ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЗРОШЕННЯ,

ПІДТОПЛЕННЯ ТА ПОВЕНЕЙ В УКРАЇНІ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

15 лютого 2006 року, 15 година.

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановні учасники парла­ментських слухань! Щиро зізнаюсь, зайшовши до сесійної зали, я аж розгубився, бо давненько не бачив тут такої кількості гостей. Це я до того, щоб ви впливали на народних депутатів, яких ви обираєте, аби вони так дружно ходили на засідання Верховної Ради, як ви сьогодні зійшлися на нашу розмову. А говорити ми будемо про складні й наболілі проблеми.

Йдучи до вас на зустріч, я згадував власний життєвий досвід. Батьки живуть на Волині, на Поліссі, яке постійно під­топлює. Батьки дружини мешкають на Херсонщині, яка постійно — в зоні засухи. Тому, повірте, я добре знаю проблеми, про які ми  говоритимемо. Добре розумію, якою є ваша праця, тих, хто безпосередньо зайнятий над вирішенням цих питань. У нашій залі сьогодні зібралися люди, які безпосередньо займаються пробле­мами меліорації й зрошення, питаннями, пов’язаними із повенями і  підтопленням. Тут є і представники керівного складу, ті, хто повинен це забезпечувати, і безпо­середні виконавці.

Держава має величезну матеріальну базу для цієї системи.

За даними, які підготували наші профільні комітети, на меліоративний комплекс було витрачено десь понад 20 млрд умовних одиниць. Це немалі кошти. Звичайно, є в нас величезна територія — близько 2 млн гектарів — зрошувані землі, що зага­лом становить не так уже й багато — лише 6,6% сільгоспугідь. Для порівняння: у Японії цей показник становить 82%, у Румунії — 30, у сусідній Молдові — 17, навіть у Росії — 7%. Тобто ми маємо менший показник. Але якби по-господарськи використовували те, що маємо, були б і кращі врожаї, і кращі доходи.

За даними спеціалістів, від того, що щорічно десь третину земель ми не поливаємо, то недоодержуємо до 4 млрд чистого прибутку.

Сьогодні перед початком нашої розмови ми говорили з Василем Андрійовичем Сташуком. Бідкались, що вже дожилися до того, що те, що лежить на землі — зрошувальні системи — наполовину розпродано на металобрухт. Бо землі нічийні. Те, що належить організаціям водного господарства, ще якось догля­дається і там ще є порядок. А на розпайованих землях, де немає сільгосппідприємств, викопують із землі труби і здають на металобрухт. І ті величезні зусилля, які були всіма нами зроблені для того, аби працювала ця система, нівелюються.

Не менша біда кожної осені, кожної весни нас чекає із під­топленням. Підтоплюється близько 11% загальної площі, цілі райони, досить багато сіл у різних регіонах держави: і в Карпатах, і на Херсонщині. І, так би мовити, ця біда також приходить до нас щорічно, ми вживаємо якихось заходів, але вони не завжди достатні.

З огляду на те, що я говорив, і враховуючи те, що уряд приділив нашим слуханням досить чільну увагу, у наших слуханнях бере участь перший віце-прем’єр-міністр Станіслав Телісфорович Сташевський, представники від кожної області, які мають до цього безпосереднє відношення, запрошую вести розмову фахово. Розумію, що плакати, бідкатися про те, в якому стані все знаходиться, можна і варто. Але парламентські слухання більше спрямовані на те, щоб ми виробили рекомендації, аби вийти із такого стану.

Із досвіду, із нашої слов’янської практики скажу, що коли виступаємо, то починаємо говорити про все, а насамкінець залишаємо найкращу частину виступу — рекомендації. І досить часто ми їх не чуємо, бо вже немає часу їх виголосити. Тому, будь ласка, у кожного з вас буде 5 хвилин, вкладайтеся. Нагадую тим, хто не є депутатами: в нас працює автоматичний таймер вимк­нення часу. За 30 секунд до завершення вас попередять про те, що у вас залишилося 30 секунд, тому орієнтуйтесь. А ще краще — розпочинайте свій виступ з останньої сторінки, бо там завжди — наймудріше. А потім до першої дійдете. А якщо не дійдете, то великої біди не буде.

Головне, ще раз наголошую, щоб ми почули рекомендації, висновки. Адже за результатами парламентських слухань про­фільні комітети колег Томича і Руденка (це Комітет з питань аграрної політики та земельних відносин і Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи) повинні будуть підготувати рекомен­дації, які ми затвердимо постановою Верховної Ради. А із на­бранням чинності нових положень Конституції постанови Верхов­ної Ради також є обов’язковими для виконання урядом. Тобто все те, що ми запишемо, якщо приймемо, то, сподіваюся, стане позитивом для розв’язання проблеми, яка є предметом сьогод­нішньої нашої розмови.

Працюватимемо ми довго: три години без перерви. Десь о 18 годині завершимо. Нагадую: в кого є мобільні телефони, можете подзвонити додому, передати вітання і сказати нехай увімкнуть телевізор, бо наші парламентські слухання транслю­ються і по Першій, і по інших програмах телебачення, й по радіо. Так що особливо ті з вас, хто виступатиме, закликайте, щоб вас, ваші мудрі думки слухали вдома, на місцях.

Ми заслухаємо доповідь Василя Андрійовича Сташука, десь у межах 30 хвилин. Потім співдоповіді: від Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин — 15 хвилин і від Комі­тету з питань екологічної політики, природокористування та лікві­дації наслідків Чорнобильської катастрофи — 10 хвилин. А після того перейдемо до виступів з місць, як я вже говорив, по 5 хвилин. Ось так працюватимемо. Сподіваюся, що наша праця буде продуктивною.

Тому приступаємо до реалізації порядку денного. Запрошую до слова Василя Андрійовича Сташука, голову Державного комітету України з водного господарства.

Будь ласка, Василю Андрійовичу. 30 хвилин.

 

СТАШУК В.А., голова Державного комітету України з вод­ного господарства. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Водогоспо­дарники України щиро вдячні народним депутатам, керівництву Верховної Ради за те, що сьогодні з’явилася можливість роз­глянути на такому високому рівні — парламенту — одні з най­актуальніших для життєзабезпечення держави проблеми — зро­шування сільськогосподарських угідь, боротьби з негативними явищами повеней та підтоплення земель і населених пунктів. Ми сподіваємося, що наслідком слухань буде посилення уваги як з боку законодавчої влади, так і центральних та місцевих органів виконавчої влади до розв’язання нагальних проблем водогоспо­дарського меліоративного комплексу держави.

Винесені на розгляд питання, на перший погляд, не пов’я­зані одне з одним. Їх доцільно розділити на два блоки: окремо — зрошення і окремо — підтоплення і повеней. Об’єднує їх тільки те, що об’єктивно вони зумовлені особливостями природно-кліма­тичних умов і певною мірою техногенною діяльністю людини. Також ці питання поєднує такий важливий природний ресурс, як вода.

Як відомо, Україна є однією з найбільших держав Центральної Європи, яка лежить на межі різних природних зон, з відчутно вираженою зміною сезонів протягом року. Особливість географічного положення України та вплив атмосферних процесів викликають порівняно часту, особливо останнім часом, повторю­ваність небезпечних погодних явищ, зокрема засухи, високі паводки та повені, випадання аномальної кількості опадів тощо.

У сучасних умовах розвитку економіки та розміщення про­дуктивних сил водний фактор призводить до ризику: як вели­комасштабних затоплень і підтоплень територій сільгоспугідь, об’єктів промисловості й соціального призначення, так і тривалих жорстких посух, наслідком яких є значні втрати в аграрному секторі, особливо на Півдні України.

Світовий і власний досвід свідчить, що перетворення сільськогосподарського виробництва у високорозвинутий сектор економіки неможливе без послаблення його залежності від не­сприятливих природно-кліматичних умов. І розв’язати цю проб­лему можна тільки шляхом використання зрошуваних земель у  зоні недостатнього зволоження. На сьогодні зрошення зали­шається основним фактором інтенсифікації сільського госпо­дарства, що забезпечує більше половини всього світового агро­виробництва. Свідченням цього є його застосування у 110 країнах світу. Природно-кліматичні умови України характеризуються наяв­ністю посушливих років. Зокрема, за даними гідрометеослужби, 9 з останніх 15 років були посушливими.

У таких умовах зрошувані землі, що в Україні становлять майже 7% загальної площі сільгоспугідь, набувають значення національного багатства держави, її гарантованого страхового фонду. Свідомо чи підсвідомо більшість присутніх у цьому залі й за його межами певною мірою вже є спеціалістами зрошуваного землеробства, оскільки знають, якщо овочі, картоплю чи плодові дерева вчасно не полити на городі, дачі або присадибній ділянці, то навіть у межах Києва, не кажучи про південні області, не отримаєш належного урожаю та якості продуктів.

На території України був створений потужний водо­господарсько-меліоративний комплекс, до складу якого входить понад 2 млн гектарів зрошуваних земель. У нас є чудові приклади високоефективного використання меліорованих земель. Такі відомі господарства, як кооператив “Зоря” Білозерського району, дослідне господарство “Асканійське” Каховського району Херсон­ської області, агрофірми “Свобода” Ізмаїльського району Одеської області, “Дружба народів” Красногвардійського району Автоном­ної Республіки Крим, “Таврія” Якимівського району Запорізької області та багато інших підприємств на зрошуваних землях отри­мують урожаї, що в кілька разів перевищують урожаї аналогічних культур на богарних землях.

На користь ефективності зрошуваного землеробства є той факт, що в період інтенсивного використання зрошуваних земель Україна щороку отримувала чверть всієї продукції рослинництва, у тому числі весь рис, 60% овочів і третину високопоживних кормів.

Однак останніми роками можливості зрошення використо­вуються аж ніяк не повною мірою. Суттєво зменшились обсяги поливів. Якщо у 1992 році поливалося понад 2 млн гектарів, то в 2004–2005 роках — на площі 600 тис. гектарів.

За дорученням Президента торік у серпні проведена інвен­таризація зрошуваних систем. Можу доповісти, що 160 державних водогосподарських організацій забезпечать експлуатацію 2,5 тис. насосних станцій, 51 тис. гідротехнічних споруд, 42 тис. кіло­метрів каналів, 3,5 тис. кілометрів захисних дамб та інших об’єктів загальною балансовою вартістю понад 10 млрд гривень.

Об’єкти збережено в робочому стані, вони здатні здій­снювати подачу води для зрошування на площі 1,8 гектара. Кошти на це виділяються з державного бюджету. Їх не вистачає до потреби, але торік уряд забезпечив фінансування рівномірно, стабільно і стовідсотково. Відповідно до фінансових можливостей уряд зосереджує ресурси на виконання ремонтних робіт на найбільш важливих об’єктах, від функціонування яких залежить життєдіяльність цілих регіонів. Наприклад, нині ведеться ремонт затвору головної споруди Північнокримського каналу, який пере­буває майже 50 років під водою і став потенційно аварійно небезпечним.

Великі обсяги робіт виконуються також на каналах “Дніпро — Донбасс”, Каховському магістральному та інших. На сьогодні держава забезпечує подачу води до точок водовиділу. А головна проблема полягає в тому, що сільгоспвиробники можуть поливати без істотних капітальних витрат лише 900 тис. гектарів, або 43% наявних зрошуваних земель.

Основними причинами цього є відсутність у суб’єктів господарювання потрібної кількості поливної техніки, зношеність і незадовільний технічний стан внутрішньогосподарських меліо­ративних фондів, які потребують ремонтів, реконструкції та модернізації.

Якщо у 1990 році в господарствах нараховувалося 33 тис. дощувальних машин, то на сьогодні унаслідок списання, розукомплектування та пограбування їх залишилося майже 8 тис. одиниць, які на 80% відпрацювали амортизаційний термін.

Головне завдання — створити сприятливі умови сільгосп­виробникам для придбання та оновлення парку дощувальних машин. Промисловість України має потужності для випуску сучас­ної дощувальної техніки та на рівні світових стандартів. Так, до 1990 року завод “Херсонські комбайни” виробляв понад 1600, а первомайський завод “Фрегат” — 3300 дощувальних машин щороку. І ми вже працюємо над вирішенням цього питання.

Так, Інститутом гідротехніки і меліорації, конструкторами заводів розроблені й упроваджуються нові типи машин для поливу невеликих фермерських ділянок, а також модульні системи крап­линного зрошення. Створюються спільні підприємства з виготов­лення поливної техніки. Розроблені також дешеві технології ремонту дощувальних машин.

Слід зазначити, що вартість вітчизняних машин майже удвічі нижча аналогів, що випускаються за кордоном. Однак треба створити сприятливі умови сільгоспвиробникам для їх придбання. Водночас комітет надає і надаватиме необхідну допомогу госпо­дарствам, у яких бракує дощувальної техніки, організовувати поливи поверхневим методом по борознах, смугах із застосу­ванням переносного обладнання, завдяки чому можна додатково полити до 200 тис. гектарів.

За два останніх роки практично в усіх південних областях створено інформаційно-дорадчі центри, в яких спеціалісти вод­ного та сільського господарства, вчені надають поради з питань режиму і методів зрошення, застосування нової техніки, придбан­ня запасних частин, технології виконання ремонтних робіт тощо. Вони користуються неабияким попитом. Наприклад, тільки до каховського центру Херсонської області за минулий рік було більше 3 тис. звернень фермерів, керівників та спеціалістів сіль­ськогосподарських підприємств усіх форм власності.

Унаслідок реформування аграрного сектору змінилися структура та належність внутрішньогосподарських меліоративних фондів, які в багатьох випадках фактично залишилися без госпо­даря. Така ситуація призвела до численних пограбувань трубо­проводів, руйнування окремих елементів меліоративних мереж, порушення їх технологічної цілісності.

Особливо активно викопують сталеві трубопроводи в Лу­ганській та Донецькій областях, де вже є непоодинокі випадки зазіхань і на державну власність. Це має місце і в Харківській, Запорізькій та інших областях. На жаль, переважна більшість звернень водогосподарських організацій з цього приводу до міліції, прокуратури на місцях залишається без належного реагування.

З метою збереження і визначення власника внутрішньо­господарських меліоративних фондів Верховна Рада України у 2003 році ухвалила Закон про внесення змін до Закону України про колективне сільськогосподарське підприємство, яким перед­бачена безоплатна передача до комунальної власності внутріш­ньогосподарських меліоративних систем.

На його виконання Кабінет Міністрів затвердив порядок такої передачі. За два роки в комунальну власність передано 68% таких систем, і ми працюємо далі над цим питанням.

Потребують урегулювання і питання оподаткування операцій з передачі в комунальну власність внутрішньогосподарських меліоративних систем, а також правового і фінансового забез­печення їх утримання і використання. Закономірно виникає запитання щодо об’єктивної оцінки ефективності зрошення. На  жаль, через відсутність офіційної статистичної звітності щодо збору врожаю з меліорованих земель ефективність їх вико­ристання обраховується тільки науковими установами, відомства­ми або на прикладі окремих сільгосппідприємств. Наприклад, за матеріалами багаторічних досліджень Інституту землеробства, середньозважений чистий прибуток від зрошення у цінах 2002 року без багаторічних насаджень і рису коливається в межах 1500–1700 гривень на гектар.

За нашими розрахунками, за дотримання всього комплексу агротехнологічних заходів і досягнення високої врожайності, поливаючи 1 млн гектарів, можна отримати до 8 мдрд гривень прибутку. Однак для цього потрібні додаткові кошти на суму майже 400 млн гривень для придбання поливної техніки.

Подальше нарощування площ поливів потребує істотних капітальних вкладень на реконструкцію зрошувальних систем, але й вони окуповуються. Для підвищення ефективності використання зрошуваних земель ми вже працюємо над розв’язанням першо­чергових завдань, які полягають у збереженні наявного водо­господарського меліоративного комплексу та його максималь­ному, повному використанні для виробництва сільгосппродукції.

Саме з цією метою була розроблена і у 2000 році затверджена постановою Кабінету Міністрів Комплексна програма розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь у 2004–2005 роках та прогноз до 2010 року. Стратегічним завданням цієї програми є проведення робіт з реконструкції наявних зрошувальних систем на площі 600 тис. гектарів з метою відновлення функціонування внутріш­ньогосподарської меліоративної мережі, що перебуває в незадо­вільному технічному стані, проте не втратила свого потенціалу.

Однак за період дії програма не профінансована в частині реконструкції і будівництва меліоративних систем. Не передбачені кошти на ці цілі, на превеликий жаль, і в бюджеті 2006 року.

Слід зазначити, що збільшення площ поливу шляхом рекон­струкції та відновлення працездатності меліоративних систем без поєднання з комплексом організаційних і агротехнологічних захо­дів не дасть належного ефекту. Без внесення органічних і міне­ральних добрив, яке за останні роки катастрофічно зменшилося, хімічної меліорації ґрунтів, зокрема гіпсування, застосування районованих високоврожайних сортів і гібридів рослин, впровад­ження науково обґрунтованих сівозмін і режимів поливу, систем засобів захисту рослин, не слід очікувати високих урожаїв.

Нам усім разом, центральним і місцевим органам влади, депутатському корпусу, керівникам і спеціалістам усіх рівнів, галу­зей сільського і водного господарства, наукових установ, потрібно об’єднати зусилля для розв’язання надзвичайно актуальної проб­леми — продовольчої безпеки держави шляхом повного вико­ристання можливостей зрошувальних систем для гарантованого вирощування сільськогосподарських культур.

 На це спрямовує нас і Президент, за ініціативою якого підготовлено проект Указу про заходи щодо розвитку зрошува­ного землеробства в Україні, яким встановлюється, що зрошуване землеробство є одним із напрямів державної аграрної політики. Також передбачається здійснення певних заходів на розвиток цього положення.

Зокрема, Президент зобов’язує здійснити коригування завдань зазначеної комплексної програми розвитку меліорації земель до 2010 року; ввести мораторій на списання наявних зрошувальних систем; розробити механізм державної підтримки сільгоспвиробників, які вирощують продукцію на зрошуваних землях і вкладають кошти у будівництво та реконструкцію зрошу­вальних систем; внести зміни до деяких законодавчих актів; завершити передачу в комунальну власність і не допустити подальшого знищення інженерної інфраструктури, меліоративних систем та інші заходи.

Шановні учасники парламентських слухань! Для України, як і багатьох держав світу, не менш актуальні проблеми захисту населених пунктів і територій від підтоплення, повеней і паводків. Збільшення кількості та руйнівної сили стихійних природних явищ, злив, повеней, ураганів пов’язані з глобальними змінами клімату, його періодичними коливаннями, а також чергуванням періодів підвищеної та низької водності.

Світовий досвід і аналіз даних свідчать, що збитки від шкідливої дії вод лише за останніх 20 років перевищили п’ять річних бюджетів усіх країн світу. За даними страхових компаній, збитки від аномалій природи через затоплення і підтоплення територій нині у вісім–десять разів більші, ніж 35–40 років тому.

В Україні, за експертними оцінками, від підтоплення земель тією чи іншою мірою потерпають до 16 млн осіб, або третина населення. Збитки на 1 гектар у сільській місцевості становлять від 300 до 500 гривень, а на території міст — до 10–12 тис. гривень.

Усього підтопленням уражено понад 500 міст і селищ. У 100 населених пунктах площа підтоплення перевищила 50% їх  території. Через це руйнуються житлові будинки, історичні пам’ятки, вимокають посіви. У ряді випадків наслідки підтоплення мають катастрофічний характер.

Так, у Дніпропетровську в червні 1997 року через підтоп­лення за лічені години відбулося руйнування житлових будинків на масиві “Тополь”.

Велику проблему в гірничодобувних районах Донбасу, Кривбасу та західних областей України створює застосування “мокрої” консервації шахт, що призводить до підтоплення та засо­лення земель, погіршення якості питної води.

