ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

ПРО ВІЙСЬКОВО-МЕДИЧНУ ДОКТРИНУ УКРАЇНИ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

20 травня 2015 року, 15 година

 

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради

України СИРОЇД О.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановні колеги! Шановні народні депутати України! Шановні учасники парламентських слухань! Відповідно до постанови Верховної Ради України від 22 квітня цього року сьогодні проводяться парламентські слухання на тему: “Про військово-медичну доктрину України”. Від імені Верховної Ради щиро дякую вам за те, що знайшли час і можли­вість взяти участь у такому важливому обговоренні.

Дозвольте декілька слів стосовно того, що є мотиватором для нас усіх сьогодні в обговоренні цієї теми. Ми мусимо визнати (ми вже давно це знаємо, ми з цим зіткнулися), що в Україні фактично немає військової медицини. Вона була знищена. Вона була знищена задовго до того, як ми потрапили до цього залу. Знищувалася вона свідомо і методично. На жаль, ми зіткнулися з війною, зовсім неспроможні до порятунку наших військових. Досі ми переживаємо цю неспроможність.

На жаль, знищувалася не тільки військова медицина, а вся система управління, тому ми водночас стикаємося із неспромож­ністю повноцінно відповідати на виклики і Міністерства оброни, і  Міністерства охорони здоров’я. Система управління не лише в цих двох міністерствах, а в уряді загалом тривалий час руйнува­лася, тому сьогодні й уряд неспроможний відповідати на виклики, які постали перед нашою державою. І ми намагаємося допомогти йому впоратися з цією проблемою. До слова, ми сподіваємося, що найближчим часом зможемо розглянути законопроекти сто­совно покращення роботи Кабінету Міністрів.

У зв’язку з цим мусимо визнати, що основний тягар у сфері військової медицини сьогодні ліг на плечі волонтерів та окремих ентузіастів у сфері державного управління. Це люди, які силою свого інтелекту, волі, здоров’я, грошей (хто чим міг) впряглися у  цей важкий віз і тягнуть його, виконуючи обов’язок порятунку військових, забезпечуючи їх реабілітацію, навчання, лікування зу­бів на полігонах — те, що на сьогодні вкрай необхідно, те, чого ми не бачимо, але ці люди роблять це самотужки.

Однак ми повинні бути свідомі того, що, на жаль, ще довго вимушені будемо боротися з тією агресією, яку маємо на сьогодні. Це не є питання тільки часу. Нинішня війна нас навчила, що мусимо бути готові до всього, і до найгіршого теж. Тому формування повноцінної військово-медичної доктрини на сьогодні є для нас одним із пріоритетів, це має бути одна з наших запо­відей. І для того щоб ця військово-медична доктрина відбулася, не просто була написана як документ, а щоб вона відбулася як факт, потрібно, щоб долучилися до цього процесу всі, особливо різні органи державної влади, різні міністерства. Це не тільки обов’язок Міністерства оборони, не тільки обов’язок Міністерства охорони здоров’я, це також обов’язок Міністерства освіти і науки, це також обов’язок Міністерства фінансів та інших міністерств, які повинні бути долучені до того, аби сформувати військово-медичну доктрину і дати їй життя у майбутньому.

Ми дуже раді, що сьогодні маємо можливість заслухати про­ект військово-медичної доктрини, підготовлений Міністерством оборони на виконання Указу Президента України від 14 листопада 2014 року “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 листопада 2014 року “Про невідкладні заходи із забезпечення державної безпеки”. Думаю, що після того, як ми заслухаємо доповідь і обговоримо проект, ми спільно зможемо надати свої рекомендації, аби долучитися надалі до фіналізації цього документа і до його впровадження та застосування. Саме тому ми запросили представників і депутатського корпусу, і орга­нів виконавчої влади, і громадського середовища, тобто всіх, хто тією чи іншою мірою причетний до виконання військово-медичних завдань, а також у майбутньому відповіда­тиме за вдосконалення цієї роботи.

Стосовно порядку нашої роботи. Пропонується такий регламент. Спочатку ми заслухаємо доповідь представника уряду, співдоповідь голови Комітету з питань охорони здоров’я, потім у нас буде обговорення, тобто виступи учасників парламентських слухань. Регламент виступів — до 5 хвилин. І потім буде надано по  5 хвилин представнику уряду та представнику комітету для заключного слова, підбиття підсумків обговорення.

Стосовно того, як відбуваються виступи. Для тих, хто вперше бере участь у парламентських слуханнях, хочу зазначити, що ви будете виступати з трибуни Верховної Ради, зліва від вас — хронометр, ви будете бачити, скільки часу у вас залишилося. За  30 секунд до завершення виступу пролунає звуковий сигнал. Це означатиме, що у вас залишилося 30 секунд для того, аби ви могли підвести підсумки. Через 30 секунд мікрофон вимкнеться. Я  дуже прошу вас дотримуватися регламенту, оскільки список промовців сформований таким чином, щоб ми завершили роботу до 18 години, і дуже хотілося б, щоб усі учасники парламентських слухань, які виявили бажання виступити, змогли це зробити.

Ще я хочу зазначити, що 10 хвилин виділено для виступу Надзвичайного та Повноважного Посла Держави Ізраїль в Україні пана Еліава Бєлоцерковські, який бере участь у наших парламент­ських слуханнях, у зв’язку з необхідністю послідовного перекладу.

Отже, якщо немає заперечень, переходимо до розгляду теми парламентських слухань. Запрошую до доповіді заступника міністра оброни України Юрія Веніаміновича Гусєва.

 

ГУСЄВ Ю.В., заступник міністра оброни України. Шановна пані головуюча! Шановні колеги! Дуже приємно бачити в цій залі дуже багато знайомих облич, людей, з якими ми спільно пра­цювали над проектом доктрини, яку ми сьогодні обговорюємо. Пані Оксана Сироїд вже наголосила, що під час проведення анти­терористичної операції, під час відкритого збройного конфлікту, на марші ми змушені планувати таку важливу річ, як військово- чи воєнно-медична доктрина України.

Безумовно, упродовж 24 років незалежності Збройні Сили України знищували, знищували і військово-медичну службу Зброй­них Сил України. І тому дуже часто в перший рік проведення антитерористичної операції ми не знали, як планувати діяльність військово-медичної служби, як координувати дії військово-медич­ної служби Міністерства оборони з іншими силовими відомствами, як залучати цивільні заклади охорони здоров’я до порятунку на­ших хлопців, які отримували травми, подекуди несумісні з життям.

Втім, відбулося засідання Ради національної безпеки і обо­рони, і 14 листопада минулого року Президент підписав указ, яким визначено завдання розроблення воєнно-медичної доктри­ни. Воєнно-медична доктрина, і пані Оксана щойно про це сказа­ла, — це як заповідь для військових медиків, як має розвиватися військова медицина, а надто як має розвиватися взагалі меди­цина у випадку, коли країна стикається з нападом, зі збройними конфліктами, як мають координуватися дії військової медицини і цивільної, для того щоб найкраще зберегти життя наших війсь­ковослужбовців, наших героїв.

На сьогодні підготовлений такий проект воєнно-медичної доктрини, він вам розданий. Хочу сказати, що це не остаточний проект, адже позавчора, в понеділок, відбулася нарада в Міні­стерстві оборони України. Дуже багато з тих, кого я сьогодні бачу в цьому залі, були на цій нараді. І за останні два дні ми значно доопрацювали цю доктрину, тому що в документі, який ви маєте зараз на руках, здебільшого йдеться про військово-медичну службу Міністерства оборони. Але воєнно-медична доктрина значно ширша, ніж просто військово-медичний департамент чи військово-медична служба Міністерства оборони.

У зв’язку з цим ті зауваження, ті нарікання, ті пропозиції, які висловлювалися до воєнно-медичної доктрини, були враховані. І я переконаний у тому, що й сьогоднішні пропозиції ми обов’яз­ково врахуємо. Тому що нам потрібно сформувати такий документ, який чітко визначить напрям розвитку, напрям реформування військово-медичної служби і дасть бачення, можливо, на десятки років наперед, як розвивати медицину так, щоб кожний військово­службовець, кожен, хто захищає нашу державу (чи це прикор­донник, чи працівник Служби безпеки України, чи нацгвардієць, чи  військовослужбовець Збройних Сил України), точно знав, що в разі поранення йому обов’язково нададуть невідкладну медичну допомогу, забезпечать необхідну госпіталізацію і реабілітацію.

Насамперед хочу подякувати волонтерам — нашим побра­тимам, які витягували з поля бою наших хлопців. Десь тут я бачив Олю. Кроха, встань, будь ласка. Я прошу просто поаплодувати цій дівчині, яка близько тисячі військовослужбовців на своїх плечах ви­тягла з аеропорту. Були випадки, коли ніхто не міг поїхати в тер­мінал, тоді Оля виходила і казала: “А я їду”

Хочу окремо подякувати Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я. За те, скільки зробили за останні чотири місяці Ольга Богомолець і Оксана Корчинська, щоб посилити волонтер­ський десант Міноборони, підставити плече, іноді справедливо критикували реформи, що відбуваються у військово-медичній сфе­рі, велика вам подяка і пошана. Тому що, безумовно, ми не знає­мо, як побудувати правильно, ми робимо помилки, і нам потрібна підтримка, передовсім людей, які на цьому розуміються краще.

Сьогодні ми обговорюємо проект документа, який, безу­мовно, потрібно приймати. Попередньо визначено, що ухвалювати його буде Президент України. Паралельно з цим процесом роз­робляється воєнна доктрина. Безумовно, ці процеси мають бути синхронізовані, поза тим, що проект воєнно-медичної доктрини більш спеціалізований.

Втім, я хочу запропонувати до обговорення кілька дуже конкретних питань, які, можливо, варто передбачити у проекті доктрини, який згодом ляже на стіл Верховного Головнокоманду­вача Збройних Сил України, Президента України Петра Олексійо­вича Порошенка.

Обговорюючи проект воєнно-медичної доктрини, я ставив запитання: чому ми в цій доктрині не можемо передбачити золоті правила, які працюють у натовських країнах? Чому ми тут не можемо передбачити “правило золотої хвилини”, протягом якої має бути надана перша невідкладна допомога тому, хто стоїть поряд з тим, кого поранено? Чому ми зараз не можемо перед­бачити “правило золотої години”, протягом якої має відбутися евакуація людини з поля бою і надана перша допомога вже в польовому шпиталі? Чому ми не можемо передбачити “правило шести перших годин”? Це той час, за який людині має бути надана повноцінна госпітальна допомога. І я отримував дивні від­повіді: це потребує внесення змін до законодавства; у нас немає грошей, щоб це забезпечити; ми не знаємо, як навчити.

Проте я переконаний, що саме зараз треба передбачати ці  правила і змінювати законодавство, для того щоб забезпечити збереження життя. І також для того, щоб ця доктрина стала реальним інструментом, а не просто папером з набором дуже важливих розумних слів, треба передбачити конкретні кроки. І, можливо, в перехідних положеннях треба перебачити завдання Кабінету Міністрів розробити стратегії розвитку військової меди­цини, де передбачити, в тому числі, систему координації сил і  засобів військової та цивільної медицини. Це дуже важливо на випадок загострення ситуації в зоні проведення антитерористич­ної операції. Це дуже важливо, щоб ми мали чіткий сценарій розвитку військової медицини на роки наперед.

Однак, підводячи підсумок свого виступу, хочу сказати, що дивно, що війна нас змушує приймати воєнно-медичну доктри­ну.  Безумовно, треба було її приймати, за пріоритетністю, після прийняття Конституції. Але якщо вже перед нами стоять такі ви­клики, то ми маємо розробити дуже якісний, дуже практичний, ці­лісний і патріотичний документ, який надасть переконаність хлоп­цям у тому, що їх забезпечать медичною допомогою, а тим, хто прийде працювати в Міністерство оборони, задасть чіткий напрям, як необхідно розвивати військово-медичну службу і Збройні Сили України в контексті медицини.

Хочу також подякувати всім представникам силових відомств, медичних служб силових відомств, які працюють пліч-о-пліч із Збройними Силами в секторах, допомагаючи вчасно евакуювати поранених. Обмеженість сил і засобів Збройних Сил, які знищува­лися, не давала нам змоги в перші місяці ведення антитерори­стичної операції робити це вчасно і якісно. Втім, хочу сказати, що зараз вже створений координаційний штаб, взаємодія налагодже­на. Її треба посилювати, удосконалювати, автоматизувати, і ми над цим активно працюємо.

І хочу подякувати кожному, хто навіть у своїх молитвах згадував наших хлопців, за той подвиг, який ми всі з вами зараз здійснюємо. Слава Україні!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже вам дякую, пане заступнику міністра.

Запрошую до слова голову Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я пані Ольгу Богомолець.

 

БОГОМОЛЕЦЬ О.В., голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, партія “Блок Петра Порошенка”). Шановні колеги! Дорогі друзі! Знаєте, у стінах парламенту і в оточуючому середо­вищі, яке не дотичне до того, чим ми всі живемо (бо ми тут, у цій аудиторії, є однодумцями), мені часто ставлять запитання: що таке військово-медична доктрина, на що ти витрачаєш свій час, що це реально може змінити в державі? Я людям відповідаю на це запитання. Кажу: от ви розумні, освічені, навіть депутати, а що ви будете робити, якщо зараз, уявіть собі, у країні буде оголо­шено воєнний стан? Чи знаєте ви, куди йти, що робити? Чи ви знаєте, куди підуть ваші батьки, ваші діти? Чи ваші діти знають, де  найближче бомбосховище? Чи будете ви знати, як з ними тримати зв’язок, якщо немає мобільного зв’язку?

Насправді військово-медична доктрина — це той документ, який має створити загальнодержавний системний спокій на випа­док того, що може відбутися: чи це терористичний акт, чи техно­генна катастрофа, чи воєнні дії.

Прошу вас включити зараз одночасно зорові і слухові аналізатори, дивитися на екрани, тому що там будуть показувати одне, а я говоритиму інше. Тобто висновки ви будете робити паралельно.

Якщо буде оголошено воєнний стан, насправді нам війни не  потрібно. Ми всі пам’ятаємо Чорнобиль: ступор на вокзалах, в аеропортах, полиці в магазинах порожні, держава в хаосі. Тому впорядкування цього хаосу, відповідальність кожного із свідомих, громадянське волонтерство з чітким розумінням свого внеску, що ти робиш для держави, де твоя відповідальність, — оце військово-медична доктрина.

Тож сьогодні йдеться не про локальну галузеву проблему, яку мало б вирішити Міністерство оборони, хоч воно й намага­ється. Військово-медична доктрина значно ширша, вона виходить за межі повноважень і відповідальності Міністерства оборони. Сенс існування держави, на моє глибоке переконання, — це не тільки економіка і політика, це люди, за життя і щастя, і добробут яких ми з вами маємо боротися. Життя дитини, дорослого, бійця, офісного працівника, робітника, селянина, бізнесмена — це най­більша цінність держави. Саме люди — це країна, а не дороги і хмарочоси.

Основні положення військово-медичної доктрини ви бачите на екрані. Звичайно, одномоментно всі чинники, які загрожують життю і здоров’ю українців, ми не усунемо, особливо під час вій­ни, але ми можемо розпочати будувати комплексну систему убез­печення населення від загроз життю і здоров’ю, а також вирішен­ня нагальних життєвих питань тих людей, які вже постраждали.

