ЗАСІДАННЯ СОРОК ДРУГЕ

Сесійний зал Верховної Ради України.16 грудня 1992 року. 16 година.

Веде засідання Голова Верховної Ради України ПЛЮЩ І.С.

ГОЛОВА. Прошу уваги, будемо реєструватися. Прошу підготувати картки для реєстрації. Вмикайте систему "Рада".

У залі - 390 народних депутатів. Вечірнє засідання оголошується відкритим.

Продовжуємо обговорювати проект Закону про постійні комісії Верховної Ради України. Записалося на виступи 12 народних депутатів. Виступило 8. Залишилися депутати Романов, Панченко, Барабаш і Яценко. Якщо вони не відмовляються, то, маже, ми їм по три хвилини дамо висловитися, враховуючи, що це питання надзвичайно важливе? Давайте по три хвилини дамо - і все. Потім приймемо рішення.

Слово надається народному депутату Романову. За ним виступатиме депутат Панченко.

РОМАНОВ Ю.С., голова підкомісії Комісії Верховної Ради України у питаннях екології та раціонального природокористування /Жовтневий виборчий округ, Одеська область/. Уважаемые народные депутаты Украины! Прошу извинить за то, что все происходит впопыхах. Дело в том, что сейчас состоялось заседание коллегии Прокуратуры Украины, на котором очень серьезно рассматривались вопросы экологической ситуации в Украине. И по-видимому, были приняты очень существенные решения по прекращению того беспредела, который сегодня мы имеем. Все это касается нарушений природоохранного законодательства.

Не буду останавливаться на них. Сейчас мы должны рассмотреть вопрос, связанный с работой постоянных комиссий. Хотел бы обратить ваше внимание на проблемы, связанные с самой организацией работы постоянных комиссий, на то, как необходимо все-таки поднять уровень их деятельности. Один из главных путей в решении этой задачи - освещение работы комиссий в прессе, на радио и телевидении. Потому что у наших избирателей, к сожалению, создается впечатление, что работа осуществляется только в этом зале. А нужно освещать работу комиссия в период между пленарными заседаниями.

Относительно самих статей. Статья 3. Думаю, что нужно четко написать, кто предлагает кандидатуру на должность председателя комиссии. Очевидно, это должен быть Председатель Верховного Совета Украины.

Относительно статьи 4. Наверное, нужно добавить слова: "керівники Кабінету Міністрів".

Относительно статьи 6. Президиум должен не только координировать, но и обеспечивать соответствующей информацией как комиссии, так и средства массовой информации о деятельности комиссий, о чем я уже говорил.

К сожалению, не все материалы, необходимые нам для работы, поступают во все комиссии, они поступают только в отдельные. С таким положением мириться нельзя. По-видимому, комиссия сама должна решать, по каким материалам она дает заключения, а какие просто принимает к сведению.

По статье 26. Надо пункт "пропонує кандидатури для обрання заступником голови комісії" обязательно дополнить словами "і секретаря та голів підкомісій".

По статье 27. Думаю, нет необходимости особо выделять тот момент, что секретарь комиссии должен избираться из состава депутатского меньшинства, которое сегодня практически невозможно определить вследствие существующей многопартийности и многофракционности.

Относительно статьи 30. Председатели подкомиссий действительно должны избираться на заседании подкомиссий с учетом мнений всех членов комиссии.

Относительно статьи 32. К сожалению, на сегодняшний день совместные заседания комиссий широко не практикуются. Поэтому хочу обратить внимание на свое старое предложение относительно того, чтобы у нас все-таки существовали свои средства информации или была, скажем, доска объявлений, где бы обязательно помещалась информация о дате и времени проведения заседаний всех комиссий с повесткой дня, чтобы можно было определить, на какое заседание тот или иной депутат мог пойти. К сожалению, эту свою функцию Президиум и Секретариат не выполняют.

И последнее. Думаю, нужно написать, с какого времени вводится этот закон в действие. Считаю, что он может быть введен с момента его принятия, поскольку связан только с внутренним распорядком нашей деятельности.

ГОЛОВА. Слово надається народному депутату Панченку. За ним виступатиме депутат Барабаш.

ПАНЧЕНКО В.Є., голова підкомісії Комісії Верховної Ради України з питань культури та духовного відродження /Ленінський виборчий округ, Кіровоградська область/. Шановні депутати! Я вважаю, що в основі формування постійних комісій Верховної Ради має бути передусім професійний принцип. Василь Іванович Козаренко запропонував принцип географічний, територіальний. Звичайно, в його міркуваннях є сенс, але все-таки основним, на мій погляд, тут мав бути принцип професіоналізму, принцип, за яким входити до комісій депутати мають за рівнем своєї кваліфікації і професійної підготовки.

У зв'язку з цим у статті 3 пропоную записати, що при формуванні персонального складу постійних комісій враховується не просто особисте бажання депутата, а його професійна підготовка. В такому випадку наші комісії будуть більш компетентними.

У статті 5 записано, що Верховна Рада України може утворювати нові або реорганізовувати існуючі постійні комісії, вносити зміни до їх складу. Щодо утворення нових комісій заперечень немає, але я вважаю зайвою реорганізацію існуючих комісій. Бо така можливість може бути використана в тих чи інших політичних інтересах.

У статті 8 йдеться про те, що Верховна Рада може затверджувати положення про окремі постійні комісії. На мій погляд, це зайве. Другу частину цієї статті потрібно вилучити, тому що всі комісії мали б керуватися єдиним документом - Законом про постійні комісії Верховної Ради. І не потрібні якісь спеціальні положення для окремих комісій.

Наступне зауваження стосується статті 20. У ній йдеться про те, що постійні комісії при здійсненні своїх функцій і повноважень не мають права втручатися в оперативну роботу державних органів, органів виконавчої влади. Я переконаний, що постійні комісії не повинні втручатися не лише в оперативну діяльність органів виконавчої влади, а в будь-чию діяльність - чи то судової влади, чи інших органів. Тому цю частину статті 20, на мій погляд, потрібно вилучити.

Питання про повноваження комісій Верховної Ради. В статті 22 йдеться про те, що за результатами розгляду питання на засіданні постійної комісії можуть бути прийняті рішення стосовно організації роботи цієї комісії. На мій погляд, цього явно недостатньо. Пропоную записати так: "рішення з питань, що відносяться до її відання". В такому випадку повноваження комісії будуть визначені чіткіше.

У кількох виступах порушувалося питання про те, що секретар комісії обирається за пропозицією депутатської меншості. На мій погляд, ставити так питання недоцільно, тому що можуть бути випадки /Василь Іванович наводив як приклад Комісію з питань культури та духовного відродження/, коли в тій чи іншій комісії немає меншості чи більшості, оскільки вона однорідна за політичною ознакою. В такому випадку слід або взагалі відмовитися від цієї формули, або написати: "Секретар обирається за пропозицією депутатської меншості у складі комісії". Там теж може бути своя депутатська меншість, внутрішня.

У статті 33 йдеться про можливість представників преси брати участь у засіданнях комісії. Я хотів би запропонувати більш демократичну формулу, ніж у законопроекті, і записати:

"На відкритих засіданнях постійним комісій та їхніх робочих груп мають право бути присутніми представники преси, телебачення і радіо". Таке положення записано в законодавстві про пресу, яке ми прийняли.

Вважаю, що даний законопроект можна приймати у першому читанні.

ГОЛОВА. Слово надається народному депутату Барабашу. За ним виступатиме депутат Яценко.

БАРАБАШ О.Л., секретар Комісії Верховної Ради України з питань економічної реформи і управління народним господарством /Жовтоводський виборчий округ, Дніпропетровська область/. Шановні колеги! Мені важко вибрати між двома варіантами: голосувати за цей законопроект чи ні. З одного боку, зрозуміло, що він нам дуже потрібний. Два з половиною роки працюємо, а правової бази для роботи комісій практично немає. Можна поставити під сумнів рішення будь-якої комісії. А з іншого боку, є дуже принципові зауваження до цього проекту.

Даний документ дуже потрібний, але, на мій погляд, недосконалий. У чому це полягає? В проекті не визначено, що ж таке є комісія. На мій погляд, нам треба зробити принциповий крок і сказати, що кожен депутат не зобов'язаний, а має право бути членом комісії. І членом комісії повинен бути той, хто може постійно працювати в цій комісії. Інакшу проблему кворуму ми не вирішимо. У комісії 26 членів, а постійну участь у її роботі бере

6- 7 чоловік. То правомірні рішення комісії чи ні?

Треба сказати: так, за бажанням членами комісій можуть бути всі депутати, але кворум визначається лише з тих, хто працює постійно, працює щодня.

Думаю, що Верховній Раді обов'язково треба затвердити не лише перелік комісій, а й перелік підкомісій, щоб не плодити великої кількості депутатської номенклатури. Я почитав якось список депутатів, то побачив там назви таких підкомісій, які за

2- 2,5 року не підготували, мабуть, жодного документа.

І другий принциповий момент. Нам треба затвердити своєрідний ліміт чисельності кожної комісії і навіть запровадити примусовий розподіл депутатів. Бо якщо ми формуватимемо комісії лише за бажанням, то буде те, що маємо тепер: депутати. стануть членами Комісії з питань оборони, Комісії у закордонних справах. Водночас, у Комісії з питань планування, бюджету, фінансів і цін фінансовими питаннями займаються всього три депутати. І це з комісії, яка на другому місці за кількістю внесених законопроектів. Задумайтесь: три депутати! А в Комісії у закордонних справах 16 депутатів. Тому не можна лише за бажанням формувати склад комісій. Я б не сказав, що це примусовий поділ. Визначитися тут повинна Верховна Рада. Якщо бажаючих 15, а ми вирішили, що для цієї комісії достатньо 5 членів, то ми виберемо з числа бажаючих необхідну кількість.

Я вважаю, що нам треба, так би мовити, зменшити кількість "номенклатури" серед депутатів. Ви бачите, що від голови до рядового депутата депутати поділяються на вісім категорій. Хоча я сам секретар комісії, але вважаю, що ця посада не потрібна, мабуть, не потрібні і заступники. Їх немає, до речі, в більшості парламентів. Суто технічну роботу секретаря може виконувати і не депутат. Так, як це зроблено в цілому у Верховній Раді. Керівник Секретаріату не депутат, і справа від цього не страждає.

Остання пропозиція, яку я вже вносив, перегукується з попередньою. Щоб усі депутати відчували себе рівними, з однаковим статусом, вважаю, що депутатам, які працюють на постійній основі /незалежно від посади/, треба встановити однакову заробітну платню. В нас один титул - народний депутат України, і у кожного в окрузі однакова кількість виборців.

Єдине, для кого можна зробити виняток, то це для Голови Верховної Ради, оскільки в нього більше конституційних повноважень. Решта депутатів повинні бути абсолютно рівними.

Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Слово надається народному депутату Яценку.

ЯЦЕНКО В.М., заступник голови Комісії Верховної Ради України з питань Чорнобильської катастрофи /Коростенський виборчий округ, Житомирська область/. Шановні колеги! Не викликає сумніву те, що запропонований проект закону треба приймати за основу, тим більше, що Комісія з питань Чорнобильської катастрофи свого часу подавала свій варіант цього документа, отож пропозиції, які налічують 15 позицій, прошу врахувати під час другого читання в порівняльній таблиці.

А тепер кілька зауважень до деяких статей. Приміром, стаття 14, в якій йдеться про керівників Кабінету Міністрів. Пропоную уточнити це формулювання і, скажімо, вилучити з цієї категорії Прем'єр-міністра України і віце-прем'єрів.

У статті 20 формула систематичності взагалі нереальна. Пропоную викласти її в такій редакції: '' Рішення про звіт комісій приймається більшістю парламенту на вимогу депутатів, групи депутатів або ж одного народного депутата".

Щодо статті 24. Чи доцільно взагалі закладати формулу обов'язковості запрошення на засідання тих чи інших посадових осіб? Думаю, формула "комісія вважає за необхідне" більш розумна і демократична.

З приводу статті 27. Депутати вже вели про неї мову. Пропоную другий абзац, в якому йдеться про обрання секретаря комісії за пропозицією депутатської меншості, взагалі вилучити як юридичний нонсенс.

Стосовно третього абзацу. Тут слід додати, що заступник голови комісії представляє комісію на засіданні Президії Верховної Ради з правом дорадчого голосу. Таким чином ми знімемо всі непорозуміння у цій справі.

Нарешті ще два принципових аспекти. Стаття 34 стосується секретаріатів постійних комісій. Ми так і не визначаємо поняття секретаріату постійної комісії. Пропоную додати положення про те, що структура і штати секретаріатів постійних комісій затверджуються Президією Верховної Ради України за пропозиціями комісій.

Суть іншої пропозиції: секретаріати постійних комісій знаходяться у подвійному підпорядкуванні керівництва комісій і керівника Секретаріату Верховної Ради. Таким чином ми знімемо всі непорозуміння і суперечки, які сьогодні є в цій справі.

Останнє. Це стосується, шановні друзі, кожного з нас. Ми всетаки не встановили відповідальності постійних комісій, окремих депутатів за слова, сказані з цієї високої трибуни, за рішення, які вони "проштовхують" і за ініціативою яких ці рішення приймаються в парламенті. Я не буду казати про рішення, які ми прийняли з питань економічної реформи з подачі комісії. Віктор Михайлович Пинзеник заявляє, що дію 70 відсотків цих рішень необхідно негайно припинити, щоб ми якось вибралися з економічної кризи. Хотів би нагадати розмову з лідером політичної партії /тут їх мало, наших колег; вони частіше на телеекранах з'являються, ніж у депутатському залі/. Запитую у нього: а чи не соромно все-таки одержувати у Верховній Раді заробітну плату? А він відповідає: мовляв, знаєте, коли народжується дитина в сім'ї, вона ж не заробляє грошей. Але саме вона найдорожчий член сім'ї, інші її годують. Так і ви повинні ставитись до лідерів новонароджених політичних партій.

Можливо, це є чудова формула, люди добрі. У такому випадку давайте закладемо в - бюджет Верховної Ради кошти на утримання новонароджених лідерів політичних партій, щоб це стадо все-таки законним. Я вже не кажу про ті промови, в яких хтось обіцяв чорну і червону ікру, як тільки команда Гуренка піде у відставку. Вона пішла. Тільки дехто питає: "Де Гуренко?", але всі цікавляться:

"Де червона і чорна ікра?" Не обійдеш і інших обіцянок наших колег. Тільки люди сьогодні ставлять питання так: не хтось обіцяв, а ви, Верховна Рада, оскільки кожен з нас виходить на трибуну і говорить від імені Верховної Ради. У всякому разі люди сприймають так. Тому пропоную відпрацювати положення про відповідальність депутата, за сказані тут слова, а також за рішення, які "проштовхує" комісія, і чи на користь народу України вони прийняті, чи навпаки. Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Шановні народні депутати! Всі, хто бажав взяти участь в обговоренні даного законопроекту, виступили. Майже всі вносили пропозиції схвалити цей документ у першому читанні і доручити Комісії у питаннях законодавства і законності, Комісії мандатній і з питань депутатської етики разом з іншими депутатами з урахуванням висловлених пропозицій та тих, що надійдуть у письмовій формі, опрацювати і внести на розгляд Верховної Ради.

