшкодуванню і не повязана з сумою цього
відшкодування.
5.Майнова шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не
встановлено законом.
Розділ ІІ. Особи
Підрозділ 1. Фізична особа
Глава 4 (4). Загальні положення про фізичну осібу
Стаття 24 (24). Поняття фізичної особи
Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною
особою.
Стаття 25 (25). Цивільна правоздатність фізичної особи
1. Здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільна
правоздатність) мають усі фізичні особи.
2. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент
її народження.
У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси
зачатої дитини.
3. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі
цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням
фізичною особою відповідного віку.
4. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у
момент її смерті.
Стаття 26 (26). Обсяг цивільної правоздатності фізичної
особи
1. Усі фізичні особи рівні у здатності мати цивільні права
та обов'язки.
2. Фізична особа має усі особисті немайнові права,
встановлені Конституцією України та цим Кодексом.
3. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що
встановлені цим Кодексом, іншими законами.
4. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не
встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншими законами,
якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.
5. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних
правовідносин.
Стаття 27 (27). Недійсність правочину, незаконність акту
органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим
та органів місцевого самоврядування, якими обмежена можливість
фізичної особи мати цивільні права та обов'язки
1.Правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не
заборонені законом цивільні права та обов'язки, є недійсним.
2.Акт органу державної влади, органу влади Автономної
Республіки Крим, а також посадової особи, що обмежує можливість
мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є
незаконним.
Стаття 28 (28). Ім'я фізичної особи
1. Фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх
під своїм ім'ям.
Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається
із прізвища, власного ім'я та по батькові, якщо інше не випливає
із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.
2. При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа
відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане
ім'я), або діяти без вказання імені.
3. Ім'я дитині надається відповідно до Сімейного Кодексу
України.
Стаття 29 (29). Місце проживання фізичної особи
1. Місцем проживання є житловий будинок, квартира, інше
приміщення придатне для проживання у ньому (гуртожиток, готель
тощо), у відповідному населеному пункті, де фізична особа
постійно, переважно або тимчасово проживає.
2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно
обирає собі місце проживання.
3. Місцем проживання дитини у віці від десяти до
чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювача),
опікуна або місце знаходження навчального чи
лікувально-профілактичного закладу, в якому вона проживає, якщо
інше місце проживання не передбачене погодженням між дитиною та
батьками (усиновлювачем) або організацією, яка виконує щодо неї
функції опікуна.
У разі спору місце проживання дитини визначається органам
опіки та піклування або судом.
4. Місцем проживання дитини, яка не досягла десяти років, є
місце проживання її батьків, усиновлювача чи опікуна або місце
знаходження навчального чи лікувально-профілактичного закладу, в
якому вона проживає.
5. Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання
її опікуна або місце знаходження відповідного закладу, який
виконує щодо неї функції опікуна.
6.Фічна особа може мати кілька місць проживання.
Стаття 30 (30). Цивільна дієздатність фізичної особи
1. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює
значення своїх дій та може керувати ними.
Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми
діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх
здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе
цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та відповідати у
разі їх невиконання.
2. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи
встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у
випадках і в порядку, встановлених законом.
Стаття 31 (31). Повна цивільна дієздатність
1. Повну цивільну дієздатність має фізична особа, якій
виповнилося 18 років (повноліття).
2. У разі укладення шлюбу до досягнення повноліття фізична
особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації
шлюбу.
У разі розірвання шлюбу до досягнення фізичною особою
повноліття набута нею повна дієздатність зберігається. У разі
визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною
поведінкою особи, яка є неповнолітньою, набута нею повна цивільна
дієздатність зберігається.
Стаття 32 (32). Надання повної цивільної дієздатності
(емансипація)
1. Повна цивільна дієздатність, як виняток, може бути надана
особі, яка досягла шістнадцяти років і яка працює за трудовим
договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю,
батьком дитини.
2. Надання повної дієздатності провадиться за заявою
заінтересованої особи органом опіки та піклування за письмовою
згодою батьків (усиновлювача) або піклувальника, а за відсутності
такої згоди - судом.
3. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній
особі, якій виповнилось 16 років і яка бажає займатися
підприємництвом.
За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювача),
опікуна або органу опіки та піклування така особа може бути
зареєстрована як підприємець.
У цьому разі особа набуває повної цивільної дієздатності з
моменту її державної реєстрації як підприємця.
4. Повна цивільна дієздатність, надана особі, поширюється на
усі цивільні права та обов'язки.
5. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною
особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна
дієздатність зберігається.
Стаття 33 (33). Часткова цивільна дієздатність особи, яка не
досягла чотирнадцяти років (малолітньої)
1. Дитина, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня),
має право:
1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин
вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові
потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному
розвиткові та стосується предмета, який має невисоку вартість;
2) вкладати кошти у банківські (кредитні) установи та
розпоряджатися ними.
Якщо кошти внесені на ім'я дитини іншими особами, ними мають
право розпоряджатися батьки, або один з них, що проживає з
дитиною, або опікун;
3) здійснювати особисті немайнові права автора на твори
науки, літератури та мистецтва, об`єкти промислової власності або
інші результати своєї творчої діяльності, що охороняються
законом.
2. Малолітні не несуть цивільно-правової відповідальністі за
завдану ними шкоду.
Стаття 34 (34). Неповна цивільна дієздатність особи у віці
від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітніх)
1. Крім правочинів, передбачених у статті 33 цього Кодексу,
особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років
(неповнолітня) має право:
1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією
або іншими доходами;
2) самостійно здійснювати авторські права на результати
літературної, художньої, наукової і технічної творчості, що
охороняються законом;
3) бути учасником та засновником юридичних осіб, якщо це не
заборонено законом або установчими документами юридичної особи.
2. Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою
батьків (усиновлювачів) або піклувальників.
На правочини щодо транспортних засобів або нерухомого майна,
які вчиняє неповнолітня особа, згода батьків (усиновлювачів) або
піклувальника має бути дана письмово і нотаріально посвідчена.
3. Неповнолітня особа може розпоряджатися коштами, що
внесені іншими особами у банківські (кредитні) установи на її
ім`я, за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника.
4. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має
бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). У разі
заперечення того з батьків, з яким проживає дитина, правочин може
бути здійснений з дозволу органів опіки та піклування.
5. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків
(усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може
обмежити право неповнолітньої особи або позбавити її права
самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими
доходами.
6. Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення
цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його
прийняття.
7. Порядок обмеження дієздатності неповнолітньої особи
визначається Цивільним процесуальним кодексом України.
Стаття 35 (35). Цивільно-правова відповідальність
неповнолітньої особи
1. Неповнолітня особа особисто відповідає за невиконання
договору, укладеного ним самостійно згідно із законом.
2. Неповнолітня особа особисто відповідає за невиконання
договору, укладеного зі згоди батьків (усиновлювачів),
піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи немає майна, якого
було б достатньо для відшкодування збитків, додатково
відповідають батьки (усиновлювачі) або піклувальники.
3. Неповнолітня особа відповідає за шкоду, що завдана нею
іншій особі, відповідно до статті 1257 цього Кодексу.
Стаття 36 (36). Обмеження цивільної дієздатності фізичної
особи
1.Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи,
якщо вона страждає на психічний розлад здоров'я, який суттєво
впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій або
керувати ними.
2. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи,
якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами,
токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а
також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у
скрутне матеріальне становище.
3. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи
визначається Цивільним процесуальним кодексом України.
4. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з
моменту набрання чинності рішення суду.
Стаття 37 (37). Правові наслідки обмеження цивільної
дієздатності фізичної особи
1. Над фізичною особою, яка обмежена у дієздатності,
встановлюється піклування (див. ст. 60).
2. Фізична особа, яка обмежена у дієздатності, може
самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини.
3. Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що
виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, яка
обмежена у дієздатності, за згодою піклувальника.
Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що
виходять за межі дрібних побутових, може бути оспорена особою,
яка обмежена у дієздатності, до органу опіки та піклування або
суду.
4. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів
особи, яка обмежена у дієздатності, та розпорядження ними
здійснюються піклувальником. Піклувальник може письмово дозволити
фізичній особі, яка обмежена у дієздатності, самостійно
одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та
розпоряджатися ними.
5. Особа, яка обмежена у дієздатності, самостійно відповідає
за невиконання нею договору, укладеного зі згодою піклувальника,
та за шкоду, що завдана нею іншій особі.
Стаття 38 (38). Поновлення цивільної дієздатності фізичної
особи
1. У разі видужання фізичної особи або такого поліпшення її
психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність
усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, суд поновлює
її дієздатність.
2. У разі припинення особою зловживання спиртними напоями,
наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, суд, за особи,
яка обмежена у дієздатності, поновлює її дієздатність.
3. На підставі рішення суду про поновлення цивільної
дієздатності встановлене над фізичною особою піклування
припиняється.
4. Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи
визначається Цивільним процесуальним кодексом України.
Стаття 39 (39). Визнання фізичної особи недієздатною
1. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо
вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу здоров'я
не здатна усвідомлювати значення своїх дій і (або) керувати ними.
2. Порядок визнання фізичної особи недієздатною визначається
Цивільним процесуальним кодексом України.
3. Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи
недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена
недобросовісно, особа, якій такими діями була заподіяна моральна
шкода, має право вимагати її відшкодування від заявника.
Стаття 40 (40). Момент визнання фізичної особи недієздатною
1. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання
чинності рішення суду.
2. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання
недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням
висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів про
психічний стан особи може визначити у рішенні день, з якого вона
визнається недієздатною.
Стаття 41 (41). Правові наслідки визнання фізичної особи
недієздатною
1. Над недієздатною особою встановлюється опіка (див.ст.60).
2. Недієздатна особа не має права вчиняти будь-якого
правочину.
3. Правочини від імені недієздатної особи та в її інтересах
вчиняє її опікун.
4. Відповідальність за шкоду, завдану, недієздатною особою,
відповідає її опікун (стаття 1261 цього Кодексу).
Стаття 42 (42). Поновлення дієздатності особи, яка визнана
недієздатною
1. За позовом опікуна, органу опіки та піклування суд
поновлює цивільну дієздатність особи і припиняє опіку, якщо буде
встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її
психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати
значення своїх дій та керувати ними.
2. Порядок поновлення цивільної дієздатності визначається
Цивільним процесуальним кодексом України.
Стаття 43 (43). Визнання фізичної особи безвісно відсутньою
1. Фізична особа може бути за заявою заінтересованих осіб
визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в
місці її постійного проживання немає відомостей про місце її
перебування.
2. У разі неможливості встановити день одержання останніх
відомостей про особу початком безвісної відсутності вважається
перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані останні
відомості про неї, а в разі неможливості встановити цей місяць -
перше січня наступного року.
3. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою
визначається Цивільним процесуальним кодексом України.
Стаття 44 (44). Опіка над майном фізичної особи, яка визнана
безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце перебування
якої невідоме
1. На підставі рішення суду нотаріус за останнім місцем
проживання фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою,
описує належне їй майно та встановлює над ним опіку.
2. За заявою заінтересованої особи, органу опіки та
піклування опіка може бути встановлена нотаріусом над майном
фізичної особи, місце знаходження якої невідоме, до ухвалення
судом рішення про визнання її безвісно відсутньою.
3. Опікун над майном особи, яка визнана безвісно відсутньою,
або особи, місце знаходження якої невідоме, приймає виконання
цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна
борги, управляє цим майном в її інтересах.
4. За заявою заінтересованої особи опікун над майном особи,
яка визнана безвісно відсутньою, або особи, місце знаходження
якої невідоме, надає за рахунок цього майна утримання особам,
яких вони за законом зобов'язані утримувати.
5. Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення
суду про визнання особи безвісно відсутньою, а також у разі появи
особи, місце перебування якої було невідомим.
Стаття 45 (45). Скасування рішення про визнання фізичної
особи безвісно відсутньою
Якщо фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою,
з'явилася або одержано відомості про місце її перебування, суд за
місцем її перебування або суд, що ухвалив рішення про визнання
цієї особи безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або іншої
заінтересованої особи, скасовує рішення про визнання фізичної
особи безвісно відсутньою.
Стаття 46 (46). Оголошення фізичної померлою
1. Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у
місці її постійного проживання немає відомостей про місце її
перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісно за
обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати її
загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців.
2. Фізична особа, яка пропала безвісно у зв'язку з воєнними
діями, може бути оголошена судом померлою, після спливу двох
років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних
обставин справи, що заслуговують на увагу, суд може оголосити
фізичну особу померлою, і до спливу цього строку, але не раніше
спливу шести місяців.
3. Фізична особа оголошується померлою, від дня набрання
чинності рішення суду. Фізична особа, яка пропала безвісно за
обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити
її загибель від певного нещасного випадку або в зв'язку з
воєнними діями, може бути померлою, від дня її гаданої смерті.
4. Порядок оголошення фізичної особи такою, що померла,
визначається Цивільним процесуальним кодексом України.
Стаття 47 (47). Правові наслідки оголошення фізичної особи
померлою
1. Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою,
прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.
2. Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не
мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що
перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини.
Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на
спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону
відчуження.
Стаття 48 (48). Правові наслідки появи фізичної особи, яка
була оголошена померлою
1. Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою,
з'явилася або якщо виявлено місце її перебування, суд за місцем
перебування цієї особ
або суд, що ухвалив рішення про оголошення
особи померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої
особи скасовує його.
2. Незалежно від часу своєї появи фізична особа, яка була
оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє
майном, його повернення, якщо майно збереглося та безоплатно
перейшло до неї після оголошення фізичної особи померлою, за
винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також
грошей та цінних паперів на пред'явника.
3. Особа, до якої майно перейшло за оплатними правочинами,
зобов'язана повернути його, якщо буде встановлено, що на момент
набуття майна вона знала, що фізична особа, яка оголошена
померлою, жива.
У разі неможливості повернути майно в натурі особі, яка була
оголошена померлою, відшкодовується вартість цього майна.
4. Якщо майно фізичної особи, яка оголошена померлою,
перейшло у власність територіальної громади і було реалізоване
нею, фізичній особі, яка з'явилася, повертається сума, одержана
від реалізації майна.
Стаття 49 (52). Акти цивільного стану
1. Актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно
пов'язані з особою і започатковують, змінюють, доповнюють,
припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та
обов'язків.
2. Актами цивільного стану є народження дитини, встановлення
її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його
втрата, досягнення відповідного віку, надання повної
дієздатності, обмеження у дієздатності, визнання особи
недієздатною, укладення шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення,
зміна імені, інвалідність, смерть тощо.
3. Державній реєстрації підлягають народження дитини та її
походження, громадянство, укладення шлюбу, розірвання шлюбу,
зміна імені, смерть.
4. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно
до закону.
Глава 5 (5). Фізична особа як підприємець
Стаття 50 (53). Право фізичної особи на заняття
підприємництвом
1. Право на заняття підприємництвом, яке не заборонено
законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, а
також неповнолітня фізична особа відповідно до п.3) ч.1 статті 34
цього Кодексу.
2. Фізична особа здійснює своє право на підприємництво за
умови її державної реєстрації як підприємця у порядку,
встановленому законом.
Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб як
підприємців є відкритою.
3. Якщо особа розпочала підприємницьку діяльність без
державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має
права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є
підприємцем.
Суд при вирішенні спору може застосувати до таких договорів
правила Книги п'ятої про зобов'язання, які пов'язані з
підприємницькою діяльністю.
Стаття 51 (59). Застосування до підприємницької діяльності
фізичних осіб правил, що регулюють підприємницьку діяльність
юридичних осіб
До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються
усі правила, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних
осіб, якщо інше не встановлено законом, або не випливає із суті
правовідносин.
Стаття 52 (60). Цивільно-правова відповідальність фізичної
особи - підприємця
1. Фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями,
пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім
майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
2. Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі,
відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з цією діяльністю, усім
своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності
подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.
Стаття 53 (61). Банкрутство фізичної особи підприємця
Фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги
кредиторів, що пов'язані із здійсненням підприємницької
діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому
законом.
Стаття 54 (62). Управління майном, що використовується в
підприємництві, органом опіки і піклування
1. Якщо особа, яка займалася підприємництвом, визнана
безвісно відсутньою, недієздатною або обмежена у дієздатності,
або якщо власником майна, яке використовувалося у підприємництві,
стала неповнолітня (малолітня) особа, орган опіки та піклування
може призначити управителя цього майна.
Орган опіки та піклування укладає з управителем про довірче
управління цим майном.
2. При здійсненні повноважень щодо довірчого управління
майном управитель діє від свого імені, але в інтересах особи, яка
є власником майна.
3. У договорі про управління майном визначаються права та
обов'язки управителя.
Орган опіки та піклування контролює діяльність управителя
майном відповідно до правил про контроль за діяльністю опікуна і
піклувальника.
4. Договір про управління майном припиняється, якщо відпали
обставини, на підставі яких він був укладений.
Глава 6. Опіка та піклування
Стаття 55. Поняття опіки та піклування
Опіка та піклування встановлюється з метою забезпечення
особистих і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх
фізичних осіб, а також повнолітніх фізичних осіб, які за станом
здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати
обов'язки.
Стаття 56. Орган опіки та піклування
Перелік органів, на які покладено функції органу опіки і
піклування, їх права та обов'язки по забезпеченню прав та
інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування,
визначаються законом та іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 57. Обов'язок повідомляти про фізичних осіб, які
потребують опіки або піклування
Кожен, кому стало відомо про фізичну особу, яка потребує
опіки або піклування, зобов'язаний негайно повідомити про це
орган опіки та піклування.
Стаття 58. Фізичні особи, над якими встановлюється опіка
Опіка встановлюється над малолітніми фізичними особами, які
позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які
визнані недієздатними.
Стаття 59. Фізичні особи, над якими встановлюється
піклування
Піклування встановлюється над неповнолітніми фізичними
особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними
особами, які обмежені у дієздатності.
Стаття 60. Встановлення опіки та піклування судом
1.Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання
її недієздатною.
2.Суд встановлює піклування над фізичною особою у разі
обмеження її дієздатності.
3.Суд встановлює опіку над малолітньою та піклування над
неповнолітньою фізичною особою, якщо при розгляді справи буде
встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування.
Стаття 61. Встановлення опіки та піклування органом опіки та
піклування
1.Орган опіки та піклування встановлює опіку над малолітньою
фізичною особою.
2.Орган опіки та піклування встановлює піклування над
неповнолітньою фізичною особою.
Стаття 62. Місце встановлення опіки та піклування
Опіка та піклування встановлюються за місцем проживання
фізичної особи, яка потребує опіки та піклування, або за місцем
проживання опікуна чи піклувальника.
Стаття 63. Призначення опікуна та піклувальника
1. Опікуна та піклувальника призначає орган опіки та
піклування.
2. Опікуном та піклувальником може бути лише фізична особа з
повною дієздатністю;
3. Фізична особа може бути призначена опікуном або
піклувальником лише за її письмовою заявою;
4.Опікун та піклувальник призначається переважно з тих, хто
є у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням
особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати
обов'язки опікуна чи піклувальника.
При призначенні опікуна для малолітнього та при призначенні
піклувальника береться до уваги бажання підопічних;
5.Особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи
піклувальників.
Стаття 64. Фізична особа, яка не може бути опікуном та
піклувальником
Опікуном та піклувальником не може бути фізична особа:
1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були
відновлені;
2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам того, хто
потребує опіки або піклування.
Стаття 65. Опіка або піклування над фізичною особою, щодо
якої не призначено опікуна або піклувальника
До встановлення опіки або піклування і призначення опікуна
або піклувальника опіку або піклування над фізичною особою
здійснює відповідний орган опіки та піклування.
Стаття 66. Опіка або піклування над особою, яка перебуває у
спеціальному закладі
Якщо над фізичною особою, яка перебуває у дитячому,
лікувальному, навчально-виховному закладі або закладі органу
соціального захисту, не встановлена опіка або піклування або не
призначено опікуна або піклувальника, опіку або піклування над
нею здійснює цей заклад.
Стаття 67. Права та обов'язки опікуна
1. Опікун зобов'язаний піклуватися про підопічного, про
створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його
доглядом та лікуванням.
Опікун малолітнього зобов'язаний дбати про його виховання,
навчання та розвиток.
2.Опікун має право вимагати повернення підопічного від осіб,
які тримають його без законної підстави.
3.Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах
підопічного.
4.Опікун зобов'язаний вживати заходів до захисту прав та
інтересів підопічного.
Стаття 68. Правочини, які не може вчиняти опікун
1.Опікун сам, його дружина, чоловік та близькі родичі
(батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним
договорів, крім передання майна підопічному у власність за
договором дарування або у безоплатне користування за договором
позички.
2.Опікун не може здійснювати дарування від імені
підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.
3.Опікун не може представляти підопічного в суді при
розгляді спору між підопічним і дружиною, чоловіком опікуна або
його близькими родичами.
Стаття 69. Права та обов'язки піклувальника
1. Піклувальник над неповнолітнім зобов'язаний дбати про
створення йому необхідних побутових умов, про його виховання,
навчання та розвиток.
Піклувальник над фізичною особою, яка обмежена у
дієздатності, зобов'язаний дбати про її лікування, створення
необхідних побутових умов.
2. Піклувальник дає згоду на вчинення фізичною особою
правочинів (стаття _____ цього Кодексу).
3. Піклувальник зобов'язаний вживати заходів до захисту прав
та інтересів фізичної особи.
Стаття 70. Правочини, на вчинення яких піклувальник не може
давати згоду
1. Піклувальник не може давати згоду на укладення договорів
між підопічним та своєю дружиною, чоловіком або своїми близькими
родичами, крім передання майна підопічному у власність на
підставі договору дарування або у безоплатне користування на
підставі договору позички.
2. Піклувальник не може представляти підопічного в суді при
розгляді спору між підопічним та дружиною, чоловіком
піклувальника або його близькими родичами.
Стаття 71. Правочини, вчинення яких неможливе без дозволу
органу опіки та піклування
1.Опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування:
1)відмовитися від майнових прав підопічного;
2) видавати письмові зобов'язання від імені підопічного;
3) укладати договори, які підлягають нотаріальному
посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори
про розподіл або обмін житлового будинку, квартири;
4) укладати договори щодо іншого цінного майна;
2.Піклувальник має право дати дозвіл на вчинення правочинів,
визначених у п. п.1-4 частини 1 цієї статті, лише при наявності
дозволу органу опіки та піклування.
Стаття 72. Управління майном особи, над якою встановлена
опіка
1.Опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання
майна підопічного в його інтересах.
2.Якщо малолітній може самостійно визначити свої потреби та
інтереси, опікун, здійснюючи управління майном, повинен
враховувати його бажання.
3.Опіку самостійно здійснює витрати, необхідні для
задоволення потреб підопічного, за рахунок його пенсії,
аліментів, інших доходів від його майна тощо.
4.Якщо підопічний є власником нерухомого майна або майна,
яке потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу
опіки та піклування управляти цим майном або передати його за
договором в управління іншій особі.
Стаття 73. Право опікуна та піклувальника на плату за
виконання ними своїх обов'язків
Кабінет Міністрів України визначає підстави виникнення права
на оплату послуг опікуна та піклувальника, розмір та порядок її
виплати.
Стаття 74. Опіка над майном
1. Якщо у особи, над якою встановлена опіка чи піклування, є
майно, що знаходиться в іншій місцевості, то опіка над цим майном
встановлюється органами опіки і піклування за місцем знаходження
майна.
2. Опіка над майном встановлюється також в інших випадках,
встановлених законом.
Стаття 75. Звільнення опікуна та піклувальника
1.Орган опіки та піклування за заявою особи звільняє її від
повноважень опікуна або піклувальника. Така заява має бути
розглянута протягом одного місяця.
До винесення рішення про звільнення від повноважень опікуна
чи піклувальника або до закінчення місячного строку, якщо заява
не розглянута, особа залишається опікуном або піклувальником.
2. Орган опіки та піклування може звільнити піклувальника
від своїх повноважень за заявою особи, над якою встановлено
піклування.
3. За заявою органу опіки та піклування суд може звільнити
особу від повноважень опікуна або піклувальника у разі
невиконання нею своїх обов'язків, а також у разі поміщення
підопічного до дитячого, лікувального, навчально-виховного
закладу або закладу органу соціального захисту.
Стаття 76. Припинення опіки
1.Опіка припиняється у разі передачі малолітнього батькам
або усиновлювачам.
2.Опіка припиняється у разі досягнення підопічним
чотирнадцяти років. Особа, яка здійснювала обов'язки опікуна,
стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього.
3.Опіка припиняється у разі поновлення дієздатності фізичної
особи, яка була визнана недієздатною.
Стаття 77. Припинення піклування
Піклування припиняється у разі:
1) досягнення фізичною особою повноліття;
2)реєстрації шлюбу з неповнолітнім;
3)надання неповнолітньому повної дієздатності;
4) поновлення дієздатності фізичної особи, дієздатність якої
була обмежена.
Стаття 78. Надання дієздатній фізичній особі допомоги у
здійсненні її прав та виконанні обов'язків
1. Дієздатна фізична особа, яка за станом здоров'я не може
самостійно здійснювати свої права та виконувати обов' язки, має
право обрати собі помічника.
2. Помічником може бути дієздатна фізична особа.
За заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічника
реєструється органом опіки та піклування, про що видається
відповідний документ, зразок якого встановлює Міністерство
юстиції Укарїни.
3. Помічник має право на одержання пенсії, аліментів,
заробітної плати, поштових відправлень, що належаться фізичній
особі, яка потребувала допомоги.
4. Помічник має право на вчинення дрібних побутових
правочинів, відповідно до наданих йому повноважень.
5. Помічник представляє особу у органах державної влади,
органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого
самоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана із
обслуговуванням населення.
Помічник може представляти фізичну особу в суді лише на
підставі окремої довіреності.
6. Послуги помічника є оплатними, якщо інше не визначено
домовленістю сторін.
7.Помічник може бути відкликаний, а його повноваження
анульовані особою, яка потребувала допомоги у будь-який час.
Стаття 79. Оскарження дій опікуна, рішень органу опіки та
піклування
Дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованою особою, в
тому числі родичами підопічного, до органу опіки та піклування
або до суду.
Рішення органу опіки та піклування може бути оскаржено до
відповідного органу, якому підпорядкований орган опіки та
піклування, або до суду.
Підрозділ 2
Юридична особа
Глава 7 (6). Загальні положення про юридичну особу
Стаття 80 (63). Поняття юридичної особи
Юридичною особою є організація, створена шляхом об'єднання
осіб та/або майна, яка наділяється правоздатністю і може від
свого імені набувати майнові та особисті немайнові права і нести
обов'язки, бути позивачем та відповідачем у суді.
Юридична особа може бути створена однією особою, якщо це не
заборонено законом.
Стаття 81 (64). Види юридичних осіб
1. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення,
поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб
публічного права.
Юридична особа приватного права створює на підставі
установчих документів відповідно до частин 2 і 3 статті 91 цього
Кодексу.
Юридична особа публічного права створюються розпорядчим
способом органу державної влади, органу влади Автономної
Республіки Крим та органом місцевого самоврядування.
2. Цим Кодексом регулюється порядок створення,
організаційноправові форми, правовий статус юридичних осіб
приватного права.
Порядок створення, організаційно-правові форми, правовий
статус юридичних осіб публічного права визначаються законом.
Стаття 82 (64-1). Участь юридичних осіб публічного права у
цивільних відносинах
На юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах
поширюються правила, встановлені цим Кодексом, якщо інше не
встановлено законом.
Стаття 83 (65). Організаційно-правові форми юридичних осіб
1. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств,
установ, інших формах, встановлених законом.
2. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання
осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві.
Товариство може бути створене однією особою, якщо інше не
встановлено законом.
Товариства поділяються на підприємницькі та
непідприємницькі.
3. Установою є організація без членів, створена однією або
кількома особами (засновниками) шляхом об'єднання (виділення)
майна, для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок
цього майна.
Особливості правового статусу окремих видів установ
встановлюються законом.
4. До всіх товариств та установ застосовуються положення
цієї глави, якщо інші правила для окремих видів товариств або
установ не встановлені законами.
Стаття 84 (66). Підприємницькі товариства
Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою
одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками
прибутку (підприємницькі товариства), можуть бути організовані
тільки як господарські товариства (акціонерне товариство,
товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, повне
товариство та командитне товариство) або виробничі кооперативи.
Стаття 85 Непідприємницькі товариства
Непідприємницькими товариствами вважаються товариства, які
не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу
між учасниками.
Особливості правового статус окремих видів непідприємницьких
товариств визначається законом.
Стаття 86 (67). Здійснення підприємницької діяльності
непідприємницькими товариствами та установами
Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи,
об'єднання громадян тощо) та установи можуть, поряд зі своєю
основною діяльністю, займатися підприємницькою діяльністю, якщо
інше не встановлено законом, і якщо ця діяльність відповідає
меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.
Стаття 87 (68). Правоздатність юридичної особи
1. Юридична особа здатна мати такі самі цивільні права та
обов'язки (цивільна правоздатність), як і фізична особа, крім
тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині.
2. Юридична особа може бути обмежена у правоздатності лише
за рішенням суду.
3. Юридична особа може займатися окремими видами діяльності,
перелік яких визначається законом, після одержання нею
спеціального дозволу (ліцензії).
4. Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її
створення, і припиняється з моменту внесення запису до Єдиного
державного реєстру про припинення юридичної особи.
Стаття 88 (69). Найменування юридичної особи
1. Юридична особа повинна мати своє найменування, яке
містить інформацію про її організаційно-правову форму.
Найменування установи має містити інформацію про характер її
діяльності. Юридична особа може мати, крім повного найменування,
скорочене найменування.
2. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, повинна
мати фірмове найменування (фірму).
Порядок реєстрації та використання фірмового найменування
визначається положеннями глави 42 цього Кодексу, іншими актами
цивільного законодавства.
3. Найменування юридичної особи зазначається в її установчих
документах і вноситься до єдиного державного реєстру.
4. У разі зміни свого найменування юридична особа, крім
виконання інших вимог, встановлених законом, зобов'язана
помістити оголошення про це в органах друку, в яких публікуються
дані про державну реєстрацію юридичної особи, та сповістити про
це всіх осіб,
з якими вона перебуває у договірних відносинах.
5. Юридична особа не має права використовувати найменування
іншої юридичної особи.
Стаття 89 (70). Особисті немайнові права юридичної особи
Юридична особа має право на недоторканість її ділової
репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші
особисті немайнові права, які можуть належати юридичній особі, та
які захищаються так само, як і аналогічні права фізичних осіб.
Стаття 90 (71). Місцезнаходження юридичної особи
1. Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її
державної реєстрації.
2. Місцезнаходження юридичної особи вказується в її
установчих документах.
Стаття 91 (72). Створення юридичної особи
1. Для створення юридичної особи її учасники (засновники)
розробляють установчі документи, які викладаються письмово і
підписуються всіма учасниками, якщо законом не встановлений інший
порядок їх затвердження.
2. Установчим документом товариства є затверджений
учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо
інше не встановлено законом.
Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту,
затвердженого цією особою.
3. Установа створюється на підставі індивідуального або
спільного установчого акта, складеного засновником
(засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті.
До створення установи установчий акт, складений однією або
кількома особами, може бути скасований засновником
(засновниками).
4. Юридична особа вважається створеною з моменту її
державної реєстрації.
Стаття 92 (73). Державна реєстрація юридичної особи
1. Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку,
встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до
єдиного державного реєстру юридичних осіб, відкритого для
загального ознайомлення.
2. Порушення встановленого законом порядку створення
юридичної особи або невідповідність її установчих документів
законові є підставою для відмови у державній реєстрації юридичної
особи. Відмова у державній реєстрації за іншими мотивами
(недоцільність тощо) не допускається.
3. Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її
проведенням можуть бути оскаржені в суді.
4. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про
організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування
(фірмове найменування), місцезнаходження, органи управління,
філії та представництва, мета установи, а також інші відомості,
якщо цього вимагає закон.
5. Зміни установчих документів набувають чинності для третіх
осіб із моменту їх державної реєстрації, а у випадках,
встановлених законом, - із моменту сповіщення органу, що здійснює
державну реєстрацію, про такі зміни. Юридичні особи та їх
учасники не мають права посилатися на відсутність реєстрації
таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з
урахуванням цих змін.
Стаття 93 (74). Вимоги до змісту установчих документів
1. Статут товариства, якщо додаткові вимоги щодо його змісту
не встановлені цим Кодексом або іншими законами, має включати
найменування юридичної особи, вказівку на її місце знаходження,
адресу, визначати органи управління товариством, їхню
компетенцію, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до
товариства та виходу з нього.
2. Засновницький договір товариства, якщо додаткові вимоги
до його змісту не встановлені цим Кодексом та іншими законами,
має містити обов'язок учасників створити юридичну особу,
визначати порядок спільної діяльності щодо її створення, умови
передання їй свого майна.
3. В установчому акті установи зазначається її мета,
визначається майно, яке передається установі, необхідне для
досягнення цієї мети, організація управління установою. Якщо в
установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні деякі із
зазначених вище положень, їх встановлює орган, що здійснює
державну реєстрацію юридичних осіб.
Стаття 94 (75). Дієздатність юридичної особи
1. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків через
свої органи, які діють відповідно до закону та установчих
документів (див. ст.81).
Порядок створення органів юридичної особи визначається
законом та установчими документами.
2. У випадках, встановлених законом, юридична особа може
набувати цивільних прав та обов'язків через своїх учасників.
3. Орган або особа, яка за законом чи установчими
документами юридичної особи виступає від її імені, зобов'язана
діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, та не
перевищувати своїх повноважень.
У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо
представництва юридичної особи не має правової сили, крім
випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за
всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
4. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які за
законом чи установчими документами виступають від імені юридичної
особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть
солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній
особі.
Стаття 95 (76). Філії та представництва
1. Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що
розташований поза місцем її знаходження та здійснює усі або
частину її функцій.
2. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної
особи, що розташований поза місцем її знаходження та здійснює
представництво і захист інтересів юридичної особи.
3. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони
наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на
підставі затвердженого нею положення.
4. Керівники філій та представництв призначаються юридичною
особою і діють на підставі виданої нею довіреності.
5. Відомості про відкриті філії та представництва мають бути
внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб.
Стаття 96 (77). Відповідальність юридичних осіб
1. Юридична особа самостійно відповідає за своїми
зобов'язаннями.
2. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім
належним їй майном.
3. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за
зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за
зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків,
встановлених законами та установчими документами.
4. Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну
відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до державної
реєстрації юридичної особи.
Юридична особа відповідає за зобов'язаннями її учасників
(засновників), що пов'язані з її створенням, тільки у разі
наступного схвалення їхніх дій відповідним органом юридичної
особи.
Стаття 97 (78). Управління товариством
Управління товариством здійснюють його органи.
Органами управління товариством є загальні збори учасників і
виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 98 (79). Загальні збори учасників товариства
1. Загальні збори учасників мають право приймати рішення з
усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що
передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.
2. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю
від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено законом
або установчими документами. Рішення про внесення змін до статуту
товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить 50
і більше відсотків майна товариства та про ліквідацію товариства
приймаються більшістю у 3/4 голосів.
3. Учасник товариства не має права голосу з питань щодо
вчинення з ним правочину, будь-яких дій у спорі між ним і
товариством.
4. Порядок скликання загальних зборів визначається в
установчих документах. Учасники товариства, що володіють не менше
десяти відсотками голосів, можуть вимагати скликання загальних
зборів.
Якщо вимога учасників про скликання загальних зборів не
виконана, ці учасники мають право самі скликати загальні збори.
5. Рішення загальних зборів може бути оскаржене учасником
товариства до суду.
Стаття 99 (80). Виконавчий орган товариства
1. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють
виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад.
2. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або
кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб,
приймає рішення у порядку, визначеному частиною другою статті 98
цього Кодексу.
3. Члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час
усунені від виконання своїх обов'язків, якщо в статуті не
визначені підстави усунення членів виконавчого органу.
4. Назва виконавчого органу товариства відповідно до закону
або установчих документів товариства може бути "правління",
"дирекція" тощо.
Стаття 100 (81). Право участі у товаристві
1. Право участі у товаристві є особистим немайновим правом і
не може передаватись іншій особі.
Передача частки, акцій товариства тощо іншій особі не є
передачею права участі у товаристві.
1. Учасники мають право вільно вийти з товариства, якщо у
статуті не встановлений обов'язок учасника письмово попередити
товариство про свій вихід у визначений строк, який не може
перевищувати одного року.
2. Учасник товариства у випадках та порядку, встановлених
законом та/або установчими документами, може бути виключений з
товариства.
Стаття 101 (82). Управління установою
1. Засновники установи не беруть участі в управлінні нею. В
установі обов'язково створюється правління, до якого
застосовується положення частини другої статті 99 цього Кодексу.
Установчий акт може передбачати створення також інших органів,
визначати порядок формування цих органів та їх склад.
2. Нагляд за діяльністю установи здійснює її наглядова рада.
Наглядова рада здійснює нагляд за управлінням майном,
додержанням мети установи та за іншою її діяльністю, відповідно
до установчого акта.
Стаття 102 (83). Передання майна установі
Якщо в установчому акті визначається майно, яке передається
установі, то засновник (а в разі його смерті - зобов'язана особа
відповідно до положень Книги сьомої цього Кодексу) зобов'язаний
передати майно установі після державної реєстрації установи.
Стаття 103 (84). Зміна мети установи та її структури
управління
1. Якщо здійснення мети установи стало неможливим або воно
загрожує суспільним інтересам, то відповідний орган, який
здійснює державну реєстрацію, може звернутися до суду з заявою
про визначення їй іншої мети за погодженням з органами управління
установою.
2. При зміні мети установи суд повинен враховувати наміри
засновника та дбати про те, щоб вигоди від використання майна
установи передавалися тим дестинаторам, яким ці вигоди
призначалися наміром засновника.
3. Суд може змінити структуру управління установи, якщо це
необхідно внаслідок зміни мети установи або з інших поважних
причин.
4. При зміні мети установи або структури її управління,
правління установи зобов'язане надати суду письмову думку з цього
питання.
Стаття 104 (85). Припинення юридичної особи
1. Юридична особа припиняється в результаті передання всього
свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам -
правонаступникам (злиття, приєднання, поділу) або в результаті
ліквідації.
2. Юридична особа вважається такою, що припинена, після
внесення запису про припинення до єдиного державного реєстру
юридичних осіб.
3. Припинення юридичної особи в процесі відновлення її
платоспроможності або банкрутства визначається законом.
Стаття 105 (86)
Обов'язки особи, що прийняла рішення про припинення
юридичної особи
1. Учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення
про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово
повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію
юридичних осіб, який вносить до єдиного державного реєстру
відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі
припинення.
2. Учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення
про припинення юридичної особи, призначають за погодженням з
органом, який здійснює державну реєстрацію юридичних осіб,
комісію щодо припинення юридичної особи (ліквідаційна комісія,
ліквідатор тощо) та встановлюють відповідно до цього Кодексу
порядок та строки припинення.
Виконання функцій комісії щодо припинення юридичної особи
може бути покладено на орган управління юридичної особи.
3. З моменту призначення відповідної комісії до неї
переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи.
Комісія від імені юридичної особи, яка припиняється, виступає у
суді.
4. Комісія з припинення юридичної особи поміщає в органах
друку, в яких публікуються дані про державну реєстрацію юридичної
особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної
особи та про порядок і строк заявлення вимог її кредиторами. Цей
строк не може бути меншим двох місяців з моменту публікації
повідомлення про припинення юридичної особи.
Комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення
кредиторів, а також письмово сповіщає їх про припинення юридичної
особи.
Стаття 106 (87). Злиття, приєднання та поділ юридичної особи
1. Злиття, приєднання та поділ юридичної особи здійснюються
за рішенням його учасників або органу юридичної особи,
уповноваженого на це установчими документами, а в передбачених
законом випадках - за рішенням суду або відповідних органів
державної влади.
2. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних
органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом
злиття або приєднання.
Стаття 107 (88). Порядок припинення юридичної особи шляхом
злиття, приєднання та поділу
1. Кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати
від неї припинення або дострокового виконання зобов'язання та
відшкодування збитків.
2. Після закінчення строку для пред'явлення вимог
кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з
припинення юридичної особи складає передавальний акт (злиття,
приєднання) або розподільчий баланс (поділ), які мають містити
положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної
особи, що припиняється, стосовно до всіх її кредиторів та
боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.
3. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються
учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про її
припинення.
Нотаріально посвідчені копії передавального акта та
розподільчого балансу передаються в органи, які здійснюють
державну реєстрацію юридичних осіб, за місцем реєстрації
юридичної особи, що припиняється, а також в органи, які
здійснюють державну реєстрацію юридичних осіб, за місцем
реєстрації юридичної особи-правонаступника.
4. Порушення правил частин 2 та 3 цієї статті є підставою
для відмови у внесенні до державного реєстру запису про
припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних
юридичних осіб-правонаступників.
5. Якщо правонаступниками юридичної особи є кілька юридичних
осіб, і точно визначити правонаступника щодо конкретних
обов'язків, що припинилася, неможливо, юридичні
особи-правонаступники солідарно відповідають перед кредиторами
юридичної особи, що припинила існування.
Стаття 108 (89). Виділення
Виділенням вважається перехід по розподільчому балансу
частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або
декількох створюваних нових юридичних осіб.
До виділення за аналогією застосовуються правила частин 1, 2,
4 статті 105 та статей 106 і 107.
Стаття 109. Перетворення юридичної особи
Перетворенням вважається зміна організаційно-правової форми
юридичної особи.
Перетворення юридичної особи не має наслідком її припинення.
До перетворення за аналогією застосовуються правила частини
1 статті 105.
Стаття 110 (90). Ліквідація юридичної особи
1. Юридична особа ліквідується:
1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи,
уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у
зв'язку із закінченням строку, на який створено юридичну особу, з
досягненням мети, для якої її створено, або з визнанням судом
недійсною державної реєстрації юридичної особи у зв'язку з
допущеними при її створенні порушеннями, які не можна усунути,
а також в інших випадках, передбачених установчими
документами;
2) за рішенням суду в разі заняття діяльністю без належного
дозволу (ліцензії) чи діяльністю, забороненою законом, а також в
інших випадках передбачених законом.
2. Вимога про ліквідацію юридичної особи на підставах,
зазначених у пункті 2 частини 1 цієї статті, може бути
пред'явлена до суду органом, що здійснює державну реєстрацію
юридичних осіб, а також учасником юридичної особи.
Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи на його
учасників або орган, уповноважений установчими документами
приймати рішення про ліквідацію юридичної особи, можуть бути
покладені обов'язки щодо проведення ліквідації юридичної особи.
3. Якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для
задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в
порядку, передбаченому законом про відновлення платоспроможності
або визнання банкрутом.
Стаття 111 (91). Порядок ліквідації юридичної особи
1. Ліквідаційна комісія після закінчення строку для
пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний
баланс, який містить відомості про склад майна юридичної особи,
що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог, а також
про результати їх розгляду.
Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками
юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію
юридичної особи.
2. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що
ліквідується, провадиться у порядку черговості, встановленої
статтею 112 цього Кодексу, відповідно до проміжного
ліквідаційного балансу, починаючи від дня його затвердження, за
винятком кредиторів п'ятої черги, виплати яким провадяться зі
спливом місяця від дня затвердження проміжного ліквідаційного
балансу.
У разі недостатності у юридичної особи, що ліквідується,
грошових коштів для задоволення вимог кредиторів, ліквідаційна
комісія здійснює продаж майна юридичної особи.
3. Після завершення розрахунків з кредиторами ліквідаційна
комісія складає ліквідаційний баланс, який затверджується
учасниками юридичної особи або органом, що прийняв рішення про
ліквідацію юридичної особи.
4. Майно юридичної особи, що залишилося після задоволення
вимог кредиторів, передається її учасниками, якщо інше не
передбачено законом або установчими документами юридичної особи.
5. Ліквідація юридичної особи вважається завершеною після
внесення запису до єдиного державного реєстру юридичних осіб про
припинення юридичної особи.
Стаття 112 (92). Задоволення вимог кредиторів
1. При ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її
кредиторів задовольняються у такій черговості:
1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування
шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або
заподіянням смерті та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи
іншим способом;
2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників,
пов'язані з трудовими відносинами, вимоги щодо виплати
винагороди, що належить автору за використання його твору,
винаходу, промислового зразка та інших об'єктів права
інтелектуальної власності;
3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків,
зборів (обов'язкових платежів);
4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог,
що належать кожному кредитору однієї черги.
2. У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог
кредитора або ж ухилення від їх розгляду кредитор має право до
затвердження ліквідаційного балансу юридичної особи звернутися в
суд із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги
кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося
після ліквідації юридичної особи.
3. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку,
встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення,
задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що
залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених
своєчасно.
4. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією,
якщо кредитор не звертався до суду з позовом, а також вимоги, у
задоволенні яких рішенням суду кредиторові відмовлено, вважаються
погашеними.
Глава 8 (7). Підприємницькі товариства
§ 1. Господарські товариства
1. Загальні положення
Стаття 113 (94). Поняття та види господарських товариств
1. Господарськими товариствами визнаються юридичні особи з
поділеним на частки учасників статутним (складеним) капіталом.
2. Господарські товариства можуть бути створені у формі
повного товариства, командитного товариства, товариства з
обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного
товариства.
Стаття 114 (95). Учасники господарських товариств
Учасниками господарських товариств можуть бути юридичні та
фізичні особи.
Законом може бути заборонена чи обмежена участь окремих
категорій громадян у господарських товариствах, за винятком
відкритих акціонерних товариств.
Господарське товариство (за винятком повного і командитного
товариств) може бути створене однією особою, яка стає його єдиним
учасником.
Стаття 115 (96). Майно господарського товариства
1. Товариство є власником:
1) майна, переданого йому учасниками у власність як внесок
до статутного (складеного) капіталу;
2) продукції, виробленої товариством у результаті
господарської діяльності;
3) одержаних доходів;
4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені
законом.
2. Внеском до майна господарського товариства можуть бути
гроші, цінні папери, інші речі або ж майнові чи інші відчужувані
права, що мають грошову оцінку.
Грошова оцінка внеску учасника господарського товариства
здійснюється за угодою між учасниками товариства; у випадках,
передбачених законом, вона підлягає незалежній експертній
перевірці.
Стаття 116 (97). Права учасників господарського товариства
Учасники товариства мають право у порядку, визначеному
законом та установчим документом:
1) брати участь в управлінні товариством у порядку,
визначеному в установчому документі, - крім випадків,
передбачених законом;
2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати
його частину (дивіденди);
3) вийти у встановленому порядку з товариства;
4) здійснити відчуження часток, пайових цінних паперів, що
засвідчують участь у товаристві у порядку, встановленому законом;
5) одержувати інформацію про діяльність товариства у
порядку, передбаченому установчим документом.
Учасники можуть також мати інші права, що передбачені
законом та установчим документом товариства.
Стаття 117 (98). Обов'язки учасників господарського
товариства
Учасники товариства зобов'язані:
1) додержуватися установчих документів товариства та
виконувати рішення загальних зборів;
2) виконувати свої зобов'язання перед товариством, у тому
числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити внески
(оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, які
передбачені установчим документом;
3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну
інформацію про діяльність товариства;
4) нести інші зобов'язання, якщо це передбачено законом і
установчим документом.
Стаття 118 (98-2). Залежне господарське товариство
1. Господарське товариство (товариство з обмеженою
відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю,
акціонерне товариство) визнається залежним господарським
товариством, якщо іншому (переважному) господарському товариству
належать 20 або більше відсотків статутного капіталу, (у випадку
акціонерних товариств 20 або більше відсотків простих акцій)
першого господарського товариства.
2. Господарське товариство, яке придбало або іншим чином
набуло 20 або більше відсотків часток товариства з обмеженою
відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю,
або 20 або більше відсотків простих акцій акціонерного
товариства, зобов'язане оприлюднити цю інформацію в порядку,
передбаченому законом.
2. Повне товариство
Стаття 119 (99). Поняття повного товариства
1. Повним визнається товариство, учасники якого (повні
учасники) відповідно до укладеного між ними договору займаються
підприємницькою діяльністю від імені товариства і відповідають за
його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.
2. Особа може бути учасником тільки одного повного
товариства.
3. Учасник повного товариства не має права без згоди інших
учасників вчиняти від свого імені та у своїх інтересах або в
інтересах третіх осіб правочини, що є однорідними з тими, які
становлять предмет діяльності товариства.
При порушенні цього правила товариство має право за своїм
вибором вимагати від такого учасника або відшкодування завданих
товариству збитків, або ж передання товариству усієї набутої за
такими правочинами вигоди.
4. Фірмове найменування повного товариства має містити:
Імена (найменування) всіх його учасників, а також слова
"повне товариство", або ж ім'я (найменування) одного чи кількох
учасників з доданням слів "і компанія", а також слів "повне
товариство".
Стаття 120 (100). Засновницький договір повного товариства
Повне товариство створюється і діє на підставі
засновницького договору. Засновницький договір підписується всіма
його учасниками.
Засновницький договір повного товариства має містити, крім
відомостей, що зазначені у статті 93 цього Кодексу, умови про
розмір і склад складеного капіталу товариства; про розмір та
порядок зміни часток кожного з учасників у цьому капіталі; про
розмір, склад, строки і внесення ними вкладів.
Стаття 121 (101). Управління повним товариством
1. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за
спільною згодою всіх учасників. Засновницьким договором
товариства можуть бути передбачені випадки, коли рішення
приймається більшістю голосів учасників.
2. Кожний учасник повного товариства має один голос, якщо
засновницьким договором не передбачений інший порядок визначення
кількості голосів.
3. Кожний учасник повного товариства, незалежно від того, чи
уповноважений він вести справи товариства, має право
ознайомлюватися з усією документацією щодо ведення справ
товариства. Відмова від цього права чи його обмеження - у тому
числі за домовленістю учасників товариства - є недійсними.
Стаття 122 (102). Ведення справ повного товариства
1. Кожний учасник повного товариства має право діяти від
імені товариства, якщо засновницьким договором не визначено, що
всі учасники ведуть справи спільно або ж що ведення справ
доручено окремим учасникам.
При спільному веденні учасниками справ товариства для
вчинення кожного правочину необхідною є згода всіх учасників
товариства. Якщо ведення справ доручено окремим учасникам повного
товариства, інші учасники можуть вчиняти правочини від імені
товариства за наявності у них довіреності виданої окремими
учасниками, яким доручено ведення справ товариства.
У відносинах з третіми особами повне товариство не може
посилатися на положення засновницького договору, які обмежують
повноваження учасників повного товариства щодо права діяти від
імені товариства, - крім випадків, коли товариство доведе, що
третя особа у момент вчинення правочину знала чи наперед повинна
була знати про відсутність в учасника товариства права діяти від
імені товариства.
2. Учасник повного товариства, що діяв у спільних інтересах,
але не мав повноважень, має право у разі, якщо його дії не були
схвалені іншими учасниками, зажадати від товариства відшкодування
здійснених ним витрат - якщо він доведе, що завдяки його діям
товариство зберегло чи набуло майно, яке за вартістю перевищує ці
витрати.
3. У разі спору між учасниками повного товариства
повноваження на ведення справ товариства, надані одному чи
кільком учасникам, можуть бути припинені судом на вимогу одного
чи кількох інших учасників товариства за наявності для цього
достатніх підстав, зокрема внаслідок грубого порушення
уповноваженою особою своїх обов'язків чи виявленої його (їхньої)
нездатності до розумного ведення справ. На підставі судового
рішення до засновницького договору товариства вносяться необхідні
зміни.
Стаття 123 (103). Розподіл прибутку та збитків повного
товариства
Прибуток та збитки повного товариства розподіляються між
його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному
капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором або
іншою угодою учасників. Не допускається угода про усунення
будь-кого з учасників товариства від участі у розподілі прибутку
чи збитків.
Стаття 124 (104). Відповідальність учасників повного
товариства за його зобов'язаннями
1. Учасники повного товариства солідарно несуть субсидіарну
відповідальність своїм майном за зобов'язаннями товариства.
2. Учасник товариства відповідає за боргами товариства
незалежно від того, виникли ці борги після чи до його вступу в
товариство.
3. Учасник повного товариства, який вибув із товариства,
відповідає за зобов'язаннями товариства, що виникли до моменту
його вибуття, рівною мірою з учасниками, що залишилися, протягом
трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за
рік, у якому він вибув із товариства.
4. Учасник, який сплатив повністю борги товариства, має
право звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до
інших учасників, які несуть перед ним відповідальність
пропорційно своїм часткам у складеному капіталі товариства.
Стаття 125 (105). Зміни у складі учасників повного
товариства
1. Зміни у складі учасників повного товариства можуть бути у
зв'язку з:
1) виходом учасника повного товариства із його складу з
власної ініціативи;
2) виключенням із складу повних учасників;
3) вибуттям із складу повних учасників з причин, що не
залежать від учасника або передбачені статутом.
2. Порядок і особливості виходу, виключення та вибуття
повних учасників зі складу товариства визначаються цим Кодексом,
законом чи засновницьким договором.
Стаття 126 (106). Вихід з повного товариства
1. Учасник повного товариства, яке було створене на
невизначений строк, може у будь-який момент вийти з товариства,
заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до фактичного виходу
із товариства. Дострокова відмова від участі у повному
товаристві, що засноване на певний строк, допускається лише з
поважних причин.
2. Угода між учасниками товариства про відмову від права
вийти з товариства є нікчемною.
Стаття 127 (107). Відступлення частки (її частини) у
складеному капіталі повного товариства
1. Учасник повного товариства має право за згодою інших його
учасників передати свою частку у складеному капіталі чи її
частину іншому учасникові товариства або ж третій особі.
2. При переданні частки (її частини) новому учасникові до
нього переходять повністю чи у відповідній частині права, що
належали учасникові, який передав частку (її частину). Особа,
якій передано частку (її частину), несе відповідальність за
зобов'язаннями товариства у порядку, встановленому частиною
другою статті 124 цього Кодексу.
3. Передання учасником товариства усієї частки іншій особі
припиняє участь цього учасника в товаристві і породжує для нього
наслідки, передбачені частиною третьою статті 124 цього Кодексу.
Стаття 128 (108). Виключення зі складу учасників повного
товариства
1. Учасник повного товариства, який систематично не виконує
чи виконує неналежним чином обов'язки, покладені на нього
товариством, або ж який перешкоджає своїми діями (бездіяльністю)
досягненню цілей товариства, може бути виключений із товариства у
порядку, передбаченому засновницьким договором.
2. Рішення про виключення з повного товариства приймається
одноголосно і може бути оскаржене виключеним учасником у суді.
Стаття 129 (109). Вибуття з повного товариства
1. Повне товариство може ухвалити рішення про визнання
учасника повного товариства таким, що вибув із його складу, у
випадках:
1) смерті учасника, оголошення його таким, що помер, - за
відсутності спадкоємців;
2) ліквідації юридичної особи, що є учасником товариства, в
тому числі у зв'язку з визнанням її банкрутом;
3) визнання учасника недієздатним, обмежено дієздатним або ж
безвісно відсутнім;
4) призначення за рішенням суду примусової реорганізації
юридичної особи-учасника, в тому числі у зв'язку з її
неплатоспроможністю.
5) звернення стягнення повного товариства частину майна, що
відповідає частці учасника повного товариства у складеному
капіталі.
2. Рішення про вибуття приймається одноголосно і може бути
оскаржене заінтересованими особами в суді.
3. При вибутті учасника з повного товариства за підставами,
передбаченими у частині першій цієї статті, товариство може
продовжити свою діяльність, якщо інше не передбачено
засновницьким договором товариства чи угодою учасників, що
залишаються.
Стаття 130 (110). Розрахунки при виході, виключенні та
вибутті з повного товариства
1. Учасникові, що вийшов, якого виключено або який вибув за
підставами, передбаченими у статтях 126, 128, 129 цього Кодексу,
виплачується вартість частини майна товариства, яка відповідає
частці цього учасника у складеному капіталі товариства, - якщо
інше не передбачено засновницьким договором.
2. Якщо спадкоємець учасника повного товариства або
правонаступник юридичної особи, не вступили у товариство,
розрахунки з ними здійснюються відповідно до частини першої цієї
статті.
3. Порядок визначення вартості частки учасника у майні
товариства та строки її виплати встановлюються законом і
засновницьким договором.
4. У разі виникнення спору учасник, його спадкоємець,
правонаступник мають право звернутися до суду.
Стаття 131 (111). Звернення стягнення на частину майна
повного товариства, що відповідає частці учасника повного
товариства у складеному капіталі
1. Звернення стягнення на частку учасника у складеному
капіталі повного товариства за його власними зобов'язаннями
допускається тільки у разі недостатності іншого майна для
задоволення вимог кредиторів. При недостатності майна учасника
повного товариства для виконання його зобов'язань перед
кредиторами, вони можуть вимагати у встановленому порядку
виділення частини майна повного товариства, що відповідає частці
учасника-боржника у складеному капіталі.
2. Частина майна повного товариства, що відповідає частці
учасника-боржника у складеному капіталі виділяється у грошовій чи
натуральній формі відповідно до балансу, складеного на момент
вибуття такого учасника з товариства.
Стаття 132 (112). Ліквідація повного товариства
1. Повне товариство ліквідовується за підставами,
зазначеними у статті 110 цього Кодексу, а також у разі якщо в
товаристві залишається єдиний учасник. Цей учасник має право
протягом шести місяців з моменту, коли він став єдиним учасником
товариства, перетворити таке товариство в інше господарське
товариство у порядку, встановленому цим Кодексом.
2. У разі виходу з товариства чи смерті кого-небудь із
учасників повного товариства, виключення одного з його учасників
із товариства, ліквідації тієї, що бере участь у товаристві,
юридичної особи або ж звернення кредитором одного з учасників
стягнення на частину майна, яка відповідає його частці у
складеному капіталі, товариство може продовжити свою діяльність,
якщо це передбачено засновницьким договором товариства чи угодою
учасників, що залишаються.
3. Командитне товариство
Стаття 133 (113). Основні положення про командитне
товариство
1. Командитним товариством визнається товариство, в якому
разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства
підприємницьку діяльність і відповідають за зобов'язаннями
товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи
кілька учасників (вкладників, командитистів), які несуть ризик
збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум
зроблених ними вкладів, та не беруть участі в діяльності
товариства.
2. Фірмове найменування командитного товариства має містити:
імена (найменування) усіх повних учасників, а також слова
"командитне товариство", або ж ім'я (найменування) не менш як
одного повного учасника з доданням слів "і компанія", а також
слова "командитне товариство".
Якщо у фірмове найменування командитного товариства включене
ім'я вкладника, такий вкладник стає повним учасником.
3. До командитного товариства застосовуються правила цього
Кодексу про повне товариство, якщо інше не передбачено цим
Кодексом.
Стаття 134 (114). Засновницький договір командитного
товариства
1. Командитне товариство створюється і діє на підставі
засновницького договору. Засновницький договір підписується усіма
повними учасниками.
2. Засновницький договір командитного товариства має
містити, крім відомостей, зазначених у статті 93 цього Кодексу,
умови про розмір та склад складеного капіталу товариства, про
розмір і порядок зміни часток кожного з повних учасників у
складеному капіталі, про сукупний розмір вкладу вкладників.
3. Якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у
командитному товаристві залишився один повний учасник,
засновницький договір переоформляється в одноособову заяву,
підписану повним учасником. Якщо командитне товариство
створюється одним повним учасником, то установчим документом є
одноособова заява (меморандум), яка містить усі реквізити,
встановлені цією статтею для командитного товариства.
Стаття 135 (115). Учасники командитного товариства
1. Становище повних учасників, які беруть участь у
командитному товаристві, та їхня відповідальність за
зобов'язаннями товариства визначаються правилами цього Кодексу
про учасників повного товариства.
2. Особа може бути повним учасником тільки в одному
командитному товаристві. Повний учасник командитного товариства
не може бути учасником повного товариства.
Учасник повного товариства не може бути повним учасником
командитного товариства. Повний учасник командитного товариства
не може бути вкладником цього самого товариства.
3. Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати
п'ятдесяти відсотків складеного капіталу товариства, зазначеного
у засновницькому договорі.
На момент реєстрації командитного товариства кожний із
вкладників повинен зробити внесок у розмірі, визначеному законом.
Стаття 136 (116). Управління командитним товариством
1. Управління діяльністю командитного товариства
здійснюється повними учасниками у порядку, встановленому для
повного товариства.
2. Вкладники не мають права брати участь в управлінні
справами командитного товариства та заперечувати дії повних
учасників щодо управління справами товариства. Вони можуть
виступати від імені товариства тільки за довіреністю.
Стаття 137 (117). Права та обов'язки вкладника командитного
товариства
1. Вкладник зобов'язаний зробити вклад до складеного
капіталу. Внесення вкладів посвідчується свідоцтвом про участь,
яке видається вкладникові товариства.
2. Вкладник командитного товариства має право:
1) одержувати частину прибутку товариства, пропорційно до їх
часток у складеному капіталі у порядку, передбаченому
засновницьким договором (меморандумом);
2) діяти від імені командитного товариства у разі видачі
йому довіреності та відповідно до неї;
3) переважно перед третіми особами набувати відчужувану
частку (її частину) в складеному капіталі за правилами статті 147
цього Кодексу.
Якщо бажання викупити частку виявили декілька вкладників,
зазначена частка розподіляється між ними відповідно до їхніх
часток у складеному капіталі товариства;
4) вимагати першочергового повернення вкладу у разі
ліквідації товариства;
5) ознайомлюватися з річними звітами та балансами
товариства;
6) після закінчення фінансового року вийти з товариства й
одержати свій вклад у порядку, передбаченому засновницьким
договором (меморандумом);
7) передати свою частку у складеному капіталі чи її частину
іншому вкладнику чи третій особі зі сповіщенням про це
товариства.
Передання вкладником усієї своєї частки іншій особі припиняє
його участь у товаристві.
Засновницьким договором (меморандумом) командитного
товариства можуть бути передбачені й інші права вкладника.
Стаття 138 (118). Відповідальність вкладника командитного
товариства
1. Якщо вкладник командитного товариства вчиняє правочин від
імені та в інтересах товариства без відповідних повноважень, то в
разі схвалення його дій командитним товариством він звільняється
від відповідальності перед кредиторами за вчинений правочин.
Якщо схвалення командитного товариства не буде отримано,
вкладник відповідає перед третіми особами та вчиненим ним
правочином усім своїм майном, на яке відповідно до закону може
бути звернене стягнення.
2. Вкладник, який не зробив передбаченого засновницьким
договором (меморандумом) відповідного внеску, несе
відповідальність перед товариством у порядку, передбаченому
засновницьким договором (меморандумом).
Стаття 139 (119). Ліквідація командитного товариства
1. Командитне товариство ліквідовується при вибутті усіх
вкладників. Повні учасники мають право у разі вибуття всіх
вкладників перетворити командитне товариство у повне товариство.
Командитне товариство ліквідується також за підставами ліквідації
повного товариства (стаття 134). Командитне товариство
зберігається, якщо в ньому залишається один повний учасник і один
вкладник.
2. При ліквідації командитного товариства, після розрахунків
з кредиторами, вкладники мають переважне право перед повними
учасниками на одержання вкладів у порядку та на умовах,
передбачених цим Кодексом і засновницьким договором
(меморандумом). При недостатності коштів товариства для повного
повернення вкладникам їхніх вкладів наявні кошти розподіляються
між вкладниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі
товариства.
4. Товариство з обмеженою відповідальністю
Стаття 140 (120). Поняття товариства з обмеженою
відповідальністю
1. Товариством з обмеженою відповідальністю визнається
засноване одним або кількома особами товариство, статутний
капітал якого поділений на частки визначених статутом розмірів.
2. Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не
відповідають за його зобов'язаннями і несуть ризик збитків,
пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості внесених
ними вкладів.
Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть
солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах
вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.
3. Фірмове найменування товариства з обмеженою
відповідальністю має містити найменування товариства, а також
слова "товариство з обмеженою відповідальністю".
Стаття 141 (121). Учасники товариства з обмеженою
відповідальністю
1. Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою
відповідальністю встановлюється законом. При перевищенні цієї
кількості товариство з обмеженою відповідальністю підлягає
перетворенню на акціонерне товариство протягом року, а зі спливом
цього строку - ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його
учасників не зменшиться до встановленої межі.
2. Товариство з обмеженою відповідальністю не може мати
єдиним учасником інше господарське товариство, що складається з
однієї особи.
Одна особа може бути учасником лише одного товариства з
обмеженою відповідальністю, яке складається з єдиного учасника.
Стаття 142 (122-1). Договір про заснування товариства з
обмеженою відповідальністю
1. Якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується
кількома особами, ці особи при необхідності визначити
взаємовідносини між собою, укладають письмовий договір, який
передбачає порядок заснування товариства, умови здійснення
спільної діяльності по створенню товариства, розмір статутного
капіталу, частку кожного з них, строки та порядок внесення
вкладів та інші умови.
2. Договір про заснування товариства з обмеженою
відповідальністю не є установчим документом. Подання цього
договору при державній реєстрації не є обов'язковим.
Стаття 143 (122-2). Статут товариства з обмеженою
відповідальністю
1. Установчим документом товариства з обмеженою
відповідальністю є статут.
Крім відомостей, зазначених у статті 93 цього Кодексу,
статут повинен визначати умови щодо розміру статутного капіталу,
з визначенням частки кожного учасника, склад та компетенції
органів управління і порядок прийняття ними рішень - у тому числі
і з питань, рішення з яких приймаються одноголосно чи
кваліфікованою більшістю голосів, відомості про розмір і порядок
формування резервного фонду, порядок передачі (переходу) часток у
статутному фонді.
2. Статут товариства зі всіма наступними змінами і
доповненнями зберігається в органі, що здійснив його державну
реєстрацію, і є відкритим для ознайомлення.
Стаття 144 (123). Статутний капітал товариства з обмеженою
відповідальністю
1. Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю
складається з вартості вкладів його учасників.
Статутний капітал визначає мінімальний розмір майна
товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Розмір
статутного капіталу товариства не може бути меншим від суми, що
визначається законом.
2. Не допускається звільнення учасника товариства з
обмеженою відповідальністю від обов'язку внесення вкладу до
статутного капіталу товариства, у тому числі шляхом зарахування
вимог до товариства.
3. До моменту державної реєстрації товариства з обмеженою
відповідальністю засновники повинні сплатити не менш, ніж
п'ятдесят відсотків обсягу статутного капіталу. Частина
статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті
протягом першого року діяльності товариства.
При несплаті протягом року засновниками своїх внесків
повністю товариство має або оголосити про зменшення свого
статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту у
встановленому порядку, або прийняти рішення про ліквідацію.
4. Якщо на закінчення другого чи кожного наступного
фінансового року вартість чистих активів товариства з обмеженою
відповідальністю виявиться меншою від зареєстрованого статутного
капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого
статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в
установленому порядку - якщо учасники не прийняли рішення про
внесення додаткових вкладів. Якщо вартість зазначених активів
товариства стає меншою від визначеного законом мінімального
розміру статутного капіталу (частина перша цієї статті),
товариство підлягає ліквідації.
5. Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою
відповідальністю допускається після оповіщення у порядку,
передбаченому законом, усіх його кредиторів. У цьому випадку
останні мають право вимагати дострокового припинення або
виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм
збитків.
6. Збільшення статутного капіталу товариства допускається
після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі.
Порядок внесення додаткових вкладів визначається законом і
статутом товариства.
Стаття 145 (124). Управління товариством з обмеженою
відповідальністю
1. Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є
загальні збори його учасників.
У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється
виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює
поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним
зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути
обраний також і не зі складу учасників товариства.
2. Компетенція виконавчих органів товариства, а також
порядок ухвалення ними рішень і порядок виступання від імені
товариства визначаються відповідно до цього Кодексу, закону та
статуту товариства.
3. До виключної компетенції загальних зборів учасників
товариства з обмеженою відповідальністю належить:
1) визначення основних напрямів діяльності товариства з
обмеженою відповідальністю, затвердження його планів і звітів про
їх виконання;
2) внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його
статутного капіталу;
3) утворення та відкликання виконавчих органів товариства;
4) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу
або утворення відповідних контрольних органів;
5) затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів,
розподіл прибутку та збитків товариства;
6) вирішення питання про придбання товариством частки
учасника;
7) виключення учасника із товариства.
8) прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення
ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.
Законом та статутом товариства до виключної компетенції
загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших
питань.
Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів
учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення
виконавчим органам товариства.
Черговість та порядок скликання зборів визначаються законом
та статутом товариства.
Стаття 146 (125). Контроль за діяльністю виконавчого органу
товариства з обмеженою відповідальністю
1. Контроль за діяльністю виконавчого органу здійснюється у
порядку, визначеному статутом.
2. Загальні збори можуть формувати органи, що здійснюють
постійний контроль за фінансово-господарською діяльністю
виконавчого органу.
Порядок утворення та повноваження контрольного органу
визначаються загальними зборами учасників.
3. Для здійснення контролю за фінансовою діяльністю згідно з
рішенням загальних зборів, а також в інших випадках, передбачених
законом чи статутом товариства, може призначатися аудиторська
перевірка.
4. Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності та
звітності товариства визначається законом і статутом товариства.
На вимогу будь-кого з учасників товариства може бути
проведено аудиторську перевірку річної фінансової звітності
товариства із залученням професійного аудитора, не пов'язаного
майновими інтересами з товариством чи з його учасниками
(зовнішній аудит).
Витрати по проведенню такої перевірки покладаються на
учасника, на вимогу якого проводиться аудиторська перевірка, якщо
інший порядок не передбачено статутом товариства.
5. Публічна звітність товариства про результати ведення його
справ не вимагається, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 147 (126). Перехід частки учасника у статутному
капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи
1. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право
продати чи іншим чином відступити свою частку у статутному
капіталі, чи її частину одному або кільком учасникам цього
товариства.
2. Відчуження учасником товариства своєї частки (її частини)
третім особам допускається - якщо інше не передбачено статутом
товариства.
Учасники товариства користуються переважним правом купівлі
частки учасника (її частини) пропорційно до розмірів своїх
часток, якщо статутом товариства чи угодою його учасників не
передбачений інший порядок здійснення цього права. Купівля
здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її
частина) пропонувалась для продажу третім особам. У разі якщо
учасники товариства не скористаються своїм переважним правом
протягом місяця з дня сповіщення або ж протягом іншого строку,
передбаченого статутом товариства чи угодою його учасників,
частка учасника може бути відчужена будь-якій третій особі.
3. Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю
може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в
якій її уже сплачено.
4. У разі придбання частки учасника (її частини) самим
товариством з обмеженою відповідальністю воно зобов'язане
реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку
та в порядку, що передбачені законом та статутом, або ж зменшити
свій статутний капітал відповідно до статті 144 цього Кодексу.
5. Частки у статутному капіталі товариства з обмеженою
відповідальністю переходять до спадкоємців фізичних осіб і
правонаступників юридичних осіб, які є учасниками товариства,
якщо статутом товариства не передбачено, що такий перехід
допускається тільки за згодою інших учасників товариства.
Розрахунки із спадкоємцями (правонаступниками) учасника, які
не вступили до товариства, здійснюються у відповідності з
правилами статті 149.
Стаття 148 (127). Вихід учасника із товариства з обмеженою
відповідальністю
1. Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право
вийти з товариства, сповістивши товариство про свій вихід не
пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не
встановлений статутом.
2.Учасник, який виходить із товариства з обмеженою
відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, яка
відповідає його частці у статутному капіталі товариства.
За угодою між учасником та товариством виплата частки
учасника може бути замінена передачею майна в натурі.
Якщо вклад до статутного фонду був здійснений шляхом
передання права користування майном, відповідне майно
повертається учасникові без виплати винагороди.
Порядок і спосіб визначення вартості частки, а також порядок
і строки її виплати встановлюються законом та статутом.
3. Спори, що виникають у зв'язку з виходом учасника із
товариства з обмеженою відповідальністю, у тому числі спори про
порядок визначення частки, її розмір і строки виплати,
вирішуються судом.
Стаття 149 (127-1). Звернення стягнення на частину майна
товариства з обмеженою відповідальністю, що відповідає частці
учасника у статутному капіталі
1. Звернення стягнення на частину майна товариства з
обмеженою відповідальністю, що відповідає частці учасника у
статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише
при недостатності іншого його майна для задоволення вимог
кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від
товариства виплати вартості частини майна товариства, що
відповідає частці боржника у статутному капіталі товариства, або
виділу відповідної частини майна для накладення стягнення на
нього. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що
становлять її вартість, визначаються згідно з балансом, який
складається на дату заявлення вимог кредиторами.
2. Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному
капіталі товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його
участь в товаристві.
Стаття 150 (128). Ліквідація товариства з обмеженою
відповідальністю
1. Товариство з обмеженою відповідальністю може бути
ліквідоване за рішенням загальних зборів його учасників, у тому
числі у зв'язку зі спливом строку, на який товариство було
створене, а також за рішенням суду - в інших випадках,
встановлених законом.
2. Товариство з обмеженою відповідальністю може бути
перетворене в акціонерне товариство чи у виробничий кооператив.
Стаття 151 (129). Поняття товариства з додатковою
відповідальністю
1. Товариством з додатковою відповідальністю визнається
засноване однією або кількома особами товариство, статутний
капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений
статутом.
2. Учасники товариства з додатковою відповідальністю несуть
субсидіарну відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном
в однаковому для всіх розмірі, кратному до вартості внесених ними
вкладів, який визначається статутом.
У разі визнання банкрутом одного з учасників його
відповідальність по зобов'язанням товариства розподіляється між
іншими учасниками товариства пропорційно їх часткам у статутному
капіталі товариства.
3. Фірмове найменування товариства з додатковою
відповідальністю має містити найменування товариства, а також
слова "товариство з додатковою відповідальністю".
4. До товариства з додатковою відповідальністю
застосовуються правила цього Кодексу про товариства з обмеженою
відповідальністю - якщо інше не передбачено цією статтею та
статутом товариства.
5. Акціонерне товариство
Стаття 152 (130). Поняття акціонерного товариства
1. Акціонерним визнається товариство, статутний капітал
якого поділений на певне число акцій.
2. Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми
зобов'язаннями усім своїм майном. Акціонери не відповідають за
зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з
діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать.
Акціонери, які не повністю оплатили акції, несуть у
випадках, передбачених статутом, відповідальність за
зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості
належних їм акцій. Акціонери мають право відчужувати акції, що їм
належать, без згоди інших акціонерів.
3. Фірмове найменування акціонерного товариства має містити
його найменування і вказівку на те, що товариство є акціонерним.
4. Особливості правового становища акціонерних товариств,
створених шляхом приватизації державних підприємств, визначаються
також законами та іншими нормативно-правовими актами про
приватизацію державних підприємств.
5. Акціонерне товариство, яке проводить відкриту підписку на
акції, зобов'язане щорічно публікувати для загального відома
річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і
збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом.
Стаття 153 (131). Створення акціонерного товариства
1. Акціонерне товариство може бути створене юридичними та
фізичними особами.
Обмеження щодо участі у заснуванні акціонерних товариств
можуть встановлюватися законом.
2. Якщо осіб, що створюють акціонерне товариство, декілька,
вони укладають між собою договір, який визначає порядок
здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства.
Договір про створення акціонерного товариства укладається в
письмовій формі, а якщо товариство створюється фізичними особами,
- договір підлягає нотаріальному посвідченню.
3. Особи, що створюють акціонерне товариство, несуть
солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до
реєстрації товариства.
Товариство несе відповідальність за зобов'язаннями
учасників, пов'язаними з його створенням, тільки у разі
наступного схвалення їх дій засновників загальними зборами
акціонерів.
4. Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи
може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером
усіх акцій товариства. Відомості про це мають бути зареєстровані
і підлягають опублікуванню для загального відома.
Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше
підприємницьке товариство, що складається з однієї особи.
5. Порядок і строки вчинення дій щодо створення акціонерного
товариства, у тому числі порядок проведення установчих зборів та
їхня компетенція визначаються законом.
Стаття 154 (132). Статут акціонерного товариства
1. Установчим документом акціонерного товариства є його
статут.
2. Статут акціонерного товариства, крім відомостей,
зазначених у статті 93 цього Кодексу, має містити відомості про
розмір статутного капіталу, умови про категорії акцій, що
випускаються товариством, про їхню номінальну вартість і
кількість, про права акціонерів, про склад і компетенцію органів
управління товариством і про порядок ухвалення ними рішень - у
тому числі з питань, рішення щодо яких приймається кваліфікованою
більшістю голосів. У статуті акціонерного товариства мають також
міститися інші відомості, передбачені законом.
Стаття 155 (133). Статутний капітал акціонерного товариства
1. Статутний капітал акціонерного товариства утворюється з
вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними
акцій.
Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір
майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Він не
може бути меншим, ніж розмір, передбачений законом.
2. При заснуванні акціонерного товариства усі його акції
мають бути розподілені між засновниками. Відкрита підписка на
акції акціонерного товариства не провадиться до повної сплати
статутного капіталу. Порядок проведення відкритої підписки
визначається законом.
3. Якщо після закінчення другого та кожного наступного
фінансового року вартість чистих активів товариства виявиться
меншою від статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити
та зареєструвати у встановленому порядку зменшення свого
статутного капіталу. Якщо вартість зазначених активів товариства
стає меншою від визначеного законом мінімального розміру
статутного капіталу, передбаченого законом, товариство підлягає
ліквідації.
Стаття 156 (134). Збільшення статутного капіталу
акціонерного товариства
1. Акціонерне товариство має право за рішенням загальних
зборів акціонерів збільшити статутний капітал шляхом збільшення
номінальної вартості акцій або випуску додаткових акцій.
2. Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства
допускається після його повної сплати. Збільшення статутного
капіталу товариства для покриття зазнаних ним збитків не
допускається.
3. У випадках, передбачених законом або статутом товариства,
може бути встановлене переважне право акціонерів на купівлю
акцій, що додатково випускаються товариством.
Стаття 157 (135). Зменшення статутного капіталу акціонерного
товариства
1. Акціонерне товариство має право за рішенням загальних
зборів акціонерів зменшити статутний капітал шляхом зменшення
номінальної вартості акцій або ж шляхом купівлі товариством
частини випущених акцій з метою зменшення їх загальної кількості.
Зменшення статутного капіталу товариства допускається після
оповіщення всіх його кредиторів у порядку, що визначається
законом. При цьому кредитори товариства мають право зажадати або
дострокового припинення, або виконання відповідних зобов'язань
товариства та відшкодування їм збитків.
2. Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства
шляхом купівлі та погашення частини акцій допускається, якщо така
можливість передбачена у статуті товариства.
3. Зменшення акціонерним товариством статутного капіталу
нижче від визначеного законом мінімального розміру має наслідком
ліквідацію товариства.
Стаття 158 (136). Обмеження на випуск цінних паперів і на
виплату дивідендів акціонерного товариства
1. Частка привілейованих акцій у загальному обсязі
статутного капіталу не може перевищувати двадцяти п'яти
відсотків.
2. Акціонерне товариство має право випускати облігації на
суму, яка не перевищує розміру статутного капіталу або ж розміру
забезпечення, що надається товариству з цією метою третіми
особами.
3. Акціонерне товариство не має права оголошувати та
виплачувати дивіденди:
1) до повної сплати всього статутного капіталу;
2) при зменшенні вартості чистих активів акціонерного
товариства до меншого, ніж розмір статутного капіталу і
резервного фонду, розміру;
3) в інших випадках, передбачених законом.
Стаття 159 (137). Загальні збори акціонерів
1. Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори
акціонерів. У загальних зборах мають право брати участь усі його
акціонери незалежно від кількості і виду акцій, що їм належать.
Акціонери (їхні представники), які беруть участь у загальних
зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, що їх має
кожний учасник.
2. До виключної компетенції загальних зборів акціонерів
належить:
1) внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна
розміру його статутного капіталу;
2) обрання членів наглядової ради, а також утворення і
відкликання виконавчого та інших органів товариства;
3) затвердження річної фінансової звітності, розподіл
прибутку і збитків товариства;
4) рішення про ліквідацію товариства.
До виключної компетенції загальних зборів законом та
статутом товариства може бути також віднесене вирішення інших
питань.
Питання, віднесені законом до виключної компетенції
загальних зборів акціонерів, не можуть бути передані ними для
вирішення іншим органам товариства.
3. Порядок голосування на загальних зборах визначається
законом.
Акціонер має право призначити свого представника для участі
у зборах. Представник може бути постійним чи призначеним на
певний строк. Акціонер має право у будь-який момент замінити
свого представника у найвищому органі товариства, повідомивши про
це виконавчий орган акціонерного товариства.
4. Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю у
3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, з питань:
1) внесення змін до статуту товариства;
2) ухвалення рішення про ліквідацію.
З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів
акціонерів, які беруть участь у зборах.
5. Загальні збори акціонерів скликаються не рідше ніж один
раз на рік, якщо інше не передбачено статутом товариства.
Позачергові збори акціонерів скликаються у разі
неплатоспроможності товариства, а також за наявності обставин,
визначених у статуті товариства, та в будь-якому іншому випадку,
якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому.
Порядок скликання і проведення загальних зборів, а також
умови скликання і проведення позачергових зборів та оповіщення
акціонерів визначаються законом і статутом товариства.
Стаття 160 (138). Наглядова рада акціонерного товариства
1. В акціонерному товаристві може бути створена наглядова
рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю
його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства.
Випадки обов'язкового створення наглядової ради
встановлюються законом.
2. Законом і статутом товариства встановлюється виключна
компетенція наглядової ради. Питання, віднесені статутом до
виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані
нею для вирішення виконавчому органу товариства.
3. Члени наглядової ради не можуть бути членами виконавчого
органу.
4. Наглядова рада товариства визначає форми контролю за
діяльністю виконавчого органу.
Стаття 161 (139). Виконавчий орган акціонерного товариства
1. Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює
керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший
орган, визначений статутом.
Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного
товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних
зборів і наглядової ради товариства.
Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і
наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання
їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного
товариства у межах, передбачених законом і статутом акціонерного
товариства.
2. Виконавчий орган товариства може бути колегіальним
(правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний
директор).
Стаття 162 (140). Аудиторська перевірка в акціонерному
товаристві
Акціонерне товариство, яке зобов'язане відповідно до цього
Кодексу або закону публікувати для загального відома документи,
зазначені у частині п'ятій статті 152 цього Кодексу, повинне для
перевірки та підтвердження правильності річної фінансової
звітності щорічно залучати професійного аудитора, не пов'язаного
майновими інтересами з товариством чи з його учасниками
(зовнішній аудит).
Аудиторська перевірка діяльності акціонерного товариства, у
тому числі й такого, що не зобов'язане публікувати для загального
відома документи, має бути проведена у будь-який час на вимогу
акціонерів, які разом володіють не менше як 10 відсотками акцій.
Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності
акціонерного товариства визначається законом і статутом
товариства.
Витрати по проведенню такої перевірки покладаються на осіб,
на вимогу яких проводиться аудиторська перевірка, якщо загальними
зборами акціонерів не буде ухвалене рішення про інше.
§ 2. Виробничий кооператив
Стаття 163 (141). Поняття виробничого кооперативу
1. Виробничим кооперативом визнається добровільне об'єднання
громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої
господарської діяльності, яка базується на їхній власній трудовій
участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків.
Законом та статутом кооперативу може бути передбачена участь у
діяльності виробничого кооперативу на засадах членства також
інших осіб.
2. Члени виробничого кооперативу несуть за зобов'язаннями
кооперативу субсидіарну відповідальність у розмірах та порядку,
передбачених законом і статутом кооперативу.
3. Фірмове найменування кооперативу має містити його
найменування, а також слова "виробничий кооператив".
