ЗАСІДАННЯ ВІСІМДЕСЯТ ВОСЬМЕ

Сесійний зал Верховної Ради Української РСР. 1 серпня 1990 року. 16 година.

Головує Голова Верховної Ради Української РСР депутат Кравчук Л.М.

Голова. Шановні народні депутати, прошу вас реєструватися. Поки депутати будуть реєструватися, я хочу сказати ось про що. Тут за час перерви надійшло чимало записок. Всі вони зводяться до одного й того ж побажання, щоб депутати не агітували за те, що Закон потрібний, щоб вони не акцентували на тій біді, у яку потрапило наше село (тому що вже голова болить від перерахувань), а вносили конкретні пропозиції щодо змісту статей, причому, нехай відразу ж подають письмові формулювання.

Я вважаю, що це слушні пропозиції.

Що у вас там, біля другого мікрофону?

Депутат не представився. У мене є пропозиція зробити поіменне голосування, опублікувати в газеті, як відносяться до аграрного питання наші депутати.

Голова. Це ви маєте на увазі, що в залі мало людей? Я так розумію?.. Яка комісія?

Засідають? Ну, так вони знають, що починаємо роботу о 16 годині.

А, ось уже 303!

Слово надається Вячеславу Васильовичу Бичкову, першому заступнику голови Херсонського облвиконкому, голові комітету по сільському господарству. За ним буде виступати Чулаков Євгеній Радіонович.

Бичков В.В., перший заступник голови виконкому Херсонської обласної Ради народних депутатів, голова ради обласного агропромислового комітету (Новотроїцький виборчий округ,

Херсонська область). Уважаемые депутаты, уважаемый президиум! Второй день мы с вами рассматриваем конкретные законы, которые ждут наши избиратели, наш народ.

Сегодня рассматриваем Закон "Про пріоритети соціального розвитку села". Село вынесло, выстрадало на своих плечах коллективизацию, индустриализацию, восстановление народного хозяйства, разрушенного войной, строительство супер-городов, интенсивных промышленных центров. И, как результат, в селе проживает 17 миллионов человек, или 33 процента населения республики. За 19 лет из села исчезло, ушло 4,3 миллиона человек. Если перевести на сельское население нашей Херсонской области, то исчезло бы 9 Херсонских областей.

Александр Николаевич называл сегодня много цифр. Но село - колхозы, совхозы - обвиняют, что не можем прокормить страну. Давайте посмотрим: смертность в селе превышает рождаемость. Около 5 миллионов пенсионеров. Сегодня исчезают 130 сел ежегодно. Как обеспечено медицинскими учреждениями, школами, дорогами, садиками, газифицировано, электрифицировано наше село, мы с вами знаем. Как оно энерговооружено, мы тоже знаем.

Обращаюсь к вам, ко всем депутатам от Херсонской области, от аграрной группы, от жителей-тружеников села: давайте на деловой основе рассмотрим сегодня наш проект Закона, сделаем к нему добавки, изменения и сегодня проголосуем принять за основу, чтобы завтра на утреннем заседании принять его как Закон. И вношу конкретные предложения к тому, что внесла аграрная группа.

В главе первой первая статья: "Будівництво виробничих і соціальних об'єктів агропромислового комплексу забезпечити потужностями і лімітами підрядних робіт не менше ніж на 90 процентів" изъять; оставить: "об'єкти будівництва та реконструкції, в тому числі й ті, що зводяться господарським способом в агропромисловому комплексі, забезпечуються позачергово на 100 відсотків матеріально-технічними засобами".

Статья четвертая. После первого абзаца начать: "добробут народу залежить від економічного і політичного сприяння держави розвитку села, самостійності сільських трудівників в організації господарювання та збуту продукції".

Друга. Буде речення: "Залежить від стану агропромислового комплексу, від розвитку соціальної інфраструктури села".

Третя. "Рівноправності взаємовідносин між селом і містом, промисловістю і сільським господарством".

Четверта "законності... "

Шосту статтю (тут депутат Парасунько вносив сьогодні пропозицію), я рахую, що треба сформулювати так:

"Не сплачена в установлені строки за станом на 1 серпня 1990 року заборгованість сільськогосподарських та інших підприємств АПК по державних довготермінових, короткотермінових позиках, не забезпечена джерелами погашення, підлягає списанню".

В сьомій статті слова "в низькорентабельних господарствах" замінити "в селах, не забезпечених трудовими ресурсами".

Другу главу доповнити: "будівництво, переозброєння об'єктів переробної промисловості, які виробляють продукцію для республіканського постачання, проводиться, як правило, за рахунок державного бюджету".

Другий розділ 10-ї статті доповнити: "багатодітним сім'ям надається житло з 50-процентною скидкою, а також видається кредит для обзаведення господарства на 5 років".

В статье 11 вторую часть (она полностью повторяется в законах о Советах - районном, областном и сельском) и статью 13 убрать, слова "мають право" и читать так: "Підприємства агропромислового комплексу всіх видів використовують електроенергію для опалення" - і далі за текстом.

Третій розділ доповнити статтею: "Встановити, починаючи з 1 січня 1991 року, що колгоспам, радгоспам та іншим підприємствам АПК повертається 50 процентів чорних металів від загальної кількості металобрухту, поставленого в рахунок держзамовлення".

В статью 18 дополнение внести, как сделали наши комиссии.

В статье 19 добавить после третьего четвертым абзацем: "Молодим сім'ям, військовослужбовцям, звільненим у запас, держава видає безплатно позику в півтори тисячі карбованців".

И обращаюсь ко всем группам депутатов: группе большинства - 239, Народной Раде, промышленникам, транспортникам, нашим ученым, писателям - давайте сегодня проголосуем за основу, а завтра примем проект закона как Закон. Спасибо.

Голова. Слово надається Чулакову Євгену Радіоновичу, завідуючому аграрним відділом ЦК Компартії України, за ним виступатиме товариш Скальський Василь Володимирович.

Чулаков Є.Р. (Васильківський виборчий округ,

Дніпропетровська область). Уважаемые народные депутаты! Я в составе делегации только что возвратился из Канады, где мы изучали условия ведения сельского хозяйства и перерабатывающей промышленности. Подписано соглашение о научно-техническом и экономическом сотрудничестве.

Товарищи, к каким выводам мы пришли? Наш труженик, наш механизатор, животновод работает не хуже, чем канадские фермеры. Однако условия мы нашим людям не создали. Энерговооруженность, энергообеспеченность у нас в 3,5-7 раз ниже, чем у канадских тружеников села. И такая деталь для аграрников: структуры посевных площадей у них - 71 процент кормовых культур, в основном это соя и кукуруза. Здесь есть над чем подумать.

Товарищи, говоря о конкретном вопросе, который мы сегодня обсуждаем, я хотел бы изложить свою мысль. Хорошо, что проект Закона предусматривает привлечение государственных инвестиций. Вместе с тем нам надо дать возможность крестьянину реализовать свои накопленные деньги. Природа крестьянина такая, что он желает своими руками построить свой дом. И в этом мы с вами должны ему помочь и оказать всяческое содействие.

Поэтому я предлагаю текст доработать, 12 статью дополнить абзацем о статусе индивидуального застройщика на селе. Если государство ему обеспечит льготные условия, льготные кредиты, если под эти кредиты будут выделены строительные материалы и застройщику будет предоставлена возможность отпуска, к примеру в течение года, то, я уверен, что через два-три года наша Украина превратится в строительную площадку. Это было бы подобное тому, что сегодня творится со строительством дачных участков и домов.

Или такой вопрос: правительства страны и республики приняли решения о направлении на нужды агропромышленного комплекса 10 процентов капиталовложений производственного назначения промышленных предприятий и строительных организаций. Но контроля не было. В результате в прошлом году из возможных 417 миллионов рублей на селе освоено всего 41 миллион, или 1 процент. Я думаю, что это говорит о многом.

Нельзя считать нормальным и практику Совета Министров и Госплана по использованию строителей. Сегодня сельские строители осваивают объекты в городах и областных центрах (и даже в Киеве) на 700 миллионов рублей. В то же время Минстрой

строит на селе всего на 230 миллионов рублей. Это тоже говорит об отношении к селу.

Товарищи! В программных принципах деятельности Компартии Украины, одобренных XXVІІІ съездом нашей партии, определено, что путь решения продовольственной проблемы - в реальном повороте экономики, промышленного потенциала к потребностям агропромышленного комплекса. Мы считаем - не надо возвращать долги селу, надо отдать ему все, что положено по праву. Спасибо за внимание.

Голова. Слово надається Скальському Василю Володимировичу, голові Городоцької районної Ради народних депутатів, першому секретарю Городоцького райкому Компартії України. За ним буде виступати депутат Сватков.

Скальський В.В. (Городоцький виборчий округ, Хмельницька область). Шановні депутати і шановна президіє! Питання, яке ми сьогодні розглядаємо, назріло давно, і криза, яка охопила сільське господарство, - це результат (як ми з вами в цьому вже пересвідчились) командно-адміністративної системи, тоталітарно-бюрократичного режиму.

В сільське господарство втручалися й досі втручаються, кому заманеться. Воно постійно терпить від експериментів по вдосконаленню управління, і сьогодні в залі знову звучать полярні думки. І нині тут немає єдиного господаря, як в усіх цивілізованих країнах - навіть Міністерства сільського господарства.

Звичайно, за 70 років з питань сільського господарства було прийнято дуже багато постанов, рішень партії і Уряду. Проте зрушень на краще немає. Твердо продовжується диктат номенклатурних показників, доведення нереальних планів виробництва і продажу державі сільськогосподарської продукції. Має місце недосконалість ціноутворення. Централізм у керівництві колгоспами призвів їх до того, що замість прибутків вони мають багатомільйонні борги. За таких умов господарства занепадають, втрачають перспективу, а їх керівники не бачать шляхів виходу з цього кризового економічного становища.

Турбує те, що за такий стан окремі депутати, спеціалісти, наукові працівники звинувачують саме колгоспну систему. Вони вперто доводять її недосконалість і невиправданість, намагаються довести доцільність ліквідації колгоспів, пропонують роздати землю і, таким чином, вирішити продовольчу проблему. На мою думку (а я її погоджував під час виборної кампанії з виборцями),

так однозначно вирішувати цю проблему не можна. Колгоспи, по суті, це та ж сама кооперативна форма організації праці, за яку ми всі на всіх рівнях сьогодні ратуємо. Ні в якому разі не можна допустити, щоб вони були ліквідовані. Я вважаю, що Закон, який обговорюється, повинен зміцнити позиції колгоспів, чітко визначити, щоб вся довготермінова і короткотермінова заборгованість, яка рахувалась за колгоспами станом на 1 січня 1990 року, була ліквідована, і в цьому підтримую депутатів Парасунька та Бичкова. Ігнорування цього може призвести до більш глибокої економічної кризи.

Колгоспи сьогодні мають виробничу базу, приміщення, техніку і, якщо їм надати право незалежності, багато з них почнуть працювати плідно. Розумію, будуть і такі, які не зможуть існувати в нових економічних умовах. В даному випадку ми повинні передбачити механізм розпуску таких колгоспів, створення на їх базі інших виробничих підрозділів або приватних господарств. Разом з тим вважаю, що багатоукладність на селі не тільки потрібна, а й необхідна. Село без приватної власності - не село. Селу потрібен господар, який любить землю. Лише він спроможний поставити все на свої місця, і я за такого господаря. Тільки йому потрібний Закон, який би підтримував і захищав його. Ми повинні вжити конкретних заходів щодо землі і землекористування. Тільки тоді селянин відчує себе справді господарем, який стоїть на землі, учасником загальнодержавної справи.

Селянська праця немислима без землі - вона має бути нашою вічною годувальницею. Колгоспнику треба збільшити присадибну ділянку, надати право купівлі землі на вічне користування з правом успадкування. Створити матеріальну базу, терміново організувати випуск у достатній кількості простої малогабаритної сільськогосподарської техніки, дати можливість придбати механізми і т.ін., що сприяло б розвитку приватної власності на селі Причому, ціна на техніку і мінеральні добрива повинна бути доступною і однаковою для державних підприємств і селянина.

Я повністю підтримую статтю 4 Закону, представлену групою аграрників, якою передбачається створення умов для відродження малих сіл, розвитку поселень усіх типів, включаючи і селянські господарства. Вважаю, треба передбачити виділення державних коштів на ці цілі, довгострокові кредити.

Не слід відкидати інші форми господарювання - маю на увазі оренду, госпрозрахунок, самоокупність, розвиток

агропромислових комбінатів, агрофірм, науково-виробничих об'єднань, акціонерних товариств, сімейних ферм. Щоб вони дали результат, необхідно створити такі умови, які були б законодавчим шляхом закріплені, тобто всіх поставити в рівні, незалежні від центра умови.

Я вважаю, що ми сьогодні повинні прийняти такий Закон, який би забезпечував соціальну справедливість у взаєминах між містом і селом.

І останнє. Для того, щоб не називати пропозиції так, по мікрофону, я даю їх в президію, для того щоб можна було використати їх у роботі.

Голова. Слово надається Сваткову Леоніду Борисовичу, першому секретарю Миргородського міськкому Компартії України. За ним виступатиме Полях Віталій Іванович.

Сватков Л.Б., голова Миргородської районної Ради народних депутатів, перший секретар Миргородського міськкому Компартії України (Миргородський виборчий округ, Полтавська область). Шановні товариші депутати! Шановна Президіє! Цим складом Верховної Ради ми сьогодні розглядаємо документ, який має змінити державну політику по відношенню до села. 72 роки політика нашої держави була спрямована проти села. І зумовлена вона була тим, що ми 72 роки назад проголосили тезу, що є один у нас клас - ведучий, гегемон, авангард, а селянин - це як надлишок капіталізму, це як куркуль, одноосібник, той, який тяжіє до приватної власності. Він віднесений на другорядний план. І звідси виходили всі ті акти, які були спрямовані проти - це і суцільна колективізація, коли ми селян відірвали від землі, це і штучний голод, це і питання ціноутворення, політика безперспективних сіл, ліквідація малих сіл, індивідуальних господарств і тому подібне.

