ЗАСІДАННЯ ШІСТНАДЦЯТЕ

Сесійний зал Верховної Ради України.
3 лютого 1994 року. 16 година.

Веде засідання Голова Верховної Ради України ПЛЮЩ І. С.

ГОЛОВА. Вмикайте, будь ласка, систему. Прошу реєструватися.

У залі зареєструвалося 305 народних депутатів. Вечірнє, засідання оголошується відкритим.

Продовжуємо обговорювати питання про виконання Президентом України та урядом України рекомендацій, що містяться у пункті 11 Постанови Верховної Ради України про ратифікацію договору між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Сполученими Штатами Америки про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь і Лісабонського протоколу до нього, про відповідність тристоронньої заяви і додатка до неї застереженням Верховної Ради та про приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Слово надається міністру оборони Радецькому Віталію Григоровичу. За ним виступатиме депутат Дурдинець.

РАДЕЦЬКИЙ В. Г., міністр оборони України. Шановні Леоніде Макаровичу, Іване Степановичу! Шановні народні депутати! Довіра, яку ви мені виявили, затверджуючи на посаду міністра

оборони України, і ті завдання, які були поставлені переді мною вами, зобов’язують мене правдиво, по-державному, базуючись не на вказівках і проханнях і не підстроюючись під чиїсь замовлення, а виходячи з військово-технічних причин, підкріплених висновками наших науковців, доповісти вам.

Україна - ракетно-космічна держава. І в нас практично для цього є все. Нам тільки потрібно відкинути ядерний символізм заради економіки, я в цьому твердо впевнений.

Аналізуючи наші кроки на всьому складному шляху до вирішення ядерної проблеми в Україні, вважаємо, що вони були послідовними і в основному правильними. Ця робота проводилася під керівництвом Верховної Ради. Усі законодавчі акти, які були прийняті Верховною Радою щодо ядерної проблеми, свідчать про те, що Україна поступово йшла до свого без’ядерного статусу. Щодо всіх цих кроків і постанов я детально вже доповідав на спільному засіданні відповідних комісій Верховної Ради.

Враховуючи все це, а також те, що стратегічна ядерна зброя, яка розташована в Україні, не є стримуючим фактором від нападу агресора на нашу державу і гарантом її безпеки, вважаємо, що цілком слушним та логічним був наступний крок - ратифікація Верховною Радою Договору "Старт-1" 19 листопада 1993 року.

Шановні депутати! У той же час вам відомо, що після ратифікації Верховною Радою України договору “Старт-1” з відповідними застереженнями, на жаль, міжнародна напруга не зменшилася, а навпаки, проблема стратегічної ядерної зброї, розташованої в Україні, ще більше ускладнилася, і особливо

щодо відносин у цьому питанні з Росією.

У такій ситуації треба було діяти дуже продумано, ми вважали, що від того наскільки переконливо ми зможемо довести світу, своєму народу правомірність наших юридичних та інших дій щодо ядерної зброї, буде залежати і міжнародний авторитет України, і внутрішня обстановка в державі, а також значною мірою і стратегічна перспектива нашої національної безпеки.

Тому міністерство оборони вважало, що щодо всього комплексу ядерних питань наше головне завдання - визначитися в першу чергу з технічним станом ядерної зброї, дислокованої в Україні,

Виконуючи постанову про ратифікацію Договору "Старт-1" та доручення Президента України, Міністерство оборони і я особисто ретельно проаналізували стан ядерної зброї 43 ракетної армії та дальньої авіації. Разом з провідними фахівцями та науковцями України я особисто обстежив стан усіх ядерних об’єктів. Робота, що була проведена, дозволяв доповісти вам, шановні депутати, висновки, які з точки зору військово-технічних причин визначають необхідність поетапного вивозу ядерних боєприпасів, які за своїм технічним станом виходять за гарантійні терміни служби.

Вважаю, головним є те, що ядерні боєзаряди, якими оснащені міжконтинентальні балістичні ракети, є дуже складними технічними пристроями, для створення яких необхідний тривалий та надзвичайно дорогий процес проектування, випробувань і виробництва. На сьогодні та на найближчу перспективу Україна не має можливості для вирішення зазначених завдань. У

нашій державі немає науково-виробничої бази створення ядерної зброї, немає полігонів для її випробування і фахівців з утилізації ядерних боєзарядів. Але найголовніше, шановні депутати, - це економічний стан нашої держави.

Треба враховувати і те, Ідо жорсткою і обов’язковою умовою безпечного утримання ядерної зброї є безперервне науково-технічне супроводження її експлуатації, яке полягає в постійному контролі та регулярному обстеженні стану ядерних боєзарядів з опрацьованими, науково обґрунтованими технічними рішеннями щодо можливості та умов подальшої експлуатації ядерних боєвих блоків.

У практичному плані таке науково-технічне супроводження зобов’язані здійснювати конструкторські бюро та заводи-виробники ядерної зброї, які розташовані в Росії. А вони сьогодні не проводять ці заходи, а, навпаки, блокують.

Необхідно також підкреслити, що гарантійні строки служби значної частини ядерних боєзарядів, розташованих в Україні, закінчуються або вже закінчилися. Може статися так, що неконтрольовані фізичні процеси, які відбуваються в ядерних бойових блоках, будуть непередбачуваними, а стан ядерної зброї стане критичним.

Особливу тривогу викликає неможливість заміни в ядерних бойових блоках газових реакторів, гарантійні строки служби яких уже закінчилися. Ці реактори виготовляються в Росії і в Україну не надходять. На цей час в нашій державі накопичилося понад 300 одиниць реакторів, які потребують термінової заміни.

Крім того, складною проблемою залишається зберігання ядерної зброї у сховищах. Так, при розміщенні великої кількості ядерних боєзарядів у ядерно-технічних частинах знижується рівень їх ядерної безпеки, що призводить до втрати гарантій головного конструктора, У сховищах ядерно-технічних частин 46 ракетної дивізії разом із ракетами СС-24 складуються 60 ядерних боєзарядів. Дослідження трьох з них показало /про це доповідав Президент/, що в них відбуваються необоротні фізико-хімічні процеси, різко підвищується ступінь небезпеки вибуху радіоактивних матеріалів і боєзарядів.

Перелік порушень, які визначають критичний стан ядерної та екологічної безпеки, можна продовжити. Усі вони, разом узяті, можуть призвести до аварій, наслідки і масштаби яких, потенційно можуть перевищити Чорнобильську катастрофу. І я, шановні депутати, прощу господа Бога цього не допустити.

Не можна не зазначити, що на стан ядерної безпеки впливає і стан ракет, обслуговування яких теж провадиться у неповному обсязі із порушенням експлуатаційних вимог та нормативних документів. Я не маю на увазі фахівців з Росії.

Висновок. Виходячи з вищесказаного, подальше утримання ядерних боєприпасів на території України становить небезпеку не лише для України і Росії, а й для сусідніх з нами держав Європи та Близького Сходу, оскільки у випадку аварії вони потрапляють у зону радіоактивного забруднення.

Таким чином, виходячи з необхідності виконання пунктів Постанови Верховної Ради України про ратифікацію Договору "Старт-1", у тому числі пункту про проведення подальших переговорів, зустрічі, домовленості і як результат - Тристороння заява

президентів України, США та Росії і додаток до неї є необхідним та логічним кроком у справі набуття Україною без’ядерного статусу і в цілому позитивного вирішення всіх воєнно-технічних питань ядерної зброї в Україні.

Ми вважаємо, що з метою гарантованого виконання вимог тристоронньої заяви і додатка до неї під час подальших переговорів з Російською Федерацією потрібно опрацювати і підписати ряд документів, які визначають строки, порядок та умови передачі Росії ядерних боєзарядів. У переліку цих документів повинні бути: графік відправки першої партії ядерних бойових блоків протягом десяти місяців; угода щодо порядку та умов контролю з боку України за розкомплектуванням і утилізацією ядерних бойових блоків на промислових підприємствах Російської Федерації; угода щодо компенсації Україні з боку Російської Федерації вартості переданих бойових блоків; угода щодо гарантованого авторського нагляду за станом ядерних боєзарядів протягом усього періоду знаходження їх в Україні, включаючи процес транспортування на українські об’єкти "С" та передзаводські бази промислових підприємств Росії; протокол взаємозобов’язань України та Російської Федерації щодо угруповання стратегічних ядерних сил в Україні та умов спільного контролю за станом ракетно-ядерної зброї.

Щодо рівноправних взаємовідносин на період скорочення ядерної зброї з державами "ядерного клубу" /в тому числі й Сполученими Штатами Америки/ та після набуття чинності Договору "Старт – 1” та приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року, то вони повинні бути адекватними тим заходам, які проводяться

стосовно контролю за скороченням ядерних озброєнь кожною державою і, до речі, під контролем наших фахівців.

Шановні депутати! Я вважаю, що треба звернути вашу увагу ще на один аспект ядерної проблеми. Мова Йде про те, що, незважаючи на скорочення стратегічної ядерної зброї, ми дуже уважно ставитимемося до збереження особового складу та інфраструктури 43 ракетної армії. Це дуже велика цінність -я маю на увазі фахівців і матеріальну базу - і вже у найближчому майбутньому може успішно використовуватися не тільки в інтересах воєнної безпеки держави, а й для цивільних потреб.

Вважаю, що домовленості, яких досягнуто президентами України, Сполучених Штатів Америки та Росії 14 січня цього, року у Москві, дають можливість у цілому позитивно вирішувати практично всі воєнно-технічні питання ядерної зброї в Україні, що задовольняє умови ядерного роззброєння, визначені постановою Верховної Ради України від 18 листопада 1993 року. Я просив би вас, шановні депутати, підтримати пропозиції нашого Президента.

Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Слово надається першому заступнику Голови Верховної Ради, координатору Верховної Ради України 1 робочої групи з цих питань Дурдинцю Василю Васильовичу.