4. Правове становище виробничих кооперативів, права та
обов'язки їх членів визначаються відповідно до цього Кодексу і
закону про кооперацію.
Стаття 164 (142). Установчі документи виробничого
кооперативу
1. Установчим документом виробничого кооперативу є його
статут, що затверджується загальними зборами його членів.
2. Статут кооперативу має містити, крім відомостей,
зазначених у статті 93 цього Кодексу, умову про розмір пайового
внеску членів кооперативу, відомості про склад і порядок внесення
пайових внесків членами кооперативу та про їхню відповідальність
за порушення зобов'язання щодо внесення пайового внеску,
відомості про характер і порядок трудової участі його членів у
діяльності кооперативу та їхньої відповідальності за порушення
зобов'язань щодо особистої трудової участі, відомості про порядок
розподілу прибутку і збитків кооперативу, відомості про розмір і
умови субсидіарної відповідальності його членів за боргами
кооперативу, відомості про склад і компетенцію органів управління
кооперативу і про порядок ухвалення ним рішень, у тому числі щодо
питань, рішення з яких приймаються одноголосно чи кваліфікованою
більшістю голосів.
3. Кількість членів кооперативу не може бути меншою ніж та,
що встановлена у законі.
Стаття 165 (143). Майно виробничого кооперативу
1. Майно, що перебуває у власності виробничого кооперативу,
поділяється на паї його членів відповідно до статуту кооперативу.
2. Член кооперативу зобов'язаний внести до моменту державної
реєстрації кооперативу не менше десяти відсотків пайового внеску,
а частину, що залишилася, - протягом року з моменту державної
реєстрації, якщо статутом кооперативу не передбачений інший
строк.
Порядок внесення пайових внесків членами кооперативу
встановлюється законом і статутом.
3. Кооператив не має права випускати акції.
Прибуток кооперативу розподіляється між його членами
відповідно до їхньої трудової участі, якщо інший порядок не
передбачений статутом кооперативу.
У такому самому порядку розподіляється майно, що залишилося
після ліквідації кооперативу та задоволення вимог його
кредиторів.
Стаття 166 (145). Припинення членства у виробничому
кооперативі і перехід паю
1. Член кооперативу має право вихід із кооперативу. У цьому
разі йому має бути виплачена вартість паю або видано майно, яке
відповідає розміру його паю, а також здійснені виплати,
передбачені статутом кооперативу.
Видача паю, виплата вартості паю та інші виплати членові
кооперативу, що виходить, здійснюється у порядку, передбаченому
законом і статутом кооперативу.
2. Член кооперативу може бути виключений із кооперативу за
рішенням загальних зборів у разі невиконання чи неналежного
виконання обов'язків, покладених на нього статутом кооперативу, а
також в інших випадках, передбачених законом і статутом
кооперативу.
Член кооперативу, якого виключили, має відповідно до частини
першої цієї статті право на одержання паю та інших виплат,
передбачених статутом кооперативу.
3. Член кооперативу має право передати свій пай чи його
частину іншому членові кооперативу, якщо інше не передбачено
законом і статутом кооперативу.
Передання паю (його частини) особі, що не є членом
кооперативу, допускається лише за згодою кооперативу. У цьому
разі інші члени кооперативу користуються переважним правом
купівлі такого паю (його частини). Порядок відчуження паю чи його
частини іншому членові кооперативу або третій особі
встановлюється законом чи статутом кооперативу.
4. У разі смерті члена виробничого кооперативу його
спадкоємців може бути прийнято у члени кооперативу, якщо інше не
визначено статутом кооперативу. При відмові прийняти спадкоємців
у члени кооперативу кооператив виплачує спадкоємцям вартість паю
померлого члена кооперативу.
5. Накладення стягнення на пай члена виробничого кооперативу
за його власними боргами допускається лише при нестачі іншого
його майна для покриття таких боргів - у порядку, передбаченому
законом і статутом кооперативу.
6. При заставі паю та наступному зверненні
заставоутримувачем стягнення на цей пай відповідно застосовується
правило абзацу другого частини третьої цієї статті.
Підрозділ 3. Участь держави Україна, Автономної Республіки
Крим, територіальних громад у відносинах, що регулюються
цивільним законодавством
Глава 9 (8). Правові форми участі держави, Автономної
Республіки Крим, територіальних громад у відносинах, що
регулюються цивільним законодавством
Стаття 167 (146). Правові форми участі держави у відносинах,
що регулюються цивільним законодавством
1. Держава діє у відносинах, що регулюються цивільним
законодавством на рівних правах з іншими учасниками цивільних
відносин.
2. Держава може створювати юридичні особи публічного права
(навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених
законом.
3. Держава може створювати юридичні особи приватного права
(підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на
загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 168 (147). Правові форми участі Автономної Республіки
Крим у відносинах, що регулюються цивільним законодавством
1. Автономна Республіка Крим діє у відносинах, що
регулюються цивільним законодавством на рівних правах з іншими
учасниками цивільних відносин.
2. Автономна Республіка Крим може створювати юридичні особи
публічного права (навчальні заклади тощо) у випадках та в
порядку, встановлених законом.
3. Автономна Республіка Крим може створювати юридичні особи
приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в
їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено
законом.
Стаття 169 (148). Правові форми участі територіальних громад
у відносинах, що регулюються цивільним законодавством
1. Територіальні громади діють у відносинах, що регулюються
цивільним законодавством на рівних права з іншими учасниками
цивільних відносин.
2. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи
публічного права (навчальні заклади тощо) у випадках та в
порядку, встановлених законом.
4. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи
приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в
їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено
законом.
Глава 10 (9). Органи та представники, через яких діють
держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади у
цивільних відносинах
Стаття 170 (153). Органи, через які діє держава у цивільних
відносинах
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через
органи державної влади у межах їх компетенції, встановленої
законодавством
Стаття 171 (154). Органи, через які діє Автономна Республіка
Крим у цивільних відносинах
Автономна Республіка Крим набуває і здійснює цивільні права
та обов'язки через органи влади Автономної Республіки Крим у
межах їхньої компетенції, встановленої законодавством.
Стаття 172 (155). Органи, через які діють територіальні
громади у цивільних відносинах
Територіальні громади набуває і здійснює цивільні права та
обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах
компетенції, встановленої законодавством.
Стаття 173 (156). Представники держави, Автономної
Республіки Крим, територіальних громад
У випадках і в порядку, що передбачені законами, іншими
нормативно-правовими актами, нормативними актами територіальних
громад, від імені держави, Автономної Республіки Крим,
територіальних громад за спеціальними дорученнями можуть
виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади,
органи Автономної Республіки Крим та органи місцевого
самоврядування.
Глава 11 (10). Відповідальність за зобов'язаннями держави,
Автономної Республіки Крим, територіальних громад
Стаття 174 (157). Відповідальність за зобов'язаннями держави
Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном,
крім майна, на яке законом заборонено звертати стягнення.
Стаття 175 (158). Відповідальність за зобов'язаннями
Автономної Республіки Крим
Автономна Республіка Крим відповідає за своїми
зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке законом
заборонено звертати стягнення.
Стаття 176 (159). Відповідальність за зобов'язаннями
територіальних громад
Територіальні громади відповідають за своїми зобов'язаннями
своїм майном, крім майна, на яке законом заборонено звертати
стягнення.
Стаття 177 (160). Розмежування відповідальності за
зобов'язаннями держави, Автономної Республіки Крим,
територіальних громад та створених ними юридичних осіб
1. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади
не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб,
крім випадків, передбачених законом.
2. Юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою
Крим, територіальними громадами, не відповідають за
зобов'язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим,
територіальних громад.
3. Держава не відповідає за зобов'язаннями Автономної
Республіки Крим і територіальних громад.
4. Автономна Республіка Крим та територіальні громади не
відповідають за зобов'язаннями одна одної, а також за
зобов'язаннями держави.
Розділ ІІІ. Об'єкти цивільних прав
Глава 12 (11). Загальні положення про об'єкти цивільних прав
Стаття 178 (161). Види об'єктів цивільних прав
Об'єктами цивільного права є речі, у тому числі гроші та
цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт,
послуги, результати інтелектуальної діяльності, інформація, а
також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Стаття 179 (162). Оборотоздатність об'єктів цивільних прав
1. Об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або
переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва
або успадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з
обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від
фізичної або юридичної особи.
2. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких в обороті
не допускається (об'єкти, вилучені з обороту), мають бути прямо
зазначені у законі.
Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише
певним учасникам обороту або перебування яких в обороті
допускається за спеціальним дозволом (об'єкти обмежено
оборотоздатні), визначаються у порядку, встановленому законом.
3. Земля та інші природні ресурси можуть відчужуватися або
іншим чином переходити від однієї особи до іншої відповідно до
закону.
Глава 13 (12). Речі. Майно
Стаття 180 (163). Поняття речі
Річчю визнається предмет матеріального світу, який
задовольняє потреби людей і щодо якого можуть виникати цивільні
права та обов'язки.
Стаття 181. Тварини
1. Тварини є особливим об'єктом цивільних прав. На них
поширюються правовий режим речі крім випадків встановлених
законом.
2. Правила поводження з тваринами визначаються законом.
3. Тварини, занесені до Червоної Книги, можуть бути
предметом цивільного обігу лише у випадках та порядку,
встановлених законом
Стаття 182(164). Нерухомі та рухомі речі
1. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать
земельні ділянки та все, що розташоване на них і нерозривно з
ними пов'язане, тобто об'єкти, переміщення яких без
непропорційної шкоди для їх призначення є неможливим.
Режим нерухомої речі може бути поширений законом і на інші
речі, зокрема на повітряні та морські судна, судна внутрішнього
плавання, космічні об'єкти, - права на які підлягають державній
реєстрації.
2. Рухомими речами визнаються такі, що їх можна вільно
переміщувати у просторі.
Стаття 183 (165). Державна реєстрація прав на нерухомість
1. Право власності та інші речові права на нерухомі речі,
обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення
підлягають державній реєстрації.
2. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо
нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який
зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані
права в порядку, передбаченому законом.
3. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або
правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від
надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені в суді.
4. Порядок проведення державної реєстрації пра не
нерухомість та підстави відмови у ній встановлюються законом.
Стаття 184 (166). Речі подільні та неподільні
1. Подільною вважається річ, яку можна поділити без втрати
цільового призначення.
2. Неподільною вважається річ, яку не можна поділити без
втрати цільового призначення.
Стаття 185 (167). Речі, визначені індивідуальними та
родовими ознаками
1. Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона
наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж
інших однорідних речей та індивідуалізують цю річ.
Речі, визначені індивідуальними ознаками є незамінними.
2. Речі є визначеними родовими ознаками, якщо вона має
ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюються числом,
вагою, мірою. Речі, що визначаються родовими ознаками, є
замінними.
Стаття 186 (168). Речі споживні та неспоживні
1. Споживними вважаються речі, які внаслідок одноразового їх
використання знищуються або припиняють існувати у первісному
вигляді.
2. Неспоживними вважаються речі, призначені для
неодноразового використання, які зберігають при цьому свій
первісний вигляд протягом тривалого часу.
Стаття 187 (169). Головна річ і приналежність
1. Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі
і пов'язана з нею спільним призначенням є її приналежністю.
2. Приналежність поділяє долю головної речі, якщо інше не
визначено законом або договором.
Стаття 188 (170). Складові частини речі
Складовою частиною речі є все те, що не може бути
відокремлене від неї без пошкодження або істотного знецінення
речі.
При переході права на річ складові частини не підлягають
відокремленню.
Стаття 189 (171). Складні речі
Якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу
використовувати його за призначенням, вони вважаються однією
річчю (складна річ).
Дія правочину, вчиненого щодо складної речі, поширюється на
всі її складові частини, якщо договором не визначено інше.
Стаття 190 (172). Продукція, плоди та доходи
1. Продукцією, плодами та доходами вважається все те, що
виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься
річчю.
2. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо
інше не встановлено законом або договором власника з іншою
особою.
Стаття 191 (173). Майно
Майном як особливим об'єктом вважається окрема річ,
сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Стаття 192 (174). Підприємство як єдиний майновий комплекс
1. Підприємством вважається єдиний майновий комплекс, що
використовується для здійснення підприємницької діяльності.
2. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу
входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи
земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар,
сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також права на
позначення, що індивідуалізують підприємство, його продукцію,
роботи та послуги (фірмові найменування, знаки для товарів і
послуг), та інші виключні права, якщо інше не передбачено законом
або договором.
3. Підприємство в цілому як єдиний майновий комплекс
визнається нерухомістю.
4. Підприємство в цілому або його частина можуть бути
об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів,
пов'язаних із встановленням, зміною та припиненням речових прав.
Стаття 193 (175). Гроші (валюта). 1. Гривня - це національна
валюта, яка є законним платіжним засобом, обов'язковим до
приймання за номінальною вартістю на всій території України.
2. Іноземна валюта може використовуватися у випадках і в
порядку, передбачених законом.
Стаття 194 (176). Валютні цінності
1. Види майна, що визнаються валютними цінностями, та
порядок вчинення правочинів з ними визначаються законом.
2. Право власності на валютні цінності захищається на
загальних підставах.
Глава 14 (13). Цінні папери
Стаття 195 (177). Поняття цінних паперів
Цінні папери є документами встановленої форми з відповідними
реквізитами, що посвідчують грошове або інше майнове право і
визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила (видала)
і власником, та передбачають виконання зобов'язань згідно з
умовами їх випуску, а також можливість передачі прав, що
випливають з цих документів, іншим особам.
З переданням цінного паперу переходять усі права, які
посвідчуються ним, у сукупності.
Стаття 196 (178). Групи та види цінних паперів
1. В Україні можуть знаходитися в обігу такі групи цінних
паперів:
1) пайові цінні папери - такі цінні папери, які засвідчують
участь у статутному фонді, надають їх власникам права на участь в
управлінні справами емітента і одержання частини прибутку, у тому
числі у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації
емітента;
2) боргові цінні папери - такі цінні папери, які засвідчують
відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у
визначений строк кошти відповідно до зобов'язання;
3) похідні цінні папери - такі цінні папери, механізм
випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж
протягом строку, визначеного договором, цінних паперів, інших
фінансових та/або товарних ресурсів;
4) товаророзпорядчі цінні папери - документи, які надають їх
держателю право розпоряджатися майном, зазначеним в цих
документах.
Законом можуть визначатися й інші групи цінних паперів.
2. Види цінних паперів, порядок їх обігу встановлюються
законом.
3. Цінні папери можуть випускатися в документарній та
бездокументарній формі відповідно до закону.
Стаття 197 (179). Вимоги до цінного паперу
1. Обов'язкові реквізити цінних паперів та вимоги щодо форми
цінного паперу та інші необхідні вимоги встановлюються законом.
2. Документ, який не містить обов'язкових реквізитів для
цінних паперів і не відповідає формі, встановленій для цінних
паперів - не є цінним папером.
Стаття 198 (180). Передання прав за цінним папером
1. Права, посвідчені цінним папером, можуть належати:
1) пред'явникові цінного паперу (цінний папір на
пред'явника);
2) названій у цінному папері особі (іменний цінний папір);
3) названій у цінному папері особі, яка може сама здійснити
ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу
уповноважену особу (ордерний цінний папір).
2. Законом може бути виключена можливість випуску цінних
паперів визначеного виду як іменних, або як ордерних, або як
паперів на пред'явника.
3. Для передання іншій особі прав, посвідчених цінним
папером на пред'явника, достатньо вручення цінного паперу цій
особі.
4. Права, посвідчені іменним цінним папером, передаються у
порядку, встановленому для відступлення вимог (цесії). Особа, яка
передає право за цінним папером, несе відповідальність за
недійсність відповідної вимоги, але не за її невиконання.
5. Права за ордерним цінним папером передаються шляхом
учинення на цьому папері передавального напису - індосаменту.
Індосант несе відповідальність за існування та здійснення права.
Індосамент, учинений на цінному папері, переносить усі
права, посвідчені цінним папером, на особу, якій або за наказом
якої передаються права за цінним папером - індосата. Індосамент
може бути бланковим (без зазначення особи, якій має бути
здійснене виконання) або ордерним (із зазначенням особи, якій або
за наказом якої має бути здійснене виконання). Індосамент може
бути обмежений тільки дорученням здійснювати права, посвідчені
цінним папером, без передання цих прав індосату. У цьому разі
індосат виступає як представник.
Стаття 199 (181). Виконання за цінним папером
1. Особа, що видала (випустила) цінний папір, та всі особи,
що інвестували його, відповідають перед її законним володільцем
солідарно. У разі задоволення вимоги законного володільця цінного
паперу про виконання посвідченого цим папером зобов'язання однією
або кількома особами з числа тих, хто зобов'язався за цінним
папером, вони набувають права зворотної вимоги (регресу) щодо
інших осіб, які зобов'язалися за цінним папером.
2. Відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним
папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на
його недійсність не допускається.
Володілець незаконно виготовленого або підробленого цінного
паперу має право пред'явити особі, яка передала йому папір,
вимоги про належне виконання зобов'язання, посвідченого цим
папером, та про відшкодування збитків.
Глава 15 (14). Нематеріальні блага
Стаття 200 (190). Результати творчої діяльності
У випадках і в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими
законами, визнається виключне право фізичної або юридичної особи
на результати творчої діяльності та прирівняні до них засоби
індивідуалізації юридичної особи, індивідуалізації продукції
фізичної або юридичної особи, виконуваних ними робіт і послуг, що
надаються (фірмове найменування, знак для товарів і послуг).
Використання результатів творчої діяльності та засобів
індивідуалізації, що є об'єктом виключних прав, може
здійснюватися третіми особами тільки за згодою правоутримувача.
Стаття 201 (191). Інформація
1. Інформацією визнається документовані або публічно
оголошені відомості про події та явища, що мали, або мають місце
у суспільстві державі та навколишньому середовищі.
2. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення
будьяких порушень його права та відшкодування майнової і
моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.
3. Порядок використання інформації та захисту права на неї
визначаються законами та нормативно-правовими актами.
Стаття 202 (192). Особисті немайнові блага фізичної особи
1. Особистими немайновими благами фізичної особи є життя і
здоров'я; честь, гідність і ділова репутація; ім'я; вільний
розвиток своєї особистості; свобода та особиста недоторканність;
недоторканність житла; таємниця листування, телефонних розмов,
телеграфної та іншої кореспонденції; сім'я; недоторканність
особистого і сімейного життя; таємниця свого особистого життя;
вільний вибір роду занять; свобода пересування, вільний вибір
місця проживання; інформація; свобода об'єднань; авторство;
безпечне для життя і здоров'я довкілля; свобода літературної,
художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага,
які охороняються законом.
2. Відповідно до Конституції життя і здоров'я людини та її
честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні
найвищою соціальною цінністю.
Розділ ІV. Правочини. Представництво
Глава 16 (15). Правочини
§ 1. Загальні положення про правочини
Стаття 203 (193). Поняття та види правочинів
1. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або
припинення цивільних прав та обов'язків.
2. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи
багатосторонніми (договори).
3. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може
бути представлена однією або кількома особами.
Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для
особи, яка його вчинила.
Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших
осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з
цими особами.
4. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох
або більше сторін.
5. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів,
застосовуються загальні правила про зобов'язання та договори,
якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті
одностороннього правочину.
Стаття 204 (194). Загальні вимоги, додержання яких є
необхідним для чинності правочину
1. Зміст правочину не може суперечити актам цивільного
законодавства, а також моральним засадам суспільства.
2. Особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг
цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і
відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання
правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не
можуть суперечити правам та інтересам їх малолітніх, та
неповнолітніх та непрацездатних дітей.
Стаття 205 (195). Презумпція правомірності правочину
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не
встановлено законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.
Стаття 206 (196). Форма правочину. Способи волевиявлення
1. Правочини можуть вчинятися усно або в письмовій формі.
Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не
встановлено законом.
2. Правочин, для якого законом не встановлена обовязкова
письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін
засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
3. У випадках, встановлених договором або законом, воля
сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Стаття 207 (197). Правочини, які можуть вчинятися усно
1. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються
сторонами у момент його вчинення, за винятком правочинів, щодо
яких потрібне нотаріальне посвідчення або державна реєстрація, а
також правочинів, для яких недодержання письмової форми має
наслідком їх недійсність.
2. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на
підставі усного правочину з іншою стороною, має бути виданий
документ, що підтверджує підставу та суму одержаних коштів.
3. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій
формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не
суперечить положенням договору або закону.
Стаття 208 (198). Вимоги до письмової форми правочину
1. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі,
якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у
листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі,
якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного
або іншого технічного засобу зв'язку.
2. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі,
якщо він підписаний його учасниками.
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами,
уповноваженими на це законом, іншими нормативно-правовими актами
або установчими документами, та скріплюється печаткою.
3. Використання при вчиненні правочинів факсимільного
відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого
копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога
власноручного підпису допускається у випадках, встановлених
законом, іншими нормативно-правовими актами або письмовою згодою
сторін, яка містить зразки відповідного аналога власноручного
підпису.
4. Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною
вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст
правочину у її присутності підписує інша особа.
Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується
нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка
має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням
причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою,
яка його вчиняє.
Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не
вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений
відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання,
проживання або лікування особи, яка його вчиняє.
Стаття 209 (199). Правочини, які належить вчиняти у
письмовій формі
1. У письмовій формі належить вчиняти:
1) правочин між юридичними особами;
2) правочин між фізичною та юридичною особою, за винятком
правочинів, встанолених у частині першій статті 207 цього
Кодексу;
3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує
не менш як у двадцять разів розмір неоподаткованого мінімуму
доходу громадян, за винятком правочинів, встановлених у частині
першій статті 207 цього Кодексу;
4) інші правочини, щодо яких актами цивільного законодавства
вимагається письмова форма.
2. Правочин, який вчинений у письмовій формі, потребує
нотаріального посвідчення лише у випадку, встановленому законом
або домовленістю сторін.
Стаття 210 (200). Нотаріальне посвідчення правочину
1. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом
або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на
вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в
якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.
2. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише
такого правочину, який відповідає загальним вимогам, що
встановлені у статті 204 цього Кодексу.
3. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин
з її участю може бути посвідчений нотаріально.
Стаття 211 (201). Державна реєстрація правочину
1. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадку,
встановленому законом. Такі правочини вважаються вчиненими з
моменту державної реєстрації.
2. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію,
порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів
визначаються законом.
Стаття 212 (202). Місце вчинення правочину
Якщо у правочині не вказане місце його вчинення, то:
1) місцем вчинення одностороннього правочину є місце
вираження волі сторони;
2) місце вчинення двостороннього правочину визначається
відповідно до статті 696 цього Кодексу.
Стаття 213 (203). Правочини, щодо яких правові наслідки
пов'язуються з настанням певної обставини
1. Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити
настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої
невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).
2. Особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити
припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо,
настане вона чи ні (скасувальна обставина).
3. Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала
сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що
настала.
4. Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона,
якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала.
Стаття 214 (204). Тлумачення змісту правочину
1. Зміст правочину може бути витлумачений самою стороною
(сторонами).
2. На вимогу однієї або обох сторін суд може винести рішення
про тлумачення змісту правочину.
3. При тлумаченні змісту правочину береться до уваги
однакове для всього змісту правочину значення слів і виразів,
загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.
Якщо буквальне значення слів і виразів, загальноприйняте у
відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги
з'ясувати змісту окремих частин правочину, цей зміст
встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі
змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
4. Якщо за правилами, встановлеими у частині третій цієї
статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка
вчинила правочин, до уваги береться мета правочину, зміст
попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами,
звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст
типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Стаття 215 (205). Відмова від правочину
1. Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право
відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо
такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права
підлягають захисту.
2. Особи, які вчинили дво- чи багатосторонній правочин,
мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках,
передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому
разі, якщо його умови повністю ними виконані.
3. Відмова від правочину вчиняється у такій же формі, в якій
правочин було вчинено.
4. Правові наслідки відмови від правочину визначаються
законом або домовленістю сторін.
§ 2. Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні
правочину вимог закону
Стаття 216 (206). Недійсність правочину
1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент
вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені у
частинах першій - третій, п'ятій та шостій статті 204 цього
Кодексу.
2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена у
законі (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом
правочину недійсним не вимагається.
У випадках, встановлених у частині другій статті 220,
частині другій статті 221, частині другій статті 222, частині
другій статті 227, нікчемний правочин може бути визнаний судом
дійсним.
3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена у законі,
але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його
дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може
бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Стаття 217 (207). Правові наслідки недійсності правочину
1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім
тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана
повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на
виконання цього правочину, а в разі неможливості такого
повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні
майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати
вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент
відшкодування.
2. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину завдані
збитки другій стороні або третій особі, вони підлягають
відшкодуванню винною стороною.
3. Правові наслідки, встановлені у частинах першій та другій
цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі
умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів
недійсних правочинів.
4. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину,
встановлені законом, не можуть змінюватися домовленістю сторін.
5. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного
правочину може бути предявлена будь-якою заінтересованою особою.
Суд може застосувати наслідки недійсного нікчемного
правочину з власної ініціативи.
Стаття 218 (208). Правові наслідки недійсності окремих
частин правочину
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком
недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна
припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього
недійсної частини.
Стаття 219 (209). Наслідки недодержання письмової форми
правочину
1. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка
встановлена актами цивільного законодавства, не має наслідком
його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або
оспорювання окремих його частин має доводитися письмовими
доказами, засобами аудіо- та відеозапису та іншими доказами.
Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
2. Якщо за правочином, для якого встановлена обов'язкова
письмова форма, укладеним усно, одна із сторін вчинила дію, а
друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття
виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом
дійсним.
3. Недодержання сторонами письмової форми правочину має
наслідком його недійсність лише у випадках, встановлених законом.
Стаття 220 (210). Наслідки недодержання вимоги закону про
нотаріальне посвідчення одностороннього правочину
1. У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне
посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.
2. Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде
встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його
вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала
обставина, яка не залежала від її волі.
Стаття 221 (211). Наслідки недодержання вимоги закону про
нотаріальне посвідчення договору
1. У разі недодержання сторонами вимоги закону про
нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
2. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору,
що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або
часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від
його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір
дійсним. У цьому випадку наступне нотаріальне посвідчення
договору не вимагається.
Стаття 222 (212). Правові наслідки вчинення правочину
малолітньою фізичною особою, за межами її дієздатності
1.Правочин, який вчинено малолітнім за межами його
дієздатності, може бути згодом схвалений його батьками
(усиновлювачами) або одним з них, з ким він проживає, або
опікуном.
Правочин вважається схвалений, якщо ці особи, дізнавшись про
його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій
стороні.
У разі відсутності такого схвалення правочин є нікчемним.
2. За позовом заінтересованої особи суд може визнати такий
правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на
користь малолітнього.
3. Якщо правочин з малолітнім вчинила особа з повною
дієздатністю, то вона зобов'язана повернути особам, вказаним у
частині першій цієї статті, все те, що вона одержала за таким
правочином від малолітнього.
4. Дієздатна сторона зобов'язана також відшкодувати збитки,
завдані укладенням недійсного правочину, якщо у момент вчинення
правочину вона знала або могла знати про вік другої сторони.
Батьки (усиновлювачі) або опікуни малолітнього зобов'язані
повернути дієздатній стороні все одержане ним за цим правочином у
натурі, а при неможливості повернути одержане в натурі -
відшкодувати його вартість за цінами, які існують на момент
відшкодування.
5. Якщо обома сторонами правочину є малолітні, то кожна з
них зобов'язана повернути другій стороні все, що одержала за цим
правочином у натурі. У разі неможливості повернення майна
відшкодування його вартості провадиться батьками (усиновлювачами)
чи опікуном, якщо буде встановлено, що вчиненню правочину або
втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла їхня винна
поведінка.
6. У разі вчинення особою у віці від чотирнадцяти до
вісімнадцяти років правочину з малолітнім настають наслідки,
встановлені частиною третьою статті 223 цього Кодексу.
Стаття 223 (213). Правові наслідки вчинення правочину
неповнолітньою фізичною особою за межами її дієздатності
1. Правочин, який неповнолітній вчинив за межами його
дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника,
може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому частиною
першою статті 222.
2. Правочин, вчинений неповнолітнім за межами його
дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників,
може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої
особи.
3. Якщо обома сторонами недійсного правочину є неповнолітні
особи, то кожна з них зобов'язана повернути другій стороні усе
одержане нею за цим правочином у натурі. У разі неможливості
повернення одержаного в натурі відшкодовується його вартість за
цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у неповнолітнього немає коштів, достатніх для
відшкодування, батьки (усиновлювачі) або піклувальник зобов'язані
відшкодувати заподіяні збитки, якщо вони своєю винною поведінкою
сприяли вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом
правочину.
Стаття 224 (214). Правові наслідки вчинення правочину
особою, що обмежена у дієздатності, за межами її дієздатності
1. Правочин, який вчинила особа, яка обмежена у
дієздатності, за межами її дієздатності без згоди піклувальника,
може бути згодом схвалений ним у порядку, встановленому частиною
першою статті 222 цього Кодексу).
2. У разі відсутності такого схвалення, правочин за позовом
піклувальника може бути визнаний судом недійсним, якщо буде
встановлено, що він суперечить інтересам самого підопічного,
членів його сім'ї або осіб, яких він відповідно до закону
зобов'язаний утримувати.
Стаття 225. Правові наслідки вчинення правочину без згоди
органу опіки та піклування
Правочин, вчинений без згоди органу опіки та піклування (стаття
71 цього Кодексу), є нікчемним.
За позовом заінтересованої особи такий правочин може бути
визнаний дійсним судом, якщо буде встановлено, що він відповідає
інтересам особи, над якою встановлена опіка або піклування.
Стаття 226 (215). Правові наслідки вчинення правочину
дієздатною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала
значення своїх дій або не могла керувати ними
1. Правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли
вона не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати
ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а
в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї права або інтереси,
що охороняються законом, порушені.
2. У разі наступного визнання особи, яка вчинила правочин,
недієздатною позов про визнання правочину недійсним може вчинити
її опікун.
3. Сторона, яка знала про стан особи у момент вчинення
правочину, зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у
зв'язку із вчиненням такого правочину.
Стаття 227 (216). Правові наслідки вчинення правочину
недієздатною особою
1.1. Опікун може схвалити дрібний побутовий правочин,
вчинений недієздатною особою, у порядку, встановленому частиною
першою статті 222 цього Кодексу.
У разі відсутності такого схвалення такий правочин та інші
правочини, які вчинені недієздатною особою, є нікчемними.
2. На вимогу опікуна правочин, вчинений недієздатною особою,
може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він
вчинений на користь недієздатної особи.
3. Дієздатна сторона зобов'язана повернути опікунові
недієздатної особи все одержане нею за цим правочином, а в разі
неможливості такого повернення - відшкодувати вартість майна за
цінами, які існують на момент відшкодування.
Опікун зобов'язаний повернути дієздатній стороні все
одержане недієздатною особою за нікчемним правочином. Якщо майно
не збереглося, опікун зобов'язаний відшкодувати його вартість,
якщо вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом
правочину, сприяла його винна поведінка.
4. Дієздатна сторона зобов'язана відшкодувати опікунові
недієздатної особи або членам її сім'ї моральну шкоду, якщо буде
встановлено, що вона знала про психічний розлад здоров'я або
недоумство другої сторони або могла припустити такий стан особи.
Стаття 228 (217). Правові наслідки укладення юридичною
особою правочину, якого вона не мала права вчиняти
1. Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного
дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
2. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо
свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана
відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.
Стаття 229 (218). Правові наслідки вчинення правочину, який
порушує публічний порядок
1. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
2. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок,
якщо дії сторін (або однієї з них), були спрямовані на ушкодження
здоров'я людини, заподіяння смерті, приниження її честі та
гідності, знищення, пошкодження майна фізичної чи юридичної
особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння
ним, приниження ділової репутації, організацію заворушень.
Стаття 230 (219). Правові наслідки правочину, який вчинено
під впливом помилки
1. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо
обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути
визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та
обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно
знижують її цінність або можливість використання за цільовим
призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного
значення, крім випадків, встановлених законом.
2. У разі визнання правочину недійсним особа, яка
помилилася, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй
збитки, якщо буде встановлено, що помилка цієї особи була
результатом її власного недбальства.
Особа, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці,
зобов'язана відшкодувати іншій стороні завдані їй збитки.
Стаття 231 (220). Правові наслідки вчинення правочину під
впливом обману
1. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу
сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення
(частина перша статті 230 цього Кодексу), такий правочин
визнається судом недійсним.
Обман має місце як тоді, коли сторона заперечує наявність
обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, так і тоді,
коли вона замовчує їх існування.
2. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати
другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що
завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Стаття 232 (221). Правові наслідки правочину, який вчинено
під впливом насильства
1. Якщо правочин вчинений внаслідок застосування до однієї
із сторін фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або
з боку іншої особи, що призвело до вчинення правочину однією із
сторін проти її справжньої волі, такий правочин визнається судом
недійсним.
2. Винна сторона (особа), яка застосувала фізичний або
психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй
збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у
зв'язку з вчиненням цього правочину.
Стаття 233 (222). Правові наслідки правочину, який вчинено у
результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з
другою стороною
1. Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості
представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом
недійсним.
2. Довіритель має право вимагати від свого представника та
другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної
шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням цього правочину.
Стаття 234 (223). Правові наслідки правочину, який вчинено
під впливом тяжкої обставини
1. Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї
обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом
недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого
правочину.
2. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються
наслідки, встановлені статтею 217 цього Кодексу. Сторона, яка
скористалася тяжкою обставиною зобов'язана відшкодовувати другій
стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з
вчиненням цього правочину.
Стаття 235 (224). Правові наслідки фіктивного правочину
1. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення
правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
2. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Стаття 236 (225). Правові наслідки удаваного правочину
Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання
іншого правочину, який вони насправді вчинили.
У разі встановлення цієї обставини відносини сторін
регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді
вчинили.
Стаття 237 (226). Момент недійсності правочину
1. Правочин вважається недійсним з моменту його вчинення.
2. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки
передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у
майбутньому припиняється.
Глава 17 (16). Представництво
Стаття 238 (227). Поняття та підстави представництва
1. Представництвом є правовідношення, у якому одна сторона
(представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від
імені другої сторони, яку вона представляє.
2. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих
інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на
ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.
3. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта
органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами
цивільного законодавства.
Стаття 239 (228). Правочини, які може вчиняти представник
1. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих
правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він
представляє.
2. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до
його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він
представляє.
3. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку
він представляє, ні щодо себе особисто, ні щодо іншої особи,
представником якої він одночасно є, за винятком комерційного
представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Стаття 240 (229). Правові наслідки вчинення правочину
представником
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє
цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Стаття 241 (230). Передоручення
1. Представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими
йому повноваженнями особисто. Він може перекласти свої
повноваження повністю або частково на іншу особу, якщо це
встановлено законом чи договором між особою, яку представляють, і
представником, або якщо представник був вимушений до цього
обставинами для охорони інтересів особи, яку представляє.
2. Представник, який переклав свої повноваження на іншу
особу, повинен сповістити про це особу, яку він представляє, та
надати їй необхідні відомості про особу, якій передані
повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку покладає на
особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії
замісника як за свої власні.
3. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє
цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Стаття 242 (231). Вчинення правочинів з перевищенням
повноважень
1. Правочин, вчинений представником з перевищенням
повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та
обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного
схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим
зокрема, тоді, коли особа, яку представляють, вчинила дії, які
свідчать про прийняття його до виконання.
2. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють,
створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту
вчинення цього правочину.
Стаття 243. Представництво за законом
1. Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх
малолітніх, неповнолітніх дітей.
2. Опікун є законним представником малолітніх та фізичних
осіб, визнаних недієздатними.
3. Законними представниками у випадках, встановлених
законом, можуть бути інші особи.
Стаття 244 (232). Комерційне представництво
1. Комерційним представником є особа, яка постійно та
самостійно виступає представником від імені підприємців при
укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.
2. Одночасне комерційне представництво кількох сторін
правочину допускається за згодою цих сторін та в інших випадках,
встановлених законом.
3. Повноваження комерційного представника може бути
підтверджене письмовим договором між ним та особою, яку
представляють, або довіреністю.
4. Особливості комерційного представництва в окремих сферах
підприємницької діяльності встановлюються законом та іншими
нормативно-правовими актами.
Стаття 245 (233). Представництво за довіреністю
1. Представництво, яке ґрунтується на договорі, може
здійснюватися за довіреністю.
2. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті
органу юридичної особи.
3. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією
особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана
особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій
особі.
Стаття 246 (234). Форма довіреності
1. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій
вчиняється правочин.
2. Довіреність, що видається у порядку передоручення,
повинна бути нотаріально посвідчена, крім випадків, встановлених
у частині четвертій цієї статті.
3. Довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка
перебуває на лікуванні у госпіталях, санаторіях та інших
військоволікувальних закладах, може бути посвідчена начальником
такого закладу, його заступником з медичної частини, старшим або
черговим лікарем.
Довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації
військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних
закладів, де немає нотаріусів чи органів, що вчиняють нотаріальні
дії, також довіреність робітника, службовця, членів їхніх сімей і
членів сімей військовослужбовців, можуть бути посвідчені
командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і
закладів;
Довіреність особи, яка перебуває у місцях позбавлення волі
(слідчих ізоляторах), може бути посвідчена начальником місць
позбавлення волі.
Довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особами,
прирівнюються до нотаріально посвідчених.
4. Довіреність на одержання заробітної плати та інших
платежів, пов'язаних з цивільними, трудовими відносинами, пенсій,
допомог і стипендій, і на одержання кореспонденції, (грошових
переказів тощо), в тому числі грошової і посилкової, а також на
вчинення інших правочинів у письмовій формі може бути посвідчена
також посадовою особою організації, в якій довіритель працює,
навчається, або перебуває на стаціонарному лікуванні за місцем
його проживання.
Стаття 247 (235). Довіреність юридичної особи
Довіреність від імені юридичної особи видається її органом
або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами,
з прикладенням печатки цієї юридичної особи.
Стаття 248 (236). Строк довіреності
1. Строк довіреності зазначається у довіреності. Якщо строк
довіреності не зазначений, вона зберігає чинність до її
припинення.
2. Строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не
може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої
вона видана.
3. Довіреність, у якій не зазначена дата її вчинення, є
нікчемною.
Стаття 249 (237). Припинення представництва за довіреністю
1. Представництво за довіреністю припиняється у разі:
1) закінчення строку довіреності;
2) скасування довіреності особою, яка її видала;
3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені
довіреністю;
4) припинення юридичної особи, від імені якої видана
довіреність;
5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність;
6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її
померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою,
обмеження її дієздатності. У разі смерті особи, яка видала
довіреність, представник зберігає свої повноваження за
довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій,
невиконання яких може призвести до збитків;
7) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її
померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою,
обмеження її дієздатності.
2. З припиненням представництва за довіреністю втрачає
чинність передоручення.
3. У разі припинення представництва за довіреністю
представник зобов'язаний негайно повернути довіреність.
Стаття 250 (238). Скасування довіреності
1. Особа, яка видала довіреність, може у будь-який час
скасувати довіреність або передоручення. Договір про відмову від
цього права є нікчемним.
2. Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її,
повинна негайно сповістити про це представника, а також відомих
їй третіх осіб, для представництва перед якими видана
довіреність.
3. Права та обов'язки, що виникли внаслідок вчинення
правочину представником до того, як він довідався довідатися про
скасування довіреності, зберігають чинність або міг для особи,
яка видала довіреність, та її правонаступників щодо третіх осіб.
Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла
знати, що дія довіреності припинилася.
4. Законом може бути встановлено право особи видавати
безвідкличні довіреності на певний час.
Стаття 251 (239). Відмова представника від вчинення дій, які
були визначені довіреністю
1. Представник має право відмовитися від вчинення дій, які
були визначені довіреністю.
2. Представник зобов'язаний негайно повідомити особу, яку
він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені
довіреністю.
3. Представник не може відмовитися від вчинення дій, які
були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними,
такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку
він представляє, або іншим особам.
4. Представник відповідає перед особою, яка видала
довіреність, за завдані їй збитки у разі недодержання ним вимог,
встановлених у частинах другій та третій цієї статті.
Розділ V. Строки та терміни. Позовна давність
Глава 18 (17). Визначення та обчислення строків
Стаття 252 (240). Поняття строку та терміну
1. Строком є певний період у часі, зі спливом якого
пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
2. Терміном є певний момент у часі, із настанням якого
пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
3. Строк та термін може бути визначений актами цивільного
законодавства, правочином або рішенням суду.
Стаття 253 (241). Визначення строку та терміну
1. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або
годинами.
2. Термін визначається календарною датою або вказівкою на
подію, яка має неминуче настати.
Стаття 254 (242). Початок строку
Строк починається з наступного дня після відповідної
календарної дати або настання події, з якими пов'язано його
початок.
Стаття 255 (243). Закінчення строку
1. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць
та число останнього року строку.
2. До строку, що визначений півроком або кварталом року,
застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При
цьому відлік кварталів ведеться з початку року.
3. Строк, що визначений місяцем, спливає у відповідне число
останнього місяця строку.
Строк, що визначений у півмісяця дорівнює п'ятнадцяти дням.
Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на
такий місяць, у якому немає відповідного числа, то строк спливає
в останній день цього місяця.
4. Строк, що визначається тижнем, спливає у відповідний день
останнього тижня строку.
5. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий
або неробочий день, що офіційно визначений таким у місці вчинення
певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Стаття 256 (245). Порядок вчинення дій в останній день
строку
1. Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути
виконана до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія
має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій
установі за встановленими правилами припиняються відповідні
операції.
2. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку
до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані
своєчасно.
Глава 19 (18). Позовна давність
Стаття 257 (246). Поняття позовної давності
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може
звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права
або інтересу.
Стаття 258 (247). Загальна позовна давність
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три
роки.
Стаття 259 (248). Спеціальна позовна давність
1. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися
спеціальна позовна давність - скорочена або більш тривала
порівняно із загальною позовною давністю.
2. Позовна давність у один рік застосовується до вимог:
1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);
2) спростування поміщених у засобах масової інформації
відомостей, що ганьблять честь, гідність, ділову репутацію, який
обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової
інформації або від дня, коли особа довідалася чи повинна була
довідатися про ці відомості;
3) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 730 цього
Кодексу);
4) про скасування договору дарування (стаття 799 цього
Кодексу);
5) у зв'язку з перевезенням вантажу (стаття 1002 цього
Кодексу);
6) про оскарження дій виконавця заповіту (частина друга статті
1582 цього Кодексу);
3. Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог
про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом
насильства, обману;
4. Позовна давність у десять років застосовується до вимог
про застосування наслідків нікчемного правочину.
Стаття 260 (249). Зміна тривалості позовної давності
1. Позовна давність, встановлена законом, може бути
збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної
давності укладається у письмовій формі.
2. Позовна давність, встановлена законом, не може бути
скорочена за домовленістю сторін.
Стаття 261 (250). Обчислення позовної давності
1. Позовна давність обчислюється за загальними правилами
визначення строків, встановленими статтями 254-256 цього Кодексу.
2. Порядок обчислення позовної давності не може бути
змінений за домовленістю сторін.
Стаття 262 (252). Початок перебігу позовної давності
1. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа
довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про
особу, яка порушила право.
2. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг
позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або
визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається
від моменту, коли у кредитора виникає право предявити вимогу про
виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк
для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається
зі спливом зазначеного строку.
3. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання
недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства,
починається від дня припинення насильства.
4. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування
наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося
його виконання.
5. У разі порушення цивільного права або інтересу
неповнолітньої фізичної особи позовна давність починається від
дня досягнення нею повноліття.
6. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності
починається від моменту виконання основного зобов'язання.
7. Винятки з правил, у частинах першій та другій цієї
статті, можуть встановлених бути встановлені цим Кодексом,
законом.
Стаття 263 (253). Позовна давність при зміні осіб у
зобов'язанні
Зміна осіб у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та
перебігу позовної давності.
Стаття 264 (254). Зупинення перебігу позовної давності
1. Перебіг позовної давності зупиняється:
1) якщо вчиненню позову перешкоджала надзвичайна або
невідворотна за цих умов подія (непереборна сила);
2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на
підставах, встановлених законом;
3) у разі зупинення дії закону або іншого
нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;
4) якщо позивач або відповідач перебувають у складі Збройних
Сил України та інших створених відповідно до закону військових
формувань, що переведені на воєнний стан.
2.У разі виникнення обставин, визначених в частині першій
цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час
існування таких обставин.
3. Від дня припинення обставин, що були підставою для
зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності
продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
Стаття 265 (255). Переривання перебігу позовної давності
1. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою
дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого
обов'язку.
2. Позовна давність переривається у разі вчинення особою
позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом
позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
3. Після переривання перебіг позовної давності починається
заново. Час, що минув до переривання, до нового строку не
зараховується.
Стаття 266 (256). Перебіг позовної давності у разі залишення
позову без розгляду
1. Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу
позовної давності.
2. Якщо судом залишений без розгляду позов, поданий у
кримінальному процесі, перебіг позовної давності, що почався до
подання позову, зупиняється до вступу у законну силу вироку, яким
позов було залишено без розгляду.
Час, протягом якого перебіг позовної давності був зупинений,
не зараховується до позовної давності. Якщо частина строку, що
залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до
шести місяців.
Стаття 267 (257). Застосування позовної давності щодо
додаткових вимог
Зі спливом позовної давності щодо основної вимоги
вважається, що позовна давність спливла і щодо додаткової вимоги
(стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно
тощо).
Стаття 268 (259). Наслідки спливу позовної давності
1. Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної
давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть
якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної
давності.
2. Вимога про захист цивільного права або інтересу
приймається до розгляду судом незалежно від спливу позовної
давності.
3. Позовна давність застосовується судом тільки за заявою
сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення.
4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено
стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
5. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної
давності, порушене право підлягає захисту.
Стаття 269 (258). Вимоги, на які позовна давність не
поширюється
1. Позовна давність не поширюється:
1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових
прав, крім випадків, встановлених законом;
2) на вимогу вкладника до банківської (кредитної) установи
про видачу вкладу;
3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої життю чи
здоров'ю фізичної особи;
4) на вимоги власників або іншої особи про визнання
незаконним акту органу державної влади або органу влади
Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування,
якими порушено їх право власності або інші речові права.
5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до
страховика про виплату страхової суми, страхового відшкодування.
2. Законом можуть бути встановлені й інші вимоги, на які не
поширюється позовна давність.
КНИГА ДРУГА
ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ
Глава 20 (19). Загальні положення про особисті немайнові
права фізичної особи
Стаття 270 (260). Поняття особистого немайнового права
1. Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі
від народження або за законом.
2. Особисті немайнові права фізичних осіб не мають
економічного змісту.
3. Особисті немайнові права тісно пов'язані з особою.
Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав,
а також не може бути позбавлена цих прав.
4. Особистими немайновими правами фізична особа володіє
довічно.
Стаття 271 (261). Види особистих немайнових прав
1. Відповідно до Конституції України фізична особа має право
на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя
і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту
недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного
життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю
листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої
кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вибір
місця проживання та на вільне пересування, право на свободу
літературної, художньої, наукової і технічної творчості.
2. Цим Кодексом та іншими законами можуть бути передбачені й
інші особисті немайнові права фізичної особи.
3. Перелік особистих немайнових прав, які встановлені
Конституцією України, цим Кодексом та законами України, не є
вичерпним.
Стаття 272 (262). Зміст особистого немайнового права
Зміст особистого немайнового права становить можливість
фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку
у сфері свого приватного життя.
Стаття 273 (264). Здійснення особистих немайнових прав
1. Особисті немайнові права фізична особа здійснює
самостійно. В інтересах малолітніх і неповнолітніх, а також
повнолітніх фізичних осіб, які за віком чи за станом здоров'я не
можуть самостійно здійснювати свої особисті права, їхні права
здійснюють батьки (усиновлювачі) опікуни, піклувальники.
2. Фізична особа має право вимагати від службових
(посадових) осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на
забезпечення здійснення своїх особистих немайнових прав.
Стаття 274 (265). Забезпечення здійснення особистих
немайнових прав
1. Рішення, дії або бездіяльність органів державної влади,
органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого
самоврядування, службових і посадових осіб, якими порушені
особисті немайнові права, є незаконними.
2. Юридичні особи, організації, їх працівники, окремі
фізичні особи, професійні обов'язки яких стосуються особистих
немайнових прав, зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права
можуть бути порушені.
3. Діяльність юридичних осіб, організацій, якими порушуються
особисті немайнові права, є неправомірною.
Стаття 275 (266). Обмеження особистих немайнових прав
1. Обмеження особистих немайнових прав, встановлених
Конституцією України, можливе лише у випадках, визначених нею.
2. Обмеження особистих немайнових прав, встановлених цим
Кодексом та законами України, можливе лише у випадках, визначених
ними.
Стаття 276 (267). Захист особистого немайнового права
1. Фізична особа має право на захист свого особистого
немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист
особистого немайнового права здійснюється способами,
встановленими у статтях 16, 17 цього Кодексу.
2. Захист особистого немайнового права може здійснюватися й
іншим способом - відповідно до змісту цього права, способу його
порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
Стаття 277 (268). Поновлення порушеного особистого
немайнового права
1. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки
Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична
особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте
немайнове право, зобов'язані вчинити необхідні дії для його
негайного поновлення.
2. Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного
права, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо
поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної
шкоди.
Стаття 278 (269). Спростування неправдивої інформації
1. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено
внаслідок поширення про неї неправдивої інформації, має право на
відповідь, а також на спростування цієї інформації.
2. Право на відповідь, а також на спростування інформації
щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, родичам та
іншим заінтересованим особам.
3. Негативна інформація, поширена про особу, припускається
неправдивою.
4. Спростування здійснюється особою, яка поширила
інформацію.
Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа
при виконанні своїх службових обов'язків, вважається юридична
особа, у якій вона працює.
Якщо особа, яка поширила інформацію, невідома, фізична
особа, право якої порушено, може подати в суд заяву про
встановлення факту неправдивості цієї інформації та її
спростування.
5. Якщо неправдива інформація міститься у документі, який
видала юридична особа, цей документ має бути відкликаний.
6. Особа, особисті немайнові права якої порушено у
друкованих або інших засобах масової інформації, має право на
відповідь, а також на спростування у тому ж засобі масової
інформації у порядку, встановленому законом.
Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової
інформації є неможливими у зв'язку з його ліквідацією, така
відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі
масової інформації, за рахунок особи, яка поширила неправдиву
інформацію.
Спростування здійснюється незалежно від вини особи, яка
поширила інформацію.
7. Спростування здійснюється у такий же спосіб, у який була
поширена неправдива інформація.
Стаття 279 (270). Заборона поширення інформації, якою
порушуються особисті немайнові права
1. Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене у
газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які готуються до
випуску у світ, суд може заборонити їх випуск у світ до усунення
порушення права.
2. Якщо особисте немайнове право фізичної особи порушене у
газеті, книзі, кінофільмі, телепередачі тощо, які випущені у
світ, суд може заборонити або припинити їх розповсюдження до
усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, -
постановити рішення про вилучення тиражу газети, книги,
кінофільму, телезапису тощо та знищення його.
Стаття 280 (271). Правові наслідки невиконання рішення суду
про захист особистого немайнового права
1. Якщо особа, яку суд зобов'язав вчинити відповідні дії для
усунення порушення особистого немайнового права, ухиляється від
виконання судового рішення, на неї може бути накладено штраф
відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.
2. Сплата штрафу не звільняє особу від обов'язку виконати
рішення суду.
Стаття 281 (272). Право фізичної особи, особисті немайнові
права якої порушено, на відшкодування шкоди
Якщо фізичній особі внаслідок порушення особистого
немайнового права завдано матеріальної і (або) моральної шкоди,
ця шкода підлягає відшкодуванню.
Глава 21 (20). Особисті немайнові права, що забезпечують
природне існування фізичної особи
Стаття 282 (273). Право на життя
1. Кожна людина має невід'ємне право на життя.
2. Фізична особа не може бути позбавлена життя.
Фізична особа має право захищати від протиправних посягань
своє життя та здоров'я, а також життя та здоров'я інших людей
будь-якими засобами, незабороненими законом.
3. Медичні, наукові та інші досліди можуть провадитися лише
щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою.
4. Забороняється задоволення прохання фізичної особи про
припинення її життя.
5. Стерилізація може відбутися лише за бажанням повнолітньої
фізичної особи.
Стерилізація недієздатної фізичної особи за наявності
медикосоціальних показань може бути проведена за згодою опікуна,
з попереднім повідомленням прокурора.
6. Штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує 12
тижнів, може здійснюватись за бажанням жінки. У випадках,
встановлених законом, штучне переривання вагітності може бути
проведене без згоди жінки.
Перелік обставин, що дають право на переривання вагітності
після 12 тижнів вагітності за медичними та соціальними
показаннями, встановлюється законом.
7. Повнолітня жінка має право за медичними показаннями на
штучне запліднення та імплантацію зародка.
Стаття 283 (274). Право на усунення небезпеки, яка загрожує
життю та здоров'ю
Фізична особа має право вимагати усунення небезпеки, яка
загрожує життю та здоров'ю, що створена внаслідок підприємницької
або іншої діяльності.
Стаття 284 (275). Право на охорону здоров'я
1. Фізична особа має право на охорону здоров'я.
2. Охорона здоров'я забезпечується системною діяльністю
державних та інших організацій, передбаченою Конституцією
України, цим Кодексом та іншими законами.
Стаття 285 (276). Право на медичну допомогу та медичне
страхування
1. Фізична особа має право на надання їй медичної допомоги.
2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка
звернулася за наданням медичної допомоги, має право на вибір
лікаря та вибір методів лікування, відповідно до його
рекомендацій.
3. Надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла
чотирнадцяти років, провадиться за її згодою.
Медична допомога надається фізичній особі, яка досягла
чотирнадцяти років, проти її волі, якщо вона внаслідок хвороби
або каліцтва перебуває у стані, який є небезпечним для життя, і
не може повною мірою оцінити того, що відбувається з нею.
4. Повнолітня фізична особа, яка усвідомлює значення своїх
дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.
5. Медична допомога надається малолітньому, незалежно від
його згоди, згоди батьків (усиновлювачів), опікуна.
6. Медична допомога надається недієздатній фізичній особі
незалежно від згоди опікуна.
7. Відповідно до висновку уповноваженої лікарської комісії,
за згодою батьків, інших членів сім'ї, опікуна чи піклувальника
може бути припинене надання медичної допомоги особі, яка втратила
притомність, якщо за даних умов врятувати її життя неможливо.
8. Надання фізичній особі психіатричної допомоги
здійснюється відповідно до закону.
9. Фізична особа має право на медичне страхування відповідно
до закону.
Стаття 286 (277). Право на інформацію про стан свого
здоров'я
1. Повнолітня фізична особа має право на достовірну і повну
інформацію про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення
з відповідними медичними документами, що стосуються її здоров'я.
2. Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право
на інформацію про стан здоров'я дитини або підопічного.
3. Якщо інформація про хворобу фізичної особи може погіршити
стан її здоровя, або погіршити стан здоровя фізичних осіб,
визначених в частині другій цієї статті, зашкодити процесові
лікування, медичні працівники мають право дати неповну інформацію
про стан здоров'я фізичної особи, обмежити можливість
ознайомлення з окремими медичними документами.
4. У разі смерті фізичної особи члени її сім'ї або інші
фізичні особи, уповноважені ними, мають право бути присутніми при
дослідженні причин її смерті та ознайомитись із висновками щодо
причин смерті.
Стаття 287 (278). Право на таємницю про стан здоров'я
1. Фізична особа має право на таємницю про стан свого
здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також
відомості, одержані при її медичному обстеженні.
2. Забороняється вимагати та подавати за місцем праці або
навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної
особи.
3. Фізична особа зобов'язана утримуватися від поширення
інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй
відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших
джерел.
Стаття 288 (279). Права особи, яка перебуває на лікуванні у
стаціонарному медичному закладі
1. Фізична особа, яка перебуває на лікуванні у стаціонарному
медичному закладі, має право на допуск до неї інших медичних
працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та
адвоката.
2. Фізична особа, яка перебуває на лікуванні у стаціонарному
медичному закладі, має право на допуск до неї священнослужителя
та на відправлення релігійного обряду.
Стаття 289 (280). Право на свободу
1. Фізична особа має право на свободу.
2.Забороняються будь-які форми фізичного чи психічного тиску
на фізичну особу, втягування її до вживання наркотичних та
психотропних засобів, вчинення дій, що порушують публічний
порядок.
3. Забороняється тримання фізичної особи в неволі.
4. Фізична особа може бути затримана лише у випадках і в
порядку, встановлених законом.
5. Фізична особа не може бути заарештована або триматися під
вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на
підставах і в порядку, встановлених законом.
Стаття 290 (280-1). Право на особисту недоторканність
1. Фізична особа має право на особисту недоторканність.
2. Фізична особа не може бути піддана катуванню, жорстокому,
нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи
покаранню.
3.Фізичне покарання батьками (усиновлювачами), опікунами,
піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та
підопічних не допускається.
У разі жорстокої, аморальної поведінки фізичних осіб щодо
інших осіб, які є в безпорадному стані, вживаються заходи,
встановлені цим Кодексом та іншими законами.
4. Фізична особа має право розпорядитися щодо передачі після
її смерті органів та інших анатомічних матеріалів її тіла
науковим, медичним або навчальним закладам.
Стаття 291 (281). Право на донорство
1. Повнолітня дієздатна фізична особа має право бути донором
крові, її компонентів, а також органів інших анатомічних
матеріалів та репродуктивних клітин.
Донорство крові, її компонентів, органів інших анатомічних
матеріалів, репродуктивних речовин та репродуктивних клітин
здійснюється відповідно до закону.
2. Взяття органів та інших анатомічних матеріалів з тіла
фізичної особи, яка померла, не допускається, крім випадків і в
порядку, встановлених законом.
3. Фізична особа може дати письмову згоду на донорство
анатомічних матеріалів на випадок своєї смерті або заборонити
його.
Члени сім'ї донора мають право знати ім'я фізичної
особиреципієнта.
Стаття 292 (282). Право на сім'ю
1. Фізична особа незалежно від віку та стану здоров'я має
право на сім'ю.
2. Фізична особа не може бути проти її волі розлучена з
сім'єю, крім випадків, встановлених законом.
3. Фізична особа має право на підтримання зв'язків з членами
своєї сім'ї та родичами незалежно від того, де вона перебуває.
4. Ніхто не має права втручатися у сімейне життя фізичної
особи, крім випадків, встановлених Конституцією України.
Стаття 293 (283). Право на опіку та піклування
1. Фізична особа, яка є малолітньою, неповнолітньою, визнана
недієздатною або обмежена у дієздатності, має право на опіку або
піклування.
Стаття 294 (286). Право на безпечне для життя і здоров'я
довкілля
1. Фізична особа має право на безпечне для життя і здоров'я
довкілля, а також право на достовірну інформацію про стан
довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту.
2. Діяльність фізичної та юридичної особи, що призводять до
нищення, псування, забруднення довкілля, є незаконною. Кожен має
право вимагати припинення такої діяльності.
Діяльність фізичної та юридичної особи, яка завдає шкоди
довкіллю, може бути припинена за рішенням суду.
3. Фізична особа має право на безпечні для неї продукти
споживання (харчові продукти та предмети побуту).
4. Фізична особа має право на належні, безпечні і здорові
умови праці, проживання, навчання тощо.
Глава 22 (21). Особисті немайнові права, що забезпечують
соціальне буття фізичної особи
Стаття 295 (287). Право на ім'я
1. Кожна фізична особа має право на ім'я.
Дитина має бути зареєстрована відразу після народження і з
моменту народження має право на ім'я.
2. Фізична особа має право на транскрибований запис свого
прізвища та власного імені відповідно до своєї національної
традиції.
3. У разі спотворення імені воно має бути виправлене. Якщо
спотворення імені було здійснене у документі, такий документ
підлягає заміні. Якщо спотворення імені допущене у пресі або
інших засобах масової інформації, воно має бути виправлене також
відповідно у пресі або в інших засобах масової інформації.
Стаття 296 (288). Право на зміну імені
1. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право
змінити своє прізвище та ім'я у порядку, встановленому законом.
2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право
у порядку, встановленому законом, за згодою батьків або одного з
батьків, з ким вона проживає, чи піклувальника змінити своє
прізвище та ім'я.
3. По батькові може бути змінене у разі зміни батьком свого
імені.
4. Прізвище, ім'я та по батькові дитини можуть бути змінені
у разі її усиновлення відповідно до закону.
5. Прізвище фізичної особи може бути змінене у разі
реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу або визнання його недійсним,
відповідно до закону.
Стаття 297 (289). Право на використання імені
1. Кожна фізична особа має право використовувати своє ім'я у
всіх сферах своєї діяльності.
2. Використання імені фізичної особи в літературних та інших
творах як персонажа (дійової особи) допускається лише за її
згодою, а після її смерті - за згодою її дітей, вдови (вдівця), а
якщо їх немає, - батьків, братів та сестер.
3. Використання імені фізичної особи з метою висвітлення її
діяльності або діяльності організації, в якій вона працює чи
навчається, що ґрунтується на відповідних документах (звіти,
стенограми, протоколи, аудіо-, відеозаписи, архівні матеріали
тощо), допускається без її згоди.
4. Ім'я фізичної особи, яка підозрюється чи обвинувачується
у вчиненні злочину або особи, яка вчинила адміністративне
правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише у разі
набрання законної сили обвинувального вироку щодо неї або
винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення.
5. Ім'я потерпілого від правопорушення може бути
обнародуване лише за його згодою.
6. Ім'я учасників цивільного спору, який стосується
особистого життя сторін, може бути використане іншими особами
лише за їхньою згодою.
7. Використання початкової літери прізвища особи у пресі,
літературних творах не є порушенням її права.
Стаття 298 (290). Право на повагу до гідності та честі
1. Людська гідність та честь є недоторканними.
2. Фізична особа має право звернутись до суду з позовом про
захист своєї честі та гідності.
Стаття 299 (290-1). Повага до людини, яка померла
1. Кожен зобов'язаний шанобливо ставитися до тіла людини,
яка померла.
2. Кожен зобов'язаний шанобливо ставитися до місця поховання
людини.
3. У разі глуму над тілом людини, яка померла, або над
місцем її поховання члени її сім'ї, родичі мають право на
відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Стаття 300 (291). Право на недоторканність ділової репутації
1. Фізична особа має право на недоторканність ділової
репутації.
2.Фізична особа може звернутись до суду з позовом про захист
своєї ділової репутації.
Стаття 301 (292). Право на індивідуальність
1. Фізична особа має право на індивідуальність.
2. Фізична особа має право на збереження своєї національної,
культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на
вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, що
не заборонені законом та не суперечать моральним засадам
суспільства.
Стаття 302 (293). Право на особисте життя та його таємницю
1. Фізична особа має право на особисте життя.
2. Фізична особа сама визначає своє особисте життя і
можливість ознайомлення з ним інших осіб.
3. Фізична особа має право на збереження у таємниці обставин
свого особистого життя.
4. Обставини особистого життя фізичної особи можуть бути
розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки
правопорушення, що підтверджено рішенням суду.
Стаття 303 (294). Право на інформацію
1. Фізична особа має право відповідно до закону шукати,
одержувати та поширювати інформацію.
Збирання, зберігання, використання і поширення інформації
про особисте життя фізичної особи проти її волі не допускається.
Не допускається також збирання інформації, яка є державною
таємницею або конфіденційною інформацією юридичної особи.
2. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана
переконатися в її достовірності.
3. Припускається, що інформація, яка подається посадовою або
службовою особою при виконанні нею своїх службових обов'язків, а
також інформація, яка міститься в офіційних джерелах (звіти,
стенограми, повідомлення засобів масової інформації, засновниками
яких є відповідні державні органи), є правдивою.
Особа, яка поширює таку інформацію, не зобов'язана
перевіряти її достовірність і не відповідає у разі її
спростування.
Стаття 304 (295). Право на особисті папери
1. Особисті папери (документи, фотографії, щоденники, інші
записи, особисті архівні матеріали тощо) фізичної особи є її
власністю.
2. Ознайомлення з особистими паперами, їх використання,
зокрема, шляхом опублікування, допускається лише за згодою
фізичної особи.
3. Якщо особисті папери стосуються особистого життя фізичної
особи, іншої особи, для їх використання, у тому числі шляхом
опублікування, потрібна згода цієї особи.
4. У разі смерті фізичних осіб, зазначених у частинах другій
і третій цієї статті, особисті папери, можуть бути використані, у
тому числі шляхом опублікування, лише за згодою їхніх дітей,
вдови (вдівця), а якщо їх немає, - батьків, братів та сестер.
Стаття 305 (296). Розпорядження особистими паперами
Фізична особа, якій належать особисті папери, може усно або
письмово розпорядитися ними, у тому числі і на випадок своєї
смерті.
Стаття 306 (297). Право на ознайомлення з особистими
паперами, які передані до фонду бібліотек або архівів
Фізична особа має право вільно ознайомлюватися і
використовувати, зокрема, шляхом опублікування, будь-які особисті
папери, передані до фонду бібліотек або архівів, з додержанням
прав осіб, зазначених у частинах третій та четвертій статті 304
цього Кодексу, - якщо інше не визначено умовами відповідного
договору, на підставі якого були передані особисті папери.
Стаття 307 (298). Право на таємницю кореспонденції
1. Фізична особа має право на таємницю листування, телеграм,
телефонних розмов та інших видів кореспонденції.
Листи, телеграми тощо є власністю адресата.
2. Листи, телеграми та інші види кореспонденції можуть
використовуватись, зокрема, шляхом опублікування, лише за згодою
особи, яка направила їх, та адресата.
Якщо кореспонденція стосується особистого життя іншої
фізичної особи, для її використання, зокрема, шляхом
опублікування потрібна згода цієї особи.
3. У разі смерті фізичної особи, яка направила
кореспонденцію, і адресата, використання кореспонденції, зокрема,
шляхом її опублікування можливе лише за згодою фізичних осіб,
зазначених у частині четвертій статті 304.
У разі смерті того, хто направив кореспонденцію, і адресата,
а також у разі смерті фізичних осіб, зазначених у абзаці першому
цієї частини, кореспонденція, яка має наукову, художню, історичну
цінність, може бути опублікована у порядку, визначеному законом.
4. Кореспонденція, яка стосується фізичної особи, може бути
долучена до судової справи лише у випадку, якщо у ній містяться
докази, що мають значення для вирішення справи. Інформація, яка
міститься в такій кореспонденції, розголошенню не підлягає.
5. Порушення таємниці кореспонденції може бути дозволено
судом у випадках, встановлених законом, з метою запобігання
злочинові або з'ясування обставин під час розслідування
кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію
неможливо.
Стаття 308 (299). Захист інтересів фізичної особи при
проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок
1. Фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи
відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на
фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки
проводяться відкрито на зборах, конференціях, мітингах та інших
заходах публічного характеру.
2. Фізична особа, яка погодилася на знімання її на кіно-,
відео-, телеплівку, може зажадати припинення її публічного показу
в тій частині, у якій це стосується її особистого життя. Витрати,
пов'язані з демонтажем запису, відшкодовуються цією фізичною
особою.
3. Знімання особи на фото-, кіно-, теле-, відеоплівку, в
тому числі таємне, без згоди фізичної особи може бути проведене
лише у випадках, встановлених законом.
Стаття 309 (300). Охорона інтересів фізичної особи, яка
зображена на фотографіях та у інших творах образотворчого
мистецтва
1. Фотографія, інші твори образотворчого мистецтва, на якому
зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані,
відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи, а в разі її
смерті - за згодою осіб, зазначених у частині четвертій статті
304.
2. Згода, яку дала фізична особа, яка зображена на
фотографії, іншому творі образотворчого мистецтва, може бути
після її смерті відкликана особами, зазначеними у частині
четвертій статті 304. Збитки у вигляді витрат, яких зазнав той,
хто здійснював публічний показ, відтворення чи розповсюдження
фотографії чи іншого твору образотворчого мистецтва, мають бути
відшкодовані йому цими особами.
3. Якщо фізична особа позувала авторові за плату, твір може
бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без її
згоди
Фізична особа, яка позувала за плату, а після її смерті - її
діти та вдова (вдівець), батьки, можуть вимагати припинення
публічного показу, відтворення чи розповсюдження фотографії чи
іншого твору образотворчого мистецтва - з умовою відшкодування
автору або іншій особі пов'язаних із цим збитків.
4. Фотографія може бути розповсюджена проти волі фізичної
особи, яка зображена на ній, якщо це зумовлено необхідністю
захисту її інтересів або інтересів інших осіб.
Стаття 310 (301). Право на свободу літературної, художньої,
наукової і технічної творчості
1. Фізична особа має право на свободу літературної,
художньої, наукової і технічної творчості.
2. Фізична особа має право на вільний вибір сфер, змісту та
форм (способів, прийомів) творчості.
Цензура процесу творчості та результатів творчої діяльності
не допускається.
Стаття 311 (302). Право на місце проживання
1. Фізична особа має право на місце проживання.
Новонароджена дитина має право на місце проживання за місцем
проживання своїх батьків (усиновлювачів).
2. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання
та його зміну, крім випадків, встановлених законом
Стаття 312 (303). Право на недоторканність житла
1. Житло фізичної особи є недоторканним.
2. Проникнення до житла може відбутися лише за згодою тих,
хто у ньому проживає, або за вмотивованим рішенням суду.
3. У невідкладних випадках, пов'язаних із рятуванням життя
людей та майна або з безпосереднім переслідуванням осіб, які
підозрюються у вчиненні злочину, законом може бути встановлено
інший порядок проникнення до житла чи до іншого володіння
фізичної особи, проведення в них огляду та обшуку.
4. Фізична особа не може бути виселена або іншим чином
примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом
за рішенням суду.
Стаття 313 (304). Право на вибір роду занять
1. Фізична особа має право на вибір та зміну роду занять.
2. Фізичній особі може бути заборонено виконувати певну
роботу або обіймати певні посади у випадках і в порядку,
встановлених законом.
3. Фізична особа не може бути примушена до виконання роботи.
Не вважається примусовою військова або альтернативна
(невійськова) служба, робота, яка виконується особою за вироком
чи іншими рішеннями суду, а також робота чи служба відповідно до
закону під час воєнного та надзвичайного стану.
Стаття 314 (305). Право на пересування
1. Фізична особа має право на пересування.
2. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право
на вільне самостійне пересування по території України і на вибір
місця перебування.
Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право
пересуватися по території України лише за згодою батьків
(усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі
осіб, які уповноважені ними.
3. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право
на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа, яка
є громадянином України, має право на безперешкодне повернення в
Україну.
Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право
на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів),
піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які
уповноважені ними.
4. Фізичні особи можуть бути обмежені у здійсненні права на
пересування лише у випадках, встановлених законом.
5. Фізична особа не може бути видворена з обраного нею місця
перебування, доступ до якого не заборонений законом.
6. Законом можуть бути встановлені особливі правила доступу
на окремі території, якщо цього потребують інтереси державної
безпеки, охорони громадського порядку, життя та здоров'я людей.
Стаття 315 (306). Право на свободу об'єднань
1.Фізичні особи мають право на свободу об'єднання у
політичні партії та громадські організації.
2. Законом, статутами об'єднань громадян можуть бути
встановлені вимоги до особи, згідно з якими вона може бути
засновником цього об'єднання або її членом.
3. Належність чи неналежність фізичної особи до об'єднання
не є підставою для обмеження її прав, надання їй пільг чи
переваг.
Стаття 316 (307). Право на мирні зібрання
1. Фізичні особи мають право вільно збиратися на мирні
збори, конференції, засідання, фестивалі тощо.
2. Обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання може
встановлюватись судом відповідно до закону.
КНИГА ТРЕТЯ
ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧЕВІ ПРАВА
Розділ І. Право власності
Глава 23 (23). Загальні положення про право власності
Стаття 317 (314). Поняття права власності
Правом власності є право особи на річ, яке вона здійснює
відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі іншої
особи.
Стаття 318 (315). Зміст права власності
1. Власникові належать права володіння, користування та
розпорядження своїм майном.
2. На зміст права власності не впливає місце проживання
власника та місце знаходження майна.
Стаття 319 (319-1). Суб'єкти права власності
1. Суб'єктами права власності є Український народ та інші
учасники цивільних відносин, визначені у статті 2 цього Кодексу.
2. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Стаття 320 (316). Здійснення права власності
1. Власник володіє, користується, розпоряджається майном на
свій розсуд.
2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії,
які не суперечать закону.
При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник
зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
3. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення
своїх прав.
4. Власність зобов'язує.
5. Власник не може використовувати право власності на шкоду
правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства,
погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
6. Держава не втручається у здійснення особою права
власності.
7. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена, або
власника може бути зобов'язано допустити обмежене користування
його майном іншими особами лише у випадках і в порядку,
встановлених законом.
8. Особливості здійснення права власності на національні,
культурні та історичні цінності визначаються законом.
Стаття 321 (316-1). Використання власником свого майна для
підприємницької діяльності
Власник має право використовувати своє майно для
підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 322 (317). Непорушність права власності
1. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути
протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його
здійсненні.
2 Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у
його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених
законом.
3. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути
застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на
підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови
попереднього та повного відшкодування їх вартості.
4. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності з
наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в
умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Стаття 323 (318). Тягар утримання майна
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить,
якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 324 (319). Ризик випадкового знищення та пошкодження
майна
Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження
(псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено
договором або законом.
Стаття 325 (320). Право власності Українського народу
1. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші
природні ресурси, які знаходяться в межах території України,
природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської)
економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.
2. Від імені Українського народу права власника здійснюють
органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим
та органи місцевого самоврядування в межах, визначених
Конституцією України.
3. Кожен громадянин має право користуватися природними
об'єктами права власності Українського народу відповідно до
закону.
Стаття 326 (321). Право приватної власності
1. Суб'єктами права приватної власності є фізичні та
юридичні особи.
2. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками
будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно
до закону не можуть їм належати.
3. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у
власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.
Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної
ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.
Стаття 327 (323). Право державної власності
1. Державною власністю є майно у тому числі, кошти, які
належать державі Україна.
2. Від імені та в інтересах держави Україна право власності
здійснюють відповідні органи державної влади.
Стаття 328 (323-1). Право власності Автономної Республіки
Крим
1. Автономна Республіка Крим є власником майна, що належить
їй відповідно до закону.
2. Від імені та в інтересах Автономної Республіки Крим право
власності здійснюють відповідні органи Автономної Республіки
Крим.
Стаття 329 (323-2). Право комунальної власності
1. Комунальною власністю є майно, у тому числі, кошти, яке
належить територіальній громаді.
2. Управління майном, що є комунальною власністю, здійснюють
безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи
місцевого самоврядування.
Глава 24 (24). Набуття права власності
Стаття 330 (324). Підстави набуття права власності
1. Право власності набувається із підстав, що не заборонені
законом, зокрема із правочинів.
2. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше
прямо не випливає із закону або незаконність набуття права
власності не встановлена рішенням суду.
Стаття 331. Набуття права власності юридичною особою
публічного права
Юридична особа публічного права набуває право власності на
те майно, яке передане їй у власність, та на майно, яке вона
одержала (створила) в результаті своєї господарської діяльності.
Стаття 332 (324-2). Набуття добросовісним набувачем права
власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це право
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право,
добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо
відповідно до статті 390 (388) цього Кодексу майно не може бути
витребуване у нього.
Стаття 333 (325). Набуття права власності на новостворене
майно
1.Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена)
особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або
законом.
Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на
підставі договору з іншою особою, є власником цієї речі.
2. Право власності на новостворене нерухоме майно (будівлі,
споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення
майна).
Якщо законом або договором передбачено прийняття нерухомого
майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його
прийняття до експлуатації
Якщо право власності на нерухоме майно, відповідно до
закону, підлягають державній реєстрації, право власності виникає
з моменту державної реєстрації.
3. До завершення будівництва (створення майна) особа
вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були
використані в процесі цього будівництва (створення майна).
4. За заявою заінтересованої особи суд може визнати її
власником на недобудоване нерухоме майно у разі, якщо буде
встановлено, що частка робіт, яка не виконана відповідно до
проекту, є незначною.
Стаття 334 (326). Набуття права власності на перероблену річ
1. Переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в
результаті чого створюється нова річ.
2. Особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває
права власності на нову річ.
3. Право власності на рухому річ, створену особою шляхом
переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником
матеріалу, якщо інше не встановлено законом або договором.
4. Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно
перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває
особа, яка здійснила таку переробку.
Власник самочинно переробленого матеріалу, має право на
компенсацію його вартості.
5. Власник матеріалу, який набув право власності на
виготовлену з нього річ, зобов'язаний відшкодувати вартість
переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено
договором.
У разі набуття права власності на нову річ особою, яка
здійснила переробку, вона зобов'язана відповідно відшкодувати
власникові матеріалу його вартість та завдані збитки.
Стаття 335 (327). Привласнення загальнодоступних дарів
природи
Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу
або здобула іншу річ в лісі, водоймі тощо, є їх власником, якщо
вона діяла відповідно закону, місцевого звичаю або загального
дозволу власника відповідної земельної ділянки.
Статтю перенесено після статті 377 (374).
Стаття 336 (329). Момент набуття права власності за
договором
1. Право власності у набувача майна за договором виникає з
моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або
законом.
2. Переданням майна вважається вручення його набувачеві,
перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення,
пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання
доставки.
До передання майна прирівнюється вручення коносамента або
іншого товарно-розпорядчого документа на майно.
3. Право власності на майно за договором, який потребує
нотаріального посвідчення, виникає у набувача з моменту такого
посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про
визнання дійсним договору, не посвідченого нотаріально.
4. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній
реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої
державної реєстрації.
Стаття 337 (330). Набуття права власності на безхазяйну річ
1. Безхазяйною вважається річ, яка не має власника або
власник якої невідомий.
2. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що
здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою
органу місцевого самоврядування, на території якого вони
розміщені.
Після спливу одного року з дня взяття безхазяйної нерухомої
речі на облік, вона за заявою органу, уповноваженого управляти
майном відповідної територіальної громади, може бути передана
судом у комунальну власність.
3. Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за
набувальною давністю, якщо це не виключається правилами про
набуття права власності на речі, від яких власник відмовився
(стаття 338 (332) цього Кодексу); на знахідку (стаття 340 (334)
цього Кодексу); на бездоглядних домашніх тварин (стаття 343(337)
цього Кодексу); на скарб (стаття 345 (339) цього Кодексу).
Стаття 338 (332). Набуття права власності на рухому річ, від
якої власник відмовився
Особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник
відмовився (ст.349 (343), набуває права власності на цю річ в
момент заволодіння нею.
Стаття 339 (333). Знахідка
1. Особа, яка знайшла загублену річ, зобов'язана негайно
сповістити про це особі, яка її загубила, або власникові речі і
повернути знайдену річ цій особі.
Особа, яка знайшла загублену річ у приміщенні або
транспортному засобі, зобов'язана передати її особі, яка
представляє володільця цього приміщення чи транспортного засобу.
Особа, якій передана знахідка, набуває права та обов'язки особи,
яка знайшла загублену річ.
2. Якщо особа, яка має право вимагати повернення загубленої
речі є невідомою або невідоме місце її перебування, особа, яка
знайшла загублену річ, зобов'язана заявити про знахідку до
міліції або до відповідного органу місцевого самоврядування.
3. Особа, яка знайшла загублену річ, має право зберігати її
у себе або здати на зберігання до міліції, або до відповідного
органу місцевого самоврядування, або передати особі, яку вони
вказали.
Річ, що швидко псується, або річ, витрати на зберігання якої
є невідповідно великими порівняно з її вартістю, може бути
продана особою, яка її знайшла річ, з одержанням письмових
доказів, що підтверджують суму виторгу. Гроші, одержані від
продажу знайденої речі, підлягають поверненню особі, яка мала
право вимагати її повернення.
4. Особа, яка знайшла загублену річ, відповідає за її втрату
чи пошкодження у межах її вартості лише у разі свого умислу або
грубої необережності.
Стаття 340 (334). Набуття права власності на знахідку
1.Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності
на неї, після спливу шести місяців з моменту заявлення про
знахідку до органу міліції або до відповідного органу місцевого
самоврядування, якщо:
1) не буде встановлено власника або іншу особу, яка має
право вимагати повернення загубленої речі;
2) власник або інша особа яка має право вимагати повернення
загубленої речі не заявить про своє право на річ особі, яка
знайшла загублену річ, або органові міліції, чи відповідному
органові місцевого самоврядування.
2. Якщо особа, яка знайшла загублену річ, подасть до
відповідного органу місцевого самоврядування письмову заяву про
відмову від набуття права власності на неї, ця річ переходить у
власність територіальної громади.
3. Знайдені транспортні засоби передаються на зберігання
органові міліції, про що робиться оголошення в пресі.
Якщо протягом шести місяців не буде виявлено власника чи
володільця, або вони не заявлять про свої права на транспортний
засіб, орган міліції має право продати його, а суму виторгу
внести на спеціальний рахунок в банку. Якщо протягом трьох років
колишній власник транспортного засобу не зажадає передання йому
суми виторгу, ця сума переходить у власність відповідної
територіальної громади.
Стаття 341 (335). Право особи, яка знайшла загублену річ, на
винагороду та відшкодування витрат, пов'язаних із знахідкою
1. Особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від
особи, якій вона повернута, або особи, яка набула право власності
на неї, відшкодування необхідних витрат, пов'язаних із знахідкою
(зберігання, розшук власника, продаж речі тощо).
2. Особа, яка знайшла загублену річ, має право вимагати від
її власника (володільця) винагороду за знахідку в розмірі до 20
відсотків вартості речі.
3. Якщо власник (володілець) публічно обіцяв винагороду за
знахідку, винагорода виплачується на умовах публічної обіцянки.
4. Право на одержання винагороди не виникає, якщо особа, яка
знайшла загублену річ, не заявила про знахідку або вчинила спробу
її приховати.
Стаття 342 (336). Бездоглядна домашня тварина
1. Особа, яка затримала домашню бездоглядну тварину,
зобов'язана негайно повідомити про це власника і повернути її.
Якщо власник домашньої бездоглядної тварини або місце його
перебування невідомі, особа, яка затримала тварину, зобов'язана
протягом трьох днів заявити про це органові міліції або органові
місцевого самоврядування, який вживає заходів для розшуку
власника.
2. Особа, яка затримала тварину, може на час розшуку
власника залишити її у себе на утриманні та в користуванні або
передати іншій особі, якщо вони можуть забезпечити її утримання
та догляд, з додержанням ветеринарних правил, або передати її
органові міліції або органові місцевого самоврядування.
3. Особа, у якої залишена бездоглядна домашня тварина,
відповідає за її загибель або ушкодження у межах її вартості лише
у разі свого умислу або грубої необережності.
Стаття 343 (337). Набуття права власності на бездоглядну
домашню тварину
1. Якщо протягом шести місяців з моменту заявлення про
затримання робочої або великої рогатої худоби і протягом двох
місяців щодо інших тварин не буде виявлено їхнього власника, або
він не заявить про своє право на них, право власності на цих
тварин переходить до особи, у якої вони були на утриманні та в
користуванні.
2. У разі відмови особи, у якої бездоглядна домашня тварина
була на утриманні та в користуванні, від набуття права власності
на неї, ця тварина переходить у власність територіальної громади,
на території якої її було виявлено.
Стаття 344 (338). Відшкодування витрат на утримання
бездоглядної домашньої тварини та виплата винагороди
1. У разі повернення бездоглядної домашньої тварини
власникові особа, яка затримала тварину, та особа, якій вона була
передана на утримання та в користування, мають право на
відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням тварини, з
урахуванням вигод, здобутих від користування нею.
