ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

30 РОКІВ ПІСЛЯ ЧОРНОБИЛЯ:

УРОКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

16 березня 2016 року, 15 година

 

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради

України СИРОЇД О.І.

 

ГОЛОВУЮЧА. Доброго дня, шановні колеги! Я прошу займати місця в залі.

Шановні учасники парламентських слухань, я вас дуже прошу займати місця, оскільки бачу, що нас є дуже багато сьогодні, і я бачу, що є багато тих, які хочуть взяти участь в обговоренні. А це означає, що у нас буде досить жорсткий регламент роботи. Рідко таке буває в парламентській залі, що бракує місць, сьогодні такий унікальний день. Прошу вас вимкнути звук на мобільних телефонах. Думаю, що ми можемо розпочинати нашу роботу.

Ще раз вітаю вас, шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні відповідно до рішення Верховної Ради України ми прово­димо парламентські слухання на тему: «30 років після Чорнобиля: уроки та перспективи».

Думаю, що серед вас є ті, хто пам’ятає парламентські слухання минулого року. Зі свого боку мушу зізнатися, що тоді, минулого ро­ку, це були перші парламентські слухання, які я проводила у статусі заступника Голови Верховної Ради. І я вважаю досі, що це було, на­певно, одне з кращих обговорень.

І коли прийшла інформація про проведення парламент­ських  слухань до 30-х роковин трагедії на Чорнобильській атомній електростанції, я вирішила поцікавитися, що ж було зроблено від­тоді, як ми мали парламентські слухання минулого року. І якщо чесно, це жах, це сором, тому що за рік фактично жодного рішення не прийнято. У парламенті жодного рішення не прийнято і, як мені відомо, жодного рішення не прийнято ніде, навіть не ініційовано. Тобто в принципі жодний пласт із тих проблем, які є, не зачеплено.

Минулого року, я пам’ятаю, ми обговорювали багато важли­вих питань – інфраструктурні проблеми, проблеми об’єкта «Укрит­тя» і його фінансування, ефективного управління коштами. І немає пропозицій стосовно цього. Так само обговорювалася проблема збе­рігання і переробки відходів. І також немає рішень. Багато говори­лося про зону відчуження, про те, що потрібно приймати рішення і змінювати статус частини цієї зони, можливо, знаходити механізми регулювання, мудрого управління землями зони відчуження. І знову-таки, жодного рішення. І нарешті, все те, що стосується доль людей, яких зачепила Чорнобильська трагедія, – їхнього статусу, набуття цього статусу, адресності допомоги, медичного забезпечення, а те­пер ще й оподаткування пенсій чорнобильців.

Я майже переконана, що ці проблеми так само звучатимуть і сьогодні. Думаю, що, може, ми повинні подумати про способи роз­в’язання проблем, не лише про проблеми, тому що про проблеми ми говорили і минулого року. Але способів, інструментів, на жаль, не було напрацьовано. Це я звертаюся передовсім до представників ор­ганів влади, які сьогодні виступатимуть. Я дуже просила б представ­ників передовсім виконавчої влади, які брали на себе зобов’язання відповідно до результатів парламентських слухань минулого року ініціювати цілу низку рішень, зокрема й парламентських, щоб ви прозвітували людям сьогодні про те, які рішення прийняті чи не прийняті, і чому.

Якщо немає заперечень, я пропоную такий режим нашої роботи. Ми будемо мати доповідь заступника міністра екології та природних ресурсів (на жаль, ми не маємо міністра), а також спів­доповіді заступника міністра соціальної політики, заступника міні­стра охорони здоров’я, голови Державної інспекції ядерного регулю­вання, голови Державного агентства з управління зоною відчуження. Головна доповідь – 10 хвилин, співдоповіді – по 7 хвилин. Далі ми будемо мати співдоповідь голови Комітету Верховної Ради України з  питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (до 15 хвилин). І далі – висту­пи в обговоренні з регламентом до 3 хвилин.

Я мушу вас одразу попередити, щоб ми всі дотримувалися регламенту, оскільки я вимушена буду завершити роботу парла­ментських слухань рівно о 18 годині у зв’язку із своїм графіком, оскільки в мене заплановані інші зустрічі. І тому я закликаю всіх учасників парламентських слухань бути відповідальними і дотриму­валися регламенту.

Для тих, хто виступатиме вперше з цієї трибуни. За 30 хвилин до завершення вашого часу ви почуєте сигнал, це означає, що ви маєте 30 секунд для того, щоб висловити основну думку, яку ви хоті­ли розкрити у своєму виступі.

Якщо немає заперечень, переходимо до роботи. Запрошую до доповіді за дорученням Кабінету Міністрів панну Ганну Вронську, заступника міністра екології та природних ресурсів.

 

ВРОНСЬКА Г.О., заступник міністра екології та природних ресурсів України з питань європейської інтеграції. Шановна пані головуюча! Шановні учасники парламентських слухань! Шановні народні депутати, які сьогодні присутні в цьому залі! Серед усіх трагедій, які пережило людство, Чорнобильська катастрофа не має аналогів за масштабами рукотворного забруднення екологічної сфе­ри, негативного впливу на здоров’я, психіку і соціальний стан лю­дей, економічні та побутові умови життя.

Ліквідація наслідків катастрофи змусила державні органи залучити значні зусилля та кошти для їх подолання. Україна змуше­на витрачати наразі колосальний матеріальний та фінансовий ресурс для захисту постраждалого населення, ліквідації наслідків аварії у   зоні відчуження та реабілітацію навколишнього природного середовища.

Парламентські слухання з цієї проблематики напередодні відзначення роковин Чорнобильської катастрофи перетворилися на усталену традицію та інструмент коригування державної політики щодо підвищення ефективності виконання заходів з мінімізації на­слідків Чорнобильської катастрофи.

Цей рік Президент України Петро Олексійович Порошенко проголосив Роком вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та пам’яті жертв Чорнобильської ката­строфи. Урядом затверджено організаційний комітет з підготовки та проведення заходів до 30-х рокових Чорнобильської катастрофи, який наразі очолює віце-прем’єр-міністр України – міністр регіо­нального розвитку, будівництва та житлово-комунального господар­ства Зубко Геннадій Григорович. Затверджено детальний план захо­дів, організовано його виконання. Триває також виконання доручень Президента України та Кабінету Міністрів, пов’язаних із відзначен­ням 30-х роковин Чорнобильської катастрофи.

Враховуючи те, що з питань соціального захисту населен­ня  виступатиме заступник міністра соціальної політики, у своєму виступі я хочу зосередитися на головних питаннях, якими сьогодні опікується саме Міністерство екології та природних ресурсів і Дер­жавне агентство України з управління зоною відчуження, а саме за­безпечення бар’єрної функції та безпечного стану зони відчуження і  Чорнобильської АЕС, поводження з радіоактивними відходами, радіологічний захист населення та реабілітація радіоактивно забруд­нених територій.

До першочергових завдань у сфері подолання наслідків Чорнобильської катастрофи віднесено виконання заходів, перед­бачених низкою законів України, а саме «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки», «Про Загальнодержавну цільову екологічну про­граму поводження з радіоактивними відходами», «Про Загально­державну програму зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему».

Протирадіаційний захист населення, яке проживає на радіо­активно забруднених територіях, включає комплекс заходів, спря­мованих на зниження доз опромінення населення і створення без­печних умов його проживання. У 2015 році на виконання цих заходів із  бюджету було виділено 2 мільйони 14 тисяч гривень. Враховуючи обмеженість коштів, для виконання завдань пріоритетним напрямом міністерства було визначено радіаційний контроль продуктів харчу­вання, сільськогосподарської та лісової продукції в найбільш забруд­нених районах цієї території.

Для недопущення повторного локального радіоактивного забруднення території зони безумовного (обов’язкового) відселення у Народицькому районі Житомирської області внаслідок лісових пожеж, що сталися влітку, проводилися заходи щодо оновлення мінералізованих смуг навколо залишених населених пунктів, підко­шування трав на площі більш як 22 гектари.

Для кваліфікованого виконання завдань з радіологічного захи­сту населення, яке постраждало внаслідок Чорнобильської катастро­фи, діє система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфіка­ції кадрів з питань радіаційної безпеки. За 2015 рік в Українському радіологічному учбовому центрі підвищили кваліфікацію 74 фахівці, які працюють у сфері радіаційного контролю.

Хочу нагадати, що зона відчуження та зона безумовного (обов’язкового) відселення – це територія високої техногенної небез­пеки площею близько 2,5 тисячі квадратних кілометрів, найбільш забруднена радіонуклідами внаслідок Чорнобильської катастрофи. Землі зони відчуження віднесені до категорії радіаційно небезпеч­них. Через 30 років після Чорнобильської катастрофи зона відчужен­ня залишається відкритим площинним джерелом радіоактивності із власною структурою розподілу, присутністю різних форм депонова­них радіоактивних елементів.

Радіаційна небезпека зони відчуження для прилеглих тери­торій визначається, в першу чергу, міграційними процесами, що включають винесення радіонуклідів водним, повітряним та техно­генним шляхами. Внаслідок цього радіаційний фактор продовжує залишатися основним у визначенні потенційної небезпеки для насе­лення, що проживає на прилеглих до зони відчуження територіях, і населення України загалом.

На території зони відчуження розташовані радіаційно небез­печні об’єкти, а саме державне спеціалізоване підприємство «Чорно­бильська атомна електростанція» у стадії виведення з експлуатації, об’єкт «Укриття», три сховища радіоактивних відходів та близько тисячі тимчасових, необладнаних захоронень радіоактивних відхо­дів. Крім того, є гідротехнічна споруда – водойма-охолоджувач пло­щею понад 22 квадратні кілометри, яка за вмістом радіонуклідів у воді, донних відкладеннях та біологічних об’єктах, по суті, є пунк­том тимчасової локалізації радіоактивних відходів. На території зони відчуження локалізовано величезні запаси радіонуклідів. Загальні обсяги радіоактивних відходів оцінюють у 2,8 мільйона кубічних метрів.

З метою об’єктивної оцінки небезпеки на території зони відчу­ження здійснюється постійний радіаційно-екологічний моніторинг навколишнього середовища. Достовірність результатів моніторин­гу  забезпечується виконанням річного обсягу в кількості близько 4,5 тисячі проб і проведення близько 10 тисяч досліджень на вміст радіонуклідів у них. Мережа моніторингу налічує 146 пунктів спо­стереження, 138 свердловин та 7 населених пунктів. 

За допомогою автоматизованої системи контролю радіаційного стану в безперервному режимі проводиться контроль потужності еквівалентної дози гамма-випромінювання на 39 пунктах спостере­ження, розташованих на території зони відчуження, у тому числі на промисловому майданчику Державного спеціалізованого підприєм­ства «Чорнобильська АЕС» у місті Славутичі. Результати радіологіч­ного моніторингу дають змогу оцінювати радіаційний стан у зоні відчуження та вживати відповідних заходів. Перелік таких заходів публікується в Бюлетені екологічного стану зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення, що видається двічі на рік.

Для виконання робіт з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в зоні відчуження функціонує спеціалізований багато­галузевий виробничо-господарський комплекс, підприємства якого фінансуються з державного бюджету. Проблемним є питання щодо належного фінансування робіт, яке характеризується невідповід­ністю розрахункових обсягів у бюджетних запитах обсягам, затвер­дженим у державному бюджеті. Така система фінансування дуже ускладнює виконання обов’язкових заходів, передбачених загально­державними програмами.

З метою подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 1986 року виконано значні обсяги робіт, спрямовані на поліпшення радіаційного стану зони відчуження, що склався після аварії. Так, проведено дезактивацію території площею понад 3 тисячі гектарів, зібрано та захоронено на пунктах захоронення радіоактивних відхо­дів «Підлісний», «Третя черга ЧАЕС», «Буряківка» та «Вектор» по­над 720 тисяч кубометрів радіоактивних відходів, дезактивовано понад 12 тисяч тонн матеріалів та обладнання. Лише за 2015 рік про­ведено переробку та передано на захоронення низько- та середньо­активних радіоактивних відходів, у тому числі безпосередньо з Чор­нобильської АЕС, загальною кількістю 9868 кубічних метрів.

Загалом, реалізація державної політики у сфері поводження з небезпечними радіоактивними відходами забезпечуються в рамках виконання завдань та заходів, затверджених Законом України «Про Загальнодержавну цільову екологічну програму поводження з радіо­активними відходами», розроблену на період до 2017 року. Виконан­ня заходів програми забезпечить досягнення високого рівня ядерної та радіаційної безпеки, створення необхідних елементів інфраструк­тури для поводження з радіоактивними відходами.

Одним із ключових завдань зазначеної програми є подальший розвиток виробничого комплексу «Вектор», будівництво його пер­шої та другої черг, що передбачає не тільки захоронення, а й пере­робку радіоактивних відходів. Також будуть створені технологічні потужності для переробки радіоактивних відходів з метою зменшен­ня їхнього обсягу, що дасть можливість приймати на захоронення значно більші кількість і номенклатуру відходів та підвищити ефек­тивність їх використання.

Завершуючи доповідь, я хочу підкреслити, що, аналізуючи і  критично оцінюючи нашу діяльність, і в уряді, і в міністерстві є  розуміння того, що не все вдається вирішити так, як заплановано. Разом з тим ми з вами повинні розуміти головне: зусиллями колек­тивів, що працюють на території зони відчуження, підтримується і буде в подальшому забезпечуватися…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 20 секунд, завершуйте, будь ласка.

 

ВРОНСЬКА Г.О. …і в подальшому буде забезпечена стабіль­на радіологічна ситуація, ядерна і радіаційна безпека Чорнобиль­ської АЕС.

Подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – це не тимчасова, а розрахована на тривалий час цілеспрямована діяльність держави, яка буде здійснюватися протягом історично тривалого періоду (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до співдоповіді за дорученням Кабінету Міністрів пана Віктора Іванкевича, заступника міністра соціальної політики.

 

ІВАНКЕВИЧ В.В., заступник міністра соціальної політики України – керівник апарату. Шановна Оксано Іванівно! Шановні учасники парламентських слухань! Чорнобильська катастрофа сто­сується долі мільйонів людей. Внаслідок цієї жахливої аварії по­страждало близько 5 мільйонів громадян, радіоактивно забрудне­ними стали майже 5 тисяч населених пунктів, у тому числі більше 2 мільйонів 200 тисяч осіб та більше 2 тисяч населених пунктів в Україні.

Практично відразу після аварії на Чорнобильській атомній електростанції на загальнодержавному рівні були вжиті широкомас­штабні заходи для забезпечення ліквідації її наслідків. З наслідками Чорнобильської катастрофи доводиться жити вже три десятиліття. Соціальний захист постраждалого населення здійснюється за трьома основними напрямами – соціальним, медичним і протирадіаційним.

Сьогодні в Україні досить непроста економічна ситуація, і го­ловне завдання Мінсоцполітики у цих обставинах – забезпечувати ефективний захист найуразливіших категорій громадян, які потребу­ють допомоги найбільше. Всебічної уваги і захисту держави потре­бують на сьогодні 1,9 мільйона осіб, які віднесені до постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, серед них понад 108 тисяч інвалідів та понад 418 тисяч потерпілих дітей.

Станом на початок року, в органах соціального захисту населення перебувають на обліку понад 210 тисяч учасників ліквіда­ції наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, тобто 11 % загальної чи­сельності потерпілих, і понад 1 мільйон 751 тисяча осіб, віднесених до постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. На жаль, багато з цих людей відійшли у кращий світ.

За останні три роки чисельність постраждалих громадян скоротилася на 170 353 особи, з них ліквідаторів – на 33 209 осіб. Загальна чисельність постраждалих громадян у 2016 році порівняно з минулим роком зменшилася більш як на 63 тисячі осіб. Отже, ми сьогодні говоримо про проблему, яка стосується 1 мільйона 900 ти­сяч постраждалих громадян, а це 4,4 % населення України, це майже населення таких країн, як Латвія чи Словенія.

Сьогодні у цій сфері досить багато гострих питань, які накопи­чувалися роками. Для того щоб домогтися прогресу в їх вирішенні, необхідно максимально реалістично дивитися на ситуацію. Так, на реалізацію в повному обсязі положень Закону «Про статус і соціаль­ний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської ка­тастрофи» потрібно понад 80 мільярдів гривень, що дорівнює 17,1 % доходів зведеного бюджету за минулий рік. Однак і по інших со­ціальних програмах теж необхідно збільшувати видатки, адже там є свої проблеми.

У 2015 році загальний обсяг витрат на сплату «чорнобиль­ських» пенсій з Пенсійного фонду для отримувачів різних категорій склав 6 мільярдів 895 мільйонів гривень. У 2016 році загальний об­сяг цих витрат планується в сумі 7 мільярдів 276 мільйонів, що на 5,2 % більше, ніж минулого року. Але ми відчуваємо, що цього за­мало. Тому з ініціативи громадських організацій чорнобильців нами підготовлено та внесено на розгляд уряду законопроект щодо збіль­шення мінімальних пенсійних виплат за категоріями постраждалих. І  тут я хотів би подякувати групі Ковальчука, вашого побратима, який, на жаль, сьогодні не присутній у цьому залі, перебуває у лікарні.

У порядку здійснення державного нагляду врегульовано пи­тання призначення пенсій вдовам у зв’язку з втратою годувальника. Призначення таких пенсій тепер здійснюється за матеріалами пен­сійної справи померлого інваліда-ліквідатора, на підставі яких йому проводилися пенсійні виплати, без надання вдовами додаткових довідок.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» Мінсоцполітики було передбачено видатки на соціальний захист постраждалих громадян у загальному обсязі 2,1 мільярда гри­вень, у бюджеті 2016 року – 1,9 мільярда гривень. З 1 серпня мину­лого року розміри грошової компенсації вартості продуктів харчу­вання для постраждалих громадян, віднесених до категорій І і ІІ, підвищено в середньому на 25 %. Слід зазначити, що розміри цієї виплати не переглядалися з 2010 року.

