ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

ПРО ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ

БУРЯКОЦУКРОВОГО КОМПЛЕКСУ В УКРАЇНІ

ТА ЗАХОДИ ЩОДО ЙОГО ПОКРАЩЕННЯ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

16 лютого 2005 року, 11 година

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні учасники парламентських слухань! Я радий бачити таку авторитетну аудиторію у стінах Верховної Ради України. І, незважаючи на те, що ми відповідно до графіка роботи парламенту на цьому тижні не маємо пленарних засідань, народні депутати працюють в округах, у комітетах, фракціях та групах, я бачу, що у нас є достатня кількість для сьогоднішньої розмови на парламентських слуханнях.

Взагалі, коли ми проводимо парламентські слухання, то завжди підкреслюємо і наголошуємо на тому, що проблема, яка розглядається, є досить актуальною в тій галузі, якій присвячено розгляд того чи іншого питання. Думаю, що й ті, хто зібрався сьогодні в сесійній залі, хто слухає нас у прямому теле- і радіо­ефірі, десятки й сотні тисяч людей, які мають безпосередній стосунок до проблеми, яку ми будемо розглядати, також схвалять ініціативу профільного Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики, яка була підтримана абсолютною більшістю народних депутатів, щоб ми на високому авторитетному рівні поговорили про одну з найболючіших проблем у галузі нашої аграрної політики.

У цілому проблеми, що стосуються розвитку села, питання, які виникають у галузі аграрної політики, є досить актуальними і    наболілими. Але серед усього широкого комплексу сільськогосподарських проблем є одна з досить болючих, кричущих — та, яку ми сьогодні будемо розглядати, а саме про законодавче забезпечення розвитку бурякоцукрового комплексу України та шляхи його покращення.

Абсолютна більшість присутніх сьогодні в сесійній залі пам’ятають ті недалекі часи, коли ця галузь у нас справді була на  передових рубежах не лише сільського господарства нашої республіки, а й мала досить високі показники і на Європейському континенті, і в усьому світі.

За даними, які нам підготував профільний комітет, від бурякоцукрової галузі ми мали в 1991 році до 13% грошових надходжень до бюджету країни. А ви знаєте, що бюджет 1990–91 років був у десятки разів більший за бюджет, який ми тепер маємо. Так ось 13% бюджету формувала саме та галузь, в якій ви  безпосередньо працюєте. У нас не було проблем з цукром, у  нас не було проблем з тим, щоб експортувати його і до інших республік колишньої спільної держави, і за межі цієї держави. За  обсягами виробництва цукру ми посідали одне з провідних місць у світі і входили до першої шістки світових експортерів цукру.

Нині ми дожилися, на превеликий жаль, до того, що не так експортуємо, як інколи імпортуємо, тим більше імпортуємо сировину, якої в нас завжди було достатньо для забезпечення власного виробництва.

Можливості наші в цьому питанні є досить і досить великі. Гадаю, що сьогодні і доповідачі, і промовці називатимуть конкретні цифри. Я назву лише один показник. Не треба, як  кажуть, далеко ходити: на сьогодні потреба в цукрі Російської Федерації становить 5,5 млн тонн. Росія виробляє власного цукру 1,5 млн тонн. І кожному з нас добре зрозуміло: якщо ми від­новимо діяльність 192 цукрових заводів (хоча навряд чи ми їх відновимо, бо близько 30 цукрових заводів уже порізано і здано на металобрухт) або хоча б змусимо працювати ті 150–160 заводів, які ще в нас залишилися, і половина з них ще трошки дихають, якщо ми зуміємо, і в тому числі за допомогою законо­давчого забезпечення, зацікавити працівників села у відродженні цукрової галузі, збільшенні посівів цукрових буряків, то ми зможемо мати досить і досить хороші прибутки. Ми могли б забезпечити не лише себе, а й, я ще раз підкреслюю, найближ­чого нашого сусіда, одного із стратегічних партнерів. Навіть при зміні влади, я ще раз хочу наголосити, і я нещодавно брав участь у зустрічі представників парламентів зарубіжних держав з Прези­дентом, він постійно наголошував, що, незважаючи на те, що в  нас, звичайно, пріоритет змінюється в бік євроінтеграції, у  будь-яких ситуаціях ми не будемо забувати про те, що найближчим нашим стратегічним партнером, в тому числі в галузі економіки, є Російська Федерація.

Кожному з вас, я думаю, дуже пече те, що за закритими цукровими заводами, про які я говорив, стоїть не лише скоро­чення виробництва, а доля багатьох людей. Тому що це не просто завод, це ціла соціальна інфраструктура. Навколо заводу були побудовані цілі селища, населення цих селищ утримувалося за  рахунок цих комплексів, вся інфраструктура — школи, дитячі садочки, клуби, не кажучи вже про житловий фонд. Як вони сьогодні працюють, ви добре розумієте і усвідомлюєте. Проблем у нас тут дуже багато.

І тому, звертаючись до тих, хто сьогодні братиме участь в  обговоренні даної проблеми, я просив би говорити не так про  проблеми (бо кожен розуміє, що їх є більше, ніж треба), як  про те, що треба зробити, щоб цих проблем було якомога менше. Я хотів би, щоб ми сьогодні поговорили про те, як нам, вибачте за таке, можливо, непарламентське слово, скористатися ситуацією, яка склалася, що змінилася влада, що до керівництва і державою, і галуззю прийшли нові люди, і, як, вибачте, з нового Міністерства аграрної політики вибити все для того, щоб ця складова аграрного комплексу працювала так, як ще в недалекі часи, які ми добре пам’ятаємо. Думаю, і міністр АПК саме на це налаштований, налаштований на це і парламент.

Тому я ще раз наголошую: у кожного з вас для виступу буде 5 хвилин. Просив би вас, ще раз підкреслюю, не так про проблеми говорити, не так плакатися, як вносити пропозиції, що треба зробити.

І, враховуючи те, що абсолютна більшість з вас, крім народних депутатів, вперше виступатиме з цієї трибуни, інфор­мую, що в нас працює автоматичний таймер вимкнення мікро­фона. За 30 секунд до закінчення виступу сигнал попередить вас, що час завершується, а в 5 хвилин 6 секунд мікрофон вимкнеться. Тому прошу починати свій виступ з пропозицій, з найголовнішого, про що ви хочете сказати, а потім, якщо час залишиться, скажете все інше. Бо, на жаль, наша психологія побудована так, що ми спочатку говоримо про все, потім підходимо до конкретних пропо­зицій, а часу сказати про це, на жаль, вже немає. Тому давайте саме таким чином діяти.

Профільний комітет пропонує провести парламентські слу­хання без перерви протягом трьох годин і завершити роботу о  14 годині. Ми заслухаємо доповідь міністра аграрної політики (до 25 хвилин), співдоповідь від профільного комітету (до 15 хви­лин), і потім протягом двох годин учасники парламентських слухань матимуть можливість виступити з думками і пропози­ціями. Приблизно 24–25 осіб візьмуть участь в обговоренні, кожен виступ — до 5 хвилин. Після того підведемо підсумки і приймемо рекомендації парламентських слухань, рішення щодо того, як нам далі діяти. Якщо у вас немає заперечень, приступаємо до реалі­зації нашого порядку денного.

Запрошується до слова міністр аграрної політики Олександр Петрович Баранівський. Регламент — 25 хвилин. Будь ласка.

 

БАРАНІВСЬКИЙ О.П., міністр аграрної політики України. Дякую. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати, члени уряду! Шановні учасники зібрання! Обговорення Верховною Радою питання щодо розвитку бурякоцукрового комплексу України і його правового забезпечення можна вважати потужним імпульсом для подальшого розвитку галузі, такі слухання відбува­ються вперше в історії українського парламенту.

За виробничим потенціалом Україна належить до числа найбільших світових виробників бурякового цукру, за сприятливих умов вітчизняна цукрова промисловість здатна виробляти його понад 5 млн тонн. Частка України у світовому виробництві буряко­вого цукру становила 13–20% відсотків. За експортним потен­ціалом, а він перевищував 3 млн тонн, Україна входила до десятки провідних світових експортерів.

За останні 15 років галузь практично розвалилася, посівні площі під цукровими буряками скоротилися у 2,3 разу, урожай­ність — в 1,2 разу, обсяг заготівлі цукрових буряків зменшився з 50 млн тонн до 16, і, як наслідок, виробництво цукру знизилося з 5 млн тонн до 1,8. Із 192 цукрових заводів реально працюють 120, їх завантаженість сировиною становить лише 40–50 діб за  оптимальної — 90 діб. Припинили своє існування 37 заводів, практично продані в металобрухт, подібна доля чекає ще 35 заводів.

Цукрові заводи побудовані переважно в сільській місцевості, вони є селищеутворюючими підприємствами, про що казав Адам Іванович. Слід відзначити, що один цукровий завод дає робочі місця в сільському господарстві в середньому для 5 тис. осіб. В окремих регіонах, де велика кількість фермерських господарств, цей показник сягає 30 тис. осіб. Якщо раніше в бурякоцукровому комплексі працювали 1,5 млн осіб, то нині — близько 1 млн.

Якщо раніше середньомісячна заробітна плата цукровиків становила близько 500 карбованців, то тепер — 496 гривень. І  хочу нагадати, на 1 карбованець можна було купити хлібину, 250 грамів ковбаси, півлітра молока. На 1 гривню сьогодні не  купиш навіть хлібини. Це я хотів підкреслити рівень заробітної плати і в цілому у виробництві буряків, і на цукрових заводах.

Нині середня заробітна плата працівника цукрової проми­словості, як я вже говорив, становить 496 гривень на місяць. Середня заробітна плата працівника сільського господарства на вирощуванні цукрових буряків становить 295 гривень на місяць. У структурі собівартості цукру в Україні заробітна плата стано­вить  1%, тоді як, скажімо, в Республіці Польща цей показник дорівнює 17%. А якщо завод працює 40 днів, то зрозуміло, що люди не можуть прожити решту часу на ту зарплату, яку вони отримають за 40 днів.

Що стало причинами такого становища? Серйозні недоліки під час приватизації підприємств, постійний перепродаж, я сказав би, не заводів, а контрольних пакетів акцій, зокрема, таких цукро­вих підприємств, як Кирнасівський, Удицький, Барський (Вінницька область), Новоукраїнський, Капітанівський (Кіровоградська область), Клембівський, Городоцький, Вишнівчицький (Хмельницька область), Набутівський, Кам’янський, Тальнівський (Черкаська область), Зарожанський, Чернівецький (Чернівецька область), та багато інших. Доприватизувалися до того, що справжніх власників заводів сьогодні ніхто не знає, не можуть їх познаходити. Немає до кого звернутися, чий завод розвалений, спробуй простежити рух акцій. Широкої практики набуло штучне доведення цукрових заводів до банкрутства. Мають місце інші недоліки при рефор­муванні аграрного сектору.

Цукровий завод перестав бути суб’єктом господарської підприємницької діяльності, з метою уникнення непосильного оподаткування та легалізації тіньових грошових потоків його поді­лили на окремі частини, і навіть податківці не можуть розібратися, що там сьогодні відбувається. Внаслідок втрати контролю з боку держави над процесами приватизації дії органів виконавчої влади на місцях і окремих бізнесменів призвели до продажу цукрових заводів на металобрухт.

У багатьох областях демонтовані, продані на металобрухт найновіші цукрові заводи України — Деражнянський завод у  Хмельницькій області, новозбудований Орільківський завод у Харківській області. Найбільше заводів порізано на металобрухт у Черкаській (10), Сумській (8) та Вінницькій (5) областях. Все це відбувалося з мовчазної згоди обласних і районних державних адміністрацій, за сприяння відповідних служб, зокрема подат­кової, яка брала в заставу, що відповідно сприяло знищенню заводів.

Все це призвело до непослідовного та несвоєчасного проведення реформ, неналежного виконання законодавчих актів, відсутності дієвих механізмів регулювання внутрішнього ринку цукру та втрати традиційних зовнішніх ринків збуту, пошуку нових. У нас 60% виробництва цукру було орієнтовано на країни СНД.

Також сприяло розвалу цукрової галузі нелегальне ввезення цукру в Україну різними шляхами. Один із таких шляхів — так звані давальницькі схеми, коли завозили сировину, і продукцію не виво­зили, а продавали в Україні. Ринок перенасичувався, падала ціна, і відповідно втрачалася мотивація до виробництва цієї важливої продукції.

Незважаючи на наявність великої кількості матеріальних ресурсів, у галузі поширені бартерні операції. За наявності на даний час на складах товарної продукції на суму 4 млрд гривень, отримання кредитів є проблемним. Банки вимагають у заставу цукор вартістю втричі більше, ніж сума кредиту. Це не під майбут­ній урожай, а вже цукор. Хочу сказати, вже є домовленість, що цей коефіцієнт буде 1,5.

Не створено інтервенційного фонду, який може знімати надлишки цукру в піковий період його виробництва і пропозиції. Немає обґрунтованої концепції реформування бурякоцукрової галузі країни в частині забезпечення соціальних гарантій при неконтрольованому введенні надлишкових виробничих потуж­ностей цукрових заводів. Значно погіршилося матеріально-техніч­не забезпечення бурякосіючих господарств і цукрових заводів. Даються взнаки застарілість основних виробничих фондів, втрата зв’язків з машинобудівними заводами та недосконалість системи лізингу. Досі не проводилася державна інвентаризація майнових комплексів цукрових заводів та виробничих потужностей.

Протягом останніх років у бурякоцукровому виробництві впроваджувалися певні заходи для виведення підприємств з кризового стану. Що маємо на сьогодні? Проводиться атестація цукрових заводів та їх державна реєстрація. Ми наближаємося до вступу в СОТ, якщо ми цієї роботи не проведемо до кінця року, то повірте, що наша продукція не зможе бути реалізована навіть в  Україні. Тому ця надзвичайно важлива на сьогодні робота має бути проведена.

Минулого року Кабінет Міністрів України прийняв чотири постанови, які врегулювали питання захисту внутрішнього ринку від імпорту цукру та цукромістких продуктів. Постановами тимча­сово, до проведення двосторонніх переговорів, заборонено заве­зення цукрових сиропів з Російської Федерації, Білорусі, Молдови, цукру і цукрових сиропів — з Грузії, насіння цукрових буряків — з   Молдови, а також встановлено заборону на давальницьку переробку цукру-сирцю. Ці заходи дали змогу впродовж 2004–2005 років стабілізувати цінову ситуацію на внутрішньому ринку України. Невирішеним залишається питання про вилучення з  режиму вільної торгівлі з Республікою Казахстан цукру білого та цукрових сиропів.

Скажіть, будь ласка, коли в Росії, Молдові чи Казахстані виробляли тростинний цукор? Де там взагалі тростина? Бізнесові структури просто шукають відповідні дірки в законодавстві. Закрили з Молдовою — вони пролізли через Казахстан і тиснуть: давай відкривай ринок.

Однак практика вирішення питань у пожежному порядку не  завжди дає змогу досягти бажаних результатів. Тому питання розвитку галузі потрібно вирішувати комплексно.

Перше, що ми назвали б основним, — квотування цукру та цукрових буряків.

Друге — підвищення ефективності виробництва в сільському господарстві і промисловості, забезпечення високої якості продукції за світовими та європейськими стандартами, паритет­ності економічних відносин (мається на увазі вартість цукрових буряків і цукру, насіння, виробництва технічних засобів, мінераль­них добрив, пально-мастильних матеріалів).

У нас навіть у самому АПК нині є проблеми. Скажімо, мінімальна ціна затверджена, ви знаєте, 165 гривень. Зросли ціни на  мінеральні добрива, пально-мастильні матеріали. Запитую у переробників: яку ціну ви плануєте цього року? Кажуть, 165 гривень. Тобто враховують тільки свої інтереси. Це вже неуз­годження в самій системі, це вже залежить не від когось.

Третє — стимулювання науково-технічного прогресу та інвестицій.

Наступна позиція — ефективне використання вторинних продуктів цукровиробництва, це меляса, жом, дефекати.

У вирощуванні цукросировини важливу роль відіграє насіння цукрових буряків. Коротко охарактеризую цю проблему. До кінця 1990-х років система насінництва цукрових буряків в Україні функціонувала як потужна спеціалізована наукоємна галузь сільськогосподарського виробництва. Насінням опікувалися 8 дослідно-селекційних станцій і 9 дослідних господарств Інституту цукрових буряків та близько 135 спеціалізованих господарств.

На сьогодні виробництво та реалізацію насіння здійснюють близько 300 учасників насінницького ринку. І толку там добрати стало надзвичайно складно. Здавалося б, більше учасників — є конкуренція, повинна підвищитися якість і відповідно ціна складатися. У нас же все навпаки. Більше 90% підприємств, яким видано ліцензії та квоти на виробництво та реалізацію насіння, — приватні. За останні 5 років в Україну завезено 4 тис. тонн насіння з-за кордону, переважно з Молдови. При тому в Криму вирощують, в Молдову везуть, полову відсіяли і  з Молдови вже як молдовську продукцію ввозять в Україну. Є,  до речі, насіннєва інспекція у нас. Це вже я собі докоряю, що треба розібратися з її роботою.

Також значна частина насіння сумнівного походження, до 80%, — з символічною митною вартістю. При перетині кордону декларується ціна від 0,1 до 0,5 долара за кілограм. І на кордоні таке  насіння пропускається, коли його ціна — 150 євро за кіло­грам. Від надходження такого насіння Державний бюджет України щорічно недоотримує 10–20 млн доларів США. Мовчить наука, мовчать виробники, і відповідно хтось робить бізнес.

Система насінництва зазнала великих втрат і позбавлена усіх ступенів захисту з боку держави. А її державна установа — Укрдержнасінінспекція — в умовах тривалої економічної кризи, недостатнього фінансового і матеріально-технічного забезпечення галузі не лише не посилила надані їй законодавством функції контролю щодо забезпечення виробників цукросировини високо­якісним насінням вітчизняного й іноземного виробництва, а навпа­ки, формалізувала цю роботу, особливо щодо сертифікації насіння, яке завозилося з-за кордону, та атестації частини базового насіння.

В Україні здійснюються масові фальсифікації насіннєвого матеріалу. Замість 4 насіннєвих заводів, потужність яких у 2,5 разу перевищує потребу, сьогодні працюють 13, а держава від експор­ту насіння, який до 1997 року становив приблизно 1 тис. тонн, перейшла до його імпорту.

Коротко про справи в буряківництві. Однією з причин кризи галузі є недостатня кількість сировини через відсутність економічної мотивації її вирощування. За підрахунками фахівців, для забезпечення рентабельного виробництва цукрових буряків вкрай необхідно запровадити механізм дотації з Державного бюджету як мінімум 30 гривень на 1 тонну цукрових буряків, що надійшли на цукровий завод для виробництва цукру за квотою для внутрішнього ринку. За умови досягнення рівня врожайності понад 350 центнерів з гектара і зниження собівартості дотації можна буде скасувати, оскільки галузь перейде на само­забезпечення.

