(14.05.2002)
ПРОПОЗИЦІЇ
до Закону України "Про внесення змін до Закону України
"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців
та членів їх сімей"
Цей Закон, прийнятий 29 листопада 2001 року в результаті
повторного розгляду, не може бути підписаний, оскільки суперечить
Конституції України, вимогам Бюджетного кодексу України, не
узгоджується з іншими законами України, не враховує матеріальні
та фінансові можливості держави та попередні пропозиції
Президента України.
1. Законом значно збільшено кількість пільг, гарантій та
компенсацій, що мають надаватися військовослужбовцям, членам їх
сімей, а також громадянам, звільненим з військової служби та
членам їх сімей (у тому числі громадянам, які проходили службу у
військових частинах колишнього Союзу РСР та країн СНД).
Закон прийнято без фінансово-економічних обгрунтувань щодо
наслідків його реалізації. За прогнозними розрахунками Кабінету
Міністрів України, додаткова щорічна потреба в коштах на
реалізацію цього Закону для забезпечення пільг і компенсацій
становитиме понад 2 млрд. гривень. Крім того, низку гарантій і
пільг не можна обчислити у зв'язку із відсутністю бази даних.
При цьому не враховано вимог статей 7 і 27 Бюджетного
кодексу України, що стосуються побудови бюджетної системи за
принципом збалансованості, та того, що закони України, які
впливають на формування доходної чи видаткової частини бюджетів,
повинні бути офіційно оприлюднені до 15 серпня року, що передує
плановому. В іншому разі норми відповідних законів, що впливають
на формування доходної або видаткової частини бюджетів,
застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, наступного
за плановим.
Крім того, на порушення вимог пункту 2 частини другої статті
27 зазначеного Кодексу законопроект не передавався до
Міністерства фінансів України для експертного висновку стосовно
визначення вартісної величини, його впливу на видаткову частину
бюджетів та для пропозицій щодо доцільності прийняття, можливості
та строку набрання ним чинності.
З огляду на відсутність джерел покриття зазначених витрат
введення Закону в дію з 1 січня 2002 року та окремих його норм з
1 січня 2003 року призведе до зростання заборгованості перед
особовим складом Збройних Сил України, інших військових формувань
та органів внутрішніх справ, перед пенсіонерами, що може створити
соціальну напругу.
2. Окремі встановлені Законом норми є соціальне
невиправданими. Це, насамперед:
безоплатне виготовлення зубних протезів, безоплатне
забезпечення ліками, медичним майном військовослужбовців і
військовозобов'язаних, призваних на навчальні (перевірні) та
спеціальні збори (частина третя статті 19);
пільгова оплата санаторно-курортного лікування або
відпочинку у санаторіях, будинках відпочинку, пансіонатах,
дитячих оздоровчих таборах, на туристичних базах
військовослужбовців та членів їх сімей, офіцерів, звільнених з
військової служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із
скороченням штатів, які мають вислугу військової служби у
календарному обчисленні 20 років і більше, а при вислузі
військової служби у календарному обчисленні 25 років і більше -
незалежно від підстав звільнення, та членів їх сімей (для
військовослужбовців - 25 відсотків, членів сімей - 50 відсотків
вартості путівки) (частини десята, чотирнадцята і п'ятнадцята
статті 19).
3. Закон містить внутрішні неузгодженості.
Частинами п'ятою, восьмою - двадцять п'ятою статті 30,
статтею 31 визначено форми, розміри та порядок виплат грошового,
продовольчого, речового забезпечення військовослужбовців. У той
же час частиною четвертою статті 30 передбачено, що форми і
розміри грошового забезпечення військовослужбовців установлюються
Президентом України та Кабінетом Міністрів України, а у частинах
п'ятій і чотирнадцятій статті 30, частинах першій і другій статті
31 зазначено, що норми і порядок грошового, продовольчого і
речового забезпечення визначаються Кабінетом Міністрів України.
Вирішення в такий спосіб зазначених питань суперечить і
статті 92 Конституції України, відповідно до якої законами
визначаються тільки основи соціального захисту.
4. Частина друга статті 11, якою передбачається можливість
заборони органами державної влади та органами місцевого
самоврядування проведення зборів, мітингів, походів та
демонстрацій, не узгоджується зі статтею 39 Конституції України,
якою визначено, що обмеження прав громадян збиратися мирно, без
зброї і проводити збори, мітинги і демонстрації може
встановлюватися лише судом.
5. Положення частини четвертої статті 20 щодо встановлення
пільг стосовно навчання осіб, які звільняються з військової
служби, суперечать вимогам статей 24 і 53 Конституції України про
рівність прав громадян на безоплатне здобуття освіти у державних
і комунальних навчальних закладах.
