ЗАСІДАННЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТЕ

Сесійний зал Верховної Ради Української РСР,  30 травня 1990 року. 16 година.

Головує депутат Плющ І.С.

     Головуючий. Шановні   товариші,   прохання    реєструватись. Вечірнє    засідання    оголошується    відкритим.    Продовжуємо заслуховувати  програми  і  відповіді  на  запитання  кандидатів, висунутих на посаду Голови Верховної Ради Української РСР.  Слово надається депутату Салію Івану Миколайовичу.

     Шум у залі.

     Головуючий. Шановні товариші депутати!  Ми зобов'язані рівні можливості    надати   всім   кандидатам.   Будь   ласка,   Іване Миколайовичу.

     Салій І.М.,  голова  Подільської  районної   Ради   народних депутатів, перший секретар Подільського райкому Компартії України (Подільський  виборчий  округ,  м.   Київ).   Шановні   депутати! Народився я на Чернігівщині, в селі Іржавець Ічнянського району в 1943 році.  Це - батьківщина українського радянського композитора Левка  Ревуцького.  Мої  земляки свого часу розкуркулили його,  а минулого року - до 100-річчя від дня народження -  відкрили  йому меморіальний музей.

     Моя батьківщина  -  це  Качанівка,  чудовий палац,  ансамбль ХУІІІ  сторіччя.  Твори  найвищого  гатунку  тут  явили   світові Шевченко,  Рєпін,  Глінка,  Гоголь  та інші.  Та чудовий парковий ансамбль вже десятки років на реставрації і не видно їй ні кінця, ні  краю,  а  як  на мій погляд,  відображає нинішній стан нашого суспільства.

     Мій край,  це - Тростянець, один з найвідоміших дендропарків України. Це рукотворний пам'ятник садово-паркового мистецтва.

     Мій край,  це - район,  у якому людей стало мало. А половина жителів - пенсійного віку.  Люди тут  працюють  тяжко,  а  живуть бідно. І думається: що ж ми за люди, що ж це за суспільство, в

     3

     якому чим  більше  відправиш державі хліба,  м'яса і молока, цукру і нафти, тим стаєш біднішим?

     Моя бабуся-стахановка і мати  трохи  вчились  та  ходили  на ланку;  батько  якось  спромігся в 1953 році закінчити технікум і отримав призначення на цукровий завод у Київській області.

     Сам я  трудову  діяльність  розпочав  у  1961  році,   після закінчення   Смілянського   технікуму  харчової  промисловості  в Черкаській    області.    Працював    на     цукрових     заводах слюсаремтеплотехніком,  начальником  зміни.  На заводі "Ленінська кузня"  був  майстром,  начальником  планово-розподільчого   бюро котельного      цеху.      Потім      -      головний     інженер дослідноекспериментального заводу об'єднання "Торгмаш".  Закінчив Київський політехнічний інститут, інженер-механік з автоматизації хімічних виробництв,  а до  цього  -  відслужив  на  Балтійському флоті.

     З 1975  року займався проблемами промисловості,  будівництва та транспорту - вже на партійній роботі в промисловотранспортному відділі  райкому партії та другим секретарем райкому,  на протязі року  -  в  галузевому  відділі  Київського   міського   комітету компартії.  Сьомий  рік  -  перший  секретар Подільського райкому Компартії України,  а в цьому році обраний також головою районної Ради народних депутатів.

     Я -  українець,  у  мене  селянський  корінь і тому все,  що діється  на  Україні,  стосується  мене  особисто.  Я  усвідомлюю масштаби і відповідальність посади,  про яку йдеться, і при цьому наголошую:  Голова Верховної Ради - це  Голова  найвищого  органу державної влади республіки, а не її Президент і не Голова Уряду.

     Оцінюю свої можливості реально.  Справа не в шансах. Я, як і більшість депутатів,  уперше на цій найвищій трибуні. Бачу в залі багато завзятих, енергійних і розумних посланцю народу. Відчуваю, що  настав  час  реалізувати  творчі  сили  саме  цього,  нового, українського  парламенту,  тому що в недалекому минулому ні таких можливостей, ні такого парламенту у нас не було.

     Що нам треба?  Перш за все - утвердити повновладдя Рад  усіх рівнів  реально.  Саме  під  цим  кутом зору ми повинні оцінювати пропоновані програми кандидатів.

     Мені здається,  що на російському З'їзді народних  депутатів та  і  в парламенті нашої республіки претенденти на посаду Голови Ради  викладають   програми   роботи   або   президентські,   або прем'єр-міністра.  Це  -  недоречно.  На  сьогодні державна влада повинна належати не Голові Ради,  а  Верховній  Раді,  вперше  за десятиріччя обраній на демократичних засадах.

     4

     Тому своє  завдання  вбачаю  не  в піднесенні й возвеличенні якогось там лідера нації,  а в тому,  щоб створити і  гарантувати умови для демократичної, продуктивної роботи саме Верховної Ради, яка повинна взяти всю повноту влади у свої руки.  Саме в цьому  й буде реалізація поки що лозунга "Вся влада Радам!" В цьому вбачаю гарантію демократичного розвитку нашого суспільства.

     Ще, товариші, що нам треба усвідомити і засвоїти: ні в якому разі не забути, що державність, про яку ми так багато говоримо, - ще не свобода людини. Це не гарантує її прав і демократії. Гарант тут  -  саме  наша Верховна Рада.  Тобто нам потрібна і незалежна держава, і свобода, і права людини та особистості.

     Якщо ми з вами за демократію,  за  владу  народу,  то  вкрай необхідно  забезпечити  реалізацію  принципу  розподілу  влади  і закріпити його конституційно.  Найголовніше тут,  щоб запрацювала саме   законодавча   влада   на   республіканському  рівні.  Чому законодавча?  Тому,  що виконавча і судова влади  й  раніше  були реальними,  а дійсно верховна,  законодавча влада була,  по суті, формальною.

     Це потрібно ще й  тому,  що  всіх  депутатів  і  весь  народ України  об'єднує  сьогодні  спільна  і  висока мета:  досягнення реального політично-економічного,  культурного суверенітету нашої республіки   на   основі   нового   союзного  договору  з  іншими республіками.  Якраз нам з вами,  а не комусь іншому,  доведеться вирішувати, на яких засадах ми будемо будувати новий Союз.

     Вважаю і   переконаний   -   нам  потрібен  постійно  діючий парламент.  Це - нагальна потреба ще й тим,  хто  ще  й  досі  не переконався  в  неспроможності  і недоцільності усе розписувати з Москви.  А Україні конче потрібно мати свої закони про власність, про землю,  про самоуправління і місцеве господарство, про партію і так далі.  Ми повинні мати  весь  комплекс  законів  суверенної республіки,   суверенної   держави,  і  ці  закони  повинні  бути пріоритетними на території республіки.  І цю роботу може виконати лише  постійно  діючий,  тобто дійовий парламент.  Всі питання ми повинні вирішувати з урахуванням думок усіх депутатських груп (не хотілося  добавляти  угруповань).  Наш  парламент  повинен  стати парламентом національної згоди.

     Виконавча влада.  Вона керується тільки законом.  Ми нею  не нехтуємо,  але  й  враховуємо,  що  головний обов'язок виконавчої влади - втілення в життя прийнятих нами законів і декретів. Ми

     5

     утворюємо Раду  Міністрів,  і  саме  вона  в  рамках  закону повинна відповідати перед парламентом і перед народом за розвиток соціальної  сфери  й  економіки,  виконання  програм.  Вона   має звітувати  на  постійній  основі  ще  й  тому,  що  ми не повинні повторювати практику роботи Верховної Ради Союзу,  коли  говорять багато,  законів  приймають  чимало,  та все це не реалізується і навіть всерйоз не завжди сприймається.

     Нам такі  законодавчі  піжмурки  не  потрібні.  Ми   повинні забезпечити  конкурсність  і  альтернативність  при  затвердженні Уряду.  Потрібен досвід.  Але головне,  що потрібно,  це -  свіжі сили.

     Думаю, буде  правильно,  якщо  ми домовимось про сформування уряду національної згоди. Переконаний, що це - найголовніше зараз завдання.  Ми  повинні  терміново  об'єднати  всі  політичні сили заради  головного  -  виживання  народу.  І  шлях  тут   один   - коаліційний  уряд.  Нам  треба  добре  розібратися  і переглянути структуру виконавчої влади.  Ліквідувати виробничі міністерства і відомства.  Це - супермонополії,  які не дозволять ні оренду,  ні викуп підприємств.  Вони,  як кажуть,  "костьми лягут"  на  шляху ринкових  відносин.  Словом,  роботу  ми  тільки розпочинаємо,  а відповідальність за рішення і неприйняття  рішень,  зволікання  і топтання на місці ми вже несемо перед народом сповна.

     Розподіл влади  необхідно  провести в повній мірі і на рівні місцевих Рад. Не слід забувати, що там депутати теж народні. Вони найближче  до  людей,  до їх проблем і горя,  а в наших сім'ях ще багато горя.  Міські, районні, сільські Ради повинні стати дійсно повновладними   і  пора  їм  уже  стати  заможними.  Треба  людям довіряти,  давати можливість працювати,  а не опутувати. Хай вони вчаться і комерції, і підприємливості.

     Ну що   поганого   зробила,   скажімо,   наша  районна  Рада Подільського району?  Вперше ми не дали вилучити наш переробіток, а  бюджет  затвердили  знизу  вгору,  як  це і повинно бути.  Наш переробіток за минулий рік досяг семи мільйонів карбованців, а за перший  квартал  нинішнього  року  -  три  з  половиною  мільйона карбованців.  Якби нам залишили ті ж нормативи,  то ми б ще  мали десять мільйонів. Але у нас тут кожен що хоче, те й робить.

     А як  ми  цими  грошима  розпорядились?  Ми  з  нового  року звільнили наших радянських людей від квартплати за  проживання  в непридатному  для  людей  житлі.  Мені,  як  першому секретареві, соромно працювати і знати,  що більше тисячі сімей ще сьогодні  в центрі Києва - на Подолі живуть в ветхих будинках і повинні ще за це сплачувати квартплату. Не такі тут великі суми:

     6

     сто тисяч карбованців.  Ми маємо допомогти і  допоможемо.  І маємо такі наміри допомогти приватному сектору, тому що він вірив нашим міським владам,  які обіцяли це  житло  зносити.  Тепер  не кажуть чи зносять, чи не зносять. Хто слухався, не будувався, - і зараз живе в жахливих умовах. А хто не слухався Радянської влади, той нічого живе.  Тепер каже - не зносьте.  А там ні каналізації, ні екології і та ін.

     Ми додатково виділили 850 тисяч на капітальний ремонт  шкіл, дитячих  садочків  і  на біль нашу - дитячих інтернатів,  їх дуже багато в нашому районі і Пущі-Водиці.

     Хіба мислимо харчувати дітей  за  69  копійок  на  день  або зробити  ремонт  школи  до 1 вересня у розрахунку по 6 копійок за квадратний метр?  Ми витратили в цьому році на вітаміни для дітей району   150   тисяч   карбованців,   акумулювали   на   розвиток соціально-культурної  сфери  2,  5  мільйона  карбованців  і   на будівництво другої дитячої лікарні -1, 5 мільйона.

     Кожен депутат  райради  особисто поздоровив учасника Великої Вітчизняної війни і вручив йому 50 карбованців одним папірцем.  Я думаю,  що  наші  ветерани багато що зробили,  хоча комунізм і не побудували.  І треба сказати їм спасибі. А ми прийшли в життя, ми прийшли  сюди  для того,  щоб зробити наше життя більш кращим.  Я хотів би висловити  свою  думку:  досить  бурчати!  Треба  дійсно працювати.

     Нам теж ціну встановлять і дуже скоро,  а можливо вже навіть і  встановили.  Зараз  районний  фонд  милосердя   досягає   2000 карбованців.  Це  допоможе  нам  зменшити соціальну напругу серед малоімущих сімей в  період  переходу  до  ринкової  економіки.  Я думаю,  що  треба  людям  довіряти,  дати повноваження.  Вони там можуть працювати. І треба дати таку можливість.

     Судова влада.  Нам  потрібен  дійсно  незалежний  суд.   Від партії,  від  Уряду  і від самої Верховної Ради.  Нам потрібен не Комітет конституційного нагляду, а Конституційний суд. Не нагляд, а  саме  суд,  який буде відстоювати конституційні права громадян від  неправомірних  дій  законодавчої  і  виконавчої  влади,  від бюрократичних   спотворень   і   зловживань  владою.  Ми  повинні забезпечити рівність перед законом усіх громадян без винятку.

     На наш погляд,  настав час запровадження судів присяжних. Як показала  історія  -  це  найбільш надійний гарант демократичного правосуддя і справедливості. І тоді на цих мітингах, в тому числі й біля нашої Верховної Ради, буде значно менше людей.

     Правоохоронні органи республіки повинні працювати під

     7

     постійним контролем  Українського  парламенту.  А виходячи з суверенітету республіки,  ми повинні підпорядкувати  і  внутрішні війська, затвердити порядок їх використання.

     Нам потрібна   дійова   програма   боротьби  з  злочинністю, особливо організованою.  Нам треба не виводити органи  внутрішніх справ  з підпорядкування місцевих Рад,  а доповнити їх створенням муніципальної поліції,  близької до народу в  бажанні  викоренити злочинність у своєму домі.

     Нам не   слід   зволікати  з  деполітизацією  правоохоронних органів,  в  першу  чергу  КДБ,  який  мусить  стати   підзвітним Верховній Раді республіки.  До речі, армія теж захищає свій народ і теж до речі,  на своїй території.  Вона має бути професійною  і розумною за чисельністю і озброєністю.

     Ми зобов'язані реалізувати ідею прав людини і,  перш за все, права на життя.  Для України це вже право  на  виживання,  і  нам треба діяти рішуче.  Адже Україна під загрозою екологічного лиха. Тому потрібен пріоритет здоров'я людини  і  охорони  природи  над економікою,   негайний  розвиток  виробництва  екологічно  чистих продуктів,  насамперед для дітей.  Тут повинні  бути  економічний механізм  термінового  подолання  наслідків  Чорнобиля,  заборона будівництва   екологічно   небезпечних   об'єктів.    Громадським екологічним   організаціям   треба   надати  всебічну  підтримку, політично-правовий статус і  незалежну  пресу.  Можливо,  хоч  це чимось нам допоможе.

     Люди добрі, екологічні привілеї недопустимі. Артезіанська чи персональна корова - кожному або нікому.

     Якщо товариш Романенко,  колишній міністр нашого  державного безоплатного і безкоштовного здоров'я стверджував, що у Народичах можна жити,  то треба  було  його  туди  переселити.  І  хай  там постійно проживає. (Оплески).

     До речі,  не пізно спитати з нього і за інше, та й не тільки з Романенка.  Бо номенклатурна брехня і безвідповідальність  були до    цього   часу   нормою   нашого   неправедного   життя.   Ця безвідповідальність стала звичкою в науці,  в культурі, в армії і навіть в правоохоронних органах.  Всі вони повинні бути підзвітні закону, зробити саме так - наше завдання.

     Право на здорове життя частково можна забезпечити вже  зараз

- за рахунок виявлення і використання всіх державних дач, що були приватними  дачами  (вони  більші,  ніж  будинки  в   селах,   де доводиться бувати), та інших номенклатурних спецоб'єктів для

     8

     термінової допомоги  жертвам  екологічного  лиха.  Межигір'я Конча-Заспа,  Феофанію і всі феофанії по нашій великій республіці

- дітям.  А санаторії ЦК КПРС, Ради Міністрів, КДБ, Міноборони та інших відомств,  якими завдано шкоди  Криму,  та  інші  унікальні місяця - для оздоровлення людей.  Вони на українській землі.  І у нас в умовах Чорнобиля досить підстав, щоб розглянути питання про перерозподіл  їх  на  користь громадян республіки.  Бо ж будувати нові курорти у нас вже немає часу.  Та  й  такі  зони,  як  Крим, Одещина, Карпати, вже й самі потребують невідкладного рятунку.