Будуть інші пропозиції? Другий мікрофон.

НОСОВ В.В., член Комісії Верховної Ради України у питаннях законодавства і законності /Октябрський виборчий округ, Полтавська область/. Хочу звернути увагу депутатів, що цей законопроект подано у новій редакції. А до нової редакції треба подати нові пропозиції і поправки, оскільки неможливо врахувати висловлені раніше.

Крім того, хочу зазначити, що нам не виділили відповідні штати... Василь Васильович мене поправив: Президія вже прийняла рішення виділити штати для нашої комісії. Можу запевнити, що комісія зможе продовжити роботу над цим законопроектом, коли додатково з'являться люди. Але з жовтня ми їх не бачимо.

ГОЛОВА. Будемо сподіватися, що хоч штатні працівники забезпечать роботу комісії. Може, таким чином повернемося до того, що апарат буде забезпечувати роботу комісій. Адже спочатку були розмови, що апарат нам не потрібен, а тепер уже починаємо цінувати апарат і штати. Це я просто кажу, щоб крайностей не було.

Звичайно, потрібні люди, які допомагають. Я вже казав з цієї трибуни: у всіх країнах, де нам поводилося бувати, дуже цінують працівників апарату, комісій, секретаріату, а також інших державних чиновників. Це тільки ми так ставимося до себе і до них.

До проекту постанови, зачитаного мною, є зауваження, пропозиції? Немає. Тоді прошу голосувати.

"За" - 313. Приймається.

Наступне питання - про утворення Севастопольського міського суду. Доповідач - Василь Васильович Онопенко, міністр юстиції України. Питання відоме, проект постанови розданий. Є запитання до міністра? Є. Другий мікрофон.

ГАЙСІНСЬКИЙ В.О., перший заступник Генерального прокурора. України /Московський виборчий округ, Харківська область/. Шановні депутати! Хотів би звернути вашу увагу на те, що утворення Севастопольського міського суду недоцільне, тому що у випадку, коли севастопольці не будуть задоволені рішенням Севастопольського міського суду, їм доведеться звертатися зразу до Києва. І тому вважаю, що статус-кво на сьогодні треба зберегти і не утворювати такої додаткової одиниці, як Севастопольський міський суд. Це - перше.

Друге. Не розумію, нащо нам створювати інфраструктуру і виділяти Севастополь як окреме місто, окремий центр? Це було зроблено одного разу в 1948 році, і з того часу ми ходимо навколо цієї проблеми, вирішуємо її в такому ж самому світлі, як і в 1948 році. Вважаю, що така інфраструктура Україні взагалі не потрібна.

І третє. Севастополь треба фінансувати на рівні того статусу, який він має сьогодні, тобто як місто республіканського підпорядкування. Але для цього, підкреслюю, не потрібно утворювати управління внутрішніх справ, суд і таке інше.

ГОЛОВА. Третій мікрофон.

ПОРОВСЬКИЙ М.І., член Комісії Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки /Рівненський виборчий округ, Рівненська область/. Шановні колеги депутати! Мені довелося впродовж останніх п'яти місяців працювати в Криму у непростій ситуації для забезпечення громадянського миру, спокою. Я глибоко знаю ситуацію в Севастополі. Це місто має особливий статус. Це надзвичайно потужна військова база. І ні в якому разі не можна прирівнювати Севастополь до інших міст Криму. Настільки в цьому місті складна ситуація в усіх відношеннях, настільки воно є винятковим за своїм геополітичним значенням, що там, без сумніву, потрібні і окрема структура Міністерства внутрішніх справ, і окрема прокуратура, а також суд.

Перебуваючи в штабі Чорноморського флоту, я працював як член Комісії з питань оборони і державної безпеки і надавав допомогу їм і іншим структурам військового комплексу. Хочу сказати, що якраз російська сторона сьогодні наполягає на тому, щоб статус Севастополя був скасований або прирівняний до статусу інших міст Криму. Гадаю, ми прийняли абсолютно правильне рішення про статус Севастополя. Прошу вас підтримати даний проект постанови.

ГОЛОВА.. Другий мікрофон.

ВАНЄЄВ Г.І., заступник голови Комісії Верховної Ради України у питаннях соціальної політики та праці /Гагарінський виборчий округ, м. Севастополь /. Уважаемые народные депутаты! Я никогда не реагирую ни на какие выступления. Но перед нами выступала личность достаточно весомая - заместитель Генерального прокурора. И видите, какие у него обоснования: если что-то произойдет, все равно придется ехать из Севастополя в Киев. Тогда надо менять статью Конституции, в которой четко сказано, что Севастополь - город республиканского подчинения. Это во-первых.

Во-вторых, если город республиканского подчинения на сегодняшний день не имеет городского суда, не имеет арбитражного суда, то по каждой закорючке куда ездят? В Симферополь. Но если город республиканского подчинения и, кроме того, есть положение о его статусе, предусмотренное указом Президента, то тогда все структуры должны быть выведены напрямую. Почему возникает вопрос у заместителя Генерального прокурора, для меня непонятно. Прошу поддержать проект, проголосовав за него.

ГОЛОВА. Третій мікрофон.

ПЕТРЕНКО В.О., голова підкомісії Комісії Верховної Ради України з питань агропромислового комплексу /Приазовський виборчий округ, 3апорызька область/. Мене дивує, що така висока особа, як заступник Генерального прокурора народний депутат Гайсінський, агітує нас порушувати Конституцію, в якій передбачено, що місто Севастополь повинне мати свій статус. Я був у Севастополі у відрядженні, там дуже складна політична ситуація. Президія посилала мене і Ігоря Деркача. Наш візит так і залишився поза увагою. А туди потрібно втручатися і не боятися, що внаслідок якогось нашого втручання там вибух буде. Там скоріше вибух буде, якщо ми і надалі залишатимемо місто поза увагою, і не матиме воно не тільки суду, а й свого статусу. Я агітую депутатів за те, щоб прийняти постанову і розробити статус...

ГОЛОВА. Другий мікрофон.

СТУПНІКОВ Ю.І., головний бухгалтер науково-виробничого об'єднання "Муссон" /Ленінський виборчий округ, м. Севастополь/. Севастополь имеет давно статус города республиканского подчинения. И это противоречие по отдельным структурам и по реализации статуса города сохраняется уже не одно десятилетие.

Сейчас, обстановка усложнялась. если раньше Крым был просто рядовой областью и по некоторым вопросам конфронтация не возникала, то теперь Крым имеет статус более высокий, чем ранее. И статус Севастополя поднят определенным образом, поскольку, если можно так сказать, центр переместился ближе, то есть Крым стал республикой.

Поэтому я очень прошу депутатов все предложения, касающиеся статуса Севастополя, четко поддержать. Это предложения в отношении арбитражного суда, суда вообще, прокуратуры и Национального банка, который там должен открыть отделение. Все остальные -наши рассуждения, даже запись в Конституции - это лишь декларация. Ее надо подтверждать решением, которое мы должны сегодня принять.

ГОЛОВА. Ми вислухали аргументацію. Прошу народних депутатів проголосувати розданий вам проект Постанови Верховної Ради України "Про утворення Севастопольського міського суду" і прийняти його як постанову Верховної Ради.

"3а" - 331. Приймається.

Наступне питання порядку денного - про утворення арбітражного суду міста Севастополя... Голосувати? Голова Вищого арбітражного суду України Дмитро Микитович Притика хоче запропонувати одну поправку.

ПРИТИКА Д.М., голова Вищого арбітражного суду України. Вам розданий проект постанови Верховної Ради. У пункті 2 зазначена сума витрат на утримання цього арбітражного суду. Але коли ми робили цей економічний розрахунок, то керувалися старими розцінками. Нині підвищилася мінімальна заробітна плата, а також зрослі ціни на товари. Тому цю суму необхідно трохи збільшити. У нас є економічне обгрунтування, що треба 23 мільйони 800 тисяч.

ГОЛОВА. Давайте не будемо суму вказувати, а напишемо:

"Фінансувати за рахунок державного бюджету витрати на утримання суду" і поставимо крапку. А Мінфін усе це перевірить і представить розрахунки. Так, дякую. Прошу проголосувати розданий вам проект постанови як постанову Верховної Ради про утворення арбітражного суду міста Севастополя.

"За" - 334. Приймається.

Депутати пропонують внести зміни до Конституції, то відпрацюйте пропозиції в комісії і внесіть.

Наступне питання - про обрання та увільнення від обов'язків членів обласних судів та суддів військових трибуналів України. Онопенко Василь Васильович готовий дати коментар. Чи є в депутатів зауваження? Все було обговорено в комісії, депутати з'ясували свої позиції. Чи є зауваження? Прошу проголосувати розданий проект постанови Верховної Ради...

У вас є зауваження? Другий мікрофон.

ДМІТРИШИН Я.І., член Комісії Верховної Ради України з питань культури та духовного відродження /Луцький виборчий округ, Волинська область/. Шановні народні депутати! У мене є зауваження. Свого часу ми домовлялися, що відносно тих кандидатур, які буде затверджувати Верховна Рада, враховуватимемо думку депутатів від окремих регіонів. Так ось від імені шести народних депутатів Волині /а всіх нас дев'ять/ хочу зачитати телеграму, яка на цьому тижні надійшла на адресу Верховної Ради і нас, депутатів Волинської області. "За викривання масових фактів беззаконня і злочинних цій мафіозних структур в області проти газети "Народна трибуна" організований черговий штучний судовий процес. На їх захист. Народний суддя міста Луцька Шевчук, яка висувається на посаду члена обласного суду, фабрикує проти редакції незаконне рішення. Маємо докази, що допущено не просто судову помилку, а вчинено свідомі злочинні дії. Просимо про викладене поставити до відома Верховну Раду і утриматися від затвердження Шевчук Лідії членом Волинського обласного суду".

Хочу додати від себе. Шановні колеги! Думаю, що такі важливі рішення, щодо затвердження вищих посадових осіб, які приймає Верховна Рада, повинні бути бездоганними. Вважаю, що не можна не врахувати і цієї обставини. Прошу вас тимчасово утриматися від затвердження Шевчук Лілії Ярославівни.

ГОЛОВА. У мене є запитання до вас. З цією пропозицією ви зверталися до Комісії у питаннях законодавства і законності чи ви чекали пленарного засідання?

ДМИТРИШИН Я.І. Хочу пояснити. Справа не в тому. Я виступив тільки тоді, коли надійшла ця телеграма. Ми отримали її буквально позавчора.

ГОЛОВА. Думаю, що тут треба діяти в установленому порядку. Ми справді так домовлялися, і зараз я стверджую, що комісія приймає зауваження і пропозиції будь-кого з депутатів від тієї чи іншої області або місцевості. Ми цю норму не ігнорували.

Другий мікрофон.

ШИШКІН В.І., Генеральний прокурор України /Кіровський виборчий округ, Кіровоградська область/. Уважаемые депутаты! Иван Степанович! Я не знаю судьи Шевчук, это лицо неизвестно, не обращался и в комиссию. Но я категорически возражаю против такой постановки вопроса. Пока решение суда не отменено вышестоящей инстанцией, никто не имеет права предъявить судье обвинение в том, что он неправильно вынес решение. Это - первое.

Второе. Ни в одном нормальном правовом государстве, о чем мы так много говорим, одна власть не имеет права вмешиваться в функциональную деятельность другой власти.

Это была моя принципиальная позиция всегда. Я ее придерживаюсь и сейчас. И за это буду бороться всегда.

ГОЛОВА. Так, прошу проголосувати... Третій мікрофон.

МОСКОВКА В.М., секретар Комісії Верховної Ради України з питань гласності та засобів масової інформації /Ленінський виборчий округ, Харківська область/. У мене запитання до доповідача. Нам були роздані два проекти постанови. Пропонувався інший склад суддів обласного суду. Що зміни лося і чому тут інші прізвища? Чи то доповнення до першого проекту і ми зараз голосуємо за обидва проекти постанови?

ОНОПЕНКО В.В., міністр юстиції України. Ні, ні. То, мабуть, 21 листопада розглядалося.

МОСКОВКА В.М. Так.

ОНОПЕНКО В.В. То вже обрали цих народних суддів.

МОСКОВКА В.М. Вже обрали? Це доповнення до того списку. Все ясно.

ГОЛОВА. Перший мікрофон.

ПАНАСЮК Ф.Т., голова Чуднівської районної Ради народних депутатів /Любарський виборчий округ, Житомирська область/. Шановний Іване Степановичу! Шановні депутати! Я просив би відпрацювати процедуру відбору кадрів і аналізу ділових якостей претендентів на посади суддів у робочому порядку. Не потрібно цього робити на пленарному засіданні. Погодьтеся, заяви, які сьогодні звучать, нарікання на кандидатури, дуже некоректні. Негарно ми виглядаємо.

Як вирішили це питання, наприклад, в Житомирській області. Усі народні депутати України були запрошені до народного суду. Там були представлені всі кандидатури, роздані автобіографічні довідки. Кожен мав можливість виступити сам, вислухати, інших, перевірити факти на місці. Група народних депутатів написала комісії свої відгуки, то до жодного з претендентів не було серйозних претензій. Давайте ж не шельмувати один одного. Будьмо скромними, порядними і ввічливими по відношенню до людей, які є сьогодні претендентами на такі високі посади.

І ще один момент. Я просив би народних депутатів допомогти на місцях народним суддям в одержанні житла. Повірте, що з кількома достойними кандидатурами, які заслуговують обрання на посади членів обласних судів, нині не можна домовитися з тієї причини, що людям ніде жити. Давайте порушувати перед місцевими органами влади клопотання, щоб проблеми надання житла судді не існувало. Дякую.

ГОЛОВА. Я думаю, ми вже розпочинаємо обговорення. Будемо продовжувати обговорення чи проголосуємо? Проголосуємо? Ставиться на голосування проект Постанови "Про обрання заступника голови Тернопільського обласного суду та членів обласних судів України". Прошу голосувати...

"За" - 302. Рішення прийнято. Названі кандидатури затверджуються.

