ЗАСІДАННЯ СІМДЕСЯТ ТРЕТЄ

Сесійний зал Верховної Ради Української РСР. 20 липня 1990 року. 10 година ранку.

Головуючий. Шановні депутати! Я зачитую записку: "Хоча б один раз на тиждень прошу починати засідання згідно з Регламентом. Вам необхідно приходити в зал за дві-три хвилини до початку, це якраз буде досить для вгамування залу і нормального, згідно з Регламентом, початку роботи".

Я вважаю, що може краще б за півгодини приходити, щоб вгамовувати. До чого ми допрацюємося, якщо потрібно комусь когось вгамовувати?

Доброго ранку, шановні депутати, виборці і всі, хто нас бачить і чує! Дозвольте ранкове засідання Верховної Ради Української РСР оголосити відкритим.

Продовжуємо заслуховування платформ претендентів, кандидатів на найвищу посаду Верховної Ради Української РСР - Голови Верховної Ради Української РСР.

Слово надається народному депутату Скорик Ларисі Павлівні.

Скорик Л.П., доцент кафедри архітектури Київського державного художнього інституту (Артемівський виборчий округ, м. Київ). Шановні народні депутати, шановний Головуючий. Я усвідомлюю, що мій вихід на цю трибуну буде більшістю, в усякому разі групою в 239 осіб, напевно, зустрінутий різко негативно, але я дозволяю собі все-таки такий ризик, бо думаю, що відвага у житті і в політиці не остання річ.

Коротко про себе. Народилася в місті Любечі, в 1939 році, у жовтні, в родині вчителів. В моїх глибоких коренях дуже тісно переплелися схід і захід України і, може, тому ідея соборності України завжди жила в моєму серці і володіла всім моїм єством.

Досить рано, десь у віці 8 років, я обрала для себе найкращий у світі фах архітектора. Справді вважаю його найкращим, хоча не дуже він вдячний у нашій реальності, оскільки архітектура, як мистецтво, особливо чесне і відкрите, дуже точно віддзеркалює і залежить від політичного, економічного і культурного рівня суспільства і держави.

У віці 14 років я закінчила середню школу відмінно. Виборола собі, ще тоді безпаспортна, право складати спеціальні екзамени на архітектурне відділення Львівського політехнічного інституту. І тоді ще конкурс був досить гігантський, як на наші часи, в цій галузі - 8 осіб на місце. Мені пощастило, я закінчила цей інститут з відзнакою, працювала спочатку в Донецьку, потім коротко у Львові, після цього - аспірантура у Києві і з 1972 року працюю у Київському художньому інституті на кафедрі архітектурного проектування. Зараз - керівник творчої майстерні, доцент. Захистила кандидатську дисертацію з проблем реконструкції великих міст і минулого року звітувала по завершенні докторської дисертації на вченій раді на тему "Історична спадщина і сучасність у єдиній структурі загальноміського центру". Віце-президент Спілки архітекторів - недавно обрана на оновлюючому 9 з'їзді Спілки архітекторів України.

Ну, а тепер до справи. Я сповідую примат духовного над матеріальним. Я переконана, що справжнє майбутнє має те суспільство, яке усвідомлює і забезпечує пріоритет духовного розвитку культури, але цей розвиток можливий лише за умов свободи людини і народу. Історія вчить нас: раб може бути слухняним виконавцем, але творцем - ніколи. Прийнята нами Декларація про суверенітет проголосила свободу народу Української держави, але вільним може бути лише той народ, в якому вільний кожний індивід. І тому я надаю величезного значення утвердженню правової демократії, яка стоїть на підвалинах гласності і закону. Закон має бути формулою справедливості, і для мене найвищі законодавці України - парламентарії - мають бути людьми справедливими, гуманними і високоморальними.

Розвиток духовності суспільства неможливий, якщо його керманичі не сповідуватимуть високих моральних засад. І тому я дозволю собі не погодитись із словами шановного Миколи Григоровича Хоменка, який сказав, що не так важливо, хто буде Головою Верховної Ради. Джордж Вашингтон говорив: "Між усіма нахилами та звичаями, які ведуть до політичного розквіту,

невід'ємною підпорою є релігія і моральність. Чесність і моральність -це необхідна і головна пружина народного уряду".

Я не погоджуюсь із поширеною сентенцією, що політика - це брудна річ. Політика може і повинна бути чистою. І такою є та політика, для якої людина і народ є метою, а не засобом діяльності. Моральними є ті політики, які мають тверді засади і не приховують їх, а відкрито проголошують, не боячись втратити популярність чи голоси.

Я відкидаю макіавеллізм і мені дуже симпатична позиція політика-гуманіста Масарика. Довгі роки особиста мораль і відповідальність людини у нашому духовно понівеченому суспільстві витіснялися і придушувались абстрактним, не людським за своєю суттю комуністичним релятивізмом. І яскравий приклад нам нині подає наша парламентська ситуація, коли з такими зусиллями обраний Голова п'ятдесятидвохмільйонної країни, виконуючи партійний наказ, без вагань покидає свій народ у далеко не найкращих обставинах і ще пробує скинути свою вину, по суті, на тих, хто його обрав, і навіть не вважає за потрібне глянути їм у вічі.

Воістину своєрідне розуміння обов'язку і честі. Не кажу вже про очевидну політичну близькозорість і Володимира Івашка, і його партії. І невже децибели фанфар, що їх десятиліттями Комуністична партія вигравала у свою ж власну честь, так притупили їй слух, що їй не чутно зараз голосу шахтарів і волань народу, який вимагає справедливого обрахунку? Ось слова із резолюції шахтарського мітингу від 11 липня: "72 роки Радянської влади КПРС як правляча партія, стоячи на ідеологічних догмах марксизму-ленінізму, допустилась до геноциду власного народу, привела країну не лише до застою, а й до економічного і морального краху. Враховуючи попрання нею як правлячою партією протягом 72 років правління міжнародних правових норм, які існують для партій в цивілізованому світі, КПРС не має морального, юридичного права на існування. Вимагаємо саморозпуску КПРС". Як кажуть, коментарі зайві.

Я стою за багатопартійність і виступаю за ліквідацію партійних комітетів у навчальних і освітніх закладах, в установах і на виробництвах, в армії, КДБ, МВС, за деідеологізацію освіти і науки, за націоналізацію створеного народом майна КПРС. Я не знаю відчуття помсти. Я вважаю, що воно руйнує людську душу, але я не визнаю сурогатів справедливості. Передумовою прощення є

визнання провин і покаяння. Нього чекає народ і від партії, і від її таємного бойового загону - КДБ.

Виступаю за реальну реабілітацію почуття національної гідності, що особливо на Україні впродовж десятиліть шельмувалось словосполученням "український буржуазний націоналізм" і супроводжувалось фізичним та моральним знищенням мільйонів.

На Україні міцні традиції співжиття і співпраці представників різних націй, особливо, коли не втручалась загарбницька політика сусідів і в тотальному воєнному театрі не розігравались криваві драми, коль вже не впізнати хто свій, хто чужий, хто праведний, хто злодій. А тим, хто й нині поширює стереотипи про, наприклад, несамовитий український антисемітизм, я хочу нагадати, що в керівних структурах полкового козацтва ще на початку вісімнадцятого століття було багато інородних, не українських полковників і в тому числі чотири полковники єврейського походження, що в Центральній Раді було багато неукраїнців і п'ять євреїв, що Петлюра був ініціатором створення єврейської військової жандармерії, а в лавах січових стрільців у боях за національну незалежність України воював єврейський студентський батальйон.

Тим, хто при обговоренні Декларації переживав, що в суверенній Україні українці можуть завести імперський звичай і гноблення національних меншинств, хочу сказати: "Шановні, це не в наших традиціях".

Мене дивують сепаратиські настрої кримських депутатів, які беруть курс від України на Москву аж так біологічно, що розпорядження Кримського облвиконкому ігнорують і практично відміняють рішення Верховної Ради УРСР про перехід на поясний час. Що там самопочуття чи здоров'я людей, інтереси "единой и неделимой", видно, для них вище всього.

Ось коротка телеграма: "Поддерживаем Декларацию суверенитета Украины. Считаем, что депутаты Крыма отстаивают интересы не крымчан, а бюрократического аппарата, который пытается ускорить создание республики Таврида для укрепления своей власти и привилегий. По нашему мнению, вопрос устройства Крыма следует решать только после возвращения крымских татар - коренного населения Крыма".

Багато підписів, у тому числі і татарські прізвища.

Мені здається, панове сепаратисти, що політика імперських масових міграцій на Україну, корінне населення якої планомірно винищувалось голодомором і розстрілами, депортаціями, а нині

розмито 16 мільйонами неукраїнського населення, не обернулось благом для жодної нації і в тому числі - для російської. Бо створення на Україні чи в Білорусії режиму найбільшого сприяння, хоча б мовного, для еміграції російського населення з рідної землі перетворило на пустелю і руїну цю землю. Згадаймо села російської Півночі чи цілі регіони центральної Росії.

Біда нації, яка покидає свої гнізда, біда нації, що в своєму гнізді втрачає себе. І негоже тепер, коли Україна протягом десятиліть, не з власної волі втрачаючи пам'ять і мову, розтерзана Чорнобильською пожогою, від якої не оговтатись нам і за сотні років, негоже тепер заходитись ще шматувати її тіло, виношуючи великодержавницькі ідеї "Южноросійського" чи "Донецького краю" або незалежної "Кримської республіки".

У країна ніколи не була і поготів не буде злою мачухою для тих дітей, які в широкому світі розгубили своїх національних матерів, але ж і ці діти повинні ставитися до неї з довір'ям і пошаною, з розумінням того, що, маючи всі умови для національнокультурного розвитку, вони інтегрують в єдиний соціум республіки, ядром якого є народ, що дав назву своїй національній республіці.

Я не буду повторюватись і знову доводити, чому укладення будь-якого Союзного договору, та ще й перед тим, поки Україна не забезпечила реальне утвердження свого суверенітету у вигляді нової Конституції і пакету відповідних законів, обернулось би для України катастрофою. Я торкнусь іншого аспекту. Час, нарешті, щоб у світі заіснувало поняття України як держави, бо Союз - це до цих пір було повне утотожнення з Росією, і навіть зсередини у багатьох. Так воно було, як сказав письменник Андрій Битов у своєму інтерв'ю в Нью-Йорку: "Мне лично очень трудно представить себе Россию без Эстонии, Грузии или Армении".

Ви пам'ятаєте, скільки напруги викликав у цьому залі розділ Декларації про Збройні Сили. Це питання хвилює мене особисто як матір, що солідаризується з іншими матерями України. Знаю, скільки горя зазнали і зазнають ті матері, діти яких служать за межами України. Цьому має бути покладено край негайно і негайно має бути прийнята відповідна постанова Верховної Ради. Україна повинна мати свої Збройні Сили. Бо це питання реальності і суверенітету, оскільки сила, яка не підпорядкована народу України, завжди може бути використана проти нього. Але є ще інші аргументи. Серед них - неймовірна чисельність армії, що її утримує Україна. Тільки на Україні близько мільйона осіб військовослужбовців.

Безпрецедентні витрати. Офіційно це називається 18 процентів від національного прибутку. Це безправність солдат і офіцерів через відсутність законів, які захищали б їх конституційні права, це жорстокі стосунки і умови (20 процентів загиблих в армії - це самогубці). Це алогізм непрофесійності, коли підготовка кожного нового поповнення супроводжується руйнуванням дорогої техніки, вартість якої значно вище від заробітної платні. Це неймовірно великий генеральський корпус. І все це величезним тягарем лягає на бюджет, на фізичне і моральне здоров'я народу.

Україні досить п'ятдесятитисячної сучасної армії. Нам нападати не треба, та й навряд чи хтось хоче це зробити супроти нас. Я маю надію, що й центр ніколи не захоче влаштувати танкову дефіладу саме навпроти будинку українського парламенту. В основу концепції армії має лягти без'ядерність і принцип економічний - витрати не більше 5 процентів від національного прибутку, а це величезна економія для вирішення соціальних проблем і в армії, і в усьому суспільстві.

Я визнаю об'єктивні економічні закони, вільний ринок, без жодних загравань з адміністративно-командними придатками. Я солідарна з економічною програмою Володимира Черняка і дуже вболіваю, що його розум, знання і розуміння проблем і часу не знайшли резонансу у більшості нашого парламенту.

Головний зміст діяльності держави полягає не в регулюванні економікою як такою, а тільки у перерозподілі отої тріади, на яку розподіляється валовий продукт.

Ви знаєте, це - витрати споживачів, інвестиції і бюджет держави Я вважаю за необхідне перевірити доцільність наших виробництв, згадаймо хоча б висновки Лестера Турова і його команди, які вони зробили стосовно НДР. Як виявилося, зараз 40 процентів виробництв, які там мають місце, є непотрібними і зайвими. Я виступаю за розумну приватизацію різними методами. Це і метод акцій, контрактів та інших грошових довіреностей.

Чи не найтяжче наша безглузда система поруйнувала віковічну господарську твердиню України - село. І не треба мати ілюзій, що зараз може легко відбутися передача землі селянам. Не забуваймо, що управлінців на селі одна третина і що в них існує так звана плантаторська психологія, яка зовсім не бажає гарантованого вивільнення селянської ініціативи. Це треба ламати законодавчо, і не зволікати. Село потребує інфраструктури, селянин-господар - малої техніки.

Найближчим документом, що його має прийняти Верховна Рада, є, безперечно, Декрет про владу. Його прийняття вирішить, чи й надалі у нас існуватиме примат ідеологічних і політичних доктрин у всіх сферах життя. Ще на початку XІX століття Петро Чаадаєв відзначив уперту партійність і, як він сказав, "чванливе місіанство імперської Росії". Отої "великой Руси, что навеки сплотила Союз нерушимый народов".

Оця постановка ідеологізації попереду історії і століттями безперервна критика європейського національного розуму і працелюбства стали сприятливим грунтом для буяння тоталітарної більшовицької ідеології. І хоч усі ми, збиті в Союз, виспівуючи в один голос про наш особливий унікальний шлях, самі домарширувалися до глухого закутку, прихопивши ще кілька звільнених східно-європейських держав. Великодушна історія знову простягає спасенну руку всесвітній цивілізації. Ми маємо можливість увійти до загальноєвропейського дому. Тож покиньмо заганяти себе і людство до "комуністичного раю" й увійдім у цей дім поодинці і гідно. І в цей дім нас закликають. Хоч ми побиті, але будьмо не злобливі. Ми - українці, росіяни, євреї, болгари і німці - громадяни України і парламентарії їх. З'єднаймо свої зусилля за Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ.

Головуючий. Лариса Павлівна...

Скорик Л.П. Дякую за увагу.

Головуючий. Перший мікрофон.

Мороз О.О., завідуючий аграрним відділом Київського обкому Компартії України (Таращанський виборчий округ, Київська область). Шановна Лариса Павлівна! Я вас глибоко поважаю за інтелігентність і відвагу. Я знаю, що ви добре знаєте історію. Ви теж знаєте, що інквізиція, хрестові походи, інші акції здійснювалися нібито в ім'я віри, в ім'я ідеї. От проводячи аналогію або паралель відносно ваших міркувань щодо комуністичної ідеї, комуністичної партії, чи не здається вам, що можна тепер сказати, ніби християнство заслуговує осуду, а образ Ісуса Христа треба винести з будинків і церков? Ви теж прекрасно розумієте, що це абсурд, що цього не можна зробити, це безглуздя. Як відносно таких ваших пропозицій щодо комуністичної ідеї?

Скорик Л.П. Я думаю, ви хочете тим самим сказати, що комуністична ідея відповідає християнській ідеї. Мабуть, такі паралелі ви хочете провести?

Я думаю, що це не зовсім так, тому що я маю на увазі ідеї християнства, які викладені в нагірній проповіді Христа, вона дуже сильно відрізняється від того релятивізму, про який я говорила. Якщо ви звернули увагу, я мала на увазі саме комуністичний релятивізм, і спільності тут бути не може. Що стосується інквізиції, то це, як кажуть, від людей, а не від бога. Люди мають виносити в собі зло і добро. Але вічним буде той моральний імператив, про який казав Кант, - той бог всередині людини і тільки на нього треба рівнятися.

Головуючий. Другий мікрофон.

Депутат не представився. Шановна Лариса Павлівна! Мені, як голові постійної Комісії з прав жінок, дуже приємно відчувати, що Головою Верховної Ради може стати жінка. Нам значно легше буде працювати тоді. Я хочу вас запитати ось про що. Ми всі знаємо про злиденне, важке становище жінки на Україні - і на виробництві, і в побуті, і в сім'ї. Я хотів би вас запитати, що ви б вважали за першочергове зробити для того, щоб уже ближчим часом становище жінки стало кращим? Це одне запитання.

І друге. Як ви вважаєте, чи змінився зміст терміну "емансипація" жінки? Яким сьогодні повинно бути наповнення цього терміну?

Скорик Л.П. Я відповім спочатку на друге запитання. Думаю, що так, як і багато гарних ідей у нашій дійсності доведені до абсурду, так і поняття емансипації. Що стосується запитання, як допомогти жінці, що зробити найпершим, то я думаю, що тут не можна розділяти - треба одночасно допомагати і чоловікам, і жінкам. Тобто, всім людям у суспільстві. Я не бачу можливостей, щоб якимись окремими, суто, так би мовити, жіночими проблемами можна було вирішити всі проблеми в нашому житті. Соціальне забезпечення - для всього народу, і особлива увага - жінці.

Головуючий. Третій мікрофон.

Чобіт Д.В., відповідальний секретар Бродівської районної організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури (Бродівський виборчий округ, Львівська область). Лариса Павлівна! У мене таке запитання. В ході комуністичного будівництва у нашій країні йшло суцільне руйнування моралі, духовності, культури. Тільки до 1941 року на Східній Україні було зруйновано 65 процентів церков, монастирів. Скільки було зруйновано у 50-і, 60-і, 70-і і 80-і роки - мистецтвознавці ще не підрахували. Але зараз, за

даними Держбуду, на Україні в гостро аварійному стані перебуває понад півтисячі пам'яток архітектури - фортець, монастирів, палаців, церков. Ми отримали тяжку спадщину. Як ви вважаєте, як архітектор, який вихід з цього тяжкого становища? Що можна зробити, щоб виправити цю ситуацію?

Скорме Л.П. Ясна річ, що ця проблема буде вирішуватись в контексті проблем культури в першу чергу. Тобто, треба відійти від отого "нещасного", як кажуть, залишкового наділення культури фондами.

Але я хочу нагадати. Навіть уже сьогодні ми можемо приступити до реставрації дуже багатьох пам'яток, якщо б ми уже сьогодні прийняли таку постанову, що всі надходження, які йдуть по лінії туризму (а в основному базою туризму є, власне, відвідання всіх пам'яток - і зруйнованих, і напівзруйнованих, і тих, які так чи інакше якось уже впорядковані), що це все, по-перше, залишалось на Україні, бо ви знаєте, що Україна не отримує практично нічого.

