ЗАСІДАННЯ ШІСТНАДЦЯТЕ

Сесійний зал Верховної Ради України. 20 жовтня 1993 року. 10 година.

Веде засідання Голова Верховної Ради України ПЛЮЩ І.С.

ГОЛОВА. Доброго ранку, шановні народні депутати! Прошу підготуватися до реєстрації. Запросіть депутатів до залу. А ми в цей час виконаємо доручення Секретаріату і привітаємо з днем народження нашого колегу Ігоря Єліашевича, побажаємо йому успіхів. Просять на табло висвітити, що Ігор Володимирович Єліашевич сьогодні іменинник.

Вмикайте систему, будемо реєструватися.

У залі зареєструвалися 319 народних депутатів. Пленарне засідання оголошується відкритим.

Продовжуємо розгляд питання про стан та заходи щодо забезпечення національної безпеки України. Ми вчора погодили, що сьогодні почнемо нашу роботу з питань економічного блоку, а після їх розгляду дамо можливість виступити міністру юстиції і Голові Верховного Суду.

Слово для доповіді про стан та заходи щодо докорінного поліпшення зовнішньоекономічної діяльності надається віцепрем'єр-міністру України з питань зовнішньоекономічної діяльності та інвестицій Ландику Валентину Івановичу.

ЛАНДИК В.І., віце-прем'єр-міністр України з питань зовнішньоекономічної діяльності та інвестицій. Шановні депутати! Шановний Президенте! З доповіді віце-прем'єр-міністра з питань військово-промислового комплексу Шмарова Валерія Миколайовича і керівників силових міністерств можна зрозуміти, що уряду зараз дуже складно впливати на економічне становище в Україні. І перед тим як перейти до питань зовнішньоекономічної діяльності, я вважав би своїм обов'язком сказати кілька слів про те, що ми не садимо на місці й добре розуміємо, що коли з 1 грудня 1993 року не почнемо структурну перебудову всіх інститутів управління в державі та не перейдемо до регіонального госпрозрахунку, то буде біда.

Зараз ми почали визначати основні положення регіональної та державної політики в Україні з тим, щоб спрямувати дії уряду, центральних та місцевих виконавчих органів на вирішення питань комплексного соціально-економічного розвитку регіонів і населених пунктів. Нам не потрібно визначати якісь вільні економічні зоні і не потрібно вирішувати це питання на рівні чотирьох областей України, нам треба робити цю політику на рівні всіх областей держави. Я думаю, що ви, шановні депутати, погодитеся зі мною, що в даній ситуації своє слово повинні сказати регіони і допомогти таким чином вивести нашу деряаву із цієї кризи.

Що стосується реформування у зовнішньоекономічній діяльності, то я не хотів би перелічувати ті недоліки, які були в нас у 1993 році, але повинен нагадати, що експортом металу в цьому році в країні зайшлися майже 1200 суб'єктів підприємницької діяльності, навіть їдальні та церкви.

На розрахунковий рахунок в Укрексімбанк надіймо в початку цього року за держконтрактом близько 185 мільйонів доларів, а повинно було надійти на цей час близько одного мільярда. Причини різні: то не відвантажили продукцію, то включили до контракту не ті види продукції, то де якісь непередбачені ситуації.

Але давайте поговоримо про те, що будемо робити надалі.

Виходячи із завдань, які стоять перед урядом щодо стабілізації економічного становища в Україні, підпорядковані мені міністерства а відомства (будуть здійснювати свою політику за такими напрямами: стимулювати експорт товарів шляхом широкої лібералізації експортної політики; забезпечувати найбільш ефективну структуру експорту; формувати імпорт з урахуванням інтересів національних виробників - перш за все товарів широкого вжитку, та здійснювати експортно-імпортні операції для державних потреб; залучати кредити та фінансову допомогу для виконання програм забезпечення пріоритетів у основних галузях виробництва для виходу економіки з кризи; зменшувати від'ємне сальдо торговельного балансу а країнами колишнього Радянського Союзу; забезпечувати найбільш сприятливі умови для вітчизняних експортерів з метою виходу на міжнародні ринки та захисту їх інтересів; захищати державні економічні інтереси України, не допускати незаконного розміщення валютних коштів за кордоном

і невиправданої конкуренції українських підприємств на зовнішньому ринку; створювати єдиний порядок експорту стратегічно важливих товарів у 1994 році.

щоб втілити ці напрямі в життя, треба: 1. Забезпечити державну підтримку нових експортноспроможних виробництв через виключення податків на доходи, які спрямовуються на організацію і підготовку збільшеного обсягу експорту готових виробів.

2. Ввести в дію з 1 січня 1994 року єдиний порядок квотування та ліцензування експорту й імпорту /робіт, послуг/, включаючи поставки у країни СНД, Грузію, Латвію, Литву й Естонію.

3. Установити, що експорт стратегічно важливих сировинних товарів буде здійснюватися суб'єктами господарської діяльності будь-яких форм власності, спеціально уповноваженими на це Кабінетом Міністрів України фірмами за результатами конкурсу /це будуть метал, вугілля, продукція підприємств хімічної промисловості, сільгосппродукти до країн СНД/. Нам треба забезпечити збалансування розрахунків із країнами колишнього Радянського Союзу, починаючи з 1 січня 1994 року, ліквідувати всі пільги щодо продажу іноземної валюти на Українській міжбанківській валютній біржі.

З метою припинення осідання вільно конвертованої валюти за кордоном та повернення нагромаджених там валютних коштів, що належать українським резидентам, нам необхідно:

1. Скасувати всі дозволи на відкриття власних валютних рахунків резидентів України за кордоном.

2. Кабінету Міністрів разом із Державною валютною інспекцією, Державним митний комітетом та іншими зацікавленими міністерствами і відомствами створити ефективну систему контролю за рухом валютних коштів.

З метою наведення порядку щодо курсу карбованця нам необхідно запровадити систему "керованого плавання" його курсу. Національному банку України та Кабінету Міністрів потрібно розробити порядок визначення та використання курсів до 25 жовтня цього року.

З визначеної урядом дати заборонити використання у внутрішньому обороті іноземної валюти, визначити українську валюту єдиним законним засобом платежу на території України. Для цього треба:

1. Скасувати всі раніше видані ліцензії і дозволи на торгівлю і надання послуг з оплатою в іноземній валюті.

3. Зобов'язати всі комерційні банки, що мають ліцензії на операції з іноземною валютою/ відкрити обмінні пункти.

Нам потрібно установити жорсткий митний контроль за вивезенням твердої валюти фізичними особами за кордон, скасувати вивізне /експортне/ мито на всі види продукції або хоча б скасувати одночасне подвійне застосування нетарифного і тарифного регулювання експорту одних і тих же видів товарів. Запровадити надання квот тільки товаровиробникам відповідної продукції, уповноваженим зовнішньоторговельним організаціям та регіонам.

У 1994 році зберегти експорт валютоємких конкурентоспроможних на зовнішньому ринку видів продукції за держконтрактом через систему уповноважених зовнішньоторговельних організацій.

Ми повинні щомісячно визначати індикативні ціни на основні види експортної продукції на традиційних міжнародних ринках

та їх мінімальні рівні, нижче яких експорт забороняється. При укладанні експортних контрактів необхідно перейти на систему гарантованих розрахунків на високоліквідні види продукції, які б гарантували своєчасне стопроцентне надходження валюти на рахунки, відкриті в українських банках.

У Міністерстві зовнішньоекономічних зв'язків запровадити систему конкурсного продажу експортної продукції в рахунок держконтракту з наданням державних гарантій на її поставку.

І останнє. Агентству по міжнародному співробітництву та інвестиціях необхідно стимулювати залучення іноземних інвестицій та реінвестування доходів у розвиток виробництва експортно-спроможних видів продукції, особливо з глибоким ступенем переробки, шляхом надання їм додаткових пільг та державних гарантій.

Хочу сказати, що уряд затвердив перелік пріоритетів, які в нас є /їх понад 60/. До цих пріоритетів ми в першу чергу віднесли наливну промисловість, а також електроенергетичну. Ось кілька прикладів, куди ми будемо інвестувати свої гроші, а також кошт, залучені з-за кордону.

Це проведення спільно з інофірмою робіт для збільшення поточного видобутку нафти і кінцевого нафтовилучення на покладах високов'язкої нафти в нижньокам'яновугільних відкладах Бугруватського родовища /Охтирське нафтогазовидобувне управління, Сумська область/.

Ми будемо також залучати кредити на реконструкцію Шебекинського газопереробного заводу /село Андріївна Балаклійського району Харківської області/.

Один із нових напрямів - ви, мабуть, про це знаєте - це

розробка та видобуток нафти й газу в шельфі Чорного моря, де в кас є великі запаси. Ми будемо займатися цією проблемою.

Кілька слів про машинобудування. Ми будемо вкладати гроші у створення потужностей для виробництва емаль-проводів у місті Нова Каховка. Бо так вийшло, що сьогодні їх в Україні немає. Це велика проблема.

Хотів би сказати, куди ще ми будемо вкладати кошти. От у Запоріжжі, приміром, ми видобуваємо алюміній і робимо тільки чушки, а алюмінієвого листа та трубки все-таки немає, це дуже невигідно, їм повинні возити свій алюміній у Росію в Білу Калитву, в інші регіони, переробляти їх, а назад привозити лист, де призводить до того, що з однієї тонни алюмінію, яких ми веземо за кордон, у нас залишається всього півтони.

Тому ми все-таки вирішили надати італійський кредит Запорізькому металургійному комбінату для створення фольги для пакувальних автоматів. Чому фольга? Бо, як ви розумієте, поряд із фольгою ще є одно -, дво - і триміліметрові листи, з яких можна виробляти всі види продукції, що нам потрібні.

А далі ми думаємо у Вільнянську /це поряд із Запоріжжям, десь 25 кілометрів/ теж налагодити виробництво алюмінієвих листів і труб.

Наведу ще такий приклад. Кожного року ми закуповуємо для сільського господарства на 500 мільйонів доларів пестицидів та засобів захисту рослин, лікарських препаратів. Це дуже велика проблема для України. Але якщо розібратися, то в нас така потужна хімічна промисловість. Нею треба тільки зайнятися, і ми нею зайнялися тепер дуже и дуже серйозно. Ми вирішили створити виробництво пестицидів і засобів захисту рослин на Яворівському державному гірничо-хімічному підприємстві "Сірка" та на інших підприємствах України. Я знову кажу на інших, бо якщо ми почнемо робити щось на якомусь одному комбінаті, то це буде не дуже добре. Та ми й не зможемо на одному підприємстві випускати всі пестициди. А якщо інвестуємо гроші в ці хімічні підприємства, то це буде вихід, і ми матимемо свої пестициди і свої ліки для захисту рослин.

Куди ще ми вкладатимемо гроші? У нас дуже міцна і потужна шинна промисловість. Але в Україні немає каучуків, ми їх отримуємо з Росії. Вирішено створити виробництво каучуків для шинної промисловості на Лисичанському нафтопереробному заводі і Калузькому концерні "Хлорвініл".

Останнім часом я зустрічався э представниками різних країн, які дають нам кредити. Ми підписали угоди з Італією, Австрією. Із представниками ділових кіл Сполучених Штатів Америки зустрічався. Усі вони цікавляться, куди ми вкладатимемо гроші. Я їм однозначно відповідаю, що ми не будемо на ці гроші купувати продукти харчування. Це не потрібно, бо, як кажуть, купив на долар, усе з'їв, і нічого немає. Ми вкладатимемо гроші в промисловість і так далі.

Кілька слів хочу сказати про папір, із забезпеченням яким у нас дуже погано. Є розробки, які дозволяють виробляти папір із соломи. Тому ми вкладаємо кошти в будівництво заводу по виготовленню товарної біленої солом'яної целюлози. Передбачаємо також будівництво солом'яно-картонного заводу. Як бачите, ми розписали всі ці об'єкти. Роздали цей перелік усім іноземним інвесторам. Думаю, ми цією роботою будемо постійно займатися.

І, закінчуючи свій виступ, маю сказати вам, що уряд буде вживати всіх заходів щодо захисту державних економічних інтересів України і валюту залишати в державі.

Дякую.

ГОЛОВА. Валентине Івановичу! Але якщо вкладатимемо гроші тільки в промисловість і не будемо вкладати їх в агропромисловий комплекс, то, може, доведеться і продукти купляти.

ЛАНДИК В.І. Я сказав, що паралельно це робитимемо.

ГОЛОВА. Паралельно. Щоб не зрозуміли, що тільки в промисловість.

Дякую.

Слово для виступу про причини економічної кризи та заходи щодо стабілізації національної економіки надається міністру економіки України Шпеку Роману Васильовичу.

ШНЕК Р.В., міністр економіки України. Шановний Президенте! Шановний Голово! Шановні народні депутати! Найбільш чутливою сферою в питаннях національної безпеки України є економіка.

За дев'ять місяців І993 року національний доход України в порівнянні з відповідним періодом минулого року знизився на 12 відсотків, обсяги промислового виробництва зменшилися на 7,8 відсотка, обсяги виробництва товарів народного споживання - на 19,5 відсотка, у тому числі непродовольчих товарів - на 18,6 відсотка. Особливо погіршився стан промислового виробництва в третьому кварталі. Погіршується фінансове становище підприємств, поглиблюється інфляція.

Як свідчить аналіз стану економіки України, причини її кризи криються передусім у низькій її ефективності, високій енерго- та ресурсоемкості, нераціональній структурі та в фінансовій і банківській сферах.

Функціонування нашої фінансово-кредитної системи містить у собі серйозну загрозу національній безпеці. Економіка не може тривалий час витримувати параліч грошової системи. Український карбованець як грошова одиниця вичерпав себе. Підприємства та населення уникають його, породжуючи штучний попит та прискорюючи інфляцію. Банківська система, яка зароджується, через кадрові, технічні та методологічні помилки не справляється з обслуговуванням економіки. Гнучкіше треба підходити до курсової та процентної політики в умовах гіперінфляції та перехідного періоду, враховуючи питому вагу державного сектора, надмонополізм багатьох виробників, брак конкурентного середовища.

Без різкого подолання гіперінфляції і стабілізації українського карбованця, фінансового оздоровлення економіки, вжиття рішучих заходів для зменшення дефіциту, державного бюджету, насамперед за рахунок скорочення бюджетних витрат, і платіжного балансу не може бути мови про подолання спаду виробництва, припинення падіння рівня життя людей.

На часі серйозні структурні зміни в економіці України, здійснення яких потребуй великих коштів і тривалого часу.

До пріоритетів структурних змін на найближчий період /кінець 1993-1994 рік/ віднесено:

- енергозбереження, збільшення власного виробництва енергоносіїв, залучення до використання вторинних енергетичних ресурсів, розвиток атомної енергетики, збільшення глибини переробки нафти, розширення геологорозвідувальних робіт на гостродефіцитні корисні копалини;

- розвиток галузей агропромислового комплексу по виробництву сільськогосподарської продукції, модернізація та технічне переозброєння переробних і заготівельних підприємств, соціальний розвиток села;

- збільшення виробництва експортної продукції та розширення власного виробництва продукції , що замінює імпорт.

Створюється перелік найважливіших видів продукції, конче необхідних для забезпечення виробництвом з міркувань економічної безпеки. Насамперед це стосується виготовлення власних транспортних засобів, різних сільськогосподарських машин, бурового та металургійного обладнання тощо.

Проект Програми розвитку міжгалузевої та зовнішньої кооперації продукції виробничо-технічного призначення на 1994 рік розроблений Держкомресурсів із залученням інших міністерств та поданий Кабінету Міністрів України на розгляд.

Ця програма передбачав обсяги виробництва найважливіших видів сировини, матеріалів, комплектуючих виробів для забезпечення першочергових потреб народного господарства у 1994 році, а також тих, виготовлення яких частково або повністю налагоджено на підприємствах України. Це підшипники, акумулятори, шини, ланцюги, різні модифікації насосів, гідро- та пневмо-

апаратури, нафтодобувне обладнання, ціла серія механізмів та верстаків, для реалізації цих заходів багато підприємств переорієнтовують міждержавні зв'язки на внутрішні. Так, виробниче об'єднання "АвтоЗАЗ" мав намір зменшити протягом 1993-1994 років на 30 відсотків поставки багатьох виробів із підприємств Росії /на початок цього року вони становили 63 відсотки/.

Запропоновані зазначеним проектом програми та іншими програмами розвитку промисловості України заходи дозволять орієнтовно зменшити загалом на 10 відсотків обсяги завозу в 1994 році продукції виробничо-технічного призначення.

На період 1995-2000 років відповідний проект програми орієнтуватиме на самозабезпечення /в розумних, економічно доцільних межах/ підприємства і регіони за рахунок власних інтелектуальних, виробничих, сировинних ресурсів, розширення конверсії військового виробництва, зміцнення кооперованих зв'язків між оборонними і цивільними підприємствами, створення економічно доцільних замкнених науково-виробничих комплексів.

Опрацьовується проект Програми структурної перебудови економіки України.

На основі аналізу будуть виділені базові галузі, види промислової та сільськогосподарської продукції, комплексів машин та устаткування /включаючи устаткування військового призначення/, напрями наукових досліджень, розвиток яких дозволить максимальною мірою реалізувати можливості України - її природнокліматичні умови, сировинні ресурси, наукововиробничий потенціал, демографічні ресурси, підвищити ефективність

і конкурентоспроможність нашої економіки.

З метою прискорення приватизації розпочата корпоратизація підприємств. Усього має бути корпоратизовано протягом 1993- 1994 років близько чотирьох тисяч підприємств і вже в цьому роді - близько 600.

Для прискорення приватизації необхідно здійснити такі заходи:

- встановити обов'язкові для виконання державними органами приватизації завдання щодо проведення приватизації незалежно від виду державної власності /загальнодержавна чи комунальна/ та визначити у відповідних бюджетах на 1994 рік надходження від здійснення приватизації згідно з цими завданнями;

- створити єдину систему держаних органів приватизації в чітко визначеною вертикаллю;

- створити механізм приватизації об'єктів разом із землею;

- провести приватизацію об'єктів незавершеного будівництва.

Крім того, з метою поліпшення фінансового стану підприємств і організацій, збереження важливих для народного господарства пріоритетних напрямів розвитку на основі секторного аналізу економіки розробляється комплекс заходів щодо проведення санації державних підприємств і організацій, який включає проведення глибокого аналізу їх фінансово-господарської діяльності та запровадження механізму фінансового оздоровлення, а в противному разі - і механізму банкрутства неефективних підприємств.

Як показують перші результати секторного аналізу економіки, однією з основних причин її низької ефективності і повільних темпів реформування в не достатня пов'язаніоїь між собою механізмів корпоратизації, приватизації, банкрутства підприємств, демонополізації виробництва, а також небажання керівників окремих підприємств, відомств прискорити ці процеси.