2. Особа, яка затримала бездоглядну домашню тварину, має
право на винагороду відповідно до статті 341(335) цього Кодексу.
Стаття 345 (339). Набуття права власності на скарб
1. Скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом
гроші, цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив
на них право власності.
2. Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на
нього.
Якщо скарб був прихований у майні, що належить на праві
власності іншій особі, особа, яка виявила його, та власник майна,
у якому скарб був прихований, набувають в рівних частках право
спільної часткової власності на нього.
3. У разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки
чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він
був прихований, право власності на скарб набуває власник цього
майна.
4. У разі виявлення скарбу, що містить пам'ятки історії та
культури, право власності на них набуває держава.
Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від
держави винагороди у розмірі 20 відсотків від його вартості на
момент виявлення, якщо вона невідкладно повідомила орган міліції
або орган місцевого самоврядування про скарб і передала його
відповідному державному органові або органові місцевого
самоврядування.
Якщо пам'ятка історії та культури була виявлена у майні, що
належить іншій особі, ця особа, а також особа, яка виявила скарб,
мають право на винагороду у розмірі по 10 відсотків від вартості
скарбу.
5. Правила цієї статті не поширюються на осіб, які виявили
скарб під час розкопок, пошуків, що проводилися відповідно до їх
трудових (договірних) обов'язків.
Стаття 346 (340). Набувальна давність
1. Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і
продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном
протягом 10 років або рухомим майном - протягом 5 років, набуває
право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не
встановлено цим Кодексом.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній
реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної
реєстрації.
2. Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати
до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном
володіла особа, чиїм правонаступником (спадкоємцем) вона є.
3. Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його
власником, який після закінчення строку договору не пред'явив
вимоги про його повернення, ця особа набуває право власності за
набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять та на
рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.
Втрата володільцем майна помимо його волі не перериває
набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року
або вчинення протягом цього строку позову про його витребування.
4. Право власності за набувальною давністю на нерухоме
майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням
суду.
Стаття 347 (341). Набуття права власності при приватизації
державного майна та майна, що є комунальною власністю
1.Фізична особа може набути право власності шляхом
приватизації державного майна та майна, що є комунальною
власністю.
2. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому
законом.
Глава 25 (25). Припинення права власності
Стаття 348 (342). Підстави припинення права власності
1. Право власності припиняється у разі:
1) відчуження власником свого майна;
2) відмови власника від права власності;
3) припинення права власності на майно, яке за законом не
може належати цій особі;
4) знищення майна;
5) викупу безгосподарно утримуваних пам'яток історії та
культури;
6) викупу земельної ділянки з метою суспільної необхідності;
7) викупу нерухомого майна у зв'язку з викупом з метою
суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно
розміщене;
8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;
9) реквізиції;
10) конфіскації;
2. Право власності може бути припинене в інших випадках,
встановлених законом.
Стаття 349 (343). Відмова від права власності
1.Особа може відмовитися від права власності на майно,
заявивши про це або учинивши інші дії, які свідчать про її
відмову від права власності.
2. У разі відмови від права власності на майно, права на яке
не підлягають державній реєстрації, право власності на нього
припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про цю відмову.
3. У разі відмови від права власності на майно, права на яке
підлягають державній реєстрації, право власності на нього
припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до
відповідного реєстру.
Стаття 350 (344). Припинення права власності особи на майно,
яке не може їй належати
1. Якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа
набула право власності на майно, яке за законом не може їй
належати, це майно повинно бути відчужене власником протягом
строку, встановленого законом.
2. У випадках, якщо майно не відчужене власником у
встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру
і призначення за рішенням суду, винесеним за заявою відповідного
органу державної влади, підлягає примусовому продажу. У разі
примусового продажу майна, його колишньому власникові передається
сума, одержана від продажу, за вирахуванням витрат, пов'язаних з
відчуженням майна.
3. Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду
передається у власність держави. У цьому разі колишньому
власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.
4. Якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа
набула право власності на майно, на набуття якого за новим
законом потрібен особливий дозвіл, а в його видачі цій особі
відмовлено, це майно підлягає відчуженню у порядку, встановленому
частинами першою, другою та третьою цієї статті.
Стаття 351 (345). Припинення права власності внаслідок
знищення майна
1. Право власності на майно припиняється в разі його
знищення.
2. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній
реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту
внесення за заявою власника змін до відповідного реєстру.
Стаття 352 (345-1). Викуп земельної ділянки з метою
суспільної необхідності
1. Викуп земельної ділянки з метою суспільної необхідності
здійснюється за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
2. Суд постановляє рішення про викуп земельної ділянки з
метою суспільної необхідності за позовом відповідного органу
державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або
органу місцевого самоврядування.
3. Власник земельної ділянки має бути повідомлений письмово
про необхідність викупу не пізніше ніж за рік до вчинення позову
про викуп земельної ділянки.
4. Плата за земельну ділянку, що викуповується (викупна
ціна), строки та інші умови викупу визначаються за домовленістю з
власником ділянки, а в разі спору - судом.
5. До викупної ціни включаються ринкова вартість земельної
ділянки і нерухомого майна, що на ній розміщене, та всі збитки,
завдані власникові у зв'язку з викупом земельної ділянки (у тому
числі упущена вигода).
6. За домовленістю з власником земельної ділянки, яка
підлягає викупу, йому може бути надана органом, який вчинив позов
про викуп земельної ділянки, інша земельна ділянка, вартість якої
враховується при визначенні викупної ціни.
Стаття 353 (346). Припинення права власності на нерухоме
майно у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій воно
розміщене
1. Припинення права власності на житловий будинок, інші
будівлі, споруди, насадження у зв'язку з викупом земельної
ділянки, на якій вони розміщені (стаття 352 (345-1) цього
Кодексу), здійснюються за рішенням суду шляхом викупу зазначеного
нерухомого майна і з обов'язковим попереднім відшкодуванням
збитків у повному обсязі.
2. Позов про припинення права власності на житловий будинок,
інші будівлі, споруди, насадження у зв'язку з викупом земельної
ділянки, на якій вони розміщені, подається органами, вказаними у
частині другій статті 352 (345-1).
Вимога про викуп зазначеного майна підлягає задоволенню,
якщо позивач доведе, що використання земельної ділянки, вилученої
з метою суспільної необхідності, є неможливим без припинення
права власності на це майно.
3. Суд може постановити рішення про знесення житлового
будинку, інших будівель, споруд, насаджень, які розміщені на
земельній ділянці, що підлягає викупу, або про перенесення їх, за
бажанням власника на іншу земельну ділянку та їх відбудову, якщо
це можливо.
У разі знесення або перенесення цих об'єктів на іншу
земельну ділянку особа має право на попереднє відшкодування
збитків, у тому числі витрат на покращання земельної ділянки, та
упущеної вигоди.
4. Особа, право власності якої припинилося, має право
вимагати надання їй іншої, рівноцінної за якістю земельної
ділянки в межах даного населеного пункту.
5. Знесення житлового будинку не допускається до
забезпечення осіб, які у проживали ньому як власники, та члени їх
сімей, а також як наймачі та члени їх сімей, помешканням у
розмірі та у порядку, встановленому законом.
6. Якщо власник земельної ділянки, що підлягає викупу, є
власником житлового будинку, іншої будівлі, споруди чи насаджень,
що розміщені на ній, вимога про припинення права власності на ці
об'єкти розглядається разом з вимогою про викуп земельної
ділянки.
7. Якщо власник земельної ділянки, що підлягає викупу, не є
власником житлового будинку, інших будівель, споруд та насаджень,
що розміщені на ній, власник цих об'єктів залучається до участі у
справі.
8. До винесення рішення про викуп земельної ділянки у
зв'язку з суспільною необхідністю власник має право розпорядитися
житловим будинком, іншими будівлями, спорудами, насадженнями, що
розміщені на цій земельній ділянці, на власний розсуд.
Стаття 354 (347). Викуп пам'ятки історії та культури, що
утримуються безгосподарно
1. Якщо власник безгосподарно ставиться до пам'ятки історії
та культури, державний орган охорони пам'яток історії та культури
робить попередження про припинення безгосподарного ставлення до
цього майна.
2. Якщо власник не припинить безгосподарного утримання
пам'ятки історії та культури, зокрема у зв'язку з неможливістю
створення умов, необхідних для її збереження, суд за позовом
державного органу охорони пам'яток історії та культури може
постановити рішення про її викуп.
3.При невідкладній необхідності забезпечення збереження
пам'ятки позов про її викуп може бути пред'явлено без
попередження.
4. Викуплена пам'ятка історії та культури переходить у
власність держави.
5. Викупна ціна пам'ятки історії та культури визначається за
згодою сторін, в разі спору - судом.
Стаття 355 (348). Реквізиція
1.У випадку стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та
за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності
майно може бути примусово викуплено у власника за умови
попереднього і повного відшкодування його вартості, в порядку,
встановленому законом (реквізиція).
В умовах воєнного та надзвичайного стану майно може бути
примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням
його вартості.
2. Реквізоване майно переходить у власність держави або
знищується.
3. Оцінка, за якою власникові була відшкодована вартість
реквізованого майна, може бути оскаржена до суду.
4. У зв'язку з реквізицією майна його власник може вимагати,
якщо це можливо, надання йому взамін іншого майна.
5. Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване
майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати
його повернення.
У разі повернення майна у особи поновлюється право власності
на нього, одночасно вона зобов'язується повернути грошову суму
або річ, яка була нею одержана у зв'язку з реквізицією, з
відрахуванням розумної плати за використання цього майна.
Стаття 356 (350). Конфіскація
1. Фізична та юридична особа може бути позбавлена права
власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення
правопорушення (конфіскація), у випадках, встановлених законом.
Конфісковане майно переходить у власність держави.
2. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються
законом.
Глава 26 (26). Право спільної власності
Стаття 357 (353). Поняття і види права спільної власності
1. Майно, що є власністю двох або більше осіб
(співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне
майно).
2. Майно може належати особам на праві спільної часткової
або на праві спільної сумісної власності.
3. Право спільної власності виникає з підстав, не
заборонених законом.
4. Спільна власність вважається частковою, якщо в договорі
або законі не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Стаття 358 (354). Право спільної часткової власності
1. Спільна власність двох чи більше осіб із визначенням
часток кожного з них у праві власності є спільною частковою
власністю.
2. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути
фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
Стаття 359 (355). Визначення часток у праві спільної
часткової власності
1. Частки у праві спільної часткової власності вважаються
рівними, якщо інше не встановлено законом або правочином.
2. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності
не визначений законом або правочином, він визначається з
урахуванням вкладу придбання (виготовлення, спорудження) майна
кожного з співвласників.
Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки
у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного
майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за
згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку
використання спільного майна.
3.Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є
власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не
встановлено домовленістю співвласників.
Стаття 360 (356). Здійснення права спільної часткової
власності
1. Право спільної часткової власності здійснюється
співвласниками за їх згодою.
2. Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та
користування майном, що є у їх спільній власності.
У разі відсутності такої домовленості спір вирішується
судом.
3. Кожен із співвласників має право на надання йому у
володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі,
яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
При неможливості цього він має право вимагати від інших
співвласників, які володіють і користуються спільним майном,
відповідної матеріальної компенсації.
4. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та
користування спільним майном відповідно до їх часток у праві
спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є
обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві
спільної часткової власності на це майно.
Стаття 361 (357). Плоди, продукція та доходи від
використання майна, що є спільною частковою власністю
Плоди, продукція та доходи від використання майна, що є
спільною частковою власністю, надходять до складу спільного майна
і розподіляються між співвласниками відповідно до їх часток у
праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено
домовленістю між ними.
Стаття 362 (358). Утримання майна, що є спільною частковою
власністю
Кожен співвласник відповідно до своєї частки у праві
спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах
на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті
податків, зборів (обов'язкових платежів), а також відповідати
перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними зі спільним
майном.
Стаття 363 (359). Право співвласника розпорядитися своєю
часткою у праві спільної часткової власності
Кожен співвласник має право самостійно розпорядитися своєю
часткою у праві спільної часткової власності.
Стаття 364 (360). Переважне право купівлі частки у праві
спільної часткової власності
1.При продажу частки у праві спільної часткової власності
співвласник має переважне право перед іншими особами на її
купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних
умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.
2. Продавець частки у праві спільної часткової власності
зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір
продати свою частку, із зазначенням ціни та інших умов, на яких
він її продає.
Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення
переважного права купівлі чи не здійснять цього права стосовно
нерухомого майна - протягом одного місяця, а стосовно рухомого
майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення,
продавець має право продати свою частку будь-якій особі.
3. Якщо кілька співвласників виявили бажання придбати частку
у праві спільної часткової власності, продавець має право вибору
покупця.
4. При продажу частки у праві спільної часткової власності з
порушенням переважного права купівлі співвласник може вчинити до
суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця.
Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду
всі суми, які за договором повинен сплатити покупець.
До таких вимог застосовується позовна давність у 1 рік.
5. Передача співвласником переважного права купівлі частки у
праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.
Стаття 365 (361). Момент переходу частки у праві спільної
часткової власності до набувача за договором
1. Частка у праві спільної часткової власності переходить до
набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не
встановлено домовленістю сторін.
2 Частка у праві спільної часткової власності за договором,
який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній
реєстрації, переходить відповідно до частин четвертої та п'ятої
статті 336(329) цього Кодексу.
Стаття 366 (362). Виділ з частки майна, що є спільною
частковою власністю
1. Кожен із співвласників майна, що є спільною частковою
власністю, має право на виділ з нього частки в натурі.
2. Якщо виділ частки із спільного майна в натурі не
допускається законом або є неможливим (частина друга статті 184),
співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших
співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації
вартості його частки.
Компенсація співвласникові може бути надана лише за його
згодою.
3. Договір про виділ частки нерухомого спільного майна в
натурі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному
посвідченню.
Стаття 367. Припинення права на частку у спільному майні за
вимогою інших співвласників
1. Право особи на частку у спільному майні може бути
припинене за рішенням суду на підставі позову інших
співвласників, якщо:
1) ця частка є незначною і не може бути виділена в натурі
або річ є неподільною;
2) спільне володіння і користування майном є неможливим;
3) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам
співвласника та членами його сім'ї.
2. Суд постановляє рішення про припинення права особи на
частку у спільному майні за умови внесення позивачем вартості
цієї частки на депозитний рахунок суду.
Стаття 368 (363). Звернення стягнення на частку у майні, що
є спільною частковою власністю
1. Кредитор співвласника майна, що є спільною частковою
власністю, при недостатності у нього іншого майна, на яке може
бути звернене стягнення, може вчинити позов про виділ частки із
спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.
Якщо виділ частки майна в натурі має наслідком зміну
призначення спільного майна або проти цього заперечують інші
співвласники, спір вирішується судом.
2. У разі неможливості виділу частки спільного майна в
натурі або заперечення інших співвласників проти такого виділу
кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у
праві спільної часткової власності із направленням виторгуваних
коштів на погашення боргу.
3. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві
спільної часткової власності або відмови інших співвласників від
придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу
цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та
обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідних
перерахунків.
Стаття 369. Поділ майна, що є спільною частковою власністю
1. Майно, що є спільною частковою власністю, може бути
поділене в натурі між співвласниками згідно з домовленістю між
ними.
2. У разі поділу майна між співвласниками право спільної
часткової власності на нього припиняється.
3. Договір про поділ нерухомого майна, що є спільною
частковою власністю, укладається у письмовій формі і підлягає
нотаріальному посвідченню.
Стаття 370. Право спільної сумісної власності
1. Спільна власність двох або більше осіб без визначення
часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною
власністю.
2. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути
фізичні та (або) юридичні особи, держава, територіальна громада,
якщо інше не встановлено законом.
3. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною
сумісною власністю, якщо інше не встановлено законом або шлюбним
договором.
4. Майно, набуте в результаті спільної праці членів сім'ї, є
їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено
договором, укладеним у письмовій формі.
Стаття 371 (364). Здійснення права спільної сумісної
власності
1 Співвласники майна спільно володіють і користуються ним,
якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
2. Розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю,
здійснюється за згодою всіх співвласників.
У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо
розпорядження спільним майном, вважається, що він вчинений за
згодою всіх співвласників.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження
спільним майном, якій підлягає нотаріальному посвідченню та (або)
державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально
посвідчена.
3. Співвласники мають право уповноважити одного з них на
вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.
4. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений
одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним на
вимогу інших співвласників у разі відсутності в співвласника,
який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Стаття 372 (365). Виділ частки із майна, що є спільною
сумісною власністю
1. Співвласники мають право на виділення частки із майна, що
є спільною сумісною власністю, у натурі
2. При виділі частки із майна, що є спільною сумісною
власністю, вважається, що частки кожного із співвласників у праві
спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено
домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
3. Виділ частки із майна, що є спільною сумісною власністю,
здійснюється у порядку, встановленому статтею 366(362) цього
Кодексу.
Стаття 373. Звернення стягнення на частку майна, що є
спільною сумісною власністю
1. Кредитор співвласника майна, що є спільною сумісною
власністю, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може
бути звернене стягнення, може вчинити позов про виділ із
спільного майна частки цього співвласника в натурі для звернення
стягнення на неї.
2. Виділ частки із майна, що є спільною сумісною власністю,
здійснюється у порядку, встановленому статтею 368(363) цього
Кодексу.
Стаття 374. Поділ майна, що є спільною сумісною власністю
1. Майно, що є спільною сумісною власністю, може бути
поділене між співвласниками за домовленістю між ними.
2. При поділі майна, що є спільною сумісною власністю,
вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної
власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю
сторін, законом або рішенням суду.
3. У разі поділу майна між співвласниками, припиняється
право спільної сумісної власності на нього.
4. Договір про поділ нерухомого майна, що є спільною
сумісною власністю, укладається у письмовій формі і підлягає
нотаріальному посвідченню.
Глава 27 (27). Право власності на землю (земельну ділянку).
Стаття 375 (370). Земля (земельна ділянка) як об'єкт права
власності
1. Земля є основним національним багатством, що перебуває
під особливою охороною держави.
2. Право власності на землю гарантується Конституцією
України.
Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і
здійснюється відповідно до закону.
3. Право власності на земельну ділянку поширюється на
поверхневий (ґрунтовий) шар, у межах цієї ділянки, на шари ґрунту
під нею, на замкнені водойми, а також на рослини, що знаходяться
на ній.
4. Власник земельної ділянки має право використовувати її на
власний розсуд, відповідно до її цільового призначення.
5. Власник земельної ділянки може використовувати на свій
розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо
інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших
осіб.
Стаття 376 (371). Суб'єкти права власності на землю (земельну
ділянку)
1. Суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є
фізичні особи - громадяни України, юридичні особи, створені на
території України, держава, територіальні громади.
2. Іноземці, особи без громадянства можуть бути суб'єктами
права власності на землю (земельні ділянки) крім випадків,
встановлених законом.
3. Іноземні юридичні особи, іноземні держави та міжнародні
організації можуть бути суб'єктами права власності на землю
(земельну ділянку) у випадках, встановлених законом.
4. Права та обов'язки суб'єктів права власності на землю
(земельну ділянку) встановлюються законом.
Стаття 377 (374). Право власника на забудову земельної
ділянки
1. Власник земельної ділянки може зводити на ній будівлі та
споруди, закриті водойми, здійснювати перебудову, а також
дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
2. Власник земельної ділянки набуває право власності на
зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.
3. Право власника на забудову здійснюється ним за умови
додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та
інших норм і правил, а також за умови додержання вимог про
цільове призначення земельної ділянки.
4. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої
власником на його земельній ділянці, визначаються статтею
378(328) цього Кодексу.
Стаття 378 (328). Самочинне будівництво
1. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно
вважається збудованим самочинно, якщо їх споруджено на земельній
ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому
порядку, або без належного дозволу чи належно затвердженого
проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
2. Особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого
майна, не набуває права власності на нього.
Самочинно збудоване нерухоме майно підлягає знесенню особою,
яка його здійснила, або за її рахунок, якщо інше не встановлено
цим Кодексом.
3. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно
може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила
самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена
для цієї мети, за умови, надання земельної ділянки у
встановленому порядку особі під збудоване нерухоме майно.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може
визнати право власності на нерухоме майно, яке самочинно
збудоване на ній.
За відсутності згоди власника (користувача) земельної
ділянки, на якій було здійснене самочинне будівництво, на
визнання за нею права власності на самочинно збудоване нерухоме
майно, будівля підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне
будівництво, або за її рахунок.
У разі, якщо визнання права власності на самочинно збудоване
нерухоме майно за особами, вказаними у цій частині, та його
збереження, порушує права інших осіб, самочинно збудоване
нерухоме майно підлягає знесенню.
4. У разі, якщо самочинно збудоване нерухоме майно
розміщується на земельній ділянці, що є державною або комунальною
власністю, відповідний орган державної влади або орган місцевого
самоврядування може подати позов про визнання права державної або
комунальної власності на це нерухоме майно, або про його
знесення.
5. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на
відшкодування витрат на будівництво, у разі якщо право власності
на будівлю визнано за власником (користувачем) земельної ділянки,
на якій вона розміщена.
6. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить
суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного
порушення будівельних норм і правил за позовом відповідного
органу державної влади або органу місцевого самоврядування суд
може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила
(здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим, або особа,
яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її
проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає
знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.
Особа, яка здійснила (здійснює) будівництво зобов'язана
відшкодувати витрати, пов'язані із приведенням земельної ділянки
до попереднього стану.
Стаття 379 (374-1). Право на земельну ділянку при придбанні
житлового будинку, будівлі або споруди, що розміщені на ній
1. До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або
споруду переходить і право власності на земельну ділянку, на якій
вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах,
встановлених договором.
Якщо у договорі про відчуження житлового будинку, будівлі
або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача
переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка
зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, і на ту, яка є
необхідною для їх обслуговування.
2. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на
земельній ділянці, наданій на праві користування, то у разі їх
відчуження до набувача переходить право користування тією
частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, і тією, яка
необхідна для їх обслуговування.
Стаття 380 (379). Позбавлення права власності на земельну
ділянку
Особа може бути позбавлена права власності на земельну
ділянку за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Глава 28 (28). Право власності на помешкання
Стаття 381 (379-1). Поняття помешкання
Помешканням є житловий будинок, квартира, інше приміщення,
якщо вони призначені та придатні для постійного проживання в
ньому.
Стаття 382 (380). Житловий будинок як об'єкт права власності
Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з
дотриманням вимог, що встановлені законом, іншими
нормативноправовими актами і призначена для постійного у ній
проживання.
Стаття 383 (381). Садиба як об'єкт права власності
1. Садибою є земельна ділянка, разом з розташованою на ній
житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і
підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.
2. У разі відчуження житлового будинку, вважається, що
відчужується уся садиба, якщо інше не встановлено договором або
законом.
Стаття 384 (381-1). Квартира як об'єкт права власності
1. Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку,
придатне для постійного у ньому проживання, і таке, що відповідає
санітарно-технічним вимогам, встановленим законом.
2. Власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому
будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення
загального користування, опорні конструкції будинку, механічне,
електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або
всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а
також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб
усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень,
які розташовані у житловому будинку.
Стаття 385 (382). Права власника житлового будинку та
квартири
1. Власник житлового будинку квартири має право
використовувати помешкання для власного проживання, проживання
членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати
його для промислового виробництва.
2. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і
зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного
цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав
власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та
не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації
будинку.
Стаття 386 (383). Права житлово-будівельного (житлового)
кооперативу та їх членів на невикуплену квартиру в будинку
кооперативу
1. Будинок, споруджений або придбаний житлово-будівельним
(житловим) кооперативом, є його власністю.
2. Член житлово-будівельного (житлового) кооперативу має
право володіння і користування, а за згодою кооперативу - і
розпорядження квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, до
її викупу.
3. У разі викупу квартири член
житловобудівельного(житлового) кооперативу стає її власником.
Стаття 387 (384). Об'єднання власників житлових будинків,
квартир
1. Власники квартир для забезпечення експлуатації
багатоквартирного житлового будинку, користування квартирами та
спільним майном житлового будинку можуть створювати об'єднання
власників квартир (житла).
Таке об'єднання може бути створене і власниками житлових
будинків.
2. Об'єднання власників квартир, житлових будинків є
юридичною особою, яка створюється та діє відповідно до закону та
його статуту.
Глава 29 (29). Захист права власності
Стаття 388 (385). Засади захисту права власності
1. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів
права власності.
2. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування
завданої йому майнової та моральної (немайнової) шкоди
Стаття 389 (387). Право власника на витребування майна від
особи, яка незаконно заволоділа ним
Власник має право витребувати своє майно від будь - якої
особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави
заволоділа ним.
Стаття 390 (388). Право власника на витребування майна від
добросовісного набувача
1. Якщо майно оплатно придбане у особи, яка не мала права
його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати
(добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно
від набувача лише у разі, якщо ним або особою, якій передав майно
було:
1) загублене власником або особою, якій він передав майно у
володіння;
2) викрадене у власника або у його володільця;
3) вибуло з їхнього володіння іншим шляхом помимо їх волі.
2. Майно не може бути витребувано від добросовісного
набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для
виконання судових рішень.
3. Якщо майно було набуте безоплатно в особи, яка не мала
права його відчужувати, власник має право витребувати його від
добросовісного набувача у всіх випадках.
Стаття 391 (390). Витребування грошей та цінних паперів
Гроші, а також цінні папери на пред'явника не можуть бути
витребувані від добросовісного набувача.
Стаття 392 (391). Розрахунки при витребуванні майна із
чужого незаконного володіння
1. Власник має право вимагати від особи, яка знала або могла
знати, що її володіння є незаконним (недобросовісний набувач),
передачі усіх доходів, які вона одержала або могла б одержати за
весь час володіння.
2.Власник майна має право вимагати від добросовісного
набувача передачі усіх доходів, які він одержав або міг би
одержати з часу, коли дізнався або міг дізнатися про незаконність
володіння, або з часу, коли йому було вручено повістку у справі
за позовом власника про повернення майна.
3. Добросовісний або недобросовісний володілець має право
вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на
майно, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право
на повернення майна або передачу доходів.
4. Добросовісний володілець має право залишити собі
здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути
відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення
не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний володілець
має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку
збільшилась вартість речі.
Стаття 393 (392). Захист права власності від порушень, не
пов'язаних із позбавленням володіння
1. Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні
ним права користування та розпорядження майном.
2. Власник, який має підстави передбачати можливість
порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до
суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити
його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання
такого порушення.
Стаття 394 (393). Визнання права власності
Особа, яка є власником майна, може вчинити позов про
визнання її права власності, якщо це право оспорюється або не
визнається іншою особою, а також у разі втрати нею документа,
який засвідчує її право власності.
Стаття 395 (394). Незаконність актів, що порушують право
власності
1. Якщо в результаті видання органом державної влади,
органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого
самоврядування акта, що не відповідає законові і порушує права
власника, такий акт за позовом власника визнається судом
незаконним і анулюється.
2. Власник, права якого порушені актом органу державної
влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу
місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того
становища, яке існувало до прийняття цього акта. У разі
неможливості відновлення попереднього становища, власник має
право на відшкодування збитків у повному обсязі.
Стаття 396 (395). Особливості відшкодування збитків,
завданих власникові земельної ділянки, житлового будинку, інших
будівель, пов'язаних із зниженням їх цінності
Власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель
має право на компенсацію, у зв'язку із зниженням цінності цих
об'єктів в результаті діяльності підприємства, що призвела до
зниження рівня екологічної, шумової захищеності території,
погіршення природних властивостей землі.
Розділ ІІ. Речеві права на чуже майно
Глава 30. Загальні положення про речеві права на чуже майно
Стаття 397. Види речевих прав на чуже майно
1. Речевими правами на чуже майно є:
1) право володіння;
2) право обмеженого користування (сервітут);
3) право забудови земельної ділянки (суперфіцій);
4) право користування земельною ділянкою для
сільськогосподарських потреб (емфітевзис).
2. Законом можуть бути передбачені інші речеві права на чуже
майно.
Стаття 398. Захист речевих прав на чуже майно
Особа, яка має речеве право на чуже майно, має право на
захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно
до положень гл.29 цього Кодексу.
Глава 31 (30). Право володіння чужим майном
Стаття 399 (396). Суб'єкти права володіння чужим майном
1. Володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає
його у себе
2. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом
або більше особам.
3. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо
інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Стаття 400 (400). Виникнення права володіння
Право володіння виникає на підставі договору з власником або
особою, якій майно було передане власником, а також на інших
підставах, встановлених законом.
Стаття 401 (401). Припинення права володіння
1. Право володіння припиняється у разі:
1) відмови володільця від володіння майном;
2) витребуванням майна від володільця власником майна або
іншою особою;
3) знищення майна;
2. Право володіння припиняється в інших випадках,
встановлених законом.
Стаття 402 (405). Обов'язок недобросовісного володільця
негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності
чи інше право або яка є добросовісним володільцем
Недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути
майно особі, яка має на нього право власності або інше право,
передбачене договором чи законом, або яка є добросовісним
володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним
володільцем зазначеного цього обов'язку, заінтересована особа має
право вчинити до суду позов про витребування цього майна.
Глава 32 (31). Право обмеженого користування чужим майном
Стаття 403 (407). Поняття обмеженого користування чужим
майном
Право обмеженого користування чужим майном (сервітут) може
бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів
(земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення
потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої
земельної ділянки, а також певній особі (особистий сервітут).
Стаття 404 (413). Встановлення сервітуту
1. Сервітути можуть бути встановлені законом, договором,
заповітом або рішенням суду.
2. Земельний сервітут може бути встановлений договором між
особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем)
земельної ділянки.
Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає
державній реєстрації в порядку, встановленому для державної
реєстрації прав на нерухоме майно.
3. В разі недосягнення домовленості про встановлення
сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом
особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Стаття 405 (414). Зміст сервітуту
1. Особа може користуватися чужим майном лише у межах,
визначених сервітутом.
2. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він
встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим
майном.
3. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб
права власності на майно, щодо якого він встановлений.
4. Суб'єкт сервітуту зобов'язаний внести плату за
користування майном, якщо інше не встановлено законом, договором,
заповітом або рішенням суду.
5. Сервітут не підлягає відчуженню.
6. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної
ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка мала сервітут,
підлягають відшкодуванню на загальних підставах.
Стаття 406 (408). Право обмеженого користування чужою
земельною ділянкою або іншим нерухомим майном
1. Земельний сервітут полягає у можливості проходу, проїзду
через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній
електропередач, зв'язку і трубопроводів, забезпечення
водопостачання, меліорації тощо.
2. Особа має право вимагати від власника (володільця)
сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника
(володільця) іншої земельної ділянки (далі - сусідньої земельної
ділянки) надання земельного сервітуту.
3. Земельний сервітут встановлюється на визначений або на
невизначений строк.
4. Право обмеженого користування може бути встановлено щодо
іншого нерухомого майна (будівлі, споруди тощо).
Стаття 407 (410). Право членів сім'ї власника помешкання на
користування цим помешканням
1. Члени сім'ї власника помешкання, які проживають разом з
ним, мають право на користування цим помешканням відповідно до
закону.
Житлове приміщення, яке вони мають право займати,
визначається власником.
2. Член сім'ї власника помешкання втрачає право на
користування цим помешканням у разі його відсутності без поважних
причин понад 1 рік, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 408 (415). Припинення сервітуту
1. Сервітут припиняється у разі:
1) поєднання в одній особі суб'єкта сервітуту і власника
майна, обтяженого сервітутом;
2) відмови суб'єкта сервітуту від подальшого його
використання;
3) спливу строку, на який було встановлено сервітут;
4) зникнення обставини, яка була підставою для встановлення
сервітуту;
5) невикористання сервітуту протягом трьох років;
6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий
сервітут.
2. Сервітут може бути припинений за рішенням суду.
3. Власник земельної ділянки має право вимагати припинення
сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної
ділянки за своїм цільовим призначенням.
4. Сервітут може бути припинений в інших випадках,
встановлених законом.
Глава 33 (32). Право користування чужою земельною ділянкою
для сільськогосподарських потреб
Стаття 409 (417). Право користування чужою земельною
ділянкою для сільськогосподарських потреб
1. Право користування чужою земельною ділянкою для
сільськогосподарських потреб (емфітевзис) - є довгостроковим,
відчужуваним і таким, що успадковується.
2. Право користування чужою земельною ділянкою для
сільськогосподарських потреб встановлюється договором між
власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання
користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських
потреб (далі - землекористувач).
Стаття 410 (417-1). Строк договору про надання права
користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських
потреб
1. Строк договору про надання права користування чужою
земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб визначається
за домовленістю сторін.
2. Якщо договір про надання права користування чужою
земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб укладено на
невизначений строк, кожна із сторін може відмовитися від
договору, попередивши про це другу сторону не менш як за 1 рік до
такої відмови.
Стаття 411 (418). Права та обов'язки власника земельної
ділянки, наданої у користування для сільськогосподарських потреб
1. Власник земельної ділянки має право вимагати від
землекористувача використання її за призначенням, встановленим у
договорі.
2. Власник земельної ділянки має право на одержання плати за
користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та
строки її виплати встановлюються договором.
3. Власник зобов'язаний не перешкоджати землекористувачеві у
здійсненні його прав.
Стаття 412 (419). Права та обов'язки землекористувача
1. Землекористувач має право користуватися земельною
ділянкою в повному обсязі, відповідно до договору.
2. Землекористувач зобов'язаний вносити плату за
користування земельною ділянкою, а також інші платежі,
встановлені законом.
3. Землекористувач зобов'язаний ефективно використовувати
земельну ділянку відповідно до її цільового призначення,
підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні
технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть
призвести до погіршення екологічної ситуації.
Стаття 413. Право землекористувача на відчуження права
користування земельною ділянкою
1. Землекористувач має право на відчуження права
користування земельною ділянкою.
2. У разі продажу права користування земельною ділянкою
власник цієї земельної ділянки має переважне перед іншими особами
право на його придбання, за ціною, що оголошена для продажу, та
на інших рівних умовах.
3. Землекористувач зобов'язаний письмово повідомити власника
земельної ділянки про продаж права користування нею. Якщо
протягом одного місяця власник не надішле письмової згоди на
купівлю, право користування земельною ділянкою може бути продане
іншій особі.
4. У разі порушення права переважної купівлі настають
наслідки, встановлені частиною четвертою статті 364 цього
Кодексу.
5. У разі продажу права користування земельною ділянкою для
сільськогосподарських потреб землекористувачем третій особі
власник земельної ділянки має право на одержання відсотку від
ціни продажу (вартості права), встановленого договором.
Стаття 414 (420). Припинення права користування земельною
ділянкою для сільськогосподарських потреб
1. Право користування земельною ділянкою для
сільськогосподарських потреб припиняється у разі:
1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та
землекористувача;
2) спливу строку, на який було надано права користування;
3) викупу земельної ділянки з метою суспільної необхідності;
2. Право користування земельною ділянкою для
сільськогосподарських потреб може бути припинене за рішенням суду
в інших випадках, встановлених законом.
Глава 34 (33). Право користування чужою земельною ділянкою
для забудови
Стаття 415 (422). Поняття і підстави виникнення права
користування чужою земельною ділянкою для забудови
1. Власник земельної ділянки має право надати її в
користування для будівництва промислових, побутових,
соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель.
2. Власник будівлі (споруди), що побудована на земельній
ділянці, переданій йому в користування (землекористувач), має
довгострокове, відчужуване і таке, що успадковується, право
користування цією земельною ділянкою.
3. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови
може бути встановлено договором або заповітом на визначений або
на невизначений строк.
Стаття 416 (422-1). Права та обов'язки власника земельної
ділянки, наданої для забудови
1. Власник земельної ділянки, наданої для забудови, має
право на одержання плати за користування нею.
Якщо на земельній ділянці збудовані промислові об'єкти,
договором може бути передбачено право власника земельної ділянки
на одержання частки від доходу землекористувача.
2. Власник земельної ділянки має право володіти,
користуватися нею в обсязі, встановленому договором із
землекористувачем.
Перехід права власності на земельну ділянку до іншої особи
не впливає на обсяг права власника будівлі (споруди) щодо
користування земельною ділянкою.
3. Власник земельної ділянки має право вимагати від
землекористувача використовувати її відповідно до умов договору.
Стаття 417 (422-2). Права та обов'язки землекористувача
1. Землекористувач має право користуватися земельною
ділянкою у обсязі, встановленому договором.
2. Землекористувач має право власності на будівлі (споруди),
споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови.
3. Особа, до якої перейшло право власності на будівлі
(споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих
же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі
(споруди).
4. Землекористувач зобов'язаний вносити плату за
користування земельною ділянкою, наданою для забудови, а також
інші платежі, встановлені законом.
5. Землекористувач зобов'язаний використовувати земельну
ділянку відповідно до вимог, встановлених частиною 3 статті
412(419) цього Кодексу.
Стаття 418 (423). Наслідки припинення права користування
земельною ділянкою
1. У разі припинення права користування земельною ділянкою
права на будівлю (споруду) можуть бути визначені домовленістю між
власником земельної ділянки та власником цієї будівлі (споруди).
Якщо такої домовленості не досягнуто, власник земельної
ділянки має право вимагати від власника будівлі (споруди) її
знесення та приведення земельної ділянки до стану, в якому вона
була до надання її у користування.
2.У разі якщо знесення будівлі (споруди), що розміщена на
земельній ділянці, заборонено законом (житлові будинки, пам'ятки
історії та культури тощо) або ж є недоцільним у зв'язку з явним
перевищенням вартості будівлі (споруди) порівняно з вартістю
земельної ділянки, суд може з урахуванням підстав припинення
права користування земельною ділянкою постановити рішення про
викуп власником будівлі (споруди) земельної ділянки, на якій вона
розміщена, або про викуп власником земельної ділянки будівлі
(споруди), або визначити умови користування земельною ділянкою
власником будівлі (споруди) на новий строк.
Стаття 419 (424). Припинення права користування земельною
ділянкою для забудови
1. Право користування земельною ділянкою для забудови
припиняється у разі:
1) поєднанням в одній особі власника земельної ділянки та
землекористувача;
2) спливу строку, на який було надано право користування;
3) відмови землекористувача від права користування чужою
земельною ділянкою;
4) невикористання земельної ділянки для забудови протягом
трьох років від укладення договору.
2. Право користування земельною ділянкою для забудови може
бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених
законом.
КНИГА ЧЕТВЕРТА
ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Глава 34 (34). Загальні положення про право інтелектуальної
власності
Стаття 1. Поняття права інтелектуальної власності
1. Право інтелектуальної власності - це право особи на
результати інтелектуальної, творчої діяльності та на інші
об'єкти, визначені цим Кодексом та іншими законами.
2. Право інтелектуальної власності складають особисті
немайнові права та майнові права, зміст яких щодо конкретних
об'єктів права інтелектуальної власності встановлюється цим
Кодексом та іншими законами.
3. Право інтелектуальної власності є недоторканним: ніхто не
може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні,
крім випадків та в порядку, встановлених законом.
Стаття 2. Об'єкти права інтелектуальної власності
До об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:
- літературні та художні твори у сфері літератури, науки та
мистецтва;
- виконання;
- фонограми, відеограми і передачі (програми) організацій
мовлення;
- комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних);
- винаходи, корисні моделі, промислові зразки;
- наукові відкриття;
- компонування (топографії) інтегральних мікросхем;
- раціоналізаторські пропозиції;
- сорти рослин, породи тварин;
- позначення: комерційні (фірмові) найменування, торговельні
марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення тощо;
- нерозголошувана інформація (комерційна таємниця).
До об'єктів права інтелектуальної власності належить захист
від недобросовісної конкуренції.
Стаття 3. Суб'єкти права інтелектуальної власності
1. Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець
об'єкта права інтелектуальної власності (автор, винахідник тощо)
- фізична особа, та інші особи, яким належать особисті немайнові
та/або майнові права на об'єкти права інтелектуальної власності
відповідно до цього Кодексу, інших законів або договору.
2. Якщо об'єкт права інтелектуальної власності створений в
результаті інтелектуальної, творчої діяльності кількох фізичних
осіб, вони є його співавторами.
Стаття 4. Підстави виникнення (набуття) права
інтелектуальної власності
Право інтелектуальної власності виникає (набувається) з
підстав, які встановлені цим Кодексом, іншими законами або
договором.
Стаття 5. Особисті немайнові права суб'єкта права
інтелектуальної власності
1. Особистими немайновими правами суб'єкта права
інтелектуальної власності є:
1) право на визнання творцем (автором, винахідником тощо);
2) право зазначати чи не зазначати, дозволяти зазначати чи
не дозволяти зазначати своє ім'я (псевдонім) при використанні
об'єкта права інтелектуальної власності;
3) інші особисті немайнові права.
2. Особисті немайнові права належать творцеві, а у випадках,
встановлених законом, - іншим суб'єктам права інтелектуальної
власності.
3. Особисті немайнові права належать суб'єкту права
інтелектуальної власності незалежно від його майнових прав.
4. Особисті немайнові права не можуть відчужуватися
(передаватися) іншій особі, у тому числі, при передачі майнових
прав на об'єкти права інтелектуальної власності іншим особам.
Стаття 6. Майнові права суб'єкта права інтелектуальної
власності
1. Майновими правами суб'єкта права інтелектуальної
власності є:
1) право на використання об'єкта права інтелектуальної
власності;
2) право перешкоджати (забороняти) використання об'єкта
права інтелектуальної власності;
3) право на розпорядження правом інтелектуальної власності;
4) інші майнові права.
2. Щодо окремих об'єктів та суб'єктів права інтелектуальної
власності законом може бути встановлені інші майнові права,
способи та порядок їх набуття, а також умови їх здійснення.
3. Майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності
можуть бути обмежені у випадках, встановлених законом.
Стаття 7. Використання об'єкта права інтелектуальної
власності
1. Особа може використовувати об'єкт права інтелектуальної
власності, яке їй належить, на власний розсуд.
Використання об'єкта права інтелектуальної власності не може
завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам
суспільства.
2. Використання об'єкта права інтелектуальної власності без
дозволу особи, якій належать майнові права інтелектуальної
власності, можливе лише у випадках, встановлених цим Кодексом та
іншими законами.
Стаття 8. Розпорядження майновим правом інтелектуальної
власності
1. Особа, якій належать майнові права на об'єкт права
інтелектуальної власності, має право розпоряджатися ними шляхом
передачі (повністю або частково) або надання дозволу на їх
використання (ліцензії) іншій особі.
2. Передача майнового права інтелектуальної власності
здійснюється на підставі договору.
3. Дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної
власності надається на підставі ліцензійного договору.
4. Договір про передачу майнового права інтелектуальної
власності та ліцензійний договір повинні відповідати вимогам,
встановленим відповідно статтями __ та __ цього Кодексу та іншими
законами.
5. Майнові права інтелектуальної власності можуть бути
об'єктом договору застави, використовуватись у спільній
діяльності, можуть бути внеском до статутного фонду юридичних
осіб та до їх майна, можуть бути введені у комерційний обіг іншим
способом, встановленим законом або договором.
6. У випадках, встановлених цим Кодексом та іншими законами,
після спливу строку чинності майнових прав інтелектуальної
власності, відповідний об'єкт права інтелектуальної власності
стає суспільним надбанням.
Стаття 9. Співвідношення права на об'єкт права
інтелектуальної власності і права власності на річ
Право на об'єкт права інтелектуальної власності та право
власності на річ відокремлені одне від одного. Перехід права на
об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права
власності на річ і навпаки.
Стаття 10. Здійснення права інтелектуальної власності, яке
належить кільком особам
Право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам
спільно, здійснюється відповідно до угоди між ними, а за
відсутності такої, - спір вирішується судом.
Стаття 11. Права на об'єкт права інтелектуальної власності,
створений у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків
або доручення роботодавця
1. Творцеві об'єкта права інтелектуальної власності,
створеного у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків
або доручення роботодавця, належать особисті немайнові права на
нього.
У випадках, встановлених законом, окремі особисті немайнові
права можуть належати роботодавцеві.
2. Майнові права на об'єкт, зазначений у частині першій цієї
статті, належать його творцеві (працівникові) та роботодавцеві
спільно, якщо інше не встановлено договором між ними.
3. Особливості здійснення майнових прав щодо об'єкта права
інтелектуальної власності, створеного у зв'язку з виконанням
трудових (службових) обов'язків або доручення роботодавця, можуть
бути встановлені законом.
Стаття 12. Права на об'єкт права інтелектуальної власності,
створений за договором замовлення
1. Особисті немайнові права на об'єкт права інтелектуальної
власності, створений за договором замовлення, належать його
творцеві.
У випадках, встановлених законом, окремі особисті немайнові
права можуть належати замовникові.
2. Майнові права на об'єкт, зазначений у частині першій цієї
статті, належать сторонам договору спільно, якщо інше не
встановлено договором.
Стаття 13. Строк чинності права інтелектуальної власності
1. Право інтелектуальної власності є чинним протягом строку,
встановленого цим Кодексом та іншими законами.
2. Особисті немайнові права на об'єкти права інтелектуальної
власності охороняються безстроково.
3. Право інтелектуальної власності може бути припинено
достроково у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим
законом.
Стаття 14. Порушення права інтелектуальної власності
Порушення права інтелектуальної власності, в тому числі
невизнання цього права чи посягання на нього, є підставою для
відповідальності, встановленої цим Кодексом та іншими законами.
Стаття 15. Захист права інтелектуальної власності судом
2) Право інтелектуальної власності може захищатися судом
відповідно до статей 16, 17 та 19 цього Кодексу.
3) Суд може постановити рішення про вилучення з комерційного
обігу, без відшкодування їх вартості, товарів, які були
виготовлені або введені в комерційний обіг в результаті
неправомірного використання права інтелектуальної власності. Такі
товари передаються у розпорядження особи, права якої порушені.
Суд може постановити рішення про вилучення з комерційного
обігу матеріалів (обладнання), які були використані для
виготовлення цих товарів.
3. Особа, право інтелектуальної власності якої порушене, має
право, замість відшкодування збитків, в тому числі і упущеної
вигоди, вимагати виплати їй адекватної грошової компенсації
особою, яка вчинила протиправну поведінку. Суд визначає розмір
такої компенсації з врахуванням форми вини особи, яка порушила
право, та інших обставин, які мають істотне значення.
4. У разі задоволення судом вимоги про захист права
інтелектуальної власності, повна інформація про це, за бажанням
позивача, має бути опублікована в пресі, за рахунок особи, яка ці
права та інтереси порушила.
5. Якщо в результаті порушення права інтелектуальної
власності особа одержала прибуток, він має бути повністю
переданій особі, чиє право порушене.
За рішенням суду частина прибутку може бути залишена особі,
яка вчинила таке правопорушення, з врахуванням витрат, які вона
понесла.
6. Для захисту права інтелектуальної власності можуть бути
застосовані тимчасові заходи, встановлені законом.
7. Право інтелектуальної власності може захищатися іншими
способами, які встановлені законом.
Глава 35 (35). Право інтелектуальної власності на
літературні та художні твори, комп'ютерні програми, компіляції
даних (авторське право)
Стаття 16. Об'єкти авторського права
1. Об'єктами авторського права є твори в сфері літератури,
науки та мистецтва, а саме:
літературні та художні твори, зокрема:
книги, брошури та інші письмові твори;
лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми,
хореографічні, інші сценічні твори;
музичні твори з текстом або без тексту;
аудіовізуальні твори;
рисунки, твори живопису, архітектури, скульптури, графіки і
літографії;
фотографічні твори;
твори ужиткового мистецтва;
ілюстрації, географічні карти, плани, ескізи і пластичні
твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або наук;
переклади, адаптації, музичне аранжування та інші переробки
літературних або художніх творів;
збірники творів за умови, що вони є результатом
інтелектуальної діяльності за добором, координацією або
упорядкуванням змісту;
комп'ютерні програми;
компіляції даних (бази даних);
інші твори.
2. Твори, зазначені в частині першій цієї статті, є об'єктом
авторського права, якщо вони виражені письмово або в іншій
матеріалізованій (об'єктивній) формі, придатній для сприйняття
іншими особами. Твори є об'єктом авторського права незалежно від
їх завершеності, призначення, жанру, змісту, обсягу, мети, а
також способу і форми випуску в світ.
3. Авторське право не поширюється на ідеї, процеси, методи
діяльності або математичні концепції як такі.
4. Комп'ютерні програми є об'єктом авторського права,
незалежно від способу і (або) форми їх вираження, включаючи
вихідний код та об'єктний код. Комп'ютерні програми охороняються
як літературні твори.
5. Компіляція даних (база даних) або інша інформація у
будь-якій формі, яка за добором та розміщенням змісту є
результатом інтелектуальної, творчої діяльності, охороняється як
така. Правова охорона не розповсюджується на самі дані або
інформацію і не зачіпає будь-яке авторське право щодо самих даних
або інформації, яка міститься у компіляції.
Стаття 17. Результати інтелектуальної діяльності, які не є
об'єктами авторського права
Не є об'єктами авторського права:
1) офіційні документи (закони, укази, постанови, рішення
тощо), а також їх офіційні переклади;
2) державні та інші офіційні символи і знаки (прапори,
герби, ордени, грошові знаки тощо), затверджені державними
органами;
3) твори народної творчості;
4) повідомлення про новини дня або повідомлення про поточні
події, що мають характер звичайної прес-інформації;
5) інші результати інтелектуальної, творчої діяльності,
встановлені законом.
Стаття 18. Підстави виникнення авторського права
1. Авторське право виникає за фактом створення твору і не
потребує виконання будь-яких формальностей.
2. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої
права може використовувати знак охорони авторського права,
встановлений законом.
Стаття 19. Суб'єкти авторського права
1. Первинним суб'єктом авторського права є автор. Автором
твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як
автор на оригіналі або примірнику твору, якщо інше не встановлено
судом (презумпція авторства).
2. Суб'єктами авторського права є також інші фізичні і (або)
юридичні особи, які набули майнових прав на об'єкти авторського
права відповідно до закону або договору.
Стаття 20. Співавторство
1. Авторське прав на твір, створений у співавторстві,
належать всім співавторам спільно, незалежно від того, чи
становить такий твір одне нерозривне ціле або складається із
частин, кожна з яких може мати також і самостійне значення.
2. Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на
створену ним частину твору, яка має самостійне значення. Частина
твору визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона
може бути використана окремо, незалежно від інших частин цього
твору.
3. Якщо твір, створений у співавторстві, складається з
частин, кожна з яких має самостійне значення, кожен із
співавторів має право використовувати створену ним частину твору
на власний розсуд, якщо інше не встановлено угодою між ними.
4. Якщо твір складає одне нерозривне ціле та належить
спільно кільком особам, кожна з цих осіб може використовувати
такий твір в особистих некомерційних цілях, але жодна з них не
має права надати дозвіл (видати ліцензію) або передати майнове
право на цей твір третім особам без згоди інших співавторів.
6. Якщо одним із співавторів ініціюється передача майнових
прав на спільно створений твір, інший співавтор не може без
достатніх на те підстав заборонити таку передачу.
Стаття 21. Особисті немайнові права автора
Автору належать такі особисті немайнові права:
1) вимагати визнання свого авторства, зазначення свого імені
у зв`язку з використанням твору, якщо це практично можливо;
2) забороняти зазначення свого імені, якщо він як автор
твору бажає залишитися анонімом;
3) обирати псевдонім у зв`язку з використанням твору;
4) право на недоторканність твору;
5) інші права, встановлені законом.
Стаття 22. Випуск твору у світ
1. Випущеним в світ є твір, випущений за згодою автора. Твір
вважається випущеним в світ у разі можливого ознайомлення з ним
необмеженого кола осіб. Твір випускається в світ шляхом його
опублікування, оголошення, публічного показу або за допомогою
інших засобів.
2. Твір не може бути випущений в світ, якщо він порушує
права людини, на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає
шкоду громадському порядку, здоров'ю та моральності населення.
3. Авторові належить виключне право вважати твір закінченим
та готовим до випуску в світ.
5. Ніхто не має право випускати твір у світ без згоди
автора, крім випадків, встановлених цим Кодексом, законом або
договором.
6. Автор має право заборонити випуск твору у світ певним
способом або певною особою. Якщо твір створено на замовлення
іншої особи, вона має право вимагати від автора передачі твору та
має право сама випустити його у світ.
7. У разі смерті особи його правонаступники мають право на
випуск твору у світ, якщо це не суперечить волі автора.
Стаття 23. Забезпечення недоторканності твору
1. Автор має право протидіяти будь-якому перекрученню,
спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню
на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також
супроводженню твору без його згоди ілюстраціями, передмовами,
післямовами, коментарями тощо.
2. В разі смерті автора недоторканність твору охороняється
його спадкоємцями.
Стаття 24. Майнові права автора
1. Автор має право на використання твору в будь-якій формі і
будь-яким способом.
2. Автор має виключне право дозволити використання твору
іншій особі або заборонити використання твору взагалі або
заборонити його використання певним способом або певною особою.
3. Автор або інший суб'єкт майнових авторських прав має
право доручити здійснення своїх майнових прав іншій фізичній або
юридичній особі, у тому числі організаціям колективного
управління майновими правами, порядок створення та діяльність
яких встановлюється законом.
Стаття 25. Право на використання твору іншими особами зі
згоди автора
Автор має виключне право дозволяти або забороняти:
1) відтворення твору;
2) публічне виконання і публічне сповіщення твору;
3) публічну демонстрацію і публічний показ твору;
4) будь-яке повторне оприлюднення твору організацією, яка не
здійснювала першого оприлюднення;
5) переклад твору;
6) переробку, адаптацію, аранжування та інші подібні зміни
твору;
7) включення твору складовою частиною до збірників, баз
даних, антологій, енциклопедій тощо;
8) розповсюдження оригіналів творів та їх примірників шляхом
першого продажу, відчуження іншим способом або здавання у оренду
(прокат) або передачу примірників твору до їх першого продажу;
9) надання необмеженому колу осіб можливості ознайомитися з
твором з будь-якого місця і у будь-який час;
10) здавання у оренду (прокат) після першого продажу або
відчуження іншим способом оригіналу або примірників
аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних
творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі
чи відеограмі або у іншій формі, яку зчитує комп'ютер;
11) імпорт примірників творів з метою розповсюдження;
12) використання твору іншим способом у випадках,
встановлених законом.
Стаття 26. Право на використання твору іншими особами без
згоди автора
1. Без згоди автора твір може бути використано іншою особою:
1) як цитата з опублікованого твору у обсязі, виправданому
поставленою метою;
2) як короткий уривок з виступу або твору для включення їх
до фонограми (відеограми) або програми мовлення;
3) для відтворення у пресі, публічного виконання чи
публічного сповіщення попередньо опублікованих у газетах або
журналах статей з поточних економічних, політичних та соціальних
питань чи публічно сповіщених творів такого ж характеру у
випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або
інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором;
4) для відтворення з метою висвітлення поточних подій
засобами фотографії або кінематографії; публічного сповіщення або
іншого публічного повідомлення творів, побачених або почутих під
час перебігу таких подій, у обсязі, виправданому інформаційною
метою;
5) для відтворення у каталогах твору, виставленого на
виставці, аукціоні, ярмарку або у колекції, зібраній для
публічного показу;
6) для видання рельєфно-крапковим шрифтом оприлюднених
творів;
7) для відтворення творів для судового та адміністративного
провадження в обсязі, виправданому цієї метою;
8) для публічного виконання музичних творів під час
офіційних і релігійних обрядових церемоній, в обсязі,
виправданому характером таких церемоній;
9) для відтворення з інформаційною метою у газетах та інших
періодичних виданнях, передачах в ефір або іншому публічному
сповіщенні публічно виголошених промов лекцій, звернень,
доповідей тощо у обсязі, виправданому поставленою метою;
10) в інших випадках, встановлених законом.
2. Особа, яка використовує твір, зобов'язана зазначити ім'я
його автора та джерело запозичення.
Стаття 27. Право автора на плату за використання його твору
Автор твору має право на плату за його використання.
Стаття 28. Строк чинності авторського права у автора твору
1. Авторське право у автора твору триває пожиттєво.
2. Якщо твір був створений кількома особами, авторське право
на нього триває до смерті останнього співавтора.
Стаття 29. Строк чинності майнового авторського права у
інших осіб
1. Строк чинності майнового авторського права, яке особа
одержала на підставі договору, визначається цим договором.
2. Після смерті автора майнові авторські права є чинними
протягом семидесяти років, крім випадків, встановлених законом.
2. Якщо твір був створений кількома особами, авторське
майнове право на нього у інших осіб є чинним протягом семидесяти
років від часу смерті останнього співавтора.
3. Законом можуть бути встановлені інші строки чинності
авторського права.
Стаття 30. Правові наслідки закінчення строку чинності
авторського права
1. Твір, щодо якого закінчився строк чинності авторського
права, стає надбанням суспільства.
2. Твір, який є надбанням суспільства, може бути вільно
безоплатно використаний будь-ким, з дотриманням вимоги про
зазначення авторства особи та забезпечення недоторканності твору.
Стаття 31. Право автора на доступ до художнього твору
1. У разі передачі художнього твору або речі, в якій він
втілений, у власність іншої особи автор має право на доступ до
нього з метою з'ясування умов, в яких він утримується, а також
виготовлення репродукції, фотографій тощо.
2. При здійсненні цього права автор зобов'язаний
утримуватися від дій, які би завдавали шкоду творові та інтересам
власника.
Стаття 32. Право на частку від ціни продажу художнього твору
1. Якщо автор продав свій художній твір іншій особі, то у
разі наступного продажу нею цього твору він має право на п'ять
відсотків від ціни, незалежно від місця та способу продажу (в
галереї, салоні, магазині тощо або на аукціоні, в тому числі і у
зв'язку з зверненням стягнення на твір). Виплата відповідної
грошової суми здійснюється продавцем художнього твору.
Таке право автор має у разі продажу художнього твору кожним
наступним його власником.
2. Після смерті автора право, встановлене у частині першій
цієї статті, переходить до його спадкоємців.
3. Права, встановлені у частинах першій, другій цієї статті,
тривають протягом строків, встановлених у статтях ___цього
Кодексу, і не можуть бути відчужені іншій особі.
У разі смерті спадкоємця ці права переходить до його
спадкоємців у межах строку, що залишився.
Глава 36. Право інтелектуальної власності на виконання,
фонограми, відеограми та програми (передачі) організацій мовлення
(суміжні права)
Стаття 33. Об'єкти суміжних прав
Об'єктами суміжних прав незалежно від призначення, змісту,
оцінки, способу і форми вираження, є:
а) виконання;
б) фонограми;
в) відеограми;
г) передачі (програми) організацій мовлення.
Стаття 34. Суб'єкти суміжних прав
1. Первинними суб'єктами суміжних прав є: виконавець,
виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення.
2. Суб'єктом суміжних прав можуть бути інші особи, які
набули їх відповідно до закону або договору.
3. За відсутності доказів іншого, виконавцем, виробником
фонограм, виробником відеограм вважаються особи, імена (назви)
яких зазначені в фонограмі, відеограмі та їх примірниках або на
їх упаковці.
Стаття 35. Підстави виникнення суміжних прав
1. Суміжні права виконавця виникають внаслідок виконання
твору.
2. Суміжні права виробника фонограми, виробника відеограми
виникає внаслідок фіксації фонограми, відеограми.
3. Суміжні права організації мовлення виникає внаслідок
оприлюднення передачі (програми) мовлення.
4. Виникнення суміжних прав не потребує виконання будь-яких
формальностей.
Стаття 36. Особисті немайнові права суб'єктів суміжних прав
Особливості особистих немайнових прав осіб, які володіють
суміжними правами, та особливості їх здійснення встановлюються
законом.
Стаття 37. Майнові права виконавців
До майнових прав виконавців належить право на використання,
а також виключне право дозволяти або забороняти:
1) ефірне мовлення і сповіщення для загального відома
незаписаних виконань, за винятком випадків, коли виконання вже
передавалися в ефір;
2) запис (фіксацію) незаписаних виконань;
3) пряме або опосередковане відтворення виконань,
зафіксованих у фонограмі і (або) відеограмі будь-яким способом і
у будь-якій формі;
4) доведення до загального відома оригіналу і (або)
примірників виконань, зафіксованих у фонограмах і (або)
відеограмах, шляхом першого продажу або іншої передачі права
власності;
5) оренда (прокат) оригіналу і (або) примірників своїх
виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах;
6) доведення до загального відома своїх виконань,
зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах, способом, завдяки
якому особи можуть здійснювати доступ до них з будь-якого місця і
у будь-який час.
Цей перелік прав не є вичерпним.
2. Майнові права, встановлені у частині першій, можуть бути
обмежені законом.
Стаття 37-1. Майнові права виробників фонограм, виробників
відеограм
1. До майнових прав виробників фонограм, виробників
відеограм належить право на використання фонограми, відеограми, а
також виключне право дозволяти або забороняти:
1) пряме або опосередковане відтворення будь-яким способом
або у будь-якій формі;
2) доведення до загального відома оригіналу або примірників
шляхом першого продажу або іншої передачі права власності;
3) оренда (прокат) оригіналу і (або) примірників;
4) доведення до загального відома способом, завдяки якому
особи можуть здійснювати доступ до цих фонограм, відеограм з
будь-якого місця і у будь-який час.
Цей перелік прав не є вичерпним.
2. Майнові права, встановлені у частині першій, можуть бути
обмежені законом.
Стаття 37-2. Майнові права організацій мовлення
1. До майнових прав організацій мовлення належить право на
використання, а також виключне право дозволяти або забороняти:
1) випуск у світ шляхом трансляції і ретрансляції;
2) фіксацію на матеріальному носії та подальше відтворення;
3) доведення до загального відома осіб, якщо воно
здійснюється у місцях, де встановлена вхідна плата.
Цей перелік не є вичерпним.
2. Майнові права встановлені у частинах першій - третій цієї
статті можуть бути обмежені законом.
3. Суб'єкт суміжних прав може доручити здійснення своїх
майнових прав іншій фізичній або юридичній особі, у тому числі
організаціям колективного управління майновими правами, порядок
створення та діяльність яких встановлюється законом.
Стаття 38. Строк чинності суміжних майнових прав
1. Майнове право на виконання є чинним від дня його фіксації
у фонограмі чи відеограмі, а за відсутності такої фіксації, - від
дня здійснення виконання.
2. Майнове право на фонограму є чинним від дня її першого
опублікування, а за відсутності такого опублікування, - від дня
її запису.
3. Майнове право на відеограму є чинним від дня її першого
опублікування, а за відсутності такого опублікування, - від дня
її запису.
4. Майнове право на передачу (програму) мовлення є чинним
від дня її публічного сповіщення.
5. Строк чинності суміжних майнових прав, встановлених у
частинах першій - четвертій цієї статті, триває протягом
п'ятдесяти календарних років, відраховуючи з першого січня року,
наступного за тим, у якому відбулися зазначені факти. Законом
можуть встановлюватися інші строки чинності суміжних прав.
Глава 37. Право на винахід, корисну модель і промисловий
зразок
Стаття 39. Придатність винаходу для набуття права
інтелектуальної власності на нього
1. Винахід вважається придатним для набуття права
інтелектуальної власності на нього, якщо він є новим, має
винахідницький рівень і придатний для промислового використання.
2. Об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина
тощо) або процес у будь-якій сфері технології.
3. Законом може бути встановлено перелік результатів
інтелектуальної, творчої діяльності, які не охороняються за цією
статтею.
Стаття 40. Придатність корисної моделі для набуття права
інтелектуальної власності на неї
1. Корисна модель вважається придатною для набуття права
інтелектуальної власності на неї, якщо вона є новою і придатною
для промислового використання.
2. Об'єктом корисної моделі може бути продукт (пристрій,
речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технології.
3. Законом може бути встановлено перелік результатів
інтелектуальної, творчої діяльності, які не охороняються за цією
статтею.
Стаття 41. Придатність промислового зразка для набуття права
інтелектуальної власності на нього
1. Промисловий зразок вважається придатним для набуття права
інтелектуальної власності на нього, якщо він є новим.
2. Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи
розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд
промислового виробу.
Стаття 42. Засвідчення набуття права на винахід, корисну
модель, промисловий зразок
1. Набуття права на винахід, корисну модель і промисловий
зразок засвідчується патентом.
2. Обсяг правової охорони визначається формулою винаходу,
корисної моделі, сукупністю суттєвих ознак промислового зразка.
3. Умови одержання патенту, порядок його видачі
встановлюються законом.
Стаття 43. Суб'єкти права інтелектуальної власності на
винахід, корисну модель, промисловий зразок
1. Суб'єктами права інтелектуальної власності на винахід,
корисну модель та промисловий зразок є:
1) винахідник, автор промислового зразка;
2) володілець патенту, інші фізичні та юридичні особи, які
набули прав на винахід, корисну модель та промисловий зразок за
законом або договором.
2. Володільцем патенту може бути винахідник, автор
промислового зразку, роботодавець або їх правонаступники.
Стаття 44. Майнові права на винахід, корисну модель,
промисловий зразок
1. Володілець патенту має такі майнові права:
1) право на використання винаходу, корисної моделі,
промислового зразку, якщо при цьому не порушуються права інших
володільців патенту;
2) дозволяти іншим особам використовувати винахід, корисну
модель, промисловий зразок (видавати ліцензії);
3) перешкоджати (забороняти) іншим особам використовувати
винахід, корисну модель, промисловий зразок без його дозволу,
крім випадків правомірного використання, встановлених законом;
4) передавати майнові права іншій особі;
5) інші права, визначені законом.
2. Способи використання винаходу, корисної моделі,
промислового зразка встановлюються законом.
2. Майнові права на винахід, корисну модель, промисловий
зразок інших суб'єктів, зазначених у статті ___ цього Кодексу,
визначаються законом, договором.
3. Законом може бути встановлено випадки правомірного
використання прав, що засвідчуються патентом, без дозволу
володільця патенту.
4. У порядку та у випадках, встановлених законом, майнові
права володільця патенту можуть бути обмежені.
Стаття 45. Строк чинності майнових прав, засвідчених
патентом
1. Майнові права, засвідчені патентом, набувають чинності
від дня їх державної реєстрації.
2. Обчислення строку чинності майнових прав, що
засвідчуються патентом, починається з дня, наступного за днем їх
державної реєстрації. Законом може бути встановлений тимчасовий
режим охорони винаходу, який діє до державної реєстрації прав на
винахід.
3. Строк чинності майнових прав, що засвідчуються патентом
на винахід, спливає через двадцять років від дня подання заявки.
Цей строк може бути продовжений в установленому законом порядку
щодо винаходу, використання якого потребує спеціальних
випробувань та офіційного дозволу.
4. Строк чинності майнових прав, що засвідчуються патентом
на корисну модель, спливає через десять років від дня подання
заявки.
5. Строк чинності майнових прав, що засвідчуються патентом
на промисловий зразок, спливає через п'ятнадцять років від дня
подання заявки.
Стаття 46. Дострокове припинення чинності майнових прав,
засвідчених патентом
1. Особа, яка має майнові права, засвідчені патентом, може
відмовитися від них у порядку, встановленому законом. У цьому
разі вона зобов'язана відшкодувати збитки, заподіяні особам, яким
було надано дозвіл на використання винаходу, корисної моделі,
промислового зразку, якщо інше не встановлено законом або
договором.
2. Чинність майнових прав, засвідчених патентом, може бути
припинена в інших випадках, встановлених законом.
Стаття 47. Правові наслідки припинення чинності майнових
прав, засвідчених патентом
У разі припинення чинності майнових прав, засвідчених
патентом, винахід, корисна модель, промисловий зразок можуть
вільно, безоплатно використовуватися іншими особами.
Стаття 48. Відновлення чинності майнових прав, засвідчених
патентом
Чинність майнових прав, засвідчених патентом, може бути
відновлено за заявою володільця патенту або особи, якій вони
передані, у порядку, встановленому законом.
Стаття 49. Визнання прав, що засвідчуються патентом,
недійсними
Права, що засвідчуються патентом на винахід, корисну модель
або промисловий зразок, визнаються недійсними з підстав та в
порядку, встановленому законом.
Стаття 50. Право попереднього користувача
1. Будь-яка особа, яка до дня подання заявки або, якщо було
заявлено пріоритет, - до дати пріоритету (конвенційного
пріоритету), в інтересах своєї діяльності добросовісно
використала в Україні заявлений винахід, корисна модель чи
промисловий зразок або здійснила значну і серйозну підготовку для
такого використання, зберігає право на безоплатне продовження
такого використання або на використання винаходу, корисної моделі
чи промислового зразка, як це передбачалося зазначеною
підготовкою (право попереднього користувача).
2. Право попереднього користувача може передаватися або
переходити до іншої особи тільки разом із підприємством або
діловою практикою, або ж тією частиною підприємства чи ділової
практики, у яких було використано заявлений винахід, корисну
модель, промисловий зразок або здійснено значну (суттєву)
підготовку для такого використання.
Глава 38. Право на наукове відкриття
Стаття 51. Поняття наукового відкриття
1. Науковим відкриттям є встановлена об'єктивно існуюча, але
раніше невідома закономірність, явище матеріального світу, які
піднімають рівень наукового пізнання.
2. Право на наукове відкриття засвідчується дипломом та
охороняється у порядку, встановленому законом.
Стаття 52. Право на наукове відкриття
Автор має право на присвоєння науковому відкриттю свого
імені або спеціальної назви.
Глава 39. Право на компонування (топографію) інтегральної
мікросхеми
Стаття 53. Засвідчення набуття права на компонування
(топографію) інтегральної мікросхеми
1. Набуття права на компонування (топографію) інтегральної
мікросхеми засвідчується свідоцтвом.
2. Обсяг прав на компонування (топографію) інтегральної
мікросхеми визначається його зображенням на матеріальному
носієві.
3. Умови одержання свідоцтва, порядок його видачі
встановлюються законом.
Стаття 54. Суб'єкти права інтелектуальної власності на
компонування (топографію) інтегральної мікросхеми
1. Суб'єктами права інтелектуальної власності на
компонування (топографію)інтегральної мікросхеми є:
1) автор;
2) інші фізичні та юридичні особи, які набули права на
компонування (топографію) інтегральної мікросхеми за законом або
договором.
2. Володільцем свідоцтва може бути автор, роботодавець та їх
правонаступники.
Стаття 55. Майнові права на компонування (топографію)
інтегральної мікросхеми
1. Володілець свідоцтва має такі майнові права:
1. Володілець свідоцтва має такі майнові права:
1) використовувати компонування (топографію) інтегральної
мікросхеми, якщо при цьому не порушуються права інших володільців
свідоцтва;
2) дозволяти використання компонування (топографії)
інтегральної мікросхеми (видавати ліцензії);
3) перешкоджати (забороняти) іншим особам використовувати
компонування (топографію) інтегральної мікросхеми без свого
дозволу, за винятком випадків правомірного використання,
встановлених законом;
4) передавати майнові права іншій особі;
5) інші права, визначені законом.
Способи використання компонування (топографії) інтегральної
мікросхеми встановлюються законом.
2. Майнові права на компонування (топографію) інтегральної
мікросхеми інших суб'єктів, визначених в статті __ цього Кодексу,
визначаються законом або договором.
3. Законом може бути встановлено випадки правомірного
використання прав, засвідчених свідоцтвом, без дозволу володільця
свідоцтва.
4. У порядку та у випадках, встановлених законом, майнові
права володільця свідоцтва можуть бути обмежені.
Стаття 56. Строк чинності майнових прав, засвідчених
свідоцтвом
1. Майнові права, засвідчені свідоцтвом, набувають чинності
від дня їх державної реєстрації.
2. Майнові права на компонування (топографію) інтегральної
мікросхеми є чинними протягом десяти років від дня подання
заявки.
Стаття 57. Правові наслідки спливу строку чинності майнових
прав, засвідчених свідоцтвом
У разі спливу строку чинності майнових прав, засвідчених
свідоцтвом, компонування (топографія) інтегральної мікросхеми
може вільно, безоплатно використовуватися іншими особами.
Стаття 58. Дострокове припинення чинності майнових прав,
засвідчених свідоцтвом
1. Особа, яка має майнові права, засвідчені свідоцтвом, може
відмовитися від них у порядку, встановленому законом. У цьому
разі вона зобов'язана відшкодувати збитки, заподіяні особам, яким
було надано дозвіл на використання компонування (топографії)
інтегральної мікросхеми, якщо інше не встановлено законом або
договором.
2. Чинність майнових прав, засвідчених свідоцтвом, може бути
припинена в інших випадках, встановлених законом.
Стаття 59. Відновлення чинності прав, засвідчених свідоцтвом
Чинність майнових прав, засвідчених свідоцтвом, може бути
відновлена за заявою володільця свідоцтва або особи, якій вони
передані, у порядку, встановленому законом.
Стаття 60. Визнання прав, засвідчених свідоцтвом, недійсними
Права, засвідчені свідоцтвом на компонування (топографію)
інтегральної мікросхеми, визнаються недійсними з підстав та в
порядку, встановленому законом.
Стаття 61. Право попереднього користувача
1. Будь-яка особа, яка до дня подання заявки або, якщо було
заявлено пріоритет, - до дати пріоритету (конвенційного
пріоритету), в інтересах своєї діяльності добросовісно
використала в Україні заявлене компонування (топографію)
інтегральної мікросхеми або здійснила значну і серйозну
підготовку для такого використання, зберігає право на безоплатне
продовження такого використання або на використання компонування
(топографію) інтегральної мікросхеми, як це передбачалося
зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).
2. Право попереднього користувача може передаватися або
переходити до іншої особи тільки разом із підприємством або
діловою практикою, або ж тією частиною підприємства чи ділової
практики, у яких було використано заявлене компонування
(топографію) інтегральної мікросхеми або здійснено значну
(суттєву) підготовку для такого використання.
Глава 40. Право на раціоналізаторську пропозицію
Стаття 62. Поняття та об'єкти раціоналізаторської пропозиції
1. Раціоналізаторською є визнана юридичною особою
пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне
рішення у будь-якій сфері її діяльності.
2. Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути
матеріальний об'єкт або процес.
Стаття 63. Обсяг правової охорони раціоналізаторської
пропозиції
Обсяг правової охорони раціоналізаторської пропозиції
визначається її описом, а також кресленнями, якщо вони подані.
Стаття 64. Суб'єкти права інтелектуальної власності на
раціоналізаторську пропозицію
Суб'єктами права інтелектуальної власності на
раціоналізаторську пропозицію є її автор та юридична особа, якій
ця пропозиція подана.
Стаття 65. Права на раціоналізаторську пропозицію
1. Автор раціоналізаторської пропозиції має право на
добросовісне заохочення, в тому числі на винагороду, від
юридичної особи, якій ця пропозиція надана.
2. Юридична особа, яка визнала пропозицію
раціоналізаторською, має право на її використання в будь-якому
обсязі.
Глава 41. Право на сорт рослин і породу тварин
Стаття 66. Охорона права на сорт рослин і породу тварин
Право інтелектуальної власності на сорт рослин і породу
тварин складають:
2) немайнові права, засвідчені державною реєстрацією;
3) право на поширення сорту рослин;
4) майнові права, засвідчені патентом.
Стаття 67. Суб'єкти права на сорт рослин і породу тварин
1. Суб'єктами права на сорт рослин і породу тварин є:
2) автор сорту рослин і породи тварин;
3) володілець патенту, інші фізичні та юридичні особи, які
набули майнових прав на сорт рослин і породу тварин за законом,
договором.
2. Володільцем патенту може бути автор, роботодавець або їх
правонаступники.
Стаття 68. Права на сорт рослин і породу тварин
1. Володілець патенту має такі права:
1) використовувати сорт рослин і породу тварин, якщо при
цьому не порушуються права інших володільців патентів;
2) перешкоджати (забороняти) іншим особам використовувати
сорт рослин і породу тварин без свого дозволу, за винятком
випадків правомірного використання, встановлених законом;
3) передавати майнові права іншій особі;
4) інші права, визначені законом.
2. Майнові права на сорт рослин і породу тварин інших
суб'єктів, зазначених в статті __ цього Кодексу, визначаються
законом, договором.
3. Законом може бути встановлено випадки правомірного
використання прав, засвідчених патентом, без дозволу володільця
патенту.
4. Майнові права володільця патенту можуть бути обмежені у
випадках та у порядку, встановлених законом.
Стаття 69. Строк чинності прав на сорт рослин і породу
тварин
1. Право на поширення сорту рослин і породи тварин набуває
чинності від дня його державної реєстрації та діє безстроково за
умови підтримання його чинності.
2. Права, засвідчені патентом, набувають чинності від дня їх
державної реєстрації. Законом може бути встановлений тимчасовий
режим охорони сорту рослин та породи тварин, який діє до
державної реєстрації прав на сорт рослин та породу тварин.
3. Майнові права володільця патенту на сорт рослин є чинними
протягом тридцяти календарних років, а щодо дерев та винограду -
протягом тридцяти п'яти років, відраховуючи з 1 січня року,
наступного за роком державної реєстрації цих прав.
4. Майнові права володільця патенту на породу тварин є
чинними протягом тридцяти календарних років, відраховуючи з 1
січня року, наступного за роком державної реєстрації цих прав.
5. Чинність майнових прав володільця патенту може бути
припинена достроково або поновлена у порядку та у випадках,
встановлених законом.
Глава 42. Право на комерційне (фірмове) наймениування
Стаття 70. Засвідчення права на комерційне (фірмове)
найменування
1. Право юридичної особи на комерційне (фірмове)
найменування охороняється без обов'язкового подання заявки чи
реєстрації і незалежно від того, чи є комерційне
(фірмове)найменування частиною торговельної марки.
2. Правова охорона надається комерційному (фірмовому)
найменуванню, якщо воно дає можливість відрізнити одну юридичну
особу від іншої, та не вводить в оману щодо справжнього виду
діяльності юридичної особи.
3. Відомості про комерційне (фірмове) найменування можуть
вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється
законом.
4. Юридичні особи можуть мати однакові комерційні (фірмові)
найменування, якщо їх діяльність на певній території не вводить в
оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють і (або)
реалізовують, та послуг, які надаються ними.
5. Якщо особа використовувала комерційне (фірмове)
найменування на певній території раніше, ніж ідентичне комерційне
(фірмове) найменування стало відомим на території всієї країни
або значної її частини, вона має право на продовження його
використання на цій певній території.
Стаття 71. Майнові права на комерційне (фірмове)
найменування
Майновими правами на комерційне (фірмове) найменування є:
1) право використовувати комерційне (фірмове) найменування;
2) право перешкоджати (забороняти) іншим особам неправомірно
використовувати комерційне (фірмове) найменування;
3) право передавати іншій особі майнові права разом з
підприємством.
Стаття 72. Припинення чинності майнових прав на комерційне
(фірмове) найменування
Чинність майнових прав на комерційне (фірмове) найменування
припиняється у разі ліквідації юридичної особи та з інших
підстав, встановлених законом.
Глава 43. Право на торговельну марку (знак для товарів і
послуг)
Стаття 73. Об'єкт торговельної марки (знака для товарів і
послуг)
Об'єктом торговельної марки (знака для товарів і послуг)
можуть бути словесні, зображувальні, об'ємні, буквенно - цифрові
та інші позначення або їх комбінації, виконані в будь-якому
кольорі чи поєднанні кольорів.
Стаття 74. Суб'єкти права інтелектуальної власності на
торговельну марку (знака для товарів і послуг)
1. Суб'єктом права інтелектуальної власності на торговельну
марку (знак для товарів і послуг) є фізична та юридична особа.
2. Право на певну торговельну марку (знак для товарів і
послуг) може належати одночасно кільком фізичним та юридичним
особам.
Стаття 75. Засвідчення набуття права на торговельну марку
(знак для товарів і послуг)
1. Набуття прав на торговельну марку (знак для товарів і
послуг) засвідчується свідоцтвом. Умови одержання свідоцтва,
порядок його видачі встановлюється законом.
2. Обсяг правової охорони, що надається, визначається
зображенням торговельної марки (знака для товарів і послуг) і
переліком товарів та послуг щодо неї, якщо інше не встановлено
іншими законами.
3. Набуття прав на торговельну марку (знака для товарів і
послуг), яка має міжнародну реєстрацію або є добре відомою, не
вимагає засвідчення свідоцтвом в Україні.
Стаття 76. Майнові права на торговельну марку (знак для
товарів і послуг)
1. Володілець свідоцтва має такі майнові права:
1) право використовувати торговельну марку (знак для товарів
і послуг);
2) право перешкоджати (забороняти) іншим особам
використовувати торговельну марку (знак для товарів і послуг), за
винятком випадків правомірного використання, встановлених
законом;
3) право передавати майнові права іншій особі;
4) інші права, встановлені законом.
Способи використання торговельної марки (знака для товарів і
послуг) встановлюються законом.
2. Майнові права на торговельну марку (знак для товарів і
послуг) інших суб'єктів, визначених в статті __ цього Кодексу,
встановлюються законом, договором.
Стаття 77. Строк чинності майнових прав, засвідчених
свідоцтвом на торговельну марку (знак для товарів і послуг)
1. Майнові права, засвідчені свідоцтвом на торговельну марку
(знак для товарів і послуг), набувають чинності з дня подання
заявки, якщо інше не встановлено законом.
2. Права, засвідчених свідоцтвом на торговельну марку (знак
для товарів і послуг), є чинними протягом десяти років від дня
подання заявки. Цей строк може бути продовженим, щоразу на десять
років.
3. Майнове право інтелектуальної власності на добре відому
торговельну марку (знак для товарів і послуг) є чинним без
обмеження строку.
Стаття 78. Дострокове припинення прав володільця свідоцтва
на торговельну марку (знак для товарів і послуг)
1. Особа, яка має права, засвідчені свідоцтвом на
торговельну марку (знаком для товарів і послуг), може відмовитися
від них. У цьому разі вона зобов'язана відшкодувати збитки,
заподіяні особам, яким було надано дозвіл на використання
торговельної марки (знака для товарів і послуг).
Це право може бути обмежено у випадках, встановлених
законом.
2. Чинність права на торговельну марку (знак для товарів і
послуг) припиняється достроково у зв'язку з перетворенням її в
позначення, яке стало загальновживаним як позначення товарів і
послуг певного виду.
Стаття 79. Відновлення чинності майнових прав, засвідчених
свідоцтвом
Чинність майнових прав, засвідчених свідоцтвом, може бути
відновлено за заявою володільця свідоцтва або особи, якій вони
передані, у порядку, встановленому законом.
Стаття 80. Визнання прав, засвідчених свідоцтвом, недійсними
Права, засвідчені свідоцтвом на торговельну марку (знаком
для товарів і послуг), визнаються недійсними на підставах та у
порядку, встановлених законом.
Стаття 81. Право попереднього користувача
1. Будь-яка особа, яка до дня подання заявки або, якщо було
заявлено пріоритет, - до дати пріоритету (конвенційного
пріоритету), в інтересах своєї діяльності добросовісно
використала в Україні заявлену торговельну марку (знак для
товарів і послуг) або здійснила значну і серйозну підготовку для
такого використання, зберігає право на безоплатне продовження
такого використання або на використання торговельної марки (знака
для товарів і послуг), як це передбачалося зазначеною підготовкою
(право попереднього користувача).
2. Право попереднього користувача може передаватися або
переходити до іншої особи тільки разом із підприємством або
діловою практикою, або ж тією частиною підприємства чи ділової
практики, у яких було використано заявлену торговельну марку
(знак для товарів і послуг) або здійснено значну (суттєву)
підготовку для такого використання.
Глава 44. Право на географічне зазначення
Стаття 82. Набуття права на географічне зазначення
1. Право на географічне зазначення виникає з дня його
державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.
2. Обсяг правової охорони географічного зазначення
визначається характеристиками товару (послуги) та межами
географічного місця його походження, зафіксованими державною
реєстрацією географічного зазначення.