Найбільш складною є проблема підтоплення сільських населених пунктів та сільськогосподарських угідь, насамперед у Херсонській, Дніпропетровській, Запорізькій та Миколаївській областях.

Так, сумарні збитки від підтоплення в цих областях за останні вісім років становлять понад 20 млн гривень. Через над­мірні опади тут на початку березня 2005 року було затоплено і підтоплено майже 3 тис. приватних садиб і житлових будинків. Станом на кінець 2005 року в дев’яти областях південно-східної частини України підтопленими залишаються понад 450 сіл.

Однак сказане жодною мірою не зменшує вагомості впливу на виникнення затоплення і підтоплення земель, як і не завжди продуманої господарської діяльності. Приблизно 70% факторів, які призводять до підтоплення територій, пов’язані із невико­нанням органами місцевої виконавчої влади відповідних заходів, що підтвердила і надзвичайна ситуація з підтопленням територій на Півдні країни, яка виникла у зимово-весняний період 2004–2005 років.

До таких факторів ризику, як історичне розміщення міст, селищ і сіл у заплавах річок та у так званих подах, безстічних територіях, які періодично затоплюються і підтоплюються під час сніготанення, повеней і паводків, додаються й антропогенні явища. Зокрема, неупорядкована забудова населених пунктів без горизонтального та вертикального планування її територій. Відсутність зливової каналізації, втрати водопровідно-каналіза­ційної мережі, неналежний догляд за дренажними системами, які побудовані з метою запобігання підтопленню населених пунктів і  земель, пограбування дренажних насосних станцій та ліній електропередач до них, будівництво автодорожніх і залізничних мостів, що звужують русло річок та перекривають шляхи відтоку поверхневих і підземних вод. Так, причиною підтоплення частини села Новобогданівки в Запорізькій області стало спорудження залізничного насипу, який став штучною водопідпірною спорудою.

З метою запобігання виникненню на ліквідації наслідків під­топлення в населених пунктах зазначених областей водогоспо­дарськими організаціями спільно з підрозділами Міністерства з  надзвичайних ситуацій та облдержадміністраціями розроблено спільні заходи та схеми взаємодії щодо виконання першочергових робіт, пов’язаних із відведенням надлишків води з підтоплених територій. Слід зазначити, що для подолання стихійного лиха, пов’язаного із затопленням і підтопленням територій Херсонської області в зимово-весняний період, уряд надав істотну допомогу місцевим органам влади.

Так, водогосподарськими організаціями в селі Борозенське Великоолександрівського району виконано великий обсяг робіт з обвалування та упорядкування водовідвідної мережі. У підтоп­лених населених пунктах Генічеського, Нововоронцовського райо­нів за допомогою пересувних насосних станцій відкачувалися поверхневі води. В короткий час було побудовано водовідвідну мережу в селі Подокалинівка Цюрупинського району. Вдвічі була збільшена кількість працюючих насосних станцій вертикального дренажу.

З метою визначення черговості виконання заходів Держвод­госпом спільно з Українською академією аграрних наук розроб­лено схему комплексного захисту сільгоспугідь та населених пунктів Херсонської області від підтоплення ґрунтовими водами та затоплення поверхневими водами. Необхідні заходи з ліквідації підтоплення також виконуються в цей час у Дніпропетровській, Одеській, Запорізькій та Миколаївській областях.

Водогосподарські організації забезпечують захист від затоп­лення і підтоплення населених пунктів Придніпров’я за допомогою 35 насосних станцій загальною продуктивністю 540 кубічних метрів на секунду, якими перекачується весь стік річок, відмежо­ваних від дніпровських водосховищ: Ірпеня, Козинки, Трубежа, Росі, Вільшанки, Базавлука та інших. Насосними станціями зни­жуються рівні ґрунтових вод на заселених територіях у Запо­різькій, Дніпропетровській та інших областях.

На рівні з підтопленням однією з найгостріших водо­господарських проблем в Україні є повені і паводки.

Насамперед хочу наголосити, що повені є щорічними природними циклами режиму річок і значною мірою сприяють відновленню стану навколишнього природного середовища, особливо в річкових заплавах під час проходження весняного водопілля. А паводки можуть виникати раптово, внаслідок інтен­сивних дощів та злив, по декілька разів на рік і дуже важко піддаються прогнозуванню.

Однак унаслідок господарської діяльності на водозбірних територіях та у заплавах річок розорення земель до берегів, необґрунтованого спорудження мостів та ставків, забудови заплав, захаращення і засмічення прибережних захисних смуг повені й паводки перетворилися на один із факторів, який ставить під загрозу стабільність економічного розвитку територій і викли­кає соціальну напруженість, а в ряді випадків призводить до ви­никнення надзвичайних ситуацій з катастрофічними наслідками.

Негативні прояви повеней і паводків сьогодні спостері­гаються на 27% території України, де проживає майже третина її населення.

Найбільшого впливу шкідливої дії вод зазнають гірські та  передгірські райони Карпат, а також Полісся, придніпровські та придунайські землі.

При цьому слід сказати, що Україна практично не має жодної території, де б час від часу не відчувався негативний вплив шкідливої дії вод.

Держава приділяє значну увагу питанням зменшення шкідливого впливу повеней і паводків. Так, в Україні створено потужний комплекс водозахисних споруд на Дніпрі, Тисі, Дністрі, Дунаї, який включає до 4 тис. кілометрів захисних протипавод­кових дамб, понад 1 тис. кілометрів берегоукріплювальних спо­руд, понад 600 насосних станцій для перекачування надлишків води. Однак слід визнати, що він ще є недостатнім і вимагає реконструкції, розбудови та удосконалення.

Річ у тому, що ці захисні споруди були побудовані в різні часи і розраховані, як правило, для вирішення лише локальних питань.

Сьогодні відповідальність щодо захисту від шкідливої дії вод чітко визначена Законом України про охорону навколишнього природного середовища, Водним та Земельним кодексами України, низкою нормативно-правових актів уряду. Перша комп­лексна програма протипаводкового захисту була розроблена і прийнята у 1994 році. Але економічний стан держави на той час не дав змоги виконати її в повному обсязі. І проблеми шкідливої дії вод залишилися. Нині вже розроблені й діють оновлені приро­доохоронні та протипаводкові програми, якими визначені науково обґрунтовані заходи та обсяги робіт з запобігання і ліквідації наслідків підтоплення, повеней і паводків.

Зокрема, на виконання постанови Верховної Ради у 2004 році Кабінетом Міністрів затверджена Державна програма запобігання і боротьби з підтопленням земель. У межах цієї програми, незважаючи на недостатнє її фінансування, розроб­ляються методика оцінки ризику та збитків при підтопленні територій промислових регіонів України та Генеральна схема боротьби з підтопленням територій у басейні нижнього Дніпра, що дасть можливість вживати організаційних та технічних заходів щодо зменшення негативних наслідків та втрат від шкідливої дії вод у цих регіонах.

Постановою Кабінету Міністрів у 2002 році затверджено Комплексну програму ліквідації наслідків підтоплення територій у містах і селищах України. Програмою у 2003–2005 роках перед­бачалося за рахунок усіх джерел фінансування направити на виконання передбачених нею заходів понад 500 млн гривень. Однак фактично було профінансовано лише 25% від потреби.

Така ситуація склалася насамперед і через недостатнє виділення коштів місцевими бюджетами та підприємствами. Для  виконання заходів з запобігання аваріям та техногенним катастрофам на об’єктах комунальної власності міст і селищ залучалися кошти Державного резервного фонду та субвенції з   державного бюджету. Крім зазначеного, законом України у 2002 році затверджено Загальнодержавну програму розвитку водного господарства, складовими якої є державні цільові програми природоохоронного та протипаводкового спрямування, виконання яких координується Держводгоспом України.

Насамперед це схвалена постановою Кабінету Міністрів у  2000 році Комплексна програма захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь. Нею передбачається: створити безпечні умови проживання населення; відновити сприятливий гідрологічний стан річок і водойм; поліп­шити умови формування та пропуску повеней і паводків, ефективно використовувати землі; зменшити збитки від шкідливої дії вод та захистити понад 2 тис. населених пунктів, майже 3 тис. виробничих та інших об’єктів, понад 1 млн гектарів сільгоспугідь. З початку реалізації цієї програми, незважаючи на недостатнє її фінансування, яке становило майже 37% від потреби, вдалося відрегулювати та розчистити 380 кілометрів русел річок, збуду­вати майже 38 кілометрів берегоукріплень, 68 кілометрів захисних дамб і понад 130 гідротехнічних споруд. Це дало змогу захистити понад 500 населених пунктів і 300 тис. гектарів сільгоспугідь.

З метою захисту від шкідливої дії вод, населення та території на Закарпатті, в одному із найбільш паводконебезпечних регіонів України, Держводгоспом розроблено і затверджено постановою уряду Програму комплексного протипаводкового захисту в басейні ріки Тиса у Закарпатській області. Окрім захисту населених пунктів, виробничих об’єктів та сільгоспугідь, програма має вирішити питання прогнозування повеней та паводків, визначення зон затоплення, оперативного інформування всіх учасників водогосподарського комплексу у басейні ріки Тиси про загрозу виникнення та проходження паводків. А головне — управління ними, чого досі не передбачала жодна протипаводкова програма в Україні.

Спочатку реалізації цієї програми, фінансування якої стано­вить 13% від потреби, вдалося відрегулювати та розчистити 6 кілометрів русел гірських річок, збудувати на них майже 20 кілометрів берегоукріплень, 40 кілометрів захисних дамб. Це  дало змогу захистити понад 100 населених пунктів, майже 70 тис. гектарів сільгоспугідь області та здійснити практично без­печний пропуск високих паводків у 2004–2005 роках. У межах виконання заходів програми розроблено і впроваджено автомати­зовано-інформаційну вимірювальну систему “Тиса”, яка забез­печує оперативне реагування на розвиток повеней і паводків у басейні ріки Тиси. До речі, аналогів такої системи у країнах СНД немає.

Крім видатків державного бюджету, в рамках міжнародної співпраці та міжурядових угод Держводгосп і Закарпатська облдержадміністрація для прискорення виконання першочергових заходів програми активно залучали міжнародну фінансову та тех­нічну допомогу Швейцарії, урядів США, Угорщини, Данії та органі­зацій Європейського Союзу. Загальна сума міжнародної технічної допомоги для реалізації завдань програми вже становить майже 8 млн доларів.

Підсумовуючи викладене, треба зазначити, що недостатнє та нерівномірне фінансування з державного бюджету в минулі роки зазначених програм, на жаль, не дало змоги виконати запла­новані на цей період обсяги робіт з ліквідації наслідків і запобі­гання шкідливій дії вод.

Але завдяки наполегливій і активній позиції Верховної Ради та Кабінету Міністрів ситуацію істотно змінено на краще Законом України про Державний бюджет України на 2006 рік, в якому видатки на виконання природоохоронних та протипаводкових програм сумарно збільшено втричі, зокрема за програмою “Тиса” — у сім разів. Це дало змогу нам підкоригувати програму в частині її фінансування і відповідно уточнення обсягів робіт на наступні роки, починаючи з 2006 року.

Водночас ці програми приведено у відповідність до Закону України про державні цільові програми і потребують лише роз­гляду і затвердження на урядовому рівні. До речі, програма “Тиса” 13 лютого уже затверджена урядом.

Наголошую, що проблему захисту від шкідливої дії вод слід розв’язувати комплексно, жорстко дотримуватися вимог законо­давства через реалізацію вже розроблених та прийнятих Верхов­ною Радою та урядом відповідних державних цільових програм природоохоронного та протипаводкового спрямування, які перед­бачають використання коштів не лише бюджетів усіх рівнів, а й залучення іноземних інвестицій, коштів окремих підприємств та фондів.

Сподіваюся, що сьогоднішнє обговорення, яке знайде своє відображення в рекомендаціях парламентських слухань, а голов­не  —  активна участь усіх гілок влади, депутатського корпусу, громадськості у розв’язанні актуальних для нашої держави проблем зрошення, підтоплення, повеней і паводків сприятимуть подальшому зростанню добробуту населення і розвитку галузей економіки.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Андрійовичу. Ви навіть зекономили нам трохи часу. Ми вам вдячні, сідайте, будь ласка.

Запрошую Івана Федоровича Томича, голову Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин. Будь ласка, 15 хвилин.

 

ТОМИЧ І.Ф., голова Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (багатомандат­ний загальнодержавний виборчий округ, Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Український народний блок Костенка і Плюща. Шановний Адаме Івановичу! Шановні члени уряду! Шановні народ­ні депутати, гості та запрошені! Тільки за час роботи Верховної Ради України четвертого скликання у цій залі як на парла­ментських слуханнях, так і під час проведення днів уряду з ініціа­тиви Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин розглядалися питання розвитку агропромислового комплексу України. Усьоме питання українського села розглядались учора в цій залі. Сьогодні ж на порядок денний парламентських слухань внесене важливе питання щодо таких назрілих проблем, як зро­шення, підтоплення та повеней у країні, де авторами проекту постанови є народні депутати України Самойлик, Оржаховський, Грач.

Ці питання внесено на широке обговорення в парламенті з  фахівцями, представниками усіх регіонів України, науки і гро­мадськості з метою прийняття рекомендацій щодо кардинальних змін у політиці інтенсифікації землеробства і забезпечення протидії негативним впливам навколишнього природного середовища.

Шановні учасники парламентських слухань! Враховуючи регламент, обмаль часу на виступ, спинюся переважно на проблемах зрошуваних земель. Як ви знаєте, дві третини території України є несприятливими для стабільного сільсько­господарського виробництва. У південних регіонах це 40% території. Катастрофічно мало випадає опадів, від чого майже щорічно сільськогосподарське виробництво зазнає величезних збитків.

За оцінками фахівців, це більше третини продукції агропромислового комплексу, що значною мірою повинно забез­печувати продовольчу стабільність країни незалежно від погодних умов. Для України аграрної є неприпустимою ніяка продовольча криза. Тільки ефективне використання зрошуваних земель та на цій основі поступове нарощування експортного потенціалу якісної сільськогосподарської продукції. Для цього Україні необхідні національна програма та політична воля для її реалізації.

Аналіз світового досвіду розвитку сільськогосподарського виробництва свідчить, що найбільших успіхів досягли країни, де належним чином використовуються зрошувальні системи на рівні національних програм.

Так, Японія має 3 млн гектарів іригаційно підготовлених площ, що становить 82% площ усіх посівів. І завдяки їм забез­печуються не лише потреби 126-мільйонного населення країни в  продуктах харчування, а й ще за рахунок експорту сільсько­господарської продукції вирішується питання придбання енерго­носіїв, зокрема нафтопродуктів, що є досить актуальним для України.

Навіть у Єгипті, в Африці, маючи лише понад 3 млн сільсько­господарських угідь, які зрошуються, забезпечується продовольча стабільність 63 млн осіб.

В Україні зусиллями попередніх поколінь завдяки виділенню значних державних обсягів централізованих інвестиційних і фінан­сових ресурсів створено науково-технічний потенціал у галузі зрошуваного землеробства. Побудовано багато водойм, магі­стральних каналів, насосних станцій, великі державні зрошувальні системи на площі понад 2 млн гектарів.

На початку 1990-х років на меліорованих сільгоспугіддях вироблялася чверть валової продукції рослинництва. Ці землі відігравали надзвичайно важливу роль у стабілізації сільського господарства в несприятливих природно-кліматичних умовах південних регіонів.

Що ж маємо сьогодні? Через відсутність цілісної концепції реформування майнових та земельних відносин в агропромисло­вому комплексі виникли та затяглись системні кризові явища в економіці сільськогосподарських товаровиробників, де зрошува­не землеробство опинилося в особливо скрутному становищі, а якщо простіше, то в занедбаному стані.

Так, останніми роками в Україні лише третина зрошуваних земель поливається, а це означає, що господарства щорічно недоотримують понад 4 млрд гривень чистого прибутку.

За умов складного фінансового становища для більшості сільгосптоваровиробників інженерна структура зрошення стала майном, за рахунок якого господарства, віддаючи його в заставу, отримують кредити. Це призводило до проведення опису активів сільгосппідприємств, у тому числі дощувальних машин, насосного обладнання. Так, у Білозерському районі Херсонської області на підставі рішень ліквідаційних комісій за борги демонтовано внутрішньогосподарські трубопроводи і знищено зрошення на території Станіславської сільської ради — на площі 20 тис. гектарів, Широкобалківської сільської ради — на площі 810 гектарів, Білозерської сільської ради — на площі 400 гектарів. Усього ж по Херсонській області на підставі рішень сесій сільських рад, ліквідаційних комісій та розкрадань демонтовано 160 кіло­метрів внутрішньогосподарської зрошувальної мережі, внаслідок чого безпідставно виведено із користування понад 30 тис. гектарів зрошуваних земель.

Водночас однією з головних причин занепаду зрошуваного землеробства є істотне погіршення технічного стану внутрішньо­господарської частки меліоративних систем, яка знаходиться у власності суб’єктів господарювання, правонаступників колишніх колективних сільгосппідприємств. Особливо потерпають зрошу­вальні мережі, які останніми роками стали дуже привабливими для фірм-“металістів”, і вже серед білого дня вирізаються трубо­проводи. З цієї причини зникли з полів майже 25 тис. дощу­вальних машин орієнтовною вартістю (вдумайтеся!) близько 3 млрд гривень.

Протягом останніх років списано і переведено в богарні 250 тис. гектарів зрошуваних земель, або удвічі, ніж за десять попередніх років.

Замість того щоб предметно працювати на відновлення зрошення, у багатьох областях пішли шляхом найлегшого опору і стали активно списувати меліоративні системи. Лідерами у цих питаннях є Харківська, Донецька, Луганська та ряд інших областей.

Головною проблемою є виготовлення дощувальних машин та створення сприятливих умов для сільгоспвиробників для придбання комплексів зрошувальної техніки хоча б на рівні 30-відсоткової компенсації сільгосптоваровиробникам, як це відбу­вається на складну сільськогосподарську техніку. Через незадо­вільний фінансовий стан для більшості сільгосппідприємств і фермерів придбання такої техніки неможливе.

Хочу наголосити, що вітчизняна дощувальна техніка сьогодні значно дешевша, ніж зарубіжна. Наприклад, вартість однієї стаціонарної дощувальної машини “Фрегат” у середньому стано­вить 110 тис. гривень із сезонним навантаженням 70 гектарів з  однієї позиції. Вартість імпортних дощувальних установок, які сьогодні використовують у своїй діяльності деякі суб’єкти госпо­дарювання, — теж приблизно в цих межах. Проте сезонне їх завантаження утричі менше. Очевидно, що питомі капітало­вкладення та енергетичні витрати на гектар поливу вітчизняних дощувалок також значно нижчі.

Стрижневе питання галузі — кадри. Спеціалісти у вузах ІІІ–ІV рівнів акредитації сьогодні готуються в Рівному, Дніпропетров­ську та Херсоні з державним замовленням близько 190 осіб, що в  чотири рази менше, ніж у 1990-х роках. Підготовка молодших спеціалістів здійснюється у дев’яти технікумах і коледжах в обсязі 300 осіб, тоді як у 1985 році було 800 осіб. Підготовка кадрів масових професій для зрошуваного землеробства здійснюється в Золотоніському професійно-технічному училищі — 29 осіб у 2005 році та п’яти технічних школах Держводгоспу.

Ефективність зрошуваного землеробства поряд з технічним та кадровим забезпеченням зумовлює необхідність жорсткого дотримання агротехнологічного регламенту, без якого поливи не дадуть очікуваного результату.

Не використовуються також належним чином можливості щодо поповнення гумусу шляхом заорювання рослинних решток, використання седератів. Практично припинена хімічна меліорація ґрунтів. Потребує упорядкування також структура посівних площ у поєднанні з застосуванням елітних сортів насіння та волого­любних культур на зрошенні, впровадження науково обґрунто­ваних сівозмін, що дасть можливість на тлі підвищення родючості ґрунтів отримувати стабільно високі врожаї.

