ЗАСІДАННЯ ВІСІМДЕСЯТЕ

Сесійний зал Верховної Ради України.
21 червня 1995 року. 17 година.

Веде засідання Голова Верховної Ради України МОРОЗ О. О.

ГОЛОВА. Прошу уваги.

Є пропозиція провести реєстрацію дещо пізніше, тому що частина депутатів здала картки. Тільки-но відбулося засідання Президії, депутати скоро підійдуть, тому проведемо реєстрацію дещо пізніше.

Сьогоднішнє наш засідання присвячено великій, славній даті в історії нашого народу і нашої держави - 50-річчю возз’єднання Закарпаття з Україною. Сьогодні в нашому засіданні бере участь багато представників Закарпаття.

Просив би вашої згоди на те, щоб ми їх запросили до ложі уряду, ложі Президії, тим часом, може, частина голів комісій сяде в залі.

Будь ласка, прошу. /Оплески/.

Прошу всіх гостей із Закарпаття зайняти почесні місця.

Шановні учасники засідання, ураховуючи важливість події та, як мені здається, непогано написавши промову, я вважаю гріхом читати її сидячи. Тому я, з вашого дозволу, на 5 хвилин займу трибуну. /Оплески/.

Сьогодні ми проводимо перше спеціальне засідання Верховної Ради з нагоди славного ювілею. Виповнюється півстоліття історичної дати - 50-річчя возз’єднання Закарпяття з Україною, тобто входження цієї частини України до єдиної держави.

Відзначенню цього ювілею в нашій державі надається особливого значення. Президія Верховної Ради України прийняла з цієї нагоди спеціальні постанови, Президент України видав відповідний указ.

Ми маємо намір використати цю дату, щоб започаткувати у Верховній Раді /використаю таке модне слово/ презентацію регіонів, областей, маючи на увазі, що не щотижня буде проводитися така презентація.

Основна мета цієї, а також презентацій інших регіонів, які плануємо проводити в майбутньому, - дати змогу народним депутатом України і всьому громадянству України одержати вичерпну інформацію про той чи інший регіон держави з тим, щоб, працюючи над законами, депутати мали конкретне уявлення про стан справ у економічній, соціальній і політичній сферах у відповідній області, використовували цю інформацію при обговоренні законопроектів і прийнятті законів.

Стосовно нинішньої події треба відзначити таке. Напередодні робочого візиту в Закарпаття представників комісій

Верховної Ради ми розглядали питання про статус високогірних населених пунктів. На мій погляд, якби ми цю презентацію зробили раніше, то набагато точніше прийняли б рішення з цього приводу.

Думаю, що це один з характерних штрихів, який свідчить про те, що коли представники того чи іншого регіону відстоюють конкретні положення законопроекту, то вони мають не просто якесь популістське бажання, а справді аргументовану позицію, яка спирається на реалії життя в тому чи іншому місці України.

З другого боку, такі презентації дадуть змогу привернути увагу центральних органів влади до проблем, які без додаткових фінансових і матеріальних ресурсів можливостями лише самих областей вирішені не будуть, не можуть бути вирішенім.

Шановні колеги і шановні гості, дорогі наші закарпатці! 50 років тому, 29 червня 1945 року, сталася вікопомна подія, реальною стала мрія багатьох поколінь населення Закарпатського краю возз’єднатися з Україною, жити в єдиній сім’ї українського народу.

Тернистим був шлях народу Закарпаття до возз’єднання. Та, незважаючи на всі історичні незгоди і митарства, в оселях закарпатців завади звучала рідна материнська мова, свято зберігалися прадідівські звичаї та традиції. І духовна єдність наших батьків, дідів і прадідів з братами по той бік Карпат відчувалась у всьому: в побутовій обрядовості І в усній і писемній творчості, у незборимому прагненні до об’єднання.

Дружною сім’єю на Закарпатті проживають представники багатьох національностей. Серед них - українці, угорці, росіяни, румуни, словаки, німці, цигани, поляки та інші.

15 жовтня 1945 року був відкритий Ужгородський державний університет, який восени відзначатиме півстолітній ювілей. Тоді в ньому навчалося лише 200 студентів. Нині ж у провідному вузі краю підготовлено десятки тисяч спеціалістів, фахівців різних напрямів. Тут готують кваліфікованих педагогів для національних шкіл, де викладання ведеться угорською, румунською, словацькою мовами.

У ці роки зросла роль Закарпаття як містка між нашою державою та європейськими країнами.

Для Закарпатської області, яка є українським прикордонням, особливо важливим сьогодні є розширення зв’язків з найближчими сусідами - Угорщиною, Словаччиною, Румунією. Із цієї точки зору важливим є проект точкової вільної економічної зони в Ужгородському районі.

