ЗАСІДАННЯ ТРИДЦЯТЬ ШОСТЕ

Сесійний зал Верховної Ради Української РСР. 16 година.

Головує Голова Верховної Ради Української РСР КРАВЧУК Л.М.

ГОЛОВА. Шановні народні депутати, прошу займати місця і приготуватися до реєстрації. Я прошу включити систему "Рада" для реєстрації. У залі присутні 365 народних депутатів. Можемо розпочати роботу.

Спочатку маленька інформація. Сьогодні ви одержали пропозиції Уряду щодо майбутньої структури. У мене до вас таке прохання: не планувати ніяких засідань, зустрічей на вечір. Питання надзвичайно складне, і ми просимо всіх погодитися з пропозицією Президії - завтра зранку вислухати доповідь товариша Фокіна з цього приводу. Отже, сьогодні нам треба добре попрацювати над врученими документами. І як ви знаєте, у вас планувалася науково-практична конференція щодо концепції Конституції. У зв'язку з цим запрошені науковці завтра будуть працювати в секціях, як і домовлялися на Президії, а ми проведемо у п'ятницю загальне засідання. Тому завтра всі приходять на сесію.

Зараз у нас вноситься на обговорення питання про освіту. Але перш ніж надати слово доповідачеві, я хочу повідомити: сьогодні на сесії присутня делегація - комісія у закордонних справах Державних зборів Угорської республіки. Дозвольте привітати парламентаріїв Угорщини.

Слово надається Міністрові народної освіти Української РСР Зязюну Івану Андрійовичу.

Іване Андрійовичу, скільки вам потрібно часу? До 20 хвилин? Будь ласка.

ЗЯЗЮН І.А., Міністр народної освіти Української РСР. Вельмишановний Голово Верховної Ради! Вельмишановні народні депутати! Рада Міністрів України пропонує вашій увазі проект закону, прийняття якого має стабілізувати ті критичні, кризові явища, які характерні для всіх сфер суспільного життя, зокрема й освітньо-культурної. Пошук відповідей на різні проблемні питання в освіті ускладнюється глибокою внутрішньою кризою, яку вона сьогодні переживає. Здійснювати вихід освіти з кризи в умовах невизначеності соціально-економічних змін у суспільстві можливо за умови врахування реальних в ній ситуацій, діючих тенденцій і відносин, а також передбачуваних моделей майбутнього суспільства.

Усі цивілізовані країни, які сьогодні стали для світу прикладом прогресу, базували свої досягнення на трьох підвалинах: праці, освіті, капіталі. Не важко зрозуміти, що висока продуктивність праці і примножуваний постійно напруженою працею капітал зумовлювалися освітнім рівнем усіх працюючих. Недаремно вже кілька десятиліть у багатьох розвинених країнах світу ввійшло до вжитку поняття: безперервна чи пожиттєва освіта.

Щоб хоч трохи уявити освітній стан у нашій республіці, зачитаю вам уривки з листа вчителів однієї із шкіл-інтернатів Черкаської області, надісланий у січні цього року народному депутатові Юрію Никифоровичу Єльченку і переадресований ним Міністерству народної освіти. З його згоди я цей лист зачитаю.

"Шановний Юрію Никифоровичу! Звертається до вас педагогічний колектив школи-інтернату. Ми з тривогою сприймаємо те невиправдане затишшя, що склалося на сьогодні в народній освіті і навколо неї. Не можемо спокійно чекати, поки на нашу голову знову зваляться необдумані, не вивірені на практиці постанови і методичні вказівки "зверху". Маючи середній педагогічний стаж 15 років, ми маємо право викласти і свої судження відносно розвитку народної освіти.

Сьогодні народна освіта і доведені до катастрофічного стану, і ми цим не відкриваємо державної таємниці. Але, як ми бачимо, не всі це розуміють. Залишковий принцип асигнування школи призвів її до інтелектуальної, матеріальної і духовної злиденності. Примітивна казарма, в якій дитина висиджує з ранку до вечора, вселяє в її душу пустку, черствість і не формує ніяких естетичних смаків. Крім підручників, які в своїй більшості не відповідають ніяким принципам, ми сьогодні не маємо інших навчальних джерел. Наочності, особливо останні 10 років, у школу не поступає ніякої. Технічні засоби якщо і є, то обов'язково не працюють. Навіть телевізор "Горизонт-шкільний" дає таке зображення, як кімната кривих дзеркал.

Є, правда, ще вчитель. Але він зацькований, одурений, принижений до болю. До нього всі мають діло, всі з нього питають. А хто його захищає? Який його статус у суспільстві? Він сьогодні чіпляє обірвані штори, свердлить в стінах діри, шукає віник і швабру, витирає пил, зносить незаслужені образи батьків і...

обов'язково щодня нагадує дітям, чого вони ходять до школи, бо вони й справді не знають, чого туди ходять.

Нас сьогодні, як і багатьох у суспільстві, хвилює якість знань учнів. Ми дійшли висновку: "зверху" не розуміють, що знання учнів залежать далеко не тільки від одного вчителя. Знання у нас знецінені. Мати сьогодні вищу освіту - означає бути приреченим на злидні.

Чи хтось може відповісти: навіщо вчитися? І діти, і батьки переконані життям, що знання не потрібні, але хороші оцінки хочуть мати всі. Битва за знання сьогодні закінчилася і почалася битва за оцінки. А програють у ній вчителі. Ось вам і хороші оцінки без знань. Тому вважаємо, що систему оцінювання знань треба вдосконалити і чимось підкріпити.

Суспільство починається зі школи. Цю істину ми знаємо давно і скільки вже років нехтуємо нею. Сьогоднішнє зубожіння школи призвело до зубожіння суспільства. Злиденна школа дає убогі знання, ростить убогу людину і нікудишнього робітника. Кого ми виростили, уже бачимо. І перестаньте, будь ласка, на це закривати очі. Поверніться лицем до школи. Давайте її рятувати!"

Для порівняння я наведу відкритий лист пану міністру народної освіти від російських матерів дореволюційного часу:

"Ваше Високопревосходительство!.. Традиційна тиранічна освіта, що пригнічує пам'ять і не дає аніскільки розумового розвитку, іде врозріз із душею та допитливістю дитини і юнака, вщент спустошує його душу і розум, убиваючи всі початки сил, даних йому природою, живу допитливість у сфері життя і природи, вразливість, фантазію і здоровий глузд, розвиваючи в той же час у душі його озлоблене критичне мислення, закономірний наслідок у нудьзі та відчаї

сприйнятих нав'язаних знань..."

Обидва листи торкаються одного питання і ще довго будуть співзвучні часові, якщо ми триматимемо нашу школу на пайці набридливого ланцюга, якому повсякчасно говориться: завертай голоблі.

Є й ще одна, можливо, найважливіша причина, яка спричинила занепад школи. Як не дивно, але на неї вказав ще дореволюційний часопис "Школа і життя": "Наша школа переживає епоху страшного розвалу, головна причина якого у її антинаціональному спрямуванні. Останнє стало можливим завдяки загарбанню школи державою. Чергове завдання нашого часу - повернення школи народу".

Було б добре, щоб внесений сьогодні на обговорення проект Закону про освіту бодай трохи наблизив нас до заповітної мети - повернути школу народові.

При розробці законопроекту творча група виходила з необхідності кардинальних змін організаційно-економічних, правових і соціально-психологічних відносин, які склалися в системі освіти. Принциповий їх недолік полягає в тому, що вони не забезпечують зацікавленості суб'єктів освітнього процесу на всіх його рівнях у піднесенні ефективності своєї роботи і не створюють необхідних умов тим, хто до цього прагне.

Щоб найближчим часом не лише захистити систему освіти від загрози ринкових відносин, але й використати їхні можливості, тобто принципово інші соціально-економічні умови, необхідно змінити відносини в освітній системі так, щоб підвищення ефективності своєї роботи стало життєвою необхідністю для всіх видів освітніх закладів і працюючих в них педагогів. Необхідно децентралізувати управління системою освіти, позбутися надлишкової регламентації діяльності

та істотно розширити повноваження суб'єктів освітнього процесу на всіх рівнях.

Важливо підкреслити два змістовні моменти, які суттєво зорієнтували авторський колектив при розробці проекту цього закону. Перший стосується соціально-економічних умов входження системи освіти в ринкові відносини. Тут необхідно було змоделювати найбільш ефективну стратегію дій управлінської ланки системи освіти на утворених ринках освітніх послуг, праці та капіталу. Другий пов'язаний з розвитком соціокультурних процесів, передусім регіоналізації. І тут важливо було оцінити культуроутворюючу функцію сучасної системи освіти в цих процесах /яка особливо гостро виявляється у вирішенні проблем національної школи в різних регіонах республіки/, а також - характер системи управління освітою з огляду її готовності до децентралізації та інноваційної діяльності.

Щодо законопроекту - зверну вашу увагу на шість його особливостей.

Перша особливість. Законопроект грунтується на Декларації про державний суверенітет України, Конституції УРСР, враховує також Загальну декларацію прав людини та Конвенцію про права дитини, законотворчий досвід інших республік.

Проект зорієнтований на перспективу, відтворює модель освіти не лише сьогодення, а й найближчого майбутнього.

Друга особливість. У законопроекті закладено принципово нові положення, насамперед, освіта визнається пріоритетною сферою соціально-економічного розвитку суспільства.

Сфера освіти обіймає понад 11 мільйонів учасників навчальновиховного процесу, тобто п'яту частину населення республіки. За кількістю працюючих педагогів /1,8 мільйона чоловік/ вона посідає четверте місце, поступаючись лише промисловості,

сільському господарству та будівництву.

В умовах ринку необхідно передбачити надійний механізм забезпечення та захисту пріоритету освіти. Саме в цьому найголовніше завдання закону, до чого його укладники і прагнули.

В законопроекті відбиті правові гарантії розвитку освіти, її державної фінансової підтримки та матеріально-технічного забезпечення, соціального захисту учасників навчально-виховного процесу.

Зважаючи на світовий досвід, слід законодавчо закріпити виділення бюджетних асигнувань на освіту в розмірі не менше десятої долі національного доходу республіки.

У 1970-1967 роках доля валового національного продукту США, що витрачалася на освіту, коливалась у межах 7,0-8,6 процента, або 9-11 процентів національного доходу. Це без приватних субсидій. У ФРН - близько 12 відсотків національного доходу. Канада сьогодні відраховує на освіту близько 11 відсотків національного доходу.

На Україні витрати на освіту, якщо додати кошти на утримання і розвиток навчальних закладів союзного відання, в минулій п'ятирічці становили 5,7-7,2 відсотка національного доходу, а на 1991 рік передбачені в обсязі 9,3 відсотка. Отже, 10 відсотків - це реальна мінімальна норма.

Україна відстає від розвинутих країн і при порівнянні витрат державного бюджету на потреби освіти. Навіть з урахуванням місцевих бюджетів на 1991 рік доля цих витрат становитиме 20,7 відсотка.

У Південній Кореї витрати держави на освіту становлять 22 відсотки бюджету, в Японії - ще більше. У Франції лише на загальноосвітню школу йде 17 відсотків державного бюджету.

Прибутки /доходи/, що виробляються в державних навчальновиховних закладах або направляються в систему освіти підприємствами, установами, організаціями, не повинні оподатковуватися. Якщо не повне звільнення від податку, то хоча б пільгові умови.

Пільгове оподаткування треба ввести і для зовнішньоекономічної діяльності навчально-виховних закладів. Так само необхідні звільнення навчально-виховних закладів від платежів у бюджет, а також пільгова кредитна політика щодо освіти.

Школа стояла і стоятиме вчителем. Щоб вчителями стали кращі люди суспільства, необхідно зробити кращими умови й оцінку їхньої праці. Для вчителів необхідне законом схвалене пільгове забезпечення житлом /яке, до речі, вже існує за рішенням Уряду/, встановлення республіканських почесних звань, а також гарантія з боку держави забезпечення визначених законопроектом прав педагогічним працівникам.

Третя особливість. Оскільки освіта визнається однією з найважливіших державних функцій, то головні обов'язки щодо утримання й управління освітою покладаються на державу. Хоча законопроект допускає платні приватні навчально-виховні заклади, вони повинні бути додатковими освітніми структурами. Основні освітні послуги має оплачувати держава. Передбачається, що комерціалізована частина освіти не буде значною. Саме таку систему освіти слід взяти за орієнтир.

