ЗАСІДАННЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШЕ

Сесійний зал Верховної Ради Української РСР.

24 жовтня 1990 року. 16 година.

Головує Голова Верховної Ради Української РСР КРАВЧУК Л.М.

ГОЛОВА. Прошу реєструватися.

Товариші, всі зареєструвались? Бо у нас немає можливості розпочати сесію. Президія зареєструвалась, я прошу зараз до Президії не мати жодної претензії, вона дуже щільно заповнена. Це до обіду було там рідко, а зараз густо.

Шановні товариші, я прошу зайняти свої місця і не заважати працювати.

Ми можемо розпочинати роботу. Тут надходять записки, щоб зорієнтувати народних депутатів відносно роботи на завтра і на післязавтра. Далі ми порадимося. Я спочатку - про це.

У нас склалася така ситуація, що сьогодні ввечері, як поінформував Уряд, буде роздано програму переходу до ринку. Не тільки концепцію, а й власне програму. Вони прийшли до спільної думки, тобто усі розбіжності узгоджені, і програму буде сьогодні

роздруковано й роздано народним депутатам.

Вона, звичайно, величенька, і над нею треба буде дуже серйозно працювати, дуже серйозно її штудіювати і вивчати. Адже це - документ складний і проблема складна. Зрештою, це й закономірно.

Виходячи з цього, думаю, нам нині є смисл розпочинати роботу над іншими документами, адже коли ми призначали тимчасово виконувати обов'язки Фокіна Вітольда Павловича, то домовилися, що приймати і навіть обговорювати цю програму без Голови Ради Міністрів - недоцільно. Отже, я пропоную завтра працювати в секціях, я вибачаюсь, у комісіях, вивчати цю програму. Адже, на жаль, у нас немає зараз іншого документа... Є, правда, закони та інші документи, але вони пов'язані з цією програмою. А це зараз найважливіше для нас... /не чути/. Отже, в комісіях ми працюватимемо з четвер, п'ятницю, суботу, неділю, а пленарне засідання розпочати не у вівторок, а у понеділок у зв'язку з тим, що є необхідність прискорити трошки... Зрозуміло? У понеділок ми могли б, я думаю, уже висунути кандидатури або кандидатуру, як складеться, на Голову Ради Міністрів. І коди б ми були такі організовані, як сьогодні, то, може, могли б добре обговорити це питання і справно проголосувати. І, скажімо, обрати Голову Ради Міністрів і зразу ж заслухати доповідь про програму переходу до ринку.

Це так в ідеалі. Говорю це, керуючись розсудливістю депутатів у даній ситуації. Адже поки що при всіх спробах знервувати нас ми все ж таки не звертаємо на це уваги, намагаємось переступити через це. Я маю на увазі не персонально президію, а всю сесію. Якщо є така згода, то можеш погодитися з такою пропозицією. Інших думок немає? Прекрасно. Перший мікрофон.

МАРЧЕНКО В.Р., начальник відділу Роменського заводу автоматичних телефонних станцій /Роменський виборчий округ, Сумська область/. Я не согласен с вашим предложением. Концепция перехода к рыночной экономике была роздана. Мы ее прочитали, проработали. Как мне известно, около 30 человек записались для выступления. И хочу сказать, что два документа - концепцию и программу - я считаю, рассматривать одновременно нецелесообразно. Почему? Потому что сначала надо утвердить концепцию. А под эту концепцию разработать программу. Поэтому я считаю, что люди, которые записались на выступление, должны вести речь о концепции. Мы делаем коррекции. Основываясь на этом, Правительство и наша комиссия разработает скорректированную программу. Иначе мы скажем

- не пройдет.

Поэтому я считаю, нужно сейчас заслушать и обсудить концепцию, а потом в комиссиях отшлифовать ее вместе с программой.

ГОЛОВА. Я загалом вважаю, це моя власна думка, що це те саме, що обговорювати твір, не читаючи його. В мене приблизно таке враження. Ну, це я висловлюю свою думку.

Другий мікрофон.

ГЕТЬМАН В.П., голова правління Українського республіканського банку Агропромбанку СРСР /Уманський виборчий округ, Черкаська область/. Я хотів би сказати, що концепцію і програму треба обговорювати тільки разом, тому що це один і той же документ. І ми тільки витрачаємо час, якщо будемо обговорювати різні...

ГОЛОВА. Оскільки є різні точки зору, я хочу запропонувати проголосувати спочатку за мою пропозицію, за той порядок, який запропоновано, тобто за те, щоб обговорювати разом концепцію і програму. Прошу проголосувати.

"За" - 291. Рішення прийняте.

Отже, в понеділок приступаємо до здійснення плану, який ми з вами тільки що обговорили, а з завтрашнього дня працюємо в комісіях. Так що пленарні засідання в нас у понеділок з 10 години, а також у вівторок і середу - три дні, а у четвер знову працюємо в комісіях. Потім - свята, отже, всі регулюємо свою роботу. Ну, давайте ми доживемо до понеділка.

Тепер у нас є одне важливе питання, яке більше вже не можемо відкладати, тому що воно пов'язане з газетою.

Ви пам'ятаєте, що ми утворили газету Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки. Але, утворивши газету, ми не призначили редактора газети. Передплата вже оголошена, а редактора немає, керівництва немає, зрозуміло, що і роботи належної немає.

Нам потрібно призначити редактора. Ну, якщо виходити з того порядку, який ми з вами затвердили у Конституції, це може зробити Голова Верховної Ради, назвавши кандидатуру або кандидатури на посаду редактора.

Я вважаю, що газета - це такий орган, який за своєю природою демократичний, я б навіть сказав масово-плюралістичний. Було б добре, щоб ми саме так підійшли до обговорення кандидатури на цю важливу для Верховної Ради посаду. Тому що газета Верховної Ради тільки започатковує свою роботу і вона мусить показати приклад саме нового підходу до висвітлення тої ситуації, яка нині склалася не тільки у Верховній Раді, а і в цілому на Україні. Тому що вона

так і називається - "Голос України".

Ви не будете заперечувати, щоб ми розпочали обговорення кандидатури редактора? Другий мікрофон.

ХМАРА С.І., член Комісії Верховної Ради Української РСР з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин /Індустріальний виборчий округ, Львівська область/. Леоніде Макаровичу! Звичайно, треба обговорювати кандидатуру редактора газети, але є важливіші проблеми, зокрема я маю на увазі проблему призовників. Сьогодні роздано проект постанови, яку я підготував, Щодня з цим питанням ми зустрічаємося. Приходять люди з різних областей в готель. Ось позавчора у мене був батько з військовослужбовцем. Я ще бачив свіжі сліди побоїв. Я передав відповідний документ, де є свідчення судово-медичної експертизи, і думаю, що ми не повинні уникати розгляду цього питання, бо питання надзвичайно гостре. Призовники наші не захищені. Військовослужбовці наші не захищені, а ми чомусь зволікаємо з цим питанням. Я прошу розглянути проект цієї постанови.

ШУМ У ЗАЛІ.

ГОЛОВА. Товариші, ми уже прийняли постанову щодо призовників. Так? Тепер справа за Урядом, як її виконувати. І, якщо потрібно, то треба передати проект цієї постанови в комісії. Хай вони його опрацюють, зроблять висновки, і тоді можна буде вносити його. Доручимо комісіям, які працювали. Це у нас Комісія у справах молоді. Це там яка комісія? Хай вони візьмуть проект цієї постанови, розглянуть, після того будемо вирішувати. Це ж постанова. Немає заперечень?

Третій мікрофон.

КОРОБКО М.І., науковий співробітник Криворізького науководослідного гірничорудного інституту /Тернівський виборчий округ, Дніпропетровська область/. Шановний Голово, шановні депутати! Я хочу підтримати звернення депутата Хмари в тому, що це питання треба розглянути негайно. І ось з якої причини. Я недавно повернувся з міста Кривого Рога, там людей, дітей наших, які вимушені були повернутися навіть з Ленінакана, зараз заарештовують і під конвоєм відвозять знову туди ж. З цієї причини... Я прекрасно розумію, що над законом треба працювати ретельно, докладно і поступово. Але треба також вжити якихось заходів, які б застрахували від цього лиха. Адже ми не можемо мати гарантій того, що ці, силоміць відправлені солдати, не вживуть по відношенню до себе таких заходів, що загрожуватимуть їхньому життю.

ГОЛОВА. Ще раз хочу сказати: я заперечую проти того, що це питання дріб'язкове. Ми ж виходимо з того, що постанову Верховної Ради прийнято. Уряд має всі підстави для того, щоб її, скажімо, не перекладати на когось, на щось, він мусить виконувати нашу постанову. А цей проект постанови передати в комісію. Хай комісія зробить свої висновки, як це належить, і винесе це питання на розгляд сесії, якщо вона до цього дійде. Ми ж не можемо зразу, негайно цю постанову обговорювати. Комісія не зробила жодного висновку. Комісії не мали цієї постанови, не мали.

Я прошу вас, товариші. Порушено питання про редактора. Отже, давайте проголосуємо. Хто за те, щоб розпочати обговорення кандидатури головного редактора, прошу проголосувати.

"За" - 299. Рішення прийняте.

Тепер щодо процедури. Я вже сказав, якою я хотів би її бачити, цю процедуру. Я хочу скористатися своїм правом і внести на обговорення кандидатуру товариша Правденка - на посаду головного редактора.

Прошу, ще які є пропозиції? Щодо редактора? Перший мікрофон.

ШЕВЧЕНКО О.Є., член Комісії Верховної Ради Української РСР з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин /Голосіївський виборчий округ, м. Київ/. Наш парламент - це найвищий орган державної влади України. Ми будуємо багатопартійну демократичну систему. Тому я вважаю, що на посаду головного редактора газети Верховної Ради УРСР ми повинні рекомендувати тільки безпартійну людину.

Я не знаю, до речі, чи Правденко - член якоїсь партії, чи ні. Але якщо так, якщо він бажає бути редактором, то спочатку перед тим, як розглядати його кандидатуру, треба заслухати ставлення його до партійності. Нам не потрібні партійні газети і партійці на чолі вищого державного органу в багатопартійній системі.

ГОЛОВА. Я тільки хотів би запитати: нам - це кому?

ШЕВЧЕНКО О.Є. Нам - це представникам парламенту України, найвищого державного органу, не комунізованого, а багатопартійного.

ГОЛОВА. Ви конкретно кандидатури не вносите, а просто висловлюєте позицію?

ШЕВЧЕНКО О.Є. Так.

ГОЛОВА. Другий мікрофон.

БОЙКО В.Л., старший редактор Головної редакції програм для молоді Українського телебачення /КременчуцькийАвтозаводський виборчий округ, Полтавська область/. Я хочу поінформувати Верховну Раду, що на засіданні нашої комісії обговорювалося питання, кого запропонувати редактором газети "Голос України". Наша комісія майже одноголосно вирішила, що редактором цієї газети можуть бути двоє представників нашої комісії - це народні депутати Правденко Сергій Макарович і Карпенко Віталій Опанасович.

ГОЛОВА. Ви вносите ще кандидатуру Карпенка?

БОЙКО В.Л. Так, кандидатуру Карпенка. Але я особисто як народний депутат хочу підтримати кандидатуру Правденка. І ось чому. Він уже майже три місяці працює над цією газетою. У нього є концепція цієї газети. Він уже підбирає людей, які мусять працювати. Тому що ми розуміємо, що газети поки що немає, редактор поки що не затверджений. Але якщо б цієї роботи не було проведено, то першого числа нового року ті, хто передплатив цю газету, її б не отримали. Але вони мусять отримувати цю газету. Якщо цієї газети першого числа не буде, то це буде свідчити про непрофесійність нашої Верховної Ради насамперед. Для того, щоб газета вийшла першого числа, я прошу вас підтримати саме цю кандидатуру.

ГОЛОВА. Третій мікрофон.

ОСАДЧУК П.І., голова підкомісії Комісії Верховної Ради Української РСР з питань культури та духовного відродження /Тлумацький виборчий округ, Івано-Франківська

область/. Я не заперечую проти кандидатури Правденка. Ми його бачили тут у роботі, знаємо його цікаві конструктивні виступи. Але ми його не знаємо як редактора. І тому я пропоную обрати редакторок людину, яка показала себе як редактор. Його знає весь Київ. Він створив надзвичайно цікаву газету, газету справді плюралістичну. Я маю на увазі редактора газети "Вечірній Київ" Віталія Карпенка, який би міг на новому щаблі цю хорошу традицію, свою газетярську, розвинути і утвердити.