Хотів би при цьому звернути особливу увагу на необхідність суттєвого збільшення обсягів фінансування науково-прикладних розробок з питання впровадження новітніх технологій у зрошуване землеробство. Це наша перспектива.

Безумовно, перспективою застосування водозберігаючих зрошувальних технологій є розвиток зрошення на сучасному етапі, яке повинно відбуватися з урахуванням світових тенденцій на переважне застосування водоощадних, екологічно безпечних способів поливу.

Насамперед при проведенні реконструкції та модернізації наявних зрошувальних систем повинно передбачатись застосу­вання крапельного зрошення, особливо для поливу овочевих, плодово-ягідних, баштанних, ряду цінних технічних культур та винограду.

При цьому слід пам’ятати, що застосування крапельного зрошення дає змогу майже в п’ять разів економити воду та удвічі підвищувати врожайність сільськогосподарських культур завдяки чому їх вирощування стає стабільно прибутковим бізнесом і про це свідчить досвід багатьох вітчизняних господарств.

Основним способом поливу зернових та кормових культур є  і повинно залишатися дощування, але на новітній технології та  технологічній основі з застосуванням екологічно допустимих поливних норм. Перехід на екологічно допустимі поливні норми, що враховують склад та властивості ґрунтів, поточні погодні умови, дасть змогу звести до мінімуму втрати води на інфільтра­цію, а отже, мінімізувати розвиток процесів підтоплення.

Сьогодні немає важливішого завдання, ніж стабілізація економіки агропромислового комплексу. І ми повинні спрямувати зусилля всіх гілок влади на організацію його виконання.

Стосовно проблем підтоплення і повеней. Сам факт, що сьогодні майже тисячу міст і селищ, сільських населених пунктів та близько 60 млн наших співвітчизників тією чи іншою мірою потерпають від цих явищ, а сільське господарство зазнає вели­чезних збитків, не може не викликати занепокоєння. І це потребує конкретних дій гілок влади, громадськості щодо ліквідації цих явищ і особливо запобігання їм.

Шановні учасники парламентських слухань! Цілий ряд проб­лем, які стосуються зрошення, підтоплення і повеней, у короткій інформації не вдалось охопити. Я розраховую на ваші виступи, на ваші пропозиції, які Комітет з питань аграрної політики та земель­них відносин обов’язково врахує у проекті рекомендацій, які будуть прийняті за результатами парламентських слухань.

Щиро дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Іване Федоровичу.

Геннадій Борисович Руденко, голова Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Будь ласка, 10 хвилин.

 

РУДЕНКО Г.Б., голова Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (виборчий округ №149, Полтавська область). Дякую. Шановні учасники парламентських слухань! Традиційна форма виступу у Верховній Раді передбачає своєрідну формулу. Якщо ти провладний депутат — то хвалиш уряд, якщо в опозиції — то лаєш. Я не входжу до жодної з фракцій, то відійду від цієї формули і зроблю наголос на фактах, а висновки робіть самостійно.

У 2003 році відбулися подібні парламентські слухання на тему підтоплення земель в Україні. З понад 30-ти пунктів реко­мендацій виконана, і то не в повному обсязі, третина. Недисци­плінованість, небажання чути та виконувати рішення Верховної Ради, у тому числі напрацьовані на парламентських слуханнях, притаманні будь-якому урядові будь-якого кольору.

Фінансовий блок уряду за традицією героїчно бореться з  наслідками екологічних проблем, замість того щоб планово фінансувати передбачені програмою закони. Погіршує цю ситуа­цію і те, що сьогодні не виконуються не лише фінансово орієнто­вані програми, а й накопичується велика кипа проектів, прийняття яких гальмується вузькокорпоративними інтересами.

До речі, за часів прем’єрства Тимошенко була чудова ідея —приймати рішення уряду лише в разі їх 100-відсоткової підтримки всіма членами уряду. Кожен міністр стояв би на боці інтересів свого напряму і ніс персональну відповідальність. Але розбіжність слів і реальних справ, на жаль, ще одна характерна риса українських урядів часів незалежності. Немає відповідальних, і тут, мабуть, вина і наша, народних депутатів, і урядовців.

Коли постукає біда — гроші знаходяться, а до цього — діє залишковий принцип фінансування. Тому хочу, щоб теми виступів сьогодні зосереджувалися навколо одного — кошти і дисципліна. Площа підтоплюваних земель в Україні (Адам Іванович сказав — 11%) — близько 20%, а тенденція йде до того, що найближчим часом це може бути 24–25%, якщо не вжити невідкладних заходів. Проблема загострюється. З 1989 року починає зростати проб­лема підтоплення у Херсонській, Миколаївській, Одеській, Дніпро­петровській та інших областях.

Побудовані на початку 1960-х років міжгосподарські зрошу­вальні системи технічно та морально застаріли, втрати води в них сягають критичної межі. Передбачені Комплексною програмою розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зро­шуваних та осушених угідь у 2001–2005 роках та прогноз до 2010 року заходи недостатньо фінансуються. І про це вже сьогодні говорили доповідачі. Втрати води у водопровідно-каналізаційних мережах сягають 30%. Затоплення шахт, кар’єрів призводять до катастрофічного підйому ґрунтових вод. Лише за рахунок технологічних втрат води рівні ґрунтових вод піднімаються зі швидкістю 0,3–0,5 метра на рік, а в зоні впливу каналів водосховищ — 1,5–2 метри на рік. Від процесів підтоплення та їх  наслідків тією чи іншою мірою потерпають до 16 млн осіб. При цьому органами місцевої влади та місцевого самоврядування не приділяється достатньої уваги плануванню територій населених пунктів, відведенню дощових та зливових вод, скороченню втрат у  мережах водопостачання та водовідведення, забезпеченню належного стану інженерних систем, дренажу тощо.

Особливе місце серед протипаводково небезпечних терито­рій посідають басейни річок Тиси, Дністра, Пруту. Гірський харак­тер цих територій, густа річкова мережа, значні атмосферні опади зумовлюють бурхливі паводки, що повторюються кілька разів на  рік, унаслідок яких населення та економіка країни зазнають відчутних збитків. Слід відмітити, що в останні десятиліття частота високих паводків невпинно зростає, а фінансування на проти­паводкові роботи не збільшується.

Збільшення повторюваності великих паводків вчені-спеціа­лісти пояснюють у тому числі негативними змінами на водозабо­рах, найперше вирубуванням високогірних лісів. Багато лісозаго­тівельних фірм роблять це з порушенням технології і природо­охоронного законодавства. Швидкість поверхневого стоку на голих схилах у 40 разів вища, ніж на вкритих лісом, і вода, не затри­муючись, стікає з гір і формує небезпечні рівні в річках. У резуль­таті рядові за величиною паводки спричиняють високі рівні води, що завдають значних збитків.

У країні немає жодного регіону, на жаль, у якому створення водоохоронних зон з виділенням прибережних захисних смуг уздовж річок та навколо водойм здійснювалося б у необхідних обсягах. Плануючи противопаводкові заходи, слід урахувати й зміни в їх проявах. Затоплення і підтоплення внаслідок ката­строфічної зливи сіл та сільгоспугідь у Запорізькій, Миколаївській, Одеській і Херсонській областях проявляються навіть у тих райо­нах, де раніше такого масштабу затоплень не було.

Інтенсивне руйнування берегової смуги Кременчуцького водосховища може призвести до того, що місто Черкаси зали­шиться без питної води. Поки що робота насосних станцій, які перекачують стік річок, відмежованих від дніпровських водо­сховищ (Ірпінь, Трубіж, Козинка та інших), не викликає ніякої стурбованості. Однак споруди експлуатуються 50 років, потре­бують невідкладної реконструкції, тому що, якщо вони вийдуть з ладу, то під загрозою будуть такі населені пункти, як Переяслав-Хмельницький, Ржищев, Кременчук, Нікополь, Марганець, Орджо­нікідзе, Кам’янка-Дніпровська, які знаходяться на 7–15 метрів нижче рівня води в дніпровських водосховищах.

Уряду необхідно розглянути це питання разом з рекон­струкцією каскаду дніпровських гідроелектростанцій. Не можу не наголосити на тому, що збитки від шкідливої дії вод збільшуються залежно від масштабів освоєння заплавних земель, забудови житлом, виробничими спорудами, комунікаціями. Останніми деся­тиліттями масштаби використання заплавних земель значно зросли і, на жаль, навіть затверджені Кабінетом Міністрів поло­ження про порядок використання земель у зонах можливого затоплення фактично не працюють.

Свіжий приклад — забудова заплавних земель у Кончі-Заспі під Києвом. Можна сказати, що постає проблема захисту від затоплення окремих територій, розташованих у безпосередній близькості до Києва.

Крім того, за рахунок інтенсивних паводків і розмиву берегів прикордонних річок Україна втрачає ще й територію. А такі про­цеси відбуваються в декількох місцях на Тисі, Західному Бузі та Пруті. Тому берегоукріплення та протипаводкові заходи виконують ще одну важливу функцію — збереження територіальної цілісності України.

Через ці обставини Кабінет Міністрів має вирішити, врешті-решт, питання щодо вишукування необхідних коштів для повного фінансування передбаченого програмами.

Окремо потрібно спинитися на підтопленні територій під час закриття шахт. Процес закриття шахт у Донбасі, як і в Західному регіоні України, набрав обертів, починаючи з 1996 року. За да­ними Агентства регіонального розвитку “Донбас”, на сьогодні у  стадії закриття — 50 шахт та одна гірничо-збагачувальна фабрика. Незважаючи на майже десятилітній період, системного підходу до цього процесу в Україні не вироблено.

Існує декілька способів консервації шахт — “суха”, “напів­суха” та “мокра”, але, на жаль, в Україні найбільшого поширення набула “мокра” консервація шахт. І на цей час близько 90% шахт закривалися саме за цією схемою.

А негативні наслідки цього способу є такими, що фактично високомінералізовані шахтні води надходять у підземні поверхневі водні об’єкти і, враховуючи, що вміст солей у цих водах сягає 20–30 грамів на літр, питання водозабезпечення населення цих регіонів опиняється під загрозою.

Також хотів би сказати, що Луганська область — одна з найскладніших у цьому питанні, де відвід становить близько 50% загального обсягу зворотних вод і перевищує 200 млн кубічних метрів води на рік. У маловодні роки обсяг скиду таких вод удвічі–втричі перевищує власний стік місцевих річок.

У межах вугільнодобувних районів Донбасу 20–40% тери­торій підтоплені й заболочені. Найбільш небезпечна ситуація, як я сказав, у Луганській області, зокрема у Стаханівському районі, де ліквідація шахт призвела до підтоплення понад 600 гектарів землі, на яких розташовано понад 2 тис. житлових будинків, дачних ділянок, промислових об’єктів, а також водо­забірні споруди питного водоводу.

Такі ж самі негативні явища є й у Дніпропетровській, Львівській, Волинській областях. Тому хочу зазначити, що лікві­дація шахт “мокрим” способом не знімає ще й проблеми ризику забруднення довкілля, насамперед атмосферного повітря, вики­дами вибухонебезпечного газу метану. “Мокра” консервація при­зводить до виштовхування водою метану з гірських порід на поверхню, проникнення його до адміністративних та житлових будинків. Лише в Луганській області загальна площа ділянок, де існує така загроза, — 2,5 тис. гектарів.

При закритті шахт потрібно враховувати увесь комплекс негативних наслідків, які створюють загрозу життю населення і забруднення довкілля не лише на вугледобувних територіях.

Шановні учасники парламентських слухань! Представниками нашого комітету підготовлений проект постанови Верховної Ради, яким пропонується таке.

Перше. Закріпити відокремлення функцій управління та контролю від господарських функцій у сфері водного госпо­дарства.

Друге. Утворити національну акціонерну компанію “Водгосп” з покладенням на неї господарських функцій.

Третє. Заборонити ліквідацію шахт методом “мокрої” консервації.

Четверте. Заборонити меліорацію ґрунтів без урахування їхньої вологості.

П’яте. Тотальне впровадження на українських підприємствах системи екологічного менеджменту й аудиту.

Ми розробили ще понад 30 пропозицій (назвати їх не вистачає часу).

Наголошую, що сенс будь-яких починань — у їх завершенні. Тому бажаю майбутній Верховній Раді, урядовій коаліції побороти усталену практику не бачити й не чути та виконати заплановані заходи в повному обсязі. Хоч із сумнівом, але я в це вірю.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Геннадію Борисовичу.

Ми заслухали доповідь і співдоповіді. Тепер обговорюва­тимемо їх, висловлюватимемо свої думки. Тут є в нас підготов­лений список. Будемо чергувати: один — депутат, другий — не депутат, бо депутатів ми маємо можливість почути частіше. Хотів би, щоб більше сьогодні виступило тих, хто рідко має можливість бути на трибуні Верховної Ради. Нагадую, виступ — 5 хвилин.

Моторний Дмитро Костянтинович Моторний, голова правління приватного орендного кооперативу “Зоря” Білозер­ського району, Херсонщина. Підготуватися Віталію Коржу.

 

МОТОРНИЙ Д.К., голова правління приватного орендного кооперативу “Зоря” Білозерського району Херсонської області. Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! У аграрному секторі економіки склалася надзвичайно непроста ситуація. Саме тому, що держава не працювала в напря­мі стабільного отримання врожаїв в умовах ризикованого земле­робства. За комплексом природних факторів Херсонщина суттєво відрізняється від центральних областей України, таких як Він­ницька, Черкаська, Полтавська, Дніпропетровська. На відміну від цих регіонів у Херсонській області отримання стабільних урожаїв можливе тільки на зрошуваних землях.

Безумовно, зрошуване землеробство — енерго- та ресурсовитратна галузь агровиробництва. На зрошуванні нам додатково доводиться витрачати на кожен гектар близько 350–380 гривень, однак альтернативи зрошенню в нашому степовому регіоні немає.

Хотілося б згадати ті напрацювання, які були в нашому господарстві, коли в нас була створена школа передового досвіду щодо ефективного використання зрошуваних земель. У 1984 році на площі 200 гектарів було отримано 924 центнери помідорів з кожного гектара. Вдумайтесь, 200 гектарів і 18 тис. тонн помідо­рів! На 40 гектарах було отримано по 2500 центнерів з кожного гектара кормового буряку. 40 гектарів і 10 тис. тонн буряку дава­ло змогу забезпечувати все тваринництво кормами.

Це тільки деякі такі приклади, а їх дуже багато. Ось що таке справжнє зрошення. Який на сьогодні стан зрошуваних земель у нашому господарстві? Ціною немалих зусиль ми пройшли мимо реформ, на яких наполягали реформатори. Збережено єдиний господарський комплекс, і це не дало можливості пограбувати його. Маємо 560 гектарів сільгоспугідь, в тому числі 1 тис. 700 гектарів зрошуваних. Зрошення дало змогу в минулому році забезпечити якісними кормами 3500 голів великої рогатої худоби. Надоєно 5500 тонн молока та вироблено понад 300 тонн м’яса. Отримано зернових 55 центнерів — цифра, яка на зрошуваних землях є дуже низькою. Раніше це було 62–74 центнери.

Сьогодні у зв’язку з тим, що є цілий ряд факторів, які не залежать ні від Держводгоспу, ні від нас, головне все-таки — фінанси. Коли 5 вересня, тоді як ми розпочинаємо сівбу, нам кажуть, що перекриваємо воду, бо немає грошей, Мінфін не дає ні копійки, про яке зрошення можна говорити, коли ми не змогли навіть полити те, що посіяли на зрошенні в минулому такому складному році? Це саме ті недоліки, які не дають нам можливості працювати так, як потрібно.

Дощувальні машини “Фрегат”, “Дніпро”, а також ДДА-100М, яку ми відпрацьовували у себе в господарстві ще в 1960 році, вичерпали свій ресурс уже декілька разів. Наша техніка морально і  технічно застаріла, нам потрібно повністю провести технічне переоснащення, метод затоплення водою сьогодні не підходить. Нам потрібні не тільки енерго-, а й водозберігаючі системи, якими керують комп’ютери. На ринку з’явилася нова, більш енерго­економічна й ефективна дощувальна машина, але ж вона дуже дорого коштує, а коштів на це в селян немає.

Дійсно, все розграбовано, викопано і продано. То запи­тання: чи є в державі людина, яка могла б сказати: “Годі!”. Ми на кожній нараді, на кожних зібраннях про це говоримо, і що? І після цього все одно виривають і вивозять, тому що це все передано в комунальну власність. Сільрада вирішує, і роблять, що хочуть…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Дмитре Костянтиновичу. Вас не чують, бо мікрофон уже 30 секунд як вимкнено. Ваші 5 хвилин закінчились. Дякую.

Віталій Терентійович Корж, народний депутат. Підготуватися Олександру Буркуну.

 

КОРЖ В.Т., член Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства
і зв’язку (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Виборчий блок Юлії Тимошенко”). Фракція Блоку Юлії Тимошенко. Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парла­ментських слухань! Ми вважаємо, що питання зрошення сьогодні потрібно розглядати не з погляду його впливу на підтоплення, тому що цей вплив не є визначальним. І, як справедливо гово­рилося, не зрошення зумовлює ускладнення водно-екологічної ситуації в різних регіонах України, а величезний комплекс взаємо­пов’язаних причин переважно природного походження, посилених неадекватною та нераціональною техногенною, тобто нашою, господарською діяльністю.

Нинішній стан зрошення в Україні не просто незадовільний, а кризовий. Адже наявна кількість дощувальної техніки, що у п’ять разів менша за потребу, повне припинення її виробництва, відсутність дієвого механізму державної підтримки землеробства на зрошуваних землях призвели до того, що сьогодні ми умовно поливаємо близько 500 тис. гектарів за наявності всієї інфра­структури для подачі води на зрошення майже 2 млн гектарів. Як наслідок: зрошення перестало виконувати свою головну функ­цію — страхового фонду держави в її продовольчому та ресурс­ному забезпеченні, особливо в роки з несприятливими погодними умовами. А таких років у зв’язку з глобальними змінами клімату стає дедалі більше.

Якщо ще в 1990-х роках ми говорили, що кожні два роки з п’яти є посушливими, то останнє десятиріччя дає підстави стверджувати, що таких років — три з кожних п’яти.

Тому нам потрібно вжити термінових заходів щодо від­новлення зрошення на мінімально необхідному для забезпечення продовольчої безпеки держави рівні. Цей рівень, за даними досліджень Української академії аграрних наук, має становити 1,8–2 млн гектарів.

За такої площі зрошення та за раціональної структури посівів щорічно можна отримувати 5,5–6 млн тонн зерна, причому переважно другого та третього класу. Хочу особливо це підкрес­лити, сучасні інтенсивні технології вирощування багатьох сільсько­господарських культур використовують зрошення як визначальний елемент забезпечення стабільно високої про­дуктивності, а не як бажаний, як це було ще 10–15 років тому.

Окрім гарантованого продовольчого та ресурсного забез­печення держави, відновлення зрошення сприятиме розв’язанню ще однієї дуже важливої для України проблеми — оптимізації землекористування, а саме: зменшення розораності земель шляхом виведення із сільгоспвикористання до 10 млн гектарів ріллі. Тільки відновлення зрошення дасть змогу збалансувати втрати продукції від зменшення площі ріллі.

Що стосується можливого впливу зрошення на розвиток процесів підтоплення, то хочу з усією відповідальністю наголо­сити, що українською аграрною наукою напрацьовані всі необхідні технічні та технологічні рішення, широке запровадження яких у практику ведення зрошення повністю виключає його негативний вплив на розвиток процесів підтоплення земель.