Минулого року функції із забезпечення безоплатним харчу­ванням дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, передано від Мінсоцполітики до обласних структурних підрозділів з питань соціального захисту. У цьому році з метою реалізації завдань, перед­бачених реформою місцевого самоврядування та територіальної ор­ганізації влади в Україні, цю функцію передано на місцевий рівень.

З метою децентралізації та зважаючи на численні звернен­ня  обласних державних адміністрацій, органів місцевого самовря­дування та громадських організацій, закупівля послуг санаторно-курортного лікування у 2015 році здійснювалася місцевими орга­нами. У свою чергу, Мінсоцполітики довело обсяг асигнувань для кожного регіону, що дозволив охопити оздоровленням 100 % по­страждалих осіб по всій Україні, які перебували на відповідному об­ліку. Обласними державними адміністраціями закуплено 22 556 пу­тівок, або 90 % потреби, для постраждалих громадян на суму понад 92,7 мільйона гривень, у тому числі 93 % потреби для дітей, яким установлено інвалідність, пов’язану з Чорнобильською катастрофою. Загалом було оздоровлено 20 187 осіб.

Запроваджені зміни щодо закупівлі послуг санаторно-курорт­ного лікування на місцевому рівні дали змогу забезпечити зазначену категорію громадян путівками до обраного ними санаторно-курорт­ного закладу шляхом укладання договорів із цими закладами. У ре­зультаті ефективність використання коштів підвищилася на 13 %.

Пріоритети, над якими працює сьогодні міністерство:

• збільшення видатків на пенсійне забезпечення інвалідів з числа учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС;

• відновлення фінансування бюджетної програми «Забезпе­чення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

• підвищення розмірів грошової компенсації вартості продук­тів харчування та щорічної допомоги на оздоровлення, розроблення нового порядку видачі…

 

ГОЛОВУЮЧА. Пане Вікторе, 30 секунд, будь ласка, завершуйте.

 

ІВАНКЕВИЧ В.В. Я хочу привернути увагу, що новий порядок видачі посвідчень має передбачати чітке визначення, до якої категорії постраждалих відноситься особа.

Шановні учасники парламентських слухань, для Міністерства соціальної політики України забезпечення соціального захисту чор­нобильців та соціальної справедливості у цьому питанні є основним пріоритетом.

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, завершуйте.

 

ІВАНКЕВИЧ В.В. Не даватиму обіцянок, які неможливо виконати, але міністерство намагатиметься бути надійним партнером для тих, хто насправді хоче посилити соціальний захист чорно­бильців. Ми будемо спільно шукати можливості зробити те, що зараз у наших силах. Напередодні 30-х роковин Чорнобильської трагедії хочу щиросердно подякувати героям Чорнобиля, які ціною власного життя та здоров’я захистили нашу державу від атомної загрози. Всім присутнім бажаю здоров’я, благополуччя та успіхів. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова пана Віктора Шафранського, заступника міністра охорони здоров’я України. Підготуватися пану Сергію Божку.

 

ШАФРАНСЬКИЙ В.В., заступник міністра охорони здоров’я України. Вельмишановна пані головуюча! Вельмишановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Від наслідків Чорнобильської катастрофи постраждало близько 3 мільйонів наших громадян, у тому числі близько 1 мільйона дітей. Було евакуйовано та відселено більше 150 тисяч осіб. На жаль, радіоактивно забруд­неною виявилося близько 5 % території нашої країни. Ці цифри свід­чать про надзвичайно великі соціальні, економічні та медичні на­слідки Чорнобильської катастрофи.

У своїй інформації я хочу зосередитися на медичних наслідках аварії на Чорнобильській АЕС та доповісти про роботу Міністерства охорони здоров’я та наших структурних підрозділів в областях щодо аналізу та прогнозу зміни стану здоров’я усіх контингентів населен­ня, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, спостере­ження за станом здоров’я дітей та надання медичної допомоги цій категорії громадян.

Хочу зауважити, що за 30 років, які минають з моменту аварії, чітко визначилися основні групи населення, що потребують пріори­тетної державної та особливої медичної уваги. Це передовсім особи, які були дітьми та підлітками на момент аварії та отримали опромінення щитоподібної залози, ліквідатори, які працювали на промисловому майданчику Чорнобильської атомної електростанції у 1986-88 роках, та населення, яке проживає на радіоактивно забруднених територіях.

Слід зазначити, що показники захворюваності дорослого по­страждалого населення протягом останніх років, на жаль, збільшу­ються. Минулого року, зокрема, спостерігалося підвищення загаль­ної захворюваності та захворюваності за деякими класами хвороб, зокрема хвороби крові, хвороби органів дихання, хвороби шкіри, підшкірної клітковини, кістково-м’язової системи. З року в рік, на жаль, залишаються високими показники захворюваності за класом «травми та отруєння».

Великої уваги потребує проблема поширеності раку щито­подібної залози. Накопичений досвід свідчить про те, що за весь час після аварії негативний вплив реалізувався передовсім у значному зростанні показників захворюваності на рак щитоподібної залози в осіб, які на момент аварії мали вік від народження до 18 років.

На жаль, існує негативна динаміка захворюваності, якою я хо­чу з вами поділитися. Для прикладу, у 1986-90 роках серед зазначе­ної категорії населення України щороку реєструвалося в середньому 12 випадків захворювання на рак щитоподібної залози. Починаючи з 1990 року, ми відзначали значне підвищення кількості захворювань (у 1990 році 62). На жаль, протягом наступних років відзначалося прогресивне збільшення кількості захворювань. Шановні колеги, я назву цю невтішну цифру: щороку реєструється більше 400 випад­ків захворювань на рак щитоподібної залози. Хочу зауважити, що, згідно з реєстром Інституту ендокринології та обміну речовин імені В.П. Комісаренка Національної академії медичних наук України, за цей період прооперовано більше 10 тисяч осіб із цим жахливим діагнозом.

На жаль, останніми роками спостерігається поступове зро­стання показника захворюваності потерпілого дитячого населення. На зростання цього показника впливає передовсім підвищення рівня захворюваності хворобами органів дихання, які завжди посідали пер­ше місце у структурі дитячої захворюваності, значне зростання вро­джених вад розвитку, травм та отруєнь.

Хочу зауважити, що на сьогодні в Україні створена та функціо­нує система медичного догляду за постраждалими, що включає щорічну диспансеризацію, амбулаторне, стаціонарне лікування та реабілітаційні заходи в санаторно-курортних закладах та реабіліта­ційних центрах.

Слід наголосити, що для забезпечення надання належної медичної допомоги постраждалим сьогодні задіяна велика мережа закладів охорони здоров’я, що включає цілу низку закладів від пер­винного рівня до науково-дослідних інститутів. Загалом це 300 за­кладів з ліжковою потужністю понад 3 тисячі ліжок.

До переліку спеціалізованих медичних закладів, що забезпе­чують лікування осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, включено 37 установ. Зокрема, Національний науковий центр радіаційної медицини Національної академії медичних наук, майже всі обласні клінічні лікарні, Український спеціалізований диспансер радіаційного захисту населення Міністерства охорони здоров’я України, а також обласні спеціалізовані диспансери радіа­ційного захисту в Харкові, Рівному, Сумах, Чернігові та Київський міський центр радіаційного захисту населення м. Києва від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Повнота охоплення профілактичними оглядами потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи є статистично високою: 97,9 % охоплених дорослих та близько 100 % дітей. Однак, користу­ючись нагодою, я хочу просити шановну спільноту інформувати Міністерство охорони здоров’я про якість цієї диспансеризації. Сьогодні, готуючись до виступу перед вами, я мав розмову із своїми рідними та близькими, які проживають у зоні радіоактивного за­бруднення. Інколи така диспансеризація проводиться на неналежно­му рівні. Тому, ще раз повторю, користуючись нагодою, буду про­сити вас про надання інформації.

Завершуючи свою доповідь, я хотів би, шановні колеги, підкреслити: Міністерство охорони здоров’я, незважаючи на всі негаразди та існуючі проблеми, налаштоване на спільне вирішення проблемних питань разом з обласними державними адміністраціями, керівниками органів місцевого самоврядування, представниками громадських організацій. Ми впевнені в тому, що спільно зможемо покращити якість проведення диспансеризації…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, завершуйте, будь ласка.

 

ШАФРАНСЬКИЙ В.В. …кошти цільової державної програ­ми, продовжити довгостроковий скринінг постраждалих осіб та під­вищити якість і повноту надання медичної допомоги постраждалому населенню. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам (Шум у залі).

Прошу дати відповідь. Але у нас не передбачені відповіді на запитання. Це означає, що хтось із вас не зможе виступити.

 

ШАФРАНСЬКИЙ В.В. Я до ваших послуг, я отам сиджу, підійдіть до мене, я дам відповіді на ваші запитання. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до співдоповіді пана Сергія Божка, голову Державної інспекції ядерного регулювання. Підготуватися Віталію Петруку.

 

БОЖКО С.Г., голова Державної інспекції ядерного регулю­вання України. Дякую дуже, Оксано Іванівно. Шановні учасники парламентських слухань! Я хотів присвятити свій виступ питанням безпеки, а саме реалізації проектів у Чорнобильській зоні. І ось я  дивлюся на свій виступ: знову фінансування. Знаєте, безпека і фінансування, як не крути.

Почну з негативу, мабуть. Рік тому, в березні 2015 року, відбулися парламентські слухання на тему: «Про зняття з експлуа­тації Чорнобильської АЕС, об’єкт «Укриття» та перспективи розвит­ку зони відчуження». Нині наближаються 30-ті роковини аварії на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС. Що маємо?

Щодо ситуації з фінансуванням Україною робіт на чорнобиль­ському майданчику. Жодних зрушень у частині реалізації проектів щодо сховища осклованих високоактивних радіоактивних відходів, що повертатимуться з Російської Федерації після переробки відпра­цьованого ядерного палива реакторів типу ВВЕР-440. Жодних кроків у частині добудови сховища для захоронення РАВ, вже більше 20 років ведеться будівництво.

Більш того, мала місце незадовільна ситуація на Чорнобиль­ській АЕС, коли станом на 30 грудня минулого року в приміщенні цього підприємства не було включено опалення. Ну, всі знають про цю ситуацію. На жаль, це стосується ставлення держави Україна до атомно-промислового комплексу. Не розпочато будівництво центра­лізованого сховища для відпрацьованого ядерного палива. Зараз зно­ву йде хвиля, як було у 2009, 2012 роках, знову починається.

Залишається незадовільною ситуація з функціонуванням Державного фонду поводження з радіоактивними відходами, який формується за рахунок сплати екологічного податку виробниками радіоактивних відходів та призначений для фінансування Загально­державної цільової екологічної програми поводження з радіоактив­ними відходами. Внесено ряд змін до законодавства, у тому числі до Закону України «Про поводження з радіоактивними відходами», змі­нено напрями використання коштів цього фонду. У результаті фонд втратив накопичувальний характер, а його ресурси використову­ються на інші цілі. Через це відбувається системне недофінансуван­ня запланованих заходів з розвитку системи поводження з радіоак­тивними відходами в Україні.

Тепер про позитив. Можемо констатувати очевидний прогрес у реалізації деяких міжнародних проектів. Наприклад, будівництво сховища відпрацьованого ядерного палива № 2, заводів з переробки твердих та рідких радіоактивних відходів, централізованого сховища для зберігання відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання на комплексі «Вектор», нового безпечного конфайнмента, які фінан­суються з міжнародних джерел.

Разом з тим вважаю за необхідне порушити очевидні питання, які вже зараз потребують першочергової уваги. Спорудження арки не вирішує проблеми зруйнованого четвертого енергоблока Чорно­бильської АЕС і відходів, що містяться в ньому. Арка – це перший пусковий комплекс у рамках проекту нового безпечного конфайн­мента. Має бути ще другий пусковий комплекс, а саме об’єкти ін­фраструктури для виконання подальшого демонтажу нестабільних конструкцій об’єкта «Укриття». Питання щодо фінансування реалі­зації другого пускового комплексу досі не вирішено. Також постійно відкладаються, в основному через відсутність фінансування, розроб­лення та реалізація заходів щодо поводження з паливомісткими матеріалами.

Таким чином, без ефективного та дієвого механізму забезпечення фінансової підтримки робіт ми не створимо цілісної системи поводження з радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом в Україні, навіть за наявності окремих проектів міжнародної технічної допомоги у цій сфері, що негативно позна­читься на розвитку національного ядерного енергетичного сектору загалом. Ми не реалізуємо Загальнодержавну програму зняття з екс­плуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему в частині поводження з радіоактив­ними відходами. Ми будемо вимушені продемонструвати міжнарод­ній спільноті свою неспроможність виконувати міжнародні зобов’я­зання в рамках Об’єднаної конвенції про безпеку поводження з від­працьованим паливом та про безпеку поводження з радіоактивними відходами, що є іміджевою втратою. Тому підкреслюю: першочерго­вої уваги потребує вирішення питання щодо механізму забезпечення сталого фінансування у сфері поводження з радіоактивними відходами.

На завершення хочу підкреслити і важливість актуалізації визначення статусу території зони відчуження з точки зору захисту персоналу і населення, ґрунтуючись на сучасних міжнародних базо­вих стандартах безпеки.

Через майже 30 років, що минули після Чорнобильської катастрофи, можна констатувати, що заходи, пов’язані з ліквідацією аварії, завершені, залишилася радіоактивно забруднена територія зо­ни відчуження. Частина цієї території, орієнтовно 10-кілометрова зона, задіяна під комплекс радіаційно небезпечних ядерних об’єктів. Ця територія має бути визначена як така, що призначена виключно для розвитку системи поводження з відпрацьованим ядерним пали­вом, радіоактивними відходами, зняття з експлуатації Чорнобиль­ської атомної електростанції, та розвиватися відповідно до Стратегії поводження з радіоактивними відходами в Україні та загальнодер­жавних програм. Решта території потребує системного підходу щодо пошуку виправданих та оптимізованих шляхів розвитку і реабілітації з метою подальшого використання її ресурсів, повного чи часткового повернення у господарське використання з дотримання вимог радіа­ційної безпеки. Тут необхідно (це державне завдання) визначити компетентний орган, який буде опікуватися цими територіями. Шановні колеги, дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до співдоповіді пана Віталія Петрука, голову Державного агентства з управління зоною відчуження.

А перед тим передам побажання учасників парламентських слухань, які все-таки очікують від представників виконавчої влади не звіту, не лекцій, а пропозиції рішень, як виконавча влада бачить подальший розвиток політики стосовно чорнобильців. І це те, що виконавча влада мала би тут представляти. Я думаю, що присутні тут чорнобильці дуже добре обізнані з проблематикою і можуть нам прочитати лекції не гірше, аніж ми їм. Тому я прошу все-таки, оскільки ви доповідаєте останнім, можливо, ви виправите помилки ваших колег і зможете все-таки запропонувати рішення для чорно­бильців. Дякую.

 

ПЕТРУК В.В., голова Державного агентства України з управління зоною відчуження. Шановна Оксано Іванівно! Шановні учасники парламентських слухань! Я, дійсно, у своїй доповіді гово­ритиму не про минуле, а, скоріше, про сучасне і про майбутнє. Про те, що робимо, і те, що будемо робити. Але я говоритиму про свою сферу відповідальності.

Природа зони відчуження відроджується, незважаючи на те, що існує радіаційний фактор. Обмеження в’їзду та перебування при­вело до збільшення біорізноманіття. Однак частина зони, забруднена радіонуклідами плутонію, ніколи не буде придатною для проживан­ня населення, оскільки очищення цієї території неможливе з еконо­мічної точки зору. Ця територія становить третину зони відчуження.

Змінити минуле ми не можемо, але ми можемо вплинути на майбутнє і використати цю територію з максимальним ефектом, створивши спеціальну зону промислового використання. На цій те­риторії вже тепер розміщені Чорнобильська АЕС, три пункти захоро­нення радіоактивних відходів, дев’ять пунктів тимчасової локалізації радіоактивних відходів. Саме тут зберігаються майже всі радіоактив­ні відходи, що виникли внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, будуються сховища для радіоактивних відходів та відпрацьованого ядерного палива. Межі зони спеціального промислового використан­ня, як і сама зона, мають бути визначені законодавчо. На цій терито­рії повинні проводитися обов’язкові роботи щодо завершення зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС, запобігання винесенню радіо­нуклідів за її межі та інша діяльність, яка даватиме користь державі.

Решта зони відчуження, дві третини, у майбутньому може бути доступною для проживання населення. Проте постає запитання: чи економічно доцільно заселяти територію, що зазнала радіоактивного забруднення, де майже повністю відсутня інфраструктура для нор­мального проживання людей? З урахуванням того, що густота насе­лення у відносно чистих північних районах України в 6 разів менша, ніж на іншій території, економічної доцільності заселення наразі не­має. Однак, звісно, вирішальне слово в цьому процесі мають сказати науковці на основі обґрунтованих та об’єктивних досліджень.

За останні десять років згорнуто всі державні наукові програми в зоні відчуження. І доводиться констатувати, що сьогодні держава не координує та не фінансує наукові дослідження тут. Наукову роботу проводять окремі інститути за кошти Національної академії наук України та ентузіасти за грантові кошти.

За результатами обговорення цієї теми на «круглому столі» із залученням широкого кола вчених ми дійшли до висновку: зона від­чуження може і повинна стати майданчиком для вітчизняних та іноземних науковців. Державне агентство з управління зоною відчу­ження бере на себе обов’язок створити комфортні умови для прове­дення наукових досліджень і проживання науковців.

Державне спеціалізоване підприємство «Екоцентр», що вхо­дить до сфери управління Державного агентства з управління зоною відчуження, має людські та матеріальні ресурси для проведення досліджень і спостережень за станом довкілля у зоні відчуження. За технічної допомоги Європейського Союзу на підприємстві вдалося створити сучасну лабораторію, оснастити її надточним та надчутли­вим обладнанням. Можна зі сміливістю сказати, що не всі розвинені європейські країни на сьогодні мають аналогічні лабораторії. Велика подяка Європейському Союзові за допомогу. Наше завдання – вико­ристати цю можливість з максимальною ефективністю.

