ЗАСІДАННЯ П'ЯТДЕСЯТ П'ЯТЕ

Сесійний зал Верховної Ради Української РСР. 29 червня 1990 року. 16 година.

Головує Перший заступник Голови Верховної Ради Української РСР депутат Плющ І.С.

Головуючий. Шановні товариші депутати! Прохання реєструватись.

Дозвольте вечірнє засідання Верховної Ради Української РСР оголосити відкритим. Продовжуємо обговорення Декларації про державний суверенітет Української РСР.

У президію надійшло декілька записок. Одна з них: "В связи с тем, что идут повторы в выступлениях, предлагаю перейти на 5- минутный регламент. Депутат Сметанин".

Такі пропозиції, товариші, були і під час перерви. Була група товаришів, які підійшли ознайомитися зі списком, вносили пропозицію, щоб у зв'язку з тим, що є повтори перейти на п'ятихвилинний регламент. Щоб депутати конкретніше вносили пропозиції, щоб більшій кількості надати слово для виступів. Будуть з приводу цього зауваження?

Голоси з залу. (Не чути).

Головуючий. Проти? Ну тоді вибачайте. Тоді не запитуйте, чому не надали слова. Продовжуємо за встановленим регламентом, якщо проти. Голосувати не будемо, тому що ви бачите, що на табло. Для того, щоб голосувати, потрібно всім зареєструватись.

Слово для виступу надається депутату Ткачуку. За ним буде виступати депутат Горохівський.

Ткачук А.Ф., інженер-конструктор Хмельницького радіотехнічного заводу (Заводський виборчий округ, Хмельницька область). Шановні депутати? Нарешті ми підійшли до такого моменту нашої сесії, задля якого можна було витерпіти цей довжелезний передвиборний марафон з надзвичайною напругою фізичних та духовних сил, ці безкінечні сесійні дебати, відірваність від сім'ї, своїх друзів і близьких. Ми розглядаємо проблему державного суверенітету України. І від того, як ми вирішимо це питання, залежить, як буде згадувати нашу Верховну Раду народ України.

З пошаною чи презирством, славою чи ганьбою. Я, як і частина депутатів нашої сесії, хотіли б, дуже хотіли, щоб ми прийняли цю Декларацію на самому початку нашої роботи, до виборів головних посадових осіб республіки, до прийняття такого документа Російською Федерацією. Але, на жаль, цього не сталося. І знову ми позаду всіх. Ситуація розвивається бурхливо. Республіки декларують свою самостійність, але кожна по-своєму. Це цілком закономірно. Яким же буде український варіант?

Шановний депутат Дорогунцов виклав нам варіант проекту, внесений Президією Верховної Ради. Так от, у цьому проекті Союз згадується 16 разів, Союзний Договір - 9 разів. Хочеться запитати: це Декларація про суверенітет України, чи словесна еквілібристика навколо слів Союз і Союзний Договір.

Але дуже приємно, що проект Президії Верховної Ради не єдиний. Ми маємо ще ряд варіантів більш радикальних, без комплексу малороської неповноцінності, які, на відміну від першого, не бояться говорити про верховенство республіканської, судової влади і прокурорського нагляду, про власні Збройні Сили і органи держбезпеки.

І мені особисто незрозуміло, чому у проекті Президії Верховної Ради є розділ десятий - посилання на союзну Конституцію. Адже це не є питанням Декларації про суверенітет, тим більше, що це дуже невдячна справа - бути пророком у рідній Батьківщині. Адже ми ще не знаємо, який буде у нас Союз і чи буде він взагалі.

Російська декларація про суверенітет - уже реальність. І я б дуже не хотів, щоб авторитет старшого брата задавив здоровий глузд нашої Верховної Ради. У Росії своя ситуація, свій лідер, свої погляди на суверенітет, і я повністю згоден з депутатом Головатим, що у нас повинна бути своя, українська Декларація, і притому

краща від усіх інших. Невже ми хоч один раз не спроможні видати такий документ, який би був взірцем для всіх інших республік і народів? Мені особисто імпонує проект, розроблений Тимченком і Головатим. Але є багато складних моментів і в інших варіантах. І всіх їх ми повинні втілити у той єдиний проект, який після прийняття стане знаменом нашої республіки.

За волю України поклали голови мільйони наших співвітчизників. Ми повинні розуміти, що ті жертви лежать у фундаменті нашого відродження, і тому немає у нас права не використати можливості для побудови української держави. Розумію, багатьох із нас дещо шокують радикальні положення проектів. Наприклад, щодо армії. Але те, що наші хлопці зараз проливають кров у різних республіках, які не можуть або просто не хочуть вирішувати своїх внутрішніх проблем, абсолютно ненормально і просто злочинне. У нас повинні бути свої війська, які б були підпорядковані тільки нам і вирішували свої завдання тільки в межах України.

Я вважаю, що сьогоднішня дискусія дуже корисна. Вона повинна висвітлити всі думки щодо суверенітету України, які б дозволили нашій Комісії, я працюю в Комісії по державному суверенітету, запропонувати вам найоптимальніший варіант. Але мені особисто не хотілося б, щоб у нас було стільки реверансів у сторону Союзного Договору і майже закликів до його термінового підписання, які ми тут почули у виступах депутатів Дорогунцова і Михайлюка. Поки у нас не буде нової Конституції, поки не буде оновлення, якнайшвидшого і найповнішого наповнення суверенітету реальним змістом, не може бути і Союзного Договору.

Тут вже багато говорилося про те, як ми можемо зайти із цим договором в глухий кут. Зараз є різні думки щодо того, якою повинна бути Декларація. Деякі говорять, що вона надто велика, її треба вмістити в кількох рядках. Я категорично проти цього, тому що, хочемо ми чи не хочемо, але, напевно, хтось поїде в Москву на переговори. І коли та Декларація буде надто маленька, це дасть можливість якось варіювати на цих переговорах і не будуть мати тилу наші представники, щоб протистояти пресінгу. А пресінг буде, напевно, зі сторони нашої центральної влади і Президента. Тому Декларація повинна бути повна і на її основі повинна вироблятися наша Конституція.

Депутат Петров говорив: де ми візьмемо кошти для реконструкції України без Союзу? Але ж і в Союзі у нас коштів не було, і ніякої немає гарантії, що в Союзі комусь не прийде в голову

побудувати новий БАМ де-небудь в тундрі. І знову будуть заморожені всі будівництва, як вже це в нас було, а гроші потечуть на нову будову віку.

Про всяк випадок я також маю конкретні пропозиції до цього варіанту, який представлено Президією. Але я вважаю, що не можна його брати за основу. І краще було б за основу вже взяти той документ, який буде пророблений у нас в комісіях, - в Комісії по державному суверенітету, по законності, тощо, а потім вже тут його голосувати простатейно.

Пройде декілька днів, і Декларацію про суверенітет ми приймемо. І я був би дуже щасливий, якби справа державності України поєднала зараз і лівих, і правих, комуністів і республіканців, більшість і меншість. І після голосування, коли там висвітяться цифри, ми могли б з полегшенням сказати: слава богу, слава Україні, що ми ще живемо! Дякую за увагу ( Оплески).

Головуючий. Слово надається народному депутату Горохівському. За ним буде виступати депутат Квасов.

Горохівський Л.Т. (Бережанський виборчий округ, Тернопільська область). Шановні депутати, у нашій сесії настав вирішальний момент, коли на карту поставлено долю нашої республіки. І від того, з якими критеріями і з яким сумлінням ми підійдемо до цієї актуальної проблеми, залежатиме майбутнє українського народу.

Процес становлення суверенності знаходиться на початковій стадії і мусить пройти довгий еволюційний шлях від психологічного позбавлення нав'язаних фальшивих стереотипів до повної політичної самостійності. До цього прагнули і прагнуть всі цивілізовані і не позбавлені національної гідності народи.

Тому, зважаючи на пропоновані різні концепції, пропозиції, а також аналогії - наприклад, Декларація про державний суверенітет Російської Федерації, які відстоюють Союзний Договір, хочу заявити, що ми на цей договір не маємо ніякого права - ні морального, ні юридичного. Цей договір - самообман і насильство над самим собою. Адже йдеться про договір між суверенними державами, і ця суверенність має бути не лише проголошена, а й впроваджена в усі сфери життя республіки.

Коли ж поза Конституцією СРСР проаналізувати економічні зв'язки України, політичну ситуацію, національні та екологічні руйнівні процеси, то статус нашої республіки визначається як колоніальний. Все ж, незважаючи на аксіому, - не може бути ніякого договору, який перетворює нас на жебраків.

Компартія України виробила свою модель державного суверенітету Української РСР, яка наріжним каменем ставить Союзний Договір. Можна було б не згадувати про цей момент, бо існує плюралізм думок, якби депутат Гуренко не підкреслив, що за цей проект голосуватиме 239 комуністів, а це 53 проценти від загальної кількості депутатів. То ж для чого ми обговорюємо Декларацію про суверенітет, для чого ми сушимось в Комісії по державному суверенітету, коли результат наперед запрограмований? Але, щоб якось запобігти диктату правлячої партії, яка підпорядкована Москві, в даній ситуації ми мусимо голосувати і приймати рішення щодо Декларації лише двома третинами голосів від загальної кількості депутатів.

Шановні депутати! Ми зібралися сюди, щоб шукати і знайти вихід з катастрофічного становища, в якому опинилася Україна через централізацію і тоталітарність влади. І цей вихід - відновлення політичної незалежності України, Геноцид українського народу, його виродження, тотальна русифікація, економічне закабалення призвели до того, що корінному населенню республіки загрожувало зникнення до сьогоднішнього дня.

Депутат Терехов підкреслював, що при самовизначенні України буде втрачене, мовляв, вікове братство. Ні. Воно лише зародиться, бо до нинішнього дня підлеглі завойовані народи лише розчинялися серед братнього російського народу, тепер великого. Про продовження цього процесу говорить навіть те, що кілька мільйонів українців в Радянському Союзі, які живуть на своїх етнічних територіях, поза адміністративними межами України не мають жодної української школи, жодної газети. Вони стали жертвою русифікаційної колоніальної політики. Навіть на Східній Україні українську мову втрачено на 80-90 процентів. Але українці на своїй землі ставилися завжди толерантно до різних національностей, і в майбутній Україні рівноправність всіх національностей гарантована.

Повернувшись до суверенітету, хочу сказати, що у вересні 1918 року в Бресті був підписаний мирний договір між урядом більшовицької Росії при посередництві зарубіжних країн, який визнавав українську державу самостійною. Але вже через кілька місяців Червона Армія вторглася на територію України. Отже, договір 1922 року був підписаний не з суверенною державою, а з анексованою. Це ще один аргумент проти Союзного Договору. Адже після підписання 23 серпня 1941 року пакту Риббентропа - Молотова Західну

Україну було теж окуповано. Історія нас вчить, що сусіди ніколи не рахувались з інтересами українського народу, бо він не мав своєї держави. Проголошуючи Декларацію про суверенність, треба позбутись страху від психологічного тиску імперської політики і продовжити економічні зв'язки із сусідніми республіками не за союзним політичним договором, а за майбутніми взаємовигідними економічними угодами. Дякую за увагу.

Головуючий. Дякую.

Горохівський Л.Т. Мені від групи народних депутатів Тернопільської області доручено довести до відома сесії Верховною Ради таке: в засобах масової інформації республіки прозвучало, що нібито в Тернопільській області обраний новий голова обласної Ради. Це не відповідає дійсності, так як частина процедури виборів проходила при відсутності кворуму. І голова Ради не обраний.

Головуючий. Дякую. Це - не по темі. Слово надається депутату Квасову Володимиру Іллічу.

Квасов В.І., генеральний директор виробничого об'єднання "Луганськтепловоз" (Ватутінський виборчий округ, Луганська область). Товарищи депутаты, уважаемые избиратели! Полная драматизма история развития Советского государства, исторический опыт других стран и демократий убедительно подтверждают катастрофические последствия пренебрежения в политической жизни, в управлении государством вообще принципами приоритетных общечеловеческих ценностей.

Достаточно сказать, что в период сталинизма именно пренебрежение этими принципами превратило классовый подход в орудие террора, безудержной диктатуры и насилия. И вполне закономерно, что политика перестройки в СССР Михаилом Сергеевичем Горбачевым начала формироваться на основе именно этого принципа, согласно которому пересматриваются сегодня не только политические действия, но и качество социально-политических структур.

Такое положение всеми воспринято как само собой разумеющееся, и при всей разноголосице безграничного плюрализма мнений до сих пор не слышно ни одного весомого голоса, который бы возразил.

Вместе с тем нельзя не заметить, что в последнее время этот принцип намеренно ретушируется и отодвигается на второй план.

Гораздо более остро и эмоционально сегодня выдвигаются призывы восстановить историческую справедливость, суверенитет, независимость.

Более того, подогреваемые национал-экстремистскими идеями возникли и продолжают возникать кровавые межнациональные конфликты. Я росиянин, 37 лет живу в Украине и никогда не испытывал тревоги за свое будущее по национальным мотивам. Наверное, потому что и сегодня помню яркую, убедительную демонстрацию единства в Луганске в 1954 году в честь 300-летия воссоединения Украины с Россией. Сегодня тревога многих - и не только россиян, а и украинцев - людей других национальностей в республике есть.

Безусловно, национальное самоопределение и суверенитет нации - это неотъемлемая часть живой, действующей демократии. Но при одном условии, что при этом не только декларируются, а и гарантируются равные права для всех наций и народностей и для каждого отдельного их представителя независимо от места его проживания, как впрочем, и от политических убеждений. Можно ли обеспечить законодательно организационную сторону этого требования? Конечно, но для этого нужны взвешенный подход, кропотливая, сложная, продолжительная работа по выработке соответствующих нормативных актов, изменение организационно-экономических структур.

Вместе с тем, появляющиеся, как грибы после дождя, различные национально-сепаратистского уклона организации и партии, автоматически присваивающие себе названия "народная", демократическая, предлагают другое решение. Вопрос суверенитета, по их мнению, решается собственно отделением республики от Союза и созданием своего государства. Но позвольте спросить, какой ценой и во имя чего и кого это будет делаться?

Здесь депутат Петров отметил отсутствие экономических выкладок. Однако совершенно ясно, что в хозяйственно-экономической сфере это шаг назад. Ведь республике придется пройти непростой период перестройки структуры народного хозяйства. Для восполнения отстающих производств и неизбежный в связи с этим отток ресурсов на капиталовложения в промышленности и строительстве. И, естественно, не перестраиваться с целью обеспечения народного хозяйства, а ориентироваться на операции с другими республиками и внешнюю торговлю. Тогда зачем отделяться?.. (Не чути) республиканского хозрасчета. В его рамках,

учитывая общую денежную единицу, значительно проще товарообмен и торговля.

Да и практика международных торгово-экономических отношений свидетельствует об этом. К примеру, Европа в ближайшее время собирается ввести единую денежную единицу, снять таможенные ограничения. Некоторые специалисты прогнозируют перспективы распространения этого процесса и на СССР. Наше руководство излишними амбициями и пытаясь выдать идею отделения Украины от Союза за мнение широких масс, которых пока никто не спрашивал, пытается толкнуть в противоположную сторону.

И если уж говорить о выдвигаемых аргументах в пользу отделения, как восстановление исторической справедливости, возвращение национального самосознания, других национально-патриотических категорий, то с учетом сложившейся в республике и стране ситуации, реальности сегодняшнего дня, нужно признать, что отделение республики от Союза не только не решит, но и создаст новые, более сложные проблемы межнациональных отношений.

Считаю, что реальности сегодняшнего дня, происходящие в обществе процессы демократизации вкладывают к принципы национального (не чути) и понятия более глубокие и гибкие, чем те, которыми манипулируют сторонники отделений Украины от СССР.