Підсумовуючи, хочу ще раз наголосити, що альтернативи розвитку зрошенню сьогодні немає. Для якнайшвидшого його відновлення необхідно віднести розвиток зрошуваного землероб­ства до пріоритетних напрямів аграрної політики, розробити та запровадити Указом Президента або рішенням Верховної Ради, чи постановою Кабінету Міністрів механізм державної підтримки зрошення. У зв’язку з цим нам слід бути готовими до виникнення ускладнень водноекологічної ситуації постійно. А тому від імені фракції БЮТ ще раз пропоную включити до проекту рекомендацій наших парламентських слухань положення про пріоритетність фінансування програм захисту земель від процесів шкідливої дії вод.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Олександр Володимирович Буркун, голова Джанкойської районної державної адміністрації, Автономна Республіка Крим. Підготуватися Плющу. Є Іван Степанович?

 

БУРКУН О.В., голова Джанкойської районної державної адміністрації, Автономна Республіка Крим. Уважаемый Иван Адамович! Уважаемые народные депутаты! Уважаемые пригла­шенные на парламентские слушания!

Джанкойский район — один из крупнейших районов Крыма. Его площадь составляет 2667 квадратных километров, или практически 10% территории полуострова. Территория района расположена в степной зоне Крыма, где сельское хозяйство всегда зависело от погоды. Частые засухи могли полностью уничтожить урожай. Поэтому орошение в таких условиях — главный фактор, гарантирующий стабильное получение урожая.

По-настоящему свое развитие орошение получило с приходом в Крым днепровской воды и с пуском Северокрым­ского канала осенью 1965 года. С этого времени началось мощ­ное развитие орошаемого земледелия в Джанкойском районе, а с ним — укрепление финансового положения хозяйств, развитие социальной сферы на селе, строительство дорог и жилья.

К 1991 году площадь орошаемых земель на территории Джанкойского района составляла около 72 тыс. гектаров. Подача воды на поля осуществлялась 71 насосной станцией. В хозяйст­вах имелась 751 единица дождевальной техники.

К сожалению, реформы в сельском хозяйстве наложили свой отпечаток и на воднохозяйственный комплекс. Его инфра­структура (а это и магистральные и распределительные каналы, гидротехнические сооружения, насосные станции) требуют ре­монта, реконструкции и модернизации и могут после проведения комплекса мероприятий быть менее затратными в эксплуатации. На сегодня усилиями водохозяйственных организаций обеспе­чивается эта работа.

Более критическое положение с внутрихозяйственными оросительными системами, находящимися на балансе коллектив­ных сельхозпредприятий.

То, о чем говорил Дмитрий Константинович, я целиком и полностью поддерживаю, и не буду повторяться. Но скажу, что многие хозяйства после реформирования раздробились. На сме­ну крупному сельхозпроизводителю пришел мелкий, который сегодня нуждается в малопродуктивной, малоэнергетически емкой системе орошения для того, чтобы на значительно мень­ших площадях получать те высокие урожаи, о которых говорил Дмитрий Константинович.

Затянувшийся процесс перехода хозяйства на новые методы хозяйствования привел к распаду крупных хозяйств на  более мелкие субъекты. По результатам инвентаризации 2004 года, в настоящее время не могут быть использованы в объеме 1991 года по назначению орошаемые земли по следую­щим причинам: неисправность объектов внутрихозяйственной сети в результате разрушения сети каналов, выхода из строя и  отсутствия запорно-регулирующей арматуры, трубопроводов и гидротехнических сооружений.

Я — вчерашний руководитель хозяйства, где проработал девять лет. В 1990-х годах предусматривалась реконструкция и  модернизация за счет государственных средств системы орошения, которая была введена у нас с сооружением Севе­рокрымского канала.

Но 1990-ые годы канули в лету, и на сегодняшний день все остается на том же уровне, хоть и функционирует эта система, но, сами понимаете, каждая деталь, каждый узел и агрегат имеют свой срок действия, ведь ничего вечного не бывает.

То же самое касается дождевальной техники. Она разукомп­лектована, как и внутрихозяйственные насосные станции. Требуется реконструкция внутрихозяйственной сети, в частности в Джанкойском районе, на площади 12 тыс. гектаров.

Несмотря на это, орошение продолжает играть важную роль в развитии сельскохозяйственного производства. Без него невоз­можно возделывание риса, овощей, вести интенсивное садо­водство и виноградарство. Поэтому решение накопившихся проблем, возрождение эффективного функционирования водо­хозяйственного мелиоративного комплекса, эффективного ис­пользования орошаемых земель и их роли в обеспечении государства продовольствием необходимо поставить на государ­ственный уровень.

При этом необходимо разработать и ввести в действие механизм государственного регулирования экономических и фи­нансовых взаимоотношений субъектов в сфере мелиорации, а  также обеспечить поддержку сельскохозяйственных произво­дителей, осуществляющих свою деятельность на орошаемых землях. Среди первоочередных мер, требующих решения на госу­дарственном уровне, следует: возобновить финансирование государственных программ, направленных на развитие и вос­становление оросительных систем. Осуществить разработку и выделение мероприятий по развитию орошаемого земледелия, предусматривающих восстановление как межхозяйственной,
так и внутрихозяйственной мелиоративных систем, а также их реконструкцию и внедрение водно- и энергосбережения, уделив при этом особое внимание новым технологиям полива. Прежде всего это капельное орошение, так как оно менее затратное в потреблении воды и соответственно….

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Ще раз нагадую: починайте з остан­ньої сторінки, до першої дійдете.

Іван Степанович Плющ, народний депутат. Підготуватися Яцику. Іван Степанович без сторінок іде.

 

ПЛЮЩ І.С., член Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (виборчий округ №209, Чернігівська область). Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Зайшовши в цю аудиторію, я подумав, що засновники меліоративної системи, особливо її кадровий потенціал, були настільки мудрі, настільки вдало все робили, що коли ми схаменемося, то ще зможемо розв’язати цю проблему.

Дмитре Костянтиновичу, я думав, що ви згадаєте Миколу Андрійовича Гаркушу, Василя Миколайовича Ткача, і, звісно, сущого Хоріва. Слава Богу, Василь Андрійович Сташук виявився їхнім здібним учнем і продовжувачем цієї справи.

Тому доповідь голови державного комітету Василя Андрійовича Сташука, мені здається, не потребує якихось ґрунтовних доповнень чи то дискусій, тому що там майже все було сказано. Але воно стосувалося переважно зрошення і підтоплення.

Все змінюється, а от життя — вічне. Люди, які страждають від наслідків зрошення і підтоплення, інших іригаційних заходів, далі терпіти цього не можуть.

За даними науки, у нас 80% питної води формується у  поверхневих ґрунтових шарах. А якщо поглянути на забезпе­ченість водою, то маємо десь 1 тис. кубів на одного жителя, тоді як у середньому по Європі й у світі ця цифра у сім–вісім разів більша. За таких умов ми у виробництві витрачаємо води утричі–вчетверо більше на одиницю продукції, аніж Франція чи Німеч­чина, які з нами майже в однакових кліматичних поясах.

Ми сьогодні багато говоримо про нафтову, газову кризи, про інші. Якщо ми не займатимемося цією проблемою, то й тут матимемо серйозні наслідки.

Сьогодні вже було сказано, я тільки нагадаю, що урядом і  Верховною Радою прийнято важливі документи, затверджено масштабні програми навіть з етапами, до 2010 року.

Як же вони виконуються? Я зробив такий аналіз. Якщо узагальнити ці постанови і програми, то щорічно потрібно виді­ляти фінансування на суму 500–600 млн гривень. У 2004–2005 роках вони були на рівні 500 тис. гривень. Сьогодні Василь Андрійович казав, що є два укази Президента і щось там трохи додано до цього.

А які ж наслідки від цього? Візьміть Чернігівщину — Соснинський, Менський, Козелецький райони, ряд сіл. За 50 років Десна змінила русло на 70–100 метрів. Вісім сімей уже відселено. Будівлі за 10–30 метрів від села, школа і лікарні — за 70 метрів від села. Коли ми й надалі так будемо спостерігати, то не знаю, як і буде. Є у Соснинському районі село Мале Устя. У 1998 році там здійснена вікова мрія: збудували мостовий перехід через Десну. Але залишився перешийок 5–7 метрів. Ще 5–7 років і цей перешийок змиє, Десна піде по іншому руслу, і міст знову буде по той бік Десни.

Хочу навести ще один приклад. Ви знаєте, що йде відрод­ження Батурина, зокрема палацу Розумовського (Адаме Івано­вичу, я вступ робив одну хвилину, прошу врахувати). Для довідки: за радянських часів, у 1988 році, була виготовлена документація, прийнята постанова щодо будівництва берегоукріплення на півто­ра кілометра, щоб усунути загрозу зсуву будинків. Відтоді минуло більше 15 років. Виконали лише 350 метрів. І сьогодні багато будинків знаходиться на урізі 5 метрів. Що ж буде далі?

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Надайте можливість завершити.

 

ПЛЮЩ І.С. Візьмімось усі й притиснемо Кабінет Міністрів, зорієнтуємо, щоб вони виділили кошти. А хто їх освоюватиме, люди добрі? У 1990 році в Україні було 630 організацій Мінвод­госпу зі 160 тис. працівників. На 1 січня цього року — 264 органі­зації, 33 тис. працівників. Із 70 тис. одиниць техніки залишилося 7 тис.: екскаватори — із 6 тис. залишилось 600; бульдозери — з 3100 — 360 одиниць; скрепери — із 1600 — 88. Тож якщо виді­лимо гроші, треба ж, щоб хтось створював.

І насамкінець хочу нагадати одну бувальщину часів трид­цятитисячників. Одного послали в Одесу організовувати колгоспи. Він дає телеграму: “Колхоз создан. Шлите колхозников”.

Якщо ми так погосподарюємо, то доведеться до вашої системи не тільки техніку, а й тих, хто працюватиме на ній, надсилати.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Анатолій Васильович Яцик, директор Україн­ського науково-дослідного інституту водогосподарсько-еколо­гічних проблем, доктор наук, професор. Підготуватися Калінчуку.

 

ЯЦИК А.В., директор Українського науково-дослідного інституту водогосподарсько-екологічних проблем, доктор техніч­них наук, професор. Шановний Адаме Івановичу! Шановні учас­ники слухань! Василь Андрійович у своїй доповіді переважно розкрив усі питання. Після такої доповіді складно виступати. Але я спинюсь на своєму секторі галузі — водних ресурсах, якими займаюсь давно.

Проблемою ХХІ століття буде вода, особливо питна. І тільки той народ матиме майбутнє, в якого вона буде. Вона є основою всього живого на землі, здоров’я кожного громадянина, основою зрошуваного землеробства. Ми маємо зробити все для того, щоб не забрати в наших дітей і внуків майбутнє. Якщо за кількісними характеристиками за існуючих технологій у промисловості, в сіль­ському господарстві до 2010 року з водою ми не повинні мати проблем, то за якісними показниками ми їх маємо вже сьогодні.

Хочу зазначити, що стосовно наукового забезпечення роз­витку водного господарства в нас у державі проблем немає. А от з реалізацією напрацювань науки ми суттєво відстаємо за напрямами. Причини — різні. Часом складається враження, що ми разом чинимо так, аби зробити зле природі, а отже, й собі.

Каскад дніпровських водосховищ. Тут зарегульовано близь­ко 43 кубокілометрів води, тобто половина загальнодержавного об’єму. В  басейні Дніпра проживає понад 70% населення країни. Здавалося б, ставлення має бути відповідне. Ми розробили, Держводгосп запровадив нові правила експлуатації каскаду дніпровських водосховищ. Вони враховують всі вимоги водо­користувачів. Цей документ можна вважати основним щодо води після Водного кодексу України, він враховує все, окрім людської ненаситності. Забудова долини Дніпра, несанкціоновані намиви в долині Дніпра в недалекому майбутньому призведуть до важко передбачуваних наслідків не тільки для екосистеми Дніпра, а й для тих, хто там побудувався, особливо у верхів’ї Канівського водосховища на ділянці між гирлами Десни і Стугни. Цими намивами повністю знищена унікальна заплава — європейський екологічний коридор.

Друга складова цієї забудови. Долина Дніпра нижче Києва мала ширину 7 кілометрів, а сьогодні ледве сягає 600 метрів. Сьогодні по Дніпру протікає 600–700 метрів кубічних на секунду, а в період останнього паводка, 1970 року, протікало 16 тис. мет­рів кубічних, у 1931 році — понад 23 тис. метрів кубічних. Навесні рівень води піднімався до 11 метрів, так тоді ж не було двох гребель: Київської та Канівської. Грім може вдарити будь-якого року. Можливо, і цього. Так з’являються Алчевськи, Стебники, Харкови.

Що потрібно, на наш погляд зробити по Дніпру? На цій ділянці Дніпра невідкладно приступити до висотної зйомки долини річки і прилеглої території. Вони не захищені, особливо лівий берег. Села нижче Бортничів можуть будуть затоплені, якщо не сказати гірше.

Нами на замовлення Держводгоспу розроблено концепцію цієї ділянки Дніпра, де виписано все, що потрібно зробити для запобігання біді. Думаю, її потрібно затвердити на рівні Кабінету Міністрів і змусити виконувати, бо за цим стоїть життя десятків тисяч наших громадян. Вода — це благо, але вода — це і стихія.

Величезною на каскаді дніпровських водосховищ є проб­лема переробки берегів. Щорічно зникають під водою сотні гектарів родючих земель, території сіл і кладовищ. По Дніпру вже пливуть труни. А потім ми цією водою поливаємо й отримуємо сільськогосподарську продукцію. Як же треба не любити цю землю, щоб допустити таке? Ми дослідили систему берегоукріп­лення каскадів, залишилось Каховське.

До речі, як ці роботи, так і інші виконуються майже на громадських засадах. У нас часто діють за принципом: “Візьміть гривню і ні в чому собі не відмовляйте”. І це не проблеми, які робить Держводгосп, просто в них немає коштів на замовлення, а люди працюють. Нами запропоновані сучасні дешеві технології берегоукріплення із місцевих природних матеріалів.

Питання земель водного фонду. Потрібно провести їх інвен­таризацію, перевести їх у державний недоторканний запас, як це пропонувалося ще в 1993 році, а перевели в запасники сільських рад. Чим це скінчилось? Усе скінчилось всеукраїнським розбаза­рюванням землі.

На жаль, не встигаю розкрити питання водоохоронних зон захисних полос, яке є дуже і дуже важливим. Ставлення до природи і до води як її складової є мірилом цивілізованості, куль­тури і рівня розвитку нації. Нехай кожен, хто нас чує, задумається над цим.

Користуючись нагодою, дозвольте презентувати від усіх нас нашому головуючому Адаму Івановичу Енциклопедію водного господарства, природокористування, природовідтворення, ста­лого розвитку, вона тільки вчора побачила світ…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має народний депутат Василь Антонович Калінчук. Підготуватися Кириченку.

 

КАЛІНЧУК В.А., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (виборчий округ №144, Одеська область). Народний блок Литвина. Дякую, Адаме Івановичу. Шановний Адаме Івано­вичу! Шановні учасники парламентських слухань! Питання, які сьогодні розглядаються, — надзвичайно важливі для подаль­шого  соціального та економічного розвитку держави, адже такі процеси, як підтоплення стали характерними для України. Вони дедалі більше набувають регіонального характеру. Тільки в Одесь­кій області в підтопленому стані знаходяться 42 поселення, в тому числі в моєму виборчому окрузі — селище міського типу Фрун­зівка, в Іванівському районі значних збитків завдано мешканцям села Червонознаменки.

У 2003 році Верховна Рада України вже слухала питання про підтоплення земель в Україні, була прийнята відповідна поста­нова. На жаль, вона не виконана.

Для ефективної роботи потрібно, на нашу думку, розробити та реалізувати регіональні комплексні програми по захисту сіль­ських населених пунктів від підтоплення. Як приклад, в Одеській області тільки вздовж Дунаю захищається від паводків близько 35 тис. гектарів сільськогосподарських угідь, 11 населених пунк­тів, значна кількість об’єктів народногосподарського комплексу. Однак фінансування з державного бюджету на виконання цієї програми становить менше 50%. Про які результати можна говорити?

Не менш важливе питання — зрошення як фактор інтенсив­ного розвитку сільського господарства, особливо для півдня України. Завдяки зрошенню формується стала економіка регіону, стабільність виробництва сільськогосподарської продукції та ство­рення належних соціальних умов для життя і праці мільйонів людей.

У минулому сільськогосподарські підприємства накопичили значний досвід високоефективного використання меліоративних земель. Тільки на Одещині свого часу десятки фахівців-кукуруд­зоводів досягали врожаю з одного гектара більше 100 центнерів зерна кукурудзи. Троє з них стали Героями Соціалістичної Праці. Але, хоча загальнодержавні меліоративні фонди водогосподар­ськими організаціями збережені, технічні можливості внутрішньо­господарських меліоративних систем такі, що дають змогу поливати лише 43% наявних земель на зрошенні. Фактично ж поливається ще менше! У тій же Одеській області в минулому році зрошувалася лише їх шоста частина.

Таким чином, Комплексна програма розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь у 2001–2005 роках та прогноз до 2010 року, затверджена Кабінетом Міністрів України у 2000 році, не тільки не виконана, а стан справ погіршується.

Виходячи з доповіді Василя Андрійовича та виступів інших учасників парламентських слухань, причин цього є декілька.
По-перше, внаслідок реформування агропромислових під­приємств, які використовували зрошувані землі, кількість водо­користувачів значно зросла. При цьому зменшилася відповідаль­ність за належне зберігання та ефективне використання меліо­ративних фондів. Така ситуація фактично призвела до знищення меліоративних мереж. Міністерство аграрної політики усунулося від контролю за використанням зрошуваних земель. Державна статистична звітність за ефективністю вирощування сільсько­господарських культур на зрошенні не ведеться.

Порушена науково обґрунтована структура посівних площ. У десятки разів зменшилося внесення органічних та мінеральних добрив. Практично припинили існування державні програми з хімічної меліорації ґрунтів. Усе це погіршує економічні та еколо­гічні показники використання зрошуваних земель.

По-друге, як свідчить аналіз, на різке зменшення поливів значно вплинула відсутність дощувальних машин та низька фінан­сова спроможність господарств. І тут я згоден з виступаючими. Тільки в Одеській області кількість дощувальної техніки в мину­лому році порівняно з 1990 роками зменшилася в п’ять разів, як і по Україні в цілому. За цей же період на реконструкцію і  будівництво меліоративних систем з бюджету було виділено лише 1% коштів від необхідного.

По-третє, за останні роки втрачено кадровий потенціал. Сьогодні не вистачає висококваліфікованих спеціалістів з питань меліорації, гідротехніки та агрономії на поливних землях. Відсутня чітка програма їх підготовки та перепідготовки. Фактично зруйно­вана служба управління поливами, яка має велике значення як для підвищення урожайності сільськогосподарських культур, так і  для зменшення негативного впливу зрошення на екологічний стан земель.

По-четверте, потрібно законодавчо врегулювати питання оподаткування операцій з передачі в комунальну власність внутрішньогосподарських меліоративних систем щодо податку на додану вартість, адже це стримує прийняття їх на баланс місцевих рад, і вони фактично сьогодні без господаря.

Тому можна зробити такий висновок: самотужки водогоспо­дарські організації та сільгоспвиробники не в змозі в повному обсязі відновити такий складний меліоративний комплекс. Потріб­ні конкретні й рішучі дії з боку уряду відповідно до законодавства та затверджених програм.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Антоновичу.

Слово має Леонід Петрович Кириченко, фермер, Каховський район, Херсонщина. Підготуватися Самойлик.

 

КИРИЧЕНКО Л.П., фермер, Каховський район, Херсонська область. Шановні учасники парламентських слухань! Я знаю, як будувалася зрошувальна система на Каховщині й загалом у Херсонській області. Через моє рідне село Цукури, де я наро­дився, збудували Північнокримський канал. Я пам’ятаю, що до цього тут навіть не в кожному селі були колодязі. Про зрошення і полив можна було тільки мріяти. Тому для людей це було диво.