ГОЛОВА. Перший мікрофон.

ТАРАСЕНКО О.Г., голова Знам'янської районної Ради народних депутатів, перший секретар Знам'янського міськкому Компартії України /Знам'янський виборчий округ, Кіровоградська область/. Шановний Леоніде Макаровичу! Шановні депутати! Мені здається, що сам Леонід Макарович, вибачте мені, порушує Тимчасовий регламент нашої сесії. Ви внесли кандидатуру. І треба цю кандидатуру нам обговорювати і вирішувати питання: бути товаришу Правденку редактором, чи ні. Інші кандидатури зараз не вносяться. Тому давайте висловлюватися відносно цієї кандидатури. Я підтримую пропозицію нашого Голови Верховної Ради.

ГОЛОВА. Я спочатку сказав, зробивши для себе маленьку щілинку, тому що така ситуація. Давайте ми все ж таки... Цей Регламент приймали, життя йде... Зараз ми почали більш демократично працювати і думати. Ну чого? Якщо я запропоную, ще хтось запропонує, ми поставимо на голосування, запитаємо людей, чи вони бажають працювати редактором, чи не бажають. Я думаю, це не буде великою помилкою.

Другий мікрофон.

ПАНАСЮК Ф.Т., голова Чуднівської районної Ради народних депутатів, перший секретар Чуднівського райкому Компартії України /Любарський виборчий округ, Житомирська область/. Шановний Леоніде Макаровичу! Шановні депутати! Я вважаю, теж приєднуючись до висловленої Леонідом Макаровичем думки в цьому плані, що потрібно вибирати на альтернативній основі з урахуванням кількості тих депутатів, які мають здібності і яким ми можемо довірити очолити редакцію.

Серед названих я не можу назвати... /нерозбірливо/... майбутнього редактора. Але від групи депутатів вношу пропозицію розглянути кандидатуру депутата Стадниченка.

Ми його бачили багато разів за трибуною, знаємо його почерк у зв'язку з роботою в газеті республіканського значення. Прошу депутатів підтримати названу кандидатуру. Дякую.

ГОЛОВА. Третій мікрофон.

ВИНОГРАДСЬКИЙ М.П., начальник Ленінського районного відділу внутрішніх справ м. Миколаєва /Ленінський виборчий округ, Миколаївська область/. Шановні депутати! Ви мені тут покажіть хоча б одну людину, яка була б об'єктивною. Тому я пропоную одне

- редактором повинна бути людина, яка не є депутатом. Це має бути безпартійна людина, вільна від будь-яких пут, ні з ким і нічим не пов'язана. Вона зможе дати об'єктивну оцінку.

А той, хто перебуває в нашому середовищі, обов'язково примкне до когось.

ГОЛОВА. Ваша кандидатура?

ВИНОГРАДСЬКИЙ М.П. Немає у мене кандидатури. Треба розглянути, подумати...

ГОЛОВА. Ось, товариші, приклад того, як ми виступаємо. Дякую вам сердечно за пропозицію. Перший мікрофон.

СКОРИК Л.П., доцент кафедри архітектури Київського державного художнього інституту /Артемівський виборчий округ, м. Київ/. Я думаю, що коли ми висуваємо кандидатуру головного редактора газети Верховної Ради, то не треба забувати, що це дуже важлива посада, яку важко суміщати з будь-якою іншою у тій же Верховній Раді. Думаю, що якраз кандидатура депутата Правденка є цілком відповідною. Але не слід забувати про те, що він не може залишатися головою Комісії з питань гласності та засобів масової інформації. Це питання треба вирішити. Що стосується кандидатури Стадниченка, яку тільки що було висунуто, то я хотіла б сказати, що газета "Радянська Україна", редактором якої він є давно, на жаль, і до сьогоднішнього дня не має тієї репутації, яку належить мати безсторонній, абсолютно гласній, відвертій демократичній газеті Верховної Ради. Думаю, що кандидатура депутата Стадниченка абсолютно не відповідає цим вимогам.

ГОЛОВА. Я хочу просити народних депутатів спочатку висунути кандидатури, а потім обговорювати і тоді вже давати оцінки, тому що ми зараз все змішуємо. Ми висунули поки що три кандидатури. Більше немає бажання висувати кандидатури?

Другий мікрофон.

ГУДИМА О.В., викладач Луцького педагогічного училища імені Ярослава Галана /Луцький-Центральний виборчий округ, Волинська область/. Я пропоную на посаду редактора газети Верховної Ради народного депутата Михайла Батога, редактора молодіжної газети "Молода Галичина", яка отримала цього року статус республіканської. Він має значний досвід справді плюралістичного підходу до висвітлення подій. Дякую.

ГОЛОВА. Хто ще пропонує кандидатури? Прошу. Немає більше?

Можна підвести риску? Можна. Таким чином, у нас є чотири кандидатури - товариш Правденко, товариш Карпенко, товариш Стадниченко і товариш Батіг.

Як ми будемо далі вести розмову? Може, спочатку ми запитаємо, хоч це й не зовсім демократично, чи всі вони дають згоду балотуватися на посаду редактора. Товариш Правденко є? Даєте згоду? Третій мікрофон.

ПРАВДЕНКО С.М., голова Комісії Верховної Ради Української РСР з питань гласності та засобів масової інформації /Самарський виборчий округ, Дніпропетровська область/. Так, звичайно, даю згоду і згоден з тим, що це несумісно з посадою голови комісії.

ГОЛОВА. Товариш Карпенко. Немає його? Я не знаю, та ми можемо без нього. Я мушу його запитати, а без цього я не можу ставити його кандидатуру на голосування. Знімається. Товариш Стадниченко.

СТАДНИЧЕНКО В.Я., редактор газети "Радянська Україна" /Татарбунарський виборчий округ, Одеська область/. Шановні депутати, шановний Голово! Я дуже вдячний товаришам, які висунули мою кандидатуру на посаду головного редактора газети Верховної Ради, і в якійсь мірі, можливо, більше за інших, розумію, наскільки це складна і відповідальна робота. Але також розумію, що ця відповідальність тотожна і тій великій честі, якої удостоїться людина, ставши головним редактором газети Верховної Ради. Але, добре поміркувавши, хочу сказати своїм читачам, виборцям, рідному колективу редакції газети "Радянська Україна", що я волію залишитися з ними працювати. І хочу вас запевнити, що газета "Радянська Україна" буде добрим партнером і нової газети, якій ми теж допомогли вже прорізати свій голос. Дякую вам за довір'я і за увагу.

ГОЛОВА. Народний депутат Батіг. Другий мікрофон.

БАТІГ М.І., редактор Львівської обласної газети "Молода Галичина" /Буський виборчий округ. Львівська область/. Шановні депутати! Я теж хотів подякувати, як і депутат Стадниченко, за виявлене мені довір'я. Але, мабуть, буде неправильно, якщо я покину у даний час той редакційний колектив, який очолюю. Хочу нагадати, що "Молода Галичина" - газета, яка

стоїть на міцних демократичних принципах, яка вже впродовж кількох років боролася за прийняття демократичного закону про вибори, яка першою позбулася старої назви "Ленінська молодь", зв'язаної ідеологічними догмами, взяла демократичну назву "Молода Галичина". І цей колектив, безперечно, значною мірою потребує моєї участі у своїй роботі.

А ще друге міркування, яке я хотів висловити. Знаєте, мені здається, у цьому залі, на превеликий жаль, дуже мало людей, яких би підтримала вся наша Верховна Рада. Я вважаю, такою кандидатурою є Ігор Рафаїлович Юхновський, який користується незаперечним авторитетом більшості депутатів. І мені здається, що до таких людей належить запропонований Леонідом Ігоровичем депутат Правденко. Сподіваюся, що він буде хорошим редактором, буде чесно виконувати свої депутатські і редакторські обов'язки.

ГОЛОВА. Тобто ви також знімаєте свою кандидатуру?

БАТІГ М.І. Так.

ГОЛОВА. Таким чином, у нас лишилась одна кандидатура - кандидатура Правденка. Давайте, товариші, не будемо спрощувати ситуацію. Я вважаю, що ми зробимо так, як належить, надавши слово Правденку. Нехай він викладе свою програму, свої позиції. Ми послухаємо, поставимо запитання, адже йдеться про газету Верховної Ради. Тут не потрібно поспішати, а потрібно послухати і знати, якою бачить газету людина, котра претендує на посаду редактора цієї газети. Перший мікрофон.

МАЗУР Ю.М., редактор чеської обласної газети "Знамя коммунизма" /Іллічівський виборчий округ, Одеська область/. Сегодня здесь отсутствует один из претендентов, из кандидатов. Насколько я знаю, он отсутствует по уважительной причине. Какая-то международная встреча, по-моему. Мне кажется, поскольку мы работаем как-то беспланово, этот вопрос возник буквально в последний момент, и, конечно же, ни депутата Правденко, ни тем более депутата Карпенко никто не предупредил о том, что этот вопрос возникнет. И будет очень жаль, если мы не заслушаем, во-первых, программу Карпенко, я уверен, интересную. Не услышим его мнения, и мне кажется, что этот вопрос вот в таком виде, в каком он у нас сейчас стоит, нужно отложить, просто имея двух кандидатов. Следует попросить этих кандидатов подготовить какую-то программу, потому что редактор должен иметь программу, тем более, что это новая газета, неизведанная отрасль, область журналистики. Надо попросить их выступить с этими программами, скажем, на следующей неделе. Спасибо за внимание.

ГОЛОВА. Ви знаєте, я хочу на це відповісти. По-перше, я не маю ніякої - ні письмової заяви, ні навіть усної - про те, що Карпенко не буде на сесії. Я не думаю, що сесія має пристосовуватися до кожного, окремо взятого, депутата. Якщо ми будемо відкладати сесію в залежності від того, чи присутні депутати, чи ні, і коли керівництво навіть не знає, де він, то це вже не є робота. Хоч я згоден з вами, я також хотів би послухати Карпенка як розумну людину, щоб він виступив у залі. Але коли його немає, і коли він нас не попередив, і коли мова про редактора вже ведеться більше місяця, і коли питання вже не раз обговорювалося на Комісії з питань гласності та засобів масової інформації, то я не думаю, що ми мусимо зараз припиняти

роботу сесії і чекати, поки до нас прийде хтось з народних депутатів.

Другий мікрофон.

ШОВКОШИТНИЙ В.Ф., голова підкомісії з проблем 30- кілометрової зони Комісії Верховної Ради Української РСР з питань Чорнобильської катастрофи /Харківський виборчий округ, м. Київ/. Я глибоко поважаю і Віталія Карпенка, і шановного депутата Правденка, але в мене отаке маленьке застереження. Особисто я людина безпартійна, але наскільки я знаю, обидва ці претенденти є членами Комуністичної партії. Я собі уявляю роботу редактора газети Верховної Ради і тому думаю, що ми повинні дати все-таки можливість претенденту на період виконання цих обов'язків не виконувати обов'язків члена партії. Тому що партій у нас багато, у кожної партії є своя газета. Республіканці, демократи, народна партія, комуністи - ви між собою з'ясовуйте в своїх газетах стосунки. А для нас, безпартійних, я думаю, для всього народу важливо, щоб був незалежний редактор і газета також.

ГОЛОВА. Якщо ви хотіли ще раз підтвердити свою позицію, то ви таку можливість мали. Але коли ми голосували за доповнення до Конституції, то чого ви тоді не внесли пропозицію, щоб проголосувати про те, що редактор не може бути партійним, як ми голосували, скажімо, про прокурорів, про суддів?

ШОВКОШИТНИЙ В.Ф. То я зараз вношу, Леоніде Макаровичу.

ГОЛОВА. А зараз уже, як кажуть, поїзд пішов.

ШОВКОШИТНИЙ В.Ф. То я так і думаю, що шановний наш Правденко... складе свої повноваження.

ГОЛОВА. То ви звертайтеся до його сумління, а не до Верховної Ради. І можна персонально, до речі. Третій мікрофон.