В умовах кризового стану економіки надзвичайно актуальним питанням внутрішньої безпеки країни є можливість виникнення масового безробіття, і як наслідок - відповідна соціальна напруга та посилення криміногенної обстановки.

За станом на 1 жовтня цього року кількість безробітних становить по відношенні до загальної чисельності працездатного населення в працездатному віці тільки 0,28 процента. Попередні прогнозні розрахунки на кінець 1994 року показують, що можливий рівень безробіття за різними варіантами коливатиметься від 1,1 до 5,4 процента. Але це лише вершина айсберга, так зване приховане безробіття вже зараз набуло великих розмірів.

Тому так важливо розробити конкретні заходи щодо перепідготовки, працевлаштування та захисту безробітних. Вони будуть передбачені у Державній програмі зайнятості на 1994 рік, Національній програмі громадських робіт та в інших програмах. У цьому ж напрямі будуть діяти і заходи щодо сприяння зайнятості підприємницькою діяльністю або індивідуальною трудовою діяльністю вивільнених працівників. Передбачено також видачу безпроцентних позичок безробітним для заняття підприємницькою діяльністю.

Державна служба зайнятості уклала договір з Держкомітетом по сприянню малим підприємствам і підприємництву про підготовку майбутніх підприємців за направленням служби зайнятості. У майбутньому держава захищатиме тільки непрацездатну частицу населення, решта повинна турбуватися сама про себе.

Питання ціноутворення. У ІV кварталі поточного року і в І кварталі 1994 року передбачається встановити контроль за тим, щоб зміну цін здійснювати в основному тільки з урахуванням впливу зовнішніх факторів /зростання вартості енергоносіїв/. При цьому слід запровадити жорсткий режим економії по використанню енергоносіїв /нафти, газу, вугілля/, а пільги населенню не повинні перевищувати собівартості цих видів продукції.

Головним принципом регулювання цін у цей період буде державна підтримка виробництва продукції сільського господарства, допомога населенню в оплаті комунальник послуг, придбанні окремих видів товарів /хліб, дитяче харчування/.

При проведенні кардинальних структурних перетворень у народному господарстві, оздоровленні фінансово-кредитної і грошової системи, здійсненні приватизації, створенні ринкового середовища лібералізація цін по всіх напрямах продовжуватиметься.

Держава повинна взяти під свій контроль розробку, експлуатацію та використання запасів мінеральних ресурсів, які мають виняткове значення і які можуть, забезпечити Україні провідне місце на ринку відповідних видів сировини та готової продукції.

Наша держава володіє значними запасами залізних, марганцевих, уранових, титанових, цирконієвих, ртутних та інших руд.

За умови вирішення ряду технологічних проблем і налагодження інфраструктури експорту Україна може стати основним постачальником залізних та інших руд у Європу.

Серед неметалічних корисних копалин найважливішими є каолін, самородна сірка, графіт, облицювальні камені та мінеральні води.

Визначаються види сировини та продукції, імпорт яких мав значний вплив на розвиток економіки України. Розроблені пропозиції щодо диверсифікації джерел нафтогазопостачання: створення паливно-енергетичного резерву та його зберігання; розширення обсягів геологорозвідувальних робіт на нафту та газ; розвиток нетрадиційних джерел палива /біогаз, спиртова суміш/; збільшення глибина переробки нафти та інше.

Для України вкрай актуальним в і ряд специфічних проблем у сфері міжнародних економічних відносин.

Критична ситуація, що склалася із забезпеченням життєво важливих потреб України, потребує збереження і відновлення порушених інтеграційних зв'язків і економічної взаємодії з партнерами по ринку СНД. Для пом'якшення дисбалансів та розривів ресурсного забезпечення дуже важливо не допустити стихійного зламу сталих багаторічних зв'язків з колишніми партнерами, оскільки рівноцінних альтернативних факторів стабілізації економічного стану на даний момент немає. Одночасно слід проводити послідовну політику зменшення залежності від наших сусідів.

До стратегічно важливих товарів, які найближчими роками матимуть стійкі ринки збуту в країнах СНД, слід віднести передусім зерно, цукор, олію. Україна також традиційно була одним із основних постачальників на ринки СНД чавуну, сталі, готового прокату, стальних труб, залізної руди. На українську продукцію зорієнтовані споживачі бурякозбиральних машин, кормоподрібнювачів, вугільних очисних комбайнів, тракторних плугів та сівалок, силових трансформаторів, промислової трубопровідної апаратури, електродвигунів змінного струму тощо.

Слід постійно вести роботу щодо забезпечення конкурентоспроможності продукції за рахунок різкого зниження затрат на виробництво.

У той же час економіка України знаходиться у великій залежності від поставок з країн СНД енергоресурсів, кольорових металів, лісоматеріалів, сировини для легкої промисловості.

Швидка переорієнтація економічних зв'язків на західний та азіатський ринки є малореальною, тому що ці ринки є сформованими і збалансованими торговельно-економічними структурами із сталим і стабільним колом партнерів. Проникнення в такі ринкові структури /на паритетних умовах, а не як сировинний придаток/ потребує значного часу навіть за умови високої якості і конкурентоспроможності продукції, а в нас вона не завжди така.

З іншого боку, послаблення зв'язків з традиційними партнерами, як свідчить світова практика, протягом найближчого часу приведе до їх переорієнтації на інших постачальників.

Крім стабілізації та поліпшення сальдо ввозу-вивозу, збільшення експорту дасть можливість вирішити і такі важливі стратегічні завдання, як забезпечення стійкого збуту власної

продукції в перспективі, збереження залежності виробників у країнах-споживачах від української економіки, стримування процесу скорочення робочих місць та зменшення безробіття.

Необхідно готуватись і до того, що Росія в наступному році, плануючи свій критичний імпорт, буде котувати поставку в Україну паливно-енергетичних ресурсів тільки під зустрічні еквівалентні поставки продовольства з України в обсягах, необхідних для власних державних потреб.

Більша ж частина дозвільної квоти паливно-енергетичних ресурсів буде реалізовуватися через Мінпаливенерго Росії або через підприємства-виробники цих ресурсів.

Нині визначаються підприємства-виробники такої продукції; і держава сприятиме розвитку їх технічного потенціалу, наданню допомоги в пошуках ринків збуту цієї продукції і пільг при здійсненні експортних операцій.

Україна мав досить високий рівень наукових фундаментальних досліджень і виробництва наукомісткої продукції. Це характерно насамперед для підприємств військово-промислового комплексу. Непоганий потенціал має авіаційна та космічна промисловість, суднобудування тощо. Однак інша частина народногосподарського комплексу потребує прогресивних структурних змін та технологічної модернізації.

Слід підкреслити, що успіх інтеграції України у світові господарські зв'язки визначатиметься можливістю зберегти та збагатити власну науково-виробничу базу.

Зосередивши зусилля на експорті продукції, заснованої на високих технологіях, у розробці яких Україна має реальні переваги, вона була б здатна стати рівноправним партнером у цій

галузі з провідними зарубіжними постачальниками наукомістких виробів. Проте не слід у найближчий час сподіватися на значне надходження валюти від експорту готової продукції більшості галузей у країни далекого зарубіжжя. Структурно-галузевий аналіз підтверджує паливно-сировинний характер експорту України у країни далекого зарубіжжя.

Для зменшення дефіциту торговельного балансу, крім жорстких заходів щодо посилення енергозбереження, зараз розглядається можливість децентралізації імпорту нафти та інших паливно-енергетичних ресурсів з широким залученням підприємницьких структур, скасування всіх пільг при здійсненні імпортних операцій, відміни обмежень і додаткового стимулювання експортних операцій та інше.

В умовах, що склалися, необхідно посилити державне регулювання економічних змін у напрямі до ринку шляхом створення вертикалі виконавчої влади, органічна поєднавши при цьому управлінські функції центральних і регіональних державках структур та визначивши повноваження і функції Кабінету Міністрів і регіональних органів. Рішення, шановні колеги, повинні виконуватися, повинні бути зворотний зв'язок та можливість внесення коректив.

У проекті Основних напрямів регіональної економічної політики України передбачається чітке розмежування між центральними і місцевими органами державної виконавчої влади повноважень у бюджетній сфері, у питаннях управління комунальним майном, у володінні і розпорядженні земельними та іншими природними ресурсами. Крім того, готуються проекти відповідних законодавчих актів про делегування місцевим органам державної

виконавчої влади додаткових повноважень у вирішенні питань соціально-економічного розвитку регіонів.

Треба прискорити формування якісно нової системи економічних функцій держави, що включає в себе такі підсистеми: регулювання макроекономічних пропорції, економічних важелів інфраструктури ринку, економічне управління державною власністю; соціальний захист населення.

Зараз відпрацьовується механізм виходу України із кризового стану шляхом подальшого поглиблення економічних реформ з посиленням державного регулювання деяких ключових процесів, який знайшов своє відображення в підготовлених заходах щодо подолання гіперінфляції. Проекти плану економічного і соціального розвитку та Державного бюджету на наступний рік також будуть узгоджувалися із цими заходами.

Найсуттєвішими факторами в практичному здійсненні запропонованих дій може бути, на нашу думку, політика значного скорочення видатків держави, в тому числі на утримання армії; це дасть можливість задіяти частину вивільнених бюджетних коштів на проведення конверсії, що в свою чергу сприятиме пом'якшенню соціальної напруги в суспільстві.

Серед пріоритетних національних інтересів держави в проекті Концепції національної безпеки України мають бути виділені окремим напрямом питання аграрної політики, оскільки нехтування проблемами, пов'язаними з нею, може стати однією з головних загроз національній безпеці України.

Для реалізації заходів щодо стабілізації економіки, забезпечення економічної безпеки необхідно прийняти нові законодавчі акти: про управління державним сектором економіки; про

державне підприємство; про енергозабезпечення; про бюджетну систему України; про Національний банк України; про податок на нерухоме майно громадян, про податок на майно підприємств.

Слід внести зміни і уточнення в деякі діючі документи, такі як: "Про скасування Декрету Кабінету Міністрів про вивізне /експортне/ мито в 1993 році", "Про зміни до Декрету Кабінету Міністрів про квотування і ліцензування експорту товарів /робіт, послуг/" та інші.

Перелік інших законів і підзаконних актів, які потребують змін і доповнень, проекти документів про внесення цих змін разом із програмою буде передано парламенту для розгляду.

Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Дякую.

У вас пропозиція? Ми запитань не задаємо. Запишіть своє запитання і передайте. /Шум у залі/. Винятку для вас немає, розумієте?

Слово для доповіді про причини фінансової кризи та заходи щодо стабілізації фінансової системи в Україні надається міністру фінансів П'ятаченку Григорію Олександровичу.

П'ЯТАЧЕНКО Г.О., міністр фінансів України. Шановний Президенте! Шановний Голово! Шановні народні депутати! Фінансовий стан держави - це дзеркало її економіки. Про те, що сталося в економіці, вже сказано в попередніх виступах. Дозвольте лише тезисно звернути вашу увагу на окремі причини фінансової кризи та першочергові заходи для виходу з неї.

Перше. На початку 80-х років усе відчутніше давала про себе знати економічна криза в командно-адміністративній системі управління економікою колишнього Радянського Союзу. І це факт. Державою поза бюджетом використовуються на фінансування ряду витрат емісійні кредити замість фінансових ресурсів, яких не вистачало в бюджеті.

Протягом 80-х років і аж до припинення існування Міністерства фінансів СРСР підприємствам і організаціям замість власних оборотних коштів вибілялися, в основному, державні кредити, які досягли в господарському обороті по сільськогосподарському виробництву майже 90 відсотків, у промисловому - 50 відсотків, у торгівлі -70 відсотків.

Що ж було зроблено в незалежній Україні для виправлення такого становища? Відверто кажучи - нічого! Про це просто забули, у першу чергу ті, хто став до керма перебудови економіки на шляху від адміністративно-командної до ринкової системи. І те що встигли зробити в пошуках швидкої перебудови, позбавило державу можливості в якійсь мірі управляти державною власністю і кредитними ресурсами, сформованими на базі державної власності.

Як наслідок - відома платіжна криза в країні, високі кредитні ставки, при цьому в посередницькій діяльності і торгівлі вони виведені за межі націнки і таке інше.

Друге. У середині 80-х років усім відомою союзною постановою N 1115 "Про оплату праці" було зроблено поштовх до розкручування інфляційного процесу в економіці. Саме ця постанова зменшила мотивацію до підвищення ефективності виробництва, оскільки оплата праці в більшій мірі стала залежати від цінового фактора, а саме: збільшення цін і вимивання дешевого асортименту

стало фактом.

На жаль, у нас не зуміли зупинити цей процес. Він ще більше поглибився. В умовах спаду виробництва, особливо в цьому році, розмір фонду оплати праці поставлено в залежність від зростання цін, хоча відомо, що тут замкнуте коло, яке стає пружиною гіперінфляції /зарплата підганяє ціни, ціни підганяють заробітну плату/.

Посилаючись на зростання цін на енергоносії як зовнішній фактор /а він справді мав місце/, держава втратила контроль за внутрішніми факторами, які також впливають на зростання оптових і роздрібних цін.

Чи може витримати економіка такий стан, при якому всередині країни ціни від виробника до споживача зростають у 2-4 рази? Певно ж, ні! А в економіці України це стало звичайним явищем.

Трете. Розбалансованість бюджету в умовах високих темпів зростання цін.

При спаді виробництва в умовах, коли на обсяги внутрішнього валового продукту мав домінуючий вплив темп зростання, фінансові ресурси, які формуються на базі уточнених показників розвитку економіки, в частині надходження їх до бюджету зменшуються, а видатки збільшуються. Це призводить до зростання дефіциту бюджету. Так, при вартості валового внутрішнього продукту 14 трильйонів карбованців, виходячи з якої визначався бюджет на 1993 рік, видатки з бюджету перевищили надходження на 1 трильйон карбованців.

За попередніми розрахунками вартість валового внутрішнього продукту збільшується в 1993 році /і ще за умов спаду виробництва/ до 90 трильйонів карбованців. з відповідними змінами його структури. Обрахування показників бюджету відповідно до цих змін показує, що перевищення видатків бюджету над його доходами становить близько 14 трильйонів. Можна сказати, що марафонський біг цін і зарплати, а також пенсій наближається до фінішу.

Останнє їх збільшення не забезпечене необхідними фінансовими ресурсами. У вересні збільшена заробітна плата у виробничій сфері виплачувалася за рахунок прибутку, тому пішли масові звернення в уряд про звільнення підприємств від штрафів за це.

Виплати пенсій перевищували суму коштів, що надходять до пенсійного фонду, на 2 трильйони карбованців. Щоб забезпечити їх виплату було використано як бюджетні, так і кредитні ресурси.

Потреба в коштах на виконання Чорнобильської програми перевищила суму ресурсів, що надходять до фонду "Чорнобиль", на 1 трильйон карбованців.

У бюджеті не вистачає коштів на фінансування збільшених витрат на утримання установ освіти, культури, на охорону здоров'я і таке інше.

Четверте. Незбалансованість платіжного балансу і його наслідки.

Від'ємне сальдо у платіжному балансі з Російською Федерацією становить понад 2 мільярди доларів, а ресурси на його фінансування ще й досі в повному обсязі не визначені.

У той же час експорт у вільно конвертованій валюті все більше й більше замінюється бартерними операціями. У недалекому минулому експорт у доларах США становив 10 мільярдів, у 1993 році очікується в розмірі 3,7 мільярда.

Що треба робити? Які найневідкладнійші заходи щодо стабілізації фінансового стану?

Перше. Формування й використання фінансових ресурсів у комплексній взаємодії щонайменше трьох блоків питань: фінансово-кредитна стабілізація; структурні зміни в економіці; соціальний захист населення. Я тут ще додав би важелі, які забезпечували б соціальну справедливість.

Нині нагальною потребою є прискорення програмних заходів, спрямованих на структурні зміни в економіці, визначення пріоритетних

проектів цих змін, включаючи перелік підприємств, які мають приватизуватися, у тому числі з участю іноземних інвесторів. Важливо не тільки розробити термітті заходе для стримування інфляції через поточну фінансово-кредитну політику, а й підсилити їх структурною реформою у виробничій сфері, саме там, це інфляція бере своє коріння.

Друге. Удосконалення важелів управління формуванням і використанням фінансових ресурсів. З цією метою розроблена фінансова концепція, яка передбачав розширення прав і відповідальності за формування й використання бюджетних ресурсів у регіонах. Кошти з Державного бюджету мають витрачатися тільки на загальнодержавні потреби.

Трете. На шляху до ринкової економіки держава повинна сприяти розвитку всіх форм власності через використання фінансових важелів на основі підвищення ефективності їх дії. Законодавство має гарантувати власнику право управляти своєю власністю.

Виходячи з цього, держава управляє своєю власністю, включаючи кредитні ресурси, сформовані на державній власності, з тим щоб попереджувати кредитку емісію, про яку так багато вже сказано в цьому році. Такий механізм розробляється й погоджується.

Четверте. Для оплати держзамовлень на продукцію сільськогосподарського виробництва, а також для оплати продукції за держконтрактом на експорт слід передбачати в бюджеті відповідні кошти. З цією метою можуть до певної міри використовуватися і кредитні ресурси в межах їх наявності. За таких умов перекривається канал емісійним кредитам, забезпечуються своєчасні розрахунки з товаровиробником.

П'яте. Про валютний і товарний ринки. Відповідно до чинного законодавства, сформованого в 1992-1993 роках, у нашій державі валютне регулювання, курс валюти, ціна грошей, рух кредитних ресурсів визначаються умовами ринкової економіки. У той же час ми тільки йдемо до ринкової економіки. У нас не сформований відповідний товарний ринок. Усе це вимагав, щоб на період переходу до ринкової економіки були розроблені відповідні важелі, які прискорили б створення і валютного, і товарного ринку. Нині в уряді розглядається проект такого механізму та інших заходів.

Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Слово для доповіді про економічну безпеку фінансового сектора України надається голові правління Національного банку України Ющенку Віктору Андрійовичу.

ЮЩЕНКО В.А., голова правління Національного банку України. Шановні присутні! Дозвольте першу частину мого виступу присвятити характеристиці грошового обігу та інфляції в державі.

За дев'ять місяців поточного року зростання роздрібних цін становило 1605 процентів, що дорівнює приблизно 36 процентам у середньому за місяць. Це означає, що, по-перше, середньомісячні темпи росту цін у 1993 році на 7 процентів більші, ніж рік тому, і, по-друге, що абсолютне загальне зростання цін до початку року вже перевищує минулорічний рівень приблизно в 1,3 раза. При цьому скорочується тривалість часу між піками підвищення цін у циклах галопуючої інфляції.

Так, перший пік інфляції припав на січень /він становив 179 процентів/, другий - через шість місяців - на червень /149 процентів/, а третій відбувся всього через три-місяці, у вересні /приблизно 150 процентів/.

Сила й наслідки літніх емісій виявилися занадто великими для української економіки. Починаючи з червня щомісячно темпи зростання маси грошей в обігу стійко перевищують 50 відсотків.