Национальное самоопределение следует понимать как само управление в сфере национальных отношений, на основе экономического суверенитета, осуществляемого в рамках единой страны, но и по самым различным направлениям. В области национально-государственных отношений, сфере культуры, языка, национальных обычаев, традиций и так далее, естественно, должны обеспечиваться и гарантироваться равные права и возможности представителям всех наций и национальностей. Концепция суверенитета Украины, которую изложил профессор Дорогунцов Сергей Иванович, на мой взгляд, может быть принята за основу, доработана в комиссии и внесена на постатейное обсуждение. Благодарю за внимание.

Головуючий. Дякую, слово надається народному депутату СРСР Мартиросяну. За ним буде виступати депутат Поличко.

Мартиросян В.А., народний депутат СРСР. Спасибо, что предоставили мне слово. Дорогие товарищи! Полтора года тому

назад, в своей предвыборной платформе, когда мы называли слова "суверенитет Украины", некоторые лидеры нашей партии прописали нас "врагами народа". Как вы видите, сегодня уже в нашем парламенте ставится этот вопрос. Это вопрос судьбы нашей республики. Мы знаем о том, что Украина является членом ООН, и она является как слаборазвитая страна, как многие слаборазвитые страны.

Нам кажется, что Россия сегодня в экономических и других вопросах занимает одно из последних мест в стране. А я скажу, как человек, который уже, как народный депутат СССР, который был во многих селах, был во многих городах, сравнивая все это, мы гораздо более отсталые, чем Россия.

Я служил в Забайкалье. Это самая отсталая окраина нашей страны. Сравнивая деревни, села, и сравнивая наши села на Украине, они далеко еще различаются.

Украинский народ - трудолюбивый, украинский народ смирный, это народ, как скажешь, так и сделает. Поэтому сегодня решается судьба - быть или не быть. Поэтому сегодня надо принимать именно тот закон, в котором было бы гораздо лучше, чем который принимается на сессии, принималось на съезде России. Почему Украина всегда должна плестись в хвосте, так давайте хоть один раз окажемся впереди. Необходимо здесь и одновременно закон принять, не закон, а декрет о власти, пора уже. Настало время, когда уже надо расставлять все точки над "і", пора уже каждому заниматься своим делом. Нам кажется, что мы продвигаемся вперед, нам кажется, что во всем вина прогрессивной силы, но в частности на Украине, считаю, что во всем вина то, что у нас в безобразии виноватили Рух.

Товарищи! Сегодня во всем вина это тех же лиц, которые фактически за всю жизнь привели к развалу нашу страну. Они под маркой, как будто они инициаторами сегодня выступили перестройки нашей страны, а на самом деле - как гробили, так и продолжают гробить. Сегодня именно единственная сила - это прогрессивные демократические силы, которые кое-где взяли власть в свои руки. Они как раз - это движущая сила, которая может вывести нашу республику из той ситуации, в которой мы оказались.

Дорогие товарищи! Нельзя упускать время, история потом не простит. Я понимаю, многие переживают, многие боятся, многие привыкли к тому, что кто-то должен подсказать. Делайте решительный шаг, делайте этот шаг, обязательно, шаг к тому, чтобы

принимать такой закон о суверенитете, который в самом деле удовлетворял бы украинский народ.

В предвыборной кампании мы все дали слово - все делать для того, чтобы улучшить материальное благосостояние нашего народа. Мы дали слово все делать для того, чтобы любыми путями Украина была процветающей. Вот сегодня настало это время. Не упускайте это время. Товарищи! Как военный человек я не могу говорить о той ситуации, которая сейчас создалась в стране. Если кто хорошо помнит выступление генерал-полковника Макашова (командующий Приволжским - Уральским военным округом), он говорил о том, что мы, мол, тоже не лыком шиты. Это не значит, что он говорил от имени всех Вооруженных Сил. Многие офицеры, прапорщики, солдаты, сержанты не поддерживают его точки зрения. Это его выступление призывает к тому, что мы, военные, можем в любой момент времени путем силы поставить некоторых на свои места.

Товарищи! Я просто хочу сегодня как военный человек, как командир полка предупредить: не исключено, что может все быть. В один прекрасный день вдруг объявляется Макашов, или такой как Макашов, собственно, который поддерживает Лигачева, Полозкова и так далее, и скажет о том, что власть уже в наших руках, сделаете все, что вам скажем, за невыполнение - расстрел на месте.

Для того, чтобы этого не было, постарайтесь принять закон, именно декрет о власти, чтоб каждый занимался своим делом.

Я, как военный человек, выступаю и буду выступать за деполитизацию Вооруженных Сил, потому что мы не имеем права дать привилегии какой-нибудь партии. Я, командир полка, когда Калмыкову задал вопрос: "Скажите, пожалуйста, после принятия сейчас закона, - а вы знаете, в первом чтении мы уже приняли Закон об общественных организациях, - что мне делать, если у меня в полку будет многопартийная система? Один офицер будет состоять в одной партии, другой - в другой партии и так далее. Что мне, как мне командовать таким полком, когда будет объявлена тревога? Один скажет: а моя партия мне рекомендовала не участвовать в этих маневрах. Второй скажет: а моя партия рекомендовала совсем другое. Как мне командовать, как мне поддержать боевую готовность?"

Для этой цели мы должны, соответственно, быть вне партии. Армия должна подчиняться Верховному Совету и Президенту СССР, больше никому. Точно так и наши товарищи из КГБ,

правоохранительных органов, войска МВД, - у всех должно быть, соответственно, тоже приостановлено членство в партиях.

Если мы сегодня это не сделаем, то потом будет поздно уже. Многие боятся, а мы всегда боимся, а почему? Потому, что нам начертил Ленин, сказано - это ленинский путь, идите, дорогие товарищи. Я очень уважаю Владимира Ильича Ленина, но мы пошли по этой линии и пришли, соответственно, к пропасти, поэтому нам надо сейчас искать другой путь. И обойти кое-где надо вот эти линии. Поэтому я еще раз, как человек немножко более опытный в парламентских играх и других вопросах, чем здесь сидящие, я просто рекомендую, смело идти, не бояться ничего и всегда стараться защищать интересы того народа, за который вы несете ответственность. И как председатель совета национальностей Народного Руха Украины я хочу просить, чтоб во всех документах в обязательном порядке было отражено положение о дружбе народов, которые проживают на Украине.

Начиная с моего первого выступления на съезде Народного Руха Украины по сей день меня еще терроризируют, почему я, полковник Советской Армии, нахожусь в Рухе, почему я, полковник Советской Армии, соответственно, оказался с этими экстремистами? Спрашивается, что плохого, что полковник Советской Армии, армянин по национальности является председателем совета национальностей на Украине.

Наоборот, вместо того, чтобы приветствовать, что я не националистический экстремист, как мне преподносят, а я именно человек, который будет поддерживать именно дружбу всех народов, которые проживают в Украине. Поэтому я убедительно прошу, необходимо сделать все для того, чтобы народ, населяющий Украину, знал о том, что в самом деле главное - это единая дружба всех народов. А аппарат сегодня пытается во что бы то ни стало чернить, приподнести обстановку как будто до того серьезной, что Рух притесняет всех.

После выступления товарища Секретарюка на партийной конференции Прикарпатского военного округа мне пришлось поехать проверить достоверность этих слов. В своем выступлении он приподнес так, что поддержку нашел в лице Вооруженных Сил, именно коммунистов, что руховцы притесняют, угрожают русским и коммунистам. Пришлось мне беседовать с рабочими - с русскими, с евреями и с другими представителями. Ни одно слово первого секретаря Львовского обкома партии не подтвердилось.

О чем это говорит? Это говорит о том, что аппаратные игры как были, так и продолжают соответственно вестись. Поэтому, товарищи, я еще раз прошу вас, надо делать доброе дело, только это доброе и останется. Надо делать, чтобы след оставить. А в ваших руках сегодня оставить след. Поэтому я желаю вам удачи, чтобы был принят отличный закон о суверенитете нашей Украины. Спасибо (Оплески).

Головуючий. Слово надається народному депутату Поличко Андрію Васильовичу. За ним буде виступати депутат Котик.

Поличко А.В., голова виконавчого комітету районної Ради народних депутатів (Виноградівський виборчий округ, Закарпатська область). Шановні депутати! Згідно з статтею 76 Конституції Союзу РСР наша, як і будь-яка інша союзна республіка, є суверенною соціалістичною державою. Це підтверджується і статтею 68 Конституції України. Чому тоді ми, депутати України і депутати інших союзних республік, питання про суверенітет ставимо так категорично? І в порядку денному нашої сесії воно стоїть першим по відношенню до тих, вирішення яких, на думку окремих депутатів, нагодує Україну.

Відповідь тут може бути лише однозначною. Проблема суверенітету - це проблема свободи і незалежності України як держави, без вирішення якої продовольча, екологічна, соціальна та інші проблеми є марною надією. І якщо ми хочемо бути сьогодні правдивими перед українським народом і визнаємо, що бути суверенною державою - це значить мати верховну владу у себе на Україні, мати можливість незалежно від будь-якого зовнішнього втручання встановлювати на Україні єдиний правопорядок, наділяти відповідними правами і обов'язками державні органи, громадські організації і громадян Української РСР, мати вільні, з будь-яких питань, зносини з іноземними державами на основі міжнародного права, то ми мусимо визнати, що суверенітету ми не мали, і без усвідомлення нами важливості і жахливості цього факту мати не будемо.

Напередодні сьогоднішньої сесії, вивчаючи розстановку сил у Верховній Раді, нас, народних депутатів, запитували: якому суверенітету ми надамо перевагу - економічному чи політичному? На мою думку, це все одно, що запитати, яка вода смачніша, з воднем чи з киснем. Адже ясно, що суверенітет і держава, тобто політична влада - поняття в принципі ідентичні, або вони є, або їх зовсім немає.

Звичайно, можна говорити, що той, хто є власником, той і має в кінцевому рахунку владу. Хто платить, говорять у нас в Закарпатті, той і музику замовляє. Проте Україна сьогодні немає чим платити, та й музика така, що народу не до танців.

Звідси висновок: політичний суверенітет є ціль і засіб відродження економіки України, вирішення всіх її бід. Інша справа, який шлях до цього суверенітету ми оберемо. При всіх інших умовах, ніж ті, в яких опинилась Україна на 73 році соціалістичного будівництва, можна зробити дуже простий і такий, що повністю відповідає Конституції СРСР і міжнародним нормам крок, - це вихід із СРСР.

Всі народи мають право на самовизначення, - говориться у статті 1 міжнародного пакту про громадські і політичні права, який прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН в 1966 році і ратифікований у Президії Верховної Ради України в 1973 році. На підставі цього права вони "вільно встановлюють свій політичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток".

Проте сьогодні не можна забувати й про інший факт. За роки існування федерації ми, безперечно, багато чого досягли при всіх перекрученнях соціалістичного ладу і злочинах проти українського народу. УРСР визнана в світі як реальна сила, як суб'єкт міжнародного права із значним економічним і науковим потенціалом. Тому навіть при найблагородніших цілях і ненависті до того, що ми зараз називаємо сталінізмом, говорити про повний розрив федеративних стосунків було б неправильно.

І справа тут не лише в економічних розрахунках типу - скільки коштує нам нафта від СРСР чи РРФСР і скільки коштуватиме вона на світовому ринку в разі повного виходу із Союзу? Свобода - це цінність, навіть непорівнянна із цінами на золото. Справа, на мою думку, повинна виходити з того, щоб значна кількість економічних та інших зв'язків була вигідна Україні, а ті, які не є нам на користь, мають бути розірвані.

Щоб зрозуміти, чому Україна та всі інші республіки опинились у такому скрутному становищі, треба зробити екскурс в історію. Відомо, що основна суперечність між Леніним і Сталіним щодо форм національної державності полягала в тому, що Сталін, на відміну від Леніна, не бачив різниці між федерацією суверенних республік і федерацією на основі автономії. В перші роки після революції перемогла і була зафіксована в Декларації і договорі про утворення Союзу РСР ленінське позиція. І в договорі між УРСР і

РРФСР 1922 року і наступних Уряд і Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет не тільки робили спроби створення законодавчих гарантій суверенності молодої соціалістичної республіки, а й добивалися цього на практиці. Посудіть самі. Наркомати відомства РРФСР були зобов'язані відправляти на погодження повноважного представника України всі законопроекти, що мали загальнофедеративне значення, і вносили їх Раді Народних Комісарів. Про це ж терміново мав інформуватися Уряд України.

Стосовно постанов центральних органів по питаннях, які були залишені договором за Україною, то вступали в силу вони лише після їх реєстрації у ВУЦВК чи РНК республіки. Без погодження з Україною можна було видавати лише постанови, прийняття яких обґрунтовувалося військовою чи іншою необхідністю.

В силу відомчих причин всі гарантії суверенності були зведені нанівець, при чому під різними приводами проголошувалися в інтересах республік. І жодному міністру в Москві навіть і в голову не приходило і зараз не приходить погоджувати сьогодні ту чи іншу свою постанову з республікою, не кажучи уже про Уряд, хоча є Закон про всенародне обговорення з найбільш важливих питань і майже 13 років в Конституції записано право референдуму.

Ми мусимо визнати, що теорія про федерацію як ефективний засіб зближення соціалістичних націй і народностей, скомпрометувала себе. І як сьогодні ми не можемо сказати, який соціалізм ми збудували, так і не можемо ми відповісти, а чи ми мали взагалі федерацію? Те, що ми мали до цих пір, більш схоже на казарменно-унітарний соціалізм, ідеї якого ми критикували.

Таким чином, історія поставила нас перед проблемою, вирішення якої для народу України буде куди більш важливим, ніж будь-який інший наказ, який дали нам виборці. Кожному з нас, народних депутатів, хотілося б для народу України тільки блага. Різнимось ми, можливо, лише в тому, який вбачаємо шлях до цього блага. Користуючись повноваженням депутата, пропоную вихідними принципами Декларації про суверенітет України закласти такі питання.

Українська Радянська Соціалістична Республіка проголошується суверенною державою, бере на себе всю повноту політичної влади і повноваження особисто вирішувати всі питання економічно-культурного розвитку республіки. Вона визнає Декларацію і договір про утворення Союзу РСР від 31 грудня 1922 року такими, що втратили свою чинність і були скомпрометовані

відвертою неповагою до прав суверенної України політикою сталінізма і брежнєвщини.

Українська РСР проголошує, що її суверенність може бути обмежена лише волею українського народу, вираженою шляхом референдуму.

Україна проголошує, що за умовою нового Союзного Договору до відання Союзу РСР можуть бути передані лише ті повноваження, які визнає за необхідне передати сама республіка. Будь-який законодавчий акт з питань, які можуть бути передані Українською РСР Союзу, вступає в дію на території республіки після його ратифікації в установленому республікою порядку. До укладення нового Союзного Договору будь-яке питання, яке торкається економічних, політичних чи інших інтересів України, може вирішуватись Союзом лише після обговорення та прийняття його Верховною Радою УРСР. Без попереднього розгляду в республіці за Союзом РСР залишається лише право приймати рішення з питань відвернення війни та ядерної загрози. Суд, прокуратура, органи внутрішніх справ, державної безпеки і таможні повинні перейти у виключне відання Української РСР. Збройні Сили Української РСР, які формуються з військовозобов'язаних громадян України і проходять дійсну військову службу на її території, є складовою частиною Збройних Сил СРСР.

Права громадян інших республік на території України зберігаються остільки, оскільки вони не обмежені республікою відповідно до вимог міжнародних правових норм.

То далеко не повний, товариші, але, на мою думку, важливий перелік принципів, які мають проходити через Декларацію про суверенітет Української Радянської Республіки і мали б послужити на користь нашої України. Дякую за увагу.

Головуючий. Слово надається народному депутату Котику Богдану Дмитровичу. За ним буде виступати депутат Панасюк.