Чому порівняно з іншими культурами виробництво цукрових буряків зазнало такого зниження врожайності і якості? На наш погляд, як вже було сказано вище, це зумовлено низькою якістю насіння. Цукрові буряки — матеріалоємна, трудомістка і фінансово витратна культура, яка вимагає вкладення на 1 гектар 3–4 тис. гривень, не менше. Сьогодні практично вкладається не більше 1,5 тис. гривень.

Змінилася структура сільськогосподарських виробників цукрових буряків. Минулого року вирощування буряків здійсню­валося виробниками всіх форм власності на площі 734 тис. гекта­рів (а в кращі роки сіяли на 1200 тис.), в тому числі на площі понад 200 тис. гектарів — одноосібниками і фермерськими госпо­дарствами. Ви розумієте, що технологію там дотримати, механі­зацію забезпечити досить проблематично.

Мінімальні закупівельні ціни, затверджені постановою Кабі­нету Міністрів України, в минулому році становили: цукрових буряків — 165 гривень за 1 тонну, цукру — 2370 гривень. Фактична середня закупівельна ціна на цукрові буряки була 182 гривні за 1 тонну, на цукор — 2370 гривень.

Ми з вами добре знаємо, які фінансові можливості мають виробники цукрових буряків, у кращому разі 40–50% потреби. Ми  знаємо, скільки вноситься добрив під вирощування буряків — 115 кілограмів діючої речовини на гектар, що становить 40% потреби. Лише на 30–40% площ проводиться належний хімічний захист.

В аналітичній довідці, яку вам роздано, ми показали точку беззбитковості продажу цукрових буряків в Україні, вона сягає 245 центнерів з гектара. А яка ж у нас врожайність? До 100 цент­нерів з гектара ми отримали на 84 тис. гектарів (це 12% площ), до 200 центнерів — на 297 тис. гектарів (45%), що разом стано­вить 58% загальної площі. Ну, це вже, як кажуть, без коментарів.

У минулому році 120 атестованих цукрових заводів отримали квоту на виробництво 1,8 млн тонн цукру, а фактично виробили за квотою 1,79 млн тонн. Ними за сезон перероблено 15,5 млн тонн цукрових буряків за середньої потужності 2,8 тис. тонн переробки буряків за добу на один цукровий завод. Середня тривалість соковидобування становила 54 доби за оптимальної 90 діб. При  цьому тривалість роботи 22 цукрових заводів була менш як 40 днів. Це негативно вплинуло на результати їхньої роботи, на  фінансово-економічні показники, тому що робота цукрового заводу впродовж менш як 40 діб призводить до збільшення собі­вартості виробленої продукції та збитковості, відповідно кадри розбігаються, бо немає заробітної плати.

Технічний стан цукрових заводів. На більшості цукрових заводів технологічне й енергетичне обладнання відпрацювало свій технічний ресурс. Якщо в 1986–1990 роках старіння основних фондів цукрових заводів було на рівні 51%, то на кінець минулого року — в межах 70%. У 2004 році замінено близько 100 одиниць основного обладнання, тоді як у 1990 році — 800. Власники цукрових заводів вкрай недостатньо вкладають кошти в технічне оновлення, модернізацію та автоматизацію підприємств.

Міністерство аграрної політики спрямовує свою роботу на наповнення ринку цукром, виробленим з вітчизняної сировини, в обсязі 1,8 млн тонн цукру з розрахунку науково обґрунтованої фізіологічної норми 38 кілограмів на душу населення на рік, а також з метою забезпечення платоспроможного попиту громадян. Обсяг вітчизняного виробництва цукру в минулому році дає можливість повністю забезпечити потреби України в цій продукції.

В усьому світі бурякоцукрове виробництво регулюється державою шляхом визначення цінової, фінансово-кредитної полі­тики та системою квотування. І ми просили б підтримки Верховної Ради щодо того, щоб забезпечити регулювання цього ринку так, як сьогодні регулюється ринок продажу валюти: якщо її бракує, банк викидає на ринок із свого резерву, якщо є зайва — банк закуповує. Чому ми не можемо мати відповідні фонди цукру? Тобто ми повинні через квоти регулювати ринок. А це значить, що  ми будемо підтримувати нашого виробника, і ця продукція матиме відповідний попит.

Діюча система оптової торгівлі цукром на внутрішньому ринку України зруйнована, немає об’єктивної статистичної звіт­ності щодо виробництва і реалізації цукру. Внутрішній ринок цукру, на відміну від країн Європи, США та інших, став нерегульо­ваним. Оптову торгівлю цукру в Україні здійснює велика кількість суб’єктів підприємницької діяльності, непричетних до його виробництва.

Слід відзначити, що практично в усіх країнах, де виробляють буряковий цукор, держава постійно вживає комплексних жорстких фінансово-економічних та митних заходів, що забезпечують ефективний розвиток власної промисловості та надійний захист товаровиробників. Основними елементами таких заходів, як я вже казав, є квотування виробництва цукрових буряків і цукру, вста­новлення цін, у тому числі мінімальних, на цукрові буряки та цукор, високі ставки ввізного мита на цукор, пільгове кредиту­вання виробників цукрових буряків і цукру, ліцензування оптової торгівлі цукром.

Крім того, останніми роками внутрішній ринок цукру руйнує надмірна кількість цукру-сирцю з тростини, цукру білого, цукрових сиропів, що ввозяться в Україну за пільговими ставками ввізного мита через так звані зони вільної торгівлі, а також контрабандним шляхом. За останні роки ввезено близько 3 млн тонн цукру-сирцю. Ви знаєте, що вироблений з нього цукор на 100 гривень дешевший, ніж цукор, який виробляється з буряків. От і вся конкуренція. Оце те, що нищить нашого виробника. Ввезені 3 млн тонн цукру-сирцю забезпечують майже дворічну внутрішню потребу України в цукрі. Кошти — понад 1 млрд доларів — пішли на інвестування зарубіжних виробників.

Ввезення цукру-сирцю на вимоги СОТ (а сьогодні на нас тиснуть, щоб ми завезли 260 тис. тонн) призведе, якщо ми це допустимо, до закриття 22 цукрових заводів, скорочення посівних площ цукрових буряків не менш як на 100 тис. гектарів і відпо­відно до скорочення робочих місць близько 80 тис. осіб. Україна з експортним потенціалом перетвориться в імпортозалежну дер­жаву, що загрожує її економічній безпеці. Отже, ми будемо пропо­нувати продаж цієї квоти за ставкою, яка забезпечить паритет цін на внутрішньому ринку України, а кошти від реалізації спрямувати на розвиток бурякоцукрової галузі.

З метою подолання системної кризи в бурякоцукровій галузі та створення регульованого ринку цукру необхідно, на наш погляд, запровадити такі механізми.

1.  Домовитися з Росією про щорічне постачання на її ринок 2–3 млн тонн цукру, адже Росія виробляє, як уже сьогодні відзначалося, 1,5 млн тонн, а споживає 5,5 млн тонн.

2.  Затвердити Державну комплексну програму “Буряко­цукрова галузь України на 2005–10 роки”, яку підготовлено відпо­відно до доручення Кабінету Міністрів України. Проектом цією програми передбачено виведення цукрової галузі з кризового стану; відновлення сировинних та технічних баз для виробництва цукрових буряків та цукру в обсягах, що забезпечують повне задоволення потреб населення держави в цьому продукті виключ­но з вітчизняної сировини та відновлення можливостей України в   його експорті; розвиток машинобудування; забезпечення посівним матеріалом, засобами захисту рослин та мінеральними добривами.

3.  Створити інтервенційний фонд цукру, що дасть можли­вість знімати з ринку 30 тис. тонн і більше надлишкового цукру в період виробництва і масової реалізації.

4.  Забезпечити виконання положень Закону України про державне регулювання виробництва і реалізації цукру в частині ліцензування оптової торгівлі цукром.

5.  Розглянути питання щодо використання вже в 2005 році високооктанових кисневих добавок (ВКД), починаючи з 2%, до використовуваних моторних бензинів.

Якщо нам вдасться запустити цю програму, скажімо з  1 квітня, як ми плануємо і сподіваємося на підтримку парла­менту, це дасть змогу виробити 280 тис. тонн свого пального. На  весну нам потрібно 250 тис. тонн бензину. Це питання і   енергетичної безпеки, і ми додатково включаємо в роботу 35 спиртових заводів та відповідно отримаємо 700 тис. гривень додаткових доходів до державної казни. Ми переробимо ті 300 тис. тонн меляси, які на сьогодні не використовуються, і  завтра можна буде переробляти те зерно, яке сьогодні вироб­ники не можуть продати, скажімо, приблизно 1 млн 200 тис. тонн кукурудзи. На наш погляд, це надзвичайно важлива складова, яку  негайно треба використати, це дасть поштовх і для цукрової галузі. У зв’язку з цим збільшиться виробництво цукру
до 4 млн тонн, будуть задіяні до роботи 140 цукрових заводів.

Тому ми просимо Кабінет Міністрів для законодавчого врегулювання цього питання терміново прийняти відповідну постанову про обов’язковість використання ВКД для виробництва сумішевих бензинів в цьому році, починаючи з 2%. А Верховна Рада першочергово має розглянути відповідні законопроекти. Скажімо, заводи не хочуть брати, вони не зацікавлені, щоб ми виготовляли власні ВКД, бо вони закуповують за кордоном, а  відповідно, ви розумієте, це чиїсь певні інтереси.

На розгляд Верховної Ради України подано законопроекти про внесення змін до деяких законів України про оподаткування, виробництво та обіг підакцизних товарів, про внесення змін до Закону України про альтернативні види рідкого та газового палива, які й забезпечать реалізацію обох напрямів.

6. Прискорити прийняття Верховною Радою України законів України про внесення змін до Закону України про Єдиний митний тариф в частині заборони ввезення в Україну без сплати ввізного мита цукру та цукромістких продуктів, які походять з митної території України і вивозилися за її межі, та про внесення змін до  Закону України про ліцензування певних видів господарської діяльності в частині запровадження ліцензування оптової торгівлі цукром.

7.  Забезпечити належні умови функціонування профільних науково-дослідних установ — Українського науково-дослідного інституту цукрової промисловості, Інституту цукрових буряків. Зокрема, скасувати розпорядження Кабінету Міністрів України від 9 липня 2004 року №452 щодо передачі будинку Українського науково-дослідного інституту цукрової промисловості по вулиці Лютеранській, 20 в місті Києві в оперативне управління Центрвиробчкому. Інститутом, який був єдиний у Союзі, тепер Центрвиборчком керує.

8.  Переглянути двосторонні угоди з країнами — членами Робочої групи із вступу України до СОТ в частині денонсації домовленостей щодо встановлення квот на ввезення в Україну цукру-сирцю з тростини.

9.  Кабінету Міністрів України активізувати переговорні про­цеси з країнами СНД щодо просування українського цукру на їхні ринки.

10.  Удосконалити нормативне та метрологічне забезпечен­ня бурякоцукрової галузі з метою впровадження державних і   галузевих стандартів, гармонізованих з міжнародними та європейськими.

Я прошу ще півхвилинки, Адаме Івановичу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, дайте можливість завершити.

 

БАРАНІВСЬКИЙ О.П. Дякую.

11.  Протягом 2005 року здійснити інвентаризацію виробни­чих потужностей цукрових заводів усіх форм власності та навести належний порядок у їх реєстрації як суб’єктів підприємницької діяльності, провести технічний аудит підприємств та впровадити відповідні технічні регламенти.

12.  Внести пропозиції щодо змін в оподаткуванні діяльності підприємств харчової і переробної промисловості з сезонним виробництвом.

13.  Прискорити прийняття Закону України про галузеві фор­мування (асоціації, спілки, союзи).

За понад 200-річну історію цукроваріння Україна довела, що  вона має всі можливості для стабільного функціонування бурякоцукрового виробництва — і природо-кліматичні та ґрунтові умови, і виробничі потужності, і науково-технічний та кадровий потенціал. Україна може забезпечити уже в 2010 році вироб­ництво 4 млн тонн цукру, відновити експортний потенціал та  забезпечити додаткові надходження до бюджетів усіх рівнів і соціальних фондів у сумі більш як 1 млрд гривень, які на сьогодні втрачені.

На завершення хочу щиро й сердечно подякувати парламентському Комітету з питань аграрної політики та земель­них відносин, який ініціював проведення цих парламентських слухань, загалом Верховній Раді, вам, Адаме Івановичу, за те, що проблеми бурякоцукрової галузі піднято на високий рівень, є розуміння того, що треба вживати заходів, приймати відповідні закони. І я переконаний у тому, що галузь відновить ті свої хороші традиції, які ми мали в минулому. Дякую з увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олександре Петровичу, за те, що ви, незважаючи на юний вік на посаді, так змістовно розібралися в цій проблемі.

Шановні колеги, я із задоволенням не обмежував би міні­стра, але зрозумійте, що все це за ваш рахунок. Ми працюємо до  14 години, ми можемо його дві години слухати чи навіть три, але тоді ви не матимете можливості виступити. Тому давайте думати не кожен про себе, а про всіх загалом.

Запрошується для співдоповіді секретар Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин народний депутат Олег Іванович Юхновський, 15 хвилин. За ним виступатиме Ярчук.

 

ЮХНОВСЬКИЙ О.І., секретар Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Виборчий блок Юлії Тимошенко”). Дякую. Шановний Адаме Івановичу, члени уряду, колеги! Шановні учасники парламентських слухань! Розпочну свій виступ з цитати відомого вченого Дмитра Івановича Менделєєва, який багато зробив для розвитку бурякоцукрового виробництва (мовою оригіналу): “Свеклосахарный завод, вызывая разведение выгодного корнеплода в своих окрестностях, рождает новые ценности, ценность земли возвышает, труд делает более   производительным и доходным, рождает вокруг себя новые довольства, а с ними — новые успехи, образование и нравственность”.

На відміну від інших промислових підприємств, які роз­ташовані здебільшого поблизу або на території міст, тобто в  зонах найбільшої концентрації населення, ринків реалізації, бурякоцукрові заводи належать до категорії суто периферійних і  розташовані безпосередньо в зонах вирощування цукрових буряків, виключно в сільській місцевості, виконуючи функцію не  лише економічну, тобто забезпечення населення цукром,
а й, що особливо важливо, соціальну, з тривкими традиціями. Навколо цукрових заводів формується життєзабезпечуюча інфра­структура  —  школи, дитсадки, лікарні, їдальні, магазини, будинки побуту, гуртожитки, житлові будинки.

Заснована 1825 року на Київщині перша українська цукроварня поклала початок потужної галузі, яка 1991 року вже об’єднувала 192 цукрових заводи, 5 рафінадних, 135 насінницьких господарств, 4 насіннєві заводи, понад 8 тис. колективних госпо­дарств, які вирощували цукрові буряки, 10 кар’єрів з видобування вапняку, 12 машинобудівних і ремонтних заводів, будівельно-монтажні та інші організації, науково-дослідні й науково-практичні інститути, підприємства та організації виробничої і соціальної інфраструктури. Україна посідала провідне місце у світі за пло­щами посівів цукрового буряку (1,6 млн гектарів), за обсягом виробництва бурякового цукру (понад 5 млн тонн, що становило 10% світового виробництва) і була в числі провідних світових експортерів.

Однак за роки незалежності в умовах структурних змін економічних відносин втрачено важіль державного впливу на функціонування і розвиток цього виробництва. Неувага до галузі здебільшого обґрунтовувалася суто ліберальною демагогією “ринок все врегулює”, забуваючи просту істину, що продовольчі ринки належать до категорії найбільш регламентованих у світі.

Основні показники роботи галузі в 2004 році (до речі, одного з не найгірших) наштовхують на серйозні роздуми. За  площі посіву цукрових буряків близько 700 тис. гектарів та  врожайності майже 230 центнерів з гектара, цукристості 15% (за базисної 16%) вироблено 2,6 тонни цукру з гектара. Ще більш контрастними ці показники видаються порівняно з країнами Європейського Союзу, де вихід цукру становить 8–10 тонн з  гектара. За даними нашої науки, як уже наголошував у своїй доповіді міністр АПК, при застосуванні української інтенсивної технології вирощування буряків точка беззбитковості перебуває на рівні 245–250 центнерів з гектара.

Ці показники мали б спонукати детально означити так звані больові точки в технологічному ланцюгові від поля до споживача, чітко визначити шляхи їх поступового оздоровлення. Проте замість системного, об’єктивного аналізу економічних складових діяльності бурякоцукрового комплексу, розробки та реалізації заходів державного впливу для запобігання розвитку системної кризи, яка поглибилася на наших очах, процес був залишений на  так звану внутрішню саморегуляцію. Учасникам комплексу — включаючи насінництво, вирощення цукрової сировини і вироб­ництво цукру — не залишалося нічого іншого, як самотужки з’ясо­вувати внутрішні стосунки й проблеми, і кожному по-своєму шукати спосіб вижити.

У насінництві розгорнувся безконтрольний бізнес, який призвів загалом до втрати якості посівного матеріалу. Незважа­ючи на те, що Верховна Рада прийняла кілька законів, якими жорстко обмежила ввезення імпортного насіння на територію України, за різними схемами продовжує надходити посівний матеріал сумнівної якості.

На тлі занепаду вітчизняних насіннєвих господарств на  внутрішній ринок потрапляє низькопробне насіння, вирощене лжеселекціонерами. Щоб отримати 1 тонну цукру, необхідно переробити 20–25 тонн буряків, вирощених із такого насіння. Про  яку економіку взагалі можна говорити за таких умов? І це при тому, що наша наука пропонує широкий асортимент високо­продуктивних районованих вітчизняних гібридів насіння, занесе­них до Державного реєстру.

У сфері вирощування цукрових буряків селяни поступово втрачають мотивацію. Катастрофічно скорочуються площі посіву, знижується врожайність, зростають втрати через моральну та фізичну зношеність техніки. Відбувається постійне, галопуюче зростання цін на пальне та основні засоби виробництва. Через брак обігових коштів дедалі частіше застосовується натуральна оплата праці. Щоб хоч якось зацікавити селян, виконавча влада схвалювала і дотепер стимулює давальницьку схему переробки буряків, що ще більше поглиблює кризу галузі.

У свою чергу, цукрові заводи, аби поправити своє фінансове становище, почали лобіювати ввезення тростинного цукру-сирцю, розуміючи, що орієнтація на переробку цукрових буряків за еконо­мічних умов, що склалися, — справа безперспективна і пов’язана з прогнозованими збитками. Починаючи з 1998 року, в Україну на пільгових умовах (по суті, без сплати ввізного мита) ввозиться велика кількість цукру з тростини, цукрових сиропів та інших цукровмісних продуктів. “Імпортним апогеєм” став 2004 рік, коли за різними схемами ввезли майже 1,5 млн тонн такого цукру, остаточно розбалансувавши внутрішній ринок.

