ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

З ПИТАНЬ РОЗВИТКУ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

В УКРАЇНІ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

21 вересня 2005 року, 15 година

 

Веде слухання Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановні учасники парла­ментських слухань! Відповідно до постанови Верховної Ради України ми сьогодні маємо провести парламентські слухання, присвячені одній із сучасних проблем — розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Для участі в наших парламентських слуханнях запрошені, крім народних депутатів України, представники центральних орга­нів державної влади, провідні вчені та фахівці. У слуханнях також бере участь Генеральний секретар — керівник Секретаріату Ради Міжпарламентської асамблеї держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав Кротов Михайло Йосипович.

Ми будемо працювати протягом трьох годин без перерви, до 18 години.

Для тих, хто вперше бере участь і виступатиме з трибуни в обговоренні, нагадую, що в нас працює автоматичний таймер відключення мікрофона. У вас буде 5 хвилин на виступ, за 30 се­кунд до завершення вашого виступу звуковий сигнал поперед­жатиме про те, що у вас залишилося 30 секунд. У 5 хвилин 6 секунд мікрофон автоматично буде вимкнений. Якщо хтось захоче говорити без мікрофона, його вже не чутимуть.

Тому, будь ласка, орієнтуйтеся на те, щоб не перевищувати цей час, економте його для того, щоб мали можливість виступити якомога більше, адже бажаючих взяти участь в обговоренні в нас досить багато.

Хотів би, щоб у процесі цих слухань ми оцінили попередню роботу, яку проробила група фахівців відповідно щодо пропозицій: як і що потрібно зробити для законодавчого забезпечення проблеми. Проте це не означає, що не можна торкатися інших питань, тобто, що потрібно зробити Кабінету Міністрів, центральним органам виконавчої влади, іншим органам державної влади для того, щоб удосконалити процес розв’язання цієї проблеми для того, аби дійсно розвивати інформаційне суспільство в нашій державі у контексті розвитку таких же суспільств у всьому світі.

З приємністю хочу поінформувати вас про те, що на адресу наших парламентських слухань надійшли телеграми від імені Міжнародної ради з науки. Одну з них підписав пан Сміт, заступник виконавчого директора. У ній говориться: “Від імені Міжнародної ради з науки хочу привітати членів українського парламенту, що зібралися для обговорення питання інфор­маційного суспільства.

Міжнародна рада з науки спільно з Комітетом з даних для науки і технологій беруть активну участь у підготовці та проведенні Світового саміту з питань інформаційного суспільства. Декларація Світового саміту з питань інформаційного суспільства, яка була підтримана урядами в Женеві у 2003 році, визнає головну роль, яку відіграє наука в розвитку глобального інформа­ційного суспільства.

Я додаю інформацію щодо Програми дій, яка була розроблена міжнародною науковою спільнотою під час підготовки до саміту в Женеві. Усі дії, передбачені цією програмою, були включені до офіційного Плану дій, що був прийнятий у Женеві.

Завдання, що стоїть перед вченими, політичними діячами та іншими верствами суспільства полягають у реалізації цього плану на національному та міжнародному рівнях. У рамках підготовки до Другого світового саміту в Тунісі Комітет з даних для науки і  технологій розробляє нову важливу ініціативу щодо глобальних інформаційних мереж.

Від імені Міжнародної ради з науки хотів би висловити підтримку цій ініціативі, яка буде ініційована в Тунісі в листопаді. Як йдеться в листі професора Івата, ми були б вдячні за підтримку цієї ініціативи українським парламентом”.

Відповідно надійшла телеграма і від президента Комітету з даних для науки і технологій цієї ж Міжнародної ради з науки Шуліча Івата, який також бажає, щоб ми успішно провели ці парламентські слухання.

Спочатку ми заслухаємо доповідь Михайла Кузьмича Родіонова, співдоповіді від уряду і комітету, а потім, приблизно через годину, приступимо до їх обговорення. Ще раз нагадую, працюємо до 18 години без перерви. Приступаємо до реалізації нашого плану.

Запрошую до доповіді Михайла Кузьмича Родіонова, голову підкомітету з питань інтелектуальної власності та інформатизації Комітету з питань науки і освіти. Двадцять хвилин, будь ласка.

 

РОДІОНОВ М.К., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (багатомандатний загально­державний виборчий округ, КПУ). Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні поважні гості, радіослухачі! Шановні всі присутні!

Наші парламентські слухання є заключним етапом громадсь­ких слухань з питань розбудови інформаційного суспільства, які тривали півтора року. І багато тих, хто брав у них участь, присутні в цій залі. Щоправда, на такому представницькому круглому столі, як зараз, мені ще не доводилося виступати.

Ці парламентські слухання ініційовані науковою, бізнесовою громадськістю, тобто вами, хто працює в цій сфері, знає про неї, як кажуть, вочевидь.

За ці півтора року відбулося понад 15 круглих столів, дискусій. В Інтернеті був відкритий форум з тим, щоб документи, які ми обговорювали, висловлені зауваження, оброблялися, систематизувалися. І я вдячний вченим і практикам, які пого­дилися співпрацювати з робочою групою Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти. Вона опрацьовувала пропозиції й пропо­нувала їх для громадського обговорення. У результаті такої роботи сформовано документ на 16 сторінках — проект резолюції. Тому ви не дивуйтеся, якщо сьогодні у виступах повторюва­тимуться пропозиції, які містяться в цьому проекті. У ньому немає жодної пропозиції, як кажуть, висмоктаної з пальця. Ці всі пропозиції надійшли від вас. Звичайно, вони ще далекі від досконалості, але сформовані за своїми підрозділами, і всі ці вісім підрозділів відповідають основним умовам розбудови інформа­ційного суспільства. Там можна щось додати чи виправити, сформулювати інакше. Враховані й нові пропозиції, які надійшли до комітету після того, як був сформований останній варіант, який є у вас на руках. Тому, гадаю, майже немає, як кажуть, предмета для суперечок навколо того, що ми будемо приймати. Ці пропо­зиції потрібні, вони стануть надалі нашою програмою.

На що сподіваються ініціатори цих слухань? До речі, їх мені підказали слухання у Верховній Раді, яких за роки незалежності України відбулося 90. Наші — 91-ші. І це питання розглядається вперше з майже ста питань.

Ініціатори парламентських слухань сподіваються, що та наша півторарічна робота, сьогоднішнє обговорення, кінець кінцем, виконають свою місію, і керівництво держави все-таки зробить крок до вироблення стратегії в напрямі розбудови інформаційного суспільства.

Чому це так важливо?

Хіба ми зараз нічого не робимо, не займаємось розбудовою інформаційного суспільства? І в документах і, мабуть, у виступах буде сказано: займаємось і є певні наробки. Але ж наша країна має чудову здатність руйнувати усе, що в неї було чи є. Насамперед це стосується найбільш наукоємних галузей виробництва. І громадськість стурбована, чи не триватиме так і надалі. Що ми будемо казати? Що в нас великий потенціал, що в нас великі наробки? Але ж настане час і уже той потенціал не буде потрібний ні на Заході, ні на Сході — ніде. І Україна зробить крок, але ж тільки назад.

Тому, шановні колеги, процеси становлення інформаційного суспільства сьогодні вже відбуваються незалежно від нас. Вони поступово охоплюють різні сфери суспільного життя, безальтер­нативно змінюючи його.

І сьогодні питання полягає не в тому, потрібно чи не потрібно ставати на шлях розбудови інформаційного суспільства. Воно постає так: як на державному рівні спрямувати ці процеси на   розвиток економіки, науки, освіти, технологій, громадських інститутів тощо. Можливості в Україні, звичайно, є. На жаль, ми уже запізнилися з цією проблемою.

Нагадаю відомі багатьом з вас результати саміту керівників європейських країн у Лісабоні 2000 року. Пам’ятаєте, яку стра­тегічну мету вони визначили? Стратегічна мета європейських країн — побудова економіки, заснованої на знаннях, спроможних забезпечити сталий розвиток і соціальну справедливість у цих країнах, і, звичайно, створити людям найкращі умови життя. Тобто у розвинених країнах вже йдеться про розбудову не інформа­ційного суспільства, а суспільства, заснованого на знаннях. Тому ми вступаємо, мабуть, у найскладніший етап, спрямовуючи свої зусилля і на одну, і на іншу сфери.

Стосовно шляхів побудови суспільства, заснованого на знаннях, у нас великі проблеми. Одним з головних аспектів цього є наука. Це увага держави до фундаментальних досліджень, розвитку фундаментальної науки. Нагадаю вам сьогоднішню всім добре знайому ситуацію. У світі склалися три осередки, які борються між собою за першість у технологіях. Це Сполучені Штати Америки, країни Європи та Азія (Японія та інші країни).

Вони змагаються між собою в тому, хто зробить більші фінансування у фундаментальні дослідження. Наприклад, євро­пейські країни тільки упродовж останніх років у дослідження нанотехнологій вклали вже сотні мільйонів євро. А технології, які в них уже дають прибуток, вони переносять в інші країни, — туди, де це можна зробити якомога дешевше, зменшивши собівартість. А нові технології вони залишають у себе. Так само працюють азіатські країни, Сполучені Штати Америки.

Звичайно, виникає питання про те, чому це кожен робить у себе і чи не краще було б опертися на одні Сполучені Штати Америки, згуртувати там усі зусилля, щоб зробити прорив технологій в одному напрямі? Фахівці кажуть, що це не тільки не краще, це взагалі неможливо і з технічного погляду, і з погляду національних інтересів, національної гідності.

Ще один аспект. Чому ці країни так активно підтримують новітні технології, зокрема інформаційні? Ви знаєте, що інфор­маційні технології почали бурхливо розвиватися з 1970 року, країни вже пройшли цей етап. Але ж цей етап засвідчив, що новітні технології не тільки докорінно змінюють структуру виробництва, саме життя, а й створюють внутрішній валовий продукт, наповнюють бюджет країни. (Прошу подати слайд 1). Ви  бачите дані ВВП деяких країн світу 2003 і 2004 років. Тут невипадково взяті США, Японія, країни Азії, Європи — Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія, Росія. Внутрішній валовий продукт України становить 0,032. Це десята частина ВВП Росії. До  речі, Росія тут наведена як країна, що стала на цей шлях. Але  ж зверніть увагу на те, що інформаційні технології в цих країнах стали джерелом створення внутрішнього валового продукту і наповнення бюджету.

Сьогодні ми обговорювали Державний бюджет України. І цього року, і в попередні роки бюджет України — це “тришкин кафтан”. Його, як не натягуй, ні на що не вистачає. Це я веду до того, що на розв’язання проблеми, яку ми зараз розглядаємо, теж потрібні кошти. І перефразовуючи відому тезу “А судьи кто?”, можна запитати: “А деньги где?”

Ось перед вами ще одна схема — структура ВВП і  соціальної стратифікації. Ви тут бачите, у розвинутих країнах, які  упродовж десятиліть впроваджують інформаційні технології, значна частка ВВП зроблена насамперед за рахунок впровад­ження інформаційних технологій. І поряд з цим ви бачите, яке становище в Україні з цією позицією.

Водночас є і побоювання щодо цих позицій сільського господарства, індустрії. Індустрія — це промисловість. Сьогодні, під час обговорення бюджету, наводили дивні аргументи: в нас бюджет зростає на 20 млрд гривень, а внутрішній валовий продукт падає. Ось такий феномен. Причинами цього може бути багато що, але таке відбувається передовсім тоді, коли імпорт перевищує експорт. Коли замість національного виробництва стимулюємо виробництво інших країн, і за свої бюджетні кошти годуємо громадян інших країн.

Тому, шановні учасники парламентських слухань, ці проб­леми я назвав для того, щоб правильно сформулювати нашу позицію і програму. Я вже казав, що нашою метою є сформувати такі рекомендації, які могли б стати планом дій для прийняття стратегічної програми розвитку інформаційного суспільства. До  того ж такий план дій, який не залежав би від того, який прийшов парламент чи уряд, чи якого обрали Президента. Тобто це має бути довгострокова програма, яка повинна втілюватися в Україні.

До наших парламентських слухань майже всі виступаючі подали свої тези. У них професійно викладені технічні і техно­логічні пропозиції стосовно того, як це зробити. І тут немає заперечень. Але маю застереження, як би ми, обговорюючи цю проблему, не створили якесь “місто сонця”. І як тільки ми розв’яжемо ці проблеми, то всі негативні чинники одразу, як кажуть, відійдуть на другий план.

Мені видається, що при формуванні стратегії потрібно насамперед стосовно наших пересічних громадян визначити головну мету, якої зможемо досягти за допомогою інформаційних технологій. Щодо індикаторів, то на саміті глав держав у Женеві у  2003 році, якщо я помиляюся, то підправите, їх було названо більше ста.

Але ж це для всіх країн світу. Наприклад, для США, Японії більшість цих індикаторів уже не мають значення. Але є індика­тори, які є актуальними щодо країн, які можна назвати, якщо не  нерозвиненими, то правильніше — недорозвиненими. Хоча це, певно, образливо для них.

У декларації Женевського саміту глав держав головною метою інформаційного суспільства визначено ліквідацію злиден­ності і голоду, зменшення дитячої смертності, поліпшення охорони материнства і дитинства, боротьбу з ВІЛ/СНІДом, малярією, поліпшення екологічного середовища тощо (слайд 2). Ці проблеми з огляду на становище в Україні є надзвичайно актуальними. За всіма цими показниками Україна знаходиться, якщо не серед країн Африки, то далеко не в Європі. Тому це мета, яка має нами досягатися при розбудові інформаційного суспільства.

Відсутність послідовної державної політики в Україні, спрямованої на розбудову інформаційного суспільства і суспіль­ства, побудованого на знаннях, вже призвела до відставання. Тут ще будуть наводитися цифри, що свідчать про це.

Спонтанний розвиток лише окремих фрагментів інформа­ційного суспільства, початкової стадії систем зв’язку і комунікацій, спрощеного переліку Інтернет-послуг, автоматизації й управління банківськими та деякими іншими сферами важливий, але не є кінцевою метою. Якщо все звести лише до цього, нам зали­шиться роль залежних користувачів чужих знань і технологій, а не їх ідеологів і розробників.

Сучасне інформаційне суспільство та його наступна фаза — суспільство, побудоване на знаннях, окрім технологічного, набуло багато вимірів: гуманітарного, мас-медійного, культурологічного, освітньо-наукового та інших. Для створення цілісної моделі такого суспільства і власне економіки знань та індустрії інтелектуальних інформаційних технологій в Україні потрібно паралельно розбудо­вувати дві фази інформаційного суспільства: перша — розвинути інформаційні та телекомунікаційні інфраструктури країни шляхом залучення зовнішніх і внутрішніх інвестицій; розширення конку­рентного середовища серед провайдерів Інтернету та мобільного зв’язку; охоплення органів державного управління та провідних державних інституцій; друга — одночасно мобілізувати науку, освіту, промисловість, гуманітарну, мас-медійну сфери і бізнес на пріоритетному розвитку наступної фази інформаційного суспіль­ства — суспільства, побудованого на знаннях.

Така стратегія дала б змогу Україні побудувати розвинене інформаційне середовище, конкурентоспроможну індустрію інте­лектуальних інформаційних технологій, власну економіку знань та  стати повноправним членом міжнародної світової кооперації у створенні глобального інформаційного суспільства.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Михайле Кузьмичу. Доповідь закін­чена.

Зараз будемо слухати три співдоповіді. Запрошую до слова Бондаря Віктора Васильовича, виконувача обов’язків першого заступника міністра транспорту та зв’язку. Будь ласка, 15 хвилин. Підготуватися Юхновському Ігорю Рафаїловичу.

 

БОНДАР В.В., виконувач обов’язків першого заступника міністра транспорту та зв’язку України. Доброго дня всім. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань!

В Україні уперше проводяться парламентські слухання з  цього важливого питання. По суті, розвиток інформаційного суспільства стає питанням майбутньої долі України, її напряму розвитку як країни, що розвиватиме тільки промисловість, стандартні галузі економіки чи рухатиметься у напрямі нової економіки, яка є надзвичайно потужним джерелом надходження коштів до Державного бюджету України, розвитку самосвідомості нації.

З кожним днем у наше життя дедалі більше входять мобільні телефони, портативні комп’ютери, електронна пошта та Інтернет. Вони стають для нас такими ж необхідними і звичними, як повітря, їжа, вода. Вже нікого, напевно, не здивуєш сьогодні мобільними офісами, електронним банкінгом, телебаченням на замовлення, платежами, покупками через Інтернет та багато чим іншим.

Сьогодні провідні країни світу знаходяться на шляху побудови наступного етапу розвитку — створення інформаційного суспільства, і такий етап пройдуть усі країни, в тому числі наша. Існують чіткі вимоги до країн — членів Європейського Союзу щодо надання ними найважливіших державних послуг з використанням мережі Інтернет, тобто з використанням електронних документів, електронного спілкування тощо.