Разом з тим мене глибоко хвилює доля цього нашого Закону, як він буде виконуватись. Тому що всі ми знаємо, що тільки за останні 10 років близько 90 документів прийнято по селу, різного рівня документів - від Центрального Комітету нашої партії і до Уряду. Але всі ці документи так і лишились деклараціями, і я дуже боюсь, що ми теж приймемо сьогодні декларацію і вона не буде втілена в життя, тому що сьогодні немає чіткого механізму впровадження цього Закону в життя. І друге, що мене хвилює - це те, що сьогодні наші слова, наші промови тут розходяться з справами по відношенню до села. Наводжу приклад. Ми сьогодні чули, що рівень газифікації на селі - 8 процентів. Є державний план по газифікації на селі. Разом з тим сьогодні Агропром і Рада

Міністрів забезпечують газовиків тільки на 70 процентів, кожний третій метр труби не забезпечується. Тут сидить глибокоповажний керуючий трестом "Харківгазкомунбуд" товариш Гордієнко, але він з наших паперів, з наших законів газопроводи на селі не побудує. Потрібні труби. У нас уже сьогодні слова розходяться з ділами, розходяться з тими проектами, які ми даємо, а ми говоримо, що ми виконаємо це по селу.

Інший приклад. Сьогодні ми розглядали питання по Чорнобилю. Так, Чорнобиль - це наш біль. Разом з тим при формуванні планів капітального будівництва на наступний рік (десь близько 1 мільярда карбованців) 500 мільйонів - на Агробуд, 500 мільйонів - на Мінбуд. Ми знаємо, які обсяги будівельно-монтажних робіт виконує та чи інша організація. І друге. Чому частину цих робіт не виконують будівельники Атоменерго? Ми накладаємо мораторій на спорудження нових атомних електростанцій. Мабуть, певний обсяг робіт вони повинні виконати по Чорнобилю, а Агробуд задіяти на будівництво в екологічно чистих областях. В Полтавській, Сумській, Черкаській будувати села там, де немає людей, і людей переселяти з зони.

Я хочу підтримати пропозицію депутатів Сухого й Чепурного в тому плані, що необхідно сьогодні створити Комітет по матеріально-технічному забезпеченню і залишити Агропостач, а інші структури вже сьогодні необхідно переглянути. В проекті Закону записано, що ніхто не має права втручатися у справи колгоспів. Мабуть, переглянути звідси варто і структурні підрозділи та функції агропромислових об'єднань на рівні районів і області.

І ще одне. Хочу внести конкретні доповнення до проекту Закону. Статтю першу доповнити (я тут підтримую депутата Бичкова), але я б сформулював це в першій статті, що 50 процентів даного металобрухту отоварюється державою металопрокатом або трубами, щоб голова колгоспу не думав, як здати металобрухт за два оклади в народний контроль.

Статтю вісім доповнити: "прибутки будівельних і монтажних організацій, промислових підприємств, одержані в результаті спорудження в сільській місцевості житла, об'єктів побуту, культури, торгівлі, оподатковуються в половинному розмірі, фонд заробітної плати на ці цілі не лімітується, і вивільнена сума прибутку спрямовується на поповнення фондів економічного стимулювання організацій". Це дасть стимул підприємствам і будівельним організаціям укладати прямі договори на будівництво на селі.

І статтю 14 доповнити тезою, що в сільській місцевості, як і для міста, діє єдина політика ціноутворення як на продовольчі, так і на промислові товари, незалежно від місця їх реалізації. Тому що це може бути тільки у нас, коли в одному садку виростає два кабанчики, і ціна для селянина - одна, а для жителя міста - зовсім інша. Вношу пропозицію проект прийняти за основу, надрукувати його для обговорення. Дякую за увагу.

Голова. Слово надається Віталію Івановичу Поляху, першому секретарю Золотоніського районного комітету партії. За ним виступатиме Капштик Іван Маркович.

Полях В.І. (Золотоніський виборчий округ, Черкаська область). Шановні депутати! Шановний Голово! Дорогі наші сільські виборці! Ми давно чекаємо винесеного на обговорення Закону про пріоритет розвитку села. Селяни втомилися від соціальної несправедливості - село обідрали, втоптали... Багато говорити про це немає часу. Порівняйте тільки працю сільської жінки, та якщо вона ще доярка, має дітей шкільного віку, та й не одного, і все стане зрозумілим. З кожним днем селянська праця стає все більшим тягарем, соціальна напруга росте, і не дай Бог, селяни примкнуть до страйків шахтарів, водіїв та інших категорій, то не знаю, чим це кінчиться. Кожний з нас три рази на день хоче їсти і не з однієї, як кажуть, страви. То давайте ж проймемося важливістю Закону і доб'ємося його стопроцентного виконання у нашому житті. Це буде вагомий внесок у віддачу боргів селу, а селяни варті того, щоб їх життя не на словах, а на ділі зрівнялося з міським. Тепер конкретно по Закону.

Перше. Глава друга, стаття 7. Перший абзац, де говориться (читаю дослівно): "Будівництво об'єктів освіти, культури, спорту, охорони здоров'я, побуту, газопроводів і так далі здійснюється за рахунок республіканського і місцевого бюджетів". Пропоную "газифікацію села" винести в окремий абзац і оголосити загальнодержавною програмою та провести її за державні кошти протягом восьми-десяти років. Бо останні слова цього абзацу: "здійснити за рахунок (нерозбірливо) місцевих бюджетів" вплинуть на місцевий бюджет.

Друге. У главі третій статті 12, де говориться про пільги для сільських забудовників, пропоную п'ятирічний пільговий термін 50 процентів скидки вартості будови не застосовувати до молодих сімей. Молодим сім'ям треба надати можливість в сільській місцевості будувати житло на 50 процентів дешевше незалежно від

того, де і скільки працює молода сім'я. В місті дають безкоштовно квартири, а ми давайте доб'ємося хоч на 50 процентів дешевшу квартиру.

Третє. За будівельників, особливо сільських, і будівельну індустрію, від яких залежить повнота і темпи виконання Закону про пріоритет розвитку села, нічого не обмовлено. З легкої руки ми тут з вами провалили двох міністрів будівництва. Але сьогодні не в міністрах справа, а справа в тому, що в ряді регіонів республіки будівельників скоро занесуть у "Червону книгу". Без будівництва не вирішиться ні одна з проблем села, міста, шахтарів, робітників, селян і інших.

Сьогодні дачне будівництво та хаос у дисципліні саморозпустили деякі будівельні організації. Тому вношу пропозицію узаконити оплату будівельників, особливо на селі, на рівень 5-10 провідних професій по оплаті праці на Україні, а міністерствам шукати шляхи і форми організації праці, які б не тільки зберегли, а й зумовили приплив нових кадрів у будівельні організації.

На селі наростає й така проблема: коли ми збудуємо хороші дороги, палаци, будинки, водогони, проведемо газ, а жити в селах буде нікому. Потрібно законодавчим порядком запроваджувати пільги для молоді і молодих сімей на селі, а в перспективі - і на всій Україні. Що я маю на увазі в даному плані?

Перше. Надавати молодим сім'ям позички - 5-10 тисяч карбованців, які погашаються через 10 років і списуються, як у деяких зарубіжних країнах, дітьми. За першу дитину - одна тисяча, за другу - півтори, за третю - дві з половиною і за наступну за кожну - по 3 тисячі. Жінкам-матерям з села, а потім і всім на Україні, подавати допомогу: тримісячну і післяпологову дво-трирічну оплачувану відпустку, причому, прогресивно зростаючу від кількості дітей. Воїнам-юнакам, які пішли з села до лав Радянської Армії, зараховувати щомісячно на період служби до 50 процентів місячного доармійського заробітку і видавати цей вклад при поверненні даного юнака в рідне село.

Дехто може сказати, що слід роздати землю, і всі проблеми будуть вирішені. Але, товариші, ми 70 років відбивали селян від землі і не менше доведеться заохочувати їх до неї. А сьогодні потрібно нагодувати всю республіку і дати сировину промисловості.

І останнє - мабуть, найважливіше: у нас сьогодні обговорюється хороший Закон, висловлюються хороші думки. Треба так

побудувати роботу, щоб створити механізм контролю виконання даного Закону. І добитися його чіткого виконання. Якщо цей механізм і Закон буде хтось гальмувати, треба застосувати всі жорсткі міри впливу аж до відставки як керівників на рівні республіки, так і міністрів.

Я обома руками за пріоритет селу. Дякую за увагу.

Голова. Слово надається Капштику Івану Марковичу, директору птахофабрики "Київська". За ним виступатиме Дем'янов Володимир Васильович.

Капштик І.М. (Броварський виборчий округ, Київська область). Шановний голово! Шановні депутати! Було багато промов, які більшість з нас чули і добре знають, про необхідність розвитку сільського господарства, створення для жителів села таких же умов праці і життя, як і в місті, а паперів з цього приводу написано стільки, що їх вистачило б встелити всі наші шляхи. Та, на жаль, від цього нічого не змінилося. Віз, як говорять, і нині там. Сільське господарство обдирають, як липку, села убожіють, їх залишають люди.

Особливо тривожать малі, так звані бригадні села, в яких проживають переважно пенсіонери. Якщо так будемо перебудовувати, розвивати села, як до цього часу, то, на думку депутатів-аграрників, через декілька років нікому буде виробляти продукцію сільського господарства. Ми не тільки не розв'яжемо продовольчу програму, але, страшно навіть подумати, - це може призвести навіть до голоду.

Сьогодні АПК виробляє близько 40 процентів товарів народного споживання і 95 процентів продовольства. Цими ресурсами визначається багатство України. А звідси - селу повинні належати в усьому пріоритети. Тому я і вважаю, що сьогодні Комісії з питань соціального розвитку села необхідно терміново розробити і внести на розгляд сесії Верховної Ради, вже осінньої, поряд із Законом про пріоритет села такі ще важливі закони, як закони про землю, власність, соціальний захист селянина. Без цих законів Закон про пріоритетний розвиток села буде недійовим.

Які питання, на нашу думку, необхідно негайно вирішувати? Насамперед, питання зростання матеріального добробуту. Стосовно оплати в сільському господарстві Україна займає передостаннє місце в Союзі. Якщо користуватися методикою економічної комісії ООН, то на Україні біля порогу бідності, тобто з доходом до 100

карбованців, уже сьогодні знаходиться 19 процентів сімей робітників і службовців радгоспів і 23 проценти колгоспників.

З цього приводу необхідно сказати слідуюче. Запропонована Урядом СРСР концепція соціальних гарантій і підтримки малозабезпечених прошарків населення при переході до ринкової економіки по суті направлена не на пріоритет соціального розвитку села, а навпаки - на пріоритет значного зниження життєвого рівня селянина, може загострити і без того напружену соціальну ситуацію. Різке підвищення роздрібних цін на продукти харчування та на непродовольчі товари негативно відіб'ється на бюджетах в першу чергу низькооплачуваних і багатодітних сімей, пенсіонерів, інвалідів і студентів. І цього наш парламент не може допустити.

Я вже говорив про різке зменшення сільського населення. Село з кожним роком старіє. В багатьох районах частка пенсіонерів серед жителів села становить 35-40 процентів. Нас дуже тривожить, що показник народжуваності в сільській місцевості України на 1,6 процента нижчий, а смертність - на 33 відсотки вищий, ніж у середньому по сільській місцевості Союзу РСР. Щоб змінити справи на краще, треба в Законі про пріоритетний розвиток села поставити питання до вчених, конструкторів, від яких ми чекаємо таких технологій, таких безпечних і комфортних машин, які б забезпечили нелегкі умови праці на будь-яких ділянках сільськогосподарського виробництва, як у передових країнах.

У республіці прийнята і реалізується комплексна програма соціальної перебудови сіл на XІІ п'ятирічку і до 2000 року, якою передбачене направити за рахунок всіх джерел 35 мільярдів карбованців капітальних вкладень. Проте за розрахунками Українського науково-дослідного інституту імені Шліхтера для цього необхідно 85 мільярдів карбованців. А щоб зробити таку соціальну інфраструктуру, як у фірмі "Зоря", яку очолює Плютинський, - не менше 100-110 мільярдів карбованців.

І ще одна проблема. На селі в основному будують житло його мешканці. Тепер сільським будівельникам надаються пільгові кредити для будівництва житла. Проте перехід на ринкову економіку пропонує значно збільшити процент за користування кредитом. Хто ж ним буде користуватися, коли, скажімо, за користування кредитом, взятим на двадцять років на будівництво житла, необхідно виплатити таку ж суму, як сам розмір кредиту? На мою думку, доцільно зберегти діючий порядок надання кредиту сільському населенню. Дякую за увагу.

Голова. Слово надається Дем'янову Володимиру Васильовичу, голові виконкому Запорізької обласної Ради народних депутатів. За ним виступатиме Куянов Віктор Васильович.

Дем'янов В.В. (Бердянський виборчий округ, Запорізька область). Все, що є в Законі про пріоритетний розвиток села, необхідно зробити. Головна вина такого стану нашого сільського господарства криється у системі ставлення до нашого сьогоднішнього села. І сьогодні, скажу відкрито й відверто, не можна керувати селом так, як ми керували до цього. А хто хоч на одну щаблинку вище піднявся, той вже знає, що треба робити на селі. Це - і цілина, це - і та гігантоманія, і спеціалізація, і велетенські комплекси. Все це призвело до того стану, в якому знаходиться село.

Товариші! Що я бачу на сьогоднішній день, що треба було б зробити, щоб у нас на селі було краще? Гроші, капіталовкладення, ресурси - все, про що ми говоримо, треба зробити. Але, повірте, є села, де газ, де дорога, де все зроблено, а продукція сільського господарства не піднялась ні на одну йоту.

Що, на мій погляд, сьогодні треба було б зробити, до чого нам потрібно у першу чергу звернутись? Перше, товариші (це є в нашому проекті), - це паритетний взаємообмін між промисловістю і селом і справедливе ціноутворення. Товариші, ці державні дотації, які сьогодні є, і боязнь підвищення роздрібних цін - головні перешкоди до цього. Ну, нам колись доведеться це робити. Є сьогодні у нас Декларація про суверенну Україну, ми могли це все зробити.