ДУРДИНЕЦЬ В. В., перший заступник Голови Верховної Ради України /Бобринецький виборчий округ,

Кіровоградська область/. Шановний Іване Степановичу! Шановний Леоніде Макаровичу! Шановні народні депутати! За дорученням Верховної Ради України постійні комісії з питань оборони і державної безпеки, у питаннях законодавства і законності, у закордонних справах та робоча депутатська група розглянули Тристоронню заяву президентів України, Сполучених Штатів Америки та Росії стосовно її відповідності застереженням, зробленим Верховною Радою України 18 листопада 1993 року при ратифікації Договору про скорочення стратегічних озброєнь.

Попередньо, 24 січня, на спільному засіданні цих комісій були заслухані інформації віце-прем’єр-міністра Шмарова, міністра оборони Радецького, міністра закордонних справ Злєнка та отримані від них відповіді на численні запитання.

Оскільки на засіданні не було кворуму єдиного висновку не було зроблено. Такий висновок дала кожна комісія і робоча депутатська група окремо. Крім того, овій висновок щодо згаданого питання підготували також юридичний відділ і група наукових консультантів. Усі ці висновки вам роздано.

Сьогодні Президент України Леонід Макарович Кравчук детально інформував Верховну Раду про вжиті ним заходи щодо реалізації застережень, які містяться у постанові Верховної Ради від 18 листопада минулого року.

Сьогодні була можливість з’ясувати всі питання, які хвилюють депутатів і громадськість нашої держави.

Неупереджено аналізуючи тристоронню заяву, можна сказати, що Президент України, вступаючи у переговори з президентами США і Росії, діяв відповідно до цих рекомендацій і до своїх повноважень як глави держави.

За своєю формою тристороння заява президентів України, США і Росії є політичною домовленістю щодо прогресу в галузі скорочення ядерних сил і наступних кроків у цьому напрямі і не може розглядатися як міжнародний договір, що підлягає ратифікації. Я говорю про це, оскільки в засобах масової інформації України, а також за рубежем досить часто згадувалося, що цей документ підлягає ратифікації.

Що ж до змісту заяви, то вона охоплює в основному коло питань, про які йшлося в застереженнях, зроблених Верховною Радою України при ратифікації Договору про СНО-1. Проте досягнуті домовленості між президентами не в усьому збігаються із згаданими застереженнями Верховної Ради України.

Про головні розбіжності між домовленостями, викладеними в тристоронній заяві і додатку до неї, та змістом застережень сьогодні вже детально говорилося. Це стосується, зокрема, пунктів 2, 5, 6. Ці розбіжності викладені у висновках відповідних комісій і депутатської групи, тому я детально не буду про це говорити.

Хотів би нагадати, що будь-які міждержавні переговори - це пошук компромісів.

Президент України як глава держави вправі, оцінюючи весь комплекс як внутрішніх, так і зовнішніх обставин, досягати домовленостей, які відповідають інтересам України і водночас враховують обґрунтовані прагнення інших учасників переговорів.

Президент України, підписуючи тристоронню заяву, виходив /щоб там не говорили супротивники досягнутих домовленостей/ саме з інтересів України. Я міг би більш детально й аргументовано говорити про свою власну оцінку і про такий висновок, але переді мною виступали і міністр закордонних справ, і міністр оборони; вони детально сказали про це.

Отже, можна прямо сказати, що тристороння заява президентів України, США і Росії і додаток до неї є необхідним і логічним кроком у справі поступового, поетапного набуття Україною без’ядерного статусу у відповідності з документами, прийнятими Верховною Радою України у І990-І991 і 1993 роках.

Але потрібно наголосити, що для практичної реалізації тристоронньої заяви і додатка до неї, гарантованого виконання домовленостей потрібні подальші переговори як зі Сполученими Штатами Америки, так, зокрема, і з Росією, в ході яких слід опрацювати і підписати окремі документи щодо строків, порядку та умов передачі Росії ядерних боєзарядів.

Назву лише деякі з них. Це графік відправки першої партії ядерних бойових блоків протягом 10 місяців. Це угоди: стосовно порядку та умов контролю з боку України за розукомплектуванням та утилізацією ядерної зброї на підприємствах Російської Федерації; щодо компенсації Україні вартості переданих бойових блоків; стосовно гарантійного та авторського нагляду за станом ядерних боєзарядів протягом усього періоду знаходження їх в Україні. Це, врешті-решт, документ про взаємні зобов’язання України і Російської Федерації стосовно угруповання стратегічних ядерних сил в Україні й умов спільного контролю за станом ракетно-ядерної зброї, гарантій та соціального

забезпечення особового складу ракетних частин.

Тобто в цілому тристороння заява потребує конкретизації в наступних додаткових документах, в яких чітко і однозначно були б окреслені підходи, позиція України щодо компенсації за всю тактичну ядерну зброю, вивезену з України, а також можливість використання ШПУ у мирних цілях.

У цілому, оцінюючи досягнуті Президентом України домовленості, треба виходити з того, що це міжнародний компроміс, який відповідав інтересам України, оскільки надає їй можливості одержати необхідну економічну та фінансову допомогу, надійні міжнародні гарантії своєї безпеки, а також відповідну справедливу та своєчасну компенсацію вартості ядерних матеріалів, необхідну фінансову і технічну допомогу для здійснення взятих Україною зобов’язань.

Необхідно також зазначити, що розбіжність між змістом застережень і домовленостями, досягнутими між президентами України, СНА та Росії, можуть бути усунуті, якщо Верховна Рада сьогодні зніме застереження, з урахуванням домовленостей, і прийме рішення про приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року.

Саме такий підхід пропонує президент України у внесеному на розгляд Верховної Ради України проекті постанови. Схвалення цієї постанови відкриває можливості для обміну ратифікаційними грамотами щодо Договору про СНО-1 і знімає ті ускладнення, які виникли між Україною і західними державами.

Разом з тим, торкаючись другої частини проекту постанови Верховної Ради, зокрема тих застережень, які пропонується зробити при приєднанні до Договору про нерозповсюдження ядерної

ІЗ

зброї, вважав би за доцільне доповнити перелік застережень, а саме: "Україна поступово позбуватиметься ядерної зброї за умови надання їй надійних гарантій національної безпеки, передбачених тристоронньою заявою президентів України, США і Росії".

Це застереження доцільно помістити четвертим, в четверте застереження про те, що порушення територіальної цілісності чи недоторканності кордонів України з боку будь-якої ядерної держави розглядатиметься Україною як порушення договору, зробити п’ятим.

Впевнений, шановні народні депутати, що ці кроки сприятимуть як безпеці України, так і підвищенню її міжнародного авторитету.

Прошу підтримати проект постанови, який вам розданий. Крім того, хочу вам доповісти, що ще 18 травня минулого року уряд України направив офіційний висновок і прохання до Верховної Ради України, щоб розглянути ці питання в пакеті і розглянути їх позитивно.

І останнє. Депутат Яхеєва сьогодні говорила, що нібито Президент України не вніс на ратифікацію Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 року. Офіційно Президент України 20 листопада вніс його з відповідними документами, які розглядалися Верховною Радою України.

Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Слово надається народному депутату Лобачу, округ 56, Луганська область. За ним виступатиме депутат Олійник, округ 191.

ЛОБАЧ В. І., голова Лисичанської міської Ради народних депутатів, голова виконавчого комітету /Лисичанський виборчий округ, Луганська область/. Уважаемые Леонид Макарович, Иван Степанович! Уважаемые депутати! Я просил бы вас отнестись к рассматриваемому вопросу как к такому, от которого зависят и дальнейшая судьба Украины, и ее экономическое положение, и политический авторитет не только в СНГ, но и в дальнем зарубежье. Я считаю, что нам необходимо поддержать действия Леонида Макаровича, подписавшего эти документы. Неподписание их повлекло бы за собой определенные экономические и политические санкции. За каждое действие надо и уже пора нести ответственность и депутатам, и тем, кто готовит документы.

Давайте вернемся на два года назад. Тогда этот же вопрос - быть нашей державе ядерной или безъядерной - рассматривался и в комиссиях, и на заседании парламента. А сегодня многие сидящие здесь играют совершенно в другие игры. Мы

должны четко и ясно определиться и исходить из той декларации, которую сами здесь же провозгласили и которой руководствуются Президент и Верховный Совет в целом. Если уж мы вырабатываем какие-то документы, то они должны лежать в основе действий и руководителей государства, и Верховного Совета, и Кабинета Министров.

Наряду с этим я хочу высказать такие соображения. Леонид Макарович! Мы должны вести четкую и ясную линию. Есть документы, есть основа, наработанная Верховным Советом. Нужно руководствоваться ими и не бояться того, что будут говорить какие бы то ни было политики. Есть твердая линия, которой мы должны придерживаться. Как депутат и как руководитель соответствующего органа я болезненно воспринимаю некоторые моменты. Эти вопросы мы могли бы решать не с Президентом Соединенных Штатов Америки, а, наверное, с Россией, если бы два года назад обсудили их с руководством России. Думаю, тогда и Клинтон не останавливался бы в Борисполе проездом, а приехал бы в Киев для подписания всех этих документов.

Что касается вопросов, стоящих сегодня. Правильно было сказано, что вам и вашим содокладчикам надо было бы дать больше экономических выкладок, а не ограничиваться политической оценкой самого заявления и приложения.

У нас есть заключения комиссий, рассматривавших трехстороннее заявление. Думаю, наработанные ими предложения следует учесть, и депутаты должны поддержать предложение о ратификации.

Вместе с тем, Леонид Макарович, когда готовится тот или иной документ, должны быть конкретно указаны люди, советники, которые его готовят. Сегодня здесь уже звучало: называли "план Ивана Степановича"... Должны быть названы конкретные лица, чтобы потом, если не выполняются какие-то положения, они несли ответственность. Хотя в целом, я понимаю, ответственность несет Президент.

Что касается оборудования, которое у нас останется после демонтажа ракет, то Кабинету Министров, Верховному Совету нужно принять разумное решение о его использовании в народном хозяйстве.

Спасибо.

ГОЛОВА. Слово надається народному депутату Олійнику Борису Іллічу. За ним виступатиме депутат Головатий.

