ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

ПРО СТАН ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЖИТЛОМ

ТА ІНШИМИ ГАРАНТІЯМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ

ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ, ОСІБ НАЧАЛЬНИЦЬКОГО

І РЯДОВОГО СКЛАДУ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ТА ДЕЯКИХ ІНШИХ ОСІБ

 

Сесійний зал Верховної Ради України.

8 лютого 2006 року, 15 година

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановні учасники парламент­ських слухань! Люди, які зібралися сьогодні в сесійній залі єдиного законодавчого органу — парламенту, прийшли сюди, виконуючи постанову Верховної Ради про те, що ми сьогодні маємо провести парламентські слухання з питань, пов’язаних із  забезпеченням житлом та іншими соціальними пільгами, які передбачені українським законодавством для значної категорії громадян, тих, хто належить до військових формувань, тобто до всіх силових міністерств і відомств.

Поза сумнівом, це не другорядне питання, як і ряд тих питань, які ми розглядаємо на парламентських слуханнях.

Незважаючи на цілу низку програм, на те, що в нас є досить чимало законів, відповідно до яких військовослужбовці, службовці інших категорій військових формувань мають право на забез­печення житлом, інші соціальні послуги, незважаючи на те, що, приймаючи державні бюджети на той чи інший рік, ми враховуємо в міру можливості кошти на ці програми, все-таки, якщо й надалі продовжуватимемо такими темпами виконувати наші закони, то, звичайно, можна відверто сказати, що нинішнє покоління військовослужбовців не дочекається остаточного розв’язання цієї проблеми.

Хоча можливості для цього є. Але, як засвідчує практика, ці  можливості використовуються явно не на повну потужність
і з порушенням усіх мислимих і немислимих норм і прав та вели­чезними зловживаннями. Бо, мабуть, кожному з вас, особливо тим, хто знає більше, ніж я зараз про це кажу, добре відомо, якою є ситуація і що якби ми зуміли по-мудрому розпорядитися май­ном, яке залишилося в нас, тими колосальними комплексами, які  є в нас, то ніяких державних асигнувань не треба було б, бо за рахунок того могли б розв’язати цю проблему. Або по-госпо­дарськи розпорядитися тими престижними ділянками, на яких були розташовані деякі військові об’єкти, які були в розпоряджен­ні військових відомств. Але, як свідчить практика, там досить чимало зловживань, у тому числі, на превеликий жаль, їх чимало у сфері використання тих мізерних коштів, які вдається виділити із державного бюджету. Тобто тут існує цілий комплекс проблем. Водночас і те житло, що надається в розпорядження військово­службовців, знаходиться інколи в такому стані, що, може, і гріх говорити, але краще, аби його не було, ніж воно є. Бо воно в  такому стані, що зовсім непридатне для того, аби жити, мати можливість відпочити, відновити свої сили, а формально вва­жається, що житло є. Тобто я свідомо наголосив на низці проб­лем, які існують у цьому питанні, для того, щоб закликати тих, хто братиме участь в обговоренні нашого питання, аби говорили не стільки про проблеми, які існують, а й про те, які ви бачите шляхи їх розв’язання.

І з огляду на те, що ми напередодні виборів, зрозуміло, що кожен як представник певної політичної сили намагатиметься, так би мовити, використати цю трибуну, можливо, менше для обговорення питання, а більше для того, аби попіарити себе, я  просив би цього не робити. Бо піар — це піар, а нам треба зосередитися на розв’язанні проблеми. І з цим я особливо звертаюся до своїх колег народних депутатів, бо чомусь комітет склав список виступаючих таким чином, що переважно народні депутати й говоритимуть. Народних депутатів ми чули, чуємо і  будемо чути. Треба послухати і депутатів, але більше послухати тих, хто має до цього безпосереднє відношення. Тому, шановні колеги народні депутати, не ображайтесь, я трошки цей список буду розбавляти практиками — тими людьми, які безпосередньо займаються проблемою, яку ми обговорюємо.

Ми працюватимемо без перерви приблизно десь до 18 години. Заслухаємо цілу низку співдоповідей від міністерств і відомств, які безпосередньо зайняті розв’язанням цієї проблеми, різний їх буде регламент — 5 і 10 хвилин. А після того, коли заслухаємо представників міністерств і відомств, приступимо до обговорення питання, де уже буде регламент в межах 3 хвилин. Ось те, що я хотів би сказати у вступному слові.

Приступаємо до реалізації програми наших парламентських слухань “Про стан забезпечення житлом та іншими гарантіями соціального захисту військовослужбовців, осіб начальницького й рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб”.

Запрошую до доповіді з порядку денного першого заступ­ника міністра економіки України Максюту Анатолія Аркадійовича. Будь ласка, 10 хвилин. Підготуватися заступнику міністра оборони.

 

МАКСЮТА А.А, перший заступник міністра економіки України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парла­ментських слухань! Сьогоднішні слухання присвячені одній із найскладніших проблем, яка постала перед державою після набуття нею незалежності й пов’язана із житловим забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил та інших військових форму­вань, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та інших відповідних органів.

Розуміючи цю проблему, протягом 1992–1998 років для військовослужбовців та інших службових осіб, використовуючи можливості державного бюджету, а також завдяки створенню державою умов щодо залучення відповідних джерел фінан­сування, за звітними даними відповідних замовників, у цілому було побудовано житла загальною площею 3 млн 365 тис. квад­ратних метрів, або 55,1 тис. квартир. Однак стан забезпечення житлом зазначеної категорії громадян продовжує залишатися складним. На початок 1999 року загальна чисельність безквартир­них військовослужбовців та інших службових осіб сягнула близько 111 тис. з декількох причин. Зокрема, це масове повернення в Україну з країн СНД безквартирних військовослужбовців, а також щорічне поповнення квартирної черги офіцерами — випускниками військових та правоохоронних вищих навчальних закладів.

З метою розв’язання цієї проблеми було розроблено Комплексну програму забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей, що затверджена 29 листопада 1999 року постановою уряду №2166.

Через незадовільний рівень виконання визначених урядом основних завдань цієї програми у 1999–2002 роках Кабінетом Міністрів було прийнято постанову від 29 квітня 2004 року №538 про внесення змін до зазначеної програми. Цією постановою було скориговано програму і продовжено її до 2010 року, а також ско­риговані деякі її показники. За цей період для поліпшення житло­вих умов на квартирному обліку у відповідних центральних орга­нах виконавчої влади перебували 93 200 військовослужбовців та  інших службових осіб, найбільше з яких — по Міністерству оборони.

Відповідно до показників скоригованої програми перед­бачено побудувати та придбати близько 75 тис. квартир для військовослужбовців та інших службових осіб, у тому числі Збройних Сил, близько 41 тис. квартир. Із загальної розрахунко­вої вартості програми 6,6 млрд прямі бюджетні асигнування ста­новлять 3,4 млрд, з розрахунку вартості одного квадратного метра — 1410 гривень.

З огляду на обмежене бюджетне фінансування додаткове фінансування будівництва житла у 1997–2002 роках здійснювалося за рахунок інвестицій підприємств — платників податку з прибутку. Ми знаємо, що була відповідна норма в Законі про оподаткування прибутку підприємств, яка з 1 січня 2003 року була скасована.

Загальний обсяг інвестицій згідно з укладеними тоді інвес­тиційними угодами між замовниками та інвесторами, за зведеним реєстром, становив 4,5 млрд гривень. За період з липня 1997 ро­ку по грудень 2002 року державним замовником було одержано інвестицій на загальну суму 2,7 млрд гривень. За рахунок цього джерела було побудовано 1 млн 387 тис. метрів загальної площі, або 21,3 тис. квартир. Виходячи з цього та інших звітних інфор­маційних даних, було підраховано, що співвідношення між одер­жаними інвестиціями та загальною кількістю отриманого житла з  розрахунку на квадратний метр загальної площі становило 1,9 тис. гривень, тобто значно більше, ніж закладалося у програ­му будівництва.

Таким чином, наведене дає підстави зробити висновок, що на 1 січня, тобто на момент закінчення цієї програми, у державних замовників залишилися невикористаними обсяги інвестиційних активів, які, виходячи з аналізу поданих замовниками звітів, стано­вили 522 млн гривень. Тобто це ті інвестиції, які були внесені, але квартири не були отримані. І була проведена відповідна робота для того, щоб отримати ці квартири.

За результатами цієї роботи загальний обсяг невикориста­них інвестицій станом на 1 січня 2006 року зменшився на 492 млн гривень. І ця робота триває.

Слід зазначити, що, починаючи з 2003 року, щорічне пряме  фінансування заходів, спрямованих на виконання програ­ми, за рахунок капітальних видатків Державного бюджету України здійснювалося з урахуванням чинності дії цього закону і відпо­відних компенсацій втрачених ресурсів.

Виконання програми у 1999–2005 роках. Тут ми як Міністер­ство економіки, яке відповідає за координацію цієї роботи, користуємося фактично тими даними, які ведуть відповідні дер­жавні замовники, тобто міністерства, де безпосередньо перебу­вають на черзі військовослужбовці.

За рахунок усіх джерел побудовано і придбано 57,7 тис. квартир загальною площею 3,6 млн квадратних метрів, у тому числі для Збройних Сил — 30,2 тис. квартир, що дало можливість виконати заходи комплексної програми в зазначеному періоді майже на 90%. Показник фінансування комплексної програми в  зазначеному періоді в цілому становив 4,2 млрд, або 101% загального обсягу асигнувань порівняно з передбаченими програ­мою. Проте внаслідок подорожчання вартості будівництва фактич­но отримано житла менше, ніж було заплановано.

Таким чином, якщо фінансування було здійснено повністю, то житло повністю отримано не було. У зв’язку з цим Кабінет Міністрів України прийняв рішення стосовно щорічної індексації показників вартості житла і підтримав відповідний механізм здійснення такої індексації. Проте в даний час вживаються заходи щодо його практичного застосування.

Відтак усього з початку набуття Україною незалежності для військовослужбовців та інших службових осіб побудовано і прид­бано майже 112 тис. 800 квартир загальною площею понад 7 млн квадратних метрів.

Потрібно зауважити, що програмою визначено завдання щодо створення державними замовниками фонду службового житла, яке потребує нагального вирішення. Згідно з Законом України про соціальний і правовий захист військовослужбовців та  членів їх сімей жилі приміщення для постійного проживання надаються військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше один раз протягом усього часу проход­ження військової служби. До цього військовослужбовці та члени їхніх сімей, які проживають разом з ними, мають забезпечуватися службовим жилим приміщенням, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Відповідно до визначеної урядом функції моніторингу цієї програми Міністерство економіки регулярно, щоквартально готує уряду узагальнену інформацію з зазначеного питання. Згідно з інформацією замовників станом на 1 січня 2006 року загальний обсяг існуючого службового фонду по всіх відповідних централь­них органах виконавчої влади становить 14 тис. 116 квартир за­гальною площею 773,6 тис. квадратних метрів.

З огляду на важливість проблеми відповідним указом Президента України від 27 грудня 2005 року Міністерству оборони доручено протягом двох місяців затвердити програму створення фонду службових жилих приміщень з урахуванням структури, складу, чисельності та дислокації Збройних Сил України на період до ...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Надайте можливість завершити доповідь.

 

МАКСЮТА А.А. І на завершення хочу сказати, оскільки були наведені численні цифри, таке. Звичайно, у справі будівництва житла для військовослужбовців є значні недоліки. Я думаю, сьогодні про них будуть говорити і уряд, і Міністерство економіки. Відповідні державні замовники будуть продовжувати роботу для розв’язання цієї проблеми з урахуванням сьогоднішніх наших слухань і рекомендацій, які будуть ухвалені за їх результатами.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, сідайте, будь ласка.

Слово для співдоповіді надається заступнику міністра обо­рони Кредісову В’ячеславу Анатолійовичу. Будь ласка, 5 хвилин. Підготуватися Поречкіній.

 

КРЕДІСОВ В.А., заступник міністра оборони України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати України! Шановні запрошені на парламентські слухання про стан забез­печення житлом військовослужбовців Збройних Сил України! У зв’язку з тим, що міністр оборони знаходиться на засіданні Ради національної безпеки і оборони України, доповідатиму я, його заступник.

Житлова проблема військовослужбовців Збройних Сил на цей час не розв’язана через недостатні обсяги фінансування та будівництва житла. У середньому на рік нам видається бюджетних коштів на кількість менш як 3 тис. квартир. Довідково на початок цього року, на 1 січня, було 45 тис. 538 безквартирних, які пере­бувають на квартирному обліку в Міністерстві оборони.

Крім того, у зв’язку з тим, що у 2005 році згідно з рішенням Президента України створено Національний координаційний центр, Державний департамент адаптації (він підпорядкований Міністерству оборони), це ще додатково 17 тис. сімей, з яких, до  речі, лише 4 тис. належать до системи Міністерства оборони, решта — Міністерство внутрішніх справ, інші силові відомства. З минулого року Міністерство оборони України займається роз­в’язанням житлової проблеми вже майже 60 тис. безквартирних.

Основним джерелом виконання комплексної програми є кошти державного бюджету. Але, на нашу думку, на сьогодні в  комплексній програмі не враховано цілу низку законодавчих актів. І взагалі ми вважаємо, що вона недостатньо відпрацьована.

Міністерство вважає, що назріла загальна потреба у від­працюванні нової державної чи національної програми забезпе­чення житлом військовослужбовців та членів їхніх сімей, яка відповідала б вимогам теперішнього часу, враховувала положення прийнятих останніми роками нормативно-правових документів, а  головне — надавала реальні можливості військовослужбовцю вирішити своє житлове питання.

За отримані кошти з урахуванням обсягів незавершеного житлового будівництва у 2005 році військовослужбовцям Зброй­них Сил було передано для заселення 5 тис. 667 квартир, що вдвічі більше, ніж у 2004 році (тоді було всього 2811 квартир).

Загалом хочу сказати, що це найкращий результат за остан­ні 11 років. Крім того, ми отримали 335 квартир за рахунок прог­рами “ГОЛОВКЕО” і ще 535 квартир за рахунок програми НКЦ. Тобто в цілому у 2005 році військовослужбовцям було передано для заселення 6537 квартир, або 410 тис. метрів квадратних.

Мені приємно сказати, що у квітні 2005 року я мав зустріч з  моїм попередником першим заступником міністра оборони Рудковським Дмитром Олександровичем, нині народним депу­татом України, який навіть написав, що шансів на те, що ми зробимо 5 тис. квартир на рік немає ніяких (цей папір у мене досі  зберігається). Мені приємно сказати, що нам це вдалося. А  хто, як не Дмитро Олександрович, знає, як це важко робиться. Він, до речі, обіцяв, що у разі, коли ми це зробимо, то підтри­муватиме нас з парламентської трибуни. Сподіваюсь на це.

На нашу думку, в Міністерстві оборони вже намітилася тенденція до розв’язання житлової проблеми. Важливим мо­ментом цього є поліпшення показників ефективності використання бюджетних коштів: середня вартість одного квадратного метра  житла в Міністерстві оборони становить 1935 гривень,
а по країні — 2230 гривень, тобто економія на кожній квартирі — 18,5 тис. гривень.

Що ми зробили в Міністерстві оборони в тому році? Для  більш ефективного та прозорого використання коштів був створений тендерний комітет, який очолює заступник міністра оборони. Крім того, була створена комісія щодо перевірки вико­ристання коштів та заселення безквартирних, яку очолює також заступник міністра оборони. Хочу поінформувати, що в нас у минулому році знято з квартобліку 1638 осіб.

На цей час у міністерстві опрацьовується питання щодо застосування механізму грошової компенсації військовослужбов­цям за житло та внесення змін до порядку кредитування будів­ництва житла для військовослужбовців. Народним депутатом України Рудковським Дмитром Олександровичем у встановленому порядку внесено до Комітету Верховної Ради з питань національ­ної безпеки і оборони пропозиції до Закону про внесення змін до Закону про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, яким передбачено запровадження грошової компенсації військовослужбовцям за не отримане житло. До речі, це підтримується всіма силовими відомствами: Службою безпеки, Міністерством внутрішніх справ та іншими формуваннями.

З метою недопущення порушень порядку надання житла в нас додатково створена ще одна комісія. У будь-якому разі, щоб ми не робили, — реалізовуємо через уповноважені структури, передаємо,— в нас обов’язково — засідання комісії, колегіального органу, який також очолює заступник міністра оборони.

У 2005 році ми запровадили поміщення в Інтернеті на веб-сайті списків прізвищ тих, хто перебуває на квартирній черзі, і тих, хто отримує житло. Це додаткова форма контролю.

Для того, щоб зменшити чергу, ми працюємо в різних напрямах, у тому числі, наприклад, підписана угода між Асоціа­цією міст України (Олександр Омельченко) і Міністерством оборо­ни (Анатолій Гриценко) щодо підтримки в цьому.

Хотів би зазначити, що в минулому році ми більше зробили б, але через те, що зросла ціна на житло…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Уже немає у вас часу просити. Сідайте, будь ласка.