Нині закарпатцям, як і державі в цілому, доводиться долати чимало труднощів на шляху до відбудови економіки. Триває спад виробництва промислової продукції, зростає вартість товарів, що має наслідком падіння життєвого рівня населення краю, збільшує кількість безробітних. Складною є ситуація в аграрно-промисловому комплексі області.

Показники економічного стану по областях Західного регіону України за 1 квартал -1995 року свідчать про те, що соціально-економічна криза є в Закарпатті порівняно з інтими регіонами гострішою, особливо в гірських населенні пунктах. І в цьому ми переконалися, перебуваючи там.

Ця ситуація повинна стати предметом особливої уваги
і з боку Верховної Ради, й уряду України.

Трудящі Закарпаття вміють працювати. Наше завдання - допомогти регіону, враховуючи його особливості, у цьому я особисто переконався, наголошую ще раз, перебуваючи в цьому чудовому куточку нашої України.

У містах і селах Закарпаття - свято. Закарпаття радісно зустрічає гостей з усіх областей України, з далекого і близького зарубіжжя. Але я скажу, що це свято й всієї України.

Півстолітній ювілей підтверджує доленосне значення цієї події - у політичному, економічному, соціально-культурному і міжнародному вимірах.

У нашому залі сьогодні є и безпосередні учасники тих подій - з'їзду Народних Комітетів Закарпатської України. Тож дозвольте і їм висловити слова щирої вдячності за те, що вони зробили реальною віковічну мрію українського народу про возз’єднання, що прийняли в той час мудре рішення. /Оплески/.

Щиро вітаємо вас, дорогі закарпатці, у вашій особі всіх жителів славного, прекрасного краю із ювілеєм. Бажаємо вам міцного здоров’я, щастя та миру, успіхів у праці й творчих звершень на благо нашої молодої незалежної української держави. /Оплески/.

Дозвольте надати слово голові Закарпатської обласної Ради народних депутатів - Устичу Сергію Івановичу. Прошу. /Оплески/.

УСТИЧ С. І., голова Закарпатської обласної Ради народник депутатів. Шановний Олександре Олександровичу! Шановні народні депутати! Шановні гості! Насамперед хочу висловити щиру вдячність за надану нам, народним депутатам від Закарпаття, можливість представити наш край у найвищому законодавчому органі держави. Розцінюємо як велику честь і право започаткувати, на наш погляд, дуже добру традицію - презентацію регіонів у парламенті України, ознайомлення з їхньою історією і сьогоденням, непростими проблемами життя людей. Переконані, що це допоможе жителям областей краще знати й розуміти одне одного, утверджувати на хибне, а справжнє чуття єдиної родини, чуття гордості не належність до єдиної сім’ї - нашої великої держави України.

Для нас ця подія особливо значуща в контексті широкого відзначення 50-річчя возз’єднання Закарпаття з Україною, Далеко не формальним, а справді визначним є для нас той факт, що Президент України Леонід Данилович Кучма під час високого зібрання, присвяченого 50-річчю Перемоги, зробив дуже важливі висновки.

По-перше, цитую: "Пора, нарешті, наважитися відзначати завершення визволення України не 8 жовтня, а 28-го, не відмежовуючи штучно Закарпаття від України". І, по-друге, "святкування 50-річчя входження Закарпаття до складу України слід відзначити на державному рівні. Ці політичні висновки, на необхідності яких ми не раз наголошували раніше, лають змогу по-новому, з позиції справжньої історичної правди поглянути як на процес входження

Закарпаття в єдину українську сім’ю, так і на процес завершення об’єднання всіх етнічних українських земель у єдиній державі".

Хотів би висловити також щиру вдячність Президії Верховної Ради за прийняте рішення щодо святкування 50-річчя возз'єднання Закарпаття з Україною, а ще - за ту щиру атмосферу, яка панує в цьому залі. /Оплески/.

Шановні учасники засідання! Історична доля закарпатців була складною, а шлях до матері-України - довгим і тернистим. Археологічні, етнографічні, писемні джерела засвідчують, що Карпатська Русь була найвіддаленішою землею Давньоруської держави. Навіть після захоплення краю племенами угрів наприкінці IX століття цей зв’язок ніколи не уривався. У ХІ-ХП ст. із Києва, Галича, інших міст сюди завозили церковні книги, які потім переписувалися у Мукачівському, Грушівському, інших монастирях. Відчутний слід залишив і той факт, що в ХІV столітті з Поділля у Закарпаття прибув князь Федір Корятович, який заснував на Чернечій горі біля Мукачева монастир, підтримав Православне населення краю. Пізніше чимало вихідців із Карпатської Русі здобули освіту в Києві, Перемишлі, Львові. Відомі й факти участі закарпатців у загонах Богдана Хмельницького.

