ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

ПРО ЗНЯТТЯ З ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ АЕС,

ОБ’ЄКТ “УКРИТТЯ” ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

ЗОНИ ВІДЧУЖЕННЯ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

4 березня 2015 року, 15 година

 

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради

України СИРОЇД О.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановне товариство! Вітаю вас у сесійному залі Верховної Ради України на парламентських слуханнях. Сьогодні відповідно до постанови Верховної Ради України ми проводимо парламентські слухання на тему: “Про зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС, об’єкт “Укриття” та перспективи розвитку зони відчуження”.

Думаю, що ми повинні бути більш свідомими і більш уважними до проблем, пов’язаних з Чорнобильською трагедією. З  часу Чорнобильської трагедії минуло вже майже 29 років, і ця проблема, можливо, перестала бути такою болючою і очевидною для нового покоління, а тим паче у зв’язку з проблемами нинішніми — з воєнними діями, з тим болем, який є набагато свіжішим, — багато проблем, пов’язаних із трагедією, що сталася на Чорнобильській атомній електростанції 29 років тому, відійшли на задній план.

Однак той факт, що ми сьогодні тут зібралися і будемо гово­рити про перспективи, про те, що має відбутися з тією територією і з тим об’єктом, і, власне, як ми повинні сприймати далі цю проблему, свідчить про те, що ми, на щастя, відповідальні перед людьми, які брали участь у подоланні наслідків Чорнобильської трагедії, і свідомі того, що буде з прийдешніми поколіннями, бо  наслідки цієї трагедії ще будуть відчутні для нас дуже довго. Не забиратиму більше вашого часу. Я переконана, що ви скажете мені і один одному набагато більше, ніж я можу сказати тут вам.

Отже, пропонується такий формат нашої роботи. Ми заслу­хаємо доповідь заступника міністра екології та природних ресур­сів України Курикіна Сергія Івановича, а також співдоповіді першо­го заступника голови Державного агентства України з управління зоною відчуження Туркевича Ореста Богдановича, голови Дер­жавної інспекції ядерного регулювання України Божка Сергія Георгійовича та голови Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Томенка Миколи Володимировича.

Для доповіді пропонується відвести 15 хвилин, для співдо­повідей від уряду — до 10 хвилин, від профільного комітету — також 15 хвилин. Регламент виступів учасників парламентських слухань в обговоренні означеної теми — до 5 хвилин. Ми спро­буємо зробити так, щоб усі учасники, які зголосилися на виступ, встигли це зробити. Якщо забракне часу, можливо, переглянемо регламент нашої роботи. Завершити парламентські слухання ми маємо о 18 годині.

Для тих, хто вперше бере участь у роботі парламентських слухань, повідомляю, що коли ви будете виступати з трибуни, зліва від вас є годинник, який показуватиме час, що залишився для виступу. За 30 секунд до завершення виступу пролунає сигнал. Тому прошу вас одразу зосереджуватися на найважли­вішому і вкладатися у відведений час.

Отже, переходимо до програми наших парламентських слу­хань. Запрошую до доповіді Курикіна Сергія Івановича, заступника міністра екології та природних ресурсів.

 

КУРИКІН С.І., заступник міністра екології та природних ресурсів України. Доброго дня, шановні пані та панове, учас­ники   парламентських слухань! Нас сьогодні зібрало питання, важливість якого для України залишається незмінною і пріоритет­ною впродовж тривалого часу. Нині у нас є нагода розглянути ситуацію, що існує у зоні відчуження, на Чорнобильській атомній електростанції, і оцінити перспективи розвитку та шляхи вирішен­ня проблемних питань.

Зупинюся на питаннях, якими сьогодні опікується Мінпри­роди, а саме: забезпечення безпечного стану зони відчуження та  Чорнобильської АЕС, поводження з радіоактивними відходами, радіологічний захист населення, реабілітація радіоактивно забруд­нених територій, розвиток зони відчуження.

Землі зони відчуження віднесені до категорії радіаційно небезпечних та знаходяться в управлінні Державного агентства України з управління зоною відчуження. Координацією роботи цього агентства, в свою чергу, опікується Міністерство екології та природних ресурсів України.

До першочергових завдань у сфері подолання наслідків Чорнобильської катастрофи віднесено виконання заходів, перед­бачених законами України “Про Загальнодержавну програму по­долання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2006–2010 роки” (строк дії цієї програми закінчився в 2010 році, але ми враховуємо здобутки, досягнуті під час її виконання), “Про Загальнодержавну цільову екологічну програму поводження з радіоактивними від­ходами”, “Про Загальнодержавну програму зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкта “Укриття” на еколо­гічно безпечну систему”.

Радіаційна небезпека зони відчуження для прилеглих те­риторій визначається насамперед міграційними процесами, що включають винесення радіонуклідів водним, повітряним, біогенним і техногенним шляхами. Відповідно значна частина нашої діяль­ності в зоні відчуження спрямована на те, щоб убезпечити при­леглі території від впливу цих негативних факторів.

Для виконання робіт з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в зоні відчуження функціонує спеціалізований бага­тогалузевий виробничо-господарський комплекс, діяльність якого спрямовується, координується, організовується Адміністрацією зони відчуження.

Система радіаційно-екологічного моніторингу, що здій­снюється на території зони відчуження, включає пункти спосте­реження різного призначення — на місцях виробничої діяльності персоналу, ландшафтних полігонах, гідрологічних спорудах тощо. Засобами автоматизованої системи контролю радіаційного стану в безперервному режимі відстежуються параметри радіаційної ситуації на 39 пунктах спостереження, включаючи промисловий майданчик самої Чорнобильської атомної електростанції та місто Славутич. Результати радіоекологічного моніторингу дають змогу оцінити радіаційний стан основних компонентів природного се­редовища у зоні відчуження, вони публікуються в “Бюлетені еко­логічного стану зони відчуження та зони безумовного (обов’яз­кового) відселення”, тобто є доступними для громадськості.

З моменту аварії на Чорнобильській атомній електростанції виконано значний обсяг робіт, спрямованих на поліпшення радіа­ційного стану зони відчуження: проведено дезактивацію території площею понад 30 тисяч гектарів, зібрано та захоронено в пунктах захоронення понад 923 тисячі кубічних метрів радіоактивних від­ходів, дезактивованих матеріалів та обладнання. Лише у 2010–2014 роках проведено переробку та передано на захоронення низько- та середньоактивних радіоактивних відходів, у тому числі Чорнобильської АЕС, загальним обсягом 130 183 кубічні метри.

У зоні відчуження знаходиться значна кількість найбільш радіоактивно забруднених земель, у яких депонована основна частина аварійного радіоактивного викиду. Географічне положен­ня радіаційно небезпечних об’єктів у верхній частині водозбірного басейну річки Дніпро створює реальну небезпеку для населення, яке використовує дніпровську воду. У зв’язку з цим актуальним завданням є виявлення, обстеження та інвентаризація місць роз­ташування радіоактивних відходів у зоні відчуження, вивчення характеристик радіоактивного забруднення.

Пріоритети та обов’язкові заходи щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у зоні відчуження, визначені зако­нами, загальнодержавними програмами, урядовими та міжвідом­чими рішеннями, передбачають:

 моніторинг радіаційного стану навколишнього природного середовища та забезпечення радіаційної безпеки;

 комплекс робіт щодо поводження з радіоактивними від­ходами, підтримку в безпечному стані та експлуатацію сховищ радіоактивних відходів, ліквідацію несанкціонованих звалищ тощо;

 водоохоронні заходи для забезпечення мінімізації виносу радіонуклідів водними шляхами в річку Прип’ять та Київське водосховище;

 спеціалізовані лісогосподарські та протипожежні заходи;

 еколого-економічну реабілітацію територій, що зазнали радіоактивного забруднення, підтримку цих територій у належ­ному санітарному стані;

 експлуатацію інженерних мереж та об’єктів.

Для їх здійснення функціонує спеціалізований багато­галузевий виробничий комплекс, підпорядкований Мінприроди. До складу цього комплексу, про який я вже згадував на початку виступу, входять сім державних підприємств, на яких працюють 7600 працівників. Фінансування заходів у зоні відчуження здійсню­ється за рахунок коштів державного бюджету. За останніх п’ять років річний обсяг бюджетного фінансування становить приблизно 1 мільярд гривень.

Фінансування обов’язкових заходів у зоні відчуження, виве­дення з експлуатації Чорнобильської атомної електростанції та перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему ускладнюється такими факторами.

Невідповідність затверджених у державному бюджеті обсягів фінансування мінімально необхідним, розрахованим та обґрунто­ваним виконавцями бюджетних програм. У лімітах бюджетного фінансування не враховуються (не враховувалися раніше) інфля­ційні процеси, які ми зараз відчуваємо дуже гостро, особливо це стосується збільшення вартості енергоресурсів, підвищення міні­мальної заробітної плати, що спричиняє збільшення видатків на заробітну плату у загальній сумі видатків.

Недостатність або відсутність капітальних видатків не дає можливості забезпечувати новою технікою, впроваджувати новітні технології. Підприємства несуть невиправдано великі витрати на ремонт техніки і придбання запасних частин тощо.

Структура видатків підприємств за статтями кошторису має тенденцію до збільшення видатків споживання (на оплату праці) та скорочення суто виробничих видатків, а також видатків, які не стосуються діяльності спеціалізованих підприємств.

У цих складних умовах міністерство докладає зусиль для того, щоб не допускати зростання заборгованості із заробітної плати. Скажімо, заборгованість за попередній період на даний час погашена на 60 відсотків, тобто це означає, що погашення цієї заборгованості відповідним чином погоджено з Міністерством фінансів. Це стосується заборгованості, яка сформувалася ще в  листопаді — грудні минулого року. Ми продовжуємо працювати з Міністерством фінансів щодо ліквідації залишку боргу, який на сьогодні існує.

Хотів би особливо наголосити на тому, що продовжує діяти постанова Кабінету Міністрів №831, яка стосується трансфертів та видатків на профілактичне лікування. Тобто Міністерство екології та природних ресурсів робить все можливе для того, щоб не посилювати, принаймні не загострювати, соціальних проблем, що можуть виникати у зв’язку з недофінансуванням необхідних видат­ків, яке має місце.

Заробітна плата працюючих у зоні відчуження, на жаль, поступово втрачає стимулююче значення, і стає дедалі важче знайти кваліфікованих працівників для виконання робіт, які вима­гають серйозної спеціальної підготовки.

Через недостатнє фінансування не вдається оновити техніч­ний парк виробничої бази підприємств, який фактично зношений. За останні три роки у бюджетних призначеннях, спрямованих на  здійснення заходів у зоні відчуження, видатки на придбання нової техніки передбачалися в обсязі лише 4,75 мільйона гривень. Тобто це сума, якої явно не вистачає, особливо в сучасних інфля­ційних умовах, в яких ми живемо.

Звісно, бажано істотно підвищити заробітну плату працівни­ків у зоні відчуження, оскільки, як я вже казав, вона втрачає своє стимулююче значення. Для того щоб зберегти колективи, щоб зберегти цінних фахівців, які, крім високої кваліфікації, мають великий досвід роботи в зоні відчуження, треба застосовувати насамперед матеріальний стимул.

Реалізація державної політики у сфері поводження з радіо­активними відходами забезпечується в рамках виконання завдань та заходів, визначених Загальнодержавною цільовою екологічною програмою поводження з радіоактивними відходами, розробле­ною на період до 2017 року, затвердженою законом України 17 вересня 2008 року. Виконання заходів цієї програми дасть змогу досягти високого рівня ядерної та радіаційної безпеки, створити необхідні елементи інфраструктури для поводження з радіоактивними відходами.

Одним із ключових завдань є подальший розвиток виробни­чого комплексу “Вектор”. Будівництво його другої черги перед­бачає і захоронення, і переробку радіоактивних відходів. Крім сховищ для захоронення короткоіснуючих радіоактивних відходів низької та середньої активності, техніко-економічним обґрун­туванням другої черги комплексу передбачено будівництво приповерхневих сховищ для довгострокового (50–100 років) збе­рігання довгоіснуючих високоактивних радіоактивних відходів.

Виконання цього завдання дасть можливість розв’язати проблеми поводження з радіоактивними відходами, що будуть утворюватися при знятті з експлуатації Чорнобильської АЕС і  перетворенні об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему, а також тих радіоактивних відходів, які на сьогодні локалізовані у  сховищах зони відчуження. Крім радіоактивних відходів чорно­бильського походження, друга черга комплексу “Вектор” зможе приймати радіоактивні відходи з атомних електростанцій України та зі сховищ спецкомбінатів Державної корпорації “Українське державне об’єднання “Радон”. Потужності другої черги розрахо­вані на переробку, довготривале зберігання і захоронення понад 2 мільйонів кубічних метрів радіоактивних відходів.

Виробнича діяльність у зоні відчуження визначалася вимо­гами законів України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастро­фи”, “Про поводження з радіоактивними відходами”, “Про викори­стання ядерної енергії та радіаційну безпеку”, Водним, Лісовим, Земельним кодексами та іншими нормативними актами. Діяль­ність спрямовувалася на мінімізацію екологічної небезпеки зони відчуження, насамперед з метою перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему та будівництва нового безпечного конфайнменту. Прогнозні строки завершення цих робіт і введення в експлуатацію нового “Укриття” — 2017 рік.

Вживаються заходи із зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС, звільнення енергоблоків від ядерного палива, підтримки енергоблоків у безпечному стані.

Реалізується комплекс водоохоронних заходів, на чому я хо­тів би наголосити, особливо під час паводків, водопіль, прово­диться ремонт дамб, пошкоджених під час повені, здійснюється моніторинг забруднення підземних вод. Таким чином, ми протидіємо загрозам, пов’язаним із можливим винесенням радіо­нуклідів за межі зони відчуження, про що я вже казав.

Здійснюється комплекс лісотехнічних, лісозахисних та лісо­відновних заходів, особливо протипожежні заходи в лісах. Думаю, що не треба пояснювати, яку небезпеку становила б пожежа в лісі на території зони відчуження у зв’язку з неминучим виносом радіонуклідів в атмосферне повітря.

Як я вже сказав, здійснюється комплексний моніторинг дов­кілля і радіаційно-екологічний моніторинг, що передбачає визна­чення концентрації радіонуклідів в повітрі, у складі поверхневих, підземних, питних та стічних вод, у донних відкладах водойм.

Робота підприємств, що працюють на території зони відчу­ження, виконується переважно вахтовим методом, крім окремих підприємств, таких як, скажімо, Державне спеціалізоване під­приємство “Чорнобильська АЕС”, працівники яких живуть у місті Славутич, що дає можливість працювати невахтовим методом.

На закінчення зупинюся на останньому питанні, але не менш важливому. Міністерство продовжує працювати над створенням Чорнобильського біосферного заповідника. Проектом створення цього заповідника передбачено його функціонування під управлін­ням Державного агентства України з управління зоною відчужен­ня, і на даний момент ми передали всі документи, пов’язані з цим проектом, на погодження до зацікавлених відомств, включаючи проект відповідного указу Президента.

Ми дуже сподіваємося, що створення Чорнобильського біо­сферного заповідника дасть можливість проводити масштабні наукові дослідження в інтересах української науки, в інтересах міжнародного співтовариства, використовуючи умови, що склали­ся на цій території. Загальна площа цього заповідника, за нашими розрахунками, становитиме приблизно 260 тисяч гектарів. Ми сподіваємося, що створення цього об’єкта природно-заповідного фонду буде внеском у розвиток наук і галузей знань, пов’язаних із  протидією та ліквідацією наслідків екологічних, зокрема ядер­них, катастроф.

На цьому дозвольте подякувати вам за увагу. Ті питання, які не були достатньо висвітлені в моїй доповіді, будуть висвітлені у співдоповідях, які підготували мої колеги. Щиро дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам дуже, Сергію Івановичу.

У зв’язку з тим, що від уряду у нас два співдоповідачі — Туркевич Орест Богданович і Божко Сергій Георгійович, я пропо­ную уточнити регламент: по 5 хвилин — для співдоповідей від уряду і 10 хвилин — для співдоповіді від комітету.

Запрошую до слова Туркевича Ореста Богдановича, першо­го заступника голови Державного агентства України з управління зоною відчуження.

 

ТУРКЕВИЧ О.Б., перший заступник голови Державного агентства України з управління зоною відчуження. Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Дозвольте ознайомити вас із діяльністю Державного агентства України з управління зоною відчуження та окреслити завдання, що стоять перед нами, які ми виконуємо.

Державне агентство України з управління зоною відчуження є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спря­мовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра екології та природних ресурсів. ДАЗВ забезпечує реалі­зацію державної політики у сферах управління зоною відчуження і  зоною безумовного (обов’язкового) відселення, подолання на­слідків Чорнобильської катастрофи, зняття з експлуатації Чорно­бильської АЕС та перетворення об’єкта “Укриття” на екологічну безпечну систему. На сьогодні штатна чисельність працівників Державного агентства України з управління зоною відчуження становить 41 штатну одиницю, тобто близько 30 відсотків анало­гічних центральних органів виконавчої влади.

Одночасно повідомляю, що ДАЗВ здійснює державне управління п’ятьма державними підприємствами зони відчужен­ня,   вісьмома державними підприємствами Державної корпорації “Українське державне об’єднання “Радон” і трьома науковими установами, загальна чисельність працівників яких — близько 7 тисяч осіб. Необхідно відзначити, що цей багатотисячний колек­тив працює не лише на підприємствах зони відчуження, а на всій території України.

Крім того, Державне агентство України з управління зоною відчуження є бенефіціаром та координатором понад 30 проектів міжнародної технічної допомоги, основні з яких: будівництво ново­го безпечного конфайнменту, будівництво заводу з переробки рідких радіоактивних відходів (роботи виконуються майже 17 ро­ків), будівництво промислового комплексу поводження з твердими радіоактивними відходами Чорнобильської АЕС (роботи викону­ються понад 13 років), будівництво сховища відпрацьованого ядерного палива (протягом 17 років проект СВЯП-2 перебуває у   стані незавершеного будівництва), введення в експлуатацію централізованого сховища для довгострокового зберігання радіо­активних відходів та джерел іонізуючого випромінювання. Довго­тривалість зазначених проектів зумовлена насамперед неритміч­ним фінансуванням та неякісним менеджментом.

Незважаючи на всі існуючі труднощі, колектив ДАЗВ України виконує покладені на нього завдання згідно із законодавством та положенням про агентство. Зокрема, здійснює контроль і моніто­ринг підтримання бар’єрної функції зони відчуження та утримання її інфраструктури, зняття Чорнобильської атомної електростанції з   експлуатації та перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему, безпечне поводження з радіоактивними відхо­дами, в тому числі чорнобильського походження, та відпрацьова­ним ядерним паливом.

