ЗАСІДАННЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГЕ

Сесійний зал Верховної Ради України

26 квітня 2006 року, 13.00 година

Веде засідання Голова Верховної Ради України ЛИТВИН В.М.

ГОЛОВА. Так, шановні колеги, я прошу вас займати місця.

Шановні народні депутати, прошу підготуватися до реєстрації. Увімкніть систему „Рада”. Картки вставте, будь ласка.

13:02:32

Зареєструвалися картками 258 народних депутатів, хоча присутні значно більше, очевидно картки вже забрали собі на згадку. Засідання Верховної Ради України оголошую відкритим.

Шановні народні депутати і гості Верховної Ради України! 26 березня 2006 року відбулися вибори до Верховної і місцевих рад, сформовано практично Верховну Раду України 5 скликання. Днями розпочне свою роботу підготовча депутатська група щодо організації і проведення першої сесії. А від так незабаром нова Верховна Рада України приступить до виконання своїх повноважень.

В церемонії закриття дев’ятої сесії Верховної Ради України беруть участь: Юрій Іванович Єхануров і члени уряду, виконувач обов’язків голови Конституційного Суду Євграфов Павло Борисович, голова Верховного Суду Маляренко Василь Тимофійович, голова Вищого господарського суду Притика Дмитро Микитович, голова Вищого адміністративного суду Пасинок Олександр Михайлович, голова Національного банку Стельмах Володимир Семенович, голова Рахункової Палати Симоненко Валентин Костянтинович, Голова Центральної виборчої комісії Давидович Ярослав Васильович, Генеральний прокурор України Медведько Олександр Іванович, Голова Фонду державного майна Семенюк Валентина Петрівна, Голова Антимонопольного комітету Костусєв Олексій Олексійович, виконуючий обов’язки голови Державного комітету телебачення, радіомовлення Мураховський Анатолій Леонідович.

Веде засідання МАРТИНЮК А.І.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, слово має Голова Верховної Ради України Володимир Михайлович Литвин. (О п л е с к и)

ЛИТВИН В.М.

Шановні народні депутати, шановні колеги, шановні члени уряду, шановні гості, журналісти!

Свою каденцію Верховна Рада України четвертого скликання завершує на чорнобильський ноті. І це можна трактувати по-різному. З одного боку, як простий збіг у часі з 20-тиріччям нашої національної трагедії, а можна і треба, як вияв внутрішньої логіки у діяльності Верховної Ради та розвитку українського парламентаризму загалом. Бо у нинішнього депутатського корпусу не відняти і ніхто не відніме головного. Чотири роки ми жили всім, чим живе український народ і нам боліло все, що болить Україні, а Чорнобиль то найбільший і найгостріший її біль. Ще належить глибше, системніше осягнути рівень організації та результати нашої роботи. Роботи, що співставна з постійним балансуванням на вістріA ножа. Інколи навіть здається, що за ці чотири роки прожито кілька життів. Такою була специфіка періоду, що випав на нашу долю - специфіка політична, економічна, соціальна, міжнародна.

А на все це, як пам’ятаємо, накладалася вже традиційна для України лінія на руйнацію Верховної Ради, блокування її роботи із зовні і підрив з середини. Така лінія, що стала ледь не частиною державної політики, йде від недоусвідомлення ролі значення та призначення парламенту як вищого представницького органу держави.

Причому недоусвідомлення не тільки суспільством, а і частиною самого депутатського корпусу. Верховна Рада з її публічністю, відкритістю, гласністю була Верховною Радою настільки, наскільки люди відчували позитивну присутність, корисність державної влади у своєму житті і повсякденні. З цієї точки зору у нас немає причин для завищених самооцінок. Але я проти і самоприниження.