Також за сприяння ЄС проведено велику роботу з перегля­ду  підходів до класифікації радіоактивних відходів, які існують в Україні. Провідні європейські експерти разом з українськими дій­шли одностайної думки, що національне законодавство у цій сфері потребує змін. Такі зміни здешевлять процес поводження з радіо­активними відходами, не порушуючи при цьому принципи радіацій­ного захисту людини і навколишнього природного середовища. Від­повідний документ уже розроблено, він розглядається у міністер­ствах та відомствах.

На майданчику ЧАЕС тривають масштабні роботи з перетво­рення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему відповідно до урядової стратегії.

Перший етап стратегії – стабілізація – вже завершено.

Другий етап – будівництво нового безпечного конфайнмента – реалізується за планом і є впевненість у тому, що ми його завершимо вчасно. Ці два етапи були проведені за фінансової підтримки країн – донорів Чорнобильського фонду «Укриття».

Третій етап – демонтаж нестабільних конструкцій та вилучен­ня паливовмісних мас – Україні доведеться здійснювати самотужки. Для цього, щоб забезпечити нерозривність та плавність процесів при  переході до третього етапу, вже сьогодні необхідно створити надійний механізм фінансування робіт та об’єднати інтелектуальні зусилля з іншими країнами, що мають схожі проблеми. Наприклад, залучити фахівців із Японії, яка постраждала від аварії на АЕС «Фукусіма-1». Ми плануємо об’єднати науково-технічний потенціал і ресурси та створити в зоні відчуження спільну лабораторію, де й японські фахівці могли б проводити дослідження та набувати до­свіду поводження з паливовмісними матеріалами з об’єкта «Укрит­тя». Це дозволить у подальшому впровадити цей досвід на АЕС «Фукусіма-Даїчі».

Бюджет України продовжує нести тягар Чорнобильської трагедії і сьогодні, адже продовжуються роботи з виведення з експлуатації енергоблоків ЧАЕС та вилучення з них відпрацьо­ваного ядерного палива. Цього року все ядерне паливо буде вилуче­но з енергоблоків та розміщено у сховищі. Це означає, що замість трьох ядерних установок (перший, другий і третій енергоблоки ЧАЕС) ми матимемо одну ядерну установку – сховище ядерного палива. Оскільки вартість обслуговування та кількість персоналу зменшиться, зменшаться і витрати бюджету.

Звичайно, нам не все вдалося зробити так, як планувалося. Недоліки в роботі лісового господарства в попередні періоди призве­ли до того, що в зоні відчуження минулого року сталося кілька вели­ких пожеж. І хоча пожежі не призвели до великого викиду радіонук­лідів в атмосферу, однак завдали значних матеріальних збитків. Перед державним агентством стоїть завдання організації великих за обсягом робіт з відновлення лісових насаджень, адже ліс у зоні від­чуження відіграє важливу захисну функцію. Нам необхідно посили­ти контроль за загоряннями та максимально швидко реагувати на їх виникнення.

Плануємо максимально використати землю і для потреб альтернативної енергетики. Заміна традиційних джерел енергії на  альтернативні джерела тепла дозволить зменшити або й зовсім відмовитися від споживання газу для виробничих потреб у зоні від­чуження і на Чорнобильській АЕС. Уряд поставив завдання викори­стання потенціалу незавантажених високовольтних мереж, і ми від­повідні заходи здійснюємо.

Підсумовуючи, можна визначити такі завдання, які дадуть змо­гу Державному агентству з управління зоною відчуження в коротко­строковій перспективі реформувати діяльність у зоні відчуження. Ефективність діяльності на території зони необхідно підвищувати, бюджет не може нести таке навантаження. Зокрема, завдання зни­ження споживання газу на опалення будівель цілком реально вико­нати за рахунок альтернативних джерел енергії. Необхідно більш ефективно використовувати наявну інфраструктуру в зоні відчужен­ня, існуючі будівлі і споруди…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

ПЕТРУК В.В. Необхідно передати на аутсорсинг деякі види діяльності та надати персоналу, що працює в зоні відчуження, можливість вибору послуг, обов’язковість забезпечення яких покла­дена на Державне агентство з управління зоною відчуження. Ми бу­демо більш широко впроваджувати в роботу державного агентства та підпорядкованих йому державних підприємств новітні технології з електронного управління процесами прийняття рішень з метою автоматизації та уніфікації процесів управління. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до співдоповіді голову Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи пана Миколу Томенка (Оплески).

 

ТОМЕНКО М.В., голова Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (загальнодержавний багато­мандатний виборчий округ, партія «Блок Петра Порошенка»). Шановні колеги! Коли рік тому ми збиралися в цій залі, я був набагато оптимістичніше налаштований, оскільки був перекона­ний, що мені вдасться переконати і Президента, і уряд, що цей рік, рік 30-х роковин Чорнобильської катастрофи, мусить бути роком пошанування кожного чорнобильця, кожної людини, яка захистила світ і Україну. І даремно я сподівався.

Ми з Комітетом п’ять разів були у Чорнобилі і переконали Верховну Раду затвердити фантастично великою кількістю голосів Рекомендації наших парламентських слухань. Як ми проаналізували в Комітеті 30 пунктів, які ми доручили зробити уряду і місцевим вла­дам, за рік виконано аж чотири. Внесено зміни до Податкового ко­дексу, якими ми звільнили від оподаткування міжнародну допомогу. Хоча уряд, який запровадив цей податок, не має до цього жодного відношення, ми самі його скасували, бо розуміли, що взагалі до­помоги не отримаємо. Створено міжвідомчу комісію, підготовлено план заходів і 2016 рік оголошено Роком вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і пам’яті жертв Чорнобильської катастрофи. Решта (26 позицій), як ви розумієте, не виконано.

Найсумніше в цій історії те, що нам вдалося переконати Адміністрацію Президента і Президента напередодні прийняття бю­джету ухвалити указ. Указ «Про заходи у зв’язку з 30-ми роковина­ми Чорнобильської катастрофи», яким 2016 рік оголошено Роком вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і пам’яті жертв Чорнобильської катастрофи, видано Президен­том 14 грудня, а вже в кінці грудня у Державному бюджеті України на 2016 рік уряд фактично оголосив цей рік роком приниження і зну­щання над учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – тими людьми, які захистили Україну (Оплески).

Ми всіляко намагалися переконати уряд у тому, що не можна дозволяти собі не виконувати рішення Верховної Ради і укази Президента. Я вже не кажу про базові речі: у статті 1 Конституції, яку ніхто не скасовував, визначено, що Україна – соціальна держава. Це означає, що уряд чи парламент своїми рішеннями не можуть зменшувати рівень соціального захисту людей у тій чи іншій сфері.

Ми пішли іншим шляхом: почали правити бюджет і намага­тися хоч якісь сегменти повернути на цей рік. З горем пополам повернули, як ви знаєте, доплати тим, хто працює в зоні відчуження, це близько 4 тисяч людей. Хоча, як ви розумієте (тут всі свої), уряд підготував вето на цей закон. Нам треба було підключити неймовірні зусилля, щоб переконати Президента, аби він підписав цей закон, і закон підписаний.

Натомість ми розуміли, що захисту потребують не 4 тисячі людей, а ціла армія, я скажу, національна гвардія чорнобильців. І тому ми створили робочу групу і спільно працювали над законо­проектом № 2093, який ви знаєте. Ми ухвалили його в першому чи­танні і переконали сесійну залу проголосувати за скорочену про­цедуру підготовки до другого читання. Все, що залежало від нашого Комітету, ми зробили. І тут мої колеги Ярослав Москаленко, народні депутати Арешонков, Королевська і багато інших із різних фракцій пішли на компроміс, і цей законопроект під нашим тиском був по­ставлений у порядок денний вчорашнього засідання.

Вчора (скажу, може, непопулярну річ) для мене абсолютно несподівано з’ясувалося, що десь під Межигір’ям зариті мільярди Януковича. Три роки ми не знали про ці мільярди, зариті в Межи­гір’ї, а вчора уряд дізнався, і урядова фракція заблокувала Верховну Раду, коли треба було наш чорнобильський закон розглядати, коли треба було інші законопроекти розглядати на захист людей. Проку­ратура не знала, СБУ не знало, уряд не знав про ці мільярди Януко­вича, а на третій рік дізналися, коли треба було уряд звільнити (Оплески).

Тому, я думаю, що наше завдання, в тому числі, – сказати, що якщо вчора це не вдалося зробити, завтра, в четвер… Бо далі ж, ви знаєте, депутати не дуже напружуються, ситуація погана і здоров’я погане, через тиждень все одно тиждень не працюватимуть, а там уже скоро квітень… Тому будемо вимагати, я думаю, що це має бути позиція наших парламентських слухань, щоб завтра парламент роз­глянув законопроект №2093 у другому читанні.

У законопроекті, я чесно вам скажу, не враховано все, що ми хотіли врахувати. Оскільки ми розуміємо, що як тільки запустимо той механізм соціального захисту, який ми хотіли б, – закон одно­значно буде заветований, тут і в школу не ходити. Ми вирішили дія­ти поетапно. І перша позиція, яка закладена, – це ліквідатори, це вдови, це все, що пов’язано з поверненням гарантій медичного об­слуговування, і виплата повних пенсій, з яких беруться ці відсотки. Це перший транш, який ми запланували вже в цьому році. Всі ре­шта – складніші позиції. І тут треба чесно сказати: вони складніші і фінансово. Значить, ми запланували, щоб з 1 січня 2017 року були відновлені чотири чи п’ять соціальних програм, щоб вони були за­кладені в бюджеті 2017 року. Подивимося, як завтра ситуація буде розгортатися. Я ще раз кажу, що ми будемо наполягати на тому, щоб даний законопроект розглядався.

Ще одна неприємна історія… Чому я так, з меншим оптимізмом, кажу? Неприємна історія полягає в тому, що немає з ким працювати в уряді – ні в прямому, ні в переносному значенні. Тому що немає ні віце-прем’єр-міністра, який займався б цим пи­танням, ні міністра. Я не критикую тут присутніх, але вважаю гань­бою для українського уряду, що в 30-ті роковини Чорнобиля немає жодного віце-прем’єр-міністра і міністра на парламентських слухан­нях (Оплески), вони в такий спосіб висловили своє ставлення до людей, які сьогодні терплять і розуміють, що ситуація непроста. Але цьому терпінню, як ви розумієте, завжди настає кінець, бо в ситуації, яка склалася в країні, ми маємо розуміти, що є категорії, які ми мусимо захищати. І прикриватися війною, Януковичем, який закопав гроші, чи ще чимось уже третій рік, ну, як казала моя мама, «якось невдобно». Треба вже щось сказати людям, що ви на третій рік зробили для того, щоб… Ви ж всі обіцяли захистити і чорнобильців, і афганців, і учасників АТО, і всі ті категорії, які ми називаємо найбільш соціально незахищеними.

Може, це політичне питання, але я абсолютно переконаний, що нам треба мати міністра, який би розумів, що таке Чорнобиль і не ховався… (Оплески). Не ховався, а їздив у Чорнобиль. Бо я поперед­нього міністра витяг туди один раз, сказавши, що Президент буде. Він злякався, що Президент буде, приїхав. Заблудився, правда, бо жодного разу не був, і пізніше Президента приїхав.

Хотілося б такого міністра, який розуміє чорнобильські проблеми. Хотілося б отримати віце-прем’єра, який вів би ці питання (Оплески), оскільки нам надзвичайно складно. Ви ж розумієте, я  не  критикую зараз виконувачів обов’язків. Виконувач обов’язків міністра не має права голосу, не має права, умовно кажучи, стукнути кулаком по столу під час засідання уряду і звернутися до інших міністрів. Тобто у нас парадоксально: найважливіше міністерство у 2016 році не має очільника, який мав би авторитет. Не просто очільника, бо за якоюсь партійною квотою нам можуть його дати, а фахівця, який матиме авторитет серед тих людей, яких він захищає.

Тому ще одна вимога наших парламентських слухань, на мою думку, принципова і важлива: Бог з ним, хай розбираються з прем’є­рами і всіма іншими, повинен бути міністр і віце-прем’єр-міністр, які займатимуться цими питаннями.

Відповідна кадрова політика повинна бути і на місцевому, обласному рівні, ми повинні знати і ви повинні знати, що приходите до людини, яка захищає вас, а не шукає, як знайти якийсь папірець. Бо я приймаю людей, яким кажуть: тут знайшли якусь довідку, за якою ви вже не інвалід чи не ліквідатор. Складається враження, що чиновникам, які мусять нас захищати, поставлено якийсь план: ско­ротити кількість тих, кого вони захищають. Тобто очевидно, що ми мусимо мати вертикаль тих, хто захищає, а не тих, хто бореться з чорнобильцями.

Тепер стосовно моментів стратегічного характеру. Тут я під­тримую голову Державного агентства з управління зоною відчужен­ня. Слава Богу, що хоч тут у нас керівник з’явився, бо були ви­конувачі обов’язків, тимчасові люди і ще якісь. Так само ми повинні розуміти, що життя в Чорнобилі не завершується з будівництвом «Укриття». Є люди, які працюють, які мають унікальний досвід, які випереджають сьогодні за розумінням проблеми японських фахівців. І ми маємо не просто казати: «Дайте нам грошей», – ми повинні використовувати потенціал цих людей. І вже не лякати Чорнобилем, а відкрити Чорнобиль і показати, що ми зробили, що нам треба зробити і як ми далі будемо рухатися.

Я абсолютно переконаний, що теперішня управлінська модель застаріла і потребує радикальної зміни. Все, що пов’язано з еконо­мікою та інноваціями, – це має бути агентство чи концерн, де люди, які розуміються на цій тематиці, будуть думати, як залучити альтер­нативну енергетику, як залучити міжнародних фахівців, як залучити експертів, щоб ми не просили в уряду чи ще в когось: «Дайте нам грошей». Тому що ви ж розумієте, ми арку «Укриття» зробили, але ж звідти потім треба все витягти, і це достатньо довготривалий період. Тобто робота, навпаки, стає складнішою і потребує коштів. Згідно з нашою угодою з ЄБРР він закінчує фінансувати у 2016 році. Поста­ють запитання: як ми будемо працювати, хто буде фінансувати, хто це буде робити?

Тому я переконаний, що ми повинні визначити, що це новий етап нашої роботи. Ми повинні зберегти кожного з тих людей, які мають фантастичний професійний рівень, ці люди повинні працюва­ти, і виконувати подальші завдання. І ми повинні залучати всі між­народні проекти і навчати тих, які, не дай Боже, потраплять у таку ситуацію, як в Японії.

Що стосується частини території, про яку багато говорять, і є критики нашої позиції. Друзі, наш підхід щодо заповідника такий. Ну, я коли приїжджаю, і ця проволока, ці пропуски, і так далі – складається враження, особливо в іноземців, що у нас нічого не змі­нилося, і там нічого неможливо... Але ж рибаки і браконьєри елітні проходять туди за гроші? Проходять. То чому простий чоловік чи іноземець туди не може пройти, подивитися, що там відбулося? Тре­ба дати можливість Національному університету біоресурсів і приро­докористування чи іншому університету проводити там досліджен­ня, вивчати, що відбувається з територією через 30 років, а потім залучати західні університети, показувати, що ми змінюємо.

Звісна річ, ми не пустимо їх на ту вузьку територію, де десяти­річчями будуть забруднення і проблеми. Але там, де ситуація покра­щилася, ми мусимо це зробити. І показати, що це вже не загроза світові, а навпаки, що ми засвоїли урок і мусимо зробити все, щоб іншим допомогти не допустити такої загрози. Тобто це для нас уже гордість, що ми, втративши, на жаль, таку кількість людей, не просто врятували ситуацію, а можемо перейти на новий якісний рівень.

Така сама історія з вузькою територією. Я розумію, що це дебатується і критикується, але якщо на цій території в 10 кілометрів ніхто ніколи не буде жити, то давайте ми подумаємо і перенесемо туди всі підприємства, які є в Києві, у Дніпропетровську, які можуть, не дай Боже, рвонути в якийсь момент, які займаються шкідливими відходами. Все-таки на тій території, де ніхто ніколи не буде жити, можна найновіші методики розробити і не ризикувати в обласних центрах, де є об’єкти добудовані, недобудовані чи такі, що не використовуються.

Це, може, не дуже приємна річ, але ми мусимо сказати, що у нас є такі відходи, ми на п’ятому місці за такими відходами. Після Чорнобиля нам треба зрозумілий механізм мати, як це робити. Не гратися, що ми в Росію відвозимо, платимо їм гроші, а назад вони майже те саме нам повертають, щоб ми закопували. Невже ми у ХХІ столітті неспроможні зробити зрозумілий механізм роботи з відходами? Це, до речі, загальна проблема, не лише чорнобильська.

Я зараз їжджу по всій Україні. Ну, фахівці кажуть: якщо майже 33 тисячі незаконних сміттєзвалищ рівно розстелити по території України, близько 5 % території буде під сміттям. Тобто ми повинні розуміти, що не лише радіоактивні, не лише найшкідливіші відходи, а взагалі відходи, сміття – це проблема України. І держава повинна розуміти, що не можна, прикриваючись війною чи іншими пробле­мами, не вирішувати це питання.

Тому, я думаю, що саме стратегія нового дихання для зо­ни  відчуження… Може, в перспективі не буде управління взагалі, буде ця частина дослідницька, екологічна у вигляді заповідника та інноваційно-промисловий концерн. Може, ми ще скоротимо людей, не треба, щоб хтось ними керував, – це життя покаже. Але загально, ще раз кажу, ми зобов’язані сьогодні захистити тих людей, які там працюють, дати можливість їм працювати. І, звісна річ, захистити тих людей, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Ще одна невелика проблема (мушу озвучити, колеги попро­сили сказати) – створення повноцінного Державного музею-архіву народної культури українського Полісся. Дуже багато фахівців, дослідників намагаються зберегти те, чим жив Чорнобиль. І, думаю, ми також маємо це підтримати.