Вступ України до ЄС просто неможливий без проведення повної інтеграції до європейських систем наших комп’юте­ризованих систем, які використовуються в галузі транспорту, зв’язку, освіти, науки тощо. Сфера цифрових технологій сьогодні є такою ж важливою, як транспортна, енергетична та будь-яка інша. В результаті її впровадження можна отримувати як значні надходження до бюджету, так і створити нові робочі місця, зупинити відтік вітчизняних фахівців за кордон, зберегти науковий потенціал, який у нас існував і який ще зберігся. Його необхідно піднімати, розвивати і надавати йому нового поштовху.

Для порівняння. Вартість сучасних програмних продуктів оцінюється мільйонами доларів. Таку саму вартість, наприклад, становлять сотні вагонів вугілля, за видобутком яких — дотації з  бюджету, проблеми екології та навіть людські життя. У сфері цифрових технологій створюються та накопичуються електронні ресурси, тоді як для нашої сучасної економіки характерне використання тільки природних ресурсів. І ми залишаємо нащадкам екологічні та інші проблеми.

Послуги українських ІТ-компаній за відповідних умов та уваги держави можуть стати одним із найбільших джерел надходження коштів до бюджету. Що ми маємо на сьогодні? Візьмімо, наприклад, забезпечення комп’ютерною технікою. Щорічне зростання кількості персональних комп’ютерів становить орієнтовно 50%. З близько 500 тис. їх кількість за останні чотири роки зросла майже утричі і становить уже майже 1,5 млн одиниць. Напевне, це не вельми багато для такої країни, як Україна. При цьому технології розвиваються настільки бурхливо, що техніка оновлюється практично кожні два роки.

Щодо забезпечення доступу населення до Інтернету. Якщо шість років тому кількість користувачів становила 0,2% населення України, то сьогодні — це 7%. Надання послуг доступу до Інтернет забезпечено в усіх великих, малих містах, обласних центрах, районах, але якість ще залишається на тому рівні, коли необхідно вкладати кошти і продовжувати розвиватися.

Нині послугами мережі Інтернет користуються близько 6 млн жителів України. Високими темпами зростає обсяг інформаційних ресурсів. Щоденно з’являється близько 50 нових сайтів у мережі Інтернет в українському сегменті.

Значним кроком у подальшому розвитку інформаційних технологій в органах виконавчої влади стало створення та розвиток урядового порталу. Аналогічні проекти сьогодні реалі­зовані лише в провідних країнах світу. Введення веб-порталу в експлуатацію на повну потужність надасть змогу громадськості взаємодіяти з урядом протягом 24 годин на добу 365 днів на рік. Зазначений портал у майбутньому забезпечить доступ громадян до державних інформаційних ресурсів, можливість брати участь у  діяльності органів виконавчої влади, отримувати зразки доку­ментів, інформаційні, фінансові та інші послуги. Вже сьогодні щомісячно порталом користуються понад 1,5 млн людей.

На даний час проводиться інтеграція до урядового порталу з веб-сайтів центральних органів виконавчої влади. Але ви знаєте, що ця робота проводиться не досить потужно, хоча уряд приділяє цьому увагу. І ми сподіваємося наступного року зробити значну потужну програму по розвитку українського сегменту в мережі Інтернет, особливо в тій частині, яка стосується органів вико­навчої влади.

Рівень комп’ютерної грамотності населення стабільно підвищується. Зазначені позитивні тенденції й певні досягнення у сфері інформаційних технологій вселяють оптимізм і впевненість у тому, що в країні є передумови для побудови інформаційного суспільства. Однак побудова такого суспільства — не самоціль, а вимога часу, і вона не може зводитися лише до технологічних аспектів.

Домінуюча роль сфери зв’язку сьогодні фактично призвела до нівелювання сфери новітніх інформаційних технологій. Як наслідок, наша країна сьогодні зупинилася в розвитку на рівні технологій минулого століття, а цифрові технології, технології майбутнього залишені без достатньої уваги.

Міністерство транспорту та зв’язку намагається змінити такий підхід. Ми радикально змінюємо концепцію підходу до цифрових технологій. Держава сьогодні розподіляє частоти, номерні ресурси, сертифікує АТС, але все це технології, як я сказав, минулого століття.

Технології майбутнього — це електронне урядування, електронний документообіг, електронні послуги та послуги, пов’язані з використанням цифрового підпису, електронна комерція, електронна пошта, електронні державні закупівлі, електронна звітність, електронні платежі, мобільні комп’ютери,
ІР-телефонія, цифрове телебачення, телебачення на замовлення тощо. І цей ряд електронних послуг можна продовжувати, він буде зростати.

Через п’ять-десять років, хочемо ми того чи ні, Україна прийде до того, що вона буде інтегрована у світову інформаційну систему, і ми будемо розвивати цей напрям. Наш бізнес потре­буватиме нових сайтів, послуг для громадян з використанням цифрових технологій.

Проблеми, пов’язані з побудовою інформаційного суспіль­ства, мають розв’язуватися комплексно. Це вдосконалення законодавства, створення сприятливого бізнес-середовища, інвестиційного та інноваційного клімату, підтримка вітчизняної науки та освіти, підвищення комп’ютерної грамотності населення та мотивація громадян до використання інформаційних технологій.

Окремо слід торкнутися питання комп’ютеризації шкіл. Воно є надзвичайно актуальним. Сучасне покоління сільських школярів значно відстає від міського передусім через різні можливості в  навчанні. Критично необхідним є у стислі строки провести комп’ютеризацію сільських шкіл, підключити їх до мережі Інтернет, впровадити комп’ютерні дистанційні курси, програмні засоби для навчання, обліку школярів та їх успішності в навчанні, пошуку обдарованих дітей тощо. Крім того, необхідно створити можли­вість комп’ютеризованого обліку викладачів, освіти, кваліфікації, заробітної плати, робочого часу, навчальних предметів, які вони ведуть, й узагалі розв’язати цілу низку проблем, які стимулюють освітян до роботи на селі.

Показовим є досвід Канади, де у 2000 році повністю була завершена комп’ютеризація навчальних закладів та підключено до мережі Інтернет останню школу з чотирьох учнів, яка розташована на океанському острові. Це вклад у майбутнє нації.

Наочним є приклад ряду інших країн. Зокрема, концентрація зусиль урядів Ірландії й Фінляндії щодо стимулювання розвитку технологій привела до того, що їх середньорічний реальний приріст за ці десять років становив відповідно майже 8 та 4 %, тоді як у п’ятнадцяти інших країнах Євросоюзу — лише 2%.

Не менше вражає технологічний прорив такої країни, як Індія. Обсяг її експорту лише в галузі програмного забезпечення майже зрівнявся з обсягами всього Державного бюджету України і дорівнює, за підсумками минулого року, майже 13 млрд доларів. За останні десять років Індія зробила просто колосальний прорив у сфері інформаційних технологій.

Водночас, за даними щорічних досліджень, Україна посідає серед досліджених країн 97 місце за індексом суспільних відносин і 57 місце — за показником електронної готовності. Гадаю, цифри говорять самі за себе.

Так, за даними опитування, проведеного у цьому році Інститутом соціології Національної академії наук, незважаючи на позитивну динаміку, загальний рівень використання Інтернету залишає бажати кращого. Переважна кількість користувачів Інтернету, майже 60%, зосереджена у великих містах. 18% корис­тувачів — це мешканці Києва, а в сільській місцевості — таких менше 10%.

До позитивного можна віднести розвиток нормативно-правової бази. Дійсно, Україна прийняла за останні кілька років понад 40 нормативних актів, які стимулюють розвиток інформа­ційних технологій. Але, на жаль, вони не надають повного простору для поширення технологій, не створюють належних умов для бізнесу, для розвитку.

На виконання Закону про електронні документи та електронний документообіг та Закону про електронний цифровий підпис урядом прийнято вісім постанов і міністерством нині проводиться робота (вже майже закінчена) по створенню центрального засвідчувального органу і проведенню акредитації центрів сертифікації ключів.

Сподіваємося, що, таким чином, уже в цьому році зможемо провести акредитацію центрів сертифікації ключів, реально впровадити електронний цифровий підпис в Україні. Ведеться робота з впровадження систем державних закупівель з вико­ристанням Інтернету, забезпечення надання органами виконавчої влади інформаційних послуг через Інтернет, тобто розвиток
веб-сайтів.

Але ми розуміємо, що передусім необхідно переглянути законодавство, зокрема про національну програму інформа­тизації, прийняти рішення про розвиток урядових електронних послуг, електронної комерції, дистанційного навчання тощо.

У нас є можливість, використовуючи надзвичайно вигідне геополітичне розташування України, створити умови для побудови високотехнологічних виробництв провідними світовими компа­ніями. У даний час ми проводимо багато зустрічей з китайськими та японськими виробниками. Вони шукають місце для будів­ництва, але наші процедури ще надто складні для їхнього входження на наш ринок.

Ми можемо увійти в сімку країн — експортерів послуг у сфері інформаційних технологій. Сьогодні ми займаємо 18 місце в сфері офшорного програмування, а маємо посідати 7-ме чи
5-те. Це наш потенціал, це наше майбутнє, додаткові бюджетні надходження. Сподіваємося протягом року вирішити всі питання щодо стимулювання таких робіт в Україні, стимулювання розвитку вітчизняних компаній.

Таким чином, першочерговими завданнями розвитку інформаційного суспільства в Україні є: подолання цифрового розриву між містами та сільською місцевістю; впровадження систем радіодоступу до Інтернет Wi-Si, Wi-MAX в усіх пунктах України, зокрема на вокзалах, в аеропортах тощо; впровадження ефірного та кабельного цифрового телебачення, створення сучасних підприємств з виробництва комп’ютерної техніки, підтримка експортно орієнтованого виробництва у сфері інфор­маційних технологій.

Головне завдання — спрощення порядку подання звітності, реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, митного оформ­лення за рахунок впровадження системи приймання-видачі документів через Інтернет. Скільки можна бігати по кабінетах? Досить, треба закінчувати цю історію, впроваджувати цифрові підписи, надавати можливість громадянам спілкуватися з дер­жавою через Інтернет.

Потрібно створювати загальнонаціональні інформаційні системи сфери охорони здоров’я, науки, культури, екології тощо; суттєво підвищувати рівень доступу населення до мережі Інтернет і впроваджувати програми по стимулюванню розвитку націо­нальних магістралей, національних телекомунікаційних мереж. Потрібно завершити підготовку державних стандартів у цій сфері, нормативно-правових актів щодо боротьби і запобігання кібер­злочинам.

Потрібно розвивати інформаційно-аналітичні системи — відомчі, системи електронних державних закупівель, коли будуть прозорі торги, електронні аукціони, коли будь-який постачальник послуг та товарів для держави зможе побачити умови тендерів, узяти участь в аукціонах, цілком прозоро виграти відповідні тендери й отримати замовлення.

Впровадження електронних банківських карток у пов­сякденне життя так само стає сьогоднішньою необхідністю. І  головне — переведення фондів, архівів, бібліотек, музеїв та інших закладів культури в електронну форму. Ми маємо створювати наші електронні архіви національного надбання, національної культури.

Одним словом, ще раз слід зауважити, що побудова інформаційного суспільства — це не лише використання технологій, це докорінна зміна свідомості людини та суспільних відносин.

Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники сьогоднішніх слухань! Україна приєдналася до Декларації принципів та Плану дій, які були прийняті на Всесвітньому саміті з питань інформаційного суспільства в Женеві. Нам необхідно рухатися в  цьому напрямі. Міністерство повністю підтримуватиме такий напрям. Від імені уряду хочу запевнити вас, що Кабінет Міністрів ретельно і уважно опрацює рекомендації, прийняті Верховною Радою за результатами сьогоднішніх парламентських слухань. Наступного року ми повністю підтримуватимемо всі дії в напрямі розвитку цифрового, інформаційного суспільства в Україні.

Дякую за надану можливість обговорити це питання.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Вікторе Васильовичу.

Слово має Юхновський Ігор Рафаїлович, голова Тимчасової комісії з питань майбутнього, перший заступник голови Комітету з  питань науки і освіти. Будь ласка, 10 хвилин. Підготуватися Ніколаєнку Станіславу Миколайовичу.

 

ЮХНОВСЬКИЙ І.Р., голова Тимчасової комісії з питань майбутнього, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (багатомандатний загально­державний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань!

Кожне суспільство являє собою динамічну нерівноважну систему. З погляду класифікації існують два крайніх типи суспільств — тип замкненого суспільства і тип відкритого суспільства.

У замкненому суспільстві робота виконується за рахунок внутрішніх джерел енергії — джерела вичерпуються, система прямує до розпаду.

Відкрите суспільство функціонує за рахунок як внутрішньої енергії, так і засвоєння зовнішньої інформації. Чим досконалішим є таке суспільство, чим ефективніше відбуваються перетворення інформації, що одержується від зовнішнього більш досконалого оточення, та інформації, що йде від Сонця, тим досконалішою стає система.

Таким чином, досконалість соціальної системи визначається двома суттєвими факторами — можливістю одержання інформації й умінням перетворити її в корисну роботу. Для такого вміння потрібні інвестиції та знання.

Основна мета в державному управлінні системою полягає в  досягненні кращого рівня життя для кожного тепер і для поколінь, що приходять. З цього погляду Україна має бути визнана у світовому співтоваристві як держава з чесним управлінням, патріотичною самодисципліною населення, ефек­тивним конкурентоспроможним виробництвом, особливо як у   притаманних Україні галузях — сільського господарства, харчової промисловості, металургії, хімії, будівельній індустрії, так і в сфері послуг. Це полягає у створенні фундаментальних наукових результатів у захисті природи, проникненні в найпо­таємніші й використанні найефективніших джерел енерго­забезпечення, організації вишколення висококваліфікованих спеціалістів. І особливо в намаганні побудувати ефективне, демократичне суспільство. Відтак стоять дві головні проблеми — одержання інформації й її перетворення.

Спинюся саме на одержанні й перетворенні інформації. Яке становище у світі, де ядро інформації?

Останніми роками почалася реалізація міжнародного проекту “Глоріад” за участю США, Росії та Китаю. Підготовчий період скінчився в 2004 році введенням у дію оптичного кабелю навколо Земної кулі через Китай, Північну Корею, Японію, Тихий океан, США, Канаду, Атлантичний океан, Північну Європу та Росію.

Пропускна здатність каналу 2,5 гігабіт за секунду. Зауважимо, що швидкість передачі інформації в Україні дорівнює 10–100 кілобіт за секунду.

Ядром найсучасніших інформацій та інформаційних техно­логій є європейський центр ядерних досліджень “Церн”. Для прикладу скажу, що найсучасніший прискорювач елементарних частинок, що має запрацювати у 2007 році (побудований у скелі між Францією і Швейцарією), має кільце прискорювача довжиною 27 кілометрів, використовує надпровідні технології і працює при температурі, близькій до абсолютного нуля. Він являє собою грандіозну будівлю висотою 35 метрів. Це серце сучасної інформатики і науки.

У цьому прискорювачі щосекунди відбувається 40 млн зіткнень. З них засобами ЕОМ відбираються сотні цікавих подій. Кожна цікава подія — це 1 мегабайт даних. Протягом року аналізується 10 млрд подій, що утримуються мільярдами мегабіт оцифрованих даних. Жоден комп’ютерний кластер світу неспро­можний виконати цю роботу.

У зв’язку з цим за допомогою оптоволоконних каналів швидкого зв’язку в 10 мегабіт за секунду об’єднані обчислювальні кластери усіх держав європейської спільноти, Росії та США. В результаті виникла надпотужна обчислювальна система землі — так звана ГРІД-система з регіональними розгалуженнями в Росію, США і країни європейської спільноти.

Кожна держава має можливість розв’язувати в цій системі свої найскладніші задачі й отримувати довільну інформацію.

Завдання Уряду України — терміново докласти всіх зусиль для приєднання до ГРІД-системи Європи. Це завдання полягає у   створенні наукової закільценованої сітки оптоволоконного зв’язку, що з’єднує Львів, Київ, Харків, Донецьк, Одесу, Дніпропетровськ, Ужгород із внутрішніми вузлами, і приєднання України до світової сітки на заході, через Львів, до польської мережі “Піонер” і до Європи, а через Харків — на Москву і об’єднання в кільце “Глоріад”. Для цього на цей рік з бюджету виділено 10 млн гривень.

Комітет з питань науки і освіти просить уряд і виконувача обов’язків Прем’єр-міністра докласти всіх зусиль для закупівлі незавантажених оптоволоконних каналів Київ — Львів для Націо­нальної академії наук і прокладення каналу Львів — Краковець та з’єднання через Люблін з європейською системою ГРІД.