Я особисто брав участь у будівництві каховської зрошу­вальної системи, бачив, як забивалися перші кілочки, був присут­ній на пуску першої води, а потім — як зацвіли села отими весел­ками, і одразу ж з’явилися результати.

Але знаю й інше. У 1989 році (це вже більш як 15 років) я став фермером. Це було ще за Радянського Союзу. Як я вико­ристовував зрошення? Дідівськими способами — ариками, моти­кою, яка залишилася від узбеків, які працювали в нас на Кахов­щині, на вирощуванні бавовнику. А поряд працювали “Фрегати”. Знаєте, як вони постукують уночі, коли тихо? Мені, звичайно, було заздрісно.

Потім я купив першу дощувальну машину ДДА 100–МА на Херсонському комбайновому заводі. І по цей день я дуже вдячний виробникам. З цією машиною я став на ноги. Використовував скиди води від системи радгоспу, тобто мені вода не була доступна.

Потім я запровадив крапельне зрошення. На сьогодні в мене на крапельному зрошенні 50 гектарів. Якби в мене там було 500–600 тонн томатів з гектара, то пішов би з торбою по Україні,
це на збиток.

Отже, хочу спинитися на крапельному зрошенні. Це — висока технологія, якщо десь тільки хоча б один елемент буде втрачений: чи то захисту рослин, чи той же полив, якщо, не дай Бог, не подадуть вчасно воду, — все, ти банкрут.

Сьогодні на овочах фермерам треба брати як мінімум 600–800, а то і 1000 центнерів з гектара. І ми на Каховщині таких урожаїв досягаємо.

Але виникає питання сівозміни: не можна на одних і тих самих полях займатися тільки овочами. Тому, звичайно ж, почи­наємо займатися і зерновими культурами, щоб використовувати ці  землі для ефективного землеробства. На сьогодні в мене — 480 гектарів. По запчастинах я зібрав два “Фрегати”, які сьогодні вже працюють.

Тепер хочу звернутися до вас з такого питання. Говорячи про проблеми зрошення, меліорацію, не можна забувати про людей, які там живуть. Відбулося реформування, я сам учасник цього процесу. Мені ніхто не допомагав. Тільки останні три роки (спасибі державі) компенсовано витрати на електроенергію на зрошення. І прошу парламент продовжити цю практику.

Так-от, я не руйнував зрошення, а використовував колишню списану систему зрошення. Чому? Тому що я господар на землі. І тут нічого нового я не придумав. Звичайно ж, я за те, щоб уся меліоративна система була в державній власності, там, де це неможливо зробити, — у приватній. Але трубопроводи, які йдуть по межах, по наших землях, повинні бути в нашому користуванні, і  за їх утримання ми повинні мати від держави компенсацію. Нехай держава розщедриться.

Тепер щодо вирізання труб, яке триває по сьогодні. У мене є конкретна пропозиція. Давайте попросимо депутатів прийняти закон, яким би передбачалися певні відрахування у бюджет з тих “металевих” компаній, які це повирізали, так, як це робиться по тютюну і хмелярству, а потім ці відрахування спрямовувалися б на відродження зруйнованих систем зрошення.

Можливо, комусь видасться це фантастикою, але мені здається, що це можна зробити. Івану Степановичу дали хвилинку і фермеру можна було б додати. Ні? Тоді дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Ви і так все добре розповіли і заохотили.

Катерина Семенівна Самойлик, народний депутат. Будь ласка. Підготуватися Боні.

 

САМОЙЛИК К.С., голова Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Шановні учасники слухань! Сьогодні ми розглядаємо справді надзвичайної державної ваги питання, і воно стоїть так: або держава, врешті-решт, замість оголошення року села зробить кардинальні кроки щодо підтримки зрошення і агропромислового комплексу, або ж і надалі на словах буде безмежна любов до села, а насправді — хаотичні заходи і уряду, і Верховної Ради України, якими навіть неможливо залатати дірки на селі.

Що, на мою думку, нам потрібно зробити?

Перше. Я радилася з Іваном Федоровичем і одержала підтримку. Нам терміново потрібно розробити Державну програму розвитку меліорації в Україні, затвердити її у Верховній Раді. У цій програмі потрібно передбачити фінансову підтримку як рекон­струкції і будівництва, так і експлуатації зрошувальних мереж. Виділяти кошти тільки на експлуатацію — це половинчасті заходи, тупцювання на місці замість розвитку. А ось без таких карди­нальних заходів неможлива економічна безпека нашої держави. І я пропоную щодо цього внести пункт до проекту рекомендацій наших парламентських слухань.

Друге. Верховна Рада України неодноразово приймала рішення про всілякі вільні економічні зони, експерименти в різних галузях, у тому числі в будівництві. А про село — нашу годуваль­ницю, берегиню, духовність і моральність — ми просто забули.

Ви, певно, помітили, як багато проблем порушували про­мовці саме з моєї рідної Херсонщини. То я би просила, щоб ми в нашому проекті постанови передбачили проведення експери­менту в Херсонській області щодо розвитку зрошуваного земле­робства. Така програма підготовлена фахівцями з Херсонщини. В  ній передбачені масштабні роботи по створенню нових площ зрошення, докорінне поліпшення наявних поливних земель, реконструкцію меліоративних систем, відновлення в повному обсязі виробництва рису на півдні Херсонщини, а також у степо­вому Криму.

Тільки Херсонщина завдяки цьому може щороку отримувати близько 3 млн тонн зерна (і ми це вже довели своєю працею), 200 тис. тонн фруктів і винограду, близько мільйона тонн овочів і баштанних культур. І це гарантії продовольчої безпеки держави. Якщо це зробимо, — не будемо інвестувати економіку інших держав, завозячи влітку кавуни з Туреччини, восени — рис з Китаю.

Зважаючи на те, що рішення Верховної Ради після того, як політична реформа вступила в дію, мають якісно інший юри­дичний статус, нам потрібно ініціювати створення такої цінової, кредитної, податкової системи, яка стимулює, а не знищує агро­промисловий комплекс, зокрема зрошення.

Бо коли я чую, що відшкодування відсотків за кредитами сільгоспвиробнику на пальне і таке інше — це вершина турботи про село, то складається враження, що ті, хто за це агітує, думають, що ніхто не розуміє, що це ніщо інше, як підтримка комерційних банків за рахунок державного бюджету. Тому, зви­чайно, це питання треба вирішувати.

Впровадження сучасних наукових розробок у системи ведення зрошення. Щоправда, за заявами профільного міністер­ства, йому не потрібні ні Академія аграрних наук, ні наука взагалі, а потрібні лише сумнівні кроки, які руйнують українське село.

Звичайно, актуальним є і питання соціальної сфери. Сього­дні про нього мало говорили. Там, де здійснювалася меліорація, будувалися містечка, а в них — житло, палаци культури й таке інше. Сьогодні все, що будувалося протягом багатьох років радян­ської влади, зруйновано. Сьогодні на наших очах відбувається велика трагедія українського народу — села.

І насамкінець. У результаті нерозумного розпаювання земель внутрішньогосподарська мережа практично розтрощена. До цього причетні банки, які брали під заставу інженерну інфраструктуру, органи податкової служби, які описували техніку, прокурори, під чиєю “кришею” все руйнувалося. Що ж це за державні органи, які руйнують усе це?

І в проект рекомендацій, Іване Федоровичу, потрібно записати доручення Раді національної безпеки і оборони роз­глянути питання заподіяння шкоди вищеназваними державними органами як такими, що причетні до антидержавних дій, і за нашим законодавством притягти винних до відповідальності.

А вони і досі при владі! По Херсону це знаю: прокурори, заступники обласного прокурора — всі на місцях.

А хто відповість за зруйновані системи Чаплинського, Новотроїцького, Генічеського районів? Щоб наша земля не стала пустелею, а квітла, ми повинні відродити зрошення. Ми приречені це зробити…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Катерино Семенівно.

Слово має Герой Соціалістичної Праці, заслужений меліоратор СРСР Микола Михайлович Боня. Підготуватися Юрію Кармазіну.

 

БОНЯ М.М., Герой Соціалістичної Праці, заслужений меліоратор СРСР. Шановний Адаме Івановичу! Шановні члени уряду й усі присутні на парламентських слуханнях! Готуючись до цього виступу, я, ні з ким не радячись, написав про все, що хотів сказати. Але кожен промовець говорив те, що наболіло й мені: як вплинула оця зрадницька реорганізація сільського господарства на розвиток села і що ми маємо на сьогодні. Я є, мабуть, одним з  найстаріших меліораторів. Розпочинав свою діяльність ще у студентські роки, коли методом народної будови споруджували Ірпінську зрошувально-осушувальну систему, потім — Інгулецьку, Краснознаменську, зрошувальну систему в зоні Північно-кримського каналу. Ці системи були недосконалі, що вплинуло на екологію, зумовило підтоплення. Але тоді виділялись державні кошти, будувались системи по боротьбі з цими негативними явищами. І на нових системах, зокрема на Каховській, були засто­совані нові технології по боротьбі з фільтрацією. Всі канали стали будуватись з протифільтраційним екраном. Побудована велика дренажна система, яка знаходиться на балансі Держводгоспу, і, незважаючи на такі складні умови, вона досі експлуатується.

Що ж треба зробити? Тут уже висловлювалися слушні думки, і я їх підтримую.

Перше. Потрібно припинити знищення зрошувальних систем. До мене просто не доходить, як це їх можна руйнувати. Всі знають! Уряд знає! Правоохоронні органи знають! Але ще ніхто не був притягнутий до відповідальності. З нас сміється вся Європа, всі спеціалісти, що ми руйнуємо те, що може служити для блага народу.

Друге. Треба відновити Міністерство меліорації і водного господарства.

Третє. Не чекаючи того, що уже говорили, — лиха, треба розробити спеціальну програму, затвердити її Верховною Радою, і   тоді буде фінансування й поступово розв’язуватимуться проблеми.

А в даний час, не чекаючи державних коштів, треба пригадати старе й призабуте — народну будову або підтримувати зрошення. Хоча б так, як це робиться в Херсонській області. У нас хоча і зменшилась площа поливних земель, але все-таки це дер­жавні зрошувальні системи, і в минулому році полито 275 тисяч гектарів — найбільший з-поміж усіх показник. Працівники водного господарства своїми силами підтримують зрошувальні системи, і  вони працюють. Звичайно, є проблеми, і головна з них — не вистачає коштів.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Миколо Михайловичу, не відходьте від мікрофона.

 

БОНЯ М.М. І останнє, що я хотів би сказати: ні в якому разі не можна допустити продажу землі.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має народний депутат Юрій Анатолійович Кармазін, він каже, що Одесу також підтоплює. Підготуватися Халамаю.

 

КАРМАЗІН Ю.А., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань правової політики (багатомандатний загально­державний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Шановні учасники парламентських слухань! Шановні колеги! Мені дуже приємно, що на цих слуханнях відверто ставляться питання. Я прихопив з собою кілька депутатських запитів, проголосованих тут, до різних урядів: до уряду Януковича, до уряду Тимошенко. На жаль, аналіз відповідей, які я отримував за зверненнями щодо підтоплення і Одещини, і Херсонщини мене не вдовольняє. До речі, обидва ці регіони належать до найбільш затоплюваних. В Одеській області площа підтоплення за 10 років зросла в 17 разів, а в Херсонській — у 10 разів. Це страшні речі.

Готуючись до сьогоднішніх слухань, я з болем перечитав усі відповіді 2003 року на свої запити ще Януковичу, який рветься до  влади. Наприклад, канал “Дніпро–Донбас” проектувався з 1965 року. Зокрема, у будівництві його другої черги в 1976 році брало участь 21 міністерство Радянського Союзу. Вклали 540 млн гривень. До будівельної готовності — 47%. У перерахунку на гривню вартість об’єкта — 540 млн гривень, а було продано його за 2 млн 855 тис. 654 гривні. І мені відповідають, що все добре, дозволили приватизацію. Правда, приватизації шляхом конкурсу не відбулось, тому що відмовилась інша сторона на альтер­нативних основах, і тому труби діаметром понад 1 метр порізали просто так. Порізали землю. Знищили, порушили.

За моїми зверненнями Генеральна прокуратура порушила кримінальну справу, але далі не пішло. Я вдячний голові комітету і комітету загалом за те, що вони робили й роблять. Але дивлюсь я на ці відповіді, на тих, хто розкрадав і на цьому металі піднявся й хоче тепер зайняти отут місця в цій залі. Ви ж розумієте, за металобрухт, очевидно, куплять собі місця, рекламу на каналі “1+1” по 240–270 доларів за 1 секунду…

І думаю, що робити? Вивів формулу трьох “Б” — це те страшне, в чому погрузла наша держава: безгрошів’я, без­відповідальність, беззаконня. Про беззаконня в Херсонській області вже говорила пані Катерина Самойлик, моя колега з іншої фракції. Люди зверталися спочатку з тим, що правоохоронні органи “кришували” тих, хто розкрадав зрошувальні системи. Про це все знали в області, про це знає сьогоднішній губернатор, він займає подібну позицію, що треба щось робити і притягувати до відповідальності. Але, на жаль, бачите самі, як вирішується питання. Службою безпеки України порушується кримінальна справа №319 за ознаками злочину, передбаченого частиною п’ятою статті 191 Кримінального кодексу України. За матеріалами справи видно, хто вчинив злочин. Це організатор злочину громадянин Російської Федерації Бабаєв, це ті, хто його при­криває, зокрема, колишній прокурор області Кузьменко, нині — заступник прокурора області. Усі працюють на місцях, винних немає. Минуло 11 місяців, але жодному не пред’явлено звинувачення.

Я запитую: “Є в цій країні Генеральний прокурор? Є в цій країні Служба безпеки України?” Будь ласка, вносьте це питання на засідання Ради безпеки і оборони, знімайте, але ці три “Б” треба припиняти в державі, інакше буде повний крах. І подадуть у розшук. Де шукати? Чому лише 500 тис. виділяється? Та тому, що все розкрадається. І це замкнуте коло безвідповідальності.

Шановні друзі, в мене багато пропозицій. Вважаю, що розроблено хороший проект рекомендацій. До нього обов’язково просив би додати про посилення мотивації недопущення пору­шень використання землі і води. Їх треба берегти. Американці в таємних доповідях визначають воду як найбільший стратегічний запас. А ми що робимо?..

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Станіслав Олександрович Халамай, директор приватного сільськогосподарського підприєм­ства “Борисфен”, Запорізька область. Підготуватися Анатолію Козловському.

 

ХАЛАМАЙ С.О., директор приватного сільськогоспо­дарського підприємства “Борисфен” Томаківського району Дніпропетровської області. Шановний Адаме Івановичу! Шановні присутні! Агрофірма “Борисфен” Томаківського району Дніпро­петровської області має 7749 гектарів ріллі, з них 2770 гектарів становлять землі поливу.

Зрошення було введено в 1974 році. На сьогодні йому вже 32 роки. За останні три роки експлуатації зрошувальної системи ми не поливаємо майже 31% площі. А загалом усі машини справ­ні, система не розкрадена, ціла. Звичайно, подальше зменшення поливу зумовлює зменшення обсягів тваринництва. Ми не може­мо зберегти наші кадри. Програма щодо зрошення приймалася три роки тому. Вважаю, вона повинна діяти далі. Для цього потрібні гроші, гроші і ще раз гроші. Цю програму потрібно виконати повністю, на всі сто процентів. Інакше вже через три–чотири роки зрошення в Україні не стане.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. І вам дякуємо за економію часу.

Слово має Анатолій Михайлович Козловський, народний депутат України. Підготуватися Михайлу Ромащенку.

 

КОЗЛОВСЬКИЙ А.М., член Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (виборчий округ №133, Миколаївська область). Фракція політичної партії “Відрод­ження”. Шановні друзі, на Миколаївщині неможливо виростити високі врожаї без поливу, тому що в нас є райони, де на рік припадає 180–300 сонячних днів, або де на рік випадає 180–220 міліметрів опадів, а в цілому по Миколаївщині — 340–400 міліметрів за норми 600 міліметрів. Тому поливати вкрай потрібно. І сьогодні для того, щоб відповісти на запитання, чому потрібно цим займатися, варто подивитися на ринки, скільки коштує кілограм капусти чи цибулі. 2–3 гривні. Якщо будемо добре господарювати, зробимо так, що в нас буде всього вдосталь і за кілограм овочів платитимемо менше гривні. Тому цими питаннями потрібно займатися й уряду, передусім переглянути державну програму.

Потрібно зробити зрошення ефективним, дешевим. Я бував у Франції, там немає тих бетонних плит, машин, як у нас. Там на краю поля стоїть кран з водою. Фермер розтяг шланг, полив і поїхав далі.

Тому, якщо держава серйозно займатиметься цими питан­нями, то ми зможемо мати хороші врожаї. Адже це питання продовольчої безпеки держави.

Наприклад, у нас на Миколаївщині викопали близько тисячі кілометрів труб, зняли бетонні плити, і з 200 тис. гектарів поли­вається лише 60 тис. гектарів. Коли я працював 10 років головою райсільгоспхімії і 15 років — обласної сільгоспхімії, то вапнувалося до 100 тис. гектарів земель. І на це держава виділяла кошти. А сьогодні що? Сьогодні засолені ґрунти, поля позаростали висо­кими бур’янами, багато площі виведено із сівозміни.

Вважаю, обов’язково держава має виділяти кошти на вапну­вання, щоб ефективно господарювати й мати великі врожаї.

Як у нас на Миколаївщині з водою? Ви знаєте, що ми її беремо з Дніпра. У місті Кривому Розі вміст мінералів у воді пере­вищує норму в п’ять–шість разів. Тому з такою водою великого ефекту ми не матимемо.

Раніше вода йшла безоплатно, ці витрати брала на себе держава. Ми воду прокачували декілька разів, щоб довести до кондиції. Сьогодні ніхто цим не займається.

Тут багато говорилось про труби, землю, але не говорилось про людей. У нас на Миколаївщині люди, які працюють на зро­шенні мають середню заробітну плату близько 500 гривень, тоді як у державі й області вона становить 750 гривень.

Тому, гадаю, уряду потрібно передусім збільшити цим лю­дям заробітну плату, щоб вони могли відповідати за свою роботу. Як працювати за копійки? Я за 500 гривень навіть на роботу не  виходив би. Адже це треба сплатити не тільки за автобус, а й за багато чого іншого…

Тому звертаюся до глави уряду. Шановний Юрію Івановичу, це питання безпеки держави. Ці люди заслуговують, щоб за їхню працю платили 1–1,5 тис. гривень.

Тому я й бажаю, щоб у вас були гідна заробітна плата, здоров’я і щоб ми отримували високі врожаї. Успіхів вам!

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Михайло Іванович Ромащенко, доктор технічних наук, професор, академік Української академії аграрних наук. Підготуватися Євгену Гірнику.

 

РОМАЩЕНКО М.І., доктор технічних наук, професор, академік Української академії аграрних наук. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парла­ментських слухань! Скористаюся порадою головуючого і почну з головного. Підтримую вже висловлену в доповіді, виступах тезу про те, що альтернативи розвитку зрошенню в Україні немає для сталого продовольчого забезпечення нашої держави.

На цьому ще у 1955 році наголошували експерти ООН, які вважали, що зовсім недоцільно витрачати кошти на зелену рево­люцію, поліпшення сортів насіння, добрива, пестициди, сільсько­господарські кадри, якщо їх нанівець може звести брак води в один час. А Бутрос Галі, один із попередніх генеральних секре­тарів ООН, у своєму напутньому слові наголошував, що людство одну із своїх головних проблем — продовольчу може розв’язати лише за умови, коли щорічно нарощуватиме площу зрошуваних земель на 0,5%. Для світу — це приблизно 12–15 млн гектарів щорічно, для України — хоча б 10–12 тис. гектарів на рік. Що, насправді, робиться, і скільки ми вводимо щорічно, ви чули, спинятися на цьому не буду.