І першим кроком на цьому шляху має стати розроблення і  втілення в життя військово-медичної доктрини (або воєнно-медичної доктрини — як вирішать фахівці). Насправді надзвичайно важливий зміст того, що буде відпрацьовано і зроблено.

Військово-медична доктрина — це система поглядів і знань, яка дозволяє врятувати життя військових і цивільних громадян у мирний і воєнний час. Коли кожен громадянин починає усвідом­лювати свій обов’язок перед державою, точно знає своє місце в механізмі спільних дій і стає абсолютно свідомим волонтером, професійним, освіченим, який працює в чіткій системі координат.

Територія охоплення військово-медичної доктрини. Поди­віться на карту, 8 мільйонів метрів кордону. І прикордонна служба має забезпечити стабільність нашої країни, тому що кордон — це, як шкіра у людини: немає шкіри — нема життя. Немає кордону, країна гине. Це означає, що кожна районна лікарня, кожна об­ласна лікарня вздовж наших кордонів мусить мати таке забез­печення, такий професіоналізм лікарів, щоб вона могла надавати допомогу і військовим, і цивільним, якщо час цього вимагає.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Пані Олю, перепрошую. Шановні гості на балконі! Я знаю, що ви звикли проводити екскурсії тоді, коли дуже шумні депутати тут сидять. Але сьогодні тут сидять чемні учасники парламентських слухань, і ми дуже чуємо екскурсовода. Я вас прошу, трошки тихіше, щоб було легше говорити доповідачу. Дуже дякую.

 

БОГОМОЛЕЦЬ О.В. Враховуючи територію нашої держави, абсолютно зрозуміло, що має бути відновлений військовий обо­в’язок для всіх медиків. Мають бути повернуті військові кафедри в усі медичні вузи. Мають бути повернуті кафедри тактичної меди­цини і медичної підготовки відповідно в усі військові вузи.

Хто є учасниками військово-медичної доктрини? Учасниками військово-медичної доктрини є кожен. І 72 тисячі тих, хто утриму­ється за ґратами, і майже 3 мільйони інвалідів, і решта тих людей, які можуть бути військовими або можуть бути мобілізованими, мобілізаційним резервом.

Це означає, що держава абсолютно чітко в кожному районі, в кожній області має розуміти свої потреби. І має бути створений закон про мобілізаційний резерв. Тому що держава має опікува­тися кожним, незалежно від того, чи є він соціально захищеним. Хочу наголосити, що йдеться не про мілітаризацію мирного гро­мадського життя, а про закладення підвалин безпечного цивіль­ного життя України на довгострокову перспективу.

Як довго має діяти військово-медична доктрина? Чи тільки на час військових дій? Звичайно, ні. Військово-медична доктрина має діяти на всій території держави у мирний і у військовий час. Інакше військові кафедри знову будуть закриті, інакше у нас ніко­ли не буде єдиної потужної безпечної держави для щасливих людей.

Прошу вас подивитися графіки. Якщо у нас не буде патріо­тичного виховання у школі, відповідно у нас не буде відповідної кількості тих, хто захоче захищати свою державу. На цих графіках ви бачите цифри, це області. Я навмисно вилучила назви облас­тей, щоб не виникало зараз конкуренції, хто є більшим патріотом. Ви можете побачити, що за тими повістками, які були розіслані, в одних областях прийшли 100 відсотків людей, в інших — у 3–4 рази менше. На цих діаграмах немає Донецької і Луганської областей.

Що потрібно зробити, які висновки? І яким чином ми можемо вплинути на тих людей, які не прийшли? Ми не можемо сьогодні звинувачувати їх у непатріотизмі. Держава має створити механізми альтернативної військової служби. І має прийняти дієвий закон, а не той, що існує, який не дозволяє працювати всім тим людям, які не мають фізичної можливості бути захисником зі зброєю в руках. Є сьогодні багато іншої зброї, яка може захищати цілісність і єдність держави.

Подивіться, будь ласка, наступний слайд. Ви побачили кіль­кість добровольців по областях. Тепер ви бачите відсоток тих, які з’явилися на військово-лікарську комісію. Такі самі парадоксальні цифри: одні області демонструють розуміння ситуації, а в інших на рівні родинного виховання, патріотичного виховання відчува­ється значно інше ставлення до тих подій, що відбуваються в державі.

Що для цього потрібно зробити державі? Повернути уроки військово-патріотичного виховання у школі. Повернути початкову військово-медичну підготовку в середніх навчальних закладах. І  робити акцент на тому, що саме ми, громадяни, є надійним за­хистом нашої держави, якщо ми будуємо нову Україну.

На наступному слайді ви бачите зріз придатних до військової служби по областях. В одних областях придатними до військової служби є ледь третина, в інших лише 25 відсотків є непридатними. Це свідчить і про роботу медичної служби, і про рівень патріотизму, і про рівень виховання, про громадянську позицію.

І саме для цього має працювати військово-медична доктри­на. Для того, щоб, починаючи зі шкільної лави, з родинного вихо­вання, ми чітко розуміли мету нашого співіснування. Ми будуємо нову Україну, яка буде не тією Україною, де чиясь хата скраю, во­на буде в очах світу тією країною, де всі громадяни готові разом виконувати свій громадянський обов’язок по відношенню до своєї держави, тому що саме ми — громадяни України є нашою державою.

Наступний слайд — це наші втрати за останній рік. З Міні­стерства охорони здоров’я щойно надійшла інформація про те, що у нас близько 2 тисяч поранених цивільних і близько 500 вби­тих цивільних. Це дані Міністерства охорони здоров’я. А ще на наших дорогах цього року загинули 4,5 тисячі людей.

Тому згідно з новими законами, які має створити наша держава, базовими навичками з домедичної підготовки і тактичної медицини має володіти все населення. Кожен мусить знати, як надати першу невідкладну допомогу, і тоді “правило золотої хви­лини” за стандартами НАТО ми зможемо виконати не тільки на папері, а реально, розуміючи, що потрібно робити з людиною, яка втратила свідомість або отримала поранення поряд з нами.

Наступний слайд — це причини наших безповоротних втрат. Червоне — це те, на що ми потенційно не могли вплинути, це поранення, несумісні з життям. Але 6 відсотків — це травми кінці­вок, коли тактичні навички військової медицини, вміння накласти джгут могли врятувати життя. Ще 1 відсоток — це загибель у стані алкогольного сп’яніння.

І у зв’язку з цим, безперечно, має бути прийнятий закон про парамедицину відповідно до тактичних навичок і військових нави­чок. Парамедицина — це ще нова для України наука, це лікнеп із збереження життя і здоров’я кожного. На рівень загибелі у стані алкогольного сп’яніння можуть вплинути психологічне тестування і  психологічна підготовка, які мають проводитися у шкільні роки, потім у Збройних Силах або коли людина мобілізується. А також жорстке покарання за вживання алкоголю на передовій, за це відповідальні командири.

Ще 24 відсотки втрат — внаслідок травм тулуба, крово­втрати і шоку. Деяку частину з цих людей можна було б врятува­ти, якби була налагоджена система евакуації, діяло “правило зо­лотої години”. А також нам потрібні закон про трансплантацію, єдина система евакуації, нова служба крові і єдиний медичний простір. Тому що евакуювати пораненого потрібно у найближчий медичний заклад, який є найближчим і найпотужнішим для вирі­шення його проблем.

Тепер прошу вас подивитися на діаграму непридатних до військової служби. Психічні захворювання, захворювання нервової системи — понад 50 відсотків. Ми будуємо здорову країну здоро­вих, психічно врівноважених людей. Це означає, що нам потрібен новий закон про психіатричну службу, про психосоматичну реабі­літацію, і ця допомога має надаватися не волонтерами, а здійсню­ватися державою на системних засадах.

Прошу вас подивитися наступний графік — ДНК-іденти­фікація. Державі потрібна система прижиттєвої і постмортальної ідентифікації. На сьогодні за стандартами НАТО існують різні методи ідентифікації прижиттєвої і постмортальної. І ми не шука­ли б шляхи, як нам сьогодні ідентифіковувати кожного, щоб повертати людям можливість отримання державної допомоги та підтримки.

Створення сучасної військово-медичної доктрини є нагаль­ною потребою, і це наочно підтверджують статистичні дані про частку придатних до військової служби, структуру захворювань непридатних до військової служби, наші втрати серед військових і цивільного населення в зоні АТО, структуру поранень, від яких гинуть наші герої.

Військово-медична доктрина є багаторівневою. На першому етапі йдеться про фізичне і патріотичне виховання. І до цього мають бути залучені всі профільні міністерства і відомства нашої держави. Це не можна покладати на плечі Міністерства оборо­ни.  Це абсолютно безвідповідально. Тому мають бути початкова військова підготовка, професійне психологічне тестування у нав­чальних закладах, а на другому етапі — вже дві різні моделі для цивільного населення та військових. Ці елементи системи війсь­ково-медичної доктрини мають бути відображені у правовому полі, це обов’язково, починаючи зі шкільного фізичного виховання до соціального забезпечення постраждалих під час бойових дій.

Прошу подивитися на механіку (наступний слайд). За кож­ним із пунктів системи стоїть створення нових законів, розроб­лення державних програм. Також хочу наголосити на необхідності врахування стандартів НАТО при розробленні та впровадженні військово-медичної доктрини. Це необхідно у будь-якому разі, навіть якщо наша країна матиме нейтральний статус і не входи­тиме до військових союзів, бо йдеться про найкращі, найбільш передові технології та управлінські рішення.

Завдання військово-медичної доктрини. Ці завдання можуть бути виконані лише за умови об’єднання зусиль всіх профільних міністерств і відомств. Адже військово-медична доктрина, як я вже сказала, виходить за межі повноважень і відповідальності Міні­стерства оборони і силових відомств. Наша сила — у нашій єдно­сті та синергії, у вмінні підсилити один одного, а не поставити підніжку. Ми разом будуємо нову сильну справедливу єдину дер­жаву для щасливих і здорових людей.

На 90 відсотків наше щастя залежить від нашого здоров’я, а наше здоров’я залежить від того, як у школі вчать його збері­гати, від ситуації в медичній галузі, навіть від стану автошляхів, які я особисто сприймаю не як кілометри і тонни бетону, а як кількість загиблих у ДТП на кожен кілометр дороги, де гинуть і отримують інвалідність люди, від ефективності взаємодії всіх державних структур і нас із вами.

Я хочу закінчити презентацію свого бачення військово-медичної доктрини слайдом про зовсім іншу громадську платфор­му, яка вже підготовлена, “Україна 80+”. Ця громадська плат­форма репрезентує і моє бачення того, якою має бути Україна, і  моє чітке розуміння, що я можу зробити так, щоб люди жили в нашій країні понад 80 років.

І я дуже хочу, щоб військово-медична доктрина якнай­швидше була втілена в життя, і зроблю все можливе, щоб кожен із законів, підзаконних актів…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу, завершуйте.

 

БОГОМОЛЕЦЬ О.В. …як єдиний оркестр, а не гра перших скрипок. Після цього ми зможемо перейти до програми збільшен­ня тривалості життя наших громадян. Дякую за вашу увагу. Слава Україні!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую дуже, пані Ольго. Дякую обом допові­дачам за такі ґрунтовні бачення.

Отже, переходимо до обговорення виступів. Запрошую до слова Вербу Андрія В’ячеславовича, директора Військово-медич­ного департаменту Міністерства оборони України, Головного дер­жавного санітарного лікаря Міністерства оборони України, полков­ника медичної служби. Підготуватися Павленко Олександрі Сергіївні.

 

ВЕРБА А.В., директор Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України. Шановна пані головуюча! Шановні народні депутати! Шановні колеги! Досвід застосування Збройних Сил України в антитерористичній операції виявив ряд істотних проблем у медичному забезпеченні, що пов’язані з багатьма складовими, які негативно вплинули на своєчасне надання медич­ної допомоги пораненим, їх евакуацію та лікування. Найважливіші з них — відсутність уніфікованих індивідуальних засобів медичного захисту, сучасних засобів розшуку поранених, броньованого сані­тарного транспорту для вивезення поранених з поля бою. Медич­не комплектно-табельне оснащення морально і фізично застаріло. Відсутні засоби зв’язку та комунікацій у польових умовах, недо­статня кількість спеціального транспорту, а саме автоперев’язу­вальних, пересувних рентгенологічних, стоматологічних кабінетів.

Фактично, медична служба військової ланки була зруйно­вана. Як наслідок, терміни та якість надання медичної допомоги пораненим на полі бою, медичної евакуації не відповідали визна­ним стандартам. Лікарі цивільних закладів охорони здоров’я, які надавали медичну допомогу пораненим, виявилися дещо не обізнаними з особливостями перебігу і тактики лікування бойової патології, зумовленої вогнепальними та мінно-вибуховими пора­неннями, що не дозволяло їм застосовувати правильну тактику лікування на початкових етапах лікування. Не було єдиної сучасної системи медико-психологічної реабілітації. Була відсутня єдина си­стема управління та координації дій медичних служб Збройних Сил України, інших військових формувань та системи цивільної охорони здоров’я.

З метою покращення медичного забезпечення військ вжито таких заходів:

– у військових підрозділах включені посади стрілків-санітарів і санітарних інструкторів, розроблені необхідні організаційно-штатні структури медичних пунктів та медичних рот, відпрацьова­но та подано на затвердження штат навчальної медичної роти;

– подані на затвердження пропозиції щодо здійснення під­готовки військових фельдшерів на базі Вінницького медичного коледжу;

– сформовані 32 мобільні лікарсько-сестринські бригади, гру­пи підсилення для трьох мобільних військових госпіталів, пере­сувні групи медичного постачання, дві автосанітарні роти;

– розгорнуто за рахунок військових частин і з’єднань 38 пунк­тів та медичних рот, задіяно майже 400 осіб медичного персо­налу, до 100 санітарних автомобілів та 8 автоперев’язувальних;

– збільшена ліжкова ємність чотирьох військових госпі­талів,  а дві поліклініки з денним стаціонаром переформовані у 100-ліжкові госпіталі;

– у військово-медичних клінічних центрах створено нові та підсилено існуючі реабілітаційні відділення;

– збільшено штатну ліжкову місткість клінік та відділень психіатрії, введені психіатричні кабінети з лікарями — психіатром та психологом;

– затверджено нові норми комплектно-табельного майна медичної служби військових частин та з’єднань.

Для підвищення рівня знань військовослужбовців щодо по­рядку надання першої допомоги на полі бою розроблено Пам’ятку військовослужбовцю щодо надання медичної допомоги, яка поши­рена серед особового складу, проводяться відповідні заняття із військовослужбовцями та мобілізованими для формування єдиних підходів щодо надання медичної допомоги та лікування поранених і хворих військовослужбовців, опрацьовані керівництва з війсь­ково-польової хірургії та військово-польової терапії.

Підготовлені відповідні зміни до Положення про військово-лікарську експертизу військовослужбовців щодо впорядкування медичних критеріїв відбору на військову службу.