ЗБІТНЄВ Ю.І., заступник голови Комісії Верховної Ради Української РСР у справах молоді /Гагарінський виборчий округ, м. Київ/. Мені здається, що виступ депутата Шовкошитного може внести якісь непотрібні акценти при виборі головного редактора газети. Я спостерігаю ще з часу парламентських канікул, як депутат Правденко працював над підготовкою цієї газети. як він вів розмову на телебаченні, або взагалі, як він веде свою роботу. Я думаю, якщо буде такий партійний редактор, то він буде краще висловлювати погляди газети, ніж безпартійний.

ГОЛОВА. Перший мікрофон.

ДЕПУТАТ /не представився/. Шановні депутати, Леоніде Макаровичу! Як сусід Карпенка я можу сказати, що він не тільки не виявляв бажання, але сказав, що в нього є своя газета, так що це питання можна зняти і дати можливість Правденку виступити. Заслухати його.

ГОЛОВА. Послухаємо претендента Правденка не з місця, а від мікрофона. Скільки ви просите, Сергію Макаровичу? 15 хвилин просить. Я думаю, що можна погодитись.

ПРАВДЕНКО С.М., голова Комісії Верховної Ради Української РСР з питань гласності та засобів масової інформації /Самарський виборчий округ, Дніпропетровська область/. Шановний Леоніде Макаровичу, шановні колеги!

Ну, по-перше, що стосується партійності, дозвольте я розкажу такий несерйозний одеський анекдот. Коли на зупинці таксі чекають машини, а машини жодної немає. Підходить зліва водій машини без шашечок і каже: вам треба їхати, чи ви шашечки шукаєте? Тут треба справу робити, чи шукати якісь ярлики членів партії і т.д.?

Крім того, я б сказав, що є такі поняття, як партійна лояльність членів будь-якої партії, є поняття, коли партія під вогнем критики, є моменти, коли вихід з партії може трактуватися не так, як би могло бути, коли партія на гребені, скажімо, слави і т.д. Тобто є поняття честі, притаманні кожній людині, яка для себе вирішує так чи інакше поняття партійності. Я особисто з партії виходити не збираюся скільки й житиму. В тій партії сьогодні й Ігор Рафаїлович Юхновський, і Станіслав Іванович Гуренко, й інші. Як бачите, ця партія навчилася вислуховувати своїх противників, в цій партії є дійсно широкий плюралізм думок. Я бажаю, щоб у кожної новоствореної партії був такий широкий діапазон думок і таке вміння слухати своїх опонентів і всередині своєї партії, і так далі.

Якщо ми говоримо, що цій партії притаманний демократичний централізм, то скажіть мені, будь ласка, по щирості, якій серйозній партії він не притаманний? Будь-якій у будь-якій країні. І моя партійність мені сьогодні ніскільки не заважає з цієї трибуни говорити все, що я хочу, ніхто мене не осмикує з партійного керівництва, що б я тут не говорив. Я думаю, що це так само буде і тоді, коли мене оберуть редактором газети: я буду вести ту лінію, яку вважатиме

за потрібне вести редколегія цієї газети і Верховна Рада в цілому. В цілому, я підкреслюю, а не якась її група. Кожен депутат матиме право в цій газеті висловлювати свої думки, сперечатися, дискутувати і так далі.

Дозвольте для початку /це такий короткий вступ був, бо тут було питання партійності одразу/ одну цитату зачитати з 16 засідання російської Державної Думи четвертого скликання. Я цитую російською мовою. Виступав правий депутат Марков, це 1913 рік.

"Нахожу, что трудовая группа и даже социалисты делают успехи, их уже можно слушать, и в их речах можна находить крупицы истины, я поздравляю их с тем, что они много поумнели против третьей Думы". Голос слева: "А вы поглупели?" Председатель: покорнейше прошу не обмениваться любезностями".

Відчуваєте, який стиль, яка інтелігентність навіть у дошкульних речах? А у нас навіть слово "брешеш", буває, побутує у цьому залі і, здається, набуває прав парламентського громадянства.

Отже, газета потрібна в першу чергу нам самим, щоб, як у дзеркало, у неї подивитися на себе, щоб вона була високо інтелігентною газетою і вчила, мабуть, і всіх нас разом, і кожного зокрема.

Хочу повернутися до питання, яке мені було поставлене під час минулого виступу, здається, депутатом Шевченком.

Чи етично з мого боку займатися добором кадрів до газети?

А що я мав робити? Мені це доручила Президія Верховної Ради 3 серпня, я повинен був це здійснювати. Я вже говорив про те, що на Президії редактора не призначили, тому що я зайняв іншу позицію, що це має бути на сесії. Так воно зараз і відбувається. До того ж на цей день прийнята одна людина, яка затверджена Президією Верховної Ради, - один із заступників редактора, всі інші просто в списку бажаючих. А зараз це вже треба робити, треба приймати людей на роботу, бо навіть для того, щоб подати заяву, треба два місяці. Новий рік уже через два місяці з невеличким хвостиком, тобто дійсно треба питання з редактором якнайшвидше вирішувати.

Програма газети "Голос України" складається з таких пунктів: свої зусилля колектив редакції спрямовує на консолідацію всіх прогресивних сил республіки, всіх категорій і верств трудящих, студентської та учнівської молоді, незалежно від причетності до партій і громадських організацій, вірувань та національностей.

Читачі знайдуть у газеті матеріали з проблем економіки і культури, про історію України, шляхи реалізації Декларації про державний суверенітет, Закону про економічну самостійність, публікації з упровадження ринкових відносин, соціального захисту населення.

Кожен читач зможе через газету висловити свою думку і, таким чином, стане співавтором розв'язання проблем сьогодення.

"Голос України" - газета Рад. Народні обранці знайдуть на її сторінках законодавчу, пояснювальну та іншу інформацію. Матеріали спрямовані на всебічне, об'єктивне і оперативне висвітлення життя Рад народних депутатів, активну підтримку нових форм народовладдя, критику недоліків.

Газета друкуватиме матеріали про естетичне та етичне виховання людей, залучаючи їх до духовної скарбниці національної та світової культури, дбатиме про підвищення правових знань населення республіки.

Звичайно, не треба розглядати цю газету, як розширений бюлетень, який зараз видається. Не потрібно, щоб вона друкувала геть усі промови, геть усі доповіді і тільки ним заповнювалась. Звичайно ж, це не годиться.

Тільки найважливішим питанням вона відводитиме найбільше місця. Якщо ж говорити, що цікавитиме газету глибше, то чи не найгостріша проблема - це, звичайно ж, проблема національна. Тут газета повинна бути мудрою, виваженою, надавати слово представникам усіх націй не вся влада - Радам. Бо, з моєї точки зору, це все-таки не зовсім грамотний лозунг, оскільки є влада судова, законодавча, виконавча так далі. Мабуть, у такому вигляді

- "Влада-Радам" - найкраще, але про це можна сперечатись, про це ще можна говорити, відстоювати. Ще не перше січня. Але принцип, мабуть, такий.

Головне в програмі газети - відстоювання інтересів українського народу і народів України, консолідація в ім'я спільної мети, плюралізм думок і поглядів на сторінках. Не лише наш здоровий центр, а й надто праві чи ліві мають право на виклад своїх думок, доказів /звичайно, в інтелігентній формі/. Хто нині виражає найглобальніші інтереси в широкому розумінні, загальногуманітарному? Я б сказав, що досить широко їх виражає нині Партія зелених. Це екологічні питання, які стоять сьогодні на порядку денному. Звичайно, члени цієї партії, взагалі представники екологічного руху, мають право на більше місця на сторінках газети, вона їм приділятиме відповідну увагу, не стільки, власне, їм, скільки тим проблемам, які вони ставлять.

В економіці, звичайно, газета має приділяти найбільшу увагу, /принаймні на перших порах, коли цей процес розгортається/ роздержавленню. І найдемократичнішим, я б сказав, шляхом цього роздержавлення. Я особисто вважаю, можливо, я помиляюся, що найкращий шлях - не викуп державної власності, а інвентаризація, в тому числі землі. Потрібно оцінювати її і роздавати на іменні акції всьому населенню республіки. Бо ця власність створювалася протягом сімдесяти з лишком років і належить усьому населенню республіки, включаючи пенсіонерів, інвалідів з дитинства, бо працювали їхні батьки, і так далі. Одне слово, газета має захищати економічну демократію, має захищати, на мою думку, безкоштовну передачу землі колективам або громадинам. Я міг би докладніше зупинитися на цьому питанні, але в нас на черзі закони, які незабаром прийматимемо. Там ці думки певною мірою вже викладені.

Звичайно, газета має широко вдаватися до послуг соціологів. Соціологічна служба редакції має вивчати громадську думку республіки. вивчати - хто з депутатів чи яка група депутатів висловлюють думки найбільшої частини населенню республіки, інформувати на своїх сторінках і населення, і Верховну Раду про те, позиція якого депутата чи групи депутатів найправильніша і яка позиція одержує найбільшу підтримку. Ми тут часто говоримо від імені народу, а насправді, якщо перевірити, то, мабуть, далеко не кожний. Звичайно, газета має приділяти пильну увагу духовності, культурі, історії України, історії культури всіх націй, які населяють Україну.

Газета повинна, на мою думку, відстоювати ідею сильної виконавчої влади в республіці, тобто сильної Ради Міністрів чи сильного Кабінету Міністрів - можна називати як завгодно.

Поки тривають дебати в парламенті, сильна виконавча влада /особливо в перехідний період/ повинна брати на себе багато ініціатив і працювати так, щоб мати підтримку більшості населення республіки, а не коливатися, коли, скажімо, двістітриста молодих людей здатні похитнути позиції прем'єра. Очевидно, якби в нього був відповідний кредит довір'я людей, то і питання це не поставив би ніхто з тих же молодих людей. Якби прем'єр зміг першими ж своїми кроками засвідчити, що він працює в інтересах має, довести це... І, звичайно ж, у газеті мають переважати не емоції, а факти.

Я хотів би навести як приклад один класичний факт із журналістики, який мені своєю лаконічністю дуже подобається. Із Москви раніше західні журналісти писали перед святами різного роду матеріали: як Москва готується, скажімо, до 1 Травня. За хрущовських часів, за брежнєвських перелічували все що завгодно. І ось одна інформація, яка визнана однією з найкращих. Вона була передана кореспондентом одного із західних інформаційних агентств. Перед першотравневими святами москвичам було продано по два кілограми борошна. І все, більше жодного слова про те, що відбувається в Москві, як готуються до свята і так далі. Тобто лаконічність, вичерпність, а за цією лаконічністю скільки завгодно роздумів про реальне становище.

Мабуть, це той випадок, коли, як сказано в писанні, "несть спасения во многом глаголании", а можна коротко і ясно висвітлити події. Газета має оперативно і об'єктивно висвітлювати поточне життя, економічні проблеми, писати, якою ціною, як діють підприємства, як вони здійснюють бартерні угоди, наскільки це вигідно, чи не продають вони дешевше, ніж це на світовому ринку /а таких прикладів, на жаль, дуже багато/. Чи вони гідно на цьому ринку тримаються? Як вони підвищують свої експортні можливості? Що ми купуємо?

Чи ми купуємо на свій метал, на свої труби, скажімо, колготки, чи технологію для виробництва товарів народного споживання? І тут має підключатися газета, і все це висвітлювати, показувати кращий торговельний досвід чи. навпаки, когось таврувати за те, що віддав продукцію важкої промисловості, інших галузей за безцінь, не кращим чином торгує. І, врешті-решт, газета, має цікавитися, що ми продаємо. Чи ми продаємо лише сировину, чи вчимося торгувати все-таки і конкурентноспроможними товарами.

Звичайно ж, питання питань сьогодні - про що б ми не говорили

- це Союзний договір. Газета мав дати читачеві всю інформацію про економіку України, про те, що вона може і що ти потрібно. Один із постулатів одного дотепника звучить так: "Нам жаба цицьки дасть без братських уз". Я думаю, що для такої газети ці жарти не годяться, потрібна точна, виважена інформація. Щоб на сторінках газети про Союзний договір сперечалися депутати, виборці, вчені, економісти, політологи, висловлювали різні точки зору, щоб населення республіки, коли дійде до референдуму про Союзний договір /а до цього вже йде/, свідомо зробило вибір.