У Сполучених Штатах Америки в державних школах навчається 88 відсотків учнів, у державних вузах - 70 процентів студентів. У Франції студенти державних вузів становлять більше 90 відсотків. У Великобританії та Німеччині взагалі немає приватних вузів. У більшості країн світу існуюча плата за вищу освіту лише частково покриває витрати держави.

Четверта особливість. Законопроект визначає та розмежовує повноваження центральних органів державного управління освітою і місцевих Рад народних депутатів, а також державних органів управління й органів громадського самоврядування. Саме в цьому суть демократизації та децентралізації управління в освіті.

Повноваження місцевих Рад народних депутатів визначені нещодавно прийнятим Законом про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування. У нашому проекті їх конкретизовано і передбачено, що місцеві Ради створюють структурні підрозділи, які здійснюватимуть суто професійне управління освітою, у тому числі й атестацію та акредитацію всіх навчально-виховних закладів місцевого значення, контроль за дотриманням державних вимог до рівня освіти. Вже перші місяці дії Закону про місцеві Ради народних депутатів та місцеве самоврядування засвідчують таку необхідність.

Проект закону визначає, що акти центральних органів державного управління освітою, прийняті в межах їх повноважень, є обов'язковими для виконання відповідними структурними підрозділами виконкомів місцевих Рад, а також державними, кооперативними, громадськими, приватними навчальновиховними закладами. Такий механізм управління, до речі, передбачений статтею 138 Конституції УРСР.

Досвід освітянських реформ, які нині відбуваються у США, Великобританії, свідчить про посилення ролі держави в керівництві освітніми процесами. Традиційно велика роль держави в реалізації єдиної освітньої політики у Франції, ФРН, Японії.

П'ята особливість. Законопроект закладає зміни в структурі системи освіти. Загальна середня освіта є базовою для подальшої освіти і здійснюється у середній загальноосвітній школі трьох

ступенів /початкова, основна, середня/. Обов'язковим є навчання дітей у школі до п'ятнадцяти років.

Зазнає якісних змін професійна освіта, її головне призначення - забезпечити потреби громадян в одержанні робітничих професій, а народне господарство кваліфікованими працівниками. Законопроект передбачає, що підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації робітників здійснюватиметься за державним замовленням, договорами з державними, кооперативними, громадськими, приватними підприємствами, установами, організаціями, громадянами. Дуже важливо визначити долю державного замовлення. Перші кроки переходу до ринкової економіки засвідчили, що базові підприємства і галузеві міністерства припинили передачу професійно-технічним училищам устаткування, інструментів, матеріалів тощо, що, по суті, перекриває одне із основних джерел їх фінансування і матеріального забезпечення.

Другий напрям після шкільного навчання - вища освіта. Закладені у законопроект нові підходи до її побудови відтворюють загальні тенденції світової практики.

До структури системи освіти включено позашкільне навмання і виховання як її невід'ємна частина, що спрямовується на розвиток здібностей дітей, задоволення їхніх інтересів, духовних запитів. Вона потребує особливої допомоги з боку держави, оскільки при переході до ринку підприємства, профспілки відмовляються від утримання клубів, гуртків тощо, де здійснювалася позашкільна робота.

Останнім часом закрито 170 підліткових клубів, 38 клубів юних техніків, 163 дитячих сектори і майже 2 тисячі гуртків дитячої художньої самодіяльності, які фінансувалися профспілковими комітетами підприємств, установ, організацій. Позбавилися права

на творчість, зазнали моральних і матеріальних збитків 117 тисяч школярів та учнів профтехучилищ.

Шоста особливість. Зрозуміло, що для реального втілення в життя норм закону потрібні час і кошти. Доцільно було б відразу ж після прийняття Закону про освіту приступити до розробки Державної програми розвитку освіти в Українській РСР, скажімо, на період до 2000 року. Тим більше, що ряд положень закону можна буде реалізувати лише у взаємозв'язку з іншими законами, які ще належить прийняти. Передусім це стосується законів про власність, про податки та інших.

Ми враховуємо реальні матеріальні можливості держави. Сьогодні вони не дозволяють втілити в життя ряд принципових положень проекту. Це стосується передусім матеріально-технічної бази навчально-виховних закладів, забезпечення працівників освіти, соціального захисту інтересів учнів і студентів в умовах переходу на ринкову економіку, надання їм різного роду додаткових пільг і таке інше. Але визнати це необхідним треба вже сьогодні і максимально зробити, виходячи із можливого.

Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Запитання, будь ласка. Але перш ніж задавати запитання, я прошу на табло "Ради" дати інформацію, хто записаний на виступ, щоб кожен себе там побачив. Якщо він не записувався, а його записали, то треба, щоб він сам зняв свій виступ. 15 хвилин відводиться на запитання.

Перший мікрофон.

ДЕПУТАТ /не представився/. Шановний Іване Андрійовичу! У тих листах, що ви зачитали, дуже чітко відображено тяжке становище закладів освіти. Не краще і соціальне становище самих працівників освіти. То чи не здається вам, що в статті 56 питання фінансування державних установ та закладів системи освіти викладено взагалі? Тому пропонується доповнити конкретно: державні установи та заклади системи освіти забезпечуються необхідним бюджетним фінансуванням не нижче 10 відсотків від валового національного прибутку республіки. А щоб захистити соціально освітян, пропонується 10 відсотків від асигнувань, виділених на народну освіту, направити на розвиток соціальної сфери. А саме: придбання путівок, матеріальну допомогу, будівництво житла.

ЗЯЗЮН І.А. Я згоден із збільшенням фінансувань на освіту, щоб учитель у суспільстві не був злиденним. Дякую вам.

ГОЛОВА. Другий мікрофон.

КОЛІНЕЦЬ В.В., асистент кафедри російської та зарубіжної літератури Тернопільського державного педагогічного інституту імені Я.Галана /Тернопільський міський виборчий округ, Тернопільська область/. Шановний доповідачу! Чи не здається вам, що у статті 7 є протиріччя? У першому абзаці написано: "Навчально-виховний процес у державних закладах освіти вільний від втручання політичних партій, громадських, релігійних організацій". А далі записано, що учні, студенти, працівники освіти можуть створювати у навчально-виховних закладах первинні осередки громадсько-політичних

організацій, членами яких вони перебувають".

У зв'язку з цим до вас ще одне запитання. Ви виявляєте турботу про всю освіту чи тільки про комуністичний сектор у ній? Або як ви розумієте вашу зустріч у Тернополі на заклик обкому партії лише з директорами шкіл-комуністами?

ГОЛОВА. Ви задавайте запитання, будь ласка, по суті. А це не має безпосереднього відношення до справи.

ЗЯЗЮН І.А. Дякую за питання. Я хочу, щоб у школі примирилися всі партії, всі політичні пристрасті, які зараз киплять. Вони повинні в освіті примиритися. Освіта повинна бути науковою. Освіта повинна бути політехнічною, трудовою, морально-естетичною, давати фізичне загартування людині. Якщо ми цього не зробимо, то гріш нам всім ціна у базарний день. І якщо ми будемо зараз говорити, чия це ідея - комуністична чи не комуністична, - мені здається, що це дуже примітивно. Давайте уже відійдемо від понять політичних, а зробимо, щоб наші діти були розумними і готувалися в школі на рівні світових стандартів.

Дякую.

ГОЛОВА. Третій мікрофон.

СТЕПЕННО В.І., перший секретар Полтавського райкому Компартії України /Полтавський виборчий округ, Полтавська область/. Шановний Іване Андрійовичу! Ви знаєте, що в Полтавській області проводиться велика робота і по впровадженню дитячих садків-шкіл. От ви трошки побули міністром, то яка ваша думка сьогодні щодо цієї форми у зв'язку з відродженням малих сіл, з впровадженням фермерства? Яке місце

це знайшло у законопроекті? Дякую за увагу.

ЗЯЗІН І.А. Дякую і вам за дуже хороше запитання. Сільська школа у нас знаходиться в особливих умовах і потребує особливої уваги. Це пов'язано з тим, що все-таки село має зробити багатим наше суспільство. Там, де є хоча б одна родина, яка має дітей, там має бути сільська школа. І мені здається, що полтавчани пішли правильним шляхом, будуючи комплекси: дитячий садок - початкова школа, дитячий садок - восьмирічна школа і дитячий садок - десятирічка. Вони якоюсь мірою вирішили те страшне питання, яке постало перед нами через оголошення "неперспективних" хуторів. І зараз у багатьох областях республіки досвід полтавчан сприймається дуже позитивно.

У травні на базі Полтавської області буде проведена республіканська наукова конференція, ми ще раз обговоримо досвід полтавчан і надамо можливість йому реалізуватись у нашій республіці.

І ще одне щодо цього. Дуже важливо, коли ми говоримо за пріоритет села. Але пріоритет села треба починати з людини. Треба вкладати капітал передусім у людину, в освіту, і тоді ми досягнемо результатів.

ГОЛОВА. Перший мікрофон.

ПІСКУН О.І., член Комісії Верховної Ради Української РСР з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин /Зарічний виборчий округ, Сумська область/. Шановний Іване Андрійовичу!

Тут у багатьох місцях написано про пріоритет розвитку науки, освіти. Думаю, що треба конкретно записати - не менше десяти процентів. Ви так про це і сказали, і я погоджуюся з цим. І тепер два маленьких запитання.

Перше. От стаття 50. Вона, як і багато інших статей, викладена такою казенною, на мій погляд, космополітичною мовою. От я цитую:"...виховувати повагу до батьків, жінки, культурнонаціональних, історичних цінностей країни проживання, країни походження..." Таке враження, нібито це йдеться про школу чи заклад на Місяці. А чому не написати - України?

І друге запитання. Ні слова немає про вищі учбові військові заклади. Можливо, це буде в іншому законі, але ж ми повинні якось узгодити дипломи, і, мабуть, якась регламентація повинна бути цих закладів.

ЗЯЗЮН І.А. Я дякую вам. Щодо першого питання я згоден. Можна справді сказати так, як ви пропонуєте. А щодо військових закладів, то ми їх тут зовсім не розглядали. Вони підпорядкуванню Міносвіти не підлягають. Тут Верховна Рада може дати свої рекомендації.

ГОЛОВА. Другий мікрофон.

ГОРОХІВСЬКИЙ Л.Т., член Комісії Верховної Ради Української РСР з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин /Бережанській виборчий округ, Тернопільська область/. Шановний доповідачу! Метою освіти є всебічній розвиток особистості. Чи може відбуватися цей всебічний розвиток, коли найбільші досягнення української наукової думки, духовності не видасться,

приховуються і фальсифікуються. Ось вам конкретні факти. Інститут філософії звернувся до Храмова з приводу того, щоб до 100-річчя з дня народження у 1994 році видатного українського вченого, мовознавця і філософа Чижевського видати його твори. Було відмовлено, бо, мовляв, це нерентабельно. Крім цього, відмовлено у виданні творів філософської спадщини українською мовою.

ЗЯЗЮН І.А. Дякую за запитання. На мій погляд, ми все-таки рано чи пізно дійдемо до цього. Україна має надзвичайно великі духовні скарбниці, і ми себе ставимо у незручне становище коли і самі не знаємо, і світові не показуємо те, що маємо. Ми ще повинні дійти і до Києво-Могилянської академії, до вчених цієї академії, зокрема і до Чижевського, видатного філософа.

Ну, а щодо того, що видається і що не видається, це якраз Міністерства народної освіти не стосується. У нас є дуже багато того, що з нашого боку не видається. Ми на наступний рік тільки на 75 відсотків від потреби забезпечуємося папером. Я дуже боюся, що наші діти навіть букварів не одержать. Зараз ми ставимо це питання і перед Верховною Радою, і перед Радою Міністрів, щоб вийти з цієї скрути.

ГОЛОВА. Третій мікрофон.

РУДЕНКО В.М., заступник голови виконкому Гощанської районної Ради народних депутатів /Гощанський виборчий округ, Ровенська область/. Іване Андрійовичу, даний проект закону не враховує специфіки сільської школи. Я маю на увазі оті малокомплектні, і початкові, і неповні середні, і середні школи. Чи не вважаєте ви за необхідне, щоб частину першу

статті 27 доповнити словами "в сільських школах початкові класи, при наявності в них не менше трьох учнів, функціонують окремо". Ми зараз маємо факти, коли один учитель вчить учнів двох, трьох і навіть чотирьох класів. Яке навчання, яка якість знань, ви прекрасно це розумієте.