Ми просимо Національну академію наук опрацювати проект кільцевої сітки оптоволоконного зв’язку високої потужності всере­дині держави. Створення українських центрів ГРІД в Інституті теоретичної фізики імені Боголюбова з підключенням інших інститутів, а також Інституту фізики конденсованих систем НАН України у Львові з їх двома потужними кластерами започатковує включення України в європейську, американську і російську системи обчислювальних і інформаційних можливостей й на практиці включить Україну у розв’язання завдань європейської спільноти і стане доконаним фактом нашого реального включення в неї.

Україна автоматично включається в завдання світового рівня всіх напрямів існування. Висловлені мною пропозиції відкривають нову якісну сторінку в розбудові інформаційного суспільства в Україні й включення його в європейську інформаційну систему. Перевага висловлених пропозицій полягає в їх конкретній адресності, вони ґрунтуються на зв’язках, які встановили наші фізики, біологи та інші вчені з європейськими і російськими центрами. Тут є можливість разом з іншими державами входити в конкретизоване суспільство знань.

Насамкінець, як виконувач обов’язків голови комітету хочу подякувати голові підкомітету Михайлу Кузьмичу за великі зусилля, вкладені в підготовку сьогоднішнього засідання.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ігоре Рафаїловичу, за оперативність і стислість викладу.

Ніколаєнко Станіслав Миколайович, виконувач обов’язків міністра освіти і науки України. Будь ласка, 10 хвилин. Підготуватися Кротову.

 

НІКОЛАЄНКО С.М., виконувач обов’язків міністра освіти і  науки України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги! Шановні громадяни України!

Сьогодні ми обговорюємо дуже актуальну тему. Я пере­глянув проект Державного бюджету України на 2006 рік, де передбачається 6,5 млрд гривень на прокладання доріг і 8 млн гривень на інформатизацію України. Гадаю, ми матимемо нормальні дороги, але вони вже нікому не будуть потрібні.

Якщо ви поглянете на нашу пресу, на наші електронні засоби масової інформації, то зрозумієте, яке виховали покоління і який рівень розуміння обговорюваної нами проблеми. Я глибоко переконаний, що в рекомендаціях за результатами наших парламентських слухань потрібно записати такий пункт: в уряді має бути як мінімум віце-прем’єр-міністр з проблем інфор­матизації.

Погляньте на прибалтів, які кажуть, що Естонія нездатна управляти своєю мільйонною чи півтора мільйонною країною, і створюють Міністерство інформатизації. А ми, маючи близько 50 млн населення, розбираємось елементарно.

Тому, гадаю, це одне із перших доповнень до програми, яку обговорюємо.

Не скажу багато нового. Але глибоко переконаний, що нині людство вступило в інформаційну добу, розвивається новий тип економіки — економіка знань і знання оновлюються зі швидкістю світла.

Оскільки нас слухає багато людей, наведу деякі факти. За минулий рік людством було вироблено інформації стільки, як за період від народження Христа до початку Другої світової війни. На підтвердження тези про появу інформаційного суспільства, важливість проблеми інформатизації освіти і науки наведу такі факти. За оцінками вчених, людина з’явилася на землі майже 2 млн років тому, 50 тис. літ минуло відтоді, як виникла людська мова, 6 тис. років — як з’явилося письмо, 4 тис. років — як з’явився алфавіт.

Між цими подіями — велика товща часу. Але в подальшому інтелектуальні прояви були, погляньте, якими стрімкими. Теле-фон — 1876 рік. 1894 рік — уже кінематограф. Телебачення — 1926 рік. Транзисторний приймач — 1948-й. Комп’ютер з’явився десь 50 років тому, в тому числі третій і один з перших у Європі, в  нас, у Києві — академік Лебедєв, Київський політехнічний інститут. Оптоволоконний кабель — 1988 рік. Нині інформаційна мережа Інтернет оповила вже весь світ. Ми часто чуємо: “От,  Інтернет винайшли кілька людей десь в якомусь гаражі”. Ні, це мільярдні державні капіталовкладення Америки в Пентагон.

Під час переходу від індустріального до інформаційного суспільства головною метою державної політики України, на нашу думку, має бути інформаційне забезпечення соціально-еконо­мічного розвитку держави, перехід до нового етапу побудови демократичного суспільства і входження України у світове інформаційне співтовариство. Нині при Президентові України створена відповідна комісія, яка цим займається. Глибоко переконаний, що прорив буде.

Пріоритетним напрямом інформатизації в Україні є освіта і   наука. Часто чую такі слова: “Навіщо ви ввели 12-річне навчання? Що діти робитимуть у школі?” Справді, якщо й надалі буде один підручник на трьох учнів і збережеться така ситуація, як сьогодні, то що там робити? Там і десять років немає чого робити.

Але, якщо ми долучимося до світових інформаційних потоків, якщо зможемо оволодіти всім цим масивом інформації, відпрацьовувати все, що потрібно, то нам і цього часу буде обмаль. І вічно ми й далі плакатимемо, співатимемо і танцюва­тимемо, залишаючись духовно бідною нацією.

Міністерство освіти і науки, уряд не хочуть сидіти склавши руки. На цей рік ми підготували програму інформатизації. 23 вересня на громадських колегіях при Міністерстві освіти і  науки, на які запрошуємо всіх вас, ми детально обговоримо цю програму. Вона узгоджена практично з усіма міністерствами, відомствами. На це пішло більше чотирьох місяців. Гадаю, ми її внесемо на найближче засідання уряду.

Якщо поглянути на нашу школу сьогодні, то вона фактично залишилася такою ж, як була на початку ХХ століття! Вона була заснована і діяла для підготовки фахівців для аграрної індустріальної економіки. А сьогодні ж за вікном — інформаційна доба.

Хотів би назвати деякі цифри, які свідчать про оснащеність наших загальноосвітніх шкіл сучасними навчальними комп’ютер­ними комплексами.

Крім Криму, Севастополя і Києва, решта знаходяться в дуже поганому становищі.

В Україні в цілому оснащеність шкіл становить близько 63%. Маємо десь 1,3 комп’ютера на 100 учнів.

Для прикладу: у Сполучених Штатах Америки на 3-х учнів — 1 комп’ютер, в Угорщині — 1 на 6, у Латвії та Словенії — 1 на 5 учнів.

Але як же використовуються комп’ютери? Користувачами мережі Інтернет нині є практично лише 15% шкіл. Тобто можна сьогодні говорити, що майже 1 млн наших учнів практично не користуються Інтернетом і не знають як працювати з комп’ю­терами.

У нашій програмі інформатизації серед першочергових завдань: створення мережі регіональних центрів системи дистан­ційного забезпечення; локальних мереж у навчальних та наукових закладах; освітньо-наукової мережі, під’єднання до Інтернету.

Одними із головних пунктів програми є розробка програмного забезпечення для навчальних закладів, створення електронних енциклопедій, Інтернет-порталів для середніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладів, забезпечення науково-технічною інформацією тощо.

Спинюсь на розробці програмних засобів для навчальних закладів. Особлива увага буде приділена розбудові національної науково-освітньої телекомунікаційної мережі УРАН, створення інфраструктури оптичних ліній в Одесі, Києві, Дніпропетровську, Харкові, Донецьку, Львові, Сімферополі, Севастополі, Луганську, Запоріжжі, забезпеченню доступу до міжнародних освітньо-наукових систем, наприклад система загальноєвропейської мережі GEANT.

Ставиться завдання створення мережевої структури оптичних ліній, переходу через українсько-польські, словацькі, угорські кордони, організація мультигегабітних з’єднань зі словацькою, чеською, австрійською, угорською інформаційними мережами.

На часі — створення електронних бібліотек вузів, віртуального університету, зв’язок з усіма основними бібліотеками світу. Скажімо, за 400 тис. гривень можна сьогодні користуватися 8800 журналами, зв’язуватися з усіма університетами, науково-дослідними інститутами, всіма громадянами, вузами для того, щоб брати потрібну інформацію.

Це дуже вигідно для Національної академії наук. Але проблема — за кадрами.

Хотів би тепер спинитися на рівні комп’ютерної грамотності вчителів. Є проблема. І скільки б комп’ютерів ми не ставили, але якщо вчитель чи викладач не може їх органічно використовувати в навчальному процесі, то й діти цього не будуть знати. Тому це в нас сьогодні одна із основних проблем.

Нині мене лають на всі заставки, зокрема, недавно була стаття у “Дзеркалі тижня”, що ми хочемо зробити незалежне тестове оцінювання. В Україні склалася “чудова” система — відмиваються мільйони грошей, і тут раптом хочуть зробити, щоб усе по знаннях було. Це все цілком зрозуміло. Ми в цьому році через тести руйнували цю систему. Це або прямо беруть гроші, або через систему різних підготовчих курсів, де учням дають знання, дещо ширші, за межами програми, і тоді їх приймають. Там усе відпрацьовано.

Ми хочемо запровадити незалежну систему тестового оцінювання для того, щоб у нас були спеціально організовані термінали, де одночасно 1000–1500 дітей сідатимуть і склада­тимуть, скажімо, математику. Ці мережі в нас захищені від проникнення. І, що дуже важливо, в цих терміналах ми цілий рік навчатимемо вчителів. Ми з допомогою цих терміналів робити­мемо незалежне оцінювання в будь-якому державному вузі.

І в такий спосіб розв’яжемо багато проблем. А потім ми  створимо свій острів знань, де через Інтернет усі середні, професійні, вищі навчальні заклади братимуть науково-технічну інформацію, не витрачаючи на це мільйони коштів.

Хотів би зауважити, що на все це потрібно приблизно 1,9 млрд гривень, у тому числі в цьому році — хоча б 770 млн. Гадаю, якщо із них 200 млн піде на створення незалежного тестового оцінювання, яке вливається в річище інформатизації, то це було б дуже добре.

Школа, технікум, вуз не повинні просто на репродуктивній основі надавати певну суму знань, вони мають прищепити молодій людині вміння навчатися, оновлювати свої знання упродовж усього життя. Сьогодні навчання відбувається не тільки у класі. Вдома — основне місце навчання.

Як говорив видатний педагог Ушинський, розум — це добре організовані знання. Ми налаштовані на інтенсивну співпрацю. Жодна країна, багата чи бідна, велика або мала, вже не може дозволити собі ігнорувати можливості, які надаються в системі інформаційно-комунікаційних технологій. І я думаю, що Міністер­ство освіти і науки, уряд усе робитимуть, аби від слів ми перейшли до діла, — це головна філософія.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Станіславе Миколайовичу.

Слово має Кротов Михайло Йосипович, Генеральний секретар — керівник Секретаріату Ради Міжпарламентської асамблеї держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав. Будь ласка, 10 хвилин. Підготуватися Баранову Олександру Андрійовичу.

 

КРОТОВ М.Й., Генеральний секретар — керівник Секретаріату Ради Міжпарламентської асамблеї держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав. Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые участники парламентских слушаний!

Важнейшим условием ликвидации отставания стран Содружества Независимых Государств от передовых стран, интеграции их в мировую экономику является формирование информационного общества. Информационное общество — это важный шаг на пути к созданию ноосферы, теория которой была сформулирована в трудах первого президента Академии наук Украины Вернадского. Поэтому понятно то значение, которое государства СНГ придают созданию условий по активному участию населения в информационно-коммуникационных техно­логиях и в информационном обществе в целом. Эта деятельность должна базироваться на полноценной правовой базе.

 Каждому государству Содружества приходится одно­временно решать две задачи: формировать национальное информационное право, соответствующее международным правовым стандартам, и одновременно гармонизировать законо­дательство в этой сфере с другими странами СНГ. Одним из конкретных путей решения этих взаимосвязанных задач являются разработка модельных типовых законов Межпарламентской ассамблеей Содружества и их принятие национальными парламентами.

В этом плане уже сделано немало. За последние 10 лет Верховной Радой Украины приняты следующие модельные законы: о принципах регулирования информационных отношений в государствах — участниках Содружества Независимых Государств, о трансграничном спутниковом телевизионном радиовещании и международном спутниковом информационном обмене, о научно-технической информации, о международном информационном обмене, о персональных данных, об электрон­ной цифровой подписи, о телекоммуникациях, о праве на доступ к информации и другие.

Хотел бы особо подчеркнуть, что модельные законы Межпарламентской ассамблеи — это международные и прежде всего европейские стандарты, адаптированные к условиям Содружества. Поэтому, используя их, страны СНГ не только взаимно гармонизируют свое национальное законодательство, но и приводят их в соответствие с международными и европейскими стандартами.

Сотрудничество в рамках СНГ, как показывает пример Межпарламентской ассамблеи, усиливает европейскую ориен­тацию стран Содружества. Так, мы разрабатываем законопроекты совместно с Региональным содружеством связи. Эта органи­зация, как известно, объединяет администрации связи не только стран СНГ, но и Центральной Европы.

Наши законопроекты прошли экспертизу в области информатизации в АИС, Европейском банке реконструкции и  развития, Генеральном управлении “Ц” Совета Европейского Союза и других известных структурах. Поэтому неслучайно, что они активно используются.

Так, на основе разработанного в 2000 году модельного Закона об электронной цифровой подписи были приняты законы в семи государствах Содружества, в том числе в 2002 году в Российской Федерации. В 2003 году Верховная Рада, принимая аналогичный закон, также частично использовала положения модельного закона СНГ.

Этот закон очень важен, потому что позволяет отправлять заверенные электронной подписью пакеты видео- и цифровой информации по Интернету в любую точку земного шара. То есть он создает условия для развития Интернет-экономики.

Появляется возможность выбирать наилучших поставщиков с помощью электронных торговых площадок. Ненужными стано­вятся складские запасы, закупки впрок, многие посредники, что позволяет обеспечить безопасность экономического процесса, изменить саму структуру экономики государств—участников СНГ. Электронная торговля — это тот рычаг, который и позволит реализовать инициативу руководства Украины по созданию полноценной зоны свободной торговли в СНГ.

Гармонизация законодательства в этой сфере, которой и  занимается Межпарламентская ассамблея, это необходимое, но недостаточное условие для развития электронной торговли между нашими странами. Важно в рамках двух- и многосторонних отношений, по примеру ряда азиатских стран, обеспечить взаимопризнание национальных электронных цифровых подписей.

Так, между Японией, Китаем и Южной Кореей подписано межправительственное соглашение о взаимном признании электронных цифровых подписей, имитируемых единым удосто­веряющим центром, расположенным в Южной Корее в рамках проекта “Электронная Азия”.

Компетентными органами Содружества также принято решение о введении единого стандарта электронной цифровой подписи в странах СНГ для межнационального взаимодействия. В  этом году в целях развития трансграничной электронной торговли планируется осуществить совместно с зарубежными партнерами создание и взаимосогласованное функционирование удостоверяющих центров в России и Украине, а также в России и Польше на уровне коммерческих удостоверяющих центров.

Для чего вообще нужно формировать общее инфор­мационное пространство стран Содружества? Товарооборот Украины со странами СНГ за первые пять месяцев превысил 10 млрд долларов. Это 28% экспорта и примерно 49% импорта. Как увеличить объем торговли и ликвидировать отрицательное сальдо торгового баланса Украины? Для этого, на наш взгляд, надо выйти из закостенелой номенклатуры торговли, которую осуществляют в основном крупные предприятия.

Для вовлечения во взаимную торговлю малого и среднего бизнеса России, Беларуси и Украины необходимо развивать электронную торговлю через создание информационно-маркетинговых центров, которые обеспечивают организацию электронных торгов, формирование информационного фонда предприятий, фонда информации о товарах, услугах, фирмах и   так далее. Этому способствует практическая реализация межгосударственной программы создания сети информационно-маркетинговых центров для продвижения товаров и услуг на рынки государств — участников СНГ. Реализация программы в   основном осуществляется тремя государствами в рамках программ: “Электронная Украина”, “Электронная Беларусь” и “Электронная Россия”.

Без формирования общего информационного пространства невозможно сформировать цивилизованный рынок труда, ограничить незаконную миграцию и так далее. Например, в   России элементы национальной системы идентификации реализуются в рамках создания межрегионального центра обеспечения взаимодействия информационных систем под­держки социальных карт населения. Развиваются элементы систем: “Государственный регистр населения Российской Федерации и персонального учета населения”, “Государственная система изготовления, оформления и паспортно-визового контроля документов нового поколения”. Взаимное исполь­зование вот таких наработок по формированию информационно-технологической структуры электронных правительств Украины, России и Беларуси может способствовать минимизации их материальных и временных затрат на создание аналогичных систем, а также будет способствовать поэтапному формированию интегрированного информационного пространства в СНГ в целом.

Необходимость общего информационного пространства, особенно в рамках Единого экономического пространства, не сводится только к экономике. Необходим открытый обмен информацией в области образования, культуры, науки, просто человеческого общения.