У XVIII-XIX століттях чимало закарпатців, що мали європейський рівень освіти, працювали в навчальних закладах далеко за межами краю: Іван Орлай - директором гімназії Вищих наук у Ніжині, а відтак - ліцею в Одесі; один із вихователів Гоголя Андрій Дудрович - ректором Харківського університету! Петро Лодій - професором цього ж закладу; Василь Кукольник - професором права у Петербурзі. Першим ректором Петербурзького університету був також виходець із Закарпаття Михайло Балудявський. Усьому світові відоме ім’я Юрія Венеліна-Гуци, одного з основоположників славістики, першого дослідника історії болгарського народу, його будителя і просвітителя. Цей перелік можна продовжити й далі..

На шляху до України було і перебування краю в складі Угорського королівства, Австрійської імперії, Австро-Угорської монархії. Чехословацької республіки. Була Я героїчна і водночас трагічна сторінка Карпатської України, участь майже 40 тисяч закарпатців в антифашистській боротьбі, у тому числі й у русі Опору 15 країн світу. Був і жовтень 1944 року, коли закарпатці хлібом-сіллю, квітами та церковними дзвонами зустрічали бійців четвертого Українського Фронту, 12 тисяч з яких навічно залишилися в нашій землі.

Багатовікове прагнення закарпатців до возз’єднання особливо виразно зазвучало в XX столітті. Уже після розпаду Австро-Угорської імперії, коли постало питання, до складу якої держави увійде Закарпаття, провідною була думка: до України. Наприклад, у протоколі зборів жителів села Новоселиця від 18 січня 1919 року записано: "Наші селяни кажуть, ож они русинами були до тепер, той по своєму хотят быты і хотяться соєдинити из Українов".

Це прагнення підтвердив і Всезакарпатський з’їзд 21 січня 1919 року в Хусті, який прийняв рішення про возз’єддання з Україною, але, звичайно, за тодішніх об’єктившніх історичних умов це рішення було нездійсненне. Та, врешті, Закарпаття було приєднане до Чехословаччини. Сен-Жерменський договір гарантував йому автономію в рамках цієї держави. І хоча основні положення цього договору знайшли відображення в конституції Чехословаччини 1920 року, однак реальну автономію краю уряд фактично не давав майже до самого кінця Чехословацької республіки.

У той же час саме в 20-30-х роках на Закарпатті розпочалося цілеспрямовано утвердження української ідеї, і ці не могло не врахувати керівництво Чехословацької республіки. Як президент Масарик, так і його однодумець Бенеш неодноразово заявляли, що русини є частиною малоруського, тобто українського, народу, а опікунство над Підкарпатською Руссю є лише тимчасовим, - поки український народ но стане національне об’єднаним.

Українські ідеї на Закарпатті широко пропагували й відомі діячі з числа емігрантів, що поселилися тут. Вони були і в центрі створеної в 1920 році в Ужгороді громадсько-культурної організації "Просвіта", що об’єднала всю проукртїнську частину інтелігенції Закарпаття. З ряду питань українофілів підтримувала також крайова організація Комуністичної партії Чехословаччини, яка мала значний вплив у народі. Усе це сприяло тому, що національна самосвідомість закарпатців пройшла прискореним шляхом від прийняття резолюції Всезакарпатськиїї з’їздом 21 січня 1919 року про возз'єднання з Україною і прохання, щоб "нова держава при виконанні цієї злуки узгляднила окремішє положення угорських русинів", до проголошення 15 березня 1939 року незалежної Карпатської України як "найменьшої вітки українських земель".

Рух за возз'єднання тривав і в умовах окупації Закарпаття хортистською Угорщиною. Ось що було, наприклад, записано у вироку військового трибуналу на одному з політичних судових процесів, що відбувся 1942 року в Мукачеві: "Підсудні проголошували, що Закарпаття завжди було українською територією, такого і залишиться".

Протестом проти окупації, виявом бажання закарпатців жити разом з єдинокровними братами була й нелегальна еміграція тисяч наших краян у Радянський Союз. Пізніше, в 1942-1944 роках ці юнаки й дівчата, пройшовши через нелюдські випробування в беріївських таборах, масово вступали до чехословацьких військових частин, що формувалися в Радянському Союзі. Наприклад, під час боїв за Карпати із 17 тисяч особового складу 1-го Чехословацького армійського корпусу 7 тисяч становили закарпатці. Чимало їх полягло в боях за Соколово, у битві за Київ, та найбільше - в Карпатсько-Дуклянській операції.

Звільнення Закарпаття Радянською Армією дало потужний імпульс рухові за возз’єднання, але вже на принципово новій основі.

Ще до приходу Червоної Армії в ряді місць підпільно виникали народні комітети, які після визволення краю взяли владу до своїх рук. Процес їх створення завершився в перші дні після визволення.

Усе це Дає право зробити висновок, що скликання в Мукачеві 26 листопада 1944 року першого з’їзду Народних Комітетів Закарпатської України було закономірним явищем. 663 його делегати одноголосно прийняли маніфест, у першому пункті якого було зазначено; "Возз'єднати Закарпатську Україну зі своєю великою матір’ю - Радянською Україною і вийти зі складу Чехословаччини".

