ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

СПІВРОБІТНИЦТВО УКРАЇНИ ТА НІМЕЧЧИНИ

 

Сесійний зал Верховної Ради України.

16 листопада 2005 року. 15 година.

 

Веде слухання Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановні учасники парла­ментських слухань! Розпочинаємо нашу роботу. Хотів би наголо­сити, що вперше за часи незалежності у стінах нашого парла­менту відбуваються такі неординарні парламентські слухання.

Ми на своїх парламентських слуханнях за участю громад­ськості розглядали, розглядаємо і будемо розглядати цілу низку різноманітних проблем. Але коло проблем, пов’язаних зі спів­робітництвом конкретних двох держав — України і Німеччини — внесено на парламентські слухання вперше. Їх ми відповідно до постанови Верховної Ради проводимо сьогодні.

Гадаю, упродовж трьох годин, які працюватимемо, а  зазвичай парламентські слухання проводяться із 15 до 18 го­дини без перерви, ми матимемо можливість обмінятися думками стосовно стану, перспектив розвитку взаємовідносин між двома (нехай інші європейські держави не ображаються, але, думаю, ви мене підтримаєте) найбільшими державами Європи.

Звичайно, ми дуже різні, але потенціал як України, так і  Німеччини надзвичайно великий, і, безумовно, від рівня їх співробітництва може значною мірою залежати співробітництво на  терені Європи. Хотів би наголосити, що особливо плідно розвивається міжпарламентське співробітництво. Саме завдяки наполяганню нашої міжпарламентської групи, а в свою чергу подібної групи в Бундестазі Федеративної Республіки Німеччина (спочатку там подібні слухання були проведені) сьогодні ми маємо можливість реалізувати й у нас ці парламентські слухання.

Звертаюся до тих, хто братиме участь у обговоренні проблеми співробітництва між нашими державами, чітко дотриму­ватися встановленого регламенту, бо, нагадую для гостей парла­менту, в нас працює автоматична система вимкнення мікрофона. За 30 секунд до завершення вашого регламенту буде поперед­ження про це і після цього мікрофон вимикатиметься, і якщо ви  продовжуватиме говорити, то це вже буде без мікрофона. Тому просив би вкладатися в регламент. І я завжди на парла­ментських слуханнях рекомендую: розпочинайте свій виступ з кінця. Розпочинайте з пропозицій, зауважень, потім, якщо зали­шиться час, перейдете до вступної частини. Бо досить часто лунає дуже актуальний вступ, але не вистачає часу на підсумок, саме на те основне, що потрібно було б виголосити на парла­ментських слуханнях.

Ось такими будуть порядок і регламент нашої роботи. Ще раз нагадую, працюємо без перерви до 18 години.

Приступаємо до реалізації. Оскільки доповідачів і спів­доповідачів у нас чимало, десь 14 осіб, то відведемо кожному із них по 7 хвилин.

Запрошую до слова від Кабінету Міністрів України заступ­ника міністра закордонних справ України Олега Владиславовича Шамшура. Будь ласка. Підготуватися депутату Бундестагу пану Манфреду.

 

ШАМШУР О.В., заступник міністра закордонних справ України. Шановний пане Голово! Шановні панове депутати —представники Верховної Ради України і Німецького Бундестагу! Шановні пані та панове! Насамперед хотів би відзначити виключну важливість ініціативи народних депутатів України, завдяки якій сьогодні у стінах парламенту обговорюються актуальні питання розвитку співробітництва між Україною та Федеративною Республікою Німеччина. На наше переконання, нинішній захід є   свідченням високого рівня і конструктивного характеру українсько-німецьких взаємин та спільної налаштованості на подальшу розбудову співпраці у пріоритетних для обох країн сферах.

Розглядаючи ці відносини в загальноєвропейському контексті, потрібно відзначити вплив на них такого чинника, як поглиблення нашого розуміння того, що демократичний розвиток України, розбудова сучасної економіки, добробут кожного україн­ця нерозривно пов’язані із утвердженням європейських демокра­тичних цінностей у житті суспільства. За такий шлях розвитку виступили громадяни України під час демократичної революції майже рік тому. Цим волевиявленням українського народу ке­рується уряд, спрямовуючи зусилля на практичне здійснення курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію.

Успішність євроінтеграційного курсу України значною мірою залежить від того, чи має Україна у Європі справжніх партнерів, чи може вона спиратися на підтримку з боку ключових гравців на  європейській політичній арені, до яких, безперечно, належить Федеративна Республіка Німеччина.

Ми пам’ятаємо, що ФРН була серед перших країн “великої сімки”, які визнали незалежність України і встановили з нею дипломатичні відносини. Після цього нашими спільними зусил­лями було створено ефективні механізми політичного, торго­вельно-економічного та військового співробітництва, відбулося зближення українського та німецького суспільств завдяки програ­мам культурно-гуманітарних обмінів.

З 1998 року відбулося п’ять раундів українсько-німецьких політичних консультацій на найвищому рівні. Досягнуто поперед­ньої домовленості про проведення шостої консультації у січні 2006 року. Існування механізму регулярних політичних консульта­цій на найвищому рівні є унікальною формою двостороннього співробітництва, виявом обопільної зацікавленості в поступаль­ному розвитку українсько-німецької співпраці.

Необхідною запорукою саме такої спрямованості відносин між нашими державами є торговельно-економічний обмін. Нині ФРН є нашим найважливішим економічним партнером у Європі. Втім, ми маємо активізувати зусилля для розв’язання проблемних питань в економічній сфері, які стримують використання по­тенціалу двосторонніх економічних відносин у повному обсязі. Нами було створено солідну договірно-правову базу двосторонніх відносин, яка включає 53 документи міжнародно-правового харак­теру, з них — 37 міждержавних та міжурядових угод.

Виключне значення для поглиблення українсько-німецьких відносин має міжпарламентське співробітництво. Дні України, які  відбулися в Німецькому Бундестазі у 2004–2005 роках, мали великий суспільний резонанс.

Демократичні перетворення в нашій державі зумовили сут­тєве підвищення інтересу німців до України, стимулювали спів­робітництво в гуманітарній сфері. Нами отримано цікаві пропо­зиції щодо проведення в найближчі роки спільних масштабних культурологічних проектів, у тому числі під патронатом глав дер­жав. Надзвичайно важливим кроком стало заснування україн­ського інформаційно-культурного центру в Берліні.

Таким чином, закладено надійні підвалини для перспектив­ного розвитку взаємовигідного партнерського співробітництва.

Політичні зміни в Україні, відкритість нової української влади, її готовність до предметного діалогу, формування кола друзів України в Німеччині створили позитивне підґрунтя для виведення українсько-німецьких відносин на якісно новий рівень.

Показовим є те, що один із перших закордонних візитів Президент України Ющенко здійснив саме до Німеччини. Важливим підсумком цього візиту стало започаткування роботи Українсько-німецької групи високого рівня з економічних питань. Зрозуміло, що ефективне співробітництво між державами немож­ливе без наявності ґрунтовних, спільних інтересів.

У зв’язку з цим слід зазначити, що Україна та Німеччина демонструють спільну зацікавленість у подальшому поширенні демократичних принципів та європейських стандартів у країнах Балто-Чорноморсько-Каспійського регіону, розглядаючи це як запоруку стабільного розвитку Європейського континенту в цілому.

Ми виходимо з того, що в Німеччині добре розуміють роль України як впливового контрибутора європейської безпеки, перспективного торговельного та інвестиційного партнера.

Ми маємо високий рівень взаємодії у розв’язанні важливих міжнародних проблем. Це стосується, зокрема, підтримки ФРН таких принципових для України питань, як приєднання до СОТ, надання додаткового і постійного місця у складі розширеної Ради Безпеки ООН, у Східноєвропейській регіональній групі, активним членом яких є наша держава.

У свою чергу нами було надано активне сприяння прагненню ФРН набути місце постійного члена Ради Безпеки ООН.

Україна і Німеччина спільно ведуть пошук оптимальних шляхів вирішення заморожених конфліктів, які становлять суттєву загрозу для системи європейської безпеки, працюють над нала­годженням багатосторонніх взаємодій разом з польськими та французькими партнерами.

Наявність спільних інтересів, роль Німеччини як провідника євроінтеграційних процесів, ключове місце України в Східноєвро­пейському регіоні підводять нас до висновку, що є всі підстави для того, щоб за сучасних умов трансформувати наші відносини у відносини європейського партнерства, орієнтувати весь спектр питань співробітництва між Україною та ФРН на сприяння впро­вадженню в Україні європейських стандартів, наближення нашої держави до виконання критеріїв членства для вступу до Євро­пейського Союзу та НАТО.

Ми впевнені, що нова якість двосторонніх відносин дасть змогу, з одного боку, оптимізувати нашу взаємодію в таких важ­ливих для України питаннях, як отримання цільової фінансової та технічної допомоги для здійснення реформ, спрощення візового режиму, укладення двосторонньої угоди про соціальне забез­печення тощо, а з іншого — створити сприятливіші умови для діяльності німецьких та інших іноземних інвесторів. Гармонізація українського законодавства з законодавством Європейського Союзу створить нові можливості для реалізації спільних широко­масштабних проектів.

Нам, Україні і Німеччині, потрібен новий погляд на стан і   перспективи розвитку двосторонніх відносин, такий, який адекватно враховував би модернізаційні зміни, що відбуваються в наших країнах, зростаючу роль України в європейській політиці та економіці.

Цілком усвідомлюючи обсяг та пріоритетність завдань внутрішнього розвитку, виконання яких має здійснити Україна, ми розраховуємо на надання новим федеральним урядом Німеччини реальної дієвої підтримки України в її просуванні на євроінтегра­ційному та євроатлантичному напрямах, оскільки це відповідатиме нашим спільним інтересам розбудови динамічної, конкуренто­спроможної, демократичної та стабільної Європи.

Очевидно, що в наших двосторонніх відносинах ми вже не  можемо просто задовольнятися так званим обміном думок, ми можемо та маємо виробити спільні позиції з актуальних питань двостороннього та міжнародного порядку денного і спільно забез­печувати їх реалізацію.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Сідайте, будь ласка, Олегу Владиславовичу.

Запрошую до слова депутата Бундестагу Федеративної Республіки Німеччина пана Манфреда Грунда, фракція ХДС/ХСС.

 

МАНФРЕД ГРУНД, депутат Бундестагу Федеративної Республіки Німеччина, фракція ХДС/ХСС. Мене дуже вразило, наскільки чітко ви витримуєте регламент.

Шановні пані та панове! Шановні мої колеги з Верховної Ради! Сердечно дякую за надану можливість участі в перших українсько-німецьких слуханнях в українському парламенті. Хочу також представити моїх колег пана Карла Ламерса та пані Єлєну Гоффманн.

Звичайно, Німеччина і Україна мають великий спільний інтерес у подальшому розвитку нашої співпраці не тільки на між­парламентському й міжурядових рівнях, а й на рівні громадян­ських суспільств.

Нещодавно між ХДС/ХСС, з одного боку, і соціал-демо­кратами — з іншого була укладена дуже важлива коаліційна угода. У ній досить по-новому й свіжо визначені основи нової політики Німеччини на наступні три–чотири роки. Сподіваюсь, що для відносин між Україною і Німеччиною — це дуже й дуже важливий документ. У цій коаліційній угоді не згадується практично жодної країни, крім України, якій присвячено кілька речень. Це свідчить про досить хороші, тісні взаємини між Україною і Німеччиною. Хотів би зацитувати дещо з цієї угоди між ХДС/ХСС і СДПН: “Нашою метою залишається підтримка демократичних реформ в  Україні в міру наших сил. Ми також підтримуємо реалізацію підписаної 2005 року угоди між ЄС і Україною, посилення зв’язків між Європейським Союзом і Україною”. Ми виступаємо за те, щоб Україна знайшла своє місце в Європі.

Україна має багато друзів. На першому місці — Польща, країни Балтії. Особливим другом України є Федеративна Респуб­ліка Німеччина.

Шановні пані та панове! Вельми ці зв’язки зміцніли із тих  днів, які нас усіх вразили, — це відбулося торік, на Майдані. Це підтвердить і пан Карл Ламерс. Ми тоді були дуже схвильовані пориваннями молодих людей, що захотіли, аби була демократія. І, думаю, боротьбу за демократію вони не залишать.

Уже 15 років ми намагаємося надати підтримку, яку від нас очікують. Особливу роль відіграли в цьому Надзвичайний і Повно­важний посол Федеративної Республіки Німеччина в Україні пан Дітмар Штюдеманн і колишній Посол пан Єбергард Гайкен. Будь ласка, звертайтеся до нас на міжпарламентському рівні чи на рівні громадянського суспільства. Також важливою сферою співробіт­ництва є економіка і бізнес. Німецьку економіку тут представляє пані Карін Рау. Вона також готова все робити, що відповідає інтересам Німеччини та України. І всі ми для цього приїхали сюди. Нам дуже приємно, що ви пішли добрим шляхом.

Ми знаємо, що після великих очікувань, звичайно, будуть і розчарування. Тому що, коли ви нагорі, то, звісно, розумієте, що це важкий процес, який твердо осмислюється, а відтак не може не бути й розчарувань. Але, будь ласка, продовжуйте курс модернізації вашої країни і курс відкриття світовою спільнотою вашої країни, робіть ці процеси більш прозорими. Зокрема, процеси, які відбуваються за зачиненими дверима, наприклад, при складанні партійних списків. Бо все це призводить до недовіри, й цього не треба. Будь ласка, докладайте всіх зусиль, щоб ваша країна була відкритою, країною, в якій дуже багато можна досягти. І ми всі намагатимемось, як на Заході, так і на Сході зробити внесок у те, щоб Україна знайшла своє місце в Європі.