По-друге, щоб з цих доходів значна частина належала власне заповідникам, пам'яткам і йшла на їх впорядкування, на їх реставрацію. Крім того, я вважаю, що, ясна річ, в першу чергу повинен відбудовувати той, хто їх руйнував.

Головуючий. Перший мікрофон.

Васильєва Г.І., заступник голови виконкому Білоцерківської міської Ради народних депутатів (Білоцерківський міський виборчий округ, Київська область). Шановна Лариса Павлівна! Як відомо, впровадження ринку практично буде на користь багатим. Питання: які верстви населения, з вашої точки зору, найбільше будуть уразливі в першу чергу і який вихід з цього становища?

Скорик Л.П. Я думаю, що вихід треба було шукати три роки тому, в першу чергу. Тобто, до ринку треба було вже переходити хоча б два роки тому. Ми затягнули цей процес. А ви знаєте, коли затягується хвороба, її завжди важче лікувати. Ясна річ, що введення ринку буде, так би мовити, створювати деяку стресову, шокову ситуацію, те, що ми говоримо про безробіття і так далі. Я свого часу вже говорила, що, ясна річ, мусить бути відпрацьована вже негайно і, як кажуть, під неї підведена відповідна фінансова база системи соціального захисту. Я думаю, що обов'язково треба ввести. Якщо буде поставати питання, а воно постане, підвищення цін на деякі товари, треба ввести те, чого ми так довго боялись - карткову систему на предмети повсякденного, необхідного

вжитку. Я думаю, що держава, тим більше суверенна держава, якою Україна себе проголосила, якщо зараз візьметься за серйозне вирішення питань социального захисту найменш матеріально забезпечених людей нашого суспільства, зможе уникнути багатьох негативних явищ становлення ринку. Ще раз і ще раз - розпрацьована система соціального захисту.

Головуючий. Другий мікрофон.

Гопей І.О., голова виконкому Полтавської обласної Ради народних депутатів (Карлівський виборчий округ, Полтавська область). Шановна Лариса Павлівна! Ви в своєму виступі назвали особу Петлюри. Я хотів би вас запитати, яке ваше особисте ставлення до цієї особи?

І друге. Всім добре відомо, що Петлюра був вбитий в Парижі. Суд, коли судив вбивцю Шварзбарда, виправдав його, враховуючи ті муки, тяжкі страждання, тероризм і вбивства, причому вбивства дикі, які чинили банди Петлюри на території України і за її межами. Як ви ставитесь до цього факту?

Скорик Л.П. Я думаю, що це довга тема, і ми з вами можемо поговорити. Я багато дечого можу вам розповісти, особливо того, що базується на документах, архівах (не чути).

Але я хочу сказати, що коли розігрувались воєнні трагедії, а Україна у ті часи, починаючи з 1914 року, була постійним воєнним театром, тоді одному воєначальнику було дуже важко, тим більше, що ви знаєте, як відбувалось керівництво його - в основному з поїздів і з переїзду з місця на місце, дуже важко було контролювати свою армію. Це є факт.

Що стосується банд петлюрівських. Треба сказати, що в той час погроми, які започаткувала чорна сотня в 1903-1905 роках, регулярно прокочувались по території України. Були погроми деніківські, були погроми дійсно банд, були погроми, які чинили і війська Петлюри. Але Петлюра, як такий, сам ніколи не був антисемітом. Більше того, він сам видавав закони, вірніше постанови, за якими карав, як кажуть, на горло тих воєначальників, яких вважав відповідальними за ті чи інші погроми. Так було і після "проскурівського погрому", коли воєначальник Семененко був покараний - йому було відрубано голову.

Таких випадків було багато. А Петлюра ніколи не був антисемітом. Це - ще один з чергових міфів. І мені дуже шкода, що ми не маємо настільки історичних даних, широко розповсюджених, що цей міф ще й далі побутує.

Головуючий. Третій мікрофон.

Шинкарук В.М., головний агроном колгоспу "Заповіт Ілліча" Кривоозерського району (Доманівський виборчий округ, Миколаївська область). Шановна Ларисо Павлівно! На жаль, ваша програма більше схожа на політичну заяву, ніж на програму Голови Верховної Ради. Сьогодні загальновизнаною проблемою є підняття рівня життя селян, про що ви не сказали зовсім. Тобто, про прийняття закону про пріоритетність соціального розвитку села. Яким ви бачите механізм впровадження цього закону в життя? Чи, може, ви підтримуєте думку багатьох претендентів сьогодні, які виступали перед цим, що врятування потопаючих - справа рук самих потопаючих?

Скорик Л.П. Ви знаєте, що ми всі потопаємо. Ясна річ, я вже казала, що найбільшим абсурдом нашої дійсності виявилось руйнування села, яке завжди на Україні було твердинею всього господарства. Воно поруйноване, дійсно, найбільш жорстоко. Як вийти із ситуації?

Мені здається, що це зрозуміло: пріоритетність села у всіх урядових програмах. Причому програми, які не треба складати на 10-15 років, до чого ми звикли, а на рік, на два і на три. Щоб максимум за три роки село було витягнуте з цієї прірви: це - соціальна структура на селі, це - будівництво доріг, це - газифікація.

Чи маємо на це фонди, чи маємо на це ресурси? Маємо. Я думаю, що навіть Рада Міністрів уже тепер якось могла б допомогти селу, хоча б припинивши оцю практику будівництва номенклатурних палаців на орних землях у Халчі, в Чабанах, в Рудиках, - я можу назвати безліч таких місцевостей. На кожний такий будинок йде понад 60 тисяч штук цегли, а селянин не має де її взяти, щоб навіть перемонтувати стару хату.

Вирішувати можне все, але його треба вирішувати. І тому я вважаю, що короткотривала, термінова програма відбудови села - це для Уряду і парламенту програма N1.

Головуючий. Перший мікрофон.

Бойко В.Л., старший редактор Головної редакції програм для молоді Українського телебачення (КременчуцькийАвтозаводський виборчий округ, Полтавська область). Шановна Ларисо Павлівно! Впродовж сесії ми бачили вас, як політика. Але я хотів би більше дізнатися про вас, як про людину, як про жінку. А тому я

хочу задати вам неполітичне запитання: як ви особисто ставитесь до фільму "Рабиня Ізаура"?

Скорик Л.П. Ви знаєте, мені дуже соромно, але я так давно вже була в кінотеатрі, що просто не бачила цього фільму.

Головуючий. Другий мікрофон.

Колінець В.В., викладач кафедри російської і зарубіжної літератури Тернопільського державного педагогічного інституту імені Я. Галана (Тернопільський виборчий округ, Тернопільська область). Шановна Ларисо Павлівно! Якби трапилось таке чудо, що ви були б обрані Головою Верховної Ради, чи могли б ви співпрацювати з Головою Ради Міністрів товаришем Масолом? Мотивуйте, будь ласка.

Скорик Л.П. Ну, я вважаю, що чудеса вже давно скінчились на цій грішній землі. Але якби дійсно таке сталося, то я вже сказала: мені дуже жаль, що Головою Уряду не був обраний Володимир Черняк. Мені імпонує його програма.

А що стосується Віталія Андрійовича Масола, то свою думку про нього я вже висловлювала в своїх коротких виступах по його звіту. Я б не змогла з ним працювати напевно. Хіба тільки, якщо б Віталій Андрійович міг радикально поміняти свої погляди на вихід із нашої господарської і культурної кризи. І не розтягувати, не творити структуру під перехідний евфімерний період, а творити таку структуру, яка потрібна буде нам і сьогодні, і завтра, і на майбутнє. Структуру Уряду, я маю на увазі.

Головуючий. Третій мікрофон.

Кельман Д.І., голова агроторгового підприємства-колгоспу імені Леніна Мукачівського району (Мукачівський виборчий округ, Закарпатська область). Ларисо Павлівно! Якщо вас оберемо Головою Верховної Ради України, як, на вашу думку, послідують зміни у Президії Верховної Ради і в Уряді, і чи не буде там більше жінок, ніж ми бачимо зараз у Президії? Це - перше запитання.

І друге: які форми господарювання в агропромисловому комплексі можуть вирішити продовольчу проблему?

Скорик Л.П. В агропромисловому? Чи не послідує фемінізація Уряду? Я думаю, що ми справді недооцінюємо отої специфіки синтетичного мислення жінок. Бо я не поділяю розум на чоловічий і жіночий. А специфіка мислення жінок пов'язана і з специфікою психологічною. І справді, вже встановлено, що жінки мають більш синтезуючий спосіб, чоловіки - аналітичний, коли вони, як

кажуть, ідуть у дослідженні однієї проблеми до дуже великих глибин. А в політиці, все-таки, треба тримати, як кажуть, руку на пульсі багатьох каналів одразу.

Отже, не так і погано було б, якби жінки більш активізувалися самі і дали більше допомоги своїм способом мислення, вмінням управляти, розумінням економічних проблем, бо кожна жінка -це, все-таки, економіст.

Головуючий. Ларисо Павлівно, ваш час закінчився, дякуємо вам.

Слово надається народному депутату Мокіну Борису Івановичу.

Мокін Б.І., ректор Вінницького політехнічного інституту (Ленінський виборчий округ, Вінницька область). Шановні депутати! Я народився в 1943 році в селі Старі Бабани Уманського району Черкаської області. Потім - шкільні роки, проживав у селі Нестерівка Маньківського району цієї ж області.

Після закінчення середньої школи в сусідньому селі Добре пішов працювати на Жашківський цукровий завод. Попрацювавши декілька місяців, за комсомольською путівкою поїхав на новобудови Кривого Рога. Працював бетонярем, потім електрозварювальником, потім монтажником-верхолазом. Будував другу чергу ХЗК, аглофабрику НКГЗК, другий блюмінг заводу "Криворіжсталь".

Після вступу до Криворізького гірничо-рудного інституту перші півтора року працював електрослюсарем на заводі "Криворіжсталь", оскільки навчався по вечірній системі. Після закінчення Криворізького інституту був залишений для наукової роботи. Під час навчання в аспірантурі займався автоматизацією об'єктів гірнично-збагачувального комплексу і металургійного виробництва. Після закінчення аспірантури за розподілом був направлений у Вінницький філіал Київського політехнічного інституту, який згодом перетворився у Вінницький політехнічний інститут.

У цьому інституті пройшов шлях від асистента до професора. У 1984 році, будучи завідуючим кафедрою електричних мереж, захистив докторську дисертацію по автоматизації об'єктів енергетики. В 1985 році став проректором по навчальній роботі. У 1986 році, повіривши в ідеї Горбачова, вступив до лав Комуністичної партії. В 1987 році був запрошений на роботу в Міністерство вищої освіти, де протягом двох років керував одним з найбільших підрозділів. Рік тому Вінницький політехнічний інститут залишився без

ректора, були оголошені вибори і на запрошення колег я взяв участь у цих виборах і одержав перемогу. Таким чином, рік я працюю на посаді ректора. Одружений, дружина працює викладачем у технікумі. Два сини. Вчаться в математичній школі. Старший - в одинадцятому класі, молодший за один рік закінчив два класи, перейшов у третій клас.

Тепер щодо моїх поглядів на шляхи втілення в життя Декларації про суверенітет України, яку ми прийняли. У сфері економічної реформи.

Я за ринок, який управляється тільки об'єктивними економічними законами, і регульований перехід до нього. І почати цей перехід треба з того, щоб забрати у власність народу України абсолютно всі підприємства, які є на її території. І не треба підраховувати, які з них нам вигідно взяти, а які збиткові і невигідні. Треба взяти всі, і ці не буде експропріація, тому що, як сказав депутат Дорогунцов, уже з 1965 реку всі вони належали народу України. Більше того, більшість з них ще тільки декілька років тому перейшла у союзні відомства, а до цього була також власністю народу України.

Далі. Після того, як ми все це зробимо, наступний крок - це роздержавлення підприємств. Треба всі їх перетворити на акціонерні, особливо збиткові. Частину акцій віддати працівникам цього підприємства і частину вільно продати населенню, залишивши за собою контрольний пакет акцій, до 45 процентів дозволити продати зарубіжним фірмам, щоб вони вклали свій капітал, щоб вони привезли нам сучасне обладнання, щоб вони привезли нам сучасні технології, тому що власними силами ми це не зробимо. Не зробимо ми це і за допомогою також хворої, як сказав Юхновський, Росії. Але для того, щоб західні фірми вклали свій капітал до нас, нам треба мати свій національний банк і свою національну валюту. А для того, щоб цю національну валюту мати, нам треба мати свою частку золотого і алмазного фонду, який є у нашій країні. І ми маємо право на цю частку, тому що зараз на українські заводи по шліфовці, огранці алмазів привозять тільки осколки кімберлітових трубок, а вже алмазами і дорогоцінними діамантами вони стають під дією рук наших працівників.

І ось коли ми це зробимо, тоді дійсно у нас будуть умови для економічної реформи, для поліпшення якості нашої продукції і зниження її собівартості. Звичайно, треба провести демонополізацію, щоб у нас була запроваджена конкуренція, тому що

конкуренція - це єдиний важіль, за допомогою якого можна домогтися підвищення якості продукції, зниження собівартості і таким чином наповнити ринок.

У сфері сільського господарства і розвитку села. Почати реформи на селі треба з повернення йому боргів. Із самого головного боргу - треба повернути у власність селянам землю, яку держава забрала у 1933 році. Оце - самий головний борг.

Далі. Розвивати різні форми власності на основі, все-таки, власності на землю селян, й не за те, щоб закрити, скажімо, і розігнати ті колгоспи, які добре працюють. Якщо селяни хочуть об'єднатись в колгосп і працювати разом, як і працювали раніше, на здоров'я. Хай собі працюють. Але кожний селянин повинен знати, що, якщо на зміну хорошому, розумному голові прийде не досить розумний, то він зможе забрати свою землю, вийти і створити своє фермерське господарство.

А те, що фермерство - більш прогресивна форма господарювання ніж колгоспне виробництво, я покажу вам на такому прикладі. Федеративна Республіка Німеччина і наша країна в 1945 році стартували в однакових уморю. У Федеративній Республіці Німеччині 11,7 мільйона гектарів орної землі. У нас рівно в три рази більше. За даними вчених, потенція наших чорноземів приблизно в два рази вища, ніж потенція земель Німеччини. Таким чином, ми могли б на своїх орних землях вирощувати сільськогосподарської продукції приблизно в 6 раз більше. Але на сьогодні 625 тисяч німецьких фермерів, маючи приблизно по 30 гектарів на ферму, забезпечують продовольством 60 мільйонів німців, ще й продають за рубіж.

І в той же час у нас у 25 разів більше задіяно населення в сільськогосподарському виробництві, і при такій потенції ми не можемо прогодувати свій 52-мільйонний народі. Причому, я раніше думав, що ми дуже багато даємо в союзне підпорядкування, відраховуємо, але, як нам доповіли шановний депутат Масол і шановний депутат Ткаченко, ми хліба зовсім не даємо в союзний фонд, а м'яса і молока не більше дванадцяти відсотків.

І ще один приклад. Середній надій на корову у нас становить 2480 кілограмів на рік. В Голландії корови, які дають менше 5 тисяч кілограмів молока на рік, вибраковують. Так що є досить великий запас нашого потенціалу.

Український народ - дуже трудолюбивий народ, тому, якщо ми створимо умови для переходу на фермерство, то зможемо

доказати всьому світові, що можемо прогодувати не тільки себе, а й інші республіки, продаючи їм нашу сільськогосподарську продукцію.

Яким чином треба нам запроваджувати фермерство? Ось тут часто можна чути такі голоси: "Немає в нас малої техніки і тому ми не можемо починати це".

Шановні товариші! Можливо, на землях Чорновіла і Захарука там дійсно потрібні ці мотоблоки і тракторці на десять кінських сил, тому що в гірській місцевості, дійсно, великою технікою не розвернешся. Але на полях центральної і східної України, південної України може цілком пристойно працювати та техніка, яка зараз є в колгоспах.

Але для того, щоб вона пристойно працювала, треба трактор віддати у власність тому трактористу, який зараз на ньому працює. Треба вантажку віддати тому шоферові, який на ній працює, комбайн

- комбайнерові, і вони налагодять свою техніку так, що вона буде працювати "как часы", і жодна зернина не буде втрачена.

А реальність змусить цих шоферів і комбайнерів злитися в кооперативи, тому що їм треба буде вирішувати питання поставок пального і мастила, питання будівництва, запасних частин і т.ін. Ці кооперативи допоможуть обробляти землю навіть старим жінкам, які одержать цю землю. І не треба боятись того, що не буде чим обробляти землю, треба боятись іншого. Через 30-40 років на Україні може виникнути та ж ситуація, що й у Чорноземній Росії, де вже дійсно немає кому працювати на землі.

Далі. Я вважав би дуже справедливим, якби ми повернули землю, яку ми забрали в 1933 році у дідів, тим онукам, які ще залишились живі і розкидані по всьому Радянському Союзі. Генетична інформація зберігається довго, і ці онуки, які прийдуть на батьківську землю, вони також нам покажуть, як треба працювати, коли земля є власністю.

Таким чином, я за розвиток і допомогу, саме головне, розвиток фермерства. Ось тому я не голосував за Ткаченка, тому що я не побачив у його програмі, як він буде допомагати фермерам ставати на ноги.

Тепер, оскільки часу в мене мало, у телеграфному, так би мовити, стилі по інших проблемах.

Я за відміну смертної кари із заміною довічним ув'язненням. Треба йти до рівня цивілізованих держав. Я за те, щоб за збереження

навколишнього середовища боротися економічними методами. Посадити директора - це не метод. Я за метод боротьби, коли буде вигідно економічно колективу не забруднювати навколишнє середовище. Тоді він сам буде слідкувати, щоб головний інженер чи директор працювали над тим, щоб очисні споруди добре функціонували.

Я за впровадження таких систем оплати праці і пенсійного забезпечення, які б враховували темпи інфляції. Я за те, щоб у нас вкорінювалося відношення до працівника культури, освіти, охорони здоров'я і науковця, як до людей, від яких залежить фізичне, духовне та інтелектуальне здоров'я нації. Я за те, щоб Рада Голів Верховних Рад республік була не під Президентом, а над Президентом. Тому що, якщо Президент буде над Радою Голів Верховних Рад, то ніякого верховенства законів республік ніколи не буде. Я за багатопартійність і за два гаранти цієї багатопартійності, щоб четвертою владою була гласність і щоб правоохоронні органи були деполітизовані, щоб вони перетворилися дійсно в органи правоохоронні, а не були воєнізованими загонами партії.

І ось, якщо ми підемо по цьому шляху, тоді дійсно ми зможемо запровадити в життя основні принципи нашої Декларації. Нам треба піднімати освіту, тому що середній інтелект нашої нації низький, будемо правді дивитися у вічі. Ми навіть ті технологічні установки, які купуємо зараз за рубежем, не можемо примусити працювати на повні потужності через те, що в нас недостатньо робітників, які можуть працювати. Тобто треба піднімати інтелект наш для того, щоб на сучасний рівень. І перш за все, основи цього інтелекту закладаються в школі. І школи треба нам перетворити в такі учбові заклади, в які б учні бігли бігом і не хотіли звідти йти, а не вчились під, так би мовити, невгамовним примусом і наглядом вчителів та наших батьків.