До сих пор сохраняется, надеюсь, и дальше будет сохраняться, высокий удельный вес телефонных переговоров, почтовых отправлений между Украиной, Россией и Беларусью. Имеющаяся нормативно-правовая база — это только первый шаг  к законодательному обеспечению формирования информа­ционного общества.

До сих пор принятые законы не дают ответа, например, на такие вопросы: чьей собственностью является информация, генерируемая государственными органами управления, — исполнительной или законодательной власти, кто должен распоряжаться этой информацией? Самое главное, конечно, чтобы человек, который имеет свою уникальную цифровую подпись, мог совершать любые операции.

На европейском пространстве эта работа разворачивается, и, по оценкам, мы отстаем от Западной Европы всего на полгода. Есть реальная возможность получить экономические префе­ренции для создания в ряде стран СНГ виртуальной сети экономических дорог. То есть наши страны должны быть не потребителями информации в условиях глобализации, а ее производителями. И для этого есть все условия: у нас в два раза выше удельный вес подготовки специалистов в области точных наук, чем, скажем, в США, наши программисты там работают. И,   безусловно, этому помогут и новые модельные законы Межпарламентской ассамблеи.

18 ноября этого года мы вносим на заседание Межпар­ламентской ассамблеи такие законопроекты, как: о почтовой деятельности, об информатизации, информации и защите информации. А в следующем году будем принимать: об электронной торговле, об электронных государственных услугах, об инновационной деятельности и Информационный кодекс. О роли этих законов можно говорить много. Например, принятие Закона о почтовой деятельности позволит создать правовую базу, которая облегчит денежные переводы пенсионерам, мигрантам и студентам, гарантирует получение универсальных услуг почто­вой и курьерской связи.

Развитие информационного законодательства является особенно актуальным для разрешения противоречий информа­ционного права, для его кодификации, развития информационных законов. Разработан проект модельного Информационного кодекса для стран Содружества. И мы благодарны Верховной Раде Украины, которая подготовила проект такого кодекса. Руководитель рабочей группы — народный депутат Украины Михаил Кузьмич Родионов.

В мае этого года на заседании профильной комиссии Межпарламентской ассамблеи проект кодекса был в основном одобрен, и мы рассчитываем на то, что он будет принят в  2006 году. Искренне благодарю за предоставленную возмож­ность выступить с этой высокой трибуны и за внимание.

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Михайле Йосиповичу.

Переходимо до обговорення, регламент — 5 хвилин.

Слово має Баранов Олександр Андрійович, член Консуль­тативної ради з питань інформатизації при Верховній Раді України. За ним виступатиме Шнурко-Табакова Еліна. Будь ласка.

 

БАРАНОВ О.А., член Консультативної ради з питань інформатизації при Верховній Раді України. Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые единомышленники!

Считаю, что всех, кто собрался в этом зале, моими единомышленниками. За последнее десятилетие произошли качественные изменения в содержании общественных отношений в информационной сфере при значительном увеличении объема информационных отношений.

При этом результаты деятельности каждого отдельного гражданина и в целом общества и государства очень сущест­венно стали зависеть от результатов и качества реализации информационных отношений. Все это привело к появлению большого количества нормативно-правовых актов в информа­ционной сфере и к повышению роли и значимости информационного законодательства.

А в современном мире право, правовые нормы, законодательство выполняют роль основы развития общест­венных отношений. Современное украинское информационное законодательство характеризуется, с одной стороны, наличием разветвленной нормативно-правовой базы с большим коли­чеством правовых актов. По оценкам экспертов, их около двух тысяч. Что касается разветвленности, то нормы, посвященные регулированию информационных отношений, содержатся в  Конституции. Большое количество законов, указов, поста­новлений и Кабинета Министров, и ведомственных актов, посвящены исключительно регулированию общественных отно­шений. И еще большее количество нормативных актов содержат отдельные нормы, посвященные регулированию информационных отношений.

Вместе с тем информационному законодательству Украины характерны: фрагментарность, неполнота, дублирование и, что самое плохое, — наличие противоречий в отдельных нормативно-правовых актах и нормах.

Несовершенное информационное законодательство, являющееся результатом спонтанности и хаотичности процесса его создания, создания на злобу дня, бессистемности и  отсутствия научного подхода, сегодня существенно тормозит развитие информационного общества. Действительно, инфор­мационные отношения имеют двойной характер. С одной стороны, это чистое информационное отношение, которое касается создания, распространения, использования, хранения и уничтожения информации, а с другой — это отношение, которое вторичное и сопровождает все другие общественные отношения. Поэтому несовершенство информационного законодательства отрицательно сказывается на развитии целых сегментов человеческой деятельности. В качестве иллюстрации можно упомянуть и электронную торговлю, и государственные электронные услуги, и многое другое.

Таким образом, интересы развития страны требуют, чтобы информационное законодательство создавалось на научно обоснованных началах, чтобы оно было направлено вперед, в  будущее. И не только с помощью права фиксировало уже устоявшиеся общественные отношения, но и активно форми­ровало бы отношения, которые будут в будущем.

Анализ современного состояния информационного законо­дательства Украины позволяет сделать вывод о том, что сейчас происходит процесс становления информационного права Украины. Более того, в соответствии с требованием общей теории права можно показать и доказать, что информационное право Украины сегодня уже может рассматриваться как отдельная самостоятельная отрасль правовой системы государства со всеми присущими для отдельной отрасли атрибутами. Это наличие и самостоятельного предмета и объекта регулирования, и уникального комплексного метода правового регулирования, и наличие особенных, присущих только информационному праву принципов, институтов права, категорий и понятий.

Каковы же методологические основы развития инфор­мационного права, информационного законодательства? Это прежде всего создание научно обоснованной классификации общественных отношений в информационной сфере, формиро­вание полной системы принципов и институтов информационного права, систематизация информационного законодательства путем проведения его кодификации, создание Информационного кодекса Украины.

Отечественная юридическая наука уже наработала предложения по реализации названных подходов, что в принципе может позволить обеспечить системность и удобство анализа действующего информационного законодательства, и что очень важно, обеспечить научно обоснованный синтез правовых норм. И многое другое. Этими наработками парламенту как законо­дательному органу целесообразно воспользоваться.

Проблема построения информационного общества должна быть столь же приоритетной для нашей страны, как и проблемы преодоления бедности, улучшения здоровья, увеличения рабочих мест. Поэтому развитие информационного общества, совер­шенствование информационного законодательства должны стать программными задачами для всего общества, государства, парламента, для всех партий и движений.

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Шнурко-Табакова Еліна, голова видавничого дому “Софтпрес”. За нею виступатиме Кремень Василь Григорович.

ШНУРКО-ТАБАКОВА Е.В., голова видавничого дому “Софтпрес”. Добрий день, шановні депутати, колеги та всі ті, кому не байдуже майбутнє України!

Жоден телеканал чи інший засіб масової інформації не проанонсував наші сьогоднішні парламентські слухання з питань інформаційного суспільства. У депутатській шухлядці в цьому залі я знайшла огляд ЗМІ з анонсом подій на сьогодні. Проте й там ЗМІ також не звернули уваги на те, що відбувається у країні. І я вважаю, що відповідальність за те, що ми не маємо програми розвитку майбутнього, лежить на всіх: на бізнесменах, зако­нотворцях, на тих, хто несе відповідальність за виконавчі дії.

Вважаю, наші слухання з питань інформаційного суспільства є дуже значущою подією, бо вона підводить риску майже під семи роками наполегливої праці громадськості в цій галузі. Водночас цей день має стати стартом у системному крокуванні українського суспільства до світових інформаційних стандартів.

Багато розвинутих країн вже довели своєю історією, що впровадження засад інформаційного суспільства веде до соціально орієнтованої економіки. І такий шлях не може не бути важливим для виборчого процесу, який розпочався в Україні. Мені здається, що найголовнішим результатом слухань могли б стати зміни та доповнення до майже всіх політичних програм, бо ідеологія інформаційного суспільства повинна бути близька і потрібна кожному в Україні.

Головні проблеми, що вирішує розбудова інформаційного суспільства, будь-де є дуже близькими: це зростання робочих місць, подолання корупції, підвищення довіри до держави, якості державних послуг, ефективне прийняття рішень та контроль за їх виконанням, особливо за бюджетним процесом.

Головною рисою ідеології, звичайно, є пропаганда, що стає невід’ємним чинником мобілізації суспільства до участі у процесі перетворень. Усі складові суспільного життя мають бути запрограмовані — гуманітарні, освітні, соціальні й державо­утворюючі.

Готовність країни до інформаційного суспільства оцінюється за чотирма основними критеріями: комп’ютерний, інформаційний, Інтернет та соціальний. Але кількісні характеристики не можуть бути вище розвитку громадянських свобод, кількості газет на душу населення і свободи слова та рівня освіти.

Шановні депутати, якщо ви знайдете програми чи пропозиції, що спрямовані на розбудову інфраструктури чи сайтів, то це буде не розбудова інформаційного суспільства — то заважання на шляху розвитку, бо головними пріоритетами повинні бути права і свободи громадянина, які досягаються за результатом.

Вже нині в Україні прийнято до виконання більше контролюючих законів і наказів про кіберзлочинність чи моніторинг Інтернету, ніж законів про права та доступ до інформації чи охорону персональних даних, чи захист інших громадянських свобод. Не можна, прикриваючись сучасними технологіями, йти в напрямі суцільного контролю та тоталітаризму хоча б тому, що про конкурентоспроможність держави доведеться забути.

До речі, про конкурентоспроможність. У застосуванні інформаційних технологій потрібно забути про просування українського товаровиробника. Лише у 2004 році тільки сімома транснаціональними корпораціями було інвестовано в розробку новітніх технологій 18 млрд доларів. Жодна країна світу не намагається розробляти щось оригінальне для свого одного національного ринку. Це реалії глобальної сучасності.

За гармонійного законодавства ми маємо унікальний шанс на використання технологій без інвестицій. Україна нині має всі умови для залучення мігруючого виробництва з країн Євро­пейського Союзу. Більше того, такі процеси вже розпочались, і  продумана політика залучення могла б зробити поодинокі випадки системними.

Те саме стосується і програмного забезпечення. Експортні транснаціональні продукти розвивають ринки сучасних рішень. Реформи, що впроваджуються для державного апарату, завжди використовують досвід бізнесових технологій. Якщо будь-який комерційний проект працюватиме з десятком різних баз даних і різні менеджери користуватимуться цими базами даних, то цей комерційний проект вмить стане банкрутом. Наприклад, Україна досі не має єдиної бази даних експортерів і платників податків, а головні міністерства не мають до них доступу і не мають якоїсь спільної політики роботи з ними.

Бізнесова громадськість ринку високих технологій готова не тільки спонукати реформи ефективного державного управління, а й надавати усі можливі експертизи та інструменти. До того вже готове суспільство, до того готовий бізнес. І Україна має посідати провідне місце у глобальному інформаційному просторі.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Кремень Василь Григорович, президент Академії педагогічних наук України. За ним виступатиме Корж Віталій Терентійович.

 

КРЕМЕНЬ В.Г., президент Академії педагогічних наук України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні колеги!

У будь-якій справі важливо визначитися про зміст понять і категорій. І в цьому відношенні хотів би зазначити, що, на мій погляд, інформаційне суспільство, за всієї важливості його матеріальної складової, інформаційної техніки, зовсім не зво­диться до неї, як і не вичерпується власне інформатизацією. Хоча і тут проблем у нас дуже багато, і про це йшлося у виступах колег.

Інформаційне суспільство — це багатоаспектне поняття, яке, власне, визначає розвиток, я підкреслюю, всіх сфер суспільного життя. Тобто можна сказати, що інформаційне суспільство — це об’єктивно зумовлений ступінь у розвитку людства, що йде за індустріальним етапом. При цьому інформаційне суспільство супроводжується, а певною мірою, можна сказати, і забезпечує розвиток двох найбільш важливих тенденцій сучасної цивілізації: з  одного боку, це тенденція до глобалізації, а з іншого — до створення дедалі більш сприятливіших умов для індивідуального розвитку людини. Причому обидві ці тенденції перетинаються на одному полі — науково-інформаційних технологій, які на відміну від індустріального виробництва значною мірою базуються не на матеріальній, а на інтелектуальній власності, на знаннях як субстанції виробництва і визначаються рівнем людського розвитку в країні.

Індивідуальний розвиток людини за таких умов є і основним показником прогресу будь-якого суспільства, і головною передумовою подальшого розвитку країни. Тому, окрім технічного забезпечення інформаційного суспільства, слід працювати над тим, щоб людина в Україні була підготовлена до ефективного функціонування в інформаційному суспільстві, відчувала себе його органічною складовою.

Тут найбільші завдання стоять перед освітою, яка значною мірою все ще перебуває на етапі індустріального розвитку. Слід, на нашу думку, продовжити зусилля по наданню освіті рис інформаційного суспільства. І це завдання далеко не зводиться до комп’ютеризації й інформатизації.

Назву декілька інших завдань, важливих у цьому напрямі. Перше. В умовах інформаційного суспільства самоцінність знань як таких змінюється. Вони, з одного боку, стають більш доступними, а з іншого — отримання знань стає обов’язковим для людини впродовж усього її життя. Тобто неможливо в школі, навіть у найкращому університеті навчити людину на все життя.

Звідси висновок: зберігаючи досягнення української школи щодо надання широкої бази знань, ми повинні зорієнтувати навчальний процес також на вироблення в учнів умінь і навичок самостійно оволодівати знаннями, оволодівати інформацією, навчитися самостійно і критично мислити, навчити вчитися. Це перше.

Друге. В інформаційному суспільстві знання дедалі більше стають безпосередньою продуктивною силою. Це вимагає від суспільства в цілому, а також від окремої людини вміння застосовувати все нові й нові знання, набуті впродовж життя у  власній практичній діяльності. Тому учень, студент у навчаль­ному виховному процесі повинні набути важливих компетенцій через застосування знань.

Необхідний перехід від кваліфікації до компетенції, яка дасть змогу знаходити рішення в будь-яких професійних і життєвих ситуаціях.

Третє. В інформаційному, і до того ж глобалізованому світі суттєво зростають інформаційні впливи на людину, комуніка­тивність самого життя, інформаційна насиченість середовища життєдіяльності. І для того, щоб залишатися самим собою, тим паче ефективно діяти, потрібний потужний особистісний розвиток людини. Тому наша школа повинна стати дитиноцентристською, де б уся справа навчання і виховання були максимально наближені до природних здібностей і особливостей кожної людини.

Четверте. Інформаційне суспільство є інноваційним за своєю сутністю. Тому й освіта повинна набути інноваційного характеру. А її вихованці мають бути здатними до інноваційного типу життя і діяльності, глибоко засвоїти інноваційну культуру.

Змінність стає надзвичайно важливою рисою способу життя людини у ХХІ столітті. Звідси необхідність формувати особистість, здатну до сприйняття і творення змін, налаштовану на сприйняття зміни як природної норми, а застою, незмінності, застиглості — як виняток.

Безумовно, інформаційне суспільство відкриває нові можливості для навчання шляхом застосування комп’ютера. Це дійсно революційний засіб у навчальному процесі. Я глибоко переконаний, що треба надати кошти для Міністерства освіти і   науки, які дали б змогу в наступному році завершити комп’ютеризацію середньої школи. Це можливо, тим паче, що за попередні три-чотири роки школа була комп’ютеризована на 60%.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Григоровичу.

Слово має Корж Віталій Терентійович, народний депутат України. За ним виступатиме Лебедівський Валерій Анатолійович.

 

КОРЖ В.Т., член Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і  зв’язку (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Виборчий блок Юлії Тимошенко”). Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати України! Шановні учасники слухань!

Виступаючи сьогодні як член Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, транспорту, житлово-комунального господарства і зв’язку, хотів би звернути вашу увагу на деякі проблемні питання розвитку інформаційного суспільства в Україні та внести пропозиції до рекомендацій цих парламентських слухань.

Передусім хотів би подякувати ініціаторам та організаторам цих слухань — міжнародній громадській організації “Інтерньюз Україна”, Інтернет-асоціації України, Громадській раді з питань інформаційно-комунікаційних технологій та Комітету Верховної Ради України з питань освіти і науки.

Тепер щодо стану розвитку інформаційного суспільства в  Україні. В моєму розумінні, інформаційне суспільство — це якісний стан суспільства, включаючи його державні інститути та інститути самоврядування, за якого широко використовуються інформаційно-комунікаційні технології.

Такий стан суспільства, суспільних відносин є бажаною метою розвитку кожної демократичної країни, тому що широке використання інформаційно-комунікаційних технологій дає змогу досягти нового рівня забезпечення прав і свобод громадян, високих темпів економічного розвитку, доступу громадян до суспільної інформації, освіти і культури, належних умов участі громадян у формуванні та реалізації державної політики.