Частина нових власників цукрових заводів замість боротьби за квоти на цукор-сирець та витрачання часу на доведення необхідності прийняття з боку держави економічно виважених рішень стосовно роботи бурякоцукрового комплексу зорієнтува­лися: швидкі прибутки можна отримати, порізавши збиткові заводи на металобрухт. Така доля вже спіткала 30 підприємств, в  очікуванні — ще 40. Парадокс, але першими під ніж пішли відносно нові високопродуктивні цукрові заводи, де, за логікою, собівартість виробництва цукру в кілька разів нижча, аніж на заводах, споруджених позаминулого століття.

Галузева наука. Загалом, я порівняв би її становище з   ситуацією щодо Українського науково-дослідного інституту цукрової промисловості, який мав найкращу в світі експеримен­тальну базу. На ній апробовували найсучасніші технології не лише вітчизняні виробники, а й із Франції, Німеччини, Японії. На даний час інститут виселений у непридатне приміщення, а унікальна спеціалізована науково-технічна бібліотека з фондом вітчизняної та зарубіжної літератури, що налічує 650 тис. примірників, окремі з яких видані 200 років тому, опинилася просто неба, під дощем та снігом.

Окремо слід відзначити негативний вплив безгрошової обвальної приватизації цукрових заводів, що прискорила руйнівні процеси. Під час блискавичної ваучерної приватизації акції цукрових заводів загалом здешевіли майже у 20 разів та пере­куповувалися по кільканадцять разів. Так вимальовувався логічний ланцюжок поведінки бізнесу в цій сфері на тлі відсутності з боку влади конструктивних рішень. Як наслідок — близько 400 тис. людей залишилися безробітними, утричі зменшилося вироб­ництво бурякового цукру, втрачено зовнішній, частково внутрішній ринок.

Першим етапом забезпечення збереження буряковоцукрової галузі та її економічного оздоровлення стало прийняття Верховною Радою України 17 червня 1999 року Закону України про державне регулювання виробництва і реалізації цукру, яким   визначено правові, економічні та організаційні засади державної політики щодо виробництва, експорту, імпорту, оптової та роздрібної торгівлі цукром.

Основні положення зазначеного закону передбачають: квотування обсягів виробництва та реалізації цукру, встановлення мінімальних цін на цукрові буряки та цукор, пільгове державне кредитування виробників цукру та цукрового буряку, ліцензування оптової торгівлі цукром, облік операцій з реалізації цукру, захист вітчизняних виробників від імпорту цукру та продуктів з підви­щеним вмістом цукру, створення органу з регулювання вироб­ництва і реалізації цукру. На сьогодні, крім щорічного встанов­лення Кабінетом Міністрів України граничного розміру квоти постачання на внутрішній ринок цукру і затвердження мінімальних цін на цукровий буряк та цукор квоти “А”, решта положень державного регулювання ринку цукросировини та цукру, перед­бачених вищеназваним законом, не виконується.

Крім того, діючий порядок розподілу квот, встановлений постановою Кабінету Міністрів, не враховує ефективність вироб­ництва цукрової сировини та цукру, традиційні зони бурякосіяння, формування споживчого ринку.

Мінімальна ціна на цукрові буряки та цукор, яку щорічно встановлює Кабінет Міністрів, має винятково адміністративний характер, оскільки не підкріплена жодними економічними захо­дами щодо її підтримки, до того ж певною мірою несе негативне навантаження й нарахування штрафних санкцій сільсько­господарським підприємствам та цукровим заводам за вимушену реалізацію цукру нижче встановленої ціни.

Існуючий механізм кредитування агропромислового ком­плексу за умови часткової компенсації ставок за кредити комер­ційних банків з Державного бюджету не поширюється на цукрові заводи для поповнення обігових коштів до підготовки вироб­ничого сезону, тобто на закупівлю насіння цукрових буряків, енергоносіїв, запасних частин, допоміжних матеріалів. Ці пробле­ми кожен завод вимушений вирішувати самотужки. Крім того, банківські установи практично відмовляють цукровим заводам у кредитуванні під заставу цукру, виробленого з цукрового буряку.

Досі не створено ринкових засад оптової торгівлі цукром, немає статистичної звітності та обліку операцій з реалізації цукру, відсутнє ліцензування оптової торгівлі цукром, яке прямо перед­бачено Законом України про державне регулювання виробництва і  реалізації цукру. До Верховної Ради тричі вносилися законо­проекти з цього питання, але, на жаль, так і не знайшли підтримки.

Галузевий закон певною мірою перегукується та посилю­ється прийнятим у червні 2004 року Законом про державну під­тримку сільського господарства України. У ньому закладені основ­ні засади державної політики в бюджетній, кредитній, ціновій, страховій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції, розвитку аграрного ринку та забезпечення продоволь­чої безпеки держави. Закон передбачає підтримку ціни вироб­ництва окремих видів сільськогосподарської продукції, встанов­лення мінімальних закупівельних цін на окремі товари, зокрема на цукор з цукрового буряку.

У “Прикінцевих положеннях” закону, щоб утримати цінову ситуацію під час сезону цукроваріння, передбачено, що вже цього року державний продовольчий резерв мав би провести фінансову інтервенцію, закупивши 180 тис. тонн цукру з вітчизняної сиро­вини. Мушу констатувати, що кошти на ці цілі в Державному бюджеті на 2005 рік не передбачені.

Аналізуючи законодавство у сфері регулювання відносин у бурякоцукровому комплексі, слід зазначити, що певні положення галузевого закону потребують коригування, передусім щодо застосування штрафних санкцій, розподілу квот тощо. Редакція Закону про державну підтримку сільського господарства України, з огляду на економічну ситуацію, у перспективі також зазнає певних змін. Разом з тим хочу наголосити, що сьогодні ми маємо достатню законодавчу базу, тому в цьому контексті вже від уряду залежить реалізація конкретних заходів для стабілізації ситуації не лише в галузі, а й загалом у сільському господарстві.

На мій погляд, на першому етапі і законодавчому, і вико­навчому органам доцільно концептуально визначити пріоритети для виведення бурякоцукрового комплексу з кризи.

Перше. Уряд та Верховна Рада мають виявити політичну волю і нарешті зупинити ганебну практику прийняття невмотиво­ваних, економічно необґрунтованих рішень про ввезення в Україну цукру-сирцю тростинного. Зрозуміло, що за дефіциту цукру на внутрішньому ринку його треба поповнювати, але не за рахунок тотальних пільг. Ще за часів Петра І застосовувалися гнучкі мита, тим самим стимулюючи виробництво вітчизняного продукту та поповнюючи державну казну.

Друге. Має бути чітко визначений обсяг виробництва цукру, враховуючи зростання потреб і внутрішнього ринку, і можливого експорту. Загальна потреба внутрішнього ринку — 1,8 млн тонн мінус 260 тис. тонн відповідно до протоколів, підписаних Україною в рамках вступу до СОТ — забезпечить ефективною роботою лише 80 цукрових заводів. Постає запитання: яка доля решти, ще майже такої самої кількості?

Третє. Потрібно визначити перелік цукрових заводів, стан технічної бази яких за умови завантаження їх сировиною для безперебійної роботи протягом найбільш оптимального періоду дає змогу забезпечити найефективнішу переробку цукросиро­вини. Насамперед слід звернути увагу на заводи, розташовані у  найсприятливіших зонах бурякосіяння. Навколо цих заводів мають формуватися зони вирощування цукрових буряків із засто­суванням ефективної економічної підтримки, в тому числі й цільо­вих дотацій тим виробникам, які культивуватимуть сучасну агро­техніку, постачатимуть свою продукцію саме на цей завод, який, своєю чергою, стимулюватиме селян додатковими економічними засобами за високі показники якості продукції.

Четверте. Державна влада спільно з регіональними орга­нами управління повинна визначити шляхи використання технічної бази цукрових заводів, які безперспективні і простоюють. Ще раз акцентую увагу на тому, що кожен цукровий завод — це потужний промисловий комплекс, який може бути використаний на користь кожної місцевої громади шляхом перепрофілювання та створення додаткових робочих місць для виробництва продукції, надання послуг населенню тощо. Не так важливо, як уряд назве цей документ — план заходів, концепція, стратегія, доктрина чи програма реструктуризації галузі, головне — конкретне вирішення цих проблем.

П’яте. Одним із перших кроків, який дасть змогу запра­цювати економічним механізмам у галузі, має стати заборона давальницької схеми переробки цукрових буряків. Без цього всі наші намагання вивести галузь із кризи безплідні. Давальницька схема — це той самий бартер. Там, де з класичної схеми “товар — гроші — товар” випадає термін “гроші”, ніякі економічні закони не  спрацьовують і не будуть спрацьовувати. Це також дасть можливість поступово перейти від натуральної оплати праці до грошових розрахунків.

Шосте. Треба вирішити питання ефективного довго­строкового кредитування сільськогосподарських підприємств та цукрових заводів для оновлення матеріально-технічної бази.

І насамкінець — про якість продукції. Назвіть мені хоч одну країну світу, де населенню пропонується цукор в мішках та цукор такої якості, яка навіть не дозволяється для реалізації згідно з  вимогами державного стандарту. Декларуючи вступ до СОТ, чи  зможе вітчизняне цукровиробництво за такої якості конкуру­вати на рівних з іншими країнами? Хто в черговий раз зазнає збитків? Запитання риторичне. Відповідь, я думаю, загально­відома. Тому особливої актуальності набуває розроблення та впровадження у виробництво стандартів і технічних регламентів, які відповідатимуть вимогам Європейського Союзу.

Комітет Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних питань разом з галузевими фахівцями, науковцями підготував деталізований проект рекомендацій, ви його отримали під час реєстрації. За підсумками сьогоднішнього обговорення, ваших зауважень та пропозицій він буде розширений, і на його основі буде розроблено проект постанови Верховної Ради за результатами нинішніх парламентських слухань. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олегу Івановичу, сідайте, будь ласка.

Слово має генеральний директор Національної асоціації цукровиків України “Укрцукор” Микола Миколайович Ярчук. За ним виступатиме Петринюк. Будь ласка, 5 хвилин.

 

ЯРЧУК М.М., генеральний директор Національної асоціації цукровиків України “Укрцукор”. Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! Питання, яке сьогодні розглядає Верховна Рада, має особливе значення, адже цукрова галузь — це не лише вирощування цукрових буряків і виробництво цукру як стратегічного продукту, це насамперед великий сегмент національної продовольчої безпеки, це цілий комплекс високо­технологічного енергоємного промислового та сільськогоспо­дарського виробництва, насичений новітніми прогресивними технологіями, який потребує досвідчених, висококваліфікованих фахівців. Він дає замовлення і тісно співпрацює з сільським господарством, вугільною та газовою промисловістю, машино­будуванням, транспортом, іншими галузями економіки.

Детальний аналіз стану справ у бурякоцукровому комплексі гарно і кваліфіковано зроблено в доповіді і співдоповіді, я зупи­нюся лише на основних аспектах, на які ми, на думку нашої асоціації, повинні звернути увагу.

Однією з основних причин такого становища галузі треба визнати відсутність державної стратегії нашої незалежної дер­жави. Всередині 1990-х років собівартість цукру становила мінус 25%, а цукрових буряків — 15%. Саме з цього почався еконо­мічний крах і фактично руйнація галузі.

Завдяки значним зусиллям народних депутатів, фахівців та патріотів галузі вдалося прийняти Закон про державне регу­лювання виробництва і реалізації цукру, який частково зупинив негативні тенденції і вселив певні надії цукровикам. Проте окремі сили з корпоративних міркувань зробили все можливе, щоб цей закон не працював повною мірою, тим самим дискредитував себе, а уряд і влада всіх рівнів не проявили політичної волі до його впровадження.

Саме з цих причин навіть сьогодні не працюють норми цього закону в частині ліцензування, пільгового кредитування, авансу­вання, створення державного органу. Продовжується завезення цукру-сирцю і цукромістких продуктів, які шкодять нашому ринку. Як вже відзначалося, лише за три роки в Україну завезено близько 3 млн тонн цукру-сирцю, майже на 1 млрд доларів США. Це саме ті кошти, які сьогодні так потрібні нашому бюджету для  підтримки сільськогосподарського товаровиробника і всього аграрного сектору.

До речі, треба сказати, що закони про ввезення цукру-сирцю приймалися дуже швидко Верховною Радою, підпису­валися постанови і закони на плечах, тоді як питання інтервен­ційного фонду, інших заходів роками обговорюються і ніяк не можуть бути запроваджені.

Досі в державі не наведено порядку в питанні приватизації майна цукрових заводів. Сьогодні переважна більшість заводів перестали бути суб’єктами підприємницької діяльності, їх пошма­тували на частки, обліпили безліч всіляких ТОВ, щороку зміню­ється юридична назва. Формальний керівник цукрового заводу на сьогодні є заручником кредитора. Він законодавчо незахищена людина і може в будь-який момент потрапити на лаву підсудних.

Відсутність державного органу з питань регулювання ринку цукру, фахівців у центральних органах виконавчої влади — від Кабінету Міністрів до обласних адміністрацій — не дає змоги оперативно регулювати, на ринкових засадах впливати на явища, які відбуваються в цукровій галузі. Внаслідок цього зростає соціальна напруженість навколо цукрових заводів у всіх областях. Про це свідчать, до речі, численні телеграми до Президента, Верховної Ради, народних депутатів, Кабінету Міністрів, міністерств і відомств.

З метою вирішення існуючих проблем, зміни ситуації в  галузі ми повністю підтримуємо заходи, про які було сказано в  доповіді та співдоповіді, і найперше — визнати пріоритетність розвитку бурякоцукрової галузі та прийняти комплексну програму її розвитку, де дати відповіді на всі проблемні питання, які сьогодні стоять перед цукровою галуззю. Необхідно створити державний орган, а якщо немає такої можливості, то передати певні повноваження, функції регуляторного впливу національній асоціації, галузевим формуванням, як це робиться в усьому світі, для того щоб відстежувати ситуацію і вживати заходів впливу в оперативному порядку.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Ще раз прошу, шановні учасники: починайте з пропозицій, а потім, якщо встигнете, скажете ще щось.

Кажуть, що Петринюк, якого я оголосив на виступ, захворів. Тому я запрошую до слова першого заступника голови Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин, народного депутата Василя Антоновича Калінчука, фракція Народної партії України. За ним виступатиме Власюк.

 

КАЛІНЧУК В.А., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (виборчий округ №144, Одеська область). Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! Фракція Народної партії вважає, що зміни, які відбулися в  сільському господарстві, — приватизація насіннєвих радгоспів та цукрових заводів, часто бездумне виконання рекомендацій іноземних радників, не зацікавлених у такому конкуренті, якою була Україна на ринку цукру, відсутність належних механізмів регуляторної політики з боку держави — призвели до руйнації бурякоцукрової галузі. І, як підкреслювалося в доповіді міністра Олександра Петровича Баранівського та у співдоповіді Олега Івановича Юхновського, ці тенденції негативно позначилися на низці напрямів виробництва та переробки цукросировини.

Дозвольте продовжити одну з тез доповіді і зупинитися на вагомій складовій галузі — насінництві цукрових буряків, основі вирощування високоякісної сировини для цукрових заводів. Зважаючи на високу прибутковість насіннєвого бізнесу, ним захопилися десятки й сотні приватних підприємств та фізичних осіб, мало обізнаних з науковими основами його ведення. Здійснюються масові фальсифікації насіннєвих матеріалів, під виглядом дефіцитних гібридів, в тому числі й іноземного походження, товаровиробникам продається насіння невідомого походження і низької якості. Замість 4 насіннєвих заводів, потуж­ність яких у кілька разів перевищувала потреби держави, нині в  Україні функціонують 16. За їх кількістю ми посідаємо перше місце. Якби ще й за якістю та ефективністю так було!

Виникає запитання: а куди дивляться органи, покликані керувати і контролювати цей процес — Українська державна насіннєва інспекція, Державна служба з охорони прав на сорти рослин, нарешті, відповідні підрозділи Міністерства аграрної політики України?

Хіба це державний підхід, коли на насіннєвому заводі в Тростянці, що на Сумщині, де виконано повне технічне пере­оснащення підприємства за рахунок кредитів Світового банку на  4,4 млн доларів США під гарантії уряду України, на сьогодні лежить нереалізоване насіння урожаю ще позаминулого року на  десятки мільйонів гривень? А кредит потрібно повертати. До речі, при вирішенні питання про залучення іноземного кредиту розраховували, що підприємство постачатиме на експорт близько 1 тис. тонн насіння. А як з’ясувалося сьогодні, українських сортів і гібридів навіть немає в реєстрах сортів бурякосіючих країн СНД! Хто за це відповідає? Як ми захищаємо власного товаро­виробника? Де ініціатива Української академії аграрних наук, Міністерства аграрної політики з цього питання?

І ще про один аспект. Останнім часом ускладнилося науково-технічне забезпечення і загалом АПК, і бурякоцукрового виробництва зокрема. Державне фінансування науки недостатнє. Галузевого позабюджетного фонду науково-дослідних і конструк­торських робіт, зокрема й у буряківництві, немає. Наукові дослідження з низки проблем згортаються. Все це могло статися лише через неувагу до проблем у буряковому комплексі.

У всіх країнах, де виробляється цукор з буряків, здійсню­ється ефективне державне регулювання. Відзначалося і в допо­віді, і у співдоповіді, що прийнято Закон про державне регулю­вання виробництва і реалізації цукру. Але ж він не виконується повною мірою! Маємо таку надію, що новий міністр аграрної політики Олександр Петрович Баранівський більше уваги приді­лятиме цьому важливому продуктовому комплексу України.

З метою відродження галузі наша фракція вважає за необ­хідне Кабінету Міністрів України:

1.  Забезпечити належний рівень фінансування науково-дослідних та проектних організацій для ефективного наукового супроводу розвитку бурякоцукрового виробництва і на цій базі створення новітніх гібридів цукрових буряків, стійких до неспри­ятливих умов вирощування, які за урожайністю і технологічними якостями не поступаються світовим аналогам. Провести пере­атестацію і ліцензування насінницьких господарств та насіннєвих переробних підприємств усіх форм власності.

2.  Реформувати управління бурякоцукровою галуззю в напря­мі більш чесної взаємодії і відповідальності за результати держав­них структур, учасників вирощування і переробки цукрового буря­ку, операторів цукрового ринку, постачальників ресурсів.

3.  Забезпечити державне регулювання, стимулювання експорту, встановлення мінімальних цін на насіння цукрових буряків, сировину та цукор. Для захисту власних товаро­виробників здійснити реальні запобіжні заходи щодо ввезення в Україну з інших держав цукру, цукромістких продуктів, тростин­ного цукру-сирцю, насіння цукрових буряків.

Проект рекомендацій парламентських слухань з доповнен­нями ми підтримуємо. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Антоновичу.

Слово має голова правління Вінницької асоціації “Поділля­цукор” Микола Андрійович Власюк. За ним виступатиме Ігор Рафаїлович Юхновський.