ОЛІЙНИК Б. І., голова правління Українського фонду культури /Запорізький виборчий округ, Запорізька область/. Шановний Леоніде Макаровичу! Шановний Іване Степановичу! Шановні колеги! Не один раз у цій залі прозоро натякалося, що нас ведуть не тільки обставини, доля і всеблагий, а й цілком реальні земні чинники - тутешні і не тільки. Одначе згодимося: ми ж, по суті, чуємо тільки себе. Сталося те, що мало статися: ми програли якщо не в якості, то, принаймні, в темпі. То чого нам тепер побиватися, плакати, ридати? Адже, як відомо,

Москва і Вашінгтон сльозам не вірять, тим паче що ми самі загнали себе і свого Президента в зашморг, кінці якого в руках, з одного боку, Буша і Клінтона, з супротивного - в руках Єльцина. Отож вони й витискують з України ракети і роблять це жорстоко, але вправно і високопрофесійно.

А тепер проаналізуємо не стільки хто винен, а скільки як це сталося, щоб у грядущому не потрапити в подібну халепу.

Перше. Так, всезагальне роззброєння - то вселюдський ідеал. Україна - без‘ядерна зона - це теж світла мрія українського народу, всього людства і всіх поетів.

Хто оголосив без’ядерну зону? Я не називатиму імен, я скажу: ми проголосили, забувши, що поруч нас Англія, Франція, Росія, які не квапляться наслідувати наш взірець.

Хто відмовився створити з північним сусідом спільне стратегічне командування? Нині ми мали б і свою кнопку, і свої армії. Ми відмовилися.

Хто й досі не визначився, чи Україна:

а - ядерна держава;

б - власник ядерної зброї;

в - простір, територія, на якій розміщена ядерна зброя?

Доки ми воловодилися з цим питанням, нас остаточно перетворили в територію, на якій розміщена ядерна зброя, контроль над якою, спецкоманда, обслуговування, коди, шифри, авторство - в Росії. Що схоже на те, якщо б через двір на фронт прямував один чоловік і забув у дворі кілька мін нової конструкції, а потім повернувся їх взяти, а хазяїн каже: "Це моє". - "Ну, то бери, будь ласка". Хазяїн узяв. Покійного звали Енко.

Нас, себто Україну, настільки встигли сатанізувати, - а вони вміють це робити, знаю по Сербії, - що вже ми трактуємося ледве чи не як агресор, котрий зупинив роззброєння. Хоч це, звичайно, суцільна брехня. Одначе нас трактують як агресора, проти якого вчинено вже справжню економічну, інформаційну блокаду.

Одне слово, стоїмо ми, українські романтики, у негліже і ведемо репортаж із зашморгом на шиї об тім, як зупиняються заводи і фабрики, руйнується фінансова система, як намагаються у нас на наших очах сегментувати Україну і далі, у бік урвища.

То що, чекати доки вони задушать нас? Гадаю, що й романтики вже переконалися, що ці циніки задушать і оком не кліпнуть. І виправдають це обороною прав людини, захистом демократії і своїми стратегічними національними інтересами.

Ще раз кажу: у політиці немає вибору між гарним і ще

кращим, а на жаль, переважно між поганим і ще гіршим. Те, що Президент пішов на перемови, то поміж поганим гірше, а не найгірше. Де нормально. Жаль тільки, що пізно. Треба було б значно раніше йти на переговори, легше було б вибороти більше і краще.

Так, у заяві є чимало розбіжностей із рішеннями парламенту. Я хотів би, щоб виступили від робочої групи. Але є ще час для того, щоб вибороти собі право, з чого починати. Зрозуміло, починати треба з тих ракет, які вичерпали свій регламент і стають загрозою не меншою, ніж Чорнобиль.

Але щодо попередніх угод про "Старт", СНО і так далі, то ми маємо повне моральне право заявити таке.

З 1968 року, коли угоди формувалися, ми були частиною цілого. Нині обставини якісно змінилися. Ми - суверенна держава, цебто така сама як, скажімо, Франція, Англія чи Росія.

У зв’язку з цим з нами і поводитися треба належним чином. Відтак маємо окремим протоколом підняти наш статус до цього рівня, аби симетрично тій же Франції чи Англії, поетапно, як люди, позбуватися ядерної зброї. Ну, якщо хтось потирає зараз руки, що вони виграли, даю гарантію, що ні.

Перед нами є головне завдання - зберегти цілісність України. Час іде, все змінюється не тільки в нас, а й у сусідів. Треба зберегти суверенність України, воєнно-промисловий комплекс, інтелектуальний потенціал і головне - реформувати і переозброїти армію і принаймні вчинити завод, який би виробляв хоча б патрони.

Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Слово надається народному депутату Головатому. 3а ним виступатиме депутат Мовчан.

ГОЛОВАТІЙ. С. П., член Комісії Верховної Ради України у закордонних справах /Сирецький виборчий округ, м. Київ/. Шановний пане Голово! Шановні панове депутати! Шановний пане Президент України! Я мав намір говорити тільки в юридичному аспекті. Але у зв’язку з викладом інформації паном Президентом та кількома панами міністрами дозволю собі буквально кілька хвилин присвятити політичному аспектові.

З і усіх заслуханих доповідей я зробив висновок, що нас близько 90 відсотків часу переконували в тому, що Україна повинна позбутися ядерної зброї. Для мене постає питання: чи колись у стінах цього парламенту було прийнято хоч одне рішення, за яким Верховна Рада мала іншу позицію, починаючи від 16 липня І990 року і кінчаючи постановою про ратифікацію договору "Старт-1", чи колись Верховна Рада займала позицію, що Україна мав зберегти назавжди ядерну зброю? Ні! ти і постановою про ратифікацію договору "Старт" прийняли рішення про ядерне роззброєння. То чому нас сьогодні треба переконувати в тому, що ядерну зброю треба вивезти? У цьому ми всі переконані. Отже, мабуть, час витрачений не на ті аргументи.

Пан Президент сказав, що заява - це не міжнародна угода. На жаль, я повинен засмутити вас, пане Президент, тому що. закон про міжнародні договори, який ви підписали днями, в окремій своїй статті визначає, що цей документ, який ви

підписали в Москві, належить до категорії міжнародних договорів. Незалежно від того, які документи підписують глави держав від імені держави, незалежно від того, яку вони мають назву - договір, угода, протокол, декларація, заява, нота - це не має значення - це є міжнародний договір.

Якщо це є міжнародний договір, то постав питання, які правові зобов’язання кожна сторона взяла на себе і чи цей документ передбачає такі зобов’язання? Але пан Президент сказав: ми досягли компромісу.

Отже, якщо є компроміс, то є і певні поступки. Я розумію, у чому поступилася Україна. Україна поступилася застереженнями, які вона внесла під час ратифікації. Чому нам не назвали сьогодні поступки, які зробили США і які зробила Росія? Які правові зобов’язання взяли США і Росія?

Отже, я думаю, якщо це договір, то це дійсно документ, який містить зобов’язання. Я як народний депутат перед тим як голосувати за цей документ повинен реально побачити, що це є документ, у якому зафіксовані чіткі зобов'язання і російської сторонні американської, відчуваючи, що зобов’язанням української сторони є відхід від рішення Верховної Ради.

Я сказав би, що Президент діяв у повній відповідності до Конституції і до повноважень глави держави, підписуючи цей документ. Верховна Рада як законодавчий орган, який здійснює контрольну функцію над виконавчою владою, має сьогодні прийняти те чи інше рішення. Але мене як юриста непокоять такі питання: які будуть юридичні наслідки нашого рішення? Що для України буде нормою, за якою вона буде зобов'язана далі діяти: чи заява, підписана главою держави і виконавчої влади, чи рішення Верховної Ради України - постанова про ратифікацію?

У зв’язку з тим, що пан Президент діяв відповідно до своїх повноважень, діяв, як він заявляв, на виконання постанови Верховної Ради про "Старт-1" із застереженнями, пропонував би розцінювати цю заяву як крок Президента України на виконання постанови Верховної Ради щодо "Старту-1", але не як кінцевий, а як проміжний, як крок на шляху до виконання застережень, як крок, який пришвидшує дату обміну ратифікаційними грамотами. І рекомендувати надалі Президентові і Кабінету Міністрів активізувати діяльність по укладанню конкретних угод, які передбачені нашими застереженнями: угоди про гарантії безпеки, угоди про економічну компенсацію та інших, які наблизять дату обміну ратифікаційними грамотами. А на цей час, підкреслюю, розглядати цю заяву не як кінцевий акт для України, а як проміжний акт глави держави і глави виконавчої влади.

Дякую.

ГОЛОВА. Слово надається народному депутату Мовчану. За ним

виступатиме депутат Шовкошитний.

МОВЧАН П. М., голова підкомісії Комісії Верховної Ради України з питань Чорнобильської катастрофи /Березняківський виборчий округ, м. Київ/. Шановний Леоніде Макаровичу! Шановний Іване Степановичу! Шановні колеги! Проблема, перед якою постала Україна, не нова, але принципи і підходи до цієї проблеми весь час змінюються.

Коли я ознайомився з черговою сентенцією міністра закордонних справ Росії Андрія Козирєва про те, що Україна нагадує сліпу курку, яка випадково знайшла зерно /він мав на увазі ядерну зброю/, то у мене виникли величезні сумніви... І це після того, як були підписані домовленості трьома президентами і були визначені певні параметри і строки. Людина, яка відповідає за зовнішню політику, можна сказати, копав глибокий рів між цими трьома державами.

Перед моїми очима раптом постали ті тривожні вересневі дні в Ялті, холи ви, Леоніде Макаровичу, опинилися вочевидь перед силою, яка, дійсно, може зашморгнути і повісити. Коли принижують будь-якого президента будь-якої держави, то це є приниження не президента, а це є приниження народу. І мені було не те, що соромно, а мені було боляче.

