ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

МЕДИЧНА ОСВІТА В УКРАЇНІ: ПОГЛЯД У МАЙБУТНЄ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

22 березня 2017 року, 15 година

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України ГЕРАЩЕНКО І.В.

 

ГОЛОВУЮЧА. Доброго дня всім учасникам парламентських слухань, ми раді вас вітати у Верховній Раді України! Верховною Радою України 8 лютого 2017 року прийнято рішення про проведення 22 березня 2017 року парламент­ських слухань на тему: «Медична освіта в Україні: погляд у майбутнє». Я хочу подякувати профільному комітету за ініціативу щодо проведення таких слухань і всім учасникам – за те, що доєдналися до сьогоднішньої розмови.

Дозвольте розпочати нашу роботу з привітання нашої колеги пані Ольги Богомолець, голови Комітету з питань охорони здоров’я, з днем народження. Пані Ольго, ми Вас щиро вітаємо і бажаємо Вам здоров’я, всіляких гараздів, успіхів у роботі на тій високій посаді, яку Ви обіймаєте! (Оплески).

І, власне, пропонується, шановні колеги, такий регламент нашої роботи. На початку надамо слово для доповіді від уряду профільному віце-прем’єр-міністру України Павлові Розенку – до 5 хвилин. Якщо не вкладетеся, ми, зви­чайно, надамо до 10 хвилин, тому що не можна відмовляти такому високому представнику уряду. Пані Ользі Богомолець для співдоповіді як голові профіль­ного комітету – також до 10 хвилин. Потім виступи від Міністерства охорони здоров’я і Міністерства освіти і науки – до 5 хвилин і виступи в обговоренні. Дуже багато записалися на виступи, можливо, до цього списку ще хтось до­дасться із присутніх, регламент виступів – до 3 хвилин. Я дуже прошу всіх вкладатися в регламент, щоб ми змогли завершити роботу приблизно о 18 годині.

У своєму вступному слові я хочу звернути вашу увагу на те, що, дійсно, реформи у сфері охорони здоров’я багато в чому базуються на медичній освіті. Це ті пріоритети, які мають стояти перед нинішньою владою – і виконавчою, і законодавчою. Ми усвідомлюємо нашу відповідальність як парламенту за про­ведення медичної реформи. І в цьому контексті, звичайно, сьогоднішня дискусія про медичну освіту в Україні є дуже важливою, особливо враховуючи реалії, з  наша держава зіткнулася, та необхідність повернення до потужнішої освіти, якщо говорити про військову медицину. Це ті питання, які дискутуються в залі постійно. Тому я з великою приємністю і радістю хочу передати слово професіо­налам у темі, яку ми будемо обговорювати, а я буду все занотовувати, і потім ми з вами за підсумками парламентських слухань напрацюємо проект постанови Верховної Ради, який ляже в основу реформи, про яку ми говоримо.

Отже, переходимо до парламентських слухань. Я з радістю надаю слово Павлові Розенку, віце-прем’єр-міністру України. Прошу, пане Павле, до слова.

 

РОЗЕНКО П.В., віце-прем’єр-міністр України. Шановні друзі, колеги! Мені надзвичайно приємно виступати сьогодні перед таким товариством. Напевно, розпочну свій короткий виступ зі слів подяки мільйонам людей, які працюють у цій галузі, які щоденно рятують життя простих українців. Особливо хочу подякувати людям, які сьогодні знаходяться на передовій, в зоні прове­дення антитерористичної операції, і спільно з нашими військовослужбовцями, представниками Національної гвардії, Державної прикордонної служби захища­ють нашу державу від зовнішньої агресії.

Безумовно, сьогодні Україна переживає непрості часи, але ні випробування, ні російська агресія не дають нам підстав говорити про те, що ми маємо сконцентруватися лише на вирішенні поточних проблем. Безумовно, сьогодні реформування медичної галузі знаходиться на порядку денному Кабі­нету Міністрів України. Ми комплексно говоримо про питання – не лише рефор­мування системи охорони здоров’я, а й якісна підготовка медичних кадрів, оскільки це і сьогодні, і в майбутньому сприятиме поліпшенню якості надання медичної допомоги населенню, а це один із пріоритетів для України.

Хочу вас проінформувати, що на двох останніх засіданнях уряду ми  зробили серйозні кроки до продовження реформування медичної галузі. Зокрема, на передостанньому засіданні уряду ухвалено цілий пакет нормативних актів та ініційовано законопроекти, які після прийняття парламентом запус­тять  реформу системи охорони здоров’я і зроблять цей процес незворотним. Насамперед це стосується нового механізму фінансування медичних послуг і лікарських засобів: за рахунок бюджетних коштів через систему державного солідарного медичного страхування. Ми робимо перші кроки в цьому напрямі, і медичне страхування для нас – один із пріоритетів.

Безумовно, ключовими рішеннями уряду було про внесення змін до низки постанов, що регулюють питання доступності ліків. Для нас 1 квітня – дуже важлива дата (не лише для уряду, а й для всього суспільства), з якої має повноцінно запрацювати система реімбурсації (відшкодування вартості ліків) і референтного ціноутворення. Це непростий, дуже важкий процес, який зустрів великий спротив та нерозуміння, але ми все-таки сподіваємося, що ці загально­світові тенденції будуть реалізовані в Україні. Зокрема, під цей процес ми оно­вили Національний перелік основних лікарських засобів, що дасть нам змогу запровадити повноцінну реімбурсацію.

До речі, хочу вам повідомити, що сьогодні рішенням Кабінету Міністрів України за поданням місцевих органів влади ми затвердили межі госпітальних округів у 13 областях, що дасть нам можливість реалізувати реформи, які ми запланували, у тому числі спільно з громадськістю.

Хочу сказати, що Кабінетом Міністрів України визначено стратегіч­ний  вектор розвитку вітчизняної системи охорони здоров’я, що базується на бюджетно-страховій моделі, пріоритетному розвитку первинної медико-санітар­ної допомоги та посиленні ролі територіальних громад. Завдяки багатоканально­сті фінансування галузі в результаті запровадження елементів страхової ме­дицини пацієнти та лікарі зможуть укладати контракти про надання медичних послуг із закладами охорони здоров’я різних форм власності та організаціями, що набудуть статусу неприбуткових підприємств.

Усі ці реформи потребуватимуть зміни мислення та усталених стерео­типів, переходу від нинішньої патерналістської моделі, що не забезпечує меди­кам достойного існування, до ринкової моделі. І тут, безумовно, роль медичної освіти є неоціненною.

Хочу вам сказати, що коли ми говоримо про підвищення престижності професії…

 

ГОЛОВУЮЧА. Віце-прем’єр-міністр просить додати 5 хвилин, щоб у нього і представника профільного комітету було паритетне право виступу. Я не заперечую, будь ласка.

 

РОЗЕНКО П.В. Коли ми говоримо про пріоритетність галузі, про необхідність підвищення престижності професій медичних працівників, давайте не забувати, що в цьому напрямі за останніх декілька місяців ми зробили значні кроки. Зокрема, підвищення мінімальної заробітної плати до 3200 гривень – це хоч і невеличкий, але позитивний сигнал і медикам, і працівникам освіти, що цим професіям уряд надає особливого значення.

Хочу вам сказати, що якщо станом на 1 січня 2017 року (буквально три місяці тому) 4,5 мільйона українців отримували заробітну плату нижче 3200 гри­вень, на сьогодні таких залишилося лише 10 %, і серед них основна маса – це люди, які працюють неповний робочий день.

Безумовно, проблем багато. Безумовно, є питання невідповідності та зрівнялівки. Спільно з урядом та місцевою владою ми намагаємося вирішити ці питання, і я переконаний, що протягом одного-двох місяців ми знімемо всі гострі питання, що стосуються цього процесу.

Хочу відразу сказати, що наша філософія полягає в тому, щоб модернізувати медичну освіту і допомогти їй зорганізуватися, тож відповідно до пропозицій медичної громадськості та лікарських організацій ми намагаємося методологічно підтримувати сучасну медичну освіту. Зокрема, протягом остан­нього тижня спільно з Міністерством охорони здоров’я введені нові спеціально­сті – «педіатрія», «громадське здоров’я» тощо. Ми говоримо про те, що шлях до надання якісної гарантованої медичної допомоги в Україні лежить, у тому числі, й через реформування медичної освіти. Її модернізація має відбуватися за світовими стандартами та відповідно до нагальних вимог і потреб системи охорони здоров’я.

Безумовно, системні зміни у вітчизняній медицині потребуватимуть нової генерації якісно та різнобічно підготовлених лікарів та медичних сестер, що покладає особливу відповідальність на вищу медичну школу, яка має для цього досить серйозний потенціал. Держава вкладає в цей напрям більше 2 мільярдів гривень щороку, фінансуючи за рахунок різних джерел медичні університети, коледжі та академії. Загалом 17 медичних університетів, 3 академії післядиплом­ної освіти та понад 100 медичних і фармацевтичних коледжів денної форми навчання щороку випускають до 7,5 тисячі лікарів, які навчалися за бюджетною і контрактною формами навчання, включаючи стоматологів і санітарних лікарів, та більше 15 тисяч медичних сестер. Однак треба зазначити, що лише в первин­ній медико-санітарній ланці ми на сьогодні маємо дефіцит у 2,5 тисячі лікарів загальної практики (сімейних лікарів) та більше 900 дитячих лікарів.

Слід наголосити на тому, що ми маємо перейти від оцінки кількісних по­казників роботи медичних навчальних закладів до нагальних питань якості під­готовки лікарів та медичних сестер у контексті запровадження нових засад організації навчального процесу, створення університетських і академічних клінік у кожному регіоні.

Сучасні вимоги до професійної підготовки майбутніх медиків зумовлені інтеграцією України до міжнародного освітнього співтовариства та реформу­ванням системи охорони здоров’я, вони потребують впровадження в освітній інтегративний процес сучасних міжнародних медичних та освітніх стандар­тів, підвищення науково-освітнього професійно орієнтованого рівня майбутніх лікарів та, особливо, викладачів, забезпечення їх сучасними інноваційними та інформаційними медичними технологіями. Тільки високий рівень мотивації до навчання і активна позиція щодо оволодіння знаннями дозволить студентам та слухачам здобувати і конструювати знання, формувати вміння, навички, вихо­вувати самостійність як рису характеру, вчитися в подальшому вдосконалювати свій професійний рівень.

Ми кажемо про те, що сьогодні впроваджуються сучасні педагогічні стратегії у викладання клінічних дисциплін та розвитку системи ліцензійних іспитів.

Будь ласка, можна ще буквально хвилину?

 

ГОЛОВУЮЧА. Ні, я не можу, у нас регламент. Дякую Вам, ми напри­кінці надамо Вам заключне слово. Дякую, шановний пане віце-прем’єр-міністре.

Запрошую до слова голову Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я пані Ольгу Богомолець. Будь ласка.

Прошу всіх учасників дотримуватися регламенту, щоб ми встигли надати слово всім, хто включений до списку промовців.

 

БОГОМОЛЕЦЬ О.В., голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, партія «Блок Петра Порошенка»). Шановна пані головуюча! Шановні представники уряду! Шановні колеги, гості! Надзвичайно приємно сьогодні бути в цій залі і  мати можливість проводити надзвичайно важливі парламентські слухання. Я  хочу особисто подякувати віце-прем’єр-міністрові за те, що він відкрив парламентські слухання, не всім парламентським слуханням так щастить, і за його сприяння реформі вищої і середньої медичної освіти.

Медик – це людина, яка все життя має тримати руку на пульсі. На пульсі не лише свого пацієнта, а й науки та нових знань. Чому? Тому що медицина – це чи не єдиний фах, де людина втрачає кваліфікацію, якщо вона впродовж п’яти років не отримує знань і не проходить практику. За п’ять років кількість знань зростає в геометричній прогресії, а їх відсутність призводить до професійної деградації, і такий лікар несе своїм пацієнтам не можливість і радість порятунку та збереження життя, а дуже великі ризики. Тому перший постулат медичної освіти і кожного медика: вчитися все своє життя. І саме це має забезпечити нова парадигма медичної освіти, яку ми сформуємо на цих парламентських слуханнях.

Чи достатньо відмінних теоретичних знань для того, щоб стати достойним медиком? Чи достатньо знати, де проходить нерв, судина чи кріпиться м’яз? Абсолютно ні. Що потрібно для того, щоб зробити віртуозну операцію? Прак­тика, щоденна і щорічна практика. А це означає, що наступний постулат медич­ної освіти: не тільки знати, а й уміти. Саме на здобуття досвіду і практичних навичок має бути спрямована нова парадигма медичної освіти, дорожню карту для якої ми сьогодні з вашою допомогою будемо створювати.

Кількість знань у медицині, в медичній науці невпинно і нестримно зростає: від перших таємних розтинів тіл на цвинтарях (всі пам’ятають історію медицини), щоб дізнатися будову тіла, від лікування сушеною жаб’ячою печін­кою – до нанотехнологій і магнітного резонансу, до вирощування органів і стов­бурових клітин. Розширюється і поглиблюється діагностика, яка виявляє нові хвороби, з’являються новітні технології і сучасні ліки. Медичні фахи збільшу­ються і дробляться, знання розширюються настільки, що заглибитися в усі на­прями медицини і знати все вже неможливо. Тому наступний постулат нової парадигми медичної освіти: можливість і вміння легко орієнтуватися у просто­рі завдяки простим алгоритмам. У новій системі медичної освіти ми маємо навчити майбутніх професіоналів орієнтуватися в космічному просторі нових хвороб, бактерій, вірусів, молекул, методів діагностики і лікування шляхом за­своєння простих алгоритмів. Хто, де, як і коли має створювати ці алгоритми? Хто може бути достойним вчителем? Це запитання, відповіді на які ми маємо шукати з вами сьогодні.

Медицина сьогодні – це ремесло чи мистецтво? На відміну від минулих часів, коли поодинокі цілителі і лікарі були недоступними для простих людей, і їхніми послугами користувалися лише обрані, медицина була мистецтвом для обраних, сьогодні вона стала доступною і масовою, тобто медицина стала ремеслом, а це означає, що вона має бути стандартизованою, щоб мінімізувати ризики заради життя і здоров’я пацієнтів.

Знаєте як виглядає сьогодні наш старий і вічний принцип noli nocere (не нашкодь)? Він звучить так: знай стандарти лікування. І якщо ти знатимеш стандарти лікування, у тебе є шанс не нашкодити. Це означає, що на цих пар­ламентських слуханнях ми маємо вирішити, якими стандартами будуть користу­ватися наші лікарі, хто їх буде створювати, адже майбутніх лікарів і медиків потрібно навчити цим стандартам.

А чи залежить щось від моральності та чесності медика, від його інтелі­гентності та людяності? Так, і дуже багато. Тому виховання гідних медиків, перевірка їхніх моральних і психологічних здібностей, особливостей реагування в кризових умовах має стати важливим етапом професійного добору. І ці прин­ципи ми маємо закласти при створенні системи добору майбутніх лікарів, до­бирати найкращих. А чому найкращі мають захотіти стати медиком, лікарем, а не банківським працівником? Тому що фах медика має дати реальну можли­вість втілити в життя свої здібності і отримувати за це гідну заробітну плату. Так є майже в усьому світі, але ще не в Україні, і за це потрібно боротися.

Інтелігентність і виваженість українських медиків в інколи ворожому оточенні не сприяє виживанню. Думаю, що динозаври також були інтелігент­ними і виваженими. Доки медики масово мовчки терпітимуть зневажливе став­лення до себе, доти воно існуватиме. Відсутність фінансування Національної академії медичних наук сьогодні демонструє зневагу до наукових установ, які створюють стандарти лікування і є єдиним місцем, де громадяни України мо­жуть отримати найвищу і найякіснішу допомогу. І доки українські медики це терпітимуть, ситуація не зміниться.

Реформа медичної освіти стала одним із 25 запропонованих кроків на шляху до побудови в Україні системи охорони здоров’я європейського рівня, закріплених Постановою Верховної Ради України «Про Рекомендації парламент­ських слухань на тему: «Про реформу охорони здоров’я в Україні» рік тому, 21 квітня 2016 року. Серед низки рекомендованих Кабінету Міністрів України заходів чітко визначено: «доручити Міністерству охорони здоров’я України спільно з Міністерством освіти і науки України розробити стратегію реформу­вання системи медичної освіти та науки, передбачивши приведення у відповід­ність з європейською практикою: програм до- і післядипломної підготовки лікарів, насамперед первинної ланки медичної допомоги; системи безперервного професійного розвитку медичних працівників; програм підготовки медичних сестер; програм підготовки менеджерів у системі охорони здоров’я».

Чи зроблено щось за рік у цьому напрямі? Ні. Тому нам у Рекомендаціях нинішніх парламентських слухань важливо чітко зафіксувати відповідальність за виконання дорожньої карти з реформування медичної освіти, проведення свого роду інвентаризації та виявлення проблем у цій сфері.

Цим парламентським слуханням передувала велика робота: численні робочі зустрічі та круглий стіл, проведений у нашому Комітеті. Ми ґрунтовно підійшли до аналізу стану та перспектив медичної освіти. Стало зрозуміло, що потрібно вибудовувати систему так, щоб був послідовний та міцний зв’язок між знаннями, отриманими в навчальному закладі, і їх реалізацією на практиці, що система медичної освіти в Україні повинна забезпечувати можливість безпе­рервної освіти наших медиків упродовж усієї професійної діяльності.

Ми маємо відмовитися від архаїчних підходів до оцінки професійної придатності лікаря – атестації лікарів, забезпечивши поетапне скасування лікар­ських, провізорських кваліфікаційних категорій, та запровадити нову систему підтвердження фахової кваліфікації із залученням професійних медичних асоціацій. Мова йде про професійне самоврядування.

Кожна країна світу має свої особливості в системі організації медичної освіти та у строках навчання. Глибоко переконана, що сучасні програми підго­товки майбутніх медиків повинні ґрунтуватися на вимогах європейських прото­колів і стандартів лікування хвороб, у сучасних інформаційних технологіях передбачати можливість опанування практичних навичок роботи з сучасним лікувально-діагностичним обладнанням. У навчальному процесі до- і післядип­ломної підготовки потрібно запроваджувати використання сучасних телемедич­них технологій, щоб спеціалісти мали змогу навчатися і працювати в єдиному професійному європейському просторі.

Наш земляк і колега, уродженець Одеси Максим Кончаловський казав: «Можна бути поганим письменником, слабким художником, бездарним актором (я додаю – можливо, і бездарним політиком), але бути поганим лікарем – це злочин». А поганий лікар чи добрий – визначає система медичної освіти.

Ми з вами розробимо дорожню карту і рекомендації, якими профільним міністерствам буде доручено затвердити нові спеціальності, за якими здійсню­ватиметься підготовка фахівців (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, пані Ольго. Навіть незважаючи на день народ­ження, будемо просити дотримуватися регламенту.

Шановні колеги, переходимо до виступів, спочатку слово матимуть пред­ставники профільних міністерств.

Запрошую до слова Олександра Лінчевського, заступника міністра охоро­ни здоров’я України. Ваш регламент – 5 хвилин.

 

ЛІНЧЕВСЬКИЙ О.В., заступник міністра охорони здоров’я України. Колеги! Шановне панство! Шановні народні депутати! Коли опиняєшся сам на сам з пацієнтом, закони, постанови, накази мають дуже обмежену силу, і ніщо не допоможе – ні лікарня, ні устаткування, ні навіть гроші: якщо лікар не знає – він не знає, якщо він не навчився – він не вміє. Ми визнаємо, що лікар є цент­ральною фігурою в системі охорони здоров’я, відповідно зміни в системі освіти є найважливішим етапом у процесі реформування медичної системи.