 

ВЛАСЮК М.А., голова правління Вінницької асоціації “Поділляцукор”. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні колеги! Передовсім дозвольте висловити щиру подяку ініціаторам цих парламентських слухань, адже вперше у вищому законодавчому органі держави слухають представників галузі, яка ще донедавна займала провідні позиції у світі за виробництвом цукру.

Тому я дозволю собі дещо порушити нашу домовленість, бо переконаний: для того щоб розробити програму відродження цукрової промисловості, насамперед потрібно зрозуміти, чому цукрова галузь України зменшила власне виробництво цукру майже втричі при світовому зростанні на 40%.

Чи можна було контролювати ситуацію в цій стратегічній для держави галузі при розпаді Радянського Союзу і не допустити її занепаду? Як і більшість присутніх тут, я впевнений, що можна, якби тодішні можновладці опікувалися інтересами держави,
а не власними амбіціями. І немає потреби детально спинятися на  тому, як ми лякали москалів, що не дамо їм ні сала, ні цукру. У  результаті повністю втратили ринки збуту “білого золота” і опинилися перед фактом власного перевиробництва цього про­дукту на внутрішньому ринку.

Різкий спад цін дав початок масовим банкрутствам підприємств цукрової промисловості. Звісно, одна біда не ходить, далі розпочався період масового ввезення в Україну цукру-сирцю тростинного. Мені особисто і тисячам інших цукровиробників не зрозуміло й досі, у зв’язку з чим, з якої причини, що спонукало до таких рішень. Чому народний депутат Леонід Сватков, який очолював харчову промисловість України, ініціював закон про пільгове ввезення в Україну 380 тис. тонн цукру-сирцю? Чому його підтримали депутати із фракцій, на знаменах яких накреслені справедливі гасла про соціальний захист пересічних громадян України? Чому мої земляки народні депутати Микола Одайник та  Микола Сокирко у 2003 році ініціювали закон про пільгове ввезення в Україну вже 400 тис. тонн цукру-сирцю, а затим поїхали піднімати людей на захист Моївського цукрового заводу від ліквідації його на металобрухт? Можливо, на ці та інші питання в державі знайдеться кому дати вичерпну відповідь, з тим щоб ніколи й нікому не кортіло більше займатися подібними діями. Адже до сьогодні ні цукровари, ні буряководи не можуть, образно кажучи, отямитися від того, що сталося на ринку цукру.

Маючи надзвичайну обмеженість у часі, я свідомо цій про­блемі вимушений приділити деяку увагу, оскільки такі дії урядов­ців і політиків відкинули розвиток бурякоцукрової галузі не менш як на 100 років назад. А ще гірше те, що ми переступили дозво­лену межу продовольчої безпеки і практично стоїмо на порозі залежності в цьому продукті харчування від інших країн світу.

А тепер про моє бачення кардинального поліпшення ситуації з виробництвом та реалізацією цукру бурякового на ринку України. Безумовно, це має бути комплексний підхід до відрод­ження галузі в цілому, і такі пропозиції є. Однак, враховуючи нинішній фінансово-економічний стан держави, вважаю за необ­хідне домогтися реалізації хоча б кількох ключових моментів.

1.  Категорично не допускати ввезення на митну територію України будь-яких цукрів у будь-якому вигляді, включаючи нині дуже модну контрабанду.

2.  На мою думку, надзвичайно важливо, починаючи з  сезону цукроваріння 2005 року, ліквідувати сезонне переванта­ження ринку цукру, яке штучно створює ілюзію перевиробництва, внаслідок чого ціни невиправдано знижуються до такого рівня, що  далеко не покривають витрат на виробництво. Від цього, переважно, і збитковість галузі.

Цю проблему може вирішити тільки механізм кредитування готової продукції з наступним нормованим випуском цукру на ринок в межах норм споживання. І ніяких інтервенційних фондів! Однак тут потрібна підтримка держави в певній компенсації відсотків за користування кредитами. Це дасть можливість повністю відійти від давальницької переробки, бартеру, а значить і від тіньових схем. Крім того, запрацюють близько 5 млрд гривень, які мертвим вантажем у вигляді цукру залягають по численних коморах. І нарешті, це цінова стабільність впродовж року.

3.  Як свідчить практика, треба категорично заборонити Держрезерву виступати в ролі гравця на ринку цукру.
Це, по-перше, не його функції, а по-друге, суттєво нічого не змінює.

4.  Всім відомо, що на всю цукрову промисловість у державі є єдиний інвестор — споживач. Врегулювати відносини між виробником і споживачем може тільки держава. Потрібна виважена цінова політика, яка, з одного боку, буде зрозуміла і  доступна для споживача, а з другого, — зможе покрити всі витрати на виробництво цього продукту. Тільки тоді галузь почне рухатися вперед.

І останнє. Абсолютно ненормальним є те, що цукрова промисловість, яка, як вже згадували, є базовою для всієї харчової промисловості, на сьогодні не має державної структури. Я вважав би за доцільне на базі національної асоціації утворити таку структуру, яка опікувалася б проблемами цієї галузі, в тому числі й вищевикладеними. Впевнений, що навіть кілька таких заходів, які абсолютно не обтяжують бюджет держави, дадуть свої позитивні і вагомі наслідки уже в сезоні цукрового виробництва. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Миколо Андрійовичу.

Слово має народний депутат України Ігор Рафаїлович Юхновський від фракції “Наша Україна”. За ним виступатиме Саган.

 

ЮХНОВСЬКИЙ І.Р., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Шановний Адаме Івановичу! Шановне зібрання! Аналітично-консультативна рада, яка працює при Кабінеті Міністрів України, вивчає різноманітні ділянки виробництва України, зокрема, ми докладно розглянули харчову промисло­вість. Видана отака книжечка про різні ділянки харчової промисловості. Я тут маю з собою десять примірників і можу вам  дати. Там на сторінці 155 є аналіз цукрової промисловості України. Взагалі, жодна галузь виробництва не була особливо задоволена нашим аналізом і результатами. Тим не менше, ці результати я хочу вам показати, як вони виглядають з точки зору світових обставин із цукроварінням та цукром.

Ви знаєте, що у вартості цукру 80% займає вартість цукрових буряків і 20% — сама технологія вироблення цукру. Були  знайдені точки беззбитковості для цукрових буряків, пока­зано, що за врожаю 180 центнерів з гектара цукрові буряки з більшим урожаєм стають рентабельними при умові, що застосо­вується технологія без мінеральних добрив. З додаванням міне­ральних добрив критичний урожай цукрових буряків — 245 центне­рів з гектара. І це залишається дійсним досі. Для того щоб цукор міг бути рентабельним в Україні, цукристість цукрових буряків має перевищувати 16%. Тобто ми маємо говорити про цукрові буряки з цукристістю не менш як 16–20% цукру.

Тепер стосовно ринку. Український ринок — це 2,2 млн тонн цукру: 1,5 млн тонн — внутрішнє споживання і 0,7 млн тонн — технічне споживання. Те, що було за Радянського Союзу, і те, що сталося всередині 1990-х років, — це зовсім інші обставини. На  ринок пішов цукор з цукрової тростини. Ви знаєте, що на початку 1990-х років Бразилія почала продавати цукор-сирець за ціною 91 долар за тонну, при тому що вихід цукру з цукру-сирцю був 91%. Таким чином, виробництво цукру з цукру-сирцю у  світі зростає на 8,6 млн тонн щороку, на сьогодні його вироб­ляється приміром 80 млн тонн. Цукор-сирець втричі дешевший, ніж цукор із цукрових буряків.

Виходячи з цього, яка перспектива може бути в України? Які рекомендації фактично ми можемо дати?

По-перше, цукрові заводи мають неперервно працювати не менш як 80 діб.

По-друге, вони мають купувати цукрові буряки лише з тих ділянок, які мають врожай не менш як 300 центнерів з гектара. З  інших ділянок не має сенсу купувати буряки, бо відповідно робота цукрових заводів буде нерентабельною. Ціна цукрових буряків має бути близько 35 доларів за тонну, цукристість —
16–20%.

Стосовно цукрових буряків. Ви знаєте краще за мене, але я  повторю, що ця культура дуже чутлива до стану ґрунту, кислі ґрунти є абсолютно непридатними. І тому якщо раніше цукровий буряк сіяли в усіх областях України, то тепер треба дуже уважно виділяти ділянки, де можна його сіяти. Калійні добрива надзви­чайно важливі для цукрових буряків, і ми можемо рекомендувати просто молоти полімінерали Стебника, які мають багато калію і   дуже дешеві, для того щоб вирощувати цукровий буряк. Крім  того, ТАСІS зауважує, що норма добавки фосфорних добрив в Україні є вдвічі вищою, ніж у Європі.

Що ми рекомендували б. Безумовно, фактично працює лише половина цукрових заводів. Ми вважаємо, що 1,5 млн тонн цукру для внутрішнього споживання має вироблятися з цукрових буряків. Решта цукру має вироблятися з цукрової тростини, цукру-сирцю (Шум у залі). Тобто певна частина українських цукроварних підприємств має імпортувати цукор-сирець і пізніше експортувати цей цукор назовні...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ігоре Рафаїловичу, ваш час вичер­паний. Сідайте, будь ласка.

Слово має генеральний директор ВАТ “Куп’янський цукро­вий завод” (Харківська область) Микола Анатолійович Саган. Підготуватися Парубку.

 

САГАН М.А., генеральний директор ВАТ “Куп’янський цукро­вий завод” (Харківська область). Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги! Хочу звернути увагу, що Законом України про державне регулювання виробництва і реалізації цукру, прийнятим ще в 1999 році, передбачено кредитування товаровиробників. Кабінет Міністрів України своєю постановою затвердив порядок використання коштів, передбачених у Державному бюджеті на  здійснення фінансової підтримки підприємств АПК через меха­нізм здешевлення коротко- і довгострокових кредитів. Проте, на  жаль, цукрозаводи не мають доступу до дешевих кредитів, а компенсація наданих цукровим заводам кредитів передбачена лише за кредити, надані грошовими коштами.

На сьогодні сільгоспвиробники порушують питання про 20–30-відсоткове авансування обсягів вирощення цукрового буряку, що для нашого підприємства становить близько 10–15 млн гри­вень. Зрозуміло, що таких обігових коштів у цукрового заводу немає, при чому ці кошти повернуться заводу лише восени.

За таких умов цукрозаводи до вартості товарно-матеріаль­них цінностей, які даються як фінансування, вимушені частково додавати вартість кредитів. Такі матеріально-технічні ресурси для товаровиробників, отримані через цукрові заводи, стають значно дорожчими. Тому питання авансування для виробників стало проблематичним.

Завод несе витрати на підготовку заводу до виробничого сезону впродовж 9 місяців — платить зарплату, шукає кошти, оформляє кредити, щоб проавансувати сільгоспвиробників, закуповує насіння, паливо, міндобрива, гербіциди, запасні частини та збиральну техніку. І при цьому сплачені відсотки за  кредити заводам не компенсуються. Зношеність основних фондів заводів становить 60–70%, а експлуатація зношеного технологічного й енергетичного обладнання призводить до збіль­шення втрат цукру і в кінцевому підсумку до збільшення собівартості цукрового буряку. Вироблений українськими заво­дами цукор стає неконкурентоспроможним, протягом останніх трьох років галузь є збитковою. За такої ситуації перед цукро­заводами щороку гостро стоїть проблема отримання коротко- і довгострокових кредитів.

Тому прошу на державному рівні розробити механізм доступу вже в 2005 році цукрових заводів до дешевих довго­термінових кредитів, що дасть можливість здешевити і вартість цукросировини через механізм авансування за схемою “банк — завод — сільгоспвиробник”, і самого цукру, що зрештою виведе галузь до числа прибуткових. Спасибі (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Хотів би, щоб інші наслідували ваш приклад.

Шановні учасники слухань! Ви мені подаєте записки про запис на виступи. Список заздалегідь складений профільним комітетом. У кого є бажання — будь ласка, підходьте до праців­ників секретаріату, он там вони сидять, але одразу хочу сказати, що навряд чи у вас буде шанс виступити, люди вже поперед­жені... Буде час, якщо будемо так коротко і динамічно виступати, як останній промовець, тоді вистачить часу всім.

А зараз я надаю слово Омеляну Никоновичу Парубку, народному депутату України, фракція комуністів. Будь ласка. Думаю, абсолютна більшість присутніх у сесійній залі знають, скільки мільйонів цукру Омелян Никонович за своє життя виробив. За ним виступатиме Роїка.

 

ПАРУБОК О.Н., член Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (багатомандат­ний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні гості Верховної Ради! Я підготував виступ, тут у мене є написаний, але коли послухав нашого міністра Олександра Петровича Баранівського (хоч він працював у Житомирській області, а я в Черкаській), то  з’ясувалося, що його доповідь і мій виступ десь наполовину переплітаються. Щоб не повторюватися, дещо скажу своїми словами.

Шановні товариші! Ми зібралися на дуже важливі парла­ментські слухання. Проблеми, які сьогодні посіли цукро­виробництво в нашій державі — це катастрофа. І якщо ми просто поговоримо і розійдемося, не приймемо якогось адекватного рішення, катастрофа ще посилиться. На мою думку, насамперед ми маємо просити нашого Президента, наш уряд розробити, впровадити і контролювати для цієї галузі спеціальну програму. Я  думаю, якщо під цю програму на 1 гектар весною внести 100 гривень при посіві, то восени можна 1 тис. гривень отримати прибутку. Це одна галузь, яка може сьогодні підняти сільське господарство на певний рівень.

Цукрові буряки — це основна технічна культура, від якої залежить і питання забезпечення продуктами харчування насе­лення, і кормова база для тваринництва. Але за останні 10 років минулого століття цій галузі завдано таких збитків, що я не знаю, коли її можна буде відтворити.

Впродовж багатьох років, з 1947 до 1985 року, в Жашків­ському районі працювали науковці Інституту цукрових буряків, які  розробили схему вирощування цукрового буряку від сапи до  мінімальних затрат ручної праці. Хочу сказати, що наше господарство (село Баштечки, колись Суворов) постановами Ради Міністрів СРСР і Ради Міністрів УРСР було затверджено як базове для впровадження нової технології, від посіву до збирання, випробування нової техніки і всіх інших аспектів. Ця технологія була розроблена (колись вона називалася “жашківська”, потім “черкаська”, потім “всеукраїнська”), у 1980-х роках за її засто­сування ми висівали цукрові буряки на площі 1 млн 700 тис. гекта­рів і одержували врожай майже 300 центнерів з гектара.

Сьогодні кажуть, посіяли 700. Я не зовсім такий великий спеціаліст, але проїхав усі бурякосійні області, бачив ці плантації і  ці посіви. Ви мені скажіть, коли господарство в листопаді списувало буряки і нагадувало, що десь градобій пройшов чи ще що-небудь? Це фікція! Ніхто не сіяв цього буряку, тому що його невигідно сіяти.

Якщо посіяти цукровий буряк і не дати мінеральних добрив, як ми давали 25 центнерів стандартних туків під посів, і кілограм солярки котував 6 копійок, а кілограм селітри — 1,5 копійки... Ви  подивіться, що зараз робиться! Ніхто не хоче! Приїжджаю в  одне з господарств, стоїть керівник так званого товариства чи  як воно зараз там називається, головний агроном, і я питаю: “Чому це жінки сапають одні в полі? Спека 30 градусів, води немає навіть з кружки щоб напитися”. А він каже: “Мені невигідно заправляти трактор, бо він 140 літрів спалить — 40 літрів використає, а 100 вкраде”. І на цьому закінчилося.

Товариші, я хочу звернути увагу на основний аспект. Найважчий труд був — це збирання цукрових буряків. У 1972 році науково-дослідний інститут у Харкові розробив новий буряко­збиральний комбайн. Ми з моїм напарником чотири місяці впро­ваджували цей комбайн, з отаких шматочків варили. У 1973 році Дніпропетровський комбайновий завод розробив нову модель комбайну “РКС”, а “КС-6” працював з Німеччиною, Болгарією, Росією... (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Омеляне Никоновичу.

Слово має віце-президент Української академії аграрних наук, директор Інституту цукрових буряків Микола Володимирович Роїка. За ним виступатиме Мельник.

 

РОЇКА М.В., віце-президент Української академії аграрних наук, директор Інституту цукрових буряків. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні колеги! Наукове забезпечення бурякоцукрової галузі в Україні базується на потуж­ній історично сформованій базі. Тому й не дивно, що наукові досягнення українських вчених широко використовуються не лише в Україні, а й за її межами. Так, наприклад, українські селекціо­нери вперше в світі створили одноросткову форму цукрових буряків, на основі якої сьогодні базується все світове буряків­ництво. Ці та інші досягнення є результатом відповідного фінансо­вого забезпечення науки в минулому.

На жаль, в останнє десятиліття фінансування науки значно зменшилося, а проблем, як ви знаєте, збільшилося. І за рахунок лише потужного наукового потенціалу, створеного раніше, та величезного ентузіазму українським вченим вдалося не тільки вижити, а й створити сучасну інноваційну базу для галузі.

Передовсім мені хочеться назвати нове покоління триплоїд­них гібридів цукрових буряків на стерильній основі, які за своїм генетичним потенціалом відповідають кращим світовим аналогам, а за адаптивними якостями стосовно ґрунтово-кліматичних умов України значно їх перевищують. Прикро, що цей науковий подвиг вітчизняних вчених залишився непоміченим в Україні.

Ці гібриди мало затребувані, оскільки їх відтворення потребує вищої кваліфікації насіннєводів, більш сучасної бази насінництва, а також відповідної модернізації насіннєвих заводів. До того ж значна частина бурякосійних господарств не мають коштів на сучасне насіння, тому шукають дешеве, низькосортне, часто навіть фальсифіковане і в результаті недоотримують урожай. Багаті господарства впадають в іншу крайність — втридорога купують імпортне насіння, фінансуючи при цьому й так багаті інофірми.

Неважко порахувати, скільки українських коштів вкладено в  іноземні кампанії і ще, мабуть, буде вкладено в майбутньому лише на закупівлю імпортного насіння, адже сучасна ціна однієї посівної одиниці, наприклад, у Німеччині дорівнює приблизно 180 євро. Нам поки що продають за демпінговими цінами — 75 євро, але це лише через те, що є вітчизняна альтернатива, в 5 разів дешевша, ніж їхня демпінгова ціна.

Тому, використовуючи цю високу трибуну, я хочу звернутися саме до тих багатих господарств, до власників вітчизняних цукрових заводів, які мріють надовго залишатися в цьому бізнесі: поверніться обличчям до вітчизняної науки, до вітчизняної селекції та насінництва. У нашому інституті є достатньо інновацій для ваших інвестицій. У кінцевому підсумку виграєте ви, виграє держава, і збережеться вітчизняна наука.