     Товариші! Оновлення   суспільства   можливе   тільки   через оновлення політичної  системи.  Ми  бачимо,  як  змінюється  наша політична система, в якій донедавна авангардна роль була за КПРС. Але якщо багато дано,  то й відповідальність  велика.  Я  маю  на увазі  історичну  відповідальність  за минуле,  яку повинен нести перед партією  і  народом  консервативний  бюрократичний  апарат, якому була підкорена вся політична система нашого суспільства.  І якщо партія ще не подолала своїх консервативних  апаратників,  то вона сама у відповідальності перед народом.

     Як комуніст,     від     себе     особисто,     від    своїх виборців-комуністів,  які делегували мене  на  З'їзд,  я  приношу вибачення  перед  народом за наслідки такої політичної монополії. (Оплески).

     І головне тепер - демократія, яка не дасть пріоритету жодній з  будь-яких  партій,  чи  їх  лідерам над державною владою і над законом.  Закон повинен також  забезпечити  існування  незалежних профспілок,  як  врешті-решт  повинні стати реальними захисниками прав і свобод  трударя,  використовуючи  усі  демократичні  форми боротьби.

     Сьогодні політичні   процеси   в   республіці   -  це  старт багатопартійної системи.  На  жаль,  цей  старт  відбувається  на принципах  жорсткої політичної конфронтації,  в яку дедалі більше втягується і парламент, і народ. Сама по собі багатопартійність - явище  позитивне і нормальне для демократичного суспільства і для того,  хто займає  посаду,  хоча  б  по  закону,  або  за  своїми особистими якостями.  Тому,  що ж сказати - я як комуніст повинен був захищати і Брежнєва і Черненка.  Я,  з іншого боку,  не  можу захищати як комуніст, слабких політичних лідерів інтелектуально і своїм здоров'ям.

     Багатопартійність повинна     розвиватись     на     засадах рівноправності,  взаємної  поваги  і  співробітництва в інтересах народу.

     9

     Це треба закріпити окремим законом про політичні партії. Але демократична політична система неможлива без четвертої влади, без незалежної  преси  та  інших  засобів  масової  інформації.   Нам потрібен   закон   про  свободу  слова  та  преси.  Нам  потрібна об'єктивна істина замість дозованої  невідомо  ким,  невідомо  на яких принципах гласності, так званої ще й на сьогодні.

     Свобода преси - це,  звичайно,  не гарантія істини і в цьому я,  і не тільки я - багато з вас переконалися,  але  це  гарантія висловлення  різних  позицій,  аналіз  яких  і  допомагає вибрати вірний шлях. Якщо ж маємо тільки одну, монопольно нав'язану через масову інформацію думку,  яку узагальнюють і кажуть,  що це думка народу,  то це все одно,  що підкласти під компас сокиру.  Ніяких коливань  стрілки,  але  курс  на  мілину,  на  скелю  політичної катастрофи.  Поки партії не набули парламентського досвіду,  поки вони  ще  будуються  на  жорсткій  партійній дисципліні,  доречно розглянути питання про запровадження практики припинення членства у  будь-якій  партії  осіб,  що  обираються  на  керівні державні посади.  Це вже як буде вирішено.  (Оплески). Не партійний квиток визначає  політичний  статус особи,  а її ідеали,  переконання та бажання діяти і працювати. Про свободу совісті та віросповідання. Вірування.

     Це конституційне право кожного, і його треба забезпечити. Ми повинні не ухилятись від урегулювання конфесіональних конфліктів, які  є джерелом напруженості в республіці.  Демократія має бути в усьому.

     Без культури  немає   демократії.   Без   демократи   вмирає культура.  Головне туг сьогодні і назавжди - національнокультурне відродження,  розвиток всіх національних  культур.  Починати,  на жаль,  доводиться  саме  з відродження.  Тому,  що були періоди з історії нашого  народу,  коли  ми  були  нарівні  з  європейською цивілізацією.  Не  завжди  ж  ми  були  такі бідні і нещасні,  як сьогодні,  хоча і не  такі  вже  нещасні.  Наш  народ  великий  і розумний.  Тільки не тим,  або не тих обирали.  Ми досі не знаємо правдивої історії нашого  народу.  За  нас  її  нам  писали.  Був період,  коли під забороною було навіть поняття Київська Русь. Ми повинні знати свою  справжню  історію,  лідерів  свого  народу  і передати це нащадкам.

     Україна, я  думаю ви теж підтримаєте,  в нинішніх її межах - це надто молода республіка. Всього 40-45 років спільного життя. І тому  у  нас різна державна культура.  І тому нам треба виробити, нарешті, спільну українську державність. Тут потрібна виваженість

     10

     і повага до вибору  людей.  Врешті-решт  треба  зрозуміти  і погодитись  з  тим,  що всі ми тут рівні депутати.  Серед рівних, хоча від різних регіонів,  від різних блоків і від різних партій, незалежно  від  посад,  які хтось до сьогодні займав і,  в якійсь перспективі, хто буде їх займати. (Не чути).

     Києво-Могилянська академія,   про   яку   тут   йшла   мова. Незважаючи   ні   на  які  труднощі,  вона  мусить  бути  і  буде відроджена, як і інші скарби нашої національної культури.

     Багатство України  і  бідність  її  народу   несумісні.   Ми переконались,  що  наш  республіканський  уряд  -  це не уряд,  а придаток союзних міністерств і відомств. (Оплески).

     І не  треба  підраховувати,  що  Росія  чи  Україна   комусь завинили.  Винні  всім  нам,  кожній  республіці,  міністерства і адміністративна система,  яка ще й досі багато в чому  править  в нашій країні. Виключне право республіки повинно бути на землю, її надра і заводи, фабрики, газопроводи і електромережі, усі ресурси на  території  республіки.  Різноманітність  і рівність усіх форм власності,  в  тому  числі  й  приватної,  колективної  власності робітників.   Антимонопольне  законодавство,  конкуренція  різних економічних укладів,  власність на землю тих,  хто її обробляє, - оце  і  буде  засіб подолання такої ганебної безгосподарності.  І тоді люди відчують,  що ми більш розумні,  і станемо жити  краще. Треба забезпечити самоуправління підприємств - це гарант розвитку нової економіки.  Популярні зараз територіальні госпрозрахунки на різних  рівнях кличуть нас назад до економічної самоізоляції,  до удільних Князівств. Справжній ринок не має ні меж, ні кордонів.

     Ми повинні  вирішити   питання   про   запровадження   нової податкової  політики  республіки.  Треба  подумати  над  світовим досвідом,  наприклад,  що 40 процентів  податків  залишаються  на місцевому рівні,  40 - областям,  а 20 - республіці. А республіка сама вирішить,  скільки і для чого віддавати Центру, але все-таки з  тих  20 відсотків,  що залишилися.  Тоді ми дійсно забезпечимо владу Рад на всіх рівнях,  їхні  можливості  вирішувати  проблему людей. Інакше буде, як і було, - голі декларації.

     Зараз багато   надій   покладено   на  конверсію.  Але  саму конверсію, її економічну доцільність треба поставити під контроль нашого Уряду,  фахівців, а не політиків. І взагалі, треба зробити висновок,  врешті-решт,  що  економіка  має   свої,   тільки   їй притаманні  закони  розвитку.  І  тут ідеологічні догми не завжди доречні, якщо взагалі доречні.

     11

     Кожна республіка  обирає  свій  економічний  механізм,  який найбільше  відповідає  її потребам і можливостям.  Перш за все це стосується податкової та  кредитної  політики,  засади  якої  має схвалити  Верховна  Рада  України.  Тоді  це  й  буде економічний суверенітет.  Саме він дасть  змогу  вирішувати  проблеми  нашого народу,  ні на кого не посилаючись,  відповідально, затверджувати програми,  чи то "Житло-2000",  а можливо  це  й  1995,  програму державної допомоги селу,  охорони здоров'я,  освіти,  культури чи науки.

     На закінчення.  Ще раз хочу підкреслити, що Голова Верховної Ради   це   не   Президент   України  і  навіть  не  гетьман,  це парламентська виборна посада. Вся влада повинна належати Радам.

     Дякую за увагу. (Оплески).

     Головуючий. Будь ласка, потрібно відповідати на питання.

     Салій І.М. (Зачитує записки, відповідає на них).

     - Иван  Николаевич,  если  вы  так  хорошо   выступаете   за разделение власти, то как понять тот факт, что вы совмещаете пост секретаря райкома и председателя Совета?

     - Я вам скажу,  що хто це суміщення не пережив, той не знає, як  витримати  це  фізично  і  розумово.  Тільки ми вирішили так: головне завдання районної парторганізації створити надійно діючу, ефективно діючу,  любиму людьми Радянську владу, а потім вирішимо уже наші партійні питання.

     Ну а якщо вже  на  довірі,  я  вам  скажу:  працюючи  першим секретарем   райкому  партії  немало  років,  я  переконався,  що добитись реальної влади одного із двох чоловік, неможливо. Хто це ще не пробував,  нехай спробує. Тому ми зараз проводимо необхідну роботу з тим,  щоб вирішити це питання так,  як краще буде людям, зважаючи на мої можливості теж.

     - Шановний   Іван   Миколайович,  надзвичайно  важлива  ваша позиція у питаннях суміщення посад голів Рад і перших  керівників у  партії.  Дайте  конкретні  короткі  відповіді  на  нюанси цієї проблеми.

     - Раз уже є нюанси - дамо.

     - Чи  відповідає  практика  суміщення  посад  в  Радах  усіх рівнів,  що стала модою після останніх виборів, політиці передачі влади від партії Радам?

     - Я вам скажу.  По-перше,  я так думав і,  на жаль,  це  так сталось.  Переважна більшість,  рідні мої перші секретарі-колеги, не ображайтесь,  не готова для  цього  суміщення.  Ми  просто  по інерції  хапаємо,  що  дають.  Нас,  замість  того,  щоб знімати, пересаджували

     12

     із секретаря райкому в міліцію,  із міліції на профспілки. І так  ми  ще  по  інерції крутимось,  я це знаю і прийму необхідне рішення. (Оплески).

     - Ваше  ставлення  до  вислову   Чорновола,   що   суміщення перетворює  владу  Рад  на  фікцію.  У  вашому районі влада Рад - фікція?

     -У нас  всі  обирались  на   альтернативній   основі.   Коли вносились  пропозиції  на  керівні  посади,  я говорив:  хлопці з демблоку,  досить шуміти: ваша альтернатива, ваша програма? Перші день-два  нерви  мені  трішки пощипали.  Ми добились того,  що за окремих керівників,  зокрема на посади  зав.  відділом  торгівлі, зав.  квартвідділом  голосували  практично  одностайно.  Депутати знали,  що ще задовго до цих виборів саме районна парторганізація підібрала  такі  кадри,  які  потім пройшли на заступників голови Ради. Вони сьогодні активно і непогано працюють.

     - Чи не відтвориться принцип суміщення в разі вашого обрання Головою  Верховної  Ради  обранням в подальшому першим секретарем ЦК?

     - Мені подобається хід вашої думки, але я думаю, що сьогодні це питання не стоїть.

     - Один  раз  ви  проголошуєте,  що  для будь-якого керівного державного діяча партійність несумісна, інший раз ви говорите, що головне - це людина, а не її партійність. Чи не почуваєте ви себе кон'юнктурником?

     - Не знаю,  як ви себе почуваєте,  у мене  такого  гріха  не було. Сподіваюсь, він і не з'явиться.

     - Прошу відповісти, як ви плануєте вирішити проблему села?

     - Не я буду вирішувати,  всі будемо вирішувати. Якщо про мій погляд,  то я вважаю,  що треба відмовитись від такого зверхнього шефства,  яке ми маємо тепер.  Скажімо,  побудували в області,  в селі підприємство,  воно там  випускає  продукцію.  Київ  звітує, прибуток  забирає.  Треба  перестати  обирати село,  що ми завжди робили,  вирішити питання цін.  Якщо  там  є  підприємство,  воно повинно  бути  спільним.  Тут є багато програм.  Я не міністр,  в Держагропромі не працював, але думаю, що колективно ми це питання повинні вирішити і значною мірою на цій сесії.

     - Как вы думаєте, какие у вас недостатки?

     -А у вас?  У мене багато недоліків.  Ті,  з ким я працюю, їх знають,  але працювати я  намагаюсь  стільки,  що  вони  мені  їх пробачали до цього часу.

     Я 15 років в одному районі. Всі знають, що таке довго

     13

     працювати на одному місці.  Я в цьому переконався, коли мене на рік  забрали  в  міський  комітет  партії.  Я  знаю,  що  таке повернутися в той же район,  а не в Москву,  не в Київ виїхати. Я повернувся в той район,  працюю з тими ж  людьми.  Вони  всі  мої недоліки знають,  я їм багато разів розповідав.  Хотів би, щоб їх було менше. Якщо оберете мене, узнаєте, які недоліки. (Оплески).

     - Після виступу Юхновського,  Гриньова чи не  відчуваєте  ви свой слабості в економічних питаннях?

     - Я не знаю,  як ви, а я економікою займався практично 15-20 років,  тому що іншим я тільки будучи першим секретарем зайнявся. Я тільки знаю одне - то НЦП,  то реалізація, то доларні поставки, то держприймання,  то комплексна система Львівська,  то  Сумська, ресурси.  Все це ми крутили,  але це адміністративні методи. Вони нічого  не  дали.  Треба  все  це  відмінити  і   переходити   до регульованого   чи   людського   ринку,   дати  людям  можливість працювати.  І я вже зробив висновок.  І це не  лозунг,  як  дехто каже,  списаний з газети. Зараз створити програму взагалі не так, як на перший погляд може здатися, і трудно.

     -Что, на ваш взгляд,  важнее:  быть  политиком-артистом  или политиком-реалистом?

     - Непогано  бути,  бувають  випадки,  й артистом,  але краще всього - реалістом.  Кожному своє,  у кожного свої  здібності.  Я думаю, що в мене здібності до реалізму.

     - Ви запропонували жити в Народицькому районі Романенку.  То чи не продовжити цей список?

     - Ну,  ви знаєте,  - на Валентину Шевченко, Миколу Рижкова й інших, вам скажу, можна було б і продовжити, щоб не давали більше необгрунтованих рекомендацій.  "Ложь во спасение" - кажуть, щоб я не  хвилювався,  не тікав з Києва,  не кажуть мені правди - це ми записали   в   рішенні   нашого   райкому   партії   -   "двойное преступление".  І тому це так треба.  Ніхто не має права від мене десь там зберігати чи прикривати  інформацію  про  моє  здоров'я, якщо вважає,  що я нормальна людина. І тоді я буду правильно себе вести.

     - Ваше  особисте  ставлення  до   української   національної символіки: синьо-жовтого прапора і тризуба.

     -Ну, нічого,  ми  цього  разу на демонстрацію пішли із своєю такою хоругвою:  там був знак Подільського району, червоний знак, червона  хоругва,  та  якийсь  в  кольорах  знак.  Але не в цьому справа. І я не думаю, що це треба вирішувати на цій сесії. Справа в

     14

     тім, що нам доведеться мати,  напевне,  в кожному регіоні, в кожній області,  хай і в районі,  свою символіку.  Символіка - це політика,  це  об'єднує  людей,  не треба ж цього цуратись.  Я не думаю,  що ця примітивна сталінська символіка,  однакова для всіх республік,  теж  найкраща.  Я думаю,  що все закінчиться тим,  що розумні люди створять нову, розумну символіку.

     - На мое имя на сессию пришло  обращение  крымских  татар  о создании  им условий для заселения в Крыму,  образовании Крымской автономии - более  100  подписей.  Но  Секретариат  не  отпечатал обращения.  Ваше  мнение  о создании автономии в Крыму,  ибо этот вопрос все равно будет поднят.