ЗЯЗЮН І.А. Дякую, я згоден з вами. Справді, там, де є бодай один учень, повинен бути вчитель. Світ має дуже цікавий досвід, ми ж його не знаємо. Готуються вчителі, які ведуть підготовку від першого до восьмого класу. Один учитель веде, і підготовка такого вчителя триває близько десяти років. Може, і ми підемо у цьому напрямку, для того щоб учень не був обійдений увагою у найвіддаленішій школі.

У багатьох школах зараз місцеві Ради, колгоспи, радгоспи беруть на себе оплату вчителів і роз'єднують класи там, де є навіть три учні. Дякую за це питання.

ГОЛОВА. Перший мікрофон.

СКАЛЬСЬКИЙ В.В., голова Городоцької районної Ради народних депутатів, голова виконкому /Городоцький виборчий округ, Хмельницька область/. У мене таке запитання. Чому ми законом обмежуємо можливості дітей заробляти гроші? Це перше.

І друге. Чому діти, коли навчаються, не мають права займатися політичними акціями, а під час канікул вони можуть займатися політичними акціями.

І останнє. Як розуміти оці додаткові пільги для вчителів: виплату допомоги в розмірі до повного заробітку, коли вчитель хворіє? Це в статті 51.

ЗЯЗЮН І.А. Шановні народні депутати! Мене особливо дуже хвилює перше питання. Ми дуже багато говоримо про працю і дуже мало робимо для того, щоб наші учні призвичаювалися до неї. Увесь світ не говорить про працю, і всі працюють. Ідуть державні дотації за працю дітей там, де праця не дуже оплатна, спеціально для того, щоб формувати досвід дітей у праці. Ми теж повинні піти цим шляхом, інакше ми будемо збанкрутілими, як до цього часу. Треба, щоб кожен член суспільства міг сам себе обслужити і ще надлишкову працю виконати, щоб утримувати інших. Цим шляхом нам потрібно йти. Мені здається, що при переході до ринкових відносин все-таки ми повинні сферу обслуговування розвивати, а через цю сферу і всі інші. Навіть у виробничі сфери треба дітей залучати і привчати до праці.

І дуже добре, якби це було закріплено законом.

Друге запитання щодо учнів, які, коли вчаться, політикою не займаються, а після навчання можуть займатися. Різноманітні громадські організації в школах можуть бути, як вони є у всьому світі. Але хотілося б, щоб все-таки політики не втручалися у навчальний і виховний процес. Цього хочеться, більше нічого, тим більше, коли йдеться про дітей неповнолітніх. Стануть дорослими, будь ласка, вони мають право політичного вибору. Але до настання зрілості треба все-таки бути дуже обережними у цьому питанні.

І, нарешті, трете питання. Виплата допомоги у розмірі до повного заробітку у зв'язку з захворюванням. Я думаю, що це буде закономірно, тому що вчитель беззахисний дуже часто буває тоді, кожен має професійну хворобу, коли він повинен підлікуватися і немає за що. Я думаю, що дуже справедливо у цьому законопроекті запропонувати таку статтю.

ГОЛОВА. Другий мікрофон.

ДЕПУТАТ /не представився/. Шановний Іване Андрійовичу! Поясніть мені, будь ласка, чим викликана в статті 48, в останній частині, необхідність періодичної атестації педагогічних працівників?

ЗЯЗЮН І.А. Справа в тому, що учительська професія вимагає постійної праці над собою. Коли ми кажемо про перманентність освіти в інших галузях, щоб людина постійно навчалася, то вчитель

- тим більше. І якщо є в нас тепер критичні ситуації в освіті, я теж вважаю, що вони пов'язані з тим, що після одержання диплома вчитель перестає над собою працювати.

Міжнародний стандарт вимагає якщо не атестації, то принаймні, щоб один рік /через 4 роки/ вчитель мав право поїхати і здобути собі знання там, де він вважав за потрібне. Ми теж до цього прийдемо, і, можливо, це підвищення кваліфікації і буде одним із моментів його перекваліфікації.

Ми шукаємо методи постійної підготовки вчителя до роботи.

ГОЛОВА. Третій мікрофон.

ЧУЧУК М.Є., голова підкомісії Комісії Верховної Ради Української РСР у правах людини /Центральний виборчий округ, Івано-Франківська область/. Ви так і не дали відповідь на запитання про ті суперечності, що містяться в статті 7. Це поперше.

А по-друге, чи не здається вам, що цей проект, який розданий депутатам, є не Законом про освіту, а Законом про державну

освіту? І чи не доцільно було б включати хоча б один невеличкий розділ, який би встановлював якісь загальні основи приватної освіти в нашій державі? Дякую.

ЗЯЗЮН І.А. Дякую і вам. Уважно подивіться. Там є і про приватну освіту, і я говорив у своєму виступі щодо цього. Справді, йдеться тут про державну освіту, тому що держава повинна взяти на себе основні витрати на освіту, і основне піклування про своє суспільство. Якщо виникнуть, як конкурентноздатні, школи приватні, то це добре. Мені здається, уже є перші зразки і в Києві, і в інших областях. Тут зафіксовано. Але для того закон і вноситься на розгляд, щоб ви внесли доповнення. Будь ласка.

ГОЛОВА. Іване Андрійовичу, дякую. Сідайте, будь ласка.

ЗЯЗЮН І.А. Дякую і вам.

ГОЛОВА. Слово від комісії надається депутату Юхновському Ігорю Рафаїловичу.

Регламент - 12 хвилин.

ЮХНОВСЬКИЙ І.Р., голова Комісії Верховної Ради Української РСР з питань народної освіти і науки /Червоноармійський виборчий округ, Львівська область/.

Шановний Леоніде Макаровичу! Шановні депутати! Закон про освіту, який тільки що прочитав Міністр освіти Іван Андрійович Зязюн, створювався у тісній співпраці між працівниками міністерства і комісії. Відбулося багато засідань, серед них три грунтовні.

Вони передували розгляду цього законопроекту на Президії Ради Міністрів. Останній розгляд відбувся у комісії з участю обох міністрів.

Я повинен сказати, що в результаті були внесені певні суттєві зміни до того проекту, який ви маєте, але в цілому кістяк проекту зберігся. Дозвольте і мені висловити зі своєї точки зору деякі основні моменти щодо законопроекту про освіту.

Перш за все, я повинен сказати /це зазначив також міністр/, що він оснований на Декларації про державний суверенітет. Освіта перебуває повністю у віданні Української держави, починаючи від дитячого садка і кінчаючи вищою атестаційною комісією, яка буде створюватися на Україні і на створення якої відповідно буде виділена сума в розмірі 800 тисяч карбованців.

Крім того, в законопроекті зазначено, що держава визначає пріоритет фундаментальних досліджень у галузі національної освіті і культури. При Раді Міністрів створюється рада по науці та науково-технічному прогресу, яка буде займатися питаннями освіти і науки у державі. Я хочу підкреслити, що в проекті закону наголошується на світськості освіти, тобто на незалежності державних виховних закладів від політичних, громадських і релігійних організацій. Протиріччя, яке депутати зауважили у статті 7, у новій редакції розв'язане.

Важливо, що в законопроекті говориться про те, що належність учителя до будь-якої політичної партії не є перешкодою до виконання обов'язків учителя. Підкреслюється також різний характер адміністративної залежності навчальних закладів, які є в республіці. Це відноситься до шкіл, технікумів і вищих учбових закладів. Зокрема, місцеві органи народної освіти можуть створювати, а можуть і не створювати відповідні відділи, які керують освітою. Це стосується райвно.

Створюються різні типи освітніх органів - як державні, так і кооперативні та приватні. Але для того, щоб приватні, кооперативні заклади освіти могли існувати, створюється система ліцензування, атестації й акредитації. Тобто для того, щоб приватний заклад народної освіти почав діяти, він повинен одержати ліцензію. Періодичний державний освітній орган провадить атестацію, а для того, щоб приватний освітній орган міг видати свідоцтво про закінчення освіти, він повинен одержати акредитацію. В результаті після його закінчення створюється державна екзаменаційна комісія, яка приймає екзамени і видає певне державне посвідчення про закінчення відповідного закладу. Є різні типи шкіл: середніх, технікумів і вищих шкіл. Ця суттєва зміна, яка вноситься комісією після останньої наради разом з представниками міністерства, полягає ось у чому. До цього часу в нашій країні вважалась обов'язковою середня освіта. В новій же редакції це виглядає таким чином: обов'язковою є освіта дітей до 15 років, незалежно від того, скільки класів школи вони закінчили. Тобто суттєвим є те, що не вводиться освіта заради освіти, освіта заради якогось свідоцтва.

Суттєво змінюється також освіта у вищих технічних учбових закладах. Як нам повідомили експерти, які відають освітою в

нашій республіці, Україна належить до однієї з найменш освічених країн світу.

Якщо в Японії середня тривалість навчання однієї людини -15 років, у Сполучених Штатах - 14 років, то на Україні - всього 9,8 року. Тобто ми попали в розряд найменш освічених країн світу.

Крім того, було виявлено, що навіть трикратне вкладення капіталу Академії наук у фундаментальну освіту не дасть ніякого позитивного результату. Це пов'язано з тим, що ми маємо надзвичайно низький рівень технічної освіти.

За кількістю ми випускаємо найбільше інженерів у світі, як і в перерахунку на одну людину, - також маємо найбільшу кількість інженерів, але з найменшим рівнем освіти.

У зв'язку з тим, що суттєво змінюється форма вищого учбового закладу, вводяться нові вчені ступені: бакалавра, магістра або майстра, ступені кандидата і доктора наук. Що означають ці ступені вищої освіти?

Людина, яка закінчила 4 курси вищого технічного учбового закладу, одержує науковий ступінь бакалавра і може вийти з цього учбового закладу. Вона може працювати на посаді майстра чи, скажімо, в загальних технічних бюро і таке інше. Якщо ж ця людина хоче одержати атестат інженера, вона мусить певну кількість часу попрацювати на виробництві, зробити дипломний проект, захистити його. Тоді вона одержує звання бакалавраінженера. Для незначної кількості випускників четвертого курсу продовжується подальше технічне навчання на вчений ступінь магістра, або майстра, як це є у всьому світі. Щоб одержати ці ступені, треба навчатися ще 2-3 роки, залежно від профілю відповідної спеціальності. До цього часу це було тільки в

медичних інститутах, тепер воно вводиться в усіх технічних інститутах країни.

Безумовно, таке нововведення буде вимагати нових засобів, зміни навчальних програм у вищих учбових закладах, і до цього ми прийдемо не відразу. Як я вже казав, створюється вища атестаційна комісія, яка буде сама визначати, які вищі учбові заклади мають право приймати захист дисертацій, надаючи відповідних вчених ступенів.

Дозвольте тепер мені торкнутися фінансової сторони нововведень, визначених у цьому проекті. Перше нововведення стосується дитячих садків. Як відомо, у нас є 1 мільйон 800 тисяч дітей віком від 3 до 6 років. Відомо також, що згідно з постановою, прийнятою Верховною Радою, матері будуть виплачуватися гроші за дитину до досягнення нею 3 років. Навчання буде починатися з 6 років. Таким чином, виникає проблема дитячих садків для дітей 4 і 5 років. Таких дітей у республіці нараховується близько 600 тисяч. Частина з них забезпечується дитячими садками, частина не забезпечується. Там, де діти не забезпечуються дитячими садками /коли їх просто немає/, їхнім батькам виплачується компенсація.

Утримання однієї дитини в дитячому садку протягом року коштує 1,5 тисячі карбованців. Якщо мова йде про утримання, то таких дітей близько 600 тисяч. Виходить, на це додатково буде витрачатися 400 мільйонів карбованців. Але це значно менша сума, ніж та, що потрібна для будівництва нових дитячих садків і для того, щоб, скажімо, найняти там відповідний обслуговуючий персонал.

У школах вводиться психологічна служба. Україна... Радянський Союз є єдиною країною світу, де школи і вузи позбавлені так званої психологічної служби. Водночас ми маємо справу з величезною кількістю дітей, які перебувають у стресових станах, тобто в нерівному становищі з точки зору свого фізичного і психічного розвитку. І тут психологічна служба є вкрай необхідною. Отож, вводиться психологічна служба в школах, на утримання якої потрібно буде додатково близько 92 мільйонів карбованців на рік.

Відносно заробітної плати вчителів. Ми вже прийняли постанову про підвищення їхньої заробітної плати. Згідно з нашим законопроектом середня заробітна плата вчителя має бути на рівні середньої заробітної плати працівника у промисловості. Відповідне підвищення у нашому бюджеті ми вже зробили, але залишається проблема оплати праці працівників вищих учбових закладів. Вони - асистенти, викладачі, доценти, професори - належать до категорії найменш оплачуваних працівників у нашій країні. В інших країнах світу працівники вищих учбових закладів мають зарплату, яка, приміром, удвічі-тричі перевищує середню заробітну плату працівника у промисловості.