Щоб ми не на емоціях, скажімо, відкидали чи приймали Союзний договір, а приймали в результаті об'єктивного аналізу, який подадуть автори газети. Я сподіваюсь, що це будуть найкращі автори. Газета повинне залучити найкращих авторів, найкращих економістів, політологів і так далі. І як би ми не ставилися до Союзного договору, почуття дружби до російського народу, до всіх інших народів не повинно ослабнути чи піддаватися сумніву.

Ми разом пройшли гіркий, але по-своєму цінний шлях. Нам і далі йти поруч. І якщо наводити приклади зворушливої дружби двох народів - українського і російського, то їх просто безліч, починаючи ще з часів запорізького козацтва. Я вважаю, що заступник Голови Верховної Ради товариш Гриньов разом з юристами висунув цікаву концепцію співдружності радянських держав, і це теж має стати темою для такої газети, як "Голос України". Тут є про що говорити: про достоїнство цієї концепції, про її недоліки. Тобто це знову ж таки тема для предметної кваліфікованої розмови на сторінках газети.

Зараз, на мого думку, стало політичною модою критикувати комуністів. Я інколи думаю, чи не чергова це "фата моргана" - розкритикуємо їх вщент, а далі, мовляв, буде добре.

Усе це вже було. Люди, які сповідували колись Христа і сповідують його зараз, знищили в Америці 90 мільйонів туземного населення/ я маю на увазі тих, хто прийшов у Америку. І, скажімо, індіанці не вітають 500-ліття її відкриття/, - згодом ці ж самі люди вже між собою влаштовували "полювання на відьом". Людство з енергією, гідною ліпшого застосування, ліпило образи ворогів, до "ворогів народу" включно. Я вважаю, що вже час зупинитися. І спокійно, з повагою один до одного взятися до конструктивної роботи, а не вишукувати, у кого більше було гріхів у минулому. Про це можна говорити безкінечно.

З цієї трибуни говорилося вже про те, що нам потрібний сильний центр. На мою думку, газета і мав сприяти встановленню у Верховній Раді такого сильного центру. І тоді люди побачать і оцінять, хто тут дійсно працює, а хто ніяк досі не добере, чи в парламенті він знаходиться, чи на мітингу своєї партії, в даному разі не важливо - якої саме.

Ми, депутати Верховної Ради, об'єктивно представляємо інтереси низів, бо ми обрані від районів. А там - безліч спільних проблем. Якщо говорити про сільськогосподарські, можна знову ж таки говорити безкінечно. Скажімо, в агропромі, плодоовочепромах ряду областей цікаво було б дослідити, куди ідуть дотації з бюджету, що виділяються на покриття різниці між закупівельними і роздрібними цінами. Чи вони йдуть на покриття згноєної продукції, якої чим більше, тим більша дотація, чи вони йдуть іще на щось.

Тобто знову ж таки для газети тут - безліч тем в економіці сільськогосподарського сектора. І, звичайно, на мою думку, вона повинна підтримувати молодих фермерів.

ГОЛОВА. Сергію Макаровичу!

ПРАВДЕНКО С.М, Одну секунду. Я за одну хвилину завершу. З притаманною мені скромністю я вам обіцяю в разі мого обрання гостру, цікаву і культурну газету.

ГОЛОВА. Прошу запитання. Перший мікрофон.

КУРАШИК В.В., голова виконкому Кримської обласної Ради народних депутатів /Євпаторійський виборчий округ, Кримська область/. Уважаемый Сергей Макарович! Вам уже крымские депутаты задавали вопрос, когда речь шла о газете Верховного Совета, об издании газеты на русском языке. Учитывая то, что в Крыму живет большинство людей русских, а также крымские татары, кроме того, - Крыму отдыхает около 6 миллионов людей, которые тоже в основном говорят на русском, мы хотели бы читать газету на русском языке.

Я бы хотел, чтобы крымчане знали, каково ваше отношение сейчас к этой проблеме.

ПРАВДЕНКО С.М. Моє ставлення до російської мови прекрасне. Я думаю, що володію російською мовою, не гірше, ніж рідною. Але я думаю: спочатку хай наша газета стане, як така. Не так просто запустити цей "Голос України". Не так просто почати видавати газету. З часом, після перших місяців роботи, можливо, буде необхідність видавати щотижневий додаток російською мовою, це подавати зміст і найважливіші законодавчі акти, а також добірки інформації, які скажімо, друкуватиме "Голос України". А з часом перейти й до інших засобів у цьому плані. Тобто ми постараємося не забути інтересів російськомовного населення. Водночас, все-таки, я думаю, що ця газета повинна бути настільки цікавою, щоб люди будь-якої національності намагалися опанувати українську мову. Це теж буде її внесок у виконання Закону про мови.

Але інтереси населення Криму ми будемо, я думаю, враховувати.

ГОЛОВА. Другий мікрофон.

МОСТИСЬКИЙ А.Б., секретар Комісії Верховної Ради Української РСР у закордонних справах /Ковельський виборчий округ, Волинська область/. Шановний претенденте! Я прошу вас чітко висвітлити питання, яке сьогодні хвилює багатьох депутатів. Річ у тім, що у Верховній Раді є представники різних партій: комуністичної, республіканської, демократичної, а також є безпартійні.

От скажіть, будь ласка: якщо головний редактор газети Верховної Ради буде членом Комуністичної партії, то чи повинен він дотримуватися Статуту і Програми Комуністичної партії?

ПРАВДЕНКО С.М. Ви знаєте, мені за останні роки просто не нагадували як комуністу про Статут і Програму партії. Я просто є в партії, говорю все те, що хочу. Я про це все сказав. Побажав цього іншим партіям - допускати у своїх рядах значний плюралізм думок.

Я думаю, що ми перегинаємо, ми скоро дійдемо до заборони на професії представникам певних партій. А цього робити в демократичному суспільстві не слід. Я думаю, сьогодні де в чому перегнули навіть щодо суддів. Я хотів би, щоб ми все-таки розрізняли поняття, коли йдеться пре деполітизацію, а коли всетаки йдеться, по щирості, про переполітизацію. І, мабуть, через кілька десятків років, а може, не знаю - через кілька років чи раніше, це питання вже не буде таким гострим. Коли новоявлені партії пройдуть певний шлях і звикнуть діяти в демократичному суспільстві з повагою до своїх політичних опонентів, буде однаково, чи прокурор - республіканець, чи редактор - комуніст, чи хто. Бо все-таки є і презумпція

невимовності. Чому ми наперед звинувачуємо, що він буде необ'єктивний, тому що він - комуніст, тому що він - республіканець чи тому, що він - від демократичної партії. Якщо він посідає цю посаду і допускає якісь ухили, які обумовлені його партійністю, тоді давайте його знімемо.

ГОЛОВА. Третій мікрофон.

БАТАЛОВ В.Г., редактор Острозької районної газети "Зоря комунізму" /Здолбунівський виборчий округ, Ровенська область/. Сергію Макаровичу, як журналіст і як редактор, колега ваш, я вас підтримую і думаю, що ви зможете очолити цю газету. Але ж давайте змоделюємо таку ситуацію. Ви добре знаєте Закон про пресу. Там є такі рядки, що редактор може відхилити матеріал в газету, все-таки думка редактора буде остаточною. Чи відхилите ви матеріал, який буде рекомендувати вам депутат Гуренко чи депутат Кравчук? Яка буде ваша позиція як редактора?

ПРАВДЕНКО С.М. Ви мене обираєте редактором газети Верховної Ради. Який би не був матеріал, я вже про це сказав, якщо він викладений досить інтелігентно, без брутальної лайки, нормальною людською мовою, побудований на достовірних фактах, його треба друкувати, а не бігти в якийсь кабінет і слухати когось - друкувати чи ні. Це вже не редактор. Це вже, вибачте, слуга.

ГОЛОВА. Перший мікрофон.

ЯВОРІВСЬКИЙ В.О., голова Комісії Верховної Ради Української РСР з питань Чорнобильської катастрофи /Світловодський виборчий округ, Кіровоградська область/. Шановний Сергію Макаровичу, шановний пошукачу крісла головного редактора газети нашої /крісла, звичайно, з катапультою/!

У мене до вас таке запитання. Хотілося б поставити крапку і знати якусь ясність у такому. Якщо вас оберуть редактором, чи залишите ви посаду голови комісії? І звідси маленьке підпитання. Ви - голова комісії, якому довірили, якого вже обрали. Якщо можете, дайте відповідь: кого ви будете рекомендувати на цю посаду?

ПРАВДЕНКО С.М. Звичайно ж я, як кажуть американці, "у нас незаменимых полно на Арменгтонском кладбище". Тому триматись за два портфелі було б просто нерозумно. Та й Верховна Рада цього не дозволить. Газета - це дуже великий клопіт.

Що стосується рекомендації, то комісія наша цього питання не розглядала зовсім, бо, по-перше, було невідомо, хто стане редактором. І було неетично порушувати це питання. По-друге. Все-таки це прерогатива Голови Верховної Ради вносити кандидатури голови комісії. Я не збираюсь ніякою мірою підміняти Голову. Звичайно, коли ми на комісії це обговоримо, запропонуємо Леоніду Макаровичу. А він вирішить, кого він внесе - чи з нашої комісії, а може, навіть і з іншої. Все може бути.

Тут, я вибачаюсь, є письмові запитання.

ГОЛОВА. Письмові - пізніше, спочатку від мікрофонів, щоб люди

не стояли.

Другий мікрофон.

СТАДНИЧЕНКО В.Я., редактор газети "Радянська Україна" /Татарбунарський виборчий округ, Одеська область/. Шановний Сергію Макаровичу! Я одразу хочу попередити, може, вибачитись.

Моє питання зовсім не на засипку, а так, як від редактора, який вас знає, і, сподіваюсь, майбутньому редактору. Ви досить детально виклали свою програму, можливо, трішки навіть деталізовано. А скажіть, будь ласка, який головний матеріал вам бачиться у першому номері "Голосу України"?

ПРАВДЕНКО О.М. Я думаю, що це буде матеріал про наш парламент і про людей, які стали особистостями тут, за цей час показали себе особисто.

І, мабуть, десь і стаття головна, яка буде викладати детально для всієї України позиції, головні позиції цієї газети.

ГОЛОВА. Третій мікрофон.

ДЕПУТАТ /не представився/. Уважаемый Сергей Макарович! Конечно, печально, что так получилось с альтернативой. Вы баллотируетесь на редактора. Но хочу задать вам такой вопрос, который я, в общем-то, хотел всем задать и получить ответ на этот вопрос, если было бы вас четверо.

Хотя я вас за несколько месяцев немножко узнал, но вопрос у меня такой. Какое ваше отношение к фактам, можно сказать, вандализма по отношению к памятникам нашей культуры, истории, который

проявляется в некоторых наших регионах? Хватит ли, не хватит ли нам вообще вандализма?

ПРАВДЕНКО С.М. Ви маєте на увазі пам'ятники Леніну, звичайно. Тут дві записки. Я саме хотів відповідати.

Ну, що тут сказати? Я пригадую один вірш білогвардійського поета, який написаний після революції... Не пригадаю прізвища автора, офіцера, білогвардійця колишнього, який зустрічає свого колегу, колишнього офіцера, який працює десь там на Заході в конторі. Він в еміграції, він вже став таким товстим, у нарукавниках стоїть, цей колишній поручик. Забув, як там прізвище героя цього вірша... І таким конторським уже став, забув про ту боротьбу, про те, як він вів на червоноармійців свої колони білогвардійців. Тобто ворог говорить, ворог. І в кінці цей автор говорить цьому, своєму колезі-офіцерові: "Ну что ж, постарели и вымрем в безлюдье осеннем, нагом, но все же, конторская мымра, сам Ленин был нашим врагом".

Навіть вороги віддавали належне цій особистості, яка увійшла, безперечно, з історію, і дуже великий вплив її на світову історію. Можливо, ми гірше зрозуміли його уроки, ніж зрозуміла, скажімо, Швеція або якісь інші країни. Ну, скажімо, в тій же Швеції у королівській бібліотеці є стіл, за яким працював Ленін. Це місце свято оберігається. І ніхто не збирається трощити той стіл і через сто років, бо це цивілізована країна.