Як кажуть в американській морській піхоті, жодне тренування, жодне навчання не може ліквідувати дефект добору. Хто вступає сьогодні до медичних вищих навчальних закладів? Непрестижність професії та великий обсяг державного замовлення змушують вищі навчальні заклади набирати абітурієнтів з відверто низьким прохідним балом. Ми кажемо, що лікар є моральним та освітнім авторитетом, тож ми не можемо йти на жодні компроміси під добору абітурієнтів, які хочуть вивчати медицину.

 

 

Спираючись на дослідження Міністерства освіти і науки, ми наполягаємо на необхідності встановлення мінімального порогу для вступу до медичних вищих навчальних закладів незалежно від форми навчання на рівні 150 балів за результатами зовнішнього незалежного оцінювання. Мені як пацієнту байдуже, навчався лікар за контрактом чи за державним замовленням, а лікар має знати, що до медичних вишів вступають найкращі.

Ми часто говоримо про дефіцит кадрів – десь більше, десь менше, але чи  це дійсно так? Чи дійсно Україна 2019 року потребуватиме 18 тисяч лікарів? Це обсяг випуску лікарів у Сполучених Штатах Америки.

 

 

Ми щороку збільшуємо обсяг фінансування системи освіти, за останні два роки він зріс на третину. Чи впливає це якимось чином на якість освіти?

 

 

Давайте подивимося наступний слайд. Знайдіть Україну. Ми кажемо, що якість навчання залежить не від фінансування галузі, а від фінансування кожно­го окремого студента, і сьогодні воно є неприйнятно низьким.

 

 

Давайте відверто визнаємо: ми готуємо надмірну кількість лікарів, неприй­нятно велику. І маємо зачароване коло: надмірна кількість лікарів – відплив кадрів – дефіцит, який ліквідується збільшенням державного замовлення. Це коло ми мусимо розірвати.

Констатуємо також як факт: вищі навчальні заклади поставлені в такі умови, що вони змушені збільшувати обсяг навчання за контрактом, щоб хоч якось виживати сьогодні. Але саме державний бюджет дофінансовує навчання студентів за контрактом. Тобто не контрактники фінансують виші, а державний бюджет дофінансовує контрактників. Необхідно розірвати це зачароване коло!

Ми маємо зменшити державне замовлення і наполягати на відкритому конкурсі, для того щоб збільшити обсяг фінансування в розрахунку на одного студента. Дефіцит медичних кадрів ліквідується не збільшенням державного за­мовлення, а покращенням умов праці та збільшенням заробітної плати – це аксіома.

 

 

Хочу подякувати викладачам вищих навчальних закладів, наукові праці яких є конкурентоспроможними, які цитуються сьогодні у світі. Найкращих із них ви бачите на екрані. Щоправда, треба сказати, що на сьогодні розрив між українськими та зарубіжними науковцями щодо кількості публікацій, цитова­ності праць є високим.

Буденними стали плагіат та академічна недоброчесність. Власне, і акаде­мічна недоброчесність, і плагіат виховуються зі студентської лави, а саме викла­дачем, який не знає англійської мови, читає російські підручники, видані більше п’яти років тому, та переповідає їх студентам.

Сьогодні медична наука не пишеться кирилицею, у ХХІ столітті мовою медичної науки є англійська.

Ми маємо сьогодні ефективний механізм оцінювання якості навчання і  викладання у вищому навчальному закладі та якості навчання конкретного студента. Ми хочемо, щоб студент пишався своїми результатами, а в ідеалі щоб його оцінки визнавалася за кордоном. Міністерство охорони здоров’я розпочало співпрацю з Національною радою медичних екзаменаторів (США) та впрова­джуватиме міжнародний ліцензійний іспит як частину іспиту українського.

 

 

Ми будемо говорити також про зміни у післядипломній освіті. Але про це, напевно, скажуть інші промовці. Якщо ми хочемо мати європейського лікаря, ми мусимо його готувати по-європейськи, згідно з директивою ЄС.

 

 

Ми хотіли б і будемо працювати над тим, щоб фінансування післядиплом­ної освіти відбувалося за принципом «гроші ходять за слухачем, за курсантом».

Ми хочемо, щоб лікар сам обирав заклад післядипломної освіти, в якому він підвищуватиме кваліфікацію.

Ми за те, щоб лікар мав змогу навчатися за кордоном, і це навчання визнавалося, щоб лікар навчався онлайн за сучасними технологіями і щоб система нарахування післядипломних балів також переглядалася.

 

 

Кажучи про зміни в системі медичної освіти, слід наголосити, що міні­стерство лише створює правила і сприятиме цьому. Це наша спільна справа – студента, викладача, професорського складу і, власне, Верховної Ради України. До роботи! (Оплески). Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо за змістовну доповідь.

Слово для виступу надається першому заступнику міністра освіти і науки України Володимиру Ковтунцю. Будь ласка.

 

КОВТУНЕЦЬ В.В., перший заступник міністра освіти і науки України. Дякую. Шановні учасники парламентських слухань! Маю одразу сказати, що сьогодні в парламенті відбувається стільки заходів, що у нас на всі не вистачає заступників міністра. Тому Роман Володимирович Греба не буде говорити про міжнародну освіту, якщо додасте мені 45 секунд, я це питання зачеплю.

Безумовно, є ціла низка проблем, важливих і для медичної, і для юри­дичної, і для інших галузей освіти.

Щодо фінансування. Ми всі справедливо нарікаємо на незадовільне фі­нансування, але дуже рідко дивимося, наскільки ефективно використовуються кошти. Робота над останнім бюджетом показала: якщо є серйозні аргументи, якщо кошти потрібні і використовуються розумно – гроші в бюджеті будуть.

Насправді ми маємо дуже глибокий дисбаланс у фінансуванні освіти. Загалом ми витрачаємо із зведеного бюджету на різні види освіти від 5 % до 7 % обсягу ВВП – це середній рівень європейських країн. Для того щоб збільшити цю частку, потрібні серйозні аргументи. Це означає, що істотно збільшити видатки, особливо в умовах війни, ми навряд чи зможемо. Разом з тим частка витрат на вищу освіту порівняно з середньою та професійно-технічною освітою в Україні значно більша, ніж у європейських країнах.

Коли ми спільно з Академією фінансового управління Міністерства фінан­сів України подивилися, що відбувається у вищій освіті – результат шокував. Проаналізувавши видатки загального фонду бюджету, ми зрозуміли, що на підготовку гуманітаріїв у нас витрачається в 1,5 разу більше, ніж на підготовку інженерів. Абсурд! Ми не брали до уваги медицину, але думаю, що ситуація аналогічна. Натомість у світі на підготовку фармацевта, ветеринара, медика ви­трачають у 3-4 рази більше, ніж на підготовку гуманітарія. І ви розумієте, чому.

Ще одна невідповідність – між видатками на навчання з бюджету та платою за кошти юридичних, фізичних осіб. Контрактна підготовка коштує в середньому в 1,5-2 рази менше, ніж бюджетна, про що сказав заступник міні­стра. Це означає, що на цьому ринку державні вищі навчальні заклади значно демпінгують.

З другого боку, ми маємо значні обмеження автономії вищих навчальних закладів через відсутність фінансової незалежності. Кожен ректор знає, що для того, щоб легально оплатити ремонт, придбати замки чи ще якісь дрібниці, потрібно докласти багато зусиль, йти на серйозні ризики. У нашій країні вищі навчальні заклади досі залишаються бюджетними установами. Останньою пост­соціалістичною країною, яка вийшла з цього стану, є Словаччина, яка три роки тому перевела вищі навчальні заклади у статус неприбуткових організацій.

Таким чином, якщо подивитися на ці проблеми, то головна причина полягає в тому, що ми намагаємося зберегти притаманні соціалізму методи фінансування вищої освіти в країні, яка офіційно визнана країною з ринковою економікою. І тому суперечності, з якими ми стикаємося, з кожним роком бу­дуть наростати, якщо ми не почнемо їх розв’язувати.

Філософія фінансування освіти є такою: ми даємо кошти на утримання закладу освіти. Подивіться уважно, на що спрямовуються кошти: на виплату заробітної плати, на утримання штату викладачів і працівників, невелика частка  –  на оплату комунальних послуг, а всі капітальні видатки, витрати на обладнання та розвиток – у кращому разі за рахунок спецфонду. Тобто ми утримуємо заклад, тоді як за Конституцією ми з вами повинні фінансувати здо­буття освіти громадянином України. Сама філософія є неправильною. Внаслідок цього в освіті відсутня здорова конкуренція, вищі навчальні заклади не мають жодної мотивації до ефективного використання бюджетних коштів, тому що не­залежно від ефективності вигоди вони не отримають.

Ключова ідея реформи фінансування, над якою ми зараз працюємо (вона зачепить і медичну освіту), полягає у зміні філософії. Кошти мають спрямову­ватися на здобуття освіти особою, громадянином України. До того ж ці кошти мають відповідати основній вартості освітньої послуги – тому, що раніше на­зивалося собівартістю. Вони мають покривати видатки на заробітну плату, на утримання приміщень, лабораторій, на обладнання, реактиви – на все, що по­трібно для навчання одного студента. А не так, як сьогодні. Це означає, що видатки в розрахунку на одного студента мають бути значно вищими.

При цьому мусимо зробити так, щоб вищі навчальні заклади отримали реальну фінансову автономію, щоб ректор не ходив до міністра затверджувати свій штатний розпис, щоб це робила вчена рада раціонально і розумно, щоб провідний вчений, якого цінують в усьому світі, отримував в Україні конкурент­ну зарплату, а не тікав до Німеччини, Великої Британії чи Сполучених Штатів Америки.

Зрозуміло, що це потребує істотного збільшення видатків на одного студента, і оскільки, як я сказав, ми не маємо серйозних підстав вимагати збіль­шення фінансування освіти загалом, нам неминуче доведеться зменшити об­сяг державного замовлення. На сьогодні згідно із законом ми повинні мати обсяг державного замовлення не менше 50 % випуску середньої школи, реально ми даємо 60 %, а можемо профінансувати 35-40 %, і це реальні потреби нашого ринку праці, більше нам не потрібно. Нам потрібен кваліфікований робітник.

Ми працюємо над чітким алгоритмом розподілу бюджетних коштів, має бути формула. Концепція державного фінансування вищих навчальних закладів за результатами їхньої діяльності (performance – based funding) передбачає фінансування з розрахунку на кожного студента за вимірюваними показниками якості діяльності навчального закладу. Не абстрактними, не філософськими, а за вимірюваними показниками. Наприклад, публікації у провідних виданнях, се­редній бал ЗНО абітурієнтів, яких університет приймає на навчання, тощо. Тобто має оцінюватися не лише підготовка студентів, а й якість цієї діяльності.

При цьому ми повинні діяти таким чином, щоб не погіршити різко фінансове становище наших університетів. Перехід має бути плавним, і це най­складніше завдання, бо, як я сказав, нині система фінансування розбалансована: ми найбільше витрачаємо на гуманітаріїв, хоча має бути навпаки.

Як зробити, щоб цей перехід був плавним, щоб не зруйнувати систему під  час реформи? Це складне фінансове завдання. Дуже важливо надати вищим навчальним закладам фінансову автономію, вивести із статусу бюджетних установ, надати статус неприбуткових організацій відповідно до пункту 133.4 статті 133 Податкового кодексу, забезпечивши повністю податкові пільги, які мають на сьогодні бюджетні установи. Ці норми нами також розроблені, вони обговорюються, сподіваюся, ми скоро подамо їх на затвердження уряду.

Є проблема, пов’язана з державним замовленням. Те, що ми зараз маємо, формально називається державним замовленням, але насправді таким не є, це вільний диплом. І медики відчули це у зв’язку із внесенням змін до закону. Це вільний диплом, що цілком відповідає статті 53 Конституції.

Якщо нам потрібне державне замовлення на лікаря, на вчителя, на інже­нера для державного підприємства, треба пропонувати формулу, яка перед­бачатиме взаємну відповідальність абітурієнта, який зобов’язаний відпрацювати, держави, яка зобов’язується виплачувати підвищену стипендію, університету, який зобов’язується дати якісну освіту. І якщо особа не їде працювати за при­значенням, кошти, витрачені на неї, переводяться у кредит на 10-15 років, і вона повертає їх державі з відсотками.

Ми також плануємо запустити в експериментальному режимі сучасну систему кредитування здобуття вищої освіти. Не таку, як нині діє. На сьогодні відповідає за повернення кредиту університет, а має відповідати студент.

Тепер декілька слів про міжнародних студентів. Претензій до якості вищої освіти у наших постійних партнерів, яким ми продаємо освітні послуги, з кож­ним роком стає дедалі більше. Проблема зрозуміла: бідність змушує брати на на­вчання будь-якого студента-іноземця і закривати очі на його неякісне навчання.

На щастя, в медичній освіті, за нашими даними, є низка позитивних сигналів. По-перше, українські лікарі бажані в Центральній Європі. По-друге, в наших університетах з’явилися іноземні студенти не лише з Середнього та Близького Сходу чи з Африки, а й з європейських країн. І медики, здається, тут є першими…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 15 секунд, завершуйте.

 

КОВТУНЕЦЬ В.В. Основною мовою навчання стає англійська. Понад 30 % всіх наших іноземних студентів – це студенти-медики, переважно з Індії. Однак перешкодою міжнародній співпраці є проблема проходження інтернатури та клінічної ординатури. Випускники не можуть проходити інтернатуру в наших лікувальних закладах. Ці положення – і про клінічну… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Пане Володимире, дякуємо Вам. Проблематика зрозумі­ла, думаю, вона буде відображена в Рекомендаціях парламентських слухань.

Ми раді вітати на парламентських слуханнях Анастасію Овчар, яка нині є студенткою третього курсу медсестринського відділення Київського міського медичного коледжу. Будь ласка, пані Анастасіє, запрошуємо Вас до слова.

 

ОВЧАР А.О., студентка Київського міського медичного коледжу. Добрий день, шановні пані та панове! Я студентка Київського міського медичного коледжу, медсестринського відділення. Так розпорядилася доля, що протягом тривалого часу я мала змогу спостерігати за роботою медсестер. Я відчувала їхні лагідні руки, чула добрі слова, які підбадьорювали мене і на деякий час змушували забути про страшний біль і страждання. Я обрала цю професію свідомо, можна сказати, за покликом серця і душі, тому що хочу допомагати людям, які занедужали і потребують допомоги.

На мою думку, медичні коледжі повинні мати право на життя, адже саме вони фахово готують майбутніх медсестер для надання медичної допомоги. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Пані Анастасіє, дуже дякуємо і бажаємо Вам гарного навчання, і щоб все у Вас виходило в житті. Дуже раді бачити Вас.

До слова запрошується Юрій Вороненко, ректор Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика. Будь ласка. Пані Анастасія вам 2 хвилини заощадила, пане ректоре.

 

ВОРОНЕНКО Ю.В., ректор Національної медичної академії після­дипломної освіти імені П.Л. Шупика. Дякую. Шановні народні депутати! Шановні урядовці! Шановні учасники парламентських слухань! Освіта без роздумів – марна, міркування без освіти – небезпечні. Ця філософія Конфуція доречна і на наших парламентських слуханнях, і в повсякденній праці медика. Пропоную поміркувати про освіту гуртом.

Усім відомі проблеми з медичними кадрами, які стали транснаціональ­ними. Так, у країнах Європейського Союзу дефіцит лікарів вже наближається до 230 тисяч, що в півтора рази більше, ніж число всіх лікарів, які працюють в Україні. І цей чинник, до речі, діє як потужний стимул до еміграції наших кад­рів. Проте глобальна криза кадрів не обмежується лише їх нестачею: є невідпо­відності між компетенціями, потребами і фінансами. Є географічні і професійні дисбаланси медиків на ринку праці. Поглиблюється ґендерна стратифікація за спеціальностями. Є кадрове домінування стаціонарної допомоги над амбулатор­ною. Не зменшується професійний сепаратизм: кількість спеціальностей у нас уже сягає 130, причому є такі, за якими взагалі ніхто не працює.

У світі є три етапи підготовки медичних працівників: після додипломної освіти необхідне післядипломне навчання в інтернатурі, резидентурі чи на цик­лах спеціалізації, де отримують спеціальність, а потім – безперервний професій­ний розвиток – освіта, яка триває все життя. Близькими до цієї універсальної лі­карської моделі є схеми підготовки медичних сестер, фельдшерів, парамедиків, провізорів, фармацевтів, військових медиків. Кожен із трьох освітніх процесів передбачає постійне вдосконалення, усунення накопичених невідповідностей.

Центральне місце у підготовці лікаря займає інтернатура, адже саме тут вперше здобуваються спеціальність та право на практику. Водночас в Україні за   півстоліття свого існування інтернатура вже стала надто проблемною. Перерахую основні негативні індикатори:

1) інтернатура перестала бути власне інтернатурою, тобто формою підготовки лікарів лише за базовими спеціальностями. З учорашніх випускників готуються одразу нейрохірурги, урологи, клінічні онкологи та інші вузькі спеціалісти;

2) порушується принцип справедливості у виборі професії для всіх випускників медичних вузів. Одна категорія випускників, так звані бюджетні студенти, навчаються в інтернатурі здебільшого на сімейного лікаря, терапевта, патологоанатома та інші непрестижні професії. Друга категорія випускників, так звані контрактні студенти, у тому числі далеко не найкращі, стають в інтерна­турі дерматологами, акушерами-гінекологами, урологами. А потім перевироб­ництво лікарів за цими спеціальностями викликає необґрунтований тиск на ринок праці;

3) тривалість і якість підготовки лікаря не відповідають сучасним європей­ським вимогам.

Для якісної підготовки лікарів необхідно забезпечити умови, це дуже ресурсомістка система. Прагнення багатьох вузів створити модерні симуляційні навчальні комплекси не виключає необхідності працювати у клініках. На Заході це, як правило, університетські та муніципальні лікарні, які спільно з кафедрами готують кадри.

В Україні виконання цієї загальнодержавної функції, завдання націо­нальної безпеки, фактично, блокується фінансовими органами та місцевими адміністраціями. Ініціюються десятки судових процесів, примушуючи вузи пе­рейти виключно на умови оренди, а не на співпрацю за нормами Господарського і Цивільного кодексів. А там, де ще вдається співпрацювати, допуск клініцистів кафедр до хворих є обмеженим.

Що робити? Проблема складна, тому одного простого рішення не може бути. Почну з аналізу кадрів. Цікаво, що у нас дві третини всіх лікарів працюють лише за 16 базовими спеціальностями – як правило, на первинному і вторин­ному рівнях медичної допомоги, і лише третина лікарів працюють за рештою 111 вузькими спеціальностями.

 

 

Пропонується залишити в інтернатурі лише основні спеціалізації. Для спеціальностей з медицини і педіатрії їх 12: акушерство та гінекологія; анесте­зіологія; внутрішні хвороби; хірургія; медицина невідкладних станів; патологіч­на анатомія; психіатрія; фтизіатрія; судово-медична експертиза; загальна прак­тика – сімейна медицина; педіатрія; дитяча хірургія. МОЗ може визначати квоти за кожною з цих спеціалізацій та розподіляти їх між вузами.