Стаття 83. Суб'єкти права на географічне зазначення
Суб'єктами права на географічне зазначення є виробники
товарів, асоціації споживачів, інші особи, визначені законом.
Стаття 84. Права на географічне зазначення
Суб'єкт права на географічне зазначення має право:
1) на визнання позначення товару географічним зазначенням;
2) використовувати географічного зазначення;
3) перешкоджати (забороняти) використовувати географічне
зазначення особами, які не мають на це право.
Стаття 85. Строк чинності права на географічне зазначення
Чинність права на географічне зазначення настає з наступного
дня від дня державної реєстрації цього права та діє безстроково,
за умови збереження характеристик товару, позначеного цим
зазначенням.
Глава 45. Право на конфіденційну інформацію(комерційну
таємницю)
Стаття 86. Право на конфіденційну інформацію (комерційну
таємницю)
1. Будь-яка особа має право щодо інформації, яка законно
контролюється нею, перешкоджати розголошенню, збиранню або
використанню цієї інформації без її згоди у спосіб, що суперечить
чесній комерційній практиці, якщо така інформація є
конфіденційною, а саме:
1) є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в
точній формі та сукупності її складових є взагалі невідомою чи
легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом
інформації, до якого вона відноситься; та
2) у зв'язку з цим має комерційну цінність; та
2) була предметом адекватних існуючим обставинам заходів для
збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює
цю інформацію.
2. Конфіденційна інформація надана будь-якою особою
державним органам з метою отримання встановленого законом дозволу
на збут фармацевтичних, сільськогосподарських, хімічних
продуктів, що містять нові хімічні сполуки, та отримання якої
потребує значних зусиль, охороняється цими органами від
недобросовісного комерційного використання. Ця інформація
охороняється також від розголошення, окрім випадків, коли
розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не
вжито заходів для охорони її від недобросовісного комерційного
використання.
Стаття 87. Об'єкт конфіденційної інформації (комерційної
таємниці)
Об'єктом конфіденційної інформації (комерційної таємниці)
можуть бути технічні, організаційні, комерційні, виробничі та
інші відомості, за винятком відомостей, які відповідно до закону
не є конфіденційними.
Стаття 88. Майнові права на конфіденційну інформацію
(комерційну таємницю)
1. Майновими правами на конфіденційну інформацію (комерційну
таємницю), окрім встановлених в статті 86 цього Кодексу, є:
1) право використовувати конфіденційну інформацію
(комерційну таємницю);
2) право передавати майнові права іншій особі;
3) інші права, визначені законом.
2. У порядку та у випадках, встановлених законом, майнові
права на конфіденційну інформацію (комерційну таємницю) можуть
бути обмежені.
Стаття 89. Строк чинності права на конфіденційну інформацію
(комерційну таємницю)
Строк чинності права на конфіденційну інформацію (комерційну
таємницю) обмежується строком існування сукупності ознак
конфіденційну інформації, встановлених статтею __ цього Кодексу.
КНИГА П'ЯТА
ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО
Розділ І. Загальні положення про зобов'язання
Глава 45 (45). Поняття зобов'язання та сторони у
зобов'язанні
Стаття 562 (547). Поняття зобов'язання та підстави його
виникнення
1. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона
(боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони
(кредитора) певну дію( передати майно, виконати роботу, надати
послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а
кредитор має право вимагати від боржника виконання його
обов'язку.
2. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених у статті
11 цього Кодексу.
3. Зобов'язання повинно грунтуватись на засадах
добросовісності, розумності та справедливості.
Стаття 563 (548). Сторони у зобов'язанні
1.Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
2. У зобов'язанні можуть на стороні боржника або кредитора
можуть бути одна або одночасно кілька осіб.
3. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має обов'язок щодо
другої сторони, ця сторона вважається боржником у тому, що вона
зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно
кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Стаття 564 (549). Третя особа у зобов'язанні
1. Третьою є особа, яка не є у зобов'язанні ні боржником, ні
кредитором.
2. Зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У
випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати
для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Стаття 564-1. Підстави заміни кредитора у зобов'язанні
1. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений внаслідок:
1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином
(уступка права вимоги, цесія).
2) правонаступництва;
3) виконання зобов'язання боржника його поручителем або
заставодавцем;
4) виконання третьою особою за боржника його зобов'язання
перед кредитором;
2. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений у інших
випадках, встановлених законом.
3. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це
встановлено договором або законом.
Стаття 564-2 (621). Обсяг прав, що переходять до нового
кредитора
1. До нового кредитора переходять права первісного кредитора
у обсязі і на умовах, що існували на момент переходу права, якщо
інше не встановлено договором або законом.
Стаття 564 -3. Зобов'язання, у яких заміна кредитора не
допускається
Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно
пов'язаних з особою кредитора, зокрема, у зобов'язаннях про
відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я або
заподіянням смерті.
Стаття 564 - 4. Порядок заміни кредитора у зобов'язанні
1. Для заміни кредитора не потрібна згода боржника, якщо
інше не встановлено договором або законом.
2. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну
кредитора, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для
нього наслідків. У цьому разі виконання боржником зобов'язання
первісному кредиторові є належним виконанням.
Стаття 564-5 (622). Докази прав нового кредитора
1. Первісний кредитор зобов'язаний передати новому
кредиторові, документи, що засвідчують передані права, та
інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
2. Боржник має право не виконувати зобов'язання новому
кредиторові до надання йому доказів переходу до нього прав за
зобов'язанням.
Стаття 564-6 (623). Заперечення боржника проти вимоги нового
кредитора
1. Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора
заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент
одержання повідомлення про заміну кредитора.
2. У разі, якщо боржник не був письмово повідомлений про
заміну кредитора, він має право висувати проти вимоги нового
кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на
момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором, або, якщо
боржник виконав зобов'язання до пред'явлення йому вимоги новим
кредитором - на момент виконання зобов'язання.
Стаття 564-7 (625). Відповідальність первісного кредитора
Первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за
недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за
невиконання цієї вимоги боржником, крім випадків, коли первісний
кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Стаття 564-8 (626). Форма правочину щодо заміни кредитора
1. Правочин щодо заміни кредитора вчиняється у тій формі, що
і правочин, з якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким
передаються новому кредиторові.
2. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке
виникло з правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути
зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього
правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 564-9 (627). Заміна боржника у зобов'язанні
Боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою
(переведення боргу) лише за згодою кредитора.
Стаття 564-10 (628). Заперечення нового боржника проти
вимоги кредитора
Новий боржник має право висувати проти вимоги кредитора всі
заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і
первісним боржником.
Стаття 564-11 (629). Правові наслідки заміни боржника у
зобов'язанні, забезпеченому порукою або заставою
1. Порука і застава, встановлена іншою особою, припиняються
після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не
погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником.
2. Застава, встановлена первісним боржником, зберігається
після заміни боржника, якщо інше не встановлено договором або
законом.
Стаття 564 - 12. Форма правочину щодо заміни боржника
Форма правочину щодо заміни боржника визначається відповідно
до правил, встановлених статтею 643 цього Кодексу.
Стаття 564-13 (558). Валюта зобов'язання
1. Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України
- гривні.
2. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов"язання
в іноземній валюті.
Стаття 564 -14. Недопустимість односторонньої відмови від
зобов"язання
Одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна
його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або
законом.
Глава 46 (46). Виконання зобов'язання
Стаття 565 (550). Загальні умови виконання зобов'язання
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до
умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за
відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового
обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Саття 566 перенесена після статті 564 -13
Стаття 567 (552). Виконання зобов'язання належними сторонами
1. Зобов'язання має бути виконане кредиторові боржником
особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не
випливає із звичаїв ділового обороту чи суті зобов"язання
2. Кожна із сторін має право вимагати доказів того, що
зобов'язання виконується належним боржником або приймається
належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик
наслідків непред'явлення такої вимоги.
Стаття 568 (553). Виконання зобов'язання іншою особою
1. Виконання зобов'язання може бути покладене боржником на
іншу особу, якщо із актів цивільного законодавства, з умов
договору або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника
виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор
зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою
особою.
2. У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання
іншою особою, це зобов'язання повинен виконати боржник.
3. Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди
боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право
оренди, застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на
це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора
за зобов'язанням і застосовуються правила статей 636-646 цього
Кодексу.
Стаття 569 (554). Виконання зобов'язання частинами
Кредитор має право не приймати виконання зобов'язання
частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного
законодавства, або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв
ділового обороту.
Стаття 570 (555). Строк ( термін) виконання зобов'язання
1. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його
виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк ( термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений
вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню
з настанням цієї події.
2. Якщо строк (термін) виконання зобов'язання не
встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги,
кредитор має право вимагати його виконня у будь-який час. Боржник
повинен виконати таке зобов'язання у семиденний строк від дня
пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не
випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Стаття 571 (556). Дострокове виконання зобов'язання
Боржник має право виконати зобов'язання достроково, якщо
інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства,
або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 572 (557). Місце виконання зобов'язання
1. Місце виконання зобов'язання встановлюється в договорі.
Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі,
виконання проводиться:
1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна - за
місцем його знаходження;
2) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає
на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару
(майна) перевізникові;
3) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає
на підставі інших правочинів - за місцем виготовлення або
зберігання товару ( майна), якщо це місце було відоме кредиторові
на момент виникнення зобов'язання;
4) за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання
кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за місцем її
знаходження на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на
момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місце
знаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання
виконується за новим місцем проживання (місцем знаходження)
кредитора з віднесенням за рахунок кредитора усіх витрат,
пов'язаних із зміною місця виконання;
5) за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцем
знаходження) боржника.
2. Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це
встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті
зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 573. Валюта виконання зобов'язання
1. Зобов'язання підлягає виконання у гривні.
2 Якщо у зобов"язанні визначено грошовий еквівалент у
іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривні, визначається
за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо
інший порядок її визначення не встановлений законом, іншими
нормативно-правовими актами або договором.
3. Використання іноземної валюти, а також платіжних
документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на
території України за зобов'язаннями допускається у випадках, у
порядку та на умовах, встановлених законом.
Стаття 574 (559). Черговість погашення вимог за грошовим
зобов'язанням
У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання
грошового зобов'язання у повному обсязі, ця сума погашає вимоги
кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:
1)відшкодування витрат кредитора, пов'язаних із одержанням
виконання;
2) сплата процентів і неустойки;
3) сплата основної суми боргу.
Стаття 575 (560). Збільшення суми, що виплачується на
утримання фізичної особи
1.У разі збільшення встановленого законом неоподатковуваного
мінімуму доходів громадян, сума, що виплачується за грошовим
зобов'язанням на утримання фізичної особи: на відшкодування
шкоди, завданої життю або здоров'ю, за договором довічного
утримання та в інших випадках, встановлених законом або
договором, пропорційно збільшується.
2. Якщо внаслідок виплати збільшеної суми, сторона, яка
зобов'язана провадити ці виплати, втрачає вигоди, на одержання
яких вона могла розраховувати при укладенні договору, на вимогу
цієї сторони договір може бути розірваний за рішенням суду.
Стаття 576 (561). Проценти
1. За користування чужими коштами боржник зобов'язаний
сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між
фізичними особами.
2. Розмір процентів встановлюється договором.
Стаття 577 (562). Виконання зобов'язання внесенням боргу в
депозит нотаріуса
1.Боржник має право виконати зобов'язання шляхом внесення
належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит
нотаріуса у разі:
1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці
виконання зобов'язання;
2) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від
прийняття виконання або іншого прострочення з їхнього боку;
3) відсутності представника недієздатного кредитора,
2. Нотаріус повідомляє кредитора про внесення боргу у
депозит у порядку, встановленому законом.
Стаття 578 (563). Зустрічне виконання зобов'язання
1. Виконання свого обов'язку однією із сторін, яке
відповідно до договору обумовлене виконанням свого обов'язку
другою стороною є зустрічним виконанням зобов'язання.
2. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні
виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено
договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті
зобов'язання або звичаїв ділового обороту.
2. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати
свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це кредитора.
3. У разі невиконання однією із сторін свого обов'язку або
наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого
обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в
повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого
обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному
обсязі.
4. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснене однією із
сторін незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку,
ця сторона повинна виконати свій обов'язок.
Стаття 579 (564). Виконання альтернативного зобов'язання
Альтернативним є зобов'язання, в якому боржник зобов'язанний
вчинити одну з двох або кількох дій. Боржник має право вибору
предмету зобов'язання, якщо інше не встановлено договором, актами
цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або
звичаїв ділового обороту.
Стаття 580 (565). Виконання зобов'язання, у якому беруть
участь кілька кредиторів або кілька боржників.
1. Якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або
кілька боржників, кожен із кредиторів має право вимагати
виконання, а кожен із боржників повинен виконати зобов'язання у
рівній частці, якщо із інше не встановлено договором або актами
цивільного законодавства.
Стаття 580 - 1. Солідарне зобов'язання
Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у
випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі
неподільності премета зобов'язання.
Стаття 581 (566). Солідарна вимога кредиторів
1. У разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних
кредиторів) кожен із кредиторів має право пред'явити боржникові
вимогу у повному обсязі.
До пред'явлення вимоги одним із кредиторів боржник має право
виконати зобов'язання будь - кому із солідарних кредиторів на
свій розсуд.
2. Боржник не має права висувати проти вимоги одного із
кредиторів заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах
боржника з іншими солідарними кредиторами, у яких цей кредитор не
бере участі.
3. Виконання боржником зобов'язання одному із солідарних
кредиторів у повному обсязі звільняє боржника від виконання решті
кредиторам.
4. Солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника,
зобов'язаний передати належне решті кредиторів у рівних частках,
якщо інше не встановлено договором між ними.
Стаття 582 (567). Солідарний обов'язок боржника
1. У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних
боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку
частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і
від будь-кого з них окремо.
2. Кредитор, який не одержав виконання зобов'язання у
повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право
вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.
Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки
зобов'язання не буде виконане у повному обсязі.
3. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги
кредитора заперечення, що грунтуються на таких відносинах решти
солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере
участі.
4. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із
боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед
кредитором.
Стаття 583 (568). Право боржника, який виконав солідарний
обов'язок, на зворотню вимогу
1.Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на
зворотню вимог (регрес) до кожного з решти боржників у рівній
частці, якщо інше не встановлено договором або законом.
2. Несплачене одним із солідарних боржників тому із них, хто
повністю виконав солідарний обов'язок, припадає у рівній частці
на всіх солідарних боржників.
Стаття 584 (569). Підтвердження виконання зобов'язання
1. Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор зобов'язаний
на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання
зобов'язання частково або в повному обсязі.
2. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ,
кредитор, приймаючи виконання, повинен повернути його боржникові.
У разі неможливості повернення боргового документа кредитор
повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
3.Наявність боргового документа у боржника підтверджує
виконання зобов'язання.
4. У разі відмови кредитора повернути борговий документ,
видати розписку на підтвердження виконання зобов'язання боржник
має право затримати виконання. У цьому разі настає прострочення
кредитора.
Глава 47 (47). Забезпечення виконання зобов'язань
§ 1. Загальні положення про забезпечення виконання
зобов'язання
Стаття 585 (570). Види забезпечення виконання зобов'язання
1. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою,
порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
2. Договором або законом можуть бути встановлені інші види
забезпечення виконання зобов'язання.
Стаття 586 (570-1). Загальні умови забезпечення виконання
зобов'язання
1. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання)
забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
2. Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню.
Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність
правочину щодо його забезпечення.
3. Недійсність правочину щодо забезпечення виконання
зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання.
Стаття 587 (571). Форма правочину щодо забезпечення
виконання зобов'язання
1. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання
вчиняється в письмовій формі.
2. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання,
вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
§ 2. Неустойка
Стаття 588 (572). Поняття неустойки
1. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або майно, які
боржник зобов'язаний передати кредиторові у разі порушення ним
зобов'язання.
2.Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми
невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
3.Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми
несвоєчасно виконаного грощового зобов'язання за кожен день
прострочення виконання.
Стаття 588 -1. Підстави виникнення права на неустойку
1.Право на неустойку виникає незалежно від наявності у
кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним
виконанням зобов'язання боржником.
2.Проценти на неустойку не нараховуються.
3.Кредитор не має права на неустойку у разі, якщо боржник не
відповідає за порушення зобов'язання (стаття 651 цього . одексу).
Стаття 589 (573). Предмет неустойки
1. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і
нерухоме майно.
2. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір
встановлюється договором або законом. Розмір неустойки,
встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони
мають право зменшити розмір неустойки, встановленої законом, крім
випадків, передбачених законом.
2. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду він
значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин,
які мають істотне значення.
Стаття 590 (574). Правові наслідки сплати (передачі)
неустойки
1. Сплата (передача) неустойки не звільняє боржника від
виконання зобов'язання в натурі.
2. Сплата (передача) неустойки не позбавляє кредитора права
на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним
виконанням зобов'язання.
3. Кредитор має право не вимагати сплати неустойки і
відшкодування збитків, обмежившись вимогою про виконання
зобов'язання в натурі.
§3. Порука
Стаття 591 (576). Договір поруки
1.За договором поруки поручитель поручається перед
кредитором іншої особи (боржника) за належне виконання нею
зобов"язання.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення
зобов'язання боржником.
2. Порукою може забезпечуватись виконання зобов'язання
частково або в повному обсязі.
2. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Стаття 592 (577). Правові наслідки порушення зобов'язання,
забезпеченого порукою
1. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого
порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як
солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлена
субсидіарна відповідальність поручителя.
2. Поручитель відповідає перед кредитором у тому обсязі, що
і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів,
неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено
договором поруки.
3. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед
кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Стаття 593 (578). Права та обов'язки поручителя у разі
пред'явлення до нього вимоги
1. У разі одержання вимоги кредитора, поручитель
зобов'язаний повідомити про це боржника, а у разі подання до
нього позову, - подати клопотання про залучення боржника до
участі у справі.
Якщо поручитель не повідомить боржника і сам виконає
зобов'язання перед кредитором, боржник має право висунути проти
вимоги поручителя, всі заперечення, які він мав проти вимоги
кредитора.
2. Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора
заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці
заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право
висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від
них або визнав свій борг.
Стаття 594 (579). Права поручителя, який виконав
зобов'язання
1..Після виконання поручителем зобов'язання кредитор повинен
вручити йому документи, які підтверджують зобов'язання боржника.
2..До поручителя, який виконав зобов'язання, переходять усі
права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що
забезпечували його виконання.
3. До кожного з кількох поручителів, які виконали
зобов'язання боржника, переходять права кредитора у розмірі
частини зобов'язання, що виконана ним.
Стаття 595 (580). Повідомлення поручителя про виконання
зобов'язання боржником
1. Боржник, який виконав забезпечене порукою зобов'язання,
повинен негайно повідомити про це поручителя.
2. Поручитель, який виконав зобов'язання у зв'язку з
ненаправленням йому боржником повідомлення про виконання ним
зобов'язання, має право стягнути з кредитора безпідставно
одержане або пред'явити зворотню вимогу до боржника.
Стаття 596 (581). Оплата послуг поручителя
Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним
боржникові.
Стаття 597 (582). Припинення поруки
1. Порука припиняється із припиненням забезпеченого нею
зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди
поручителя, внаслідок чого збільшується його відповідальність.
2. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання
обов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання,
запропоноване боржником або поручителем.
3. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу
особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.
4. Порука припиняється після закінчення строку,
встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не
встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести
місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання
не пред'явить позову до поручителя. Якщо строк основного
зобов'язання не встановлений або встановлений моментом
пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не
пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня
укладення договору поруки.
§4. Гарантія
Стаття 598 (583). Поняття гарантії
1. За гарантією банк, інша кредитна установа, страхова
організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром)
виконання зобов'язання боржником (принципалом).
2.Гарант відповідає перед кредитором за порушення
зобов'язання боржником.
Стаття 598 -1. Строк дії гарантії
1. Гарантія діє протягом строку, на який вона видана.
2. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не
встановлено інше.
3. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не
встановлено інше.
Стаття 599. Незалежність гарантії від основного зобов'язання
Зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від
основного зобов'язання, на забезпечення якого видана гарантія,
навіть і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне
зобов'язання.
Стаття 599 -1. Правові наслідки порушення боржником
зобов'язання, забезпеченого гарантією
1. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого
гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму
відповідно до умов гарантії.
2. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми
відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій
формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії.
3. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах
кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником
основного зобов'язання, забезпеченого гарантією
4. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах
строку, встановленого у гарантії, на який її видано.
5. Кредитор не може передавати інший особі право вимоги до
гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.
Стаття 603 (588). Обов'язки гаранта під час розгляду вимоги
кредитора
1. Після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно
повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги з усіма
доданими до неї документами.
2. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора з доданими до
неї документами в установлений у гарантії строк, а в разі
відсутності його - у розумний строк і проявити дбайливість для
встановлення відповідності вимоги та доданих до неї документів
умовам гарантії.
Стаття 604 (589). Право гаранта на відмову в задоволенні
вимоги кредитора
1. Гарант має право відмовити кредиторові в задоволенні його
вимоги, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають
умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення
строку дії гарантії.
2. Гарант повинен негайно повідомити кредитора про відмову
задовольнити його вимогу.
3. Якщо гарантові до задоволення вимоги кредитора стало
відомо, що основне зобов'язання, забезпечене гарантією, є
недійсним, частково або в повному обсязі виконане, чи припинилося
з інших підстав, він повинен негайно повідомити про це кредитора
і боржника.
Повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого
повідомлення підлягає задоволенню.
Стаття 605 (590). Межі зобов'язання гаранта
1.Зобов'язання гаранта перед кредитором обмежується сплатою
суми, на яку видано гарантію.
2. У разі порушення гарантом зобов'язання перед кредитором,
відповідальність гаранта не обмежується сумою, на яку видано
гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.
Стаття 605 - 1. Оплата послуг гаранта
Гарант має право на оплату наданих ним послуг.
Стаття 606 (591). Припинення гарантії
1. Зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі:
1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;
2) закінчення строку дії гарантії;
3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією і
повернення її гарантові;
4) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом
подання гаранту письмової заяви про звільнення його від
зобов'язань за гарантією.
Припинення зобов'язання гаранта на підставах, встановлених у
пунктах 1, 2 і 4 цієї частини, не залежить від повернення йому
гарантії.
2. Гарант, якому стало відомо про припинення гарантії,
повинен негайно повідомити про це боржника.
Стаття 607 (592). Право гаранта на зворотню вимогу до
боржника
1. Гарант має право на зворотню вимогу ( регрес) до боржника
в межах суми, сплаченої за гарантією кредиторові, якщо інше не
встановлено договором між гарантом і боржником.
2. Гарант не має права на зворотню вимогу (регрес) до
боржника у разі, якщо гарант сплатив кредиторові суму не
відповідно до умов гарантії, якщо інше не встановлено договором
між гарантом і боржником.
§5. Завдаток
Стаття 608 (593). Поняття завдатку
1. Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається
кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором
платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його
виконання
2. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок
належних боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Стаття 609 (594). Правові наслідки порушення і припинення
зобов'язання, забезпеченого завдатком
1.Якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника,
завдаток залишається кредитора.
Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, він
зобов'язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити
суму у розмірі (вартості) завдатку.
2. Сторона, винна у порушенні зобов'язання, зобов'язана
відшкодувати другій стороні збитки у сумі, в якій вони
перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено
договором..
3. У разі припинення зобов'язання до початку його виконання
або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає
поверненню.
§ 6. Застава
Стаття 610 (595). Поняття застави
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі
порушення боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою
зобов'язання одержати задоволення за рахунок заставленого майна,
переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не
встановлено законом (право застави).
Стаття 611 (595-1). Забезпечення майбутньої вимоги
Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в
майбутньому.
Стаття 612 (596). Підстави виникнення застави
Стаття 613 (597). Окремі види застав
1. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у
володінні заставодавця або третьої особи.
2. Закладом є застава рухомого майна, що передається у
володіння заставодержателя або за його наказом у володіння третій
особі.
3. Правила про окремі види застав, зокрема, про іпотеку
землі встановлюються законом.
Стаття 614 (598). Предмет застави
1. Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема,
речі, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене
заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
2. Предметом застави може бути майно, яке заставодавець
набуде після виникнення застави ( майбутній урожай, приплід
худоби тощо).
3. Права заставодержателя (право застави) на річ, яка є
предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не
встановлено договором. Право застави поширюється на плоди,
продукцію та доходи, одержані від використання заставленого
майна, у випадках, встановлених договором.
4. Предметом застави не можуть бути національні, культурні
та історичні цінності, які є в державній власності і занесені або
підлягають занесенню до Державного реєстру національної
культурної спадщини.
5. Предметом застави не можуть бути вимоги, які мають
особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена
законом.
6. Предмет застави залишається у заставодавця, якщо інше не
встановлено договором або законом.
7. Застава окремих видів майна може бути заборонена чи
обмежена законом.
Стаття 615 (599). Застава майна, що є у спільній власності
Майно, що є у спільній власності, може бути передане в
заставу тільки за згодою усіх співвласників.
Стаття 616 (600). Заміна предмета застави
Предмет застави може бути замінений тільки за згодою
заставоутримувача, якщо інше не встановлено договором або
законом.
Стаття 617 (601). Ризик випадкового знищення або випадкового
пошкодження предмета застави
1. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження
предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не
встановлено договором або законом.
2. У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження
предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя
зобов'язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо,
відновити знищений або пошкоджений предмет застави.
Стаття 618 (602). Страхування предмета застави
1. Якщо предмет застави не підлягає обов'язковому
страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на
домовлену суму.
2. При настанні страхового випадку предметом застави стають
вимоги до страховика.
Стаття 619 (603). Оцінка предмета застави
1.Оцінка предмета застави здійснюється у випадках,
встановлених договором або законом.
2. Оцінка предмета застави здійснюється заставодавцем разом
із заставоутримувачем, відповідно до звичайних цін, що склалися
на момент виникнення застави, інший порядок оцінки предмета
застави не встановлений договором або законом..
Стаття 620 (604). Сторони договору застави
1. Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий
поручитель).
2. Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій
належить майнове право, а також особа, якій власник речі або
особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове
право з можливістю їх застави.
3. Застава права на чужі речі здійснюється за згодою
власника цієї речі, якщо відчуження цих прав відповідно до закону
або договору відбувається за згодою власника.
Стаття 621 (606). Зміст договору застави
1. У договорі застави визначаються суть, розмір і строк
виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета
застави, а також інші умови, погоджені сторонами договору.
2. Опис предмета застави у договорі застави може бути в
загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).
Стаття 622 (607). Нотаріальне посвідчення договору застави
та реєстрація застави
1. Якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших
випадках, встановлених законом, договір застави підлягає
нотаріальному посвідченню.
2. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації.
3. Застава рухомого майна може бути зареєстрована на
підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесення
запису до Державного реєстру застав рухомого майна
Стаття 623 (607-1). Момент виникнення права застави
1. Право застави виникає з моменту укладення договору
застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному
посвідченню, - з моменту нотаріального посвідчення.
2. Якщо предмет застави відповідно до договору або закону
повинен знаходитися у заставодержателя з його вини, право застави
виникає в момент передання йому предмета застави. Якщо таке
передання було здійснене до договору застави, право застави
виникає з моменту його укладення.
Стаття 624 (608). Користування та розпоряджання предметом
застави
1. Заставодавець має право користуватися предметом застави
відповідно до його призначення, у тому числі здобувати від нього
плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це
випливає із суті застави..
2. Заставодавець має право відчужувати предмет застави,
передавати його в користування іншій особі, або іншим чином
розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не
втсановлено договором.
3. Заставодавець має право заповідати заставлене майно.
Правочин, яким обмежується право заставодавця заповідати
заставлене майно, є нікчемним.
3. Заставодержатель має право користуватися переданим йому
предметом застави лише у випадках, встановлених договором. За
договором на заставодержателя може бути покладений обов'язок
здобувати від предмета застави плоди та доходи.
Стаття 625 (608-1). Обов'язки володільця предмета застави
1. Особа, яка володіє предметом застави, зобов'язана, якщо
інше не встановлено договором:
1) застосовувати заходи, необхідні для збереження предмета
застави;
2) утримувати предмет застави належним чином;
3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про
виникнення загрози знищення або пошкодження предмету застави.
2. Заставодавець, який володіє предметом застави, у разі
втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з
його вини, зобов'язаний замінити або відновити це майно.
3. Заставодержатель, який володіє предметом застави, у разі
втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з
його вини, зобов'язаний відшкодувати заставодавцю завдані ним
збитки.
Стаття 626 (609). Наступна застава
1. Наступна застава майна, що вже заставлене, не
допускається, якщо інше не встановлено попереднім договорам
застави або законом.
2. Якщо предметом застави стає майно, що вже є заставленим,
право застави попереднього заставодержателя (попередніх
заставодержателів) зберігає силу.
3. Перший заставодержатель має переважне право перед іншими
заставодержателями на задоволення своїх вимог за рахунок
заставленого майна. Вимоги інших заставодержателів
задовольняються в порядку черговості виникнення права застави.
4. Якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель
зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог
із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих
застав та застав, які зареєстровані пізніше. Заставодержателі,
які зареєстрували одну і ту ж заставу в один день, мають рівні
права на задоволення вимог їз заставленого майна.
5. Заставодавець незареєстрованої застави зобов'язаний
надати кожному із заставодержателів інформацію про всі попередні
застави в обсязі, встановленому статтею 621 цього Кодексу.
Заставодавець зобов'язаний відшкодувати збитки, що виникли у
будь-кого із заставодержателів, внаслідок невиконання ним цього
обов'язку.
Стаття 627 (610). Вимоги заставоутримувача, які
задовольняються за рахунок предмета застави
За рахунок предмета застави заставодержатель має право
задовольнити в повному обсязі свої вимоги, що визначені на момент
фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки,
відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання,
необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також
витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням цієї вимоги, якщо
інше не встановлено договором.
Стаття 628 (611). Звернення стягнення на предмет застави
1. Звернення стягнення на предмет застави у разі спору
здійснюється за рішенням суду, а також на підставі виконавчого
напису нотаріуса, якщо інше не встановлено договором або законом.
2. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на
предмет застави у випадку, якщо в момент настання строку
(терміну) виконання зобов'язання воно буде порушене, - якщо інше
не встановлено договором або законом.
3. У разі ліквідації заставодавця - юридичної особи
заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене
майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання,
забезпеченого заставою.
4. При частковому виконанні боржником зобов'язання,
забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави
зберігається в початковому обсязі.
5. Якщо предметом застави є дві або більше речей (два або
більше прав), стягнення може бути звернене на всі ці речі (права)
або на будь-яку з речей (прав) на вибір заставодержателя.
Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (право),
але його вимогу не буде задоволено в повному обсязі, він зберігає
право застави на інші речі (права), які є предметом застави.
Стаття 629 (612). Реалізація предмета застави
1. Реалізація предмета застави, на яке звернено стягнення,
провадиться шляхом продажу з публічних торгів, якщо інше не
встановлено договором або законом, у порядку, встановленому
законом.
2. Початкова ціна предмета застави для його продажу з
публічних торгів визначається в порядку, встановленому в договорі
або законі. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням
суду, суд може у рішенні визначити початкову ціну предмета
застави.
3. Якщо публічні торги оголошено такими, що не відбулися,
предмет застави може бути за згодою заставодержателя та
заставодавця переданий у власність заставодержателя за початковою
ціною, якщо інше не встановлено договором або законом.
4. Якщо сума одержана від реалізації предмета застави не
покриває вимоги заставодержателя, він має право, отримати суму,
якої недостає, з іншого майна боржника в порядку черговості
відповідно до в статті 112 (92) цього Кодексу, якщо інше не
встановлено договором або законом.
Стаття 630 (613). Дострокове виконання зобов'язання,
забезпеченого заставою
1. Заставодержатель має право вимагати дострокового
виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, у разі:
1) передання заставодаводавцем предмета застави іншій особі
без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було
необхідним;
2) порушення заставодавцем правил про заміну предмета
застави;
3) втрати предмета застави за обставин, за які
заставодержатель не відповідає, якщо заставодавець не замінив або
не відновив предмет застави.
2. Заставодержатель має право вимагати дострокового
виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а якщо його
вимога не буде задоволена, звернути стягнення на предмет застави,
у разі:
1) порушення заставодавцем правил про наступну заставу;
2) порушення заставодавцем правил про розпоряджання
предметом застави;
3) в інших випадках, встановлених договором.
Стаття 631 (614). Припинення права застави
1. Право застави припиняється у разі:
1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;
2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив
або не відновив предмет застави;
3) реалізації предмета застави;
4)набуття заставодержателем права власності на предмет
застави;
5) в інших випадках, встановлених законом.
2. У разі припинення права застави на нерухоме майна до
державного реєстру вносяться відповідні дані.
3. У разі припинення права застави внаслідок виконання
забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у якого
перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його
заставодавцеві.
§7. Притримання
Стаття 632 (615). Право притримання
1. Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає
передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі
невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або
відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших
збитків має право притримати її до виконання боржником
зобов'язання.
Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги
кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.
Право притримання поширюється також на інші об'єкти
цивільних прав, втсановлені статтею 160 цього Кодексу.
2. Кредитор має право притримати річ також у разі, якщо
права на неї набула третя особа за умови, що ці права виникли
після передачі речі у володіння кредитора.
3. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження
утримуваної речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом
Стаття 633 (616). Обов'язки кредитора, який притрмує річ
Стаття 634 (617). Розпорядження річчю, що притримується
кредитором
1. До кредитора, який притримує річ боржника, не переходить
право власності на неї.
2. Боржник, річ якого кредитор притримує, має право
розпорядитися нею, повідомвши набувача про притримання речі і
права кредитора.
Стаття 635 (618). Задоволення вимог за рахунок речі, яку
притримують
Вимоги кредитора, який притримує річ, задовольняються з її
вартості відповідно до статті 628 цього Кодексу.
Глава 48 (50). Припинення зобов'язань
Стаття 663 (646). Підстави припинення зобов'язання
1. Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі
на підставах, встановлених договором або законом.
2. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін
допускається тільки у випадках, встановлених договором або
законом.
Стаття 664 (647). Припинення зобов'язання виконанням
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним
чином.
Стаття 665 (648). Припинення зобов'язання переданням
відступного
Зобов'язання припиняється за згодою сторін внаслідок
передання боржником кредиторові відступного ( грошей, іншого
майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного
встановлюються сторонами.
Стаття 666 (649). Припинення зобов'язання зарахуванням
1.Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних
однорідних вимог, строк яких настав, не встановлений або
визначений моментом пред'явлення вимоги.
2. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватись за заявою
однієї із сторін.
Стаття 667 (650). Недопустимість зарахування зустрічних
вимог
Не допускається зарахування зустрічних вимог:
1) у разі спливу позовної давностьі:
2) про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я
або заподіянням смерті;
3) про стягнення аліментів;
4) щодо довічного утримання;
5) в інших випадках, встановлених договором або законом.
Стаття 668 (651). Зарахування при уступці права вимоги
1.При уступці права вимоги (цесії) боржник має право
пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до
первісного кредитора.
2. Приуступці права вимоги (цесії) зарахування проводиться,
якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання
боржником повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги
настав до його одержання або цей строк не встановлений чи
визначений моментом пред'явлення вимоги.
У разі, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну
кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на
підставі, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги
новим кредитором або, якщо боржник виконав зобов'язання до
ред'явлення йому вимоги новим кредитором - на момент виконання
зобов'язання.
Стаття 669 (652). Припинення зобов'язання за домовленістю
сторін
1. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.
2. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про
заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж
сторонами(новація).
3. Новація не допускається щодо зобов'язань про
відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я або
заподіянням смерті, про сплату аліментів та в інших випадках,
встановлених законом.
4. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з
первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.
Стаття 670 (653). Припинення зобов'язання прощенням боргу
Зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення)
кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав
третіх осіб щодо майна кредитора.
Стаття 671 (654). Припинення зобов'язання поєднанням
боржника і кредитора в одній особі
Зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в
одній особі.
Стаття 672 (655). Припинення зобов'язання неможливістю
виконання
Зобов'язання припиняється неможливістю виконання у зв'язку
із обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.
Стаття 673 (656). Припинення зобов'язання смертю фізичної
особи
1. Зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно
нерозривно пов'язане з його особою, і, у зв'язку з цим, не може
бути виконане іншою особою.
2. Зобов'язання припиняється смертю кредитора, якщо воно
нерозривно пов'язане з особою кредитора.
Стаття 674 (657). Припинення зобов'язання ліквідацією
юридичної особи
Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи
(боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими
нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої
юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема, за
зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням
здоров'я або заподіянням смерті.
Глава 49 (49). Правові наслідки порушення зобов'язання.
Відповідальність за порушення зобов'язання
Стаття 647. Порушення зобов'язання
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з
порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне
виконання).
Стаття 647-1. Правові наслідки порушення зобов'язання
1. У разі порушення зобов'язання можуть наступити правові
наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови
від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або
розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків.
Стаття 661 (644). Прострочення боржника
1. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не
приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк,
встановлений договором або -законом.
2. Боржник, який прострочив виконання, відповідає перед
кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість
виконання, що випадково настала після прострочення.
3. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило
інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття
виконання і вимагати відшкодування збитків.
4. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не
може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Стаття 662 (645). Прострочення кредитора
1.Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він
відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником,
або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного
законодавства чи випливають із звичаїв ділового обороту або суті
зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого
зобов'язання.
Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках,
встановлених частиною третьою статті 584 цього Кодексу.
2. У разі, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких
боржник не міг виконати зобов'язання, виконання зобов'язання може
бути відстрочене на час прострочення кредитора.
3. Боржник не має права на відшкодування збитків, завданих
простроченням кредитора, якщо він доведе, що прострочення не є
наслідком вини кредитора або осіб, на яких за законом чи
дорученням кредитора було покладено прийняття виконання.
4. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за
час прострочення кредитора.
Стаття 651 (634). Вина як підстава відповідальності за
порушення зобов'язання
1. Особа, яка порушила зобов'язання, відповідає за наявності
вини (умисел або необережність), якщо інше не встановлено
договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх
залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання.
2. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила
зобов'язання.
3. Правочин, яким скасовується чи обмежується
відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.
Стаття 649 (631--1). Одностороння відмова від зобов'язання
1. У разі порушення зобов'язання однією стороною друга
сторона має право частково або в повному обсязі відмовитись від
виконання зобов'язання, якщо це встановлено договором або
законом.
2. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну
сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
3. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання в
повному обсязі або частково, зобов'язання відповідно припиняється
або змінюються його умови.
Стаття 659 (642). Правові наслідки порушення зобов'язання з
вини кредитора
1. Якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд
відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з
боржника.
2. Суд має право також зменшити розмір збитків та неустойки,
які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з
необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих
порушенням зобов'язання, або не вжив заходів для їх зменшення.
Стаття 656 (639). Підстави звільнення від відповідальності
за порушення зобов'язання
1. Особа, яка порушила зобов'язання звільняється від
відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що
це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
2. Випадком не є, зокрема, недодержання своїх обов'язків
контрагентом боржника, відсутність на ринку потрібних для
виконання зобов'язань товарів, відсутність у боржника необхідних
коштів.
Стаття 660 (643). Відповідальність боржника за дії інших
осіб
Боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами,
на яких було покладено його виконання (стаття 568 цього Кодексу),
якщо договором або законом не встановлено відповідальність
безпосереднього виконавця.
Стаття 658 (641). Субсидіарна відповідальність
1. До пред'явлення вимоги особі, яка відповідно до закону
або умов зобов'язання несе відповідальність додатково до
відповідальності іншої особи, яка є основним боржником
(субсидіарну відповідальність), кредитор повинен пред'явити
вимогу до основного боржника.
Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу
кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк
відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу
у повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.
2. Кредитор не може вимагати задоволення своєї вимоги до
основного боржника від особи, яка несе субсидіарну
відповідальність, якщо ця вимога може бути задоволена шляхом
зарахування зустрічної вимоги до основного боржника.
3. Особа, яка несе субсидіарну відповідальність, повинна до
задоволення вимоги, пред'явленої їй кредитором, повідомити про це
основного боржника, а у разі пред'явлення позову, - подати
клопотання про залучення основного боржника до участі у справі. У
разі недотримання цих вимог особою, яка несе субсидіарну
відповідальність, основний боржник має право висунути проти
регресної вимоги особи, яка несе субсидіарну відповідальність,
заперечення, які він мав проти кредитора.
Стаття 654 (637). Правові наслідки невиконання зобов'язання
передати річ, визначену індивідуальними ознаками
1.У разі невиконання боржником зобов'язання передати
кредиторові річ, визначену індивідуальними ознаками, у власність
або у користування кредитор має право вимагати відібрання цієї
речі у боржника та передання її йому відповідно до умов
зобов'язання.
2. Кредитор втрачає право на відібрання у боржника речі,
визначеної індивідуальними ознаками, у разі, якщо ця річ вже
передана третій особі у власність
Якщо річ, визначену індивідуальними ознаками, ще не
передано, переважне право на її одержання має той з кредиторів,
зобов'язання на користь якого виникло раніше, а коли це неможливо
визначити, - той, хто раніше пред'явив позов.
Стаття 657 (640). Виконання зобов'язання за рахунок боржника
У разі невиконання боржником зобов'язання виготовити і
передати річ у власність або передати річ у користування
кредиторові, або виконати для кредитора певну роботу чи надати
йому послугу кредитор має право виконати цю роботу власними
силами, або доручити її виконання третім особам, якщо інше не
встановлено договором, актами цивільного законодавтсва або не
випливає із суті зобов'язання, і вимагати від боржника
відшкодування збитків.
Стаття 652 (635). Відповідальність і виконання зобов'язання
в натурі
1. Боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки,
завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку
виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено
договором або законом.
2. У разі відмови кредитора від прийняття виконання, яке
внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (стаття 661
цього Кодексу), або передання відступного (стаття 665 цього
Кодексу) боржник звільняється від обов'язку виконати .
обов'язання в натурі.
3 У разі відмови кредитора від виконання договору (стаття
649 цього Кодексу) боржник звільняється від обов'язку виконати
зобов'язання в натурі.
Стаття 648 (631). Відшкодування збитків, завданих порушенням
зобов'язання
1. У разі порушення боржником зобов'язання він повинен
відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (частина друга статті
22 цього Кодексу).
2. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання,
доказується кредитором.
3. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що
існували на день добровільного задоволення боржником вимоги
кредитора, у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо
вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення
позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може
задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги
ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
4. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди)
враховуються заходи, вжиті кредитором для їх одержання.
Стаття 650 (632). Збитки і неустойка
1. Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то
вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від
відшкодування збитків.
2. Договором може бути також встановлений обов'язок
відшкодувати збитки лише у тій частині, у якій вони не покриті
неустойкою.
3. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без
права на відшкодування збитків або можливість за вибором
кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків.
Стаття 653 (636). Відповідальність за порушення грошового
зобов'язання
1. Боржник не звільняється від відповідальності за
неможливість виконання грошового зобов'язання.
2. Боржник, який прострочив виконання грошового
зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму
боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час
прострочення, а також неустойку у розмірі трьох процентів від
простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений
договором або законом.
Стаття 655 ( 638) "Обмеження розміру відповідальності за
зобов'язанням" виключена..
Розділ ІІ. Загальні положення про договори
Глава 51 (51). Поняття та умови договору
Стаття 675 (658). Поняття та види договору
1. Договором є домовленість двох чи більше сторін,
спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав
та обов'язків.
2. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе
обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися
від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги без
виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.
3. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками
наділені обидві сторони договору.
4. До договорів, що укладаються більше ніж двома сторонами
(багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про
договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих
договорів.
5. Договір є оплатним, якщо інше не встановлено законом або
не випливає із суті договору.
Стаття 676 (659). Свобода договору
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в
укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов
договору із врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів
цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог
розумності та справедливості.
Стаття 677 (660). Зміст договору
1. Зміст договору складають умови (пункти), визначені на
розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які визначені як
обов'язкові відповідно до актів цивільного законодавства.
2. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться
елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін
у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах
положення актів цивільного законодавства про договори, елементи
яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено
договором або не випливає із суті змішаного договору.
Стаття 678 (661). Обов'язковість договору
Договір є обов'язковим для виконання сторонами
Стаття 679 (662). Типові умови договору
1.Договором може бути встановлено, що його окремі умови
визначаються відповідно до типових умов, вироблених практикою для
договорів певного виду і оприлюднених у встановленому порядку.
2. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови,
такі типові умови можуть застосовуватись до відносин сторін як
звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7
цього Кодексу.
Стаття 680 (663). Строк дії договору
1. Строком дії договору є час, протягом якого сторони можуть
здійснити свої права і виконати взяті на себе обов'язки
відповідно до договору..
2. Договір набирає чинності з моменту його укладення (cтаття
670 цього Кодексу).
3. Сторони можуть встановити, що умови укладеного ними
договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до
укладення договору.
4. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від
відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії
договору.
Стаття 681 (664). Ціна
1. Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У
випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи,
ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими
органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.
2. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у
випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
3. Зміна ціни в договорі після його виконання не
допускається.
4. У разі, якщо ціна не встановлена у договорі і не може
бути визначена виходячи з умов договору, ціна визначається,
виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари,
роботи або послуги на момент укладення договору.
Стаття 682 (665). Публічний договір
1. Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець
взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання
робіт або надання послуг кожному, хто до нього звертається
(роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального
користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське
обслуговування тощо).
2. В публічному договорі ціна товарів, робіт і послуг, а
також інші умови встановлюються однаковими для всіх споживачів,
крім тих, кому на підставі закону надані відповідні пільги..
3. Підприємець не повинен надавати переваги одному
споживачеві перед другим щодо укладення публічного договору, якщо
інше не встановлено законом.
4. Відмова підприємця від укладення публічного договору за
наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних
товарів (робіт, послуг) не допускається.
Необґрунтоване ухилення підприємця від укладення публічного
договору має наслідки, передбачені статтею 22 цього Кодексу.
5. Кабінет Міністрів України або уповноважений ним орган
можуть у випадках, встановлених законом, приймати правила,
обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного
договору.
6. Умови публічного договору, які суперечать частині другій
цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і
виконанні публічного договору, є нікчемними.
Стаття 683 (666). Договір приєднання
1. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені
однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, і
який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до
запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може
запропонувати умови договору приєднання.
2. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на
вимогу сторони, яка приєдналася до договору, якщо вона
позбавляється прав, які вона звичайно мала, якщо договір виключає
чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення
зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони,
що приєдналася.
Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона виходячи зі
своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї
можливості брати участь у визначенні умов договору.
3. У разі якщо вимоги, встановлені частині другій цієї
статті, пред'явлені стороною, яка приєдналася до договору у
зв'язку зі здійсненням своєї підприємницької діяльності, сторона,
що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні
цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або
могла знати, на яких умовах вона укладає договір.
Стаття 684 (667). Попередній договір
1. За попереднім договором сторони зобов'язуються у певний
строк укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах,
встановлених попереднім договором. Істотні умови основного
договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у
порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо
такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.
Попередній договір укладається у формі, визначеній для
основного договору, а якщо форма основного договору не визначена,
? то в письмовій формі.
2. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення
договору, передбаченого попереднім договором, повинна
відшкодувати іншій стороні збитки, завдані простроченням, якщо
інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного
законодавства.
3. Зобов'язання, встановлене попереднім договором,
припиняється, якщо до спливу строку, протягом якого має бути
укладений основний договір, цей договір не буде укладений або
жодна із сторін не направить іншій стороні пропозицію про його
укладення.
4. Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в
ньому не виражено прямо волі сторін надати йому силу попереднього
договору, не породжує цивільно-правових наслідків.
Стаття 685 (668). Договір на користь третьої особи
1. Договором на користь третьої особи є договір, в якому
сторони встановили, що боржник виконає свій обов'язок на користь
третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.
2. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати
як особа, що уклала договір, так і третя особа, на користь якої
передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або
законом, чи не випливає із суті договору.
3. З моменту вираження третьою особою наміру скористатися
своїм правом, сторони не можуть розірвати або змінити укладений
договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено
договром або законом
4. У разі якщо третя особа відмовилася від права, наданого
їй за договором, то особа, що уклала договір, може скористатися
цим правом, якщо це не суперечить суті договору.
Стаття 686 (669). Тлумачення договору
1. Тлумачення умов договору здійснюється за правилами
тлумачення правочинів, встановленими у статті 195 цього Кодексу.
2. При тлумаченні договору можуть враховуватися також типові
умови (типові договори), навіть якщо в договорі й немає посилання
на ці умови.
Глава 52 (52). Укладення, зміна і розірвання договору
Стаття 687 (670). Укладення договору
1. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі
досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними є умови про предмет договору, умови, що
встановлені законом як істотні або є необхідними для договорів
даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї із
сторін має бути досягнуто згоди.
2. Договір укладається шляхом пропозиції укласти договір
(оферти) однієї сторони і прийняття пропозиції (акцепту) другою
стороною.
Стаття 688 (671). Форма договору
1. Договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги
щодо форми договору не встановлені законом.
2. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі,
він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої
форми, навіть якщо за законом для даного виду договорів ця форма
й не вимагалася.
3. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі
договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий
договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
4. Якщо сторони домовились про нотаріальне посвідчення
договору, щодо якого законом не встановлена вимога про його
нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його
нотаріального посвідчення.
Стаття 689 (672). Момент укладення договору
1. Договір є укладеним у момент одержання особою, яка
направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття
пропозиції цієї пропозиції.
2. Якщо відповідно до закону або іншого нормативно-правового
акта для укладення договору необхідні також передання майна або
вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання
відповідного майна або вчинення певної дії.
3. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або
державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального
посвідчення або реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального
посвідчення, і державної реєстрації - з моменту реєстрації.
Стаття 690 (673). Пропозиція укласти договір
1. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із
сторін майбутнього договору.
Пропозиція укласти договір адресується одній чи кільком
особам, містить істотні умови договору і виражає намір особи, яка
зробила пропозицію, вважати себе такою, що уклала договір у разі
її прийняття.
2. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному
колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо
інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
2. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до
моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти
договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом
строку відповіді, якщо інше не вказано в пропозиції або не
випливає із суті пропозиції чи обстановки, в якій вона була
зроблена.
Стаття 691 (674). Прийняття пропозиції
1. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти
договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і
безумовною.
2. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, в
межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у
пропозиції умов договору ( відвантажила товари, надала послуги,
виконала роботи, сплатила відповідну суму тощо), яка засвідчує її
бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо
інше не вказано в пропозиції укласти договір або не встановлено
законом.
3. Згода на укладення договору може бути відкликана особою,
яка прийняла пропозицію і втрачає чинність, якщо повідомлення про
це одержане особою, яка подала пропозицію укласти договір до
моменту або в момент одержання відповіді про її прийняття.
Стаття 692 (675). Укладення договору за пропозицією, в якій
вказаний строк для відповіді
Якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для
відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила
пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом
цього строку.
Стаття 693 (676). Укладення договору за пропозицією, в якій
не вказаний строк для відповіді
1. Якщо пропозиція укласти договір зроблена усно і в ній не
вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа,
якій була зроблена пропозиція, негайно заявила про її прийняття.
2.Якщо пропозиція укласти договір, в якій не вказаний строк
для відповді, зроблена у письмовій формі, договір є укладеним,
коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом
строку, встановленого актами цивільного законодавства, а якщо він
не встановлений - протягом нормально необхідного для цього часу.
Стаття 694 (677). Відповідь про згоду на укладення договору,
одержана із запізненням
1.Якщо згода на укладення договору була одержана із
запізненням, особа, яка зробила пропозицію, звільняється від
відповідних зобов'язань.
2. Якщо згода на укладення договору була відправлена
своєчасно, але одержана із запізненням, особа, яка зробила
пропозицію укласти договір, звільняється від відповідних
зобов'язань, якщо вона негайно повідомить особу, якій була
направлена пропозиція, про одержання відповіді із запізненням.
Відповідь, одержана із запізненням, є новою пропозицією.
3. За згодою особи, яка зробила пропозицію, договір може
вважатись укладеним незалежно від того, що відповідь про году на
укладення договору була відправлена та (або) одержана із
запзненням.
Стаття 695 (678). Відповідь про згоду укласти договір на
інших умовах
Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було
запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і
водночас новою пропозицією для особи, яка зробила попередню
пропозицію.
Стаття 696 (679). Місце укладення договору
Договір є укладеним у місці проживання фізичної особи або в
місці знаходження юридичної особи, які направили пропозицію
укласти договір, якщо інше не встановлено договором.
Стаття 697 (680). Договір та акти органів державної влади
1. Зміст договору, укладеного на підставі акта органу
державної влади, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має
відповідати цьому акту.
2. Особливості укладення договорів на підставі акту органу
державної влади встановлюються актами цивільного законодавства.
Стаття 698 (681). Вирішення переддоговірних спорів
1. Розбіжності, що виникають між сторонами при укладенні
договору на підставі акту органу державної влади, вирішуються
судом.
2. Розбіжності, що виникають між сторонами при укладенні
договору не на підставі акту органу деравжної влади, можуть бути
вирішені судом у випадках встановлених законом або за згодою
сторін.
Стаття 699 (682). Укладення договорів на біржах, аукціонах,
конкурсах
Особливості укладення договорів на біржах, аукціонах,
конкурсах тощо визначаються відповідними актами цивільного
законодавства.
Стаття 700 (683). "Зміна або розірвання договору" виключена.
Її зміст перенесений у частини першу та другу статті 702-1
Стаття 701 (684). Підстави для зміни або розірвання договору
1. Зміна або розірвання договору допускаються лише за згодою
сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
2. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду
на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору
другою стороною та у інших випадках, встановлених договором або
законом.
Істотним є порушення стороною договору, якщо внаслідок
завданої ним шкоди друга сторона в значній мірі позбавляється
того, на що вона могла розраховувати при укладенні договору.
3. У разі односторонньої відмови від договору у повному
обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено
договором або законом, договір є відповідно розірваним або
зміненим
Стаття 702 (684-1). Зміна або розірвання договору у зв'язку
з істотною зміною обставин
1. У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувались
при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний
за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором абюо не
випливає із суті зобов'язання.
Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки,
що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір
або уклали б його на інших умовах.
2. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у
відповідність у відповідність із обставинами, ящо істотно
змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розрваний,
а за підставами, встановленими пунктом 4 цієї частни, змінений за
рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявнності
одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що
такі зміни обставин не настануть;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована
сторона не могла усунути після їх виникнення при всій
турботливості та обачності, яка від неї вимагалася;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових
інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що
могла розраховувати при укладенні договору;
4) із звичаїв ділового обороту або суті договору не
випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
3. При розірванні договору внаслідок істотної зміни обставин
суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання
договору, виходячи з необхідності справедливого розподілу між
сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цьго
договору.
4. Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин
допускається за рішенням суду у виключних випадках, коли
розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне
для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для
виконання договору на умовах, змінених судом.
Стаття 702-1. Наслідки зміни або розірвання договору
1. При зміні договору зобов'язання сторін не припиняються, а
змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця,
строків виконання тощо.
2. При розірванні договору зобов'язання сторін припиняються.
3. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання
змінюється або припиняється з моменту укладення договору про
зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором
або характером його зміни. Якщо договір змінюється або
розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або
припиняється з моменту набрання законної сили рішення суду про
зміну або розірвання договору.
4. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було
виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання
договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
5. Якщо договір змнений або розірваний у зв'язку із істотним
порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати
відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Стаття 703 (685). Форма зміни або розірвання договору
Зміна або розірвання договору вчиняється в тій самій формі,
що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не
встановлено договором або законом, чи не випливає із звичаїв
ділового обороту..
Розділ ІІІ. Окремі види зобов'язань
Підрозділ 1. Договірні зобов'язання
Глава 53 (53). Купівля-продаж
§ 1. Загальні положення про купівлю-продаж
Стаття 704 (686). Договір купівлі-продажу
1. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець)
передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність
другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується
прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 704 - 1. Предмет договору купівлі - продажу
1. Предметом договору купівлі - продажу може бути товар,
який є у продавця на момент укладення договору, або буде
створений (придбане, набутий) продавцем у майбутньому.
2. Предметом договору купівлі - продажу можуть бути майнові
права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються
загальні положенн про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із
змісту або характеру цих прав.
4. Предметом договору купівлі - продажу може бути право
вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору
купівлі - продажу права вимоги застосовуються правила про уступку
вимоги (стаття 641 цього Кодексу), якщо інше . е встановлено
договором або законом.
5. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах,
аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних
цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про
купівлюпродаж, якщо інше не встановлено законом про ці види
договорів купівлі-продажу або не випливає з їх суті.
2. Особливості договору купівлі - продажу окремих видів
майна можуть встановлюватися законом.
Стаття 706 (688). Форма окремих видів договорів купівлі-
продажу та їх державна реєстрація
Договір купівлі-продажу земельних ділянок, цілісних (єдиних)
майнових комплексів, житлових будинків (квартир) та іншого
нерухомого майна укладається у письмовій формі, підлягає
нотаріальному посвідченню та державній реєстрації відповідно до
статті 192 цього Кодексу.
Стаття 705 (687). Право продажу товару
Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та
інших випадків, встановлених законом, належить власникові. Якщо
продавець товару не є його власником, покупець набуває право
власності лише в тих випадках, коли згідно зі статтею 385 цього
Кодексу власник не має права вимагати його повернення.
Стаття 708 (690). Обов'язок продавця попередити покупця про
права третіх осіб на товар, що продається
При укладенні договору купівлі - продажу продавець
зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на
товар, що продається (права наймача, право застави, довічного
користування тощо). Невиконання цього правила дає покупцеві право
вимагати зниження ціни або розірвання договору, якщо він не знав
і не міг знати про права третіх осіб на товар.
Стаття 709 (691). Обов'язки покупця і продавця у разі
пред'явлення позову про відібрання товару
1. Якщо третя особа за підставами, що виникли до продажу
товару, пред'явить до покупця позов про відібрання товару,
покупець повинен повідомити про це продавця та подати клопотання
про залучення його до участі у справі. Продавець повинен вступити
в справу на стороні покупця.
2. Якщо покупець не повідомив продавця про пред'явлення
третьою особою позову про відібрання товару та не подасть
клопотання про залучення продавця до участі у справі, продавець
не відповідає перед покупцем, якщо продавець доведе, що, взявши
участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого
товару в покупця.
3. Якщо продавець був залучений до участі у справі, але
ухилився від участі у її розгляді, він не має права доводити
неправильність ведення справи покупцем.
Стаття 710 (692). Відповідальність продавця у разі
відсудження товару в покупця
1. При вилученні товару в покупця третьою особою за
підставами, що виникли до продажу товару, продавець має
відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав
або не міг знати про наявність цих підстав.
2. Правочин щодо звільнення продавця від відповідальності
або щодо її обмеження у разі відібрання товару в покупця третьою
особою є нікчемним.
Стаття 707 (689). Обов'язок продавця передати товар
покупцеві
1. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, вказаний
у договорі.
2. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві
його приналежності, та документи (технічний паспорт, сертифікат
якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню
відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Стаття 713 (695). Строк виконання обов'язку передати товар
1. Строк виконання продавцем обов'язку передати товар
покупцеві встановлюється у договорі, а якщо зміст договору не дає
змоги визначити цей строк, - відповідно до правил, встановлених у
статті 570 цього Кодексу.
Стаття 714 (696). Момент виконання обов'язку продавця
передати товар
1. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається
виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений
обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має
бути переданий покупцеві в місці знаходження товару.
Договором купівлі - продажу може бути встановлений інший
момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар є наданим у розпорядження покупця, якщо у строк,
встановлений у договорі, він готовий до передання покупцеві у
належному місціі покупець поінформований про це.готовність товару
до передання. Готовий до передання товар повинен бути відповідним
чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема, шляхом
маркування.
2. Якщо з договору купівлі - продажу не випливає обов'язок
продавця доставити товар або передати товар у місці його
знаходження, обов'язок продавця передати товар покупцеві
вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або
організації зв'язку для доставки покупцеві.
Стаття 711 (693). Наслідки відмови продавця передати товар
1.У разі відмови продавця передати проданий товар покупець
має право відмовитися від договору купівлі - продажу.
2. Якщо продавець відмовився передати річ, визначену
індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити
продавцеві вимоги відповідно до статті 654 цього Кодексу.
Стаття 712 (694). Наслідки невиконання обов'язку передати
приналежності та документи, що стосуються товару
1. Якщо продавець не передає покупцеві приналежності та
документи, що стосуються товару та підлягають переданню
відповідно до договору або актів цивільного законодавства
(частина друга статті 707 цього Кодексу), покупець має право
встановити йому розумний строк для їх передання.
2. Якщо приналежності або документи, що стосуються товару,
не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право
відмовитися від договору та повернути товар продавцеві.
Стаття 715 (697). Обов'язок продавця зберігати проданий
товар
Якщо право власності переходить до покупця раніше від
передання товару, продавець зобов'язаний до передання зберігати
товар, не допускаючи його погіршення. Необхідні для цього витрати
покупець зобов'язаний відшкодувати продавцеві, якщо інше не
встановлено договором.
Стаття 716 (698). Перехід ризику випадкового знищення або
випадкового пошкодження товару
1. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження
товару переходить до покупця з моменту передання йому товару,
якщо інше не встановлено договором або законом.
2. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження
товару, проданого під час його транспортування, переходить до
покупця з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено
договором або звичаями ділового обороту.
3. Умова договору про те, що ризик випадкового знищення або
випадкового пошкодження товару переходить на покупця з моменту
здачі товару першому перевізникові, на вимогу покупця може бути
визнана судом недійсною, якщо в момент укладення договору
продавець знав або міг знати, що товар втрачено або пошкоджено,
але не повідомив про це покупця.
Стаття 717 (699). Кількість товарів
1. Кількість товарів, що продається, встановлюється у
договорі у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
2. Умова щодо кількості товарів може бути погоджена шляхом
встановлення у договорі порядку її визначення.
Стаття 718 (700). Наслідки порушення умови договору щодо
кількості товару
1. Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару,
ніж це встановлено договором купівлі - продажу, покупець має
право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або
відмовитися від переданого товару та їх оплати, а якщо він
оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової
суми.
2. Якщо продавець передав покупцеві товар у більшій
кількості, покупець зобов'язаний сповістити про це продавця (
частина перша статті 737 цього Кодексу). Якщо в розумний строк
після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться
товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не
встановлено договором.
3. У разі прийняття покупцем товару у більшій кількості,
додатково прийнятий товар оплачуються за ціною, встановленою для
товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не
встановлена за домовленістю сторін.
Стаття 719 (701). Асортимент товару
1. Якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає
товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами,
кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець
зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому
сторонами.
2. Якщо договором купівлі - продажу асортимент товару не
встановлений або асортимент не був визначений у порядку,
встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що
товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має
право передати покупцеві товар в асортименті, виходячи з потреб
покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору,
або відмовитися від договору.
Стаття 720 (702). Наслідки порушення умови договору щодо
асортименту
1. Якщо продавець передає товар в асортименті, що не
відповідає умовам договору, покупець має право відмовитися від
його прийняття та оплати, а якщо вони вже оплачені, - вимагати
повернення сплаченої за нього грошової суми.
2. Якщо продавець передав покупцеві частину товару,
асортимент якого відповідає умовам договору, і частину товару з
порушенням асортименту, покупець має право на свій вибір:
1) прийняти частину товару, що відповідає умовам договору, і
відмовитися від решти товару;
2) відмовитися від усього товару;
3) вимагати заміни чатисни товару, що не відповідає
асортименту, товаром в асортименті, який встановлений договором;
4) прийняти увесь товар.
3. У разі відмови від товару, асортимент якого не відповідає
умовам договору, або пред'явлення вимоги про заміну цього товару,
покупець має право відмовитися від оплати цього товару, а якщо
він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього
грошової суми.
4. Товар, асортимент якого не відповідає умовам договору, є
прийнятим, якщо покупець у розумний строк після його одержання не
повідомив продавця про свою відмову від нього.
5. Якщо покупець не відмовився від товару, асортимент якого
не відповідає умовам договору, він зобов'язаний оплатити його за
ціною, погодженою з продавцем.
Якщо продавець не вжив необхідних заходів для погодження
ціни в розумний строк, покупець оплачує товар за ціною, яка на
момент укладення договору звичайно застосовувалась щодо
аналогічного товару.
Стаття 721 (703). Якість товару
1. Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого
відповідає умовам договору.
2. За відсутності в договорі умов щодо якості продавець
зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою
товар такого роду звичайно використовується.
Якщо продавець при укладенні договору був повідомлений
покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен
передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно
до цієї мети.
3. У разі продажу товару за зразком і (або) за описом
продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає
зразку та (або) опису.
4. Якщо законом встановлені вимоги щодо якості товару,
продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає
цим вимогам.
Продавець і покупець можуть домовитись про передання товару
підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом.
Стаття 722 (703 -1). Підтвердження відповідності товару
вимогам нормативних документів
Відповідність товару вимогам законодавства підтвержується
способом та у порядку, встановлених законом та іншими нормативно
- правовими актами.
Стаття 723 (704). Гарантії якості товару
1. Товар, який продавець передає або зобов'язаний передати
покупцеві, має відповідати вимогам до його якості в момент їх
передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності
товарів цим вимогам не встановлено договором.
2. Договором або законом може бути встановлений строк,
протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний
строк).
3. Гарантія якості товару поширюється і на всі комплектуючі
вироби, якщо інше не встановлено договором.
Стаття 724 (705). Обчислення гарантійного строку
1. Гарантійний строк починається з моменту передання товарів
покупцеві (стаття 713 цього Кодексу), якщо інше не . становлено
договором.
2. Гарантійний строк, встановлений договором, продовжується
на час, протягом якого покупець не міг використовувати товар у
зв'язку із обставинами, що залежать від продавця, до усунення їх
продавцем.
Гарантійний строк продовжується на час, протягом якого товар
не міг використовуватися у зв'язку з виявленими в ньому
недоліками, за умови повідомлення про це продавця в порядку,
встановленому статтею 570 цього Кодексу.
3. Гарантійний строк на комплектуючий виріб дорівнює
гарантійному строку на основний виріб, і починає спливати
одночасно з ним.
4. При заміні товару (комплектуючого виробу) неналежної
якості на товар (комплектуючий виріб), що відповідає умовам
договору, гарантійний строк на нього з цього моменту починає
спливати заново.
Стаття 725 (706). Строк придатності товару
1. Законом або іншими нормативно - правовими актами може
бути встановлений строк, зі спливом якого товар вважається
непридатним для використання за призначенням (строк придатності).
2. Строк придатності товару визначається періодом часу, який
обчислюється з дня його виготовлення і протягом якого товар є
придатним для використання, або терміном (датою), до настання
якого товар є придатним для використання.
3. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, на який
встановлено строк придатності, з таким розрахунком, щоб він міг
бути використаний за призначенням до спливу цього строку.
Стаття 726 (707) " Обчислення строку придатності товару"
виключена.
Зміст статті перенесений частиною другою у статтю 725.
Стаття 727 (708). Наслідки передання товару неналежної
якості
1. Покупець, якому переданий товар неналежної якості, має
право незалежно від можливості використання його за призначенням,
вимагати від продавця за своїм вибором:
1) пропорційного зменшення ціни;
2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;
3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
2. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару
(виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення
яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу,
недоліків, які виявилися неодноразово, чи з'явилися знову після
їх усунення) покупець має право за своїм вибором:
1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої
за товар грошової суми;
2) вимагати заміни товару
3. Якщо продавець товару неналежної якості не є його
виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення
недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені
до продавця або виготовлювача товару.
5. Правила цієї статті застосовуються, якщо інше не
встановлено цим Кодексом або іншим законом.
Стаття 728 (709). Недоліки товару, за які відповідає
продавець
1. Продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець
доведе, що вони виникли до передання його покупцеві або з причин,
які існували до цього моменту.
2. Якщо продавцем надані гарантії якості щодо товару,
продавець відповідає за його недоліки, якщо не доведе, що вони
виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення
покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх
осіб або випадку чи непереборної сили.
Стаття 729 (710). Строки виявлення недоліків і пред'явлення
вимог у зв'язку з недоліками проданого товару
1. Покупець має право пред'явити вимоги у зв'язку з
недоліками товару, за умови, що недоліки виявлені в строки,
встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або
законом.
2. Якщо на товар не встановлений гарантійний строк або строк
придатності, вимоги у зв'язку з його недоліками можуть бути
пред'явлені покупцем за умови, що недоліки були виявлені протягом
розумного строку, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна
- в межах трьох років від дня передання товару покупцеві, якщо
договором або законом не встановлений більший строк.
Якщо встановити день передання нерухомого майна неможливо,
або якщо покупець володів нерухомим майном до укладення договору,
зазначені строки обчислюються від дня укладення договору.
Строк для виявлення недоліків товару, що перевозився або був
відправлений поштою, обчислюється від дня одержання товару в
місці його призначення.
3. Якщо на товар встановлено гарантійний строк, покупець має
право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, які були
виявлені протягом цього строку.
Якщо на комплектуючі вироби встановлено гарантійний строк
меншої тривалості, ніж на основний виріб, покупець має право
пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками комплектуючого виробу,
якщо ці недоліки були виявлені протягом гарантійного строку на
основний виріб.
Якщо на комплектуючий виріб встановлено гарантійний строк
більшої тривалості, ніж гарантійний строк на основний виріб,
покупець має право пред'явити вимог у зв'язку з недоліками
товару, якщо недоліки у комплектуючому виробі виявлені протягом
гарантійного строку на нього, незалежно від спливу гарантійного
строку на основний виріб.
4. Покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з
недоліками товару, на який встановлений строк придатності, якщо
вони виявлені протягом строку придатності товару.
5. Якщо недоліки товару виявлені покупцем після спливу
гарантійного строку або строку придатності, продавець несе
відповідальність, якщо покупець доведе, що недоліки виникли до
передання йому товару або є наслідком обставин, які існували до
цього моменту.
Стаття 730 (711). Позовна давність, що застосовується до
вимог у зв'язку з недоліками проданого товару
Позовна давність до вимог у зв'язку із недоліками проданого
товару встановлюється в один рік і обчислюється від дня виявлення
недоліків у межах строків, встановлених статтею 729 цього
Кодексу, а якщо на товари встановлено гарантійний строк (строк
придатності), - від дня їх виявлення у межах гарантійного строку
(строку придатності).
Стаття 731 (712). Комплектність товару
1. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, що
відповідає умові договору про комплектність.
2. Якщо договором не встановлена комплектність товару,
продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, комплектність
якого визначається звичаями ділового обороту або іншими вимогами,
що звичайно ставляться.
Стаття 732 (713). Комплект товару
1. Якщо договором встановлений обов'язок продавця передати
покупцеві певний набір товару у комплекті (комплект товару),
зобов'язання є виконаним з моменту передання усього товару,
включених до комплекту.
2. Продавець зобов'язаний передати весь товар, які входить
до комплекту, одночасно, якщо інше не встановлено договором або
не випливає із суті зобов'язання.
Стаття 733 (714). Наслідки передання некомплектних товарів
1. У разі передання некомплектного товару покупець має право
за своїм вибором вимагати від продавця:
1) пропорційного зменшення ціни;
2) доукомплектування товару у розумний строк.
2. Якщо продавець у розумний строк не доукомплектував товар,
покупець має право за своїм вибором:
1) вимагати заміни некомплектного товару на комплектний;
2) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої
грошової суми.
3. Наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї
статті, застосовуються і в разі порушення продавцем обов'язку
передати покупцеві комплект товару (стаття 732 цього Кодексу),
якщо інше не встановлено договором і не випливає із суті
зобов'язання.
Стаття 734 (715). Тара та упаковка
1. Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар у тарі та
(або) упаковці, якщо інше не встановлено договором або не
випливає із суті зобов'язання.
Обов'язок передання товару у тарі та (або) упаковці не
поширюється на товари, які за своїм характером не потребують тари
та (або) упакування.
2. Товар повинен бути переданий у тарі та (або) упакований
звичайним для нього способом, а за відсутності такого - способом,
який забезпечує схоронність товару цього роду за звичайних умов
зберігання і транспортування, якщо договором не встановлено вимог
щодо тари та (або) упаковки.
3. Продавець, який здійснює підприємницьку діяльність,
зобов'язаний передати покупцеві товар у тарі та (або) упаковці,
які відповідають вимогам, встановленим актами цивільного
законодавства.
Стаття 735 (716). Наслідки передання товару з порушенням
вимог про тару та (або) упаковку
Якщо продавець передає покупцеві товар без тари та (або)
упаковки чи в неналежній тарі та (або) упаковці, покупець має
право вимагати від продавця передання товару у належній тарі та
(або) упаковці або заміни неналежної тари та (або) упаковки, якщо
інше не випливає із суті зобов'язання або характеру товару або
пред'явити до нього інші вимоги, що випливають із передання
товару неналежної якості (стаття 727 цього Кодексу).
Стаття 736 (717). Перевірка додержання продавцем умов
договору
1. Перевірка додержання продавцем умов договору щодо
кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або)
упаковки товарів та інших умов здійснюється у випадках та у
порядку, встановлених договором або актами цивільного
законодавства.
Якщо нормативно-правовими актами із питань стандартизації
встановлені вимоги щодо порядку перевірки кількості, асортименту,
якості, комплектності, тари та (або) упаковки товарів, порядок
перевірки, визначений договором, має відповідати цим вимогам.
2. Якщо порядок перевірки додержання продавцем умов договору
не встановлений відповідно до частини першої цієї статті,
перевірка здійснюється відповідно до звичаїв ділового обороту або
умов, що звичайно застосовуються в таких випадках.
3. Обов'язок перевіряти кількість, асортимент, якість,
комплектність, тару (та) або упаковку товару (випробовування,
аналіз, огляд тощо) може бути покладений на продавця відповідно
до договору, актів цивільного законодавства та нормативно -
правових актів з питань стандартизації. У цьому разі продавець
повинен на вимогу покупця надати йому докази проведення такої
перевірки.
4. Перевірка додержання вимог щодо предмета договору
продавцем і покупцем має здійснюватися на одних і тих же умовах.
Стаття 737 (718). Повідомлення продавця про порушення умов
договору
1. Покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення
умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності,
тари та (або) упаковки товарів у строк, встановлений договором
або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не
встановлений, - у розумний строк після того, як порушення могло
бути виявлене відповідно до характеру і призначення товарів.
У разі невиконання покупцем цього обов'язку продавець має
право у повному обсязі або частково відмовитися від задоволення
відповідних вимог покупця, якщо доведе, що невиконання покупцем
обов'язку повідомити продавця про порушення умов договору
спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для
продавця витрати, непропорційні його можливим витратам у разі
своєчасного повідомлення про порушення умов договору.
2. Якщо продавець знав або міг знати про те, що передані
покупцеві товари не відповідають умовам договору, він не має
права посилатися на те, що не одержав від покупця повідомлення
про неналежне виконання договору, та на наслідки невиконання
покупцем обов'язку, встановленого частиною першою цієї статті.
Стаття 738 (719). Обов'язок покупця прийняти товар
1. Покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли
він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися
від договору.
2. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до
вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для
забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не
встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Стаття 739 (720). Зберігання товару, не прийнятого покупцем
1. Якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття
товару, переданого продавцем, він зобов'язаний забезпечити його
схоронність, негайно повідомивши про це продавця.
2. Продавець зобов'язаний забрати (вивезти) товар, не
прийнятий покупцем (одержувачем), або розпорядитися ним у
розумний строк.
Якщо продавець у цей строк не розпорядиться товаром,
покупець має право реалізувати товар або повернути його
продавцеві.
3. Витрати покупця у зв'язку з зберіганням товару, його
реалізацією або поверненням продавцеві підлягають відшкодуванню
продавцем. При цьому суми, одержані від реалізації товару,
передаються продавцеві з урахуванням сум, що належать покупцеві.
4. Якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям
товару або відмовився його прийняти, продавець має право вимагати
від нього прийняти та оплатити товар або має право відмовитися
від договору.
Стаття 740 (721). Ціна товару
1. Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною,
встановленою у договорі, або, якщо вона не встановлена у договорі
і не може бути визначена, виходячи з його умов, за ціною, що
визначається відповідно до частини четвертої статті 681 цього
Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до
договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно
ставляться, необхідні для здійснення платежу.
2. Якщо ціна встановлена залежно від ваги товару, вона
визначається за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором.
3. Якщо договором встановлено, що ціна товару підлягає зміні
залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість,
затрати тощо), але при цьому не визначено способу її перегляду,
ціна визначається, виходячи із співвідношення цих показників на
момент укладення договору і на момент передання товару.
Якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання
товару ціна визначається, виходячи із співвідношення цих
показників на момент укладення договору і на день передання
товару, що встановлений у договорі, а якщо такий день не
встановлений у договорі, - на день, визначений відповідно до
статті 570 цього Кодексу.
Правила цієї частини про визначення ціни товару
застосовуються, якщо інше не встановлено актами цивільного
законодавства або не випливає із суті зобов'язання.
Стаття 741 (722). Оплата товару
1. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття
або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо
договором або актами цивільного законодавства не встановлений
інший строк оплати товару.
2. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну
переданого товару. Договором може бути передбачено розстрочення в
оплаті товару.
3. У разі прострочення оплати товару продавець має право
вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими
коштами.
4. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар,
продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або
відмовитися від договору.
5. Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві, крім
неоплачених, також і інші товари, він має право зупинити
передання цих товарів до повної оплати всіх раніше переданих
товарів, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного
законодавства.
Стаття 742 (723). Попередня оплата товару
1. Якщо договором встановлений обов'язок покупця повністю
або частково оплатити товар до його передання продавцем
(попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк,
встановлений договором, а якщо такий строк не встановлений
договором, - у строк, визначений відповідно до статті 570 цього
Кодексу.
2. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої
оплати товару застосовуються правила, встановлені статтею 578
цього Кодексу.
3. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати, не
передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати
передання оплачених товарів або повернення суми попередньої
оплати.
4. На суму попередньої оплати нараховуються проценти
відповідно до статті 576 цього Кодексу від дня, коли товар мав
бути переданий до дня фактичного передання товару покупцеві або
повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути
встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму
попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Стаття 743 (724). Продаж товару в кредит
1.. Договором може бути встановлений продаж товару в кредит
з відстроченням або з розстроченням платежу.
2. Товари продаються в кредит за цінами, що діють на день
продажу. Зміна ціни на товари, продані в кредит, не є підставою
для проведення перерозрахунку, якщо інше не встановлено договором
або законом.
3. У разі невиконання продавцем обов'язку щодо передання
товару, проданого в кредит, застосовуються правила, встановлені
статтею 711 цього Кодексу.
4. Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в
кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого
товару.
5. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену
суму нараховуються проценти відповідно до статті 576 цього
Кодексу від дня, коли товари мали бути оплачені, до дня фактичної
оплати товарів покупцем.
Договором може бути передбачений обов'язок покупця
сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого
в кредит, починаючи від дня передання товарів продавцем.
6. З моменту передання товару, проданого в кредит, і до його
оплати продавцю належить право застави на цей товар.
Стаття 744 (725). Особливості оплати товару з розстроченням
1. Договором про продаж товару у кредит може бути
передбачена оплата товару з розстроченням платежів.
Істотними умовами договору про продаж товарів у кредит з
умовою про розстрочення платежу є ціна товару, порядок, строки і
розміри платежів.
2. Якщо покупець не здійснює у встановлений договором строк
чергового платежу за продані з розстроченням і передані йому
товари, продавець має право відмовитися від договору і вимагати
повернення проданого товару.
3. До договору про продаж товару в кредит з умовою про
розстрочення платежу застосовуються правила, встановлені
частинами другою, четвертою та шостою статті 743 цього Кодексу.
Стаття 745 (726). Страхування товару
1. Договором може бути встановлений обов'язок продавця або
покупця страхувати товар. Якщо сторони не визначили умови
страхування і мінімальну суму, на яку страхується товар, сума
страхового відшкодування не може бути меншою від ціни товару.
2. Якщо сторона, яка зобов'язана страхувати товар, не
застрахувала його, друга сторона має право застрахувати товар і
вимагати відшкодування витрат на страхування або відмовитися від
договору.
Стаття 746 (727). Збереження права власності за продавцем
1. Договором може бути встановлено, що право власності на
переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати
товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має
права до переходу до нього права власності розпоряджатися
товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не
випливає із призначення та властивостей товару.
2. Якщо покупець прострочив оплату товару або, продавець має
право вимагати від нього повернення товару.
Продавець має право вимагати від покупця повернення товару
також у разі ненастання обставин, за яких право власності на
товар мало перейти до покупця
§ 2. Роздрібна купівля-продаж
Стаття 747 (728). Договір роздрібної купівлі-продажу
1. За договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який
здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару,
зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно
призначаються для особистого, домашнього або іншого використання,
не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець
зобов'язується прийняти товар і оплатити його.
2. Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним.
3. До відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з
участю покупця - фізичної особи, що не врегульовані цим Кодексом,
застосовуються нормативно-правові акти про захист прав
споживачів.
4. Умови договору, що обмежують права покупця - фізичної
особи порівняно з правами, встановленими цим Кодексом, та
ормативно - правовими актами про захист прав споживачів, є
нікчемними.
5. Покупець має право на відшкодування збитків, завданих
йому продавцем внаслідок використання ним переваг свого становища
у виробничій або торговельній діяльності.
Стаття 748 (729). Публічна пропозиція укласти договір
купівлі - продажу товару
1. Пропозиція товару в рекламі, каталогах, а також інших
описах товару, звернених до невизначеного кола осіб, є публічною
пропозицією укласти договір (частина друга статті 690 цього
Кодексу), якщо вона містить усі істотні умови договору.
2. Виставлення товару, демонстрація його зразків або надання
відомостей про товар (описів, каталогів, фотознімків тощо) у
місцях його продажу є публічною пропозицією укласти договір
незалежно від того, чи вказана ціна та інші істотні умови
договору купівлі- продажу, крім випадків, коли продавець явно
визначив, що відповідний товар не призначений для продажу.
Стаття 749 (730). Надання покупцеві інформації про товар
1. Продавець зобов'язаний надати покупцеві необхідну і
достовірну інформацію про товар, що пропонується до продажу.
Інформація має відповідати вимогам закону та правилам роздрібної
торгівлі щодо її змісту і способів надання.
2. Покупець має право до укладення договору оглянути товар,
вимагати проведення в його присутності перевірки властивостей або
демонстрації користування товаром, якщо це не виключено
характером товару і не суперечить правилам роздрібної торгівлі.
3. Якщо покупцеві не надано можливості негайного одержання
повної і достовірної інформації про товар у місці його продажу,
він має право вимагати відшкодування збитків, завданих
необґрунтованим ухиленням від укладення договору, а якщо договір
укладено, - в розумний строк відмовитися від договору, вимагати
повернення сплаченої за товар суми і відшкодування інших збитків,
а також моральної шкоди.
4. Продавець, який не надав покупцеві можливості одержати
відповідну інформацію про товар, несе відповідальність недоліки
товару, які виникли після передання його покупцеві, якщо покупець
доведе, що вони виникли у зв'язку з відсутністю у нього такої
інформації.
Стаття 750 (731). Договір з умовою про прийняття покупцем
товару у встановлений строк
1. Сторони можуть укласти договір з умовою про прийняття
покупцем товару у строк, встановлений договором, і протягом цього
строку товар не може бути проданий продавцем іншому покупцеві.