Ще раз наголошую, в нас мікрофон автоматично вимикається одразу, як спливає відведений для виступу час. Тому, будь ласка, орієнтуйтеся. Починайте з прохань, а потім розповідатимете про успіхи, бо, коли послухати вас, то видається, що ми даремно сьогодні зібралися, немає що обговорювати.

Слово для співдоповіді надається заступнику міністра внутрішніх справ Поречкіній Лідії Степанівні. Підготуватися Вален­тину Симоненку. Будь ласка, 5 хвилин.

 

ПОРЕЧКІНА Л.С., заступник міністра внутрішніх справ України. Вельмишановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати та учасники парламентських слухань! Проблема забез­печення житлом військовослужбовців і всіх силовиків виникла не сьогодні й не вчора. Її розв’язання постійно стоїть на порядку денному і створює соціальну напруженість, особливо серед пра­цівників міліції. Якщо взяти тільки 2005 рік, то з системи МВС звільнилися майже 19 тис. працівників, з них третина — молоді люди, які пішли з системи через відсутність можливості забез­печення житлом та низький рівень оплати праці. На зміну їм знову прийшла молодь, якої налічується сьогодні в системі близько 100 тис., і кожний п’ятий не забезпечений належними житловими умовами та ще, крім того, не може набути права стати на квар­тирний облік. У підсумку це призведе до дестабілізації роботи міліцейських колективів та викличе соціальну напруженість у сім’ях.

Поряд з цим у системі МВС на черзі перебуває 18 тис. працівників, більша частина з яких — уже пенсіонери, які стоять на черзі понад 10–20 років.

Для розв’язання цієї нагальної проблеми в 1999 році урядом була затверджена Комплексна програма забезпечення житлом, відповідно до якої основним джерелом фінансування є бюджетні кошти. Реалізація цієї програми щодо системи МВС має такий результат. Протягом п’яти років система МВС отримала на будів­ництво та придбання житла близько 800 млн гривень та забезпе­чила 5907 осіб квартирами. Але здебільшого ці квартири були розподілені між пенсіонерами МВС та пільговими категоріями черговиків, а не тих, хто перебуває на дійсній службі та щоденно виконує правоохоронні функції.

Для МВС у 2005 році на будівництво житла з державного бюджету виділено лише 40,5 млн гривень. За рахунок цих та інших джерел фінансування ми забезпечили 1650 квартир.
У 2006 році передбачено виділити 47 млн. гривень.

Так, ми 1286 квартир здамо. Але для того, щоб повністю забезпечити черговиків, минуть десятки років. І слід зауважити, що черга не тільки в МВС, а в усіх силових відомствах зростає щоденно.

І хочу звернути увагу на те, що головним чинником збільшення черги в системі органів внутрішніх справ є безоплат­ність житла, яким забезпечуються військовослужбовці, особи начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ.

З огляду на зазначене можна стверджувати, що однією з причин того, що не спрацьовує комплексна програма забезпе­чення житлом зазначених категорій громадян, є як недостатність бюджетного фінансування відповідних видатків з бюджету, так і   неможливість забезпечити належний обсяг позабюджетного фінансування. А отже, актуальним залишається питання залучення додаткових фінансових ресурсів, у тому числі до державного бюджету.

Ще в 1999 році цією ж комплексною програмою було перед­бачено саме таке опрацювання механізму випуску житлових сертифікатів, облігацій та формування їх ринку для розв’язання проблем забезпечення житлом військовослужбовців, а також розробка механізмів залучення державних пільгових довгостроко­вих та іпотечних кредитів страхових резервів та кредитних ресур­сів комерційних банків для будівництва житла.

Незважаючи на те, що в Україні є достатня законодавча база, набрав чинності прийнятий вами Закон про іпотечні облі­гації, до сьогодні не запрацювали визначені комплексною програ­мою механізми. У напрямі збільшення можливостей державного бюджету щодо фінансування програми будівництва та придбання житла для всіх силовиків, військовослужбовців доцільно при­скорити у 2006 році впровадження механізму випуску облігацій внутрішньої державної позики з метою залучення коштів для будівництва. Зазначені кошти пропонується виділяти черговикам як безпроцентну цільову позику на будівництво житла чи через відповідний державний механізм, який ми спільно повинні розробити.

Крім того, ми провели розрахунки, що на всі силові відомства і військових нам потрібно 15 млрд гривень і по 5 млрд на три роки розподілити. Держава, крім того, що поверне ці кошти до державного бюджету, ще має заробити на кожну гривню, за попередніми розрахунками, додатково 50 копійок у вигляді податків.

Враховуючи застосування цього механізму, хочу сказати, що, за попередніми підрахунками, протягом 20 років до бюджету при вкладенні 15 млрд гривень із…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Якби було все так легко, то всі мільярди були б у вас давно.

Валентин Костянтинович Симоненко, голова Рахункової палати, зараз розкаже, куди йдуть гроші і як вони використо­вуються. Будь ласка, 10 хвилин. За ним підготуватися Мойсику.

 

СИМОНЕНКО В.К., голова Рахункової палати України. Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые присутствующие! Бесспорно, рассматриваемый сегодня вопрос имеет большое социальное и политическое значение для государства.

Осознавая значимость этой проблемы, Счетная палата в течение 2002–2004 годов осуществила ряд проверок Министер­ства обороны, Службы безопасности и Министерства внутренних дел Украины по вопросам использования средств государствен­ного бюджета на строительство жилья для военнослужащих, лиц начальственного и рядового состава органов внутренних дел и некоторых других лиц.

Материалы проверки засвидетельствовали, что созданная Кабинетом Министров Украины система финансирования Ком­плексной программы обеспечения жильем военнослужащих и  членов их семей, организация выполнения положений Указа Президента об основных направлениях обеспечения жильем в Украине на 1999–2005 год оказались недееспособными. И все задуманное оказалось элементарной маниловщиной. Серьезных изменений и улучшений в решении острейшей проблемы за семь последних лет не произошло.

К тому же и так скудные средства государственного бюд­жета использовались во многих случаях не по назначению и просто разворовывались. К сожалению, приходится и сейчас, в   этом году, констатировать, что практика нерационального использования средств государственного бюджета продолжается.

Самое удивительное то, что возможности злоупотреблений указанными средствами “предусматриваются” Министерством финансов Украины (это я и вам говорю, бывший замминистра финансов господин Максюта) уже на стадии формирования проекта государственного бюджета. Так, в 2003 и в 2004 годах главным распорядителем средств они выделялись без предостав­ления ими конкретных планов использования. Деньги использо­вались в условиях максимальной бесконтрольности со стороны Государственного казначейства и ведомственного финансо­вого контроля. Все это привело к тому, что намеченные планы
не были выполнены, а средства использовались, мягко говоря, неэффективно.

Сокращение количества объектов незавершенного строи­тельства так и не произошло. Да оно и не могло произойти, поскольку движение инвестиций в 2001–2006 годах в сумме (вдумайтесь!) 755 млн гривен осуществлялось за пределами казначейского исполнения государственного бюджета.

Главные распределители денежных средств, пользуясь без­деятельностью органов и Минфина, и Государственного казна­чейства, направили свыше 700 млн гривен в дебиторскую задол­женность, а нуждающиеся в жилье на эти деньги жилья так и не получили.

В 2003–2004 годах каждая третья гривна бюджетных средств, связанных с силовыми ведомствами, использовалась в  нарушение бюджетного законодательства, а это ни много ни  мало — 330 млн гривен. Этому способствовало отсутствие согласованных планов строительства с титульными списками застройки. Необоснованное количество заказчиков строительства (это я говорю для Кредисова): Министерство обороны — 18 застройщиков, Служба безопасности и Министерство внутрен­них дел — по 23 застройщика. К сожалению, как было, так и есть. Заказчиками строительства не выполнены программные задания по созданию фондов служебного жилья. Именно его отсутствие создает условия неоднократного, внеочередного предоставления квартир. И если в Службе безопасности и в Министерстве внутренних дел оно хоть как-то есть, то в Министерстве обороны — вообще на сегодняшний день отсутствует.

Систематическое нарушение установленных законодатель­ством тендерных процедур. Составлялись многочисленные риско­ванные соглашения с подрядчиками, которые не выполняли условия предыдущих договоров. И как итог — была потеряна обратная связь и отчетность между потраченными средствами и  полученными результатами. Надлежащий бухгалтерский учет расходов не велся, а зачастую вообще скрывался. Главные распределители бюджетных средств имели в своем распоря­жении высвобожденное в результате реформирования силовых структур огромное количество недвижимого имущества, преиму­щественно военных городков. При осуществлении их обмена на жилье для военнослужащих руководствовались всем, но только не государственными интересами и решением проблем безквартирных военнослужащих. Публичные конкурсы не прово­дились, как и не осуществлялась оценка истинной стоимости этого имущества. Например, при осуществлении обмена, а точ­нее сделки Минобороны не изучался спрос на недвижимость в  одном из самых престижных районов Киева — Печерском. Обмен проводился по письменным обращениям только одного юридического лица, договора заключались без проведения конкурсов, размеры жилья Минобороны определялись исключи­тельно на усмотрение должностных лиц управления капитального строительства Киева или Киевской области.

Минобороны не обеспечило “инвесторов” на будущее. Отданы военные городки Минобороны общей площадью 480 гектаров земли по договорам, которые заключены в 2003–2004 годах. И только в 2007–2012 годах эти площадки будут отдаваться в виде квартир.

Как видите, хватка в особого рода военных чиновников —мертвая. Стране ее Вооруженными Силами наносится если не смертельный, то, во всяком случае, серьезный удар ее нацио­нальной безопасности. Сегодня февраль 2006 года. В Миноборо­ны до сих пор не заселены 468 квартир, полученных министер­ством в 2003–2004 годах от юридических лиц. Вот здесь у меня есть адреса: это и Харьков, и Ивано-Франковск, и Одесса. Неужели там нет людей, которые нуждаются в квартирах?

Материалы указанных проверок были направлены Кабинету Министров Украины с соответствующим предложением по реше­нию этих вопросов, секретарю Совета национальной безопас­ности и обороны, Генеральному прокурору, а также руково­дителям всех силовых ведомств. Прошло шесть месяцев. Анализ полученных ответов показал, что главные распорядители бюджет­ных средств фактически стали на путь нивелирования нарушений, а ряд основополагающих предложений Счетной палаты, с кото­рыми согласились, просто проигнорированы.

Я задаю себе и вам вопрос: неужели все опять повторится сначала?

Уважаемые присутствующие, в заключение своего выступ­ления хотел бы еще раз подчеркнуть: для решения этой важ­нейшей социально-политической проблемы необходимо прежде всего провести полную инвентаризацию движения средств продажи и обмена государственного имущества, тендерных процедур, строительных фирм и фирмочек, квартирных очередей. Это первое.

Второе. В создавшейся ситуации Генеральная прокуратура обязана произвести по известным фактам соответствующее рас­следование и постоянно осуществлять мониторинг.

Третье. Ввести механизмы ипотечного льготного кредито­вания. Они должны были быть введены еще в 2000 году. Решить вопросы возможности получения денежных компенсаций взамен квартир. На стадии формирования проектов бюджетов Министер­ству финансов установить жесткий контроль за имеющимися планами использования бюджетных средств на строительство жилья, которое в первую очередь необходимо направить на неза­вершенное строительство. Главным распределителям средств надо срочно осуществить меры по реализации на конкурсных условиях высвобождающихся объектов недвижимости. А получен­ные средства направить на строительство жилья.

И четвертое, последнее. Многие ли серьезные политики начинают понимать простую и бесспорную истину: социально-экономические реформы в нашей стране плохо идут потому, что не сопровождаются реформами морали. И в контексте нравствен­ной проблематики хочу подчеркнуть, что решение этой проблемы зависит не только от органов центральной исполнительной власти, но в большей степени — от органов местной исполни­тельной власти. Объединив усилия центральных и местных органов власти, мы сможем в сжатые сроки перевести одну из острейших социальных проблем нашего общества с пути рас­суждения и обсуждения на путь ее реализации.

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово для співдоповіді має голова Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Володи­мир Романович Мойсик. Будь ласка, 5 хвилин. Підготуватися Андресюку.

 

МОЙСИК В.Р., голова Комітету Верховної Ради України з  питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (виборчий округ №87, Івано-Франківська область). Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! У цій залі неодноразово проводилися парламентські слухання з надзвичайно важливих питань державного життя, в тому числі соціального спрямування. Це і забезпечення прав дітей, охорона материнства, дитинства, проблеми сільської молоді, соціального страхування, трудової міграції та інші. За їх результатами ухвалювалися рекомендації, вносилися на розгляд парламенту відповідні законопроекти, направлялися звернення до Президента, уряду, Ради національної безпеки і оборони.

Проте, на превеликий жаль, переважна більшість ініціатив народних депутатів України і представників громадськості залиша­лася нереалізованою. Хотілося б, шановні друзі, щоб така доля не спіткала і наше сьогоднішнє обговорення.

Питання соціального захисту військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу правоохоронних органів постій­но знаходиться в полі зору нашого комітету та Комітету з питань національної безпеки і оборони, який очолює Георгій Корнійович Крючков. Ми провели чимало комітетських слухань, на яких розглянули комплексні проблеми соціального захисту людей у  погонах. За їх результатами також приймалися рекомендації, на  розгляд парламенту подавалися законопроекти, до найвищих посадових осіб держави направлялися звернення, але проблема, як ви бачите, не розв’язана і досі.

Змушені констатувати, що влада на це майже не реагує, а  відтак наші зусилля позитивних наслідків не дали. Проблема із року в рік ускладнювалася й ускладнюється. Діючим військово­службовцям, правоохоронцям вводилися все нові пільги, доплати, надбавки, потім ці пільги законами про бюджет віднімалися, а  люди, звільнені на пенсію, ті, які все життя вірою й правдою служили державі й народові, залишалися поза увагою своєї ж держави. Таким чином, протягом останніх 10 років була створена абсурдна система величезних диспропорцій у пенсійному забез­печенні колишніх військовослужбовців і працівників силових та  правоохоронних структур, які звільнилися зі служби на пенсію в різні роки.

Звичайно, нам з вами, депутатам, громадськості, вдалося дещо зробити. Так, вдалося ліквідувати хоча б на законодавчому рівні диспропорції в розмірах пенсій. Щорічно ми спільно з керів­никами правоохоронних і силових структур розробляємо й об­стоюємо пропозиції щодо видатків державного бюджету на утри­мання силових і правоохоронних структур. Це стосується і питан­ня житлового забезпечення, яке внесено сьогодні до порядку денного.

Скажу відверто, парламентаріїв і вас дещо, напевне, заспокоїла прийнята в 1999 році Комплексна програма забез­печення житлом військовослужбовців, яка була підкоригована у квітні 2004 року. Проте прийняття програми проблеми не зняло. Численні звернення до комітету безквартирних військово­службовців, працівників силових і правоохоронних структур змуси­ли нас більш уважно і прискіпливо поглянути на цю проблему.
І ми були вражені.

За браком часу не вдаватимуся в деталі зловживань у цих сферах. Голова Рахункової палати Валентин Костянтинович Симо­ненко досить повно висвітлив їх у своїй доповіді. Але він звер­нувся і я звертаюсь до керівництва правоохоронних органів: чи  хоч одна справа по тих зловживаннях завершена слідчими і чи хоча б одна передана до суду, як кажуть, для застороги на май­бутнє? Думаю, що ні. У цій залі присутній заступник Генерального прокурора пан Микола Ярославович Голомша, сподіваюсь, він зі сказаного на цьому засіданні зробить свої висновки.

Хотів би вам кілька слів сказати про те, що я повністю підтримую доповідачів від Міністерства оборони і Міністерства внутрішніх справ. Це проблема не тільки цих міністерств, а проб­лема загальнонаціонального масштабу. І ось учора я отримав лист від секретаря Ради національної безпеки і оборони України, де зазначено, що Президент наказав на березень підготувати засідання РНБО саме з цього питання, яке сьогодні внесено на парламентські слухання.

І насамкінець скажу, що ви буваєте за кордоном, там так само є бідні, там так само є бездомні…

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Володимире Романовичу.

Слово має Борис Павлович Андресюк, перший заступник голови Комітету з питань національної безпеки і оборони. Будь ласка, 5 хвилин. Підготуватися В’ячеславу Білоусу.

 

АНДРЕСЮК Б.П., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СДПУ(о)). Шановні колеги! Верховна Рада не вперше розглядає в порядку контролю хід виконання законодавчих актів щодо соціального захисту військовослужбовців. Це відбувалося принаймні тричі в  цьому залі під час парламентських слухань і днів уряду. Нам  вдалося нарешті після багаторічних наполегливих зусиль домогтися повного усунення, починаючи з 1 січня цього року, диспропорції в пенсійному забезпеченні військовослужбовців незалежно від часу звільнення їх з військової служби, що Верхов­на Рада в одній із своїх постанов розцінила як акт відновлення соціальної справедливості. Але щодо інших соціальних питань говорити про відчутні зрушення, на жаль, не доводиться.