Серед загальних проблем розвитку інформаційного суспільства в Україні хотів би виділити такі: відсутність національної стратегії розвитку інформаційного суспільства в  Україні та чіткого плану дій щодо її реалізації; відсутність конкретного органу державного управління, який був би відповідальний за реалізацію плану дій щодо розвитку інфор­маційного суспільства; відсутність системного підходу в законо­творчій діяльності Верховної Ради України та в нормативній діяльності Кабінету Міністрів України з урахуванням завдань розвитку інформаційного суспільства; відсутність державних програм “Електронна Україна” та “Електронний уряд” як елементів стратегії розвитку інформаційного суспільства та інші проблеми.

Важливу роль у розвитку інформаційного суспільства відіграє тепер і відіграватиме в майбутньому мережа Інтернет. Учасниками Всесвітнього саміту з питань інформаційного суспільства під егідою ООН визначено, що Інтернет є одним із головних елементів інфраструктури майбутнього інформаційного суспільства.

Розвиток Інтернету в Україні потребує, зокрема, вирішення таких питань, як створення умов масового доступу до мережі Інтернет, розвиток елементів національного сегменту мережі Інтернет, магістральних мереж, вузлів обміну трафіком, врегулю­вання питань щодо адміністрування та розвитку адресного простору.

Створення умов безпечного користування Інтернетом — це належна протидія кіберзлочинності, запобігання розповсюдженню комп’ютерних вірусів, необхідність реагування на інциденти безпеки. Це розвиток електронної довіри користувачів до Інтернету, розвиток цивілізованої конкуренції та створення прозорих правил для Інтернет-ринку. А також нормативне забезпечення, яке в свою чергу включає в себе регулювання інформаційних відносин, захисту інтелектуальної власності, захисту інформації про особу та інше.

Свого часу я розробив детальні пропозиції до рекомендацій сьогоднішніх слухань і передав у відповідний комітет. Мені доповіли, що мої рекомендації враховані…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Мені залишається вам подякувати. Дякую.

Будь ласка, Лебедівський Валерій Анатолійович, народний депутат України. За ним виступатиме Савченко Анатолій Стефанович.

 

ЛЕБЕДІВСЬКИЙ В.А., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань Європейської інтеграції (виборчий округ №221, м.Київ). Добрий день, шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань!

Інформаційне суспільство — багатоаспектне. Хотів би спинитися на питаннях інформаційної безпеки, пов’язаної з сучасним етапом в Україні. Особливістю інформаційної епохи є, зокрема, те, що зміст національної безпеки в усьому світі, а не тільки в Україні кардинально змінюється. Крім традиційних військово-політичних цілей, включаючи територіальну цілісність і   політичну стабільність, до них залучаються економічна, соціально-культурна, в тому числі інформаційна складові.

У сучасній політиці, як бачимо на наших прикладах, інформація та комунікація перетворюються в найефективніший механізм не лише символічного, а й реального політичного примусу та досягнення власних та економічних цілей. І зовсім невипадково термін “інформаційна зброя” стає не просто узагальненням старої доброї агітації та пропаганди, а й новим інструментом глобалізації та фактором реальної загрози економічній та особистій свободі.

Таким чином, виникає реальна небезпека підпорядкування особистості, громадянського суспільства таким структурам —анонімним, віртуальним, місцевим чи глобальним, так званим інформаційним агентам впливу, — що представляють корпо­ративні, регіональні, державні чи глобальні інтереси. І тому маємо розділяти в цьому понятті поняття “внутрішня безпека” і “безпека зовнішня”. Говорячи про внутрішню безпеку, необхідно зазначити, що вона є не ціллю, а засобом стабілізації суспільного розвитку.

Тому агітація, пропаганда і навіть інформаційне маніпулю­вання завжди спрямовані на свідому зміну соціально-економічної ситуації в Україні в напрямі виборних чи спекулятивних цілей розвитку. І такі дії, які можуть бути, мусять припинятися, якщо вони суперечать конституційним положенням. В усіх інших випадках вони не просто підпадають під презумпцію невинува­тості, а й мають право на життя і прояв істинно конституційної свободи слова.

Як приклад негативної дії влади в цьому відношенні хотів би згадати таке поняття, як сумнозвісний моніторинг, або по-іншому прослуховування, всі про це знають, яке здійснюється не тільки стосовно політиків, комерційних структур, а й фактично кожної приватної особи в нашому суспільстві. І цей моніторинг небезпечний тим, що він загрожує втручанням у приватне життя кожної людини, я не кажу про персональні дані, реєстрацію сайтів тощо, прослуховування телефонних розмов, можливості викра­дення інформації.

Або, наприклад, законотворча діяльність, коли у Верховній Раді є два законопроекти, автором одного з яких є я, а нази­ваються вони однаково — про перехоплення телекомунікацій.

Йдеться про те, щоб спецслужбам надати потужну зброю, інакше кажучи, прослуховування телефонних розмов. Але, на моє глибоке переконання, при здійсненні цього заходу мають бути гарантовані й забезпеченні права людини.

На відміну від мого законопроекту, який унеможливлює зловживання при здійсненні цього заходу, в альтернативному проекті можливе здійснення прослуховування без рішення суду, відсутні гарантії проти зловживань органів, які це здійснюють, насамкінець комерційні структури, операторів зв’язку змушують за  власний рахунок ставити обладнання для прослуховування. Це тільки невеликий перелік недоліків альтернативного законо­проекту. І дивно, але цей законопроект має позитивний висновок уряду, вже колишнього. І я звертався з депутатськими запитами до Прем’єр-міністра України, віце-прем’єра з гуманітарних питань, голови Служби безпеки вже колишнього уряду. І вони чомусь надавали позитивний висновок на законопроект, який містить положення, які порушують конституційні права людини.

Я впевнений у тому, що новий уряд повернеться до цього питання, і це буде виправлено. Але переконаний і в тому, що громадськість має почути вашу позицію, вашу думку. І тому якщо ваш голос буде сильний, буде почутий урядом, права людини будуть захищенні.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Савченко Анатолій Стефанович, член Правління, директор департаменту інформатизації Національного банку України. За ним виступатиме Мельничук Михайло Васильович.

 

САВЧЕНКО А.С., член Правління, директор департаменту інформатизації Національного банку України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні пані та панове!

Банківська система першою розпочала і досі залишається одним із лідерів впровадження, використання і просування в інші сфери бізнесової діяльності новітніх інформаційних технологій. Своїм найважливішим досягненням ми вважаємо введення Національним банком України в промислову експлуатацію системи електронних платежів з відповідною системою захисту інформації. До речі, це вітчизняні розробки. Завдяки їм, починаючи з 1994 року, в Україні не існує розрахунків між банками на паперовій основі, всі міжбанківські платежі виконуються в електронному вигляді в режимі практично реального часу.

З 1996 року платіжні документи, які обробляються цією системою, захищені електронним цифровим підписом. Крім того, розвиток СЕП НБУ дав змогу концептуально вирішити питання організації захищеного інформаційного обміну між банками та іншими державними установами.

Сьогодні не існує жодного банку, діяльність якого тією чи іншою мірою не була б автоматизована. Переважна більшість банків у своїй роботі спирається на сучасні засоби телеко­мунікацій та централізовані бази даних, які забезпечують підвищення рівня, швидкості та якості обслуговування клієнтів. Усі банки мають і постійно вдосконалюють системи типу “клієнт —банк”, що забезпечує віддалене обслуговування клієнтів.

Останнім часом з’явилися системи мобільного та телефонного банкінгу, системи, що обслуговують фізичних і юридичних осіб через мережу загального користування, зокрема Інтернет, які дають змогу виконувати платежі, в тому числі комунальні, цілодобово. Перелік таких принципово важливих рішень інновацій можна було б продовжувати, адже Національний банк разом з банківським сектором пройшли значний шлях у   реалізації принципів автоматизації й інформатизації своєї діяльності. І нам, а отже, і українській економіці в цілому вдалося б зробити більше, якби було розв’язано ряд принципових питань, що виходять за межі компетенції банків.

Про що конкретно йдеться, чим опікується Національний банк? Насамперед темпи і глибина запровадження безготівкових розрахунків населення за товари та послуги за допомогою банківських платіжних систем з застосуванням платіжних карток. Зі свого боку Національний банк максимально активізує цей процес. Так, на 1 вересня цього року 96 банків, або 58% їх загальної кількості, були членами внутрішньодержавних і міжна­родних платіжних систем та здійснили емісію близько 20 млн платіжних карток.

Але обсяги операцій отримання готівки по цих же картках —96% загальної суми операцій і на безготівкові операції припадає лише 4% загальної суми операцій з картками. Для порівняння: в розвинутих країнах Європи ця частка становить від 40 до 90%.

Чому важливо прискорити перехід до дійсно масових безготівкових розрахунків? Це як мінімум з трьох причин.
По-перше, повніше залучення коштів населення до банківської системи збільшить її можливості кредитування економіки.
По-друге, зростуть надходження до бюджету держави, адже за рахунок більш прозорих безготівкових операцій банківськими платіжними картками розширюється податкова база. По-третє, безумовно, суттєво зменшаться витрати Національного банку, банків на підтримку готівкового обігу, а це сотні мільйонів гривень щорічних витрат банку.

Минулого року за ініціативи народних депутатів та Національного банку були прийняті зміни до Закону України про платіжні системи та переказ грошей в Україні. Відповідно до нього підприємства сфери торгівлі та послуг повинні забезпечити приймання банківських платіжних карток не менш як трьох платіжних систем — НСМЕП, міжнародних платіжних систем VISA, MasterCard — для безготівкових розрахунків за продані товари та наданні послуги.

Водночас слід зазначити, що виключно зусиллями Національного банку та банківської системи ми не зможемо вирішити питання заміни готівкових операцій на безготівкові. Дуже потрібне прийняття відповідної цільової державної програми. Ця робота була розпочата в минулому році, але, на жаль, не була завершена. Нині вона на стадії завершення, узгоджується з міністерствами і відомствами.

Шановні народні депутати та присутні в залі! Більше року застосовуються сучасні інформаційні технології, у тому числі Інтернет-технології, для поліпшення обслуговування клієнтів, запровадження безпечного обміну електронними документами платіжного та інформаційного характеру, наприклад, надання платіжної та звітної інформації, обмін податковими накладними, рекламною інформацією про банківські та інші послуги тощо. Потрібно вирішити і питання, які виходять за межі банківської системи. Так, ще не працює центральний засвідчувальний орган, немає малого ринку засобів захисту інформації, відсутня для торгівців нормативна база щодо поширення безготівкових розрахунків з населенням. Але одне із головних питань, яке вже сьогодні порушувалося, це відсутність міністерства, яке мало б постійно працювати на виконання цієї програми. Маю на увазі Міністерство інформатизації та зв’язку з відповідними завдан­нями, відповідальністю.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Мельничук Михайло Васильович, народний депутат. За ним виступатиме Азаров Сергій Сергійович.

 

МЕЛЬНИЧУК М.В., член Комітету Верховної Ради України з   питань аграрної політики та земельних відносин (багато­мандатний загальнодержавний виборчий округ, СПУ). Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги! Шановні усі присутні!

За даними Світового економічного форуму, за індексом конкурентоспроможності Україна посідає 86 місце, а за ступенем готовності мережі Інтернет — 82 місце серед країн світу. Свого часу Україна перебувала серед лідерів і ідеологів побудови інформаційного суспільства. Нині це вже історія, але, безумовно, як і в усьому, ми все-таки повинні розпочинати.

Чому я зробив такий вступ? Тому що, сьогодні, якої сфери життя не торкнутися, — скрізь величезні проблеми. І проблеми не тому, що ми не здатні або не можемо їх розв’язувати, а тому, що будь-яку проблему можемо заговорити так солодко, що здається нібито на завтра уже все буде.

Як народний депутат можу сказати, що ми навіть не можемо консолідувати зал, щоб прийняти нормальну постанову, програму дій для того, щоб відчулося, що парламентські слухання є ефективними для України і суспільства.

Наведу один приклад. Експортні можливості України ми використовуємо приблизно на 10%. Що це означає? Що ще є великі можливості. Як ними можна скористатися? В якій галузі можна використати ці експортні можливості так, щоб вони дали ефект для економіки України? Це та тема, яку ми сьогодні обговорюємо.

Ще приклад. Частка доходів від ВВП і надходження до бюджету становить 6%, або 2,7 млрд гривень, тільки від галузі телекомунікацій. На кожен вкладений 1 млн можна отримувати 200–300 млн прибутку. Певен, що якби не втратили потенціал на початку 1990-х років, на сьогодні надходження до бюджету становили б 27–30 млрд грн. Це могутній сектор економіки. І ми повинні це зрозуміти. Принаймні те, що галузь телекомунікацій є могутньою складовою поповнення бюджету.

Україна так і не зуміла завершити побудову комунікаційного суспільства — складової інформаційного суспільства. Це сталося, зокрема, тому, що Україна втратила значну кількість фахівців, вчених, які прославили її. Вони виїхали за кордон, тому що тут не можна було прожити. Потрібна була сила, яка могла б спинити цей процес, щоб залишити цю високосвідому інтелектуальну еліту суспільства для розбудови України, якщо ми сказали, що ми незалежна країна. Ми повинні були зробити цей крок, щоб наша гордість залишилась в Україні. А тепер ми черпаємо з-за кордону той потенціал, який витік з України.

Давайте зробимо так. Ви тисніть на нас знизу, а ми в свою чергу будемо тиснути згори силою парламенту. І зробимо так, щоб ці парламентські слухання дали свої плоди. Щоб Україна, суспільство зрозуміли, що ми тут зібрались і зробили крок уперед. А то яку галузь, де робились реформи, не візьми, — скрізь жах.

Фракція Соціалістичної партії України, яку я представляю, внесла свої пропозиції. Думаю, вони будуть враховані, а ми потужно підтримуватимемо у цьому напрямі наші спільні напрацювання.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Михайле Васильовичу, але один ваш відомий тезка вже натиснув. Що з того вийшло, ми знаємо.

Азаров Сергій Сергійович, директор по зв’язках з міжна­родними та урядовими установами компанії “Лакінет”. Будь ласка. За ним — Шершун Микола Харитонович.

 

АЗАРОВ С.С., директор по зв’язках з міжнародними та урядовими установами компанії “Лакінет”. При пожаре неуместно обсуждать перспективы современной архитектуры. Уместно ли сегодня, когда мы еще не построили общество сегодняшнего дня, обсуждать перспективы общества будущего? Заполненность этого зала показывает, что в общем-то это интересно. Мы выслу­шали все: о проблемах права, это очень важная аспектация; о  фундаментальной науке, которая греет нашу национальную гордость, а которая должна в общем-то нас кормить; о банках. Теперь наступила очередь выслушать тех, кто будет платить за информационное общество, то есть частный сектор.

В общем-то при пожаре неуместно также говорить и о деньгах, но тем не менее это очень важно, потому что мы до сих пор так и не знаем, где и в каком объеме мы их получим. Как явствует из предыдущих докладов, этих средств у государства нет. Так вот, их даст частный сектор. Каким образом? Он будет продавать знания, реализованные в виде инноваций. Эти инно­вации функционируют достаточно по-разному.

У меня нет времени комментировать, но само по себе бросается в глаза, что индустриальные инновации и инновации фундаментальной науки по сравнению с электронными услугами совершенно разные вещи и по темпам, и, очевидно, по другим параметрам. По каким? Прежде всего по системе рисков, потому что рисковать за фундаментальную науку берется государство. Оно предоплачивает любые исследования. А вот предоплачивать вложения в электронные услуги государство не будет никогда. Поэтому считается, что частный сектор вроде бы паразитирует на науке. Однако это далеко не так, потому что реализовать знания в виде инвестиций, потом вывести это все на рынок, сопрово­дить, продать и обеспечить дальнейшее развитие всех версий — наука этим никогда не занималась. Таким образом, скорее речь идет о некотором альянсе бизнеса с наукой. А с какой наукой —фундаментальной или прикладной?

Во всех государствах мира уже давно произведено разде­ление науки на фундаментальную и прикладную. Фундамен­тальная наука финансируется исключительно государством, а вот прикладная — это сфера деятельности и интересов частного сектора. И в этом направлении идет коммерциализация науки (такое неприятное слово, но очень важное для нас), потому что  прикладная наука, объединяется с частными компаниями и выводит электронные услуги на рынок.

Что такое “электронная услуга”? Электронная услуга — это форма существования информационного общества. В принципе ничего другого нет. И электронный бизнес, и электронное правительство, и электронные документообороты, и электронное обучение — все это разновидность электронной услуги. Именно электронные услуги делают частный бизнес, потому что никто другой, кроме него, этого делать не будет. Более того, электронные услуги увеличиваются в ВВП. Об этом нам очень хорошо рассказал Родионов.