Ми пропонуємо в цьому законопроекті визначити середню заробітну плату викладачів у вищих учбових закладах, яка має бути у два рази більшою, ніж середня заробітна плата робітника у промисловості. Такий спосіб відповідатиме законові вартості, який повинен існувати у кожній державі при визначенні заробітної плати. На це треба буде збільшити відповідні асигнування на 173 мільйони карбованців. І нарешті, я говорив,

що треба створити ВАК, що буде коштувати 800 тисяч карбованців.

Таким чином, ті нововведення, які є в нашому законопроекті, вимагатимуть у цілому 1 мільярд 110 мільйонів карбованців додатково до того, що виділяється на освіту. Якщо взяти гроші, які зараз є /а вони становлять приблизно 9,3 процента від валового національного прибутку/, то цей один мільярд якраз дає ті 10 процентів, які ми вимагаємо, щоб освіта була фінансована не за залишковим принципом.

І, нарешті, останнє зауваження: це є тільки основні принципи, основний закон. До нього ще буде додаватись багато різноманітних підзаконних актів, які регулюватимуть середню освіту, вищу освіту і таке інше.

Я ще забув сказати, що передбачаються додаткові асигнування і на наукові дослідження у вищих учбових закладах.

Шановні товариші! Коли ми розглядаємо проект закону, ми повинні обов'язково згадати тих людей, які фактично є його авторами. Хоч цей законопроект прочитав міністр народної освіти, але, звичайно, він цього законопроекту не писав. І я хотів би назвати прізвища тих людей, які попрацювали над тим, щоб цей законопроект був. Це - Володимир Іларіонович Луговий, заступник Міністра народної освіти; Юрій Миколайович Бугай, начальник Головного управління по вищій освіті Мінвузу УРСР; Марія Григорівна Єремцева, заступник начальника Головного управління Міносвіти УРСР; Микола Абрамович Руденко, начальник управління Міносвіти УРСР; Іван Артемович Тимченко, кандидат юридичних наук; Анатолій Григорович Богомолов, ведучий спеціаліст відділу культури, освіти, охорони здоров'я і

соціального забезпечення Управління справами Ради Міністрів УРСР. І багато інших працівників народної освіти, охорони здоров'я, Міністерства культури, Науково-дослідного інституту педагогіки і психології, представники профспілок, творчої спілки вчителів України.

Комісія пропонує шановній Верховній Раді прийняти в першому читанні проект, який представив Міністр народної освіти. Відповідні доповнення будуть уже в другому читанні.

Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Ігоре Рафаїловичу, до вас будуть запитання - десять хвилин.

Перший мікрофон.

ПІВЕНЬ М.Т., голова колгоспу імені 118 загиблих комунарів Шахтарського району /Макіївський-Советський виборчий округ, Донецька область/. Скажите, пожалуйста, как вы смотрите на то, чтобы статье 45, где говорится о праве на "забезпечення гуртожитками, інтернатами, стипендіями", расширить. Разрешить выдавать, кроме предусмотренных стипендий, дополнительные денежные средства в рассрочку с последующей их компенсацией, когда студенты закончат вузы и начнут работать.

И как вы смотрите на то, что ученики общеобразовательных школ /сегодня это стало модой/ выставляют друг другу оценки - своим товарищам или себе. Это правильно?

ЮХНОВСЬКИЙ І.Р. Відносно першого вашого запитання. Я згоден, безумовно, з ним. Я ще хочу вам дати інформацію, шановні депутати, що у капіталістичних країнах молоді люди вчаться з вересня до 1 травня, а потім з травня до 1 вересня працюють, заробляючи для того, щоб заплатити за свою освіту. Я маю сказати, що трудовий семестр у нас практично відсутній, тобто наші студенти, сповнені сили і енергії, працюють самі на себе дуже мало. Ми повинні переглянути цей підхід до вищої школи в майбутньому.

Ви запитали мене відносно тої надто великої демократії, яку ми починаємо вводити в наших школах. Я вважаю, що ми можемо побудувати країну так само, як і школу, тільки тоді, коли введемо зовсім свідому, але жорстку дисципліну. Коли кожний нижній рівень буде неодмінно слухатись верхнього. Отже, учні не повинні мати доступу до особливої критики чи оцінки роботи вчителів, за винятком своїх учнівських організацій.

ГОЛОВА. Другий мікрофон.

ЧАРОДЄЄВ О.В., член Комісії Верховної Ради Української РСР у закордонних справах /Пролетарський виборчий округ, Донецька область/. Игорь Рафаилович! В статье 51 говорится, что государство обеспечивает педагогам "необхідні умови праці, побуту, відпочинку..." Нельзя ли конкретизировать: что, больше путевок будем давать или что-то можем гарантировать учителям?

Мы хорошо делаем, что "застолбили" уровень заработной платы. Нельзя ли "застолбить" уровень пенсии, чтобы можно было работать и получать полностью пенсию? Вы можете сказать, что это должно быть в Законе о пенсионном обеспечении. Но нельзя ли, учитывая особый статус учителя, оговорить это именно здесь?

ЮХНОВСЬКИЙ І.Р. Я повинен сказати, що в той варіант, який ми подамо до другого читання, будуть введені певні гарантії вчителям у зв'язку з втратою ними роботи. Наприклад, там гарантується виплата тримісячної заробітної плати і таке інше.

Крім того, вчителям гарантується заробітна плата - за 18 годин - не менше середньої заробітної плати працівників у промисловості. Це приблизно 250 карбованців на місяць. Залежно від тої заробітної плати нараховується і пенсія. Тут ми нічого не можемо нового зробити крім того, що існує в Законі про пенсії.

ГОЛОВА. Третій мікрофон.

БУДЬКО В.С., голова Народицької районної Ради народних депутатів, перший секретар Народицького райкому Компартії України /Малинський виборчий округ, Житомирська область/. Шановний Ігоре Рафаїловичу! Ми сьогодні живемо напередодні п'ятої річниці чорнобильської катастрофи. Я не беру до уваги сьогодні медичні аспекти, але ж у цій зоні живуть сотні тисяч дітей шкільного віку.

І ось, щоб більш повно уявити життя школи, вчителів, я щиро запрошую вас і шановного Івана Андрійовича побувати в цій зоні.

В мене До вас запитання: чи не вважаєте ви, що потрібно розробити нову систему навчання дітей в цій зоні? Якщо вважаєте, що так, то якою ви її бачите?

ЮХНОВСЬКИЙ І.Р. Дякую вам за це запитання. Коли ми розглядали проблему фізкультурного виховання дітей у школі, - а я вважаю, що фізкультура є одним з головних елементів виховання дітей, - то виявилось таке. У школах на півночі Житомирської області є теж уроки фізкультури, і діти скачуть через планку на такому низенькому рівні. Діти перескакують через цю планку і ламають собі ноги через те, що радіація поступово діє і послаблює їх організм, послаблює їхні кістки.

Чорнобиль - наша загальна біда. І я вважаю, що увага до Чорнобиля повинна бути особлива. Але вона має бути особлива в дійсності, тобто ми повинні розробити для дітей Чорнобиля, в першу чергу, спеціальні прекрасно ілюстровані підручники, які б давали дітям певну естетичну насолоду від навчання, ми повинні звернути на цих дітей з естетичної точки зору особливу увагу. Це істотно покращить стан цих дітей і їх самопочуття.

ГОЛОВА. Перший мікрофон.

ЧЕРНЕНКО В.Г., головний лікар медсанчастини Микитівського ртутного комбінату /Горлівський-Микитівський виборчий округ, Донецька область/. Уважаемый Игорь Рафаилович! Я с глубоким уважением отношусь к законопроекту и считаю, что это один из прогрессивных шагов вперед. Я собирался задать вопрос Ивану Андреевичу, но не вышло. Хотелось выяснить, сколько будет стоить этот закон? Потому что сегодня при параличе нашей экономики, мне думается, в первую очередь нужно принимать закон для того, чтобы как-то начать возрождать ее, нежели этот закон.

И второе. В статье 55 "Обязанности родителей" я не нашел материальной ответственности за ущерб, который "золотые дети" могут нанести школе. Что вы думаете по этому поводу?

ЮХНОВСЬКИЙ І.Р. 3вашим другим запитанням я абсолютно згодний, хоч не можна вводити в сам закон норму, що батьки повинні відшкодовувати збитки, завдані дітьми школі, але якісь нормативні щодо цього акти обов'язково потрібні.

Що стосується вашого першого запитання, то ми були готові до нього. І у мене все повністю підраховано. На утримання дітей в дитячих садках, створення в школах психологічної служби, фундаментальні дослідження у вузах та на інші витрати необхідно 1 мільярд 110 мільйонів карбованців. Це якраз становить десять процентів від валового національного прибутку, що є в кожній, я вже не кажу цивілізованій, а в кожній країні, що розвивається.

ГОЛОВА. Другий мікрофон.

КРУПА Л.М., старший науковий працівник картинної галереї Тернопільського обласного краєзнавчого музею /Теребовлянський виборчий округ, Тернопільська область/. У мене запитання, викликане статтею 8 "Державні навчально-виховні заклади і церква". Усе зрозуміло в цій статті. Але ми знаємо, що церква теж бере участь у виховній роботі. І мені здається... Вірніше, таке запитання: чи не здається вам, Ігоре Рафаїловичу, що потрібно в законі обумовити, щоб читались у школі основи історії релігії чи моралі християнської або основи богослов'я? Як це можна сформулювати?

ЮХНОВСЬКИЙ І.Р. Справа в тому, що ви всі молоді, а я ще встиг у гімназії вчити Закон Божий. І я чітко знаю, що саме означає кожна дисципліна. Я вважаю, що у нас, як і у всіх цивілізованих країнах, школа має бути відокремлена від церкви. Тобто школа має бути світською. І якщо батьки захочуть, щоб їхні діти вчилися релігії, вони повинні робити це за свій власний рахунок і знаходити для цього відповідне приміщення.

Що стосується уроків історії релігії, то ці уроки відносяться до історії культури. Історію культури можна розкладати на складові. Тобто різноманітні культурні досягнення, досягнення різних релігій світу, безумовно, повинні бути внесеними до курсу історії культури, який буде викладатися. Мова йде не тільки про досягнення християнської релігії. Мова йде і про досягнення, скажімо, єврейської релігії, буддійської релігії, ісламської релігії. З усім цим діти повинні бути знайомі.

ГОЛОВА. Третій мікрофон.

РОМАНОВ Ю.С., завідуючий відділом астрономічної обсерваторії Одеського державного університету імені І.І.Мечникова /Жовтневий виборчий округ, Одеська область/. Шановний Ігоре Рафаїловичу! Яке ваше ставлення до можливості фінансування валютою освіти, наприклад, для створення при бібліотеках інформаційних центрів? Яке ваше ставлення до можливості створення при прем'єр-міністрові ради з питань освіти та науково-технічної політики?

Дякую.

ЮХНОВСЬКИЙ І.Р. Дійсно, якось із закону випало питання, яке стосується комп'ютерної освіти. Хоча мені здається, що зараз у республіці відбувається неконтрольований комп'ютерний бум, ведеться страшенно велика витрата грошей на купівлю різноманітних комп'ютерів, без знання того, як ці комп'ютери впливають на дітей і які саме комп'ютерні системи потрібно вводити. Ця комп'ютерна навала триває, і я думаю, що комп'ютеризація шкіл через певний час буде успішно закінчена. З цього приводу я хочу повідомити шановних депутатів, що є змагання між нашим київським "Електронмашем" і чехословацькою фірмою. Вона хоче постачати свої комп'ютери. Ми на комісії їх розглянули. Ці комп'ютери виявилися добрими з точки зору їх дії на очі дітей. Комп'ютеризація та інформатика - це розумна справа, і діти повинні тому навчитися.

Я ще забув сказати, що діти після закінчення середньої школи мають знати одну з іноземних мов. Це мені сказав депутат

Мороз, щоб я не забув, бо він тільки що з Америки приїхав. Я подивився, що Мороза немає, та й згадав, що треба про це конче сказати.

Друге запитання було відносно ради по розвитку освіти. Значить, я вважаю, що має бути рада по розвитку науки і науковотехнічного прогресу.