Сучасна аграрна наука, особливо селекція, дедалі більше базується на досягненнях сучасної біотехнології. Вчені Української академії аграрних наук підготували програму “Сільськогоспо­дарська біотехнологія” на 2001–05 роки, яка затверджена розпо­рядженням Кабінету Міністрів ще 15 вересня 2001 року. На жаль, досі на реалізацію цієї програми не виділено жодної гривні. Тому,  шановні народні депутати, при повторному розгляді Державного бюджету просимо вишукати можливість розпочати фінансування цієї надзвичайно важливої і вкрай необхідної для нашої держави програми.

Ще одне прохання до наших шановних народних депутатів. У Державному бюджеті на 2005 рік на статтю “Селекція в рослин­ництві” заплановано 100 млн гривень, але безпосередньо селек­ційним установам Української академії аграрних наук з цієї суми відведено лише 6,7 млн гривень, хоча в системі академії сконцен­тровано 90% селекційного потенціалу країни. Очевидно, що систему розподілу коштів за статтею “Селекція в рослинництві” необхідно змінити так, щоб державні кошти на селекцію направ­лялися за призначенням, вітчизняним селекціонерам, яким вкрай потрібні ці кошти, насамперед для відновлення своєї матеріально-технічної бази, а також для розвитку нових наукових напрямів досліджень.

Українські вчені розробили інтенсивну технологію, але є гострою проблемою її забезпечення, особливо фосфорно-калій­ними добривами. Є поклади калію в Україні, треба налагодити виробництво концентрованих калійних добрив. Я повторюю, концентрованих, а не дорогих і неефективних. Це треба зробити.

І на завершення. Необхідно все-таки розглянути програму, яку відпрацював наш інститут, стосовно власного виробництва пестицидів і, можливо, навіть формуляцію їх. Це дасть можливість скоротити собівартість цукрових буряків майже на 30%. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Зараз відповіді на ваші запитання дасть голова підкомітету з питань формування бюджетної, фінансово-кредитної, податкової та інвестиційної політики Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Микола Євтихійович Мельник, фракція Соціалістичної партії України. Будь ласка. За ним виступатиме Панасюк.

 

МЕЛЬНИК М.Є., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СПУ). Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги! Шановні запрошені! Як бачимо, 2005 рік обіцяє стати роком цукрових буряків, звісно, якщо добрі наміри не залишаться пустим звуком у цьому залі, а   через реальну фінансову підтримку, заборону контрабанди перетворяться на гектари й центнери.

У доповіді, співдоповіді, в усіх виступах наголошувалося, що  причиною глибокої кризи галузі стала відсутність у державі довгострокової науково-технічної програми розвитку цукрової промисловості і чіткого розуміння її стратегічної ролі, коли в  результаті бездумного проведення приватизації більшість під­приємств галузі були придбані за копійки різного роду псевдо­інвесторами, які, користуючись недосконалістю наших законів, порізали їх на металобрухт і заробили мільйонні бариші.

Майже 100 років минуло з того часу, коли Михайло Коцюбинський у відомій повісті “Фата моргана” писав: “Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочаться угорі і спускають на землю мокрі коси. Пливе у сірі безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум. Плачуть голі дерева, плачуть солом’яні стріхи, вмивається сльозами убога земля і не знає, коли осміхнеться”. Ніби про сьогоднішнє українське село сказав класик.

Наші селяни і працівники цукрових заводів залишилися у злиднях і без перспективи на майбутнє, зокрема в Кислицькому Томашпільського району, в Шендерівці, в Гонорівці Ямпільського району Вінницької області, де порізали цукровий завод. Та скільки їх, отих дихаючих пустками сіл і порізаних заводів, де заросли чортополохом неорані поля, зруйновані підприємства, а люди залишилися у злиднях і безнадії.

Згадаймо історію вітчизняного цукроваріння, того самого цукрового заводчика Семиренка. Організувавши в Городищі цукро­варню, він при ній побудував школу, лікарню, видав на свої гроші “Кобзар” Тараса Григоровича Шевченка.

Цукровий буряк — це найвитратніша культура, вона вимагає вагомих капіталовкладень, 4–6 тис. гривень на 1 гектар. Свого часу сільськогосподарські виробники Вінничини базували свою економіку на вирощуванні цукрового буряку, це насамперед зайнятість населення, висока оплата праці, наука, освіта, соціаль­ний розвиток села і, нарешті, кормова база. А тепер всі селяни, які працювали на плантаціях цукрового буряку, стали на облік у центрах зайнятості.

Спад виробництва цукрової сировини прямо вплинув на скорочення поголів’я великої рогатої худоби, а це знову зайня­тість, достаток сім’ї і таке інше. Про причини розвалу цукрової галузі можна говорити годинами, але сьогодні мова повинна йти про те, як з найменшими втратами вийти з цієї кризи і відродити галузь.

В останні роки цукристість не піднімається вище 13% (за  базисної 16%) і по вітчизняних, і по зарубіжних гібридах і   сортах, про це треба сьогодні говорити. У природі, мені здається, такого не буває. У результаті заниження цукристості реалізаційна ціна становить 129 гривень за тонну по багатьох цукрових заводах в Україні, в тому числі на Вінниччині. Необхідно встановити жорсткий державний контроль за прийманням цукро­вої сировини — і щодо якості, і щодо кількості.

З цієї маси проблем хочу виділити селекцію, насінництво, вирощування цукрової сировини, виробництво і реалізацію цукру.

Перше. Треба повернутися до схеми забезпечення буряко­сійних господарств насінням, яка добре зарекомендувала себе, щоб уникнути фальсифікованого насіння.

Друге. Якщо у нас слабкі позиції на кордоні і немає сил, щоб справитися з контрабандою, як це відбувається в усіх цивілізованих державах, треба не підвищувати ціни на цукор, а  запровадити виробникам сировини дотацію з бюджету в роз­рахунку 50–80 гривень на 1 тонну. Всього таких коштів на рік потрібно 1,2–1,5 млрд гривень, але в бюджеті вони не перед­бачені і навряд чи будуть передбачені. За нинішніх цін на пальне й  запасні частини, отруту і техніку ціна цукрового буряку має становити 200–250 гривень за тонну, відповідно на ринку цукор повинен коштувати 3–3,5 гривень за кілограм.

І третє, найголовніше — це збалансування ринку цукру. У результаті погашення кредитів у жовтні — листопаді на ринок викидається цукор за демпінговими цінами, а це мільйонні втрати і виробників, і переробників. Задекларована Кабінетом Міністрів ціна не покращує, а значно погіршує економіку виробників і переробників, як ви знаєте, їх весь час штрафують, залякують тощо. Потрібно змінити підходи до цієї ситуації. Цукровим заводам на цей період не обійтися без короткострокових кредитів, тим більше, що їх можна виділяти під готову продукцію, і про це говорив сьогодні міністр, передбачивши в бюджеті кошти на здешевлення кредитів у сумі не менш як 114–120 млн гривень. Звичайно, все це дасть результат, коли... (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Миколо Євтихійовичу.

Слово має Микола Іванович Панасюк, голова Ради сільсько­господарських підприємств Вінницької області. За ним висту­патиме Кирильчук.

 

ПАНАСЮК М.І., голова Ради сільськогосподарських підпри­ємств Вінницької області. Шановні Адаме Івановичу, народні депу­тати, члени уряду! Шановні учасники парламентських слухань! Вінниччина посідала і посідає домінуюче місце в буряковому комплексі України. Це наша стратегічна культура. Ще в недале­кому минулому бюджет області майже на 60% наповнювався за  рахунок відрахувань від реалізації цукрових коренеплодів, цукру, а також від спиртової галузі, частина заводів якої працю­вала на мелясі. Валове виробництво коренеплодів на Вінниччині сягало 8 млн тонн.

Разом з тим за останні роки висока витратність вирощу­вання і переробки цукросировини призвела до різкого спаду виробництва, втрати зовнішніх ринків. Почали втрачатися традиції вирощування, різко знизилася завантаженість цукрових заводів, частина з них припинили роботу. Багато господарств перестали сіяти таку високовитратну культуру, як цукровий буряк. Як наслі­док — із 38 цукрових заводів минулого сезону працювало лише 23.

На Вінниччині вживаються максимально можливі заходи, щоб забезпечити площі посіву і наростити обсяг виробництва цукросировини, але у зв’язку з такою великою витратністю...
Наведу приклад по своєму господарству, яка на сьогодні вартість цукрового буряку. Якщо витрати на гектар у 2000 році становили 2166 гривень, то планові на 2005 рік — 4340 гривень. Собівартість тонни цукрового буряку — 164–170 гривень, тоді як постановою Кабінету Міністрів визначена ціна 165 гривень. Якщо у 2002 році середня цукристість становила 16,2%, то в 2004 році — 13,3%. Тобто ми втратили понад 100 тонн цукрового буряку на вирощенні тільки за рахунок цього.

Важка робота на бурякових плантаціях стала непривабливою для працівників села. Ми не раз порушували питання про часткову компенсацію витрат на вирощування цукрового буряку як найбільш витратної серед сільськогосподарських культур України. Проте колишній уряд на наші пропозиції не реагував.

Крім того, ми вносили пропозиції щодо зміни підходів при формуванні базисної цукристості цукрової сировини, що зарахо­вується цукровими заводами, адже різке зниження зумовлене зменшенням застосування обсягів мінеральних добрив, немож­ливістю застосування поживних речовин. Через скрутний стан бурякосійні господарства на тлі недостатньої кількості внесення засобів захисту не можуть забезпечити базисної цукристості 16%, яка була прийнята сім років тому.

Нам кажуть, що треба кредитувати бурякосійні госпо­дарства, але ж це можливість банкам розвиватися, господарство від цього лише втрачає. Ми сьогодні говорили про насіння, інші втрати, все це лягає на тих, хто вирощує буряк.

Нині ми говоримо про відродження бурякової галузі і в нашій області, і загалом в Україні. Отже, ми знову ставимо позаду паровоз, тому що починаємо з того, як підняти цукрові заводи, як  переробити і таке інше. Але хіба у нас сьогодні проблема з  переробкою? У нас проблема з вирощенням цукрового буряку, бо з 38 заводів працювали 23, і то не на повну потужність. Якщо  держава не вживе кардинальних заходів для того, щоб господарства вирощували цукровий буряк, то що б там не  робили  —  не працюватимуть цукрові заводи, не буде цукру і  доведеться завозити. Тому сьогодні основною метою має бути зацікавлення бурякосійних господарств у вирощуванні цукрового буряку. Тільки таким чином вдасться розв’язати цю проблему.

Якщо говорити про насіння, міндобрива і все інше, то на завершення хочу сказати: якщо не буде дотації на вирощену тонну буряку в сумі 40–50 гривень, то ніякі парламентські слухання нічого не дадуть. У нас є вихід — ми просто перестанемо сіяти буряк, бо ми живемо в ринкових умовах, і собі на збиток ніхто не працюватиме. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Від фракції Блоку Юлії Тимошенко слово має народний депутат Євген Іванович Кирильчук. Підготуватися Федоренку.

 

КИРИЛЬЧУК Є.І., член Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Виборчий блок Юлії Тимошенко”). Шановний Адаме Івановичу! Шановні члени уряду! Шановні учасники парла­ментських слухань! Справді, бурякоцукрова галузь — це держава в  державі. Приємно згадувати ті славні часи, коли Україна вироб­ляла щороку понад 5 млн тонн цукру, коли працювали близько 200 цукрових заводів, і сировини для них вистачало аж до 1 березня. Україна входила до шістки держав — найбільших експортерів цукру, було створено 1,5 млн робочих місць, мільярди відраховувалися на соціальну сферу, і практично 5 млн людей жили за рахунок цієї галузі. Цим можна тільки гордитися!

Що ж сталося, що ми сьогодні в такому занепаді? Сталося те, що й з усією Україною. Бурякоцукрова галузь перебуває точно в такому самому становищі, як уся Україна. Прихватизація, розграбування, злочинна безгосподарність, комбінації спритних ділків, контрабанда сировиною — всі ці біди є хворобою, і діагноз цієї хвороби — кучмізм. Сьогодні треба серйозно лікувати цю хворобу. Я відчуваю, що наш новий міністр Олександр Баранів­ський серйозно береться за її лікування. Майте на увазі — хворих на цю хворобу дуже багато і в цьому залі. І треба починати з  себе! Бо у нас є наука, є “Укрцукор”, є асоціації і корпорації, є інспекції — всі на своїх щаблях. А чому немає результату?

Сьогодні більше говорили про цукрові заводи, ніж про сиро­вину. Якби було достатньо сировини, і заводи працювали не 30–40, а 90 днів, безумовно, собівартість була б нижчою, прибут­ковість була б вищою, витрати були б меншими, і рентабельність була б вищою. Тут все взаємопов’язано.

Є в нас і Закон про державне регулювання виробництва і реалізації цукру, причому непоганий. Думаю, що після нинішніх слухань він буде серйозно поправлений, і в урядових постановах, у бюджетному регулюванні теж будуть серйозні зміни в цьому напрямі.

Тому якщо говорити про пропозиції, то я сказав би так: треба негайно провести інвентаризацію цукрових заводів, визна­чити і опублікувати у пресі їхніх власників. Вони несуть відпові­дальність за ці заводи, вони підписували договори, брали зобов’язання не скорочувати робочі місця і забезпечувати виробництво. Хай люди всієї України знають, де собака зарита. Думаю, що треба провести атестацію кадрів у галузі, починаючи від насінництва і закінчуючи виробництвом.

Для правоохоронних органів — непочатий край роботи щодо контрабанди, спекуляції, всіх комбінацій. Затверджені квоти на ввезення сировини, але її ввозять в десятки разів більше, і ніхто не несе відповідальності, жодної кримінальної справи серйозної не порушено. Захист власних товаровиробників на кордоні — це й митників стосується. Отож тим, хто набивав кишені за рахунок знищення галузі, треба починати думати не про власну копійку, а про Україну, про державу, про її авторитет, про людей.

На мою думку, першочергове питання — стимулювання селян, які вирощують сировину, насамперед їм має бути гаранто­ване авансування і обов’язково диференційоване кредитування. Це  повинна бути схема, яку вже запропонував міністр. І думаю, що це повинно йти через уряд і через бюджет, який затвер­джується в цьому залі.

І наостанок скажіть: хто сьогодні цінує працю селянина — виробника сировини для цукру? Ніхто! Хто у нас героями України стає? Любі, тільки не виробник... (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Євгене Івановичу.

Слово має президент агропромислової асоціації Група компаній “Укррос” Сергій Миколайович Федоренко. Підготуватися Майстришину.

 

ФЕДОРЕНКО С.М., президент агропромислової асоціації Група компаній “Укррос”. Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Я представляю асоціацію, що майже 10 років виробляє цукор і на практиці відчуває проблеми, які сьогодні існують на ринку цукру.

Цукрова галузь в Україні є інвестиційно непривабливою. Це  —  головна проблема. Як результат маємо велику кількість малоефективних та майже збиткових підприємств. На моє пере­конання, вирощування цукрового буряку в зонах з несприят­ливими природними умовами, а також його переробки на під­приємствах з потужністю до 2 тис. тонн на добу не повинно бути.

Тому я пропоную, це перше, розробити систему показників для рейтингового визначення базових цукрових заводів для забезпечення внутрішніх потреб України в цукрі, тобто тих підпри­ємств, серед яких буде розподілятися квота “А”. Визначення таких заводів допоможе раціонально використати виробничі потужності галузі, сформувати стабільні зони бурякосіяння, випускати цукор з найменшою собівартістю, який стане більш доступним для всіх верств населення і конкурентоспроможним на зовнішньому ринку бурякового цукру. За основні показники ефективності цукрових заводів пропонується взяти виробничу потужність підприємств, а також кількість цукру, отриманого в перерахунку на один гектар зони бурякосіяння. Така методика є в асоціації “Укрцукор”, і вона може бути впроваджена.

Також вважаю за доцільне створити спеціальний поза­бюджетний фонд для фінансування процесу перепрофілювання підприємств, перекваліфікації та соціальної підтримки персоналу. Фонд має існувати за рахунок відрахувань від кожної виробленої тонни цукру.

Друге. Особливу увагу треба приділити механізму розподілу квот на виробництво цукру, зокрема розробці системи розподілу квоти “А”, яка розподіляється сьогодні без урахування ефектив­ності роботи цукрових заводів. Розподіл квоти “А” має відбуватися на відкритому аукціоні, винятково між базовими цукровими заво­дами і винятково за гроші. Після розподілу квоти “А” між цукро­вими заводами має відбутися її трансформація у квоту буряко­сіяння. Кожне бурякосійне господарство після отримання квоти на вирощення цукрового буряку має зібрати і поставити цукровий буряк тільки на той завод, від якого одержана квота.

Третє. Окремим, але дуже болісним питанням залишаються відносини цукрових заводів з податковими органами. Просив би вас не ставитися зверхньо до цих проблем. Це не менш важливо, ніж площі та врожайність цукрових буряків.

Виходячи з ситуації, що склалася в цукровій галузі, та із специфіки її сезонної роботи, необхідно внести зміни до законів України про оподаткування прибутку підприємств та про податок на додану вартість, які передбачали б для цукрових заводів нарахування податкових зобов’язань після закінчення операцій реалізації і оплати.

Треба скасувати податок на додану вартість при наданні послуг з переробки цукрового буряку фізичним особам — не суб’єктам підприємницької діяльності.

Скасувати поквартальне нарахування оплати податку на  прибуток протягом одного року. Податок на прибуток, це моя пропозиція, має нараховуватися раз на рік за підсумками сезону цукроваріння та податкового року, як це передбачено для виробників сільськогосподарської продукції. А сплачувати такий податок підприємство повинно рівними частками протягом наступного року без нарахування пені і штрафних санкцій.

Шановні колеги! Впровадження зазначених заходів дасть змогу створити в Україні цукровий ринок з діючими ринковими механізмами, що зробить галузь інвестиційно привабливою та сприятиме поліпшенню фінансування всіх проблем за рахунок залучення коштів інвесторів та через банківські кредити.

І на завершення хотів би зазначити, що сьогодні в Україні спостерігається збіг інтересів вітчизняних власників цукрових заводів і держави. Зокрема, ми зацікавлені в чітких і прозорих правилах гри, у відсутності на внутрішньому ринку контра­бандного цукру, в реальному, а не паперовому квотуванні ринку, створенні державних механізмів регулювання стратегічної для України цукрової галузі. У свою чергу, держава в особі вітчизняних власників отримає потужних інвесторів галузі, які справді заці­кавлені у проведенні ефективних реформ в АПК. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Від Комітету з питань бюджету слово має народний депутат Володимир Якович Майстришин. Підготуватися Діброві.

 

МАЙСТРИШИН В.Я., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (виборчий округ №14, Вінницька область). Фракція Аграрної партії України, Жмеринка. Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги, учасники парламентських слухань! Проблема цукрового виробництва не може бути відокремлена від проблем сільського господарства в цілому, але  вона є кричущою, тому що на сьогодні цукрові заводи, які працюють понад 100 років, вже зносилися, і з цим треба щось робити. Створювати певні підпірки для цієї галузі — це тільки частина справи, зрештою, треба бачити її перспективи.