И за что же так любят электронные услуги зарубежные страны? Да за то, что они ускоряют оборачиваемость капитала, за то, что они изменяют социальную стратификацию общества. И  причем, что самое интересное, услуги лежат буквально у нас под ногами, потому что ни один зарубежный изготовитель услуг не в состоянии понять нашего рынка, национального контента окончательно и до конца. Он, безусловно, может нас на время как бы познакомить с поверхностными проявлениями своей культуры и сервиса. Но как только мы отрезвеем от украинского рэпа, мы поймем, что нам нужно еще что-то другое. Вот здесь вступает в  строй наш национальный контент, который позволяет нашему национальному производителю чувствовать себя достаточно уверенно.

В ближайшее время нас ожидает достаточно сильная волна поглощений. Ибо практически у нашего национального бизнеса, кроме как развития национального аспекта, нет никаких перспектив.

Так какова же роль нашего национального частного сектора? В основном — в развитии электронных услуг, в том, чтобы создавать почву для развития права, чтобы предъявлять требования по развитию системы национальной информационной безопасности.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шершун Микола Харитонович, народний депутат України. За ним — Лисицький Віктор Іванович.

 

ШЕРШУН М.Х., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (виборчий округ №157, Рівненська область). Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги! Шановні учасники слухань!

Загальновідомо, що життя кожної людини і розвиток країни залежать від правильного і вчасно прийнятого рішення. Раніше це все було просто і залежало виключно від рівня знань. Нині ж, коли кожних чотири роки знання людства подвоюються, коли кількість інформаційних потоків щороку зростає, за різними даними, до десятка разів, знання стають вузькопрофільними.

Зрозуміло, що така ситуація вимагає вільного і оператив­ного доступу до загальної інформаційної бази, і не лише української, а й загальносвітової. Це зрозумів увесь цивілізований світ, приділяючи велику увагу процесам глобалізації, інфор­матизації суспільства.

Ми вже сьогодні змушені наздоганяти світові інформаційні процеси. І якщо затримаємося на старті, вочевидь, завжди плестимемося в хвості, адже тільки доступ українців до різнобічної інформації дає змогу робити об’єктивні висновки і щодо становища в країні, і щодо перспектив її розвитку. Природно, що в такому випадку людина стає менш залежною у своєму виборі від монопольного впливу окремих політичних груп.

Будьмо відвертими і визнаємо, що саме Інтернет відіграв одну з ключових ролей під час минулих президентських виборів у  країні. Він є практично єдиним засобом передачі інформації, неконтрольованим ні владою, ні бізнесом, ні політиками.

 Розвиток загальнодоступних інформаційних технологій та комунікаційних каналів прямопропорційно залежить від рівня розвитку демократії в суспільстві. На жаль, сьогодні можна констатувати, що в Україні суспільство не має такого доступу до інформаційних технологій, як за Заході. Причин багато. Насам­перед це неможливість доступу до Інтернету переважної більшості населення держави. Офіційні статистичні дані свідчать, що лише 7% українців користуються цим ресурсом. На жаль, майже не дійшли ці технології до сільських населених пунктів.

Практично відсутня цілісна програма інформатизації та розбудови глобальних мереж, яка мала б стати державною. Фактично забалакана перспектива створення так званого електронного уряду, яка тісно пов’язана з недоступністю людей до Інтернету. А якраз електронний уряд і передбачає кроки назустріч людям у сфері надання їм управлінських послуг.

Певною мірою буксування розвитку інформаційного суспільства в Україні спричинене, як уже говорилося у цій залі, і  відтоком висококласних спеціалістів у цій сфері за кордон. Мабуть, усі пам’ятають, як рік-два тому Німеччина, заборонивши працевлаштування робочої сили зі Сходу, офіційно запрошувала на роботу фахівців програмістів-електронників тощо.

У світлі наведених аргументів практично не розвивається електронна торгівля, її можливості закінчуються в межах Києва. Досвід свідчить, що в Україні до розв’язання проблем інфор­маційного суспільства підходять наскоками, несистемно, часто, як із Інтернетом, намагаючись діяти заборонами.

Тому Народна партія вважає за доцільне здійснити у цьому напрямі ряд заходів. Зокрема, слід утворити робочу групу, яка зайнялася б розробкою довгострокової системної програми розвитку інформаційних технологій, з зазначенням конкретних етапів та термінів впровадження і, головне, конкретних відповідальних осіб. Інакше вона залишиться просто нікому не потрібним папірцем.

Водночас Кабінет Міністрів повинен розробити конкретну програму впровадження в Україні електронного уряду (і знову ж таки з термінами і відповідальними).

З огляду на велику недовіру населення до інформаційних технологій необхідно передбачити чіткі освітні заходи аж до програми оновлення знань протягом усього життя.

Потрібно розробити законодавчу базу для захисту інтелектуальної власності системи безпеки особистої інформації громадян, забезпечити чинність електронного підпису людини. Важливо у стислі терміни законодавчо врегулювати інформа­ційний потік, Інтернет, зокрема діяльність Інтернет-видань, адже вони значно впливають на громадську думку, бо часто їх матеріали передруковуються тиражними виданнями.

Натомість люди, які там працюють, не мають статусу журналістів і, відповідно, не мають жодних соціальних гарантій своєї професії. Потрібно законодавчо врегулювати їхні права, і, звичайно, передбачити відповідальність за достовірність інформації.

У зв'язку з цим варто вести моніторинг інформаційних потоків, які сьогодні потрапляють в Інтернет. Не секрет, що значна частина інформації розбещує молодь, руйнує моральність, нівелює духовність суспільства.

Народна партія вважає, що саме такими мають бути перші кроки по розбудові в Україні інформаційного суспільства. Ми готові підтримати всі ваші пропозиції…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Миколо Харитоновичу.

Слово має Лисицький Віктор Іванович, член Української федерації інформатики. Підготуватися Майку Віталію Івановичу.

 

ЛИСИЦЬКИЙ В.І., член Української федерації інформатики. Шановний пане головуючий! Шановні колеги! Попередні виступаючі навели чимало прикладів, які свідчать, що Україна дуже погано використовує свій потенціал. І це відбувається тому і   тільки тому, що в нас фактично немає спільної системи координації наших зусиль щодо розвитку інформаційного суспільства.

Саме тому я свій виступ побудував як коментар до тез, які роздані вам у збірничку “Парламентські слухання з розвитку інформаційного суспільства в Україні”, сторінка 40.

Ядро моїх пропозицій — створення організаційно-правового забезпечення управління розвитком інформаційного суспільства. На мою думку, його треба будувати виключно на громадсько-державних засадах, і ніяких міністерств інформатизації.

Для цього передбачається створення системи відповідних консультативно-дорадчих органів при перших керівниках органів виконавчої влади. На найвищому рівні управління державою має  бути Національна рада з питань розвитку інформаційного суспільства при Президентові України.

Склад ради пропонується формувати з представників трьох сторін. Перша — користувачі інформаційного суспільства, тобто різні об’єднання громадян та бізнесу (30% голосів, або одна третина членів ради). Друга — розробники інформаційного суспільства — науковці, освітяни, ІКТ-підприємці — всі ті, хто працює у цьому сегменті людської активності (також одна третина членів ради). І третя — урядовці, які безпосередньо відповідають за політику або адміністрування розвитку окремих сегментів інформаційного суспільства (також одна третина членів ради).

Вважаю, що така рада буде спроможною всіляко сприяти зростанню, підкреслюю, громадянської активності, розкриттю та продуктивному використанню потенціалу кожної особистості, спираючись, головним чином, на використання та удосконалення базових конкурентних переваг України, які в нас уже є реальними.

Далі пропозиція щодо удосконалення інституційного середовища. Це головна складова роботи ради. Законодавче оформлення розвитку інституційного середовища, тобто правил гри, має розпочатися створенням та затвердженням у Верховній Раді Національної програми розвитку інформаційного суспільства, що матиме такі розділи: розвиток науки та освіти інформаційного суспільства; розвиток інфраструктури ІС; розвиток комп’ютерної індустрії; розвиток індустрії програмного забезпечення (або індустрії програмування); розвиток знань та послуг для корис­тувачів ІС (тобто розвиток сервісу, пропозиції на ринках інформаційного суспільства).

Важливою ділянкою роботи цієї ради є концентрація ресурсів на розвитку саме базових конкурентних переваг. Вважаю, що ця Національна програма розвитку інформаційного суспільства, встановлюючи номенклатуру та час виконання завдань, джерела та обсяг ресурсів для їх виконання, буде головним документом для планування виділення ресурсів суспільства, передусім з бюджету, та неурядових структур для використання і розвитку, підкреслюю, наших базових конку­рентних переваг.

Шановні колеги! Шановний головуючий! Прошу вас підтримати запропоновану систему управління розвитком інформаційного суспільства в Україні. Для цього наведу лише один аргумент, хоча таких аргументів підприємці, які працюють в ІКТ-сфері можуть навести, можливо, сотні.

У нашій індустрії програмного забезпечення на одного працюючого створюється доданої вартості у два-чотири рази більше, ніж в інших галузях економіки. Розвиток ІКТ, розвиток індустрії програмного забезпечення — це спосіб підвищення ефективності нашої економіки. Заробітна плата програмістів становить 2–4 тис. гривень, і це звичайна сума.

Спираючись на свою базову конкурентну перевагу саме в індустрії програмування, як уже про це зазначив Віктор Бондар, Україна вийшла на 18 місце у світі з офшорного програмування. Хочу звернути вашу увагу, що за всіма основними рейтингами ми, за винятком електронної готовності, займаємо у кращому випадку сімдесят, а то й вісімдесят якесь місце. Індустрія розвивається недостатніми темпами. Тому для того, щоб вона розвивалась так, як треба, потрібно радикально зменшити соціальні податки і взагалі скасувати оподаткування прибутку.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Майко Віталій Іванович, народний депутат України. За ним виступатиме Попова Тетяна Володимирівна.

 

МАЙКО В.І., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань промислової політики і підприємництва (багато­мандатний загальнодержавний виборчий округ, виборчий блок “За Єдину Україну!”). Ми сьогодні розглядаємо дуже серйозне питання, і можна дійти висновку: питання інформаційних технологій, від яких залежить рівень життя українців, є одним із вагомих напрямів підвищення і продуктивності праці, і зростання доходів до бюджету. На жаль, цей напрям не отримав гідної уваги.

Якби ми сьогодні почали сперечатися, яка партія краща, чи, що-небудь подібне, тут усі трибуни були б забиті камерами і не було б жодного вільного місця. А от, коли йдеться про те, як заробити гроші інтелектуальною працею, щоб зробити життя кращим, а не заганяти людей на кілометр-півтора під землю видобувати вугілля… На жаль, ми не приділили цьому уваги. І, Адаме Івановичу, це провина і наша, комітету, що уряд, який мав би послухати це, відсутній. І соромно за те, що в таких умовах ми слухаємо це важливе питання. Хоча, коли слухали сьогодні бюджет, було видно, що особливо немає на чому заробляти гроші, крім того, як стягувати нові й нові податки. А тут треба заробляти мізками, та видно їх не в усіх вистачає для того, аби зрозуміти важливість питання.

Хотів би навести приклад. Торік ми зайнялись питанням нанотехнологій, тобто технологічним. Чому я про це кажу? Я представник Партії промисловців і підприємців України і знаю можливості нашої промисловості, знаю, що її завантаженість становить лише 10–15%. Тобто сьогодні вона майже не працює, а   ще недавно була могутньою. Підприємства закриваються, приміщення віддаються від ресторани, митниці тощо. А попросили трохи додати коштів на програму розвитку нанофізики і нано­електроніки — додали кошти, але не повністю. Що є у програмі на цей рік? Борги, що не додали, і в цьому році десь до 800 тис. дали. Водночас у Сполучених Штатах на таку програму виділено 100 млрд. А ми просимо лише 8 млн гривень. Причому це тоді, як за невеликі кошти за цією програмою Україна спільно з Росією мала можливість за кілька років стати на досить високий рівень, тому що догнати з мікроелектроніки практично неможливо. Та й, можливо, вже не потрібно. А новими технологіями — нанотехно­логіями — потрібно займатися.

Рівень розвитку передавачів високих частот у нас дуже високий, але ніяк не можна переконати в цьому залі й у тому сірому урядовому приміщенні людей, що треба займатися цими серйозними речами. А причина одна — треба попрацювати кілька років, щоб були результати, а не так, що сьогодні закинув ковша — і дістав вугілля.

Тому хотів би звернутися до всіх присутніх. Люди добрі, починайте всі боротися за це і спільними зусиллями обов’язково переможемо. Бо цей урядовий підхід до бюджету зажене нас дуже далеко. Не зможемо ми вийти в люди, поки не освоїмо високі технології. І нема іншого шляху для України.

Ми обов’язково будемо домагатися, щоб на наступний рік на нанотехнології було виділено не менше 10–15 млн гривень. І прошу тих, хто записує мій виступ, це обов’язково зафіксувати.

Шановні присутні, рано чи пізно вашу працю, ваше ставлення до нових технологій буде оцінено в Україні, й усі зрозуміють, що ви передова ланка всього в нашій країні.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Попова Тетяна Володимирівна, голова правління Інтернет- асоціації України. Підготуватися Бойку Сергію Юлійовичу.

 

ПОПОВА Т.В., голова правління Інтернет-асоціації України. Добрый день, уважаемые участники парламентских слушаний!

Полгода тому назад я стояла, может, и на менее значимой, но не менее важной для меня трибуне, выступая на форуме по вопросам информационного общества в Украине. У него была практически та же цель, что и у сегодняшнего высокого собрания. Но было и одно принципиальное отличие — энтузиазм. Да, пожалуй, и народу в зале было побольше.

“Ничто великое не было создано без энтузиазма” — эти слова американского философа Ральфа Эмерсона были бы лучшим эпиграфом к той книге, которую я держу сейчас в руках и  которую мы уже привыкли называть оранжевой, — по цвету революции, вселившей в нас надежду быть не просто услышанными. Мы ожидали и были почти уверенны в реальных действиях. Это вторая редакция оранжевого доклада с громким названием “Доповідь Президенту України про невідкладні заходи щодо розвитку інформаційного суспільства”.

В ней по каждому пункту из предложенных мер есть резюме того, что сделано за полгода, — 5%, не больше. Пожалуй, самой реальной из этих мер стали парламентские слушания. Спасибо Комитету по науке и образованию и председателю подкомитета господину Родионову.

Я так долго говорю об этом оранжевом докладе, а не о самих проблемах потому, что все они там описаны. И описаны, исходя не из наших фантазий, а в соответствии с решениями Всемирного саммита ООН по вопросам информационного общества, под которыми подписалась и Украина.

Перечислю несколько проблем украинского ИКТ-рынка, которые требуют незамедлительного разрешения. Гармонизация законодательства — тезис уже достаточно здесь освещенный.

Далее — конверсия радиочастот. Пожалуй, это одна из немногих проблем, которую пытаются реально решить. Департа­ментом связи и информатизации подготовлен проект Концепции Государственной целевой программы конверсии радиочастотного ресурса Украины на 2006–2015 годы. Практически согласована с   военными новая таблица распределения частот, согласно которой в монопольном ведении у спецпользователей останется всего 23%. Осталось только утвердить ее и затем составить и   согласовать такой план использования, который позволит расширить возможность уже существующих и вывести на рынок новые перспективные технологии, требующие именно этих, ранее закрытых диапазонов частот.

Защита персональных данных. Проблема в условиях разви­вающихся информационных технологий архиважная. И в Комитете по науке и образованию в настоящее время ко второму чтению дорабатывается законопроект о защите персональных данных №2681. Только не совсем понятно, зачем при этом в Министер­стве юстиции обсуждается новый законопроект с аналогичным названием, уже раскритикованный представителями правоза­щитных и профессиональных организаций как коррупционно опасный и не отвечающий европейским требованиям.

Отсутствие реального механизма электронной цифровой подписи. Отсутствие наличия центрального удостоверяющего органа до сих пор сдерживает развитие не только электронной коммерции, но и повышение эффективности процессов взаимо­действия между гражданами, предприятиями и органами государственного и местного самоуправления. А для самой электронной коммерции необходимо разработать и принять законы об электронной торговле и о государственных электронных услугах.

Развитие конкуренции. С этим вообще у нас в стране плохо. Например, для Интернет-сервиспровайдеров самым болез­ненным является существование приказа ГКСИ №122, который не только выдвигает противоречивые требования к организационной структуре, технической схеме, устанавливает специальные условия предоставления услуг всем государственным органи­зациям, но и создает неравные условия для конкуренции на рынке и фактически вводит незаконное прослушивание. До сих пор этот приказ не отменен.