Проект Постанови "Про увільнення від обов'язків члена військового трибуналу, військова частина 52261". Є у вас цей проект? Є щодо нього запитання? Немає. Прошу голосувати.

"За" - 308. Приймається.

Проект Постанови "Про обрання члена військового трибуналу, військова частина 52261". Є проект? Прошу голосувати.

"За" - 294. Приймається.

Проект Постанови "Про увільнення від обов'язків членів обласних судів України" - Кримського і Миколаївського. Є проект постанови? Прошу голосувати.

"За" - 305. Приймається.

Проект Постанови "Про увільнення від обов'язків суддів військових трибуналів України", Прошу голосувати.

"За" - 304. Приймається.

Всі проекти проголосовані.

Переходимо до розгляду наступного питання порядку денного - звіт головного редактора газети "Голос України" і інформації головного редактора журналу "Віче".

"Різне" розглядатимемо, коли залишиться для нього час. Я вам учора казав, що за два дні ми вже встигли наробити багато боргів. Ми проголосували за заслуховування звіту головного редактора "Голосу України" і редактора журналу "Віче".

Але потім пропонувалося розглянути одночасно й питання про проект Закону про телебачення і радіомовлення. На сьогодні заплановано й "Різне". То враховуючи те, що ми відстаємо і заборгували, а в понеділок провели широке обговорення порядку денного, може, сьогодні будемо виконувати графік?

Слово надається Правденку Сергію Макаровичу - народному депутату головному редактору газети "Голос України". Скільки рам потрібно часу? За Регламентом - до 30 хвилин, не більше. Бажано менше. Є Регламент, ми за нього проголосували. Скоротити час виступу - це вже право доповідача.

ПРАВДЕНКО С.М., головний редактор газети "Голос України" /Самарський виборчий округ, Дніпропетровська область/. Шановний Іване Степановичу! Шановні народні депутати! У мене дійсно є трихвилинний варіант, але він надто короткий. Якщо вникати в деталі, то, мабуть, треба значно більше часу.

Отже, газета "Голос України" почала виходити у світ з 1 січня 1991 року. У першому році виходу газети у світ було більш як 140 тисяч передплатників. На 1 січня 1992 року, тобто нинішнього, ми мали 338 тисяч передплатників, але ця цифра зростала протягом усього нинішнього року і досягла на сьогодні 450 тисяч. І ось нещодавно Мінзв'язку повідомило дані передплати в Україні на 1993 рік. У вас така таблиця є, але вона застаріла, бо роз давалась два тижні тому.

За останніми даними тільки в Україні, не рахуючи країн СНД та інших, тираж "Голосу України" в наступному році становитиме 733 тисячі 250 примірників. Це при тому, що передплатна ціна газети зросла в 24 рази.

На цьому, власне, я міг би і закінчити звіт, бо цифри говорить самі за себе і за газету. Хіба, можна ще додати, що я дотримав свого слова, коли під час мого затвердження два роки тому обіцяв створити популярне і впливове видання Верховної Ради.

До констатації цього факту для рівноваги слід додати чималу дозу критики /і самокритики/ на адресу головного редактора, редколегії і редакції /а критикувати нас є за що/ і на цьому закінчити виступ. Але, думаю, що народних депутатів цікавить детальніший звіт. Що нам вдається, що - ні, які маємо на сьогодні труднощі.

Ось одна з таких проблем. У нас, як кажуть у народі, "святе місце вільним не буває". І вже сьогодні члени Президії, то один, то інший, бажають друкувати свої доповіді, виступи на сторінках газети "Голос України". І якщо одному в цьому плані пощастить, то другий вже має претензії: чому того надрукували, а мене - ні? Але є ще інтереси читачів, окрім усього іншого.

Раніше в нас господарськими бухгалтерськими питаннями займалися партійні видавництва, а редактори - творчим процесом і дотриманням відповідної лінії. Мені, як головному редакторові, довелося займатися всім. Вибиванням і діставанням приміщення, меблів, телефонних апаратів, друкарських машинок, електролампочок і так далі. І головне - добором кадрів. На все це у свій час було відпущено два місяці.

Займаючи відведені нам приміщення, довелося зіпсувати стосунки з кількома колегами - головними редакторами. Деякі з них і зараз не можуть того пробачити. І досі розплачуюся за це.

Але як би там не склалося, газета почала вчасно виходити у світ.

Правда, у тій поспішності, коли оперативно набиралися кадри, були допущені й кадрові прорахунки. П'ятьох чоловік довелося за всіма правилами звільнити, а весь склад редакції за згодою Президії перевести на роботу за контрактовою системою, яка є прогресивною. Так що творчий колектив формується не просто. Але зараз вам можу доповісти, що цей колектив є, що він набуває досвіду, здатний удосконалюватись і підвищувати свій професійний рівень. І я маю право пишатися тим, що працюю разом з людьми, які зібралися сьогодні в "Голосі України".

Нині безпосередньо в апараті редакції працює 46 творчих співробітників /журналістів/. А всього в апараті разом із перекладачами, редакторами, коректорами, друкарками і так далі - 161 чоловік. Крім того, в обласних центрах і в Криму - 20 власних кореспондентів газети. Маємо також власних кореспондентів у Литві, Латвії, Бєларусі, Молдові, Азербайджані, Вірменії, Грузії, Узбекистані, Таджикистані, Киргизстані, Казахстані, Туркменистані і в Росії. Крім того, більш-менш регулярно надсилають матеріали і інформацію наші кореспонденти в Болгарії, Канаді, Німеччині, Аргентині, Чехо-Словаччині, Польщі, Англії, США, Бразилії. Як правило, це українці, їм за їхню працю виплачується лише гонорар, який ми відкладаємо в себе, а вони його отримують, коли приїздять в Україну. Тобто вони працюють на нас за символічну плату.

Щоб постійно утримувати корпункти власних кореспондентів за кордоном, потрібно багато валюти. Але ми йдемо і до цього, до відкриття таких кореспондентських пунктів на госпрозрахунковій основі. Тобто власний кореспондент повинен буде давати до нашої газети певну кількість валютної реклами з країни перебування.

Таким чином, попри всі труднощі можна стверджувати, що на сьогодні "Голос України" завдяки своєму апарату, внутрішній і зовнішній власкорівській мережі, постійній співпраці з Верховною Радою є найбільш поінформованим виданням у державі. Широкою популярністю у читачів користується розворот "Інформаційний кур'єр", публікації на економічні й політичні теми під рубриками "Економіка", "Бізнес", "Політика і ми", "Суспільство". Мають свого читача публікації на історичну тематику під рубрикою "Сторінка літописця". Законодавчі, аграрні, культурні й інші проблеми - все це знаходить своє відображення на сторінках "Голосу України". Тема Рад висвітлюється під рубриками "Життя Рад", "Життя Рад: економічний зріз", "Життя Рад: екологічна експертиза". На сторінках газети постійно виступають і наші читачі /хоча, ми вважаємо, недостатньо/, наші виборці, народні депутати всіх рівнів, відомі державні діячі, авторитетні економісти, діячі науки і культури, керівники підприємств, робітники і селяни. З'явитися на сторінках "Голосу України" стали престижним. Але, вважаю, на сьогодні застаріло саме гасло, яке ми пишемо над назвою газети - "Влада - Радам". Це сталося хоча б тому, що. практично вже відбувся і відбувається поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову, і незрозуміло, яка саме влада - Радам.

Я пропонував би, з вашого дозволу, зняти це гасло. Більшість газет виходить без усяких гасел, саме тому, що влада розділилася. У цьому залі був зроблений закид, що "Голос України" веде кампанію проти Верховної Ради, за її розпуск тощо. Думаю, що цей закид - несправедливий. Центральна виборча комісія по виборах народних депутатів України регулярно надсилає відомості про реєстрацію груп, які займаються збиранням підписів. І є відповідний Закон про всеукраїнський та місцеві референдуми, згідно з яким ми зобов'язані враховувати ці відомості про реєстрацію груп, що ми і виконуємо.

Був закид, що, скажімо, на ці гроші, тобто на ті, які дає Верховна Рада /це закид шановного депутата Мещерякова/ - на эти деньги она взахлеб пишет о героической борьбе против ВС кучки студентов и так далее".

Це, на нашу думку, не відповідає дійсності. Ми провели досить стриманий "круглий стіл" з представниками студентства і поставили питання досить тверезо: чи може студентська організація чисельністю п'ять тисяч чоловік претендувати на остаточне і безповоротне вирішення такого загальнодержавного питання? І зробили відповідні спокійні висновки.

Шановний народний депутат Олександр Олександрович Мороз виступив у нашій газеті із статтею, в якій виклав свої думки з приводу того, кому і для чого потрібен розпуск Верховної Ради.

На мою особисту думку, скажімо, розпуск Верховної Ради, тиск на Верховну Раду, яка прийняла Декларацію про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України - справа сумнівна.

Але є в суспільстві і в цій Верховній Раді й інші думки, і ми як газета не можемо їх не помічати. Хочу лише сказати: багато що залежить від нашої з вами роботи у Верховній Раді і в округах. Подивіться цей зал у п'ятницю, особливо в другій половині дня, - і ви самі зробите висновок, як нам треба працювати.

Шановний депутат Мороз також говорив з цієї ж трибуни, що ми, Верховна Рада, платимо своїй газеті, даємо дотації, а вона веде кампанію проти нас.

Про те, що і як ми ведемо, я вже доповідав. А от у питання, хто нам платить, хотілося внести ясність. Точка зору Олександра Олександровича - суто партійна, на нашу думку, точка зору на партійну пресу; коли партія на свої кошти утримує газету, то, звичайно, вона і замовляє музику.

Ми ж, і сама Верховна Рада, і її газета існуємо, по-перше, за рахунок платника податків. Газета, до того ж, йде не лише окремому передплатникові, а й бібліотекам, на підприємства, в школи, де нею користуються безліч людей, тих же самих платників податків, і, повторюю, власне передплатникам. І Верховна Рада стосовно нас виступає, на нашу думку, тільки розпорядником коштів. Головна лінія газети - державотворча, а не партійна. Крім того, в міру своїх сил ми повинні відображати всі важливі процеси, що відбуваються в суспільстві. Тут у нас багато недоліків, не завжди ми правильно, розставляємо акценти, не все встигаємо, але прагнемо. Та й скажіть мені, шановні колеги: тут, з цієї трибуни, ми завжди правильно даємо оцінки суспільним процесам? Так, у газеті є чимало помилок, а бувають і відверті дурниці. Я мушу це визнати. Але знову ж таки, вибачте, хіба мало їх звучить з цієї трибуни? Цим я хочу сказати тільки одне: всі ми, і депутати, і журналісти, усього - на всього люди. Та ще й люди, які живуть у складний час, і відповідно мають право на помилку, якщо працюють.

Друге, крім дотацій, джерело надходження коштів до нашої газети - передплатник. Це джерело вельми суттєве. Дані передплати свідчать, що читачі вклали в "Голос України" 1993 року 355 мільйонів карбованців.

Доповім дані передплати по окремих областях, тому що в аркушику, розданому вам, вони застарілі. Думаю, що й шановному народному депутатові Черненку буде цікаво дізнатися, що на наступний рік у порівнянні з нинішнім передплата в Донецькій області зросла на 306 процентів. Отже, донецький читач, його виборець, голосує за нас. І голосує істотно, гаманцем. Так само різко зрослі, кількість передплатників у Запорізькій, Полтавській, Рівненській, Черкаській, Хмельницькій, Дніпропетровській, а також у Чернігівській, Харківській областях. Дещо повільніше зростав передплата у Львівській і деяких інших областях. Почасти пояснюємо це тим, що зокрема у Львові з'явилися за цей час десятки видань, причому багато з них значно радикальніші, ніж "Голос України". Але це не змінить нашої центристської позиції, прагнення в міру наших; сил до виваженості, різноголосся, висвітлення різних точок зору. Це наша лінія, і ми вважаємо її правильною лінією газети Верховної Ради, оскільки сама Верховна Рада - це зіткнення і компроміс різних точок зору. А які саме ідеї, думки превалюють в газеті - значною мірою залежить і від вас, шановні народні депутати, оскільки кожний з вас є для редакції представником засновника і має повне право для обнародування своєї точки зору з будь-якого питання на сторінках "Голосу України".

Можна буквально на пальцях однієї руки перерахувати випадки, коли народний депутат України хотів, але не зміг опублікуватися на сторінках нашої газети. В поодиноких випадках є й вина редакції, А в основному це випадки, коли народний депутат або відверто пропагував програмні цілі своєї партії /а ми вважаємо, що газета не може бути рупором якоїсь партії, бо це неминуче приведе до того, що вона стане не газетою Верховної Ради, а рупором всіх партій, або у запропонованих нам статтях такими висловами "нагороджував" своїх політичних опонентів, що йому б нізащо не дали договорити з цієї трибуни. Такі статті ми повертали.

Окремі народні депутати, і ті, що називають себе демократами, і інші, приносять не лише свої статті, а й статті своїх референтів або когось з авторів зі свого виборчого округу. Протекція - метод старий як світ. Так частенько через відповідний відділ ЦК проштовхували свої статті в республіканську пресу низові працівники Компартії та інші і автори. Як правило, це дуже нудні й банальні матеріали, хоча їх авторам і здається, що вони ледь не Америку відкрили. У нас є корпункти в більшості областей України, як я доповідав. У нас є відділ листів редакції, є відповідні відділи редакції за тематикою. Туди і слід звертатися авторам.

Перед нами постійно стоїть дилема: з одного боку, треба бути газетою, яка б задовольняла Верховну Раду чи принаймні більшість народних депутатів, з другого - завойовувати читача. А ці завдання не завжди йдуть паралельно. Якщо ми перетворимося в бюлетень Верховної Ради, то ви будете мати газету з тиражем 50-70 тисяч. Нащо нам таке видання? І оскільки читач-він же і телеглядач, і бачить все, що відбувається на пленарних засіданнях, протокольно фіксувати їх у звітах немає сенсу. Читача можуть зацікавити нестандартні підходи газети до того, що відбувається в цьому залі, а також широке висвітлення життя і проблем країни.

Аванс, виданий читачами у вигляді передплати, багато до чого зобов'язував і зобов'язує. Я вже казав, що редакційний колектив формувався зовсім не бездоганно, на відшліфований добір кадрів просто не було часу.

Найбільш кваліфіковані у професійному відношенні журналісти

- повторюю, в професійному - працювали тоді в численних виданнях Компартії. Із своїх добре структурованих і, як їм здавалося, досить міцних позицій не без іронії споглядали: що у нас вийде з "Голосом України", що вийде з цього редакційного колективу. Вони й подумати не могли, що через 8-9 місяців їхня структура лусне і жодна жива душа не вийде на вулицю захищати її.