 

 

Вступ до інтернатури має бути конкурсним для забезпечення рівних прав  тих, хто навчається за бюджетні кошти, і тих, хто навчається за кошти юридичних і фізичних осіб. Треба покласти край кріпацтву, коли навчання за контрактом у виші тягне за собою ще й фінансовий шлейф на роки і позбавлення освітніх прав (Оплески). Дякую. Всі повинні мати рівні права, і це стане досяж­ним, особливо за ліквідації державного розподілу.

Вибір професії для спеціалізації в інтернатурі за бюджетні кошти повинен залежати від якості навчання і відповідної перемоги у вузівському конкурсі. Крім того, випускники 2-3-річної інтернатури можуть повністю забезпечити пер­винний і вторинний рівні надання медичної допомоги, звісно, за достойних умов праці.

Як бути з вузькими спеціальностями? В Україні законодавчо запрова­джена, але ще не реалізована резидентура. На Заході резидентура триває до п’яти років. Така модель для України не нова, за схожими принципами побу­дована клінічна ординатура. Вона себе добре зарекомендувала і має широкий попит, у тому числі серед іноземців. Саме клінічна ординатура може стати про­образом резидентури як форми індивідуалізованої, штучної підготовки фахівця з персональною відповідальністю за якість.

 

 

За нашими оцінками, близько 25 % лікарів після інтернатури можуть за електронним конкурсом вступити до резидентури. Планується прозорий та справедливий вступ на виділені МОЗ бюджетні місця за кожною із спеціалі­зацій. Нехай справедливо перемагають найкращі, як і при вступі до інтернатури. Очікується, що випускники резидентури після 2-річного навчання разом з ви­пускниками інтернатури забезпечать надання до 95 % всіх видів медичної допомоги в країні. Перед вами можливий перелік спеціалізацій резидентури – 47 відібраних експертами високотехнологічних спеціальностей з медицини, пе­діатрії, стоматології.

Коротко про зовсім нову для України, але не для світу, спеціальність «громадське здоров’я». Найчастіше в розвинених країнах підготовка таких фахівців є двоетапною: спочатку в університетах протягом чотирьох років готуються бакалаври із загальної спеціальності «громадське здоров’я», потім вони працюють у системі на посадах помічників фахівців. А професіонали за різними спеціалізаціями громадського здоров’я – «управління охороною здо­ров’я», «епідеміологія», «біостатистика», «біобезпека», «гігієна», «мікробіоло­гія», «вірусологія» – готуються на магістерських програмах ще до двох років. Може бути магістерська програма і за спеціальністю «громадське здоров’я». Така модель є цілком прийнятною і для України.

До слова про підготовку управлінців для сфери охорони здоров’я, яких за не зовсім вдалим неологізмом називають менеджерами охорони здоров’я. Нині в Україні діють декілька 1,5-2-річних навчальних програм для різних цільових аудиторій, і всі вони мають право на життя. Є програма для державних служ­бовців, для соціогуманітарної сфери, є й розроблена для сфери охорони здоров’я за допомогою фахівців з Європейського Союзу півторарічна програма для керівників закладів третинного рівня. Тільки у нас в НМАПО було вже чотири випуски загальною кількістю 70 осіб. Однак із них працюють на посадах третин­ного рівня менше половини. Призначаються інші люди, бо досі немає потрібних кваліфікаційних вимог. Доки не створені освітні стандарти, треба невідкладно внести доповнення до кваліфікаційної характеристики відповідного керівника, інакше ці спеціалісти будуть незатребуваними, і ми будемо викидати державні гроші на вітер. Що стосується основ управління охороною здоров’я для лікарів закладів первинного рівня і для тих, хто хоче займатися приватною лікарською практикою, то для цієї мети цілком достатньо двомісячної спеціалізації.

Складне запитання: як бути з іншими спеціальностями, яких немає в інтер­натурі і не буде в резидентурі? Їх багато, понад 60. Частина з них, безумовно, необхідні для системи охорони здоров’я, такі як «ультразвукова діагностика», «дієтологія», «ендоскопія» тощо. За цими спеціальностями можна продовжувати готувати фахівців на циклах спеціалізації або в перспективі – в резидентурі. Однак є спеціальності, які на сьогодні вже навряд чи потрібні. Наприклад, лікар із суднової медицини, лікар з авіаційної і космічної медицини, лікар з дослід­ження хімічних факторів довкілля тощо.

Ми пропонуємо інноваційну структуру 4-5-річної післядипломної освіти лікарів в Україні: інтернатура, потім для бажаючих резидентура та цикли спеціалізації. Ця триетапна модель є результатом вивчення та імплементації досвіду багатьох країн Європи і Сполучених Штатів Америки. Модель є гнуч­кою, вона дає змогу бажаючим завершити освіту і йти працювати після кожного етапу, а не навчатися без перерви ще по 4-5 років після закінчення вузу. Водночас для високотехнологічних спеціальностей дотримана норма директиви ЄС щодо тривалості навчання до п’яти років.

Окремим важливим питанням є процеси безперервного професійного розвитку. Необхідність навчання лікаря протягом усього професійного життя є  аксіомою у світі. В Україні система безперервного професійного розвитку існує вже багато років, але настав час на законодавчому рівні офіційно ви­значити цю дефініцію та затвердити стандарти для різних категорій медиків – від лікаря до медсестри.

 

 

Пропонуємо також запровадити професійне ліцензування кожного лікаря при отриманні ним нової спеціальності замість архаїчних кваліфікаційних кате­горій, які давно втратили стимулюючу, мотиваційну функцію.

До ліцензування доцільно залучати громадські професійні об’єднання. Запровадити кожні п’ять років атестацію щодо можливості продовження дії ліцензії, за умови щорічного накопичення лікарем навчальних балів.

Доцільно осучаснити перелік і значущість різних форм підвищення кваліфікації. Крім традиційних переатестаційних циклів і тематичного вдоскона­лення, враховувати акредитовані майстер-класи, тренінги, самоосвіту через дис­танційні освітні ресурси, у тому числі зарубіжні. Для моніторингу безперервного професійного розвитку варто створити в Україні національний реєстр – порт­фоліо лікарів.

Ми переконані, що реалізувати наші пропозиції цілком реально. Це пропозиції багатьох вищих навчальних закладів, які обговорювалися протя­гом останніх років.

Для цього необхідно:

• концептуально схвалити напрями розвитку медичної освіти;

• до проекту Стратегії розвитку системи охорони здоров’я в Україні включити медичну освіту окремим розділом, де передбачити розроблення та прийняття низки законодавчих і підзаконних нормативних актів та етапність запровадження змін у медичній освіті відповідно до схваленої концепції;

• найближчим часом законодавчо вирішити проблему клінічної підготовки медичних кадрів на базі лікарень. Треба передбачити саме поняття клінічної бази вузу, особливості її фінансування із двох різних бюджетів та визначити механізм співпраці із закладами охорони здоров’я, де розташовані кафедри. Ультиматуми ніколи не призводили до добра, а ми робимо для держави спільну справу.

Дякую за можливість виступити (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо Вам за змістовний виступ, шановний колего.

Продовжуємо обговорення теми сьогоднішніх парламентських слухань. Запрошую до слова Ярослава Цехмістера, першого проректора Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Прошу.

 

ЦЕХМІСТЕР Я.В., перший проректор з науково-педагогічної роботи Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Шановні Ірино Володимирівно, Ольго Вадимівно, Павле Валерійовичу, народні депутати України! Шановні учасники парламентських слухань! Для мене висока честь – виступати перед вами. Дозвольте звернути вашу увагу на такі проблеми та рекомендації.

Закон України «Про вищу освіту» чітко визначає принцип автономії в діяльності вищих навчальних закладів, їхню фінансово-економічну незалеж­ність та можливість утворення університетських клінік.

Клінічними базами медичних університетів є переважно державні та кому­нальні заклади охорони здоров’я. На жаль, продовжуються намагання держав­них адміністрацій отримувати плату за оренду та комунальні послуги з бюджетів вищих медичних навчальних закладів. Положення про університетську клініку стало знаковою подією для розв’язання цієї проблеми.

Підтримуємо пропозицію до Рекомендацій: місцевим органам виконавчої влади сприяти створенню на базі комунальних закладів охорони здоров’я університетських лікарень.

Нетерпимість суспільства до непрофесійних лікарів набуває геометричної прогресії, знаменником виступає якість освіти. На сьогодні існує єдиний інстру­мент добору майбутніх студентів – система ЗНО, яка отримала суспільну довіру.

Підтримуємо рекомендації щодо зменшення обсягу державного замов­лення та підвищення прохідного бала ЗНО з профільного предмета «біологія» у межах від 140 до 160 балів.

Є серйозні ризики такого рішення: невиконання бюджетного набору та втрата контрактних студентів. Довідково: кількість учасників ЗНО 2016 року з біології (основна сесія) становила понад 87 тисяч осіб, з них отримали від 140 до 160 балів більше 19 тисяч осіб (22 %). Набір на 1 курс вищих медичних навчальних закладів становив близько 8 тисяч осіб.

Будьмо відверті: наші навчальні плани критично перевантажені, базові медичні курси не забезпечують компетентної практичної діяльності.

Обов’язком вищих медичних навчальних закладів є розроблення нових державних стандартів з підготовки магістрів медицини, навчальних планів та програм відповідно до міжнародних вимог. Ми повинні подолати ескапізм ви­кладачів від світової науки, сучасних знань, здобутків ІТ-технологій, академіч­ної доброчесності.

Підтримуємо пропозицію рекомендувати МОЗ України: вдосконалити критерії якості освітньої діяльності викладачів.

Чи можливо це здійснити без володіння міжнародною мовою науки? Відповідь відома. Саме тому необхідно включити до кваліфікаційних характери­стик викладачів вимогу знання англійської мови на рівні В2.

Серйозного аудиту потребують підручники, навчальні посібники, лекційні матеріали. Ми не раз звертали увагу на певні суттєві невідповідності і недоліки системи ліцензійних іспитів «Крок» та в діяльності ДО «Центр тестування».

Підтримуємо пропозицію рекомендувати МОЗ України: забезпечити підвищення якості іспитів «Крок» шляхом запровадження тесту з клінічних дисциплін «Міжнародні основи медицини» (IFOM – International Foundations of Medicine)та запитань екзамену для отримання медичної ліцензії у США (USMLE – United States Medical Licensing Examination).

Вважаємо актуальним створення сертифікованих центрів розвитку клінічних навичок, обов’язкових об’єктивних структурованих клінічних іспитів (OSCE – Objective Structured Clinical Examination).

Шановні колеги! Для подолання всіх викликів і перешкод ми повинні стати однією командою та отримати довіру суспільства (Оплески). Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо Вам, пане Ярославе.

До слова запрошується Валерій Запорожан, ректор Одеського національ­ного медичного університету. Будь ласка, Валерію Миколайовичу.

 

ЗАПОРОЖАН В.М., ректор Одеського національного медичного універ­ситету. Шановні колеги! Передова медичної галузі в Україні потребує підготов­ки якісно нового лікаря, здатного поєднати фундаментальні теоретичні знання з володінням сучасними інноваційними технологіями і практичними навичками. Мова йде про необхідність запровадження в систему вищої медичної освіти компетентнісного підходу до підготовки фахівців. Цей метод не є новим, він використовується в усіх розвинених країнах світу і має три складові: теоретичну підготовку, засвоєння навичок засобами симуляційних технологій та практичну підготовку на базі університетської клініки.

Формування компетентностей передовсім передбачає навчання практич­ним навичкам на базі інноваційного центру практичної підготовки лікаря, в  якому новітнє обладнання дозволяє навчати студентів і лікарів, використо­вуючи симуляційні технології – моделювання клінічних ситуацій різних рівнів складності. Це дає змогу формувати у студентів міцно закріплені практичні на­вички без заподіяння шкоди пацієнту, розвивати у майбутнього лікаря клінічне мислення.

У більшості медичних вузів України клінічні кафедри розташовані на базі лікувальних закладів, матеріальна оснащеність яких не відповідає вимогам до навчальної бази. Лікаря завтрашнього дня неможливо підготувати на обладнанні дня вчорашнього. Крім того, навчання майбутнього лікаря на базі «чужого» лікувального закладу не забезпечує його практичної підготовки, тому що ні ви­кладач, ні студент не мають доступу до операційних, лабораторій, діагностичних центрів тощо. До того ж муніципальні лікарні не мають не лише функціональ­ного обов’язку, а й навичок навчання студентів.

А сьогодні мова йде про те, що університети ще й повинні оплачувати оренду приміщень міських клінік та комунальні послуги. Насправді це нонсенс, бо медичні університети готують спеціалістів для соціальної сфери, а професор­сько-викладацький склад надає мешканцям міста висококваліфіковану медичну допомогу.

У розвинених країнах світу перевага надається створенню при медич­них  університетах власних клінік. Університетська клініка – це потужний лікувально-науково-навчальний заклад, що надає високоспеціалізовану медичну допомогу, впроваджує в практику роботи найновіші методи і технології, оснащений найсучаснішим діагностичним обладнанням, має досвідчені кадри вищої кваліфікації, що створює найкращі умови для навчання студентів і лікарів. Така клініка працює в Одеському національному медичному університеті вже 13 років. Створення університетських клінік передбачено і Законом України  «Про вищу освіту», але досі цей процес має спонтанний характер.

Серед першочергових завдань щодо модернізації системи підготовки медичних кадрів вважаю за необхідне виокремити такі:

1) вважати обов’язковим створення в кожному вищому медичному навчальному закладі університетської клініки та симуляційного центру;

2) законодавчо вирішити питання безоплатного розміщення клінічних кафедр медичних університетів на базі обласних і міських лікувальних закладів;

3) забезпечити реалізацію в повному обсязі положень Закону України «Про вищу освіту» щодо автономії університетів. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам, пане Валерію.

Запрошую до слова Валерія Савицького, начальника Української військово-медичної академії. Будь ласка, Валерію Леонідовичу.

 

САВИЦЬКИЙ В.Л., начальник Української військово-медичної академії. Доброго дня, шановні колеги! Шановна головуюча! Шановні учасники парла­ментських слухань! Військово-медична освіта є складовою системи державної медичної освіти, але для досить багатьох, навіть із присутніх у залі, вона здаєть­ся далекою і не зовсім такою, що реально стоїть у нас на порозі. На жаль, ми маємо ряд проблем, але маємо і здобутки.

Наша військово-медична освіта має три професійні вектори: перший – підготовка молодших фахівців з медичною і немедичною освітою та санітарних інструкторів, другий – підготовка фельдшерів і третій – підготовка лікарів.

Підготовка санітарних інструкторів здійснюється відповідно до стандар­тів, затверджених у встановленому порядку, які розроблені нашими фахівцями за участю спеціалістів з НАТО і відповідають міжнародним стандартам, на базі 169-го навчального центру, в навчальній медичній роті. На сьогодні вона забез­печує 30 % потреби Збройних Сил у таких медичних кадрах. Тобто існує нагаль­на потреба створення ще декількох навчальних центрів.

Підготовка фельдшерів була, фактично, втрачена після розвалу військово-медичного відділення Вінницького медичного коледжу імені академіка Д.К. Заболотного. На сьогодні як експеримент прийнято рішення про здійснення підготовки фельдшерів на базі Дніпровського базового медичного коледжу, Одеського обласного базового медичного училища, Першого київського медич­ного коледжу, Вінницького медичного коледжу імені академіка Д.К. Заболот­ного, Київського базового медичного коледжу імені П.І. Гаврося, Черкаської медичної академії і Чернівецького медичного коледжу Буковинського держав­ного медичного університету. Після укладення контрактів випускники коледжів, які виявили бажання, проходять допідготовку на базі Української військово-медичної академії та отримують первинні військові звання.

Важливим компонентом стало відновлення роботи військових кафедр. Це сталася і завдяки зусиллям Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, який очолює Ольга Вадимівна Богомолець. На сьогодні кафедри від­новлені в усіх медичних вузах і почали функціонувати.

Яка ж потреба в лікарях? На сьогодні ця цифра не така, як назвав професор Вороненко, інші промовці. Для нашого суспільства вона досить невелика, але для нас є майже смертельною. Це 250 лікарів загальної практики, більш як 100 хірургів, 72 анестезіологи, 52 терапевти, 18 стоматологів. Загальна потреба у військових лікарях – близько 500 осіб. На жаль, лише Українська військово-медична академія не спроможна укомплектувати всі Збройні Сили. Тому я знову змушений звертатися до цивільної системи охорони здоров’я і за рахунок мобі­лізації, за контрактом залучати медичних працівників до Збройних Сил.

Ще одна проблема, про яку я не можу не сказати, – формування та пере­підготовка діючого резерву військово-медичної служби на випадок мобілізації. На жаль, керівники цивільних закладів охорони здоров’я за рівнем підготовки не готові до управління лікарнями в період бойових дій. Тобто система допідго­товки резервістів на сьогодні, фактично, втрачена і потребує першочергового відновлення. Якість надання медичної допомоги на базі цивільних лікарень під час проведення антитерористичної операції на сході України доводить нагальну необхідність вирішення цієї проблеми. Дякую за увагу, не буду відволікати іншими проблемами (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дуже дякую Вам за змістовний і дуже важливий виступ, пане Валерію.

Запрошую до слова Валентина Черних, ректора Національного фарма­цевтичного університету. Будь ласка, Валентине Петровичу.

 

ЧЕРНИХ В.П., ректор Національного фармацевтичного університету. Шановні народні депутати! Шановні колеги! Україна є фармацевтичною держа­вою, майже 500 тисяч громадян працюють і навчаються в різних установах фар­мацевтичної галузі. Оскільки я говоритиму про фармацевтичну освіту, можу запевнити народних депутатів, що вона знаходиться в надійних руках.

Фармацевтична освіта в Україні була і залишається на високому рівні. Ми постійно вивчаємо передовий досвід, а все, що треба було змінити, ми зробили з урахуванням національних здобутків. Про якість нашої освіти свідчать найви­щі показники студентів, які проходять тестування після 3-го та 5-го курсів, скла­даючи українські, європейські та американські іспити.

Дійсно, потрібно, щоб нас розуміли в Європі, тому ми гармонізуємо наші спеціальності з європейськими, зменшуємо їх кількість. Проте головне – не нашкодити. Є фармацевтична галузь, яка працює для національної безпеки дер­жави в частині забезпечення лікарськими препаратами населення та підготовки необхідних кадрів.

Спеціальність «фармація» є в усіх країнах світу, вона була і буде завжди. В Україні за цією спеціальністю готуються кадри для 25 тисяч аптек.

Спеціальність «промислова фармація» – це ексклюзивна спеціальність для держав, які мають велику кількість заводів з виробництва лікарських препаратів. Серед пострадянських республік лише Україні вдалося сформувати і відстояти цю спеціальність та забезпечити якісну підготовку інженерів-технологів для наших 140 фармацевтичних заводів.

Проте проблема в тому, що на сьогодні ці дві спеціальності чомусь об’єднали в одну. Хто це зробив і навіщо? Цього не можна допустити! Це ж різні професії: «фармація» – це провізор для аптеки, а «промислова фармація» – це інженер-технолог для заводів. Питання про збереження цих спеціальностей підтримано Комітетом Верховної Ради України з питань охорони здоров’я. Велика вдячність Ользі Вадимівні Богомолець за увагу до питань фармацевтич­ної освіти.

І ще одне. Протягом 25 років ми готували унікальних фахівців – клінічних фармацевтів. Така спеціальність є затребуваною у провідних країнах світу. У США, Великобританії, Канаді, Франції в госпіталях лікар і клінічний фарма­цевт працюють разом для призначення ліків пацієнтам. Підготовка клінічних фармацевтів також важлива для проведення досліджень з біоеквівалентності. Це необхідно для того, щоб підтвердити якість генеричних лікарських препаратів, яких 90 %на фармацевтичному ринку України і які коштують у 5 разів дешевше, ніж брендові. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, шановний колего.