Шановні пані та панове! Хотів би також сказати про те, що, очевидно, ви очікуєте почути від мене: що робить Німеччина, як вона вас підтримує на шляху до Європейського Союзу? Якщо ви хочете йти цим шляхом, то хотів би сказати, що, з одного боку, не  тільки Україна мусить йти в Європу, а й з іншого — Україна є  такою серцевинною країною Європи, тому що центр Європи знаходиться в Карпатах, поблизу Яремчі. І в Середньовіччя київські князі були поріднені з усіма європейськими домами. І вже в ті часи в більшості міст України діяло магдебурзьке право —першопочаток місцевого самоврядування.

Україна є європейською країною. І, якщо ви хочете йти в Європу, ми трішки допоможемо відчинити в неї двері. Я думаю, що коли ви вирішите це зробити, ви самі відчините ці двері, підете цим шляхом, пройдете через ці двері. І ми, звичайно, готові надати вам усіляку підтримку — політичну, економічну, з адміністративних питань.

Тут дуже багато молодих людей, і це дуже важливо для мене. Я до них звертаюся. Є дуже багато шляхів побувати в Німеччині, пройти практику. Наприклад, у Німецькому Бундестазі діє програма партнерства. Також можна набути досвіду на під­приємствах, в засобах масової інформації, в Міністерстві закор­донних справ Німеччини для того, щоб ці знання застосувати по поверненні в Україну і зробити свій внесок. Молодим людям потрібна така підтримка, заохочення. Будь ласка, навчайтеся, отримуйте знання і потім робіть свій внесок.

Сподіваюся, що і суспільство, і політики оцінять цей внесок, аби побудувати красиву Україну, де приємно жити. Хочу побажати вам успіху і запевнити вас у нашій підтримці.

Дякую вам за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам, пане Манфреде.

Запрошую до слова Надзвичайного і Повноважного посла Федеративної Республіки Німеччина в Україні пана Дітмара Штюдеманна. Підготуватися Ігнащенку.

 

ДІТМАР ШТЮДЕМАНН, Надзвичайний і Повноважний посол Федеративної Республіки Німеччина в Україні. Шановний пане головуючий! Шановні пані та панове! Дозвольте нагадати вам про те, що зараз відбувається історичний момент. Якщо я не поми­ляюсь, то це вперше в цьому високому будинку виступають такі поважні іноземні гості, саме гості з Німеччини. Це дуже тішить нас. І це велика повага до нас. Але вона й не безґрунтовна. Ми  є  партнерами України, які ще 15 років тому зрозуміли, що Україна є стратегічним партнером Німеччини, якого потребують німці, є партнером, якого потребує Європа. І за ці 15 років наші сподівання дедалі частіше справджуються.

Україна належить до Європи, і цього не можна забувати, це слід підтверджувати. І Україна має знайти гідне місце в Європі. Ми в цю справу зробимо свій внесок так, як ми це вже робимо.

Україна належить до простору українсько-європейської і трансатлантичної розширеної стабільності. Це реальна перспек­тива, для якої треба працювати. І в це ми також будемо робити свій внесок.

Україна минулої зими ще раз заявила про себе на увесь світ і зробила ще один крок до Німеччини. І я впевнений, Україна й  надалі рухатиметься цим шляхом. Для цього, звичайно, треба багато робити з обох сторін.

Дозвольте сказати, що те, що ми називаємо “помаранчевою революцією”, не було чудом. За задеклароване під час цієї рево­люції влада несе відповідальність перед майбутнім. Для цього Україна має працювати, і ми бачимо, що вона робить те, чого нам інколи не вистачає. А стосовно самої перспективи України, яка має вести її в Європу, до спільної безпеки, до культурних, еконо­мічних та соціальних надбань на цьому важкому шляху, то ми, звичайно, вас і в майбутньому будемо підтримувати. Це наше завдання тут, і ми маємо досвід цього. Це може підтвердити й інший присутній тут посол, який також багато працював в Україні.

Хочу підбадьорити вас, щоб нас підтримував український парламент. Адже парламент виконує важливу функцію — він висловлює думку людей, і в мене складається враження, що воля людей також полягає у прагненні через Німеччину в Європу.

В Україні близько 1 млн людей, які говорять чи присвятили себе німецькій мові. І це також високий результат з огляду на те, які проблеми нам доводиться долати. Адже німецька мова досить складна.

Водночас треба сказати, що поряд з англійською та фран­цузькою німецька є мовою, яку дуже багато вивчають. Це вельми добрий знак.

Саме Німеччина надала найбільшу кількість віз (більше поло­вини) з України до країн Шенгенської зони. Це свідчить про те, що Німеччина — симпатична для українців країна.

Але дозвольте наголосити, що сотні тисяч людей, які приїжджають до нас, повертаються назад з набутим досвідом. Пан Грунд уже говорив про це. Люди повертаються з досвідом, який вони можуть реалізувати в розбудові України. Тобто наша країна створює рамкові умови, і в них ми маємо організуватися. Гадаю, з-поміж них будуть саме ті люди, які торік вийшли в Україні на вулиці й заявили, що хочуть узяти своє майбутнє у власні руки. Ви маєте бути щасливі з цього. Передовсім маю на увазі молоде покоління, але, звичайно, й багатьох із старшого покоління — людей, для яких Україна — не абстрактне поняття. Це люди, які розуміють державу як самих себе і які беруть на себе відпові­дальність за майбутнє.

Для парламенту це велика база для роботи, для того, щоб реалізовувати волю людей. Ми можемо надати вам допомогу, зрештою, це наше завдання. У рамках громадянського суспільства ми також можемо надавати вам допомогу, зокрема, через такі форми співробітництва, як недержавні організації, яких в Україні налічується понад 300. Дозвольте й надалі підтримувати вас.

У цей день, який ми разом переживаємо, мети досягнуто.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Дітмаре.

Запрошую до слова заступника міністра економіки Ігнащенка Володимира Анатолійовича. Будь ласка. За ним виступатиме Карін Рау.

 

ІГНАЩЕНКО В.А., заступник міністра економіки України. Шановний пане головуючий! Шановні німецькі гості! Шановні пані та панове! З об’єктивних географічних, економічних і політичних чинників Німеччина є нашим пріоритетним партнером, передовсім в економічній царині. На сьогодні це наш другий найбільший торговий партнер після Російської Федерації і відповідно найбіль­ший торговий партнер у Європі.

За перше півріччя цього року наш взаємний товарооборот досяг близько 2,5 млрд доларів, на жаль, з дуже серйозним нега­тивним балансом для України.

Які заходи здійснюватимуться для подальшого розвитку товарообігу? Бо ми розуміємо, що нормальні торговельні відно­сини — це перший крок для серйозного інвестиційного, техноло­гічного та іншого співробітництва.

Захід номер один — це прискорення вступу до Світової організації торгівлі. Не забувайте, що на базі вступу до СОТ ми розпочинаємо (і в нас є про це домовленість) переговори про зону вільної торгівлі з Європейським Союзом, що, безумовно, надасть додаткового імпульсу розвитку експорту з України.

В Україні ми спільно зі Світовим банком розробляємо спеціальний проект страхування експортних кредитів, що надасть додаткові можливості нашим наукоємним виробництвам, вироб­ництвам високої доданої вартості, активніше просуватися у тому числі на європейський ринок.

Німеччина є шостим за обсягом інвестором у економіку України. Наші інвестиції в Німеччині настільки малі, що мені просто соромно називати цю суму, тому говоритиму про стиму­лювання німецьких інвестицій в економіку України. Ми докладати­мемо максимум зусиль для того, щоб до нас йшли прямі іноземні інвестиції, у тому числі приватні. Але саме з Німеччиною, однією з  найбільш індустріально розвинених країн, важливо створювати такий інструментарій, аби серед найбільших проектів був не тільки “Метро Кеш енд Кері”, а й наукоємне виробництво.

Спільно з Бюро делегата німецької економіки в Україні ми розпочинаємо активну роботу щодо усунення бар’єрів у кількох ключових секторах, які визначені не бюрократами, а бізнесом — як українським, так і європейським. Це технічні стандарти (насамперед сертифікація, стандартизація), протипожежні, сані­тарні та фітосанітарні процедури, процедури виділення землі та інші. І саме на цих вузьких місцях будуть зосереджені найбільші зусилля, щоб за досить короткий проміжок часу досягти досить серйозних зрушень щодо поліпшення бізнес-середовища.

Хочу зазначити, що саме стосовно німецьких інвесторів будуть найбільш актуальними і результативними такі спеціальні механізми стимулювання інвестиційної діяльності, як промислові парки, які досить добре зарекомендували себе у країнах Східної Європи.

Зверніть увагу, що у проекті Державного бюджету України на  2006 рік уперше закладені кошти близько 70 млн гривень на  такий прозорий, міжнародно визнаний інструмент стимулю­вання передовсім інноваційних інвестиційних проектів, як інвести­ційні гранти. Це практика Європейського Союзу, і ми також пішли в цьому напрямі.

Хочу подякувати німецькій стороні за серйозну кредитну підтримку. При цьому виділив би такий проект, як 14-мільйонна кредитна лінія, по якому завершується процес доопрацювання всіх механізмів. Малі й середні підприємства в сільській місце­вості, в агропромисловому комплексі отримають доступ до фан­тастично пільгових, як для умов України, кредитів на термін до 40 років під 0,75 відсотків річних.

І що дуже важливо, надання цієї кредитної програми супро­воджуватиметься серйозною технічною допомогою на підготовку бізнес-планів, бо всі ми розуміємо, що не будь-який сільський підприємець спроможний підготувати сучасний бізнес-план і за­хистити його в банку.

Дуже важливою є і традиційна технічна допомога з боку Німеччини. Як представник урядової структури хотів би підкрес­лити, що саме інститут політичних та економічних консультацій, який упродовж багатьох років підтримується фондами німецького уряду, є одним із найбільш ефективних інструментів надання консультацій уряду як щодо вироблення стратегії, так і конкретних секторальних перетворень в економіці України.

Висловлюю сподівання і впевненість, що наше двостороннє співробітництво й надалі динамічно розвиватиметься, і ми шукати­мемо нові сучасні форми поглиблення цього співробітництва.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошується до слова делегат Бюро німецької економіки в Україні пані Карін Рау. Підготуватися Штефану Гюльсгорстеру.

 

КАРІН РАУ, делегат Бюро німецької економіки в Україні. Пане головуючий! Шановне панство! Шановні панове депутати! Любі друзі! До України нині досить великий економічний інтерес, якого не було ніколи за часи її незалежності. Та, незважаючи на це, спостерігається деякий спад у стратегії залучення інвесторів.

Хочу навести складові економіки, що є спільними як для української, так і німецької економік, для успішного розвитку. Це  передусім юридична визначеність, прозорість, рівноправні умови для усіх фірм. Нові економічні митні режими зумовлюють необхідність прийняття нових динамічних законів. Нам не потрібні ніякі преференції, нам потрібна стабільність.

Не можу не згадати в цьому контексті дуже потужну галузь — автомобілебудівну промисловість, яка процвітає у вашій країні. Будується багато заводів, створюється багато нових робочих місць.

Шановні панове депутати! Нам потрібна ваша підтримка в  розвитку таких проектів. Разом з вами нам потрібний вступ України до Світової організації торгівлі без жодних втрат для української економіки, для нашої з вами переваги. Німецька еко­номіка, яка представлена тут тисячею зареєстрованих німецько-українських підприємств усіх форм і видів, є вашим лобістом, вашою підтримкою для того, аби Україна набула статусу ринкової економіки, а також могла вступити до Світової організації торгівлі й інших європейських організацій.

Нам потрібне ваше розуміння стосовно економічних проце­сів. Тут важливим є, зокрема, питання придбання земельних діля­нок у власність для того, щоб будувати на них промислові об’єкти. При цьому не йдеться про сільськогосподарські угіддя. Нам по­трібно це для дочірніх підприємств зі стовідсотковим іноземним капіталом, тому що всі повинні бути рівні перед законом України.

Шановне панство! Шановні депутати! Як представниця німецької економіки прошу вашої підтримки. Будь ласка, зробіть так, щоб була атмосфера довіри, створивши стабільність, ринкові умови для того, аби 20% зростання внутрішнього валового про­дукту можна було знову досягати в наступні роки.

Ми дякуємо усім, хто сьогодні надав можливість уперше в цьому високому зібранні з депутатами як Верховної Ради, так і Бундестагу, представниками політичних кіл Німеччини бути тут усім нам разом і дискутувати про це, обговорити, можливо, навіть деякі суперечності, які між нами є. Тому що навіть це нас уже просуває трохи вперед.

Шановний пане головуючий! Я дозволю собі як представ­ниця німецької економіки передати вам резолюцію. Прошу, прий­міть її і, будь ласка, не думайте, що це якесь повчання. Це просто намагання внести пожвавлення в німецько-українські взаємини.

У резолюції йдеться про проблеми, які нас усіх непокоять, — як українську, так і німецьку економіки. І надайте нам, будь ласка, вашу підтримку в цьому високому домі.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Щиро дякую за резолюцію, але хотів би, щоб до цієї резолюції додали дещо й інвестицій (Оплески). Тоді резолюція була б виконана на всі 150%.

Запрошую на трибуну голову Представництва німецького Фонду міжнародного правового співробітництва пана Штефана Гюльсгорстера. Підготуватися Карлу Ламерсу.

 

ГЮЛЬСГОРСТЕР ШТЕФАН, голова Представництва Фонду міжнародного правового співробітництва, Федеративна Респуб­ліка Німеччина. Шановний пане головуючий! Шановні пані та панове! Хотів би подякувати вам за можливість участі в цих парламентських слуханнях і розповісти про один із напрямів нашого співробітництва, а саме про правове співробітництво. Очевидно, багато з вас знає, що 1992 року Міністерством юстиції Німеччини було створено Фонд міжнародного правового співробітництва.

Ми працюємо у 25 країнах, надаючи їм допомогу в здійснен­ні судово-правової реформи. Ми консультуємо не тільки на дво­сторонньому рівні, а й Раду Європи, Організацію з безпеки і  співробітництва в Європі, представники якої також присутні у цій залі.