ГОЛОВА. Дякую, Ігоре Рафаїловичу. Ви завершили на такій оптимістичній хвилі, і, я думаю, це буде сприяти активному обговоренню.

Слово надається народному депутату Соболєву. За ним виступатиме депутат Мокін.

СОБОЛЄВ С.В., член Комісії Верховної Ради Української РСР з питань народної освіти і науки /Хортицький виборчий округ, Запорізька область/. Шановні колеги! На сьогоднішньому обговоренні проекту цього закону необхідно уточнити цілий ряд положень. Питання від мікрофонів виявили ті розбіжності, які на сьогодні існують.

Обговорення цього законопроекту, як уже повідомив Ігор Рафаїлович, проходило у декілька етапів. Наприкінці останнього обговорення Міністерство освіти погодилося з цілим рядом принципових положень, які, я передбачаю, будуть все ж таки внесені у проект на друге читання. Мені здається, що ми повинні обов'язково починати розгляд кожного законопроекту з понятійного апарату. Наприклад, коли до нашої комісії надійшов ряд законодавчих актів про освіту з інших країн, ми помітили, що це в них є обов'язково.

Канадські закони про освіту, причому адміністративних одиниць Канади, мають у собі до двох десятків сторінок із поясненням понятійного апарату. Це дає змогу потім не тлумачити будь-як ті чи інші положення, такі, наприклад, як акредитація, атестація, ліцензія. Навіть поняття "навчально-виховний процес" потребує у цих статтях обов'язкового тлумачення. Саме тому, мені здається, на друге читання ми повинні це винести на початок проекту нашого закону.

Дуже принциповим є питання про переведення нинішніх середніх спеціальних навчальних закладів у ранг вищих учбових закладів. Дуже принциповим воно є тому, щоб це не стало черговою кампанією. Саме тому цілий ряд статей, що вводять атестацію і акредитацію цих учбових закладів, дають змогу визначити, які з них зможуть бути дійсно вищими учбовими закладами і давати можливість отримання освіти на відповідному рівні, який вони гарантують. Будуть такі, що змушені будуть перейти у ранг нижчий, ніж вони мають сьогодні.

Саме ці положення дадуть змогу вирішити ті великі спори, які точилися навколо проблем середньої і спеціальної освіти.

Наступне принципове питання, яке знайшло своє відображення і у відповідях шановного міністра, і у відповідях Ігоря Рафаїловича на запитання, стосується статті 5. Ось те положення, яке є у цій статті, а саме - "незалежність /підкреслюю - державної освіти, тому що зараз цього слова немає навіть у першому читанні/ освіти від політичних, громадських і релігійних організацій" - практично перекреслюється останнім пунктом статті 7, де дозволяється-таки створювати первинні осередки партії у навчальних закладах.

Якщо ми бажаємо, щоб школи наші під час такого бурхливого політичного процесу перетворилися на війну між різноманітними політичними угрупованнями чи то їх молодіжними секціями, ми повинні це записати і залишити так, як це є зараз у проекті закону. Моя ж пропозиція - зняти останній пункт цієї статті.

Дуже принциповим є положення про керівництво освітою, оскільки на сьогодні існують відомчі вищі учбові заклади. Наприклад, на Україні їх сьогодні 26. 34 вищих навчальних заклади із 150 - союзного підпорядкування. То виникає питання: чи може бути два центральних органи управління освітою? Саме тому це положення і було узгоджене. І мені здається, ми повинні підтримати, що має бути єдиний центральний орган керівництва освітою.

Дуже принциповим є положення про дотації на дітей, які не відвідують дошкільні установи. Ігор Рафаїлович наводив загальну кількість тих дітей. А черга в дитячі дошкільні установи сьогодні становить близько 200 тисяч чоловік. Саме тому є змога поетапного введення дотацій. Перш за все для малозабезпечених сімей. А це не секрет, що саме вони практично в більшості своїй не можуть влаштувати своїх дітей у дитячі дошкільні установи і не отримують цієї дотації, яка на сьогодні вже становить близько 1,5 тисячі карбованців. Можливо, для них у постанові доцільно визначити поетапне введення і виплату цих дотацій. Це була б дуже велика підмога, тим паче, що вже з 1 січня у відповідності до змін у Кодексі законів про працю ми визначаємо, що до досягнення дитиною 3 років матерям виплачуватиметься компенсація.

Є ще цілий ряд положень. Я гадаю, що в комісіях і міністерствах ми їх узгодимо.

ГОЛОВА. Слово надається народному депутату Мокіну. За ним виступатиме депутат Дорофєєв.

МОКІН Б.І., ректор Вінницького політехнічного інституту /Ленінський виборчий округ, Вінницька область/. Шановні депутати! Я говоритиму тільки про вищу освіту. Це зрозуміло, я ректор політехнічного інституту.

Перш за все я хочу звернути вашу увагу на необхідність реформи освіти. Життя показало, що вузька спеціалізація неефективна. Сьогодні на Україні більше 300 спеціальностей, з яких ми готуємо фахівців, у той час як, скажімо, в Сполучених Штатах Америки їх всього 55. Але більшість інженерів працює на посадах і виробництвах, які не відповідають вузівській профільній підготовці. Це об'єктивний процес. Старіють підручники, старіють навчальні плани, і тому потрібна постійна перекваліфікація. Всі це розуміють, і тому пропонується готувати спочатку бакалаврів.

Яка ж особливість бакалаврської підготовки? Це - перш за все фундаментальність у викладанні природничих, загальнотехнічних та економічних дисциплін. А у нас це, між іншим, трактується як тільки багато годин з математики, фізики й хімії. Треба не клапті знань давати, а глибоку та широку підготовку і цільність основ.

Друга особливість бакалаврської підготовки - це сприйнятливість до загальнолюдських цінностей. Бо коли спеціаліст виходимиме з відповідною гуманітарною підготовкою, то і буде гуманізована технічна освіта. Тоді й ті технології, які розроблятимуться, не будуть спрямовані на знищення навколишнього середовища і людини.

Бакалавра довести до інженера можна потім за рік. І ось тут я не згоден з Ігорем Рафаїловичем Юхновським, що треба випускати бакалаврів, а потім тільки з окремих готувати інженерів. Ні, треба надати можливість кожному бакалавру стати ще й інженером, тому що то була вчена ступінь, а це кваліфікація. А інженерів готують і за кордоном у фірмах, щоправда після складання відповідного державного іспиту. У нас такий досвід є у вузах, і тому треба це наше краще не відкидати. І крім того, підготовка потім інженерів за рік з вузької спеціалізації не дає, так би мовити, "зістаритися" їхнім знанням.

Далі, що стосується другої вченої ступені - магістра. Цю ступінь слід надавати тільки невеликій кількості талановитих випускників і не в усіх вузах, а тільки в елітних, там, де є відповідні умови, де є відповідна наука, відповідні кадри, відповідна база. Тому що це буде профанація, якщо надаватиметься всім вузам можливість готувати магістрів.

Декілька слів про управління вищою освітою. Основний принцип, я вважаю, це автономія. Кожен вуз повинен мати власне обличчя. Стандартизація навчальних планів та програм - це шлях до перетворення особистостей у гвинтики, це шлях продукування сірості. Але держава атестує вузи, здійснює поточний контроль якості

підготовки фахівців, прогнозує потреби в тих чи інших спеціалістах, формує державне замовлення під нове підприємство та установи, здійснює за рахунок бюджету фінансування діяльності та контролює правильність і законність витрат коштів, забезпечує вузи літературою.

Для виконання цих функцій держава створює відповідний орган

- міністерство або державний комітет . Тут я не згоден ні з нашим Головою Уряду, який уже роздав нам проект нової структури, ні з депутатом Соболєвим. Я вважаю, що з'єднання міністерств вищої освіти та освіти народної нічого путнього не дасть. Тому що зараз у нас рівень вузівський вищий, ніж рівень середньої освіти. Якщо ми зробимо сполучені посудини, то в нас знизиться рівень освіти і не дуже багато додасть це в рівні народної освіти. А кошти будуть загальні, які в вузи не підуть, а підуть тільки на народну освіту, тому що там дуже багато проблем. Таким чином, ця реформа підірве основи вищої освіти. Я не розумію, для чого реформа, яка зробить щось гірше.

Слід зауважити, що не можна передавати управління вищою освітою місцевим Радам, бо це призведе до перетворення вузів із державних установ в містечкові заклади, в яких державна перспектива ігноруватиметься на користь місцевому сьогоденню. Крім того, коли вузами керує місцева влада, дуже важко вузу бути, так би мовити, самостійним у вирішенні політики.

ГОЛОВА. Передайте пропозиції до комісії. Слово надається народному депутату Дорофєєву. За ним виступатиме депутат Зінченко.

ДОРОФЄЄВ В.М., ректор Комунарського гірничометалургійного інституту /Комунарський виборчий округ, Луганська область/. Уважаемые депутаты! Уважаемый Леонид Макарович! Вчера мы приняли один из важнейших законов для утверждения суверенитета нашей республики, а сегодня мы обсуждаем законопроект, который определяет: будет или не будет процветать наша суверенная Отчизна, а если будет, то когда?

Сегодня, буквально перед этим, мы приняли Закон о реабилитации жертв политических репрессий. Он будет стоить 1 миллиард 400 миллионов рублей.

Давайте же мы амнистируем и систему образования - примем закон об амнистии образования - он будет стоить дешевле, вы об этом слышали из уст Игоря Рафаиловича.

Очень часто в прессе можно прочесть, что мы в такой-то из отраслей нашей промышленности отстали на 10, 20 лет. А вот если вы вдумались в те цифры, которые назвал Игорь Рафаилович, то по уровню образованности мы отстали на столько лет, сколько нам потребуется для того, чтобы достигнуть такого же образовательного уровня, как в тех странах, с которыми мы хотим сравниться.

Пример для этого я вам приведу по нашей стране. Вы знаете, что на предприятиях оборонной промышленности мы не отстали. А, как говорил Высоцкий, "впереди планеты всей иногда..." Почему? Да потому, что мы туда стянули лучшие кадры, стянули все "сливки" и подняли образовательный ценз выше, чем японцы в этих отраслях.

И имеем эффект. Отсюда вывод: в период научно-технической революции если хочешь жить богато - вкладывай деньги в образование. Это я отвечаю товарищу Черненко Но мало вложить деньги, надо еще настроить общество, что это нужно делать, а не преподносить так, как сейчас взахлеб преподносит пресса. К сожалению, насколько я понимаю, она полностью отсутствует сегодня, потому что это ей неинтересно.

Говорить взахлеб о преподавателе, который ушел в кооператив, на арендное предприятие или еще куда-нибудь, ослабляет и так слабые наши вузы. А ведь мы должны четко знать, что подготовка и становление одного хорошего доцента обходится государству около 100 тысяч рублей. Вот чему мы радуемся в прессе!

Теперь по поводу элитных вузов. Я склонен полемизировать со своим коллегой, депутатом Мокиным по этому вопросу. Я категорически против элитности вузов. Я сторонник элитности знаний. У англичан есть такое понятие - "сити" и "таун". Это одно и то же - город, только большой город и маленький. Отличаются они численностью населения. С моей точки зрения, большой город, независимо от числа населения, - это тот, в котором есть вуз, научный потенциал, а маленький - не имеет вуза. Мы должны запомнить раз и навсегда, что знания распределяются равномерно по населению, независимо от того, живет человек в центре или в деревне. А мы давно знаем о том, что люди не уезжают из той зоны, где учились. Поэтому нам нужно равномернее распределять вузы по республике.

Петр І открыл нам дверь в Европу. Однако войны и своеволие наших правителей очень часто захлопывали эту дверь. Мы должны осознать, что необходимо перестроить наш режим образования /тут я присоединяюсь к депутату Мокину и к нашему председателю/

на западный, а точнее - на мировой манер.

Вы часто можете прочитать о том, что говорят на Западе о локомотивах экономики. У нас один из таких локомотивов - это образование. Но этому локомотиву нужно расчищать дорогу, то есть менять сознание нашего общества. Для этого необходимо, чтобы все средства массовой информации обращали внимание на таланты не только артистов, художников, но и на таланты воспитателей в отраслях точных наук. Это - наше будущее.

Я думаю, что выход /хотя бы временный/ можно было бы найти за счет нынешних "телезвезд" - депутатов всех степеней и рангов. Тогда всем станет ясно, зачем выделять 10 процентов национального дохода на образование и 25 процентов - на высшую школу, на науку.