Заходи щодо поліпшення кадрового потенціалу медичної служби (проведені і виконані):

– проведено достроковий випуск лікарів та провізорів з Української військово-медичної академії;

– створено і розпочато роботу восьми центральних курсів підготовки мобілізаційного ресурсу медичної служби;

– для доукомплектування військово-медичних закладів прий­нято на військову службу із резерву понад 1300 осіб медичного персоналу та близько 1 тисячі осіб для доукомплектування медич­них підрозділів військових частин і з’єднань;

– введені штатні групи посилення медичних пунктів.

Все це дало змогу поліпшити ситуацію в зоні проведення антитерористичної операції. Однак залишається ще багато неви­рішених питань. Тому прийняття військово-медичної доктрини значно покращить ситуацію, дозволить відпрацювати програму та прийняти керівництво щодо медичного забезпечення на воєн­ний час. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Павленко Олександру Сергіївну, першо­го заступника міністра охорони здоров’я. Підготуватися Ірині Сисоєнко.

 

ПАВЛЕНКО О.С., перший заступник міністра охорони здоров’я України. Добрий день, шановні учасники парламентських слухань! Звичайно, що виклики і загрози, які постали перед Україною, змушують нас обговорювати і приймати цей документ якомога скоріше. Можна сказати, ми вже запізнилися з ним. Проте я хотіла б, щоб ми сьогодні обговорювали не лише загро­зи, які постали над нами, а й сам текст документа. Тому що всі наші ідеї, пропозиції, сама загальна ідеологія буде спаплюжена неякісним текстом. Зараз ми маємо працювати над тим, щоб всі ідеї були відображені в кожному положенні, в кожному абзаці того документа, який нам пропонується.

На сьогодні Міністерство охорони здоров’я залучило фахів­ців, працює з експертами з екстреної медицини, надало даний текст на оцінку до Центру медицини катастроф, залучило деяких експертів Всесвітньої організації здоров’я і готове допомагати, змінювати, шліфувати і викладати якісно кожне положення даної запропонованої доктрини.

Якщо говорити про те, що зараз потрібно для того, щоб документ вийшов у світ якісним, я зосередила б увагу на деяких положеннях, які потребують більш системних змін, аніж просто викладення їх у даному документі. Хочу зацитувати дуже важливу норму даного документа: “Закономірності побудови та функції військової охорони здоров’я визначаються воєнною політикою держави”. Ми маємо говорити не лише про воєнно-медичну док­трину, а взагалі про воєнну політику держави, якою вона є.

Дуже приємно сьогодні бачити серед запрошених гостей Надзвичайного і Повноважного Посла Ізраїлю. Ми хотіли би чути досвід тих країн, які мають воєнну політику і які, як кальку, накла­дають на цю воєнну політику свою військово-медичну доктрину. Вона є похідною, вона випливає із загальної ідеї воєнної ідеології, воєнної політики, яка запроваджена в країні.

Звертаю вашу увагу, що цей документ на даний момент є  політичною пропозицією і дуже важливою декларацією, яку справді треба викладати у вигляді доктрини. Важливо подивитися, яким чином такі воєнні доктрини викладалися в інших країнах.

Хочу також сказати, що запропонований документ дотичний до сфери дуже багатьох законодавчих актів — це і Кодекс цивіль­ного захисту населення, і Основи законодавства України про охо­рону здоров’я, і закони “Про Збройні Сили України”, “Про Службу безпеки України”, “Про Національну гвардію України” та інші. Тому кожен абзац даного документа повинен розглядатися у розрізі того, яким чином ці документи, ці законодавчі акти узгоджуються один з одним.

Звертаю увагу, що деякі терміни, які пропонуються, треба вводити не тільки військово-медичною доктриною, а взагалі вно­сити істотні зміни саме до медичного законодавства. Наприклад, термін “парамедик” є важливим, і якщо ми його використовуємо у військово-медичній доктрині, він має бути запроваджений саме як термін, йому має бути надано конкретне визначення, і він, звичайно, спершу має з’явитися в медичному законодавстві. Ми готові допомогти це зробити і надати своїх спеціалістів.

Також хочу звернути увагу, що, наприклад, важливими актами є не лише ті, які були мною названі, а й Бюджетний кодекс. Якщо ми говоримо про те, що ми розробляємо маршру­тизацію пацієнта, пораненого військового, то постануть питання міжбюджетних трансфертів і розрахунків між силовими структу­рами і закладами охорони здоров’я. Якщо буде з’ясовано, що пацієнт пересувається з однієї області до іншої, звичайно, поста­нуть питання бюджетування. Тому ми наголошуємо на тому, що треба дивитися також і на бюджетне законодавство. Знову-таки, пропозиції є, ми їх надамо і будемо працювати разом.

Звичайно, важливим є (за документом ми це відчуваємо, на це вже зосереджено увагу, але треба конкретно і чітко форму­лювати такі речі) створення єдиного медичного простору разом з організацією військово-медичного забезпечення Збройних Сил України. Ви знаєте, що у багатьох країнах відсутнє поняття “відомча медицина”.

До кожного розділу ми готові зараз експертні пропозиції надати. Хочемо сказати, що головні питання, які визначаються у військово-медичній доктрині кожної країни, — це маршрутизація, логістика пацієнта і розподіл зон відповідальності між закладами охорони здоров’я і між силовими структурами. Це основні речі, які мають бути закладені для якісного документа. Ми готові, експерти є, Міністерство охорони здоров’я готове попрацювати…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам дуже.

Ви знаєте, перед тим, як ми продовжимо, я думаю, що ми всі потрапили в певний термінологічний лабіринт: доктрина військово-медична чи воєнно-медична? Я думаю, що нам треба вибрати правильне слово-означення в даному разі. В українській мові, на відміну від російської, де одне слово “военный” стосуєть­ся і війська, і війни, є два слова — “військовий” і “воєнний”. Мені здається, якщо ми кажемо про те, що доктрина охоплює собою не лише період воєнних дій, але все, що стосується в принципі функ­ціонування війська, то, напевно, доречніше було б використову­вати термін “військово-медична доктрина”, оскільки вона стосуєть­ся не війни як такої, а забезпечення війська певною медичною спроможністю. А якщо тільки війни, тут ви можете… (Шум у залі). Я не наполягаю, але ми мусимо зупинитися на одному терміні, бо ми кажемо “військова медична” — це стосується війська, а коли “воєнно-медична” — війни. Добре, я дочекаюся, може, хтось нам додасть чіткості.

Запрошую до слова пані Ірину Сисоєнко. Підготуватися пану Еліаву Бєлоцерковські.

 

СИСОЄНКО І.В., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (загальнодержавний багато­мандатний виборчий округ, політична партія “Об’єднання “Само­поміч”). Добрий день, шановні колеги! Вітаю вас від імені всієї фракції Об’єднання “Самопоміч”. Мене звуть Ірина Сисоєнко, я — заступник голови Комітету з питань охорони здоров’я.

Тема мого сьогоднішнього виступу — питання реабіліта­ції  військовослужбовців. Для органів державної влади і для всіх нас, громадян України, воєнна агресія проти нашої країни стала жорстоким випробуванням. Воєнна агресія особливо загострила проблеми недосконалості надання медичної допомоги бійцям, по­раненим та мирному населенню. Тому нагальним є завдання прий­няття військово-медичної доктрини як комплексного документа, в якому мають бути висвітлені всі питання — і організаційні, і кад­рові, і послідовність надання медичної допомоги, і, головне, фі­нансове забезпечення, в тому числі забезпечення технічного оснащення.

Однак найбільш болючою на сьогодні залишається все-таки проблема реабілітації військовослужбовців. Треба чітко усвідом­лювати, що в умовах війни відсутність реабілітації або її неналеж­на якість для учасників бойових дій має ознаки відмови держави від власних захисників та постраждалих громадян із зони АТО. Саме тому реабілітація має загальнодержавне значення, є важли­вою складовою ефективної системи відновлення здоров’я.

Головним принципом проведення реабілітаційних заходів постраждалим та учасникам бойових дій полягає, як свідчить світовий досвід, у наданні допомоги всім учасникам бойових дій. Реабілітація передбачає комплексний підхід до відновлення фізич­них та психологічних функцій людини. Після закінчення терміну лікування, як правило, ці молоді люди, не маючи можливості одно­значно бути готовими до повернення до цивільного нормального життя, потребують додаткової спеціалізованої допомоги. В окре­мих випадках учасники бойових дій можуть перебувати на лікуванні тривалий час, тому при реформуванні системи закладів охорони здоров’я ми маємо передбачити створення спеціалізо­ваних відділень з реабілітації, спеціалізованих багатофункціональ­них реабілітаційних центрів.

У доктрині необхідно ретельно опрацювати питання реабілітації незалежно від відомчих інтересів різних міністерств. Насамперед потрібно чітко розмежувати реабілітацію військово­службовців, які потенційно можуть повернутися на військову служ­бу, і тих, які внаслідок тяжких поранень, на жаль, не зможуть про­довжувати службу. Реабілітація першого контингенту є завданням насамперед військової медицини. Реабілітація постраждалих дру­гого контингенту є завданням цивільної системи охорони здоров’я та потребує ефективної державної підтримки на рівні використан­ня ресурсів санаторно-курортних закладів та медичних установ за місцем проживання таких осіб.

Враховуючи досить велику кількість постраждалих, потрібно визначити медичні установи, на які державою буде покладено функцію проведення реабілітації. Доцільно було б прийняти про­позиції щодо покладення такої функції на госпіталі інвалідів війни та створити багатопрофільні реабілітаційні центри, яких, на жаль, в Україні ще немає.

Необхідно терміново прийняти з урахуванням сучасних медичних технологій науково обґрунтовані програми реабіліта­ції,  протоколи реабілітації постраждалих внаслідок воєнних дій з урахуванням особливостей отриманих поранень. Також необхід­но визначити номенклатуру, обсяг та потребу в оснащенні закла­дів, що проводять реабілітацію постраждалих, та забезпечити закупівлю необхідних медичних виробів і технічних засобів.

Вважаю, що сьогодні для України дуже важлива допомога країн НАТО з питань медичної реабілітації. Вам відомо, що НАТО має трастовий фонд, завдяки якому сьогодні ми можемо здобути допомогу саме з медичної реабілітації.

Я також дуже дякую Посольству Держави Ізраїль і особисто пану Послу за допомогу, яку ви нам надаєте, у тому числі з на­вчання медичних працівників, які повинні забезпечувати належну якість…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова пана Еліава Бєлоцерковські, Надзвичайного і Повноважного Посла Держави Ізраїль в Україні. Підготуватися Пінчук Ірині Яківні.

 

БЄЛОЦЕРКОВСЬКІ  ЕЛІАВ, Надзвичайний і Повноважний Посол Держави Ізраїль в Україні. Шановні парламентарії! Шановні учасники парламентських слухань! Шановні представники Зброй­них Сил України! Для мене велика честь бути присутнім сьогодні тут і ділитися нашим досвідом у сфері військової медицини з українськими друзями та партнерами.

Розпочну з того, що основним принципом ізраїльської медицини, передусім військової медицини, є порятунок життя кожного солдата. Це необхідно не лише з позиції людяності, а й із практичної позиції. Ізраїльські солдати не бояться ризикувати своїм життям, якщо знають, що уряд Ізраїлю зробить усе можливе для того, щоб не допустити їх загибелі.

Військово-медична доктрина Ізраїлю базується на трьох основних принципах: поєднання військових і цивільних медичних послуг; виділення бюджетних коштів на придбання найкращих із можливих засобів та обладнання для забезпечення військових ме­диків; надання медичних послуг максимально наближено до місця проведення воєнних дій, наскільки це можливо. Стисло розповім про кожний із цих принципів.

В Ізраїлі ми дійшли згоди, що немає сенсу розділяти цивіль­ні медичні заклади та військові шпиталі. У нас єдина структура, і  це зроблено свідомо, для того щоб забезпечити максимальне використання потенціалу всіх лікарів, обладнання та ресурсів. Усі  громадяни Ізраїлю, зокрема всі лікарі, служать у збройних силах і набувають досвіду, у тому числі військового. І будь-який цивільний госпіталь у дуже стислий строк може бути трансформо­ваний у госпіталь, здатний прийняти жертв військових конфліктів, терактів і стихійного лиха.

Візьмемо для прикладу місця для паркування госпіталів. Підземні паркувальні комплекси під госпіталями в Ізраїлі за лічені години можуть трансформуватися в повноцінні операційні з най­сучаснішим обладнанням. Це, знову-таки, робиться на підземних паркувальних майданчиках, бо досить часто існує загроза потрап­ляння снарядів.

Щодо структури військово-медичних сил. Кожен загін ізраїльської армії має свого парамедика. Тобто на кожні 20 солдат призначається один парамедик, натренований робити приблизно 20 процедур, необхідних для збереження життя солдата. Таким чином, поранений солдат отримує першу медичну допомогу, пов­ноцінне лікування безпосередньо на полі бою. Це забезпечує збе­реження життя і своєчасну доставку до медичних закладів для подальшого лікування. Після надання першої допомоги на полі бою поранених вивозять на спеціально обладнаних бронетранс­портерах до другого медичного ешелону, де вони отримують більш розширене лікування. І вже звідти солдатів, які отримали численні поранення, евакуюють гелікоптерами до цивільних гос­піталів. Тих солдат, поранення яких не є важкими або множин­ними, лікують у медичних закладах середнього ешелону, після чого вони повертаються у свої підрозділи.

Під час надання медичної допомоги першого та другого ступенів ізраїльські медики використовують найсучасніші медичні засоби. Наприклад, такий препарат, як висушена плазма, яка розводиться у воді, і її можна використовувати для переливання крові, не визначаючи групу крові. Це, звісно, тимчасовий захід, але він рятує життя.

Оскільки час закінчується, хочу зазначити, що в Ізраїлі діє спеціальне законодавство щодо забезпечення прав солдатів, у то­му числі тих, які зазнали ушкоджень, поранень.

Ми відкриті і раді ділитися досвідом з нашими українськими партнерами. Ми вже це розпочали: проводяться тренінги для пси­хологів, які працюють із жертвами посттравматичного синдрому. Вже понад 250 осіб пройшли ці тренінги, вони будуть проводитися і надалі.

Ще раз хочу наголосити, що ми відкриті для обміну досвідом з нашими українськими партнерами. Щиро дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякую, пане Посол. Переконана, що наші органи державної влади будуть прагнути подальшої співпраці з вами, для того щоб отримати неоціненний досвід, який має ваша держава.

Запрошую до слова Пінчук Ірину Яківну, директора Україн­ського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров’я України. Підготува­тися Оксані Корчинській.

 

ПІНЧУК І.Я., директор Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров’я України. Вельмишановна пані головуюча! Вельмишановні народні депутати, колеги! Передовсім хочу подя­кувати за можливість у цьому поважному залі, з цієї високої трибуни, говорити про психічне здоров’я. Повірте, для нас, фахів­ців, це дуже важливо.

Сьогодні перед нами стоять дуже серйозні завдання. Основна мета — створення цілісної системи охорони психічного здоров’я, що передбачає зміну парадигми. Ми повинні перейти від надання психіатричної допомоги певним категоріям громадян до охорони психічного здоров’я населення України в умовах воєн­них дій і тимчасово окупованої території. Сьогодні вже говорили, що 32 відсотки чоловіків визнані непридатними до військової служби, тому це питання дуже актуальне.