Я за гуманізацію вищої освіти, тому що ми вже наплодили стільки булгаковських "шарикових", які не знають, що творять! Якщо й надалі це буде продовжуватись, то ми ніколи нічого не зможемо зробити в екологічному відродженні нашої республіки, яка є в стані екологічної кризи. Звичайно, треба обов'язково ввести екологічний розділ в Конституцію, тому що там є багато прав, але немає головного права - на існування людини як біологічного виду.

Ну, в мене закінчується час. Дякую за увагу. Про інші проблеми я буду говорити, відповідаючи на запитання.

Головуючий. Перший мікрофон.

Мороз О.О. Шановний Борис Іванович! Мене як представника Комісії з питань агропромислового комплексу підкупає ваше знання сільського господарства, хоч, правда, ваші висновки про однакові стартові умови в 1945 році ФРН і України, м'яко кажучи, не коректні. Але в мене два запитання короткі і з іншої області.

Що ви могли б запропонувати у справі реформи народної освіти, щоб вона не була такою консервативною, ця система, і щоб інтелект народу швидше підвищувався? Це перше.

І друге запитання. Скажіть, будь ласка, чи заважає роботі ректора і всьому навчальному виховному процесу партком у Вінницькому політехнічному інституті?

Мокін Б.І. Перше. Я все-таки щодо сільського господарства. Як і всі юнаки в селі, з 15 років до 17 я теж працював з травня місяця по жовтень в колгоспі. Так що сільське господарство знаю не по журналах.

Тепер друге. Що стосується того, чи заважає партком. Ні, партком не заважає. Більше того, у Вінницькому політехнічному інституті дуже прогресивний секретар парткому. А оскільки я не входжу до складу парткому, то він працює за своєю програмою, а я за своєю.

Далі. Що стосується вищої освіти. Так, дійсно у нас вона консервативна, у нас вона не відповідає сьогоднішнім вимогам. І перш за все, треба піти на автономізацію вузів. Сьогодні така система у нас: поки не будуть затверджені плани навчальні в Москві, ми не маємо права ні відкривати нові спеціальності, ні вводити нові курси, ні якісь інші прогресивні починання робити. Таким чином, якщо будуть автономні вузи, то ми будемо дуже швидко реагувати на потреби народного господарства і готувати тих спеціалістів, які потрібні. Крім того, у нас досить консервативний викладацький склад. У нас дуже велика потреба в оновленні викладацьких кадрів. Тому що дуже багато є викладачів, яких не можна пускати в аудиторії. Але КЗоТ на їх боці, і профком на їх боці, і не так-то просто їх звільнити з роботи, навіть якщо студенти вимагають цього і не хочуть до них ходити на заняття. Ми зараз запроваджуємо в вузі вільне відвідування лекцій для того, щоб чітко бачити, які все-таки викладачі нам не потрібні, до яких студент не піде. І, крім того, дуже важливим є насичення вузів сучасною технікою. Тому що в нас у багатьох

вузах обладнання є таким застарілим, що на ньому соромно вчити студентів.

Головуючий. Другий мікрофон.

Пшеничников А.Є., голова колгоспу імені XXІ з'їзду КПРС Джанкойського району (Джанкойський виборчий округ, Кримська область). Уважаемый претендент! Ваше отношение к Союзному договору в настоящее время и в перспективе?

И второй вопрос. Мне лестно было слышать, как вы сказали о колхозах. Если сильное нормальное хозяйство, оно должно развиваться, идти своим путем. Но те хозяйства, кстати им сейчас долги все ликвидировали, есть документ такой по нерентабельным хозяйствам. Значит, раздать землю, все буквально движимое и недвижимое имущество, соответственно не будет руководителя хозяйства. Такой вопрос: кто будет заниматься проблемами быта, социального обеспечения, кто этим делом будет заниматься?

Мокін Б.І. Перше питання. Найголовніший договір, який ми повинні укласти, - це договір з Росією, тому що без її лісу, без її нафти і газу нам ніхто не дасть цього. І тому, якщо ми всі ці умови оговоримо з Росією, то договори з іншими республіками для нас будуть менш важливими, хоча теж їх треба буде укладати.

Далі. Звичайно, укладаючи договір з Росією, нам треба буде взяти на себе той тягар, щоб мати стратегічні Збройні Сили. Тому що як ми це візьмемо свою частку, то Росія, якщо їй доведеться взяти все на себе, не буде з нами вести нормальний діалог. Але, взагалі-то, у нас є теж аргументи. Наприклад, всі російські заводи можуть зупинитися, якщо ми перестанемо давати марганцеву руду, якої ми є монополістами у всьому світі.

Далі. Що стосується питання про те, хто буде в селі займатися проблемами. Дорогі друзі, якщо наші фермери будуть добре заробляти і в них буде, грубо кажучи, багато грошей, то вони наймуть кооператив будівельників, які будуватимуть їм дороги і будуватимуть житло, школи і різні інші будівлі. Вони наймуть собі керівників і, між іншим, доля голів колгоспів не повинна їх хвилювати, тому що якщо він агроном, і розумний агроном, то він очолить агротехнічний кооператив, а якщо він зоотехнік, то він очолить кооператив зоотехніків. Тому що ні один фермер без цих кооперативів не обійдеться, про це свідчить фермерська діяльність у всіх інших країнах. Так що всі ці проблеми будуть вирішені, і для цього не обов'язково, щоб був хтось у райкомі партії чи в райвиконкомі

для того, щоб цими проблемами керувати, так би мовити.

Головуючий. Третій мікрофон.

Табурянський Л.І., голова виробничого кооперативу "Олімп", м. Дніпропетровськ (Петровський виборчий округ, Дніпропетровська область). Уважаемый Борис Иванович! Я не смогу так долго задавать вопросы, как вы на них отвечаете, поэтому, пожалуйста, коротко два.

Первый. Сегодня около 25 процентов валового национального продукта мы тратим на военные нужды. Одновременно с этим - многомиллиардные инъекции развивающимся странам: Вьетнаму, Кубе, Афганистану и так далее. И наряду с этим у нас не хватает денег на лекарство, на закупку других товаров, мы останавливаем производства. Не кажется ли вам, что единственным способом сегодня остановить то, что мы делаем, является большая активность наших трудящихся, например, такая, как донецких шахтеров?

И второй вопрос. Сегодня положение наших заключенных и работников правоохранительных органов ужасное. Конкретно, как вы сказали, телеграфным текстом: какие вы видите выходы из создавшихся положений?

Благодарю за ответ.

Мокін Б.І. Ну, прежде всего, я согласен с вами полностью, что пока мы являемся бедной страной и не можем отдавать свои ресурсы в помощь другим бедным странам. Есть более богатые, чем мы, страны, пусть они и помогают. Когда станем богатыми, тоже будем помогать. Потому что хорошо, так сказать, проявлять высокую долю милосердия, когда есть из чего.

Теперь что касается моего отношения к забастовкам шахтеров. Если уж шахтеры вышли на забастовку, значит, жизнь их заставила это сделать. Значит, действительно невмоготу. И более того, уважаемые депутаты, я хочу вас предупредить, что если мы не заберем угольную промышленность себе, то следующий взрыв шахтерского негодования уже будет не против Рыжкова и его правительства. Этот взрыв будет уже против нас, за то что мы отвернулись от них.

Дальше. Что касается правоохранительных органов. Вообще говоря, здесь проблем много. И проблемы кадров - ведь в органах очень много людей случайных, по моральным соображениям не соответствующих работе там. Кроме того, они не защищены законом,

вообще говоря. Дело в том, что, если даже на милиционера сейчас нападают, отбирают пистолет и бьют по голове, он, оказывается, стрелять не имеет права, потому что его потом затаскают по судам. Это тоже ненормально. Если уж мы доверили ему защищать право, то тогда мы должны доверить ему и право владеть оружием.

Кроме того, милицию нужно снабдить самыми современными техническими средствами. Я имею в виду автомобили и прочее. А то что милиция не имеет даже бензина на то, чтобы там где-то каких-то рэкетиров догонять, и то, что у них моторчики слабее в автомобилях, чем у тех, это же нонсенс! Мы должны уважать право, поэтому должны и платить больше в правоохранительных органах, и оснастить их, а тогда и спросить с них сможем намного строже. А чтобы они занимались только правоохраной, нужно, чтобы они подчинялись только Верховному Совету и были деполитизированы.

Головуючий. Перший мікрофон.

Івасюк В.П., аспірант Київського державного медичного інституту імені О.О. Богомольця (Ленінградський виборчий округ, м. Київ). Глибокошановний Борисе Івановичу, маючи в своєму загалі таких комуністів, як ви, Комуністична партія має будучність при певних умовах.

Прошу ваш коментар однієї з подій, яка мала місце на ХХVІІІ з'їзді КПРС: 2077 делегатів проголосували проти запропонованого пункту в резолюції з'їзду про засудження і політичну оцінку всіх керівників партії, що завинили перед народом.

Мокін Б.І. Ми з вами всі знаємо, що делегати з'їзду не завжди віддзеркалювали настрої тих партійних мас, які їх туди послали, і тому я засуджую вчинок тих делегатів, які проголосували "проти". Я б голосував "за".

Головуючий. Другий мікрофон.

Мокін Б.І. До речі, мене висували кандидатом в делегати з'їзду, але, оскільки треба було працювати в Верховній Раді, я зняв свою кандидатуру.

Алтунян Г.О., слюсар підприємства "Кінотеатром", м. Харків (Київський виборчий округ, Харківська область). Шановний Борис Іванович, скажіть, будь ласка, чи є у вас якісь міркування з приводу того, що треба сьогодні негайно повернути добре ім'я, реабілітувати і відшкодувати все тим, хто за часів Радянської

влади був позбавлений і волі, і майна, і т.ін. Якщо є, то з яких коштів, яким чином це ви маєте зробити?

Мокін В.І. Це треба зробити негайно, поки вони живі. Треба прийняти закон, яким зобов'язати всі органи соціального забезпечення відшкодувати всі ті збитки, які заподіяні цим репресованим за час перебування їх у концтаборах. Верховній Раді треба перевірити, щоб цей закон, який ми приймемо, був на місцях втілений в життя.

Головуючий. Депутат Чебан.

Чебан О.О., голова колгоспу імені Леніна Арбузинського району (Арбузинський виборчий округ, Миколаївська область). Товаришу Мокін! Ви сказали, що, повіривши в ідеї Горбачова, вступили в КПРС. Перше питання. Сьогодні вже не вірите? І друге. Коли можна чекати вашого виходу із партії? Це співпаде із обранням вас Головою?

Мокін Б.І. Хто сказав "обов'язково"? Це вже випереджає мене. Я напередодні з'їзду боявся, що Горбачов з'їзд програє і одержить перемогу праве крило в партії. Якби це сталося, я дійсно вийшов би з партії. Але, оскільки Горбачов переміг і я йому вірю, то з партії виходити не збираюся. Хоча входжу в "ліве" її крило.

І далі. Якщо я буду обраний Головою, то можу тільки пообіцяти, що не ввійду до складу ніякого керівного партійного органу. Але в первинній партійній організації енергетичного факультету Вінницького політехнічного інституту залишусь.

Головуючий. Перший мікрофон.

Головенко М.Я., завідуючий відділом Фізико-хімічного інституту імені О.В. Богатського АН УРСР (Київський виборчий округ, Одеська область). Борис Иванович, у меня один вопрос. Вы знаєте, что прекрасные условия работы ученых за рубежом и высокая зарплата приведут к тому, что наша молодежь будет выезжать туда на работу. То есть будет происходить отток умов. Как вы думаете решить этот вопрос у нас на Украине?

И второй вопрос. Скажите пожалуйста, а не много ли будет двух профессоров вот как раз на той трибуне, где Иван Степанович, и не заставите ли вы Ивана Степановича также защитить докторскую диссертацию?

Мокін Б.І. Ну, що стосується того, що робити, щоб наша молодь не тікала з України. Треба поліпшувати умови життя. Тільки перехід до ринку і до нормальних умов існування нашої молоді і

всіх інших верств населення зробить неможливим виїзд за межі України. Ніякою силою ми вдержати не зможемо.

Що стосується того, чи захоче Іван Степанович докторську писати, то це його особиста справа. У нас свобода прав людини.

А що стосується двох професорів, то чим більше, тим краще.

Головуючий. Борисе Івановичу, дякую. Ваш час закінчився.

Слово надається народному депутату Білоблоцькому Миколі Петровичу, члену Президії.

Білоблоцький М.П., голова постійної Комісії Верховної Ради УРСР з питань соціальної політики та праці (Жашківський виборчий округ, Черкаська область). Шановні депутати! Скажу прямо: як і у деяких моїх попередніх колег-депутатів, у мене теж до останнього часу було бажання відвести свою кандидатуру. Однак, з певних принципових міркувань я, врешті-решт, вирішив цього не робити. Основна думка, якою керувався, приймаючи таке рішення, це - повага до позиції тієї групи депутатів, яка висувала мою кандидатуру.

По-друге, як депутат, працюючи лише кілька тижнів на посаді голови постійної Комісії Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці, я хотів би окреслити своє бачення проблем, навколо яких точаться сьогодні розмови, та остаточно з'ясувати свою позицію з цього питання.

Якими проблемами в першу чергу має займатися обраний нами Голова українського парламенту? Всі ми з вами є свідками того, що процес погіршення економічного стану триває. Наша головна мета і зусилля мають бути спрямовані на припинення стагнації, забезпечення умов для спокійного, нормального життя людей.

І мене, і моїх виборців дуже турбує те, що ми мало робимо в цьому відношенні. І всі наші парламентські дебати можуть виявитися марними, якщо піде діло далі так, як воно йшло. Вже ніхто з виборців не може зрозуміти, як протягом трьох тижнів ми в цій складній, майже неконтрольованій і некерованій, ситуації залишили Україну без Уряду. Вина, безумовно, лежить і на кожному з нас. І кого б ми не обрали нині Головою Верховної Ради, ясно одне - йому і всім нам разом з ним, як ніколи, потрібна рішуча, смілива і, що найважливіше, - випереджуюча політика в усіх сферах, з допомогою якої, діючи енергійно, можна подолати кризу.

Що я маю на увазі під такою політикою, та що, на мій погляд, потрібно для цього зробити? Думаю, що, по-перше, саме з прийняттям

Декларації про суверенітет ми повинні в цьому році розробити і закласти основу і механізм захисту інтересів Украйни в економічній галузі.

По-друге. Потрібні серйозні конституційні реформи. Як показали попередні підрахунки, вже зараз потрібно розглянути щонайменше 200 законопроектів, які б захищали інтереси республіки, створили надійні умови для ефективних партнерських взаємовідносин з іншими республіками та центром.

Нам необхідно, не відкладаючи, створити Комісію по розробці нової Конституції України, яка повинна бути винесена на всенародний референдум.

Вважаю, що вже в наступному році необхідно провести прямі і таємні вибори Президента республіки, прийнявши попередньо відповідні закони про президентські форми правління.

Винятково напруженою і великою бачиться робота в економічній сфері, особливо тепер, в умовах переходу до ринку. На мою думку, доцільно було б уже зараз створити Вищу економічну раду республіки, залучивши до роботи в ній не тільки найкращих наших, але й зарубіжних спеціалістів. Вона б стала серйозним помічником українського парламенту у вирішенні першочергового завдання - відвернення економічної кризи. Бо нерішучість і непослідовність союзного Уряду за останні п'ять років привела нас до крайньої межі.

Головний зміст усіх перетворень в економіці вбачається в повороті її до нагальних потреб людини. У зв'язку з цим хотів би сказати і про ті програми, здійснення яких вважаю пріоритетними, просто невідкладними, такими, що повинні постійно знаходитися під контролем парламенту республіки та його Голови.

Передусім - програма продовольча. Як відомо, економічна могутність будь-якої держави починається від землі. Її основа - висока культура національного сільського господарства, життєздатність і благополуччя селянства. Верховна Рада Союзу прийняла ряд основоположних, законодавчих актів, які створюють передумови для нової господарської ситуації на селі. Нам конче потрібні відповідні республіканські закони. І перш за все закон про пріоритетний розвиток села.

Поставити треба на перше місце серед усіх проблем соціальну перебудову села. Бо розв'язання продовольчої проблеми перебуває у прямій залежності від соціального і економічного становища селянства. Це дозволило б не в кінці століття, а вже через кілька

років задовольнити потреби народу республіки в основних продуктах харчування.

Що стосується мого ставлення до програми "Житло". Вона справедливо критикується за недостатню обгрунтованість, низьку матеріально-технічну забезпеченість і так далі. Але, на мою думку, справа не тільки в цьому. Для її реалізації потрібна і нова містобудівна політика, головна особливість якої полягав у переході від переважаючого принципу розподілу житла - до його заробітку трудовими колективами, підприємствами, організаціями, його приватне придбання, розширення індивідуального будівництва. Як і в інших довгострокових програмах, а, тим більше, у цій, ми повинні мати конкретні плани дій на найближчі 2-3 роки.

Програма розширення виробництва товарів народного споживання теж, будемо казати, так само гостра. Не буду зловживати цифрами, але скажу: лише продукції легкої промисловості ми випускаємо в республіці у 2, у 2,4 раза менше, ніж у Білорусії, Латвії, Литві, Вірмени. По жодній позиції жителі України не забезпечені раціональними нормами споживання. Звичайно, як і абсолютна більшість з вас, я теж вихід із становища бачу тільки в переході до ринкової економіки. Однак це лише один бік справи. Треба не гаяти часу і змінювати структуру промисловості. Це - по-перше. А по-друге, водночас слід значно рішучіше повести боротьбу з тіньовою економікою", безгосподарністю, розбазарюванням ресурсів та коштів народу.

Варто, напевно, приступити до реалізації населенню республіки і нетрадиційних товарів - земельних ділянок, неліквідів, невикористовуваного обладнання, техніки й матеріалів державних підприємств, законсервованих об'єктів, акцій на майно державних заводів і фабрик і так далі. І в цьому плані я поділяю думку народного депутата Союзу РСР Черняка.

Що стосується оздоровлення навколишнього середовища. Для України ця програма, яка, на мою думку, не тільки здійснюватися, а й затверджуватись повинна всім народом. Тоді б не склалося, мабуть, такої парадоксальної ситуації, коли в республіці на будівництво природоохоронних об'єктів витрачається тільки 1,2 процента валового національного продукту. Тут я поділяю думку депутата Яворівського про те, що всі наші програми водночас можуть стати просто нікому не потрібними, якщо ми не припинимо свого не по-людськи безвідповідального ставлення до всього, що дарувала нам матір-земля.