З самого початку заснування нашого фонду Україна стала одним із найбільших наших партнерів. Очевидно, завдяки ініціати­ві тодішнього канцлера Федеративної Республіки Німеччина про правове партнерство відтоді ми почали дуже активну роботу, чим заслужили велику повагу серед німецьких правових кіл.

Звичайно, не можна перенести законодавство однієї країни на ґрунт іншої, тому тут не може бути й мови про експорт правової системи. І, виходячи з цього, ми намагалися спільно з вами, і, звичайно, поважаючи суверенні рішення самої України, які ґрунтуються на народних традиціях, виробити прийнятні пропозиції.

Хотів би тут спинитися на деяких моментах, позаяк заглиб­люватися в тему не можу з огляду на обмаль часу. Конституція України 1996 року, Закон про Конституційний Суд України були прийняті після тривалих дискусій. Саме ці документи стали осно­вою для того, щоб надалі здійснювати судово-правову реформу в Україні. Так, спільно з нашими українськими партнерами ми працювали над такими проблемами, як запровадження інституції конституційної скарги, принципу загального прокурорського на­гляду, а також запровадження адміністративного судочинства.

У питаннях судоустрою ми намагалися наголосити на необ­хідності забезпечення незалежності судової системи, запровад­ження суддівського самоврядування, належної оплати праці суд­дів, обрання суддів безстроково. Над усіма цими та іншими актуальними проблемами ми працювали спільно з відповідними робочими групами в Україні.

Я вже згадував про Конституційний Суд. Думаю, можна привітати всіх нас, що в Україні створено Конституційний Суд, який є дуже важливим елементом стабільної і правової держави. Тобто це дуже важливо, що Україна може перевіряти діяльність держави.

Це також консультування з проблем, які пов’язані з розроб­кою Цивільного процесуального кодексу України, який набрав чинності цього року. Над ним ми допомагали працювати з 1990-х років.

Ми внесли й інші пропозиції, щодо яких тривалий час диску­тували з українськими партнерами. Вони стосуються, наприклад, принципу приватної автономії і спеціальних процедур, зокрема судового наказу. Скажімо, в Німеччині розв’язання цих проблем дало змогу значно розвантажити суддів без шкоди принципам правової держави. І також це послугувало спрощенню, полег­шенню судової процедури. Це також виконання вимоги Євро­пейської конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Звичайно, все це спрямовано на забезпечення правової безпеки, правової визначеності. Ми готові й надалі надавати допомогу, якщо в цьому буде потреба, в роботі над іншими законопроектами.

Також потрібно подумати Україні щодо визначення міні­мальної вартості позову, який може бути об’єктом апеляційного судового розгляду, щоб забезпечити ефективність судочинства.

На завершення хотів би сказати про співпрацю з універ­ситетами. Тут пан Грунд вже звертався до молоді. Декілька років тому ми започаткували співпрацю з Національною юридичною академією імені Ярослава Мудрого в Харкові і нещодавно налаго­дили контакти з Дніпропетровським державним університетом. Там паралельно вивчається німецьке право. Найкращих випуск­ників цих курсів нагороджують. Нещодавно одна студентка отри­мала стипендію в університеті міста Регенсбурга. І це дуже приємно, коли ми бачимо, як між собою знаходять порозуміння молоді юристи наших країн. Ми зробили свій внесок у цю співпрацю.

Україна зробила великий поступ на шляху судово-правової реформи. Але залишається ще багато роботи. У рамках робо­ти  “круглого столу” з німецькими економістами йшлося про за­провадження нового законодавства. Потрібно попрацювати і над Господарським та Цивільним кодексами України, щодо врегулю­вання права реєстрації земельних ділянок, продажу землі тощо. Тут  можна ще багато спільно працювати, поглибити цю тематику. І я думаю, що це не надто високі очікування. Й не можна, щоб були надто великі очікування, тому що може бути велике розча­рування. Але, звичайно, ми можемо допомогти вам ще у здійснен­ні судово-правової реформи на шляху до Європейського Союзу.

Дякую за увагу (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до доповіді нашого колегу з   Німецького Бундестагу Карла Ламерса. Підготуватися Зарубінському.

 

КАРЛ ЛАМЕРС, депутат Бундестагу Федеративної Респуб­ліки Німеччина. Шановні пані та панове! Щиро вітаю вас, вітаю вас також від імені своїх колег з Парламентської асамблеї НАТО, представників усіх країн, які два дні тому збиралися на засіданні в  Копенгагені. Там говорилося, зокрема, й про вашу країну. Зазначалося, що світ, НАТО сприятливо ставляться до вас, НАТО підтримуватиме вас, якщо ви хочете йти в цей бік.

Я і мій колега пан Грунд є депутатами Німецького Бундестагу, але ми є значно більше — ми є друзями вашої країни і вашого народу зі щирого переконання. На Різдво ми були у вас і  спостерігали за вашою помаранчевою революцією й зробили свій невеликий внесок у цю справу, про яку Президент Ющенко у  вечір, коли його було обрано, сказав: “13 років ми вже неза­лежні, тепер ми стали свободними, вільними”. І це, справді, дуже добрий месидж.

Ви можете вільно іти в майбутнє, робити те, в чому вас стримували багато десятиліть. Ви маєте знати, що на цьому шляху ви не самі, ми разом з вами, НАТО з вами. Ця спільнота, яка виступає за право, за демократію, — це велика інституція, яка має значний вплив у всьому світі. І тому я кажу не про розширення НАТО, а про його відкриття. НАТО відкривається вже для багатьох країн, які упродовж десятиліть були закриті, яким не давали вступити сюди. Тепер уже той час минув, і всі ви маєте шанс. Ви маєте шанс самі йти шляхом, яким ви хочете, шляхом до  демократії та миру. (І про це ви маєте говорити із своїми співгромадянами).

НАТО — це виклик, який сьогодні треба сприймати, його треба подолати. Питання загрози міжнародного тероризму, поширення зброї масового ураження — всі ці питання треба розв’язувати разом.

Відкриттям для себе НАТО ніхто не отримує якогось нового ризику. НАТО — це стабільність, мир, це більше безпеки. Ми жи­вемо в новій ері — в ері, в якій усі співпрацюють, всі є парт­нерами. Майбутнє — це мир. Ніколи не має повторитися війна. І  для багатьох молодих людей (я бачу серед вас багато молоді) це дуже добре. Йдеться про ваше майбутнє, про шлях, яким ви будете йти, який ви завоювали.

І я хочу вас підбадьорити: йдіть цим шляхом, якщо хочете, то ви подолаєте його. Тому що ви маєте друзів, які вас підтримують.

Шановні пані та панове! Ми стоїмо перед питанням облаштування нової Європи в майбутньому. Гадаю, ми маємо це робити разом, лише разом. Ваша країна має великі традиції співробітництва з НАТО. Ці традиції започатковані в 1991 році, коли було створено євроатлантичну кооперацію. У 1997 році було підписано карту про співробітництво з НАТО. Це був сигнал для проведення інтенсивного діалогу. НАТО готове підтримати вас на  цьому шляху, супроводжувати вас і робити все для того, аби ви могли йти цим шляхом.

Наша спільна мета — мирне майбутнє. Учора, перед відльотом із Копенгагена, я говорив з Генеральним секретарем НАТО паном Яапом де Хоопом Схеффером і повідомив йому, що лечу до Києва. Його месидж був такий, що я хотів би його передати й вам: НАТО стоїть обличчям до вас. Цитую дослівно: “Якщо громадяни цієї країни вирішили йти цим шляхом, то вони мають знати, що в них є підтримка 26 країн — членів НАТО”. Це добрі слова.

Ви самі вирішуєте, яким шляхом йти. Ви самі вирішуєте, в  якому темпі й у якому напрямі рухатись. І я задоволений, що  живу в той час, коли таке відбувається і коли таке можливо. І  цей дух, який ми бачимо в Києві, той дух, який був на Різдво, під  час помаранчевої революції, надихає, і завдяки йому ми всі маємо отримати шанс іти в майбутнє миру і свободи.

Щиро дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Переходимо до співдоповідей. Запрошую до слова виконувача обов’язків голови Комітету з питань Європейської інтеграції Олега Олександровича Зарубінського. Підготуватися Василю Васильовичу Онопенку.

 

ЗАРУБІНСЬКИЙ О.О., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань Європейської інтеграції (багато­мандатний загальнодержавний виборчий округ, виборчий блок “За Єдину Україну!”). Шановні панове депутати Бундестагу Феде­ративної Республіки Німеччина! Шановні народні депутати України! Шановні учасники парламентських слухань! Шановні пані та панове! Сьогодні, справді, вперше в історії українського парламенту у форматі парламентських слухань розглядається питання співробітництва між Україною та Німеччиною, і я пере­конаний, що це невипадково. Адже українсько-німецькі відно­сини  —  це не лише фактор двостороннього виміру, а й фактор виміру європейського і, якщо хочете, виміру геополітичного.

Передусім хотів би зробити наголос на тому, що в новітній історії України та Німеччини є багато спільного. А саме після стрімкого об’єднання у 1990 році Німеччина знову опинилася перед необхідністю визначення своєї долі й сьогодні продовжує розв’язувати проблеми досягнення соціально-економічної єдності, підтягування східних земель до рівня розвитку їх західної частини.

Україна вдруге у своїй історії розбудовує державність. Обидві держави пережили у своєму розвитку періоди тоталіта­ризму. У зв’язку з цим невипадковим, очевидно, є той факт, що у 1991 році Німеччина була однією з перших європейських дер­жав, яка визнала незалежність України, і першою зарубіжною офіційною особою, яка тоді відвідала Україну, був тодішній віце-канцлер, міністр закордонних справ ФРН Ганс-Дітріх Геншер.

Німеччина й Україна є великими європейськими державами. Німеччина — потужна, економічно розвинена країна.

Україна — найбільша держава в регіоні Центральної і Східної Європи, місце перетину шляхів перевезення товарів, а також пересування людей зі Сходу на Захід, з Півночі на Південь, з Азії в  Європу і з Європи в Азію, а також одна з найбільших інду­стріально-аграрних країн Європи, хоча цей потенціал, на жаль, не задіяний ще повною мірою.

Німеччина — лідер та локомотив європейських інтеграційних процесів. Особливе значення мають загальноєвропейські процеси для незалежної України передусім тому, що входження у світове європейське співтовариство, налагодження принципово нових двосторонніх і багатосторонніх відносин є одним із найважливіших завдань її зовнішньої політики. Нас єднає і те, що в Німеччині про­живає 450-тисячна українська діаспора. Це лише офіційна статис­тика. Реальні цифри набагато більші.

Об’єднана Німеччина так само, як і Україна, зацікавлена в  розширенні двосторонніх взаємин у всіх сферах: політичній, економічній, науково-технічній на інших. Для нашої держави неоці­ненним є досвід ФРН у сфері як державної й суспільної роз­будови, так і економічних перетворень. Рецепт успіху повоєнної Німеччини в економічній сфері, що ґрунтувався на теорії полі­тичного порядку, є сьогодні актуальним для України як ніколи. Економічна реформа Людвіга Ерхарда, в основу якої було покладено теорію необхідності побудови соціального ринкового господарства, базувалася на здоровому глузді, якого почасти не  вистачає багатьом прогресивним реформаторам. Саме прак­тичне втілення дало змогу значно зміцнити економіку Німеччини і змусити інші країни говорити про “німецьке економічне диво”.

Теорія соціального ринкового господарства полягала в тому, що кожна людина має жити і працювати так, щоб результати її праці були благом для неї та її сім’ї. Зростання добробуту людини неможливе, якщо їй не надана елементарна свобода дій, тобто свобода підприємництва, свобода вибору місця роботи та місця проживання. Всі ці свободи мають економічний характер, але економічна свобода може існувати лише за наявності свободи політичної.

Отже, держава має забезпечувати найкращі умови для роботи ринкового господарства, захищати його суб’єктів та вста­новлювати справедливі правила гри. Держава не повинна втруча­тися у вільне ціноутворення, але обов’язково має слідкувати за  виконанням антимонопольного законодавства. Держава не по­винна диктувати підприємцям, що і як виробляти, але зобов’язана захищати внутрішніх виробників від іноземних конкурентів.

Саме такий світогляд, реалізований з німецькою ретель­ністю та послідовністю, дав змогу вже під кінець 1950-х років зруйнованій Німеччині вийти на друге місце в світі за рівнем економічного розвитку після США і в подальшому зміцнювати свій економічний і політичний вплив у Європі та світі.

Цей приклад і дотепер є одним із найяскравіших взір­ців  грамотної економічної політики, еталоном системної зміни суспільно-економічних відносин та громадянських цінностей у  державі, яка раніше сповідувала тоталітарні ідеї та поділяла централізовані підходи до управління в усіх сферах госпо­дарського життя.

Вважаю такий підхід варто запозичити й Україні, оскільки завдання, що стоять перед нинішньою українською політичною елітою, і ті, які стояли перед повоєнним німецьким урядом на чолі з Конрадом Аденауером і Людвігом Ерхардом, значною мірою подібні.

Важливим для нас є досвід Німеччини щодо вирішення соціальних питань. Концепція соціальної ринкової економіки, що стала основою повоєнного реформування Німеччини, полягала в  тому, що успішна економічна політика є водночас соціальною політикою. А соціальна ринкова економіка — це розв’язання соціальних проблем на основі економічного зростання, а не шля­хом централізованого перерозподілу благ.

Саме виходячи із такої концепції, Німеччина зуміла створити надійну систему соціального захисту, досягти високого рівня життя та добробуту населення в цілому. З огляду на це ми вітаємо початок двостороннього діалогу з питань зайнятості та соціальної політики, що розпочався з двосторонніх експертних переговорів щодо укладення угод про соціальне забезпечення між Україною та  Федеративною Республікою Німеччина (березень 2005 року в Києві і вересень 2005 року в Бонні), і сподіваємося на продов­ження співпраці з Німеччиною в цьому питанні.