І насамкінець. Для того, щоб реалізувати ці ідеї, звичайно, друзі, нам потрібен, ще раз кажу, наш справжній уряд. Калуський уряд нам не подобається, але чиказький не набагато кращий за калуський. Давайте створимо український уряд, який матиме дітей, які навчаються в Україні…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 30 секунд, завершуйте.

 

ТОМЕНКО М.В. …самі навчатимуться і лікуватимуться в Україні, не боятимуться в Чорнобиль їздити… І тоді цей україн­ський патріотичний уряд почне думати не про кредити МВФ, а про чорнобильців і громадян України. Слава чорнобильцям! Ганьба владі! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Переходимо до обговорення. Запрошую до виступу пана Миколу Тронька, віце-президента Національної академії медичних наук України, директора Державної установи «Інститут ендокрино­логії та обміну речовин імені В.П. Комісаренка Національної акаде­мії медичних наук України». Підготуватися Станіславу Ніколаєнку.

 

ТРОНЬКО М.Д., директор Інституту ендокринології та обміну речовин імені В.П. Комісаренка НАМН України. Шановна Оксано Іванівно! Шановні чорнобильці! Шановні колеги! Я під впливом емоційного виступу пана Томенка. Він, дійсно, порушив багато питань, які ми з вами повинні обговорити. Розпочну з най­більш актуальної медичної проблеми, сьогодні про неї вже йшлося, – проблеми патології щитовидної залози. Це єдина науково обґрунто­вана проблема, визнана медичною спільнотою світу як така, що пов’язана з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС.

Мабуть, багато з вас пам’ятають 1986 рік, а я дуже добре пам’ятаю, які надзвичайно гострі дискусії були щодо впливу радіа­ції, наслідків Чорнобильської катастрофи. Наш колектив Інституту ендокринології та обміну речовин протягом багатьох років веде спостереження, і ці 30-річні спостереження дали результати, які ста­ли підґрунтям основного висновку наукового комітету Організації Об’єднаних Націй, що збільшення захворюваності на рак щитовид­ної залози – це наслідок Чорнобильської аварії.

Ви знаєте, тут говорили про досвід наших фахівців, і мені дуже приємно сказати, що досвідом, який має Інститут ендокринології та обміну речовин Національної академії медичних наук України щодо названої патології, користуються і наші японські колеги.

Беручи до уваги обмаль часу, я хотів би зупинитися на тих нагальних питаннях, які ми повинні вирішити в найближчий час, на які треба спрямувати зусилля науковців, лікарів, представників органів влади. Я повністю поділяю точку зору, що в нашій державі немає з ким говорити про Чорнобиль, нібито у нас його й не було (Оплески). Я цю тезу підтримую. Що нам треба реально і конкретно зробити?

Перше – продовжити обстеження людей, які мешкають на радіаційно забруднених територіях, це ті, хто на час аварії були дітьми і підлітками.

Друге – удосконалити систему диспансеризації дітей та особ­ливо жінок, які були прооперовані від цієї серйозної недуги і наро­дили дітей. Вони мають бути на постійному моніторингу.

І третє. Оксано Іванівно, я, може, й не хотів би говорити, але без вирішення цього питання, якщо ми фінансово не забезпечимо діагностично-лікувальний процес…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, завершуйте, 30 секунд.

 

ТРОНЬКО М.Д. …для лікування раку щитовидної залози потрібен радіоактивний йод. На превеликий жаль, з великими труднощами доводиться вирішувати це питання.

І мені здається, що формат парламентських слухань треба змінити. Ми повинні говорити не про те, що ми зробили, а про те, що не зробили, про механізми, як це зробити (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Станіслава Ніколаєнка, ректора Національ­ного університету біоресурсів і природокористування України. Підготуватися Володимиру Войтову.

 

НІКОЛАЄНКО С.М., ректор Національного університету біоресурсів і природокористування України. Шановні колеги! Шановна Оксано Іванівно! Наш університет біоресурсів і природо­користування постійно здійснює моніторинг ситуації в Чорнобиль­ській зоні, оскільки в нашому складі є Український науково-дослід­ний інститут сільськогосподарської радіології на чолі з професором Кашпаровим, і ми там дуже багато робимо цікавої роботи, корисної суспільству. Свідченням цього є те, що навіть уряд Японії минулого року виділив більше 4,5 мільйона доларів США для України, половина з цих коштів – на обладнання для нашого університету. Але мушу сказати, що досі ми того обладнання не отримали, бо Міністерству економічного розвитку і торгівлі ніколи займатися цими проблемами.

Я підтримую пропозицію голови Державного агентства з управління зоною відчуження Петрука про те, що в зоні потрібно створити національний дослідницький центр. Це буде унікальний міжнародний полігон, де ми зможемо дуже багато корисного зроби­ти для наших людей. Кілька конкретних пропозицій, оскільки регла­мент скоротили до 3 хвилин.

Один приклад. На сьогодні у 841 населеному пункті Житомир­ської області 30 % населення – це діти, які щоденно п’ють молоко. Наші дослідження показують, що радіоактивне зараження радіонук­лідами стронцію відбувається не так від того, що заражена територія, а переважно за рахунок споживання м’яса, молока. У 30 селах ми маємо у 5 разів перевищення норми, близько 870 бекерелів на 1 літр молока. Це в 50 разів більше, на території Японії, яка після аварії на «Фукусімі» постраждала.

Що потрібно робити? Давно є рішення – фероцин, це сорбент, якого потрібно 3 грами на корову, 300 гривень на рік – і нормальне молоко для дітей. У бюджеті передбачити 10 мільйонів гривень і вирішити цю проблему.

Далі. Ми разом із нашими колегами з міністерств і відомств досліджували найбільш забруднені території і хочемо сказати, що настав час вже переглянути зони, оскільки є території, які просто з інших причин включені і виведені з сільськогосподарського обігу. За нашими оцінками, до 180 тисяч гектарів земель можна повертати для обробітку. Це дуже гарна допомога була б Україні, якби люди могли обробляти цю землю, вирощувати продукцію, отримувати кошти.

І я хотів би, шановні колеги, сказати, що наш університет підготував цілу низку змін до законодавства, ми подали наші пропозиції, для того щоб підтримати всі моменти, пов’язані з науко­вими дослідженнями, підготовкою кадрів і подоланням всіх наслід­ків Чорнобильської катастрофи. Генеральна Асамблея ООН сказала, що до 2016 року ми повинні були повністю подолати всі наслідки. На жаль, ми їх не подолали. Чому? Через свою неорганізованість, через те, що не слухаємо один одного. Наш університет вніс низку пропозицій… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Володимира Войтова, президента Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України». Підготуватися Миколі Чечоткіну.

 

ВОЙТОВ В.В., президент Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України». Всім доброго дня! Шановна Оксано Іванівно! Шановні учасники парламентських слухань! Шановні побратими ліквідатори! Як кажуть, серце кров’ю обливається, коли сьогодні, в такий день, коли ми зібралися послухати про наші проблеми, у мене особисто складається відчуття, зважаючи на виступи попередніх промовців, окрім Томенка Миколи Володимировича, що у нас все добре і проблем немає. Але щодня наші люди йдуть із життя, тому що немає ліків, немає медичної до­помоги, не працюють програми, які мають працювати без перерви.

І сьогодні ми навіть не вшанували хвилиною мовчання наших дорогих побратимів, які віддали найдорожче – свої життя. Тому про­хання вшанувати хвилиною мовчання тих людей, які зробили все можливе для України і світу.

 

(Хвилина мовчання).

 

Прошу сідати.

Верховною Радою України прийняті прекрасні закони, підпи­сані Президентом, але відбувається свідоме бойкотування урядом їх виконання. А за цим стоять життя, люди відходять, залишають нас, і  ми нічого не можемо зробити. Тобто ми сьогодні повинні з вами привернути увагу. Я підтримую попереднього промовця, що формат парламентських слухань має бути інший, бо нам є про що говорити, люди повинні знати, що буде завтра із соціальним захистом, як їм виживати з такими тарифами на комунальні послуги, з тим, що піль­ги не діють, що немає належного медичного забезпечення.

Сьогодні громадськість уже нарешті об’єдналася. Ви знаєте, підписана угода про співпрацю громадських організацій із Все­українською громадською організацією інвалідів «Союз Чорнобиль України». Зважаючи на бездіяльність органів влади, громадські чор­нобильські організації об’єдналися для того, щоб привернути увагу влади до виконання конституційних обов’язків щодо захисту по­страждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Закликаємо всіх чорнобильців, представників влади, небайду­жих громадян України 23 березня 2016 року взяти активну участь у  всеукраїнській акції солідарності чорнобильців за свої соціальні права. Збір учасників акції з 10 до 11 години на бульварі Тараса Шевченка (місто Київ), станція метро «Університет».

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, завершуйте, 30 секунд.

 

ВОЙТОВ В.В. Шановні побратими! Я бажаю вам здоров’я, злагоди, порозуміння і об’єднання. Тільки в об’єднанні – наше май­бутнє. І дякую представникам міжнародних інституцій, які готові тісно співпрацювати, знаючи нашу біду. Дякую всім, низький вам уклін! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Миколу Чечоткіна, голову Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Підготуватися Олегу Недаві.

 

ЧЕЧОТКІН М.О., голова Державної служби України з   надзвичайних ситуацій. Шановна Оксано Іванівно! Шановні учасники парламентських слухань, народні депутати, чорнобильці! Я, можливо, зараз не торкнуся проблем, які вас найбільше цікавлять, але розповім про заходи, яких вживає наша служба, у тому числі в зоні відчуження.

Проаналізувавши 30-річну історію Державної служби України з надзвичайних ситуацій після Чорнобильської катастрофи, засвоєно найважливіший урок, що визначає перспективу і ключове завдання – перетворення території зони відчуження або її частини, що стано­вить потенційну загрозу найбільш густонаселеному регіону України, на екологічно безпечну територію. Це завдання ускладнено високою пожежною і техногенною небезпекою об’єктів, що функціонують у  зоні відчуження, та значною площею лісових масивів (близько 150 тисяч гектарів) і торфовищ (близько 7 тисяч гектарів).

Незважаючи на те, що Державне агентство України з управ­ління зоною відчуження повністю несе відповідальність за проти­пожежні заходи на території зони, за захист розташованих там об’єктів і територій, Державна служба України з надзвичайних си­туацій змушена утримувати на території зони відчуження пожежно-рятувальний загін штатною чисельністю 337 осіб та 67 одиниць техніки.

Найбільш критичним за 30 років був 2015 рік, коли кількість лісових пожеж збільшилася вдвічі, а площа пожеж – у 32 рази. Хочу звернути вашу увагу на особливість пожеж, що виникали 2015 року: збільшилася не тільки кількість пожеж, змінилися складові та причини їх виникнення. Якщо в попередні роки основною причиною було необережне поводження з вогнем, а в окремих випадках, пере­важно на торфовищах, пожежі є природним явищем, то у 2015 році в багатьох випадках пожежі були зумовлені людським фактором, або можна говорити про навмисний підпал. Тільки у квітні – травні, коли природний фактор ще не є основною причиною виникнення пожеж, у зоні відчуження сталося чотири масштабні лісові пожежі на площі 500 гектарів.

Лише завдяки мобілізації всіх наявних ресурсів, значної кількості наземних сил з Київської області, з інших регіонів України, їх комплексному застосуванню і роботі в цілодобовому режимі вда­лося в найкоротші терміни погасити всі пожежі і не допустити їх поширення на значно більші радіоактивно забруднені території. На гасіння цих пожеж службою витрачено понад 4 мільйони гривень та близько 200 тонн пального.

Якщо говорити про нові виклики та уроки в галузі пожежної безпеки, то 2015 рік характеризувався тим, що не тільки в зоні відчу­ження, а загалом у державі мала місце надзвичайно складна ситуація з пожежами в екосистемах. За такої ситуації кардинально поліпшити пожежну безпеку не тільки в зоні відчуження, а й загалом в Україні можливо лише шляхом підвищення відповідальності власників тери­торій, об’єктів і земельних ділянок, аж до позбавлення права власно­сті. Наша служба подала законодавчі пропозиції для вирішення цього питання.

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

ЧЕЧОТКІН М.О. Тому закликаю народних депутатів невід­кладно винести відповідні законопроекти на розгляд і підтримати їх.  Службою ініційовано розгляд цих питань Державною комісією з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій.

Я ще раз вдячний вам за ту роботу. Я дуже добре розумію всі ваші питання і проблеми... (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Олега Недаву, народного депутата України, фракція партії «Блок Петра Порошенка». Підготуватися Анатолію Колядіну.

 

НЕДАВА О.А., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (одномандатний виборчий округ №53, Донецька область, самовисуванець). Шановний народе України! Шановна Оксано Іванівно! Шановні учасники пар­ламентських слухань! Коли вся країна здригнулася від страшної звістки про вибух на Чорнобильській АЕС, я тільки-но закінчив школу. Тисячі героїв віддали своє життя за наше здоров’я, за на­ше  життя, за нашу країну, за збереження довкілля. Низький уклін і велика шана людям, які загинули, і тим, хто живий, і тим, які зараз страждають через хвороби, а також тим, які ціною свого життя боро­нять Україну сьогодні.

Фракція БПП акцентує увагу на двох принципах – це принцип відповідальності і принцип запобігання. Насамперед ми повинні усвідомлювати, що кожен кіловат атомної електроенергії – це від­кладення витрат на майбутнє, це величезний ризик життю людей та довкіллю. Близько 60% собівартості атомної електроенергії – імпорт­на складова: ми дістаємо уран, відправляємо його в Росію на збага­чення, потім забираємо і тут його утилізуємо. І за це платимо великі кошти Росії.

На перший погляд, атомна енергія здається дешевою, але це не зовсім так. Якщо порахувати рекультивацію забруднених земель, належні заходи з безпеки атомних станцій, утримання станцій та утримання сховищ відпрацьованого ядерного палива і, не дай Боже, ліквідацію ймовірних аварій (те, про що ми знаємо і що бачимо), то це виливається в неймовірні витрати на виробництво 1 кіловата енергії. Тому ми кажемо, що перспективною для України є стратегія поступового переходу в комунальному та приватному секторах на альтернативні та відновлювані джерела електроенергії та істотне збільшення частки такої електроенергії в енергетичному балансі України.

Також звертаю вашу увагу на необхідність збереження потен­ціалу теплових генерацій з їх обов’язковою модернізацією та змен­шенням навантаження на довкілля. Бо це мільйони робочих місць, це відновлення машинобудування в Україні, це відновлення видобутку вугілля. А головне – це собівартість теплової енергії, в якій немає імпортної складової.

Чорнобильська катастрофа довела, що ігнорування питань екологічної і техногенної безпеки призводить не тільки до аварій, а й до масштабних витрат на ліквідацію їх наслідків. В Україні є ба­гато інших екологічних проблем техногенного та природного харак­теру: Домбровський кар’єр в Івано-Франківській області, гудрони на Грибовицькому сміттєзвалищі у Львівській області, завод «Радикал» у Києві, виснаження Сіверського Дінця в Донецькій області…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, завершуйте, 30 секунд.

 

НЕДАВА О.А. І ми кажемо, що єдине джерело фінансування програм із запобігання цим техногенним катастрофам – зарахування екологічного податку до спеціального екологічного фонду, що не було зроблено урядом у 2015 році.

Отже, з огляду на вищезазначене, вважаємо першочерговими заходами:

• розроблення Національного плану запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру;

• розроблення і запровадження загальної та регіональної авто­матизованої системи оповіщення населення про виникнення надзви­чайних ситуацій техногенного та природного характеру. Створення такої системи необхідне і з огляду на воєнні та терористичні загрози.

Щодо зони відчуження. Перед прийняттям рішення…

 

ГОЛОВУЮЧА. Я вас дуже прошу, це несправедливо стосов­но учасників слухань, пане депутате, 10 секунд.

 

НЕДАВА О.А. Я вибачаюся, шановні.

Для збереження природних комплексів, що утворилися в зоні відчуження, необхідно завершити процес надання цій території ста­тусу природного біосферного радіаційно-екологічного заповідника, який повинен мати зонування, на території якого має бути забороне­на будь-яка діяльність, окрім визначеної… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова Анатолія Колядіна, голову Всеукраїнської спілки ліквідаторів-інвалідів «Чорнобиль-86». Підготуватися Олегу Березюку.

 

КОЛЯДІН А.Ф., голова Всеукраїнської спілки ліквідаторів-інвалідів «Чорнобиль-86». Шановні народні депутати, головуюча, гості, побратими-чорнобильці! Коротко скажу про проблеми чорно­бильців. Найголовніших дві – як вижити і як лікуватися, – і вони пов’язані фінансово.

Нагадаю, що згідно зі статтею 16 Конституції України за­хист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, є обов’язком держави. А захворювання чорнобильців-інвалідів офі­ційно пов’язані з роботами на ліквідації аварії (для ліквідаторів) або  з наслідками аварії (для потерпілих). І в кожного є документ, експертний висновок. Невже незрозуміло, що відповідальність дер­жави у цьому питанні полягає в тому, щоб лікування таких хворих було безплатним?

Яке вирішення питання? Державний медичний страховий поліс з грошима на персональній страховій картці. Він забезпечить лікування лікарськими засобами і оперативне лікування, а також профілактичну діагностику і санаторно-курортне лікування. Цей механізм відпрацьований у регресників.

Стаття 54 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачає компенсацію втраченої заробітної плати. Юридично правильною бу­ла редакція закону 1993 року: сім, п’ять, три мінімальні заробітні плати для ліквідаторів. Для інших інвалідів: чотири, три, дві міні­мальні заробітні плати. Це регресна формула, саме тому назва стат­ті 54 починається словами «Державна пенсія». Але є ліквідатори й  інших категорій. І можна твердо сказати, що здорових серед них немає. Може, настав час всім ліквідаторам аварії 1986 року автома­тично надати ІІІ групу інвалідності?

В усьому світі шанують героїв-чорнобильців, пам’ятаючи жертовний колективний подвиг ліквідаторів 1986 року, але в Україні у ставленні до ліквідаторів усе навпаки. За останні роки чорнобильці провели багато акцій протесту, велися перемовини, створювалися робочі групи, напрацьовувалися пропозиції, але все розбивалося об залізобетонну байдужість виконавчої влади.