Котик Б.Д., голова виконкому Львівської міської Ради народних депутатів (Радянський виборчий округ, Львівська область). Шановна Верховна Радо, шановний Головуючий! Чи можна собі уявити, що знайдеться в світі хоч би один садівник, який би інтенсивно поливав дерево, не сподіваючись отримати від нього плоди. Таким деревом став Союз Радянських Соціалістичних Республік, який вичерпав свої життєві сили, його коріння омертвіло, а зів'ялу крону точать економічні, екологічні, соціальні і національні болячки. І немає засобу на те, аби його оживити чи то авторитарним

президенським правлінням, чи новою Конституцією, чи так званою "оновленою" федерацією, чи тою величезною обоймою нових законів, які останнім часом так інтенсивно продукувала Верховна Рада СРСР.

Вихід тут тільки один - виростити нові дерева суверенних незалежних держав. Таким ґрунтом, на якому ми будемо плекати дерево державності і суверенності України, повинна бути Декларація про суверенітет Української РСР. Думаю, що проект цього документа, внесений Президією Верховної Ради, особливо з доповненнями альтернативних пропозицій, законів, може бути цією основою для обговорення.

Проте в основній Декларації, в багатьох її розділах та статтях суверенітет розглядається, як великий всесоюзний "пиріг", окремі шматки якого зверхньо дозволяється надкушувати. Як уже не один раз тут говорилося, суверенітет або є, або його немає, третього не дано. Отже Україна, як сказано в першому розділі, другому параграфі, є неподільною демократичною суверенною республікою і повинна мати не тільки задеклароване право на прийняття своєї Конституції та пріоритетні закони республіки. Вона повинна визнавати верховенство лише своєї Конституції, виступати проти будь-яких спроб мати ще одну чи то союзну, чи федеративну Конституцію. Бо ж не може бути суверенною державою та, яка має свою Конституцію і постійно буде оглядатися на ще одну, спущену їй зверху.

Ми повинні також заявити, що форма президентського правління СРСР є зазіхання на суверенні права республік, обмежує їх національні і державні інтереси.

З березня цього року, тобто з того часу, як ми з вами були обрані народними депутатами, Верховна Рада Союзу прийняла ряд важливих законів, а саме: про основи економічних відносин СРСР, союзних і автономних республік, про впровадження офіційної мови, про громадянство. Немає часу детально аналізувати ці закони щодо їх узгодженості з суверенними правами республік. Але буквально побіжний аналіз не залишає жодних сумнівів відносно намагання центру зберегти монополію законів, влади і прав.

Так, надання статусу офіційної російській мові вибиває всілякий ґрунт з-під державності української мови. Незважаючи на встановлення відповідним союзним законом громадянства республік, всі права щодо його надання чи позбавлення віддані в компетенцію Президента Союзу РСР.

А які ж права залишає за собою центр і які милостиво віддає нам згідно з законом про економічні відносини між СРСР і республікою? У віданні Союзу зосереджуються законодавчі основи господарської діяльності, податкової системи, політики формування цін, фінансів, кредиту, грошового обігу, функціонування (не чути) служби, транспорту, енергетики, зв'язку і інформації. Політика в сфері зайнятості (не чути).

Можна ще продовжувати, але, очевидно, немає потреби, і так ясно, що при такому збігу обставин поля для законотворчої діяльності нашої Верховної Ради уже не залишається, а для нашого уряду функціональних обов'язків також не знайдеться.

У зв'язку із цим згадаємо, як не було про що звітувати Уряду шановного товариша Масола перед нашою Верховною Радою. Бо це й зрозуміло, адже він ніколи не був Урядом в повному розумінні цього слова, а лише виконавцем рішень, які приймалися в інших кабінетах. При такому розвитку подій таким він залишиться і на наступні 5 років. З огляду на останнє вважаю за принципове визначити, що не центр повинен надавати нам ті чи інші права, а ми повинні йому делегувати певні функції. Тому в Декларації слід однозначно заявити, що республіка делегує певні повноваження центру, а не навпаки.

А щодо законів, які прийняті і які готуються Верховною Радою СРСР, зокрема, наші українські фінансисти аналізували проект закону про фінансову систему, це ж крик душі - з чим нас залишають уже в цьому підготовленому проекті. А щодо законів, які приймаються, то це не що інше, як правовий каркас унітарної казарми, в якій республікам роль камер з своїм власним самоврядуванням. Думаю, що з таким станом справ ми це маємо просто права як законодавці України.

Пропоную з цього питання прийняти Заяву Верховної Ради республіки, проект якої підготовлено, я передам в кінці виступу до президії. І прошу поставити його на голосування.

Шановні товариші депутати! Державний суверенітет України можна наповнити реальним змістом лише із забезпеченням економічної самостійності. Зараз Союз тримає в своїх руках найважливіші підойми економіки. Яким же чином будуть при цьому враховані інтереси і права республіки? На жаль, ні гаранти, ні механізму забезпечення цих прав не передбачено в Законі про розмежування повноважень між Союзом і суб'єктами Федерації.

Економіка розпочинається із закону про власність, відповідно до

якого національне багатство, засоби виробництва повинні належати конкретним виробникам. Для забезпечення цієї вимоги існує єдиний шлях - це цілковита відмова від відомчої системи, надання підприємствам свободи саморозвитку на основі об'єктивних економічних законів. Тільки тоді почнеться раціональне використання всіх ресурсів, предметів праці, нормальний саморозвиток виробництва.

Ведучи мову про власність, не можна не торкнутися такого складного її аспекту, як наявність на території України власності Союзу чи його органів. Вже йшлося на нашій сесії про те, що коли ми укладемо новий договір і делегуємо Союзові функції оборони, то оборонні об'єкти залишаться у власності Міністерства оборони СРСР, і, зокрема, тут мова йшла про військову базу на Чорному морі. Але якщо це усе буде робитися за такою аналогією, то чужими на нашій землі будуть залізниці, аеропорти, всі комунікації, нафто- і газопроводи, лінії електропередач, зв'язку. Закономірно напрошується висновок: чи не маємо ми тут справу з горезвісним брежнєвським постулатом обмеженої суверенності? Питання повинно стояти тільки так: жодної чужої власності на території республіки, вся власність належить українському народові.

А якщо буде укладено договір, коди ми виробимо свою Конституцію, і згідно з цим договором будуть створені певні державні органи, то Україна як суверенна держава могла б передати у користування, повторюю, передати у користування або навіть в оренду окремі об'єкти чи підприємства, залишаючи їх своєю власністю.

Думаю, то цей принциповий аспект треба чітко сформулювати у Декларації. Одночасно у Декларації потрібно заявити про необхідність створення української грошової та фінансово-банкової системи, здійснення самостійної зовнішньоекономічної діяльності та утворення власної митної служби, своєї армії, КДБ, прокуратури. Дуже прикро, що сьогодні у виступі шановного депутата Потебенька не сподобалося йому призначення прокурора республіки нашою сесією Верховної Ради. Чомусь більше з руки бути призначеним з Москви Генеральним прокурором і вести нагляд за нашою законотворчістю і виконанням законів. Дуже прикро, бо це не реальний суверенітет, а, пробачте, - це суверенітет по Потебеньку. Обговорюючи Декларацію про державний суверенітет України, ми не виключаємо можливості її спілки з іншими державами. Але пропонована нам оновлена федерація - не що інше, як фікція,

засіб збереження унітаризму. Що за тим стоїть, нас повинен би навчити гіркий 68-річний досвід Радянської федерації.

Ми можемо вступати у спілку з іншими державами лише на вигідних для України умовах. Нам не треба ні союзної Конституції, ні Союзного Договору до становлення своєї Конституції. Нам потрібні рівні, справедливі, взаємовигідні політичні, економічні, культурні та інші відносини, без фігового листка братньої взаємодопомоги. Тому дозволю собі зауважити, що намагання певних політичних сил зберегти федеративний устрій Союзу суперечить інтересам українського народу. Дякую за увагу.

Головуючий. Слово надається депутату Панасюку Федору Тимофійовичу. За ним буде виступати депутат Соболєв.

Панасюк Ф.Т., голова Чуднівської районної Ради народних депутатів, перший секретар Чуднівського райкому Компартії України (Любарський виборчий округ, Житомирська область). Шановні товариші депутати, шановна Президіє! Я не готовився завчасно до глибокого аналізу проектів Декларації. Рішення прийняти участь, висловити свої думки з приводу обговорення даного питання визріло в ході проведення сесії сьогоднішнього засідання.

Цілком поділяю думки і почуття персональної міри відповідальності кожного з нас, в цілому Верховної Ради за долю нашого українського народу і за долю нашої республіки. Зрозуміло, що весь наш народ, всі ми прагнемо своїми діями, висловленими почуттями стверджувати вірність нашим виборцям в прийнятті таких державних документів, які б чітко визначали позицію, роль, місце нашої республіки, домогтися поліпшення життєвого рівня нашого народу. Разом з тим хочу стверджувати, що внесено багато конструктивних серйозних пропозицій відомими нашими правовиками, людьми з високою підготовкою в правовому плані, які не можна відхилити.

На превеликий жаль, все те корисне, яке прозвучало з виступів депутатів, переплітається із спробами звести рахунки з минулим і сучасним, звалити вину на ті всі біди, на те горе, на незадовільний стан соціально-економічного розвитку в республіці, на злополучний союз, на монополію інших республік, на соціальну і правову несправедливість. "Імперія", "тюрма народів", "брехливий суверенітет", "вічне кріпацтво", "комуністичні фанатики", "раби рабів", вісім хвилин бруду і одна тільки пропозиція прозвучала із цієї трибуни.

Я, товариші, розумію, що в кожного з нас свої почуття і підходи до справи. Разом з тим, напевно, буду у вас просити згоди розділити мої думки. Не можна звалювати, чорнити все минуле. Розцінювати це все, як історичне надбання старшого покоління в силу тих причин, що вони не були депутатами Верховної Ради, що ми настільки сьогодні прозріли, зримо бачимо обстановку. Що те покоління, яке в важкі часи, починаючи з 1917 року, важкі часи відбудови народного господарства, даремно викинуло свої сили і здоров'я, свій творчий ентузіазм і запал, все те, чим багата була людська натура. І сьогодні зводити, чорнити все минуле, мені здається, немає підстав.

Я далекий від оптимізму, від того всього, що можна було б назвати сьогодні правильно вивіреним курсом. Слухаючи виступи окремих депутатів, які зводять все до того, що чітко на сьогоднішній день уявляють самостійну Україну без тісних зв'язків з іншими республіками, мені здається, що, на превеликий жаль, перевагою в виступах є емоції, бажання бачити кращим життя. Але погодьтесь: немає на сьогоднішній день у виступах ні тих людей, хто б займався підготовкою проектів Декларації, ні з числа виступаючих які були за трибуною, жодного економічного обгрунтування, на якому економічному базисі знаходиться республіка, що є на сьогодні більше, ніж ми хочемо відказатися від того, що можна здобути в рамках співжиття з Союзом. Я вношу декілька пропозицій.

Перше. Я вважаю, що тенденції розвалити тісні зв'язки з братніми соціалістичними республіками Союзу необґрунтовані і просто їх на сьогоднішній день потрібно відкинути.

Думаю, що тісне переплетіння економічних зв'язків з Росією та з іншими братніми республіками на сьогоднішній день - крайня необхідність. Рахував би за необхідне доручити Президії Верховної Ради залучити вчених, які б могли глибоко проаналізувати економічну обстановку в республіці і дати серйозний вихід з економічним балансом.

Я, на превеликий жаль, сьогодні можу констатувати розмову з донеччанами. Сидять товариші депутати, не хочу називати конкретних прізвищ, коли вже сьогодні порядки, будемо говорити відверто... (не чути) за те, що Україна визначається в рамках самостійності, багато промислових підприємств, які поставляють продукцію в республіку, відмовляються виконувати договірні зобов'язання.

Вважаю, що такий підхід до справи конфронтації, або звалювати причини на наш рівень, може бути наслідком того, що життя людей (не чути) період час від часу буде усугублятися. На привеликий жаль, економічних обгрунтувань немає.

Відносно визначення незалежності України. Врахуємо приклад Литви. Не така велика держава, як Україна, не такий великий обсяг національного прибутку, не така велика кількість народу, але як важко на сьогоднішній день вдається відрегулювати найпростіші, елементарні взаємовідносини, національні питання, виведення військ або питання обороноздатності нашої держави.

Вважаю за необхідне, пропонував би, припинити обговорення декларацій всіх разом, так як видано проекти, ми, напевне, достатньо в цьому плані обізнані. Зупинитися на одному з запропонованих проектів Декларації і назвати не "Про державний суверенітет", суверенітет у нас уже був. На мою думку більш краще - державна самостійність або незалежність, яка ближче для сприйняття народом.

Друге. В плані проектів декларацій, які видані Верховною Радою Української Республіки, після слів "проголошую" визнати, що закони Верховної Ради УРСР мають верховенство над усіма іншими законами. Відзначити також в економічному розвитку, що природні ресурси її континентального шельфу та морської і економічної зони або також повітряного простору ввести в економічний потенціал, далі за текстом залишити слова ті, які є.

Українська Радянська Соціалістична Республіка має власну банківську систему. Я погоджуюсь із сказаними словами товариша Гетьмана в цьому відношенні - надзвичайно важко буде виправити фінансову обстановку, якщо ми не приймемо радикальне рішення.

Всі державні закони на території республіки - доповнити по завершенню шостого розділу Декларації, запропонованої Верховної Радою, - ратифікуються договором Верховної Ради.

Новий Союзний договір набирає чинності після його затвердження Верховною Радою. З приводу прийняття звернення Верховної Ради Української Радянської Республіки до найвищих органів державної влади союзних республік пропоную доповнити словами "також до Верховної Ради Союзу", де конкретно визначитися з запропонованими строками проведення конференції. Відмітити, що Верховній Раді Союзу взяти на себе організацію скликання та проведення конференції.

Поставити на голосування пропоную те, щоб взяти за основу проект Декларації, підготовлений Президією Верховної Ради. Працювати над його насиченням цінними пропозиціями депутатів Юхновського, Щербака, цілого ряду інших, які внесли конкретні пропозиції.

Узагальнити й виробити проект Президії для того, щоб можна було після перерви роботи сесії визначитись на конструктивних напрямах для підготовки для голосування і розгляду його по кожному пункту і доповісти сесії. Доручити це комісії з питань державного суверенітету. Право на обговорення даного проекту, мені здається, Іване Степановичу, повинно бути рівним. Ми в багатьох випадках, відверто кажучи, сприймаємо критику, претензії амбіціозного характеру і нападки в більшій мірі, ніж відстоюємо питання, за які звинувачуємо в багатьох моментах Демократичний блок. І хотів би, просто для ясності, звернутися за розумінням даного питання до виборців наших, до всіх депутатів.

Шановні депутати! Не звинувачуйте комуністів в тих всіх гріхах і бідах, які є на сьогоднішній день в повній мірі. Я розумію, що кожним із нас керує прагнення зробити краще, більше для нашого українського народу. Але разом з тим я не бачу серед своїх товаришів-колег, комуністів-депутатів, жодного виклику, жодної якоїсь конструктивної позиції, яка б йшла врозріз з інтересами нашого українського народу. Ми всі - за єдину суверенну державу, за єдиний правильний підхід, за те, щоб республіка наша вийшла з такого важкого економічного стану, в якому знаходиться. В цьому плані, звичайно, повинна бути консолідація і взаєморозуміння. Дякую за увагу.

Головуючий. Слово надається народному депутату Соболєву Сергію Владиславовичу.

Соболев С.В., викладач Запорізького педагогічного училища N1 (Хортицький виборчий округ, Запорізька область). Я хотів би почати свій виступ із статті 68 нашої нині діючої поки що Конституції, в якій записано: "Українська Радянська Соціалістична Республіка - це суверенна Радянська Соціалістична держава". Так от, на мій погляд, той документ офіційний, який у нас є, якраз дає можливість ще раз декларувати саме про те, що наша держава є суверенною державою, але чи буде вона суверенною після прийняття цього документа, то вже питання. Офіційний проект Декларації, перш за все, передбачає щодо проголошення суверенітету заяву про новий Союзний Договір. Цим пронизана практично

кожна стаття цієї Декларації. І на перший погляд здається, що відбувається прийняття нового союзного договору, а не Декларації про суверенітет України. Коли чути, що треба проголошувати суверенітет хоча б тому, що інші республіки вже його проголосили - це свідчить про те, що саме поняття суверенітет ми розглядаємо дуже і дуже в широкому змісті: від незалежної соборної України до так званої оновленої федерації.