Тому є така пропозиція, це нам всі говорять, треба підвищити пенсію, зробити її мінімум 150-200 карбованців. Підрахувати компенсацію, підвищити заробітну плату, але ліквідувати дотації. Ціна на продукцію сільського господарства повинна бути собівартна і плюс розширене відтворення. Це змусить нас, товариші, зберегти продукцію. Нам часто доводиться приймати делегації з-за кордону. От, працюючи і розмовляючи з одним аргентинським бізнесменом, який, буваючи в наших їдальнях, говорив мені: "Та ви ще в два рази добавте виробництво, все одне ви не нагодуєте свій народ"... Шматки ковбаси, хліба на смітниках, хлібом нашим грають у футбол діти. А коли він дізнався, що на відходах їдальні ми відгодовуємо свиней, він зовсім цього не зрозумів. Які ж у їдальні можуть бути відходи? Тому, товариші, мені здається, якби ми це зробили... (нерозбірливо), а в американських туристів, повірте, після того, як вони все покуштували, вони з столика зібрали, що там залишилося, собі по кишенях розклали забрали,

де що було. Коли ми це все зробимо? Коли? Тому, я думаю, якщо ми цього не зробимо, всі ці балачки, напевно, нам нічого не дадуть.

Друге, товариші, - це втрати. Ви повірте, що сьогодні ми у своїй Запорізькій області губимо на одному гектарі одну тонну зерна, 1,5 тонни кукурудзи, десь 40-50 центнерів зеленої маси кукурудзи, 30-35 процентів овочів. Ви, товариші, повірте, що це так. Це на 30-35 процентів продукції буде більше, не треба більше підвищувати врожаї, тільки треба зібрати те, що є. Що ж потрібно робити, щоб не було цих втрат?

Ми можемо йти двома напрямами. Перший - це переробна промисловість, про яку ми говорили. Тут є дуже багато (нерозбірливо), тільки часу вже немає, але впевнений, якщо ми не зробимо на своїй рідній Україні технологічних ліній для переробки, (таких, як це треба), ми нічого не зробимо в себе.

І другий - (нерозбірливо) наша техніка. Товариші, повірте, купили німецькі комбайни у Приазовський район, тут завод "Запоріжсталь" купив за 60 тисяч доларів. За один день 30 гектарів, 150 тонн зерна намолочують. У нас в області 4 тисячі комбайнів, а треба всього півтори тисячі. Ви б глянули на цього механізатора - кондиціонер, він чистенький, у білій сорочці - три дні жінка білої сорочки йому не прала. Ви розумієте це діло? І показано в "Правде Украины" нашого комбайнера на "Ниве". Він чорний, в соломі, на нього дивишся з жалем. І говорять - комбайнер! Та якби ж такі були умови на наших комбайнах, я відпустив би свою дитину. Техніка наша. Головна біда, що у нас немає надійної техніки. Ми мусимо зробити на Україні техніку таку, яка б відповідала всім можливостям, і ви подивилися б - ми зроби чи б усе те, що можна, і порядку у нас було б значно більше.

Товариші! Я закінчую, тому що бачу, що час виходить. Можна сказати ще дуже багато, але тільки саме останнє. Якщо ми хочемо створити умови для життя нашим трудівникам на селі, давайте не забувати, що треба створити умови для праці, отой комбайн, хороші можливості для праці. Це буде значно краще, і така буде можливість нарощувати потім продукти сільського господарства.

Тому, товариші, закінчуючи, скажу, що по проекту є дві пропозиції. Перша. Ми повинні проголосувати за те, щоб всі борги, які є на нашому селі, з 1 серпня всі списати, як Російська Федерація зробила. І друга. Замість тієї декларації в нашому проекті Закону, що в першу чергу треба дати будівельні матеріали і все інше... Це,

товариші, залежить від Декларації. Нам потрібно записати замість (в першу чергу) "забезпечити" - "віддати". Це, щоб люди в місті знали (хоча вони нас знімають на площах з роботи), що треба віддати селу, і тоді у нас буде все краще. Спасибі за увагу.

Голова. Півтори хвилини за рахунок інших депутатів взяли. Будете мати з ними розмову.

Слово надається Куянову Віктору Васильовичу, заступнику голови Державного агропромислового комітету. За ним виступатиме Ананьєв Володимир Іванович.

Куянов В.В., заступник Голови Державного агропромислового комітету Української РСР (Менський виборчий округ, Чернігівська область). Уважаемые депутаты! Уважаемые избиратели! Никто, по всей вероятности, не возразит, что мы все здесь в зале созрели. И не найдется ни одного человека, который бы с горечью не оценил нищее состояние нашего сельского хозяйства.

Я хотел бы предложить и присоединиться к коллегам: проект Закона принять за основу. И второе. С учетом добавлений, которые внесли депутаты, завтра доработать и принять его как закон.

Я хочу остановиться всего на одном вопросе. Товарищи, мы сейчас подходим к рыночной экономике, межреспубликанским договорным отношениям по сбалансированному и взаимовыгодному товарообороту. В этих условиях всем хозяйственным организациям и нам надо найти такие системы управления, материального обеспечения агропромышленного комплекса, которые были бы в состоянии практически решить эти вопросы. Я хотел бы высказать свои соображения, как и чем располагает наша республика по созданию этих систем.

Для всех депутатов не секрет, что промышленный потенциал нашей республики располагает по производству сельскохозяйственной техники всем без исключения, кроме зерновых комбайнов. Я перечислять не буду. На Украине расположены заводы - монополисты по плугам, сеялкам, тракторам, прицепам, уборочной технике. В республике расположены 17 крупных заводов по производству технологического оборудования для отраслей. В стадии ввода в эксплуатацию совместные предприятия по производству тары и другие. Но нужно сказать, товарищи, что весь этот промышленный потенциал используется по указке сверху, из Москвы. И, по сути дела, Совет Министров нашей республики, Госплан, тем паче Госагропром, не влияют на систему

(нерозбірливо) объемов производства. Я хотел бы в связи с этим привести один только тезис, ради экономии времени. Мое предложение сводится к тому, чтобы поддержать предложение депутатов об образовании в республике или в Совмине или иметь самостоятельный государственный Комитет по сельхозмашиностроению. Пока мы не создадим его и не будем проводить единую техническую политику, мы эти вопросы не решим.

И второе. Относительно цен. Цены на сельскохозяйственную технику (здесь уже указывали коллеги) растут. Механизм ценообразования полностью надо передать в республику, в ведение республики. И решение социальных вопросов. Республика располагает объемами производства как металла, так и труб для полного обеспечения, решения социальных вопросов. Благодарю за внимание.

Головуючий - Перший заступник Голови Верховної Ради Української РСР.

Плющ І.С. Слово надається народному депутату Ананьеву Володимиру Івановичу, заступнику Голови Держплану. За ним буде виступати депутат Білий.

Ананьєв В.І., заступник Голови Державного планового комітету Української РСР (Ямпільський виборчий округ, Сумська область) Уважаемые народные депутаты! Уважаемый председательствующий! Избиратели мне и 15 другим депутатам полесских районов, северных районов Украины, дали наказ довольно сложный, такого содержания: в 13 полесских районах Сумской и Черниговской областей сложилось исключительно тяжелое положение в экономическом и социальном развитии. Сложные почвенно-климатические условия обусловливают необходимость повышения материальных и трудовых затрат для ведения земледелия, которые не окупаются прибавкой урожая. В результате этого складывается высокая себестоимость продукции, более 60 процентов хозяйств низкорентабельны или вообще убыточны. Фондо- и энергообеспеченность многих колхозов и совхозов практически в полтора раза ниже, чем в других районах Украины.

Основной общественный и частный жилой фонд построен в послевоенные годы, ветхий и не отвечает санитарным нормам. В настоящее время в полесских районах газифицировано только 0,1 процента квартир. Центральным отоплением обеспечены 1,2 процента жилых домов, соответственно централизованным водоснабжением - 1,2 процента. Обеспеченность полесской зоны

дорогами с твердым покрытием составляет менее 40 процентов. Этим я еще раз подчеркиваю, что эти показатели намного ниже среднереспубликанских, даже если брать только сельскую местность.

Следует учитывать, что указанные районы в период Великой Отечественной войны понесли невосполнимые потери, являясь местом активных действий партизанского движения на Украине. Из-за неудовлетворительных жилищных, культурно-бытовых и производственных условий численность трудоспособного населения из года в год неуклонно падает. В результате обеспеченность многих хозяйств трудовыми ресурсами составляет около 50-60 процентов.

Все это ставит развитие агропромышленного комплекса северных районов Украины в крайне тяжелые, неравнозначные условия по сравнению с другими районами республики, создает трудности с выполнением заказов государства по продаже и поставкам продукции сельского хозяйства.

Считаю такое положение недопустимым. Просили бы сессию Верховного Совета Украины при рассмотрении и принятии Закона о приоритетном развитии села поручить Госагропрому УССР подготовить, а Правительству республики принять специальное постановление по решению в полесских регионах республики проблем, возникновение которых обусловлено специфическими природно-климатическими условиями.

В этом постановлении должны быть предусмотрены меры по доведению до среднереспубликанского уровня обеспеченности населения полесских районов жильем, объектами соцкультбыта и коммунальными услугами, по расширению объемов газификации сел и других населенных пунктов, а также строительства дорог с твердым покрытием, по обеспечению хозяйств указанных районов сельскохозяйственными машинами, механизмами с учетом особенностей агротехники, а также по повышению энерговооруженности хозяйств, по оказанию помощи в строительстве непосредственно в селах и сельских райцентрах цехов небольшой мощности по переработке отдельных видов сельхозпродукции. И самое главное - для улучшения экономики хозяйств необходимо отрегулировать для них уровень налогообложения с учетом отрицательного влияния на ведение сельскохозяйственного производства в этих полесских районах специфических почвенных и климатических условий. Принятие таких решений будет

способствовать подъему жизненного уровня населения полесских районов республики, более эффективному развитию там сельскохозяйственного производства. Аналогичные решения приняты Советом Министров РСФСР для соседних полесских нечерноземных районов России, и нашим избирателям непонятно, почему до настоящего времени это не сделано у нас в республике.

Голова. Слово надається депутату Білому Василю Павловичу, другому секретарю Дубнівського міськкому Компартії України. За ним буде виступати депутат Шевченко.

Білий В.П. (Дубнівський виборчий округ, Ровенська область). Шановні народні депутати, дорогі селяни! Величезну кількість бід і реформ перетерпіли наші люди, бо це творилося з приходом кожного нового лідера до влади у нашій тоталітарній державі. Та найбільше їх пережив селянин, несучи на собі найтяжчу ношу непродуманих ідей твердолобих догматиків. З самого початку насильницької колективізації всі, кому тільки не лінь, почали правити селянином і повчати, як працювати на святій матінці-землі. До речі, це можна було чути і сьогодні.

Гірку долю цього навчання ми пожинаємо ще й тепер, перетворивши вільного хлібороба, господаря своєї землі у наймита голови колгоспу, райкому і держави. І коли щастило декому на мудрого і сміливого керівника, який міг своїми нервами і оголошеними на бюро доганами протистояти системі, то й люди жили нормально і не зачахло, а розвивалося село. Правда, потім це господарство система показувала (та й тепер показує), як перевагу даного способу життя. Знайдуться опоненти, які мені будуть заперечувати, проте, даруйте, я це говорю не по книжках, а як людина, яка все своє життя не розлучається з селом. Пройшов всі ці класи сільської науки, про які писав і не писав Остап Вишня.

Наша система продумано розставила капкани на селянина. Співаючи солодкі оди про перспективи селянського життя, про дружбу серпа і молота, на практиці не давала хліборобу піднятися з колін. Породжувала антагонізм між міським і сільським жителем (це можна було почути і сьогодні по "гарячих телефонах", коли ми обговорюємо це питання), стираючи з лиця землі цілі села і залишаючи гострі рани. Наш селянин сьогодні нікому не вірить, він привчений думати сам за себе. Він не знає сьогодні, що таке безкоштовна квартира, гаряча вода, ванна, восьмигодинний робочий день, два вихідних і інше. Він покладає надії лише на свої мозолясті руки і хліборобську мудрість. Правда

(не розбірливо)... наш Уряд, добре знаючи це, завжди виїжджав на селянській покірності. Навіть тоді, коли у села забирають все вирощене. А плоди своєї праці він міг побачити хіба що на картинках, у вітринах магазинів. Коли немає пального, коли надівають йому смиренну сорочку так званими диференційованими цінами, коли зняті всі фонди будівельних матеріалів, селянин не страйкує, бо вважає великим гріхом не засіяти землю, не погодувати, не подоїти корову. Проте терпець цього може лопнути, якщо ми, народні депутати, Уряд, всі жителі України, не узаконимо пріоритетний розвиток села, не зробимо життя і працю селянина престижними.

Шановний Віталію Андрійовичу (якщо ви присутні сьогодні в залі), я звертаюсь до вас як до Голови Уряду і прошу, переконую, благаю і вимагаю, спишіть негайно всі колгоспні борги. Їх просто немає, все це надумано, щоб селянин був покірним, бо невже ж ви не хочете, щоб селянин був вільним у вільній Україні.

Шановні народні депутати! Я свідомо не називав у своєму короткому виступі ніяких цифр і пропозицій до проекту Закону, проте я висловив біль своєї душі і біль своїх селян. Щоб ви зрозуміли, що селянин сьогодні - це не дрібнобуржуазний елемент, а невтомний, великомучений, довготерпимий трудівник і продовжувач роду людського. На нас, народних обранців, він покладав останню свою надію, що ми дамо йому волю, що він стане воістину господарем землі святої, продуктів своєї праці, а держава Україна зробить своє село квітучим. І прошу вас підтримати пропозиції Комісії по відродженню та соціальному розвитку села, яка з такими муками народжувалась у цьому залі. Прийміть Закон, вселіть надію в хлібороба, що село віднині і довіку відродиться назавжди. Дякую за увагу.

Голова. Слово надається Шевченку Олександру Тихоновичу. За ним виступатиме Гальцев Павло Сазонтійович.

