(14.05.2002)
ПРОПОЗИЦІЇ
до Митного кодексу України
Прийнятий Верховною Радою України 20 грудня 2001 року Митний
кодекс України не може бути підписаний, оскільки низка його
положень суперечить Конституції та законам України і тому
підлягає повторному розгляду Верховною Радою України.
Основні зауваження зводяться до такого.
1. Окремі положення Митного кодексу України містять
посилання на регулювання тих чи інших питань Цивільним кодексом
України.
Враховуючи, що чинний Цивільний кодекс Української РСР не
регламентує відповідних питань, а новий Цивільний кодекс України
відсутній (і не відомо, коли він набере чинності), стає
неможливим виконання митними органами своїх функцій.
Так, наприклад, у пункті 32 статті 1 Кодексу визначено, що
право інтелектуальної власності, суб'єкти та об'єкти цього права
розуміються у значенні, визначеному Цивільним кодексом України.
Таке посилання на Цивільний кодекс України унеможливлює виконання
статтей 258 - 261 Митного кодексу, якими встановлюється порядок
переміщення через митний кордон товарів, що містять об'єкти
інтелектуальної власності.
Аналогічне зауваження можна висловити і щодо статті 162, 211,
257 Митного кодексу України.
Для уникнення зазначеної ситуації у Митному кодексі України
мають бути посилання на чинні законі України, які регулюють
відповідні питання.
2. У частині другій статті 7 передбачено, що до
законодавства України з питань митної справи належать тільки ті
міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана
Верховною Радою України. Посилання виключно на такі міжнародні
договори містять, зокрема, стаття 1, частина четверта статті 3,
стаття 11, частина друга статті 34, абзац перший статті 37,
частина третя статті 38, стаття 39, частина друга статті 40,
частина друга статті 71, частина перша статті 262, частина друга
статті 320.
Отже, зазначені положення передбачають безумовне виконання
міжнародних договорів України лише за наявності згоди Верховної
Ради України на обов'язковість цих договорів.
Іншими словами, Кодексом виключається можливість виконання
зобов'язань України за міжнародними договорами з питань митної
справи, які було укладено відповідно до чинного на момент їх
укладення законодавства і які у зв'язку з цим не потребували
ратифікації або надання Верховною Радою України згоди на їх
обов'язковість в іншій формі.
Зазначений підхід суперечить нормам міжнародного права,
оскільки, хоча ці договори й не були ратифіковані парламентом,
вони є чинними згідно з Віденською конвенцією про право
міжнародних договорів 1969 року, учасницею якої є Україна. Цією
Конвенцією встановлено, що договір набирає чинності в порядку і
на дату, передбачені у самому договорі, кожен чинний договір є
обов'язковим для його учасників і повинен сумлінно виконуватися,
сторони не можуть посилатися на положення внутрішнього
законодавства як на виправдання для невиконання договору (статті
24, 26, 27, 46).
Не можна залишати поза увагою й той факт, що зупинення в
односторонньому порядку виконання Україною своїх зобов'язань за
зазначеними вище договорами негативно позначиться на
зовнішньополітичному іміджі України, яка прагне до утвердження у
світі свого образу як надійного і передбачуваного партнера.
У зв'язку з наведеним пропонується у Кодексі посилання на
міжнародні договори України, згоду на обов'язковість яких надано
Верховною Радою України, замінити посиланням на міжнародні
договори України, що укладені в установленому законом порядку.
3. Відповідно до статті 8 Верховна Рада України має
затверджувати описи прапора митних органів, спеціалізованих
митних установ та організацій, морських та річкових суден, які
перебувають у їх розпорядженні, а також розпізнавального знака
автотранспортних засобів і повітряних суден, що перебувають у
розпорядженні митних органів, спеціалізованих митних установ та
організацій.
Однак ні статтею 85, ні іншими статтями Конституції України
такі повноваження Верховній Раді України не надані.
Тому пропоную частину другу статті 8 виключити.
4. Згідно з частиною третьою статті 10 особа, яка вчинила
порушення митних правил або інше правопорушення, передбачене
Митним кодексом України, підлягає відповідальності на підставі
норм, що діяли під час вчинення правопорушення.
Ця норма суперечить статті 58 Конституції України, якою
встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають
зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або
скасовують відповідальність особи, і ніхто не може відповідати за
діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як
правопорушення.
У зв'язку з цим пропонується частину третю статті 10
виключити.
5. Відповідно до останньої частини статті 11 Кодексу
керівництво митною справою та контроль за діяльністю митних
органів України здійснюють органи державної влади в межах
відповідних повноважень. Таким чином, Президента України усунено
від керівництва та контролю за діяльністю митних органів України.
Однак такі повноваження Президента України випливають із статей
102 та 106 Конституції України, із змісту самого Митного кодексу
України (наприклад, стаття 1З).
Тому пропонується доповнити частину третю статті 11 після
слів "органи державної влади" словами "Президент України".