Хотів би у зв’язку з цим коротко спинитися на деяких гострих питаннях. Одним із найгостріших і найбільш не врегульо­ваних у системі Міністерства оборони залишається питання забезпечення житлом. Наявність великої кількості безквартирних офіцерів, військовослужбовців, які вийшли на пенсію чи були звільнені зі Збройних Сил України у зв’язку з їх реформуванням, про що тут говорилося, зумовлює необхідність вжиття, якщо хочете, надзвичайних заходів. Їх здійснення потребує великих коштів. Але якщо їх не знайти сьогодні, то в наступні роки доведеться витрачати значно більше.

Адже лише з 1 грудня 2004 року, тобто, по суті, тільки за  один рік, вартість будівництва житла зросла більш як на 70%: з 1587 до 2717 гривень за квадратний метр. Щоб уже в ниніш­ньому році зробити відчутний крок у розв’язанні цієї проблеми, потрібно невідкладно внести зміни до Державного бюджету на 2006 рік. Проект відповідного закону сьогодні внесений на роз­гляд Верховної Ради бюджетним і нашим комітетами. Його суть полягає в тому, щоб забезпечити реальне фінансування програми житлового забезпечення в обсязі близько 1,3 млрд гривень. Це перше.

Друге. З урахуванням затвердженої указом Президента Державної програми розвитку Збройних Сил України потрібно в  найкоротші строки визначити реальну потребу військових пенсіонерів у житлі, шляхи і терміни забезпечення їх житлом, програму затвердити рішенням уряду і виконання взяти під жорст­кий контроль. Потрібно використати всі можливості: будівництво і придбання житла за рахунок коштів, що виділяються з бюджету, в тому числі з урахуванням вивільнення військових містечок, реа­лізація військового майна, надання пільгових кредитів, упровад­ження системи надання безвідсоткових житлових позик.

Варто, на мою думку, розглянути окремо й таке питання. Приходить, наприклад, офіцер-контрактник на службу, йому має бути надано добротне службове житло, а потім щороку зарахову­вати на його особистий рахунок певну суму коштів з тим, щоб, звільняючись, скажімо, років через 15 з військової служби, він міг одержати суму, необхідну для придбання житла за встановленими нормами.

Це зняло б багато проблем. Вивільнило б Збройні Сили від  не властивих їм функцій, усунуло умови для зловживань при будівництві житла.

Під час робочих поїздок по Україні я переконався, що людей дуже турбує відсутність самої перспективи отримання житла. Надзвичайно актуальним це є для військових містечок закритого типу на зразок Гончарівського, “Десни” на Чернігівщині, забутої Богом і людьми військової частини А-1515 біля села Матяшівки на Полтавщині.

Нерідко військові містечка стають і об’єктом купівлі-продажу та отримання надприбутків комерційними структурами. Наприклад, у місті Чорткові на Тернопільщині розформовано три льотних полки. Сьогодні там проживають майже тисяча військових пенсіонерів, 600 афганців. І на цьому тлі триває звичайне розба­зарювання військового майна, докрадають аеродром і злітну смугу. Комерційні структури за безцінь забирають навіть офіцер­ський клуб.

Не можу не наголосити, що під час зустрічей люди говорять, що таке розбазарювання відбувається за прямого сприяння і зацікавленості керівників місцевих органів влади.

Третє. Потрібно в рішенні Верховної Ради за підсумками наших слухань чітко записати, що встановлена законом від 15 червня 2004 року система державних гарантій соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі Збройних Сил у зв’язку з їх реформуванням, діє до завершення заходів з рефор­мування, які передбачають скорочення армії, бо подекуди цього не розуміють.

Четверте. Реформування Збройних Сил зачепило всі сили армійського життя, в тому числі систему медичних закладів. Скорочення мережі військових госпіталів нерідко робилося без урахування наслідків для десятків і сотень тисяч військових пен­сіонерів. Уряду потрібно з цим розібратися, не допустити погір­шення медичного обслуговування ветеранів.

І п’яте, останнє. Враховуючи невдоволення багатьох військо­вих передачею функцій нарахування пенсій з Міністерства оборо­ни, це також потрібно вирішити…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово для співдоповіді надається голові Спілки офіцерів України, голові Васильківської райдержадміністрації В’ячеславу Олександровичу Білоусу. І на цьому співдоповіді будуть завер­шені, перейдемо до обговорення. Підготуватися Бандурці.

 

БІЛОУС В.О., голова Спілки офіцерів України, голова Васильківської районної державної адміністрації Київської області. Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слу­хань! Спілка офіцерів України, що діє з 1991 року, брала участь у  розробленні законопроектів щодо правового та соціального захисту військовослужбовців, і це законодавство достатньою мірою забезпечує права військовослужбовців, хоча і потребує певних змін.

Як відомо, Законом України про соціальний і правовий захист військовослужбовців визначено порядок забезпечення житлом військовослужбовців. Вони мають право на отримання кредитів на строк до 20 років після 20 років служби. Порядок надання кредитів визначається урядом. З незрозумілих причин до сьогодні порядок не визначений.

У матеріалах наших парламентських слухань є ряд законо­проектів, наприклад, про надання житлових позик військово­службовцям. На нашу думку, замість прийняття нового закону слід виконувати чинний. Слід замінити термін “кредит” на “житлова позика”, і тоді не потрібно створювати службу житлових позик, структуру, що дублюватиме управління Міністерства оборони.

Спілка офіцерів України пропонує таке.

Перше. Кабінету Міністрів України до 1 березня розробити порядок надання позик для військовослужбовців, які прослужили понад 20 років, з урахуванням досвіду фонду молодіжного будів­ництва, а також передбачити відкриття депозитного рахунку кожному військовослужбовцю, на якому з року в рік накопичува­тиметься по три квадратних метри житла. Офіцер надає інформа­цію, де після звільнення він бажає проживати. Міністерство оборони зобов’язане придбати житло для сім’ї офіцера, тобто гроші мають іти для конкретної людини, як того вимагає Прези­дент України.

Друге. Створити штатну кількість службового житла без права зміни його статусу і припинити переведення житла у служ­бове, позаяк воно не потрапляє до розподілу згідно з чергою.

Третє. Скасувати наказ міністра оборони України №20 як такий, що не відповідає чинному законодавству.

Четверте. Практикувати надання житла для військово­службовців на умовах фінансування 50 на 50.

П’яте. Відновити функції замовника з боку державних орга­нів для концентрації коштів бюджетів усіх рівнів, різних замовників для створення фонду соціального житла як для військових, так і для інших категорій громадян.

З огляду на тему сьогоднішніх слухань варто звернути увагу на інші питання захисту військових. Так, серед найгостріших в  Україні є проблема страхових сум за фактами смертності та травматизму військових, отриманих у результаті проходження служби. Відповідно до статті 16 названого закону ця сума відпо­відає стократному мінімальному прожитковому рівню.

Спілка офіцерів України протягом дев’яти років ставить питання про внесення змін до статті 16 закону, а саме замінити слово “рівень” на “мінімум”, тому що парламент щороку затвер­джує прожитковий мінімум. Нині страхова сума становить лише 8500 гривень. Для порівняння: така сума для загиблого праців­ника органів внутрішніх справ чи СБУ в кілька разів більша. Тому Спілка офіцерів наполягає на справедливому відшкодуванні втрат життя та здоров'я у Збройних Силах України.

Щодо пенсійного забезпечення, то позиція Спілки одно­значна: припинити порушення прав військових пенсіонерів, які звільнилися в різні роки.

Іншим важливим аспектом проблеми є медичне забез­печення. Статтею 70 Закону України про Основи законодавства України про охорону здоров’я Кабінету Міністрів було доручено визначити порядок організації та проведення військово-лікарської експертизи. Але замість урядової постанови вийшов наказ міністра оборони №2 про медичний огляд військовослужбовців. Виникає запитання: на підставі чого він був зареєстрований у   Мін’юсті, адже медичний огляд проходять і призовники, і військовослужбовці інших військових формувань, які не підпоряд­ковані Міноборони?

Спілка офіцерів також заперечує щодо непрозорого і невмо­тивованого процесу ліквідації військових медичних закладів.

Шановні учасники слухань! Звертаю вашу увагу на те, що закон, на підставі якого проходять службу громадяни, має назву “Про загальний військовий обов'язок і військову службу”, але в  Україні призивається лише 5% громадян призовного віку. А решта?

Потрібно змінити назву цього закону, а також запровадити військовий податок, щоб кошти, які йдуть на відкуплення від служби, надходили до оборонного бюджету. З метою підвищення престижу військової служби на посади державних службовців
І–ІІІ категорій слід призначати виключно осіб, які проходили військову службу.

Як відомо, відповідно до вимог статті 11 Закону про демо­кратичний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави від 2003 року призначається представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини для захисту прав військовослужбовців. Але до сьогодні цей пред­ставник відсутній, що не дає змоги ефективно захищати права військових.

Насамкінець, Спілка офіцерів України повідомляє, що ство­рення у грудні минулого року громадської ради при міністрі оборони є недемократичним, у зв’язку з чим ми не маємо підстав брати участь у цій роботі. Наголошую, що звернення до міністра оборони розглядається протягом 6 місяців і то лише після звер­нення до Генерального прокурора.

Спілка офіцерів завжди обстоювала і буде обстоювати права ветеранів, військовослужбовців та членів їхніх сімей.

Слава Україні!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доповідь і співдоповіді завершені. Перехо­димо до обговорення. Будь ласка, ще раз нагадую, що регла­мент — по 3 хвилини.

Слово має Олександр Маркович Бандурка, перший заступ­ник голови Комітету з питань законодавчого забезпечення право­охоронної діяльності.

Підготуватися Людмилі Супрун. Але я її не бачу. Тоді наступ­ним виступатиме Осіпенко.

 

БАНДУРКА О.М., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (виборчий округ №176, Харківська область). Шановні учасники парламентських слухань! Шановний Адаме Івановичу! Ми розглядаємо питання про стан забезпечення житлом та іншими гарантіями соціального захисту військово­службовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб. Тобто не тільки житло. Але,  певне, житлова проблема настільки болюча, що і доповідачі, і співдоповідачі, і виступаючі зосередять свою увагу саме на цьому питанні — забезпечення житлом військовослужбовців та прирівняних до них осіб.

Одним із механізмів забезпечення житлом військово­службовців та осіб прирівняних до них може бути житлова позика для цієї категорії осіб на придбання житла. Відповідний законо­проект під назвою “Про надання житлових позик військово­службовцям, особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяким іншим особам” внесений депутатами Бандуркою, Крючковим, Мойсиком, Супрун і Цибенком.

Не варто, певно, нагадувати, яка відмінність між кредитом і позикою. Кредит — це під проценти і тільки банківськими устано­вами, а позика — це грошові кошти, які передаються позичаль­нику, а позичальник має потім повернути таку ж суму, може надаватися й іншими юридичними особами, які мають гроші. Законопроект передбачає правові, організаційні та економічні умови надання житлових позик для житлового будівництва або  придбання квартири, чи індивідуального житлового будинку для військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу та деяких інших категорій (не буду перелічувати їх).

Пропонується ввести поняття ”житлова позика”. Перед­бачено, що порядок і умови надання позик визначатиметься Кабінетом Міністрів України. Ми наводимо і перелік джерел формування ресурсів для надання житлових позик для житлового будівництва або придбання квартир чи індивідуальних житлових будинків. І думаю, що нам вдасться цей закон прийняти, оскільки він пройшов правові комітети, а також Комітет з питань безпеки і оборони й знайшов там повну підтримку.

Запровадження нового порядку надання житлових позик надасть змогу протягом п’яти–семи років забезпечити житлом цю категорію громадян, виділяючи при цьому щорічно з бюджету 3,9 млрд гривень.

І хотів би сказати, що на прийнятий нами закон щодо пенсійного забезпечення та соціального захисту військово­службовців (це я звертаюсь до депутата Андресюка) Президент наклав вето. Запевняю вас, що депутати це вето подолають.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. І вам дякую за оптимізм.

Слово має, вже з’явилася, Людмила Павлівна Супрун, виконувач обов’язків голови Комітету з питань бюджету. Підготу­ватися Цибенку.

 

СУПРУН Л.П., виконувач обов’язків голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, виборчий блок “За Єдину Україну!”) Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги! Шановні присутні! Зрозуміло, що парламентські слухання з питань забезпечення житлом та іншими гарантіями соціального захисту військовослужбовців та співробітників правоохоронних органів потрібно було проводити вже давно, оскільки шість років тому були прийняті необхідні нормативні акти, якими визначалося, скільки коштів, в якому порядку і до яких відповідно головних розпорядників треба передати кошти для того, щоб ці проблеми були розв’язані.

Адже ми нічого не намагаємося винайти нового. У світі давно застосовується практика забезпечення житлом військово­службовців, у різних країнах — по-різному. У одних країнах надається певна компенсація на придбання житла, в інших житло надається безоплатно. Скажімо, у Великій Британії частина житла надається військовослужбовцям у власність, а частина викорис­товується як службове.

На жаль, ми тільки тепер, після прийняття Закону про Державний бюджет України на 2006 рік, повертаємося до цієї проблеми. Це означає, що цей рік для військовослужбовців практично буде втрачений з погляду забезпечення їх соціальних гарантій.

Тому Верховна Рада сьогодні повинна зробити все, аби підготувати і прийняти такий закон, що чітко визначав би обсяги фінансування, порядок забезпечення житлом військовослужбовців з тим, щоб з 2007 року цей закон запрацював.

Скільки часу потрібно для того, щоб розв’язати цю проб­лему? На нашу думку і за підрахунками Комітету з питань бюджету, можна повністю виконати всі зобов’язання держави стосовно надання соціальних гарантій через передачу житла військовослужбовцям (я не називаю інших категорій, це зрозу­міло) протягом п’яти років. І це завдання цим законом ставиться і цим законом повинно бути забезпечене.

Дехто говорить, що достатньо рішень Кабінету Міністрів. Недостатньо, тому що в нас Кабінети Міністрів змінюються раз на рік або і двічі, а закон буде працювати.

Як спеціаліст з бюджетного права, з бюджетного процесу можу сказати, що тільки законом, який передбачає фінансування, ми можемо визначити відповідні грошові кошти, які будуть спря­мовані на розв’язання цієї проблеми. Не хочу повертатися зараз до питання про інші механізми і джерела розв’язання цих проблем, але впевнена, що такі парламентські слухання допоможуть нам насправді, не словами, а ділом вирішити раз і назавжди це наболіле питання.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Людмило Павлівно.

Слово має В’ячеслав Ігоревич Осіпенко, голова Всеукраїн­ської спілки безквартирних офіцерів. За ним виступатиме Цибенко.

 

ОСІПЕНКО В.І., голова Всеукраїнської спілки безквартирних офіцерів. Уважаемые участники парламентских слушаний! В пер­вую очередь хотел бы обратиться к Владимиру Михайловичу Литвину, которого, к сожалению, здесь нет. Бездомные офицеры очень хорошо помнят нашу с ним встречу и данное им 21 октября 1996 года на майдане около Администрации Президента обещание.

Однако за минувшее десятилетие воз наших проблем остается все там же. Главной причиной такого социального беспредела является тупое игнорирование органами власти позиции граждан Украины, в первую очередь членов нашего Всеукраинского союза.

Господа министры, мы уже не верим в вашу искренность. Нами собраны достоверные данные, что победные реляции о решении жилищного вопроса не соответствуют действитель­ности. А ваш пафосный прогноз на будущее является циничным пиаром или попросту, говоря по-украински, брехнею.

Учитывая стремительный рост товарной цены на жилье, на фоне сокращения бюджетных ассигнований нам просто противно напоминать, сколько десятков лет понадобится государству для решения нашей проблемы. Сегодня мы считаем крайне необхо­димым сосредоточить все внимание на судьбе наших товарищей, для которых время уже не ждет. Это ветераны воинской службы, которым исполнилось 60 и более лет и которые имеют законное право на получение жилья вне очереди, у которых выросли дети и внуки, не знающие, что такое отчий дом.

Мы требуем от Министерства обороны выделить на приоб­ретение жилья для указанных внеочередников хотя бы десятую часть из 360 млн гривен, предусмотренных в бюджете текущего года на строительство или приобретение жилья для военно­служащих Вооруженных Сил. Если министр обороны не способен самостоятельно взять на себя ответственность за судьбу бездомных армейских вете­ранов, ему просто обязаны помочь наши народные избранники.

Напрочь забыты участники боевых действий в Афганистане и других зарубежных странах, военнослужащие запаса и в отстав­ке, программа обеспечения жильем которых даже уже не предус­матривается на следующие годы.

С каждым днем иссякает запас нашей веры и в вашу дееспособность, господа депутаты. Отторжение органов госу­дарственной власти от рядовых граждан становится все более чудовищным. Оно грозит перейти в прямое противостояние в новых условиях так называемой глобальной партизации и раз­балансировки ветвей власти. Поэтому нам необходимо трансфор­мировать революционную энергию майданов в эволюцию граж­данского общества.

