(14.05.2002)
                           ПРОПОЗИЦІЇ

                        до Закону України
              "Про внесення змін до Закону України
                   "Про виконавче провадження"

     Цей Закон  не  може  бути  підписаний  і підлягає повторному
розгляду Верховною Радою України,  оскільки він не розв'язує всіх
актуальних   проблем   захисту   майна  державної  власності,  не
забезпечує   заповнення    прогалин    у    законодавстві    щодо
унеможливлення  тіньової приватизації,  не узгоджується з нормами
інших законів України.

     Пропозиції щодо цього Закону зводяться до такого.

     1. Затвердження мирових угод,  укладених між сторонами,  або
відмови  стягувача  від виконання рішень відповідно до статті 352
Цивільного процесуального кодексу України є прерогативою суду  за
місцем  виконання рішення.  Передача цих повноважень начальникові
відділу Державної виконавчої служби суперечить  зазначеній  нормі
закону,   перетворює   судовий   порядок   вирішення   питань  на
адміністративний.  Це не  сприятиме  захисту  прав  та  інтересів
громадянина,   порушить   вимоги   частини   третьої   статті  22
Конституції України.

     Тому доповнення  пункту  5  статті  3  Закону  України  "Про
виконавче   провадження"   (абзац  третій  статті  2  Закону,  що
розглядається) пропонується виключити.

     2. Відповідно до статей 7  і  8  Закону,  що  розглядається,
вносяться  зміни  до частини четвертої статті 14 і частини другої
статті 15 Закону України "Про виконавче  провадження",  за  якими
розмір   винагороди   за   послуги   експертів,  спеціалістів  та
перекладачів,  що   залучаються   до   виконавчого   провадження,
визначається   угодою,   укладеною   з  ними  відділом  Державної
виконавчої  служби.  При  цьому  стягувач  і  боржник  не  можуть
оскаржити розмір винагороди і умови залучення зазначених осіб. Це
не  виключає  можливості  зловживань  та  призведе  до  порушення
інтересів суспільства і держави.

     Між тим,  відшкодування  витрат  і  виплата винагороди таким
особам,  які  викликаються  до   органів   дізнання,   досудового
слідства,  прокуратури,  суду, органів, що розглядають справи про
адміністративні   правопорушення,   здійснюються    в    порядку,
визначеному  Кабінетом  Міністрів  України (постанова від 1 липня
1996 року N  710).  Інструкцією,  затвердженою  цією  постановою,
визначено   як   розмір   винагороди   експертам,   спеціалістам,
перекладачам, так і порядок відшкодування їм витрат. До прийняття
Закону   "Про   виконавче   провадження"  норми  цієї  Інструкції
поширювалися й на осіб, яких залучали на стадії виконання рішень.

     З метою  встановлення  загального  порядку  в  цій   справі,
усунення  можливості  зловживання з боку зацікавлених осіб,  слід
визначити,  що  розмір  винагороди  на  стадії  виконання  рішень
повинен бути не більшим ніж зазначений у згаданій Інструкції.

     У зв'язку з наведеним пропонується:

     друге речення   абзацу   другого   статті   7   Закону,   що
розглядається,  викласти в такій редакції:  "Розмір винагороди за
послуги  експерта  або  спеціаліста  визначається  в порядку,  що
встановлюється Кабінетом Міністрів України";

     абзац четвертий статті 8 викласти в такій редакції:

     "Розмір винагороди за  послуги  перекладача  визначається  в
порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України".

     3. Статтею  21  внесено  доповнення  до  пункту  8 статті 34
Закону про виконавче провадження, яким передбачається обов'язкове
зупинення  виконавчого провадження в разі порушення господарським
судом  провадження  у  справі  про  банкрутство  боржника,   крім
випадків  знаходження виконавчого провадження на стадії розподілу
стягнутих з боржника грошових сум (у  тому  числі  одержаних  від
реалізації майна боржника),  а також по виконавчих документах про
стягнення заробітної  плати,  аліментів,  авторської  винагороди,
відшкодування  шкоди,  заподіяної  здоров'ю та життю громадян,  а
також про задоволення вимог стягувачів,  що виникли у зв'язку  із
зобов'язаннями   боржника   в   процедурах  розпорядження  майном
боржника або санації.

     Прийняття запропонованої   норми   унеможливить   реалізацію
заходів,  спрямованих  на  оздоровлення  фінансово-господарського
стану боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково
вимог   кредиторів   шляхом   кредитування   і   реструктуризації
підприємства,    боргів    і    капіталу    та    (або)     зміну
організаційноправової  та виробничої структури боржника,  і плану
санації боржника.

     Крім того,  зазначені доповнення суперечать статті 12 Закону
України  "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом", якою передбачено, що з метою вжиття заходів щодо
забезпечення  грошових  вимог кредиторів,  в ухвалі про порушення
провадження у справі  про  банкрутство  вказується  про  введення
мораторію на задоволення вимог кредиторів. Протягом дії мораторію
забороняється  стягнення  на   підставі   виконавчих   та   інших
документів,   за   якими  здійснюється  стягнення  відповідно  до
законодавства.

