(18.08.99)
ПРОПОЗИЦІЇ
до Закону України "Про тимчасові слідчі та
спеціальні комісії Верховної Ради України"
Прийнятий Верховною Радою України 15 липня 1999 року Закон
України "Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної
Ради України" не може бути підписаний, оскільки низка його
принципових положень не відповідає Конституції і законам України.
Насамперед слід зазначити, що відповідно до статті 6
Конституції України державна влада в Україні здійснюється на
засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи
законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої
повноваження лише у встановлених Конституцією межах та відповідно
до законів України.
У статті 85 Основного Закону України, яка визначає
повноваження Верховної Ради України, наголошено на тому, що
законодавчий орган держави здійснює парламентський контроль у
межах, визначених Конституцією України. До цієї сфери повноважень
Верховної Ради України віднесено контроль за виконанням
Державного бюджету України (пункт 4), діяльністю Кабінету
Міністрів України (пункт 13), використанням позик (пункт 14).
Відповідно до статті 98 Конституції України контроль за
використанням коштів Державного бюджету України від імені
Верховної Ради України здійснює Рахункова палата. Парламентський
контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і
громадянина Конституцією України покладено на Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини (стаття 101).
Для виконання зазначених повноважень, а також для проведення
розслідування у зв'язку з ініціюванням усунення Президента
України з поста в порядку імпічменту відповідно до статей 89 та
111 Конституції України Верховна Рада України і може створювати
тимчасові слідчі комісії. При цьому Конституція України обмежує
коло питань, для розслідування яких можуть створюватися тимчасові
слідчі комісії лише тими, які становлять суспільний інтерес.
Крім того, обов'язково слід врахувати, що повноваження таких
комісій не можуть виходити за межі повноважень Верховної Ради
України. Саме такий висновок з аналогічного питання зробив
Конституційний Суд України за результатами розгляду справи про
Рахункову палату (рішення від 23 грудня 1997 року N 7-зп).
Всупереч цьому Закон, що розглядається, чітко не визначив
критерії, за якими питання можуть бути визнані такими, що
становлять суспільний інтерес, і тому можуть бути предметом
розслідування саме тимчасової слідчої комісії Верховної Ради
України, а не спеціально уповноваженого слідчого органу
прокуратури, Служби безпеки України чи міліції.
Не визначивши конкретно сферу діяльності тимчасових слідчих
комісій, Закон, разом з тим, надає їм вкрай широкі права,
зокрема, без будь-яких обмежень знайомитися з інформацією, яка
має навіть опосередковане відношення до предмету розслідування,
викликати будь-яку особу для дачі пояснень, вимагати свідчення,
пояснення від всіх осіб, навіть від тих, які відповідно до закону
мають зобов'язання щодо нерозголошення певної інформації,
вилучати будь-які матеріали, здійснювати примусовий привод,
безперешкодно входити на всі, навіть режимні та приватні
підприємства, установи і організації, залучати для роботи
спеціалістів, працівників органів прокуратури України,
співробітників і працівників Служби безпеки України, працівників
Міністерства внутрішніх справ, податкової міліції та інших
правоохоронних органів, причому у необмеженій кількості і не
тільки без згоди їх керівників, а навіть і без їх особистої згоди
(статті 4, 6, 7). При цьому частина третя статті 19 Закону
передбачає, що залучені до виконання завдань слідчої комісії
працівники зазначених правоохоронних органів діють у межах своєї
компетенції, визначеної відповідними законами України.
Таким чином, в одному органі передбачається сконцентрувати
функції, які тепер відповідним чином розподілені між різними
правоохоронними органами держави, що призведе до неправомірного
розширення повноважень парламентських слідчих комісій, створення
умов для зловживань та порушень, насамперед порушень прав людини.
Законом, що розглядається, також передбачено, що Верховна
Рада України своєю постановою може визначати органи державної
влади, органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб, які
будуть зобов'язані співпрацювати з слідчою комісією чи сприяти їй
у справі розслідування (пункт 6 частини третьої статті 8). Ця
норма не відповідає Конституції України, оскільки прийняття таких
рішень не належить до повноважень Верховної Ради України, не
відповідає завданням вищезазначених органів, а також правам та
обов'язкам їх посадових осіб.
Неправомірним є і надання тимчасовим слідчим комісіям права
подавати до суду заяви про скасування незаконних нормативних
актів, рішень або розпоряджень будь-яких органів державної влади
чи органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб (пункт 11
статті 5). Адже такі комісії, як зазначалося вище, не можуть мати
ширші повноваження, ніж Верховна Рада України, яка їх створює.
Суперечать Конституції України і норми Закону "Про тимчасові
слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради України", які надають
право тимчасовим слідчим комісіям приймати рішення (пункт 2
статті 1З, пункти 2 і 4 статті 15, пункт 2 частини першої статті
16 та частина друга статті 20), адже відповідно до статті 89
Конституції України такі комісії можуть ухвалювати лише висновки
та пропозиції. Крім того, слід врахувати, що предметом реагування
відповідних органів можуть бути не висновки та пропозиції слідчої
комісії, навіть затверджені Верховною Радою України, як це
передбачено у частині п'ятій статті 20 Закону, а лише рішення
Верховної Ради України, прийняте за наслідками обговорення
висновків та пропозицій слідчої комісії, як то визначено частиною
першою статті 21 цього ж Закону.