Це історичне рішення було, є і залишається видатною подією в історії краю, вагомою сторінкою в літописі Української держави. /Оплески/.

3’їзд обрав законодавчо-виконавчу владу Закарпатської України в особі Народної Ради, першочерговим завданням якої було: керувати всім народногосподарським життям Закарпатської України і забезпечити її возз’єднання з Радянською Україною.

Виконуючи рішення з’їзду. Народна Рада прийняла ряд важливих документів, які регламентували соціально-економічне та політичне життя на Закарпатській Україні. Головним же завданням Народної Ради було забезпечення завершення процесу возз’єднання Закарпатської України. Уся підготовча, організаційно-політична і господарська робота в цьому плані була проведена успішно. Сам же договір між тодішніми Радянським Союзом і Чехословацькою Республікою про Закарпатську Україну був підписаний 29 червня 1945 року. 23 листопада Національні збори Чехословаччини, а 27 листопада Президія Верховної Ради Радянського Союзу ратифікували його. 22 січня 1946 року Президія Верховної Ради СРСР видала Указ про створення Закарпатської області в складі України. /Оплески/.

Шановні народні депутати! 50-річчя зазвичай називають золотим ювілеєм. 29 червня 1945 року вписано золотими літерами в історичну пам’ять закарпатців, усього українського народу. Такою вона залишиться і для прийдешніх поколінь.

Як засвідчив подальший розвиток подій, історичний акт возз’єднання став важливим фактором у житті української держави. Розширилися її кордони, зросла економічна і, політична

Возз’єднане Закарпаття з перших же днів отримало відчутну допомогу. Урядом України було створено групу спеціалістів для вивчення стану справ у промисловості й обліку ресурсів. Уже в липні 1945 року було прийнято Постанову про заходи щодо розвитку народного господарства Закарпаття на 1946 рік. Ряд важливих документів було прийнято у наступні роки.

Та поряд з цим закарпатців, як і всіх громадян України, повною мірою торкнулися й усі гіркоти негативних процесів, що мали місце в умовах сталінського режиму. Багато жителів області було безпідставне репресовано. Не можна замовчувати і того, що упродовж післявоєнних десятиліть існувало певне, нічим не обґрунтоване недовір’я до місцевих кадрів. Їх нерідко вважали недостатньо підготовленими для управління народногосподарським комплексом краю, нездатними приймати самостійні рішення. Були й інші непрості моменти післявоєнної історії.

Та ми уподібнилися б тій недбалій матері, яка з брудною водою вихлюпнула і дитину, коли б забули головне: рішення про возз’єднання з Україною було єдиноприйнятним варіантом вирішення долі нашого краю, логічним завершенням довгої і тривалої боротьби закарпатців за право жити в єдиній Українській державі. Цей беззаперечний факт дає відповідь тим, хто хотів би сьогодні зародити сумнів щодо правильності історичного вибору наших краян.

Хоча сьогодні у нас і святкове зібрання, не можна не сказати відверто і про таке. Відомо, що деякими політичними силами, окремими засобами масової інформації час від часу

підкидаються ідеї про так званий "закарпатський сепаратизм". Громадськості України нав’язується думка про якісь "таємні наміри закарпатців" приєднатися до тієї чи іншої сусідньої держави. Як аргумент використовується так зване "політичне русинство". Хворобливі політичні амбіції невеликої групи людей, що виступають під гучними гаслами "державної автономії Підкарпатської Русі" за умов демократизації політичного життя в Україні деякими політичними силам в Україні та за її межами гіперболізуються, видаються чи не за найбільшу небезпеку територіальній цілісності нашої держави.

У зв’язку з цим я як обраний населенням голова обласної Ради з усією відповідальністю хотів би заявити: закарпатці відстоювали, відстоюють і будуть відстоювати ідею розбудови єдиної, незалежної Української держави, непорушність її кордонів і територіальну цілісність. /Оплески/.

Цю готовність повною мірою підтверджують результати всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року, у ході якого 92 відсотки виборців-закарпатців своїми голосами підтвердили відданість ідеї незалежної України.

Невже комусь потрібен ще вагоміший доказ, ніж це переконливе свідчення волі народу? І хіба після цього звинувачення в сепаратизмі не є образою пам’яті багатьох тисяч закарпатців, представників різних поколінь, які за ідею возз’єднання з матір’ю-Україною віддали найдорожче - власне життя?

Шановні народні депутати! За час, що минув після возз'єднання з Україною, Закарпаття, безперечно, зробило суттєвий крок уперед у своєму соціально-економічному розвитку. Однак

якщо хтось сьогодні уявляє його як квітучий край, повен багатства і достатку, такий собі ідилічний куток, де немає проблем, то це далеко не так. У цьому могли переконатися й Олександр Олександрович, і голови постійних комісій, які були в нас у Закарпатті, бачили умови життя людей у горах, бачили, скільки гострих, нагальних проблем нам потрібно вирішувати.