Мы настаиваем на принятии нового закона об обеспечении общественного контроля над органами власти в Украине, который необходим для проведения эффективных двухсторонних…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Петро Степанович Цибенко, голова Комітету у справах ветеранів, пенсіонерів та інвалідів. Підготуватися Рудковському Дмитру.

 

ЦИБЕНКО П.С., голова Комітету Верховної Ради України у  справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Шановні колеги! Шановні учасники парламентських слухань! Власне, тему парла­ментських слухань можна звести до двох великих комплексних проблем: пенсійне забезпечення і житло. Але для трихвилинного виступу навіть дві проблеми — забагато. Тому, попри те, що фракція комуністів активно працювала по обох, зосереджуся лише на проблемі пенсійного забезпечення, якою я займаюся безпосередньо.

Тривалий час людей у погонах трясла проблема диспро­порції в пенсійному забезпеченні. Я особисто вважаю, що з огля­ду на масштаби проблеми та її гостроту — це не диспропорція, це  прірва в пенсійному забезпеченні військових пенсіонерів. Поважаючи кожну людину в погонах, все-таки вважаю ненормаль­ним явищем, коли прапорщик, за всієї моєї поваги до нього, отримує пенсію на рівні полковника початку 1990-х років.

Сьогодні можна сказати, що є всі організаційні, законодавчі і  бюджетні передумови для ліквідації цього ганебного явища. Але чи всі уроки та висновки зроблені? На мій погляд, на жаль, не всі.

Хто породив це ганебне явище? Парадокс, але створена ця проблема Верховним головнокомандувачем Збройних Сил разом з міністрами-силовиками. Бо одні носили на підпис Президентові проекти відповідних указів, а він їх підписував. А самі ці укази і  послугували вироком для ветеранів військової служби, бо саме вони прирекли їх на зубожіння на тлі подій, які відбувалися. Розумію, що це було в середині 1990-х років, коли сталося економічне і фінансове падіння, але, проте, треба називати поіменно всіх “героїв”.

Ще одне. Ми тільки вилазимо з однієї прірви в пенсійному забезпеченні, з однієї біди, як сьогодні вже другою ногою стаємо в іншу проблему. Бо в Законі про Державний бюджет України є стаття 38-1, через яку, попри те, що бюджетний комітет дещо змінив у ній, все-таки є певні підстави так стверджувати.

І ще одна проблема, про яку хотів би сьогодні сказати. Немало звернень надходить до Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів щодо ініціативи стосовно передачі функції призначення пенсії до Пенсійного фонду України. Я цілком пере­конаний у тому, що сьогодні ні Пенсійний фонд, ні силові міні­стерства не готові до виконання цього рішення, і вважаю, що воно, принаймні на сьогодні, є передчасним, тому що є нюанси, є  тонкощі в пенсійному забезпеченні цієї категорії громадян України…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Петре Степановичу.

Слово має Дмитро Олександрович Рудковський, народний депутат. Підготуватися Володимиру Демьохіну. Я не бачу його. Тоді — Сергію Сінченку.

 

РУДКОВСЬКИЙ Д.О., член Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (виборчий округ №91, Київська область). Шановні учасники парламентських слухань! Хочу спинитися на двох проблемах.

Перша проблема — перерахунок пенсії військово­службовцям, які звільнені ще за радянських часів, у перші роки незалежності України. Скажу, що вдалося нам усе-таки прийняти цей закон, автором якого я є, і він працює, і з цього року перерахування здійснюються повністю.

Друга проблема — надання житла військовослужбовцям. Починаючи з 2003 року, нам, парламенту, за нашою ініціативою, усе-таки вдалося зробити так, що військовослужбовцям у цілому всіх силових відомств виділяються кошти, і живі кошти. Я прямо скажу: якщо ще в 2002 році виділялося лише 15,5 млн гривень, із них фінансувалося 50%, то вже, починаючи з 2003 року, кошти виділяються конкретно на Міноборони — вже 280 млн, потім — 300, потім — 500 млн, і, головне, що це — захищені видатки, які фінансуються на сто відсотків.

Я радий вітати заступника міністра оборони України Кредісова, що вони здали 6 тис. квартир. Але водночас звертаюся і до голови Рахункової палати й прошу внести це в рекомендації наших парламентських слухань: обов’язково перевірити, скільки ж квартир все-таки заселено? На сьогодні заселено, шановний пане Кредісов, 2,5 тис., за вашими даними, не за моїми. А якщо решта не заселені, значить, або немає безквартирних, або вони не гото­ві під заселення... Ну, це вже не я сказав.

Наступне питання. Все-таки нашим Міністерством фінансів було передбачено неритмічне фінансування. Це — нонсенс,
ноу-хау нашого Кабінету Міністрів: півроку не фінансують зовсім, а потім півроку починають посилено фінансувати. А будівельникам що, півроку стояти?

Щодо компенсації. Хочу звернути увагу нашого уряду: рік минає по компенсації. Все-таки військовослужбовець за бажанням може отримати кошти за середньою регіональною ціною, і це його проблема. Може, в нього є кошти додати, і він купить квартиру в  центрі Києва, може, будинок під Києвом. Незважаючи на те, що це потрібно, не вирішується.

І насамкінець, час завершується, це те, що це тільки наш Кабінет Міністрів уміє так робити. Він ліквідував НКЦ і повно­важення передав Міноборони без коштів. А далі що? Практично викинули 17 тис. військовослужбовців запасу, і вони опинилися поза тим, щоб їх забезпечувати житлом. Це треба терміново виправити.

Думаю, що коштів у держави обмаль, але якщо ми раціо­нально їх використовуватимемо, будуть і зрушення. І я підтримую виступ голови Рахункової палати.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово надається Сергію Григоровичу Сінченку, народному депутату.

 

СІНЧЕНКО С.Г., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (виборчий округ №109, Луганська область). Фракція Блоку Юлії Тимошенко. Шановні учасники парламентських слу­хань! Протягом останніх років Верховною Радою України прийнято кілька законодавчих актів щодо соціальної підтримки військово­службовців. Перше чергове реформування Збройних Сил супро­воджується прийняттям закону про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються в запас. Було потрібно 14 років для вирішення питання стосовно ліквідації не­справедливості в пенсійному питанні для військових, звільнених у  запас в різні часи. Легко було створити проблему, але дуже важко потім її розв’язувати.

Нині на часі питання впорядкування грошового забезпечення військовослужбовців, зокрема посадових окладів, які протягом останніх п’яти років, крім строкової служби, не змінювалися. Численні надбавки потрібно упорядкувати, включивши більшість з  них до посадових окладів. Саме ця невизначеність параметрів грошового забезпечення, які враховуються при нарахуванні пен­сій, є причиною масових звільнень офіцерів наприкінці кожного року перед черговим прийняттям держбюджету. А тепер законом про держбюджет породили нову проблему — руйнацію механізму призначення пенсій.

Найскладніша соціальна проблема в Україні — проблема забезпечення житлом військовослужбовців, військових пенсіонерів та членів їхніх сімей. З 85 тис. усіх безквартирних військово­службовців близько 28 тис. сімей чекають свого житла понад 10 років, а 5 тис. офіцерів і прапорщиків виповнилося 60 і більше років. Постійно виникає незрозуміла тенденція: бюджетне фінан­сування на придбання житла з кожним роком зростає, а кількість житла неадекватно зменшується. Наприклад, у Міноборони за фінансування в 2003 році 286 млн гривень отримано 4671 квар­тиру. У наступному, 2004, році виділено на 19 млн більше, а житла отримано на 1876 квартир менше

Ще одна проблема — зловживання: багато фактів свідчать, що Міністерством оборони передавалися у власність за безцінь: будівлі, споруди та престижні земельні ділянки. Приклади цього були наведені в доповіді голови Рахункової палати. У 2004 році Міністерство оборони виміняло у двох фірм за свої 25 гектарів землі й нерухомість, розташовані в престижному Печерському районі Києва, 393 квартири в місті Харкові. Після передачі земель виявилося, що квартири вже комусь продані, тобто військовим вони не дісталися.

Відповідно до таємного розпорядження Кабінету Міністрів Міністерство оборони безоплатно передало структурі під назвою Національний дипозитарій України 16 будівель та 7,5 гектара зе­мель у Криму (селище Мухалатка). З них 11 передано навіть без визначення їх залишкової вартості, що є грубим порушенням закону. І скажіть тепер, що там немає корупції.

Наведені приклади — крапля в морі всіх зловживань з  майном та землями. Це колосальний резерв для вирішення квартирних питань та їх фінансування.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Степан Антонович Давимука, народний депутат. За ним виступатиме Ігор Шурма.

 

ДАВИМУКА С.А., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони (багато­мандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Фракція Народного руху України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні пані та панове! Останніми роками проблема забезпечення житлом військовослужбовців стає дедалі гострішою. Незважаючи на певні позитивні зміни минулого року в цьому питанні, квартирна черга зростає швидше за темпи будівництва житла.

Руйнація системи службового житла (а я хочу нагадати, що в  1992–1996 роках військовослужбовці, які виїжджали за межі України, в інші регіони, продали тисячі службових квартир), недостатнє бюджетне фінансування, неефективна реалізація військового майна та неефективне використання коштів від його реалізації переконує нас у тому, що традиційними способами цієї проблеми не розв’язати. Потрібні нові механізми й додаткові джерела фінансування.

Як засвідчує практика вирішення подібних питань в інших країнах, значне прискорення темпів забезпечення житлом війсь­ковослужбовців досягається за допомогою значного розширення практики надання безоплатних субсидій, позик за рахунок бюд­жетних коштів і довгострокових банківських кредитів. Такий підхід дасть змогу прискорити розв’язання житлової проблеми шляхом надання військовикам можливості придбати готове житло на ринку, надати їм право вільного вибору житла, підвищити конт­роль за цільовими витратами бюджетних коштів і заощаджувати бюджетні кошти шляхом підвищення зацікавленості в якнайшвид­шому одержанні житла та використання власних коштів або кредитних ресурсів, уникнути замороження бюджетних коштів у  незавершеному будівництві і розсіяння бюджетних коштів у будівництві.

Ці переваги найефективніше реалізуються накопичувальною іпотечною системою, яка дає змогу військовослужбовцю придбати квартиру у власність у будь-який час після мінімального терміну накопичення, не чекаючи закінчення терміну служби. Навіть грошова компенсація за житло є вигідною за рахунок економії на підвищенні цін на житло.

Випуск цільових облігацій внутрішньої державної позики, на мою думку, теж може бути додатковим джерелом фінансування.

Ефективним було б і створення сучасної системи службо­вого житлового фонду, відповідно припасованого до остаточної пореформеної структури Збройних Сил України.

Хочу зачепити і дуже гостре питання реалізації військового майна як важливого джерела коштів житлового будівництва для військовослужбовців. На жаль, військовослужбовці виявилися дуже поганими продавцями…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має народний депутат Ігор Михайло­вич Шурма. За ним виступатиме Лариса Усаченко.

 

ШУРМА І.М., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СДПУ(о)). Фракція Соціал-демократичної партії України (об’єднаної), Опози­ційний блок “Не Так!” Два приклади і пропозиція.

У середині 2004 року Міноборони обміняло два військових містечка в Печерському районі Києва на 393 квартири для військових. Правда, квартири виділялися не в Києві, а в Харкові. Але справжні метаморфози почалися згодом.

Перший крок. У 2005 році зазначене житло виключається зі  звітності як отримане у 2004-му. Другий крок. Ці квартири негайно заносяться до звітності як отримані уже у 2005-му. Таким чином влада прикриває нульові результати власної роботи за напрямом — будівництво і придбання житла в першому півріччі 2005 року. Аргумент: краще вдруге відзвітувати за 393 квартири, ніж узагалі ні про що.

Далі третій крок. Фактично махінацію на державному рівні переводять у ранг піар-акції. Перед недобудованим будинком з промовами та під музику військовослужбовцям вручають нібито ордери. Подія стає хітом усіх засобів масової інформації. Але камери не фіксують, що вручені ордери — оглядові, тобто права на житло не дають. Але гучна піарівська акція відбулася.

Після неї минуло півроку. Жодна сім’я в роздані перед камерами квартири так і не вселилася, бо немає законних під­став. А сам будинок так і залишається недобудованим, без тепла й електроенергії. Та до цього владі немає діла. Зрештою, так само, як немає відповідальних.

Цинізм, з яким стикаються військовослужбовці, вражає. У хід іде підробка документів. Так, Львівська обласна державна адміні­страція в порядку пайової участі профінансувала зі спеціального фонду обласного бюджету будівництво 76-квартирного будинку з метою закріплення цих квартир за сім’ями військовослужбовців, звільнених у запас або відставку.

Відповідно до наказу департаменту житлового господарства міської ради військовослужбовцям було видано ордери на квар­тири. Однак Сихівська районна державна адміністрація здійснила незаконну приватизацію. І люди відповідно до акта-передачі взагалі не мають права на ці приміщення. Підстава — підроблений акт розподілу й передачі квартир з виправленнями та без зазначення дати підписання.

Для того щоб зупинити якось ці всі справи, довелося звертатися до Генпрокуратури. Була порушена кримінальна справа. Висновок: звертатися до керівництва Міністерства обо­рони щодо термінового виправлення стану справ із житловим забезпеченням військовослужбовців немає сенсу. Це нічого не дає. Причому, до кого звертатися? Відповідно до чинного законо­давства міністр оборони не має права обіймати цю посаду, а  щодо виконання обов’язків першим заступником, то такого указу нема.

Тому підтримуємо ініціативу й вимагаємо звернутися до Рахункової палати перевірити відповідність звітних даних щодо отримання житла в 2005 році фактичному стану справ. При цьому особливу увагу потрібно звернути на показник заселеності від­даного військовослужбовцям житла й ефективність використання коштів, виділених з державного бюджету для військовослужбовців, їхніх сімей у 2005 році.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Лариса Михайлівна Усаченко, народний депутат. Підготуватися Леоніду Каденюку.

 

УСАЧЕНКО Л.М., член Комітету Верховної Ради України з  питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Фракція Віктора Ющенка “Наша Україна”. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Кожна людина має право на соціальний захист. Однією з  найбільш гострих проблем сучасності є руйнівні процеси в  системі соціального захисту військовослужбовців, військових пенсіонерів та членів їхніх сімей.

Десятки тисяч із них не забезпечені житлом, і реальної перспективи одержати його в найближчі роки немає. Родини загиблих та інвалідів отримують мізерну пенсію, витрати на медичне забезпечення та протезування, на жаль, постійно зменшуються.

Необхідною є розробка конверсійних і житлових програм, залучення до активної участі в них благодійних і громадських організацій, комерційних структур, забезпечення відповідної підтримки держави. Треба вдосконалити механізм надання військовослужбовцям безвідсоткових або пільгових довгостро­кових кредитів на будівництво та придбання житла, забезпечити житлом членів сімей загиблих військовослужбовців та тих, хто пропав безвісти, осіб, звільнених у запас або відставку.

Сьогодні армія як складний соціальний механізм вияви­лася   найменш захищеною від негативів періоду суспільних трансформацій, що стримують здійснення ефективної політики та  модернізації. Саме тому ми повинні приділяти більше уваги військово-патріотичному вихованню молоді, пропаганді здорового способу життя, проведенню активної інформації та профілактичної роботи по боротьбі з наркоманією, алкоголізмом, туберкульозом, іншими соціально зумовленими хворобами, створенню безпечних умов проходження військової служби, забезпеченню істотного зниження рівня травматизму та професійних захворювань.

Ще одним важливим аспектом є те, що в силу своїх професійних обов’язків велика кількість громадян перебуває в  зоні підвищеного ризику, внаслідок чого держава гарантує їм соціальний захист. До цієї категорії належать працівники органів внутрішніх справ. Професійний ризик, з яким вони постійно стикаються при виконанні своїх службових обов’язків, зумовлює необхідність надання їм додаткових гарантій захисту. І саме забезпечення таких гарантій покладено на цивільно-правовий інститут страхування, за допомогою якого держава надає додат­кову матеріальну допомогу застрахованій особі або членам її сім’ї у випадку загибелі, поранення чи інвалідності.

Слід зазначити, що сталий розвиток та прогрес України тільки тоді буде реальним, коли інститут соціального захисту військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, з одного боку, базуватиметься на наявних економічних можливостях за умов їх раціонального використання, а з іншого — відповідатиме нагальним викликам часу, адекватно інтегруватиме в сучасну систему стабільності і  добробуту, забезпечуючи Україні гідне місце у світовому спів­товаристві як держави, що належним чином дбає про суспільство, його безпеку та благополуччя.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Леонід Костянтинович Каденюк, народний депутат. Підготуватися Володимиру Бондаренку.

 

КАДЕНЮК Л.К., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони (виборчий округ №205, Чернівецька область). Дякую, Адаме Івановичу. Шановні присутні! На жаль, гострота питань забезпечення житла військово­службовців ніякою мірою не зменшується, про що свідчить фактично провал відповідної програми в 2005 році.