Поймите правильно: преподаватель высшей школы должен иметь максимум знаний. Только тогда он научит студента, который не будет стоять около поломанной машины или у постели больного и цитировать классиков /как говорил министр здравоохранения/. Он будет быстро находить методы лечения как машины, так и больного.

Руководство страны, которое верит своему народу, даст деньги на образование, а если не верит, то скажет: бюджет перенапряжен. Поэтому я думаю, что здесь присутствует именно такое руководство страны, которое даст деньги на это. Предлагаю принять законопроект в первом чтении.

Спасибо за внимание.

ГОЛОВА. Слово надається народному депутату Зінченку. Після нього виступатиме депутат Ходоровський.

ЗІНЧЕНКО А.Л., голова підкомісії Комісії Верховної Ради Української РСР з питань народної освіти і науки /3амостянський виборчий округ, Вінницька область/. Шановні депутати, шановні виборці, шановні колеги -вчителі, викладачі, студенти! Україна на сьогодні має спалену Ярославову бібліотеку. Має забуті традиції Острозької вищої школи і Києво-Могилянської академії. Має вкрадені ім'я Ушинського і педагогіку Василя Олександровича Сухомлинського, якого визнано педагогом століття в Японії.

Добробут нації і обороноздатність країни нині визначаються зовсім не сировиною, мінеральними, та іншими природними ресурсами, навіть не капіталом.

Вирішальним джерелом економічного зростання все більше стають знання, а також індивідуальна і суспільна здатність їхнього використання. Тому центр ваги в політичному, військовому, економічному протистоянні світових держав все сильніше зміщується в сферу освіти. Це все взято із стратегії освіти Сполучених Штатів Америки тридцятирічної давності. Між іншим, у Сполучених Штатах Америки на вищу освіту витрачається понад 4 відсотки національного доходу, в СРСР /за даними союзного комітету/ - 0,6 відсотка. Відповідно до цього на такому ж злиденному рівні у нас перебуває й загальна освіта. Ось чому ми маємо поставити її на значно вищий щабель.

Ми маємо проект закону про освіту, в якому вона називається пріоритетною. Проте на останньому етапі обговорення цього проекту Рада Міністрів зняла запропоноване комісією фінансування витрат на освіту в розмірі 10 відсотків. Більше того,

Міністерство фінансів останнім часом в цю цифру /буцімто погоджуючись із тим відсотком/ вкладає зовсім інші видатки, непередбачені раніше. Таким чином, в ці десять відсотків може увійти все те, що раніше не входило, а це загрожує стагнацією освіти. Отже, нинішня Рада Міністрів на злиденній освіті намагається запропонувати нам незалежну Українську державу.

Поза всяким сумнівом законопроект має й позитивні сторони. Передусім - це гуманізація освіти. Закон має на меті формування всебічного розвитку людини як особистості - найвищої цінності суспільства. І я б сказав, що не менш важливим для нас є формування громадянина, здатного до свідомого суспільного вибору. Це забезпечить побудову демократичного і правового суспільства. Варто не просто визнати освіту пріоритетною сферою соціального економічного розвитку. Ми маємо також відзначити, що пріоритетність забезпечується відповідним фінансуванням та соціальним статусом працівників освіти.

Треба зробити так, щоб учитель був незалежною особою в суспільстві, щоб він залежав лише від культури та знань.

Суспільство має зробити рішучий прорив у своєму ставленні до вчителя, адже ми знаємо, як сутужно живеться сьогодні учителю на Україні.

Причому це стосується кращих учителів і директорів. Сутужно живеться Валентині Василівні Стрілько, директору Гнідинської школи, яка зазнає переслідувань від дрібних і вищих чиновників. Сутужно живеться директору Донецької єдиної української школи Громовому . У Літинському районі рік ведуть боротьбу кращі директори шкіл. І недавно цих директорів - Павла Івановича Ткачука та Олега Анатолійовича Гаврилова звільнено з роботи за те, що вони

є членами Демократичної партії.

Ясно, що це недопустимо. І ясно, звідки ідуть витоки того горезвісного пункту статті, яка нав'язує школі існування партійних організацій.

Я хотів зауважити, що цей закон є базовим законом. Поза всяким сумнівом, далі нам треба буде запровадити систему законів про дошкільні виховні установи, окремий закон про загальноосвітню школу, про статус вчителя, про вищу школу, про професійно-технічну освіту, про статус викладача, - як це робиться в інших країнах.

Я б сказав, що цей закон створить основу нашої освітньої політики. Водночас державний підхід вимагає і державного мислення. Потрібне перспективне мислення у розбудові освіти. Отже, нам потрібна державна програма розвитку освіти з орієнтацією на міжнародний рівень, яка б охоплювала наступні 15-20 років. Це - перше.

Друге. Нам потрібна державна програма фінансування освіти, скажімо, до 2015-2020 року, яка б мала на меті нарощування фінансування на освіту з метою виведення її на цивілізований рівень. Нам потрібна програма будівництва підприємств, які мають забезпечувати народну освіту обладнанням, наочною продукцією тощо. Лише в разі такого підходу можна говорити про народну національну освіту на Україні.

Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Слово надається народному депутату Ходоровському. За ним виступатиме депутат Пиріг.

ХОДОРОВСЬКИЙ Г.І., голова Комісії Верховної Ради Української РСР у справах жінок, охорони сім'ї, материнства і дитинства

/Ленінський виборчий округ, Чернівецька область/. Шановний Леоніде Макаровичу! Шановні депутати! Хочу почати з кількох загальних міркувань, а після того перейти конкретно до статей проекту Закону про освіту. І хочу почати з загальновідомого, що поступальний рух держави неможливий без належного інтелектуального потенціалу. За оцінками західних спеціалістів, коефіцієнт інтелектуалізації на початку 60-х років був таким, що Україну, як і інші республіки Союзу, відносили до першої п'ятірки. Тепер ми входимо в шосту десятку. Тобто інтелектуалізація нашого суспільства падає, знижується. Ми це бачимо на кожному кроці.

Але від того, що ми приймемо найкращий, найсучасніший, найпрогресивніший закон, нічого не зміниться. Для того, щоб освіта була належним чином пристосована до прогресивного поступального розвитку держави, мають бути виконані хоча б три умови. Такими умовами є: належна матеріально-технічна база, належні кадри і свобода вибору методик і методологій в освітянській виховній роботі.

Якщо аналізувати кожну з цих деталей, то ми програємо сучасним західним школам по всіх, як кажуть, параметрах. Я не буду зупинятися на матеріально-технічній базі середньої і вищої школи, бо загальновідомо, що вона є незадовільною. Це я кажу впевнено про вищу медичну школу, в якій я працюю 30 років. До того ж я маю досвід кількох років роботи у вищих медичних закладах за рубежем.

Що стосується кадрів, можу сказати: як на рівні загальноосвітніх шкіл, так і на рівні вищих учбових закладів це є соціальне найбільш незахищена категорія у нашому суспільстві. Візьмімо хоча б ті вищі медичні учбові заклади, де я працював.

У Чернівцях є сьогодні викладачі, які захищають докторські дисертації і до цих пір живуть у гуртожитках. Народилися в гуртожитках, і їхні діти живуть у гуртожитках.

Про низький рівень заробітної плати вже сьогодні говорилося. Кадрове забезпечення не є належним ще й за таким показником, як співвідношення "викладач - кількість учнів чи студентів". Я працював у африканських державах /чотири роки в Замбійському університеті/, тільки недавно приїхав із Афганістану. Навіть у цих країнах немає такого співвідношення, щоб на одного викладача 10-15 студентів припадало. Як можна в цьому разі забезпечити належний рівень виховної і навчальної роботи?

Тепер що стосується такої деталі. Медичні вузи мають підпорядкування подвійне чи навіть потрійне: ми маємо відношення і до Міністерства вищої освіти, середньої спеціальної, і до Міністерства охорони здоров'я, і до Академії наук. І скрізь звітуємо. Не повинно бути більше цієї бюрократичної конторської роботи. І в цьому законопроекті або у підзаконних актах це слід передбачити.

Що ще хочу сказати? До цього часу /думаю, ми одне одному в очі подивимося і відверто скажемо/ ні учень, ні студент не є соціальне захищеною особою перед нами - викладачами, школою, адміністрацією. Як батьки, як вихователі і як викладачі ми знаємо, що дитина може отримати з географії "двійку" тільки через неналежну поведінку в класі. З студента можуть зняти стипендію чи виселити його з гуртожитку абсолютно за ті речі, які не мають відношення безпосередньо до навчальної роботи, і так далі. Отже, потрібно якимись підзаконними актами чітко обумовити права учнів і студентів.

І останнє, що хочу сказати. Ряд статей - це вже архаїзми.

Я їх тільки перелічу - це статті 29, 41, 42, 44. І законопроект, який ми повинні прийняти, має бути позбавлений тих речей, про які там іде мова. Я не буду про них розказувати, подивіться самі. Але взагалі пропоную в першому читанні прийняти цей проект.

ГОЛОВА. Слово надається народному депутату Пирогові. За ним виступатиме депутат Гусєв.

ПИРІГ Л.А., голова підкомісії Комісії Верховної Ради Української РСР з питань здоров'я людини /Рогатинський виборчий округ, Івано-Франківська область/. Шановний Голово! Шановні народні депутати! Ми сперечаємося останнім часом, прийняття якого закону поперед якого повинно йти.

Дійсно, для законів, які стосуються економічного життя, це, безумовно, має значення. Я не хочу сказати, що для Закону про освіту, для його реалізації не мають значення економічні закони. Все-таки буття первинне, свідомість вторинна. Але цей закон ми повинні були прийняти раніше, і вважаю, що на нинішній день обговорення і прийняття його є своєчасним.

Якось так сталося у нас, що держава, яка керувалася найгуманнішою ідеологією, на принципах залишковості утримувала і фізичне, і духовне здоров'я своїх громадян. Я маю на увазі медицину і охорону здоров'я та освіту, тобто освіту, яка забезпечує духовне здоров'я. На нинішній день Радою Міністрів уже прийнята постанова про підвищення заробітної платні освітянам, а що стосується медиків, то такої постанови Рада Міністрів досі ще не прийняла.

У нас унітарність державної організації призводила до уніфікації типів виховних і навчальних закладів, уніфікації програм, методик навчання, зрештою - до уніфікації вчителів, учнів, що призводило до уніфікації людини. Проект цього закону мені імпонує тим, що він дає можливість для урізноманітнення типів навчальних закладів, типів виховних закладів, дає можливість для урізноманітнення програм, підходів до викладання.

Хочу зупинитися на деяких доповненнях і поправках, які, на мій погляд, треба внести до окремих статей.

Стаття 3 "Право громадян на освіту". Якщо ми передбачаємо право на навчання в аспірантурі, клінічній ординатурі в медичних вищих закладах, то до цієї статті крім кооперативних, громадських, приватних, відомчих навчально-виховних закладів повинні бути включені і наукові заклади. Адже навчання можливе і в наукових закладах.

Сьогодні вже прозвучало немало зауважень до статті 7.

Дійсно, між першим і останнім абзацами є деяка суперечність. Суперечність є навіть між статями 7 і 18. Ми повинні зрозуміти, що ніколи не зможемо відгородити учнів від громадськополітичного життя. Врешті-решт у школі, у вузі формується громадянин. Але все-таки останній абзац я б дав у такій редакції: "Учні, студенти, працівники освіти можуть створювати у навчально-виховних закладах первинні осередки громадських організації, членами яких вони перебувають". Не "громадськополітичних" а "громадських" організацій.

Я пропоную статтю 19 назвати не "Медичне обслуговування в системі освіти" /бо, дійсно, медицина і охорона здоров'я вже звелися до служби побуту/, а "Медичне забезпечення в навчальновиховних закладах". І додати в кінці статті, що забезпечення це

може здійснюватися також на засадах угод між навчальновиховними закладами та установами охорони здоров'я і медичними працівниками.

Далі цікаво мені знати /я просто не дійшов до мікрофона, щоб запитати/, що саме розуміють автори проекту закону під "іншими вищими навчальними закладами" - технікум, коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші, чи вони просто залишають резерв?

Я зрозумів так, що це - резерв. Так тоді треба доповнити абзац - "інші прирівняні до них навчальні заклади". Це стосується і статті 34, і статті 35.

"Самоврядування навчально-виховних закладів". Це стаття 37. Необхідно додати, що на засадах самоврядування може провадитися і наукова робота.

Що стосується відволікання на інші роботи учнів і студентів, то я вважаю, треба сказати, що можна це робити тільки за їх згодою.