Я думаю, що Леніна спіткала доля, можливо, у чомусь спільна з долею, вибачте, Христа, якого зрадили учні. Можливо, комуністичне вчення, точніше, його реалізація /я допускаю, що у Леніна було багато помилок, дуже багато помилок/, можливо, випередила час, бо потім соціалізм, по суті, вкрав Сталін у нашій країні. Можливо, не визріла дійсно країна в той час до такої революції, якою вона була,

і це обумовило наслідки. Але при чому тут особистість Леніна, який все ж таки зрозумів, що треба переходити до непу і так далі? Я переконаний, хай це не прозвучить голосно, але що б ми не придумували, які б ідеї не придумували різні партії через сто років, кращої за комуністичну не придумає ніхто. Для мене це абсолютно ясно. І ще 15-20 років, ще виток цивілізації - і якась з країн, ну, можливо, Швеція, можливо, інша, я переконаний, фактично побудує майже комунізм. Можливо, так його не називатиме. Без усяких "ізмів", а просто цивілізовані люди дійдуть до такого рівня добробуту, який передбачався, скажімо, в тій концепції. Я можу про це довго говорити.

У Леніна було багато помилок. Зокрема, непримиримість атеїстична, на мою думку, в умовах Росії теж була помилкою. Треба було навпаки бути продовжувачем, мабуть, християнства, а не ламати християнські традиції. Ну, одним словом, можна довго говорити. Але навколо пам'ятників, мабуть, є якісь цивілізовані норми. Можна прибрати зайві, можна прибрати якісь недолугі пам'ятники, яких багато, негарні, нарешті, пам'ятники. Це можна зробити спокійно. Але політичний шабаш влаштовувати - це, мабуть, не мірило для цивілізованої нації або дія нації, яка хоче, прагне бути цивілізованого.

ГОЛОВА. Перший мікрофон.

ЛУБКІВСЬКИЙ Р.М., член Комісії Верховної Ради Української РСР у закордонних справах /Яворівський виборчий округ, Львівська область/. Шановний Сергію Макаровичу! Вам і вашій редакції доведеться, очевидно,

відповідати на різкі публікації, оцінювати публікації, які стосуються міжнаціональних стосунків на Україні, різних ситуацій. І ось я хотів би просто поцікавитися, як би ви як майбутній редактор прореагували на запитання, яке надруковано в "Литературной газете" і стосується України і Криму. Це коротенько. "Русские не раз брали Крым, а окопались там одни малороссы. Да так, что крымских татар не хотят пущать. Те в Москву, к русским, но Киев молчит. Татары занимают свои, земли - их гнать за незаконный захват. А на русских вся полнота ответственности, даже за маршала Тимошенко, который сдал Украину и привел немцев к Москве. Быть может, экономический потенциал Украины так велик, что она способна выйти на внешний рынок или она способна предотвратить у себя дома утечку мозгов за счет евреев? Увы, евреи бегут с Украины в первую очередь. Всему есть предел, и если россы однажды перережут провокаторов, как баранов, я не буду в восторге, что мой народ вы довели до скотства нещадно охрюкав и предав". Некий Голубев, город Горький.

Як би ви як майбутній редактор поставились до такої публікації в "Литературной газете"?

ПРАВДЕНКО С.М. Це, на мою думку, безперечно, чорна, жалюгідна і не інтелігентна провокація. Від терміну "малороси" і далі - це все суцільна провокація.

ГОЛОВА. Другий мікрофон.

СТАДНИЧЕНКО В.Я. Сергію Макаровичу! Я не закінчив свою думку. Я по ділу. Я хочу вам побажати у першому номері надрукувати нам ще раз Декларацію про державний суверенітет України українською мовою, російською мовою, можливо, іншими мовами, і цим ви заявите

і позицію газети, і свою як редактора.

ГОЛОВА. Третій мікрофон.

ЦЕКОВ С.П., лікар Сакської центральної районної лікарні /Сакський виборчий округ, Кримська область/. Уважаемый Сергей Макарович! Насколько мне известно, вы входили в группу "Демократическая платформа КПУ" и в Народную раду. Благодаря этой группе, благодаря Народной раде вы стали председателем Комиссии по вопросам гласности и средств массовой информации. Затем вы обращались еще один раз уже в группу "Демплатформа КПУ" для того, чтобы баллотироваться, и просили поддержать, когда баллотировались на пост Председателя Верховного Совета УССР. В то же самое время вы входили в группу 239". Скажите, насколько это соответствует тем требованиям, которые предъявляются к человеку, претендующему на столь высокий пост?

ПРАВДЕНКО С.М. Я не закінчив відповіді на перше запитання, й дійсно вважаю себе комуністом-демократом або, якщо хочете, комуністом-реформатором. Крім того, я вважаю, що реформа в партії необхідна, що її керівні кадри сьогодні не відповідають вимогам сьогоднішнього дня. Партії дуже зашкодила її монополія, коли вона не мала політичних опонентів і так далі. Цю тему можна розвивати. Я думаю, що партія оновиться, безперечно. Що стосується груп. Народна рада одного разу помилково занесла мене у свої списки в "Літературній Україні". На це моєї особистої згоди не було. Це була помилка. Що стосується "групи 229" - я теж до неї не входжу. Я вважаю: мінімум, що повинен зробити претендент на посаду редактора

і редактор, - це не входити в жоден блок у Верховній Раді. Ні в більшість, ні в меншість. Я вважаю, що якщо він буде входити у який-небудь блок, навіть формально, це все-таки вже буде заважати його об'єктивності. Тобто я ніколи, жодного разу не входив ні в ту, ні в іншу групу.

ГОЛОВА. Перший мікрофон.

ЄМЕЦЬ О.І., голова Комісії Верховної Ради Української РСР у правах людини /Центральний виборчий округ, м. Київ/. Я просто хочу зробити невеличке уточнення, сказати про це депутату Цекову. Оскільки я тоді разом з депутатом Юхновським якраз вів переговори про створення коаліційної президії, то повинен сказати, що Правденко не входив ні в ту, ні в іншу групу. Його запропонував Івашко незалежно від Народної ради. Я не хочу, щоб за цим щось стояло. Я хотів би, щоб інформація була чіткою. Кандидатури від Народної ради йшла за списком, і в цьому списку прізвища Правденка не було.

ГОЛОВА. Другий мікрофон. Шановні товариші, я прошу вас - тихіше. Останнє запитання, регламент завершується.

РОМАНЧУК В.М., секретар Комісії Верховної Ради Української РСР у питаннях соціальної політики та праці /Ленінський виборчий округ, Запорізька область/. Товарищи, я попросил бы внимания. Почему? Вопрос

принципиальный, я так понимаю. Тут товарищ Цеков выступил. Вы знаете, что регистрацией групп от Секретариата занимался я. Так вот, уважаемый претендент - мои к нему все симпатии и пожелания, чтобы он все-таки добился того, чего он хочет - не был, действительно, ни в одной группе. Это я вам отвечаю, так как я занимался регистрацией этих групп.

И еще одно. Здесь все много говорили о том, что редактором. действительно должен быть человек центра. Но вот, понимаете, какая ситуация. Стоит кому-то занять позицию центра - и с ходу начинаются вокруг этого разные политические подковырки. Я хотел бы, чтобы вы с той же позицией, которая у вас сегодня есть, с ней и остались. Она. действительно достойна того, чтобы вы были редактором. Спасибо.

ГОЛОВА. Оскільки у нас один депутат стоїть, то ми йому надамо можливість запитати поза регламентом. Перший мікрофон.

ДЕПУТАТ /не представився/. Сергію Макаровичу! По-перше, я хотів у вас запитати... Ви знаєте, тут ще у квітні цього року була така у нас обставина, що у газетах був натяк про Галицьку автономію. Тобто Галичина повинна була відділитись від України. А зараз ми у залі бачимо зовсім інше. Це перше. А друге те, що, наприклад, вчора половина залу тут показувала на Декларацію про права людини, а сьогодні вже є права людини, і ми чули, яка ситуація склалась у Чернігівській та інших областях. Я вважаю, як член Комісії у правах людини, що це є грубим порушенням прав людини. Дайте, як редактор газети, короткий коментар саме цим подіям.

ПРАВДЕНКО С.М. Я думаю, коли будуть виникати подібні ситуації, газета буде мати досить підготовлених власних кореспондентів в областях, і вони будуть намагатися давати об'єктивну інформацію з приводу того, що відбувається на Чернігівщині чи в Галичині.

Що стосується того, що було, скажімо, у партійних газетах, то давайте почитаємо, освіжимо свою пам'ять, а потім будемо щось говорити. Я розумію, що в політичній боротьбі можливі якісь помилки, похибки і так далі. Хтось їх робить спеціально, хтось ненавмисно. Я думаю, що ми все-таки витримаємо ідею, єдиної України і не допустимо ніякого сепаратизму всередині України. І цієї позиції буде дотримуватися газета.

ГОЛОВА. Так, Сергію Макаровичу, у вас є письмові запитання?

Ваш час вичерпаний. Я вам дякую. Сідайте, будь ласка.

Хто хоче виступити? Немає потреби? Тепер треба порадитись.

У нас залишилася одна кандидатура, і ми можемо проводити голосування. Це я просто так, на роздум. Можемо голосувати таємно, використовуючи урни, і можемо голосувати таємно, використавши нашу "Раду". Якщо ми погодимося голосувати таємно з допомогою "Ради", а для цього треба проголосувати, то тоді ми просто перевернемо наші картки. Попробуємо вперше. Може, за той час, протягом якого ми з вами тут працюємо, проголосуємо таємно за допомогою цих карток. Це пропозиція від президії, ми тут порадились з заступниками. Але спочатку давайте проголосуємо.

Тут є пропозиція, щоб зразу перевернути картки і перевірити, чи спрацює таємне голосування. Я прошу перевернути всім картки на таємне голосування.

Ми ще не мали такої можливості перевірити, а зараз прошу всіх перевернути картки, зареєструватись таким чином. Всі перевернули? Тепер прошу проголосувати не за кандидатуру товариша Правденка Сергія Макаровича на пост редактора газети, а за те, щоб проголосувати за нього з допомогою "Ради" таємно. Прошу проголосувати.

"За" - 334, працює "Рада" і працює таємний бік наших карток.

Тепер ставлю на голосування. Хто за те, щоб затвердити редактором газети "Голос України", газети Верховної Ради України, товариша Правденка Сергія Макаровича, прошу проголосувати. Головним редактором.

"За" - 272. Рішення прийняте.

Дозвольте мені привітати Сергія Макаровича із затвердженням його головним редактором газети "Голос України".

У нас є ще час до вісімнадцятої години. Ми можемо його використати для "Різного". Тим більше, що у нас вже тривалий час не було такої можливості, а зараз з'явилась.

Перший мікрофон.

СТАРІЧЕНКО О.Г., директор радгоспу "Красная звезда" Костянтинівського району /Дружківський виборчий округ, Донецька область/. Уважаемый Леонид Макарович, уважаемые депутаты!

Верховный Совет Украины принял закон о приоритетном развитии села. Прошла неделя, закон не опубликован ни в одном печатном органе. К сожалению, и мы, депутаты, не имеем этого закона с

поправками. Кроме того, данный закон требует принятия новых законодательных актов и нормативов, которые должны способствовать тому, чтобы этот закон работал. Поэтому я вношу предложение - поставить перед Совмином вопрос о том, чтобы в 10-дневный срок эти нормативные акты были представлены для рассмотрения вам, депутатам. Только в таком случае мы сможем надеяться, что закон о приоритетном развитии села, за который мы здесь голосовали будет работать.

Я просил, Леонид Макарович, чтобы данный вопрос все-таки был поставлен на голосование и чтобы мы его приняли и эта просьба была выполнена.

ГОЛОВА. Я так зрозумів, що закон я вчора підписав. Голова комісії дасть пояснення.

СУХИЙ В.В., голова Комісії Верховної Ради Української РСР з питань відродження та соціального розвитку села /Ленінградський виборчий округ, Дніпропетровська область/. Справді, багатьох це питання хвилює, бо дуже вже затяглося його друкування після останнього редагування. Це так, але решта не так.