Судіть самі. Лише в минулому році в атмосферу республіки потрапило близько 17 мільйонів тонн шкідливих речовин. Тобто, 3 центнери на кожну душу. Вихід із становища вбачаю у комплексному підході до охорони природи. А він можливий тільки за умови перетворення місцевих Рад у реальних власників всіх природних ресурсів. Жителі будь-якого регіону України повинні мати реальне право шляхом референдуму визначати можливість і доцільність будівництва нових промислових об'єктів на їх території. Я не випадково зупиняюся на цій проблемі, бо вона дуже пекуча для всіх, а для черкащан - особлива. Нам потрібні всебічно продумані законодавчі акти про охорону природи, які б давали народу, його органам влади - Радам реальні і необмежені права спинити безжалісну руку навіть наймогутнішого відомства чи промислового гіганта, який посягав на найдорожче - землю, повітря, воду, а, значить, і життя людини.

В умовах нашої республіки, що зазнала трагедію Чорнобиля, що нашпигована атомними станціями та іншими об'єктами стратегічного характеру, в пакеті актів про охорону природи міг, на мою думку, чинне місце зайняти і Закон про атомну безпеку.

Кілька думок щодо охорони здоров'я народу республіки. Ситуація тут загальновідома. Вона просто плачевна. Вихід бачиться насамперед в переході на новий механізм так званої страхової медицини. Коли фінансування здійснюється не лише з державного бюджету, а й за рахунок коштів страхових агентств, підприємств, організацій і самих громадян. Думаю, що окрім іншого, є і у нас моральне право на укладення угод з іншими країнами щодо надання медичної допомоги жителям України. Що стосується соціального захисту всіх верств населення. Не тільки як голова Постійної комісії з цих питань, але як і людина, яка в дванадцять років залишилась сиротою і отримувала до повноліття від держави на життя аж 13 карбованців пенсії за батька, загиблого на фронті, мене ця програма особливо хвилює. Важливість її і невідкладність має виняткове значення.

Завдання нашого парламенту - забезпечити програму соціального захисту, перш за все, правовою основою. А ще при переході на ринкову економіку ми зобов'язані належним чином здійснити соціальний захист ряду верств населення. Перш за все, пенсіонерів, інвалідів та інших. Необхідно з цією метою забезпечити реальний еквівалент зарплат, особливо стипендій, на основі щомісячного або щоквартального перегляду їх з урахуванням

саме змін індексів цін. Необхідно також прийняти законодавчий акт про безробітних, який гарантував би їм відповідні права.

В рамках програми варто мати окремі розділи з питань боротьби з бідністю, організованою злочинністю, допомоги інвалідам, пенсіонерам, ветеранам війни і праці. Обов'язково нам потрібна (і порушувалось питання з цієї трибуни) відповідна програма, складена разом громадськими організаціями, - молодіжна програма.

Відносно відродження і розвитку української національної культури, освіти і науки. Що хотілось би додати до цього, якщо всі ми з вами погоджуємось з такою думкою, про краса врятує світ, то сподіваюсь, що ви погодитесь із тією думкою про те, що від адміністративно-командної системи може врятувати висока культура і духовність кожного з нас зокрема і всього нашого народу.

Я свідомо не буду зараз говорити про кошти і залишковий принцип їх виділення на ці потреби. Думаю, що коріння цих проблем сьогодні - в загальному важкому стані нашої економіки. Буде одужувати економіка, буде легше дихати і культурі, і науці. Оправа нині не тільки в грошах. Окрім всього нам потрібні невідкладно за Законом про мову - закон про культуру, закон про народну освіту на основі нової концепції розвитку національної школи.

Нещодавно Рада Міністрів республіки затвердила Комплексну програму основних напрямів розвитку культури республіки на період до 2005 року. Думаю, що нині в умовах, коли прийнята Декларація про суверенітет, новостворений Уряд повинен повернутися до неї і більш серйозно її доопрацювати.

Шановні товариші! Свою платформу і основні її риси я виклав нещодавно перед вами як голова однієї з постійних комісій нашої Верховної Ради.

Безумовно, той, хоча і невеликий, досвід роботи у парламенті збагатив мене особисто. І сьогодні я дивлюся на поставлені проблеми значно ширше, об'єктивніше, і якщо хочете знати, із зростаючою тривогою за долю вирішення.

Наш загальний, можливо суто людський недолік, на мій погляд, полягає у тому, що ми надто багато надій у цій кризовій ситуації, яка склалася і в Радянському Союзі, і на Україні, покладаємо на одну окрему постать - чи то на Горбачова, чи Єльцина, чи, як нещодавно було у нас, - на Івашка.

Очевидно, як і раніше, ми свідомо чи напівсвідомо хочемо: сотворити собі кумира, перекласти весь політичний і моральний

тягар на нього, і, таким чином, зняти певною мірою відповідальність із себе. Наше сьогодення доводить до нас, на превеликий жаль, що це хибний шлях, хоча, можливо зовні - найпростіший.

Виступаючи нині перед вами, шановні колеги, я чітко усвідомлюю, наскільки неоднозначне сьогодні ставлення депутатського корпусу до кожного з претендентів. Яке розмаїття поглядів, думок, емоцій в цьому залі. Хоча складні і спільні політичні процеси в останні роки не тільки згрупували нас по різних блоках, платформах, фракціях, а й навчили оцінювати важливість політичного компромісу, змінювати, враховувати різні точки зору, вести діалог з різними політичними силами, розуміючи, що тільки на цьому шляху можна дійти до реальної згоди.

Сьогодні кожного із нас, кандидатів на цю високу посаду, незалежно від того, як нас називають - демократ чи апаратник, центрист чи комуніст, об'єднує спільна біль і відповідальність за долю республіки, за долю народу. Тут ми всі, без сумніву, в одному човні. І від того, як ми будемо дружно гребти, як своїми ділами завоюємо довір'я і авторитет людей, як принципово і послідовно будемо відстоювати наш республіканський суверенітет, залежить майбутнє України, майбутнє кожного громадянина. І цій великій священній роботі я буду віддавати все залежне від мене і буду працювати чесно, з усією відповідальністю.

Головуючий. Перший мікрофон включіть.

Топалов В.А., вибійник шахти імені Артема виробничого об'єднання "Дзержинськвугілля" (Дзержинський виборчий округ, Донецька область). Как вы знаєте, на прошлой неделе прокатилась волна забастовок и митингов. Я обращаюсь к вам как к члену Коммунистической партии и второму секретарю обкома партии. Значит, одно из требований шахтеров было - деполитизация армии, КГБ, МВД, суда, прокуратуры и народного образования. Это первый вопрос.

И второй вопрос. Как вы считаете, нужно ли в настоящее время вывести районные и городские газеты из подчинения горкомов и райкомов партии и передать их в подчинение местных Советов народных депутатов?

Білоблоцький М.П. Що стосується деполітизації армії та інших підрозділів, я рахую, що вчора товариш Хоменко відповідав на це запитання і моя думка така, що до цього питання, мабуть, ми повернемося, коли будемо приймати закон і тоді, я думаю, треба нам буде і армії, і іншим підрозділам просто підкорятися законам,

які ми приймемо. Я так рахую і підтримую думку Хоменка, яку він вчора висловлював а цього питання, для того, щоб не займати час.

І друге питання. Що стосується газет. Я думаю, перш за все, газета - це є орган. І, мабуть, чиїм органом вона сьогодні являється і в чиєму розпорядженні знаходиться матеріальна база, той має право і на вирішення цього питання, а не так, хто що хоче. Мабуть, такого не буває. Чий орган і хто забезпечує її матеріально, я думаю, той і має право вирішувати це питання.

Головуючий. Другий мікрофон.

Депутат не представився. Шановний Миколо Петровичу! Я таж з приводу того питання, яке попередній депутат ставив вам. З приводу власності партійної. Зараз серед населення республіки, на мітингах звучить питання про те, щоб власність КПРС була повернута народу. Як ви розцінюєте це гасло? Кажуть, це власність партії, вона належить їй. Але чи парламентськими формами ця власність була нажита партією?

Білоблоцький М.П. Дякую. Щодо цього запитання, моя думка така: перш за все, ми повинні сьогодні керуватися Конституцією. Згідно з Конституцією, думаю, що це стаття 10, там сказано, що власність громадських організацій, тобто мається на увазі, що сюди входить і КПРС, є соціалістичною власністю і вона охороняється в рамках держави.

Мені здається, розмови навколо того, то треба націоналізувати майно КПРС - це бажання послабити саме КПРС, позбавити її матеріальної бази і тим самим ідейного впливу на народ і займатися виховною роботою. Я іншого тут не бачу.

Я іншого не бачу шляху, тому я думаю, що ті, хто задають питання, вони повинні ще, мабуть, собі задавати питання, що вони внесли для того, щоб, будемо казати, ділити чи поділяти ту власність. Треба спочатку її мати. Якщо ви щось внесли туди, то тоді можна вести розмову про розподіл, а якщо ні, то для чого вести що розмову.

Головуючий. Третій мікрофон.

Рябченко М.А., директор Криворізького цементно-гірничого комбінату (Довгинцівський виборчий округ, Дніпропетровська область). Уважаемый Николай Петрович! Скажите, пожалуйста, вот такое состояние дел сегодня, как из него вы предложили бы, как претендент, выйти? Вы знаете, что насыщение рынка сняло

бы напряжение по товарам народного потребления. Сняло бы напряжение в обществе.

Сегодня у нас на Украине не хватает практически хрома, искусственного меха, подошв полиуретановых и другого для обувной промышленности. 20 миллионов пар не будет, очевидно, выпущено в этом году обуви. В том числе 350 тысяч пар - по Криворожскому производственному обувному объединению, что вызовет потери только по этому объединению в 12 миллионов рублей. 850 человек потеряло работу сегодня только по Кривому Рогу. Как вот в этих условиях выйти из положения?

Білоблоцький М.П. Я свою думку висловлю. Перш за все нам треба створити Уряд і щоб він почав працювати, а не сидів тут по ложах з нами третій місяць. Тисячі людей в міністерствах і в самій Раді Міністрів сьогодні не знають, що з ними буде. А ми з вами третій тиждень ніяк не можемо знайти злагоди в питаннях структури і не можемо погодитися з тими пропозиціями, які вносить товариш Масол. Це перше питання.

Друге питання. Безумовно, ринок це одне, а крім ринку нам треба, виходячи з Декларації, яку ми маємо, укладати договори, такі договори, які б, перш за все, забезпечували вирішення гострих питань, які у нас існують в економіці. Тому я починаю це з Уряду. Ми причетні до того, що сьогодні таке становище, бо воно безконтрольне. Треба починати з того, щоб зайнялися цим питанням ті, кому треба.

Мартинчук В.Й., голова колгоспу ім.П.М. Буйка (Фастівський виборчий округ, Київська область). Шановний Миколо Петровичу! Що ви вважаєте потрібним зробити, щоб була злагода і консолідація в нашому парламенті нині і на перспективу? Перше питання.

І друге. Ваше ставлення до нині діючої структури управління місцевих Рад народних депутатів, яка на місцях не приживається. Дякую.

Білоблоцький М.П. Ще раз, будь ласка, друге питання повторіть.

Мартинчук В.Й. Ваше ставлення до нині діючої структури управління місцевих Рад народних депутатів, яка на місцях не приживається.

Білоблоцький М.П. По першому питанню. Що стосується консолідації, всі, начебто, разом ми цього хочемо, але в цілому не виходить. Мені здається, що це питання часу. І тут просто сказати,

як кажуть, давайте будемо жити мирно, мабуть, воно не всіма сприймається як слід. І у виступі я казав про те, що нам треба все ж таки вчитися парламентській культурі - і в плані політики, і особистої культури.

Що стосується другого питання. Мені здається, що нам в цьому залі треба швидше приймати Закон про місцеві органи влади, і тоді можна вже керуватися цим Законом, і тоді, мені здається, буде видно і на місцях, що треба робити, та й нам можна тоді буде питати, як виконується цей Закон.

Головуючий. Другий мікрофон.

Павлюк С.П., старший науковий співробітник Львівського відділення Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР (Турківський виборчий округ, Львівська область).

Я хотів Вас запитати, як Ви ставитесь до того, чи індустрія, освіта і наука є такими важливими, які б вивели Україну з господарсько-економічної кризи? Це є одне. І ліквідація фермерського господарства, не фермерського, а взагалі хутірної системи, яка була на Україні, і укрупнення і створення сіл міського типу, такого багатоповерхового типу, чи не є то причиною тому, що у нас на столі не стало паляниці?

Білоблоцький М.П. Я б так відповів. Я погоджуюсь з вашими питаннями, в яких є і відповідь на них. Тільки будемо казати - це проблеми часткові. Якщо казати про науку, то й мови не може бути, що дійсно - це являється базою для того, щоб надавати поштовх розвитку всього нашого народногосподарського комплексу. То тут нам з вами немає потреби один одного переконувати. А що стосується сільського господарства, то, ви знаєте, весь час воно було у нас поставлене на експерименти. То треба кінчати експерименти та вже братися за діло.

Головуючий. Третій мікрофон.

Іваничук Р.І., завідуючий відділом журналу "Дзвін" (Дрогобицький виборчий округ, Львівська область). Шановний претенденте! У зв'язку з переходом до суверенності постане питання, і про це говорили майже усі претенденти до вас, постане питання боргів. Отримання боргів і сплата боргів. Ви знаєте, напевно, що одна людина за своє життя приносить в середньому національного доходу 1 мільйон доларів. І що Німеччина донині сплачує борги Ізраїлеві, і що Радянський Союз буде сплачувати борги за злочини в Катині. Як ви думаєте, коли б ви були обрані Головою

Верховної Ради, хто в Україні, і в який спосіб повинен сплатити борги за жертви геноциду і репресії?

Білоблоцький М.П. Я хотів би сказати, що у мене такої програми чи дій на сьогоднішній день немає. Те, що питання це складне, воно має, прямо скажемо, і політичний, і ідеологічний, і моральний, і громадянський характер. Але сьогодні дати відповідь, як робити, я просто не готовий.

Головуючий. Перший мікрофон.

Чародєєв О.В., секретар парткому шахти імені 60-річчя Радянської України виробничого об'єднання "Донецьквугілля" (Пролетарський виборчий округ, Донецька область). Николай Петрович! Я перечитал все речи, которые провозглашены были при обсуждении кандидатуры Ивашко. Это около 40 человек. Ваша речь, несомненно, самая хвалебная, самая яркая. Так что, перефразировав слова известного поэта, можно сказать: "Умри, Белоблоцкий, лучше не скажешь". О себе вы говорили довольно бледно. Не считаете ли вы, что для пользы дела, а вы хотите тоже ускорения событий, нужно порекомендовать принять постановление Верховного Совета о том, чтобы не выступать этим товарищам (мы этим сэкономим массу времени - среди них пять претендентов): и вам, и Правденко, и Черепу снять кандидатуры. Все-таки некоторая моральная ответственность, наверное, перед Советом есть - слишком уж вы убеждали, что именно Ивашко. Теперь вот сами претендуете. И по вашей кандидатуре будут выступающие. Эти сорок человек займут массу времени. Как вы считаете, можно поставить на голосование мое предложение? (Оплески).

Білоблоцький М.П. Когда вчера рассматривался вопрос... Я его поддерживаю, если говорить лично. Сегодня, я думаю, вы с ним опоздали, поскольку мы приняли Регламент и, соответственно, каждый сам определился. В частности - я за себя. А другие товарищи, я думаю, сами скажут, что им более приемлемо.

Головуючий. Другий мікрофон.

Задорожний Б.В., доцент кафедри охорони праці і навколишнього середовища Маріупольського металургійного інституту (Маріупольський-Центральний виборчий округ, Донецька область). В мене таке запитання: як ви ставитесь до пропозиції про безплатну передачу житла державного та інших видів у власність громадян, які в ньому проживають, в тому числі й відомчого?

Білоблоцький М.П. Безкоштовно ви маєте на увазі? Я з цим не

згоден. Я думаю, що треба в залежності від соціальної забезпеченості людей розробити механізм, який би діяв в межах республіки, як можна було б передавати це житло.

Дійсно. Одним можна було б безкоштовно - це залежить від того, яке матеріальне становище у сім'ї. По-друге, треба ще враховувати і економічний стан, і бюджет наш. А в цілому, я вам скажу, що притримуюсь тієї думки, що нам у плані житла треба йти тим шляхом, про який я сказав у своєму виступі.

Головуючий. Третій мікрофон.

Петров В.М., директор Лубенського заводу лічильних машин (Лубенський виборчий округ, Полтавська область). Шановний Микола Петровичу! Ви голова постійної Комісії з соціальної політики та праці. Тому цікаво було б знати вашу думку відносно того, що в запропонованій структурі Уряду відсутні самостійні Державні комітети з питань праці та цін.

Білоблоцький М.П. З цього приводу я Віталію Андрійовичу Масолу задавав запитання. Воно детально обговорювалось в Комісії і моя думка така, що Міністерство праці необхідно... (не чути). Треба враховувати питання і проблеми, які сьогодні існують у нас в суспільстві і, будемо казати, ті проблеми, які насуватимуться на нас. І це ми всі розуміємо. Тому я категорично стою на тому, що треба, щоб у нас було Міністерство, щонайменше, Комітет по праці чи зайнятості. А проблеми, які стоять, я їх обрисував, їх немало. І сьогодні це просто несерйозно, якщо ми будемо сперечатися з цього питання. Знайшли, що об'єднувати. Як було по інших міністерствах, - то це направлено на людей, одне міністерство і друге взяли і поєднали.

Головуючий. Дякую, Микола Петрович! Ваш час закінчився. Слово надається народному депутату Маякіну Валентину Андрійовичу.

Маякін В.А., директор Костянтинівського металургійного заводу імені М.В. Фрунзе (Костянтинівський виборчий округ, Донецька область). Шановний головуючий, шановні депутати! Насамперед дякую тим депутатам, які висунули мою кандидатуру на таку почесну посаду.

Думаю, що треба трохи розповісти про себе.

Мені 55 років. За фахом я інженер-металург. В чорній металургії працюю 30 років після закінчення Дніпропетровського металургійного інституту. У 1987 році обраний директором Костянтинівського

металургійного заводу Донецької області. Пройшов усі сходинки - від робітника до директора заводу. Звідти обраний народним депутатом України.

Хочу висловити свою особисту думку з приводу того, що серед кандидатів на посаду Голови Верховної Ради багато депутатів, які сьогодні працюють у промисловості та в сільському господарстві. Це, мабуть, тому, що кризовий стан у республіці потребує до державного керма людину, яка починала безпосередньо від верстата чи плуга і тому краще за інших відчуває всю біль сьогодення.

Вважаю, що свою програму можу доповісти в тезовому варіанті.

Перше. Втілення прийнятої нами Декларації в життя через оновлення Конституції та прийняття законів, які, безумовно, сприятимуть духовному відродженню народу України та значному поліпшенню його добробуту.

Друге. Нашу українську державу бачу у конфедерації суверенних держав, об'єднаних економічними та політичними зв'язками на основі добровільних договорів.

Третє. Моя політична позиція. Я - комуніст і цілком поділяю програмні положення, прийняті на ХХVІІІ з'їзді партії. Вважаю, що на цьому форумі були вироблені історичні документи, які будуть покладені в основу діяльності Комуністичної партії України.