Шевченко О.Т. (Запащицький виборчий округ, Тернопільська область). Уважаемые избиратели! Уважаемые народные депутаты! Уважаемый президиум! Возрождение и социальное развитие села немыслимы без материальной базы. И будет это определяться обеспеченностью строительными материалами, газификацией, дорогами, водой, короче говоря, созданием необходимой инфраструктуры. Без этого мы не обновим и не возродим село, а, следовательно, не приостановим отток из него людей. Об этом идет сейчас разговор на сессии. Выступающие вносят интересные

желания и предложения. Поэтому я тоже присоединяюсь к этому, так как представляю сельский избирательный округ.

Исходя из этого, я хотел бы остановиться только на одном вопросе. Это - развитие местных строительных материалов в сельской местности. Сегодня в республике имеется программа перевода капитального строительства на самообеспечение основными строительными материалами и удовлетворения населения в этой продукции на период до 1995 года. Этой программой предусматривается в XІІІ пятилетке ввести мощности по выпуску стеновых материалов в количестве 2,5 миллиарда штук условного кирпича.

Однако это не решает задачи по обеспечению сельских жителей.

Для решения этого важного вопроса следует поручить соответствующим министерствам и ведомствам и, очевидно, Совету Министров республики, разработать совместно с Госпланом дополнительные меры по увеличению выпуска кирпича, блоков и других видов стеновых материалов на 2,5-3 миллиарда штук за счет использования местных ресурсов. Прежде всего предоставляется возможность увеличить производство блоков из естественного камня в Крымской, Одесской, Херсонской, Николаевской областях. В западных районах Украины имеется много месторождений гипсового камня, на базе которых возможно изготовление гипсоблоков, одного из самых дешевых строительных материалов, а также значительное развитие производства блоков из ячеистого бетона. Все это производство нужно будет направить на село.

По мнению комиссии, которую я представляю, в сельских районах необходимо построить небольшие заводы на комплектном оборудовании производительностью 5-10 миллионов штук в год. Хочу подчеркнуть, что горно-разведывательные, исследовательские, проектно-конструкторские работы могут сегодня выполняться силами специалистов Министерства промышленности строительных материалов и Госагропрома республики. Что касается основного технологического оборудования, то для этих заводов республика в состоянии сегодня, обретя свой суверенитет, изготовить его на машиностроительных заводах, расположенных на нашей территории.

Таким образом в каждом сельском регионе должны быть созданы мощности по выпуску местных строительных материалов.

И тогда мы не на словах, а на деле обеспечим возрождение и социальное развитие села.

В этой связи, я считаю, необходимо в проекте Закона о селе главу вторую "Приоритетность государственных инвестиций" дополнить статьей о создании и развитии в сельской местности материально-технической базы строительства. Спасибо за внимание.

Голова. Слово має Гальцев Павло Сазонтійович, голова колгоспу "Більшовик". За ним виступатиме депутат Романюк.

Гальцев П.С. (Білгород-Дністровський виборчий округ, Одеська область). Уважаемые народные депутаты! Мы знаем, что от крестьянского труда во многом зависит жизнь всего народа. А что же происходит на самом деле? Я хочу сказать, что я проработал в сельском хозяйстве всю свою сознательную жизнь. Работаю уже около 23 лет председателем колхоза. На протяжении всего этого периода я глубоко убежден в том, что постоянно нарушался экономический закон стоимости.

Я приведу данные, но я приведу их не просто для того, чтобы привести, а для того, чтобы мы задумались. Мы все - и те, кто сегодня стоит у руля сельского хозяйства, и кто повинен во вчерашнем дне.

Затраты на продукцию никогда не определялись тем, что необходимо. Они не определяли закон стоимости. Вот приведу факт по Белгород-Днестровскому району на примере животноводства. За 9 лет, с 1981 по 1989 год, животноводство было пять лет убыточным. Средняя рентабельность за эти пять лет составила минус 5 процентов. Четыре года оно прибыльно, но прибыль невелика - 10,5 процента. Подобное не только в Белгород-Днестровском районе, подобное во всем сельскохозяйственном производстве.

К чему это привело, видно из статей отчета нашей республики, помещенных в газете "Правда Украины", если расшифровать цифры от 31 июля 1990 года. Цитирую: "В первом полугодии осталась устойчивой тенденция последних лет относительно сокращения численности и продуктивности скота. Уменьшился приплод. Все это не могло не сказаться на производстве мяса, объем которого меньше прошлогоднего на 45 тысяч тонн, шерсти - на 26 тысяч тонн. Что здесь сработало? Свобода, механизм цен? И то, и другое. Нет прошлого давления выполнения планов. Но однако низкая закупочная цена привела к уменьшению

производства. Кто себе враг и будет сегодня продолжать разоряться, и увеличивать производство молока и мяса, если низкие закупочные цены? Здесь необходимо делать экономическую перестройку в управлении аграрнопромышленным комплексом.

Необходимо осудить политику подъема низкорентабельных хозяйств. Почему? Деньги, которые шли из бюджета республики всем колхозам для возмещения разницы в стоимости техники между ценой промышленности и отпускной ценой колхозам, были направлены на повышение закупочных цен убыточным хозяйствам. И что получилось? Рентабельность в этих хозяйствах поднялась механически, но стали ли они больше производить продукции? Нет, не стали.

При решении масштабных аграрных вопросов не всегда делается технико-экономическое обоснование. Так, в Ровенской области в одном из колхозов был построен кукурузокалибровочный завод с помощью американской фирмы "Пионер", который обеспечивает западные и северные области семенами кукурузы. Большое дело сделал руководитель этого хозяйства. Он поднял экономику колхоза и обеспечил семенами соседей. Об этом я узнал не здесь, не на совещании, в первый раз я услышал за границей, будучи в Югославии, в Институте кукурузы. Директор Института привел пример, как экономически необоснованно решение вопросов в республике: размещение завода на севере, а не на юге, где влажность семян кукурузы ко времени созревания приближается к нормальной и требуется энергетических и трудовых затрат меньше, чем в Ровенской области, где влажность превышает норму на 20-25 процентов. Кстати, Югославия решает вопросы семеноводства в тех странах, где собирают два урожая в год. Обеспечивают семенами другие страны, дают валюту государству и сокращают сроки ведения селекции.

Теперь о финансировании сельскохозяйственной науки. Государство должно финансировать проблемные вопросы, на все остальное наука должна зарабатывать сама. Что у нас сегодня делается? Целые институты, опытные станции, которые практически работают на целый ряд проблем, которые ничего не стоят и никому не нужны.

Голова. Регламент вичерпаний.

Гальцев П.С. Я заканчиваю. Поэтому я хочу сказать, товарищи, что мы сегодня должны этот Закон, который внесен, рассмотреть и принять его, потому что от того, какой будет принят

Закон, куда будут направлены ресурсные средства, зависит будущее наше. Принятие Закона - это наше очищение совести перед крестьянами и забота о здоровье нашего народа. Спасибо за внимание.

Голова. Слово надається Романюку Віталію Степановичу, директору Стрийського Будинку працівників освіти. За ним виступатиме Ситник Віктор Петрович.

Романюк В.С. (Стрийський виборчий округ, Львівська область). Шановне депутатське товариство! Почну з того, що пригадаю свого батька, селянина-одноосібника, власника кількох гектарів землі. Пригадаю його посеред квітучого поля, світлого і урочистого, всього у промінні і гомоні землі - тут після молитви в церкві проймався ще глибшою молитвою, вдячною радістю за рідне поле, яке годувало його, ніби святкував тут нелегку селянську долю. Через багато років, коли не стало батька, зрозумів я, що то була мудра втіха за землю, найсокровенніше свято селянської душі, і все це потоптала пізніше похмура колгоспна дійсність. Страшна безнадія світиться нині в очах селян, в очах України, яка, як відомо, була прабатьківщиною аріїв-хліборобів, котрі заклали основи європейських культур, стали співтворцями великої індійської культури, зокрема, знаменитих "Від" - книг знань.

Необхідність негайної зміни суспільно-політичних відносин першочергово ставить питання про власність на засоби виробництва і в першу чергу - на землю. Відсутність у країні права власності, інституту приватної власності, тобто права на вільну творчу працю як передумову вільної людини, привело до страйків на шахтах, трагедій у Закавказзі.

Від права власності, що є основоположним у вирішенні всіх насущних проблем, найбільшою мірою залежить стан сільськогосподарського виробництва як основи основ нашої економіки і всього життя на землі. Про це, скажемо відверто, навіть у класичній політико-економічній науці XVІІІ-XІX століть - від Адама Сміта до Девіда Рікардо і Карла Маркса включно - не було чітких теоретичних установок. Більше того, селянству пророкувалось швидке безповоротне зникнення як класу, селянин не вмонтовується в сітку політекономічної категорії, його фігура з цієї точки зору нелогічна. Карл Маркс, зокрема, писав: "Чим більше займаюсь цим непотребством, тим більше переконуюсь, що перетворення в землеробстві мають стати альфою і омегою

майбутнього перевороту". Селянин мав стати матеріалом для майбутньої диктатури пролетаріату. Сталін, керуючись цим вченням, поставив собі за мету взагалі знищити селянство. Згадаймо насильницьку колективізацію, штучний голодомор, депортацію до Сибіру.

Порівнюючи нині стан батьківської господарки з колгоспною, сумно стає за страшну руйнацію основ нашого буття, за вчорашню і нинішню фуфайко-кирзову буденщину мого рідного села, за життя без перспективи. Знищуючи селянство, яке віками трималося землі, (нерозбірливо), віри, пам'яті, мови, моральних засад, ми зруйнували державні підвалини взагалі, тому й маємо нині таку картину села (не буду називати цифру). А землю далі кривдять, грабують на очах селянина, знущаються над нею, свідомо знищують. Держава, яка впродовж десятиліть була партнером ненадійним, експлуатувала і експлуатує селян з рабовласницькою хижістю і безвідповідальністю. Не станемо ми повноцінним і заможним народом, поки не оздоровимо нашу хвору землю, не повернемося до традиційної української господарки, не запровадимо національне фермерство з приватною власністю на землю, взагалі не витіснимо колгоспну господарку як підневільну табірну общину.

Незважаючи на те, що з людиною і суспільством відбулися величезні зміни, ми повинні все зробити для того, щоб селянин взяв землю, щоб знову запрацював на ній від зорі до зорі, як на своїй споконвічній, власній, рідній землі. Щоб це сталося, потрібно видати йому крупну позику. Нехай збудує хату, придбає техніку, нехай укоріняться на землі усією родиною своєю. Це найголовніше. Тільки міцний, надійно захищений господар чи фермер може створити реальну конкуренцію Агропромові, бути альтернативою йому, реально підвищити загальнонаціональний добробут.

У тій же мірі, в якій покривджена земля, покривджена і людина на ній, наділена страшними хворобами, розчавлена машинною цивілізацією, смертельно опалена блискавкою Чорнобиля, спустошена бездуховністю суспільного ладу. Щоб у якійсь мірі зарадити вимиранню нації, потрібно круто міняти спосіб життя, приборкати розгнуздані апетити, позбутися глуму і наруги над землею, над душею людини. Потрібно не лише 15 мільярдів карбованців щорічно - народові потрібна надія, жива, благословенна нашою сесією надія, яка спроможна перерости у віру як у

національну мету, яка і окрилить народ. Людям необхідно вірити для того, щоб почати діяти. Дякую за увагу. (Оплески).

Голова. Слово надається Ситнику Віктору Петровичу. За ним виступатиме Колєснік.

Ситник В.П., перший заступник голови Державного агропромислового комітету УРСР - міністр Української РСР (Оржицький виборчий округ, Полтавська область). Шановні депутати! Ось уже два тижні ми живемо і працюємо після прийняття Декларації про державний суверенітет України. Я думаю, що ми її приймали перш за все для того, щоб мати можливість вирішити ті проблеми, від яких залежать умови життя народу України. І я думаю, що від вирішення цих проблем залежить і вотум довір'я нашому парламенту. Довір'я сільського населення (а його одна третина в республіці), залежить і від того, яким ми приймемо і як ми забезпечимо виконання Закону про пріоритет села.

Я хочу, товариші, підкреслити (і думаю, всі з цим згодні), що це дійсно важливий документ. В той же час я хочу сказати, що характер обговорення, на мій погляд, повинен бути дещо іншим. Складається таке враження, що це - справа лише аграрників, та ми і заспівку таку дали, щоб приймали участь в його обговоренні лише аграрники. І у нас складається так, що ми приймаємо черговий директивний документ (ми добиваємося, щоб його прийняли), а як його виконувати, яка його доля буде подальша, я думаю, що ми цьому уваги приділяємо дуже мало. Мені здається, питання, які піднімаються, можна було б розділити на декілька груп. Одна з них

- це нормативні питання. Дійсно, прийняти закон - і ми вирішуємо питання взаємовідносин з бюджетом, матеріального стимулювання і інші подібні питання.

Друге питання - це встановлення соціальної справедливості. А, дійсно, питання це є. Ну, якщо говорити сьогодні про ті ж будівельні матеріали. На жаль, сьогодні з споживспілки щорічно знімається на 30-68 мільйонів карбованців будівельних матеріалів. І в цьому році на 69 мільйонів цих матеріалів знято, а це значить

- вони зняті із сільського господарства.

Або знову ж таки візьмемо питання забезпечення сільського населення непродовольчими товарами. Мені здається, кожному із нас, особливо аграрникам, важко пояснювати сільським жителям, чому Укрспоживспілка, обслуговуючи 43 проценти населення республіки, одержує лише 30-34 проценти товарів для продажу.