Якщо ми вкотре вдаємося до цього і будемо пускати, як кажуть, з коліс усе те, що намагаються з нами зробити, то я хотів би тільки поцінувати це з точки зору інтересів нашої держави, бо вони є найвищі. Вони не є інтересами загальними, як постулює Клінтон і постулює його державний секретар - загальні інтереси безпеки світу. До речі, Лісабонський протокол

треба було б, Леоніде Макаровичу і Іване Степановичу, розглядати окремо, тому що ратифікація, з якою ми квапимося, вимагає зовсім іншого підходу.

У чому полягають інтереси? Комісія дала сьогодні нам підстави для перегляду того, що треба Україні. Україні потрібні умови компенсації за тактичну ядерну зброю. Ми знаємо, як вас в Ялті, як кажуть, приперли до стіни і сказали: ви неплатоспроможні... То я хотів би запитати, куди поділися 250 мільярдів, які нам заборгувала Росія як спадкоємиця СРСР? Де ті компенсації за тактичну зброю, яку вивезли від нас, і хто нам гарантуватиме ці компенсації?

Умови фінансування інспекційної діяльності і яким чином вона буде здійснюватися; можливість використання тих самих шахт у мирних цілях; використання збройового плутонію... До речі, це дуже важливій для нас енергозабезпечуючий матеріал. У жодному пункті нічого цього не передбачено.

Хто може нам сказати, чому ми не стаємо космічною державою, маючи ресурси, науковий потенціал /який руйнується/ і все інше?

Чому в додатку визначено строк - 10 місяців? Протягом 10 місяців це можна зробити, безперечно, але, де ми візьмемо кошти? І чого варті ті 175 мільйонів, які пропонує уряд Сполучених Штатів Америки?

Мені здається, Леоніде Макаровичу, що протягом семи місяців ми можемо стати ядерною державою. Ви прекрасно знаєте, що

американські експерти навіть підказували нам, як це зробити, коли були зацікавлені в тому, щоб ми були буферною державою в Європі. Вони казали, ар Україна може протягом семи місяців знайти коди і бути не тим співвласником іще одного коду і того ящика, а бути ядерною державою із власним володінням усим цим.

Ми цього не зробили і не робимо. Але це добре, що ми не зробили.

Головне, заради чого ми не можемо поступатися принципами, - це компенсація. Я згадую, що 70 відсотків нашої промисловості було задіяно у ВПК і що кожен робітник /а я працював на радіозаводі в Києві/ працював на ту зброю, А якщо говорити про Дніпропетровськ, де більшість підприємств працювала на військову промисловість, то все це наш капітал, а не та зернина, яка знайдена сліпою куркою. Це ті кошти, які вимагав від нас Росія за енергоносії. Ми вже давним-давно повинні буди поставити питання кардинально. Я вимагаю саме цього.

Немає жодних сумнівів, що ми будемо робити те, чого вимагав від нас сьогоднішня ситуація. Ми повинні бути без’ядерною державою, але не бути обідраними до нитки. Я вимагаю, щоб ми все це переглянули і застосували зовсім інші підходи.

Дякую.

ГОЛОВА. Слово надається народному депутату Шовкошитному. За ним виступатиме депутат Гайсінський.

ШОВКОШИТНИЙ В. Ф., секретар Комісії Верховної Ради України з питань Чорнобильської катастрофи /Харківський виборчий округ, м. Київ/. Шановні колеги! Шановні керівники уряду і держави! Сьогодні у нас в історії нашої Верховної Ради тяжкий і відповідальний момент, а також, думаю, і в історії нашої незалежної держави України. Ми вирішуємо питання не про те, бути чи не бути ядерній зброї в Україні, ми його майже чотири роки тому вирішили у своїй Декларації. Ми вирішуємо питання: на яких умовах ми повинні роззброїтися, коли повинні приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, чи будемо ми до цього договору приєднуватися.

Сьогодні я буду говорити як технік /я за освітою технік-радіометрист і інженер-атомник/.

Ядерна зброя у нас сьогодні не є засобом стримування агресора. Це є значні матеріальні цінності. Це є також об’єкт великої міжнародної напруги. Переді мною виступали мої колеги і говорили про те, що нас виставляють як агресора /Борис Ілліч говорив про це/, хоч ми таким не є і ніколи у своїй історії не були.

Стосовно матеріальних цінностей. Хочу зупинитися на контролі й використанні збройового плутонію, що є в ядерних боєголовках, які за договором будуть вивозитися до Росії. У мене в руках проект "Ісаія", про який я вже згадував у цьому залі. Нещодавно на запрошення Союзу "Чорнобиль" в

Україні перебувала американська делегація, яка репрезентує три потужні американські корпорації і виступає з ініціативою щодо контролю і використання енергетичної вартості плутонію. Що ж пропонується?

Ці корпорації готові виділити два мільярди доларів на переробку в російських атомних реакторах збройового плутонію з російських, українських, казахських та білоруських ракет і паралельно переробляти їхній збройовий плутоній на двох атомних станціях Сполучених Штатів. Знаючи процент збагачення, знаючи скільки є плутонію, міжнародна громадськість може повністю, до останнього грама, проконтролювати цей небезпечний ядерний матеріал.

Що матиме Україна за цим проектом? Вона матиме компенсацію щодо урану за енергетичну вартість плутонію, оскільки сьогодні його комерційної ціни, слава Богу, у світі немає. Він не є предметом торгу.

Що стосується того, хто що робить. Людей з цим проектом прийняли Василь Васильович Дурдинець, Валерій Миколайович Шмаров і всі провідні фахівці в Україні, які займаються цією проблемою. З нашого боку цю програму схвалено. Американці вже провели переговори в Москві з Велєховим та Михайловим /ви знаєте цих людей, один керує Міністерством атомної промисловості, другий - теоретик-атомник/ і теж отримали схвалення. Думаю, треба, щоб цей проект як реальний, єдиний /він схвалений Національною академією наук Сполучених Штатів Америки/ ми виставили на тристоронні переговори і довели справу до логічного завершення.

Тепер хотів би трохи зупинитися ось на чому, У нашому залі повелося так: тих, хто має власну думку, не схожу з моєю, одразу називаємо зрадниками. Причому, цікава річ виходить. Як тільки людина піднялася із залу, де була абсолютним стовідсотковим патріотом, у ту ложу, то ті, хто тут залишаються, відразу називають її зрадником. А подивіться на таку ситуацію. Про тих людей, які відповідають і щось роблять, ми кажемо, що вони проти України, зрадили інтереси. А тих, хто особливо красиво говорить сьогодні /бо завтра вибори/, ми називаємо борцями, патріотами,

Ми тут усі - не вороги цієї держави. Ми повинні бути державними мужами і вирішити сьогодні так, як було б для нашого народу і для нашої держави найвигідніше у майбутньому.

Я підтримую тристоронню заяву від імені своєї організації, яка за своїм статусом є антиядерною, яка є організацією потерпілих від ядерної катастрофи. Але я хочу, щоб Україна одержала повну матеріальну компенсацію за той матеріал, який буде вивезено з України, і щоб Україна мала повні гарантії своєї безпеки від усіх держав ядерного клубу.

Дякую за увагу,

ГОЛОВА. Слово надається депутату Гайсінському, Харківська область. За ним виступатиме депутат Костенко,

ГАЙСІНСЬКИЙ Ю. О., голова підкомісії Комісії Верховної Рада України з питань правопорядку та боротьби із злочинністю /Московський виборчий округ, Харківська область/. Уважаемый Леонид Макарович! Уважаемый Иван Степанович! Уважаемые народные депутаты! Когда приступаешь к анализу этой темы, то, мне кажется, самым главным является психологический фактор. Президент Кравчук в разное время опирался на разные политические силы, в том числе и полярной ориентации. Отсюда - и оценки его деятельности, принимаемых им решении. Одни говорят: предательство, а другие выдвигают его на соискание Нобелевской премии мира.

Я должен напомнить, что интересы Украины далеко не всегда совпадают с интересами отдельных политиков или групп политиков. Поэтому нужно исходить только из интересов государства в целом. Действительно, и в Украине, и за границей решение /я считаю, что это мужественное решение/, которое принял Президент Кравчук, подписав трехстороннее заявление, воспринимается как выкручивание рук, как давление, которое оказали на Украину США и Россия.

Но ситуация, прежде всего экономическая, подсказала методику политических и военных расчетов Президента. Расчет конечно, сделан вынужденный. Но давайте определим, кто виноват в той экономической ситуации, в которой оказалась наша страна. И Президент, и Верховный Совет, который блокировал многие решительные действия по реформированию экономики Украины. Так и плывем... А человеку, который не знает, к какой пристани ему плыть, ни один ветер не будет попутным.

И вот, наконец, руководство определило ату пристань. Давайте подумаем над тем, заблокировать нам это движение, или решение, которое так редко бывает у нынешнего украинского руководства, или поддержать его. Давайте подумаем, что мы имели бы, отказавшись от подписания этого соглашения. Ничего, а точнее - продолжение экономической разрухи, политическую изоляцию, опасность ядерной катастрофы. Что мы будем иметь, подписав это соглашение? Можем получить помощь /у нас есть такой шанс, у нас есть такая надежда/. Можем иметь дружественные отношения с великими странами мира /иначе не назовешь Соединенные Штаты и Россию/, гарантии безопасности и, самое главное, шансы, надежду получить экономическую помощь и поддержку, без которых продолжение реформ немыслимо. Повторяю, это самое главное. Ведь сейчас все мы активно встречаемся с избирателями в избирательных округах и знаем, до какой нищеты доведены наши люди из-за экономического кризиса.

Я должен задать еще один вопрос: есть ли у нас внешние враги? Можно ли считать такими врагами Соединенные штаты Америки и Россию? Нет и нет. А поскольку никаких стратегических врагов у Украины нет, из этого надо исходить, строя военную стратегию Украины.

Но с другой стороны, нельзя не признать обоснованность критики относительно соглашений, подписанных Президентом. И Соединенные Штаты Америки, и Россия должны понимать важность соблюдения гарантий экономической помощи Украине, если они хотят иметь дело с украинскими политиками, которые избраны законным образом, а не охлократами.

При подписании этих документов допущены небрежности. Но они не должны заслонять сути подписанных документов. Поэтому я предлагаю проект постановления, предложенный Президентом, полностью поддержать. Считаю, что эти документы пойдут только на пользу Украине.

