(14.05.2002)
ПРОПОЗИЦІЇ
до Закону України
"Про порядок утримання та поводження
з тваринами в населених пунктах"
Прийнятий Верховною Радою України 7 березня 2002 року Закон
України "Про порядок утримання та поводження з тваринами в
населених пунктах" не може бути підписаний у зв'язку з
неузгодженістю його концептуальних засад із системою
законодавства України, загальними нормами права. Введення в дію
Закону призвело б до суттєвих проблем у регулюванні відповідних
суспільних відносин, створило умови для порушення прав і свобод
людини і громадянина, економічних та інших інтересів держави.
Основні зауваження зводяться до такого.
1. Відповідно до статті 3 зазначеного Закону його об'єктами
є свійські тварини, бездоглядні (безпритульні) тварини, дикі
тварини, які проживають, використовуються чи перебувають на
території населених пунктів.
Таким чином, неправомірно запроваджується єдина система
регулювання щодо тварин, порядок використання, утримання,
поводження, а також збереження чи охорони яких регулюється
різними законами, які належать навіть до різних галузей права.
Загальновизнано, що свійськими є насамперед одомашнені тварини,
як то: велика рогата худоба, вівці, кози, свині, коні, кролі,
кури, гуси, качки, індики, бджоли тощо, які розводяться людиною
для одержання продуктів харчування. Відповідно до законодавства
незалежно від місця утримання таких тварин вони розглядаються як
майно чи основні засоби виробництва, використання та збереження
яких регулюється, зокрема, Цивільним кодексом України, Законами
України "Про власність", "Про підприємства в Україні", "Про
колективне сільськогосподарське підприємство", "Про
сільськогосподарську кооперацію", "Про селянське (фермерське)
господарство", "Про племінну справу у тваринництві" та іншими.
Охорона та використання диких тварин, тобто тих, які
перебувають у стані природної волі, у неволі чи напіввільних
умовах на суші, у воді, грунті та повітрі, постійно чи тимчасово
населяють територію України чи належать до природних багатств її
континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони,
а отже і на території міст, регулюються Законами України "Про
тваринний світ", "Про охорону навколишнього природного
середовища" та іншими актами екологічного законодавства.
Разом з тим слід урахувати, що до свійських тварин належать
і собаки та кішки. Їх утримання в домашніх умовах досить
поширено. В домашніх умовах особи можуть утримувати й деяких
інших тварин. Саме законодавче врегулювання порядку утримання
таких тварин у домашніх умовах і могло б стати предметом
спеціального закону. У цьому дійсно є гостра потреба, про що
свідчить вітчизняний та іноземний досвід, рекомендації
відповідних міжнародних організацій.
У такому законі необхідно було б передбачити конкретні
ефективні механізми забезпечення гуманного ставлення до тварин,
які утримуються в домашніх умовах, створення відповідних умов для
цього, здійснення державного та громадського контролю за
додержанням встановлених норм. Пріоритетне значення мало б
запровадження особливого регулювання з питань, пов'язаних з
утриманням собак, які виконують функції поводирів незрячих,
використовуються для охорони житла та іншого майна. Особливу
увагу слід було звернути й на те, що домашні собаки, кішки та
інші тварини мають важливе значення для задоволення естетичних та
інших потреб громадян, насамперед похилого віку, для духовного,
морального та екологічного виховання дітей. Є гостра потреба у
визначенні законодавством ефективних механізмів забезпечення
додержання при цьому відповідних санітарно-гігієнічних,
ветеринарних та інших вимог, інтересів громадян, які проживають
спільно або поруч із власниками таких тварин, установлення з
урахуванням сучасних досягнень науки цивілізованого порядку
стерилізації та евтаназії бездоглядних собак та кішок. Однак усі
ці та багато інших важливих проблем не врегульовано належним
чином у Законі, прийнятому Верховною Радою України.
2. Статтею 8 Закону, що розглядається, передбачається
покласти на центральний орган виконавчої влади з питань
житлово-комунального господарства повноваження щодо розроблення
та затвердження типових правил утримання та поводження з
тваринами в населених пунктах. При цьому не враховано, що
регулювання утримання та поводження зі свійськими тваринами
належить до повноважень насамперед органів з питань ветеринарної
медицини, санітарного благополуччя, сільського господарства. Крім
того, Законом передбачається затвердження ще й конкретних правил
з цих питань. Статтею 11 Закону встановлено, що власники тварин
можуть утримувати тварин у кількості, яка має визначатися саме
цими правилами. Відповідно до статті 12 власники тварин
зобов'язані зареєструвати своїх тварин, оформити документи, які
також мають бути передбачені цими правилами. Однак порядок
затвердження таких правил Законом взагалі не визначається.
Крім того, варто звернути увагу й на те, що регулювання
одних і тих же правовідносин, як це пропонується, одночасно
Законом та нормативно-правовим актом центрального органу
виконавчої влади, тобто актами різної правової сили, з юридичної
точки зору є неприпустимим. Адже це неминуче призведе до колізії
норм, обмеження прав людини та інших негативних наслідків.
3. Поєднання в одному законі питань регулювання охорони та
використання різних категорій тварин призвело до того, що заходи,
які цілком обгрунтовано можуть здійснюватися лише щодо диких
тварин (збереження видового та популяційного різноманіття,
охорона середовища перебування, шляхів міграції та умов
розмноження таких тварин, розроблення загальнодержавних програм
тощо), Законом безпідставно передбачаються і щодо свійських
тварин (статті 6, 7, 18 Закону). Виходячи з наукової та суто
правової точок зору з цим погодитися також не можна.
4. Беручи до уваги рівень доходів у державі, економічно
необгрунтованим за сучасних умов є запровадження Законом, що
розглядається, обов'язкового страхування тварин на випадок
загибелі, знищення, від хвороб, стихійного лиха та нещасних
випадків (абзаци восьмий та дев'ятий статті 7).
5. Законом передбачено, що розведення та утримання окремих
видів тварин з підвищеною агресивністю може бути заборонено на
території України. Незважаючи на це, на Кабінет Міністрів України
та центральний орган виконавчої влади з питань
житлово-комунального господарства покладаються повноваження щодо
затвердження порядку утримання та поводження з такими тваринами
(статті 7, 8), що також є неприйнятним.
Насамкінець слід звернути увагу й на те, що текст Закону
виписаний значною мірою юридичне та стилістично недбало.
З огляду на це пропоную прийнятий Верховною Радою України
Закон України "Про порядок утримання та поводження з тваринами в
населених пунктах" відхилити.
З урахуванням вітчизняного та кращого іноземного досвіду,
відповідних міжнародних конвенцій, рекомендацій Світового
товариства охорони тварин та інших міжнародних організацій було б
доцільно розробити та прийняти у найкоротший строк новий закон,
який би повною мірою відповідав сучасним потребам, належним чином
увійшов до системи національного законодавства.
Президент України Л.КУЧМА