     - Раз вопрос поднят - значит его нужно решать.

     - Якою  ви  бачите  Україну   в   майбутньому:   незалежною, суверенною, часткою конфедерації чи є якийсь третій варіант?

     - Мої  погляди,  товариші,  ви знаєте,  вважаю,  що їх треба оновлювати.  Я ще донедавна був за таку добру,  сильну федерацію. Але після останнього виступу Рижкова я вважаю,  що тепер ми йдемо все-таки до конфедерації,  тому що з такими  виступами,  з  такою політикою  нам,  напевне,  перед  своїм  народом  буде  ні  з чим звітувати. (Оплески).

     - Ответьте,  пожалуйста,  почему  вы,  борец  за  социальную справедливость,   не  выставили  свою  кандидатуру  на  должность председателя райисполкома,  где нужно работать и  доказать  всему Подольскому району, что партия в вашем лице способна решать...

     - Я не буду навіть далі читати,  бо це людина,  яка не знає, що моя посада першого секретаря - це було все,  плюс райвиконком. Так  як у нас тут не президентська,  але демократична рада,  то я вам прямо скажу,  що я приблизно працюю так,  що в мене теж  все, включаючи виконком,  і ми більш-менш розставляємо сили в районі і маємо якісь наслідки.  Все вирішують не інструкції,  не закони, а конкретна  особистість.  Під  кожну  нову людину треба писати або новий закон, або нову інструкцію. Хто на виробництві, той знає.

     -Вы вскользь  затронули  вопрос  конверсии.  Какие  пути  ее решения вы видите?

     - По-перше,  не можна замість літаків робити каструлі або ще там  щось  інше.  По-друге,  я  вважаю,  що  і  зброєю   непогано торгувать.  Що ж,  ми їх наробили,  цих танків, більше, ніж увесь світ,  що з ними тепер робити? Тракторів нема, міні-техніки нема, мотоблоку  та  ще багато чого іншого.  Але все-таки я вважаю,  що конверсія -

     15

     це занадто великі можуть бути витрати.  Щоб не було,  як  за Хрущова,   коли   порізали   авіаносці.   Я  вважаю,  що  Михайлу Сергійовичу Горбачову зовсім не обов'язково  було  сповіщати  про скорочення  Збройних  Сил  у  Нью-Йорку чи де.  Хай би він про це своєму рідному народу сказав перш за все, а потім уже їм доповів. І тому,  я вважаю,  що якщо ми затіяли вже конверсію,  і не можна інакше,   то   треба   передати   вільні   приміщення    місцевій промисловості. Приміщення і техніку. Інструментальне господарство зберегти.  Ми ж не можемо освоїти нову техніку.  Тому що нам нема на  чому  її  робить.  І  хай  буде там нове обладнання - штампи, прес-форми.  Це все буде пристосування  для  механізації.  Але  я сказав,  що не знаю,  в якій ролі я сьогодні перед вами виступаю, бо це справа фахівців, а не політиків.

     - Ваше  отношение  к  демократической  платформе  Компартии. Какие перспективы, по вашему мнению, у Украины в случае ее выхода из СССР?

     - Я  хотів  би  вам  сказати,   що   деяке   відношення   до демплатформи я все-таки мав.  Не тому,  що я в ній все поділяю. Я бачу,  що вони там взагалі зосередились  на  внутрішньопартійному житті.  А потім - декларують, скажімо, відсутність демократичного централізму,  а фактично - спроби створити партію "від Москви  до самих  до  окраїн".  Тому  я  вважав і вважаю:  якщо повинна бути демократична  платформа  в  складі  Компартії  України,  то  вона повинна  туди  якось  менше  дивитись,  а  займатись своїм рідним народом,  тому що вона - Компартія України називається. А потім я б хотів сказати,  що там дуже багато чесних людей,  які більше не можуть миритись і відповідати за те,  чого вони не  робили  і  не роблять,  і  тому,  я  деякою  мірою  підтримував  цих  людей  на останньому Пленумі ЦК Компартії України,  щоб зберегти  саме  оце добре  ставлення  до тих людей,  які хочуть змінити становище,  в тому числі і в партії,  і в республіці.  Я думаю,  що  на  з'їзді закінчиться  тим.  І так повинно бути.  Це лише платформи,  а все повинно закінчитися синтезом, і якщо з'явиться розумна платформа, то тоді КПРС послужить і Демблоку,  і народу. Не буде заважати ні республіканській,  ні селянській,  ні іншим  партіям.  І  всі  ми будемо добре працювати. Сподіваюсь жити.

     - Какие перспективы выхода?

     - Я вважаю,  що про вихід в одну ніч справа не може йти. Наш народ вже витримав стільки випробовувань.  Це й 33 рік - голод чи сорокові роки і таке інше. Головне - забезпечити все-таки життя,

     16

     право на достойне життя людини,  і тому треба в просторі,  в часі,  в моменті  все  це  узгоджувати.  От  як  будемо  приймати рішення, такі й будуть наші перспективи.

     - Какие  функции  нашей  правящей  КПСС  на переломном этапе развития?  Что вы можете сказать о революционной задаче  развития нашего общества?

     - Я коротко.  В мене час вже закінчився. Я вам скажу, що всі ми переконались,  і хай комуністи це теж ще раз  усвідомлять,  що авангардна роль не дається ні статутом, ні програмою і не дається статтею в Конституції. Вона завойовується в парламентській чесній боротьбі.  От таке становище буде і КПРС.  Залежить від того, які будуть прийняті рішення на з'їзді. Дякую.

     Головуючий. Будь ласка, перший мікрофон.

     Чародєєв О.В.,  секретар  парткому  шахти   імені   60-річчя Радянської   України   виробничого   об'єднання  "Донецьквугілля" (Пролетарський   виборчий   округ,   Донецька   область).    Иван Николаевич,  мы  все  были  в  далеком  от Киева Донбассе приятно удивлены,  узнав  о  вашем  противостоянии  Щербицкому.   Вот   в продолжение  одного  из ответов ваших на вопросы.  Ваше мнение об этом письме в ЦК  КПСС  о  подавлении  инакомыслия  в  партии.  И второе,  ваше мнение:  Председатель Верховного Совета должен, так сказать,  назначать председателей комиссий  или  это  прерогатива комиссии? Вот два вопроса, пожалуйста, ответьте.

     Салій І.М.  Звичайно,  для  одного  виступаючого  чимало.  Я вважаю,  що реального протиборства з Щербицьким у мене  не  було, (так  як  на  відміну  від Володимира Антоновича...  я повинен це просто сказати,  щоб ви всі знали -  з  таким  доступне,  можливе спілкування). Я за свої багато років партійної роботи тільки один раз  попробував  поставити  йому  питання  про  Києво-Могилянську академію.  Стояв  він  тоді в міськкомі партії,  там кімнатка для президії.  Був там Дмитро Гнатюк, про щось вони вдвох розмовляли, а я влетів,  як з конопель, звичайно, але я все-таки зрозумів, що київське "Динамо" наших керівників республіки  хвилювало  більше, ніж   доля   Києво-Могилянської  академії.  Тому  ніяких  у  мене конфліктів не було,  оскільки ми не бачились,  ну,  а я думаю, що буду  завжди  дякувати  не  тільки  долі,  а  й  комуністам нашої районної парторганізації.  Вони виконали один раз у нашому  житті статутне  право.  Просто взяли і не дали зняти з посади секретаря райкому партії,  що зовсім  не  заперечувалось  цим  статутом.  Я думаю, що віднині так повинно бути і в інших місцях.

     17

     Так, "назначать председателя комиссии".

     Я вважаю,  товариші,  що ми сьогодні до "назначательства", в цілому,  не готові. Я вам розкажу, як у нас було на Подолі. Я сам запропонував  на  голову  Ради  двох  чоловік,  охарактеризувавши кожного,  і потім запропонували ще депутатів.  І ми  обирали  там дві-три чи скільки там уже голосували,  але обрали. І я думаю, що так треба і нашій Раді, так як ми мало ще знаємо один одного, ну, це реальність. Нас багато і бачимось перший раз. Ми переконались, що товариш Масол теж не все знає і не все вміє,  хоча така  гроза республіки,  і  тому  треба  спокійно до цього підходити.  Отож я думаю,  що на  голову  комісії,  щоб  ми  краще  узнали,  щоб  не помилились   в   своєму  виборі,  повинні  мати  як  мінімум  дві кандидатури на кожну комісію.  Кожного вислухати,  і це  все-таки допоможе нам зробити менше помилок.  А призначити уже сьогодні ні в якому разі не можна та це  й  не  його  прерогатива,  це  ж  ми все-таки  затверджуємо  на  нашій  сесії.  Так  що це все в наших руках.

     Головуючий. Будь ласка, другий мікрофон.

     Васін Є.М.,   начальник   Полтавського   тепловозоремонтного заводу (Ленінський виборчий округ, Полтавська область). Уважаемый Иван Николаевич,  в здании этого парламента  и  в  прессе  звучат слова  о  том,  что экономические реформы,  которые проходили или проходят  в  Польше,  называют  такими  страшными  словами,   как "шоковая терапия", "анестезия" или "операция без анестезии" и так далее.  Причем говорят, что в Польше этот путь только для Польши. Вам, как партийному работнику и хозяйственному, каким видится наш путь на Украине в связи с вводом рыночной экономики?

     Салій І.М.  Ну,  мені була можливість не  тільки  там  овочі заготовляти  чи  на  будівництвах бувати,  я кілька разів бував у Польщі.  В тому числі,  як тільки війська ввели там,  і  потім  з профспілками спілкувався. Я хотів би сказати так, товариші. Я чую різні   регіони,   різні   республіки,    різні    країни.    Наш п'ятидесятидвохмільйонний  народ гідний мати свій шлях,  як він і мав його в  історії,  і  створити  свій  достойний  господарський механізм.

     Відносно "шокової  терапії".  Ми вже в шоці.  Яка ще "шокова терапія"?  Поляки 12 чи 10 років мучили народ,  не могли прийняти рішення.   А   ми   що   робимо?   Відтяжки  називаються  великою виваженістю. Треба або приймати рішення, або тоді сказати: ні, їх не буде. Сьогодні наш уряд союзний не користується довірою, і по

     18

     заслугах. Я ще тоді казав,  під час попередніх виборів: якщо товариш Рижков за  півроку,  за  рік  не  поправить  становище  в державі,  то  він  повинен  вперше за всю нашу історію всім своїм урядом піти у відставку.  Дати можливість попробувати  іншим,  не мучити себе, нас і Горбачева хоча б. (Оплески).

     Головуючий. Будь ласка, третій мікрофон.

     Ребрик Б.В.,  член  кооперативу  "Виробничник" при обласному об'єднанні  "Івано-Франківськводоканал"  (Тисменицький   виборчий округ, Івано-Франківська область).

     Головуючий. Ви часто задаєте питання.

     Ребрик Б.В.  Іване Миколайовичу,  вас в демократичних кругах України знають як людину,  здатну до  нестандартного,  навіть  до прогресивного мислення. Саме тому я вам хочу задати це запитання, саме вам.  Вам,  мабуть,  добре відома трагічна доля УКП  тут  на сході України і КПЗУ у нас на заході.  Скажіть мені,  сьогодні на Україні існує така політична формація, яка не має ні програми, ні статусу,  тим  більше  жодного  члена,  але має своє керівництво, проводить пленуми, проводить з'їзди. Я маю на увазі КПУ. В той же час  Росія  не  має Комуністичної партії.  Як сумістити оці явища метафізичного порядку зі здоровим глуздом? Дякую за увагу.

     Салій І.М.  Треба  ж  мати  здоровий  глузд:  в   житті,   в програмах,  в реальній практиці.  Я вам скажу, що ми історію нашу не знаємо.  Я  наприклад,  щоб  узнати,  скільки  в  17-20  роках мінялась   влада  в  Києві  з  жодного  підручника,  хоча  й  ВПШ закінчував,  і в політехнічному інституті,  як  кажуть,  "не  пас задніх",  на стаціонарі все-таки навчався,  ніде не взнав. Тільки Булгаков розповів, що це разів 14 переходило. Тому я не дуже знаю й сьогодні правдиву історію, але я знаю одне: жертви, які понесла Комуністична партія, в даному випадку того регіону, вони нічим не виправдані. Люди хотіли добра. Я думаю, що в нас поділ у будьяких партій на регіони,  от  селянська  поганенько  починає,  як  мені здається,  не повинно буї й. Ми єдина республіка, і злука для нас це все-таки не лозунг, а повинна бути реальністю.

     Я у Львові і в Ужгороді побував під час  відпустки.  Чудовий регіон.  Думаю я все-таки, що і Чорновіл, і інші товариші вийдуть на трибуну і скажуть,  як в 1986 році вони приймали дітей Києва і нашого району в Ужгороді,  пекли їм і млинці,  і пампушки і т.д., жінки по черзі доглядали  наших  дітей.  Матері  наші  плакали  і дякували.  То  і  сьогодні під час цієї Чорнобильської біди ми не будемо

     19

     нишпорити, бігати по всьому білому світі, тому що це всетаки не  завжди  правильно,  хоч  і  шляпа  з  нас не спаде (я теж цим займаюсь).  Але  ми  все-таки  повинні  відчути,  що   ми   едина республіка, єдиний регіон, і цей парламент його уособлює.

     Головуючий. Будь ласка, перший мікрофон.

     Шевченко В.І.,     генеральний     директор     Макіївського металургійного      комбінату       імені       С.М.       Кірова (МакіївськийЦентральний   виборчий   округ,   Донецька  область). Уважаемый Иван Николаевич, когда я был еще школьником и увлекался животным  миром,  я  узнал,  что  в  определенное  время года,  в определенный сезон,  ящерица меняет  свою  окраску  и  кожу.  Мне понятны  твердые  убеждения  депутатов  Черновола,  Лукьяненко  и других,  но совсем не понятны ваши.  Я  хочу  получить  ответ  на вопрос, чтобы определиться в выборе нашего Председателя Совета.

     Вы 15 лет проработали в партии.  Сейчас занимаете два поста, изменились за это время.  Как-то очень легко говорите о монополии вроде  бы  в  партии.  В заключение вы сказали,  что председатель должен прекратить членство в партии. Так ответьте, пожалуйста, на вопрос:  почему  вы  до  сих  пор  не  прекратили свое членство в партии?  Если вы будете избраны Председателем,  то вы вступите  в партию,   которая   будет   во   главе,   или   же  будете  верны Коммунистической партии?

     Салій І.М.  Я  вам  хочу  сказати,  шановний  депутате,  мій колего,  вибачте,  не знаю,  хто ви за посадою, що ви погано мене слухали  і,  можливо,  це  тому,  що  ви  "в  детстве  увлекались животными   и  смотрели,  как  ящерица  меняет  цвет".  (Бурхливі оплески).  Я  повинен  сказати,   не   пам'ятаю   Бєлінський   чи Достоєвський ще зазначали, що тільки дурень не міняє поглядів. А, до речі, я їх і не міняв і дурнем себе не вважаю. (Оплески).

     Головуючий. Будь ласка, другий мікрофон.

     Салій І.М. Ні, ні, товариші. Це надто важливе питання, щоб я не  використав  цей  термін,  щоб  ви тут мені не дали можливості відповідати.  Я,  по-перше,  завжди працював для свого народу.  Я своїй  партії,  яка  зростила  мене,  служу  25 років,  і хочу їй служити  далі.  Я  хочу,  щоб  кожний  комуніст,  а   не   тільки представник  Руху  чи "зелених",  носив свій значок,  а комуністи стояли десь сором'язливо.  Я Комуністичній партії,  самій сильній сьогодні  парти  пропоную  серйозне  випробовування,  а  потім  - майбутнє.  А не навпаки - зразу майбутнє,  а потім чи  будемо  ми працювати, чи ні.

     20

     Головуючий. Будь ласка, другий мікрофон.