Сьогодні Декларація про суверенітет - це не бажання тих чи інших депутатів, це реальність сьогодення. Це єдина можливість виходу з прірви, в яку ми потрапили. Саме тому необхідно чітко визначити такі положення.

По-перше. Проголошення суверенітету до зміни Конституції залишається саме проголошенням. До прийняття верховенства наших законів над законами Союзу, що знову ж таки неможливо без зміни статей відповідних Конституції - це також проголошення.

По-друге. Проголошення суверенітету української нації повинно бути підкріплено проголошенням права на національно-територіальні автономії для інших націй. Ще до початку 30-х років такі автономні утворення, наприклад, існували на території нашої Запорізької області - це і німецька, і болгарська, і єврейська, і російська автономії, що були знищені в сталінські часи. Суверенітет українців ніколи не буде гарантований без гарантії суверенних прав національних меншостей України.

По-третє. Союзний Договір, якщо ми його підпишемо, чи прийдемо до його підписання, як об'єктивної реальності, повинен виходити з таких принципових позицій: економічна вигода, політична та військова необхідність і культурні зв'язки.

Єдина можливість для формування дійсно міцного союзу суверенних держав, на мій погляд, якраз дає нам шлях, яким іде зараз Європа. Але коли наводять приклади європейських держав, забувають про те, що вони йшли до цього протягом десятиліть. І коли ми пройдемо шлях нашої держави, ми побачимо, що за якихось 5 років, саме з 17 по 22 ми вже змогли укласти той договір, який ми маємо зараз, і який зараз практично не діє на суверенітет жодної із цих держав.

Тому мені здається, що дуже важливим питанням, оскільки я є членом КПРС і членом Демократичної платформи в парти, є якраз те положення, про яке жоден комуніст, який виступав із цієї трибуни, ще не сказав. А це - положення, в якому знаходиться

зараз КПРС і Комуністична партія України. Я хочу доповнити, що так звана Комуністична партія України. Оскільки нема федеративного принципу побудови комуністичної парти, ми все ще маємо інтернаціональний принцип побудови партії, де українській партійній організації відводиться лише статус обласної організації. Про який же реальний суверенітет ми можемо вести зараз мову, якщо і на Україні, у нас в парламенті, і в Росії, і в Білорусії, я не буду перераховувати інші республіки зараз комуністів більшість, який же це може бути суверенітет, якщо кожна партія є лише обласною організацією КПРС?

І останнє, Збройні Сили. Порядок їх формування викликає в цей дуже важкий час, коли ми бачимо воєнні дії у Вірмени, в Азербайджані, коли ми бачимо напруження міжнаціональних стосунків в Узбекистані, коли ми бачимо, що Литовська республіка одержала незалежність, викликає сумнів нинішній порядок формування цих Збройних Сил. І коли у нас, в Запоріжжі, було створено товариство жінок і близьких, які проходять службу в рядах Збройних Сил зараз саме на території Вірменії та Азербайджану, мені здається якраз постало те питання, яке вже пролунало із цієї трибуни щодо створення власних національних Збройних Сил. Саме тому, мені здається, всі ці питання повинні знайти відображення в тій Декларації, але все ж таки це повинен бути закон, бо декларація залишиться декларацією, а до нової Конституції нам ще чекати не менше як рік і саме ці положення повинні увійти в новий наш головний закон.

Головуючий. Дякую, слово надається народному депутату Червонію Василю Михайловичу. За ним буде виступати депутат Бортник.

Червоній В.М., апаратник Рівненського виробничого об'єднання "Азот" (Ленінський виборчий округ, Рівненська область). Нарешті, наприкінці другого тисячоліття людство рішуче рушило шляхом демократа і утворення національних держав. Відійшли в небуття рабовласницькі тоталітарні супер-держави, розпадаються ідеологізовані імперії. І це об'єктивний, закономірний процес, якого не уникне і наша Україна. І як би ми тут не (не чути), Україна все одно буде вільною, незалежною від Москви державою. Я би навіть сказав так: Україна приречена на незалежність. Це, звичайно, не означає, що ми тут повинні сидіти, склавши руки, і спостерігати за тим, як Україна рухається до незалежності. Ми мусимо сприяти цьому процесові, а не штучно гальмувати його. І

саме з цього повинні виходити при укладенні Декларації про суверенітет, відкинувши всі перепони сьогодні, щоб саме життя не відкинуло ці перепони завтра. А такі перепони, на жаль, вже є. Це новий Союзний Договір, який нам зараз нав'язують. В той час, коли ми ще не прийняли ні Декларації про суверенітет, ні нової Конституції України, ні реалізували цей суверенітет, його вже намагаються включити в Декларацію. До чого це може призвести, ми знаємо.

1654 рік і 1922 рік нас добре навчили. Що нав'язує КПРС і Рада федерації, тобто президентська влада, чому нав'язує? Тому що при здійсненні реального суверенітету республіками влада Президента, а заодно і апарату ЦК КПРС, всесоюзних міністерств і відомств звузяться до меж Садового кільця. Саме по цій причині, аби врятувати багатомільйонний всесоюзний апарат, парторганізації союзних республік в один голос вирішили прискорити прийняття і підписання нового Союзного Договору, аби врятувати для центральної влади те, що ще можна врятувати.

Який же Союз нам готують? Прочитайте уважно закон, нові закони СРСР, які зараз, як то кажуть, штампують один за одним, про суб'єкти федерації, про порядок виходу, або точніше, невиходу із СРСР, про мови і ви побачите, яку оновлену кабалу нам готують. Перший секретар ЦК Компартії України депутат Гуренко вчора закликав до суверенітету в рамках федерації, лякаючи нас посиленням відцентрових тенденцій. Про якийсь розрив налагоджених зв'язків між братніми республіками говорили депутати Петров, Панасюк та інші.

Друзі, давайте з'ясуємо, для чого нам потрібен суверенітет і чи потрібен нам зараз новий Союзний Договір. Може, для того нашому народові пропонують цей договір, щоб зробити його незалежним і багатшим? Ні. Народ заможнішим не стане, якщо буде і далі годувати багатомільйонний всесоюзний бюрократичний апарат, який прагне зберегти за собою якомога більше функцій в новому Союзі. Розриву яких зв'язків боїться дехто з депутатів? Можливо економічних, так ні. Горизонтальні економічні угоди між республіками є зараз, вони будуть укладатися і надалі, так що економічні зв'язки між республіками, а у майбутньому - між незалежними державами, не лише не зникнуть, а піднімуться на більш високий рівень.

Але навіщо нам економічні зв'язки з Москвою. Хіба в Кремлі качають нафту чи сіють хліб, то ж чи варто нам знову платити

десятки мільярдів карбованців в рік за те центру, що він є посередником у наших зв'язках з іншими союзними республіками, а точніше - посередником чи прямим ініціатором грабунку України.

Те саме стосується інших зв'язків між республіками. Вони також піднімаються на більш високий рівень. Міжреспубліканські або міждержавні зв'язки на рівень обміну послами, спортивні зв'язки - на рівень обміну національними командами і таке інше.

Новий Союзний Договір за ініціативою Москви - це політичний і військовий союз, а не економічний. Народу такий союз буде економічно невигідний. Нам потрібен такий економічний союз, як ЄЕС у Європі. Так що не потрібно, шановні депутати, ті про яких я говорив, боятися, що ми намагаємося розірвати зв'язки з братніми республіками. У нас зв'язків з братніми республіками немає. Ми якраз їх збираємося встановити. Але ми дійсно збираємось розірвати економічні, я перепрошую, політичні зв'язки, вертикальні, ті, по яких у нас з України викачують мільярди і мільярди карбованців, це ті прибутки, які ми вправі віддати і зобов'язані віддати своєму народові. Ось ці зв'язки нам дійсно не потрібні. Але не лише нам, я думаю, і всім союзним республікам.

Я думаю, що саме цих розривів політичних вертикальних зв'язків з Московським центром боїться КПРС і боїться вона налагодження горизонтальних економічних зв'язків з республіками, державних, культурних, спортивних, інших зв'язків, бо тоді сам центр стане непотрібним, а це мільйони працівників центрального бюрократичного апарату. А їм треба їсти хліб. Ось цього і вони бояться.

Отож, друзі, я пропоную шановному депутату Дорогунцову вилучити десятий розділ із першого варіанту Декларації про новий Союзний Договір. Пропоную також ввести окремий розділ - Збройні Сили України. Без армії немає суверенітету. Це розумів навіть батько Ленін, коли заявляв "революция должна уметь защищаться". А хто ж буде захищати нашу Україну, якщо ми хочемо її зробити незалежною? Може, знову всесоюзне військо, так як воно захищає КПРС в Литві, але партій у нас буде багато, яку ж тоді партію буде захищати наша армія? Пропоную також ввести окремий розділ - прокурорська влада, особливо після того, як виступив наш шановний депутат прокурор Потебенько.

Я особисто обурений його виступом, коли він заявив, що треба зберегти союзні підприємства і призначати прокурора України з Москви. Пробачте, якщо буде у нас всесоюзне підприємство і там буде працювати директор, призначений з Москви, якщо він скоїть злочин, який позбавить життя тисячі наших людей і якщо український суд його засудить, що буде далі? Він звернеться до Верховного Суду СРСР, який його може скасувати, це рішення українського суду, Україна звернеться до прокуратури Московської і прокуратура відхилить нашу скаргу. Невже нам потрібен такий суверенітет?

Головуючий. Дякую.

Червоній В.М. Шановні депутати, ми будемо приймати, без перебільшення, історичної ваги документ. І тому я пропонуватиму поіменне голосування по кожному розділу Декларації. Нехай народ наш знає, яку йому долю готують його обранці. І нехай результати поіменного голосування будуть підставою для відкликання тих депутатів, які не виправдали довір'я своїх виборців.

Останнє. Мені дуже жаль, що в такий важливий момент на сесії відсутні біля 60 депутатів, які поїхали до Москви на черговий з'їзд КПРС і не почують цих виступів.

Головуючий. Слово надається народному депутату... Депутате Червоній, це не по темі, ви десять хвилин просили...

Червоній В.М. Проблеми збереження єдиної і неділимої КПРС для них важливіші, ніж доля України. Тому я пропоную для них і для тих виборців, котрі не почули нас сьогодні і вчора, надрукувати всі виступи в газеті "Радянська Україна". Дякую за увагу.

Головуючий. Дякую. Я вношу ясність. Депутат Червоній просив 5 хвилин. Я стежу за цим і тому не показуйте мені на регламент. Слово надається депутату Бортнику Володимиру Федоровичу, за ним буде виступати депутат Барабаш.

Бортник В.Ф., начальник головного управління матеріально-технічного постачання Держагропрому УРСР (Ізяславський виборчий округ, Хмельницька область). Шановні товариші депутати! Розгляд питання про державний суверенітет Української

республіки, як одного з найважливішого на нинішній сесії Верховної Ради, є свідченням того, що соціальна напруга в суспільстві зростає. Невпевненість у завтрашньому дні, нестабільність і погіршення економічного стану, і, як результат, зниження рівня життя досягли своєї кульмінації. Все популярнішим стає слово "незалежність". Незалежність економічна, політична, незалежність особи. Слідом за прибалтійськими республіками, З'їздом народних депутатів Росії, парламентами інших союзних республік приймається рішення про відродження державних суверенітетів, що свідчить про зростання відцентрових настроїв. З відродженням державного суверенітету люди покладають надії на швидші економічні перетворення, збільшення свого достатку.

Народ стомився від постійних труднощів, зростання виробництва заради виробництва, у нього є бажання працювати та жити краще.

Сьогодні стає всім ясно, що форма державного устрою, яка на протязі 68 років, з моменту підписання Союзного договору, існує в нашій країні, вичерпала свій потенціал і дійшла до тієї межі, переступивши за яку ми можемо мати непередбачені результати.

Непросто, але дуже важливо розібратися з тими суперечливими процесами, що проходять зараз у суспільстві. Чому республіка, яка займає лише два і сім відсотків території країни і виробляє 16,1 відсотка національного доходу, опинилась на узбіччі прогресу і достатку.

Без аналізу тих причин, точного діагнозу хвороби, яку ми називаємо кризою, без чіткого уявлення, які структури законодавчої і виконавчої влади не спрацьовують, ми не можемо будувати свою суверенність, тому що ризик повторити ці помилки дуже великий.

Як відомо, політика і економіка в сучасному суспільстві тісно переплетені. Особливо це стосується нашого суспільства, де економіка була фактично придатком ідеологи, розвивалась не за своїми об'єктивними законами, а за болінням тих чи інших угрупувань людей.

Економіка - це базис, основа нашого життя, тому досягти реального суверенітету в усіх сферах нашого життя неможливо без докорінної перебудови економічних відносин у республіці, враховуючи особливості сьогоднішньої економічної кризи. Перша особливість - це (не чути), яка була побудована на єдиній державно-монополістичній власності, вивести країну з тупика.

Відчуження трудящих мас від засобів виробництва практично позбавило їх стимулу для більш ефективної праці, зниження витрат виробництва.

Приймаючи Декларацію про державний суверенітет Української республіки, ми повинні виходити з необхідності скорішої плюралізації економіки республіки, створення умов для функціонування різних форм власності, законодавчого гарантування їх. Виходячи з цієї тези, необхідно в Декларації передбачити, що в Українській РСР гарантується рівноправний розвиток різних форм власності.

Друга особливість - це керуюча система народним господарством, яка була створена в кінці 20-х на початку 30-х років і яка привела, по-перше, до всевладдя союзних міністерств та відомств на території республіки, а по-друге, поділила суспільство на так звані верхи і низи. В Основі такого розподілу є відношення до розподілу матеріальних благ - хто розпоряджається, то і є верхи, а той, хто жде, яку йому долю верхи дають, то є низи. До чого призводить така схема, проілюструю лише одним прикладом.

Питома вага середньорічної вартості продукції сільського господарства республіки в союзному виробництві становить 22 відсотки, валового збору зерна - 23 відсотки, поставки в союзний фонд м'яса, молока, яєць - 22-24 відсотки, а ресурсів агропромисловий комплекс республіки отримує лише 12-18 відсотків від тих, що споживаються АПК країни.

Вважаю, що одним із найважливіших завдань нашої суверенної республіки повинно бути якнайскоріше вирішення продовольчої проблеми, створення умов зміцнення потенціалу агропромислового комплексу з урахуванням усіх форм його багатоукладності. Нагадую, що ще в далекому 1917 році, коли було проголошено Українську Народну Республіку, в Третьому універсалі було записано: "Справа продовольча - це є корінь державної сили в цей тяжкий і відповідальний час". Чим же сьогоднішній час менш відповідальний, чи він набагато легший?

Я вважаю, що Українська РСР повинна самостійно визначати обсяги продажу продуктів харчування тільки після першочергового задоволення в них потреб населення республіки і еквівалентного обміну між союзними республіками згідно з укладеними договорами. Вирішення продовольчої проблеми в республіці повинно бути пріоритетним напрямом в роботі Верховної Ради.

Окремо хочу зупинитись на екологічних проблемах в

республіці. Чорнобильська біда примусила нас всіх задуматись над тим, якщо ми хочемо продовжувати життя на цій землі, за чистоту її рік, лісів і повітря треба боротись. І в Іди боротьбі повинен бути один принцип: якщо виробництво шкодить людині, навколишньому середовищу, воно має бути закритим. І в першу чергу це стосується атомних електростанцій, що збудовані на території республіки.