6. Частиною п'ятою статті 1З Кодексу визначено, що
звільнення з посади керівника центрального органу виконавчої
влади в галузі митної справи здійснюється Президентом України за
поданням Прем'єр-міністра України.
Такий підхід суперечить пункту 10 статті 106 Конституції
України, який не вимагає наявності подання Прем'єр-міністра
України для припинення Президентом України повноважень керівників
центральних органів виконавчої влади.
7. Згідно з пунктом 2 статті 22 підрозділам митної варти
надається право затримувати та проводити огляд товарів,
транспортних засобів і громадян, які перетинають митний кордон
України поза пунктами пропуску. Водночас статтею 6 визначено, що
митний кордон України збігається з державним кордоном України, за
винятком меж території спеціальних митних зон.
Реалізація цієї норми призведе до дублювання митними
органами функцій Прикордонних військ України, які згідно з
пунктом 3 статті 6 Закону України "Про Прикордонні війська
України" зобов'язані відвертати і не допускати перетинання
державного кордону України особами і транспортними засобами поза
пунктами пропуску або іншими незаконними способами; виявляти і
затримувати порушників державного кордону України.
Виходячи з наведеного, пропонується у пункті 2 статті 22
Кодексу слова "поза пунктом пропуску" замінити словами "у пунктах
пропуску".
8. Частиною першою статті 25 Кодексу передбачено, що у разі
вилучення земель власникові відшкодовуються лише збитки, завдані
таким вилученням. Це не відповідає частині п'ятій статті 41
Конституції України, за якою у разі примусового відчуження
об'єктів права приватної власності власникові має попередньо і у
повному обсязі відшкодовуватися їх вартість.
Тож пропонується друге речення частини першої статті 25
Кодексу викласти у такій редакції:
"Попереднє відшкодування власникам земель їх вартості та
збитків, відшкодування землекористувачам збитків, завданих
вилученням земель, здійснюється відповідно до закону".
9. Статтею 35 Кодексу визначено, що спрямування і
координацію міжнародної діяльності спеціально уповноваженого
центрального органу виконавчої влади у галузі митної справи
здійснює Кабінет Міністрів України (частина перша).
Це положення викладено без урахування пункту 3 статті 106
Конституції України, за якою Президент України здійснює
керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави.
Частиною другою статті 35 Кодексу передбачено, що спеціально
уповноважений центральний орган виконавчої влади проводить
переговори, консультативну роботу, пов'язану з підготовкою
міждержавних угод з питань митної справи, за дорученням Кабінету
Міністрів України та в межах наданих Кабінетом Міністрів України
повноважень.
У зв'язку з цим слід відзначити, що відповідно до Закону
України "Про міжнародні договори України" рішення про проведення
переговорів щодо міжнародних договорів, які укладаються від імені
України, про надання повноважень на ведення переговорів щодо
таких міжнародних договорів України, приймаються Президентом
України (статті 4 і 5).
Тому пропонується у статті 35:
частину першу після слів "спрямовується та координується"
доповнити словами "Президентом України";
у частині другій слова "за дорученням Кабінету Міністрів
України, в обсязі повноважень, наданих ним відповідно до закону"
замінити словами "за дорученням Президента України, Кабінету
Міністрів України в обсязі наданих відповідно до закону
повноважень".
10. У статтях 49 і 50 Кодексу, в яких ідеться про порядок
створення зон митного контролю і порядок розміщення споруд та
об'єктів у зоні митного контролю, необхідно передбачити
погодження створення зон митного контролю і розміщення споруд та
об'єктів у цих зонах зі спеціально уповноваженим центральним
органом виконавчої влади в галузі транспорту. Це зумовлено тим,
що всі пункти пропуску, крім автомобільних, знаходяться на
балансі підприємств Міністерства транспорту України, а в багатьох
автомобільних пунктах пропуску є споруди, що належать
Міністерству транспорту України ("Дьяково" - всі споруди,
"Ужгород", "Чоп", "Порубне", "Могилів-Подільський", "Мамалига",
"Доманово", "Городище" - частково, інші).
Тому пропонується:
частину другу статті 49 доповнити словами "та центральним
органом виконавчої влади в галузі транспорту";
у статті 50 слова "та спеціально уповноваженого центрального
органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону
України" замінити словами "спеціально уповноваженого центрального
органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону
України та центрального органу виконавчої влади в галузі
транспорту".
11. Статтею 52 передбачено проведення господарських робіт у
зоні митного контролю, переміщення товарів, транспортних засобів
і громадян через зону митного контролю тільки з дозволу керівника
або заступника керівника відповідного митного органу і під
контролем посадових осіб цього органу.
Така норма не узгоджується з положеннями статті 18 Закону
України "Про державний кордон України", за якими порядок
здійснення всіх видів господарської діяльності на державному
кордоні України встановлюється компетентними органами України за
погодженням з Прикордонними військами України.