Давайте поглянемо на статистику. За період з 2002 по 2005 роки валовий внутрішній продукт України зріс майже на 30 відсотків. Темп був би вищий, якби не провальний останній 2005 рік. Видатки Державного бюджету збільшилися десь у 2,5 рази, мінімальна заробітна плата і пенсія зросли відповідно у 2,5 і 4 рази. Все це робота і Верховної Ради, за нею було і, сподіваюся, буде останнє слово у бюджетному процесі. Інша річ, що зростання мало надто низьку вихідну базу, і люди ще як слід не відчули його на собі, добробуті своїх сімей. І оці рази у порівняннях їх здебільшого не радують, а, навпаки, дратують. І люди переносять це своє роздратування , як хочете, свій національний відчай знову ж таки на парламент. Хоча основну свою функцію законодавчу він виконав, принаймні, у кількісному вимірі найкраще за всі попередні скликання. Було прийнято 1250 законів, з них набрали чинності 1138. Для порівняння скажу: за третього скликання набрали чинності 1016 законів, другого – 713, першого – 467. У новій або оновленій редакції введено в дію 200 законів і сім кодексів: Цивільний, Господарський, Цивільно-процесуальний, Кримінально-виконавчий, Митний, Лісовий та Кодекс адміністративного судочинства. І це при тому, що якраз за нашої каденції політична складова у діяльності Верховної Ради України була, як ніколи, домінуючою. Нам доводилося активно втручатися і у питання зовнішньої політики, дещо в ній поправляти. Більше того, у критичні моменти брати на себе її здійснення. А обидві минулі виборчі кампанії взагалі слід розглядати окремо, бо в оцінці ролі парламенту у президентській кампанії у нас поки що не пішли далі загального твердження, що вже стало стандартом - він врятував від громадянського конфлікту.

Це – правда, але далеко не вся. Тоді не було і не могло бути інших рішень, ніж ті, що прийняті Верховною Радою. Не бачу я їх і сьогодні. Україну просто ізолювали від світу. Зовсім інакше виглядав би розклад сил у наступному парламенті. Так що сьогодні декому дякувати за це треба, а не займатися ранжуванням ворогів.

Є, на мій погляд, чотири основних причини, з яких країна знову спіткнулася на виборах, цього разу до Верховної та місцевих рад: відсутність належних висновків та уроків з попередньої кампанії; недосконала, а точніше, просто неприйнятна законодавча база; невмотивована, не підкріплена українськими реаліями віра в демократизм, чесність і прозорість усього виборчого процесу, включаючи підрахунок голосів; і нарешті – подвійні стандарти на всіх рівнях аж до державного, вияви яких ми бачили і в сесійній залі.

Тільки завдяки всьому цьому стало можливим застосування у вітчизняній практиці чергової технології – неважливо, як голосують, важливо – хто і як підраховує. І той факт, що частина Верховної Ради не пристала на пропозиції розвіяти суспільні сумніви з цього приводу, буде постійно тримати під знаком запитання легітимність нового складу парламенту.

Маю усі підстави стверджувати… Шановні колеги, я хочу сказати, що чужа поразка ще не означає свою перемогу. (О п л е с к и)

Маю всі підстави стверджувати, що якби не було нашого політичного рішення у листопаді 2004 року, то ніколи б не було і рішення Верховного Суду щодо третього туру на президентських виборах. Кажу це для розуміння позиції Вищого адміністративного суду та судової практики в Україні загалом.

Разом з тим хотів би наголосити: ми передаємо Верховну Раду своїм наступникам, що називається на ходу. Як ніколи, за ці чотири роки створено практично всі необхідні умови для плідної роботи депутатського корпусу та парламентського апарату.

Шановні колеги, я щасливий з того, що мені довелося працювати разом з вами, бути представником, вашим представником у цей непростий для України період, намагався, наскільки це можливо, сповідувати такі основні принципи: утримуватися від неправди і не боятися правди, не давати приводів запідозрити себе у політичній заангажованості і не уникати відповідальності. Я не ухилявся від чесного і відвертого діалогу з усіма, навчився спілкуватися з тими, хто не розмовляв між собою, і виходити на прийнятні рішення. У цьому сенсі, вважаю, то була робота на об`єднання, консолідацію Верховної Ради, а через неї суспільства. Не приховую своїх помилок, як і зробленого мною. Моя совість чиста. І з цим почуттям я дякую людям за високе суспільне визнання, дякую кожному з вас за спільну роботу, журналістському корпусу – за розуміння і доброзичливість суджень та оцінок. Я зробив усе, що міг і навіть більше, наскільки це було можливо за тих обставин, якими мене випробовувала на міцність доля.

Дякую вам за співпрацю. (О п л е с к и)

ГОЛОВА. Шановні народні депутати! Шановні колеги, на цьому дев’яту сесію Верховної Ради України четвертого скликання оголошую закритою.

(Звучить Гімн України)

(О п л е с к и)

Шановні колеги, я запрошую вас сфотографуватись на згадку усією Верховною Радою, очевидно, і за інтересами, я маю на увазі по фракціях, біля центрального входу до приміщення Верховної Ради.