Затвердженим Міністерством оборони України планом у 2005 році було передбачено побудувати, придбати та отримати за іншими джерелами надходження 6425 квартир. При цьому відповідно до заяв міністерства, поширених у засобах масової інформації, ним було взято зобов’язання отримати в 2005 році у три–чотири рази більше квартир, ніж у попередні роки.

За дев’ять місяців 2005 року фактично отримано 1641 квар­тиру, а це становить приблизно 25% річного плану. Слід звернути увагу, що до загальної кількості отриманого житла повторно включено 393 квартири, які в 2004 році вже були прийняті міні­стерством у місті Харкові в рахунок обміну на нерухоме майно Київського гарнізону за міністра оборони Марчука. Ці квартири вже були відображені в державній звітності як отримані, що зафіксовано актом перевірки Рахункової палати України. Але якщо навіть не брати до уваги цей факт, то слід зазначити, що і на сьогодні ці квартири існують більше на папері, ніж у реальності.

Викликає сумнів і готовність переважної більшості житла, відображеного у звіті військового відомства як отримане. Із за­гальної кількості отриманих квартир заселеними відображено лише 600 квартир.

Особливо незадовільною є ситуація з розв’язанням житлової проблеми в Київському гарнізоні, де чисельність безквартирних перевищує 7,5 тис. осіб. Фактично за дев’ять місяців отримано 15 квартир, та й ті за майданчики, передані в попередні роки.
І це при тому, що Кабінет Міністрів пішов назустріч, надавши Міноборони дозвіл на придбання житла в Києві не за державним будівництвом, а за ринковою ціною, що майже вдвічі дорожче.

Так і не були реалізовані пропозиції про надання грошової компенсації військовослужбовцям, які набули за чергою права на отримання власного житла.

Зважаючи на сказане, пропонується Кабінету Міністрів України та Генеральній прокуратурі негайно здійснити комплексну перевірку використання фінансових потоків, спрямованих на вико­нання Комплексної програми забезпечення житлом військово­службовців та членів їх сімей з залученням громадського конт­ролю. А також ми наголошуємо на потребі пошуку альтернативних форм будівництва житла для військових…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Володимир Дмитрович Бондаренко, народний депутат. Підготуватися Олександру Ліщинському.

 

БОНДАРЕНКО В.Д., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (виборчий округ №219, м.Київ). Партія “Реформи і порядок”, блок “ПОРА–ПРП”. Шановні друзі! У кожній проблемі є і шляхи її розв’язання, прямо всередині. Візьмемо таку складову розв’язання цієї проблеми, як земля. Чи ефективно і раціонально використовується вона, чи запущена в корупційні схеми?

Можу вам сказати, що одразу після призначення на посаду міністра пана Гриценка я був у нього в кабінеті буквально на десятий день і приніс три судові справи, які за моєю ініціативою розглядалися в судах, а також у прокуратурі, стосовно земель однієї з військових частин на території Печерська.

Я звернув також увагу на те, що з молотка йдуть землі поблизу генеральських озер — 800 гектарів, а також 100 з лишком гектарів — на військових складах у Коцюбинському, десь 68 гекта­рів — у Святошинському районі, так звана дача “Варшавського договору”, що за корупційними схемами віддані практично одному так званому інвестору, який підписав якісь зобов’язання, котрі нікого ні до чого не зобов’язують.

Таким чином, я думав, що розпочнеться якась серйозна робота і будуть притягнені до відповідальності винні або хоча б почнеться відкат цих процесів у зворотному напрямку. Нічого подібного, все як ішло, так і йде. Компанія “Познякижитлобуд” спорудила будинки на території цієї військової частини, практично здійснивши “наліз” на Суворовське училище.

Так от, кожен такий будинок має 10 тис. квадратних метрів житлової площі, і собівартість одного квадратного метра в цьому будинку — 400 доларів, а продажна ціна — 3500 доларів, тобто навар на одному метрі — 3100 доларів і 31 млн. доларів — на будинку. Скажіть, де брати гроші на фінансування житлових військових програм? Так от, там, на земельних ділянках, “собака зарита”.

Багато хто сьогодні, виступаючи тут, не звернув уваги на те, що сам є учасником такого активного розбазарювання земель у  Києві. Київська міська влада, віддаючи 734 гектари у Пущі-Водиці, забула, що один гектар там коштує також мільйон дола­рів. Забула і те, що там серед тих, хто брав, є такі народні депутати, як Гавриш — 6 гектарів, Шуфрич — 3 з лишком гектари та інші.

Там побрали землю і судді, і прокурори, і міліціонери, і ве­ликі генерали, і багато хто інший, у тому числі депутати Київради. Мені соромно за них, за моїх колег, соромно за те, що вони не згадали про жодного безквартирного офіцера.

Ми оголосили конкурс у Києві: знайти одного офіцера, який отримав земельну ділянку від київської міської влади. Конкурс з врученням японського телевізора — не знайшли жодного офіцера, телевізор стоїть. Будь ласка, якщо знайдете такого офіцера, ми його йому вручимо.

У цього всього є причина. Нещодавно Київський міський голова віддав Генеральній прокуратурі і прокуратурі міста 35 квар­тир, забувши, що в Києві — 140 тис. людей без квартир. Приблиз­но те саме він зробив для МВС, допоміг відремонтувати різні судові інстанції. Сьогодні цей дах прикриває цю корупційну схему від реального впливу.

Тому Рада національної безпеки і оборони, якщо розгляне це питання, повинна вжити заходів, інакше будемо говорити тут, а все так і залишатиметься на місці.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Олександр Іванович Ліщинський, заступник голови Адміністрації Державної прикордонної служби України. Підготуватись Ігорю Пилипчуку.

 

ЛІЩИНСЬКИЙ О.І., заступник голови Адміністрації Держав­ної прикордонної служби України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники слухань! У Держав­ній прикордонній службі України станом на 1 січня цього року зараховано на облік 5724 особи, серед них — 562 особи, які мають вислугу понад 20 років і мають право на постійне житло.

Розв’язання житлового питання в Державній прикордонній службі України здійснюється за такими напрямами.

Перше. Ефективне використання бюджетних коштів. Вартість 1 квадратного метра у 2005 році становила менше на 356 гривень від встановленої середньої вартості в державі.

Друге. Отримання житла за раніше вкладеними інвестиціями до 50% від загальної кількості квартир щорічно.

Третє. Принциповий підхід до обліку та розподілу житла, що  дає можливість отримати більше 100 квартир щорічно для повторного заселення.

Четверте. Повторне створення потужного службового фонду під штатну чисельність та структуру. На сьогодні фонд службового житла становить 3602 квартири, тобто 59% черговиків забез­печені житлом.

І п’яте, останнє. Реалізація відомчої програми забезпечення житлом військовослужбовців Державної прикордонної служби України на період до 2010 року, яка передбачає одержання додат­ково 383 квартир за рахунок коштів від реалізації надлишкового майна та 1181 квартири за рахунок інвесторів по спільній забудові земельних ділянок.

Реалізація в повному обсязі цих заходів дасть змогу в най­коротший термін вирішити питання забезпечення житлом у Дер­жавній прикордонній службі України. Водночас з метою докорін­ного поліпшення забезпечення житлом першочерговими до вирі­шення вважаємо такі питання, як опрацювання механізму надання пільгових кредитів військовослужбовцям, які мають вислугу понад 20 років; законодавче закріплення першочергового та безпере­шкодного використання земельних ділянок силовими відомствами під житлове будівництво; внесення зміни до чинного законо­давства стосовно відновлення норми постановки на квартирний облік військовослужбовців за контрактом та прапорщиків після досягнення ними п’яти років вислуги.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ігор Мар’янович Пилипчук, член проводу Спілки офіцерів України. Голова спілки виступав, чи ви іншої спілки, Ігоре? Та сама? Ну, будь ласка.

 

ПИЛИПЧУК І.М., член проводу Спілки офіцерів України. Шановні учасники парламентських слухань! Шановний Адаме Івановичу, спілка є єдина, спілка одна — Спілка офіцерів України.

Хотів би спитати всіх вас. Ви послухали доповідь і співдо­повіді людей, які готували сьогоднішні слухання. Якщо у виступах Лідії Степанівни Поречкіної, Володимира Романовича Мойсика, В’ячеслава Олександровича Білоуса ми почули, як вирішити нагальні питання, то доповідач від Міністерства оборони просто не готувавсь. Хто повторить хоч одну фразу, яку сказав заступник міністра оборони?

Спинюсь на одному: як прискорити надання житла для військовослужбовців. Готуючись до цих слухань, я зустрівся з практичними працівниками.

Перше. Усі ділянки, на яких розташовані військові містечка, які звільняються, — передати в розпорядження місцевих рад. У свою чергу місцеві ради мають гарантувати Міністерству оборо­ни одержання житла на цих ділянках не менше 20% від збудо­ваного. Така постановка питання зніме зволікання і затягування виготовлення документації проектування і будівництва. На даний час місцеві ради роблять все для того, щоб затягти цей процес або забрати землю під свою опіку, принаймні відірвати від земельних ділянок ласий шматок, про що говорив Володимир Дмитрович Бондаренко.

Друге. Функції замовника передати місцевим радам, що надасть можливість усі погодження на проектування і будівництво вирішувати в оптимальні терміни й звільнити управління Міністерства оборони від цих справ.

Третє. Передача земельних ділянок місцевим радам надасть можливість здійснювати комплексну забудову містечок з дитячими садочками, школами та іншими об’єктами соціальної інфраструк­тури. На сьогодні у військових проектування і будівництво — на дуже низькому рівні.

За наявності коштів у Міністерства оборони місцеві ради повинні взяти пайову участь у будівництві житла у звільнених військових містечках.

Висновок сьогоднішніх наших слухань має бути один: ніхто не має права бути звільнений з військової служби або органів внутрішніх справ, не отримавши житло після 20 років служби.

Триває приватизація спортивних споруд, які належать Збройним Силам України. І я не хотів би, щоб ми через деякий час знову запитали: “Куди зникли споруди, які належали спор­тивним товариствам “Динамо” та іншим?”. Дуже емоційним був  виступ пана Дмитра Рудковського, але я хотів би запитати: “Пане генерале, а куди ж подівся музей Збройних Сил у місті Львові? Де ті квартири, які були виділені натомість?”. Жодної квартири військові так і не отримали.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Марія Андріївна Маркуш, народний депутат. Підготуватися Сергію Жижку.

 

МАРКУШ М.А., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Аналіз інформаційно-аналітичних матеріалів з питань, що  становлять предмет сьогоднішніх парламентських слухань, вивчення досвіду інших країн Східної та Центральної Європи, опрацювання пропозицій щодо можливих варіантів розв’язання проблем забезпечення житлом військовослужбовців дають підста­ви для такого висновку. Усі ці питання не можуть бути реалізовані в один етап за спрощеною схемою. Питання забезпечення жит­лом військовослужбовців потребує застосування комплексного підходу й розробки багатоступеневої процедури, яка охоплю­вала б як механізм реального зменшення кількості безквартирних військовослужбовців, так і інші процедури, спрямовані на зняття соціальної напруженості, породженої цією проблемою.

Під час підготовки до парламентських слухань я співпра­цювала разом із юридичною службою командування Повітряних Сил. І ми пропонуємо системний підхід до розв’язання проблеми забезпечення житлом військовослужбовців. Система, яка нами пропонується, складається із двох підсистем і ґрунтується на кількох концептуальних засадах, визначених на законодавчому рівні (статті 17 і 47 Конституції України і стаття 12 Закону України про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей) і нормативне закріплення яких є дуже актуальним.

Схема запропонованої системи вміщена в додатку до роз­даних вам матеріалів на сторінці 360. На ній зображено порядок забезпечення житлом військовослужбовців, які не набули вислуги на військовій службі 20 і більше років. Під час проходження служби вони забезпечуються штатно-посадовим службовим жит­лом. Для цього створюється фонд штатно-посадового службового житла.

Шляхами створення цього фонду є: власне будівництво, де  відповідне міністерство, відомство виступає замовником; участь у системі фінансово-кредитних механізмів при будівництві житла та операціях з нерухомістю відповідно до закону; рекон­струкція та переобладнання казарменно-житлового фонду та інших будівель, що вивільняються у військових містечках у резуль­таті організаційних заходів, які проводяться у Збройних Силах України.

Джерелами фінансування процесу утворення фонду є кошти державного бюджету і кошти інвесторів. Водночас на перехідний період до завершення утворення фонду запроваджується дієва система компенсації за піднайм або найм житла, що має поширю­ватися лише на тих військовослужбовців, які не забезпечені штатно-посадовим житлом через його відсутність та не мають у приватній власності житла в даному населеному пункті.

За вихідну величину компенсації пропонується брати 10% від середньої вартості одного квадратного метра житла у відпо­відному регіоні, але не більше розміру фактичних затрат на піднайм житла, виходячи із середньої вартості будівництва одного квадратного метра житла в Україні станом на 1 січня 2006 року.

За наявності у складі сім’ї військовослужбовця трьох і більше осіб зазначений максимальний розмір компенсації збіль­шується у півтора–два рази. Система компенсації за піднайм житла не потребує додаткових коштів, а уже стимулює утворення фонду штатно-посадового службового житла з метою реальної економії…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Сергій Андрійович Жижко, народний депутат. Підготуватися Келестину Валерію.

 

ЖИЖКО С.А., член Комітету Верховної Ради України з   питань національної безпеки і оборони (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Фракція ”Наша Україна”. Шановний Адаме Івановичу! Шановні офіцери й усі запрошені! Від часів здобуття Україною незалежності держава постійно декларує своє прагнення вирі­шити найболючіші питання соціального захисту військово­службовців, забезпечення їх та їхніх родин житлом. Але резуль­тативність діяльності в цьому напрямі все ще залишається вкрай низькою.

Якщо говорити об’єктивно, то в 1990-х роках була можли­вість розв’язати цю проблему значною мірою за рахунок внутріш­ніх резервів, тобто шляхом отримання коштів від легального продажу надлишків військового майна, техніки і озброєнь, які у величезних обсягах розкрадалися і вивозилися за межі України, а прибутки отримувалися посадовими особами — генералітетом та чиновництвом, зав’язаними на різноманітних корупційних схемах. На жаль, тодішня влада не без вигоди для себе закривала очі на ці злочини, а безквартирних офіцерів продовжувала году­вати обіцянками.

Повернуся до висновку Колегії Рахункової палати. При отри­манні в такий затратний для держави спосіб житла головними розпорядниками не забезпечувався його справедливий розподіл. Квартири вартістю 4,2 млн гривень, побудовані для безквартир­них військовослужбовців, розподілено співробітникам, які були забезпечені житловою площею, на квартирному обліку не пере­бували, а також не військовослужбовцям. Вибірковими перевір­ками встановлено також факти незаконної передачі іншим уста­новам і організаціям квартир на суму 1,2 млн гривень. І таких фактів — на 10 сторінках.

Прозорість і контроль над розв’язанням цих проблем є однією з головних умов реалізації житла для військовиків.
І я переконаний, що коли вона виконувалася б, то черги на житло в усіх відомствах, зокрема в Міністерстві оборони, вже давно зменшилися удвічі.

Сьогодні групою військових експертів від партії “Народний союз “Наша Україна” і народними депутатами від мого імені переданий у Верховну Раду законопроект про забезпечення житлом військовослужбовців, службових осіб правоохоронних органів та членів їхніх сімей. Новацією цього законопроекту є пропозиція створити державний департамент з відомчого житло­вого забезпечення військовослужбовців, тобто вивести з усіх міністерств і відомств усі структури, що займаються будівництвом, забезпеченням житлом, в окреме відомство, яке розробляло б програму, контролювало реалізацію прозорих аукціонів і тендерів для замовлення будівництва тим чи іншим фірмам, контролювало б надання військовослужбовцям та працівникам правоохоронних органів житла...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Органів і так багато, але вони належною мірою не виконують своїх функцій.

Валерій Васильович Келестин, народний депутат. Підготуватися Володимиру Нечипоруку. Немає? Черновецький, те саме. Тоді — Стусь.

 

КЕЛЕСТИН В.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). В Україні склалася ситуація, коли держава тривалий час лише декларує прагнення вирішити найболючіше питання соціального захисту військово­службовців — забезпечення їх житлом. Але декларування зусиль не дають очікуваних результатів. На жаль, багато прийнятих хороших рішень не було виконано. Ситуація із забезпеченням житлом військовослужбовців та членів їхніх сімей, більшість з яких мешкає в непридатних, непристосованих для проживання примі­щеннях, або взагалі не має житла, поступово погіршується.

Вважаю, що пора зупинити практику таємного, непрозорого продажу за копійки цілих військових містечок, інших об’єктів нерухомого майна. Ще не всі вони в Україні продані.

Але чи чули ви або читали в газетах оголошення про проведення таких тендерів? Висвітлення, а відповідно контроль громадськості чомусь ніяк не ввійдуть у практику роботи Міні­стерства оборони України, місцевих рад. А інтерес громадськості, повірте, міг би бути такий, як під час продажу “Криворіжсталі”.