Для формування нової системи, на нашу думку, необхідно використовувати наявні кадрові, фінансові та інфраструктурні ресурси. Нам необхідно не тільки модернізувати існуючу систему, а й намагатися створити нову систему з новою ідеологією. Говорячи про ефективне використання наявних ресурсів, я хочу показати на слайді, що в багатьох міністерствах і відомствах є психіатричні служби.

Найпотужніша — в Міністерстві охорони здоров’я. На сьогодні у нас є 122 спеціалізовані заклади, 41 тисяча спеціалізо­ваних психіатричних та наркологічних ліжок, 3,5 тисячі лікарів — психіатрів і наркологів.

У Міністерстві оборони також на сьогодні збільшується кількість фахівців і психіатричних та наркологічних ліжок. За дани­ми, це 22 лікарі-психіатри і 315 психіатричних ліжок.

Також можна використовувати 24 тисячі психологів, які є в Міністерстві освіти і науки.

Це дуже великий потенціал, а з урахуванням піраміди втру­чань у сфері психічного здоров’я в надзвичайних ситуаціях — це тільки вершина піраміди. На сьогодні у нас немає неспеціалізо­ваної допомоги, немає підтримки на рівні спільноти і родин, базо­вих послуг. Усе це ми маємо напрацювати під час створення нової системи.

Дозвольте навести декілька цифр. Ми вже почали аналізу­вати, це наші перші аналітичні цифри. У 2014 році у психіатричних закладах Міністерства охорони здоров’я і Міністерства оборони було проліковано 5,5 тисячі військовослужбовців, у закладах Міні­стерства охорони здоров’я — 1382 особи. Прошу подивитися на слайді: червоним позначені психічні розлади внаслідок вживання психоактивних речовин.

У 2015 році, тільки за три місяці, збільшується кількість осіб (їх уже 936), які потребують нашої допомоги. Також значно збільшується кількість осіб, які страждають внаслідок вживання психоактивних речовин. Ми почали вивчати, в яких регіонах біль­ше потребують психіатричної і наркологічної допомоги. На слайді, який ви зараз бачите, зображено регіони, де більше потрібна психіатрична допомога, на наступному слайді — регіони, де біль­ше потрібна наркологічна допомога.

Здійснюючи модернізацію, яку ми сьогодні проводимо, ми вивчали психічний стан військових, які лікуються в госпіталях Міністерства охорони здоров’я. У групі, з якою ми працювали, кожен другий був неодруженим, кожен другий ще не мав дітей, 43 відсотки — хлопці віком 26–35 років, 81 відсоток — чоловіки, які не мають військової освіти, стали військовослужбовцями після першої хвилі мобілізації, 44 відсотки упродовж трьох місяців перебували на лікуванні і лише 14 відсотків мали посттравматич­ний психічний розлад. Я хочу наголосити, про що ми, фахівці, сьо­годні говоримо: не треба психіатризувати суспільство, варто гово­рити про нормальну реакцію в ненормальних умовах.

Хочу показати останній слайд. Нам дуже важливо визнати, що психічне здоров’я громадян є складовою національної безпеки України, і основною вимогою має бути визнання державою важ­ливості охорони психічного здоров’я громадян.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Корчинську Оксану Анатоліївну, народ­ного депутата України, члена депутатської фракції Радикальної партії Олега Ляшка, першого заступника голови Комітету Верхов­ної Ради України з питань охорони здоров’я. Підготуватися Віктору Пріту.

 

КОРЧИНСЬКА О.А., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (загальнодер­жавний багатомандатний виборчий округ, Радикальна партія Олега Ляшка). Доброго дня, шановні колеги, дозволю собі сказа­ти, шановні побратими і посестри! У цьому залі сидить багато людей, яких, якби не війна, я не мала б честі знати.

Якби не війна, я не познайомилася б із Тетяною Петрівною Губою, яка у важкий час фактично взяла на себе координацію сек­тору “Б” і цілодобово вивозила поранених до Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені І.І. Мечникова.

Якби не війна, я не дізналася б про Наталію Воронкову, представника “Волонтерської сотні”, яка постійно приїздила до нас на фронт та за найменшої нагоди допомагала вивозити не тільки військових поранених, а й цивільних.

Якби не війна, я не знала б свого улюбленого помічника, радника заступника міністра оборони Юрія Гусєва Оленьку Башей, яку ми на фронті називаємо Кроха.

У цьому залі дуже багато достойних людей. І більшість начмедів наших силових відомств для мене вже давно не просто чиновники, ми стали однією родиною.

Мій шлях до військово-медичної доктрини почався під час звільнення Маріуполя, 13 червня 2014 року. Ми були доброволь­цями. У нас, у добровольців, не було ні медслужб, ні ліків, ми починали з нуля. Це було важко. Були лишень лікарі-добровольці різних спеціальностей, серед яких стоматологи, гінекологи, а також хірург Костянтин Василькевич, який врятував дуже багато добровольців батальйону “Азов”. І саме 13 червня настав час “Х”, коли ми зрозуміли, що самим доведеться все організовувати.

Під час боїв за Іловайськ 19 серпня при виході на лікарню у Старобешеве у мене було 24 важкопоранених. У нас не було свого евакуаційного санітарного транспорту, ми могли розрахову­вати виключно на службу екстреної медицини і медицини ката­строф Донецької області, яка нам підставила своє плече. Більше тисячі поїздок з нашими пораненими з різних військ здійснила ця  служба тільки за перші місяці війни. Так сталося, що коли ми виїжджали з лікарні Старобешевого до Маріуполя, замість 24 по­ранених добровольців їх виявилося 38. Під час огляду в Маріуполі я запитала, у чому справа, адже начебто було лише 24 добро­вольці. Хлопці зізналися, що 14 осіб — військовослужбовці Збройних Сил України, вони просто сказали координаторам, що добровольці, бо боялися, що ми їх не заберемо.

Тоді я зрозуміла, що систему ми повинні побудувати так, щоб більше не було різниці, цивільне це населення чи військові. Ми повинні рятувати всіх за одним алгоритмом. У медиків, волон­терів, фельдшерів, водіїв, санітарів має бути одне гасло: єдина країна — єдина медична система.

Військових і цивільних лікарів життя навчило бути в зоні АТО  єдиною родиною. На сьогодні першу госпітальну допомогу надають 12 цивільних районних лікарень і три мобільні госпіталі, серед них тільки один у зоні АТО. Від імені всіх бійців усіх видів військ, усіх наших цивільних поранених я уклінно дякую всім ци­вільним і військовим лікарям Маріуполя, Волновахи, Курахового, Селидового, Красноармійська, Димитрова, нашого 66-го мобіль­ного шпиталю, Костянтинівки, Дзержинська, Артемівська, Ново­айдара, Щастя, Сєвєродонецька. Ви врятували понад 10 тисяч громадян України, вам — наша шана (Оплески).

У нас немає іншого виходу, як мати єдину систему. Військово-медична доктрина нам потрібна була багато місяців тому, але головне, що вона є, тому що всі ми мріємо про одне — про мир після нашої перемоги.

Слава Україні!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова Пріта Віктора Івановича, голову прав­ління Міжнародної громадської організації “Рада сімей України”, члена Громадської ради при Міністерстві освіти і науки України. Підготуватися Ігорю Шурмі.

 

ПРІТ В.І., голова правління Міжнародної громадської органі­зації “Рада сімей України”. Шановне товариство! В умовах неста­більності суспільного життя, окупації Криму, збройних акцій теро­ристів у східних регіонах України особливої значущості набуває завдання виховання громадянина, готового до захисту своєї держави.

Варто визнати, що саме сімейне виховання найбільш емо­ційно-етично впливає на особу, тож йому має належати основна роль у формуванні громадянської свідомості. Саме в сім’ї форму­ються базові цінності світогляду молодого громадянина, почуття відповідальності за свою Батьківщину. Батьки — найперші та найголовніші вихователі, які відповідають перед власним сумлін­ням, народом, державою за якість виховання своїх дітей. Вони є прикладом для наслідування, особливо сьогодні, в період інфор­маційної війни. Саме в родині у дитини формується критичне мислення, вона вчиться аналізувати та робити власні висновки.

Проблеми сучасної сім’ї стосуються всіх сфер — громад­ського сектору, бізнесу та державних структур. Сьогодні відбува­ється девальвація родинних стосунків, у світ виходить психічно незріла людина. Кожний другий шлюб в Україні розпадається. Чому? Основною перешкодою в побудові сім’ї є необізнаність у важливих і досить складних питаннях: хто я? Чому потрібна сім’я? Що потрібно зробити для того, щоб сім’я була міцною? Як виховувати своїх дітей? Для побудови щасливої сім’ї потрібно бути фахівцем, а не дилетантом. Я переконаний, що тільки спіль­ними зусиллями можна вирішити ці проблеми.

Еволюційним варіантом є шлях освіти. На сьогодні пред­ставлений проект впровадження курсу “Сімейні цінності” в за­гальноосвітніх школах України, в якому ці питання порушуються. У  2011 році громадська організація “Рада сімей України” підпи­сала угоду про співпрацю з Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки України та Інститутом проблем виховання Національної академії педагогічних наук Украї­ни. У рамках цієї угоди 2012 року розроблена концепція сімейного виховання “Щаслива родина”. У 2013 році затверджено комплекс навчальних програм до курсу за вибором “Сімейні цінності”, а також затверджено МОН України та видано навчально-методич­ний посібник для вчителів. У 2014 році громадська організація “Рада сімей України” провела всеукраїнську конференцію та роз­почала активну діяльність у Громадській раді при МОН України.

З 2013 року ми організували і провели 14 семінарів у  10 областях з підготовки освітян України до викладання курсу “Сімейні цінності”. Загалом нашим проектом охоплено понад 500 шкіл, 800 вчителів і 1500 учнів. Проте цього замало, врахову­ючи масштаб країни. Ми впевнені, що, готуючи фахівців із сімей­ного життя, отримаємо позитивні результати в сім’ях і в усіх сферах нашого суспільства. Такі фахівці професійно допоможуть вчорашньому воїну повернутися в сім’ю, до мирного життя. Тому вражаємо, що держава не повинна стояти осторонь, а має ак­тивно сприяти цьому процесу.

Враховуючи вищезазначене, вносимо такі пропозиції:

– утворити Інститут сім’ї відповідно до рекомендацій парла­ментських слухань, що відбулися 2011 року;

– провести у 2015 році міжнародний форум за участю пред­ставників громадських організацій, світової спільноти, державних установ і соціально відповідального бізнесу щодо тактики сімейної політики держави;

– розробити план заходів з реалізації завдань сімейної політики на державному рівні;

– утворити спеціальну раду, до складу якої увійдуть пред­ставники органів державної влади, органів управління освітою, громадськості, для організації єдиної системи сімейного виховання.

Сьогодні, як ніколи, за Україною спостерігає весь світ. Для  багатьох Україна — країна-маяк. Ми маємо усвідомити, що проблем немає, існують тільки завдання, які завжди мають вирі­шення. Саме за допомогою активних людей та консолідації навко­ло спільної мети можна виховати справжнього громадянина, сім’янина та професіонала, готового до захисту та розвитку дер­жави. Усі ми знаємо: коли щаслива родина, тоді сильна Україна. Слава Україні! Дякую вам.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Шурму Ігоря Михайловича, народного депутата України, представника фракції “Опозиційний блок”. Підготуватися Віталію Цимбалюку.

 

ШУРМА І.М., член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія “Опозиційний блок”). Шановні учасники парламентських слухань! Дуже добре, що сьогодні ми порушуємо цю тему. На запитання “Чи потрібна Україні військово-медична доктрина?” відповідь однозначна — так. А утвердитися в цьому можна було, послухавши виступ представника Ізраїлю.

Однак давайте дамо собі відповідь: чи реально в Україні сьогодні прийняти доктрину і реалізувати її? Скажу відверто, я особисто не вірю в реалізацію цього проекту. Чому? Бо сьогодні тут немає міністра фінансів, немає міністра охорони здоров’я, слава Богу, є заступник міністра оборони. А якщо у першої особи не горять очі, щоб щось запровадити, дуже мала ймовірність, що це буде зроблено. Відомчість медицини, відсутність реформ у си­стемі охорони здоров’я можуть взагалі спричинити хаос у наданні медичних послуг в Україні. Однак, незважаючи на це, ще раз ка­жу: це треба робити, треба починати крок за кроком.

Ознайомившись із запропонованим проектом, можу сказати, що Верховна Рада України не має права приймати доктрину, яка має декларативний характер. Необхідно зауважити, що в доктрині змішані завдання органів державної влади, органів місцевого самоврядування щодо захисту цивільного населення та організації і тактики медичної служби Збройних Сил України, інших силових відомств, для яких залежно від виникнення надзвичайних ситуа­цій, у тому числі воєнних конфліктів, чітко визначені функції та завдання щодо зменшення ризику втрат.

Позитивного ефекту з цією метою можна досягти, завдячу­ючи чітким правилам взаємодії Міністерства охорони здоров’я, Міністерства оборони, МВС, СБУ, Державної служби з надзви­чайних ситуацій з місцевими органами влади та медичних служб різних силових відомств. На позитивний результат можна розра­ховувати, за умови успішного кризового менеджменту з єдиного державного центру управління ризиками та у разі виникнення локальних надзвичайних ситуацій — місцевими органами влади, на які покладена відповідальність за цивільний захист населення, через служби надзвичайних ситуацій та служби охорони здоров’я.

Зростання занепокоєння щодо національної, регіональної та міжнародної безпеки громадського здоров’я під час виникнення надзвичайних ситуацій, техногенних катастроф та збройних конф­ліктів зумовило прийняття 58-ю Всесвітньою асамблеєю охорони здоров’я нової редакції Міжнародних медико-санітарних правил ще у травні 2005 року. Ця політика будується на взаємодії, від­даності спільним цінностям (демократія, дотримання прав люди­ни, верховенство права, справедливе врядування), принципам ринкової економіки, стабільного розвитку і не пов’язана з проце­сом набуття членства в Європейському Союзі.

Ключові функції, що покладаються на систему охорони здоров’я:

1) політика та управління в системі охорони здоров’я дося­гається завдяки уважному до деталей та відповідальному менедж­менту, що впливає на всі сектори, з огляду на політику і діяльність у сфері громадського здоров’я, та передбачає заходи з підготов­ки системи охорони здоров’я до кризових ситуацій;

2) створення ресурсів, це залучення всіх працівників сфери охорони здоров’я, безпосередньо дотичних до захисту і поліпшен­ня здоров’я населення, що включає технології охорони здоров’я, інфраструктуру, лікарські препарати;

3) фінансування охорони здоров’я має забезпечувати дохід, збір доходів та подальше їх об’єднання. Добра система фінансу­вання охорони здоров’я забезпечує наявність достатніх фондів для діяльності системи, пов’язаної із запобіганням ризикам;

4) надання послуг у разі виникнення кризових ситуацій має поєднувати внесок різних надавачів послуг в ефективні, безпечні та високоякісні медичні втручання.

У 2009 році Європейським бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я проведено фундаментальне дослідження щодо оцінки готовності системи охорони здоров’я України до кризових ситуацій. Такий самий документ має Держава Ізраїль, яка його реалізувала, а ми з 2009 року, вибачте на слові, профукали. І дуже дивно, що під час підготовки документів Президенту України його не показали.