На правовий нігілізм та зневагу до Конституції України хворий не тільки Кабінет Міністрів України, цими хворобами заражений і парламент. Наприклад, коли депутати 28 грудня 2014 року прийма­ють ганебний закон № 76-VIII, опівночі, з жахливим порушенням Регламенту, більше того, Конституції, не бачивши в очі документа. І чого нам після цього чекати від парламенту?

Уже минуло 30 років після страшної ядерної катастрофи. Це  було так давно, що вже й не віриться, що це було з нами. Але це було, і ми там були, на тій війні з «мирним» атомом. І вже через півроку наші побратими, кому пощастило, ставили свої автографи на стінах саркофагу. Це сталося 30 листопада 1986 року. А вже 14 груд­ня був прийнятий…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, завершуйте.

 

КОЛЯДІН А.Ф. І саме 14 грудня визначено нашим днем пере­моги – Днем вшанування ліквідаторів. Слава Україні! Героям-чорно­бильцям слава! Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Олега Березюка, народного депутата України, фракція політичної партії «Об’єднання «Самопоміч». Під­готуватися Юрію Недашковському.

 

БЕРЕЗЮК О.Р., член Комітету Верховної Ради України з пи-тань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Об’єднання «Самопоміч»). Вельмишановні пані і панове, доброго дня! Визнання неспроможності ‒ це половина дороги до спроможності. І держава, за великим рахунком, як і будь-яка інституція, має два святі безумовні обов’язки, все решта – похідні з різними моментами. Перший обов’язок – дбати про тих, хто постраждав або воював на війні за неї (бо більше нікому, це не комерційна діяльність). І другий – дбати про тих, хто постраждав або захищав людей від техногенних катастроф, які сталися з вини держа­ви. Це два святі обов’язки. У решті випадків (на підпри­ємствах, деінде) можна шукати страхові поліси. Тут страхового полісу немає. Тому люди, які постраждали внаслідок цієї катастрофи, – ті, які ря­тували людей, захищаючи від ще більшої катастрофи, і ті, які невин­но постраждали, оскільки там жили, ‒ отримали цю катастрофу у спадок від попередньої держави. Але це не має ніякого значення.

І сьогодні я хочу сказати вам як представник державної влади (за великим рахунком, як особистість я не маю до цього відно­шення), що ми сьогодні мусимо попросити вибачення, бо держава не впоралася із своїм безумовним обов’язком (Оплески). Нема чого аплодувати, бо це, насправді, проблема, коли не впоралися з обо­в’язком. І те, що сьогодні в залі немає міністрів, – це знак. Знак того, що влада і не збирається визнавати цю ситуацію, бо вона дуже складна.

Тільки тому, що у нас не було інституційної держави, є випад­ки, коли страждають справжні ліквідатори і справжні постраждалі, а одержують бенефіти ті, які там ніколи не були (Оплески). І міністр фінансів каже: «Є маса людей, які там не були, але отримують за те бенефіти». Я відповів: «То кому ж ви це кажете? Для цього є Міні­стерство соціальної політики, яке за стільки років мало дослідити це».

Як це можна вирішити? Я сьогодні тішуся, що почув тут, що нічого сподіватися тільки на державу. Громадськість, ви всі один одного знаєте – хто постраждав, а хто не постраждав. Ви маєте ство­рити, на превеликий жаль, додаткові організації для того, щоб змуси­ти уряд визначити тих, хто насправді постраждав, і надати їм допо­могу. Це наша спільна справа і спільний обов’язок. Інакше ми не виконаємо свого обов’язку. Більше того, це буде непоганий приклад для майбутніх поколінь.

Чорнобиль… Можна пафосно говорити про Чорнобиль, але це техногенна катастрофа, зумовлена недбалістю влади. І якщо влада заплатить за це дорогою ціною обов’язку і грошей, вона, можливо, дбатиме профілактично і на інших підприємствах, яких дуже багато в Україні, дуже багато.

 

ГОЛОВУЮЧА. Завершуйте, 30 секунд.

 

БЕРЕЗЮК О.Р. …Працюючи заступником Львівського міського голови, я, чесно кажучи, кожного дня сивів. Бо я бачив підприємства, які в жахливому стані працюють, техніки безпеки там немає ніякої. Малий Чорнобиль може статися в кожному місті.

Тому дякуємо вам. І я обіцяю, що ми у Верховній Раді будемо працювати над тими законопроектами, які заслуговують на вашу увагу і підтримку (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова Юрія Недашковського, президента Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом». Підготуватися Георгію Лисиченку.

 

НЕДАШКОВСЬКИЙ Ю.О., президент Державного під­приємства Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом». Шановна голово! Шановні учасники парламентських слухань! Я окреслю питання безпеки і співробітництва. Після Чорнобильської аварії для нас, як і для всієї світової спільноти, стала очевидною необхідність масштабного міжнародного співробітництва в галузі ядерної безпеки. У 1989 році була створена Всесвітня асо­ціація операторів атомних електростанцій, членом якої є НАЕК «Енергоатом». Відтоді на всіх українських АЕС регулярно прово­дяться міжнародні партнерські перевірки, місії технічної підтримки і обмін досвідом, завдяки чому невпинно впроваджуються найсучас­ніші світові практики забезпечення надійності та безпеки експлуа­тації ядерних реакторів. У нашій державі вперше у світі в рамках спільного проекту України, Європейської Комісії та МАГАТЕ було проведено унікальну за масштабами комплексну оцінку безпеки української ядерної енергетики, за результатами якої встановлена відповідність всіх діючих енергоблоків українських АЕС вимогам МАГАТЕ.

Сьогодні питання безпеки мають найвищий пріоритет. Наш принциповий підхід, наша філософія полягає в необхідності постій­ного підвищення рівня безпеки в міру того, як з’являються нові знан­ня, новітні технології та найкращий досвід експлуатації.

Кілька прикладів. У період з 2002 до 2010 року було завершено реалізацію трьох державних програм, що дало можливість відповід­но до рекомендацій МАГАТЕ повністю усунути дефіцити безпеки, притаманні реакторам радянського дизайну. А з 2011 року розпочато виконання нової, схваленої міжнародними експертами та затвердже­ної урядом України, Комплексної (зведеної) програми підвищення рівня безпеки енергоблоків атомних електростанцій. Ця програма включає і додаткові заходи, з урахуванням уроків аварії на АЕС «Фукусіма-Даїчі». Співфінансування здійснюється Європейським банком реконструкції та розвитку і Євроатомом шляхом надання кредитних коштів на загальну суму 600 мільйонів євро. Цей кредит є найбільшим в енергетичному секторі України, що засвідчує актуаль­ність та обґрунтованість заходів програми, а також довіру з боку міжнародних фінансових організацій.

За останні роки на українських АЕС не було жодних порушень, які за міжнародною шкалою INES були б кваліфіковані як такі, що мають вплив на безпеку. А впровадженими на наших АЕС найсучаснішими системами контролю стану навколишнього при­родного середовища не зафіксовано жодного випадку перевищення контрольного рівня викидів та скидів радіоактивних речовин у довкілля. Їх значення протягом останніх років у середньому не перевищило навіть на 1% допустимі показники.

За нинішніх умов реальних загроз диверсійних чи терори­стичних актів на всіх атомних електростанціях значно посилено фізичний захист, охорону та оборону, введено посилений режим. Ситуація на АЕС та в містах-супутниках є стабільною і контрольо­ваною. Нині атомна енергетика стала островом найбільшої енерге­тичної стабільності в Україні і, враховуючи її домінуючу частку у  виробництві, вагомим стримуючим фактором зростання ціни на електричну енергію. Все це дає нам підстави впевнено дивитися в майбутнє і планувати подальшу… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Георгія Лисиченка, директора Державної установи «Інститут геохімії навколишнього середовища Національ­ної академії наук України». Підготуватися Наталії Королевській.

 

ЛИСИЧЕНКО Г.В., директор Інституту геохімії навколиш­нього середовища НАН України. Шановні чорнобильці! Шановні народні депутати! Шановні члени уряду! Я всіх вітаю з тим, що чорнобильці, які брали участь у ліквідації наслідків аварії, дожили до цього дня, до 30-х роковин. Хочу сказати про науку в зоні, яка була і яка зараз є. У зв’язку з цим я дуже вдячний пану Томенку і  пану Петруку, голові Державного агентства з управління зоною відчуження, які у своїх виступах загострили і розкрили ці питання. Тому я на тих питаннях не зупинятимуся.

Хочу сказати, що до аварії на Чорнобильській АЕС у нас не було фахівців, підготовлених для розв’язання таких проблем, які створила Чорнобильська катастрофа. Не було фахівців з радіобіоло­гії, сільськогосподарської радіології, радіаційної медицини, реактор­них проблем атомних станцій, не було спеціалістів, які могли б лікві­дувати ядерні аварії і боротися з радіаційним впливом.

Мені довелося з перших днів брати участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Борис Євгенович Патон створив штаб при Академії наук УРСР, який спільно з Академією наук СРСР (а фахівці були переважно російські) координував роботу і давав рекомендації уряду України, що треба робити. У той час я очолював штаб Академії наук у чорнобильській зоні. З багатьох моїх побратимів, з якими я працював, фактично, вже нікого немає. Але я хочу сказати, що наука в зоні розвивалася і дала українські наукові школи з усіх проблем, які я назвав. І ми більш-менш нор­мально розвивалися і працювали в зоні до 2005-2008 років. Після цього все згорнуто, всі полігони, всі наукові школи ліквідовані.

У зв’язку з цим я хочу сказати, що держава, яка не підтримує науку, деградує. Вона не матиме ні економічного, ні соціального розвитку. Це коротка ремарка, але за цим стоїть дуже багато питань. Наприклад, ті проблеми, які окреслив новий голова Державного агентства з управління зоною відчуження, без науки практично неможливо вирішувати. А до нас не приїдуть більше…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 30 секунд, завершуйте.

 

ЛИСИЧЕНКО Г.В. Остання ремарка. Наука, яка тримається на тендерних процедурах і не має послідовного, грядами, накопи­чення знань фактично приречена на ніщо. А нам зараз закидають, що ми кожен проект… Я три рази починав моніторити зони, тому що тендер закінчився, інші виграють. І де ці знання?.. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Наталію Королевську, народного депутата України, фракція політичної партії «Опозиційний блок». Підготува­тися Ігорю Грамоткіну.

 

КОРОЛЕВСЬКА Н.Ю., член Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Опозиційний блок»). Добрый день всем! Я хочу сказать большое спасибо тем, кто нашел в себе силы, жела­ние и возможность присутствовать сегодня здесь, на парламентских слушаниях. Я хочу напомнить тему сегодняшних слушаний: «30 лет после Чернобыля: уроки и перспективы». Мы с вами почти каждый год встречаемся в этом зале накануне годовщины аварии, но, как видим, к сожалению, за все эти годы уроки никто так и не выучил, а перспективы с каждым годом становятся все туманнее и туманнее.

Многие мои коллеги, наверное, забыли, как еще несколько лет назад чернобыльцы вместе с афганцами штурмовали здание парла­мента, чтобы напомнить депутатам о том, что они есть, что они жи­вы и заслуживают внимания.

Мы с вами прекрасно знаем, что происходит сегодня в со­циальной сфере, и прекрасно понимаем, какая сложная сегодня в целом и экономическая, и социальная ситуация в стране. Но, как говорится, не хочется, чтобы людей принуждали напоминать о себе исключительно социальными протестами. Хочется, чтобы в кон­структивном диалоге было найдено взаимопонимание, чтобы были исправлены ошибки, допущенные за последние два года и за предыдущие 30 лет.

Мне хочется пожелать вам силы духа, веры. Вы ‒ сильные и мужественные люди, ставшие на защиту своей страны и всего мира, которые не побоялись, не сбежали, не спрятались, а пошли по зову Родины и выполнили свой долг. И сегодня, я думаю, мы с вами не должны дискутировать о том, нужна ли медаль к 30-летию. Как часто сегодня мы слышим такую дискуссию в провластных кабине­тах: давать или не давать, хватит времени или не хватит? Я считаю, что этот вопрос вообще не подлежит обсуждению. Мы должны сего­дня вынести уроки и сделать выводы, что вопрос не в медалях, а в уважении чести и достоинства людей, ставших на защиту нашей Родины.

Вы знаете, я получаю тысячи обращений, что у людей сегодня нет возможности лечиться, что в госпиталях нет лекарств, огромные проблемы с питанием и все держится на мужестве самих врачей и пациентов, которые хоть как-то себя поддерживают. Мы слышали с вами, как за чернобыльские деньги построили дома в Яготине и те­перь их отдают сирийским беженцам. Мы также понимаем пробле­му, что сегодня взимают налог на пенсию с чернобыльцев, есть масса вопросов (Шум у залі).

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 30 секунд.

 

КОРОЛЕВСЬКА Н.Ю. Я благодарна председателю Комитета Николаю Томенко за то, что совместными усилиями мы смогли принять в первом чтении законопроект. Я благодарна коллегам и общественным организациям, вместе с которыми мы подготовили совместный план действий по 12 законопроектам. Но я абсолютно уверена, что время говорить прошло, и сегодня нам надо быть настойчивыми, не молчать, а действовать. Если надо… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова Ігоря Грамоткіна, генерального директора ДСП «Чорнобильська АЕС». Підготуватися Сергію Сидоренку.

 

ГРАМОТКІН І.І., генеральний директор Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС». Уважаемые народные депутаты! Уважаемые участники парламентских слуша­ний! Действительно, в 2016 году фактически все проекты, площадки Чернобыльской АЭС выходят на финишную прямую.

Мы заканчиваем работы, связанные с освобождением блоков от ядерного топлива, и блоки переходят в совершенно иной статус ‒ в статус объектов обращения с радиоактивными отходами. Мы за­канчиваем основные международные проекты в рамках международ­ной технической помощи ‒ строительство сухого хранилища отрабо­танного ядерного топлива и сооружение нового защитного сооруже­ния над четвертым энергоблоком. В этом году, мы уверены, мы надвинем на четвертый энергоблок новое защитное сооружение и  начнем вводить его в эксплуатацию в следующем году. Но это только огромное начало перед огромной, важной и тяжелой работой, которая ложится на наши плечи.

В 2017 году международная техническая помощь будет завер­шена. Наши уважаемые доноры ‒ страны «Большой семерки» уйдут с нашей площадки. Украина взяла на себя обязательство выполнения демонтажа нестабильных конструкций и извлечения топливосодер­жащих масс из объекта «Укрытие».

Коллектив Чернобыльской АЭС уже начал работать над этой задачей совместно с основными четырьмя проектными институтами, которые исторически работали на нашей площадке. Мы уже присту­пили к предпроектным исследованиям, начали работать над этой проблемой. На этапе ввода в эксплуатацию нового безопасного кон­файнмента в следующем году будет демонтирована первая неста­бильная конструкция на объекте «Укрытие». Но этого крайне мало. Такая огромная и тяжелая задача не может быть решена силами одного коллектива Чернобыльской АЭС.

Сегодня, через 15 лет после остановки последнего действую­щего энергоблока Чернобыльской АЭС, становится ясно, что, когда останавливали станцию в 2000 году, Украина не была готова к этому ни организационно, ни технически, ни финансово. Когда мы стоим на пороге такой тяжелой задачи, как работа внутри объекта «Укры­тие», мы не вправе повторить ошибку 2000 года. Не может коллек­тив на своих плечах вынести такую сверхзадачу.

Поэтому когда Николай Владимирович говорит, что из 30 решений парламента 26 не выполнено, я считаю, что с такой рабо­той мы никогда ничего не сделаем. Необходима мобилизация всей страны на выполнение этой сверхтяжелой задачи. А коллектив Чер­нобыльской АЭС к этой задаче готов. Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Сергія Сидоренка, проректора Національ­ного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Підготуватися Володимиру Яценку.

 

СИДОРЕНКО С.І., проректор Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Шановне зібрання! Одним із уроків Чорнобиля є те, що Україна створила власну освітню платформу з безпеки експлуатації атомних електростанцій. Але внаслідок анексії Криму ми втратили контроль над Севастопольським національним університетом ядерної енергії та промисловості, тож на часі – формування сучасної освітньої платформи в галузі фізичної ядерної безпеки.

Усі країни приділяють цьому велику увагу, але для України це просто критично, бо зросли загрози заподіяння шкоди ядерній енер­гетиці. Ці загрози мають комплексний характер, бо, крім терори­стичної, присутні й інші, вони стосуються одночасно кількох ядер­них об’єктів, вони можуть реалізовуватися як кібернетичні атаки. Водночас фахівці цього профілю необхідні підприємствам атомної енергетики, центральним органам виконавчої влади, правоохорон­ним органам та органам спеціального призначення, загалом їх у кра­їні не менше 18.

Україна має всі можливості для створення системи підготовки кадрів у цій галузі. Фахівці Центру вивчення нерозповсюдження імені Джеймса Мартіна Монтерейського інституту міжнародних до­сліджень за ініціативи та за підтримки Департаменту енергетики США провели критеріальне оцінювання спроможності університетів України створити національну систему підготовки фахівців з ядерної безпеки. Київський політехнічний інститут визнано таким, що най­більше підходить для цього. І ще низка університетів України – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Харків­ський національний університет імені В.Н. Каразіна, Одеський на­ціональний політехнічний університет – теж мають такий досвід.

Є інфраструктурні та методичні фрагменти системи практич­ної підготовки та підвищення кваліфікації кадрів з фізичної ядерної безпеки: Навчальний центр з фізичного захисту, обліку та контролю ядерного матеріалу імені Джорджа Кузмича Інституту ядерних до­сліджень НАН України, тренажерні комплекси в Запоріжжі та Сла­вутичі, Національний науковий центр «Харківський фізико-техніч­ний інститут», лабораторії київського Науково-виробничого підпри­ємства «Меридіан».