Враховуючи особливий статус та повноваження тимчасової
слідчої комісії, не можна погодитися і з тим, щоб її голова
обирався членами комісій (стаття 11), а не безпосередньо
Верховною Радою України, як то передбачено щодо голови тимчасової
спеціальної комісії (стаття 33 Закону).
Наголошуємо і на тому, що відповідно до статей 121 та 122
Прокуратура України становить єдину систему, яку очолює
Генеральний прокурор України. Спеціальні прокурори та спеціальні
слідчі передбачаються Конституцією України лише для включення їх
до складу спеціальної тимчасової слідчої комісії для проведення
розслідування щодо усунення Президента України з поста в порядку
імпічменту (стаття 111).
Незважаючи на це, Закон, що розглядається (пункт 6 статті 4,
пункт 5 частини першої статті 17), передбачає можливість
включення спеціальних прокурорів та спеціальних слідчих до складу
й інших тимчасових слідчих комісій.
Слід врахувати і те, що загальний порядок проведення слідчих
дій в Україні врегульовано Кримінальним та
Кримінально-процесуальним кодексами України, законами України про
прокуратуру, міліцію, Службу безпеки України, про
оперативно-розшукову діяльність, іншими законами України. Для
здійснення таких дій утворено відповідні державні органи. При
цьому запроваджено механізми узгодження діяльності таких органів,
контролю за її проведенням, забезпечення захисту прав людини у
процесі такої діяльності.
Закон України "Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії
Верховної Ради України" не передбачає аналогічних механізмів, а
також шляхів запобігання паралельному розслідуванню та пов'язаним
з ним збору матеріалів, вилученню документів тощо, які можуть
бути потрібні як парламентській тимчасовій слідчій комісії, так і
спеціально уповноваженим державним слідчим органам. За таких умов
вилучення слідчою комісією документів для проведення
депутатського розслідування може позбавити відповідні органи
попереднього слідства можливості зібрати всі необхідні докази у
кримінальній справі. Такі ситуації заважатимуть своєчасному і
швидкому проведенню попереднього слідства, оперативному розкриттю
злочинів, обгрунтованому вирішенню справи та забезпеченню при
цьому прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у справі.
Ситуація з цих та багатьох інших питань ще більше
ускладниться внаслідок того, що стаття 18 Закону гарантує право
будь-якому народному депутату України за пред'явленням
посвідчення перебувати у місцях проведення розслідувань.
Законом, який розглядається, не визначені і обов'язки членів
тимчасових слідчих комісій та залучених до їх роботи осіб, а
також їх відповідальність за розголошення державної таємниці чи
іншої спеціальної інформації, яка стала їм відома в результаті
розслідування, використання її у особистих цілях. Таким чином, не
враховані стаття 31 Конституції України, якою гарантується
таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої
кореспонденції, Закони України "Про інформацію", "Про державну
таємницю", "Про Службу безпеки України", "Про прокуратуру" та
інші. Винятки у цій сфері можуть бути встановлені лише судом у
випадках, визначених законом, а не слідчою комісією, і тільки з
метою запобігання злочинові чи з'ясування істини під час
розслідування кримінальної справи.
Пункт 4 частини першої статті 16 Закону надає членові
слідчої комісії право на одержання оригіналів або належним чином
завірених копій будь-яких документів, у тому числі тих, які
можуть містити відомості, що становлять державну та іншу
передбачену законом таємницю. Така норма не відповідає статті 33
Закону України "Про державну таємницю", якою встановлено, що
органи державної влади, в тому числі судові, правоохоронні та
контрольно-ревізійні, з метою забезпечення державних таємниць від
можливого розголошення мають за погодженням з органом виконавчої
влади з питань державних секретів передбачити спеціальний порядок
здійснення своїх функцій щодо підприємств, установ і організацій,
діяльність яких пов'язана з державними таємницями.
Всупереч статті 63 Конституції України, яка передбачає, що
особа не несе відповідальності за відмову давати показання або
пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, у статті 7
Закону встановлюється обов'язок громадян і посадових осіб органів
державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств,
установ і організацій дати правдиві свідчення про всі відомі їм
обставини у справі парламентського розслідування і відповісти на
всі запитання, що стосуються справи.
З огляду на викладене вважаю, що прийнятий Верховною Радою
України Закон України "Про тимчасові і слідчі та спеціальні
комісії Верховної Ради України" не відповідає положенням
Конституції України, не врегульовує принципові питання діяльності
тимчасових слідчих і спеціальних комісій Верховної Ради України і
фактично формує правову основу для утворення та діяльності не
парламентських слідчих комісій, а додаткових слідчих органів з
якнайширшими повноваженнями. При цьому порядок діяльності таких
органів не врегульований належними процесуальними нормами.
У результаті цього реалізація Закону може мати вкрай
небезпечні наслідки, насамперед для перспектив демократичного
розвитку суспільства, забезпечення додержання гарантій прав і
свобод людини і громадянина.
У зв'язку з цим пропоную скасувати Закон України "Про
тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради України" та
прийняти новий закон з цього питання, який би створив належну
правову основу для діяльності таких комісій у повній
відповідності з Конституцією та законами України.
Президент України Л.КУЧМА