Розвиток зони відчуження може бути успішним та перспективним, за умови завершення будівництва та введення в   експлуатацію нового безпечного конфайнменту, остаточного зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС, завершення будівни­цтва комплексу “Вектор”, будівництва сховища для зберігання високоактивних радіоактивних відходів, що у 2018 році повертати­муться з Російської Федерації, завершення реалізації проектів міжнародної технічної допомоги та, як уже було сказано, ство­рення на базі зони відчуження Чорнобильського біосферного заповідника.

Хочу відзначити, що, за результатами наукової роботи, до його складу пропонується включити більшу частину території зони відчуження, приблизно 230 тисяч гектарів. При цьому до складу біосферного заповідника не заплановано включати території, на  яких розташовані промисловий майданчик ДСП “Чорнобиль­ська  АЕС”, комплекс “Вектор”, ПЗРВ “Буряківка”, “ІІІ черга ЧАЕС”, “Підлісний” та інші виробничі об’єкти, загальною площею понад 32 тисячі гектарів. У проекті указу Президента щодо створення заповідника передбачено закріпити державне управління заповід­ником за ДАЗВ України.

Для ефективної роботи підприємства, враховуючи початок будівництва державним підприємством НАЕК “Енергоатом” цент­рального сховища відпрацьованого ядерного палива українських АЕС, було б доцільно внести зміни до Концепції реалізації дер­жавної політики у сфері розвитку діяльності в окремих зонах радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастро­фи, схваленої Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18 липня 2012 року №535-р, врахувавши пропозиції ДСП “Чорно­бильська АЕС” щодо створення на виробничих потужностях цього підприємства комплексу з переробки РАВ всіх українських атом­них електростанцій. З огляду на те, що зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС — це комплексна проблема, яка охоплює інші аспекти діяльності підприємств зони відчуження, доцільно актуа­лізувати їхні робочі програми згідно з вимогами законодавства та викликами сьогодення.

ДАЗВ України надало пропозиції до проекту Рекомендацій парламентських слухань і спільно з Мінприроди буде готувати зміни до зазначеної концепції та виробничих програм, де також будуть враховані ініціативи профспілок щодо збереження кількості робочих місць та рівня заробітної плати працівників, які вивільня­тимуться у процесі зняття ЧАЕС з експлуатації.

Сподіваємося, що учасники парламентських слухань, народ­ні депутати, представники центральних органів виконавчої влади візьмуть посильну участь у реалізації державної політики у сферах управління зоною відчуження і зоною безумовного (обов’язково­го)  відселення, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об’єк­та “Укриття” на екологічно безпечну систему шляхом внесення конкретних пропозицій і дієвою підтримкою наших ініціатив.

На жаль, за браком часу я не можу повернутися до ключових проблем, які існують на сьогодні у зоні відчуження, але впевнений, що наступні промовці висвітлять ці питання. До речі, всі ці питання…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам дуже. Дякую також і за те, що вклалися в регламент.

Запрошую до слова Божка Сергія Георгійовича, голову Державної інспекції ядерного регулювання України.

 

БОЖКО С.Г., голова Державної інспекції ядерного регулю­вання України. Доброго дня, шановна Оксано Іванівно! Доброго дня, шановні колеги! Хочу привернути вашу увагу до місця та значення зони відчуження, включаючи майданчик Чорнобильської атомної станції, у структурі всієї галузі використання ядерної енергії в Україні.

На території зони відчуження заплановано створення ключо­вих елементів інфраструктури для забезпечення кінцевого етапу діяльності у сфері використання ядерної енергії — поводження з  радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом, у тому числі їх розміщення на безпечне зберігання та захоро­нення. В Україні така інфраструктура має також забезпечити пово­дження з великою кількістю радіоактивних відходів чорнобиль­ського походження.

Створення такого комплексу є безумовною вимогою, без виконання якої не можливі гарантування енергетичної безпеки держави, подальший розвиток національного ядерно-енергетич­ного сектору, застосування ядерних технологій у народному господарстві, науці і медицині, дотримання Україною міжнародних зобов’язань, насамперед Об’єднаної конвенції про безпеку пово­дження з відпрацьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами.

Визначальним для забезпечення ядерної та радіаційної безпеки є також реалізація унікального проекту — будівництва нового безпечного конфайнменту та зняття з експлуатації ядерних установок Чорнобильської атомної електростанції.

На жаль (чи не на жаль, не знаю, це вам вирішувати), на сьогодні активно реалізуються лише проекти, що фінансуються за рахунок міжнародної технічної допомоги. Це об’єкти на майдан­чику Чорнобильської атомної електростанції (сховище відпрацьо­ваного ядерного палива (СВЯП-2), заводи з переробки твердих та   рідких радіоактивних відходів), централізоване сховище для довгострокового зберігання відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання на майданчику комплексу “Вектор”. Широкомас­штабна фінансова допомога виділяється країнами-донорами на ці цілі, а також на будівництво нового безпечного конфайнменту.

Проте щодо решти необхідних складових створення цілісної системи поводження з радіоактивними відходами та відпрацьо­ваним паливом, а також щодо підтримки у безпечному стані існуючих післяаварійних об’єктів відсутня позитивна динаміка впровадження відповідних об’єктів інфраструктури.

Вже 20 років минуло з початку будівництва двох сховищ для  захоронення радіоактивних відходів першої черги комплексу “Вектор”, проте протягом останніх чотирьох років на цьому довго­буді роботи взагалі не ведуться.

Затримується проектування та спорудження сховища для довгострокового зберігання високоактивних осклованих радіоак­тивних відходів, що повертатимуться з Російської Федерації після переробки відпрацьованого ядерного палива перших двох енерго­блоків Рівненської АЕС ВВЕР-440. Повернення радіоактивних від­ходів планується у 2018 році.

Затримується початок будівництва централізованого схови­ща відпрацьованого ядерного палива діючих українських АЕС.

Не розпочаті роботи із створення геологічного сховища для захоронення високоактивних та довгоіснуючих радіоактивних від­ходів. Таке сховище буде необхідно Україні вже через 30–50 років. Враховуючи обсяги необхідних досліджень, складність проекту­вання та спорудження, роботи необхідно розпочати терміново. Це  підтверджується міжнародним досвідом. Наприклад, у Швеції роботи із створення такого сховища розпочаті у 1976 році, а їх завершення планується у 2023 році. Можете порахувати.

На завершення своєї доповіді я хотів би підкреслити важли­вість актуалізації статусу території 30-кілометрової зони відчу­ження з точки зору захисту персоналу та населення. Частина цієї території (орієнтовно 10-кілометрова зона навколо Чорнобиль­ської АЕС) на сьогодні задіяна під створення та експлуатацію комплексу радіаційно небезпечних об’єктів. Ця територія має бути визначена як така, що призначена виключно для розвитку системи поводження з відпрацьованим ядерним паливом, радіоактивними відходами, зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС, та має роз­виватися відповідно до чинних на сьогодні Стратегії поводження з  радіоактивними відходами в Україні, Загальнодержавної програ­ми зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему, Загальнодер­жавної цільової екологічної програми поводження з радіоактив­ними відходами. Перспективи розвитку решти територій потребу­ють системного підходу з метою пошуку виправданих та оптимізо­ваних шляхів розвитку і реабілітації для подальшого використання її ресурсів, повного чи часткового повернення у господарське використання з дотриманням вимог радіаційної безпеки.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую й вам.

Запрошую до слова Томенка Миколу Володимировича, голову Комітету Верховної Ради України з питань екологічної полі­тики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

 

ТОМЕНКО М.В., голова Комітету Верховної Ради України з  питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (загальнодержавний бага­томандатний виборчий округ, партія “Блок Петра Порошенка”). Вітаю вас, шановні колеги, в українському парламенті. Ідея нашого комітету була проста і зрозуміла: ми хотіли, не чекаючи 26 квітня і не чекаючи 30-річчя Чорнобильської катастрофи, спочатку провести засідання безпосередньо на Чорнобильській атомній електростанції, і ми це зробили 19 лютого, а потім зібра­тися в сесійній залі, для того щоб визначити, як рухатися далі і  в  частині 30-річчя, і в частині загальної стратегії вирішення цих питань.

У мене, хоч я і чоловік, є теж одна мрія: я хочу зустріти живого міністра екології та природних ресурсів, міністра со­ціальної політики, міністра енергетики та вугільної промисловості і   віце-прем’єр-міністра, який за наші питання відповідає. Я їх у   Чорнобиль запросив — вони не доїхали, на парламентські слухання теж не доїхали, будемо мріяти, що колись ми разом зберемося з цими міністрами, щоб вони дізналися, які проблеми у  Чорнобилі. І щоб на засіданні уряду, коли Мінфін вносить анти­соціальні рішення, вони не мовчали, а виступали і захищали нас. Щоб не тільки один Комітет Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи говорив про те, що є люди, які про­йшли війну, так само як і я пройшов війну як афганець чи хлопці, які в АТО. Не можна, не спілкуючись з профспілками та місцевими громадами, згортати всі соціальні програми. Тому коли ми всі разом з ними зустрінемося, думаю, мені легше буде пояснювати, якою має бути наша стратегія.

А позиція нашого комітету така. У нас є принципово важлива дата — це 2016 рік. Не тільки тому, що 30 років мине після Чорно­бильської катастрофи, а й тому, що Українська держава зобо­в’язана на кінець 2016 року нарешті завершити об’єкт “Укриття”. Ми дали зобов’язання громаді світовій і українській і повинні це зробити.

Як кажуть експерти, у 2016 році закінчується період напів­розпаду дуже багатьох шкідливих речовин. Це теж нам підказка, що ми повинні напрацювати стратегію думання стосовно Чорно­биля, що ми будемо робити з 2017 року, коли “Укриття” збуду­вали, все зробили. І я абсолютно переконаний, що ми повинні будувати стратегію на кілька десятків років наперед, ну, бодай як в указі Президента — до 2020 року.

І що це означає? Це означає, на мою думку, що треба нарешті подивитися на результати експертизи, проведеної 2011 року. Ви знаєте, ми витратили бюджетні гроші на дози­метрію, проаналізували кожен населений пункт. Тільки ж уряду воно не треба. Коли четверту зону знімали, ви знаєте, що там є  більше 100 населених пунктів, де не можна знімати, це ж учені й  експерти довели. Хіба не можна було взяти ті документи і поди­витися? З іншого боку, ми добре розуміємо, що й теперішня структура подвійної зони так само не відповідає реаліям.

Тому наш підхід такий. Закінчивши будівництво об’єкта “Укриття”, створити там потужний міжнародний економічний майданчик, який дасть нам можливість не лише просити у світу, а  й показати, як інноваційно ми використовуємо цю біду вже на користь. Бо та ганьба у 2000 році, коли Кучма під тиском відповід­них структур закрив можливість працювати на Чорнобилі, не має повторитися. Ми повинні 2016 року запустити там економічну машину, щоб показати, що ми з небезпеки зробили Чорнобиль гордістю України, а не страхом для всього світу.

Стосовно зони відчуження. Ну, я слухав колег, може, я тем­на людина (я доктор політичних наук, слабо розуміюся на еконо­мічних речах), але я не розумію наявності зони, де на 90 відсотків немає забруднення. Я не розумію принципу бар’єрності і не розу­мію, чому там треба просто рубати ліс і метал вивозити.

Треба поїхати у Білорусь до братів, які 1988 року створили Поліський державний радіаційно-екологічний заповідник, викори­стати їхній досвід. Створення біосферного заповідника дасть нам можливість не лише відновити життя, а зробити цю територію центром міжнародних досліджень, залучити сюди фахівців з усьо­го світу і показати, як ми можемо там працювати. І не треба буде у міліції питати дозволу, щоб зайти туди, хабара давати. Люди, які там народилися, мають спокійно туди приїжджати. Думаю, після 2017 року, проаналізувавши ситуацію… Я був у Чорнобилі, спілку­вався з людьми. Судячи із замірів, які я там бачив (але це вчені повинні сказати), я не бачу проблеми, щоб повернути життя у 30-кілометрову зону, за правильного, грамотного підходу.

Ще одна позиція нашого комітету є принциповою. Коли кажемо, що певні зони не потрібні, це не означає, що треба згор­тати соціальні програми. Непотрібність зони (умовно кажучи, на більшості територій четвертої зони) полягає в тому, що ми по­винні дати можливість зайти інвестиціям, бо цей статус обмежує будівництво і таке інше. Проте люди потерпіли від Чорнобильської катастрофи, тому соціальні програми не можна згортати. Тобто людей ми захищаємо, але даємо можливість розвиватися громаді. У Ворзелі, скажімо, чи в Білій Церкві треба дати можливість будувати, розвиватися, а не заморожувати ситуацію під приводом, що це зона посиленого радіологічного контролю. Але ще раз кажу: я категоричний противник скорочення соціальних програм. Вони не такі великі, їх треба монетизувати, щоб люди мали можливість отримати гроші, а вони самі визначаться, як там працювати.

Нам вдалося у нових законах пенсійних захистити права частково, тільки інвалідів-ліквідаторів, але інші категорії чорно­бильців… Тут присутній директор Чорнобильської АЕС, він скаже, що 47 відсотків фахівців, які працюють на електростанції, є пен­сіонерами. То що, вигнати їх усіх, тих фахівців, які розуміються? І  поки що немає інших фахівців високого рівня, які змогли б там працювати.

Тепер наступна тема, вона пов’язана… Чому я так делікатно згадав міністрів? Тому що абсолютна більшість проблем, які ми на  початку цієї каденції Верховної Ради порушували, вони або не розуміють, або не здатні вплинути на уряд.

Ну невже не очевидно: якщо ми 29 квітня їдемо на нараду донорів, щоб нам дали серйозний фінансовий транш для добудо­ви “Укриття”, то не можна запроваджувати оподаткування міжна­родної технічної допомоги. Я сьогодні говорив з Міністерством фінансів, вони кажуть: це технічна помилка, ми зробимо роз’яс­нення від податкової служби. Сподіваємося. Я законопроект вніс, але якщо закон не приймемо, то хоч роз’яснення. Щоб ми при­їхали туди і сказали: друзі, якщо ви даєте 700 мільйонів, умовно кажучи, то ми свій внесок зробимо. А ми ж заклали в доларовому еквіваленті, коли 1 долар коштував 8 гривень, зрозуміло, що це вже не той внесок. Вони фінансисти і добре це розуміють. Ми по­винні заплатити, тоді й “Велика сімка” заплатить. І ми не маємо брати податок, бо це ще 140 мільйонів, ще 20 відсотків.

Ми вже кілька років говоримо уряду про проблему з Пен­сійним фондом, що не може підприємство чи установа, які там працюють, відшкодовувати за Пенсійний фонд гроші, які на ньому висять. Вони повинні працювати, люди повинні отримувати гроші, і коли ви рахуєте бюджет всіх об’єктів ЧАЕС чи 30-кілометрової зони, виключіть цей борг, який постійно забираєте. Я під тиском, після засідання в Чорнобилі, почав говорити про те, що люди не отримали зарплату, частина людей ще за листопад. Мені сказали: так ми додаємо гроші. Виявилося, це вони додають гроші, які виділені на цей рік, щоб покрити попередні борги.

Ми сиділи сьогодні й думали, аналізували… Важко сказати, я ж не знаю, який буде курс. Тільки наш уряд каже, що буде інфляція 26 відсотків. Я жодного живого економіста, який пояснив би, як в Україні може бути 26 відсотків інфляції, не знайшов. Тільки в уряді знайшли 26 відсотків інфляції. Тому яка буде інфля­ція, і скільки треба, щоб вижити цього року, — ніхто не знає. Попередньо ми рахували, що чорнобильська тематика у нас недофінансована приблизно на 600 мільйонів. Але фахівці кажуть, що якщо зараз перерахувати курс, то, очевидно, ця сума буде більша. Тому ми мусимо ще раз переглянути всі видатки і сказа­ти, що економити на цій темі — злочин. Ми мусимо дофінансувати всі проекти, щодо яких взяли на себе зобов’язання.

На жаль, не вдалося нам вирішити питання щодо медико-санітарних частин. Йдеться про зміни до Податкового і Бюджет­ного кодексів. Це стосується не тільки Чорнобиля, а всіх міст енергетиків. Ми добре розуміємо: передати їх на місцеві бюдже­ти  — це поставити під загрозу їхнє нормальне існування. Думаю, Комітет з питань охорони здоров’я, інші комітети нас підтримають. Сподіваюся, ми повернемося до цього питання, тому що, на мою думку, надзвичайно важливо тримати систему охорони здоров’я під належним контролем.

Подальша логіка дій, яку пропонує комітет: за результатами нашого сьогоднішнього зібрання ми підготуємо Рекомендації парламентських слухань. Сподіваюся, ми це зробимо до 26 квітня, а також переконаємо Президента і уряд, що має бути єдина програма дій на 30-річчя. Тому що народні депутати реєструють ініціативи від парламенту, в уряді, у Президента щось своє… Ми  маємо показати, що біда у нас одна, і ця біда має нас об’єд­нати, і ми повинні гідно відзначити 30-річчя Чорнобильської трагедії.

Друзі, я сподіваюся, що наша сьогоднішня серйозна профе­сійна розмова приведе до зрозуміння уряду, що існує чорнобиль­ська проблема, існує екологічна проблема, і тільки спільно ми можемо їх розв’язати, щоб Чорнобиль став символом поваги до тих мужніх людей, які нас врятували, і поваги до держави, яка зможе вирішити цю проблему.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам дуже, Миколо Володимировичу.

Запрошую до слова Грамоткіна Ігоря Івановича, генераль­ного директора Державного спеціалізованого підприємства “Чор­нобильська атомна електростанція”. Приготуватися Багаю Вадиму Вікторовичу.

 

ГРАМОТКІН І.І., генеральний директор Державного спеціалі­зованого підприємства “Чорнобильська атомна електростанція”. Добрый день, уважаемые народные депутаты! Добрый день, ува­жаемые коллеги, присутствующие в этом зале! Мне сейчас очень легко выступать после выступления Николая Владимировича, по­тому что все проблемные вопросы, о которых я хотел сказать, он  озвучил, буквально в мелочах и деталях. Поэтому, чтобы не повторяться, не буду говорить о проблемных вопросах, расскажу о том, в каком состоянии сегодня находится наша площадка, и о достижениях коллектива Чернобыльской АЭС за эти годы.

Итак, я хотел бы напомнить, что 15 декабря 2000 года был остановлен последний действующий энергоблок на Чернобыль­ской АЭС. С этого моменты мы встали на очень тяжелый путь снятия с эксплуатации. Надо отдать должное и признать, что тогда, в 2000 году, ни наша станция, ни Украина в целом не были готовы к такому важному и тяжелому решению, как снятие с экс­плуатации ядерного объекта. Мы тогда не были готовы ни орга­низационно, ни технически, ни уж, тем более, финансово.