Якщо оцінювати висновки міжнародних експертів, в яких зазначені сильні і слабкі сторони щодо готовності національної системи охорони здоров’я України до адекватного та своєчасного реагування на можливі ризики виникнення кризових ситуацій, можна з певністю заявити, що проведений аналіз, у тому числі законодавчої та нормативної бази, підтверджує наявність в Україні політичної, законодавчої та іншої нормативної бази для адекват­ного регулювання. У нас є закони, укази, їх потрібно тільки модернізувати.

Тому пропоную рекомендувати уряду негайно надати доручення Міністерству охорони здоров’я, Міністерству оборони, МВС, СБУ, Державній службі з надзвичайних ситуацій, місцевим органам виконавчої влади переглянути чинну нормативно-правову базу та невідкладно внести пропозиції про…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу завершувати.

 

ШУРМА І.М. …згадані вище документи з урахуванням викликів та загроз сьогодення, зробивши особливий акцент на багатостраждальному Донбасі.

Особливо хочу наголосити, що з метою кадрового забезпе­чення щодо готовності служб цивільної охорони здоров’я, медич­них служб силових відомств на випадок надзвичайних ситуацій та військових конфліктів необхідно забезпечити підготовку фахівців з військової медицини в навчальних закладах з метою формуван­ня постійно діючого кадрового резерву.

І на завершення щодо Рекомендацій парламентських слухань, які мають бути затверджені Верховною Радою України. Якщо хтось думає, що реальним є виконання 27 пунктів, коли нічо­го не зроблено, то ми в цьому залі повинні один одному сказати правду: ми на початку довгої і далекої дороги. І щодо строків повинні зрозуміти, що крок за кроком можемо реалізовувати лише сегменти цієї доктрини. Це довготривалий процес, який ми зобов’язані пройти. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам. Прошу дотримуватися регламенту.

Запрошую до слова Цимбалюка Віталія Івановича, акаде­міка, віце-президента Національної академії медичних наук Украї­ни, заступника директора Інституту нейрохірургії імені акадміка А.П. Ромоданова НАМН України. Підготуватися Ользі Голубченко.

 

ЦИМБАЛЮК В.І., віце-президент Національної академії медичних наук України. Вельмишановна Оксано Іванівно! Вельми­шановні народні депутати! Вельмишановні учасники парламент­ських слухань! Я дякую Господу Богу, що ми, врешті-решт, зібралися в цьому залі для того, щоб обговорити та підвести риску під документом, який вже давно мав би бути прийнятим. Вже рік іде війна, а ми досі не прийняли воєнно-медичної доктри­ни. Я навіть хочу запитати: а чому ми в грудні не провели парла­ментські слухання, для того щоб прийняти цей документ?

Щодо термінології. Доктрина має бути воєнно-медичною, російською мовою “военно-медицинской”. У нас дійсно є два ва­ріанти — “воєнний” і “військовий”. Більш загальним є поняття “воєнний” — воєнна стратегія, воєнна доктрина. А слово “військо­вий” стосується військовослужбовців, військових формувань. Я вам скажу, що два дні працюю з мовознавцями, які вчора ввечері мені зателефонували і сказали, що правильним варіантом є “воєнна медична доктрина”.

Щодо історії. Ще в червні 2014 року Національна академія медичних наук виступила з ініціативою створення воєнно-медич­ної доктрини. Ми зібрали кращих спеціалістів, медиків силових структур, і вже наприкінці липня документ, що становить 80 від­сотків нинішнього проекту, був напрацьований. Згодом доктрина пішла різними шляхами, додалися цивільні варіанти. На певному етапі я був проти, але потім зрозумів, що потрібно врахувати всі варіанти. Однак з’явилося дві назви: військові трактують доктрину як воєнно-медичну, цивільні — як військово-медичну.

Постало питання: давайте об’єднаємося і доопрацюємо всі варіанти. І перший крок був зроблений два дні тому в Міністерстві оборони. Я був просто в захваті, що ми, врешті-решт, зібралися і почали обговорювати, дійшли згоди в певних питання, що мо­жуть нас зблизити. Тепер виникає запитання: що це за документ, яким він має бути? Адже є кілька варіантів. Чи це буде узагальню­юча доктрина, на основі якої будуть розроблятися нормативні документи, або треба детально виписати всі варіанти, що треба робити. На мою думку, це має бути основний документ, на основі якого будуть розроблятися інші нормативні акти.

Отже, конкретні пропозиції, бо знаю, що мало часу. Сьогодні має бути створена робоча група з військових і цивільних, які вже знайшли спільну мову, врахують пропозиції, виголошені у висту­пах, і нарешті підготують остаточний варіант воєнно-медичної доктрини. Національна академія медичних наук як ініціатор готова взяти активну участь.

Свої враження. Переконаний, що в основу воєнно-медичної доктрини має бути покладена доктрина НАТО. І не тільки тому, що вона одна з найкращих, а тому що нам треба рятуватися від нашого “брата”, який настільки нас любить, що готовий задушити у своїх обіймах. Врятувати нас на цьому етапі і найближчим часом зможе лише НАТО. І що більше ми будемо мати необхідних документів, то легше бути вступити до НАТО.

Ми говоримо про єдиний медичний простір. Це елементар­но просто. Давайте візьмемо за приклад модель Ізраїлю. Тут при­сутні генерали, полковники, ми були на стажуванні за кордоном, бачили госпіталі НАТО. Так ось у Франції військовослужбовець може звернутися до цивільного госпіталю, і йому нададуть допо­могу. До Університетського військового госпіталю Персі зверта­ються цивільні, бо знають, що там гарні лікарі, і їм надають допомогу. Тільки кошти відповідно спрямовуються, і немає жодних проблем.

Користуючись нагодою, ще хочу сказати декілька слів щодо наших втрат. Подивіться, госпітальна база чудова, вмирають одиниці в госпіталях, вміємо лікувати. На першому, догоспіталь­ному, етапі гинуть тисячі, і реабілітація не відпрацьована. І гинуть не лише від втрати крові, а й від больового шоку. Законодавчо тільки ви, народні депутати, можете змінити ситуацію. Чомусь війська НАТО використовують наркотичні засоби, а ми викори­стовуємо “Налбуфін”, ніби наші воїни мають вищий поріг больової чутливості. Тож вони віддають по три-чотири ампули для порятун­ку, а потім самі залишаються ні з чим. Кожен боєць має пакет для внутрішньокісткового введення кровозамінних розчинів, завдяки якому виграється декілька годин, щоб урятувати життя.

І щодо реабілітації ви теж можете вирішити питання. Існує безліч санаторіїв навколо Києва, половина з яких приватні. Невже не можна їх забрати для тих, хто отримав поранення?

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам. Нагадую про регламент виключ­но з тих міркувань, щоб встигнути, адже ми вже йдемо поза графіком, а я переконана, що всі, включені до списку, хочуть виступити.

Запрошую до слова Голубченко Ольгу Петрівну, начальника управління охорони здоров’я Маріупольської міської ради. Є пані Ольга? Не хвилюйтеся, власне, для цього всі й зібралися, щоб вас послухати.

 

КОРЧИНСЬКА О.А. Їй довелося працювати від самого почат­ку, коли ми на кілька місяців залишилися без голови депар­таменту охорони здоров’я області. Тому на Маріуполь було велике навантаження. Представляю Голубченко Ольгу Петрівну, началь­ника управління охорони здоров’я Маріупольської міської ради.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу.

 

ГОЛУБЧЕНКО О.П., начальник управління охорони здоров’я Маріупольської міської ради (Донецька область). Разрешите говорить на русском языке, я очень волнуюсь. Когда начались военные события, мы были не готовы. Но все наши медицинские работники (врачи, медсестры, санитарки, то есть младший меди­цинский персонал) объединились, встали плечом к плечу и на­чали смотреть в одну сторону — перед нами были наши защит­ники, которых мы должны были спасать. Мы были не готовы к огнестрельным ранениям, но за все это время у нас погибло только пять военнослужащих в результате ранений, несовмести­мых с жизнью.

Я невероятно благодарна всем волонтерам, благодарна Оксане Анатольевне за то, что она настояла, потому что (поверь­те мне, я даю честное слово) я не была готова к тому, что эти события у нас будут длиться долго, и нам нужно организовывать госпиталь. Мы создали госпиталь.

Я благодарна Оксане Анатольевне за то, что была органи­зована эвакуация раненых. К нам поступали с очень тяжелыми ранениями, мы их стабилизировали и отправляли на дельнейшее лечение в госпиталь. Это только благодаря Корчинской. У нас были бригады экстренной помощи, был вертолет, который заби­рал раненых.

Хочу поблагодарить всех медицинских работников Мариу­поля и других городов. С нами были Запорожье, Днепропетровск, Харьков и Киев. Никто из вас, к кому бы я ни обратилась, не отказал, все помогали, кто как мог, иногда советом.

Кроме военнослужащих, к нам поступали переселенцы, мирные жители, нуждающиеся в медицинской помощи, получив­шие огнестрельные ранения. Забирали всех: достаточно легких мы выхаживали сами, а тяжелых отправляли в Запорожье, Киев и Харьков. Еще раз хочу сказать всем большое спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пані Ольго, за ваш виступ. Дуже добре, що ви відважилися говорити про це, адже, на мою думку, такі зібрання існують для того, щоб почути правдиві історії, правду життя, а не формально відобразити те, що ми й так можемо прочитати в політичних документах. Дякую.

Запрошую до слова Супрун Уляну, директора гуманітарних ініціатив Світового конгресу українців. Прошу підготуватися Башей Ользі Олексіївні.

 

СУПРУН  УЛЯНА, директор гуманітарних ініціатив Світового конгресу українців, засновник волонтерської організації “Захист патріотів”. Доброго дня! Слава Україні! Вельмишановні друзі! Дякую за нагоду виступити перед такою поважною аудиторією. Багато знайомих облич, багато друзів і багато незнайомих. Хочу розповісти про нашу організацію, який вона має стосунок до воєнно-медичної доктрини.

Ініціатива “Захист патріотів” розпочала свою діяльність рік тому. Ми тренували понад 16 тисяч вояків ЗСУ, МВС, Національної гвардії, прикордонної служби, СБУ, добровольчих батальйонів, по­над 2500 курсантів і слухачів вищих військових навчальних закла­дів та передали майже 14 тисяч індивідуальних аптечок IFAK. Усі  пройшли ідентичний курс бійця-рятувальника, що базується на стандартах Tactical Combat Casualty Care (ТССС), у навчальних групах з обмеженою чисельністю: не більше 20 курсантів на одно­го інструктора. Акцент — на практичне відпрацювання з можливі­стю кожного курсанта неодноразово власноруч застосувати необ­хідні засоби медичного обладнання. Усі отримали однакові аптеч­ки, але кращі з них отримали ще й шеврон. Коли ви бачите такий шеврон на вояку, можете бути впевнені, що в разі поранення вам будуть спроможні надати допомогу. У нас є багато свідчень наших курсантів, як вони чи їм надавали допомогу.

Принципи з тактичної медицини не є новими, це стандарти, розроблені Комітетом з питань ТССС Міністерства оборони США, що базуються на основі 20-річного бойового досвіду, доказової медицини і регулярно оновлюються. Усі армії НАТО навчаються за цими стандартами. Вони довели можливість врятувати додатково 15 відсотків життів.

Панує думка, що через гібридний формат війни стандарти тактичної медицини нам не підходять. Навпаки, кульові поранен­ня, осколкові поранення, поранення від вибухів шкодять одна­ково — чи в Іраку, чи в Афганістані, чи в Україні. Допомога в перші 5 хвилин після поранення не відрізняється: зупинити кровотечу, знайти укриття, забезпечити прохідність дихальних шляхів і за не­обхідності здійснити декомпресію. Стандарти тактичної медицини в Україні не повинні відрізнятися від тих, на основі яких навчають­ся в арміях НАТО.

Досвід останнього року діяльності “Захисту патріотів” — це реальний приклад міжвідомчої співпраці, запропонованої воєнно-медичною доктриною. Тактична медицина є лише початком цілого спектра навчань та практик у воєнній медицині. За останній рік ми з вами відчули, що буває, коли військові не готові реагувати на загрозу. Ми бачили, як через відсутність підготовки ми втрачали територію, здоров’я і життя.

Модернізація українського війська не починається з наяв­ністю нових видів зброї. Вона починається з навчання, тренування та їх стандартизації для всіх силових структур. Тільки тоді у разі необхідності військові будуть здатні скоординовано та ефективно захистити Україну. А також українські військові будуть краще під­готовлені до спільних коаліцій чи миротворчих операцій з дер­жавами НАТО.

Складно досягти міжвідомчої співпраці та координації, але на лінії фронту представники різних відомств пліч-о-пліч ство­рюють мережі для допомоги на полі бою та евакуації. Цей досвід має бути впроваджений на найвищих рівнях, де дотепер відчува­ється брак співпраці, особливо у сфері навчання тактичній меди­цині. Служба безпеки України є прикладом для інших у підготовці інструкторів за курсами тактичної медицини, їх впровадженні в навчальний процес. На жаль, інші структури повільно вводять ці курси на офіційному рівні.

Постає запитання: який механізм буде використовуватися для контролю впровадження передбачених у доктрині стандартів, включно з навчанням тактичній медицині всіх силових структур?

Сучасні події засвідчують, що такий механізм має бути роз­роблений і діяти постійно — і в разі надзвичайних подій, і в мир­ний час. Ми не можемо чекати рік, щоб створити міжвідомчий медичний штаб, як сталося в ході АТО. Механізм створення такого центру має бути підготовлений заздалегідь. Це включає плануван­ня, забезпечення необхідними ресурсами та розміщення медич­ного персоналу, навченого надавати допомогу до того, як ста­неться катастрофа.

Постійне навчання та підтримка бойової готовності добре тренованого професійного війська зі специфічним медичним нав­чанням — це те, що цілком відповідатиме вимогам та баченням воєнно-медичної доктрини України. Дякую за увагу. Слава Україні!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Башей Ольгу Олексіївну, радника заступника міністра оборони України, члена Комітету з медицини та медичної адаптації Асоціації народних волонтерів України. Підготуватися Івану Віннику.

 

БАШЕЙ О.О., радник заступника міністра оборони України. Шановна головуюча! Шановні учасники парламентських слухань! Прошу хвилиною мовчання вшанувати пам’ять всіх загиблих у зоні АТО.

 

(Хвилина мовчання).

 

БАШЕЙ О.О. Дякую. Коротко про себе: Башей Ольга Олексіївна, працювала до війни помічником нотаріуса, за освітою юрист. Так сталося, що почалася війна. Для себе я зрозуміла, що  почалася війна, коли стали стріляти на Майдані. Думала, як я можу допомогти державі, хлопцям, як я можу щось зробити для всіх. І для себе обрала такий шлях, як порятунок бійців. Не розу­мію, чому вирішила рятувати бійців, але побачила в цьому сенс. Можливо, через випадок у минулому, коли я допомогла врятувати свою близьку подругу. Напевно, тому я вирішила, що можу щось зробити і для хлопців.

Я не медик, я не знала нічого, що може бути. Я просто знайшла Хотабича (його багато хто знає) — Лисенка Іллю Джоно­вича, лікаря волонтерської групи “Екстрена медична служба “Хота­бич” — і попросила, щоб він узяв мене в зону АТО. Він подивився на мене і сказав: “Така маленька… Олю, ти розумієш, що там від­бувається?”. Кажу: “Розумію, звісно, я не маленька дівчинка”. Він каже: “Олю, там гранатомети”. Тоді я відповіла: “Хоттабыч, давай решим так: если хочешь меня взять, то возьми, а не хочешь — не  бери, но прошу — попробуй”. Он взял и с первого дня не пожалел.