Хочу звернути увагу тих, хто вимагає нових емісійних рішень, що це в 1,4 раза вище середньомісячного зростання роздрібних цін. Приріст грошової маси тільки в червні порівняно з травнем відразу збільшився майже в 12 разів. У серпні він перевищив не тільки травневий приріст у 30 разів, а й абсолютне значення грошової маси в травні майже в чотири рази. З початку року грошова маса зросла я 13 разів, а за минулий рік, ви пам'ятаєте, тільки в 10,8 раза.

Як наслідок, ріст цін за третій квартал досяг 320 процентів, де в середньому за місяць становить 50 процентів. На такому рівні слід очікувати середньомісячні темпи зростання роздрібних цін у ІV кварталі проти 34 процентів у середньому за місяць протягом січня-серпня 1993 року.

Я хотів би підкреслити, що особливий вплив на інфляційні процеси мають державні кредити і кредити, які видаються на оперативні витрати уряду.

За станом на 15 жовтня 1993 року Національним банком України надано кредитних ресурсів Міністерству фінансів України відповідно до указу Президента, постанов Верховної Рада та Кабінету Міністрів - 9,5 трильйона карбованців, що становить 50 відсотків

загальної суми випущених в обіг Національним банком платіжних засобів.

Із загальної суми емісійних кредитів, одержаних Мінфіном України, 6,4 трильйона, або 67 відсотків, направлено для фінансової підтримки сільського господарства. У мене в дані, згідно з вкою постановою і на підставі якого документа видавався кожен кредит.

Крім того, Національний банк покрив дефіцит бюджету за 1993 рік у розмірі 1 трильйон 540 мільярдів карбованців, дефіцит бюджету минулого року і внутрішній державний борг у сумі 938 мільярдів карбованців.

Лавиноподібне падає курс українського карбованця. Розвиток ситуації за сценарієм, що дів, веде до монетарної і загальноекономічної катастрофи.

Дозвольте доповісти про кроки, які, на думку правління Національного банку, можуть вивести нас із цієї ситуації.

Перше, що, я думаю, ми всі повинні усвідомити, це те, що жодні макроекономічні заходи, які б ми не здійснювали в період реформ, не можуть припинити падіння обсягу вагового внутрішнього продукту, знецінення національних грошей, зростання безробіття.

Однак розумна макроекономічна політика може допомогти уникнути постійного галопування інфляції, нових знецінень і дефіциту бюджету. Але для цього треба нам, як і будь-якій цивілізованій державі, дотримуватися кількох головних макроекономічних правил.

Я наведу чотири. На мій погляд, це основні правіша, які, до речі, сьогодні Україна ігнорує, і в колах економістів країн СНД уже з'явився вислів "не допустити українізації національної економіки".

Перше. Кожна держава, яка проводить економічну реформу, починає із значної порції обмеження в макроекономічній політиці. Перед тим як почати щось будувати, треба радикально себе обмежити.

На жаль, із цією тезою сьогодні не виступає жодна політична партія, жодна владна структура, тому що виходити з цією пропозицією означає загубити перспективу свого існування як такого. Але ми повинні усвідомити: країна, що реформується і не здійснює цього заходу, потрапляє в пастку і є приреченою. Прийдуть люди, які заявлять з цієї трибуни, що треба скорочуватися, що держава повинна витрачати свої кошти в межах того, що в неї є.

На жаль, ми вибрали інший шлях. Обмежувальної політики нині ми не проводимо. Ми вибрали другу версію розвитку ситуації, за якою кратна, що не може обмежити свої видатки рамками своїх прибутків, впроваджує новий вид податку, який називається інфляція. Ми пішли цим шляхом. Я вам хочу сказати, що навіть французькі революціонери, коли проводили свою революцію, не пішли цим шляхом, і весь інфляційний процес зупинили, випустивши цінні папери. Оскільки всі вони були атеїстами, то розпродали церковне майно, землі, сади і цим врятували грошову та фінансову систему і економічну ситуацію в цілому.

Економічна небезпека цього податку полягає в тому, що він має безадресний характер. Ці 36 відсотків, які я називав у

першій частині своєї доповіді, сплачуємо ми з вами кожен місяць. Інфляційний податок платить інвалід, пенсіонер, Президент нашої держави, голова правління Національного банку і кожний депутат. Трьом останнім категоріям і Бог велів платити цей податок. Але виникав питання: як можуть сплачувати цей податок соціальне не захищені категорії населення?

Є політична і соціальна межа роботи в цьому інфляційному ключі. Я впевнений, що ми переступили цю межу. Сьогодні завданням номер один у державі з точки эору її економічної безпеки повинна стати боротьба з інфляцією.

Як її організувати? Не маючи основного фінансового документа держави - бюджету на черговий рік, по суті кошторису держави до кінця року, важко говорити про її обмежувальну політику.

Три місяці держава живе без бюджету. Три місяці держава не керує видатками. Три місяці, по суті, відбувається фінансовий хаос.

Виникає запитання: які ми можемо сьогодні прийняти обмежувальні рішення щодо утримання державного апарату, його радикального скорочення, коли ми не володіємо фінансовою проблемою як такою. Що ми можемо сьогодні сказати про коректив соціальної політики?

Ви пам'ятаєте, сім місяців тому парламент прийняв політичне рішення про компенсацію на м'ясо та молоко, хоча завжди говорили, що це питання суто економічне. Ніякого відношення парламент до процедурних, суто арифметичних питань не може мати. Є гроші, є бюджет, і уряд сам розпорядиться: куди кошти направляти, і в якій сумі. Але ви прийняли політичне рішення, що треба компенсувати.

Мені жаль аграріїв, які йдуть цим шляхом і сподіваються, що отримають компенсацію. Другий квартал закінчився, вони отримали її в третьому кварталі; третій квартал закінчився - отримають у четвертому. І навіть зараз, коли закінчився строк цього політичного рішення /до 1 жовтня/, немає нікого, хто б усвідомив це, вийшов і сказав: "Як же ми будемо жити далі?"

Сьогодні двадцяте число. Держава уже має збитків на один трильйон тільки тому, що це рішення не приймається. М'ясо і молоко продаються за позавчорашньою ціною. Хто це буде покривати?!

Я просто наводжу один із прикладі в, коли ми, не маючи центрового фінансового документа, не приймемо рішення.

Я не говоритиму про пенсії. Тут теж комусь треба вийти і сказати, що такої пенсійної доктрини держава не витримає. Три місяці в державі абсолютний обсяг пенсій вищій, ніж фонд оплати праці. Вибачте, навіть у роки громадянської війни такого не було!

Це рішення хтось повинен приймати. Фінансове держава обмежена і не може підтримувати ці темпи соціальної чи пенсійної політики. Вона повинна чітко визначитися.

І головне, що через цю невизначеність ми не можемо зробити висновок, яку емісійну підтримку ми як центральний банк, як бюджетна система, як держава можемо сьогодні дати економіці.

Що робити з економікою як такою? Скільки кредитів їй давати?

Адже ми ще не знаємо, скільки держава забере кредитів...

Враховуючи, що стопроцентним замовником інфляційних джерел у нас є виключно, держава, я пропоную.

Перше. Разом з проектом бюджету, який вам буде запропонований до кінця року, треба розробити чи то указ Президента, чи постанову Верховної Ради, у якій чітко визначити шляхи стабілізації фінансового становища в Україні. До речі, така постанова готувалася Верховною Радою місяць чи півтора тому, але десь загубилася, в цьому документі перш за все, мені здається, нам треба чітко записати: скасувати всі деструктивні рішення, прийняті раніше, незалежно від того, ким вони прийняті: чи парламентом, чи Президентом, чи урядом, чи Національним банком. Вибратися мужності й скасувати.

Друге. Визначити нові кроки щодо укріплення доходної частини Державного бюджету.

Я був приємно здивований, коли прочитав в одному з російських документів, що в Росії вводяться безліч нових податків, наприклад, гербовий збір. Будь-який громадянин Росії, якщо він звертається до влади, повинен заплатити одну тисячу карбованців. Кожна юридична організація, яка звертається з "любовним" листом до уряду, платить п'ять тисяч карбованців тільки за те, що лист адресується уряду. За одну сторінку... /Шум у залі/.

Це лише приклад, який свідчить про те, що економічна ситуація, яка склалася в наші и державі, потребує згрупування державних фінансів по кожному каналу, включаючи й елементарні канали.

Треба вживати заходів для скорочення витрат державного бюджету, включаючи перегляд сум на утримання державного апарату, фінансування капітальних вкладень, цінові компенсації та дотування окремих товарів, пенсійну доктрину і таке інше.

У рамках цього першого кроку стримуючої політики корінним питанням залишається управління кількістю і ціною грошей у державі.

Гадаю, що до отримання Національним банком реальної незалежності в управлінні обсягом грошової маси було б доцільно до кінця року гадати йому виключне право в цьому питанні, а потім конституційне заборонити Національному банку України емісію грошей без відповідного реального приросту валового національного продукту, золотого та валютного запасів. Сьогодні будь-яке емісійне рішення потрібно розцінювати як виключно руйнівне.

Найдраматичнішим на сьогодні є питання ціни національних грошей. Жодна держава не вийшла з такої кризи з дешевими грошима. На жаль, у нас сьогодні ще в багатьох аудиторіях дискутується питання, яка ціна національних грошей.

Хочу зачитати вам один документ: "Рекомендовать Центральному банку Российской Федерации повысить до 10 сентября 1993 года процентную ставку по централизованным кредитам Центрального банка и коммерческим, банком на 10 процентных пунктов..." Це тоді, коли в нас ведеться дискусія, як понизити процентні ставки при таких темпах емісії. І далі:"...имея в виду довести ее в октябре 1993 года до положительного уровня". Тобто планується, що з жовтня в Росії буде працювати позитивно облікова ставка - ставка, яка вища за рівень інфляції.

У нас сьогодні теоретично ведеться дискусія, що проценти Національного банку є емісійним фактором. І щоб вони не були емісійним фактором, треба встановити такий їх рівень, щоб вони взагалі не відчувалися, Ми їх опустили вже до такого рівня: у трильйонів на закупку хліба ми дали під 3 проценти річних. Я думаю, що нам буде колись соромно за це рішення. Я не знаю, чиє це рішення, але прийде час, і ми переглянемо його, коли будемо рахувати свої гроші.

Другим абсолютно необхідний макроекономічний крок - це звільнення цін /у яких рамках, це залежить від соціального і політичного факторів/ і зовнішньої торгівлі. Це повернуло б Справжню вартість економічним цінностям і створило б економічну рівновагу.

Третій крок - започаткування всеохоплюючого процесу приватизації, про що говорили міністр економіки і міністр фінансів.

Четвертий крок. Ми повинні сьогодні декларувати соціальну політику, яка б могла захистити людей, не готових до цінового удару внаслідок лібералізації цін.

Хотів би сказати, що Архімедовою точкою опори всієї економічної системи повинен стати обмінний курс валюти. Це не мої слова, це вислів одного розумного чоловіка. У нас склалася парадоксальна ситуація...

ГОЛОВА. Цей розумний чоловік - прем'єр-міністр Чехії, автор реформ.

ЮЩЕНКО В.А. Я хотів цей документ розмножити як офіційний документ Національного банку, щоб ви з ним ознайомилися.

Але суть сьогоднішньої ситуації полягає в чому? Національний банк наполягає на девальвації власної валюти. Повторюю, це парадоксальна ситуація, тому що рідко голова правління Національного банку, завдання якого підтримувати здоров'я національної валюти, говорить протилежне. Але це треба робити. Я розумію тих, хто говорить, що реформи треба здійснювати, маючи сталу валюту, а не стрибкоподібну, бо інакше будь-яка реформа приречена.

Але зверніть увагу на практику Чехії. Єдиною формально змінною величиною, що має бути сталою, є обмінний курс. Це одне. І друге. Високий рівень девальвації створив достатньо можливостей для необхідного зростання цін. У результаті обмінний курс залишався сталим протягом 28 місяців попри 75- відсоткову цінову інфляцію, що відбулася протягом того самого терміну.

У нас все навпаки. Тому в цьому питанні склалася дуже пікантна і дуже серйозна ситуація. По суті, сьогодні Національний банк залишився сам на сам з проблемою. Я хотів би сьогодні відвести відповідальність від Національного банку щодо управління валютним курсом. У такти ситуації Національний банк керувати ефективно валютним курсом не може.

І останнє. Сьогодні Національний банк разом із Міністерством економіки та Міністерством фінансів розробляє основні економічні заходи. Вони будуть вам запропоновані для розгляду 1 листопада. Думаю, це той цільовий документ, який повинен

переконати вас у тому, що в вихід. У цьому документі будуть перелічені кроки, які виведуть нас із цієї ситуації. Гадаю, завдяки продуманості цього документа нам удасться захистити економічну незалежність і забезпечити ту економічну безпеку, про яку ми сьогодні говоримо. Я вдячний вам за увагу.

ГОЛОВА. Дякую.

Слово з найважливішого питання /враховуючи те, що ми йдемо до зими/ - про забезпечення енергетичними ресурсами народногосподарського комплексу України - надається міністру енергетики України Семенюку Білену Мироновичу.

СЕМЕНЮК В.М., міністр енергетики і електрифікації України. Шановні депутати! Однією з найважливіших складових частин національної безпеки держави є забезпечення народного господарства, побутових і кошукальних потреб в електричній та тепловій енергії.

Кожен із нас розуміє, що електроенергія - то як повітря для людини. Відхилення від нормального постачання електроенергії /або ж, ще гірше, коли її немає/ призводить до зупинення будьякого підприємства, різкого Погіршення побутових умов, особливо міських жителів, а надто ж якщо є збої в теплопостачанні взимку.

Сьогодні і на найближче майбутнє носіями для виробництва електричної і теплової, енергії служать органічне паливо, ядерне паливо і гідроенергія. Тут Україна має таке співвідношення: за рахунок ядерною палива ми виробляємо третину

електроенергії, за рахунок енергії річок - до 5 відсотків, а спалювання вугілля, газу та мазуту дають нам близько 65 відсотків електричної енергії та майже всю теплову енергію, що централізовано постачається від електростанцій та великих котелень.

Так склалося в колишньому Союзі, що органічне паливо майже на 70 відсотків ми отримували з інших республік: Росії, Туркменії, Казахстану.

ГОЛОВА. Вілене Мироновичу, я прошу вибачення. Шановні народні депутати! Вам розданий проект постанови з цього питання, тому я прошу уважно послухати, Нам сьогодні це треба вирішувати. Із засобів інформації ви знаєте, що минулої п'ятниці в Кабінеті Міністрів відбулася нарада на найвищому професійному рівні. Виходячи з результатів цієї наради, вам і роздали сьогодні проект постанови. Тому послухайте, будь ласка, оскільки іншого, як кажуть, не дано.

СЕМЕНЮК В.М. Дякую.

Енергоносії ми отримували з інших республік. В основному це газ та мазут після переробки нафти на наших українських заводах. А також до 20 відсотків того вугілля, що спалюється на електростанціях, ми завозили тоді і завозимо тепер із-за меж України.

У зв'язку з цим після відомих дій Росії щодо обмеження постачання нам газу та нафти, особливо з вересня цього року, різко загострилася ситуація із забезпеченням цим паливом електростанції України.

Незважаючи на те що, починаючи з 1991 року наша промисловість щорічно зменшує споживання електроенергії на 6-8 відсотків, а в цьому році у порівнянні з минулим таке зменшення вже становить 12 відсотків, збалансувати потреби в енергії з постачанням енергоносіїв для її виробництва не вдається.

Ситуацію ускладнило погіршення роботи нашої вугільної промисловості. Українського вугілля для електростанцій у цьому році ми отримаємо тільки 34 мільйони тонн /а треба було б мати не менше 44 мільйонів тонн/.

У результаті для збалансування потреб в електричній і тепловій енергії на наступний осінньо-зимовий максимум нам не вистачає, у переводі на українське вугілля, більше 15 мільйонів тонн вугілля. Це рівнозначно недовиробітку 30 мільярдів кіловат-годин електроенергії або ж обмеженню споживання всіх споживачів на 25 відсотків. Якщо ж урахувати, що обмежити споживання енергії в комунально-побутовій сфері, сільському господарстві, паливних галузях та на транспорті не вдасться, то на основну промисловість припаде до 50 процентів обмежень від рівня споживання минулого року. Це означає, що підприємства металургійної, хімічної, легкої промисловості та машинобудування будуть практично зупинені. Я вже не кажу про заплановане виведення з роботи Чорнобильської атомної станції, яка сьогодні дає стільки енергії, що нею можна забезпечити Київ та Київську область /це 5 процентів від виробітку її в цілому в Україні/.

У зв'язку зі зменшенням з кінця серпня цього року подачі газу для електростанцій майже наполовину скоротилося накопичення рідкого та твердого палива на складах, а похолодання і

збільшення споживання енергії в жовтні привело до необхідності щоденної подачі зі складу 40-60 тисяч тонн вугілля і до 10 тисяч тонн мазуту. У порівнянні з минулим роком вугілля на складах електростанцій маємо на 2,8 мільйона тонн менше /тоді було 8,9 мільйона тонн, зараз маємо 6,1/.

Такий вигляд має наступна зима з точки зору електрозабезпечення. Наступні найближчі роки мають не кращий вигляд. Ситуацію з постачанням для електростанцій вугілля, нафти та газу швидко поліпшити не вдасться. Для цього потрібні роки і дуже великі витрати.

Наприклад, за даними Держвуглепрому відповідно до максимального варіанта програми розвитку галузі необхідні для нас 55-60 мільйонів тонн енергетичного вугілля для електростанцій можна буде отримати не раніше 2005 року /навіть ближче до 2010 року/, якщо враховувати, що видобуток вугілля буде на рівні 170 мільйонів тонн на рік.

Що ж робити? Як поліпшити стан цих справ? Як не залишити без електроенергії і тепла наше населення та забезпечити хоча б мінімально необхідне постачання промисловості в цю зиму і дати можливість нашій економіці працювати краще у майбутньому?

Шановні депутати! Ми бачимо вихід з цього становища в невідкладному вирішенні таких питань:

1. Термінове прийняття урядом рішення про пріоритетне постачання газу та вугілля для електростанцій за рахунок інших споживачів в обсягах згідно з розрахунками. Це скромні запити: збільшення постачання газу на 20 відсотків та вугілля на 10-15 відсотків від фактичного.

2. Невідкладне введення обмежень постачання електроенергії споживачам промисловості, крім погоджених урядом пріоритетів, на величину до 30 відсотків від рівня минулого року. Підкреслюю, минулого року. Від рівня фактичного споживання це становитиме близько 15-17 відсотків. Цьому може бути єдина альтернативадопомога споживачів у придбанні палива, для виробництва електроенергії. Таким шляхом пішли ряд великих запорізьких підприємств, і їх ініціатива підтримана запорізькою держадміністрацією. Це дасть ефект, тобто ми зможемо не обмежувати споживачів, які допомагатимуть у придбанні палива за рублі та валюту.