В подтверждение моих слов хочу вас заверить, что за 15 лет мы ни разу не получили финансирование больше, чем 45–60 про­центов от необходимого. Однако при этом нам удалось в целом достичь очень больших результатов, связанных со снятием с экс­плуатации. Мы освободили все энергоблоки от кондиционного отработанного ядерного топлива, создали объекты инфраструк­туры, активно ведем работы по демонтажу и снятию с эксплуа­тации.

Позвольте вам напомнить, что площадка Чернобыльской АЭС в бывшем Советском Союзе предполагалась как крупнейший энергетический объект — территория 3 тысячи гектаров, 327 зда­ний и сооружений, которые сегодня поддерживаются коллекти­вом в надежном, безопасном состоянии.

Нам удалось за эти годы создать объекты инфраструктуры, ввести в эксплуатацию завод по переработке жидких радиоактив­ных отходов, в этом году введен в эксплуатацию завод по пе­реработке твердых радиоактивных отходов. Самое уникальное сооружение в мире — новый безопасный конфайнмент в этом году уже будет оснащаться системами жизнеобеспечения. Метал­локонструкции арки встали в рабочее положение. Сегодня я могу с уверенностью сказать, что в 2017 году этот объект будет успеш­но завершен, уже никаких ни организационных, ни технических, и,  как Николай Владимирович правильно сказал, в апреле уже и   финансовых вопросов, связанных с рисками по завершению этого объекта, не будет. Уверенно реализуется объект по строительству хранилища отработанного ядерного топлива су­хого  типа. Мы вышли на площадку, уверенно проводим работы и в 2017 году введем его в эксплуатацию.

Исходя из вышеизложенного, уже сегодня нам необходимо говорить о будущем наших объектов, нашей площадки. Потому что мы завершаем строительство заводов, но, например, в этом году завод по переработке жидких радиоактивных отходов мы не сможем эксплуатировать, нет финансирования. В 2017 году, когда мы закончим новый безопасный конфайнмент, эксплуатация этого объекта ляжет на плечи Украины. Это большие деньги — мил­лионы долларов! При том финансировании, которое выделяется сегодня для площадки Чернобыльской АЭС, для нас это будет непосильной задачей.

Кроме того, необходимо уже сейчас начинать работать с на­шими западными коллегами, с инвесторами по созданию нового фонда, который позволит нам продолжить работы следующего этапа — по извлечению топливосодержащих масс и демонтажу нестабильных конструкций внутри объекта “Укрытие”. Работать надо уже сейчас, завтра будет поздно, 2017 год пролетит, мы даже не заметим, как и все предыдущие годы, когда мы действи­тельно не могли обеспечить надежное финансирование нашей площадки. А за будущими работами кроется будущее нашего коллектива, будущее нашего города.

Хочу вас заверить: нам удается поддерживать очень высо­кую квалификацию персонала, несмотря на то, что, как Николай Владимирович справедливо отметил, наш коллектив стремитель­но стареет. Но мы его омолаживаем, в этом году начали большую программу по приему молодежи, потому что нам объект эксплуа­тировать 100 лет.

И в заключение хочу сказать, что коллектив Чернобыльской АЭС надежно обеспечивает ядерную и радиационную безопас­ность на нашей площадке. Мы надежно эксплуатируем наши объекты и обеспечиваем безопасность на самом высоком уровне.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Багая Вадима Вікторовича, керівника апарату Національної комісії з радіаційного захисту населення України. Підготуватися Холоші Володимиру Івановичу. Будь ласка.

 

БАГАЙ В.В., керівник апарату Національної комісії з радіа­ційного захисту населення України. Доброго дня! Шановна голо­во! Шановні присутні! Національна комісія з радіаційного захисту населення України діє як легітимний орган у системі державного управління з 1991 року. У жовтні 2009 року Верховною Радою України затверджено нове Положення про Національну комісію з  радіаційного захисту населення України, а в грудні 2009 року — її новий склад.

Для ефективної роботи у складі комісії створено сім комітетів, сформовано апарат. Фінансування комісії здійснюється за бюджетною програмою “Керівництво та управління у сфері радіаційного захисту населення”. Звіти про роботу комісії щорічно заслуховуються на засіданні Комітету Верховної Ради України з  питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Протягом 2010–2014 років проведено 64 засідання комісії, 94 засідання робочих органів, у тому числі 6 виїзних. На засідан­нях представлено і заслухано 168 доповідей з основних питань, підготовлено 12 експертних висновків щодо радіологічного стану населених пунктів України та 2163 додатки до них, розроблено інформаційно-довідкову систему.

Щороку комісія бере участь у підготовці національних доповідей з питань ядерної та радіаційної безпеки, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. З 2010 року представники комісії постійно беруть участь як спостерігачі у протиаварійних тренуваннях, які проводить ДП НАЕК “Енергоатом”. Члени комісії взяли участь у 108 науково-практичних конференціях, семінарах, “круглих столах” та інших наукових заходах, були учасниками більш як 140 міжнародних наукових проектів, підготували 23 мате­ріали для міжнародних регулюючих органів, опублікували 324 нау­кові публікації.

До органів державного управління з профільних питань під­готовлено і направлено понад 60 рекомендацій, зокрема щодо:

 перегляду меж зон, що зазнали радіоактивного забруд­нення;

 створення та розвитку національної системи запобігання і  реагування на ядерні та інші техногенні аварії, контролю радіа­ційної обстановки;

 підвищення рівня аварійної готовності ядерних об’єктів та оптимізація їх аварійних планів із залученням органів місцевого самоврядування;

 забезпечення радіаційної безпеки персоналу в ситуації існуючого післяаварійного опромінення;

 впровадження комплексу радіозахисних заходів, спрямо­ваних на гарантоване виробництво радіологічно безпечної сільсь­когосподарської продукції;

 систематизації національного законодавства у сфері вико­ристання ядерної енергії;

 необхідності розроблення та прийняття нормативно-мето­дичних та інших документів;

 гармонізації національного та міжнародного законо­давства.

Подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є одним із   головних напрямів діяльності комісії. Комісія обстоює думку щодо пріоритетності стратегії реабілітації постраждалих територій порівняно із стратегією ліквідації наслідків, яких вони зазнали.

Комісія надає важливого значення здійсненню щорічної дозиметричної паспортизації населених пунктів. Хід паспортизації та питання її нормативно-методичного забезпечення постійно обговорюються на засіданнях комісії. Слід зазначити, що така паспортизація проводилася безперервно до 2008 року і завдяки зусиллям комісії відповідний комплекс робіт відновлено 2011 року.

На підставі аналізу даних загальної дозиметричної паспор­тизації за 2000–2011 роки комісією підготовлені експертні вис­новки щодо радіологічного стану населених пунктів 12 областей. У 2012 році ці висновки схвалені комісією і затверджені суб’єктами експертизи відповідно до законодавства та направлені Прези­денту України, Прем’єр-міністрові України, Голові Верховної Ради України, головам профільних комітетів парламенту, центральним органам виконавчої влади, обласним радам та обласним держав­ним адміністраціям.

Водночас, підсумовуючи діяльність з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, очільники комісії вважають, що дер­жава має попрацювати над вирішенням таких проблем.

Чинна законодавча база з чорнобильських питань спрямо­вана переважно на консервацію існуючого стану постраждалих територій та надання пільг, а не на комплексне подолання наслід­ків аварії. Система соціального захисту громадян, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, спрямована на компенсацію потенційних ризиків, не адекватна величині цих ризиків і неспівмірна з еконо­мічною спроможністю держави. Державна політика щодо подо­лання наслідків Чорнобильської катастрофи повинна базуватися на реальній оцінці радіоекологічної ситуації та реальних величинах ризиків і враховувати рекомендації, напрацюванні вітчизняними науковцями.

Національна комісія з радіаційного захисту населення Украї­ни вважає, що провідним напрямом реабілітації постраждалих територій має стати відновлення сільськогосподарського та лісо­вого господарства, виробництво на цих територіях безпечної продукції. На думку комісії, також важливо зберегти та розширити наявну систему радіоекологічного моніторингу.

Завершуючи виступ, хочу звернути увагу, що відповідно до законодавства члени Національної комісії з радіаційного захисту населення України обираються терміном на п’ять років…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте думку. Будь ласка, 10 секунд.

 

БАГАЙ В.В. …сплив минулого року. Тому, користуючись нагодою, звертаюся до Верховної Ради з проханням розглянути питання про обрання нового складу комісії.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Холошу Володимира Івановича, заступника генерального директора з питань створення єдиного комплексу поводження з відпрацьованим ядерним паливом відокремленого підрозділу “Атомпроект-інжиніринг” Державного підприємства “Національна енергогенеруюча компанія “Енерго­атом”. Приготуватися Шестопалову В’ячеславу Михайловичу.

 

ХОЛОША В.І., заступник генерального директора відокрем­леного підрозділу “Атомпроект-інжиніринг” ДП НАЕК “Енерго­атом”. Шановні народні депутати! Шановні учасники парламент­ських слухань! Дорогі побратими! Хтось із великих сказав, що кожне покоління має свою війну. Ми мали свою війну під назвою “Чорнобиль”, хтось мав свою війну в Афганістані, зараз маємо війну під назвою “антитерористична операція”.

У 1990-ті роки нас вважали героями, які захистили Україну і  весь світ від чорнобильської біди. Коли ми їхали на роботу чи службу до Чорнобиля, на в’їзді в місто нас зустрічав плакат: “На вас смотрит вся страна”. Нас поважали в суспільстві.

Минув час. На сьогодні Чорнобильську катастрофу значною мірою подолано, і перед Українською державою постали інші виклики. Чорнобиль почав забуватися, увага суспільства прикута до подій на сході України. Разом з тим значна частина чорно­бильських проблем залишається актуальною — це і проблеми достойного рівня соціального і медичного забезпечення чорно­бильців, і проблеми техногенної небезпеки в зоні відчуження.

Тут вже багато і правильно говорили про проблеми, про необхідність коригування концепції діяльності в зоні відчуження, створення природоохоронних заповідників і створення безпечних радіаційних і ядерних об’єктів. Проте я хочу наголосити ще на двох надзвичайно важливих проблемах.

Перше. Зона відчуження все-таки буде ще сотні років, принаймні її центр ще залишатиметься об’єктом ядерної, радіа­ційної небезпеки. Там є безліч об’єктів, які на сьогодні становлять небезпеку, а також буде збудовано ряд об’єктів для хвостів па­ливно-ядерного циклу атомної енергетики України. Тому, з огляду на це, підтримка транспортної інфраструктури цієї території, доступ до об’єктів підвищеної небезпеки має пріоритетне зна­чення. У цьому контексті капітальний ремонт залізничної колії Вільча — Янів і ремонт колії від Овруча до Вільчі, відновлення руху потягів на цій ділянці — питання національної безпеки.

Друге. Для вирішення проблеми радіоактивних відходів, забезпечення єдиної системи функціонування потрібно завершити на 90 відсотків готовий пусковий комплекс “Вектор”. У нас капі­тальні вкладення зроблені, фактично об’єкт готовий, частина вже  введена в експлуатацію і готова приймати ядерні відходи, але  потрібно завершити ті 10 відсотків, щоб пусковий комплекс функціонував у повному вигляді. Відповідні пропозиції ми від імені компанії подали до проекту Рекомендацій сьогоднішніх слухань, просимо підтримати.

І на завершення. Кожне покоління має свою війну. Кожна держава має свою історію, свої знакові події, поразки, перемоги. Але обов’язок влади і суспільства — не забувати людей, які захи­щали цю землю, інакше під час наступної війни можуть виникнути проблеми із захистом держави.

Бажаю всім здоров’я і дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Шестопалова В’ячеслава Михайловича, директора Науково-інженерного центру радіогідроекологічних по­лігонних досліджень Національної академії наук України, академіка Національної академії наук України, академіка-секретаря Відділен­ня наук про землю Національної академії наук України, доктора геолого-мінералогічних наук, професора. Приготуватися Удови­ченку Володимиру Петровичу.

 

ШЕСТОПАЛОВ В.М., директор Науково-інженерного центру радіогідроекологічних полігонних досліджень НАН України. Шанов­ні колеги! Серед найважливіших проблем, які необхідно вирішу­вати в зоні відчуження, — проблема радіоактивних відходів. Зу­силлями наших фахівців, керівництва зони відчуження у 2008 році розроблена і затверджена Загальнодержавна цільова екологічна програма поводження з радіоактивними відходами. Пізніше за допомогою фахівців із Європи ми спільно розробили Стратегію поводження з радіоактивними відходами в Україні та внесли про­позиції щодо створення спеціального фонду, які були затверджені Кабінетом Міністрів і Верховною Радою.

Починаючи з 2010 року, переважно завдяки НАЕК “Енерго­атом”, фонд щороку поповнювався більш як на 500 мільйонів гри­вень. Однак виконання програми за рік становило лише близько 10 відсотків, що відповідає менше 20 відсоткам фонду. Фактично нецільовим використанням коштів фонду керувало Міністерство фінансів, за всіх урядів, включаючи теперішній.

Вважаємо, що необхідно негайно зробити цей фонд авто­номним, утворити професійну наглядову раду, як це робиться в  Європі, і використовувати кошти фонду виключно на виконання програми поводження з радіоактивними відходами.

Існуюча практика нецільового використання коштів фонду призвела, наприклад, до того, що роботи зі створення глибинного геологічного сховища для захоронення найбільш високоактивних відходів ще навіть не розпочаті. Відбувається ігнорування цієї важливої проблеми, незважаючи на те, що такі відходи є найбільш небезпечними: займаючи лише 2 відсотки обсягу всіх відходів, вони становлять 99 відсотків радіоактивності відходів України.

У нас розроблено низку пропозицій щодо найбільш безпеч­ного захоронення цих та інших відходів із значною економією фінансових ресурсів і часу порівняно з існуючими вітчизняними та європейськими підходами. Для термінового захоронення найбільш небезпечних відходів треба залучити Державну службу геології та   надр України, інститути Національної академії наук України, налагодити співробітництво із Сполученими Штатами Америки, які почали йти тим шляхом, що ми пропонували. Однак поки що наші розробки лежать на полиці.

Я подивився, які пропозиції підписані Прем’єр-міністром. Там сказано, що треба розробити проект глибинного сховища. Але для того, щоб розробити проект глибинного сховища, необ­хідно провести дуже ретельні геологорозвідувальні роботи на значній частині зони. Це вимагає більше часу, аніж грошей, хоча гроші теж потрібні. Тому це треба починати робити негайно, інакше пропозиції залишаться тільки на папері, не більше.

Необхідно також невідкладно створити організацію, яка відповідатиме повністю за всі етапи поводження з радіоактив­ними  відходами згідно з європейськими принципами і з нашим законом, відповідно до якого така організація сама не повинна утворювати відходів.

Ми вважаємо також, і це дуже важливо, що створення біосферного заповідника або обрізання зони відчуження, як тут вносять пропозиції, можна здійснювати лише після проведення ретельних геологорозвідувальних робіт з пошуку ділянок для глибинного захоронення радіоактивних відходів та, наголошую, врахування потреб оборони кордону (адже від кордону до Києва найближча відстань через зону) і повноцінної оцінки бар’єрної санітарної функції зони.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Удовиченка Володимира Петровича, Славутицького міського голову. Підготуватися Дзюблику Павлу Володимировичу.

 

УДОВИЧЕНКО В.П., Славутицький міський голова (Київська область). Дякую, шановна Оксано Іванівно. Шановні добродії! Славутич зразка 2015 року — це сучасне європейське місто, в   якому мешкають представники 49 національностей і народ­ностей, проживають у мирі та злагоді, з них 58 відсотків — чорно­бильці. У моїй промові написано “справжні чорнобильці”, але, щоб не ображати інших, я це слово не казатиму.

У 1990 році у Славутичі був один український клас із 8 учнів, перший український клас. На сьогодні із 97 класів 82 — з україн­ською мовою навчання, інші мають можливість вивчати мову своїх предків, у нас цивілізоване місто.

Дві проблеми має Славутич.

Перша проблема пов’язана із славутичанами-чорнобиль­цями, які зробили неймовірну роботу за ці майже 30 років, і ви є живими свідками цього.

І друга проблема — потужна сучасна соціальна інфраструк­тура міста, побудована для чорнобильців, які заслуговують на неї, але яка, на превеликий жаль, не вписується в формульні підходи Міністерства фінансів України.

Славутич — не жебрак. У межах спеціальної економічної зони успішно реалізовано унікальний проект — створено майже 1100 високотехнологічних робочих місць. І тепер (увага!) звертаю­ся до противників спеціальних економічних зон, вільних еконо­мічних зон: якщо ми хочемо здійснити технологічний прорив, вся Україна сьогодні має стати вільною економічною зоною. Звертаю вашу увагу, що надходження від суб’єктів спеціальної економічної зони до бюджетів усіх рівнів у 3,8 разу перевищують преференції, які були надані свого часу.

Найбільша проблема — соціальна інфраструктура. Що ро­бити? Закривати? Але закрити школу — це вже не Славутич. Закрити дитячий садочок — це не Славутич. Закрити всі спортивні споруди — будь ласка, але це не Славутич.

Для статистики. За 25 років наші дитячі спортивні школи виховали (а у нас маленьке місто, лише 25 тисяч мешканців) 377 чемпіонів і призерів України, 25 чемпіонів і призерів Європи, 16 чемпіонів і призерів світу. Маленький Славутич, але умови… Пропонують закрити. Думаю, на ці питання треба відповідати, але відповідати з чистою совістю.

Ще одна проблема — вилучення. Чи є резерв фінансових ресурсів? Є. Минулого року вилучення становили 32,5 мільйона гривень, цього року — 24 мільйони гривень. Мінімум, який потрі­бен, щоб не закривати, не знищувати соціальну інфраструктуру, — 20 мільйонів. Є баланс? Виявляється, є баланс.

Найболючіша проблема, на превеликий жаль, — медичне обслуговування. У цьому році втричі зменшили фінансування медичного обслуговування і ще й назвали це реформою! Вибачте, але реформа повинна об’єднувати людей, а не роз’єднувати і робити ворогами власної держави.

З урахуванням величезної інфраструктури і можливостей міста Славутича пропоную розширити Чорнобильський центр з  проблем ядерної безпеки, радіоактивних відходів та радіоеколо­гії, науково-дослідницький реактор перенести з Києва до Славу­тича і створити потужний центр ядерних досліджень. Без атомної енергетики ми сьогодні не обходимося і не обійдемося.

Дякую комітетові і Миколі Володимировичу Томенку осо­бисто, і звертаюся до народних депутатів, особливо до депута­тів  — воїнів АТО: підтримайте чорнобильців, інакше держава може і вас так не чути, як сьогодні не чує чорнобильців.

Слава Україні! Слава героям Чорнобиля! Слава героям! Героям слава! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова Дзюблика Павла Володимировича від фракції політичної партії “Народний фронт”. Прошу підготуватися Березіну Володимиру Олексійовичу.