Не можу обминути наш спільний біль - Чорнобильську трагедію. Ліквідації її наслідків врешті-решт треба надати статус державної політики. Вважаю, що в першу чергу треба зберегти здоров'я дітей. Все те, що ми робили до цього раніше, і, на жаль, в цьому році, так теж має недостатній, некомплексний характер. Треба негайно створити державну програму, яка б передбачала спорудження санаторіїв, будинків відпочинку, де діти, які потерпіли від аварії, могли б жити, лікуватись і навчатись. Докладніше зупинюсь на питаннях соціально-економічного розвитку республіки.

Сьогодні констатацією значного погіршення справ у народному господарстві нікого не здивуєш. Більше того, безперервне повторювання наших економічних бід викликає роздратування, люди чекають конструктивних пропозицій про вихід із становища, що склалося. Хоча не можу не сказати, що Україна - одна з небагатьох республік, яка, незважаючи на несприятливі умови, має приріст суспільного виробництва, національного доходу,

продуктивності праці. Але й цей незначний позитив зводиться нанівець розбалансованістю споживчого ринку, падінням купівельної спроможності карбованця.

Причини цих явищ ще дехто хоче спростити. Мовляв, це спричинив "вакуум" управління між старою командноадміністративною системою, що майже вже зруйнована, і новою, що ще не створена.

Справа значно складніша. Треба аналізувати серйозні помилки вже й за час самої перебудови. Чому ряд законотворень приніс нам стільки лиха? Моя думка така: економічна реформа довгий час мала методологію минулого, приймемо кілька законів, ліквідуємо ряд міністерств і число працівників у тих, що залишимо, а далі все піде само собою. Не пішло. Можна твердо сказати, й не піде, якщо ми не відмовимося від намагань все зробити одним наскоком.

А такі побоювання не безпідставні. Сьогодні всі ті, хто вірив у чудові зміни в економіці за рахунок двох-трьох законодавчих актів, пропонують нам терміново встановити ринкові відносини, як панацею від усіх бід.

Гадаю, треба бути зваженими і послідовними, до ринку треба готуватися. Але ще вчора слід було всю енергію кинути на протидію сповзання народного господарства в економічний хаос. Будь що не допустити його руйнування. Не пізно це робити й зараз, хоч втраченого часу не повернеш.

Що слід зробити, щоб стабілізувати становище і подолати тенденцію його погіршення?

По-перше. Треба припинити розвал товарного ринку. Для цього необхідно перекрити всі канали притоку в обіг грошей, незбалансованих товарною масою. Можливо, це будуть тимчасові заходи про замороження заробітної плати в деяких галузях, лімітування видачі вкладів населенню тощо.

По-друге. Слід, не гаючи часу, дати можливість населенню витратити або вкласти значну частину коштів, які практично не можна реалізувати на ринку. Діапазон дій тут широкий - від збільшення процентів в ощадних банках до випуску позики під конкретні товари.

По-третє. Треба приступити до структурної перебудови економіки республіки. Думаю, що тут немає зрушень тому, що багато хто ще не усвідомив: виробництво заради виробництва це Молох, в якому потонуть всі наші пошуки виходу з положення, якщо ми з усією енергією не займемося розвитком виробництва товарів

народного споживання і сфери послуг. Нагадаю вам, що така їх частка в промисловому виробництві, як зараз - 28 процентів всього обсягу - була лише за часів Великої Вітчизняної війни.

По-четверте. Що можна і треба робити без будь-яких капітальних вкладень - це наведення порядку й дисципліни на виробництві. Це не самоціль, товариші. Не потяг до "закручування гайок". Просто більше ми не можемо втрачати і матеріальних цінностей, і робочого часу через злодіїв, "несунів", прогульників та керівників, які не можуть організувати роботу. А бракоробство, псування матеріалів, необов'язковість, безвідповідальність? Дехто хотів би все це приховати за голосними розмовами про розвал економіки. Далі з цим миритися ми не можемо й не будемо.

Гадаю, що ці зрушення допоможуть нам стабілізувати положення, при всіх труднощах збільшити вклади на розвиток охорони здоров'я, науки і культури, збереження природи, перебудову системи вищої і середньої школи. І найголовніше - реально розпочати роботу по створенню системи гарантованого соціального захисту всіх прошарків населення республіки. В першу чергу, інвалідів, ветеранів війни і праці, жінок, багатодітних і малозабезпечених сімей, одиноких, престарілих та дітей-сиріт.

Але справжні остаточні зміни на краще в економіці України я пов'язую з радикалізацією економічної реформи, переходом крок за кроком на регульовані ринкові відносини, з одного боку, та встановлення реальної економічної самостійності республіки - з другого.

Прийнята нещодавно нами Декларація про державний суверенітет України створила для цього всі необхідні передумови.

Першим етапом переходу до ринку я вважаю перехід від директивного управління економікою до її регулювання економічними засобами. Треба прискорити широке формування госпрозрахункових виробничих структур за горизонтальними зв'язками, створювати умови для їх конкуренції за споживача. А економічна політика нашого уряду за допомогою податків, кредитів, пільг та санкцій допоможе виробникам зорієнтуватись на ті товари, яких сьогодні зачекались на ринку.

Слід вже зараз подумати, які сектори економіки першими зможуть діяти самостійно, які товари (перш за все предмети розкоші) зможуть продаватись за вільними цінами. Але найважливіше, повторюю, - це не допустити ринкової стихії, збалансувати її державним регулюванням, яке покликано захистити соціальні інтереси широких верств.

Все це потребує копіткої підготовки, часу, тому я покладаю надії на негайні позитивні зміни в економіці республіки, підвищенні добробуту народу, а також надії на наші дії - в рамках реалізації Декларації про державний суверенітет України. На цій основі, вважаю, можна вже до нового року розробити і прийняти ряд заходів, що дадуть конкретні результати.

Про що перш за все йде мова? Про соціальну переорієнтацію народного господарства. Треба різко змінити обсяги капітальних вкладень у промислове, особливо в нове будівництво. Для багатьох об'єктів по випуску продукції виробничого призначення останніми "вкладеннями" на кілька років будуть лише ті, що підуть на їх консервацію. Все, що можна вивільнити - направити на соціально-культурне та житлове будівництво, спорудження підприємств, що будуть працювати на споживчий ринок.

По-друге, слід розробити програму переходу від союзної до переважно республіканської спеціалізації народного господарства УРСР з урахуванням лише найважливіших направлень внутрісоюзного розподілу праці, що історично склався. Така зважена "натуралізація" нашої економіки дасть можливість сконцентрувати більше зусиль і коштів на наших найболючіших проблемах.

Головуючий. У вас час є.

Маякін В.А. У мене є час, але бачу...

Головуючий. То вони біля мікрофонів займають місця. До уваги, товариші, до уваги!

Маякін В.А. У мене є ще час.

По-третє, щонайшвидше встановити прямі економічні та політичні зв'язки з союзними республіками і зарубіжними партнерами, що здешевить і зекономить час взаємних поставок, сприятиме прискоренню НТП на підприємствах, що працюватимуть не лише на потреби УРСР.

По-четверте, вважаю, що оренда - найбільш простий і реальний шлях підвищення продуктивності праці і, користуючись Основами законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду, в першу чергу треба підготувати тимчасове положення Української РСР про оренду дрібних підприємств для виробництва товарів народного споживання та на подання послуг, передбачаючи значні пільги на початковий період господарювання. Уряду республіки необхідно розробити свою політику та програму розвитку малих підприємств.

П'яте. Зрештою, слід повернутись обличчям, розумом до проблем відродження села. Пора вже усвідомити, що борги йому треба віддавати, а не говорити про це. Тому було б доцільно значну частину всіх ресурсів, що можна знайти, збавляючи світ від економіки, що працює сама на себе, направити на село. Треба пам'ятати й про те, що продовольство на Україні в умовах нестачі енергоресурсів стане одним із найважливіших видів продукції на обмін.

Шосте. Ми не можемо чекати, поки союзні відомства розроблять програму конверсії. Нашому Уряду необхідно взяти під контроль цю роботу і добитись частково перепрофілювання ряду оборонних підприємств на випуск споживчих товарів. Те ж саме треба зробити з частиною підприємств групи ''А", особливо тих, що випускають застарілу, малорентабельну продукцію.

І останнє. Якщо ми прийняли свою Декларацію про державний суверенітет України, то не повинні відступати від основних її положень. Зокрема, ми заявили про розділення державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Але вже зараз відчувається бажання деяких депутатів підпорядкувати Верховній Раді виконавчі органи, навіть з тих питань, які є її компетенцією. Зв'язати руки Уряду в питаннях визначення організаційної структури управління. Я виступаю за те, щоб Верховна Рада виявила довір'я Голові Раді Міністрів, дала можливість його реалізувати. Наша справа встановити Уряду строки і виділити необхідні фінансування для утримання апарату управління. У мене все.

Я попросив би депутатів перед тим, як будуть питання: я буду відповідати російською мовою, бо писав я це українською, як бачите, мені не дуже легко.

Головуючий. Перший мікрофон.

Зінченко А.Л., доцент кафедри загальної історії Вінницького державного педагогічного інституту імені М. Островського (Замостянський виборчий округ, Вінницька область). Шановний Валентин Андрійович, я маю короткий лист, таких лист одержуємо ми дуже багато, як казав наш Головуючий, що у Верховній Раді є їх сотні і тисячі. Звергаються матері міста Вінниці, Замостянського району: "Ні нам, ні нашим дітям не потрібна земля Азербайджану, Киргизії, Узбекистану. Ми хочемо, щоб наші діти повернулися додому живими і здоровими. Тому дуже просимо, наполягаємо: поверніть наших дітей-солдат служити на Україну". Як, на ваш погляд, Верховна Рада і ви, як майбутній Голова,

повинні моментально зреагувати на цей лист в розрізі Декларації про суверенітет, чи робити вигляд і далі, що нічого не відбувається. Ваші дії?

Маякін В.А. Отвечаю. Прежде всего, я кандидат на пост Председателя и говорить об этом сегодня еще рано. Но я хотел бы сказать, что приняв в Декларации это положение, мы не должны создать хаос в армии. Мы должны четко определиться со сроками, безусловно, в этом году определиться и постепенно, организованно выполнить эту работу.

Если сегодня мы примем решение "давай" - завтра создадим хаос в армии и ничего не создадим на Украине.

Головуючий. Другий мікрофон.

Курашик В.В., голова виконкому Кримської обласної Ради народних депутатів (Євпаторійський виборчий округ, Кримська область). Уважаемый Валентин Андреевич! Мы знаем, что вы директор крупного металлургического завода в Константиновке и знаем хорошо этот город. Что вы лично сделали за эти годы, работая директором, для улучшения жизни, быта ваших металлургов, особенно доменщиков и прокатчиков, которые у вас на заводе есть?

Маякін В.А. Товарищи! Для того, чтобы ответить на этот вопрос, я думаю, что мне не хватит и двух часов. Но я постараюсь крупными мазками главное сказать.

Я директорствую на заводе, вот в августе месяце будет 3 года. За это время решено очень много социальных вопросов из тех, которые не решались. Я не берусь говорить, что я гений, вот, видимо, время все-таки подсказало нам всем, что мы должны заниматься этими вопросами. Но на сегодняшний день решаются вопросы, социальные вопросы на территории предприятия, начиная от условий отдыха трудящихся, имею в виду бытовые помещения. Я приглашаю депутатов к концу года, кто хочет, может приехать посмотреть в наших основных цехах завода бытовки, которые выполнены из кафеля, нержавейки и т.д., то, чего не было.

Мы строим сейчас хозспособом два дома - два четырнадцатиэтажных дома. Начали строить в 1988 году. Сложности огромные, и поэтому здесь, когда мы будем голосовать за Госснаб в том виде, в котором он есть, я выйду на трибуну и скажу, что он такой не нужен. Нам нужен Госснаб, который сегодня будет говорить

нам, куда нужно сбывать свою продукцию, где искать партнеров. А тот Госснаб, который сегодня не дает нам ни килограмма цемента, кирпича, железа и так далее и тому подобное, такой Госснаб нам не нужен.

И тем не менее, я ушел немножко от темы. В этих условиях мы строим два дома хозспособом. И моему коллеге, предыдущему выступающему, был задан вопрос а как вы относитесь к тому, чтоб продать жилье в частное пользование?

Я не против того, чтобы отдать в частное пользование жилье исполкомовское, но хозспособом построенное, заводское - ни в коем случае. Ибо за этим тянется кадровая политика на заводе. Мы седеем на заводе, я не образно говорю - прямо, и строим хозспособом для того, чтобы удержать кадры на заводе, для того, чтобы они работали. Мы разработаем даже положение на заводе у себя, в трудовом коллективе: отработал 12 лет - пожалуйста, так сказать, жилье твое, вот так положено. Одиннадцать лет отработал и уходишь - изволь освободить квартиру. Это тот путь, который, будем говорить, удержит нам основные кадры на заводе и поможет нам в производстве.

Значит, жилье. Далее. Сегодня за полтора года в Старом Оскале построена турбаза. Труженики начали отдыхать. У вас в Крыму, вы знаете, мы строим, в лучшем санатории "Днепр" имеем свою долю, и наши труженики уже в этом году отдыхают в санатории

4- го управления. Я не буду больше занимать вашего внимания. Кто интересуется, пожалуйста, приезжайте, покажем.

Мы взяли колхоз, занимаемся сельским хозяйством и так далее.

Головуючий. Другий мікрофон.

Горинь Б.М., науковий працівник Львівського історичного музею (Жидачівський виборчий округ, Львівська область). Шановний претенденте! В середині минулого місяця на засіданні Ради федерації Президент СРСР Горбачов заявив, що він не розглядає Декларацію про суверенітет Росії як конституційний правовий акт. Чи поділяєте ви цю думку Президента і чи вважаєте ви, що Декларація про суверенітет України є конституційним правовим актом? Перше питання.

Друге. Якщо буде та федерація, про яку ви говорили, і в неї буде входити Україна, то чи буде тоді Україна суб'єктом міжнародних стосунків, чи цю роль буде делеговано федерації?

І третє питання. Кілька днів тому відбулася зустріч із шахтарями,

на якій ви не були. Отже, запитання до вас. Чи підгримуєте ви політичні вимоги шахтарів?

Маякін В.А. Зрозуміло. Значит, первый вопрос. Я не думаю, что в ответе Михаила Сергеевича Горбачева есть юридическая законность. Я абсолютно считаю, что те документы, которые мы здесь приняли, являются правовыми, и Украина будет суверенной державой. Это первое.

Второе. Я сказал не федерация, если вы меня внимательно слушали, а конфедерация. Конфедерация - это та организация, будем говорить, та структура, которая позволяет государству быть субъектом в международных отношениях, ибо в центр делегируются только отдельные элементы. Мы сегодня в Европе имеем целый ряд примеров.

Далее. Последний вопрос, который вы мне задали. Вы не совсем правильно говорите. Мы с этими шахтерами, которые были у вас на встрече в Верховном Совете, встречались у нас в Комиссии по базовым отраслям, и лично я с ними имел беседу часа полтора. Вот сидит депутат Пивень, который был с нами, и мы вместе беседовали и пришли к согласию. Я даже пригласил их к себе посмотреть наши дела по социальным вопросам.

Головуючий. Третій мікрофон.

Баталов В.Г., редактор острозької районної газети "Зоря комунізму" (Здолбунівський виборчий округ, Рівненська область). Шановний Валентине Андрійовичу! Як ви дивитеся на те, що максимальна більшість перших секретарів райкомів партії, обкомів партії стали головами Рад, а окремі перейшли працювати на постійну роботу в Президію. З логіки речей, коли криза в партії, треба партію оновлювати. Чи не краще було б не лишати потопаючий корабель, а рятувати, рятувати партію?

І ваша думка як керівника великого робітничого колективу, щоб зліквідувати "інститути президентства" від областей і до хуторів. Дякую.

Маякін В.А. Понял. Я совершенно согласен с вами. У меня давно такая мысль, что это никому не нужная надстройка, которая нам просто дороже стоит. И доходит до парадоксов. Сегодня так у нас, например: сидят два человека в одном кабинете, один называется председателем исполкома, другой - председателем Совета. Или в соседних комнатах сидят, а вот чем занимаются -это вопрос. Считаю, это надо убрать.

Головуючий. Перший мікрофон.

Аптер Я.М., директор Керченського металургійного заводу імені Войкова (Керченський виборчий округ, Кримська область). Поскольку мы с Валентином Андреевичем коллеги, я задам вопрос, который одинаково беспокоит и его, и меня. При обсуждении структуры правительства явно недостаточное внимание было уделено базовым отраслям. Я хотел бы знать ваше мнение о роли этих отраслей в подъеме сельского хозяйства, в чернобыльской, шахтерской проблемах и других. Как вы к этому делу относитесь и какой видите выход из той ситуации, в которой мы оказались, в смысле состояния основных фондов?

Маякін В.А. Прежде всего, глубоко уважая Председателя Совета Министров товарища Масола и понимая сложности, ибо все мы находимся на переломе, и мы здесь с вами договорились, что это переходный период и переходная структура, я уже здесь, с этой трибуны, говорил, что 2-3 года - о чем он говорит, у нас их просто нет. Нужно решать быстрее все эти вопросы. Я думаю, что это просто одна из "хиб", как говорят по-украински, этой структуры. Ее нужно на ходу поправлять. Безусловно, базовые отрасли должны найти свое отражение, ибо без базовых отраслей мы не сможем хозяйствовать. Вот весь вопрос.

Головуючий. Другий мікрофон.

Панасюк Ф.Т., голова Чуднівської районної Ради народних депутатів, перший секретар Чуднівського райкому Компартії України (Любарський виборчий округ, Житомирська область). Шановний Валентин Андрійович, переважна більшість всіх претендентів на посаду Голови Верховної Ради ставили за ціль розкрити практичний підхід до вирішення назрілих соціальноекономічних проблем. Я думаю, що не менш важливо, яку позицію буде займати Голова Верховної Ради для того, щоб була в залі парламенту консолідація. З цього приводу мені приємно чути, що ви, член парти, поважаєте наші ідеї, але я хотів би задати питання.

Перше. Як ви розцінюєте реальну силу впливу блоку комуністів і безпартійних "За Радянську суверенну Україну"? Чи ви бачите реальну силу, яка спроможна на сьогоднішній день все-таки відстоювати інтереси партії?

І з цього приводу також друге питання. Як ви дивитесь, яке розуміння ви вкладаєте в термін "правляча партія", якщо можна

порівняти це з практикою, наприклад, правлячої партії Канади? Дякую.