3. Прийняття Верховною Радою рішення про продовження експлуатації Чорнобильської атомної електростанції.

4. Відміна мораторію на продовження будівництва з уведенням у дію протягом 1994-1995 років трьох енергоблоків - на Запорізькій, Хмельницькій та Рівненській електростанціях. Готовність цих блоків становить від 80 до 95 відсотків. У них вкладене, вже близько 2 мільярдів карбованців у твердих цінах 1984 року. Ці енергоблоки нові, виконані з урахуванням ряду заходів, що робить їх надійнішими порівняно з діючими енергоблоками.

Продовження терміну роботи Чорнобильської АЕС та введення в дію зазначених трьох енергоблоків дозволить щорічно додатково виробляти до 30 мільярді в кіловат-годин електроенергії, що рівнозначно заощадженню 15 мільйонів тонн вугілля або ж 7,5 мільйона тонн мазуту.

5. Проведення широкомасштабної політики енергозбереження по всіх напрямах використання енергії. Це - і структурна перебудова нашої промисловості, і цінова політика. Тарифи на електроенергію мають стимулювати споживача на її заощадження. Електроенергія повинна продаватися за цінами не нижче собівартості, а пільги, якою необхідно, повинні й можуть бути адресними. Ми можемо знайти спільну мову із цього питання з Міністерством соціального забезпечення. Важливу роль тут мав зіграти Закон про енергозбереження, який просимо Верховну Раду прийняти якнайшвидше.

Перелічені заходи є реальними, найбільш ефективними, а найголовніше, вони можуть позитивно вплинути на забезпечення електричною енергією та теплом уже в цей зимовий період. Здійснення їх залежить від вашого сприйняття ситуації і вашої ухвали щодо викладених пропозицій.

Ще кілька слів про перспективу. На більш віддалену перспективу /5-6 років/ і на період до 2010 року фахівцями нашого міністерства, Академії наук, Міністерства економіки із залученням спеціалістів паливно-добувних та машинобудівної галузей розроблена й представлена в серпні цього року в Міністерство економіки Концепція розвитку енергетики України. Найближчим часом вона буде розглянута на засіданні Кабінету Міністрів і подана Верховній Раді. Хоча концепція ще не прийнята, Ми працюємо на її основі над відповідною програмою, бо часу немає. Маємо надію, що основні положення концепції будуть прийняті.

Концепцією передбачена переорієнтація енергетики України не незалежне забезпечення енергоносіями: 50 процентів електростанцій мають працювати на вітчизняному вугіллі, до 40 процентів

- на ядерному паливі і близько 10 процентів - за рахунок нетрадиційних та відновлюваних джерел.

Програма передбачає реконструкцію та модернізацію енергетики з урахуванням сучасних вимог охорони природи, економічну конкурентоспроможність на світовому ринку.

Дякую за увагу і розраховую на вашу допомогу.

ГОЛОВА. Дякую, Вілене Мироновичу.

Про заходи щодо забезпечення соціальної стабільності в Україні. Слово надається міністру праці України Каскевичу Михайлу Григоровичу.

КАСКЕВИЧ М.Г., міністр праці України. Шановні Президенте, Голово Верховної Ради! Шановні депутати! Починаючи з 1991 року, структура споживання різко змінилася не на користь людини, яка працює. Ви знаєте, що в 1990 році відрахування до страхових фондів становили від 5 до 12 відсотків по галузях. Був лише

5-відсотковий податок на суму продажу, акциз та податок на прибуток.

Після прийняття ряду соціальних законів обов'язкові відрахування до цільових фондів збільшилися до 52 відсотків, різко змінилася податкова система. Одночасно скорочувалося виробництво. У цей же чає було знято контроль за використанням фондів споживання, На підприємствах, що мали кошти чи зуміли отримати державну допомогу, рівень зарплати дедалі більше віддалявся від рівня середньої заробітної плати. Інша частина підприємств внаслідок спаду виробництва ледь виплачує одну-три мінімальних заробітних плати.

У результаті вже на початок 1992 року збільшився розрив в оплаті праці. Середня заробітна плата становила більше семи мінімальних заробітних плат, тоді як у 1990 році - всього 3,2. До речі, таке співвідношення вважається оптимальнім у всьому розвинутому світі.

Таким чином, можна констатувати, що в оплаті праці сталися значні й часто економічно та політичне не виправдані зміни. При цьому необхідно врахувати також, що зміни сталися і на ринку товарів і послуг. Товарооборот у державній і кооперативній торгівлі становить тепер усього 47 відсотків від рівня 1990 року.

Ми не можемо не пов'язувати з системою оплати праці різкий спад виробництва продуктів харчування та товарів непродовольчої групи. Необхідно також при цьому враховувати і фінансовий стан держави, адже оплата праці є частиною валового внутрішнього продукту. А картина тут така, що частка оплати праці у валовому внутрішньому продукті скоротилася за три роки з 46 до 1В відсотків, тобто більш як у два рази. Однак внаслідок діючої соціальної політики виплати та гарантії у валовому внутрішньому продукті навіть у першому півріччі цього року у порівнянні з першим півріччям минулого зросли із 40 де 45 відсотків.

Частка цільових виплат, пенсій, стипендій, допомог у грошових доходах населення зросле з 24 до 36-40 відсотків, а частка оплати праці знизилася з 71 до 55-59 відсотків. Наприклад, у першому півріччі цього року фонд оплати праці зріс відповідно до першого півріччя 1990 року в 10 разів, а виплати з пенсійного фонду - в 17. Отже, дефіцит у фондах абсолютно

закономірний. І до того часу поки не почне працювати виробництво, ділити більше нічого. Можна збільшити мінімальну заробітну плату в 2-3 рази, але сьогодні коштів немає навіть на обслуговування соціальних гарантій.

І ще один фактор. Якщо поділити 69 тисяч карбованців /це гарантована державою виплата для працюючого сьогодні/ на мінімальну заробітну плату жовтня минулого року /це 900 карбованців/, то ми одержимо зростання у 77 разів. Споживчі ціни на продукти харчування за цей період зросли в 50 разів. Як кажуть, нібито є можливості жити краще. Однак підприємства не можуть наростити в таких же розмірах середню оплату праці, бо для цього вони повинні були б утримати обсяги виробництва хоча б на рівні жовтня минулого року.

Сьогодні близько 40 відсотків підприємств не можуть ввести повною мірою навіть ті заходи, які запропоновані державою і згідно з якими оплата праці за місяць могла зрости в 3,5 раза, а зросла тільки в 2,2 раза. Яка, скажіть, сьогодні оплата праці може бути на Донецькому бавовнянопрядильному комбінаті, коли він з 15 жовтня минулого року практично не працює і людям виплачується мізерна плата?

Але через те, що немає товарного ринку, навіть ці доходи населення щомісяця на одну третину не отоварюються і є прямою емісією. Це тоді, коли для України ще три роки тому емісія в готівковому обігу в 1-2 відсотки до загальних видатків в окремі місяці була серйозною державною проблемою. Ми розуміємо, що ця інфляція - це інфляція попиту.

Отже, з однієї сторони нас можна звинуватити в недостатніх соціальних гарантіях, а з другою - у знеціненні готівки через

незбалансованість її з товарною масою. Але треба враховувати й те, що за цей період населенню не було запропоновано ні основних фондів, ні землі як товару, не виведено на товарний ринок жодних додаткових ресурсів. Приватизація як була розмовою, так розмовою і залишилася.

Однак я не можу в своєму виступі не сказати й про те, що населення за цей час, не чекаючи вже, мабуть збільшення виробництва продуктів харчування в державному секторі, різко нарощує його без будь-яких кредитів і допомоги з боку держави. Вже у минулому році з власних підсобних господарств, садів і городів було використано до загального рівня споживання 60 відсотків картоплі, 36 відсотків овочів, кожний другий кілограм фруктів, близько 20 відсотків м'яса. І коли ми говоримо про рівень життя населення, не слід обходити і той факт, що за даними окремих обстежень фактично кожний третій працездатний член нашого суспільства має постійні чи разові необліковані доходи з інших джерел. Це так званий туризм - поїздки у Польщу, Туреччину, валютна торгівля та інше.

З цієї ситуації, розуміючи всю її складність, ми не зможемо вийти, не приймаючи серйозних рішень щодо структурного перерозподілу валового внутрішнього продукту в частині збільшення сплати праці, а для цього єдиною умовою є підтримка виробників, створення необхідних умов для їх праці.

Розуміючи це та враховуючи той факт, що діюча система оплати праці, як ми не намагались її підтримувати, вносити в неї корективи, є для держави в такому вигляді непридатною. Уряд працює над новою системою. Вже завершена розробка пропозицій щодо удосконалення системи організації оплати праці в

народному господарстві, в тому числі і тарифної частини, яка, на нашу думку, сприятиме стримуванню інфляційних процесів і підвищенню мотивації до праці. У запропонованій системі передбачаються нові принципи організації заробітної плати з урахуванням міжнародного досвіду.

По-перше, всю систему оплати праці пропонується будувати на більш вагомому розмірі мінімальної заробітної плати, який повинен бути не нижче межі малозабезпеченості.

По-друге, пропонується встановити граничні розміри тарифних ставок і посадових окладів у межах 7,5 мінімального розміру заробітної плати, а по заробітній платі в цілому - 10,5 такого розміру, уніфікувати тарифні сітки. Це дасть змогу підтягнути рівень доходів низькооплачуваних категорій працівників.

Демократизується принцип вибору підприємствами видів доплат, надбавок, винагород, інших стимулюючих і компенсаційних виплат. Однак усі такі виплати разом з преміями не можуть перевищувати 40 відсотків тарифної ставки /окладу/.

Це дасть змогу значно підвищити роль і значення тарифу і збільшити його частку в загальному розмірі заробітної плати до 65-70 процентів /сьогодні він становить, на жаль, у зв'язку з такою стрімкою інфляцією 25-30 відсотків/. До речі, з такою вимогою весь час звертаються до уряду трудящі.

Пропонується внести деякі зміни в умови оплати праці працівників бюджетних установ і організацій. Діапазон тарифних ставок і посадових окладів єдиної тарифної сітки зменшується з 13,8 до 7,5 мінімальної заробітної плати. За рахунок цього передбачається підвищувати оклади саме низькооплачуваних працівників.

Пропонується встановити три категорії оплати праці працівників науково-дослідних інститутів, установ і організацій. Передбачається збереження діючих міжгалузевих, міжгосподарських та міжпрофесійних співвідношень в оплаті праці всіх категорій і груп працівників.

Хотілось би підкреслити, що всі ці заходи можуть дати позитивні результати тільки в тому випадку, якщо вони будуть реалізовані в комплексі і одночасно з заходами щодо зміцнення кредитно-фінансової системи, грошового обігу, а також за умови наведення порядку в організації виробництва.

Крім цього нам необхідно реформувати всю систему соціального забезпечення. Для цього урядом подана на розгляд Верховної Ради Концепція соціального забезпечення населення, яка стратегічно визначає напрями такої роботи. Два дні тому на спільному засіданні комісій цю концепцію було розглянуто і в основному схвалено.

Ми вже чимало зробили для соціальної підтримки малозабезпечених верств населення. Цю систему необхідно серйозно вдосконалювати і реформувати, створити під неї адміністративне та кадрове забезпечення. Допомогу в цій справі, як методичну, так і матеріальну, нам запропонували і Міжнародна організація праці, і Світовий банк.

Однак я ще раз хочу сказати, що в державі з таким фінансовим дефіцитом та спадом виробництва у всіх галузях народного господарства неможливо створити систему гарантій дія населення, яку б ми хотіли з вами мати, адже розподіляти можна лише вироблене. Жодна система не забезпечить гарантій колективу, який не виробляв продукції. Але суспільство цим людям

має запропонувати аби іншу роботу, або допомогу по безробіттю, до чого ми і готуємо відповідні державні структури.

Крім того хочу підкреслити, що навіть для впровадження тих розробок, що ми вже маємо, потрібна і політична, і адміністративна воля. Якщо її не буде, то не буде й поліпшення в справах соціального забезпечення населення.

Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Дякую.

Слово для доповіді про заходи Держмиткому України щодо зміцнення митної системи держави - складової частини національної безпеки надається голові Державного митного комітету України Колосу Анатолію Вікторовичу.

КОЛОС А.В., голова Державного митного комітету України. Шановний Президенте! Шановний Голово! Шановні народні депутати! Розгляд Верховною Радою питання про національну безпеку України має принципово важливе значення для митних органів. Адже головним завданням митної служби в цей гранично відповідальний для нашої молодої незалежної держави час є надійне забезпечення державних інтересів України, економічної недоторканності її кордонів, єдиної митної території республіки.

Три тижні тому в цьому залі практична діяльність Держмиткому і митниць піддавалася гострій і, відверто скажу, справедливій критиці. Не вдаючись у деталі, хотів би доповісти, що

комітет і його колегія зробили з цього належні висновки. Опрацьовано і здійснюється комплекс оперативних заходів щодо забезпечення стабільної роботи митниць і митних постів, більш чіткого додержання законодавства про митну справу.

Ми усвідомлюємо, що робота митної служби проходить у складних умовах державотворення, правового вдосконалення і становлення ринкової економіки, приватизації і демократизації господарських структур. Митники, можливо, найгостріше відчувають дестабілізацію фінансово-банківської системи, інфляцію, постійні зміни і коригування нормативних актів з питань зовнішньоекономічних зв'язків. Негативний вплив на організацію роботи митної системи справляє також те, що немає належного договірно-правового оформлення державного кордону України; особливо на східному, північному і південно-західному напрямках.

Особливу небезпеку для надійного функціонування митних органів, як і для національної безпечні України в цілому, становить стрімке зростання організованої злочинності і корупції, намагання окремих державних і особливо комерційних структур використати зовнішньоекономічні зв'язки для особистого збагачення, перекачування валюти та цінностей за кордон.

Таким чином, практична діяльність митної служби проходять у нових, максимально ускладнених і нестандартних для особового складу умовах. Якщо до цього додати, що з діючих на сьогодні 260 митниць і митних постів до 1992 року працювало лише 60, а абсолютна більшість інспекторського складу - це працівники, які прийшли в митниці протягом останнього року /з 12 тисяч службових осіб митних органів лише близько 2,5 тисячі, тобто менше 25 процентів, мають стаж роботи понад два роки/, то можна

уявити, як це становище впливає на якість митного контролю.

Колегія, керівництво Держмиткому усвідомлюють роль і місце митних органів у системі національної безпеки України, свою відповідальність за організацію надійного митного контролю, посилення боротьби із контрабандою і порушеннями митного законодавства, за впровадження і вдосконалення технології оформлення і контролю товарів, валюти і цінностей, що переміщуються через митний кордон України.

Чимало в цьому плані при підтримці уряду, місцевих держадміністрацій і наших колег зі Служби безпеки, МВС і Прикордонних військ уже здійснюється. Лише цього року митними органами в державну скарбницю передано національних грошей, валюти, цінностей і вилучених товарів на загальну суму 16 мільярдів карбованців. Притягнуто до кримінальної і адміністративної відповідальності громадян України й іноземців. Вжито грошові та інші санкції за порушення митного законодавства до майже 600 підприємств державних, кооперативних і комерційних структур. Взагалі в цьому році митна система внесла до Державного бюджету 622 мільярди карбованців і близько 3,7 мільярда інвалютних карбованців.

Водночас, шановні, народні депутати, вважаю за доцільне привернути вашу увагу до деяких принципових проблем, на вирішення яких комітет спрямовує свої головні зусилля.

Перша з них - завершення організаційного становлення митниць і митних постів, передусім на кордонах з Російською Федерацією, Республікою Бєларусь і Республікою Молдова, йдеться про створення достатньої мережі пунктів пропуску транспортних засобів і громадян через державний кордон України. В центрі уваги

комітету - матеріально-технічне забезпечення митниць, зокрема транспортом, спеціальним обладнанням, сучасними технічними засобами митного контролю, створення гідних побутових і матеріальних умов для працівників галузі, особливо нових, невпорядкованих митниць.

Не менш важливого значення надаємо автоматизації і комп'ютеризації митниць, створенню надійної системи відомчого зв'язку і єдиного інформаційного поля, що забезпечуватиме надання своєчасної і достовірної статистичної інформації парламенту. Президенту та уряду України з усіх питань експортно-імпортних операцій і митної справи.

Спрацьовано заходи для організації загальнодержавної служби митного контролю в аеропортах, наведення належного порядку при експортно-імпортних перевезеннях Чорноморським, Дунайським та Азовським пароплавствами, вдосконалення митного контролю за транзитними вантажами.

Велику надію на допомогу в розв'язанні цих багатопланових завдань ми покладаємо на Кабінет Міністрів, міністерства і відомства України. Розраховуємо також на сприяння уряду, Фонду державного майна, будівельних організацій у справі будівництва пунктів пропуску, комплексів для оброблення вантажів та інших об'єктів митної інфраструктури, а також надання митним органам вільних будівель і споруд для використання як службових приміщень, що передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 1 вересня 1993 року N 681.

Проте сама по собі розбудова митної інфраструктури не вирішує повністю завдань недоторканності митного кордону і надійного регулювання митної справи. Досвід країн з розвиненою

ринковою економікою свідчить: надійне забезпечення митного контролю, особливо в умовах "прозорих" або "напівпрозорих" кордонів /а такі сьогодні практично охоплюють 6800 з лишком кілометрів, державного кордону України/, здійснюється лише за умов прикриття митною службою всіх можливих каналів ввезення-вивезення товарів, валюти, цінностей.

У ситуації, що склалася, митний контроль здійснюється лише на залізничних станціях та автомагістралях, в аеропортах і портах. Враховуючи це, контрабандисти, різного роду махінатори, у тому числі і з деяких кооперативних і комерційних структур, намагалися спрямувати потік контрабанди, особливо на кордонах із Росією, Бєларуссю і Молдовою, поза місцем розташування митних постів і митниць. Для цього ними використовуються польові дороги, лісові просіки, сільські переходи, річкові переправи тощо.

У прикордонні з'явилася нова досить прибуткова "професія" місцевий проводир, який за солідні гроші, часом використовуючи трактори та іншу техніку, переправляє на територію сусідніх держав не лише окремих контрабандистів, а й автомашини, навіть великі трейлери. Практика ж залучання до охорони митного кордону працівників інших правоохоронних органів, які не мають достатньої підготовки, відповідних навичок у використанні митноконтрольних функцій, призводить до порушення законодавства, значних матеріальних втрат і вкрай небажаних конфліктних ситуацій у прикордонних зонах.

Зрештою, відповідно до чинного законодавства України здійснення митного контролю є прерогативою митної служби, що закладено в статтях Митного кодексу та в інших документах.