Досягнутий рівень соціально-економічного розвитку в області з основних показників значно нижчий від середнього в державі. Так, валовий суспільний продукт у розрахунку на одного жителя удвоє менший від середньодержавного, а обсяг капіталовкладень - майже в чотири рази. За останні роки різко впали доходи населення та рівень споживання продуктів харчування.

Ми свідомі того, що сьогодні важко всій нашій державі, важко кожному регіону. 1 ми ні в якій мірі не прагнули і не прагнемо тягнути, як кажуть, ковдру на себе. Ні. Але заради об'єктивності, заради того, щоб з’ясувати реальні обставини, не можна не сказати про специфічні умови, які суттєво поглиблюють економічну кризу в Закарпатті. Ідеться, насамперед, про природні ресурси й економічний потенціал.

Наприклад, на одного жителя області припадає тільки ЗО соток сільгоспугідь і 15 соток ріллі. І це при тому, що родючість нашої землі на 36 відсотків нижча від родючості ґрунтів інших регіонів України.

Ведення сільського господарства ускладнюється ще й природно-кліматичними умовами. Так, дві третини території області - гориста місцевість, яка характеризується надмірним зволоженням і коротким вегетаційним періодом для розвитку рос лин. Через ці обставини область забезпечує себе зерном лише на три місяці, м’ясом - на сім, молоком - на дев’ять, яйцями - на вісім місяців.

Негативний вплив на економіку області посилюється і географічним розташуванням. Це великі витрати, які пов’язані з оплатою транспортних перевезень продукції з внутрішніх районів держави і які закладаються в ціну продукції і впливають, звичайно, на її конкурентоспроможність. Водночас межування області з чотирма країнами Європи призводить до масового вимивання товарів, насамперед продовольчих.

З іншого боку, прикордонна область перенасичується великою кількістю імпортних товарів, аналоги яких нерідко виробляються промисловими і сільськогосподарськими підприємствами області, але конкурувати з іноземними товарами їм дедалі важче, бо вироблені вони за застарілою технологією.

Ще одна причина - деформація в структурі господарського комплексу області, яка дісталася нам у спадок з часів, коли промислове виробництво майже на 90 відсотків було орієнтоване на привізну сировину, мало закінчений цикл.

Крім того, значних втрат економіці області завдають стихійні лиха. Тільки повені в 1992-1994 роках заподіяли шкоди у нинішніх цінах на 88 трильйонів карбованців, з яких нам відшкодовано державою Лише четверту частину.

Як наслідок, у Закарпатті, як і в інших областях України, дуже важке фінансове становище. Велика заборгованість державного бюджету по оплаті праці зайнятих у бюджетній сфері /вчителів, культосвітніх працівників, медиків/ стачить цих людей у вкрай скрутні матеріальні умови. Треба відверто і самокритично визнати, що серйозною причиною економічних труднощів в області є також недостатній рівень управління з боку місцевих органів влади, допущені прорахунки.

Аналіз дає можливість зробити висновки про те, що для призупинення подальшого загострення економічної ситуації з непередбачуваними соціальними й політичними наслідками необхідно вжити конкретних дійових заходів для прискореного реформування економіки краю, вирівнювання основних середньодержавних і регіональних економічних показників.

Ці завдання, на наш погляд, можуть бути вирішені * двома шляхами: або на старій організаційно-економічній основі, що потребує постійно зростаючого дотування області, або на новій регіональній організаційно-економічній базі, що ґрунтується на послідовному і радикальному реформуванні системи економічних відносин, ефективному використанні специфічного економічного потенціалу та географічного розташування області, нарощуванні позитивних факторів шляхом зменшення, а потім і повного припинення дотаційності області та збільшення вкладу регіону в економіку України.

Ми вважаємо, що перший варіант соціально-економічного розвитку є неприйнятним, оскільки в умовах загострення економічної кризи, катастрофічного стену з бюджетом держава не зможе взяти на себе обов'язок всезростаючого дотування області. Та й для нашого краю було б принизливим існувати за чужий рахунок. Тому єдино можливим шляхом виходу з кризи є другий варіант соціально-економічного розвитку, тобто розбудова ефективно діючої регіональної економічної моделі.

На шляху розбудови цієї моделі ми вже зробили перші кроки. Розроблено і прийнято програму стабілізації економіки Закарпатської області. Спрямована вона насамперед на якнайповніше використання місцевих ресурсів і можливостей. З допомогою Верховної Ради, Кабінету Міністрів України прийнято рішення про вдосконалення державного управління лісами - нашим найбільшим багатством. Вирішено й таке важливе питання, як надання Ужгородському відділку Львівської залізниці статусу самостійної господарської одиниці. Завдяки конструктивній позиції Верховної Ради прийнято Закон України про статус гірських населених пунктів України, хоч, на превеликий жаль, реалізація його дуже зволікається, і цим вкрай стурбовані люди. Ця проблема стосується не тільки Закарпатської області, а й сусідніх областей, людей, що проживають у Карпатах.