Почему не пожалел? Когда была эвакуация… У нас был звонок: шесть “300-х”. Мы их грузили на вертушку. Он посмотрел, обратил внимание на характер ранений бойцов, как я это все делала, и был в шоке. Он меня еще раз переспросил: “Крошечка, а ты точно нигде не была в таких местах?” Я ответила, что нет. Он спросил: “Ты нормально на все отреагировала?”. “Ну, конечно”, — отвечаю. И вот так день за днем Хоттабыч все больше убеждался в том, что он во мне не ошибся. И Слава Богу! Бойцы говорили, что не разочаровались во мне, они видят с моей стороны помощь, что я не опускаю руки. Я не могу взять бойца в машину и просто стоять и плакать или истерить. Ведь если он увидит мою истерику, то подумает: все, капец, меня не довезут.

После этого было много вывозов. Мы старались с Хотта­бычем, понимали ответственность, ведь мы не военные медики, а  просто волонтеры. Хоттабыч тоже не медик, он маркетолог. И мы понимали ответственность за бойцов, за их жизни. Мы бе­рем на себя ответственность за жизнь — довезем или не дове­зем. Слава Богу, за девять месяцев, которые я была в зоне АТО, у меня в машине никто не умер, я всех довезла (Оплески).

Это благодаря ребятам, которые тоже вначале увидели маленькую… Я им сразу сказала: “Пацаны, я вообще-то не медик, я юрист”. И они мне отвечали: “Кроха, не переживай, все полу­чится”. И благодаря 25-й медроте ВДВ я всему научилась. Когда они передавали бойца, то говорили: “Крошечка, здесь делаешь то, а здесь это”. Не вопрос.

И потом, когда мы сделали пару таких выездов, я поняла, что нам в машину обязательно необходим анестезиолог для подстраховки. Так мы с Хоттабычем и делали. Когда нам звонили и говорили, что есть “300-е”, их количество, степень тяжести ра­нений, я всегда заезжала в лагерь 25-й медроты и брала анесте­зиолога. Даже не спрашивала командиров, я просто его забирала и все. И мы ездили забирали бойцов.

Был один случай, который, очень мне запомнился. Навер­ное, никогда не забуду, это останется со мной навсегда. Боец Зинич Игорь, он представлен к награде “Герой Украины”, сделал, как мне сказали хирурги, травматологи, анестезиологи, невероят­ное. Он интубировал Рымаря Игоря, который, к сожалению, спу­стя месяц погиб, не пережив воспалительных процессов. Но эта история мне очень запомнилась. Мы забирали его у сепарати­стов. И очень переживали — довезем, не довезем. Зинич пережи­вал, сможет ли передать его живым. Передал, все сделал. Мы его вывезли, доставили в больницу. Зинича представили к награде “Герой Украины” посмертно. Он погиб в терминале. Это “киборг”, который за время проведения операции 15–20 января спас около 50–70 человек, которых вывезли с терминала. Он мне звонил, и мы так работали. Вот такая история.

По поводу эвакуации. Хочется, конечно, чтобы военные медики не отказывались от волонтерской помощи, потому что волонтеры многое сделали для бойцов. Волонтеры плохого не сделают, они помогут. Они готовы так же, как и медицинская служба “Хоттабыч”, подключиться к военной медицине и вместе делать работу. Нельзя отталкивать волонтеров.

Военно-медицинская доктрина необходима. И я благодарна Оксане Корчинской, Ольге Богомолец за то, что сегодня об этом говорится. Мы делаем одну работу, у нас — общее дело. Огром­ное всем спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова Івана Вінника, народного депутата України, члена фракції “Блок Петра Порошенка”, секретаря Комі­тету Верховної Ради України з питань національної безпеки і обо­рони. Підготуватися Білецькій Олені Віталіївні.

 

ВІННИК І.Ю., секретар Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони (одномандатний вибор­чий округ №184, Херсонська область, партія “Блок Петра Поро­шенка”). Доброго дня, шановні колеги! Я дуже вдячний, що так багато людей долучаються до розроблення такого системного, інституційного документа, як воєнно- чи військово-медична док­трина. Дійсно, те, над чим ми сьогодні працюємо, — це системний документ, вартий надзвичайно великої уваги з боку влади і су­спільства, а головне — з боку наших воїнів, військових формувань. Тому що вони, власне, будуть головним бенефіціаром, головним суб’єктом цього документа, а також підзаконних актів, які будуть затверджені на підставі цього інституційного документа.

Наш комітет розглянув проект, запропонований Міністер­ством оборони, висловив певні зауваження, які, я впевнений, да­дуть можливість об’єднати всі ініціативи і напрацювати справді досконалий, виважений документ. Між іншим, я хотів би зазначи­ти, що у нас вже є досвід плідної роботи з Міністерством оборони з окремих питань, що стосуються матеріально-технічного забезпе­чення військ. Зараз ми об’єднаємо наші зусилля для напрацюван­ня такого інституційного документа, як воєнно- чи військово-медична доктрина.

Чому я навмисно вказую два терміни? Тому що нам треба визначитися, як ми назвемо цей документ. Якщо ми назвемо його “воєнно-медична доктрина”, то він стосуватиметься виключно пи­тань війни, воєнних дій тощо. Якщо назвемо “військово-медична доктрина”, то він стосуватиметься українського війська, наших військовослужбовців. До слова, у нас є військовослужбовці, які виконують різні функції, і закон передбачає їх залучення не тільки для захисту нашого суверенного кордону, а й для ліквідації над­звичайних ситуацій. Там так само можуть бути певні виклики, на які реагуватимуть люди, які керуються Статутом внутрішньої служ­би Збройних Сил України і відповідними актами, тобто які працю­ють в іншому правовому режимі, ніж працівники Державної служби з надзвичайних ситуацій чи правоохоронних структур.

Друге питання, на яке ми звернули увагу. Україна сьогодні чітко засвідчила, що ми рухаємося шляхом напрацювання крите­ріїв, які дадуть нам можливість стати членом Організації Північ­ноатлантичного договору (НАТО). Тому нам треба обов’язково враховувати досвід держав — членів НАТО (їх багато, понад 40 країн), наприклад Ізраїлю і Швейцарії. Чому? Тому що в цих країнах передбачена загальна мобілізація, існує загальна війсь­кова повинність, тобто всі люди проходять відповідне військове навчання і в разі оголошення загальної мобілізації кожен може стати на захист своєї країни.

Нам треба враховувати такий досвід, тому що у нас зараз багато ініціатив про створення резервної армії. У нашому коміте­ті  розглядається щонайменше п’ять таких законопроектів, деякі з них є досить обґрунтованими. Це питання Коаліційної угоди, погоджене усіма фракціями, — ми будемо створювати резервну армію чи в системі Міністерства оборони, чи в системі інших військових формувань, але вона в будь-якому разі буде підпоряд­кована Президентові України і складатиметься з добровольців, які забажають пройти відповідне навчання і здобути досвід і будуть використовуватися для захисту нашої країни.

Нам треба також обов’язково внести зміни до відповідних законів, які дозволять нам мобілізувати лікарів, які перебувають у  резерві, обліковувати їх у резерві. Закон України “Про мобілі­заційну підготовку та мобілізацію” потребує системних змін. Мож­ливо, варто напрацювати новий закон, в якому врахувати і питан­ня медицини, і пропозиції, які будуть включені до проекту воєнно-медичної доктрини.

Надзвичайно важливе питання — забезпечити страхування виплат, які будуть потрібні для фінансового забезпечення всіх дій, визначених у проекті воєнно-медичної доктрини. І сьогодні, коли уряд ставить завдання передбачити в бюджеті певні асигнування для здійснення виплат родинам загиблих бійців, ми розуміємо, що, по-перше, не зовсім коректно прогнозувати, скільки буде загиблих під час воєнних дій, а по-друге, це дійсно неможливо передбачи­ти. Є досвід іноземних країн з питань страхової медицини.

Крім того, питання реабілітації поранених, питання запро­вадження парамедицини теж сьогодні на часі. І нам треба, крім військових кафедр при вищих навчальних закладах, створювати ще кафедри парамедицини і враховувати іноземний досвід, щоб ми могли чітко визначити, хто буде опікуватися інвалідами, які зазнали ушкоджень під час бойових дій.

На завершення я хотів би сказати, що разом з колегами, з Ольгою Богомолець наш Комітет з питань національної безпеки і  оборони долучиться до цієї роботи, і весь той досвід, всі комен­тарі, зокрема від військових формувань, ми пропонуємо об’єднати в системному документі, який буде остаточно затверджений Пре­зидентом і, я так розумію, Верховною Радою. Дякую за можли­вість виступити. Слава Україні!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова Білецьку Олену Віталіївну, голову громадської організації “Українська жіноча варта”. Підготуватися Протасу Святославу.

 

БІЛЕЦЬКА О.В., голова громадської організації “Українська жіноча варта”. Шановна головуюча! Шановні учасники парламент­ських слухань! Думаю, що наше сьогоднішнє зібрання в цьому залі дасть початок більш реальному і швидкому прийняттю воєнно-медичної доктрини. Тому що протягом року дуже багато органі­зацій, а саме волонтерських і громадських, виконували всі функції і обов’язки військових медиків на передовій.

Хочу сказати, що дуже важливо залучити саме бойових ме­диків, які мають колосальний досвід, до розроблення цієї доктри­ни. Думаю, що військові медики мають взяти до уваги якісні по­казники інших країн, які нам імпонують, наприклад досвід Ізраїлю. Це дуже важливо.

Я не буду зараз деталізувати або звертати увагу на те, що треба готувати цивільне населення. Але хочу зазначити, що наша жіноча організація ще з вересня 2014 року почала масово готува­ти жінок, цивільних. І ми зрозуміли, що, готуючи цивільне населення, ми надаємо більше можливостей зберегти мирне на­селення, убезпечити його від якихось кризових ситуацій, коли від­бувається обстріл, непередбачена воєнна ситуація.

Хочу також сказати, що нам знадобилося чотири місяці з початку бойових дій, щоб зрозуміти, наскільки важливі та потріб­ні стандарти воєнно-медичної доктрини. Тому що, як показав до­свід, ми маємо дуже багато організацій, які проводять навчання, але під час надання медичної допомоги пораненим, коли залуча­ються і волонтери, і медики, між ними виникають непорозуміння. Тому наголошую: ми повинні скооперуватися і якнайшвидше прийняти цей документ. У нас взагалі немає часу на якісь роздуми.

Хочу наголосити, що воєнно-медична доктрина забезпечить насамперед покращення основних принципів надання медичної допомоги пораненим, вона є гарантом конституційних прав гро­мадян на медичне забезпечення в умовах збройного конфлікту. Воєнно-медична доктрина має стати документом можливостей та перспектив розвитку економіки і науки держави, матеріально-технічного оснащення війська для забезпечення надання опти­мальної за часом і обсягом медичної допомоги в умовах війни. Якщо український народ знатиме, що є якісна воєнно-медична доктрина і воїни забезпечені, це надасть впевненості військово­службовцям та їхнім родинам. По суті, це вплине також на активність мобілізації, тому що ні для кого не секрет, що сьогодні на 100 демобілізованих у нас 10 мобілізованих. Є багато випадків, коли хлопці, які підпадають під мобілізацію, просто бояться, що не  будуть забезпечені якісною медичною допомогою у разі пора­нення. Це дасть нам можливість не лише забезпечити оборону, а й перемогти в цій війні.

Я сьогодні чула, що багато хто зрозумів ще рік тому, в  червні, що нам потрібен такий документ. У вересні наша громадська організація звернулася до РНБО України, а також до Військово-медичної академії з ініціативою щодо створення Воєнно-медичної доктрини. І саме після цього мені стало дуже втішно, що почалася якась процедура, але вона, на мою думку, на жаль, дуже повільна.

Хочу зауважити також, що найоптимальнішим, на нашу думку, є досвід НАТО, а саме запровадження в надання медичної допомоги правил “золотої хвилини”, “золотої години” і перших 6 годин. Думаю, нам не потрібно нічого вигадувати, воно все го­тове, треба просто підготувати і затвердити. Але найголовніше — нам потрібні стандарти евакуації, стандарти евакуаційних бригад. Якщо, наприклад, ядерна загроза або застосовується хімічна зброя чи бактеріологічна…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

БІЛЕЦЬКА О.В. …що про це буде зазначено у воєнно-медичній доктрині? Скажіть, будь ласка: якщо Управління спеці­альних операцій проводить воєнну операцію у 200 кілометрах від лінії фронту, як у такому разі працюватиме воєнно-медична док­трина? Повторюю, питання стандартизації — одне з найголовні­ших. Для всіх родів військ потрібно детально виписати стандарти, це дуже важливо.

Ми пропонуємо терміново скоординувати зусилля всіх зацікавлених сторін з обов’язковим і пріоритетним залученням до  роботи військових фахівців, бойових медиків та профільних керівників Військово-медичної академії. Скоротивши бюрократію, ми зможемо нарешті розробити цей необхідний документ. Споді­ваюся, що початком цього стануть саме сьогоднішні парламент­ські слухання. Дякую за увагу. Слава Україні!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Протаса Святослава Вікторовича, вико­нувача обов’язків голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України. Підготуватися Голику Володимиру.

 

ПРОТАС С.В., виконувач обов’язків голови Державної сані­тарно-епідеміологічної служби України. Шановна Оксано Іванівно! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! За багато років Україна вперше зіткнулася з проблемою медичного забезпечення в умовах реальних бойових дій. А тому воєнно-медична доктрина України, проект якої презентований сьогодні, є надзвичайно актуальною і невід’ємною складовою національної безпеки держави.

Водночас сьогодні поряд з проблемами, пов’язаними з на­данням медичної допомоги військовослужбовцям та цивільному населенню, вкрай гостро постає питання забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя в зоні бойових дій і в країні зага­лом. Варто зауважити, що при виконанні різного роду миротвор­чих місій у гарячих точках співвідношення поранених і хворих становить 1:8. Наприклад, під час війни в Афганістані у структурі санітарних втрат вірусний гепатит А займав більше 60 відсотків, що у більшості випадків було пов’язано з незадовільним водоза­безпеченням військовослужбовців.

У зв’язку з бойовими діями та гуманітарними проблемами на сході України сьогодні значно підвищується ризик виникнення епідемічних ускладнень. Це зумовлено передовсім відсутністю достовірної інформації про стан захворюваності населення на те­риторії, непідконтрольній Україні, особливо в тих районах, які є ендемічними щодо холери, лептоспірозу та інших природно-вогнищевих інфекцій, відсутністю санітарно-карантинного контро­лю при перетині блокпостів у зоні розмежування, а також значною міграцією населення із зони конфлікту. Ви знаєте, що на сьогодні кількість внутрішньо переміщених осіб становить близько 1,5 мільйона.

Особливий ризик становлять території, прилеглі до зони розмежування, де контакти військовослужбовців та цивільних най­більш інтенсивні. Ситуація значно ускладнюється низьким рівнем імунізації населення, який у 2014 році становив менше 60 відсотків за нормативного рівня 95 відсотків.