     Романюк В.С.,   директор   Стрийського  Будинку  працівників освіти (Стрийський виборчий округ,  Львівська область).  Шановний Іване  Миколайовичу,  мені  дуже  імпонує  ваша  думка  про наших політичних лідерів.  Власне,  я хочу вам сказати,  що  за  тисячу років,  після Ярослава Мудрого,  нам,  справді,  зараз на престол потрібно вибрати якогось мудрого чоловіка. Це святе місце, на яке зараз  народ  хоче,  щоб  прийшов мудрий чоловік.  Ось я вас хочу запитати: чи може партія, чи має вона моральне право як керівна і спрямовуюча сила,  яка поставила народ над прірвою,  яка злочинне замовчувала Чорнобильську трагедію і,  фальсифікуючи її,  зробила цю  трагедію  ще  страшнішою,  чи  має  вона право висувати свого лідера на  цей  пост?  Чи  це  не  аморально?  Чи  не  можуть  ці політичні,  партійні  маніпуляції  привести  до  якихось страшних суспільних наслідків,  таких,  припустимо,  як це було в  Румуни? Дякую.

     Салій І.М.  Я хотів би сказати,  що мудрість,  як кажуть,  у кожного своя.  У кожного свої чи то недоліки, чи щось інше. Але я думаю,  що партія, лідер, який це зрозумів і вибачився, чи сказав про це вголос,  то це вже є виправлення  хибкої  позиції.  Можуть статися такі випадки із людиною,  яку ламало і крутило, і яка хоч щось в житті пробувала зробити.  Тоді є надія, що вона колинебудь вчинить правильно. Дякую.

     Головуючий. Дякую. Будь ласка, третій мікрофон.

     Шаповал В.Н.,  голова  виконкому  Черкаської  обласної  Ради народних  депутатів  (Чигиринський  виборчий   округ,   Черкаська область).  У мене два запитання.  Перед тим,  як запитати, я хочу висловити  свою  позицію.  Я  за  багатоукладність  економіки   в сільському господарстві,  за фермерство.  Але хотів би знати Вашу думку:  хто в найближчі два роки нагодує населення України, понад 50  мільйонів  чоловік,  колгоспи,  радгоспи чи фермери?  І друге запитання.  Якщо,  не дай бог, вас оберуть Головою Верховної Ради України, як ви вважаєте, вас український народ зрозуміє і сприйме вашу кандидатуру, чи ні? Дякую за увагу.

     Головуючий. До уваги товариші.

     Салій І.М. А вас, як оберете?

     Головуючий. Дякую.

     Салій І.М. Я відповім.

     Головуючий. Регламент уже, Іване Миколайовичу.

     21

     Салій І.М. Спасибі за увагу. (Оплески).

     Головуючий. До уваги,  товариші.  Слово надається  народному депутату Драчу Івану Федоровичу.

     Драч І.Ф.,  перший  секретар правління Київської організації Спілки  письменників  України   (Артемівський   виборчий   округ, Львівська область).  Вельмишановне товариство, товариші депутати, шановний  Голово,  шановна  президіє,  я  свідомий  висоти   цієї трибуни, на якій стою, і свідомий слова, яке проголошую.

     Кілька слів  про  себе.  Я  народився 17 жовтня 1936 року на півдні Київщини,  на межі Черкащини й Вінниччини. Народився якраз у  той  час,  коли  половина  мого села загинула від голоду 33-го року,  а мої батьки виїхали  на  Кавказ,  перебули  там  і  потім повернулися у рідне село. Я народився, я так думаю, як своєрідний кавказький ген і як своєрідний протест  проти  того,  що  було  у моєму краю.

     Я вчився  в  селі.  Закінчив  школу  в Тетієві,  був головою учнівського комітету  і  секретарем  комсомольської  організації. Отож  маю  якийсь  певний  досвід  і керівничої роботи.  А потім, звичайно,  проходив  усі  шляхи,  які   належало   пройти   моєму поколінню.

     Я був  щасливою  людиною,  коли  поступив  у комсомол,  коли служив   у   Радянській   Армії:   я   служив    три    роки    у ВерхньоДніпровському   понтонно-мостовому   полку.  А  коли  мене прийняли кандидатом у члени партії,  я стояв тоді на посту  і  не було  теж щасливішої людини за мене.  Бо я знав,  що мушу берегти цілий світ і землю свою,  і я був воїном,  який  дійсно  чесно  і гордо служив своїй Вітчизні.

     Але коли  я  вже  прийшов  в університет і став учитися,  то вперше потрапив і в іншу організацію.  Як я зараз пам'ятаю,  коли діставав  партійний  квиток  у  1959  році,  одночасно з тим мене вперше викликали в КДБ.

     Треба сказати,  що до того я не знав,  що це за  організація така. Але вже ж повернувся з армії і був комуністом, кандидатом у члени партії.  Зразу, звичайно, став одним з керівників комсомолу в  університеті  і  писав вірші,  був головою літературної студії імені Т.Г. Шевченка та всілякі інші студентські посади займав.

     Якось я робив інформацію і розповів про те,  що почув,  -  у Караганді повстання,  танки трощать шахтарів,  людей.  Я розповів про це з такою ж відвертістю і  чесністю,  як  і  почув.  Отож  я вперше тоді дістався в цю організацію і вперше дізнався,  що вона є на білому світі.

     22

     Так почалося моє виховання різноманітного роду  і  сорту,  і життя  моє  проходило саме в такий спосіб.  Я весь час,  коли моє життя проходило  в  чисто  літературному  процесі,  писав  вірші, видавав книжки,  був прийнятий у Спілку письменників.  Я вчився у Москві на кіносценарних курсах,  я писав  сценарії  фільмів.  Мої фільми   виходили   і  йшли  на  міжнародні  екрани.  Мої  книжки друкувалися і в Союзі, і за кордоном, у багатьох країнах світу.

     Але весь час і всюди я відчував чисто внутрішній дискомфорт. Цей дискомфорт полягав у тому, що моє переживання чисто мистецьке і  чисто  поетичне  співвідносилось  з  тим,   що   я   бачив   у навколишньому житті.

     Те, яким  чином  я  дійшов до того,  що я цього року написав заяву про вибуття із членів КПРС, продовжувалось 20 років. Спершу були три мої виключення із членів КПРС,  були три суворі партійні догани,  і все це проходило безперервно і  постійно.  Але  тільки цього року,  коли склалася така ситуація, коли приймалися закони, коли знову постало питання,  бути чи  не  бути  українській  мові державною  мовою,  що  російська мова,  коли вона не прийшла,  як державна,  через двері,  то пройшла  вікном,  як  офіційна  мова. Тільки  того,  коли  сталася  така  ситуація  у Литві,  коли всім зрозуміло,  що Україна,  яка  має  унікальний  шанс  зараз  стати самостійною,  незалежною,  суверенною державою (інша вже справа - чи поряд з іншими республіками,  чи взагалі розірвати всі зв'язки і   бути  самостійною  Україною)  я  побачив  і  зрозумів,  що  в Комуністичній партії я цього всього не зроблю,  я цієї мети своєї не виконаю.

     Я весь  час  виростав  на  чисто  національному протесті.  Я розумів, що мій народ весь час намагається звестися з колін і він не  може  звестися  з колін.  Я думав і тяжко переживав увесь цей процес.  І,  звичайно,  загально зрозуміло для мене (і я  це  теж розумію і чесно,  відверто вам кажу),  що, наприклад, якби була у нас окрема,  самостійна Комуністична партія України, - цей процес для мене був би легший.

     Ми чекали  того  часу,  коли  почали Народний рух України за перебудову  разом  із  моїми  друзями  -   комуністами,   членами Комуністичної  партії в Спілці письменників України,  в Київській організації.  Разом з вченими ми не думали,  що цей  процес  буде саме такий,  що ми дійдемо до того розуміння, що повинні створити свою окрему демократичну партію України і саме з цієї  потреби  я вийшов із Комуністичної партії України.

     Це я вам пояснюю ту ситуацію, загальну, загальнозрозумілу,

     23

     щоб просто попередити чимало питань. Я, звичайно, готовий на них відповідати і більш детально розповідати,  знаючи,  як ви тут питали про це все і в Павличка, і у Яворівського.

     Але я    звертаюсь    абсолютно   до   сьогоденних   фактів, сьогоденного  життя.  Наприклад,  учора  приїздить  Горбачов   до Канади.   Зустрічає  його  генерал-губернатор  і  прем'єр-міністр Малруні.  Як наші газети подають,  коли подивитись "Известия"  чи "Правду",  як  вони  подають цього представника українського роду генерал-губернатора Канади Рамона Гнатишина,  знаючи, що це Роман Гнатишин - виходець з української землі?

     Для мене було,  звичайно, цікаво й важливо, що ось приїздить один представник українського роду,  а саме  таким  представником українського роду є Президент Михайло Сергійович Горбачов, всі ми це дуже добре  знаємо,  і  зустрічається  з  іншим  представником українського   роду.   Приїздить   представник  однієї  останньої світової імперії і зустрічаються з частиною  великої  англійської імперії. Українець зустрічається з українцем.

     Про те,  що  Горбачев,  принаймні,  не  знаю:  українець він повністю чи напівукраїнець,  я відчув минулого року на зустрічі з ним у кабінеті В.В.  Щербицького,  коли саме він,  а ніхто інший, запропонував нам,  письменникам,  які були на цій зустрічі,  таку загадку.  Він запитав нас:  скажіть,  хто це написав такі вірші - "Україно моя,  мені в світі нічого не треба,  тільки б голос твій чути і ніжність твою берегти"?

     І потім так зрозуміло було,  що ці вірші належать не Тичині, а Малишку,  і він цитував Шевченка і  т.д.  Тобто,  це  -  людина української  землі,  українського  народу,  українського племені. Коли ми потім довідаємося про його долю,  то  довідаємося  й  про шляхи у Сибір його родоводу,  а потім повернення у Краснодарський край.  Ми довідаємося про шляхи того ж самого Романа Гнатишина  - представника іншого краю,  іншої землі. І що ж нам з того всього, що оце представники зустрічаються вдвох і один  з  них  говорить, допустимо,  російською  мовою,  -  все правильно,  інший говорить українською мовою,  інший - англійською мовою,  і він після  того висловлюється    по-англійськи,   замість   того,   щоб   просто, елементарно додати слова "Ласкаво просимо".

     Але ні цього "Ласкаво просимо",  ні  того  всього  контакту, який  би  міг  бути між українцем з одного боку,  і українцем - з другого,  всього цього немає. Оце і є ентропія, та розпорошеність українського   роду   і  племені  -  це  наша  діаспора  світова, грандіозна, розкидана

     24

     по всіх  усюдах,  коли  ми  працюємо  над  створенням  інших держав,  інших  імперій,  інших  сил,  але ніяк,  ніяким чином не можемо дійти до того,  щоб,  нарешті,  збудувати свою землю, свою державу, свою суверенну незалежну Україну.

     Ось що  мені найбільше болить,  ось що гвіздком лютим завжди живе  в  моєму  серці.  Вільна,  незалежна,  суверенна  людина  у вільній,  незалежній,  суверенній  Україні  -  ось  моє політичне кредо,  суть моїх намагань останніх  літ.  Чому  я  наголошую  на приматі людини,  її волі, незалежності, її духовній суверенності, чому я  свідомо  поєдную  проблему  незалежності  і  суверенності України,   обумовлюю  її  обов'язкове  буття  наявністю  першого, обов'язковістю першого?  Адже  Румунія  Чаушеску,  якого  ми  так (нерозбірливо) донедавна, Північна Корея Кім Ю Сена, якого ми так віддано любимо сьогодні,  і той самий великий  Китай  великою  чи бодай  достатньою  мірою можуть вважатися вільними,  незалежними, суверенними державами, до яких дуже далеко сучасній Україні.

     Проте сама людина,  її  людська  гідність  там  принижена  і упосліджена.  Варто лише згадати, що майже кожний четвертий румун мусив працювати в Секурітаті,  4 мільйони румунів -  працювати  в таємній румунській охранці.  Цікаво ж колись буде зіставити,  які будуть пропорції у  нашій  доблесній  державі,  коли  розкриються архіви КДБ. (Оплески).

     Отож, коли слово "суверенітет" стало улюбленим словом всіх і вся, коли кожен наповнює його змістом, зуголосним своєму власному життю і становищу,  усім очевидно, наскільки різним уявляють собі суверенітет України Перший секретар ЦК КПУ  Івашко  і  в'язень  з 27-річним  стажем  Левко  Лук'яненко,  поет  Дмитро  Павличко  чи генерал-полковник  Духов.  Дуже  важливо   наголосити   в   наших змаганнях,   що  у  відстоюванні  волі  і  незалежності  людської особистості наші змагання не будуть марними.

     І в  цей  перехідний  період,  навіть  зараз,  коли   працює Верховна  Рада,  відчувається  свідомий  пресинг  системи  в усіх регіонах республіки  від  Полтави  до  Дніпропетровська.  Ось  до багатьох   депутатів   прийшли   листи,   в   тому   числі   і  з Дніпропетровська,  де повідомляється,  що в неділю  20  травня  в Дніпропетровську  на  центральному  проспекті Карла Маркса групою людей у цивільному та у формі десантників при урядових  нагородах були  жорстоко  побиті  керівники громадських організацій міста і області.  Хоч на сьогодні і порушено так звану кримільну  справу, але  хід  слідства  і  заяви офіційних представників змушують нас сумніватися в бажанні правоохоронних органів встановити істину. І так далі. (Голос з залу).

     25

     А ви,  будь ласка,  не перебивайте.  Я маю право використати свій час так, як вважаю за потрібне.

     Надцентралізація СРСР,    що    перетворила    так    званий добровільний союз народів на унітарну державу,  тісно пов'язана з тим, що провідною керуючою силою в ній є централізована партія.

     Децентралізація - це єдиний вихід з історично  сліпого  кута як  в  економічній,  так  і  в суспільно-політичній сферах.  І ми вітаємо  проголошену  Єльциним  лінію  на   децентралізацію,   на забезпечення   повного  суверенітету  Російської  Федерації.  Ми, демократи, перефразовуючи відомі слова, що викарбувані в Києві на головному політичному пам'ятнику,  в цій ситуації з повним правом можемо  сказати:  при  єдиній  дії  демократів  великоруських   і українських  вільна  Росія можлива,  без такої єдності про неї не може бути й мови.  При такій  же  єдиній  дії  демократів  вільна Україна   можлива,  залишаючись  сама  собою.  Будучи  вільною  і незалежною,  вона  стане  справжнім  другом  Росії,  повноправним сусідом і другом європейських народів.

     Перший рішучий крок на цьому шляху - децентралізація, рішуча руйнація бюрократичного централізму.

     Ось у нас недавно  зібрався  союз  демократичних  сил  усієї країни,  і  ми  проголосили декларацію,  яка дуже важлива для нас усіх,  і це належить теж  до  програми  моєї,  до  програми  моїх друзів.  Я  хочу  сказати про цю декларацію.  Йдеться про те,  що "развал насильственно созданной тоталитарной империи,  особенно с современного этапа развития общества, именуемой Советским Союзом, является  естественным  итогом   эксперимента   над   нациями   и народностями,  приведшего  их к полному духовному и материальному обнищанию. Руководство либо репрессивные органы делают все, чтобы не  дать  осуществиться  распаду империи даже ценой жизни тысяч и тысяч людей".