Спасибо.

ГОЛОВА. Слово від робочої групи надається депутату Костенку. За ним виступатиме депутат Валеня.

КОСТЕНКО Ю. І., міністр охорони навколишнього природного середовища /Червоноармійський виборчий округ, м. Київ/. Шановні Президенте, Голово! Шановні народні депутати! Я хотів би звернути вашу увагу лише на два аспекти, пов’язані з ядерним роззброєнням.

Перше. Те, що Україна йде саме до набуття без’ядерного статусу, затверджувалося Верховною Радою в ряді документів. Як підкреслював депутат Головатий, жодного рішення Верховної Ради, направленого на те, щоб Україна залишилась ядерною державою, у цьому залі не було прийнято.

Договір "Старт-1" був підписаний напередодні розвалу Радянського Союзу, і, аби не порушувати весь процес міжнародного ядерного роззброєння, ми включилися в роботу по ядерному роззброєнню, виходячи з умов цього договору. Ці умови передбачили знищення не ядерних боєголовок, а засобів доставки ядерних боєголовок. Колишній Радянський Союз мав власне виробництво ядерної зброї, яке неможливо було проконтролювати будь-якими технічними засобами, і з урахуванням цього Договір “Старт-1” розроблявся таким чином, щоб можна було чітко фіксувати іншими

засобами знищення ядерних стратегічних озброєнь,

Виходячи саме з такої ситуації, Верховна Рада України при ратифікації цього договору зробила ряд застережень. Вони були направлені на те, щоб, по-перше, здійснити процес ядерного роззброєння поетапно І, по-друге, зробити це з мінімальними втратами економічними, мінімальними втратами в системі національної оборони, мінімальними екологічними збитками. Саме за такими принципами і будувалися всі її застереження, що ми їх прийняли.

З іншого боку, згідно з тристоронньою заявою, яку підписав наш Президент, Україна позбуватиметься ядерної зброї, вивозячи її з території країни. Це є право Президента - запропонувати такий шлях, і це, дійсно, є один із шляхів, якими Україна може досягти без’ядерного статусу. Але тоді виникав запитання: для чого Україні виконувати всі надзвичайно дорогі операції по знищенню всієї інфраструктури, пов’язаної із стратегічними наступальній озброєннями?

Хочу нагадати шановним депутатам меморандум посольства Сполучених штатів Америки, який воно направило Міністерству закордонних справ України у зв’язку з обговоренням Договору "Старт-1" у нашому парламенті. Там зазначається, що Президент Кравчук висловив зобов’язання, яке полягає в тому, що ми будемо знищувати не лише всю ядерну зброю, а й стратегічні наступальні озброєння. Тому будь-яке зберігання розгорнутих міжконтинентальних балістичних ракет СС–24 після семирічного періоду скорочень за Договором про СНО суперечитиме зобов’язанням України, незалежно від того, будуть ці ракети оснащені ядерними чи звичайними боєголовками. Це означає, що згідно з Лісабонським

протоколом Україна зобов’язана зняти всі ядерні боєголовки і ліквідувати всі шахтні пускові установки, тобто фактично ми повинні знищити всю інфраструктуру, пов’язану із стратегічними наступальними озброєннями. І тоді не зрозуміло, яким чином ми переоснащуватимемо звичайні озброєння високоточною зброєю відповідно до нашої Воєнної доктрини.

Виходячи із цього, пропонується розглядати цю тристоронню заяву як один із способів вирішення питання ядерного роззброєння України. Якщо ми, дійсно, підемо шляхом вивезення боєголовок, то тоді потрібно приймати інше рішення стосовно інфраструктури, ' яка сьогодні і ще багато десятиліть повинна залишитися в Україні, або ж змінювати нашу Воєнну доктрину в контексті того, яким чином буде забезпечуватися обороноздатність нашої держави. Друге питання, яке я хотів би підняти, стосується приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Ми його не ратифікували не тому, що хочемо створити власне виробництво ядерних озброєнь. За нинішніх умов це абсолютно неможливо для України. Про це тут багато казали фахівці.

Ми цього не зробили для того, щоб не втратити юридичного права на володіння ядерними компонентами, які є в ядерній зброї, і таким чином не втратити права на матеріальну компенсацію за ці компоненти.

Росія не визнає наше право саме на власність стосовно високозбагаченого урану і плутонію. І про «е вона неодноразово заявляла на переговорах, доводячи, що це порушення Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. У разі приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як без’ядерної держави вона автоматично втрачає юридичне право, я повторюю, юридичне право стосовно власності на ці компоненти. 1 Росія в принципі може проголосити, що це є власність Росії і відповідно відмовити нам у компенсації як за тактичну ядерну зброю, так і за стратегічну ядерну зброю, що буде вивозитися з України.

Виходячи з цього, я пропонував би розглядати питання про приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як продовження переговорів нашого Президента відповідно до тієї постанови, яку ми прийняли. Так пропонував і депутат Головатий. Тобто ми повинні спочатку отримати юридичне зобов’язуючі документи з боку Росії і Сполучених Штатів Америки, які гарантувати б нам повернення вартості тих матеріалів, що є у ядерній зброї, у разі приєднання нас до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як без’ядерної держави.

Отже, в два варіанти, як вийти з цієї складної ситуації.

Перший варіант - розглядати тристоронню заяву як етап на шляху виконання рішень Верховної Ради. Другий варіант - розглядати це як новий шлях у проведенні ядерного роззброєння. І тоді Україні немає сенсу виконувати всі ті пропозиції, які ми розглядали при ратифікації Договору "Старт-1".

Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Слово надається народному депутату Валені. За ним виступатиме депутат Алтунян.

ВАЛЕНЯ І. Ю., член Комісії Верховної Ради України з питань Чорнобильської катастрофи /Комсомольський виборчий округ, Харківська область/. Шановні Президенте, Голово, члени уряду, колеги! Сьогодні перед нами стоїть дуже складне питання, про це навіть свідчить присутність багатьох зарубіжних гостей на нашому засіданні.

З одного боку, нам необхідно робити кроки в напрямі ядерного роззброєння. Але з другого боку, на мій погляде це потрібно робити з достоїнством, дивлячись чесно людям в очі.

Дійсно, ми, тобто Верховна Рада, продекларували, що Україна має намір стати в майбутньому без’ядерною державою. Але ж ми не приймали зобов'язань стати без "ядерною державою в якийсь конкретний термін. І сьогодні пан Єльцин не має права говорити, що Україна всіх обманює. Хто всіх обманював і обманює, про це знав весь світ і про це недавно писала газета "Известия".

Так, наші керівники допустили величезну помилку, коли віддали в Росію тактичну ядерну зброю, радіус дії якої 5 тисяч кілометрів. І вона зовсім не загрожувала би Сполученим Штатам Америки. І тої нетерплячки, яку проявляв пан Клінтон, сьогодні ми не мали б, маючи цю тактичну ядерну зброю.

Справді, стратегічні ракети СС-І9 дуже шкідливі, тому що вони працюють на рідкому паливі, яке дуже отруйне, роз’їдає герметичні баки, в яких воно знаходиться, і це може призвести

до катастрофи. Я це знаю як інженер-ракетник, але я знаю й те, що ракети СС-24, або, як їх ще називають, ракети МХ - це сьогодні найсучасніші у світі ракети.

І тому я розумію з цього приводу нетерплячку пана Клінтона. Але я не розумію нас. Чому ми говоримо одне, а робимо друге? Чому ми, говорячи про екологічну небезпеку рідкопаливних ракет СС-І9, знищуємо в першу чергу ракети СС-24? Адже в додатку до заяви написано, що всі ракети СС-24 на території України будуть деактивовані протягом десяти місяців.

І це не технічна проблема, як дехто вважає. Це проблема екологічна, якщо хочете, це проблема політична. За кого ми більше переживаємо: за пана Клінтона чи за власний народ? Якщо за власний народ, то робити потрібно навпаки.

Може статися так, що неконтрольовані фізичні процеси призведуть до непередбачуваного, заявив генерал Радецький. Але ж це стосується ракет СС-І9, а не екологічно безпечних ракет СС-24.

Складається враження, що тристоронню заяву і додаток до неї писали фахівці Сполучених Штатів і Росії, бо вони написані з їхньої позиції, мають декларативний і неконкретний характер і зовсім не мають юридичного характеру.

Генерал Радецький і пан Дурдинець назвали ще п’ять документів, які необхідні для того, щоб конкретизувати, деталізувати заяву і додаток до неї. Тому я думаю, що до прийняття остаточного рішення нам треба мати ці п’ять документів - графік виведення, юридичні документи про гарантії і так далі. Це по-перше.

По-друге, необхідно, щоб Росія повернула нам ядерне паливо, тобто твели для атомних станцій, за тактичну ядерну

зброю, яку ми вивезли в І99І-І992 роках “step by step”, тобто крок за кроком. Ми зробили крок - нехай робить крок Росія. Правильно чи неправильно? Правильно,

Мій висновок: розуміючи позицію пана Президента, усвідомлюючи загрозу територіальній цілісності України з боку східного сусіда, тобто Росії, беручи до уваги економічну ситуацію в нинішній Україні, я пропоную утриматися і дочекатися всіх необхідних документів з юридичними гарантіями, а сьогодні навіть не ставити це питання на голосування. Розумний світ нас зрозумів, а всі інші, типу Жириновського, нехай як знають.

Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Слово надається народному депутату Алтуняну, За ним виступатиме депутат Гудима.

АЛТУНЯН Г. О., член Комісії Верховної Ради України з Питань оборони і державної безпеки /Київський виборчий округ, Харківська область/. Шановний пане Президенте! Шановний пане Голово! Шановні колеги! Сьогоднішнє питання, яке ми обговорюємо в останні дні роботи нашої Верховної Ради, є дуже важливим і, може, навіть доленосним.

Із виступів пана Президента і співдоповідачів зрозуміло, що то була надзвичайно важлива і надзвичайно важка праця.