Післязавтра товариш Ткаченко буде доповідати на засіданні двох комісій про виконану роботу. Вже є ряд напрацьованих Радою Міністрів актів, і ми їх теж будемо розглядати. А ближчими днями вам теж буде роздано, і десь, може, за три дні на цьому тижні закон буде опублікований.

ГОЛОВА. Другий мікрофон.

ДЕПУТАТ / не представився/. Я обращался к нашему правительству по поводу той ситуации, которая случилась у меня в округе. 60 тисяч моих избирателей - это в основном объединение ЗТЗ. На сегодняшний день завод на грани остановки. Я обращался по поводу того, что у нас не заключаются договора по многим комплектующим изделиям. И просил по этому поводу помощи. Об этом знает и товарищ Масол, он сейчас в отставке, и товарищ Минченко.

Я также хотел, чтобы мне в этом помог и Президиум Верховного Совета Украинской ССР. Спасибо.

ГОЛОВА. Третій мікрофон.

БІЛИЙ В.П., голова Дубнівської міської Ради народних депутатів, другий секретар Дубнівського міськкому Компартії України /Дубнівський виборчий округ, Ровенська область/. До Верховної Ради нашої республіки звертаються більше 800 робітниць Дубнівської трикотажної фабрики. Дозвольте зайняти хвилину вашого часу і оголосити таке звернення, "Протягом останніх років ми працюємо стабільно, забезпечуючи виконання плану з усіх техніко-економічних показників, у повному обсязі за договором поставки. Для нас, жінок, незрозуміло, чому при порожніх полицях магазинів стала непотрібною наша праця. Адже ми випускаємо рукавички, дитячу й жіночу білизну, жіночий і дитячий трикотаж. Катастрофічним є забезпечення нас сировиною, забезпеченість нею в четвертому кварталі становить 70 процентів, на 1991 рік - 52 проценти. З підприємствпостачальників продовжують надходити телеграми про дальше скорочення поставок сировини. Ситуація, яка склалася, змушує адміністрацію фабрики йти на скорочення

половини колективу, ї це ще не межа. Кому сьогодні надати перевагу? Кого залишити, кого скоротити? Адже всі ми матері, для нас і наших сімей єдиним засобом існування є робота на фабриці.

Шановні народні депутати! Ми за вас голосували, на вас покладаємо великі надії. Проте робота Верховної Ради України викликає лише розчарування, через політичні пристрасті не вирішуються соціально-економічні питання. Ми вимагаємо від вас продуктивної роботи і просимо допомогти вирішити долю тисячного колективу жінок Дубнівської трикотажної фабрики. Невже вона дешевше, ніж 300 тонн пряжі?" Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Депутат Черненко.

ЧЕРНЕНКО В.Г., головний лікар медсанчастини Микитівського ртутного комбінату /Горлівський - Микитівський виборчий округ, Донецька область/. Уважаемые депутаты! Уважаемый президиум! Позвольте обратить ваше внимание на еще одну проблему, которая существует, к сожалению, в нашем Отечестве. С этой проблемой мне, по профессии врачу, приходилось неоднократно сталкиваться. Я имею в виду лечебнотрудовые профилактории. Ситуация, которая там сложилась, острейшая. Проблема не требует отлагательств в решении вопросов, которые предъявляют люди, находящиеся там на лечении. Прежде всего те требования, которые они предъявляют к нам как к Верховному законодательному органу. Это - вывод ЛТП из подчинения Министерству внутренних дел и передач его Министерству здравоохранения.

Это качественное лечение. Это изменение подхода, направления в лечебно-трудовых профилакториях. Потому что в лечебно-трудовые профилактории направляют часто не медики, а люди, если можно так сказать, довольно далекие от медицины. Начиная с участковых милиционеров и заканчивая народным судом. Причем направляют в ЛТП не всегда объективно, не всегда законно. Второе требование, которое они предъявляют - это социальная реабилитация после так называемого лечения. Эти люди становятся на Украине, и не только на Украине, людьми второго сорта. На работу устроиться им практически невозможно, просто они становятся изгоями в обществе. И третья проблема, которая существует там, - это, мне думается, гуманитарная проблема. Никто никому не давал права держать за колючей проволокой людей, не совершивших никакого уголовного преступления или даже правонарушения. И последнее. При изменении ситуации в МВД необходимо обратить внимание на более качественную /нерозбірливо/... и лечение.

ГОЛОВА. Шановні народні депутати! Я маю з вами порадитися, тому що тут Секретаріат правильно вніс у нашу роботу певні корективи. В нас уже список на дев'ятнадцять осіб для виступів на "Різне". Я вам його зачитаю: Черненко /щойно виступив/, Поровський, Нечипоренко, Заєць, Алтунян, Барабаш, Куземко, Волковецький, Кислий, Романюк, Голубець, Івашчук, Санін, Блох, Рева, Коржик, Колінець, Стецьків, Руденко. Що я хочу сказати? Ми ж не можемо зараз нехтувати цим списком. Тому, якщо в залі немає депутата... Поровський. Перший мікрофон.

ВОРОБЙОВ О.М. Леонид Макарович! Я в любом случае просил бы слово в связи с тем, что по Регламенту у нас запись осуществляется, когда обозначен вопрос. Мы впервые к вопросу "Разное" возвратились, и поэтому никакой записи до этого момента не могло быть, мы стали у микрофонов. И я прошу дать мне время, так как на прошлой неделе в связи с принятием положения о Мандатной комиссии и событиями от 25 июля затрагивалась моя персона. Я прошу дать мне время для пояснения и /будем так говорить/ принесения соответствующих извинений. Я прошу дать мне возможность выступить с трибуны.

ГОЛОВА. Я ж думаю, що це не 20 хвилин, тому що чекають...

БОРОБЙОВ О.М. Спасибо, уважаемые коллеги, за то, что наверное, хоть сегодня можно будет выслушать меня. Но я хочу напомнить... я прошу хотя бы на этот раз не перебивать меня, внимательно выслушать.

Я хочу напомнить, что произошло 25 июля, и хронологию. 22 числа был избран Председателем Верховного Совета Кравчук Леонид Макарович. Я стоял возле микрофона, еще двадцать минут времени было для того, чтобы задать новому Председателю Верховного Совета три вопроса. Ну, я не буду говорить о поздравлении. Прошу не перебивать, у меня мало времени.

Три вопроса - это: когда будет роздан Декрет о власти, разработанный Сметаниным? Второй, Когда мы получим информацию о деятельности соответствующей нашей делегации, которую возглавляли Гринёв и Фокин по Союзному договору? И третий - когда мы

будем обсуждать этот вопрос? В это время товарищ Гуренко, который сидел в той ложе, подал команду нашему большинству... / нерозбірливо/... что зачитывал как раз позицию... объясняла Народна рада, почему мы не принимали участия. Гуренко показал рукой и стали... просто-напросто сорвали сессию. Это первый момент того, что было. В понедельник я подошел сразу к этому микрофону. Леонид Макарович не дал возможности высказаться и собрать предложения, как нам организовать деятельность Верховного Совета, и я спокойно постоял и в течение двадцати... Я прошу выслушать меня... Леонид Макарович, я прошу навести порядок в зале. По-моему, я корректно выступаю. /Шум у залі/.

Уважаемые коллеги! Далее. Леонид Макарович не дал мне тогда слова. Я в течении двадцати минут с ним... по четырем позициям по вот этим вопросам. Мы с ним переговорили и договорились, что во вторник перед началом открытия сессии он ответит на все поставленные вопросы. Потому во вторник, 25 числа, я и стоял. Однако Леонид Макарович опять без ответа оставил те вопросы, на которые обещал ответить. Без обсуждения поставил предложение, которое через президиум не вносилось и не обсуждалось Он внес как Председатель Верховного Совета, он имел полное право. Но и я как депутат имел моральное право получить ответы на вопросы, которые волновали меня. Таким образом, я не нарушал... я не матюкался здесь в течение двадцати минут, я не матюкался. В течение двадцати минут вот с этих секторов, в том числе и депутат Квасов,

- вы неоднократно тогда оскорбляли меня. Когда я садился на свое место, депутат Грабин, второй секретарь Сумского

обкома, матюками меня смачно встретил. Я этих вещей не допускал, я не чувствую за собой моральной вины... Я был спровоцирован по форме и действительно в этом отношении сделал соответствующие выводы. Могу обосновать, почему я сделал выводы. На протяжении этой сессии я уже трижды стоял по двадцать и тридцать минут с поднятой рукой, пока не добивался слова. Я выводы сделал, но я хочу, чтобы выводы были сделаны и Председателем Верховного Совета Украины и чтобы подобных инцидентов не было. Вот вся правда. Спасибо за внимание.

ГОЛОВА. Я так і не зрозумів... Ми маємо приймати вибачення чи ми маємо прийняти настанови від Воробйова? Що, ми маємо прийняти настанови, так? Тим більше, що він щодня мені робить зауваження, і я вже до цього починаю звикати. Другий мікрофон.

ЖЕЛІБА В.І., голова Кіровоградської обласної Ради народних депутатів /Новоархангельський виборчий округ, Кіровоградська область/. Шановний Леоніде Макаровичу, шановні товариші депутати! Республіка відчуває гостру потребу в продовольчих ресурсах, і це загострення зараз ускладнюється тим, що на полях, особливо в наших степових областях, і, я думаю, не тільки в степових областях, багато продукції залишається невивезеною через те, що не вистачає бензину. У нашій, наприклад, області десятки тисяч центнерів соняшнику лежать на токах. Сотні тисяч центнерів цукрових буряків ще не вивезено. Ідуть пачками телеграми на адресу нашого парламенту. Ось коротенька цитата з одній з цих

телеграм. "Відсутність бензину не дає змоги доставляти до сільських магазинів хліб, вивозити молоко з ферм, соняшник з токів, підвозити в села пенсію і пресу" і т.д.

Я прошу дуже вас, Леоніде Макаровичу, і Президію Верховної Ради зажадати від нашого Уряду, якщо є якісь заброньовані фонди, видати їх зараз для сільської місцевості, адже якщо ми видамо через чотири, п'ять днів, через тиждень - це вже буде пізно, і ми на цьому багато втратимо. От у чому ми повинні відчути пріоритет нашого села.

ГОЛОВА. Товариш Нечипоренко. Потім третій мікрофон, і все. Біля мікрофонів більше нікому слова не надаватиму. Далі піде за списком.

НЕЧИПОРЕНКО О.Л., член Комісії Верховної Ради Української РСР у закордонних справах /Києво-Святошинський виборчий округ, Київська область/. Шановний Голово, шановна Президіє, шановні колеги депутати!

Мені вдалося звернутися до Верховної Ради від імені молодої організації - спілки адвокатів України.

Я скористаюсь нагодою і на правах віце-президента спілки звертаюся до вас.

Звернення до Верховної Ради Української РСР.

"Ми, адвокати України, на установчому з'їзді 20-22 вересня 1990 року в місті Києві утворили спілку адвокатів України. Метою нашої незалежної, самоврядної організації є реалізація Декларації про державний суверенітет України, поєднання зусиль адвокатів республіки для формування демократичної правової

держави, підвищення рівня юридичної допомоги, ролі і престижу адвокатів у суспільстві і державі, захист професійних прав і соціальних інтересів адвокатів, захист їх честі й гідності, поширення історичних традицій української адвокатури, розвиток і поглиблення міжнародних зв'язків".

Шановні, кожному з вас у своєму житті доведеться або доводилось звертатися до нашого брата - адвоката. Тому я вас прошу уважно вислухати.

"Адвокатура УРСР з дня свого утворення і досьогодні за своїм статусом не займала належного місця в суспільстві через її одержавлення в умовах панування тоталітарного режиму, втручання в її функції партійно-державних органів, через втрату історичних надбань, кращих традицій.

Незважаючи на це, кращі представники української адвокатури мужньо і чесно виконували свої професійні обов'язки, не йшли на компроміс зі своїм сумлінням, жертвували благополуччям, свободою і навіть життям.

Новим поштовхом для нас стало прийняття 16 липня 1990 року Верховною Радою України історичного документа - Декларації про державний суверенітет України.

Вважаємо моральним і професійним обов'язком докласти всіх зусиль до того, щоб наповнити продекларовані принципи суверенітету реальним змістом. Першочерговим для цього є ваше визнання незалежності, самостійності й самоврядування адвокатури, невідкладне прийняття Закону про адвокатуру України, який базуватиметься

на основі.../не чути/.