     І ось  свідчення  цього  всього  -  телеграма,  прислана   з Єревану,   підписана   народними   депутатами  Вірменії  Рафаелем Ашотовичем Папаяном і його друзями:  "Сообщаем вам,  и через  ваш парламент  и  народу  Украины,  что  27  мая,  накануне праздника независимости Армении внутренние войска СССР совершили  очередное преступление против народа. После спровоцированной перестрелки на железнодорожном вокзале боевая техника,  въехав в Ереван,  начала обстрел  жилых  зданий  и прохожих.  Договоренность о прекращении передвижения  войск  по  столице  была  нарушена  военными  через несколько часов. В ночь на 28 мая военные обстреляли

     26

     здание, и за все это время погибли 23 человека, ранено свыше 60. Среди  убитых  есть  женщины,  дети,  погибли  двое   солдат! Очередной   акт   вандализма  явился  ответом  на  сокрушительное поражение партаппарата в недавних  выборах.  Армянский  народ  не поддался провокации,  ныне обстановка нормализуется. Цель властей

- провалить  второй  тур  выборов,  намеченный  на  третье  июня. Поэтому   их   попытки   дестабилизировать  ситуацию  могут  быть продолжены... "і так далі.

     Це є та реальність,  у якій ми живемо.  Йозас Уршобіс, якого називають  у  Литві  патріархом дипломатії,  переказуючи бесіду з Сталіним 10 жовтня 1939 року у Кремлі,  зокрема,  сказав: "Зайшла мова  про  права союзних республік.  Питаю у Сталіна,  чи справді вони зможуть при бажанні вийти зі складу Радянського Союзу?  Так, при бажанні можуть. Та в кожній з них для того існує комуністична партія, щоб вони цього ніколи не побажали". Ось так сказав батько народів.  Так воно триває досі. (Оплески). Ось відгадка таємничої загадки надцентралізації в нашій союзній унітарній державі.  Якщо не хочемо цього, а ми не хочемо, то мусимо шукати інших структур, інших шляхів.

     Перший крок такий.  Добровільний союз республік,  суверенних держав   на   основі  нового,  справедливого  в  національному  і соціальному  відношенні  союзного  договору  повинен  передбачати добровільний   союз  тих  чи  тих  політичних  партій,  включаючи Комуністичну партію,  нині присутніх в усіх державноуправлінських структурах  союзної  держави.  Перехід  від унітарної до правової держави  не  можливий  в  умовах   досі   діючого   сталінського, антидемократичного  централізму,  що  є  першопричиною  і основою авторитарності,  великодержавного  шовінізму,  і  як  наслідок  - гострої кризи в економіці, екології, культурі і моралі. Скільки б не  закликав  Горбачов   та   партійнодержавні   засоби   масової інформації   в   умовах   пробуксовуючої   перебудови:   "Вчіться господарювати,  будьте  господарями!"  -  почуття   господаря   у робітників  Києва,  Донецька,  Миколаєва,  у  селян  Львівщини  і Полтавщини  не   виробиться   доти,   поки   господар-розпорядник перебуватиме в окультизованому центрі, у Москві. І ми хочемо, щоб вона звільнилася від непосильного  тягаря  керувати  некерованими просторами  земель і народів.  Централізм,  який служить державі, збереженню  імперії,  давно  і   наполегливо   здійснює   кадрову іміграційну   політику,   що   руйнує  природу  і  людські  душі, знеособлює людей, перетворює народи в конгломерат населення.

     27

     Однак впроваджена Сталіним широка практика ротації партійних і  господарських  кадрів  з  області  в  область,  з республіки в республіку призвела до безвідповідальності привозних  керівників, легковажного їхнього ставлення до специфіки,  перспектив розвитку цілих регіонів,  призвела до екологічних і  духовних  чорнобилів, розбазарювання місцевих ресурсів,  денаціоналізації,  уніфікації. Те, що робиться нині в Тирасполі, по всій Молдавії і Прибалтиці у взаємовідносинах  між корінним населенням і приїжджими - наслідок такої політики.  Ротація  призвела  до  недоцільного  перекидання великих   мас   людей   з   кінця  в  кінець  країни,  ускладнила демографічну ситуацію на Україні.  Зараз,  як ми почули вчора, на Україні  15 мільйонів неукраїнців.  Все це негативно відбивається на розвитку української культури,  у сфері розвитку мови і мовних відносин.  Треба переглянути цю практику, доведену до абсурду, на республіканському рівні, розв'язуючи ці проблеми. При регулюванні цих  процесів могло б прислужитися прийняття акту,  еміграційного закону і закону про громадянство Української РСР.  Древні мудреці залишили  нам  постулат:  суспільство,  де  процвітають злочинці, приречено  на  моральну  деградацію  і  згин.  Сталін  зі  своїми поплічниками  вчинив  проти  всього народу такі злочини,  яких не знала історія.  Куропати,  Катинь,  мільйони безіменних могил  на безмежних  просторах  імперії  ГУЛАГу.  Вбивці  ходять серед нас, виблискують  орденськими  планками,  користуються   пільгами   як ветерани.  Низько  вклоняюсь  ветеранам  Вітчизняної війни,  а на Україні,  ви знаєте, загинуло 6, 5 мільйона українців. З огидою і обуренням ми згадуємо про ту грандіозну війну з народом,  де лише війна голодом забрала від 6 до 9 мільйонів. Як відомо, в минулому сталінізм  зібрав  особливо кривавий ужинок під гаслом боротьби з українським  буржуазним   націоналізмом.   Суспільство   засудило практику  навішування  ярликів на чесних людей.  Проте й сьогодні дехто з чиновних посадовців може  собі  дозволити  чи  з  високої трибуни,  чи  в  засобах масової інформації безпідставно обзивати чесних людей,  патріотів рідної землі,  найчастіше  письменників, "націоналістами",   "екстремістами.   "Чому   не  існує  правових гарантій  проти  подібних  брутальних  виявів  сталінізму  у  час перебудови нашого суспільства?

     Переглядаючи білі  плями нашої історії,  повертаючи народові чесні імена безневинно репресованих в тридцяті, сорокові роки, ми повинні    переглянути   всі   політичні   процеси   п'ятдесятих, сімдесятих.  Повна реабілітація безвинних наших сучасників - одна з гарантій, що ми будемо рухатися до справді правової держави.

     28

     З приводу найгостріших проблем і отих ринкових баталій. Мені хотілось сказати своє слово з цього приводу.  Перед людиною,  яка займатиме цей високий пост, постануть двоє надзавдань.

     Перше. Це   моральне.   Все  конче  зводиться  до  того,  що неможливо допустити,  щоб народ  загубив  своє  лице,  як  мовили латиняни.   Коли   ми   бачимо,  як  у  чергах  стоїть  народ  за найелементарнішими речами:  за хлібом, за вермішеллю, то це є те, що передусім винні ті, які керують цим народом. Це вони допустили до такого стану, що народ доведений до відчаю.

     Друге. Це економічне надзавдання,  суть якого  зводиться  до того,  щоб  не  допустити  спаду  життя,  а  добитись  підвищення життєвого рівня. Якими я бачу вирішення цих проблем?

     Завдання сьогоднішнього  дня.  Це   повернути   стабільність суспільству,  зняти страх перед завтрашнім днем.  Для цього треба гарантувати цінність того,  що народ уже зробив,  у що народ  уже вклав  свою  працю.  І тому забезпечити треба золотим запасом оті гроші, котрі вже сьогодні наявні у населення. Це дозволить кожній сім'ї зберегти зароблений минулою працею рівень життя,  достаток. Бути певною мірою  незалежним  і  від  поспішних  законів  нашого парламенту,  і  від непродуманих питань і постанов Уряду,  в тому числі і сьогоденних.

     Завдання на сьогоднішній день - це суверенітет.  Економічною основою  є  енергетична  незалежність.  Ми можемо і в майбутньому продавати   електроенергію,   але   саме   контроль    за    цією електроенергією  мусить  бути  у  нас.  Учора академік Юхновський говорив про експорт електроенергії,  яку  він  обчислював  у  500 мільйонів карбованців. Зараз вона обчислюється, як мені відомо, у 2 мільярди доларів щорічно.  І все це падає у  всесоюзну  кишеню. Аби ми мали контроль за цими ресурсами,  то, звичайно, ситуація у нашій Україні була б зовсім інакша.

     Нагодувати народ через піднесення  сільського  господарства. Гроші  для  цього  можна  дістати через викид на ринок омертвілих ресурсів   тих   будов,   котрі   нині   нікому   не    потрібні. Сільськогосподарська  продукція  на  Україні  повинна продаватися союзним органам та іншим  республікам  по  середніх  світових  чи союзних    цінах.    Водночас    завищені    ціни   на   привозну сільськогосподарську техніку, будівельні матеріали тощо. На цьому Україна  щорічно  втрачає  шість  мільярдів  карбованців.  Ось ті ресурси,  якими ми можемо володіти при нашому бажанні. Я хотів би сказати  про  те,  що  ситуація,  в  якій  знаходиться наш народ, надзвичайно складна. Вона

     29

     особливо складна   тому,   що   відбувається    різноманітна конфронтація різного роду та сорту і намагаються зводити до того, щоб східна Україна не приймала західну Україну.  Західна  Україна теж доводиться різноманітними такими постановами,  як це останнім часом була постанова ЦК КПУ,  Верховної Ради та  нашого  Уряду  з приводу  того,  що  там  прийшли  до  влади  екстремісти.  Це теж розпалювання  чисто  національних  конфліктів  наших  внутрішніх. Певно,  є  ті  сили,  яким  хочеться  зробити з нашої республіки, особливо з того західного регіону, щось на зразок Лівану, чи щось на  зразок  Ольстеру.  І тому демократичні сили мусять пильнувати всю цю ситуацію,  мусять стежити за тим.  Бо ось буквально  зараз відбувається  така річ,  коли Українська автокефальна православна церква,  яка,  здається,  десь там,  значить,  має  свої  реальні можливості  існувати  у  Західному  регіоні:  існує шість громад, зареєстрованих у Києві,  - досі ці громади не мають жодного свого храму    і    тепер.   Наприклад,   коли   наші   друзі,   Спілка кінематографістів України,  пропонують своє приміщення для  того, щоб автокефальна православна церква провела свою конференцію,  бо прибувають закордонні гості і люди хочуть зустріти їх як  гостей. Дуже  дивовижно,  що  українська автокефальна православна церква, яку знищив Сталін,  тільки священиків знищив більше 3000 чоловік, вона  досі  не має ніякого реального шансу ні на визнання,  ні на те,  щоб їй допомогли існувати і розвиватись  нормально  поряд  з іншими. І це було б нормально і загальнозрозуміло. Я вважаю, що у тій ситуації, яка у нас утворилась, дуже багато значить для нас і те,  яким  чином  ми  будемо  співпрацювати  з  нашими  братами і сестрами за кордоном.  Йдеться не лише про закордон, адже відомо, що  українців  на  Кубані  і  в  Москві,  на  Зеленому  Клину і в Казахстані близько 7 мільйонів.  Наша суверенна республіка,  наша Комуністична партія України практично нічого не зробили для того, щоб якось об'єднати  цих  людей,  щоб  відродити  в  них  почуття національної  гідності.  Я  думаю,  що обов'язково нам треба буде зробити окрему комісію по зв'язках з українцями поза Україною.  І все  це  підняти на справжній державний рівень,  щоб ми відчували себе справжньою державою, яка всюди і скрізь турбується про своїх братів і сестер. І допомагати їм всюди і скрізь, і в усьому.

     Я згадую   собі,   що  на  зустрічі  на  Тернопільщині  мені розповіли про дивовижну історію, яка досі мене примушує моторошно здригатися, і я собі уявляю, що це наче сама доля прийшла до мене і сказала, як мені жити і як мені бути.

     30

     Я згадую собі про ту матір,  колись десь перед  сільрадою  з тих  лісових  побойовищ  привезли кількох синів тієї матері,  які воювали,  звичайно ж,  проти Радянської влади і,  звичайно,  вони були  у бендерівцях.  І мати,  яка мала ще до того ж малих дітей, вона не знала, що їй робити, чи їй прийти і впізнати своїх синів, щоб  їх поховати,  як це годиться в людей.  Але вона знала,  коли вона їх пізнає,  то вона пропала,  справа  не  в  тому,  що  вона пропала, а пропали оті її малі діти. Тому що вона буде виселена в Сибір і чи виживе вона, чи ні і чи виживуть її діти - невідомо. І мати  бідкалася,  вона  не  знала,  що їй робити,  і вона пішла і почала топитися. І вона топилася, і її врятували, і її підвели, і вона  вирішила  жити після того страшного стану.  Вона виховувала своїх дітей,  і ці діти стали  і  комуністами,  і  комсомольцями, лікарями  і вченими,  і це є різні діти,  але вона пам'ятає і тих своїх дітей,  інших.  І ось я  згадую  цю  матір,  яка  має  таку трагічну   тяжку   долю,   я  її  зустрів  тут,  коли  відбувався перепохорон Василя Стуса з його побратимами.  Я бачив  цю  матір, вона  сиділа  на  Київському  вокзалі,  над  нею був синьо-жовтий прапор,  коло неї стояла пляшка з молоком,  заткнута кукурудзяним корком.  Вона  нагадувала  мені про мою матір,  яка теж усе життя своє працювала в колгоспі і була щаслива,  коли  нарешті  дістала пенсію - 27, а потім - 40 карбованців.

     Я дивився на цю матір і розумів, що це - мати України, що ми маємо різних синів,  різні люди е,  але ця мати мусить єднати нас усіх. Коли ми не об'єднаємось навколо цієї матері, коли ми будемо знову й знову конфронтувати,  тоді ніколи не  буде  наша  Україна Україною  -  ніколи вона не буде суверенною державою,  а українці наші всюду і скрізь  будуть  тільки  працювати  на  створення  чи відтворення тих чи інших великого розміру світових імперій.

     Давайте ж   нарешті  будемо  працювати  на  нашу  суверенну, незалежну Україну! (Оплески).

     Головуючий. Будь  ласка,  письмові  запитання,   Драч   І.Ф. (зачитує записки, відповідає на них).

     - Шановний   претенденте,   прокурор  республіки  Потебенько розіслав  обласним  і  транспортним  прокурорам   два   службових циркуляри.  В циркулярі від 10.  04.  90 р.  N 6/489 наказується: "Для всех работников,  назначаемых на должности горрайпрокуроров, обязательно  согласование  с  советскими и партийными органами на местах и в тех районах, куда они будут назначены.

     Партийная характеристика на прокуроров, представляемых к

     31

     назначению на  второй   конституционный   срок   полномочий, утверждается на бюро РК или горкома Компартии Украины.

     Відомо, що всі прокурори в Україні - члени КПРС. Чи вважаєте ви,  що при такому підході до підбору прокурорських кадрів,  вони зможуть захищати права громадян чи,  навпаки,  будуть відстоювати інтереси партійної номенклатури?  Чи може такий прокурор  з  явно пропартійною    орієнтацією    очолювати    прокурорську   службу республіки?

     - Я думаю,  шановний добродію Хмара, що ми йдемо до того, що такі посади,  прокурорські і судові, не мають належати до партії, представляти партійні інтереси.  Тим  більше,  коли  йдеться  про прокурора республіки.  Мабуть,  дивовижним буде, що це буде в нас за  суверенітет,  коли  Прокурора  республіки,  в  тому  числі  й Потебенька,  буде призначати Генеральний прокурор Союзу. Я думаю, що прокурор республіки  мусить  бути  підзвітний  Верховній  Раді України, і тільки їй.

     - Иван  Федорович,  вы  председатель  Народного  руху.  Ваше отношение к тому,  что происходит  сегодня  между  Бессарабией  и Молдавией?  Какую линию в этом вопросе проводите вы, встречаясь с Народным фронтом Молдавии?

     - Зустрічаючись  з  різними  приятелями  з  Народного   руху Молдавії, ми обстоюємо ту позицію, що наші кордони визначені і ми не збираємось їх міняти.  Така наша точка зору має  бути,  я  так думаю.