2. Якщо покупець не з'явився або не вчинив інших необхідних
дій для прийняття товару у встановлений строк, вважається що
покупець відмовився від договору, якщо інше не встановлено
договором.
3. Додаткові витрати продавця на забезпечення передання
товару покупцеві у визначений строк включаються в ціну товару,
якщо інше не встановлено договором або актами цивільного
законодавства.
Стаття 751 (732). Продаж товару за зразками
1. Сторони можуть укласти договір купівлі-продажу товару на
підставі ознайомлення покупця з зразком товару (за описом,
каталогом тощо).
2. Договір купівлі - продажу товару за зразком є виконаним з
моменту доставки товару у місце, встановлене у договорі, а якщо
місце передання товару не встановлене договором, - з моменту
доставки товару за місцем проживання фізичної особи - покупця або
місцем знаходження юридичної особи - покупця, якщо інше не
встановлено договором або законом.
3. Покупець до передання товару має право відмовитися від
виконання договору за умови відшкодування продавцеві витрат,
пов'язаних із вчиненням дій щодо виконання договору.
Стаття 752 (733). Продаж товарів з використанням автоматів
1. Якщо продаж товарів здійснюється з використанням
автоматів, володілець автоматів зобов'язаний довести до покупців
інформацію про продавця товарів шляхом розміщення на автоматі або
надання покупцям іншим чином відомостей про найменування (фірмове
найменування) продавця, місце його знаходження, режим роботи, а
також про дії, які необхідно вчинити покупцеві для одержання
товару.
2. Договір роздрібної купівлі-продажу з використанням
автоматів є укладеним з моменту вчинення покупцем дій, необхідних
для одержання товару.
3. Якщо покупцеві не надається оплачений товар, продавець
повинен на вимогу покупця негайно надати покупцеві товар або
повернути сплачену ним суму.
4. Якщо автомат використовується для розміну грошей,
придбання платіжних засобів або обміну валюти, застосовуються
правила про роздрібну купівлю-продаж, якщо інше не випливає із
суті зобов'язання.
Стаття 753 (734). Договір з умовою про доставку товару
покупцеві
1. Якщо договір роздрібної купівлі-продажу укладено з умовою
про доставку товару покупцеві, продавець зобов'язаний у
встановлений договором строк доставити товар за місцем, вказаним
покупцем, а якщо місце передання товару покупцем не вказане, - за
місцем проживання фізичної особи - покупця або місцем знаходження
юридичної особи- покупця.
2. Договір роздрібної купівлі - продажу з умовою про
доставку товару покупцеві є виконаним з моменту вручення товару
покупцеві, а у разі його відсутності - будь-якій особі, яка
пред'явила квитанцію або інший документ, що засвідчує укладення
договору або оформлення доставки товару, якщо інше не встановлено
договором, актами цивільного законодавства або не випливає із
суті зобов'язання.
3. Якщо договором не встановлений строк доставки товару для
вручення його покупцеві, товар має бути доставлений у розумний
строк після одержання вимоги покупця.
Стаття 754 (735). Договір найму-продажу
1. За договором найму - продажу до переходу до покупця права
власності на переданий йому продавцем товар, покупець є наймачем
(орендарем) цього товару.
2. Покупець стає власником товару, переданого йому за
договром найму - продажу, з моменту оплати товару, якщо інше не
встановлено договором.
Стаття 755 (736). Ціна та оплата товару
1. Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, оголошеною
продавцем у момент укладення договору, якщо інше не встановлено
законом або не випливає із суті зобов'язання.
2. Якщо договором встановлена попередня оплату товару
(стаття 742 цього Кодексу), прострочення покупцем оплати . овару
є відмовою покупця від виконання договору, якщо інше не
встановлено договром.
3. До договорів роздрібної купівлі-продажу товарів у кредит,
у тому із розстроченням, не застосовуються правила, встановлені
частиною частини п'ятої статті 743 цього Кодексу.
4. Покупець має право повністю оплатити товар у будь-який
час у межах встановленого договором періоду розстрочення його
оплати.
Стаття 756 (737). Обмін товару
1. Покупець має право протягом чотирнадцяти днів з моменту
передання йому непродовольчого товару неналежної якості, якщо
триваліший строк не оголошений продавцем, обміняти його у місці
купівлі або інших місцях, оголошених продавцем, на аналогічний
товар іншого розміру, форми, габариту, фасону, комплектації тощо.
У разі виявлення різниці в ціні покупець проводить необхідний
перерахунок з продавцем.
Якщо у продавця немає необхідного для обміну товару,
покупець має право повернути придбаний товар продавцеві та
одержати сплачену за нього суму.
Вимога покупця про обмін або повернення товару підлягає
задоволенню, якщо товар не був у споживанні, збережено його
товарний вид, споживчі властивості, за наявності доказів
придбання його у цього продавця.
2. Перелік товарів, які не підлягають обміну або поверненню
за підставами, вказаними у цій статті, встановлюється актами
цивільного законодавтсва.
Стаття 757 (738). Права покупця у разі продажу йому товару
неналежної якості
1. Покупець при виявленні недоліків, не застережених
продавцем, або фальсифікації товарів протягом гарантійного або
інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи
договором, має право за своїм вибором вимагати від продавця або
виготовлювача:
1) безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування
витрат на їх виправлення покупцем чи третьою особою;
2) заміни товару на аналогічний товар належної якості або на
такий же товар іншої моделі з відповідним перерахунком у разі
різниці в ціні;
3) відповідного зменшення ціни;
4) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої
за товар грошової суми.
2. Покупець, який придбав непродовольчі товари, що були вже
в користуванні і реалізовані через роздрібні комісійні
торговельні підприємства, про що він був проінформований
продавцем, має право пред'явити вказані у частині першій цієї
статті вимоги, якщо придбані товари містили істотні недоліки, не
застережені продавцем.
Стаття 758 (739). Порядок і строки задоволення вимог покупця
про заміну товару або усунення недоліків
1. Продавець або виготовлювач (чи уповноважені ними
представники) зобов'язані прийняти товар неналежної якості від
покупця і задовольнити його вимоги про заміну товару або усунення
недоліків. Доставка товару продавцеві та його повернення
покупцеві здійснюються продавцем або виготовлювачем, а в разі
невиконання ними цього обов'язку, або відсутності продавця чи
виготовлювача в місці знаходження покупця повернення товару може
бути здійснене покупцем за їхній рахунок.
2. Вимога покупця про заміну товару підлягає негайному
задоволенню, а в разі необхідності перевірки якості товару -
протягом чотирнадцяти днів або за домовленістю сторін в інший
строк.
У разі відсутності необхідного товару, вимога покупця про
заміну підлягає задоволенню у двомісячний строк з моменту подання
відповідної заяви.
Якщо задовольнити вимогу покупця про заміну товару у
встановлені строки неможливо, покупець на свій вибір має право
пред'явити продавцеві або виготовлювачу інші вимоги відповідно до
частини першої статті 757 цього Кодексу.
3. Вимога покупця про безоплатне усунення недоліків товару
підлягає задоволенню продавцем або виготовлювачем протягом
чотирнадцяти днів або за домовленістю сторін в інший строк. На
вимогу покупця на час ремонту йому має бути наданий в
користування аналогічний товар, незалежно від моделі, з
доставкою.
4. При усуненні недоліків шляхом заміни комплектуючого
виробу або складової частини товару, на які встановлено
гарантійні строки, гарантійний строк на новий комплектуючий виріб
або складову частину обчислюється від дня видачі покупцеві товару
після ремонту.
5. За кожний день прострочення продавцем або виготовлювачем
усунення недоліків і невиконання вимоги про надання в
користування аналогічного товару на час усунення недоліків
продавець сплачує покупцеві неустойку в розмірі одного відсотка
вартості товару.
Стаття 759 (740). Відшкодування різниці в ціні при заміні
товару, зменшенні ціни і поверненні товару неналежної якості
1. У разі заміни товару з недоліками на товар належної
якості продавець не має права вимагати відшкодування різниці між
ціною товару, встановленою договором, і ціною товару, яка існує
на момент заміни товару або винесення судом рішення про заміну
товару.
2. У разі заміни товару неналежної якості на аналогічний,
але інший за розміром, фасоном, сортом тощо, товар належної
якості відшкодуванню підлягає різниця між ціною заміненого товару
і ціною товару належної якості, що діють на момент заміни товару
або винесення судом рішення про заміну.
3. У разі пред'явлення вимоги про відповідне зменшення ціни
товару в розрахунок береться ціна товару на момент пред'явлення
вимоги про зменшення ціни, а якщо вимога покупця добровільно не
задоволена, - на момент винесення судом рішення про відповідне
зменшення ціни товару.
4. У разі відмови покупця від договору та поверненні
продавцю товару неналежної якості покупець має право вимагати
відшкодування різниці між ціною товару, встановленою договором, і
ціною відповідного товару на момент добровільного задоволення
його вимоги, а якщо вона добровільно не задоволена, - на момент
винесення судом рішення.
5. Якщо на час виконання рішення суду про відшкодування
різниці в ціні при заміні товару, зменшенні ціни або поверненні
товару неналежної якості підвищилися ціни на товари, покупець з
цих підстав може заявити додаткові вимоги до продавця.
Стаття 760 (741). "Відповідальність продавця і виконання
зобов'язання в натурі" виключена.
Стаття 761 (742). Відповідальність за шкоду, завдану товаром
неналежної якості
Шкода, завдана життю, здоров'ю або майну покупця товаром
неналежної якості, відшкодовується продавцем або виготовлювачем
товару відповідно до правил, встановлених главою 81 цього
Кодексу.
§ 3. Поставка
Стаття 762 (743). Договір поставки
1. За договором поставки продавець (постачальник), який
здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у
встановлений строк (строки) товари у власність покупця для
використання їх у підприємницькій діяльності або в інших цілях,
не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним
використанням, а покупець зобов'язується прийняти товари і
сплатити за них певну грошову суму.
2. До договору поставки застосовуються загальні положення
про купівлю- продаж, якщо інше не встановлено договором, законом
або не випливає з характеру відносин сторін.
3. Особливості відносини, що виникають при поставці товарів
для державних потреб можуть регулюватися іншими законами.
Стаття 763 (744). Строк дії договору поставки
1. Договір поставки може бути укладений на один рік, на
строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший
строк, встановлений договором.
Якщо в договорі строк його дії не встановлений, договір є
укладеним на один рік.
2. Якщо в довгостроковому договорі кількість належних до
поставки товарів або інші умови договору визначено на рік або на
менш тривалий період, у договорі встановлюється порядок
погодження цих умов сторонами на наступні періоди до закінчення
строку дії договору. Якщо в договорі не встановлено такого
порядку, договір є укладеним відповідно на один рік або на
період, на який погоджені умови договору.
3. У разі відмови або ухилення однієї із сторін
довгострокового договору від погодження кількості належних до
поставки товарів або інших умов на наступні періоди в порядку,
встановленому договором, інша сторона має право звернутися до
суду з вимогою про визначення умов поставки товарів на відповідні
періоди або про розірвання договору.
Стаття 764 (745). Періоди поставки
1.Договором може бути встановлена поставка товарів протягом
строку дії договору окремими партіями.
Якщо строки поставки окремих партій (періоди поставки)
договором не встановлені, товари поставляються рівномірними
партіями щомісячно, якщо інше не встановлено законом, не випливає
із звичаїв ділового обороту або суті зобов'язання.
2. Договором може бути встановлений графік поставки товарів
(декадний, добовий, погодинний тощо).
3. Дострокова поставка товарів може здійснюватися за згодою
покупця. Товари, поставлені достроково і прийняті покупцем,
зараховуються в кількість товарів, які належать до поставки в
наступному періоді.
Стаття 765 (746). Порядок поставки товарів
1. Поставка товарів здійснюється постачальником шляхом
відвантаження (передання) товарів покупцеві або особі,
встановленій у договорі (одержувач).
2. Якщо договором встановлено право покупця давати
постачальнику вказівки про відвантаження товарів одержувачам
(відвантажувальні рознарядки), відвантаження (передання) товарів
здійснюється постачальником на адресу одержувачів, вказаних у
відвантажувальній рознарядці.
Зміст відвантажувальної рознарядки і строк її направлення
покупцем постачальникові встановлюються договором. Якщо строк
направлення відвантажувальної рознарядки не встановлений
договором, рознарядка направляється постачальникові не пізніше
ніж за тридцять днів до настання періоду поставки.
3. Ненадання покупцем відвантажувальної рознарядки у
встановлений строк дає постачальникові право відмовитися від
виконання договору або вимагати від покупця оплати товарів.
Стаття 766 (747). Доставка товарів
1. Доставка товарів здійснюється постачальником шляхом
відвантаження їх транспортом і на умовах, встановлених договором.
2. Якщо в договорі не встановлено, яким видом транспорту або
на яких умовах здійснюється доставка товарів, право вибору виду
транспорту або визначення умов доставки товару належить
постачальникові, якщо інше не встановлено законом, не випливає із
звичаїв ділового обороту або суті зобов'язання.
Стаття 767 (748). Поповнення недопоставки товарів
1. Постачальник, який недопоставив товари в окремому періоді
поставки, зобов'язаний поповнити недопоставлену кількість товарів
у наступному періоді (періодах) у межах строку дії договору, якщо
інше не встановлено договором.
2. За довгостроковим договором кількість товарів,
недопоставлена постачальником в окремому періоді поставки,
підлягає поповненню в наступному періоді (періодах) у межах того
року, в якому допущена недопоставка товару, якщо інше не
встановлено договором.
3. Якщо товари відвантажуються постачальником кільком
одержувачам, встановленим договором або вказаним покупцем у
відвантажувальній рознарядці, товари, що поставлені одному
одержувачеві понад кількість, встановлену договором або вказану у
відвантажувальній рознарядці, не зараховуються у рахунок
недопоставленої кількості товарів іншим одержувачам і підлягають
поповненню постачальником, якщо інше не встановлено договором.
4. Покупець має право, повідомивши постачальника,
відмовитися від прийняття товарів, поставка яких прострочена,
якщо інше не встановено договором. Товари, поставлені до
одержання постачальником повідомлення, покупець зобов'язаний
прийняти та оплатити.
Стаття 768 (749). Асортимент товарів при поповненні
недопоставки
1. Асортимент товарів, недопоставка яких підлягає
поповненню, встановлюється договором. Якщо договором не
встановлений асортимент товарів, недопоставка яких підлягає
поповненню, постачальник зобов'язаний поповнити недопоставлену
кількість товарів в асортименті, встановленому для того періоду,
в якому була допущена недопоставка.
2. Поставка товарів одного найменування в більшій кількості,
ніж встановлено договором, не зараховується у рахунок
недопоставленої кількості товарів іншого найменування, що входять
у той самий асортимент, і підлягає поповненню, крім випадків,
коли така поставка здійснена за попередньою письмовою згодою
покупця.
Стаття 769 (750). Прийняття товарів покупцем
1. Покупець (одержувач) зобов'язаний вчинити всі необхідні
дії, що забезпечують прийняття товарів, поставлених відповідно до
умов договору.
2. Покупець (одержувач) зобов'язані належним чином оглянути
прийнятий товар у строк, встановлений договором або актами
цивільного законодавства чи звичаями ділового обороту.
Покупець зобов'язаний у цей же строк перевірити кількість,
асортимент, якість, комплектність, тару і упаковку товару та
дотримання постачальником інших умов договору в порядку,
встановленому договором, актами цивільного законодавства,
звичаями ділового обороту, і про виявлені порушення негайно
повідомити постачальника у письмовій формі.
3. У разі одержання поставлених товарів від транспортної
організації покупець (одержувач) зобов'язаний перевірити
відповідність товарів відомостям, вказаним у транспортних і
супровідних документах, а також прийняти ці товари від
транспортної організації з додержанням правил, встановлених
нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту.
Стаття 770 (751). Вибірка товарів
1. Якщо договором встановлено передання товарів покупцеві
(одержувачеві) у місці знаходження постачальника (вибірка
товарів), покупець (одержувач) зобов'язаний оглянути товари, що
йому передаються, у місці їх передання, якщо інше не встановлено
договором, актами цивільного законодавства або не випливає із
суті зобов'язання. При виявленні порушення договору покупець
(одержувач) має право відмовитися від одержання товарів.
2. Якщо покупець (одержувач) не здійснив вибірку товарів у
встановлений договором строк, а якщо строк не встановлений
договором, - у розумний строк після одержання повідомлення
постачальника про готовність товарів до передання, постачальник
має право відмовитися від виконання договору або вимагати від
покупця оплати товарів.
Стаття 771 (752). Розрахунки за товари, що поставляються
1. Покупець оплачує товари, що поставляються, з додержанням
порядку і форми розрахунків, встановлених договором. Якщо
договором не встановлені порядок і форма розрахунків, розрахунки
здійснюються платіжними дорученнями.
2. Якщо договором встановлена поставка товарів окремими
частинами, що входять до комплекту, оплата товарів покупцем
здійснюється після відвантаження (вибірки) останньої частини, що
входить у комплект, якщо інше не встановлено договором.
3. Якщо договором встановлено, що оплата товарів
здійснюється одержувачем (платником), і він безпідставно
відмовився від оплати або не здійснив оплату товарів у
встановлений договором строк, постачальник має право вимагати
оплати поставлених товарів від покупця.
Стаття 772 (753). Тара та упаковка
1. Покупець (одержувач) зобов'язаний повернути
постачальникові багатооборотну тару і засоби пакетування, в яких
надійшов товар, якщо інше не встановлено договором. Порядок і
строки повернення багатооборотної тари і засобів пакетування
встановлюються договором або актами цивільного законодавства.
2. Інша тара і упаковка підлягають поверненню
постачальникові лише у випадках, встановлених договором.
Стаття 773 (754). Наслідки поставки товарів неналежної
якості або некомплектних товарів для їх продажу у роздрібній
торгівлі
Покупець (одержувач), який здійснює продаж одержаних за
договором поставки товарів у роздрібній торгівлі, має право в
розумний строк вимагати від постачальника заміни повернених
споживачем товарів неналежної якості або некомплектних товарів.
Стаття 774 (755). Права покупця у разі недопоставки товарів,
невиконання вимог про усунення недоліків або доукомплектування
товарів
1. Якщо постачальник не поставив передбачену договором
кількість товарів або не виконав вимог покупця про заміну товарів
неналежної якості або про доукомплектування товарів у
встановлений строк, покупець має право придбати непоставлені
товари в іншої особи. Покупець має право вимагати від
постачальника відшкодування усіх необхідних і розумних витрат на
придбання товарів у іншої особи.
2. Покупець (одержувач) має право відмовитися від оплати
товарів неналежної якості і некомплектних товарів, а якщо такі
товари оплачені, - вимагати повернення сплачених сум до усунення
недоліків чи доукомплектування товарів або їх заміни.
Стаття 775 (756). Неустойка за недопоставку або прострочення
поставки товару
Неустойка, встановлена договором або законом за недопоставку
або прострочення поставки товарів, стягується з постачальника до
фактичного виконання зобов'язання у межах строку дії договору
(стаття 763 цього Кодексу), якщо інший порядок стягнення
неустойки не встановлений договором або законом.
Стаття 776 (757). Одностороння відмова від договору поставки
1. Одностороння відмова від договору поставки (частково або
в повному обсязі) допускається у разі істотного порушення
договору однією із сторін.
2. Порушення договору постачальником є істотним у разі:
1) поставки товарів неналежної якості з недоліками, які не
можуть бути усунені у прийнятний для покупця строк;
2) неодноразового порушення строків поставки.
3. Порушення договору покупцем є істотним у разі:
1) неодноразового порушення строків оплати товарів;
2) неодноразової невибірки товарів.
4. Договором можуть бути встановлені інші підстави для
односторонньої відмови від договору поставки або односторонньої
зміни його умов.
5. Договір поставки вважається відповідно зміненим або
розірваним з моменту одержання стороною повідомлення іншої
сторони про односторонню відмову від договору, якщо інший термін
не встановлений у повідомленні або договором.
§ 4. Контрактація сільськогосподарської продукції
Стаття 777 (758). Договір контрактації сільськогосподарської
продукції
1. За договором контрактації виробник сільськогосподарської
продукції зобов'язується виробити встановлену договором
сільськогосподарську продукцію і передати її у власність
заготівельникові (контрактанту ) або визначеному ним
одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю
продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до
умов договору.
2. До договору контрактації, не врегульованих правилами
цього параграфа, застосовуються загальні положення про
купівлю-продаж (статті 704-746 цього Кодексу) та про договір
поставки (статті 762- 776 цього Кодексу), якщо інше не
встановлено договором або законом.
Стаття 778 (759). Обов'язки заготівельника
1. Заготівельник зобов'язаний прийняти сільськогосподарську
продукцію у місці її знаходження і забезпечити її вивезення
своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.
2. Якщо прийняття продукції здійснюється в місці знаходження
заготівельника або іншому вказаному ним місці, заготівельник не
має права відмовитися від прийняття сільськогосподарської
продукції, яка відповідає умовам договору і передана
заготівельникові в установлений договором строк.
3. Договором може бути передбачений обов'язок
заготівельника, який здійснює переробку сільськогосподарської
продукції, повертати виробникові на його вимогу продукти
переробки або відходи від переробки продукції з оплатою їх за
цінами, встановленими договором.
Стаття 778-1. Обов'язки виробника сільськогосподарської
продукції
Сільськогосподарський товаровиробник зобов'язаний передати
заготівельнику вироблену сільськогосподарську продукцію у
кількості та асортиментів, встановлених договором.
§ 5. Постачання енергетичними та іншими ресурсами через
приєднану мережу
Стаття 760. Договір постачання енергетичними та іншими
ресурсами через приєднану мережу
1. За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами
через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується
надавати другій строні (споживачеві, абонентові) енергетичні та
інші ресурси, встановлені договором, а споживач зобов'язується
оплачувати вартість прийнятих ресурсів.
2. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами
через приєднану мережу застосовуються загальні положення про
купівлю-продаж (статті 686-727 цього Кодексу), правила про
договір поставки (стаття 743-757 цього . одексу), якщо інше не
встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Стаття 761. Права та обов'язки сторін щодо додержання режиму
споживання енергетичних та інших ресурсів
1. Постачальник повинен забезпечити подачу енергетичних та
інших ресурсів у кількості, належної якості та в строки, що
відповідають встановленим технічним вимогам та умовам договору.
2. Постачальник має право перевіряти систему обліку
витрачення енергетичних та інших ресурсів споживачем, технічний
стан його обладнання та установок для використання або переробки
ресурсів, не втручаючись при цьому у господарську діяльність
споживача.
3. Споживач зобов'язаний додержувати встановленого договором
режиму споживання енергетичних та інших ресурсів.
§ 6. Міна
Стаття 782 (763). Договір міни
1. За договором міни (бартеру) кожна із сторін
зобов'язується передати іншій стороні у власність один товар в
обмін на інший товар.
2. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару,
який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує
взамін.
3. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої
вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.
4. Право власності на обмінювані товари переходить до
сторін, що виступають як покупці за договором міни, одночасно
після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами,
якщо інше не встановлено договором або законом.
5. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи
(послуги).
Стаття 783 (764). Правове регулювання міни
До договору міни застосовуються загальні положення про
купівлю - продаж (статті 704-746 цього Кодексу), правила про
договір поставки (статті 762-776 цього Кодексу), договір
контрактації (статті 777, 778 цього Кодексу) або інші договори,
елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить
суті зобов'язання.
Глава 54. Дарування
Стаття 784 (765). Договір дарування
1. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає
або зобов'язується передати у майбутньому другій стороні
(обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
2. Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на
користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового
характеру, не є договором дарування.
Стаття 785 (766). Предмет договору дарування
1. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та
цінні папери, а також нерухомі речі.
2. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарівник
володіє, та які можуть виникнути у нього в майбутньому.
Стаття 788 (769). Форма договору дарування
1. Договір дарування предметів особистого користування та
побутового призначення може бути укладений усно.
2. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій
формі і посвідчується нотаріусом.
3. Договір дарування майнового права та договір дарування з
обов'язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій
формі. Договір, укладений із недодержанням письмової форми є
нікчемним.
4. Договір дарування рухомих речей, які мають особливу
цінність, укладається у письмовій формі. Передання такої речі за
усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що
обдарований заволодів нею незаконно.
5. Договір дарування валютних цінностей на суму, яка
перевищує п'ятидесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму
доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає
нотаріальному посвідченню.
Стаття 786 (767). Сторони у договорі дарування
1. Сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні особи,
юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим,
територіальні громади.
2. Батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати
майно дітей, підопічних.
3. Юридичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність,
можуть укладати договір дарування між собою, якщо право
здійснювати дарування прямо встановлено статутом дарувальника. Це
положення не поширюється на право юридичних осіб укладати договір
пожертви.
4. Договір дарування від імені дарувальника може укласти
його представник. Доручення на укладення договору дарування, в
якому не встановлено імені обдарованого, є нікчемним.
Стаття 787 (768). Обов'язки дарувальника
1. Якщо дарувальникові відомо про недоліки речі, що є
дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути
небезпечними для життя, здоров'я, майна обдарованого або інших
осіб, він зобов'язаний повідомити про них обдарованого.
2. Дарувальник, якому було відомо про недоліки або особливі
власгивості подарованої речі і який не повідомив про них
обдарованого, зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану життю,
здоров'ю або майну в результаті володіння чи користуванні
дарунком.
Стаття 789 (770). Прийняття дарунка
1. Право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту
його прийняття.
2. Дарувальник, який передав річ організації транспорту,
зв'язку або іншій особі для вручення її обдарованому, має право
скасувати дарування до вручення йому речі.
2. Якщо дарунок направлено обдарованому без його попередньої
згоди, дарунок є прийнятим, якщо обдарований негайно не заявить
про відмову від його прийняття.
3. Прийняття обдарованим документів, які посвідчують право
власності на річ, інших документів, які посвідчують належність
дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів,
макетів тощо) є прийняттям дарунка.
Стаття 790 (771). Договір з обов'язком передати дарунок в
майбутньому
1. У договорі дарування може бути встановлений обов'язок
дарувальника передати дарунок обдарованому у майбутньому через
певний строк ( у певний термін) або у разі настання відкладальної
обставини.
2. У разі настання строку (терміну) або відкладальної
обставини, встановлених договором з обов'язком передати дарунок у
майбутньому, обдарований має право вимагати від дарувальника
передання дарунка, витребувати дарунок або вимагати відшкодування
його вартості.
3. Якщо до настання строку (терміну) або відкладальної
обставини, визначеної договором з обов'язком передати дарунок у
майбутньому, дарувальник або обдарований помре, договір дарування
припиняється.
Стаття 791 (772). Одностороння відмова від договору
дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому
1. Дарувальник має право відмовитися від передання дарунку у
майбутньому, якщо після укладення договору його майновий стан
істотно погіршився.
2. Обдарований має право у будь - який час до прийняття
дарунку на підставі договору з обов'язком передати дарунок у
майбутньому відмовитись від нього.
Стаття 792 (773). "Правові наслідки настання умови, яка
зазначена у договорі дарування" виключена.
Частина перша цієї статті перенесена частиною другою статті
790 (771)
Стаття 793 (774). Обов'язок обдарованого на користь третьої
особи
1. Договором може бути встановлений обов'язок обдарованого
вчинити певну дію майнового змісту на користь третьої особи або
утриматися від її вчинення (передати грошову суму чи інше майно у
власність, сплачувати грошову ренту, надати право довічного
користування дарунком чи його частиною, не пред'являти вимог до
третьої особи про виселення тощо).
2. Дарувальник має право вимагати від обдарованого виконання
покладеного на нього обов'язку на користь третьої особи.
У разі смерті дарувальника, оголошення його померлим,
визнання безвісно відсутнім чи недієздатним вимагати від
обдарованого виконання обов'язку на користь третьої особи має
право особа, на користь якої встановлений цей обов'язок.
Стаття 794 (775). Наслідки порушення обдарованим обов'язку
на користь третьої особи
У разі порушення обдарованим обов'язку на користь третьої
особи дарувальник має право вимагати розірвання договору і
повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, -
відшкодування його вартості.
Стаття 795 (776). "Відмова від договору дарування" виключена
Стаття 796 (777). Розірвання договору дарування на вимогу
дарувальника
1. Дарувальник має право вимагати розірвання договору
дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо
обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності
дарівника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей.
Якщо обдарований вчинив умисне вбивство дарувальника,
вимагати розірвання договору дарування мають право його
спадкоємці.
2. Дарувальник має право вимагати розірвання договору
дарування, якщо обдарований створює загрозу безповоротної втрати
дарунку, що має для дарувальника велику немайнову цінність.
3. Дарувальник має право вимагати розірвання договору
дарування, якщо внаслідок недбалого ставлення обдарованого до
речі, що становить історичну, наукову, культурну цінність, ця річ
може бути знищена або істотно пошкоджена.
4. Дарувальник має право вимагати розірвання договору
дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є
збереженим.
5. У разі розірвання договору дарування обдарований
зобов'язаний повернути дарунок у натурі.
7. До вимог про скасування договору дарування застосовується
позовна давність в один рік.
Статті 797, 798 виключені. Їх зміст включений до статті 796
Стаття 780. Позовна давність, що застосовується до вимог про
розірвання договору дарування
До вимог про розірвання договору дарування застосовується
позовна давність в один рік.
Стаття 800 (781). Пожертва
1. Пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей, зокрема
грошей та цінних паперів, особам, встановленим частиною першою
статті 786 цього Кодексу, для досягнення ними певної, наперед
обумовленої мети.
2. Договір про пожертву є укладеним з моменту її прийняття.
3. До договору про пожертву застосовуються правила про
договір дарування, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 801 (782) "Форма договору про пожертву виключена"
Стаття 802 (783). Права пожертвувача
1. Пожертвувач має право контролювати використання пожертви
відповідно до мети, встановленої договором про пожертву.
2. Якщо використання пожертви за призначенням виявилося
неможливим, використання її за іншим призначенням можливе лише за
згодою пожертвувача, а в разі його смерті чи ліквідації юридичної
особи - за рішенням суду.
3. Пожертвувач або його правонаступники мають право вимагати
розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується
не за призначенням.
Глава 55 (55). Рента
Стаття 803 (784). Договір ренти
1. За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає
другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник
ренти взамін майна зобов'язується періодично сплачувати
одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або іншій формі.
2. Договором ренти може бути встановлений обов'язок
сплачувати ренту безстроково (безстрокова рента) або протягом
певного строку.
Стаття 804 (785). Форма договору ренти
1. Договір ренти укладається у письмовій формі.
2. Договір ренти підлягає нотаріальному посвідченню, а
договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти, підлягає
також державній реєстрації.
Стаття 804 -1. Сторони в договорі ренти
Сторонами у договорі ренти можуть бути фізичні або юридичні
особа.
Стаття 805 (786). Передання майна під виплату ренти
1. Договором ренти може бути встановлено, що одержувач ренти
передає майно у власність платника ренти за плату або безоплатно.
2. Якщо договором ренти встановлено, що одержувач ренти
передає майно у власність платника ренти за плату, до відносин
сторін щодо передання майна застосовуються загальні положення про
купівлю - продаж, якщо майно передається безоплатно, - правила
про договір дарування, якщо інше не встановлено законом і не
суперечить суті договору ренти.
Стаття 807 (788). Забезпечення виплати ренти
1. У разі передання під виплату ренти земельної ділянки або
іншого нерухомого майна одержувач ренти набуває право застави на
це майно.
2.Платник ренти ренти має право відчужувати майно, передане
йому під виплату ренти, лише за згодою відчужувача.
У разі відчуженн нерухомого майна іншій особі, до неї
перехоять обов'язки платинка ренти.
3. Виплата ренти може бути забезпечена шляхом встановлення
обов'язку платинка ренти застрахувати ризик невиконання ним своїх
обов'язків за договором ренти.
Стаття 808 (789). Відповідальність за прострочення виплати
ренти
За прострочення виплати ренти платник ренти сплачує
одержувачеві ренти проценти, встановлені статтею 576 цього
Кодексу, якщо інший розмір процентів не встановлений договором
ренти.
Стаття 810 (791). Форма і розмір ренти
1. Рента може виплачуватись у грошовій формі або шляхом
передання речей, виконання робіт або надання послуг. Форма
виплати ренти встановлюється договором.
2. Розмір ренти встановлюється договором.
Якщо одержувач ренти передав у власність платника ренти
грошову суму, розмір ренти встановлюється у розмірі облікової
ставки Національного банку України.
Розмір ренти змінюється відповідно до зміни розміру
облікової ставки Національного банку України, якщо інше не
встановлено договором.
Стаття 811 (792). Строк виплати ренти
Рента виплачується після закінчення кожного календарного
кварталу, якщо інше не встановлено договором.
Стаття 812 (793). Право платника безстрокової ренти на
відмову від договору ренти
1. Платник безстрокової ренти має право відмовитися від
договору ренти.
Умова договору, відповідно до якої платник безстрокової
ренти не може відмовитись від договору ренти, є нікчемною.
2. Договором ренти можуть бути встановлені умови здійснення
платником бестрокової ренти відмови від договору ренти.
3. Договір ренти припиняється після спливу трьох місяців від
дня одержання одержувачем ренти письмової відмови платника
безстрокової ренти від договору, за умови повного розрахунку між
ними.
Стаття 813 (794). Право одержувача безстрокової ренти на
розірвання договору ренти
1. Одержувач безстрокової ренти має право вимагати
розірвання договору ренти у разі, якщо:
1) платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як
на один рік;
2) платник безстрокової ренти порушив свої зобов'язання щодо
забезпечення виплати ренти;
3) платник безстрокової ренти визнаний неплатоспроможним або
виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість
виплати ним ренти у розмірі і в строки, встановлені договором;
2. Одержувач безстрокової ренти має право вимагати
розірвання договору ренти у інших випадках, встановлених
договором.
Стаття 814 (795). Розрахунки між сторонами уразі розірвання
договору ренти
1. Якщо договором ренти не встановлені правові наслідки
розірвання договору ренти, розрахунки проводяться в залежності
від того, чи майно було передано у власність платника ренти за
плату чи безоплатно.
2. Якщо майно було передано у власність платника ренти
безоплатно, у разі розрвання договору ренти одержувач ренти має
право вимагати від платника ренти сплати річної суми ренти.
3. Якщо майно було передано у власність платника ренти за
плату, одержувач ренти має право вимагати від платника ренти
сплати річної суми ренти та вартості переданого майна, що
визначається відповідно до частини третьої статті 681 цього
Кодексу.
Стаття 815 (796). Ризик випадкового знищення або випадкового
пошкодження майна, переданого під виплату безстрокової ренти
1. Ризик випадкового знищення чи випадкового пошкодження
майна, переданого безоплатно під виплату безстрокової ренти, несе
платник ренти.
2. У разі випадкового знищення чи випадкового пошкодження
майна, переданого за плату під виплату безстрокової ре
и,
платник має право вимагати відповідно припинення зобов'язання
щодо виплати ренти або зміни умов її виплати.
Стаття 816 (797). Ризик випадкового знищення або випадкового
пошкодження майна, переданого під виплату ренти на певний строк
Випадкове знищення чи випадкове пошкодження майна,
переданого під виплату ренти на певний строк, не звільняє
платника ренти від зобов'язання сплачувати її до закінчення
строку виплати ренти на умовах, встановлених договором.
Глава 56 (56). Довічне утримання (догляд)
Стаття 817 (798). Поняття договору довічного утримання
(догляду)
За договором довічного утримання (догляду) одна сторона
(відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність
житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно
або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач
зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або)
доглядом довічно.
Стаття 799. Сторони в договорі довічного утримання (догляду)
1. Відчужувачем може бути фізична особа, незалежно від її
віку та стану здоров'я.
2. Набувачем може бути повнолітня, дієздатна фізична особа
або юридична особа.
3. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають
співласниками майна, переданого їм за договором, на праві
спільної сумісної власності.
Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов'язок перед
відчужувачем є солідарним.
4. Договір довічного утримання може бути укладений
відчужувачем на користь третьої особи.
Стаття 800. Особливості укладення договору довічного
утримання (догляду) щодо майна, що є у спільній сумісній
власності.
1. Майно, що належить співвланикам на праві спільної
сумісної вланості, зокрема, майно, що належить подужжю, може бути
відчужене ними на підставі договору довічного утримання
(догляду).
У разі смерті одного із співвласників, майна, що було
відчужене ними на підставі договору довічного утримання
(догляду), обсяг зобов'язання набувача відповідно зменшується.
2. Якщо відчужувачем є один із співвлаників майна, що
належить їм на праві спільної сумісної власності, договір
довічного утримання (догляду) може бути укладений після
визначення його частки або визначення між співвласниками порядку
користування цим майном.
Стаття 801 (799). Форма договору довічного утримання
(догляду)
1. Договір довічного утримання укладається у письмові формі
та підлягає нотаріальному посвідченню.
2. Договір довічного утримання, за яким передано у власність
нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.
Стаття 802. Момент виникнення у набувача права власності на
майно, яке було предметом договору.
Набувач стає власником майна, переданого йому за договором,
відповідно до статті ___ цього Кодексу.
Стаття 803. Обов'язки набувача за договором
1. У договорі довічного утримання (догляду) можуть бути
зазначені усі види матеріального забезпечення, а також усі види
догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати
відчужувача.
2. Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені, або
виникла потреба забезпечити відчужувача іншими видами
матеріального забезпечення та догляду, спір моє вирішуватися
відповідно до засад справедливості та розумності.
3. Набувач зобов'язаний у разі смерті відчужувача поховати
його, навіть якщо про це не було застережено у договорі.
Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців,
витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між
ними та набувачем.
Стаття 803-1. Обов'язок набувача забезпечити відчужувача
житлом
Набувач може бути зобов'язаний забезпечити відчужувача або
третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за
договором.
У цьому разі у договорі має бути конкретно визначена та
частина помешкання, у якій відчужувач має право проживати.
Стаття 803-2. Грошова оцінка матеріальних благ, якими має
бути забезпечений відчужувач
Матеріальні блага, якими щомісячно повинен бути забезпечений
відчужувач, мають бути оцінені в грошах. Така оцінка підлягає
індексації у порядку, встановленому законом.
Стаття 803-3. Заміна набувача за договором довічного
утримання (догляду)
1. У разі неможливості подальшого виконання фізичною особою
обов'язків за договором з підстав, що мають істотне значення,
обов'язки набувача можуть бути перекладені за згодою відчужувача
на члена сім'ї набувача або на іншу особу, за їхньою згодою.
2. Відмова відчужувача на перекладення обов'язку виконання
договору на іншу особу може бути оскаржена до суду. При розгляді
спору суд бере до уваги тривалість виконання договору та інші
обставини, які мають істотне значення.
Стаття 803-4.
Заміна майна, яке було передане набувачеві за договором
1. Набувач та відчужувач мають право домовитися про заміну
речі, яка була передана за договором, на іншу річ.
У цьому разі обсяг обов'язків набувача за волею сторін може
змінитися або залишитися незмінним.
2. Зміна умов договору має вчинятися у формі, встановленній
у статті ___ цього Кодексу.
Стаття 805-5. Забезпечення виконання договору довічного
утримання (догляду)
1. Набувач майна не має права до смерті відчужувача
продавати, дарувати, міняти його, укладати щодо нього договір
застави, передавати його у власність іншій особі на підставі
іншого правочину.
2. На майно, яке було передане за договором довічного
утримання (догляду), до тих пір, поки живий відчужувач, не може
бути звернено стягнення.
3. Втрата (знищення), пошкодження майна, яке було передане
набувачеві, не є підставою для припинення чи зменшення обсягу
його обов'язків перед відчужувачем.
Стаття 803-6. Припинення договору довічного утримання
(догляду)
1. Договір довічного утримання (догляду) може бути
розірваний судом:
а) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої
він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання
набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини;
б) на вимогу набувача;
2. Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі
смертю відчужувача.
Стаття 803-7. Правові наслідки розірвання договору довічного
утримання договору довічного утримання (догляду)
1. У разі розірвання договору у зв'язку з ухиленням набувача
від його виконання, відчужувач набуває права власності на майно,
яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.
У цьому разі витрати, понесені набувачем на утримання,
догляд відчужувача, не підлягають поверненню.
2. У разі розірвання договору у зв'язку з неможливістю його
подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне
значення, суд може залишити за набувачем право власності на
частину майна, з врахуванням тривалості часу, протягом якого він
належно виконував свої обов'язки за договором.
Стаття 803-8. Правові наслідки смерті набувача
1. Обов'язки набувача за договором довічного утримання
(догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право
власності на майно, що було предметом договору.
2. Якщо спадкоємець за заповітом відмовився від прийняття
права власності на майно, що було предметом договору, це право
може бути прийняте спадкоємцем за законом.
3. Якщо у набувача майна немає спадкоємців або вони
відмовилися від прийняття права власності на нього, відчужувач
стає знову власником цього майна. У цьому разі договір довічного
утримання (догляду) припиняється.
Стаття 803-9. Правові наслідки припинення набувача -
юридичної особи
1. У разі припинення набувача - юридичної особи - набувача з
визначенням правонаступників, до них переходять права та
обов'язки за договором довічного утримання (догляду).
2. У разі ліквідації набувача - юридичної особи, право
власності на майно, передане їй на підставі договору довічного
утримання (догляду), переходить до відчужувача цього майна.
Якщо в результаті ліквідації набувача - юридичної особи
майно, що було передане їй на підставі договору довічного
утримання (догляду), перейшло до її засновника (учасника), до
нього переходять права та обов'язки набувача за договором
довічного утримання (догляду).
Глава 57 (57). Найм (оренда)
§ 1. Загальні положення про найм (оренду)
Стаття 823 (804). Договір найму
За договором найму (оренди) наймодавець передає або
зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату і
на певний строк.
Стаття 823 - 1. Предмет договору найму
1. Предметом найму може бути річ, яка визначена
індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при
неодноразовому використанні ( неспоживна річ).
Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть
бути предметом договору найму.
2. Предметом договору найму можуть бути майнові права.
3. Особливості найму окремих видів майна можуть
встановлюватись законами.
Стаття 823 - 2. Право передання майна у найм
1.Право передання майна у найм має власник майна, або особа,
якій належать майнові права.
2.Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на
укладення такого договору.
Стаття 824 (805). Плата за користування майном
1. За користування майном з наймача справляється плата,
розмір якої встановлється договором.
Якщо розмір плати не встановлений договором, він
визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших
обставин, які мають істотне значення, та ситуації, яка існувала
на час укладення договору.
2. Плата за користування може вноситися за вибором сторін у
грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування
майном встановлюється договором найму.
3. Договором або законом може бути встановлений періодичний
перегляд, зміна (індексація) розміру плати за користування
майном.
4. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через
обставини, за які він не відповідає, можливість користування
майном істотно зменшилася.
5. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо
інше не встановлено договором.
7. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого
майно не могло бути використане ним через обставини, за які він
не відповідає.
Стаття 825 (806). Строк договору найму
1. Договір найму укладається на строк, встановлений
договором.
2. Якщо строк найму не встановлений, договір є укладеним на
невизначений строк.
Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений
строк, може відмовитись від договору у будь-який час, попередивши
про це у письмовій формі другу сторону за один місяць, а у разі
найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом
може бути встановлений інший строк для попередження про
припинення договору найму, укладеного на невизначений строк.
3. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні)
строки договору найму окремого майна.
Якщо до спливу встановленого законом максимального строку
найму жодна із сторін не відмовилась від договору, укладеного на
невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального
строку договору.
Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом
максимальний строк, є укладеним на строк, що відповідає
максимальному строку.
Стаття 831 (812). Правові наслідки продовження користування
майном після закінчення строку договору
Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення
строку договору, то, за відсутності заперечень наймодавця
протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк,
який був раніше встановлений договором.
Стаття 826 (807). Передання майна наймачеві
Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у
користування негайно або у строк, встановлений договором.
Стаття 830 (811). Правові наслідки непередання майна
наймачеві
Якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має
право за своїм вибором:
1) вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування
збитків, завданих йому затримкою;
2) відмовитись від договору найму і вимагати відшкодування
збитків, завданих йому невиконанням зобов'язання.
Стаття 827 (808). Якість речі, яка передається у
користування
1. Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві річ у
комплекті і в стані, що відповідає умовам договору та її
призначенню.
2. Наймодавець зобов'язаний попередити наймача про особливі
властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть бути
небезпечними для життя, здоров'я, майна наймача або інших осіб
або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею.
3. Наймач зобов'язаний у присутності наймодавця перевірити
справність речі. Якщо наймач у момент передання речі у його
володіння не переконається у її справності, річ вважається такою,
що передана йому в належному стані.
Стаття 828 (809). Гарантія якості речі, яка передається у
найм
1. Наймодавець може гарантувати якість речі протягом всього
строку найму.
2. Якщо у речі, яка була передана наймачеві з гарантією
якості, виявляться недоліки, що перешкоджають її використанню
відповідно до договору, наймач має право за своїм вибором
вимагати:
1) заміни речі, якщо це можливо;
2) відповідного зменшення розміру плати за користування
річчю;
3) безоплатного усунення недоліків речі або відшкодування
витрат на їх усунення;
4) розірвання договору і відшкодування збитків, які були
йому завдані.
Стаття 829 (810). Права третіх осіб на річ, що передана у
найм
1. Передання речі у найм не припиняє та не змінює прав на
неї третіх осіб, зокрема права застави.
2. При укладенні договору найму наймодавець зобов'язаний
повідомити наймача про всі права третіх осіб на річ, що
передається у найм. Якщо наймодавець не повідомив наймача про всі
права третіх осіб на річ, що передається у найм, наймач має право
вимагати зменшеня розміру плати за користування річчю або
розірвання договору та відшкодування збитків.
Стаття 832 (813). Правонаступництво при зміні власника речі,
що передана у найм
1. При зміні власника речі, яка передана у найм, до нового
власника переходять права та обов'язки наймодавця.
2. Сторони можуть встановити у договорі, що у разі
відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється.
Стаття 833 (814). Страхування речі, що передана у найм
1. Передання у найм речі, що була застрахована наймодавцем,
не припиняє чинності договору страхування.
2.Договором або законом може бути встановлений обов'язок
наймача укласти договір страхування речі, що передана у найм.
Стаття 834 (815). Ризик випадкового знищення або випадкового
пошкодження речі
Наймач, який затримав повернення речі наймодавцеві, несе
ризик її випадкового знищення або випадкового пошкодження.
Стаття 835 (816). Користування річчю, переданою у найм
1. Наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її
призначення та умов договору.
2. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не
за її призначенням або із порушенням умов договору, наймодавець
має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
3. Наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у
найм, лише за згодою наймодавця.
Стаття 836 (817). Піднайм
1. Передання наймачем речі у користування іншій особі
(піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не
встановлено договором або законом.
2. Строк договору піднайму не може перевищувати строку
договору найму.
3. До договору піднайму застосовуються правила про договір
найму.
Стаття 837 (818). Право власності на плоди, продукцію,
доходи, одержані від користування річчю, переданою у найм
Наймачеві належить право власності на плоди, продукцію,
доходи, одержані ним в результаті користування річчю.
Стаття 838 (819). Ремонт речі, що передана у найм
1. Поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться
наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або
законом.
2. Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться
наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором
або законом.
Капітальний ремонт проводиться у строк, встановлений
договором. Якщо строк не встановлений договором або ремонт
викликаний невідкладною потребою капітальний ремонт має бути
проведений у розумний строк.
3. Якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що
перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов
договору, наймач має право:
1) відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в суму
плати за користування річчю, або вимагати відшкодування вартості
ремонту.
2) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Стаття 839 (820). Переважні права наймача
1. Наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором
найму, після спливу строку договору має переважне право перед
іншими особами на укладення договору найму на новий строк.
Наймач, який має намір скористатись переважним правом на
укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити
про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк,
встановлений договором, а якщо він не встановлений договором - у
розумний строк.
Умови договору найму на новий строк встановлюються за
домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати
та інших умов договору переважне право наймача на укладення
договору припиняється.
2. Наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором
найму, у разі продажу речі, яка є предметом найму, має переважне
право перед іншими особами на її придбання.
Стаття 840 (821). Поліпшення наймачем речі, переданої у найм
1.Наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму,
лише за згодою наймодавця.
2.Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її
пошкодження, наймач має право на їх вилучення.річчю.
3. Якщо поліпшення речі зроблені за згодою наймодавця,
наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або
на зарахування їх вартості у рахунок плати за користування
4. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою
наймодавця створена нова річ, наймач стає її співвласником.
Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат
на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договорм або
законом.
5. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які
не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на
відшкодування їх вартості.
Стаття 841 (822). Наслідки погіршення речі, переданої у найм
1. Наймач зобов'язаний усунути погіршення речі, які сталися
з його вини.
2. У разі неможливості відновлення речі наймодавець має
право вимагати відшкодування завданих йому збитків.
3. Наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося
внаслідок нормального її зносу або упущень наймодавця.
Стаття 842 (823). Відповідальність за шкоду, що завдана у
зв'язку з користуванням річчю, переданою у найм
1. Шкода, завдана третім особам у зв'язку з користуванням
річчю, переданою у найм, відшкодовується наймачем на загальних
підставах.
2. Шкода, завдана у зв'язку з користуванням річчю,
відшкодовується наймодавцем, якщо буде встановлено, це сталося
внаслідок особливих властивостей або недоліків речі, про
наявність яких наймач не був попереджений і про які він не знав і
не міг знати.
3. Умова договору про звільнення наймодавця від
відповідальності за шкоду, завдану внаслідок особливих
властивостей чи недоліків речі, про наявність яких наймач не був
попереджений і про які він не знав і не міг знати, є нікчемною.
Стаття 843 (824). Припинення договору найму
1. Договір найму припиняється у разі смерті наймача -
фізичної особи, якщо інше не встановлено договором або законом.
2. Договір найму припиняється у разі ліквідації юридичної
особи, яка була наймачем або наймодавцем.
Стаття 844 (825). Право наймодавця відмовитися від договору
найму
1. Наймодавець має право відмовитися від договору і вимагати
повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування нею
протягом трьох місяців підряд.
2. У раіз відмови наймодавця від договору, договір є
розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця
про відмову від договору.
Стаття 845 (826). Розірвання договору найму на вимогу
наймодавця
Наймодавець має право вимагати розірвання договору найму,
якщо:
1) наймач користується річчю всупереч договору або
призначенню речі;
2) наймач без дозволу наймодавця передав майно у
користування іншій особі;
3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу
пошкодження речі;
4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту
речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був
покладений на наймача.
Стаття 846 (827). Розірвання договору найму на вимогу
наймача
Наймач має право вимагати розірвання договору, якщо:
1) наймодавець передав у користування річ, якість якої не
відповідає умовам договору та призначенню речі;
2) наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення
капітального ремонту речі.
Стаття 847 (828). Обов'язки наймача у разі припинення
договору найму
1. У разі припинення договору наймач зобов'язаний негайно
повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з
урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено
в договорі.
2. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі
наймодавець, має право вимагати від наймача сплати неустойки у
розмірі пдвійної плати за час прострочення.
Стаття 848 (829). Позовна давність щодо вимог, які
випливають із договору найму
1. До вимог про відшкодування збитків у зв'язку з
пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а
також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі
встановлюється позовна давність в один рік.
2. Перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця
починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог
наймача - з моменту припинення договору найму.
§ 2. Прокат
Стаття 849 (830). Договір прокату
1. За договором прокату наймодавець, який здійснює
підприємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або
зобов'язується передати рухому річ наймачеві у користування за
плату на певний строк.
2. Договір прокату є договором приєднання. Наймодавець може
встановлювати типові умови договору прокату. Типові умови
договору прокату не можуть порушувати прав наймачів, встановлених
законом.
Умова договору прокату, які погіршують становище наймача
порівняно з тим, що закріплене в типових умовах договору, є
нікчемною.
3. Договір прокату є публічним договором.
4. До договору прокату застосовуються загальні положення про
найм, встановлені статтями 826-828, 830- 835, 840-848 цього
Кодексу.
Стаття 850 (831). Предмет договору прокату
1. Предметом договору прокату є рухома річ, яка
використовується для задоволення побутових невиробничих потреб.
2. Предмет прокату може використовуватися для виробничих
потреб, якщо це встановлено договором.
Стаття 851 (832). Плата за прокат речі
Плата за прокат речі встановлюється за тарифами наймодавця.
Стаття 852 (833). Право наймача на відмову від договору
1. Наймач має право відмовитися від договору і повернути
майно наймодавцеві у будь-який час.
2. Плата за прокат речі, що сплачена наймачем за весь строк
дії договору, зменшується відповідно до тривалості фактичного
користування річчю.
Стаття 853 (834). Особливості договору прокату
1. Наймач не має права на укладення договору піднайму.
2. Наймач не має переважного права на купівлю речі у разі її
продажу наймодавцем.
3. Капітальний і поточний ремонт речі здійснює наймодавець
за свій рахунок, якщо не доведе, що її пошкодження сталося з вини
наймача.
§ 3. Найм (оренда) земельної ділянки
Стаття 853-1. Договір найму (оренди) земельної ділянки
1. За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець
зобов'язуэться передати наймачеві земельну ділянку на
встановлений договором строк у володіння та користування за
плату.
Земельна ділянка може передаватись у найм разом з
насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на
ній, або без них.
2. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки
регулюються законом.
§ 4. Найм будівлі або іншої капітальної споруди
Стаття 864 (845). Форма договору найму будівель та інших
капітальних споруд
1. Договір найму будівель та інших капітальних споруд,
окремих їх частин укладається у письмовій формі.
2. Договір найму будівель та інших капітальних споруд або їх
частин строком на один рік і більше укладається у письмовій формі
і підлягає нотаріальному посвідченню.
Стаття 865 (846). Державна реєстрація договору найму
будівель та інших капітальних споруд
Договір найму будівель та інших капітальних споруд або їх
частин, укладений на строк щонайменше в один рік, підлягає
державній реєстрації.
Стаття 867(848). Передання будівель та інших капітальних
споруд у найм
1. Передання наймачеві будівель та інших капітальних споруд
або їх частин оформляється відповідним документом (актом), який
підписується сторонами. З цього моменту починається обчислення
строку договору, якщо інше не встановлено договором.
2. Повернення наймачем предмета найму оформляється
відповідним документом (актом), який підписується сторонами. З
цього моменту договір найму припиняється.
Стаття 866 (847). Надання наймачеві права користування
земельною ділянкою
1. Одночасно з правом найму будівель та інших капітальних
споруд або їх частин наймачеві надається право користування
земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право
користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі чи
споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.
2. У договорі найму сторони можуть визначити розмір
земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір
земельної ділянки в договорі не визначений, наймач одержує право
користування усією ділянкою, якою володів наймодавець.
3. Якщо наймодавець не є власником земельної ділянки, згода
власника на надання наймачеві права користування земельною
ділянкою припускається, якщо інше не встановлено у договорі
наймодавця з власником земельної ділянки.
Стаття 868 (849). Плата за користування
Плата, яка справляється з наймача будівлі, іншої капітальної
споруди складається із плати за користування будівлею, спорудою і
плати за користування земельною ділянкою.
§ 5. Найм (оренда) транспортного засобу
Стаття 869 (850). Предмет договору найму
1.Предметом договору можуть бути повітряні, морські, річкові
судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.
2. Договором найму транспортного засобу може бути
встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його
обслуговує.
3. Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем
наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального
використання транспортного засобу.
Стаття 870 (851). Форма договору найму транспортних засобів
1. Договір найму транспортних засобів укладається у
письмовій формі.
2. Договір найму транспортних засобів з участю фізичної
особи підлягає нотаріальному посвідченю.
Стаття 871 (852). Діяльність наймача транспортного засобу
Наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу
у своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від
свого імені договори перевезення, а також інші договори,
відповідно до призначення транспортного засобу.
Стаття 872 (853). Витрати, пов'язані з використанням
транспортного засобу
1. Наймач транспортного засобу зобов'язаний підтримувати
його в належному технічному стані.
2. Витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу,
в тому числі зі сплатою податків та інших платежів, несе наймач.
Стаття 873 (854). Страхування транспортного засобу
1. Страхування транспортного засобу здійснюється
наймодавцем.
2. Наймач зобов'язаний застрахувати відповідальність за
шкоду, яка може бути завдана третім особам у зв'язку з
використанням транспортного засобу.
Стаття 874 (855). Правові наслідки пошкодження транспортного
засобу
Наймач зобов'язаний відшкодувати збитки, які виникли у
зв'язку із втратою або пошкодженням транспортного засобу, якщо не
доведе, що це сталося не з його вини.
Стаття 875 (856). Правові наслідки заподіяння шкоди іншій
особі у зв'язку з використанням транспортного засобу
Наймач зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану іншим особам
у зв'язку з використанням транспортного засобу, відповідно до
правил глави 81 цього Кодексу.
Стаття 876 (857). Особливості найму транспортного засобу з
екіпажем, яеий його обслуговує
1. Управління та технічна експлуатація транспортного засобу
провадиться його екіпажем. Екіпаж не припиняє трудових відносин з
наймодавцем. Витрати на утримання екіпажу несе наймодавець.
2. Екіпаж транспортного засобу зобов'язаний відмовитися від
виконання розпоряджень наймача, якщо вони суперечать умовам
договору, використанню транспортного засобу за призначенням, а
також якщо вони можуть бути небезпечними для екіпажу,
транспортного засобу, прав інших осіб.
3. Законом можуть встановлюватися додаткові особливості
договору найму повітряних, морських, річкових суден та інших
транспортних засобів з екіпажами.
§ 6. Лізинг
Стаття 877 (858). Договір лізингу
1. За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає
або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві)
у користування майно, що належить йому на праві вланості і було
набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем
(прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у
продавця (постачальника) відповідно до встановлених
лізингоодержувачем специфікацій та умов ( непрямий лізинг), на
певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
2. До договору лізингу застосовуються загальні положення про
найм (оренду) ( статті 824 - 848 цього Кодексу) з урахуванням
особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
До відносин, пов'язаних із лізингом, застосовуються правила
про договір купівлі - продажу та про договір поставки, якщо інше
не встановлено законом.
3. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються
законом.
Стаття 877 -1. Предмет договору лізингу
1. Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ,
визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до
законодавства до основних фондів.
2. Не можуть бути предметом договору лізингу земельні
ділянки та інші природні об'єкти, а також інші речі, встановлені
законом..
Статті 878(859) - 883(864) виключені.
Стаття 884 (865). Відповідальність продавця (постачальника)
предмету договору лізингу
1. Якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір
продавця (постачальника) предмету договору лізингу був здійснений
лізингоодержувачем, відповідальність перед лізингоодержувачем за
порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності
предмета договору лізингу, його доставки, заміни безоплатного
усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо несе
продавець (постачальник) предмету договору лізингу. Якщо вибір
продавця (постачальника) предмету договору лізингу був здійснений
лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть
перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за
зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмету договору лізингу.
2. Ремонт і технічне обслуговування предмета договору
лізингу здійснюються продавцем (постачальником) на підставі
договору між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником).
Стаття 885 (866). Ризик випадкового знищення або випадкового
пошкодження предмету договору лізингу
1. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження
предмету договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не
ствновлено договором або законом..
2. Якщо лізигодавець або продавець (постачальник)
прострочили передання предмету договору лізингу
лізингоодержувачу, або лізигоодержувач прострочив повернення
предмету договору лізингу лізингодавцю, ризик випадкового
знищення або випадкового пошкодження несе сторона, яка
прострочила.
Глава 58 (58). Найм (оренда) житла
Стаття 886 (867). Договір найму житла
1. За договором найму житла одна сторона - власник житла
(наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні
(наймачеві) житло для проживання у ньому за плату на певний
строк.
2. Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору
найму житла, що є об"єктом права державної або комунальної
власності, встановлюються законом.
Законом можуть бути встановлені особливості найму житла.
3. До договору найму житла застосовуюються положення цього
Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 887 (868). Сторони у договорі найму житла
1. Сторонами у договорі найму житла можуть бути фізичні та
юридичні особи. особи.
2. Якщо наймачем є юридична особа, вона може використовувати
житло лише для проживання у ньому фізичних осіб.
Стаття 888 (869). Предмет договору найму житла
1. Предметом договору найму житла може бути помешкання:
окрема квартира або її частина, житловий будинок або його
частина.
2. Помешкання має бути придатним для постійного проживання у
ньому.
3. Неізольоване помешкання ( кімната, з'єднана з іншою
кімнатою спільним входом, а також частини кімнати) може
передаватись у найм за короткостроковим договором (частиниа друга
статті 898 цього Кодексу) в одноквартирному житловому будинку або
у квартирі багатоквартирного житлового будинку, власниками яких є
фізичні особи.
4. Наймач житла у багатоквартирному житловому будинку має
право користування майном, яке обслуговує будинок.
Стаття 889 (870). Форма договору найму житла
Договір найму житла укладається у письмовій формі.
Стаття 890 (871). Правонаступництво при зміні власника
житла, переданого у найм
При зміні власника житла, переданого у найм до нового
власника переходять права та обов'язки наймодавця.
Статті 891(872)-896(877) виключені
Стаття 873. Обов'язки наймача житла
Наймач зобов'язаний використовувати житло тільки для
проживання, забезпечувати збереження житла та підтримувати його в
належному стані.
Наймач не має права провадити перевлаштування та
реконструкцію житла без згоди наймодавця.
Наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за житло. Якщо
договором не встановлено інше, наймач зобов'язаний самостійно
вносити комунальні платежі.
Стаття 874. Наймач та особи, які постійно проживають разом з
ним
1. У договорі найму житла мають бути вказані особи, які
разом проживатимуть разом із наймачем. Ці особи набувають рівних
із наймачем прав та обов'язків щодо користування житлом.
2. Наймач несе відповідальність перед наймодавцем за
порушення умов договору особами, які проживають разом з ним.
3. Якщо наймачами житла є кілька осіб, їхній обов'язок за
договором найму житла є солідарним.
4. Порядок користування житлом наймачем та особами, які
постійно проживають з ним, визначається за домовленістю між ними,
а у разі виникнення спору - вирішується судом.
Стаття 875. Право наймача та осіб, які постійно проживають
разом з ним, на вселення інших осіб у житло, що займається
1. Наймач та особи, які постійно проживають з ним, мають
право за їхньою спільною згодою та за згодою наймодавця вселити у
житло інших осіб для постійного проживання у ньому.
2. Особи, які вселилися у житло, відповідно до частини
першої цієї статті, набувають рівні з іншими особами права
користування житлом, якщо інше не було обумовлено при їх
вселенні.
Стаття 876. Тимчасові мешканці
1. Наймач та особи, які постійно з ним проживають за
взаємною згодою та за попереднім сповіщенням наймодавця, можуть
дозволити тимчасове проживання у помешканні іншої особи без
стягнення плати за користування житлом (тимчасових мешканців).
4. Тимчасові мешканці не мають самостійного права
користування житлом.
5. Тимчасові мешканці повинні звільнити житло після спливу
погодженого з ними строку проживання або не пізніше семи днів від
дня пред"явлення до них наймачем або наймодавцем вимоги про
звільнення помешкання.
Стаття 877. Ремонт житла, що здане у найм
1. Поточний ремонт житла, що здане у найм, є обов'язком
наймача, якщо інше не встановлено договором.
2. Капітальний ремонт житла, що здане у найм, є обов'язком
наймодавця, якщо інше не встановлено договором.
3. Переобладнання житлового будинку, в якому знаходиться
житло, здане в найм, якщо таке переобладнання істотно змінить
умови користування житлом, без згоди наймача не допускається.
Стаття 897 (878). Плата за користування житлом
1. Розмір плати за користування житлом встановлюється у
договорі найму житла.
Якщо законом встановлений максимальний розмір плати за
користування житлом, плата, встановлена у договорі, не може
перевищувати цього розміру.
2. Одностороння зміна розміру плати за користування житлом
не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
3. Наймач вносить плату за користування житлом у строк,
встановлений договором найму житла.
Якщо строк внесення плати за користуванням житлом не
встановлений, наймач вносить її щомісяця.
Стаття 898 (879). Строк договору найму житла
1. Договір найму житла укладається на строк, що не перевищує
п'яти років. Якщо у договорі строк не встановлений, договір є
укладеним на п'ять років.
2. До договору найму житла, укладеному на строк до одного
року (короткостроковий найм), не застосовуються правила статей
899, 900, частини четвертої статті 902 цього Кодексу.
Стаття 899 (880). Переважні права наймача житла
1. Зі спливом строку договору найму житла наймач має
переважне право на укладення договору найму житла на новий строк.
Не пізніше ніж за три місяці до спливу строку договору найму
житла наймодавець повинен запропонувати наймачеві укласти договір
на тих же або інших умовах чи попередити наймача про відмову від
укладення договору на новий строк у зв'язку з рішенням не
передавати майно у найм протягом строку не менш як один рік..
Якщо наймодавець не виконав цього обов'язку, а наймач не
відмовився від укладення договору на новий строк, договір договір
є укладеним на тих же умовах і на той же строк.
Якщо наймодавець відмовився від укладення договору на новий
строк у зв'язку з рішенням не передавати житло в найм, але
протягом одного року від дня спливу строку договору уклав договір
найму житла з іншою особою, наймач має право вимагати визнання
такого договору недійсним та (або) відшкодування збитків,
завданих відмовою укласти з ним договір на новий строк.
2. У разі продажу житла, яке було предметом договору найму,
наймач має переважне перед іншими особами право на його
придбання.
Стаття 900 (881). Договір піднайму житла
1. За договором піднайму житла наймач за згодою наймодавця
передає на певний строк частину або все найняте ним помешкання у
користування піднаймачеві. Піднаймач не набуває самостійного
права користування житлом
2. Договір піднайму житла є оплатним. Розмір плати за
користування житлом встановлюється договором піднайму.
4. Строк договору піднайму не може перевищувати строку
договору найму житла.
5. У разі дострокового припинення договору найму житла
одночасно з ним припиняється договір піднайму.
6. На договір піднайму не поширюються правила про переважне
право на укладення договору на новий строк.
Стаття 901 (882). Заміна наймача у договорі найму житла
1. На вимогу наймача та інших осіб, що постійно з ним
проживають, і за згодою наймодавця наймач у договорі найму житла
може бути замінений однією з повнолітніх осіб, яка постійно
проживає з наймачем.
2. У разі смерті наймача або вибуття його з житла наймачем
можуть стати усі інші повнолітні особи, які постійно проживали із
колишнім наймачем, або за погодженням із наймодавцем- одна або
декілька із цих осіб. У цьому разі договір найму житла
залишається чинним на попердніх умовах.
Стаття 902 (883). Розірвання договору найму житла
1. Наймач житла має право за згодою інших осіб, що постійно
проживають з ним, у будь-який час відмовитись від договору найму,
письмово попередивши про це наймодавця за три місяці.
Якщо наймач звільнив помешкання негайно, наймодавець має
право вимагати від нього сплатити плату за користування житломза
три місяці, якщо він доведе, що не міг укласти договір найму на
тих же умовах з іншою особою.
2. Договір найму житла може бути розірваний за рішенням суду
на вимогу наймодавця у випадку:
1) невнесення наймачем плати за житло за шість місяців, якщо
договором не встановлений більш тривалий строк, а при
короткостроковому наймі - понад два рази;
2) руйнування або псування житла наймачем або іншими
особами, за дії яких він несе відповідальність.
За рішенням суду наймачеві може бути наданий строк не більше
одного року для усунення ним порушень, що стали підставою для
розірвання договору найму житла.
Якщо протягом визначеного судом строку наймач не усуне
допущених порушень, суд за повторним позовом наймодавця
постановляє рішення про розірвання договору найму житла. На
прохання наймача суд у рішенні про розірвання договору може
відстрочити виконання рішення не більше ніж на один рік.
3. Короткостроковий договір найму кімнати або частини
кімнати, конкретний строк якого не встановлений, може бути
розірваний на вимогу наймодавця до спливу встановленого законом
строку в один рік у разі необхідності використання житла для
проживання самого наймодавця та осіб, що постійно проживають з
ним.
Наймодавець повинен попередити наймача про розірвання
договору не пізніше ніж за два місяці, якщо строк договору, що
залишився, є більшим ніж два місяці.
3. Договір найму житла може бути розірваний за рішенням суду
на вимогу будь-якої із сторін:
1) якщо житло стає непридатним для постійного проживання;
2) в інших випадках, встановлених законом.
4. Якщо наймач житла або інші особи, за дії яких він несе
відповідальність, використовують житло не за призначенням або ж
систематично порушують права та інтереси сусідів, наймодавець
може попередити наймача про необхідність усунення порушення.
Якщо наймач або інші особи, за дії яких він несе
відповідальність, після попередження продовжують використовувати
житло не за призначенням або порушувати права та інтереси
сусідів, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму
житла. У цьому разі застосовуються правила частини третьої пункту
2 цієї статті.
Стаття 903 (884). Наслідки розірвання договору найму житла
У разі розірвання договору найму житла наймач та інші, що
проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі
рішення суду, без надання їм іншого житла.
Глава 59. Позичка
Стаття 885. Договір позички
1. За договором позички одна сторона (позичкодавець)
безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні
(користувачеві) річ для користування протягом встановленого
строку.
2. Користування річчю припускається безоплатним, якщо
сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті
відносин між ними.
3. До договору позички застосовуються правила глави 57 цього
Кодексу.
Стаття 886. Позичкодавець
1. Позичкодавцем може бути фізична або юридична особа.
Особа, яка здійснює управління майном, може бути
позичкодавцем за згодою власника.
2. Юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність,
не може передавати речі у безоплатне користування особі, яка є її
засновником, учасником, керівником, членом її органу управління
або контролю.
Стаття 887. Форма договору позички
1. Договір позички речей побутового призначення між
фізичними особами може укладатися усно.
2. Договір позички між юридичними особами, а також між
юридичною та фізичною особою укладається у письмовій формі.
3. Договір позички будівель, інших капітальних споруд та
їхніх окремих частин укладається у формі, яка визначена у статті
845 цього Кодексу.
4. Договір позички транспортних засобів з участю фізичної
особи укладається у письмовій формі і посвідчується нотаріально.
Стаття 888. Правові наслідки невиконання обов'язку передати
річ у безоплатне користування
Якщо позичкодавець не виконує обов'язку передати річ у
безоплатне користування, друга сторона має право вимагати
розірвання договору та відшкодування збитків.
Стаття 889. Строк позички
Якщо сторони не встановили строку користування майном, він
визначається відповідно до мети користування ним.
Стаття 890. Право позичкодавця на відчуження речі
1. Позичкодавець має право відчужити річ, яка передана ним у
безоплатне користування. До набувача речі переходять права та
обов'язки позичкодавця.
2. Користувач не має переважного права перед іншими особами
на купівлю речі, яка передана йому у користування.
Стаття 891. Обов'язки користувача
1. Користувач несе звичайні витрати щодо підтримання речі у
належному стані.
2. Користувач зобов'язаний:
1) користуватися річчю за її призначенням або відповідно до
мети, визначеної в договорі;
2) користуватися річчю особисто, якщо інше не встановлено
договором;
3) повернути річ після закінчення строку договору в тому ж
стані, в якому вона була на момент її передання.
Стаття 892. Розірвання договору позички
1. Користувач має право повернути річ у будь-який час, не
чекаючи закінчення строку договору. Якщо річ потребує особливого
догляду або зберігання, користувач зобов'язаний сповістити
позичкодавця про розірвання договору щонайменше як за сім днів до
повернення речі.
2. Позичкодавець має право вимагати розірвання договору і
повернення речі у разі, якщо:
1) у зв'язку з непередбаченими обставинами річ стала
потрібною йому самому;
2) користування річчю не відповідає її призначенню та умовам
договору;
3) річ самочинно передана у користування іншій особі;
4) в результаті недбалого поводження з річчю вона може бути
знищенаабо пошкоджена.
3. Особа, яка стала власником речі, переданої у безоплатне
користування, має право вимагати розірвання договору, який
укладено без зазначення строку. Про таке розірвання договору
користувач має бути повідомлений попередньо, за час, який
відповідав би меті позички.
Стаття 893. Припинення договору позички
Договір позички припиняється у разі смерті фізичної особи
або ліквідації юридичної особи, якій майно було надане в
користування, якщо інше не передбачено договором.
Стаття 894. Правові наслідки неповернення речі після
закінчення строку користування нею
Якщо після припинення договору користувач не повертає річ,
позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а
також відшкодування завданих йому збитків.
Стаття 867 (848). Передання будівель та інших капітальних
споруд у найм
1. Передання наймачеві будівель та інших капітальних споруд
або їх частин оформляється відповідним документом (актом), який
підписується сторонами. З цього моменту починається обчислення
строку договору, якщо інше не визначено погодженням сторін.
2. Повернення наймачем предмета найму оформляється
відповідним документом (актом), який підписується сторонами. З
цього моменту договір найму вважається припиненим.
Глава 60 (60). Підряд
§ 1. Загальні положення про підряд
Стаття 914 (895). Договір підряду
1. За договором підряду підрядник зобов'язується на свій
ризик виконати певну роботу за завданням замовника, а замовник
зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
2. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку,
переробку, ремонт речі, або на виконання іншої роботи з
переданням її результату замовникові.
3. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом,
підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний
дозвіл.
4. До окремих видів договорів підряду, встановлених
параграфами 2-5 цієї глави, положення цього параграфа
застосовуються, якщо інше не встановлено правилами цього Кодексу
про ці види договорів.
Стаття 915 (896). Генеральний підрядник і субпідрядник
1. Підрядник має право, якщо інше не встановлено договором,
залучити до виконання інших осіб (субпідрядників), несучи
відповідальність перед замовником за результат їхньої роботи. У
цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний
підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.
2. Генеральний підрядник несе перед субпідрядником
відповідальність за невиконання або неналежне виконання
замовником своїх зобов'язань за договором підряду, а перед
замовником - за порушення свого зобов'язання субпідрядником
відповідно до статей 568, 660 цього Кодексу.
Якщо інше не передбачено законом або договором, замовник і
субпідрядник не мають права пред'являти один до одного вимоги,
пов'язані з порушенням договорів, укладених кожним з них із
генеральним підрядником.
Стаття 916 (897). Виконання роботи з матеріалу підрядника та
його засобами
1. Підрядник зобов'язаний виконати роботу, обумовлену
договором, зі своїх матеріалів і своїми засобами, якщо інше не
встановлено договором.
2. Підрядник несе відповідальність за неналежну якість
наданих ним матеріалів і устаткування, а також за надання
матеріалів та устаткування, обтяжених правами третіх осіб.
Стаття 917 (898). Виконання роботи з матеріалу замовника
1. Якщо робота виконується повністю або частково з матеріалу
замовника, підрядник несе відповідальність за неправильне
використання цього матеріалу. Підрядник зобов'язаний надати
замовникові звіт про використання матеріалу та повернути його
залишок.
2. Якщо робота виконується з матеріалів замовника, у
договорі мають бути встановлені норми витрат матеріалів, строки
повернення залишків та основних відходів, а також
відповідальність підрядника за невиконання або неналежне
виконання своїх обов'язків.
3. Підрядник несе відповідальність за неналежне виконання
роботи, спричинене недоліками матеріалів, наданих замовником,
якщо не доведе, що ці недоліки не могли бути ним виявлені при
належному прийманні матеріалів.
Стаття 918 (899). Обов'язок підрядника зберігати надане йому
майно
Підрядник зобов'язаний вживати усіх заходів для збереження,
майна, переданого йому замовником, та несе відповідальність за
втрату або пошкодження майна.
Стаття 919 (900). Ризик випадкового знищення матеріалів
Ризик випадкового знищення або випадкового псування
(пошкодження) матеріалів до настання строку здачі підрядником
обумовленої договором роботи несе сторона, яка надала матеріали,
а після настання цього строку - сторона, яка пропустила строк,
якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 920 (901). Ціна роботи
1. У договорі підряду зазначається ціна роботи або способи
її визначення.
2. Якщо у договорі не встановлена ціна роботи або способи її
визначення, ціна може бути встановлена судом на основі цін, що
звичайно застосовуваних за аналогічні роботи з урахуванням
необхідних витрат, обумовлених сторонами.
3. Ціна у договорі підряду включає компенсацію витрат
підрядника та плату за виконану ним роботу.
Стаття 921 (901-1). Кошторис
1. Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі.
Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного
підрядником, кошторис набуває чинності та стає частиною договору
з моменту підтвердження його замовником.
2. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або
твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором.
3. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за
погодженням сторін.
У разі перевищення твердого кошторису усі пов'язані з цим
витрати несе підрядник, крім випадків, встановлених частиною
другою пункту 8 цієї статті.
4. Якщо виникла необхідність проведення додаткових робіт і у
зв'язку з цим - істотного перевищення визначеного приблизного
кошторису, підрядник зобов'язаний своєчасно попередити про це
замовника. Замовник, який не погодився на перевищення кошторису,
має право відмовитися від договору. У цьому разі підрядник може
вимагати від замовника оплати виконаної частини роботи.
Підрядник, який своєчасно не попередив замовника про
необхідність перевищення кошторису, зобов'язаний виконати договір
за ціною, визначеною у договорі.
5. Підрядник не має права вимагати збільшення твердого
кошторису, а замовник - його зменшення, і в разі, якщо на момент
укладення договору не можна було передбачити повний обсяг роботи
або необхідні для цього витрати.
У разі істотного зростання після укладення договору вартості
матеріалів, устаткування, які мали бути надані підрядником, а
також вартості послуг, що надавалися йому іншими особами,
підрядник має право вимагати збільшення кошторису. У разі відмови
замовника від збільшення кошторису підрядник має право вимагати
розірвання договору відповідно до статті 700 цього Кодексу.
Стаття 922 (902). Ощадливість підрядника
1. Підрядник має право на ощадливе ведення робіт за умови
забезпечення належної їх якості.
2. Якщо фактичні витрати підрядника виявилися меншими від
тих, які враховувалися при визначенні ціни (кошторису), підрядник
має право на оплату роботи за ціною, встановленою договором, якщо
замовник не доведе, що отримане підрядником заощадження вплинуло
на якість роботи.
3. Сторони можуть домовитись про розподіл між ними
заощадження, отриманого підрядником.
Стаття 923 (903). Строки виконання роботи
1. Строки виконання роботи або її окремих етапів
встановлюються у договорі.
2. Якщо у договорі не визначені строки виконання роботи,
підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право
вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті
зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового
обороту.
Стаття 924 (904). Обставини, про які підрядник зобов'язаний
попередити замовника
Підрядник зобов'язаний своєчасно попередити замовника про:
1) недоброякісність або непридатність матеріалів, одержаних
від замовника;
2) те, що додержання вказівок замовника загрожує міцності
або придатності результату роботи;
3) наявність інших, що не залежать від підрядника, обставин,
які загрожують міцності або придатності результату роботи.
Стаття 925 (905). Наслідки невиконання замовником вимог
підрядника
1. Якщо замовник, незважаючи на своєчасне попередження з
боку підрядника, у відповідний строк не замінить недоброякісні
або непридатні матеріали, не змінить вказівок про спосіб
виконання роботи або ж не усуне інших обставин, що загрожують
міцності або придатності результату роботи, підрядник має право
відмовитися від договору та право на відшкодування збитків.
2. Якщо використання недоброякісних чи непридатних
матеріалів або додержання вказівок замовника загрожує життю та
здоров'ю людей чи призводить до порушення екологічних, санітарних
правил, правил безпеки людей та інших вимог, підрядник
зобов'язаний відмовитися від договору і право на відшкодування
збитків.
Стаття 926 (906). Права замовника під час виконання роботи
1. Замовник має право у будь-який час перевірити хід і
якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.
2. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує
її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно
неможливим, замовник має право відмовитися від договору та
вимагати відшкодування збитків.
3. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не
буде виконана належним чином, замовник має право призначити
підрядникові домірний строк для усунення недоліків, а в разі
невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору та
вимагати відшкодування збитків, або доручити виправлення роботи
іншій особі за рахунок підрядника.
4. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи
відмовитися від договору, виплативши підрядникові плату за
виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані
розірванням договору.
Стаття 927 (907). Сприяння замовника
1. Замовник зобов'язаний у випадках, в обсязі та в порядку,
встановленому договором підряду, сприяти підрядникові у виконанні
роботи.
У разі невиконання замовником цього обов'язку підрядник має
право вимагати відшкодування завданих збитків, включаючи
додаткові витрати, викликані простоєм, перенесенням строків
виконання роботи, або підвищення ціни роботи.
2. Якщо виконання роботи за договором підряду стало
неможливим внаслідок дій або недогляду замовника, підрядник має
право на сплату йому встановленої ціни з урахуванням виконаної
частини роботи, з відрахуванням сум, які підрядник одержав або
міг би одержати у зв'язку з невиконанням договору.
Стаття 928 (908). Невиконання замовником зустрічних
обов'язків за договором
Підрядник має право не братися за роботу, а розпочату роботу
призупинити у випадках, коли порушення замовником своїх
зустрічних обов'язків за договором, зокрема таких, як надання
матеріалів, устаткування або речі, що підлягає переробці,
створило неможливість виконання договору підрядником.
Стаття 929 (909). Права замовника у разі порушення договору
підрядником
1. Якщо підрядник допустився відступів від умов договору, що
погіршили роботу, або інших недоліків у роботі, замовник має
право на свій вибір вимагати безоплатного виправлення зазначених
недоліків у домірний строк або відшкодування зазнаних ним
необхідних витрат з виправлення своїм коштом недоліків роботи,
якщо договором передбачено таке право замовника, або відповідного
зменшення винагороди за роботу.
2. За наявності у роботі істотних відхилень від договору або
ж інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання
договору з відшкодуванням збитків.
Стаття 930 (910). Обов'язок замовника прийняти роботу,
виконану підрядником
1. Замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану
підрядником згідно з договором, оглянути її і в разі виявлення
допущених у роботі відступів від договору або інших недоліків
заявити про них підрядникові негайно.
2. Якщо замовник не заявить негайно підрядникові про
відступи від умов договору, які погіршили роботу, або інші
недоліки в роботі, він втрачає право у подальшому посилатися на
ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
3. Замовник, що прийняв роботу без перевірки, позбавляється
права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені
при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).
4. Замовник, що виявив після прийняття роботи відступи у ній
від договору або інші недоліки, які не могли бути встановлені при
звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому
числі такі, що були умисно приховані підрядником, зобов'язаний
сповістити про це підрядника у розумний строк після їх виявлення.
5. У разі виникнення між замовником і підрядником спору з
приводу недоліків виконаної роботи або їх причин на вимогу
будьякої із сторін має бути призначена експертиза. Витрати з
проведення експертизи несе підрядник, крім випадків, коли
експертизою встановлена відсутність порушень договору або
причинного зв'язку між діями підрядника та виявленими недоліками.
У цих випадках витрати з експертизи несе сторона, що вимагала її
призначення, а якщо експертиза призначена за погодженням між
сторонами, - обидві сторони порівну.
6. Якщо інше не передбачено договором, у разі ухилення
замовника від прийняття виконаної роботи підрядник має право зі
спливом одного місяця від дня, коли згідно з договором робота
мала передаватися замовникові, та після наступного дворазового
його попередження продати результат роботи, а виторг, з
відрахуванням усіх належних підрядникові платежів, внести в
депозит нотаріальної контори на ім'я замовника.
7. Якщо ухилення замовника від прийняття виконаної роботи
спричинило прогаяння строку здачі робіт, право власності на
виготовлену (перероблену) річ визнається таким, що перейшло до
замовника у момент, коли відбулося передання.
Стаття 931 (911). Порядок оплати роботи
1. Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата
виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний
сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі
роботи за умови, що робота виконана належним чином і в погоджений
строк, або ж за згодою замовника - достроково.
2. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу тільки у
випадку та в розмірі, зазначених у договорі.
Стаття 932 (912). Розрахунки між сторонами у разі знищення
предмета підряду або неможливості закінчення роботи
1. Якщо предмет підряду до здачі його замовникові випадково
знищений або закінчення роботи стало неможливим без вини сторін,
підрядник не має права вимагати винагороди за роботу.