Хотів би наголосити на тому, що Україна не бажає і не буде залишатися на периферії інтеграційних процесів на континенті. Ми впевнені, що розширення взаємовідносин з країнами — чле­нами Європейського Союзу створить умови для відновлення давніх політичних, економічних, культурних зв’язків України з європейською цивілізацією. Я наголошую на слові “відновлення”, бо Україна завжди була й буде невід’ємною складовою Європи.

У цьому контексті висловлюю сподівання, що Німеччина, яка була другом та адвокатом Польщі на її шляху до Європейського Союзу, допоможе й нам. І смугу стабільності навколо євро­пейської держави буде утворено. Держави, яка називається Україна.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Василь Васильович Онопенко, голова Комітету з питань правової політики, один із тих, хто доклав чимало зусиль для зміцнення міжпарламентського спів­робітництва і проведення цих парламентських слухань. Підготу­ватися Єлєні Гоффманн. Будь ласка.

 

ОНОПЕНКО В.В., голова Комітету Верховної Ради України з питань правової політики (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Виборчий блок Юлії Тимошенко”). Дякую, Адаме Івановичу. Шановні учасники парламентських слухань! Шановні пані і панове! Дякую за участь у цих слуханнях.

Коли кілька років тому Єлєна Гоффманн, колишній депутат Німецького Бундестагу, яка тоді очолювала німецько-українську депутатську групу, запропонувала мені провести Дні України в  Бундестазі, а потім, можливо, зробити це і в Україні, я як істинний українець, який часто в усьому сумнівається, засумнівавсь.

А тепер — це реальність. І сьогодні вперше в Україні, вперше в нашому парламенті ми проводимо ці парламентські слухання. Це стало можливим завдяки підтримці цієї ініціативи депутатами нашого парламенту — членами міжпарламентської групи “Україна–Німеччина”. У цій депутатській групі нараховується понад 100 депутатів. Вона є однією із найбільших депутатських груп у нашому парламенті.

Нас також підтримали Посольство Федеративної Республіки Німеччина, Фонд Конрада Аденауера, Бюро делегата німецької економіки в Україні, Німецько-Український форум. Особливо я вдячний пані Ліні Губар, яка є секретарем нашої депутатської групи і безплатно упродовж десяти років виконує ці функції. Завдяки спільним зусиллям ми сьогодні проводимо такі важливі актуальні парламентські слухання.

Я готувався виступити тут, перед вами, з зовсім іншою доповіддю, але коли ми сьогодні вранці провели зустріч з Голо­вою Верховної Ради України Володимиром Литвином, “круглий стіл” з 11 до 14 години, де були присутні представники німецьких фірм (їх було десь 22 особи), українського бізнесу, депутати, колишній Надзвичайний і Повноважний посол Федеративної Республіки Німеччина пан Ебергард Гайкен, нинішній Надзвичай­ний і Повноважний посол Федеративної Республіки Німеччина пан  Дітмар Штюдеманн, делегат німецької економіки пані Карін Рау, то змінив і тональність свого виступу, і в деяких питаннях хочу підкреслити зовсім інші акценти, тому що за загальними словами можна дуже багато втратити.

Німеччина та Україна зацікавлені у співробітництві. І наші німецькі друзі мої колеги депутати Бундестагу пан Карл Ламерс і  Манфред Грунд підкреслювали, що Німеччина зацікавлена у підтримці України на євроінтеграційному шляху.

Але є проблеми в самій Україні. Передусім це все-таки політична нестабільність. Незважаючи на те, що в нас є інший Президент, інший уряд і Верховна Рада, політична нестабільність все-таки дається взнаки.

Ми маємо сьогодні, на жаль, і правову нестабільність, дуже часта зміна законів. Тільки за часи незалежності України ми прийняли сотні тисяч законів. А якщо порахувати ще і підзаконні акти, то це надзвичайно велика кількість. Перефразовуючи, здається, слова Вольтера про те, що коли у країні багато лікарів, то з країною не все гаразд, я сказав би: якщо у країні багато законів, то з нею теж щось не так. І іноземні інвестори, і наші бізнесмени губляться в масиві цих законодавчих актів. Це велика проблема.

Тому стабілізація, кодифікація нашого законодавства — дуже актуальна проблема. Пан Штефан Гюльсгорстер, представник німецького Фонду міжнародного правового співробітництва, під­креслював, що ми з німецькою стороною активно працювали над кодифікацією, систематизацією нашого законодавства. Дійсно, ми прийняли Цивільний, Цивільний процесуальний кодекси України, Кодекс адміністративного судочинства України та інші.

Ми активно працюємо над розбудовою нашого законо­давства з питань судочинства. І це теж завдяки німецькій стороні.

Звичайно, право вибору за нами, ми вибираємо, що най­краще для України, і ми імплементуємо це в наше законодавство. Сьогодні за “круглим столом” відбулася щодо цього досить щира розмова. Гадаю, про це має знати, крім самих учасників “круглого столу”, й усе суспільство.

Які є проблеми з інвестиціями в Україні? Цілком розумію свого товариша по парламенту Адама Івановича Мартинюка, який пожартував, коли сказав: “Дайте, крім резолюції, ще й інвестицій”. Але для того, щоб інвестиції йшли, потрібно створити відповідний інвестиційний клімат. І сьогодні це питання вже ставилося.

Ще одна проблема — щодо землі. Адже іноземні інвестори кажуть: якщо ми купуємо у вас підприємства, то повинні мати у власності й землю.

Проблема ж отримання землі — надзвичайно складна, тому що в Земельному кодексі ми записали, що на це потрібна згода ще й українського уряду. А що таке згода Уряду України, ви сього­дні чули. Якщо вже рік як є рішення, скажімо, Київської міської ради, відповідна документація, висновки Міністерства юстиції й Держкомзему, звернулись в уряд. А сьогодні потрібні висновки уже не двох міністерств, а шести чи семи. І таким чином інозем­них інвесторів пускають по колу, й вони роками не можуть доби­тися позитивного результату. Як можна за таких умов вкладати інвестиції в Україну? Я ще дивуюся, що їх вкладають.

Вважаю, під кутом зору парламентських слухань потрібно розв’язувати комплекс проблем, пов’язаних з нашою судовою системою, адже не секрет, що багато судів приймають різні рішення. Люди губляться в цій судовій практиці. Судова стабіль­ність, надійність, захищеність через суд — це надзвичайно важливо.

Одне слово, ми сьогодні на “круглому столі” порушили питання як загального масштабу, так і наші регіональні. Україна повинна рухатися до Німеччини, до Європейського Союзу. Але як кажуть у Німеччині, “Man kann nicht anf allen Hochzeiten tanzen” — неможливо танцювати на всіх весіллях одразу. Тому ми повинні чітко визначитись… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Васильовичу. Сподіваюсь, усі учасники парламентських слухань зрозуміли, що ви пройшли добру школу в Бундестазі і добре захищаєте співробітництво.

А тепер слово надається людині, про яку ви багато згаду­вали. Єлєна Гоффманн, екс-голова міжпарламентської групи “Німеччина–Україна”. Підготуватися пану Ебергарду Гайкену.

 

ЄЛЄНА ГОФФМАНН, екс-голова міжпарламентської групи “Німеччина–Україна”. Дякую, пане головуючий, дякую, пане Онопенку. Дозвольте мені висловити радість у зв’язку з тим, що так багато молодих людей у цій залі. Я завжди казала і кажу, що  молодь — це наше майбутнє. І, дивлячись в обличчя цих молодих людей, я впевнена: нам немає чого турбуватися за наше майбутнє, за те, якими будуть взаємини між нашими країнами. Це  просто чудово, що так багато молодих українок та українців цікавляться нашою країною — Німеччиною.

Також я дуже рада, що маю щасливу нагоду виступати тут, перед вами. Це мій другий виступ з цієї трибуни.

Уперше це було десь півроку тому. Тоді я виступала як депутат Бундестагу, а тепер — як колишній депутат Бундестагу, тому що, як ви знаєте, 16 вересня в нас відбулися вибори. Я не висувала свою кандидатуру, тому вже не є депутатом Бундестагу.

У своєму виступі хотіла б порушити три основні проблеми, які безпосередньо стосуються взаємин між Німецьким Бундеста­гом і Верховною Радою.

Пан Онопенко вже сказав, що я кілька років очолювала німецько-українську міжпарламентську групу. У Німецькому Бунде­стазі близько 50 подібних груп, які підтримують дружні зв’язки зі 106 країнами світу. Моя група не була така чисельною, як група Верховної Ради. У нашій німецько-українській групі налічувалося 18 членів. Що дуже важливо в роботі такої групи, так це те, що вона будується на надпартійних принципах, тобто з-поміж нас — представники опозиції, урядових фракцій, і ми працюємо над спільними проблемами, допомагаємо один одному в законо­творчій діяльності.

Також обидві міжпарламентські групи працюють над іміджем обох країн. Пан Онопенко вже говорив, що ситуація з бюджетом дозволяє лише один раз на каденцію послати одну делегацію від Верховної Ради і ще одну делегацію від міжпарламентської групи “Україна–Німеччина”. Це дуже мало. Нам потрібно більше спілку­ватися один з одним. Мені приємно сказати, що вже двічі в Німецькому Бундестазі ми мали слухання щодо України. До речі, проведенням Дня України в Бундестазі було започатковано проведення таких днів інших країн. Тому дуже символічно, що саме ці парламентські слухання у Верховній Раді щодо Німеччини є першими такого роду.

Зустрічаючись уранці з паном Литвином, я сказала, що я є матір’ю ініціативи проведення цих слухань. І мені дуже приємно, що сьогодні ця дитина вже зіп’ялася на ноги.

У мене велике таке прохання до обох парламентів — до Бундестагу і Верховної Ради і до Верховної Ради, яка сфор­мується після 26 березня. Будь ласка, нехай ця дитина зростає. Потрібно розвивати традицію міжпарламентських взаємин, важли­во частіше зустрічатися, щоб наближатися один до одного для співпраці.

Ще в мене є одне бажання. Торік я спостерігала за трьома турами виборів. Увесь цей процес, усі ці емоції мене дуже надихнули. Мас-медіа все-таки змогли стати незалежними. Українські журналісти тоді мужньо заявили, що не будуть більше поширювати брехні, а виступатимуть за правду в цій країні, навіть якщо вона дуже гірка. Саме це ствердило мене в думці, що Україна зробила вибір — обрала на шляху незалежності демо­кратію і свободу. Дуже важливо, щоб в Україні були незалежні мас-медіа. Але інколи дуже важливо і навіть конче потрібно чути й знати, що зовні думають про Україну, що відбувається у світі.

І тут у мене є прохання до українських парламентаріїв. Є  міжнародна радіостанція “Німецька хвиля” (“Дойче Велле”), яка  тривалий час намагається отримати ліцензію на мовлення в  діапазоні УКВ. Я знаю, що це було рішення Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, це від них залежить. Але також мені відомо, що парламентарії (сама була 11 років депутатом) також мають великий вплив і можуть надати значну допомогу. Тому звертаюсь до українських парламентаріїв: допо­можіть, будь ласка, отримати вам погляд з боку, щоб “Дойче Велле” в Україні могла вести мовлення по радіоканалах ЧМ у діапазоні УКВ чи FM.

І ще про одне, про що ще не згадували, дуже коротко. Сьогодні до обіду ми багато говорили про економіку. Надзвичайно актуальна проблема — велика українська економіка. Вона має пройти реструктуризацію. Я хотіла б, щоб і середній бізнес відігравав велику роль. Це треба закріпити на законодавчому рівні.

Буду завершувати, тому що у вас дуже жорсткий регламент, жорсткіший, ніж у Бундестазі. Дякую вам за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Запрошую до слова колишнього Посла Федеративної Республіки Німеччина в Україні пана Ебергарда Гайкена.

 

ЕБЕРГАРД ГАЙКЕН, колишній Надзвичайний і Повноважний посол Федеративної Республіки Німеччина в Україні. Шановний пане головуючий! Шановні депутати! Шановні пані та панове! Шановна молодь! Раніше як посол Німеччини у вашій країні я  часто відвідував Верховну Раду. Тому дуже радий знову побачитися з вами.

Шановні пані та панове! Голова Німецько-українського форуму Матіас Кляйнерт не зміг приїхати до вас, але він просив пані Єлєну Гоффманн і мене представити його на цьому заході.

Німецько-український форум — це найбільша недержавна організація в Німеччині, яка займається розвитком німецько-українських взаємин. Форум був створений декілька років тому, він незалежний від німецького й українського урядів, але до нього з симпатією ставляться політики обох країн. Німецько-український форум співпрацює з Українсько-німецьким форумом.

Шановні пані та панове! Люди в Німеччині та Україні поступово наближаються один до одного. Наприклад, сьогодні багато українських письменників подорожують по Німеччині й   знаходять свою публіку. Маю на увазі передусім Юрія Андруховича та Андрія Куркова. Безумовно, інтерес у нас до літератури та інших духовних надбань вашої країни дуже великий. Мабуть, це пов’язано з тим, що Україна подала заявку на участь у великому Франкфуртському книжковому ярмарку як почесний гість. Багато німців з радістю познайомляться з українською літературою. Сподіваюся, ця заявка буде виконана.

Німецько-український форум займається також питаннями освіти, науки та культури. У 2003–2004 роках форум провів дві конференції, присвячені питанням освіти і науки в Магдебурзі та Грайфсвальді.

Важливою темою в Магдебурзі було приєднання України до так званого Болонського процесу, з яким мають бути узгоджені навчальні дисципліни. Німецько-український форум виступає за український поступ, зокрема, завдяки ініціативам бундесканцлера Шредера. Нині це вже стало фактом.

Грайфсвальд був обраний місцем проведення конференції у 2003 році, тому що єдина в Німеччині кафедра україністики, яка знаходиться тут, опинилася під загрозою закриття. І тут Німецько-український форум досяг принаймні часткового успіху.

Шановні пані та панове! За умов, коли бюджет обмежений, важливо обирати правильні пріоритети. Тому дозвольте коротко означити два завдання, які, на мою думку, заслуговують уваги нашого зібрання.