Ми щиро вдячні Президенту України Леоніду Даниловичу Кучмі, який, відгукнувшись на наші ініціативи, створив комісію з питань впровадження прогресивних форм і методів

діяльності у Закарпатській області. Вона відпрацьовує найновіші підходи у справі перебудови економіки з використанням незадіяного природного потенціалу краю, його

унікального географічного розташування. Уже підготовлено проекти 17 законодавчно-розпорядчих документів, що мають не тільки регіональне, а й загальнодержавне значення.

Мова Йде про надзвичайно важливі речі, такі, як облаштування кордонів, плата за комунікації щодо транспортування газу, нафти та інших продуктів промисловості, режим реєстрації і видачі дозволу на транспортні перевезення на залізниці, автомагістралях, регулювання виїзду наших Громадян за кордон та їх соціальний захист. На жаль, деякі міністерства і відомства формально поставилися до розроблених документів, подали поверхові висновки, не вникнувши в суть проблеми.

Ми усвідомлюємо, що реалізація регіональних проектів, перехід до ринкових відносин, на нову систему управління неможливі без висококваліфікованих кадрів. Тому з підтримкою Міністерства освіти та Національної академії наук України на базі установ освіти на науки, регіонального центру підготовки і перепідготовки кадрів та окремих виробничих підрозділів і підприємств області найближчим часом буде розпочато державно-територіальний міжвідомчий експеримент по впровадженню нових організаційних форм інтеграції освіти, науки та виробництва.

Президією Академії наук України 24 травня цього року прийнято постанову про організацію в місті Ужгороді

Центру регіональних соціально-економічних і гуманітарних досліджень Національної академії наук України.

Підготовку висококваліфікованих кадрів в агропромисловому комплексі забезпечуватимуть навчально-науковий виробничий центр Національного аграрного університету України та створений на базі його за допомогою Аграрного університету штату Айова /США/ українсько-американський аграрний коледж.

Спільно з Міністерством освіти України вирішуємо питання про відкриття в місті Мукачево інституту Хмельницького технологічного університету "Поділля".

Враховуючи вигідне географічне розташування області, працюємо в програмі Карпатського Єврорегіону, яка ставить за мету поглиблення економічного, культурного і гуманітарного співробітництва прикордонних областей чотирьох держав. До речі, у цю програму вже включилися Львівська, Чернівецька та Івано-Франківська області.

Завершено роботу над проектом локальної спеціальної вільної економічної зони в районі міста Чоп, який незабаром буде представлений Верховній Раді України.

Шановні народні депутати! Сьогодні Закарпаття - це область, що має певний економічний, унікальний природно-ресурсний потенціал, край, який дав Україні чимало вчених, талановитих художників, письменників, майстрів сцени, знаних фахівців з найрізноманітніших галузей народного господарства. Та найбільше Його багатство - це сформована у наших людей упродовж віків висока культура міжнаціональних взаємин, толерантність у ставленні до кожного, зваженість і витримка.

Варто сказати й таке. Історики впродовж століть не зафіксували у багатонаціональному Закарпатті жодного випадку зіткнення на міжнаціональному ґрунті. Ці традиції й сьогодні намагаємося зберегти і примножити як найвищі загальнолюдські цінності. Бо вони - гарантія опокою, злагоди, настроєності на творення, на працю.

Ці традиції щиро прагнуть реалізувати у своїй роботі і закарпатські депутати у Верховній Раді. Наскільки їм це вдається, судити, звичайно, не нам.

Шановний Олександре Олександровичу! Шановні депутати! Шановні запрошені! У нашому краї побутує така притча: коли Всевишній творив земну твердь, то, за браком необхідних матеріалів, усе, що залишилося від інших, кинув на те місце, де сьогодні розкинулося Закарпаття. Звідси й таке розмаїття в усьому. Звідси й непересічна доля нашого краю. Та попри все ми сьогодні - не "земля без імені", не "Африка в центрі Європи", як ще донедавна називали Закарпаття, а одна із двадцяти п’яти перлин у барвистому намисті України. /О п л є с к и/. Ми глибоко переконані, що від того, наскільки яскраво І неповторно сяятиме кожна із цих перлин, у тому числі й Закарпаття, чималою мірою залежатимуть доля нашої України, її величне майбутнє, майбутнє її дітей та онуків.

Дякую. /Оплески/.

ГОЛОВА. Слово надається учасникові першого з’їзду народних комітетів Закарпатської України Шекеті Андрію Михайловичу. /Оплески/.