Одна справа, коли ми вирощуємо пшеницю, і для цього треба кілька сівалок і кілька комбайнів. Інша справа, коли ми говоримо про капітальні вкладення в будівництво цукрового заводу, у відповідну інфраструктуру щодо виробництва буряку. Мова йде про 10–15 млн доларів.

Які наші перспективи? Якщо ми говоримо про перспективи вступу до Світової організації торгівлі і спрямовуємо свій погляд до європейської спільноти, то треба чітко розуміти, що перемога на цьому ринку і конкурентні переваги можливі тільки тоді, коли ми будемо мати високі технології виробництва цукру в цілому. Це  з одного боку. З другого боку, передовсім треба дивитися на ціноутворення.

Якщо про проблеми ціноутворення і стабільної ціни на цукор сьогодні говорили як про більш-менш вирішені, це залежить від  підтримки парламенту, політичної волі уряду і Президента, то проблема залучення нових технологій на сьогодні залишається відкритою.

Які, на мою думку як голови підкомітету з питань державного боргу, запозичень та інвестицій, є перспективи залучення фінансових ресурсів для вирішення цієї проблеми? Насамперед я звертаю увагу уряду і парламенту на те, що Україна підтримала Концепцію ООН щодо сталого економічного розвитку. Відповідно Україна як її підписант має можливість обслуговувати свій державний борг, тобто позичати кошти для обслуговування державного боргу. Ще одна складова — інноваційна, і саме на неї я звертаю увагу і парламенту, й уряду.

Інноваційна складова дасть можливість залучити досить довгострокові кредити, якщо говорити про державну підтримку галузі, і, що не менш важливо, дешеві кредити. Для будівництва заводу (тут ви зі мною погодитеся), включаючи додаткову інфра­структуру, треба не менш як 50 млн доларів, це великі кошти. Це  я кажу як голова слідчої комісії Верховної Ради по кредитах, які взяті під гарантії уряду і не повернуті. На сьогодні таких кредитів не повернуто на 8 млрд гривень. І, незважаючи на це, я стверджую, що треба повернутися до практики надання кредитів під урядові гарантії, тому що ніхто не потурбується про нашого підприємця, крім держави. І тільки держава сьогодні може залу­чити такі кредити, ідеться про термін 5–10 років і відсоткову ставку не більше 10%.

Більше того, якщо говорити про державну підтримку, то в  Державному бюджеті на кожен рік ми плануємо видатки на  реструктуризацію вугільних шахт і створення робочих місць. Давайте згадаємо, до чого призводить закриття того чи іншого цукрового заводу. Хіба це не ті самі проблеми, що й при закритті шахт? Проте я не хотів би закликати до того, щоб ми ті самі
2–3 млрд, які виділяємо на створення робочих місць при закритті шахт, передбачали на підтримку цукрового виробництва. Це  повинні бути кредити, і якщо говорити про державну під­тримку — це мають бути здешевлені кредити за рахунок бюджет­них коштів. Те саме стосується і підтримки закриття шахт.

Таким чином, я думаю, ми обов’язково повинні звернути увагу на інноваційну складову державного боргу і повернутися до практики підтримки нашого підприємця з боку держави. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Валерій Григорович Діброва, голова приватного підприємства “П’ятидні” Володимир-Волинського району Волин­ської області. Підготуватися Скомаровському.

 

ДІБРОВА В.Г., голова приватного підприємства “П’ятидні” (Волинська область). Шановний Адаме Івановичу! Шановні народ­ні депутати та учасники парламентських слухань! Метою нинішніх слухань є рекомендації щодо законодавчого врегулювання проблемних питань бурякоцукрової галузі для суттєвого збіль­шення виробництва цукрових буряків та бурякового цукру. Без  цього в умовах жорсткої конкуренції та скорочення частки цукру, який виробляється з цукрового буряку, на світовому ринку галузь приречена на занепад.

Проблемні питання галузі такі.

Перше — постійна недостача обігових коштів і у сільгосп­виробників, і в переробників для ефективного ведення цукрового виробництва як одного з найбільш витратних. Недотримання технологій призводить до значного зниження врожайності цукро­вих буряків, а на заводах — до погіршення технологічних показників.

Друге — високі кредитні ставки та обмежене кредитне забезпечення сільгоспвиробників на вирощення цукрових буряків, насіннєвих заводів — на виробництво насіння та цукрових заводів — для підготовки і проведення виробничих сезонів.

Третє — неможливість системного та планомірного прогно­зування розвитку бурякоцукрового виробництва сільгоспвироб­никами та цукровими заводами у зв’язку з нестабільністю цін на матеріально-технічні та енергоресурси. Для прикладу, якщо ціни на цукровий буряк і цукор протягом 2003–04 років коливалися незначно, то на матеріально-технічні засоби та енергоресурси вони зросли, ви знаєте, від 20 до 250% (на кокс).

Невирішеність вищезазначених проблем призводить до скорочення посівних площ або й узагалі до відмови велико­товарних сільгоспвиробників від вирощування цукрового буряку, до закупівлі господарствами та населенням дешевого, а отже, як  наслідок, неякісного насіння, до значного спрощення техно­логій вирощування цукрового буряку, а відтак — низької врожай­ності, до низької технічної оснащеності та подальшого вико­ристання технологічно застарілого обладнання на цукрових заводах і сільськогосподарської техніки господарствами. Ці проб­леми породжують високу собівартість продукції та зумовлюють неможливість конкуренції бурякового цукру з тростинним без відповідної державної підтримки.

Шляхи вирішення проблемних питань.

Перше — законодавчо врегулювати запровадження дотації на часткове відшкодування витрат на вирощення цукрового буряку.

Друге — запровадити відшкодування державою процентних ставок за короткотермінові цільові кредити на вирощення цукро­вого буряку, підготовку цукрових заводів до виробничого сезону, закупівлю ними сировини, вирощення якісного насіння насін­нєвими заводами.

Третє — запровадити відшкодування державою процентних ставок за довготермінові кредити на заміну старого обладнання, впровадження нових технологій вирощування і переробки цукрового буряку.

Четверте — створити дієвий заслін контрабандному ввезенню цукру, неякісного насіннєвого матеріалу з Молдови та Придністров’я і запровадити чіткий контроль за недопущенням проникнення на ринок цукру, який виробляється з цукру-сирцю.

Я взагалі прихильник того, щоб до повного відродження і  стабілізації роботи цукрової галузі заборонити ввезення на територію України сирцю з тростини та різних так званих сиропів. Адже саме в цій залі, починаючи з 1998 року, з року в рік, навіть перед самими парламентськими канікулами, вже в кінці липня,
і з десятої подачі (це було при Ткаченкові, а потім при Плющеві) приймалися закони про регулювання ввезення в Україну цукру-сирцю тростинного, який потім перед самим сезоном буряковаріння викидався на ринок, обвалюючи ціну. За кредити у заводів забирали цукор за безцінь ті самі, хто ввозив сировину, сирець забирали, а потім на ньому наварювали мільйонні й мільярдні бариші.

П’яте — дотримання мінімальної ціни реалізації цукру шляхом виділення на пільгових умовах або відшкодування процентних ставок за кредити для закупівлі сировини цукровими заводами, ліквідації бартерних та давальницьких схем.

Шосте — адміністративно-правовими методами, з урахуван­ням особливостей кожного бурякосійного регіону, через механізм розподілу квот між виробниками цукросировини поділити зони заготівлі між діючими заводами з метою різкого скорочення кількості тимчасових пунктів так званих заготівель цукросировини, які завдають цукровим заводам значних збитків, і в кінцевому підсумку вони перекладають тягар на плечі здавачів цукрових буряків, занижуючи якісні та кількісні показники цукросировини.

Я порушив основні проблеми, тут у деталях більше гово­рили, розв’язання яких дасть можливість значно поліпшити стан справ у бурякоцукровій галузі, і дасть змогу їй посісти належне місце в економічно-господарському комплексі України. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Валерію Григоровичу.

Слово має народний депутат Володимир Володимирович Скомаровський. Підготуватися Олександру Шевченку.

 

СКОМАРОВСЬКИЙ В.В., голова підкомітету Комітету Верхов­ної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (багато­мандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Шановні друзі! Я народився на “цукровому Донбасі”, є таке селище Турбів на Вінниччині, і тому моя душа болить саме за цю проблему. Дозвольте розкрити вам один аспект, про який ви всі говорили, але просто ви не знаєте його розмаху (не розмірів, а розмаху), — це контрабанда. Пере­важно цукор ввозиться з Республіки Польща, ви знаєте, він там дешевший, тому що дотації в аграрну промисловість Польщі становлять майже 10 млрд євро.

Ось у мене є акт (копія), підписаний головою Державної митної служби паном Каленським. Він свідчить про те, що в  серпні 2002 року через міжнародний автомобільний перехід “Краковець” було ввезено поза межами митного контролю, без будь-якої сплати “781 транспортний засіб з вантажем цукру вагою 8018 тонн вартістю 2 млн 485 тис. доларів”. Хто був покараний за це? До кого має претензію Державна митна служба в першу чергу? Читаю: “Управлінню технології митного контролю поінфор­мувати Міністерство екології та природних ресурсів, Головну інспекцію карантину України про випадки непроходження від­повідних видів контролю”. Про те, що немає митного контролю, ніякої проблеми в цьому акті немає.

То що ж сталося з цими людьми? Які покарання понесли митники? Цитую: “За порушення вимог чинного законодавства та  нормативних актів (слово “злочин” просто не вживається), посадових інструкцій вжити заходів дисциплінарного впливу в порядку, передбаченому статтею 14 Закону України про держав­ну службу”. Ви запитаєте: а що ж сталося з начальниками зміни, посту? Відповідаю: начальник зміни став начальником посту, Гармата його прізвище. Начальник посту став заступником начальника Управління по боротьбі з контрабандою Держмитслужби України! Нормально? А начальник галицької митниці очолив це управління. Отакий, щоб ви знали, розмах контрабанди.

А тепер дивіться: дев’ять митних автомобільних переходів, і  тут за один місяць — 8 тис. тонн. Помножте на 12 місяців, оце така робота. І сьогодні це продовжується. Я про це вам кажу як голова парламентської комісії щодо дотримання законності при ввезенні на митну територію України харчових та інших продуктів.

Далі, щодо цукру-сирцю. Звернулися до мене цукровари (їх  багато, не буду називати), директори заводів. От я на їхні запити отримав відповідь першого заступника голови Держмит­служби Єгорова: “Щодо імпорту цукру-сирцю — у 2003 році в базі електронних копій вантажно-митних декларацій не виявлено”.

Розповідаю: цукор-сирець завезти легально неможливо. У них є два шляхи — або режим нібито транзиту на Росію, або ввезення як давальницької сировини без сплати будь-якого мита й  ПДВ, але цукор має бути вивезений. Що повинна робити Державна митна служба? Просто контролювати!

Відповідь дає начальник Управління правової роботи Микола Мельник. Зачитаю лише один приклад. Простоювали 59 вагонів, тому вирішили завантажити їх і відправити. Потім в Одеській обласній державній адміністрації 30 квітня за участю віце-прем’єр-міністра України, представників зацікавлених підприємств відбулася нарада, прийнято рішення вивантажити цукор. Один корабель має 50 тис. тонн. Це скільки? Це обсяг виробництва цукру майже двох середніх заводів!

І на завершення хочу сказати: якщо скласти всі ці цифри, то  стільки ж, скільки ви, дорогі друзі, виробляєте, вони завозять. І тому демпінгові ціни, і тому виробництво падає. І тому на Віннич­чині працювали 39 заводів, а тепер лише 22, і 10 з них прода­ються. Якщо не продадуть, то поріжуть на металобрухт.

Я думаю, що вам треба бити на сполох, тому що така ситуація просто жахлива, і ввезення цукру-сирцю припадає якраз на січень — лютий — березень. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має народний депутат України, член Комітету з   питань аграрної політики та земельних відносин Олександр Олександрович Шевченко. Підготуватися Бойку.

 

ШЕВЧЕНКО О.О., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (виборчий округ №39, Дніпропетровська область). Дніпропетров­щина, Народна партія. Шановний головуючий! Шановні присутні, народні депутати, запрошені! Новий уряд у своїй Програмі діяльності задекларував як основне завдання добробут України, зробити Україну одним з аграрних лідерів світу і забезпечити утримання в цій позиції через надання пріоритетності розвитку аграрного сектору національної економіки, завдяки чому утвердиться його конкурентоспроможність. У аграріїв, природно, з   одного боку, виникає бажання підтримати такі амбіційні програми, тому що це наша кровна зацікавленість, а з другого, такі слова часто лунали й раніше, багато говорили про пріоритет­ність розвитку аграрного сектору, але мало було ефективних дій.

Постає запитання: чи не черговий це піар-хід? І ми дуже надіємося, що справи і зроблені кроки будуть конкретними. У цьому контексті підняття буквально з колін цукрового комплексу України — реальна можливість уряду довести, що слова не роз­ходяться з ділом.

Історично так склалося, що зерно і цукор завжди були візитною карткою України. Ще 15 років тому ми могли пишатися і мільйонами гектарів посівних площ, і сотнями заводів, які працю­вали, і тим, що півмільйона тонн буряку переробляли щодоби. Україна забезпечувала потребу в цукрі колишньої мегадержави, вироблена нею продукція становила майже 20% світового вироб­ництва. За таких масштабів виробництва цукрова галузь була вагомим чинником розвитку сільських територій, оскільки в галузі працювали мільйони людей, в окремих районах вся інфра­структура була прив’язана до цукрових заводів. І сьогодні, на мою думку, не дуже чітко прозвучала проблема соціального значення відновлення роботи цукрових заводів, збереження того, що ми маємо, адже страждають люди.

На жаль, ми стали свідками не лише втрати Україною позицій на світовому ринку цукру, а й занепаду, руйнації цукрової галузі. Як це не парадоксально звучить, але в 1999–2004 роках Україна не забезпечувала навіть власних потреб споживання цукру, і тільки минулого року, з урахуванням перехідних залишків, ми вийшли на рівень задоволення власних потреб. Занепад галузі настільки глибокий, що сьогодні є всі підстави говорити про системну кризу бурякового комплексу.

Що можна, на мою думку, зробити? У Верховній Раді у   вересні минулого року зареєстровано проект Закону про введення мораторію на демонтаж або розукомплектування цукро­вих заводів. Верховній Раді, мабуть, треба поспішити цей закон прийняти і таким чином зупинити знищення технічної бази галузі, а відповідно знизиться соціальна напруженість у селищах, що утворилися навколо цукрових заводів. І, звичайно, треба зберегти експортний потенціал галузі для ефективної роботи. На жаль, ситуація, що склалася, вимагає жорстких дій, оскільки 34 заводи просто порізано на металобрухт, і я знаю, що ще кілька десятків заводів під загрозою. Вважаю, що після певного доопрацювання цей законопроект треба прийняти.

Однак це боротьба з наслідками кризи, а не з її причинами. Формуючи державну політику в цукровій галузі, треба виходити з потреб ринку та конкурентоспроможності на ринку цукру. Галузь повинна мати добре працюючу систему моніторингу ринку, інфор­мування про стан виробників і, звичайно, серйозну державну підтримку. Думаю, що тут є поле для діяльності і центрального відомства, якому пора стати не статистом, а активним гравцем і учасником ситуації. На мою думку, ті державні інституції, які залишилися у вигляді науково-дослідних інститутів чи якихось інших потужностей, треба було б об’єднати в державну акціо­нерну компанію для структурування політики.

До речі, щодо зовнішніх ринків. Треба хоча б на території СНД повернутися до тих позицій, які ми втратили. Вже давно йдеться про запровадження при наших дипломатичних представ­ництвах посади представника з аграрних питань. Можливо, це треба зробити хоча б у тих країнах, де ми раніше мали свій потужний ринок. Я хотів би нагадати 1997 і 1998 роки, коли ми задекларували, що хочемо мати в Росії квоту на продаж цукру в обсязі 1 млн 200 тис. тонн, а потім відмовилися, знайшли якісь приводи, і від цього отримали лише збитки.

Хочу підкреслити, що тільки розумний підхід до квотування, запровадження нових технологій дасть нам змогу відродити галузь і стати в ряд з такими країнами, як Франція та Польща, що споживають на внутрішньому ринку переважно цукор власного буряковиробництва. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово від Комітету з питань екологічної політики має народний депутат України Віктор Олексійович Бойко. За ним виступатиме Бідзюра.

 

БОЙКО В.О., член Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (виборчий округ №102, Кіровоград­ська область). Народна партія, Кіровоградщина. Шановні учасники парламентських слухань! В останні роки за активної допомоги науково-дослідних установ, зокрема Інституту цукрових буряків, впроваджена в реальне виробництво науково обґрунтована екологічно безпечна технологія захисту цукрових буряків від шкід­ників та хвороб, яка базується головним чином на ефективному використанні прийомів агротехніки та локалізації пестицидів на  посівному матеріалі. Ця технологія докорінно відрізняється від  традиційного використання хімічних препаратів і дає можли­вість скоротити витрати інсектицидів і фунгіцидів, що, безумовно, значно зменшує їх негативний вплив на навколишнє природне середовище та здоров’я людини.

Однак, на жаль, ці досконалі високоефективні хімічні спо­луки, які широко використовуються в Україні (фурадан, хінуфур, адіфур, круїзер), — не нашого національного виробництва, вони закуповуються у зарубіжних фірм за досить великі кошти. За одну тонну таких пестицидів виробники цукросировина платять від 10 до 150 тис. доларів за тонну, це пряма контрактна ціна без ПДВ і  без націнок, а всього в Україну щороку завозиться хімічних засобів захисту рослин на 120–130 млн доларів.

Через те далеко не всі наші товаровиробники спроможні забезпечити технологію вирощування цукрових буряків такими препаратами, здебільшого вони застосовують дешевші хімічні речовини, які не завжди задовольняють вимоги виробництва і  збереження довкілля. Тому вважаємо за необхідне дати від­повідні доручення уряду щодо налагодження вітчизняного вироб­ництва найбільш ефективних і екологічно безпечних для довкілля і  здоров’я людини пестицидів, як це роблять в Угорщині, Росії, Казахстані. Прошу врахувати мою пропозицію при опрацюванні проекту постанови Верховної Ради України з цього питання.

Проте це на майбутнє, а сьогодні для того, щоб значно поліпшити вирішення проблеми надійного захисту цукрових буряків від шкідливих організмів, без чого неможливе вирощу­вання культури, уряду необхідно вишукати можливість хоча б часткової компенсації витрат товаровиробників на придбання хімічних препаратів, як це робиться в багатьох країнах. Це дасть можливість вітчизняним товаровиробникам закуповувати високоефективні й екологічно безпечні хімічні речовини і широко використовувати їх у виробництві, забезпечивши надійне вирі­шення завжди гострої проблеми — захисту цукрових буряків від шкідливих організмів та збереження довкілля від забруднення хімічними сполуками.