 

ДЗЮБЛИК П.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (одномандатний виборчий округ №66, Житомирська область, політична партія “Народний фронт”). Добрий день, шановні колеги! Шановні учас­ники парламентських слухань! Усі ви знаєте, що таке зона від­чуження, — це 2600 квадратних кілометрів, уражені радіоактив­ними елементами, це 76 населених пунктів, у які, я думаю, не скоро повернеться життя, це понад 20 мільярдів гривень, виді­лених з державного бюджету за часи незалежності України. Більшість робіт, проведених після спорудження об’єкта “Укриття”, майже не впливали на поліпшення стану радіоактивного за­бруднення ані в межах самої зони відчуження, ані поза нею. Ефективність ліквідації наслідків Чорнобильської аварії в зоні відчуження залишається мінімальною, цей процес відбувається самоплинно, скажемо так, завдяки природі.

У 1986 році Володимир Васильович Щербицький озвучив інформацію, що в чорнобильській зоні, на покинутих територіях, залишилося матеріальних цінностей приблизно на 100 мільярдів радянських карбованців. І ми всі добре знаємо, що відбувається відтоді — вивозяться тонни металу, техніка, все, що там залиши­лося, тобто відбувається звичайне мародерство.

Окрім того, слід зазначити, що останнім часом активізу­валися масові вирубки лісу з подальшою його реалізацією. Ви знаєте, що ліс нам потрібен для того, щоб забезпечити бар’єрну функцію. Найстрашніше в цій ситуації те, що заходи з відновлення цієї функції також не відбуваються. Всі ми знаємо також, що за бажанням можна піти в ліс і назбирати ягід, грибів. А якщо ще  заплатити гроші, то можна поїхати на полювання на тварин, занесених до Червоної книги України. Тобто це ситуація, яка нині існує.

Велика робота проводиться щодо об’єкта “Укриття”, до цього питань немає.

Фракція партії “Народний фронт” займає чітку позицію щодо  розвитку і подальшої долі зони відчуження. На нашу думку, перше, що необхідно зробити, — провести детальний об’єктивний радіологічний аналіз зон радіоактивного забруднення, можливо, із залученням іноземних фахівців.

На територіях, забруднених важкими сполуками плутонію та урану, необхідно створити так звану промислову зону і розмістити в ній виробництва для переробки і зберігання радіоактивних від­ходів українських атомних електростанцій. Ні для кого не секрет, що Україна щороку перераховує до бюджету Російської Федерації не один мільйон доларів за ту роботу, яку ми могли б робити самостійно. Це беззаперечний факт. Це дало б змогу розвиватися такому уславленому місту, як Славутич.

Щодо територій, забруднених легкими сполуками стронцію. Можливо, потрібно створити біосферний заповідник, про який ми всі говоримо.

Щодо великих територій, які на сьогодні не забруднені радіоактивними елементами. Думаю, необхідно все-таки прова­дити там господарську діяльність. Переглянути законодавчо межі другої, третьої і четвертої зон, надати преференції підприєм­ствам, щоб вони вкладали кошти і розвивалися, надати пільги, розробити комплексні програми, щоб депресивні регіони півночі Житомирщини, Київщини і Чернігівщини почали відбудовуватися і  розвиватися.

На сьогодні потрібно…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, 10 секунд.

 

ДЗЮБЛИК П.В. Потрібно покласти край оцій “чорній дірці” на карті України і дійсно зробити так, щоб Чорнобиль приносив користь.

Дякую за увагу (Шум у залі).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова Березіна Володимира Олексійовича, президента Всеукраїнської громадської організації інвалідів “Союз   Чорнобиль України”. Підготуватися Бабенку Олександру Павловичу.

 

БЕРЕЗІН В.О., президент Всеукраїнської громадської органі­зації інвалідів “Союз Чорнобиль України”. Уважаемые участники парламентских слушаний! Сегодня здесь рассматриваются техни­ческие вопросы по зоне и по станции. Но нет технических вопро­сов без людей. Люди — это первое, что должно быть в любом деле.

То, что сегодня происходит, и то, что с нами делают наше правительство и Верховная Рада, иначе как геноцидом, наверно, назвать нельзя. Из работающих в зоне больше половины — наши побратимы-чернобыльцы, которых сегодня законом выгоняют из зоны, специалистам предлагают уйти на пенсию.

А то, что делают с малообеспеченными… Как можно для человека, который получает пенсию до 2 тысяч, вынужден подра­батывать и получает 1–2 тысячи зарплаты, вводить налогообло­жение пенсии? Относительно этой ситуации вообще нет слов. Человек идет на работу, чтобы купить жизненно необходимые ле­карства, оплатить возросшие коммунальные платежи. По-моему, с новыми тарифами на коммунальные услуги, на энергоресурсы даже со средней пенсией вряд ли кто-то справится.

Последние парламентские слушания по чернобыльским во­просам проводились в этом зале, если вы помните, в 2013 году. Прошло обсуждение, все выступления были хороши, но постанов­ления по Рекомендациям этих парламентских слушаний Верхов­ная Рада так и не приняла. В 2014 году парламентских слушаний по нашей проблематике не было. Грядет 30-летие со дня Черно­быльской трагедии, но все наши обращения в Верховную Раду, в   Кабинет Министров о включении в сегодняшние слушания содоклада по социальным вопросам и обращение к министру Розенко с просьбой выступить с таким содокладом (к сожалению, министра я не вижу) остались без ответа.

Принятые законы, о которых говорилось выше, которые носят антиконституционный характер и приняты с согласия Минсоцполитики и Комитета Верховной Рады по вопросам со­циальной политики, занятости и пенсионного обеспечения, — это нонсенс. А вносятся проекты на рассмотрение госпожой Яресько даже без согласования с профильным комитетом по чернобыль­ским вопросам. Вместо Минсоцполитики пенсионными вопро­сами уже занимается госпожа Яресько!

Власть нас не слышит, мы об этом заявляем, не слышит нас власть! За три года, с 2011 года, ни один Премьер-министр не встретился с чернобыльцами. В ответ на наши многочисленные обращения о нарушении Конституции Украины, мы вручали свои требования с просьбой не принимать законопроект №2212 как антиконституционный, — молчание.

Мало того, закон №76–VIII был принят, если помните, в  ночь на 29 декабря, а подписан Президентом Украины 28 дека­бря. Уважаемые народные депутаты, нужны ли вы здесь вообще, если законы подписываются раньше, чем за них голосуют?

А как было с законопроектом №2212? Как его проталкивали здесь пять раз, и как Яценюк хвалил Председателя Верховной Рады, хвалил комитеты, которые согласились подписать этот законопроект. Мы видели этот цирк.

Принимаются изменения в бюджет, предлагается выделить 300 миллионов на жилье воинам АТО. Я превосходно понимаю: наши бойцы участвуют в АТО. Но уже второй год не выделяется 150 миллионов для чернобыльцев, стоящих в очереди на жилье более 20 лет. Кто и когда разработает Национальную программу преодоления последствий Чернобыльской аварии? Наверное, не было бы такого огульного подхода к четвертой зоне, если бы такая программа была.

И еще. Уже вспоминали о 30-летии трагедии, и я еще раз скажу о том, что через 30 лет заканчиваются донорские отноше­ния с пострадавшей страной…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу, 10 секунд для завершення думки.

 

БЕРЕЗІН В.О. И если мы сегодня не заявим о том, что проблема Чернобыльской АЭС существует, отвернутся от нас доноры, которые…

Благодарю за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Бабенка Олександра Павловича, гене­рального директора об’єднання “Ядерний страховий пул України”. Підготуватися Токаревському Володимиру Васильовичу.

 

БАБЕНКО О.П., генеральний директор об’єднання “Ядерний страховий пул України”. Шановна пані головуюча! Шановні пані і  панове! Вимушений привернути вашу увагу до ще однієї про­блеми. Опис цієї проблеми є в матеріалах до слухань, тому намагатимуся розповісти про неї стисло.

Ціна питання приблизно 40 мільйонів гривень. Якщо питання не буде вирішено, то можемо мати, вибачте, халепу на суму приблизно 6 мільярдів. Що ми маємо наразі? Ми не маємо фінансового забезпечення цивільної відповідальності Чорнобиль­ської атомної електростанції за ядерну шкоду. Це означає, що населення України не має страхового захисту на випадок ядерного інциденту. Причому іноземні компанії, що працюють на станції, свого часу були звільнені від такої відповідальності, що, в принципі, правильно.

Далі. У разі не дай боже ядерної аварії на ЧАЕС весь тягар виплати компенсації за ядерну шкоду ляже на державний бюджет. Це ті 6 мільярдів, про які я казав.

Окрім того, Україна не виконує міжнародних зобов’язань, не дотримується національне законодавство, порушені ліцензійні ви­моги щодо функціонування станції як оператора ядерної установ­ки, ускладнено виконання низки важливих міжнародних проектів у сфері ядерної безпеки в Україні загалом і зокрема на ЧАЕС.

Як це працює? Існує більш-менш формалізована система, глобальна система ядерної безпеки і забезпечення цивільної відповідальності за ядерну шкоду — компенсація за ядерну шкоду. Існують міжнародні конвенції. Україна свого часу приєдналася до  Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, було створено відповідне національне законодавство. На  виконання цього законодавства постановою Кабінету Міністрів було утворено “Ядерний страховий пул України” — об’єднання страхових компаній, бо саме страхування в усьому цивілізованому світі є найоптимальнішим шляхом фінансового забезпечення цивільної відповідальності операторів. І саме ядерні страхові пули, яких у світі 26, є складовою цієї глобальної системи фінансового забезпечення, яка, своєю чергою, є складовою глобальної системи ядерної безпеки.

Кілька років тому Чорнобильській атомній електростанції було надано статус оператора ядерної установки відповідно до конвенції та національного законодавства. Потрібно було дуже швидко надати фінансове забезпечення, бо йшли міжнародні проекти. Ядерний страховий пул України домовився зі світовою спільнотою, щоб застрахувати відповідальність Чорнобильської атомної електростанції без попереднього проведення страхової експертизи, за тимчасовим автоматично розрахованим тарифом, і  тільки потім провести інспекцію. Бо не можна було зупиняти проекти.

Інспекцію було проведено і виявилося, що ризики приблиз­но у 100 разів вищі, ніж зазвичай беруться до страхування. Тому світові лідери страхування (а на той час не тільки 25 українських компаній надавали страхове покриття, 90 відсотків цих ризиків перестраховані більш як у 100 провідних страхових компаніях світу) сказали, що це не нормально, якщо потрібно надавати фі­нансове забезпечення у вигляді страхування — тариф має бути підвищений. Тому і маємо такі цифри.

Тому ми просимо профільний комітет посприяти у вирішенні цього питання. Імплементація конвенції і виконання законів коштує грошей, але це треба зробити. І не з мізерного бюджету ЧАЕС, який справді є мізерним, з огляду на масштабність і важливість завдань.

Дуже дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Токаревського Володимира Васильо­вича, вченого, директора Інституту проблем Чорнобиля. Підготу­ватися Тетеріну Миколі Васильовичу.

 

ТОКАРЕВСЬКИЙ В.В., директор Інституту проблем Чорно­биля ВГОІ “Союз Чорнобиль України”. Сьогодні я вперше висту­паю з такої високої трибуни у Верховній Раді України. Пригадую, у  березні 1979 року я був у США і виступав з приводу ядерної аварії на американській атомній станції. Насамперед я хочу звер­нутися до вас ось із чим. Чорнобильська катастрофа завдала значної шкоди всій світовій економіці. За останніми оцінками, шкода, завдана всьому світові, становить 1 трильйон доларів. Білоруси нарахували, що в економічному плані їхні втрати ста­новлять 235 мільярдів доларів, це понад 20 бюджетів країни. В   Україні ця шкода за останніх 30 років сягнула 187 мільярдів доларів, у Росії — близько 128 мільйонів доларів. Тобто країнам колишнього Радянського Союзу завдано шкоди на 550 мільярдів доларів.

Більше 350 тисяч людей в Україні, Білорусі та Росії пере­селено, закрито 520 населених пунктів. Збудовано десятки тисяч квартир, 400 тисяч гектарів землі виведені за межі сільського господарства. Таким чином, завдана шкода страшенна. В Україні зона охоплює 2,5 тисячі квадратних кілометрів, у Білорусі — 2,2 тисячі квадратних кілометрів, Росії теж завдано великої шкоди.

Проблема ліквідації аварії на ЧАЕС є надзвичайно складною, вона потребує багатосторонніх заходів — політичних, екологічних, економічних, радіаційних. Враховуючи погіршення здоров’я насе­лення внаслідок дії радіонуклідів, основний елемент ліквідації наслідків аварії — це заходи, спрямовані на покращення здоров’я громадян.

Сьогодні я йшов на роботу, і до мене декілька разів телефо­нували інваліди-чорнобильці. Інститут проблем Чорнобиля ство­рений у складі Всеукраїнської громадської організації інвалідів “Союз Чорнобиль України”. Інститут — не громадська організація, але люди телефонують і просять: “Допоможіть, у мене хвора дружина, я сам — на милицях, як отримати необхідну допомогу?”. Таких звернень — безліч, їх надзвичайно багато, лише за годину відбулися дві такі телефонні розмови. Я міг би багато сказати…

Жодна національна програма щодо ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не виконувалася. Я щиро дякую за виступи Володимиру Олексійовичу Березіну і В’ячеславу Михайловичу Шестопалову. Хай би що я вам сказав сьогодні, ви мене не почуєте і не дуже зрозумієте. Ця проблема не вирішується вже 30 років. Таке життя продовжувалося і буде продовжуватися ще довго. Період напів­розпаду стронцію — 29 років, його кількість зменшиться…

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова Тетеріна Миколу Васильовича, пред­ставника Атомпромспілки в Чорнобильській об’єднаній організації профспілки. Підготуватися Базику Дмитру Анатолійовичу.

 

ТЕТЕРІН М.В., представник Атомпромспілки в Чорнобиль­ській об’єднаній організації профспілки. Уважаемые народные депутаты! Уважаемые участники парламентских слушаний! Я хочу затронуть несколько очень важных проблем, которые беспокоят работников предприятий зоны отчуждения. Для начала хочу самому себе задать вопрос как налогоплательщик. Мы с вами 29 лет занимаемся ликвидацией и минимизацией последствий аварии. На сегодняшний день загрязнение воды в районе Киева составляет 50 беккерелей на один кубический метр. Норма для питьевой воды — 2 тысячи. Но если до 1986 года загрязнение воды составляло от 3 до 5 беккерелей, то мы с вами пьем воду, загрязненную в 10–12 раз больше, чем до аварии.

Почему это происходит? Да потому что фактически в 10-километровой зоне в открытых источниках нет воды, это жидкие радиоактивные отходы. Сейчас загрязненность всех подземных грунтовых вод превышает допустимые нормы, и все эти грунто­вые воды в основном идут в Припять.

Почему это происходит? Да потому что мы не перезахоро­нили радиоактивные отходы, захороненные в 1986 году. Факти­чески они все сейчас находятся в воде. Уровень грунтовых вод в  районе ЧАЭС поднялся. Этим вопросом мы пока заняться не можем, перезахоронить высокоактивные радиоактивные отходы просто некуда. И заниматься этим вопросом пока некому, потому что скоро предприятий зоны не будет. Это я говорю вам откры­тым текстом.

В прошлом году с нашей программы сняли 28 миллионов, и  мы практически легли, ели дожили до конца года. В прошлом году Минфин, будем говорить открытым текстом, украл у нас 131 миллион и до сих пор не вернул. Я обращаюсь к Николаю Владимировичу с этим вопросом, который так и не решен. До сих пор нам не выплатили задолженность по заработной плате за ноябрь и декабрь. Происходят какие-то игрища, есть решение Премьер-министра, но оно до сих пор не выполняется. А нам работать уже нечем, людей практически не за что везти в зону.

Далее. Мне не хотелось бы об этом говорить, но никуда не денешься. Хочу обратить внимание на то, что назревает большой конфликт интересов между ЧАЭС и предприятиями зоны отчужде­ния, между Славутичем и Иванковом. Концепция развития зоны отчуждения на сегодняшний день такова, что выслушивают мне­ние только Чернобыльской атомной электростанции. Наши по­пытки высказать свою точку зрения не принимаются в упор.

На предыдущих парламентских слушаниях по теме ЧАЭС мне просто не дали слово, хотя я пытался выступить. Я пони­маю,  что реформировать предприятия зоны отчуждения необхо­димо, в обязательном порядке. Но почему не слушают мнение наших предприятий? Почему не слушают специалистов? Почему не интересуются? Ведь в результате предложений, внесенных Чернобыльской атомной электростанцией, у нас будет проблема с Иванковом. Во-первых, они будут недополучать деньги в свой бюджет, а во-вторых, потеряют рабочие места. Сейчас у нас работают около 600 человек из Иванкова, все остальные — из других территорий Украины. Поэтому, Николай Владимирович, прошу все-таки вернуться к рассмотрению проблем зоны отчуж­дения комплексно, с участием представителей всех заинтересо­ванных сторон и с привлечением не лукавых специалистов, рабо­тающих по договору, а занимающихся делом профессионально.

Наша специализированная медсанчасть МСЧ-16, созданная специально для вахтовиков, сегодня передается в город Иванков. На каком основании? Ведь она никогда не обслуживала жителей Иванкова. Это значит, что в зоне отчуждения не будет медицин­ского обслуживания! Поэтому прошу все-таки вернуться к этому вопросу и вернуть нашу медсанчасть в государственную соб­ственность. Вопрос вроде рассматривался, медсанчасть была в   списке объектов, которые должны вернуться в подчинение Минздрава, но ее исключили. Моя просьба заключается именно в этом.

Спасибо за внимание. Будьте здоровы! Всего вам доброго! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Базику Дмитра Анатолійовича, гене­рального директора Державної установи “Національний науковий центр радіаційної медицини” Національної академії медичних наук України, члена-кореспондента Національної академії медичних наук України. Підготуватися Гудкову Дмитру Ігоровичу.

 

БАЗИКА Д.А., генеральний директор Державної установи “Національний науковий центр радіаційної медицини” НАМН України. Шановна пані головуюча! Шановні колеги! Нашим На­ціональним науковим центром радіаційної медицини програма медичного та біофізичного супроводу робіт на об’єкті “Укриття” виконується від самого початку, вона нами розроблена і затвер­джена Міністерством охорони здоров’я України. І зараз я скажу про декілька фактів та результатів виконання цієї програми.

Згідно з програмою вхідним та іншими видами контролю, перевірено понад 20 тисяч осіб. З них кожний другий не може працювати в чорнобильській зоні, оскільки не відповідає вимогам. Чи це такі важкі вимоги? Ні, це низький рівень здоров’я насе­лення, що призводить до зниження професійної придатності.