Я так розумію, що В’ячеслав Ждан не зміг сьогодні долучитися до наших парламентських слухань.

Отже, запрошую до слова пані Тетяну Чернишенко, директора Державної установи «Центральний методичний кабінет підготовки молодших спеціалістів» МОЗ України. Будь ласка, Тетяно Іванівно, просимо Вас.

 

ЧЕРНИШЕНКО Т.І., директор Державної установи «Центральний методичний кабінет підготовки молодших спеціалістів» МОЗ України. Дякую. Шановні учасники парламентських слухань! Дозвольте дуже коротко зупини­тися на проблемах медсестринства в Україні, зокрема медсестринської освіти.

Медсестринство – найчисленніша ланка спеціалістів охорони здоров’я в кожній країні світу, в Україні вона становить 337 703 особи, з яких більше 246 тисяч – медичні сестри. Динаміка чисельності молодших спеціалістів з медичною освітою в Україні має тенденцію до зниження, дефіцит становить 22 600 осіб, і здебільшого це медичні сестри. Співвідношення чисельності ліка­рів та медичних сестер в Україні є надзвичайно низьким і становить 1:1,5.

 

 

Підготовка медичних сестер, фельдшерів, акушерок, інших молодших медичних і фармацевтичних працівників здійснюється у 100 навчальних закла­дах України. Прийом студентів становить 16 757 осіб, випуск – 19 073 особи.

Крім вимог до підготовки медичних сестер та інших фахівців, які є в освіт­ньому просторі України, існують також вимоги Всесвітньої організації охорони здоров’я, зокрема Європейського регіонального бюро ВООЗ, та Міжнародної ра­ди медичних сестер: термін навчання – 3 роки, мінімальна кількість навчальних годин для трирічного терміну навчання – 4600, професійна і практична підготов­ка – 50 % начального плану має передбачати саме практичне навчання медичних сестер.

 

 

Дозвольте зупинитися на деяких проблемах. У країнах Європейського Союзу, де життя людини є довготривалим… Дозвольте ще декілька секунд.

 

ГОЛОВУЮЧА. У Вас ще є час, це сигнал, що залишилася 1 хвилина.

 

ЧЕРНИШЕНКО Т.І. Наприклад, в Естонії, де 1 мільйон 316 тисяч жите­лів, лише 56 лікарень, з них самостійних стаціонарних лікарень сестринського догляду – 22, в Україні – жодної. Вважаю, що такий позитивний досвід європей­ських країн заслуговує на те, щоб його запровадити в Україні для надання медичної допомоги населенню.

Дозвольте коротко зупинитися на пропозиціях:

1) забезпечити прийняття законів України «Про освіту» (в новій редакції), «Про вищу професійну освіту», «Про професійну освіту»;

2) збільшити Національну рамку кваліфікацій до 10 рівнів і передбачити такі рівні вищої професійної освіти: 5 рівень – «молодший спеціаліст», 6 рівень – «молодший бакалавр»;

3) забезпечити виконання вимог міжнародних стандартів ВООЗ та Міжнародної ради медичних сестер щодо термінів та програми підготовки медичних сестер в Україні і розвитку ступеневої медсестринської освіти: дипло­мована медична сестра, медична сестра – бакалавр, медична сестра – магістр. Так, як у США і Канаді;

4) рекомендувати керівникам структурних підрозділів з питань охорони здоров’я не допускати скорочення обсягів підготовки спеціалістів за спеціаль­ністю «медсестринство», спеціалізаціями «сестринська справа» та «лікувальна справа»;

5) розробити ліцензійні умови для вищих професійних закладів освіти та професійних навчальних закладів, передбачивши надання права коледжам здій­снювати підготовку молодших бакалаврів на базі неповної загальної середньої освіти (9 класів) з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти;

6) визначити зміст ступеня «молодший бакалавр» та передбачити його підготовку в обсязі 120-180 кредитів ЄКТС;

7) розробити принципи зовнішнього незалежного оцінювання якості осві­ти при вступі на навчання на бакалавра і магістра на професійній основі;

8) передбачити відкриття в Україні будинків (лікарень) медсестринського догляду, враховуючи досвід європейських країн;

9) залишити медичні коледжі, училища, інститути медсестринства у підпо­рядкування структурних підрозділів з питань охорони здоров’я;

10) забезпечити запровадження протоколів медичної сестри (фельдшера, акушерки) з догляду за пацієнтом і виконання основних медичних процедур та маніпуляцій, розроблених викладачами Черкаської медичної академії, Держав­ною установою «Центральний методичний кабінет підготовки молодших спе­ціалістів» та Асоціацією медичних сестер України і затверджених МОЗ України.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо, шановна пані Тетяно.

Запрошую до слова Любомира Білика, директора Чортківського держав­ного медичного коледжу. Любомире Степановичу, будь ласка.

 

БІЛИК Л.С., директор Чортківського державного медичного коледжу (Тернопільська область). Дякую. Шановна пані віце-спікер! Шановні народні депутати, колеги і нечисленні представники уряду! Знаєте, питання медичної освіти, загалом медицини – це питання національної безпеки. Я нікого в тому не переконую. Ми сьогодні говоримо про майбутнє, про перспективи, а я хочу ска­зати, що ми повинні зберегти те, що маємо, що напрацьовано роками і десяти­літтями різними колективами. Ми сьогодні говоримо про надання медичної допомоги на рівні лікаря, про науку на рівні університету – це абсолютно правильно. Проте поїзд ніколи по одній колії не поїде, і ніколи лікар не забезпечить роботу всієї системи охорони здоров’я, тому що є друга гілка – його помічники. Мова йде про фельдшерів, акушерок, медичних сестер. У світі один лікар має два або навіть чотири помічники.

Військовий лікар, пан полковник говорив про потребу у фельдшерах. Так, вона є. Де їх готують? У медичних коледжах, училищах. Рівень підготовки пре­красний. Мова йде про те, що сьогодні ми обговорюємо перспективу медичних коледжів загалом і того ж фельдшера зокрема. Слава Богу, закон Співаковського вчора пройшов, за що народним депутатам велика дяка. Не втратьмо ці навчаль­ні заклади, бо будемо мати багато клопоту і втрат!

І фельдшер, і акушерка сьогодні потрібні, так. Я хочу говорити про їхнє майбутнє і перспективу, себто про наступність у навчанні. Охорона здоров’я – єдина галузь у нашій державі, яка не має наступності: випускник медичного коледжу вступає до університету лише через ЗНО. Це добре, звичайно, але він вже три-чотири роки навчався медичному фахові. Тому я прошу, пані голово Комітету, переконати представників влади в тому, що нашим випускникам треба надати квоту в державному замовленні за державними іспитами, які вони скла­датимуть, суто професійними: невідкладна допомога, фармакологія чи будь-який інший предмет. Це буде правильно.

Чому? Розповім. На Тернопільщині, де я працюю, на сьогодні більше 100 вакантних посад лікарів первинної ланки. Чому? Бо ніхто туди не їде. Чому не їде? Бо немає умов. А чому не навчені? Бо не вступили звідти, бо там 9 кла­сів. Так, буде реформа школи, колись, може, буде. Але я кажу про те, що наші учні повинні мати можливість вступити до медичного коледжу, здобути освіту, і частина з них повернуться і закриють там проблему. Це важливо!

Сподіваюся, ви мене почуєте і підтримаєте, бо в тому – біль мого серця і душі, певно, як і всіх тут присутніх. Дякую. Слава українській медицині! Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо Вам за виступ.

Запрошую до слова Лесю Вовк, директора вищого навчального комуналь­ного закладу Львівської обласної ради «Львівський медичний коледж післядип­ломної освіти». Будь ласка, Лесе Григорівно.

 

ВОВК Л.Г., директор вищого навчального комунального закладу Львівської обласної ради «Львівський медичний коледж післядипломної освіти». Шановні учасники парламентських слухань! Дозвольте мені як людині, яка працює в системі післядипломної освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів, озвучити свої міркування на цю тему і привернути увагу всіх зацікавлених до даної проблеми.

Розвиток медичної науки, реформування медичної галузі вимагає від нас швидких і гнучких змін та вирішення проблемних питань. На сьогодні норма­тивна база, що регламентує післядипломну освіту молодших медичних і фарма­цевтичних спеціалістів, не відповідає вимогам часу. Основний документ, яким ми керуємося у своїй роботі, – наказ Міністерства охорони здоров’я «Про підвищення кваліфікації молодших спеціалістів з медичною і фармацевтичною освітою» № 198 від 7 вересня 1993 року. На сьогодні підготовлений проект но­вого наказу, але він не може бути виданий, доки не прийнято Закон «Про після­дипломну освіту».

Що ми пропонуємо? Насамперед розробити нові положення, концепцію і наказ про післядипломну освіту молодших медичних і фармацевтичних спе­ціалістів. У цьому новому наказі потрібно обов’язково переглянути та доповни­ти цикли, а також започаткувати цикли для помічника лікаря-стоматолога, зубних гігієністів та інших.

Переглянути періодичність підвищення кваліфікації: один раз на п’ять років – з метою оновлення знань і вмінь, один раз на три роки – з метою ко­ригування знань і вмінь, а також обов’язково у міжатестаційний період повинна бути систематична самоосвіта шляхом участі в науково-практичних конферен­ціях, тренінгах, семінарах, майстер-класах тощо.

Запровадити нові форми навчання – короткотермінові тематичні курси удосконалення, очні / заочні цикли, виїзні, тематичні постійно діючі семінари, стажування і, звичайно, дистанційне навчання.

Оновити нормативно-правові документи, створити єдину методичну си­стему забезпечення навчального процесу.

Дозволити бакалаврам займатися освітньою діяльністю. При всій повазі до вас, шановні панове професори, але не може жоден професор, наприклад стома­тології, так практично навчити зубного техніка або професор медицини – медич­ну сестру, як це можуть зробити бакалаври сестринства або теоретично навчити магістри сестринства.

Впровадити у післядипломну освіту молодших спеціалістів систему освіт­ніх балів.

На законодавчому рівні сприяти оновленню матеріально-технічної бази, яка відповідала б сучасним досягненням медичної науки. Це створення в наших закладах симуляційних центрів, що дасть можливість слухачам поєднувати тео­рію з практикою, відпрацьовувати, удосконалювати, освоювати нові знання і вміння. Дуже часто ми перенавчаємо людей, які мають великий досвід роботи. Часто це є, звичайно, позитив, але буває і перепоною для сприйняття чогось нового. Також необхідно, щоб вони набували досвіду командної роботи…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 15 секунд.

 

ВОВК Л.Г. Тільки капіталовкладення в медичну освіту і в післядипломну медичну освіту молодших медичних, фармацевтичних спеціалістів – це запорука ефективної діяльності медичної галузі. І не випадково гасло європейського освітнього простору: «Освіта через усе життя». Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. І Вам дякуємо.

Запрошую до слова Тетяну Тімошенко, начальника Управління екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України. Прошу.

 

ТІМОШЕНКО Т.В., начальник Управління екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України. Передовсім я хочу подякувати праців­никам системи екстреної медичної допомоги, які, незважаючи на дуже складні умови роботи і дуже низьку заробітну плату, рятують життя людей. Ми розуміє­мо, що життя людини – це найбільша цінність, хоча, як показує наша практика, напевно, не в Україні і не тепер.

Ми сьогодні маємо 76 % втрат на догоспітальному етапі і говоримо про те, що ці показники потрібно змінювати, а для цього в нашій системі мають пра­цювати кваліфіковані кадри.

 

 

Якщо ми подивимося, хто працює в цій системі, то побачимо, що 60 % – це середній медичний персонал і 40 % – лікарі, які, на жаль, йдуть із системи екстреної медичної допомоги, тому що це люди передпенсійного або пенсійного віку. Тому ми робимо ставку саме на середній медичний персонал і говоримо про створення нової парамедичної системи.

Для того щоб розвіяти міфи, які крутяться навколо парамедика («недомедика»), хочу сказати, що парамедик навчається саме в системі медичної освіти. Він навчається три роки, але акцент ми робимо саме на здобутті практич­них навичок, бо розуміємо, що, здобувши медичну освіту, ця людина одразу потрапляє в систему екстреної медичної допомоги.

Парамедик має дуже швидко приймати дуже якісні рішення, бо від них залежить життя людини. Тому обов’язковим є також підвищення його фізичних можливостей, адже парамедики працюють в екстремальних умовах. Наприклад, інколи вони мусять пішки підніматися на дев’ятий поверх, тому повинні мати певну фізичну підготовку.

 

 

Також ми говоримо про те, що буде адаптація, бо розуміємо, що випустити одразу таку велику кількість працівників ми не зможемо. Ті, хто сьогодні пра­цює в системі екстреної медичної допомоги, будуть мати транзитну програму навчання, що складатиметься з чотирьох модулів і дасть змогу підвищити квалі­фікацію працівників середньої ланки, надати їм більше можливостей і більше компетенцій для врятування життя людини.

Ми говоримо про сертифікацію цих людей. Ми розуміємо, що  на сьогодні в Україні ви отримали сертифікат – і далі майже ніхто не підтверджує своїх компетенцій. Однак ми також знаємо, що якщо не використовувати ці компе­тенції, то вони втрачаються.

Якщо говорити про безперервність надання допомоги, то в такому разі навчатися мають не лише працівники екстреної медичної допомоги, а й полі­цейські, рятувальники, пожежники – ті, хто першим приїжджає на місце події.

Ми говоримо про те, що 48-годинна програма, яку ми розробили для навчання немедичних працівників, надає нам можливість надає нам можливість безперервно стандартизувати допомогу в критичному стані людини.

Змінюючи систему освіти і підходи до навчання працівників системи екстреної медичної допомоги, ми забезпечимо зниження рівня смертності на дорогах.

Ми навчаємо велику кількість працівників середньої ланки, які сьогодні працюють в системі екстреної медичної допомоги, але ми маємо розширити їхні компетенції та можливості. Тому сертифікація та створення бази людей, які на­даватимуть домедичну допомогу, укладення контрактів з ними, а також підви­щення іміджу професії «лікар невідкладних станів» – це основні завдання, над якими сьогодні працює Міністерство охорони здоров’я. І саме ці зміни забезпе­чать зменшення втрат, які ми маємо на сьогодні, зниження смертності. Дякую за увагу. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо Вам, пані Тетяно.

Шановні колеги, як інформував нас перший заступник міністра освіти і науки, його колега пан Роман Греба зараз перебуває на засіданні профільного Комітету, де представляє відповідні законопроекти.

Тому я запрошую до слова Ірину Булах, директора державної організації «Центр тестування професійної компетентності фахівців з вищою освітою напрямів підготовки «медицина» і «фармація» при МОЗ України». Прошу.

 

БУЛАХ І.Є., директор Центру тестування професійної компетентності фахівців з вищою освітою напрямів підготовки «медицина» і «фармація» при МОЗ України. Шановні колеги! Сьогодні медичну освіту здобувають понад 65 тисяч студентів, з них більше 63 % – студенти контрактної форми. Серед студентів контрактної форми більше половини, 23 350 осіб, – громадяни 134 іноземних держав.

Співвідношення студентів, які навчаються за контрактом і за державним замовленням. На контрактній основі за спеціальністю «медицина» навчаються 58 % студентів, за спеціальностями «стоматологія» і «фармація» – 96 %. Дина­міка зміни контингенту за 10 років представлена для кожної спеціальності: «загальна лікарська підготовка», «стоматологія» і «фармація».

На наступному слайді чітко видно зростання кількості студентів – гро­мадян іноземних держав, які навчаються англійською мовою, і значне зменшен­ня кількості студентів, які навчаються за державним замовленням за спеціально­стями «стоматологія» і «фармація».

 

 

Професії, в яких некомпетентність фахівця завдає непоправної шкоди, класифікуються як регульовані, оскільки директивами Європейського Союзу чітко визначено, яким чином має відбуватися підготовка таких фахівців. Серед шести регульованих професій чотири належать до сфери охорони здоров’я. Більшість з них у розвинених країнах світу потребує професійного ліцензування, яке здійснюється з урахуванням результатів зовнішнього оцінювання якості підготовки фахівця.

Вимогами галузевих стандартів (ми можемо їх назвати стандартами пер­шого покоління), запроваджених на початку 2000 року, передбачена атестація випускників, що включає дві складові: ліцензійні іспити (зовнішнє оцінювання), які проводить Центр тестування при Міністерстві охорони здоров’я, і практично орієнтований іспит (внутрішнє оцінювання), що проводиться вищим навчальним закладом.

Таким іспитом для випускників є іспит «Крок-2», і ми бачимо значне збільшення кількості громадян іноземних держав, які не складають його. Серед держав, громадяни яких мають проблеми з навчанням, – Сирія, Азербайджан, Ірак, Марокко, Туркменістан та Йорданія. Якість підготовки, близьку до грома­дян України, мають громадяни Нігерії, Індії і Гани.

Питання, які потребують вирішення:

1) унормування кількості студентів – громадян іноземних держав, які навчаються англійською мовою, кількість яких, починаючи з 2013 року, зростає, з кількістю студентів – громадян України;

2) посилення контролю Міністерства охорони здоров’я за процедурою проведення практично орієнтованого іспиту як складової атестації випускників, у тому числі громадян іноземних держав, які навчаються англійською мовою, вони мають проходити практичну підготовку в наших лікарнях.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова Василя Князевича – завідувача кафедри управління охороною суспільного здоров’я Національної академії державного управління при Президентові України. Прошу, пане Василю.

 

КНЯЗЕВИЧ В.М., завідувач кафедри управління охороною суспільного здоров’я Національної академії державного управління при Президентові України. Дякую. Шановні пані Ірино, представники уряду, Ольго Вадимівно, народні депутаті, друзі! Я спробую вкластися в цей час, для того щоб озвучити три моменти, які, я вважаю, потрібні для країни.

Кадрова проблема. Ми завтра будемо обговорювати цю тему на нашій традиційній щорічній конференції і готуємо проект стратегії для держави, як її вирішувати. Проте хотів би сказати про найважливіший аспект (що мені не вдалося зробити, будучи міністром охорони здоров’я, а тепер, вважаю, для цього сприятливий час) – створення комплексу «університетська клініка» або «лікарня і університет». Без цього немає перспективи, буде одвічне перетягування каната. Немає перспективи якісного і мотивованого викладача, немає перспективи підготовки фахівця і науки як такої немає.

Ми не такі багаті, щоб створювати окремі клініки при 30-50 університетах, відповідно окремі бази. Давайте по-серйозному, ми готові працювати в цьому напрямі. Був проект по Тернополю, він невдалий. Думаю, що Одеса може бути локомотивом на цьому шляху.

Не побачив я в проекті Рекомендацій жодного слова про підготовку управлінців. А це ж основа! Без підготовки управлінців у нас немає перспек­тиви. Кафедра провела дослідження, можу сказати про деякі аспекти: 42 % ке­рівників різного рівня вважають, що спеціальна освіта з управління не потрібна, бо вона не впливає на кар’єрне зростання, але 90 % кажуть, що треба навчатися безперервно і розвиватися. Чи так, чи ні? Скажімо, на автомобілі «мерседес» треба вчитися їздити, чи тільки пояснили тормоз, газ – і поїхали? А ми хочемо, щоб управляли такими складними процесами!