Слідуюча група питань - це капіталовкладення, товариші. І от мені хочеться запросити вас дещо подумати в цьому плані. Ми на них робимо особливу ставку, але давайте подивимося: власні капіталовкладення, як вони бачаться в майбутньому? Ну, якщо взяти наступний рік, зростають закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію. Розрахунки показують, вони дадуть додатково колгоспам і радгоспам 3,5 мільярда прибутків, але якщо врахувати, що з нового року ціни на будівельні матеріали зростають в 1,8 раза, то нам цього приросту не вистачить для того, щоб перекрити зростання цін на будівельні матеріали. Значить, вихід один - якщо частину продукції не продати по більш дорогих цінах, ми не зможемо забезпечити того обсягу будівництва, який є. Далі ми говоримо про державні капіталовкладення. Я думаю, що перерозподілення їх дуже і дуже, товариші, можна так сказати, обмежене. Чому? Тому що централізовані капіталовкладення будуть зменшуватися. Зростатимуть ціни, кошти підприємств. Але яке підприємство нам добровільно їх віддасть? Тому тут, мені здається, доцільно було б на місці подумати, як все-таки нам будувати взаємовідносини. Дійсно, ці кошти належать підприємствам, але у нас кінчився час нашої адміністративно-командної системи, тепер і селянин стає власником своєї продукції. То нам треба зараз думати, як все-таки зробити, щоб селянин віз свою продукцію в місто. Якщо ми цього не досягнемо, він повезе туди, де більше йому заплатять, де вигідніше продати. Як будуть жити люди - невідомо.

Який я вихід, товариші, бачу. Я вибачаюсь, одну-єдину хвилинку. Я бачу в тому, товариші, вихід, щоб все-таки наші міські Ради відповідали за продовольче забезпечення міст. І я хочу, щоб зрозуміли мене і наші представники-депутати, які із міст.

Справа в тому, якщо ми цього не зробимо, то ті підприємства, які виробляють продукцію, якою користується село, прогодують свої колективи. Але виникає питання, як будуть годувати людей метробудівці, підприємства, які виробляють літаки чи там, скажімо, іншу продукцію? Тому в цій ситуації вихід єдиний - заключати договір і думати, як задовольнити ті вимоги, які будуть зустрічно пред'являти трудівники сільського господарства. Для цього треба буде напевно і кооперувати підприємства, напевно і встановити договірні зв'язки між містами, а, може, виходити і на зарубіж. Якщо ми цього не зробимо, товариші (я думаю, що якраз, коли ми будемо розробляти пакет документів в розвиток цього

Закону), звичайно, буде нам працювати дуже важко. А це справа і аграрників, і промисловиків.

Голова. Шановні народні депутати, нагадую, що тут всі рівні, і це не нарада керівного складу.

Слово надається депутату Колєсніку Олексію Михайловичу. За ним виступатиме Шаповал Володимир Никифорович.

Колєснік О.М., голова Банківської районної Ради народних депутатів, перший секретар райкому Компартії України (Валківський виборчий округ, Харківська область).

Шановні товариші депутати! Шановний Голово! Шановні виборці! Свій виступ я хочу розпочати з повернення боргів селу. Цей вираз, що став уже крилатим, повернувся, як-то кажуть, з височини на грішну землю. Боргів ніхто не віддає, мабуть, і не віддасть. Тому треба їх списати, як списуємо наші позички деяким слаборозвинутим країнам, і цю поправку пропоную теж внести в проект нашого Закону.

Далі. Соціальна облаштованість сільських трудівників не йде ні в яке порівняння з тим, що мають в містах. На селі чимало елементів соціально-побутової інфраструктури досі перебуває в зародковому стані. Селяни позбавлені багатьох благ, які давно стали звичним явищем у всьому цивілізованому світі. А раз селянин не відчуває на собі необхідної турботи, то відбувається відчуження від землі. Земля лишається господаря, і не дивно, що багатюща за природним ресурсом країна рік у рік бідніє. Слабке сільське господарство призводить до того, що поступово деградують інші сфери матеріального виробництва. Все це можна підтвердити цифрами, прикладами і по Харківській області, тих районів, які я представляю, - це Валківський, Краснокутський, але за регламентом немає часу. Тим-то сільська людина і має бути якнайліпше соціально влаштована і захищена. Треба, щоб наш селянин не просто заробляв собі гроші на прожиток, а виконував дуже важливу для країни справу, мав би в ній якнайширшу повагу, всенародну любов і підтримку.

Звідси витікає необхідність докорінних змін всього нашого ставлення до сільського господарства, до соціального розвитку села. Насамперед слід на зовсім інших засадах побудувати інвестиційну політику в аграрному секторі. У XІІ п'ятирічці лише 20 відсотків від загального обсягу асигнувань для агропромислового комплексу витрачались на вирішення соціальних завдань. Необхідно в короткі строки збільшити що частку не менш як у три

рази. Завдання це складне, і власними силами колгоспи і радгоспи його не розв'яжуть. Тут головну ставку треба робити на державні вкладення. Слід взагалі розробити рішучий (нерозбірливо) розподілу наявних республіканських бюджетних коштів на користь агропромислового комплексу, скоротивши без найменших вагань асигнування на промисловий розвиток. Досить нам збільшувати індустріальну потужність республіки, вона й так перебуває в становищі суперіндустріалізації, що давно вже призводить до руйнування екології. Треба покласти край будовам (нерозбірливо). Донині, крім розмов на цю болючу тему, практично нічого не зроблено.

Незважаючи на те, що сільське господарство з початку перебудови оголошене пріоритетним напрямом розвитку чи не найголовнішої сфери, воно все ж отримує асигнування старим принципом залишкового розподілу. Необхідність радикальних змін в інвестиційній політиці диктується також і тим, що на деякі регіони республіки перекладається завдання компенсувати недобір сільгосппродукції, який ми зазнали через вибуття кількох мільйонів гектарів землі після чорнобильської катастрофи. Доведеться різко збільшити сільгоспвиробництво в тих місцях, яким пощастило зберегтися. А цього можна добитися лише істотним вкладенням коштів, можливо, в таких пропорціях, яких ще не знала історія нашої республіки.

По-друге. З усіма перетвореннями в інвестиційній політиці якнайтісніше пов'язане ще одне кардинальне завдання. Я маю на увазі структурні зміни щодо всієї системи народного господарства України, що вже давно назріти і нагадують нам про себе. Треба рішуче переорієнтувати 10 підприємств на забезпечення сільського господарства всім необхідним, без чого нам неможливо створити добре діючий ринок виробничих засобів, машин, механізмів та іншого для задоволення будь-яких потреб селян.

По-третє. Пріоритетність розвитку села не буде забезпечена, якщо держава не візьме на свої плечі здійснення основних комплексних програм, як наприклад, електрифікації, газифікації сіл, будівництво доріг, створення системи водопостачання, екологічного захисту, розгортання в районах індустрії будівельних матеріалів, а також телефонізації господарства населених пунктів. До цього додається необхідність реалізації програм щодо налагодження сучасного технічного обслуговування тих машин, механізмів, приладів, установок, які найближчим часом будуть у

розпорядженні орендарів, фермерів, власників індивідуальних селянських господарств.

У зв'язку з тим, що сільське господарство України, особливо її східна частина, перебуває у зоні ризикованого землеробства, у нас з'явилася ще й зона пустелі на півночі республіки. Необхідно розробити державну програму щодо компенсації втрат на основі централізованої страхової допомоги. Для цього слід утворити республіканський фонд.

Вирішенню перелічених завдань повинні сприяти нові республіканські закони про землю, про власність, про місцеве самоврядування та місцеве господарство, а найперше (нерозбірливо) соціального розвитку села і агропромислового комплексу. А тому вношу пропозицію прийняти за основу цей проект Закону.

І на завершення. Скоро ми закінчуємо формувати Уряд республіки. Тому хочу звернути увагу всіх, без винятку, членів Уряду: всі повинні чітко знати, що Україна насамперед - це велика сільськогосподарська держава, і тому усім потрібно змінити ставлення до цієї життєво важливої галузі. Дякую за увагу.

Голова. Слово надається Шаповалу Володимиру Никифоровичу. За ним виступатиме Дубенков Геннадій Олексійович.

Шаповал В.Н., голова виконкому Черкаської обласної Ради народних депутатів (Чигиринський виборчий округ, Черкаська область). Шановні депутати! П'ять років з усіх трибун Союзу від Генерального секретаря Центрального Комітету партії до секретаря партійної організації - всі агітують за те, що селу потрібно віддавати борги, і сьогодні з цієї трибуни знову звучать ці заклики. Люди втомилися чекати від нас, коли на прилавках з'явиться продукція сільського господарства і коли ми поліпшимо продовольчу групу. Тому у мене є конкретні пропозиції.

Перш за все я думаю, що тут уже однозначно всі єдиної думки про те, що економіка в сільському господарстві має бути сьогодні багатоукладною, і ми повинні правильно орієнтувати себе, хто ж усе-таки в найближчі два-три роки забезпечить продовольством наше населення. Тому, беручи участь сьогодні у розробці даного Закону у складі Комісії аграрно-промислового комплексу, я погоджуюсь із проектом даного Закону і не сумніваюся, що, коли він буде винесений на розгляд населення, селян, він буде значно доповнений. Разом з тим у постанову хотів би внести таке доповнення. Я думаю, що сьогодні людей не задовольняє пункт 2, абзац 2. Основні положення проекту Закону УРСР слід рахувати при

підготовці проектів державного плану економічного і соціального розвитку. Я думаю, що це ми чітко й однозначно повинні записати при підготовці проектів державного плану економічного і соціального розвитку Української РСР і державного бюджету УРСР на 1991 рік, які б гарантували відчутне поліпшення продовольчого забезпечення населення уже в наступні 1-2 роки.

Що я маю на увазі? Перш за все те, що все те, що можна з наших мінімальних ресурсів узяти в республіці і дати селу - автомашини, цемент, труби, метал, ми повинні віддати. Ми повинні значно збільшити фінанси у сільське господарство. Очевидно, ви всі знаєте, що Російська Федерація виділяє понад 10 мільярдів карбованців під товари широкого вжитку, які будуть даватися селу під сільськогосподарську продукцію, здану у 1990 році.

Я думаю, що ми також маємо йти цим шляхом. Ми повинні створити таку обстановку, щоб той, хто хоче придбати автомашину, хто хоче заробити відповідну суму грошей, їхав на село і там заробляв цю автомашину і заробляв ці кошти. Тоді, звичайно, ми вплинемо на продовольче питання у найближчий час.

І останнє, товариші. Збільшивши ціни на хліб, ми разом з тим відбили заінтересованість у колгоспів і радгоспів виробляти м'ясо і молоко. Я думаю, ви всі знаєте, що Черкаська область - це область високорозвинена у сільському господарстві, виробляє 200 центнерів м'яса на 100 гектарів землі і 750 центнерів молока, і зараз стоїть перед такою дилемою: а чим же займатися: хлібом, м'ясом чи молоком? Хліб дає 188 відсотків рентабельності, а м'ясо (і молоко) дає рентабельність до 8-10 відсотків. А якщо взяти свинину - то лише 0,5 відсотка. Оці питання потрібно вирішувати сьогодні. Якщо ми їх не вирішимо, люди нам вірити не будуть.

І, закінчуючи, хотів би звернутися до Демократичного блоку. Я з великою повагою ставлюся до вашого інтелекту, до ваших знань, до ваших уболівань за долю українського народу. Я звертаюся й до товариша Яворівського, і до товариша Павличка, і до товариша Драча. Ви - цвіт української нації. Так давайте ж спільно, без усяких оцих уколів вирішувати дане питання. Мене обурюють такі статті (я не знаю, звідки вони з'явилися) - тут називають, що вовки не навчились їсти травичку або що там від корита не можна відірвати. Я вам чесно заявляю з цієї трибуни: мені було 23 роки, коли мене в 1957 році обрали головою колгоспу, безпартійного, тисячу чоловік населення на стадіоні. І ні до якого корита я до сьогоднішнього дня не приторкався. І ті, хто, я вам скажу

"утюжив" класиків наших, повинні знати, що ми, по пояс у багнюці виробляли сільськогосподарську продукцію.

Мене двічі з партії виключали за мою однозначну думку і відстоювання позицій сільського господарства і двічі поновлювали в партії. І, повірте мені, соромно перед своїми дітьми, соромно перед онуками, соромно перед своєю совістю, коли я виходжу, а мене паплюжать наліво й направо. Я звертаюся до вас, товариші. Ми однаково всі з вами - діти свого часу і ми вболіваємо всі абсолютно за долю українського народу, за те, щоб поліпшити долю сьогодні, а не завтра. Давайте спільними зусиллями працювати. Спасибі за увагу. (Оплески).

Голова. Слово надається Дубенкову Геннадію Олексійовичу, голові Козятинської районної Ради народних депутатів, першому секретареві Козятинського райкому Компартії України.

Дубенков Г.О. (Козятинський виборчий округ, Вінницька область). Шановні депутати, шановні виборці! Я разом з групою депутатів працював над проектом Закону, тому не буду зупинятися на його основних статтях, а хотів би ще раз загострити увагу на тих проблемах, які є сьогодні на селі, які є сьогодні в наших колгоспах.

Десятки років село доганяє місто, не одне покоління сільських дітей виросло в селах. Їм говорили і вчили в сільських школах, проголошували в програмних документах, що село дожене місто. Але ця мрія так і не стала дійсністю. Тому і не дивно, що мільйони вихідців із села знайшли і знаходять собі постійний притулок у місті, втративши всяку віру на кращі зміни на селі. Звідси і така скудність у багатьох областях України, особливо в східних, на тих онуків і правнуків з генами селянина-прадіда, які хотіли б узяти землю, які могли б просто переїхати з міста і працювати на селі.

Люди на селі втратили віру, і це передано з молоком матері дітям. Кожен із нас задає собі запитання: як же сталося, що люди з села, які створюють понад чверть національного прибутку, майже весь обсяг продуктів харчування, стали в соціалістичній країні людьми сьомого гатунку, покинутими напризволяще?

Дані по Україні про сьогоднішній стан соціально-економічного і культурного розвитку села, які наведені в доповіді, які ми знаємо, не можуть залишити нікого з нас, депутатів, байдужими. Щорічно у республіці вимирає понад 100 сіл, у місто виїздить більш як 200 тисяч молодих людей. Правильно і досить влучно сказав один з депутатів у цьому залі: якщо так й надалі буде

продовжуватися, то дуже скоро ми матимемо українське нечорнозем'я, крім українського Чорнобиля.

Мені, як і багатьом депутатам у цьому залі, доводиться бувати у багатьох областях нашої України і скажу, що дуже великої різниці між селами і між районами, між життям-буттям селян немає. Слід сказати, що населених пунктів, де люди живуть у кращих умовах, одиниці. Зате значно більше таких, які на грані вимирання, так і не діждавшись хороших доріг, газу, лазень, словом, нормальних умов життя.