Тому пропонується статтю 52 Кодексу після слів "митного
органу" доповнити словами "за погодженням з Прикордонними
військами України".
12. Згідно зі статтями 57 та 67 Кодексу особистому огляду не
підлягають Президент України, Голова Верховної Ради України,
народні депутати України, Прем'єр-міністр України, члени Кабінету
Міністрів України, Голова Верховного Суду України, Голова та
судді Конституційного Суду України, Голова Рахункової палати,
Голова Антимонопольного комітету України, Голова Фонду державного
майна України та члени їхніх сімей, які прямують разом з ними; їх
ручна поклажа та супроводжуваний багаж не підлягають митному
огляду.
Перелік таких осіб, з одного боку, є надто розширеним, а з
іншого - не враховує осіб, які мали б користуватися таким правом,
виходячи з їх статусу, визначеного Конституцією та законами
України.
Вбачається доцільним при вирішенні "зазначених питань
виходити з переліку осіб, стосовно яких здійснюються охоронні
заходи відповідно до Закону України "Про державну охорону органів
державної влади та посадових осіб", у зв'язку з чим пропонується
внести відповідні зміни до зазначених статей Кодексу.
1З. Окремими положеннями Кодексу низку функцій, які мали б
виконуватися Кабінетом Міністрів України, покладено на спеціально
уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної
справи. Це стосується, зокрема, статей 86, 100, 104, 215, 347.
Пропонується доопрацювати ці положення Кодексу, привівши їх
у відповідність із Конституцією України.
14. У частині третій статті 81 визначено, що перелік
товарів, які підлягають обов'язковому декларуванню,
встановлюється Кабінетом Міністрів України. Проте стаття 144 вже
містить певний перелік таких товарів.
З метою узгодження зазначених норм пропонується в частині
третій статті 81 слова "встановлюється Кабінетом Міністрів
України" замінити словами "встановлюється цим Кодексом та актами
Кабінету Міністрів України".
15. До Кодексу вміщено низку статей, глав і розділів, які не
є предметом його регулювання, і мають визначатися виключно
податковим законодавством.
Так, частиною третьою статті 24 передбачено звільнення
митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій від
сплати державного мита з позовних заяв, заяв і скарг, з якими
вони звертаються до суду, господарського суду.
Зазначена норма не може бути предметом регулювання цього
Кодексу, оскільки відповідно до частини третьої статті 1 Закону
України "Про систему оподаткування" ставки, механізм справляння
податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо
оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими
законами України, крім законів про оподаткування. На сьогодні
питання справляння державного мита регулюються Декретом Кабінету
Міністрів України від 21 січня 1993 року N 7-93 "Про державне
мито".
Виходячи з наведеного, частину третю статті 24 пропонується
виключити.
Розділом XІ Кодексу передбачено регулювання питань
справляння мита з товарів, що переміщуються через митний кордон
України, та Митного тарифу України.
Однак ці питання вирішуються Законами України "Про Єдиний
митний тариф" і "Про Митний тариф України". Так, стаття 263
Кодексу "Види ставок мита" дублює статтю 7 Закону України "Про
Єдиний митний тариф", а стаття 265 "Порядок установлення ставок
мита" - статтю 2 Закону України "Про Митний тариф України".
У зв'язку з цим та зазначеним вище зауваженням до частини
третьої статті 24 пропонується глави 46 і 48 розділу XІ Кодексу
виключити.
Положеннями частини другої статті 129, частини першої статті
218, статей 235, 236, 245, глави 54, розділу XV на митні органи
покладено регулювання нарахування, справляння та контроль за
сплатою податків і зборів під час переміщення товарів через
митний кордон України.
Зокрема, статтею 335 передбачено здійснення відстрочення та
розстрочення сплати податків і зборів керівником митного органу.
Це не відповідає положенням статті 50 Бюджетного кодексу України,
згідно з якими тільки Міністерство фінансів України має виключне
право надання відстрочок у сплаті податків, зборів (обов'язкових
платежів) на умовах податкового кредиту.
Положення статей 337 - 339 Кодексу не узгоджуються з нормами
статті 25 Закону України "Про Єдиний митний тариф" щодо строків
давності повернення сум надмірно стягнутого мита і розмірів
нарахування пені та порядку її стягнення та нормами Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" щодо розміру і
порядку сплати пені.
На сьогодні питання податків і зборів, про які йдеться у
розділі XV, регулюються й іншими законодавчими актами, зокрема
Законами України "Про систему оподаткування", "Про податок на
додану вартість", "Про запровадження єдиного збору, який
справляється у пунктах пропуску через державний кордон України",
Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року N
18-92 "Про акцизний збір".
Тому пропонується в частині другій статті 129 слова "та
сплати податків і зборів", статті 235, 236, 245, главу 54 і
розділ XV виключити.
16. У статті 127, якою визначено здійснення митного контролю
за вантажними операціями у водному сполученні, вжито термін
"остаточний випуск товарів, що перевозяться в міжнародному
водному сполученні".