     Оскільки справи  про  банкрутство  підвідомчі  господарським
судам,  виконавче  провадження  за  виконавчими  документами  про
стягнення заробітної  плати,  аліментів,  авторської  винагороди,
відшкодування  шкоди,  заподіяної здоров'ю та життю громадян,  на
які не поширюється дія мораторію,  повинно здійснюватись виключно
за  ухвалою господарського суду,  в провадженні якого знаходиться
справа  про  банкрутство  боржника  і  який  затверджує   заходи,
спрямовані   на   оздоровлення   фінансово-господарського   стану
боржника.

     Враховуючи викладене,  пропонується зазначену норму викласти
в такій редакції:

     "у пункті    8    слово    "арбітражним"   замінити   словом
"господарським", а після слова "боржника" доповнити словами "крім
випадків  знаходження виконавчого провадження на стадії розподілу
стягнутих з боржника грошових сум (у  тому  числі  одержаних  від
реалізації  майна  боржника),  а  також за ухвалою господарського
суду,  у провадженні якого  знаходиться  справа  про  банкрутство
боржника,  за  виконавчими  документами  про стягнення заробітної
плати,  аліментів,  авторської винагороди,  відшкодування  шкоди,
заподіяної здоров'ю та життю громадян".

     4. Статтею  30  Закону внесено зміну до порядку використання
виконавчого збору. Передбачається, що даний збір спрямовується до
спеціального  фонду Державного бюджету України,  за рахунок якого
фінансуються витрати,  пов'язані  з  організацією  і  проведенням
виконавчих   дій,   а   також   розвиток   матеріально-технічного
забезпечення Державної виконавчої служби.

     Це суперечить   нормам   Закону   України    "Про    джерела
фінансування  органів  державної влади",  якими органам державної
влади заборонено використовувати кошти,  одержані  за  здійснення
функцій  держави,  і якими частину четверту статті 46 Закону "Про
виконавче провадження" було визнано такою,  що втратила чинність.
Нова  норма не узгоджується і зі статтями 23,  29,  30 Бюджетного
кодексу України  та  статтям  14,  15,  31  Закону  України  "Про
Державний   бюджет  України  на  2002  рік",  якими  видатків  на
зазначені  цілі  зі  спеціального  фонду  Державного  бюджету  не
передбачено.

     Матеріально-технічне забезпечення    Державної    виконавчої
служби як одного  з  підрозділів  органів  виконавчої  влади  має
здійснюватися  так само як і усіх інших органів державної влади -
з бюджету згідно з кошторисом,  затвердженим Кабінетом  Міністрів
України.  Витрата  ж  коштів  зі  спеціального  фонду,  про  який
ідеться,  може здійснюватися тільки в  разі,  якщо  така  виплата
передбачатиметься в Законі про Державний бюджет України.

     Слід також зазначити, що і стягнення в обов'язковому порядку
як  пріоритетного   платежу   винагороди   державному   виконавцю
суперечить  зазначеному  вище  Закону  "Про  джерела фінансування
органів державної влади".

     З огляду на викладене пропонується у статті  30  Закону,  що
розглядається, виключити абзаци третій і четвертий про доповнення
статті 46 Закону "Про виконавче провадження" частиною  четвертою,
а  у  статті  2  - про доповнення пунктом 17 статті 3 того самого
Закону.

     5. Внаслідок внесення зміни до порядку оцінки майна боржника
(стаття  35  Закону,  що  розглядається)  створюється  можливість
штучного  заниження  державним   виконавцем   вартості   окремого
арештованого    майна,    особливо    після   перегляду   розміру
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

     Крім того,  частиною другою статті 14  Закону  України  "Про
виконавче провадження" встановлено,  що як експерт або спеціаліст
може бути запрошена будь-яка дієздатна особа,  що  має  необхідні
знання,  кваліфікацію,  досвід  роботи у відповідній галузі.  При
цьому  названий   Закон   не   передбачає   підтвердження   знань
сертифікацією і ліцензуванням, як того вимагає Закон України "Про
оцінку майна,  майнових прав та професійну оціночну діяльність  в
Україні".  За  таких  умов  залучений спеціаліст не має будь-яких
підтверджень своїх знань,  не несе ніякої відповідальності  і  не
зобов'язаний додержувати встановленої процедури.

     У зв'язку з цим в абзаці четвертому  статті  35  Закону,  що
розглядається  (стаття  57  Закону  "Про виконавче провадження"),
пропонується  слова  "експерта  (спеціаліста)"  замінити   словом
"оцінювача",   а  абзац  шостий  цієї  статті  викласти  в  такій
редакції:

     "Оцінка арештованого майна провадиться відповідно  до  вимог
Закону  України  "Про  оцінку майна,  майнових прав та професійну
оціночну діяльність в України".