ШЕКЕТА А. М., учасник 1 з’їзду народних комітетів Закарпатської України. Шановний Олександре Олександровичу! Шановні народні депутати! Шановні запрошені! Багато подій живе в моїй пам’яті, свідком і учасником яких я був. Але найзнаменнішою подією у моєму житті було возз’єднання Закарпаття з матір’ю-Україною, 50-річчя якого ми святкуємо зараз.

З величезним піднесенням зустріли мої земляки звістку про укладення договору між урядами Союзу Радянських Соціалістичних Республік та Чехословаччини, за яким наш край возз’єднувався зі своєю прадавньою батьківщиною Україною.

Правда, у деяких засобах інформації дається неоднозначна оцінка цієї події, висловлюється навіть сумнів щодо правочинності та доцільності возз’єднання.

З’явилися публікації, мета яких - прищепити переконання, насамперед молоді, про згубний для Закарпаття акт возз’єднання, викликати недовіру по того історичного факту, що багато поколінь закарпатців вели боротьбу з поневолювачами за возз’єднання зі своїми братами по той бік Карпат, до Всезакарпатського з’їзду 21 січня 1919 року в місті Хусті, на якому представники населення краю вперше висловили свою волю по возз'єднання Закарпаття з Україною, підтвердили свою приналежність до української нації, проголосили, що закарпатська земля є частиною української землі. Але в той час возз’єднання не відбулося.

У роки поневолення Закарпаття фашистською Угорщиною окупанти намагалися придушити боротьбу населення краю за возз’єднання з Україною, та ніякі репресії, економічний і політичний гніт не змогли зламати опору трудящих.

Тисячі моїх земляків у 1939-1940 роках перейшли через кордон до своїх братів по той бік Карпат, щоб наблизити визволення, але, на жаль, багато їх безневинно загинуло в таборах ГУЛАГу. Визволення Закарпаття Червоною

Армією восени 1944 року закарпатці щиро, сердечно вітали, адже воно відкрило шлях до здійснення їхньої заповітної мрії. Вони раділи визволенню краю, як діти радіють матері після довгої розлуки. Близько 30 тисяч їх пішли добровольцями до лав Червоної Армії, щоб закріпити здобуту свободу.

Утікаючи з нашої землі, окупанти зруйнували мости, шляхи. Моє рідне село, що лежить у гірському Міжгірському районі, було спалено. Односельчани залишилися без даху над головою і, безперечно, свій порятунок, як і всі закарпатці, бачили у возз’єднанні з братами по крові і по духу, з українським народом.

Пам’ятаю, як повсюдно в селах створювалися й обиралися на зборах селян народні комітети, як обирали делегатів на 1 з’їзд народних комітетів, як нам давали наказ домагатися возз’єднання. Мене в той час було обрано секретарем сільського народного комітету і делегатом першого з’їзду народних комітетів.

День 26 листопада 1944 року, коли відбувся з’їзд, живий у моїй пам’яті. Немає слів, якими можна в усій повноті передати почуття, що сповнювали наші серця в той знаменний день. Ми пережили години невимовного щастя.

Гучними оплесками і схвальними вигуками сприйняли учасники з’їзду доповідь, яку виголосив Іван Туряниця, та палкі слова інших промовців. А після зачитання проекту Маніфесту про возз’єднання Закарпаття з Україною в залі піднялася справжня буря оплесків. Усі встали, делегати обнімалися, цілували один одного. У багатьох присутніх на очах з’явилися сльози радості. Усіх нас єднало бажання навіки жити разом із братнім українським народом, А потім ми підходили до столу й ставили свої підписи під текстом історичного Маніфесту.

Коли ми вийшли з кінотеатру, у якому проходив з’їзд, нас радісно зустріли люди. Вони дякували нам, обнімали нас. Ми бачили їх щасливі обличчя, бо зробили те, що вони хотіли.

Щасливі Й радісні повернулися ми додому. Хотілося якнайшвидше розповісти про все землякам, які обрали нас делегатами на з’їзд.

Рішення з’їзду отримало одностайне схвалення краян. З величезним задоволенням майже все доросле населення Закарпаття підписалося під маніфестом. Ніхто їх до цього не примушував, і не було сили, яка змогла б припинити рух до возз’єднання. Усі прекрасно розуміли, що настав реальний шанс для здійснення одвічної мрії вирватися з чужоземної неволі й стати під опіку рідної матері-України. Долі такого шансу може не бути, а це означало б утрату національної самобутності, гідного майбутнього.

Мені приємно усвідомлювати, що ми правильно діяли восени 1944 року, коли голосували за возз’єднання, що впродовж 50 років воля Й прагнення закарпатців бути разом з матір’ю-Україною залишалися незмінними. Це ще раз підтвердив референдум, який проводився на Закарпатті 1 грудня 1991 року.