Випадок, який стався в Івано-Франківську, характерний
і для інших міст України. Військове містечко площею 5 гектарів по вулиці Бельведерській було віддане (продажем назвати це важко) комерційній структурі за три квартири для військовослужбовців, які ще не знайдені до цих пір. Зате на цій площі вже збудовано 40 житлових будинків, вартість квадратного метра в яких близько 3 тисяч гривень.

У минулому році Рахункова палата України перевіряла Міністерство оборони України з питань використання та розпо­рядження нерухомим майном у 2001–2004 роках та використання коштів, отриманих від його реалізації. За результатами розгляду названі конкретні імена і факти. Кабінету Міністрів України реко­мендовано провести службові розслідування, притягти винних до  відповідальності. Генеральній прокуратурі України — вжити заходів прокурорського реагування. Результатів немає.

Безперечно, законодавство захищає ще багато інших соціальних прав військовослужбовців, але матеріально це зде­більшого не реалізовується, а те, що діє, погіршується. Мається на увазі погіршення відповідного медичного забезпечення війсь­ковослужбовців-ветеранів, матеріального забезпечення діючих військовослужбовців, соціальної адаптації звільнених із Збройних Сил  та інших. А забезпечення всім цим гарантується нашим законодавством.

Перелічене мною і попередніми виступаючими створює соціальну напруженість у військовому ветеранському середовищі, спричиняє зниження престижу військової служби, авторитету професії захисника Вітчизни, негативно відбивається на рівні боєготовності військ, обороноздатності й безпеки держави.

Насамкінець зазначу: може бути прийнято ще багато пре­красних постанов та видано указів, але якщо виконавці їх не будуть зобов’язані, добровільно вони не захочуть повністю висвітлювати виконання цих рішень на своїх сайтах, у засобах масової інформації, відтак не будуть ознайомлені з цим процесом широкі кола громадськості, тематика сьогоднішніх слухань буде в суспільстві ще довго актуальною як така, що не вирішується.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Володимир Нечипорук. Не бачу. Стусь Олександр Іванович, голова Полтавської обласної спілки бездом­них військовослужбовців запасу та у відставці. Леонід Михайлович Черновецький буде наступним.

 

СТУСЬ О.І., голова Полтавської обласної спілки бездомних військовослужбовців запасу та у відставці. Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые присутствующие! В течение 14-ти лет в  Полтаве не выполняются законы Украины, постановления Кабинета Министров, поручения Президента Украины по вопросу предоставления жилья военнослужащим. Городские власти, в   частности городская госадминистрация, активно противо­действуют участию представителей нашей общественной орга­низации по обеспечению контроля за финансированием, строи­тельством и распределением жилья для военнослужащих всех категорий.

Многочисленные ответы чиновников этих органов власти поражают своим примитивизмом и подтверждают их антинарод­ную сущность. И Родина должна знать своих «героев». Это испол­няющий обязанности мэра Полтавы Михайлюк Игорь Богданович, его заместитель — Юхименко Михаил Васильевич, к сожалению, председатель Полтавской областной государственной админи­страции Бульба Степан Степанович, его заместитель — Иноземцев Анатолий Викторович, работник областной госадми­нистрации Ермашов. Заметьте, все эти чиновники областной госадминистрации — профессиональные военные, но как они далеки от наших проблем. Они, наверное, забыли, что это такое быть без квартиры. А о гарнизонной очереди в Полтаве я вообще не говорю, это “черная дыра”. Нам туда доступа вообще никакого нет.

Предлагаю создать комплексную комиссию Верховной Рады Украины, куда включить представителей Всеукраинского союза безквартирных офицеров от регионов, с целью проверки рас­ходования средств госбюджета по программе предоставления жилья военнослужащим в 1999–2005 годах. Не допустить, чтобы конверсионные объекты Министерства обороны, в частности в Полтаве (я имею в виду артбазу площадью 52 гектара), достались нечистоплотным чиновникам. А к этому подвижки уже есть. И у нас есть документы, которые подтверждают это.

Кстати, здесь присутствует представитель Генеральной прокуратуры. Мы четыре раза обращались в Генеральную про­куратуру по фактам злоупотреблений чиновников, контроля за  финансированием, распределением жилья военнослужащим в городе и области. Ответа никакого.

Следует вывести на веб-сайты Министерства обороны, областных госадминистраций и исполкомов всех регионов Украины полную информацию по финансированию, строительству и распределению жилья для военнослужащих всех категорий и  вести ее в динамике. Отчеты органов власти, направляемые в  вышестоящие органы, необходимо согласовывать с нашими представителями. Мы считаем, что при выполнении этих условий военнослужащие Украины и служащие, которые уже уволились, при достаточном финансировании получат свое жилье в кратчай­шие сроки.

Спасибо за внимание. Слава Украине!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Черновецький Леонід Михай­лович, народний депутат. За ним виступатиме Андрій Шкіль.

 

ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ Л.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (виборчий округ №212, м.Київ). Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые представители обез­доленных военнослужащих и правоохранительных органов! Это  говорю с полной ответственностью, но хорошо, что вы есть, что вы инициируете такие вопросы на слушаниях в Верховной Раде. И, конечно, благородный человек тот, кто этот вопрос поставил, чтобы его слышала вся страна.

Это обращается к вам Леонид Черновецкий, фракция “Наша Украина”, кстати, кандидат в мэры города Киева, от которого будет зависеть судьба многих квартир, которые наконец-то попа­дут в руки тех, кто этого заслуживает. Я сам служил в армии, прошел все ступени, которые проходят молодые люди в армей­ских службах, и был отличником армии. Я все помню, как было. И  то, что сегодня происходит с рядовыми солдатами, милицио­нерами, мне не нравится.

Хорошо знаю проблемы, наверное, вплоть до полковников. Кстати, в России инициирован закон о том, чтобы забрать у всех генералов квартиры, полученные ими от местной бюрократии. А я продолжу — подам в ближайшее время законопроект в Вер­ховную Раду. И теперь все будет зависеть от Адама Ивановича, с  ним говорите, чтобы он его поставил на голосование. Полагаю, все проголосуют за то, чтобы забрать у генералов квартиры и  разделить их между теми, кто умирает в общежитиях, так
и не получив не то, что квартиры, но даже никакой надежды на то, что получит что-то от государства, которое он защищает… Да и семьям погибших тоже... Хотя бы его дети будут жить как люди.

То, как решаются жилищные вопросы, является непра­вильным, в особенности в местных бюрократиях. Потому что на самом деле никакой очереди на жилье давным давно уже, например в Киеве, нет. Получают квартиры в основном те, от которых зависит местная бюрократия, чтобы ее не посадили в тюрьму или не ущемили каких-то ее интересов.

Если вы согласны, то, думаю, вы можете в этих моих идеях меня поддержать и на этом мы как-бы продолжим. Мой законо­проект вы скоро увидите…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Леонид Михайлович, а зачем далеко ходить? Давайте сейчас проголосуем. Они все поддержат, только какой Президент это подпишет?

 

ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ Л.М. Давайте проголосуем мой законо­проект и вы выдвинете его…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. На премію.

Андрій Васильович Шкіль, народний депутат. Наступний — Гук.

 

ШКІЛЬ А.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (виборчий округ №121, Львівська область). Фракція Блоку Юлії Тимошенко. Передусім хотів би привітати всіх присутніх. Справді, це добра справа поговорити публічно на цю болючу тему. Не знаю, в якій ще країні, є таке явище, як у нас, — спілка бездомних офіцерів. Це дуже мало поєднується з декла­рованими нашою країною намірами, але наявність цих проблем є реальністю.

Завдання армії, правоохоронних органів — захищати дер­жаву, відповідно держава має обов’язок захищати свою армію і  надавати можливість нормально працювати правоохоронним органам. Тому, коли чую, що треба створювати комісії, комітети, то думаю, що в такий спосіб справа не піде успішно, якщо нагромаджувати нові структури.

Звичайно, мені цікаво було послухати виступ кандидата в  мери, але ж не він має виділяти помешкання для військових та  працівників правоохоронних органів, як і для прокуратури.
І не місцева влада. Усім цим має займатися держава. І держава має отримувати ту кількість квартир, яка потрібна. І нехай вибудо­вуються формули того, як держава, на думку Блоку Юлії Тимошенко, має передавати квартири військовим. Офіцер, так само як і народний депутат, має право претендувати на отри­мання квартири від держави. Офіцер, коли отримує звання, має отримувати і ключі від службового помешкання. Укладається контракт і виплачується. Виходячи на пенсію, офіцер автоматично отримує ордер на приватне помешкання. У разі добровільного залишення служби, скорочення, переведення в запас за решту часу, який залишився до вислуги, виплачується вже за певними, заздалегідь домовленими процедурами. Тоді це є нормальним. І говорити про те, що немає можливостей вирішувати квартирні питання, це неправда.

Тут уже говорилося про військові містечка. Є в нас чудова частина України — Крим, там величезні площі, тепло, сонячно і приємно. Коли ми говоримо про Крим, то завжди уявляємо Ялту. Крим величезний, і потрібно розвивати інфраструктуру цього півострова. І це колосальна можливість для вирішення питання, яке ми розглядаємо.

Далі. Тут напроти мене сидять представники Львова, які знають, що в цьому місті є вулиця Морська, хоча там ніколи не  було моря. Звідки взялася ця вулиця? Там селили офіцерів польського військового флоту, надавали прекрасні будинки, в яких тепер з задоволенням живуть не найбідніші львів’яни. Так поляки поважали своїх офіцерів. Так само Українська держава має поважати свого офіцера сьогодні. Бо, якщо не поважатиме його держава, то відповідно таке саме ставлення його буде й до неї. Тому треба чітко визначити дві точки відліку: армія має стати професійною, але вся вона має бути забезпечена матеріально, щоб питання бездомних офіцерів більше ніколи не стояло на порядку денному.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Олег Іванович Гук, голова Об’єднання українських офіцерів “Патріот”. Підготуватися Ігорю Юшку.

 

ГУК О.І., голова Об’єднання українських офіцерів “Патріот”. Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! Шановні побратими! Пам’ятаєте, як ми восени здіймали хвилю, яка пішла потім на екрани телебачення, відбувся прямий ефір, моя дискусія на “5 каналі” з заступником міністра оборони і  так далі. А коли взяти глибше, то за цей час, коли ми поверну­лися в 1991–1993 роках, щоб служити нашій рідній державі Україні й розбудовувати Збройні Сили, що ми отримали?

Погляньте: селяни отримали землю, робітники, хоча б частково, — акції підприємств. Олігархи, зрозуміло, що отримали. А що отримали ми, військові? Ми маємо тільки погони, бойові нагороди й офіцерську честь. Усе, більше нічого. Вибачте, але перед нами — революційна ситуація, діють об’єктивні закони історії.

Яке наше бачення, в чому проблема? Які причини цього безладу? Передусім це відсутність реальної політичної влади, насамперед, мушу наголосити, з боку виконавчої влади.

Ось я спеціально взяв доручення, які були надані Прези­дентом, починаючи з травня, коли ми вперше поставили питання про відставку міністра оборони і його заступника. Тут усе роз­писано, навіть зі свіжим підписом Єханурова. Це все — вже на наші звернення.

Є й протоколи наших зустрічей і нарад з керівництвом Міністерства оборони. Ну, думали, запросили, сіли, підписали, отже, все, тепер у нас почнеться співпраця. Нічого подібного! Ледь змусили створити громадську колегію.

Ми тут аналізуємо, чому склалася така ситуація. Не треба створювати додаткових органів. Ось указ Президента, яким були ліквідовані три основні структури, які призвели до цього безладу. Це Державний комітет у справах ветеранів, Національний коорди­наційний центр, який був єдиним і унікальним міжвідомчим орга­ном, замість якого створений департамент у системі Міністерства оборони, що тут і підтвердив заступник міністра, назвавши 17 тис. безквартирних, з-поміж яких 4 тис. — Міністерства оборони. А  також ліквідовано Координаційну раду з питань конверсії та соціальної адаптації військовослужбовців при Президентові України.

Тому хочу наголосити, що потрібно зробити систему, і слід розпочати зі створення робочої групи. І хочу подякувати пред­ставникам Української національної іпотечної асоціації, Асоціації українських банків і Ліги страхових організацій, які потрібно негайно залучити до нашої роботи. Потрібно терміново створити координаційну раду при Кабінеті Міністрів, яка виконувала б функції координаційно-дорадчого органу. Не створимо цього — нічого в нас не буде.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Надамо слово представникам тих органі­зацій, які ви хвалите. Президент Української національної іпотеч­ної асоціації Ігор Олегович Юшко. Підготуватися Хабарову.

 

ЮШКО І.О., президент Української національної іпотечної асоціації. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники слухань! Питання, яке розглядається сьогодні, надзвичайно чутливе з соціального погляду, про що свідчать емоції, які панують у залі. Але у своєму виступі хотів би трохи відійти від емоцій і поговорити професійно, яким чином це питання можна вирішити.

Останні чотири–п’ять років я досить уважно слідкую за тими обсягами, які виділяються з бюджету на фінансування означеного питання. І можу сказати, що коли не змінити систему, то в най­ближчі 15–20 років це питання не буде вирішено. Як це не сумно, але такі реалії.

Як це питання вирішується в багатьох країнах, які вважають себе цивілізованими? Я це кажу без іронії, для того, щоб подиви­тись, як це роблять інші.

Система така. Людина, яка приходить служити, працювати в  армію чи у внутрішні війська, має право вибору: або стояти в черзі протягом усього контракту й наприкінці контракту, скажімо, через 15–20 років безоплатно отримати житло (таку систему ми маємо сьогодні), або вона має право також добровільно вибрати систему, за якою держава сплатить за неї 20% вартості житла, яке вона вибирає, заїжджає і живе й протягом періоду служби сплачує фактично решту кредиту. Обслуговування кредиту, тобто відсотки, також за певних обставин бере на себе держава: змен­шує це навантаження чи взагалі сплачує відсотки за людину. Система проста, прозора. Якщо контракт, скажімо, на 10 років, і  людина відпрацювала ці роки, вона має право звільнитися зі служби. В цьому випадку, якщо ще не погашений кредит, держава не сплачує за неї відсотки, вона шукає собі роботу, вільна, має житло і сплачує відсотки самостійно. Якщо звільнення відбуваєть­ся раніше, за ініціативою держави, внаслідок якихось службових порушень, то людина повертає або перший внесок, який держава за неї зробила, або житло, яке є фактично забезпеченим. І, якщо, не дай Боже, щось трапляється із людиною під час виконання службових обов’язків (втрата спроможності тощо), то в цьому випадку держава просто сплачує решту кредиту за людину, і вона живе в цьому помешканні. Просто, прозоро і, на мій погляд, не треба, як-то кажуть, велосипед винаходити заново.

У мене, на жаль, вже немає часу. Хотів кілька слів ще сказати щодо законопроекту. Він, на мій погляд, на жаль, не вирі­шить питання в повному обсязі...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Ви зацікавили хорошою системою. Треба ще, щоб було кому дивитися за цією системою.

Михайло Володимирович Хабаров, голова Товариства українських офіцерів. Будь ласка. Ні, слово не передається нікому. Це дуже добре, але поки що я керую в залі, а не Хабаров. Надрага, я не бачу.

Михайло Васильович Ваврин, завідувач відділу з питань діяльності правоохоронних органів, оборонної і мобілізаційної роботи Львівської обласної ради. Підготуватися Саляку.

 

ВАВРИН М.В., завідувач відділу з питань діяльності право­охоронних органів, оборонної і мобілізаційної роботи Львівської обласної ради. Шановний пане головуючий! Шановні народні депутати! Шановні присутні на цих слуханнях! Сьогодні я вперше у Верховній Раді й мені приємно, що мій візит сюди почався з такого важливого питання. Але якщо тут так обривають ґудзики народним депутатам, і як нас у тій колотнечі запускали, то мені страшно стає.

Проте вірю, що всі питання і проблеми, які ми сьогодні порушуємо, будуть відображені в законах, які прийматимуться. Я як член Спілки офіцерів у Львівській області хочу сказати, що ми напрацювали свої зауваження до всіх чинних законів. І ми пере­дали їх голові Спілки офіцерів. Гадаю, вони будуть враховані. Як  депутат обласної ради хочу сказати, що рада, як і обласна державна адміністрація, роблять усе можливе, аби безквартирних офіцерів на Львівщині було менше. Та, на жаль, кошти, які виді­ляються на ці цілі, з кожним роком зменшуються, відтак не знаю, коли ці питання будуть вирішені.

І хотів би сказати про ще одну проблему, в якій я глибше розбираюсь, оскільки 36 років прослужив у міліції. Прикро, що зараз немає заступника міністра, але, сподіваюсь, їй передадуть, що відсутність кадрової політики в органах внутрішніх справ ще додає до цієї проблеми безквартирних. Наприклад, у Дрогобичі дільничний міліціонер дослужився до підполковника, 15 років живе в гуртожитку з дружиною, яка за медичним висновком не може там проживати. Водночас у Львівській області до нинішньої влади і тепер за нового Президента двічі змінюється керівництво, при­ходить новий керівник зі своєю командою і йому одразу надають житло. Це неправильно. Ці процеси мають відслідковуватися. До  цього він мав квартиру? Отже, я за службове, за відомче житло. На це треба звернути увагу.