Я пропоную схвалити цей проект закону і прийняти його сьогодні у першому читанні.

Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Слово надається народному депутату Гусєву. За ним виступатиме депутат Степенко. /Шум у залі/.

Закінчимо до перерви. У нас ще 20 хвилин. Будь ласка.

ГУСЄВ ВЛ., директор середньої школи N 92 м.Донецька /Кіровський виборчий округ, Донецька область/. Уважаемый Председатель! Уважаемые депутаты!

Для меня этот закон самый важный не только потому, что я - учитель. Я вполне серьезно считаю, что этот закон главный еще и потому, что за последние десятилетия мы очень многое разрушили и в экономике, и в сельском хозяйстве - можно и дальше перечислять. К сожалению, не все так быстро можно восстановить, слишком долго разрушали, чтобы сейчас что-то поправить. Я и многие сидящие сейчас в зале начинаем задумываться о том, что что-то в жизни не получилось. Я знаю, что моему отцу, который на фронте кровь проливал, который отстраивал народное хозяйство, горько думать, что не всегда те лозунги, которые он проповедовал, оказывались правильными. Поэтому, конечно, обидно. Но мы с вами, наверное, задумываемся о наших детях, о наших внуках. Может, они будут жить лучше нас, правдивее, без той лжи, которую мы очень часто и сегодня еще встречаем?

Кто-то в зале, я слышал, говорил: зачем, мол, этот закон? Я считаю - нужен. Это - наше будущее. О детях, в конце-концов, нужно подумать. Это, действительно, наше будущее.

Товарищи, я был одним из инициаторов того, чтобы в проект закона был внесен пункт об обязательном обучении в школе до 15 лет. Причем я считаю - лучше даже до 14-15 лет. Почему это так? Вы все знаете, что наши педагогические кадры далеко не блестящие. Знания не нужны нашим детям, потому что грузчик, выходя с девятилетним образованием, которого фактически он и не получил, получает сразу 300-400 рублей, а учитель - 130. Поэтому знания не нужны, дети это прекрасно знают,

Нагрузка у старшеклассников - 60 часов в неделю. Скажите, какой взрослый имеет такую нагрузку? А это дети, которым 15-16 лет!

Наконец, очень часто наши школы работают в две-три смены. Я, например, работал в школе, где ребенок 9 лет приходил в школу на 4 часа дня и только в полдевятого шел домой. Скажите, в третью смену можно какие-то знания получить? Как взрослый человек может работать в такой ситуации? И получается, что такой ребенок, которому уже 14-15 лет, находится в 8 или 9 классе, у него нет абсолютно ни знаний, ни желания работать, а мы его держим. Когда мы его вызываем к доске и заставляем теорему рассказывать, для него это уже оскорбление, потому что сказать ему нечего. А у него, может быть, любимая девушка в этом классе сидит. Поэтому он нередко даже преступление совершает. Следовательно, те ребята, которым знания не даются, пусть идут получают профессию и они благодарны будут. Это нужно обязательно в закон внести. Обязаловка здесь никому не нужна. Товарищи, о зарплате. Нужна ли сегодняшнему учителю соответствующая зарплата? Вы знаете, я согласен, чтобы то, что я сейчас вам буду предлагать, перенесли на два или три года позже. А что я предлагаю? Зарплата учителей в школе должна быть на уровне не ниже высокопрофессионального рабочего. Только это будет способствовать тому, что действительно хорошие люди пойдут в школу. Посмотрите, у нас до сих пор некоторые педагоги оскорбляют детей. До сих пор мы держим педагогов, которые имеют низкие знания по предмету! Есть педагоги, которые детей не любят. Наконец, мужчин у нас совсем нет. А как это важно! Юношу можно воспитать только тогда, когда и мужчина к этому руки приложит.

А ведь у нас не хватает 40 процентов учителей. Задумайтесь, 40 процентов! Только в Киеве в 1990 году 900 учителей ушли из школы, и на замену никто не пришел. А это значит - остальные будут работать на две ставки с очень низким качеством. Наконец, надо обязательно оставить финансирование на уровне не ниже 10 процентов.

Товарищи, в шестидесятые годы /я заканчиваю/ мы финансировали школу на уровне 6-7 места в мире. И были мы по космосу первыми, и был ледокол "Ленин" и было все. И технология была. В 1980 году мы стали занимать шестидесятое место по финансированию. И вот то, что мы имеем, это мы имеем и благодаря нашему отношению к образованию. Поэтому, товарищи, давайте думать: нужен ли закон и кому он нужен, дети - наше будущее или они никому не нужны?

ГОЛОВА. Слово надається народному депутату Степенку. За ним виступатиме депутат Панасюк. На цьому ми будемо завершувати, але я хочу попередити всіх тих, хто знаходиться поза нашим залом, що я змушений сьогодні провести вечірню реєстрацію. А завтра я вже попереджувати не буду. Просто будемо проводити реєстрацію.

Будь ласка.

СТЕПЕНКО В.І. Шановні депутати! Із знанням справи Іван Андрійович та Ігор Рафаїлович доповіли про проблеми школи і про шляхи поліпшення її роботи. Я хочу декілька практичних порад внести. Під час зустрічей учителі мене дуже просили підняти ці питання. Я хочу, щоб вони знайшли відображення під час доопрацювання проекту нашого закону. Перш за все,

це бюджет освіти. Я думаю, товариші, дуже правильно записали, що заробітна плата вчителя не повинна бути нижчою середньої заробітної плати у народному господарстві. Треба підтримати попереднього виступаючого і те, що просив міністр, - щоб все-таки знайти 10 процентів від валового національного доходу для потреб школи.

У нас є шанс, шановні депутати, використання бюджету починати все-таки із освіти, якщо ми хочемо зробити щось путнє для того, щоб у нас у цій сфері щось пішло вперед.

І ще одне. Хочеться підтримати депутата Руденка. Дуже мало, товариші, цим законом вирішується проблема сільської школи. Особливо - проблема створення комплексу "дитячий садок - школа".

Повірте мені. Ми цим питанням займались. І наскільки приємно приїжджати у віддалене село, коли є там дитячий садок-школа, де три, чотири учні, але там є вчитель. Може, не все так досконало. Але ви зрозумійте, коли дитині 7 років і її за 10 кілометрів везуть до школи чи вона знаходиться у гуртожитку або десь на квартирі - це, я думаю, проблема з проблем. І тут не потрібно взагалі ніяких грошей. Треба зробити все так, щоб ті дитячі садки-школи були у нас на селі, особливо коли ми говоримо про відродження віддалених сіл, про фермерство.

І ще про бюджет.

Ви знаєте, що бюджет часто не використовується. Це тільки в нашій країні таке буває, що в кінці року біжить директор школи до голови колгоспу, біжить до директора радгоспу, ховає гроші, бо коли вона не будуть використані, їх просто в нього заберуть.

Я думаю, що в статті 57 потрібно дописати, що при невикористанні у поточному році гроші у бюджет не вилучаються, а при новому плануванні не враховуються на майбутній рік. Тобто якщо директор школи запланував у цьому році бюджет не використати, то той залишок повинен автоматично перейти на наступний рік.

І ще, товариші, одне питання. На 24 сторінці, де мова йде про права педагогічних працівників, я вношу пропозицію дописати, що педагог має право на позачергове одержання житла і одержання натуральної оплати в сільській місцевості на рівні працівників сільського господарства. Чому я про це кажу? Коли, товариші, сьогодні така дорожнеча, коли в селі, ви знаєте, немає продуктів, то підсобне господарство для вчителя - це майже основне джерело його існування. У нас не пройшла пропозиція, ви знаєте, щоб це записати в Законі про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу України. Тож сьогодні треба тут записати, щоб учитель мав це право.

Це така справа, видадуть чи ні. Розумний керівник завжди видасть. Але коли діти бачать, що батьки одержують хліб, одержують інші продукти, а учитель стоїть у приймальній голови колгоспу і просить виписати 30 кілограмів зерна, це, товариші, нікуди не годиться.

І ще одне питання. Я б дуже просив сьогодні шановного депутата Яворівського з його комісією допомогти, я не займався проблемою Чорнобиля, але я зустрічався з тими маленькими дітками, які переїхали з цієї страшної зони. Я думаю, що там, де йдеться про організацію харчування в навчально-виховних

закладах, треба дописати: "Підприємства громадського харчування зобов'язані забезпечувати учнів, які знаходяться в чорнобильській зоні, екологічно чистими продуктами харчування", і поставити це в ранг закону, і нехай шукають ті продукти, які потрібні цим дітям.

І ще, товариші, в статті 48 на сторінці 24 записано про атестацію вчителів. Це нібито і правильно, але разом з тим, що ми даємо права, допомагаємо вчителям, треба тут передбачити рішення атестаційної комісії, яке є підставою для звільнення з роботи. У нас багато вчителів, які себе скомпрометували, а їх ніяк завідуючий райвно чи директор школи не можуть звільнити. Починається тяганина. Я думаю, що це не та галузь, де ми можемо дозволяти собі такі речі.

Я закінчую, товариші. Я думаю, наша українська мова настільки багата, що такі слова, як бакалавр, магістр ми можемо замінити на українські, бо багато хто цих слів не вимовить, багато їх не розуміє, а розуму від цього нашим інженерам, я думаю, не додається, і вони не вийдуть на перше місце в світі.

Дякую. /Оплески/.

ГОЛОВА. Слово надається народному депутату Панасюку.

ПАНАСЮК Ф.Т., голова Чуднівської районної Ради народних депутатів, перший секретар Чуднівського райкому Компартії України /Любарський виборчий округ, Житомирська область/. Шановні депутати, шановний Голово! В цілому я підтримую проект закону і вдячний

депутату Юхновському, Міністру народної освіти Зязюну Івану Андрійовичу за, на мою думку, чітко викладену програму розвитку народної освіти в республіці. І прошу депутатів прийняти проект закону за основу. Деякі зауваження і пропозиції, що стосуються окремих статей.

Депутат Колінець виступав від мікрофона із запитанням: як ставитися до деполітизації шкіл? Я вважаю, що це одне із принципових питань, на яке нам потрібне дати чітку відповідь у стінах парламенту, маючи на увазі, що сьогодні ізолювати повністю школу, учительські педагогічні колективи і учнів від політичних ситуацій, загострення обстановки, яка складається, нам практично не вдається.

На зміну нашим шкільним ідеалам минулого, на яких виховувалося старше покоління, ми з вами сьогодні нічого не даємо в спадщину дітям. І мені здається, що варто було б усім комісіям серйозно подумати і розробити таку форму, яка б дала школам відповідь на всі поставлені питання.

Разом з тим, на мою думку, упускається питання державного правового виховання молоді. Є негативні факти громадянської непокори, порушення громадського порядку на вулицях. Це все прояви правового нігілізму, неповага де існуючих радянських законів. Все це призведе до того, що практично впливати силою закону на формування свідомості людей з кожним часом стає важче.

В статті 7 "Навчально-виховний процес і громадсько-політична діяльність у закладах освіти" правильно відображаються ці основні напрямки робота. Разом з тим варто було б підкреслити ставлення шкільної молоді, школи в цілому до святкування наших революційних свят. Я маю на увазі чітко визначитися не щодо

політичного невтручання в життя нашого суспільства, а яке, наприклад, повинно бути ставлення школи до святкування 1 Травня, 9 Травня, Жовтневих свят.

Я вважаю, що в статті 13 "Повноваження виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів у галузі освіти" певною мірою не зовсім чітко дають відповідь про роль місцевих органів самоврядування, роль Рад народних депутатів. Варто було б цю статтю доповнити положенням про порядок формування народної освіти на місцях через призму діяльності Рад народних депутатів і їх виконавчих комітетів.

Пропоную в законі передбачити статус малокомплектної сільської школи, школи-дитячого садка. На сьогодні всі навчальні заклади перебувають на утриманні господарств.

У Законі про пріоритетність соціального розвитку села записано, що всі витрати на соціально-культурний розвиток населених пунктів бере на себе держава. Разом з тим знаємо, які труднощі переживає сільський учитель, який потрапляє у віддалене село, де немає ні здорового педагогічного колективу, ні умов для прожиття. Вважаю, що цю категорію учительських кадрів потрібно віднести в особливий розряд.

Якоюсь мірою чіткіше потрібно було б виявити турботу про розвиток професійно-технічної сільської освіти. На превеликий жаль, у переважній більшості наших сільських районів цьому не приділено достатньої уваги. Можна навести небажаний приклад з Чуднівським районом, коли діти там знаходяться в конюшнях Терещинської цукрофабрики. Ми в цій ситуації не зможемо підняти рівень кваліфікації сільського працівника, кадрів масової професії, якщо не закладемо рівень належного виховання в стінах сільських профтехучилищ.