Виступаючи за повне припинення будівництва і виведення з експлуатації Хмельницької та інших атомних електростанцій на території республіки, я думаю, що в Декларації не зовсім вдало передбачено, що Українська РСР має право заборонити та припинити функціонування будь-яких підприємств, установ, організацій та інших об'єктів в разі виникнення загрози екологічній безпеці. Але це тільки право, можна ним скористатись, а можна й не скористатись, скажімо, під тиском того ж центру. Тому необхідно, щоб було записано в декларації, що республіка зобов'язана припинити це. Це, по-перше, значно підвищить відповідальність без всяких альтернатив, по-друге, створить юридичні основи для припинення експлуатації діючих атомних електростанцій.

І ще одне питання, стосовно порушень в експлуатації атомних електростанцій, точніше, відшкодування тих збитків, яких вони завдають. Про це в проекті декларації немає жодного слова.

Важливим питанням встановлення дійсно державного суверенітету є відносини між союзним і республіканським законодавствами. В проекті декларації це питання вирішується таким чином, що в межах повноважень Союзу, які визначені Союзним Договором, пріоритет віддається союзному законодавству, а в питаннях повноважень республіки - республіканському. Гадаю, що з цим можна було б погодитись тільки за умови, що ці закони ратифікуються Верховною Радою УРСР. Треба також встановити, що законодавства на території Української РСР повинні дотримуватись не лише особи без громадянства та іноземні туристи, але й громадяни інших союзних республік, і про це треба зробити відповідні доповнення до Декларації.

Вважаю, що Декларацію про державний суверенітет Української РСР потрібно все-таки прийняти із зауваженнями, які сьогодні висловили депутати, і доручити новоутвореним постійним комісіям доопрацювати ці всі проекти, а також визначити позиції республіки щодо заключения нового Союзного Договору і внести

свої пропозиції для затвердження сесією Верховної Ради України. Дякую за увагу.

Головуючий. Слово надається народному депутату Барабашу Олександру Леонідовичу. За ним буде виступати депутат Толубко.

Барабаш О.Л., начальник технологічного бюро цеху N6 заводу "Електрон" (Жовтневий виборчий округ, Дніпропетровська область). Шановні депутати, шановний Головуючий! Я наполягав на сьогоднішньому виступі тому, що вважаю за необхідне поділитися з вами своїми сумнівами і міркуваннями щодо одного принципового питання Декларації, причому саме в концептуальному плані, в розділі "Економічний розвиток". Для початку відзначу, що у мене і в тих моїх виборців, яких мені вдалося ознайомити з офіційним проектом, немає принципових заперечень до інших розділів Декларації. Найбільш привабливим мені уявляється проект, внесений Сергієм Головатим. Його можна взяти за основу. В ньому, на мій погляд, найбільш чіткі юридичні і політичні формулювання. Я їх підтримую. Хоча деякі розділи повинні бути більш стислими. Ну, звичайно, розділ про Збройні Сили на сьогодні, як мінімум, дискусійний. Я концепцію поділяю, але на сьогодні це скоріше теоретичні і перспективні проблеми.

Тепер про економічний розділ. Я чудово усвідомлюю, що моя точка зору не для всіх буде прийнятною. У нас в Комісії з економічної реформи запеклі дискусії на цю тему виявили різні підходи, але відповідальність історичного моменту зобов'язує нас серйозно попрацювати над кожним моментом, що викликає сумнів. Конкретно мова зараз йде про власність на засоби виробництва. Звичайно, не викликає сумніву теза про виключність права власності українського народу на землю, надра та інші природні ресурси. А от чи потрібно декларувати власність українського народу на основні засоби виробництва у будь-якій сфері, тут треба ще раз подумати. Мене тривожить одностайність підходів до цього питання всіх проектів, де вона згадується, в тому числі й у резолюції ХХУІІІ з'їзду КПУ про державний суверенітет.

Так, до речі, нерідко трапляється в історії, коли в деяких принципових питаннях крайні позиції сходяться, а що вони крайні, не викликає сумніву. З одного боку, ідея державної незалежності, з іншого, так звана оновлена федерація. Тому природно, що тези про власність на засоби виробництва включаються принципово

різні, різний зміст. Я з повагою ставлюсь до державної незалежності і її прихильників, але виходячи з реальності сьогоднішнього дня, у своєму підході керуюсь насамперед соціально-економічним (не чути), який, на мій погляд, не найсильніший.

Більше того, я вважаю, що однієї державної незалежності недостатньо для виходу суспільства із кризи. Країнам Східної Європи ніколи не бракувало державної незалежності. Потрібна докорінна реформа всієї системи політичної, економічної. І заміна однієї державної власності, загальносоюзної, іншою, республіканською, не наблизить до цієї мети. Тут не може бути сумнівів, що власність цього народу, це ми вже проходили, є власність держави, яку уособлюють відомства.

Я чудово розумію, що у мене зараз дуже невдячна роль, бо виглядає так, начебто я захищаю союзні міністерства, зовсім ні. Але було б доцільним із цим явищем розібратися не на емоційному рівні, яких на нашій сесії більш чим достатньо, а на рівні серйозного економічного і політичного аналізу. Я працював у своєму житті тільки на підприємствах і в установах союзного підпорядкування, трохи знаю цю систему зсередини. Цілком підтримую методологічний підхід відомого радянського економіста Віктора Ярошенка. Профсоюзні відомства (не чути) читайте журнал "Новый мир" N2 за цей рік. І все ж таки переконаний що полемічна війна, що йде в нашому парламенті проти союзних відомств, то... (не чути). Бо переконаний, що союзні відомства то є зміст, а не лише економічна форма існуючої, як зараз модно казати, тоталітарної політичної системи. Причому, це майже єдина можлива форма, на якій, як на міцному фундаменті, може базуватися монопольна політична влада однопартійної системи. Історія 1920-1930 років яскраво про це свідчить. Жорстока політична боротьба за монополію на владу супроводжувалася і базувалася на нещадному винищуванні всіх конкуруючих економічних форм і небувалому зростанні кількості і влади галузевих відомств.

До речі, в першому наркоматі Леніна було усього 13 комісаріатів, в тому числі жодного галузевого, крім землеробства. Тому одна заміна рівня державної власності на засоби виробництва союзного рівня на республіканський без змін у політичній системі не дасть нічого. А сама постановка питань у рішеннях ХХУІІІ з'їзду КПУ одночасно про передачу власності на засоби виробництва на рівні республіки і про наполягання на авангардній ролі КПУ і збереження партійних органів на виробництві, в органах

прокуратури і суду, в армії, КДБ, МВС яскраво свідчить про дійсне наповнення цієї тези.

Мова може йти тільки про зміну рівня управління. З союзного рівня на республіканський. І в доповіді Голови Ради Міністрів Верховній Раді 24 травня тов. Масола, до речі члена Политбюро ЦК КПУ, розшифровано цей тезис гранично і відверто. Цитую: "Найголовніше завдання нового Уряду - це вирішення питання про поступову передачу у підпорядкування республіки всіх підприємств і організацій, що розташовані на її території, окрім тих, які будуть обумовлені договором із центром". А рівень економічного суверенітету Голова Ради Міністрів вимірює відсотком підприємств республіканського підпорядкування. Цій думці відповідає реакція одного з вугільних керівників: "Правительству надо четко определиться. Надо нас забирать к себе". На підставі цього я вважаю, що це ілюзія - сподіватися, що передача власності на засоби виробництва із Союзу в республіку може стати передумовою їх роздержавлення, ні. Замість передачі власності як передумови роздержавлення ми отримуємо передачу власності замість роздержавлення. Уявімо собі на хвилинку ситуацію реально. Припустимо, з 1 липня, згідно з нашою Декларацією всі засоби виробництва переходять у власність народу України. Це означає, що союзні міністерства із цього дня втрачають повноваження на управління. Вони і не стануть управляти, тим більше, що проблем у цих галузях вистачає. Але вся система організації економіки з фондовим розподілом постачання залишається. Потрібні будуть негайно нові структури управління. Мені здається, що такої реорганізації наша економіка вже просто не витримає.

У ній немає ніякого здорового глузду. Це не означає, що потрібно зберегти відомчу систему. Ні, я категорично за невідкладну денаціоналізацію як головний напрям економічної реформи. Тільки робити це прямо, без проміжного етапу передачі власності республіці.

Якою мені вбачається економічна основа суверенітету? Думаю, що питання про власність на засоби виробництва в Декларації потрібно свідомо випустити. Якщо ми дійсно беремо курс на різні форми власності, то зараз проголошувати модифікацію державної власності не слід, треба орієнтуватись на світовий досвід, на суверенітет (не чути) власністю на засоби виробництва, які можуть бути: приватні, державні, іноземні. Економічною основою суверенітету республіки має бути, на мій погляд,

економічний суверенітет виробника - чи то підприємства, чи то кооперативу, чи то індивідуала, чи то приватника, а також економічний суверенітет Рад народних депутатів.

Економічний суверенітет виробника - це, по-моєму, насамперед, повна власність (не чути) труда при будь-якій формі господарства. Це означає: виробляй, що хочеш, як хочеш, продаєш, кому хочеш, і по ціні, якій хочеш. Доход розподіляю, як хочу. Питання про власність на засоби виробництва не має зараз чіткого вирішення. Тут величезний погляд (не чути) ідеологічних, досліджень боротьби ще на багато часу, а принцип власності виробника на продукти труда можна було б проголосити у Декларації зараз. Саме цей принцип і є основою для реальної ринкової економіки. Відношення виробника із суспільством будуються на податковій основі, на основі законодавства, соціальних, екологічних та інших питань.

І цей момент - верховенство законів республіки в економічній сфері слід у Декларації підкреслити. Констатую, що із цього принципіального питання я цілком згоден з депутатом Івашком, з його передвиборною доповіддю, що згуртуватися підприємству потрібно не навколо органу управління, а навколо випуску готової продукції. Це, правда, на мій погляд, дещо розходиться з Марксом, але збігається з потребами життя. Економічна основа суверенітету республіки, таким чином, це виключне право встановлювати форми економічної діяльності, регулювати податки, здійснювати власну фінансово-кредитну систему, бути суверенним у формуванні і використанні бюджету. Причому, рівень республіки - вищий рівень оподаткування. Всі союзні програми фінансуються республікою за її розсудом на постійній або цільовій основі, але обов'язково добровільно. У фінансовокредитній політиці треба прямо вказати на право республіки на власну грошову систему. Власна валюта, на мій погляд, має зараз для республіки дві привабливі риси. По-перше, це цивілізований, економічно грамотний засіб захисту власного ринку. По-друге, спосіб фінансового оздоровлення методом впровадження паралельної грошової одиниці за прикладом видатної економічної реформи Сокольникова, у 1922 році.

І ще один важливий момент. У багатьох виступах на нашій сесії звучала красива теза: все те, що вироблено в Україні, повинно належати її народам. Вважаю дуже і дуже й небезпечною. За цією красивою тезою знову ж таки, криється, на мій погляд, підміна нормальних ринкових взаємовідносин розподільчою системою.

Кілька слів про конверсію. Дуже тривожить відсутність чіткої програми у керівників Уряду. Немає її, на жаль, і у нас, у Верховній Раді. Вважаю, що проблеми конверсії нам слід розглядати саме через призму Декларації. Адже величезний інтелектуальний, технічний потенціал, нагромаджений оборонною промисловістю - це визначне надбання всього народу України, важливі умови, джерело для технічного прогресу республіки.

Але зараз галузь опинилась у надзвичайно важкому стані. З одного боку - різке скорочення замовлень, в цілому для народу - благо. З іншого - різке погіршення інвестиційних процесів. І вважаю, що наша позиція має відбитися у відповідній постанові або навіть у розробці закону про конверсію.

І останнє міркування. Чи заключати нам негайно Союзний Договір? На мій погляд, обов'язково. Я розумію своїх колеггуманітаріїв: це було б чудово - розробити нову Конституцію, а може, і лише, потім вступати в будь-які угоди з ясним відчуттям своєї незалежності, самостійності. Але ця теоретично бездоганна система не має сьогодні права на життя. Треба позбутися трохи ейфорії, глянути, що діється за межами нашого будинку.

Затримка з укладанням нового Союзного Договору кожного дня посилює руйнівні процеси в економіці. Підприємства чекають, коли ми остаточно визначимося. І не знають, як складати плани на 1991 рік. Рвуться по-живому економічні зв'язки з підприємствами інших республік. Щойно мені зателефонував директор ремонтного заводу сільськогосподарської техніки. Вірменія припинила постачу гумовотехнічних виробів, Латвія - прокладок, Росія - поршнів. Наближається економічний колапс. Тому так робити реформу державного устрою СРСР неможливо. Цей метод ми вже проходили - "весь мир насилья ми разрушим до основанья, а затем..." Але ж, "а за тем", як показує історія, при такій методі, як правило, не наступає. Тому вважаю, що конституційні міркування, безумовно, важливі, на них необхідно зважувати, а оптимальним варіантом було б негайне укладання нового Союзного Договору на обмежений строк - 2-3 роки, за яких остаточно...

Головуючий. Дякую, все. Слово надається народному депутату Толубку Володимиру Борисовичу, за ним буде виступати депутат Бондарчук.

Толубко В.Б., військовослужбовець (Первомайський виборчий округ, Миколаївська область). Уважаемые товарищи депутаты!

Мы продолжаем второй день обсуждать вопрос суверенитета Украины, поэтому прекрасно понимаем, наверное, все здесь присутствующие 450 человек в зале, которые являются депутатами, что все мы за то, чтобы Украина была суверенной. За то, чтобы законы Украины имели приоритет над общесоюзными законами на территории Украины. И в этом нет сомнения.

В чем мы хотим друг друга убедить? Я вот сижу и никак не пойму, понимаете? Я за то, чтобы был декрет о власти. Но, товарищи, давайте посмотрим, что же у нас делается? Некоторые выступающие выходят и начинают вначале обгаживали все, начиная с 1917 года, теперь мы уже дошли до 300-летней давности. И говорим, что наши все предки, все буквально, были глупые, буквально все. Это 500 лет назад и более. А мы вот, наконец-то, собралась тут группа у нас умных и которая судит этих людей, понимаете, начиная с 1917 года. Но неужели, товарищи, у нас были все глупые, а мы родились теперь от них умными, это же парадокс (Оплески).

Теперь, товарищи, здесь усиленно дискутируется вопрос о партийном диктате. Но, товарищи, давайте поставим в конце концов точку над "і". ХХУІІІ съезд Компартии Украины прошел. Сказано, что Компартия Украины будет на равных бороться за то, чтобы выражать свои интересы через парламент, как и другие партии, общественно-политические формирования. Сказано? Сказано. Ну так что еще надо? (Шум у залі). Я, товарищи, тоже за многопартийность. Хотя говорят, что тут военные и партократы, они только для того, чтобы давить тут кого-то. Товарищи, у меня есть опасение, что у нас на Украине вернется батрачество, против которого все здесь выступают, и будут тогда у нас уже настоящие паны. Давайте, товарищи, теперь посмотрим еще на некоторые вопросы. Вернемся к военному вопросу. Говорят, что нам теперь не от кого защищаться. Я вам приведу данные, опубликованные в газете "Правда" только по одному показателю "Стратегические наступательные силы" по трем параметрам, это по пусковым установкам наземного базирования, морского базирования и по тяжелым бомбардировщикам - носителям ядерного оружия. Если сравнивать СССР и США, то всего Соединенные Штаты Америки могут доставить на территорию Советского Союза 12 тыс. 20 блоков, а Советский Союз -10 тысяч блоков. Спрашивается, есть нам от кого на сегодняшний день защищаться? Что, НАТО уже нет? Есть, наверное. Так я не пойму, товарищи, почему

многоуважаемая премьер-министр Тетчер, которая здесь выступала, которую уважают все - и коммунисты, и демблок - понимаете, она в своих выступлениях неоднократно говорила, что ядерное оружие является гарантом стабилизации мира? Это ее слова, не мои. Так, товарищи, почему же мы здесь искажаем, почему мы огульно начинаем здесь предлагать различные решения, не учитывая мнения таких уважаемых руководителей государств, как Тетчер? Товарищи из демблока, я вот не пойму этого (Шум у залі.)