Тому ми анонсуємо завтра створення на базі Національної академії державного управління Національного центру підготовки вищих керівних кадрів у системі охорони здоров’я. Сподіваюся, що серед присутніх знайдуться ті, хто захоче співпрацювати. Таким чином ми вдосконалимо систему підготовки кад­рів, бо без цього не буде жодної реформи, жодної модернізації, якщо ми не навчимо людей, які мають це робити. Тому запрошую вас до співпраці…

 

ГОЛОВУЮЧА. Завершуйте, будь ласка, 30 секунд.

 

КНЯЗЕВИЧ В.М. Ключовим питанням має стати спільна робота над роз­будовою української системи підготовки керівних кадрів, вона має бути науково обґрунтованою, системною. Ми надамо свої пропозиції до проекту постанови.

 

 

На завершення хочу сказати ще одне. Цього року 9 серпня ми вперше в   Україні будемо вшановувати п’ятьох найкращих медиків, нагороджених Орденом Святого Пантелеймона. Я закликаю Міністерство охорони здоров’я, Національну академію медичних наук почати спільно працювати над підне­сенням іміджу медичного працівника.

Це наше завдання – творити якісно нову Україну. Ми маємо момент, коли є «вікно можливостей», але воно надзвичайно звужується з кожним роком, з кожним днем… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, шановний пане Василю, зрозумілі головні ваші меседжі.

Запрошую до слова Тетяну Юрочко, завідувача кафедри Школи охорони здоров’я Національного університету «Києво-Могилянська академія». Будь ласка, Тетяно Петрівно.

 

ЮРОЧКО Т.П., завідувач кафедри Школи охорони здоров’я Націо­нального університету «Києво-Могилянська академія». Доброго дня, шановні колеги! Дякую за можливість долучитися до обговорення таких важливих питань. Я коротко зупинюся на ключових проблемах в освіті та в кадровій політиці у сфері охорони здоров’я України.

На сьогодні керівниками всіх рівнів у системі охорони здоров’я є лікарі, як правило – без спеціальної управлінської освіти. Наразі трансформації системи охорони здоров’я, що відбуваються (а ще більше ті, що не відбуваються), по­требують фахівців іншої якості – висококваліфікованих управлінців.

Основними причинами проблем кадрового забезпечення системи охорони здоров’я в Україні, на мою думку, є:

• обмежені можливості в регулюванні та управлінні кадрами та слабка інформаційна база кадрового забезпечення;

• відсутність адекватної системи планування та прогнозування потреб у кадрових ресурсах охорони здоров’я.

Якщо ви намагалися аналізувати ситуацію з кадрами, думаю, для вас не  буде відкриттям, що знайти актуальну достовірну інформацію щодо кадрів досить складно, а тим паче на неї відреагувати.

Як наслідок, в Україні виникла парадоксальна ситуація: для того щоб ліку­вати пацієнта, лікар навчається як мінімум шість років, а для того щоб управля­ти процесом лікування тисяч людей, більшість керівників ніякої профільної освіти взагалі не мають.

Особливо гостро ця проблема постає в умовах реформування системи охорони здоров’я, коли складність управлінських завдань різко підвищується.

З огляду на викладене, основними напрямами удосконалення підготовки кадрів для системи охорони здоров’я України, на нашу думку, є такі:

1. Узгодити та удосконалити існуючу нормативно-правову базу, а саме:

1) внести зміни до Класифікатора професій ДК 003:2010, у підкласі 1482 «Менеджери (управителі) в охороні здоров’я» професійну назву роботи «мене­джер (управитель) з громадської охорони здоров’я» замінити на «менеджер (управитель) з громадського здоров’я» та «менеджер (управитель) з охорони здоров’я» з відповідними кваліфікаційними вимогами, які треба виписати;

2) узгодити положення, закріплені в Класифікаторі професій, з Довідни­ком кваліфікаційних характеристик професій працівників, який не оновлювався з 2013 року і в якому для керівників закладів охорони здоров’я передбачена вимога щодо наявності сертифіката лікаря-спеціаліста, а не диплома менеджера в охороні здоров’я;

3) переглянути кваліфікаційні вимоги, що встановлюються центральним органом виконавчої влади до керівних посад системи охорони здоров’я.

2. Удосконалити освітні програми, а саме:

1) привести навчальні програми з підготовки нового покоління менеджерів у відповідність з європейськими освітніми стандартами та кваліфікаційними вимогами до відповідної посади;

2) створити стійку та ефективну систему підготовки менеджерів охорони здоров’я для всіх рівнів управління з урахуванням міжнародного досвіду та стандартів, адаптованих до конкретних інституційних механізмів в Україні – від бакалавра до науковця, а також систему короткотермінових програм і курсів, орієнтованих на актуальні запити організацій системи охорони здоров’я.

3. Для забезпечення пошуку нових знань, підходів та інструментів управління у сфері охорони здоров’я, сприяти розвитку наукових досліджень в цьому напрямі в межах докторських та магістерських програм, а також у ме­жах науково-дослідних робіт. Передбачити відповідне фінансування даного напряму роботи.

4. Потрібна цілісна державна стратегія кадрового забезпечення системи охорони здоров’я, ключовою складовою якої буде освіта, що має забезпечити:

1) системність, тобто єдність цілей, принципів, методів і технологій під­готовки кадрів;

2) легітимність і відкритість у питаннях підготовки, перепідготовки, підви­щення кваліфікації і прийняття на посаду;

3) професіоналізм і компетентність як основні вимоги до підбору кадрів усіх рівнів і структур. Не кумівство, не лобіювання, а саме кваліфікаційні характеристики;

4) безперервність професійного розвитку – запровадження й активне вико­ристання всіх форм освіти для забезпечення принципу «освіта впродовж життя»;

5) соціальна рівність – рівні права при доборі кадрів незалежно від полі­тичних, мовних, статевих, релігійних та інших ознак;

6) соціальна захищеність – забезпечення конкурентоспроможної заробітної плати та ринкових мотиваційних механізмів для працівників системи охорони здоров’я.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо, пані Тетяно. Погоджуємося, що не кумівство, а тільки кваліфікаційні вимоги.

Запрошую до слова Ігоря Гущука, керівника Науково-дослідного центру «Екологія людини та охорона громадського здоров’я» Національного універси­тету «Острозька академія», заступника голови правління громадської організації «Українська асоціація громадського здоров’я». Будь ласка.

 

ГУЩУК І.В., керівник Науково-дослідного центру «Екологія людини та охорона громадського здоров’я» Національного університету «Острозька академія». Дякую. Шановна головуюча! Шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні світова спільнота закликає країни зосередити зусилля на ви­рішенні проблем громадського здоров’я, тому однією із складових реформи медичної галузі в Україні має стати розбудова системи громадського здоров’я (public health) на засадах профілактичної медицини для запобігання захворюван­ням, продовження активного життя і зміцнення здоров’я людини як передумови сталого розвитку, у тому числі шляхом запровадження принципу «охорона здо­ров’я – в усіх державних політиках».

Як ви знаєте, постановою Кабінету Міністрів України № 53 від 1 лютого 2017 року галузь знань «Охорона здоров’я» доповнено новою спеціальністю «громадське здоров’я». Слід зауважити, що, на відміну від клінічних дисциплін, вона слугуватиме вивченню стану здоров’я не лише окремих індивідів, а й колективів, соціальних груп і суспільства загалом. При цьому умови та спо­сіб життя, виробничі відносини, стан довкілля є визначальними.

На наше переконання, в основу кадрової політики у підготовці фахівців за даною спеціальністю мають бути покладені найефективніші зарубіжні та вітчиз­няні здобутки і досвід у сфері профілактичної роботи, у тому числі закладів Державної санітарно-епідеміологічної служби, центрів здоров’я, медичної ста­тистики, соціального захисту населення, які мають забезпечити необхідні знання та максимальну практичну значущість.

Навчання за зазначеною спеціальністю має передбачати підготовку но­вого  покоління фахівців для органів державного управління, органів місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання різних форм власності, у тому числі неурядових організацій, сприяти вдосконаленню державної політики та управ­ління, націлених на вирішення проблем, пов’язаних із демографічною кризою, зростанням захворюваності, інвалідності та смертності, значною різницею в  доступі до медичних послуг різних соціальних груп, низькою економічною ефективністю діяльності медичної галузі, незадоволенням значної частини гро­мадян станом медичної допомоги та захистом прав пацієнтів.

Потрібно розвивати міжгалузеву та міжсекторальну співпрацю за принци­пом «охорона здоров’я – в усіх державних політиках». Для цього необхідно якнайшвидше:

• внести зміни до Класифікатора професій за напрямом «Громадське здоровʼя»;

• підготувати Національний план розвитку кадрового забезпечення систе­ми громадського здоров’я, у тому числі з визначенням реальних та прогнозних потреб фахівців різної кваліфікації та освітнього рівня;

• підготувати та затвердити з урахуванням кращого світового досвіду стандарти освіти та освітні програми за спеціальністю «Громадське здоровʼя» для забезпечення триступеневої підготовки (бакалавр, магістр, доктор філософії) та безперервного професійного розвитку.

Дякую за увагу. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо, пане Ігорю.

Запрошую до слова Володимира Короленка, президента громадської організації «Київський клуб». Будь ласка, пане Володимире.

 

КОРОЛЕНКО В.В., президент громадської організації «Київський клуб». Дякую. Шановні народні депутати! Шановні урядовці, учасники парламентських слухань! Медична освіта в Україні, як і в усьому світі, є невід’ємною складовою кадрової політики у сфері охорони здоров’я. Тому доцільно розглядати її саме в такому контексті.

Отже, зважаючи на відсутність чітко детермінованої державної кадрової політики у сфері охорони здоров’я, для досягнення оптимальних результатів реформування вважаємо за доцільне розробити і затвердити актом Кабінету Міністрів України Концепцію кадрової політики у сфері охорони здоров’я, яка охопить і питання медичної освіти.

Реалізація Концепції кадрової політики, на нашу думку, має відбуватися за такими основними напрямами.

 

 

1. Модернізація нормативно-правової бази кадрової політики у сфері охорони здоров’я:

1) розроблення з урахуванням європейських вимог професійних стандартів фахівців сфери охорони здоров’я та відповідних програм підготовки;

2) оптимізація нормативно-правових актів щодо номенклатури лікарських спеціальностей і посад працівників сфери охорони здоров’я, кваліфікаційних вимог до посад і характеристик спеціальностей відповідно до світових критеріїв;

3) оптимізація ведення реєстру фахівців у сфері охорони здоров’я із за­лученням організацій професійного самоврядування та делегування їм державою функцій з планування підготовки та управління персоналом відповідно до уста­леної світової та європейської практики.

 

 

2. Удосконалення механізмів планування кадрового забезпечення у сфері охорони здоров’я:

1) удосконалення систему збору і обробки статистичної інформації, яка має бути достовірною незалежно від форми власності та підпорядкування закладів охорони здоров’я;

2) забезпечити регулярне навчання персоналу регіональних кадрових служб сучасним методам збору даних, аналізу, планування, прогнозування і управління кадровими ресурсами сфери охорони здоров’я;

3) забезпечити розроблення, затвердження і виконання місцевих програм кадрового забезпечення сфери охорони здоров’я, які мають відповідати потре­бам медичної галузі в умовах децентралізації.

3. Удосконалення системи мотивацій і стимулів. Для лікаря є багато моти-вацій і стимулів, насамперед соціально-економічних, але я зупиняюся лише на тих, що стосуються освіти, – доступ до регулярного підвищення професійного рівня, створення умов для медичної освіти протягом життя, забезпечення ви­знання сертифікатів про дистанційне навчання (це найлегше, що можна зробити);

1) підвищення якості підготовки кадрів, насамперед оптимізація пільг вступникам до вищих медичних навчальних закладів, потрібне психологічне тестування, бо обов’язково має бути внутрішня мотивація (Оплески);

2) удосконалення механізмів підготовки кадрів, тобто запровадження освіти протягом усього життя, обов’язкова спеціальна підготовка управлінських кадрів для сфери охорони здоров’я.

 

 

І останнє. Для допуску до практики запровадити складання обов’язкових національних стандартизованих іспитів, що мають складатися з двох частин: перша частина – багатоваріантні тести на незалежній онлайн-платформі за зразком тестування державних службовців, які беруть участь у конкурсі, друга – об’єктивний структурований клінічний екзамен.

 

 

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо Вам, пане Володимире.

Запрошую до слова Ірину Сенюту, завідувача кафедри медичного права факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного універ­ситету імені Данила Галицького.

 

СЕНЮТА І.Я., завідувач кафедри медичного права факультету післядипломної освіти Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Дякую. Вельмишановна пані головуюча! Вельмишановні учасники парламентських слухань! Дякую за можливість долучитися до диску­сії, поділитися своїми думками. Хочу відзначити, що юридична складова в ме­дичній освіті в умовах реформування посідає чільне місце, адже правові знання необхідні медичному працівнику, щоб орієнтуватися у трансформаційних проце­сах, знати нормативно-правову базу, налагодити взаємини лікар-пацієнт на заса­дах права, з дотриманням прав людини у сфері охорони здоров’я. Вінцем цього є побудова в Україні правової медицини.

Як пропозиції до органів влади можемо рекомендувати, зокрема, такі.

Перше – прийняття Закону «Про лікарське самоврядування». Зрозуміло, що така нова інституція – самоврядна організація, в тому числі, братиме участь і  в забезпеченні післядипломної освіти. При нормопроектуванні необхідно пам’ятати про рішення Європейського суду з прав людини, який ще 1981 року в рішенні у справі «Ле Конт, Ван Левен, Де Мейєр проти Бельгії» чітко визна­чив, що самоврядна організація – це орган, який є юридичною особою публіч­ного права та утворюється законодавчим органом. Немає жодного дисонансу із статтею 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що регламентує свободу зібрань та об’єднання.

Друге – затвердження нової редакції Положення про клінічний заклад охорони здоров’я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я № 174 від 5 червня 1997 року. Це застаріле положення не може регулювати суспільні відносини, які склалися на сьогодні. Це ключовий документ, який закладає фундаментальні основи для співпраці: медичний виш – клінічний заклад охоро­ни здоров’я – пацієнт. Це і обіг персональних даних, і залучення студентства, інтернів до надання медичної допомоги, і питання, пов’язані з обмеженням до­ступу професорсько-викладацького складу до надання медичної допомоги, крім консультативної роботи, а на сьогодні практика зовсім інша.

Третє – розширення мережі кафедр медичного права, адже саме на цих кафедрах можна творити доктрину медичного права, вони є колисками і медич­ної науки, і права, тож допоможуть вибудувати правову медицину, підготувати фахівців. Розширити мережу викладання медичного права не тільки для лікарів у межах післядипломної освіти, а й для нелікарських спеціальностей. Забезпе­чити викладання навчальної дисципліни «медичне право» на додипломному рів­ні як окремої дисципліни в межах примірного плану.

І у зв’язку з тим, що запроваджено новий напрям «Громадське здоров’я», важливо пам’ятати про засади політики ЄС «Здоров’я-2020: основи європейської політики в підтримку дій держави та суспільства в інтересах здоров’я і благо­получчя», якими передбачено два ключові постулати: професіоналізація кадрів і мультидисциплінарність. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо, шановна пані Ірино.

Запрошую до слова Василя Костицького, президента Асоціації україн­ських правників. Прошу.

 

КОСТИЦЬКИЙ В.В., президент Асоціації українських правників. Шановна пані головуюча! Шановні пані і панове! Шановні народні депутати, колеги освітяни і науковці! Парламентські слухання – це чудова можливість для громадянського суспільства, професійного середовища разом із державними мужами обговорити проблеми, пов’язані з реалізацією прав і свобод людини, основами державної політики, пам’ятаючи про те, що держава згідно із стат­тею 3 Конституції є ліберальною і має слугувати правам і свободам людини.

Для правників ця проблема зрозуміла. Ми уважно спостерігаємо за тим, що відбувається в лікарському середовищі і в державі в контексті реформи системи охорони здоров’я. Сьогодні я хочу висловити вдячність пані Геращенко, яка провела низку дуже важливих парламентських слухань, а також профіль­ному Комітету. Я як народний депутат України першого – третього скликань вважаю, що Комітет зразково виконав функції вивчення громадської думки та представництва інтересів народу, провівши ряд дуже важливих заходів.

Думаю, що ми сьогодні вправі очікувати публічної дискусії між Міністер­ством охорони здоров’я і Міністерством освіти і науки або між Комітетом з пи­тань охорони здоров’я і Комітетом з питань науки і освіти після виступу пана Лінчевського, який звернув увагу на перевиробництво лікарів, що і для нас, правників, є дуже серйозною проблемою. Про це, а також про розвиток ме­дичного права ми говорили на загальних зборах Національної академії правових наук у Харкові 16 березня цього року і готові сприяти юридичній освіті медич­ного корпусу. Держава, очевидно, мусить зробити певні непопулярні кроки, жорстко регулюючи кількість фахівців, адже держава є замовником для су­спільства, і державне замовлення не вичерпується тими, хто навчається за бюджетні кошти, а стосується й тих, хто навчається на комерційній основі.

Інша проблема – лікарське самоврядування. Самоврядування працює у  юристів в системі адвокатури, нотаріату і запрацювало в системі судової влади. Участь представників самоврядних організацій може бути в розробленні основ політики; в управлінні, у розмежуванні медичної діяльності і менеджер­ських функцій (головний лікар і директор); у призначенні на керівні посади людей, які мають надавати право на мандат від імені громадських організацій, а держава вибиратиме з них одного достойного; у професійному ліцензуванні, що виключить можливість корупції з боку державних чиновників; у перепід­готовці кадрів; у розробленні професійних стандартів та ліцензуванні лікарів замість категоріальності, що ми підтримуємо.

У свою чергу, держава не може втручатися у справи лікарського самоврядування. На нашу думку, недопустимо до статуту громадської органі­зації включати положення, що членами правління є за посадою головні спеціа­лісти міністерства або департаменту, як ми нещодавно прочитали.

Юристи готові говорити сьогодні про захист не тільки пацієнтів, а й про захист лікаря, який за достойної оплати праці не буде думати про роботу за кордоном, а почуватиметься в Україні достойно і впевнено.

Мені здається, сьогодні українські лікарі готові до того, щоб через систему самоврядування і через відповідні правові засоби забезпечити достойну охорону здоров’я. Слава українським лікарям! Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Колеги, зараз згідно з регламентом, затвердженим профільним комітетом, мав виступати Мирон Угрин, але він не зміг взяти участь у парламентських слуханнях, тому народні депутати України – члени профільного Комітету звер­нулися до мене як до головуючої з проханням, щоб замість пана Угрина висту­пив Орест Штука – лікар першої категорії, хірург-імплантолог, член Асоціації стоматологів України, засновник та дійсний член Асоціації імплантологів Украї­ни. Будь ласка.

 

ШТУКА О.М., засновник та дійсний член Асоціації імплантологів України. Доброго дня, професійна спільното! У дуже обмежений час я спробую сказати про те, що вся справа в тім, що в медичній освіті, і в стоматологічній освіті зокрема, мають бути запроваджені певні стандарти. Про це казали керівники Комітету, віце-прем’єр-міністр, заступник міністра охорони здоров’я. Проте найбільша подяка пану Василю Князевичу, оскільки він порушив питання менеджменту в охороні здоров’я. Менеджерів дуже-дуже бракує.

Проблема запровадження стандартів у стоматологічну освіту має дуже просте розв’язання – підключення до Інтернету. Можу сказати, що стандарти стоматологічної освіти є в Інтернеті у вільному доступі англійською мовою. Вся проблематика, яка роздмухується, полягає в тім, що потрібно оплатити послуги перекладацької агенції і перекласти ці стандарти на українську мову. Крапка.