Прикладів високоефективного використання зрошуваних земель наводилось чимало. Хочу до цього навести ще один, але екологічно безпечного використання зрошення. На тій же Херсон­щині вже понад століття зрошується поверхневим способом наша перлина “Асканія-Нова”, і немає підтоплення. Виходить, можна поливати і не шкодити, якщо це робити з розумом.

Тому основна наша пропозиція — віднести зрошуване землеробство і розвиток зрошення до пріоритетних напрямів державної політики, реанімувати Комплексну програму розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь, яка затверджена ще в 2000 році, розпочати її фінансування, а фінансування заходів, нею передбачених, від­нести до пріоритетних напрямів фінансування і забезпечених статей державного бюджету.

Тепер дещо про підтоплення і повені. Не зовсім погоджуюся з такими поширеними в нашій державі твердженнями, що госпо­дарська техногенна діяльність, насправді, є основною причиною негативних процесів і явищ. Для підтвердження цієї тези хочу навести такі приклади. В останні десятиліття середньорічна кількість опадів в Україні зросла в середньому на 20–80 міліметрів.

Якщо цю кількість опадів перерахувати на всю площу, то маємо в звичайні сухі роки додаткове надходження на нашу територію від 10 до 20 млрд метрів кубічних, а у вологі роки 75–100 млрд кубометрів води.

Якщо в роки масового розвитку зрошення на полив пода­валося не більше 8–10 млрд, на порядок менше, то, мені здаєть­ся, пояснювати, що є головною причиною, не потрібно. І в цьому році після загострення екологічної ситуації на Херсонщині до нас звернулися Херсонська обласна державна адміністрація, Держ­водгосп з проханням обґрунтувати і розробити схему комплекс­ного захисту цього регіону.

Тут уже говорилося, що там постійно зростає підтоплення. Не зростає там підтоплення. Там підтоплення, як було в сухі роки близько 30 тис. і максимум 90–100 тис. гектарів у вологі роки, так і залишається. Херсонщина потерпає від поверхневого затоп­лення. Наприклад, у 1997–1998, у 2004–2005 роках на Херсонщині випало на 250–280 міліметрів опадів більше, ніж у звичайні роки, а оскільки 80% цієї області — безстічні території, то населені пункти “плавають”.

Що ж робити? Розв’язуючи цю проблему, ми запропонували доповнити існуючий захисний комплекс системою регіонального водовідведення, природне недоопрацювання, низьку дренажність її території штучно відновити чи поповнити. Але на здійснення заходів, які ми передбачили, потрібні кошти у розмірі 950 млн гривень. Тому наша наступна пропозиція, якщо ми хочемо перейти від розмов про постійні ускладнення водно-екологічної ситуації на Херсонщині до справи, така: розробити на основі схеми державну цільову комплексну програму і забезпечити пріоритетне фінансування, як і всіх програм захисту від шкідливої дії вод.

І останнє, коротко. У нас готують спеціалістів-гідротехніків, але не готують агромеліораторів. Немає фахівців, які можуть ефективно використовувати зрошувальні технології…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Євген Олексійович Гірник, народний депутат. Наступний — Анатолій Васильович Блоха.

 

ГІРНИК Є.О., член Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (виборчий округ №89, Івано-Франківська область). Шановні учасники парламентських слухань! Шановні громадяни України! Насамперед хочу подякувати керівництву Верховної Ради за те, що запланована, актуальна, але дещо вузька тема під­топлення і зрошення, що стосувалася переважно південних облас­тей України, була у результаті пропозицій ряду депутатів, у тому числі вашого покірного слуги, трансформована в значно ширшу, яка стосується і Полісся, і Карпат, і Донбасу, і всієї України.

З приводу сьогоднішніх слухань біля парламенту немає пікетувальників, але якби зібралися разом усі потерпілі від підтоплень, повеней, паводків, це був би, напевно, найбільший в  Україні пікет. І ця обставина повинна ще раз нагадати нам істину, що з природою жартувати не можна, тим паче, не можна очікувати від неї милості після того, що з нею зроблено.

Хотів би привернути увагу до актуальних проблем під­топлення, паводків та повеней на території Івано-Франківської області, депутатом від якої я є, а також до подібних проблем у Карпатському регіоні загалом.

Ми повинні пам’ятати, що після теперішніх морозів та виборчої кампанії неминуче настане весна, з її повенями, підтопленнями, крижаними заторами та іншими проблемами. І, виходячи з цих обставин, уряду потрібно вибудовувати як короткотермінову стратегію запобігання надзвичайним ситуаціям навесні, так і втілювати в життя перспективні програми на основі в тому числі сьогоднішніх парламентських слухань.

Щодо Івано-Франківської області, то, за даними обласної держадміністрації, 22% міст і селищ з різних причин потерпають від підтоплень. Підтоплено також 400 гектарів сільськогоспо­дарських земель на території Галицького району.

Стосовно проблеми повеней і паводків, то треба визнати, що за особливістю географічного становища, великої кількості річок (понад 8 тис.), густоти річкової мережі, кліматичних умов територія області знаходиться в зоні найбільшого розвитку зливових дощів, а також у найбільш паводконебезпечній зоні Прикарпаття. І паводки, які були тут, за своїми наслідками зовсім не відрізняються від тих, що були на Закарпатті, просто уваги до них було менше.

За даними спостережень, найруйнівнішими в ХХ столітті були паводки в 1911, 1927, 1941, 1969 роках. Тільки з 1955 року, з якого систематично проводиться реєстрація, зафіксовано 75 повеней і паводків, розмір збитків від яких, без урахування перевідних коефіцієнтів, перевищив 845 млн гривень.

Історично склалося так, що 218 населених пунктів, або 30%, розташовані в зонах затоплень, повеней і паводків. Крім цього, під загрозою затоплення знаходиться понад 106 тис. гектарів сільськогосподарських угідь. Такий стан змушував державні й місцеві органи влади, окремі громади постійно приділяти проти­паводковому захисту особливу увагу в минулому і тепер. І різними інститутами визначено різні обсяги і вартість протипаводкового захисту області, яка перевищує 5 млрд гривень.

Станом на 1 січня 2006 року за рахунок різних джерел фінансування впорядковано багато. Але в середньому забезпе­чення фінансування цих потреб сягає лише 23,8% від загальної потреби. І це тоді, коли в області немає жодної річки, де було б закінчено весь обсяг передбачених проектами протипаводкових заходів. Зокрема, взяти річку Лімницю — пам’ятку природи місце­вого значення, інші річки Прикарпаття.

На жаль, мало того, що програмою був передбачений мізер­ний обсяг капіталовкладень із державного бюджету — лише 18 млн гривень на п’ять років, але й вони в повному обсязі не  були виділені. Загальний розмір недофінансування становить понад 70 млн гривень.

Значні кошти спрямовуються на відновлення і ремонт зруйнованих доріг, мостів. Проте вони розпорошені по різних відомствах і немає координації їх використання.

Тому пропозиції до уряду такі. Заходи щодо ліквідації повені здійснюються Міністерством з надзвичайних ситуацій, Держвод­госпом, іншими структурами. Їх діяльність має координуватися одним із віце-прем’єрів. І, напевно, для цього потрібно створити відповідний урядовий комітет.

На завершення. Вода — це життя, але вода — і стихія, що приносить багато шкоди, і від нас, від сьогоднішніх парламент­ських слухань залежить, щоб це природне багатство було спрямо­ване не на шкоду, а на благо суспільству.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Анатолій Васильович Блоха, директор товариства з обмеженою відповідальністю “Таврія”, Запорізька область. Підготуватися Анатолію Варфоломійовичу Раханському.

 

БЛОХА А.В., директор товариства з обмеженою відповідальністю “Таврія”, Запорізька область. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні присутні! Товари­ство “Таврія” розташоване в селі Новоданилівка Якимівського району Запорізької області. Підприємство створене в 2001 році на базі КСП “Таврія”.

Якимівський район знаходиться на самому півдні Запорізької області, клімат якої характеризується великими тепловими ресур­сами і значною посушливістю. Середньорічна кількість опадів тут коливається в межах 300–350 міліметрів, а у вегетаційний період кількість опадів знижується до 25 міліметрів і бездощовий період може тривати до 100 днів. Зими малосніжні. Великої шкоди сіль­ському господарству завдають весняні й літні посухи. Кліматичні умови несприятливі для розвитку рослин, тому зрошення земель є кардинальним засобом одержання високих стабільних урожаїв сільськогосподарських культур.

На зрошуваних землях господарства основна увага при­діляється вирощуванню зернових і технічних культур. Зрошувані землі можна з повною впевненістю назвати страховим фондом господарства. У роки, коли посуха цілком знищувала врожай на богарних землях, зрошувані землі були гарантом одержання продукції, а значить, і існування господарства.

Незважаючи на зміни природи, це нам надає можливість стабільно платити зарплатню, розраховуватися з людьми за земельні паї, надавати фінансову допомогу школі й сільському комунальному господарству. У поточному році заробітна плата працівників підвищена більш як на 30% порівняно з 2005 роком. У господарстві використовується вся площа — 2246 гектарів землі, в тому числі зрошується 1300 гектарів.

Для вирощування сільськогосподарських культур велика увага приділяється технології обробки полів, у результаті чого на 30% зросла їх урожайність. До речі, а за підсумками останніх років в Україні не зрошені поля дали по 60 центнерів зернових з гектара.

Завдяки наявності меліорованих земель наше господарство займається вирощуванням такої нетрадиційної для нашої місце­вості культури, як соя. Для прикладу: врожайність сої по роках становила у 2003 році — 13,4, у 2004 році — 17,5, у 2005 році — 30 центнерів з гектара. Але все це було б неможливим без зрошення. У результаті проведеного експерименту встановлено, що соя в наших умовах на богарних землях просто не росте.

Однією з умов інтенсивного землеробства на зрошуваних землях є і правильне чергування культур, ведення сівозмін, виро­щування біокультур (соя, багаторічні трави, седерати).

Дніпровська вода на зрошення подається в наше госпо­дарство з головного Каховського магістрального каналу трьома насосними станціями. Полив сільськогосподарських культур здійснюється з закритої зрошувальної мережі широкозахватними дощувальними машинами “Фрегат”, яких у господарстві 21. Усі  вони експлуатуються. Хочу додати, що з самого початку ми мали лише шість таких машин, але поступово, як кажуть, стягуючи звідусіль, обжилися такою їх кількістю.

Завдяки відносно стабільному економічному становищу ми  приділяємо увагу питанням екології. У штаті підприємства є  заступник директора з екології, що займається питаннями охорони і окультурення прибережних смуг річки Великий Утлюг, її очищення, будівництвом регулюючих споруд для пропуску паводка і підтримки рівня води у річці в межений період. Ведуться роботи з посадки дерев і чагарників у водоохоронній зоні, вста­новлюються сміттєзбиральники вздовж річки. Господарство що­річно купує і випускає у природу 100 фазанів, веде боротьбу з браконьєрством.

Підсумовуючи, хотілося б звернути увагу на те, що без державної підтримки таке благо, як зрошення незабаром може припинити існування. Це може статися от-от, коли витрати на ремонт зношеності внутрішньогосподарської системи, дощуваль­ної техніки, на подачу води переважать усі ті позитивні фактори, що маємо сьогодні, відбудеться незворотний процес. Далеко за  прикладами ходити не треба. У нашому регіоні розпалися господарства, що свого часу знищили зрошення. Який результат? Сотні безробітних, напружене соціальне становище…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Ваш мікрофон уже вимкнутий, вас не чують.

Слово має Анатолій Варфоломійович Раханський, народний депутат. Підготуватися Калюжній.

 

РАХАНСЬКИЙ А.В., член Комітету Верховної Ради України з  питань державного будівництва та місцевого самоврядування (виборчий округ №4, Автономна Республіка  Крим). Політична партія “Відродження”, Євпаторійський виборчий округ, де сьогодні відпочивають та навчаються 4 тис. діточок з Алчевська після наслідків техногенної катастрофи.

Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги! Парламентські слухання щодо проблем зрошення, підтоплення та повеней в Україні мають виражену соціальну цінність, оскільки наявність води в достатній кількості є однією з основних передумов без­печних умов життя, сталого розвитку держави. Лише 1% прісної води, яка є на планеті Земля, доступний для використання, вклю­чаючи підземні води. Серед країн Європи Україна є однією з  найменш забезпечених водними ресурсами. Але, на жаль, у державі склалася практика неекономного ставлення до водних ресурсів, відсутні стимули раціонального користування, недоско­налість чинного законодавства, практика виділення коштів на охорону водних ресурсів за залишковим принципом. Все це нега­тивно впливає на водогосподарську ситуацію в Україні та недо­отримання врожаю сільгосппродукції. Наведу приклад Автономної Республіки Крим.

Водний фонд Криму складається із місцевих водних джерел і водогосподарських споруд у складі Північнокримського каналу, який до 1990-х років забезпечував зрошенням 30% загальної площі сільгоспугідь. Тому на поливних землях у Криму отримували 50% всієї валової продукції рослинництва, або в 4,7 разу більше, ніж до будівництва каналу. Зросло виробництво м’яса в 3,3 разу, молока — в 2,7, фруктів — в 3,8, а прибуток — у 6,6 разу.

На жаль, реформи в сільському господарстві негативно вплинули на водогосподарський комплекс АРК. Його інфра­структура потребує термінового ремонту, реконструкції та модернізації, ще критичніший стан із зрошувальною мережею, яка є у власності сільгосппідприємств. І це тоді, коли у Криму без зрошення є неможливим виробництво рису, овочів, плодів, вино­граду.

Тому проблеми функціонування водогосподарського меліоративного комплексу потребують термінового відродження на державному рівні. До речі, є Державна програма розвитку водного господарства, яка не виконується. Потрібно розробити і впровадити механізм державного регулювання економічних та фінансових взаємовідносин суб’єктів у сфері меліорації і підтри­мати сільгоспвиробників, які працюють на зрошуваних землях. А  для цього слід терміново: створити в системі Міністерства аграрної політики України службу для розв’язання проблем зро­шення, землеробства; розробити механізм виділення довгостро­кових безвідсоткових кредитів сільгоспвиробникам для придбання дощувальної техніки; виділяти кошти на компенсацію вартості електроенергії, яка використовується товаровиробниками для зрошення сільгоспкультур і вирощування рису під їх зобов’язання щодо рівня віддачі з поливного гектара.

Проблеми підтоплення та повеней у державі. 20% сільських населених пунктів Автономної Республіки Крим знаходяться в зоні можливого підтоплення. Особливо викликає занепокоєння активі­зація процесів підтоплення територій АРК, викликаних порушен­ням гідрологічного режиму озер Сакське і Сасик-Сиваш у Саксь­кому районі, озер у Красноперекопському та Ленінському районах. Внаслідок цього затоплюються села, знищуються запаси лікувальних грязей, мінеральних ресурсів, руйнуються соле­промисли, існує загроза затоплення житлової зони Всеукраїнської дитячої оздоровниці — курорту “Євпаторія”, залізничної дороги та інших транспортних комунікацій.

Тому Верховна Рада України 15 листопада 2005 року прийняла Постанову про ліквідацію надзвичайних ситуацій, що виникають у районі Всеукраїнської дитячої оздоровниці — курорту Євпаторія та лікувально-оздоровчої місцевості курорту держав­ного значення “Саки” (тобто не допустити уроків Алчевська).

Верховна Рада України рекомендувала Кабінету Міністрів України передбачити в Державному бюджеті України на 2006 рік виділення цільових субвенцій для будівництва системи регулю­вання рівня води в озері Сасик-Сиваш у Сакському районі, а також на здійснення будівництва інженерного захисту озера Майнаки. На жаль, немає реакції уряду на цю постанову Верховної Ради.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Анатолію Варфоломійовичу.

Слово має Джоната Пилипівна Калюжна, сільський голова, Черкаська область. Підготуватися Оржаховському.

 

КАЛЮЖНА Д.П., сільський голова, Свидівоцька сільська рада, Черкаська область. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Із доповіді та виступів, які я з великим задоволенням вислухала, видно, що питання підтоплення земель і взагалі шкідливої дії вод не залишається поза увагою держави. Але, на мою думку, ефективності дій для розв’язання цих проблем населення поки що не відчуває.

Вийти на цю високу трибуну мене як сільського голову змусили нестерпні умови життя, у яких перебувають мешканці селища Сокирного та ряду інших, що в Черкаській області. Вони розпочалися із початком створення Кременчуцького водоймища. Яких моральних і матеріальних збитків зазнали люди, коли їх від­селяли із зони затоплення, може зрозуміти лише той, хто це пережив. Але і сьогодні вони не скінчилися.

Селище Сокирне розташовано на вузенькому природному підвищенні, яке захищає від затоплення та підтоплення територію майже у 70 квадратних кілометрів.

Останніми роками тут спостерігається інтенсивне руйну­вання берега. Посилюються ці процеси тим, що фарватер пере­несений безпосередньо до берега. У зоні руйнування знаходяться оселі людей селища, санаторій “Перлина”, водозабірна міста Черкаси, споруди рибгоспу. До речі, міський резервний водозабір під час весняної повені 2005 року виведений із ладу і не функціо­нує. Фахівцями Держводгоспу України спільно з представниками інших центральних відомств налагоджені постійні спостереження за переформуванням берега. Фахівці відзначають його критичний стан.

Минулого літа ситуація розглядалася під час виїзного засідання комітету Верховної Ради України за участю представ­ників різних міністерств та відомств. У результаті вивчення стану справ на місці підтвердилися дані про наше жахливе становище. Були обіцянки допомогти, ми мали надію і сподівання на розв’я­зання проблеми.

Зважаючи на небезпеку, з обласного бюджету терміново були виділені кошти на виготовлення проекту берегоукріплення, вартість робіт згідно з яким становить 9 млн гривень. Таких коштів на місці не має. А тому обласна державна адміністрація в 2005 році звернулася до Кабінету Міністрів України з проханням виділити кошти з резервного фонду хоча б на першочергові заходи. На жаль, ці звернення розтанули, як весняний сніг, у кабінетах міністерств фінансів, економіки та інших.

На 2006 рік також жодної копійки не передбачено на цю справу Комплексною програмою захисту від шкідливої дії вод. А  у  весняну повінь унаслідок руйнування берега можуть бути затоплені та підтоплені мікрорайон “Дахнівка” міста Черкаси, села Будище, Лозівок, Свидівок, Єлизаветівка. Все місто Черкаси залишиться на невизначений час зовсім без води. Збитки сягатимуть 200–300 млн гривень.

Життя людей селища Сокирного — в реальній небезпеці. Сьогодні немає можливості виконувати роботи на Дніпрі, адже підвезти камінь баржами та намити берег земснарядами у значних обсягах не дають змоги кліматичні умови. Ніхто не знає, якою буде весняна повінь, залишається сподіватися на милість Божу.

Але, як кажуть, на Бога надійся, а руки не опускай. Тому ми вживатимемо всіх заходів, аби зберегти людські життя. І якщо не буде катастрофічних явищ, то, користуючись нагодою, від імені населення та від себе особисто прошу і благаю Кабінет Міністрів України, Мінфін і Мінекономіки та інші відомства вирішити питання про виділення 9 млн гривень на другий і третій квартали цього року для укріплення берега Кременчуцького водоймища поблизу нашого селища.

Вважаю, що Верховній Раді України потрібно розробити такі законодавчі та нормативні документи, які передбачали б насамперед запобігання аналогічним явищам, а не їх ліквідацію. Крім того, слід значно збільшити бюджетні кошти на роботи по запобіганню шкідливій дії вод.

Кабінету Міністрів України бажано врахувати, що роботи по  боротьбі зі шкідливою дією вод мають сезонний характер. Виходячи з цього, їх фінансування потрібно передбачати пере­важно на літній та осінній періоди, а не на листопад–грудень, як це в нас робиться.