Товарищи! Я один раз выступал, мне не дали выступить, я имею право выступить, чтобы было тихо. Послушайте, пожалуйста.

Товарищи, я военнослужащий, коммунист и хочу вам сказать, что офицеры и прапорщики несут боевое дежурство 10-11 суток в месяц. И вот эти люди в серых шинелях с оружием в руках на сегодняшний день лишены морального равновесия. Ведь в части служит более 50 национальностей. Мы же давайте будем как-то, пока мы не решили окончательно, чьи же будут Вооруженные Силы - Союза, Украины - или что? Ну хоть как-то не будем нарушать моральное равновесие этих людей, будем их жалеть и не будем лишать этих людей морального равновесия. Давайте договоримся, потом уже им скажем: Товарищи! Все разъезжайтесь по своим национальным квартирам, или как мы решим. Ну нельзя же их долбить, все долбим и долбим.

Сегодня меня заставило выйти на трибуну только одно - выступление товарища Мартиросяна, я про него вам дальше скажу.

Мы сейчас говорим о суверенитете, а суверенитет предусматривает и военное равновесие. Суверенитет любой республики, как и любого государства - это и военный суверенитет. В то время, когда Восточная Европа, на которую мы ссылаемся и говорим, что мы пойдем по ее пути, сейчас открывает границы, делает единые денежные знаки, интеграцию производства, мы, товарищи, наоборот же делаем. Мы сейчас рассоединяемся, устанавливаем границы, предлагаем делать свои денежные знаки, лишиться интеграции производства. Товарищи, как же мы на них тогда ориентируемся? Мы только ориентируемся по отдельным вопросам, по религии, и по отдельным вопросам.

Религия тоже у нас в стране не запрещена, у нас есть хорошая православная религия, у нас один представитель православной церкви здесь есть и то его, извините, когда он выходит на улицу, здесь прибывшие называют его "иуда", что это за политическое (не чути). Как это можно дойти до этого? (Шум у залі)

Головуючий. Шановні товарищі депутати! Прохання уваги!

Толубко В.Б. Товарищи! Мне непонятно, почему депутат Союза Советских Социалистических Республик полковник Мартиросян прибыл на сессию к нам, в украинский парламент? Почему он не поехал в Армению, в армянский парламент? Не могу понять.

Головуючий. Депутате Толубко, все, закінчуйте. Ми вам не даємо слова.

Шановні товариші депутати, слово надається депутату Бондарчуку. Займіть свої місця товариші.

Слово надається депутату Бондарчуку. Залиште трибуну, депутате Толубко.

Толубко В.Б. Подождите, я не уйду, я имею такое же право выступить, как и вы. Да вы подождите, вы ж тут больше говорили. Чего вы на меня навалились? Дайте выступить.

Головуючий. Депутате Толубко, займіть свое місце (Шум у залі). Депутате Толубко, залиште трибуну.

Толубко В.Б. Я имею право говорить десять минут.

Головуючий. Я прошу депутатів. Да что это такое!

Гриньов В.Б. Товарищи, давайте займем свои места.

Головуючий. Я вас прошу, займіть своє місце.

Вигуки: Заберіть його з трибуни! (Шум у залі)

Головуючий. Московка, чого ви тут стоїте? (Шум у залі). Депутате Толубко, залиште трибуну, я вас дуже прошу. Ви другий раз зриваєте засідання. Сядьте. Залиште трибуну.

Слово надається депутату Бондарчуку. Проходьте на трибуну. Займіть свої місця, шановні товариші депутати!

Залиште трибуну, Толубко, ми вас позбавляємо слова, ми пізніше пояснимо, чому...

До уваги, товариші депутати! Слово надається депутату Бондарчуку Андрію Івановичу, власному кореспонденту газети "Правда Украины" по Волинській і Ровенській областях.

Бондарчук А.І. (Горохівський виборчий округ, Волинська область). Шановні депутати! Я розумію, що після такого бурхливого сплеску емоцій мені важко буде говорити, але я спробую сказати те, що хотів.

Питання про суверенітет - це проба парламенту на політичну зрілість, на вірність не лозунговій, а реальній перебудові, на вірність українському народу.

Проект, внесений Президією, на мою думку, дуже обережний. Проголошує, по суті, напівсуверенітет. А поняття таке не може мати права на життя.

Сподобалось мені багато положень, викладених в інших проектах депутатів. Я цілком підтримую депутата, який виступав вчора і пропонував замінити багатьом таке незвичне слово суверенітет на просте, зрозуміле народові - незалежність, і цей документ також пропоную назвати - Декларація про державну незалежність республіки Україна. Це, товариші, не данина політичній моді, бо надмірна політизація виявилася і в назві - Радянська, ще й Соціалістична Республіка. Що Українська Радянська, що вона добровільно стала такою, нехай, як і право на символіку, про це доводять історики. Але якщо у нас керують Ради, то навіщо ще підкреслювати, що вони керують. Ніде не говориться, коли в якійсь країні є муніципалітет, чи мерії...

Головуючий. Я прошу вибачення, депутат Бондарчук.

Шановні товариші депутати, ми цей інцидент доручимо розглянути Комісії з питань депутатської етики. Вони прослухають плівку, зважать всі обставини і зроблять повідомлення із цього приводу. А зараз продовжуємо роботу сесії. Прошу до уваги. Будь ласка, депутат Бондарчук.

Бондарчук А.І. То ніде не говориться, що це муніципальна чи якась інша, наприклад, бундестагна республіка. І з словом соціалістична - взагалі не можна погодитися, бо це означає, що соціалізм у нас побудований. Ми це незаперечне констатуємо. А де ж він? Будували ми його в 30-х роках, після війни, а тепер наші партійні лідери їздять вивчати шведський, фінський,

німецький соціалізм. Якось ці та інші держави обійшлися без назви - капіталістична. Наприклад, Капіталістична Федеративна Республіка Німеччина. Ніхто не називає, або Капіталістична Швеція. Збудували вони свій соціалізм, хоч ми вважаємо їх капіталістичними. А самі ми вже нібито й пожили в комунізмі, у зрілому, розвинутому соціалізмі, тепер боремося за демократичний, гуманний соціалізм, що, на мою думку, словесно є тавтологією, бо демократизм не можна уявити без гуманності. Чому ми і тут опинились на такому низькому щаблі благополуччя і соціальної захищеності людини? Бо нехтували законами розвитку суспільства.

Недавно, як ви пам'ятаєте, пройшла хвиля землетрусу. Трусило, як кажуть, однаково різні держави, однаково Секретаріат Руху і Політбюро, однаково правоохоронців і засуджених. Закони природи не можна переступити, як і закони розвитку суспільства.

Епоха Богдана Хмельницького і 1922 рік не принесли повного національного визволення українському народу, а на Україні також перед тим не дістав повного розвитку капіталом. А ми взялися будувати соціалізм. І зараз через 72 роки проголошуємо ті ж лозунги, що й у 1917 році "Вся влада - Радам", "Земля - селянам", "Фабрики - робітникам", і ніхто зараз не візьметься дати назву суспільству, яке ми збудували.

Ми звинувачуємо в усьому систему, а в що систему входить і поняття суверенітету, яке вже зараз часто стали називати, але міряють його різною міркою. Думаю, що той, хто говорить про оновлену федерацію, як про суверенітет, в полоні ілюзії. Бо всі знають, що федерація повинна мати єдиний центр, що означає диктат. І наскільки треба оновлювати федерацію - на 5, 10, 55 чи 99%?

Ми, як кажуть у народі, ходимо як кіт біля сала і не можемо сказати, що повний суверенітет - це і повна самостійність України. Вийти із Союзу при збереженні економічних зв'язків з республіками - лише тоді можна говорити про союз рівноправних держав. Ми тут доволі наслухалися прикладів, який диктат ми маємо із Союзу.

У всіх проектах слабо відображено і фінансову незалежність республіки, на що треба було звернути увагу. Є ще один вид суверенітету, про який в проектах говориться побічно. Це суверенітет у концепції держава-партія. Ми знаємо, що принесло зрощення партійного і державного апарату, і завдало воно величезної шкоди народові.

А про які страшні речі говориться у "Комсомольській правді"

від 20 червня, почитайте. Я також підтримую пропозицію, яка звучала тут, про деполітизацію органів КДБ, МВД, армії, прокуратури. І про те, що кадри, якими відає до цього партія, не її сугубо монопольне право.

Зараз жодна партія не може взяти на себе великої відповідальності і сказати словами Леніна, що є така партія, яка може витягти з прірви нашу державу.

У одному з пунктів, де говориться про це, я пропоную вилучити слова "насильницькі дії", бо втручання партії, як правило, не насильницьке, але, проте, це йдеться, вважаю, "вести руйнівну роботу". Дякую за увагу.

Головуючий. Шановні товариші депутати! Прошу звернути увагу на табло, де зараз буде висвітлено оголошення щодо подальшої роботи окремих комісій та інші оголошення.

До президії надійшло багато записок з приводу того, що виступило вже більше 40 депутатів, в багатьох виступах депутатів повторюються пропозиції.

Ми, на жаль, не змогли надати слово всім депутатам, бажаючим взяти участь в обговоренні цього надзвичайно важливого питання. Тому, як ми й домовлялися, прохання до депутатів передати всі пропозиції і зауваження до парламентської комісії, яку вже створено. Були пропозиції створити ще якусь комісію. Але створено Комісію з питань державного суверенітету, і вона буде дуже уважно опрацьовувати все це. І прохання до всіх депутатів, які мають зауваження, пропозиції, не тільки передати їх, а й взяти участь у роботі цих комісій. А також доручити їй узагальнити всі проекти, всі пропозиції і внести на розгляд сесії проект Декларації про державний суверенітет, який ми з вами будемо розглядати постатейно.

Тому до відома усіх депутатів, щоб не вважали, що на цьому припиняється обговорення - ми припиняємо концептуальне обговорення.

Слово щодо подальшої роботи Верховної Ради Української РСР, для інформації щодо подальшої роботи надається заступнику Голови Верховної Ради народному депутату Гриньову.

Гриньов В.Б. (Індустріальний виборчий округ, Харківська область). Товарищи, минуточку внимания! Я прошу минуточку внимания. Мы будем обсуждать Декларацию столько, сколько будет необходимо для того, чтобы мы получили нормальный, объективный, соответствующий нашему парламенту документ.

Никто сегодня не говорит о времени, которое мы потратим на Декларацию, не определяет его. Я говорю о порядке работы на следующей неделе. Этот порядок мы сегодня обсуждали на Президиуме Верховного Совета, и вносится следующее предложение на ваше рассмотрение.

У нас есть три вопроса, требующие интенсивнейшей работы комиссий, а именно: о кандидатуре на пост Первого заместителя председателя Совета Министров, Декларация о суверенитете и Временное положение об обеспечении деятельности народных депутатов. Все эти три вопроса чрезвычайно важны, мы просто не можем двигаться дальше, если над ними не поработают детально комиссии.

Сегодня с председателями комиссий технология работы обсуждалась, я не буду о ней сейчас говорить. Мы пытались учесть все возможные варианты. Просьба одна. Понедельник, вторник, среда - это минимальное время для того, чтобы эти все вопросы детально обсудить в комиссиях при условии, если народные депутаты явятся на заседания комиссий в понедельник, вторник, среду. Председатели комиссий вовсе не уверены, что народные депутаты явятся. Вот до чего мы дожили, я вам скажу. Жизнь такова, что нет уверенности. Поэтому предлагается во вторник в 10 часов утра провести в этом зале регистрацию, контрольную регистрацию. Если хотите, давайте в понедельник проведем регистрацию с тем, чтобы начать работать в комиссиях. Комиссии должны, я повторяю, комиссии должны проработать уже квалифицированно все эти три позиции. Первый заместитель Предсовмина, Декларация о суверенитете. Положение об обеспечении деятельности должны оформляться соответствующим протоколом и этот протокол должен передаваться Президиуму.

Только сейчас начинается самая важная сфера деятельности нашего парламента - работа комиссий. Поэтому у меня большая просьба - передать это тем, кто отсутствует, и самим присутствующим в зале учесть это обстоятельство. За понедельник, вторник, среду если мы успеем, то тогда в четверг состоится пленарное заседание по этим вопросам. Если нет, то тогда продолжим работу.

От состояния работы в комиссиях будет зависеть дальнейшая работа парламента, в смысле его пленарных заседаний.

Второй момент. Президиум рассмотрел интегральное время работы нашей весенней сессии.

Предлагается продлить работу весенней сессии, она уже летняя, до конца июля с тем, чтобы рассмотреть хотя бы часть вопросов. Мы не уверены, что все запланированные вопросы на первой сессии нам удастся рассмотреть. Но есть вопросы, которые больше нельзя откладывать, - это вопросы о правительстве, это законы о местных Советах и т.д., их много очень.

Поэтому просьба еще раз на комиссиях обсудить эту ситуацию, 31 июля - срок окончания ношей работы, возобновим - по мере готовности.

И последнее. После 31 июля - 36 дней отпуска, парламентские каникулы на 36 дней, как в нашем Временном регламенте записано.

Что я еще хочу сказать как заместитель Председателя, как народный депутат. Дорогие товарищи, то что сегодня происходит в этом зале, я не знаю, как это трактовать, но давайте мы поймем тот нравственный императив Вальтера - я ненавижу то, что говорит мой коллега по парламенту, но я отдам жизнь, чтобы он имел право это сказать. У нас есть много способов высказаться против, много способов. Но не давать возможности говорить в парламенте - такого не должно быть, не должно, даже если это самые неприятные вещи. Давайте мы поймем такую простую истину: кому-то не нравится - это не значит, что мы должны заткнуть рот, пусть каждый скажет то, что он думает, плохо это, хорошо, но дать возможность высказаться. Если мы пойдем на то, что будем затыкать рот по какому-то поводу, мы деградируем, мы развалимся как парламент (Аплодисменты).

У меня предложение такое: рассмотреть эту ситуацию с тем, чтобы мы не допускали неэтичное поведение на местах: хихикать, простите, когда выступает кто-то, или кричать с места - недопустимо, кто бы это ни был. То есть, комиссия по этике должна обсудить сегодня этику нашего поведения в парламенте и нарушители этой этики, мы давайте подойдем к этому делу жестко, нарушители этики должны у нас перед глазами быть. Иначе мы не будем работать.

Спасибо за внимание!

Головуючий. Шановні товариші депутати! На цьому вечірнє засідання сесії оголошується закритим. Сесія продовжить роботу в понеділок, після реєстрації в цьому залі, в постійних комісіях Верховної Ради Української РСР. На все добре.

ТЕКСТИ НЕВИГОЛОШЕНИХ ВИСТУПІВ

Артеменко М.П., генеральний директор науково-виробничого об'єднання "Сад", директор Мліївського науково-дослідного інституту садівництва України імені Л.П. Симиренка (Шполянський виборчий округ, Черкаська область). Шановна президіє! Шановні народні депутати! Шановні виборці, всі люди України.

Кожне питання порядку денного сесії дуже важливе і невідкладне. Але обговорення Декларації, Закону про Суверенітет України виходить далеко за межі звичайних, насамперед - новизною принципів, бо вирішується практично більше, ніж конституційні основи. І сьогодні немає в залі того, хто б не поділяв думку: "Бути чи не бути Суверенітету України".

І не дивно тому, що крім проекту, підготовленого робочою групою, розглядаються проекти депутатів Головатого, Хмари, Гнаткевича та інших. І в кожному є раціональне зерно, не прийняти яке не можна.

У цьому зв'язку, думається, нам необхідно, насамперед, сказати щиросердечне спасибі членам робочої групи та іншим авторам, які добре попрацювали над проектами всіх документів, вклали в них не лише знання, а й душу, щоб всі ми легко орієнтувалися в обговореннях.