Наведені факти свідчать, що на часі - невідкладна організація в системі Держмиткому спеціалізованих мобільних підрозділів, які, діючи в прикордонних зонах /а також на головних напрямках руху до них/, створили б надійний заслін подальшому розграбуванню наших державних ресурсів. Хочу запевнити, що такі підрозділи, керівництво якими здійснюватимуть досвідчені практики, протягом кількох місяців не лише окуплять себе, а й значно поповнять державну скарбницю. Між іншим, такі підрозділи вже давно створені в багатьох країнах Європи та Америки, а також у наших сусідів на Заході. Минулого року під назвою "Таможенная охрана" їх створив і уряд Російської Федерації.

Законодавча база для організації таких підрозділів є в нас. У Постанові Верховної Ряди України про порядок введення в дію Закону України про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю передбачена необхідність створення в системі митної служби спеціальних підрозділів по боротьбі з порушеннями митного законодавства з боку організованих злочинних угруповань. Чітко визначений і строк вирішення цього питання Кабінетом Міністрів - до 1 вересня 1993 року.

Однак, хоча відповідні документи щодо організації, порядку комплектування штатів, матеріально-технічного забезпечення підрозділів /на нашу думку, їх доцільно назвати "митною вартою"/ знаходяться в Кабінеті Міністрів тривалий час, але жодного рішення із цього приводу і досі не прийнято.

Ще одне важливе організаційне питання - створення регіональних управлінь Державного митного комітету.

Зрозуміло, що сьогодні, коли митні органи створені на всьому периметрі державного кордону, а також у багатьох внутрішніх

регіонах, ефективно керувати ними із центру практично неможливо. Ми плануємо, що регіональні управління - а вони входитимуть до єдиної системи митної служби України - забезпечуватимуть координацію діяльності митниць і митних постів на території певного регіону, вживатимуть оперативних заходів для здійснення ефективного митного контролю, особливо на найбільш загрозливих напрямках. Пропонується створити шість регіональних управлінь, а саме: на північному, східному, південно-західному, південному та західному напрямках кордону, а також у Криму. Проекти відповідних нормативних актів із цього приводу подані в Кабінет Міністрів у квітні цього року.

Друге проблемне питання - забезпечення правової бази діяльності митних органів. Загальновідомо, що основою організації роботи митної служби будь-якої правової держави є належна юридична база. Прийнятий у 1991 році Митний кодекс, інші нормативні акти в галузі митного права за багатьма параметрами вже не відповідають сучасному стану економіки України, характеру нинішньої зовнішньоекономічної діяльності господарських і торговельних структур. Більше того, деякі з них суперечать іншим правовим документам, а також численним змінам і доповненням до чинного законодавства, що з'явилися протягом останніх двох років.

Держмиткомом опрацьований і поданий до Кабінету Міністрів проект Закону України про внесення змін і доповнень до Митного кодексу України. Кодекс пропонується доповнити новою главою "Оперативно-розшукова діяльність митних органів України",

27 новими статтями, а також внести понад 50 змін і доповнень до окремих статей. Головну увагу при цьому зосереджено на максимальному врахуванні основних положень зовнішньоекономічної політики України, на загальноприйнятих у світовій практиці засобах митного регулювання.

Маємо надію, що цей життєво важливий для митних органів проект закону буде оперативно розглянуто в Кабінеті Міністрів і Верховною Радою України.

Розгляд проектів документів з питань митної справи провадиться дуже й дуже повільно. Досить сказати, що Держмитком,

- очевидно, єдина урядова структура, яка і досі не має свого постійного положення, його проекти розглядаються в міністерствах, відомствах /в окремих - по 2-3 рази/, в апараті Президенти і відділах уряду вже понад півтора року. Зараз цей проект - а він підлягає затвердженню Верховною Радою - вивчається комісіями Верховної Ради.

У комплексі першочергових завдань правового забезпечення - узгодження митного, адміністративного, кримінального законодавства, погодження дій СБ, МВС, Прикордонних військ і митних органів.

Не меншого значення надаємо договірно-правовому оформленню митного кордону України, підготовці та укладанню угод із сусідніми та інтими країнами про співпрацю в галузі митної справи, режиму митного кордону та боротьби з контрабандою. Деякі з таких угод, зокрема з Російською Федерацією, Республікою Литва, Казахстаном, Молдовою, Бєларуссю та інтими державами, вже укладено.

Одним із принципових питань для подальшого ефективного функціонування митної служби є поширення дії Закону про оперативно-розшукову діяльність на Державний митний комітет і митниці України. Думаю, не треба доводити, що без права здійснення оперативних заходів митні органи практично втрачають змогу попереджувати, локалізувати й припиняти злочинну діяльність контрабандних та інших організованих кримінальних угруповань, вести цілеспрямовану митну розвідку. Більше того, не маючи такого законодавче закріпленого права, ми позбавляємося можливості виконувати завдання, покладені на митну службу Законом про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю, Кримінально-процесуальним кодексом, який зобов'язує нас проводити дізнання в справах про контрабанду /стаття 102 Кримінально-процесуального кодексу/.

Боротьба з мафіозними та іншими злочинними структурами, що займаються наркобізнесом, контрабандними операціями з радіоактивними і психотропними матеріалами, валютою, цінностями і зброєю, а також незаконним вивезенням стратегічної сировини, ліцензованих і квотованих товарів, потребує грунтовного оперативного опрацювання, всебічного вивчення організаторів і учасників злочинних акцій, викриття каналів переміщення контрабандних вантажів. І вирішити ці складні багатопланові питання можна лише засобами оперативнорозшукової діяльності, звичайно, в тісній взаємодії з іншими правоохоронцями і прикордонниками.

Звертаємося до Верховної Ради і Кабінету Міністрів з проханням позитивно розглянути пропозицію комітету з цього приводу.

Третя і, можливо, найбільш скрутна і вагома проблема - кадрова. Йдеться, перш за все, про недостатній фаховий рівень більшості працівників митниць, їх слабку правову й професійну підготовку, незадовільне знання нормативних актів з митної справи. Турбує нас і низький рівень організаторської роботи і виконавської дисципліни в деяких митницях, факти безвідповідальності й порушення законності з боку працівників галузі.

Колегія і керівництво комітету, інспекція, створена нещодавно в системі митних органів, ведуть безкомпромісну боротьбу з ганебними проявами хабарництва, здирства, брутального та зневажливого ставлення до людей.

Лише цього року за різного роду зловживання й порушення арештовано 23, звільнено з роботи близько 300 працівників митниць. Тверду, беззастережну лінію на нетерпимість до будьяких правопорушень продовжуватимемо вести й надалі. У зв'язку з цим просимо підтримати внесену нами пропозицію про доповнення статті 41 Кодексу законів України про працю правовою нормою, згідно з якою на працівників митних органів, які мають персональні звання, поширюється порядок звільнення з роботи за одноразове грубе порушення службових обов'язків.

Розуміємо, що самими тільки дисциплінарними заходами, кадрових проблем не вирішити. Тому посилюємо рівень виховної роботи і правової підготовки митників. На черзі - вдосконалення діяльності короткотермінових курсів підготовки і перепідготовки працівників митниць із залученням висококваліфікованих викладачів і спеціалістів з митної справи, в тому числі з-за кордону, організація Митної академії

/інституту/, створення власної науково-практичної бази. Великі сподівання покладаємо на те, що Міністерство освіти України сприятиме вирішенню цих питань.

Із метою запобігання правопорушенням як з боку митників, так і з боку громадян, підприємств, організацій при переміщенні товарів, валюти, цінностей через кордон комітетом розроблено Концепцію власної безпеки на період 1993-1997 років. У концепції даються конкретні рекомендації щодо організації системи заходів, спрямованих на забезпечення режиму власної безпеки, пропонуються заходи щодо захисту персоналу митних установ, приміщень, майна, транспорту, цінностей, фінансових коштів, спецтехніки та зброї, службових собак, режиму секретності, інформаційної власності митної системи.

Підсумовуючи, хотів би висловити надію, що розгляд парламентом питання про національну безпеку дасть поштовх до вирішення порушених мною проблемних питань, які стоять сьогодні перед митними органами України.

Становище, що склалося, потребує швидких, послідовних рішень. На це не треба шкодувати грошей, бо ніщо не коштує нам так дорого, як дешева митниця /маються на увазі всі кошти, які виділяються на розвиток митної системи, в тому числі й кошти на заробітну плату працівників/.

З усією відповідальністю можу запевнити, що десятки мільярдів карбованців, вкладені сьогодні в розвиток митної інфраструктури, вже завтра обернуться для нашої державі сотнями мільярдів тих же карбованців і мільйонами валютних надходжень.

Хочу навести такий приклад. Першою службою, створеною у США після прийняття конституції, була митна служба. На нагрудною знаку працівників митної служби Сполучених Штатів Америки написано: "Захисник незалежності". Коментувати не буду, але думаю, це багато про що говорить.

Проект Концепції національної безпеки України, внесений на розгляд Верховної Ради Комісією Верховної Ради з питань оборони і державної безпеки, Державний митний комітет підтримує.

Дякую за увагу.

ГОЛОВА. З питання легалізації об'єднань громадян та національна безпека України слово надається міністру юстиції Онопенку Василю Васильовичу.

ОНОПЕНКО В.В., міністр юстиції України. Шановні народні депутати! Сьогодні обговорюється надзвичайно важливе питання. Безпосередньо Міністерство юстиції проблемами національної безпеки не займається. Ми маємо лише опосередковане відношення до цього, оскільки будь-який законопроект проходить експертизу в Міністерстві юстиції.

Однак серед декількох десятків функцій, які покладені на Міністерство юстиції, є одна, яка найбільш пов'язана з обговорюваним питанням. Це легалізація громадських об'єднань.

Відповідно до Закону України про об'єднання громадян /стаття 14/ Мінюст здійснює реєстрацію громадських об'єднань із всеукраїнським, міжнародним статусом та політичних партій.

Усі політичні партії та міжнародні громадські організації підлягають обов'язковій реєстрації. На цей час у нас зареєстровано 29 політичних партій і 508 громадських організацій.

Працівники міністерства уважно стежать за тим, щоб мета діяльності об'єднання громадян не суперечила Конституції України та чинному законодавству.

Зокрема, не можуть бути легалізованими об'єднання громадян, коли їх метою є: зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави; підрив безпеки держави; пропаганда війни, насильства, жорстокості; розпалювання національної та релігійної ворожнечі; обмеження загальновизнаних прав людини.

Забороняється створення і діяльність політичних партій, керівні органи чи структурні осередки яких знаходяться за межами України, а також будь-яких структурних осередків політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у Збройних Силах, Національній гвардії та Прикордонних військах, на державних підприємствах, в установах і організаціях, державних навчальних закладах.

Забороняється створювати воєнізовані формування. Саме тому міністерством відмовлено в реєстрації об'єднання - української народної самооборони, оскільки проектом його статуту передбачалося розгортання партизанської боротьби в разі окупації України, відповідні дії озброєних загонів та інші подібні дії. Усе це суперечить статті 114-5 Конституції України і положенню Закону про оборону України.

Саме керуючись чинним законодавством, ми проводимо легалізацію громадських об'єднань. Тому дуже дивує позиція деяких добродіїв, які звинувачують Мінюст у реєстрації якоїсь політичної партії чи громадської організації. Дивує тому, шановні колеги, бо, як правило, це високоосвічені люди, які мають високий інтелект, і серед них в навіть мої приятелі. Але такий історичний шлях ми вже пройшли, коли навіть у зародку душили ту чи іншу думку, викорінювали на самому початку якусь ідею.

Статтею 25 Закону України про об'єднання громадян на Мінюст покладено здійснення контролю за додержанням об'єднаннями громадян і політичними партіями положень їх статутів.

Мною дана вказівка здійснити перевірку всіх зареєстрованих політичних партій щодо дотримання ними статутних зобов'язань. Я думаю, що більшість політичних партій ми зможемо перевірити вже в цьому році. Виходячи з результатів таких перевірок, будемо адекватно реагувати, керуючись тим, що особи, винні в порушенні чинного законодавства, можуть нести дисциплінарну, цивільноправову, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Тільки в цьому році нами попереджено за порушення статутних вимог керівників Соціалістичної партії України, Селянської партії, політичного об'єднання "Державна самостійність України". Нещодавно програма "Ютар" дала інформацію про створення партійного осередку на Сумському заводі "Центроліт", Ми обов'язково перевіримо цей факт і будемо відповідно реагувати. Проте реагування міністерства на факти порушення громадськими об'єднаннями законодавства попередженнями не обмежуються.

Відповідно до статті 28 можуть застосовуватися такі стягнення, як штраф, тимчасова або повна заборона окремих видів діяльності. Більше того, міністерство вправі порушити в судовому порядку справу про ліквідацію об'єднання громадян. Сподіваюся, що до цього крайнього заходу вдаватися не доведеться, але про це повинні знати всі.

Є інші труднощі в діяльності громадських об'єднань, якоюсь мірою пов'язані з недосконалістю законодавства про них, Аналіз цієї діяльності свідчить, що деякі політичні партії нечисленні, мають незначний вплив на політичне життя і демократичні процеси в Україні. Наприклад, Ліберально-демократична партія України нараховує 309 членів, Партія праці - 321, Українська партія шанувальників пива - 315. Міністерство юстиції вже давно внесло пропозиції щодо вдосконалення Закону про об'єднання громадян, У тому числі пропозицію про те, що політична партія повинна налічувати не менше однієї тисячі членів.

Шановні народні депутати! Дозвольте порушити ще одне питання

- про створення незалежної судової влади. У якійсь мірі ця проблема буде висвітлюватись у виступі Голови Верховного Суду пана Якименка. Проте є що сказати і мені...

У якийсь час на хвилі правового романтизму держава продекларувала, що має на меті створити сильний незалежний суд. І це прекрасно, бо хіба можна збудувати правову демократичну державу без однієї міцної опори, на яку повинні спертись і держава, і передусім її народ. Та чи створили ми такий суд? На жаль, ні!

Причин цьому в багато - і об'єктивних, і суб'єктивних. Але хоча б одну, найболючішу, необхідно підкреслити саме зараз. Це отримання народними суддями жилих приміщень. Я вже не кажу про те, що не виконується положення Закону про статус суддів про надання жилих приміщень у термін шість місяців. Це півбіди. Біда в тому, що держава примусила народних суддів іти з простягнутою рукою до органів державної виконавчої влади. То про яку незалежність народних суддів можна вести сьогодні мову?!

Разом з тим, приймаючи Закон про статус суддів, сподівалися, що судова система працюватиме як високоорганізований, саморегульований механізм. Та й тут не все зроблено до кінця. У результаті суди залишилися безконтрольні, а звідси недалеко й, до безвідповідальності. Ви знаєте про прикрі факти в діяльності судів.

Тому мною і Головою Верховного Суду направлені на місця вказівки про відновлення перевірок діяльності судів, і винних у порушенні законів будемо притягувати до суворої відповідальності.

На закінчення, шановні депутати, скориставшись можливістю, хочу сказати, що Міністерство юстиції завжди готове з вами співробітничати. Двері мого кабінету і кабінетів працівників міністерства для вас завжди відкриті. Я буду вдячний за пропозиції щодо вдосконалення ролі міністерства в правовій державі й у правовій системі, які ви будете вносити. Ми вже нині обговорюємо декілька великих проблем, зокрема, як вдосконалити роботу, кому підпорядкувати колонії, тюрми,

ізолятори, паспортні столи... Мабуть, доцільно забрати ці функції у Міністерства внутрішніх справ /думаю, якщо у них буде менше роботи, вони на нас не образяться/ і передати Міністерству юстиції, щоб розірвати це коло, коли, скажімо, у колоніях порушуються справи, там же охороняються ці люди, там же проводиться дізнання - і врешті-решт виходить замкнуте коло.

Потрібно вже це вирішити. Сподіваюся, що скоро ми подамо таку пропозицію в парламент чи Кабінет Міністрів.

Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Оголошується перерва на 30 хвилин.

/Після перерви/

ГОЛОВА. Шановні народні депутати, прошу уваги! Давайте продовжували роботу, бо у нас великі борги /перед собою, я маю на увазі/. Ми виходимо з графіка. А тут ще є такий лист, у якому звинувачують мене: "Ви свідомо порушили процедуру під час розгляду інформації про оплату сільськогосподарської продукції, не дозволивши депутатам задати запитання..." І далі: "Закони і доручення Верховної Ради урядом не виконуються..."

Ну, це не я "свідомо". Це ми порушили порядок і відійшли від процедури запитань і відповідей. І погодилися подавати пропозиції у письмовій формі, ми їх розглянемо в робочому порядку.

Сьогодні міністр Карасик знову виступатиме.

От під час перерви Юхим Леонідович сказав, що відправлено 400... Скажіть, будь ласка, щоб я не повторював,

ЗВЯГІЛЬСЬКИЙ Ю.Л., перши віце-прем'єр-міністр України /Київський виборчий округ, Донецька область/. Иван Степанович! На сегодняшнее утро с заводов ушло 400 цистерн дизтоплива, бензина и солярки во все регионы. И отгрузка продолжается.

ГОЛОВА. І вчора увечері я В'ячеславу Васильовичу Бичкову показав дані по всіх областях: як і куди пішло 2,4 трильйона карбованців. А щодо Херсона запросив електронною поштою телеграму /і вручив її В'ячеславу Васильовичу/, що одержано 99 мільярдів карбованців 18 жовтня о 18 годині. Тому не треба вже вижимати те, що не можна вижати. Жати треба в міру, щоб не пережати.

ЗВЯГІЛЬСЬКИЙ Ю.Л. Иван Степанович! По мясу и молоку на третий квартал сумма составляла 3 триллиона 600 миллиардов карбованцев, и она полностью отдана на места. На первом этапе отдано триллион 200 миллиардов карбованцев, на втором - 2 триллиона 400 миллиардов.

ГОЛОВА. Але ще не все віддано. Тут треба думати.

ЗВЯГІЛЬСЬКИЙ Ю.Л. Из Национального банка ушли эти деньги.

ГОЛОВА. Ні, гроші віддано за продукти тваринництва, а от за виноград, яблука, овочі ще й не починали віддавати. Тому не все віддано. Ну, нічого, віддамо. Тому, може, зараз дамо слово Карасику Юрію Михайловичу. Хай він це скаже про продовольче забезпечення і про те, як що кому віддають. Так?

Отже, про стан та заходи щодо забезпечення населення України продовольчими ресурсами доповість міністр сільського господарства і продовольства Карасик Юрій Михайлович. Будь ласка.

КАРАСИК Ю.М., міністр сільського господарства і продовольства. Шановний Іване Степановичу! Шановні депутати! Якщо говорити про прогноз виробництва продуктів сільського господарства, то можна визнати, що той баланс виробництва зерна, соняшнику. цукрових буряків, овочів, картоплі, м'яса, молока практично повністю забезпечує рівень сповивання народу України на четвертий квартал цього року і перше півріччя 1994 року.