Але були й винятки. Я і зараз вельми вдячний народному депутату Володимиру Яковичу Стадниченку, головному редакторові тоді "Радянської України", а нині - "Демократичної України", який без ремствування поступився кількома працівниками, які нині дуже пристойно працюють в "Голосі України".

Зауважу, що під час формування редакції Комуністична партія, її ЦК за правом своєї більшості в парламенті мали повну можливість направити до нової газети значну групу журналістів. Але чи то ідеологи Компартії до цього не додумалися, чи для них це була неосвоєна вища математика політичної боротьби, чи не було вже напохваті достатньої кількості відданих журналістів, але таких пропозицій не надходило.

Потім, коли газета з першого номера взяла курс на незалежність України, що різко розходилося з офіційною політикою КПРС, були спроби поправити нашу позицію, нашу лінію, але ми, журналісти редакції, надаючи слово всім депутатам, хто бажав висловитися на сторінках газети, друкуючи відгуки на ці виступи, якщо такі надходили, все ж продовжували йти своїм курсом.

Час показав, що цей курс правильний, це видно з підтримки читачів. І як би не склалася моя подальша журналістська і людська доля, я завжди буду глибоко вдячний вам, шановні колеги, за те, що ви виявили мені високу честь бути першим головним редактором "Голосу України".

Я також глибоко вдячний колишньому Голові Верховної Ради Леоніду Макаровичу Кравчуку і нинішньому Івану Степановичу Плющу.

Президії Верховної Ради, усім вам за підтримку газети, за розуміння тих складних проблем, з якими стикається молоде, тільки трохи старше за віком від незалежної України видання.

Зараз куратором газети, як і Комісії з питань гласності та засобів масової інформації, за розподілом обов'язків є Василь Васильович Дурдинець. Газета постійно відчуває його підтримку, його доброзичливе ставлення до журналістів. Так само з розумінням ставиться до наших проблем і голова Комісії з питань гласності та засобів масової інформації Микола Михайлович Спис. Немає дріб'язкової опіки, ніхто не підказує, як нам писати, як ніхто у нашій Верховній Раді не повчає того чи іншого депутата, що і як йому говорити. Вважаю, що такий підхід. до газеті робить честь Верховній Раді.

Окремі ж важливі доручення керівництва Верховної Ради і її Президії, рекомендації Президента України ми намагалися якнайкраще виконувати. Я міг би навести приклади, як ми відповідали закордонним чи російським виданням, але не хочу забирали вашого часу.

Знаю, яку реакцію, судячи з учорашнього виступу Міністра внутрішніх справ, викликали публікації в "Голосі України" "Кому мафія поставить пам'ятник?" і "Чи провалиться соціальне замовлення, або хто ж все-таки правий - Прем'єр-міністр чи генералітет?"

В одній з них йшлося про наміри керівництва МВС України реорганізувати Головне міжрегіональне управління по боротьбі з організованою злочинністю, в другій продовжується ця ж тема. З виступу міністра ми побачили інтерес до цієї тематики, і нам цей інтерес зрозумілий. Ми розуміємо, в чому він виявляється, прекрасно розуміємо, і вважаємо, що наші виступи принципові. Ми маємо серед офіцерів МВС таких, хто нам подає чесну інформацію. І якщо трапляться якісь факти, які будуть на користь загальній справі, то виступимо на цю тему ще раз. Вважаємо, що міністри не зовсім правильно роблять, коли цю трибуну використовують для зведення рахунків з газетою Верховної Ради.

Ми підкреслюємо боротьбу з мафією, з корупцією, яку оголосив Прем'єр-міністр Леонід Данилович Кучма, і будемо цим курсом іти далі. Хоча... Не хотів би плакатись, але мушу сказати, що троє співробітників побували в лікарнях після... Ви знаєте, після чого. Були напади фізичні, брутальні і так далі, не буду переповідати перипетій, є дзвінки з погрозами, не один дзвінок і не одному працівникові...

Окремо хочу сказати про безперечне зловживання Міністерством зв'язку своїм монопольним правом на розповсюдження газет, За І992 рік Мінзв'язку взяло з нас 41,6 відсотка від коштів, виручених за передплату, і 33,8 відсотка від вартості роздрібного продажу. На наступний рік претендує на те ж саме, тобто на 140 мільйонів карбованців як мінімум.

Ніяк не можу збагнути, за якою логікою Мінзв'язку бере собі процент від виручки за передплату? А якби раптом Верховна Рада вирішила посилити дотацію своїй газеті і різко знизити її передплатну і роздрібну ціну?

Звідки тоді, від чого "танцювало" б Мінзв'язку? Чому не береться від фактичних його витрат за доставку? Чому ці витрати рахують лише економісти Мінзв'язку, здатні накрутити що завгодно? Чому, нарешті, Мінзв'язку, забираючи собі левову частку прибутків редакцій /не тільки нашої редакції!/ не несе ніякої відповідальності за те, що доставляє газети на другий-третій день?

Вважаю, що цифри відрахувань за доставку мають уточнюватися не тільки фахівцями Мінзв'язку, але й економічною службою редакції і обов'язково засновника, в даному разі Верховної Ради. І це повинно стосуватися не лише нас, а й інших видань і їх засновників. Ми, редакція, стараємося, щоб зростав тираж, і автоматично своєю працею збільшуємо надходження до Мінзв'язку.

Звичайно, сьогодні вже можна говорити, хоч і важко, що з пожвавлення економічного життя країни, тобто із збільшенням рекламодавців, рідних і валютних, газета може вийти на власні прибутки. А коли це буде? Поки що рекламодавців тягнемо до газети за вуха. Коли на полицях пустка, рекламувати нічого. Але і при тому, що сьогодні праця редакційного колективу забезпечила надходження на наступний рік 355 мільйонів карбованців від передплатників, я думаю, творчий колектив редакції має право ставити питання, щоб бути співзасновником газети поряд з Верховною Радою. Це був би приклад поваги до четвертої влади.

Згідно з відповідною постановою Верховної Ради наша газета з 1 січня нинішнього року видається двома мовами: українською і російською. Я з самого початку був проти цього, оскільки мав певний досвід роботи у двомовній "Робітничій газеті". Це завжди небезпека мовного суржику, завжди затримки з надсиланням у виробництво оперативних матеріалів, бо потрібен час для перекладу, великі витрати па перекладацький сектор і сектор літературного редагування, подвійна кількість коректорів, друкарок і тік далі.

Редакційний організм через це стає великим і, як наслідок, незграбним. До того ж, служби Секретаріату Верховної Ради, як і відповідні служби апарату Президента України, ще й досі, мабуть, не знають, що "Голос України" виходить у світ двома мовами. Закони, постанови Верховної Ради, укази і розпорядження Президента надходять до редакції однією мовою - українською. Чи можемо ми самі їх перекладати? В принципі, можемо. За рахунок оперативності. Але це не буде легітимний, юридично бездоганний переклад, яким можна беззастережно керуватися. Тоді навіщо ж він такий потрібен? Переклади мають здійснюватися централізовано, в апараті самої Верховної Ради і Президента, щоб не було різночитання і різного трактування. А російськомовний наш читач не знає цих складнощів і виставляє до газети претензії за публікацію матеріалів українською мовою в російському варіанті газети. І читач, на нашу думку, правий, бо він передплатив російськомовний "Голос України", тобто свого роду уклав відповідний контракт на отримання певної літературної, журналістської продукції.

Враховуючи все це, пропоную те, то пропонував і тоді, коли народжувалося рішення про двомовність "Голосу України": Верховна Рада, я переконаний і зараз, повинна мати дві газети - україномовну і російськомовну. Це забезпечить підвищення мовної культури кожної з них, сприятиме оперативності цих видань і певній між ними конкуренції. Та й ви, шановні депутати, у порівнянні будете бачити, яка газета краща. Кабінет Міністрів без страху і сумнівів заснував одну газету і став співзасновником ще кількох.

Знаю від колег, що "Правда України" - газета центристська, готова хоч сьогодні стати під прапор Верховної Ради. Будемо говорити, не сьогодні, передплата вже відбулася, а якби з 1994 року, було б дуже добре, на мою думку.

Нас зобов'язували також заснувати додатки для національних меншин. Ми й це виконуємо. В Одесі видається "Роден край" болгарською мовою як додаток до "Голосу України", в Києві - "Еврейские вести". Ми їх фінансуємо. Зараз йдеться про заснування додатку польською мовою.

Інші національні товариства поки що не зверталися за такого роду підтримкою.

Гостро стоїть також проблема зарплати в нашій редакції, оскільки в комерційних і незалежних виданнях ця зарплата вдвічівтричі вища. Наші коректори /разом з черговими редакторами/ працюють постійно до другої-третьої години ночі, і єдиний їх "привілей" - це те, що ми їх, коли є пальне, розвозимо мікроавтобусом по домівках. Люди не витримують такої напруги за ту зарплату, яку вони мають.

Вважав би за доцільне дозволити редакції половину надходжень від реклами витрачати виключно на підвищення зарплати і гонорару, не оглядаючись ні на які так звані сітки для працівників державних установ. Інакше у нас з часом працюватимуть найслабкіші у творчому відношенні журналісти, і неминуче впаде популярність видання.

Значною проблемою з для нас і робота видавництва "Преса України", підпорядкованого Кабінету Міністрів. Ми, як правило, вчасно, за графіком, надсилаємо до набірного цеху видавництва оригінали, але вони набираються в останню чергу. Я вже не кажу, що буває, коли о 5-й - 6-й вечора надходять якісь термінові матеріали з Верховної Ради чи з апарату Президента. Виявляється, що їх у цеху практично нікому набирати. І від цього потерпають наші коректори, випускові і чергові редактори, змушені сидіти до

2-ї - 3-ї ночі. В той час як за нормальних умов, навіть при наявності термінового набору, могли б закінчити роботу о 22-23 годині. Складається враження, що керівництво видавництва втратило важелі контролю над виробничим процесом, що там правлять бал комерційні і незалежні видання, здатні підготувати весь виробничий ланцюжок живими грошима. У нас такої можливості немає. Звідси й відповідне ставлення.

Газета Кабінету Міністрів "Урядовий кур'єр" має намір з наступного року виходити тричі на тиждень. Вона відповідно розширює штати, їй потрібні приміщення. "Урядовий кур'єр" проситься до нас, щоб ми потіснились /хоч нам самим тісно/, а не до видавництва Кабінету Міністрів "Преса України". Тоді виникає законне запитання: хто ж у тому домі, тобто у видавництві "Преса України", господар?

Спостерігаючи таку роботу видавництва, ми з перших днів виходу газети ставили питання про придбання комплексу комп'ютерного набору для "Голосу України". До нас приєднався і "Урядовий кур'єр". Не буду переповідати всі перипетії того придбання, але доповім, що зараз такий комплекс є, і ми навчаємо кадри для роботи на ньому.

І невдовзі будемо самі, у своїй редакції, повністю готувати перший примірник кожного номера газети. Таким чином, нам вдасться уникнути контактів із набірним цехом видавництва. Воно буде тільки з готового примірника множити наш тираж. Так що, як бачите, і в цьому складному питанні ми не стоїмо на місці, а намагаємося його кардинально вирішити.

У цьому залі не раз лунали слова про те, що кожний має перти свого плуга. Можу доповісти, що на дорученій вами ділянці роботи весь редакційний колектив свого плуга пре. Чи можемо ми свою справу робити краще? Безперечно. В редакції чимало журналістської молоді, яку доводилося вчити з азів. Наприклад, таким речам, що перед тім як людину персонально критикувати, треба з нею поговорити, незважаючи на наявність проти неї будьяких документів і фактів.

Для нас, журналістів старшого покоління, це абетка, яку вивчають на першому курсі університету. Молодь же чомусь сприйняла демократію як вседозволеність у користуванні фактами, а то й чутками і їх трактуванням без перевірки. Доводиться і це долати, навчати професійній роботі.

У редакції багато молоді. Думаю, через 2 -3 роки вона розкриє свій потенціал і від того газета стане кращою, ніж зараз. Одним словом, газетний організм нормально розвивається.

Через газету ми багато чого роз'яснили нашим читачам, зокрема, допомогли їх розібратися у багатьох складних питаннях нашої історії.

Газета сповідує дружбу народів, міжнаціональну злагоду. Ми розуміємо, що найближчий наш родич - російський народ. Але найкраще живуть між собою ті родичі, які мирно і справедливо поділили спадщину, поважають межу, тобто кордон, і права один одного. Це ми сповідуємо, і читач нас підтримує.

Тепер у так званих російських демократів нова ідея фікс: то, мовляв, колишній українські партократи розвалили "нерушимый''.

Ці погляди також знаходять відповідну реакцію на сторінках нашої газети. Ми взагалі вважаємо, що краще дивіденди принесла б Москві політика підкресленої поваги до незалежності України. Від цього виграли б народи і України, і Росії, і світу. Сподіваюся, ми до цього доживемо. Цією надією проникнуті і виступи " Голосу України".

Мої колеги, шановні народні депутати України, на мою думку. повинні також усвідомити, що минули ті часи, коли політик міг поводитись як завгодно, а в пресу методом проціджування потрапляла тільки позитивна інформація про нього, про його батьківське піклування про народ.

Депутат повинен знати, що коли він у цьому залі, наприклад, говорить: "Учора ви на нас тиснули і ми проголосували, а сьогодні ми прокинулись і подумали...", то це викличе відповідні оцінки в пресі, у тому числі й у газеті Верховної Ради.

Я вже говорив, що ніхто з керівництва Верховної Ради газеті не вказує, як і що робити. Але це не означає, що ми безконтрольні. З фінансового боку влітку нас ретельно перевіряло КРУ і Мінфін. Кошти ми використовуємо без істотних порушень. Ще й прагнемо їх заробити.

Діємо згідно зі статутом редакції, затвердженим у порядку, передбаченому законодавством. Згідно з цим статутом газета виступає за цивілізовані міжнаціональні стосунки в Україні, за єдність держави, за зваженість і цивілізовані форми політичної боротьби.

Ми ні в чому не порушуємо статут редакції і законодавство про пресу.

У газеті досить пристойно налагоджені інформаційна служба, але, на мою думку, на думку редколегії, бракує аналітичних матеріалів. Тобто бракує журналістів - аналітиків, здатних глибоко і тверезо відслідковувати суспільні процеси. Ніде таких фахівців зараз не візьмеш, вирощуємо своїх.