Особливо в пригнобленому стані знаходяться бригадні і так звані до недавнього часу неперспективні села. Лише в нашому, Козятинському, районі Вінницької області, який у декілька напрямах перетинається Південно-Західною залізницею, в 10 і 11 п'ятирічці сільське населення зменшилося майже на 15 тисяч чоловік. В основному за рахунок 44 бригадних сіл, де проживає майже 80 процентів пенсіонерів. Цю небезпечну обстановку неймовірними зусиллями дещо вдалося стабілізувати в останні роки. Зменшився відтік, є вже приріст населення, зроблено перші кроки щодо благоустрою сіл, відкрито початкові школи там, де їх не було, дитсадки, медпункти, створюються умови для праці і відпочинку. Але це все зроблено за рахунок власних сил, ініціативи, за рахунок внутрішніх можливостей району без додаткових капітальних вкладень. Настав уже давно час, коли без допомоги держави в селі не обійтись. Коли всі ми повинні зрозуміти просту істину: нема добра селянину - нема добра і країні.

Село потребує не тільки економічного, соціального, але й духовного, культурного і фізичного відродження. Багато років ми жили за принципом: буде хліб, буде й пісня, забуваючи про культуру, освіту, медицину, спорт, про пенсіонерів і дітей, про відпочинок. Головне - план, головне - продукція, а все інше - не для селян і не для їхніх дітей. У мене в пам'яті залишився приїзд одного керівника республіки в наш район, де він побачив прекрасний піонерський табір на 350 дітей, який ми побудували силами колгоспу. Так от, коли він побачив ці будови, він похвалив: добре побудували. А потім сказав: "Краще було б, якби ці діти пасли корів, а не відпочивали в піонерському таборі".

Мені врізалися до цього часу ці слова, хоча пройшло уже 4 роки, і я думаю, і до цього часу задаю запитання: де його діти відпочивають літом? Чому селянські діти, діти колгоспників не повинні відпочивати, а бути в селі і пасти корів, бути з батьком

на полі і ніколи не побачити оті можливості, які є для дітей інших рангів, дітей керівників? У селі є багато славних традицій, є своя історія, і сьогодні я хотів би, щоб ми дійсно відчували, що основна рушійна сила на селі - це людина, це хлібороб. І ми за це їм повинні віддати загальнолюдську шану і повагу.

Шановні депутати! Скільки б ми не говорили про село, про його біди і страждання, без прийняття конкретної програми Уряду ми проблеми села вирішити не зможемо. Тому я вношу пропозицію: проект Закону прийняти за основу. Дякую.

Голова. Шановні народні депутати! Тут надійшло дуже і дуже багато записок про те, щоб ми припинили обговорення і приступили до прийняття закону.

Є й інші записки. Я думаю, що вони мають рацію, тому що люди вважають, що внесено дуже багато пропозицій, до речі, тут письмових дуже багато, цікавих, конкретних, і ми поступили б, мабуть, правильно, якби зараз не голосували, не приступали до обговорення Закону.

Ми стомлені, мої побажання слухати ораторів ні до чого не приводять. Ми стомлені і важливістю питання сьогоднішнього дня, і марафоном: уже більш як два місяці з половиною нашої роботи. Тому, я думаю, що нам, як кажуть спортсмени, треба трошки розім'ятися.

Ми могли б узяти зараз і поговорити з питань "різного", а далі доручити комісіям, щоб вони взяли ці записки, які тут є, і виступи і попрацювали ще над проектом цих документів. А завтра можна було б таким чином зробити, щоб, ну, скажімо, вже при обговоренні вносити конкретні абсолютно редакційні пропозиції і десь зранку прийняли цей Закон. Постанову, вибачаюсь. Так, згода?

Перший мікрофон.

Шеховцов О.Д., провідний інженер-програміст спеціалізованого проектно-конструкторського і технологічного бюро по модернізації і технології ремонту обладнання "Важмашремонт", м.Краматорськ (Новокраматорський виборчий округ, Донецька область). Леоніде Макаровичу! Сьогодні вже виникало це питання. У мене таке прохання: усі пропозиції, які сьогодні висловлювалися і письмово, й усно, нехай будуть завтра надруковані в правій колонці, незалежно від того, ухвалять їх комісії чи ні. Якщо ухвалять, то хай буде написано: "Комісія ухвалила". Це від комісії. Якщо ні, то хай буде надруковано в правій колонці: пропозиція від конкретного депутата. Бо це наше право на законодавчу

ініціативу. Тоді я буду мати змогу вийти до мікрофона, обгрунтувати свою пропозицію і поставити на голосування. Для цього я й знаходжусь в цьому залі. Дуже прошу так зробити.

Голова. Другий мікрофон.

Панасюк Ф.Т., голова Чуднівської районної Ради народних депутатів, перший секретар Чуднівського райкому Компартії України (Любарський виборчий округ, Житомирська область). Шановний Леоніде Макаровичу! Ви два дні тому сказали, що ми над проблемами розгляду проекту постанови і проекту Закону працюватимемо сьогоднішній день повністю. Дві години попрацювали з проблем Чорнобиля, півгодини є на обговорення, а ми переходимо до питання "Різне". Я вас переконливо прошу: з урахуванням того, що майже 150 депутатів - аграрники, і ми уповноважені були у Верховну Раду саме щодо вирішення і розв'язання проблем, від депутатів Житомирської області, прошу надати слово. З Житомирської області сьогодні з питань села ніхто не виступив.

Голова. Завтра я надам слово. Ми на завтра переносимо, але я хочу врахувати, щоб ви розуміли, що цей проект береться за основу. Він буде надрукований, і ми восени до нього будемо повертатися і обговорювати в деталях.

Шкарбан М.І., голова колгоспу "Радянський" Кобеляцького району (Кобеляцький виборчий округ, Полтавська область). У мене є пропозиція. Виключити із проекту постанови такі слова: "з урахуванням доповнень, зауважень, висловлених депутатами при обговоренні". Аргументую. Проект постанови без оцих слів можна прийняти і сьогодні. Якщо тільки ми ув'яжемо пропозиції, зауваження, ми будемо голосувати за кожним пунктом. І тоді буде неправильно. У нас будуть колгоспники, голови колгоспів обговорювати на місці, внесуть пропозиції, тим більше, що сьогодні з виробничників виступило мало. А ті люди, які називають себе аграрниками, я б сказав, що вони часто девальвують це слово. Аграрники - це виробничники, які працюють в основному там, на місці. І я просив виключити ці два речення і проголосувати за проект, а пропозиції будуть через два місяці. І наші пропозиції ті, що сьогодні висловлювались депутатами, через два місяці проголосуються разом.

Голова. Зрозуміло, бачте зовсім протилежне.

Шкарбан М.І. Пробачте, чому я говорю. Не дай бог, така

пропозиція, як про натуральний податок на 60 процентів товарної продукції, пройде. То ми приймемо не просто реакційний закон, а хомут селянину. В упаковці буде хомут, а не закон для села. Тому, якщо буде інакше, ми, аграрники, не будемо голосувати.

Голова. Центральна трибуна, будь ласка.

Депутат не представився. Товариші депутати, як стало відомо, сьогодні в місті Червонограді Львівської області вчинено антигуманний акт. За рішенням міської Ради демонтовано пам'ятник Володимиру Іллічу Леніну, який був споруджений на центральній площі міста. Це викликало обурення і протест багатьох жителів міста. В зв'язку з цим від групи депутатів "За радянську суверенну Україну" вношу пропозицію прийняти постанову Верховної Ради Української РСР. Дозвольте оголосити її зміст.

"На підставі рішення Червоноградської міської Ради Львівської області від 10 липня 1990", "Про демонтаж пам'ятників Леніну і Карлу Марксу", незважаючи на численні протести громадян, сьогодні, 1 серпня 1990 року, демонтовано пам'ятник Володимиру Іллічу Леніну, який був встановлений в центрі міста. Рішення про демонтаж пам'ятників Леніну, Марксу, Галану, Затонському прийняла також сесія Тернопільської міської Ради народних депутатів. Знесення пам'ятника Леніну в місті Червонограді є ганебним актом знищення пам'яток культури для посилення конфронтації і порушення громадського спокою. Верховна Рада Української РСР засуджує ці дії як антигуманний акт, що порушує Закон УРСР від 13 липня 1978 року "Про охорону та використання пам'ятників історії і культури", згідно з яким знесення і переміщення пам'ятників забороняється і може допускатися лише з особливого, в кожному окремому випадку, дозволу Ради Міністрів Української РСР.

Верховна Рада Української РСР постановляє:

1. Доручити комісіям з питань законодавства і законності, з питань правопорядку і боротьби з злочинністю ретельно вивчити ці факти і внести відповідні пропозиції до Верховної Ради УРСР.

2. Прокуратурі УРСР провести розслідування дій службових осіб та інших учасників руйнування пам'ятників Леніну в місті Червонограді і вирішити питання про їх відповідальність.

3. Раді Міністрів УРСР вжити невідкладних заходів до запобігання подібним випадкам.

Прошу поставити цю постанову на голосування. (Шум у залі).

Голова. Шановні товариші народні депутати! Одну хвилиночку. Депутат Чорновіл, одну хвилиночку. Тут є запит, до речі, вже і до вас. Як це могло статися на території області, де ви головуєте? І як це могло бути, коли допущено такий ганебний, антигуманний акт щодо пам'ятника Володимиру Іллічу Леніну? Я даю вам слово для пояснення.

Чорновіл В.М., голова Львівської обласної Ради народних депутатів (Шевченківський виборчий округ, Львівська область). Я щойно зв'язувався з областю, бо для мене це теж, певною мірою, несподіванка і встановив таке. Згідно з однією з умов страйку шахтарів Червонограда було перенесення пам'ятника Леніну і встановлення на площі пам'ятника Шевченку. Обгрунтування я можу дати завтра повніше. Отже, пам'ятник Леніну не зруйновано за рішенням Ради, рішення Ради було за вимогою шахтарів, страйкому. Страйком наполягав, Рада відкладала, скільки могла, до останку, під загрозою відновлення страйку. От пам'ятник і буде перенесено в інше місце. На це місце встановлюється пам'ятник Шевченку, а пам'ятник Леніну буде споруджено десь там, у районі промислових підприємств. Де, я ще не знаю. Деталі я вам доповім завтра. Ще раз повторюю, це вимога робітників трудових колективів, які вимагають деідеологізації. Ми порахували, що у нас у Львові пам'ятників і бюстів Леніну є декілька сот. Я не знаю, чи є така велика потреба в тому. Дякую за увагу. (Оплески).

Голова. Шановні товариші, оскільки депутатська група внесла проект постанови, я думаю, що Верховна Рада, якщо ми є Рада цивілізованої країни, правової держави, якщо ми прийняли Декларацію, якою пишаємося сьогодні, то ми не мусимо стояти поза цього акту. Оскільки постанова є лише доручення, а не якісь конкретні дії, я ставлю це питання на голосування. (Шум у залі).

Голова. З приводу голосування? Будь ласка.

Депутат не представився. Уважаемые товарищи депутаты. уважаемый Председатель, уважаемый президиум! Предложение, которое только что внесено, мне кажется, не может быть принято на слух. Есть предложение, чтобы оно было отпечатано, роздано нам завтра. Вернуться к нему завтра. Это предложение.

Голова. Надаю слово кожному біля мікрофону, і тоді вирішимо. Перший мікрофон.

Чернявський О.П., голова ради агропромислових формувань Сумської області (Сумський виборчий округ, Сумська область).

Шановний Леонід Макарович! З приводу тільки що зробленої заяви. Я також приєднуюсь до того, що треба роздрукувати її і завтра повернутись до цього питання. З приводу іншого, я вчора говорив і сьогодні не можу не сказати: я не виступав по питанню пріоритету розвитку села, уступивши свою чергу. Я тут претензій не маю. У мене багато є слушних, на мій погляд, зауважень, але їх, на жаль, робити нікому. В залі міністрів, членів Уряду, які повинні виконувати в першу чергу ті накази, які по пріоритету, немає. Я вважав би, що завтра необхідно продовжити обговорення цього питання по пріоритетному розвитку села, тому що я вважаю, це не тільки селян спасіння, а й міста. Не буде селян - не буде міста. Тому необхідно, я вважаю, продовжити це питання, забезпечивши повну явку. Там і соціальні питання, і забезпечення пенсіонерів, і медики, і освіта, і так далі. Всі повинні бути. Тому я вношу таку пропозицію. Дякую.

Голова. Гаразд. Другий мікрофон.

Мартиненко В.П., генеральний директор Полтавського гірничо-збагачувального комбінату (Комсомольський виборчий округ, Полтавська область).

Мы рассматривали сегодня вопрос - приоритет развития села. И то, что товарищ Сухой внес предложение отстранить промышленников от рассмотрения этого вопроса, я думаю, будет такой и результат этого законодательного акта. Поэтому необходимо сегодня рассмотреть, вернее сегодня надо было бы рассмотреть и дать предложения для комиссии. Поэтому при переходе на рыночную экономику, я считаю, приоритет - есть экономическая заинтересованность во вкладе своих средств в село, в первую очередь, а не отторжение промышленности от сельского хозяйства. Поэтому одним из подразделов нашего Закона должна быть роль промышленности (или потенциала промышленности) Украины в оздоровлении сельского хозяйства.

Голова. Третій мікрофон.

Ребрик Б.В., член кооперативу "Виробничник" при обласному об'єднанні "Івано-Франківськводоканал" (Тисменицький виборчий округ, Івано-Франківська область). Шановний Леоніде Макаровичу! Я хочу звернутися до Івана Степановича. На протязі всієї нашої сесії в багатьох питаннях порядку денного я записувався на

виступ. Мені відмовляли в цьому, і Іван Степанович пояснював, що багато є виступаючих, тому всім не можна надати слово, а виступи регулюються по областях. Сьогодні обговорюється питання по пріоритетному розвитку села. Питання дуже важливе, я є депутат від села, від сільського району, я записався один-єдиний від Івано-Франківської області, мені не надали слово. Я хочу знати, чому? Це перше.