6. Частина перша статті 24 Закону не відповідає Закону
України "Про страхування" в редакції від 4 жовтня 2001 року, який
не передбачає обов'язкового особистого страхування
військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори,
та не узгоджується з наступними частинами цієї ж статті, в яких
ідеться не про страхування, а про виплату у випадках загибелі,
каліцтва, тощо за рахунок коштів державного бюджету відповідними
центральними органами виконавчої влади грошової допомоги в
розмірах від трирічного до десятирічного грошового забезпечення
військовослужбовця. Крім того, в пункті 2 частини першої не
конкретизовано термін "втрата працездатності" (стійка втрата або
тимчасова непрацездатність).
7. Статті 15, 22 і 23, у яких іде мова про оплату праці та
відпустки згідно з нормами трудового законодавства, потребують
доопрацювання з огляду на те, що дія трудового законодавства, яке
визначає норми і порядок оплати праці, надання відпусток, не
поширюється на військовослужбовців.
8. Щодо статті 40 Закону, її частина третя стосовно надання
безоплатної правової допомоги органами військової прокуратури і
судами, а також органами дізнання та досудового слідства, в тому
числі коли в їх провадженні знаходиться кримінальна справа,
суперечить статтям 121, 124 і 129 Конституції України, згідно з
якими на прокуратуру України не покладено функцій з надання
громадянам правової допомоги, а суди здійснюють тільки
правосуддя, серед засад якого є забезпечення обвинуваченому права
на захист, а також статті 21 Кримінально-процесуального кодексу
України, яка зобов'язує органи дізнання і досудового слідства
забезпечувати підозрюваному і обвинуваченому право на захист.
Частина четверта статті не відповідає положенню частини
другої статті 12 Закону України "Про адвокатуру", відповідно до
якої громадяни звільняються від оплати юридичної допомоги через
малозабезпеченість, і у цих випадках оплата праці адвоката
здійснюється за рахунок держави в порядку, встановленому
Кабінетом Міністрів України.
У частині п'ятій цієї статті, яка передбачає право
командирів (начальників) військових частин здійснювати
нотаріальні дії, не враховано, що згідно зі статтею 1 Закону
України "Про нотаріат" нотаріальні дії вчиняються тільки
нотаріусами, а в населених пунктах, де немає нотаріусів, певні
нотаріальні дії можуть вчинятися, як виняток, уповноваженими на
це посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних,
міських рад. Заповіти і доручення військовослужбовців, посвідчені
командирами військових частин, згідно зі статтею 40 цього Закону
тільки прирівнюються до нотаріально посвідчених.
9. Чинність Закону згідно з пунктом 2 його Прикінцевих
положень поширено на атестованих осіб органів внутрішніх справ
(міліції, Державної пожежної охорони) та членів їх сімей (близько
400 тис.осіб), які не є військовослужбовцями, без урахування
того, що проходження військової служби військовослужбовцями
відрізняється за своєю природою від проходження служби особами
рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ і дані
питання регулюються різними законами України. У зв'язку з цим
підстав для поширення чинності Закону на атестованих осіб органів
внутрішніх справ немає.
10. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92
Конституції України виключно законами визначаються лише основи
соціального захисту. Законом же, що розглядається, перевищено
повноваження Верховної Ради України, значно звужено функції
Президента України і Кабінету Міністрів України в частині
регулювання питань щодо форм і розмірів оплати праці, грошового
забезпечення, порядку здійснення різних виплат і допомог
військовослужбовцям, які мають вирішуватися відповідно до статей
106 і 116 Конституції України.
Намагання зконцентрувати в одному акті різні правові норми,
які є невід'ємною складовою інших законів, призвело до
невиправданих повторів у законодавстві. Наприклад, частина друга
статті 6, частина друга статті 7, частина шоста статті 8, частина
друга статті 11, частина друга статті 12, частини перша і друга
статті 13, частини перша і п'ята статті 14, частина перша статті
15, статті 39 і 40 Закону відтворюють норми статей 3, 17, 22, 27,
33, 35, 55, 59 Конституції України; частина перша статті 15 -
статтю 1 Закону України "Про Збройні Сили України", частина перша
статті 17 - статтю 2 Закону України "Про загальний військовий
обов'язок і військову службу", стаття 23 - норми положень про
проходження військової служби відповідними категоріями
військовослужбовців тощо.
Закон не звільнено від внутрішніх повторів. Наприклад,
частина восьма статті 8 повторює статтю 41, стаття 9 - статті 1 і
3. Частини сімнадцята і вісімнадцята статті 33 Закону викладено
без урахування положень розділу Х "Покарання та його види" нового
Кримінального кодексу України, а норми з житлових прав
військовослужбовців - сучасної житлової політики, їх не узгоджено
з проектом нового Житлового кодексу України.
З огляду на наведене пропоную Закон України "Про внесення
змін до Закону України "Про соціальний і правовий захист
військовослужбовців та членів їх сімей" відхилити як такий, що
суперечить Конституції України, не узгоджується з іншими законами
України і не базується на матеріальних і фінансових можливостях
держави.
Президент України Л.КУЧМА