Я розумію, шановний Леоніде Макаровичу, як важко, коли в такому зубожінні країна, ставити якісь умови, якісь свої застереження перед такими країнами, як Сполучені Штати Америки. Але мені здається, це треба зробити навіть з точки зору престижу України.

Я підтримую депутата Сергія Головатого. Дійсно, треба, щоб були зобов’язання з боку Сполучених Штатів Америки. Скажімо, ми зобов’язані протягом їй місяців зробити те, те і те. Невже не можна було вимагати від Сполучених Штатів Америки, щоб окремим абзацом було записано, що всі ракети, вся ядерна зброя, яка націлена на Україну, теж будуть зняті з чергування. Де ж так природно!

Я розумію, що ви можете сказати: вони ж нам забезпечують якусь безпеку. Але однаково треба було таке зазначити.

Свого часу я служив у ракетних військах стратегічного призначення. Не відкрию великої таємниці /ми це знаємо/, якщо скажу, що майже вся ядерна зброя, яка розміщена в Україні, була націлена на Сполучені Штати. Але й на Харків було націлено близько10 ракет. Фахівці можуть назвати точнішу цифру.

Якби були ці зобов’язання, то престиж України, мені здається, був би піднятий. Врешті-решт, це була можливість сказати: бачите, як нам важко.

Я не хочу сказати, що я більше люблю Україну, ніж наші керівники, вони теж уболівають за нашу країну. Але все ж таки ми й досі не розподілили золотий запас Радянського Союзу. Зброю всю вони собі відбирають, золото все - собі, давайте і ми про це подумаємо.

Я не можу зрозуміти нашого шановного пана міністра оборони. Ви сказали, що знімаються бойові головки, а решта залишається, і в нас буде високоточна зброя. Нічого подібного. Як стверджують протоколи, які ми маємо, посольство Сполучених Штатів посилається саме на оцей третій знизу

абзац додатка. А з нього видно, що не може йти ніякої мови про те, щоб залишити оцю інфраструктуру.

Дійсно, економічна ситуація надзвичайно важка. І дуже добре було б, шановний Леоніде Макаровичу, якби все ж таки ми мали оті додаткові умови. Невже серйозно, що І75 мільйонів - це кошти для американських або російських фахівців, які будуть щось робити з цією зброєю? Невже це не для України?

А що робити з гептилом? Може, все ж таки виступить шановний Леонід Данилович і розкаже, він же фахівець такого рівня. Ми просимо надати йому слово. Нехай він розкаже, невже все так добре?

На закінчення свого виступу хочу сказати, що, дійсно, дуже прикро, що нам тлумачать цей договір і додаток шановні представники посольства Сполучених Штатів Америки. Я думаю, це ми маємо тлумачити.

Дякую.

ГОЛОВА. Слово надається депутату Гудимі. За ним виступатиме депутат Кучма.

Регламент - три хвилини, щоб зекономити час для виступу Леоніда Даниловича.

ГУДИМА О. В., член Комісії Верховної Ради з питань культури та духовного відродження /Луцький-Центральний виборчий округ, Волинська область/. Шановний пане президенте! Шановний Голово! Шановні народні депутати! У минулому році Україна

відзначала сумну дату своєї історії - 60-річчя голодомору 1933 року. Я просив би Бориса Ілліча Олійника, щоб він допоміг підняти документи, теж 60-річної давності, про те як Сполучені Штати Америки і колишній Радянський Союз у тому ж клятому для України 1933 році встановили дипломатичні відносини, цокалися оскалами з шампанським і обнімалися. По суті Сполучені Штати Америки в той клятий для України рік визнали закономірність знищення українського народу.

Колись на цій трибуні стояв колишній президент США Буш. Я хотів би, щоб нинішній американський президент приїхав сюди і вибачився перед українським народом. Моральна вина Сполучених Штатів Америки в тому, що сталося в 1993 році, є. Я вважаю, що сьогодні продовжується та ж сама політика. У даному випадку - політика економічного і політичного геноциду щодо України як з боку Росії, так і з боку Сполучених Штатів Америки. 6 в Україні посольство Сполучених Штатів Америки, і наше - в Сполучених Штатах Америки. І нехай вони це питання вирішують.

По суті, вперше ставиться питання про позбуття однією з держав ядерної зброї мирним шляхом, шляхом переговорів. Я дуже хотів би, щоб інші ядерні держави і весь світ був свідком того, як це робиться. Тому що в разі відсутності гарантій Україні, якщо цей процес матиме негативні наслідки, то світ буде приречений на розширення виробництва ядерної зброї.

Крім того, я вважаю, що обов'язково повинні бути дві умови зняття застережень до постанови Верховної Ради, Це відмова Росії від територіальних претензій до України і

скасування постанови щодо Севастополя. І повинен бути договір між Україною і Сполученими Штатами Америки про відмову Сполучених Штатів Америки від того, щоб вбачати в Україні ворога, і про зняття з чергування ракет, які націлені на Україну.

А депутату Сергію Головатому на його риторичні запитання я хочу відповісти так. На прес-конференції, яка відбулася на другий день після підписання заяви, наш Президент сказав, що за будь-якого рішення Верховної Ради від буде реалізовувати свою заяву.

Дякую.

ГОЛОВА, Слово надається Кучмі Леоніду Даниловичу. За ним виступатиме депутат Мороз, округ 224.

КУЧМА Л. Д., президент Українського союзу промисловців і підприємців /Красно гвардійський в иборчий округ, Дніпропетровська область/. Уважаемый Леонид Макарович! Уважаемый Иван Степановичі Уважаемые народные депутаты! И в политическом, и в стратегическом, и в тактическом, и в техническом плане я не могу не поддержать президента и то, что он подписал трехстороннее заявление. Но, знаете, у меня на душе как-то немножко тревожно. Появляется много вопросов, на которые я не нахожу сегодня ответов.

Анатолий Максимович, наверное, на меня ссылался в своем докладе, Я говорил в интервью, что вообще-то надо посоветоваться с народом перед тем, как принимать такие действительно судьбоносные для него решения. Анатолий Максимович сказал, что для этого не было времени, что за одни сутки... Это говорит не о нашем политическом успехе, а наоборот.

Я хотел бы тут сослаться на те же Соединенные Штаты Америки, на того же Клинтона. Когда у них речь зашла о подписании документа о свободной торговле между Канадой, Мексикой и Америкой, то вся общественность была подключена к обсуждению этого вопроса через радио, телевидение, опросы и так далее. И президент шел на заседание сената с четко выработанной платформой, понимал поддержку большинства населения Америки.

Мне еще трудно полностью судить об этом заявлении, потому что я хотел бы, прежде чем нажимать какую-то кнопку, иметь перечень всех до единого документов, которые были подписаны. И если я как депутат не могу их получить - может быть, они совершенно секретны, - то есть же у нас Комиссия по вопросам обороны и государственной безопасности. Пусть она выскажет свое профессиональное мнение.

Я хотел бы иметь и соглашение по урану, подписанное Россией й Соединенными Штатами. Я его с юридической точки зрения понимаю так /может быть, я ошибаюсь/: Клинтон как глава государства дал право России продать этот уран, если он найдет покупателя. А если он не найдет? С чем же мы с вами останемся? Поэтому у меня все время такое чувство, что нас, как говорят, хотят оставить в дураках, как это уже было, наверное, не один раз.

Я понимаю: мы, наш Президент сделали очень правильный шаг, когда отдали тактическое оружие. Но что мы с вами получили? Что, мировое сообщество кинулось нам помогать, давать кредиты, инвестиции? Ничего подобного!

Я согласен с теми, кто спрашивает: почему в первую очередь нужно снимать ядерные боеголовки с твердотопливных ракет? Почему не с тех 130 ракет, которые действительно нужно немедленно демонтировать, поскольку закончился срок гарантий и их головных частей, и ядерных зарядов. Я уверен: как только мы снимем ядерные головки, то останемся один на один со всей этой страшной проблемой. Ведь уже не российские ракеты, а наши. Куда мы с ними пойдем? Это многомиллиардные затраты. Они у нас что, в бюджете запланированы? Или нам Клинтон пообещал, что что-то даст? 175 миллионов долларов будут выделены своим компаниям, чтобы они приехали и помогли нам снять боевые головки. Так мы и сами это умеем. А эти 175 миллионов мы могли бы отдать нашим предприятиям или военнослужащим, которых будут завтра сокращать.

Я выступал и выступаю за то, что решил парламент: Украина в перспективе - безъядерное государство. Но все эти вопросы надо решать в комплексе.

Я понимал бы Соединенные Штаты Америки, если бы они сказали: "Давайте мы сделаем так: есть у вас 130 стареньких ракет. Угрозу представляют не только их ядерные боеголовки, но и сами ракеты. Давайте мы вместе с вами их снимем, шахты не будем взрывать, а сделаем рекультивацию и не пустыню после себя оставим"... Я это понимал бы. Я сказал бы: "Ладно, давайте быстренько снимать и твердотопливные ракеты". Но вы представляете: гептил... Мы действительно не знаем, что с ним делать. У нас нет заводов

по нейтрализации этих ракет. Есть одна маленькая база в Днепро-петровске, но на нее нужно затратить еще миллиарды наших купонов. И она находится в городе. А 130 ракет туда привезти? А твердотопливные ракеты? В мире сегодня нет технологий утилизации таких больших твердотопливных зарядов, первая ступень - заряд 50 тонн! Что мы с ними будем делать? Вытащить их нельзя, потому что непременным условием хранения должна быть температура плюс 5-35 градусов. Что? На шею себе повесим на всю оставшуюся жизнь?

Хотя предложения по твердотопливным ракетам есть. В мае мы обсуждали эту проблему, понимали, что и Леонид Макарович на такой платформе. Но исходя из условий этого заявления, мы остаемся, как говорят, при бубновых интересах.

И последнее. О нераспространении ядерного оружия. Я считаю /в мае об этом говорил/, что мы сделали ошибку, подписав в Лисабоне этот злополучный протокол. Украина как государство никогда не была, участником договорного процесса о сокращении стратегических вооружений. Почему мы туда полезли? Полезли - и попали в ловушку. И я согласен с депутатом Костенко, что практически нам повязывают руки, у нас нет никакой перспективы ни с точки зрения науки... А самое главное — через 18 месяцев мы немедленно превращаемся в зону тотального...