Однак програма виконує свою мету. Понад 8 тисяч осіб пра­цюють вже 11 років, і немає таких радіаційно індукованих захво­рювань, як лейкемія, рак щитовидної залози, інших захворювань, що, на наше нещастя, виникли внаслідок переопромінення після аварії на ЧАЕС.

Існують інші проблеми. Насамперед необхідно постійно дотримуватися правил радіаційної безпеки. У біопробах 1850 осіб виявлено транзиторне підвищення трансуранових елементів. Чи це хвороба? Ні, це не хвороба. Ці люди перебувають під медич­ним контролем. А в чому полягає причина? Причина в тому, що ці люди нехтують індивідуальними правилами радіаційної безпеки, що призводить до таких наслідків. А це, своєю чергою, призво­дить до недопуску до роботи в зоні. Це перше.

Друге. Дуже важливим є виконання європейських директив і  створення реєстру працівників, які працюють у зоні. У нас ви­ходить так, що потім жодного контролю за станом здоров’я цих людей немає. Це неприйнятно.

Третє, щодо прийняття рішень про провадження господар­ської діяльності у 30-кілометровій зоні, про створення заповід­ника. Якщо ми виводимо території, вони мають відповідати нор­мам радіаційної безпеки, тобто не більше 1 мілізіверта на рік для населення. Це теж треба враховувати.

Четверте, про медсанчастину, передану в комунальну влас­ність Іванківському району. Чи може будь-яка комунальна служба відповідати за радіаційну безпеку в державі? Ні, не може. Тому важливо, щоб усі спеціалізовані медико-санітарні частини були в  державній власності, і саме держава здійснювала контроль за станом радіаційної безпеки. Інакше бути не може.

Ще хочу сказати стосовно питань, які порушувалися сьо­годні. По-перше, щодо фахівців. Фахівці є! У нас є унікальні лабораторії з дозиметрії, радіохімії, не треба шукати їх десь за кордоном, усе є в Україні.

По-друге, щодо четвертої категорії. З початку 2015 року 262 випадки захворювань жителів четвертої зони пройшли екс­пертизу на зв’язок з дією факторів аварії на ЧАЕС. Вчора з Міні­стерства соціальної політики України надійшов лист, в якому сказано, що на цих людей тепер не поширюється програма спе­ціальної медичної допомоги. Таким чином, у них не буде можли­вості отримувати безоплатну медичну допомогу у разі онколо­гічного захворювання. Я прошу комітет вжити всіх можливих заходів… Це люди з онкологічними захворюваннями. Це питання життя і смерті людей.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Гудкова Дмитра Ігоровича, доктора біологічних наук, завідувача відділу прісноводної радіоекології Інституту гідробіології Національної академії наук України. Підготу­ватися Орлову Максиму Івановичу.

 

ГУДКОВ Д.І., завідувач відділу прісноводної радіоекології Інституту гідробіології НАН України. Шановна пані головуюча! Шановні учасники парламентських слухань! Зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС передбачає, зокрема, і виведення з експлуа­тації водойми-охолоджувача. Нагадаю, що це водойма загальною площею близько 23 квадратних кілометрів, рівень води в якій під­тримується штучно на 6–7 метрів вище за рівень річки Прип’ять.

У результаті аварії на ЧАЕС екосистема водойми-охолоджу­вача зазнала інтенсивного радіонуклідного забруднення. Пере­важна кількість радіоактивних речовин швидко акумулювалася донними відкладами і водними організмами. І на сьогодні в основ­них компонентах екосистеми водойми, не враховуючи трансура­нових елементів, зосереджено понад 300 беккерелів стронцію-90 та цезію-137.

Водойма-охолоджувач є високопродуктивною екологічною системою з високим різноманіттям водних організмів загальною біомасою близько 45 тисяч тонн. Попередніми дослідженнями з’ясовано, що у разі виведення з експлуатації водойми-охолоджу­вача можуть виникнути негативні фактори зниження рівня води, а  саме поширення радіоактивних аерозолів з поверхні осушених ділянок за рахунок вітрового перенесення, а також неконтрольо­вана трансформація екосистеми водойми та масова загибель водних організмів, що може призвести до небажаних екологічних та санітарно-гігієнічних наслідків. Мається на увазі те, що заходи, пов’язані з виведенням водойми-охолоджувача з експлуатації, призведуть до зміни найважливіших екологічних чинників водного середовища, що забезпечують необхідні умови для існування водних організмів та функціонування екосистеми загалом.

Одним із головних чинників, що впливатимуть найбільшою мірою, є зниження рівня води, яке в перші роки призвело до неминучого відмирання значної кількості водних тварин і рослин. Відповідно для мінімізації надмірного надходження органічних речовин і кисневого дефіциту вкрай важливим є поетапне та контрольоване зниження рівня води водойми-охолоджувача, за­безпечення її нормального функціонування і поступової транс­формації водно-болотної екосистеми. Недотримання визначеного режиму спуску та відсутність системного радіоекологічного та гідробіологічного моніторингу можуть призвести до погіршення радіаційної та санітарно-епідеміологічної ситуації у водоймі та на прилеглих територіях.

Іншим украй важливим питанням є продовження моніторин­гових досліджень наземного, повітряного та водного середовищ у  межах зони відчуження, оскільки її територія залишається від­критим джерелом радіонуклідного забруднення зі складною струк­турою розподілу і динамікою фізико-хімічних форм, які впливають на міграцію та концентрування радіонуклідів компонентами водних і наземних екосистем.

Численними дослідженнями встановлено, що у ґрунтах зони відчуження триває підвищення мобільних біологічно доступних форм радіонуклідів, відбувається їхня подальша міграція з поверх­невими і ґрунтовими водами. Особливо це стосується заплавних територій річки Прип’ять, де відбуваються процеси перезволо­ження та заболочення ґрунтів, що призводить до прискорення процесів мобілізації раніше фіксованих радіоактивних речовин і  формування своєрідних депо — рухливих форм, у першу чергу стронцію-90, які у багатоводні періоди можуть бути джерелом підвищення винесення радіонуклідів у річку Прип’ять і далі за межі  зони відчуження, у Дніпро та його водосховище. За таких складних і не завжди передбачуваних умов скорочення програми радіоекологічного моніторингу, а також підприємств, що його здійснюють у зоні відчуження, вкрай неприпустимо.

Особливого значення набули також проблеми хронічного впливу іонізуючого випромінювання на тваринний і рослинний світ. У живих організмів зони відчуження зареєстровані численні ефекти, що свідчать про ураження біологічних систем на різних рівнях організації. Вивчення ефектів радіаційно індукованих пору­шень у біосистемах, а також процесів екологічного відновлення водних і наземних екосистем має слугувати науковою основою для комплексу заходів, пов’язаних із прогнозуванням і подолан­ням екологічних наслідків Чорнобильської катастрофи.

Деякою мірою вирішенню важливих природоохоронних, наукових, соціально-економічних та інших проблем може сприяти створення на території зони відчуження Чорнобильського біо­сферного заповідника, на базі якого за сприяння державних підприємств зони відчуження можливе здійснення заходів щодо:

 захисту та збереження біорізноманіття рослинних і тварин­них угрупувань зони відчуження;

 виконання системного радіоекологічного моніторингу навколишнього природного середовища з метою довгострокового прогнозування та оцінки радіаційних ризиків від міграції радіо­нуклідів у природних і природно-техногенних екосистемах;

 проведення комплексних радіоекологічних та радіобіоло­гічних досліджень на різних рівнях організації біосистеми, роз­роблення концептуальних підходів до радіаційного захисту біоти і людини;

 оптимізації міжнародного наукового співробітництва.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Орлова Максима Івановича, голову пер­винної профспілкової організації Чорнобильської атомної електро­станції. Підготуватися Бондарю Олександру Івановичу.

 

ОРЛОВ М.І., голова первинної профспілкової організації ДСП “Чорнобильська атомна електростанція”. Шановні учасники парламентських слухань! Дозвольте передати вам щирі вітання від  героїчного колективу Чорнобильської атомної електростанції. У мене три тези, виступатиму стисло.

Перша теза — відшкодування Пенсійному фонду витрат на виплату і доставку пільгових пенсій за віком. Микола Володими­рович вже казав про це, а я лише зауважу, що державні підприєм­ства, виконуючи завдання державної програми в умовах тоталь­ного радіоактивного забруднення, тобто в умовах дії обставин непереборної сили, вимушені сплачувати Пенсійному фонду до­даткові видатки з фонду оплату праці. Відбувається суперечність, адже ці витрати не передбачені в бюджетній програмі. Фактично колектив ЧАЕС, як і інші колективи підприємств зони відчуження, стали заручниками своєї роботи.

Реалізуючи державну програму, ці підприємства фактично виконують державне замовлення, але не виробляють товарної продукції. Тому це держава має сплачувати до Пенсійного фонду і забезпечувати реалізацію державних зобов’язань. Тим більше, що є прецеденти вирішення таких колізій, наприклад щодо пенсій шахтарів.

Друга теза — профільне підпорядкування та кадрова політика в органах державного управління. Міністерство екології та природних ресурсів України, якому підпорядкована ЧАЕС через Державне агентство України з управління зоною відчуження, а та­кож саме агентство не мають компетенції у завданнях щодо зняття атомних енергоблоків з експлуатації, суто профільних для сфери атомної енергетики.

Отже, рівень професійної компетентності керівників Міністерства екології та природних ресурсів України і Державного агентства України з управління зоною відчуження не витримує критики, оскільки зазначені чиновники здебільшого не мають ані профільної атомної освіти, ані досвіду роботи в атомно-енерге­тичному комплексі. Чесно кажучи, взагалі незрозумілі критерії добору кадрів на ключові посади в цих державних органах. Непро­зорість процедури кадрового відбору, сумнівна профпридатність та негативна результативність їхньої роботи знову наводять на думку про корупційну складову.

Зважаючи на викладене, необхідно перепідпорядкувати ДСП “Чорнобильська АЕС” профільному органу державного управління та передбачити фінансування процесу зняття з експлуатації за рахунок частини економічно обґрунтованого тарифу на електричну енергію.

І третя теза. Зона відчуження — це перспективний високо­прибутковий майданчик національного масштабу. Територія зони відчуження, забруднена трансурановими елементами, на десятки тисяч років викреслена з господарського обігу, але саме ця обставина обіцяє й незаперечні переваги.

Санітарно-захисна 10-кілометрова зона навколо ЧАЕС підхо­дить для будівництва промислових об’єктів з поводження і захо­ронення радіоактивних відходів, що вже з успіхом реалізовано.

На базі ЧАЕС можливо організувати і впровадити переробку радіоактивних матеріалів у національному масштабі, у тому числі з   атомних електростанцій. Це дасть змогу вирішити нагальну проблему, відмовитися від побудови аналогічних потужностей на всіх атомних електростанціях України, заощадити десятки мільяр­дів гривень і локалізувати радіоактивні відходи атомних електро­станцій лише в радіусі 10-кілометрової зони ЧАЕС.

Інфраструктурні можливості майданчика ЧАЕС дають змогу розглядати можливість будівництва сучасних проектів блоків АЕС з можливістю диверсифікації постачання ядерного палива. Гіпотетично можна реалізувати великий атомно-енергетичний комплекс як інвестиційний проект з можливістю експорту елек­тричної енергії на Захід.

Зазначений комплекс заходів дасть змогу Україні перетво­рити зону відчуження із споживача бюджетних коштів на потужне джерело державних доходів, а також врегулювати соціально-економічні проблеми Славутицького, Поліського та Іванківського районів.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Бондаря Олександра Івановича, ректора Державної екологічної академії післядипломної освіти та управ­ління Міністерства екології та природних ресурсів України. Підго­туватися Насвіту Олегу Іліодоровичу.

 

БОНДАР О.І., ректор Державної екологічної академії після­дипломної освіти та управління Міністерства екології та природ­них ресурсів України. Шановна пані головуюча! Шановні народні депутати! Шановні колеги! Володимир Іванович Холоша у своєму виступі казав про те, що немає вже такої уваги до чорнобильських проблем, як раніше. Знаєте, це, можливо, пов’язано з тим, що на сьогодні чорнобильська зона відчуження, друга зона, перетво­рилася на аналог сонячної плями, що поглинає засоби, гроші, людські життя, а створює лише проблеми. Ми стали заручниками ситуації, коли практично відбувається стагнація зони і фіксація того становища, що склалося.

Закон України “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” визначає статус зони як території надзвичайної екологічної ситуа­ції. Сьогодні ми фактично від статусу зони екологічної катастрофи перейшли до статусу території з постійним режимом утримання, тобто з постійним списанням коштів. Я був не на одних таких слуханнях і скажу, що і у 2000-х роках порушувалося питання про створення конфайнменту, потужностей для переробки ядерних відходів, зняття з експлуатації трьох блоків атомної електро­станції. Однак поки що ми маємо ту саму ситуацію. Тому й збай­дужіння до цих проблем і в суспільстві, і з боку донорів, і ми знову протягуємо руку, сподіваємося...

Мені дуже сподобався виступ попереднього промовця. Ще  2007 року на сесії Генеральної асамблеї Організації Об’єдна­них Націй було поставлено питання про перехід до нової фази утримання зони відчуження, до її екологічної розбудови. А слово “екологія” ніде не згадується, у жодному програмному документі. Тобто ми з вами констатуємо проблеми, накопичуємо їх і розма­зуємо ще на десятки і сотні років уперед.

Основним утилізатором у зоні відчуження на сьогодні є, як не дивно, сама матінка-природа. Із 220 мільйонів кюрі радіоак­тивних речовин, які знаходилися в зоні, на сьогодні половини, 100 мільйонів кюрі, вже немає. Тільки в одному-єдиному сховищі радіоактивних речовин “Буряківка” накопичено 70 тисяч кюрі ра­діоактивних елементів, тобто менше 1 відсотка, а щорічно при­рода забирає з напіврозпадом 300 тисяч кюрі.

Це свідчить про те, що ми з водою вихлюпнули дитину. Напевно, настав час перейти до іншої фази, закріпити мету розбудови зони, визначити перспективи із світлом в кінці тунелю, а не якийсь безкінечно витратний механізм. Потрібно не просто провести обстеження перед тим, як розбудовувати територію і  перетворювати зону відчуження на екологічно безпечний об’єкт, а провести екологічний аудит ситуації, підготувати серйозну програму щодо еколого-економічного розвитку, розбудови зони відчуження.

Бо якщо ми й надалі будемо так говорити, зустрічатися через три роки і все те саме: ось ми будуємо, знімаємо, за­кінчуємо — то так і не вирішимо цієї проблеми. Має бути чіткий нормативний документ, затверджений Верховною Радою України. Можливо, необхідно провести зонування території зони відчужен­ня, але тільки після системного екологічного аудиту, проведеного висококваліфікованими фахівцями, визначити певний експеримен­тальний майданчик. Це був би експеримент у межах взагалі всього світового співтовариства.

Питання зняття з експлуатації атомних електростанцій — це дуже важливе питання, його необхідно відпрацювати. У цьому десятилітті закінчується строк експлуатації приблизно 70 відсотків наших атомних реакторів, їх треба знімати, а досвіду в нас такого немає. Ви знаєте, що сталося з “Фукусімою”, яка протрималася 41 рік, вона не витримала навантажень. Тому треба розглядати питання екологічної розбудови, затверджувати екологічну довго­строкову програму з конкретними етапами, тоді будемо мати реальний ефективний підхід до вирішення цих проблем.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Насвіта Олега Іліодоровича, завідувача сектору відділу енергетичної та техногенної безпеки Національ­ного інституту стратегічних досліджень. Підготуватися Королев­ській Наталії Юріївні.

 

НАСВІТ О.І., завідувач сектору відділу енергетичної та техно­генної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень. Шановна головуюча! Шановні пані і панове! Після великих аварій і  катастроф міжнародна спільнота вивчає їх причини та наслідки, впроваджує висновки в рекомендації та стандарти безпеки.

Після Чорнобильської катастрофи був зроблений висновок: якщо запроваджуєте обмеження чи створюєте території, на яких запроваджуються обмеження, то водночас визначайте умови і  критерії, за якими ці обмеження скасовуватимуться, а території повертатимуться до нормального життя. Для територій за межами зони відчуження був створений такий собі “протез” механізму перегляду меж зон, не робочий, але формально існуючий. Однак про перегляд меж зони відчуження чи виділення в ній ще якихось зон ніхто раніше не думав.

А питання не суто теоретичне, бо сьогодні за радіологічними показниками більша частина зони відчуження придатна для про­живання без обмежень щодо видів і способів діяльності. Так, там зруйнована інфраструктура, і ми не закликаємо негайно повер­тати ці території, але пропонуємо розглядати повернення пів­денної частини зони, до річки Уж. Це дасть змогу, до речі, на південній частині зони створити реальний фізичний бар’єр. Разом з тим на певну частину території зони відчуження з міркувань безпеки не можна повертати населення ні сьогодні, ні завтра, ні через 100 років, ні через тисячу, де високий рівень трансуранових елементів.

Ми пропонуємо обґрунтувати функціональне зонування зони відчуження, виділити території, на які населення ніколи не буде повертатися, створити на них зону спеціального промислового використання і закріпити її на рівні закону. Це дасть можливість більш ефективно використовувати території в інтересах всієї країни, розвивати інфраструктуру поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом.

Уже декілька років йдеться про створення на території зони відчуження заповідних територій. Ідея добра, але потрібно обрати таку форму заповідання, яка не обмежуватиме можливість прове­дення заходів із забезпечення безпеки персоналу в зоні та насе­лення за її межами, запобігання винесенню радіонуклідів, здій­снення лісовпорядних, протипожежних, меліоративних заходів. Водночас необхідно впроваджувати принцип радіологічної опти­мізації у діяльність з підтримання бар’єрних функцій зони відчуження.

Треба добре розуміти, що вкрай необхідно робити, а без чого, у принципі, можна обійтися. Сьогодні настав час змінити або  виключити статтю 11 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”, текст якої викладено в такій редак­ції: “Вся наукова інформація та результати наукових досліджень, які одержані в зонах радіоактивного забруднення, є надбанням України і можуть бути використані тільки з дозволу Кабінету Міністрів України”.

Ми сьогодні чули про створення біосферного заповідника, перспективи міжнародних наукових досліджень на території зони відчуження, але механізм реалізації у цій статті не створений. У  2012–2013 роках українські вчені, які співпрацювали з інозем­ними інститутами, отримали попередження про порушення цієї статті закону і були змушені розірвати контракти. Таким чином, із  зони відчуження були витиснуті іноземні фахівці, які робили внесок у розвиток досліджень у цій зоні. Ці фахівці далеко не пішли, сьогодні вони працюють з білорусами, в їхній зоні. Однак Україна втратила важливий напрям досліджень.

