(14.05.2002) ПРОПОЗИЦІЇ до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість" Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про податок на додану - вартість", прийнятий Верховною Радою України 29 травня 2001 року, не може бути підписаний Президентом України з таких підстав. 1. Запровадження передбаченого статтею 2 розділу I Закону визначення бази оподаткування операцій з надання туристичних послуг призведе до зростання на 20 відсотків їх вартості для іноземних туристів, оскільки вартість туристичних послуг, які надаються в Україні, в разі їх продажу за межами митної території України збільшуватиметься на суму податку, яка не підлягатиме бюджетному відшкодуванню, а буде відноситися на витрати туристичного підприємства. Внаслідок запровадження такого порядку не тільки зростуть ціни для іноземних споживачів (що неможливо за наявності вже підписаних контрактів), а й можуть припинити свою діяльність підприємства, які приймають та обслуговують іноземних туристів. Це також зробить економічно недоцільною агентську діяльність з продажу туристичних послуг в Україні в разі їх споживання за межами митної території України, тому що базою оподаткування туристичного оператора згідно зі статтею 2 розділу I Закону є винагорода такого оператора, а туристичного агента - відповідна продажна вартість. Отже, вартість одних і тих самих послуг у туристичного оператора і туристичного агента, який реалізовує їх кінцевому споживачеві за агентською угодою, укладеною з туристичним оператором, буде різною. При цьому в туристичного агента вартість послуг буде на 20 відсотків вищою (за рахунок податку на додану вартість), ніж у туристичного оператора, що зробить їх реалізацію через агентську мережу збитковою. Слід також зауважити, що зазначений податок на додану вартість для туристичного агента фактично перетворюється за своєю економічною суттю в податок з обігу, а виплати до бюджету перевищать у кілька разів агентську винагороду. 2. Згідно зі статтею 3 розділу I Закону звільнятимуться від сплати податку на додану вартість операції з продажу на території України туристичних послуг, що надаються в Україні. Внаслідок запровадження такої норми ціна туристичних послуг для відповідних споживачів фактично залишиться незмінною, оскільки туристичний оператор розраховуватиметься з надавачем таких послуг з урахуванням податку на додану вартість і сплачений податок туристичне підприємство повинно буде відносити на власні витрати. Реалізація ж туристичних послуг юридичним особам, які не є суб'єктами-підприємницької діяльності в галузі туризму, а користуються туристичними послугами для власних потреб (відрядження, конференції, семінари тощо), також стане економічно невигідною, оскільки споживач не отримає відшкодування цього податку під час придбання послуг через туристичного оператора, а туристичний оператор повинен буде віднести суму податку на витрати, а не на відшкодування. 3. Відповідно до чинного пункту 6.3 статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється застосування нульової ставки податку на додану вартість до операцій із вивезення (експорту) товарів (робіт, послуг) у разі коли такі операції звільнено від оподаткування на митній території України згідно з пунктами 5.1 та 5.2 цього ж Закону. Статтею 5 розділу I Закону, що розглядається, пропонується перелік зазначених випадків скоротити. Зокрема, заборона щодо застосування нульової ставки податку стосуватиметься лише операцій, перелічених у пункті 5.2 Закону України "Про податок на додану вартість". У зв'язку з цим слід зазначити, що пункт 5.1 Закону, посилання на який фактично пропонується виключити, містить значний перелік операцій (23 підпункти). Здебільшого ці операції мають соціальний характер і їх звільнення від оподаткування на митній території України спрямовано, в першу чергу, на зменшення регресивності податку на додану вартість стосовно найбільш уразливих та найменш захищених верств населення. За цих обставин не можна погодитися з фактичним дозволом на застосування нульової ставки податку до операцій із вивезення (експорту) таких товарів (робіт, послуг) за межі України. Не можна не враховувати і те, що виключення з пункту 6.3 статті 6 посилання на пункт 5.1 призведе не тільки до збільшення обсягів експортного відшкодування і, як наслідок, до значних втрат Державного бюджету України, а й до дискримінації вітчизняних товаровиробників, які працюють на внутрішньому ринку України, і як наслідок, - резидентів, що є споживачами відповідних товарів. Таким чином, уведення в дію зазначеного Закону може призвести до: - зменшення надходжень до бюджету (за попередніми підрахунками приблизно на 55 млн.гривень); - зростання цін для іноземних туристів, внаслідок чого зменшиться кількість відвідувань ними України. За прогнозами Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України число іноземних туристів скоротиться на 190 тис. чоловік; - зупинення агентської діяльності, тобто закриття великої кількості туристичних підприємств; - зростання цін для споживачів - юридичних осіб, що є резидентами України; - "тінізації" туристичної діяльності за рахунок можливого переходу туристичних підприємств на розрахунки виключно за готівкові кошти; - гальмування розвитку туристичної галузі. Враховуючи викладене, пропонується Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість", що надійшов на підпис Президентові України, відхилити і повернутися до розгляду законопроекту "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про податок на додану вартість", внесеного 12 квітня 2001 року Президентом України та прийнятого Верховною Радою України у першому читанні. Президент України Л.КУЧМА