Хочу сподіватися, що мій виступ знайде відгук у керівників державних органів і проблеми будуть розв’язані, що збільшить довіру народу до нашої влади.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Анатолій Володимирович Оржаховський, народний депутат. Підготуватися Валентині Олексіївні Іванісік.

 

ОРЖАХОВСЬКИЙ А.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Фракція Комуністичної партії України. Шановні учасники парламентських слухань! Удруге за останні чотири роки парламент ініціює розгляд проблем зрошення, підтоплення, повеней в Україні. Остання пропозиція про проведення парла­ментських слухань належить депутатам-комуністам від південних областей нашої країни. Мотивами до них були незадовільний стан регіональних зрошувальних систем, неефективні протипаводкові заходи, безпідставна руйнація магістральних каналів та систем зрошення. На жаль, у матеріалах, запропонованих сьогодні нам, я не побачив конкретних економічних та фінансових розрахунків, які гарантували б позитивні перспективи, відсутній і аналіз вико­нання постанови попередніх слухань.

Особисто мене цікавили заходи не лише Держводгоспу, а й уряду щодо майбутнього розвитку півдня України. Адже його територія є зоною ризикового землеробства, і без дніпровської води не відродити виробництва та не забезпечити розквіт регіонів, добробут людей.

Нині ми добре розуміємо, що багатьох існуючих проблем можна було б уникнути, принаймні не допустити, аби діяли колективні господарства з міцною фінансовою та матеріально-технічною базою, будівельні організації, системи водного госпо­дарства. Проте так звані аграрні реформи, Земельний кодекс зробили свою чорну справу. Більшість підприємств та госпо­дарств зупинено, зруйновано під виглядом акціонування. Тепер селянину можна сподіватися лише на самого себе, “небесну канцелярію”, бо, як правило, у влади для конкретних дій немає волі та коштів.

Як же виходити з такого стану? Передусім слід зобов’язати центральні правоохоронні органи, Раду національної безпеки і  оборони терміново розслідувати загальнонаціональну аферу, названу “реформою в агропромисловому комплексі”, та притягти до відповідальності її ініціаторів, заборонити податковим органам, виконавчій службі наповнювати бюджет за рахунок злочинної руйнації матеріально-технічної бази нині діючих підприємств та організацій. Нарешті, слід відмовитися від передачі місцевим радам систем зрошення. Це шлях у нікуди. Лише з допомогою державних важелів, державної власності та шляхом системної роботи можна відродити землю.

Як відомо, південні степи багато віків страждали від посухи. Подібне явище ми спостерігаємо щорічно і тепер як мінімум протягом трьох місяців літа. У довоєнні часи таврійські степи через безводдя були найбіднішими територіями, на яких тяжко господарювалося. Проте воля комуністів та безпартійних, грома­дян Радянського Союзу, дала змогу подати дніпровську воду не тільки на поля, сади та виноградники, а й напоїти нею сотні сіл та селищ, розв’язати проблему водозабезпечення Херсона, Запо­ріжжя, Сімферополя, Севастополя та інших міст.

Витрати на будівництво лише магістрального Північнокрим­ського каналу протяжністю 402 кілометри становлять 1,5 млрд радянських рублів, загальні ж витрати — 5 млрд радянських карбованців.

На початку 1990-х років зрошувальні землі стали основою отримання високих урожаїв, місцем праці, відпочинку громадян, заснувалися нові поселення, відкривалися підприємства.

На жаль, на колишні квітучі поля, сади, села та селища нині дивитися без суму неможливо. Задля так званого ринку, капіта­лізації отримали базар, руїни, безперспективність, як виробничу, так і людську. Правильно кажуть люди: те, що сталося, — це злочин, здійснений самою владою. Без відродження меліорації південні степи запустиняться.

Сьогодні очевидною є екологічна проблема південного краю країни. Потрібно зазначити, що багато сільських населених пунк­тів мають постійні проблеми затоплення адмінбудинків, приватних будівель як ґрунтовими, так і поверхневими водами. Шукати причину цього — справа науки. Завдання політиків та урядовців — допомагати населенню розв’язувати наявні проблеми. Нині близь­ко 200 населених пунктів однієї лише Херсонщини відчувають загрозу підтоплення.

Область належить до регіону, який найчастіше потерпає від цих процесів. Тому вважаю доцільним, аби на рівні областей була створена надійна система захисту від природних катаклізмів.

Вважаю правомірною постановку питання про звернення до  уряду з проханням надання Південному регіону статусу зони надзвичайної екологічної ситуації. Потрібно терміново вирішити питання забезпечення фінансування за рахунок держави Комплексної програми захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь та затвердження програми берегоукріплення на рівні центру та регіонів.

На часі — повернення та створення нової матеріально-технічної бази підприємств системи водного господарства у власність держави.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Валентина Олексіївна Іванісік, сільський голова, село Любязь, Любешівський район Волинської області. Підготуватися Павлу Мовчану.

 

ІВАНІСІК В.О., сільський голова, село Любязь Любе­шівського району Волинської області. Шановні депутати і за­прошені! Не так часто за цією трибуною у Верховній Раді можна почути сільського голову, і я щиро дякую за надану можливість передусім Адаму Івановичу Мартинюку, який дуже добре знає проблеми нашого Полісся.

Питання, яке сьогодні розглядається на парламентських слуханнях, є надзвичайно актуальним для території Любязівської сільської ради, як і для Любешівського району Волинської області загалом. Наші землі розташовані в зоні глибокого Полісся, 30% з них — заболочені й межують із Пінськими болотами.

По території району протікають дві притоки Дніпра — Стохід і Прип’ять, у які впадає з десяток менших приток, які буквально перерізають її і зливаються. А тому в періоди весняних паводків та при значних опадах улітку і восени, що досить часті, значна маса води концентрується на нашій території і завдає багато проблем.

Вищезгадані річки тихоплинні, їх русла заросли очеретом, осокою, лозою. В багатьох місцях річки обміліли внаслідок наносів піску і мулу, що розтягує скид води із заплав на два–три місяці, а інколи і на багато більше.

Вода затоплює господарські будівлі, посіви, житлові будин­ки, інколи сусід до сусіда доїжджає на човні. У 2001 році відпо­відно до Комплексної програми захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь в Україні у 2001–2005 роках та прогноз до 2010 року від повеневих вод були відновлені роботи по частковому очищенню русла Прип’яті та будівництву захисних дамб. І хоча виділені району кошти освоюються, програма в цілому не виконується через недостатнє фінансування цих заходів.

І на цей рік наполовину менше передбачено коштів на виконання запланованих програмою заходів. За такого фінансу­вання ці роботи в часі розтягуються на десятки років. Щоб при­скорити проведення цих робіт, уряду потрібно забезпечити на виконання програми кошти.

Також одним із важливих питань є зміцнення матеріально-технічної бази організацій, які виконують ці роботи. Адже наявна землерийна техніка, екскаватори і бульдозери експлуатуються по  15–20 років і вичерпали свій ресурс. Це я знаю з власного досвіду, звертаючись за допомогою до працівників відповідних служб.

Я часто спілкуюся з колегами з Білорусі, оскільки наші землі межують. У них левова частка коштів на реконструкцію, догляд, проведення культурно-технічних робіт виділяється державою. Крім  того, на придбання техніки і розширення виробничої бази для організацій, які виконують роботу на осушених землях, виділяється 20% від коштів за виконані роботи. Нормативний документ щодо цього слід було б прийняти і в нашій державі.

Окремо хочу спинитися на внутрішньогосподарській мережі осушених земель. У нас ліквідовано сільськогосподарські вироб­ничі кооперативи, розпаювали землю, і люди мають паї на осуше­них землях, є там і осушувальні канали. Ця вся інфраструктура залишилася без господаря. Канали заростають, замулюються, руйнуються гідротехнічні споруди.

Є указ Президента про передачу внутрішньогосподарської мережі у власність сільських рад. Але це нічого, я думаю, не змі­нить, тому що наші райони і сільські ради дотаційні, і без допо­моги держави нічого доброго з цього не вийде, потрібна підтримка держави. Справа землеробів — вирощувати сільсько­господарську продукцію.

На Поліссі живуть працелюбні люди. Але дуже часто їхня продукція не має ринку збуту або урожай гине через паводки.

Тому вважаю, що дотацією їм від держави може бути і  фінансування урядом заходів, спрямованих на поліпшення родючості землі (ремонт внутрішньогосподарської осушувальної мережі, вапнування, піскування). Адже в поліських районах на осушених сільськогосподарських угіддях, які є ще продуктивними, розпочинається процес вторинного заболочення.

Коли я їхала сюди, люди просили, щоб держава нас трохи захистила, хоча б річку Прип’ять. Наші люди, крім усіх бід, ще й обпалені Чорнобилем. І на місцях уже починають думати, що наші депутати про них забули.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Думаємо, думаємо.

Слово має Павло Михайлович Мовчан. Наступний — Володимир Денисович Видобора.

 

МОВЧАН П.М., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Український народний блок Костенка і Плюща. Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! Безперечно, можна було б загострити увагу на тих 12 тис. архітектурно-історичних пам’яток, над якими нависла загроза внаслідок підтоплень у різних районах і областях України. Але назву тільки одну таку пам’ятку — “Сльози Деметри” — відомий керченський підземний храм, що належить до ста найвизначніших історичних пам’яток світу. У 2000 році фактично він був понищений неконтрольованою дією води.

Але і Полісся, яке осушувалося, і південь України, який зрошувався, опинилися в однаковій ситуації — тепер і там, і там болото. І Україна перетворюється на суцільне болото.

А ось тут, кілька кілометрів від Києва, що твориться? Твориться пустеля. Внаслідок того, що, наприклад, у Кончі-Озерній прийшли “господарі” на ті землі, де віками росли дуби, де Господь Бог створив такий ландшафт, що багато поколінь дивувалися тим озерам, річечкам — Кривульці, Козинці і Дніпру, ловили рибу, відпочивали. Ще до будівництва Канівської греблі там вирощували тисячні стада худоби, і там Андрій Малишко написав найкращі твори. Пам’ятаєте його “Ми підем, де трави похилі”?.. Сьогодні засипали трьохметровим шаром піску понад 90 гектарів найціннішої заповідної землі, і все безкарно. Тут я солідарний з академіком Яциком, який сказав, куди піде вода. Вона вся піде на лівий берег.

На правому березі понизили рівень води в колодязях. Все  впало. Три зими і три літа помпували пісок, витягували із  Дніпра. Нові скоробагатьки зруйнували ландшафт, збережений тисячоліттями.

Хіба це припустимо? Це влада чи суцільне безвладдя? Доки це триватиме? Потрібен закон, який поклав би цим діям край. Я згоден з висновками і оцінками, які зробив голова Держ­водгоспу Сташук.

Наші діди, пращури будували там, де можна було будувати, а не там, де дозволено. У долинах річок не будували ніколи. Сьогодні поїдьте по дамбі, до Дніпра ви не доїдете — стоять у камуфляжах, з автоматами, шлагбаумами все перекрили. Вам потрібні імена — їх називав Кармазін. Вони всі прокуратурі відомі. Чому немає судових процесів проти тих, хто вихльостав усі труби, повирізав дуби, навіть те, що за місточком залежалось, — все вирізається. І все досі переплавляється і відправляється за кордон.

Ми, нарешті, спромоглися на той напівефективний, напів­неефективний закон. Але потрібен закон про заборону будь-якого будівництва у долинах річок, на правому березі Дніпра. Це треба зробити, тому що вода відпімститься, і після будь-якої зливи вся вода хлине на лівий берег і будуть неймовірні катастрофи, що доведеться відбуватися мільярдними сумами.

Тому закликаю всіх перейнятися цими проблемами, надто тих, хто розуміє, що ваше відомство мусить бути пріоритетним, і, безперечно, треба передбачати бюджетні кошти і спільно рятувати Україну.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Володимир Денисович Видобора, голова правління агрофірми “Свобода”, Герой України, Одеська область. Підготуватися Манчуленку.

 

ВИДОБОРА В.Д., голова правління агрофірми “Свобода”, Герой України, Одеська область. Шановні народні депутати! Шановні члени уряду! Я представляю південь Бессарабії, Одещину. Все життя прожив у селі. Я живу в селі, де мешкають старообрядці, воно розташоване по обидва боки Дунаю — один берег — в Україні, другий — у Румунії. Хочу на прикладі наших двох країн висловити міркування, як можна вийти з ситуації, тому що невирішених питань не повинно бути, все залежить від нас з вами.

За часів Чаушеску Румунія була абсолютно злиденною, а після того — ще гірше. Все розкрадалося, розтягувалося, у Тулчинському повіті на 145 тис. гектарах система зрошення була розікрадена. Але останніми роками на державному рівні шляхом посилення економічного інтересу в кожному селі було створено великотоварні підприємства, і система зрошення тепер працює. І зайди в будь-яке село — двері в будинках, хвіртки не зами­каються. А, пам’ятаю, років вісім тому, коли приїжджав у Тулчу, то тримав от так кишені. Тобто все можна зробити.

Наведу приклад про себе. Коли з’явилися укази Кучми щодо реформування на селі (чи розвалу, як хочете називайте), то подумав: “Не я будував цю систему зрошення, а мої діди, не мені її й ламати”. І ми стояли, як біля Сталінграда, давши собі слово спинити це все. Вистоїмо — підемо далі.

Інший приклад. Я дружу з чехами. Це такі хлопці, як я, мають по 4,5 гектара землі: пан Ленар, Ян Доліжан і Ян Оліва. Вони до мене їздять, я до них. Якось приїжджаю до Ленара, дивлюся, а він палаци для худоби будує. Запитую: “А де ти гроші береш?” — “У Міжнародному банку реконструкції та розвитку”. — “Під який відсоток?” — “Під 7–8, але держава гасить 7, а я — 1”.

7–8 млн доларів терміном на 15 років. Тому передусім вас  прошу, зробіть так, щоб люди від землі мали доступ до довгострокових кредитів.

Ще один приклад. 1933-й рік, Америка. Біда, депресія. До влади приходить Рузвельт. Країна на межі революції. Фермери ідуть у Вашингтон на тракторах і комбайнах, тому що далі так жити було неможливо, неможливо було лікувати немічних, навчати дітей. Рузвельт видає два укази: про державне регулювання аграрного сектору економіки і про доступ фермерів до довго­строкових кредитів. Якщо банки надавали кредити більш як під 4%, то вони націоналізувались.

Я міг би багато розповісти, але мені дуже боляче, коли я сиджу в Брно зі словаками, чехами, поляками і сербами в день молодого вина і після першого–другого келиха мене запитують: “У вас дуже багата країна: моря, річки, гори, озера. Чого ви такі бідні?” Я їм відповідаю, а вони додають: “Якщо можна десь зробити рай, то це тільки на землях вашої України!”

Люди добрі! Якщо ми схаменемось, якщо об’єднаємось і з холодною головою почнем працювати, працювати і ще раз працювати, то від Дунаю до Києва все в нас вийде.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Я думаю, треба працювати не тільки від Дунаю до Києва. А за Києвом що, нехай не працюють? Хай і там працюють. А ви більше вина давайте, тоді краще працюватимуть.

Георгій Манолійович Манчуленко, народний депутат. Підготуватися Борзих.

 

МАНЧУЛЕНКО Г.М., секретар Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони (виборчий округ №203, Чернівецька область). Український народний блок Костенка і Плюща. Шановні учасники парламентських слухань! Проблеми підтоплення та повеней є особливо гострими у Чернівецькій області, зокрема на території 203 виборчого округу. У Вижниць­кому районі склалася просто критична ситуація з берегоукріп­ленням та руслорегулюванням річок. Усього в зону можливих затоплень, за попередніми підрахунками, може потрапити 10 населених пунктів площею 43 квадратних кілометри. Попередні збитки можуть досягти 20 млн гривень.

Повенями за період 2000–2005 років завдано збитків на суму 12 млн гривень. Загалом потрібно відремонтувати 18 по­шкоджених берегових укріплень та дамб на річках Черемош, Сірет, Мигівка. Попередня вартість робіт становить понад 9 млн гривень.

Такі ж проблеми й у Сторожинецькому районі. Річка Сірет під час повеней у чотирьох місцях виходить з берегів у селах Стара Жадова, Комарівка і Панка. У зоні затоплення опиняються понад 300 гектарів земель і 53 господарські будівлі жителів. Потрібно провести будівництво захисної дамби, укріплення берега протяжністю 740 метрів. Орієнтовна вартість робіт — 1 млн гривень.

Не краща ситуація склалася й у Кіцманському районі. З метою захисту населених пунктів, об’єктів господарської діяль­ності, сільськогосподарських угідь від повеней та дощових паводків необхідне фінансування заходів з державного бюджету на: відновлення меліоративних систем; проведення робіт по ремонту та підтримці у справному стані техніки для проведення рятувальних та аварійно-відновлювальних робіт; забезпечення готовності та безперебійної роботи гідротехнічних, водопропуск­них та берегоукріплювальних споруд на річках та водоймищах, дощових та побутових каналізаціях, водостоках.

Особливої уваги потребує Путильський район. Він є гірським та специфічним за рельєфом і природно-кліматичними умовами. Щорічно внаслідок проливних дощів і паводків розмивається і  руйнується дорожнє полотно, підпірні стінки, мости та дорожні комунікації. Унаслідок проливних дощів 17–18 серпня минулого року було завдано збитків на суму майже 11 млн гривень. Відшко­довано 3,5 млн гривень. Необхідно відшкодувати ще майже 7 млн гривень.

На укріплення берега річки Черемош у селі Ростоки потрібно виділити більше 500 тис. гривень.

На вимогу Держводгоспу, облводгоспу у 2005 році розроб­лено проект коригування показників Комплексної програми захис­ту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів і сільсько­господарських угідь в Україні у 2001–2005 роках та прогноз до 2010 року у частині внесення змін до показників 2006–2010 років, згідно з яким протягом 2006 року передбачалося виконати робіт з протиповеневого захисту на 6,5 млн гривень.

Але ліміт бюджетних видатків на фінансування цих робіт у області визначений на суму 2,1 млн гривень при загальних обсягах фінансування за бюджетною програмою 5001070–75,8 млн гривень. Обсяги незавершеного будівництва об’єктів протиповеневого захисту станом на 1 січня цього року становлять 3,7 млн гривень. Суттєво змінити ситуацію для виконання проти­паводкових заходів можна за умови виділення коштів у обсягах, передбачених зазначеною комплексною програмою.

Крім того, потрібно щороку виділяти кошти на суму близько 500 тис. гривень з держбюджету для проведення ремонтно-доглядових робіт на об’єктах протиповеневого захисту, що дасть змогу оперативно реагувати на ерозійні процеси на гідротехнічних спорудах на їх початкових стадіях.

Сподіваюсь, за підсумками парламентських слухань буде прийнята постанова Верховної Ради України, де будуть ураховані пропозиції, висловлені сьогодні. І результатом будуть конкретні дії, передусім з боку Кабінету Міністрів України.

 Наші виборці вимагають рішучих дій від органів влади. І якщо ми не зробимо це сьогодні, то завтра буде пізно.

Дякую за увагу. Слава Україні!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Олександр Іванович Борзих, народний депутат України. Підготуватися Ларисі Михайлівні Усаченко. І будемо завершувати.

 

БОРЗИХ О.І., член Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, виборчий блок “За Єдину Україну!”). Фракція Блоку Юлії Тимошенко. Шановні учасники парламентських слухань! Хотів би підтримати промовців щодо гостроти потреби розв’язання проблем зрошення і підтоплення земель, позаяк це має велике загальнодержавне значення.

На жаль, у минулі роки урядом не приділялася належна увага питанням забезпечення господарств ресурсами для ефективного використання меліоративних систем. Це призвело до повного занепаду зрошуваного землеробства, в декілька разів тут зменшилося виробництво аграрної продукції. Дійшло до того, що ліквідували навіть звітність про використання зрошуваних земель.