Вважаю, ми ще недостатньо висвітлюємо роботу комісій Верховної Ради місцевих Рад народних депутатів і трудових колективів, недостатньо використовуємо різноманітні соціологічні дослідження. Недостатньо привчаємо нашого читача до того, що він повинен і не сяк-так працювати, чекаючи милості від держави, а працювати добре і справно платити державі податки. Психологічний перелом у цьому напрямі в народі ще не відбувся.

Серйозною проблемою є для нас і оволодіння сучасним стилем газетного письма, стилем без нальоту провінційності. Одним словом, нам є що вдосконалювати і над чим працювати.

Наша газета зовсім юна, але вона вже стала невід'ємною частинкою незалежної України... І роботи в нас над удосконаленням газети, як і у всіх нас над зміцненням України, непочатий край.

Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Прошу встановити регламент 15 хвилин для відповідей на запитання.

Перший мікрофон.

ЧАРОДЄЄВ О.В., член Комісії Верховної Ради України у закордонних справах /Пролетарський виборчий округ, Донецька область/. Сергей Макарович! Тираж, география распространения, которых вы достигли, были бы честью для любой другой газеты. Но органу Верховного Совета нужно было бы выполнить еще одну задачу

- правдиво отобразить мнения народных депутатов, процессы, протекающие в Верховном Совете. На мой взгляд, этого не сделано. Вопрос такой: почему вы не практикуете публикацию в газете интервью депутатов, представителей разных фракций? Если они и печатались, то крайне редко.

Второе. Вы хоть как-то контролируете перед публикацией спорные или сомнительные в политическим отношении документы? В частности, я имею в виду провокаторское заявление общества "Просвіта"'. Они говорят о политическом убийстве представителя Руха. Ведь это же ерунда, не имеющая под собой оснований. Даценко из Донецкой области дважды пишет о форуме / на котором я присутствовал и все видел/ совсем не то, что было на самом деле. Он упоминает о тех, кто там был, но никогда не подойдет и не спросит... Подобное можно сказать и о других.

Ваша газета действует абсолютно самостоятельно. Вы говорите, что нужно снять лозунг "Власть - Советам", поскольку произошло разделение властей. Мне это тоже не понятно. Идите к Президенту, организовывайте газету, если считаете, что должны освещать и его... Или идите в другую организацию... Но Верховный совет вы не представили народу.

ПРАВДЕНКО С.М. Думаю, з частиною ваших зауважень можна погодитися, з частиною - ні. На мій погляд, Верховна Рада в газеті представлена, представлені різні думки, різні течії. Інтерв'ю може бути більше чи менше, але значною мірою наші можливості залежать і від того, скільки до газети надходить офіційних матеріалів. Хоч я не беруся стверджувати, що газета досконала.

Можу вас запевнити; я пересів у це крісло з крісла голови комісії, мабуть, не заради кар'єри, і ним не дорожу. Повірте: за два роки воно забрало у мене немало сил.

ГОЛОВА. Йдеться про те, що газета повинна більше висвітлювати внутрішнє життя Верховної Ради. Маються на увазі інтерв'ю від фракцій, груп і так далі. Це справедливо, мені здається.

ПРАВДЕНКО С.М. Із цим я можу тільки погодитися.

ГОЛОВА. Другий мікрофон.

ПРАВДЕНКО С.М. Газета ніколи не буває досконалою.

БОЙКО І.В., голова підкомісії Комісії Верховної Ради України з питань діяльності Рад народних депутатів, розвитку місцевого самоврядування /Першотравневий виборчий округ, Чернівецька область/. Сергій Макаровичу! У своєму виступі ви сказали про те, що гасло "Влада - Радам", яке на газеті органу Верховної Ради, уже застаріло. У мене два запитання з цього приводу.

Перше. Чи не вважаєте ви як представник четвертої влади, що пора вже відмінити статтю 2 Конституції, яка звучить так:

"Вся влада в Україні належить народові. Народ здійснює державну владу через Ради народних депутатів... Всі інші державні органи підконтрольні і підзвітні Радам народних депутатів"?

І друге питання. Чи не тому, що ви вважаєте, що згадуване гасло застаріло, тижнів два тому на першій сторінці газети з'явилась карикатура, де Голова Верховної Ради Іван Степанович Плющ, якому ви сьогодні вже співали дифірамби, ніби рветься до штурвалу влади?

ПРАВДЕНКО С.М. Нормальна карикатура. Біля штурвалу стоять Прем'єр-міністр і Голова Верховної Ради... Йшлося про передачу повноважень, і це було сказано більш-менш злободенно. На нашу думку, де нормально. Але скільки людей, стільки і смаків, і про це можна сперечатись безкінечно.

Що стосується гасла. Я не проти нього, як такого. Просто гасло на газетах це застаріло. ми звикли до нашого стереотипу, до того, що кожна газета повинна мати гасло, приміром, "Пролетарии всех стран ...", "Влада - Радам" і так далі. Сьогоднішній газеті це просто не потрібно. Є "Голос України" - газета Верховної Ради України. Цього достатньо. Я так вважаю.

ГОЛОВА. Третій мікрофон.

КОРОБКО М.І., секретар Комісії Верховної Ради України у питаннях екології та раціонального природокористування /Тернівський виборчий округ, Дніпропетровська область/. Шановний Сергій Макаровичу! Я є передплатником нашої і вашої газети "Голос України", Думаю, депутати мають рацію, коли ображаються, що ви недостатньо нині того, що, скажімо, було б зазначено в репортажі я засідання Верховної Ради про те, що в п'ятницю в залі присутні 100 чоловік. І навіть зараз, коли ми з вами працюємо, від моєї Криворізьської депутації /вона налічує сім депутатів/ присутні чи дві, чи три особи і так далі. Думаю, що тут перед читачами газета має велику вину.

А питання ось яке: яку оцінку вашій роботі дають ваші не такі вже й нечисленні читачі? Може, вони теж говорять вам про те, що ви недостатньо щось висвітлюєте?

ПРАВДЕНКО С.М. Спасибі. З приводу нашої вини щодо присутності у залі засідань депутатів. Я думаю, тут перш за все винні депутати. Я говорив, як ми відвідуємо пленарні засідання.

Тепер що стосується читачів. Недавно ми аналізували свою пошту. Існує дві точки .зору на цю проблему. Одні кажуть: не треба нам ніяких новин у вашому "Голосі України". Вміщуйте всі документи, постанови, закони у першу чергу. Тобто йдеться про бюлетень. В основному таку точку .зору мають люди, які працюють у державних установах. Відсоток таких читачів досить великий. Вини кажуть: новини ми почитаємо в інших виданнях.

Велика армія наших читачів, навпаки, наголошує: вміщуйте поменше того, більше друкуйте про життя країни, бо це ми бачимо по телебаченню, чуємо по радіо.

Тут потрібно знайти золоту середину /я про це говорив, що ми завжди знаходимося між думкою депутатів, щоб газета задовольняла їх, з одного боку, і що нам потрібна популярність серед читачів, з іншого боку/. Без цього станемо таким виданням, яке і вам буде вже непотрібне, Отже, оту золоту середину ми постійно і шукаємо.

ГОЛОВА. Перший мікрофон.

ВЕРЕТЕННІКОВ В.О., генеральний директор акціонерної компанії молочного комбінату "Придніпровський" /Індустріальний виборчий округ. Дніпропетровська область/.

Уважаемый Сергей Макарович! Вы подчеркнули в своем выступлении, что газета имеет основное направление - это государственное строительство. Но ведь государство строится не только здесь, в столице, а и в регионах. Хотелось бы услышать, намерены ли вы больше внимания уделять регионам? Это первое.

И второе. Хотел бы предложить, чтобы вы вели на страницах газеты диалоги, когда сталкиваются мнения различных политических сил, течений. Это, мне кажется, привлекло бы внимание читателей, То, что вы за два года сумели подняться до уровня самой популярной в Украине газеты "Сільські вісті", - хорошо. Но это, наверное, еще больше привлечет к вашей газете внимание читателя.

ПРАВДЕНКО С.М. Погоджуюся з вашою пропозицією. Тим паче, що ви письменник і на цьому розумієтесь.

Практика підтверджує, що меж досконалості немає. Зараз опрацьовуємо портрет газети "Голос України" 1993 року. Повірте, пропозицій у редакційному колективі дуже багато. Ми зараз аналізуємо, що реально ми зможемо виконати, а що - ні.

Що стосується регіонів. Я підкреслюю: по Україні маємо 20 власкорів, у тому числі і в Дніпропетровську. Більшість із них озброєна телефаксами, або, як мінімум, телетайпами. інформація надходить оперативно. Але оскільки багато надходить документів офіційних, ми, на жаль, сьогодні не всю інформацію з місць використовуємо. Ми вміщуємо її в більш скороченому вигляді в "Інформаційному кур'єрі", щоб хоч якось використати.

Справді, "Сільські вісті" ми майже наздогнали за тиражем...

ГОЛОВА. Другий мікрофон.

ЧЕРНЕНКО В.Г., голова підкомісії Комісії Верховної Ради України з питань здоров'я людини /Горлівський-Микитівський виборчий округ, Донецька область/. Уважаемый Сергей Макарович! Я, во-первых, присоединяюсь к вашей восторженной информации о том, что на Донетчине у вас увеличилось количество подписчиков на 30 процентов...

ПРАВДЕНКО С.М. Я вибачаюсь, на 300.

ЧЕРНЕНКО В.Г. Втрое? Ну, хорошо... Я считаю, что это ваша серьезная заслуга. Мой вопрос связан с вашим отчетом, который, мягко говоря, не выдерживает критики. Он больше напоминает вот то, о чем вы так часто говорили: когда-то пленум... Но вот в последнем и в предыдущем, и в ряде других номеров сколько опубликовано материалов о Донетчине, о таком огромном в промышленном, экономическом, хозяйственном отношении регионе, о работе местных органов власти, кроме тех коротеньких заметок, которые сразу же появлялись, когда возникал вопрос о двуязычии, вопросы, связанные с Конституцией? Сколько было серьезных, аналитических материалов о Донетчине?

ПРАВДЕНКО С.М. Я можу дати вам цю статистику завтра. Зараз щодо областей у мене є тільки цифрові дані.

Але як визначити, аналітичний чи інформаційний матеріал? Враховуючи, наскільки зросла передплата на "Голос України" в Донецькій області, можна вважати, що донеччани знаходять в газеті матеріали і про свій край. Власний кореспондент там працює досить інтенсивно.

ГОЛОВА. Третій мікрофон.

ПОРОВСЬКИЙ М.І. Шановний пане редактор! Хотів би запитати вас, чому редагована вами газета впродовж свого існування так мало уваги приділяла формуванню і відстоюванню ідеї соборності українських земель, зокрема розвінчуванню тих сил, які є рушійними щодо розчленування України? Зокрема, "Союз коммунистов Крыма", як заявив у недавньому інтерв'ю Грач, є організатором від'єднання Криму від України. Газета мало уваги приділяє тому, що у нас комуністичне лобі в усіх сферах державного управління є організаторам розвалу економіки, але показує, що начебто в цьому винні демократи; яких ніхто і близько до влади не підпускав. Газета мало пише про те, що працюють комуністичні структури сьогодні за принципом "чим гірше, тим краще"; що зріють сепаративні рухи в Донецьку, які активно фінансуються Росією; що в церковний банк Севастополя мільярд грошей передано на потреби російської церкви. Чому цим питанням майже не приділяється увага?

ПРАВДЕНКО С.М. Шановний колего Поровський! Що стосується лінії на соборність, то, я думаю, ми її витримуємо.

Що стосується того, що десь якесь лобі на когось працює. Я вибачаюсь, тут хтось виступав і сказав, що ось є телеграма про суддю, що вона, суддя, - сяка-така. Я як газетяр не можу про щось говорити без доказів. Для того щоб у газеті був серйозний виступ, треба мати факти. Інакше газету притягнуть до суду і елементарно виграють процес. Таких серйозних, неспростовних фактів у нас немає. Якщо ви їх нам представите, то будемо конкретно говорити.

ГОЛОВА. Перший мікрофон.

МАРЧЕНКО В.Р., член Комісії Верховної Ради України у закордонних справах /Роменський виборчий округ, Сумська область/. В частной беседе я вам говорил, что больше хотел бы, чтобы вас не заслушивали сегодня. После того как ваш отчет включили в повестку дня, в газете появились статьи о том, как трудовые коллективы оценивают нашу работу, газета хоть как-то стала раскрывать политику. А до этого она популяризовала одних и тех же депутатов. Я как-то сделал выборку. Постоянно встречаешь: Павлычко, Рух... Я согласен о депутатом Поровским, что вы не показываете нашей внутренней жизни. Вот он говорил сейчас, а у меня есть полное доказательство, что экономическая программа правительства основана на программе Руха. Все нападки на социалистов - это провокация, они не имеют основания Поэтому я желаю вам и вашей газете более правдиво освещать нашу жизнь и нашу позицию, в том числе, экономическую и политическую.

И еще. Вы говорите, что недостатки в вашей работе обусловлены дефицитом квалифицированных кадров. Вот у меня один из номеров газеты. Сообщается об официальном визите руководителя одного государства в нашу страну. А ниже написано: две казны, два барана. Получается, как символы. Поэтому действительно вам надо повышать профессионализм. Желаю вам удачи, но считаю, что до настоящего момента нормальной газета еще не стала.

ПРАВДЕНКО С.М. Спасибі, але повірте, якщо газета в чомусь змінилася останнім часом, то це з моїм звітом не пов'язано. Я навіть не знаю, що це таке - звітувати у Верховній Раді. Чесне слово. Може, мій звіт на щось там схожий. Але я не знаю взагалі, що це таке.

ГОЛОВА. Другий мікрофон.

ЯЦЕНКО В Лі. Існує така думка, і давно вже існує, що журналісту достатньо тисячі слів, щоб висвітлити будь-яку подію, і стільки-то політичних діячів, щоб висвітлити весь спектр думок.

Ви кажете, що не співаєте керівництву дифірамби. Ми якось підрахували. В одному номері газети 10 разів - прізвище цієї особи і 12 - тієї, найвищої.

Скажіть, будь ласка, чи не думаєте ви, що дивитесь на світ собачими очима, а не людськими?

Дякую.

ПРАВДЕНКО С.М. Ми, може, тільки трошки певні структури /не буду їх називати/ потіснили в газеті на користь Верховної Ради, бо "Голос України" - газета Верховної Ради. Але є офіційна інформація, є держава, є перші особи в державі, і ми, врешті-решт, державне видання, а не якесь незалежне.