Однак є й низка проблем. У нашому законодавстві не унормовано декілька принципових положень щодо фізичної ядерної безпеки, відсутнє навіть офіційне визначення цього поняття, відтак неможливо розробляти підзаконні акти. Отже, треба внести зміни до нормативно-правової бази.

Має бути виконано низку завдань щодо ресурсів для освітньої програми з фізичної ядерної безпеки:

1) створення навчального плану;

2) підготовка викладачів нової формації;

3) створення сучасних підручників;

4) створення достатньої кількості лабораторій.

Потрібна і міжнародна допомога, у тому числі міжнародні проекти, наприклад, у галузі кібернетичної безпеки. Важливу роль відіграватиме тристороння ініціатива Норвегія – Швеція – Україна про співробітництво у сфері ядерної і радіаційної безпеки та фізич­ного захисту, а також інші перетини міжнародного співробітництва України в цій сфері.

Ці проблеми буде розглянуто, в тому числі, у рамках Між­народного форуму «Уроки Чорнобиля для ядерної безпеки світу», який відбудеться 22 квітня на базі Київського політехнічного інсти­туту як великий міжнародний захід за планом заходів урядового оргкомітету до 30-х роковин Чорнобильської трагедії.

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, завершуйте, 10 секунд.

 

СИДОРЕНКО С.І. Форум має надати імпульс початку обговорення нового етапу міжнародного співробітництва за участю України, спрямованого на спільну реалізацію заходів остаточного перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Володимира Яценка, віце-президента Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України». Підготуватися Анатолію Носовському.

 

ЯЦЕНКО В.М., віце-президент Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України». Шановні чорно­бильці! Нагадаю, що я був народним депутатом першого ‒ третього скликань і весь час працював у чорнобильській комісії, потім комі­теті. Перші варіанти законопроектів про захист чорнобильців на­дійшли від «Союзу Чорнобиль України» і Коростенської терито­ріальної громади. Напрацьований комісією законопроект пройшов процедуру всенародного обговорення, був опублікований у цент­ральній пресі і лише після цього ухвалений Верховною Радою України. Таким чином, органи влади мають ставитися з повагою до  Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і перед тим, як торкатися хоч якоїсь його норми, радитися з людьми. Це має стати правилом. Це перше.

Друге. У першому – другому скликаннях ми прийняли документи, що створюють правовий фундамент української держав­ності, ‒ Декларацію про державний суверенітет України, Консти­туцію України. Там записано: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава […] Людина, її життя і  здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю […] При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звужен­ня змісту та обсягу існуючих прав і свобод».

Це стосується також і громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Скажіть, кому це незрозуміло? Будь-якій людині, яка є дієздатною, зрозумілі ці чіткі формули. Однак влада на практиці нехтує ними.

Якось на нараді в Мінсоцполітики представники Мінеконом­розвитку, Мінфіну кажуть: наше завдання – лише поділити те, що маємо. Ця згубна ідеологія державного управління призводить до де­градації економіки і до того, що з кожним роком доводиться ділити все менше і менше. Додайте до цього слухняне виконання так званих рекомендацій МВФ та іноземних посадовців, які трощать економіку України, і сьогодні маємо те, що маємо.

Пропозиції:

• докорінним чином змінити ідеологію державного управління;

• забезпечувати, починаючи з сьогоднішнього дня, щоденне економічне зростання.

Тільки за таких умов ми забезпечимо сталий розвиток еконо­міки України, збільшення доходів до державного бюджету, цілкови­те виконання чорнобильського та інших соціальних законів України. А іноземців слухати треба, але в жодному разі не слухатися.

І ще одне. Всім можновладцям – вчити матчастину, як кажуть досвідчені люди. Читайте Конституцію, виконуйте її, і тоді все в Україні буде добре.

Закликаємо всіх 23 квітня на всеукраїнську акцію солідарності на захист прав чорнобильців України. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Анатолія Носовського, виконувача обов’язків директора Інституту проблем безпеки атомних електро­станцій. Підготуватися Валентині Колесніковій.

 

НОСОВСЬКИЙ А.В., виконувач обов’язків директора Інституту проблем безпеки атомних електростанцій НАН України. Дякую. Доброго дня, шановні пані і панове! Хочу привернути вашу увагу до науково-технічних проблем Чорнобиля.

Науково-технічний супровід робіт на об’єкті «Укриття» веде початок з 1986 року, з його проектування та будівництва. На даний час цю функцію виконує Інститут проблем безпеки атомних електро­станцій Національної академії наук України, в якому поки що є фахівці, які, незважаючи на мізерну заробітну платню, виконують свій професійний обов’язок.

Ми всі розуміємо, що влада поступово знищує українську науку. Але треба розуміти, що після введення в експлуатацію нового безпечного конфайнмента виникне низка нових наукових проблем, пов’язаних як з поточною безпекою об’єкта «Укриття», так і з без­пекою робіт з демонтажу його нестабільних конструкцій, а також з подальшим вилученням паливовмісних матеріалів та поводженням з ними.

Залишається не до кінця вирішеною проблема ядерної безпе­ки деяких скупчень ядерних матеріалів. Якщо говорити про наукові аспекти зняття з експлуатації, то після вивантаження відпрацьо­ваного ядерного палива основною проблемою цього напряму є пово­дження з відходами. Якщо ця проблема буде вирішена, зняття з експлуатації перетвориться на рутинний технологічний процес, де все ясно і зрозуміло. Однак проблема досі не вирішена. Розуміючи, що за нинішніх умов створення геологічного сховища для високо­активних відходів є для України нездійсненною мрією, необхідно розробляти методичну базу і будувати приповерхневе сховище для таких відходів. Тим більше що в 2018 році настане час повернення в Україну високоактивних відходів від переробки відпрацьованого ядерного палива. Тому науковий напрям зняття з експлуатації енер­гоблоків АЕС ще довго залишатиметься актуальним.

Бачення майбутнього. Одним з основних питань залишається питання майбутнього використання майданчика станції. Поточний стан зони відчуження робить малоймовірним доведення промисло­вого майданчика станції до стану зеленої галявини. Майданчик ще значний час буде використовуватися для потреб ядерної галузі України ‒ поводження з реактивними відходами.

У 2015 році дано старт проекту будівництва в зоні відчуження централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива. Але технології та методи зняття з експлуатації у майбутньому будуть затребувані і в Україні, і за її межами. Тому стає актуальним вико­ристання майданчика Чорнобильської електростанції як лаборато­рії  для розроблення і впровадження нових технологій зі зняття з експлуатації.

Завершення робіт зі створення нового безпечного конфайн­мента є на сьогодні головним у забезпеченні безпеки. Але це не є перетворенням об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему, це лише початковий етап. А ось що буде далі ‒ ніхто не знає. Тому не можна допустити, щоб після насування арки на неї повісили вели­чезний амбарний замок і забули про проблему років на сто. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Валентину Колеснікову, президента Між­народного благодійного фонду «Діти – інваліди Чорнобиля». Підго­туватися Димитрію Базиці.

 

КОЛЕСНІКОВА В.П., президент Міжнародного благодій­ного фонду «Діти – інваліди Чорнобиля». Шановна пані голово! Шановні чорнобильці! Дякую, що є така можливість зустрітися з  вами у стінах Верховної Ради. Дуже приємно було слухати пана Томенка, коли він говорив про всі наші проблеми. І головне, я вва­жаю, що він дав нам маленьку надію, що, можливо, щось буде вирі­шено, дай Боже.

Тепер стосовно дітей. У законодавчих положеннях, зокрема, в питаннях щодо причинного зв’язку захворювання та інвалідності у дітей, відсутня відповідність та перспективність, внаслідок чого велика кількість дітей після досягнення 18-річного віку втрачають причинний зв’язок захворювання з дією шкідливих факторів внаслі­док Чорнобильської катастрофи. Як і в попередні роки, і Міністер­ство охорони здоров’я, і моніторинг статистики України свідчать, що збільшується кількість дітей з новоутвореннями.

Враховуючи негативну статистику захворюваності дітей на онкологічні та інші серйозні захворювання, а також звернення бать­ків дітей, які не віднесені до числа потерпілих внаслідок Чорнобиль­ської катастрофи, наш фонд ініціював внесення змін до статей 11, 14 і 27 профільного закону, лейтмотивом якого є визнання дітей першо­го та наступних поколінь, які мають онкологічні та інші зазначені захворювання, потерпілими внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Я передаю до секретаріату Комітету підготовлені пропозиції – це проект змін до закону. Також передаю звернення поліщуків (більше 100 підписів), які просять вирішити питання їхніх пенсій. Ось ці документи.

Медичне забезпечення та лікування завжди були найгострі­шими проблемами чорнобильців. Ми всі знаємо, як лікуємося, про це навіть не потрібно розповідати. Одне хочу сказати: треба дякува­ти самовідданим лікарям Національного наукового центру радіацій­ної медицини, Інституту ендокринології та обміну речовин, закладів охорони здоров’я на місцях, які намагаються за мізерні кошти, а то й зовсім без них ставитися до чорнобильців як до людей. Дякую їм.

Залишається незрозумілою процедура придбання лікарських засобів для чорнобильців. Свіжий приклад: газета «Дарницькі вісті» надрукувала звернення керівників громадських організацій Дарниць­кого району міста Києва до народного депутата України Сташука про розірвання договору з КП «Фармація», яке не може забезпечити чорнобильців безплатними ліками, тоді як кошти, виділені для придбання необхідних ліків, не використовуються, бо надходять наприкінці року.

З кінця 80-х років минулого століття з фондом працюють закордонні партнери, вони надали велику допомогу чорнобильським дітям. Через наш фонд оздоровлено за кордоном більш як 14 тисяч дітей, більше 5 тисяч дітей проліковано в Україні, більше 100 тяж­кохворих дітей одержали допомогу. Я хочу сказати…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 30 секунд, завершуйте.

 

КОЛЕСНІКОВА В.П. Лише одна німецька благодійна організація «Привіт – допомога дітям Чорнобиля» за чотири останні роки надала благодійної допомоги на 100 тисяч євро. Я не буду пере­раховувати, скільки допомоги надали інші організації, які намага­ються робити це й тепер.

Тому в мене велике-велике прохання і звернення до Адміні­страції Президента України, до Кабінету Міністрів України, до сек­тору з питань нагородження Управління кадрів Апарату Верховної Ради України, до влади на місцях, в областях…

 

ГОЛОВУЮЧА. Завершуйте.

 

КОЛЕСНІКОВА В.П. …відзначити всіх цих людей за кордо­ном, які впродовж 25 років допомагали чорнобильцям – і дорослим, і дітям.

Бажаю всім здоров’я, будьте благословенні, дужі! І бажаю, щоб усе здійснилося, про що ми мріяли, щоб діяв наш закон, а люди розуміли, що чорнобильці – герої (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую щиро.

Запрошую до слова Димитрія Базику, генерального директора Державної установи «Національний науковий центр радіаційної медицини НАМН України». Підготуватися народному депутату Москаленку.

 

БАЗИКА Д.А., генеральний директор Національного наукового центру радіаційної медицини НАМН України. Шановна Оксано Іванівно! Шановні колеги! Я хотів сказати про таке. Де сьо­годні проходить передній край Чорнобиля? Він проходить не по межі 30-кілометрової зони, і навіть не в 10-кілометровій зоні, він – у кабінетах лікарів. Там вирішується, жити людям чи не жити. На жаль, у нас так стоїть питання.

Наслідки Чорнобиля багато в чому збігаються з наслідками бомбардувань Хіросіми і Нагасакі. Тільки є велика різниця: в Японії люди, які постраждали внаслідок аварії, живуть довше, ніж загальне населення, а у нас ліквідатори помирають раніше. Чому?

Ми всі звинувачуємо медицину. Я думаю, є рація в цьому. Але якщо прийдемо до кабінету лікаря – яким приладом можна провести діагностику? Фонендоскопом? Фонендоскопом онкологічні захворю­вання не продіагностуєш.

Так само подивимося на інше питання. Лікар повинен мати освіту, він повинен навчатися постійно. У кого він навчається? У професора. А професор отримує півставки і працює три дні на тиждень.

Я тут спілкувався з колегами з медико-санітарних частин. Кажуть: у вас є гроші на зарплату, а у нас немає. Інші кажуть: і у нас немає. Це звичайна ситуація. Як ми можемо рухатися далі? І при цьому кажуть: давайте, працюйте.

З іншого боку, ми вводимо поняття «медичні послуги». Наступне ‒ «платні медичні послуги». Чорнобильцям не потрібні платні медичні послуги, їм потрібна медична допомога. Хто це розуміє?

Я, на жаль, дуже песимістично налаштований, оскільки виступав тут і на минулих парламентських слуханнях, і тоді така ситуація була. Усі наші пропозиції ми подавали минулого разу (вони є в матеріалах), передамо і сьогодні. Я думаю, що єдині, на кого ми можемо покладати надії, – це лікарі і ви, шановні друзі. Вам велике спасибі. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. І вам дякую.

Народний депутат Москаленко. Прошу.

 

МОСКАЛЕНКО Я.М., голова підкомітету Комітету Верхов­ної Ради України з питань екологічної політики, природокористу­вання та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (одноман­датний виборчий округ №96, Київська область, самовисуванець). Вельмишановна спільното! Я маю величезну честь вітати вас сього­дні в цьому залі. І хочу, з вашого дозволу, скористатися такою наго­дою і передати право на виступ двом громадським діячам – Леляку Олександру Івановичу, представнику поліського Іванківського райо­ну, та Рафальському Анатолію Варфоломійовичу, ліквідатору, на­родному депутату багатьох скликань. Хочеться, щоб сьогодні влада слухала людей, а не люди – владу. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Спасибі.

Народний депутат Ярослав Москаленко передав слово. Отже, я запрошую до слова Олександра Леляка, депутата Київської об­ласної ради, голову Іванківської районної ради, голову Іванківської районної державної адміністрації у 2007-2013 роках. Єдине, я пропо­ную встановити трохи коротший регламент, оскільки вас двоє. До 2 хвилин, прошу.

 

ЛЕЛЯК О.І., депутат Київської обласної ради. Шановні учасники парламентських слухань! Тема наших парламентських слухань: «30 років після Чорнобиля: уроки та перспективи». Які ж уроки винесені з Чорнобильської трагедії? На жаль, по суті, ніяких. Ви можете подивитися на урядову ложу – це відповідь на запитання, як ставиться до нас, чорнобильців, нинішня влада. Навіть тих заступ­ників міністрів, які були на початку, у ложі вже немає. Нас не слухають! (Оплески).

Які ж «досягнення» за останні два роки? Вони були протягом всіх років після аварії, але ці показові. Скасовано четверту зону радіоактивного забруднення. На підставі чого, на підставі яких ре­зультатів? Хто провів ґрунтовні дослідження, щоб скасувати четвер­ту зону? За допомогою Європейського Союзу позаминулого року Український науково-дослідний інститут сільськогосподарської ра­діології провів дослідження в Іванківському районі. У результаті із 59 населених пунктів, віднесених до четвертої категорії, 15 треба віднести до третьої категорії, а всі інші залишити хоча б у четвертій.

Наступне питання. Як ви знаєте, Поліський район наполовину виселений. У третій зоні залишилося два населені пункти, всі решта ‒ чисті і вільні. Запрошуємо вас на проживання в цей район.

Харчування дітей. Ми вимагаємо відновити харчування дітей, якого їх позбавили. Ви подивіться на них, о 8 годині йдуть до школи, о 15 годині повертаються зі школи, ці діти вже на бадилинки перетворилися…

 

ГОЛОВУЮЧА. Я прошу, 30 секунд, завершуйте, будь ласка.

 

ЛЕЛЯК О.І. Оздоровлення для дітей. Куди воно ділося? У нас в Іванківському і Поліському районах із 100 дітей залишилися здоровими три дитини, а 97 – хворі. І що, оздоровлення не потрібне?

Тому пропозиція до парламенту та уряду: внести необхідні зміни до законодавства, щоб ті питання, які я назвав, були враховані і вирішені. І плюс статті 37, 39 і 54 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Спасибі вам.

Запрошую до слова Анатолія Раханського, народного депутата України другого ‒ четвертого скликань, учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Регламент – 2 хвилини, прошу.

 

РАХАНСЬКИЙ А.В., народний депутат України другого – четвертого скликань. Вельмишановна Оксано Іванівно! Вельми­шановні побратими-чорнобильці! Я ‒ народний депутат другого ‒ четвертого скликань. За ці скликання у нас були народні депутати – чорнобильці, 37 осіб, я очолював міжфракційне об’єднання депу­татів-чорнобильців. І у нас тоді не було таких проблем з чорнобиль­цями, як сьогодні.

Що потрібно зробити? Треба терміново внести зміни до Закону «Про вибори народних депутатів України» про проведення парла­ментських виборів за пропорційною системою з відкритими списка­ми. Це дасть можливість багатьом із вас брати участь в балотуванні і стати народними депутатами ‒ чорнобильцями. Не буде депутатів-чорнобильців – нічого не буде.

Наведу приклад. Сьогодні немає жодного народного депутата України ‒ чорнобильця в Постійній делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи. Я, будучи в Раді Європи, виступив 86 ра­зів  з  проблем Чорнобиля. Удовиченко, який тут сидить, знає, як ми з Борисом Іллічем Олійником привезли на Чорнобильську електро­станцію леді Фішер, президента Парламентської асамблеї Ради Європи, провели засідання комітету, тоді Європейський банк рекон­струкції та розвитку терміново виділив гроші.

Я також хотів би, щоб ми внесли пропозицію щодо створення Асоціації народних депутатів України – ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС. Всі депутати, які є чорнобильцями, мають увійти в цю асоціацію, яка допомагатиме уряду, Президенту і парламенту в пи­таннях, як правильно і толерантно поводитися з чорнобильцями. Дякую за увагу. Здоров’я вам, всього вам найкращого! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую щиро.

Запрошую до слова Юрія Кутлахмедова, провідного наукового співробітника Інституту клітинної біології та генетичної інженерії Національної академії наук України. Підготуватися Юрію Фомічеву.