Друге. Я прошу, щоб завтра на сесії поруч з цим питанням про пам'ятник Леніну доповіли сесії про те шахрайство, яке було допущено на виборах Голови Ради Міністрів Масола, коли було там зловживання з бюлетенями. Дякую за увагу.

Голова. Я не розумію, що... Тут пам'ятник Леніну і Голова Масол - який тут зв'язок?

Ребрик Б.В. Я маю на увазі, коли будуть розбиратися ці два питання?

Голова. Я думаю, що ми дуже втомились, вибачте на слові. Прошу вас, центральний мікрофон.

Заєць І.О., інженер інституту економіки АН УРСР (Святошинський виборчий округ, м.Київ). Ви знаєте, що недавно відбулась зустріч представників страйкових комітетів Донбасу з нашим Головою Ради Міністрів Масолом, а також із (нерозбірливо) Народної ради. Тому є звернення, яке адресоване Верховній Раді.

Звернення до Верховної Ради Української РСР, ухвалене на спільному засіданні Народної ради і представників регіональної спілки страйкомів Донбасу.

Обговоривши суспільно-політичну ситуацію, що склалася в республіці у зв'язку з проведенням шахтарями 11 листопада 1990 року політичного страйку, вважаємо:

1. Успішне вирішення економічних та соціальних проблем шахтарів можливе лише при досягненні державного суверенітету України.

2. Верховна Рада УРСР повинна висловити своє відношення до вимог шахтарів.

3. Народна рада і представники регіональної спілки страйкомів Донбасу наполягають на негайному проведенні:

а) деполітизації армії, КДБ, правоохоронних органів, освіти, виробничої сфери;

б) націоналізації незаконно нажитої власності КПРС;

в) заборони суміщення керівних партійних і державних посад.

Все це повинно бути включено в Декрет про владу.

4. Протестуємо проти фактів тиску на учасників страйку з боку адміністрації ряду шахт.

Представники страйкових комітетів Донбасу Кобзар, Ульяненко, Калякін, Снідко, Архіпчук, Гаврилов. Представники Народної ради Маслюк, Заєць, Марков".

Я прошу поставити на голосування цей пункт, що Верховна Рада УРСР повинна висловити відношення до вимог шахтарів.

Ткачук А.Ф., інженер-конструктор Хмельницького радіотехнічного заводу імені XXV з'їзду КПРС (Заводський виборчий округ, Хмельницька область). Шановний Леоніде Макаровичу, шановні депутати, шановна президіє! Питання, яке ми сьогодні обговорюємо

- про пріоритетний розвиток села - це, я рахую, надзвичайно важливе питання. Як ми знаємо, споконвіку селянам було важко. Це підтверджує і сьогоднішня сесія. Важко селянинові, жителю села, сільському трудівнику пробитися навіть до цієї високої трибуни і виступити.

Питання дуже важливе, ще раз повторюю, і тому у мене є пропозиція така, щоб все-таки змогли виступити ми, жителі села і працівники села, і Закон, який надзвичайно... (не чути), проект Закону, який сьогодні запропонований нам, дуже сирий, його треба обговорювати і винести на всенародне обговорення. І проводити обговорення, і продовжити це обговорення лише в присутності міністрів і керівників, які є. Ті товариші, які сьогодні виступали, багато з них вдають, що і з їх вини ми, вибачте за грубість, завалили наше село. А сьогодні немає таких товаришів, як міністр охорони здоров'я та інших. Так по просив би... я вибачаюсь, якщо охорони здоров'я є, то інших немає, і членів Уряду багатьох немає... Так що просили б, щоб вони завтра всі були, і продовжити обговорення цього Закону.

І ще, користуючись мікрофоном, хочу задати одне запитання нашому Уряду. У нас є таке на Кам'янеччині селище міського типу Стара Ушиця та й багато таких селищ є по всій Україні. Чому жителі цих селищ міського типу платять за електроенергію не так, як селяни? Адже в основному вони працюють в сільському господарстві і обслуговують наших селян. Спасибі за увагу.

Голова. Зрозуміло. Я хочу нагадати народним депутатам, що присутні два перших заступники Голови Ради Міністрів - товариші Ткаченко і Статінов, сидять міністри, просто ви їх не бачите,

народні депутати. Може, біля вас не сидять, ну, то вони мають сидіти, де забажають.

Другий мікрофон.

Гудима О.В., викладач Луцького педагогічного училища імені Ярослава Галана (Луцький-Центральний виборчий округ, Волинська область). Шановна президіє! Шановні депутати! Радість і біда співіснують поряд. Ми зараз тут веселимося в передчутті, що нам треба розійтися, а перед будинком Верховної Ради знаходяться матері воїнів армії, сини яких загинули в мирний час, і вони дуже просять після завершення засідання підійти до них, до матерів. Вони з портретами дітей стоять перед Верховною Радою. І це звернення, яке в мене в руках, воно теж про те, щоб завтра вже постанова, яку ми прийняли 30 липня, з'явилася в пресі, щоб ми питання про відкликання наших синів з місць локальних військових конфліктів розпочали негайно. Дякую.

Голова. Третій мікрофон.

Щербина В.О., завідуючий кафедрою Харківського державного університету (Радянський виборчий округ, Харківська область). Я хочу довести до сведения депутатов, что на территории Украины, как и на территории всего Советского Союза, действует постановление Министерства финансов о коэффициенте, по которому техника продается в частные руки (сельскохозяйственная техника) с коэффициентом 2,7. Я предлагаю нашему Верховному Совету продемонстрировать Москве, что мы серьезно относимся к нашему решению о суверенитете республики, и принять постановление об отмене этого решения, потому что не знаю, как остальные депутаты, а я его воспринимаю, как прямую диверсию под перестройку, реальную перестройку на селе. Хочу добавить, что никто из выступавших по важному Закону, который мы действительно должны были здесь обсудить, почему-то не внес такого предложения, и к сожалению, в Законе ничего об этом не сказано. И поэтому этот коэффициент грабительский - 2,7 - продолжает действовать. Еще раз предлагаю принять короткое постановление и отменить действие этого решения Министерства финансов СССР.

Голова. Центральна трибуна - і на цьому закінчуємо. Прошу всіх зайняти свої місця. Час підходить до вечірнього.

Депутат не представився. У меня есть предложение, и я прошу сессию поддержать. Говорят, что обсуждения в народе не

было. Два месяца все крестьянство говорит о законопроекте о развитии сельского хозяйства после того, как приняли мы повестку дня. Аграрная группа и по "відродженню" получили много предложений. Нам говорили: это девятый вариант Закона. Девятый вариант. Сегодня мы еще получили вариант.

Кто еще не сдал предложения по Закону, просьба немедленно сдать сегодня. Мы ночью отработаем все полностью, завтра до обеда еще послушаем обсуждение (или до 12 часов послушаем обсуждение), получим предложения. На 4 часа дня мы будем готовы проголосовать так, как сегодня мы проголосовали за постанову по Чернобылю, и Закон будет принят. На два месяца откладывать принятие этого Закона нет никакого смысла. Он останется на 99 процентов в том варианте, который мы сегодня приготовили. Я прошу поддержать меня в этом.

Голова. Шановні товариші! Я повертаюсь, оскільки залишилось три хвилини, до проекту постанови. Була внесена одна пропозиція: розмножити її і проголосувати за неї після того, як депутати ознайомляться. Завтра в 9.30 проект постанови буде роздано депутатам. І завтра ми проголосуємо.

Друге. Я хочу вас проінформувати, що коли ми приймали постанову про військовослужбовців, виступав депутат Дурдинець. Він звернувся до мене із заявою, що його сесія не зрозуміла і що його аргументація не була врахована. Я уважно прочитав цю заяву і хочу вам сказати, що він аргументовано доводить свою правоту, і ця правота має сенс. Я заявляю про це сесії.

На цьому вечірні засідання завершується. До 10 години.

ТЕКСТИ НЕВИГОЛОШЕНИХ ВИСТУПІВ

Артеменко М.М., генеральний директор науково-виробничого об'єднання "Сад" (Шполянський виборчий округ, Черкаська область). Шановні народні депутати! Шановний Голово! Дорогі виборці! Проектом постанови Верховної Ради Української РСР, яку ми приймемо сьогодні-завтра, на мою думку, в основі передбачено все, щоб ефективність ліквідації наслідків чорнобильської аварії стала відчутнішою, щоб нарешті весь народ України міг повірити в турботу про нього Уряду, Верховної Ради. І хоч багато виступаючих вносили різні доповнення, зміни, покращення, в залі, мабуть, не знайдеться того, хто б не проголосував за внесений проект постанови.

Свій виступ мені хочеться почати словами В.О.Яворівського, які він виголосив сьогодні у співдоповіді. Він сказав: "Ми з нашою бідою нікому не потрібні і нам треба самим шукати вихід з цього становища".

Дуже правильна думка: "Самим шукати вихід з цього становища". Саме на цьому, на домашньому, а не заморському оздоровленні, мені хочеться зосередити свій виступ і спрямувати його не тільки до присутніх тут у залі депутатів, а найперше - до всіх, хто слухає, хто дивиться нашу сесію, бо кожному жителю нашої республіки потрібно, як кажуть, "на Бога надіятись, а самому не плошати". На постанову Верховної Ради і заходи республіки надіятись, а самим шукати вихід з чорнобильського становища та інших, подібних.

На щастя, такі підручні, всім доступні заходи і засоби дала нам природа. Ними є високовітамінні, незрівнянної біоактивності ягоди чорної смородини, обліпихи, ряду інших садових культур. Чорна смородина, її ягоди і сік здатні вивести з тіла людини всі радіонукліди, важкі метали, запобігти і вилікувати від багатьох недугів, в тому числі променевих хвороб. Ягоди чорної смородини в 50-70 разів сильніше від яблук, груш, інших плодів вбирають у себе радіоактивні елементи, виносячи їх з тіла людини.

Виходячи з цих властивостей чорної смородини, на базі нашого Інституту ім. Л.П. Симиренка у Городищенській і Шполянській районних лікарнях створено і вже працюють лабораторія і кабінети по оздоровленню людей, що потерпіли від чорнобильської аварії та інших джерел опромінення.

Роботу по оздоровленню ми розпочали із взяття на облік всіх пострадальців, які є в районах виборчого округу, залучення до цієї справи висококваліфікованих і авторитетних спеціалістів, лікарів, лаборантів, науковців.

Не менш важливим, а можна сказати і вирішальним, є створення запасів соків чорної смородини, обліпихи та інших культур. І якщо сьогодні на облік взято близько 300 осіб, то вже заготовлено річну норму на 1,5-2 тисячі чоловік.

Відрадно, що і Міністерство охорони здоров'я, зокрема його міністр тов.Спіженко Юрій Прокопович, охоче взялися подати методичну допомогу, забезпечити кабінети оздоровлення необхідними приладами і матеріалами.

В цьому зв'язку мені хочеться звернутися з цієї високої трибуни до всіх людей республіки, до тих, хто хоче оздоровитись і

запобігти ураженню. Сьогодні не повинно бути сільської садиби, ділянки садовода-любителя, на якій не було б 15-40 кущів чорної смородини, а в колгоспах-радгоспах - 5-20 гектарів цієї чорноягідної чарівниці. Саджанці найкращих сортів розсадити дадуть всім господарствам у достатній кількості. Сьогодні не повинно бути наукової установи, районної лікарні, де не було б лабораторії чи кабінету по оздоровленню людей продуктами саду.

В нашій постанові це ніби записано. Але, думається, було б краще, якби ми записали конкретніше, зрозуміліше, а головне - так, щоб можна було вже невдовзі перевірити його виконання.

Закінчуючи, мені хочеться закликати всіх переходити від слів до конкретних справ. З першого дня чорнобильської аварії і до сьогодні, 4 роки ми приймаємо на оздоровлення дітей 101-ої київської школи. Цього року 40 дітей цієї школи, понад 200 дітей 30-ої Черкаської школи пройшли курс оздоровлення в нашому Інституті. Якби всі "чисті" господарства або хоч би наукові установи республіки оздоровили стільки ж дітей, то не треба було б шукати Куби, Канади, інших країн і республік, обійтися без заморської допомоги. Дякую за увагу!

Дронь А.А., заступник міністра житлово-комунального господарства УРСР (Ріпкинський виборчий округ, Чернігівська область). Шановні народні депутати! В своєму виступі я перш за все хотів би привернути увагу до проблем моїх земляків-виборців, трудящих Ріпкинського, Городнянського і Шорського районів Чернігівщини. Вони теж постраждали від чорнобильського лиха і ось уже п'ятий рік терпляче чекають своєї участі. Ось фрагмент одного з листів, який, на мій погляд, дає уявлення про стан справ у цьому краї. Пишуть його жителі поліського селища Радуль, розташованого за 60 кілометрів від Чорнобиля.

"Минуло чотири роки після чорнобильської катастрофи. Строк достатній, щоб визначити та оприлюднити дійсні масштаби трагедії, зробити серйозні висновки. Але далі телевізійного і газетного галасу справа не йде. До останнього часу всі інстанції запевняли нас, що Радуль - чистий. А нещодавно на хуторі Переділ за кілька метрів від житлових будинків випадково була виявлена радіоактивна пляма, в якій всі граничні норми перевищені. А скільки ще таких плям в нашому селищі - невідомо. В той же час різко погіршується здоров'я наших дітей, вони стають кволими, все частіше у них спостерігається захворювання

щитовидної залози, знижуються лейкоцити в крові. І ніхто не звертає на нас уваги".

На мій депутатський запит в урядову комісію про необхідність уточнення там радіаційної обстановки та вжиття відповідних заходів отримав відповідь від заступника міністра охорони здоров'я, який повідомляє, що рівень забруднення в цьому селищі становить всього 2,9-5,7 кюрі кв.км. Тому пільги жителям селища можуть бути надані тільки після перегляду діючих критеріїв оцінки радіаційної обстановки. І все. Більше 4 років люди опромінювались, і зараз їм рекомендують ще чекати перегляду критеріїв, бо 5 кюрі - це, на думку Міністерства, нормально.

Аналогічна картина і в старовинному містечку Любеч, розташованому поруч з горезвісним Славутичем, і в багатьох інших місцях цього округу. Пора, нарешті, вирішити питання про доплати в населених пунктах, де забруднення менше 5 кюрі, а також виділення цільових коштів на їх благоустрій.

