ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

КОМІТЕТ З ПИТАНЬ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ,

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ

ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ

 

18 РІЧНИЦЯ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ.

ПОГЛЯД У МАЙБУТНЄ

 

Стенографічний звіт про парламентські слухання

21 квітня 2004 року

 

 

ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

18 річниця Чорнобильської катастрофи.

Погляд у майбутнє

 

Сесійний зал Верховної Ради України

21 квітня 2004 року, 15 година

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добрий день, шановні учасники парла­ментських слухань. Шановні колеги народні депутати, шановні учасники парламентських слухань! Відповідно до Постанови вищого законодавчого органу України — Верховної Ради ми сьогодні проводимо вже традиційні парламентські слухання, які щороку відбуваються за рішенням Верховної Ради напередодні трагічної пам’ятної дати в історії не лише нашої Української держави, а й сусідніх народів, пов’язаної, на превеликий жаль, із планетарною катастрофою.

У ході цих традиційних парламентських слухань ми маємо підбити підсумки того, що зуміли (передовсім структури виконав­чої влади разом із законодавчою) здійснити для мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи, окреслити те, що потрібно в найпершу чергу вирішити. І звичайно, проводячи такі парла­ментські слухання, ми тим самим віддаємо данину пам’яті тих, хто  загинув під час цих трагічних подій від радіаційного випромі­нювання, і вшановуємо тих, хто втратив своє здоров’я, ліквідо­вуючи наслідки Чорнобильської катастрофи.

Хочу звернути вашу увагу на широке представницьке коло учасників наших парламентських слухань. До них залучені безпо­середньо ті, хто має найближче відношення до ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, хто несе відповідальність за реалізацію законів України, тих заходів, які намічає уряд. Разом з  тим я хочу поінформувати, що в роботі наших парламентських слухань сьогодні беруть участь представники Російської Федера­ції, Республіки Білорусь, а також міжнародних організацій.

Ми з вами будемо працювати сьогодні приблизно 3–3,5 години, заслухаємо доповіді урядовців, співдоповідь профіль­ного комітету Верховної Ради, а також наших гостей. В обгово­ренні матимуть можливість виступити народні депутати України та інші учасники парламентських слухань. Для виступу в обговоренні регламентна норма 5 хвилин.

Особливо я звертаюся до тих, хто вперше матиме можли­вість виступити з цієї трибуни. У нас встановлено електронний відлік часу. За 30 секунд до закінчення вашого часу звучатиме попередження, а в 5 хвилин і 3 секунди мікрофон автоматично вимикається. Тому, будь ласка, враховуйте це і починайте з того, що ви хочете висловити найважливіше, найпринциповіше, залиште на потім те, без чого можна, вибачте, і обійтися. Це я просто нагадую нашу процедуру, аби ви не потрапили в непри­ємну ситуацію, що хочеться ще поговорити, а вас вже не чути.

Сподіваюся, що ми проведемо ці парламентські слухання організовано і з користю для нашої спільної справи — для спільної справи тих, хто виявив зацікавленість і зібрався сьогодні в сесій­ній залі, і передовсім, без сумніву, з користю для тих, заради кого ми проводимо ці парламентські слухання.

Тепер дозвольте перейти до реалізації нашої сьогоднішньої програми.

Слово для доповіді за дорученням Кабінету Міністрів нада­ється міністру України з питань надзвичайних ситуацій та у спра­вах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Григорію Васильовичу Реві. Будь ласка, 15 хвилин.

 

РЕВА Г.В., міністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Вісімнадцять років тому Чорнобиль нечуваною бідою увійшов у наші серця і душі, він ще довго нестерпним болем нагадуватиме про себе навіть далеким нашим нащадкам. Згадаймо і вшануймо доземним поклоном ліквідаторів, вогнеборців, які заслонили собою не лише Україну, а й усе людство. Згадаймо всіх, кому вкоротило віку це рукотворне лихо і щиро вибачмося перед постраждалими, яким ми поки що не можемо допомогти повною мірою, як це визначено законодавством.

Вісімнадцять років минуло з трагічної квітневої ночі 1986 року. Чимало зроблено для ліквідації смертоносного сліду найбільшої та найстрашнішої техногенної катастрофи. І буде справедливим зазначити, що світ не був байдужим до нас, за що ми щиро вдячні. Ми вітаємо проголошення ООН 26 квітня Міжнародним днем пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф. Однак основний тягар рятувальної і відновної місії, яка не має прикладів у світі, взяла на себе і несе Україна, вважаючи її своїм святим обов’язком перед героями і жертвами Чорнобиля.

Чорнобильська катастрофа не лише виявила героїзм, злагоджені, чіткі й самовіддані дії ліквідаторів, а й висвітлила ряд проблем і недоліків, над подоланням яких велася й буде вестися напружена робота, адже проблеми, породжені нею, не втрачають на часі своєї гостроти й актуальності. Соціальні наслідки цієї аварії не мають прецеденту в історії людства і тому вимагають посиленої уваги та ефективної роботи на всіх ступенях захисту потерпілого населення. Свої зусилля нині і в перспективі наша держава докладає і докладатиме для пом’якшення наслідків рукотворного чорнобильського лиха та абсолютного виключення можливості його появи будь-де у майбутньому.

Дуже хотілося б стерти з пам’яті слово “Чорнобиль”, але воно щодня нагадує нам про себе численними проблемами і  необхідністю їх розв’язання. Є палке бажання зробити для чорнобильців все, що передбачено законодавством, тим більше що вони цього заслуговують, але, як і в минулі роки, ми змушені діяти в межах реальних можливостей. І щоб конкретно визна­читися, у який спосіб на даному етапі допомагати людям, потрібна критична оцінка пройденого шляху, визначення нових підходів до  розв’язання чорнобильських проблем, адже час іде, суттєво змінюється ситуація в країні, змінюється радіаційна обстановка, і,  на превеликий жаль, не на краще змінюється ситуація серед постраждалих.

Серйозне занепокоєння викликає тенденція зростання інва­лідності серед чорнобильців, їхня кількість лише за минулий рік збільшилася майже на 4 тис. осіб і загалом становить 102 тис. Непокоїть значна частка хворих серед ліквідаторів — 93%, і  неможливість впливати на рішуче пом’якшення всіх негативних процесів і явищ. Дуже повільно скорочується черга на забез­печення постраждалих громадян житлом, у якій перебувають близько 35 тис. сімей інвалідів і переселенців та 22 тис. ліквіда­торів ІІ категорії.

Не припиняється, хоча і став значно меншим, потік звернень і скарг громадян, скривджених чиновниками місцевих органів влади або невдоволених щорічним обмеженням дії чорнобиль­ського законодавства.

Залишається остаточно не впорядкованою структура місць компактного проживання і переселення, багато проблем у зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення. Саме до цих больових точок привертала нашу увагу Постанова Верховної Ради України “Про Рекомендації учасників парламентських слухань “17 річниця Чорнобильської катастрофи. Досвід подо­лання”, завдання якої в міру реальних можливостей виконані. Цьому сприяла концентрація зусиль центральних і місцевих органів влади, органів місцевого самоврядування, активна спів­праця з комітетами Верховної Ради і насамперед із профільним, безпосередні контакти з народними депутатами, науковцями, громадськими організаціями та громадянами.

Зосередження матеріальних і фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах подолання наслідків катастрофи дало змогу з окремих питань дещо стабілізувати ситуацію, а на деяких напрямах її покращити. Якщо бути конкретним, то тенденція до стовідсоткового фінансування чорнобильських програм згідно з  Державним бюджетом на відповідний рік стала нормою. Не допущено зниження показників соціального захисту постраж­далих та ефективності робіт з протирадіаційного захисту насе­лення і територій, що зазнали радіоактивного забруднення. В  основному забезпечено виконання завдань, передбачених Комплексною програмою обов’язкових заходів у зонах відчуження і безумовного відселення, а також реалізовано ряд заходів щодо стабілізації радіоекологічної ситуації, підтримання прийнятого рівня радіаційної безпеки, санітарного, пожежного стану та запо­бігання поширенню радіонуклідів.

Розвивається і поглиблюється законодавча й нормативно-правова база з чорнобильських проблем, насамперед у напрямі серйозної ревізії основного чорнобильського закону з тим, щоб його норми врахували час, що минув після аварії, результати заходів і робіт з мінімізації наслідків катастрофи, набутий досвід та реальні можливості держави. Чорнобильське законодавство має бути переорієнтоване на новий етап подолання віддалених наслідків катастрофи, суть якого полягає у довгостроковій медич­ній і психологічній реабілітації постраждалих, а також еконо­мічному та екологічному оздоровленні радіоактивно забруднених територій.

Не припинялися процеси оздоровлення, капітального будів­ництва, забезпечення постраждалих житлом. Неослабно і най­суворіше відстежується рух і використання за призначенням коштів, виділених під чорнобильські програми. Створено банк даних всіх категорій постраждалих, і робота в цьому напрямі продовжується.

Якщо взяти найближчу перспективу, то Міжнародний чорнобильський фонд при МАГАТЕ у 2005 році має дати свої висновки щодо впливу Чорнобильської катастрофи на стан здоров’я постраждалих та контрзаходів, які необхідно вживати на забруднених територіях. Проте ми жили, живемо і будемо жити на цій землі, нам її відроджувати, нам захищати постраждалих і давати правдиву відповідь про їхню долю не коли-небудь, а вже сьогодні.

Разом з тим, і на превеликий жаль, незбалансованість між потребою в коштах, визначеною на підставі чорнобильського законодавства, та видатками, передбаченими в Держбюджеті, значно обмежує обсяг допомоги, а від деяких видів виплат і пільг взагалі примушує відмовлятися. У зв’язку з вищевикладеним зменшується кількість оздоровлених, мізерні кошти, які виділя­ються на ліки, викликають справедливе невдоволення тих, кому вони конче потрібні. Десятками років люди чекають своєї черги на переселення або одержання житла, що їм гарантовано законо­давством. Через відсутність коштів була паралізована наукова діяльність.

Недооцінка комплексних наукових досліджень позбавляє можливості прийняття обґрунтованих управлінських рішень, визначення ризиків для здоров’я, пов’язаних з опроміненням внаслідок катастрофи, та впливу радіоактивного забруднення на навколишнє природне середовище і можливих наслідків впливу цього явища на конкретні групи населення, які піддаються ризику у зв’язку із способом життя.

Роботи з оцінки наслідків Чорнобильської катастрофи мають бути продовжені для здійснення адекватної політики щодо забруднених територій і проведення комплексу заходів з еконо­мічної, соціальної та медико-психологічної реабілітації населення. Результати наукових досліджень конче потрібні для організації об’єктивного інформування населення з усіх питань наслідків катастрофи і насамперед у частині, яка стосується конкретної особистості. А поки що дефіцит можливостей щодо цього ми покриваємо за рахунок функціонування консультативної ради з  питань Чорнобильської катастрофи при міністерстві, до складу якої входять представники майже всіх громадських організацій відповідного профілю.

З метою подолання наведених негативних явищ, радикаль­ного підвищення ефективності державної політики щодо поліп­шення якості життя населення, забезпечення прав громадян, значного підвищення рівня державних соціальних стандартів уряд розробив відому вам програму, якої чітко і неухильно дотри­мується. Для забезпечення соціального захисту вразливих верств населення і мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи здійснюються заходи щодо:

1)  повного погашення заборгованості минулих років з ви­плати компенсацій і пільг громадянам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, та недопущення виникнення такої заборгованості;

2)  створення умов для відродження і сталого економічного розвитку територій, що зазнали радіоактивного забруднення, забезпечення поліпшення радіоекологічної ситуації та фізичного захисту радіаційно небезпечних об’єктів;

3)  співпраці з міжнародними організаціями щодо реалізації заходів із закриття Чорнобильської атомної електростанції та розв’язання у зв’язку з цим соціальних проблем;

4)  перетворення об’єкта “Укриття” в екологічно безпечну систему і спорудження виробничого комплексу із захоронення та зберігання радіоактивних відходів “Вектор”.

Кабінет Міністрів вважає, що виконання цих ключових завдань, передбачених програмою “Послідовність. Ефективність. Відповідальність”, і тих, що випливають з чорнобильського законодавства, дасть змогу:

1)  на базі позитивних тенденцій соціально-економічного розвитку, досягнутих у 2003 році, успішно реалізувати пріоритетні завдання, перш за все в соціальній сфері, у тому числі у сфері соціального захисту чорнобильців;

2)  прискорити інтеграційні процеси, посилити інвестиційний інтерес до чорнобильських програм з боку іноземних інвесторів і партнерів;

3)  створити надійний бар’єр на шляху поширення радіо­нуклідів через посилення функцій зони відчуження;

4)  утримати від розбалансованості відлагоджений механізм реалізації чорнобильського законодавства в умовах часткового де­монтажу усталених програм, зміни виконавців і сфер відповідаль­ності.

Хотів би зазначити, що уряд України завжди уважно й   відповідально ставився до рекомендацій парламентських слухань і в майбутньому докладатиме зусиль до вдосконалення законодавчого забезпечення радіаційного, медичного, соціаль­ного, екологічного і цивільного захисту населення, запобігання виникнення техногенних катастроф. Заходи з реформування міністерства, які здійснюються на виконання актів Президента України, законодавства саме на це й спрямовані.

Крім того, нині опрацьовується питання щодо внесення змін до Державного бюджету на 2004 рік з метою збільшення фінан­сування найбільш соціально значущих програм: виділення коштів на науку, забезпечення ліками та оздоровлення потерпілих, реалізацію заходів та робіт у зоні відчуження. Ми дуже розрахо­вуємо на підтримку народних депутатів.

Розуміючи, що це положення зайняло місце у відповідній постанові Верховної Ради за результатами минулорічних парла­ментських слухань переважно на хвилі організованих деякими громадськими організаціями акцій протесту і безпідставних вимог, дуже уважно вивчається питання щодо створення окремого державного комітету з цих питань, особливо в частині можливих наслідків. Ми вже знаємо ціну помилок у сфері чорнобильської проблематики і тому не маємо права на ще одну помилку. Ми  виступаємо за розв’язання проблеми так, як це визначено Програмою діяльності Кабінету Міністрів України: забезпечення соціальних виплат постраждалим — за центральним органом виконавчої влади, який відповідає за здійснення соціальної полі­тики; реалізація інших бюджетних програм, заходів і робіт з мінімі­зації наслідків Чорнобильської катастрофи — за Міністерством з  питань надзвичайних ситуацій. Програма схвалена Верховною Радою, і якщо ми дійсно коаліція, давайте діяти відповідно до прийнятого рішення.

Шановні учасники парламентських слухань! Враховуючи те, що з цілого ряду питань будуть виступати керівники інших центральних органів виконавчої влади, народні депутати, пред­ставники регіонів, я зупинився на окремих найгостріших пробле­мах, які хвилюють всіх нас і насамперед чорнобильців. Проте оскільки я виступаю за дорученням уряду, хотів би зазначити, що ми усвідомлюємо свою відповідальність за стан справ у дорученій сфері. Ми гостро відчуваємо і напевне знаємо, що зроблено недостатньо для задоволення потреб потерпілих і мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи. Уряд і міністерство робити­муть все від них залежне, щоб максимально можливою мірою забезпечити виконання законів України у сфері подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, щоб кожен чорнобилець відчув, що діяльність центральних і місцевих органів влади, зусилля вчених, медиків, громадських організацій спрямовані на кінцевий позитивний результат заради його благополуччя.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Сідайте, будь ласка, Григорію Васильовичу.

Слово для співдоповіді надається голові Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Геннадію Борисовичу Руденку, 10 хвилин. Підготуватися Войтенку, Білорусь.

 

РУДЕНКО Г.Б., голова Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (виборчий округ №149, Полтавська область). Шановні народні депутати! Шановні учас­ники парламентських слухань! Сьогодні, напередодні 18-ї річниці Чорнобильської катастрофи, віддаючи шану мужності та героїзму учасників ліквідації аварії, слід зазначити, що подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — це досвід перемог та помилок.

Чимало правильних рішень було ухвалено та впроваджено. На жаль, про них мало згадують. Мабуть, тому що їх повністю поглинули проголошені, але не виконані обіцянки. Сподіваюся, що  переважна більшість виступів учасників сьогоднішніх слухань не будуть схожими на виступи попередніх років. Давайте не з  точки зору емоцій, а з точки зору аргументів і фактів визначимо основні шляхи розв’язання комплексу чорнобильських проблем на майбутнє.

Хочу звернути вашу увагу на те, що інформаційно-аналітичні матеріали, які надійшли до Верховної Ради, на жаль, не вирізня­ються новизною. На превеликий жаль, тема “Чорнобиль” стає більш політичною, ніж соціальною. Чорнобильські проблеми часто експлуатуються політтехнологами різних політичних сил, з’явилися однойменні політичні партії.

Всупереч рекомендаціям учасників парламентських слухань “17 річниця Чорнобильської катастрофи. Досвід подолання” Кабінет Міністрів здійснив розпорошення системи комплексного захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, по різних міністерствах. Адресність, розпорошення — це справа уряду, і їхні аргументи були переконливими, з ними можна було навіть погодитися, але ж коней на переправі не міня­ють. Переправа — 0,5 млрд грн заборгованості, це та переправа, після подолання якої можна впроваджувати реформування.

Окрім грошових, є й інші борги: забезпечення житлом, переселення, будівельні програми тощо. Наприклад, при фінан­суванні житлових програм у 2003 році в обсязі 50 млн грн за існу­ючої черги на житло інвалідам І категорії доведеться чекати 150–200 років. Цього року на ці цілі Державним бюджетом перед­бачено 5 млн грн. Боюся, що й онуки не доживуть до обіцяних державою протягом року квартир. Впевнений, що зволікати з пошуками підходів до вирішення проблеми погашення усіх видів боргів перед чорнобильцями далі неможливо, ми вже досягли критичної межі. Наша вимога до уряду тут конкретна, вона пере­гукується із зобов’язаннями уряду і задекларована у Програмі діяльності Кабінету Міністрів — погасити борги.

Комітет категорично виступав проти розподілу коштів між міністерствами під час роботи над проектом Державного бюджету на 2004 рік, але реалії такі, що відповідно до закону на сьогодні ми маємо чотири головних розпорядники коштів: Мінпраці, МНС, Міністерство фінансів та Пенсійний фонд, на черзі — міністерства охорони здоров’я та аграрної політики. Тому наступна наша вимога до уряду — вирішити нарешті питання утворення спеці­ального повноважного центрального органу виконавчої влади з  питань Чорнобильської катастрофи, який би був єдиним розпо­рядником бюджетних коштів по Чорнобильському фонду. На  цьому наполягають громадські організації, більшість народних депутатів та керівників органів місцевого самоврядування.

З радянським розмахом підійшла незалежна Україна до розробки своєї програми подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, законодавча база була створена без урахування ні  наявних ресурсів, ні обґрунтованої необхідності. Тому жодна із  започаткованих програм жодного разу не була виконана в  повному обсязі. П’ять років ліквідація наслідків катастрофи була справою всього Радянського Союзу, за інерцією проблема перейшла до України. Чи можемо ми розраховувати не лише на моральну, а й на матеріальну допомогу країн СНД? Чи можемо ми розраховувати на виконання зобов’язань з боку міжнародних організацій?

Хіба не було злочином приймати у 1991 році закон, який з  моменту набрання чинності ніколи не був виконаний більш як на  57%, а на сьогодні — на 19%? Це ціна амбіцій та популізму тодішньої політичної еліти!

Чи не є злочином постійне зупинення дії норм Закону “Про  статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” щорічними законами про бюджет?

Звертаюся до вас, шановні народні депутати: чи не є злочи­ном ініціювання все нових і нових чорнобильських соціальних проектів, спрямованих на розширення пільг? Ні для кого не секрет, що в сучасних умовах вони не можуть бути виконані.

Настав час переглянути статус територій, які зазнали радіо­активного забруднення після Чорнобильської аварії відповідно до  Державної програми реабілітації радіоактивно забруднених територій. Мешканці більш як 1400 чорнобильських населених пунктів одержують дози менш як 0,5 мілізіверта, що не є пере­вищенням норми. Однак всупереч критеріям радіоактивного забруднення, всупереч вимогам законодавчих та нормативних актів депутати всіх рівнів чинять злочинний опір законодавчому врегулюванню цього процесу. З нашої точки зору, саме тут криється причина розпорошення та нераціонального використан­ня коштів Чорнобильського фонду.

Маю наголосити на тому, що зміна статусу населених пунктів ні в якому разі не може супроводжуватися зміною статусу і  рівня соціального захисту постраждалих громадян. Пільги і ком­пенсації населення має отримувати не за причетність до території, а за шкоду, отриману в попередні роки. Ми впевнені, що повернення населених пунктів до категорії чистих дозволить зменшити почуття тривоги за своє та своїх близьких здоров’я, розпочати реабілітацію соціальної та виробничої сфер, що водночас поліпшить економіку сім’ї та дасть можливість приділяти більшу увагу іншим чинникам негативного впливу на здоров’я — незбалансованому та неповноцінному харчуванню, індивідуаль­ному розвитку особистості тощо.

Ми наполягаємо на терміновому внесенні урядом до Верховної Ради України законопроекту про внесення змін до  Закону “Про Державний бюджет України на 2004 рік”, у якому передбачити додаткові видатки на оздоровлення, медичне обслу­говування, забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доцільно впровадити модель медичного страхування за рахунок держави, щоб медична допомога надавалася адресно і якісно. Сьогоднішні 4 грн на місяць — найкращий аргумент недосконалості діючої норми. Також необхідно передбачити в поточному Держбюджеті понов­лення видатків на фінансування бюджетних програм з наукового забезпечення робіт, інформування громадськості, здійснення окремих заходів громадськими організаціями.

Одним із найболючіших питань є забезпечення підвищення розміру пенсій постраждалим І категорії відповідно до статті 67 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, перед­бачивши на це відповідні кошти в Держбюджеті. Ми наполягаємо на проведенні індексації відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Вочевидь, подальша робота з мінімізації наслідків Чорно­бильської катастрофи повинна базуватися на підтримці і розши­ренні наукових програм національного та міжнародного рівнів, спрямованих у найближче десятиріччя на комплексне розв’язання проблем віддалених наслідків катастрофи. Разом з тим недо­статнє фінансування національних наукових досліджень та їх неповне узгодження не сприяють створенню обґрунтованої комплексної стратегії наукових досліджень. Назріла також необ­хідність конкретизації та підвищення практичної користі наукових розробок, зосередження всіх зусиль та досягнення кінцевого результату.