Оскільки Кодексом такий термін не визначено і в інших
статтях не вживається, то пропонується у зазначеній статті 127
слова "Остаточний випуск" замінити словами "Пропуск через митний
кордон України".
17. Частиною першою статті 129 передбачено здійснення
митного контролю тільки українських суден каботажного плавання.
Водночас статтею 131 Кодексу торговельного мореплавства України
визначено, що каботажні перевезення здійснюються суднами, що
плавають під Державним прапором України, а також суднами, що
плавають під іноземним прапором, за умови одержання на це дозволу
Міністерства транспорту України.
З метою врегулювання розбіжностей між зазначеними нормами
пропонується у частині першій статті 129 Кодексу, що
розглядається, слова "Українські судна каботажного плавання"
замінити словами "Судна, що плавають під Державним прапором
України, а також судна, що плавають під іноземним прапором, за
умови одержання на це дозволу Міністерства транспорту України".
18. Не є предметом регулювання цього Кодексу положення
статті 133 щодо порядку визначення морських та річкових портів,
відкритих для міжнародних перевезень, міжнародних аеропортів
України. У зв'язку з цим пропонується зі статті 121 та частини
першої статті 133 друге речення виключити.
19. Глава 36 "Спеціальна митна зона" не узгоджується зі
статтями 1, 2, 4, 6 і 24 Закону України "Про загальні засади
створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон"
та статтею 24 Закону України "Про зовнішньоекономічну
діяльність".
Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про загальні
засади створення і функціонування спеціальних (вільних)
економічних зон" спеціальна (вільна) економічна зона являє собою
частину території України, на якій встановлюються і діють
спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок
застосування і дії законодавства України. На території
спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові
митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної
діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб.
Згідно зі статтями 2 і 4 зазначеного Закону та статтею 24 Закону
України "Про зовнішньоекономічну діяльність" статус і територія
спеціальної (вільної) економічної зони, а також строк, на який
вона створюється, визначаються Верховною Радою України шляхом
прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної)
економічної зони. На території спеціальної (вільної) економічної
зони діє законодавство України з урахуванням особливостей,
передбачених зазначеним Законом або законом про створення
конкретної спеціальної (вільної) економічної зони. Закон про
створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони не
може суперечити зазначеному Закону. Статтею 6 цього ж Закону
передбачено перелік документів про створення спеціальної
(вільної) економічної зони. Інші документи вимагатися не можуть.
Порядок ліквідації спеціальної (вільної) економічної зони
встановлено статтею 24 зазначеного Закону.
Ураховуючи викладене, пропонується главу 36 виключити.
20. Частиною сьомою статті 260 Митного кодексу відшкодування
витрат, пов'язаних із зупиненням "митного оформлення товарів,
зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється за рахунок
власника прав на об'єкт права інтелектуальної власності. Порядок
відшкодування зазначених витрат, а також порядок розпорядження
контрафактними товарами після їх конфіскації визначаються
законодавством.
Однак зазначені питання, по-перше, є предметом регулювання
Законів України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі",
"Про авторське право і суміжні права", "Про охорону прав на знаки
для товарів і послуг" та "Про охорону прав на промислові зразки"
тощо і мають бути узгоджені.
По-друге, в такий спосіб на власника прав на об'єкт права
інтелектуальної власності перекладається відповідальність, у тому
числі майнова, за неправомірні дії митника, який, власне,
прийматиме рішення про зупинення митного оформлення товарів.
Тому пропонується частину сьому статті 260 Кодексу
виключити.
21. Переміщення товарів через митний кордон України поза
митним контролем або з приховуванням від митного контролю в
невеликих розмірах розцінюється за цим Кодексом як порушення
митних правил. Визначення ж поняття контрабанди як злочину і
встановлення відповідальності за нього є предметом регулювання
Кримінального кодексу України.
Тому доповнення Митного кодексу статтею 354, яка,
відтворюючи норми статей 202 і 305 Кримінального кодексу, дає
поняття контрабанди як злочину, являє собою не що інше як
невиправданий повтор у законодавстві, створює множинність норм,
та ще й без санкцій. Це суперечить і частині третій статті З
Кримінального кодексу України, згідно з якою "злочинність діяння,
а також його караність та інші кримінально-правові наслідки
визначаються тільки цим Кодексом".
У зв'язку з наведеним статтю 354 Кодексу пропоную виключити.
22. Статтею 355 передбачено можливість проведення митними
органами контрольованих поставок наркотичних засобів,
психотропних речовин і прекурсорів. При цьому на порушення статті
4 Закону України "Про заходи протидії незаконному обігу
наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та
зловживанню ними" передбачається, що такі поставки митні органи
можуть проводити як за участю правоохоронних органів, так і без
такої участі.