     Хоча знаю,  що багато молдаван мають претензії до Бесарабії, особливо до Буковини.  Але якби  українці  мали  такий  статус  у Молдавії,  як  молдавани  мають  в Україні,  це було б якраз дуже цікаво.  Тому що молдавани мають  свої  школи,  свої  кафедри  на Україні.  В  той  же  час,  мабуть,  ви  дуже добре знаєте,  що в Молдавії немає жодної української школи. А в тій же Молдавії живе приблизно стільки ж українців,  скільки живе їх у Канаді. Проте в Канаді є і школи  свої,  й  свої  інститути,  кафедри  і  т.д.  А Молдавія  абсолютно  заселена  так  званими проміжними людьми або "промежуточными людьми",  як свого часу висловлювався Шукшин  про такий тип народонаселення.

     - Вы  выскажете  ваше  мнение  по вопросу денежной реформы в республике перед переходом на рыночные  отношения?  Если  да,  то каким способом,  если нет, то почему? В последнее время появилось много нищих,  рынок усугубит эту  социальную  проблему.  Как  вам видится решение этих проблем в республике?

     32

     - Я  думаю,  що ми цю проблему можемо розв'язати лише шляхом того,  що мусимо підняти своє село і своє сільське  господарство. Коли не буде підняте село,  а я наводив приклади того, яким чином це можна  зробити,  то  тільки  ми  можемо  розв'язувати  ці  всі проблеми.

     Те, що в нас з'явилось чимало злидарів, - теж безперечно. Ми маємо цілу асоціацію в Києві, там багато людей, сотні безробітних людей,  і я думаю, що буде якийсь певний період, коли це все буде складним і непростим.

     Часом нам називають польську ситуацію,  як  певну  модель  і певний  приклад.  Я  не  вважаю,  що польська ситуація,  як певна модель і певний приклад.  Я не вважаю,  що польська ситуація  для нас може бути рятівною.  Ми мусимо виробляти свою, тому що Польща пішла  на  таку  ситуацію,  бо   там   в   основному   запанувала "Солідарність".  Польща  підпорядкована  своєму  костьолу,  це  - моноструктура,  одна нація,  одна релігія, одна віра і там усе це набагато легше робити. У нас - надзвичайно складно.

     - 136  округ,  Подьяблонский.  За  30  минут  изложения вами программы мы имели возможность совершить  путешествие  в  Канаду, Китай,  Румынию и убедиться в том,  что вы хороший рассказчик. Не кажется ли  вам,  что  Украине  лучше  не  терять  литератора,  а Председателя  поискать среди девяти претендентов,  выступивших до вас? (Оплески).

     - Спасибі вам,  що турбуєтесь про мій письменницький стіл. Я думаю,   що   я  від  нього  не  відцураюся,  якщо  він  мене  не відцурається.  А з приводу Председателя чи з приводу Голови, - це вирішувати вам, а не мені.

     - Вы    как   претендент   на   Председателя   знаєте,   что Правительство Союза вынашивает идею повышения  цен  на  товары  и продукты,  а  это больно ударит прежде всего по бюджету трудового человека.  Возможен ли мораторий республики на эти действия? Если нет, то какие экстренные пути вы предложите в этом важном вопросе для простого труженика?

     - Один з  варіантів  вирішення  я  вже  пропонував  у  своїй програмі.  Видно,  ця  записка  була  написана ще до того,  як Ви прослухали те, що я говорив.

     - Як ви розцінюєте  крах  комуністичних  режимів  у  Східній Європі? Дмитро Чобіт, 269 округ.

     - Я  вважаю,  що йде нормальний процес демократизації всього світового суспільства і думаю, що Україна теж не відцурається від

     33

     цього процесу.  Найбільше я боюся лише того,  щоб наша влада не  спровокувала  в  тих  чи  інших різних ситуаціях те,  що було зроблено в Румунії.  І тому, власне, я є в Русі. Тому я й прагну, щоб  у  Русі могли співпрацювати всі:  комуністи і республіканці, демократи і  безпартійні,  "східняки"  і  "західняки",  католики, баптисти,  православні.  Якраз  все моє покликання останнім часом зводиться до того, що я об'єдную всі ці різноманітні і неймовірні сили.  І,  як ви бачите,  хочете ви цього чи ні, але в цьому залі уже є  десь  близько  ста  депутатів,  які  об'єднуються  навколо Демократичного  блоку  і,  в  основному,  навколо  Руху.  Це є та реальна сила, адже немає ще й року, коли створений Рух. Адже, Рух офіційно  визнаний  всього-на-всього  лише  буквально  недавно  - кілька місяців тому. А установчий з'їзд Руху відбувся 8-9 вересня минулого року.  Немає року з того всього і за отакий короткий час ви бачите, які дивовижні зміни у нас відбуваються.

     І не розуміти цього всього,  і не відчувати,  мені здається, може тільки або сліпий, або глухий.

     - "На Украине проживает 15 миллионов неукраинцев - это почти одна  треть  населения   УССР".   Это   констатация   факта   или неудовлетворенность   их  присутствием,  или  неудовлетворенность наличием украинцев за рубежом?  Как вы  видите  решение  поднятой проблемы?  И  все-таки,  "украинский  народ" или "народ Украины", ведь  каждый  имеет  право  на  свободу  передвижения   и   место жительства.

     - До  слова "народ України" ми звикли,  бо це слово весь час вживав Володимир Васильович Щербицький. Дозвольте нам якийсь час, а  може  й  на  віки  вічні вживати це слово "український народ". Український народ - це не значить, "народ України". Він входить у теж більше поняття.  Я думаю у "народ України" входять і росіяни, і євреї,  і поляки.  І я вам хочу сказати,  що  вчора  завідуючий відділом   міжнаціональних   відносин  депутат  Шульга  запитував Павличка з приводу ситуації на Україні,  з приводу ставлення Руху до тих усіх ситуацій.

     Загальнозрозуміло, що це все,  що відбувалося останнім часом і  в  ЦК,  і  взагалі,  коли   заворушились   ці   всі   проблеми національностей,  тільки після того,  коли справді і письменники, які добивалися вирішення цих всіх проблем уже  протягом  десятків років,  і через те,  що ми досі,  наприклад, добивалися створення журналу "Сузір'я" та досі його таки не маємо. Після того, коли на Русі, саме на Русі, серед ради колегій і ради представників

     34

     була створена  й  рада національностей,  як некерівний орган Руху.  І звичайно,  ми розуміємо,  що ці всі проблеми і росіян, і євреїв і так далі. Звичайно, ви дуже добре знаєте про те, що коли на Україні  не  підняла  голову  шовіністична  "Пам'ять",  то  це завдяки тому, що є Рух. Завдяки тому, що є програма Руху.

     З приводу ставлення до проблем єврейства, з приводу того, що були складені документи з приводу засудження антисемітизму і  так далі.  І  це  відбувається  саме тому,  що є Рух,  що він реально дивиться,  щоб ми приймали звернення до  росіян  на  Україні.  Ми приймали звернення до тих українців, які не володіють українською мовою,  але хочуть працювати на Україну, на нашу землю, відчувати її  рідною землею.  Ми все це обумовили,  ми все це відчули.  І я думаю,  що  ставлення  до  національних  проблем  у  Русі  є   на відповідному рівні.  Ось часом нас питають,  хто йде і що, і чому стоять  люди.  Ось  пишуть:  "Я  киянка,  заявляю   протест   тим депутатам,  які  в  запитаннях  до  претендентів на посаду Голови Верховної Ради,  шановних депутатів Лук'яненко, Гориня, Чорновола звинувачують  їх  в  тому,  що  вони є організаторами народу біля Верховної Ради. Я сама по собі, мені ніхто не видає платню за те, що   я   вільний   від  роботи  час  віддаю  на  площі  депутатам Демократичного блоку  та  розсудливим,  бажаючим  щастя  Україні, депутатам,  які  поза  Демократичним блоком.  Охріменко О.І.,  м. Київ, проспект Корнійчука, 28-в, квартира 45". Будь ласка, вам.

     - Що можете сказати про долю бібліотеки Ярослава Мудрого?

     - Я приблизно  знаю  стільки,  скільки  ви  з  публікацій  в "Літературній  Україні",  але знаю також з розповідей моїх друзів журналістів,  письменників, які там побували, які кажуть, що поки що цю бібліотеку знайти важко.  Якісь є сліди того,  що бачили це все десь в 30-х роках, тоді, коли відбувалось переселення столиці з  Харкова  в  Київ і коли ліквідовувалась там та утворювалась ця організація,  яка досі там існує.  Здебільшого так думають, що то була  бібліотека Києво-Могилянської академії.  Кажуть,  що отаман Головатий десь  свого  часу  після  ліквідації  Січі  Запорізької вивозив  дуже  багато  книжок,  сотні  й  сотні  книжок  туди,  у Краснодар. Кажуть, що в Краснодарському педагогічному інституті є дуже багато книжок саме з цієї козацької бібліотеки.

     - Які  конкретні  шляхи  ви  бачите  для  підняття економіки республіки? Чи можлива або необхідна реформа грошей?

     - Я думаю, що коли буде йти мова про суверенітет України,

     35

     тоді буде йти  мова  про  свою  валюту  і  свою  енергетичну незалежність. Я думаю, що все це буде призводити і до того, що це все має розв'язуватися у такому загальному суцільному плані.

     - Чи маєте ви дані про те,  скільки українських шкіл,  бодай приблизно,  було в СРСР за межами України,  і скільки їх є тепер? Яку ви бачите перспективу щодо цього?

     - Для  мене  дивовижно,  що  у  такому  далекому  місті,  як ЛосАнджелес,  існує  українська  школа,  у  Лас-Вегасі  там серед пустелі Невада є українська школа,  і немає української  школи  у місті Донецьку.  Починають творитися українські школи.  Я чув про таку  українську  школу  в  Новосибірську,   чув   про   недільну українську школу у Ленінграді,  твориться така українська школа у Москві,  як ви дуже добре знаєте.  Але це є великий сором для тих семи мільйонів українців, які живуть поза межами Союзу і не мають ні шкіл,  ні інститутів, ні університетів, ні своїх кафедр. Як це не тяжко,  як це не дивно згадувати,  в Московському університеті немає кафедри української мови  і  української  літератури,  зате такі кафедри є у Нью-Йорку, у Вашінгтоні, у Токіо й інших містах.

     Головуючий. Іване  Федоровичу,  час  на  письмові  запитання закінчився,  переходимо до усних,  з вашого дозволу.  Будь ласка, перший мікрофон.

     Головенко М.Я.    завідуючий    відділом    Фізико-хімічного інституту імені  О.В.  Богацького  АН  УРСР  (Київський  виборчий округ, Одеська область). Шановний Іване Федоровичу, чи задоволені ви сучасним тлумаченням історії України?  Якщо  ні,  то  скажіть, будь  ласка,  що  ви зробите,  якщо вас оберуть Головою Верховної Ради України і як письменник для  того,  щоб  Українська  історія відображала  природний  хід,  а  не  кон'юнктуру,  кон'юнктуру зі сторони партії, Руху і тощо.

     Драч І.Ф. Ми з вами нікуди не дінемось від тієї історії, яка є,  яка існує. Наприклад, історія Росії, вона існує. Історія того ж самого Соловйова чи Карамзіна,  і ми знаємо,  якими тиражами ця історія  доходить  до  сучасного  читача,  хто хоче,  той може її придбати,  тяжко її придбати,  того ж самого Соловйова чи того  ж самого  Ключевського,  але  коли надзвичайно хочеш,  то принаймні можна взяти у свого приятеля і почитати.  А  спробуйте  ви  взяти почитати   історію   України   Дорошенка   чи   історію   України Грушевського,  чи  історію  України,   написану   навіть   такими авторами,

     36

     нашими радянськими.  Той  же  самий  (не чути),  немає цього всього.  Значить,  зовсім  мусить  бути  об'єктивний  підхід   до ситуації,  перш  за  все  ми  повинні  видати  тих  найвидатніших істориків нашого часу і нашої української науки  і  перш  за  все мати неспотворену справжню історію нашого українського народу.

     Я не  думаю,  що коли ви видасте чи ми з вами видамо історію Грушевського,  що це буде історія,  написана в дусі Руху.  Ні, це буде та історія, яку свого часу запропонував історик Грушевський. Не в усьому вона має свої  переваги  перед  якимись  об'єктивними даними  і т.д.,  які зараз мають можливість точніше відчувати всю цю ситуацію.  Але це є найвидатніша історія нашого  народу  і  ми повинні її мати і повинні її знати. Отож перш за все треба видати те багатство,  величезне багатство нашої історичної науки, в тому числі  і  наших  вчених  і закордонних типу Наталі Полонської,  і інших істориків.  І я  думаю,  що  це  буде  відбиття  нормальної ситуації,  щоб  народ  знав  про  себе,  про свою долю у світовій історії.

     Головуючий. Будь ласка, другий мікрофон.

     Санін В.Н. начальник Політвідділу внутрішніх військ МВС СРСР по  Українській  РСР і Молдавській РСР (Жовтневий виборчий округ, Харківська область).

     Уважаемый Иван  Федорович!  Зачитать  телеграмму  друга   из Армении - видимо, еще не значит сообщить нам сегодня истину.

     Да, вооруженный инцидент 27 мая имел место. Он расследуется, а  также   проводится   следствие.   Да,   необходимо   высказать соболезнования.  Там  погибли военнослужащие внутренних войск,  а также из числа вооруженных бандитов и неповинных граждан.

     Сегодня официально  известно,  что  инцидент   спровоцирован вооруженными  бандитами.  Но можно ли так опрометчиво,  уважаемый Иван  Федорович,  делать  выводы  соискателю  поста  Председателя Верховного Совета Украины?  Вы также будете (вопрос мой) поспешны и поверхностны, если будете им избраны?

     Драч І.Ф. Спасибі за запитання. Я процитував цю телеграму як факт того всього,  що як у нас дуже складним шитвом,  але шиється все та ж імперська політика,  надзвичайно складна і тяжка. Але це є продовження нашої імперської політики. Я вважаю, що перш за все це  справа,  яка  стосується  азербайджанського  і   вірменського народів. Я це вам заявляю як людина, яка багато про все це знає і з азербайджанського боку,  через те,  що маю багато друзів  серед письменників азербайджанських, таких як

     37

     Максуд Ібрагімбеков,  Рустам Ібрагімбеков,  і з вірменського боку,  як  людина,  що  має  звання  "Заслужений  діяч   мистецтв Вірменії".  І  я  вам  кажу,  що те все,  що відбувається в цьому регіоні,  це є  не  тільки  наслідок  тої  страшної  колоніальної політики російського царизму.  Це є ота вибухова бомба,  яка весь час детонує і дає свою вибухівку,  це -  сталінська  бомба.  Мені здається,  що ми запізнилися з вирішенням цієї всієї проблеми.  І не стояти на захисті інтересів вірменського народу,  дві  третини якого було знищено взагалі в цьому столітті, коли залишилась його одна третина і залишилась одна третина території,  де  він  живе, мені здається, що шукати ще якісь інші причини я не бачу мотивів.

     Головуючий. Будь ласка, третій мікрофон.

     Правденко С.М.,  власний  кореспондент  газети  "Економіка і життя" (Самарський виборчий округ, Дніпропетровська область).

     Шановний Іване Федоровичу, у мене до вас два запитання.

     На мене  справив  значне  враження  претендент   Лук'яненко, принаймні  цілісністю своєї натури.  В зв'язку з тим до вас перше запитання морально-етичне, друге - економічне.

     Чи зможете  ви  з  часом,   враховуючи   ваші   стосунки   з Комуністичною  партією,  і  те,  що  вас  виключали і оголошували суворі догани,  і те,  що потім ви з неї вийшли,  чи  зможете  ви повторити  слідом  за  генієм  про  свою долю:  "ми не лукавили з тобою, ми чесно йшли, у нас нема зерна неправди за собою"?