Чорнобильські питання — це не лише соціальний захист постраждалих, це величезний комплекс проблем, пов’язаних із  зоною відчуження, зняттям Чорнобильської атомної електро­станції з експлуатації, перетворенням об’єкта “Укриття” в еколо­гічно безпечну систему.

Особливої гостроти набуває проблема соціального захисту працівників Чорнобильської АЕС та жителів міста Славутича. Кабінет Міністрів досі не виконав рекомендації парламентських слухань 2000 року щодо внесення на затвердження Верховною Радою Загальнодержавної програми зняття з експлуатації Чорно­бильської АЕС та перетворення об’єкта “Укриття” в екологічно безпечну систему, Програми соціального захисту працівників Чорнобильської АЕС та жителів міста Славутича. Не внесені на розгляд Верховної Ради, що особливо турбує, також законо­проекти про створення та функціонування Фонду для зняття з  експлуатації ядерних установок, про формування Фонду пово­дження з радіоактивними відходами.

Окрім цього, в поточному році не забезпечується державне фінансування реалізації заходів програми створення додаткових робочих місць для працівників Чорнобильської АЕС, які вивіль­няються після закриття станції. Сподіваюся, народний депутат Осика як голова тимчасової слідчої комісії у своєму виступі зупи­ниться на інших проблемах, пов’язаних з виведенням Чорно­бильської АЕС з експлуатації і впровадженням плану заходів на об’єкті “Укриття”, тому я на них не зупиняюся.

Закінчуючи свій виступ, я хочу підкреслити, що не можна допустити, щоб люди, які пережили Чорнобильську катастрофу, потрапили в катастрофу соціальну, як це сьогодні, на жаль, є. При  визначенні стратегії надання допомоги постраждалим необ­хідно активізувати взаємодію урядових, недержавних організацій, гуманітарних фондів, створити умови для їх взаємодії з місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування. Їхня  координована діяльність створить умови для залучення додаткових ресурсів як внутрішніх, так і з-за кордону. У районах, де така взаємодія є, постраждалі відчувають себе більш захище­ними. У цьому члени нашого комітету могли переконатися на виїзному засіданні в Чернігівській області, де вивчалося питання відродження регіону за рахунок допомоги програми ПРООН.

Тому ще раз наголошую на необхідності зняття з територій клейма чорнобильських та зосередження зусиль на їх соціальному відродженні. Це завдання передбачає й велику роз’яснювальну роботу серед населення. Щоб заспокоїти слухачів, скажу, що я особисто і всі члени комітету переконані в тому, що зміна статусу територій не має торкатися населення, компенсації повинні залишитися незмінними, виплачуватися за дози, отримані в попе­редні роки. Ми впевнені в тому, що до остаточного погашення заборгованості підходи до вирішення чорнобильських проблем мають залишатися незмінними.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Геннадію Борисовичу, за досить палку промову, все правильно, але давайте не чекати парламентських слухань, а голосувати правильно за Державний бюджет. Ви за Державний бюджет трошки по-іншому голосували, ніж тут розповідали (Оплески).

Слово надається члену Ради республіки Національних зборів Республіки Білорусь Миколі Григоровичу Войтенкову. Пожалуйста, Николай Григорьевич, 10 минут. Підготуватися Папієву.

 

ВОЙТЕНКОВ М.Г., член Ради республіки Національних зборів Республіки Білорусь. Паважаны старшыня! Паважаныя дэпутаты! Паважаныя пані і панове! Перш за ўсё, дазвольце мне падзякаваць вам за запрашэння прыняць ўдзел ў паседжанні парламенту па пытанню змяншэння наступства ў аварыi на Чарнобыльскай АЭС.

Авария нанесла Беларуси, государству с 10-миллионным населением и небольшой территорией, невосполнимый ущерб, подорвала здоровье белорусов, изломала тысячи судеб. Первые месяцы после катастрофы практически все население республики подверглось воздействию радиоактивного йода, что привело к  беспрецедентному в мировой истории росту заболеваемости щитовидной железы, прежде всего у детей.

Загрязнению цезием-137 и сегодня подвержен 21% терри­тории республики, преимущественно в Гомельской, Могилевской и Брестской областях. Загрязнение стронцием-90 обнаружено на  площади 21 тыс. км² в Гомельской и Могилевской областях, что составляет примерно 10% территории республики.

В нынешних непростых экономических условиях Беларусь предпринимала все возможное для защиты населения и, прежде всего, в части его оздоровления, обеспечения производства чистых продуктов питания. За прошедшие годы выполнен боль­шой объем работ по преодолению последствий Чернобыльской катастрофы: осуществлены две государственные чернобыльские программы, сейчас реализуется третья, которая рассчитана до  2010 года; парламентом Республики Беларусь создана соот­ветствующая законодательная и нормативно-правовая база для выполнения этих программ; из регионов радиоактивного загряз­нения отселено 137,5 тыс. человек. Для переселенцев построено свыше 66 тыс. квартир и домов, возведено 239 поселков в эколо­гически чистых районах республики с необходимой инфра­структурой — школы, детские сады, больницы и поликлиники, предприятия сервиса. Проведено обустройство поселков и ком­пактных мест проживания переселенцев.

В течение 18 лет, минувших со времени катастрофы, выпол­нен большой объем защитных мер в агропромышленном комплексе, отработана система радиационного контроля и мони­торинга. Это позволяет анализировать состояние качества производимой сельскохозяйственной продукции на загрязненных землях.

Особое внимание пришлось уделить программе медицин­ского обслуживания населения в пострадавших районах. При активной поддержке правительства, а также гуманитарной помо­щи со стороны международной общественности принимаются меры по более тщательному анализу состояния здоровья людей. В Гомеле начал работать построенный под патронажем прези­дента Республики Беларусь Александра Лукашенка Республикан­ский научно-практический центр радиационной медицины и эко­логии человека, которому поручена координация работы по спец­диспансеризации пострадавшего населения не только Беларуси, но и ближайших регионов Украины и России. Ежегодное проведе­ние медицинских осмотров, лечения и оздоровления позволили к  настоящему времени стабилизировать некоторые показатели здоровья пострадавшего населения.

Четко действует система социальной защиты всех катего­рий пострадавших. В наибольшей мере социальными льготами пользуются лица, ставшие инвалидами вследствие катастрофы, таких в республике более 10 тыс. человек, в том числе и дети. Наиболее пострадавшим гражданам предоставляются социаль­ные льготы, целый перечень.

Несмотря на экономические проблемы, Белорусское госу­дарство выделяет деньги на социальную поддержку. В соответ­ствии с законом Республики Беларусь о социальной защите граждан, пострадавших в результате катастрофы на Чернобыль­ской АЭС, ежегодно 250 тыс. человек, из которых 212 тыс. — дети, получают бесплатное санаторно-курортное лечение и оздоровление. Приоритет в этом направлении отдается детям, проживающим в зонах последующего отселения и с правом на  отселение. Ежегодно около 30 тыс. ребят оздоравливаются в 9 детских реабилитационных оздоровительных центрах Комитета по проблемам последствий катастрофы на ЧАЭС при Совете министров Республики Беларусь. Эти центры являются специали­зированными санаторно-курортными учреждениями, где учитыва­ются особенности проживания, состояние здоровья и психоло­гический настрой детей.

Особо значимая социальная поддержка — это бесплатное питание детей, проживающих на загрязненных радионуклидами территориях, его получают сегодня около 300 тыс. школьников, учащихся профтехучилищ и техникумов. По мнению большинства населения, это самая главная социальная поддержка государства на данном этапе.

Особое внимание президент и правительство Беларуси уделяют вопросам строительства жилья в пострадавших регио­нах. И здесь главный акцент сегодня сделан на то, чтобы закрепить кадры. Может быть, иногда это вызывало определен­ные сомнения, правильно ли мы поступаем, но мы убедились, что это надо делать. Ибо есть люди, которые пережили эту проблему и готовы сегодня вернуться назад, есть те, кто за 18 лет родились и выросли там, на этих территориях, есть хозяйству­ющие субъекты, есть населенные пункты в пострадавших зонах, где живут люди, и они, как мы убедились, в ближайшие 10–15 и 100 лет отселены не будут.

Я бы также хотел сказать о том, что острой проблемой остается производство зерна на продовольственные цели на юге Гомельской области. В пораженных районах много сельско­хозяйственных и промышленных предприятий, которые оказались в тяжелых экономических условиях — сказываются дефицит кадров, слабая материальная база и, как следствие, низкие финансовые показатели. Жизнь заставила создавать экономи­ческие и хозяйственные предпосылки для возвращения их к  нормальным условиям функционирования. Знания и накоплен­ный опыт позволили немного отойти от политики категорического запрещения, разрабатываются принципиально новые подходы к  социально-экономической реабилитации пострадавших терри­торий, поставлена задача их развивать, перепрофилировать производство.

В настоящий момент Беларусь приступает к разработке проекта Концепции преодоления последствий Чернобыльской катастрофы на 2006–2010 годы. Основной целью концепции на  длительную перспективу является социально-экономическая реабилитация территорий, подвергшихся радиоактивному загряз­нению, и с этой целью предпринимается комплекс социально-экономических, экологических, организационно-технических и  иного характера мер для стабилизации ситуации. Это, прежде всего, касается создания в пострадавших регионах особых усло­вий экономического благоприятствования, а именно введение льготного налогообложения, микрокредитования, создание свободных экономических зон. Достижению этой цели послужит и   решение правительства Беларуси о концентрации средств чернобыльской программы на решение актуальнейших задач наиболее пострадавших районов, а также принятие на государ­ственном уровне решения о строительстве жилья для закрепле­ния кадров именно на этих территориях.

С целью усиления инвестиционной активности в 2001 году был принят указ президента Республики Беларусь об установ­лении льготной ставки налогообложения для новых предприятий, создаваемых на наиболее загрязненных территориях.

Сейчас в целом очевиден интерес международного сообщества к чернобыльскому сотрудничеству и налицо практи­ческие попытки что-либо сделать в этом направлении. Об этом интересе свидетельствуют и новые проекты, инициированные ООН, и Чернобыльский форум МАГАТЭ, и принятие очередной,
9-ой чернобыльской резолюции ООН. Международное сообщество признает масштаб постчернобыльских проблем. И, наверное, правильно будет сказать сегодня, что, изучив опыт борьбы с этой проблемой в Украине, в Беларуси и, наверное, наших соседей в  России, нужно сделать правильные, адекватные выводы о том, как действовать в случае возникновения таких катастроф на мировом пространстве.

К сожалению, в нынешних условиях международного черно­быльского сотрудничества есть и то, что огорчает. Я не могу об  этом не сказать. Это, прежде всего, отсутствие координации международных действий Беларуси, Украины и России. Сегодня на международной арене три пострадавшие стороны выглядят разобщенно. Каждый говорит о чем-то своем, чем только способствует принятию неадекватных для наших стран решений на международном уровне. До сих пор не выработан и общий подход к долговременной стратегии реабилитации. Извините, пользуясь случаем, я бы сделал упрек в адрес наших уважаемых академий наук. Наверное, пора консолидироваться и выработать единую научную концепцию и стратегию действий на ближайшую перспективу.

Только совместными усилиями мы справимся со многими болезнями и теми проблемами, которые возникли в этой ситуа­ции, восстановим нормальную жизненную позицию в пострадав­ших от Чернобыльской аварии регионах.

Благодарю вас за внимание. Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Спасибо, Николай Григорьевич, за участие.

Слово надається міністру праці та соціальної політики України Михайлу Миколайовичу Папієву. Будь ласка, 7 хвилин. Підготуватися Педченку.

 

ПАПІЄВ М.М., міністр праці та соціальної політики України. Дякую. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати України! Шановні запрошені! Пані і панове! Як міністр праці та соціальної політики хочу відзначити, що поступове зміщення акцентів чорнобильської проблеми з техногенних до соціальних аспектів сприятиме нарешті приверненню уваги до вирішення проблем кожної конкретної людини. Скажу відверто, що впродовж останніх років ці проблеми постійно накопичувалися та загострю­валися. Думаю, що представники громадських організацій чорно­бильців, присутні в залі, як ніхто інший знають про реальний стан справ. Тому рішення уряду про передачу в 2004 році значної частини повноважень та дев’яти соціальних програм від Міністер­ства з питань надзвичайних ситуацій до Міністерства праці та соціальної політики може стати переломним моментом у даному питанні. Адже Мінпраці, маючи багаторічний досвід надання пільг і допомог населенню, здатне вже сьогодні забезпечити реалізацію заходів, пов’язаних з чорнобильськими проблемами.

Наведу лише один приклад. За підтримки нинішнього уряду Мінпраці лише протягом 2003 року ліквідувало заборгованість з  усіх соціальних виплат і не допускає появи нових. Незважаючи на те, що 90% видатків мають соціальне спрямування, питання погашення заборгованості з чорнобильських виплат є надзвичай­но гострим. За попередні роки чорнобильцям заборговано понад 650 млн грн, в тому числі з фінансування соціальних програм борг становить 386 млн. Точніше, становив, але про це я скажу пізніше. Зайву соціальну напруженість викликає і шестимісячне запізнення у виплаті компенсацій та пільг.

Доводжу до вашого відома, що після передачі соціальних програм до Мінпраці — центрального органу виконавчої влади, відповідального за здійснення соціального захисту громадян у   державі, заборгованість із чорнобильських виплат нарешті почала зменшуватися. Найближчим часом плануємо, як і обіцяно, погасити всю заборгованість. Зокрема, тільки за 3,5 місяця поточного року вже погашено 288 млн грн, що становить 70% усього соціального боргу.

Поліпшенню ситуації сприятиме і створення єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, до якого після впорядкування додамо дані з переданого нам банку даних усіх категорій чорнобильців. Виходячи з цього, ми зможемо виплачувати компенсації безпосередньо потерпілим громадянам.

Надзвичайно гострою є й проблема забезпечення житлом, про неї говорили попередні доповідачі, але Законом “Про Державний бюджет України на 2004 рік” фінансування забезпе­чення житлом чорнобильців передбачено лише в сумі 5 млн грн, що в 10 разів менше, ніж минулого року. Складається враження, що для народних обранців зазначена проблема вдесятеро втра­тила свою актуальність. Ми наполягаємо на тому, щоб ці видатки залишилися хоча б на рівні 2003 року.

Звертаюся до всіх присутніх у цій залі. У Конституції нашої країни записано, що одним з найголовніших завдань сьогодення є розбудова України як соціально орієнтованої держави. І ми повин­ні пам’ятати, що насправді соціально орієнтованою можна назвати тільки ту державу, яка здатна забезпечити основні життєві потре­би кожного окремого її члена. З даного приводу зазначу, що передача всіх соціальних програм під юрисдикцію Мінпраці дала б змогу комплексно підійти до вирішення проблем кожного окремого чорнобильця. Таке рішення стало б іще одним практич­ним підтвердженням задекларованого курсу уряду та парламенту. Однак при прийнятті Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік” ви, шановні народні депутати, проголосували за розмежування програм соціального захисту між двома міністерствами. І доки ми не вирішимо це питання, бюджетні кошти розпорошуватимуться, а система продовжуватиме працю­вати за схемою: у семи няньок дитина без ока.

Шановні учасники парламентських слухань! Попереду в  нашого міністерства — велика робота та багато завдань. Зважаючи на обмежений час виступу, зупинюся лише на деяких з них.

Перше. Відповідно до Програми діяльності уряду “Послідов­ність. Ефективність. Відповідальність” у 2004 році ми маємо забезпечити повне погашення заборгованості минулих років з  виплати пільг та компенсацій громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і найголовніше — не допу­стити виникнення такої заборгованості в подальшому. Для цього з   метою виконання бюджетних програм соціального захисту чорнобильців у Законі України “Про внесення змін до Закону “Про  Державний бюджет України на 2004 рік” слід передбачити збільшення видатків на ці цілі на 241 млн грн. До речі, Міністер­ство праці та соціальної політики має конкретні пропозиції щодо додаткових джерел фінансування цих програм.

Друге. Нам необхідно сформувати єдину політику в державі щодо обрахунку пенсій, пільг та компенсацій для всіх громадян. Відповідно до цього маємо привести до єдиної по Україні системи розрахунки пільг та компенсацій чорнобильцям і здійснювати виплати, виходячи з розмірів прожиткового мінімуму, а не міні­мальної зарплати. Потрібно здійснити ревізію та внести відповідні корективи до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та цілої низки інших нормативно-правових актів.

Третє. Щоб покінчити нарешті з боргами та не допустити в  подальшому їх появи при формуванні проекту Державного бюджету України на 2005 рік маємо передбачити видатки на програми соціального захисту чорнобильців у повному обсязі. З даного питання Міністерство праці та соціальної політики споді­вається на принципову підтримку всіх народних обранців.

Четверте. На часі — підвищення розмірів пенсій інвалідам-чорнобильцям та компенсаційних виплат постраждалим громадянам. Важливим є й питання відшкодування втраченого заробітку чорнобильців, який вони мало до ушкодження здоров’я. Спільно з громадськими об’єднаннями чорнобильців ми працюємо над цим.

І найголовніше — ми повинні перейти на виплату компен­сацій безпосередньо постраждалим громадянам.

Зі свого боку я заявляю, що ми відкриті до відвертого діалогу та співпраці з тими, кому небайдуже, яким буде майбутнє майже 3 мільйонів чорнобильців.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Михайле Миколайовичу.

Слово має перший заступник міністра охорони здоров’я України у зв’язках з Верховною Радою Тимур Вікторович Педченко. Будь ласка, 5 хвилин. Підготуватися Раханському.

 

ПЕДЧЕНКО Т.В., перший заступник міністра охорони здоров’я України у зв’язках з Верховною Радою України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Наслідки найбільшої радіаційної катастрофи сучасності, що сталася на Чорнобильській АЕС, продовжують впливати на життєдіяльність значної кількості населення України. Під наглядом у медичних закладах системи МОЗ на початок 2004 року перебували 2 318 300 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в тому числі 451 800 дітей.

Автоматизований моніторинг стану здоров’я та персо­нальний облік постраждалих здійснюється системою державного реєстру України, в якому накопичено інформацію на 2 170 тис. осіб. На сьогодні серед ліквідаторів особливо виділені ліквідатори 1986 року з дозою опромінення понад 250 мілізівертів. У цій групі 145 осіб перенесли гостру променеву хворобу I–IV ступеня, з них вже померло 52 особи.

Для забезпечення надання медичної допомоги постражда­лим задіяна практично вся мережа медичних закладів — від районних поліклінік до спеціалізованих диспансерів, центрів, яких розгорнуто 13, і клінік науково-дослідних інститутів. Минулого року дитячий спеціалізований центр розгорнуто на базі Вінницької обласної дитячої клінічної лікарні. Ліжкова потужність у спеціа­лізованих стаціонарах сягає 3 тис., внаслідок чого охоплення потерпілих медичними оглядами становить 95–98%, охоплення учасників ліквідації наслідків аварії — 97%, дітей — 99%. За результатами цих оглядів здоровими визнано 15,3% дорослого населення, 5,8% ліквідаторів і 14,1% дітей. Амбулаторним лікуван­ням охоплено 90% осіб, які потребують лікування, стаціонарним обстеженням та лікуванням постраждалі забезпечені на 26–30%, і цей показник з року в рік зростає.

Експертними комісіями встановлення причинного зв’язку хвороб, інвалідності і смерті з наслідками аварії на Чорнобиль­ській АЕС у 2003 році розглянуто понад 11 200 медичних справ, з  яких 8,3 тис. — справи інвалідів та померлих громадян. Причинний зв’язок хвороб і смерті підтверджено у 65% випадків. Інвалідність внаслідок Чорнобильської катастрофи мають понад 75 400 осіб усіх категорій постраждалих та 2 тис. дітей, які пере­бувають під наглядом у лікувально-профілактичних закладах системи МОЗ.

Що стосується показників захворюваності постраждалого дитячого контингенту, то в останні роки встановлена тенденція до  їх стабілізації, зокрема захворюваності на хвороби органів травлення, нервової системи, шкіри та підшкірної клітковини, уроджені вади розвитку. Проте слід зазначити, що у структурі захворюваності дитячого населення за останні два роки з’явилася тенденція до зростання хвороб кістково-м’язової системи. Саме тому увага медиків та науковців останнім часом зосереджується на цій проблемі.

За результатами досліджень Інституту педіатрії, акушерства та гінекології Академії медичних наук України, у дітей, які постійно проживають на територіях радіоактивного забруднення, ця пато­логія зустрічається вдвічі частіше, ніж у дітей з умовно “чистих” територій. При цьому слід також звернути увагу на негативний вплив незбалансованості, недостатності вітамінів та мікро­елементів у раціонах харчування зазначеної категорії дітей.

У спеціалізованих санаторіях системи охорони здоров’я 2003 року оздоровлено понад 38,5 тис. осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з них 36,2 тис. — діти. Продовжується українсько-кубинська програма оздоровлення дітей, в рамках якої у 2003 році пролікувалися та оздоровилися 529 дітей.

На нашу думку, вирішення чорнобильських проблем має базуватися на цілісному підході до потреб і окремих людей, і цілих категорій постраждалих, з пріоритетом інтересів суспільства в  цілому. Міністерство та регіональні заклади охорони здоров’я докладають всіх можливих зусиль для зменшення впливу негатив­них наслідків Чорнобильської катастрофи.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Тимуре Вікторовичу.

Слово має народний депутат Анатолій Варфоломійович Раханський, фракція “Трудова Україна”. Підготуватися Карпачовій.

 

РАХАНСЬКИЙ А.В., член Комітету Верховної Ради України з  питань державного будівництва та місцевого самоврядування (виборчий округ №4, Автономна Республіка  Крим). “Трудова Україна”, міжфракційне об’єднання “Депутати-чорнобильці”, член Парламентської асамблеї Ради Європи. Шановний Адаме Івановичу, колеги, запрошені на парламентські слухання, виборці! Нинішні парламентські слухання повинні були б мати не лише державне, а й європейське та світове значення. Проте як ми можемо донести до країн Європи та світу інформацію про незадовільний стан ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і особливо щодо стану об’єкта “Укриття”, про невиконання Оттавського меморандуму 1995 року країнами “Великої вісімки” і Європей­ським банком реконструкції та розвитку, якщо на такі важливі слухання не запрошені представники посольств, Європейського банку реконструкції та розвитку, акредитовані в Україні? Однак коли розглядаються політичні питання або проводяться депутатські розбірки, вони присутні тут.