І не відкидати їх проекти, як ми це зробили при прийнятті першого, чіткого закону про комісії, а спочатку вчитатись в кожну позицію тих документів, щоб оцінити зусилля депутатів робочої групи, інших авторів. Ми тиждень рядок за рядком голосували за Тимчасовий регламент, підготовлений робочою групою. А що змінили з Проекту? Десяток рядків з 12 сторінок. І не сказали жодного слова подяки тим, хто його підготував. Тому сьогодні мені хочеться виправити упущене, сказати їм щиросердечне спасибі, побажати здоров'я і працездатності, вдачі і щастя.

Нам потрібно вітати все, що робить той чи інший депутат для конструктивності нашої роботи. А обговорюючи будь-який проект, прив'язувати його до віковічної історії, сьогоднішнього дня, дієвості в майбутньому, до головного - покращення життя народу, гарантії міцності Української держави від всіх непередбачених екстремальностей.

Тому пропоную: Проект робочої комісії прийняти за основу,

доповнюючи і змінюючи необхідне з проектів інших авторів, внесених при обговоренні пропозиції. Все це доручити комісії по суверенітету, нехай вона підготує в новій редакції, роздасть для ознайомлення або подасть проектом Постанови Верховної Ради. Свої пропозиції по окремих пунктах мені хочеться почати з побажання працювати більш плідно, такі прохання надходять від наших виборців. Так радить розум, народ. А що кажуть емоції і не-конструктивність?

Ось переді мною стаття "Куди йде СНУМ?" Я дозволю собі привести лише дві цитати, бо це не думка донців, а ветеранів, навіть наших депутатів, які там, на з'їзді СНУМу виступали.

Перше: "Постійна боротьба в науці - ось що повинно стати нашою головною ідеєю. Україна може і здатна диктувати умови всьому світу, однак ми перш за все повинні переконати в цьому самі себе. Україна може стати володарем усього світу, тому що ми найкраща нація в усьому світі".

Друге: "Бачу, що зерно, яке посіяла і окропила кров'ю ОУН, зійшло... Так, ми не дуже боролися з німцями, коли вони прийшли, бо знали, що вони підуть. Ми берегли сили для боротьби з дикою імперією за вільну свободну Україну... Ми заготовляли у запас продукти, одяг, зброю, бо знали, з якою неприборканою силою нам доведеться скоро боротися".

Коментарі, як кажуть, зайві.

Виходячи з сказаного, зараз належить сказати: якщо ми хочемо справді створити нову, суверенну Україну, державу сьогоднішнього дня і цим об'єднатись до дружної громади, то, як кажуть, беручи по великому рахунку, то нам раніше, ніж об'єднатися, потрібно цілком і повністю відмежуватись.

Відмежуватись від московського шовінізму і командно-адміністративного засилля, від петлюрівщини і бандерівщини, не вішати один одному ярлики і образи, а творити розумом таку Україну, таку суверенно народну державу, в яку б повірив народ, в якій би народ бачив гарантовану надію, що ті лиха ніколи не повторяться.

І тут не можна не підтримати тих, хто і в проектах і у виступах пропонував верховенство законів України та не вносити в Декларацію про суверенітет України пункти про договори з Союзом.

Але знову ж, якщо ми думаємо за незалежність держави не на словах, а на ділі, то вже зараз потрібно передбачити, як бути далі, якщо якомусь агресору задумається приєднати до себе цей ласий шматок Земного раю? В цьому насторожує досвід від половців,

монгольського нашестя, татаро-турецьких війн, польсько-литовського засилля, німецько-фашистських і багатьох інших варварів, що сотнями років визискували український народ, перетворювали його в ясир, євнухів, бидло, неповноцінну расу. Все це підказує: Україна повинна мати надійних і вірних друзів. Хто вони? І для чого? Згадайте пісню Чебурашки: "Теперь я Чебурашка и всякая дворняжка при встрече мне первой лапу подает". Бо подружився з крокодилом Геною.

Наші найперші друзі - колишні брати Київської Русі, слов'яни: росіяни, білоруси. А ще - Казахстан, Узбекистан, випробувані віками народи.

Ще одне. Якщо ми вже говоримо про необхідність заміни "зношених" часом знаків символіки республіки, що існують сьогодні: червоно-блакитний прапор, Серп і Молот та Гімн України, то чому ж ми повинні приймати жовто-блакитний прапор, тризуб і "Ще не вмерла Україна", під якими криниці закидались дітьми, жінками, старими, спалювались хати і цілі села з їх мешканцями, коїлись рани, які ніколи не загояться.

Нова федерація - нова атрибутика і гімн, які б справді ототожнювали нову Україну. Невже в нас, українців, вже вмерла і немає фантазії розробити Герб, нехай з каштанами Києва чи якогось іншого краю республіки? Хіба вже перевелися на Україні поети, композитори, які б написали слова і музику, гідні України 21 століття? Було б добре, якби депутати-поети Павличко, Драч та інші взяли на себе зобов'язання написати слова Гімну, історично-правдивого, надійно-перспективного, а композитори - українсько-мелодійну музику, і завершення роботи нашої сесії увінчати новим Гімном суверенної республіки Україна.

Така нова атрибутика і символи нової суверенної держави вирішать зразу не одне питання, а головне повинні об'єднати всі фракції, блоки, опозиції в єдиний монолітний народ України, а не розділятиме його на всякі табори.

Закінчуючи, мені належить сказати: "Хай живе суверенна, вільна, народна Україна, яку чекає її народ!"

Московка В.М., інженер Харківського дослідно-експериментального заводу науково-виробничого об'єднання "Індекс" (Ленінський виборчий округ, Харківська область). Низька результативність роботи Верховної Ради України є наслідком того, що нас виховували та навчали в межах тільки одного світогляду, практично в абсолютному відриві від існуючих на цей час у світовому

співтоваристві інших суспільних теорій. Підручники загальноосвітньої та вищої шкіл, наукові твори вчених з будь-якої суспільної науки обов'язково містять розділ чи хоч зауваження про "фальсифікацію буржуазною наукою радянської дійсності".

Але сучасне становище нашої країни свідчить, що як раз навпаки - теоретичні розробки радянської заідеологізованої науки є фальсифікація світової наукової думки.

Ось чому ми, борсаючись у догматах нашої ідеології, при вирішенні будь-якої проблеми нашого життя намагаємось підсвідоме втиснути рішення в рамки свого обмеженого, усіченого світогляду.

Сьогодні для України нема питання важливішого, ніж обговорювана в нашій Верховній Раді декларація про державний суверенітет. Бо це є джерела вирішення всіх інших проблемних питань: політичних, соціально-економічних, культурних, національних.

Тому цей документ обов'язково має визначити принципові моменти: влада та її інститути політико-правового регулювання відносин у суспільстві України і шляхи економічного відродження республіки.

Конкретно по проектах.

Цілком погоджуючись з принципом народовладдя, що містить проект, запропонований Президією Верховної Ради УРСР, я наголошую на необхідності додати до того принцип розподілу влад: законодавчої, виконавчої, прокурорської та судової. Останні два інститути громадського суспільства для нас сьогодні мають найбільш важливе значення. Бо у чинному законодавстві не тільки безліч Законів, що допускають вільне тлумачення, але й відсутній механізм їх обов'язкового дотримання. Тому ні в якому разі не можна погодитись з підпорядкуванням Прокурора України Генеральному Прокуророві СРСР. Тим більш, що Прокуратура СРСР на прикладі так званої "Справи слідчих", порушеної проти слідчої групи, очолюваної Т.X. Гдляном та М.І. Івановим, переконливо довела нам всім, що при прийнятті рішень її керівництво (Прокуратура СРСР) керується не тільки Законом.

Не може бути суверенності держави, якщо особа, покликана пильнувати за дотриманням в ній законності, буде підпорядкована й підзвітна особі чи органу влади іншої держави або союзу держав.

Єдиним мірилом для прокурора має бути Закон. І, якщо ми проголошуємо пріоритетність законів УРСР над законами Союзу РСР, то маємо самі призначати Генерального Прокурора України.

І тут розподіл думок серед депутатів нашого парламенту пройде по рисі завдань, що кожен із нас покладав на майбутні Закони суверенної України. Ті з нас, хто вбачав в цих законах гарантію збереження панування партійно-номенклатурної верхівки, як кремлівської, так і рідної української, будуть голосувати за пропозицію залишити порядок призначення Прокурора УРСР, внесеною депутатом Потебенько М.О. Але ті з нас, хто дійсно усвідомлює неможливість суверенності без підпорядкування всіх без винятку інститутів регулювання правових відносин в Україні самій Україні - ми проголосуємо за те, щоб був Генеральний Прокурор України, бо Закони України мають служити виключно для відродження особистості кожної окремої людини.

Із цим принципом тісно переплітається принцип підпорядкування підприємств, розташованих на території України, Урядові України. Точніше принцип: обсяг власності Союзу РСР та інших держав на території України має бути чітко визначений Верховною Радою України. Бо суверенна держава має контролювати свій економічний стан, як запоруку суверенності.

Всього один із тисяч прикладів. Шинний комбінат у м. Біла Церква побудовано на землях дослідно-селекційної станції. Вилучено із сільськогосподарського обігу понад 300 га еталонних чорноземів. Замість сотень тонн відбірного зерна - сотні тонн сажі щороку. Рішення ж про будівництво комбінату спочатку приймалось на рівні Міністерства хімічної промисловості СРСР та Міністерства сільського господарства СРСР. А місцеві органи влади були вже поставлені, як кажуть, постфактум і тільки дали формальну згоду. Тому у пункті 2 розділу VІ офіційного проекту замість слів "згодою" пропоную внести слова "рішенням" і далі по тексту. Тільки так ми дійсно створимо суверенну Українську державу.

Романов Ю.С., завідуючий відділом астрономічної обсерваторії Одеського державного університету імені І.І. Мечникова (Жовтневий виборчий округ, Одеська область). Уважаемые депутати! Время и история жестоки. Вернуться назад и начать сначала исторический этап невозможно. Поэтому очень важно учитывать уроки истории. В связи с этим поддерживаю непонимание депутата Филенко о роли Киева в развитии городов русских. С другой стороны ряд высказываний приводит к тому, что хочется воскликнуть: "Люди добрі, що ви робите, схаменітесь". Ведь исторический опыт нас учит о необходимости объединения всех сил, а не

разъединения их. Это касается как отдельных регионов Украины, так и учета реальных экономических и социальных связей с республиками страны и государств во всем мире.

Кроме того, перенос отрицательных приемов недопустим в создавшихся новых условиях. Давайте посмотрим правде в глаза: ведь пострадали в результате разные народы, и украинский народ страдал под руководством своих же руководителей. Ведь наша задача как раз в том и состоит, чтобы изменить характер управления и взаимодействия со всем народом.

Сегодня, когда звучит предложение об отказе от рассмотрения вообще возможности союзного договора, необходимо напомнить, что этот вопрос должен решаться только с помощью референдума!

Перед рассмотрением замечаний по проектам "Декларацій..." хочу в свете сказанного ранее процитировать Михаила Грушевского из истории Украины: "Раз у раз підіймалися за це війни, криваві, руїнні, що дуже смутило громадянство і воно нарікало князям, що вони не пильнують руської землі, самі наводять на неї ворогів в свой усобицях". "Пробувало громадянство князів спам'ятати та вони не слухали, боролися далі завзято". К чему это привело - хорошо известны огромные жертвы татаро-монгольского нашествия.

Пусть это послужит им напоминанием об опасности развития тенденций удельных "княжеств".

Что касается проектов "Декларації", то заслуживает внимания проект рабочей группы, также Семенца и Яхеевой.

Однако считаю, что за исходный для дальнейшей работы следует взять проект, представленный рабочей группой со следующими замечаниями. Во всяком случае они должны быть учтены в любой дальнейшей редакции.

Прежде всего по названию: предлагается такая "Заява про державне самовизначення УРСР".

Во второй строчке добавить:"...повагу до всіх народів", в третьей строчке в такой редакции: "пам'ятаючи про величезні жертви українського і інших народів у споконвічній боротьбі..." по тексту. В двадцатой строчке - в редакции: "...національної гідності, культури і мови українського і всіх інших народів, що проживають у республіці", можно говорить только про другие народы, а не национальные группы. (Разве болгары, венгры, русский, евреи, молдаване и другие народы, живущие на

территории УССР, это только национальные группы?!) Здесь совершенно правильно замечание, сделанное по данному вопросу депутатом Юхновским. В разделе первом, вторая строчка, предлагается редакция: "на основі здійснення українською і іншими" А дальше по тексту. В раздел втором добавить к проекту: "проголошується принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову як важливу форму реалізації суверенності народів України, необхідної основи правової держави; здійснення прокурорського нагляду прокурором УРСР, який призначається Верховною Радою УРСР і підзвітний тільки їй".

Раздел третий. После 3-й строчки добавить: "За кожним громадянином УРСР зберігається громадянство СРСР".

Раздел четвертый. Вторая строчка: "розвитку української та інших націй".

Третья строчка: "українського та інших народів, збереження їх історичної свідомості" и дальше по тексту.

Раздел девятый, пункт 5: "право встановлення державної і національної символіки" и дальше по тексту. Пункт 10: "Право забезпечення національної самобутності народів республіки".

Вопрос о том, кому должна подчиняться армия, следует также решать с помощью народного референдума на укрепление.

Предлагаю: Комиссии по суверенитету совместно с рабочей группой учесть высказанные замечания, представить вариант с изменениями в постоянные Комиссии, там обсудить и после этого вынести на утверждение пленарного заседания сессии.

Швайка М.А., старший науковий співробітник Львівського відділення Інституту економіки АН УРСР (Золочівський виборчий округ, Львівська область), Шановні депутати України!

Нарешті Верховна Рада підійшла до розгляду питання, на вирішення якого з нетерпінням чекає весь наш український народ, бо від цього залежить наша доля. Чекає не рік і не два... Те, що ми пережили (і винищення інтелігенції - мозку нації, і голодомор в 1932-1933 роках, і канібалізм, і вивезення до Сибіру мільйонів наших людей, і загибель у катівнях НКВС мільйонів громадян) - усе це наслідок відсутності у нас власної незалежної держави, здатної нас захистити, організувати політичне і економічне життя. Гадаю, що не лише нашим нещастям, нашим горем, а й нашою ганьбою є те, що ми досі не добились своєї суверенності.

Не лише в Європі, а й в Африці і Азії нема такого

багаточисельного народу, який не був би суверенним і перебував би на становищі безправної колонії. Народ - як дівчина, не може допустити легковажності у поведінці. На жаль, наша історія надто багата на помилки, прорахунки і обман. Особливо прикрим є обман, що мав місце двічі. Після визвольної війни 1648-1654 років російський уряд поневолив Лівобережну Україну та повернув польським магнатам Правобережну. Виконавши короткочасну роль інтелектуального донора при здійсненні петровських реформ і послуживши якийсь час військовополітичним буфером у змаганнях на південному заході з турками і поляками, Україна нарешті перетворилась на глуху провінцію, безкраю імперську житницю, заселену не вільно, як колись, селянами, а кріпосними рабами. Нащадки освічених людей, що вражали в минулому приїжджих мандрівників майже повсюдним умінням читати й писати, виростали під скіпетром російського царату неписьменною масою. Відомий не лише у Європі багатомільйонний український народ, у якого були своє військо, церкви, школи і академії, література і мистецтво, архітектура і музика, конституція і вольності, під егідою російських самодержців перетворився у химерне недорікувате плем'я, що забуває своє походження, свою самобутню сутність, мову, історію.

Неоціненну допомогу у цій справі надали трону місцеві перевертні, манкурти і яничари, вирощенню яких приділялась велика увага троном. Це, зокрема, видно з інструкції Катерини ІІ генерал-прокуророві Вяземському... Йдеться, таким чином, не про якісь випадкові помилки і відхилення від курсу, а про цілеспрямовану політику, скеровану на підкорення українського народу і його русифікацію. В ім'я цієї брудної справи з однаковою жорстокістю винищувалось не лише запорізьке козацтво (останній гетьман Калнишевський живцем був замурований у стіну Соловецького монастиря), а й червоне козацтво.