Стандарти стоматологічної освіти мають бути адаптовані в Україні. Адаптація має певну процедуру. Підставою для адаптації є Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, оскільки там передбачено доволі бага­то пунктів щодо запровадження в Україні стандартів ЄС. Це документи, які нам просто потрібно адаптувати, без слова «гармонізація». Оскільки в нашій країні слово «гармонізація» означає в більшості випадків те, що ми під себе підлашто­вуємо європейське право. Я казав би про дослівний переклад. Крапка.

Далі. Для того щоб цю процедуру запровадити, мають бути створені певні технічні комітети, які мають бути зареєстровані в агенції із стандартизації і працювати згідно із стандартом ISO. Таким стандартом ISO може бути рекомендований 17024, яким передбачається, що ми починаємо працювати за новими правилами. Нові правила дадуть можливість університетам залучати додаткове фінансування, якого вам бракує, шановні ректори, щоб забезпечити якість освіти. Це програма «Еразмус», це гранти Європейського Союзу, інші гранти. Вам важко таке уявити, але декілька років тому я розмовляв з професо­ром Маєвським з Ягеллонського університету, то він не знав, що зробити з мільйоном євро… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, шановний колего.

Запрошую до слова Василя Нетяженка, члена-кореспондента Національної академії медичних наук України, завідувача кафедри пропедевтики внутрішньої медицини № 1 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.

 

НЕТЯЖЕНКО В.З., завідувач кафедри пропедевтики внутрішньої медицини № 1 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Передовсім ми хочемо подякувати шановній головуючій за те, що Ви так гарно ведете це засідання. Як я зрозумів, усі попередні промовці є представниками громадських організацій, і складається враження, що коли у нас буде все гаразд у цьому напрямі, більше не буде ніяких проблем. Я теж представляю громадську медичну асоціацію, хоча працюю в Національному медичному університеті, і хотів би поділитися, як я собі уявляю всі ці речі. Звичайно, мене дуже вразив виступ юриста, мого наставника Юрія Васильовича Вороненка, і багатьох інших.

На даний час в Україні існує дуже багато медичних громадських об’єднань. Це добровільні об’єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспіль­них, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтере­сів, метою яких є: покращення рівня та якості медичної допомоги усім верствам населення України; підвищення професійного рівня українських лікарів до між­народного; тісна співпраця з органами державної влади і державного управлін­ня; створення та впровадження в медичну практику загальновизнаних міжнарод­них стандартів медичних професій; активна участь в підготовці та реалізації державних програм у сфері охорони здоров’я.

У нас немає абсолютно ніякої співпраці. Наприклад, наша асоціація має осередки у 25 регіонах нашої держави, але, на превеликий жаль, вони працюють, так би мовити, самостійно: збираються, читають лекції, але не мають жодного юридичного права у цьому плані. Я не закликаю до того, щоб зараз асоціація видавала кваліфікаційні характеристики, це шлях у нікуди, бо ще ніхто нічого не зробив, буде просто перетягування каната.

Прикладом активної громадської організації у європейських країнах є Європейська асоціація кардіологів (European society of cardiology), яка налічує 6 асоціацій, 15 робочих груп, 6 наукових рад та охоплює 95 тисяч членів. Основна мета діяльності – визначення тактики лікування на міжнародному рівні, видання керівництв для лікарів та поширення новітніх технологій у галузі кардіології. Це ціле міністерство охорони здоров’я! Усе, про що ми з вами говоримо, вони впродовж 53 років добровільно виконують. І найголовніше (щойно про це казав колега стоматолог): вони роблять усе згідно з міжнарод­ними стандартами.

А що ми робимо? Та ми елементарно переклали ці стандарти на українську мову, затвердили їх? Будь ласка, читайте і впроваджуйте. І якщо йти таким шляхом… А ми в Україні створили в кардіології більш як 60 стандартів. Єдине питання: як їх втілити в життя? Приклад: хворий з інфарктом міокарда має отримати допомогу протягом перших двох годин. На сьогодні таку допомогу отримують лише 10 % пацієнтів. Якщо будемо йти таким шляхом, то точно досягнемо певних успіхів.

 

 

За такими ж принципами намагаються працювати й медичні громадські організації в Україні, наприклад ВГО «Асоціація лікарів-інтерністів України», яка налічує близько 10 тисяч лікарів внутрішньої медицини та 25 регіональних товариств, маючи електронну базу адрес, поширює нові керівництва, повідомляє про проведення конференцій та освітніх курсів, обмінюється досвідом у вигляді електронних повідомлень. На даний момент є позитивний зворотній зв’язок, обговорюються складні клінічні випадки, надається допомога у проведенні консультацій, завдяки цим товариствам лікарі тісно пов’язані між собою та мають підтримку професіоналів.

Прикладом активної роботи товариств нещодавно стало проведення конференції «Невідкладні стани» у Бердянську та Мелітополі (1-2 березня 2017 року), в якій взяли участь спеціалісти та професори в галузі внутрішньої медицини.

Рекомендація Міністерству охорони здоров’я України, міським та обласним управлінням охорони здоров’я – ширше залучати громадські медичні об’єднання до адекватного втілення в клінічну практику сучасних методів діагностики та лікування з урахуванням державних програм згідно з Постано­вою Кабінету Міністрів України «Про державне регулювання цін на лікарські засоби» від 09.11.2016 № 862 та Наказу МОЗ України «Про затвердження Порядку розрахунку граничних оптово-відпускних цін на лікарські засоби на основі референтних цін» від 29.12.2016 № 1423.

Не хочу говорити про багато що інше, але є, наприклад, державна програма реімбурсації. Ми долучилися до створення цієї програми, але тепер це треба перекласти на громадські організації. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дуже дякую, що вклалися в регламент, шановний пане Василю.

Запрошую до слова Наталю Куфтеріну, голову Ради молодих вчених при МОЗ України, голову Ради молодих вчених Харківського національного медич­ного університету, доцента кафедри неврології № 1 Харківського національного медичного університету. Прошу.

 

КУФТЕРІНА Н.С., голова Ради молодих вчених при МОЗ України. Шановна пані головуюча! Вельмишановні учасники парламентських слухань! Однією з головних проблем на сьогодні є те, що кількість молодих науковців та аспірантів значно зменшилася. За даними Міністерства освіти і науки, останнім часом кількість молодих науковців зменшилася майже на 10 тисяч, при тому що загальна кількість молодих науковців – 30 тисяч. І це дуже важливо, оскільки молоді науковці та аспіранти – це кадровий резерв, майбутній професорсько- викладацький склад.

Що спричиняє таке зменшення? Низький рівень заробітної плати, брак коштів на проведення досліджень та наукові публікації, некомфортні умови пра­ці, застаріла дослідницька інфраструктура, брак матеріально-технічного забезпе­чення, неможливість забезпечення гідного життя, низький рівень соціального забезпечення та великий обсяг паперової роботи. Крім того, більшість молодих науковців, які ведуть наукову діяльність, з часом переживають певне розчару­вання. Зокрема, внаслідок їх перевантаження надлишковою роботою, яка не вхо­дить до індивідуальних планів і не оплачується. Як ми знаємо, наукова діяль­ність підрозділу (кафедри) дуже часто базується на результатах наукових робіт саме аспірантів, але молодих науковців не включають до складу виконавців наукових робіт. Те саме відбувається і під час підготовки доповідей до великих конгресів. На жаль, немає квоти для молодих науковців, вони можуть допові­дати лише на молодіжних конгресах, а було б дуже цікаво, якби відбувався обмін досвідом.

Пропозиції:

• максимально зупинити еміграцію молодих науковців та залучити їх до наукової діяльності в Україні шляхом створення міждисциплінарних наукових хабів з належним матеріальним оснащенням;

• зменшити бюрократизацію наукової діяльності, запровадити електрон­ний документообіг;

• під час планування науково-дослідних робіт, які виконуються за рахунок державного бюджету, включати за окремою квотою роботи молодих науковців;

• передбачити в нормативно-правових актах можливість залучення інозем­них професорів як наукових керівників та консультантів дисертаційних робіт;

• підтримувати молодих науковців медико-фармацевтичного профілю шляхом відзначення подяками або грамотами Міністерства охорони здоров’я, Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я до Дня науки та Дня медичного працівника;

• організувати конкурс наукових робіт молодих науковців, як це робить Міністерство освіти і науки;

• стимулювати створення молодіжних секцій на великих національних та всеукраїнських фахових конгресах або включення доповідей молодих науковців до основної програми;

• максимально залучати молодих науковців до розроблення та впро­вадження грантового фінансування медичної та фармацевтичної освіти і науки.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо, пані Наталіє.

Запрошую до слова Віру Чайковську, директора Центру додаткової професійної освіти Інституту геронтології імені Д.Ф. Чеботарьова, керівника медичного напряму Всеукраїнської соціальної програми «Домашня опіка» Міжнародного благодійного фонду «Карітас України». Будь ласка.

 

ЧАЙКОВСЬКА В.В., директор Центру додаткової професійної освіти Інституту геронтології імені Д.Ф. Чеботарьова НАМН України. Дякую. Шановна пані головуюча! Шановні колеги! Населення України стрімко старішає, а кожна десята літня людина потребує всебічного медико-соціального догляду. До того ж маємо майже 1 мільйон онкологічних хворих, більшість із яких помирають вдома наодинці, страждаючи від болю, з депресії, тяжких симп­томів захворювань, без ефективного знеболення, професійного медико-соціаль­ного догляду і психологічної підтримки. До того ж постраждалі внаслідок АТО. До того ж 5 тисяч щорічно вмираючих від туберкульозу, 35 тисяч хворих на СНІД та інші.

 

 

За розрахунками Всесвітньої організації охорони здоров’я, для України потрібно підготувати не менше 20 тисяч молодшого медичного персоналу з догляду. У нас є така професія, згідно з Класифікатором професій це професія 5132 «молодша медична сестра з догляду за хворими». Однак стандартизованої підготовки таких фахівців практично не проводиться.

 

 

Інститут геронтології спільно з «Карітас України», який має багаторічний європейський досвід у підготовці такого персоналу та досвід домашньої опіки, виступив ініціатором створення науково-методичного підґрунтя підготовки таких фахівців разом з Українською лігою розвитку паліативної та хоспісної допомоги, з кафедрою паліативної та хоспісної медицини Національної медич­ної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, у співпраці з Міністер­ством соціальної політики, окремими коледжами, центрами зайнятості. Проте нам потрібна значна державна підтримка, бо розвиток системи навчання таких фахівців є додатковою гарантією реалізації конституційного права громадян України на забезпечення надійного догляду у разі хвороби та у старості.

Тому наші пропозиції до Рекомендацій:

• розвинути державну систему підготовки молодших медичних сестер з догляду за хворими на базі європейського досвіду;

• надати Інституту геронтології та «Карітас України» статус науково-методологічної бази такого навчання.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам, пані Віро, і за те, що вклалися в регламент, також.

Тепер я запрошую до слова Олександру Телегузову, студентку Вінниць­кого національного медичного університету імені М.І. Пирогова, інтерна програми стажування у Верховній Раді України.

 

ТЕЛЕГУЗОВА О.В., студентка Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова. Доброго дня, вельмишановні колеги! Теперішній стан медичної освіти в Україні є закономірним і доцільним водночас.

Закономірність полягає в тому, що, не вибудувавши якісної системи, не провівши ефективних внутрішніх реформ, ми маємо стагнацію медичної освіти в Україні.

Доцільність теперішнього часу полягає в тому, що, пройшовши всі не­гаразди та випробування, ми спільно зможемо забезпечити якісно нову медичну освіту. Однак для цього необхідно модернізувати підходи до освіти.

За результатами дослідження, проведеного у 2016 році, 29 % студентів ви­щих медичних навчальних закладів не зацікавлені у самостійному опрацюванні матеріалу, що передбачено Болонською системою, тому що рівень застосування практичних навичок є вкрай низьким. Тому відповідно до Національної стратегії реформування системи охорони здоров’я в Україні на 2015-2020 роки на сього­дні постала проблема підпорядкування вищих медичних навчальних закладів Міністерству освіти і науки, адже на сучасному етапі медичні університети не мають власних університетських клінік. Отже, нам першочергово необхідно створювати університетські клініки.

 

 

Також 16 % студентів різних курсів не планують у майбутньому працю­вати за спеціальністю через низький рівень оплати праці лікаря, низьку престиж­ність професії та невідповідність бажаної спеціалізації отриманому місцю роботи. До того ж кожен десятий студент-медик планує емігрувати до Польщі, Чехії або Словаччини. Шановні колеги, хто лікуватиме наших пацієнтів через декілька років?

Для того аби уникнути ситуації, коли лікарів не вистачатиме, необхідно встановити обґрунтовану кількість місць державного замовлення, а також створювати бенефіти для студентів і лікарів.

Необхідно також поглибити курс медичного права та створювати юридич­ні клініки, адже стратегія реформування медичної галузі передбачає ліцензу­вання діяльності лікаря та укладання з ним угод, проте рівень правових знань студентів-медиків залишається дуже низьким.

Законом України «Про вищу освіту» передбачається студентська мобіль­ність, але вона має здійснюватися насамперед на рівні доступу до інформації. Тому необхідно поширювати неформальну освіту серед студентства, проводити курси з розвитку лідерських якостей, що також необхідно для гарних управлін­ців, створювати інформаційні інституції, щоб студенти могли отримати доступ до інформації.

Шановні колеги! Завершуючи свій виступ, хочу нагадати, що від нас не залежить життя всієї української нації, але від нас залежить здоров’я і життя кожного окремого пацієнта. Тож я закликаю всіх до справедливості, чесності і підвищення власної компетенції. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо, пані Олександро.

Запрошую до слова Алібейлі Еміля Акіфа огли, лікаря-інтерна Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Будь ласка.

 

АЛІБЕЙЛІ Е.А., лікар-інтерн Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Шановна головуюча! Шановні представники влади! Шановні доповідачі і гості парламентських слухань! Реформа системи охорони здоров’я є одним із найважливіших питань державної політики. Україна стала другою Батьківщиною для багатьох іноземців, у тому числі для іноземців-студентів, які зараз навчаються у вищих медичних навчальних закладах, і для випускників вищих навчальних закладів. Свою доповідь я побудував на основі консультацій з колегами клінічними ординаторами і студентами вищих медич­них навчальних закладів, які є іноземцями.

Кількість іноземних студентів вищих медичних навчальних закладів в Україні на сьогодні перевищує 23 тисячі, клінічних ординаторів – іноземців – більше 1 тисячі, і ці показники щороку зростають. Певна частина випускників залишаються в Україні для проходження клінічної ординатури в інститутах післядипломної освіти.

Однією з основних проблем на цьому рівні є мовний бар’єр. Основа цієї проблеми закладена саме у вищих медичних навчальних закладах України. Для іноземних студентів пропонуються на вибір дві мови – англійська та російська – як базова мова навчання. Обов’язково додатковою мовою є російська мова. Після закінчення вищого навчального закладу, якщо англомовні випускники мають бажання залишитися в Україні для проходження клінічної ординатури, вони стикаються з проблемою незнання української мови навіть для ведення ме­дичної документації. Вирішенням цієї проблеми є запровадження обов’язкового вивчення української мови всіма іноземними студентами незалежно від того, російськомовним чи англомовним було базове навчання.

Ще однією проблемою є невизнання дипломів клінічних ординаторів та інтернів за кордоном. Фактично, післядипломна освіта в Україні є неефективною і неконкурентоспроможною у Європейському Союзі та загалом на Заході.

Після закінчення вищого навчального закладу студент-випускник повинен обрати спеціалізацію, не розуміючи, чи буде йому цікава саме ця спеціалізація, чи він готовий саме до обраної спеціалізації. Фактично, вибір спеціалізації після закінчення вищого медичного навчального закладу є вибором наосліп. Виходом із цієї ситуації може бути запровадження п’ятирічної клінічної ординатури за західними стандартами, коли упродовж перших двох або трьох років відбува­ється загальне медичне теоретичне або практичне навчання, а потім складається ліцензійний іспит «Крок 3», який міститиме однакову кількість питань з кожної спеціалізації. А не так, що людина проходить клінічну ординатуру з офтальмо­логії, а в тесті іспиту із 200 питань лише 2 питання з офтальмології, а решта – з інших спеціалізацій.

 

ГОЛОВУЮЧА. Завершуйте, будь ласка.

 

АЛІБЕЙЛІ Е.А. Має бути однакова кількість питань з усіх спеціалізацій. А потім за результатами іспиту «Крок 3» людина зможе вибрати спеціалізацію. Наприклад, якщо набрано 75 %, а «нейрохірургія» починається з 90 %…

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам, шановний пане Емілю. Все-таки маємо дотримуватися регламенту, я вже додала Вам 30 секунд. І дозвольте мені як головуючій подякувати за Вашу вишукану українську мову і за вашу позицію щодо мови. У нас у парламенті постійно виникають дискусії щодо мови. Я дуже рада, що сьогодні на парламентських слуханнях у нас більше поваги до державної мови, ніж у деяких народних депутатів України.

Запрошую до слова Володимира Костюка, операційного директора ПАТ «Фармак». Прошу, пане Володимире.

 

КОСТЮК В.Г., операційний директор ПАТ «Фармак». Дякую, Ірино Володимирівно, народні депутати, представники уряду, за те, що надали можливість виступити на такому високому державному рівні та порушити нагальні питання вітчизняного фармацевтичного виробництва, а саме:

• чи маємо ми забезпечити населення України якісними, доступними та ефективними лікарськими засобами?

• чи важливо для нас продовжувати експортувати лікарські засоби за кордон?

На жаль, ці два стратегічні питання для української фармацевтичної промисловості під великим знаком питання.

Компанія «Фармак», яку я маю честь представляти, – один із найбільших українських виробників ліків з 90-річною історією. Протягом останніх семи років «Фармак» посідає перше місце серед реалізаторів ліків на території України, забезпечуючи 6,5 % ринку. Компанія постійно розвивається та щороку впроваджує для своїх пацієнтів до 20 нових продуктів. А це вимагає постійного підвищення якості освіти та фахової підготовки працівників у цій сфері.

Шановні народні депутати! Компанія «Фармак» та більш як 100 компаній, що мають ліцензію на виготовлення лікарських засобів, просять вас не ставити під загрозу забезпечення фармацевтичної промисловості кваліфікованими кадра­ми, а саме фахівцями спеціальності «промислова фармація».

Поясню ситуацію. З 1992 року з ініціативи Української фармацевтичної академії (нині Національний фармацевтичний університет) до переліку напрямів та спеціальностей була включена спеціальність «промислова фармація». За цією спеціальністю університет підготував більш як 1,5 тисячі випускників. Однак з 2017 року спеціальності «фармація» та «промислова фармація» об’єднано, і це негативно позначиться на якості підготовки фахівців. Хочу наголосити, що рівень освіти фахівців промислової фармації має відповідати вимогам сьогоден­ня, а також європейським стандартам. В умовах об’єднання цих двох спеціаль­ностей така підготовка стає неможливою. Випускники об’єднаної спеціальності не отримують достатніх знань, а отже не зможуть працювати на високотехноло­гічному обладнанні.

Від імені фармацевтичної промисловості України звертаюся до вас із проханням зберегти підготовку висококваліфікованих спеціалістів промислової фармації, а найоптимальніше – відновити галузь знань «Фармація». Україна як фармацевтична держава не має права втрачати свої конкурентні позиції на фар­мацевтичному ринку, а найважливіше, ми просто не маємо права ставити під загрозу забезпечення населення якісними лікарськими засобами. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Вам дякуємо.