26 квітня 2004 року — 18-та річниця Чорнобильської трагедії. Саме в цей день розпочне свою роботу Парламентська асамблея Ради Європи, і ми разом з Олійником як депутати-чорнобильці готуємо звернення до урядів країн “Великої вісімки”, Європей­ського банку реконструкції та розвитку, інших міжнародних органі­зацій щодо невиконання ними взятих зобов’язань з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС згідно з міжнародними угодами. Саме тому участь представників іноземних держав була б украй необхідною сьогодні! Однак це проблеми, які залежать від зовнішніх чинників, а я хочу зупинитися на проблемах і боргах нашої держави перед чорнобильцями.

Постійно спілкуючись із чорнобильцями свого округу, Кримською республіканською асоціацією “Пам’ять Чорнобиля”, Спілкою інвалідів Чорнобиля, Всеукраїнської чорнобильською народною партією, Всеукраїнським громадським об’єднанням “Союз Чорнобиль України”, іншими організаціями чорнобильців, я   дійшов висновку, що з року в рік у державі залишаються нерозв’язаними одні й ті самі чорнобильські проблеми.

Найбільш актуальними є питання соціального захисту громадян, безпосередньо постраждалих внаслідок радіоактивного опромінення, погашення заборгованості з компенсаційних виплат та допомог за минулі роки.

Особливо гострою залишається також проблема забез­печення житлом постраждалих громадян, на черзі перебувають понад 24 тис. сімей. Для їх забезпечення необхідно на сьогодні більш як 2 млрд грн, але протягом останніх років, на жаль, виділяється лише 1% потреби, а цього року взагалі передбачено коштів у 10 разів менше, ніж 2003 року.

Близько 10 тис. сімей переселенців очікують на перерахунок виплат і компенсацій за втрачене нерухоме майно. Не вирі­шується питання про повернення чорнобильцям компенсаційних виплат банком “Україна” у зв’язку з його ліквідацією. Тобто державі необхідно терміново вирішити питання погашення забор­гованості з чорнобильських виплат на суму більш як 650 млн грн.

Це свідчить про те, що чорнобильська проблема з техно­генної переростає в соціальну, і вирішувати її, на мою думку, повинен єдиний державний орган. Неможливо вважати правиль­ним, коли пенсійні справи, частину житлових справ чорнобильців вирішує одне міністерство, а медичні та оздоровчі програми залишаються в підпорядкуванні іншого міністерства, якому більше уваги слід приділяти стану об’єкта “Укриття”, адже там небезпека ще існує. Це породжує неуважне, навіть безвідповідальне ставлення цих міністерств до проблем чорнобильців. І, на мій погляд, Верховна Рада рано відмовилася від профільного комітету з проблем чорнобильців (Оплески).

Нещодавно мені разом з відомим журналістом-чорно­бильцем, який присутній тут, Олегом Петровичем Гусєвим довелося зустрітися з ліквідатором наслідків аварії на ЧАЕС з перших годин її виникнення, пожежником, капітаном внутрішніх військ, інвалідом Анатолієм Івановичем Терницьким, який разом з   дружиною-інвалідом третій рік мешкає у гаражі в місті Вишневому, куди він потрапив внаслідок примусового виселення взимку з купленої ним на законних підставах квартири. Дійшов до  Європейського суду з прав людини! Я вважаю, що держава повинна вирішити це питання, а не заставляти цю людину за 350 грн доходити до Європейського суду з прав людини.

Закінчуючи, я хотів би сказати і попросити вас (для протоколу): депутати-чорнобильці пропонують ввести посаду постійного представника Верховної Ради України... (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Анатолію Варфоломійовичу. Ви абсо­лютно справедливо критикуєте іноземні держави, які залишили нас сам на сам із цією проблемою, але ви добре знаєте, що їхні представники мають право з’являтися в ложі дипломатів і без запрошення. Якби їм це пекло, то вони там сиділи б.

Будь ласка, слово має Ніна Іванівна Карпачова, уповнова­жений Верховної Ради України з прав людини. Підготуватися Грязєву.

 

КАРПАЧОВА Н.І., уповноважений Верховної Ради України з  прав людини. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати України! Шановні гості! Шановні учасники парламент­ських слухань! Дорогі чорнобильці! Дозвольте подякувати органі­заторам парламентських слухань за надану можливість висловити позицію уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо надзвичайно важливої Чорнобильської проблеми, а також напередодні 18-ої річниці катастрофи вклонитися ліквідаторам за їхні подвиг і мужність.

Стан дотримання прав громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, є предметом постійного моніторингу уповноваженого з прав людини. Ще в першій щорічній доповіді уповноваженого цій темі було присвячено спеціальний окремий розділ і визначено цю проблему як пріоритетну в діяльності уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Крім того, соціальний захист потерпілого населення є пріоритетом, як відомо, і державної політики в подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи. Тому в доповіді було висловлено занепокоєння незадовільним станом дотримання прав постраждалих чорнобильців.

Дотепер ситуація, звичайно, змінилася, але, на жаль, не на краще. Насамперед простежується негативна динаміка фінансу­вання чорнобильських проблем, внаслідок чого в поточному році реалізується лише п’ята частина встановленого законом обсягу соціальних прав потерпілих. Без будь-якого обґрунтування (я  звертаю вашу увагу, шановні учасники слухань) у Державному бюджеті України на 2004 рік вдвічі були скорочені програми забезпечення чорнобильців ліками, санаторно-курортним лікуван­ням, в 10 разів — забезпечення житлом, про що сьогодні вже йшлося. Це при тому, що в потерпілих районах, за оцінками фахівців, смертність серед новонароджених сягнула рівня 1913 року. Якщо в минулому році оздоровилася лише кожна
10-та дитина, то в поточному, з урахуванням зростання вартості путівок, реально реалізувати законне право на оздоровлення і санаторно-курортне лікування зможе лише кожна 25-та дитина, визнана потерпілою.

Сьогодні Микола Григорович Войтенков, депутат парламенту Білорусі, наш шановний гість, розповів (ви, напевне, звернули увагу), що 300 тис. дітей безоплатно мають щодня гаряче харчу­вання. Так, Білорусь сьогодні може собі це дозволити, і ви знаєте, за рахунок чого. На жаль, наші діти цього позбавлені, і ми також знаємо, чому так відбувається.

За інформацією Міністерства охорони здоров’я, не врегу­льовано питання щодо фінансування лікування важкохворих за межами своєї області. Не забезпечено повноцінне функціонування державного реєстру постраждалих осіб. Таке шокуюче порушення прав потерпілих щоразу приголомшує людей. Проте люди вже почали оговтуватися і буквально беруть в облогу різні структури, зокрема й офіс омбудсмана, вимагаючи допомоги в захисті своїх порушених прав.

Відомі рішення влади спровокували цілу низку таких рево­люційних ініціатив чорнобильців. Зокрема, щодо скасування урядової постанови № 836 майже восьмирічної давнини, якою виплати чорнобильцям визначені в десятки разів меншими, ніж встановлено законом. Інваліди-ліквідатори вимагають також індексації пенсій і компенсацій відповідно до статті 67 Закону “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. До речі, пенсії інвалідів — колишніх військовослужбовців строкової служби становлять близько 150 грн, тобто майже вдвічі менше мінімального прожит­кового рівня в державі.

У своїх зверненнях, спрямованих, зокрема, до Прем’єр-міністра Віктора Януковича, я як уповноважений з прав людини висловила підтримку вимогам учасників згаданих акцій протесту і  запропонувала вжити заходів з метою поновлення прав потерпілих.

Безперечно, уповноважений з прав людини всіляко підтри­мує і ті зміни, які мають бути негайно внесені до Закону “Про  Державний бюджет України на 2004 рік”, про що сьогодні вже йшлося в доповіді міністра Григорія Васильовича Реви. Готується також конституційне подання щодо відповідності Конституції України низки законодавчих і нормативних актів з  питань захисту громадян, постраждалих внаслідок Чорнобиль­ської катастрофи.

Шановні учасники парламентських слухань! На жаль, дуже обмаль часу, і на завершення свого виступу я хочу сказати, що підстав для оптимістичного погляду в майбутнє ні у постраждалих, ні у тих, хто справді опікується і вболіває за долю чорнобильців, на жаль, немає. Проте будемо сподіватися на краще і будемо для того солідаризувати наші зусилля.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ніно Іванівно.

Слово має народний депутат Анатолій Дмитрович Грязєв. Підготуватися Бебешку.

 

ГРЯЗЄВ А.Д., член Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (багатомандатний загально­державний виборчий округ, СПУ). Фракция Социалистической партии Украины. Уважаемые участники парламентских слушаний! Уважаемый Адам Иванович! Прошло уже немало времени со дня аварии на Чернобыльской атомной электростанции. Объективно говоря, за послеаварийный период немало сделано для смягче­ния ее последствий. Но и сегодня количество проблем, подлежа­щих разрешению, не уменьшилось, а скорее наоборот: экологи­ческие, социальные, психологические, медицинские и иные негативные проявления обостряются и принимают системный характер. При этом их преодоление происходит в условиях экономической нестабильности.

Следует отметить, что представители власти, по отношению к которой социалисты находятся сегодня в оппозиции, часто используют экономический аргумент в оправдании провалов ликвидации последствий Чернобыльской катастрофы, намеренно забывая о том, что именно они несут прямую ответственность за  такое состояние экономики. Мы считаем, что, в первую очередь, власть в корне должна пересмотреть свое отношение к  проблемам Чернобыля, ибо от нее и только от нее зависит в  будущем их разрешение. По нашему мнению, недопустимым является тот факт, что в Украине до сих пор нет четких ориентиров дальнейшей стратегии преодоления последствий аварии на ЧАЭС. Во многом этим и объясняется нынешнее ненор­мальное положение дел с мерами по ликвидации последствий катастрофы, которое должно быть изменено. Власть должна уяснить для себя, что преодоление последствий аварии — это ее приоритетная задача, поскольку данные вопросы долговременны, остры и социально значимы. Социалисты надеются, что парла­ментские слушания внесут свой вклад и послужат серьезным толчком в деле преодоления косности чиновников всех уровней в столь важном для всего общества вопросе.

Серьезной проблемой является исполнение принятых зако­нов, связанных с Чернобыльской аварией. Я могу приводить множество фактов их несоблюдения. Стало правилом, когда люди из правительства при разработке бюджета и определении объемов финансирования чернобыльских программ игнорируют законодательные нормы, а за этим стоят наши граждане. Отсутствие необходимых лекарств, путевок для оздоровления, их неадекватная компенсация, задолженность, жилищные пробле­мы — это уже обычный подход представителей власти к исполне­нию определенных законами льгот для чернобыльцев. Об этом свидетельствуют многочисленные жалобы из всех уголков Украины. У меня на руках одна из них — от благотворительного Фонда помощи детям Чернобыля из Ивано-Франковска, я в качестве депутатского запроса направлю ее, кому следует.

Не соблюдаются требования законодательства и при обра­щении чернобыльцев в различные инстанции. Годами люди не  могут добиться вразумительных ответов по своим проблемам, месяцами ждут приемов у высокопоставленных лиц. К примеру, уже более месяца чернобыльцы из Харькова стоят под Кабинетом Министров в надежде встретиться с Премьер-министром или вице-премьер-министром, но, увы, они до сих пор не услышаны. Еще раз повторяю: несоблюдение чернобыльского законо­дательства у нас стало повседневным явлением, и, несмотря на  вопиющие нарушения законов, никто за это не понес никакой ответственности, таких примеров нет.

Положение с соблюдением законодательства требует неотложного разрешения, подобное отношение к законам недо­пустимо, так как сама проблема неисполнения законов крайне опасна, она разлагает всю систему власти, да и общества в  целом. По мнению социалистов, в рекомендациях парламент­ских слушаний следует предложить Генеральной прокуратуре рассмотреть на своей коллегии вопрос о соблюдении чернобыль­ского законодательства и принять соответствующие меры проку­рорского воздействия.

Особо следует остановиться на проблеме радиационной безопасности, особенно в зоне отчуждения. Главным здесь является превращение объекта “Укрытие” в экологически без­опасную систему. Но и тут имеется немало серьезных недостатков. Допущено серьезное отставание от перво­начального плана выполнения мероприятий по данному вопросу. Кроме того, по заключению специалистов, новое укрытие “Арка” не гарантирует абсолютную надежность конструкции. То есть проблем много, и, тем не менее, данный проект настойчиво продавливается. Социалисты считают, что такие действия неприемлемы, и мы предлагаем пока его не утверждать, а сформировать при Кабинете Министров...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Анатолію Дмитровичу.

Слово має Володимир Григорович Бебешко, член-кореспондент Академії медичних наук України. Підготуватися Баснету.

 

БЕБЕШКО В.Г., член-кореспондент Академії медичних наук України. Вельмишановний головуючий! Вельмишановні народні депутати України! Я з великою насолодою сьогодні слухаю виступи щодо чорнобильських програм, і хочу зауважити, що майбутнє ґрунтується на успіхах сьогодення. Минув рік після аналогічних парламентських слухань у 2003 році. Що змінилося з  того часу: чи стали ми жити краще, чи стали краще жити наші чорнобильці, чи все робиться так, як повинно робитися?

Хочу сказати, що академічна наука на сьогодні змогла зробити все можливе: більш як 30 тис. осіб обстежено у стаціо­нарах і клініках. Наша регіональна медицина робить все можливе: 58 тис. громадян отримали лікування у стаціонарах радіаційного захисту. Це вкрай важливо, але цього зовсім не досить.

Ми сьогодні можемо сказати, скільки напрацювали доку­ментів і для Верховної Ради, і для Кабінету Міністрів, які повинні виконуватися, але, на превеликий жаль, ми їх реально не можемо виконувати, впроваджувати через те, що немає через кого, через що і за які фінанси.

Чорнобильська медична наука України здобула міжнародне визнання. На сьогодні ми працюємо за трьома вкрай важливими програмами — це і онкологія, і радіаційно індукована катаракта, і  лейкемії. Академіки Возіанов і Романенко нагороджені золотою медаллю за найкращу роботу щодо раку сечового міхура, і це також визнання діяльності нашої академії.

Ми дуже раді, що отримали нарешті 20,6 млн грн для закінчення 11-річного довгобуду — патолого-анатомічного кор­пусу, де ми зможемо отримати і нове апаратурне забезпечення, і  нові медикаменти, і нові реактиви для того, щоб працювати на  тому рівні, на який ми сьогодні заслуговуємо. Дякуємо вам, шановні товариші депутати, бо це завдяки вам зроблено.

Однак для нас основна проблема на сьогодні — це проблема фінансування. Погляньте, яка ситуація склалася. Фінансування наукових досліджень, що здійснювалося через Міністерство з питань надзвичайних ситуацій, сьогодні прирів­нялося до нуля. Академія медичних наук на сьогодні піднялася, і  слава Богу, тільки завдяки цьому ми ще виживаємо. Втручання віце-прем’єр-міністра Азарова вселило надію, що ми зможемо чорнобильську науку підняти, на це планується виділити близько 10 млн грн. Однак чи реалізуються ці плани, чи дійдуть ці гроші до  виконавців раніше, ніж жорстке законодавство щодо сплати внесків до Пенсійного фонду повністю зруйнує структуру наукових установ?

Оптимізму позбавляє і відставання законодавчої бази від потреб сьогодення, невизначеність перспектив. Фактично ми працюємо поза правовим полем. До сьогодні не внесені зміни до  Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської ката­строфи”, не набула офіційного статусу Національна програма мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи на період до 2010 року. Кожен уряд, кожен Прем’єр-міністр давали доручення, були навіть розпорядження Президента Леоніда Кучми, але вони не виконані й до сьогодні. Так, ніби проблеми Чорнобиля і немає, але вона є.

Ось погляньте, що робиться. Зростає кількість захворювань на рак щитовидної залози, інші пухлини, так звані солідні, і непух­линних захворювань. Це все те, що сьогодні перебуває в полі зору медицини. Найближчими роками очікується зростання лейкемії серед учасників ліквідації наслідків аварії. Погляд у майбутнє, на превеликий жаль, затьмарює демографічна криза, незадовільний стан здоров’я постраждалого дитячого населення, про це вже говорили, та результати генетичних досліджень, які свідчать про нестабільність геному, і з цим пов’язана в майбутніх поколіннях дефектура.

На сьогодні є чотири основні проблеми, які ми повинні вирішити.

Перша з них — це проблема моніторингу і надання кваліфікованої медичної допомоги. Ми можемо надавати допо­могу навіть тим, хто переніс такі захворювання, як гостра проме­нева хвороба.

Проблема дозиметричної паспортизації. Припинена про­точна дозиметрація — це єдине джерело унікальної інформації для   прийняття рішень Верховною Радою, Кабінетом Міністрів тощо. А це свідчить про те, що є райони, де сьогодні на мало­забруднених територіях ми знову можемо...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Володимире Григоровичу, ваш час, на жаль, вичерпаний, вас вже не чують.

Ну, будь ласка, продовжуйте. Володимире Григоровичу, 30 секунд у вас.

 

БЕБЕШКО В.Г. Я хотів би сказати, що сьогодні третя проблема — це проблема державного реєстру. Вона вкрай болюча, треба його відновити, тому що це знову-таки джерело справедливої інформації для того, щоб Верховна Рада, Кабінет Міністрів могли приймати рішення.

Сьогодні говорили про медичне та біофізичне забезпечення робіт з перетворення об’єкта “Укриття” в екологічно безпечну систему. Ми вриваємося в нову сферу діяльності, досі невідому, і  будемо працювати з відкритим джерелом плутонію, з яким ще не  працювали. Це вкрай важкий і дуже шкідливий для здоров’я фактор, який має у прямому сенсі життєво важливе значення.

На завершення хочу звернути вашу увагу на вірш, написаний Степаном Руданським ще 1857 року. У вірші “Могила” поет перед­бачив те, що трапилося в 1986 році:

Чорнобилю много!

Подивіться, люди!

Но Бог святий знає,

що то за рік буде...

Де була калина, там нап’ята буда,

на верху могили

чорнобилю груда...

І димить чорнобиль,

Заким запалає.

І “Вічную пам’ять”

Божий птах співає.

Я передам до комітету пропозиції, які хотілося б включити до рекомендацій нинішніх парламентських слухань (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Манодж Баснет, заступник постійного представ­ника ПРООН в Україні. Підготуватися Олійнику.

 

БАСНЕТ МАНОДЖ, заступник постійного представника ПРООН в Україні. Для мене велика честь бути присутнім у парла­менті України, представляючи Програму розвитку Організації Об’єднаних Націй.

Останнє десятиліття ми в ПРООН опікуємося проблемами подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, які справили значний вплив на соціальні, економічні та екологічні показники життя тисяч людей. Наслідки Чорнобильської катастрофи і надалі негативно впливають на людський розвиток на забруднених територіях, а саме сприяння людському розвитку є пріоритетним у діяльності і ООН, і ПРООН. Посилаючись на вислів Генерального секретаря ООН Кофі Аннана, можна сказати, що ми переходимо на  довгостроковий підхід, який передбачає надання підтримки людям та громадам, які найбільше постраждали, і таким чином продовження процесів реабілітації та розвитку.

Підтримка місцевих органів влади і місцевих громад у плануванні, створенні та реалізації ініціатив з приводу поліп­шення ситуації є пріоритетом для ПРООН. Програму розвитку та  реабілітації чорнобильських територій можна назвати пілотним проектом, який охоплює три області, що найбільше постражда-
ли, — Житомирську, Київську і Чернігівську. Пілотним проектом охоплено близько 40 селищ та сіл, 50 територіальних громад, 7 тис. сімей і домашніх господарств, які активно долучилися до  цих ініціатив з розвитку та виправлення ситуації. Відійшовши від моделі, яка була зорієнтована на жертв, перейшовши до більш партнерських відносин, члени громад, які проживають у тих насе­лених пунктах, обирають такий підхід, який дає їм можливість бути впевненим у своєму майбутньому.

Проекти місцевого рівня здійснюються переважно у сфері соціально-економічного та екологічного оздоровлення. Є також приватні ініціативи, які беруть у свої руки місцеві громади, що працюють як партнери з місцевими органами влади. Таким чином на місцевому рівні вони мобілізують ресурси, і це сприяє поліпшенню ситуації.

Ми цінуємо всі ініціативи, які уряд України розпочав через пілотні проекти, про які я щойно згадав, і таким чином ми зрозуміли, що оздоровлення та розвиток — це найкращий шлях, коли йдеться про мобілізацію зусиль людей, які живуть на радіо­активно забруднених територіях. У цьому важливою є співпраця з місцевими органами влади.

Наш досвід також вказує на те, що настав час підвищити ефективність альтернативних напрямів політики і планів для того, щоб надати підтримку постраждалим громадам, підтримати їх, організувати та мобілізувати місцеві й зовнішні ресурси, а також реалізувати ініціативи щодо розвитку та оздоровлення.

Ми відчуваємо значну підтримку ПРООН з боку Міністерства з питань надзвичайних ситуацій і Комітету Верховної Ради з  питань екологічної політики, а також ряду урядових установ. Ми  готові до тісної співпраці з парламентом та урядом України у  розробці нового законодавства з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, а також національної програми оздоровлення після Чорнобильської аварії для того, щоб забез­печити задоволення всіх потреб потерпілих з використанням передового досвіду. Японський, канадський та швейцарський уряди нещодавно оголосили про новий раунд надання допомоги, і в рамках цієї ініціативи ми будемо розширювати нашу діяльність для того, щоб охопити всі території, які постраждали внаслідок Чорнобильської аварії. Разом з вами, з вашим урядом ми будемо продовжувати співпрацю для поліпшення ситуації.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має народний депутат Борис Ілліч Олійник. Підготу­ватися Шершуну.

 

ОЛІЙНИК Б.І., член Комітету Верховної Ради України у   закордонних справах (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Дякую. Дорогі чорнобильці! Не мені вам говорити, що ця катастрофа невимірна за жорстокістю завданого удару по генофонду нації та психофізичному стану населення, по довкіллю, але не менш тяжкої руйнації од вибуху на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС зазнала й українська культура. Як зазначає головний спеціаліст з питань культурології МНС Ростислав Омеляшко, сумарна площа відселених зон українського Полісся досягла нині 4125 км², а прилегла відчужена зона з боку Білорусі перевищила 6 тис. км². Виходячи з цих та інших не менш тривожних фактів, я й хочу за дорученням чорнобильців зачитати відкритого листа, адресованого Голові Верховної Ради України.

“Вельмишановний Володимире Михайловичу! Аварія на Чорнобильській АЕС, яку обґрунтовано кваліфікують як найбільшу техногенну й екологічну катастрофу сучасності, поставила на грань загибелі цілий материк прадавньої духовної спадщини нашого народу. Внаслідок відчуження радіоактивно забруднених територій назавжди зникає з лиця землі історично сформований цілісний етнокультурно-мовний ареал, в українському Поліссі гинуть пам’ятки матеріальної культури та історії.