Особливо ускладнилася ситуація з використанням зро­шувальних систем у зв’язку з проведенням земельної реформи. Практично порушилася цілісність меліоративного комплексу. В багатьох випадках сільгосппідприємства почали передавати у використання зрошені землі іншим агроформуванням без передачі основних меліоративних фондів. Є багато фактів, коли податкові разом з виконавчими органами приймали рішення про визнання їх такими, що не мають господаря, і це надавало право демонтувати ці системи. А кошти спрямовувалися для наповнення районних бюджетів, а то і просто розкрадалися.

Крім того, виконавчими органами на місцях з посиланням на закон про банкрутство застосовувалася практика включення до ліквідаційного балансу вартості поливних систем, після чого мережа, яка могла б працювати ще багато років, демонтувалась. Безумовно, такими безвідповідальними діями завдано великої шкоди.

Інша дуже серйозна проблема — забезпечення господарств дощувальною технікою. Тут, можна сказати, ситуація кризова. Наприклад, у Луганській області, специфіку якої я добре знаю, її нараховується 182 одиниці, що дає змогу поливати лише 11% угідь. Аналогічна ситуація й в інших областях.

Тому щодо цього є такі пропозиції. По-перше, для забезпечення дощувальними машинами урядові слід було б роз­глянути питання щодо організації поставки їх сільгосппідприємцям на пільгових умовах; по-друге, потрібно дозволити їм компенсу­вати витрати на оплату електроенергії для подачі води. Це два дуже важливих, принципових питання.

Щодо демонтажу і списання меліоративних систем, то тут Мінагрополітики, МВС та Держводгоспу слід відповідальніше підходити до цієї проблеми і суттєво посилити контроль над цими питаннями.

Підтоплення земель — проблема з проблем. Тут спинюся на  прикладі старопромислових районів країни, таких як регіон Донбасу. Візьмімо ту ж Луганську область. Загальна площа під­топлених земель тут становить понад 100 квадратних кілометрів. На цій території розташовано 11 міст, 76 сільських і селищних населених пунктів. Ситуація тут різко ускладнилася у зв’язку з закриттям нерентабельних шахт. Так, унаслідок закриття 16 шахт на території області прогнозується підтоплення не однієї тисячі гектарів землі.

Можна сказати, що таке господарювання призвело до неконтрольованих процесів підтоплення території ґрунтовими водами, що породило надзвичайно гостру проблему із забез­печенням населення області питною водою. Найбільше страж­дають від підтоплення території міста Краснодон та Стаханов­ського району. Термінового вирішення питання інженерного захисту від підтоплення ґрунтовими водами потребують міста Луганськ, Краснодон, Суходільськ, Брянка, цілий ряд інших населених пунктів.

Прогнози свідчать, що при виникненні несприятливих умов формування і проходження повеней під затоплення може потрапити близько 4% території області. І за такої ситуації яку ж ми отримали державну підтримку для виходу з кризи?

Великі надії на виправлення стану справ покладалися на дві державні програми — Комплексну програму розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь у 2001–2005 роках та прогноз до 2010 року та Комплексну програму захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь в Україні у 2001–2005 роках та прогноз до 2010 року. Аналіз свідчить, що по першій програмі заплановані обсяги фінансування у частині здійснення рекон­струкції і будівництва нових систем виконані лише на 0,7%, по другій — на 38%, а в Луганській області цей показник становить лише 2,8%.

Можна сказати, що виконання цих програм Кабінетом Міністрів практично проігнороване, і ніхто за це не поніс ніякої відповідальності. Висновок тут лише один: поки уряд не зрозуміє важливості підтримки розвитку зрошуваного землеробства і за­провадження ефективних заходів щодо забезпечення та ліквідації підтоплених земель і населених пунктів, до тих пір ці болючі проблеми державного значення і залишаться нерозв’язаними.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Лариса Михайлівна Усаченко, народний депутат.

 

УСАЧЕНКО Л.М., член Комітету Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Фракція Віктора Ющенка “Наша Україна”. Шановний Адаме Івановичу! Шановні члени уряду! Шановні народні депутати, учасники парла­ментських слухань! Такі процеси, як підтоплення земель ґрунто­вими водами, повені завдають дуже великої шкоди господарській діяльності людини та навколишньому середовищу. Розвиток цих процесів на забудованих територіях призводить до обводження та  просадок з подальшим руйнуванням жилих, громадських та промислових будинків і споруд, періодичного або постійного замочування та корозії підземних комунікацій, руйнування доріг та інших об’єктів інженерної інфраструктури.

Як правило, основними причинами цього вважаються:

різні ендогенні, природні та антропогенні фактори (підви­щення останніми роками кількості атмосферних опадів, будів­ництво водоймищ на ріках, численних ставків та малих річок);

прокладка залізничних та автодоріг з порушеннями буді­вельних норм і правил, зокрема, без належних водопропускних споруд, а також замулення та засмічення існуючих;

розширення площ під забудови, що порушує водний баланс території, витоки вологи, водопровідної, каналізаційної та дре­нажної мереж;

відсутність водостоків, зниження державної дренажної ролі малих річок, балок, ярів унаслідок їх замулення, а також зведення гребель та інших споруд.

Поряд з підтопленням і заболоченням спостерігається також перезволоження земель. Слід зазначити, що осушення земель не дає ніякого екологічного ефекту, оскільки болота потім виникають у іншому місці.

Можна визначити такі основні чинники, що впливають на процеси підтоплення, повеней в Україні:

відсутність у населених пунктах постійно діючої зливної мережі для відводу дощових та талих вод;

витік води з водопровідної каналізаційної мережі, пошкодження та засмічення дренажних систем, які побудовані з метою запобігання процесам підтоплення населених пунктів і сільськогосподарських угідь;

надмірна вирубка лісу, недосконале утримання проти­ерозійних споруд і замулення водопропускних мереж тощо.

Потрібні активні дії для розв’язання зазначених проблем, удосконалення безпеки водокористування, раціонального здійс­нення водоохоронних заходів, зменшення збитків від негативних наслідків шкідливої дії вод, підвищення екологічної надійності та ефективності, функціонування гідромеліоративного комплексу, поліпшення соціальних умов життя населення та поліпшення водозабезпечення потреб держави в цілому.

Для цього слід, по-перше, проводити детальні моніторинги із залученням дистанційних спостережень з метою реальної інформації та визначення динаміки процесів підтоплення, з ураху­ванням певних факторів на критичних територіях створювати необхідні інформаційні бази даних, розширювати дослідження підземної гідросфери.

По-друге, слід обмежити будівництво об’єктів житлового, соціального призначення для господарської діяльності на тери­торіях з ризиком підтоплення.

По-третє, потрібно проводити інвентаризацію та облік дре­нажних систем і споруд інженерного захисту від підтоплення, здійснювати їх реконструкцію.

По-четверте, відновлювати та підтримувати сприятливий режим санітарного стану річок, запобігати шкідливій дії води, врегульовувати русла річок, берегоукріплень, здійснювати ремонт та реконструкцію протипаводкових дамб.

По-п’яте, зменшувати причини і фактори, що зумовлюють підтоплення, запобігати розвитку цього процесу шляхом заміни аварійних водопровідних мереж, реконструкції та санації каналі­заційних мереж, насосних станцій, очисних споруд. Забезпечити облік використання води, регулювання її споживання.

Потрібно впроваджувати маловодні технології повторного використання стічних вод, замкнених систем виробничого водо­постачання та обладнання мереж, зливної каналізації тощо.

Слід оптимізувати економічні важелі в системі водо­користування та землекористування на територіях критичного підтоплення.

Надзвичайно важливим фактором є також міжнародне співробітництво у сфері використання і охорони водних ресурсів, з питань водного господарства у прикордонних водах із найближ­чими країнами-сусідами.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні учасники слухань, будемо підбивати підсумки.

Іван Федорович Томич. Будь ласка. Три хвилини.

 

ТОМИЧ І.Ф. Український народний блок Костенка і Плюща. Шановний Адаме Івановичу! Шановні члени уряду! Шановні учасники парламентських слухань! Я щиро вдячний за спільну взаємодію щодо проведення обговорення такого надзвичайно важливого питання. Безумовно, вдячний пані Катерині, ініціаторам проекту постанови. Я переконаний, що ті болі, професійні підходи, якими сьогодні поділились, переживаючи за три основні проблеми — зрошення, підтоплення і повені, переймаються усі, хто знаходиться в цій залі. Прошу подати пропозиції і виступи у секретаріат, ми їх обов’язково врахуємо.

І не можна залишити без уваги головне — накреслені контури виходу з ситуації, в якій опинилися ці три надзвичайно важливі для кожного українця проблеми. І я переконаний, що, маючи ресурс, якого не має жодна країна світу — вода, українська земля, талановиті, працьовиті українські люди, — ці три складові у ХХІ столітті в центрі Європи повинні надати відповідь для гідного життя українців, усіх, хто живе на цій славній землі. Це так і буде, якщо вони стануть складовою нашої національної програми щодо відродження зрошуваного землеробства для стабільного сільського господарства в Україні.

Бажаю вам упевненості в тому, що спільними зусиллями ми зможемо відродити, розбудувати українське село на основі ста­більного сільськогосподарського виробництва.

Щиро дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Геннадій Борисович Руденко. Будь ласка.

 

РУДЕНКО Г.Б. Дякую. Шановні колеги! Шановні учасники слухань! Уважно послухав виступаючих, героїв, депутатів, фермерів, голів. Можу сказати, що законів у нас дуже багато, і закони непогані, а от їх виконання, на жаль, — наша ахіллесова п’ята. І винні тут усі ми: депутати, урядовці і громада. Не знімайте з себе відповідальності. Серйозніше треба вимагати, запитувати, контролювати.

Тому, коли говоримо про меліорацію, то не хотілося б, щоб творився міф з допомогою цифр. Нам потрібно вимагати якісної меліорації, а з цим у нас великі проблеми.

Тому, якщо вже по-новому поглянути на цю проблему, то маємо збудувати, дійсно, на госпрозрахунковій основі. Тут є місце для середнього бізнесу. І потрібно вимагати надання якісних послуг.

Щодо екологічної складової питань, які ми сьогодні обговорювали. На жаль, ситуація складна. На боротьбу з підтопленням потрібні значні кошти, тому їх слід вкладати, щоб запобігати ситуації, а не потім витрачатися на усунення наслідків.

Бажаю всім учасникам успіхів у бізнесі, у своїй справі, а нам, депутатам, урядовцям, хотів би побажати, щоб ми виконали рекомендації цих парламентських слухань хоча б на 50%.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Василь Андрійович Сташук, голова Дер­жавного комітету з водного господарства. Будь ласка.

 

СТАШУК В.А. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Передусім дозвольте подякувати вам за щиру й відверту розмову з проблем, які сьогодні розглядались на наших слуханнях.

Хочу подякувати народним депутатам, профільним комітетам, зокрема Івану Федоровичу Томичу і Геннадію Бори­совичу Руденку, за велику роботу, проведену з підготовки цих парламентських слухань. І особливо хочу подякувати Катерині Семенівні Самойлик, яка ініціювала розгляд цього питання на парламентських слуханнях, людині, яка добре обізнана з проб­лемами зрошення. Щиро вам вдячний.

Сьогодні виступали наші мудрі керманичі. Це шановні Дмитро Костянтинович Моторний, Володимир Денисович Видобора, Микола Михайлович Боня. Ці люди вміють працювати, в них болить душа за проблеми водогосподарського меліо­ративного комплексу, проблеми зрошення в державі. Я їм дуже вдячний за роботу, навчання нашої молоді, яке вони здійснюють у своїх господарствах.

Ми почули багато корисних порад, настанов з проблем підтоплення, паводків, зрошення. Гадаю, вони будуть усі сприйняті нами. Ми вдячні за конструктивні зауваження і зробимо з них висновки й працюватимемо над ними. Хочу вам сказати, що завтра в системі Держводгоспу буде проведена підсумкова колегія, де відбудеться конкретна і щира розмова з цих проблем.

Гадаю, мене підтримають керівники водогосподарських організацій, які знаходяться в цьому залі, що ці парламентські слухання — дуже велика подія для нашої галузі. І вона нас зобов’язує працювати ще краще, наполегливіше. Я вам дуже вдячний за вашу державницьку позицію щодо зрошення, паводків і підтоплення. І сподіваюся на плідну співпрацю з комітетами Верховної Ради.

Дякую вам усім.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Андрійовичу.

Шановні учасники парламентських слухань! Будемо завершувати нашу більш ніж тригодинну розмову. Якщо підбивати підсумки і говорити коротко, то ми у кваліфікованій розмові дійшли в черговий раз висновку: без води і ні туди, і ні сюди.

Бо кожен з вас, хто виходив на цю трибуну, говорив про те, що або її багато — це біда, або її мало — це також біда, або її немає зовсім (мається на увазі питної). І це також біда, і це також проблема.

Парламентські слухання для того й проводяться, щоб послу­хати в парламенті про проблеми, що потрібно зробити на законо­давчому рівні, які ще потрібно прийняти закони, аби розв’язати цю проблему.

Мене сьогодні дуже радує, що здебільшого ви говорили про інше. Навпаки, ви підкреслювали, що у принципі законодавча база достатня. Суть полягає в іншому, щоб виконувати ці закони. Виконуються вони дуже і дуже погано. Ще раз нагадаю вам про те, як виконуються програми, затверджені парламентом, під які виділялися державні кошти і які повинні були б вирішувати питання, про які сьогодні ми так наполегливо говорили.

Ось, наприклад, Комплексна програма розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь у 2001–2005 роках та прогноз до 2010 року. За п’ять років дії ця програма була профінансована лише на 1,1%. А це дер­жавна програма. Вона обов’язкова для кожного уряду. Щоправда, уряди можна зрозуміти. Так, як і сьогодні, нас слухає один уряд, а те, що ми говорили, виконуватиме інший уряд, а потім, коли ми зберемося, аби послухати про виконання, буде вже третій уряд. Бо в нас, на жаль, тимчасові уряди, які не встигають увійти в курс справ, які, якщо не щорічно, то інколи і двічі, і тричі на рік змінюються, і ось така ситуація з виконанням.

Ще одна програма — Комплексна програма захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів і сільсько­господарських угідь в Україні на 2001–2005 роки та прогноз до 2010 року. Тут трохи краще виконання, і воно краще тому, що коли виникали проблеми, всі криком кричали, передусім народні депутати, які представляли затоплені регіони і добивалися хоча б якогось зрушення. Але всього — 43%.

Програма комплексного протипаводкового захисту в басейні річки Тиса у Закарпатській області на 2002–2006 роки та прогноз до 2015 року профінансована лише на 13%. І так будь-яка із програм, які ми приймаємо.

Тому підтримую пропозицію тих, хто говорив, що, напевно, для більшого контролю і надання важливості цим проблемам потрібно державний комітет перетворити у Міністерство з питань меліорації і водного господарства, щоб воно не було пасинком у Міністерства агропромислової політики, а було на рівних і виконувало свою роль.

Шкода, але чимало виступаючих практично не торкалися ще однієї важливої проблеми, яка безпосередньо пов’язана з тим, про що ми говорили. Йдеться про соціальні питання.

Я із задоволенням слухав керівника одного з господарств, який сказав, що він дбає про це. Але це, на жаль, поодинокі випадки. Переважно, коли загинула система водного госпо­дарства, то ще більшого руйнування зазнала соціальна сфера населених пунктів, на базі яких були ці господарські підприємства.

Є у Херсонській області селище Чкалово. Там було побудовано ціле містечко меліораторів, мабуть, 15–20 п’яти­поверхівок. Нині в цих будинках, де живуть люди, наші громадяни, декілька років, якщо не десятиліття, немає ні води, ні тепла, і не скоро, мабуть, будуть. Тому що вмерли ці містечка, і вмирає по суті, населений пункт. Якщо й надалі так обслуговуватимуться зрошувальні канали, які з величезними зусиллями прокладали, то що від них залишиться? Замуляться, і нічого не буде. Про труби ви тут уже говорили.

Ще одна проблема, якої торкався дехто із вас, — продаж землі. Користуючись тим, що тут зібралися люди, які мають безпосереднє відношення до землі, хотів би просити вас: нагадайте всім, хто її скуповує, а особливо тим, хто її намагається продати, що це незаконно. Шахраїв дуже і дуже багато, які, обманюючи, кажуть: продавайте землю, все одно ви ніде не дінетесь, уся довколишня земля продана, ви до своєї не добе­ретесь і так далі. За генеральними угодами укладають. Нещо­давно за ініціативою Голови Верховної Ради ми прийняли спеціальний закон, яким усі ці дії визнані незаконними. Земля повинна належати тим, хто є власником паю. І на сьогодні діє мораторій на продаж земель. Тому будь-які угоди щодо продажу землі є незаконними. Просив би донести це до людей. Розумію тих, у кого є пай, є земля і хто не знає, що з нею робити, то вони готові за копійчину віддати, бо хоч щось принесе.

Але давайте дбати про завтрашній день. Правильно тут говорили про сівозміни. Якщо хтось скупить, то він на цій землі вирощуватиме те, що йому дає найбільший прибуток, соняшник наприклад. Скільки років підряд треба соняшник сіяти, щоб потім земля нічого не родила років 15? Пару років. Бо він не думатиме, бо це не його, бо він узяв у оренду чи прикупив цю землю.

Тому треба дуже обережно ставитися до нашого найбіль­шого багатства, а землі наші — найкращі у світі. Шкода, що ми ще не зуміли добитися того, щоб збирати найкращі у світі врожаї.

Якщо загалом говорити про ситуацію, яка у нас ство­рюється, коли слухаєш реляції уряду, особливо Міністерство аграрної політики, то складається враження, як у тому прислів’ї, що ми без штанів, але в капелюсі. Що ніби все так добре, найурожайніші роки, а вони закінчуються тим, що ми вступаємо в чергову зернову кризу, що не буде хліба. Учора міністр економіки зробив прогноз стосовно помірного зростання цін. Та  не помірне буде, а дуже суттєве зростання цін, і ви краще, ніж я, знаєте, що і як із тим урожаєм, який ми нібито зібрали в минулому році.

І давайте всі, від кого це залежить — і від законодавчої, і передусім від виконавчої гілок влади, — зробимо все, щоб усе-таки проголошений 2006 рік села був роком розвитку, щоб він у черговий раз не став роком занепаду. Бо та, на перший погляд, значна сума капіталовкладень — близько 10 млрд гривень, передбачена в Державному бюджеті, може бути, вибачте за таке слово, кинута в землю, і нічого не буде отримано. Треба по-розумному вчинити: 50% капіталовкладень спрямувати на розви­ток земель і мінімум 50% — на збереження соціальної інфра­структури на селі. Бо можемо мати мільярди на розвиток села, а  його не буде кому розвивати. Адже там залишилися одні пенсіонери і ті, хто не має, куди виїхати. Бо з 46,9 млн населення України 32 млн проживають у містах, а лише 15 млн — у селі, та й ті, хто мешкає в селі, не мені вам розповідати, наскільки вони працездатні.

Сподіваюсь, що наша розмова, як тут нас запевнив голова державного комітету, надасть стимулу для того, щоб проана­лізувати стан справ. Ми спільно приймемо рішення, про які гово­рили, для того, щоб реалізувати, як ви говорили, хоча б половину того, що сьогодні намітили.

Список виступаючих був досить довгим. Ті з вас, хто не виступив, але має текст виступу, будь ласка, здайте його, ось сидять представники секретаріатів комітетів. Надіюсь, за резуль­татами нашої розмови буде спеціально готуватися збірник мате­ріалів, і ваші невиголошені виступи увійдуть до цього видання.

На завершення щиро бажаю кожному з вас здоров’я, успіхів, доброго врожаю і хорошої води. Усього найкращого вам.