Наперед хочу сказати, що підрахунки, які ми ведемо /і зараз уряд над цим працює/ щодо того кошика, за, яким ми рахуємо мінімальну заробітну плату, не повністю враховують споживання продуктів продовольства на душу населення в Україні. Що спрацьовує?

Якщо раніше мі підраховували, скільки вироблено продукції, хліба, особливо зерна на душу населення, то ці показники були хорошими. Але на полицях достатньої кількості продуктів не було.

Тому хочу відмітити, що продовольче забезпечення населення України - це не галузева проблема аграрного сектора, а загальнодержавна проблема України.

Тому коди ми зараз готуємо програму на 1994 рік і розглядаємо концепцію плану державного замовлення і державного контракту вже на 1994 рік, то враховуємо недоліки 1993 року.

Що ж дав можливість виробити необхідну кількість продукції в цьому році?

Взагалі тут у залі завжди відзначалося багато недоліків і коли ми проводили весняно-польові роботи, і коли збирали врожай, і зараз, коли закінчуємо підготовку до зими. Все це правильно. Тому що депутати одержують від виборців на своїх виборчих округах багато запитань з цього приводу.

Варто визначити найголовніші фактори. Перший - це економічні механізми. Другий - власність. І третій фактор - інтеграція.

Слід визнати той факт, що на колективних сільськогосподарських підприємствах у тих регіонах, де пішли на приватизацію переробних галузей, де зменшилася кількість різних

линок, де прийняли таку структуру власності виробництва, яка передбачає дивіденди, тобто пішли на те, що кожен має свою частку, - там результати значно кращі за тих же умов господарювання.

Тобто про що це говорить? Про те, що всі ці фактори ми зараз враховуємо під час прогнозування 1994 року. До речі, разом з науковцями ми підраховували: якщо взяти валовий обсяг цієї продукції стосовно, до будь-якої цивілізованої країни /нам тут наводили приклади щодо Франції, Туреччини й так далі/, тобто зберегти рівень переробки, розфасовки, сервісу інфраструктури тієї країни, то сьогодні у нас була б достатня кількість усієї сільськогосподарської продукції.

Адже практично 25 процентів сировини ми губимо на етапі від виробництва до переробки. Ефективність переробки сільськогосподарської сировини становить лише 50 процентів від кількості, яку можна одержати на цивілізованому рівні. І ще одне джерело втрат - це якість самої переробки. Ви зрозумійте - проблема в тому, що сировина України потрібна всім, а наша продукція нікому не потрібна. Тобто сама система і сам технічний стан переробної галузі не відповідають вимогам, які дали б можливість повністю забезпечити продовольством народ України.

Враховуючи це, над розвитком яких же напрямів нам слід працювати, щоб усе-таки не тільки загалом говорити про забезпечення продовольством України, а вдосконалювати його за рахунок, розфасовки, упаковки, подовження терміну зберігання, поліпшення якості, здешевлення продукції? Адже сьогодні жодна людина не скаже, що сільськогосподарське забезпечення в Україні є на належному рівні.

Перший фактор досягнення цього - економічний. Депутати справедливо говорили про численні недоліки. Ну, що можна сказати товаровиробнику, якщо він сьогодні привозить продукцію на державне підприємство, а з ним не розраховуються? Він цього просто не розумів. Адже йому треба одержати кошти і далі вкладати ці кошти в наступне виробництво. Тому я вважаю необхідним сьогодні на сесії особливо акцентувати увагу на економічному блоці, який вирішує питання продовольчого забезпечення.

Тут Віктор Андрійович як фахівець дуже правильні думки висловлював. Але доки, доки в нашій країні не буде збалансованості, не буде єдиної економічної політики, ми ніяких питань не вирішимо. І якщо один говоритиме, що це емісія, другий, що це інфляція, а третій ще щось, то й результати будуть відповідними.

Я поставив би на перше місце зацікавленість виробника і цінову політику. Не можу зараз сказати, підвищувати ціни чи знижувати, але нагадаю вам, що цінового паритету, який ми обіцяли, так і не витримали. Зрозумійте всі: якщо підвивається ціна на метал, на цемент, будь на що, то вона, образно кажучи, через землю проходить і бумерангом повертається знову до того ж, хто підвищував ці ціни.

Тому не можна ціни на пально-мастильні матеріали відпускати за ринковим курсом, а ціни на сільськогосподарську продукцію фіксувати. Це неприродно. Отже, треба або роботу аграріїв відповідно оцінити, або ж зафіксувати ціни на пально-мастильні матеріали, на мінеральні добрива і засоби захисту рослин. Тоді ми чітко скажемо, якою буде ціна на продовольство, на всю сільськогосподарську продукцію.

Це перший рівень цінової політики. А другий рівень - переробка і торгівля. У нас нині співвідношення цін на сировину і кінцевий продукт невиправдане - збільшення в 3-5 разів. Ну, зрозумійте не повинно бути такого співвідношення. І це ми неодмінно повинні врахувати в наступному році. У нас є всі можливості здешевіти продукцію, значно підвищити продуктивність і за рахунок цього все-таки забезпечити продовольством Україну.

Друге питання, яке я хотів би виділити в економічному блоці,

- це податкова система. Ми, шановні депутати, як і обіцяли, здійснили вже кадастрову оцінку землі. У 1994 році вже буде не просто земля, а земля з ціною, більше того - відмінною в різних регіонах. Тобто кожна ділянка вже матиме свою ціну. А раз так, то ми вважаємо, що в 1994 році повинна бути вже значна вищою ефективність землі, віддача від неї. І тому ставимо питання про єдиний земельний податок. Відтак земля повинна стати джерелом здешевлення продовольчої продукції в Україні. Тобто треба, щоб кошти від податку на землю знову, так би мовити, поверталися їй - спрямовувалися на підвищення родючості землі і на субсидії виробництва продовольчих товарів для народу. Якщо ми цього досягнемо і запрацює земельна реформа з урахуванням якості землі й ціни на неї, то матимемо і кількість, і якість продукції.

Трете питання це кредитна система.

Шановні депутати! Та система кредитування, яка діє нині, просто не відповідає ніяким сучасним вимогам. По-перше, нормативів немає, ніхто не може управляти державними кредитними ресурсами. І зовсім не емісії є головною причиною того, що сталося.

Цілий тиждень в Україні відбувався симпозіум економістів-аграрників, які з'їхалися з 55 країн світу.

У роботі симпозіуму взяв участь і виступив Іван Степанович. Потім була зустріч. Я розповів їм про те, що нас звинувачують у тому, нібито інфляція викликана заготівлею хліба.

Вони з нас сміються. Яка ж це інфляція, коли за державні ресурси закладається стабілізаційний фонд держави у вигляді зерна, соняшнику, цукру, олії тощо. Тому я прошу створити комісію чи направити експертів і розібратися.

Справа в тому, що державні кредитні ресурси повинні йти на формування державного фонду, і тільки тоді від них буде віддача. А ми, накрутили 240, 300, 400, 500 процентів, а потім запитуємо, звідки беруться ціни на паливо, на продовольство. Та оце й беруться від цього тиражування і від процентів на кредитні ресурси. Так що винні не селяни. А держава не може закупити такої кількості продукції. Ще раз повторюю, що я нікого не звинувачую, а просто розповідаю про ситуацію, що виникла, і про те, що ми плануємо робити. Постає питання, як можна зараз говорити про держзамовлення і держконтракт на 1994 рік? Хто ж нам повірять, якщо ми під держзамовлення і під держконтракт нічого не дали і кошти не платимо? Хто ж буде укладати з нами держзамовлення? Ніхто.

Тому треба створити чітку державну кредитну систему і навіть порушувати питання про створення селянського банку, який повинен гарантувати фінансування сільськогосподарського товаровиробника навіть у міжсезонний період. Учора ми закінчили відпрацювання механізму договірної системи, яка гарантує виділення коштів за здавання продукції, яку виробили зараз, і за зберігання і переробку цієї продукції. Якщо немає коштів у заготівельної організації, то продукція йде на зберігання, про що я говорив учора.

Другий блок проблем, про які хочу сказати, вирішення яких повинно забезпечити продовольством Україну, - це проблеми, пов'язані з виробництвом. Тут я хотів би зупинитися на двох питаннях: структура виробництва і структура власності.

Сьогодні 80 процентів картоплі вирощено в структурі приватної власності, і тому постав питання про природну спеціалізацію, про структуру власності, виробництва тощо. Ці питання повинні бути вирішені в 1994 році. Ми розглянули вже 6 проектів такої структури, які зараз відпрацьовуються.

Щодо інфраструктури переробки продукції. Сьогодні головне - це створення ринкової інфраструктури і приватизація переробних галузей виробництва.

І останнє. Зібрати урожай і зберегти продукцію - це одне. Але вже тепер необхідно думати про 1994 рік. Ми вважаємо, що слід у наступному році перейти на балансову систему, яка складається з трьох балансів. Це баланс продовольчого забезпечення з урахуванням споживання на душу населення, баланс матеріальнотехнічного забезпечення виробництва і баланс експорту аграрної продукції. Виходячи з цього, слід розробити баланс виробництва. І тільки

після цього необхідно перехопити на зовсім нову контрактову систему-укладення контрактів по виробництву продовольства на 1994 рік.

Я все-таки наголошую, що державний контракт, або державне замовлення, треба укладати з виробником, маючи на меті тільки кінцеву продукцію. Тобто доводити до виробника державне замовлення на цукор чи олію, щоб ліквідувати міжвідомчі бар'єри і зайві ланки, які тільки "накручують" проценти на цій продукції.

Перехід на нову контрактну систему, з урахуванням балансової системи виробництва сільськогосподарської продукції, дасть можливість повністю забезпечити Україну продовольством у 1994 році. Більше того, аграрний сектор за нашими розрахунками здатний експортувати стільки продукції, щоб на ці валютні кошти повністю забезпечити себе матеріально-технічними ресурсами. Таким чином буде зняте питання про додаткову доплату.

Дякую.

ГОЛОВА. Наступна доповідь - про деякі питання застосування судами законодавства, яр гарантує національну безпеку України.

Слово має Олександр Никифорович Якименко - Голова Верховного Суду України.

ЯКИМЕНКО О.Н. Шановний Іване Степановичу! Шановні народні депутати! Міністр внутрішніх справ і Генеральний прокурор України розповіли про загальну кримінальну обстановку і структурність злочинності в Нашій державі. І це полегшує моє становище як доповідача і звільняє від необхідності зупинитися на цих питаннях. Можу лише підтвердити, що ситуація, дійсно, дуже складна.

Андрій Володимирович Василишин назвав кількість, види вчинених злочинів і можливість їх розкриття. Мені залишилося доповісти, що за злочини у 1992-ому році засуджено 115 тисяч осіб і в першій половині цього року - 63,5 тисячі. Ось чому хотів би зупинитися на тих питаннях, які ближче до названих у порядку денному, а саме про деякі питання застосування судами законодавства, що гарантує національну безпеку України.

Проблема ця дуже широка, вона охоплює цілий блок різних законів, у тому числі закони про злочини проти держави, економічні злочини, злочини з придбанням і використанням зброї, валютні операції та багато інших. І тут насамперед постає таке питання: чи регулює наше законодавство боротьбу із цими злочинами в повному обсязі? Якщо говорити загадом, то наче так. Але, на мій погляд, ряд законів підлягає просто неухильному виконанню, а ряд

- урегулюванню і прийняттю додаткових правових норм, про що буде сказано далі.

Оскільки темою розгляду Верховної Ради є питання національної безпеки, то тут передусім маються на увазі злочини проти держави. Нагадаю про деякі з них. Це державка зрада, шпигунство, диверсія, заклики до повалення чи зміни конституційного

ладу або порушення територіальної цілісності України, бандитизм, контрабанда, масові безпорядки, незаконне перетинання державного кордону, порушення порядку використання повітряного простору України, незаконні операції з валютними цінностями та інші.

Відповідальність за всі ці правопорушення законом встановлено, і будь-яких труднощів під час його застосування, зокрема в судах, немає.

Назву й кількість осіб, засуджених за останні півтора року за деякі з названих державних злочинів. Отже, за півтора року засуджено: за бандитизм - 1 особу; контрабанду - 65; масові безпорядки - 1; незаконне перетинання державного кордону -58; незаконні операції з валютними цінностями - 68 чоловік. 118 осіб засуджено за ухилення від призову на строкову військову службу. Думаю, що це для нашої держави дуже тривожний симптом і треба на це звернути увагу.

Що стосується мір кримінального покарання, призначених судами за ці злочини, то вони відповідають вимогам чинного законодавства.

Щодо таких тяжких злочинів як зрада Батьківщини, шпигунство, диверсія, теракти та ряду інших, то справи про ці злочини до судів за ці останні півтора року не надходили.

Правда, після вчорашнього виступу голови Служби безпеки Євгена Кириловича Марчука, думаю, цей перелік дещо зменшіться.

Тепер хотів би не зупинятися на простій фіксації окремих фактів, а висловити деякі міркування і пропозиції.

З усіх державних злочинів зупинюсь я лише на одному. Мова йде про відповідальність за незаконні операції з валютними

цінностями. Це явище набуло широкого розмаху. А як видно з названої мною цифри, притягнуто до відповідальності дуже мало осіб, У чому ж тут причина?

А причина в недосконалості й неповноті нашого законодавства. Так, згідно зі статтею 80 Кримінального кодексу України відповідальність за ці злочини настає за порушення правил, встановлених законодавством про валютне регулювання. Так ось закон про відповідальність е, а правил таких до цього Часу немає.

Це питання я вже порушую втрете. Перший раз я це зробив на засіданні Верховної Ради в грудні минулого року, другий на засіданні Кабінету Міністрів, і це питання мав вирішити саме Кабінет Міністрів.

Дійсно, Кабінет Міністрів 19 лютого 1993 року прийняв Декрет про систему валютного регулювання і валютного контролю. Але багато питань, що стосуються правил валютних операцій, не вирішено. Навіть не встановлено, що відноситься до валюти.

Там часом угод щодо валютних цінностей укладається дуже і дуже багато. Нагадаю, що за раніше діючим законодавством валютні операції між громадянами до 30 карбованців каралися в адміністративному порядку, а вже понад цю суму - у кримінальному.

Як відомо, на нинішніх базарах наш купон не в ходу, ходять долар і марка. Проте ніхто ніякої відповідальності за це не несе. Ці дії законом не дозволені, але і не заборонені. Назвіть, будь ласка, державу, в якій ще таке відбувається.

Отже, на мою думку, Мінекономіки, Мінфіну, Національному банку треба найближчим часом підготувати такий законопроект, урегулювати це питання. Напевно, слід встановити, щоб за валюту можна було щось придбати тільки в державному магазині. Тоді валюта надходитиме державі, а не у приватні кишені. Треба також урегулювати питання про валютні операції між громадянами і встановити відповідальність за порушення чинних правил.

Друге питання - про злочини проти державної і колективної власності. Мова йде про крадіжки, грабежі, розбої, шахрайство і так далі. Та, власне кажучи, слід мати на увазі не тільки державну й колективну, а й приватну власність. У нашому лексиконі часто можна почути слова "організована злочинність", "корупція", "мафія". Ніхто не заперечить, такі явища у нас в дійсності є. Але де ж справи про це?

Звернешся До судової статистики. В 1992 році за організовану злочинність засуджено 42 чоловіки, а у першому півріччі нинішнього року - 39 чоловік. Ну, маленькі зрушення є. Тим часом групова злочинність справді зростає, про що свідчать такі дані. У 1992 році за злочини, вчинені в групі, засуджено 45 тисяч осіб. То становить 39 відсотків від загальної кількості засуджених. У першому півріччі цього року засуджено 23700 чоловік, або 37,4 відсотка.

Я навів ці дані окремо тому, що є юридична відмінність між груповою злочинністю і злочинами, вчиненими організованими групами.

У зв'язку з груповими злочинами хотів би звернути увагу

на таке. Як свідчить судова практика, у злочинних групах бере участь немало людей не з України. В основному це вихідці з регіонів Закавказзя та інших країн ближнього зарубіжжя. Це, напевно, є наслідком наших прозорих коренів.

З цього випливає інше питання. Такі групи вчиняють злочини не тільки в Україні, а й у Росії, Бєларусі, Молдові тощо. Отож у слідчих органах і, звичайно, в судових постає питання про відповідальність за злочини, вчинені в інших державах. Міждержавного договору з цього приводу між колишніми республіками у нас немає. А проблеми виникають. Зокрема, наші люди не хочуть їхати як свідки, як потерпілі до інших держав. Так само як і громадяни інших держав на хочуть їхати до нас. Та й чи можемо ми судити за злочини, вчинені в інших державах, без відповідного договору? А від цього залежить, як відомо, і невідворотність покарання, і призначення мір покарання.

Це питання не надумане, такі приклади є в дійсності. Група вчиняє злочини, вбивства, корисливі вбивства в Росії, Молдові, в Бєларусі, а судити ми можемо тільки за те, що вчинено у нас, в Україні. Скажімо, від адміністрації Президента Узбекистану був докір на нашу адресу: чому судимо громадян їхньої країни? Мали ми клопіт з цього приводу і з Грузією, коли її громадянин вчинив корисливе вбивство і був засуджений до смертної кари. Поки ще ми вирішуємо ці питання, зокрема з Росією, Бєларуссю, Молдовою, спілкуючись з відповідними відомствами. Отже, треба прискорити укладання міждержавного договору про правову допомогу і погодити ці питання на державному рівні. Це наше загальне завдання, тобто в роботу, напевно,

мають включитися і Міністерство юстиції, й Верховний Суд, та, гадаю, й інші правоохоронні органи візьмуть у ній найактивнішу участь.

При скоєні злочинів як щодо державної й колективної власності, так і приватної, все частіше й частіше застосовується зброя. Відомо, що в продажу її поки що немає. Тобто вона розкрадається, і навіть у військових частинах. Про це вже говорилося попередніми доповідачами.

У зв'язку з цим хочу порушити два питання. Перш: треба встановити кримінальну відповідальність службових осіб за недбале ставлення до зберігання зброї. І друге - необхідно посилити кримінальну відповідальність за злочини, вчинені з застосуванням як вогнепальної, так і холодної зброї. Варто також переглянути норми про продаж, купівля і носіння зброї в бік посилення відповідальності за ці злочини. Відомо, що зброя в руках - дуже небезпечне явище. Вона може бути використана і в інших ситуаціях. Тому хотілось би привернути увагу тих, хто до цієї проблемі причетний.

Тепер кілька слів про адміністративні правопорушення, пов'язані з економічними проблемами. Мова йде про вивезення товарів за кордон.