Маякін В.А. Зрозуміло. Відповідаю. Беда группы-239 в том, что мы слишком дисциплинированы. Привыкли, и я в том числе, быть дисциплинированными. Это не значит быть стадом. Кое-кто тут, наверное, ловит эту фразу сразу же. Это не стадо, это организованные люди, которые принадлежат к одной партии, которые поддерживают ее идеи, которые стоят на ее платформе, и поэтому у них должно быть не единодушное мнение стада, подчеркиваю, а единодушное мнение нормально мыслящих людей. Так вот, мы хотим быть организованными, мы хотим вместе обсуждать вопросы, находить решение для того, чтобы выходить сюда с этим решением. А до сих пор, к сожалению, мы, будем говорить, не чувствуем этого, хотя сами снизу предлагаем в ЦК КП Украины, давайте готовить вопросы, давайте организовываться. Было бы здесь значительно меньше неприятностей, если бы мы лучше, вот эти 239 человек, были организованы сегодня. А ломать себя, ломать свою дисциплинированность -это очень сложно. Но я думаю, что мы в этой группе-239 все-таки найдем нужную систему для того, чтобы определяться четко.

Ну, и что касается партии и большинства, как вы сказали. Я думаю, что мы идем к многопартийной системе - это уже реалии даже в нашем зале, и поэтому, значит, система должна быть одна. Раз уж партийное большинство, так оно должно быть большинством здесь во всех вопросах.

Головуючий. Третій мікрофон.

Веретенніков В.О., генеральний директор виробничого молочного комбінату "Придніпровський" (Індустріальний виборчий округ, Дніпропетровська область). Уважаемый Валентин Андреевич! Экономика есть зеркало нравственных отношений в обществе. Мы потребляем то, что имеем духовно. Так вот, я высоко оцениваю вашу хозяйственную программу, экономическую программу, которую вы нам изложили. Она мне, как вашему коллеге, импонирует. Но я все-таки хотел бы задать вам такой вопрос. Есть ли у вас программа духовного возрождения нашего общества? Ваше отношение к культуре, медицине, искусству, отношение к материнству, к детству? Вы почему-то эти вопросы совершенно обошли. Пожалуйста.

Маякін В.А. Понятно. Ну, вы меня или невнимательно слушали, или я вынужден повториться. Я сказал, что выступать буду в тезисном варианте. Так вот первый тезис: "втілення прийнятої нами Декларації в життя через оновлення Конституції та прийняття законів, які, безумовно, сприятимуть духовному відродженню народу України". Вот в этом все сказано.

Головуючий. Третій мікрофон. Вибачте, перший мікрофон.

Задорожний Б.В. Уважаемый Валентин Андреевич! Как известно, предприятия металлургической промышленности являются основными источниками загрязнения окружающей среды. Вы - директор металлургического комбината. Что, по вашему мнению, необходимо сделать, чтобы коренным образом изменить эту ситуацию?

Маякін В.А. Понятно. Товарищи депутаты, это самый главный вопрос. К сожалению, мы загрязняем не только воздух, но и воду. И я вам должен сказать, что мы, директора металлургических заводов, да и других - химических, видимо, в том же положении, поставлены сегодня в такие условия, когда, с одной стороны, говорят - ты загрязняешь, ты такой-сякой, давай не загрязняй, а с другой стороны... Я привожу вам конкретный пример по нашему предприятию. С рубля у нас остается 16 копеек, забирают 14 копейки, то есть 84 процент. Из этих 16 копеек нужно создать три фонда: технического перевооружения, социального обеспечения и материального поощрения. Все здесь грамотные, понимаете. Остается пятак. Что за пять копеек с рубля можно сделать, основные фонды предприятия стоят 100 миллионов рублей? И поэтому мы и здесь записали, и я говорил и повторяю: прежде всего нам нужен Закон о налогообложении, в котором бы четко было оказано, что предприятию нужно оставлять не менее 70 процентов, ибо только при этом условии предприятие может самовоспроизводиться. Тогда мы сможем решать вот те вопросы, о которых вы говорите. Я, безусловно, за их решение. (Оплески).

Головуючий. Ваш час закінчився, дякуємо.

Маякін В.А. Благодарю за внимание.

Головуючий. Оголошується перерва на 30 хвилин.

(Перерва).

Головує Перший заступник Голови Верховної Ради Української РСР депутат Плющ І.С.

Головуючий. Шановні товариші депутати! Від комісій просять звертати увагу на наше табло - там оголошення висвічуються, треба, бути уважними і слідкувати за цими оголошеннями.

Шановні товариші! Прохання реєструватись. Продовжуємо нашу роботу.

Слово надається народному депутату Хмельнюку Валерію Яковичу. Будь ласка.

Хмельнюк В.Я., перший секретар Одеського міськкому Компартії України. (Таїровський виборчий округ, Одеська область). Шановні депутати, головуючий! Коротко про свою біографію. Мені 45 років. Народився я у місті Дніпропетровську, але все життя провів у Одесі. Закінчив технічне училищі, державний університет, Інститут народного господарства, аспірантуру. Служив у Радянській Армії, 10 років працював на заводі, а останні роки - на комсомольській і партійній роботі. Делегат ХХVІІІ з'їзду КПРС, член ЦК Компартії України.

Тепер коротко про свою політичну, економічну і соціальну програму.

Учитывая, что я все-таки с Одессы, не хотел бы выглядеть "полиглотом", не знающим хорошо ни одного языка, а плохо говорить не умею. Хочу прежде всего поблагодарить всех товарищей, которые меня выдвинули на этот высокий пост. Обращаюсь ко всем партийным работникам, а таких здесь немало, кто восприимчив к происходящим процессам. Считаю правильным, и все для этого сделаю, чтобы сломать административно-командную систему, которая привела народ к уравнительно-нищенской жизни и сделала нас заложниками министерств и ведомств.

Принятая Декларация о государственном суверенитете, последующий Закон о власти, Конституция УССР позволят наконец порвать с централизованными формами политического, социального и государственного устройства, которые привели Украину на грань катастрофы. Разве когда-нибудь забудется боль Чернобыля, или станет легче дышаться на химизированных полях Львовщины? Разве можно признать нормальным, что жемчужина у моря - Одесса превратилась в промышленно химический конгломерат, каждый день ожидающий своего Чернобыля? А зарабатываемые доллары на сотворенном Хаммером химкомбинате уходят в Москву, оставляя Одессе нерешенные проблемы жилья, питьевой воды и здоровья. С ссылкой на свой регион хотел бы подчеркнуть, что подобные явления, к сожалению,

затронули все регионы республики, угольные бассейны, края шахтеров и металлургов.

В чем вижу изменения? Прежде всего, раскрепощение политических структур, демократизация общества, многопартийность позволят, наконец, сделать серьезный шаг к возрождению украинского народа. Первый шаг, как вы знаете, мы сделали, приняв Декларацию о суверенитете. Но это только провозглашение принципов. Поэтому считаю необходимым придать ему законодательную форму - необходимо разработать Конституцию республики, принять Законы о политических партиях - пакет законов, решение которых напрямую затронут и... (не чути) людей, ожидающих нас с вами.

Усилия парламента, на мой взгляд, считаю целесообразным направить на стабилизацию общества. Люди устали жить в постоянном тревожном ожидании. Необходимо усиление борьбы с преступностью не только в законодательном, но и в экономическом, социальном аспектах. Кроме того, нужен закон о нашей милиции, где можно было бы значительно поправить материальное положение этих работников.

Что касается работы парламента, то здесь необходимо находить понимание со всеми партиями, течениями и группами во имя главного

- наших избирателей и украинского народа.

Говоря об экономических проблемах, учитывая, что многое здесь уже было сказано, хотел бы буквально пунктирно обозначить эти грани. Прежде всего, согласен с депутатом Юхновским о необходимости глубокого экономического анализа в республике с учетом мировых цен и на этой основе выработки четкой программы развития, но не как придатка, а как суверенного государства с развитой экономикой, направленной на человека.

Переход к рынку, в основе которого - разгосударствление экономики на базе всех видов собственности, равенство их перед законом. До перехода к рынку создать систему социальной защиты населения, связей с другими республиками и государствами на основе полной независимости и на взаимовыгодных условиях. Полная самостоятельность регионов. Как первый шаг, предлагал бы сделать вывод городов с миллионным населением на республиканский уровень.

Формирование бюджета снизу вверх, а не методом дойной коровы, к которому мы привыкали все 72 года. Я считаю, что чем больше выход через предприятия, тем более богатым будет

государство. Я полагаю, что здесь нужно пойти по другому принципу - богатая семья, богатое предприятие, богатая организация, богатая республика.

Все находящееся на территории республики является собственностью народа. Отсюда - собственные банки, денежная единица (естественно, конвертируемая). Это станет возможным только при одном условии - когда сумеем насытить рынок.

Как я вижу здесь проблему и что меня беспокоит? Я не могу понять, почему в нашей республике, с ее богатой сырьевой базой, нет солидной и нормальной обуви, мебели, да и много чего другого? Полагаю, что поступать методом: вытащить за чуб одновременно всю республику - это нереально и невозможно. Поэтому необходимо создать систему приоритетов, которые бы дали возможность, не как барон Мюнхаузен, а ...(не чути)... вырвать экономику из болота.

Естественно, что расходы сократятся за счет управленческих структур и аппарата, дотаций, ликвидации нерентабельных предприятий, организации и учреждений. Мне представляется, что здесь было бы целесообразно использовать опыт Франции, когда одноразово роздали, продали и передали предприятия в руки людей. Поэтому, мне кажется, здесь бояться не нужно, а нужно вспомнить нашего великого Ленина, который, переводя наше государство к НЭПу, сказал: "Чего боимся? Ведь все в руках государства".

В этой связи, естественно, возрастут расходы на науку, образование, здравоохранение и культуру. Структура управления народнохозяйственного комплекса на уровне района, области, республики должна быть скорректирована на рыночные отношения. Если бы этот принцип был уже сегодня заложен, мы, наверное, быстрее сформировали бы нынешнее правительство.

Примат экологии над экономикой. Свободные экономические зоны вижу в Одессе, Закарпатье, а в будущем - по всей республике, в том числе, при участии инофирм, допуске их к акциям. Этот шаг, конечно, позволит значительно ускорить развитие, особенно легкой, пищевой, перерабатывающей отраслей нашей экономики. Экономические связи, на мой взгляд, не должны держаться на национальных границах. К разработке программ перехода к рынку и вывода экономики из кризиса, к их реализации приступить самостоятельно, без оглядки на Союз.

Отношение к селу. Мне кажется, что хватит нам поучать

селян, понукать. Нужно дать полную самостоятельность, использовать все виды хозяйствования и, главное, ресурсы. Верю в колхозно-кооперативную систему. Кроме того, на мой взгляд, нужна серьезная государственная программа по селу.

Два слова о просвещении. На мой взгляд, у нас сложилась ненормальная ситуация, когда мы всех учим, переучиваем, доучиваем. Мне кажется, что надо давно вернуться к тому, что имеет место на Западе и то, что когда-то было у нас. Прежде всего, к полной административной и финансовой самостоятельности высших учебных заведений и школ.

На мой взгляд, считаю ненужным функционирование детских яслей. Необходимо создать такие условия, чтобы женщина стала женщиной и дети дошкольного возраста воспитывались в семье. Это и экономично, и позволит сохранить нацию, имя которой - украинский народ. Спасибо за внимание.

Головуючий. Перший мікрофон, будь ласка.

Мазур Ю.М., редактор Одеської обласної газети "Знамя коммунизма" (Іллічівський виборчий округ, Одеська область). Уважаемый Валерий Яковлевич! Вы являетесь членом бюро Одесского обкома партии и в этом бюро рядом с вами сидит командующий Одесским военным округом и начальник КГБ, председатель комитета, я прошу прощения.

Нет ли здесь противоречия с Декларацией, за которую вы также голосовали, и в которой записано, что внутренние войска и органы КГБ подчиняются только Верховному Совету.

Хмельнюк В.Я. Я полагаю, что здесь - нет. И я хотел бы внести здесь ясность, когда мы ведем разговор о совмещении должностей и профессий. С тех пор, как была снята статья 6 Конституции СССР, политическая партия, которую называют сегодня КПСС, является общественно-политической формацией. И поэтому нам не нужно брать в кучу, так сказать, то, чего нельзя брать. И я считаю, что каждая политическая партия, говоря о понимании правящей партии, а сегодня пока наша партия является правящей ни в силу ее служебного положении, а в силу авторитета, и она формирует представительские органы при участии коммунистов в тех или иных органах.

Поэтому, я полагаю, это нормальное явление. Наберет силу наша Украинская республиканская партия - она будет тоже там представлять.

Головуючий. Другий мікрофон.

Депутат не представився. Шановний претенденте! Мені бачення багатьох проблем, висловлених вами, у багатьох позиціях імпонує. Разом з тим, я вважаю, що не можна йти вперед, не розрахувавшись із старими боргами. Зокрема, протягом довгого часу партійно-державний апарат розправлявся з інтелігенцією, яку нищив, засилав, котра змушена була виїхати за кордон. Як на ваш погляд, як майбутнього глави держави, чи слід нам попросити вибачення бодай у видатного письменника Миколи Руденка і запросити його повернутись на Україну, а також так вчинити з багатьма іншими правозахисниками, видатними діячами суспільного руху на Україні? Дякую.

Хмельнюк В.Я. Я бы сказал, что не только с интеллигенцией, а со многими партийными работниками. А в целом мой подход к этому явлению предельно прост. Сегодня в Одессе ширится движение за то, чтобы объединить соединенные штаты Одессы и привлечь весь интеллектуал, который выехал из Одессы, я имею в виду коренной национальности - еврейской. Поэтому возврат любого человека, его желание надо поддержать.

Я могу сказать, сейчас много идет вопросов о том, чтобы покаяться. И я выступал на съезде Компартии Украины и, кстати, об этом говорил, чтобы обозначить вину тех, кто виноват в партии, и снять ответственность с тех, кто честно ей служил. А таких были десятки миллионов. Что касается данного оппонента, то я просто не готов сказать по отношению к нему. Я мало его знаю.

Головуючий. Перший мікрофон.

Поровський М.І., відповідальний секретар Секретаріату Народного руху України за перебудову (Рівненський виборчий округ, Рівненська область). Шановний претенденте! Ви, як мені здалось, особливо підкреслили, що ви є членом ЦК партії, тієї партії, організатором якої і натхненником був Володимир Ульянов. Я хотів би знати вашу думку стосовно цієї особи, ваше ставлення до його творчого доробку, зокрема такого, як він виклав у своєму листі до Молотова і в листі до ЦК. Цитую: "В Шую послать одного из самых энергичных, толковых и распорядительных членов ЦК, чтобы он в Шуе арестовал как можно больше (не меньше, чем несколько десятков) представителей местного духовенства, мещанства, местной буржуазии, по подозрению в сопротивлении изъятию церковных ценностей. Чем больше число представителей реакционной буржуазии, реакционного духовенства удастся нам по этому поводу расстрелять, тем лучше. Надо

именно теперь проучить эту публику так, чтобы на несколько десятков лет ни о каком сопротивлении не смели и думать".

Як бачите, виходячи з творчого доробку Володимира Ульянова, тероризм, зокрема державний тероризм, вже тоді був поставлений в основу політики Комуністичної партії. Ваша думка?

Хмельнюк В.Я. Я не случайно подчеркнул двумя фразами, не стал говорить, что я член КПСС с 1965 года, что я вступил в партию будучи рабочим завода "Январского восстания" - одного из крупнейших предприятий города-героя Одессы, и я этим горжусь.

Горжусь и тем, что вступление в партию не связывал ни с какими карьеристскими соображениями. Я горжусь, что, кухаркин сын, сегодня стою здесь, на этой высокой трибуне. (Оплески).

Что касается нашего вождя: я бы не хотел об этом говорить, но вы сами эту тему затронули. "Богов не трогаю. Идеи, - говорил Бабель, - меняют только идеи и помогают люди"... Когда мы здесь пытались осквернить великого вождя и учителя, я скажу, было стыдно и горько, что люди, не знающие своего родства, пытаются повторить те "злые годины" 17-18-19-х годов.

Поэтому, говоря о Владимире Ильиче Ленине, я его свято уважаю, как и многие коммунисты, здесь присутствующие в зале. И вместе со всеми коммунистами я так же внимательно переосмыслил, что было написано и сделано нашим вождем. В те годы немало им допущено и ошибок. Вы берете 45 том, который каждый коммунист знает, видимо, напамять. Там не только эти строки, которые вы назвали, там есть и похуже. Я сожалею о том, что было сделано именно в этом аспекте. Но у Ленина было и многое другое, в том числе и плюрализм, и практика нашей жизни. Я глубоко убежден, проживи вождь до 1929 года - у нас было бы другое общество. Спасибо.

Головуючий. Перший мікрофон.

Депутат не представився. Вы сказали, что необходимо уделить внимание воспитанию детей и что вы против яслей. Я тоже. Стоит вопрос о том, чтобы женщина была не труженицей, а женщина должна быть матерью. Так какие мы должны принять законы для того, чтобы труд женщин сегодня раскрепостить?

Хмельнюк В.Я. Предельно простые. Нам надо перестать себя обманывать и лукавить, что эмансипация женщин вырвала ее из тисков рабства. Надо принять пакет законов, который бы

запретил женщине работать больше 4 часов, прежде всего. И выполнить те законы, которые мы напринимали: о недопущении женщин на вредные производства. А таких, как вы знаете, к сожалению, еще много.

Головуючий. Перший мікрофон.

Депутат. Я понял. Значит, лучше должны зарабатывать мужчины. Теперь мы принимаем законы. Много принимаем законов. Они не выполняются. Какой механизм нужно ввести, чтобы они выполнялись? Потому, что мы их понапринимаем, а никто не будет выполнять. Ваша точка зрения.

Хмельнюк В.Я. Опять предельно просто, товарищи. Когда мы здесь называли факторы, скажем, укрепления производственной дисциплины и вспоминали где-то Сталина, где-то Андропова, я считаю, что это недопустимое явление.

Если уж мы идем к рынку, то должна работать только экономика. Прогулял - плати, не способен - иди гуляй. И таких примеров можно наводить десятки. Только экономика.

Головуючий. Другий мікрофон.

Васін Є.М., начальник Полтавського тепловозоремонтного заводу (Ленінський виборчий округ, Полтавська область). Уважаемый Валерий Яковлевич! У меня к вам такого рода вопрос. Вы, как первый руководитель в Одессе, наверняка много занимаетесь жилищными проблемами, жилищным строительством. Сейчас говорят о том, что бесплатная раздача квартир, которая, имеется в виду, не только неправильная, но и даже преступная, поскольку некоторые люди, получив квартиру, забирают часть национального фонда незаработанного. Как вы относитесь к этой проблеме? Должны ли мы дальше строить жилье бесплатно или все-таки поменять эту политику?

Хмельнюк В.Я. Ну, во-первых, я хотел бы оговориться. Я не первый руководитель, а первый секретарь горкома партии. У нас сегодня в Одессе три первых - и Совет, и исполком, и политический орган. Теперь, что касается жилья. Мне представляется, я скажу вам, может, крамольную мысль, но мне представляется, что 2000 год и проблемы жилья - это погоня за, собственно зайчиком, солнечным зайчиком. Нужны серьезные экономические законы, которые бы все поставили с ног на голову.