І ще одне зауваження. Ми послухали причини і спинилися. За минулий рік Рахунковою палатою перевірялися правоохоронні органи. Які конкретні результати? Хто за це відповів? Чому допус­тили? А ми просто говоримо і йдемо далі.

Дякую за увагу. Слава Україні!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Роман Семенович Саляк, начальник Львів­ського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут. Поживанова я не бачу, немає. Підготуватися Немтінову.

 

САЛЯК Р.С., начальник Львівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут. Шановний головуючий! Шановні народні депутати! Шановні члени уряду й усі присутні в цьому залі! Вважаю, що, дійсно, питання наших парламентських слухань є актуальним. Може, вже воно й  запізніле, його треба було порушувати набагато раніше, щоб вирішити ці всі болючі питання, які як набряклий чиряк.

Пригадаймо початок 1990-х років, як створювалися наші Збройні Сили. Ви пам’ятаєте, що радянська армія складалася із військовослужбовців різних національностей тодішнього Союзу. Ви пам’ятаєте міграцію — повернення військовослужбовців на рідну землю. Усе це становило великі труднощі в організації боєготовності та створення Збройних Сил України. Ми добре пам’ятаємо нульові варіанти, які лягли тягарем на плечі наших громадян. Добре пам’ятаємо, як тоді розкрадалось і вивозилось майно, як давалось зелене світло військовослужбовцям, які виїж­джали за межі України. І це, я вважаю, було їхнє право. Але все, що дала йому країна, вони забирали з собою. Маю на увазі, що вони продавали майно і житлову площу, яку займали. Я знаю такі приклади. Приїздить з Німеччини чи з республіки тодішнього Союзу, де проходив службу, в Україну (а Україна вже незалежна), щоб приватизувати і продати це майно, і повертається далі служити до себе. Тобто ми багато втратили. Ми добре пам’я­таємо, що не всім військовослужбовцям, які жили в тодішніх союзних республіках і хотіли повернутися в Україну, вдалося там продати майно. Там ставились усілякі перепони. Ми цього зробити не могли. І, накопичуючись, проблеми соціального захис­ту військовослужбовців набрали такого великого масштабу.

Хотів би нагадати, що в ті роки військовослужбовців не  вистачало і запросили з запасу офіцерів, спеціалістів, аби допомогли розбудовувати українські Збройні Сили. І вийшла парадоксальна ситуація: вони вже отримували пенсію, яку заслу­жили, і їх призвали повторно, але після того, коли вони вже повторно звільнялися з українських Збройних Сил, їхня пенсія стала набагато меншою, ніж була до цього…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Володимир Миколайович Немтінов, пред­ставник житлової комісії гарнізону міста Києва Міністерства оборони України. Підготуватися Миколі Рудьковському. Не бачу його. Тоді — Бейсюк.

 

НЕМТІНОВ В.М., представник житлової комісії гарнізону міста Києва Міністерства оборони України. Уважаемые товарищи народные депутаты! Уважаемые товарищи офицеры! Сегодня в нашем государстве сложилась критическая ситуация с обеспе­чением жильем. Несмотря на популизм руководства Мини­стерства обороны о больших выполненных планах, который сегодня прозвучал, к сожалению, план на этот год полностью провален.

В 2005 году Министерство обороны обещало предоставить очередникам 6425 квартир без НКЦ. Предоставлен отчет — 5667 квартир. В СМИ прошла информация — 6345. Даже элементарный анализ, который предоставлен Министерством обороны, показывает, по каким селам, возможно для прокрутки денег, закупалось жилье: Щербани, Уютное, Заря, Иванково, Вилково; 15 поселков городского типа; города: Цюрупинск, Скадовск, Александрия, где вообще нет военнослужащих. Тут уже приводился пример по Харькову за прошлый год. Аналогичный пример по Дымеру. Есть жилье, но на него нет актов приемки за 2005 год и так далее.

Таким образом, наши общественные организации насчитали 1568 липовых квартир. Реально Министерство обороны (и это еще мы недопроверили) сдало 4079 квартир. Напоминаю некоторым высокопоставленным товарищам, что в 2003 году было сдано 5600 квартир. То есть ни о каком перевыполнении речи нет, есть невыполнение даже своих обещаний.

Особенно тревожное положение в городе Киеве, где 8172 безквартирных. В этом году обещали 1049 квартир с учетом Киевской области, дали 196, из них 91 — в Киевской области, 58 квартир закуплены у “Киевгорстроя”, оказались без отделки (ее обещают сделать только в конце первого квартала) и 25 квар­тир дала Киевская городская администрация. То есть план пол­ностью провален. Причинами этого, на наш взгляд, являются,
во-первых, популизм и безответственность, во-вторых, непрофес­сионализм, в-третьих, просматриваются в этом деле признаки коррупции.

Мы, три общественные организации, выдвигаем следующие требования.

Перше. Доручити Рахунковій палаті провести перевірку цільового використання коштів на будівництво житла для військовослужбовців.

Друге. Перевести всі видатки бюджету на будівництво та придбання житла для військовослужбовців до загального фонду.

Третє. Звільнити замовників — інвесторів будівництва житла від відрахувань міським адміністраціям.

Четверте. Звільнити міністра оборони України Гриценка і його заступника Кредісова.

П’яте. Зобов’язати Міністерство оборони України збільшити обсяги будівництва житла в Києві.

Шосте. Дозволити приватизувати службове житло...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Петро Бейсюк, член Чернівецької обласної організації Спілки офіцерів. За ним виступатиме Удовенко. Щось не бачу його. Тоді — Любов Шестопалова.

 

БЕЙСЮК П., член Чернівецької обласної організації Спілки офіцерів України. Шановні присутні! Шановний пане Адаме Івановичу! Запропоновані раніше програми кредитування житла для військовослужбовців не є поганими, але це є програми щодо забезпечення житлом сьогоднішніх і завтрашніх офіцерів. А як бути з учорашніми від прапорщика до полковника, які на пору­шення найкращого законодавства про соціальний захист, опини­лись на узбіччі життя, а їхні сім’ї — фактично наче на вулиці?

Програму кредитування житла потрібно вводити в дію. Але паралельно з її реалізацією слід вирішувати питання забезпе­чення житлом військовослужбовців запасу й у відставці шляхом будівництва житла, як уже говорилось, за рахунок держбюджету. Для оперативного вирішення питання забезпечення житлом згаданої категорії офіцерів Спілка пропонує таке.

Перше. Кошти для будівництва житла через місяць після підписання закону про держбюджет повинні бути перераховані на рахунок Міністерства оборони України. Бо кошти, перераховані в другій половині року, не можуть вже бути ефективно використані.

Друге. З рахунку Міністерства оборони ці кошти вже в лю­тому повинні бути перераховані безпосередньо на рахунки районів, яким має бути надано право виступати замовником будівництва житла.

Третє. Для того щоб житло виділялося без порушення вимог законодавства, потрібно запровадити всеукраїнський реєстр черговиків. Ми, до речі, кілька разів заходили на сайт Міні­стерства оборони, немає там цього, хоча говорили, що є. Принаймні, до 31 січня минулого року там цього не було. Наявна форма реєстру, взагалі кажучи, не витримує ніякої критики. У  реєстрі мають бути внесені прізвище, ім’я та по батькові повністю, дата народження як основного черговика, так і всіх членів сім’ї, котрі перебувають з ним на черзі, що далеко не в усіх списках робиться.

Четверте. Ввести до членів житлових комісій гарнізонів і  частин представників від Спілки офіцерів України та представ­ників інших організацій військового спрямування, що забезпечить дієвість законодавства про громадський контроль над діяльністю Збройних Сил України. Якщо не повернемося сьогодні лицем до нашої армії та її ветеранів, то завтра не будемо мати ні армії, ні держави.

Дякую за увагу. Слава Україні!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Любов Іванівна Шестопалова, голова Жіно­чого комітету соціального захисту сімей офіцерів запасу “Завжди поруч”, місто Дніпропетровськ. Поровського Миколи не бачу. Підготуватися Русину.

 

ШЕСТОПАЛОВА Л.І., голова Жіночого комітету соціального захисту сімей офіцерів запасу “Завжди поруч”, місто Дніпропетровськ. Приєднуюся до пропозицій попередніх висту­паючих і пропоную для розв’язання проблеми соціальної адаптації військовослужбовців запасу використовувати можливості конвер­сії. У нас у Дніпропетровську вона проходить з порушеннями. У  нас майже всі конверсійні об’єкти інвестиційно привабливі.
І ми пропонуємо до 50% конверсійних об’єктів залишати органам місцевого самоврядування для інвестицій з контролем за цим громадськості.

У 2005 році ми за рахунок субвенції з державного бюджету не отримали ні однієї квартири. От, будь ласка, як на практиці вирішуються питання.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Товариші офіцери, вчіться лаконічності виступу в жінок.

Слово має Андрій Іванович Русин, голова Одеської обласної організації Спілки офіцерів України. Підготуватися Анатолію Доманському.

 

РУСИН А.І., голова Одеської обласної організації Спілки офіцерів України. Шановні учасники парламентських слухань! Порушення законів завжди має конкретний характер. І я гово­ритиму про конкретні речі, а саме: про долю Одеського інституту сухопутних військ. Це питання тісно вплітається в проблему, яка  сьогодні стоїть у центрі парламентських слухань. 26 травня минулого року ще попереднім урядом було прийнято рішення про ліквідацію Одеського інституту сухопутних військ, одного із провід­них найстаріших вищих військових навчальних закладів України, і створення замість нього якогось напівцивільного вузу у Львів­ській політехніці.

Було б не так смішно, якби не було так сумно. Не буду торкатися всіх аспектів цього рішення, але з нього викинуто випадково, навмисно чи через непрофесійність такі складові, як фінансова і соціальна. Ініційоване воно командувачем сухопутних військ генералом Петруком за підтримки міністра оборони (шкода, що його тут немає). Так от, ми підрахували, що вся ця операція, а точніше афера, виллється державі за приблизними підрахунками, в 1,6 млрд гривень. Це якраз ті кошти, які сьогодні ми шукаємо для розв’язання соціальних і житлових проблем, підвищення рівня бойової підготовки за умов, коли війська мають лише 10–12% пального від потреби, не забезпечені речовим майном тощо.

При вирішенні питання не взято до уваги, що в гуртожитках Одеського інституту сухопутних військ на сьогодні проживає 505 сімей військовослужбовців загальною чисельністю понад 1650 осіб. Десятками років у званні полковників, серед яких є кандидати і доценти, чекають вони свого житла, змордовані бездомністю.

На запитання до міністра оборони щодо цього рішення (чи  воно помилкове, що буде з цими людьми), він відповів: “Рішення прийнято остаточно, все буде продано”. При цьому він не сказав, кому, як і за скільки буде продано. А я вам доповідаю: 60 гектарів землі на Великому Фонтані в Одесі (палаци, архітек­турні комплекси) коштують багато сот мільйонів.

Сьогодні до наших парламентських слухань прикута увага тисяч офіцерів Одещини, бо їм не байдуже, як буде вирішена їхня доля. Ми пропонуємо Верховній Раді створити комісію для об’єк­тивного розгляду справи, побувати у Львові й Одесі, подивитися, що знищується. Це перше.

Друге. Матеріали комісії передати в Генеральну прокуратуру.

І третє. Зберегти інститут…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Анатолій Іванович Доманський, народний депутат. Підготуватися Селюку.

 

ДОМАНСЬКИЙ А.І., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые участники слушаний! Я восьмой год работаю в Комитете Верховной Рады Украины по вопросам национальной безопасности и обороны, возглавляю подкомитет по вопросам правового обеспечения реформиро­вания и деятельности Вооруженных Сил и войск гражданской обороны.

За все эти восемь лет не было такого случая, чтобы в этом зале Верховная Рада не требовала от исполнительной власти увеличить бюджетные расходы на строительство жилья для офи­церов в отставке и запасе. Но хочу сегодня отметить, что в самом тяжелом положении оказались сегодня не МВД, не Служба безопасности, а Вооруженные Силы. Эту проблему мы решаем в ходе реформирования армии, а реформа носит сократительный характер.

В 1991 году на территории Украины оказалась группа войск численностью 900 тыс. человек. Сегодня она насчитывает 286 тыс. В 2011 году должно быть 143 тыс. В 2004 году мы сокра­тили армию на 80 тыс., в прошлом году — на 40 тыс. Из них более 50% — офицеры, у которых нет даже 20 лет выслуги. Мы  понимаем, какое сегодня тяжелое положение, я не хочу никого отбеливать. Чехарда, которая творится в Министерстве обороны, где каждый год меняется руководство, не дает им самим разобраться в обстановке, врасти в нее и принимать грамотные решения. Один пришел — метет в одну сторону, второй пришел — во вторую, третий, четвертый... Сейчас обви­няют друг друга: тот продал, тот отдал. И поди разберись. Это первое.

Второе. В нашей исполнительной власти преобладали и  преобладают антивоенные настроения. Армия не нужна: “Вы,  офицеры, много получаете. Что вы требуете квартир?” Порошенко был одним из антивоенщиков.

Третье. Средства на строительство жилья выделяются в  последние месяцы или дни года. В 2004 году пробили 100 мил­лионов на НКЦ, дали их в конце декабря. Куда их дели?

Можно уверенно сказать, что Верховная Рада, ее Комитет по вопросам национальной безопасности и обороны работали, работают и будут работать, чтобы копейка к копейке увеличивать бюджетные расходы на строительство жилья. Вчера комитет рас­смотрел вопрос и увеличены расходы — 1 млрд 271 тыс. по спе­циальному фонду, 370 — по основному. Надо вместе бороться, чтобы было выделено именно 1 млрд 271 тыс. И мы вчера поста­вили требование Министерству обороны, чтобы хотя бы 200 млн из них выделить на строительство жилья для офицеров в отставке и запасе…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Микола Романович Селюк, заступник голови Товариства українських офіцерів. Підготуватись Артамоновій.

 

СЕЛЮК М.Р., заступник голови Товариства українських офіцерів. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні активні члени громадських організацій України! Шановні члени уряду! Конституція України наділяє Верховну Раду України правом контролю за виконанням державного бюджету України. Тільки парламентські комітети вправі здійснювати дієвий парла­ментський контроль за витрачанням бюджетних асигнувань керів­ництвом Збройних Сил України. Треба визнати, що впродовж усіх років незалежності Верховна Рада не спромоглася налагодити контроль ні за витрачанням коштів Міністерства оборони на заку­півлю житла для військовослужбовців, ні за його будівництвом та справедливим розподілом.

Комітет Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони не мав достовірних даних ні про суми коштів, отриманих від реалізації бойової та іншої військової техніки, озброєння, майна, передачі в оренду територій, військових місте­чок, окремих будівель, ні про кількість квартир, закуплених від їх надходження.

Відомо, що проблема будівництва та розподілу житла для військовослужбовців успішно успадкована від колишньої Радян­ської армії. Але з однією кардинальною відмінністю — відсутністю повного контролю за діями посадових і службових осіб по всій вертикалі органів військового управління. Ліквідація партійного контролю за процесами військового будівництва, повне ігнору­вання думки громадськості й фактично заборона функціонування громадських організацій у військових частинах розв’язала руки командирам-єдиноначальникам. На практиці це призвело до узур­пації влади командиром у всіх сферах життєдіяльності військового організму — від розподілу житла та просування по службі за протекцією до закордонних відряджень та участі у виконанні миротворчих операцій. Не є таємницею та обставина, яка, насправді, дискредитує не тільки військову владу, а й владу загалом: отримання квартир керівним складом Збройних Сил України в усіх гарнізонах і залишення їх своїм дітям за значного зростання черги серед військовослужбовців та пенсіонерів.

Створена Військова служба правопорядку у Збройних Силах України перебрала на себе функції військової прокуратури як структурного підрозділу Генеральної прокуратури України, яка має у своїй структурі спеціальні органи, відділи й управління нагляду за дотриманням законів у Збройних Силах та інших військових формуваннях. Хто чий хліб їсть? Хто приховує від суспільства правду й усі негаразди військового відомства, за рахунок якого вони утримуються, кому потрібні дублюючі структури у військових органах?

І два приклади, досить вражаючі. У цьому залі знаходиться полковник, колишній начальник Центрального управління авіацій­ного озброєння Міністерства оборони, єдиний, який у 1946 році в  п’ятилітньому віці був репресований, висланий у Сибір. Його мама, 1915 року народження, досі живе в Сибіру. Він дев’ять років як звільнений із Збройних Сил і не має квартири.

Шановний Адаме Івановичу, передаю ось вам його доку­менти, тут усе написано. Будь ласка.

І другий приклад, по Дніпропетровську. Ось копія наказу начальника Дніпропетровського гарнізону розподілити квартири всім своїм заступникам і собі та рішення суду визнати...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Нехай спілка займається чимось.