Це питання варто було б винести в окремий розділ. У цьому аспекті викладена стаття 53.

Стаття 54 відповідає вирішенню тих проблем, які існують.

Статтю 55 "0бов'язки батьків" варто було б дати в ширшому аспекті.

Для малозабезпечених дітей маємо на увазі добитися соціальної справедливості хоча б на рівні дитячого віку, коли практично від рівня заробітної плати страждає здоров'я дитини, бо підвищили розцінки на громадське харчування в школах. Варто було б, напевно, взяти турботу про це на себе. І щоб дитина відчувала соціальну справедливість ще у дитячому віці в сім'ї, школі. Якщо будуть в проекті закону чітко визначені позиції вчителя, то цей закон сприятиме важливій справі. Також вважаю, що даному закону потрібно надати пріоритет перед іншими законами, які ми приймали.

Дякую.

ГОЛОВА. Шановні народні депутати! Я розумію, що сьогодні у вас є всі підстави бути незадоволеними списком для виступів. Нас трохи машина підводить, і з завтрашнього дня ми переходимо знову на запис. Не справилася вона зі своїми обов'язками. І тут уже нічого ми не зробимо. Справа в тому, що мене закидали записками народні депутати, які, дійсно, справедливо скаржаться, що вони записувалися, натискали кнопки, а в результаті - ні в машині, ні в списку їхніх прізвищ немає.

Шановні товариші, майже всі, хто виступав, внесли дуже багато цікавих пропозицій. Ми просимо всі комісії, всіх депутатів передати ці пропозиції до Комісії з питань народної освіти і науки, щоб цей законопроект був збагачений не тільки виступами, а й

письмовими пропозиціями. Але більшість пропонувала прийняти його в першому читанні. Потім доручити комісіям, враховуючи всі зауваження, доопрацювати і внести на розгляд Верховної Ради. Можна проголосувати за таку пропозицію? Прошу проголосувати. А потім зареєструємося знову.

"За" - 327. Приймається проект закону.

Я прошу вас зареєструватися. Вмикайте систему "Рада". Ми проаналізуємо, я ще раз підкреслюю, динаміку нашої участі в роботі з ранку до вечора. Тому що в нас на початку засідання беруть участь 360 народних депутатів, а в мене ще є одна табличка /ви ж бачите/, яка засвідчує, що наприкінці дня лише 311.

Я хочу запитати, де поділися народні депутати?

Ми зареєструвались.

Оголошується перерва до завтра, до 10 години.

РОМАНОВ Ю.С., завідуючий відділом астрономічної обсерваторії Одеського державного університету імені І.І.Мечникова /Жовтневий виборчий округ, Одеська область/. Шановні народні депутати! Сьогодні ми розглядаємо один із найважливіших законів, який визначить майбутнє реально суверенної України. Представлений текст проекту закону заслуговує прийняття у першому читанні. Але треба врахувати деякі зауваження щодо організації вищої освіти і наукових досліджень, які здійснюються у вузах.

Нині за кількістю студентів Україна посідає 5 місце в СРСР, а за чисельністю спеціалістів з вищою освітою, які працюють у народному господарстві, - 2 місце. На Україні витрати на одного студента менші, ніж у Російській Федерації, Молдові, республіках Прибалтики та Закавказзя.

Ми забуваємо, що рівень розвитку суспільства визначається рівнем освіти. Тому треба відійти від залишкового принципу фінансування середньої школи та вузів з метою нормального забезпечення підготовки спеціалістів.

Отже, зауваження до статті 56. Після першого абзацу додати: "Держава забезпечує фінансування державних навчальновиховних закладів та установ не менш як на 10 відсотків від національного прибутку і встановлює пільги на оподаткування і плату за землю та інше";

"Бюджетні асигнування на освіту використовуються за прямим призначенням і в разі економії або невикористування не

підлягають вилученню".

Другий абзац продовжити таким чином:"...забезпечуються валютним фінансуванням для основної діяльності, такої як комплектування бібліотек, користування міжнародними інформаційними центрами, відрядження, стажування, придбання важливого устаткування".

Крім того, вважаю, що треба відійти від централізації управління освітою. Це себе не виправдало ні в союзному масштабі, ні в інших республіках. Є тільки незадовільні результати такої централізації. Тому не можна погодитися з пропозицією Ради Міністрів УРСР про об'єднання міністерств народної освіти та вищої освіти. Мої знання характеру діяльності шкіл і вузів також підтверджують неправомірність такого об'єднання. Тому пропоную, щоб координацію дій між народною освітою та вищою школою виконувала Рада з питань освіти та науково-технічної політики при прем'єр-міністрі.

Ще декілька конкретних доповнень до тексту статей: У першому абзаці статті 2 після слів"...проведення в життя..." додати: "забезпечення пріоритетного розвитку фундаментальних наукових досліджень, координації дій між установами середньої та вищої освіти".

У кінці першого абзаца після слів"...організують..." додати: "публікації та..." і далі за текстом.

Після першого абзаца записати: "Органи влади забезпечують: - захист інтелектуальної власності, авторських, економічних і соціальних прав працівників середньої та вищої школи з використанням податкових пільг:

- відрахування підприємствами навчальним закладам від прибутку, утворюваного за рахунок продукції, яка випускається на основі розробок шкіл і вузів;

- захист науково-технічних розробок, виконаних працівниками освіти на рівні винаходів і відкриттів за кордоном шляхом їх патентування, укладання ліцензійних та контрактних угод із зарубіжними фірмами".

Пропоную змінити назву статті 44 на:

"Учасники навчально-виховного і наукового процесу". Таким же чином змінити текст першого абзаца і до третього абзаца включити: "наукові співробітники, інженери та стажисти".

До статті 47. У першому абзаці, у третьому рядку, записати:"...за рахунок коштів республіки, місцевих Рад..." і далі за текстом.

Щодо статті 51 вважаю, що треба підтримати пропозицію депутата Юхновського І.Р. і записати: "встановлення ставок і посадових окладів на рівні подвійного розміру окладів працівників промисловості..."

До статті 57. У першому абзаці після слів"...бюджетних асигнувань..." додати:"...не менш як 30 відсотків від загальних асигнувань на вищу освіту..." і далі за тектом.

Гадаю, що основне завдання - якнайшвидше прийняти закон у другому читанні і практично втілити його в життя.

У цілому законопроект добре підготовлений, і пропоную його підтримати.

Дякую за увагу.

РУДЕНКО В.М., заступник голови виконкому Гощанської районної Ради народних депутатів /Гощанський виборчий округ, Ровенська область/. Шановні народні депутати! Шановний Леоніде Макаровичу! Давня істина стверджує: держава, яка дбає про своє майбутнє, дбає насамперед про освіту своїх громадян. За свої 20 років педагогічного стажу мені вдалося пережити декілька реформ школи. І всі вони, замість того, щоб підняти на вищий рівень освіту, навпаки - дедалі більше поглиблювали кризу в ній. Остання шкільна реформа 1984 року, крім великої кількості паперів, так званих постанов, практично нічого не дала освіті.

У цілому схвалюючи проект Закону про освіту і пропонуючи сьогодні прийняти його в першому читанні, я хотів би торкнутися кількох принципових положень, які повинні знайти своє відображення в законі.

Не видно в проекті специфіки роботи сільських шкіл, а вони в переважній більшості малокомплектні, коли в 1-4 класах учні навчаються в так званих класах-комплектах. Хіба можливо добре навчити учнів, коли сільський учитель початкових класів одночасно навчає учнів двох, трьох або часом, і чотирьох класів? Мучиться вчитель, мучаться й діти. І не сільські діти винні в тому, що рівень їхніх знань нижчий, ніж у міських. Причиною цього є наше ставлення до сільської школи.

Тому першу частину статті 27 потрібно доповнити реченням такого змісту: "В сільських школах початкові класи при наявності в них не менше 3 учнів функціонують окремо". Економити на сільських дітях - це мати величезні витрати в майбутньому.

Подібна картина і в сільських дошкільних закладах. Дітей

мало, і це є основною перешкодою у відкритті в малих селах дошкільних закладів. Тому частину 1 статті 25 потрібно доповнити реченням: "У сільській місцевості дошкільні групи відкриваються при наявності в них не менше 10 дітей".

Не можна погодитися і з частиною 2 статті 27, де записано, що загальна освіта в обсязі школи є обов'язковою. Хто не мав справи з освітою, той не знає, як тягнуть із класу в клас учнів, які не мають бажання або й не можуть навчатися. Як, закриваючи очі, вчителі мусять ставити таким учням задовільні оцінки, аби лиш швидше позбутися цих учнів. І не вина вчителів у цьому, а вина всієї нинішньої шкільної системи. Ми повинні дати дитині право і можливість вчитися. Це основне. І це право записане в проекті закону. Тому я пропоную частину 2 із статті 27 вилучити. Життя примусить вчитися, але насильно навчити практично неможливо. Інша справа, що і наше виробництво повинно більше базуватися на знаннях, а не лише на робочих руках. І вже давно настав час, щоб випускники шкіл отримували документи про освіту із реальними оцінками, навіть якщо окремі оцінки будуть і незадовільні.

Потрібно докорінно переглянути статтю 40 "Навчальні заклади підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів". На мою думку, всі спеціалісти повинні підвищувати кваліфікацію та проходити перепідготовку у вузах, які здійснюють підготовку кадрів. У кожному вузі варто створити факультети підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, отоді й буде повна взаємодія навчання та підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів. І це буде значно краще, ніж сотні отих інститутів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів та інститутів вдосконалення.

На словах усі за те, щоб учителі були справді вчителями, а на ділі це не так, особливо в сільській місцевості. Тут учителі

чим тільки не займаються, яких лише не несуть громадських навантажень! Тому, щоб захистити вчителя, в останній частині статті 49 необхідно вилучити слова "як правило", адже на практиці кожне правило має виняток. Тому правильніше буде записати таким чином: "Не допускається відволікання працівників освіти від виконання педагогічних обов'язків".

І знову ж таки я повертаюся до сільських учителів і сільських вихователів. Найважче саме їм через складні побутові умови, через соціальну незахищеність. І саме через це випускники педагогічних навчальних закладів не хочуть їхати за розподілом у село. Тому було б справедливим абзац 3 статті 51 викласти в редакції: "Встановлення заробітної плати вчителям, викладачам, вихователям, іншим педагогічним працівникам на рівні, не нижчому від середньої заробітної плати працівників у народному господарстві, а для сільських вчителів і вихователів на 20 процентів вище".

Однією із складних проблем освіти є ремонт і матеріальнотехнічне постачання. І тут уже із педагогів керівники закладів освіти перетворюється у виконробів. Щоб позбутися цього, я пропоную, виходячи з власного досвіду, доповнити статтю 58 частиною 3 такого змісту: "При районних і міських відділах народної освіти, у вищих навчальних закладах створюється госпрозрахункові дільниці для проведення ремонтів і матеріальнотехнічного забезпечення закладів освіти".

Потребує доповнень і стаття 33, особливо питання підготовки наукових, науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації /кандидатів, докторів наук/. Вважаю позитивним створення в республіці своєї Вищої атестаційної комісії. Це питання надзвичайно важливе. Тим більше, що цій комісії потрібно переглянути, що за доктори та кандидати наук у нас є, за що вони отримали наукові ступені, який

внесок зробили в науково-технічний прогрес. Адже докторів і кандидатів наук маємо багато, а в науково-технічному прогресі ми далеко позаду.

Декілька зауважень до проекту постанови, зокрема до пункту 4, підпункту 5. Вважаю, що шестимісячний строк затвердження Радого Міністрів порядку визначення мережі й потреби в державних навчально-виховних закладах та порядок їх створення надто великий. Адже новий навчальний рік розпочинається через 4 місяці, тому термін тут повинен бути до 1 липня 1991 року.

І в пункті 6 про здійснення Урядом і місцевими Радами народних депутатів необхідних закладів щодо забезпечення соціального захисту учнів, студентів, учителів, науковопедагогічних працівників в умовах ринкової економіки не зазначені конкретні строки їх здійснення. А здійснювати їх необхідно негайно, адже учні та студенти виявилися зараз найбільш незахищеними внаслідок непродуманого підвищення цін. Ми ж добре знаємо, як може затягувати наш Уряд виконання прийнятих нами навіть найкращих постанов і законів