2. Якщо знищення предмета підряду чи неможливість закінчення
роботи сталися через недоліки матеріалу, доставленого замовником,
чи внаслідок його розпоряджень про спосіб виконання роботи або ж
відбулися після прогаяння строку прийняття замовником виконаної
роботи, причому підрядником були додержані правила статей 901 і
902 цього Кодексу, підрядник зберігає право на одержання
винагороди за роботу.
Стаття 933 (913). Право підрядника на утримування
У разі невиконання замовником обов'язку сплатити встановлену
ціну або іншу суму, належну підрядникові у зв'язку з виконанням
договору, підрядник має право на утримування результату роботи
відповідно до статей 632-635 цього Кодексу, а також належного
замовникові устаткування, переданого для перероблення речі,
залишку невикористаних матеріалів та іншого майна замовника, що
опинилося у нього до сплати замовником відповідних сум.
Стаття 934 (914). Якість роботи
Виконана підрядником робота має відповідати умовам договору,
а в разі їх відсутності або неповноти - вимогам, що звичайно
ставляться до роботи відповідного характеру.
Якщо інше не передбачено договором, виконана робота має:
1) у момент передання замовникові відповідати якості,
зазначеній у договорі, або відповідати вимогам, що звичайно
ставляться, та
2) у межах розумного строку бути придатною для передбаченого
договором використання, а якщо воно договором не передбачене, -
для звичайного використання роботи такого характеру.
Стаття 935 (915). Відповідальність підрядника за неналежну
якість роботи
1. Якщо робота виконана підрядником з відступами від
договору, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які
роблять її непридатною для передбаченого у договорі, або ж - за
відсутності у договорі відповідної умови - для звичайного
використання, замовник має право, оскільки інше не встановлено
законом або договором, на свій вибір зажадати від підрядника:
1) безоплатного усунення недоліків роботи у розумний строк;
2) домірного зменшення встановленої за роботу ціни;
3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо
право замовника усувати їх передбачене у договорі.
2. Підрядник має право замість усунення недоліків роботи, за
які він несе відповідальність, безоплатно виконати роботу наново
з відшкодуванням замовникові завданих прогаянням строку виконання
збитків. У цьому разі замовник зобов'язаний повернути раніше
передану йому роботу підрядникові, якщо за характером роботи таке
повернення можливе.
3. Якщо відступи у роботі від умов договору або інші
недоліки роботи є істотними та такими, що не усуваються, або ж у
встановлений замовником розумний строк виявлені недоліки не були
усунені, замовник має право відмовитися від договору та зажадати
відшкодування завданих збитків.
4. Умова договору підряду про звільнення підрядника від
відповідальності за певні недоліки роботи не звільняє його від
відповідальності, якщо доведено, що такі недоліки виникли
внаслідок умисних дій або бездіяльності підрядника.
5. Підрядник, що надав матеріали для виконання роботи, несе
відповідальність за їхню якість за правилами про відповідальність
продавця за товари неналежної якості (стаття 727 цього Кодексу).
Стаття 936 (916). Гарантія якості роботи
1. У разі якщо законом або договором передбачено надання
підрядником замовникові гарантії якості роботи, підрядник
зобов'язаний передати замовникові результат роботи, який має
відповідати вимогам пункту 1 статті 934 цього Кодексу протягом
усього гарантійного строку.
2. Гарантія якості результату робіт, якщо інше не
передбачено договором, поширюється на все, що становить результат
роботи.
Стаття 937 (917). Порядок обчислення гарантійного строку
1. Якщо інше не передбачено договором підряду, перебіг
гарантійного строку починається з моменту, коли виконана робота
була прийнята або мала бути прийнята замовником.
2. До обчислення гарантійного строку за договором підряду
застосовуються відповідно правила, що містяться у статті 724
цього Кодексу, якщо інше не передбачено законом, погодженням
сторін або не випливає з особливостей договору підряду.
Стаття 938 (918). Позовна давність за позовами про неналежну
якість роботи
Позовна давність для вимог, спричинених неналежною якістю
роботи, виконаної за договором підряду, становить один рік, а
щодо будівель і споруд - три роки від дня прийняття роботи
замовником.
Стаття 939 (919). Початок перебігу позовної давності у
спеціальних випадках
1. Якщо законом або договором підряду встановлений
гарантійний строк і заява з приводу недоліків роботи зроблена у
межах гарантійного строку, перебіг позовної давності, зазначеної
у статті 938, починається від дня заявлення про недоліки.
2. Якщо відповідно до договору підряду робота прийнята
замовником частинами, перебіг позовної давності починається від
дня прийняття роботи в цілому.
Стаття 940 (920). Обов'язок підрядника передати інформацію
замовникові
Підрядник зобов'язаний передати замовникові разом з
результатом роботи інформацію щодо експлуатації або іншого
використання предмета договору, якщо це передбачено договором або
характер інформації такий, що без неї неможливе використання
результатів роботи для цілей, зазначених у договорі.
Стаття 941 (921). Конфіденційність одержаної сторонами
інформації
Якщо сторона завдяки виконанню свого зобов'язання за
договором одержала від іншої сторони інформацію про нові рішення
і технічні знання, у тому числі й такі, що не захищаються
законом, а також відомості, що можуть розглядатися як комерційна
таємниця, вона не має права повідомляти їх третім особам без
згоди іншої сторони.
§ 2. Побутовий підряд
Стаття 942 (922). Договір побутового підряду
Стаття 943 (923). Форма договору побутового підряду
1. Якщо інше не передбачено договором, законом та іншими
нормативно-правовими актами, у тому числі стандартними умовами та
формулярами, до яких приєднується замовник (стаття 683 цього
Кодексу), договір побутового підряду вважається укладеним у
належній формі з моменту видачі підрядником замовникові квитанції
або іншого документа, що підтверджує укладення договору.
2. Відсутність у замовника зазначених документів не
позбавляє його можливості посилатися на свідчення свідків на
підтвердження факту укладення договору або його умов.
Стаття 944 (924). Гарантії прав замовника
1. Підрядник не має права нав'язати замовникові включення у
договір побутового підряду додаткових оплатних робіт або послуг.
У разі порушення цієї вимоги замовник має право відмовитися від
оплати відповідних робіт або послуг.
2. Замовник має право у будь-який час до здачі йому роботи
відмовитися від договору побутового підряду, сплативши
підрядникові частину встановленої ціни роботи пропорційно роботі,
виконаній до сповіщення про відмову від договору, та
відшкодувавши йому витрати, здійснені до цього моменту з метою
виконання договору, якщо вони не входять до зазначеної частини
ціни роботи. Умови договору, що позбавляють замовника цього
права, є нікчемними.
Стаття 945 (925). Надання замовникові інформації про роботу
Підрядник зобов'язаний до укладення договору побутового
підряду надати замовникові необхідну та достовірну інформацію про
пропоновані роботи, їх види та особливості, про ціну та форму
оплати роботи, а також повідомити замовникові на його прохання
інші відомості, що стосуються договору та відповідають роботі.
Якщо за характером роботи це має значення, підрядник повинен
вказати замовникові конкретну особу, що буде її виконувати.
Стаття 946 (926). Публічна оферта робіт
1. До реклами та інших пропозицій щодо робіт, які
виконуються за договорами побутового підряду, відповідно
застосовуються правила про публічну оферту товарів, які містяться
у статті 690 цього Кодексу.
2. При здачі робіт замовникові підрядник зобов'язаний
повідомити його про вимоги, яких необхідно додержувати для
ефективного та безпечного використання виготовленої або
переробленої речі або ж іншої виконаної роботи, а також про
можливі для самого замовника та інших осіб наслідки недодержання
відповідних вимог.
3. Замовник має право вимагати розірвання укладеного
договору побутового підряду та відшкодування збитків у випадках,
коли внаслідок неповноти або недостовірності отриманої від
підрядника інформації був укладений договір на виконання робіт,
які не мають властивостей, що їх мав на увазі замовник.
Стаття 947 (927). Виконання робіт за договором побутового
підряду з матеріалів підрядника
1. За договором побутового підряду підрядник виконує роботу
зі свого матеріалу, а за бажанням замовника - з його матеріалів.
2. Якщо робота виконується з матеріалів підрядника, вартість
матеріалу оплачується замовником повністю або в частині,
визначеній погодженням сторін, з остаточним розрахунком при
одержанні замовником виконаної підрядником роботи. У випадках,
передбачених договором, матеріал може бути наданий підрядником у
кредит (із розстроченням платежу). Подальша зміна ціни наданого в
кредит матеріалу не призводить до перерахунку, якщо інше не
передбачено договором.
Стаття 948 (928). Виконання робіт за договором побутового
підряду з матеріалів замовника
Якщо робота виконується з матеріалів замовника, то у
квитанції або іншому документі, що видається підрядником при
укладенні договору, має бути зазначено точне найменування
матеріалу, його кількість і оцінка, здійснена за погодженням
сторін.
Стаття 949 (929). Права замовника у разі істотного порушення
підрядником договору побутового підряду
1. Якщо підрядником допущені істотні відступи від умов
договору побутового підряду або інші істотні недоліки в роботі,
виконаній із матеріалу замовника, останній має право на свій
вибір вимагати:
1) виготовлення іншої речі з однорідного матеріалу такої
самої якості;
2) розірвання договору та відшкодування збитків.
2. У разі виявлення інших недоліків, що призвели до
погіршення виконаної роботи або інших відступів від договору,
замовник має право на свій вибір вимагати безоплатного усунення
цих недоліків у домірний строк, або відшкодування витрат, яких
він зазнав при усуненні своїм коштом недоліків роботи, або ж
відповідного зменшення винагороди.
3. Вимога про безоплатне усунення таких недоліків роботи,
виконаної за договором побутового підряду, які можуть становити
небезпеку життю або здоров'ю самого замовника та інших осіб, може
бути поставлена замовником або його правонаступником протягом
десяти років з моменту прийняття роботи, якщо у встановленому
законом порядку не передбачені більш тривалі строки (строки
служби). Така вимога може бути поставлена незалежно від того,
коли виявлені ці недоліки, у тому числі й при виявленні їх після
закінчення гарантійного строку.
У разі невиконання підрядником зазначеної вимоги замовник
має право протягом того самого строку зажадати або повернення
частини ціни, сплаченої за роботу, або ж відшкодування витрат,
зазнаних через усунення недоліків своїми силами чи з допомогою
третіх осіб.
Стаття 950 (930). Розмір винагороди за договором побутового
підряду
1. Вартість робіт, виконаних за договором побутового
підряду, визначається за погодженням сторін, якщо інше не
передбачено у встановленому порядку прейскурантами, тарифами
тощо.
2. Робота оплачується замовником після її остаточної здачі
підрядником. За згодою замовника робота може бути ним оплачена
при укладенні договору повністю або шляхом видачі авансу.
Стаття 951 (931). Наслідки нез'явлення замовника за
одержанням роботи
1. У разі нез'явлення замовника за одержанням виконаної
роботи або іншого ухилення замовника від її прийняття підрядник
має право, письмово попередивши замовника, зі спливом двох
місяців від дня такого попередження продати предмет договору
підряду за розумну ціну, а виторг, з відрахуванням усіх належних
підрядникові платежів, внести до депозиту нотаріальної контори на
ім'я замовника.
2. Підрядник має право у випадках, зазначених у пункті 1
цієї статті, замість продажу предмета договору підряду
скористатися правом на його утримання (статті 632-635 цього
Кодексу) або стягнути із замовника завдані збитки.
§ 3. Будівельний підряд
Стаття 952 (932). Договір будівельного підряду
1. За договором будівельного підряду підрядник
зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або
ж виконати обумовлені договором будівельні роботи відповідно до
затвердженої у встановленому порядку проектно-кошторисної
документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові
будівельний майданчик або ж забезпечити фронт робіт, передати
затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок
не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені
будівельні роботи та оплатити їх.
2. Договір будівельного підряду укладається на проведення
нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції
(технічного переоснащення) підприємств, будівель, споруд,
виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт,
нерозривно пов'язаних із місцем знаходження об'єкта.
3. До договору будівельного підряду застосовуються положення
цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 953 (933). Право власності на об'єкт будівництва
Власником об'єкта будівництва або результату інших
будівельних робіт до їх здачі замовникові є підрядник.
Стаття 954 (934). Проектно-кошторисна документація
1. Підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та
пов'язані з ним роботи відповідно до проектної документації, що
визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до
робіт, кошторису, що визначає ціну робіт.
Якщо у договорі немає інших вказівок, передбачається, що
підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, зазначені у проектній
документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації).
2. Договором будівельного підряду мають бути визначені склад
і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути
передбачено, яка із сторін і в який строк зобов'язана надати
відповідну документацію.
3. Підрядник, який виявив у ході будівництва не враховані
технічною документацією роботи і необхідність у зв'язку з цим
проведення додаткових робіт і збільшення кошторису будівництва,
зобов'язаний сповістити про це замовника.
У разі неодержання від замовника відповіді на своє
повідомлення протягом розумного строку підрядник зобов'язаний
призупинити відповідні роботи з віднесенням збитків, спричинених
простоюванням, на рахунок замовника. Замовник звільняється від
відшкодування цих збитків, якщо доведе, що у проведенні
додаткових робіт немає необхідності.
4. Підрядник, що не виконав обов'язку, встановленого пунктом
3 цієї статті, позбавляється права вимагати від замовника оплати
виконаних ним додаткових робіт і відшкодування спричинених цим
збитків, якщо не доведе необхідності негайних дій в інтересах
замовника, зокрема у зв'язку з тим, що призупинення роботи могло
призвести до знищення або пошкодження об'єкта, що будується.
Стаття 955 (935). Внесення змін у проектно-кошторисну
документацію
1. Замовник має право вносити зміни до проектно-кошторисної
документації як до початку робіт, які належить виконати, так і в
процесі їх виконання, за умови що спричинена цим додаткова робота
за вартістю не перевищує десяти відсотків зазначеної в кошторисі
вартості будівництва і не змінює характеру передбаченої в
договорі будівельного підряду роботи.
2. Внесення змін, які потребують додаткових робіт у розмірі,
що перевищує зазначений у пункті 1 цієї статті, допускається
тільки за згодою підрядника. Підрядник має право у цьому разі
відмовитися від договору та зажадати відшкодування відповідних
збитків.
Стаття 956 (936). Забезпечення будівництва та оплата робіт
1. Матеріально-технічне забезпечення будівництва
покладається на підрядника, якщо інше не передбачено договором.
Договором може бути покладений на замовника обов'язок
сприяти підрядникові у забезпеченні будівництва водопостачанням,
електроенергією тощо, а також надання інших послуг.
2. Підрядник, до обов'язків якого належить
матеріально-технічне забезпечення будівництва, несе ризик
виявленої неможливості використання без погіршення якості
виконуваних робіт наданих ним матеріалів (деталей, конструкцій)
або устаткування.
3. У разі виявленої неможливості використання без погіршення
якості виконуваних робіт наданих замовником матеріалів (деталей,
конструкцій) або устаткування підрядник має право відмовитися від
договору та зажадати від замовника сплати ціни договору
пропорційно частині виконаних робіт, а також відшкодування
збитків, не покритих цією сумою.
4. Оплата робіт провадиться після прийняття замовником
збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок
розрахунків не передбачений погодженням сторін.
5. У разі руйнування або пошкодження об'єкта будівництва
внаслідок непереборної сили до спливу встановленого договором
строку здачі об'єкта, а також неможливості завершити будівництво
(будівельні роботи) з інших причин, що не залежать від замовника,
підрядник не має права вимагати від замовника винагороди або
оплати зазнаних витрат, якщо інше не передбачено договором.
6. У разі необхідності консервації будівництва з незалежних
від сторін обставин замовник зобов'язаний оплатити підрядникові
виконані до консервації роботи та відшкодувати йому пов'язані з
консервацією витрати.
Стаття 957 (937). Ризик знищення або пошкодження об'єкта
Якщо об'єкт знищений або пошкоджений, ризик знищення або
пошкодження об'єкта до прийняття його замовником несе підрядник,
крім випадків, коли такі наслідки настали за обставин, що
залежали від замовника.
Стаття 958 (938). Обов'язок підрядника страхувати об'єкт
будівництва
1. Підрядник зобов'язаний своїм коштом здійснити страхування
передбаченого договором об'єкта або комплексу робіт, якщо інший
порядок та умови не визначені сторонами у договорі.
2. Сторона, на яку покладається обов'язок щодо страхування,
має надати іншій стороні в порядку, передбаченому договором,
докази укладення нею договору страхування відповідно до умов
договору будівельного підряду, включаючи дані про страхувальника,
розмір страхової суми та застраховані ризики.
3. Недоліки виконання робіт або використовуваних для робіт
матеріалів, допущені з вини підрядника (або субпідрядника), мають
бути усунені підрядником власним коштом.
4. Замовник має право з метою здійснення контролю та нагляду
за будівництвом і прийняття від свого імені відповідних рішень у
відносинах з підрядником укласти договір про надання такого виду
послуг із спеціалізованою організацією або спеціалістом. У цьому
разі в договорі будівельного підряду визначаються функції та
повноваження такого спеціаліста.
Стаття 959 (939). Здача та прийняття робіт
1. Замовник, що одержав повідомлення підрядника про
готовність до здачі робіт, виконаних за договором будівельного
підряду, або ж, якщо це передбачено договором, - етапу робіт,
зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття.
2. Замовник організовує та здійснює прийняття робіт своїм
коштом, якщо інше не передбачено договором. У передбачених
законом або іншими нормативно-правовими актами випадках у
прийнятті робіт мають брати участь представники державних органів
та органів місцевого самоврядування.
3. Замовник, що попередньо прийняв окремі етапи робіт, несе
наслідки їх знищення або пошкодження не з вини підрядника, у тому
числі й у випадках, коли договором передбачено виконання робіт на
ризик підрядника.
4. Здача робіт підрядником і прийняття їх замовником
оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови
однієї із сторін від підписання акта про це у ньому робиться
позначка і акт підписується іншою стороною.
Односторонній акт здачі або прийняття робіт може бути
визнаний судом недійсним лише у випадку, якщо мотиви відмови від
підписання акта визнані судом обґрунтованими.
5. У випадках коли це передбачено договором або ж випливає з
характеру роботи, що виконується за договором будівельного
підряду, її прийняттю мають передувати попередні іспити. У цих
випадках прийняття роботи може здійснюватися тільки у разі
позитивного результату попередніх іспитів.
6. Замовник має право відмовитися від прийняття роботи у
разі виявлення недоліків, які виключають можливість її
використання для зазначеної в договорі мети та не можуть бути
усунені підрядником, замовником або третьою особою.
Стаття 960 (940). Відповідальність підрядника
1. Підрядник несе відповідальність за недоліки побудованого
об'єкта, за прогаяння строку здачі його замовникові та за інші
порушення умов договору (за недосягнення проектної потужності,
інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що вони
мали місце не з його вини.
2. За невиконання або неналежне виконання обов'язків за
договором будівельного підряду підрядник сплачує передбачену
договором або законом неустойку та відшкодовує в повному обсязі
збитки.
3. Суми неустойки (пені), сплачені підрядником за порушення
строків виконання окремих робіт, повертаються підрядникові у разі
закінчення всіх робіт щодо об'єкта до встановленого договором
граничного терміну.
Стаття 961 (941). Гарантії якості у договорі будівельного
підряду
1. Підрядник, якщо інше не передбачено договором
будівельного підряду, гарантує досягнення об'єктом будівництва
зазначених у проектно-кошторисній документації показників і
можливість експлуатації об'єкта відповідно до договору протягом
гарантійного строку. Гарантійний строк становить десять років від
дня прийняття об'єкта замовником, якщо триваліший гарантійний
строк не передбачений у договорі або законі.
2. Підрядник несе відповідальність за дефекти, виявлені у
межах гарантійного строку, якщо не доведе, що вони сталися
внаслідок природного зносу об'єкта або його частин, неправильної
його експлуатації або неправильності інструкцій щодо його
експлуатації, розроблених самим замовником або залученими ним
третіми особами, неналежного ремонту об'єкта, який здійснений
самим замовником або залученими ним третіми особами.
3. Плин гарантійного строку переривається на весь час,
протягом якого об'єкт не міг експлуатуватися внаслідок недоліків,
за які несе відповідальність підрядник.
4. У разі виявлення протягом гарантійного строку недоліків
замовник повинен заявити про них підрядникові у розумний строк
після їх виявлення.
5. Договором будівельного підряду може бути передбачене
право замовника відрахувати передбачену в договорі частину
зазначеної у кошторисі ціни робіт до закінчення гарантійного
строку.
Стаття 962 (942). Усунення недоліків за рахунок замовника
1. Договором будівельного підряду може бути передбачений
обов'язок підрядника усувати на вимогу замовника та за його
рахунок недоліки, за які підрядник не несе відповідальності.
2. Підрядник має право відмовитися від виконання обов'язків,
зазначених у пункті 1 цієї статті, у випадках коли усунення
недоліків не пов'язане безпосередньо з предметом договору або ж
не може бути здійснене підрядником із незалежних від нього
причин.
Стаття 963 (943). Відповідальність замовника
Замовник за невиконання або неналежне виконання покладених
на нього за договором обов'язків сплачує підрядникові передбачену
договором або законом неустойку та відшкодовує у повному обсязі
збитки, якщо не доведе, що порушення договору мало місце не з
його вини.
§ 4. Підряд на проектні та пошукові роботи
Стаття 964 (944). Договір підряду на проведення проектних і
пошукових робіт
1. За договором підряду на проведення проектних і пошукових
робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника
проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати
пошукові роботи, а замовник зобов'язаний прийняти та оплатити їх.
2. До договору підряду на проведення проектних і пошукових
робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не
встановлено законом.
Стаття 965 (945). Вихідні дані для проектних і пошукових
робіт
1. За договором підряду на проектні та пошукові роботи
замовник зобов'язаний передати підрядникові завдання на
проектування, а також інші вихідні дані, необхідні для складання
проектно-кошторисної документації. Завдання на проектування може
бути підготовлене за дорученням замовника підрядником. У цьому
разі завдання стає обов'язковим для сторін з моменту його
затвердження замовником.
2. Підрядник зобов'язаний додержувати вимог, що містяться у
завданні та інших вихідних даних для проектування та виконання
пошукових робіт, і має право відступити від них тільки за згодою
замовника.
Стаття 966 (946). Обов'язки замовника
Замовник зобов'язаний, якщо інше не передбачено договором
підряду на проектні та пошукові роботи:
1) сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення
усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих
етапів роботи або ж в іншому порядку, передбаченому договором або
законом;
2) використовувати проектно-кошторисну документацію,
одержану від підрядника, тільки на цілі, передбачені договором,
не передавати проектно-кошторисну документацію третім особам і не
розголошувати дані, що містяться у ній, без згоди підрядника;
3) надавати послуги підрядникові у виконанні проектних і
пошукових робіт в обсязі та на умовах, передбачених у договорі;
4) брати участь разом з підрядником у погодженні готової
проектно-кошторисної документації з компетентними державними
органами та органами місцевого самоврядування;
5) відшкодувати підрядникові додаткові витрати, спричинені
зміною вихідних даних для проектування та пошукових робіт
внаслідок обставин, що не залежать від підрядника;
6) залучити підрядника до участі у справі за позовом,
вчиненим до замовника третьою особою у зв'язку з недоліками
складеної проектної документації або виконаних пошукових робіт.
Стаття 967 (947). Обов'язки підрядника
Підрядник зобов'язаний:
1) виконувати роботи відповідно до вихідних даних на
проектування та згідно з договором;
2) погоджувати готову проектно-кошторисну документацію із
замовником, а в разі необхідності - разом із замовником,
компетентними державними органами та органами місцевого
самоврядування;
3) передати замовникові готову проектно-кошторисну
документацію та результати пошукових робіт;
4) не передавати без згоди замовника проектно-кошторисну
документацію третім особам;
5) гарантувати замовникові відсутність у третіх осіб права
перешкодити або обмежити виконання робіт на основі підготовленої
за договором проектно-кошторисної документації.
Стаття 968 (948). Відповідальність підрядника за недоліки
документації та робіт
1. Підрядник за договором підряду на проектні та пошукові
роботи несе відповідальність за недоліки проектно-кошторисної
документації та пошукових робіт, включаючи недоліки, виявлені
згодом у ході будівництва, а також у процесі експлуатації
об'єкта, створеного на основі виконаної проектно-кошторисної
документації і даних пошукових робіт.
2. При виявленні недоліків у проектно-кошторисній
документації або в пошукових роботах підрядник на вимогу
замовника зобов'язаний безоплатно переробити проектно-кошторисну
документацію та, відповідно, здійснити необхідні додаткові
пошукові роботи, а також відшкодувати завдані збитки, якщо
договором або законом не встановлено інше.
Глава 61 (60-1). Виконання науково-дослідних і
дослідноконструкторських робіт
Стаття 969 (949). Договір на виконання науково - дослідних і
дослідно-конструкторських робіт
За договором на виконання науково-дослідних і
дослідноконструкторських робіт підрядник зобов'язаний провести
обумовлене завданням замовника дослідження, розробити зразок
нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову
технологію виробництва або іншу виробничу новину, а замовник
зобов'язаний прийняти виконану роботу та оплатити її.
Договір з виконавцем може охоплювати як увесь цикл
проведення досліджень, розроблення та виготовлення виробничих
новин, так і окремі види досліджень, розроблення, виготовлення
новин.
Стаття 970 (950). Виконання робіт
1. Виконавець зобов'язаний провести наукові дослідження
особисто, якщо інше не передбачено договором.
Він має право залучати до виконання договору на
науководослідні роботи третіх осіб тільки за згодою замовника.
2. При виконанні дослідно-конструкторських і технологічних
робіт виконавець має право, якщо інше не передбачено договором,
залучати до їх виконання третіх осіб як субвиконавців.
Стаття 971 (951). Здача, прийняття та оплата робіт
1. Виконавець зобов'язаний здати, а замовник прийняти та
оплатити повністю завершені науково-пошукові,
дослідноконструкторські та технологічні роботи. Договором можуть
бути передбачені прийняття та оплата окремих етапів робіт або ж
інший спосіб оплати.
2. Винагорода виконавцеві при проведенні науково-пошукових
робіт або ж виконавцеві при проведенні дослідно-конструкторських
робіт, передбачена договором, може бути зменшена замовником
залежно від співвідношення фактично одержаних результатів з
результатами, передбаченими договором, якщо це не залежало від
поведінки замовника, а можливість такого зменшення та його межі
були обумовлені погодженням сторін.
Стаття 972 (952). Конфіденційність відомостей про договір
Якщо інше не передбачено договором на науково-пошукові
роботи або ж на дослідно-конструкторські та технологічні роботи,
як виконавець, так і замовник зобов'язані забезпечити
конфіденційність відомостей щодо предмета договору, ходу його
виконання та одержаних результатів. Обсяг відомостей, що
визнаються конфіденційними, визначається у договорі.
Стаття 973 (953). Права сторін на результати робіт
1. Замовник за договором на науково-пошукові роботи або ж на
дослідно-конструкторські роботи має право використовувати
передані йому результати робіт у межах і на умовах, передбачених
договором.
2. Якщо інше не передбачено договором, виконавець має право
використати одержаний ним результат робіт і для себе.
3. Договором може бути передбачене право виконавця
реалізовувати результати робіт третім особам.
4. Виконавець має право здійснювати патентування результатів
робіт, одержаних за договорами на виконання науково-пошукових і
дослідно-конструкторських робіт, зі згоди замовника.
Стаття 974 (954). Обов'язки виконавця
Виконавець за договором на науково-пошукові роботи або ж на
дослідно-конструкторські та технологічні роботи зобов'язаний:
1) виконати роботи відповідно до погодженої із замовником
програми (техніко-економічних показників) або тематики і передати
замовникові результат у передбачений договором строк;
2) додержувати вимог, пов'язаних із правовою охороною
інтелектуальної власності;
3) утримуватися від публікації без згоди замовника
науковотехнічних результатів, одержаних при виконанні робіт;
4) вживати заходів для захисту одержаних при виконанні робіт
результатів, що підлягають правовій охороні, та інформувати про
це замовника;
5) надати замовникові, якщо у договорі не передбачено інше,
ліцензію на використання науково-технічних результатів, що
підлягають правовому захисту, застосовуваних у виконаних роботах;
6) своїми силами та своїм коштом усувати допущені з його
вини недоліки у технічній документації, які можуть спричинити
відступи від техніко-економічних показників, передбачених у
технічному завданні замовника або в договорі;
7) негайно інформувати замовника про виявлену неможливість
одержати очікувані результати або недоцільність продовжувати
роботу.
Стаття 975 (955). Обов'язки замовника
Замовник за договором на науково-пошукові роботи або ж на
дослідно-конструкторські та технологічні роботи зобов'язаний:
1) видати виконавцеві технічне завдання та погодити з ним
програму (техніко-економічні показники) або тематику робіт;
2) передати виконавцеві необхідну для виконання робіт
інформацію;
3) прийняти виконані роботи та оплатити їх.
Стаття 976 (956). Наслідки неможливості досягти результату в
договорах
1. Якщо у ході науково-пошукових робіт виявляється
неможливість досягнення результату через обставини, що не
залежать від виконавця, замовник зобов'язаний оплатити вартість
робіт, проведених до виявлення неможливості отримати передбачені
договором результати, але не вище відповідної частини ціни робіт,
зазначеної у договорі.
2. Якщо у ході виконання дослідно-конструкторських і
технологічних робіт виявляється неможливість, що виникла не з
вини виконавця, замовник зобов'язаний оплатити зазнані виконавцем
витрати.
Стаття 977 (957). Відповідальність виконавця за порушення
договору
1. Виконавець несе відповідальність перед замовником за
невиконання та неналежне виконання договору на науковопошукові
роботи або ж на дослідно-конструкторські та технологічні роботи,
якщо не доведе, що порушення договору сталося не з вини
виконавця.
2. Виконавець зобов'язаний відшкодувати збитки замовника, що
становлять для нього реальну шкоду, у межах вартості робіт, у
яких виявлені недоліки, якщо договором передбачено, що вони
підлягають відшкодуванню в межах загальної вартості за договором.
Упущена вигода підлягає відшкодуванню у випадках,
передбачених законом.
Глава 62 (61). Послуги. Загальні положення
Стаття 978 (958). Договір про надання послуг
1. За договором про надання послуг одна сторона (виконавець)
зобов'язується за завданням іншої сторони (замовника) надати
послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або
здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити
виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не передбачено
договором.
2. Правила цієї глави можуть застосовуватися до всіх
договорів про надання послуг, у тому числі й договорів,
передбачених главами 63-65, 67 цього Кодексу, якщо це не
суперечить суті цих зобов'язань.
3. Правила, що містяться у главах 63-65, 67 цього Кодексу,
можуть застосовуватися до інших договорів про надання послуг,
якщо інше не передбачено укладеним договором, законом або не
суперечить суті зобов'язання.
Стаття 979 (959). Виконання договору про надання послуг
1. Виконавець повинен надати послугу особисто.
2. У випадках, передбачених договором, виконавець має право
покласти виконання договору про надання послуг на третю особу,
залишаючись відповідальним перед замовником за порушення договору
в повному обсязі.
Стаття 980 (960). Винагорода за договором про оплатне
надання послуг
1. За договором про оплатне надання послуг замовник повинен
оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що
передбачені договором.
2. У разі неможливості виконати договір, що виникла не з
вини виконавця, замовник повинен виплатити виконавцеві розумну
винагороду. У тих випадках, коли неможливість виконання виникла з
вини замовника, винагорода підлягає виплаті у повному обсязі,
якщо інше не передбачено законом або договором.
Стаття 981 (961). Відшкодування виконавцеві фактично
зазнаних витрат за договором про безоплатне надання послуг
1. За договором про безоплатне надання послуг замовник
повинен відшкодувати виконавцеві усі фактично зазнані витрати,
необхідні для виконання договору.
2. Правило, що міститься у пункті 1 цієї статті,
застосовується й у випадках, коли неможливість виконання договору
про безоплатне надання послуг виникла з вини замовника або
внаслідок дії непереборної сили.
Стаття 982 (962). Строк договору про надання послуг
Строк договору про надання послуг визначається погодженням
сторін, якщо інше не передбачено законом або іншими
нормативноправовими актами.
Стаття 983 (963). Відповідальність виконавця за невиконання
або неналежне виконання договору про надання послуг
1. Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням
договору про оплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню
виконавцем у повному обсязі, якщо інше не передбачено договором,
лише за наявності його вини. Якщо інше не передбачено договором
або законом, виконавець, який порушив договір про оплатне надання
послуг при здійсненні підприємницької діяльності несе
відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання виявилося
неможливим внаслідок дії непереборної сили.
2. Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням
договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню
виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних
мінімумів заробітної плати, якщо договором не передбачений інший
розмір відповідальності виконавця.
Стаття 984 (964). Розірвання договору про надання послуг
Договір про надання послуг може бути розірваний, у тому
числі в односторонньому порядку, на підставах, передбачених цим
Кодексом, законом або угодою сторін.
Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг
визначаються законом або угодою сторін.
Глава 63 (62). Перевезення
Стаття 985 (965). Загальні положення про перевезення
1. Перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти
здійснюється за договором перевезення.
2. Загальні умови перевезення визначаються транспортними
статутами та кодексами, іншими нормативно - правовими актами та
правилами, що видаються відповідно до них.
Умови перевезення вантажів, пасажирів і багажу окремими
видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих
перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено
Кодексом, транспортними статутами та кодексами, іншими нормативно
- правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Стаття 986 (966). Договір перевезення вантажу
1. За договором перевезення вантажу одна сторона
(перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою
стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати
його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а
відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу
встановлену плату.
2. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій
формі.
3. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується
складенням транспортної накладної (коносамента або іншого
документа, встановленого транспортними статутами та кодексами).
Стаття 987 (967). Договір перевезення пасажира та багажу
1. За договором перевезення пасажира перевізник
зобов'язується перевезти пасажира до пункту призначення, а в разі
здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та
видати його особі, яка має право на одержання багажу; пасажир
зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а при
здаванні багажу - і за його провезення.
2. Договір перевезення пасажира та багажу посвідчується
відповідно квитком і багажною квитанцією, форми яких
встановлюються у порядку, встановленому транспортними статутами
та кодексами.
Стаття 988 (968). Права пасажира
1. Пасажир має право:
1) одержати місце згідно з придбаним квитком;
2) провозити із собою безплатно одну дитину віком до шести
років без права зайняття нею окремого місця;
3) купувати на дітей віком від 6 до 14 років дитячі квитки
за пільговою ціною;
4) перевозити із собою безоплатно ручну кладь у межах норм,
встановлених транспортними статутами та кодексами;
5) зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням
строку чинності проїзних документів (квитка) не більше ніж на 10
діб, а в разі хвороби - на весь час хвороби;
6) відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати
назад повну або часткову вартість квитка - залежно від строку
здавання квитка згідно з правилами, встановленими транспортними
статутами та кодексами;
7) отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце
відправлення транспортного засобу за вказаним у транспортному
документі (квитку) маршрутом
2. Пасажир може мати інші права, встановлені цим Кодексом,
іншими законами, транспортними статутами та кодексами і
правилами, що видаються згідно з ними.
Стаття 989 (969). Договір чартеру (фрахтування)
1. За договором чартеру (фрахтування) одна сторона
(фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні
(фрахтувальникові) за плату всю або частину вмісткості одного чи
кількох транспортних засобів на один або кілька рейсів для
перевезення пасажирів, багажу, вантажу та пошти або з іншою
метою, якщо це не суперечить законові та іншим нормативноправовим
актам.
2. Порядок укладення договору чартеру (фрахтування), а також
форма цього договору встановлюються транспортними статутами та
кодексами.
Стаття 990 (970). Перевезення у прямому змішаному сполученні
1. Перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти може
здійснюватися кількома видами транспорту за єдиним транспортним
документом (пряме змішане сполучення).
2. Відносини транспортних організацій, що здійснюють
перевезення у прямому змішаному сполученні, визначаються
погодженням між ними.
Стаття 991 (971). Довгострокові договори
Перевізник і власник (володілець) вантажу в разі
необхідності здійснення систематичних перевезнь можуть укласти
довгострокові договори.
За довгостроковим договором перевізник зобов'язується у
встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу -
подавати до перевезення вантажі у встановленому обсязі. У
довгостроковому договорі перевезень вантажів визначаються обсяги,
строки та інші умови надання транспортних засобів і подання
вантажів для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови
перевезень.
Стаття 992 (972). Перевезення транспортом загального
користування
1. Перевезення, що їх здійснює комерційна організація,
визнається перевезенням транспортом загального користування, якщо
із закону, інших нормативно-правових актів або ліцензії, виданої
цій організації, випливає, що вона має здійснювати перевезення
вантажів, пасажирів і багажу за зверненням будь-якої особи.
2. Договір перевезення транспортом загального користування є
публічним договором (стаття 682 цього Кодексу).
Стаття 993 (973). Провізна плата
1. За перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти
стягується провізна плата у розмірі, що визначається за згодою
сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими
нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не
визначений, вона стягується у розумному відповідному розмірі..
2. Плата за перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти
здійснюване транспортом загального користування, визначається
погодженням сторін, якщо вона не встановлена тарифами,
затвердженими у встановленому порядку.
Пільгові умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу,
пошти транспортом загального користування можуть встановлюватися
транспортною організацією за її рахунок або ж за рахунок
відповідного бюджету у випадках, встановлених законами та іншими
нормативно-правовими актами.
3. Робота та послуги, які виконуються на вимогу
вантажоволодільців і не передбачені тарифами, оплачуються
додатково за погодженням сторін.
4. Перевізник має право притримати передані йому для
перевезення вантажі для забезпечення внесення провізної плати та
інших платежів (стаття 632 цього Кодексу), якщо інше не
встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами або не
випливає із суті зобов'язання.
Стаття 994 (974). Надання транспортних засобів і
пред'явлення вантажу до перевезення
1. Перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під
навантаження у строк, встановлений договором.
Відправник вантажу має право відмовитися від поданих
транспортних засобів, що не придатні для перевезення відповідного
вантажу.
2. Відправник повинен пред'явити у встановлений строк
вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та упаковці;
вантаж має бути також замаркований відповідно до встановлених
вимог.
3. Перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу,
що поданий у тарі або упаковці, яка не відповідає встановленим
вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування
вантажу.
Стаття 995 (975). Вантаження та вивантаження вантажів
1. Вантаження (вивантаження) вантажів здійснюється
транспортною організацією або відправником (одержувачем) у
порядку, передбаченому договором, із додержанням правил,
встановлених транспортними статутами, кодексами та правилами, що
видаються згідно з ними.
2. Вантаження (вивантаження) вантажу, що здійснюється
відправником (одержувачем) вантажу, має провадитися у строки,
передбачені договором, якщо такі строки не встановлені
транспортними статутами, кодексами та правилами, що видаються
згідно з ними.
Стаття 996 (976). Строк доставки вантажу, пасажира, багажу,
пошти
1. Перевізник повинен доставити вантаж, пасажира, багаж,
пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо
інший строк не встановлений транспортними статутами, кодексами та
правилами, що видаються відповідно доних, а в разі відсутності
таких строків - у розумний строк.
2. Вантаж, не виданий вантажоодержувачеві на його вимогу
протягом тридцяти днів після спливу строку його доставки, якщо
більш тривалий строк не встановлений договором, транспортними
статутами та кодексами, вважається втраченим.
Вантажоодержувач, повинен прийняти вантаж, що прибув після
спливу зазначених вище строків, і повернути суму, виплачену йому
перевізником за втрату вантажу, якщо інше не встановлено
договором, транспортними статутами та кодексами, .
Стаття 997 (977). Відповідальність за зобов'язаннями, що
випливають із перевезення
У разі порушення зобов'язань, що випливають із перевезення,
сторони несуть відповідальність, встановлену погодженням сторін,
якщо інше не встановлено цим Кодексом, транспортними статутами та
кодексами.
Стаття 998 (978). Відповідальність перевізника за неподання
транспортних засобів і відповідальність відправника за
невикористання поданих транспортних засобів
1. Перевізник за неподання транспортних засобів для
перевезення вантажу, а відправник за ненадання вантажу (стаття
994 цього Кодексу) або невикористання поданих транспортних
засобів з інших причин несуть відповідальність, встановлену
договором, якщо інше не встановлено транспортними статутами або
кодексами.
2. Перевізник і відправник вантажу звільняються від
відповідальності, якщо неподання транспортних засобів або
невикористання поданих транспортних засобів сталисяне з їхньої
вини, зокрема, у разі припинення (обмеження) перевезення вантажів
у певних напрямках, встановленого у випадках і порядку,
передбачених транспортними статутами та кодексами.
Стаття 999 (979) . Відповідальність перевізника за затримку
відправлення пасажира та порушення строку доставлення пасажира до
пункту призначення
1. За затримку у відправленні транспортного засобу, що
перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого
транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує
пасажирові штраф у розмірі, встановленому погодженням сторін,
транспортними статутами та кодексами, якщо не доведе, що
зазначені порушення сталися внаслідок непереборної сили, усунення
несправних транспортних засобів, що загрожувала життю або
здоров'ю пасажирів, або інших обставин, що не залежали від
перевізника.
2. У разі відмови пасажира від перевезення з причини
затримки відправлення транспортного засобу перевізник
зобов'язаний повернути провізну плату.
3. Якщо поїздка пасажира з пункту пересадки не відбулася
внаслідок запізнення транспортного засобу, який доставив його у
цей пункт, перевізник зобов'язаний відшкодувати пасажирові
завдані збитки.
Стаття 1000 (980). Відповідальність перевізника за
прострочення у доставці вантажу
У разі прострочення у доставці вантажу перевізник
зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані
порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності
не встановлені договором, транспортними статутами та кодексами.
Стаття 1001 (981). Відповідальність перевізника за втрату,
нестачу, псування та пошкодження вантажу, багажу, пошти
1. Перевізник несе відповідальність за збереження вантажу,
багажу, пошти з моменту прийняття його до перевезення та до
видачі вантажоодержувачеві або особі, яка має право на його
одержання, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або
пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин,
яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не
залежало.
2. Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу,
псування і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, багажу,
пошти у розмірі фактичної шкоди.
Стаття 1002 (982). Пред'явлення претензій і пред'явлення
позовів за договірними перевезеннями
1. До пред'явлення перевізникові позову, що випливає з
перевезення вантажу, пошти є обов'язковим пред'явлення йому
претензії у порядку, передбаченому транспортними статутами та
кодексами.
2. Позов до перевізника може бути пред'явлений
вантажовідправником або вантажоодержувачем у разі повної або
часткової відмови перевізника задовольнити претензію або
неодержання від перевізника відповіді у місячний строк.
3. Позовна давність за вимогами, що випливають із
перевезення вантажу, пошти встановлюється в один рік з моменту,
що визначається згідно з транспортними статутами та кодексами.
Стаття 1003 (983). Позови щодо перевезення в закордонному
сполученні
Позовна давність, порядок пред'явлення позовів у спорах,
пов'язаних з перевезеннями у закордонному сполученні,
встановлюються міжнародними договорами, транспортними статутами
та кодексами.
Стаття 1004 (984). Страхування вантажів, пасажирів і багажу
Страхування вантажів, пасажирів і багажу проводиться
відповідно до закону.
Стаття 1005 (985). Відповідальність перевізника за
заподіяння смерті або ушкодження здоров'я пасажира
Відповідальність перевізника за шкоду, завдану здоров'ю
пасажира або заподіяння йому смерті, визначається за правилами,
встановленими у главі 81 цього Кодексу, якщо договором або
законом не встановлена відповідальність перевізника без вини.
Глава 64 (63). Транспортне експедирування
Стаття 1006 (986). Договір транспортного експедирування
1. За договором транспортного експедирування одна сторона
(експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони
(клієнта) виконати або організувати виконання визначених
договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів.
Договором може бути встановлене зобов'язання експедитора
організувати перевезення вантажу транспортом і по маршруту,
вибраному експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора
укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення
вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші
зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено
надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу
(перевірка кількості та стану вантажу, його вантаження та
вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на
клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті
призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту
документів, виконання митних формальностей тощо).
2. Правила цієї глави поширюються і на випадки, коли
обов'язки експедитора виконуються перевізником.
3. Умови виконання договору транспортного експедирування
визначаються погодженням сторін, якщо інше на встановлено
законом, іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 1007 (987). Форма договору транспортного
еспедирування
1. Договір транспортного експедирування укладається в
письмовій формі.
2. Клієнт повинен видати експедиторові довіреність, якщо
вона є необхідною для виконання його обов'язків.
Стаття 1008 (988). Плата за договором транспортного
експедирування
Розмір плати експедиторові встановлюється договором, якщо
інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений,
клієнт повинен виплатити її експедиторові у розумному розмірі.
Стаття 1009 (989). Виконання договору транспортного
експедирування
Експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків
інших осіб.
У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'зків
за договором транспортного експедирування інших осіб, еспедитор
відповідає перед клієнтом за порушення договору.
Стаття 1010 (990). Документи та інша інформація, що
надається експедиторові
1. Клієнт повинен надати експедиторові документи та іншу
інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення, а
також інформацію, необхідну для виконання експедитором
обов'язків, встановлених договором.
2. Експедитор повинен повідомити клієнта про виявлені
недоліки одержаної інформації, а в разі її неповноти вимагати у
клієнта необхідну додаткову інформацію.
3. Ненадання клієнтом необхідної інформації дає право
експедиторові на відкладення виконання відповідних обов'язків до
її надання у повному обсязі.
4. Клієнт несе відповідальність за збитки, завдані
експедиторові у зв'язку з порушенням обов'язків щодо надання
інформації, зазначеної у пункті 1 цієї статті.
Стаття 1011 (991). Відповідальність експедитора за договором
транспортного експедирування
За порушення обов'язків за договором транспортного
експедирування експедитор несе відповідальність перед клієнтом
згідно з правилами глави 49 цього Кодексу.
Стаття 1012 (992). Відмова від виконання договору
транспортного еспедирування
Клієнт або експедитор має право відмовитися від виконання
договору транспортного експедирування, попередивши про це другу
сторону в розумний строк. Сторона, яка заявила про таку відмову,
зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані їй у
зв'язку із розірванням договору.
Глава 65 (64). Зберігання
§ 1. Загальні положення про зберігання
Стаття 1013 (993). Договір зберігання
1. За договором зберігання одна сторона (зберігач)
зобов'язується зберігати річ, яка передана йому другою стороною
(поклажедавцем) і повернути йому цю річ у схоронності.
2. У договорі зберігання, у якому зберігачем є особа.що
здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності, може
бути встановлений обов'язок зберігати річ, яка буде передана
зберігачеві в майбутньому.
3. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей
здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах
(камерах, інших приміщеннях) загального користування (стаття 682
цього Кодексу).
Стаття 1014 (994). Форма договору зберігання
1. Договір зберігання має бути укладений в письмовій формі у
випадках, встановлених у статті 190 цього Кодексу.
Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується взяти
річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій
формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на
зберігання.
Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо
прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або
іншим документом, підписаним зберігачем.
2. Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені,
раптовому захворюванні, або за інших надзвичайних обставин може
підтверджуватися свідченням свідків.
3. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися
видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що
посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено
законом, іншим актом цивільного законодавства або є звичним для
цього виду зберігання.
Стаття 1015 (995). Строк зберігання
1. Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку,
встановленого у договорі.
2. Якщо строк зберігання у договорі не встановлений і не
може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний
зберігати річ до подання поклажедавцем вимоги про її повернення.
3. Якщо строк зберігання визначений моментом подання
поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі
спливом звичайного за цих обставин строку зберігання, вимагати
від поклажодавця забрати річ, надавши йому для цього розумний
строк. Невиконання поклажодавцем цього обов'язку може мати
наслідки, встановлені пунктом 3 статті 1025 цього Кодексу.
Стаття 1016 (996). Наслідки відмови від передання речі на
зберігання
1. Зберігач, який зобов'язався взяти в майбутньому річ на
зберігання, не має права вимагати її передання на зберігання.
2. Поклажодавець, який не передав річ на зберігання,
зобов'язаний відшкодувати зберігачеві збитки, завдані йому у
зв'язку з тим, що зберігання не відбулося якщо в розумний строк
не попередив зберігача про відмову від договору.
Стаття 1017 (997). Обов'язок взяти річ на зберігання
1. Особа, яка зберігає речі на засадах підприємницької
діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального
користування, не має права відмовитися від укладення договору
зберігання за наявності у неї такої можливості (стаття 682 цього
Кодексу).
2. Зберігач звільняється від обов'язку взяти річ на
зберігання, якщо у зв'язку з обставинами, які мають істотне
значення, він не може забезпечити її схоронності.
Якщо річ мала бути передана на зберігання в майбутньому,
зберігач звільняється від обов'язку взяти річ на зберігання, якщо
у зв'язку з обставинами, які мають істотне значення, він не може
забезпечити її схоронності.
Стаття 1018 (998). Зберігання речей, наділених родовими
ознаками.
За згодою поклажедавця зберігач має право змішати речі
одного і того ж роду та якості, які здані на зберігання особами.
Стаття 1020 (1000). Обов'язок зберігача щодо забезпечення
схоронності речі
1. Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених
договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для
забезпечення схоронності речі.
2. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач
зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.
Стаття 1019 (999). Виконання договору зберігання
1. Зберігач зобов'язаний виконувати свої обов'язки за
договором особисто.
2. Зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі
у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і
не має можливості отримати його згоду.
Про передання речі на зберігання іншій особі зберігач
зобов'язаний своєчасно сповістити поклажодавця.
3. При переданні зберігачем речі на зберігання іншій особі
умови договору зберігають чинність, і первісний зберігач
відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання, як
за свої власні.
Стаття 1021 (1001). Користування річчю, переданою на
зберігання
Зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися
річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у
користування іншій особі.
Стаття 1022 (1002). Зміна умов зберігання
1. Зберігач зобов'язаний негайно повідомити поклажодавця про
необхідність зміни умов зберігання речі і дочекатися його
відповіді.
2. У разі небезпеки втрати, нестачі чи пошкодження речі
зберігач зобов'язаний змінити спосіб, місце та інші умови її
зберігання, не чекаючи відповіді поклажодавця.
3. Якщо річ пошкоджена, або ж виникла реальна загроза її
пошкодження, чи інші обставини, що не дають змоги забезпечити її
схоронність, а вжиття заходів з боку поклажодавця очікувати
неможливо, зберігач має право продати річ або її частину.
Якщо зазначені обставини виникли з причин, за які зберігач
не відповідає, він має право відшкодувати свої витрати з суми,
яка була одержана від продажу речей. Наявність зазначених
обставин доводиться зберігачем.
Стаття 1023 (1003). Плата за зберігання
1. Плата за зберігання, строки її внесення встановлюються
договором.
2. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини,
за які зберігач не відповідає, він має право на домірну частину
плати.
3. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору не
забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час
її зберігання.
4. Статутом юридичної особи або договором може бути
передбачено безоплатне зберігання речі.
Стаття 1024 (1004). Відшкодування витрат на зберігання
1. Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені
до плати за зберігання.
2. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні
договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад
плату, яка належить зберігачеві.
3. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний
відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання
речі, якщо законом або договором не передбачено інше.
Стаття 1025 (1006). Обов'язок поклажедавця забрати річ після
закінчення строку зберігання.
Поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після
закінчення строку.
Стаття 1026 (1005). Обов'язок зберігача повернути річ
1. Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка
була передана на зберігання або відповідну кількість речей того ж
роду та якості.
2.Річ має бути повернена зберігачеві у такому стані, в якому
вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її
природних властивостей.
Зберігач зобов'язаний передати плоди та доходи, які були ним
одержані від речі.
3. Тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі,
яка була повернута поклажедавцеві, може підтверджуватися
свідченням свідків.
Стаття 1027 (1007). Відповідальність зберігача за втрату
(нестачу) пошкодження речі
1. За втрату (нестачу) чи пошкодження речі, прийнятої на
зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.
2. Зберігач, який зберігає річ на засадах підприємницької
діяльності (професійний зберігач) відповідає за втрату (нестачу)
чи пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок
непереборної сили, або через такі властивості речі, про які
зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або
у результаті умислу чи грубої необережності поклажодавця.
3. Зберігач відповідає за втрату (нестачу) чи пошкодження
речі, після закінчення строку зберігання лише за наявності умислу
або грубої необережності.
Стаття 1028 (1008). Відшкодування збитків, завданих
поклажодавцеві
1. Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) чи
пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:
1) за втрату та нестачу речей - у розмірі їх вартості;
2) за пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її
вартість.
2. У випадках, коли внаслідок пошкодження якість речі
змінилася настільки, що вона не може бути використана за
первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від
неї і зажадати від зберігача відшкодування її вартості.
Стаття 1029 (1009). Відшкодування збитків, завданих
зберігачеві
Поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві збитки,
завдані властивостями речі, якщо зберігач, приймаючи її на
зберігання не знав і не міг знати про ці властивості.
Стаття 1030 (1010). Повернення речі за вимогою поклажодавця
Зберігач зобов'язаний за першою вимогою поклажодавця
повернути річ, навіть якщо строк її зберігання ще не закінчився.
Стаття 1031 (1011). Зберігання за законом
Правила цієї глави застосовуються до зберігання, яке
здійснюється на підставі закону, якщо законом не встановлені інші
правила.
Стаття 1032 (1012). Застосування загальних положень про
зберігання до окремих його видів
Правила, що містяться у параграфі 1 цієї глави,
застосовуються до окремих видів зберігання, якщо правилами про
окремі види зберігання не встановлено інше.
§ 2. Зберігання на товарному складі
Стаття 1033 (1013). Поняття товарного складу
1. Товарним складом вважається організація, яка зберігає
товари та надає пов'язані зі зберіганням послуги на засадах
підприємницької діяльності.
2. Товарний склад є складом загального користування, якщо
відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу
(ліцензії) він зобов'язаний приймати на зберігання товари від
будьякої особи.
Стаття 1034 (1014). Договір складського зберігання
1. За договором складського зберігання товарний склад
зобов'язується за плату зберігати товари, що передані йому
поклажодавцем, і повернути ці товари в схоронності.
2. Договір складського зберігання, укладений складом
загального користування, є публічним договором (стаття 682 цього
Кодексу).
3. Договір складського зберігання укладається у письмовій
формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається
дотриманою, якщо прийняття товару на склад посвідчене складськими
документами.
Стаття 1035 (1015). Зберігання речей, наділених родовими
ознаками, з правом розпоряджання ними
Якщо товарний склад має право розпоряджатися речами
наділеними родовими ознаками, до відносин сторін застосовуються
правила про позику, проте час та місце повернення товарів
визначаються правилами про зберігання.
Стаття 1036 (1016). Огляд товару сторонами договору
1. Товарний склад зобов'язаний за свій рахунок оглянути
товари при прийнятті їх на зберігання для визначення їх кількості
та зовнішнього стану.
2. Товарний склад зобов'язаний надавати поклажодавцеві
можливість оглянути товар або його зразки протягом усього часу
зберігання, а якщо предметом зберігання є речі, наділені родовими
ознаками, взяти проби та вжити заходи, необхідні для забезпечення
його схоронності.
3. Кожна із сторін договору при поверненні товару має право
вимагати його огляду та перевірки якості. Витрати, пов'язані з
оглядом речей, несе сторона, що зажадала їх огляду та перевірки.
Якщо при поверненні товару він не був спільно оглянутий або
перевірений сторонами, поклажодавець має заявити про нестачу або
пошкодження товару у письмовій формі при його одержанні, а щодо
нестачі та пошкодження, які не могли бути виявлені при звичайному
способі прийняття товару - протягом трьох днів після його
одержання. За відсутності заяви поклажодавця вважається, що склад
повернув товар відповідно до умов договору.
Стаття 1037 (1017). Зміна умов зберігання та стан товарів
1. Якщо для забезпечення схоронності товарів потрібна
негайна зміна умов зберігання, товарний склад зобов'язаний
самостійно вжити відповідні невідкладні заходи та сповістити про
них товароволодільця.
2. У разі виявлення пошкоджень товару склад зобов'язаний
негайно скласти акт і того ж дня сповістити про це
товароволодільця.
Стаття 1038 (1018). Складські документи
1. Товарний склад на підтвердження прийняття товару видає
один із таких документів:
- складську квитанцію;
- просте складське свідоцтво;
- подвійне складське свідоцтво.
2. Товар, прийнятий на зберігання за простим або подвійним
складським свідоцтвом, може бути предметом застави протягом
строку зберігання товару на підставі застави цього свідоцтва.
Стаття 1039 (1019). Подвійне складське свідоцтво
1. Подвійне складське свідоцтво складається з двох частин -
складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта), які
можуть бути відокремлені одне від одного.
2. У кожній з двох частин подвійного складського свідоцтва
мають бути однаково зазначені:
1) найменування та місце знаходження товарного складу, що
прийняв товар на зберігання;
2) номер складського свідоцтва за реєстром складу;
3) найменування юридичної особи або ж ім'я фізичної особи
від якої прийнято товар на зберігання, їх місце знаходження та
місце проживання товароволодільця;
4) найменування та кількість прийнятого на зберігання товару
- число одиниць і (або) товарних місць та (або) міра (вага,
об'єм) товару;
5) строк, на який прийнято товар на зберігання, або ж
вказівка, що товар прийнято на зберігання до запитання;
6) розмір плати за зберігання або ж тарифи, на підставі яких
вона обчислюється, та порядок оплати;
7) дата видачі складського свідоцтва;
8) підпис особи яка видала свідоцтво та печатка товарного
складу.
3. Документ, що не відповідає вимогам цієї статті, не є
подвійним складським свідоцтвом.
Стаття 1040 (1020). Права особи, яка має складське та
заставне свідоцтво
1. Особа, яка має складське та заставне свідоцтво, має право
розпоряджатися товаром, що зберігається на складі.
2. Особа, яка має лише складське свідоцтво, має право
розпоряджатися товаром, але цей товар не може бути взятий зі
складу до погашення кредиту, виданого за заставним свідоцтвом.
3. Особа, яка має лише заставне свідоцтво, має право застави
на товар на суму відповідно до суми кредиту та процентів за
користування ним. У разі застави товару, відмітка про це робиться
на складському свідоцтві.
Стаття 1041 (1021). Передання складського та заставного
свідоцтва
Складське та заставне свідоцтва можуть передаватися разом
або окремо за передавальними написами.
Стаття 1042 (1022). Просте складське свідоцтво
1. Просте складське свідоцтво видається на пред'явника.
2. Просте складське свідоцтво має містити відомості,
встановлені підпунктами 1, 2, 4-8 частини 2 статті 1039 цього
Кодексу, а також зазначення, що воно видане на пред'явника.
3. Документ, що не відповідає вимогам цієї статті, не є
простим складським свідоцтвом.
Стаття 1043 (1023). Видача товару за подвійним складським
свідоцтвом
1. Товарний склад видає товари володільцеві складського та
заставного свідоцтва (подвійного складського свідоцтва) лише в
обмін на обидва свідоцтва разом.
2. Володільцеві складського свідоцтва, який не має
заставного свідоцтва, але вніс суму боргу за ним, склад видає
товар лише в обмін на складське свідоцтво та за умови надання
разом із ним квитанції про сплату всієї суми боргу за заставним
свідоцтвом.
3. Товарний склад, що видав товар володільцеві складського
свідоцтва, який не має заставного свідоцтва та не вніс суми боргу
за ним, відповідає перед володільцем заставного свідоцтва за
платіж усієї суми, забезпеченої за ним.
4. Утримувач складського та заставного свідоцтва має право
вимагати видачі товару частинами. При цьому в обмін на первісні
свідоцтва йому видаються нові свідоцтва на товари, що залишилися
на складі.
§ 3. Спеціальні види зберігання
Стаття 1044 (1024). Зберігання речей у ломбарді
1. Договір зберігання речей, що прийняті ломбардом від
фізичної особи, оформляється видачею іменної квитанції.
2. Ціна речі визначається домовленістю сторін.
3. Ломбард зобов'язаний страхувати на користь поклажодавця
за свій рахунок речі, прийняті на зберігання у повній сумі їх
оцінки.
Стаття 1045 (1025). Продаж речі, яку поклажодавець не забрав
із ломбарду
1. Річ, яку поклажодавець не забрав із ломбарду після спливу
трьох місяців від дня закінчення строку договору зберігання, може
бути продана ломбардом у порядку, встановленому законом.
2. Із виторгу від продажу речі погашається плата за
зберігання та інші платежі, які належить зробити ломбардові.
Залишок суми повертається поклажодавцеві.
Стаття 1046 (1026). Зберігання цінностей у банку
1. Банк може прийняти на зберігання документи, цінні папери,
дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності.
2. Банк може бути уповноважений поклажодавцем на вчинення
правочинів з цінними паперами, прийнятими на зберігання.
3. Укладення договору зберігання цінностей у банку
засвідчується видачею банком поклажодавцеві іменного документа,
пред'явлення якого є підставою для повернення цінностей
поклажодавцеві.
Стаття 1046-1. Договір про надання індивідуального
банківського сейфа, що охороняється банком.
1. Банк може передати поклажодавцеві індивідуальний
банківський сейф (його частину або спеціальне приміщення) для
зберігання у ньому цінностей та роботи з ними.
2. Банк видає поклажодавцеві ключ від сейфа, картку, що
індентифікує поклажодавця, інший знак або документ, що посвідчує
право пред'явника на доступ до сейфа та одержання з нього
цінностей.
3. Банк приймає від поклажодавця цінності, контролює їх
поміщення у сейфі та одержання їх із сейфа.
Стаття 1046-2. Договір про надання індивідуального
банківського сейфа, який не охороняється банком.
До договору про надання банківського сейфа особі без
відповідальності банку за вміст сейфа застосовуються правила
цього Кодексу про майновий найм (оренду).
Стаття 1047 (1027). Зберігання речей у камерах схову
транспортних організацій
1. Камери схову загального користування, що перебувають у
віданні транспортних організацій, зобов'язані брати на зберігання
речі пасажирів та інших осіб незалежно від наявності у них
проїзних документів (стаття 682 цього Кодексу).
2. На підтвердження прийняття речі на зберігання до камери
схову (крім автоматичних камер) поклажодавцеві видається
квитанція або номерний жетон.
3. Збитки, завдані поклажодавцеві внаслідок втрати, нестачі
або пошкодження речі, зданої до камери схову, відшкодовуються
протягом доби з моменту пред'явлення вимоги про їх відшкодування
у розмірі суми оцінки речі здійсненої при переданні її на
зберігання.
4. Строк, протягом якого камера схову зобов'язана зберігати
річ, визначається правилами, що видаються відповідно до
транспортних статутів або кодексів, або ж погодженням сторін.
Якщо сторона не забрала річ у зазначені строки, камера схову
зобов'язана зберігати її протягом трьох місяців. Зі спливом цього
строку річ може бути продана у порядку, встановленому законом.
5. У разі втрати квитанції або жетона річ, здана до камери
схову, видається поклажодавцеві із наданням доказів належності
йому цієї речі.
6. До договору про зберігання речі в автоматичних камерах
схову застосовуються__________.
Стаття 1048 (1028). Зберігання речей у гардеробі організації
1. Якщо річ здана у гардероб юридичної особи, стороною
договору є ця юридична особа.
Зберігач речі, зданої до гардеробу, незалежно від того,
здійснюється зберігання оплатно чи безоплатно, зобов'язаний вжити
усіх необхідних заходів для забезпечення схоронності речі.
2. Правила цієї статті застосовуються у разі зберігання
верхнього одягу, головних уборів у місцях, спеціально відведених
для цього, в лікувальних та інших закладах.
Стаття 1049-1. Зберігання речей пасажира під час його
перевезення
Перевізник зобов'язаний забезпечити схоронність валізи
(сумки), особистих речей пасажира, (крім дорогоцінностей та
грошей), які пасажир перевозить у відведеному йому місці.
Стаття 1049 (1029). Зберігання речей у готелі
1. Готель відповідає за схоронність майна, внесеного до
готелю особою, яка проживає у ньому. Річ вважається такою, що
внесена до готелю, якщо вона передана працівникам готелю або
знаходиться у відведеному для особи приміщенні.
2. Готель відповідає за втрату грошей, інших цінностей
(цінних паперів, коштовностей) лише за умови, що вони були окремо
передані готелю на зберігання.
3. У разі втрати чи пошкодження речі особа зобов'язана
негайно повідомити готель про це.
Якщо до закінчення строку проживання особа не пред'явила
свої вимоги до готелю, вважається, що її речі не були втрачені чи
пошкодженні.
4. Правила цієї статті застосовуються до зберігання речей
фізичних осіб в гуртожитках, у мотелях, будинках відпочинку,
пансіонатах, санаторіях та інших організаціях, у приміщеннях яких
особа тимчасово проживає.
Стаття 1050 (1030). Зберігання речей, що є предметом спору
(секвестр)
1. За договором про секвестр двоє або більше осіб, між якими
виник спір про право на річ, передають цю річ третій особі, яка
бере на себе обов'язок після розв'язання спору повернути річ
тому, кому вона буде присуджена судом або за погодженням усіх
осіб, що спорять (договірний секвестр).
2. Річ, яка є предметом спору, може бути передана на
зберігання в порядку секвестру за рішенням суду (судовий
секвестр).
Зберігачем за судовим секвестром може бути як особа,
призначена судом, так і особа, визначена за взаємною згодою
сторін, що спорять. В обох випадках вимагається згода зберігача,
якщо законом не встановлено інше.
3. Зберігач, що здійснює зберігання речі в порядку
секвестру, має право на винагороду за рахунок сторін, що спорять.
Стаття 1051 (1030-1). Зберігання автотранспортних засобів
1. Якщо зберігання автотранспортних засобів здійснюється
суб'єктом підприємницької діяльності, такий договір є публічним.
2. За договором зберігання транспортного засобу в боксах та
гаражах на спеціальних стоянках зберігач зобов'язується не
допустити проникнення в них сторонніх осіб і видати його за
першою вимогою поклажодавця.
Договір зберігання транспортного засобу поширюється і на
відносини між гаражно-будівельними та гаражними кооперативами і
їх членами, якщо в законі чи статуті цих кооперативів не
встановлюється інше.
Прийняття автотранспортного засобу на зберігання
посвідчується квитанцією (номером, жетоном).
Стаття 1052 (1030-2). Договір охорони
За договором охорони одна сторона (охоронець) що є суб'єктом
підприємництва, зобов'язана забезпечити недоторканість особи чи
майна. Володілець майна або особа, яку охороняють, зобов'язаний
виконувати передбачені договором правила особистої та майнової
безпеки і щомісячно сплачувати встановлену плату.
Глава 66 (65). Страхування
Стаття 1053 (1031). "Поняття страхування"- виключена
Стаття 1055 (1031-2). Договір страхування
За договором страхування одна сторона (страховик)
зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити
страхову виплату другій стороні (страхувальникові) або іншій
особі, встановленій страхувальником у договорі страхування, а
страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у
встановлений строк та виконувати інші умови договору.
Стаття 1053-1 (1034). Предмет договору страхування
1. Предметом договору страхування можуть бути майнові
інтереси, які не суперечать закону і пов'язані:
1) з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним
забезпеченням (особисте страхування);
2) з володінням, користуванням і розпоряджанням майном
(майнове страхування);
3) з відшкодуванням страхувальником завданої ним шкоди особі
або майну фізичної особи, а також шкоди, завданої юридичній особі
(страхування відповідальності).
2.Види страхування встановлюються законом.
Стаття 1056 (1032). Страховики
1. Страховиками є юридичні особи, які спеціально створені
для здійснення страхової діяльності та які одержали у
встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової
діяльності.
Вимоги, яким повинні відповідати страховики, порядок
ліцензування їх діяльності та здійснення державного нагляду за
страховою діяльністю встановлюються законом.
2. Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути
лише страхування, перестрахування та пов'язана з ним страхова
діяльність. Іншими видами страхової діяльності страховик може
займатися лише у випадках, встановлених законом.
3. Страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші
об'єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів
своїх членів та здійснення спільних програм.
4. Фізичні та юридичні особи з метою страхування своїх
майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного
страхування.
Стаття 1057 (1033). Страхувальники, застраховані особи і
вигодонабувачі
1. Страхувальником є фізична або юридична особа, яка уклала
із страховиком договір страхування у своїх інтересах та (або) у
інтересах іншої особи.
2. Застрахованою особою за договором особистого страхування
є фізична особа, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову
виплату, у разі досягнення нею певного віку або настання у її
житті встановленої договором подіїї ( страхового випадку).
Застрахованою особою може бути страхувальник або інша
фізична особа, встановлена страхувальником у договорі.
3. Страхувальник має право при укладенні договорів
страхування, призначати фізичних чи юридичних осіб для одержання
страхової виплати (вигодонабувачів), а також замінювати їх до
настання страхового випадку.
Стаття 1058 перенесена після статті 1053.
Стаття 1059 (1035). "Види страхування" - виключена
Стаття 1060 (1036). Страховий ризик і страховий випадок
1. Страховим ризиком є певна подія, на випадок якої
проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та
випадковості настання.
2. Страховим випадком є певна подія, встановлена договором
або законом, яка відбулась і з настанням якої виникає обов'язок
страховика здійснити страхову виплату страхувальникові,
застрахованій особі або третій особі( вигодонабувачеві).
Стаття 1061 (1037). Страхова сума, страхова виплата,
страхова вартість, страхове відшкодування
1. Страхова сума - грошова сума, у межах якої страховик
відповідно до договору страхування зобов'язаний провести виплату
у разі настання страхового випадку.
2. Страхова виплата - грошова сума, що виплачується
страховиком відповідно до договору страхування у разі настання
страхового випадку
Страхова виплата за договором особистого страхування
здійснюються незалежно від сум, які виплачуються за державним
соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, і суми, що має
бути йому сплачена як відшкодування збитків.
3. Страхова вартість - визначення вартості майна з метою
його страхування. При страхуванні майна страхова сума
встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що
діють на момент укладення договору, якщо інше не встановлено
договором або актами цивільного законодавства.
4. Страховим відшкодуванням є страхова виплата, що
виплачується страховиком за умовами договорів майнового
страхування та страхування відповідальності у разі настання
страхового випадку.
Страхове відшкодування не може перевищувати розмір збитків,
яких зазнав страхувальник. Інші збитки вважаються застрахованими,
якщо це встановлено договором.
Договором страхування може бути встановлено частину збитків,
що не підлягають відшкодуванню (франшиза).
5. Якщо страхова сума за договором майнового страхування є
нижчою від страхової вартості, страхове відшкодування зменшується
у відповідній пропорції, якщо інше не встановлено договором.
Стаття 1062 (1038). Страховий платіж (внесок, премія) і
страховий тариф
1. Страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) -
плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести
страховикові відповідно до договору страхування.
2. Страховий тариф - це ставка страхового платежу з одиниці
страхової суми за певний період страхування.
3. При добровільному страхуванні страхові тарифи
встановлюються страховиком самостійно. Конкретний розмір
страхового тарифу встановлюється у договорі страхування.
4. При обов'язковому страхуванні максимальні розміри
страхових тарифів та мінімальні розміри страхових сум можуть
встановлюватись актами цивільного законодавства.
Стаття 1063 (1040). Форма договору страхування
1.Договір страхування укладається в письмовій формі.
Договір страхування може укладатись шляхом видачі
страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса,
сертифіката).
2. У разі порушення письмової форми договору страхування,
такий договір є нікчемним.
Стаття 1063 -1. Істотні умови договору страхування
Істотними умовами договору страхування є об'єкт страхування,
розмір страхової суми, страхового платежу і строки його сплати,
страховий ризик (страхові випадки), строк договору страхування та
інші умови, встановлені актами цивільного законодавства.
Стаття 1064 (1041). Момент набраня чинності договором
страхування
Договір страхування набирає чинності з моменту внесення
страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не
встановлено договором.
Стаття 1065 (1042). Співстрахування
1. За згодою страхувальника об'єкт страхування може бути
застрахований за одним договором страхування кількома
страховиками (співстрахування). При цьому в договорі повинні бути
встановлені умови, що визначають права та обов'язки кожного із
страховиків.
2. За наявності договору між співстраховиками і
страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх
інших у відносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним
перед ним у розмірах своєї частки.
Стаття 1066 (1043). "Укладення кількох договорів страхування
щодо одного об'єкта" - виключена
Стаття 1067 (1044). Перестрахування
1. Перестрахування - це страхування одним страховиком на
умовах, встановлених договором, ризику виконання частини своїх
обов'язків перед страхувальником в іншого страховика
(перестраховика).
2. Страховик, який уклав з перестраховиком договір про
перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником
у повному обсязі відповідно до умов договору страхування.
Стаття 1068 (1045). Обов'язки страховика
1.За договором страхування страховик зобов'язаний:
1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами
страхування;
2) протягом двох робочих днів, як стане відомо про настання
страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних
документів для своєчасного здійснення страхової виплати
страхувальникові;
3) при настанні страхового випадку здійснити страхову
виплату у строк, встановлений договором;
4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі
настання страхового випадку з метою запобігання або зменшення
збитків, якщо це встановлено договором;
4) за заявою страхувальника, у разі здійснення страховиком
заходів, які зменшили страховий ризик, або в разі збільшення
вартості майна переукласти з ним договір страхування;
5) не розголошувати відомості про страхувальника та його
майновий стан, крім випадків, встановлених законом.
2. Договором страхування можуть бути встановлені також інші
обов'язки страховика.
Стаття 1069 (1046). Відповідальність страховика
Якщо страховик порушив обов'язок здійснити страхову виплату,
він повинен сплатити страхувальникові неустойку у розмірі,
встановленому договором або законом.
Стаття 1070 (1047). Обов'язки страхувальника
За договором страхування страхувальник зобов'язаний:
1) своєчасно вносити страхові платежі;
2) при укладенні договору страхування надати страховикові
інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне
значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його
про будь-які зміни страхового ризику;
3) повідомити страховика про інші укладені договори
страхування цього об'єкта;
Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт
уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним.
4) вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків,
завданих настанням страхового випадку;
5) повідомити страховика про настання страхового випадку у
строк, встановлений договором;
2. Договором страхування можуть бути встановлені також інші
обов'язки страхувальника.
Стаття 1071 (1048) виключена.
Стаття 1072 (1049). Умови та порядок здійснення страхової
виплати
1. Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов
договору на підставі заяви страхувальника або інших осіб,
встановлених договором, і страхового акта (аварійного
сертифіката).
2. Страховий акт (аварійний сертифікат) складається
страховиком або уповноваженою ним особою, у формі, що
встановлюється страховиком.
Стаття 1073 (1050). Відмова від здійснення страхової виплати
1. Страховик має право відмовитись від здійснення страхової
виплати у разі:
1) навмисних дій страхувальника (вигодонабувача), якщо вони
були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій,
пов'язаних із виконанням ними громадянського обов'язку або
захисту майна, життя, здоров'я, честі та гідності;
2) вчинення страхувальником (вигодонабувачем) умисного
злочину, що призвів до страхового випадку;
3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей
про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку;
4) одержання страхувальником повного відшкодування збитві за
договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;
5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання
страхового випадку без поважних на те причин або створення
страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру
збитків;
6) інші підстави, встановлені законом.
2. Договором страхування можуть бути передбачені також інші
підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не
суперечить законові.
3. Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату
повідомляється страхувальникові у письмовій формі з
обґрунтуванням причин відмови.
Стаття 1074 (1051). Перехід до страховика прав
страхувальника щодо особи, відповідальної за завдані збитки
До страховика, який виплатив страхове відшкодування за
договором майнового страхуванням, у межах фактичних витрат
переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що
одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за
завдані збитки.
Стаття 1075 (1052). Зміна страхувальника - фізичної особи у
договорі страхування
1. У разі смерті страхувальника, який уклав договір
майнового страхування, його права та обов'язки переходять до
спадкоємців, які прийняли це майно у спадщину.
В інших випадках права та обов'язки страхувальника можуть
перейти до третіх осіб лише за згодою страховика, якщо інше не
встановлено договором страхування.
2. У разі смерті страхувальника, який уклав договір
особистого страхування на користь третіх осіб, його права та
обов'язки можуть перейти до цієї особи або до осіб, на яких
відповідно до закону покладено обов'язки щодо охорони прав і
інтересів застрахованої особи.
Стаття 1076 (1053). Наслідки припинення страхувальника -
юридичної особи
Якщо страхувальник - юридична особа припиняється і
встановлюються її правонаступники, її права та обов'язки
страхувальника переходять до правонаступника.
Стаття 1077 (1054). Наслідки визнання страхувальника -
фізичної особи недієздатним або обмеження її дієздатності
1. Права та обов'язки страхувальника - фізичної особи, яка
визнана судом недієздаткою, здійснюються її опікуном з моменту
визнання особи недієздатною.
Договір страхування відповідальності фізичної особи, яка
визана судом недієздатною, припиняється з моменту визнання особи
недієздатною.
2. Страхувальник - фізична особа, дієздатність якої обмежена
судом, здійснює свої права та обов'язки страхувальника лише за
згодою піклувальника.
Стаття 1078 (1055). "Припинення зобов'язань із страхування"
- виключена
Стаття 1079 (1056). Припинення договору страхування
1. Договір страхування припиняється у випадках, встановлених
договором та законом.
2. Якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу
і не сплатив його протягом десяти робочих днів після пред'явлення
страховиком вимоги про сплату страхового платежу, страховик може
відмовитись від договору страхування, якщо інше встановлено
договором.
Стахувальник або страховик можуть відмовитись від договору
страхування в інших випадках, встановлених договором.
3.Стахувальник або страховик зобов'язані повідомити другу
сторону про свій намір відмовитись від договору страхування не
пізніше як за 30 днів до припинення договору договору, якщо інше
не встановлено договором.
Стаховик не має права відмовитись від договору особистого
страхування без згоди на це страхувальника, який не допускає
порушення договору, якщо інше не встановлено договором або
законом.
4. Якщо страхувальник відмовився від договору страхування,
крім договору страхування життя, страховик повертає йому страхові
платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, за
вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при
розрахунку тарифу, та фактично здійснених страховиом страхових
виплат.
Якщо відмова страхувальника від договору обумовлена
порушенням умов договору страховиком, страховик повертає
страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю.
4. Якщо страховик відмовився від договору страхування, крім
договору страхування життя, страхувальникові повертаються
повністю сплачені ним страхові платежі.
Якщо вимога страховика обумовлена невиконанням
страхувальником умов договору страхування, страховик повертає
страхувальникові страхові платежі (внески, премії) за період, що
лишився до закінчення строку договору, за вирахуванням
нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку
страхового тарифу, та фактично здійснених страхових виплат.
Наслідки відмови від договору страхування життя
встановлюються законом.
5. Якщо страхувальник або страховик відмовились від договору
страхування, договір припиняється.
Стаття 1080 (1057). Недійсність договору страхування
Крім загальних підстав, за якими правочини визнаються
недійсними (стаття 197 цього Кодексу), договір страхування
визнається недійсним у разі, якщо:
1) він укладений після настання страхового випадку;
2) об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає
конфіскації.
Наслідки недійсності таких договорів визначаються за
правилами про недійсність правочинів.
Стаття 1080-1. Обов'язкове страхування
1. Законом може бути встановлений обов'язок фізичної або
юридичної особи страхувати в якості страхувальника життя,
здоров'я, майно або відповідальність перед іншими особами за свій
рахунок або за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове
страхування).
2. До відносин, що випливають із обов'язкового страхування,
застосовуються правила цього Кодексу, якщо інше не встановлено
актами цивільного законодавства.
Глава 67 (66). Доручення
Стаття 1081 (1058). Договір доручення
1. За договором доручення одна сторона (повірений)
зобов'язується вчинити від імені й за рахунок іншої особи
(довірителя) певні юридичні дії. За правочином, вчиненим
повіреним, прав та обов'язків набуває безпосередньо довіритель.
2. Договором доручення може бути встановлене виключне право
повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя усіх
або частини юридичних дій, передбачених у ньому. У договорі
можуть бути зазначені строк, протягом якого, або ж територія, у
межах якої є чинним виключне право повіреного.
Стаття 1082 (1059). Строк договору доручення
Договір доручення може бути укладений із зазначенням строку,
протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя,
або без такого зазначення.
Стаття 1083 (1060). Винагорода повіреного
1. Довіритель повинен виплатити повіреному винагороду, якщо
це передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або
договором.
У тих випадках, коли договір доручення пов'язаний зі
здійсненням обома сторонами або однією з них підприємницької
діяльності, довіритель повинен виплатити повіреному винагороду,
якщо договором не передбачено інше.
2. Якщо в оплатному договорі доручення немає умови про
розмір винагороди або про порядок її виплати, винагорода
виплачується після виконання доручення з урахуванням узвичаєних
розцінок на такі послуги.
Стаття 1084 (1061). Вказівка довірителя
Вказівки довірителя на вчинення повіреним конкретних
юридичних дій мають міститися в договорі, або у виданій на
підставі договору довіреності, або ж в усних розпорядженнях.
Вказівки мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.
Стаття 1085 (1062). Виконання доручення згідно із вказівками
довірителя
1. Повірений повинен виконати дане йому доручення згідно із
вказівками довірителя. Порушення цих вказівок може мати місце,
якщо за обставинами справи це є необхідним в інтересах довірителя
і повірений не міг попередньо запитати довірителя або ж не
одержав своєчасної відповіді на свій запит. У цьому разі
повірений повинен сповістити довірителя про допущені порушення,
як тільки це стане можливим.
2. Повіреному, що діє як комерційний представник (стаття 223
цього Кодексу), довірителем може бути надане право відступати в
інтересах довірителя від його вказівок без попереднього запиту
про це. Комерційний представник повинен у розумний строк
сповістити довірителя про допущені відступи, якщо інше не
передбачено договором доручення.
Стаття 1086 (1063). Виконання договору доручення
1. Повірений повинен виконати дане йому доручення особисто.
Він має право передати виконання доручення іншій особі
(замісникові), якщо це передбачено договором або ж якщо повірений
примушений до цього обставинами, з метою охорони інтересів
довірителя. Повірений, що передовірив виконання іншій особі,
повинен негайно сповістити про це довірителя. У цьому разі
повірений несе відповідальність тільки за вибір замісника.
2. Довіритель має право у будь-який час відхилити замісника,
обраного повіреним.
3. Якщо замісник повіреного був поіменований у договорі,
повірений не несе відповідальності ні за його вибір, ані за
ведення ним справ.
4. Якщо ведення справ замісником повіреного у договорі не
передбачене або ж передбачене, але замісник у ньому не
поіменований, повірений несе відповідальність за вибір замісника.
Стаття 1087 (1064). Обов'язки повіреного
Повірений зобов'язаний:
1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про
хід виконання доручення;
2) після виконання доручення або в разі припинення договору
доручення до його виконання негайно повернути довірителеві
довіреність, строк чинності якої не сплинув, і надати звіт із
залученням виправдальних документів, якщо це вимагається за
умовами договору та характером доручення;
3) негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з
виконанням доручення.
Стаття 1088 (1065). Обов'язки довірителя
1. Довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на
вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення.
2. Довіритель зобов'язаний, якщо інше не передбачено
договором:
1) забезпечити повіреного засобами, необхідними для
виконання доручення;
2) відшкодувати повіреному зазнані витрати.
3. Довіритель зобов'язаний негайно прийняти від повіреного
усе виконане ним згідно з договором.
4. Довіритель зобов'язаний виплатити повіреному винагороду,
якщо вона йому належить.
Стаття 1089 (1066). Припинення договору доручення
1. Договір доручення припиняється внаслідок:
1) скасування доручення довірителем;
2) смерті довірителя або повіреного;
3) визнання будь-кого з них недієздатним, обмеженим у
дієздатності або безвісно відсутнім.
2. Довіритель має право скасувати доручення, а повірений -
відмовитися від нього у будь-який час. Угода про відмову від цих
прав є нікчемною.
3. Сторона, що відмовляється від договору з повіреним, який
діє як підприємець, має сповістити іншу сторону про припинення
договору за один місяць, якщо триваліший строк не передбачений
договором.