Ми послухали офіцерів. І дуже просить від імені солдатських матерів Артамонова. Будь ласка.

 

АРТАМОНОВА В., голова Організації солдатських матерів України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні присутні! Шановні народні депутати! За 15 років я вперше стою на цій трибуні. Увесь цей час я чую про соціальні негаразди, про те, що відбувається з офіцерами. Але в нашій армії є ще й солдати. Бо якщо немає солдатів, то навіщо нам офіцери? Але, позаяк обмаль часу, маю скоротити свої слова. Саме рядові солдати, сержанти, матроси і старшини — категорія військового контингенту зовсім безправна і соціально незахищена. Порушені всі їхні конституційні права. Тому що, на жаль, в українську армію перейшли всі ті негаразди, які були в радянській армії, і це приховується до цього часу. Психологічний і моральний клімат в армійському середовищі змінюється дуже повільно. У багатьох військових частинах це велика проблема. Хоча Конституція і чинне законодавство сього­дні надають юнакам право вибору, як виконувати конституційний обов’язок — зі зброєю в руках чи на альтернативній службі, що є соціально корисною.

Чинні закони — про альтернативну (невійськову) службу та  про загальний військовий обов’язок і військову службу є дискримінаційними, оскільки в нас служить лише кожен 200-й юнак з того призовного контингенту 500–900 тис. молодих людей, які досягають 18-річного віку. Призов весь час скорочується, і  наша армія переходитиме на контрактну службу. Сьогодні в українській армії налічується близько 70 тис. рядових.

Хто сьогодні служить в армії? Юнаки з соціально незахи­щених верств населення. І, хоча, здається, є з кого вибирати, що ж ми бачимо у війську? Ким командують командири? Як служиться молодим? Який стан здоров’я солдатів? Якість призову погір­шується, до війська потрапляють хворі, з низьким рівнем інтелекту та освіти, фізично слабкі, психологічно не підготовлені юнаки з найбільш соціально незахищених сімей.

Патріотизм став прерогативою злиднів. Тому генерали і  дозволили собі обікрасти солдатів, протягши через Кабінет Міністрів у 2002 році постанову №426 про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил та інших військових форму­вань, пунктом 2 якої тимчасово була припинена виплата встанов­леної вартості харчування на час відпустки солдатам строкової служби. А це і є ті самі відпускні, які отримує солдат, бо він не має зарплати, а лише грошове утримання.

Ви собі уявіть, на 20 днів по 6 гривень на день (це 100–120 гривень) солдату, який їде додому. У батьків забрали сина, помічника, і він їде додому за свій рахунок. Мати його мусить 20 днів утримувати. Це для держави...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Ви і так одержали слово поза списком. Сідайте, будь ласка.

Сергій Якович Роменський, Служба зовнішньої розвідки України. Прошу.

 

РОМЕНСЬКИЙ С.Я., начальник 5-го департаменту Служби зовнішньої розвідки України. Шановний головуючий! Шановні народні депутати України! Шановні присутні! Відповідно до указу Президента України від 14 жовтня 2004 року створено новий дер­жавний орган — Службу зовнішньої розвідки України. Законом України про Службу зовнішньої розвідки України від 1 грудня 2005 року визначені правові засади організації та діяльності органу. Відомо, що від ефективності соціальної політики залежить ставлення військових, громадян до здійснення реформ в Україні, залежить обороноздатність країни.

Офіцери і прапорщики Служби зовнішньої розвідки України більшість свого життя присвячують служінню своєму народу на  цьому специфічному напрямі роботи. Але ефективнішою її діяльність буде тоді, коли ця категорія людей буде соціально захищеною. Тому значна увага приділяється питанням забез­печення житлом співробітників як у місті Києві, так і в інших регіонах України, де дислокуються підрозділи Служби зовнішньої розвідки України.

Станом на 1 січня 2006 року на квартирному обліку в Службі зовнішньої розвідки України перебуває більш як 650 осіб. З них у  черзі на позачергове забезпечення житлом — близько 300 сі­мей, які не забезпечені житлом за місцем проходження служби. На будівництво та придбання житла в 2005 році Службі було виділено бюджетних призначень на суму 6 млн гривень. За ці кошти ми плануємо побудувати 21 квартиру за цінами, визначе­ними нормами Держбуду.

Але слід зазначити, що це житло за контрактом 2005 року буде надано тільки в 2007 році. У даний час використати бюджетні кошти на придбання житла за цінами Держбуду дуже непросто, тому що ринкові ціни майже удвічі вищі.

Залишаються не розв’язаними нормативно-правові й фінан­сово-економічні проблеми формування фонду службового житла, оренди, кредитування та компенсації витрат на його піднаймання.

Державним бюджетом України на 2006 рік заплановано виді­лення коштів на будівництво та придбання житла для військово­службовців Служби зовнішньої розвідки України в обсязі 5 млн гривень. Тобто за фінансування будівництва житла у цих обсягах військовослужбовці, зараховані на квартирний облік у 2005 році, отримають житло через 30 років.

На нашу думку, законодавча база в галузі забезпечення житлом військовослужбовців не є досконалою. Немає чіткої дер­жавної системи, яка надала б змогу прозоро, на законодавчому рівні забезпечити успіх у питанні будівництва житла для зазна­ченої категорії громадян.

Для розв’язання цієї проблеми вважаємо за доцільне роз­робити державну програму забезпечення житлом військово­службовців. У проектах законів України про державний бюджет на  наступні роки слід щороку передбачати пропорційне, по місяцях фінансування будівництва житла для військовослужбовців, віднесення даних видатків до соціально захищених. Слід зобо­в’язати місцеві органи виконавчої влади розробити та затвердити програми будівництва житла для військовослужбовців...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Шановні учасники парламентських слухань, час наближається до завершення. Практично всі, хто був записаний, одержали слово. Той, хто хотів одержати слово поза списком, сформованим профільними комітетами, на жаль, не має можливості виступити. Тому, що, ще раз повторюю, парламентські слухання готують комітети, і вся підготовка йде в них, вони формують список виступаючих.

...Це дуже добре, що записаний. Від Спілки офіцерів виступили п’ять представників, виступило все керівництво... Велике значення має, не керуйте, будь ласка, мною.

Переходимо до підбиття підсумків. Надаю пісумкове слово, 2 хвилини, заступникові міністра оборони Кредісову В’ячеславу Анатолійовичу. Будь ласка. Підготуватися Бандурці щодо рекомендацій.

 

КРЕДІСОВ В.А. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні присутні! Для мене є дуже важливими наші парламентські слухання. Ми вельми сприйнятливо ставимося до критики, висловленої на нашу адресу.

Ми вважаємо, що це проблема не тільки Міністерства оборони, вона є проблемою суспільства загалом. Бо 60 тис. без­квартирних — це 60 тис. безквартирних. Підкреслюю (і за це ми готові відповідати), у 2005 році ми зробили прорив, досягши най­кращого результату за останні 10 років — удвічі з гаком більше, ніж у 2004 році: 6,5 тис. безквартирних отримали чи отримають найближчим часом квартири. Це дуже важливо. Ми просимо, щоб нас підтримували й надалі. А те, що є критика, то це правильно, це нам надає додаткового імпульсу в роботі.

Шановний Адаме Івановичу! Шановні присутні! Ще є ряд міркувань, які я не встиг висловити у своєму виступі. Що ми про­симо? Ми просимо, щоб ви нам допомогли в 2006 році.

Перше. Ми просимо, щоб у 2006 році нам обов’язково дозволили збільшити видатки передусім на програму адаптації звільнених у запас. Нам передали цей напрям (17 тис.), але не  дали грошей. До речі, щодо цього внесено законопроект (ми звертаємося до Супрун і Крючкова), просимо підтримати його найближчим часом.

Друге. Ми просимо, щоб на початку року, з перших місяців нам хоча б по 70 млн гривень видавалось з загальної суми запла­нованих бюджетних видатків.

Третє. Ми просимо залишити функцію відчуження нерухо­мого майна через уповноважені структури, тобто не віддавати їх  Фонду держмайна, а зробити так, як це було в 2005 році. Це  надасть нам можливість утримувати ті темпи, які ми мали минулого року, коли отримали понад 200 млн гривень на поза­бюджетні рахунки Міноборони, що в 10 разів більше, ніж позаторік.

І четверте, останнє. Терміново прийняти зміни до законо­давства щодо грошової компенсації за неотримане житло. Це дуже важливо.

Дякую за те, що сьогодні проведено ці слухання.

Спасибі.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка. Від Комітету з питань законо­давчого забезпечення правоохоронної діяльності — Олександр Маркович Бандурка щодо проекту рекомендацій парламентських слухань.

 

БАНДУРКА О.М. Шановні учасники слухань! Проект рекомен­дацій розроблявся за участю представників комітетів з питань безпеки і оборони, бюджетного і з питань законодавчого забез­печення правоохоронної діяльності та відповідних відомств — Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони (не буду всі перелічувати) та громадських організацій, представ­ники яких тут виступали.

Учасники парламентських слухань наголошують, що в Україні питання забезпечення житлом та іншими гарантіями військово­службовців та осіб, прирівняних до них, є однією з найскладніших соціальних проблем. Ми наводимо відповідні статистичні дані для підтвердження цієї аргументації. Наші рекомендації спрямовані профільним комітетам Верховної Ради України, щоб прискорити підготовку проектів та прийняття в першочерговому порядку законів України про забезпечення житлом та іншими гарантіями соціального захисту військовослужбовців та осіб, прирівняних до них, та про надання житлових позик військовослужбовцям, особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяким іншим категоріям.

Комітету Верховної Ради з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і зв’язку прискорити внесен­ня на розгляд Верховної Ради України проекту Житлового кодексу України та забезпечити першочерговий розгляд відповідних зако­нодавчих ініціатив з метою створення цілісної законодавчої системи з питань житлового законодавства.

Ряд доручень передбачено Кабінету Міністрів України. Зокрема, опрацювати механізми випуску цільових облігацій внутрішньої державної позики, кредитування військовослужбовців та осіб, прирівняних до них, забезпечення фінансами на придбання житла. Аналогічний механізм — пільгового молодіжного кредитування. Запровадити механізми будівництва та придбання житла, житлових позик і виділення земельних ділянок під будівництво.

Ми також урахували пропозиції, які нам були надані письмово.

Адаме Івановичу, я думаю, що ці рекомендації можна було б сьогодні схвалити. А ми підготуємо проект постанови з цього питання і найближчим часом внесемо його на розгляд парламенту.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олександре Марковичу.

Шановні учасники слухань! Ви всі одержали проект рекомендацій парламентських слухань. Для того щоб вони набули юридичної сили, нам потрібно буде їх оформити рішенням Верховної Ради, постановою. Тому, якщо в когось з вас є заува­ження та пропозиції, ви можете їх подати, ось сидять представники секретаріатів комітетів, які готували парламентські слухання. Подайте, будь ласка. Тут у мене частина, ви мені передавали також. Секретаріат, заберете, будь ласка, ці пропо­зиції до проекту рекомендацій парламентських слухань. Споді­ваюсь, що наступного пленарного тижня ми приймемо ці реко­мендації у вигляді постанови Верховної Ради. А відповідно до нових змін до Конституції постанови Верховної Ради також набувають характеру загальнообов’язкових для виконання. Тобто будемо сподіватися, що наші парламентські слухання і проект рекомендацій, які ми сьогодні виробили, сприятимуть розв’я­занню цієї проблеми.

Будемо підбивати підсумки нашої тригодинної розмови. Я хотів би розпочати їх із цитування статті 17 Конституції України, яка говорить про те, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Далеко не по кожному зрізу нашого суспільства є подібна стаття в Конституції. Ще раз наголошую, що, враховуючи важ­ливість і особливість категорії людей, до яких ви належите, спеціально в одній із статей Конституції — 17 — відзначено обов’язок держави дбати про ваш соціальний захист. Я вам вдячний за щиру, принципову розмову, що відбулася тут із розу­мінням справи. Вона була не голослівною, а з конкретними прикладами і фактами. Позаяк говорили люди, в яких душа болить і серце розривається за стан справ, у якому перебуває ця категорія людей, що не один десяток літ віддала службі своїй державі.

Підтримую справедливу думку тих, хто говорив, що наша армія дедалі більше перетворюється на робітничо-селянську, в тому розумінні, що дедалі більше в армії служать ті, хто не має можливості, вибачте, за таке непарламентське слово “відкупи­тися” від служби.

Тут хтось з вас вносив пропозицію ці кошти зараховувати на розв’язання офіцерських проблем. Давайте. Тобто я звертаюся до працівників військкоматів, які порушують закони, займаючись зловживаннями: не беріть собі, а відправляйте в державний бюджет для будівництва житла, в тому числі, можливо, і собі. Це перше.

Друге. Це, мабуть, перші парламентські слухання, які засвід­чили, що тут більше проблем не для парламенту, а для виконавчої влади. Тому що ніхто з вас не говорив про те, що в нас недостатньо законів, які регламентують ці питання. Так, їх треба підправити. Я підтримую думку наших колег, які внесли пропо­зицію вдосконалити законодавство, негайно прийняти один чи два закони для поліпшення цієї справи. Але за великим рахунком у  нас створена достатня законодавча база для вирішення цього питання. Якраз більшість претензій стосувалася виконавчої влади, того, як виконуються ці закони.

Біда нашого суспільства, на превеликий жаль, полягає в  тому, що в нас тимчасові уряди. І як не гірко говорити, але сьогодні вас послухав один уряд, а через два місяці те, що ви наговорили, виконуватиме вже інший уряд. І він уже не чув, що ви  говорили, і він уже зобов’язань перед вами не матиме, бо він вам нічого, як кажуть, не обіцяв.

Будемо сподіватися, що зміни до Конституції, які набрали чинності з 1 січня 2006 року, остаточно вступлять в дію після парламентських виборів, що ситуація стане іншою: в нас уряд буде не на рік чи на півроку, а що ми сформуємо спільно з вами парламент, який сформує, принаймні на найближчих п’ять років, уряд, який буде стабільним і який буде зобов’язаний виконувати закони, які приймає парламент. Тому що, ще раз наголошую, особливо наша сьогоднішня розмова засвідчила, яким є розрив між двома гілками влади — законодавчою і виконавчою. Закони нібито є, закони непогані, але вони суцільно не виконуються.

Тому ще одне питання, пов’язане з тими пропозиціями, які вносились. Наголошую, що переважна більшість з того загального списку в 40 осіб, який був сформований, виступили. За винятком буквально трьох–чотирьох осіб, але це вже залишились нереа­лізованими слова представників громадських організацій і об’єд­нань, керівники яких сьогодні вже мали можливість виступити. Тобто вони ваші загальні погляди на це питання висловили. Якщо  є тексти виступів у тих, хто записувався, й у тих, хто, можливо, не записувався, але готовий був до виступу, будь ласка, знову ж таки, прошу, передайте в секретаріат. Сподіваюсь, що за підсумками парламентських слухань ми готуватимемо спеціальне видання, де ці ваші невиголошені виступи будуть поміщені.

Дуже шкода, що, говорячи про таку серйозну сферу, ми більше говорили про Збройні Сили, армію, Міністерство оборони. Менше зачіпали, бо там, можливо, трохи менше проблем з цих загальних питань, інші силові відомства. На жаль, говорячи про силові відомства, про тих, хто повинен стояти на сторожі закону, забезпечувати неухильне дотримання закону, доводилося конста­тувати, що у цій справі дуже велика маса порушень закону. І, виступаючи, ви називали конкретні приклади.

Давайте оте гасло про чисті руки якраз і застосуємо передусім стосовно тих військових формувань, у тому числі до Міністерства внутрішніх справ, у питаннях будівництва, споруд­ження, придбання, а головне розподілу житла. Бо на папері житло є. Ви називали ці конкретні приклади. Відзвітували. Воно є, але його фактично немає. Бо показали ордер, квартиру, а заселитись у неї і жити там не можна. І проблеми ці — скрізь. Як я говорив, відкриваючи наше засідання, інколи здають таке житло, що воно й на житло не схоже, є лише коробка та й більше нічого — ні води, ні тепла, ні комунікацій. Потрібно ще вкласти втричі більше коштів для того, аби це зробити придатним для життя.

І, як тут уже говорили представники профільних комітетів, усе те, що ми сьогодні напрацювали, повинно втілитись у поста­нову Верховної Ради. Сподіваюсь, вона виконуватиметься урядом, який нестиме відповідальність перед парламентом і залежатиме від парламенту, який сформує цей уряд.

Шановні учасники парламентських слухань! Ще і ще раз підтверджується (не хотів би, щоб це було істиною і для нас) відоме висловлювання про те, що той, хто не хоче дбати про свою власну армію, годуватиме чужу. Тому дбаймо про власні Збройні Сили, інші військові формування, аби не годувати тих, хто прийде сюди до нас наводити порядок.

Дякую вам за участь у нашій роботі, до побачення. Парламентські слухання оголошуються закритими.