Установчий з'їзд спілки адвокатів України, підтримуючи Декларацію про державний суверенітет України, вважає, що на Україні не повинні проводитись антинародні акції, які всупереч міжнародним правовим документам обмежують права наших громадян. Зміни та доповнення до основ Кримінального кодексу Союзу РСР та союзних республік від 10 квітня 1990 року звузили гарантії прав на захист /нерозбірливо/, а зміни і доповнення до основ Кримінального кодексу від 12 червня 1990 року дозволяють широко прослуховувати телефонні та інші переговори. Прийнято Указ про порядок організації та проведення зборів, мітингів, вуличних процесій і демонстрацій в СРСР тощо. Просимо Верховну Раду УРСР припинити їх дію на території України. Звертаємося до Верховної Ради УРСР не допустити обмежень прав і свобод людини, розширити гарантії, які забезпечують їх захист. Ваше сприяння у розв'язанні невідкладних проблем адвокатури дасть змогу консолідувати широке коло адвокатів України для вирішення завдань правової реформи, забезпечення ефективності законотворчого процесу, дотримання закону громадянами, підвищення їх правової культури, побудови правової держави в Україні". Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Дякую. Я хочу повідомити народних депутатів відносно виступу народного депутата Іеліби про складнощі з пальним. Президія Верховної Ради дала таке доручення: нашому Урядові зробити все можливе, піти на будь-які можливі кроки, щоб перш за все забезпечити пальним ті ділянки, від яких залежить наше життя і робота зимою, і не тільки зимою. Це було позавчора, так? Позавчора. Команду дати легше, ніж зробити, якщо його немає. Але можливості вишукують.

Третій мікрофон. Потім виступатиме Заєць.

БАТАЛОВ В.Г. У мене така пропозиція, Леоніде Макаровича. Перш за все відносно процедури. Обов'язково треба один день відвести, аби члени Уряду давали відповіді на запити депутатів.

У них уже нагромадилося понад тисячу запитів. Друге. Є прохання від Ровенського відділення Українського фонду культури, управління культури обласного виконавчого комітету, а також пропозиція, підтримана делегатами з'їзду Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, який відбувся в червні у Чернігові, про те, аби створити на базі музею-заповідника "Козацькі могили" республіканський історико-культурний заповідник... /не чути/ 661 року, 10 вересня з аналогічною пропозицією до вас уже зверталися, Леоніде Макаровичу. Ми просили, щоб ви цю пропозицію підтримали. І врахувати ті обставини, що в червні 1991 року виповнюється 340 років з дня Берестецької битви, та проведення в ці дні Всеукраїнського дня пам'яті запорізьких козаків та українських селян, які загинули під час битви. Це перше.

Друге. Громада села Дермань /нерозбірливо/, яке пов'язане з великим історичним минулим нашого краю, просить сесію, а також відповідні інстанції, міністерства розглянути питання про те, аби вжити негайних заходів щодо повернення Дерманського святотроїцького монастиря, монастирського комплексу його справжнім господарям - віруючим Української православної церкви.

Цей Дерманський монастир знаменитий тим, що там великі люди переховувались і вчились, і викладали - це Іван Федоров і Дем'ян Наливайко, там захоронений і Мелетій Смотрицький.

І останнє. Я звертаюся із запитом до нашого Уряду: ще реакції немає, але назріла нагальна необхідність відділення системи професійно-технічної освіти від Міністерства освіти. Дуже багато підписів, дуже багато скарг. Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Я просив би передати ці пропозиції, особливо перші дві, в комісію до Танюка - з питань культури та духовного відродження, і ми її розглянемо на засіданні Президії.

Виступатиме народний депутат Заєць, за ним депутат Алтунян. Після них виступів біля мікрофонів вже не буде. Ми домовилися, виступають за списком.

ЗАЄЦЬ І.О., голова підкомісії Комісії Верховної Ради Української РСР з питань економічної реформи і управління народним господарством /Святошинський виборчий округ, м. Київ/.

Шановні народні депутати! Я, можливо, і не виступав би сьогодні, попросив би Леоніда Макаровича перенести мій виступ на наступний раз, як це неодноразово робилося і не з моєї волі. Але послухавши, що депутат говорив, що немає бензину і немає інших матеріалів і для сільського господарства, і взагалі для нашої промисловості на Україні, я хочу звернутися до вас з такою пропозицією.

Наближається сьоме листопада, стоїть питання про парад військ. Я думаю, що ця річ дуже дорого коштує. І нам би варто було відмовитися від цього параду, і ті кошти, і той бензин треба передати сільському господарству. Я ще пропоную відмовитися від цього параду і тому, що дуже напружена політична ситуація.

І ми знаємо, що за цим парадом обов'язково будуть маніфестації різних напрямів і різних поглядів. Отже, на мою думку, в час, коли йде переоцінка взагалі історичних подій, найкраще було б Верховній Раді, розвиваючи, ті рішення, які приймали там, я пам'ятаю, у Харкові й в інших областях, Ради, утриматися від цього параду.

І друге питання я хотів би порушити таке. Все-таки відбувається масове переселення на територію України. І я пропонував би, щоб Верховна Рада зважала на це, бо затримується одночасно переселення із чорнобильської зони. До речі, одночасно і з великим запізненням. То я вважав би, що Верховна Рада повинна прискорити прийняття закону про громадянство. І не тільки з цих причин, і не тільки з тих, що громадянство, інститут громадянства

- це спільний елемент суверенітету. А почати з тих причин, що ми будемо переходити незабаром до реалізації економічної реформи. І ми не зможемо здійснити потім жодного запиту, зокрема, приватизації нашої власності, бо якщо у нас не буде інституту громадянства, ми не зможемо розділити цю власність, не зможемо дати її у викуп. І те, що ми сьогодні бачимо, як створюються асоціації," акції котрих простягаються до Москви, це означає, що без інституту громадянства ми обікрадемо свій народ.

ГОЛОВА. Слово надається народному депутату Алтуняну. За ним /хоча я й порушу систему нашої роботи, але я не можу дивитись, коли жінка стоїть біля мікрофона/ ввімкнемо перший мікрофон.

АЛТУНЯН Г.О., слюсар підприємства "Кінотехпром", м. Харків /Київський виборчий округ, Харківська область/.

Шановні товариші!

Я звертаюсь до вас, на мій погляд, з дуже важливим питанням. Справа в тому, що зараз підкомісія у справах репресованих готує проект закону про відшкодування, про реабілітацію, про матеріальне відшкодування отим, хто ледве залишився в живих, так би мовити, героям того фільму, який ми тільки-но бачили. На жаль, навіть таке відомство, як Комітет державної безпеки, не має зовсім ніяких даних про те, скільки їх залишилось. Орієнтовно статистичні дані такі, що на один мільйон мешканців - лише сто осіб. І це треба зробити негайно, бо щогодини, щодень їх залишається дедалі менше. Тому я зараз від імені нашої підкомісії звертаюсь до всіх керівників обласних Рад, до керівників обласних комітетів, обласних управлінь держбезпеки, до міністерств - щоб на адресу нашої підкомісії надсилали ці відомості, для того щоб врахувати, скільки це буде коштувати. Без цього ми нічого не зможемо зробити. Це дуже важлива справа. Нам треба не просто знати, скільки було реабілітовано, скільки було, а скільки залишилося в живих, не тільки живих, а їхніх нащадків - жінок, дітей. Це дуже важливі відомості, і, на жаль, ми їх не маємо. Бо саме такої статистики, такої гіркої статистики наша республіка не знає. Тому я знов звертаюся до вас, шановні керівники - робіть це якомога швидше, аби ми не помилилися і щоб прийняття того закону, який ми будемо тут з вами розглядати, пройшло швидко і пройшло без суперечок.

ГОЛОВА. Перший мікрофон.

СКОРИК І.П. Я хотіла б повернутись до того питання, яке стоїть у постанові N2, яку ми прийняли 17 жовтня. Йдеться про питання націоналізації майна КПРС, вірніше КПУ. Справа в тому, що доки Міністерство юстиції, а також Держарбітраж проведуть свою роботу до 1 грудня, за цей час ми можемо втратити дуже багато цього майна, хоча б на прикладі тої самої асоціації "Згода", про яку я вже згадувала. Я думаю, що варто б було якнайшвидше прийняти постанову про мораторій на утворення будь-яких комерційних об'єднань чи так званих незалежних економічних асоціацій і на продаж майна ЦК КПУ, а також інших майнових підрозділів інших місцевих партійних комітетів. Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Слово надається народному депутату Барабашу.

Ми домовились, що вже припиняємо виступи з мікрофонів. Виняток було зроблено для жінки, щоб вона не стояла тривалий час біля мікрофона. Для чоловіків винятків немає.

БАРАБАШ О.Л., секретар Комісії Верховної Ради Української РСР з питань економічної реформи і управління народним господарством /Жовтоводський виборчий округ, Дніпропетровська область/.

Я вітаю включення до нашого порядку денного питання про прийняття Закону про прокуратуру і про обрання Генерального прокурора УРСР. І почати цю розмову я хотів би з конкретного випадку із своєї депутатської діяльності, в якому, як у краплині, відбилися

серйозні проблеми забезпечення наших депутатських повноважень, проблеми прокурорського нагляду взагалі і проблеми правової захищеності громадян. У квітні до мене звернулися виборці одного із сіл П'ятихатського району Дніпропетровської області із скаргою. З цього приводу я звернувся до прокурора району Петрова, а через місяць надіслав йому повторне звернення з вимогою розглядати скарги, дотримуючись строків, встановлених Законом про статус народних депутатів СРСР, стаття 23.

Ще через місяць я звернувся вже до прокурора області Вічинського Володимира Григоровича і прокурора республіки Потебенька Михайла Олексійовича із запитом по порушення прокурором району Закону про статус народного депутата і Закону про прокуратуру. У відповіді прокурора Рябчинського зазначено, що порушень прокуратурою області не виявлено. Відповідь начебто була своєчасною, першого червня. Все ж дезинформацію, майже слово в слово, повторив у своїй відповіді перший заступник прокурора республіки Синяков Василь Григорович. Коло замкнулось. Відчуваючи високе покровительство, прокурор Петров тепер повністю ігнорує мої запити і звернення. Немає відповіді на три звернення з приводу означеної скарги, немає жодної відповіді по інших кількох зверненнях. Я отримав на прийомах від громадян кілька скарг про відсутність прокурорського реагування і по інших заявах громадян. Не дивно, що у цій атмосфері прокурорського нігілізму і бездіяльності так само поводяться інші службові особи району.

Так, я й досі не маю жодної відповіді на свої звернення до голови районної Ради Довгаля від 7 травня і 15 липня, на два звернення до голови міськвиконкому. Таким чином, створюється штучна атмосфера ігнорування і відриву від життя району і міста. У зв'язку з викладеним я маю кілька запитань до прокурора республіки.

Шановний Миколо Олексійовичу! Чи вважає прокуратура республіки, що Закон про статус народного депутата в СРСР входить до сфери її прокурорського нагляду до розробки відповідного закону Української РСР? Вона вважає у зв'язку з цим практику роботи прокурора П'ятихатського району Петрова сумісною з функціями прокуратури по найвищому нагляду за точним і однаковим виконанням законів, як вимагає того Конституція УРСР?

І останнє. Переконаний, що почуття правової захищеності, справедливості і правди завжди було необхідне людям не менше, ніж хліб і одяг. Шановний Миколо Олексійовичу, скажіть, будь ласка, що треба зробити, аби досягти зростання цього почуття у рядових громадян, коли я, народний депутат УРСР, захищений начебто додатково Законом про статус народного депутата СРСР, не можу домогтися не тільки реагування, а навіть відповіді на свої звернення? І як виконувати свої депутатські обов'язки в умовах ігнорування Закону про статус народного депутата.../не чути/...району і в першу чергу прокурором району? Вважаю, що відповіді на всі ці запитання потрібні й цікаві не тільки мені особисто. Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Слово надається народному депутату Куземко. Немає?.. Будь ласка... Потім виступатиме Волковецький.