З метою порятунку і збереження національних надбань відповідно до Постанови Верховної Ради України від 1 серпня 1990 року в 1991 році була створена спеціалізована історико-культурологічна експедиція Мінчорнобиля України, яка з 2001 року реорганізована в Центр захисту культурної спадщини від над­звичайних ситуацій МНС України (ЦЗКС), що функціонує на госп­розрахункових засадах.

Завдяки подвижницькій праці багатьох науковців за минулі роки обстежено понад 300 населених пунктів центрального Полісся та 85 переселенських поселень, зібрано унікальний музейно-архівний фонд, що налічує вже 8,5 тис. експонатів та близько 65 тис. наукових архівних документів, зокрема 1700 годин аудіо- й відеозаписів тощо. Сьогодні Центр захисту культурної спадщини займається формуванням окремого музею-архіву, який покликаний відтворити, зберегти для нащадків неповторний культурно-історичний образ втраченого Поліського краю.

Однак цей аспект чорнобильської проблематики досі не отримав належної державної підтримки, як і невиправдано випав зі схваленого Кабінетом Міністрів проекту Національної програми мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи на 2001–05 роки та на період до 2010 року. Більш того, через відсутність у Держав­ному бюджеті України коштів на четвертий рік фінансування програми наукового забезпечення робіт, щодо якої фінансувалася діяльність ЦЗКС, подальша доля самого центру та зосередженого тут музейно-архівного фонду поліської етнокультури викликає серйозне занепокоєння, адже очевидно, що без стабільного фінансування, лише на госпрозрахунковій основі ні музейні, ні архівні заклади існувати не можуть. Щоб виправити критичне становище, яке склалося, необхідно терміново розв’язати пробле­му фінансування робіт центру в поточному році, а також перед­бачити у проекті Держбюджету на 2005 рік окремим бюджетним рядком на фінансування діяльності за програмою “Комплектуван­ня та утримання музейно-архівного фонду” близько 250 тис. грн”.

Листа підписали академіки Дзюба, Тронько, Юхновський
і аз многогрішний.

Я знаю, що ми в неоплатному боргу перед вами, чорнобильці, але саме до вас звертаюся. Бо якщо стираються з  лиця землі цілі села, то найстрашніше, коли вони зітруться
і з пам’яті.

Спасибі вам за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Борисе Іллічу.

Слово має народний депутат Микола Харитонович Шершун. Підготуватися Шестопалову.

 

ШЕРШУН М.Х., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (виборчий округ №157, Рівненська область). Фракція Аграрної партії України. Шановний головуючий! Шановні колеги, запрошені! Поглянути на  чорнобильські проблеми крізь призму майбутнього досить складно. Адже древні казали, що дивитися в те, що буде попереду, треба з оптимізмом, інакше багатообіцяюче завтра перетвориться на сіре сьогодення.

На жаль, як би мені не хотілося, але дивитися в майбутнє щодо вирішення чорнобильських проблем оптимістично я не можу. Перш за все тому, що протягом років, які минули після аварії, ми (маю на увазі і уряд, і депутатів, і вчених, і передовсім профільне міністерство) так і не зуміли визначити реальні больові точки, на які потрібно було б найперше спрямувати кошти. Ми не зробили головного: не зупинили зростання захворюваності серед постраждалих, не зробили жодного науково обґрунтованого серйозного кроку, щоб відновити, вилікувати постраждалі терито­рії і зняти нарешті з них тавро забруднених. Тому я глибоко переконаний: якщо говорити про майбутнє, треба робити кон­кретні кроки для того, щоб бути впевненим, що ці території жодним чином не будуть відрізнятися від решти. Безперечно, для цього потрібні кошти та час. Однак і час спливає, і коштів бракує.

Катастрофічна ситуація з фінансуванням закупівлі ліків, амбулаторного лікування, оздоровлення чорнобильців. Я вже не  акцентую увагу на забезпеченні житлом. Хвороби, які перед­бачали науковці, сьогодні, через 18 років після аварії, тільки почи­нають прогресувати. Тому лікування й оздоровлення постражда­лих має бути одним із пріоритетів чорнобильських програм. До  речі, медики свідчать, що повноцінне оздоровлення дитини раз на рік вдвічі поліпшує її самопочуття. Проте й тут мало перспективного оптимізму, бо тільки 2% потреби на сьогодні реально фінансується, тобто одна дитина може отримати путівку раз на 12 років.

Звичайно, ситуацію можна було б поліпшити, активно використовуючи оздоровчі заклади на місцях, але МНС пропозиції з місць просто ігнорує, відповідний маємо і результат: на сьогодні в Рівненській області жодна людина, жодна дитина не оздоров­лена, хоча на цей період минулого року було оздоровлено більше тисячі дітей.

Хочу наголосити, що бездумне адміністративне рефор­мування призвело до розформування єдиного центрального органу, який опікувався проблемами постраждалих територій. Сьогодні ними опікуються майже всі — і МНС, і Міністерство праці та соціальної політики, і Міністерство охорони здоров’я, й інші, але згідно з народною мудрістю у семи няньок дитя без ока. Так  буде і з проблемами чорнобильців, бо колективна праця дозволяє “сачкувати” й уникати конкретної відповідальності.

Тому на часі створення єдиного центрального органу, який опікуватиметься постчорнобильськими проблемами, його функції не мають зводитися лише до вибивання коштів та їх розподілу. Цей орган повинен залучити науковців до прийняття рішень з  метою реалізації багатогранної системи контрзаходів щодо мінімізації наслідків катастрофи. Зрештою, він повинен ініціювати зміни до чинного законодавства і створювати умови для того, щоб забруднені території ставали самодостатніми, щоб вони почали відроджуватися.

До речі, перший такий крок я вже зробив, внісши законо­проект “Про внесення змін до Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” щодо господарського та  економічного відродження цих територій, а в результаті МНС робить усе, щоб він не був прийнятий, наводячи, м’яко кажучи, дуже суперечливі обґрунтування.

Завершуючи свій виступ, хочу ще раз виокремити свої пропозиції до уряду.

Перше. Створити єдиний центральний орган виконавчої влади, який опікуватиметься вирішенням постчорнобильських проблем.

Друге. Відновити припинені останнім часом багаторічні науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи з чорнобиль­ської проблематики з відповідним бюджетним фінансуванням. Разом з тим і науковцям слід підвищити ефективність своїх наукових досліджень та зайняти більш активну науково виважену позицію.

Третє. Завершити погашення заборгованості із соціальних виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Четверте. Фахово розглянути пропозиції щодо правового режиму забруднених територій.

П’яте. Зосередити зусилля на реанімації постраждалих екосистем.

І на завершення. Мета всіх чорнобильських програм має бути єдина — зробити все, щоб припинити зростання захво­рюваності серед постраждалих, а тавро “забруднені території” залишилося страшною історичною згадкою.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має В’ячеслав Михайлович Шестопалов, академік Національної академії наук України. Підготуватися Броннікову.

 

ШЕСТОПАЛОВ В.М., академік Національної академії наук України. Шановні народні депутати! Шановні колеги! На минуло­річних парламентських слуханнях з проблем подолання наслідків Чорнобильської катастрофи було прийнято рішення про необхід­ність суттєвого поліпшення на державному рівні ефективності комплексного захисту населення, активізації робіт за різними напрямами. Про деякі результати робіт за минулий рік уже говорилося з цієї трибуни, але є досить специфічні результати, які також потребують вашої уваги.

Так, не знаю, чи вам відомо, що в МНС успішно проводиться фактично руйнація чорнобильської частини управлінської структу­ри із скороченням фахівців, які мають досвід робіт з чорнобиль­ської проблематики. Всупереч минулорічним парламентським рішенням здійснюється політика розпорошення єдиної системи захисту постраждалих громадян по різних міністерствах. На  рішення парламенту про необхідність суттєвого підвищення ролі наукового супроводу в системі заходів щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи достойну відповідь дав Мінфін, до речі, на чолі з відомим науковцем, — він не лише не  збільшив, а й узагалі викреслив з бюджету відповідні кошти на  цю кляту науку. Та й дійсно, з нею слід кінчати, адже, пере­фразовуючи відомий вислів нашого колишнього вождя, можна наголосити, що коли немає знань, то немає й проблем (Оплески).

Оскільки ще трохи знань залишилося, то мушу вам підтвер­дити, що, наприклад, роботи з дозиметрії та радіаційної гігієни припинені. Більш як у 400 населених пунктах отримують молоко з  підвищеною радіоактивністю. Це стало можливим в умовах розпаювання небезпечних земель і відсутності відповідних заходів, адже практичні роботи за цим напрямом згорнуті.

Роботи в галузі поводження з радіоактивними відходами ледве жевріють, а ті, що виконуються зарубіжними компаніями за  міжнародні кошти, дуже низької якості. Так, побудоване французькою фірмою сховище відпрацьованого ядерного палива повністю забраковане, і необхідно починати його будувати майже спочатку.

Концептуальний проект нового “Укриття” розроблений зарубіжними фірмами на дуже низькому рівні. Досвід роботи із  зарубіжними фірмами з цих проблем показує, що узгодження урядом цього проекту з побажанням врахувати численні заува­ження наших фахівців є недостатнім для їх безумовного враху­вання. Необхідна надійна дієва державна система запобігання таким прорахункам надалі. Потрібно створити незалежну робочу групу з наших досвідчених фахівців для відстежування всіх основ­них елементів проектування і будівництва цього важливого об’єкта, оскільки недостатньо контрольовані нами проектування і  будівництво можуть призвести до надмірних дозових наванта­жень, до вже наших, а не зарубіжних, великих фінансових втрат у майбутньому і навіть до серйозних аварій.

Програма поводження з радіоактивними відходами майже не фінансується, тоді як є нагальна потреба прискорити будівництво сховища радіоактивних відходів “Вектор”, розширити сховище “Буряківка”, провести роботи з консервації сховища “Підлісний”. За будь-якої стратегії необхідно терміново розпочати серйозні планові роботи з обґрунтування створення глибинного геологічного сховища високоактивних відходів на території зони відчуження. Виконані нами попередні дослідження свідчать, що територія цієї зони є перспективною для створення такого сховища, а вартість його будівництва може бути в багато разів нижчою, ніж за кордоном.

За таких умов ми вважаємо, що парламенту, і особливо парламентській більшості, яка відповідає за цей уряд, необхідно почати рішучі дії щодо нормалізації становища з усім комплексом чорнобильських справ. Адже минулий рік спрацював не на їх поліпшення, а на погіршення.

Необхідно нарешті перейти до термінового створення Державного комітету з питань ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Йому слід передати всі відповідні функції від МНС, а   також вирішення проблем Чорнобильської АЕС, об’єкта “Укриття”, захист територій і населення від техногенної і природ­ної радіації. Адже більш як третина території України знаходиться в зоні активного продукування родону із земних надр, і цією проблемою на державному рівні системно ніхто не займається.

Хочу наголосити, що ми активно працюємо над підготовкою відповідних базових документів щодо комітету і запрошуємо до  співпраці. Однак ми також розуміємо, що потрібна серйозна політична воля і відповідні дії з боку і парламенту, і Кабінету Міністрів, щоб зрушити справу в потрібному позитивному напрямі.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, В’ячеславе Михайловичу.

Слово має народний депутат Володимир Костянтинович Бронніков. Підготуватися Андрєєву.

 

БРОННІКОВ В.К., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (виборчий округ №81, Запорізька область). Уважаемые граждане Украины! Уважаемые гости, все, кого волнуют проблемы преодоления последствий катастрофы мирового масштаба — аварии на четвертом блоке Чернобыльской АЭС!

Позволю себе отнять ваше время, чтобы высказать соображения человека, являющегося непосредственным участни­ком событий 1986 года. Я был одним из технических руководи­телей пуска первого, второго и третьего блоков Чернобыльской АЭС. Так случилось, что уже в первый день катастрофы пришлось принять на себя обязанности главного инженера станции. Здесь много говорилось о последствиях, социальных и научных. Я буду говорить о коренных причинах этой аварии и о том, как мы с ними справляемся.

Большая часть из 18 лет после катастрофы прошла в усло­виях независимости Украины, в период социально-экономи­ческого кризиса. В эти годы шло осмысление роли и места Украины в мире, достаточности ее общей культуры для безопас­ного использования атомной энергии. МАГАТЭ определило коренные причины Чернобыльской аварии так: недопустимые недостатки конструкции ядерной установки, выявленные ошибочными действиями персонала при выполнении необосно­ванных указаний руководящего персонала.

Итак, недопустимо эксплуатировать ядерные установки, безопасность которых при неумышленных ошибках персонала недоказана. Недопустимо неквалифицированное управление атомной энергетикой на всех уровнях. Необходимо наличие у  персонала приверженности культуре безопасности, заключа­ющейся в строгом соблюдении норм и правил, процедур и их изменений.

Разберем по составляющим, какие выводы сделала Украина, как она им следует. Мир, понимая, что у нас нет собственной научной инженерной базы в атомной энергетике, видя наши судороги в преодолении кризиса, по сути дела, заставил нас остановить Чернобыльскую АЭС. Но и спустя более чем три года мы не имеем четкой программы действий, не можем сформулировать, чем нам надо помочь, не в состоянии эффек­тивно использовать деньги, выделяемые бюджетом на снятие с эксплуатации. У нас работают 13 реакторов, готовимся ввести в  эксплуатацию еще два, но до сих пор в ядерной энергетике мы говорим не со своего голоса. Мы так и не создали собственной научно-инженерной школы, хотя много, порой с патетикой, говорим об этом. Такого себе не позволила ни одна страна, а ведь мы пережили Чернобыль!

Неквалифицированное управление также отнесено к корен­ным причинам аварии. Оно привело к ошибкам, приведшим к  аварии, и к ошибкам при ликвидации последствий аварии. Все страны и компании, использующие атомную энергию, прове­ли необходимые организационные мероприятия таким образом, чтобы и на высшем государственном уровне, и в эксплуати­рующих организациях решение принимали люди, прошедшие всю необходимую цепочку подготовки, соответствующим образом аттестованные, отвечающие принципам культуры безопасности. Соблюдаются ли эти принципы в Украине? Нет! И в цепочке государственного управления, и в цепочке хозяйственного управ­ления в атомной энергетике порой вырабатываются команды, которые не стыкуются с культурой безопасности. Такого не позволяет себе ни одна страна, а ведь мы пережили Чернобыль!

Мы вправе гордиться персоналом атомной энергетики Украины. Сотни наших специалистов работают в атомной энер­гетике России, десятки наших специалистов работают в атомной энергетике дальнего зарубежья. Уходят очевидцы и участники Чернобыля, которые взращивали культуру безопасности. На  место уехавших пришла молодежь. Она эксплуатирует давно налаженную технику, но в то же время видит отход ряда руководителей от морали и культуры безопасности, превалиро­вание личной корысти. Рвется связь времен. Может ли хоть одна страна обойтись без преемственности? Конечно, нет, а ведь Украина пережила Чернобыль!

Еще об одном аспекте. Мы не сделали должных выводов из  Чернобыльской катастрофы об умении страны локализовать техногенную катастрофу и минимизировать ее последствия, об умении перевести аварию, как говорят специалисты, в штатный режим. Но об этом здесь уже много говорилось, и мы должны признать, что до сих пор не можем перевести Чернобыльскую катастрофу в штатный режим с тем, чтобы реабилитировать и себя, и территорию, пострадавшую вследствие этой катастрофы.

Спасибо за внимание (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Володимире Костянтиновичу.

Слово має Юрій Борисович Андрєєв, президент Всеукраїн­ського громадського об’єднання “Союз Чорнобиль”. Підготуватися Зайцю.

 

АНДРЄЄВ Ю.Б., президент Всеукраїнського громадського об’єднання “Союз Чорнобиль”. Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые участники парламентских слушаний! Дорогие черно­быльцы! Парламентские слушания как форма работы Верховной Рады как раз и начались с чернобыльской темы. И для нас на  первом этапе это было позитивом, потому что парламентские слушания были возможностью погрузить депутатов в большую, сложную, долговременную проблему.

К сожалению, прошлые парламентские слушания преврати­лись в слова, за которыми не последовало дел. Было много обещаний о том, что будет принята Государственная программа минимизации последствий Чернобыльской катастрофы, а значит, будет определена система государственных приоритетов по нашим проблемам, будут подтверждены долговременность и масштабность этих проблем. Мало того, расписывалась система финансирования наших программ. Обещали также, что каждая десятая гривня Государственного бюджета Украины якобы поступит на чернобыльские проблемы, будет создан реабилита­ционный центр для чернобыльцев, перенесших тяжкие заболева­ния и пересадку органов. Даже предлагалось, чтобы спикер нашего парламента лично курировал чернобыльские проблемы.

За всем этим произошло обратное. Приняли Государ­ственный бюджет Украины на 2004 год, полностью противоре­чащий парламентской резолюции, и на государственные программы минимизации последствий Чернобыльской катастро­фы выделено на 190 тыс. грн меньше, чем предусматривалось.

Обещали погасить чернобыльцам долги, но сейчас застав­ляют погашать долги государства за счет самих чернобыльцев: в  10 раз сократили финансирование строительства жилья для переселенцев и инвалидов, в 2 раза — медицинское обеспечение чернобыльцев, в 2 раза — санаторное оздоровление детей и  инвалидов, в 5 раз — капитальное строительство. А это гази­фикация сел, где нельзя топить печи радиоактивными дровами, это проведение водопроводов там, где нельзя пить колодезную воду. Это сложная проблема, это программа социально-экономи­ческого возрождения территорий, попавших в зону чернобыль­ского заражения. Это огромная территория, сопоставимая с  территорией Бельгии — 55 тыс. км², которая не работает на  Украину, на ее бюджет, на которой у нас почти поголовная безработица. Это до сих пор даже не учитывается как послед­ствие Чернобыльской катастрофы.

Мало того, для того чтобы вообще чернобыльскую проблему раздробить на клочки, передали функции по преодолению последствий Чернобыльской катастрофы нескольким ведомствам, а на следующий год вообще планируют порядка шести таких ведомств. И такое иезуитское объяснение: какая разница чернобыльцу, от кого он получает компенсации? Я говорю: да никакой разницы! Какая разница, что кассир Минтруда выдает пенсию, кассир Минобразования выдает стипендию, МЧС выпла­чивает компенсацию?.. Важно, чтобы был орган, определяющий эти проблемы, который курировал бы корень всех проблем — и техногенных, и социальных. А у нас впервые бюджет был разде­лен между политическими группировками. У чернобыльцев своей политической группы нет, поэтому единственный раздел в бюджете, который не вырос, хотя доходная часть бюджета увели­чилась, а сократился даже по сравнению с прошлым годом, — это чернобыльские программы.

Чернобыльские пенсии давно стали позорным явлением. Люди, работающие в сравнимых профессиях, — шахтеры, пожар­ные, энергетики, которые получили травмы при исполнении своих служебных обязанностей за пределами зоны отчуждения, получают в 2,5 раза выше пенсию и в 30 раз выше единовременную компенсацию за ущерб здоровью, чем такие же шахтер, пожарный, энергетик, получившие травмы и ставшие инвалидами Чернобыля. Позор, что участники ядерных испыта­ний, которые перенесли огромные дозы, до сих пор полностью по   статусу не приравнены к участникам ликвидации аварии на ЧАЭС.

Поэтому мы вынуждены 24 апреля провести демонстрацию, на которой будут поставлены главные вопросы: восстановить Государственный комитет по проблемам Чернобыльськой ката­строфы, увеличить бюджетное финансирование чернобыльских программ текущего года до уровня 2003 года, внести изменения в проведение пенсионной реформы на пользу чернобыльцев, потому что сейчас она работает против нас.

Ну, и самое для нас важное, чтобы чернобыльцы на этих президентских выборах голосовали организованной группой
не за кого-то, а только за себя (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має народний депутат України Іван Олександрович Заєць. Підготуватися Ісаєву.

 

ЗАЄЦЬ І.О., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (багато­мандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Українська народна партія, фракція “Наша Україна”. Шановні учасники парламентських слухань! Шановні пані та панове! Чорнобильська трагедія залишила свій слід у серці чи не кожного українця. Минуло вже багато років від  дня аварії, але Чорнобиль не відступив — Чорнобильська катастрофа і сьогодні приймає іспити у нинішньої влади, і буде їх приймати ще довго. Тому перший мій висновок: сьогоднішня правляча влада іспиту Чорнобилем не склала.

Наш уряд не створив ефективної системи державного управління з вирішення чорнобильських проблем, комплексного підходу з боку нинішньої влади не видно, є лише розрізнені, без­системні спроби втримати ситуацію під контролем. Чорнобиль­ською проблематикою опікуються кілька міністерств та відомств, і  не проглядається жодних рухів щодо створення єдиного органу і нормальної координації цієї діяльності.

Ви тут сьогодні чули, як міністр праці та соціальної політики говорив про те, що багато соціальних програм передано цьому міністерству, але статистична база залишилася в іншому міністер­стві. Ці всі нестиковки свідчать, що нинішня влада ігнорує проблеми чорнобильців і не хоче їх розглядати по суті. Бо немає персональної відповідальності за свою роботу! Ми знову в цьому залі чуємо крокодилячі сльози, що дуже низьке фінансування чорнобильських проблем, з боку представників правлячої більшості. Проте коли наш Комітет з питань екологічної політики запропонував нормальне фінансування, ця більшість не підтри­мала нас і не включила наші показники до Державного бюджету на 2004 рік. А тут, бачте, всі дуже хороші, всі плачуть за чорно­бильців. Я хотів би, щоб тут відбулася відверта, чесна і відпо­відальна розмова.

Наш уряд не склав іспиту і в соціальній сфері. Сьогодні заборгованість по чорнобильських програмах наближається до  700 млн грн, низькі пенсії в інвалідів-чорнобильців. Влада має розрахуватися з боргами перед чорнобильцями, інакше ніякої довіри людей до цієї влади не буде!

Проте я хочу привернути вашу увагу до таких рухів влади, зокрема Міністерства фінансів, які мене дуже й дуже насторо­жили. Цієї поминальної неділі я був у своєму селі, яке пере­селене, і мої земляки сказали, що їм не виплатили компенсації за  забезпечення продуктами харчування за чотири місяці мину­лого року і за цей рік взагалі ще нічого не виплачували. Але  кажуть: ви знаєте, шановні друзі, ми вам за ті вісім місяців переплатили 21 гривню, тому ми вам не будемо платити і закриємо 2003 рік, наче все виплатили. То хіба буде любов у цих людей до такої влади?