З пертих днів визволення і возз’єднання в єдиній державі трудящі краю відчули турботу про себе. Надійшла братерська допомога хлібом та іншим продовольством. Безземельним і малоземельним громадянам було виділено землю, почалася відбудова народного господарства, відкривалися школи, медичні та культурні заклади. Населення області одержало можливість навчатися, виявляти свої таланти й здібності.

Правда, слід зазначити, що здобутки могли б бути значно більшими, якби Україна була в той час вільною, незалежною,

мала свою державність, якби не ті викривлення, що допускалися сталінською і брежнєвською диктатурою.

Однак незаперечним залишається факт, що попри всі викривлення й негаразди возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною - хоче це хтось бачити й визнавати чи ні - це єдино правильний і доленосний, підкреслюю, доленосний акт, у результаті якого відбулися не тільки позитивні зміни в долі наших краян і відкрився шлях до економічного й соціально-культурного розвитку. Насамперед цей акт став фактом, який зберіг закарпатських русинів - українців від зникнення.

Для нашого багатонаціонального краю возз’єднання є важливою історичною подією. Від нього почався новий літопис Закарпаття. Ми добро усвідомлюємо нашу міць і багатство, тому й високо цінуємо шлях, який пройдено, і в той же час болісно сприймаємо окремі голоси про якийсь там закарпатський сепаратизм, що інколи звучать. Закарпаття віками прагнуло жити разом у єдиній Українській державі і 50 років тому досягла цієї мети. І це - назавжди. /Оплески/.

Дозвольте мені за дорученням 49 делегатів першого з’їзду народних комітетів - делегатів, які ще залишимся живими із тих 663 учасників, - щиро подякувати Президентові України, Голові Верховної Ради України, вам, шановні народні депутати, за те, що ця доленосна, знаменна для нас, закарпатців, подія стала всенародним святом. Це ще раз переконує нас, що 50 років тому ми не помилилися, а діяли правильно, щоб жити навіки разом у єдиній незалежній суверенній Українській державі.

Дякую за увагу. /Оплески/.

УСТИЧ С. І. Шановний Олександре Олександровичу! Шановні колеги народні депутати! Шановні гості! Дозвольте мені від імені закарпатців на згадку про святкування 50-річчя возз’єднання Закарпаття з Україною подарувати полотно заслуженого художника України Івана Шутіва. /Оплески/. I, Олександре Олександровичу, якщо нам буде дозволено внести таку ідею - започаткувати тут галерею творів майстрів пензля з усіх регіонів України, - то, гадаю, це буде дуже добре.

Спасибі. /Оплески/.

ГОЛОВА. Дорогий Сергію Івановичу! Шановні наші гості! Користуючись нагодою і можливостями нашого телебачення, хочу звернутися до цього видатного майстра пензля, у майстерні якого мені пощастило побувати нещодавно, зі словами найщирішої вдячності за такий твір. Тому що навіть той, хто не бував у Закарпатті, тепер зрозуміє, що це за край. По-перше.

А, по-друге, особливість нашого приміщення гака, що тут важко знайти місце для галереї і навіть для окремих картин.

Тому прошу вашої згоди, щоб до вирішення цього питання картина поки що побула в моєму кабінеті. І нехай вона тішать око і тоді, коли підноситься дискусія навіть вище Карпатських гір. Але, безперечно, ми повинні віднайти таке приміщення, ми повинні мати в столиці України таке місце, де кожна область, кожен регіон України були б представлені усім, що є кращого в них.

І дуже символічно, що, починаючи з нашого західного кордону - від прекрасного Закарпаття, - ми сьогодні отримуємо перший внесок до цієї скарбниці України. Тому ще раз подякуємо. /Оплески/.

А я, користуючись нагодою, ще раз нагадаю тим депутатам, які, можливо, не знають, - у нас на третьому поверсі зараз діє виставка, де і представлені твори майстрів мистецтва, зокрема робота майстрів прикладного жанру, промислові товари і так далі. Будь ласка, подивіться.

Я ще раз хочу від вашого імені подякувати всім людям, які своє творче надбання принесли на наш суд, які дарують нам своє мистецтво. Окремо хочу подякувати видатному майстру Івану Щутіву за цю прекрасну роботу, яка буде окрасою Верховної Рада ще багато років.

А тим часом хочу сказати, що за пропозицією Сергія Івановича І всіх організаторів сьогоднішнього дійства зараз у кінозалі відбудеться невелика, так би мовити, презентація області: переглянемо невеликий відеофільм про Закарпаття, ознайомимося з творчістю майстрів мистецтв і оглянемо деякі інші експонати. І хотів би вашої згоди на те, щоб сьогоднішнє урочисте засідання було також повністю трансльоване по телебаченню.

Прошу проголосувати таку пропозицію.

Прийняло майже одноголосно. Немає інших пропозицій? Тоді прошу всіх до кінозалу.