У разі реорганізації юридичної особи, яка виступає
комерційним представником, довіритель має право скасувати
доручення без такого попереднього сповіщення.
Стаття 1090 (1067). Наслідки припинення договору доручення
1. Якщо договір доручення припинений до того, як доручення
було повністю виконане повіреним, довіритель повинен відшкодувати
повіреному зазнані при виконанні доручення витрати, а якщо
повіреному належить винагорода, - також виплатити йому винагороду
домірно виконаній ним роботі. Це правило не застосовується до
виконання повіреним доручення після того, як він довідався або
повинен був довідатися про припинення доручення.
2. Скасування довірителем доручення не є підставою для
відшкодування збитків, завданих повіреному припиненням договору,
крім випадків припинення договору, що передбачає дії повіреного
як комерційного представника.
3. Відмова від виконання доручення довірителя не є підставою
для відшкодування збитків, завданих довірителеві припиненням
договору, крім випадків відмови повіреного в умовах, коли
довіритель позбавлений можливості інакше забезпечити свої
інтереси, а також відмови від виконання договору, що передбачає
дії повіреного як комерційного представника.
Глава 68 (67). Комісія
Стаття 1091 (1068) . Обов'язки спадкоємця повіреного та
ліквідатора юридичної особи, яка є повіреним
У разі смерті повіреного його спадкоємці повинні сповістити
довірителя про припинення договору доручення та вжити заходів,
необхідних для охорони майна довірителя, зокрема, зберегти його
речі та документи, і потім передати його довірителеві.
Такий самий обов'язок покладений на ліквідатора юридичної
особи, яка є повіреним.
Стаття 1092 (1069). Договір комісії
За договором комісії одна сторона (комісіонер)
зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату
вчинити один або кілька правочинів від свого імені за рахунок
комітента.
Стаття 1092-1 (1069). Умови договору комісії
1. Договір комісії може бути укладений на визначений строк
або без зазначення строку його чинності, із зазначенням або без
зазначення території його виконання, з умовою чи без умов щодо
асортименту товарів, які є предметом комісії.
2. Комітент може бути зобов'язаний утримуватися від
укладення договору комісії з іншими особами.
3. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер
зобов'язується продати або купити майно, є умови про річ та ціну.
Перенесено частиною першою ст. 1097 (1074) зі зміною
редакції.
Стаття 1094 (1071). Комісійна плата
1. Комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі
та в порядку, що встановлені у договорі комісії.
2. Якщо комісіонер прийняв на себе поруку за виконання
правочину третьою особою, він має право на додаткову плату.
3. Якщо договором розмір плати не визначений, вона
виплачується після виконання договору комісії, з урахуванням
усталених цін за такі послуги.
4. Якщо договір комісії не був виконаний з причин, які
залежали від комітента, комісіонер має право на комісійну плату
на загальних підставах.
5. У разі розірвання або односторонньої відмови від договору
комісіонер має право на плату за фактично вчинені дії.
Стаття 1095 (1072). Виконання договору комісії комісіонером
1. Комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах,
найбільш вигідних для комітента і згідно з його вказівками. Якщо
у договорі комісії таких вказівок немає - згідно зі звичаями
ділового обороту або вимогами, що звичайно ставляться.
2. Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних,
ніж ті, що були зазначені комітентом, уся вигода надходить
комітентові.
Стаття 1096 (1073). Субкомісія
1. Зі згоди комітента комісіонер має право укласти договір
субкомісії з третьою особою, залишаючись відповідальним за дії
субкомісіонера перед комінентом.
За договором субкомісії комісіонер набуває щодо
субкомісіонера права та обов'язки комітента.
2. У виняткових випадках, якщо цього вимагають інтереси
комітента, комісіонер має право укласти договір субкомісії без
згоди комітента.
3.Комітент не має пава без згоди комісіонера вступати у
відносини з субкомісіонером.
Стаття 1097 (1074). Виконання комісіонером договору з
третьою особою
1. За договором, укладеним з третьою особою, комісіонер
набуває права навіть тоді, якщо комітент був названий у договорі
або прийняв від третьої особи відносини, щодо виконання договору.
2. Комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання
третьою особою договору, укладеного з ним за рахунок комітента,
крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі цієї
особи або прийняв на себе поруку за виконання договору
(делькредере).
3. У разі порушення третьою особою договору, укладеного з
нею комісіонером, комісіонер зобов'язаний повідомити негайно про
це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази.
4. Комітент, повідомлений про порушення третьою особою
договору, вчиненого з нею комісіонером, має право зажадати
передання йому вимог комісіонера до цієї особи.
Стаття 1098 (1075). Відступи від вказівок комітента
1. Комісіонер має право відступити від вказівок комітента,
якщо за обставинами справи це є необхідним в інтересах комітента,
і комісіонер не міг запитати комітента або ж не одержав у
розумний строк відповіді на свій запит.
Комісіонер повинен повідомити комітента про допущені без
вказівок комітента відступи, як тільки це стане можливим.
2. Комісіонерові, який є підприємцем, може бути надане право
відступати від вказівок комітента без його згоди, але з
обов'язковим повідомленням комітента про допущені відступи.
3. Комісіонер, який продав майно за нижчою ціною, повинен
заплатити різницю комітентові, якщо не доведе, що не мав
можливості продати майно за погодженою ціною, а продаж за нижчою
ціною попередив ще більші збитки.
Якщо для відступу від вказівок комітента потрібна була його
згода, комісіонер має також довести, що він не мав можливості
одержати її.
4. Якщо комісіонер купив майно за вищою ціною ніж була
погоджена, комітент має право не прийняти його, заявивши про це
комісіонерові у розумний строк після отримання від нього
повідомлення про цю купівлю.
Якщо комітент не надішле комісіонерові відмови від купленого
для нього майна, воно вважається прийнятим комітентом.
5. Якщо комісіонер заплатив різницю у ціні, комітент не має
права відмовитися від прийняття виконаного договору.
Стаття 1099 (1076). Право власності комітента
Майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є
власністю останнього.
Стаття 1100 (1077). Право комісіонера на притримування речі
Комісіонер має право для забезпечення своїх вимог за
договором комісії притримувати річ, яка має бути передана
комітентові.
У разі оголошення комітента банкрутом комісіонер вважається
заставотримачем притримуваної ним речі.
Стаття 1101 (1078). Право комісіонера на відрахування з
коштів належних до виплати комітентові
Комісіонер має право утримувати належні йому за договором
суми з усіх сум, що надійшли до нього на рахунок комітента. Проте
кредитори комітента, які мають щодо черговості задоволення їхніх
вимог перевагу перед заставоутримувачами, не позбавляються права
на задоволення цих вимог із відрахованих комісіонером сум.
Стаття 1102 (1079). Обов'язок комісіонера зберігати майно
комітента
1. Комісіонер відповідає перед комітентом за втрату,
недостачу або пошкодження майна комітента.
2. Якщо при прийнятті комісіонером від комітента майна або
майна, що надійшло до комісіонера для комітента, буде виявлена
недостача або пошкодження, а також у разі завдання будь-ким шкоди
майну комітента, комісіонер повинен негайно сповістити комітента,
вжити заходів для охорони прав та інтересів комітента.
3. Комісіонер, який не застрахував майно комітента,
відповідає за втрату, недостачу, пошкодження майна комітента,
якщо він зобов'язаний був застрахувати майно за рахунок комітента
відповідно до договору, звичаїв ділового обороту.
Стаття 1103 (1080). Звіт комісіонера
1. Після виконання доручення комісіонер повинен надати
комітентові звіт і передати йому все одержане за договором
комісії.
2. Комітент, який заперечує щодо звіту, повинен повідомити
про це комісіонера протягом одного місяця від дня отримання
звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається
прийнятим.
Стаття 1104 (1081). Прийняття комітентом виконаного за
договором
Комітент повинен:
1) прийняти від комісіонера все належно виконане за
договором комісії;
2) оглянути майно, придбане для нього комісіонером, і
негайно сповісти останнього про виявлені у цьому майні недоліки;
3) забезпечити комісіонера усім необхідним (передати йому
товари, кошти тощо) для виконання зобов'язань перед третьою
особою.
Стаття 1105 (1082). Право комісіонера на відшкодування
витрат, які ним понесені під час виконання договору
Комісіонер має право на відшкодування витрат, які були ним
понесені у зв'язку з виконанням своїх обов'язків за договором, в
тому числі і коли він або субкомісіонер вжив всіх заходів до
вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від
них не залежали.
Стаття 1107 (1084). Право комітента на односторонню відмову
від договору комісії
1. Комітент має право відмовитися від договору комісії.
2. Якщо договір комісії укладено без зазначення строку його
чинності, комітент повинен сповістити комісіонера про відмову від
договору не пізніше ніж за тридцять днів.
3. У разі відмови від договору комітент повинен у строк,
встановлений договором, а якщо такий строк не встановлений, то
негайно розпорядитися своїм майном, яке є у комісіонера.
У разі невиконання цього обов'язку, комісіонер має право
передати майно на зберігання за рахунок комітента, або продати за
найвигіднішою для нього ціною.
4. У разі відмови від договору комісіонер має право на
відшкодування витрат, нанесених ним на виконання договору.
Стаття 1108 (1085). Право комісіонера на односторонню
відмову від договору
1. Комісіонер має право відмовитися від договору комісії
лише тоді, якщо в ньому не визначено строку його чинності.
Комісіонер повинен повідомити комітента про свою відмову від
договору не пізніше ніж за тридцять днів.
Комісіонер повинен вжити заходів, необхідних для збереження
майна комітента.
2. Комітент має розпорядитися своїм майном, яке є у
комісіонера, протягом п'ятнадцяти днів від дня отримання
повідомлення про відмову комісіонера від договору. У разі
невиконання цього обов'язку, комісіонер має право передати на
зберігання за рахунок комітента або продати його за найвигіднішою
для нього ціною.
Стаття 1109 (1086). Наслідки смерті фізичної особи або ж
реорганізації чи ліквідації юридичної особи - комісіонера
У разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи
- комісіонера договір комісії припиняється.
У разі реорганізації юридичної особи - комісіонера її права
та обов'язки переходять до правонаступників, якщо протягом місяця
від дня отримання повідомлення про реорганізацію, що сталася,
комітент не повідомить про розірвання договору.
Стаття 1110 (1087). Особливості окремих видів комісії
Законом можуть бути передбачені особливості окремих видів
договорів комісії.
Глава 69 (68). Управління майном
Стаття 1111 (1089). Договір управління майном
За договором управління одна сторона (установник управління)
передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в
управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати
від свого імені управління цим майном в інтересах установника
управління або особи, зазначеної ним (вигодонабувача).
Стаття 1113 (1091). Об'єкт управління
1. Об'єктом управління можуть бути підприємства як майнові
комплекси, нерухомі речі, цінні папери, майнові права та інше
майно.
2. Не можуть бути об'єктом управління гроші.
3. Майно, передане в управління, має бути відокремлене від
іншого майна установника управління та від майна управителя.
Майно, передане в управління, має обліковуватися в
управителя на окремому балансі, і по ньому має вестися
самостійний облік.
Для розрахунків за діяльністю, пов'язаною з управлінням,
управителеві відкривається окремий банківський рахунок.
Стаття 1117 (1095). Установник управління
1. Установником управління є власник майна.
2. Якщо місце перебування власника майна невідоме або він
визнаний безвісновідсутнім, установником управління є орган опіки
та піклування.
3. Якщо власник майна є малолітнім або визнаний
недієздатним, установником управління може бути опікун або орган
опіки та піклування.
4. Якщо власник майна є неповнолітнім, установником
управління є він сам, діючи з дозволу батьків (усиновлювачів) або
піклувальника.
5. Якщо власником майна є особа, яка обмежена у
дієздатності, установником управління є її піклувальник.
6. Перехід права власності на майно, що є об'єктом
управління, від установника управління до іншої особи не має
наслідком припинення договору управління майном, крім випадків,
коли право власності на майно переходить внаслідок накладання на
нього стягнення.
Стаття 1118 (1096). Управитель майном
1. Управителем може бути суб'єкт підприємницької діяльності,
в тому числі й державне підприємство.
2. Майно не може передаватися в управління органів державної
влади та органів місцевого самоврядування.
3. Вигодонабувач не може бути управителем майна.
Стаття 1119 (1097). Особа, яка здобуває вигоди від майна, що
передане в управління
1. Вигоди від майна, що передане в управління, належать його
установникові.
2. Установник управління майном може зазначити в договорі
особу, яка має право здобувати вигоди від майна, переданого в
управління (вигодонабувач) (стаття 685 цього кодексу).
Стаття 1121 (1099). Істотні умови договору про управління
майном
Істотними умовами договору управління майном є:
1) перелік майна, що передається в управління;
2) розмір і форма плати за управління.
Стаття 1122 (1100). Строк договору
1. Строк управління майном встановлюється у договорі.
Якщо сторони не визначили строку договору, він вважається
укладеним на п'ять років.
2. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення
або зміну договору після закінчення строку його чинності він
вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах.
Стаття 1120 (1098). Форма договору
1. Договір управління майном має бути укладений у письмовій
формі.
2. Договір управління нерухомим майном має бути нотаріально
посвідчений і підлягає державній реєстрації.
Стаття 1123 (1101). Права та обов'язки управителя
1. Управитель управляє майном відповідно до умов договору.
Управитель може відчужувати майно, передане в управління,
укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника
управління.
2. Управитель має право вимагати усунення будь-яких порушень
його прав на майно, що перебуває в його управлінні, відповідно до
статей 383-391 цього Кодексу.
Стаття 1112 (1090). Здійснення управління майном
1. Управитель управляє майном особисто, крім випадків,
встановлених у статті 1124 цього Кодексу.
2. Управитель, вчиняючи фактичні та юридичні дії, пов'язані
із управлінням майном, зобов'язаний повідомляти усіх, з ким він
вчиняє правочини, про те, що є управителем, а не власником майна.
3. У правочинах, які потребують письмової форми, має бути
зазначено, що вони вчинені управителем майна. Якщо немає такого
зазначення, управитель зобов'язується перед третіми особами
особисто.
Стаття 1114 (1092). Передання в управління майна, що є
предметом застави
1. Майно, що є предметом застави, може бути передане в
управління.
2. Установник управління зобов'язаний попередити про те, що
майно, яке передається в управління, є предметом застави.
Якщо установник управління не попередив управителя, і сам
управитель не знав і не міг знати проте, що майно є предметом
застави, він має право вимагати розірвання договору та виплати
належної йому за договором плати, домірної до строку управління
цим майном.
Стаття 1115 (1093). Накладення стягнення не майно, передане
в управління, за вимогою кредиторів установника управління
Накладення стягнення на майно, передане в управління, за
вимогою кредиторів установника управління, не допускається, крім
випадків банкрутства установника управління або накладення
стягнення за вимогою заставодержателя на майно, що є предметом
застави. У разі банкрутства установника управління договір
управління цим майном припиняється, і воно включається до
конкурсної маси.
Стаття 1124 (1102). Передання управління майном
Управитель може доручити іншій особі (замісникові) вчинити
від його імені дії, необхідні для управління майном, у випадках,
якщо це передбачено договором або викликане необхідністю до
забезпечення інтересів установника управління або вигодонабувача
за умовами неможливості отримати вказівки установника управління
в розумний строк. Управитель відповідає за дії обраного ним
повіреного, як за свої власні.
Стаття 1125 (1103). Право управителя на плату
1. Управитель має право на плату встановлену договором, а
також на відшкодування необхідних витрат, понесених ним при
управлінні майном.
2. Управитель майном, якщо це передбачено договором, має
право відраховувати належні йому відповідно до пункту 1 цієї
статті суми безпосередньо з доходів від використання майна.
Стаття 1126 (1104). Відповідальність управителя
1. Управитель, який не виявив при управлінні майном належної
турботи про інтереси власника або вигодонабувача, зобов'язаний
відшкодувати власникові заподіяні збитки, а вигодонабувачеві -
упущену вигоду.
Управитель відповідає за завдані збитки, якщо не доведе, що
вони виникли внаслідок непереборної сили, винних дій установника
управління або вигодонабувача.
2. Управитель несе субсидіарну відповідальність за боргами,
що виникли в результаті здійснення ним довірчого управління, у
тому разі, якщо вартості майна, що перебуває в довірчому
управлінні, недостатньо для задоволення вимог кредиторів.
3. Субсидіарна відповідальність управителя, встановлена у
частині 2 цієї статті, настає також у разі вчинення правочинів з
перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень,
за умови, що треті особи, які беруть участь у правочині,
доведуть, що вони не знали і не могли знати про перевищення
повноважень або встановлених обмежень. Установник управління може
в цьому разі зажадати від управителя відшкодування завданих ним
збитків.
Стаття 1127 (1105). Припинення договору управління
1. Договір довірчого управління майном припиняється:
1) внаслідок загибелі майна, що знаходиться в довірчому
управлінні;
2) заявою однієї із сторін про припинення договору у зв'язку
зі спливом його строку;
3) смертю фізичної особи, що є вигодонабувачем, або
ліквідацією юридичної особи - вигодонабувача, якщо інше не
передбачено договором;
4) відмовою вигодонабувача від одержання вигод за договором;
5) смертю управителя, визнанням його недієздатним, безвісно
відсутнім, обмеженням його у дієздатності;
6) відмовою довірчого управителя або установника управління
від здійснення довірчого управління у зв'язку з неможливістю для
довірчого управителя здійснювати довірче управління майном;
7) відмовою установника управління від договору з іншої
причини, не зазначеної в підпункті 5 цього пункту, за умови
виплати довірчому управителеві винагороди, передбаченої
договором;
8) визнання фізичної особи - установника управління
банкрутом.
2. У разі відмови сторони від договору довірчого управління
майном інша сторона має бути сповіщена про це за три місяці до
припинення договору, якщо договором не встановлений інший строк.
3. Майно, що перебуває в довірчому управлінні, у разі
припинення договору довірчого управління передається
установникові управління, якщо інше не передбачено договором.
Стаття 1128 (1005-1). Розірвання договору на вимогу однієї
із сторін
Кожна із сторін має право відмовитися від договору,
попередивши про це другу сторону за 3 місяці.
Стаття 1129 (1105-2). Правові наслідки припинення договору
управління
1. У разі припинення договору майно, що було в управлінні,
повертається власникові.
2. Установник управління зобов'язаний оплатити роботу,
виконану управителем до припинення договору.
Стаття 1130 (1106). Особливості управління цінними паперами
Особливості управління цінними паперами встановлюються
законом.
Глава 70 (69). Позика. Кредит. Банківський вклад
§ 1. Позика
Стаття 1131 (1107). Договір позики
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у
власність другій стороні (позичальникові) гроші або речі,
визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується
повернути позикодавцеві таку саму ж грошей (суму позики) або
рівну кількість речей того ж роду та якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або
речей.
Стаття 1132 (1108). Форма договору позики
1. Договір позики має бути укладений у письмовій формі, якщо
його сума не менш ніж у десять разів перевищує встановлений
законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходу громадян, а у
випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від
суми.
2. На підтвердження договору позики та його умов може бути
представлена розписка позичальника або інший документ, який
посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми
або визначеної кількості речей.
Стаття 1133 (1109). Проценти за договором позики
1. Якщо інше не встановлено договором або законом,
позикодавець має право на одержання від позичальника процентів на
суму позики у розмірах і в порядку, що встановлені договором.
Якщо у договорі немає умови про розмір процентів, їх розмір
визначається обліковою ставкою банківського процента (ставкою
рефінансування), встановленою Національним банком України.
2. У разі відсутності іншої угоди проценти виплачуються
щомісяця до дня повернення суми позики.
3. Договір позики передбачається безпроцентним, якщо:
1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не
перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму
доходу громадян і не пов'язаний із здійсненням підприємницької
діяльності хоча б однією із сторін;
2) позичальникові передані речі, визначені родовими
ознаками.
Стаття 1134 (1110). Обов'язок позичальника повернути предмет
позики
1. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві
одержаний предмет позики у строк та в порядку, встановленому
договором.
Якщо строк повернення договором не встановлений або
визначений моментом вимоги, сума позики має бути повернена
позичальником протягом тридцяти днів від дня пред"явлення
позикодавцем вимоги про це, якщо інше не передбачено договором.
2. Предмет безпроцентної позики може бути повернений
позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.
Сума позики, наданої під проценти, може бути повернена
достроково за згодою позикодавця або якщо це встановлено
договором.
3. Предмет позики вважається повернутим у момент її передачі
поклажедавцеві або зарахування суми грошей, що позичалася, на
його банківський рахунок.
Стаття 1135 (1111). Наслідки порушення договору
позичальником
1. Якщо позичальник не повернув своєчасно суму позики, він
зобов'язаний сплатити проценти ( стаття --- (576) цього Кодексу),
від дня, коли вона мала бути повернена, до дня її повернення
позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, встановлених
частиною першою статті 1133 цього Кодексу.
2. Якщо договором встановлений обов'язок повернути позику
частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення
чергової частини позики, позикодавець має право зажадати
дострокового повернення всієї суми позики, що залишилася, разом з
належними процентами.
Стаття 1136 (1112). Оспорювання договору позики
Позичальник має право оспорити договір позики на тій
підставі, що гроші або речі насправді не були одержані ним від
позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж зазначено у
договорі.
У тих випадках, коли договір позики має бути укладений
письмово, свідчення свідків для підтвердження того, що гроші або
речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були
одержані у меншій кількості, ніж зазначено у договорі, не
допускаються. Це правило не застосовується до випадків, коли
договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної
домовленості представника позичальника з позикодавцем або через
збіг тяжких обставин.
Стаття 1137 (1113). Забезпечення виконання зобов'язання
позичальника
У разі невиконання позичальником обов'язків, передбачених
договором, щодо забезпечення повернення суми позики, а також у
разі втрати забезпечення або погіршення його умов за обставин, за
які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право
вимагати від позичальника дострокового повернення суми позики та
сплати належних процентів, якщо інше не передбачено договором.
Стаття 1138 (1114). Новація боргу у позикове зобов'язання
1. За погодженням сторін борг, що виник із купівлі-продажу,
найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим
зобов'язанням.
2. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться із
додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі,
встановленій для договору позики (стаття 1132 цього Кодексу).
§ 2. Кредит
Стаття 1139 (1115). Кредитний договір
1. За кредитним договором банк або інша кредитна організація
(кредитодавець) зобов'язується надати кошти (кредит)
позичальникові у розмірі та на умовах, що передбачені договором,
а позичальник зобов'язується повернути грошову суму та сплатити
проценти на неї.
2. До відносин за кредитним договором застосовуються
правила, передбачені параграфом 1 цієї глави, якщо інше не
передбачено правилами цього параграфа і не випливає із суті
кредитного договору.
Стаття 1140 (1116). Форма кредитного договору
Кредитний договір укладається письмово.
Недодержання письмової форми має наслідком недійсність
кредитного договору.
Стаття 1141 (1117). Відмова від надання або одержання
кредиту
1. Кредитодавець має право відмовитися від надання
позичальникові передбаченого договором кредиту повністю або
частково у разі порушення процедури визнання позичальника
банкрутом або ж за наявності інших обставин, які явно свідчать
про те, що надана позичальникові сума не буде повернена
своєчасно.
2. Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту
повністю або частково, сповістивши про це кредитодавця до
встановленого договором строку його надання, якщо інше не
передбачено доовором, законом, іншими нормативно-правовими
актами.
3. У разі порушення позичальником передбаченого кредитним
договором обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець
має право також відмовитися від подальшого кредитування
позичальника за договором.
Стаття 1142 (1118). Комерційний кредит
1. Договорами, виконання яких пов'язане з переданням у
власність іншій стороні коштів або речей, які визначаються
родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту, в тому
числі як аванс, попередньої оплати, відстрочення та розстрочення
оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше
не встановлено законом.
2. До комерційного кредиту відповідно застосовуються правила
статей 1139-1141 цього Кодексу, якщо інше не передбачено
правилами про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і
не суперечить суті такого зобов'язання.
§ 3. Банківський вклад
Стаття 1143 (1119). Договір банківського вкладу
1. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона
(банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї
грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплатити
вкладникові таку суму та проценти на неї або доход в іншій формі
на умовах та в порядку, що передбачені договором.
2. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична
особа, визнається публічним договором (стаття 682 цього Кодексу).
3. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який
зроблений вклад, застосовуються правила про договір банківського
рахунка (глава 70 цього Кодексу), якщо інше не передбачено
правилами цієї глави або не випливає із суті договору
банківського вкладу.
4. Правила цієї глави, що стосуються банків, застосовуються
також до інших кредитних організацій при укладенні ними договору
банківського вкладу.
Стаття 1144 (1120). Форма договору банківського вкладу
1. Договір банківського вкладу має бути укладений письмово.
Письмова форма договору банківського вкладу вважається
додержаною, якщо внесення суми посвідчено ощадною книжкою,
ощадним або депозитним сертифікатом або ж іншим документом, що
виданий банком вкладникові і відповідає вимогам, передбаченим для
таких документів законом, встановленими відповідно до них
банківськими правилами та звичаями ділового обороту, які
застосовуються у банківській практиці.
2. Недодержання письмової форми договору банківського вкладу
має наслідком недійсність такого договору. Такий договір є
нікчемним.
Стаття 1145 (1121). Види вкладів
1. Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі
вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або ж на умовах
повернення вкладу зі спливом визначеного договором строку
(строковий вклад).
Договором може бути передбачено внесення суми на інших
умовах її повернення, які не суперечать законові.
2. За договором банківського вкладу будь-якого виду банк
зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу
вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших
умовах повернення, які передбачені договором.
Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на
першу вимогу є нікчемною.
3. У випадках коли строковий вклад або ж вклад, інший, ніж
вклад на вимогу, повертається вкладникові на його вимогу до
спливу строку або ж до настання інших обставин, зазначених у
договорі, проценти за вкладом виплачуються у розмірі, який
відповідає розмірові процентів, що виплачуються банком за
вкладами на вимогу, якщо договором не передбачений більш високий
процент.
4. У випадках коли вкладник не вимагає повернення суми
строкового вкладу зі спливом строку або ж суми вкладу, внесеного
на інших умовах повернення, - після настання передбачених
договором обставин, договір вважається таким, що продовжений на
умовах вкладу на вимогу, якщо інше не передбачено договором.
Стаття 1146 (1122). Проценти на вклад
1. Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в
розмірі, визначеному договором банківського вкладу.
Якщо в договорі немає умови про розмір виплачуваних
процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі, що
визначається відповідно до пункту 1 статті 1129 цього Кодексу.
2. Якщо інше не передбачено договором, банк має право
змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу.
У разі зменшення банком розміру процентів новий розмір
процентів застосовується до вкладів, внесених до сповіщення
вкладників про зменшення процентів, зі спливом місяця з моменту
відповідного сповіщення, якщо інше не передбачено договором.
3. Визначений договором розмір процентів за вкладом,
внесеним на умовах його видачі зі спливом визначеного строку або
ж із настанням передбачених договором обставин, не може бути
односторонньо зменшений банком, якщо інше не передбачено законом.
4. Проценти на суму банківського вкладу нараховуються від
дня, який іде за днем її надходження у банк, до дня, який передує
її поверненню вкладникові або ж її списанню з рахунка вкладника з
інших підстав.
5. Якщо інше не передбачено договором банківського вкладу,
проценти на суму банківського вкладу виплачуються вкладникові на
його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а
невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку
нараховуються проценти.
У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до
цього моменту проценти.
Стаття 1147 (1123). Внесення третіми особами коштів на
рахунок вкладника
Якщо договором банківського вкладу не передбачено інше, на
рахунок за вкладом зараховуються кошти, які надійшли до банку на
ім'я вкладника від третіх осіб із зазначенням необхідних даних
про його рахунок за вкладом. При цьому передбачається, що
вкладник погодився на одержання коштів від таких осіб, надавши їм
необхідні дані про рахунок за вкладом.
Стаття 1148 (1124). Вклади на користь третіх осіб
1. Вклад може бути зроблений у банк на ім'я визначеної
третьої особи. Якщо інше не передбачено договором, така особа
набуває права вкладника з моменту пред'явлення нею до банку
першої вимоги, що базується на цих правах, або ж вираження нею
банку іншим способом наміру скористатися такими правами.
Зазначення імені фізичної особи (стаття 28 цього Кодексу)
або найменування юридичної особи (стаття 66 цього Кодексу), на
користь якої здійснюється вклад, є суттєвою умовою відповідного
договору банківського вкладу.
2. Якщо інше не передбачено договором, третя особа, на ім'я
якої зроблено вклад, набуває права вкладника з моменту
надходження грошей на її рахунок.
3. У випадках коли третя особа, на ім'я якої зроблено вклад,
відмовилася від нього, особа, яка уклала договір банківського
вкладу на ім'я третьої особи, має право зажадати повернення
вкладу або ж перевести його на своє ім'я.
Стаття 1149 (1125). Ощадна книжка
1. Якщо угодою сторін не передбачено інше, укладення
договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення коштів
на її рахунок за вкладом посвідчується ощадною книжкою. Договором
банківського вкладу може бути передбачена видача іменної ощадної
книжки або ощадної книжки на пред'явника.
В ощадній книжці мають бути зазначені та посвідчені банком
найменування і місце знаходження банку, а якщо вклад зроблений у
філії, - також його відповідної філії, номер рахунка за вкладом,
а також усі суми коштів, зараховані на рахунок, усі суми коштів,
що списані з рахунка, та залишок коштів на рахунку на момент
пред'явлення ощадної книжки у банк.
Оскільки не доведений інший стан вкладу, дані про вклад,
зазначені в ощадній книжці, є підставою для розрахунків за
вкладом між банком і вкладником.
2. Видача вкладу, виплата процентів за ним і виконання
розпоряджень вкладника про перерахування коштів з рахунка за
вкладом іншим особам здійснюється банком у разі пред'явлення
ощадної книжки.
Якщо іменна ощадна книжка втрачена або приведена у
непридатний для пред'явлення стан, банк за заявою вкладника видає
йому нову ощадну книжку.
Поновлення прав за втраченою ощадною книжкою на пред'явника
здійснюється в порядку, передбаченому законом.
Стаття 1150 (1126). Ощадний (депозитний) сертифікат
1. Ощадний (депозитний) сертифікат є документом, який
посвідчує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника
(утримувача сертифіката) на одержання зі спливом встановленого
строку суми вкладу та процентів, обумовлених у сертифікаті, у
банку, який видав сертифікат, або в будь-якій філії цього банку.
2. Ощадні (депозитні) сертифікати можуть бути
пред'явницькими або іменними.
3. У разі дострокового пред'явлення ощадного (депозитного)
сертифіката до оплати банком виплачується сума вкладу та
проценти, які виплачуються за вкладами на вимогу, якщо умовами
сертифіката не встановлений інший розмір процентів.
Глава 71 (70). Банківський рахунок
Стаття 1151 (1127). Договір банківського рахунка
1. За договором банківського рахунка банк зобов'язується
приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові
(володільцеві рахунка), кошти, що надходять, виконувати
розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум
з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
2. Банк може використовувати наявні на рахунку кошти,
гарантуючи право клієнта безперешкодно розпоряджатися цими
коштами.
3. Банк не має права визначати та контролювати напрямки
використання коштів клієнта та встановлювати інші не передбачені
договором або законом обмеження його права розпоряджатися коштами
на свій розсуд.
4. Правила цієї глави щодо банків застосовуються також і
щодо інших кредитних організацій при укладенні ними договору
банківського рахунка.
Стаття 1152 (1128). Укладення договору банківського рахунка
1. Договір банківського рахунка укладається шляхом відкриття
клієнтові або зазначеній ним особі рахунка у банку на умовах,
погоджених сторонами.
2. Банк повинен укласти договір з клієнтом, який звернувся
із пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком для
відкриття рахунків даного виду умовах, що відповідають вимогам,
передбаченим законом і встановленим згідно з ним банківським
правилам.
Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення
відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими
документами банку та виданим йому дозволом (ліцензією), крім
випадків, коли така відмова спричинена відсутністю в банку
можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо вона
допускається законом чи іншими нормативно-правовими актами.
У разі необґрунтованого ухилення банку від укладення
договору банківського рахунка клієнт має право виставити йому
вимоги, передбачені статтею 22 цього Кодексу.
Стаття 1153 (1129). Операції за рахунком, що виконуються
банком
1. Банк повинен вчиняти для клієнта операції, передбачені
для рахунків даного виду законом, за встановленими згідно з ним
банківськими правилами та застосовуваними у банківській практиці
звичаями ділового обороту, якщо договором банківського рахунка не
передбачено інше.
2. Банк повинен зараховувати кошти, що надійшли на рахунок
клієнта, не пізніше дня, який іде за днем надходження до банку
відповідного платіжного документа, якщо більш короткий строк не
передбачений договором банківського рахунка.
3. Банк повинен за розпорядженням клієнта видавати або
перераховувати з рахунка кошти клієнта не пізніше дня, що йде за
днем надходження до банку відповідного платіжного документа, якщо
інші строки не передбачені договором банківського рахунка.
Стаття 1154 (1130). Кредитування рахунка
1. У випадках коли відповідно до договору банківського
рахунка банк здійснює платежі з рахунка незважаючи на відсутність
коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав
клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення такого
платежу клієнтові.
2. Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням
рахунка, визначаються правилами про позику та кредит (параграфи 1
і 2 глави 60 цього Кодексу), якщо договором не передбачено інше.
Стаття 1155 (1131). Проценти за користування коштами, що
знаходяться на рахунку
1. Якщо інше не передбачено договором банківського рахунка,
за користування коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк
сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок.
Сума процентів зараховується на рахунок у строки,
передбачені договором, а у випадках, коли такі строки договором
не передбачені, - зі спливом кожного кварталу.
2. Проценти, зазначені у пункті 1 цієї статті, сплачуються
банком у розмірі, що визначається договором, а якщо в договорі
немає відповідної умови, - в розмірі, що звичайно сплачується
банком за вкладами до запитання.
Стаття 1156 (1132). Підстави списання коштів з рахунка
1. Списання коштів з рахунка вчиняється банком на підставі
розпорядження клієнта.
2. Без розпорядження клієнта списання коштів, що знаходяться
на рахунку, допускається за рішенням суду, а також у випадках
передбачених договором між банком і клієнтом.
Стаття 1157 (1133). Черговість списання коштів з рахунка
1. За наявності на рахунку коштів, сума яких є достатньою
для задоволення усіх вимог, що ставляться до рахунка, списання
цих коштів з рахунка вчиняється в порядку надходження
розпоряджень клієнта та інших документів на списання (календарна
черговість), якщо інше не передбачено законом.
2. У разі якщо коштів на рахунку недостатньо для задоволення
всіх вимог, що ставляться до нього, списання коштів вчиняється у
такій черговості:
1) у першу чергу вчиняється списання за виконавчими
документами, які передбачають стягнення коштів з рахунка для
задоволення вимог про відшкодування шкоди, заподіяної життю та
здоров'ю, а також вимог про стягнення аліментів;
2) у другу чергу вчиняється списання за виконавчими
документами, які передбачають перерахування або видачу коштів для
розрахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці з
особами, що працюють за трудовим договором, у тому числі за
контрактом, щодо виплати винагород за авторським договором;
3) у третю чергу вчиняється списання за платіжними
документами, які передбачають платежі до бюджету та до
позабюджетних фондів;
4) у четверту чергу вчиняється списання за виконавчими
документами, які передбачають задоволення інших грошових вимог;
5) у п'яту чергу вчиняється списання за іншими платіжними
документами в порядку календарної черговості їх надходження.
Стаття 1158 (1134) . Відповідальність банку за затримку
зарахування та необґрунтоване списання коштів
У випадках несвоєчасного зарахування на рахунок коштів, що
надійшли клієнтові, або їх необґрунтованого списання банком з
рахунка банк повинен на вимогу клієнта зарахувати відповідну суму
на рахунок, а також сплатити на цю суму проценти та відшкодувати
збитки відповідно до статті 648 цього Кодексу.
Стаття 1159 (1135). Обмеження розпорядження рахунком(арешт
або призупинення операцій за рахунком)
Обмеження прав клієнта щодо розпорядження коштами, що
знаходяться на рахунку, не допускається, крім випадків накладення
арешту на рахунок за рішенням суду або призупинення операцій за
рахунком у випадках, передбачених законом.
Стаття 1160 (1136). Розірвання договору банківського рахунка
1. Договір банківського рахунка розривається за заявою
клієнта у будь-який час.
2. Банк має право зажадати розірвання договору банківського
рахунка:
1) коли сума коштів, що зберігаються на рахунку клієнта,
виявиться нижчою від мінімального розміру, передбаченого
банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде
відновлена протягом місяця від дня попередження банку про це;
2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом
року, якщо інше не передбачено договором.
3) в інших випадках, передбачених договором або законом.
3. Залишок коштів на рахунку видається клієнтові або ж за
його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в
порядку, встановленими правовими актами.
Стаття 1161 (1137). Банківська таємниця
1. Банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за
рахунком і відомостей про клієнта.
Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки
самим клієнтам або їхнім представникам, а іншим особам, у тому
числі державним органам (їхнім посадовим особам), - виключно у
випадках і в порядку, що передбачені законом.
2. У разі розголошення банком відомостей, що становлять
банківську таємницю, клієнт, права якого порушені, має право
зажадати від банку повного відшкодування завданих збитків, а у
випадках, передбачених законом, - також компенсації моральної
шкоди.
Глава 72 (71). Факторинг
Стаття 1162 (1138). Поняття договору факторингу
1. За договором факторингу одна сторона (фактор) передає або
бере на себе зобов'язання передати кошти в розпорядження другої
сторони (клієнта) на платній основі, а клієнт відступає або бере
на себе зобов'язання відступити факторові ту свою грошову вимогу
до третьої особи, яка випливає з відносин клієнта (кредитора) з
цією третьою особою (боржником).
Грошова вимога до боржника може бути передана клієнтом
факторові також з метою забезпечення виконання зобов'язання
клієнта перед фактором.
2. Зобов'язання фактора за договором, передбаченим пунктом 1
цієї статті, може включати дії щодо обслуговування боргу, що є
предметом цього договору.
3. Фактором може виступати банк або інша юридична особа, яка
відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Стаття 1163 (1139). Предмет договору факторингу
1. Предметом договору факторингу може бути грошова вимога,
строк платежу якої сплинув (наявна вимога), а також право на
одержання коштів, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
2. При переданні майбутньої вимоги вона вважається такою, що
перейшла до фактора після того, як виникло саме право на
одержання з боржника грошових коштів, які є предметом передання
вимоги, передбаченої договором.
Якщо передання грошової вимоги обумовлене певною подією,
воно набирає чинності після настання цієї події. У цих випадках
додатково передання вимоги не оформляється.
Стаття 1164 (1139-1). Сторони договору факторінгу
Сторонами договору факторінгу виступають фактор і клієнт.
Клієнтам факторінгу можуть бути фізичні та юридичні особи,
які є об'єктами підприємницької діяльності.
Стаття 1165 (1140). Недійсність заборони відступлення вимоги
1. Договір факторингу є дійсним, навіть якщо між клієнтом та
його боржником існує угода про заборону передання грошової вимоги
або її обмеження.
2. Правила, передбачені у пункті 1 цієї статті, не
звільняють клієнта від зобов'язань або відповідальності перед
боржником внаслідок передання грошової вимоги на порушення
укладеної між ними угоди про заборону або обмеження факторингу.
Стаття 1166 (1141). Відповідальність клієнта перед фактором
1. Клієнт несе відповідальність перед фактором за дійсність
грошової вимоги, що є предметом відступлення, якщо інше не
передбачено договором факторингу.
2. Грошова вимога, що є предметом відступлення, визнається
дійсною, якщо клієнт має право на передання грошової вимоги і в
момент відступлення цієї вимоги йому не відомі обставини,
внаслідок яких боржник має право її не виконувати.
3. Клієнт не несе відповідальності за невиконання або
неналежне виконання боржником вимоги, що є предметом
відступлення, пред'явленої до виконання фактором, якщо інше не
передбачено договором факторингу.
Стаття 1167 (1142). Виконання грошової вимоги боржником
факторові
1. Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови,
що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про
відступлення грошової вимоги цьому факторові і в повідомленні
визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також
названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
2. Боржник має право вимагати від фактора в розумні строки
надання йому доказів того, що відступлення грошової вимоги
факторові справді мала місце. Якщо фактор не виконує цього
обов'язку, боржник має право здійснити цей платіж клієнтові на
виконання свого зобов'язання перед ним.
3. Виконання грошової вимоги боржником факторові відповідно
до правил цієї статті звільняє боржника від його зобов'язання
перед клієнтом.
Стаття 1168 (1143). Наступне відступлення грошової вимоги
1. Наступне відступлення фактором грошової вимоги третім
особам не допускається, якщо інше не передбачено договором
факторингу.
2. Якщо договором допускається наступне відступлення
грошової вимоги, до нього застосовуються правила цієї глави.
Стаття 1169 (1144). Права фактора
1. Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування
клієнта здійснюється шляхом покупки у нього грошової вимоги
фактором, останній набуває права на всі суми, які він одержить
від клієнта на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед
фактором за те, що одержані останнім суми виявилися меншими від
ціни, за яку фактор придбав вимогу.
2. Якщо відступлення грошової вимоги факторові здійснене з
метою забезпечення виконання йому зобов'язання клієнта і
договором факторингу не передбачено інше, фактор зобов'язаний
надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу
клієнта, який забезпечений відступленням вимоги.
Якщо кошти, одержані фактором від боржника, виявилися
меншими від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений
відступленням вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факторові
залишок боргу.
Стаття 1170 (1145). Зустрічні вимоги боржника
1. У випадку звернення фактора до боржника з вимогою
здійснити платіж боржник має право пред'явити до заліку свої
грошові вимоги, що ґрунтуються на договорі з клієнтом, які
виникли у боржника до моменту, коли він був повідомлений про
відступлення вимоги факторові.
2. Вимоги, які боржник міг пред'явити клієнтові у зв'язку з
порушенням останнім угоди про заборону або обмеження факторингу,
не мають чинності супроти фактора.
Стаття 1171 (1146). Захист прав боржника
1. У разі порушення клієнтом своїх обов'язків за договором,
укладеним з боржником, останній не має права вимагати від фактора
повернення сум, уже заплачених йому на грошову вимогу, яка була
передана, якщо боржник має право одержати ці суми безпосередньо
від клієнта.
2. Боржник, який має право одержати безпосередньо від
клієнта суми, сплачені факторові внаслідок відступлення грошової
вимоги, однак має право вимагати повернення цих сум фактором,
якщо доведено, що останній не виконав свого зобов'язання
здійснити клієнтові платіж, пов'язаний із відступленням вимоги,
або здійснив такий платіж, знаючи про порушення клієнтом того
зобов'язання перед боржником, якого стосується платіж, пов'язаний
із відступленням вимоги.
Глава 73 (72). Розрахунки
§ 1. Загальні положення про розрахунки
Стаття 1172 (1147). Форми розрахунків
1. Розрахунки з участю фізичних осіб, не пов'язані зі
здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися
готівкою без обмеження суми або в безготівковому порядку.
2. Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки з
участю фізичних осіб, пов'язані зі здійсненням ними
підприємницької діяльності, провадяться в безготівковому порядку.
Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою,
якщо інше не встановлено законом.
Стаття 1173 (1148). Форма безготівкових розрахунків
1. При здійсненні безготівкових розрахунків допускаються
розрахунки платіжними дорученнями, за акредитивом, чеками,
розрахунки за інкасо, а також розрахунки в інших формах,
передбачених законом, встановленими згідно з ним банківськими
правилами та застосовуваними у банківській практиці звичаями
ділового обороту.
2. Сторони за договором мають право обрати та встановити у
договорі будь-яку з форм розрахунків, зазначених у пункті 1 цієї
статті.
3. Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші
кредитні організації (далі - банки), в яких відкриті відповідні
рахунки, якщо інше не випливає із закону та не зумовлено
використовуваною формою розрахунків.
§ 2. Розрахунки платіжними дорученнями
Стаття 1174 (1149). Загальні положення про розрахунки
платіжними дорученнями
1. При розрахунках платіжним дорученням банк зобов'язується
за дорученням платника за рахунок коштів, що знаходяться на його
рахунку, перевести певну грошову суму на рахунок зазначеної
платником особи у цьому чи в іншому банку у строк, передбачений
законом або встановлюваний згідно з ним, - якщо більш короткий
строк не передбачений договором або ж не визначається
застосовуваними у банківській практиці звичаями ділового обороту.
2. Правила цього параграфа застосовуються до відносин,
пов'язаних із перерахуванням коштів через банк особою, що не має
рахунка у даному банку, якщо інше не передбачено законом,
встановленими згідно з ними банківськими правилами або не
випливає із суті цих відносин.
Стаття 1175 (1150). Умови виконання банком платіжного
доручення
1. Зміст платіжного доручення та розрахункових документів,
що подаються разом з ним, і їхня форма мають відповідати вимогам,
передбаченим законом і встановленим згідно з ним банківським
правилам.
2. У разі невідповідності платіжного доручення вимогам,
зазначеним у пункті 1 цієї статті, банк може уточнити зміст
доручення. Такий запит має бути зроблений платникові негайно з
одержанням доручення. У разі неодержання відповіді у строк,
встановлений згідно з банківськими правилами, а за їх відсутності
- у розумний строк банк може залишити доручення без виконання і
повернути його платникові, якщо інше не передбачено законом,
встановленими згідно з ним банківськими правилами або договором
між банком і платником.
3. Доручення платника виконується банком за наявності коштів
на рахунку платника, якщо інше не передбачено договором між
платником і банком. Доручення виконується банком із додержанням
черговості списування коштів з рахунка.
Стаття 1176 (1151). Виконання доручення
1. Банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен
перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача коштів
для її зарахування на рахунок особи, зазначеної в дорученні, у
строк, встановлений пунктом 1 статті 1174 цього Кодексу.
2. Банк має право залучати інші банки для виконання операцій
для перерахування коштів на рахунок, зазначений у дорученні
клієнта.
3. Банк повинен негайно інформувати платника на його вимогу
про виконання доручення. Порядок оформлення та вимоги до змісту
повідомлення про виконання доручення передбачаються законом,
банківськими правилами, що встановлюються згідно з ним, або
погодженням сторін.
Стаття 1177 (1152) . Відповідальність за невиконання або
неналежне виконання доручення
1. У разі невиконання або неналежного виконання доручення
клієнта банк несе відповідальність на підставах і в розмірах,
передбачених главою 49 цього Кодексу.
2. У випадках коли невиконання або неналежне виконання
доручення мало місце у зв'язку з порушенням правил вчинення
розрахункових операцій банком, залученим для виконання доручення
платником, відповідальність, передбачена пунктом 1 цієї статті,
може бути покладена судом на цей банк.
3. Якщо порушення правил здійснення розрахункових операцій
банком спричинило неправомірне відрахування коштів, на нього
покладається відповідальність, передбачена статтею 576 цього
Кодексу.
§ 3. Розрахунки за акредитивом
Стаття 1178 (1153). Акредитив
1. При розрахунках за акредитивом банк, що відкрив акредитив
за дорученням клієнта (платника) і згідно з його вказівками
(банкемітент), зобов'язується провести платіж у разі подання
одержувачем коштів або зазначеною ним особою (одержувач коштів)
документів і виконання інших умов, передбачених акредитивом.
2. У разі відкриття покритого (депонованого) акредитива
банкемітент при його відкритті повинен перерахувати власні кошти
клієнта або наданий йому кредит у розпорядження виконуючого банку
на весь строк чинності зобов'язання банку-емітента.
У разі відкриття непокритого (гарантованого) акредитива
виконуючому банку надається право списувати всю суму акредитива з
рахунка, що у нього ведеться, банку-емітента.
Стаття 1179 (1154). Відкличний акредитив
1. Відкличним визнається акредитив, який може бути змінений
або скасований банком-емітентом без попереднього сповіщення
одержувача коштів. Відкликання акредитива не створює жодних
зобов'язань банку-емітента перед одержувачем коштів.
2. Виконуючий банк повинен здійснити платіж або інші
операції за відкличним акредитивом, якщо до моменту їх здійснення
ним не одержано повідомлення про зміну умов або скасування
акредитива.
Стаття 1180 (1155). Безвідкличний акредитив
1. Безвідкличним визнається акредитив, який не може бути
скасований без згоди одержувача коштів.
2. На прохання банку-емітента виконуючий банк, що бере
участь у проведенні акредитивної операції, може підтвердити
безвідкличний акредитив (гарантований акредитив). Таке
підтвердження означає прийняття виконуючим банком додаткового до
зобов'язання банку-емітента зобов'язання провести платіж згідно з
умовами акредитива.
Безвідкличний акредитив, підтверджений виконуючим банком, не
може бути змінений або скасований без згоди виконуючого банку.
Стаття 1181 (1156). Виконання акредитива
1. Для виконання акредитива одержувач коштів подає до
виконуючого банку документи, що підтверджують виконання всіх умов
акредитива. У разі порушення хоча б однієї з цих умов виконання
акредитива не провадиться.
2. Якщо виконуючий банк провів платіж або здійснив іншу
операцію згідно з умовами акредитива, банк-емітент повинен
відшкодувати йому зазнані витрати. Зазначені витрати, а також усі
інші витрати банку-емітента, пов'язані з виконанням акредитива,
відшкодовуються платником.
3. Якщо виконуючий банк відмовляє у прийнятті документів,
які за зовнішніми ознаками не відповідають умовам акредитива, він
повинен негайно проінформувати про це одержувача коштів і
банкемітент із зазначенням причин відмови.
4. Якщо банк-емітент, одержавши прийняті виконуючим банком
документи, вважає, що вони не відповідають за зовнішніми ознаками
умовам акредитива, він має право відмовитися від їх прийняття і
зажадати від виконуючого банку суму, сплачену одержувачеві коштів
з порушенням умов акредитива, а за непокритим акредитивом
відмовитися від відшкодування виплачених сум.
Стаття 1182 (1157). Відповідальність банку, що виконує
акредитив
У разі неправильної виплати коштів за акредитивом або ж
необґрунтованої відмови у виплаті сум одержувачеві коштів,
внаслідок порушення виконуючим банком умов акредитива, виконуючий
банк несе відповідальність перед банком-емітентом.
Якщо виконуючим банком допущено порушення умов покритого
акредитива або ж підтвердженого ним безвідкличного акредитива,
відповідальність перед платником може бути покладена судом на
виконуючий банк.
Стаття 1183 (1158). Закриття акредитива
1. Закриття акредитива у виконуючому банку провадиться:
1) після спливу строку акредитива;
2) за заявою одержувача коштів про відмову від використання
акредитива до спливу строку його чинності, якщо можливість такої
відмови передбачена умовами акредитива;
3) на вимогу платника про певне або часткове відкликання
акредитива, якщо таке відкликання можливе за умовами акредитива.
Про закриття акредитива виконуючий банк має повідомити
банкемітент.
2. Невикористана сума покритого акредитива підлягає
поверненню банку-емітентові негайно одночасно із закриттям
акредитива. Банк-емітент повинен зарахувати повернені суми на
рахунок платника, з якого депонувалися кошти.
§ 4. Розрахунки за інкасо
Стаття 1184 (1159). Загальні положення про розрахунки за
інкасо
1. При розрахунках за інкасо клієнт направляє своєму банку
(банку-емітентові) доручення про вчинення за рахунок клієнта дій
щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу.
2. Банк-емітент, що одержав інкасове доручення, має право
залучати для його виконання інший банк (виконуючий банк).
Порядок здійснення розрахунків за інкасо регулюється
законом, а також банківськими правилами, що видаються згідно з
ними, і застосовуваними у банківській практиці звичаями ділового
обороту.
Стаття 1185 (1160). Виконання інкасового доручення
1. У разі відсутності будь-якого документа або
невідповідності документів за зовнішніми ознаками інкасовому
дорученню виконуючий банк повинен негайно повідомити про це
особу, від якої було отримано інкасове доручення. У разі
неусунення зазначених недоліків банк має право повернути
документи без виконання.
2. Документи подаються платникові у тій формі, в якій вони
отримані, за винятком банківських відміток і написів, необхідних
для оформлення інкасової операції.
3. Якщо документи підлягають оплаті при поданні, виконуючий
банк повинен зробити подання до платежу негайно з отриманням
інкасового доручення.
Якщо документи підлягають оплаті в інший строк, виконуючий
банк повинен для одержання акцепту платника надати документи до
акцепту негайно з отриманням інкасового доручення, а вимога
платежу має бути зроблена не пізніше дня настання зазначеного у
документі строку платежу.
4. Часткові платежі можуть бути прийняті у випадках, коли це
встановлено банківськими правилами, або ж за наявності
спеціального дозволу в інкасовому дорученні.
5. Одержані (інкасовані) суми мають бути негайно передані
виконуючим банком у розпорядження банку-емітента, який повинен
зарахувати ці суми на рахунок клієнта. Виконуючий банк має право
відрахувати з інкасованих сум належні йому винагороду та
відшкодування витрат і видатків.
Стаття 1186 (1161). Повідомлення про проведені операції
1. Якщо платіж і (або) акцепт не були отримані, виконуючий
банк повинен негайно повідомити банк-емітент про причини
неплатежу або відмови від акцепту.
Банк-емітент повинен негайно поінформувати про це клієнта,
запитавши у нього вказівки щодо подальших дій.
2. У разі неотримання вказівок про подальші дії у строк,
встановлений банківськими правилами, а якщо він не встановлений,
- у розумний строк виконуючий банк має право повернути документи
банку-емітентові.
§ 5. Розрахунки чеками
Стаття 1187 (1162). Загальні положення про розрахунки чеками
1. Чеком визнається документ, що містить нічим не обумовлене
розпорядження чекодавця банку провести платіж зазначеної у ньому
суми чекоутримувачеві.
2. Платником за чеком може бути зазначений тільки банк, де
чекодавець має кошти, якими він має право розпоряджатися шляхом
виставлення чеків.
3. Відкликання чека до спливу строку для його подання не
допускається.
4. Видача чека не погашає грошового зобов'язання, на
виконання якого він виданий.
5. Порядок та умови використання чеків у платіжному обороті
регулюються цим Кодексом, а в частині, ним не врегульованій, -
іншими законами і встановлюваними згідно з ними банківськими
правилами.
6. Чек повинен мати реквізити, передбачені банківськими
правилами. Відсутність будь-якого реквізиту або ж наявність у
чеку виправлень позбавляє його чинності чека.
7. Форма чека та порядок його заповнення визначаються
законом і встановлюваними згідно з ним банківськими правилами.
Стаття 1188 (1163). Оплата чека
1. Чек оплачується за рахунок коштів чекодавця.
У разі депонування коштів порядок та умови депонування
коштів для покриття чека встановлюються банківськими правилами.
2. Чек підлягає оплаті платником за умови подання його до
оплати у строк, встановлений законом.
3. Платник за чеком повинен пересвідчитися усіма приступними
йому способами у справжності чека, а також у тому, що пред'явник
чека є правоуповноваженою за ним особою.
У разі оплати індосованого чека платник повинен перевірити
правильність індосаментів, але не підписи індосантів.
4. Збитки, що виникли внаслідок оплати платником
підробленого, викраденого або втраченого чека, покладаються на
платника або чекодавця - залежно від того, з чиєї вини вони були
завдані.
5. Особа, що оплатила чек, має право зажадати передання їй
чека з розпискою про одержання платежу.
Стаття 1189 (1164). Передання прав за чеком
1. Передання прав за чеком провадиться у порядку,
встановленому статтею 179 цього Кодексу, із додержанням правил,
передбачених цією статтею.
2. Іменний чек не підлягає переданню.
3. У перевідному чеку індосамент на платника має силу
розписки про одержання платежу.
Індосамент, вчинений платником, є нечинним.
Особа, що володіє перевідним чеком, одержаним за
індосаментом, вважається його законним володільцем, якщо вона
застосовує своє право на безперервному ряді індосаментів.
Стаття 1190 (1165). Гарантія платежу
1. Платіж за чеком може бути гарантований повністю або
частково авалем.
Гарантія платежу за чеком (аваль) може надаватися будь-якою
особою, крім платника.
2. Особа, що гарантує платіж за чеком, несе солідарну
відповідальність з особою, яка видала чек.
3. Зобов'язання особи, що гарантувала платіж за чеком, чинне
також у разі визнання зобов'язання, за яким є належним платіж,
забезпечений гарантією бути нечинним на будь-якій іншій підставі,
ніж дефект форми.
4. Особа, що гарантувала платіж та оплатила чек, набуває
права, які випливають із чека, як проти того, за кого вона дала
гарантію, так і проти тих, хто зобов'язаний перед останнім.
Стаття 1191 (1166). Інкасування чека
1. Подання чека до банку, який обслуговує чекоутримувача, на
інкасо для одержання платежу вважається поданням чека до платежу.
Оплата чека провадиться у порядку, встановленому статтею
1185 цього Кодексу.
2. Зарахування коштів за інкасованим чеком на рахунок
чекоутримувача провадиться після одержання платежу від платника,
якщо інше не передбачено договором між чекоутримувачем і банком.
Стаття 1192 (1167). Посвідчення відмови від оплати чека
1. Відмова від оплати чека має бути посвідчена одним із
таких способів:
1) вчиненням нотаріусом протесту або ж складенням
рівнозначного акта у порядку, встановленому законом;
2) відміткою платника на чеку про відмову в його оплаті із
зазначенням дати подання чека до оплати;
3) відміткою банку, що інкасує, із зазначенням дати про те,
що чек своєчасно виставлений і не оплачений.
2. Протест або рівнозначний акт має бути вчинений до спливу
строку для подання чека.
Якщо подання чека мало місце в останній день строку, протест
або рівнозначний акт може бути вчинений наступного робочого дня.
Стаття 1193 (1168). Повідомлення про неоплату чека
1. Чекоутримувач повинен сповістити свого індосанта та
чекодавця про неплатіж протягом двох робочих днів, що йдуть за
днем вчинення протесту або рівнозначного акта.
2. Кожний індосант повинен протягом двох робочих днів, що
йдуть за днем отримання ним повідомлення, сповістити своєму
індосантові отримане ним повідомлення. У цей самий строк
надсилається повідомлення тому, хто дав аваль за цю особу.
3. Особа, що не надіслала повідомлення у зазначений строк,
не втрачає своїх прав. Вона відшкодовує збитки, які можуть
статися внаслідок неповідомлення про неоплату чека. Розмір
відшкодовуваних збитків не може перевищувати суми чека.
Стаття 1194 (1169). Наслідки неоплати чека
1. У разі відмови платника в оплаті чека чекоутримувач має
право на свій вибір вчинити позов до однієї, кількох або усіх
зобов'язаних за чеком осіб (чекодавцеві, авалістам, індосантам),
які несуть перед ним солідарну відповідальність.
2. Чекоутримувач має право зажадати від зазначених осіб
оплати суми чека, своїх витрат на одержання оплати, а також
процентів згідно зі статтею 576 цього Кодексу.
3. Позов чекоутримувача до осіб, зазначених у пункті 1 цієї
статті, може бути вчинений протягом шести місяців від дня
закінчення строку подання чека до платежу.
Глава 74 (73). Ліцензії на право користування об'єктами
права інтелектуальної власності
Стаття 1195 (1170). Поняття ліцензійного договору
1. За ліцензійним договором сторона, що володіє виключним
правом на об'єкт права інтелектуальної власності (ліцензіар),
надає другій стороні (ліцензіату) право на використання
відповідного об'єкта інтелектуальної власності.
Ліцензійний договір передбачається оплатним.
2. Договір про надання ліцензіатом права на використання
об'єкта права інтелектуальної власності іншій особі визнається
субліцензійним договором. Ліцензіат має право укласти
субліцензійний договір лише у випадках, передбачених ліцензійним
договором.
Відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе
ліцензіат, якщо ліцензійним договором не передбачено інше.
Стаття 1196 (1171). Види ліцензійних договорів
1. Ліцензійні договори про надання використання об'єктів
права інтелектуальної власності можуть бути у формі простої
невиключної ліцензії або виключної ліцензії.
2. За простою невиключною ліцензією ліцензіар передає
ліцензіатові право на використання об'єкта інтелектуальної
власності і при цьому зберігає за собою право на використання
цього самого об'єкта і видачі ліцензії на право використання
цього самого об'єкта іншим особам.
3. За договором про виключну ліцензію ліцензіар передає
право на використання об'єкта інтелектуальної власності іншій
особі (ліцензіату) в певному обсязі, на визначеній території і на
обумовлений строк. При цьому ліцензіар залишає за собою право
використовувати цей самий об'єкт в частині, що не передана
ліцензіату, а також має право видавати ліцензію іншим особам за
межами виданих ліцензій.
4. Допускаються інші види ліцензійних договорів, що не
суперечать чинному законодавству.
Стаття 1197 (1172). Умови ліцензійного договору
1. Ліцензійний договір має передбачати: способи використання
об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що
передаються за таким договором; строк дії і територія, на які
передається право); розмір винагороди і (або) порядок визначення
розміру винагороди за кожний спосіб використання об'єкта права
інтелектуальної власності, порядок і строки її виплати, а також
інші умови, які сторони вважатимуть за доцільне включити у
договір.
Якщо в ліцензійному договорі немає умови про спосіб
використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні
права, що передаються за договором), договір вважається укладеним
на такі способи використання об'єкта права інтелектуальної
власності, які можуть вважатися необхідними для досягнення наміру
сторін, що були викладені при укладенні договору.
Якщо в ліцензійному договорі немає умови про строк, на який
видається право, договір може бути розірваний ліцензіаром зі
спливом п'яти років від дати його укладення, якщо користувач буде
письмово повідомлений про це за шість місяців до розірвання
договору.
Якщо в ліцензійному договорі немає умови про територію, на
яку видається право, чинність його поширюється на територію
України.
2. Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на
використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на
момент укладення договору були невідомі.
3. Розмір винагороди за використання об'єкта права
інтелектуальної власності визначається погодженням сторін у
ліцензійному договорі.
Якщо в ліцензійному договорі про видання або інше
відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої
суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж
твору.
4. Відмова суб'єктів права на використання об'єктів права
інтелектуальної власності від права на одержання винагороди за
використання зазначених об'єктів є нікчемною (недійсною).
5. Права, передані за ліцензійним договором, можуть
передаватися будь-якою стороною договору третім особам повністю
або частково лише у випадках, коли це прямо передбачено таким
договором.
6. Умови ліцензійного договору, що обмежують авторів або
винахідників у створенні в майбутньому нових об'єктів права
інтелектуальної власності на певну тему або в певній галузі, є
недійсними.
7. Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням
цього Кодексу, є недійсними.
Стаття 1198 (1173). Форма ліцензійного договору
1. Ліцензійний договір має бути укладений у письмовій формі,
якщо інше не передбачено погодженням сторін.
Письмова форма не є обов'язковою для авторських ліцензійних
договорів про опублікування твору в періодичних виданнях та
енциклопедичних словниках.
2. Ліцензійні договори на право використання об'єктів права
промислової власності набувають чинності після їх реєстрації в
патентному відомстві України.
Стаття 1199 (1174). Строки чинності ліцензійних договорів
1. Ліцензійні договори на право використання об'єктів права
інтелектуальної власності діють протягом передбачених у договорі
строків, але не довше дії виключних прав на об'єкти права
інтелектуальної власності.
2. Автор твору або його спадкоємці незалежно від включення в
авторський ліцензійний договір умови про строк мають право зі
спливом десяти років від дати укладення договору розірвати його в
односторонньому порядку, письмово сповістивши про це свого
контрагента за шість місяців до розірвання договору. Таке право
виникає у автора чи його спадкоємців кожні десять років.
3. Ліцензійні договори на право використання об'єктів права
інтелектуальної власності можуть передбачати строки їх
використання, порушення яких дає підставу правоволодільцеві
розірвати договір.
Стаття 1200 (1175) . Типові ліцензійні договори на
використання об'єктів права інтелектуальної власності
1. Відповідними відомствами і творчими спілками можуть
розроблятися і затверджуватися у встановленому порядку типові
ліцензійні договори на використання об'єктів права
інтелектуальної власності.
2. Ліцензійні договори на використання об'єктів права
інтелектуальної власності можуть містити умови, не передбачені
типовими ліцензійними договорами. Умови договору, які погіршують
становище автора (або його правонаступників) порівняно із
становищем, визначеним чинним законодавством, визнаються
недійсними.
Стаття 1201 (1176) . Договори про створення і використання
результатів інтелектуальної діяльності
1. Автор може за договором взяти на себе зобов'язання
створити у майбутньому твір, винахід або інший результат
інтелектуальної діяльності і передати замовникові, що не є його
роботодавцем, виключні права на використання цього результату.
2. Договір, передбачений у пункті 1 цієї статті, повинен
визначати характер, призначення та інші вимоги до результату
інтелектуальної діяльності, що має бути створений на замовлення,
а також цілі або способи його використання.
3. Договори, що зобов'язують автора надавати іншим особам
виключні права на використання будь-яких результатів
інтелектуальної діяльності, які автор створить у майбутньому, є
недійсними.
Стаття 1202 (1177). Відповідальність за порушення
ліцензійного договору
1. Сторона, що не виконала або неналежним чином виконала
зобов'язання за ліцензійним договором, зобов'язана відшкодувати
завдані іншій стороні збитки, включаючи втрачену вигоду.
2. Якщо автор не передав замовлений результат
інтелектуальної діяльності в обумовлений строк і відповідно до
встановлених договором вимог, він зобов'язаний відшкодувати
шкоду, завдану замовникові.
Глава 75 (74). Використання виключних прав іншої особи
Стаття 1203 (1178). Договір використання виключних прав
іншої особи
За договором одна сторона, яка володіє виключними правами
(правоволоділець) надає другій стороні (користувачеві) за плату
право на використання цих прав з метою виготовлення та продажу
певного виду товарів та (або) надання послуг.
Стаття 1203-1. Предмет договору
1. Предметом договору є право на найменування підприємства
(фірму), право на знак для товарів і послуг, конфіденційну
торговельну інформацію, право на використання винаходів, корисних
моделей, інших об'єктів права інтелектуальної власності,
комерційний досвід та ділова репутація.
2. У договорі може бути обумовлене використання предмету
договору у певній сфері підприємницької діяльності або на певній
території.
Стаття 1203-2. Сторони в договорі
Сторонами в договорі можуть бути як юридичні, так і фізичні
особи, зареєстровані як індивідуальні підприємці.
Стаття 1204 (1179). Форма і реєстрація договору
1. Договір на використання виключних прав іншої особи має
бути укладений у письмовій формі. У разі недодержання письмової
форми такий договір є нікчемним.
2. Договір на використання виключних прав іншої особи
реєструється органом, який здійснює реєстрацію юридичної особи
або індивідуального підприємця, що виступає за договором як
правоволоділець.
Якщо правоволоділець зареєстрований як юридична особа або
індивідуальний підприємець в іноземній державі, реєстрація
договору на використання виключних прав іншої особи здійснюється
органом, який зареєстрував юридичну особу або індивідуального
підприємця, що є користувачем.
У відносинах з третіми особами сторони договору на
використання виключних прав іншої особи мають право посилатися на
договір лише з моменту його реєстрації.
Договір на використання виключних прав іншої особи на
використання об'єкта, що охороняється відповідно до патентного
законодавства, підлягає реєстрації також у центральному органі
виконавчої влади в галузі патентів і знаків для товарів і послуг.
При недодержанні цієї вимоги договір вважається нікчемним.
Стаття 1205 (1180). Передання права на використання
виключних прав іншій особі.
1. Особа, яка одержала за договором у користування виключні
права (користувач), може передати їх для користування іншим
особам (субкористувачам). На відносини між користувачем та
субкористувачем поширюються положення цієї глави.
2. Користувач та субкористувач відповідає перед володільцем
виключних прав за заподіяну йому шкоду солідарно.
3.У разі відмови користувача від прав та обов'язків за
договором, ці права та обов'язки за заявою субкористувача можуть
перейти до нього. У цьому випадку договір субкористування
припиняється, а субкористувач стає стороною у договорі замість
первісного користувача.
4. У разі визнання недійсним основного договору, недійсним є
договір субкористування виключними правами.
Стаття 1206 (1182). Права та обов'язки правоволодільця
1. Правоволоділець зобов'язаний:
1) передати користувачеві технічну та комерційну
документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення
прав, наданих йому за договором, а також проінструктувати
користувача та його працівників з питань, пов'язаних зі
здійсненням цих прав;
2) інформувати користувача про основі особливості предмета
договору, які повинні забезпечити її повне і ефективне
використання;
3) надавати постійне технічне та консультативне сприяння,
включаючи проведення спеціальних навчальних курсів для персоналу
користувача;
4) забезпечити реєстрацію договору відповідно до цього
Кодексу.
2. Правоводілець має право проводити постійну перевірку
якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються або
надаються) франчайзі споживачам відповідно до франчайзингового
договору.
Стаття 1207 (1183). Права та обов'язки користувача
1. Користувач зобов'язаний:
1) не розголошувати секрети виробництва правоволодільця іншу
одержану від нього конфіденційну комерційну інформацію;
2) інформувати правоволодільця про свій досвід експлуатації
франчизи на договірній території та можливе її поліпшення;
3) експлуатувати передану франчизу виключно з договірних
приміщень/засобів транспортування; додержуватися вимог
правоволодільця до обладнання та загального оформлення договірних
приміщень/засобів транспортування; не змінювати без згоди
правоволодільця місця знаходження приміщень;
4) використовувати при здійсненні передбаченої договором
діяльності фірмове найменування і/або комерційне позначення
правоволодільця визначеним в договорі способом;
5) забезпечити відповідність якості товарів, що виробляються
ним на основі договору, виконуваних робіт, послуг, що надаються,
якості аналогічних товарів, робіт і послуг, що виробляються,
надаються або надаються правоволодільцем (франчайзером);
6) надавати покупцям (замовникам) усі додаткові послуги, на
які вони могли б розраховувати, купляючи (замовляючи)
безпосередньо у правоволодільця;
7) інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для
них способом про те, що він використовує фірмове найменування,
комерційне позначення, знак для товарів і послуг або інший засіб
індивідуалізації за договором франчайзингу;
8) утримуватися від пошуку споживачів (замовників) за межами
наданої договірної території (території, закріпленої за
франчайзі).
Франчайзі зобов'язаний продати товари або надати послуги
споживачу, який безпосередньо звернувся до нього, якщо такий
споживач має постійне місце знаходження за межами договірної
території;
9) не брати участі та не мати будь-якого майнового інтересу
прямо або опосередковано в будь-якій підприємницькій діяльності,
що може конкурувати з діяльністю членів франчайзингової мережі,
включаючи самого франчайзера;
10) дозволяти франчайзеру інспектувати договірні
приміщення/транспортні засоби, товари та послуги, що надаються,
свої інвентаризаційні та фінансові документи.
2. Користувач (франчайзі) має право:
1) отримувати товари від іншого франчайзі з франчайзингової
мережі або будь-якої іншої збутової мережі франчайзера;
2) купувати товари у будь-якого постачальника, якщо продаж
таких товарів не пов'язаний з торговим найменуванням або маркою
франчайзера, або не є суттєвими для цілей експлуатації франчизи.
При цьому франчайзі зобов'язаний дотримуватися кваліфікаційних
вимог, сформульованих франчайзером до якості товарів.
Стаття 1208 (1184). Обмеження прав сторін за договором
франчайзингу
1. Договором франчайзингу можуть бути передбачені обмеження
прав сторін за цим договором, зокрема:
1) обов'язок правоволодільця не надавати іншим особам
аналогічні комплекси виключних прав для їх використання на
закріпленій за користувачем території або утримуватися від
власної аналогічної діяльності на цій території;
2) обов'язок користувача не конкурувати з правоволодільцем
на території, на яку поширюється чинність договору франчайзингу
стосовно підприємницької діяльності, що здійснюється користувачем
з використанням належних правоволодільцеві виключних прав;
3) відмова користувача від одержання за договором
франчайзингу аналогічних прав у конкурентів (потенційних
конкурентів) правоволодільця;
4) обов'язок користувача погоджувати з правоволодільцем
місце розташування комерційних приміщень, які мають
використовуватися при здійсненні наданих за договором виключних
прав, а також їх внутрішнє і зовнішнє оформлення.
Обмежувальні умови можуть бути визнані недійсними на вимогу
антимонопольного органу або іншої заінтересованої особи, якщо ці
умови з урахуванням стану відповідного ринку та економічного
стану сторін суперечать антимонопольному законодавству.
2. Визнаються нікчемними такі умови, що обмежують права
сторін за договором франчайзингу, в силу яких:
1) правоволоділець має право визначати ціну продажу товару
користувачем або ціну робіт (послуг), виконуваних (тих, що
надаються) користувачем, або встановлювати верхню чи нижню межу
цих цін;
2) користувач має право продавати товари, виконувати роботи
або надавати послуги виключно певній категорії покупців
(замовників) або виключно покупцям (замовникам), що мають місце
знаходження (місце проживання) на визначеній у договорі
території.
Стаття 1209 (1185) . Відповідальність правоволодільця за
вимогами, що заявляються до користувачів
Правоволоділець несе субсидіарну відповідальність за
вимогами, що заявляються до користувачів, про невідповідність
якості товарів (робіт, послуг), які продаються (виконуються,
надаються) користувачем за договором франчайзингу.
За вимогами, що заявляються до користувача як виробника
продукції (товарів) правоволодільця, правоволоділець відповідає
солідарно з користувачем.
Стаття 1210 (1186) . Право користувача укласти договір
фпанчайзингу на новий строк
1. Користувач, що належним чином виконував свої обов'язки,
має після спливу строку договору франчайзингу право на укладення
договору на новий строк на тих самих умовах.
2. Правоволоділець має право відмовити в укладенні договору
франчайзингу на новий строк за умови, що протягом трьох років від
дня спливу строку даного договору він не буде укладати з іншими
особами аналогічні договори франчайзингу і погоджуватися на
укладення аналогічних договорів франчайзингу, дія яких
поширюватиметься на ту саму територію, на якій мав чинність
договір, що припинив свою дію. У разі якщо до спливу трирічного
строку правоволоділець забажає надати кому-небудь ті самі права,
які були надані користувачеві за договором, що припинив свою
чинність, він зобов'язаний запропонувати користувачеві укласти
новий договір або відшкодувати зазнані ним збитки. При укладенні
нового договору його умови мають бути не менш сприятливі для
користувача, ніж умови договору, що припинив свою чинність.
Стаття 1211 (1187). Зміна договору франчайзингу
Договір франчайзингу може бути змінений відповідно до
правил, передбачених главою 52 цього Кодексу.
У відносинах з третіми особами сторони договору франчайзингу
мають право посилатися на зміни договору лише з моменту
реєстрації цієї зміни в порядку, встановленому пунктом 2 статті
1204 цього Кодексу, якщо не доведуть, що третя особа знала або
повинна була знати про зміну договору раніше.
Стаття 1212 (1188). Припинення договору франчайзингу
1. Кожна із сторін договору франчайзингу, укладеного без
зазначеного строку, має право у будь-який час відмовитися від
договору, повідомивши про це іншу сторону за шість місяців, якщо
договором не передбачений більш тривалий строк.
2. Дострокове розірвання договору франчайзингу, укладеного
із визначенням строку, а також розірвання договору, укладеного
без визначення строку, підлягають реєстрації у порядку,
встановленому пунктом 2 статті 1204 цього Кодексу.
3. У разі припинення належних правоволодільцеві прав на
фірмове найменування і комерційне позначення без заміни їх новими
аналогічними правами договір франчайзингу припиняється.
4. При оголошенні правоволодільця або користувача
неплатоспроможним (банкрутом) договір франчайзингу припиняється.
Стаття 1213 (1189). Збереження договором франчайзингу
чинності при зміні сторін
1. Перехід до іншої особи будь-якого виключного права, що
входить до комплексу наданих користувачеві прав, не визнається
підставою для зміни або розірвання договору франчайзингу. Новий
правоволоділець стає стороною цього договору в частині прав і
обов'язків, що стосуються відчуженого виключного права.
2. У разі смерті правоволодільця його права та обов'язки за
договором франчайзингу переходять до спадкоємця за умови, що він
зареєстрований або протягом шести місяців від дня відкриття
спадщини зареєструється як індивідуальний підприємець. Інакше
договір припиняється.
Здійснення прав і виконання обов'язків особи, яка померла,
до прийняття спадкоємцем цих прав та обов'язків або до реєстрації
спадкоємця як індивідуального підприємця здійснюється
управителем, якого призначає нотаріус.
Стаття 1214 (1190). Наслідки зміни фірмового найменування
або комерційого позначення правоволодільця
У разі зміни правоволодільцем свого фірмового найменування
або комерційного позначення, права на використання яких входять у
комплекс виключних прав, договір франчайзингу зберігає чинність
стосовно нового фірмового найменування або комерційного
позначення правоволодільця, якщо користувач не зажадає розірвання
договору і відшкодування збитків. У разі продовження чинності
договору користувач має право вимагати відповідного зменшення
належної правоволодільцеві винагороди.
Стаття 1215 (1191). Наслідки припинення виключного права,
користування яким надано за договором франчайзингу
Якщо в період дії договору франчайзингу сплинув строк дії
виключного права, користування яким надано за цим договором, або
таке право припинилося за іншою підставою, договір франчайзингу
продовжує свою чинність, крім положень, що стосуються права, яке
припинилося, а користувач, якщо інше не передбачено договором,
має право зажадати відповідного зменшення належної
правоволодільцеві винагороди.
У разі припинення належних правоволодільцеві прав на фірмове
найменування або комерційне позначення настають наслідки,
передбачені пунктом 2 статті 1212 і статтею 1214 цього Кодексу.
Глава 76 (75). Спільна діяльність
§ 1. Загальні положення про спільну діяльність
Стаття 1216 (1192). Договір про спільну діяльність
1. За договором про спільну діяльність сторони (учасники)
зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для
досягнення будь-якої мети, що не суперечить законові.
2. Спільна діяльність може здійснюватися як на основі
поєднання вкладів учасників (просте товариство), так і без
поєднання вкладів учасників.
Стаття 1217 (1193). Форма та умови договору про спільну
діяльність
1. Договір про спільну діяльність укладається письмово.
2. Якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної
діяльності, умови договору, в тому числі координація спільних дій
учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий режим
виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та
збитків учасників, їх відношення до результатів спільних дій та
інші умови визначаються за домовленістю сторін.
§ 2. Просте товариство
Стаття 1218 (1194). Договір простого товариства
За договором простого товариства учасники беруть
зобов'язання поєднати свої вклади та спільно діяти для здобування
прибутку або досягнення іншої мети.
Стаття 1219 (1195). Вклади учасників
1. Вкладом учасника визнається все те, що він вносить у
спільну справу, в тому числі гроші, інше майно, професійні та
інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та
ділові зв'язки.
2. Вклади учасників передбачаються рівними за вартістю, якщо
інше не випливає із договору простого товариства або фактичних
обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за
погодженням між учасниками.
Стаття 1220 (1196). Спільне майно учасників
1. Внесене учасниками майно, яким вони володіли за правом
власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності
продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи
визнаються їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не
встановлено договором простого товариства або законом.
Внесене учасниками майно, яким вони володіли з підстав,
відмінних від прав власності, використовується в інтересах усіх
учасників і становить поряд із майном, що перебуває у їхній
спільній власності, спільне майно учасників.
2. Ведення бухгалтерського обліку спільного майна учасників
може бути доручено ними одній з осіб, що беруть участь у договорі
простого товариства.
3. Користування спільним майном учасників здійснюється за їх
спільною згодою, а в разі недосягнення згоди - у порядку, що
встановлюється судом.
4. Обов'язки учасників щодо утримання спільного майна та
порядок відшкодування витрат, пов'язаних із виконанням цих
обов'язків, визначаються договором простого товариства.
Стаття 1221 (1197). Ведення спільних справ учасників
1. При веденні спільних справ кожний учасник має право діяти
від імені всіх учасників, якщо договором простого товариства не
встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками
або ж спільно всіма учасниками договору простого товариства.
У разі спільного ведення справ для вчинення кожного
правочину потрібна згода всіх учасників.
2. У відносинах із третіми особами повноваження учасника
вчиняти правочини від імені всіх учасників посвідчується
довіреністю, виданою йому іншими учасниками, або договором
простого товариства.
3. У відносинах із третіми особами учасники не можуть
посилатися на обмеження прав учасника, який вчинив правочин, щодо
ведення спільних справ учасників, крім випадків, коли вони
доведуть, що на момент вчинення правочину третя особа знала або
повинна була знати про наявність таких обмежень.
4. Учасник, який вчинив від імені всіх учасників правочини,
щодо яких його право на ведення спільних справ учасників було
обмежене, або ж учинив в інтересах усіх учасників правочини від
свого імені, може вимагати відшкодування здійснених ним за свій
рахунок витрат, якщо існували достатні підстави вважати, що ці
правочини були необхідними в інтересах усіх учасників. Учасники,
які внаслідок таких правочинів зазнали збитків, мають право
вимагати їх відшкодування.
5. Рішення щодо спільних справ учасників приймаються
учасниками за спільною згодою, якщо інше не передбачено договором
простого товариства.
Стаття 1222 (1198). Право учасника на інформацію
Кожний учасник незалежно від того, чи правоуповноважений він
вести спільні справи учасників, має право ознайомлюватися з усією
документацією з ведення справ. Відмова від цього права або його
обмеження, в тому числі за погодженням учасників, є нікчемною.
Стаття 1223 (1199). Спільні витрати та збитки учасників
Порядок покриття витрат і збитків, пов'язаних із спільною
діяльністю учасників, визначається їхньою угодою. За відсутності
такої угоди кожний учасник несе витрати та збитки пропорційно
вартості його вкладу у спільну справу.
Угода, яка повністю звільняє будь-кого із учасників від
участі у сплаченні спільних витрат або збитків, є недійсною.
Стаття 1224 (1200). Відповідальність учасників за спільними
зобов'язаннями
1. Якщо договір простого товариства не пов'язаний зі
здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, кожний
учасник відповідає за спільними договірними зобов'язаннями усім
своїм майном пропорційно вартості його вкладу у спільну справу.
За спільними зобов'язаннями, що виникли не з договору,
учасники відповідають солідарно.
2. Якщо договір простого товариства пов'язаний зі
здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, учасники
відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями
незалежно від підстав їх виникнення.
Стаття 1225 (1201). Розподіл прибутку
Прибуток, одержаний учасниками в результаті їх спільної
діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників
у спільну справу, якщо інше не передбачено договором простого
товариства або іншою угодою учасників. Угода про усунення
будького з учасників від участі в прибутку є недійсною.
Стаття 1226 (1202). Виділ частки учасника на вимогу його
кредитора
Кредитор учасника договору простого товариства має право
поставити вимогу про виділ його частки у спільному майні
відповідно до положень цього Кодексу.
Стаття 1227 (1203). Припинення договору простого товариства
1. Припинення договору простого товариства відбувається на
таких підстава:
1) визнання будь-кого з учасників недієздатним, безвісно
відсутнім, обмеження у дієздатності, якщо договором простого
товариства або наступною угодою не передбачено збереження
договору у відносинах між іншими учасниками;
2) огошення будь-кого з учасників банкрутом, за винятком,
зазначеним у підпункті 1 цього пункту;
3) смерті учасника чи ліквідації юридичної особи, що бере
участь у договорі простого товариства, якщо договором або
наступною угодою не передбачено збереження договору у відносинах
між іншими учасниками або ж заміщення учасника, який помер
(ліквідованої юридичної особи), його спадкоємцями
(правонаступниками);
4) відмови будь-кого з учасників від подальшої участі у
договорі простого товариства або розірвання договору на вимогу
одного з учасників, за винятком, зазначеним у підпункті 1 цього
пункту;
5) спливу строку договору простого товариства;
6) виділу частки учасника на вимогу його кредитора, за
винятком, зазначеним у підпункті 1 цього пункту;
7) досягнення мети товариства або настання обставин, коли
досягнення мети товариства стало неможливим.
2. У разі припинення договору простого товариства речі,
передані у спільне володіння та (або) користування учасників,
повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше
не передбачено угодою сторін.