Спочатку кілька фактів. Українське виробниче, об'єднання. "Ювелірпром" без будь-якого дозволу зробило спробу вивезти за кордон 22,5 кілограма золотих виробів. Мале підприємство "Алеко" намагалося вивезти до Бєларусі 16 тонн цукру. Одне з підприємств Дагестану вивозило телефонні апарати та іншу дефіцитну техніку. Всі ці товари в прикордонній зоні міліцією були затримані,

судом конфісковані, а винні оштрафовані. Звичайно, відразу ж пішли скарги - від порушників, офіційних осіб і навіть від депутатів. Коли почали розбиратися, то з'ясувалося, що дуже великі розбіжності нормативних актів з цього приводу, є певна невизначеність, що ускладнює прийняття правильних рішень.

Як ви помітили, серед дійових осіб наведених прикладів є й виробничники, і посередники, і просто комерсанти. Бажано, щоб Кабінет Міністрів доручив відповідним органам вивчити і узагальнити цю проблему. Необхідно чітко визначити, хто може видавати дозвіл на вивезення товарів, де він оформлюється, де сплачується державне мито, а також встановити не тільки відповідальність безпосередніх виконавців /а це іноді рядові люди/, а й організаторів цих дій. Інакше порядок ми не наведемо.

Про спекуляцію і наркоманію вже говорили, тому я буду лаконічним. Встановлена відповідальність за спекуляцію /коли така з'являється при купівлі товарів у вищих державних організаціях, а потім продажу їх з метою наживи/ значно позначилася на надходженні цих справ до судів.

Та, незважаючи на це, спекуляція процвітає. Ми частково вивчили це питання і підготували деякі пропозиції на розгляд Верховної Ради.

Що стосується наркоманії, то тут злочинність постійно зростає. Як уже говорили, Міністерство внутрішніх справ. Верховний Суд, Прокуратура та інші органи підготували новий проект закону про посилення відповідальності за ці злочини. Є багато

інших пропозицій щодо вдосконалення законодавства. Я сподівався, що вони будуть внесені до проекту нового Кримінального кодексу. Але, на жаль, підготовка і прийняття його затримується.

Тому є потреба внести зміна і доповнення вже до діючого закону, над якими ми й працюємо. Зокрема ми внесли пропозицію щодо конфліктів, які виникають між релігійними організаціями і конфесіями. Цей проект хоча і не повністю, але деякою мірою зможе зняти напругу, тому просимо швидше його прийняти.

На закінчення хочу сказати, що Верховний Суд слідкує за правильним застосуванням законодавства і в справах про державні злочини, і в справах інших категорій. Ми робимо все, щоб в Україні панувала законність.

Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Дякую. Переходимо до останнього розділу цього питання - про екологічну та ядерну безпеку як складову національної безпеки України. Слово з цього питання надається міністру охорони навколишнього природного середовища Костенку Юрію Івановичу.

КОСТЕНКО Ю.І., міністр охорони навколишнього природного середовища /Червоноармійський виборчий округ, м. Київ/. Шановні народні депутати! Економічний розвиток суспільства наприкінці XX століття сягнув таких висот, до стала реальністю загроза втрати сприятливого для проживання людей середовища. Прикладом може бути наш власний гіркий досвід. Зараз ступінь негативного впливу на навколишнє

середовище в багатьох регіонах України перевищив наслідки найбільш спустошливої військової агресії.

Сьогодні ніхто не може впевнено сказати, чи будуть колись у місті Прип'ять знову гуляти діти, чи можна буде спокійно пити воду з Дніпра, їсти гриби з лісів Луганщини, не наражаючи себе на смертельну небезпеку, та безпечно купатися в морі і загоряти на пляжах Маріуполя, Одеси і Ялти.

За умов, що склалися, екологічна складова в системі національної безпеки нашої держави має стати чи не найголовнішою.

Проте слід констатувати: в Україні на всіх рівнях суспільства немає розуміння того, що екологічні загрози за масштабами і глибиною негативного впливу можуть перевищити наслідки будьякої агресії.

Найпоказовішим прикладом у цьому зв'язку є наш власний державний бюджет, у якому на всі природоохоронні заходи в 1993 році передбачено лише 0,2 відсотка валового національного прибутку. Для порівняння. Скандинавські країни лише на екологічну допомогу іншим державам витрачають близько одного відсотка валового національного продукту. І це при тому, що внаслідок погіршення якості довкілля в Україні економічні втрати сягають понад десять відсотків ВНП.

До речі, з цієї просто-таки символічної суми витрат на природоохоронні заходи Мінприроди, яке згідно з чинним законодавством повинно забезпечувати в Україні дотримання норм екологічної безпеки, контролює всього-на-всього десять відсотків цих коштів, або дві сотих відсотка валового національного прибутку. Такого немає в жодній країні світу - надзвичайно широкі обов'язки

і практично повний брак головних важелів впливу.

Отже, без докорінних змін у системі забезпечення екологічної безпеки деградацію довкілля в Україні з усіма її жахливими наслідками зупинено не буде.

Що вже зроблено Мінприроди і що пропонується зробити, аби загальмувати сповзання України до екологічної прірви? В системі національної безпеки держави екологічні загрози обумовлюються зовнішніми і внутрішніми причинами і мають глобальний або регіональний характер.

Щодо зовнішніх екологічних загроз, які мають навмисний характер /тобто екологічна агресія/, то тут потрібно здійснювати відповідну сильну природоохоронну політику. До речі, екологічна агресія може привести до таких небезпечних явищ, як руйнування об'єктів, маніпуляція природними процесами, військове застосування біологічних речовин та інше. На прикладі Чорнобильської катастрофи, наслідки якої будуть впливати ще на багато поколінь, можна усвідомити масштаби можливої екоагресії. Ліквідація цієї загрози досягається в основному шляхом приєднання до міжнародних договорів, які унеможливлюють цю екоагресію. В більшості з них Україна вже бере участь.

Серед зовнішніх загроз, які мають невмисний характер, найбільш небезпечними є глобальні зміни навколишнього природного середовища та транскордонні забруднення.

Глобальні зміни довкілля обумовлюються надмірним техногенним навантаженням, що перевищує межі екологічної можливості нашої планети, і загрожують зміною клімату, появою озонових дірок, що приводить до зростання злоякісних новоутворень, підняття рівня світового океану і морів, зменшення біорізноманіття.

Пом'якшення негативного впливу глобальних екологічних змін досягається шляхом виконання міжнародних угод, які регулюють глобальне техногенне навантаження, а також розробкою національних заходів адаптації народного господарства країни до таких змін.

Україна вже приєдналася до більшості конвенцій, які регулюють глобальну екобезпеку, проте деякі з них ми не готові виконувати, а ряд міжнародних угод ще не ратифіковано. Так, ще немає національної програми виконання Монреальського протоколу щодо озонового шару, а його умови вимагають до 1999 року відмовитися від використання речовин, які руйнують цей шар. Серед угод, що мають велике значення для збереження нашої планети, Мінприроди пропонує ратифікувати:

- Конвенцію про зміни клімату, яка обмежує викиди газів, що обумовлюють парниковий ефект;

- Конвенцію про біорізноманіття /на її виконання ми, до речі, можемо отримати широку міжнародну фінансову допомогу/;

- Конвенцію про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, які знаходяться під загрозою зникнення;

- Рамсарську конвенцію про збереження водно-болотних угідь планети.

Щодо заходів по адаптації економіки України до глобальних екологічних змін, то їх розробка передбачається Концепцією національної програми охорони навколишнього природного середовища, яка буде внесена на розгляд Верховної Ради у листопаді-грудні цього року.

Транскордонні переноси забруднюючих речовин обумовлюють додаткове техногенне навантаження на екосистему України, призводять

до поширення епідемій та захворювань, завдають величезних економічних збитків.

Особливої загрози за останні два роки набуло неконтрольоване ввезення на територію України різного роду відходів. Цей екологічно небезпечний бруд завозиться під виглядом сировини, продукції хімічної промисловості, нетоксичних відходів для подальшого використання у народному господарстві, добрив та іншого.

Лише за перше півріччя 1993 року зафіксовано ввезення небезпечних речовин до семи областей України, з них більш як 700 тонн відносяться до найвищого класу токсичності. Тобто це отрута для всього живого. Але, мабуть, найстрашнішим у цій справі є те, що через брак у нашій державі дійової системи регулювання і контролю за ввезенням відходів усе, що фіксується, є лише частинкою, так би мовити, верхівкою айсберга, від того, що завозиться і нелегально викидається при дорогах, на полях, у лісах та яругах. Без вжиття термінових заходів протягом найближчого часу Україна може стати не європейською державою, як ми всі цього так прагнемо, а перетворитися у всеєвропейський смітник.

Для врегулювання екологічних проблем, пов'язаних з транскордонними переносами атмосферним шляхом, Україна приєдналася до деяких конвенцій і протоколів, ратифікувала їх.

Проте ряд конвенцій, які регулюють проблему переносу забруднень ріками, озерами і морями, Україна не ратифікувала.

Ми звертаємося до Верховної Ради з проханням виділити годину сесійного часу і ратифікувати цілий пакет міжнародних документів, які регулюють питання транскордонних забруднень.

Причому участь у більшості з них не вимагає щорічних внесків у валюті.

Що стосується неконтрольованого ввезення відходів, то Мінприроди вжито таких заходів. Розроблено Тимчасовий порядок видачі дозволу на ввезення в Україну вторинної сировини і відходів, що її замінюють, яким передбачене заборону ввезення в Україну відходів з метою їх складування і захоронення. Підготовлено відповідний проект постанови Верховної Ради а цього питання. Дано розпорядження обласним управлінням міністерства щодо надання дозволів на переробку імпортної сировини та контролю за переміщенням відходів. Внесено до Кабінету Міністрів пропозиції щодо створення служби екологічного контролю на кордонах України.

Для врегулювання цієї проблеми на міжнародному рівні необхідна ратифікувати Базельську конвенцію про транскордонне перевезення небезпечних відходів. Проте умови цієї конвенції потребують привести у відповідність з міжнародними вимогами законодавчо-правову, нормативну та технологічну базу поводження з відходами. Термін виконання такої підготовчої роботи може становити 2-3 роки.

Незважаючи на вагомість зовнішніх аспектів економічної безпеки, критичний стан навколишнього природного середовища, що склався в Україні, здебільшого обумовлений внутрішніми причинами. Серед них головними є: неекологічний розвиток промисловості, енергетики, транспорту, хибна практика землекористування, великомасштабні меліоративні робот, неефективна діяльність щодо збереження природних ландшафтів та їх компонентів - лісів, озер, річок, степів та іншого, неконтрольована військова діяльність.

Промисловість України з екологічної точки зору є однією з найнебезпечніших у світі. Вдумаймося в такі дані. Наприкінці 80-х років в Україні видобувалося залізної руди вдвоє більше,

ніж у США; вугілля - дещо менше, ніж у Великобританії, Франції, ФРН разом узятих; щорічно виплавлялося сталі стільки, скільки їх виробляли разом ФРН і Франція. Промисловість України виготовляла 7 мільйонів тонн труб, що перевершувало сукупне виробництво Великобританії, Італії і Франції. А що ж натомість? Чи піднявся наш життєвий рівень до рівня зазначених країн? Чи вирішено хоч одну соціально-економічну проблему в Донбасі чи Придніпров'ї? Можна впевнено сказати, що ні. Натомість ми маємо виснаження природних ресурсів, рукотворні гори пустих відвалів, отруєне повітря і мертві ріки.

Аналогічна ситуація склалася і в енергетиці. Частка енергетики у викидах, шкідливих речовин в атмосферу в Україні сягає близько 30 відсотків загальних викидів. Щорічні відходи вуглезбагачення сягають 35 мільйонів тонн пустої породи, а шахт - 70 мільйонів тонн. Водоймища ГЕС займають майже 800 тисяч гектарів родючих земель і стільки ж підтоплено.

Що стосується атомної енергетики, то велика ймовірність аварій з тяжкими наслідками змушує відносити АЕС до найбільших екологічних загроз. Одна лише Чорнобильська катастрофа вичерпала на сотні років наперед екологічний резерв усіх техногенних аварій в Україні.

Крім цього, подальше функціонування ядерних енергетичних об'єктів супроводжується нагромадженням величезної кількості радіоактивних відходів, які не лише забруднюють усе довкіл, а й загрожують генетичними змінами як населенню України, так і всім живим організмам.

Крім небезпечних викидів, економіка України є одним з найбільших у світі користувачів природними ресурсами. Земля, надра, вода, повітря, енергоносії поглинаються підприємствами у все більших обсягах. Характерно, що, виробляючи, наприклад, електроенергії на душу населення на рівні розвинутих країн Європи, ми постійно маємо її дефіцит, навіть сьогодні, коли загальний рівень

виробництва впав на 30-40 відсотків. Проте це не дивно, якщо врахувати, що енергоємність нашої продукції є у 8-10 разів вищою аналогічних показників таких країн, як Сполучені Штати Америки, Німеччина, Великобританія.

Отже, народне господарство України і сьогодні здебільшого функціонує за принципом "виробництво залля виробництва". Тому замість економіки, що має заловольняти в першу чергу потреби людей, маємо своєрідний вічний двигун по переробці природних ресурсів у відходи. І не розірвавши це замкнуте коло, годі й говорити про вирішення екологічних проблем в Україні.

Досвід розвинутих країн світу свідчить про те, що в основному існують два важелі, які стимулюють екологізацію виробництва та енергозбереження. Це платність використання природних ресурсів та природоохоронні заходи. Виходячи із цього, потрібно створити механізм визначення

вартості природних ресурсів і плати за їх використання, впровадити пільгове оподаткування ресурсозберігаючих і екологічно чистих технологій, ввести економічні санкції за понаднормативне використання і забруднення природних ресурсів. Усі ці заходи, які мають стати головними напрямами нової державної політики України в галузі охорони природи і використання національних ресурсів, врешті-решт приведуть до того, що підприємству стане економічно невигідно забруднювати довкілля і надмірно споживати ресурси. Іншого шляху виходу з екологічної кризи у світі немає.

Що зроблено Мінприроди для реалізації еколого-економічної реформи?

Перше. До плану дій уряду України по реалізації та розвитку основ національної економічної політики на 1993 рік включено спеціальний розділ "Еколого-економічна політика".

Друге. Прийнята постанова Кабінету Міністрів у вересні цього року, згідно в якою на виготовлення продукції введена нормована величина екологічних витрат, пов'язаних із забрудненням навколишнього природного середовища.

Третє. Запроваджений механізм економічної відповідальності підприємств за викиди і скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів. Введені в дію нові базові нормативи плати за забруднення навколишнього природного середовища, сформовані позабюджетні фонди для фінансування природоохоронних і ресурсозберігаючих заходів.

Четверте. Підготовлені проекти постанов Кабінету Міністрів про введення плати за спеціальне використання водних ресурсів і корисних копалин, готуються проекти постанов про введення плати за використання лісових і рекреаційних ресурсів, що стане початком повноцінного введення природних ресурсів у економічний обіг.

П'яте. Підготовлений проект постанови Кабінету Міністрів України про затвердження переліку природоохоронних заходів і видів робіт, що дасть змогу скоординувати і стимулювати природоохоронну діяльність міністерств, відомств і підприємств.

Шосте. Підготовлені пропозиції по встановленню фіксованої частки витрат державного бюджету на природоохоронні заходи і механізми їх реалізації. Створений екологічний банк "Джерело",

Серед факторів, що призводять до ландшафтно-екосистемних змін, одними із найважливіших є вирубки лісів, розірваність територій в процесі сільськогосподарського виробництва, хибна практика використання малих рік, озер, боліт.

Ліс в Україні завжди був обов'язковим елементом ландшафту, справляючи значний вплив як на якість навколишнього середовища, так і на формування менталітету нації. Сучасний стан наших лісів є критичним. Вони займають вдвоє меншу площу, ніж у сусідніх країнах - Польщі, Словаччині, Бєларусі, і серед яких лише п'ять відсотків - це стиглі ліси при нормі п'ятнадцятьдвадцять відсотків.

Втрата лісів призводить до найбільш катастрофічних наслідків у загальному екологічному балансі України. Вже сьогодні ми маємо пилові бурі в Поліссі, різко зменшення водності річок, зникнення видів флори і фауни. Тому відновлення лісистості України є пріоритетним завданням нашого уряду.

Розораність території України становить сьогодні близько 57 відсотків /у США, для порівняння, 17 відсотків/. Третина цих площ виснажена і піддається інтенсивній ерозії. Цей стан особливо погіршується у зв'язку з приватизацією, коли раніше родючі землі передаються під несільськогосподарське використання, а натомність розорюються природні резервати.

Без зменшення розораності за рахунок природоохоронних заходів та змін в податковій системі щодо землі Україна може залишитися без своїх славнозвісних чорноземів.

В Україні налічується понад шістдесят три тисячі малих річок та водотоків, з них 95 відсотків довжиною менше десяти кілометрів, які особливо чутливі до техногенного навантаження.

Невпинно зростає відбір вода на господарські потреби. В маловодні та навіть і в середні по водності роки стік багатьох річок, особливо у Донецько-Придніпровському регіоні, розбирається повністю. Включення малих річок в меліоративні системи, безсистемне і необгрунтоване осушення болотних угідь призводить до порушення їх гідрологічного режиму, до зникнення джерел малих водотоків, погіршується якісний стан природних вод, знижується їх здатність до самоочищення. Як наслідок усього цього - загибель головних водних артерій України, що ми сьогодні всі й бачимо.

Що пропонується терміново зробити? Головне - це припинити розорювання прибережних смут малих річок, заборонити спрямляти русла; розмішати в водоохоронних зонах тваринницькі ферми і комплекси, склади мінеральних добрив та отрутохімікатів; здійснити роботи по залісненню та залуженню русел малих річок.

Все це не потребує великих коштів і знаходиться в компетенції місцевих органів влади. Ефект отримаємо вже за кілька років.

Меліорація. За роки осушної меліорації на Поліссі площа осушених угідь збільшилася трохи більше як удвоє, а дефляційна небезпека і еродованість грунтів - у 27 разів.

Що стосується обводнення, то згідно з даними земельного обліку 16 відсотків зрошуваних земель сьогодні потребують зміни технологій зрошення. На 1991 рік зрошуваних земель з добрим станом збереглося всього 36 відсотків. Вода на полив надходить без контролю якості, що створює безпосередню загрозу життєдіяльності людей. Мінприроди розробило і передало на розгляд Кабінету Міністрів програму реабілітації земель, порушених непродуманою меліорацією.

Заповідники. Мережа територій об'єктів природнозаповідного фонду Україна за даними 1992 року становить понад два відсотки. Це набагато менше від необхідного рівня та аналогів, які є у зарубіжних країнах /у США - 8, у Норвегії - 13, а є й 36 відсотків/.

Виходячи із реальної ситуації та враховуючи стан збереження природних комплексів в окремих регіонах, Мінприроди планує до 2000 року збільшити загальний процент заповідності до восьми, а по деяких регіонах і до десяти відсотків. Першим радикальним кроком у цьому напряму є нещодавно виданий указ Президента України про природно-заповідний фонд.