Інша проблема. Сьогодні є близько 12 млн грн начебто економії по програмі забезпечення дітей продуктами харчування. Кажуть, давайте ми ці 12 млн грн перекинемо на інші програми. Як вони утворилися? Діти переходять в іншу вікову категорію, і начебто утворилася ця економія. Що нормальна влада робила б? Вона подивилася б і сказала: шановні друзі, 3,93 грн — це мало для того, щоб забезпечити нормальне харчування дитини, давайте за рахунок цих коштів збільшимо норму. А ні, давайте знову будемо перекидати і знущатися над цими людьми! То хіба буде довіра до цієї влади тих людей, якщо ми й далі будемо так діяти?

Хочу привернути вашу увагу і до екологічної проблеми: 5%  території України є радіоактивно забрудненою. Ведеться якийсь моніторинг, через коліно, але ми його маємо. Однак ми ж бачимо, що не ведеться жодної роботи з реабілітації радіоактивно забруднених територій. Ця робота нас абсолютно не може сьогодні задовольнити. Знову-таки, ми не бачимо ніякої перспек­тиви, ніякої стратегії вирішення цих проблем. То як ми можемо ввести цю землю в економічний обіг? Як ми можемо говорити про людей, які проживають на цій території?

І ще одна дуже важлива проблема — це комплекс питань, пов’язаних із культурою. Трагедія Чорнобиля — не тільки трагедія громадян, це й трагедія в історії національної культури. У зв’язку з  радіоактивним забрудненням північних територій України та масовим переселенням населення під загрозою безповоротної втрати опинився цілий комплекс етнокультурної спадщини значної частини українського Полісся, що має загальносвітову цінність. У  1991 році в Україні була створена історико-культурологічна експедиція Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій, яка за роки свого існування зібрала унікальний музейний архів. Знову немає грошей, ніде його зберігати, немає фінансування на розвиток цієї діяльності.

То скажіть мені, шановні друзі: склала іспит ця влада чи ні? Не склала. Тому будьте свідомі і думайте, від вас дуже багато залежить, яку треба формувати владу в Україні.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Микола Всисович Ісаєв, голова Всеукраїнської чорнобильської народної партії. Підготуватися Лещенку.

 

ІСАЄВ М.В., голова Всеукраїнської чорнобильської народної партії. Всеукраинская чернобыльская народная партия “За добро­бут і соціальний захист народу”. Уважаемые председательству­ющий, народные депутаты, члены правительства, гости парла­мента, чернобыльцы! Наша партия с момента своего основания политическим путем последовательно и настойчиво отстаивает интересы участников ликвидации последствий аварии на ЧАЭС и пострадавших граждан, их конституционные и законные права, их право на эффективную социальную защиту и полное возмеще­ние ущерба, нанесенного им в результате Чернобыльской катастрофы.

Мы требуем от высших органов власти:

1)  полного и своевременного безусловного выполнения Закона Украины “О статусе и социальной защите граждан, пострадавших в результате Чернобыльской катастрофы”;

2)  немедленно погасить задолженность прошлых лет по чернобыльским компенсациям и выплатам;

3)  проиндексировать чернобыльские пенсии, компенсации и выплаты в связи с ростом индекса стоимости жизни, прожи­точного минимума, минимальных заработной платы и пенсии;

4)  предоставить жилье всем чернобыльцам, стоящим в    очереди на улучшение жилищных условий, особенно неполучившим жилье в виде компенсации после эвакуации и  переселения, а инвалидам Чернобыля, их стоит в жилищной очереди 10 тыс. семей, — в течение одного года, как это предусмотрено действующим законодательством;

5)  обеспечить необходимое финансирование аптекам, медицинским, реабилитационным, санаторно-курортным и оздоро­вительным учреждениям, которые обслуживают чернобыльцев;

6)  создать в Верховной Раде Украины отдельный профиль­ный комитет по ликвидации последствий аварии на ЧАЭС,
а в правительстве Украины — единый центральный орган по  социальной защите граждан, пострадавших в результате Чернобыльской катастрофы;

7)  срочно компенсировать чернобыльцам их многолетние трудовые сбережения, обесценившиеся в 1991–92 годах в госу­дарственном “Сбербанке Украины”;

8)  обратиться к международным организациям и развитым странам мира за широкомасштабной международной гуманитар­ной помощью населению, пострадавшему от Чернобыльской катастрофы, и создать в Украине условия, необходимые для реализации как можно большего числа международных проектов и программ по ликвидации последствий аварии на ЧАЭС;

9)  организовать широкое сотрудничество центральных и  местных органов исполнительной власти с чернобыльскими общественными организациями;

10)  обеспечить действенный общественный контроль за целевым использованием чернобыльских госбюджетных и между­народных средств, а также за эффективной реализацией черно­быльских национальных и международных программ и проектов.

В связи с многолетним невыполнением державой своих обязательств и гарантий перед чернобыльцами, мы направили высшим руководителям государства заявления о совершенном ими преступлении, на которые еще не получили ответы. Материалы по этому вопросу подготовлены в Международный суд по правам человека. Верховная Рада, Президент и прави­тельство Украины объясняют постоянное невыполнение Закона Украины “О статусе и социальной защите граждан, пострадавших в результате Чернобыльской катастрофы”, нехваткой денежных средств. Мы уже давно доказали им, что эти средства в государ­стве есть. Это подтверждают и расчеты парламентских фракций “Наша Украина”, БЮТ, а также отчет председателя Счетной палаты Украины Валентина Симоненко, который недавно доложил Президенту, что в 2003 году Госбюджет Украины недополучил более 52 млрд грн.

Вопрос состоит в том, что все наши правительства не смогли эффективно и рационально управлять народным хозяй­ством страны, разумно и ответственно планировать свои действия на ближайшую, среднюю и дальнюю перспективу, отстаивать в первую очередь интересы народа и державы,
а не обеспечивать свои корыстные интересы и свое личное обогащение и процветание. У высших руководителей нашего государства просто нет желания и воли навести должный порядок в стране.

В начале 2004 года чернобыльцам перестали бесплатно предоставлять медикаменты в аптеках и медицинских учрежде­ниях, которые их обслуживают, а также бесплатное протезирова­ние. Нет санаторно-курортных путевок и так далее. Мы неодно­кратно обращались по этим вопросам к Президенту, Верховной Раде и правительству Украины. Совместно с чернобыльскими общественными организациями 1 и 3 марта 2004 года мы прове­ли голодовку протеста прямо в здании Кабинета Министров Украины, а 4 марта 2004 года — митинги протеста под стенами зданий Верховной Рады и Кабинета Министров Украины с целью решить основные проблемы чернобыльцев. Однако правитель­ство до сих пор не выполнило свои многократные обещания, данные протестовавшим чернобыльцам, а Президент и Верховная Рада не в состоянии обеспечить исполнение конституционных законов и соблюдение прав чернобыльцев, то есть не выполняют должным образом своих обязательств и обязанностей, возложенных на них Конституцией и законами Украины.

Поэтому мы вынуждены объявить голодовку-протест прямо здесь, в здании парламента. Я обращаюсь ко всем чернобыльцам Украины с просьбой поддержать нашу вынужденную акцию протеста и провести по всей стране митинги, пикетирование органов власти и другие акции протеста. Мы требуем немедленной встречи с Президентом Украины Леонидом Кучмой, Председателем Верховной Рады Украины Владимиром Литвином, Премьер-министром Украины Виктором Януковичем для срочного решения основных чернобыльских проблем.

Верховная Рада, Президент и правительство Украины должны навсегда понять, что исполнение Конституции и законов Украины — это для них обязательное требование, а решение чернобыльских проблем — это их святая обязанность. Именно для этого их избрали в руководство державы, именно за это они получают зарплату от народа Украины.

Мы передаем заявление о совершенном преступлении, изданное в виде книги, а также заявление о том, что мы вынуждены проводить голодовку, вот уведомление о голодовке. И  сейчас же здесь мы начинаем голодовку, пока не прибудут сюда Президент, Премьер-министр и Председатель Верховной Рады (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має народний депутат Володимир Олексійович Лещенко. Підготуватися Дідківському.

Шановні колеги, шановні учасники парламентських слухань, я прошу не влаштовувати того, що бачить зараз уся Україна, тому що йде пряма трансляція по телебаченню. Це по-перше.

По-друге, якщо ви хочете, щоб достроково завершилися парламентські слухання, ми це можемо зробити. Тому я зверта­юся до вас: ви знаходитеся у вищому законодавчому органі держави, будь ласка, ведіть себе як люди, які прийшли у цей поважний орган. Я просив би, щоб я вам більше не робив зауважень.

Прошу, Володимире Олексійовичу.

 

ЛЕЩЕНКО В.О., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Фракція Комуністичної партії України, Чернігівщина. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні чорнобильці! Шановні радіослухачі! За дорученням фракції комуністів відразу хочу зазначити, що жодне з рішень попередніх парламентських слухань стосовно чорнобильської проблеми у повному обсязі не виконане.

Перше. Не виконані до цього часу урядами Ющенка, Кінаха і   Януковича рекомендації парламентських слухань стосовно закриття Чорнобильської АЕС від 14 грудня 2000 року щодо внесення на затвердження Верховної Ради України Загально­державної програми зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкта “Укриття” в екологічно безпечну систему і Програми соціального захисту працівників Чорнобильської АЕС та жителів міста Славутича.

Друге. Не вирішуються питання соціального захисту праців­ників станції, створення додаткових робочих місць для них і  жителів міста Славутича. Ще в лютому 2001 року Президент Кучма на робочій нараді на Чорнобильській АЕС запевнив громадськість, що він особисто контролюватиме питання, пов’я­зані із закриттям ЧАЕС, особливо ті, що стосуються соціального захисту персоналу та жителів міста Славутича.

Як відомо, рішення про дострокове припинення експлуатації Чорнобильської АЕС у грудні 2000 року прийнято Президентом Кучмою під тиском США та інших країн “Великої сімки”, на догоду яким принесені національні інтереси України. Ми маємо констатувати, що в останні роки чорнобильські програми фінансуються лише на 25% потреби, а за окремими напрямами фінансування взагалі припинено. Так, заборгованість з виплати компенсацій, передбачених Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи”, сягає майже 650 млн грн.

На парламентських слуханнях у квітні 2003 року було внесе­но пропозицію щодо розгляду питання про відновлення централь­ного органу державної виконавчої влади з чорнобильських проблем — Держкомчорнобиля з метою концентрації зусиль у вирішенні цих складних питань, фракція комуністів її підтримала. Замість концентрації зусиль уряд почав процес розподілу повноважень з чорнобильських питань між МНС, Мінсоцпраці та  іншими відомствами, що призвело до погіршення керованості у вирішенні відповідних завдань.

Вважаю за необхідне наголосити на особливій, вирішальній ролі науки у розв’язанні чорнобильської проблеми. Тому очевид­но, що регулярне, з року в рік, скорочення фінансування наукових досліджень з чорнобильської тематики є також помилкою уряду і Верховної Ради.

Кардинальне питання: де взяти кошти? Комуністи не раз
і не два пропонували конкретні заходи і джерела наповнення державної казни. Сьогодні вже ніхто не вірить, що коштів в Україні немає. Ми, комуністи, не раз пропонували, що необхідно зробити для перекриття каналів пограбування державного майна, корупції, запровадження державної монополії на зовнішню торгівлю, валютні операції, виробництво та реалізацію горілчаних і тютюно­вих виробів, проведення грошових лотерей, туризм тощо.

Наші пропозиції до проекту рекомендацій парламентських слухань.

Кабінету Міністрів України:

1)  подати на розгляд Верховної Ради України проекти Загальнодержавної програми зняття з експлуатації Чорнобиль­ської АЕС та перетворення об’єкта “Укриття” в екологічно безпечну систему і Програми соціального захисту працівників Чорнобильської АЕС та жителів міста Славутича;

2)  підготувати до початку бюджетного процесу на 2005 рік пропозиції щодо створення спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та подати в установленому порядку проекти указів Президента;

3)  терміново подати до Верховної Ради України проект Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік”, в якому передбачити поновлення видатків на фінансування бюджетних програм з науко­вого забезпечення робіт, інформування громадськості, здійснення окремих заходів громадськими організаціями, додаткові видатки на оздоровлення, медичне обслуговування, повне погашення заборгованості минулих років, забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

4)  при розробці проекту Державного бюджету на 2005 рік передбачити виділення коштів на повне погашення заборгованості минулих років, виплату компенсацій та надання пільг постраж­далим внаслідок Чорнобильської катастрофи;

5)  розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проект Загальнодержавної комплексної соціально-економічної реабілітації радіоактивно забруднених територій.

А Верховній Раді України: ні в якому разі не допустити виключення кількох сотень населених пунктів з числа тих, що розташовані на забруднених радіонуклідами територіях.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Микола Петрович Дідківський, заступник голови Житомирської обласної державної адміністрації. Підготуватися Давидовій.

 

ДІДКІВСЬКИЙ М.П., заступник голови Житомирської обласної державної адміністрації з питань будівництва, ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Дякую. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Від імені всіх житомирян дякую за надану можливість висловити сьогодні найбільш важливі, найбільш актуальні проблеми нашого регіону. Цей день — День трагедії Чорнобиля назавжди залишиться в  пам’яті, у серцях всіх людей. Він став днем постійної скорботи, людської трагедії і страждань, застереження прийдешнім поколінням.

Відомо, що радіоактивними викидами зруйнованого блоку Чорнобильської атомної електростанції забруднено більш як 53 тис. км² території України. З цієї причини з місць постійного проживання в нашій області, найбільш потерпілій від аварії, було евакуйовано та переселено понад 8 тис. сімей, або 27 тис. осіб. Ці люди втратили роботу, в області зріс рівень безробіття, загострилися інші соціальні проблеми.

Шановні учасники парламентських слухань! Переконаний, що всі ми перебуваємо в цій залі з єдиною надією: знайти вичерпну відповідь на ряд найболючіших запитань: як далі жити? Що робити в умовах, які склалися? Переконаний, що ми зібралися не заради сповідування традиції, яка склалася за останні 18 років. Хочеться сподіватися, що всі порушені питання будуть з розумін­ням сприйняті насамперед Верховною Радою. Хоча, Адаме Івановичу, з огляду на той час і місце, виділені для висвітлення проблем представникам чорнобильських регіонів, тяжко в це віриться.

З огляду на 18 прожитих після аварії років, зрозуміло, що чорнобильські проблеми не лише не зникають, а й надалі загострюються, ставлячи життя людей у винятково складні умови. Немало й на Житомирщині проблем, які вимагають невідкладного вирішення. В області немає практично жодного населеного пункту, куди б не докотилося чорнобильське лихо. Виступити сьогодні перед вами, шановні народні депутати, шановні колеги, громадяни України і мої земляки-житомиряни, спонукала надзви­чайно складна ситуація, яка склалася передовсім з недостатнім фінансуванням заходів щодо ліквідації наслідків аварії на Чорно­бильській АЕС та соціального захисту постраждалого населення.

Насамперед відчувається гостра незбалансованість фактич­них видатків з бюджету та реальної потреби в коштах, визначеної Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. При потребі області на компенсаційні виплати 240 млн грн у минулому році фактично отримано 129. Тому виплати, про що говорили поперед­ні промовці, проводяться із запізненням на 3–6 місяців.

Особливу турботу викликає той факт, що досі не завершено переселення громадян із зони безумовного (обов’язкового) відсе­лення. На сьогодні в 33 населених пунктах Житомирщини прожи­вають 942 сім’ї, в тому числі 160 — з неповнолітніми дітьми. У  23 таких селах, а це переважно найбільш уражений в Україні Народицький район, повністю відсутня соціальна інфраструктура, транспортний та телефонний зв’язок. У кожному із сіл залишено на самовиживання від 2 до 15 сімей. У минулому році з 11 млн грн, передбачених на забезпечення житлом громадян області, які постраждали внаслідок аварії, надійшло лише 6 млн. У 2004 році для області на подолання цієї проблеми передбачено лише 559 тис. грн при потребі 63 млн грн.

Я буду скорочуватися, але все-таки просив би, Адаме Івановичу, оскільки область найбільш уражена в державі, додати хоча б кілька хвилин.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Всі в рівних умовах, будь ласка, завершуйте.

 

ДІДКІВСЬКИЙ М.П. Крім цього, на квартирному обліку в області із зон гарантованого добровільного відселення та поси­леного радіоекологічного контролю перебувають 2580 сімей.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

ДІДКІВСЬКИЙ М.П. Проблема оздоровлення. Щорічно майже тисяча жителів Житомирщини стають інвалідами. Як правило, їх інвалідність є наслідком аварії. Проте коштів на оздоровлення з  року в рік виділяється все менше. При потребі 36 млн щорічно виділяється близько 2 млн. Незрозуміло, чим це викликано, але в  поточному році реалізацію путівок на оздоровлення чорнобиль­ців взяло на себе міністерство. З цієї причини створено, вважаємо, штучну проблему з функціонуванням у Житомирській області 8 місцевих санаторно-оздоровчих закладів, де без роботи сьогодні залишилися 1,5 тис. медперсоналу. Бездіють оздоров­ниці, де щороку оздоровлювалося близько 20 тис. потерпілих. Якщо в першому кварталі…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Все. Дякую, Миколо Петровичу, вас уже не чують. Дякую.

 

ДІДКІВСЬКИЙ М.П. Ми підтримуємо пропозицію створення на рівні держави органу виконавчої влади, який займався б суто чорнобильською проблематикою.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Це дуже хороша пропозиція, але якщо цей орган будуть фінансувати так, як сьогодні, то він нічого вам не дасть, на превеликий жаль.

Будь ласка, слово має народний депутат Давидова. Підготуватися Зубову. Я його не бачу, немає Зубова? Тоді, будь ласка, підготуватися Шурмі.

 

ДАВИДОВА Л.І., член Комітету Верховної Ради України з  питань соціальної політики та праці (виборчий округ №181, Харківська область). Шановний головуючий! Шановні присутні! Аварія на Чорнобильській атомній електростанції стала найбіль­шою техногенною катастрофою планетарного масштабу. Вже майже два десятиліття Україна намагається подолати її наслідки. Не всі знали тоді, що це за біда, не знали, які наслідки цієї катастрофи на нас чекають. Минають роки, і з’являються все нові й нові факти, що ще повніше відображають ті сумні та трагічні події.

На подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС нашою державою витрачено багато людських сил, матеріальних ресурсів, але найголовніше — це люди. На жаль, Чорнобильська трагедія дуже дорого коштувала нашому народу, і на сьогодні в Україні нараховується більш як 3 млн осіб, постраждалих внаслідок катастрофи.

Лише вдумайтеся в ці сухі цифри: серед 16-ти громадян нашої держави завжди знайдеться принаймні одна людина, що є інвалідом Чорнобиля, вимушеним переселенцем або ліквідатором аварії. До цих цифр слід додати всіх захворілих внаслідок радіо­активного забруднення. На жаль, така статистика не ведеться, але це мільйони і мільйони наших громадян. Це страшно.

Я — депутат-мажоритарник від шести сільських районів. Немає жодного прийому, коли б не прийшли люди, як ми назива­ємо їх — чорнобильці зі своїми питаннями.

Згідно із статтею 16 Конституції України “подолання наслід­ків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’яз­ком держави”. Молода Українська держава з розпадом Радян­ського Союзу залишилася сам на сам з проблемами Чорнобиля, для перехідної економіки це стало тяжким тягарем. Подальше поглиблення економічної кризи призвело до зменшення загального обсягу Державного бюджету України, що стало причи­ною зменшення асигнувань на здійснення заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту населення.

На даний момент головною метою та основним завданням є збереження та відновлення здоров’я населення. Це є єдиним правильним шляхом у подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи. Протягом останніх років були зроблені реальні, відчутні кроки в цьому напрямі. Особливо великим позитивом, я   вважаю, стало створення державного реєстру потерпілих внаслідок катастрофи. Саме завдяки цьому кроку стало можливим здійснення контролю за станом здоров’я, вивчення найближчих на віддалених медичних наслідків у постраждалих осіб.

Ще одним ефективним кроком є створення центрів соціально-психологічної реабілітації та інформування громад­ськості. Проте їх численність є явно недостатньою, особливо якщо зважити на загальну чисельність постраждалих.

Хотіла б відзначити, що останнім часом значно поліпшилася ситуація з оздоровленням постраждалих, передусім це пов’язано з покращанням економічної ситуації в країні. Значно більше коштів виділяється на закупівлю медикаментів, лікувального обладнання, і, що найголовніше, кошти надходять у повному обсязі.

Однак серед значних позитивів є й недоліки, найголовніший із них — недостатнє фінансування оздоровлення постраждалих у санаторно-курортних закладах. Щороку цей напрям фінансу­ється лише на 10–15% потреби. Слід зважити, що основною категорією відпочиваючих є діти, і для багатьох з них це єдина можливість поправити своє здоров’я.

Хотіла б звернути увагу відповідних органів ще на один негативний момент. Сьогодні широко застосовується практика скорочення терміну оздоровлення на користь збільшення кількості людей. Я вважаю, це неприпустимо. На кому ми економимо? На   дітях, на нашому майбутньому. Вважаю, на це необхідно звернути особливу увагу.

Досить значних успіхів за минулі роки вдалося досягти у  сфері соціального захисту. Практичний досвід засвідчує, що стратегічні завдання соціального захисту постраждалих громадян визначені правильно, під надійний захист взято безпосередніх учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а  також найбільш вразливі верстви населення — діти, інваліди. Проте насторожує факт зростання чисельності постраждалих від Чорнобильської катастрофи, протягом останніх років спостеріга­ється така чітка тенденція. Треба вдосконалити і посилити контроль за наданням статусу постраждалого внаслідок Чорно­бильської аварії.

Під окремою увагою має перебувати питання надання житла постраждалим. Для цієї категорії держава збудувала близько 3 млн м² житла, це дуже й дуже мало. Переважна більшість цього житла була збудована ще за радянських часів і на початку
1990-х років. Останнім часом склалася ганебна ситуація: на будів­ництво або взагалі нічого не виділяється, або виділяються просто крихти.

І все ж, незважаючи на недоліки, хотіла б відзначити, що держава обрала правильний напрям подолання наслідків Чорно­бильської трагедії. Сподіваюся, що...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Ігор Михайлович Шурма, народний депутат України. Підготуватися Малютіну.

 

ШУРМА І.М.‚ член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СДПУ(о)). Фракція Соціал-демократичної партії України (об’єднаної). Вісімнадцять років, що минули після страшної Чорнобильської катастрофи, не змогли, і це природно, вгамувати страшний біль, який після квітня 1986 року, на жаль, увійшов у життя кожного громадянина України.