І за браком часу я хочу також передати для врахування у проекті постанови деякі аспекти стосовно забезпечення дотри­мання природоохоронних вимог при вирощенні цукрових буряків, це, зокрема, стосується реалізації на практиці положень Закону про охорону земель. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Вікторе Олексійовичу.

Кажуть, що Бідзюра хворий, тому я запрошую до слова академіка, секретаря відділення аграрної економіки та земельних відносин Української академії аграрних наук Олександра Михай­ловича Шпичака. Будь ласка. Підготуватися Іванишину.

 

ШПИЧАК О.М., академік, секретар відділення аграрної економіки та земельних відносин Української академії аграрних наук. Шановні учасники парламентських слухань! Галузь цукро­варіння перебуває в надзвичайно критичній ситуації. Я підтримую всі пропозиції, які були висловлені, і на деяких позиціях хотів би зупинитися.

Що ж робити? Вважаємо, що законодавчо потрібно ство­рити таке економічне середовище, яке забезпечило б конкуренто­спроможність бурякоцукрового комплексу на внутрішньому й   зовнішньому ринках. Для цього треба, щоб виробництво цукрового буряку давало з одного гектара прибуток не менший, ніж при виробництві, наприклад, зернових або соняшнику. А нині воно в 10–12 разів дає менше прибутку, тоді як витрати на 1 гектар в 4–5 разів більші. У ринкових умовах виробник вибирає те виробництво, яке дає прибутки. Водночас по тих видах продукції, які я назвав (зернові, соняшник), рентабельність у 33–50 разів вища, ніж виробництва цукрового буряку.

Тут висловлювали великі надії на встановлення мінімальної ціни. Разом з тим на сьогодні мінімальна ціна визначена на рівні 165 гривень, і вже кілька років вона залишається постійною, навіть не дотримується законодавча вимога про врахування інфляційних процесів. Я підтримую позицію міністра аграрної полі­тики, який сказав, що треба враховувати реальні зміни складових цієї ціни, скажімо, зміну цін на пальне, добрива, що відбувається в процесі вирощення самої культури.

Не зовсім правильний, на мій погляд, законодавчий підхід полягає в тому, що при визначенні цієї ціни береться середній показник за попередні 5 років. Такий підхід був би можливий і економічно виправданий, якби у нас була стабільна економіка, а зараз брати за основу розрахунків попередні 5 років, коли відбуваються надзвичайно великі зміни, не доцільно, через те мінімальна ціна не забезпечує реальних витрат на виробництво, які у нас є. Тому ми вважаємо, що потрібно брати нормативну собівартість, нормативну ціну і враховувати всі її складові — ціну на пальне, оплату праці і таке інше, — які реально існують, а не ті, які були 5 років тому.

Для того щоб галузь була конкурентоспроможною, шановні, звичайно, не може бути й мови про 200 центнерів врожайності. Ми повинні все-таки виходити на врожайність 400–450 центнерів з гектара. Але (увага!) давайте звернемо увагу на те, що в нас зменшилася посівна площа цукрових буряків більш як удвічі, а  ареал розміщення, в принципі, не зменшився, навіть розши­рився — це абсурд. Тобто замість того, щоб зосередити вироб­ництво на бурякопридатних ґрунтах, ми розширили ареал і вийшли за межі.

Нам треба звернути увагу на підвищення цукристості. Нині  вона на рівні 14–15%, але ми маємо вітчизняні сорти, які   дають 17–18%. І ще один науково обґрунтований факт: підвищення врожайності до 400–450 центнерів з гектара може супроводжуватися підвищенням цукристості. Нам потрібно все-таки відновити економічні стимули підвищення цукристості, які були в 1970–80-х роках, і водночас забезпечити об’єктивність визначення цього показника. Ми зараз дбаємо про те, що у нас кількості не вистачає, а якість залишили на потім. Питання підвищення цукристості, питання про забрудненість і впрова­дження економічних стимулів, методичних підходів, які у нас застосовувалися, надзвичайно актуальні. Якщо ми зможемо підвищити врожайність у 2 рази, це дасть можливість знизити собівартість як мінімум на 30%.

Закон 1999 року про регулювання виробництва і реалізації цукру досить нормальний, але треба сказати, що він не може функціонувати за наявності виробництва на давальницьких умовах і за оплати праці цукром, тому що цукор в умовах інфляції і гіпер­інфляції починає виконувати функцію грошей. І у зв’язку з тим...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має заступник міністра промислової політики України Володимир Васильович Іванишин. Підготуватися Костенку.

 

ІВАНИШИН В.В., заступник міністра промислової політики України. Вельмишановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Міністерство проми­слової політики вдячне Верховній Раді України за винесення означеного питання на парламентські слухання. Переконаний, що рекомендації, які будуть прийняті за результатами цих слухань, сприятимуть суттєвому поліпшенню ситуації в бурякоцукровому комплексі та прискорять розв’язання існуючих проблем.

Проте не менше проблем і в галузі машинобудування для   агропромислового комплексу, покликаного забезпечувати сільгосппідприємства технічними засобами для механізації вироб­ництва і переробки сільськогосподарської продукції, в тому числі й цукрового буряку. Хочу відзначити, що, незважаючи на еконо­мічні й політичні негаразди, коли дуже часто говорилося про підтримку галузі, а робилося навпаки, нам вдалося зберегти її основний потенціал. Водночас порівняно з 1990 роком технічна забезпеченість сільськогосподарського виробництва скоротилася на 40–60%.

На розвиток галузі машинобудування для АПК впливають дві основні проблеми.

Перша — нерозвиненість внутрішнього ринку сільськогоспо­дарської техніки, зумовлена низьким рівнем платоспроможності внутрішнього ринку, коли сільгосптоваровиробники мають фінан­сові можливості закуповувати техніку вартістю не більш як 40–50 тис. гривень.

Друга — повільне оновлення основних засобів базових підприємств галузі, що негативно впливає на якість та собі­вартість продукції. Це результат непродуманої приватизації більшості підприємств, науково-дослідних інститутів та конструк­торських організацій, коли замість пошуку ефективних власників, спроможних вкласти інвестиції у їх розвиток, утворилося середо­вище, яке витягло останні ресурси і практично довело до банкрутства.

Для забезпечення пріоритетного розвитку галузі створено необхідну нормативно-правову базу. Так, у 2002 році прийнято Закон України про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу. На виконан­ня цього закону урядом затверджено низку програм державної підтримки розвитку машинобудування для АПК, проте виконують­ся вони частково. Так, фінансова підтримка створення нової техніки за останні роки становить лише 23% потреби. У 2000–04 роках виділялося по 10 млн гривень, а на 2005 рік — лише 5 млн гривень за потреби 90 млн. На технічне переоснащення виробництва і створення нових потужностей взагалі не перед­бачено коштів.

Незважаючи на це, в галузі збережено виробничі потужності, які повною мірою можуть задовольнити потреби сільгосп­товаровиробників в техніці для вирощування цукрових буряків відповідно до агротехнологій, а також збирання і переробки цукрової сировини.

При цьому особливо складна ситуація склалася на під­приємствах, що виготовляють бурякозбиральні самохідні комбай­ни, — це новий Тернопільський комбайновий завод та колективне виробниче підприємство Дніпропетровський комбайновий завод. Протягом 2004 року виготовлено і реалізовано лише 175 одиниць машин для збирання цукрових буряків, коли в 2002 році було 570, в 2003 році — 572 одиниці бурякозбиральних комбайнів.

Основною причиною такого становища у виробництві та реалізації бурякозбиральної техніки є різке зменшення замовлень вітчизняних сільгосптоваровиробників. Внаслідок цього на складах підприємств, за станом на 1 лютого 2005 року, залишилося нереалізованої техніки і обладнання для АПК на 210,3 млн гривень, з них 548 тракторів, 2111 знаряддя для обробітку ґрунту, 2503 сівалки і багато інших машин та обладнання.

Ще складніша ситуація виникла з виробництвом обладнання для цукроварної галузі. З 279 типорозмірів технологічного облад­нання, необхідного для комплектації цукрових заводів, в Україні серійно виготовляється до 95% цієї номенклатури. Технічний рівень конструкторських розробок більшості устаткування — на рівні іноземних аналогів. До виробництва залучено 18 підпри­ємств Мінпромполітики і 3 підприємства Мінагрополітики. Проте внаслідок кризи в цукровій галузі, коли половина цукрових заводів в  Україні припинили свою роботу, попит на устаткування скоро­тився в 8–10 разів, машинобудівні підприємства тимчасово припинили або обмежили виробництво. На даний час замов­никами цього обладнання виступають Білорусія, Росія, Китай.

Тому для підвищення технічного рівня, конкуренто­спроможності машин для вирощування і збирання цукрового буряку потрібна державна підтримка. Під час внесення змін до Державного бюджету пропонується збільшити до 15 млн гривень видатки на завершення виконання діючої програми і врахувати фінансування в обсязі 185 млн для забезпечення створення і  впровадження у виробництво нових тракторів, комбайнів та іншого технологічного оснащення.

Просимо врахувати ці пропозиції у проекті Постанови про рекомендації нинішніх парламентських слухань.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Павло Іванович Костенко, голова товариства “Українська продовольча компанія”. Підготуватися Штангеєву.

 

КОСТЕНКО П.І., голова ТОВ “Українська продовольча компанія”. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати і всі запрошені на парламентські слухання! Сьогодні ми вперше за  кілька років маємо можливість у Верховній Раді України пору­шити проблеми цукрової промисловості як окремої галузі вироб­ництва. Як керівники, які мають досвід в організації інвестування в  підприємства цукрової промисловості, ми вже звернули увагу на  проблеми, з якими в минулому зіштовхнулися цукровики, які сьогодні потребують нашої уваги. Тому не варто ще раз на них зупинятися, але хочу наголосити, що таке становище в галузі неминуче призведе до скорочення інвестицій, зменшення посівних площ та врожайності, і, як наслідок, зниження рівня продовольчої безпеки держави.

З метою виправлення ситуації необхідно:

1.  Запровадити бюджетне дотування вирощення цукрового буряку через реальних операторів — цукрові заводи, оскільки лише переробники знають реальні фінансово-економічні можли­вості потенційних виробників цукросировини.

2.  Удосконалити механізм пільгового кредитування цукрових заводів комерційними банками, запровадивши надання дешевих кредитів їм безпосередньо.

3.  Встановити безпосередньо для цукрових заводів пільги в  оподаткуванні, виходячи з того, що підприємства працюють сезонно, а тому відповідний має бути і термін сплати податку на прибуток. До речі, майже 70% угод цукрових заводів, особливо в західних регіонах, укладено з товаровиробниками — неплатни­ками податку на прибуток та одноосібниками — неплатниками ПДВ, а тому на них треба поширити статус сільськогосподарських підприємств згідно із Законом України про ПДВ.

4.  Вдосконалити механізм квотування виробництва цукру та цукрового буряку, передбачивши стимулювання роботи цукро­вих заводів наданням квот на виробництво цукру лише прибут­ковим підприємствам.

5.  Запровадити ліцензування оптової торгівлі цукром на внутрішньому ринку, що дасть можливість уникнути контрабанди та несанкціонованої торгівлі цукром.

6.  Заборонити ввезення в Україну без сплати ввізного мита цукру та цукромістких продуктів, які походять з митної території України і вивозилися за її межі.

7.  Переглянути зміст міжнародних угод України про вільну торгівлю щодо пільгового продажу в Україну цукру та цукромістких продуктів.

8.  Скасувати попереднє погодження щодо ввезення в  Україну цукру-сирцю тростинного та лібералізації торгівлі цукру в рамках переговорів про вступ України до СОТ.

9.  Відновити переробку цукру-сирцю тростинного та цукро­вих сиропів на давальницьких умовах в рамках зовнішньо­економічних контрактів, що забезпечить збереження робочих місць на підприємствах та їх роботу в міжсезоння, встановивши жорсткий контроль за наданням фінансових гарантій, передба­чених статтею 2 Закону України про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах, та вивезенням готової продукції за межі України.

10.  Запровадити жорстке регулювання державою мінімаль­них цін на цукор та цукровий буряк шляхом створення стабіліза­ційного резервного фонду цукру, який забезпечуватиме вилучення з ринку надлишків цукру та дотування трейдерів при вимушеному продажу цукру нижче мінімальних цін, як це здійснюється в розвинених європейських країнах.

11.  У зв’язку з сезонністю виробництва і необхідністю розв’язання проблем зайнятості працівників в міжсезонний період (майже 6 місяців), утримання на належному рівні фінансового стану підприємств і собівартості продукції за рахунок центрів зайнятості забезпечити соціальні гарантії працівникам підпри­ємств у міжсезонний період для збереження кадрового потенціалу спеціалістів цукрових заводів.

Впевнений, що вжиття вказаних заходів стабілізує цукрову промисловість і забезпечить надійний фундамент продовольчої безпеки держави. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має директор Українського науково-дослідного інституту цукрової промисловості Валерій Остапович Штангеєв. Підготуватися Українцю.

 

ШТАНГЕЄВ В.О., директор Українського науково-дослідного інституту цукрової промисловості. Шановний Адаме Івановичу! Учасники парламентських слухань! Галузева наука є важливою складовою наукового потенціалу нашої держави, в тому числі й бурякоцукрового комплексу, вона тісно пов’язана з промисло­вістю і відіграє важливу роль в її розвитку. Тільки взаємозв’язок науки і промисловості є резервом підвищення ефективності галузі, гарантом інвестиційної політики в напрямі відновлення сировинної та матеріально-технічної баз всієї галузі.

Однак за останнє десятиліття становище наукової бази ускладнилося. Частка фінансування науки за рахунок бюджетних коштів незначна, відсутній галузевий позабюджетний фонд науково-дослідних і конструкторських робіт. Власники цукрових заводів ще не готові вкладати гроші в науку, тому наукові дослідження з ряду проблем згорнуті.

Актуальними проблемами бурякоцукрової промисловості залишаються екологія цукрового виробництва, створення вироб­ництв з перероблення побічної продукції і відходів, розвиток та вдосконалення автоматизованих систем контролю і управління на базі мікропроцесорної техніки. Через постійне зростання цін на пальне набула ще більшої значущості проблема використання пально-енергетичних ресурсів. Застарілість майже всього фонду інструктивно-нормативної документації поставила на часі необ­хідність розроблення і прийняття нових документів, що особливо важливо для вступу України до СОТ. Ці завдання має вирішувати галузева наука. Для цього ми спільно з Національною асоціацією цукровиків-буряководів України розробили Програму розвитку і стабілізації бурякоцукрового комплексу до 2010 року.

У спадок від колишнього Радянського Союзу нам дісталася хороша наукова база. Наприклад, наш інститут має в Яготині наукову базу, але вона зараз з відомих причин законсервована і використовується не повною мірою. Хотілося б зупинитися на долі цього інституту, на який ми покладаємо великі надії.

Так, за рішенням Кабінету Міністрів у 2004 році будинок інституту на прохання Центральної виборчої комісії, її керівника професора Ківалова, був переданий Центральній виборчій комісії. Все обладнання інституту і бібліотека, про яку вже тут говорили, перевезені в непридатне приміщення, ще трохи часу, і вони будуть знищені.

Безумовно, колектив інституту докладає всіх зусиль — роботи розібрані, виїжджали на заводи, виконують роботи вдома, в інших приміщеннях, які орендуємо. Національний університет харчових технологій багато нам допомагає. Я хотів би звернутися до народних депутатів, до уряду: наведіть, зрештою, у цьому питанні порядок, щоб не виглядати смішними перед усім світом. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має ректор Національного університету харчових технологій, професор Анатолій Іванович Українець. За ним виступатиме Кудревич.

 

УКРАЇНЕЦЬ А.І., ректор Національного університету харчових технологій. Вельмишановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати, члени уряду! Шановні колеги! Всі ви знаєте, що процеси в цукровій галузі до сьогодні практично не контролюються
і не регулюються. Національна асоціація цукровиробників України “Укрцукор” в силу свого юридичного статусу не має ніяких важелів впливу на галузь, хоч і намагається щось зробити на різних рівнях. Наприклад, повна відсутність державного контролю над техніко-хімічним контролем та обліком на цукрових заводах, щодо кількості переробленого буряку, якості виробленого цукру, обсягу виробництва та стосовно становища галузі в цілому. Тому ті цифри, які називалися сьогодні щодо кількості перероблених буряків, кількості виробленого цукру, я сказав би, не дуже достовірні. Все-таки необхідно надати державний статус асоціації або хоча б певні права.

Особливо катастрофічне становище в галузі з кадровим забезпеченням. Недостатнє фінансування призвело до того, що майже 9 місяців у році персонал заводів перебуває в неоплачу­ваних відпустках, а фахівці, які залишаються на підприємстві, втрачають кваліфікацію внаслідок відсутності фахової інформації та скороченого сезону роботи. Молоді спеціалісти на цукрові заводи їхати не хочуть не лише через ці причини, а й через відсутність гарантій прав молодих спеціалістів на державному рівні. Ще гірше з кваліфікованими працівниками робітничих професій, оскільки практично всі профтехучилища цукрового напряму припинили свою діяльність.

Однак Україна готується до вступу до СОТ. Це означає термінову необхідність створення на державному рівні системи атестації кадрів, особливо в харчовій промисловості. Не секрет, що сьогодні технічними керівниками на підприємствах харчової галузі працюють люди, далекі за професією від харчової промисловості.

Національний університет харчових технологій, незважаючи на скрутне становище галузі, продовжує випускати фахівців усіх спеціальностей для цукрової промисловості — 4 групи технологів-цукровиків, 4 групи механіків-цукровиків, автоматники, енерге­тики, економісти. Враховуючи наявність в університеті повного циклу підготовки спеціалістів — це й підготовчі курси, і ступенева підготовка спеціалістів бакалаврів, наявність інституту після­дипломної освіти, — університет готовий швидко розробити систему атестації кадрів для харчової промисловості у разі державного замовлення.

Галузева наука перебуває у ще гіршому стані, ніж сама галузь, Валерій Остапович мало про це сказав. Майже припи­нився процес розроблення нормативно-технічної документації, що  може призвести до зупинення реалізації готової продукції, особливо після вступу України до СОТ.

Університет, незважаючи на вищевикладені обставини, продовжує продуктивно працювати і в напрямі підготовки високо­кваліфікованих спеціалістів для галузі, і в розробленні сучасних технологій виробництва цукру та їх апаратурного оформлення. Разом з Чорноморським суднобудівним заводом налагоджено випуск цукрового обладнання, яке раніше в Україні не випуска­лося, — дифузійних апаратів, буряконасосів, мийного відділення та багато іншого. Це обладнання значно дешевше, ніж іноземне.