Стаття 11 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобиль­ської катастрофи” на даний час не потрібна, у цьому правовому полі працюють інші профільні закони — “Про інформацію”, “Про науково-технічну інформацію”, “Про державну таємницю”.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Королевську Наталію Юріївну, народ­ного депутата із фракції політичної партії “Опозиційний блок”. Підготуватися Мельниченку Валентину Петровичу.

 

КОРОЛЕВСЬКА Н.Ю., член Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забез­печення (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія “Опозиційний блок”). Добрый день, уважаемые участники парламентских слушаний! Вы знаете, почти каждый год в этом зале проходят парламентские слушания, на которых обсуждаются наиболее острые вопросы, касающиеся послед­ствий аварии на Чернобыльской атомной электростанции, — это и  эксплуатация станции, и зона отчуждения, ее перспективы. Но самое главное, по моему мнению, — социальная защита сотен тысяч украинцев, пострадавших от последствий той страшной катастрофы.

Ведь благодаря мужеству ликвидаторов и наша страна, и  весь мир были защищены от страшной ядерной угрозы. Люди тогда проявили настоящий героизм. Сказала страна: “Надо!” — встали и поехали защищать, без лишних вопросов и лишних разговоров. Заплатили они за героизм своим здоровьем и здо­ровьем своих детей, а многие из них — своими жизнями, оставив вдов сегодня выживать самим.

Этот урок необходимо помнить. И я думаю, что все присут­ствующие в этом зале и те, кто сегодня нас слушает, хорошо это понимают. Потому что Чернобыльская катастрофа не может быть историей, ушедшей в прошлое. Это часть судьбы нашей страны, и от нее нельзя отделаться, приняв закон и просто отменив выплаты миллионам людей, которые и сегодня продолжают страдать от последствий катастрофы.

Думаю, что все в этом зале прекрасно понимают критич­ность экономической ситуации в нашей стране. Мы все видим, что происходит. Мы хорошо понимаем, что не хватает денег, что останавливаются предприятия, нет поступлений в бюджет. Но это не дает права вычеркивать чернобыльцев из истории Украины. Это не дает права именно за счет чернобыльцев, ветеранов, инвалидов, учителей, врачей и шахтеров экономить бюджет и пе­рекладывать на них всю тяжесть кризиса и всю ответственность за происходящее сегодня.

В Украине статус пострадавшего в результате Черно­быльской катастрофы имеет 2 миллиона 100 тысяч человек, или 5 процентов населения, из них 449 тысяч — дети. Мы не один год занимаемся этой проблемой. И надо быть абсолютно честными: за все годы независимости не было власти, которая заплатила бы по всем долгам чернобыльцам. Не было такой власти! И мы со многими присутствующими в этом зале выходили под стены парламента, ломали заборы, штурмовали здание парламента, разными способами добивались диалога с властью. И он был. Была дискуссия, искали механизмы — сложные, непростые, порой плохие. Порой ситуация не удовлетворяла ни одну сторону, но, по крайней мере, шаг за шагом мы пытались восстановить социаль­ную справедливость.

Как складывается ситуация сегодня? Сегодня нет даже диалога. То есть вопрос просто не рассматривается. Приняли закон, отменили и на этом поставили точку. Вот в этом, я считаю, глобальная несправедливость.

Мы все прекрасно понимаем, что завтра не упадет манна небесная на голову, и что кредит МВФ не решит проблемы Украины, если его точно так же растянут, как растянули все доходы бюджета. Но мы должны и обязаны сделать все, чтобы в первую очередь защитить нуждающихся.

Мы вместе с общественными организациями подготовили ряд законопроектов о том, чтобы вдовам чернобыльцев предо­ставляли статус без особого подтверждения, о детях-чернобыль­цах. Я хочу сказать большое спасибо профильному парламент­скому комитету, господину Томенко за то, что они поддержали однозначно возобновление норм, действовавших до 2007 года, относительно военнослужащих и об отмене налога на пенсию. Это вопиющий факт!

Я хочу привести пример из жизни чернобыльцев. Сенчуку Анатолию, ликвидатору аварии на ЧАЭС, 66 лет. Он инвалид, диагноз — рак крови, его пенсия составляет 5800 гривен. С одной стороны, это неплохая пенсия. А с другой стороны, этот человек платит за свое здоровье 4 тысячи гривен в месяц на химиотера­пию, 800 гривен на поддержку(Шум у залі).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Справа в тому, що є загальний регламент для всіх. Прошу завершувати, пані Наталю.

 

КОРОЛЕВСЬКА Н.Ю. Чернобыльцы просили поднять этот вопрос. И сегодня этому человеку вводят налог на пенсию, у него забирают 360 гривен. Но послушайте, 360 гривен — это то, за счет чего он поддерживал свое сердце. Недопустимо сейчас при­нимать такие нормы! Мы обратились в Конституционный Суд...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова Мельниченка Валентина Петровича, генерального директора Державної корпорації “Українське дер­жавне об’єднання “Радон”. Підготуватися Коніщуку Василю Васи­льовичу.

 

МЕЛЬНИЧЕНКО В.П., генеральний директор Державної корпорації “Українське державне об’єднання “Радон”. Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Хо­чу привернути вашу увагу до таких фактів щодо тематики нинішніх парламентських слухань.

Роботи із запровадження національної системи поводження з радіоактивними відходами в Україні пройшли багато етапів, найбільш важливими з яких є створення Загальнодержавної цільо­вої екологічної програми поводження з радіоактивними відходами, Стратегії поводження з радіоактивними відходами в Україні, Дер­жавного фонду поводження з радіоактивними відходами та націо­нальної експлуатуючої організації з поводження з радіоактивними відходами на стадії їх довготривалого зберігання та захоро­нення  — державного спеціалізованого підприємства “Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами”, що знаходиться в зоні відчуження і є головним у корпорації “Радон”.

Згідно із законодавством ДСП “ЦППРВ” є єдиною національ­ною експлуатуючою організацією з поводження з радіоактивними відходами на стадії їх довготривалого зберігання, переробки та захоронення. Підприємство володіє виключним правом на захоро­нення всіх радіоактивних відходів, несе відповідальність за без­печну експлуатацію об’єктів з поводження з радіоактивними відхо­дами і їх довготривалу безпеку.

ДСП “ЦППРВ”, крім прийняття та захоронення радіоактивних відходів від виробників, здійснює обстеження та переведення території зони відчуження в екологічно безпечний стан шляхом ліквідації траншей і буртів з радіоактивними відходами чорнобиль­ського походження, пунктів тимчасової локалізації радіоактивних відходів. На сьогодні це понад 875 тисяч метрів кубічних РАВ, локалізованих у приблизно тисячі траншей і буртів.

Якщо говорити загалом, то корпорація “Радон” провадить діяльність із збирання, транспортування, зберігання та захоро­нення РАВ від промислових, наукових та медичних установ усієї України, у тому числі відпрацьованих джерел іонізуючого випромі­нювання. До складу корпорації, крім ДСП “ЦППРВ”, входять вісім підприємств, шість із яких є регіональними спеціальними комбі­натами, що охоплюють усі регіони України. Спеціальні комбінати ДК УкрДО “Радон”, як і головне підприємство корпорації ДСП “ЦППРВ”, функціонують на підставі дозволів органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки України на здійснен­ня відповідного виду діяльності, тобто є ліцензіатами.

На сьогодні Україна має добре структуровану систему для виконання повного комплексу робіт у сфері поводження з радіо­активними відходами неядерного циклу та ліквідації радіаційних аварій, що включає збирання, транспортування, переробку та збе­рігання радіоактивних відходів і відпрацьованих джерел іонізую­чого випромінювання всіх вітчизняних підприємств, установ та організацій, крім підприємств енергетичної галузі, та виконання всіх радіаційно небезпечних робіт, спрямованих на захист життя та здоров’я персоналу, населення та навколишнього природного середовища від негативного впливу радіоактивних відходів.

Тепер щодо нагальних проблем. На жаль, останніми роками постійно зменшується фінансування галузі, виділених коштів не вистачає навіть на захищені статті бюджету.

Попередні промовці вже згадували, що з метою нормалізації фінансової ситуації у сфері поводження з радіоактивними відхо­дами утворено Державний фонд поводження з радіоактивними відходами, до якого перераховують кошти підприємства енерге­тичної галузі, що генерують радіоактивні відходи. Відповідно до цілей утворення фонду кошти, що надходять, мають спрямовува­тися саме на поводження з радіоактивними відходами. З кожним роком надходження істотно збільшуються, але вони не доходять до підприємств, що працюють у цій галузі. Тому існує нагальна потреба, і я прошу звернутися до Кабінету Міністрів України щодо забезпечення контролю за використанням коштів Державного фонду поводження з радіоактивними відходами за їх прямим призначенням.

Окремо хочу привернути вашу увагу до факту, що останнім часом у засобах масової інформації звучать заяви щодо до­цільності подальшого функціонування чорнобильської зони відчу­ження, лунають ідеї щодо створення єдиного підприємства на базі ДСП “Чорнобильська АЕС”, яке було б виробником РАВ і одночас­но виконувало б функції спеціалізованого підприємства з пово­дження з радіоактивними відходами. Це знайшло відображення у  завданні 13 “Удосконалення економічних механізмів діяльності на території зон відчуження і безумовного (обов’язкового) відсе­лення, реформування чинної організаційної системи забезпечення функціонування цих зон” проекту розпорядження Кабінету Міні­стрів України “Про схвалення проекту Основних напрямів бюджет­ної політики на 2016 рік”. Зокрема, пункт 4 передбачає “закріп­лення функцій із поводження з радіоактивними відходами, що утворилися внаслідок Чорнобильської катастрофи, за ДСП “Чорнобильська АЕС”.

Очевидно, що такі пропозиції суперечать законодавству, зокрема нормам статей 3 та 12 Закону України “Про поводження з  радіоактивними відходами”, і стандартам та нормам МАГАТЕ. Складається ситуація, коли Державне спеціалізоване підприєм­ство “Чорнобильська АЕС”, замість концентрації на виконанні основних функцій із зняття з експлуатації зупинених енергоблоків, пропонується наділити додатковими не притаманними йому функ­ціями інших організацій. Це також суперечить Стратегії пово­дження з радіоактивними відходами в Україні, якою передбачено перепрофілювання обласних спеціальних комбінатів корпорації “Радон” в місця збору і тимчасового зберігання РАВ, а не їх недалекоглядну ліквідацію.

З огляду на викладене, вважаємо, що проект вищезазначе­ного розпорядження Кабінету Міністрів України необхідно надати фахівцям для всебічного обговорення з юридичної та фахової точок зору, оскільки він суперечить законодавству України та не гармонізований із рекомендаціями МАГАТЕ та досвідом світової практики у сфері поводження з радіоактивними відходами.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую й вам.

Запрошую до слова Коніщука Василя Васильовича, завідува­ча відділу охорони ландшафтів, біорізноманіття і природозапові­дання Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України, доктора біологічних наук. Підго­туватися Шапару Аркадію Григоровичу.

 

КОНІЩУК В.В., завідувач відділу охорони ландшафтів, біоріз­номаніття і природозаповідання Інституту агроекології і природо­користування НААН України. Шановна Оксано Іванівно! Шановні учасники парламентських слухань! Дуже приємно бути присутнім у   цьому залі. Мені як екологу також хотілося б відзначити, що нарешті питання антропоцентризму переходять у екоцентризм, і  концепція ноосферології (ноосфера у значенні “розум”) акаде­міка В.І. Вернадського нині вже звучить у стінах Верховної Ради.

Дозвольте зробити коротеньку доповідь щодо екологічного менеджменту радіоактивно забруднених територій у контексті створення Чорнобильського біосферного заповідника.

Сьогодні промовці вже порушували питання щодо актуаль­ності створення об’єкта вищого рангу. Наприкінці 1980-х років були засновані чорнобильські заказники, і тут присутні представ­ники, які доклали зусиль до цього. Хочу також подякувати про­фільному комітетові Верховної Ради України і особисто Миколі Володимировичу Томенку, оскільки не так давно відбулися слу­хання у Комітеті Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобиль­ської катастрофи щодо природно-заповідного фонду. Я вважаю, що питання формування Пан’європейської екологічної мережі дуже актуальне і пріоритетне саме щодо реабілітації.

Стосовно створення Чорнобильського біосферного запо­відника. Ми порушували питання ще два роки тому, коли я був заступником керівника Управління охорони навколишнього при­родного середовища Київської обласної державної адміністрації. Пізніше Громадська рада Мінприроди схвалила його, і тепер ми чекаємо на указ Президента.

Інститут агроекології і природокористування ініціює ство­рення єдиної системи фонового радіологічного біомоніторингу природно-заповідних територій Полісся — від Шацького націо­нального природного парку до Деснянсько-Старогутського, вклю­чаючи Черемський, Рівненський, Поліський, Древлянський та інші природні заповідники, з координаційним центром у Чорнобиль­ському біосферному заповіднику. Будучи науковим куратором біосферного заповідника “Асканія-Нова” імені Ф.Е. Фальц-Фейна, інститут може надати консультаційну та науково-практичну допо­могу. Між іншим, хочу зазначити, що саме з “Асканія-Нова” у чорнобильську зону були завезені коні Пржевальського, де вони чудово адаптувалися.

Вченими екологами доведено явище популяційного вибуху в   ізоляційних анклавах від антроповпливу. Не стала винятком і  чорнобильська зона, де відновилися фітоценози з орхідеями, відмічені найбільші популяції рисі, бурого ведмедя на Поліссі, а  також успішно розвиваються інші види біорізноманіття, занесені до Червоної книги України та Європейського червоного списку.

Актуальним і досі не вирішеним залишається питання мікро­регуляційних процесів біоти в умовах найбільшого радіаційного забруднення у світі. Тому оптимальний екологічний менеджмент Чорнобильського біосферного заповідника у структурі Пан’євро­пейської екологічної мережі має стати пріоритетом збережен­ня   біорізноманіття, ландшафтів, а також екологічно безпечного, збалансованого соціально-економічного розвитку депресивного регіону Полісся.

Попередні промовці вже говорили про проблеми, не хоті­лося б акцентувати на них увагу, але назву декілька. Передовсім те, що дослідження стосувалися впливу основних радіоізотопів на стан і здоров’я людей, а детальний аналіз забруднення природних екосистем флори і фауни проводився пізніше, без обґрунтування біотехнічних контрзаходів.

Також уже говорилося (думаю, фахівці мене підтримають) про проблему строкатості ландшафтів Полісся. На жаль, не обґрунтовані та не створені спеціально підготовлені полігони з  мінімізацією коефіцієнтів переходу радіонуклідів з ґрунту в рос­лини, з рослин до тварин тощо.

Невиправданим буде спуск води з охолоджувача Чорно­бильської АЕС, про що зазначав колега з Інституту гідробіології, зокрема втратиться біорізноманіття молюсків, виникне небезпека міграції радіонуклідів на південь басейном Дніпра.

Ще хочу озвучити коротенькі пропозиції. Міністерству екології та природних ресурсів України рекомендувати Інститут агроекології і природокористування Національної академії аграр­них наук України як наукового куратора проектованого Чорно­бильського біосферного заповідника, а також розробити програ­му, утворити Міжвідомчу радіоекологічну раду з метою координа­ції досліджень, здійснення моніторингу радіоактивно забруднених територій та їх відновлення, тобто реабілітації та збалансованого розвитку.

Для оптимізації робіт ми пропонуємо залучити представ­ників Мінприроди, Мінагрополітики, Держлісагентства, Національ­ної академії наук України, Національної академії агарних наук, Національної академії медичних наук, обласних державних адміні­страцій, громадських організацій, міжнародних донорів об’єктів природно-заповідного фонду. Хочу також зауважити, досі оста­точно не сформована концепція реабілітації чорнобильської зони, пізніше була б стратегія і потім вже реалізація заходів для виконання програми.

Щоб наші парламентські слухання не завершилися простими підсумками в кулуарах, все-таки хотілося б, щоб були затверджені рекомендації, а тоді визначити дорожню карту реабі­літації цих територій.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам дуже. За результатами парла­ментських слухань будуть підготовлені рекомендації, які будуть затверджені Верховною Радою України у формі постанови, вони міститимуть рекомендації для парламенту, уряду та інших учас­ників процесу. Дякую.

Запрошую до слова Шапара Аркадія Григоровича, дирек­тора Інституту проблем природокористування та екології Націо­нальної академії наук України. Підготуватися Рибаку Івану Петровичу.

 

ШАПАР А.Г., директор Інституту проблем природокористу­вання та екології НАН України. Шановні колеги! Я розумію, що ви вже втомилися, але про цю проблему треба і треба говорити.

Передовсім я хочу сказати, що ми обговорюємо надзви­чайно складну гео-, техно-, еко-, соціальну систему. Усі компо­ненти цієї системи пов’язані між собою. Якщо ми не знаємо законів функціонування цієї системи, у нас нічого доброго не вийде. Хочу зосередити вашу увагу лише на природничій скла­довій цієї системи.

На нашу думку, необхідно враховувати, що природа не визнає таких категорій, як краще або гірше, вона завжди нама­гається забезпечити рівновагу, на будь-якому рівні. Це стосується також радіоактивного забруднення. Якщо ми чогось не знаємо — треба утриматися від прийняття будь-яких рішень і не заважати природі включити свої механізми досягнення рівноваги та дозво­лити реалізуватися їм у повному обсязі.

Ми можемо стверджувати, що за весь період після аварії на ЧАЕС радіоактивне забруднення істотно зменшилося, а в деяких місцях зникло взагалі. При цьому близько 95 відсотків прийшлося на природні процеси винесення радіонуклідів із забрудненої території.

Які з цих основних процесів природні? Попередні промовці вже говорили про фізичний розклад радіонуклідів, атмосферне перенесення викидів та вітрову ерозію території розсіювання в  навколишньому природному середовищі, змив поверхневих за­бруднень з ґрунтів та рослинності, фільтрація поверхневих вод у  підземні горизонти, біотичне винесення радіонуклідів з ґрунту та води. Усі шляхи винесення радіонуклідів обумовлюють їх розсію­вання у навколишньому природному середовищі або скупчення на іншій території, наприклад у водосховищах річки Дніпро. Це ство­рює нову проблему загальнонаціонального значення.

На сьогодні виконано великий обсяг робіт, тому можна стверджувати, що забруднені території значно зменшилися, і зона відчуження частково (підкреслюю) має використовуватися у гос­подарській діяльності. Запропоновано велику кількість методів, способів і технологій захоронення радіоактивних відходів, ведення сільськогосподарської та промислової діяльності — заповідання, виробництво альтернативної енергії тощо. На підтвердження цього можу навести деякі приклади.

Ви знаєте, що на Київщині є факти самозаселення людей на  колись уражену територію. Маємо і світовий досвід. Після про­ведення французами ядерних випробувань на атолі Муруроа все населення на нього повернулося.