Запрошую до слова Олега Клімова, голову правління Всеукраїнської фармацевтичної палати, члена Ради Міжнародної федерації фармацевтів. Будь ласка, пане Олеже.

 

КЛІМОВ О.І., голова правління Всеукраїнської фармацевтичної палати. Вельмишановна пані головуюча! Вельмишановні члени уряду! Вельмишановні народні депутати! Вельмишановні учасники парламентських слухань! Передовсім дозвольте висловити велику подяку за надану честь виступити на такому поважному зібранні з дуже важливого питання, від якого залежить доля фармацевтичної професії.

В Україні на сьогодні існує розгалужена освітня база для підготовки кад­рів для фармацевтичної галузі. Підготовку фармацевтичних кадрів здійснюють Національний фармацевтичний університет і 15 факультетів вищих навчальних закладів. Крім того, 6 вищих навчальних закладів здійснюють підготовку фахів­ців за спеціальністю «промислова фармація». Спеціалістів середньої ланки, тоб­то фармацевтів, готують 30 вищих медичних навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 266 від 29 квітня 2015 року «Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти» фармацевтична галузь мала власну галузь знань «Фармація» та чотири спеціальності: «фармація», «клінічна фармація», «технології парфумерно-косметичних засобів», «технології фарма­цевтичних препаратів». І для нас, фармацевтичних працівників, опублікування постанови Кабінету Міністрів України № 53 від 1 лютого 2017 року стало снігом на зеленому листі, коли ми побачили, що дві різновекторні спеціальності «фармація» і «промислова фармація» об’єднали в одну спеціальність «фармація, промислова фармація».

Як член Ради Міжнародної фармацевтичної федерації я хочу з цієї високої трибуни офіційно заявити: не існує у світі практики, щоб дві такі спеціальності з різновекторною підготовкою були об’єднані в одну. Тому звертаюся до вас, вельмишановні можновладці, вельмишановні народні депутати, від імені багато­тисячної фармацевтичної сім’ї з проханням внести зміни до Переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, відновивши галузь знань «Фармація», що включатиме спеціальність 226 «фармація» та спеціальність «промислова фармація». Дуже дякую вам за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам, пане Олеже, але, як ви правильно зазначили, це питання в компетенції уряду, а не Верховної Ради України. Тут присутні урядовці, я сподіваюся, що вони фіксують всі пропозиції і зауваження, які лунають у виступах.

Запрошую до виступу Ірину Сурікову, аспіранта кафедри соціальної фармації Національного фармацевтичного університету, члена Ради молодих вчених при МОЗ України. Будь ласка.

 

СУРІКОВА І.О., аспірант кафедри соціальної фармації Національного фармацевтичного університету. Вельмишановні народні депутати! Шановна головуюча! Шановні учасники парламентських слухань! Дозвольте висловити слова поваги та вдячності за увагу, яку ви приділяєте проблемним питанням випускників вищих фармацевтичних навчальних закладів.

Статусна позиція молоді на сучасному ринку праці сьогодні визначається переважно рівнем освіти. Сьогодні система освіти змінилася, вона стала самодостатньою, навчальні заклади орієнтуються саме на потреби ринку праці. Ми як молоді фахівці добре розуміємо, що роботодавці висувають до нас чіткі вимоги щодо вмінь та навичок, які вони відслідковують при прийомі молодих фахівців на роботу. Тому це ще раз свідчить про важливість формування під час навчання не лише бази професійних знань, а й бази актуальних особистісних компетенцій, тобто вмінь та навичок.

Випускники вищих фармацевтичних навчальних закладів працюють в аптеках, оптових фірмах, на фармацевтичних заводах та фабриках, у представ­ництвах фармацевтичних компаній, державних установах, закладах освіти і науки тощо. Чимало випускників – громадян України та іноземців – працюють за фахом за кордоном.

Однак при реформуванні вищої фармацевтичної освіти відбуваються зміни, які можуть негативно впливати на розвиток країни та її міжнародний авторитет.

Навчаючись у Національному фармацевтичному університеті, ми мали змогу переконатися у запровадженні та постійному вивченні університетом но­вих освітніх технологій, сучасних форм навчально-виховного процесу, що забез­печується завдяки розширенню сфери міжнародного співробітництва, участі студентів та викладачів університету у міжнародних програмах обміну, пошуку нових ділових партнерів. Студенти та випускники Національного фармацевтич­ного університету виховуються і навчаються у найкращих фарма­цевтичних традиціях.

Взагалі, можемо стверджувати, що Україна є фармацевтичною державою, оскільки ми маємо повний цикл фармацевтичного забезпечення населення: від створення та виробництва лікарського засобу до надання персональної фарма­цевтичної допомоги. Тому цілком логічно, що зміст та спеціальності фармацев­тичної освіти спрямовані на підготовку фахівців за всіма можливими напрямами фармацевтичної діяльності. Переконані, що саме це зумовлює наявність окремої галузі знань «Фармація» в Переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, за яку фармацевтична молодь вболіває сьогодні. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам, шановна пані Ірино.

Колеги, хочу зауважити (а я провела дуже багато парламентських слу­хань), що сьогодні вперше (і мені дуже приємно це відзначити) народні депутати України – члени профільного Комітету виступають не на початку слухань, а навпаки. Це дуже важливо насправді. Мені приємно бачити таку роботу своїх колег: вони вислухали всіх промовців, і тільки тепер ми переходимо до виступів народних депутатів України – членів Комітету з питань охорони здоров’я.

Отже, запрошую до слова Ігоря Шурму, народного депутата України, члена профільного Комітету, він представляє фракцію політичної партії «Опозиційний блок». Будь ласка.

 

ШУРМА І.М., член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Опозиційний блок»). Доброго дня! Я хотів би тут виступити не як представник політичної сили, а як людина, яка працювала в охороні здоров’я і яка, напевно, бачить те, що відбувається в Україні. Хотів би нагадати всім, що Україна – це не пустеля, сюди ніхто не прийшов на пусте місце, тут функціо­нують заклади охорони здоров’я, працюють лікарі (Оплески). У нас є заклади, у нас є наука, і з цим треба рахуватися. Одним із найкращих виступів сьогодні я вважаю виступ пана Вороненка, який є випускником цієї системи освіти. І тому ми повинні розуміти, що нахрапом реформу ніхто не зробить, хоч би які мудрі люди за це бралися, потрібен час, нам потрібен перехідний період.

Більше того, мушу вам сказати, що маю звернення до пана заступника міністра. Передайте, будь ласка, одну річ: не потрібно своїми необдуманими революційними кроками розхитувати і демонтувати те, що на сьогодні функ­ціонує (Оплески). Доти, доки не буде затверджена на рівні держави стратегія розвитку національної системи охорони здоров’я, ми не знаємо, куди будемо йти. І так само концепція освітянської реформи у сфері охорони здоров’я, тому що є велика специфіка: наш випускник – це, напевно, єдиний випускник, який після отримання диплома не може піти працювати. Потрібно розуміти, що це буде складова. І якщо ми будемо знати, в якому напрямі рухаємося, і яка у нас модель, ми будемо знати, кого ми хочемо виховати в наших вищих медичних навчальних закладах.

Хочу зупинитися ще на одному. Ми йдемо в Європу? Всі скажуть: ідемо в Європу. То давайте жити за законом, давайте говорити, що належить до компе­тенції охорони здоров’я. До компетенції охорони здоров’я належить державна політика у сфері охорони здоров’я, а ніяк не у сфері освіти. Ми маємо Закон «Про освіту», давайте вирішимо питання юрисдикції. Давайте зрозуміємо, що випускник повинен мати можливість практичного навчання. Давайте зробимо обов’язковою наявність університетських клінік, де він матиме доступ до люди­ни, з якою безпосередньо зможе працювати (Оплески). А це вже прерогатива Кабінету Міністрів.

Коли ми можемо це зробити? Чому у нас немає реформи освітянської? Чому у нас немає реформи охорони здоров’я? Та тому що для того щоб це зро­бити, потрібно бути фахівцем. Що ми маємо? Квіташвілі – історик, Павленко – юрист, виконувач обов’язків – випускниця медичного коледжу. Де таке у світі бачили? Людина, яка просиділа в темному кабінеті, сьогодні намагається говорити про реформи. Реформа екстреної допомоги – випускник торгово-економічного інституту, бухгалтер. То треба, напевно, самій закінчити коледж, здобути відповідну освіту і бути пропагандистом парамедицини.

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 15 секунд.

 

ШУРМА І.М. Я скептично ставлюся до всіх тих речей. І коли це все відбудеться, я не знаю. Був би я на місці керівництва міністерства – запросив би пана Вороненка, і маєте готову концепцію розвитку…

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую. Пане Ігорю, ви ж маєте можливості виступити… Будь ласка, 10 секунд. Опозиція завжди скаржиться, що їм не надають слова.

 

ШУРМА І.М. Коли нам очікувати результату? Всі знають, що завтра буде четвер, але дощу завтра точно не буде (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дуже важлива фраза про дощ, але перевіримо завтра.

Запрошую до слова шановного колегу Костянтина Яриніча, представника профільного Комітету, медика за освітою, фракція партії «Блок Петра Порошенка». Будь ласка, пане Костянтине.

 

ЯРИНІЧ К.В., член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (одномандатний виборчий округ № 99, Кіровоградська область, партія «Блок Петра Порошенка»). Дякую, шановна Ірино Володимирівно. Мені дуже приємно, що ми сьогодні все-таки маємо фахову бесіду, а не політичну. Тому що, бачите, коли починають виступати депутати, все-таки є політичні речі, які хочеться сказати з цієї сцени, але, думаю, все-таки я поверну свій виступ до нашої головної проблеми, заради якої ми сьогодні зібралися.

Вибачте, я не завжди погоджуюся із своїми колегами, часто не погоджуюся з Міністерством охорони здоров’я, але дуже часто навіть захищаю Міністерство охорони здоров’я, якому дуже складно сьогодні працювати в цих політичних та економічних умовах, це треба розуміти. Але сьогодні мені прикро, що все-таки немає головної людини, яка очолює Міністерство охорони здоров’я, бо ті речі, які ми сьогодні обговорюємо, треба чути. Не отримувати через заступників, це треба розуміти абсолютно, а можливо, й вести діалог до чи після, чи під час проведення парламентських слухань (Оплески).

Шановні колеги, ми сьогодні почули, на цьому наголошував представник Міністерства охорони здоров’я, що у нас дуже багато фахівців. Я не знаю, де їх багато. Можливо, в Києві багато, в інших великих містах. Але для того щоб зрозуміти, мало їх чи багато, я, наприклад, їжджу по дільничних, районних лікарнях, фельдшерсько-акушерських пунктах. І я розумію, що фахівців у нас не те що небагато… Якість – це окрема історія, якою займаєтеся ви, але я не по­годжуюся, що фахівців багато. Я – представник Кіровоградщини і можу абсо­лютно відверто і чесно вам сказати, що укомплектованість медичними кадрами в  Україні катастрофічна, наприклад, на Кіровоградщині 67 %. Це недостача, якщо можна так сказати, 2 тисяч фахівців із вищою освітою. Не забувайте, що у  нас на сьогодні близько 50 % медичних працівників – люди передпенсійного та пенсійного віку. То потрібен нам молодий потенціал чи ні? Якщо ми будемо йти шляхом, що нам не треба нових фахівців, думаю, це торкнеться, в тому числі, медичних інститутів, буде скорочуватися набір.

Дуже стисло, бо залишається мало часу, скажу вам дуже відверті і важливі для мене речі. Наприкінці минулого року ми все-таки скасували обов’язкове чи, точніше, примусове відпрацювання для наших колег – це велика наша перемога. І я дякую всім народним депутатам, які долучилися, насамперед Співаков­ському, який очолював цей процес. Ми це зробили, бо примусово ніколи не буде фахової і професійної медицини.

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 15 секунд.

 

ЯРИНІЧ К.В. Ще одна дуже важлива новація – ми створили портал медичних вакансій. Якщо не знаєте, зверніть на це увагу. Я звернувся до 25 областей України…

 

ГОЛОВУЮЧА. Це важливо, будь ласка, 30 секунд.

 

ЯРИНІЧ К.В. Я отримав відповіді з усіх областей щодо вакансій в усіх медичних закладах нашої країни. І сьогодні студент, який закінчує навчання, має не примусово відпрацьовувати, а дивитися, де є вакансія, приходити і продавати свої знання. Сьогодні вже починаються ринкові пропозиції свого бачення, рин­кові пропозиції своїх знань… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам, шановний колего, думаю, це важливо – представлення порталу, але маємо все-таки дотримуватися регламенту.

Запрошую до трибуни Олега Березюка, також медика за освітою, голову депутатської фракції «Обʼєднання «Самопоміч». Прошу, пане Олеже.

 

БЕРЕЗЮК О.Р., член Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Об’єднання «Самопоміч»). Доброго дня, вельмишановні пані та панове! Доброго дня, мої вчителі, яких я бачу в цьому залі! Це відповідально – ви­ступати перед вами сьогодні.

Я хочу наперед сказати політичну річ. Я в медицині з 1984 року, з  9 класу – профцентр, працював в обласній лікарні санітаром, і дотепер активно практикую кожного дня. Сьогоднішнє міністерство, напевно, не ідеальне, але це люди, які прийшли думати і працювати. І тому ми з вами можемо бути не­задоволені, але ми зобов’язані цим людям допомагати, бо більше 20 років ми бачили розробки концепцій і жодної дії, і сьогодні ми там, де ми з вами є.

Я багато їжджу Україною і хочу вам сказати, що медицина тримається виключно на ентузіазмі лікарів, на ентузіазмі медсестер, але скоро цей ентузіазм закінчиться у Польщі і Словаччині (Оплески), і на грошах пацієнтів. Так само освіта тримається на ентузіазмі професорів і доцентів, які ще чомусь навчають.

Тому наша велика проблема: у нас є медичні університети, де студенти четвертого курсу не бачили трупа для препарації. Ви собі уявляєте це? Я, слава Богу, бачив один труп на дві групи, і це був великий скандал. Жодного! Це проблема.

Я вважаю, що наші діти зарано вступають до медичних університетів. Профцентр, медучилище, медуніверситет – мій шлях. Я обрав спеціальність у 28 років. Слава Богу, що у 28 років, бо став би акушером-гінекологом – мав би депресію до сьогодні. Тому ми повинні переходити до Pre-Med: або йди в медучилище, або йди працюй і шукай себе, а тоді приходь у медичну школу, коли матимеш мотивацію.

Приходять діти з різними знаннями. Медицина вимагає знань, це системні знання. Треба підняти прохідний бал до 165, і відкинемо тих 80 %, які надалі не працюватимуть у медицині, бо в медицині працювати – це тяжко, треба мати клепку в голові, щоб системно діагноз поставити. Не менше 165 балів!

Ще одне питання: як беруть на роботу? Нормальній дитині на роботу потрапити практично нереально. Не для того щоб працювати, а для того щоб продовжити навчатися, бо ви знаєте: коли випускники у 24 роки закінчують університет, вони не лікарі, лікарями вони стануть у 30, коли руки перестануть тремтіти, коли набудуть досвіду.

І ще одне. Роль факультетів підвищення кваліфікації повністю знівельо­вана, а це лікарська континуальна освіта.

Тому ми вважаємо: необхідно пізніше вступати, премедична підготовка обов’язкова, прохідний бал – не менше 165, підвищення ролі факультетів підви­щення кваліфікації…

 

ГОЛОВУЮЧА. Обіцяла хвилину. Ви ж критикуєте потім, як не надам слова. Будь ласка, пане Олеже.

 

БЕРЕЗЮК О.Р. Хочу сказати, що все це залежить від реальної реформи системи охорони здоров’я, бо освіта прив’язана до цього. Якщо ми не допоможемо міністерству…

А ми в залі не допомагаємо, ми до сьогодні не прийняли закон про лікарські установи. Чому? Ми не хочемо, щоб вони були незалежні, ми не хо­чемо, щоб вони шукали собі фахівців і потім шукали на тих фахівців пацієнтів. Це наша провина, не Кабінету Міністрів.

Це дуже важливий період, бо інакше ми з вами будемо вчити дітей (а я люблю вчити дітей) для Польщі, Словаччини, Великої Британії, Німеччини, бо всі вони тепер вчать мови і їдуть туди з нашою якісною базовою теоретичною освітою. Дякую вам (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, шановний пане Олеже.

Запрошую до слова Ірину Сисоєнко, народного депутата України, заступника голови Комітету з питань охорони здоров’я, фракція «Об’єднання «Самопоміч». Будь ласка, пані Ірино.

 

СИСОЄНКО І.В., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Об’єднання «Самопоміч»). Вітаю всіх присутніх! Хочу зазначити, що суть реформи системи охорони здоров’я зводиться до того, хто саме має робити цю реформу. Я повністю погоджуюся з тим, що, дійсно, пи­тання медичної освіти, кваліфікація медичних працівників, лікарів – це основне. Однак говорячи про зміну системи фінансування, про зміну організаційно-правової форми, про створення державних неприбуткових підприємств, ми му­симо розуміти, що маємо готувати і ростити нову категорію фахівців для нашої держави – юристів у медицині, економістів і головне – менеджерів системи охорони здоров’я. Бо інакше ми й надалі будемо доручати лікарям готувати за­конопроекти, а потім ті законопроекти не відповідають Конституції і не під­тримуються Верховною Радою України. Тож я вважаю, що нам треба активно залучати нову категорію фахівців, які мають формувати нові принципи роботи системи охорони здоров’я і створювати умови для належної роботи медичним працівникам.

Також хочу сказати, що, говорячи про розвиток медицини, ми маємо розу­міння необхідності пріоритетного розвитку первинної ланки. Тому дуже важли­вим завданням медичних вишів є підготовка лікарів-універсалів, тобто сімейних лікарів, які матимуть високу кваліфікацію з профілактики, діагностики і лікуван­ня захворювань пацієнта та всієї родини. Таким чином ми значно зменшимо обсяг звернень до вторинної і третинної ланок медичної допомоги. Це також надзвичайно важливо для бюджету, адже коштів на видатки охорони здоров’я і на лікування громадян постійно бракує.

Хочу сказати і про те, яким має бути сучасний медичний виш. Це навчальний заклад, який має забезпечувати якісну освіту, інтегровану у світове наукове товариство, отримуватиме гранти для вирішення глобальних проблем у науці, зокрема в медицині і фармації. І головне, треба не забезпечувати осві­тою на все життя, а важливо, щоб відбувалася самоосвіта упродовж життя, як це закладено в основу Болонської системи.

Одним із основних наголосів є мотивація лікарів, медичних працівників. І це є основною проблемою студентів-медиків у нашій державі. Чим ми можемо створити мотивацію? Передовсім встановленням оплати праці відповідно до рез­ультату і якості медичної послуги. Тільки так ми вибудуємо належні фінансові умови для роботи медичних працівників.

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, пані Ірино. Ви завершили чи ще 15 секунд? Будь ласка.

 

СИСОЄНКО І.В. І остання репліка. Коли ми створимо належні умови для роботи лікарів, ми маємо, врешті-решт, підвищити престижність професії медич­ного працівника в Україні. І тоді ніхто не їхатиме ні до Польщі, ані до інших країн.

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам, пані Ірино.

Запрошую до слова першого заступника голови Комітету з питань охорони здоров’я пані Оксану Корчинську. Будь ласка.