Если говорить о государственном жилье, которое предоставляется, оно должно быть дорогим и платным. Если говорить о

ведомственном жилье, здесь выступал директор комбината, то оно должно быть вдвое, в пять раз дешевле. Что касается продажи, я считаю, что это разумное явление. Продавать надо то, что нельзя сохранить. Люди сделают за нас это намного лучше. Я имею в виду старый жилой фонд, и все остальное. Оно себя окупит.

Головуючий. Третій мікрофон.

Осадчук П.І., письменник, секретар правління Київської організації Спілки письменників України (Тлумацький виборчий округ, Івано-Франківська область). Шановний претенденте! Тут уже багато говорилось про партійну власність. Здавалося б, досить. Але відповіді, як бачу, багатьох не влаштовують. Тому я запитую вас: скажіть будь-ласка, яка правова основа у партійної власності, і як так сталося, що Комуністична партія, яка впродовж усієї своєї історії боролася проти приватної власності, проти різних форм власності, стала великим власником? Причому, її власність - будинки житлові, службові, поліграфічна база і так далі, знаходяться у відмінному стані на фоні загальнонародної руїни і якою мірою, скажіть будь-ласка, рядові члени КПРС, які платять внески, є власниками, чи це тільки власність партапарату? Хмельнюк В.Я. Понял ваш вопрос. Во-первых, так мы только стали продвигаться к правовому государству, о котором так много говорим и так мало пока делаем. И если быть до конца откровенным, мы же лицемерим сами себе, когда говорим о приватизации, нужно говорить о капитализации. А мы говорим о приватизации.

Когда мы говорим о социализме, даже демократическом, мы должны понимать нечто дальшее и большее. Поэтому, на мой взгляд, партия допустила ряд крупных ошибок. В том числе, отменив свою статью в Конституции, не решив вопрос о законах, политических партиях и движениях. Теперь приходится снова догонять и идти ходом неразумным.

То же самое и здесь. Мы сегодня говорим как о каком-то абстрактном понятии, о собственности. Что мы понимаем под собственностью, скажем, данного учреждения? Ротатор, который есть в райкоме партии, два веника и что-то еще?

Я вам могу аналогичный вопрос задать: что сегодня составляет, скажем, "власність" Союза писателей Украины? Недавно

мы с товарищем Симоненко, здесь присутствующим, наверное, помогали строить тоже "власність" для Союза писателей республики

- базу отдыха. Это также "власність".

Если все так, то почему, скажем, у партии не может быть собственности? Другое дело, куда она ведет и как, политическая партия - КПСС. В скором времени будет собственность и других политических партий. Поэтому я считаю, что наша ошибка была в том, что в ней не поэтапно были многие явления, связанные с этим законом.

Сейчас будет, закон о политических партиях и общественных движениях. Там четко все будет разложено. Вот и все.

Головуючий. Перший мікрофон.

Марченко І.Д., директор Артемівського машинобудівного заводу "Победа труда" (Артемівський виборчий округ, Донецька область). Многие выступающие претенденты здесь рассказывали о бедственном положении нашей экономики. Я с этим согласен, но не услыхал ни от одного, может, вы подскажете: что же сегодня надо сделать, чтобы остановить сползание экономики все в худшую и худшую сторону? Иначе, если это будет продолжаться, наши разговоры о рыночной экономике еще больше будут оттянуты и будут значительно сложнее в решении. Какое ваше мнение по этому вопросу? Спасибо.

Хмельнюк В.Я. Что мы здесь сделали на сессии Верховного Совета, потратив немалую сумму денег на пребывание и решив ряд полумерных законов и решений? Если бы мы могли ответить на этот вопрос, который в лоб задан, я мог бы сказать только одно: мы бы оправдали надежды всех наших избирателей. Это - коренной вопрос сейчас.

В действительности, страна сегодня сползает на грань экономической катастрофы. Произошло то, что не должно было произойти. В цивилизованном обществе вначале принимается пакет законов экономических, юридических. И только после этого происходит действие. Мы вошли на ощупь в этот сложный экономический процесс. Практически стоит вопрос о возрождении капиталистического способа производства.

Я полагаю, что, как мы шли к социализму долго, так точно сложно будем идти и обратно. Хотя глубоко убежден, что ресурс социализма не исчерпан. Поэтому первый шаг, который надо было бы сделать - остановить вольготную систему повышения

заработной платы всем и вся без отработки, что влияет на инфляционные процессы. Это - первое.

Второе. Мне представляется, надо быстрее переходить к рыночным проблемам. Что я имею в виду? Во-первых, не ожидать целого пакета актов и документов, а передать то, что можно сегодня было бы передать. Я имею в виду всю сферу услуг - парикмахерские, систему быта, мелкую торговлю отдать частнику и дать возможность людям делать и зарабатывать деньги.

Вторая часть. Я коротко сказал в своей программе. Хотел бы расширить. Мне представляется, что в нынешних условиях не нужно методов барона Мюнхаузена - вытаскивать всю республику и страну из болота. Это нужно сделать поэтапно. Вижу в этом и производство обуви, и привлечение зарубежных специалистов, и привлечение фирм для того, чтобы можно было насытить наш рынок всем необходимым. Это собьет проблематику инфляции в нашей стране и в республике, в частности. Вот так я себе вижу эту проблему.

Головуючий. Другий мікрофон.

Депутат не представився. Шановний претенденте! Я хотів би звернути не тільки вашу увагу, а й усієї Верховної Ради. Справа в тому, що наші діти продовжують служити у військах МВС і вони служать сьогодні саме в "гарячих" точках, зокрема - в Степанакерті. От я сьогодні маю телеграму з Вапнярки від батьків Черкаса Андрія, які вимагають повернути дитину із військ МВС. Хай вона служить, просять вони, у будь-якій точці, тільки не у військах МВС.

Ще недостатньо того, що ми стільки поховали наших дітей і продовжуємо їх ховати, чи як на вашу думку? Пора повернути дітей з тих військ чи нехай, як тут перед вами говорив претендент, час пройде - рік чи два, а тоді ми всі ці питання уладнаємо? За цей час можуть десятки, а то й сотні дітей загинути. Як на вашу думку, що ми повинні зробити?

Хмельнюк В.Я. Хорошо, я отвечу.

Если говорить в целом о концепции службы войск и службы на Украине, то мне представляется, что сегодня это просто нереально. И давайте будем исходить на того, что наше Отечество кончается не только границами республики.

Что касается данного вопроса, то мой ответ будет предельно прост. Мы бы даже на этой сессии, не начиная каникул, могли

бы принять решение и запретить службу наших сыновей за пределами республики и поливать кровью наших украинцев другие территории. Я бы так поступил, кстати.

Головуючий. Третій мікрофон.

Колінець В.В. Ще задовго до прийняття закону про державність української мови було прийнято декілька постанов ЦК Компартії України про посилення патріотично-інтернаціонального виховання, які передбачали втілення в усі сфери життя української мови як державної. Але, як бачимо, віз і досі там.

Хотілося б знати, який би ви запропонували ефективний механізм функціонування цього закону? Це - перше.

І друге. Чи знаєте ви таку державу, де б члени парламенту не володіли державною мовою?

Хмельнюк В.Я. Я думаю, что это - не по-соседски, конечно. Но, тем не менее, я бы мог предложить и через три месяца у нас на Украине, особенно южные и восточные регионы, "балакали б на українській мові". Вернее, "розмовляли б".

Но я думаю, что это, так сказать, не лучший метод, потому что он осужден. Я, как вы понимаете, отношу себя к людям ищущим. Я бы поднял данные, как внедряли украинскую "мову" в 1939 году, с дубинкой Сталина. Через три месяца даже в Одессе почти все говорили на украинском языке.

Сегодня в Одессе говорят на украинском языке процентов 25- 30, в лучшем случае. У нас особенности и специфика города, у нас почти 50 процентов, это - люди русские, русскоязычные.

Я поэтому хочу сказать другое: сегодня надо выполнить тот закон, который уже принят предшествующим парламентом. Там оговорены сроки и форсировать их, думаю, не нужно. Надо, чтобы к этому пришли люди открыто, спокойно, взвешенно, с любовью к родному языку.

Головуючий. Третій мікрофон.

Колінець В.В. ...А таку державу, де б члени парламенту державною мовою не володіли...

Хмельнюк В.Я. Я здесь беру за аналог высказывание моего коллеги-депутата Гринева - когда иногда мысль опережает слова. Мое "слово" украинское пока еще недостаточно быстрым является. Вот и все.

Головуючий. Перший мікрофон.

Черненко В.Г., головний лікар медсанчастини Микитівського ртутного комбінату (Горлівський-Калінінський виборчий округ, Донецька область). Хотелось бы поинтересоваться об уровне преступности в Одессе. Меня очень интересует организованная преступность, коррупция, взятки и один вид промысла, о котором все говорят, что он - самый древний. Если они действительно в Одессе имеют место, хотелось бы поинтересоваться, как бюро горкома партии, которое вы возглавляете, борется с этими явлениями? Спасибо.

Хмельнюк В.Я. Я сразу вам отвечу. Вопрос, конечно, задан, я понимаю, с юмором. Бюро горкома партии сегодня не борется, а ведет политическую работу. Борются органы милиции и советские органы. А что касается древней профессии и уровня преступности, я могу сказать, что в Одессе она, к сожалению, намного ниже, чем в других регионах нашей республики. Я подчеркиваю "к сожалению" потому, что сегодня уровень преступности вырос значительно больше, чем в предшествующие годы.

Головуючий. Другий мікрофон.

Романов Ю.С., завідуючий відділом астрономічної обсерваторії Одеського державного університету імені І.І. Мечникова (Жовтневий виборчий округ, Одеська область). Шановний Валерію Яковичу, на моє враження, ви дуже добре взаємодіяли з одеським Рухом. Якщо вас оберуть Головою Верховної Ради, яке буде ваше ставлення до можливості взаємодії з Рухом та іншими політичними об'єднаннями? Дякую.

Хмельнюк В.Я. Я должен сказать, что сегодня сложилась такая ситуация, когда монопольного права ни одна общественная организация не имеет, и единственный путь - это консолидация всех здоровых сил, в том числе с Рухом, с Украинской рабочей партией. Если мы только будем делить портфели или шкуры, мы украинский народ из болота не вытащим.

Головуючий. Третій мікрофон.

Чучук М.Є., асистент кафедри біології Івано-Франківського державного медичного інституту (Центральний виборчий округ, Івано-Франківська область). В мене коротеньке запитання: чи ви, як відомий діяч Компартії і член ЦК, привітали нашого незабутнього Володимира Івашка з обранням заступником генсека вашої партії?

Хмельнюк В.Я. Во-первых, мне это льстит - "як відомий діяч

Компартії". Я - скромный партийный работник, каких сотни и тысячи. Но, тем не менее, мне приятно.

Что касается "привітання", то я "не привітав". Если вы читали выступление мое на съезде Компартии Украины, там я критиковал Ивашко и считаю, что он допустил политическую ошибку.

Головуючий. Ваш час закінчився. Дякуємо. (Оплески). Слово надається народному депутату Головатому Сергію Петровичу.

Головатий С.П., старший науковий співробітник Інституту соціальних та економічних проблем зарубіжних країн АН УРСР (Сирецький виборчий округ, м. Київ). Шановні народні депутати! Я одесит. Я народився в Одесі, в 1954 році у сім'ї військовослужбовця. Мій батько пройшов війну від рядового до майора і в 1955 році був демобілізований за пораненням. Він є інвалід другої групи Вітчизняної війни.

Моя мати - вчителька російської мови і літератури. Таким чином, я виріс в учительській сім'ї, тому що батько надалі працював ще в технікумі, викладачем військової підготовки, і далі

-в середній школі.

Виріс я на Черкащині, куди сім'я переїхала, у м. Смілі - шевченковому краї. Дитинство провів своє канікулярне - зимове і літнє - у бабусь на Черкащині, у селі Вільшана. Це дев'ять верств від Кирилівки, де народився Тарас Шевченко. У тому селі Вільшана, де Шевченко козачкував у пана Енгельгарда.

Тут, коли ми сидимо на сесії, мені і депутату Зайцю часто в спину депутат Салій говорить, що ми, Заєць і Головатий, є козачки.

Певно, мав рацію Іван Миколайович, коли мав на увазі, що і я, і Заєць, і багатомільйонний український народ були козачками партійно-державної номенклатури. Але вже більш як рік є Народний рух України, куди ми пішли із Зайцем, щоб боротися за те, щоб наші люди не були козачками.

Школу я закінчив у місті Смілі і переїхав до міста Києва на навчання. Закінчив факультет міжнародного права і міжнародних відносин.

Спеціальність - юрист-міжнародник, референт-перекладач англійської мови.

У 1980 році закінчив аспірантуру в університеті, тоді ж захистився і працюю донині в Інституті соціальних і економічних проблем

зарубіжних країн Академії наук України - від молодшого наукового працівника до старшого.

Два роки тому 6 місяців працював у Москві у складі робочої групи з опрацювання закону Союзу РСР про молодіжну політику, прийнятий Верховною Радою Союзу РСР, співавтором якого є і я.

Я хотів зняти свою кандидатуру позавчора і просив для того 5 хвилин. Одначе мені не вдалося, і тому я зробив для себе вибір: вирішив виступати сьогодні і вийшов на трибуну з такими міркуваннями. Коли вирішується питання про Голову Верховної Ради України, то для мене питання постає у такому триєдиному зв'язку: хто такий Голова Верховної Ради України? Що являє собою парламент, який вирішує це питання і вже зробив невдалу спробу його вирішити? І проблема державного суверенітету України. Я вважаю, що всі ці три аспекти взаємопов'язані.

Сьогодні "Радянська Україна" опублікувала матеріал, в якому її кореспондент А. Краслянський написав, що за кілька годин у бюлетені лишиться один-єдиний кандидат. Той один-єдиний, хто поведе Верховну Раду і суверенну Україну у дальшу путь. От коли вирішується питання про того одного-єдиного, то я собі задаю питання: а хто той спроможний, і чи він спроможний повести Україну у дальшу путь сам?

Починаючи свій позавчорашній виступ, я говорив, що кожний народ вартий того Уряду, який він має. Це є загальновідомий вислів, і наш народ був вартий того парламенту, який він обрав. Але я вже говорив, що національна свідомість і гідність нашого народу зростають. І красно дякуючи саме цій трибуні Тому, на мій погляд, сьогоднішній склад парламенту і гідність нашого народу не відповідають одне одному.

Аби народ України обирав сьогодні свій парламент, я повинен багатьох би з нас тут на було. Тому що цей парламент продемонстрував свою негарантоспроможність, обравши Головою Верховної Ради депутата Івашка. Він, цей парламент, не став гарантом суверенітету своєї держави, тому що дозволив собі обрати Голову Верховної Ради, який за Конституцією має багато повноважень Президента, не являючись таким. Він не є просто приватною особою, як учора тут було сказано з цієї трибуни, що то була особа, яка діяла відповідно до принципів прав людини. То не є приватна особа. Коли ми говоримо про права людини (і особливо то актуально звучало завжди, коли це питання порушувалося в період реакції брежнєвського режиму), то, крім прав, у людини є обов'язки.

Так от, у Голови Верховної Ради України є обов'язки, тому що він стоїть на вершині. На вершині піраміди, яка собою являє суверенітет народу і суверенітет держави. Якщо народ обирає парламент, а ми записали в Декларації, що єдиним виразником волі народу України є його Верховна Раді і вона виступає від його імені, то на вершині цієї піраміди стоїть Голова Верховної Ради. Але хто привів такого Голову Верховної Ради? В мене часто запитували на зустрічах з виборцями: чому Демблок не голосував? Чому ви не могли більше дати голосів "проти"? Але історія підтвердила правильність вибору і позиції Демократичного блоку. Ніхто з Демократичного блоку своїм пальцем не доторкнувся до бюлетеня, де було записано прізвище Івашка. Але то зробила група

- "група-239" і ті, хто опускав той бюлетень. Так хто несе політичну, моральну відповідальність за те, що у нас є сьогодні парламентська криза? Не Демблок.

Тому зараз, коли ви будете опускати наступні бюлетені, то треба зробити висновок. Чи може бути партійний функціонер від першого секретаря райкому до секретаря республіканської партійної організації тою особою, яка очолить Верховну Раду і знову ж таки не втече, не підведе, поставивши вище свій партійноорганізаційний зв'язок із центропартсоюзом у Москві вище обов'язку громадянина України і Голови Верховної Ради?

Хто привів його? Привела його сюди і благословила Російська православна церква, яка агітувала за депутата Івашка і казала, що то - єдиний, який здатний нас об'єднати. Так тоді постає питання: чому КПРС і Російська православна церква єдині? Недаремно в народі говорять про те, що "РГЦ на платформі КПРС" привела депутата Івашка на цю трибуну.

Привів депутата Івашка на цю трибуну і на цю посаду генералітет, який його висував і виступав за нього. Постає питання: чому так генералітет боїться власних Збройних Сил України? Тому що КПРС і Збройні Сили - єдині. То поміркуймо, кого ми будемо обирати на Голову Верховної Ради і чи є гарантоспроможним цей парламент у тому питанні, що він не дозволить знову і далі КПРС порушувати суверенітет України? Чи може держава Україна бути суверенною тоді, коли у її державні органи входять функціонери від КПРС?

Мова не йде про рядових членів парти. І не треба говорити, що в цьому залі ведеться моїми устами антикомуністична політика. Ні, я не говорю проти комуністичної ідеології, я не заперечую прав комуністичної партії, але все-таки, рядові члени КПРС,

подумайте, чи є пряме співвідношення, і чи б відповідають кож Верховною Радою України, як носієм державного суверенитету, і комуністичною організацією в республіці, яка все-таки організаційно зв'язана з центром у Москві. Ми засуджуємо практику КПРС за всі роки існування її політики на Україні, але ми не засуджуємо, не позбавляємо прав комуністів сповідувати свою ідеологію. І то має бути Комуністична партія України із своїм керівним органом у Києві, а не в Москві.

З цієї трибуни уже говорилося про те, що, якщо виступати за деполітизацію армії, правоохоронних органів, підприємств, то на підприємствах і в організаціях це порожнє місце займуть інші організації.

Я не думаю, що це треба так тлумачити. Мова йде про те, щоби партійне і політичне життя було виведено за межі підприємств і організацій. Усі партії, усі громадсько-політичні рухи мають функціонувати за їх межами. І поставлені вони мають бути в рівні умови.

Те, що український парламент виявився негарантоспроможним, не дає мені підстав думати і про те, що він буде гарантоспроможним у захисті своєї державності й надалі.

Ми побачили, що Горбачов втратив Росію в особі Єльцина, демократичну Росію в особі Єльцина. Але Горбачов пригорнувся до ще недемократичної України в особі Івашка.

Івашко у Москві, але команда його на Україні.

Отже, думаймо, обираючи Голову Верховної Ради, чи не є той обранець, чи той кандидат із команди Івашка?

І чи таким чином ми не скріплюємо зв'язок знову ж таки нашого парламенту і нашої України із особою Івашка на посаді Першого заступника Генерального секретаря ЦК КПРС?