Контакти з цивільними спричиняють занесення збудників висококонтагіозних інфекцій у військові частини, що знижує їх боєздатність. А проведення бойових операцій в ендемічних зонах створює ризик поширення небезпечних хвороб серед населення прилеглих територій.

Окреслені проблеми свідчать про необхідність спільних ско­ординованих дій цивільної та військової санітарно-епідеміологіч­них служб з метою запобігання та локалізації епідемічних усклад­нень, оперативного виявлення та реагування на можливі терори­стичні атаки, своєчасного забезпечення режимно-обмежувальних заходів, таких як обсервація, карантин тощо.

Є очевидним, що військові формування та цивільне населен­ня в зонах ризику першочергово мають бути забезпечені імуно­біологічними препаратами, а їх застосування має проводитися узгоджено, виходячи з даних епідемічної ситуації та епідеміологіч­ної розвідки.

Ефективна взаємодія військових та цивільних санітарно-епідеміологічних служб на сьогодні значно ускладнюється про­цесами чергового реформування Державної санітарно-епідеміо­логічної служби, що істотно впливає на її роботу. Окрім того, невизначеність реорганізації служби зумовлює соціальну напруже­ність серед працівників галузі і відплив кваліфікованих кадрів. Хочу звернути увагу, що якщо бійця АТО на полігоні можна підготувати за місяць, то на підготовку фахового лікаря-епідеміолога чи віру­солога потрібно не менше 10 років. Проблеми посилюються за­провадженням мораторію на перевірки, що фактично паралізує проведення повного циклу епідеміологічного розслідування, вияв­лення джерела інфекції, шляхів її передачі та вжиття адекватних заходів.

Вже з початку цього року в Україні зафіксовано 32 спалахи кишкових інфекцій, внаслідок яких постраждали більше 500 осіб, з яких більше 300 — діти. А таких спалахів, як у Бортничах у Києві та в Конотопі Сумської області країна не знала вже понад 10 років. У зонах підвищеного епідеміологічного ризику, якими на сьогодні є зона розмежування та суміжні з нею території, така си­туація є надто небезпечною, оскільки унеможливлює ефективний захист населення та військовослужбовців від інфекційних хвороб, отруєнь та уражень.

Проект воєнно-медичної доктрини передбачає профілак­тичну спрямованість військової охорони здоров’я та єдині підходи до санітарно-гігієнічних та протиепідеміологічних заходів. Тому наша служба, безумовно, підтримує якнайшвидше затвердження цього документа, а також пропонує передбачити в Рекомендаціях парламентських слухань питання забезпечення санітарно-епідемі­ологічного благополуччя, насамперед у зоні бойових дій. Фахівці служби готові взяти участь у доопрацюванні цього документа. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам, зокрема й за те, що дотри­малися регламенту.

Запрошую до слова Голика Володимира Анатолійовича, кандидата медичних наук, старшого наукового співробітника, ученого секретаря Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров’я України, голову правління громадської органі­зації “Всеукраїнське товариство нейрореабілітації”. Підготуватися Рафіку Камалову.

 

ГОЛИК В.А., учений секретар Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалід­ності Міністерства охорони здоров’я України. Огромное спасибо за представление. Я представляю Всеукраинское общество ней­рореабилитации, которое представляет Украину во Всемирной и Европейской федерациях нейрореабилитации. Моя информация будет касаться такого актуального вопроса, как медицинская реабилитация.

После спасения жизни человека на поле боя и в дальней­шем актуальным является обеспечение соответствующего каче­ства жизни при наличии тех повреждений, которые он получил и которые его не погубили.

В настоящее время в стране функционирует система медицинской реабилитации, которая была заложена в советский период и, к сожалению, до сегодняшнего дня принципиально не изменилась. Ее эффективность демонстрируют количество по­страдавших в АТО, для которых требуется реабилитация за рубе­жом, и отличие результатов этой реабилитации от таковой, кото­рую мы можем обеспечить в пределах страны.

На сегодняшний день в мире медицинская система восста­новления нарушенных функций человека в меньшей степени базируется на сложном оборудовании и лекарствах. Вы абсолют­но четко понимаете, что никакие медикаменты не научат человека писать, не научат человека ходить, то есть это все то, что обеспе­чивается не с помощью лекарственной терапии.

Сегодня во всем мире основой реабилитации является работа реабилитационной команды, которая состоит из врача и нескольких медицинских специалистов, не являющихся вра­чами, — это физические терапевты, эрготерапевты, психологи. И, к сожалению, именно в этом направлении у нас самые боль­шие проблемы.

Сегодня очень важным и актуальным для нас является то, что реабилитация требует четкой постановки индивидуальных це­лей, ведущих к конкретным функциональным результатам, и глав­ное — ограниченных во времени. Вы тоже можете смоделировать ситуацию, когда в любом лечебном учреждении вы задаете док­тору вопросы: когда мне станет лучше? Что будет со мной через неделю, через две, через три недели? Как правило, вы не получи­те четкого ответа, что именно произойдет, с какой скоростью и какими усилиями.

Так или иначе, функцию ходьбы мы не можем трениро­вать  занятиями на велотренажере. Для того чтобы тренировать функцию ходьбы, надо учиться ходить. Реабилитация не может заключаться в групповых упражнениях, в той системе лечебной физкультуры, которая на сегодняшний день у нас представлена и  реализуется. Принципиальный вопрос — специализированная тренировка повседневных бытовых функций, которые необходимы человеку каждый день. Для этой цели во всем мире используется специальность эрготерапевт. В нашей стране такой специаль­ности нет.

Современная реабилитация требует мобилизации, прежде всего, человеческих ресурсов. Для примера: стандартный штат отделения нейрореабилитации в Европе на 30 коек включает 2 ставки врачей и 20 ставок неврачебных медицинских специа­листов, не считая медицинского персонала. То есть когда речь идет об организации любой реабилитационной клиники, мы должны понимать, что они будут фактически осуществлять реаби­литацию пациентов. Она не реализуется руками врачей.

В существующей системе подготовки специалистов медицинской реабилитации в Украине не используются совре­менные базовые принципы, которые являются азбучными за ру­бежом. Каждый врач знает, что такое Международная классифи­кация болезней, но практически никто из украинских врачей не знает, что такое Международная классификация функционирова­ния, ограничений жизнедеятельности и здоровья, а именно она является азбукой для реабилитационного процесса во всем мире.

Создание эффективной системы медицинской реабилита­ции возможно путем активных образовательных действий, безу­словно, с привлечением зарубежных ресурсов, направленных на переобучение существующих специалистов и подготовку новых. Инвестиции в здания и оборудование зачастую вторичны по от­ношению к инвестициям в подготовку реабилитационных кадров. Параллельно необходимо снять законодательные блокировки, в том числе по созданию новых реабилитационных специально­стей, которых у нас пока не хватает, но которые эффективно функционируют во всем мире. Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Камалова Рафіка Ханафійовича, заслу­женого лікаря України, учасника бойових дій в Афганістані, канди­дата медичних наук. Підготуватися Юрію Кононенку.

 

КАМАЛОВ Р.Х., начальник Центральної стоматологічної полі­клініки Міністерства оборони України. Шановна пані головуюча! Шановні колеги! Шановні народні депутати! Дякую вам за сього­днішнє зібрання. Військово-медична служба сьогодні довела не тільки свою необхідність, а й необхідність постійної турботи про людей, які щодня забезпечують захист населення України.

Я дякую вам, Ольго Вадимівно, за цей документ, він епохальний, я почув практично все, про що мріяв все своє життя у Збройних Силах України, а це 42 роки. Я дуже добре пам’ятаю повернення з Афганістану і так звану реабілітацію, яку ми про­водили самі щовечора.

Хочу вам нагадати, що завдання військово-медичної служ­би — зберегти стан здоров’я військовослужбовців, а не лікувати військовозобов’язаних, яких призвали на військову службу і які, скажімо, за деякими медичними показаннями потребують лікуван­ня у стоматолога. Ми починаємо збирати гроші, створювати пе­ресувні стоматологічні кабінети… А взагалі військовозобов’язані мають бути абсолютно здоровими, я прошу звернути на це увагу. Треба поставити жорсткий бар’єр, щоб до лав Збройних Сил України призивалися люди, придатні до виконання військового обов’язку, а не ті, які будуть лікуватися у військово-медичних за­кладах, там є чим займатися. Ну і, безумовно, треба запровадити дуже жорстку відповідальність за порушення цього правила.

Я впевнений, що 100 відсотків лікарів знають і деякі, напевно, вивчали величезну працю команди під керівництвом Юхима Івановича Смирнова — багатотомне видання “Опыт совет­ской медицины в Великой Отечественной войне 1941–1945 гг.”. Вона актуальна і сьогодні.

Страшною подією сучасності була Чорнобильська катастро­фа. Наші військові брали участь у ліквідації аварії на Чорнобиль­ській АЕС, надавали військову допомогу іншим державам. Я про­шу звернути увагу на необхідність негайно створити команду, до якої залучити військових фахівців, медиків, які мають величезний досвід екстремальної і військової медицини, працювали у Спітаку (Вірменія), в інших країнах. Інакше ми забудемо цей величезний досвід, і в нас не буде можливості постійного аналізу і швидкого реагування на ситуацію. Це перший начмед 40-ї армії в Афгані­стані, генерал-майор медичної служби Георгій Васильович Цига­нок, який живе в місті Києві, останній начмед 40-ї армії Ігор Дмитрович Казьмірович, який також живе в місті Києві, професор Білий, професор Рощин, які мають величезний досвід і можуть до­помогти Україні, нашій медицині. Слава Україні! Слава українській медицині!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова Кононенка Юрія Григоровича, дирек­тора Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти Міні­стерства освіти і науки України. Підготуватися Людмилі Шостак.

 

КОНОНЕНКО Ю.Г., директор Департаменту загальної серед­ньої та дошкільної освіти Міністерства освіти і науки України. Шановна пані заступнику Голови Верховної Ради України! Шановні народні депутати, колеги! Думаю, в цій залі немає потреби до­водити, що питання національно-патріотичного виховання дітей і молоді є пріоритетними в діяльності Міністерства освіти і науки, навчальних закладів. Дозвольте коротко зупинитися на практичних проблемах цієї роботи, а також на деяких конкретних питаннях підвищення рівня домедичної підготовки учнів.

Інформую вас, що рішенням колегії міністерства у березні схвалено Концепцію національно-патріотичного виховання дітей та  молоді, головними завданнями якої є виховання в учнівської та  студентської молоді почуття гордості за Українську державу, формування високих моральних цінностей, патріотизму, націо­нальної самосвідомості, любові до рідної землі, держави, родини, визнання духовної єдності населення всіх регіонів України, спіль­ності культурної спадщини та майбутнього, виховання дисципліно­ваності, поваги до Конституції, законів України, державної симво­ліки, формування у молоді відданості українському народові, готовності до захисту України, забезпечення її суверенітету і територіальної цілісності.

Спільно з Національною академією педагогічних наук України розроблено заходи щодо реалізації концепції, вони висвітлені на сайті міністерства для громадського обговорення. Підготовлено методичні рекомендації з організації патріотичного виховання дітей та учнівської молоді, проведення уроків мужності для формування у дітей та молоді сучасної національної ідентичності на кращих прикладах мужності і звитяги, виявлених нинішніми захисниками Батьківщини, на героїці сучасної боротьби за незалежність і ціліс­ність держави.

На виконання Указу Президента України “Про заходи з від­значення у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Євро­пі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни” навчальними закладами проведено системну роботу з відзначення Дня пам’яті та примирення, зокрема:

надання допомоги родинам загиблих воїнів — захисників України;

сприяння проведенню волонтерських акцій;

впорядкування пам’ятників захисникам України у роки Другої світової війни та місць поховання воїнів Збройних Сил України, волонтерів, які загинули під час антитерористичної операції;

створення постійно діючих експозицій “Герої не вмирають”, “Пишаємося подвигами Небесної Сотні”;

проведення зустрічей з учасниками бойових дій на сході України та волонтерами, відвідування військовослужбовців, які за­знали поранень та проходять реабілітацію у медичних закладах;

написання листів у рамках Всеукраїнської акції “Лист пораненому”;

встановлення у навчальних закладах меморіальних дощок на вшанування пам’яті загиблих героїв;

пошукова діяльність з дослідження історії визвольної бо­ротьби українського народу та сучасних подій в Україні;

флешмоб “Квітка пам’яті” з виготовленням червоних маків як символу пам’яті про тих, хто загинув під час Другої світової війни та віддав своє життя на сході України у боротьбі проти російської агресії.

Міністерством ведеться також робота з організації Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри “Сокіл” (“Джура”).

Зрозуміло, що більшість педагогічних колективів і без вказі­вок міністерства розуміє необхідність посилення цієї роботи в су­часних умовах, наше завдання полягає лише у визначенні єдиних підходів та орієнтирів.

За браком часу я не зупинятимуся на змінах у навчальних програмах з окремих предметів. Скажу лише, що міністерством спільно з науковцями розроблено та надіслано до навчальних за­кладів методичний посібник та науково-методичні матеріали “Ре­волюція гідності та агресія Росії проти України”.

Необхідно також нагадати, що, починаючи з 2005 року, предмет “Допризовна підготовка юнаків” та його складова “Осно­ви медичних знань” для дівчат у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації перейменований на “Захист Вітчизни”. З 2014 року на 35 годин збільшено час на його вивчення, крім того, навчальні заклади можуть збільшувати кількість годин за рахунок варіативної складо­вої навчальних планів.

У міністерстві створено робочу групу з доопрацювання навчальної програми цього предмета, до її складу включені пред­ставники Міністерства оборони, інших відомств, громадськості з метою розширення навчального матеріалу в розділах “Допри­зовна підготовка юнаків”, “Основи медичних знань” та “Цивільний захист населення”. Вже надійшли суттєві зауваження, у тому числі від лікарів, які будуть враховані. Уточнено акценти формування мети та завдань предмета, зокрема, ознайомлення учнів з осно­вами нормативно-правового забезпечення захисту Вітчизни та охорони здоров’я, набуття знань про функції Збройних Сил України тощо.

Головними проблемами вивчення предмета “Захист Вітчизни” залишаються слабка матеріальна база і кадрове забез­печення. У частині навчальних закладів предмет продовжують викладати люди ще старої радянської системи, мислення яких трансформується дуже повільно, якщо не сказати більш відверто. Ми дякуємо Міністерству оборони за сприяння в укомплектуванні кабінетів предметами навчальної зброї, муляжами тощо. Цю робо­ту треба продовжувати.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, 30 секунд.

 

КОНОНЕНКО Ю.Г. …вдосконалення викладання предмета є профільні навчальні заклади, ліцеї з посиленою військовою, військово-спортивною підготовкою системи освіти і Міністерства оборони, їхні методики потім поширюються на інші навчальні заклади.

І наприкінці зазначу, що відомості про надання невідкладної допомоги всі без винятку учні 1–9 класів отримують на уроках з основ здоров’я та біології. Діти вивчають правила надання такої допомоги та алгоритм дій у разі отримання опіків, травм, кро­вотеч, зупинки дихання, отруєння.