Я розумію, про що ви говорите. Але в будь-якому державному виданні будь-якої країна - те ж саме. Я згодний, що подекуди в куті меду забагато. Але це залежить від самих політиків, які повинні трошки скромніше вдаватися до послуг преси.

ГОЛОВА. Третій мікрофон.

БІЛИЙ В.П., член Комісії Верховної Ради України з питань відродження та соціального розвитку села /Дубнівський виборчий округ, Рівненська область/. Шановний Сергію Макаровичу! Газета "Голос України", безперечно, є органом Верховної Ради. Верховна Рада, ви знаєте, працює не тільки пленарно, а й у комісіях.

Я як представник Комісії з питань відродження та соціального розвитку села просив би вас, щоб наша газета висвітлювала більш широко роботу комісій, і особливо тих, які займаються аграрними питаннями. Це реально чи ні?

ПРАВДЕНКО С.М. Це наше серйозне упущення. Якщо ви помітили, останнім часом, десь місяців зо два, ми про комісії стали писати частіше.

ГОЛОВА. Так, це загальне зауваження, що газета надто мало дає інформації про роботу постійних комісій. Але про це було сказано в доповіді, головний редактор сприйняв критику і, я думаю, буде робити висновки. Час вичерпаний. Дякую вам.

Пропоную від співдоповіді відмовитися. Дамо виступити депутатові Батогу? А може, зразу заслухаємо інформацію журналу "Віче"? Потім "Віче", так?

Так, у нас тут записано, що депутат Батіг виступає із співдоповіддю, тому я надаю йому слово. Отже, слово - народному депутату Батогу. Я прошу вас до 5 хвилин.

БАТІГ М.І., редактор львівської обласної газети "Молода Галичина" /Буський виборчий округ, Львівська область/. Шановний Іване Степановичу! Шановні депутати! Готуючи до розгляду депутатами питання про звіт головного редактора "Голосу України", члени Комісії з питань гласності і засобів масової інформації проаналізували газетні публікації за 1992 рік, провели опитування голів постійних комісій та депутатського корпусу, а також провели зустріч з редколегією і завідуючими відділами газети.

Комісія, попередньо обговоривши звіт Сергія Макаровича, вгробила проект постанови. До неї серед розданих вам документів долучена коротка довідка про роботу редакції. Зупинюся на цьому докладніше.

Готуючи це питання, ми підходили до нього фахово, готували огляд газети, професійний, а не упереджений, пов'язаний з тими чи іншими політичними симпатіями або антипатіями певної частини депутатського корпусу.

Як свідчить тираж газети в 1991 і 1992 роках, а також тираж, який зібрала редакція на наступний, 1993 рік, популярність органу Верховної Ради відчутно зростає, незважаючи на дуже короткий вік видання і високу передплатну ціну. Радує те, що помітно виріс тираж російського дублю. Це доказ того, що редакція в цілому правильно розуміє свої завдання і справляється з ними так само непогано. Є недоліки, які слід виправляти, частково про них уже говорилося, і в питаннях депутатів прозвучало чимало критичних зауважень, але дещо ми хочемо ще додати.

Інформація про діяльність Верховної Ради подається на сторінках газети досить стереотипно, шаблонно і сухо. В основному це переказ того, що відбувається на наших сесійних засіданнях, у супроводі поодиноких інтерв'ю з народними депутатами чи без такого супроводу. Очевидно, тут від редакції можна вимагати значно і значно більшого. Частіше розповідати про те, що відбувається в кулуарах сесії, в комісіях, підкомісіях, в депутатських групах тощо.

От учора я був свідком і учасником такого цікавого інциденту. Отут, у коридорі, до мене підходить парламентський кореспондент "Голосу України" і бідкається, що він не може зайти в кулуари сесії, аби зустрітися з головою комісії Верховної Ради, який виступав з проектом закону, і взяти у нього інтерв'ю. Я думаю, для кого для кого, а для "Голосу України" ми могли б зробити поступку таку, щоб його парламентські кореспонденти ходили вільно і могли зустрічатися з членами Президії. Це все потрібно для роботи, для того. щоб менше було критичних зауважень і претензій до нашої газети.

Більшу увагу слід зосередити редакції на пропаганді і роз'ясненні законодавчих актів, які приймаються Верховною Радою. Це дуже великий і серйозний пласт роботи для редакційного колективу. У цьому плані редакція дещо робить, але, на превеликий жаль, ця робота несистемна, епізодична. Варто залучати до співробітництва з редакцією юристів, економістів, експертів з інших галузей, які могли б аргументовано, конкретно розповісти, які ідеї закладаються в той чи інший законодавчий акт, у чому його принципова новизна. Дуже важливо було б і добре, якби журналісти "Голосу України" час від часу аналізували, як реалізується на практиці наша законодавча робота. Як діють ті чи інші прийняті Верховною Радою закони. В усякому разі очевидно, що ця тема повинна стати постійним розділом у газеті, вона заслуговує на постійну рубрику.

Порівняно рідко, як уже зазначав самокритично Сергій Макарович, без якоїсь системи звертається газета до аналізу діяльності місцевих Рад народних депутатів.

Багато місця відводиться безпосередньо для депутатських виступів на сторінках газет. Ми практично не чули якихось конкретних скарг від депутатів на те, що редакція проігнорувала запропонований депутатом матеріал. Усі бажаючі могли опублікувати свої виступи, промови. Але траплялися в редакції випадки, коли стаття депутата лежала на редакційному столі кілька тижнів, а то й кілька місяців. Зрозуміло, що така "оперативність" знижує і гостроту, і актуальність піднятої депутатом теми, і на. це теж треба звернути увагу.

У "Голосі України" мають можливість виступати і друкуватися депутати різних політичних орієнтацій, різних політичних партій. Можемо це стверджувати категорично. Наведу таку статистику, вона, напевне, буде цікава.

З початку 1992 року 42 проценти всіх депутатських виступів становили виступи представників "Нової України", 58 відсотків - представників Руху, 6 відсотків - Української республіканської партії, 3 проценти - депутатів-соціалістів. Але, повторюю, таке співвідношення викликане зовсім не тим, що якісь депутатські фракції чи депутатські групи утискаються або дискримінуються на сторінках газети. Тут просто депутатам треба виявляти більше активності.

Редакція створила розгорнуту мережу своїх кореспондентських пунктів не тільки в Україні, але й за її межами. Це не може не радувати, і, звичайно, таку роботу треба було б продовжувати і в інших державах.

Хочу звернути увагу також ще на один суттєвий, на мою думку, недолік. От якщо порівняти нашу газету /а це, як би там не було, головна державна газета України/ з іншими виданнями, з тими ж "Известиями", газетою російського парламенту, то можна сказати, що "Голосу України" ще дуже і дуже бракує глибоких, серйозних аналітичних матеріалів. Очевидно, газеті треба думати не тільки про те, як захопити якомога обширніший масив інформації, над роботою інформаційної служби редакції, а й над тим, щоб у кожному номері газети були глибокі аналітичні, науково обгрунтовані матеріали, присвячені актуальним економічним, політичним, духовним темам. У цьому плані, очевидно, й треба робити відповідні кадрові зміни в редакції, прагнучи того, щоб таких оглядачів, політологів, економістів у "Голосі України" було більше.

Ми відвідали редакцію, зустрічалися з членами редколегії і завідуючими відділами. Обстановка в колективі нормальна, добре враження справила ділова, конструктивна атмосфера в редакції. Журналісти самокритично ставляться до своєї роботи, наробляють цікаві ідеї на наступний, 1993 рік. Хочеться, щоб ці ідеї були реалізовані.

У цілому ж хочу констатувати, що редакційний колектив загалом працює успішно. Підстав для якихось особливих тривог, тим більше оргвисновків, немає ніяких. Очевидно, немає підстав і для того, щоб "осаджувати" редакцію чи погрожувати їй пальцем.

Хочу нагадати шановним депутатам, які тут критикували редактора Правденка, що кілька тижнів тому ми прийняли законодавчий акт про друковані засоби масової інформації, пресу в Україні. Мені дуже не хотілося й, щоб у стосунках між співзасновником і друкованим органом, між Верховною Радою і редакцією газети "Голос Україна" ми самі порушували нами ж прийнятий закон.

Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Шановні народні депутати! Може, ми все-таки надамо можливість виступити з інформацією головному редактору журналу "Віче"? Згода? Я прошу вас, Ігоре Степановичу. А вже потім будемо обговорювати.

Слово надається головному редактору журналу "Віче" Скрутню Ігорю Степановичу.

СКРУТЕНЬ І.С., головний редактор журналу "Віче". Шановна президія! Шановні народні депутати ! Я вдячний за надану можливість виступити сьогодні і довести до вашого відома інформацію про характер і напрямки роботи нашого журналу. А ще більше я вдячний за те, що нарешті ми можемо доповісти вам про так звану специфіку нашої роботи, про те, що знаходиться за кадром і за благополучним обличчям журналу.

А полягає ця специфіка в тому, що ось уже рік з часу заснування видання Верховної Ради ми працюємо, по суті, у фронтових умовах. Редакція розміщена буквально в кількох кімнатах, де замість столів якщо не снарядні, то тарні ящики. Працюємо з одним телефоном на весь колектив, з друкарськими машинками, котрі якщо не в п'ять, то в чотири рази старші за нинішній склад парламенту.

Як наслідок, редакція нині укомплектована співробітниками лише на дві третини, де творчих працівників 11. Більше половини з них. до речі, має наукові звання.

Я прошу вибачення за цю прозу. Високий статус видання, який має передумовою відповідний його рівень, ніяк не повинен залежати від жалюгідності, що зветься матеріальною базою. Коли ранньої весни нинішнього року Іван Степанович, потримавши в руках перший номер "Віче", прокоментував: "Такий же бідний, як і нинішня Україна", ми не образились, бо мова йшла про матеріальний бік справи, Прикро було б, якби ця репліка стосувалася змісту публікацій.

"Віче" бачить своє завдання в тому, щоб перестати метушитися і зосередитися на головному: створенні нової системи життєдіяльності України, закладенні основ національної безпеки, гарантуванні демократичного розвитку в галузі політики і культури. Щоб шукати не стільки винних, скільки природу наших колишніх і теперішніх бід. Щоб нарешті бачити те, що ми вже перестали помічати - чорнову роботу окремих подвижників, відроджувальну порядність ділової сфери, здоров'я розростання самоврядних ідей. Наскільки це нам вдається - судити вам.

У нас було ще кілька напрямів, публікації з яких матимуть, на нашу думку, як свого читача, так і свій конструктивний розвиток.

Насамперед це проблема державотворення. Нас цікавлять, зокрема, проблеми побудови оптимальної моделі організації єдиної державної влади за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, що є новим явищем у конституційній правотворчості України.

Це блок економічних досліджень. Тут привернули до себе увагу фахівців питання грошової реформи та аналіз діяльності біржових структур, цикл публікацій про соціологію ринку.

Історико-філософський, гуманітарний розділи журналу представлені такими, скажімо, рубриками, як "Національне відродження на порозі XXІ століття", "Діалог з історією", "Друкується вперше", "Біля джерел духовності". Чи не найбільше різнополюсних відгуків викликали матеріали саме цих розділів. Гадаємо, це закономірно, оскільки журнал звів у творчому сусідстві людей, світоглядна і політична орієнтованість яких кілька років тому була б кваліфікована щонайменше як буржуазна.

До речі, липневий номер журналу "Віче" за цей рік був повністю присвячений Всесвітньому форуму українців.

Можна було б і далі в такому стилі продовжувати цей перелік, але така форма самоатестації безперспективна, так як не знімає обов'язку чітко бачити ту делікатну лінію, ту грань, за якою починається самовдоволення, доктринерство.

Якою останнім часом у редакційній пошті "Віче" постає найтиповіша претензія до нас? Чому ми, цитую: "вперто не хочемо помічати, куди йде Україна, хто і як прокладає їй курс?".

Конструкція звичайно, дещо опрощена, однак не можна не визнати; потреба в цілісній концепції нашої державності, її ідеології, очищеної від суб'єктивних нашарувань, набирає першочергової ваги. Оскільки, як вважає ряд систематологів, тільки вона, ця концепція, може вберегти нас від великих і малих пасток, розставлених, на жаль, через нашу власну недалекоглядність. Ось одна з них, чи не найнебезпечніша щирим своїм самообманом.

Усі ми палко бажаємо якнайшвидше інтегруватися у загальносвітові процеси, прилучитися до відповідних стандартів життя. Ми ладні йти на певні жертви за це, усвідомлюючи, що міра свободи - це й міра самообмеження. Але, мабуть, ми не до кінця усвідомлюємо, що таким чином прагнемо здійснити не якісний прорив до розуміння своїх можливостей і місця в новому світопорядку, а по суті воліємо лише одного: бути схожими, на когось, жити як усі. Чи розуміємо, що в цій вторинності вже закладено долю тих, хто завжди доганяє? Ось чому "Віче" має намір повести зацікавлену дискусію про цінності і пріоритети, що можуть стати основою моделі розвитку України. Опорними вузлами цієї моделі бачиться принаймні три напрямі: світогляднометодологічний, соціально-економічний та власне державотворчий. А головний дефіцит - у скоординованих зусиллях прогностичних центрів, яких сьогодні, не секрет, багато.

Але, мабуть, не скоро кількість переросте в якість і компенсуватиметься зосередженням громадської уваги на проблемах, висвітлюваних журналом. Генерування цих ідей і напрацювання вже тепер несуть до спільного нашого "вулика" як окремі інтелектуали-патріоти, так і перші робочі групи, що утворені в системі Академії наук України.

Користуючись нагодою, хочу запросити вас до творчої співпраці в цьому плані. Ось коротко про далеко не всі проблеми і плани колективу "Віча".

Тепер щодо сумнівів, завдяки яким я опинився на цій високій трибуні. Мова йде, наскільки я зрозумів, про побоювання окремих товаришів...

ГОЛОВА. Ігорю Степановичу, я прошу вибачити... Звертаюся до депутатів: давайте ми вже послухаємо, ми ж проголосували за це. Будь ласка.

СКРУТЕНЬ І.С. Повторюю: мова іде, наскільки я зрозумів, про побоювання окремих товаришів про те, щоб стаття в листопадовому номері "Віча" члена-кореспондента Академії наук директора Національного інституту стратегічних досліджень Сергія Пирожкова не викликала небажаної реакції, зокрема, у північного сусіда. Іншими словами, висловлюється вимога, щоб матеріали журналу Верховної Ради стовідсотково, один до одного, фіксували її офіційну позицію. Наголошую, фіксували, а не відображали.