Великі надії на своє національне відродження український народ пов'язував з революцією 1917 року. Однак ця його надія не збулась. Наявні хороші можливості надання народам, які входили до складу колишньої Російської імперії, свободи і встановлення справжньої рівноправної співпраці народів, були випущені Прикрашання фасаду імперії положеннями нової ідеологи (наприклад, вченням про злиття націй, єдину мову, створення загальнодержавної власності, єдиний план), хоч і сприяло попередженню

розвалу імперії, однак не призвело до її перетворення у повний якісний стан в союз вільних народів і республік.

Нас не стільки цікавить, хто саме - Ленін, Троцький, Сталін чи хтось інший доповнив марксову схему такими новими елементами як ЧК, ГПУ, НКВС, КДБ, концтабори, а ті мотиви і жорстокість, за допомогою яких мордувався наш народ, винищувались його кращі сини і доньки.

Це викривлення є прямим результатом зосередження в руках партії абсолютної влади. Не без підстав поет писав:

"Дисциплиной сжав материки,

По земле идут большевики,

И земля спросить у них боится,

В ту ли сторону она вертится?"

Шульгін відразу помітив, що під червоними прапорами відновлюються старі порядки (державність, національна велич, єдність і неподільність). Друг царя і царський сановник Рощаковський, конаючи на нарах, з радістю вигукував: "Є лише одна сила, здатна зберегти єдину і неподільну - це більшовики". Він був безмірно радий і щасливий, побачивши тюрми, набиті комуністами і євреями, представниками національних культур, які не розуміють, що з ними відбувається. Думали, що трапилась помилка, а відбувалось становлення великої російської держави ("Юность", 1988, N 5-6, с.15). Ідея Совєтской республіки поступово перетворювалась у Соловецьку.

Вихід у те один-створення вільної незалежної України. Необхідність суверенітету республіки ні у кого не викликав сумніву. Сьогодні про неї вже не можуть не говорити й ті апаратники, які вчора у складі команди Щербицького піддавали жорстокому переслідуванню рухівців за допомогою аргументів, що обгрунтували академіки, в яких сумніваються, наприклад, учні середніх шкіл (заперечення еквівалентності в обміні, права виробника на продукцію).

Суперечки тепер ведуться лише з приводу того, яким йому бути: повним чи дозованим (частковим). Центр намагається зберегти свої позиції, тримання в підпорядкуванні республіки і народу за допомогою дозованого, куцого, неповного, а тому часткового суверенітету. Хоче, щоб старі порядки командування народами залишилися, а лише щоб змінилась вивіска, яку інтенсивно шукають.

В законах, які приймаються Верховною Радою СРСР, робиться

спроба об'єднати суверенітет республіки з повновладдям і диктатом Центру, що взагалі несумісне, оскільки це - два антиподи. Це - гарячий лід. Ці закони є мертвонародженими і працювати не будуть. Тому кожна республіка з метою самозахисту ставить питання про верховенство республіканських законів над своїми. Не виняток і Україна. Це справедливо відображено у нашому проекті.

Ще два-три роки тому питання про економічний суверенітет не ставилось. Два роки тому Литва ставила питання лише про підписання нового Союзного Договору. На це був націлений і проект програми НРУ. Ця лінія проводилась і на установчому з'їзді Руху. Але і ця ідея оголошувалась крамольною, недопустимою, націоналістичною, що підриває єдиний комплекс.

Швидкий розвиток подій і розвиток суспільно-політичної думки призвів до того, що ця ідея виявилась відсталою, такою, що відображає вчорашній день. Свідоме затягування Центром перегляду Союзного Договору вимусило республіки йти по шляху досягнення повного суверенітету. Тепер дійові особи міняються ролями. Центр, щоб утримати під контролем розвиток подій, намагається прискорити, точніше - форсувати підписання нового Союзного Договору і закріпити у ньому свої вимоги, а республіки стали зволікати цю справу, надіючись на досягнення повної самостійності.

До комісії, яка займається підготовкою нового договору, Україна не направила повноправної представницької делегації, а лише спостерігачів (Гриньова, Дорогунцова, Василенка).

Чи велику увагу матиме проголошення політичного суверенітету за умов, коли управління, економічні важелі перебуватимуть у Центрі, у Москві? Це, зокрема, зафіксовано в Законі СРСР "Про основи економічних відносин СРСР, союзних і автономних республік". Як сказав влучно депутат Фокін: за республікою залишається лише право добре працювати, а все привласнює і розподіляє Центр.

Ми не хочемо нагадувати підлітка, який вигукнув: "Дядьки, як я можу керувати, коли віжки у ваших руках!"

Так само, як вчора грабували нас за допомогою засобів, характерних для феодального чи рабовласницького суспільства, які делікатно іменуються методами командно-адміністративної системи, (продподатку або витрушуванням данини спершу за допомогою людей з наганами, продзагонів, різних уповноважених,

вилучення продукції безплатно або несправедливих занижених цін, несправедливого кабального продукто- чи товарообміну, різного роду нормативів відрахувань від прибутку), так і тепер, за допомогою регульованого ринку, чи кастрованого госпрозрахунку.

Що являє собою економіка УРСР як складове, частина единого народного-сподарського комплексу, цього сіамського близнюка? До одного організму штучно пришивали другий і ця потвора ні рухатись, ні ефективно функціонувати, ні навіть прогодуватись не може. Вона лише здатна пожирати людську працю, транжирити природні і фінансові ресурси. Депутат Лук'яненко характеризував СРСР як сукупність з'єднаних 15 судин, і за цих умов як би народ не працював, свої судини він ніколи не наповнить. Гадаю, що до цих 15 судин ще слід додати 50 зарубіжних.

В заявах про економічну суверенність з одного боку стверджується, що основною ланкою організаційної структури народного господарства УРСР є соціалістичні підприємства, а з другого заявляється про різноманітність форм власності, їх рівність. Застерігається, правда, що ці форми власності не повинні допускати експлуатацію людини людиною. Про експлуатацію людини державою нічого не говориться. Не сказано нічого про експлуатацію людини і народів, міністерствами, відомствами, виробничими об'єднаннями і підприємствами, така експлуатація не стає ліпшою від того, що на думку авторів проекту вона оголошується соціалістичною. Якщо при цараті працівник працював на себе протягом 55% часу, а розвинутих країнах працює 75-80% часу, то у нас за умов відсутності експлуатації людини людиною лише протягом 35% часу. Як видно, радіти нема чого. Відсутність приватних підприємств не є наслідком знищення експлуатації, а одержавлення усього на світі: і засобів виробництва, і продуктів праці.

Сталін, який ототожнював суть соціалізму із створенням державної власності, не приділяв, як відомо, великого значення істотним відмінностям між соціалістичними підприємствами, казармою, табором і в'язницею. Для нього головне було те, що тут всюди панує державна власність, здійснюється централізоване управління, усі ці підрозділи в однаковій мірі охоплені регулюючою плановою державною діяльністю. Цей підхід виявився глибоко помилковим і завдав нам багато шкоди. Надія на те, що із створенням державної власності відбудеться стрибок із царства необхідності в царство свободи, не збулась. Іменування державної власності загальнонародною не означає перетворення усього

народу у власника. Відносини власності означають не більше, як власність на майно. Позбавлення виробників майна, їх відрив від засобів виробництва і землі не зробили їх щасливими і дбайливими господарями.

Ми повинні очистити нашу уяву про суверенітет від нездійсненних міфів, заклинань, наукових понять, які навіюють туман незнання, і нерозуміння на прості речі, зокрема, такі, як гроші, банки, ринок тощо (ринок - універсальна категорія, і він не може бути соціалістичним або капіталістичним).

Ми стали республікою гірників, рудокопів і селян-кріпаків. Щодо видобутку вугілля, виробництва залізної руди ми випередили усіх сусідів. Тоннажем на душу населення Україна виробляє найважчий у світі продукт. Куди до нас Японії з її трудомісткими, науковомісткими виробництвами. За 70 років Центр висмоктав наші природні ресурси, не заплативши за них належної ціни. І він довів до найбільшої у світі катастрофи. Колоніальна структура виробництва, яка довго складалась на Україні, є архаїчною, неефективною, самоїдною. В ній переважають капітало-, фондо-, енерго-, водомісткі галузі. Вона незграбна, інертна, неманеврена. На Україні видобувається 1 млрд.тонн корисних копалин, а разом з розкривними та іншими супутніми породами - 2,5 млрд.тонн. Наша понівечена, зранена земля довго не витримає цього насилля.

Кувейт, Об'єднані Арабські емірати будували свою економіку на сировині, якою вони розпорядились як дбайливі, справжні господарі і на цьому розбагатіли. Ми ж цього не зуміли зробити, точніше, не змогли, бо нашою долею розпоряджались інші. Тепер ми змушені взятись до розв'язання цієї проблеми. Площі близько 2/3 території загрожують перетворитись у недалекому майбутньому у мертву зону. Тому ми повинні піти по шляху докорінних структурних змін в економіці, широкомасштабних інновацій, розвивати науково- і трудомісткі екологічно чисті виробництва, створювати рекреаційну зону. Кадри і інвестиції треба перекачувати в інформатику і комп'ютеризацію, в ту сферу сервісу, яка надає наукові і ділові консультації підприємствам. Така структурна метаморфоза забезпечує істотну економію енергетичних, матеріальних і в цілому природних ресурсів і водночас ставить підвищені вимоги до інтелектуального потенціалу нації.

Економічний суверенітет України, якого ми усі прагнемо, означатиме:

1) значне збільшення доходів робітників, селян,

інтелігенції, усіх прошарків населення, що буде досягнуто за рахунок різкого зменшення відрахувань центру і зростання виробництва на основі підвищення продуктивності праці і зацікавленості працівників;

2) докорінну зміну структури виробництва, ліквідацію його колоніального характеру, перепрофілювання із сировинно-видобувних галузей в переробні, науковомісткі, екологічно чисті;

3) виділення необхідних коштів, потрібних для реконструкції виробництва і технічного переоснащення, виведення його на світовий рівень;

4) збільшення доходів суверенної України за рахунок формування власної банківської системи, створення кредитних ресурсів, випуску власних грошей, захисту ринку від негативного впливу ззовні;

5) створення умов для нормального, вільного, високопродуктивного господарювання і вільної праці кожного;

6) усіма реалізуватиметься принцип самозароблення коштів з допомогою госпрозрахункового господарювання;

7) свої військові формування (а хто нас ще краще може захистити, ніж наші діти?).

Поняття суверенітету, економічної самостійності республіки, невід'ємне від почуття господаря у власному домі, права народу розпоряджатись землею, корисними копалинами, іншими природними багатствами, вироблюваною продукцією, створеним національним доходом, можливістю добровільно реалізувати продукцію по вигідних цінах, які нами встановлюються, а не по занижених чисто символічних цінах, що диктуються зверху, які є засобами стягнення данини і грабунку.

Ми не хочемо, щоб хтось вирішував нашу долю, управляв нами і командував, ми не хочемо працювати на когось, ми не хочемо працювати даремно, ми не хочемо, щоб результатами нашої праці, нашими багатствами, нашими ресурсами розпоряджались інші. Ми хочемо стати суб'єктами історії, самі вирішувати нашу долю, бути господарями у власному домі, а не полохливими рабами у начальників чи присланих з Центру емісарів.

Для цього нам треба проголосити лише одне магічне слово, здатне зробити нас вільними, радісними і щасливими. Це - Свобода, політична, економічна, духовна. Отже, хай живе свобода, про яку так полум'яно говорили депутати Щербань. Хто сам за

неї бореться, той стає вільним, кого звільнюють чи визволяють, той стає рабом.

Костомаров, як відомо, підкреслював, що, якими способами перетворюється держава, такими й живе. Наш гіркий 73-річний досвід це підтверджує. Тому будьмо розумними і не робімо помилок при створенні нової України. Енергія зростання національної самосвідомості повинна бути скерована в творче русло, а не в руйнівне. Раб, як відомо, в першу чергу домагається не свободи, а помсти. Тому не будьмо рабами, потурбуймось, щоб наше пробудження супроводжувалось стриманістю, громадянським спокоєм і не призвело до пролиття ні краплі крові, і дало визволення і нам, українцям, і євреям, і росіянам.

Україна повинна стати вільною, незалежною суверенною державою, на прапорі якої золотими літерами викарбуване найдорожче для нас слово "Свобода", державою, в якій були б залікованими рани від усіх руйнацій (духовних, матеріальних, екологічних, економічних), народ якої відроджений, національне свідомий, єдиний, згуртований, живе заможне, щасливо і радісно і кожна працьовита ініціативна і чесна людина можливість поліпшувати умови свого життя і існування за рахунок власної праці.

Україна з її природними ресурсами, працелюбним народом, притаманною йому здатністю ощадливо господарювати має можливість стати економічно міцною, конкурентоздатною у світовому розумінні державою ще в XX столітті.

Депутат Терехов В.П. багато говорив про рівність народів. Гадаю, що варто порахувати, скільки на Україні є російських шкіл, російських газет, видавництв, церков тощо. Одночасно слід порахувати, скільки в Росії є українських шкіл, газет, видавництв, церков. І скільки для нас побудовано в'язниць, концтаборів. Хочемо відкривати українські школи в інших республіках, а нам не дозволяють відкрити українську школу в Донецьку. Союзний уряд не лише не захищав наших кордонів, а роздавав споконвічні українські землі (див. лінію Керзона):

1) Щоб Україна могла стати вільною. Верховна Рада повинна в першу чергу прийняти ухвалу (п. 1) про те, що ми вільні і більше не зв'язані будь-якими договорами і зобов'язаннями (1654 р. і подальших років, чи 1922 р.).

2) Декрет про націоналізацію майна відомств і союзних міністерств.

3) Прийняти ухвалу про заборону діяльності на Україні партій інших держав. Ми повинні розібратись зі статусом КПУ. Я погоджуюсь у цьому питанні з тезою депутата Соболєва С.В.

Суверенітет України не стане реальним доти, поки союзний партійний та відомчий апарат не стануть непотрібними і не відімруть автоматично. Про який суверенітет може бути мова, коли Україною керуватиме Політбюро ЦК КПРС, рішення якого втілюватиме в життя тов. Гуренко через народних депутатівкомуністів, яких є 80%, на нарадах яких він дає їм чіткі вказівки щодо усіх питань нашої роботи.

Стосовно відомчого апарату, то він відімре відразу з передачею підприємств союзного підпорядкування у республіканське. Важче з партійним. За умов відсутності у республіці власної Компартії. Так звана Компартія України, яка не має ні одного свого члена, створювалась, як відомо, як філіал на Україні російської Компартії з правами обласної автономії (як рязанська чи тульська). Усі спроби українських комуністів створити власну Компартію були жорстоко придушені. Це було зроблено із КПЗУ, яка не підпорядковувалась диктату Сталіна, виступила проти політики винищення українського народу, і перш за все інтелігенції, першою ще в 1927 році і попереджала увесь світ про небезпеку сталінізму.

Після формування в 1922 році єдиної держави - Союзу РСР, створення якого повинно було ознаменувати виникнення першооснови всесвітнього братерства рівних націй, ХІV з'їзд партії (грудень 1925 р.) прийняв постанову про перейменування парти з російської у ВКП (б). Але від цих семантичних змін абсолютне нічого не змінилось в й організації.

Збереження єдиної партії стало несумісним з проголошеним федеративним устроєм. Особливо ця невідповідність відчутна зараз, коли ми йдемо до створення суверенної України.

Коли б у нас була своя власна Компартія, тоді партапарат не шукав би опори в Москві і змушений був би стати на службу своєму народу. Але КПУ ще дуже далека від таких змін.

Наївно думати, що з прийняттям Декларації усе відразу зміниться. Депутат Петров правий з цього питання. Україна відразу не стане вільною, суверенною. Нас чекає важка праця і довгий шлях. Так не схилимось перед нею.