Хотів би акцентувати вашу увагу на тому, що сумарна потужність енергоблоків цукрових заводів України, які можуть виробляти електричну енергію, дорівнювала двом блокам Чорно­бильської АЕС. Крім того, вони рівномірно розміщені по території України, що дуже важливо з точки зору безпеки. Всім відомо, до  чого призвела аварія енергетичної системи 2003 року у США. Ми підготували пропозиції щодо використання енергетичної бази цукрових заводів з метою демонополізації енергетичного ринку. Насамперед це впровадження в енергетику парогазового циклу, але для широкого впровадження таких розробок необхідно відновити галузевий інноваційний фонд.

І останнє. В Яготині зберігся єдиний цукровий державний завод, який, як відомо, зумів накопичити 18 млн гривень боргу. У його складі знаходиться унікальний, єдиний у світі експери­ментальний цукровий завод, уже 10 років законсервований, особливістю якого є наявність двох паралельних автономних ліній невеликої потужності, що дає змогу проводити порівняльні промислові дослідження обладнання та технологій.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Анатолію Івановичу.

Слово має керівник приватного сільгосппідприємства “Зоря” Краснокутського району Харківської області, Герой України Олександр Андрійович Кудревич.

 

КУДРЕВИЧ О.А., керівник ПСП “Зоря” (Харківська область). Шановна президіє! Шановні присутні! Я сам із села. Ви знаєте, сам напросився на цей виступ. Хотів донести з самих низів те, що ми думаємо і про владу, і про парламент, і про нашу цукрову промисловість. Шановні, я хотів би сказати ось що. Прозвучало багато хороших виступів, але я не почув того, за чим їхав сюди і що хотів почути, і що хочуть почути мої колеги та селяни.

Тут чомусь більше клопоталися саме про заводи. Я вам скажу, колись у нашій області великий хурал був зібраний, багато директорів цукрових заводів приїхали і плакалися губернатору, що заводи збиткові і таке інше. А я їм сказав, що в мене є 120 корів, які дають прибутку 3,5–4 млн, рентабельність молока — 100%. Я  їм кажу: шановні, я подаю руку вам зараз у цьому залі, хто поміняє на прибуткових корів свій збитковий завод? Ніхто не захотів цього зробити.

Мені дуже сподобався виступ народного депутата Кирильчука. Дійсно, треба у нас в Україні зробити справжній аналіз, без брехні і приписок. Я вам скажу: ми вирощуємо буряк на площі 1 тис. гектарів, за минулий рік весь зданий буряк в середньому мав 16,24% цукристості, і я не вірю тим цифрам, які тут зачитав міністр. Шановні директори, ви обікрали селян, 2–3% цукристості ви забрали! Я відповідаю за свої слова. Є у нас в Україні буряк, насіння вітчизняного виробництва, який дає більш як 16% цукристості.

Я не буду зупинятися на тих питаннях, як була приватизація проведена, це на совісті і депутатів, і Президента колишнього, тим паче урядів. Я вам скажу: тоді обікрали, тому що в нас забрали цукрові заводи, молокозаводи, м’ясокомбінати і віддали бандитам! Думаю, що зараз настав момент не повертати, а просто зробити аналіз. І як професіонал я вас запевняю, що Україні достатньо 80 заводів. Може, решту заводів і не треба запускати, але щодо цих 80 треба знати, хто їхній власник, щоб ми могли зустрітися з ними і зробити аналіз.

Мене як селянина насамперед турбує, як приймають буряк. Ви знаєте, як робиться прийомка від сільгоспвиробників. Думаю, не треба винаходити колесо, потрібно просто поїхати, наприклад у Німеччину, і подивитися, як приймають від простих людей той бурячок. Це і новому міністру наказ...

Я вибачаюся, дайте мені ще 3 хвилини.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Всі в рівних умовах. Будь ласка, у вас 30 секунд.

КУДРЕВИЧ О.А. Тоді в мене така пропозиція. Для того щоб врахувати потребу в цукрі і наше буття селянське, я не приїхав сюди просити, я вимагаю від парламенту, від уряду цього року запровадити дотацію 40–45 гривень на тонну цукрового буряку. І це можна зробити так, як щодо молока, з окремими рахунками, які можна проконтролювати.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олександре Андрійовичу, ваш час, на жаль, вичерпаний.

 

КУДРЕВИЧ О.А. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, виступити бажають ще чимало учасників слухань, але час невпинно збігає, тому будемо переходити до підбиття підсумків.

Запрошується до заключного слова Олександр Петрович Баранівський. Будь ласка, 5 хвилин. Підготуватися голові комітету Томичу.

 

БАРАНІВСЬКИЙ О.П. Дякую, Адаме Івановичу. Шановні друзі! Я щиро, сердечно вдячний за обговорення, яке відбулося в цьому залі. Проблема набагато ширша, ніж ми її уявляли, кожен
по-своєму. Запрошую всіх бажаючих взяти участь у роботі комісії, яку ми зараз створимо, для уточнення пропозицій до проекту Постанови Верховної Ради за результатами цих парламентських слухань, щоб ми максимально врахували ті проблеми, які сьогодні порушувалися в цьому залі. У кого є що запропонувати і кому, можливо, часу не вистачило на виступ — будь ласка, ми запро­шуємо, давайте разом відпрацюємо рекомендації за два-три дні, далеко не відкладаючи, і почнемо працювати і в уряді, і з Верховною Радою, щоб вийти із становища, в якому ми опинилися.

Стосовно формувань агропромислового комплексу — це проблема міністерства, мене як міністра, щоб ми підправили ці  питання. Але я хотів би, шановні друзі, дещо зазначити. Часто лунає, що у всьому винен хтось. А давайте скажемо, сільгосп­виробники, які присутні в залі, які безпосередньо вирощують цукровий буряк: хто віддав цукрові заводи бандитам, як тут було сказано? Хіба не ви? Сільгоспвиробникам було передано 55% акцій заводів, і лише 45% залишилося у заводів та інших структурних підрозділів. І передбачалося, що сільгоспвиробник утримає цей завод. Проте тоді віддали, продали, хто на яких умовах, а сьогодні кажуть, мовляв, віддали бандитам. Тому за те, що в цукровій галузі сьогодні робиться, я просив би, щоб кожен взяв на себе частку відповідальності, хто в чому її відчуває, — і виробники, і уряд, і переробники, і наука, і контролюючі органи. Якщо ми кожен зробимо собі висновок, кожен свою частку візьме на себе, а потім зберемося і це все випишемо без будь-якого сорому, тоді й будемо мати певні результати.

Ще просив би і стосовно науки. У наш часто буває так у науці: якусь тему розробили, захищають її, впроваджують, нав’язують, а потім вона виявляється негодящою, помилковою. Проте не хочуть визнати, що вона помилкова, а далі тиснуть, нав’язують до останнього.

І все-таки зупинюся на питанні землі, воно особливо стосується виробників сьогодні. Всі тиснуть, банки особливо: давайте ринок землі! Добре, є величезний банк даних у нас, хто хоче продати землю, і немає жодного представника, який би заявив, що він її купить. І от скажіть, будь ласка, як будувати відносини на таких засадах? Хочуть знову цю землю забрати за мішок полови, як забрали все виробництво, в тому числі й цукрові заводи. Тоді ми кажемо: давайте зробимо оцінку землі, умовно: 8 тис. доларів за 1 гектар чорнозему, 5 тис. — у степу, 6 тис. — на Поліссі. Будь ласка, хай іде земля в заставу, можливо, й  продавати на таких умовах. Я переконаний, що справжніх покупців буде дуже мало.

А що сьогодні сталося у виробників? Ви подивіться, є сильні господарства, є фермерські, вони ще якось тримаються. А серед­няки, а бідні? Керівник-однорічка зареєстрував на своє прізвище підприємство, печатка в кишені, у кращому разі ще є ручка, і приходить до людей: дайте паї. Дали йому земельні паї, дали майнові, починає господарювати. За рік збив якийсь там капітал, купив якусь техніку, виростив зерно, але воно вже — його власність, бо це його підприємство, він одноосібник. Людям дав по мішку полови за все те, що зібрав, поїхав, і ніхто його більше не бачив. І ніякої відповідальності, ніхто цих людей сьогодні не  захистить, ніхто їх не навчив толком. Тому давайте ми і це візьмемо до уваги, і наука, в свою чергу. Треба шукати вихід, як у таких господарствах бути сьогодні, чи це можуть фермери до   себе прибрати, чи давайте будемо кооперативи якісь організовувати — це все пов’язано з виробництвом.

Тому, шановні друзі, проблем у нас надзвичайно багато. Я вдячний народним депутатам, вдячний вам, Адаме Івановичу, всім присутнім за плідну роботу, яка була проведена сьогодні в цьому залі, і ще раз повторюю: треба нам усім взяти на себе частку відповідальності, хто в цьому винен, — від найвищих щаблів влади до безпосередньо виробника — і виробити такі умови, щоб результати наших парламентських слухань були реальними, а не пустопорожніми балачками, як часто буває. Дякую вам (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олександре Петровичу.

Заключне слово має голова профільного комітету Іван Федорович Томич. Будь ласка, 5 хвилин.

 

ТОМИЧ І.Ф., голова Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (багато­мандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Дякую. Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні у нас завер­шується ділова розмова про подальшу долю бурякоцукрового комплексу України — стратегічного нашого напряму. Це один із  тих напрямів, де Україна має можливість бути першою. Зерно,  соняшник, цукровий буряк — це стратегічні культури. Тому  питання, яке розглядається сьогодні, важливе не лише в  економічному плані (дохідна частина бюджету), а й у соціаль­ному (сотні тисяч робочих місць). Саме тому комітет вийшов з  ініціативою винести на такий широкий розгляд дане питання, вніс проект постанови, і я вдячний і Голові Верховної Ради, і народним депутатам, що підтримали цю пропозицію.

Дорогі друзі! Я як голова Комітету з питань аграрної політики, оскільки сьогодні це питання не раз звучало, послідовно відстоював захист вітчизняного товаровиробника. Комітет жод­ного законопроекту не підтримав про ввезення цукру-сирцю. Ні я, ні секретар, ні перший заступник (вони тут присутні) жодного законопроекту не підписували, який давав би можливість руйну­вати вітчизняне виробництво. Це відповідь на той ваш біль, з яким ви ставили питання.

Шановні друзі! Я вам щиро вдячний за висловлені пропо­зиції, за біль, з яким ви передавали проблеми галузі. Комітет разом з Міністерством аграрної політики зробить все можливе, ми створимо робочу групу, яку очолить Олег Іванович Юхнов­ський, він багато зробив для підготовки сьогоднішніх слухань, з тим щоб ми відпрацювати проект з таким наміром, щоб кожне ваше слово лягло в законодавчий план дій, щоб за результатами ми мали чіткий план контролю за виконанням постанови Верхов­ної Ради. Я глибоко переконаний, що це початок розробки комплексної програми галузі на перспективу, хоча б до 2010 року. Тільки комплексний підхід дасть змогу визначити стратегію подальшого розвитку цієї надзвичайно важливої галузі.

І я хотів би кілька штрихів означити, які вважаю фундаментальними.

Перше. Ми сьогодні чітко й ясно повинні з’ясувати ситуацію, оцінити внутрішній ринок, потенціал України на світовому ринку. Адже ми були шостими, і якщо ставимо планку бути першими, треба оцінити ці можливості. Оцінити з реальної ситуації, враховуючи, що врожайність у Європейському Союзі — 450–470 центнерів з гектара, що на Лондонській біржі цукор коштує 250–270 доларів за тонну, що на сьогодні перехідні запаси в Європейському Союзі становлять 45% споживання.

І тоді треба давати відповідь щодо балансу внутрішнього ринку і щодо ринків у стратегічному плані розвитку галузі. Відпо­відно до цих балансів спрямовується виробництво, а не навпаки. У нас були розірвані виробництво і стратегія ринків, наслідки такої цінової політики ми знаємо. Це, я вважаю, основне з ключових питань, яке повинно дати відповідь на той біль, який я поділяю.

Друге. Сьогодні багато керівників сільгосппідприємств підходили і говорили про ціну. Дотація — прекрасна справа, але ми повинні дати відповідь, починаючи з формування цінової політики. Коли енергоресурси випереджають формування прибут­ковості за рахунок реалізації, то треба лікувати в першу чергу цю проблему, а потім подивитися, якими шляхами можемо підвищити конкурентоспроможність.

Третій чинник — це гармонія переробників і виробничників. Ця гармонія у світі давно відпрацьована, і у нас вона 100 років тому краще відпрацьовувалася, ніж сьогодні. Виробничники повинні мати частку власності переробних підприємств, за раху­нок чого ми уникнемо монополізації внутрішнього ринку. Тому це питання є надзвичайно актуальним, якщо ми хочемо справедливих і чесних відносин.

І на завершення питання, яке я вважаю повинно бути першим кроком, — це бюджетна політика нового бюджету нового уряду на 2005 рік. Я переконаний: якщо ми об’єднаємо зусилля, то забезпечимо розвиток і відродження і українського цукро­виробництва, і українського села. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Іване Федоровичу. Щоб нас не зви­нувачували, що ми безпосереднім виробникам і трударям не даємо можливості більше виступити, а депутатам дозволяємо.

Шановні учасники парламентських слухань, дозвольте коротко підбити підсумки нашої тригодинної розмови.

Перше. Гадаю, ви поділяєте думку, яку я зараз висловлю, що наші слухання були не просто розмовою, що ті, хто сьогодні виходив на цю трибуну, говорили по ділу, з болем у серці, глибоко знаючи проблеми, які порушувалися. І ще раз наголошую: ми говорили не для цих чотирьох сотень людей, яких зібрали в сесійній залі, нас сьогодні слухала вся держава, тому що наші парламентські слухання були у прямому теле- і радіоефірі. Тобто ті проблеми, які стоять перед цією галуззю, були почуті сьогодні усіма громадянами нашої держави. І я щиро дякую тим, хто висловлював ці пропозиції і думки.

З приводу певних нюансів, про які тут говорили, і з приводу того, що безпосередньо залежить від Верховної Ради. Ви абсо­лютно праві, шановні учасники слухань, порушуючи проблему ввезення цукру-сирцю. Ця проблема, на превеликий жаль, вирішується в цьому залі спільно з Кабінетом Міністрів, який знаходиться майже поруч. На превеликий жаль, досить багато людей, які мають депутатські мандати, і не лише ті, хто в цій залі працює, зацікавлені в тому, щоб цей цукор щороку завозився. Думаю, що нашу державу і нас з вами аж ніяк не прикрашає той факт, що ми ввозимо цукру набагато більше, ніж його експорту­ємо. А можливості, ви сьогодні говорили, у нас надзвичайно потужні. Давайте спільно і новий Кабінет Міністрів, і та частина парламенту, яка має на меті відстоювати вітчизняного товаро­виробника, поставимо заслін ввезенню цукру-сирцю, щоб не мільйонні, а мільярдні бариші йшли не до кишень тих чи інших фірм, а до Державного бюджету. Я думаю, ми зможемо спільно це зробити.

У багатьох виступах порушували проблему Українського науково-дослідного інституту цукрової промисловості, його примі­щення. Я думаю, у нас є перспектива повернути цей інститут. Ви,  мабуть, звернули увагу, що голова Центральної виборчої комісії Ярослав Давидович нещодавно заявив, що вони майже вдвічі скоротять чисельність апарату ЦВК. Зараз там понад 400 осіб працюють, буде 270. Якщо це відповідає дійсності, то, мабуть, немає необхідності їм розширювати приміщення, бо апарат скоротиться. Давайте знову-таки спільно шукати можливості для розв’язання цієї проблеми.

Гадаю, ви звернули увагу на виступ керівника підприємства, Героя України, хоча, можливо, не всім він сподобався, про взаємовідносини, які складаються між тими, хто вирощує цукровий буряк, і тими, хто його переробляє. У цій залі присутні представники обох сторін — одні виробляють, інші переробляють. І як завжди в усі часи було, є і, мабуть, буде, що одні інших хочуть, вибачте за непарламентське слово, надурити: один — як краще здати, а другий — як гірше прийняти.

Отож якщо у нас у всіх болить душа і серце за нашу вітчизняну цукрову промисловість, якщо ми всі б’ємося за те, щоб не ввозити, а експортувати цукор, і для цього у нас є всі можли­вості, то давайте ми знайдемо порозуміння між тими, хто виробляє, і тими, хто переробляє. І тут правий міністр, що дійсно треба буде провести інвентаризацію. Більше половини власності цукрових заводів знаходиться нібито в тих, хто дає їм роботу. Проте, мабуть, на превеликий жаль, це все лише на папері або повинно було б так бути, насправді ситуація зовсім інша.

І ще одне. Дехто скептично ставиться до парламентських слухань, мовляв, зберуться, поговорять, поплачуться, про свої біди порозповідають, і цим все закінчиться. Звичайно, ми в ході парламентських слухань не можемо розв’язати проблему, але ми привертаємо увагу суспільства, привертаємо увагу тих, хто може і  зобов’язаний це зробити — Кабінету Міністрів, міністерств і  відомств, законодавчого органу, вітчизняної науки. Ми засвід­чуємо, що є такі проблеми і треба їх розв’язувати.

На мою думку, сьогодні всі промовці — доповідач та спів­доповідач, ті, хто взяв участь в обговоренні, — якраз ці проблеми досить чітко окреслили. І мене радує, що ви дійсно не замикалися на суто виробничій сфері. Мене радує те, що, хоч і не в усіх виступах, але звучали думки про більш широкий аспект, що це не просто виробничі проблеми, а широке розгалуження соціально-побутових проблем, пов’язаних з цукровою галуззю.

Звичайно, одне міністерство, один міністр Олександр Петрович не розв’яже цих проблем, якщо ми спільно йому не допоможемо. І тому профільний комітет і міністерство повинні все зробити для того, аби наша сьогоднішня розмова була перекладена на ділові рейки. І така можливість є, ви знаєте, що найближчим часом (це мало бути в лютому відповідно до нашої постанови, але уряд не встигає, обіцяють десь у кінці березня) на розгляд Верховної Ради будуть подані нові показники Держав­ного бюджету на 2005 рік. І наше з вами завдання — і профільного комітету, і Міністерства аграрної політики — лобіювати ті пробле­ми, про які ми сьогодні говорили. Бо якщо не буде фінансування, не буде державної підтримки, то наші розмови, звичайно, зали­шаться лише розмовами. А надія на те, що ми можемо поліпшити цю ситуацію, виходячи з її пріоритетності, з важливості для підне­сення іміджу нашої держави, як показала сьогоднішня розмова, у нас є.

Ще раз щиро дякую всім тим, хто приїхав з далеких сіл і  містечок на цю розмову, дякую вам за те, що вона була плідною. І я дуже хотів би вам щиро побажати, щоб незабаром знову в нашому народному фольклорі з’явилися пісні про буря­ченьки і про все інше, що має до цього відношення. На все добре. До наступних зустрічей (Оплески).