Поділ майна, що перебуває у спільній власності учасників, і
спільних прав вимоги, які виникли у них, здійснюється в порядку,
встановленому положеннями цього Кодексу.
Учасник, який вніс у спільну власність
індивідуально-визначену річ, має право у разі припинення договору
простого товариства вимагати в судовому порядку повернення йому
цієї речі за умови додержання інтересів інших учасників і
кредиторів.
3. З моменту припинення договору простого товариства його
учасники несуть солідарну відповідальність за невиконаними
спільними зобов'язаннями щодо третіх осіб.
Стаття 1228 (1204). Відмова учасника від подальшої участі в
договорі простого товариства та розірвання договору
1. Заява про відмову учасника від безстрокового договору
простого товариства має бути зроблена ним не пізніше ніж за три
місяці до передбачуваного виходу із договору.
Угода про обмеження права на відмову від безстрокового
договору простого товариства є недійсною.
2. Учасник договору простого товариства, укладеного із
зазначенням строку або із зазначенням мети як скасувальної умови,
має право вимагати розірвання договору у відносинах з іншими
учасниками через поважну причину з відшкодуванням іншим учасникам
реального збитку, завданого розірванням договору.
Стаття 1229 (1205) . Відповідальність учасника, щодо якого
договір простого товариства розірвано
У разі якщо договір простого товариства не був припинений у
результаті заяви будь-кого з учасників про відмову від подальшої
у ньому участі або ж розірвання договору на вимогу одного з
учасників, особа, участь якої в договорі припинилася, відповідає
перед третіми особами за спільними зобов'язаннями, які виникли в
період її участі у договорі, так, ніби вона залишилася учасником
договору простого товариства.
Підрозділ 2. Недоговірні зобов'язання
Глава 77 (76). Публічна обіцянка винагороди (нагороди)
§ 1 Публічна обіцянка винагороди (нагороди) без оголошення
конкурсу
Стаття 1230 (1206). Право на публічну обіцянку винагороди
без оголошення конкурсу
1. Особа має право публічно пообіцяти винагороду за
передання їй відповідного результату (передання інформації,
знайдення речі, знайдення людини тощо).
2. Обіцянка винагороди є публічною, якщо вона сповіщена у
засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу
осіб.
3. У публічній обіцянці винагороди має бути викладене
завдання, строк та місце його виконання, форма та розмір
винагороди.
Стаття 1230-1. Зміст завдання
Завдання, яке належить виконати, може стосувати разової дії
або необмеженої кількості дій одного виду, які можуть вчинятися
різними особами.
Стаття 1230-2. Строк (термін) виконання завдання
Для виконання завдання може бути встановлений строк
(термін). Якщо строк (термін) виконання завдання не встановлений,
воно вважається чинним протягом розумного часу, відповідно до
змісту завдання.
Стаття 1230-3. Зміна умов публічної обіцянки винагороди
1. Особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право змінити
завдання та умови надання винагород.
2. Той, хто приступив до виконання завдання, має право
вимагати відшкодування збитків, які настали у зв'язку із зміною
завдання.
3. Якщо у зв'язку із зміною умов надання винагороди
виконання завдання втратило інтерес, особа, яка приступила до
його виконання до зміни умов, має право на відшкодування
понесених нею витрат.
Стаття 1230-4. Правові наслідки виконання завдання
1. У разі виконання завдання і передання його результату
той, хто публічно обіцяв винагороду, зобов'язаний виплатити її.
2. Якщо завдання стосується разової дії, винагорода
виплачується тому, хто виконав завдання першим.
Якщо таке завдання було виконано кількома особами одночасно,
винагорода розподіляється між ними порівну.
Стаття 1230-5. Припинення зобов'язання у зв'язку з публічною
обіцянкою винагороди
1. Зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди
припиняється у разі:
а) закінчення строку для передання результату;
б) передання результату особою, яка перша виконала завдання.
2. Особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право
публічно оголосити про дострокове припинення виконання завдання.
У цьому разі той, хто поніс реальні витрати на підготовку до
виконання завдання, має право на їх відшкодування.
§ 2. Публічна обіцянка нагороди за результатами конкурсу
(змагання)
Стаття 1231 (1207). Право на оголошення конкурсу (змагання).
1. Конкурс (змагання) має право оголосити фізична або
юридична особи (засновник конкурсу).
2. Конкурс оголошується публічно через засоби масової
інформації. Оголошення про конкурс може бути зроблено іншим
чином.
3. Засновник конкурсу має право запросити до участі в ньому
персональних учасників (закрити конкурс).
Стаття 1232. Умови конкурсу.
1. Засновник конкурсу (змагання) повідомляє про його умови
одночасно із оголошенням про конкурс (змагання) або персонально
кожному, хто виявив бажання брати участь у ньому.
2. Предметом конкурсу (змагання) може бути результат
інтелектуальної діяльності, вчинення певної дії, виконання роботи
тощо.
3. За результатами конкурсу (змагання) видається нагорода
(премія). Кількість призових місць, сума премії на кожне призове
місце, тощо визначається в умовах конкурсу.
Умовами конкурсу (змагання) може бути обумовлено надання
переможцеві лише морального заохочення.
4. Умовами конкурсу (змагання) має бути передбачено строк
подання творів на конкурс чи виконання певної дії.
5. Предмет конкурсу (змагання), нагорода (премія), яка має
бути виплачена переможцеві, є істотними умовами оголошення про
конкурс.
Стаття 1233 (1208). Зміна умов конкурсу
1. Засновник конкурсу (змагання) має право змінити його
умови до його початку. Зміна умов конкурсу (змагання) після його
початку не допускається. Про зміну умов конкурсу (змагання) має
бути оголошено у тому ж порядку, у якому було його оголошено.
2. Якщо у зв'язку із зміною умов конкурсу (змагання) участь
у ньому для особи втратила інтерес або стало неможливою, це особа
має право на відшкодування засновником витрат, які були понесені
нею для підготовки до участі у конкурсі (змагання).
Стаття 1234. Відмова від проведення конкурсу (змагання)
1. Засновник конкурсу (змагання) має право відмовитися від
його проведення якщо це стало неможливим за обставин, які від
нього не залежали.
2. У разі відмови засновника від проведення конкурсу
(змагання) з інших підстав учасник конкурсу має право на
відшкодування витрат, які були ним понесені для підготовки до
участі у конкурсі (змаганні).
Стаття 1235. Переможець конкурсу (змагання)
1. Переможцем конкурсу (змагання) є та особа, яка досягла
кращого результату.
2. Переможець конкурсу (змагання) визначається у порядку,
встановленому його засновником. Результати конкурсу оголошуються
у тому порядку, у якому його було оголошено.
3. Результати конкурсу (змагання) можуть бути оскаржені
заінтересованою особою до суду.
Стаття 1235-1. Особливості оцінювання результатів
інтелектуальної діяльності, які подані на конкурс
За результатом оцінювання літературних та художніх творів,
виконання творів засновник конкурсу (конкурсна комісія, жюрі)
може прийняти рішення про:
1) присудження усіх призових місць та премій, які були
визначені умовами конкурсу;
2) присудження окремих призових місць, якщо їх було
встановлено декілька, і премій до них;
3) відмову у присудженні призових місць, якщо жодна із
робіт, поданих на конкурс, не відповідає його вимогам.
4) присудження заохочувального призу і (або) премії.
Стаття 1235-2.
Права переможця конкурсу (змагання)
1. Переможець конкурсу (змагання) має право вимагати від
його засновника виконання свого зобов'язання у строки,
встановлені умовами конкурсу (змагання).
2. Якщо предметом конкурсу був літературний, художній твір
або виконання твору, засновник конкурсу має право подальшого їх
використання лише за згодою переможця. Ухилення переможця
конкурсу від укладення із засновником договору про використання
предмета конкурсу може бути оскаржено до суду.
Стаття 1235-3. Повернення учасником конкурсу літературних,
художніх творів, фонограм.
1. Передача примірника літературного, художнього твору,
фонограми на конкурс не припиняє права власності на них.
Умова конкурсу, за якою засновник не повертає особі речі,
подані на конкурс, є нікчемною.
2. Засновник конкурсу може залишити у себе річ, передану на
конкурс, лише за згодою учасника конкурсу. Якщо учасник конкурсу
протягом місяця від дня оголошення його результатів не зажадав
повернення йому речі, яка була предметом конкурсу, вважається, що
засновник конкурсу має право подальшого володіння нею.
Учасник конкурсу має право у будь-який час зажадати
повернення йому цієї речі.
3. Якщо річ не була подарована засновникові конкурсу, або
куплена ним він може стати її власником відповідно до статті ____
цього Кодексу (набувальна давність).
Глава 78 (77). Вчинення дій в майнових інтересах особи без
її доручення
Стаття 1236 (1212). Право на вчинення дії в майнових
інтересах особи без її доручення
1. Якщо майновим інтересам особи загрожує небезпека настання
невигідних для неї майнових наслідків, інша особа має право
вчинити дії, спрямовані на їх попередження, усунення або
зменшення, без доручення.
2. Особа, яка діє в майнових інтересах іншої особи без її
доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої
дії. Якщо ці дії будуть схвалені, надалі до відносин сторін
застосовуються правила відповідного договору.
3. У разі неможливості повідомлення особи той, хто почав дії
без доручення, зобов'язаний вжити усі залежні від нього заходи до
попередження, усунення або зменшення негативних майнових
наслідків для цієї особи. Особа, яка діє без доручення,
зобов'язана взяти на себе все, що пов'язане із веденням справи, у
тому числі обов'язки щодо вчинених правочинів.
Стаття 1237 (1214). Надання звіту про ведення чужих справ
без доручення
Особа, яка діяла в інтересах іншої особи без її доручення,
зобов'язана негайно після закінчення ведення справи надати
заінтересованій особі звіт про свої дії і передати їй усе, що при
цьому було одержано.
Стаття 1238 (1213) . Відшкодування витрат, зазнаних при
веденні чужих справ без доручення
1. Особа, яка діє в інтересах іншої особи без її доручення,
має право вимагати від неї відшкодування у межах фактично
зазнаних витрат, якщо вони були виправдані обставинами ведення
справи.
2. Якщо особа, яка діє в інтересах іншої особи без її
доручення, при першій нагоді не сповістила про це заінтересовану
особу, вона не має права вимагати відшкодування зазнаних витрат.
Глава 79 (78). Рятування здоров'я та життя людини, чужого
майна
Стаття 1239 (1215). Зобов'язання, що виникають внаслідок
рятування здоров'я та життя людини
Шкода, що її зазнала особа, яка без відповідних уповноважень
рятувала і здоров'я та життя людини від реальної загрози для неї
відшкодовується державою у повному обсязі.
Стаття 1240 (1216). Зобов'язання, що виникають у зв'язку з
рятуванням чужого майна
1. Шкода життю та здоров'ю, що її зазнала особа, яка без
відповідних уповноважень рятувала майно іншої особи, що має
істотну цінність, від реальної загрози для нього, відшкодовується
державою у повному обсязі.
Шкода відшкодовується з врахуванням матеріального стану
власника (володільця) майна.
2. Шкода, заподіяна майну особи, яка без відповідних
повноважень рятувала майно іншої особи, що має істотну цінність,
від реальної загрози для нього, відшкодовується його власником
(володільцем) з врахуванням його матеріального стану.
Розмір відшкодування шкоди не може перевищити вартості
майна, яке рятувалося.
Глава 80 (79). Створення загрози життю і здоров'ю фізичних
осіб, а також їхньому майну і майну юридичних осіб
Стаття 1241 (1217). Усунення загрози життю і здоров'ю
фізичної особи, її майну і майну юридичної особи
Фізична особа, життю, здоров'ю якої та майну, а також
юридична особа, майну якої загрожує небезпека, має право вимагати
її усунення від того, хто її створює.
Стаття 1242 (1218). Наслідки неусунення загрози життю і
здоров'ю фізичної особи її майну і майну інших юридичних осіб
1. У разі неусунення загрози життю, здоров'ю фізичної особи,
її майну, майну юридичної особи заінтересована особа має право
вимагати:
1) вжиття невідкладних заходів для усунення такої загрози
2) відшкодування заподіяної шкоди
3) заборони діяльності, яка створює загрозу.
2. Якщо заборона діяльності, яка створює небезпеку,
неможлива, фізична, юридична особа зобов'язана вжити заходів для
зменшення шкідливого впливу на довкілля до норм, встановлених
законом.
Стаття 1243 (1219). Відшкодування шкоди, заподіяної
внаслідок неусунення загрози життю і здоров'ю фізичної особи, її
майну і майну юридичної особи
Шкода, заподіяна внаслідок неусунення загрози життю і
здоров'ю фізичної особи, її майну і майну юридичної особи,
підлягає відшкодуванню за правилом глави 81 цього Кодексу.
Глава 81 (80). Завдання шкоди
§ 1. Загальні положення відшкодування заподіяної шкоди
Стаття 1244 (1220). Загальні підстави відшкодування
заподіяної матеріальної шкоди
1. Шкода, заподіяна неправомірними діями (бездіяльністю)
особистим немайновим правам фізичної та юридичної особи, а також
шкода, заподіяна майну фізичних та юридичних осіб підлягає
відшкодуванню в повному обсязі, яка її заподіяла
2. Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її
відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.
3. Шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає
відшкодуванню у випадках встановлених цим Кодексом та іншими
законами.
Стаття 1245 (1220-1). Підстави відповідальності за
заподіяння моральної шкоди
1. Моральна шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі
неправомірними діями, відшкодовується заподіювачем за наявності
його вини, за винятком випадків, встановлених у пункті 2 цієї
статті.
2. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини її
заподіювача, якщо:
1. 1) шкоду завдано життю і здоров'ю фізичної особи джерелом
підвищеної небезпеки
2. 2) шкоду заподіяно фізичній особі внаслідок її
незаконного затримання, незаконного застосування як запобіжного
заходу арешту або підписки про невиїзд, незаконного засудження,
незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту
чи виправних робіт
3. В інших випадках, встановлених законом.
Стаття 1246 (1221). Відшкодування шкоди, заподіяної при
здійсненні права на самозахист
1. Не підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна особою при
здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, в
тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були
перевищені її межі.
2. Якщо при здійсненні права на самозахист особа заподіяла
шкоду іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка
вчинила протиправну поведінку.
Якщо така шкода заподіяна засобами самозахисту, що не
заборонені законом, вона відшкодовується особою, яка вчинила
протиправну поведінку.
Стаття 1247 (1221-1). Відшкодування шкоди, заподіяної
прийняттям закону про припинення права власності на певне майно
В разі прийняття закону, що припиняє право власності на
певне майно, шкода заподіяна власникові, підлягає відшкодуванню
державою у повному обсязі.
Стаття 1248 (1222). Відшкодування шкоди, завданої у разі
крайньої необхідності
1. Шкода, заподіяна у стані крайньої необхідності (тобто для
усунення небезпеки, що загрожувала інтересам чи правам фізичної
або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна
було усунути іншими засобами), має бути відшкодована особою, яка
її заподіяла, з правом зворотної вимоги до особи, в інтересах
якої віна діяла.
2. Враховуючи обставини, за яких було заподіяно шкоду, суд
може покласти обов'язок її відшкодування на особу, в інтересах
якої діяв той, хто заподіяв шкоду, або зобов'язати відшкодувати
шкоду частково їх обидвох, або звільнити їх обидвох від
відшкодування шкоди повністю чи частково.
Стаття 1249 (1223). Відшкодування юридичною або фізичною
особою шкоди, заподіяної їхнім працівником
1. Юридичні та фізичні особи відшкодовують шкоду, заподіяну
їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових
обов'язків.
2.Відповідно до правил цієї глави працівником вважається і
фізична особа, яка виконувала роботу на підставі
цивільноправового договору за умови, що вона діяла або повинна
була діяти за завданням замовника.
3. Підприємницькі товариства, кооперативи відшкодовують
шкоду, заподіяну їхнім учасником (членом) під час здійснення ним
підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи
кооперативу
Стаття 1250 (1224). Відшкодування шкоди, заподіяної органом
державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або
органом місцевого самоврядування.
Шкода, заподіяна особі незаконним рішенням, дією чи
бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної
Республіки Крим або органу місцевого самоврядування,
відшкодовується державою, Автономною республікою Крим,
територіальною громадою незалежно від вини цих органів.
Стаття 1251 (1225). Відшкодування шкоди, заподіяної
незаконними діями посадової особи органу державної влади, органу
влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого
самоврядування
Шкода, заподіяна фізичній та юридичній особі незаконними
діями у галузі адміністративного управління посадовою особою
держави, Автономної Республіки Крим або територіальної громади,
відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим,
територіальною громадою, незалежно від вини цієї посадової особи.
Стаття 1252 (1226). Відшкодування шкоди, заподіяної органом
державної влади, органом влади Автономної республіки Крим,
органами місцевого самоврядування в галузі нормотворчої
діяльності
Шкода, заподіяна в результаті прийняття органом державної
влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом
місцевого самоврядування нормативно-правового акту, що не
відповідає закону і був скасований або визнаний недійсним, -
відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим чи
територіальною громадою, незалежно від вини посадових осіб.
Стаття 1253 (1227). Відшкодування шкоди, заподіяної
незаконними діями посадової особи органу дізнання, досудового
слідства, прокуратури та суду
1. Шкода, заподіяна фізичній особі внаслідок її незаконного
засудження, незаконного притягнення до кримінальної
відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу
арешту або підписки про невиїзд, незаконного затримання,
незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту
чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі,
незалежно від вини посадових осіб органів досудового
розслідування, прокуратури та суду.
2. Право на відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі
незаконними діями органів дізнання, досудового слідства,
прокуратури суду, виникає при постановлені судом виправдального
вироку, припиненні кримінальної справи органом досудового
розслідування, а також у разі припинення справи про
адміністративне правопорушення.
3. Якщо кримінальна справа припинена відповідно до акта про
амністію право на відшкодування шкоди не виникає.
4. Заподіяна шкода не підлягає відшкодуванню, якщо фізична
особа в процесі досудового розслідування та судового розгляду
шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і тим сприяла
незаконному порушенню кримінальної справи, незаконному
застосуванню як запобіжного заходу взяття під варту або підписки
про невиїзд, незаконному затриманню, незаконному засудженню,
незаконному накладенню адміністративного стягнення у виді арешту
чи виправних робіт.
5. Шкода, заподіяна фізичній чи юридичній особі внаслідок
прийняття судом незаконного рішення, ухвали, постанови в
цивільній справі, відшкодовується державою у повному обсязі, за
наявності у діях судді (суддів) складу злочину, встановленого
обвинувальним вироком суду, що набрав чинності.
6. Шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі внаслідок
іншої незаконної дії або бездіяльності органу, досудового
розслідування, , прокуратури та суду, відшкодовується на
загальних підставах.
Стаття 1254 (1227 -1). Відшкодування матеріальної шкоди
особі, яка потерпіла від злочину
1.Матеріальна шкода, яка заподіяна життю або здоров'ю
фізичної особи в результаті злочину, відшкодовується державою,
якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є
неплатоспроможною.
2. Матеріальна шкода, яка заподіяна майну фізичної особи в
результаті злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено
особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.
Така шкода відшкодовується на умовах і в порядку, встановленому
законом.
Стаття 1255 (1228). Відшкодування шкоди, завданої діями
органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду
Відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів
дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, визначається
спеціальним законом.
Стаття 1256 (1229). Відшкодування шкоди, заподіяної
малолітнім
1. Шкода, заподіяна малолітнім, відшкодовується його
батьками (усиновлювачем) або опікуном чи іншою фізичною особою,
яка на правових підставах здійснює його виховання, - якщо вони не
доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення ними
або ухилення від здійснення нагляду за малолітнім
2. Якщо малолітній заподіяв шкоду під час перебування під
наглядом навчального, виховного, лікувального чи іншого закладу,
що зобов'язаний здійснювати нагляд за ним, а також під наглядом
особи, яка здійснювала нагляд на підставі договору, ці заклади та
особи зобов'язані відшкодувати її - якщо не доведуть, що шкода
виникла не з їхньої вини
3. Якщо малолітній перебував у закладі, який за законом
здійснює щодо нього функції опікуна, цей заклад зобов'язаний
відшкодовувати шкоду заподіяну ним, якщо не доведе, що вона
виникла не його з вини.
4. 4. Якщо малолітній заподіяв шкоду як з вини батьків
(усиновлювачів) або опікуна, так і з вини дитячого закладу, ці
особи зобов'язані відшкодувати шкоду у частці, яка визначена
домовленістю між ними або судом.
5. 5. Обв'язок осіб, зазначених у частині першій цієї
статті, відшкодувати шкоду, заподіяну малолітнім, не припиняється
у разі досягнення ним повноліття. Після досягнення повноліття
особа може бути зобов'язана судом повністю або частково
відшкодувати шкоду, заподіяну нею у віці до чотирнадцяти років
життю та здоров'ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього
кошти, а особи, які зазначені у частині першій цієї статті, є
неплатоспроможними або померли
Стаття 1257 (1230). Відшкодування шкоди заподіяної
неповнолітнім віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років
1. Неповнолітній у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти
років відповідає за шкоду, заподіяну ним, самостійно, на
загальних підставах.
2. Якщо неповнолітній не має майна, достатнього для
відшкодування шкоди, шкода має бути відшкодована повністю або в
частині, якої не вистачає, його батьками (усиновлювачами) або
піклувальником, - якщо вони не доведуть, що шкода виникла не з
їхньої вини.
Якщо неповнолітній перебував у виховному, лікувальному чи в
іншому закладі, який за законом виконує щодо нього функції
піклувальника, ці заклади зобов'язані відшкодувати шкоду повністю
або в частині, якої не вистачає, - якщо не доведуть, що шкода
виникла не з їхньої вини.
3. Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника і
дитячого закладу відшкодувати шкоду припиняється після досягнення
заподіювачем шкоди повноліття, або коли він до досягнення
повноліття одержить майно, достатнє для відшкодування шкоди
Стаття 1258 (1230-1). Відшкодування шкоди, заподіяної
неповнолітнім у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років після
набуття ним повної цивільної дієздатності
Шкода, заподіяна неповнолітнім у віці від шістнадцяти до
вісімнадцяти років після набуття ним повної цивільної
дієздатності (стаття 32 цього Кодексу), відшкодовується ним
самим.
При недостатності коштів у неповнолітнього обов'язок
відшкодувати шкоду може бути покладений повністю або частково на
його батьків (усиновлювачів) або піклувальника, якщо вони дали
згоду на набуття ним повної цивільної дієздатності (стаття?
Цивільного Кодексу) і не доведуть, що шкода сталася не з їхньої
вини.
Цей обов'язок припиняється з досягненням заподіювачем шкоди
повноліття.
Стаття 1259 (1231). Відшкодування шкоди, заподіяної кількома
малолітніми особами.
1. Шкода, заподіяна спільними діями кількох малолітніх осіб,
відшкодовується їхніми батьками (усиновлювачами), опікунами у
частці, яка визначена домовленістю між ними або судом.
2. Якщо в момент заподіяння шкоди один із малолітніх
перебував у дитячому, навчальному, навчально-виховному або іншому
закладі, який виконував щодо нього функції опікуна, цей заклад
відшкодовує заподіяну шкоду у частці, яка визначена судом.
Стаття 1259-1. Відшкодування шкоди, заподіяної кількома
неповнолітніми особами
1. Шкода, заподіяна спільними діями кількох неповнолітніх
осіб, відшкодовується ними у частці, яка визначена домовленістю
між ними або судом.
2. Якщо в момент заподіяння шкоди один із неповнолітніх
перебував у дитячому, навчальному, навчально-виховному або іншому
закладі, який виконував щодо нього функції піклувальника, цей
заклад відшкодовує заподіяну шкоду у частці, яка визначена судом
Стаття 1260 (1232). Відшкодування шкоди батьками,
позбавленими батьківських справ
Батьки зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну дитиною,
щодо якої вони були позбавлені батьківських прав, протягом трьох
років після позбавлення їх батьківських прав, якщо не доведуть,
що шкода не є наслідком невиконання ними своїх батьківських
обов'язків.
Стаття 1261 (1233). Відшкодування шкоди, заподіяної
недієздатною фізичною особою
1. Шкода, заподіяна недієздатною фізичною особою,
відшкодовується опікуном або установою, яка зобов'язана
здійснювати за нею нагляд, якщо не доведуть, що шкода була
заподіяна не з їхньої вини.
2. Обов'язок опікуна чи закладу відшкодувати шкоду, завдану
недієздатною фізичною особою, не припиняється і у разі
відновлення її дієздатності.
3. Якщо опікун помер або не має достатніх коштів для
відшкодування шкоди, а сама недієздатна особа має такі кошти, суд
має право ухвалити рішення про відшкодування шкоди, заподіяної
життю та здоров'ю потерпілого, повністю або частково за рахунок
її майна.
Стаття 1262 (1234). Відшкодування шкоди заподіяної фізичною
особою, яка обмежена у дієздатності
Шкода, заподіяна особою, яка обмежена у дієздатності,
відшкодовується нею на загальних підставах.
Стаття 1263 (1235). Відшкодування шкоди, заподіяної фізичною
особою, яка не розуміла значення своїх дій і (або) не могла
керувати ними
1. Шкода, заподіяна фізичною особою, яка не розуміла
значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, не підлягає
відшкодуванню. З врахуванням матеріального стану потерпілого та
заподіювача шкоди суд може постановити рішення про повне або
часткове відшкодування ним цієї шкоди.
2. Якщо фізична особа сама довела себе до такого стану в
результаті вживання спиртних напоїв, наркотичних чи інших
засобів, шкода, заподіяна нею, підлягає відшкодуванню на
загальних підставах.
3. Якщо шкода заподіяна особою, яка не розуміла значення
своїх дій і (або) не могла керувати ними у зв'язку з психічною
хворобою або недоумством, суд може постановити рішення про
відшкодування цієї шкоди її чоловіком, дружиною, батьками,
повнолітніми дітьми, якщо вони спільно з ними проживали, знали
про її психічну хворобу або недоумство, але не вжили заходів до
запобігання заподіяння шкоди.
Стаття 1264 (1236). Заподіяння шкоди джерелом підвищеної
небезпеки
Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з
використанням транспортних засобів, механізмів, обладнання,
використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і
вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів,
бойових, службових собак, тощо, яка створює підвищену небезпеку
для особи, яка цю діяльність здійснює, та оточення.
Стаття 1265 (1237). Особа, яка зобов'язана відшкодувати
шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки
1. Шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки,
відшкодовується тим, хто на відповідній правовій підставі (право
власності, інше речеве право, договір підряду, оренди, тощо)
володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, який
використовується, зберігається чи утримується.
2. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом,
механізмом, іншим об'єктом, і заподіяла шкоду діяльністю по його
використанню, зберіганню чи утриманню, зобов'язана відшкодувати
її на загальних підставах
3. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним
засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її
власника (володільця), шкода, заподіяна діяльністю по їх
використанню, зберіганню чи утриманню, відшкодовується ними
спільно, у частці, яка визначається судом з врахуванням обставин,
які мають істотне значення.
4. Фізична та юридична особа, яка здійснює діяльність, що є
джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за шкоду, заподіяну
нею, якщо не доведуть, що вона виникла внаслідок непереборної
сили, або умислу потерпілого.
Стаття 1266 (1238). Відшкодування шкоди, завданої внаслідок
зіткнення кількох джерел підвищеної небезпеки
1. Шкода, заподіяна внаслідок зіткнення кількох джерел
підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах,
тобто:
1) шкода, заподіяна одній особі з вини іншої,
відшкодовується винною особою.
2) за наявності вини лише особи, якій заподіяна шкода, вона
йому не відшкодовується.
3) за наявності вини усіх осіб, діяльністю яких була
заподіяна шкода, розмір відшкодування визначається у відповідній
частці залежно від обставин, що мають істотне значення
2. У разі заподіяння шкоди внаслідок зіткнення джерел
підвищеної небезпеки третім особам ті, які спільно заподіяли
шкоду, зобов'язані її відшкодувати, незалежно від їх вини.
Стаття 1267 (1238-1). Відшкодування ядерної шкоди
Особливості відшкодування ядерної шкоди визначаються
законом.
Стаття 1268 (1239). Відшкодування шкоди, заподіяної спільно
кількома особами
1. Особи, які спільно заподіяли шкоду, несуть солідарну
відповідальність перед потерпілим. Спільно завданою визнається
неподільна шкода.
2. За заявою потерпілого суд має право покласти на осіб, що
спільно заподіяли шкоду, часткову відповідальність відповідно до
ступеня їхньої вини.
Стаття 1269 (1240). Право регресу до винної особи
1. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має
право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого
відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
2. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні
громади, юридичні особи мають право зворотньої вимоги до особи,
винної у вчиненні злочину, у частині стягнення коштів, витрачених
на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину.
3. Держава, відшкодувавши шкоду, завдану службовими особами
органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, має
право регресу до цих осіб тільки при встановленні в їхніх діях
складу злочину за вироком суду.
4. Батьки (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а також
заклади, згадані в пункті 3 статті 1256 цього Кодексу, які
відшкодували шкоду, завдану неповнолітнім або особою, яка визнана
недієздатною, не мають права регресу до цих осіб.
Стаття 1270 (1241). Способи залагодження шкоди, завданої
майну
Присуджуючи відшкодування шкоди, суд відповідно до обставин
справи зобов'язує особу, відповідальну за шкоду, відшкодувати її
в натурі (передати річ того ж роду і якості, полагодити
пошкоджену річ тощо) або повністю відшкодувати завдані збитки.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому,
визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на
момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для
виправлення пошкодженої речі.
Стаття 1271 (1242) . Врахування вини потерпілого і майнового
становища особи, яка заподіяла шкоду
1. Шкода, яка виникла внаслідок умислу потерпілого,
відшкодуванню не підлягає.
2. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню
або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а
у разі вини завдавача - і залежно від ступеня його вини) розмір
відшкодування має бути зменшений, якщо інше не встановлено
законом.
3. Вина потерпілого не враховується при відшкодуванні
додаткових витрат (пункт 1 статті 1273 цього Кодексу), при
відшкодуванні шкоди у зв'язку зі смертю годувальника (стаття 1278
цього Кодексу), при відшкодуванні витрат на поховання (стаття
1279 цього Кодексу).
4. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, заподіяної
фізичною особою, залежно від її майнового становища, крім
випадків, коли шкоду завдано злочином.
Стаття 1272 (1243) . Відшкодування шкоди особою, яка
застрахувала свою цивільну відповідальність
Фізична і юридична особа, цивільна відповідальність якої
застрахована, у разі недостатності страхової суми (страхового
відшкодування) для повного відшкодування шкоди зобов'язана
сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і
страховою сумою (страховим відшкодуванням).
§ 2. Відшкодування шкоди, заподіяна життю і здоров'ю фізичної
особи
Стаття 1273 (1244). Відшкодування шкоди в разі заподіяння
каліцтва або іншого ушкодження здоров'я
1. У разі заподіяння каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я
фізична або юридична особа, відповідальна за шкоду, зобов'язана
відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним
внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної
працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликани
необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного
лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду
тощо.
2. У разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я
особи, яка в момент заподіяння шкоди не працювала, при визначенні
розміру відшкодування враховується мінімальна заробітна плата.
2. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим
ушкодженням здоров'я, відшкодовується без врахування пенсії,
призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона
одержувала до цього, а також інших доходів.
3. Законом, трудовим контрактом, або іншим договором може
бути збільшений обсяг і розмір відшкодування, що належить
потерпілому внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я.
Стаття 1274 (1245). Відшкодування шкоди, заподіяної фізичній
особі під час виконання договірних зобов'язань
1. Шкода, завдана життю і здоров'ю фізичної особи під час
виконання нею договірних зобов'язань (договір перевезення,
трудовий договір тощо), підлягає відшкодуванню за підставами,
встановленими статтями 1244, 1264 цього Кодексу.
2. У випадках, встановлених законом, відповідальність за
шкоду при пошкодженні здоров'я і заподіянні смерті фізичної особи
настає, якщо це сталося внаслідок непереборної сили.
Стаття 1275 (1246). Визначення заробітку, втраченого
внаслідок заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я
здоров'ю особи, яка працювала за наймом
1. Розмір втраченого заробітку (доходу), що підлягає
відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного
заробітку (доходу) до каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, які
відповідають ступеню втрати потерпілим професійної
працездатності, а за відсутності її - загальної працездатності.
Середньомісячний заробіток вичисляється за дванадцять
останніх або, за бажанням потерпілого, за три останніх
календарних місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або
втраті працездатності внаслідок цього ушкодженням здоров'я.
2. Для визначення розміру відшкодування у разі професійного
захворювання може братися до уваги бажання потерпілого,
середньомісячний заробіток за дванадцять останніх або за три
останніх календарних місяця перед припиненням роботи, що
викликала це захворювання.
3. До втраченого заробітку (доходу) включаються всі види
оплати праці за трудовими, іншими договорами, як за місцем
основної роботи, так і за сумісництвом, з яких сплачується
прибутковий податок.
До складу втраченого заробітку не враховуються одноразові
виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога
при звільненні тощо. А також допомога по вагітності й пологах.
Якщо потерпілий на момент заподіяння шкоди не працював,
враховується за його бажанням заробіток до звільнення або
звичайний розмір заробітної плати працівника його кваліфікації у
цій місцевості, але не менший від п'ятикратного мінімального
розміру оплати праці, встановленого законом.
5. Якщо в заробітку (доходах) потерпілого до заподіяння йому
каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я відбулися стійкі зміни,
які поліпшують його матеріальне становище (підвищення заробітної
плати за посадою, переведення на більш високо оплачувану роботу,
прийняття на роботу після закінчення освіти та в інших випадках,
коли буде доведено стійкість зміни оплати праці, при визначенні
середньомісячного заробітку враховується лише заробіток (дохід),
який він одержав або мав одержати після відповідної зміни.
Стаття 1276 (1247). Визначення доходу, що підлягає
відшкодуванню внаслідок заподіяння каліцтва або іншого ушкодження
здоров'я особи, яка є учасником (членом) господарського
товариства або підприємцем вільної професії
Учасникові (членові) підприємницького товариства,
підприємцеві та особі вільної професії шкода, що підлягає
відшкодуванню, визначається з їхнього річного доходу, одержаного
в попередньому господарському році, поділеного на дванадцять.
Якщо згадані особи мали дохід менш ніж дванадцять місяців, то
їхній втрачений дохід визначається шляхом визначення сукупної
суми доходів за відповідну кількість місяців.
Доходи від підприємницької діяльності включаються до складу
втраченого заробітку, на підставі даних податкової інспекції.
Усі види заробітку (доходу) враховуються у сумах,
нарахованих до вирахування податків.
Стаття 1277 (1248). Відшкодування шкоди при заподіянні
каліцтва або іншого ушкодження здоров'я неповнолітнього
1. У разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я
особи, яка не досягла чотирнадцяти років і не має заробітку на
час заподіяння шкоди, юридичні та фізичні особи, відповідальні за
шкоду, зобов'язані відшкодувати витрати на її лікування,
протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.
2. Після досягнення потерпілим чотирнадцяти років (учнем -
вісімнадцяти років) юридична або фізична особа, відповідальна за
шкоду, зобов'язана відшкодувати потерпілому також шкоду,
пов'язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи
із встановленої законом мінімальної заробітної плати.
3. Якщо на момент ушкодження здоров'я неповнолітній, який
досяг чотирнадцяти років, мав заробіток, шкода має бути
відшкодована йому виходячи з розміру його заробітку, але не нижче
встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.
4. Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної
потерпілим кваліфікації він має право вимагати збільшення
відшкодування шкоди, пов'язаної із зменшенням його професійної
працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я,
виходячи з розміру заробітної плати працівників його
кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру
мінімальної заробітної плати.
5. Потерпілий, який не має професійної кваліфікації і після
досягнення повноліття продовжує залишатися непрацездатним
внаслідок ушкодження здоров'я, заподіяного йому до повноліття,
має право вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче
встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.
Стаття 1278 (1249). Відшкодування шкоди, яка виникла у
зв'язку із заподіянням смерті потерпілого
1. У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди
мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на
день його смерті право на одержання від нього утримання, дитина
потерпілого, яка народилася після його смерті.
Шкода відшкодовується:
1) дітям - до досягнення вісімнадцяти років (учням
професійнотехнічних училищ, середніх спеціальних і вищих
навчальних закладів - до закінчення навчання, але не більш як до
досягнення ними двадцяти трьох років);
2) дружині, чоловікові, батькам, які досягли пенсійного
віку, встановленого законом - довічно;
3) інвалідам - на строк інвалідності;
4) одному з батьків, або другому з подружжя чи іншому
членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не
працюють і здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами,
онуками померлого, - до досягнення ними чотирнадцяти років;
5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні
потерпілого - протягом п'яти років після його смерті.
2. Особам, визначеним у пункті 1-5 частини першої цієї
статті, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного
заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка
припадала на нього самого, працездатних осіб, які перебували на
його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До
складу доходів потерпілого разом із заробітком включається
пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання
та інші аналогічні виплати, які він одержував.
3. Шкода особам, які втратили годувальника, виплачується у
повному розмірі, без урахування призначеної їм пенсії внаслідок
втрати годувальника та інших доходів.
4. Розмір відшкодування, обчислений для кожного з тих, хто
має право на відшкодування шкоди у зв'язку зі смертю
годувальника, не підлягає подальшому перерахункові, крім
випадків: народження дитини, зачатої за життя і народженої після
смерті годувальника; призначення (припинення) виплати
відшкодування особам, що займаються доглядом за дітьми, онуками,
братами і сестрами годувальника, який помер.
Законом може бути збільшений розмір відшкодування.
Стаття 1279 (1250). Відшкодування витрат на поховання
Особи, відповідальні за шкоду, заподіяну у зв'язку із смертю
потерпілого, зобов'язані відшкодувати необхідні витрати на
поховання особі, яка зробила ці витрати.
Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила
ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.
Стаття 1280 (1251). Порядок відшкодування шкоди
1. Відшкодування шкоди, пов'язаної із зниженням
працездатності або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними
платежами.
За наявності поважних причин суд с урахуванням можливостей
заподіювача шкоди може на вимогу фізичної особи, яка має право на
відшкодування, присудити їй належні платежі одноразово, але не
більш як за три роки наперед.
2. Стягнення додаткових витрат може бути здійснене наперед у
межах строків, встановлених на основі висновку відповідної
лікарської експертизи, а також у разі необхідності попередньої
оплати послуг і майна (придбання путівки, оплата проїзду, оплата
спеціальних транспортних засобів тощо).
Стаття 1282 (1252). Збільшення розміру відшкодування шкоди
на вимогу потерпілого у разі зміни стану його працездатності
Потерпілий, який частково втратив працездатність, має право
на збільшення розміру відшкодування, якщо його працездатність
знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент
присудження відшкодування.
Стаття 1283 (1253). Зменшення розміру відшкодування на
вимогу особи, яка заподіяла шкоду
Особа, на яку покладено обов'язок відшкодування шкоди,
пов'язаної з ушкодженням здоров'я потерпілого, мають право
зажадати відповідного зменшення розміру відшкодування, якщо
працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була в
нього на момент присудження відшкодування.
Стаття 1284 (1254). Відшкодування шкоди у разі припинення
юридичної особи, зобов'язаної до відшкодування
1. У разі припинення юридичної особи виплата щомісячних
платежів, належних з неї у зв'язку із заподіянням каліцтва чи
іншого ушкодження здоров'я або заподіянням смерті, покладається
на її правонаступників.
2. У разі ліквідації юридичної особи належні потерпілому або
особам, зазначеним у статті 1278 цього Кодексу, платежі мають
бути капіталізовані для виплати їх потерпілому за правилами,
встановленими законом чи іншими нормативно-правовими актами.
3. При відсутності у юридичної особи, що припиняє свою
діяльність, коштів для капіталізації платежів, які підлягають
сплаті, обов'язок по їх капіталізації покладається на
ліквідаційну комісію на підставі рішення суду за позовом
потерпілого (пункт 4 статті 89 цього Кодексу).
4. У разі припинення юридичної особи вимоги про збільшення
розміру відшкодування заявляються до її правонаступників.
Стаття 1285 (1255) . Відшкодування витрат на лікування
особи, яка потерпіла від злочину
1. Особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати
витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від
цього злочину, за винятком вчинення злочину при перевищенні меж
необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що
виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку
потерпілого.
2. Якщо злочин вчинено неповнолітнім, витрати на лікування
потерпілого несуть особи, зазначені у статтях_____цього Кодексу.
3.Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є
власністю держави, Автономної Республіки Крим або територіальної
громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються
до відповідного бюджету.
Стаття 1286 (1256). Обов'язок держави відшкодувати шкоду,
завдану життю та здоров'ю особи внаслідок злочину
У разі ушкодження здоров'я, а також смерті внаслідок злочину
шкода відшкодовується потерпілому або особам, які втратили
годувальника, державою відповідно до положень глави 81 цього
Кодексу, якщо не встановлено особу, що вчинила злочин, або якщо
вона є неплатоспроможною.
Стаття 1287 (1257). Збільшення розміру відшкодування шкоди у
зв'язку з підвищенням вартості життя і збільшенням розміру оплати
праці
1.У разі підвищення вартості життя розмір відшкодування
шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здров'я або смертю,
за заявою потерпілого підлягає індексації за рішенням суду
2. У разі підвищення заробітної плати розмір відшкодування
шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю,
за заявою потерпілого підлягає відповідному збільшенню на
підставі рішення суду.
§ 3. Відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок недоліків
товарів, робіт, послуг
Стаття 1288 (1258). Підстави відшкодування шкоди, заподіяної
внаслідок недоліків товарів, робіт, послуг
1. Продавець, виготувач, той, хто надає послуги,
зобов'язаний відшкодувати шкоду заподіяну фізичній чи юридичній
особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та
інших недоліків товарів, робіт, послуг, а також недостовірної або
недостатньої інформації про них.
Відшкодування шкоди не залежить від їх вини, а також від
того, чи перебував потерпілий з ними у договірних відносинах.
2. Продавець або виготовлювач товару, виконавець робіт
(послуг) звільняються від відшкодування шкоди, якщо доведуть, що
шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення
потерпілим правил користування або зберігання товару (результатів
робіт, послуг).
Стаття 1289 (1259) . Особи, зобов'язані відшкодовувати шкоду
заподіяну внаслідок недоліків товарів, робіт, послуг
1. Шкода, заподіяна внаслідок недоліків товару, підлягає
відшкодуванню за вибором потерпілого - продавцем або
виготовлювачем товару.
2. Шкода, заподіяна внаслідок недоліків робіт (послуг),
підлягає відшкодуванню їх виконавцем.
3. Шкода, заподіяна внаслідок ненадання повної чи
достовірної інформації щодо властивостей і правил користування
товаром, підлягає відшкодуванню відповідно до пунктів 1, 2 цієї
статті.
Стаття 1290 (1260) . Строки відшкодування шкоди, заподіяної
внаслідок недоліків товарів, робіт, послуг
1. Шкода підлягає відшкодуванню, якщо її заподіяно протягом
встановлених строків придатності товару (роботи, послуги), а якщо
вони не встановлені, - протягом десяти років від дня виготовлення
товару (виконання роботи, надання послуги).
2. Шкода підлягає відшкодуванню незалежно від:
1) якщо на порушення вимог закону строку придатності не
встановлено;
2) якщо особу не було попереджено про необхідні дії після
спливу строку придатності і про можливі наслідки в разі
невиконання цих дій.
§ 4. Відшкодування моральної шкоди
Стаття 1292 (1263-1). Відшкодування моральної шкоди,
завданої смертю особи
Моральна шкода, що настала в результаті заподіяння смерті
особи відшкодовується її чоловікові, дружини. Батькам
(усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також тим, хто проживав з
нею однією сім'єю.
Підстави та розмір відшкодування моральної шкоди
визначаються статтями 1245, 1281 цього Кодексу.
Глава 82 (81). Набуття, збереження майна без достатньої
підстави
Стаття 1293 (1264) . Загальні положення про зобов'язання у
зв'язку із набуттям, збереженням майна без достатньої підстави
1. Особа, яка набула або зберегла за рахунок іншої особи
(потерпілого) без достатньої правової підстави зобов'язана
повернути їй це майно.
2. Такий самий обов'язок виникає і тоді, коли підстава, за
якою набуте майно, згодом відпала.
3. Правила цієї глави застосовуються незалежно від того, чи
безпідставне набуття або збереження майна результатом поведінки
набувача майна, самого потерпілого або третіх осіб, чи наслідком
події.
4. Правила цієї глави підлягають застосуванню також до вимог:
1) щодо повернення виконаного за недійсним правочином;
2) щодо витребування майна власником з чужого незаконного
володіння;
3) однієї сторони у зобов'язанні до іншої щодо повернення
виконаного у зв'язку з цим зобов'язанням;
4) відшкодування шкоди, у тому числі завданої
недобросовісною поведінкою збагатілої особи.
Стаття 1295 (1266). Повернення безпідставно набутого майна в
натурі
1. Безпідставно набуте майно має бути повернене набувачем
потерпілому в натурі.
2. В разі неможливості повернути безпідставно набуте майно в
натурі повинна бути відшкодована його вартість, яка визначається
на момент розгляду справи в суді про повернення майна.
Стаття 1296 (1268). Відшкодування доходів від безпідставно
набутого майна і витрат на його утримання
1. Особа, яка безпідставно набула чи зберегла майно,
зобов'язана також повернути або відшкодувати всі доходи, які вона
одержала або повинна була одержати від цього майна відтоді, як ця
особа дізналася або повинна була дізнатися про безпідставне
збагачення. Від цього ж часу вона відповідає за допущене нею
погіршення майна.
Зі свого боку, ця особа має право вимагати відшкодування
зроблених нею необхідних витрат на майно від того часу, від якого
вона зобов'язана повернути доходи.
2. На суму безпідставного грошового збагачення підлягають
нарахуванню проценти за користування чужими коштами (стаття 576
цього Кодексу).
Стаття 1297 (1269). Майно, що не підлягає поверненню
Не підлягає поверненню:
1) заробітна плата і прирівнені до неї платежі, пенсії,
допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої життю та
здоров'ю, аліменти і інші грошові суми, надані фізичній особі як
засіб до існування, якщо виплата сум проведена юридичною чи
фізичною особою добровільно, при відсутності рахункової помилки з
її боку і недобросовісності з боку набувача;
2) інше майно, якщо це передбачено законом.
Стаття 1298 (1269-1). Збереження майна за рахунок іншої
особи
Правила цієї глави поширюються на випадки збереження майна
за рахунок іншої особи без достатніх підстав, встановлених
договором або законом.
КНИГА ШОСТА
СПАДКОВЕ ПРАВО
Глава 101 (99) Загальні положення про спадкування
Стаття 1503 (1456) Поняття спадкування
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від
фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб
(спадкоємців).
Стаття 1504 (1457) Види спадкування
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Стаття 1505 (1458) Склад спадщини
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що
належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, існування
яких не припиняється його смертю.
Стаття 1506 (1459) Права та обов'язки особи, які не входять
до складу спадщини
1. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що
нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:
1) особисті немайнові права;
2) право на участь у товариствах та право членства в
об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх
установчими документами;
3) право на відшкодування шкоди у зв'язку з каліцтвом або
іншим ушкодженням здоров'я;
4) права на аліменти, на пенсію, допомогу або інші виплати,
встановлені законом;
5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника,
відповідно до статті 673 цього Кодексу.
Стаття 1507 (1460) Відкриття спадщини
1. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або
оголошення її померлою.
2. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з
якого особа вважається померлою (частина третя статті 46 цього
Кодексу).
3. Якщо протягом однієї календарної доби померли особи, які
могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається
одночасно і окремо щодо кожної з них.
4. Якщо кілька осіб, які могли би бути спадкоємцями один
після одного, померли під час спільної для них небезпеки
(стихійного лиха, аварії, катастрофи, тощо), припускається, що
вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається
окремо щодо кожної з них.
Стаття 1508 (1461) Місце відкриття спадщини
1.Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання
спадкодавця.
2.Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем
відкриття спадщини є місце знаходження нерухомого майна або
основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місце
знаходження основної частини рухомого майна.
Стаття 1509 (1462) Спадкоємці
1. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути
фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також
ті, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після
відкриття спадщини.
2. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та
інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).
Стаття 1510 (1463) Право на спадкування
1. Право на спадкування мають особи, зазначені у заповіті.
2. За відсутності заповіту, визнання його недійсним, відмови
від прийняття спадщини спадкоємців за заповітом, а також у разі
неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за
законом одержують особи, зазначені у статтях 1548-1552 цього
Кодексу.
3. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Стаття 1511 (1464) Усунення від права на спадкування
1. Не мають права на спадкування ні за заповітом, ні за
законом особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи
будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.
Це правило не стосується особи, яка вчинила такий замах,
якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм
спадкоємцем за заповітом.
2. Не мають права на спадкування ні за заповітом, ні за
законом особи, які умисно перешкоджали спадкоємцеві скласти
заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим
сприяли виникненню права на спадкування у них самих або інших
осіб, або ж сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.
3. Не мають права на спадкування за законом батьки після
дітей, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, і їхні
права не були поновлені на час відкриття спадщини.
Не мають права на спадкування за законом батьки
(усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші
особи, які ухилялися від виконання покладених на них за законом
обов'язків щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина
встановлена судом.
4. Не мають права на спадкування за законом один після
одного особи, шлюб між якими визнаний недійсним.
Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя,
то за тим, хто пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до
реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки
того, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього
шлюбу.
5. За рішенням суду особа може бути усунена від права на
спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася
від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, важку
хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
6. Правила цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у
тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у
спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний
відказ.
Стаття 1512 (1465) Спадкування права на земельну ділянку
1. Право власності на земельну ділянку переходить до
спадкоємців на загальних підставах, зі збереженням її цільового
призначення.
2. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та
споруд переходить право власності або право користування
земельною ділянкою, на якій знаходиться будинок, інші будинки та
споруди.
3 До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд
переходить право власності або право користування земельною
ділянкою, яка призначена для їх обслуговування, якщо інший її
розмір не визначений заповітом.
Стаття 1513 (1466) Спадкування частки у праві спільної
сумісної власності
1. Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на
загальних підставах.
2. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право
заповідати свою частку, яка буде визначена після його смерті.
Стаття 1514 (1467) Право на одержання сум заробітної плати,
пенсії, стипендії, аліментів, соціальних виплат, які належали
спадкодавцеві
Суми заробітної плати, стипендії, аліментів, пенсії, допомог
у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з
каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних
виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за
життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності
входять до складу спадщини.
Стаття 1515 (1468) Спадкування права на вклад у банківській
(кредитній) установі
1. Вкладник має право розпорядитися правом на вклад у
банківській (кредитній) установі на випадок своєї смерті, склавши
заповіт або зробивши відповідне розпорядження банківській
(кредитній) установі.
2. Право на вклад входить до складу спадщини, незалежно від
способу розпорядження ним.
3. Заповіт, складений після того як було зроблене
розпорядження банківській (кредитній) установі, повністю або
частково скасовує його, якщо у заповіті змінено особу, до якої
має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосується усього
майна спадкодавця.
Стаття 1516 (1469) Спадкування права на одержання страхових
сум (страхового відшкодування)
1. Страхові суми (страхове відшкодування) спадкуються на
загальних підставах.
2. Якщо страхувальник у договорі особистого страхування
призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової
суми у разі його смерті, це право не входить до складу спадщини.
Стаття 1517 (1470) Покладення на спадкоємця обов'язку
відшкодувати матеріальні збитки та моральну шкоду, які були
завдані спадкодавцем
1. На спадкоємця покладається обов'язок відшкодувати
матеріальні збитки, які були завдані спадкодавцем у договірних чи
недоговірних зобов'язаннях.
2. На спадкоємця покладається обов'язок відшкодувати
моральну шкоду, завдану спадкодавцем, яка була присуджена судом
за його життя.
3. На спадкоємця покладається обов'язок сплатити неустойку
(штраф, пеню), яка була присуджена судом з спадкодавця за його
життя.
4. Матеріальні збитки та моральна шкода, які були завдані
спадкодавцем, відшкодовуються спадкоємцями у межах вартості
рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними.
5. За позовом спадкоємців суд може зменшити суму неустойки
(штрафу, пені), відшкодування моральної шкоди, якщо вони є
непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого
майна, яке було одержане ними.
Стаття 1518 (1471) Спадкування права на відшкодування
матеріальних збитків та моральної шкоди, сплати неустойки
1. До спадкоємців переходить право на відшкодування
матеріальних збитків, завданих спадкодавцеві у договірних
зобов'язаннях.
2. До спадкоємців переходить право на стягнення неустойки
(штрафу, пені) у зв'язку з невиконанням боржниками спадкодавця
своїх договірних обов'язків, яка була присуджена судом з
спадкодавця за його життя.
3. До спадкоємців переходить право на відшкодування
моральної шкоди, яка була присуджена судом з спадкодавця за його
життя.
Стаття 1519 (1472) Обов'язок спадкоємців відшкодувати
витрати на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця
1. Спадкоємці зобов'язані відшкодувати розумні витрати, які
були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд,
лікування та поховання спадкодавця.
2. Витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця
можуть бути стягнені не більше як за три роки до його смерті.
3. Витрати на поховання спадкодавця, у тому числі на
спорудження надгробного пам'ятника, а також інші розумні витрати
відшкодовуються спадкоємцями тим особам, які їх фактично понесли.
Глава 102 (100) Спадкування за заповітом
Стаття 1520 (1473) Поняття заповіту
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок
своєї смерті.
Стаття 1521 (1474) Право на заповіт
1. Право на заповіт має фізична особа з повною дієздатністю.
2. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту
через представника не допускається.
Стаття 1522 (1475) Право заповідача на призначення
спадкоємців
1. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або
кілька фізичних осіб, незалежно від наявності з ними сімейних,
родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
2. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на
спадкування будь-кого з числа спадкоємців за законом. У цьому
разі ця особа не може одержати права на спадкування ні за
заповітом, ні за законом.
3. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб,
які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність
заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у
спадщині, визначається на момент відкриття спадщини.
4. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на
спадкування, до смерті заповідача позбавлення її права на
спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи одержують
право на спадкування відповідно до статті 1554 цього Кодексу на
загальних підставах.
Стаття 1523 (1476) Право заповідача на визначення обсягу
спадщини, що має спадковуватися за заповітом
1. Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки,
які йому належать на момент складання заповіту, а також ті права
та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому.
2. Заповідач має право охопити заповітом усю спадщину або її
частину.
3. Якщо заповідач розподілив у заповіті лише свої права, до
спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його
обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав.
4. Чинність заповіту щодо складу спадщини визначається на
момент відкриття спадщини.
Стаття 1524 (1477) Право заповідача на заповідальний відказ
1. Заповідач має право зробити у заповіті заповідальний
відказ.
2. Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а
також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом.
Стаття 1525 (1478) Предмет заповідального відказу
1. Предметом заповідального відказу може бути передання
відказоодержувачеві у власність або за іншим речевим правом
майнового права або речі, що входить до складу спадщини.
2. На спадкоємця, до якого переходить житловий будинок,
квартира або інша будівля, заповідач має право покласти обов'язок
надати іншій особі право користування ними. Право користування
житловим будинком, квартирою або іншою будівлею зберігає чинність
у разі наступної зміни їх власника.
Право користування житловим будинком, квартирою або іншою
будівлею є таким, що не відчужується, не передається та не
переходить до спадкоємців відказоодержувача.
Право користування житловим будинком, квартирою або іншою
будівлею, надане відказоодержувачеві, не є підставою для
проживання у них членів його сім'ї, якщо у заповіті не зазначено
інше.
3. Спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний
відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості
майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів
спадкодавця, що на нього припадають на це майно.
4. Відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу
відкриття спадщини.
Стаття 1526 (1479) Припинення чинності заповідального
відказу
1. Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті
відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини.
2. Заповідальний відказ втрачає чинність у разі визнання
спадщини відумерлою.
Стаття 1527 (1480) Право заповідача на покладення на
спадкоємця інших обов'язків
1. Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних
дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими
паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання.
2. Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних
дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.
Стаття 1528 (1481) Право на обов'язкову частку у спадщині
1. Неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця,
непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують,
незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б
кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений
судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та
спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
2. До обов'язкової частки зараховується вартість речей
звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального
відказу, встановленого на користь особи, яка має право на
обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових
прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.
3. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті
для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині,
дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перейшла до нього і
перевищує обов'язкову частку.
Стаття 1529 (1482) Заповіт з умовою
1. Заповідач може обумовити виникнення в особи, яка
призначена у заповіті, права на спадкування наявністю певної
умови як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою
(наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці,
народження дітей, здобуття освіти тощо).
Умова, зазначена в заповіті, має існувати на час відкриття
спадщини.
2. Умова, зазначена у заповіті, є недійсною, якщо вона
суперечить законові або моральним засадам суспільства.
3. Особа, призначена у заповіті, не має права вимагати
визнання умови недійсною на тій підставі, що не знала про неї,
або якщо настання умови від неї не залежало.
Стаття 1530 (1483) Заповіт подружжя
1. Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо об'єктів
права спільної сумісної власності.
2. У разі складення спільного заповіту частка у праві
спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя
переходить до того, хто його пережив.
3. А у разі смерті останнього право на спадкування мають
особи, зазначені подружжям у заповіті.
4. За життя дружини та чоловіка кожен з них має право
відмовитися від спільного заповіту. Така відмова посвідчується
нотаріусом.
5. У разі смерті першого з подружжя нотаріус накладає
заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті.
Стаття 1531 (1484) Підпризначення спадкоємця
1. Заповідач має право призначити іншого спадкоємця на
випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до
відкриття спадщини, не прийме її або ж відмовиться від її
прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у
разі відсутності умов, визначених у заповіті.
2. Підпризначеним спадкоємцем може бути будь-яка особа,
зазначена у статті 1509 цього Кодексу.
Стаття 1532 (1485) Спадкування частини спадщини, що не
охоплена заповітом
Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується
спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих
спадкоємців входять і ті спадкоємці за законом, яким інша частина
спадщини була передана за заповітом.
Стаття 1533 (1486) Встановлення сервітутного права на
користь третьої особи
1. Спадкоємець має право встановити у заповіті сервітутне
право на користь третьої особи, яке обтяжує право власності
спадкоємця, який прийняв спадщину.
Стаття 1534 (1487) Загальні вимоги до форми заповіту
1. Заповіт має бути складений письмово, із зазначенням місця
та часу його складення.
2. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.
Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він
підписується відповідно до частини четвертої статті 189 цього
Кодексу.
3. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими
службовими, посадовими особами, зазначеними у статтях 1535-1539
цього Кодексу.
Стаття 1535 (1488) Посвідчення заповіту нотаріусом
1. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем
власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
2. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її
слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних
засобів.
У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем
і підписаний ним.
Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати
заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття
1540 цього Кодексу).
Стаття 1536 (1489) Посвідчення нотаріусом секретних
заповітів
1. Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без
ознайомлення з його змістом.
2. Особа, що склала секретний заповіт, подає його в
заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис
заповідача.
Нотаріус ставить на конверті свій подсвідчувальний напис,
скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший
конверт і опечатує.
Стаття 1537 (14891) Оголошення нотаріусом секретного
заповіту
1. Одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус
призначає день оголошення змісту заповіту. Про це він повідомляє
членів сім`ї та родичів спадкодавця, якщо їх місце проживання
йому відоме, або робить про це повідомлення в пресі.
2. В присутності заінтересованих осіб та двох свідків
нотаріус відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та
оголошує заповіт.
3. Про оголошення заповіту складається протокол, який
підписують нотаріус та свідки. До протоколу записується весь
зміст заповіту.
Стаття 1538 (1490) Посвідчення заповіту посадовими особами
органів місцевого самоврядування
Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім
секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це службовою
(посадовою) особою відповідного органу місцевого самоврядування.
Стаття 1539 (1491) Посвідчення заповіту іншими службовими,
посадовими особами
1. Заповіти фізичних осіб, які перебувають на лікуванні у
лікарні, госпіталі, інших стаціонарних закладах охорони здоров'я,
а також осіб, які проживають у будинках для осіб похилого віку та
інвалідів, можуть бути посвідчені головними лікарями, їхніми
заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих
лікарень, госпіталів та інших стаціонарних закладів охорони
здоров'я, а також начальниками госпіталів, директорами або
головними лікарями будинків для осіб похилого віку та інвалідів.
2. Заповіти фізичних осіб, які плавають на морських,
річкових суднах, що ходять під прапором України, можуть бути
посвідчені капітанами цих суден.
3. Заповіти фізичних осіб, які беруть участь у пошукових та
інших експедиціях, можуть бути посвідчені начальниками цих
експедицій.
4. Заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації
військових частин, де немає нотаріусів, також заповіти цивільних
осіб, які працюють у цих частинах, членів їхніх сімей і членів
сімей військовослужбовців можуть бути посвідчені командирами
військових частин.
5. Заповіти осіб, які відбувають покарання у виді
позбавлення волі, можуть бути посвідчені начальниками
кримінально-виконавчих установ.
6. Заповіти осіб, які тримаються під вартою, можуть бути
посвідчені начальниками слідчих ізоляторів.
7. Заповіти осіб, зазначених у частинах першій-шостій цієї
статті, посвідчуються при свідках.
8. До заповітів, посвідчених службовими (посадовими)
особами, застосовуються правила статті 1534 цього Кодексу.
9. Заповіти, посвідчені службовими (посадовими) особами,
зазначеними у частинах першій-шостій цієї статті, прирівнюються
до заповітів, посвідчених нотаріусами.
Стаття 1540 (1492) Посвідчення заповіту при свідках
1. На бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений
при свідках.
2. У випадках, встановлених статтями 1535-1539 цього
Кодексу, присутність не менше двох свідків при посвідченні
заповіту є обов'язковою.
3. Свідками можуть бути лише особи з повною дієздатністю.
4. Свідками не можуть бути:
1) нотаріус або інша службова (посадова) особа, яка
посвідчує заповіт;
2) інші спадкоємці за заповітом;
3) члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;
4) особи, які не можуть прочитати і підписати заповіту.
5. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його
вголос та ставлять свої підписи на ньому.
6. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.
Стаття 1541 (1493) Право заповідача на скасування та зміну
заповіту
1. Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт.
2. Заповідач має право у будь-який час скласти новий
заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній
заповіт повністю або у тій частині, у якій він йому суперечить.
3. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює
заповіту, що його заповідач склав перед ним.
4. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний
недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім
випадків, встановлених у статтях 215, 221 цього Кодексу.
5. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту
зміни.
6. Скасування заповіту, внесення до нього змін проводяться
заповідачем особисто.
7. Скасування заповіту, внесення до нього змін проводиться
відповідно до статей 1535, 1536, 1538, 1539 цього Кодексу.
Стаття 1542 (1494) Таємниця заповіту
Нотаріус, інша службова або посадова особа, яка посвідчує
заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт
замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини
розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його
змісту, скасування або зміни.
Стаття 1543 (1495) Тлумачення заповіту
1. Тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття
спадщини самими спадкоємцями.
2. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту
проводиться судом відповідно до статті 195 цього Кодексу.
Стаття 1544 (1496) Недійсність заповіту
1. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а
також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та
посвідчення, є нікчемним.
2. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт
недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не
було вільним і не відповідало його волі.
3. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у
заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.
4. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим
заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на
спадкування за законом на загальних підставах.
Глава 103 (101) Спадкування за законом
Стаття 1545 (1497) Черговість спадкування за законом
1. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування
почергово.
2. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право
на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги,
усунення їх від спадкування, неприйняття ними спадщини або
відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених у статті
1546 цього Кодексу.
Стаття 1546 (1498) Зміна черговості одержання права на
спадкування
1. Черговість одержання спадкоємцями за законом права на
спадкування може бути змінена нотаріально посвідченою угодою
заінтересованих спадкоємців, укладеною після відкриття спадщини.
Така угода не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ній
участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку.
2. За рішенням суду особа, яка є спадкоємцем за законом
наступних черг, може одержати право на спадкування разом із
спадкоємцями тієї черги, яка закликає до спадкування, за умови,
що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально
забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через
похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Стаття 1547 (1499) Спадкування усиновленими та
усиновлювачами
1. У разі спадкування за законом усиновлений та його
нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі - з другого,
прирівнюються до родичів за походженням.
2. Усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після
смерті батьків усиновленого, інших його родичів по висхідній
лінії.
Батьки усиновленого та інші його кровні родичі по висхідній
лінії не спадкують за законом після смерті усиновленого та його
нащадків.
3. Якщо за рішенням суду про усиновлення збережений правовий
зв'язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою
за походженням, то у разі смерті баби, діда, за походженням
усиновлений має право на спадкування за правом представлення, а у
разі брата і сестри за походженням - має право на спадкування як
спадкоємець другої черги.
У разі смерті усиновленого його баба, дід, брат, сестра за
походженням, з якими був збережений правовий зв'язок, спадкують
на загальних підставах.
Стаття 1548 (1500) Перша черга спадкоємців за законом
У першу чергу право на спадкування за законом одержують діти
спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та
народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив,
та батьки.
Стаття 1549 (1501) Друга черга спадкоємців за законом
У другу чергу право на спадкування за законом одержують
рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку
батька, так і з боку матері.
Стаття 1550 (1502) Третя черга спадкоємців за законом
У третю чергу право на спадкування за законом одержують
рідні дядько та тітка спадкодавця.
Стаття 1551 (1503) Четверта черга спадкоємців за законом
У четверту чергу право на спадкування за законом одержують
особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як
п'ять років до часу відкриття спадщини.
Стаття 1552 (1504) П'ята черга спадкоємців за законом
1. У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують
інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно,
причому родичі наступного ступеня споріднення усувають від
спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.
2. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що
віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця
не входить до цього числа.
3. У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують
утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї.
Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа,
яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років
одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним
або основним засобом для життя.
Стаття 1553 (1506) Спадкування за правом представлення
1. Внуки (правнуки) спадкодавця спадкують ту частку
спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові,
(бабі, дідові), якби вони були б живими на момент відкриття
спадщини.
2. Прабаба, прадід, спадкують ту частку спадщини, яка б
належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби
вони були б живими на момент відкриття спадщини.
3. Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка
належала б за законом їхнім батькові, матері (братові або сестрі
спадкодавця), якби вони були б живими на момент відкриття
спадщини.
4. Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку
спадщини, яка належала б за законом їхнім батькові, матері
(дядькові та тітці спадкодавця), якби вони були б живими на
момент відкриття спадщини.
5. Якщо спадкування за правом представлення здійснюється
кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між
ними порівну.
6. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право
представлення діє без обмеження ступеня споріднення.
Стаття 1554 (1507) Розмір частки у спадщині спадкоємців за
законом
1. Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є
рівними.
2. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується
рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із
них.
3. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою
нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних
засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.
Глава 104 (102) Здійснення права на спадкування
Стаття 1555 (1508) Право на прийняття спадщини
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти
спадщину, не приймати спадщини або відмовитися від її прийняття.
Стаття 1556 (1509) Прийняття спадщини
1. Спадщина приймається спадкоємцем особисто.
Спадщину від імені малолітніх дітей, недієздатних осіб
приймають їхні батьки, опікуни.
2. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із
застереженням.
3. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить
спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Стаття 1557 (1510) Строки для прийняття спадщини
1. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість
місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
2. Якщо виникнення в особи права на спадкування залежить від
неприйняття (відмови) спадщини іншими спадкоємцями, строк для
прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту
неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.
Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він
продовжується до трьох місяців.
Стаття 1558 (1511) Дії, які засвідчують згоду прийняти
спадщину
1. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем
на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину,
якщо протягом строку, встановленого у статті 1557 цього Кодексу,
він не заявив про відмову від неї.
2. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину але на час
відкриття спадщини не проживав із спадкодавцем і, має подати
нотаріусові заяву про прийняття спадщини.
3. Неповнолітній, недієздатна фізична особа, а також особа,
обмежена у дієздатності, вважаються завжди такими, що прийняли
спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою -
четвертою статті 1561 цього Кодексу.
4. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може
відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття
спадщини
Стаття 1559 (1512) Прийняття заповідального відказу
Особа, на користь якої зроблено заповідальний відказ, має
право прийняти його. Якщо протягом шести місяців відказоодержувач
не відмовився від заповідального відказу, вважається, що він його
прийняв.
Стаття 1560 (1513) Наслідки пропущення строку для прийняття
спадщини
1. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого у статті
1557, не вчинив дій, які засвідчували б його волю прийняти
спадщину, він вважається таким, що не прийняв її.
2. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину,
спадкоємець, який запізнився, може подати заяву про прийняття
спадщини нотаріусові за місцем відкриття спадщини.
3. За позовом спадкоємця, який запізнився з поважної
причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для
подання ним заяви про прийняття спадщини.
Стаття 1561 (1514) Право на відмову від прийняття спадщини
1. Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися
від прийняття спадщини протягом строку, встановленого у статті
1557 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини
подається нотаріусові за місцем відкриття спадщини.
2. Фізична особа, обмежена у дієздатності, може відмовитися
від прийняття спадщини, за згодою піклувальника та органу опіки
та піклування.
3. Неповнолітні віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років
можуть самі відмовитися від прийняття спадщини, за згодою батьків
(усиновлювачів), піклувальника та органу опіки та піклування.
4. Опікун може відмовитися від прийняття спадщини, належної
підопічному, лише з дозволу органу опіки та піклування.
5. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і
беззастережною.
6. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана
протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.
Стаття 1562 (1515) Право на відмову від прийняття спадщини
на користь іншої особи
1. Спадкоємець за заповітом має право відмовитися від
прийняття спадщини на користь інших спадкоємців за заповітом.
2. Спадкоємець за законом має право відмовитися від
прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом
- незалежно від черги.
3. Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині
того із спадкоємців, хто відмовився на його користь.
4. Якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім'я
якої складений заповіт, може відмовитися від спадщини лише на
користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем.
5. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом
недійсною з підстав, встановлених у статтях 215, 219-221, 223
цього Кодексу.
Стаття 1563 (1516) Правові наслідки відмови від прийняття
спадщини
1. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із
спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право
прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і
розподіляється між ними порівну.
2. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із
спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на
спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти,
переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і
розподіляється між ними порівну.
3. Правила цієї статті не застосовуються до випадків, коли
спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого
спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого
спадкоємця.
4. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від
прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ,
обов'язок за заповідальним відказом переходить до інших
спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, порівну.
5. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не
позбавляє його права на спадкування за законом.
Стаття 1564 (1517) Перехід права на прийняття спадщини
Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після
відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття
належної йому частки спадщини, крім права на прийняття
обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців.
Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на
загальних підставах, протягом строку, що залишився. Якщо строк,
що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох
місяців.
Стаття 1565 (1518) Відумерлість спадщини
1. Суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного
органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини у
разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення
їх від права на спадкування, а також відмови від прийняття
спадщини чи неприйняття її.
2. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після
спливу одного року з часу відкриття спадщини.
3. Спадщина, визнана судом відумерлою, стає власністю
територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
4. Територіальна громада, яка стала власником відумерлого
майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що
заявлені відповідно до статті 1517 цього Кодексу.
5. Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до
визнання її відумерлою, відповідно до статті 1571 цього Кодексу.
Стаття 1566 (1519) Поділ спадщини між спадкоємцями
1. Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо
спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.
2. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в
натурі.
Стаття 1567 (1520) Переважне право окремих спадкоємців на
виділення їм певного майна в натурі
1. Спадкоємці, які протягом не менше як одного року до часу
відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю,
мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділення їм у
натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в
розмірі частки у спадщині, яка належить їм.
2. Спадкоємці, які разом із спадкодавцем були співвласниками
майна, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на
виділення їм у натурі цього майна, у межах їхньої частки у
спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців, що
заслуговують на увагу.
Стаття 1568 (1521) Перерозподіл спадщини
1. Якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після
розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці
(частини друга, третя статті 1560 цього Кодексу), вона підлягає
перерозподілу між ними.
2. Спадкоємець, який запізнився, має право вимагати
передання йому в натурі частини майна, яке збереглося, або сплати
грошової компенсації.
3. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, який
запізнився, перейшло як відумерле до територіальної громади і
збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в
натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову
компенсацію.
Стаття 1569 (1522) Пред'явлення кредиторами спадкодавця
претензій до спадкоємців
1. Спадкоємці зобов'язані повідомити кредиторів спадкодавця
про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.
2. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців
від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття
спадщини, пред'явити свої претензії до спадкоємців, які прийняли
спадщину, незалежно від настання строку вимоги.
3. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про
відкриття спадщини, йому належить пред'явити свої претензії до
спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від
настання строку вимоги.
4. Непред'явлення кредитором спадкодавця претензії до
спадкоємців, які прийняли спадщину, погашає його право вимоги.
Стаття 1570 (1523) Обов'язок спадкоємців задовольнити вимоги
кредитора
1. Спадкоємці зобов'язані задовольнити претензії кредитора
повністю, але в межах вартості одержаного майна. Кожен із
спадкоємців відповідає перед кредитором особисто, у розмірі, який
відповідає його частці у спадщині.
2. Претензії кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити
шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між ними не
встановлено інше.
У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом
кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане
спадкоємцеві в натурі.
Стаття 1571 (1524) Охорона спадщини
1. Охорона спадщини здійснюється в інтересах спадкоємців,
відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця, з метою збереження
її до появи спадкоємців та прийняття ними спадщини.
2. Нотаріус за місцем відкриття спадщини, а в населених
пунктах, де немає нотаріуса, - відповідні органи місцевого
самоврядування з власної ініціативи або за заявою спадкоємців
вживають заходів для охорони спадщини.
3. Охорона майна спадкодавця триває до закінчення строку для
прийняття спадщини.
4. Витрати на охорону майна відшкодовуються спадкоємцями
відповідно до їхньої частки у спадщині.
Стаття 1572 (1525) Охорона спадщини виконавцем заповіту
1. У разі, якщо спадкування здійснюється не лише за
заповітом, а й за законом, виконавець заповіту, якого призначив
спадкодавець, охороняє всю спадщину.
2. Спадкоємці за законом мають право призначити іншу особу,
яка охоронятиме частину спадщини, що успадковується за законом.
Стаття 1573 (1526) Управління спадщиною
1. Якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання,
догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для
підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених
пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого
самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця
заповіту укладають договір на управління спадщиною з третьою
особою
2. Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення
будьяких розумних дій, спрямованих на збереження спадщини до
появи спадкоємців.
3. Особа, яка управляє спадщиною, має право на оплату
виконання своїх повноважень.
Глава 105 (103) Виконання заповіту
Стаття 1574 (1527) Право заповідача на призначення виконавця
заповіту
1. Заповідач може доручити виконання заповіту фізичній
особі, яка має повну дієздатність, або юридичній особі
(виконавцеві заповіту).
2. Якщо заповіт складено на користь кількох осіб, виконання
заповіту може бути доручено комусь із них.
3. Якщо заповіт складено на користь однієї особи, виконання
заповіту може бути покладено на особу, яка не є спадкоємцем за
заповітом.
Стаття 1575 (1528) Призначення виконавця заповіту за
ініціативою спадкоємців
1. Спадкоємці мають право вчинити позов про усунення
виконавця заповіту, призначеного заповідачем, від виконання ним
своїх повноважень, якщо він не може забезпечити виконання волі
заповідача.
2. Якщо заповідач не призначив виконавця заповіту, або якщо
особа, яка була ним призначена, відмовилася від виконання
заповіту або була усунена від виконання заповіту, спадкоємці
мають право обрати виконавця з-поміж себе або призначити іншу
особу.
3. Якщо спадкоємці не можуть досягти згоди щодо виконавця
заповіту, він на вимогу когось із них може бути призначений
судом.
Стаття 1576 (1529) Призначення виконавця заповіту нотаріусом
Виконавець заповіту може бути призначений нотаріусом за
місцем відкриття спадщини, якщо заповідач не призначив виконавця
заповіту, або якщо виконавець заповіту відмовився від виконання
заповіту, або був усунений від його виконання, якщо цього
потребують інтереси спадкоємців.
Стаття 1577 (1530) Згода особи на призначення її виконавцем
заповіту
1. Особа може бути призначена виконавцем заповіту лише з її
згоди.
2. Згода особи бути виконавцем заповіту може бути виражена
на тексті самого заповіту або додана до нього.
3. Особа може подати до нотаріуса за місцем відкриття
спадщини згоду бути виконавцем заповіту після відкриття спадщини.
Статтю перенесено після статті 1582 (1536).
Стаття 1578 (1532) Повноваження виконавця заповіту
1. Виконавець заповіту зобов'язаний:
1) вжити заходів для охорони спадщини;
2) вжити заходів для повідомлення спадкоємців,
відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спадщини;
3) зажадати від боржників спадкодавця виконання ними своїх
обов'язків;
4) управляти спадщиною;
5) видати кожному із спадкоємців ту частку спадщини, яка
визначена у заповіті;
6) видати частку у спадщині тим особам, які мають право на
обов'язкову частку у спадщині.
2. Виконавець заповіту зобов'язаний забезпечити виконання
спадкоємцями дій, до яких вони були зобов'язані заповітом.
3. Повноваження виконавця заповіту посвідчуються документом,
який видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.
Стаття 1579 (1533) Право виконавця заповіту на оплату
виконання своїх повноважень
1. Заповідач має право визначити у заповіті те майно (в
натурі або у грошах), яке виконавець заповіту має право одержати
зі складу спадщини як винагороду за виконання своїх повноважень.
2. Якщо розмір винагороди не визначений заповідачем, він
може бути визначений за домовленістю виконавця заповіту та
спадкоємців, а в разі спору - судом.
3. Виконавець заповіту має право вимагати від спадкоємців
відшкодування тих витрат, які були ним зроблені з охорони
спадщини, управління нею та виконання заповіту.
Стаття 1580 (1534) Контроль за виконанням заповіту
1. Спадкоємці мають право контролювати дії виконавця
заповіту.
2. Якщо спадкоємцями є неповнолітні (малолітні) діти,
недієздатні особи або особи, обмежені у дієздатності, контроль за
виконанням заповіту здійснюють батьки (усиновлювачі), опікуни,
піклувальники, а також органи опіки та піклування.
3. За вимогою осіб, зазначених у частинах першій і другій
цієї статті, виконавець заповіту повинен звітувати про дії, які
були ним вчинені.
4. Після виконання заповіту виконавець подає спадкоємцям або
їхнім законним представникам остаточний звіт про виконання своїх
повноважень.
Стаття 1581 (1535) Право на оскарження дій виконавця
заповіту
1. Спадкоємці, їхні законні представники, а також орган
опіки та піклування мають право оскаржити в суд дії виконавця
заповіту, якщо вони не відповідають цьому Кодексу, іншим законам,
порушують інтереси спадкоємців.
2. На вимоги про визнання неправомірними дій виконавця
заповіту поширюється позовна давність в один рік.
Стаття 1582 (1536) Строк чинності повноважень виконавця
заповіту
1. Повноваження виконавця заповіту тривають до повного
здійснення волі спадкодавця, яка виражена у заповіті.
2. Припинення чинності повноважень виконавця заповіту
проводиться нотаріусом за місцем відкриття спадщини, за
погодженням із спадкоємцями та відказоодержувачами.
3. Після припинення повноважень виконавець заповіту повинен
повернути нотаріусові документ, який був йому виданий (частина
третя статті 1578 цього Кодексу).
4. У разі неповернення виконавцем заповіту документа, який
засвідчував його повноваження, спадкоємці мають право витребувати
документ, а також вимагати відшкодування збитків.
Стаття 1583 (1531) Право виконавця заповіту на відмову від
здійснення своїх повноважень
1. Виконавець заповіту, незалежно від того, ким його було
призначено, має право відмовитися від здійснення своїх
повноважень.
2. Виконавець заповіту зобов'язаний негайно повідомити
спадкоємців, а також інших осіб, щодо яких він повинен був
вчинити певні дії, про відмову від здійснення своїх повноважень.
3. Виконавець заповіту не може відмовитися від здійснення
своїх повноважень у разі необхідності вчинення невідкладних дій,
зволікання з якими загрожує завданням збитків спадкоємцям.
4. Виконавець заповіту відповідає перед спадкоємцями за
збитки, що були їм завдані у зв'язку з невиконанням вимог,
встановлених у частинах другій та третій цієї статті.
Глава 106 (104) Оформлення права на спадщину
Стаття 1584 (1537) Право спадкоємця на одержання свідоцтва
про право на спадщину
1. Спадкоємець, який прийняв спадщину, може зажадати видачі
йому свідоцтва про право на спадщину.
2. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво
видається кожному з них з зазначенням імен та розмірів часток
інших спадкоємців
3. Відсутність свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на
спадщину.
Стаття 1585 (1538) Обов'язок спадкоємця звернутися за
свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно
1. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є
нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею
йому свідоцтва про право на спадщину.
2. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про
право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням
імені та частки у спадщині інших співвласників.
Стаття 1586 (1539) Строк видачі свідоцтва про право на
спадщину
1. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям
після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
2. Якщо заповіт складено на користь зачатого, але ще не
народженого спадкоємця, видача свідоцтва про право на спадщину і
розподіл спадщини між усіма спадкоємцями може відбутися лише
після народження дитини.
Це правило стосується і дитини зачатої при житті батька, але
народженої після його смерті, у разі спадкування за законом.
3. До закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може
видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу
спадкодавця у банківських (кредитних) установах, якщо це
викликане обставинами, які мають істотне значення.
Стаття 1587 (1540) Державна реєстрація прийняття спадщини
1. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є
нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на
спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію (стаття
192 цього Кодексу).
2. Право власності у спадкоємця на нерухоме майно виникає з
моменту державної реєстрації.
Стаття 1588 (1541) Внесення змін до свідоцтва про право на
спадщину
1. За згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину,
нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до
свідоцтва про право на спадщину.
2. На вимогу одного із спадкоємців суд може винести рішення
про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину.
3. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї
статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на
спадщину.
Стаття 1589 (1542) Визнання недійсним свідоцтва про право на
спадщину
1. Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним
судом, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала
права на спадкування, а також у інших випадках встановлених
законом.
Глава 107 (105) Спадковий договір
Стаття 1590 (1543) Поняття спадкового договору
За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується
виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача), взамін
чого стає власником майна відчужувача у разі його смерті.
Стаття 1591 (1544) Сторони у спадковому договорі
1. Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя,
один з подружжя або інша особа.
2. Набувачем у спадковому договорі може бути фізична особа
або юридична особа.
Стаття 1592 (1545) Форма спадкового договору
Спадковий договір складається письмово і посвідчується
нотаріусом.
Стаття 1593 (1546) Обов'язки набувача у спадковому договорі
1. Набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний до
вчинення будь-яких дій майнового чи немайнового характеру як до
відкриття, так і після відкриття спадщини.
Стаття 1594 (1547) Особливості спадкового договору з участю
подружжя
1. Спадковим договором може бути охоплене майно, яке
належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також
майно, яке є особистою власністю кожного з подружжя.
2. У спадковому договорі може бути обумовлено, що в разі
смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого. А в разі
смерті другого з подружжя його майно переходить до набувача за
договором.
3. Сторони можуть зазначити у договорі інші умови, не
заборонені законом.
Стаття 1595 (1549) Забезпечення виконання спадкового
договору
1. На майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який
посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження.
2. Заповіт, які відчужувач склав щодо майна, зазначеного у
спадковому договорі, є повністю або частково недійсним.
3. Відчужувач має право призначити особу, яка буде
здійснювати контроль за виконанням спадкового договору після його
смерті.
У разі відсутності такої особи контроль за виконанням
спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття
спадщини.
Стаття 1596 (1550) Розірвання спадкового договору
1. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу
відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень.
2. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу
набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень
відчужувача.