І ще одне: Суверенітет. Дуже багато претендентів зараз посилаються на Декларацію, і всі раді того, що ми її прийняли. Давайте подумаємо про ціну, про ціну того суверенітету і про те, як він буде реалізований. Чи нам потрібна незалежна і суверенна Україна передусім, чи нам потрібна ще і демократична Україна, якої немає? Чи може "група-239", яка є тут більшістю, саме вона буде диктувати нам волю при прийнятті Конституції (а для прийняття Конституції треба дві третини голосів) і законів. Чи може вона нам гарантувати сьогодні, що наші закони будуть демократичні, що наша держава буде демократична? Чи не є завтра того, що диктатура однієї частини зміниться на диктатуру іншої

частини парламенту? Тому і подумаймо, чому так швидко пішла "група-239" на прийняття Декларації про суверенітет. Чи не була Україна "суверенною" при Щербицькому, коли перебудова була у Москві, але її не було на Україні, завдяки "суверенній" політиці Щербицького?

Отже, виходячи з того, що парламент не є гарантоспроможним у забезпеченні державної суверенності України, у забезпеченні побудови правової держави в Україні, у забезпеченні демократичної України, я вважав би, що на сьогодні можна було б доручити виконувати обов'язки Голови Верховної Ради УРСР Першому заступнику Голови Плющу, а нам прийняти закон про впровадження посади Президента України і довірити народу безпосередньо вибрати Президента України. І Президент був би тою людиною, тою державною особою, яка б стояла на гарантії нашого суверенітету. І то був би розподіл влади між недемократичним парламентом і демократично обраним Президентом України, який стане на вершині піраміди у державному устрої.

Дякую за увагу. Дякую вам, Дмитре Васильовичу, що ви мене висунули. Дякую всім за те, що мене вислухали. Я знімаю свою кандидатуру. Свої пропозиції я висловив. Я дуже вам усім вдячний. (Оплески).

Головуючий. Слово надається народному депутату Черепу Валерію Івановичу.

Череп В.І., голова постійної Комісії Верховної Ради Української РСР з питань будівництва, архітектури та житловокомунального господарства (Білопільський виборчий округ, Сумська область). Шановні товариші депутати! Коротко про себе. Народився і виріс на Запоріжжі в селянській сім'ї, українець, член КПРС, освіта вища, інженер-будівельник, одружений, маю дочку і сина. Трудову діяльність розпочав на промислових будовах Кривбасу. Працював протягом 13 років на різних посадах - від робочого до керуючого трестом. Після цього був обраний заступником Голови облвиконкому, займався питаннями будівництва, комунального господарства, транспортом.

З 1977 року працюю в системі сільського будівництва, заступником, потім головою Укрміжколгоспбуду, Міністром сільського будівництва, а після об'єднання міністерств і відомств АПК очолював Украгробуд, тобто Республіканське державнокооперативне об'єднання по будівництву. Зараз ви мені довірили бути

головою Комісії з питань будівництва, архітектури та житловокомунального господарства.

Тепер коротко щодо своєї програми.

В надзвичайно складній ситуації ми всі сьогодні знаходимося. Складність обставин зумовлена нестабільністю політичної ситуації в країні, економічною кризою в економіці, невпевненістю наших людей у завтрашньому дні. Це, так би мовити, наші реалії, виходячи з яких ми повинні будувати наше сьогодення і майбутнє.

І вся ж таки ми сьогодні зовсім не ті, що були вчора.

16 липня відбулася історична подія, яка розбудила у народу віру в майбутнє нашої республіки - це прийняття Декларації про незалежність і суверенітет України. Це колективна робота, в якій вдалося сконцентрувати всі головні віхи нашого руху вперед.

Прийняття Декларації великою мірою полегшує викладання моєї програми, оскільки в Декларації ми сьогодні зможемо знайти відповідь практично на кожне питання, яке ще вчора було абсолютно спірним. Але прийняття Декларації, хоча й важливої, - лише перший крок нашої незалежності. Декларація буде працювати в повній мірі лише тоді, коли вона буде перекладена на мову закону.

Тому першочергове завдання нашого парламенту, з урахуванням думки нашого народу, - розробити і прийняти грамотні й дійові закони, які ми повинні не тільки поважати, а, головне, навчитись виконувати.

Які я бачу сьогодні основні напрями в роботі Верховної Ради? Перш за все, через суверенітет вивести з кризового стану економіку республіки. Це завдання, перш за все, нашого Уряду, який повинен через суттєво нові форми економічних відносин, децентралізації підприємств союзного підпорядкування, впроваджуючи різні форми власності, поступово проводячи Інвестиційну політику, добитися стабільності в роботі всіх галузей народного господарства. Без покращення справи економіки, без помітного поліпшення рівня життя наших людей нам не вдасться стабілізувати політичну ситуацію в суспільстві.

Слід від розмов на всіх рівнях перейти до практичних справ. Навести порядок в торгівлі, охороні здоров'я, в інших галузях, зупинити зростання злочинності, піднести заінтересованість людини в результатах своєї праці можливо лише через передачу

реальної влади Радам всіх рівнів. Розкріпачити колективи і людину як особистість від будь-якого диктату.

До керівництва всіх рангів виробництва повинні прийти тільки професіонали. Без цього ми не зможемо оздоровити економіку. Ми зможемо досягти поліпшення життя людей лише за умови переведення економіки на вирішення, перш за все, соціальних потреб. Для цього слід рішуче йти по шляху передачі союзної власності у республіканську, тому що всі базові галузі знаходяться поза контролем республіки, а без загального балансу неможливо кваліфіковано вести народне господарство, мати гарантовані прибутки.

Тільки підпорядкувавши всі підприємства безпосередньо республіці, ми зможемо стати рівноправними і солідними партнерами при укладанні взаємовигідних угод з іншими республіками, а також вийти на міжнародний ринок. Треба серйозно, на мій погляд, оновити основні фонди промисловості республіки. Враховуючи, що від стану справ у будівництві в цілому залежить весь народногосподарський комплекс України, вихід з кризового стану цієї галузі є справою номер один.

Розглядаючи запропоновану Урядом структуру управління народним господарством, більшість із нас дійшла висновку, що вона багато в чому консервативна. Та справа взагалі не в назві та кількості міністерств та відомств. Головне - це внутрішнє змістовне наповнення. Тобто, структура повинна передбачати радикальні зміни щодо переведення базових галузей на функціонування в умовах ринкових відносин. А це, в свою чергу, обумовлює різкий злам у бік демонополізації всіх виробничих структур, а саме подальший розвиток прогресивних форм управління, функціонування підприємств при розмаїтті всіх форм власності, широкий спектр співробітництва з інофірмами над створенням спільних підприємств, інших прогресивних форм економічних відносин.

Наші справи в агропромисловому комплексі. Думаю, що в цьому питанні ми повинні бути перед нашим селянством чесними і послідовними, а це означає, що нарешті необхідно припинити пусті розмови про борги селу і вирішити те, про що ми красиво написали в своїх численних постановах, а саме: Перше. В півтора раза збільшити обсяг капітальних вкладень на соціальну сферу, втричі збільшити обсяг будівництва доріг. Протягом двох п'ятирічок газифікувати село, а для цього необхідно темпи

робіт в три-чотири рази. Сьогоднішні темпи - це темпи 30-40 років. Чи реально це? Як спеціаліст, що знає село, відповідаю: реально. Потужності будівельно-монтажних організацій дозволяють, але діюча система забезпечення сьогодні неефективна і, грубо кажучи, тримає всіх за горло. Треба доручити Раді Міністрів повністю замінити діючу систему забезпечення ресурсами всього народно-господарського комплексу. Органи постачання повинні з органів розподілу дефіциту перетворитись у відповідального посередника, підкреслюю - посередника, на договірних відносинах між підприємствами. Тобто потрібен зв'язок по горизонталі, на рівні підприємств, і через ці зв'язки на першому етапі надалі можливий перехід до ринкових відносин. Треба один раз в житті для села надати все те, що потрібно, причому для будівництва доріг, проведення газу і водопостачання виділити державні кошти.

Верховна Рада, тобто ми з вами, затверджує плани соціального розвитку як річні, так і перспективні. І я пропоную їх затвердити в такому співвідношенні вже на наступний рік, тобто на ділі сільське господарство зробити пріоритетним напрямком.

І ще одне. Йде мова про необхідність нагодувати людей, і разом з тим третину врожаю знищуємо. Чому? Переробні галузі в занепадовому стані. Який висновок можна зробити? Необхідно за два-три роки технічно переозброїти всю переробну галузь з урахуванням сучасної технології. Які тут можуть бути шляхи?

По-перше, виділити валюту і закупити обладнання, але валюти в нас практично немає. А сьогодні реальний шлях - шлях конверсії. Цебто, слід перепрофілювати багато підприємств оборонного комплексу на виробництво високоефективного обладнання та устаткування. Прийнятий суверенітет наш дозволяє нам, в кінці кінців, заглянути, образно кажучи, через паркани цих підприємств і попросити їх попрацювати на потреби людини. Республіка з її багатющими природними ресурсами повинна, в кінці кінців, заробляти валюту за продаж сільськогосподарської продукції.

Що стосується промисловості і питань екології. Я б застосував таку тезу - виробництво для людини, а не людина для виробництва. Достатньо екологічного варварства на землі. Декларація забороняє будь-яке будівництво екологічно небезпечних об'єктів. Але у нас сотні діючих підприємств і їх достатньо, щоб десятками років негативно впливати на здоров'я нації. Було б доцільно доручити Уряду республіки термінове підготувати конкретну програму по переводу підприємств на безвідхідні технологи, технічному переозброєнню з урахуванням екологічно чистих технологій.

І щодо Чорнобиля. Поділяю думку всіх товаришів, що це наша найбільш болюча проблема. В той же час вирішується ця проблема непослідовно і дуже часто за залишковими принципами. Кажу це як людина, яка добре обізнана з цією справою, що склалася у зоні .чорнобильської катастрофи. Якщо, наголосив у своєму виступі депутат Гуренко, чорнобильська зона - це не 30-кілометрове коло, це практично вся територія нашої республіки, за винятком всього 12 районів. Заходи, що їх вживає Уряд, явно недостатні і, головне, не дуже рішучі. Зволікати вирішення питання по ліквідації наслідків Чорнобиля, чорнобильської трагедії - це допустити злочин перед людьми.

І дуже важливе питання - соціальна захищеність людини. Скажу відразу: я за регульовану ринкову економіку. Від ринку нам нікуди не подітися. Я також за розвиток усіх видів власності. Однак одне і друге закономірно породжує такі явища, як безробіття і так далі. Необхідно терміново підготувати пакет законів і, перш за все, про соціальну захищеність усіх категорій наших громадян та ряд інших пакетів.

І ось ще одне питання. Те, що наші хлопці будуть проходити військову службу на території республіки, що у майбутньому ми хочемо, щоб наша Україна стала нейтральною державою - це без сумніву наше величезне досягнення.

Але хотілося, щоб нам вдалося в цій ситуації підняти престиж військової служби і постійно на належному рівні тримати обороноздатність. На певному етапі це можливо. Важко за 15 хвилин викласти свої думки з багатьох наболілих питань. Але пройти повз одне з них не можу.

Нові справи в перспективі повинна вести по-новому підготовлена людина. Необхідно підняти престиж гуманітарних наук. Слід максимальну увагу приділити нашій інтелігенції, від цього значною мірою залежить наше майбутнє покоління.

Закінчити свою програму хочу слідуючим. Працюємо ми, товариші, у Верховній Раді уже два місяці. Якщо бути до кінця відвертим перед своїми виборцями, то коефіцієнт корисної дії вкрай низький.

Причин багато. Я не збираюся сьогодні аналізувати їх, скажу одне: нам потрібно сьогодні обрати на пост Голови Верховної Ради людину, яка зуміє консолідувати всіх, причому, побудувати роботу парламенту на цивілізованій основі.

Дорогі товариші! Ми з вами живемо у складний час. Після довгих років застою наше суспільство прийшло в такий рух, що ніякі

консервативні шли вже не зможуть його повернути назад. Свідченням цього є суспільно-політичні події в Україні. Вперше в історії народ республіки демократичним шляхом вибрав новий парламент і чекає від депутатів мудрих і зважених рішень. Не легко, не однозначно йде робота Верховної Ради, але радує те, що немає в цьому залі людини, байдужої до майбутнього нашої республіки. Це і підтвердила прийнята Декларація про суверенітет України. Цей історичний документ дає нам великі можливості для створення дійсно нової, демократичної, правової держави. Тому нам необхідно виходити із реалій сьогоднішнього дня.

Перш за все необхідно з'ясувати той момент, що на території республіки сьогодні діють усі правові акти і закони союзного значення. Багато з них усі сьогодні будуть суперечити положенням Декларації. Тому Верховній Раді України необхідно інтенсивно працювати над створенням нової Конституції республіки, а також розробити Декрет про владу. Потрібно колективно відпрацювати чітку позицію по відношенню до нового Союзного договору. А чіткість її має бути, перш за все, в тому, що наші партнери повинні зрозуміти, хто ми такі і чого ми хочемо.

Очолити цю велику справу повинна людина, яку ми оберемо Головою Верховної Ради.

Шановні товариші, своїм виборцям Білопілля, Бурині я обіцяв все зробити для покращення справ на селі. Я маю багато задумок щодо поліпшення справ у капітальному будівництві, хотів би їх реалізувати на посаді Голови комісії і тому свою кандидатуру знімаю сьогодні з обговорення. Дякую за увагу. (Оплески).

Головуючий. Дякую, Валерій Іванович. Шановні товариші депутати, нам необхідно порадитись. Наступною кандидатурою у списку є Плющ Іван Степанович. Так як слово надавати нікому, я прошу вашого дозволу говорити звідси. Я буду дуже коротко. Можна? Шановні товариші депутати! Півтора місяця, як ви обрали мене Першим заступником Голови Верховної Ради Української РСР. За ці Півтора місяця, що я працюю, мені, я вам скажу, було дуже тяжко. Якого б ви Голову не обрали, дуже тяжко йому буде працювати, тому я прошу вашої згоди на те, щоб зняти свою кандидатуру і працювати в ролі Першого заступника Голови Верховної Ради Української РСР, яку ви мені довірили.

Хочу подякувати тим товаришам, хто висунув мою кандидатуру і хто намагався віддати за це голоси. Але хочу ще сказати одне речення. За час головування я все намагався зробити, що

міг, для того щоб надати рівну можливість всім депутатам, незалежно від їх партійності, від їхніх блоків, груп і інших формувань.

Наскільки це мені вдавалося - це вам судити. Але скільки я буду вести засідання, я буду дотримуватись цього принципу, тому прошу вибачення у тих, кому, може, менше разів надавалось слово, кому більше. Вибачте. Я дякую за те, що ви це сприймаєте, і свою кандидатуру знімаю. Спасибі. (Оплески).

Голос із залу. (Не чути).

Головуючий. Всім депутатам, які знімали свої кандидатури, питань не було. Пропозицію пізніше.

Шановні товариші депутати! У нас залишилося декілька хвилин до обідньої перерви, нам необхідно порадитись.

Надходять записки такого змісту, як і кожної п'ятниці: "Просимо поставити на голосування питання про перенесення початку вечірнього засідання з 16 години на 15, або хоча б на 15.30, з тим щоб закінчити роботу сесії не о 18 годині, а о 17.30".

Наполягає закарпатська делегація - на 15.00.

Голосуємо більшістю присутніх. Хто за те, щоб розпочати вечірнє засідання о 15 годині, прошу голосувати.

"За" - 210, "проти" - 92. Рішення приймається.

Товариші, є цілий ряд записок. Депутати наполягають на тому, щоб їх оголошувати під час надходження. Ми цього не робимо з одної причини. Були такі записки, щоб змінити регламент, якщо не використав претендент 15 хвилин на програму.

Ми дотримувались рівних можливостей - 30 хвилин, а то вже його справа - більше часу на запитання чи більше на програму. Були записки - сьогодні припинити обговорення кандидатур, а працювати в комісіях, з тим щоб на вечірньому засіданні розглядати кандидатури, які вніс Голова Уряду Масол.

Я думаю, що непотрібно ставити їх на голосування. Було декілька таких записок.

Товариші! Слово для пропозиції надається депутату Стадниченку Володимиру Яковичу, будь ласка.

Стадниченко В.Я., редактор газети "Радянська Україна" (Татарбунарський виборчий округ, Одеська область). Шановні народні депутати, шановний Головуючий! Дозвольте мені під час обговорення такого важливого питання, як вибори Голови Верховної Ради, звернутися до вас з пропозицією.

16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР прийняла історичний документ - Декларацію про державний суверенітет

України. Цей доленосний документ заслуговує того, щоб закріпити його навічно в народній пам'яті, в новітній історії України.

Тому я звертаюся до вас з такою пропозицією: надати прекрасній площі перед нашою Верховною Радою УРСР Ім'я - Площа 16 липня. Прошу вас, народні депутати, втілити в життя цю пропозицію одностайним голосуванням "за". Дякую вам.

Головуючий. Шановні товариші депутати! Дозвольте цю пропозицію обговорити в Президії, вийти потім на Верховну Раду. І в комісіях була пропозиція. Дякуємо, Володимире Яковичу. Будь ласка, третій мікрофон.

Іванчук Р.І. Шановний Іване Степановичу! Я хотів було до вас звернутися, як до кандидат на Голову Верховної Ради, а зараз звертаюся як до Першого заступника із криком матерів. Оце ціла папка - 1353 підписи із Дрогобича, Трускавця і Стебника. Матері плачуть: поверніть нам наших дітей! Я міг би віддати вам папку і так, але я повинен це оголосити, щоб люди, ці матері знали, що я заступаюся за них перед усім зібранням. Матері плачуть, це другий Афганістан. Я міг би прочитати ці листи, але ці листи надходять до всіх. Я хочу передати вам.

Головуючий. Дякую. Передайте в Секретаріат. Товариші, я вже говорив і сьогодні один з депутатів говорив про те, що таких листів у нас надзвичайно багато. Ми їх усі збираємо у Секретаріаті. Ми в Президії будемо уважно розглядати їх і пропонувати Верховній Раді вживати заходів. І телеграми також передавайте в Секретаріат.

Другий мікрофон.

Поровський М.І. Я з приводу заяви Стадниченка. Я хочу сказати, що ця заява є по своїй суті заявою, протидіючою заяві, яку внесла велика група киян до Київські міської Ради, пропонуючи назвати площею Незалежності ту площу, яка тепер називається площею 40-річчя Жовтня в центрі Києва.

Таким чином, наш парламент вводиться в оману з метою протидіяти громадськості міста Києва для того, щоб прийняти протилежне рішення і таким чином позбавити цю ініціативу підстави.

Головуючий. Шановні товариші депутати! Я не знав, з якого приводу надаю слово, тому вважаю, що ми домовилися: пропозиція Стадниченка буде вивчена в Президії і винесена на обговорення Верховної Ради Української РСР. Сьогодні у нас часу для цього немає. Оголошується перерва до 15 години.