З метою усунення розбіжностей між правовими нормами та їх
множинності і враховуючи, що згідно зі статтею 5 Закону України
"Про оперативно-розшукову діяльність" підрозділи Державної митної
служби України правом здійснювати оперативно-розшукову діяльність
не наділені, а значить і не можуть здійснювати відповідні
негласні заходи, пропоную текст статті 355 викласти в такій
редакції:
"Відповідно до законів України митні органи з метою
виявлення джерел і каналів незаконного обігу наркотичних засобів,
психотропних речовин і прекурсорів, осіб, які беруть участь у
цьому, разом з іншими державними органами (підрозділами), що
мають право здійснювати оперативно-розшукову діяльність, можуть
використовувати метод контрольованої поставки зазначених засобів,
речовин і прекурсорів.
Порядок проведення контрольованої поставки визначається цим
Кодексом і відповідним нормативно-правовим актом спеціально
уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі
митної справи, Міністерства внутрішніх справ України, Служби
безпеки України, спеціально уповноваженого центрального органу
виконавчої влади у галузі охорони державного кордону України,
погодженим із Генеральною прокуратурою України та Міністерством
юстиції України".
23. У зв'язку з відсутністю у підрозділів Державної митної
служби України прав на проведення оперативно-розшукової
діяльності та з огляду на визначення цієї діяльності, яке дано у
статті 2 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність",
названі підрозділи не можуть здійснювати відповідні негласні
заходи.
У зв'язку з цим пропоную у статті 356:
у частині першій слова "під негласним контролем митних
органів, погодженим з іншими правоохоронними органами України, та
за їх участю або без такої участі" замінити словами "під
контролем і оперативним наглядом правоохоронних органів";
частину другу викласти в такій редакції:
"Порядок проведення переміщення товарів під негласним
контролем визначається цим Кодексом і відповідним
нормативно-правовим актом спеціально уповноваженого центрального
органу виконавчої влади в галузі митної справи, Міністерства
внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації
України, Служби безпеки України, спеціально уповноваженого
центрального органу виконавчої влади в галузі охорони державного
кордону України, погодженим з Генеральною прокуратурою України та
Міністерством юстиції України";
частину третю виключити.
24. У статті 366, яка визначає строки накладення стягнень у
вигляді попередження і штрафу у справах про порушення митних
правил, необгрунтовано не визначено строку накладення такого
стягнення, як конфіскація товарів - безпосередніх предметів
порушення митних правил, товарів із спеціально виготовленими
сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування
безпосередніх предметів порушення митних правил від митного
контролю, транспортних засобів, що використовувалися для
переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через
митний кордон України.
Хоча справи про порушення митних правил, за які передбачена
конфіскація зазначених товарів, розглядаються судами (стаття 433
цього Кодексу), проте випадки, обсяг і порядок конфіскації таких
товарів ні в якому іншому законі, як того вимагає частина шоста
статті 41 Конституції України, не визначені.
Це суперечить і частині третій статті 364 Митного кодексу,
відповідно до якої конфіскація "застосовується у випадках, обсязі
та порядку, що визначаються цим Кодексом та іншими законами
України". Але саме таке визначення в Кодексі відсутнє.
З метою заповнення прогалин у законодавстві пропонується в
частині першій статті 366 слова "у вигляді попередження, штрафу"
виключити і доповнити цю статтю частиною третьою такого змісту:
"Предмети, зазначені у пункті 3 статті 360 цього Кодексу:
підлягають конфіскації незалежно від часу вчинення або виявлення
порушення митних правил".
Це відповідатиме й аналогічній нормі чинного Митного кодексу
України (стаття 139), яка перевірена і виправдана практикою.
25. Санкціями статей 367, 369, 370, 374, 377, 378, 384, 386
- 393 передбачено штраф у вигляді відсоткової, вартості товарів -
безпосередніх предметів порушення митних правил. Іншими статтями
встановлено штраф у вигляді грошового стягнення у твердій сумі,
виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Такий подвійний підхід до встановлення санкцій за
адміністративні правопорушення не відповідає поняттю штрафу як
заходу юридичного примусу грошового характеру, що застосовується
за вчинення адміністративного правопорушення чи злочину та в
інших випадках, прямо передбачених законом, суперечить
законодавчій практиці України та теорії права.
Саме як захід юридичного примусу грошового характеру
визначається штраф Кодексом України про адміністративні
правопорушення і Кримінальним кодексом України, прийнятим у
квітні 2002 року. Цього правила має бути додержано і під час
формулювання санкцій перелічених вище статей.
Штраф у вигляді відсоткової вартості товарів може
застосовуватися в цивільних правовідносинах як міра матеріального
впливу для забезпечення виконання договору, як неустойка абс
санкція за невиконання припису закону чи у вигляді матеріально]
відповідальності за недодержання тих чи інших, передбачених
законом норм, тощо.
Ураховуючи наведене, пропоную у названих вище статтях
штрафні санкції встановити у твердій сумі, виходячи з розміру
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. При цьому розмір
штрафу не може перевищувати максимального розміру штрафу,
визначеного статтею 53 Кримінального кодексу України.