Чесно кажучи, не хотілося б із цього приводу доводити очевидні речі. Демонструвати, скажімо, ті численні документи, де зафіксовані факти, які лише малою дещицею наводить автор статті. Не хотілося б ще і тому, що тільки вчора в ефірі прозвучало повідомлення про дику наругу, вчинену над пам'ятником нашому національному генію Шевченку /по-моєму, це в Дніпропетровську/.

На фоні цього вандалізму якось незатишно стає, коли думаєш, що пам'ятник від слова "пам'ять". А з нею, виходить, у нас не все гаразд, коли готові присісти злякано, аби когось не розсердити.

ГОЛОВА. Я роблю зауваження депутату Добачу. Уже втретє, офіційно: не використовуйте своє право сидіти близько, свій голос.

СКРУТЄНЬ І.С. Інший бік справи - юридичний. Про те, що автор має право висловлювати свою думку, - питань немає. Воно виникає лише стосовно видання Верховної Ради, що публікує її. Виходить особливий статус. Але закон не передбачає цього: всі видання тут рівні. Гадаю, що не варто створювати прецедентів винятковості. Коли вже на те пішло, слід подбати про те, щоб послабити економічний зашморг на горлі всієї преси, преси Україна, звичайно. Таке втручання у її внутрішні справи лише віталося б. Гадаю, що колеги мене підтримають.

Дякуй за увагу.

ГОЛОВА. Чи є запитання? Нема запитань? Немає. Дякую. У нас залишилося кілька хвилин. До виступу записалося дванадцять народних депутатів, є також співдоповідь депутата Бондарчука від комісії. Тому, може, обговоримо і сьогодні закінчи мо з цими питаннями? Кілька народних депутатів наполягають на виступах. Надамо можливість виступити трьом із них? З трихвилинним регламентом для пропозицій.

Слово надається народному депутату Карпенку. За ним виступатиме депутат Пушик. Депутат Волощук? Та всі ви від комісії: і Карпенко, і Пушик, і Спис... Хто з вас не від комісії?

КАРПЕНКО В.О.. головний редактор газети "Вечірній Київ" /Прирічний виборчий округ, м. Київ/. Шановні колеги! Я хотів би висловитися з приводу постановки самого питання у Верховній Раді про газету і про журнал. З одного боку, це просто локалізація, звуження важливої проблеми сьогодення. Замість того щоб розглянути широке питання про становлення і виживання національної преси України в нових умовах, найвищий законодавчий орган країни розглядає питання про свій друкований листок.

А поговорити є про що. Українську пресу вже продають. Я в прямому розумінні кажу. Її скуповують оптом і вроздріб. Свого часу відомий кримський магнат Колесников скупив ряд видань, прикриваючись меценатством. Тепер, коли ці видання розкусили його справжні наміри, він поставив ультиматум і припиняв їх фінансування.

З другого боку, це нагадує недавно минулі, але вочевидь дуже милі для багатьох у цьому залі часи, коли ту чи іншу газету проробляли на різного рівня партбюро. І, зверніть увагу, проробляли не на пленумі ЦК, а здебільшого на бюро. Ми ж вирішили проробити головного редактора і газету на сесії Верховної Ради, та ще й привселюдно, і почали повчати, які жанри використовувати, які інтерв'ю давати, скільки інформації і так далі. Ніби для цього не вистачило б обговорення, скажімо, на засіданні Президії чи комісії.

У цьому залі не раз лунали істеричні крики про загрозу фашизму в Україні. Навряд чи варто недооцінювати найменшу можливість такої загрози. Однак схоже, що історичне педалювання на загрозі класичного фашизму в свідомою дією, аби відвернути громадську увагу від реальної загрози. Так, загрози фашизму, але не коричневого, а червоного.

Пригадайте перший день сесії, як вийшли з окопів ті, що було причаїлися після провалу путчу, як окупували мікрофони, виступаючи по 5-7 разів, з якім надривом вимагали реабілітації КПУ. На місцях відновлюються парторганізації, створюються райкоми Соціалістичної партії, обивателю насаджується примітивна, дійова думка: як були комуністи - то було що їсти, а як прийшли демократи - то не стало чим погамувати голод. І це спрацьовує.

Це видно з результатів довиборів до Верховної Ради. І ніхто не хоче глянути правді у вічі: які демократи довели країну до ручки, хто перебуває на всіх щаблях влади знизу доверху, хто сидить в управлінських структурах.

Іще одне нериторичне запитання: хто відповів за все це? а безкарність, як відомо, породжує і підживлює безвідповідальність. То чи це пора всім демократичним силам, насамперед у цьому залі, переступити через особисте і заради України і її майбутнього з'єднати свої ряди?

Нинішнє слухання газети є нічим іншим як спробою відродити широковідомий більшовицький принцип керівництва пресою. Що стосується газети, то право засновника розібратися зі своїм органом. Обов'язок органу - виконувати програму замовника. І двох думок з цього приводу бути не може.

Я хочу поставити по-іншому питання. Перше. Чи потрібна Верховній Раді демократичної України своя загальнополітична газета? Чи зможе газета, яка практично є голосом кількох вищих керівників держави і виразником їхньої політичної лінії, виконувати роль четвертої влади, тобто влади громадської думки? В якій країні західної демократії, на що ми полюбляємо часто посилатися, владні структури, чи то конгрес США, парламент Франції, бундестаг Німеччини, мають свої загальнополітичні видання? Та ні в якій. Мати свій рупор - це ідея тоталітарних режимів і надзвичайно слабкої влади. Сильна влада, справжня демократія не бояться громадської думки, навіть опонуючої.

Друге...

ГОЛОВА. Немає більше часу. Ми домовилися... Я вас прошу, ви використали.../Шум у залі/.

КАРПЕНКО В.О. Тоді, будь ласка, поясніть і депутатам, і виборцям. За Регламентом було 10 хвилин, а зараз...

ГОЛОВА. Я дякую вам. Ми все пояснюємо. Ви приходьте вчасно-будете знати.

Слово надається народному депутату Пушику. За ним виступатиме депутат Мороз.

ПУШИК С. Г., член Комісії Верховної Ради України з питань культури та духовного відродження /Коломийський виборчий округ, Івано-Франківська область/. Я в три хвилини не вкладуся. Мені комісія доручила проаналізувати, як висвітлюються питання культури і літератури в газеті. Я прошу, аби мені дали хоч 5 хвилин. /Шум у залі/.

ГОЛОВА. Я вас прошу не втрачати часу. Через три хвилини я вимкну мікрофон.

ПУШИК С.Г. Шановні колеги! Я сподівався, що доповідач згадає хоч одного, двох журналістів, які роблять газету "Голос України", тому що без журналіста газети немає.

Поки журналісти писали про депутатів - вони були хорошими, а тепер журналісти пишуть про себе - і багатьом депутатам не подобається такий журналіст і така газета.

Я вважаю, що кожний може виступити на сторінках газети. І нам треба поклонитися Правденку, що він відважився організувати газету. В принципі це та газета, тираж якої в недалекому майбутньому досягне мільйона.

Щодо публікацій. Я вибрав багато прекрасних матеріалів, які друкувалися а газеті. Кращі з них: "Пекло і рай українського театру" "Півтисячі за підвал", "Надія хутора Надія". Так само хочу відзначити уривок з "Орди" Іваничука, твори Чендея, Рябого, Гуцала, поетичні добірки Павличка, Лубківського. Лупія, Терена, Герасим'юка, Буряка. Повернуті імена Стуса, Литвина, Али Горської, Ратушинської, які загинули в сумний час у брежнєвських концтаборах. Газета оповістила читацький загал, і ми нині маємо уяву, що робилося в той час.

Але разом з тим я не можу не сказати, що обговорення газети "Голос України" повинно бути поставлене ширше. Зависла загроза над долею української преси.

Журнал "Україна" Колесников уже відмовився фінансувати, і соромно вам, Іване Степановичу, щоб журнал, який є обличчям України, не могла держава прогодувати.

Я вважаю, що пора звернути увагу на журнали "Київ". "Вітчизна". У найчорніші часи, у війну виходили журнали. А тепер, коли героєм нашого часу став спекулянт, який називається бізнесменом і який обдер кожного з нас, бо якщо копійка у когось була на ощадній книжці, вона перекочувала в кишені різних махінаторів, преса наша залишилася обділена, навіть книгарні передані комунальному господарству. Знищені книготорги. І книжка чи газета, яка виходить, скажімо, в Донецьку, не може потрапити до мене в Карпати, і книжка, видрукувана в Карпатах, не може потрапити в Донецьк.

Пропоную, аби негайно ми, обговорюючи долю "Голосу України", про аналізували те, що робиться з пресою України. Чому дотепер у нас "Союздрук", чому немає у нас кіосків "Українського друку?" Чому Міністерство зв'язку обклало нас такими процентами? Для того, аби переслати гонорар, 15 процентів бере пошта, тоді як недавно ще брала 2 відсотки, коли гонорар відсилався на Далекий Схід, скажімо. Я, вважаю, що ця диверсія зроблена навмисно, аби задушити українське слово, українську газету, український журнал, українську книжку і, найперше, творчу інтелігенцію.

Я вважаю, що газета наша...

ГОЛОВА. Ну, давайте наше засідання не перетворювати на мітинг.

ПУШИК С.Г. Наша газета "Голос України" заслуговує найвищої оцінки з огляду на те, що зроблено і що можна зробити в цей важкий час. Адже Уряд, Президент, Голова Верховної Ради не дбають за культуру і за видання, і пора вже нарешті щось робити конкретно...

ГОЛОВА. Так, я звертаюся до народних депутатів. Ви розумієте, ми обговорюємо сьогодні конкретні речі. Я звертаюся до народних депутатів Карпенка і Пушика, ви з однієї комісії. Розгляньте питання роботи засобів масової інформації, видавництв, книгодрукування, підготуйте його, подайте свої пропозиції і ми включимо його до порядку денного і будемо обговорювати. А сьогодні ми розглядаємо інше питання.

Слово надається народному депутату Морозу Олександру Олександровичу. За ним виступатиме депутат Волощук.

МОРОЗ О.О., секретер Комісії Верховної Ради України з питань агропромислового комплексу /Таращанський виборчий округ, Київська область/. Шановні товариші! Безумовно, обговорювати таке питання сьогодні непросто, і видно з виступу Сергія Макаровича, що він, справді, не звітував раніше про результати своєї роботи. Бо якби він мав звичку до цього, то був би більш критичним до змісту свого звіту. А так Степан Григорович сказав у запалі, що найкраща у світі - газета "Голос України". Я знаю видання, які мають меншу історію, ніж "Голос України". Але вони відзначаються привабливістю, глибиною аналізу, змістом. Наприклад, "Киевские ведомости". Вибачте, я помилився; "Киевские новости".

Яка ж проблематика /ми не бачимо із звіту/ стоїть сьогодні перед колективом редакції? Хвалитися тим, що багато передплатили цю газету, можна, і має таке право редактор. Але справа тут ще й у тому, що це все-таки - вищий офіційний орган, це престижно для реклами, це престижно для спонсорів, і це теж сприяє передплатній кампанії. Правда, треба вміти крутитися. І в цьому треба віддати належне Правденку. Він з цим завданням справився.

На мій погляд /я використаю термін, яким часто користуються журналісти "Голосу України"/, газета ще досить слабка. І коли я покритикував її і вніс свої пропозиції після виходу її вісімнадцяти номерів, то, не передбачаючи, що буде цей матеріал опублікований /бо я хотів, щоб ця газета була сильніше, оскільки як депутат Верховної Ради маю відношення до цієї газети/, мої зауваження були використані, журналісти так підібрали публікації на сторінці, щоб вони промовляли, що газета таки справді хороша. Я думаю, що цей прийом не зовсім коректний. І навряд чи він дає сьогодні користь газеті.

Вважаю, що газета вражена суб'єктивізмом. Бо тлумачення журналістом позиції депутата, того чи іншого, як на мене, принижує інтерес до газети і не дає можливості висловити думку тому чи іншому депутату.

Відносно професіоналізму я міг би зіслатися і на оці фотографії, які показував сьогодні один з депутатів; і на багато інших, коли, скажімо, в одному номері по кілька фотографій однієї і тієї ж людини публікуються. Є у мене зауваження і відносно слабкої коректури, особливо в перекладах російською, де видно, що тут ще працювати і працювати. Мені здається, тут немає на що ображатися, бо якщо ми хочемо мати газету хорошу, то треба над нею працювати.

Про "Віче" говорити не буду. Добре, що сьогодні виступив редактор, ми хоч дізналися, що є такий журнал. І треба все зробити, і, мабуть, треба й фінансову допомогу надати, щоб журнал цей "пішов".

А відносно того, що публікації не повинні провокувати якихось нехороших справ, то, я думаю, для того щоб це зрозуміти, не треба мати великої премудрості. Якщо потрібна аргументація а цього приводу, то я можу взяти конкретно цю статтю і довести, що це справді є втручання у внутрішні справи сусідньої держави.

ГОЛОВА. Слово надається народному депутату Волощуку. За ним виступатиме депутат Бондарчук.

ВОЛОЩУК М.Ю., генеральний директор акціонерного товариства "Закарпаткераміка" /Свалявський виборчий округ, Закарпатська область/. Шановні народні депутати! Іване Степановичу! Недавно ми заснували цю газету як орган Верховної Ради. Колектив газети справді мужніє, загартовується, намагається робити газету провідною, демократичною і правдивою.

Ми, народні депутати, весь депутатський корпус України, хочемо бачити "Голос України" саме такою газетою. На жаль, вона має односторонню позицію, часом необ'єктивно висвітлює життя тих чи інших регіонів нашої країни.

10 вересня цього року народний депутат України Степан Павлюк зі Львова у статті "Небезпека штучних спроб розколоти людей", надрукованій у "Голосі України", безпідставно, без доказів і фактів звинувачує всю обласну Раду, її голову за всякі гріхи і навішує різні ярлики.

Тричі голова обласної ради Дорчинець Д.Ф., представник Президента Країло М.І, надсилають редактору аргументовані пояснення. Їх редакція не друкує і не дає ніякої відповіді керівникам області.

Два шановні історики професори Ужгородського університету Гранчак і Болдижар, які прекрасно знають історію краю і володіють обстановкою, надіслали редакції статтю щодо питань, порушених Павлюком. Редакція їх не друкує і відповіді досі не дає.

У зв'язку з цим керівництво області змушене було звернутися до Верховного Суду України з даного питання. Обласна Рада прийняла заяву, де відмежувалася від політичного русинства, і звернулася до "Голосу України", щоб надрукувати цю заяву. Проте "Голос України" до цього часу не друкує.