     І друге запитання.  Я його задавав  вчора  депутату  Гориню, але,  на  жаль,  він  його  обійшов  і  почав  говорити про стару ситуацію,  про сьогоднішню,  а не майбутню. За умови, що ми знизу формуємо свій бюджет, ми призначаємо всі керівні пости, включаючи прокурора і так далі,  ми маємо, будемо мати повний економічний і політичний  суверенітет,  чи  має Рух в зв'язку з такою ситуацією повного суверенітету економічну програму?  Мене і  моїх  виборців цікавить обгрунтування економічної доцільності,  саме економічної доцільності виходу з СРСР за  умови,  що  Україна  матиме  повний економічний суверенітет. Чи корисним буде для українського народу той вихід,  про який ви говорите, з точки зору його рівня життя і так далі? Чи маєте ви таке обгрунтування?

     Драч І.Ф.  З  приводу вашого першого запитання,  то я просто хочу сказати, що, мабуть, на білому світі, в тому числі і в цьому залі,  тяжко знайти людину, яка б твердо і переконано сказати, що ми чесно йшли,  що в нас нема зерна неправди за собою.  Справа  в тому, що те зерно неправди, яке мені доводилося в своєму житті

     38

     кидати і  сіяти  у  цю  землю,  виявилось  об'єктивно зерном неправди.  Але я,  йдучи по цій дорозі,  щиро вірив,  що роблю ту віддану,  чесну  і  щиру свою справу,  Я інакше не міг би жити на цьому білому світі і тому я такого закиду  прийняти  не  можу.  З приводу економічного суверенітету.  Загальнозрозуміло, що значить казати про те,  що у світовій практиці вже склалося таке  поняття про стадії незалежності.

     Перше -   це   мовна   незалежність,   друге   -   культурна незалежність,  третє - економічна,  четверте -політична,  п'яте - державна.  А народ каже,  що суверенітет як гроші: або він є, або його немає. Отож, коли казати про той економічний суверенітет, то я  намагався  тут вже це все роз'яснити.  А програма Руху існує з цього приводу.  У нас є ціла економічна комісія з цього  приводу, яку  очолює  народний  депутат  Володимир  Кирилович Черняк,  яка виробляє різні варіанти виходу із нашої ситуації.  Є  надзвичайна програма,  яку  розробляють  молоді  вчені  з Інституту народного господарства. Одним там з таких цікавих людей є молодий економіст Савченко.   Зараз  така  ж  економічна  конференція  має  бути  у Гарвардському  університеті,   де   питання   економіки   України поставлено  на  міжнародні  ваги.  І  я думаю,  що шукати зараз і вишукувати,  коли водночас не можуть дати вам реального виходу  з економічної   кризи  ні  той  самий  Абалкін,  який  став  першим заступником прем'єра,  ні Шмельов,  ні інші видатні економісти, і наші  два  економісти,  які  зараз  дістали  звання  академіків в українській Академії наук.  Тобто,  коли сотні економістів  цього всього  не мають,  ви хочете,  щоб негайно і відразу запропонував таку економічну систему Рух?  Ні,  Рух має різні моделі виходу  з цієї ситуації.

     Головуючий. Дякую.  Будь  ласка,  перший  мікрофон.  Шановні товариші! Слідкуйте за черговістю.

     Гребенченко Л.Г.,  директор Горлівського фурнітурного заводу (Горлівський-Калінінський виборчий округ, Донецька область).

     Уважаемый кандидат  в  Председатели!  Где вы настоящий?  Или тогда, когда в стихах восхваляли партию, Ленина, Советский Союз и проклинали Петлюру,  или сейчас, когда вы ругаете зло коммунистов и восхваляете уже Бендеру и Петлюру? Пожалуйста, кратко.

     Драч І.Ф. Шановний депутате! Я б на вашому місці не

     39

     займався фальсифікацією.  Ви в моїх вустах не чули тепер  ні хвали Бендері,  ні паплюження Комуністичної партії. Я кажу про ті об'єктивні дані,  об'єктивні речі, які зараз відбуваються у нашій країні.  Так  що  просто  не  треба  перефальсифіковувати  ці всі ситуації і ту вашу позицію,  яка  прозвучала  і  в  ставленні  до Яворівського,  і в ставленні до Павличка. Це є просто елементарне несприйняття людини,  яка просто шукає, змінюється. І я думаю, що демократична  партія  України  і республіканська партія України і Комуністична партія України  будуть  працювати  над  відродженням України. Ми повинні всі працювати на це все. І дарма вишукувати у когось якісь тенденції, яких немає.

     Головуючий. Будь ласка, другий мікрофон.

     Колінець В.В.,  викладач  кафедри  російської  і  зарубіжної літератури  Тернопільського  державного  педагогічного  інституту імені  Я.  Галана   (Тернопільський   міський   виборчий   округ, Тернопільська область).

     Шановний Іване Федоровичу! Яка перспектива відкривається для України і які наслідки для політичної ситуації  на  Україні  може мати  обрання  Головою Верховної Ради першого секретаря Компартії України товариша Івашка?

     Драч І.Ф.  Коли б мене запитали: за кого б я голосував серед тих   претендентів,  які  тут  були,  мені  найбільш  подобається спокійна,  зважена,  розумна  позиція,  з  якою   виступав   Ігор Рафаїлович  Юхновський.  Це  академік,  який має великий життєвий досвід,  який розумно і чітко бачить ситуацію, може великою мірою бути  об'єднавчою силою нашого життя.  Тому,  що він народився на Волині,  в православній сім'ї,  живе у  Львові,  його  шанують  і приймають  греко-католики.  Він  -  комуніст,  один з ініціаторів Народного Руху України за перебудову і разом з тим був  делегатом XІX  партійної  конференції.  Тобто  це людина,  яка зможе якоюсь мірою об'єднати всі ті сили,  не допускати конфронтації у  нашому залі. І я у цій ситуації буду голосувати за Юхновського.

     Головуючий. Будь ласка, третій мікрофон.

     Локтєв С.В.,   прохідник   шахти   "Кочегарка"   виробничого об'єднання   "Артемвугілля"   (Горлівський-Центральний   виборчий округ, Донецька область).

     Уважаемый Иван Федорович! В партию вы вступили 40 лет назад. В 1968 году вас исключили из партии,  но Киевский  горком  партии вас восстановил. И вы тогда сказали, что быть вне партии

     40

     противоречит вашему  естеству.  В  застойные  годы  вы стали дважды орденоносцем,  дважды лауреатом Ленинской  премии,  дважды коммунистом.  Теперь  получается  так,  что  КПСС  утратила  свой авторитет с вашим участием,  но вы сейчас в  стороне,  критикуете ее.  Это - не предательство, что в такое время вы вышли из нее? И потом,  почему же  вы,  отказавшись  от  партии  коммунистов,  не отказываетесь от орденов, которые получили за то, что восславляли партию?

     Драч І.Ф. По-перше, не партія мені давала ці ордени. Ви дуже добре знаєте.  А,  по-друге,  я готовий за перебування в партії з 1959 року,  коли я солдатом став кандидатом у члени КПРС, а потім в  університеті  був  прийнятий  в  члени  КПРС,  разом з партією сплатити ті всі борги моральні і  всі  інші.  Я  готовий  понести покаяння за те все,  що відбувалося.  Я це все роблю і вважаю, що вся Комуністична партія повинна це зробити.  Я  вважаю,  що  вона повинна покаятись і за той голод 32-33 років, і за той Чорнобиль, до якого причетні дуже багато людей, які сидять у цьому залі. І я готовий  разом,  а  це  є  той  заклик,  до якого закликав один з інтелігентів нашого часу - Дмитро  Сергійович  Ліхачов,  прийняти час покаяння. Я приймаю цей час покаяння. (Оплески).

     Головуючий. Все, Іване Федоровичу! Дякуємо.

     Шановні товариші   депутати,   дозвольте  від  вашого  імені подякувати  народним  депутатам  Павличку,  Івашку,  Юхновському, Лук'яненку,  Гориню,  Яворівському,  Гриньову,  Чорноволу, Салію, Драчу за те,  то вони виступили перед нами з  своїми  програмами, відповіли на наші запитання.

     Шановні товариші  депутати!  Перед  тим,  як закрити вечірнє засідання,  невеличка інформація. До Президії надходять записки з проханням  повідомити  про  наслідки землетрусу.  Ми з'ясували це питання в Уряді республіки і в Академії наук Української РСР.

     За оперативними   даними   Академії   наук   УРСР   епіцентр землетрусу  знаходився в Румунії в районі Вранча Окшани,  де сила поштовхів була  8-9  балів.  Радіо  Бухареста  повідомило,  що  є руйнування старих будівель. Про жертви нічого не повідомлялось.

     У Молдавії   сила   землетрусу  становила  5-6  балів.  Сила землетрусу по Україні:  Одеська область - 6 балів, Карпати - до 5 балів,  Львів,  Чернівці,  Київ - 4 бали, Сімферополь - 2-3 бали. Головний вчений секретар Президії Академії наук товариш  Стогній, який

     41

     зв'язувався із  Чорнобильською  АЕС,  повідомив,  що станція відчула  коливання  землі.  Усі  три  блоки  працюють  у   режимі номінальної потужності, відхилень в режимі роботи устаткування не було.  Як повідомив міністр енергетики УРСР товариш Скляров,  всі електростанції  мережі  не  відключались і працюють в нормальному режимі.

     Вечірнє засідання оголошується  закритим.  Сесія  продовжить роботу завтра о 10 годині ранку.

     Невиголошені виступи  по доповіді Голови Ради Міністрів УРСР депутата  Масола  В.А.  "Про  політичне  соціальноекономічне   та екологічне становище України".

     Петренко М.Я.,   голова  Гадяцької  районної  Ради  народних депутатів,  перший секретар Гадяцького райкому Компартії  України (Гадяцький виборчий округ, Полтавська область).

     Шановні народні   депутати,  шановний  Віталію  Андрійовичу, члени Уряду!  З доповіді про соціально-економічне  та  екологічне становище  України,  друкованих  матеріалів,  розданих депутатам, стало відомо,  що Уряду  республіки  під  Вашим  керівництвом  за останні роки вдалося дещо зробити.

     На фоні  загальносоюзної  тенденції  до  зниження звертає на себе увагу прискорення росту виробленого національного  доходу  в минулому році.

     За чотири  роки  12-ї  п'ятирічки  зріс  національний доход, продуктивність  праці.   Випереджаючими   темпами   збільшувалось виробництво  предметів  споживання.  Проте  ситуація  в економіці республіки надзвичайно складна.

     Ви намагались пояснити все це,  перш за все,  нестабільністю роботи     народногосподарського     комплексу     Союзу     РСР, міжнаціональними  конфліктами,  диктатом  Центру,  недосконалістю законів,   які   прийняті,   зниженням   трудової   і  договірної дисципліни.

     На нашу  думку,  все  це  дійсно  має  місце.  Тож   виникає запитання:  що  ж  робив  Уряд,  щоб  пом'якшити  тяжкі удари цих факторів?  Якщо відверто говорити, в доповіді ми цього не почули. І  Уряд  наш,  образно  кажучи,  в  цій ситуації нагадував екіпаж корабля без вітрил і з опущеними веслами в бурхливій течії  часу, що чекав,  до якого берега його приб'є. Але до берега сьогодні ще далеко, а до прірви близько.

     Всі ми  тут  сходимось  в  думці,  що  надійним  квітучим  і затишним берегом для нас повинна стати тільки економічна

     42

     самостійність України,  її суверенітет в оновленій федерації рівних республік.

     Тому пропоную одним з перших вирішувати саме це питання.

     Прикро, що наш Уряд не став ініціатором тут ще 2 роки  тому. Дбаючи  про  суверенітет,  ми  всі  повинні чітко усвідомити,  що вільна людина - не засіб досягнення, а найголовніша його мета.

     Друге. Вам, шановний Віталію Андрійовичу, як члену Політбюро ЦК  Компартії  України,  належало  б  все-таки охарактеризувати і політичне становище в  нашій  республіці,  яке  сьогодні  простим назвати не можна.  А, як відомо, економіка і політика нерозривні. Не враховувати в щоденній роботі політичну ситуацію, що склалась, не  прогнозувати  її  подальший  вплив на економічне становище по меншій мірі несерйозно.

     Далі. У доповіді нічого не сказано про  роботу  Міністерства закордонних  справ,  як  характеризується  зовнішньо-торговельний оборот  республіки?  Чи  планується  переорієнтація  імпорту   на користь  нових  технологічних  ліній  та  обладнання для легкої і харчової  промисловості?  Мабуть,  це   могло   б   допомогти   в майбутньому збалансувати споживчий ринок.

     І ще про одне.  В комплексній програмі соціальної перебудови сіл УРСР на дванадцяту п'ятирічку  і  на  період  до  2000  року, затвердженій  постановою  ЦК  Компартії  України і Ради Міністрів УРСР  23  листопада   1987   року,   передбачається   забезпечити вирівнювання  обсягів  житлового будівництва в розрахунку на 1000 чоловік  сільського  і  міського  населення,   значно   розширити індивідуальне житлове будівництво за рахунок коштів населення. Та про це забули окремі міністри.

     Конкретний приклад.  На підставі листа Міністерства торгівлі УРСР  від  29.  01.  90  року  за  N 4-1-23/143 фонди будівельних матеріалів для сільського населення Гадяцького району Полтавської області зменшені в таких розмірах:

     - труби газопровідні - 57, 5 %

     - радіатори опалювання - 40, 4 %

     - колонки газові - 48 %

     - цемент - 41, 7%

     - плити газові -18, 7 %

     - шифер -10 %

     Це свідчення того, що ще одна програма під загрозою зриву. А недавно стало відомо,  що прийнято постанову Ради Міністрів УРСР, в якій передбачається не пізніше 1995 року завершити

     43

     будівництво під'їздів  з твердим покриттям до всіх населених пунктів республіки та по мірі  їх  введення  в  дію  організувати регулярне автобусне сполучення. Чи реально це?

     Якщо лише в нашому районі на цей рік автопідприємству 15337 фонди на бензин зменшені в порівнянні з 1989 роком більш як на 400 тонн і,  мабуть,  з листопада ми вимушені будемо скоротити маршрути, а не відкривати нові.

     І в кінці про одну вкрай  занедбану,  а  тому  болючу  сферу нашого  сьогоднішнього  буття  -  культуру.  Торкнуся лише одного аспекту її - будівництва закладів культури на селі.

     Яке гнітюче  враження  справляють  одноманітністю,  сірістю, заземленістю  збудовані  Будинки культури.  Як мало говорять вони про своє призначення  бути  храмом  культури,  служити  духовному збагаченню людини!

     Пора б   нам   відмовитися  від  типових  проектів  закладів культури, враховувати територіальні та національні традиції.

     Проблем немало,  і новоствореному Уряду треба буде дбати про їх вирішення. Дякую за увагу.

     Сватков Л.Б.,  голова  Миргородської  районної Ради народних депутатів,  перший секретар  Миргородського  міськкому  Компартії України   (Миргородський  виборчий  округ,  Полтавська  область). Шановні  депутати,  шановна  президія!  При   такій   поляризації поглядів, яка є на сьогодні, я не претендую на абсолютну вірність думки чи позиції.  Разом з тим хотів би висловити ряд зауважень з питань  політичного,  соціальноекономічного  і екологічного стану України.

     Перше. Хотіли ми б того,  чи ні,  але сьогодні слід визнати, що  ми  живемо  і  працюємо  практично  в  умовах багатопартійної системи. І незалежно від того, хто до якої належить, за кожним із нас  близько  100 тисяч виборців.  Вони чекають від нас прийняття рішень на покращення ситуації на Україні,  на  покращення  життя. Серед нас немає інакомислячих.  Відійшли в минуле,  добре було б, якби назавжди,  часи,  коли переслідували за переконання. Давайте вислухаємо   кожного,   знайдемо   спільну   конструктивну  лінію прикладання зусиль і будемо плідно працювати.

     Друге. Багато критичних зауважень на адресу голови Уряду  т. Масола В.А. Претензії справедливі.

     Але головна    причина    не   в   цьому.   Роками   існуюча командноадміністративна система  породила  диктат  міністерств  і відомств,  безправ'я  людей,  трудових колективів,  місцевих Рад. Потрібно демонтувати всю систему.