26. Статтею 388 передбачено відповідальність особи за
ухилення від установленого митним органом маршруту переміщення
товарів територією України.
Проте ні Митний кодекс, що розглядається, ні інші
нормативно-правові акти не містять норм, які б надавали митним
органам право визначати такі маршрути. Отже, якщо немає права чи
заборони на певну дію, то їх і не можна порушити або ж установити
відповідальність за штучно визначений склад адміністративного
правопорушення. Включення зазначеної статті до цього Кодексу
суперечить і статті 62 Конституції України, згідно з якою особа
може бути піддана покаранню тільки за виновне вчинення
правопорушення.
З огляду на викладене пропоную статтю 388 Кодексу виключити.
27. У статтях 394 і 395 установлено адміністративну
відповідальність експерта і перекладача за відмову або ухилення
від участі у провадженні у справі про порушення митних правил, за
надання експертом завідомо неправдивого висновку або здійснення
перекладачем завідомо неправильного перекладу, а також за відмову
або ухилення від надання пояснень чи завідомо неправдиві
свідчення свідка.
Для встановлення факту ухилення експерта, перекладача чи
свідка від участі у справі про порушення митних правил, дачі ними
неправдивих висновку, перекладу чи свідчень тощо необхідно
провести дізнання чи досудове слідство. Щоб установити ж той чи
інший факт у справі про адміністративне правопорушення, ні
дізнання, ні судове слідство не провадяться. Проте іншим способом
такий факт установити не можна. В адміністративному провадженні
свідчення свідка вносяться тільки до протоколу, якщо такий свідок
є. Тому Кодекс України про адміністративні правопорушення
аналогічних норм, які є в зазначених статтях, і не містить.
Якщо ці норми потрібні митним органам для проведення
дізнання у справах про контрабанду, то їм належить керуватися
статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, якими
передбачено кримінальну відповідальність за дії, за які
пропонується встановити адміністративну відповідальність.
До речі, включаючи до Митного кодексу статті, про які
йдеться, законодавець не визначив, який орган розглядатиме справи
про вчинення передбачених ними правопорушень (див. статтю 433).
З огляду на викладене пропонується статті 394 і 395 з
Кодексу виключити.
28. Стаття 401, яка встановлює, що провадження у справі про
порушення митних правил здійснюється українською мовою,
суперечить нормам статей 10 і 24 Конституції України та Закону
про мови.
У зв'язку з цим пропоную частину першу цієї статті доповнити
словами "або мовою більшості населення даної місцевості", а в
частині другій слова "українською мовою" замінити словами "мовою,
якою здійснюється провадження".
29. Відповідно до частини першої статті 404 в разі
припинення кримінальної справи про контрабанду щодо конкретної
особи за наявності в її діях складу порушення митних правил
матеріали про таке порушення передаються до митного органу для
притягнення цієї особи до відповідальності.
Це положення не узгоджується зі статтею 433 цього ж Кодексу,
якою визначено, що справи про порушення митних правил
розглядаються не тільки митними органами, а й судами.
Тому зазначену частину після слова "органу" пропонується
доповнити словами "або до суду".
ЗО. Частина перша статті 408, якою визначено, що в розгляді
справи про порушення митних правил може брати участь захисник,
якого самостійно визначає особа, що притягається до
відповідальності, суперечить статті 59 Конституції України та
Рішенню Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року N
1З-рп у справі про право вільного вибору захисника. За цими
конституційною нормою та Рішенням громадянин має право вільно
вибирати захисником не будь-яку особу, а особу, яка є фахівцем у
галузі права і за законом має право на надання правової допомоги
особисто чи за дорученням юридичної особи.
Ураховуючи наведене, пропонується частину першу статті 408
доповнити словами "з числа осіб, які є фахівцями в галузі права і
за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи
за дорученням юридичної особи".
31. З мотивів, викладених у пункті 27 цих Пропозицій,
пропонується виключити частину третю статті 411, якою
передбачено, що свідок має бути попереджений про відповідальність
за ухилення від дачі пояснень.
32. Порядок виклику особи для опитування та її опитування,
вимоги до протоколу опитування та засвідчення відмови від підпису
протоколу, визначені у статтях 416 - 419, - це заходи, які мають
уживатися під час проведення дізнання чи досудового слідства.
Оскільки ці питання не є предметом регулювання даного Кодексу,
зазначені статті пропонується виключити.
33. Норми статей 420 - 426, які визначають порядок
витребування, вилучення товарів і документів, митного обстеження,
проведення огляду, витребування інформації, викладено для
забезпечення проведення дізнання, а не провадження у справах про
адміністративні правопорушення. При цьому не враховано вимог
статті ЗО Конституції України щодо гарантії недоторканності житла
громадянина.