Перше. Це підтримка україністики в Німеччині. Згадана мною кафедра україністики в місті Грайфсвальді потребує солідної основи. Крім того, така дисципліна, як україністика, має бути поширена в німецьких університетах. Німецько-український форум упевнений у тому, що зацікавленість до української мови зростає, і ми готові підтримати будь-які пропозиції. Можливо, український уряд або якесь велике українське підприємство виступить спонсором. Скажімо, можна надіслати науковця або надати фінанси для цього. Така міжнародна практика сьогодні не є чимось надзвичайним.

Друге. Це Український вільний університет. Це освітній заклад з великими історичними традиціями. Він існує в Мюнхені з 1945 року. Український вільний університет я назвав би презен­тантом українських досліджень, української освіти за кордоном.

Проблема в тому, що Федеральна земля Баварія, яка в   минулому постійно надавала велику фінансову допомогу, з 2006 року не зможе її надавати. Український вільний університет звернувся до українського уряду з проханням про надання дота­цій. Про це зараз ідуть перемови. І Німецько-український форум був би вдячний, якби український уряд прийняв щодо цього позитивне рішення.

Шановні пані та панове! Шановний депутат Грунд запропо­нував, щоб німецькі друзі України, стали, так би мовити, розчиню­вачами дверей для України. Я підтримую цю ідею і хочу ще додати, що Німецько-український форум так само хотів би зро­бити свій внесок у цю справу.

Щиро дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Доповіді і співдоповіді в нас завер­шено, переходимо до виступів. Тут регламент скорочується до 5 хвилин.

Слово має народний депутат, член фракції Народного руху України Михайло Олександрович Поживанов. За ним виступатиме Сергій Володимирович Шевчук. Будь ласка.

 

ПОЖИВАНОВ М.О., член Комітету Верховної Ради України з питань Європейської інтеграції (багатомандатний загально­державний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Шановний Адаме Івановичу! Шановні депутати Бундестагу! Ваша Високоповажносте пане Посол! Шановні колеги народні депутати! Тема нинішніх парламентських слухань свідчить про те, що Україну у світі вважають впливовою учасницею європейської та євроатлантичної політики.

Чимало політиків у Німеччині підтримують наші європейські та євроатлантичні прагнення. І це було сьогодні підтверджено й у виступах депутатів Бундестагу. Ще у липні 2005 року депутат Бундестагу Клаудіа Нольте готувала депутатські запити, які закли­кали до укладення з Україною угоди про асоціацію з Європей­ським Союзом.

Для нас є важливим, щоб нинішні партійні колеги пані Нольте, які прийшли до влади, не розчарувалися в українських прагненнях та тій великій підготовчій роботі, яка проводиться щодо її входження до європейських структур.

Обговорюючи співробітництво двох країн, хочу нагадати повчальну для українців сторінку німецької історії. У 1948 році група видатних людей у ФРН підготувала Пакт про стабільність. Таким чином, нації був даний чіткий сигнал до активізації реформ, які дали перші позитивні результати вже через рік, а через п’ять років світ заговорив про “німецьке економічне диво”.

Чи це не є прикладом для наслідування в нашій країні? Водночас хотів би застерегти, щоб у свідомості парламентаріїв та  політиків з Німеччини та України не вкорінювалися нові стереотипні оцінки змін в українському уряді, які давалися в  публікаціях “Frankfurter Randschau” та “Die Welt” кілька тижнів тому. На мою думку, молоді демократії у світі не раз змінюють свої уряди, головне, робити це в конституційному полі і мирним шляхом. У результаті цих змін у основних гравців української політичної сцени нарешті з’явилася переконлива риса — вони усвідомлюють свою спільну відповідальність перед народом України.

Німеччина є давнім стратегічним партнером нашої держави. Українсько-німецька співпраця є відчутною майже в усіх сферах, про що свідчить діяльність в Україні відомих фірм і банків, зокрема це “Рургаз”, “Сіменс”, “Даймлер Крайслер”, “Дойчебанк”, “Кнауф” та інші.

З приходом до влади в Німеччині нового канцлера оглядачі відзначають, що міжнародні зобов’язання Німеччини під керів­ництвом пані Ангели Меркель звучатимуть і сприйматимуться дещо по-іншому.

Український політикум заспокоює той факт, що канцлер Меркель віддана ідеям євроінтеграції. Німеччина подолала період економічного застою не в останню чергу завдяки реформам, і продовження цих реформ є пріоритетами нового канцлера. Тому за нової спроби керівників країн, які відхилили конституцій­ний договір, повернутися до його підписання, стане очевидним бажання нового канцлера додати ваги ідеям євроінтеграції, інтеграції в Європейський Союз.

Україна також розраховує на підтримку її євроінтеграційних і євроатлантичних прагнень з боку нового керівництва Німеччини. На мою думку, прихід до влади нового канцлера дає Україні надію на прискорення зближення з Європою. Підтримка Німеччини була  особливо відчутною в Україні ще в період підготовки саміту “Україна–Європейський Союз”, який відбувся 21 лютого цього року у Брюсселі, де було прийнято два важливих документи: План дій “Україна–ЄС” і так звані Десять пунктів.

Десять пунктів встановлюють пріоритети спільної роботи на  поточний рік: а саме підтримка України до вступу до СОТ, визнання України країною з ринковою економікою, початок пере­говорів про пом’якшення візового режиму, максимальний доступ України до фінансових джерел Європейського банку реконструкції та розвитку, тісне співробітництво у сфері зовнішньої політики і  політики безпеки та утворення зони вільної торгівлі між ЄС та  Україною. Просування України до Європейського Союзу може стати ефективним інструментом внутрішніх реформ у нашій країні.

Німеччина, дійсно, активно підтримує Україну на шляху до Європейського Союзу. Між урядами було погоджено програми регулярних політичних консультацій з метою посилити зусилля та надання допомоги Україні в реалізації її курсу на європейську інтеграцію.

Важливим кроком на цьому шляху мають стати Шості українсько-німецькі політичні консультації під головуванням Президента України Віктора Ющенка і Федерального канцлера Німеччини Ангели Меркель, що заплановано на початок 2006 року.

Оптимізму нам додає те, що ще в березні пані Меркель запевнила, що розглядає відносини з Україною як стратегічні, вважає Україну стратегічним партнером, а також всіляко підтри­мує українців у їхніх євроінтеграційних прагненнях.

Депутатська фракція Народного руху України глибоко пере­конана, що практика економічних консультацій між Україною і   Німеччиною, безумовно, сприятиме зміцненню відносин між нашими країнами.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Сергій Володимирович Шевчук, народний депутат, фракція Блоку Юлії Тимошенко. Підготуватися Миколі Васильовичу Оніщуку. Будь ласка.

ШЕВЧУК С.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради  України з питань Європейської інтеграції (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, виборчий блок “За Єдину Україну!”). Шановний Адаме Івановичу! Шановні гості та учасники парламентських слухань! Українсько-німецькі взаємини є нині чи не найтіснішими порівняно з іншими західноєвропейськими краї­нами. Про це свідчить динаміка та обсяги зовнішньої торгівлі, інвестицій, часті контакти найвищих осіб наших держав, активна робота багатьох фондів, які поширюють в Україні свої ідеї, надають допомогу в розвитку європейської інтеграції, робота багатьох десятків українсько-німецьких неурядових організацій, робота Гете-Інституту, культурні контакти тощо. Хоча має місце й інший факт — вивчення німецької мови в нашій країні скороти­лося в загальноосвітніх школах у декілька разів порівняно з періо­дом “холодної війни”. Тобто, якщо реалізувати взаємини України та Німеччини, то ми в принципі не побачимо в них надто проблемних місць чи криз, які мали місце не лише з сусідами на  Сході, а й з деякими європейськими країнами, наприклад з Республікою Польща.

Однак, насправді, ці взаємини не можуть нас повністю задовольняти, оскільки стратегія Німеччини стосовно України поки що не є найбільш прийнятною для самої України з огляду на її національні інтереси.

Тому фракція Блоку Юлії Тимошенко порушує цю проблему і сподівається на стратегічні, докорінні зміни у наших відносинах, на те, що Україні вдасться збільшити свою значущість для Німеччини.

Адже хто як не Німеччина, яка, як відомо, має частинку пострадянського простору на своїх теренах, яка на відміну від Великої Британії чи Франції, які не можуть у принципі зрозуміти соціально-культурних, побутових проблем населення, що прожи­вало під час тоталітарного режиму, може зрозуміти ті проблеми, з якими сьогодні зіткнулась Україна.

У Німеччині громадська думка щодо вступу України до Європейського Союзу розділена. Українські інтереси полягають у тому, щоб ці кола підтримали прагнення України до інтеграції в  ЄС та допомогли їй інформувати німецьку громадськість про нашу державу як майбутнього члена ЄС. Саме браком інформації ми схильні пояснювати негативне ставлення до України як до майбутнього члена ЄС, що має місце. Ряд політиків вже розуміє важливість незалежної та економічно сильної України для ЄС. Але ніхто з політиків не може відповісти на запитання, чому Туреч­чина для окремих німецьких політиків видається більш європей­ською державою, аніж Україна. І чи можете ви уявити собі таке, коли в 2007, 2008 чи 2009 році 10 млн турецьких курдів можуть сказати: “Ми такі самі європейці, як і німці чи англійці”.

Німеччина дедалі більше стає залежною від російського газу. Йдеться про динаміку споживання російських енергоносіїв на тлі зростання споживання енергоносіїв загалом у світі, про німецько-російський проект газопроводу по дну Балтійського моря, протест балтійських країн і Польщі у зв’язку з цим проек­том. Тут Україна може поділитися своїм досвідом і розповісти нашим колегам з цієї країни, що таке залежність від російського газу і як непросто цю залежність долати.

Це приводить до того, що інколи Німеччина намагається не  втручатися в ситуації, коли національні інтереси України вступають у суперечність з політикою Росії. І виникає необхідність проведення переговорів задля вироблення домовленостей. Якби Україна отримала підтримку Німеччини в цих питаннях, то позиція України було б набагато сильнішою.

Прикладом того, що Росія для Німеччини та для ЄС у цілому важливіша, ніж Україна, може бути питання спрощення з боку ЄС візового режиму. Відомо, що переговори про це почнуться тільки після грудневого саміту “Україна–Європейський Союз”, хоча від­повідний мандат Єврокомісія отримала ще наприкінці серпня. Тим часом згідно з рішенням жовтневого саміту “Росія–Європей­ський Союз” подібні переговори були завершенні у грудні.

Українські експерти з зовнішніх зносин схильні робити висновок, що в цьому питанні Україна дискримінується порівняно з Росією, оскільки нам запропонували гірші умови та їх пізнішу реалізацію, незважаючи на те, що наша держава на відміну від Росії більш відкрита для громадян ЄС, оскільки вона скасувала візи з 1 травня цього року.

Однак ми є оптимістами і вважаємо, що проблема сприй­няття України європейською політичною елітою є не тактична, а стратегічна, і ці зміни відбудуться якнайшвидше.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Микола Васильович Оніщук, фракція Партії промисловців і підприємців України. Підготуватись Ігорю Рафаїловичу Юхновському.

 

ОНІЩУК М.В., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, виборчий блок “За Єдину Україну!”). Ваша Високоповажносте пане Посол! Вельмишановні німецькі гості! Шановні учасники слухань! Маю приємність повідо­мити про те, що свого часу саме мені довелося доповідати проект постанови Верховної Ради, автором якої був Василь Васильович Онопенко, де передбачалось провести ці парламентські слухання. Тональність наших слухань, їх змістовність свідчать про те, що це було правильне парламентське рішення.

Дорогі друзі! Дуже важливою складовою співпраці України та Німеччини на рівні урядів, парламентів і громадськості є не тільки економічна співпраця, до якої ми традиційно привертаємо багато уваги, що й зрозуміло, а й співпраця у правовій сфері. І  тут  я репрезентую не тільки фракцію Партії промисловців і підприємців України в парламенті, а й Комітет з питань правової політики, першим заступником голови якого працюю.

Хотів би зауважити, що співробітництво між Україною та Німеччиною розпочалося ще з перших кроків становлення україн­ської державності. Адже одразу після проголошення Україною незалежності, вже у 1992–1995 роках, набуло системних форм. Ця співпраця розвивається завдяки підписанню кількох угод між урядами Німеччини та України.

Щодо українсько-німецького досить ефективного співробіт­ництва у галузі права вже говорив пан Штефан Гюльсгорстер. Дійсно, існувала низка історичних і політичних передумов, серед яких варто назвати спорідненість правових систем країн, вагомий вплив німецької філософсько-правової школи на формування філософії права у східноєвропейських країнах, проголошений Україною курс на європейські цінності, засади ринкової економіки, поваги до основних прав і свобод людини, а також добра воля народів України та Німеччини всебічно сприяти реалізації вище­зазначеного курсу.

Системність українсько-німецького правового співробіт­ництва опосередковується як на рівні парламентів двох держав, так і через старі зв’язки між неурядовими організаціями.

Вагомий вклад у розвиток українсько-німецького правового співробітництва вносять відкриті в Україні на початку 1990 років представництва, зокрема німецького Фонду міжнародного право­вого співробітництва, Фонду Ганса Зейделя, Фонду Конрада Аденауера. Від усіх українських парламентаріїв, від себе особисто хочу висловити щиру подяку керівникам цих поважних інституцій в Україні, відповідно доктору Штефану Гюльсгорстеру, Герхарду Міхельсу і Ральфу Ваксмуту за їх ефективну і плідну роботу в Україні саме щодо реалізації означених завдань.

Слід звернути увагу, що сьогодні українсько-німецьке правове співробітництво реалізується за такими важливими напрямами, як кодифікація українського законодавства, зокрема процесуального. І дуже правильно сьогодні наголошувалося на тому, що ніякі економічні проекти й інвестиції не можуть бути розвинуті, якщо інвестор не буде впевнений, що у країні інвес­тицій він може спертися на сталий і об’єктивний судовий захист.