 

КОРЧИНСЬКА О.А., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, Радикальна партія Олега Ляшка). Вітаю медичну спільноту! Зараз я голова опікунської ради Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит». Хочу нагадати, що наступного тижня Міністерство охорони здо­ров’я знову оголошує конкурс на посаду головного лікаря цієї провідної лікарні, і запрошую всю медичну спільноту взяти участь, це відкритий конкурс. Пере­конана, що ми знайдемо дивовижних спеціалістів, які поведуть галузь педіатрії вперед і змінять нашу лікарню кардинально.

А тепер я хотіла б виступити як заступник голови Військово-цивільного координаційного штабу медичної допомоги і зазначити, що 6 червня 2016 року Президент України схвалив Стратегічний оборонний бюлетень України, згідно з яким уряд повинен до початку 2018 року запровадити нові стандарти єдиної міжвідомчої системи перепідготовки і підготовки медичних кадрів, стандар­тизації та управління якістю освіти. Передбачається запровадження системи військово-медичної підготовки, що забезпечуватиме ефективне навчання стан­дартам надання медичної допомоги в усіх аспектах, але в першу чергу при бойовій травмі (патології). Ефективне, дієве навчання медичних кадрів забез­печить надання допомоги пацієнту протягом усього шляху з моменту поранення до його реабілітації.

Ще раз хочу наголосити, щоб для медичних навчальних закладів не було потім дивно, коли на початку 2018 року уряд вимагатиме від вас виконання Стратегічного оборонного бюлетеня України, на обов’язковості запровадження в навчальних програмах медичних навчальних закладів підготовки парамедиків (EMT-В) у поєднанні з реалізацією стандарту Combat medic (68W), концепції надання допомоги DCR (Damage Control Resuscitation) та DCS (Damage Control Surgery) для ефективного надання медичної допомоги при бойовій травмі (патології).

Наголошую, що Проектний офіс реформ Міністерства оборони України готовий безоплатно надати ці програми всім навчальним закладам Міністерства охорони здоров’я. Вони вже адаптовані Міністерством оборони, більшість з них перекладені, ви можете звернутися за адресою info@office-reform.org.ua, і ці програми будуть вам надані.

Міністерство охорони здоров’я повинно їх в обов’язковому порядку запровадити, і у нас має бути єдиний стандарт, щоб не було так, як на початку 2014 року, коли ми, на жаль, не були готові до війни. Нам треба підготувати своїх медиків на належному рівні. Слава Україні!

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, пані Оксано.

Запрошую до слова Олега Мусія, народного депутата України, заступника голови Комітету з питань охорони здоров’я, позафракційного. Будь ласка.

 

МУСІЙ О.С., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (одномандатний виборчий округ № 124, Львівська область, самовисуванець). Слава Україні! Доброго дня, шановні колеги, шановні друзі, однодумці! Дуже важливі сьогодні парламентські слухання, особливо щодо освіти. Чи не половина доповідей, які нам вдалося послухати, стосуються управлінської освіти. Глибоко переконаний, що без якісної управлінської освіти і потім зайняття посад якісними управлінцями довгоочікуваних змін нам не бачити ще дуже-дуже багато років.

Хочу подякувати своєму наставнику – міністру Князевичу за пропозицію. Дуже добре, що із завтрашнього дня буде відкрита можливість навчатися управлінню. Треба порадити одразу першими зарахувати на навчання до вас усю команду Міністерства охорони здоров’я, щоб вони пройшли базову освіту. До такої поради і виконувачу обов’язків, і заступнику міністра мене спонукає те, що коїться не лише з медичною освітою, а із системою охорони здоров’я загалом.

З сумом констатую відсутність в Україні державної політики у сфері охорони здоров’я, її на сьогодні немає. Ніхто – ні Президент, ні уряд, ні Верховна Рада, на жаль, не запропонували засад державної політики. Народні депутати України – члени Комітету з питань охорони здоров’я підготували зако­нопроект «Про засади державної політики охорони здоров’я» (№ 2409а), який вже півтора року лежить, він є базовим, у тому числі і для однієї з дуже важли­вих складових – медичної освіти.

Окремо хочу подякувати багатьом промовцям за нагадування про питання лікарського самоврядування і продовжену освіту лікарів, яка має тривати все життя, – це повна функція і компетенція практично в усіх країнах світу органі­зацій лікарського самоврядування. Це не громадська організація, це організація публічного права, якій парламент, прийнявши відповідні закони, передані відпо­відні функції. Тому прошу не плутати, це дуже важливо.

У проекті Рекомендацій наших парламентських слухань є згадування лише Закону «Про вищу освіту», тому я прошу обов’язково доручити Верховній Раді негайно розглянути вже четвертий поданий проект Закону «Про лікарське само­врядування», для того щоб лікарі як флагмани медицини і як основна функціо­нальна одиниця показали приклад формування професійного фахового самовря­дування і для медичних сестер, фармацевтів, інших спеціальностей.

І закликаю Міністерство охорони здоров’я до конструктивної співпраці. Дуже шкода, що на слуханнях не присутня виконувач обов’язків міністра. Думаю, що це проблема насамперед українського парламенту, точніше, недолу­гості українського парламенту, який упродовж дев’яти місяців не може призна­чити особу, відповідальну за систему охорони здоров’я.

Сподіваюся, загальнонаціональний форум медичних працівників, що відбудеться наприкінці травня, де ми з вами зможемо не в такому вузькому колі, а у великому залі висловити свою думку щодо запропонованих Міністерством охорони здоров’я і парламентським Комітетом реформ, поставить крапку у ви­значенні політичної волі для здійснення цих реформ (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

І я запрошую до слова останнього на сьогодні промовця – Олексія Кириченка, народного депутата України від Радикальної партії Олега Ляшка, члена Комітету з питань охорони здоров’я.

 

КИРИЧЕНКО О.М., член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, Радикальна партія Олега Ляшка). Доброго дня, шановна головуюча, шановні гості, колеги! Я з великою гордістю називаю вас колегами, бо пройшов шлях від медичного училища, став медичною сестрою, до фаху лікаря – ортопеда-травматолога і навіть отримав спеціалізацію з управління в охороні здоров’я, за що щиро дякую Національній медичній академії післядипломної освіти.

Аналізуючи свій шлях, який починався ще за радянських часів, можу сказати, що процес освіти у нас деградує майже на всіх щаблях, починаючи від медичного училища і закінчуючи високою наукою. Вже сказали представники Комітету з питань охорони здоров’я (я тільки підкреслю), що на даний час у нас 21,7 тисячі вакантних посад лікарів, відповідно майже 7 тисяч лікарів не виста­чає на селі, з них 2,5 тисячі – лікарі первинної ланки, це при тому що ми випус­каємо дуже велику кількість лікарів.

Думаю, нам треба замислитися над тим, як повернути чи залишити цих людей у професії. Я абсолютно переконаний, що людина, яка провчилася майже 10 років, не працюватиме за 3,5 тисячі гривень у сільському фапі, у непристосо­ваних умовах, з оплатою праці, що еквівалентна оплаті праці сторожа.

Підготовка медичних сестер. Передача фінансування медичних училищ на місцеві бюджети призвела до їх скорочення. Потрібно закріпити фінансування і визначення кількості медичних училищ на базі обласних бюджетів, тому що тільки на рівні області можна оцінити дефіцит таких спеціалістів.

Кафедри медичних вишів стали прохачами у комунальних закладів охоро­ни здоров’я. Це неприпустимо, треба розвивати мережу університетських клінік.

Ми також знаємо, що дуже багато коштів, які заробляють виші, вони витрачають на підготовку фахівців за державним замовленням. Це абсолютно неприпустимо! Якщо держава замовляє спеціалістів, вона має в повному обсязі профінансувати держзамовлення. Від цього, у тому числі, залежить і якість ме­дичної освіти. Якщо медичний виш має залучати додаткові кошти, то їх можна залучити тільки за рахунок контрактників, для того щоб не втратити цей контин­гент, який змінює якість освіти, і це абсолютно неправильно.

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд.

 

КИРИЧЕНКО О.М. І щодо вищої школи. Щойно відбулося засідання Комітету з питань бюджету. Ми жорстко недофінансовуємо нашу науку, а це – запорука успіху майбутніх поколінь, тільки там можуть навчитися наші лікарі… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, пане Олексію, погоджується з вами зал.

Шановні колеги, ми завершуємо парламентські слухання. Було дуже багато зауважень, запитань і реплік до уряду. Я пропоную 2 хвилини надати для заключного слова заступнику міністра охорони здоров’я, якщо ще присутній представник Міністерства освіти і науки – надамо і йому 2 хвилини, і 3 хвили­ни – голові профільного комітету. На цьому завершимо на сьогодні нашу робо­ту. Немає заперечень? Немає.

Прошу вас до слова, шановний пане заступнику міністра, з місця чи з трибуни – як вам зручно. Будь ласка, Олександре Володимировичу.

 

ЛІНЧЕВСЬКИЙ О.В. Колеги, я дуже дякую. Я уважно слухав і дуже дякую вам за участь, за висловлені пропозиції. Це наше перше, по суті, зібрання, перша така зустріч. Дуже сподіваюся, що цим не обмежиться, що ваші пропо­зиції, напрацювання будуть враховані, ми будемо їх розглядати, будемо пра­цювати разом. Це наша спільна справа, я підкреслюю. Тому дуже дякую. Будь ласка, працюймо далі.

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Вже немає, на жаль, представників Міністерства освіти і науки.

Я надаю слово Ользі Богомолець і принагідно хочу подякувати Вам, пані Олю, і Комітету за організацію нинішніх парламентських слухань. Прошу.

 

БОГОМОЛЕЦЬ О.В. Дякую, шановна пані головуюча. Найперше, колеги, я дякую вам усім за довіру, за те що ви прийшли до нас сьогодні із своїми думками, позицією і професіоналізмом. Я дякую всім колегам народним депутатам і Комітету за рішення, щоб депутати виступали в кінці обговорення, дякую за таку професійну, виважену позицію. Це дуже важливо.

Ми вас сьогодні слухали, чули і ще раз хочу нагадати, що ми живемо в парламентсько-президентській формі правління, і те, що ми з вами напишемо в Рекомендаціях парламентських слухань, Міністерство охорони здоров’я має виконати.

На мій погляд, ваші пропозиції до проекту Рекомендацій є надзвичайно важливими. Тому прошу вас, якщо ви сьогодні не все встигли сказати, бо не вистачило часу чи щось забули, будь ласка, у вас є 10 днів, щоб усі тексти подати до секретаріату Комітету з питань охорони здоров’я.

Що стосується юридичного супроводу, що стосується управління систе­мою охорони здоров’я, що стосується реформи середньої ланки – все це буде опрацьовано секретаріатом, проголосовано Комітетом і включено до Рекомен­дацій парламентських слухань. А потім уже наше завдання – народних депутатів України вимагати від Міністерства охорони здоров’я, щоб воно виконувало те, що проголосував парламент, який представляє інтереси народу України.

Отже, не все у нас просто, не все у нас легко, але ніхто й не обіцяв, що буде просто і легко. Ми з вами сьогодні закладаємо фундамент нової, здорової системи. Комітетом з питань охорони здоров’я розроблено чимало цікавих зако­нопроектів – і про лікарське самоврядування, і щодо автономізації закладів охорони здоров’я. Я запрошую вас усіх долучитися до процесу доопрацювання цих законопроектів, усі вони зараз у процесі глибокого внутрішнього обгово­рення і опрацювання, ви можете, по суті, стати співавторами. Ми не маємо права припуститися помилки, бо, по суті, вирішуємо долю 40-мільйонної країни. Тому процес не йде швидко, але ми даємо якість.

Тому я ще раз вам усім дякую. Ми налаштовані дуже креативно, пози­тивно. Головне – не опускати руки. І ми будемо боротися за те, щоби жити в Україні, щоб мати українську систему освіти, щоб вас, представників медич­них вузів і медичних професійних училищ, не обмежували в кількості. Якщо до вас їхатимуть навчатися студенти з усього світу – на здоров’я, вчить їх, нехай вони роз’їжджаються по всьому світу і розповідають про Україну. Тому ніяких обмежень щодо кількості…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, завершуйте, 30 секунд.

 

БОГОМОЛЕЦЬ О.В. Жодних обмежень права людей України, які нищать український патріотизм і не дають можливості розвиватися нашому, вітчизняному. Мова охорони здоров’я в Україні має бути українська. Інше питання, що лікарі мають вивчати, знати англійську мову, мають читати і навча­тися. Але ніхто у німців не забирав їхню мову, і їхня система охорони здоров’я не шкутильгає, ніхто у французів не забирав їхню мову. Тому наша мова – українська, а система охорони здоров’я буде європейської якості. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, пані Ольго.

Шановні колеги! Насамкінець я хочу зауважити і звернути вашу увагу на те, що український парламент вперше за останні 10 років провів окремий тема­тичний захід, присвячений саме питанням медичної освіти. Вважаю, що це надзвичайно важливо, це питання вже назріло і перезріло.

Хочу також відзначити, що сьогодні відбулася дуже фахова дискусія, і хочу подякувати вам за мінімум політизації питань і якихось оціночних суд­жень, був максимум професійної інформації і позицій. Дуже дякую за ключові виступи, зокрема пану Юрію Вороненку. Вважаю, що дуже важливими були ви­ступи Валерія Савицького і Тетяни Чернишенко, яка також відзначила ключові проблеми середньої ланки підготовки молодших медичних спеціалістів, що ду­же важливо. Не хочу нікого образити, усі ваші виступи були цікаві, зрозумілі, важливі, багато занотовано, багато взято до уваги.

Сподіваюся, що Рекомендації, які будуть напрацьовані за підсумками сьогоднішніх слухань, будуть схвалені постановою Верховної Ради України якнайшвидше і стануть певним дороговказом і для профільного Комітету, і для парламенту загалом, і для профільних міністерств у справі реформування медич­ної освіти в Україні, враховуючи сучасні виклики.

Щиро дякую вам за плідну дискусію і бажаю гарного тижня та успіхів на професійній ниві. До побачення!

 

НЕВИГОЛОШЕНІ ВИСТУПИ

НЕБОР І.Я., президент громадської організації «Платформа для розвитку медицини та науки в Україні INgenius». Реформування системи охорони здоров’я та медичної освіти має відбуватися одночасно. Хочу сказати не про зарплати та лікарні, а про якість надання медичної послуги, що невід’єм­но залежить від підготовки та знань лікаря. Немає сенсу облаштовувати лікарні та підвищувати зарплати, залишаючи стан медичної освіти на нинішньому рівні. Я хотіла б акцентувати увагу лише на декількох ключових, на мою думку, проблемах, вирішувати які потрібно вже сьогодні.

Сучасність освіти. Впровадження аспектів онлайн-освіти, що включають перекладені курси світових медичних інституцій. Останні відкриття та нова інформація, як відомо, потрапляє до підручників і навчальних програм через роки. Всі найбільш відомі та вагомі медичні університети Європи та Америки задля надання нової інформації в навчальних програмах додають елективи з проходженням онлайн-курсів на різні медичні теми. Таким чином вони за менші зусилля, термін та кошти навчають студентів чомусь справді актуальному та новому.

Запровадження культури стажувань медичної молоді. Кожен студент чи резидент (інтерн) в інших країнах постійно бере участь у різних програмах, практичних школах і стажуваннях. Для них це складова професійного розвитку. Так, однією з проблем є брак коштів, але існує багато програм, які покривають витрати, треба лише подати документи. Я вважаю, що саме МОЗ має привернути увагу суспільства до цієї проблеми та запропонувати план її вирішення. Під протекцією державної програми можна створювати програми обмінів та знайти потрібне фінансування для навчання найбільш талановитих медиків.

Українська медична спільнота повинна інтегруватися до західних моделей навчання. Настав час, коли потрібно говорити про цю проблему і шукати шляхи її вирішення.

 

СТАСЮК В.В., директор Івано-Франківського базового медичного коледжу. Фаховий аналіз сучасної системи медичної освіти дає підстави дійти таких висновків.

1. Прийняття Верховною Радою 2014 року Закону України «Про вищу освіту» було передчасним та помилковим. Цей закон слід було приймати після ухвалення нової редакції базового Закону України «Про освіту» чи, як виняток, у «пакеті» з іншими освітянськими законами – «Про освіту», «Про професійну освіту», «Про вищу професійну освіту».

2. Освітня діяльність медичних (фармацевтичних) коледжів та училищ має регулюватися Законом «Про вищу професійну освіту», який найближчим часом має бути прийнятий Верховною Радою у «пакеті» з іншими освітянськими за­конами. До речі, прийняття Закону України «Про вищу професійну освіту», як і законів «Про професійну освіту» і «Про освіту», передбачено Рекомендаціями парламентських слухань на тему: «Професійна освіта як складова забезпечення кваліфікованого кадрового потенціалу України: проблеми та шляхи вирішення», схваленими постановою Верховної Ради України від 7 вересня 2016 року № 1493-VІІІ.

3. Враховуючи те, що Законом України «Про вищу освіту» дипломи нинішніх молодших спеціалістів, яких готують коледжі та училища, прирівняні до дипломів майбутніх молодших бакалаврів, слід вилучити ОПС «молодший бакалавр» із Закону «Про вищу освіту» та перенести його у майбутній Закон «Про вищу професійну освіту». Очевидно, що терміни навчання майбутніх мо­лодших бакалаврів не можуть бути меншими за терміни підготовки нинішніх молодших спеціалістів.

4. В умовах тривалої демографічної кризи в Україні, проявом якої є, зокре­ма, стійке зменшення чисельності випускників шкіл, а також зниження якості підготовки медичних кадрів, у тому числі медичними університетами, вважаємо за доцільне запровадити механізм підготовки «школа – медичний коледж (училище) – медичний університет». На початковому етапі така система відбору абітурієнтів може бути запроваджена паралельно з діючою у співвідношенні 50 х 50. Щоб вилучити корупційну складову при вступі випускників медичних коледжів, слід скасувати вступні випробування. Конкурсний відбір має прово­дитися за результатами ліцензійного інтегрованого іспиту «Крок-М» (складають всі випускники медичних коледжів та училищ, а також (на вибір абітурієнта) одного з результатів ЗНО, який здається у рік вступу до медичного університету.

Запровадження запропонованого механізму значно підвищить якісний склад студентських контингентів коледжів (училищ) і, особливо, медичних університетів. Додатковою перевагою є зменшення термінів навчання в медич­них університетах, як мінімум, на один рік, а також те, що диплом лікаря дасть змогу присвоїти випускнику університету кваліфікацію лікаря загальної практи­ки – сімейної медицини. Очевидно, що з цієї бази має стартувати інтернатура, а згодом – резидентура. Нинішнє отримання випускником медичного універ­ситету так званого диплома «ні про що» штучно гальмує його бажання якісно навчатися на додипломному періоді.

5. Сліпе копіювання європейського досвіду щодо університетських клінік не завжди є виправданим. Покладання на науковців господарських та кому­нальних проблем аж ніяк не сприятиме покращенню якості навчального процесу та не стимулюватиме науковий прорив. Доцільніше чітко унормувати Положен­ня про клінічну базу, на кафедри покласти науковий супровід лікувально-діагно­стичного процесу відповідно до сучасних вимог, а також функції контролю якості лікувально-діагностичного процесу, все решту – на адміністрацію ко­мунальних закладів охорони здоров’я. Можливо, більше користі буде не від утримання витратних університетських клінік, а від створення університетами медичних діагностичних центрів з доступною вартістю медичних послуг для пацієнтів.