З метою додержання прав і свобод людини і громадянина,
усунення норм, які не є предметом регулювання даного Кодексу,
пропоную статті 420, 421, 423, 425 викласти в редакції статей 126
- 128, 130 чинного Митного кодексу України, а статті 422, 424,
426 виключити.
34. У статті 431 зазначено, що однією зі складових витрат у
справі про порушення митних правил є видатки на інвентаризацію,
зберігання, перевезення (пересилання) речових доказів. Але ні
Кодекс, що розглядається, ні Кодекс України про адміністративні
правопорушення не визначають такого поняття, як "речові докази".
За нормами Митного кодексу вилучаються товари, які є
безпосередніми предметами порушення митних правил, товари зі
спеціально виготовленими тайниками тощо.
Тому в частині першій статті 431 слова "речових доказів"
слід замінити словами "товарів, зазначених у пункті 3 статті 360
цього Кодексу".
35. Статтями 432 і 438 визначено, що суддя (суд) у справі
про порушення митних правил постановляє рішення.
Це не відповідає загальному правилу, встановленому статтею
283 Кодексу України про адміністративні правопорушення, про те,
що у справі про адміністративне правопорушення орган (посадова
особа) виносить постанову.
У зв'язку з цим у зазначених статтях слова "або рішення",
"або рішенні суду", "або одне з таких рішень" пропонується
виключити.
36. Відповідно до частини другої статті 434 постанови у
справах про порушення митних правил, винесені особами підрозділу
по організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних
правил спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої
влади в галузі митної справи, затверджуються керівником цього
органу виконавчої влади або його заступником.
Будь-якої потреби в існуванні такої норми немає. Вона лише
створить тяганину в розгляді справ та позбавить піддану
адміністративному стягненню особу права оскаржити постанову в
порядку підлеглості. Така норма суперечить положенню статті 440,
згідно з якою будь-яка постанова може бути оскаржена особою,
стосовно якої вона винесена, або представником такої особи.
З огляду на викладене пропоную частину другу статті 434
виключити.
37. Стаття 435 передбачає можливість передачі справ про
порушення митних правил з однієї митниці до іншої, як по
горизонталі, так і по вертикалі. При цьому не визначаються умови
і причини, за яких можна передати таку справу.
Запроваджена норма суперечить усталеному правилу про те, що
справа має розглядатися за місцем вчинення правопорушення. Цього
правила додержано і в чинному Митному кодексі (стаття 136). Не
включивши відповідної норми до цього Кодексу, законодавець не
відтворив існуючого порядку, внаслідок чого можливі плутанина в
розгляді справ, необгрунтоване витрачання коштів особами, які
беруть участь у розгляді справ, на проїзд, наймання житла та
інших витрат.
Ураховуючи наведене, пропоную статтю 435 викласти в такій
редакції:
"Стаття 435. Місце розгляду справи про порушення митних
правил
Справа про порушення митних правил розглядається за місцем
знаходження митного органу, в зоні діяльності якого вчинено
правопорушення".
38. Щодо статті 439. З мотивів, викладених у пункті 35 цих
Пропозицій, у частині другій зазначеної статті слова "одне з
рішень" слід замінити словами "одну з постанов".
Частина третя даної статті має регулювати не тільки питання
повороту виконання постанови судді в разі її скасування, а й
постанови митного органу про накладення штрафу.
Тому норми цієї статті пропонується помістити в окрему
статтю, замінивши в ній слова "рішення суду" словом "постанови".
Частина четверта даної статті відтворює норму частини п'ятої
статті 46 Закону України "Про виконавче провадження", а тому
підлягає виключенню як така, що не належить до предмету
регулювання Митного кодексу та вносить повтори в законодавство.
39. До глави 68. Справи про порушення митних правил
відповідно до статті 433 розглядаються як митними органами, так і
судами. Проте ця глава передбачає порядок оскарження постанов
тільки митних органів.
Крім того, згідно зі статтею 121 Конституції України і
Закону України "Про прокуратуру" прокурор на рішення суду та інші
акти вносить не протести, а подання.
З метою додержання однакового порядку розгляду скарг на такі
постанови та подань прокурора на них пропоную:
а) назву зазначеної глави, назву і частини першу та останню
статті 440 викласти в такій редакції:
"Оскарження постанов у справах про порушення митних правил.