Жителі Городнянського та Шорського, так званих чистих районів (там ніхто не проводив серйозних обслідувань), висловлюють сумнів в тому, що у них дійсно немає радіації. Адже розташованим поруч селам Гомельської і Брянської областей надано статус забруднених, їх жителям подається грошова допомога, проводяться значні роботи по благоустрою. А жителі наших українських сіл державної уваги позбавлені.

Вважаю невідкладним і першочерговим завданням (і це треба записати в нашу постанову) проведення детального, комплексного обстеження не тільки 38 забруднених районів, а всієї території республіки, як би дорого це не коштувало, і в найкоротші строки. Не володіючи ситуацією, не можна планово і ефективно проводити ліквідацію наслідків аварії. Сподіваюсь, що уже в цьому році будуть обстежені райони Чернігівщини, що знаходяться поруч з епіцентром лиха. Поки що звертання до Уряду, облвиконкому та районних властей про виділення коштів на цю мету залишаються без відповіді.

Одним з характерних виявів пасивності нашого Уряду люди називають відсутність до цього часу індивідуальних дозиметрів. Немає їх зараз в продажу, як було тут сказано. І непереконливою мені здається заява доповідача про те, що вже нарешті розроблено і ведеться підготовка до виробництва в республіці гама- і бетарадіометра. Тільки підготовка і тільки планується? Пропоную записати в нашій постанові доручення Уряду вже в цьому році забезпечити потреби населення в них приладах.

Вважаю необхідним також передбачити проведення радіаційного всеобучу населення, відповідну підготовку спеціалістів, які мають бути на кожному підприємстві та в установі.

Великою проблемою, що турбує людей, як відомо, є незадовільна робота по обстеженню населення, в першу чергу дітей. Хорошу справу було організовано з ініціативи Міністерства охорони здоров'я та Південно-Західної залізниці. Я маю на увазі спеціальний поїзд, оснащений відповідною технікою та укомплектований спеціалістами, з допомогою якого в ряді населених пунктів виконано значну роботу. Але зараз цей поїзд чомусь припинив свою діяльність. Доки ми не зможемо організувати кваліфіковане стаціонарне обстеження дітей на місцях, Міністерству охорони здоров'я, на мій погляд, слід було б відновити роботу подібних пересувних лабораторій або пошукати інші форми оперативного вирішення проблеми. Це значно зняло б напругу у людей.

І тепер з точки зору заступника міністра житлово-комунального господарства, організації якого з перших днів після чорнобильської аварії беруть безпосередньо участь у ліквідації її наслідків. Не буду називати конкретні обсяги виконаних комунальниками робіт. Вони значні і люди бачать нашу роботу. Хочу сказати про необхідність докорінно змінити організацію робіт на забруднених територіях. П'ятий рік тисячі спеціалістів нашої галузі, як і багатьох інших, виконують роботи по дезактивації території, газифікації і благоустрою населених пунктів в зоні жорсткого контролю, будівництву там необхідних об'єктів. Але все це робиться ще авральним методом, щорічно завдання доводяться з запізненням.

Відсутність плановості і чіткої організації призводить до неефективного використання виділених коштів, а нерідко і до марнотратства. В минулому році, наприклад, значні роботи були виконані по газифікації та благоустрою сіл Ясен, Шевченково, деяких інших, а зараз вони відселяються, бо рівень радіації там, виявляється, небезпечний для проживання людей. І таких прикладів, коли гроші буквально зариваються в землю, можна навести чимало. Все це від того, що робота по ліквідації наслідків Чорнобиля виконувалася раніше практично на громадських засадах. Це добре, що нарешті Уряд зрозумів необхідність створення спеціального державного органу. Вважаю за необхідне мати аналогічні підрозділи в областях, які б займалися всім

комплексом справ. Адже багато ми втрачаємо від того, що замовниками на місцях зараз виступають різні служби облвиконкомів, облагропроми та інші органи.

З урахуванням значного росту робіт по виконанню Чорнобильської програми потрібно було б також перейти від залучення окремих підрядних організацій з областей до створення спеціальних, добре оснащених загонів на зразок тих, що працюють зараз у Вірменії, Тюмені чи колись працювали на будівництві БАМу. Наше Міністерство по домовленості з облвиконкомами вже планує створити в Київській, Житомирській та Чернігівській областях газомонтажні трести. Сподіваємось тільки на допомогу Держплану і Держпостачу в їх оснащенні. Мені здається, що було б доцільним вирішити питання про залучення до виконання робіт в забруднених районах і будівельних підрозділів Радянської Армії.

І ще про одне. В доповіді йдеться про значний ріст капітальних вкладень для вирішення Чорнобильської проблеми на 1991 і майбутні роки. Але ми не повинні дуже тішитися тими цифрами. Адже треба мати на увазі, що і вартість будівництва з наступного року зростає в 1,5-2 рази. І якщо не вжити заходів по додатковому виділенню республіці коштів, то ми введемо відповідно в 1,5-2 рази менше запланованих об'єктів. До цього слід додати, що більшість матеріальних ресурсів постачальники відпускають по комерційних чи договірних цінах, які вже сьогодні вищі за ті, що закладаються в нові кошторисні норми. Нам потрібен механізм, який би гарантував забезпечення ресурсами Чорнобильської програми по державних оптових цінах в умовах розбалансування економіки, переходу до ринку.

Відсутність цільового матеріально-технічного забезпечення робіт сьогодні є значним тормозом в цій справі. До цього часу матеріали направлялись в основному за рахунок фондів республіканських міністерств та облвиконкомів, що ускладнювало виконання поточних завдань на місцях. В зв'язку з тим, що програма ліквідації, як і сама чорнобильська біда, є всесоюзною, то і ліквідація її наслідків має забезпечуватись по держзамовленню і тільки за рахунок союзних фондів.

І останнє. Великі надії люди покладають на новостворені структури по проблемах Чорнобиля особисто на тов.Яворівського та Масика. Але я хочу від імені моїх виборців звернутися і до нашого Голови. Шановний Леоніде Макаровичу!

Візьміть під свій особистий контроль вирішення чорнобильської проблеми, допоможіть досягти помітних зрушень у її вирішенні. І вже тільки за це народ дасть найвищу оцінку вам особисто і нашій Верховній Раді. Дякую.

Пауль В.Й., начальник хімічного цеху Зуївської експериментальної теплоелектроцентралі Всесоюзного теплотехнічного інституту (Харцизький виборчий округ, Донецька область). Уважаемые депутаты! На нашей первой сессии почти ежедневно звучит общенародная боль - Чернобыль. Проблема Чернобыля очень многогранна. Но в основе этой проблемы - человек. В докладе Константина Ивановича Масика не прозвучал еще один аспект чернобыльской трагедии - это судьба людей, участвовавших в ликвидации аварии на ЧАЭС и оставленных Советами Министров СССР и УССР на произвол судьбы. В выступлении депутата Звягильского уже звучала эта тема, но я хотел бы ее дополнить.

Только в Донецкой области участников ликвидации аварии более 20 тысяч человек. Большинство из них (образно выражаясь, "вчера") остро нуждаются в неотложной медицинской помощи и социальной защите. Несколько человек уже не дождались этой помощи. Больно сознавать, что в программах Правительства не нашлось места для этой категории людей. Правда, распоряжением от 16.12.86 года N 694-р Советом Министров УССР было доведено до сведения министерств, ведомств и облисполкомов, что Совет Министров СССР распоряжением от 11.12.86 г. N 2488 поручил Госкомтруду и Минздраву СССР рассмотреть и решить вопрос о создании специализированных врачебно-трудовых экспертных комиссий по освидетельствованию и переосвидетельствованию лиц, получивших заболевание в результате аварии на Чернобыльской АЭС.

Такая экспертная комиссия создана в Донецке, но работает она

2-3 дня в месяц. Поэтому попасть на эту комиссию может только настойчивый больной и то через год-полтора после взятия на учет. При таком подходе понятно, какая судьба приготовлена этим людям.

Диагноз - общепрофессиональное заболевание является ярким выражением командно-административной системы. Запрет на указание связи заболеваний с радиоактивным облучением можно отнести только к скрытым репрессиям против свидетелей чернобыльской трагедии. Остается только удивляться,

как наша самая гуманная медицина может мириться с таким явлением и загонять болезнь общества вглубь. Где же гражданственность медиков?

Хотя медиков можно понять. При отсутствии необходимых медикаментов и диагностической техники они просто бессильны. Но нельзя оправдать Правительство, которое продает наше сырье другим странам, и вместо имеющихся в этих странах медикаментов и диагностической аппаратуры закупает магнитофонные кассеты и жевательную резинку. Заболевшие участники ликвидации аварии с каждым днем все больше теряют надежду на выздоровление и впадают в отчаяние. Только с июня 1990 года в Донецке начал функционировать межрегиональный совет по связи заболеваний людей с пребыванием в Чернобыле. Не поздно ли?

Многие из тех, кто работали в Чернобыле, заболели и, утратив работоспособность, переведены на инвалидность с выплатой пенсии в размере 40-50 рублей. Можно ли содержать на такие средства семью?

На основании вышеизложенного предлагаю:

1) Правительству УССР подготовить программу социальной защиты для всех участников ликвидации аварии на Чернобыльской АЭС.

2) Министерству здравоохранения УССР подготовить распоряжение о строгом медицинском учете всех участников ликвидации аварии с ежегодными клиническими исследованиями в областных или республиканских экспертных комиссиях в зависимости от степени заболевания, с последующим радикальным лечением.

3) Комиссии по вопросам чернобыльской катастрофы разработать закон по социальной и правовой защите участников ликвидации аварии на ЧАЭС.

Руденко В.М., заступник голови виконкому Гощанської районної Ради народних депутатів (Гощанський виборчий округ, Ровенська область). Шановні товариші депутати! Шановний товаришу Голово! З глибокою тривогою і стурбованістю живемо ми в страшний післячорнобильський період. З кожним днем дізнаємося про все нові жахливі наслідки радіації. На перших порах цю правду приховували від нас, завуальовували, під грифом "таємно" дані зберігалися в сейфах високопоставлених чиновників Мінатоменерго, ІІІ-го головного управління Міністерства

охорони здоров'я СРСР. В період демократизації суспільства і гласності засекречувалися зведення про аварію на Чорнобильській АЕС, результати лікування, ступінь радіоактивного ураження персоналу, який брав участь в ліквідації наслідків аварії в Чорнобилі. Лише через кілька років перед нами почала відкриватись правда. І тепер з впевненістю можемо сказати, що атомного бомбардування зазнали колись не лише японські міста Хіросіма і Нагасакі. Невидима смерть атомної війни, яку вже розпочали проти свого народу безвідповідальні ділки від атомної енергетики, торкнулася багатьох областей України, Білорусії, Російської Федерації. Не можна передбачити, скільки людей передчасно помре від цього лиха, скільки ще ненароджених матимуть генетичні відхилення. А розпад радіоактивних речовин продовжується. Як вплине на нас плутоній, цирконій, літій?

Чорнобиль - наша біль і біда. Ще більше лихо, можливо, чекає нас попереду. Можливо й ми, невідомо коли, покинувши славну землю наших предків, землю наших прадідів, дідів і батьків, будемо терміново шукати притулку в чужих краях, і з того вирію не буде нам повернення. Хто дасть сьогодні гарантію безпеки Ровенської і Хмельницької АЕС? Хто гарантує нам спокійне, без радіоактивного зараження життя? Ніхто! Ні ті, хто проектував і будував ці станції, ні ті, хто давав дозвіл на їх будівництво. Лише злочинці можуть чинити сваволю проти свого народу. Лише злочинці можуть ігнорувати думку сотень тисяч жителів Ровенської області, в т.ч. 14 тис. жителів Гощанського району, учнів і вчителів Корецької СШ N3, працівників Корецької центральної районної лікарні, ветеранів війни і праці Тучинської сільської Ради народних депутатів, які підписали звернення до Верховної Ради УРСР про припинення нарощування потужностей Хмельницької і Ровенської АЕС. Ми ще і ще раз переконуємося, що і Верховна Рада СРСР, уряд Союзу РСР, відповідні відомства з нашою думкою не рахуються, вони байдужі до людських бід і страждань.

Вважаю, що сьогодні ми повинні поряд з питанням розгляду невідкладних заходів чорнобильської аварії обговорювати і питання мораторію на будівництво і поширення атомних станцій на Україні. І тут я вже від імені виборців Гощанського виборчого округу N 336 (а я маю право це заявити, бо мої виборці в цьому плані одностайні), оскільки нам не байдужі ні свавілля, ні наруга, які чиняться над народом і краєм, ставлю такі вимоги, які повинні знайти відображення у постановах нашої сесії:

- терміново припинити будівництво та експлуатацію Хмельницької АЕС, не допустити введення в дію другого блоку Хмельницької АЕС, яке планується провести найближчим часом;

- порушити, врешті-решт, кримінальну справу проти тих безпосередніх винуватців чорнобильської біди, які, прикриваючись своїм службовим становищем, уникли справедливої кари. Такі злочини слід прирівнювати до злочинів проти людства;

- забезпечити медичне, торговельне, побутове обслуговування населення, яке проживає в 30-кілометрових зонах, на рівні вимог щодо забезпечення жителів населених пунктів, розміщених у зонах АЕС;

- забезпечити населення, яке проживає в 50-кілометрових зонах АЕС, необхідною кількістю індивідуальних дозиметрів для визначення рівня радіації;

- розглянути питання про можливість виходу на пенсію людей, які проживають в 30-кілометрових зонах АЕС: жінок - у 50 років, чоловіків - у 55 років;

- не допустити участі солдатів дійсної служби і призову резервістів на ліквідацію наслідків на Чорнобильській АЕС. Там повинні працювати спеціалісти Мінатоменерго.

Наші слова сьогодні - не голослівна заява. Біль і крик душі, дзвони Чорнобиля заставляють говорити на повний голос. Висновок зроблений. Потрібно діяти не поодинці, а всім, колективно. І народ України надіється, що до болю його сердець прислухається новий парламентський корпус республіки. Дякую за увагу.