     44

     Наш парламент повинен створити принципово  нову  державу,  в якій  буде  людина-мета,  а  не засіб досягнення незрозуміло якої мети. Робота для людини, трудовий колектив для людини, республіка для людини, а не навпаки, як це було 72 роки.

     Це буде можливо тільки з прийняттям,  визнанням суверенітету республіки.   Не   декларативного,   а   повного    суверенітету, політичного і економічного.

     Третє. Хочу  підтримати  мого  колегу  і товариша,  депутата Степенка В.І. 72 роки держава знущається з села. Я не перебільшую і  не  боюсь цього слова,  знущається.  Це і зростання цін на всю продукцію для села,  і низькі стабільні закупочні ціни, перебої в матеріально-технічному      забезпеченні,     мізерні     розміри капіталовкладень у розвиток  соціальної  сфери.  Навіть  введення літнього часу, яке ніяк не сприймається сільським населенням.

     Нова акція  Уряду  СРСР  -  підвищення  закупівельних цін на зерно,  без погодження з аграрниками,  з ігноруванням думки Уряду республіки, може наробити багато біди з селом.

     Потрібно змінити  ставлення держави до села.  Необхідна нова державна політика по відношенню до села.

     Четверте. Нам потрібно всім усвідомити,  що вже  настав  час відійти  від  залишкового  принципу фінансування освіти,  охорони здоров'я і культури.  Найбільше багатство - людина. Без здоров'я, без духовності, без моралі, без культури не може бути повноцінної людини, не буде і повноцінної республіки. Дякую за увагу.

     Швайка М.А.,  старший  науковий   співробітник   Львівського відділення  Інституту  економіки  АН  УРСР (Золочівський виборчий округ, Львівська область).

     Україна переживає важкі  дні  занепаду,  кризи  і  руйнації. Руйнується   земля   і   її  багатства,  під  загрозою  винищення перебувають  її  жителі.  Це  є  наслідком  не   лише   70-річних експериментів,  а  й  майже  двохсотлітнього  досвіду перебування України   під   гнітом   російських   колонізаторів.    Виконавши короткочасну   роль   інтелектуального   донора   при  здійсненні петровських реформ і послуживши  якийсь  час  військовополітичним буфером  у  змаганнях  на південному заході з турками і поляками, Україна  врешті  перетворилася  на   глуху   провінцію,   безкраю імперську житницю,  заселену не вільними,  як колись, селянами, а кріпосними рабами. Нащадки освічених людей, що вражали в минулому приїжджих  мандрівників  майже повсюдним умінням читати й писати, виростали під скіпетром російського  царату  неписьменною  масою. Відомий не

     45

     лише в  Європі  багатомільйонний український народ,  у якого були  своє  військо,  церкви,  школи  і  академії,  література  і мистецтво,  архітектура  і  музика,  конституція  і вольності під егідою   російських   самодержців   перетворився    на    химерне недорікувате плем'я.

     Неоціненну допомогу  в  цій  справі  надавали  трону місцеві перевертні і яничари, підготовці яких приділялась велика увага. В інструкції  Катерини ІІ генерал-прокуророві,  князю В'яземському, зокрема,  наголошувалось на  необхідності  проведення  роботи  по обрусінню українців. "К тому приступ весьма легкий, если разумные люди будут избраны начальниками в тех провинциях... "

     Йдеться таким  чином  не  про  якість  випадкові  помилки  і відхилення від курсу, а про цілеспрямовану політику, скеровану на підкорення українського народу.

     Великі надії на  своє  національне  відродження  український народ  зв'язував з Жовтневою революцією 1917 року.  Однак ця його надія не збулась.

     Наявні хороші можливості надання  народам,  які  входили  до складу  колишньої  Російської  імперії,  свободи  і  встановлення справжньої  рівноправної  співпраці   народів,   були   випущені. Прикрашення  фасаду імперії новою ідеологією (наприклад,  вченням про  злиття  націй,  єдину  мову,   створення   загальнодержавної власності,  єдиний  план)  хоч  і  сприяло  попередженню  розвалу імперії,  однак не призвело до її перетворення у  новий,  якісний стан - у союз вільних республік і народів.

     Центр (Москва),  який  узурпував  владу,  засередив  у своїх руках  всі  природні  багатства,  основні   засоби   виробництва, переважну  частину  матеріальних і фінансових ресурсів,  позбавив усього республіки,  регіони,  народи, результатами праці яких він безцеремонно розпоряджається,  присвоїв собі право вирішувати, що вони повинні виробляти,  куди відвантажувати продукцію і за якими цінами  реалізувати,  водночас  позбавив  народи можливості самим турбуватись про себе  і  задовольняти  свої  потреби  за  рахунок власних зусиль.

     Історія дала   українському   народу   один  шанс  (можливо, останній) для досягнення цілей свого  національного  відродження. Вітер свободи, який повсюдно віяв у Європі, донісся й до України. Його результати  відчутні  й  у  цьому  залі.  Про  це,  зокрема, свідчать вільні висловлювання представників Демократичного блоку, які хоч перебувають у меншості, але з ними не може

     46

     розправитися апарат.   Важливою    передумовою    здійснення корінних реформ і перетворень є політична влада, що спирається на підтримку  найширших  верств  населення,   яку   партія   повинна повернути народу. Цей процес болісний, бо апарат не хоче втрачати привілеїв,  до яких  він  звик.  У  нас  на  Україні  цей  процес ускладнюється денаціоналізацією партійного апарату і тим,  що КПУ не є Компартією  українського  народу,  а  фактично  філіалом  на Україні   російської  Компартії.  Саме  тому  вона  й  ніколи  не виступала на захист інтересів свого народу.

     Дуже трудною справою  буде  відродження  довір'я  народу  до влади,  іменем якої скоєно стільки страшних злочинів. Цього можна буде добитись лише за умов,  коли народ пересвідчиться,  що нова, точніше,  оновлена  влада  не  є  знаряддям  панування  над  ним, здійснення імперських планів Центру, викачування з нього життєвих соків,   пограбування   і   визиску,   а,   навпаки,  стала  його представницею і захисницею, все робить для поліпшення його життя, самозбереження   й   розвитку  національного  відродження,  миру, злагоди й співпраці людей різних національностей,  віросповідань, поглядів,  коли  всі шанують один одного,  права людини,  людську гідність.

     Верховна Рада України повинна скерувати свої зусилля на  те, щоб   народ   став  господарем  у  себе  дома,  на  своїй  землі, розпоряжався  б  своїми   природними   багатствами,   виробничим, людським і інтелектуальним потенціалом, матеріальними цінностями, виробленою   продукцією,   трудовими,   фінансовими   та   іншими ресурсами.

     Слід опанувати  і  ті  надзвичайно важливі сфери економічних відносин, регулювання яких випало з поля зору Уряду України і Рад на  місцях.  Я  маю на увазі в першу чергу банківську діяльність, управління позичковим  фондом.  Через  це  ми  не  є  господарями кредитних ресурсів,  несемо величезні збитки.  Через привласнення Центром наших кредитних ресурсів на суму майже 50  млрд.  крб.  і використання  їх без нашої згоди і дозволу безплатно ми втрачаємо мільярди  карбованців,  не  можемо   збалансувати   вартісної   і натуральної  сторін  відтворення.  Підтверджу  ці  свої положення цифрами.  На початку року залишки вкладів населення в  Ощадбанках становили 74 млрд.  крб., кошти господарств на рахунках в банку - 19,5 млрд.  крб.  (на розрахункових рахунках 15,8 млрд., кошти на рахунках   по   капітальних  вкладеннях  2,168  млрд.,  кошти  на розрахунках - 0,757 млрд. ),

     47

     кошти бюджету (залишки) - 1,8 млрд. (в т.ч. республіканських

- 0,602  млрд.,  місцевих  -  1,273 млрд).,  кошти профспілкових, партійних, інших громадських організацій, органів держстраху - 2, 4 млрд.  крб., прибуток банків - 1, 2 млрд., фонди банків - 0,362 млрд.,  інші джерела - 0,  370 млрд. Разом 99, 9 млрд. крб. З цих величезних  сум  Центром дозволено нам використовувати на потреби республіки лише 59 млрд.  крб.  Розпис цієї  суми  виглядає  так: заборгованість  по  короткотермінових позиках - 35,8 млрд.  крб.; заборгованість по короткотермінових позиках -  13,8  млрд,  крб.; розрахунки на різницю в цінах на сільськогосподарську продукцію - 8,3 млрд.  крб.,  інші активи - 1,5 млрд. Разом - 59,2 млрд. крб. Привласнення  Центром величезних наших кредитних ресурсів порушує суверенітет республіки, не дозволяє нам створити власний грошовий ринок.  За  використання  наших  кредитних ресурсів Центр повинен платити мільярди карбованців.

     Від нас,  депутатів,  і  від  народу   приховується   навіть інформація про наші кредитні ресурси.  Уряд не здійснює будьякого контролю за  діяльністю  банків.  Це  підтверджують  роздані  нам матеріали,  деякі  з  яких  підготовлені за часів Щербицького.  У переліку республіканських міністерств і відомств  (див.  розданий нам  список)  Український республіканський банк Держбанку СРСР не значиться і з його керівниками нам не рекомендували зустрічатись. Чому?   Тому,  що  це  не  наша  українська,  не  республіканська установа, а філіал центральної установи, завданням якої є чищення наших  кишень.  Коли  я  запитав  керівників  цього  так  званого Українського республіканського  банку  Держбанку  СРСР,  що  ними робиться  для  забезпечення суверенітету республіки в банківський справі,  то вони мені нічого конкретного не могли сказати. Один з них - перший заступник голови тов.  Станков А.К.  з цього приводу усміхнувся і сказав: "А що скаже Москва... "

     Центр забирає у нас все,  що взагалі можна взяти. Результати нашої  праці скидаються до загального казана і ми повинні ставати в чергу  і  отримувати  частку  від  того,  що  залишиться  після відрахувань   Міністерству  оборони,  тим,  хто  перекидає  ріки, пересуває гори,  надає допомогу країнам Африки,  Азії, Латинської Америки.

     Що не   вдається   забрати   прямо   у   вигляді   виконання обов'язкових поставок,  чи, вибачте, держзамовлень, вилучається у формі  відрахування  від  прибутків  у фонд союзних міністерств і відомств.  У  цій  справі   активно   використовується   політика занижених цін.

     48

     Україна продає свій цукор за цінами у 30 разів нижчими,  ніж купує кубинський.  Свинину від України Союз приймає по 1,  8 крб. за 1 кг,  а від прибалтійський республік - по 2,  8 крб.  Від нас безплатно  відчужується  2/3  національного  продукту.  Подібного свавілля  нема  навіть в Америці.  Аборигенам Аляски чи Австралії монополії перераховують не менше 50  %  своїх  прибутків.  Бюджет республіки   за   рахунок  надходжень  від  підприємств  союзного підпорядкування поповнюється в межах 3 %.

     Центр, який забирає усе,  що можна взяти,  надає нам свободу лише  у  ліквідації  руйнацій  його  хижацького  господарювання і владарювання (Чорнобиль, Яворів, Стебник, кожний обласний центр), залишаючи  нас  віч-на-віч  з  спустошеною  землею  і знівеченими людськими долями.

     Пора розбігатись   в   економічних   відносинах    могутньої індустріально-аграрної  держави  -  України  з іншим членом ООН - СРСР,  який помилково ототожнюється з  Росією.  Якщо  виходити  з занижених цін,  то виходить, що Україна нині ввозить продукції на 6 млрд.  крб.  більше, ніж вивозить (вивозить на 43 млрд. крб., а ввозить  на  49  млрд.  ),  Якщо  ж оцінити наведені показники по світових цінах,  то різниця становитиме 15 млрд.  крб.  Цього  не враховують ті керівники,  які зображають ваш працелюбний народ на підставі цих спотворених показників таким,  що перебуває  на  шиї інших. Це є образою наших національних почуттів, нашої гідності і характеристики українського народу,  його  добродушної  і  гордої вдачі, довірливого характеру...

     Я не можу позитивно оцінити доповідь тов.  Масола, в якій не дано відповіді на наболілі,  пекучі питання,  пов'язані  з  долею українського народу.

     В доповіді  В.А.  Масола  наголос зроблено на дрібницях - на розв'язанні тих біжучих  питань,  які  перед  ним  ставить  тепер безправна  для  нас  система  управління,  при  якій  усі права і ресурси  акумулюються  в  Центрі.  Концепції  виходу  України   з існуючого  кризового  стану  не  подано.  Уряд  проголосив  деякі загальновідомі принципи економічної  самостійності,  які  він  ще недавно заперечував, але порадив не поспішати і поки що працювати постарому.  В.А. Масол намагався знайти співвідношення між владою Центру  і  республіки,  але  йому  не вдалось цього зробити.  Він нагадував юнака, який галасує: "Дядьку, як я буду управляти, коли віжки у Ваших руках... "

     49

     Дарована нам  Центром  система  управління  і господарювання така, що як би ми не працювали, наші кишені завжди будуть пустими і  ми  ніколи не розбагатіємо,  і результати нашої праці ніколи у нас не осядуть,  а будуть відчужені. В.А. Масол не вказав шляхів, як нам треба ламати цей порядок.

     В основу   роботи,   пов'язаної  з  досягненням  економічної самостійності України,  слід покласти такі принципи:  1)  свобода вільної, незалежної економічної діяльності, ліквідація усіх видів підпорядкування  і  панування,  пережитків  кріпацтва,   рабства, експлуатації,  визиску  і  збагачення  одних  народів  за рахунок інших;  2) народ повинен жити  так,  як  працює,  а  не  так,  як дозволяє  Центр;  3)  лише  українському  народу повинні належати результати  його  праці,  створений   прибуток,   створений   ним національний доход, природні багатства.

     Оскільки ми втрачаємо величезні кошти через те,  що не маємо власної   грошової   системи   (за   допомогою   інфляції   Центр збагачується),   республіка   повинна   створити  власну  грошову систему. В енергетиці є таке правило: якщо система вийшла з ладу, то  спершу  треба її децентралізувати і вже частинами приводити в порядок.  Це правило слід застосувати до упорядкування грошової і банківсько-кредитної   системи.   Республіка   повинна   створити незалежну від Центру банківську систему,  яка не лише б  захищала народ республіки від свавілля Центру,  а й сприяла відрегулюванню економіки, її збалансуванню і пропорціональному розвитку.

     Ми сьогодні  вже  повинні  працювати  над  проблемою  виходу підприємств  з-під опіки союзних міністерств і застосовувати нові організаційні  форми,  зокрема  акціонерну.  Союзні  підприємства тепер  байдужі  до проблем своїх споживачів,  територій,  на яких вони  знаходяться.  Зовсім  іншою   стає   картина,   коли   його акціонерами  стають постачальники,  підприємства - споживачі його продукції,  місцевий  орган  влади,  трудовий  колектив.  Відразу ситуація   змінюється.   Відомча  обмеженість  зникає,  долаються відомчі бар'єри, які розривають республіку на галузеві вотчини.

     Народ домагається   того,   щоб   Україна   стала   вільною, незалежною,   суверенною   державою,  на  прапорі  якої  золотими літерами викарбуване найдорожче для нас слово СВОБОДА,  державою, в   якій  були  б  залікованими  рани  усіх  руйнацій  (духовних, матеріальних, екологічних, економічних), народ якої відроджений,

     50

     національне свідомий,  єдиний,  згуртований,  живе  заможно, щасливо і радісно і кожна працьовита,  ініціативна і чесна людина має можливість поліпшувати  умови  свого  життя  й  існування  за рахунок   власної  праці.  Україна  з  її  природними  ресурсами, працелюбним  народом,   притаманною   йому   здатністю   ощадливо господарювати  має можливість стати економічно міцною,  конкурсно здатною у світовому розумінні державою ще в XX столітті.

     51