 

КУТЛАХМЕДОВ Ю.О., провідний науковий співробітник Інституту клітинної біології та генетичної інженерії НАН України. Дорогие коллеги и колежанки по несчастью! Я приведу совершенно очевидный и давно известный факт о том, что в 1986 году было реализовано практически более 90 % всей дозы радиации за жизнь. Поэтому мы эту дозу отменить не можем никогда. Единственное, что мы можем, – это следовать ее результатам, медицинским, смертель­ным и прочим рискам.

Поэтому единственная реальная защита в этой ситуации – страховая. Например, если при средней дозе 10 миллизиверт за жизнь заставить государство оплатить полис где-то в 100 гривен, то если риск 10-3, то есть 0,001, получаем покрытие медицинских проб­лем на 100 тысяч гривен. Это не Бог весть что, но этого достаточно, чтобы решить проблемы дорогого диагностирования, дорогих ле­карств и операций, хоть и не самых дорогих, но все-таки. Это един­ственный реальный способ защитить всех нас от последствий Черно­быльской аварии. Потому что все остальные разовые выплаты эту проблему не решают.

То есть речь идет о том, чтобы между человеком и его медицинскими проблемами поставить страховую компанию. Пусть это будет государственная, пусть это будет частная, пусть будет специально созданная, но необходимо заставить государство купить такие полисы всем ликвидаторам и их детям. Только в этом случае мы можем не выпрашивать деньги, чтобы медики не страдали, выискивая какие-то средства на диагностику и на лечение, а чтобы это было радикально. И действительно, тогда человек не обращался бы с просьбой и мольбой к государству, а обратился бы к страховой компании, которая обязана обеспечить и диагностирование, и фарма­кологию, и операцию, если это необходимо. Вот это решающий шаг в проблеме ликвидации медицинских последствий, с которыми мы все имеем и будем иметь дело. Всего вам доброго, и дай Бог вам здоровья! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Юрія Фомічева, Славутицького міського голову (Київська область). Підготуватися Володимиру Кобчику.

 

ФОМІЧЕВ Ю.К., Славутицький міський голова (Київська область). Шановні друзі! Ми сьогодні підводимо підсумки 30-річної роботи з ліквідації наслідків найбільшої техногенної катастрофи людства. І місто Славутич протягом всіх цих років безпосередньо долучене до цього процесу, виконує важливу державну функцію – зняття з експлуатації блоків Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему.

Славутич сьогодні – це 25 тисяч жителів, це 49 національ­ностей і народностей, які живуть у мирі і злагоді, це сучасне українське і справжнє європейське місто. Маючи потужну інфра­структуру, ми виконуємо функцію не лише зняття з експлуатації ЧАЕС, ми є центром розвитку навколишніх сільських громад Черні­гівської області.

Які проблеми на сьогодні?

Перша ‒ створення нових, компенсуючих робочих місць. Мається на увазі скорочення персоналу ЧАЕС і завершення між­народних проектів. До речі, працівникам міжнародних проектів, які будують новий безпечний конфайнмент, до цього часу не нарахо­вується шкідливий стаж, бо міністерство вкотре ігнорує і не включає до списку № 1 компанію Novarka – генерального підрядника цього будівництва.

Друга проблема – утримання інфраструктури міста. Сьогоднішній Славутич здатний забезпечувати високоякісними соціальними послугами населення в 30-35 тисяч мешканців. То що, нам закривати школи, дитячі садки і басейни? Чи, може, навпаки – розвивати місто, використовувати його потенціал?

Третя проблема – медичне обслуговування. Ми другий рік поспіль доводимо державі, що спеціалізована медицина – це не функція міської влади. Не Славутич замовляє роботи в зоні відчу­ження, ми лише забезпечуємо комфорт і спокій людям, їхнім сім’ям, які працюють там, а живуть у Славутичі.

Що ми пропонуємо?

З урахуванням того, що процес ліквідації наслідків аварії, екологічне відродження забруднених територій буде дуже тривалим у часі, ми пропонуємо визначити місто Славутич як базовий май­данчик впровадження проектів зняття з експлуатації АЕС. Це перше.

Друге – те, про що казав Микола Томенко. Ми не маємо права не використовувати потенціал професіоналів Чорнобильської АЕС і зони відчуження. Ми не маємо права не використовувати потенціал професіоналів НАЕК «Енергоатом», зокрема підрозділу «Атом­ремонтсервіс». Пропонуємо створити в місті Славутичі техноло­гічний парк з основним об’єктом – багатоцільовим дослідницьким науковим реактором. До речі, такий реактор у Києві свій термін уже вичерпав, тому питання його перенесення за межі столиці є вкрай актуальним.

Третє. Враховуючи багаторічний досвід зняття з експлуатації, ліквідації наслідків Чорнобильської трагедії, пропонуємо створити у Славутичі міжнародний навчальний центр з підготовки фахівців для роботи на атомних енергоустановках, зняття їх з експлуатації та поводження з відпрацьованим паливом. Вся інфраструктура у нас для цього є.

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, завершуйте, 30 секунд.

 

ФОМІЧЕВ Ю.К. І останнє. На жаль, я не бачу заступника міністра, навіть він втік. А я хочу звернутися до Міністерства охоро­ни здоров’я: давайте, врешті-решт, визначимо державний заклад «Спеціалізована медико-санітарна частина № 5», підпорядкований Міністерству охорони здоров’я України, як базовий заклад із спеціа­лізованого медичного обслуговування працівників зони відчуження, міста Славутича і навколишніх територій та забезпечимо його безумовне фінансування в повному обсязі. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Спасибі вам.

Запрошую до слова Володимира Кобчика, голову Товариства ветеранів – інвалідів ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Підготуватися Віктору Шиленку.

 

КОБЧИК В.П., голова Товариства ветеранів – інвалідів ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. 30 лет борьбы, 30 лет пре­одоления – и никакого чествования. Был ли вообще смысл участия в ликвидации аварии на Чернобыльской АЭС? Отдали свое здоровье, тысячи и тысячи жизней… Скажу прямо: смысл был, потому что мы создали атомную энергетику Украины.

Сегодня АЭС вырабатывает 65 % всей электроэнергии, а если бы работала ЧАЭС, которую остановил господин Кучма, то было бы все 80 %. Мы оказывали яростное сопротивление остановке блока и закрытию ЧАЭС, ребята плакали у пультов. Прирост электро­энергии Украины возрос только за счет атомных энергоблоков. Не построен ни один киловатт тепловой энергии, наоборот, тепловая энергетика хозяина Ахметова в полном завале. И только благодаря атомным станциям мы не в кромешной темноте.

В ГП НАЭК «Энергоатом» работают прекрасные менеджеры во главе с президентом Юрием Недашковским и председателем профсоюзного комитета Алексеем Лычем, они создали прекрасный коллектив, работающий без сбоев и аварий. Мы не допустим, чтобы в этот коллектив вмешивались дельцы и делили там непонятно что.

Я анализировал много законов Украины, сравнивал с нашим законом, получается полный кошмар. Ни один закон Украины не подвергался таким диким изменениям в сторону ухудшения и выхо­лащивания, как наш закон. Вдумайтесь, только перечисление этих изменений едва помещается на двух страницах мелким шрифтом, всего их 42. Самые убийственные изменения были внесены Законом «О Государственном бюджете Украины на 2008 год и о внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины», принятым 28 декабря 2007 года, и Законом № 76-VIII, принятым ночью 28 декабря 2015 года, который уничтожил полностью четвертую ка­тегорию пострадавших от Чернобыльской катастрофы и, частично, третью. Убрали все зоны и всю социальную защиту чернобыльцев.

Уважаемый Арсений Петрович! Уважаемые народные депута­ты! Зачем вы устраиваете нам эти «дьявольские» ночи геноцида, как 28 декабря 2015 года? Очередной ночи наш народ просто не выдержит.

Налог на пенсии чернобыльцев – это просто беспредел. Где же ваша совесть? Ведь в подпункте 165.1.3 пункта 165.1 статьи 165 «Доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподаткованого доходу» Налогового кодекса Украины к  таким доходам отнесена «сума відшкодування платнику податку розміру шкоди, заподіяної йому внаслідок Чорнобильської катастро­фи». Это требование статей 13 и 54 нашего закона, это требование Венской конвенции о гражданской ответственности за ядерный ущерб 1997 года. И наконец…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 30 секунд, завершуйте.

 

КОБЧИК В.П. Наконец, это требование статьи 13 Закона Украины «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», где сказано: «Громадяни, здоров’ю та майну яких завдано шкоди, зумовленої негативним впливом іонізуючого випромінювання під час використання ядерної енергії, мають право на її відшкодування в повному обсязі відповідно до законодавства».

Вывод напрашивается единственно правильный: немедленно отменить 16,5 % налога на пенсию инвалидов – участников ликви­дации аварии на Чернобыльской АЭС. На повестке дня Верховной Рады вот-вот должен появиться проект закона…

 

ГОЛОВУЮЧА. Скільки вам треба часу? Я вас дуже прошу, завершуйте.

 

КОБЧИК В.П. Предлагается внести изменения в статьи 50, 52, и 54 Закона «О статусе и социальной защите граждан, пострадавших вследствие Чернобыльской катастрофы». Мы очень надеемся, что он будет принят, потому что мы согласовали этот проект закона со все­ми чернобыльскими организациями. И нам известно, что он уже находится на пути в Верховную Раду.

Несколько слов о сотрудничестве с Верховной Радой, Каби­нетом Министров и Президентом. Оно просто никакое. Десятки пи­сем руководства «Союз Чернобыль Украины» Президенту Украины о встрече по вопросу оптимизации чернобыльского законодательства остаются даже без ответов…

 

ГОЛОВУЮЧА. Я вас мушу перебити, тому що ваші колеги будуть обурюватися. Будь ласка, 10 секунд і завершіть вашу думку, щоб ми могли продовжувати нашу роботу.

 

КОБЧИК В.П. Мы также сооружаем памятник героям Чернобыля в Деснянском районе города Киева, где проживает боль­шое количество ликвидаторов, эвакуированных из города Припять. И мы приглашаем вас 26 апреля, особенно руководство страны вместе с дипломатическим корпусом стран – участниц ликвидации аварии на Чернобыльской АЭС, посетить мемориал и отдать долг памяти жертвам трагедии (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам. Перепрошую, але я мушу слідку­вати за тим, щоб усі встигли виступити.

Прошу до слова Віктора Шиленка, начальника державного закладу «Спеціалізована медико-санітарна частина № 5 Міністерства охорони здоров’я України». Підготуватися Тетяні Майоренко.

 

ШИЛЕНКО В.М., начальник Спеціалізованої медико-санітарної частини № 5 Міністерства охорони здоров’я України. Шановна головуюча! Шановні учасники парламентських слухань! Рік тому я від імені всіх 17 спеціалізованих медико-санітарних частин звертався з цієї трибуни з обґрунтуванням недопущення пе­редачі медсанчастин з державної власності у комунальну та необ­хідності внесення змін до Бюджетного кодексу України стосовно порядку та обсягів фінансування цих лікувально-профілактичних за­кладів. Незважаючи на очікування від отриманих обіцянок, ніяких змін у системі охорони здоров’я та життєдіяльності медсанчастин не відбулося.

У 2016 році МОЗ, незважаючи на постанови Кабінету Міністрів № 973 і № 501, згідно з якими медико-санітарні частини забезпечують виконання загальнодержавних функцій, продовжує чинити тиск на медсанчастини та органи місцевого самоврядування на місцях у питанні передачі в комунальну власність їх цілісних майнових комплексів.

Наголошуємо, що ми не є противниками реформ. Але, на нашу думку, реформи в системі охорони здоров’я повинні оцінюватися за одним критерієм: добре чи погано хворому, добре чи погано лікарю. Нам же нав’язують рух від системи, приховуючи таким чином фінансову ішемію галузі.

Ви всі добре знаєте, що мірилом та метою системи охорони здоров’я є якість і доступність медичної допомоги, які є пропорцій­ними до фінансування та матеріальних ресурсів, що виділяються на охорону здоров’я. Про яку якість може йтися, якщо запропоно­вана медична субвенція становить 35 % рівня минулого року? На на­ші заклики про допомогу в збільшенні фінансування МОЗ України нас відфутболює до органів місцевого самоврядування, а ті, в свою чергу, кивають на Міністерство охорони здоров’я. І в цій круговерті ми існуємо вже другий рік.

У цьому невизначеному становищі хочу висловити вдячність Томенку Миколі Володимировичу, Матову Валерію Олексійовичу, Коваль Вікторії Миколаївні. Завдяки їхній допомозі у 2015 році було видано розпорядження Кабінету Міністрів № 815-р щодо додатково­го фінансування, що дало змогу медсанчастинам вижити у 2015 році та вийти з фінансового колапсу.

Тому прошу вас, шановні законодавці, у рік 30-ї річниці Чорнобильської катастрофи збільшити фінансування медсанчастин до рівня хоча б 2015 року, що відповідає вимогам статті 13 Закону України «Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття з екс­плуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого чет­вертого енергоблока цієї АЕС на екологічно безпечну систему». А  для запобігання проблемам у довгостроковому періоді прийняти законопроект № 2194-1 «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо фінансування спеціалізованих медико-санітарних час­тин». Або, як найпростіший і найшвидший варіант вирішення питан­ня, – перетворити ці заклади на спеціалізовані лікарні, за прикладом колишньої медсанчастини № 6 міста Дніпропетровська… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Тетяну Майоренко, заступницю голови громадської організації Всеукраїнське об’єднання інвалідів та по­страждалих внаслідок аварії на ЧАЕС «Відлуння Чорнобиля». Підго­туватися Валентину Мельниченку.

 

МАЙОРЕНКО Т.П., заступник голови громадської органі­зації Всеукраїнське об’єднання інвалідів та постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС «Відлуння Чорнобиля». Шановна головуюча! Шановні учасники парламентських слухань! Чорнобильська траге­дія – це тяжка спадщина для майбутніх поколінь, яка буде передава­тися і позначатиметься, на жаль, на їхньому здоров’ї і житті. Але масштаби чорнобильської спадщини могли б бути меншими, якби держава (на той час Радянський Союз) взяла на себе відповідальність за все, що сталося, і не приховувала від населення правдивої інформації.

Однак через брехливе замовчування і цинізм влади (що є одним із уроків Чорнобиля) населення міста Прип’яті майже дві доби перебувало в епіцентрі атомного вибуху. Жили собі звичним життям, навіть не підозрюючи, яку дозу опромінення вони отримали. Через брехливе замовчування і цинізм влади населення Поліського, Народичів та інших населених пунктів залишили в зоні, де радіацій­ний фон перевищував норму в тисячі разів!

Держава (на той час Радянський Союз) чинила геноцид власного народу, залишивши поліщуків на виживання з радіаційним ворогом. Сумна статистика: з 30 тисяч населення Поліського району 21 тисячі вже немає в живих! Це не геноцид? Особливо у тяжкому становищі перебували діти і підлітки, які на сьогодні становлять доросле населення. Скажіть, будь ласка, які перспективи у них на життя? Що вони можуть передати своїм дітям, коли держава (на той час Радянський Союз) вкрала у них найцінніше – здоров’я?

Сьогодні продовжується геноцид над чорнобильцями усіх категорій – втілення в життя постанови, яка порушила принцип соціальної справедливості, призвела до дискримінації, до розколу в чорнобильському русі. Я зупинюся на двох категоріях (будь ласка, не ображайтесь, хто належить до інших) – евакуйованих із зони відчуження та відселених із зони безумовного (обов’язкового) відсе­лення. Їх віднесли до категорії «та інші» – на виживання, на пенсію в  1300 гривень. Це що, не геноцид? Хоча нас лише 6 тисяч. Невже 6 тисяч людей є великим тягарем для бюджету України? Невже ліквідатори, які ціною власного життя боролися з ядерним ворогом, сьогодні є тягарем для бюджету України? Невже населення, яке 30 років живе на радіоактивно забрудненій землі і бореться за своє виживання, є тягарем?

Ми звертаємося до керівників держави (на жаль, їх немає) і закликаємо зробити все можливе, щоб встановити соціальну спра­ведливість у пенсійному забезпеченні чорнобильців. Оскільки сього­дні одні отримують максимальну пенсію…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

МАЙОРЕНКО Т.П. Ми сподіваємося, що буде прийнята постанова про пенсійне забезпечення інвалідів Чорнобиля, яка підні­ме рівень життя, особливо тих, які сьогодні перебувають за межею бідності.

Усім чорнобильцям і кожному окремо – підтримки, здоров’я, щоб мати сили боротися за наші соціальні права! Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова Валентина Мельниченка, генерального директора Державної корпорації «Українське державне об’єднання «Радон» – директора Державного спеціалізованого підприємства «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відхо­дами». Підготуватися Володимирові Деркачу.

 

МЕЛЬНИЧЕНКО В.П., генеральний директор Державної корпорації «Українське державне об’єднання «Радон» – директор ДСП «Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами». Вітаю шановних учасників парламентських слухань і   шановну Оксану Іванівну! Роботи щодо поводження з РАВ в  Україні виконуються Державною корпорацією «Українське дер­жавне об’єднання «Радон». Корпорація «Радон» здійснює збирання, транспортування, зберігання та захоронення РАВ, що утворюються в промисловості, наукових та медичних установах всієї України.

За 30 років після Чорнобильської катастрофи підприємствами корпорації зроблено вагомий внесок у подолання її наслідків та в розвиток системи поводження з РАВ загалом. Доповім про най­більш вагомі проекти, які вдалося реалізувати підприємствам корпо­рації за останніх п’ять років, у 2011-2016 роках.

На майданчику комплексу «Вектор» створено центральне сховище відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання. Його проектна потужність дає можливість безпечно і довгостроково збері­гати одночасно 500 тисяч відпрацьованих джерел іонізуючого випро­мінювання. Сховище побудоване на кошти, виділені урядом Велико­британії (9,5 мільйона фунтів стерлінгів) та Європейською комісією (2 мільйони євро). Після успішного проведення в червні 2015 року «холодних» випробувань сховище як закінчений об’єкт прийнято в експлуатацію. У даний час закінчуються роботи з отримання ліцен­зії на «гарячі» випробування сховища, і найближчим часом перша партія відходів зі сховищ міжрегіональних спецкомбінатів корпора­ції надійде на зберігання до цього надсучасного високотехнологіч­ного об’єкта.