Мушу вам сказати, що принаймні в парламенті України, у  його правовому комітеті є усвідомлення того, що саме тут, очевидно, чи не найбільше потрібно провести законодавчу і практично-організаційну роботу задля того, щоб правова систе­ма, зокрема судово-правова, була гарантом інвестиційних проце­сів у країні.

До напрямів, за якими реалізується співробітництво, я відніс би також розвиток демократії, інтеграцію України до ЄС та НАТО, сприяння розвитку державного та місцевого управління, розвиток засобів масової інформації, сприяння реформуванню правоохо­ронних органів та допомогу в підготовці й підвищенні кваліфікації керівників кадрів та посадових осіб державних органів.

За майже 15-річний період українсько-німецького правового співробітництва напрацьовано чимало ефективних форм і методів спільної роботи, серед яких варто відзначити інформаційно-методичну й організаційну допомогу з німецького боку в підго­товці проектів законів України, проведення “круглих столів”, про які сьогодні вже говорилося (до речі, їх було проведено понад 20), семінарів, конференцій, в яких у цілому взяли участь більше 135 народних депутатів та 250 працівників Апарату Верховної Ради.

На завершення хотів би побажати Україні та Німеччині, неурядовим організаціям подальшої ефективної співпраці, насам­перед в управлінській сфері.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Ігор Рафаїлович Юхновський, фракція політичної партії “Народний союз “Наша Україна”. Підготуватися Дмитру Володимировичу Святашу.

ЮХНОВСЬКИЙ І.Р., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Шановний пане Посол! Шановні німецькі гості! Добрий день вам, шановні друзі! Я керую Комітетом з питань науки і осві­ти й хотів би торкнутися науково-технічного співробітництва між Україною та Федеративною Республікою Німеччина.

Офіційне науково-технічне співробітництво між Україною та  Федеративною Республікою Німеччина триває з 1993 року. На  сьогодні виконується 130 різноманітних спільних наукових проектів між Україною та Німеччиною. Крім того, розвиваються й мають місце і багатосторонні відносини між науковими організа­ціями України та Німеччини. Найкращим прикладом цього є мій Інститут фізики конденсованих систем у Львові. Мушу сказати, що спільно з Інститутом хімії у Майнці було зроблено надзвичайно важливе відкриття поведінки молекул води в оточенні високо­зарядних іонів, коли молекули води розпадаються в кулоновому полі іона. Це відкриття має дуже велике значення.

Інтенсивною є взаємодія в галузі нанотехнологій. Отже, взаємодія в галузі фундаментальних наук між Україною і Німеч­чиною відбувається на паритетних засадах.

Нині ми хочемо об’єднати наукову громадськість України і  європейської спільноти за допомогою оптоволоконного зв’язку величезної потужності передачі сигналу — 10 гігабіт за секунду, і таким чином разом з Європою увійти в економічне суспільство знань.

Напрям трансферу технології, який є одним із важливих пунктів взаємодії між Україною та Німеччиною, є для нас дуже цікавим. На жаль, до цього часу Україна споживала німецький і загалом європейський секонд хенд. Це було вигідно Німеччині, бо його треба було кудись дівати, це було вигідно Україні, бо він   дешевий. Але так довго тривати не може. Україна має в  майбутньому з погляду трансферу технології одержувати від Федеративної Республіки Німеччина найновіше обладнання. І в цьому мають бути заінтересовані як один, так і другий уряди.

Недавно ми прийняли закон про технопарки, завтра роз­глядатимемо законопроект про трансферт технологій, де надали надзвичайно великі переваги щодо оподаткування для тих, хто здійснює інноваційну політику в Україні. Ми запрошуємо німецьких партнерів до нас, в Україну.

Загалом розвиток найновіших технологій в Україні вигідний як для України, так і для Німеччини. Обмін високими технологіями робить обидві країни рівними, і тому відносини між ними стають стійкими.

Шановні друзі! Один із відомих німецьких діячів говорив, що  нація є великою, якщо після великої поразки вона зуміє підвестися і стати на ноги. Німецька нація після Другої світової війни це продемонструвала. Але вона мала прекрасних керівників і План Маршалла. Українська нація теж виявила свою стійкість, зараз вона має прекрасного Президента, але вона, на жаль, не має такого Плану Маршалла, як мала Німеччина. Тому хотів би звернутися як до Німеччини, так і до європейської спільноти повторити те саме, що було з ними, — повторити з Україною.

Величезна кількість українських спеціалістів виїжджає за кордон, зокрема до Німеччини, але Україна не має від цього ніякої користі. Єдина країна у світі — Сполучені Штати Америки, коли їхні спеціалісти їдуть за кордон, одержує частину від тих податків, які за кордоном стягуються з тих спеціалістів. Україна теж хотіла б мати частину з тих податків, які Німеччина відраховує з фонду заробітної плати українців, що там працюють. Вважаю, це могло б бути предметом переговорів між нашими державами.

Дивлячись на таку велику кількість молодих, прекрасних людей, які сидять у цьому залі, я сповнююсь переконанням, що  відносини між Україною та Німеччиною міцнітимуть і будуть добрими.

Шановні пані та панове! Шановні наші німецькі гості! Щиро дякую за те, що ви приїхали до нас, за ініціативу, за ваші добрі слова. І я вірю, що наші відносини будуть сильнішими і кращими в майбутньому.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Дмитро Володимирович Святаш, фракція “Регіони України”. Підготуватися Василю Івановичу Надразі. Прошу.

 

СВЯТАШ Д.В., член Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності (виборчий округ №171, Харківська область). Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые немецкие гости! Высокоуважаемый господин Посол! Уважаемые коллеги, участники парламентских слушаний! Здесь много гово­рилось о взаимоотношениях Украины и Германии. Я назвал бы их здоровым прагматизмом. Это здоровый прагматизм в полити­ческих и в экономических отношениях.

Что касается политики, то за все годы независимости Украины ее отношения с Германией были достаточно ровными, доброжелательными. Однако каждая из сторон делала то, что было выгодно ей, и при этом находили консенсус.

Особо хотел бы остановиться на последних президентских выборах. Германия соблюдала, я бы сказал, доброжелательный нейтралитет и не вмешивалась, ни прямо, ни косвенно, во внутренние дела Украины, при этом как бы четко наблюдая за тем, как проводились выборы.

Если говорить о визовом режиме, то, действительно, здесь у нас пока нет достаточно серьезного продвижения. И можно по­нять наших немецких коллег, можно понять Германию, потому что достаточно большое количество украинских граждан за последние 15 лет работали в Германии с нарушениями ее трудового законо­дательства. Поэтому мы хотели бы продвижения в этом вопросе, хотя понимаем, что логика не позволяет это сделать быстрее. Тем не менее я уверен, что в ближайшее время этот вопрос будет сдвинут с места.

Как народный депутат, который работает в Комитете по вопросам финансов и банковской деятельности, хотел бы больше остановиться на экономических взаимоотношениях.

С одной стороны, Германия — мощное экономическое госу­дарство с огромным инвестиционным потенциалом, с другой — Украина, которая имеет выгодное географическое положение и  обладает высококвалифицированными трудовыми ресурсами. Ведь уровень образования в Украине достаточно высок, даже если сравнивать со странами Центральной и Восточной Европы. Но при этом Украина используется как качественный рынок сбыта для немецкой продукции, но не является объектом первых инвес­тиционных приоритетов.

Казалось бы, парадокс. Хотя, на самом деле, ничего парадоксального здесь нет, так как в Украине не созданы для этого соответствующие условия. И здесь есть большая недо­работка народных депутатов. В стране не созданы условия для защиты инвестора, не развита судебная система, которая могла бы защитить права меноритарного акционера.

У нас не решен вопрос, куда же мы интегрируемся, — в  ЕЭП или в ВТО, потому что есть разные точки зрения. И ожидать, что при данной ситуации будет приток инвестиций в страну, практически нереально.

Полагаю, что в ближайшее время парламент изменится, изменится качественно, потому что в Украине произошла поли­тическая реформа, и следующие выборы будут происходить уже на понятных для Германии основах, то есть по партийному признаку.

И, в конце концов, мы примем решение о том, куда же нам интегрироваться, какие законы принимать, и это будет хорошим основанием для притока немецкого капитала в Украину. Притом не только капитала портфельного, но и стратегических инвес­торов. Потому что сегодня Украина является растущим рынком капитала, потребления. При этом хотелось бы, чтобы наша страна не оставалась страной в мировом распределении экономических ролей как потребитель, но выступала бы и в качестве произво­дителя. И здесь, я надеюсь, именно со стороны Германии мы можем получить значительную поддержку. Это будет выгодно и немецким инвесторам.

Имея допарламентский опыт работы с немецкими компа­ниями, хочу сказать, что уровень планирования инвестиций, кото­рый присущ немецким компаниям, не дает возможности так быстро реагировать на изменение нашего законодательства. Поэтому, естественно, что стабильность в законодательстве может способствовать поступлению инвестиций в значительно большем объеме.

В политической сфере, безусловно, очень ценным является умение немецких политиков договариваться, это показали последние парламентские выборы в немецкий парламент и фор­мирование парламентского большинства, казалось бы, из абсо­лютно непримиримых политических соперников. И, учитывая то, что следующие выборы в Украине пройдут именно по такой схеме, следует обстоятельно изучить этот опыт Германии.

Я верю, что взаимоотношения между нашими странами будут крепнуть (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Василь Іванович Надрага, фракція Народної партії. За ним виступатиме Лариса Михайлівна Усаченко.

 

НАДРАГА В.І., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (виборчий округ №104, Луганська область). Народная партия Литвина. Уважаемые коллеги! Мы сегодня обсуждаем тему, в буквальном смысле слова касающуюся внешнеполитических ориентиров, которые Украина определила для себя уже давно. Во всяком случае с июля 1993 года, когда постановлением Верховной Рады Украины были определены основные направления внешней политики Украины. И должен отметить, что вот уже десятилетие, как шаг за шагом мы пытаемся со своими проблемами, достоин­ствами и недостатками идти этим путем — путем интеграции в мировое, а соответственно, и в европейское сообщество.

Общеизвестно, что в экономической и политической сферах в Европейском Союзе одну из ключевых ролей играет именно Германия. Следует отметить, что отношения с этой страной у нас в последние годы развивались достаточно динамично. Это пози­тивно и это состоявшийся факт. Так, Германия занимает второе место после России по объему внешней торговли с Украиной. В частности, в прошлом году товарооборот между нашими стра­нами составил почти 4900 млн долларов.

Кроме того, Германия не раз демонстрировала свою готов­ность оказывать содействие развитию в Украине среднего биз­неса, предлагала помощь в подготовке менеджеров. Важное место занимает Германия и по объемам прямых инвестиций в украинскую экономику, которые за последние годы значительно возросли и к началу текущего года составили 640 млн долларов.

Однако именно в плане развития инвестиций, инвести­ционной составляющей нам еще расти и расти. Нам, я имею в виду, Украине. До сих пор полностью не решены и проблемы страхования иностранных инвестиций в Украине — наша внутрен­няя проблема, но она влияет на получение инвестиций.

Только весной текущего года Украина перешла в шестую группу страхования рисков из седьмой. Не хочу никому ничего ставить в укор, но должен сказать, что та же Россия, например, входит в четвертую группу риска и соответственно она является более привлекательной в этом плане.

Принадлежность к той или иной группе риска очень серьезно влияет на стоимость страхования экспортных операций. Понятно, что нам нужно активизировать эту роботу. Многое зависит от нас самих как от государства, от того, как будем укреплять безопасность бизнеса своего и иностранного, как будем защищать права собственника-инвестора.

Хочу подчеркнуть, что сотрудничество между Украиной и Германией не ограничивается экономическими и культурными связями. О культурных связях — отдельный разговор и, с вашего позволения, я его касаться не буду.

Германия — давний стратегический партнер нашего государства как в плане европейской перспективы Украины, так и в плане создания национальной законодательной базы. Причем взаимодействие в законодательном поле, по нашему мнению, следует развивать в направлении адаптации украинского законо­дательства к европейскому. Это даст возможность нам более плавно войти в эту тему и создать законодательство, которое соответствует именно требованиям сегодняшнего дня и будет работать на интересы государства и завтра.

Учитывая высокий уровень как политического, так и эконо­мического влияния Германии на процессы в Европе, в развитии глобализации мировой экономики, сегодня обязательно необхо­димо развивать украинско-германское сотрудничество для того, чтобы получить необходимую динамику для интеграции Украины в европейское экономическое и политическое пространство.

Вряд ли можно развивать равноправные партнерские отно­шения, не урегулировав сперва законодательные моменты и не поддержав надлежащим образом собственного производителя. Это отдельная тема, которая требует особого внимания. И здесь нет каких-то особых противоречий, нет никакого конфликта со стремлением двигаться по пути европейской интеграции.

Кстати, в Европе государственная поддержка, скажем, сельхозпроизводителя значительно выше, чем у нас. Тем не менее это не мешает ни одной из стран Европы быть и членом Европейского Союза, и членом ВТО, и других международных организаций.

Позволю себе напомнить: Германия неоднократно заявляла о своем желании и своей готовности помочь нам, Украине, на пути вступления в мировое экономическое пространство, в част­ности, на этапе получения статуса страны с рыночной економи­кой. Это нормально, это база для развития взаимоотношений между нашими странами в будущем.

Мы очень признательны Германии за ее готовность к   сотрудничеству и за такую позицию. Надеемся, что она и  в  дальнейшем останется доброжелательной по отношению к Украине.

Считаем так же, что именно сейчас наступил тот момент, когда необходимо максимально активизировать наше двухсторон­нее сотрудничество. Это поможет Украине решить многие вопро­сы, связанные с расширением Европейского Союза, приближе­нием его к нашим границам, а также даст нам возможность, не  сбавляя темпа, двигаться к узам интеграции нормальным курсом, который должен обеспечить нам нормальное будущее.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Лариса Михайлівна Усаченко. Підготуватися Геннадію Борисовичу Руденку. Будь ласка.