     6. Нова  редакція  статей  61  і  66  Закону  про  виконавче
провадження передбачає,  що спеціалізована організація самостійно
визначає та оприлюднює місце і  час  проведення  торгів.  Це  дає
можливість  призначити  торги  в  місці,  яке  є  недосяжним  для
більшості потенційних покупців,  і в незручний для  них  час,  що
може  призвести  до  маніпулювання  добором  учасників продажу та
полегшення реалізації майна  заздалегідь  визначеному  покупцеві.
Даний    механізм    активно    застосовувався    спеціалізованим
підприємством "Укрспецюст" для зниження попиту на  високоліквідні
цінності, зокрема автотранспорт.

     Крім того,  зосередження  в  одному  органі  -  Міністерстві
юстиції України - повноважень з установлення порядку  і  процедур
продажу  арештованого  майна  та  його  реалізації  не виправдано
практикою і життям.  Щоб  запобігти  зловживанням  у  цій  сфері,
зазначені    повноваження    слід    розділити.   Відповідно   до
законодавства забезпечення проведення цінової політики,  а  також
розпорядження   об'єктами   державної   власності   віднесено  до
компетенції  Кабінету  Міністрів  України  (пункт  3  статті  116
Конституції   України),   а   практичну   реалізацію  цих  питань
здійснюють Фонд державного майна України,  Міністерство економіки
та з питань європейської інтеграції України, інші органи.

     Тому порядок реалізації арештованого майна має встановлювати
Уряд,  що  підвищить  рівень  захисту  інтересів  усіх  учасників
виконавчого провадження.

     Ураховуючи, що  Закон  України  "Про оцінку майна,  майнових
прав та професійну оціночну  діяльність  в  Україні"  не  містить
поняття  "мінімальна  початкова  ціна",  а новий Земельний кодекс
України передбачає,  що земельні  ділянки,  на  яких  розташовані
нерухомі  об'єкти,  можуть  бути  продані,  водночас пропонується
внести відповідні зміни до зазначеної вище статті 66.

     Виходячи з викладеного, пропонується:

     у статті 61 Закону України "Про  виконавче  провадження"  (в
редакції статті 37 Закону, що розглядається):

     у частині   другій  слова  "Міністерством  юстиції  України"
замінити словами "Кабінетом Міністрів України";

     доповнити статтю після частини другої новою частиною  такого
змісту:

     "Якщо передане   торговельним  організаціям  майно  не  буде
продано  протягом  двох  місяців,   воно   підлягає   переоцінці.
Державний  виконавець  переоцінює  майно  в порядку,  визначеному
Кабінетом Міністрів України.  У разі коли в місячний строк  після
переоцінки майно не буде продано, державний виконавець повідомляє
про це стягувача і пропонує йому вирішити питання щодо  залишення
за  собою  непроданого  майна".  У  зв'язку з цим частини третю -
шосту вважати відповідно частинами четвертою - сьомою;

     у частині четвертій слова "передане на реалізацію  майно  не
буде продано і" виключити;

     у статті  66  Закону  України "Про виконавче провадження" (в
редакції статті 39 Закону, що розглядається):

     у частині першій слова "мінімальна початкова ціна"  замінити
словами "початкова вартість";

     частину другу доповнити пунктом 5 такого змісту:

     "5) копію рішення про відведення земельної ділянки";

     частини третю і четверту виключити.

     7. Відповідно до Закону України  "Про  судоустрій  України",
інших  законів,  прийнятих  у 2001 році,  в Україні тепер замість
арбітражних судів діють  господарські  суди.  Незважаючи  на  це,
Закон,  що  розглядається,  не  передбачає  приведення Закону про
виконавче провадження у відповідність із  зазначеними  змінами  в
системі судів.

     Тому пропонується   додатково  внести  відповідні  зміни  до
статей 3 (пункти 6 і 13),  21 (пункти 2 частин першої та  другої)
зазначеного Закону.

     8. Статтею 47 Закону, що розглядається, главу 11 "Прикінцеві
положення" Закону про виконавче провадження доповнено пунктом  2,
згідно з яким до приведення законів,  інших норм активно-правових
актів у відповідність із нормами цього Закону вони зас осовуються
в частині, що не суперечить цьому Закону.

     Між тим,  Законом  України  "Про  внесення  змін  до  деяких
законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям законів України
"Про державну виконавчу службу" та "Про виконавче провадження" на
даний час законодавство приведено у відповідність із цим За оном.
Тому в зазначеному доповненні немає потреби.

     Положення, про яке йдеться, може поширюватися лише на Закон,
що  розглядається.  У  зв'язку  з  викладеним   пропонується   це
доповнення перенести в розділ ІІ цього Закону.

     Президент України                           Л.КУЧМА