Шановні народні депутати! Є багато й інших чинників, які впливають на екологічну безпеку. Це і військова діяльність, це і стан нашої транспортної інфраструктури, це аварії і катастрофи. Кожен день ми отримуємо дані, що внаслідок втручання у транспортну мережу відбувається величезний вилив нафтопродуктів у різних регіонах України, і це при тому, що ми не маємо запасу енергоносіїв. Отже, необхідне проведення сильної державної політики для того, щоб забезпечити екологічну безпеку.

Тому запропоновані вище заходи дозволять розпочати реалізацію такої еколого-економічної політики, яка забезпечує заловолення розумних матеріальних потреб суспільстві і водночас не ставить під загрозу право майбутніх поколінь жити в здоровому середовищі і заловольняти свої потреби в природних ресурсах. Інше за таких умов Україна зможе подолати екологічну кризу й увійти до складу економічно розвинутих і процвітаючих країн Європи.

Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Слово для доповіді про заходи по гарантуванні? безпеки ядерних об'єктів в Україні надається голові Державного комітету України а ядерної та радіаційної безпеки Штейнбергу Миколі Олександровичу.

ШТЕЙНБЕРГ М.О., голова Державного комітету України з ядерної та радіаційної безпеки. Уважаемые депутаты! Безусловно, проблема ядерной радиационной безопасности вряд ли занимала бы большое место в проблеме национальной безопасности, если бы вопрос шел о другой стране, а не о таком государстве, как Украина.

Украина оказалась одной из немногих стран в мире, которая не теоретически, а практически узнала, что такое ядерная радиационная безопасность, и что значит нарушение требований этой безопасности.

Прошло уже более семи лет после Чернобыльской катастрофы. Есть возможность сделать какую-то оценку состояния ядернорадиационной безопасности в нашей стране, чтобы оценить, что сделано, какие выводы сделаны из того, что произошло в апреле 1986 года.

Несколько цифр. На территории Украины есть 15 атомных энергоблоков, которые представляют одну из наиболее мощных ядерно-энергетических программ в мире. По мощности установленных атомных станций мы делим седьмое восьмое места с Великобританией. В Украине действуют также два исследовательских реактора, около 5 тысяч предприятий и учреждений используют источники ионизирующего излучения, более 2 600 предприятий используют свыше 10 тысяч радиоизотопных приборов.

Большой проблемой является обращение с радиоактивными отходами. Через территорию Украины проходят пути транзитных перевозок ядерного топлива и других радиоактивных материалов.

Таким образом, независимо от будущей или нынешней ядерной программы Украины мы должны уделять особое внимание проблеме ядерно-радиационной безопасности.

Основными проблемами, которые определяют уровень ядернорадиационной безопасности, сегодня являются три, на наш взгляд. Это, во-первых, проблема неразвитой и противоречивой законодательной базы. Во-вторых - наличие неразвитых, а зачастую противоречащих друг другу и конкурирующих друг с другом государственных и хозяйственных структур. И, в-третьих - это неполное соответствие действующим нормам и правилам безопасности существующих ядерных и радиационных установок.

Прежде всего, я хотел бы остановиться на проблемах ядерной безопасности Украины, поскольку это вызывает наибольшее внимание населения, специалистов и всего мирового сообщества.

В условиях острого дефицита топливного обеспечения нашей страны доля атомной энергетики в Украине достигла 33-35 процентов. И естественно, основным условием дальнейшего развития и

использования атомной энергии в нашей стране является обеспечение ее безопасности. Надо сказать, что в целом атомные станции Украины работают при весьма благоприятных экологических характеристиках и показателях, и в этом отношении они среди других источников производства электроэнергии пока не имеют себе равных. Но при одном условии - обеспечения безопасности этих станций.

Какие основные проблемы на сегодняшний день мы видим в этом вопросе? В первую очередь это неполное соответствие проектов ваших станций действующим сегодня в мире нормам и правилам безопасности и требованиям эксплуатационной практики.

К сожалению, как и в целом в народном хозяйстве, отмечается снижение технологической дисциплины на атомных станциях, достаточно высок уровень незапланированных остановок, в том числе и из-за неправильных действий персонала. Надо отметить неудовлетворительное в некоторых случаях качество оборудования, в первую очередь электротехнического, и оборудования контроля и специальных систем.

Я уже говорил о неразвитости национальной законодательной и нормативной базы в области ядерно-радиационной безопасности. Надо сказать, что сегодня специалистами Украины /в первую очередь специалистами нашего комитета, а также специалистами Ровенской атомной станіни, других коллективов, которые активно включились в это дело/ начата работа по переоценке безопасности наших станций в соответствии с требованиями нормативных документов, действующих в нашей стране, а также требованиями выработанными мировым сообществом. Однако эта работа идет, к сожалению, крайне медленно. Удивительно, но факт: основную финансовую

и техническою поддержку в этой деятельности нам оказывает Мировое сообщество, но не бюджет и не организации Украины, которые должны этим заниматься. Я хочу обратить на это особое внимание.

Мы считаем возможным и необходимым по результатам переоценки безопасности наших станций выработать целый комплекс мер по повышению безопасности, который позволит обеспечить нормальную работу, а также защиту интересов народа и Украины в целом.

На наш взгляд, необходимо в самое ближайшее время выработать комплекс мер по повышению безопасности действующих атомных станций, направленных в первую очередь на уменьшение отказов в работе оборудования АЭС, повышение технологической дисциплины, организацию работы, связанной с переоценкой безопасности наших станций, решение проблем обеспечения станций необходимым оборудованием, запчастями и другим, поскольку многие проблемы порождены разрывом связей на территории бывшего Союза.

Большое внимание, на наш взгляд, необходимо уделить развитию национальной законодательной и нормативной базы, которая в настоящее время весьма противоречива и многих вопросов не охватывает.

В прошлом году по предложению специалистов и ряда коллективов наш комитет вместе со специалистами Академии наук и специалистами атомных станций разработал Национальную программу повышения безопасности действующих атомных станций. Она согласована на уровне институтов, организаций, но, к сожалению, до настоящего времени не утверждена Госкомитетом по использованию

атомной энергии Академии наук. Мы считаем, что крайне необходимо включить эту программу в число приоритетных научно-технических и целевых комплексных программ Украины на 1994-1995 годы и обеспечить ее целевое финансирование.

Несколько слов об обеспечении безопасности при использовании источников ионизирующих излучений. К сожалению, должен сказать, что ни в бывшем Советском Союзе, ни сейчас в Украине пока не существует комплексного регистра, который учел бы все источники ионизирующих излучений, находящиеся на территории нашей страны.

До 80-х годов приобретение целого ряда радиоизотопных приборов проводилось без выдачи специальных разрешений органами контроля, поэтому сегодня установить точное количество на территории Украины источников ионизирующих излучений не представляется возможным. Можно предполагать, что это число - в пределах 150-200 тысяч экземпляров.

В соответствии с нормами и правилами радиационной безопасности, которые действуют в Украине, если вы потеряли контроль над источником ионизирующего излучения, такая ситуация называется аварийной. Поэтому, как вы понимаете, если мы не имеем полной информации о наличии этих источников в Украине, то в целом эту ситуацию также можно определить как аварийную.

100

Хочу отметить, что еще анализ министерства здравоохранения бывшего Союза показал, что за последние десятилетия наибольший "вклад" в облучение населения и нанесения экологического вреда окружающей среде внесла именно эта группа мелких источников радиоактивного излучения. О многих таких событиях и случаях вы знаете, они были и на территории Украины.

Вторая проблема, с которой мы имеем дело в связи с отсутствием четкого контроля, - это то, что нет возможности планировать на перспективу вопросы обращения с радиоактивными отходами. С этой проблемой во многом сегодня сталкивается Минчернобыль, и ее не разрешить, пока не будет установлен порядок, не будет определено точное количество и местонахождение источников на территории Украины. Должен сказать, что группой специалистов из различных министерств и ведомств разработан предаст положения о национальном регистре источников ионизирующих излучений. Он, к сожалению, в течение нескольких месяцев находится в Кабинете Министров. Решение по этому регистру пока не принято. Надеемся на вашу поддержку, чтобы ускорить решение данного вопроса.

101

Важнейшей проблемой в плане наведения порядка с точки зрения радиационной безопасности в нашей стране является принятие законодательных актов, которых, к сожалению, именно в области мелких источников на сегодня практически нет.

Не хотел бы более детально останавливаться на многих проблемах, связанных с обеспечением радиационной безопасности. Важно одно: ни проблему обращения с источниками, ни проблему обеспечения радиационной защиты населения, ни проблему обращения с радиоактивными отходами невозможно решить без общенациональной программы. Проекты структур таких программ разработаны специалистами нашего министерства вместе со специалистами Министерства здравоохранения, Минчернобыля и других организаций. Эти проекты тоже находятся в Кабинете министров уже в течение нескольких месяцев. Но, к сожалению, решение по ним пока не принимается.

Еще раз хочу сказать, что без национальной программы, без достаточного финансирования, без организованной работы мы не сможем навести порядок в этом вопросе.

Заканчивая короткую информацию о состоянии ядерной и радиационной безопасности Украины и неотложных мерах, которые необходимо принять, хотел бы остановиться еще раз на вопросе законодательного урегулирования взаимоотношений различных министерств, ведомств, организаций, населения в вопросах, связанных с обеспечением ядерно-радиационной безопасности.

Не думаю, что нам необходимо выдумывать что-то новое, кроме того, что существует в мире - уже давно отработанное, рекомендованное в международно-правовых актах. Поэтому хотел бы обратиться с просьбой к Верховному Совету Украины ускорить

102

рассмотрение проекта закона о ядерно-радиационной безопасности, /полное его название - Закон об использовании атомной энергии и радиационной защите/, который несколько месяцев находился на рассмотрении в Кабинете Министров, а сентябре передан в Верховный Совет. Просим Верховный Совет ускорить рассмотрение законопроекта и его принятие. Мы в этом очень заинтересованы. От этого во многом зависит обеспечение ядерно-радиационной безопасности Украины. В законопроекте в целом использованы и учтены все те вопросы, которые постоянно дискутируются и рассматриваются, в том числе и в Верховном Совете. Принятие такого закона будет способствовать регулированию взаимоотношений в этой области, установлению ответственности, порядка разрешительной деятельности. И, действительно, это будет реально соответствовать залачам обеспечения ядерной и радиационной безопасности в нашей стране.

Благодарю за внимание.

ГОЛОВА. Усі доповіді виголошено. Згідно з нашою домовленістю ми залавали запитання у письмовій формі і передбачали для цього час на відповіді. Проте мені дали довідку, яка свідчить про те, що ця форма виявилася ефективною і добре спрацювала. З вам її зачитаю: "До Шмарова надійшло одне запитання, до Губенка - два запитання, до Василишина - три запитання, до Радецького - одне запитані і, до П'ятаченка - одне.." І він уже відповів на нього. Також відповів на запитання Ландик. Тому бачите, як ефективно спрацювала ця форма!

Просили слова депутати Табурянський і Сухий. Може, ми дамо

103

їм можливість виступити, щоб потім перейти до обговорення? У нас ще будуть співдоповіді від комісій. А якщо ви не згодні, то давайте переходити до співдоповідей.

А відповіді всі вже дали? Ні? Тоді давайте відповіді!

Шмаров Валерію Миколайовичу! Будь ласка, відповіді на запитання...

Ми діємо за процедурою.

Будь ласка, ідіть до мікрофона і давайте відповідь.

А, ви вже дали відповідь?

А ви, Валерію Олександровичу Губенко, дали відповідь? Відповідь буде дана у письмовій формі, бо у запитанні були цифри.

Де Андрій Володимирович? Він теж дав відповідь.

Віталій Григорович теж відповів. Міністр П'ятаченко також відповів. Ющенко? Відповів. Ландик? Відповів. /Шум у залі/.

Так чого ж тоді Штейнберг говорить? Пишіть і йому запитання.

Депутате Табурянський, ви відмовляєтеся від виступу?

ТАБУРЯНСЬКИЙ Л.І. Ні!

104

ГОЛОВА. Ну, тоді будь ласка. А, ви хочете пізніше? Тоді слово надається Сухому Василю Васильовичу. Будь ласка. 85 депутатів просять про це.

СУХИЙ В.В., голова Комісії Верховної Ради України з питань відродження та соціального розвитку села /Павлоградський виборчий округ, Дніпропетровська область/, Шановні народні депутати, члени уряду, Президенте! Перш ніж сказати декілька слів по суті, за дорученням депутатів-аграрників хочу висловити подяку депутатам інших комісії, які хоч і не всі в спеціалістами сільського господарства, але розуміють труднощі ситуації в АПК, а також те, що напруга в економіці села дуже швидко спричинить труднощі в цілому в економіці держави. Тому вони без вагань поставили вчора свої підписи під цим зверненням, засвідчуючи, то повністю поділяють нашу позицію.

А тепер головне. Справедливості заради до вчорашньої інформації треба додати, що, дійсно, завдяки зусиллям Юхима Леонідовича Звягільського і Леоніда Макаровича Кравчука знайдено 3,6 трильйона купонів для сплати боргів за молоко і м'ясо. І на бензин, який сьогодні начебто послали. Спасибі.

Але приклади, наведені вчора і сьогодні не дають підстав для оптимізму. Ми повинні зважати на такі фактори, насамперед це тільки знайдені кошти, а дійдуть вони до колгоспу чи ні - це знає один Бог. І ми вже мали такі факти. Бо, як говорив учора міністр, президент свого часу підписав укази про кредитні лінії та інші, які стосуються сільського

105

господарства, але хтось їх заблокував. То чи цей "хтось" не заблокує ці гроші й зараз?

З іншого боку - три місяці тому один долар дорівнював 5 тисячам купонів. А нині, як ви знаєте, - 25 тисячам. А це означає, що повернуто буде не 3,6 трильйона, а в 5 разів менше. Ситуація для нас уже звична і за останній час "стабільна".

Урядом виділено також 1,3 трильйона для закупки буряків і соняшнику. А щоб викупити всю продукцію села, яка була замовлена державою, потрібно близько 14 трильйонів. Це - понад 3 мільйони тони зерна, 20 мільйонів тонн буряків, які треба ще викопати, близько двох мільйонів тонн соняшнику, молоко і м'ясо четвертого кварталу тощо. А дія постанови щодо індексації і дотації припинилася ще і жовтня. І держава мовчки продовжує брат з села, нічого не пояснюючи про оплату.

Тому ми впевнено стверджуємо, що вчорашня і сьогоднішня інформація вносить остаточну ясність і свідчить тільки про те, що держава не виконав своїх контрактних зобов'язань по закупівлі сільськогосподарської продукції, а збитків, окрім колгоспів, ніхто не зазнає.

У свою чергу, сільське господарство не зможе без грошей викупити те пальне, яке потрібно, а значить, сьогодні є реальні загроза того, що частина урожаю залишиться в полі. І хто знав, які це ще збитки для бюджету.

Далі. Урядове рішення про індексацію в п'ять разів капітальних вкладень на сільське будівництво досі залишається пустим папірцем, не підтвердженим грошима. А обсяги збудованого вже будівельниками - на 504 мільярди купонів, хоча виділено,

106

як ви знаєте, тільки 193 мільярди, решта в боргом держави. А це означає не що інше, як повний крах будівельного комплексу. І об'єктів, які будуються, і Закону про пріоритетність соціального розвитку села, і АПК тощо.

В умовах, коли у села забирається продукція, гроші своєчасно не повертаються, а ціни і в місті, і в селі ростуть /раніше говорили - як гриби, тепер уже говорять - як бамбук/, від сільської торгівлі залишилась одна тінь і порожні прилавки. Це також усі знають.

І останнє. Найпростіший аналіз свідчить: якщо на 180 градусів не змінити ставлення до державних ресурсів продовольства, то Україна не матиме достатньої їх кількості на внутрішнє споживання, а тим більше - для розрахунків за нафту, газ, ліс і таке інше. Чим це для нас може обернутися, уже відомо, ми маємо чимало прикладів.

Окремі доповідачі довго розказували, що в бюджеті немає грошей на це. І дуже мало, на жаль, говорили, чому ж їх немає. Хоч усі добре знають: якщо й надалі продавати національні багатства у півтора - два рази дешевше, ніж їх світова ціна, якщо в середині держави штучно наполовину збільшувати ціну на паливо і при цьому /тут уже ніякі фінансисти не змогли пояснити/ завдавати збитків бюджету, то не розумію, в чому полягає роль спеціалістів-фінансистів, які тут виступали, тому запитань до них нема. Я хотів би просто нагадати Івану Степановичу, Леоніду Макаровичу, що якби, скажімо, в політбюро звітувалися міністри, і той, хто очолює цю галузь, тобто саме той, хто має вплинути на ситуацію, не каже, як він це зробить, то я не

107

знаю, що було б у тому політбюро. Якщо ми так усі будемо ставитися, то грошей у бюджеті ніколи не буде.

Депутати-аграрники, та, й усі інші, кому дійсно дорога держава, вважаюсь, що однієї такої інформації досить мало для того, щоб на місцях з'явилася впевненість, що ця робота комусь потрібна, що після продажу врожаю з'являться кошти, пальне за державними цінами, буде своєчасно завершено збір урожаю цього року і закладено основу для врожаю 1994 року.

Висновок один: ми ніяких ультиматумів сьогодні ставити не збираємось, нікого не хочемо звинувачувати. Вважаємо, що люди здатні самі визначати, що добре, а що погано. Коли виступав голова національного банку, то повинен був висловити своє ставлення, а він звів усе до того, що, мовляв, погано, що є дотація на молоко і на м'ясо. Та хто ж тут за цю дотацію? Але хто ж нам скаже, крім фінансистів, що ж робити? Ми погоджуємося відпустити ціни. Так немає грошей, щоб зарплату під них підігнати. Хто, врешті-решт, повинен сказати, що ж робити?

Ми хочеш заявити, що не відмовляємося від відповідальності за свої рішення. Але сьогодні, коли закінчуються наші повноваження, уряд на чолі з Президентом повинен узяти на себе і керівництво, і відповідальність. Це буде логічно - ми вже не можемо відповідати за чужі дії.

108

Одне прохання до Леоніда Макаровича: терміново зібрати нараду, разом з комісіями, представників Президента в областях, начальників обласних управлінь, керівників спілок колективних господарств, голів облспоживспілок. І, враховуючи їх думки, виробити механізм реалізації останніх указів Президента. Бо ми вже бачимо, що доведеться розраховуватися з державою поіншому, необхідно скоординувати дії центру і областей по завершенню осіннього комплексу робіт і виробити систему, яка буде працювати в наступному році. Люди повинні знати вже сьогодні, яке буде держзамовлення. Якщо воно буде таким, як у цьому році, то краще, коли його не буде взагалі. Але про це людям треба сказати. Якщо наше прохання буде підтримане Президентом, обіцяємо активно працювати в цьому залі і не шукати ніяких інших шляхів для проведення наради.

Дякую за увагу, чекаємо відповіді.

ГОЛОВА. Оголошується перерва до 16 години.

109