Ми сподіваємося, що в рамках міжвідомчої взаємодії, за до­помогою громадськості, волонтерського руху всі ці питання вирі­шуватимуться більш активно, і у нас буде загальний успіх. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Шостак Людмилу Йосипівну, помічника голови Державної служби з надзвичайних ситуацій України. Підготуватися Тетяні Губі.

 

ШОСТАК Л.Й., помічник голови Державної служби з надзви­чайних ситуацій України. Шановна головуюча! Шановна Ольго Вадимівно! Шановні учасники парламентських слухань! Воєнно-медична доктрина, проект якої представлений на обговорення, заслуговує на увагу, але потребує суттєвого доопрацювання. Про це йшлося на робочій нараді в Міністерстві оборони України 18 травня.

На мою думку, для подальшого вдосконалення вже напра­цьованого матеріалу та внесення доповнень, які були озвучені по­передніми промовцями, доцільно створити робочу групу із залу­ченням широкого кола зацікавлених осіб, представників органів виконавчої влади та експертів міжнародних організацій.

Крім того, оскільки проектом доктрини визначено її роль як основного об’єднуючого нормативно-правового документа щодо медичного забезпечення військовослужбовців, осіб рядового, на­чальницького складу і цивільного населення, постає необхідність визначення, як здійснюватиметься цивільний захист населення, а саме медичний, біологічний та психологічний, в особливий період — при веденні режиму воєнного стану в державі або на окремих її територіях.

Хочу запропонувати вам визначення єдиної державної системи цивільного захисту: “Єдина державна система цивільного захисту — це сукупність органів управління, сил і засобів цент­ральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, на які покладається реалізація державної політи­ки у сфері цивільного захисту в мирний час та в особливий пе­ріод”. І ми реально бачимо з цього визначення, що вже достатньо напрацювали нормативну базу для того, щоб ефективно працюва­ти в особливий період. Нічого нового ми тут не розробляємо, все вже напрацьовано і, як сказали шановні народні депутати, які ви­ступали тут, і попередні промовці, треба це законодавчо вдоско­налити і практично реалізувати.

Як ми знаємо, відповідно до постанови Кабінету Міністрів Міністерство охорони здоров’я України створює функціональну підсистему медичного, біологічного та психологічного захисту на­селення в рамках єдиної державної системи цивільного захисту та спеціалізовану медичну службу, на яку покладено функції медич­ного забезпечення населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій. Отже, механізм медичного реагування під час ліквідації надзвичайних ситуацій достатньо відпрацьований, про що я сказа­ла вище, і може бути використаний при доопрацюванні проекту доктрини, оскільки питання захисту населення, як показав досвід, є актуальними і, безперечно, мають бути включені. У проекті воєнно-медичної доктрини, який нам запропонований, такого роз­ділу немає. Тому спільно з Міністерством охорони здоров’я ми маємо включити цей розділ, враховуючи те, що вже є, і те, що потрібно.

Вважаю, що доктрина повинна мати нове спрямування, і це має бути зроблено з урахуванням досвіду міжнародних органі­зацій, інших країн з цих питань.

Щодо питання участі волонтерських і громадських рухів, організацій у медичному забезпеченні населення та військово­службовців. На нашу думку, доцільно створити спеціалізовані волонтерські підрозділи з відповідною підготовкою та спеціальним оснащенням для надання медичної допомоги постраждалим у зоні надзвичайних ситуацій та бойових дій.

Як я вже казала, потрібно використати досвід інших країн, де такі спеціалізовані волонтерські організації і підрозділи існують і відіграють дуже важливу роль у ліквідації надзвичайних ситуацій, маючи відповідне оснащення, відповідне фінансування і відповід­ну  підготовку волонтерів. Важливі не тільки бажання допомогти, а й їхня кваліфікація, матеріальне оснащення, що дає змогу ро­бити це правильно, відповідно до нормативних актів.

Хотіла б нагадати, що однією з функцій Державної служби з надзвичайних ситуацій є навчання населення діям у надзвичай­них ситуаціях. Ми вже багато зробили в цьому напрямі спільно з   Міністерством освіти і науки, з органами виконавчої влади. І я хотіла б підтримати ініціативу, запроваджену нами в минулому році, щодо проведення медично-волонтерських навчань, які пока­зали, що для суспільства це питання цікаве й актуальне. Вважаю, що така зацікавленість молоді у навчанні основам домедичної до­помоги має бути розвинута в нашому суспільстві, такі навчання мають бути розширені. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова Тетяну Петрівну Губу, радника голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

 

ГУБА Т.П., радник голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Шановна головуюча! Шановні учасники парламентських слухань! Хочу сказати, що зазвичай я не відвідую такі зібрання, бо раніше вони проводилися для галочки, а при­їхала тому, що сьогоднішні парламентські слухання ініціювали пані Ольга Богомолець, яка часто буває у нас на Дніпропетровщині, спілкується з пораненими і все бачить, та пані Корчинська, з якою ми дуже давно спілкуємося, нас, так би мовити, звела доля на передовій і в тилу.

У мене таке зауваження. Все обговорили, дуже дякую. Кожен із вас має розуміти: сюди запрошені поважні люди, і від того, яку ви будете відчувати відповідальність після сьогоднішніх слухань, залежить, як ми будемо рухатися далі. А я вам скажу, що ми втратили дуже багато часу. Ми з вами втратили, захисники — ні. Вони зазнали поранень, стали інвалідами, каліками, віддали своє життя. Я дуже прошу кожного з вас: відвідайте військовий шпиталь, поспілкуйтеся з пораненими, з нашими захисниками, які втратили кінцівки і стали інвалідами. Я знаю, про що кажу. Я знаю, з якою надією і вони, і лікарі чекають прийняття воєнно-медичної доктрини.

Проте у мене запитання: у залі зараз є представники Міністерства охорони здоров’я? Яка посада у вас, скажіть, будь ласка. Ні, я кажу конкретно про міністерство. У нас що, слухання проходять у форматі: я сказав, що хотів, і пішов, а те, що скаже інший, мене не цікавить?

Війна в Україні триває вже рік. У Міністерстві оборони (ви  знаєте: кадри вирішують все) Військово-медичний департа­мент очолив Верба, відбулися серйозні зміни. Але у грудні вий­шов наказ (ті, хто в лікарнях і в АТО, розуміють, про що я кажу): військовим медикам приступити до роботи у цивільних лікарнях. Чий це наказ? Міністерства оборони. Чекаємо вже вісім місяців. Особисто з міністром розмовляла, він дав Терещенку доручення узгодити питання, щоб цивільні медики прийняли у цивільних лі­карнях військових медиків, бо є дуже багато юридичних питань, з якими потім зіткнемося і ми, і представники Міністерства оборо­ни. Є спільні операції, правильно, але хто поставить підпис? Скажіть, будь ласка, я важливі речі кажу, чи ні?

І ще запитання: де сироватка від укусів змій? Особисто розмовляла з міністром охорони здоров’я Квіташвілі в четвер. Хто  мені скаже, є представники Міністерства охорони здоров’я? Немає. Пані Богомолець і пані Корчинська не менш завантажені, але вони спілкуються і з лікарями в АТО, і з пораненими, з вій­ськовими медиками. Вважаю, що це неповага до вас, до всіх присутніх.

Я хочу побажати, щоб ми з вами в найкоротший термін реалізували те, що намітили. Як кажуть, все придумано до нас, треба проаналізувати, а той перший пункт, про який казав Надзвичайний і Повноважний Посол, дай йому Боже здоров’я, ми вже на практиці пройшли.

Але дуже важливий факт: лікарі сім місяців приймали поранених у секторі Б без військових лікарів. І я вважаю, що вони мають отримати на День медичного працівника нагороди з рук Президента України. Їхня робота має бути гідно оцінена. І є ще медики, які теж заслуговують на нагороду. Ви знаєте, є такі брати Собки, лікарі зі Львівського шпиталю, добровольці, один анестезі­олог, а другий — хірург. Ми були вражені, пан Савицький підтвер­дить, як вони першими в Селідовому (це найближча гаряча точка) приступили до роботи і взяли на себе відповідальність. Зараз во­ни вже повернулися після ротації, працюють.

Тому я вас дуже прошу, дивіться не тільки телебачення, і  багато дізнаєтеся, що реально відбувається, якщо будете спілкуватися з пораненими бійцями.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

ГУБА Т.П. Є такий Вадим Свириденко. Відвідайте цього ліка­ря, колеги, який був на передовій, на День медичного працівника. Його дружина має народити чи вже народила. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до заключного слова заступника міністра оборони України Юрія Гусєва для підведення підсумків. І прошу підготуватися голову комітету.

 

ГУСЄВ Ю.В. Шановні колеги! Хочу ще раз подякувати всім, хто сьогодні знайшов можливість і час приїхати, для того щоб обговорити таку важливу тему, як воєнно-медична доктрина. Дуже дякую всім промовцям за ідеї, натхнення, можливість і енергію до­помагати Збройним Силам України, взагалі всім військовим у та­кий складний для України час.

У матеріалах, які вам роздані, є проект Рекомендацій парла­ментських слухань. Я обговорив з Ольгою Вадимівною деякі ідеї, викладу лише частину з них, більш детально, переконаний, Ольга Вадимівна як лікар і як Україні, зможе доповнити і відкоригувати.

Насамперед що для нас є важливим? Прийняття воєнно-медичної доктрини. І в Рекомендаціях запропоновано Раді національної безпеки і оборони України створити робочу групу у зв’язку з тим, що воєнно-медична доктрина має міжвідомчий характер, стосується не лише Міністерства охорони здоров’я чи Збройних Сил України, а й інших збройних формувань. Тому це перше питання, яке я пропоную підтримати, — створення такої робочої групи.

Друге. Робоча група повинна вивчити досвід Ізраїлю, Швейцарії, про що ми сьогодні вже говорили. Такий досвід має бути вивчений. Можливо, треба подумати і про цивільну оборону, про те, як організувати захист цивільного населення у разі на­стання такої загрози.

Ще не менш важливе питання, сьогодні ми лише частково його торкнулися, — медичне страхування. І медичне страхування ми могли б почати з військовослужбовців. Це має бути відобра­жено у воєнно-медичній доктрині. А також питання запровадження парамедицини, прийняття окремого закону про парамедицину. І взагалі воєнно-медична доктрина, на мою думку і на моє глибо­ке  переконання, має завершитися перехідними положеннями, де буде передбачено цілий ряд законодавчих актів і актів Кабінету Міністрів, які сприятимуть практичному впровадженню ідей, які ми сьогодні обговорювали з цієї високої трибуни.

І останнє, що я хотів би додати. У проекті Рекомендацій поки що не встановлено терміни. Я пропоную визначити чіткі терміни: до кінця літа повністю завершити цю роботу і прийняти відповідні законодавчі акти, підзаконні акти Кабінету Міністрів, щоб сформувати необхідну нормативно-правову базу для вдоско­налення реформування і покращення військово-медичної служби не лише Міністерства оборони, а й інших формувань, а також для координації всіх зусиль з Міністерством охорони здоров’я. Ще раз усім дякую. Низько вклоняюся тим, хто допомагає нам рятувати життя військовослужбовців. Слава Україні!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане заступнику міністра.

Запрошую до слова голову Комітету з питань охорони здоров’я пані Ольгу Богомолець.

 

БОГОМОЛЕЦЬ О.В. Шановні колеги, скажіть, будь ласка, хто  з вас ознайомився з проектом Рекомендацій парламент­ських  слухань? Я хотіла б, щоб кожний із вас, крім ваших слів і емоцій, доніс ще маленьку цеглинку в будівництво нового світо­гляду українського народу. Тобто все, що ви передасте чи до Комітету з питань охорони здоров’я, чи на електронну адресу info@bogomolets.com, буде включено до проекту Рекомендацій.

Сьогодні кожен із вас не емоціями, а цілком конкретними пропозиціями до цього документа несе особисту відповідальність за створення і остаточний результат цієї доктрини Ще раз хочу наголосити: військово-медична доктрина не є локальним галузе­вим документом силових відомств чи Міністерства оборони, вона є елементом світоглядної мирної революції в розумі українських людей.

Швейцарська доктрина писалася протягом 100 років. І якщо у нас цей документ не буде прийнятий через місяць, нічого страшного не станеться, головне, щоб ми чітко розуміли: у про­екті Рекомендацій є 23 пункти, які вже мають почати виконува­тися. Навіть якщо завтра буде прийнято закон про “золоту хвили­ну” і “золоту годину”, хто і яким чином зможе його виконати? Грошей для цього нам не потрібно, нам потрібні знання. А для того щоб отримати знання, хтось і десь має ці знання передати і хтось має втілити їх у життя.

Щодо термінів. Я пропоную в пункті 2 встановити термін створення робочої групи — до 1 червня 2015 року, а в підпунк­ті 3.1 пункту 3 щодо виконання міністерствами і Кабінетом Міні­стрів — до 1 листопада 2015 року. Всі решта пунктів уже мають виконуватися і вони можуть бути доповнені.

Я дякую пані Шостак і пані Пінчук за системні зауваження і за системний підхід, вони обов’язково будуть включені до про­екту військово-медичної доктрини. Решті ваших цеглинок прошу надати письмову форму і докласти їх у наш фундамент.

Тепер щодо конкретних зауважень і запитань пані Губи. Представлення до нагородження лікарів Дніпропетровської облас­ної клінічної лікарні імені І.І. Мечникова я подала два місяці тому, документи готуються.

Фах “реабілітолог” за результатами слухань щодо медичної реабілітації у Комітеті з питань охорони здоров’я, що відбулися два місяці тому, на минулому тижні Міністерство охорони здоров’я вже включило до Класифікатора професій.

Дружина Свириденка має народити у вересні. Про Свири­денка вже знятий фільм операторами НАТО, його будуть забирати на протезування у Сполучені Штати Америки.

Ще раз хочу подякувати вам і сказати, що ми зараз будуємо нову державу, кожен із нас. Не емоціями, а реальними справами, реальними діями. І доти, доки вони не будуть закладені в доку­менті, ніхто не відповідатиме за їх виконання. Тому прошу вас долучитися до розроблення цього документа. Безперечно, і тер­мінологічні питання, і питання системного наповнення будуть вивчені робочою групою, і документ системного світогляду буде зроблений такий, який можна буде виконати і буде кому його виконувати. Ще раз дякую вам за увагу і до нових зустрічей. Слава Україні!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні учасники парламентських слухань! Я також хочу подякувати всім вам за активну участь. Послухавши ваші промови, я дійшла висновку, що все-таки це воєнна, а не військова доктрина. Можу пояснити, якщо хочете, але, думаю, що ви можете поміж собою це з’ясувати і уніфікувати термінологію. Це важливо, тому що слова мають смисл. Вживайте слова у правильному значенні.

Думаю, що воєнно-медична доктрина дасть нам певну віру. Тобто це документ, який має навіть певне сакральне значення, він потрібний нам.

Тут всі говорили про міжнародний досвід, який можна використати. Є стандарти НАТО, є наш досвід, безцінний досвід людей, які сьогодні виступали тут. Я думаю, що ті переживання і ті відчуття реальності просто неоціненні.

Тому я щиро дякую всім, хто сьогодні прийшов і поділився з нами цим досвідом. Дякую й тим, які брали участь, слухали. Ми сподіваємося на вашу активну участь, зокрема, у доопрацюванні проекту Рекомендацій. До побачення.