 

УСАЧЕНКО Л.М., член Комітету Верховної Ради України з  питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Фракція Віктора Ющенка “Наша Україна”. Шановний Адаме Івановичу! Шановний пане Посол! Шановні гості! Шановні учасники парла­ментських слухань!

На сьогодні для України є дуже актуальним питання приско­рення руху до Європейського Союзу і приєднання до нього. Ключовим напрямом у цьому процесі є зближення сфер, важливих для розвитку торгівлі та інвестицій, зокрема, правова гармонізація українського законодавства з європейським, запровадження норм Європейського Союзу в галузі сертифікації, усунення супереч­ностей у митному законодавстві. Безумовно, плідне і взаємо­вигідне співробітництво між Україною та Німеччиною, встанов­лення між ними безпосередніх взаємовідносин у політичній, культурній та інших сферах, можуть зробити вагомий внесок у формування нової Європи.

Слід зазначити, що Торгово-промислова палата України, ре­гіональні палати протягом майже 10 років успішно співпрацювали з промислово-торговельними палатами Німеччини. І саме сього­дні досвід німецьких палат стосовно визначення місця і ролі в  євроінтеграційних процесах, навчання підприємців європей­ським засадам та стандартам бізнесу, його адаптації до норм і  правил Європейського Союзу, особливостям європейського ринку, конкуренції, маркетингу, обмін цінним досвідом у сфері обслуговування та в багатьох інших питаннях є надзвичайно потрібними нашій Українській державі.

Слід виділити такі основні напрями та рівні співробітництва України та Німеччини, як: розробка спільних проектів на держав­ному рівні (саме співпраця національних органів державної влади та федерального уряду, місцевих органів самоврядування Німеч­чини є важливим кроком на шляху до ефективного розвитку та процвітання держави); співробітництво на освітньому рівні, що включає залучення середніх, вищих спеціалізованих навчальних закладів до розробки проектів обміну науковим та викладацьким досвідом вчителів, викладачів, а також розробка молодіжних, студентських програм та програм для школярів; спільні дії в  культурно-мистецькому напрямі (проведення виставок, літера­турних вечорів, “круглих столів” з питань культури Німеччини та  України); науково-технічна співпраця (посилення дослідницької кооперації у стратегічних галузях, до яких належать нанофізика та нанотехнології, дослідження нових матеріалів, фізичні та хімічні технології, вивчення довкілля і морів, а також біологічна наука).

Форм і можливостей для співробітництва наших країн у   соціальній, фінансовій, економічній, торговельній, культурній, науковій сферах дуже багато. Важливо спільно створювати й удосконалювати механізм їх реалізації.

Дякую за увагу. Дякую, Адаме Івановичу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, слово має Геннадій Борисович Руденко. Підготуватися Сергію Анатолійовичу Бичкову. Будь ласка.

 

РУДЕНКО Г.Б., голова Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (виборчий округ №149, Полтавська область). Шановний головуючий! Шановні гості! Шановні народні депутати! Основою співробітництва України та Німеччини є побудована вертикаль. Це і спільні політичні кон­сультації на найвищому рівні, і робота Українсько-німецької корпораційної ради та галузевих керівних комітетів. Безумовно, ще є рішення спільних робочих груп. Це створює реальні умови та правила запровадження конкретних проектів на рівні суб’єктів господарської діяльності.

Щодо екологічної сфери. Співробітництво між Україною та  Німеччиною в цій сфері базується на урядовому договорі від  10 червня 1993 року в рамках роботи Українсько-німецького керівного комітету та постійно діючої робочої групи навколиш­нього середовища та енергії.

Які напрями співпраці є для нас найважливішими? Спільна діяльність у сфері захисту клімату, запровадження технологій, використання альтернативних джерел енергії, особливо відновлю­ваних, енергозбереження, управління водними ресурсами, повод­ження з відходами та інституційне співробітництво.

Ми також зацікавлені в запровадженні німецького досвіду щодо функціонування системи моніторингу стану довкілля для створення власної ефективної системи. У нас уже є позитивний досвід опрацювання спільного проекту, механізм взаємодії між законодавчою і виконавчою владою в розробці екологічної полі­тики держави в рамках програми тренінг-“ТАСІС” — партнерської програми інституційної розбудови, що фінансувався Євро­пейською комісією. Наш комітет брав у цьому проекті активну участь. Наш партнер у цьому проекті — Міністерство навколиш­нього середовища, охорони природи і безпеки ядерних реакторів Федеративної Республіки Німеччина. Результатом виконання цього проекту з боку Німеччини стали чіткі конкретні рекомен­дації, а саме інтегрований підхід до управління природними ресурсами і охорони довкілля, частково вже реалізований у життя в Україні.

На нашу думку, в рамках існуючого Плану дій “Україна–Європейський Союз” у законотворчій діяльності слід окремо зосередити зусилля на питаннях адаптації українського ЕКО-законодавства до законодавства ЄС.

Для нас є важливим досвід Німеччини в дотриманні еколо­гічних норм і стандартів використання екологічно безпечних від­новлюваних джерел енергії. Принцип, що працює в усьому світі, зокрема в Німеччині, “забруднювач платить” має бути запро­ваджений в Україні. Сьогодні забруднювачі в Україні фактично не платять.

Оскільки транспортування та спалювання органічного палива завдає значної шкоди навколишньому природному середовищу та, враховуючи енергозалежність України, що особливо актуально сьогодні, нами необхідно спланована системна робота з вико­ристання енергії вітру, сонця, біомаси. Особливе значення має використання таких джерел енергії на місцевому рівні (фермерські господарства, гірські райони тощо).

Актуальним для України є досвід Німеччини щодо вико­ристання біопалива, біоетанолу, метану, що, окрім економічного зиску, укладається в рамки вимог Кіотського протоколу.

Вважаю, що чіткі політичні сигнали з боку України стосовно зобов’язань зі скорочення викидів парникових газів є важливим стимулом для ділових кіл, у тому числі Німеччини, щодо кон­кретних інвестицій у технології, які не завдають шкоди клімату. А Німеччина є одним із лідерів у цьому напрямі. І запровадження в  2005 році в рамках Європейського Союзу біржової торгівлі одиницями скорочених викидів парникових газів є конкретною моделлю дій у цьому сегменті й для України.

Україна досить часто стає заручницею крайнощів у політиці. Тому варто переходити, як зробила й Німеччина, на засади сталого розвитку. Німеччина приєдналася до стратегії сталого розвитку в 2002 році, і в цьому напрямі вже є деякі успіхи.

Головними аспектами цієї розробки є розвиток соціально, екологічно й економічно збалансованої моделі управління в державі.

Є приклади співробітництва міста Львова. Зокрема, це використання проекту “Трептов-кепеніг” (місто Берлін) для роз­робки проекту “ХХІ століття” для міста Львова. Ми запропонували зробити подібний до проекту міста Берліна проект для міста Києва, тому що, на жаль, наша столиця сьогодні не стала еколо­гічною Меккою і прикладом для поширення екологічних стандартів в Україні.

З різних причин засідання Українсько-німецького керівного комітету, який мав би стати ініціатором багатьох проектів, уже майже рік не проводяться. Тому ми хотіли б у рекомендаціях наших парламентських слухань записати пункт щодо поновлення роботи цього комітету.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Сергій Анатолійович Бичков. За ним виступатиме Микола Миколайович Рудьковський.

 

БИЧКОВ С.А., заступник Голови Комітету Верховної Ради України у закордонних справах (виборчий округ №25, Дніпро­петровська область). Шановний Адаме Івановичу! Шановні наші німецькі гості! Вельмишановний пане Посол Німеччини! Шановні мої друзі з німецького парламенту, представники Торговельно-економічної місії! Шановні члени уряду! Шановні представники нашого підростаючого дипломатичного покоління, представники преси, і мої не менш шановні колеги!

Насамперед дозвольте подякувати нашим гостям із Німеч­чини, які започаткували цю чудову традицію між нашими парла­ментами. Я пам’ятаю, як ще зовсім недавно брав участь у прове­денні Дня українського парламенту в Німецькому Бундестазі. Справді, там регламент був менший, і нам, Адаме Івановичу, треба це враховувати.

Рік тому Україна пережила помаранчеву революцію. Визначення її місця в Європі залишається питанням політичної волі й часу. І ми покладаємо надії на підтримку саме з боку Німеччини, політична вага якої в європейських інститутах невпинно зростає.

Ми розраховуємо на стабільність Німеччини. Ми усвідом­люємо, що сьогодні Німеччина також на порозі великих змін. Новий уряд та зміна складу парламенту, безумовно, приведуть до змін у зовнішній політиці. І весь український народ, а не тільки парламент, який спілкується з німецькими колегами, сподівається, що ці зміни будуть позитивними і справедливими стосовно нашої держави, спрямовані передусім на розширення українсько-німецького діалогу та переведення його в площину європейського партнерства.

Залучення України до європейської системи безпеки — важливий крок у напрямі подолання нових ліній розподілу Європи та побудови зони стабільності на Європейському континенті. Збіг більшості позицій України та Європейського Союзу в зовнішньо­політичній сфері свідчить про прийнятність для нас спільної зовнішньої політики Європейського Союзу. А широка підтримка Україною підходів НАТО, зокрема миротворчих, антитерорис­тичних, є значним внеском до євроатлантичної системи безпеки. На жаль, величезний потенціал України в оборонній та аерокос­мічній сферах все ще залишається не задіяним.

Поглиблення і розвиток взаємодії з метою використання досвіду ФРН з питань реформування Збройних Сил, обміну най­новішими технологіями, а також залучення українських представ­ників аерокосмічної сфери до розбудови європейської системи безпеки сприяло б практичній інтеграції на Європейському конти­ненті та зміцненню обороноздатності Європейського Союзу.

Україна пропонує співпрацю в літакобудівній сфері, зокрема у військово-транспортній авіації. Літак А–400 повністю є копією українського літака Ан–70. Але чомусь зроблений без участі України. Ми проґавили час, співпрацюючи з нашими російськими колегами. Але вже переконались у тому, що наша справжня позиція повинна полягати в запрошенні до інтеграції саме євро­пейських країн і локомотива європейської економіки — Німеччини.

Ми повинні співпрацювати в суднобудівній галузі, будуючи судна для третіх країн. Адже німецькі кораблі чи інші торговельні судна ще не всім по кишені.

Ми повинні співпрацювати в космічній галузі, виконуючи спільні проекти в комерційних космічних пусках. Україна має найоптимальніші умови для космічних пусків. Німеччина здатна формулювати завдання, які є дуже актуальними, користувалися б дуже великим попитом і були б дуже конкурентними з залученням українських космічних кораблів.

У енергетичній сфері — це атомні електростанції та вугільна галузь, яка за допомогою Німеччини могла б реформуватись, транзити енергоносіїв.

Ми заінтересовані в німецьких інвестиціях саме на Сході України, а не на Заході, тому що вже маленькі європейські країни визнали можливість інвестування в Україну. Німеччина — потужний інвестор, і ми вітаємо найбільшу в історії України інвестицію. Хоч і кажуть, що це індійський підприємець, але це німецька ін­вестиція, яка перевищила обсяги отримання коштів за всі роки незалежної України, — Лакшмі Мітталл (“Mittal Steel Germany”).

Нам потрібно спільно зосереджувати зусилля уже тепер, до парламентських виборів, на інформуванні населення в східних регіонах України, яке через однобічні несправедливі матеріали про ЄС та НАТО необ’єктивно ставиться до цих інститутів.

І нам потрібно створити умови для співпраці регіонів, передусім українських, з Німеччиною. Ми вітаємо співпрацю України та Німеччини.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Микола Миколайович Рудьковський. Підготуватися Сергію Андрійовичу Жижку. Будь ласка.

 

РУДЬКОВСЬКИЙ М.М., член Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (багатомандатний загальнодержав­ний виборчий округ, СПУ). Дякую. До сказаного раніше: якщо пан Лакшмі — німець, то я — японець.

Вельмишановні німецькі гості! Шановні народні депутати і всі присутні! Радий щиро вітати вас і сказати багато добрих слів за те, що ви так багато робите для України, особливо зробили останнім часом, за вашу підтримку, яку ви нам надавали в той час, коли інші країни ще не визначилися. Дякую вам.

Шановні пані та панове! Мені приємно чути із вуст пана Посла, коли він говорить, що Україна — це держава, яка є європейською, і повинна знайти своє місце у Європі. Так, пане Штюдеманн, ми є європейцями!

Певно, кожна молода людина в цьому залі ставить собі  запитання: що означає бути європейцем вільної Європи? Це говорити кількома іноземними мовами? Вони, ці молоді люди, говорять двома, а то й трьома іноземними мовами. Чи відчувають вони себе європейцями сьогодні? Ні. Потрібні гроші, щоб відчути себе європейцями? Теж ні. Їм потрібно сказати: ви рівні, і ви як європейці можете вільно пересуватися, щоб подивитися, як вільно живе Європа, й будувати її в Україні.

Недавно виступав Павло Лазаренко, який п’ять років про­сидів у американській тюрмі. Він сказав, що тепер зрозумів, що таке цивілізація, право, законодавство. Ми хочемо, щоб так українці вчилися, що таке цивілізований світ? Ні.

Українці хочуть приїхати в Європу і подивитися, що це таке, але вони цього не можуть зробити.

Я, член Комітету Ради Європи з питань прав жінок та ґендерної рівності, зіткнувся з питанням, що в Україні вдвічі більше відмов для дівчат на отримання шенгенської візи, ніж для юнаків. І з-поміж цих дівчат третина отримує відмову Посольства Німеччини в наданні візи тому, що “молода, симпатична й не­одружена студентка”. Значить, поїде займатися зрозуміло чим і  стане пропащою жінкою? Я спілкувався з однією з таких сту­денток, яка навчається в найкращому економічному університеті. Це наша найкраща еліта. Три роки з усіх дисциплін у неї відмінно, а їй відмовляють у візі, позаяк вона поїде і стане там пропащою? Ні. Це молоді люди, які є обличчям майбутньої європейської України. Вони ніколи не опустяться туди, куди їх хочуть опустити.