Нова молода Українська держава усвідомила і взяла на себе обов’язок перед тими громадянами, які, наражаючись на смер­тельну небезпеку, боролися з лихом чи опинилися під дією випромінювання на заражених територіях. Доказом того стала стаття 16 Конституції, в якій однозначно визначено: “...подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’яз­ком держави”. В Україні напрацьовано і суттєву законодавчу базу, яка мала б вирішувати чорнобильські проблеми, і насамперед у справі соціального захисту постраждалих внаслідок аварії.

Депутатська фракція СДПУ(о) стоїть на тих позиціях, що  з  віддаленістю в часі чорного дня 26 квітня 1986 року увага до постраждалих не може зменшуватися. Фракція підтримує намагання уряду спрямувати зусилля саме на збільшення питомої ваги видатків на соціальний захист громадян, визнаних відповідно до чорнобильського законодавства постраждалими. А якщо бути об’єктивним, то питома вага соціальних видатків за останні роки для чорнобильців значно зросла — від 45% у 1993 році до 90% у 2003 році.

Досить важливим моментом є визначення у проблемі дії дев’яти бюджетних програм із соціального захисту громадян, постраждалих внаслідок катастрофи. Однак соціал-демократи не  можуть і не будуть спокійно сприймати ситуацію із затримкою встановлених виплат. Ми розуміємо, що проблема боргів перед чорнобильцями дісталася нинішньому уряду у спадок, але це ні в якому разі не може бути виправданням.

Депутатська фракція вважає і нагальною, і просто необхід­ною пропозицію Міністерства праці та соціальної політики до уряду щодо внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік” стосовно збільшення видатків за  програмами фінансування соціального захисту постраждалого населення. Відповідні зміни фракція підтримує беззаперечно. Ми   закликаємо уряд дослухатися до ще однієї пропозиції міністерства — щодо повного погашення існуючої заборгованості з компенсаційних витрат.

Чому фракція об’єднаних соціал-демократів наголошує саме на соціальному компоненті чорнобильського питання? Відповіда­ємо на це запитання таким чином.

Перше. Вісімнадцять років — досить значний термін і  певною мірою показовий, якщо через стільки років доводиться говорити про борги.

Друге. Фракція неодноразово, в тому числі і з цієї трибуни, порушувала проблему існування в країні тисяч потенційно небезпечних об’єктів, технічний стан яких з року в рік погір­шується. Це так звана “криза 2005”. Як би хтось не хотів замов­чати цю проблема, вона, на жаль, нікуди не подінеться, якщо нею не зайнятися, як належить. Сьогодні можна почути висловлювання на кшталт “Ми не підтримуємо думку, що катастрофічне одно­часне руйнування цих об’єктів настане у 2005 році”. Та будь ласка, але ж це не аргумент.

Справді аргументом є такий висновок: у разі, звичайно, не  дай Бог, якоїсь серйозної аварії на цих потенційно небез­печних об’єктах ліквідація наслідків стане надто серйозним випробуванням. Примусово залучити людей до цих робіт не вдасться, і це зрозуміло, а от практика постійних зволікань з чорнобильським виплатами, а особливо приклади урізання пільг чорнобильцям-ліквідаторам навряд чи послужить добрим стиму­лом до самовизначення громадян щодо участі в небезпечних роботах. Ще раз повторю: ми не хочемо бути пророками, але замовчувати проблему теж не будемо, оскільки вважаємо таку позицію безвідповідальною.

Соціал-демократи глибоко переконані, що в нашій державі має бути повага до діючих законів, прийнятих у цьому залі, а  надто до чорнобильських законів, виконання яких має відбува­тися під постійним контролем громадських організацій.

На закінчення, шановні учасники парламентських слухань, хотів би закцентувати увагу на тому, що всі ви, запрошені до цього залу, люди, які живуть проблемами Чорнобиля, стали свідками недосконалості Регламенту Верховної Ради. Тут сидять тисячі людей, які можуть виказати багато пропозицій, які лягли б в  основу постанови Верховної Ради. Однак відповідно до Регла­менту ви повинні слухати, в тому числі й народних депутатів, які безпосередньо з цієї трибуни у різний час можуть висловлювати свої заяви і проблеми. Я думаю, якщо у вас є проблема спілку­вання з міністрами, з народними депутатами, то сьогодні мали б виступати ви, а недосконалість Регламенту дає можливість виступати нам, щоб ви слухали нас не тільки щодня, а й сьогодні, і, що найгірше, ще й можливість коментувати наші виступи, правильні чи вони неправильні з позиції головуючого... (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Шановний Ігоре Михайловичу, набагато було б чесніше і краще, якби ви вийшли і сказали:
“Я як народний депутат відмовляюся від слова. Будь ласка, хто з   рядових учасників слухань хоче виступити?” Оце було б
по-справедливому і по-чесному (Оплески).

І тут не можуть поміститися тисячі людей, зал вміщає 450 осіб.

Слово має Гліб Анатолійович Малютін, президент Міжнарод­ного об’єднання “Союз Чорнобиль”. Народний депутат Сергій Шевчук є? Не бачу, немає його на своєму місці. Тоді підготу­ватися народному депутату Дмитру Рудковському.

 

МАЛЮТІН Г.А., президент Міжнародного об’єднання “Союз Чорнобиль”. Уважаемые коллеги! Уважаемые народные депутаты! Дорогие голодающие! Хочу начать с позитивного события: день 26 апреля наконец-то провозглашен 58-й сессией Генеральной ассамблеи ООН как День памяти жертв радиационных аварий и  катастроф. Радует то, что эта инициатива нашей организации была поддержана главами стран СНГ на саммите в Ялте в мае 2001 года. И хотя события 11 сентября того года затянули такое важное для каждого чернобыльца решение, совместные усилия наших национальных организаций привели к хорошему резуль­тату  —  теперь у нас с вами есть свой День памяти, а вспомнить нам есть кого. И это еще один пример результативной совместной работы, ведь цель у всех чернобыльских организаций одна — помогать потерпевшим и ликвидаторам.

Ровно год назад с этой трибуны я призывал все
по-настоящему чернобыльские силы к объединению в Черно­быльский форум Украины. Прошел год, и только Всеукраинская общественная организация “Союз Чернобыль Украины” и УСПП не на словах, а на деле принимают активное участие в подготовке этого форума. В то же время МАГАТЭ, в свою очередь, плано­мерно готовит Всемирный чернобыльский форум, и там они таки объявят, ссылаясь на якобы опыт ученых всего мира, об оконча­тельном преодолении всех проблем Чернобыльской катастрофы.

И что тогда? С чем останется Украина? Со всемирным экспериментальным полигоном под названием “зона”, который беззастенчиво эксплуатирует весь мир, а платит за это одна Украина? Причем платит и деньгами, и экологией в будущем. С  остановленной атомной электростанцией? А взамен само­стоятельно достраивает Хмельницкую и Ровенскую станции, в  одиночку финансирует все проблемы, связанные со снятием ЧАЭС с эксплуатации. Таких примеров много, вы их без меня хорошо знаете. А сколько можно было бы выполнить социальных программ, если бы поступили обещанные средства от тех стран, которые, боясь Чернобыля, давали Украине любые обещания, клялись в любви и дружбе, уговаривали и заигрывали?..

Я хочу обратиться к представителям иностранных посольств, присутствующим в зале. Во-первых, обещания нужно выполнять. Во-вторых, когда вам некоторые “нашеукраинцы” жалуются на количество социальных проблем в Украине, помните: в этом есть большая доля вашего участия — невыполнение вашими правительствами данных обещаний и договоров.
Я не собираюсь защищать или оправдывать правительство Украины, но в последние годы затраты на социальные выплаты увеличивались.

Для сравнения: у ближайшего нашего соседа России выплаты инвалидам только по ежемесячному возмещению вреда, причиненного здоровью вследствие Чернобыльской катастрофы, увеличились с 1,600 млрд в прошлом году до 2 млрд в текущем. При этом все выплаты — пенсии, пособия и помощь на оздоров­ление — постоянно индексируются по уровню инфляции. Также их чернобыльцы стопроцентно обеспечены санаторно-курортными путевками. В Украине, если мне не изменяет память, одна путев­ка — на 100 чернобыльцев. По оценке самих ликвидаторов — чернобыльцев России, они обеспечены социальной защитой не хуже остальных сограждан. А как наши? Россия не имеет такой проблемы, как живая ЧАЭС под боком столицы, и они могли бы быстрее забыть об этом синдроме, у них всего два субъекта федерации подпадают под классификацию загрязненной территории с обязательным или рекомендованным отселением. Но при этом Президент Путин лично инициирует принятие федеральной программы “Жилье — ликвидатору”, рассчитанной на 2002–10 годы.

В Латвии и Литве уровень пенсий чернобыльцам в 2 раза превышает средний по стране плюс полностью бесплатное лечение. В Армении и Азербайджане — странах более бедных, чем Украина, пенсии чернобыльцев в 1,5 раза выше средних по стране. Государство учитывает то, что было сделано этими людьми, и отдает долги. Есть завидные примеры для подражания!

Постоянно действующий Чернобыльский форум — это площадка для хороших программ и смелых идей. Во всех странах есть свои “чернобыли”: в США — это войны во Вьетнаме
и в Персидском заливе, в Великобритании — война на Фолкленд­ских островах, в Германии, Японии — везде, где государство должно своим гражданам, оно исправно платит. Хотя не обхо­дится и без элементарных торгов.

Социальные гарантии чернобыльцам — это тоже долг государства, это тот долг, который государство безусловно должно отдать. Мы же, призывая всех к Чернобыльському форуму Украины, хотим, чтобы наш форум стал не ножом в спине у  правительства, а тем гвоздем в его ботинке, без которого подошва отвалится и идти дальше будет невозможно, но этот гвоздь будет конкретно покалывать, постоянно напоминая о себе.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має народний депутат Дмитро Олександрович Рудковський. Підготуватися Івану Кірімову.

 

РУДКОВСЬКИЙ Д.О., член Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (виборчий округ №91, Київська область). Фракція “Трудова Україна”. Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! У своєму короткому виступі я  хочу торкнутися деяких важливих, на мій погляд, проблем, пов’язаних із соціальним захистом населення, яке постраждало внаслідок Чорнобильської катастрофи.

У Білоцерківському районі Київщини, який я представляю в  парламенті, сьогодні проживають більш як 200 тис. чорнобиль­ців, тобто майже 23% загальної кількості по Київській області, а   всього в області мешкають 988 тис. чорнобильців. Іншими словами, на теренах Київщини проживає кожен третій із постраж­далих в Україні.

Однією з найгостріших проблем, породжених Чорнобилем, є забезпечення пільгового та якісного медичного обслуговування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Це питання дуже актуальне, бо з кожним роком стан їхнього здоров’я помітно погіршується, водночас видатки на придбання медикаментів за рецептами лікарів для всіх категорій чорно­бильців з року в рік зменшуються: у 2002 році завдяки пере­розподілу, проведеному відповідними комітетами Верховної Ради і насамперед Комітетом з питань бюджету, вдалося отримати 27,7 млн грн, у 2003 році відповідні видатки становили 15 млн грн, а на 2004 рік вони скоротилися до 13 млн грн. Де ж логіка? — я  звертаюся до Міністерства фінансів і до Кабінету Міністрів (тому що проект бюджету на майбутній рік представляє Кабінет Міністрів України).

На мій погляд, треба доручити Кабінету Міністрів України, міністерствам та відомствам при перегляді бюджету 2004 року здійснити перерозподіл коштів і збільшити обсяг асигнувань на пільгове медичне обслуговування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до рівня хоча б 2003 року.

З року в рік ліквідатори та потерпілі внаслідок Чорнобиль­ської катастрофи лише частково забезпечуються санаторними путівками, а кошти для повного забезпечення громадян санатор­ним лікуванням як не передбачалися Державним бюджетом у  минулому році, так не передбачаються і в цьому. Це дуже шкідливо, тому що діти не оздоровлюються.

Ще одне питання, на якому я хотів би зупинитися, стосується повного погашення заборгованості з пільг та компен­сацій. Зазначу, що заборгованість держави з цього питання лише по Білій Церкві та району за підсумками фінансування в 2003 році сягнула майже 17 млн грн, 29% заборгованості по Київській області.

Сьогодні у своєму виступі міністр праці та соціальної полі­тики шановний пан Папієв сказав, що народні обранці зменшили видатки на будівництво житла для чорнобильців. Я хочу уточнити, що це Кабінет Міністрів подав такі цифри і той самий шановний пан Папієв, який є членом Кабінету Міністрів. Тому потрібно, щоб Кабінет Міністрів переглянув цей показник і виділив як мінімум 50 млн грн на будівництво, тому що дуже багато чорнобильців звертаються до народних депутатів з цих питань.

Не можу не сказати ще про одне. Завтра в парламенті будуть розглядатися законопроекти № 5032 і 5032–1 “Про затвердження переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастро­фи”, внесені народними депутатами Шершуном, Самоплавським і  Рудковським. У нашій державі ще й досі законодавчо не закріп­лені зони радіоактивного забруднення, тому є різні намагання змінити їх, вивести з цієї категорії ті чи інші населені пункти. Ми  не повинні цього допустити, тому що без експертизи, без перевірки не можна цього робити. Шановні народні депутати, я прошу вас завтра підтримати ці законопроекти.

Дуже важливо, щоб усі нормативно-правові документи не залишалися на папері, а справді сприяли поліпшенню соціального захисту людей, які постраждали внаслідок найстрашнішої людської й екологічної трагедії ХХ століття.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Іван Захарович Кірімов, народний депутат України другого і третього скликань, учасник ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Підготуватися Колесниковій.

 

КІРІМОВ І.З., народний депутат України другого і третього скликань, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Шановний головуючий! Шановні члени Кабінету Міністрів! Шановні журналісти! Вельмишановні чорнобильці! Мені печально від того, що ми тепер говоримо про чорнобильців практично лише один раз на рік. І лозунг, який висить отам на балконі, абсолютно правильний: “Чорнобильська катастрофа забрала здоров’я, а  держава забирає життя”. І не просто життя окремих людей, держава забирає життя у цілих сіл. Візьмімо для прикладу Іванківський район Київської області, який знаходиться на самі­сінькій призьбі Чорнобильської атомної електростанції, — помирають цілі села.

І невипадково, напевне, виступаючи в “Україні молодій”, заступник міністра охорони здоров’я Володимир Загородній сказав, що через 10 років в Україні нас буде лише 41 млн. Ми  знаємо, що під час сталінських репресій загинуло 7 млн. Радянський Союз 20 млн втратив на війні. І ось, будь ласка, за   часи незалежності України через те, що до наслідків Чорнобильської катастрофи наш уряд, наш Президент (і перший, і  другий) ставляться абияк, підуть із життя майже 11 млн людей. Це страшно, але так буде.

Що ж робити для того, щоб цього не сталося? Насамперед, на мою думку, має бути чітка програма ліквідації наслідків Чорно­бильської катастрофи. Можна пригадати, були подібні атомні катастрофи у Віндскейлі (Велика Британія), на Трімайл Айленді (Сполучені Штати Америки), але їх наслідки були ліквідовані без залучення світового співтовариства буквально за лічені місяці. Ми  ж ліквідовуємо наслідки Чорнобильської катастрофи вже 18 років, але світла в кінці тунелю досі не видно.

Чому так відбувається? На мою думку, а я тепер мешкаю там, біля Чорнобиля, це комусь вигідно. Інколи здається, що коли все-таки завершиться ліквідація наслідків Чорнобильської ката­строфи, мабуть, придумають ще якусь катастрофу, щоб відмивати гроші. Тому що іншого пояснення немає.

До того ж хотів би зазначити, що досі не виконана програма-мінімум з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. У районах, де потрібно здійснити газифікацію, водопостачання, цього не зроблено. І досі люди вимушені топити грубки й печі радіо­активними дровами, від чого вони просто стають радіоактивними печами.

Хотів би підкреслити, що є проблема з освітою. Справа в  тім, що діти, які мешкають у селах чорнобильської зони, не мають змоги вступити до вищих навчальних закладів. Не тому, що вони якісь інші, а тому що в селах (зокрема Іванківського району, де я  живу, в ньому, як у крапельці води, фокусується вся Україна) нікому вчити дітей, немає вчителів математики, іноземної мови, історії, хімії тощо. Як же вони навчаться?

До того ж в Іванківському районі близько 24 тис. дорослого населення і близько 6 тис. дітей, і з них хворі 76,5% дорослих та 67,1% дітей. Як ми будемо будувати Україну? У тому числі серед дорослих 12 тис. пенсіонерів. Думаю, якщо правда те, що сказав Загородній, то першими зникнуть з карти нашої землі Іванківський і Поліський райони.

Шановні друзі! Ось ми одержали таку інформаційну книжку. Тут написані слова Генерального секретаря ООН Коффі Аннана: “Ми ніколи не повинні забувати про гуманітарну площину Чорнобильської катастрофи”. Це він, іноземець, каже “гуманітарна площина”. А чому вона для нас повинна бути гуманітарною? Адже  в Україні на державному рівні це питання не вирішується. У  нас є Чорнобильський фонд, до якого ми платимо гроші. Єдина країна у світі, де на державному рівні вирішується питання оздоровлення чорнобильських дітей — це малесенька Куба.

Шановні друзі! Я певен, що з часом все-таки вирішаться чорнобильські проблеми, але мені (знову повторю це слово) печально від того, що держава діє за принципом: є людина — є проблема, немає людини — немає проблеми. Гадаю, допоки в Україні існує ось така бандитська система на чолі з Кучмою, так воно й буде. Тому я переконаний, що цю систему потрібно змінювати.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Валентина Прокопівна Колесникова, голова Благодійного фонду Міжнародного об’єд­нання “Союз Чорнобиль”. Підготуватися Шиленку.

 

КОЛЕСНИКОВА В.П., голова Благодійного фонду Міжнарод­ного об’єднання “Союз Чорнобиль”. Вельмишановний пане головуючий! Дорогі народні депутати! Дорогі наші чорнобильці! Я  дуже дякую за надане слово. Попередні промовці висвітлили проблеми подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, можна сказати, з усіх боків. Дозвольте сказати кілька слів про гострі, наболілі питання дітей Чорнобиля, оскільки з 1990 року я працюю у громадській організації з цієї проблематики.

Відомий на сьогодні факт: 1 млн потерпілих дітей, офіційно визнаних державою, проживають у майже 2300 населених пунктах України. Що сьогодні турбує матерів, чорнобильські родини? Здоров’я та майбутнє дітей, незалежно від віку.

Визнано усім світом достеменно: збільшення кількості онко­логічних захворювань у дітей пов’язане з опроміненням малими дозами радіації. Зростає кількість патологій, в тому числі онко­патологій, щитовидної залози у дітей, евакуйованих з епіцентру вибуху, які проживають на забруднених територіях. Ця патологія — на все їхнє життя, незалежно від віку.

До кінця невідомо, як Чорнобильська катастрофа відобра­зиться на майбутньому дітей, оскільки не вивчене питання стабільності геному, а сьогодні винятково важливо знати, що буде з дітьми через 20, 30, 50 років. Збільшується кількість соматичних захворювань у дітей, а це означає, що вони не зможуть бути повноцінними громадянами.

Сьогодні проблема дітей Чорнобиля — це винятково соціальна проблема, я підкреслюю, і попередні промовці вже говорили про це. Громадські об’єднання, які допомагають хворим дітям, їхнім матерям знають, як важко вирішувати проблеми оплати лікування, особливо онкологічно хворих дітей.

Вчені та лікарі США провели дослідження психічного стану дітей та підлітків, які мешкають на радіоактивно забруднених територіях, і зробили такі висновки: у 56% опитаних виявлено порушення психологічного розвитку, 10% відвідують думки про самогубство, у 3% фіксувалися такі намагання, 53% молоді хочуть залишити забруднені території, навіть з невисокими дозами радіації, назавжди.

Соціально-психологічні розлади — це проблема не одного села або міста, забрудненого чи евакуйованого, це проблема всієї нашої країни, адже неможливо жити в населеному пункті, де немає нормального, нерадіоактивного харчування. Є замкнуті середовища, екологічні і людські: батьки бідні, немає навчального закладу, вузу, вибору професії, немає роботи, немає навіть надії на здорове, щасливе майбутнє. Це те, про що казав Кірімов.

На жаль, Міністерство охорони здоров’я, Академія медичних наук, Міністерство освіти і науки виявляють в’ялість та аморфність у вирішенні вищезазначених питань, весь час повторюючи, що немає коштів, але не докладаючи жодних зусиль, щоб витребу­вати їх у міжнародної спільноти. Треба зазначити, що немає єдиної науково обґрунтованої політики стосовно вирішення чорнобильських проблем, у тому числі дітей Чорнобиля.

Можна було б і далі говорити про те, що турбує чорно­бильських матерів, але обмаль часу. Те, що терплять люди на забруднених територіях, матері хворих дітей, люди, кинуті напризволяще в селах, це безпросвітне життя, без надії на краще майбутнє для своїх дітей — це наш тяжкий гріх перед ними.

Тому від імені чорнобильських дитячих організацій пропоную:

Перше. Під патронатом перших осіб держави терміново, невідкладно створити та затвердити Національну комплексну програму “Діти Чорнобиля”. На сьогодні такі програми є в Білорусі і Росії, але немає в Україні. Нам соромно: держава, яка має на  своїй території зруйнований реактор, яка постійно живе під страшною загрозою, не має своєї програми “Діти Чорнобиля”. Обов’язковими учасниками створення та виконання програми повинні стати Адміністрація Президента України на чолі з Прези­дентом, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Міністерство охорони здоров’я, Академія медичних наук України, Міністерство освіти і науки, Міністерство у справах сім’ї, дітей та молоді і, звичайно, громадські організації.

Друге. На сьогодні низку програм з гуманітарних питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи реалізують міжнародні організації. Давайте зробимо все, щоб наші вчені й  лікарі могли їздили до них за досвідом. Керівництво держави, громадські організації повинні домогтися, щоб міжнародні структури долучилися до виконання програми “Діти Чорнобиля”, піднести її на міжнародний рівень, а перші особи України мають всіляко сприяти її фінансуванню.

І останнє. Всі говорили про створення комітету, єдиної структури виконавчої гілки влади. Це дуже важливо, тому що наболілими питаннями має опікуватися один комітет, якому будуть передані всі повноваження стосовно цієї проблеми.

Дякую за увагу. Бажаю міцного здоров’я вам і вашим дітям, шановні народні депутати і дорогі чорнобильці (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Віктор Миколайович Шиленко, начальник Славутицької медико-санітарної частини № 5. Підготуватися Вадиму Грищенку.