Мониторинг и перехват телекоммуникаций. Новое бывшее правительство отозвало законопроект №4042 о мониторинге телекоммуникаций, который фактически легализовал систему тотальной слежки. Но внесен новый законопроект №4042–2, разработанный СБУ и точно также, как и предыдущий, позволяет спецслужбе слушать кого угодно, когда угодно и практически бесконтрольно. Внесен он с единственной целью — затормозить прохождение законопроекта №4042–1 о перехвате телекомму­никаций, о котором уже говорил депутат Лебедивский.

Я перечислила всего 6 из 47 проблем, описанных в нашем оранжевом докладе. Это не означает, что все остальные менее важны. Как известно, мелочи не играют решающей роли — они решают все. Для кого-то важна конверсия радиочастот, а кому-то гораздо важнее кассовый метод учета предоставления теле­коммуникационных услуг и ускоренная амортизация или умень­шение ставок таможенных пошлин. Без решения всех этих проблем без исключения построение информационного общества в Украине невозможно.

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Бойко Сергій Юлійович, президент компанії “Воля”. Підготуватися Мунтіяну Валерію Івановичу.

 

БОЙКО С.Ю., президент компанії “Воля”. Добрый день уважаемые коллеги, друзья!

Конечно, очень тяжело выступать сразу после Татьяны, точно так же эмоционально заряжать энергией, наряду с тем, что в предыдущих докладах очень много говорилось о проблемах, которые существуют в сфере построения информационного общества. И все же хотелось бы несколько слов сказать о тех конкретных задачах, которые волнуют сегодня бизнес.

Вы знаете, и об этом сегодня говорилось, что информационное общество в любой стране невозможно без существования эффективно работающей инфраструктуры. К этой инфраструктуре следует отнести: собственно контент, источники информации, технологии, обеспечивающие обработку и хранение этой информации, и телекоммуникации. То есть то, что обес­печивает доступ любого потребителя информации к произво­дителям информации и ее источникам.

Хотел бы сначала обозначить более мелкие вопросы в  области регулирования телекоммуникационного бизнеса как составляющей инфраструктуры.

Украина провозгласила курс на евроинтеграцию. Но ведь Европа — это не только высокие экономические показатели, но прежде всего стандарты по равному и свободному доступу к  источникам информации, а это и уровень образованности, и уровень знаний.

 Одна из просроченных задач по установлению таких стандартов — ратификация Европейской конвенции о транс­граничном телевидении. Здесь в зале, на своем месте, я увидел, что в повестке дня на сегодняшний день было много ратификаций конвенций, которые приняты и подписаны Украиной в этом году. Ратификация Европейской конвенции о трансгра­ничном телевидении как задача стоит с 16 января 2003 года, то есть более двух с половиной лет. И это полностью находится в компетенции парламента.

Почему это беспокоит бизнес? Да потому, что в ежедневной жизни мы как бизнесмены сталкиваемся с тем, что неурегу­лированость и несоблюдение международных общепризнанных норм приводит к тому, что чиновники по устоявшейся практике, зачастую, не основываясь на законе, требуют от предпри­нимателей получения дополнительных согласований, разре­шений, лицензий. Зачастую это переходит всяческие границы.

То есть на осуществление, например, деятельности по предоставлению услуг кабельного телевидения требуется шесть лицензий, взаимоисключающих друг друга. И после этого мы говорим о том, что нам необходимо развивать инфраструктуру, бизнес.

Согласитесь, что такая ситуация явно не способствует развитию телекоммуникационного бизнеса и инвестициям в эту отрасль. Рассматриваемая проблема касается прежде всего центрального исполнительного органа — Кабинета Министров, но также и парламента.

Есть экономические рычаги, которые стимулируют развитие бизнеса в области телекоммуникаций. Это могут быть модифи­кации налогового законодательства, таможенной пошлины, акцизных сборов. Как один из позитивных шагов — возобновление, например, способов исчисления налогов, которые отражают специфику предоставления телекоммуника­ционных услуг. Такой способ существовал до 2004 года, когда в силу политиканства такой способ был изменен для наполнения бюджета и выполнения социальных обязательств.

Следующим шагом может быть снижение таможенной пошлины на ввозимое абонентское оборудование, которое не производится на территории Украины, прежде всего на осно­вании новейших цифровых технологий. Например, в результате снижения в начале этого года таможенной пошлины на мобильные телефоны и UМС, и “Киевстар” с 10 млн пользова­телей достигли почти за год 30% роста, Украина получила за счет этого увеличение поступлений в бюджет.

Кроме названных текущих задач, хотел бы остановиться и на стратегических, о которых здесь уже говорилось. Ведь для потенциальных инвесторов, для тех, кто хотел бы работать на этом рынке, является актуальным вопрос понимания того, как наше государство будет вести себя на протяжении ближайших трех-пяти лет.

И ответом на этот вопрос может и должно стать принятие специального документа, в котором будет зафиксировано путь построения информационного общества, по которому движется Украина. Самое главное, в этом документе должны быть утверж­дены принципы, которые будут неукоснительно соблюдаться в государственной политике всеми государственными органами.

О вопросах, которые беспокоят субъектов предприни­мательства, можно говорить долго, хотел бы просто еще раз подчеркнуть основное. Это скорейшая ратификация Верховной Радой Европейской конвенции о трансграничном телевидении; принятие изменений в существующие законы для возобновления кассового метода начисления НДС на телекоммуникационные услуги; снижение минимум на 50% таможенной пошлины на абонентское оборудование (модемы для доступа в Интернет, цифровые декодеры); утверждение Национальной стратегии построения в Украине информационного общества на период до 2015 года...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Мунтіян Валерій Іванович, професор Національної академії державного управління при Президентові України. За ним виступатиме Супрун Людмила Павлівна.

 

МУНТІЯН В.І., професор Національної академії державного управління при Президентові України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні присутні!

Світова спільнота наближається до межі, за якою починається якісно новий образ, який визначається поняттям “інформаційне суспільство”. Це суспільство, в якому основними об’єктами та результатами праці переважною більшістю громадян будуть інформація та знання.

Тому велике спасибі передусім Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти та іншим організаторам і   учасникам парламентських слухань за розкриття життєво важливої, актуальної, надскладної проблеми щодо розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Через обмаль часу спинюсь лише на двох складових нової моделі — духовній та економічній. Духовна складова є первинною. Сьогодні існує величезна дисгармонія між духовним і матеріаль­ним розвитком, який потребує забезпечення рівноваги. Тому не потрібно заздалегідь конструювати таких соціальних ідеалів, у яких духовно знівеченим людям жилося б добре і комфортно. Економічна складова — без її розвитку нас не сприйме світове співтовариство, і до того ж ми самі не зможемо ні дійти нової моделі, ні її побудувати.

Саме через зміни продуктивних сил і виробничих відносин формується принципово нова стадія суспільства — інформаційне суспільство, в якому одним із нових предметів праці є інформація, а знаряддям праці — інформаційні технології. Інформаційне суспільство надає можливість своїм громадянам на базі інтенсивного розвитку інформаційної економіки та ефективного використання інтелектуальних ресурсів розкрити потенційні можливості й реалізувати свої бажання як окремим особистостям, так і суспільству в цілому.

Економіка інформаційного суспільства переважно буде орієнтована на виробництво продуктів інформаційної та інтелек­туальної діяльності, пов’язаної зі створенням нової інформації і  нових знань, зміну їх у формі, придатній для використання іншими людьми, і реалізацію цих продуктів та надання інформаційних послуг.

Позитивним наслідком таких змін буде поступове формування певних економічних, культурних і соціальних стандартів життя людини у різних сферах суспільного життя, включаючи науку, культуру, управління державою.

Поряд з перевагами, які несе інформаційне суспільство, потрібно приділяти увагу, як тут уже зазначалося, забезпеченню інформаційної безпеки. Ефективність протидії новим загрозам залежить від правильного усвідомлення та розуміння спів­відношення, з одного боку, глобальних, загальносвітових, а з іншого — національних, специфічних факторів і тенденцій.

Основні загрози, які можуть зачіпати інтереси особистості, суспільства, держави, а також їх інтереси у збереженні української загальнонаціональної ідентичності. Найбільш небезпечним джере­лом загроз цим інтересам є маніпулювання свідомістю людини.

Україна повинна йти власним шляхом розвитку, будувати інформаційне суспільство, виходячи із національних інтересів, а не нав’язаних їй іззовні. Для цього необхідно застосувати, на моє особисте переконання, принципово нову економічну систему, якою є інформаціогенна модель економіки. Ця модель базується на основі нового наукового напряму, яким є інформаціологічна економіка та нові наукові теорії інформаціогенної моделі економіки.

Запропонована модель є відповіддю на запитання: куди рухається сучасне суспільство, які повинні бути його цілі, засоби і   методи їх вирішення у зв’язку із викликами сучасності? Ця модель передбачає можливість максимального включення до сучасної структури безпеки ресурсів миследіяльності, здійснює вихід на принципово нові мислепрактику та мислетехнологію.

У зв’язку з тим, що великого значення набуває перебудова свідомості людей, закладено алгоритм, який забезпечуватиме вилучення із неї установок на насильство, ворожнечу, антигу­манність та несправедливість і водночас формувати лише ноосферну свідомість та гуманістичні цінності, які забезпечу­ватимуть реальний прогрес і гармонійний розвиток без порушення цілісності та стійкості біосфери. При цьому жодна із цих складових не повинна виходити за межі, визначені законами новообігової сфери, не порушувати її стійкості, забезпечувати погодження масштабної діяльності з реальними можливостями природи, процесів соціально-технічного розвитку із процесами регенерації біосфери.

Модель побудована на соціоекологічних принципах, щоб постійно відстежувати усі перетворення в соціально-економічній сфері та забезпечувати підтримку заданих співвідношень і балан­сів техносфери з біосферою, яка веде до кращих часів, де раціональність і справедливість та творчість могли б співіснувати в гармонії. Ось це і є нова українська модель — модель інформаційного суспільства.

Хочу сказати, що за теорією управління знаннями, за пріоритетністю інтелектуальний потенціал, як і ресурс, стоїть на першому місці, а фінансовий — на восьмому. І я вірю, що запровадження нової моделі дасть можливість розв’язати проблеми, які стоять перед нашим суспільством.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Супрун Людмила Павлівна, народний депутат України. Підготуватися Сивицькому Юрію Ігоревичу.

 

СУПРУН Л.П., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (багатомандатний загально­державний виборчий округ, виборчий блок “За Єдину Україну!”). Фракція Народно-демократичної партії та партії “Трудова Україна”.

Дозвольте перейти від високих матерій і теоретичних висловлювань, дефініцій до грубого матеріалізму. Грубий матеріалізм полягає в тому, що на сьогодні програма інформатизації залишається науково обґрунтованою, але зовсім фінансово не забезпеченою і не забезпеченою з погляду адміністрування та виконання завдань суспільства по переходу до нової якості суспільства. У проблемі побудови інформаційного суспільства я виділила б кілька складових: мережа передачі даних, технічні засоби, програмний продукт і наявність фахово підготовлених спеціалістів.

Можу сказати, що в Законі про Державний бюджет, який визначає політику в галузі інформатизації, все це має вигляд розрізнених програм, які між собою не мають нічого спільного. Ми сьогодні купуємо техніку, але, на жаль, як комп’ютер у руках неандертальця може слугувати засобом для розбивання горіхів, так у нас техніка використовується як друкарські машинки. Я вже не кажу про те, що ми випускаємо 90% дітей з середніх шкіл фактично такими, що не вміють ні читати, ні писати, тому що вони не вміють користуватися технікою. І в майбутньому в них не буде перспективи оволодіти нею достатньою мірою швидко, так, якби вони йшли за іншими умовами, щоб школа давала відповідну підготовку, базу даних.

Ми намагаємося створити нові робочі місця, витрачаємо на це 100 тис. гривень із бюджету, аби дати одне робоче місце. І  зовсім забуваємо про те, що можемо створити фактично мільйони робочих місць для тих, хто не має роботи, але має достатній потенціал, аби реалізувати свої внутрішні можливості, не витрачаючи таких величезних коштів.

Перше, що потрібно зробити, це усвідомити: минув час, коли інформатизацією займалися тільки ентузіасти, настав час, коли це має стати державною політикою. Для цього потрібен спеціальний орган, такий як Міністерство зв’язку та інформа­тизації, який буде уповноважений цим займатися. При цьому воно може мати будь-яку назву, але це окрема величезна галузь, якою треба управляти.

Україна не може стояти осторонь новітніх процесів. Сьогодні ми тільки краєм однієї ноги вступили до інформаційного суспільства і ще не набули можливості використати всі потенційні переваги такого суспільства. І наше завдання як народних депутатів, і, гадаю, в цьому полягає й основне завдання наших парламентських слухань, — сформулювати чіткі напрями державної політики в цій галузі.

На жаль, окрім критики, зараз дуже важко надати інші пропозиції, але і критика — це шлях до пошуку істини. Тому, на мою думку, потрібно було б узагальнити результати наших парламентських слухань і сформулювати позицію: на наступний рік нашим пріоритетом є вкладення в розвиток науки, інформатизації суспільства. Це дасть змогу зменшити витрати суспільства на обслуговування адміністративного апарату, створити нові робочі місця, зменшити видатки з бюджету.

Потрібно нам це робити чи ні? Безперечно, потрібно. Можу  назвати цифри, які свідчать, що ми витрачаємо на інформатизацію суспільства, і, гадаю, багато хто в цьому залі буде здивований. Ця сума перевищує мільярди. У нас є кілька фондів, які ведуть окремі програми. Наприклад, це Фонд з питань страхування від нещасного випадку на виробництві, Фонд допомоги по безробіттю, Пенсійний фонд. У кожному — свій програмний продукт. Одні й ті самі бази даних, одні й ті самі цифри ми записуємо і вносимо десятки разів, але кожен у свою мережу, бо дуже складно підійти до проблеми, щоб узагальнити це все і надати можливість кожному користувачеві ввійти в базу даних і взяти тільки те, що йому потрібно.

Ми витрачаємо 200 млн на програмні продукти по Пенсій­ному фонду і всіх інших фондах. Уявіть собі цю цифру. Це майже одна четверта фінансування всієї Національної академії наук України. Я вже не кажу про те, що паралельно створюються системи, забезпечені своїми базами даних, засобами зв’язку, виділеними каналами. Тобто повна відсутність державної політики свідчить про те, що ці мільярди витрачаються неефективно, позаяк йдуть на те, щоб створити окремі програми в кожному з головних розпорядників програм інформатизації.

Пропоную узагальнити все, що сьогодні дають науковці, привести у відповідність, створити нормальні мережі передачі баз даних. Технічні засоби нехай кожен, хто вважає за необхідне, купує собі. Але користуватися програмним продуктом і надати кошти передусім на створення програмного продукту, який об’єднає інформаційний ресурс держави, потрібно. Це сприятиме якісно новим змінам у інформатизації суспільства.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Сивицький Юрій Ігоревич. Він представляє асоціацію “ІТ-Україна”. За ним виступатиме Черновецький Леонід Михайлович.

 

СИВИЦЬКИЙ Ю.І., представник асоціації “ІТ-Україна”. Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые участники парламентских слушаний!

Хотел бы начать с демонстрации слайда, который говорит о стране, в которой мы живем. Мы и наши дети живут в стране, которая производит 85% экспорта, потребляющего ресурс, истощающего ресурсы и являющегося результатом экологически вредных производств.

Следующий слайд. При сегодняшней экономической политике государства и отсутствии политической воли к изменениям наша страна останется сырьевым придатком или придатком низкорентабельных, экологически вредных произ­водств. При этом в стране все дальше будет падать уровень образования. Это уже сейчас ощущается в нашей индустрии, ведь количество сильных специалистов в стране резко уменьшается.

На следующем слайде красным цветом обозначен скрытый потенциал страны. Что значит скрытый? Неофициальный экспорт ИТ-индустрии за прошлый год, ее рост составил порядка 50%. В  этом году мы ожидаем 60–70%. Это очень текучая, нежная индустрия, она не терпит давления, если надавить налогами, люди уезжают, программный продукт передается через Интернет, средства производства страна никак удержать у себя не может. Это люди.

Но при этом у страны есть очень интересные стратегические возможности. Опять же добавлю: только при наличии политической воли — политической воли депутатов и политической воли первого лица государства. Такая возмож­ность это то, что ИТ-индустрия может стать наибольшим поставщиком денежных средств в страну от экспортных операций. Примером тому является Израиль: 80% его экспорта составляет ИТ-индустрия. Так развиваются Канада, Сингапур. Индия развивается невероятными темпами и через три-четыре года экспорт ее ИТ-индустрии превысит экспорт российской нефти.

Следующий слайд. Мы видим, что ИТ-индустрия, ее миссия могут сделать Украину одной из самых комфортных для проживания стран Европы, а также наиболее интересных стран с  точки зрения инвестирования в исследования, разработки и в науку.