Тепер хочу навести приклад з нашої Дніпропетровщини. У   місті Жовті Води накопичено 56 мільйонів тонн радіонуклідів, у  місті Дніпродзержинську — 36 мільйонів тонн. Загальний фон перевищує 3 тисячі мікрорентгенів на годину. І що ми там маємо? Обладнана ця територія, заізольовані шламосховища. Де прово­диться науково обґрунтована робота — там все гаразд. На відста­ні 300 метрів, 100 метрів від шламосховищ знаходяться сільсько­господарські поля і навіть житлові квартали. Необхідно також враховувати, що Дніпропетровщина — це район надзвичайного техногенного навантаження іншими промисловими підприємства­ми. Складіть все до купи і побачите, який досвід ми тут маємо.

На нашу думку, треба відзначити, що проблема заказників і   заповідування теж не така складна. Наш досвід створення за­казників на порушених гірничими роботами землях свідчить: не заважайте природі! Захистіть її від втручання, і вона все зробить. У мене були слайди, але тут не прийнято їх демонструвати, тому я не покажу вам ці результати.

Отже, першочергові завдання щодо обґрунтування заходів з реабілітації території:

оснащення існуючої системи радіаційного моніторингу до рівня комплексного екологічного;

виконання районування території зони відчуження за ступенем ураженості та придатності до різних видів використання в природно-господарських цілях;

розроблення концептуальних проектів можливих видів ви­користання території на альтернативній основі. Не пошкодуйте грошей на двох-трьох конкурентів…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу, завершуйте, 10 секунд.

 

ШАПАР А.Г. Дякую. Для прийняття остаточного рішення необхідно провести широке громадське обговорення.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Рибака Івана Петровича, народного депутата, представника фракції партії “Блок Петра Порошенка”. Підготуватися Шаленку Віктору Миколайовичу.

 

РИБАК І.П., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (одномандатний виборчий округ №202, Чернівецька область, партія “Блок Петра Порошенка”). Добрий день, шановні колеги! Хочу сказати декілька слів про ситуацію, що спіткала Україну за останні 29 років, взагалі про чорнобильську зону і те, що сьогодні відбувається.

Найприкріше передовсім те, що відбувається нині. Сьогодні, на превеликий жаль, всю проблематику чорнобильської ката­строфи (практично 90 відсотків) звели до соціальних питань. Але невже саме це найгірше? Це питання дійсно важливе, але є такі питання, від яких залежить здоров’я української нації.

На чому хотілося б наголосити. Подивіться, прийшло дуже мало представників громадськості. Дякую за те, що найбільш активні і патріотичні в цьому питанні люди присутні. Але де представники влади, де міністр екології? (Оплески). Комітет запрошував. Але є питання: де міністр охорони навколишнього природного середовища? Один раз за три місяці він був присутній на засіданні нашого комітету. Це неприпустимо!

Є питання до Кабінету Міністрів України. Чому не призна­чено заступників міністра екології? Нещодавно призначено лише одного заступника. Чому не призначено керівника Державного агентства України з управління зоною відчуження? Є лише викону­вач обов’язків першого заступника. Чому ДСП “Чорнобильський спецкомбінат” керує пан Кушніренко — рідний брат колишнього керівника апарату Азарова? І таких питань безліч. Ми спільно з  вами, з екологічною громадськістю маємо порушувати ці питан­ня. Тому я з цієї трибуни якраз це і роблю.

Шановні колеги! Сьогодні вже говорили про діяльність Дер­жавного спеціалізованого підприємства “Чорнобильський спец­комбінат”, тому що саме це підприємство займається металобрух­том і лісоматеріалами у зоні відчуження. Але давайте подумаємо, чи все правильно, і що взагалі вони там роблять. На сьогодні нещадними темпами вирубуються ліси і вивозяться, у тому числі за кордон. Переконаний, що проект Закону України “Про вста­новлення мораторію на вирубку лісів та експорт лісо- та пило­матеріалів”, який ми прийняли в першому читанні, трохи зупинить наростання цієї проблеми. Однак ведення лісового господарства в зоні відчуження бажає бути кращим.

Сподіваюся, що після цих парламентських слухань ми спільно з вами звернемося до комітету, а комітет — до Кабінету Міністрів України щодо дисциплінарної відповідальності міністра екології за таку його неприйнятну поведінку стосовно всіх нас. Думаю, якщо ви підтримаєте, то комітет теж підтримає.

Дякую. Ні, я тому до вас і звернувся. Саме до вас.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Шиленка Віктора Миколайовича, на­чальника Державного закладу “Спеціалізована медико-санітарна частина №5” Міністерства охорони здоров’я України. Підготу­ватися Кобчику Володимиру Петровичу.

 

ШИЛЕНКО В.М., начальник Державного закладу “Спеціалізо­вана медико-санітарна частина №5” Міністерства охорони здо­ров’я України. Шановна головуюча! Шановні учасники парламент­ських слухань! Вимушений звернутися до вас за допомогою від  усіх медичних працівників спеціалізованих медико-санітарних частин Міністерства охорони здоров’я України. Ці заклади були створені не лише для надання медичної допомоги мешканцям міст, сіл і селищ, а й для виконання загальнодержавних функцій, зокрема як частини єдиної системи організації хімічної безпеки і  захисту на об’єктах ядерно-паливного циклу та об’єктах ВПК стратегічного значення.

Метою функціонування нашого закладу є медичне забез­печення працівників атомної енергетики і промисловості шляхом моніторингу стану здоров’я працівників, добору і допуску персо­налу для роботи на ядерних об’єктах, проведення профілактичних заходів.

Медико-санітарна частина проводить комплекс заходів із забезпечення готовності медичної служби до роботи в умовах можливого масового радіаційного ураження, можливих виробни­чих аварій тощо. Підтвердженням цього є виділення бюджетних коштів, встановлене Законом України “Про загальні засади по­дальшої експлуатації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблока цієї АЕС на екологічно безпечну систему”. Це також передбачено і Планом дій МАГАТЕ з ядерної безпеки за напрямом “аварійна готовність та реагування”. Тому для виконання цих завдань та утримання медико-санітарної частини на необхідному рівні розрахунок фінан­сування, як для звичайних територіальних лікувальних установ є неприйнятним.

Що відбувається насправді? Цього року змінено форму фінансування, тепер це медична субвенція, яка розраховується відповідно до кількості населення і становить 15,5 мільйона гри­вень, а це лише 30 відсотків фактичного фінансування 2014 року. І  це в місті, де понад 60 відсотків населення належать до категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. З коригу­ванням і перекиданням кошторису з кінця року цього вистачить лише на шість місяців і лише на оплату праці, без урахування витрат на утримання та експлуатацію підрозділів закладу. Це обу­мовлено тим, що з підпункту “б” пункту 8 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу були виключені слова “спеціалізовані ме­дико-санітарні частини”, а підпункт “а” пункту 3 частини першої статті 89 Бюджетного кодексу доповнено словами “спеціалізовані медико-санітарні частини”, таким чином медико-санітарні частини прирівняні до звичайних лікувальних закладів. Якщо це так зали­шити, то до кінця першого півріччя поточного року всі медико-санітарні частини накажуть довго жити.

Для порятунку медико-санітарних частин та запобігання реалізації цього прогнозу необхідно:

1) відновити попередню редакцію статей 87 і 89 Бюджетного кодексу;

2) виключити з додатка 10 до Закону України “Про Держав­ний бюджет України на 2015 рік” спеціалізовані медико-санітарні частини;

3) внести зміни до Закону України “Про Державний бюджет України на 2015 рік” у частині зменшення видатків за кодом “медична субвенція” з державного бюджету місцевим бюджетам та збільшення на відповідну суму видатків за кодом “спеціалізо­вана та високоспеціалізована медична допомога”.

Хочу звернути вашу увагу на те, що внесення таких змін до  закону не вимагає додаткових коштів. Це можливо в межах загального обсягу бюджетних призначень Міністерства охорони здоров’я на 2015 рік.

Наступне питання — щодо передачі державного майна медсанчастини з державної у комунальну власність. Це рішення приймалося поспішно, без належної підготовки, без урахування Закону України “Про передачу об’єктів права державної та кому­нальної власності” та постанови Кабінету Міністрів України №1482 від 21 вересня 1988 року, якими визначені порядок та процедура передачі. Це, в свою чергу, викликає адекватну реакцію органів місцевого самоврядування, які відмовляються приймати майно в комунальну власність.

У ситуації, що склалася, доречно було б залишити медико-санітарні частини у прямому підпорядкуванні Міністерству охо­рони здоров’я хоча б до кінця 2015 року. У разі якщо передача неминуча, прохання усіх медсанчастин провести її у правовому полі. Необхідно підготувати відповідні постанови із зазначенням перехідного періоду та договорів супроводу органами управління медсанчастинами, тобто Міністерством охорони здоров’я.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую й вам.

Запрошую до слова Кобчика Володимира Петровича, голову Товариства ветеранів-інвалідів ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Прошу підготуватися до заключних слів від уряду та комітету. Дякую.

 

КОБЧИК В.П., голова громадської організації “Товариство ветеранів-інвалідів ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції”. Уважаемые друзья! Уважаемые чернобыльцы! Народные депутаты, которые здесь, к сожалению, отсутствуют! Я  представляю первую чернобыльскую организацию в Советском Союзе — Общество ветеранов-инвалидов ликвидации аварии на Чернобыльской атомной электростанции. В нашей организации, начиная с 26 апреля 1986 года, погибли и умерли 886 человек. Вчера мы хоронили вице-президента ВООИ “Союз Чернобыль Украины”, председателя Черкасской областной организации. Я   прошу помнить тех людей, всех чернобыльцев, участников ликвидации аварии, которые погибли и умерли. Прошу почтить их память минутой молчания.

(Хвилина мовчання)

Спасибо.

Времени мне все равно не хватит, поэтому я скажу, как любит говорить наш Премьер-министр, под стенограмму. Ответь­те, пожалуйста, руководители страны, как вы смогли нас, черно­быльцев, за полгода опустить до абсолютного нуля? Как вы могли двумя законами Украины — “О внесении изменений и признании утратившими силу некоторых законодательных актов Украины” (№76–VIII) и “О внесении изменений в некоторые законода­тельные акты Украины о пенсионном обеспечении” (№213–VIII) — оставить без средств к существованию 1 миллион чернобыльцев? Этими законами отсекли 1 миллион человек, лишив их средств к существованию. Как вы могли вычеркнуть чернобыльских детей? Как вам совесть позволяет смотреть нам в глаза! Это герои Чернобыля, отдавшие свое здоровья, свои жизни, чтобы жили другие, чтобы жила Украина, жила Европа, а сегодня на них никто внимания не обращает.

Мы категорически требуем немедленной встречи с   Премьер-министром Украины для решения хотя бы каких-то вопросов по этим двум законам. Это позор для страны, когда с  человека снимают 15 процентов пенсии ни за что ни про что. Уважаемый Президент Украины, вы почему нарушаете Конститу­цию? Какое вы имеете на это право? Кто вам дал такое право?

Теперь коротко о зоне. О зоне много говорят, все вроде бы хорошо. Ничего подобного! Я вам сейчас расскажу как бывший работник Чернобыльской атомной электростанции, который после аварии провел долгие четыре года на ликвидации аварии на Чернобыльской АЭС.

Первоначальное назначение конфайнмента и самая главная его цель, которая ставилась во главу угла, — сооружение под аркой завода по извлечению из реактора топливосодержащей массы и переработке ее в брикеты. Эта задача не выполнена и  никогда не будет выполнена. И теперь эта главная задача, а  также фраза из текста проекта потихоньку исчезли. И теперь мы, как говорит первый Президент Украины, “маємо те, що маємо”. Деньги потратили немереные — более 1 миллиарда евро, и продолжаем тратить. А зачем нам цыганский шатер за такие огромные деньги? Кто за это ответит?

Народ хочет знать, кто ответит за так и не введен­ные в эксплуатацию централизованное хранилище отработанного ядерного топлива (ЦХОЯТ) и завод по переработке твердых радиоактивных отходов? До каких пор 30-километровую зону будут обслуживать приезжающие и уезжающие варяги? А госу­дарство тратит средства на транспорт, на трехразовое питание людей, на содержание их в тепле, денно и нощно работают котельные. Эти задачи можно решать силами очень грамотных людей города будущего — города Славутича (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

 

КОБЧИК В.П. А я вам нет. Потому что это ганьба, это просто ганьба! (Шум у залі). Много присутствует директоров, а народ слушать не хотите! (Шум у залі).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Зараз ми почуємо. Давайте зараз почуємо думку уряду і комітету (Шум у залі).

Я думаю, що уряд і комітет почули вашу думку, тепер ми послухаємо їх (Шум у залі).

 

КУРИКІН С.І. Шановні пані і панове учасники парламентських слухань! Від імені Міністерства екології та природних ресурсів я  хочу щиро подякувати вам за відверту і конструктивну атмо­сферу, що панувала на цих парламентських слуханнях. Ми сприй­маємо всі висловлені пропозиції. Ми їх будемо вивчати і керу­ватися ними у своїй діяльності рекомендаціями парламентських слухань.

Звичайно, що ми поділяємо не всі точки зору, які були висловлені, але ще раз дякую вам за прямоту і відвертість, за діалог, який тут відбувся. Хочу запевнити, що ми готові до про­довження цього діалогу. Жодне ваше звернення, жодне питання, що перебуває в компетенції міністерства, не залишиться поза нашою увагою.

Тепер щодо окремих питань, порушених сьогодні. Насам­перед хочу пояснити причину відсутності на парламентських слу­ханнях міністра Шевченка. Міністр екології і природних ресурсів зараз перебуває на засіданні Кабінету Міністрів України. Як ви знаєте, я єдиний призначений заступник міністра, тому фізично не можна було делегувати когось іншого на засідання Кабінету Міністрів України, на якому відбувається розгляд дуже важливих питань. Тобто це просто прикрий збіг обставин, тож прошу не сприймати це як неповагу або недостатньо високу оцінку важ­ливості порушених питань.

Далі. Мені передали записку із запитанням пана Плотнікова: “Яка допомога спрямована з Чорнобильського цільового фонду ООН жителям міста енергетиків Славутича?”.

Щиро вибачаюся, але це питання коректніше адресувати шановному меру Славутича.

Були запитання щодо освоєння грантів Чорнобильського фонду “Укриття” Європейського банку реконструкції та розвитку.

Річ у тім, що Чорнобильський фонд “Укриття” здійснює фінансування певного комплексу робіт, і кошти використовуються не від гранту до гранту, а відповідно до існуючих потреб і техно­логічних процесів. Якщо питання використання коштів належать до компетенції міністерства, і це становить високий громадський інтерес, прошу звернутися з письмовим зверненням, і ми офі­ційним листом максимально докладно відповімо на всі ваші запитання.

Хочу ще раз підкреслити: ми відкриті до діалогу і поділяємо вашу стурбованість проблемами зони відчуження та питаннями, пов’язаними з катастрофою на Чорнобильській АЕС. Наразі дякую вам і бажаю всього найкращого.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам дуже.

Запрошую пана Миколу Томенка до заключного слова від комітету.

 

ТОМЕНКО М.В. Шановні колеги! Будемо сподіватися, що ми сьогодні розпочали розмову про складні проблеми в цій сфері. Переконаний, що ми не вічно будемо країною з виконувачами обов’язків, і у нас з’являться відповідальні міністри та керівники, з якими ми почнемо працювати.

Я вам чесно скажу (може, мій колега Іван Рибак дещо емоційно виступив): ми у складній ситуації, нам немає з ким в  уряді працювати, тому що не відбулися кадрові призначення. Є люди, які приходять, але вони мало знають про проблеми. У нас комітет не дуже вигідний. У нашому комітеті немає жодного грузина, самі українці. Тому ми намагаємося працювати, але немає з ким.

Тому ми в межах повноважень комітету будемо перекону­вати віце-прем’єр-міністра Вощевського, нехай збере міністра екології, міністра соціальної політики, запросить всіх керівників чорнобильських організацій для проведення нормального кон­структивного діалогу щодо ситуації з соціальними програмами. Чи  це дійсно, як нам обіцяють, тимчасові заходи на 2015 рік, чи це речі, до яких уряд не збирається повертатися? Тому що со­ціальні питання (як ви розумієте, ми за них менше відповідальні, але це не означає, що ми знімаємо з себе відповідальність) ми будемо аналізувати і відслідковувати.

Наступне. У кулуарах вже порушували питання про резуль­тати дозиметричної паспортизації 2011 року. Переконаний, що у  нас вистачить сил і розуміння, щоб виконати прийняті закони. Тому що формально ці результати мають бути оприлюднені. Ми  зараз попрацюємо над тим, щоб бодай видати їх достатнім накладом, щоб чиновники і міністри подивилися, що у нас відбу­вається, і виходячи з цього приймали відповідні рішення.

Я попередньо розмовляв з головою Київської обласної державної адміністрації про дискусію Славутича та Іванкова. Щоб ви розуміли, ми в комітеті теж не прихильники одного Славутича чи одного Іванкова. Ми вболіваємо за те, щоб була робота, були кошти і міста розвивалися. Я думаю, що ми делегуємо народних депутатів і проведемо нараду в Іванкові, щоб було зрозуміло, що  ми зацікавлені у працевлаштуванні людей, у реєстрації нових підприємств, створенні нових робочих місць. Ми не кажемо, що треба перенести все в одне місто.

Тут колега виступав про проблему із страхуванням. Я ще раз повертаюся до тези про відповідальність перед міжнародними партнерами. Ми маємо до 29 квітня виконати всі свої зобов’я­зання, щоб Україну поважали як державу. Ніхто не інвестуватиме кошти, якщо ми не виконаємо своїх зобов’язань щодо технічної допомоги, нашого внеску і страхування.

Щойно я уточнив щодо заборгованості. Мене інформували міністр і Кабінет Міністрів, але з’ясувалося, що все не зовсім так, як мені говорили. Тобто я зрозумів, що січень — лютий у нас фінансується, а заборгованість за листопад — грудень зали­шається. Це означає, що ми включаємося в роботу, тому що, на  жаль, мене дезінформували, мені сказали, що уряд прийняв рішення, і все виконується. Насправді заборгованість залишилася. Отже, ми ще повернемося до історії з листопадом і груднем.

Щодо рекомендацій парламентських слухань. Ми протягом щонайменше тижня будемо приймати пропозиції, з якими ви можете звертатися до Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Потім наш комітет підготує Реко­мендації парламентських слухань, я буду просити керівництво Верховної Ради України, пані Оксану і Голову Верховної Ради, щоб до 26 квітня ми, виявляючи моральну і політичну повагу до чорнобильців, ухвалили ці рекомендації. Ми будемо контролювати їх виконання. Бо наша біда, і це правда, — невиконання прийнятих рішень. Проаналізувавши усі попередні рекомендації парламент­ських слухань, можна сказати, що відсоток їх виконання близький до нуля.