Виникла складна ситуація на пропускних пунктах на кордоні. Керівництво області приймає рішення тимчасово припинити поїздки за кордон, крім службових. Надіслали лист до редакції, щоб повідомити про це всіх громадян України. А редакція не друкує. В результаті на день закриття цих пунктів зібралися тисячі громадян України. Ви б почули, яка була оцінка діяльності всіх органів України, коли ці люди там стояли. І це все через відсутність відповідної інформації.

Подібних фактів - десятки, але не в кількості справа. Дивує, пане Правденко, чому орган Верховної Ради, ваша газета, так безтактно /це дуже м'яко сказано/ ставиться до цього краю, який опинився в таких складних умовах?

Ми розуміємо - це ланка одного ланцюга. У засобах масової інформації, у виступах окремих політиків на різних форумах однобічно і тенденційно, а іноді й брехливо висвітлюються події в Закарпатті. Не в Закарпатті, а за його межами звучить, що там готується другий Карабах, що Закарпаття від'єднується від України і приєднується до Чехословаччини чи Угорщини, лунають інші нісенітниці.

Хочу заявити з цієї високої трибуни всім народним депутатам, народу України: не вірте цій брехні. Закарпатці за свою тисячолітню історію були під багатьма режимами, але тут люди зберегли мову, культуру, побут, витримку, взаємоповагу, працездатність і порядність. Мріяли й боролися за воз'єднання з Україною, приєдналися після другої світової війни до України добровільно. Повторюю для всіх: добровільно. І ніколи нікому не вдасться зробити в Закарпатті другий Карабах, посварити нації, яких там налічується 80, дестабілізувати обстановку.

Закарпатці вміють відрізняти зерно від полова і те, хто сіє добро, а хто сіє зло.

Знайте і будьте впевнені, що в Закарпатті, як і в решті областей, будується незалежна Україна. Хочеться, щоб ми будували справжню демократичну і правову державу, а не те, що зараз маємо. Про це сказано на республіканському референдумі 92 процентами його учасників "за" і 78 процентами - за самоврядну територію в складі України. Повторюю, в складі України. Адже часто засоби масової інформації чи окремі політики /кому як вигідно/ "забувають" про другу і основну частину референдуму.

Але цей край, його трудівники вимагають до себе гідної поваги. Більше року лежать у всіх інстанціях України без будь-якого реагування матеріали сесії обласної Ради і всі необхідні документи про зону вільного підприємництва. Установи, які мусили б дати хід справі, відбуваються мовчанкою. І редакція газети теж мовчить.

Скільки разів на всіх рівнях порушувалось питання про вжиття рішучих заходів, спрямованих на поліпшення роботи прикордонних пунктів і пропускної системи на кордонах з чотирма країнами. Народ, митники і прикордонники постійно стикаються з великими труднощами. Але ніхто цієї справи не вирішує. Редакція "Голосу України" знає про ці проблеми, але не виявляє своєї позиції. Цей перелік можна продовжувати.

Ми глибоко переконані в тому, що "Голос України" не знає і, здається, не хоче знати реальної обстановки в областях. Роботу Рад і його органів, трудових колективів газета висвітлює незадовільно.

Мені здається, що пан Правденко ставиться зневажливо до Рад і його керівників і взагалі проявляє елементи самозадоволення. Скажіть, будь ласка, коли газета звинувачує /автор статті/ обласну Раду і її керівника в гріхах, яких не було, виникає конфлікт між Радою і редакцією, що доходить до Верховного Суду України, то чи міг би пан Правденко зустрітися з головою обласної Ради Дорчинцем Д.Ф. І з'ясувати позиції? Навіть не. вважає за потрібне переговорити по телефону. Зате активно обробляється Верховний Суд. Думаю, що хоч суд стоятиме на демократичних і правових засадах.

Так що, пане Правденко, робіть серйозні висновки, формуйте газету незалежною, демократичною і правдивою. Вивчайте і рівномірно, об'єктивно висвітлюйте обстановку в усіх регіонах України, з повагою ставтеся до тих матеріалів, які надходять вам з місць, і не нехтуйте контактами з керівниками областей і своїми власними кореспондентами.

Проект рішення з цього питання вимагає докорінної переробки, якщо хочемо мати хорошу газету.

Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Слово надається народному депутату Бондарчуку. А потім будемо радитися.

БОНДАРЧУК А.І., голова підкомісії Комісії Верховної Ради України з питань гласності та засобів масової інформації /Горохівський виборчий округ, Волинська область/. Шановні колеги! Шановний Іване Степановичу! Я був визначений доповідачем, однак вимушений скорочуватися - у мене лише три хвилини замість десяти. Тому багато чого упускаю. Позитивні моменти в журналі є. Однак те, що ми сьогодні заслуховуємо журнал, якого вийшло всього вісім номерів, - це, безперечно, безпрецедентний випадок.

Поки що потенційні можливості журналу використовуються не повною мірою. Є для цього об'єктивні і суб'єктивні причини.

Серед об'єктивних - умови, в яких працює колектив. Це проблема службових приміщень. Редакція має всього дві кімнатки. Зарплата співробітників дуже низька, тому багато посад вакантні, не вистачає паперу, а той що є - низької якості.

Серед недоліків у роботі журналу - недостатнє висвітлення роботи Рад. Тема Рад не набула широкої розробки, упускається взаємодія законодавчої, виконавчої і судової влад. Недостатньо висвітлюються в журналі питання нової Конституції, проблеми боротьби з корупцією. Варто було б присвятити - ряд матеріалів функціям президентської влади і роботі Кабінету Міністрів у нових умовах.

Хотів би ще сказати про своєрідну скутість журналу, яка заважає йому стати повноцінним, цікавим, повнокровним виданням.

"Віче" публікує мало дискусійних матеріалів. Але ж зрештою йдеться про плюралізм. Хочу підкреслити, що цей недолік ми спричинили самі. Щойно виступав депутат Мороз /не знаю, депутат України чи Росії/, з подачі якого парламент мовчки проголосував за те, щоб заслухати інформацію головного редактора. А викликала це стаття, яка не сподобалася пану Морозу і яку члени парламенту навіть не прочитали, перш ніж приймати рішення.

Це винятковий випадок в історії преси. Вважаю, що сьогоднішні звіти редакторів і обговорення є не парламентським обговоренням, а політичним слуханням. Бо зроблені з подачі членів і прихильників однієї Соціалістичної партії - колишньої КПРС. Це є плачем за імперією і за партійною диктатурою над пресою.

Вважаю, що ми припустилися грубої помилки, коли, днями прийнявши Закон про пресу, де закріпили принцип плюралізму, тут же з подачі депутата намагаємося одягти на пресу мундир офіціозу, покласти її у прокрустове ложе.

В усьому світі прийнято такий порядок: коли хтось не поділяє думки видання, то він іде до редакції того видання, висловлює свою думку і доводить свою правоту. А тут ми, по суті, вносимо на обговорення статтю директора Національного інституту стратегічних досліджень.

Дивуюся, що випади проти України не спонукали пана Мороза внести пропозицію для заслуховування, навпаки - те, що йде на захист Росії, він пропонує розглянути на засіданні парламенту.

ГОЛОВА. Андрію Івановичу! Депутати просять дотримуватися Тимчасового регламенту. Шановні народні депутати! Давайте домовимося так. Інформацію журналу "Віче" візьмемо до відома і побажаємо йому, щоб набирав сили, а постанови як такої приймати не будемо.

А що стосується "Голосу України", то ми заслухали доповідь, співдоповідь, в основному обговорили проблеми цієї газети. Але під час обговорення було порушено багато інших питань, отже, на них доцільно зосередитись завтра, коли розглядатимемо проект Закону про телебачення і радіомовлення. І якщо в депутатів будуть зауваження чи запитання загального характеру стосовно засобів масової інформації, то можна буде висловитися завтра. Погоджуємося? Вам розданий проект постанови відносно газети "Голос України". Давайте проголосуємо. Прошу голосувати за те, щоб прийняти проект постанови за основу.

"За" - 244. Приймається.

Які будуть зауваження?

Перший мікрофон.

ЯВОРІВСЬКИЙ В.О., голова Комісії Верховної Ради України з питань Чорнобильської катастрофи /Світловодський виборчий округ, Кіровоградська область/. Шановні колеги! Шановний Іване Степановичу! Мені здається, на перших хвилинах цього обговорення ми всі переконалися, що це обговорення нікому не потрібне, навіть Олександру Олександровичу, який нам нав'язав...

ГОЛОВА. Я прошу висловлювати зауваження до проекту постанови.

ЯВОРІВСЬКИЙ В.О. Дозвольте мені закінчити думку. Іване Степановичу! Через те, може, давайте не будемо смішити курей. Ну що це за проект постанови? Ми що, хочемо переконати, що "к ноге" можна поставити редакторів? Заслухали сьогодні звіт головного редактора "Голосу України", нехай працює. Ну несерйозно все це. Єдине, за що можна подякувати Олександру Олександровичу, так це за те, що привернув увагу до статті Пирожкова. Ми її прочитали, прекрасна стаття.

ГОЛОВА. Ви пропонуєте записати один пункт: "Взяти до відома"? Тож треба було так і сказати. Другий мікрофон.

МОРОЗ О.О. Хочу зауважити, що рішення про розгляд цього питання не я вносив. Верховна Рада прийняла рішення. А щодо журналу "Віче" була пропозиція Івана Степановича. Так що вона якраз тут і пройшла.

Я в принципі згоден з тим, що можна тільки взяти до відома. Але хотів би наполягти на тому, що обов'язково треба буде розглянути питання про фінансову і матеріальну підтримку журналу "Віче". А головному редактору "Голосу України" Правденку звернути увагу на некритичність оцінки результатів своєї діяльності.

ГОДОВА. Це - протокольно. Третій мікрофон.

ОСАДЧУК П.І., голова підкомісії Комісії Верховної Ради України з питань культури та духовного відродження /Тлумацький виборчий округ, Івано-Франківська область/. Коли в порядку денному з'явилося це питання, я уважно переглянув попередні номери газети і журналу і зрозумів, що публікації в них відповідають тим документам, тим законам, які ми приймали, і все тут ведеться на правовій основі. Виникає запитання: для чого ми це слухали? Щоб допомогти чи розправитися з газетою?

Пропоную в першому пункті записати: "Взяти до відома", а щодо другого, то надалі в умовах економічної кризи не вносити на обговорення Верховної Ради питань, які викликають політичні дискусії.

Спасибі за увагу.

ГОЛОВА. Шановні народні депутати! Я не коментую, а тільки кажу, що ми слухаємо всі влади. Верховна Рада - законодавчий орган, ми слухаємо і приймаємо рішення. Виконавчу владу слухаємо і приймаємо. Судову владу ми не слухали, але розглянули питання. Чому ми це питання не можемо розглянути? Давайте ж підходити об'єктивно. Що, у нас є зони, про які не можна говорити? Немає таких. Демократія такого не передбачає.

Ще є зауваження до проекту постанови? Будь ласка.

МОВЧАН П.М., голова підкомісії Комісії Верховної Ради України з питань Чорнобильської катастрофи /Березняківський виборчий округ, м. Київ/. Я вважаю, що, як правильно зауважив Яворівський, це питання варто було б розглядати в такому аспекті: "Голос Росії", а не "Голос України". Тому що єдиний сенс сьогоднішнього обговорення - це пропаганда нашої газети. І ми дуже слушно скористалися з цього. Тепер у нас кількість передплатників збільшиться.

Щодо проекту постанови, то, мені здається, перший пункт приймати, але, як сказав депутат Мороз, треба й подякувати Правденку.

Але є один дуже суттєвий момент. Я щойно одержав кореспонденцію професора Харківського державного університету Прокопчука, який пише про стан розповсюдження газети "Голос України", про те, що в кіосках Харкова газету "Голос України" можна купити лише на третій день.

Думаю, що якщо харківський поліграфічний комбінат друкує "Правду", "Комсомольскую правду", то треба зобов'язати всі поліграфкомбінати України друкувати газету "Голос України" негайно і розповсюджувати її цього ж дня. І це треба зазначити в проекті постанови.

ГОЛОВА. Доводжу до відома депутатів, що питання, які стосуються матеріально-технічного забезпечення, розповсюдження, фінансування, розглядаються комісією і Президією і вирішуються.

ЧАРОДЄЄВ О.В. Все, кого устраивает политическая ориентация газеты, предложили - "принять к сведению". Уверяю вас, что такая формулировка уже сто лет не применяется в парламентской практике. Если прозвучало, значит уже принято к сведению. Такие пункты придумываются, чтобы размыть постановление.

Это давний аппаратный прием. Давайте в этот раз его не писать. По второму пункту нужно записать не "недостатньо глибоке і різноманітне", а просто - "неглибоке". Что значит "недостатньо глибоке..."? И не "звернути увагу", а "попередити головного редактора" и дальше по тексту.

ГОЛОВА. Другий мікрофон.

ЯЦЕНКО В.М. Шановні колеги! Хочу звернути вашу увагу на пункт 2 /другий абзац/ Ми звертаємо увагу на недостатньо глибоке і різноманітне інформування. Ми - перетворили Верховну Раду в якісь сектори, розділили її на групи, фракції, ми втрачаємо головну фігуру парламенту - народного депутата. Пропоную додати до цього пропозиції окремих народних депутатів, там, де йдеться про групи і так далі.

ГОЛОВА. Третій мікрофон.

ЧЕРНЕНКО В.Г. Я, во-первых, хочу предложить по журналу "Віче"... Не мешайте.

ГОЛОВА. Говоріть, говоріть, то я на закарпатського депутата.

ЧЕРНЕНКО В.Г. Относительно помощи журналу "Віче" мы определились. Думаю, нужно помочь и газете "Голос України". С какой целью? Там меньше будет рекламы, а больше необходимого материала. Это действительно наша газета и нужно ей помогать.

Теперь два слова о какой-то расправе, о чем говорили депутат Яворивский и другой оратор. Никакой расправы нет. В Верховном Совете идет нормальная работа. И не надо каждое предложение воспринимать в штыки.

Спасибо.

ГОЛОВА. Шановні народні депутати! Є пропозиція пункт 2 трохи відкоригувати. Треба також зняти позицію, де йдеться про те, що комісії Верховної Ради розглянули... Обов'язок комісії Верховної Ради - розглядати. Нехай розглядає. Тобто пункт 4 треба зняти взагалі. Невже ми кожній комісії будемо розписувати, що робити?

Прошу проголосувати проект постанови з прийнятими доповненнями.

"За" - 231. Приймається.

Завтра розпочинаємо роботу з розгляду проекту Закону про телебачення і радіомовлення. А далі розглянемо питання, які були передбачені порядком денним на четвер. О 10 годині продовжимо нашу роботу.