Заканчивая, хочу сказать, что однозначно поддерживаю Леонида Макаровича. Такой документ надо подписывать. Но мы с вами должны найти сегодня пути, как выйти из этой проблемы с достоинством для Украины.

Спасибо. /Оплески/.

ГОЛОВА. Слово надається депутату Морозу, округ 224.

МОРОЗ О. О., секретар Комісії Верховної Ради України з питань агропромислового комплексу /Таращанський виборчий округ, Київська область/. Шановні товариші! До нас ставляться сьогодні так, як ми того варті. Агітувати за підтримку підписання відповідних документів Президентом, мабуть, недоречно. Усе зроблено правильно. У нас просто немає іншого виходу. Більшість аргументів Леоніда Макаровича переконлива. Ми не можемо мати ніяких переваг із стратегічних ядерних озброєнь. Мене більше переконують навіть не його аргументи, а думка спеціалістів, зокрема, молодого академіка Мухіна з Харкова, фізика, до речі, голови обкому Соцпартії України, який багато років працює під керівництвом одного з батьків водневої зброї.

Сьогодні подібні документи треба підписувати хоч би тому» щоб не пережити ще більшу ганьбу - життя під контролем голубих касок або представників корпусу швидкого реагування однієї э найдемократичніших держав у світі. Як діє цей корпус у різних кінцях світу, ми добре знаємо. Думаю, Леонід Макарович даремно багато часу витрачає на те, щоб переконати нас, і особливо на різні інтерв’ю в засобах масової інформації. Сьогодні це питання вичерпано.

Одначе все треба аналізувати в контексті світової політики і в часі. Робити вигляд, що ми свідомо проводили саме отаку миротворчу політику і досягли великих успіхів, не треба. Це, врешті, смішно і принизливо для керівництва нашої держави. Адже всі бачать, що це не так.

Треба чесно сказати людям: ми програли в холодній війні, програли повністю, беззастережно і бездарно. Наша стратегія була гіршою, у тому вся причина. І якби ми менше були зашорені

на свій вузький хуторянський патріотизм, то не зазнали б такої поразки. Ми могли б дійти до без’ядерного статусу з меншими для нашої держави втратами. Я в цьому повністю згодний з тим, що говорив Борис Ілліч.

Але хто призводив до такого результату? Ми всі разом узяті, ті, хто присутній у цьому залі І хто відкинув сьогодні і принцип колективної оборони, і Інші моменти, які гарантували б нам стабільність у державі і зняли б масу проблем, які сьогодні витягнуті на поверхню. Це було відкинуто в першу чергу тими, хто сьогодні нібито найбільше турбується про збереження ядерного статусу України. Думаю, історія згодом дасть оцінку всім цим діям. Сьогодні не варто про це говорити.

Замість того щоб зайнятися проблемами, які гарантували б авторитет нашої держави, ми без згоди Верховної Ради зусиллями Головнокомандуючого і міністра оборони позбулися тактичної ядерної зброї, і замість того щоб вирішувати проблеми, про які сьогодні вже йшлося, міністр кинувся В обійми НАТО. А що привіз? Президент Клінтон, українською мовою кажучи, показав велику дулю відносно НАТО І з тим згодився президент сусідньої держави, очевидно, поділивши перед цим сферу впливу. Ось такі висновки з усієї нашої, вибачте мені знову, хуторянської політики.

Наша воля, воля України тут була і довго тепер уже буде ні до чого. Вона не братиметься до уваги. З нами вчинили як з напівдержавою і з напівпартнером. І тому хочу сказати, що і Міністерство закордонних справ, і сам Президент, ідучи на такі кроки, повинні дивитися на форму здійснення цих кроків. Хочу сказати про те, як велися переговори, і в якому місці, і скільки часу, і як здійснювалася охорона гостей, що завітали

до нас, і які нетактовні репліки ми чули на адресу нашого керівника держави. Чому це не враховується? Чому це попередньо не погоджується? Врешті-решт, мова йде не про одну людину, мова йде про авторитет держави.

І ще одне. Зроблений, абстрактно кажучи, відносно інтересів світу рішучий крок до зниження ядерного порога. Але ми повинні усвідомити: цей крок зроблений за наш кошт. За останній рік Сполучені Штати збільшили обсяг зовнішньої торгівлі на 18 мільярдів доларів, а нам кидають 180 мільйонів - 0,1 процента. Навіть у посередницьких операціях напівкримінальних-напівкомергцйних банківських наших структур і то 15 процентів дають, а нам таке кинули, щоб просто відчепилися. Я таку сентенцію скажу: якби я був Президентом, умовно кажучи, то теж підписав би документи, які були вже підготовлені. Але я іще подумав би, що треба зробити в особистому плані, щоб честь держави захистити.

ГОЛОВА. Слово надається Леоніду Макаровичу Кравчуку.

КРАВЧУК Л. М., Президент України. Я спочатку відповім на деякі репліки, які тут лунали, і запитання, які тут ставилися. Перш за все щодо юридичне обов'язкового документа про компенсацію Україні за ядерну зброю.

Що стосується стратегічної ядерної зброї, то такий документ підписаний з Росією. Він є юридично обов’язковим. Підписаний він прем’єром Росії Черномирдіним і Прем’єром України Кучмою.

Що стосується компенсації за тактичну ядерну зброю, то така компенсація буде обов’язково. Уже в лютому експерти України, Росії і Сполучених Штатів Америки починають працювати над визначенням вартості цієї зброї.

Таким чином, питання про компенсацію Україні за стратегічну ядерну зброю юридичне вирішено, а за тактичну ядерну зброю буде вирішене після оцінки цієї ядерної зброї. Це я вам кажу, як є насправді. Є конкретна домовленість: якщо тільки одна із сторін не буде виконувати своїх зобов’язань, Україна припиняє дії з свого боку.

Наступне. Ніде не йдеться про угоду, я не знаю звідки це взялося, щодо знищення ракет, у тому числі и СС-24. /Шум у залі/. Я підкреслюю, не йдеться про таке. Ідеться про пониження бойового статусу ракет, а не про знищення СС-24. Це зовсім різні речі. а щодо вивезення ми будемо визначати, які боєголовки будуть вивозитися. Повторюю, про знищення ракет, як тут говорилося, не йдеться в жодному документі. Для чого пересмикувати факти? Це принципове питання. /Шум у залі/.

Не перебивайте мене, будь ласка. Ідеться конкретно про пониження бойового статусу і про вивезення 200 боєголовок за десять місяців, а не про те, боєголовки яких ракет будуть вивозитися.

далі. Ніде й ніколи, це я відповідаю панові Гудимі, я не говорив про те, що я буду виконувати домовленості незалежно від рішення Верховної Ради. Ішлося про те, що коли настане строк фізичного старіння боєголовок і вони стануть небезпечними для України, то незалежно від того, яке буде рішення чи Президента, чи Верховної Ради /про це говорив, до речі, і міністр оборони/, доведеться вивозити, бо тоді виникає проблема: чи безпека, чи боєголовки. Про це я вам і казав. А стосовно іншого дії Президента будуть адекватні рішенню Верховної Ради.

Виникає інше питання, я хочу щиро вам про це сказати: якщо ми вивозимо боєголовки за угодою, то це відповідний юридичний документ і процес відшкодування, а якщо ми вивозимо їх, коли вони вже стали небезпечні, тоді питання ставиться по-іншому з боку того, хто їх братиме. Я не випадково прочитав вам телеграму від групи головних конструкторів, де питання принципове, і з цим потрібно рахуватися.

Я повністю підтримую тих депутатів, які говорили, що не все було як слід зроблено і з боку Президента, і з боку уряду. За цей час ми зробили багато помилок, бо поставлені в складну економічну, політичну і міжнародну ситуацію. А вона вимагав відповідних дій. І якщо хтось бачить інші можливості для таких дій, то нехай запропонує. Я діяв адекватно до рішення Верховної Ради і прагнув зробити так, щоб ці рішення виконувалися.

І ще одне. Ніколи ніяка країна, не визначивши остаточно свого статусу, не може претендувати на те, щоб з нею укладалися всі угоди наперед. Ми маємо визначити свій статус. Якщо ми без’ядерна держава, то ми повинні послідовно діяти відповідно до цього статусу. Тоді будуть укладатися ті угоди /і міністр оборони, і Василь Васильович Дурдинець уже частково перераховували їх/, які передбачено укладати. Це і про вартість компенсації, і про шахти, і про вивезення, і про графіки тощо. Жодний крок не може здійснюватися без таких угод, тому що було б небезпечно робити такі кроки, і ніхто на це не пішов би.

Я розумію, що важко сьогодні приймати рішення. Є проблеми політичні, є тиск на Україну. Дійсно, потрібно, щоб Росія зняла свої претензії до України. Але ці претензії висловила Верховна Рада, якої зараз немає. /Шум у залі/. Так, тепер держава має визначитися, і я підтримую тих, хто ставить це питання. Але ж зрозумійте, є відповідні процедури, відповідний порядок. Я не можу примусити Думу чи Федеральні збори Росії зняти ці застереження колишньої Верховної Ради. Чи будуть вони в правовому плані дійсні, чи будуть недійсні - це визначить Росія. Зрештою, це і правове, і конституційне

право Думи і Федеральних зборів. Ми можемо тільки запропонувати такі кроки.

Є в нас економічні проблеми, які повинні бути вирішені. Ми маємо економічні складнощі, зокрема у вирішенні проблем енергетики, атомних станцій, твелів. І якщо ми за цих умов заблокуємо, як сказав народний депутат Гайсінський, тут цей процес, то тоді перед нами стане ділема: або-або.