 

ШИЛЕНКО В.М., начальник Славутицької медико-санітарної частини №5. Шановні учасники парламентських слухань! З метою забезпечення життєдіяльності міста Славутича та реалізації програми зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС, а також програми перетворення об’єкта “Укриття” в екологічно безпечну систему органами державного управління була відпрацьована велика кількість рішень, однак, на жаль, можна констатувати, що значна кількість цих документів не виконується.

Між тим, сьогодні очевидно, що дострокове зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС було в законодавчо-норматив­ному плані недостатньо підготовленим. Досі не відпрацьована
і не прийнята державна програма з цього приводу, відсутня проектно-кошторисна документація. Крім того, на доручення Президента України від 25 грудня 2000 року Кабінетом Міністрів України не внесено на розгляд та затвердження Верховною Радою проекти законів про Загальнодержавну програму зняття з   експлуатації ЧАЕС та про Державну програму соціального захисту працівників Чорнобильської АЕС та жителів міста Славутича у зв’язку із закриттям станції.

Протягом 2001–03 років не забезпечувалося державне фінансування заходів з реалізації програми створення додаткових робочих місць для працівників Чорнобильської АЕС, які вивіль­няються після закриття станції. За рахунок бюджету ця програма мала фінансуватися в обсязі 15,7 млн грн. на рік, але в Законі “Про Державний бюджет України на 2004 рік” ці кошти не передбачені.

Особливу тривогу викликають підходи до вирішення питань соціального захисту працівників Чорнобильської АЕС та жителів міста, зокрема щодо формування місцевого бюджету в умовах дострокового закриття ЧАЕС. Це призвело до того, що бюджет міста на 2004 рік сформовано з дефіцитом у 5 млн грн при обов’язкових перерахуваннях з місцевого бюджету до державного 3,9 млн грн. Крім того, з необхідного обсягу додаткової дотації бюджету міста Славутича на 2004 рік у сумі 9 млн грн виділено лише 3 млн грн. Таке ігнорування Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про загальні засади подальшої експлуа­тації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблока цієї АЕС на екологічно безпечну систему” найбільш відчутно впливає на забезпечення і утримання соціальної інфраструктури міста.

Названим законом України передбачено також недопущення зниження рівня фінансування за рахунок коштів Держбюджету нашої медико-санітарної частини та санітарно-епідеміологічної станції міста. Насправді рівень фінансування за рахунок коштів Державного бюджету скоротився у 2002 році на 39%, у 2003 році — на 42%, у 2004 році — на 48%. Складно пояснити мотивацію такого ставлення уповноважених органів державної виконавчої влади до медико-соціальних проблем населення міста, де не просто проживають працівники багатостраждальної атомної електростанції, а 90% жителів належать до тієї чи іншої категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Практично неможливо пояснити той факт, що навіть за злиденного кошторису на утримання і функціонування медико-санітарної частини та СЕС закладено ще й принцип кричущо нерівномірного наповнення цих статей реальними коштами.
Так, у першому півріччі 2004 року реальне наповнення бюджету становить 15%, а в другому — 85%. Розуміючи всю небезпечність такої ситуації, медико-санітарна частина спільно з міською виконавчою владою два місяці тому направила для розгляду свої пропозиції у відповідальну міжвідомчу комісію. Заради справедли­вості слід відзначити, що міжвідомча комісія з розумінням та співчуттям поставилася до цих проблем і дала розпорядження уповноваженим міністерствам навести належний порядок.
А далі — сувора правда життя: рішення міжвідомчої комісії до  сьогодні не виконано. Така ситуація може привести до того, що до кінця 2004 року в нашій медико-санітарній частині і в міській СЕС виникне заборгованість із заробітної плати в сумі майже 500 тис. грн.

І тут наші заклади охорони здоров’я потрапляють у ще одну законодавчо-нормативну пастку. Ідеться про постанову Кабінету Міністрів України, що передбачає з 1 березня 2004 року підви­щення заробітної плати медичним працівникам. Виконати її, зважаючи на вищезазначений дефіцит бюджету, можна тільки шляхом скорочення 120 одиниць персоналу.

Недопущення зниження рівня фінансування лікувально-профілактичних закладів обумовлено ще й тим, що небувало складні завдання необхідно буде вирішити в питаннях медико-санітарного забезпечення персоналу, допущеного до реалізації проекту із створення нового безпечного конфайнменту над існуючим саркофагом четвертого енергоблока, оскільки успішна реалізація цього проекту потребує високої готовності та матеріальної забезпеченості медико-санітарної служби міста.

Шановні учасники парламентських слухань! З нашої точки зору, успішне вирішення всього комплексу соціальних, у тому числі медичних, проблем, можливе на принципах істинної і   повсякденної співучасті в поліпшенні умов життя людини, абсолютної й безумовної...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Вадим Васильович Грищенко, голова Державного комітету ядерного регулювання. Підготуватися Катушевій.

 

ГРИЩЕНКО В.В., голова Державного комітету ядерного регулювання України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Попередні виступаючі звертали увагу переважно на соціальні аспекти Чорно­бильської аварії, навіть лунають вигуки, і я з ними повністю згоден, що це найбільш пріоритетні питання в діяльності щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. Проте у своєму виступі я хотів би привернути вашу увагу до техногенних аспектів аварії, бо вважаю, що на цьому не можна ставити крапку. Доки існують об’єкт “Укриття”, Чорнобильська атомна електростанція, величезна кількість радіоактивних відходів у 30-кілометровій зоні, вони становлять загрозу, спричиняють невпевненість наших людей у майбутньому.

Дозвольте доповісти вам про ті дії, якими уряд намагається вирішити ці техногенні проблеми. Перш за все, урядом затвер­джено кілька програм, зокрема Програма зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС, Концепція перетворення об’єкта “Укриття” в екологічно безпечну систему, Комплексна програма поводження з радіоактивними відходами. На жаль, як вже говорили в цьому залі, фінансування цих програм на сьогодні недостатнє, і це створює передумови для затримки їх виконання.

Виконання Програми зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС затримується вже на три роки у зв’язку з тим, що відбува­ється затримка з будівництвом об’єктів інфраструктури зняття з    експлуатації атомної електростанції. Народний депутат Раханський вже казав, що іноземні компанії допустили помилки щодо об’єктів, які фінансуються за рахунок Європейського банку реконструкції та розвитку, і затримують на три роки їх будівництво.

Стосовно об’єкта “Укриття”, що є найболючішім нашим питанням, нашим болем. Безумовно, це пріоритетний проект. Розроблено техніко-економічне обґрунтування нового “Укриття”, так званого нового безпечного конфайнменту. Протягом останнього місяця відбулися “круглі столи”, громадські слухання з  цих питань, минулого тижня техніко-економічне обґрунтування розглянуто на засіданні урядової комісії з комплексного розв’я­зання проблем Чорнобильської АЕС і буде рекомендовано уряду для узгодження, щоб відкрити шлях для подальшого проектування і будівництва нового конфайнменту.

Досі лунають думки, що це не найкраще рішення, але з  1992 року розглядалися різні альтернативні проекти, і цей проект є переможцем. Безумовно, завжди, коли є переможці й  переможені, переможці святкують, а переможені починають звинувачувати арбітрів у необ’єктивності або упередженості. Так  відбувається й тут, але головна перевага цього проекту полягає в тому, що на сьогодні під ним є фінансова основа, що дає нам упевненість, що він буде реалізований.

Безумовно, однією з найважливіших є проблема радіо­активних відходів на майданчику, її вирішенню присвячена Комплексна програма поводження з радіоактивними відходами. Ключовий об’єкт — комплекс “Вектор” також фінансується недостатньо. У цьому році фінансування відбувається в обсязі 12 млн грн, що недостатньо. Комплексною програмою передбачено введення в експлуатацію цього об’єкта в 2004 році. Цього  не відбудеться. Для того, щоб хоча б у 2005 році відбулося введення в експлуатацію, необхідне додаткове фінансування протягом 2004 року в сумі 17 млн грн. Тому я прошу народних депутатів при перегляді Закону “Про Державний бюджет України на 2004 рік” внести відповідні зміни щодо фінансування комплексу “Вектор”. Таку пропозицію я вніс Прем’єр-міністру України...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Зарема Катушева, народний депутат України. Підготуватися Гродзинському.

 

КАТУШЕВА З.Г., член Комітету Верховної Ради України з  питань державного будівництва та місцевого самоврядування (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). По  состоянию на 1 марта 2004 года в Автономной Республике Крым проживают и согласно закону пользуются льготами и ком­пенсациями 9250 чернобыльцев, из них 2405 детей, в том числе 9 детей-инвалидов, и 1171 пострадавший І категории. За 1998–2004 годы задолженность по выплате компенсаций и предостав­лению льгот чернобыльцам составляет 3 928 433 гривни.

На протяжении 18 лет государство из года в год продол­жает сокращать финансирование всех без исключения черно­быльских программ, оставляя без должного внимания тех, кто укрощал “ядерного джина”, калеча свое здоровье в Припяти, Терехове, Полесском и Зеленом мысе. В связи с этим в  Симферополе, на площади Ленина, была проведена акция протеста, одним из лозунгов которой был такой: “Сокращение финансирования в Госбюджете на 2004 год — пример уничто­жения чернобыльцев в Украине”. Надеясь быть услышанными власть имущими, крымские участники акции протеста обратились с письмом к Президенту с требованием остановить беспредел над чернобыльцами.

Так получается, что функциями социальной защиты чернобыльцев занимаются сразу два министерства — МЧС и  Министерство труда и социальной политики. К сожалению, это как раз тот случай, когда у семи нянек дитя без глазу.

Задолженность по компенсационным выплатам за продукты питания за 2003 год на полуострове уже составила 1,5 млн грн.

На нынешний год медицинские и оздоровительные про­граммы сокращены почти в 2 раза. Льготы на медицинское обслуживание граждан, пострадавших в результате аварии на  ЧАЭС, на лекарства и зубопротезирование запланированы на  2004 год в сумме 285 тыс. грн, то есть по 30,8 грн на одного пострадавшего. Можете представить, что на эту сумму можно сделать?

Строительство жилья для чернобыльцев сокращено в  10 раз. Наверное, в расчете на то, что скоро просто некому будет в этой очереди стоять.

На счетах банка “Украина”, закрытого еще в 2001 году, были компенсационные деньги чернобыльцев, которые, по-видимому, тоже никто не собирается возвращать.

Закон Украины “О статусе и социальной защите граждан, пострадавших в результате Чернобыльской катастрофы” в части выплат на ежегодное оздоровление, за неиспользованную санаторно-курортную путевку, за ущерб здоровью, в случае потери кормильца, чья смерть связана с последствиями аварии на ЧАЭС, вообще не выполняется.

Проводимая в Украине так называемая пенсионная реформа вообще обошла чернобыльцев стороной, как будто этой катего­рии населения у нас в стране не существует.

Выплаты некоторым категориям детей составляют 3,3 грн в  месяц. Вдумайтесь, это по 10 коп. в день на так называемое дополнительное полноценное питание! Разве это не издеватель­ство и не насмешка над чернобыльцами?

Бесспорно, хотелось бы отметить работников Министерства труда и социальной защиты Автономной Республики Крым во главе с министром Алексеем Ивановичем Нестеренко, который проводит огромнейшую работу для того, чтобы помочь этой кате­гории населения Крыма.

Прошу присутствующих обратить внимание на проблемные вопросы, которые существуют в Автономной Республике Крым, мы уверены, что и в других регионах они актуальны:

1)  необходимо срочно увеличить финансирование на обеспечение жильем чернобыльцев в 2004 году; в бюджете зало­жено всего 50 тыс. грн, когда для полного решения жилищной программы Крыму необходимо 16 млн. грн;

2)  задолженность по льготам и компенсациям за прошлые годы составляет 2,2 млн. грн;

3)  для дальнейшего накопления регионального банка дан­ных по всем категориям пострадавших Управлению по защите населения, пострадавшего в результате аварии на ЧАЭС, необходим хотя бы еще один компьютер;

4)  по статье “льготы на медицинское обслуживание граждан, пострадавших в результате аварии на Чернобыльской АЭС”, в Автономной Республике Крым предусмотрено 138,1 тыс. грн, то есть всего по 14,7 грн на человека в год. Этого, конечно, крайне недостаточно.

Прошу мое выступление считать депутатским запросом.

Спасибо за внимание (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Дмитро Михайлович Гродзинський, голова Національної комісії з радіаційного захисту населення України. Підготуватися Преображенській.

 

ГРОДЗИНСЬКИЙ Д.М., голова Національної комісії з радіа­ційного захисту населення України. Вельмишановний Адаме Івановичу! Високоповажне зібрання, всі чорнобильці! Щоденно маючи справу з чорнобильськими проблемами, у мене створю­ється таке враження, що відбувається найгірший сценарій, коли мова про Чорнобиль стає бюрократично-канцелярською, і послідовно провадиться політика, спрямована на те, щоб забути про Чорнобиль, проблеми чорнобильців, і вся ця ситуація розгля­даються як тягар, який змушена нести Україна. Насправді це зовсім не так, це не тягар, це наші люди! І тому нам необхідно від   оцієї канцелярщини перейти до розгляду першоджерел, а   вони торкаються саме радіологічної ситуації в Україні, яка виникла після 1986 року, і побачити, в якому напрямі вона розви­вається, до чого все йде.

Отут будуть показані карти, немає часу їх тлумачити, але ви можете побачити, що йод був по всій Україні. У зв’язку з цим діти мають опромінену щитовидну залозу тією або іншою мірою, і все це сидить у дитині, яка стає дорослою, ризик прояву цього чинника зберігається на все життя. Цезій покриває всю Україну, є лише дуже невеличкі проміжки, де його менше. Стронцій встеляє плямами все тіло нашої України. А ще плутоній, америцій (он він там червоненький). Це прогноз, що буде у 2056 році, там це ви можете добре побачити.

За час, що минув, справді відбувся розпад частини радіо­активності, і частина пішла глибше, досягла рівня кореневої системи, у зв’язку з цим її поглинають рослини, і продукти харчування аж ніяк не зменшують своєї радіоактивності. Внаслідок специфіки 2003 року радіоактивність продуктів харчування була такою високою, якою вона не була жодного разу з моменту аварії. Інакше кажучи, істотно нічого не змінюється. У зв’язку з цим нам необхідно усвідомити, що Чорнобиль — надовго, тому ніяк не   можна робити якесь послаблення у боротьбі з його наслідками.

Стосовно доз опромінення. На жаль, ми маємо як базову радіоактивність (це значення досконало встановлене) вміст радіоактивних речовин по всій території України. Що стосується доз, вони розраховані. І в цьому розрахунку ми не дуже добре знаємо, як враховувати те, що було в перші тижні після аварії, тому що ми були не в змозі провести стеження за тим, як кажуть, залповим формуванням дози. У зв’язку з цим нам необхідно здійснювати переоцінку доз, це слід робити. Нічого тут такого глумливого для вчених немає, в Хіросімі й Нагасакі це вже робили тричі. І нам необхідно це зробити. У Росії створена міжнародна програма, яка має на меті наближення до істинних значень доз. Отже, нам необхідно обов’язково приєднатися до виконання цієї програми.

Щодо перегляду меж зон. Ви знаєте, треба розуміти суть справи. Люди спожили до 80% тої дози, на яку вони були приречені 1986 року. Виходячи з цього, як не змінюй отих меж, фактом залишається те, що люди, нагромадивши цю дозу, приречені на більший ризик, ніж інші. Отже, це необхідно мати на  увазі, і оці зміни якихось доз віднесення населених пунктів до тієї чи іншої категорії, оці всі меркантильні міркування повинні бути рішуче відкинуті, бо вони не відповідають сутності того, що відбувається.

Тепер щодо малих доз. Малі дози діють зовсім не так, як великі. І останні факти свідчать про те, що вони діють як сигналь­ний фактор, у зв’язку з цим може трапитися так, що немає дозової залежності для них.

Тепер, панове депутати, від вас дуже багато залежить. Це  комплексна проблема, і, вирішуючи питання, де й слова “Чорнобиль” немає, треба мати на увазі ці проблеми. На завер­шення два приклади.

Перший такий — при підготовці законів щодо зміни власності на землю не було враховано наслідки Чорнобильської катастрофи. І це призвело до того...

І другий. Ви кажете про оздоровлення. То подбайте про те, щоб не було приватизації наших рекреаційних зон, бо всі сана­торії доводяться до стану жалюгідного зубожіння, а потім за безцінь скуповуються. Із 40 протитуберкульозних санаторіїв 36  вже приватизовані. Дбайте про це! Це прохання від усієї України, від усього народу, який обирав вас.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Дмитре Михайловичу.

Слово має Наталя Юхимівна Преображенська, голова Фонду спасіння дітей від Чорнобильської трагедії. Підготуватися Соломатіну.

 

ПРЕОБРАЖЕНСЬКА Н.Ю., голова Фонду спасіння дітей від  Чорнобильської трагедії. Шановні добродії! Дуже дякую за надане слово і хочу сказати, що в 1990 році, 17 лютого, я першою серед представників громадських організацій виступила з цієї трибуни. І ніколи я не думала, що через 18 років після Чорнобиль­ської трагедії ми будемо мати порожній зал, порожню урядову ложу на чорнобильських парламентських слуханнях. Соромно має бути нам усім!

Тепер щодо конкретної теми. Головне — це діти. Якою буде Україна, залежить сьогодні від нас, від здоров’я наших дітей, бо  діти, які зазнали Чорнобильської катастрофи, через 18 років вже вступили в доросле життя. Жахливі наслідки Чорнобильської катастрофи наша офіційна медицина вже не приховує, це головне. І пану Бебешку я дуже дякую за те, що він оприлюднив правдиві, дуже серйозні і страшні дані.

Стосовно того, хто винен, і що треба робити. Ну, винних не будемо шукати зараз, але не можу не сказати про Міністер-
ство з питань надзвичайних ситуацій. Раніше був комітет по  Чорнобилю, міністерство по Чорнобилю, потім Міністерство з  питань надзвичайних ситуацій, а зараз пожежне міністерство. Це міністерство сьогодні чинить страшний злочин — закриває Музей Чорнобиля. А Музей Чорнобиля — це не лише пожежники, яким ми вклоняємося, вони навічно герої. Але куди нам діти шахтарів, вертолітників, куди діти нам лікарів, тих молодих студен­тів, а також тих людей, які дезактивували машини, захоронювали відходи? Це музей! Підіть туди, пане Рева, й подивіться, якщо ви  не знаєте! Подивіться на очі дітей, які там на фотографіях! А ви тільки хочете його знищити і забрати собі. Не можна цього робити! Як був музей при Міністерстві внутрішніх справ, будь ласка, там треба його й залишити. Це перше.

І друге: вже було п’ять міністрів, а горе на всіх залишилося одне.

Правильно тут говорили, що немає профільного комітету у справах Чорнобиля у Верховній Раді. Справді, екологічні і чорно­бильські проблеми пов’язані. Ми маємо проблеми з пестицидами, з важкими металами, із забрудненням атмосфери, води, але саме Чорнобиль зробив так, що ці чинники справляють сумарну, синер­гійну дію, і проблема Чорнобиля у нас залишається.

Вже був вимкнений мікрофон, коли Дмитро Михайлович (бачте, як він розхвилювався) правильно говорив, що внаслідок дії комплексу чорнобильських проблем зазнала удару імунна система наших людей, особливо дітей. І саме тому шириться епідемія туберкульозу в Україні. І що ми маємо? Із 40 туберкульозних санаторіїв 36 вже приватизовано. Хай подумає про це наш уряд!

Тепер те, про що я просила пана Раханського, він займався цим питанням, я йому дуже дякую. Я вдячна пану Абдулліну і пану Кірімову, саме вони виступали за те, щоб продовжувався телемарафон “Дзвони Чорнобиля”. Ви пам’ятаєте, скільки грошей було зібрано, і як вони цілеспрямовано використовувалися. Хтось хоче знищити цей телемарафон, взагалі стерти з пам’яті України проблеми Чорнобиля.

І далі, що робити? Безумовно, оздоровлювати дітей, оздоровлювати по-справжньому. У нас є Українська швейцарія — Карпати. Хто там зараз шабаш чинить? Хто? Чому наші діти там не відпочивають? Що робиться з курортом Східниця, який має використовуватися для оздоровлення дітей згідно з розпоряджен­ням Президента? Чому не виконується? Саме там вода містить залізо та багато корисних мінералів, і діти там мають відпочивати, але немає грошей на перевезення. Таке потужне у нас Міністерство транспорту, чому пан Кірпа не може причепити один вагон і повезти цих дітей на оздоровлення?

І ще. Ми маємо не лише плакати, ми мусимо щось робити! Наш фонд познайомився з київським підприємством, яке виготовляє прилади для лікування немедикаментозним методом, із застосуванням енергостабілізуючої терапії. Ми закупили шість таких приладів для Рівненської та інших областей.

І на завершення я просто хочу сказати, що питання здоров’я дітей має бути пріоритетом національної безпеки України. Президент наших душ Олесь Терентійович Гончар говорив про чорну діру бездуховності над Україною. Сьогодні ми зобов’язані відмолити гріхи для майбутньої України чистими думками та чесною наполегливою працею...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Так, дякую, вас все одно не чують.

Слово має народний депутат Соломатін. Підготуватися Малевич.

 

СОЛОМАТІН Ю.П., секретар Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (багатомандат­ний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Працівник Мін­чорнобиля України у 1991–98 роках. Рік тому, у квітні 2003 року, наш комітет був змушений прийняти рішення про припинення опрацювання проекту Закону “Про Національну програму мінімі­зації наслідків Чорнобильської катастрофи на 2002–05 роки та на період до 2010 року” та проведення в жовтні 2003 року “круглого столу” з обговорення проблеми зв’язку малих доз радіації і стану захворювання потерпілого населення.

Цей “круглий стіл” засвідчив наявність певних усталених стереотипів у сприйнятті Чорнобиля.

Перший стереотип: радіації до Чорнобиля зовсім не було. Виникненню цього стереотипу сприяло те, що ані в прийнятій
7-берній концепції радіаційного захисту населення, ні в пов’яза­них з нею двох чорнобильських законах, ані в Законі “Про внесен­ня змін і доповнень до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” 1996 року навіть згадки немає про те, яку ж дозу одержувало населення України до Чорнобиля. До чого власне мають додаватися ці додаткові аварійні дози опромінення?