Внесення на постанови подання прокурора";
"Стаття 440. Оскарження постанов у справах про порушення
митних правил
Постанова у справі про порушення митних правил може бути
оскаржена особою, стосовно якої її винесено, або представником
такої особи";
"Порядок оскарження постанови суду (судді) у справі про
порушення митних правил та внесення подання прокурором на
постанову визначається Кодексом України про адміністративні
правопорушення та іншими законами";
б) у статті 441:
у частині першій слова "а митним органом вищого рівня, крім
того, - у зв'язку з принесенням протесту прокурором або в порядку
контролю за дотриманням посадовими особами митних органів вимог
законодавства" та частину третю виключити;
у пункті 1 частини другої слово "протесту" замінити словом
"подання";
частину п'яту викласти в такій редакції:
"Копія рішення по скарзі або поданню прокурора на постанову
у справі про порушення митних правил протягом трьох днів
надсилається особі, стосовно якої її винесено. Про результати
розгляду подання повідомляється прокуророві";
в) з метою оперативного розгляду справи, недопущення
невиправданої тяганини у статті 443:
частину першу викласти в такій редакції:
"Скарга і подання прокурора у справі про порушення митних
правил розглядаються правомочними посадовими особами у
десятиденний строк з дня їх надходження, якщо інше не встановлено
законом";
частину другу виключити як таку, що не містить умов, за яких
може бути продовжено строк розгляду скарги (подання);
г) у статті 444:
у назві слово "протесту" замінити словом "подання";
текст статті після слова "скарги" доповнити словами
"внесення подання", а слово "перевірки" замінити словами
"розгляду скарги (подання)".
40. З мотивів, викладених у пункті 35 цих Пропозицій, у
статті 447 пропонується слова "або рішення" виключити, а в
частині першій статті 450 слова "або опротестування такої
постанови" замінити словами "постанови або внесення на неї
подання прокурором", слово "протесту" - словом "подання".
41. Щоб усунути будь-які можливості для зловживання з боку
осіб митної служби своїм службовим становищем, з метою додержання
єдиного порядку примусового виконання постанов у справах про
порушення митних правил, пропоную статті 451 і 452 викласти в
редакції відповідно частин третьої - шостої статті 148 та статті
149 чинного Митного кодексу України.
42. Виходячи з норми пункту 24 статті 106 Конституції
України про те, що вищі спеціальні звання присвоює Президент
України, пропоную частини п'яту і шосту об'єднати в одну,
виклавши її в такій редакції:
"Спеціальні звання дійсного державного радника митної служби
і державного радника митної служби 1, 2, 3 рангів присвоюються
Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України".
43. Потребують уточнення статті 471 і 472 в частині
визначення умов, за яких посадові особи митної служби мають право
застосовувати фізичну силу і спеціальні засоби. Беручи до уваги
статус зазначених осіб, слід дійти висновку, що ці особи можуть
застосовувати фізичну силу і спеціальні засоби, передбачені
названими статтями, тільки під час виконання службових
обов'язків.
Тому пропоную абзац перший статті 471 після слів "фізичну
силу" та абзац перший частини першої статті 472 після слів
"спеціальні засоби" доповнити словами "під час виконання
службових обов'язків".
44. У частині другій статті 474 передбачено, що кожна
посадова особа митної служби України підлягає обов'язковому
державному страхуванню на суму десятирічного грошового
забезпечення за посадою, яку вона обіймає. Згідно ж з частиною
першою статті 479 у разі загибелі працівника митного органу,
спеціалізованої митної установи, організації під час виконання
службових обов'язків сім'ї загиблого виплачується одноразова
страхова сума за рахунок страхових платежів по обов'язковому
державному особистому страхуванню посадових осіб митної служби
України у розмірі десятирічного грошового забезпечення загиблого
за останньою посадою.
Ці норми суперечать прийнятому в жовтні 2001 року Закону
України "Про страхування", який не передбачає обов'язкового
державного страхування осіб, які працюють в установах і
організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України
(стаття 7). За концепцією цього Закону державний захист
зазначених осіб полягатиме в безпосередньому здійснені потерпілим
компенсаційних виплат з Державного бюджету України головними
розпорядниками бюджетних коштів за цільовими платежами за місцем
роботи потерпілого (абзац шостий пункту 10 розділу V "Прикінцеві
положення").
Тому пропоную частину другу статті 474 та частину першу
статті 479 виключити.
45. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності в порядку,
визначеному статтями 482 - 486, суперечить нормам статті 55
Конституції України, глави 31-А Цивільного процесуального кодексу
України та Закону України "Про звернення громадян". Крім того,
положення зазначених статей Митного кодексу не є предметом його
регулювання.
У зв'язку з цим пропоную статті 482 - 486 виключити.
46. У статтях 45, 337, 451, 462 необгрунтовано вжито
застаріле поняття "фінансово-кредитна установа" замість
"фінансова установа", як це передбачено Законом України "Про
фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових
послуг". Це вимагає узгодження даного поняття з названим Законом.
47. Розділом XXІV для набрання чинності цим Кодексом
установлено надзвичайно стислий строк - 45 днів. При цьому не
враховано, що для застосування Кодексу повною мірою Кабінету
Міністрів України, іншим органам виконавчої влади належить
прийняти низку нових нормативно-правових актів, а Верховній Раді
України - привести законодавчі акти у відповідність із цим
Кодексом.
У зв'язку з цим пропонується в разі прийняття даного Кодексу
після його повторного розгляду визначити строк його введення в
дію не раніше 1 січня 2003 року.
Президент України Л.КУЧМА