ПАНАСЮК Ф.Т., голова Чуднівської районної Ради народних депутатів, перший секретар Чуднівського райкому Компартії України /Любарський виборчий округ, Житомирська область/. Шановні депутати, я прошу хвилинку уваги. Кілька днів тому до нас прибула делегація з Литви, знайшла мене серед депутатів, попросила передати до Президії Верховної Ради і довести до відома сесії звернення. Воно написане російською мовою.

Я так і ознайомлю вас із текстом.

"Обращение комитета граждан СССР, проживающих в Литовской Республике, в городе Шауляй, Совета ветеранов Вооруженных Сил Союза ССР города Шауляй, Совета ветеранов войны и труда города Шауляй.

Верховный Совет Украинской Советской Социалистической Республики.

Уважаемые товарищи депутаты! К вам обращаются 157 семей украинцев, проживающих в городе Шауляй Литовской Республики. Нас здесь более 600 человек. Каждый из нас волей судьбы оказался здесь. Многие были направлены на работу по восстановлению разрушенного хозяйства в республике после войны, приглашались как специалисты для вновь развивающихся отраслей, несли службу на этой земле. Здесь выросли наши дети и внуки. Для многих эта земля стала родной. Но три года назад в Литве начали развиваться националистические, сепаратистские настроения. Искажая исторические события в печати, литовскому народу насаждались неприязнь и пренебрежение ко всем русскоязычным.

Лидеры сегодняшнего Правительства Литвы обзывают нас "оккупантами", "дебилами", "мигрантами" и другими эпитетами, оскорбляющими достоинство каждого человека.

Уже три года назад был взят курс на отделение Литвы от СССР, хотя у многих из нас еще были надежды на голос разума, на традиционную сдержанность литовского народа, но этого не произошло. С каждым днем отношение к иноязычным становится все хуже.

После 11 марта 1990 года, когда была провозглашена независимость Литвы, то есть выход из состава СССР де-юре, обстановка взвинчена до предела. Происходит притеснение по языку, в организациях вся

документация переводится на литовский язык, хотя пока законом предусмотрено на двух языках - русском и литовском. В высших учебных заведениях сокращены группы на русских факультетах, в школах детям запрещено ношение пионерских галстуков. Учителя в русских школах обязаны проходить переаттестацию по знанию литовского языка. В противном случае они подлежат увольнению.

Разве сможем мы выучить литовский язык при полном отсутствии пособий, элементарных разговорников, методического материала и тем более, когда тебе "поют" в спину?

Сносятся памятники, мемориальные доски, все, что связано с Советской властью и напоминанием о ней. Новоявленные господа убирают все и всех советских. И для них не имеет значения, кто ты

- русский, еврей или литовец. Все враги, если поддерживают "большой город на востоке". Принят закон по обмену паспортов граждан СССР с принятием присяги на верность литовскому Правительству. В противном случае мы рискуем стать людьми с "волчьими билетами".

Правительством приняты Конституция и законы правления 1939 года. Устанавливается националистический режим с профашистскими замашками. Формируются местная полиция, добровольные дружины из людей, преданных режиму. Заместитель премьер - министра Р. Озолос по телевидению 9-го сентября заявил о возможности гражданской и внешней войны с СССР. И что это - начало призыва литовского народа к оружию?

Страх живет в наших душах, за будущее наших детей, внуков, за то, что создано нами за годы упорного труда на литовской земле.

Многие разными методами уже перебрались на родину, а в настоящее время все более и более разгорающиеся страсти "русофобии" могут в любой момент привести к пожару, который сорвет тысячи людей с места. Мы не хотим пополнить и без того огромную армию беженцев.

Мы обращаемся к вам с просьбой предоставить политическое убежище.

Мы надеемся на ваш здравый смысл, который должен возобладать над проявлением национализма и сепаратизма в некоторых районах Украины с тем, чтобы те из нас, которые вернутся, не оказались в том же положении, что и в Литве.

Многие могут не поверить нам, так как в центральной прессе часто появляются статейки, авторы которых смотрят на события в Литве как на естественный процесс, приветствуя происходящее. Чтобы все понять и почувствовать, надо здесь пожить. Поэтому тем депутатам Верховного Совета УССР, которые приезжали и продолжают совершать "дружеские визиты" в Литву, восхищаясь местной демократией, мы предлагаем 157 вариантов обмена квартир на выезд в Литву. Пусть приедут, поживут, тогда они познают, кто есть кто".

Товариші, я звертаюся до вас, шановні депутати, і просив би Комісію з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин розглянути цю заяву і виробити ставлення до тих людей, котрі звертаються по допомогу до нас, до громадян, до парламенту республіки. Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Слово надається Волковецькому. Таких листів у нас дуже багато, передаємо це звернення в комісію.

Потім виступатиме Кислий.

ВОЛКОВЕЦЬКИЙ С.В., доцент кафедри вищої математики Івано-Франківського інституту нафти і газу /Долинський виборчий округ, Івано-Франківська область/.

Шановні депутати, шановний Голово!

Я маю конкретні пропозиції з приводу нашої конструктивної роботи, бо тепер це для нас основне. Давайте виходити з фактів.

Факт перший. Наше суспільство ще вчора - це однопартійна диктатура, і це відображено на складі Верховної Ради, де більшість представників комуністичного блоку.

Факт другий. Наявність у парламенті Народної ради, Демократичного блоку. Очевидно, що депутати - комуністи, маючи тут більшість, можуть проводити будь-яке рішення, яке влаштовує їх і не влаштовує нас. У тому випадку, якщо питання ставити на голосування зразу, без попереднього обговорення, без узгодження з опозицією, тоді втрачається доцільність роботи тут, у Верховній Раді, нас, представників Демократичного блоку, оскільки нас тут меншість. Тут і

криється основна причина більшості наших конфліктних ситуації, у тому числі і тих, які були раніше в незабезпеченості прав меншості, що з виявом політичного безкультур'я. Пригадаймо минулу сесію. Переконаний, що ми б не прийняли тих важливих документів, якби не сказала свого слова меншість, зокрема, якби попередньо не домовилися керівники Верховної Ради і Демократичного блоку Івашко і Юхновський про голосування сімома комісіями, представниками демократичної меншості. Якби попередньо не проходило детальне обговорення проектів у постійних комісіях з урахуванням думки Демократичного блоку і т.д. Що сталося на початку другої сесії? Почалося це з постанови Президії Верховної Ради про недопущення громадян на площу перед будинком Верховної Ради. Хіба не було ясно, що така постанова викличе різку реакцію Демократичного блоку? Чому ж не вдалося домовитися і прийти до компромісного рішення? Бо Президія не попрацювала як слід. І це було політичною помилкою. Треба було добре попрацювати в Президії і - або прийти до консенсусу, до згоди всіх членів Президії, або взагалі рішення не приймати.

Вихід я бачу. В кожному демократичному парламенті для того, щоб не було диктату більшості, окремо забезпечуються права меншості, тобто опозиції. Пора зрозуміти всім, що опозиція без прав - це Верховна Рада без опозиції. Тобто, партійногосподарський актив часів застою. Наша опозиція - Народна рада - це з факт, з яким мусимо рахуватися, якщо хочемо бути парламентом. Тому пропоную прийняти доповнення до Тимчасового регламенту, які забезпечували б права меншості, наприклад, у такій редакції:

"Парламентська опозиція, Народна рада має право:

1/ На пропорційне представництво в керівних, робочих та інших органах, що утворюються Верховною Радою на рівнях керівників та членів цих органів, в тому числі і в керівництві постійних комісій.

/Зауважу, що товариш Масол повністю зігнорував думку опозиції при формуванні Уряду/.

2/ Виступати на сесії із співдоповідями з будь-якого питання порядку денного, зокрема при неможливості прийти до консенсусу в постійній комісії, яка готує певний проект; після виступу на сесії голови комісії чи представника більшості обов'язково надати слово представнику меншості в комісії.

3/ Після припинення дебатів ставити питання про виступ свого представника, після чого йому надається слово.

4/ Оголосити свою позицію щодо рішення, прийнятого Верховною Радою, одразу після його прийняття".

При цьому питання, які мають принципове значення, доцільно розглядати на засіданнях погоджувальної комісії. Ці питання повинні прийматися з максимальним обговоренням у комісіях, як правило, консенсусом, а не прямим голосуванням, без диктату більшості над меншістю.

Я розумію, що мої пропозиції можуть потонути в загальній масі інших пропозицій, яких уже ніхто не пам'ятає. Але тоді ставиться під сумнів доцільність цієї нашої роботи як демократичної опозиції у Верховній Раді, тобто це буде продовження тієї лінії, яку так прямо висловів на початку минулої сесії депутат Рева - заступник Міністра транспорту, який у буйному пориві кілька разів на весь сесійний зал крикнув: "Вон демократов! Вон из зала?". Нам дійсно немає що робити в цьому залі, якщо

не будуть забезпечені наші права. І не тільки нам, а всій Верховній Раді.

Тому наполягаю, шановний Леоніде Макаровичу, на внесенні такого доповнення до Регламенту, і тоді робота більше 100 депутатів матиме сенс. Зніметься напруження під час сесії, і наша Верховна Рада стане більш конструктивною, і парламент стане більше схожим на європейський. Дякую.

ШУМ У ЗАЛІ.

ГОЛОВА. Я вже декілька разів просив не нагнітати ситуацію у залі. Невже ми не можемо працювати спокійно? От, бачте, до чого це призводить тепер...

ВОЛКОВЕЦЬКИЙ С.В. Я абсолютно відповідаю за свої слова.

ГОЛОВА. Я прошу... Ви свій час вичерпали, все, що хотіли, зробили, все, що хотіли, сказали. Дякую вам... Прошу у вас тепер пояснення.

РЕВА В.М., перший заступник Міністра транспорту Української РСР /Феодосійський виборчий округ, Кримська область/. Уважаемые товарищи депутаты, уважаемые товарищи избиратели нашей республики. После заявления, которое я сделал по поручению делегации Крыма и некоторых товарищей, отдельными депутатами вокруг моего имени, вокруг меня, пытаются или делаются определенные инсинуации. Вот и в данном случае выступление депутата...

Я никогда таких заявлений не делал. Позади меня сидит большая группа представителей Народной рады. Мы с ними прекрасно общаемся, высказываем свое мнение. Но я еще раз подтверждаю, что я ни одного раза такого грубого выпада, вопервых, не сделал, во-вторых, это противоречит моим убеждениям: я совершенно толерантно трактую взаимоотношения между депутатами. У каждого могут быть свои убеждения, свои концепции, это наше право, и мы отстаиваем интересы своих избирателей. Поэтому я категорически отвергаю данные заявления и считаю их недостойными депутата. Спасибо.

ГОЛОВА. Слово має народний депутат Кислий. Вам скільки часу потрібно? Вистачить дві хвилини? Дві хвилини, каже, вистачить. Якраз і є.

КИСЛИЙ П.С., заступник директора по науковій роботі Інституту надтвердих матеріалів АН УРСР, м. Київ /Промисловий виборчий округ, м. Київ/. Шановні депутати! У мене дуже коротка промова, вона стосується села. Не так давно ми прийняли Закон про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу у народному господарстві України. І я хотів би, оскільки ми всі одностайно цей закон прийняли, щоб ми прийняла ще одну постанову, або щоб її прийняла Верховна Рада, Президія Верховної Ради. Постанова повинна стосуватися забудови сіл дачами. Якщо взяти, скажімо, Бориспільський район, то з таке село Кийлів, потім Проців. Ці села забудовані так, що бідні селяни не можуть навіть до Дніпра потрапити. Якщо взята Сулимівку в тому ж районі, то вона - історичне середовище, яке просто знищується. Якщо взяти Малу

Олександрівну того ж району, то посеред села набудовані величезні будинки. Такі будинки виглядають у селі просто неприродно. Тому я пропоную прийняти одну постанову, що без згоди сходу села, або голосування в селі, щоб то не дозволялося -і все. Тому що бідні селяни пишуть, просять, молять... Як ми їм можемо допомогти? Давайте приймемо таку постанову - і все.

ГОЛОВА. Я оголошення роблю. Залишитися депутатам ІваноФранківської, Львівської, Закарпатської, Чернівецької областей тут, у залі.

Оголошується перерва. Наступне сесійне засідання у понеділок о 10 годині.