(14.05.2002)
П Р О П О З И Ц І Ї
до Закону України "Про внесення змін
до деяких законодавчих актів України"
Прийнятий повторно 14 вересня 2000 року Закон України "Про
внесення змін до деяких законодавчих актів України" не може бути
підписаний і підлягає черговому повторному розгляду Верховною
Радою України, оскільки має суттєві правові недоліки, порушує
норми Конституції України.
Пропозиції щодо цього Закону зводяться до такого.
1. Законом передбачається доповнити Кримінальний кодекс
України статтями 189-6 і 190-2, що встановлюють кримінальну
відповідальність за деякі злочини, вчинені стосовно народного
депутата України, а також окремих посадових осіб, у тому числі
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або його
представника, Голови або члена Рахункової палати, Голови
Національного банку України, члена Національної ради України з
питань телебачення і радіомовлення, Голови Антимонопольного
комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови
Державного комітету телебачення і радіомовлення України (Комітету
з такою назвою, до речі, тепер немає).
Не заперечуючи проти встановлення караності за погрозу або
насильство стосовно народного депутата України, не можна
погодитися із введенням поряд з існуючими нових
кримінально-правових норм, які мають забезпечувати охорону
діяльності, здоров'я, інтересів перелічених у Законі посадових
осіб.
Новими статтями, якими доповнюється Кримінальний кодекс,
передбачається захищати тільки тих керівників державних органів,
які призначаються Верховною Радою України або за її згодою. Такий
підхід до формулювання кримінально-правової норми є однобоким,
ставить цих керівників у нерівне становище порівняно з іншими
посадовими особами держави. Погроза вбивством, насильством,
знищенням чи пошкодженням майна, умисне заподіяння тілесних
ушкоджень члену Кабінету Міністрів України, керівникові іншого
центрального органу виконавчої влади чи їхнім близьким родичам з
метою перешкодити виконанню ним своїх службових обов'язків або
добитися прийняття неправомірного рішення становить не меншу
суспільну небезпеку, ніж аналогічні діяння, вчинені стосовно
зазначених у цьому Законі посадових осіб.
У Кримінальному кодексі України є загальна норма (стаття
190), якою встановлено кримінальну відповідальність за такі самі
діяння щодо будь-якої посадової особи. У 1996 році за вчинення
передбачених цією статтею дій значно підвищено відповідальність у
вигляді позбавлення волі та виправних робіт.
Виходячи із змісту статті 6 Конституції України, держава
повинна забезпечувати посадовим особам усіх гілок влади однакові
можливості та умови для здійснення ними своїх повноважень, у тому
числі й відповідний правовий захист.
Вирішення цього питання у запропонований Законом спосіб
суперечить і статті 24 Конституції України, яка встановила, що
громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними
перед законом, і забороняє надавати привілеї чи обмеження за
будь-якими ознаками.
Крім того, покарання за вчинення злочинів, передбачених
новими статтями, є набагато суворішим, ніж за вчинення таких
самих діянь стосовно судді, працівника правоохоронного органу,
головними службовими обов'язками яких є здійснення правосуддя,
боротьба із злочинністю, забезпечення громадського порядку
(статті 189-2, 189-3, 189-4 і 189-5 Кримінального кодексу
України), хоча жодна посадова особа, про яку йдеться в Законі,
таких обов'язків не має.
Гарантії діяльності зазначених у Законі посадових осіб до
того ж передбачено Законами України "Про Рахункову палату", "Про
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", "Про
Національний банк України", "Про Антимонопольний комітет
України", "Про Національну раду України з питань телебачення і
радіомовлення".
Про штучність і нелогічність уведення статті 189-6
Кримінального кодексу свідчить і зміст її частини другої, яка
передбачає підвищену кримінальну відповідальність за вплив на
народного депутата та інших осіб, якщо такий вплив перешкодив
запобігти злочину. До повноважень осіб, зазначених у цій статті,
не входить запобігання злочинам, це - прерогатива виключно
посадових осіб правоохоронних органів. Тому з об'єктивної сторони
такий злочин щодо цих осіб взагалі не може бути вчинено.
Таким чином, для доповнення Кримінального кодексу України
новою статтею 189-6 правових підстав немає. Встановлення ж
кримінальної відповідальності за втручання в діяльність народного
депутата України та інших зазначених у цій статті осіб є штучним,
оскільки таке втручання практично не можливе.
З огляду на викладене пропоную доповнення Кримінального
кодексу статтею 189-6 із Закону виключити, а статтю 190-2
викласти в такій редакції:
"Стаття 190-2. Погроза або насильство щодо народного
депутата України
Погроза вбивством, насильством чи знищенням майна щодо
народного депутата України, а так само щодо його близьких родичів
у зв'язку з виконанням ним депутатських повноважень -
карається позбавленням волі на строк до трьох років або
виправними роботами на строк від одного до двох років.
Умисне заподіяння народному депутатові України або його
близьким родичам середньої тяжкості тілесних ушкоджень чи легких
тілесних ушкоджень, а так само нанесення їм побоїв або вчинення
інших насильницьких дій у зв'язку з виконанням ним депутатських
повноважень -
карається позбавленням волі на строк від двох до шести
років.
Умисне заподіяння народному депутатові України або його
близьким родичам тяжких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням
ним депутатських повноважень -
карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти
років".
У зв'язку з виключенням доповнення Кримінального кодексу
України статтею 189-6 пропоную в пункті "б" статті 2 Закону
виключити також слова і цифри "після цифр "189-5" доповнити
цифрами "189-6", а".
2. Застосування статті 25-1 Кримінального кодексу України
зупинено Постановою Верховної Ради України від 16 травня 1992
року до прийняття нового Кримінального кодексу України. У зв'язку
з цим немає потреби вносити зміни до норми, яка не
застосовується.
Тому пункт "г" статті 1 Закону пропоную виключити.
3. Згідно з пунктом "є" статті 1 Закону до статті 58
Кримінального кодексу України, яка встановлює кримінальну
відповідальність за посягання на життя державного діяча, до числа
потерпілих включено Уповноваженого Верховної Ради України з прав
людини, Голову Рахункової палати і Голову Національного банку
України.
Безпосереднім об'єктом злочину, передбаченого зазначеною
чинною статтею, є державна влада - законодавча, виконавча,
судова, а також життя перелічених у статті осіб, які займають
головні і найвищі державні посади. Посади, зазначені в пункті "є"
статті 1 Закону, що розглядається, не відповідають цій ознаці, а
тому прирівняння їх до найвищих посадових осіб держави -
Президента України, керівників органів законодавчої, виконавчої,
судової влади - є безпідставним.
Відповідальність за посягання на життя цих осіб, як і інших
посадових осіб, передбачено пунктом "в" статті 93 Кримінального
кодексу України, як за умисне вбивство, вчинене при обтяжуючих
обставинах (у зв'язку з виконанням потерпілим службового
обов'язку). За вказане вбивство встановлено таке саме максимальне
покарання, як і за злочин, передбачений статтею 58 Кримінального
кодексу. Включення ж зазначених осіб до цієї статті як потерпілих
може призвести лише до штучного збільшення кількості особливо
небезпечних злочинів проти держави.
Зважаючи на викладене, пропоную пункт "є" статті 1 Закону
виключити.
Президент України Л.КУЧМА