Хочу запевнити вас, шановні народні депутати, що компенсацію і за тактичну, і за стратегічну ядерну зброю Україна отримає. Сьогодні я одержав листа від президента США Клінтона, в якому він дав згоду на те, що і економічна допомога Україні буде подвоєна /називаються конкретні цифри, вони дуже серйозні/, і допомога щодо забезпечення і ліквідації ядерної зброї, і допомога тим офіцерам, які потребують соціального захисту, в тому числі і забезпечення квартирами.

Власне кажучи, я діяв у тій ситуації, яка склалася. Діяв так, щоб Україні не завдати шкоди, щоб зберегти державу. Може, хтось буде діяти краще, тепер справа за Верховною Радою. Я тільки хочу сказати, що ми маємо послідовно робити кроки. І ця послідовність з самого початку започаткована Верховною Радою. Я вважаю, що ця Верховна Рада має сказати і своє останнє слово щодо того, що вона започаткувала.

Дякую за увагу.

ГОЛОВА. Дякую.

Шановні народні депутати! Ми діємо згідно з процедурою. Вам роздано проект постанови. Ми повинні його проголосувати або за основу, а потім голосувати пункти, або проголосувати в цілому. Є потреба голосувати за основу, а потім - пункти? Є.

Запропонований проект постанови, внесений відповідно до законодавчої ініціативи Президентом і розданий депутатам у комплекті з іншими документами, ставлю на голосування.

Прошу проголосувати його за основу.

"За" - 236. Приймається за основу.

Є в депутатів зауваження до преамбули? Немає. Преамбула відображає всі виступи народних депутатів.

До пункту 1 є в депутатів зауваження? Немає.

Пункт 1 ставиться на голосування у запропонованій редакції. Прошу голосувати.

"За" - 221.

ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Немає кворуму...

ГОЛОВА. Все є, все є... Я вас прошу не зривати... Перший пункт приймається. Пункт 2...

ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Немає кворуму. У залі 180 депутатів. Давайте зареєструємося!

ГОЛОВА. У нас кворум - 291. До пункту 2 є зауваження? Перший мікрофон.

ГОЛОВАТИЙ С. П. Шановний пане Голово! Шановні панове депутати! Ви прекрасно пам’ятаєте, що у постанові про ратифікацію, яку приймав наш парламент, були зазначені передумови, за яких має відбутися обмін ратифікаційними грамотами.

Тому я пропоную пункт 2, де йдеться про обмін ратифікаційними грамотами, доповнити таким реченням: "Із цією метою активізувати діяльність уряду щодо укладення конкретних міжнародних угод, які випливають із застережень постанови Верховної Ради про ратифікацію Договору СНО-1".

ГОЛОВА. Шановні народні депутати! Пункт 2 звучатиме так: "Доручити уряду України здійснити обмін грамотами про ратифікацію Договору про СНО. Із цією метою активізувати діяльність щодо укладення конкретних міжнародних угод, які випливають із застережень постанови Верховної Ради України про ратифікацію Договору про СНО-1". Так?

Пункт 2 з цією поправкою ставиться на голосування. Прошу проголосувати.

"За" - 236. Приймається.

Чи є в депутатів зауваження до пункту 3?

Перший мікрофон.

ГОЛОВАТИЙ С. П. Шановний пане Голово! Шановні панове депутати! Справа в тому, що зміст пункту 3 виходить за рамки питання, яке ми сьогодні обговорювали: про дії Президента і відповідність їх постанові про ратифікацію. У зв’язку з тим, що питання приєднання до договору після того, як ми прийняли

Закон про міжнародні договори ми повинні вирішувати шляхом прийняття окремого акта, який називається "закон Верховної Ради", я пропоную цей пункт цього проекту постанови вилучити і розглянути його окремо, бо він в набагато складніший, ніж нам здається. Одночасно не можна бути ядерною державою - учасником Договору "Старт" і без’ядерною державою - учасником Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Це юридичний і логічний нонсенс.

Я прошу вас, шановні панове депутати, у зв’язку з цим пункт З проекту постанови вилучити і розглянути цей пункт в установленому порядку, тобто внести його в порядок денний і з цього приводу прийняти окреме рішення.

Дякую.

ГОЛОВА. Другий мікрофон,

МАКАР І. І., секретар Комісії Верховної Ради України у питаннях законодавства і законності /Старосамбірський виборчий округ, Львівська область/. Шановні народні депутати! Я вважаю, що з пункту 3, якщо не погодитися з пропозицією депутата Головатого, треба вилучити слова "що не володіє ядерною зброєю". Якщо ми проголосуємо пункт 3 зі словами "що не володів ядерною зброєю", це означатиме, що хтось володітиме нею. Не може бути такого, щоб хтось ядерною зброєю не володів. Отже, не володіємо ми, то нею буде володіти Росія. Ми відкриваємо шлях до прямої агресії Росії на нашу територію, принаймні, щоб хоча б захистити ту ядерну зброю.

Ще раз наголошую: якщо ми не погодимося з пропозицією пана Головатого, то в такому випадку треба проголосувати пункт 3 без слів "що не володів ядерною зброєю".

Дякую.

ГОЛОВА. Україна є власником компонентів ядерної зброї, вона держава-власник. Третій мікрофон.

ЯХЕЄВА Т. М., член Комісії Верховної Ради України з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин /Деснянський виборчий округ, Чернігівська область/. Шановні колеги! Я, по-перше, хочу звернути вашу увагу на те, що немає кворуму в залі. По-друге, я хотіла б приєднатися до постановки питання депутатом Головатим. Питання про приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї потребує окремого розгляду і окремого внесення в порядок денний.

Іване Степановичу! Якщо ми кажемо, що Україна є власником, як тут записано, компонентів ядерної зброї, то це є порушення тих документів, які ми вже прийняли. Це є порушення Воєнної доктрини, а також доктрини зовнішньої політики України. Це буде мати ті наслідки, які вже є. Наприклад, на переговорах щодо компонентів ядерної зброї, таких як уран, називалася ціна 127 доларів. Тобто та ціна, за якою продається паливний уран на внутрішньому ринку Сполучених Штатів. У той же час зовнішні ціни на нього 668 доларів, а ціни паливного урану за довгостроковими контрактами - 1000-1400 доларів.

иНаявність пунктів про те, що Україна є власницею компонентів ядерної зброї, дозволить чинити з нами будь-що при вирішенні питання про компенсацію. Крім того, це є порушенням тих законів і постанов, які були прийняті, у тому числі й постанови від 18 листопада. Я прошу цей пункт постанови зняти зараз із обговорення.

ГОЛОВА. Достатньо аргументації? Достатньо.

Пункт 3 ставиться на голосування спочатку в цій редакції, а потім будемо знімати. Така процедура. Прошу проголосувати пункт 3 в редакції, вам розданій.

"За" - 193.

Перший мікрофон.

СЕМЕНЕЦЬ С. В., член Комісії Верховної Ради України з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин /Борзнянський виборчий округ, Чернігівська область/. Шановний Іване Степановичу! Шановні депутати! У пункті 3 міститься зобов’язання приєднатися до цілком конкретного договору, який у Верховній Раді не розглядався. Іване Степановичу! Я хочу, щоб ви теж це слухали. Василь Васильович

сказав про те, що договір внесено на розгляд. Так, його внесено на розгляд, але він не був предметом обговорення ні на засіданні Верховної Ради, ні в комісіях. Таким чином, зараз ми грубо порушуємо процедуру проходження документів і законів у Верховній Раді. Це перший такий прецедент, Іване Степановичу, за всю чотирирічну історію Верховної Ради, коли ми приймаємо рішення про приєднання до договору, якого не обговорювали.

Тому я ще раз пропоную: для того щоб ми могли прийняти рішення, приєднуватися нам чи не приєднуватися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як державі, що не володів ядерною зброєю, чи як державі, що нею володіє, ми повинні відповідно до існуючої у Верховній Раді процедури внести цей договір на обговорення Верховної Ради, попередньо обговоривши його в комісіях, зробивши відповідні висновки. Лише потім можна приступати до голосування. Будь-яка інша процедура - це грубе порушення законів і процедури Верховної Ради. Цей пункт не може бути проголосований зараз на цьому засіданні.

ГОЛОВА. Дякую.

Шановні народні депутати! Я не хочу коментувати виступ депутата. Але я зобов’язаний поінформувати, що протягом останніх днів до нас звернулися чотири посли північних європейських країн, а саме: Данії, Норвегії, Фінляндії, Швеції. Сьогодні ми приймали посла Великобританії, який вручив звернення британсько-украінської парламентської групи. Сьогодні посол Греції також вручив нам такий адрес. Я його зачитаю: "У зв’язку зі спеціальною сесією Верховної Ради України керівництво Європейського Союзу - а в Європейському Союзі в цьому році головуватиме Греція - від імені Союзу хоче ще раз підкреслити велике значення, яке Союз надає схваленню тристоронньої угоди про нерозповсюдження ядерної зброї в найближчий період та висловити побажання і велику надію Європейського Союзу на те, що український парламент прийме позитивне рішення відносно вищезгаданої угоди".

Я хочу звернутися до вас, щоб ті депутати, які зараз вийняли картки, усе-таки їх вставили, щоб у нас був кворум. У цих двох пунктах, які ми проголосували, підтримуються дії Президента як такі, що відповідають постанові Верховної Ради, і як такі, що дозволяють уряду робити все необхідне. Це буде вагомим кроком у цьому потрібному для всіх процесі. Це відкриє і економічну, і політичну дорогу. А в міру їх виконання ми розглянемо і цей пункт. Я прощу: вставте, будь ласка,

картки, щоб був кворум, щоб не було підстав для звинувачення, і проголосуємо постанову з двох пунктів.

Вставили картки? Реєстрація у нас була на початку засідання. Зараз у нас достатній кворум - 291. Щодо преамбули – все було, як належить. Пункт 1 ми проголосували. Пункт 2 ми проголосували в редакції, яка відкриває перспективи...

Ставиться на голосування проект постанови з двох пунктів, у редакції, яку ми погодили. Прошу проект цієї постанови проголосувати як постанову Верховної Ради.

"За" - 260. Приймається. Кворум у нас - 291, а в залі було 296 народних депутатів.

Продовжимо роботу завтра о 10 годині.