Остання позиція. Не хочу нікого критикувати, але я абсолют­но переконаний, що нам ідеологічно, ментально треба змінити ставлення до чорнобильської проблеми. Це не може бути місцем, де збирають металобрухт і вирубують ліс. Чорнобильська зона має стати місцем для інновацій, для просвітницької роботи, для уроку нації і світу. Ми маємо зробити так, щоб не соромно було туди приїхати і не соромно запросити іноземців.

Бо й далі туди приїжджають чиновники. Я прізвищ не називаю, але поспілкувався з багатьма людьми, які розповідають. Кажуть, приїжджають, запитують: “Какие темы тут у вас? Металл, говорят, тут продаете?. Розумієте, головні теми — металобрухт і   ліс. То скільки вже можна про теми? Давайте говорити про людей.

Сподіваюся, що будуть призначені на посади ті, хто опікува­тиметься чорнобильськими проблемами, думатиме про людей, екологію та енергетику. Ми маємо показати, що гідно справилися з цією проблемою, а не що за 30 років не здатні нічого зробити.

За великим рахунком, в іміджі України Чорнобиль — наш мінус, а не плюс. Ми маємо його перетворити на плюс, і це можна зробити. За 29 років уже підготовлені рекомендації експертів і  аналітиків, залишилося лише їх виконати.

Шановні друзі! Сподіваюся, що наша розмова не буде даремною і ми втілимо значну частину тих рекомендацій і поба­жань, які тут прозвучали. Наш комітет і парламент у межах своїх повноважень зроблять усе, щоб ваші думки були почуті, і велику кількість людей, яких ми називаємо “чорнобильці”, шанували і  поважали в нашій країні.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую дуже, пане Миколо.

Наостанок хочу сказати декілька слів. Передовсім нам дуже нелегко працювати, це правда. Хочу, щоб ви почули і нас. Прозвучали звинувачення, що ніхто не звертає уваги на ваші проблеми, але сам той факт, що ці парламентські слухання про­водяться одними з перших у парламенті восьмого скликання, означає, що ми хочемо почути. І це правда.

Ви також маєте розуміти, що засуджувати легко, але ми сьогодні вимушені прийняттям своїх рішень нести відповідаль­ність  за результати правління всіх попередніх парламентів, урядів і  президентів. На жаль, це були не дуже якісні і відповідальні рішення. Ті рішення призвели до війни. Це те, за що ми несемо відповідальність. Це так.

Крім того, ви маєте розуміти, що соціальні питання турбують усіх людей, не лише чорнобильців, вони турбують наших батьків, усіх українців. Для того щоб їх виконувати, ми повинні розвива­тися, тому що без розвитку ми не матимемо змоги виконати свої зобов’язання, зокрема перед чорнобильцями.

Тому я хочу ще раз подякувати комітетові за організацію парламентських слухань. Я хочу вам дуже-дуже подякувати за те, що знайшли час і бажання висловитися, почути один одного. Хочу також сказати, що ми з комітетом працюватимемо над тим, аби всі ваші пропозиції та ідеї були реалізовані.

Мені надійшли пропозиції від Всеукраїнської спілки лікві­даторів-інвалідів “Чорнобиль-86”, від голови правління Спілки учасників та ветеранів ядерних випробувань і військових навчань з  використанням ядерної зброї, а також від Товариства ветеранів-інвалідів ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростан­ції, які я передам до комітету. На жаль, ми не змогли їх почути, але вони обов’язково будуть враховані під час підготовки Реко­мендацій парламентських слухань.

Ще раз щиро дякую вам за участь. Сподіваюся на ваше подальше розуміння і на те, що ми зможемо продовжувати цей діалог. Дякую (Оплески).


НЕВИГОЛОШЕНІ ВИСТУПИ

 

БУЗАРОВА М.В., голова Київської обласної асоціації “Чорнобиль” органів і підрозділів внутрішніх справ. Перше — щодо  перспектив розвитку зони відчуження. Безперечно, однією з основних є проблема самопоселенців. За 28 років після аварії на ЧАЕС у різні часи в зоні у статусі самопоселенців перебувала різна кількість людей. Якщо 15–20 років тому їх налічувалося до 800 осіб, то на даний час — 262 особи.

Є декілька факторів зменшення кількості самопоселенців, головний — природний фактор смертності, адже це переважно люди похилого віку. Щоправда, вони наводять приклади, що ті їхні однолітки, які були змушені залишити свої домівки і змінити місце проживання після аварії на ЧАЕС, померли у значно молодшому віці, ніж вони — ті, які досі живуть у своєму рідному краї, там, де народилися.

Усі вони, без винятку, є великими патріотами своєї малої батьківщини і впевнені в тому, що на чужині довго жити не змо­жуть. Усі вони були включені до списку самопоселенців, але з  часом з невідомих причин частина з них (71 людина) зникли з  цього списку. Це люди, старші 50 років, які проживають пере­важно у своїх будинках або в будинках родичів у місті Чорнобилі та селах Чорнобильського району. Ще одне виселення для них рівнозначно смерті.

Ми не можемо не захищати цих людей, адже колись, пра­цюючи в чорнобильській міліції, ми завжди допомагали людям, і   вони, до речі, досі пам’ятають про це і вдячні нам, а також нинішнім працівникам міліції, які допомагають їм у вирішенні проблем.

Крім того, є багато людей, які 1986 року були евакуйовані з  міста Чорнобиля і сіл Чорнобильського району, а тепер хочуть повернутися на свою малу батьківщину, займатися ремонтом та прибиранням своїх колишніх помешкань та прилеглих територій без підтримки держави і виділення бюджетних коштів. Таким чином, будуть відновлюватися місто Чорнобиль і район, буде перспектива для розвитку.

Просимо Вас на законодавчому рівні вирішити такі питання:

 відновлення у списку самопоселенців 71 особи, які прожи­вають у зоні відчуження (дані про цих людей ми надали);

 надання статусу місцевого населення всім самопоселен­цям, які на даний час проживають у зоні відчуження. Завдяки цьо­му люди зможуть спокійно жити у рідних місцях, де вони прожили все життя, у тому числі останніх майже 29 років після аварії на ЧАЕС (підписи самопоселенців до даного звернення додаються).

Щодо умов роботи і фінансування міліції та інших служб у  зоні ЧАЕС. Ця тема також, безумовно, стосується перспектив розвитку зони відчуження. Працюють тут люди з усіх куточків України, вдома на них чекають сім’ї, які треба годувати. Завжди, протягом усіх 28 років, працівники міліції безоплатно харчувалися, безоплатно жили в гуртожитках. Фінансування цих послуг здій­снювалося не з чиєїсь доброї волі, а за рахунок бюджетних про­грам “Підтримка екологічно безпечного стану у зонах відчуження і   безумовного (обов’язкового) відселення” і “Підтримка у без­печному стані енергоблоків та об’єкта “Укриття” та заходи щодо  підготовки до зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС”. Безоплатне надання таких послуг також передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.08 №831 (зі змінами). На да­ний час ця постанова є чинною.

Однак з 1 квітня 2014 року у зв’язку з внесенням змін до Господарського і Бюджетного кодексів України ситуація зміни­лася: усі зазначені послуги відтепер мають особисто оплачувати працівники міліції, внаслідок чого дохід їхніх сімей значно ско­ротиться, що суперечить нормам законодавства та Конституції України. Тільки уявіть, що залишиться від їхньої заробітної плати. На що мають жити їхні сім’ї? А ще треба уявити собі працівника міліції, який, їдучи на вахту, везтиме мішок картоплі, інші продукти, щоб прогодуватися. Коли і де він готуватиме собі їжу?

Відповідно до пункту 22.1–1г Постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 №36 “Про затвердження списків вироб­ництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах” було створено Перелік підприємств, установ та організацій, працівники яких зайняті повний робочий день у зоні відчуження та мають право на пенсію за віком на пільгових умовах, що затверджується Мінпри­роди за погодженням з Мінсоцполітики та МОЗ (далі — Перелік).

Однак Міністерство соціальної політики України без жодного обґрунтування вносить роз’яснення: “крім атестованих праців­ників”, чим виключає із списку №1 зазначеного Переліку пра­цівників правоохоронних органів та контролюючих органів, які постійно працюють у зоні відчуження (відділ зони ЧАЕС Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Київській області, Батальйон міліції з охорони зони радіоактивного забруд­нення, Державне агентство України з управління зоною відчужен­ня, Державна екологічна інспекція в Київській області, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України).

Уявляєте, люди, які працюють на землі, у радіаційно небез­печній зоні, не можуть вийти на пенсію за списком №1, а секре­тарі, бухгалтери та інші кабінетні працівники виходять на пенсію за зазначеним списком.

Працівники правоохоронних органів та контролюючих орга­нів провадять діяльність у зоні відчуження протягом багатьох років, виконуючи заходи з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи на радіоактивно забрудненій території, постійно нара­жаючись на дію радіаційного фактора. Невключення їх до Переліку порушує принципи радіаційної безпеки, соціальної справедливості та виходу на пенсію на умовах, визначених Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.

Відповідно до підпункту 7 пункту 4 Закону України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2014 року №76–VIII статтю 39 Закону України “Про статус і соціальний захист гро­мадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” виключено. Ця стаття передбачала оплату праці громадян, які працюють на радіоактивно забруднених територіях, у тому числі працівників зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення, за підвищеними тарифними ставками і посадовими окладами з урахуванням рівня радіоактивного забруднення.

У зоні відчуження зосереджена основна частина радіо­нуклідів чорнобильського аварійного викиду. Оцінка активності у  зоні відчуження — від 17,7 до 863,5 мілікюрі, що перевищує від 10 до 100 разів показники активності в нормальних умовах праці, за межами зони відчуження.

Персонал, залучений до ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, віднесений до категорії А, тобто такий, що постійно і   безпосередньо працює в контакті з джерелами іонізуючого випромінювання. Фактичні умови праці в зоні відчуження відріз­няються від регламентованих, а саме: персонал не лише працює, а  й постійно перебуває в зоні відчуження під час вахти; на те­риторії зони відчуження розпорошені неконтрольовані джерела іонізуючого випромінювання, що виникли після аварії, і їхній вплив не можливо передбачити або повністю ліквідувати. Конвенцією №115 МОП “Про захист працівників від іонізуючої радіації” за таких умов передбачено запровадження компенсацій у вигляді доплати за роботу і перебування на радіоактивно уражених тери­торіях, з огляду на потенційний ризик життю та здоров’ю людей.

Стаття 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачала надання компенсацій працюючим у зоні відчуження за ризики, на які вони наражаються, перебуваючи на радіоактивно забруднених територіях, зокрема доплати. Такі компенсації покликані мінімізувати негативний вплив іонізуючого випроміню­вання на працюючих та стимулювати залучення кваліфікованих працівників до здійснення заходів у зоні відчуження.

Просимо:

 відновити фінансування проживання та харчування праців­ників правоохоронних та контролюючих органів;

 включити до списку №1 працівників правоохоронних та контролюючих органів, які постійно працюють у зоні відчуження, які несправедливо були виключені з даного списку;

 встановити доплату у розмірі 150 відсотків мінімальної заробітної плати до заробітної плати громадянам, які працюють на території зони відчуження (як це було раніше, до останніх змін у законодавстві).

 

КОЛЕСНІКОВА В.П., президент Міжнародного благодій­ного  фонду “Діти — інваліди Чорнобиля”. Темою парламентських слухань не передбачено висвітлення питань захисту населення, потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, передовсім дітей. Боляче і гірко! Ні Прем’єр-міністр, ні керівник профільного міністерства не заявляють раніше озвучувану тезу, що вони як топ-менеджери працюють на службі у громадян України. На жаль, маємо констатувати, що на сьогодні:

 не створено досконалого та повного єдиного державного реєстру чорнобильців;

 ігнорується Постанова Кабінету Міністрів України від 16.05.2014 №134 “Про порядок використання коштів, медико-санітарного забезпечення та лікування онкологічних захворювань” щодо чорнобильців, у тому числі дітей;

 не зрозумілі процедура та методика придбання лікарських засобів;

 не припинена ганебна практика проведення експертизи щодо встановлення зв’язку інвалідності і смерті чорнобильців з    дією іонізуючого випромінювання, що виникло внаслідок Чорнобильської катастрофи. Це так само ганебно, як і необхід­ність дітям-інвалідам після досягнення 18-річного віку підтвер­джувати свою інвалідність!

Міністерство соціальної політики всіляко стримувало вико­нання постанови Кабінету Міністрів України від 07.03.12 №176 про відшкодування коштів чорнобильцям, у тому числі дітям, витрат на проведення операцій, вироблення протезів тощо, внаслідок чого хворі чорнобильці недоодержали 400 тисяч гривень.

На жаль, до складу комісії з розподілу цих коштів було включено лише три (!) представники чорнобильських організацій, тоді як міністерство представлено вісьмома особами, зокрема державними службовцями та представниками громадських органі­зацій, які не мають жодного стосунку до чорнобильської пробле­матики.

Враховуючи побажання багатьох чорнобильців, у тому числі матерів хворих дітей, вважаємо за нагальну необхідність про­ведення круглого столу за участю Прем’єр-міністра України Яценюка А.П., Міністра соціальної політики України Розенка П.В., представників МОЗ України, а також чорнобильських громадських організацій, який наживо транслюватиметься на загально держав­ному телеканалі, щоб у громадян України не склалося враження, що ми просимо щось надможливе для виконання чорнобильсь­кого законодавства.

Можливо, проведення цього заходу примусить уряд при­пинити антиконституційну практику оподаткування пенсій чорно­бильців-інвалідів, адже пенсію вони отримують відповідно до рішення медико-санітарної експертизи про частку втраченого здо­ров’я, а отже і рівень пенсії як мінімально гарантований державою не може бути зменшений жодним органом, окрім як за висновком МСЕК чи внесенням відповідних змін до Конституції. Проте навіть тоді подібне звужування прав не може стосуватися гарантій та прав чорнобильців, які вже мають відповідний статус.

Головна мета пропонованого “круглого столу” — вироблення узгодженої позиції представників уряду та громадських органі­зацій та її затвердження у вигляді дорожньої карти соціального забезпечення та гарантій чорнобильцям.

Пропонуємо керівникам держави, парламенту вимагати від представників топ-бізнесу утворити пул програм для наповнення державного бюджету, а не робити це за рахунок оподаткування пенсії чи в інший спосіб обмежуючи права та свободи найменш захищених верств населення.

На даний час з приводу онкозахворювань щитовидної зало­зи лікуються понад 7 тисяч дітей. І це лише рак щитовидки, а інші хвороби? І що далі? Закликаю присутніх не бути байдужими, боротися, а не знищувати нас остаточно фізично і морально.

Потрібно прийняти державну програму “Діти Чорнобиля”, що дасть змогу на багато десятиліть у майбутньому знати про стан генофонду України, про майбутнє наших дітей, онуків. Виділення 641 тисячі гривень з державного бюджету на реалізацію держав­ної політики з питань сім’ї та дітей — насмішка та виклик усім нам. Японський уряд і сьогодні виконує програми з підтримки нащадків потерпілих внаслідок ядерного бомбардування Хіросіми та Нагасакі.

 

РАДЧЕНКО М.В., голова правління Всеукраїнської громад­ської організації “Спілка учасників та ветеранів ядерних випро­бувань і військових навчань з використанням ядерної зброї”. Наближається 30-річчя ядерної аварії на Чорнобильській АЕС. Ця  трагедія сталася через нехтування правилами безпеки. Через це сотні тисяч ліквідаторів опинилися в радіоактивний зоні, рятуючи людство від ядерного лиха. Десятки тисяч людей заги­нули від надмірного опромінення, мільйони людей постраждали. Сотні тисяч гектарів земель виведені з господарського обігу через радіоактивне забруднення.

Ми, ветерани інших ядерних аварій, добре розуміємо ці проблеми, особливо щодо соціального захисту людей, які вико­нували свої обов’язки, рятуючи світ від ядерного лиха. Станом на 1 липня 2014 року, чисельність ветеранів ядерних випробувань становила 4209 осіб.

На жаль, байдужі та непрофесійні бюрократи нас не розу­міють і продовжують знущатися з українців, які постраждали під час ядерних випробувань та ліквідації інших ядерних аварій, та членів Їхніх сімей, звужуючи нанівець їхній соціальний захист. Це шкодить нашій Батьківщині, яка повинна дбати про своїх захис­ників, які створювали ядерну зброю, брали участь у її ліквідації. Тільки завдяки їм Україна отримала багатомільйонну компенсацію за знищену зброю, і два роки АЕС працювали на безоплатному ядерному паливі.

Спочатку у 1994 році на підставі листа Мінчорнобиля №55З/Зп від 11.05.1994, який навіть не зареєстрований Мін’юс­том, позбавлені окремих пільг громадяни, які брали участь у лікві­дації інших ядерних аварій та випробуваннях у військових навчан­нях із застосуванням ядерної зброї та належать до категорії 1, 2 або 3 (ветеранів ядерних випробувань). Є листи Мін’юсту, що ці дії незаконні.

У 2006 році законом України №3591–ІV були порушені конституційні права громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробуваннях у військових навчаннях із засто­суванням ядерної зброї, внаслідок скасування пункту “в” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з  військової служби, та деяких інших осіб”, де було встановлено, що особам, зазначеним у пунктах “а” і “в” цієї статті, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС під час проходження військової служби і віднесених відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраж­дали внаслідок Чорнобильської катастрофи” до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшувався на 10 відсотків, а віднесених до категорії 2 і 3 — на 5 відсотків відповідних сум грошового забезпечення. Тепер нам кажуть: обирайте один закон із соціаль­ного захисту. Якщо я військовий пенсіонер, то не маю права користуватися своїми урізаними пільгами чорнобильця.

Щоб допомогти та повернути довіру своїх громадян, держава повинна витратити до 100 мільйонів гривень на компен­сації ветеранам-захисникам. Кажуть: немає грошей. Розкрадають десятки мільярдів, мордуючи у судах громадян, які брали участь у   ліквідації інших ядерних аварій та випробувань у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї.

Європейський Суд з прав людини своїми постановами вста­новлює справедливість та відновлює незаконно скасовані пільги зазначеним захисникам Батьківщини. Але байдужі бюрократи про­довжують свою ганебну діяльність в українському правосудді, вимагаючи від суддів несправедливих рішень.

Якщо є необхідність, пропонуємо ухвалити постанову Верховної Ради України про відновлення компенсацій громадя­нам, які постраждали під час ядерних випробувань та ліквідації інших ядерних аварій, та членам їхніх сімей. Ми просимо не дискредитувати Україну в міжнародних судах і відновити спра­ведливість.

Звертаюся до Президента України, Прем’єр-міністра України та Голови Верховної Ради України з вимогою привести у відпо­відність із законодавством надання компенсацій громадянам, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробуваннях, у  військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, та їхнім вдовам.