За даними сучасної вітчизняної медичної науки, доаварійна середня ефективна доза опромінення населення України від нечорнобильських джерел походження становить 5–6 мілізівертів на рік, тобто 0,5–0,6 бера, а за 70 років життя — від 35 до 42 берів. Саме на цьому тлі маємо запобігати додатковому опроміненню, пов’язаному з Чорнобильською катастрофою, яке за  прийнятою 7-берною концепцією не повинно перевищувати 1 мілізіверта, тобто 0,1 бера за рік, а за 70 років життя — 70 мілізівертів, або 7 берів. Отже, пересічний українець отримує за все життя (70 років), майже 50 берів, у тому числі 37–42 бери доаварійних і не більш як 7 берів чорнобильських.

Другий стереотип: населення до цього часу продовжує отримувати шалені дози чорнобильської радіації. Попередні промовці вже говорили, що все те, що чорнобильці повинні були отримати, вони на 80 або 90% вже отримали. І на сьогодні можна сказати лише одне: шляхом різних законодавчих “удосконалень” затверджена 7-берна концепція де-факто на виконавчому рівні перетворена на 0,1-берну.

Порівняно з доаварійною середньою ефективною дозою опромінення населення України додаткові чорнобильські дози становлять від 5 до, рідко, 20% та визначаються як супермалі дози радіації. Разом з тим, як про це вже говорили з цієї трибуни, за даними практичної медичної статистики місцевих підрозділів Міністерства охорони здоров’я України, останніми роками спостерігається зростання захворюваності громадян, які отримали малі дози радіації на радіоактивно забруднених внаслідок Чорно­бильської катастрофи територіях. Шаленими темпами за останні роки зросла кількість інвалідів-чорнобильців. Нагадаю: у 1991 році їх було 2 тис., на сьогодні — близько 100 тис.

Виникає певна фундаментальна наукова суперечність, з одного боку, між результатами дозиметричної паспортизації, які засвідчують наявність лише супермалих додаткових доз радіації чорнобильського походження, а з другого, — значно гіршим, за даними практичної медичної статистики, ніж можна було очіку­вати, станом здоров’я населення.

Як факт наголошу: полярні позиції щодо зазначеної пробле­ми у науковців і представників практичної медицини України й  Білорусі, з одного боку, а з другого, — авторитетних світових організацій та Росії. Це, на мій погляд, є підтвердженням того, що зазначена проблема є нагальною, навіть має міжнародний харак­тер. Саме тому в 2003 році світовою спільнотою започатковано згадуваний Міжнародний чорнобильський проект, який має на меті найближчими роками знайти більш виважене і прийнятне вирішення зазначеної проблеми. У цьому проекті беруть участь і представники України.

На мою особисту думку як спеціаліста, одним зі шляхів вирішення проблеми радіаційного захисту населення України в  цілому могло б стати створення Загальної концепції радіацій­ного захисту населення України з визначенням загального сукуп­ного ліміту дози від усіх джерел опромінення. І в цьому має прислужитися наша академічна й відомча наука.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Раїса Сергіївна Малевич, президент Фонду “Жінки Чорнобиля”. Підготуватися Матвієнку.

 

МАЛЕВИЧ Р.С., президент Фонду “Жінки Чорнобиля”. Шановні друзі! Вісімнадцять років, що відділяють нас від Чорнобильської катастрофи, показали, що справи в державі, як ви чули, не найкращі. Я хочу торкнутися двох питань.

Перше — соціальний захист ліквідаторів, які працювали на  ліквідації аварії приблизно з 27 квітня до 5 червня, коли вийшла постанова ЦК КПРС про оплату відповідно до зон. Більшість цих людей — інваліди. Найвища смертність в Україні — серед ліквідаторів 1986–87 років, цей показник у 6 разів вищий, ніж середній по державі. Вдумайтеся лишень: за останні чотири роки близько 600 тис. постраждалих і ліквідаторів померли. Про що це свідчить? Про те, що держава мало турбується про тих людей, які з перших днів захищали нас від цієї “чорнобильської чуми”. Люди їхали, бо треба було, ніхто їм нічого не платив. Це  вже потім почали з’їжджатися “варяги” з усього Союзу, бо платили гарні гроші.

Пишуть мені члени моєї організації. Зазвичай, у всіх чорно­бильців, які не керівники, інвалідність 50–60, у декого 70%. У нас взагалі ліквідували аварію самі начальники, бо у них 85–90% втрата працездатності. І вони, між іншим, отримують пенсію в 20–30 разів вищу, ніж ліквідатори — ті шахтарі, солдати, які скидали з  даху брили з радіонуклідами, ті медсестри, які вишукували в  30-кілометровій зоні людей і відправляли їх у чисті місця. Так  ось інваліди ІІІ групи отримують пенсію від 140 до 160 грн, інваліди ІІ групи — від 170 до 190 грн, а інваліди І групи — трохи більш як 200 грн. Про що можна говорити, коли люди отримують пенсію у 2,5 разу нижчу, ніж навіть низький прожитковий мінімум? Соромно стає, що людина не в змозі купити пляшку мінеральної води, яка зараз коштує 2 грн.

Наша влада... Я, між іншим, писала до Верховної Ради і  цього скликання, й попереднього, але ніхто жодного разу навіть і не подумав порушити це питання. Може, коли-небудь буде соромно нашим депутатам? Я писала пану Раханському, але він навіть не згадав про це, писала до нашого комітету, але ніхто не  хоче вирішувати цю проблему. Тому дуже прошу вас, народні депутати, щоб ви подумали про тих перших, які втратили своє здоров’я, бо більшість з них вже вмирають.

Друге питання, яке турбує нашу організацію, — це захво­рювання щитовидної залози. Так, багато тут говорили, торкалися цієї теми, але. На жаль, згідно з чинним законодавством вважається постраждалою від Чорнобильської катастрофи дитина від 0 до 3 років, яка отримала 5 сантигрей, від 3 років до 18 — 10 сантигрей. Проте дітей, яким виповнилося 18 років, більш ніхто не обстежує, вони втрачають категорію “Д”. Сотні тисяч молодих людей хворіють, але їх ніхто ніде не обстежує. Торік ми зустрі­чалися з Віктором Федоровичем Януковичем, він дав розпо­рядження різним державним структурам розібратися з цим питанням. У травні минулого року я одержала листа від Міністер­ства охорони здоров’я, що вони дуже вдячні за те, що ми порушили це питання, і що врешті-решт Інститутом ендокринології буде розроблена відповідна програма. Минув рік — нічого не зроблено.

Наша організація розробила прозору конкретну програму, яку ми плануємо виконувати спільно з іноземними партнерами, бо  наслідки такого рівня захворюваності наших дітей та онуків будуть дуже й дуже поганими. Вдумайтеся, що чекає наших дітей.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має народний депутат Павло Володимирович Матвієнко.

 

МАТВІЄНКО П.В., член Комітету Верховної Ради України з  питань фінансів і банківської діяльності (виборчий округ №66, Житомирська область). Партія національно-економічного розвитку України, фракція “Регіони України”. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні чорнобильці! Сьогодні, вертаючи в пам’яті до тих трагічних подій, хочу наголосити, що саме турбує на даний час моїх виборців.

Перше — це питання газифікації населених пунктів. Свого часу Верховна Рада України прийняла Закон “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Статті 17 та 19 цього закону проголошують “проведення суцільної газифікації населених пунктів” у зоні гарантованого добровільного відселення та “поетап­не проведення суцільної газифікації населених пунктів” у зоні посиленого радіоекологічного контролю”.

Минуло 18 років від дня аварії та майже 14 років дії чорно­бильського законодавства. Що ж зроблено? У виборчому окрузі №66, який я представляю у Верховній Раді України, із 370 насе­лених пунктів Коростенського, Овруцького, Лугинського та Наро­дицького районів Житомирської області, розташованих у різних зонах радіоекологічного забруднення, газифіковано менше 15%.

Нещодавно мною подано на розгляд Верховної Ради України проект Постанови про розроблення соціальної програми забез­печення населення, яке проживає на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, природним газом. Сподіваюся, що в разі прийняття цієї постанови відповідні органи державної влади з розумінням поставляться до цієї надзвичайно важливої проблеми, і це буде вагомим внеском у мінімізацію наслідків Чорнобильської катастрофи.

Друге — соціальний захист потерпілого населення. Загальновідомо, що на соціальний захист постраждалих коштів виділяється вкрай недостатньо, але це не повинно зменшувати існуючих гарантій щодо медичного обслуговування, санаторно-курортного лікування та компенсаційних виплат постраждалим. На  жаль, і в цьому році розпорядженнями голів облдержадміні­страцій компенсаційні виплати зменшено.

Щодо пенсійного забезпечення чорнобильців, то розрекла­мована пенсійна реформа щось обіцяла, але виявляється, що для цієї категорії людей коштів не передбачено. На сьогодні пенсії інвалідів-чорнобильців, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, не  досягають 200 грн. І це в той час, коли майже припинено безоплатний відпуск ліків за рецептами лікарів для постраждалих, що є порушенням чинного законодавства.

Непокоять також зростаючі показники захворюваності постраждалого населення, а отже, є необхідність вжиття ефектив­них заходів щодо впливу на ці негативні явища. За останні роки на кошти чорнобильської будівельної програми в обласних центрах створено досить пристойну лікувальну базу, проте користуватися нею може лише незначна кількість постраждалого населення. Це  пов’язано з тим, що люди не мають можливості дістатися до  лікарень обласного центру через матеріальні та транспортні проблеми.

Одним із варіантів наближення можливості отримання кваліфікованої медичної допомоги до кожної людини була б підтримка на всіх рівнях пропозицій міської та районної влади про об’єднання трьох діючих у місті Коростені лікарень в один регіональний медичний центр з цільовим бюджетним фінан­суванням. Основним завданням цього центру повинно стати лікування та обстеження жителів північних районів Житомирської області. Крім того, ці громадяни мають бути забезпечені медичним страхуванням за рахунок держави.

У Кабінеті Міністрів України створена міжвідомча комісія з  розгляду та вирішення питань соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. За доручен­ням Прем’єр-міністра України Віктора Януковича на черговому засіданні комісії розглянуто питання про доцільність утворення Державного комітету з питань подолання наслідків Чорнобиль­ської катастрофи. Народні депутати України, науковці, представ­ники органів виконавчої влади, громадських чорнобильських організацій одностайно висловилися за створення такого держав­ного комітету.

І наостанок. Хочу наголосити, що, залишаючи незмінними програми соціального захисту населення, нам потрібно якнай­швидше прийняти Державну програму реабілітації територій, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, спрямувавши на ці цілі відповідні кошти. Реалізація цієї програми дасть змогу відновити на значній території українського Полісся нормальне повноцінне життя людей.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Для заключного слова запрошується міністр України з  питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Григорій Васильович Рева. Будь ласка, 2 хвилини. Підготуватися Руденку.

 

РЕВА Г.В. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Я дуже вдячний організаторам, народним депутатам, що сьогодні відбулися ці слухання. На мою думку, було дуже багато конкретних пропози­цій, відбулася відверта розмова, але вирішувати ці питання потрібно, на мій погляд, за такими напрямами.

Все починається із законодавства. На сьогодні немає об’єднання зусиль всіх народних депутатів, уряду, науковців, самих чорнобильців для того, щоб вирішувати ці питання. Коли я прийшов працювати в міністерство, я вперше сказав (і про це знає пан Андрєєв, тут присутній), що законодавство, яке було за радянських часів, на сьогодні не відповідає економічній ситуації в нашій державі і взагалі тим змінам, які відбулися за ці роки. Спершу було обурення, що треба жити за тими законами і  виконувати їх. Але я сказав, що закони, прийняті за часів Радянського Союзу, не виконувалися ніколи і на сьогодні не вико­нуються. Тому треба все починати із законодавства.

Уже рік у Верховній Раді розглядається проект національної програми. Може, він справді недосконалий, але ж він тому недосконалий, що немає об’єднання зусиль законодавчої і вико­навчої гілок влади, а також самих чорнобильців. Тому для того, щоб зрушити з місця всі ці питання, ми повинні дуже добре розібратися в тих законодавчих актах, які є. Пропозицій дуже багато надходить від народних депутатів, Кабінету Міністрів, інших структур, але я ще раз повторюю, що ми не рухаємося вперед, бо не ухвалено національної програми, яка передбачає і фінансу­вання, і все-все від неї буде йти.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

РЕВА Г.В. Тому я пропоную об’єднати зусилля. Критику-
вати — це дуже легко, а виконувати, як казав Прем’єр-міністр, — нам, виконавчій владі. Тому я пропоную об’єднати зусилля і  створити таке законодавство, щоб чорнобильці реально відчули, що ми рухаємося вперед.

Дякую (Шум у залі).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Будь ласка, заключне слово має голова Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Геннадій Борисович Руденко.

 

РУДЕНКО Г.Б. Дякую. Шановні учасники парламентських слухань! Мушу вибачитися за те, що, на жаль, за Регламентом Верховної Ради ми вимушені слухати і народних депутатів, які, можливо, повторюють одні й ті самі ідеї, об’єднують свої зусилля не за фракційним принципом, а, скажемо так, за ідеологічним спрямуванням, за чорнобильською ідеологією.

Тому ми сьогодні були свідками 30 виступів, з яких: від уряду було 4 представники, від депутатів — 13, враховуючи ще одного представника білоруського парламенту, від міжнародних органі­зацій — 1, від громадськості — 6, від наукових організацій — 3, від    обласних державних адміністрацій — 1 представник (від Житомирської).

Вибачайте, шановна громадськість, що на нинішніх парла­ментських слуханнях, на яких більшість з вас сподівається донести до широкого загалу свої ідеї і пропозиції, вони не були сьогодні повною мірою висвітлені. Тому в черговий раз прошу вас справді налаштовуватися на цей діалог: уряд — парламент — громадські організації.

Я не впевнений у тому, якщо правді дивитися в очі, що до виборчих президентських перегонів ми зможемо радикально вирішити чорнобильське питання. Я впевнений у тому, що борги будуть погашені, але це не головне. Головне, що ми сьогодні поспілкувалися і зробили, мабуть, спільний висновок: чорнобиль­ське законодавство недосконале. Проте тільки починаєш пропо­нувати якусь слушну ідею, обов’язково знаходиться політичний опонент, який намагається тебе, вибачте, підкосити. Тому ми тут сперечаємося в соціальності (хто запропонує більш соціальний законопроект), змагаємося в ідеології, в якихось лозунгах, але це не вирішує чорнобильське питання, на жаль. Тому я хотів би попросити...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

РУДЕНКО Г.Б. І сьогодні ви були свідками того, що я висту­пав як голова комітету, в якому 17 представників різних політич­них сил. Сьогодні в парламенті працюють 12 фракцій і груп, ви можете свої пропозиції висловлювати до кожної з цих політичних сил. Рішення ми приймаємо спільне. Тому є позиція Геннадія Руденка — представника Соціал-демократичної фракції, і є позиція голови комітету. Я тут представляю інтереси всього комітету.

Комітет завжди стояв на підтримці чорнобильського питання, але вирішує зал 226 голосами, тому, Адаме Івановичу, ваша репліка щодо того, що ми не працюємо над бюджетом, була некоректною. Чорнобильський комітет стоїть на захисті чорно­бильців! Шукайте підтримки, шановні чорнобильці, у 226 депута­тів. Ви можете своє право вирішувати шляхом голосування 2004 року на президентських виборах і 2006 року на парла­ментських виборах.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Будемо підбивати підсумки нашої більш як тригодинної розмови.

Хочу нагадати тему нинішніх парламентських слухань:
18-та річниця Чорнобильської катастрофи (крапка). Погляд у майбутнє (10 крапок і 20 знаків питання). Тому що в ході нашої більш як тригодинної розмови, на превеликий жаль, ми побачили досить похмуре майбутнє у подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи.

Причин цього є багато, і чимало промовців називали ці проблеми, які дійсно печуть значній частині нашого суспільства. Сам я також із поліського району Волині і знаю, що дуже багато сіл виживають лише за рахунок чорнобильських, вибачте, подачок. Не було б ще цих чорнобильських, я не знаю, що жителі поліських сіл Житомирської, Рівненської, Волинської областей та їхні діти робили б. Це біда, це велика біда!

Проблем чимало, про них ви тут говорили, і одна з них — міжнародна допомога. Міжнародні організації, держави досить солідні, поважні й економічно розвинуті, обіцяли нам золоті гори. Спочатку вони просили нас ліквідувати атомну зброю, обіцяючи, що за це ми з вами гарно заживемо, — ліквідували. Потім змусили нас припинити струм із Чорнобильської атомної електростанції, обіцяючи, що вони нам це компенсують, — урочисто, на весь світ, красиво, театралізовано! Після того, як вимкнули рубильник, ніхто про нас і не згадує. Я не раз був учасником таких переговорів і  зустрічей з представниками міжнародних організацій, ми постій­но звертаємося до їхньої совісті і сумління, але вони домоглися того, що хотіли, і залишили нас сам на сам із цією проблемою. І  чекати від них допомоги не треба, її не буде, ми її, на превели­кий жаль, не дочекаємося.

Деякі народні депутати тут ставили запитання, чи витримав екзамен уряд. Якщо бути свідомим, чесним і послідовним, то треба запитувати про екзамен не лише нині діючий уряд, треба починати з уряду 2000 року. Бо саме у 2000 році уряд вперше Законом про Державний бюджет втрутився у законодавче поле і  ліквідував чимало пільг, в тому числі й тих, які стосувалися чорнобильців. Так що треба говорити не тільки про нині діючий уряд, ще раз повторюю, а й про попередні уряди. На превеликий жаль, уряд до сьогодні керується цим правилом і Державним бюджетом припиняє дію норм кількох десятків законів, що передовсім стосуються соціальних проблем наших громадян, у тому числі й чорнобильців.

Тут чимало народних депутатів виступило, але жодного не  було, хто привселюдно тут перед вами покаявся б і сказав: вибачте, ми, коли голосували за цей бюджет, діяли неправильно, бо забрали у вас те, чого забирати не можна. Кожен виступав, плакав разом з вами і навіть не обіцяв, що більше такого не  робитиме. А треба було б декому з народних депутатів це зробити. Думаю, ви добре знаєте, які фракції підтримували бюджет. За бюджет голосують не комітети, а народні депутати, об’єднані фракційною дисципліною. Комітет може наполягати й  боротися, але депутат приходить до залу й голосує так, як голосує його фракція. Це також правда — гірка, неприємна, але правда, і з цією правдою треба миритися.

Ще одна проблема, в якій є вина і парламенту, й уряду.
Я не можу погодитися, що нам бракує законів, у нас законів більш як треба. Біда в тому, що ці закони не виконуються. І не викону­ються не тому, що хтось не хоче, щоб виконувалися, а тому, що нічим їх виконувати.

На сьогодні пільги для тих чи інших галузей становлять 90% Державного бюджету! Це майже 70 млрд. грн пільг для різних галузей, для різних підприємств. Народні депутати, в тому числі й  ті, хто сьогодні плакав тут, лобіюють закони і добиваються тих чи інших пільг.

То вибачте, звідки уряд може взяти в бюджеті кошти для того, щоб розв’язувати ті чи інші проблеми? Мабуть, народні депутати, які виступали, повинні були б говорити про те, які закони треба прийняти, щоб запрацювала наша промисловість, щоб дати людям роботу, щоб було наповнення Державного бюджету. А буде наповнення Державного бюджету — відповідно будуть виконуватися і соціальні програми, в тому числі й чорно­бильські, про які ми не одну годину, не один день і не один рік говоримо, зокрема й у цьому сесійному залі.

Тому я ще раз повторюю, що це спільна біда, з одного боку, парламенту, який дійсно повинен прийняти закони, що забез­печать наповнення бюджету, а з другого боку, — виконавчої влади, яка має розумно і в інтересах людей розпорядитися цим бюджетом.

Майже кожен з виступаючих говорив про те, що потрібен єдиний державний орган. Потрібен, але погляньмо самокритично й на себе. Хто з вас, присутніх у залі, може сказати, скільки громадських організацій об’єднують чорнобильців? Сумніваюся, що ви можете сказати, я тут подивився: не менше двох чи трьох десятків. Станьте спочатку ви єдиними, об’єднайтеся в єдину організацію, а тоді будете говорити: давай нам єдиний державний орган, який про нас піклуватиметься. Тому що кожна з ваших організацій думає про себе, про свою організацію, про свою політичну партію: дай, допоможи, зроби! Давайте діяти спільно, тоді буде у вас єдиний орган, і, думаю, буде такий єдиний орган і   в уряді. І, можливо, тоді ми з вами будемо говорити дещо
по-іншому.

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. Я должен сделать важное заявление... (Шум у залі).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Такі заяви, шановні, у цьому залі кожні 5 чи 10 хвилин лунають. Будь ласка, ви можете робити що хочете, у  нас дуже демократична держава. Дотримуючись законів демо­кратичних, робіть, що ваша душа бажає. Якщо після вашого голодування поповниться Чорнобильський фонд і одразу заборго­вані 600 млн грн будуть виплачені чорнобильцям — я бажаю вам успіху і готовий разом з вами поголодувати одну чи дві ночі, якщо це вам допоможе. Але я в цьому глибоко сумніваюся (Шум у залі).

Я ще раз повторюю: своїми словами, своїми заявами в  цьому залі ви нікого в нашій державі не здивуєте, бо в цьому залі твориться таке, що вам, вибачте, і не снилося. Отож якщо хочете — будь ласка, продовжуйте (Оплески).

Шановні колеги, завершуючи нашу розмову, я хочу щиро подякувати кожному з вас, хто сьогодні приніс сюди свій біль, свою тривогу. Я вже провів не одні парламентські слухання і можу щиро й відверто вам сказати: дійсно, ви говорили із знанням справи, ви вносили конкретні пропозиції.

Я хотів би подякувати тим, хто готував ці парламентські слухання, зокрема профільному комітету. Не треба казати, що у  Верховній Раді немає комітету, є у нас комітет, питання природокористування, екології і Чорнобиля напряму й безпосе­редньо пов’язані. Чим більше буде комітетів, тим менше порядку, повірте. Ми створили так, для історії, Комітет з питань Європейської інтеграції. Як були за 100 років від Європи, так і  сьогодні за 102 роки, бо за два роки діяльності цей комітет розглянув аж один законопроект. Справа не в комітеті, а в тому, як турбуються про це. І я дійсно повинен відзначити, що пред­ставники відповідних міністерств підійшли до підготовки цих парламентських слухань професійно.

Тому я просив би всіх учасників передати свої пропозиції до  секретаріату комітету. А також прошу Геннадія Руденка, щоб комітет найближчим часом ще раз уважно розглянув проект рекомендацій парламентських слухань, доповнив їх слушними пропозиціями і зауваженнями, щоб на наступному пленарному тижні ми змогли прийняти відповідну постанову Верховної Ради і вимагати від уряду дотримання цих рекомендацій.

На все добре, до зустрічі через рік, аби ми тоді були більш радісними.