Протягом останніх семи місяців у Німеччині йде організо­вана кампанія проти України, нібито українці з візами махлюють і  так далі. Давайте діяти спільно. Веде Україна з Європейським Союзом переговори — німці, підтримайте. Хоче українська молодь вільно їхати в Європу, навчатися, подивитися — відкрийте візу. Ви   зробили це для країн Балтії. Чому, якщо говоримо, що Україна — європейська держава, українці не можуть вільно пере­суватися по Європі? Дайте якийсь шанс відчути це.

Нам не потрібно, щоб ви нас затягували в європейську спільноту. Як член Соціалістичної партії України хочу вам сказати, що ми маємо гасло “Збудуємо Європу в Україні”. І потім ви самі нас приймете в європейську спільноту, але надайте можливість цим людям побачити, що таке Європа і яку Європу їм потрібно будувати.

Що, на мою думку, означає будувати Європу в Україні? Передусім ми повинні прийняти європейські стандарти. Перший крок до цього вже зроблено — ми прийняли конституційну реформу. За конституційною реформою будуть відкриті демокра­тичні вибори. Потім — незалежні суди, незалежні засоби масової інформації й усунення бізнесу від влади. Ми це обов’язково зробимо. Але надайте нам можливість це зробити, давайте це спільно робити. Україна це може реалізувати.

І я хотів би дуже подякувати німецькій стороні, зокрема двом жінкам, які працюють у сфері нашого співробітництва. Це  пані Карін Рау і пані Єлєні Гоффманн, які є найкращими послами України в німецькому співтоваристві (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Сергій Андрійович Жижко. Підготуватися Ігорю Івановичу Осташу.

 

ЖИЖКО С.А., член Комітету Верховної Ради України з   питань національної безпеки і оборони (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Фракція “Наша Україна”. Шановні учасники парла­ментських слухань! Для України, яка прагне посісти гідне місце в європейському домі, дуже важливим є співробітництво з Німеч­чиною, яка є одним із його лідерів. Порозуміння з Німеччиною, піднесення добросусідських відносин з нею на якісно вищий щабель може мати ключове значення для досягнення Україною стратегічних і доволі амбітних завдань, які вона ставить перед собою в середній та довгостроковій перспективі. Для України дуже важливим є досвід у стрімкому піднесенні рівня еконо­мічного розвитку та якості життя, набутий Німеччиною в період повоєнного піднесення економіки, коли за історично короткий час вона підвелася з руїн і стрімко увірвалася до кола провідних держав світу. Запозичення цього досвіду з урахуванням україн­ських реалій сприятиме прискоренню прогресу нашої економіки та зростанню добробуту українського народу.

Не менш актуальними для України є і здобутки вже сучасної Німеччини у впровадженні енергозберігаючих та екологічно без­печних технологій у промисловому виробництві, зокрема в мета­лургії, хімічній промисловості, а також у комунальному господар­стві. Критична залежність нашої країни від імпорту російських енергоносіїв зумовлює потребу стрімкого зниження енергоємності виробництва.

Але при цьому Україна на 1 тис. доларів свого ВВП спожи­ває газу в 40 разів більше, ніж Німеччина. Тому Німеччина могла б бути для нас у цьому відношенні не лишень орієнтиром, а й учителем. Україна була б зацікавлена в залученні німецьких фахівців у пристосуванні німецьких енергозберігаючих технологій до наших умов.

Так само надзвичайно важливим для України є досвід Німеччини у впровадженні в практику нетрадиційної енергетики. Як відомо, Німеччина у 2002 році на законодавчому рівні відмо­вилася від подальшого розвитку атомної енергетики. Натомість вона є світовим лідером у використанні енергії вітру. Потужність її вітроенергетики сягає нині 5 тис. мегаватт, тобто більше, ніж сумарна потужність Рівненської та Хмельницької атомних електро­станцій разом із добудованими блоками.

Німеччина є також світовим лідером у виробництві біодизе­лю і щороку збільшує його виробництво на 40–50%.

Німеччина займає провідні позиції також у використанні сонячної енергетики. Нині вона успішно просуває програму “Сто  тисяч сонячних дахів”, яка дасть змогу суттєво зменшити енергоємність побутового сектору. Ці та інші наробки німецьких фахівців можуть бути успішно застосовані в Україні.

Є що запозичити Україні з німецького досвіду в агро­промисловому комплексі, лісовому господарстві, машинобуду­ванні та інших сферах. І, звичайно ж, Україна заінтересована в  інвестиціях, обсяги яких далеко не відповідають потенційним можливостям німецького капіталу. Отже, співробітництво між нашими країнами має широкі перспективи для інтенсивного розвитку.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Ігор Іванович Осташ. Будь ласка.

 

ОСТАШ І.І., заступник Голови Комітету Верховної Ради України у закордонних справах (виборчий округ №127, Львівська область). Добрий день, шановні гості! Шановні колеги і особливо майбутнє України, яке присутнє в цій залі! До речі, найстійкіше, тому що всі вже пішли, а ті, хто цікавиться Німеччиною, залишилися.

Хотів би зазначити, що, дійсно, сьогодні багато що відбу­вається вперше. Уперше я бачу в сесійній залі Верховної Ради України так багато друзів. Я знаю, що багато з вас були на Майдані під час помаранчевої революції. Ми добре пам’ятаємо помаранчеве засідання Бундестагу, коли депутати, наші колеги, принесли з собою помаранчі. Ми пам’ятаємо підтримку України в дуже складні й нелегкі часи боротьби за демократію, за наші права.

Звичайно, ситуація в наших двосторонніх взаєминах зміни­лася. Ми вже не відчуваємо себе чужими у стосунках з нашими колегами, ми відчуваємо, що нас сприймають набагато краще. Але поки що не на офіційному найвищому рівні, на рівні документів.

Коли я аналізую останні документи щодо України вже навіть після помаранчевої революції, то їх можна коротенько охарак­теризувати так: допомогти Україні наблизитися до Європи, допо­могти сусідові наблизитися до Європи.

У такому контексті завжди пригадую один хороший україн­ський анекдот про сусідів, коли один сусід каже іншому: “Я чув, що в тебе є добре свіже сало”. — А той йому відповідає: “Дійсно, в мене є класне сало. Заходь у гості”. — “Але ж у тебе собака”. — “Отож!”. Це жарт, але в ньому є багато гіркої правди.

Ми хотіли б, щоб наші колеги з Європейського Союзу не боялися України. Ми не вимагаємо від вас назвати точну дату вступу до Європейського Союзу. Ми намагаємося відповідати критеріям європейської країни, ми хочемо прийти в Європейський Союз як країна, яка підсилить Європейський Союз. І нині Україна вже відіграє роль фактично регіонального лідера у справі роз­витку демократичних процесів. Гадаю, нам справді бракує в на­ших взаєминах саме європейської ідеї.

Чому ми не можемо замінити ідеологію європейського сусід­ства, скажімо, ідеологією європейського партнерства? Давайте будемо разом вживати цю термінологію — “європейське партнер­ство”, яка є зрозумілою для всіх нас і яка відповідає спільним прагненням.

Чотири дні тому ми разом з пані Єлєною Гоффманн брали участь у конференції в Берліні. Це була дуже цікава конференція. Ми відчули величезний інтерес до України. У ті дні ми також уважно спостерігали за завершенням формування коаліції, так само, як і за виборами в Німеччині. Нам було дуже цікаво, що ж коаліція запише стосовно України у свій програмовий документ. І  я цитую документ від 12 листопада 2005 року — це коаліційна угода нового німецького уряду, де записано щодо України: “Нашою метою продовжує бути підтримка (далі дуже цікаве речення) в міру наших можливостей процесів демократичних і економічних реформ в Україні. Ми віддані реалізації визначеного в рішенні Ради ЄС шляху на поглиблення та посилення відносин між ЄС та Україною”.

Я знаю, що була серйозна боротьба за цей текст між партнерами по коаліції, але вже дуже добре те, що є згадка про Україну. Звичайно, вона не така, якої хотіли б ми, але згадка про Україну є, і вона дає нам підстави працювати. Ми дуже хочемо, аби Німеччина завжди була, хоча б на півкроку, попереду Європейського Союзу, щоб вона дійсно була адвокатом України, бо добре розуміємо, що без підтримки Німеччини ми не можемо говорити, що дуже швидко виконаємо всі наші зобов’язання і   відповідатимемо критеріям. Без підтримки Німеччини це фактично неможливо.

На завершення хотів би зазначити, що також ми уважно спостерігаємо за серйозними енергетичними проблемами, зокрема, над ідеєю будівництва газопроводу через Балтійське море…

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні учасники парламентських слухань! Ми працювали досить дисципліновано, оперативно, не виходили за межі регламенту і тому маємо можливість скоротити, бо всі, хто записався, зголосився взяти участь у доповідях, співдоповідях і в їх обговоренні, таку можливість мали, тому будемо підбивати підсумки.

Передусім давайте подякуємо нашим німецьким колегам, депутатам Бундестагу, подякуємо пану Послу пану Дітмару Штюдеманну, Комітету Верховної Ради України з питань Євро­пейської інтеграції, міжпарламентській групі “Україна–Німеччина” і Уряду України за те, що спільними зусиллями ми зуміли вперше в історії нашого парламентаризму провести подібний захід.

Сподіваюсь, він матиме практичне втілення й будуть вико­ристані такі добрі, мудрі пропозиції, рекомендації, думки, які звучали з обох сторін. Як ви зробили висновок, по суті, наші парламентські слухання завершують цілий комплекс роботи групи наших німецьких колег в Україні, бо вони провели і зустріч з керівництвом парламенту, і “круглі столи” з питань економічного співробітництва. Усі ці рекомендації й поради будуть ураховані в наших подальших діях — виконавчої і законодавчої влади.

До того, що говорили мої колеги депутати, хотів би, аби наші німецькі колеги поставилися з розумінням. Вам набагато простіше в тому розумінні, що ви щасливіші у творенні законів. Хотів би вас поселити в цій залі й змусити щодня приймати десятків два нових законів. Побачив би, який ви мали б вигляд. Якщо ви приймаєте один закон на рік — оце справжня робота парламенту. Ми ж закони, вибачте, за непарламентський вираз, клепаємо щодня десятками. Сьогодні одні зробили, бо один уряд, через півроку інший уряд зовсім протилежне хоче. Одні приходили і просили: ощасливте народ України, прийміть ці закони, ми вас у Європу завтра приведемо. Через півроку приходить інший уряд і  каже: скасуйте те, що понаприймали, бо воно шкідливе для нашого суспільства. Ось так ми живемо.

Тим паче, що парламент не несе відповідальності за діяльність уряду, бо він не має до нього ніякого відношення, і  відповідно уряд — до парламенту, крім того, що приходить і просить прийняти ті чи інші закони. На превеликий жаль, у  переважній більшості це лобістські закони. Це закони, які лобіюють або представники певних груп у Кабінеті Міністрів, або вони безпосередньо зв’язані з іншими фінансово-промисловими групами, або мої колеги, які знаходяться в цій сесійній залі і належать до тих чи інших фінансово-промислових груп.

Будемо сподіватися, що та політична реформа, на яку маємо надію (з 1 січня вступить у дію, хоча далеко не всі в нашому суспільстві хочуть цього), наведе хоч якийсь елементарний лад. Що буде, нарешті, безпосередня персональна відповідальність політичних партій, які обере виборець на виборах у березні 2006 року до парламенту. А в парламенті ці політичні партії чи одна політична партія (хоча я твердо переконаний, що сьогодні немає жодної, яка самостійно могла б цю місію виконати), блок, коаліція політичних партій сформують коаліційний уряд. І спільно з урядом, сформованим парламентом, парламент і уряд нестимуть відповідальність за ситуацію. Ось тоді в нас буде набагато менше проблем.

Ще одне питання, про яке тут говорили і наші колеги та й ви, мабуть, звернули увагу на те, що ви більше нас запрошуєте туди, куди український народ ще не готовий іти, натомість менше говорите про те, куди наше суспільство вже визначилося йти.

Йдеться про те, що ви кажете, що НАТО хоче нас у себе бачити. Хоче. Але поки що, за даними соціологічних досліджень, лише 20% населення України хоче бути у складі НАТО, а 70% населення України — в Європейському Союзі. Проте ніхто із вас сьогодні не сказав: ідіть до Європейського Союзу. Тому давайте все-таки більше опиратися на реальності, дивитися на реальну ситуацію і виходити з того, яким є наше українське суспільство і  відповідно вносити пропозиції, які відповідають потребам. Бо добре зрозуміло, що ніякий блок НАТО не прийме ніякої дер­жави, в тому числі України, без референдуму. Якщо проводити сьогодні референдум, то я вам приблизно назвав, яка кількість населення готова до такого вступу.

Інші пропозиції, які звучали. Розумію німецьких колег, які рекомендують прийняти якомога швидше ті чи інші законодавчі акти, які дали б змогу пожвавити інвестиційну діяльність нашої держави. Ми також зацікавлені в тому, щоб були такі акти. Ще раз повторюсь і намагатимусь їх створити, але знову ж таки створити тоді, коли більш-менш буде стабільність у відносинах між парла­ментом і урядом, тобто після наступних парламентських виборів, коли буде, так би мовити, зосереджена вся і політична, і вико­навча влада в руках тих чи інших політичних партій. Тоді це буде надійніше, тоді це буде перспективніше, і тоді не будемо ми раз на місяць чи кожного тижня змінювати чинні закони.

Особисто я і, гадаю, мої колеги по парламенту, які беруть участь у цій розмові, загалом задоволені, і ми з цього зробимо практичні висновки.

На завершення хочу щиро подякувати тим студентам, які без нагляду викладачів досиділи до кінця наших парламентських слухань.

Щиро всім дякую за добру розмову. На цьому парламентські слухання оголошуються закритими. До наступних зустрічей.