Розпочато реальне захоронення РАВ у сховищі на майданчику комплексу «Вектор». Це тісно пов’язано з практичною реалізацією робіт з перепрофілювання пунктів захоронення РАВ спецкомбінатів корпорації у пункти їх тимчасового зберігання. Так, протягом 2014-2015 років з майданчика Харківського спецкомбінату перевезено та розміщено на захоронення у сховищі 78 контейнерів з радіоактив­ними відходами.

Корпорація докладає максимум зусиль для створення вкрай необхідного державі сховища ядерного палива українських АЕС, що надходить після переробки з Російської Федерації. На жаль, існують серйозні затримки з фінансуванням, його просто не виділяють, немає коштів на оплату експертизи, техніко-економічного обґрунтування та самого проекту. Необхідно зазначити, що для створення сховища потрібно 380 мільйонів гривень, тобто близько 15 мільйонів доларів. З іншого боку, сума штрафу, який доведеться сплатити Російській Федерації у разі затримки з прийняттям відходів у 2018 році, сягне 75-76 мільйонів, тобто в 5 разів більше, ніж загальна вартість будівництва.

Головне проблемне питання, що стоїть не тільки перед корпорацією, а й перед всією галуззю поводження з РАВ, – фонд поводження з РАВ. Протягом 2010-2015 років, за даними НАЕК «Енергоатом», підприємства енергетичної галузі, що генерують ра­діоактивні відходи, перерахували до фонду 3 мільярди 811 мільйонів гривень. Кошти фонду мають використовуватися на створення ін­фраструктури, що забезпечуватиме поводження з РАВ. Насправді цього не відбувається. Підприємства корпорації «Радон»…

 

ГОЛОВУЮЧА. Завершуйте, будь ласка, 30 секунд.

 

МЕЛЬНИЧЕНКО В.П. За зазначений період ми отримали лише 7 % суми, перерахованої до фонду, – 260 мільйонів гривень. Наслідки є критичними і небезпечними. Зокрема, з 2009 року не фінансуються роботи з будівництва першої черги сховищ комплексу «Вектор», вже збудованої більш як на 90 %. Працівники Державної корпорації «Українське державне об’єднання «Радон», за умови стабільного фінансування, готові в зазначені терміни виконати всі роботи з поводження з РАВ. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Володимира Деркача, голову Донецького осередку Всеукраїнського об’єднання «Ветерани Чорнобиля».

 

ДЕРКАЧ В.Г., голова Донецького осередку Всеукраїнського об’єднання «Ветерани Чорнобиля». Уважаемые друзья, коллеги! Доброго дня и доброго здоровья всем присутствующим в зале! Я, Деркач Владимир, ликвидатор аварии на ЧАЭС в мае – июне 1986 года, инвалид ІІІ группы, участник боевых действий в зоне АТО. Разрешение проблемы, которую я хочу озвучить, надо поднять на уровень первых руководителей страны – Президента, Премьер-министра, Председателя Верховной Рады.

Кто внимательно следит за историей нашего чернобыльского закона, знает – это сплошные муки, годы надежд и годы разочаро­ваний. Какими аргументами это можно обосновать? Люди принима­ли участие в ликвидации аварии на Чернобыльской АЭС, и на сего­дняшний день оказалось, что у этих ребят неправильно посчитанная заработная плата, а значит, и неправильно начисленная пенсия. Выстраданные ценой жизни наших товарищей законные решения судов, вынесенные именем Украины, не выполняются. Постановле­нием № 1210 от 23.11.2011 «О повышении уровня социальной за­щиты граждан, пострадавших вследствие Чернобыльской катастро­фы» фактически похоронили эти решения судов. Как ранее чиновник решал, так и на сегодняшний день он решает судьбу людей, а не строго выполняет норму законов и Конституции Украины.

Примером этого служит судьба солдат-срочников, принимав­ших участие в ликвидации аварии на Чернобыльской АЭС. У меня в роте было пять человек, выходцев из Киевской области. Это пацаны, которым было в то время по 20 лет, сейчас им 50 лет. Я  знаю, что многие не смогли ни решить вопрос со здоровьем, ни защитить свои законные права, основываясь на нормах нашего чернобыльского закона.

Проблема наших неудач и ошибок заключается в амбициях отдельных руководителей и нежелании вести разъяснительную работу внутри чернобыльских организаций по изучению и разъяс­нению норм законодательства. Примером этого служит 2007 год, когда группа чернобыльцев в Донецке путем голодовки смогла пере­ломить подходы к пониманию и решению проблемы по исполнению статей 50 и 54, подчеркиваю, части четвертой. Голодовка черно­быльцев в 2011 году, где был героизм и самоотверженность одних и предательство других, заставила власть похоронить постановление № 745 и принять постановление № 1210, которое сегодня исполня­ется по усмотрению чиновников.

Через месяц с небольшим – 30-летие этой трагедии…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, завершуйте, 10 секунд.

 

ДЕРКАЧ В.Г. Хотелось бы обратиться к Президенту Украины и народным депутатам Украины словами персидского поэта Мухам­меда Ас-Самарканди: «Основа каждого государства и фундамент любой страны покоятся на справедливости и правосудии…» (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Спасибі вам.

Запрошую до слова Юрія Соломатіна, народного депутата України четвертого скликання. Але, пане Юрію, перед тим, як ви почнете говорити, ще стосовно попереднього нашого промовця пана Валентина Мельниченка. Колеги звернулися і попросили привітати його з уродинами, сьогодні в нього день народження (Оплески). Я вас вітаю, і ми всі разом вас вітаємо. Здоров’я вам і всіх благ!

Прошу, пане Юрію.

 

СОЛОМАТІН Ю.П., народний депутат України третього і четвертого скликань. Шановна Оксано Іванівно! Я народний депутат України третього і четвертого скликань, у четвертому скликанні був секретарем чорнобильського комітету, тож у чорно­бильських справах обізнаний. А до цього, у 1990-1998 роках, працю­вав у Держкомчорнобилі, начальником відділу Управління з радіа­ційного захисту населення у Мінчорнобилі, начальником відділу радіоекологічного контролю і моніторингу Управління радіаційного захисту населення та поводження з радіоактивними відходами в МНС України. Тобто всі питання, пов’язані з Чорнобилем, мені добре відомі. І законодавча база, і наукова база пройшли через мене і  моїх товаришів. А до цього я дещо зробив і в урановій галузі, де працював 25 років, і відкриття уранових родовищ є на моєму рахун­ку. Я це сказав лише для того, щоб ви зрозуміли, що ті пропозиції, з якими я зараз виступатиму, не поверхневі, вони глибоко обґрунто­вані науковим і всім моїм досвідом практичної діяльності.

Насамперед я був дуже здивований, коли вивчав документи, підготовлені до цих парламентських слухань, що немає звіту Націо­нальної комісії з радіаційного захисту населення України. Ця комісія була утворена відповідно до Декларації про державний суверенітет України, ухваленої 1990 року. Вона була утворена при Верховній Раді України, щоб на неї ніхто не впливав негативно, щоб вона пра­цювала у сприятливих умовах. Головою цієї комісії протягом майже 20 років був Дмитро Михайлович Гродзинський, академік, ботанік, а  потім Володимир Петрович Скубенко, доктор економічних наук, спеціаліст з металургії, коксу, вугілля. І сьогодні його навіть на цих слуханнях немає, а повноваження комісії закінчилися рік тому.

Тому я вношу таку пропозицію. Шановна Оксано Іванівно, члени Комітету, секретаріат Комітету, треба негайно відпрацювати постанову про закінчення повноважень цієї комісії і почати опрацьо­вувати питання, що і як з нею далі робити.

І насамкінець. У Республіці Білорусь така комісія діє при уряді, у Росії – при академії наук. Є Міжнародна комісія з радіа­ційного захисту, в якій є представники названих держав, але України немає. Ось ціна роботи… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова В’ячеслава Шестопалова, заступника директора Інституту геологічних наук Національної академії наук України.

 

ШЕСТОПАЛОВ В.М., заступник директора Інституту геологічних наук НАН України. Шановні чорнобильці, народні депу­тати, колеги! Я хотів би підтримати голову Державного агентства України з управління зоною відчуження і теж поговорити трохи про майбутнє зони.

Я вважаю, що для того, щоб у зоні чітко виконувалася робота сьогодні, завтра і в майбутньому, насамперед треба підготувати концепцію зони і комплексну програму дій у зоні. Розроблення цих документів потрібно доручити Державному агентству з управління зоною відчуження із широким залученням науковців та виробнич­ників та з урахуванням існуючої і майбутньої спеціалізації зони, а саме:

 у центральній (промисловій) частині зони, як ви знаєте, відбувається зняття ЧАЕС з експлуатації, будуються сховища для зберігання радіоактивних відходів, відпрацьованого ядерного палива;

 у південній частині територій, після вибору майданчиків, бу­дуватимуться та експлуатуватимуться геологічні сховища середньо- і високоактивних відходів. Крім того, тут доцільно збудувати комп­лекс електроустановок з використання сонячної, вітрової енергії та  регулюючої системи теплового насосу. Хочу нагадати вам, що в  Німеччині у 2015 році за рахунок сонячної енергії вироблено електроенергії стільки ж, як на всіх атомних електростанціях. Це дуже вдале місце, бо, по-перше, тут проходить електромережа від Чорнобильської станції до населених територій, а по-друге, в май­бутньому будуть вивільнятися підготовлені фахівці, які працюють у  зоні. І таким чином, крім отримання великого прибутку, будуть вирішені і соціальні проблеми;

 крім того, в північній, північно-західній і частково південно-східній частинах треба, дійсно, створити радіоекологічний запо­відник, але його треба підпорядкувати безпосередньо Державному агентству з управління зоною відчуження;

 слід виконати радіоекологічну зйомку території, передовсім південної частини.

Отже, це тільки частина пропозицій. А головне – треба внести зміни до Закону України «Про поводження з радіоактивними відхо­дами», які унеможливлять нецільове використання коштів Держав­ного фонду поводження з радіоактивними відходами, що робить уряд протягом уже трьох років. Крім того, треба внести до Закону «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруд­нення внаслідок Чорнобильської катастрофи» положення про мож­ливість використання території зони для розвитку альтернативної енергетики.

Таким чином, наголошую, що в зоні відчуження можна і потрібно…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 30 секунд, завершуйте, будь ласка.

 

ШЕСТОПАЛОВ В.М. …і поглинання ресурсів на місце отри­мання чималого прибутку та економічного відродження України. Дякую за увагу. Всім здоров’я і наснаги, всього найкращого (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова останнього на сьогодні учасника обгово­рення Миколу Радченка, голову правління Всеукраїнської громад­ської організації «Спілка учасників та ветеранів ядерних випробу­вань і військових навчань з використанням ядерної зброї». Прошу.

 

РАДЧЕНКО М.В., голова правління Всеукраїнської громад­ської організації «Спілка учасників та ветеранів ядерних випробу­вань і військових навчань з використанням ядерної зброї». Доброго дня, шановні чорнобильці! Практично ми стоїмо на прозі 30-річчя ядерного лиха. У нас, у ядерників, ці проблеми виникли раніше, і  в  Україні вже практично немає тих ядерників, які брали учать у Семипалатинських випробуваннях, на Новій Землі, на «Маяку», але ж ми маємо ті самі проблеми, що й ви.

Я вас закликаю боротися. Чому закликаю? Поясню на прикладі ядерників, як з нами вчинили. У 1993 році Мінчорнобиль видав листа, в якому було написано, що ми не належимо до чорнобильців. Хоча Мін’юст визнав, що цей лист незаконний, але ж Мінсоцполі­тики і Пенсійний фонд взяли «під козирок», як кажуть у нас, у військових, і почали виконувати цей лист. Коли ми цим питанням почали займатися, Мінсоцполітики каже: «Та вас дурять, хлопці». «Ну, а що робити?» – запитуємо ми. Нам відповідають: «Треба вно­сити зміни до закону. Ви в Чорнобилі не були, ми вас туди не посилали».

Зараз депутати напрацювали законопроект № 3281, дай Бог їм здоров’я, і ми чекаємо на зміни. Але чому треба боротися? Для того, щоб не було такої ситуації. І ми вважаємо, і всі чорнобильці це визнали, що наявна дискримінація ядерників, які брали участь у  ядерних випробуваннях та ліквідації наслідків інших ядерних аварій.

Що ми хочемо сказати? У державі немає контролю за якістю продуктів харчування як основної складової здоров’я нації. Лікуван­ня чорнобильців необхідно осучаснити. Лікування ліками за власний кошт і за 6 гривень, як в ННЦРМ, – це ганьба для держави.

Що ми пропонуємо?

Звертаємося до Президента України, Прем’єр-міністра та Голо­ви Верховної Ради України з вимогою про усунення дискримінації громадян, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях та військових навчаннях із застосу­ванням ядерної зброї, та їхніх вдів. Наші вдови нічого не отриму­ють – ні вдови ядерників, ні чорнобильців, нічого їм не належить.

Створення наглядових рад у медичних закладах для лікування чорнобильців. Таким чином ми допоможемо нашим медичним закла­дам, в яких працюють лікарі…

 

ГОЛОВУЮЧА. 30 секунд, будь ласка, завершуйте.

 

РАДЧЕНКО М.В. Створення українського відділення Чорно­бильського фонду ООН у місті Києві.

Відновлення контролю якості продуктів харчування.

Всім бажаю здоров’я, удачі і всього найкращого! Борітеся – поборете! Дякую вам (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Перед тим як я запрошу до заключного слова голову профіль­ного Комітету, хочу відповісти тим, хто звертався щодо присутності тут представника Пенсійного фонду. Пенсійний фонд насправді є лише адміністратором платежів, усі рішення приймаються урядом. Представників уряду ви почули. Тому присутність представника Пенсійного фонду, на жаль, нічого не додала б до того, що ви по­чули. Я особисто поділяю ваше невдоволення тим, що було пред­ставлено урядом, але це вже інша історія.

Прошу, пане Миколо.

 

ТОМЕНКО М.В. Шановні колеги! Я про організаційні речі, оскільки ми вже тригодинну дискусію провели. Значить, все, що залежить від Комітету… Ми так плануємо свою роботу: ми ще тиж­день приймаємо пропозиції до нашого документа. Все одно, незва­жаючи на мою критику про те, що багато позицій не виконується, ми свою позицію повинні доводити, уряд і парламент мають знати по­зицію парламентських слухань. Отож протягом тижня ми збираємо пропозиції, потім у Комітеті розглядаємо проект і до сесійної зали вносимо Рекомендації парламентських слухань.

Цікаві ідеї і пропозиції, які мені передали, ми вносимо до матеріалів парламентських слухань, які видаються і направляються відповідно до обласних, міських і наукових інституцій, які опіку­ються проблемами чорнобильців. І так само, якщо, наприклад, хтось був у списку промовців, але, на жаль, його черга не дійшла, ви можете передати матеріали, ми їх опублікуємо.

Стосовно найближчих днів, які на нас чекають. Сподіваюся, що голови обласних державних адміністрацій, міські голови і міні­стри, які зараз, як я зрозумів, на позачерговому засіданні уряду, нас чують. Я публічно до них звертаюся і закликаю, щоб бодай від­повідно до того плану, який уряд затвердив, були проведені належні заходи і належним чином у містах і селах нашої рідної держави були пошановані люди, були організовані заходи пам’яті тих, кого вже немає.

25-26 квітня заплановані серйозні заходи і в Києві, і в Чорно­билі. Я переконував і думаю, що і Президент, і найвищі посадові особи будуть у Чорнобилі. Інакше цього ніхто не зрозумів би, якби 26 квітня, у 30-ту річницю, керівники держави проігнорували такий захід. І моя рекомендація очільникам держави, що треба не просто приїхати і пом’янути, а приїхати і сказати, що зроблено для чор­нобильців. Нехай буде для них додатковий стимул, що 26 квітня, коли вони будуть у Чорнобилі, мають запропонувати не лише ті речі, про які я говорив, а й те, чого ми вимагаємо і про що говоримо, зокрема і в нашому законопроекті.

І сподіваюся, що все-таки завтра або в інший час, враховуючи, що до 26 квітня формально маємо ще робочий тиждень, все-таки ми законопроект № 2093 приймемо. Це було б реальною підтримкою і зміною ставлення до чорнобильців з боку уряду, з боку влади.

Тому плануємо нашу роботу і сподіваємося, що, можливо, ці тригодинні слухання дадуть можливість парламенту, уряду, місцевій владі подумати, що все-таки хоч і небагато, ще є трохи часу, щоб Указ Президента «Про заходи у зв’язку з 30-ми роковинами Чорно­бильської катастрофи» виконати, пом’янути людей і зрозуміти, що проблема Чорнобиля для України – це проблема, яка не зникла, вона залишилася, про неї треба говорити, її треба шанувати і її треба згадувати.

Отож здоров’я всім і сподіваюся, що на 30-річчя ми належним чином пом’янемо і тих, кого разом з нами немає, і, найважливіше, пошануємо тих, які сьогодні на собі тримають і славу, і повагу, і пошану героїв Чорнобиля. Дякую вам. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Шановні учасники парламентських слухань! Я хочу зі свого боку подякувати вам за роботу і також хочу сказати, що, дійсно, цей рік на прикладі проблем чорнобильців показав нам, на жаль, інсти­туційну неспроможність уряду (немає значення – цього чи поперед­нього) взагалі формувати політику і пропонувати щось для людей. Я щиро сподіваюся, і сподіваюся також на підтримку голови Коміте­ту, що ми будемо мати новий уряд, для якого проблеми чорнобиль­ців і проблеми наслідків Чорнобильської катастрофи будуть серед пріоритетних, і ми зможемо нарешті, нормально артикулювавши проблему, шукати шляхи її вирішення.

Дякую всім за роботу. Бажаю вам гарного вечора.