Данный слайд показывает структуру потребления
ИТ-индустрии. Вы видите, что за последние 10 лет структура потребления сильно изменилась. Основную ее часть составляют программное обеспечение и сервисы. Полагаю, мало кто знает, что мобильный телефон, который есть у каждого из вас, состоит из двух частей: программного обеспечения и железа. Железо составляет всего 20% стоимости телефона.

На следующем слайде вы видите структуру потребления в   Украине. Львиная доля потребления и бюджетов — это компьютеры, которые завезены из-за границы или собраны из западных комплектующих. Но самая интересная часть, которая имеет огромное будущее в Украине, — программное обеспечение и сервисы — только-только начинает развиваться. И это экспортный потенциал, который создается в Украине.

Мы считаем, что к 2010 году Украина совершенно реально может экспортировать ИТ-сервисы и продукты на сумму от 3,5 до 5 млрд долларов. Речь идет о программном обеспечении, сборке высокотехнологических продуктов для экспорта в Европу и так далее.

Но самая интересная часть опять же ПО и сервисы, которые имеют наибольшую капитализацию и с которыми украинские компании могут выходить как на мировые биржи, так и входить в серьезные альянсы с западными производителями.

Мы считаем, что наши стратегические цели — вхождение в десятку мощнейших экспортеров ИТ-индустрии мира и интегра­ция в Европу на уровне информационных систем. Украине это реально достичь.

Мы считаем, что к 2015 году Украина вполне может войти в  шестерку крупнейших мировых поставщиков в области ИТ-индустрии. Наши оценки также подтверждают оценки Мирового банка, которые говорят о том, что Украина имеет необходимый потенциал для вхождения в шестерку мощнейших стран мира.

Единственная проблема, которая держит наш бизнес в тени и не дает нам развиваться и наращивать капитализацию в области авторских прав, это отсутствие политической воли, что влечет за собой очень серьезный налоговый пресс. Имею в виду огромные социальные отчисления и начисления на заработную плату, на специалистов, которые являются нашим основным производящим ресурсом, а также нединамичной системой образования…

 

МАРТИНЮК А.І. Дякую.

Слово має Черновецький Леонід Михайлович, народний депутат України. За ним виступатиме Волков Володимир Васильович.

 

ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ Л.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (виборчий округ №212, м.Київ). Христианская либеральная партия Украины. Уважаемый председательствующий! Уважаемые присутствующие и те, кто нас слушает!

К сожалению, я имею мало возможностей выступать как депутат в зале Верховной Рады, поскольку то, кому предос­тавлять слово, является прерогативой фракции. Поэтому использую каждый случай для того, чтобы, как я полагаю, слово правды попадало в информационное пространство Украины.

Хочу напомнить, что, как сказано в Библии, в начале было слово. Слово было у Бога, и слово было “Бог”. Действительно, слово в демократической стране является Богом, и оно способно полностью изменить жизнь простых украинцев.

Я вижу национальный интерес Украины в развитии информационного пространства в том, чтобы народ Украины знал всю правду о том, что делается во всех ветвях власти — президентской, парламентской и судебной. К большому сожалению, только парламентская ветвь власти освещается более-менее прозрачно, все остальные находятся в тени.

И для меня, и для народа Украины является большой проблемой то, что отделяет его от хорошей жизни — люди не знают, ни за кого голосовать, выбирают нехороших людей, которые потом забывают о том, что они являются избранниками народа. Люди не знают, какие законопроекты готовятся, они не знают вообще, о чем идет речь, тогда как эти законопроекты касаются непосредственно их. В том числе это касается большинства нормативных актов, которые проштамповывает Министерство юстиции, практически дестабилизируя правовое поле Украины.

Моя функция состоит в том, чтобы люди, которые слушают нас, понимали, что я выступаю только за одно — чтобы ни один закон Украины, ни одно постановление Кабинета Министров или министерства без обсуждения теми, кого оно касается, не могли приниматься. Мы всегда будем нищими, никогда в Украине не поборем коррупцию, мы являемся одной из самых коррумпи­рованных стран мира, и это люди должны слышать. Мы никогда не будем иметь достойных представителей в разных ветвях власти до тех пор, пока главные действующие лица в стране не создадут все условия для того, чтобы простые люди могли понимать, о чем идет речь, какие решения готовятся, чьи интересы они защищают.

На мой взгляд, сегодня лучше десять копеек использовать на информированность населения. А с меня можно взять и больше, это не проблема, я это делаю, не получаю зарплату в Верховной Раде, а всю ее перечисляю в благотворительный фонд. Более того, я даже, бывает, предлагаю друзьям-коммунистам, чтобы они проголосовали за хороший социальный закон, и обещаю им за это подарить машины, но они не хотят их брать и заодно не голосуют за это.

Поэтому я считаю, что надо улучшить информирование населения. Только народ Украины должен решать как ему жить, за кого голосовать, какие законы принимать, по каким правилам должны осуществляться разные решения. Вы посмотрите, что творится кругом. В больнице лечат за деньги, и никто об этом не   говорит. Суды, в особенности хозяйственные, принимают неправосудные решения, продолжается раздел собственности, везде взятки и всякая гадость. Пенсионеров, чернобыльцев не защищают. У них миллион проблем, они должны выплескиваться на тех, кто принимает решения и кто их готовит. Поэтому главный национальный интерес Украины, с одной стороны, информиро­ванность населения, с другой — предоставление этой инфор­мации лицам, которые отвечают за благосостояние страны.

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Волков Володимир Васильович, член Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України. Підготуватися Горбалю Василю Михайловичу.

 

ВОЛКОВ В.В., член Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань!

Фонд “Інформаційне суспільство України”, який представ­лений у Раді підприємців, пропонує вашій увазі інституційне забезпечення розвитку інформаційного суспільства. Виходячи із комплексності питання реформування існуючої моделі соціально-економічного розвитку України, потрібно наголосити на важли­вості інституційного забезпечення цього розвитку. Як свідчить світова практика, незалежно від обраної моделі розвитку постіндустріального інформаційного суспільства це питання неможливо вирішити створенням єдиного державного органу або визначення єдиної координуючої особи, відповідальної за цей процес, оскільки це стосується всіх без винятку галузей економіки, а також політичної, культурної, соціальної сфери та державного управління. Ефективна реалізація розвитку інформа­ційного суспільства можлива лише за умови побудови вертикально-горизонтальної системи.

На підставі аналізу існуючих світових моделей інституційного забезпечення розвитку інформаційного суспільства пропонована система включає найоптимальнішу та найефективнішу пропозицію з урахуванням і національної специфіки. Також варто наголосити на невідкладності втілення цієї моделі та на врахуванні проголошеного курсу європейської інтеграції.

З метою підвищення ефективності потенціалу реалізації діяльності інституційної системи у сфері розвитку інформаційного суспільства та інформаційно-комунікаційних технологій пропо­нується на першому етапі забезпечити створення консультативно-дорадчого органу при Президентові України (зверну вашу увагу, що всі наполягають на цьому питанні), до компетенції якого належатиме створення міністерств та інших органів виконавчої влади.

Наявність такого органу дасть змогу вирішити ряд таких питань.

Перше. На рівні першої особи держави усвідомити необхідність формування інформаційного суспільства.

Друге. Виокремити шляхи його запровадження, надати пропозиції щодо керівних кадрів, які забезпечили б можливість впровадження концепції інформаційного суспільства в життя.

Третє. Забезпечити створення державного комітету, який виконував би функції щодо розвитку галузі ІТ та розвитку інформаційного суспільства. Такий комітет міг би бути наділений функціями, які згідно з Законом України про телекомунікації мав би виконувати державний орган, який належить до системи органів, підпорядкованих Кабінету Міністрів України.

Четверте. Створити Раду з питань розвитку інформаційного суспільства при Кабінеті Міністрів України як постійно діючий орган для надання експертної та консультативної допомоги у процесі державної діяльності у сфері розвитку інформаційного суспільства, а також міжвідомчу координаційну раду з питань інформаційного суспільства на чолі з віце-прем’єр-міністром, метою якої було б формування інформаційної політики та реалізація рішень через обов’язкове виконання його членами ради і міністрами.

П’яте. Сформувати у Верховній Раді України профільний комітет чи підкомітет з питань розвитку інформаційного суспільства.

Шосте. Визначити мережу спеціалізованих науково-технічних центрів, діяльність яких повинна зосереджуватися на пріоритетних напрямах розвитку інформаційного суспільства: електронний та інформаційний ресурси, електронний бізнес, телемедицина, дистанційне навчання тощо.

Сьоме. Запровадити обов’язкове викладання в Академії державного управління при Президентові України дисципліни “інформаційне суспільство”.

Восьме. Провести активну агітаційну політику серед громадськості в регіонах, що дасть змогу започаткувати розвиток інформаційного суспільства не лише у центрі, а й на місцях, залучати, зокрема, ресурси органів місцевого самоврядування.

Дев’яте. Забезпечити створення концепції формування інформаційного суспільства, загальнодержавної програми та плану дій, сформувати потужний кадровий потенціал.

На другому етапі необхідними є: створення уповноваженого органу влади із спеціальним статусом — міністерства, яке відповідало б за безпосередню реалізацію розвитку інформа­ційного суспільства в Україні. Міністр з інформаційної політики є членом Кабінету Міністрів і будь-яке рішення міжвідомчої ради з інформаційного суспільства за потреби автоматично оформля­тиметься у формі постанови Кабінету Міністрів України — нормативно-правовому акті, що є третім у ієрархії після закону України та указу Президента.

Міністр інформаційної політики може створювати в межах свого міністерства департаменти, зокрема електронного вряду­вання, розвитку законодавчої бази у сфері ІКТ, ІКТ-інфраструктури та інвестицій в інформаційну сферу та розвиток індустрії ІКТ-технологій. При міністерстві повинні діяти консультативно-дорадчі органи. Міністр буде політично відповідальним за стан реалізації інформаційної політики в державі. Також слід ввести посаду віце-прем’єр-міністра з питань ІКТ, завданням якого буде координація дій міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у  сфері реалізації державної політики розвитку інформаційно-комунікаційних технологій.

Дуже приємно, що наші пропозиції збігаються з баченням виконувача обов’язків міністра освіти і науки, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, Ради з питань зовнішньоекономічної діяльності, представники яких присутні в залі, а також інших установ. 21 вересня 2005 року — день прориву в розвитку інформаційного суспільства в Україні.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Горбаль Василь Михайлович, народний депутат України. За ним — Шурма Ігор Михайлович.

 

ГОРБАЛЬ В.М., член Комітету Верховної Ради України з   питань бюджету (виборчий округ №218, м.Київ). Шановний Адаме Івановичу! Шановні присутні!

Однією з характерних рис сучасного світу є перехід від постіндустріального до інформаційного суспільства. Тут, власне, дискусії не виникає, однак хотів би привернути вашу увагу до іншої проблеми.

Одночасно з розвитком інформаційного суспільства на міжнародному та національному рівнях загострюються питання безпеки, пов’язані як із забезпеченням конфіденційності тих чи інших повідомлень, так і поширенням у комунікаційному просторі неправдивої, деструктивної інформації, що використовується для різних цілей — недобросовісної конкуренції, поглинання слабших фінансових структур, формування в суспільстві відповідного сприйняття тієї чи іншої ситуації.

Протягом останнього року ми неодноразово були свідками того, що політичні протистояння загострювали економічну ситуацію в країні. Давайте пригадаємо тільки листопад-грудень 2004 року, коли загострення передвиборної боротьби спрово­кувало кризу у фінансовій системі України. Власне, це сталося внаслідок закликів політиків відібрати все у їх противників, які були підсилені поширенням неправдивих, деструктивних заяв через засоби масової інформації, в яких громадян закликали забирати вклади з деяких фінансових установ. Поширення такої інформації, яка мала ознаки цілеспрямованих умисних дій з боку певних осіб чи їх груп, призвело до різкого відтоку коштів кредиторів та вкладників, чим було завдано шкоди як самим фінансовим установам, так і економіці країни в цілому.

За оцінками експертів, у результаті осінніх подій фінансова система країни втратила понад 3 млрд гривень, що поставило під загрозу функціонування всієї економіки України. Як бачимо, достатньо через засоби масової інформації суспільству підкинути незначну порцію упередженої чи недостовірної інформації про діяльність фінансових установ, як це може стати загрозою нестабільності всієї фінансової системи та національній безпеці України.

З огляду на сумний досвід та необхідність запобігання виникненню таких загроз у майбутньому нам сьогодні необхідно виробити принципи інформування суспільства про стан як окремої структури, так і всієї фінансової системи. Штучне нагнітання паніки та спроби підірвати довіру до фінансових установ — це злочин, який може мати негативні наслідки для суспільства та держави.

Засоби масової інформації, влада, банки несуть рівну відповідальність перед суспільством за поширення недостовірної інформації, а отже, всі три сторони мають однаково шукати шляхів оптимізації відносин саме в контексті суспільної відповідальності. Саме тому мною у співавторстві з народними депутатами було розроблено проект закону, який, не обмежуючи прав особи на вільне поширення достовірної інформації, має на меті обмеження поширення саме неправдивої інформації стосовно господарської діяльності фінансових установ, стабільна діяльність яких є складовою фінансової та національної безпеки України.

Однак змушений констатувати, що багатьма новоявленими посадовцями не було винесено уроків і вони продовжують руйнувати економіку країни недалекоглядними не обґрунтованими месиджами в інформаційне суспільство. Не буду згадувати виступи екс-міністра економіки, які передували різкій ревальвації гривні, не говоритиму про деякі недалекоглядні заяви керівництва Державної податкової адміністрації України та Генеральної прокуратури стосовно тих чи інших фінансових установ, які ще до винесення рішення суду обвинувачувались у мінімізації податків та відмиванні брудних грошей. Не спинятимуся на заявах представ­ників екс-уряду щодо реприватизації в Україні, складення “чорних” списків, які призвели до скорочення потужності цих підприємств та недовіри до України з боку іноземних інвесторів.

Для мільйонів українських громадян цей приклад наочно ілюструє, як заяви посадовців, поширені засобами масової комунікації, можуть негативно вплинути на економічну безпеку України. Адже одна справа, коли про майбутнє зростання рівня інфляції говорить журналіст чи фінансовий аналітик, і зовсім інша, коли про це повідомляє міністр. У першому випадку інформація береться до відома, в другому — це сигнал промисловцям та інвесторам щодо конкретних дій по збереженню капіталу.

Думаю, можна звернутися до досвіду Великої Британії у   вирішенні питань, пов’язаних з поширенням неправдивої інформації. З 1996 року там діє закон про дефамацію, під якою розуміють зловживання свободою слова, коли публікуються заяви, що можуть зашкодити репутації певної фізичної або юридичної особи. В усній формі вона розглядається як лихослів’я, в пись­мовій — як наклеп. Згідно з цим законом будь-яка особа, яка є автором або передає дефамаційний матеріал, несе юридичну відповідальність.

Тому для забезпечення інформаційної безпеки громадян, суспільства, країни потрібно прийняти ряд нормативних актів. Передусім це повний захист прав авторів при розміщенні та використанні їх матеріалів у мережі Інтернет, посилення відповідальності осіб за поширення неправдивої, деструктивної інформації щодо діяльності фізичних або юридичних осіб, у разі порушення норм закону — притягнення до відповідальності сторони, яка несе відповідальність за достовірність передачі інформації в мережі…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шурма Ігор Михайлович, народний депутат України. За ним — Єщенко Володимир Миколайович.

 

ШУРМА І.М., член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СДПУ(о)). Фракція Соціал-демократичної партії України (об’єднаної). Взагалі, запитання про те, чи існує в Україні інформаційне суспільство, можна назвати риторичним, адже знайти підтвердження його існування дуже важко. Звісно, якщо не брати до уваги регулярну появу розшифрованих телефонних розмов між політиками задля генерування все нових і нових скандалів.

А ось у цивілізованому світі до проблеми інформаційного суспільства підходять інакше, прагматично — через інституційне і  фінансове забезпечення. Той же Європейський Союз дуже добре розуміє, що процес світової глобалізації — це реальність, а  отже, потребує серйозного і дієвого реагування. У країнах Європейського Союзу інформаційним суспільством займається немало-небагато спеціальний комісар, а на фінансування розвитку інформаційних технологій припадає 20% щорічного приросту внутрішнього валового продукту і 40% зростання продуктивності праці. Водночас Європейський Союз б’є на сполох, оскільки Сполучені Штати Америки на ці потреби витрачають 60%.

А скільки ж в Україні? Передбачивши в Державному бюджеті України на майбутній рік на електронне управління та інформатизацію освіти витрати на суму 85 млн доларів, не перестаємо твердити на весь світ, що ми є найпередовіші на пострадянському просторі.

Багато це чи мало, добре чи ні? Давайте порівняємо. “Відсталий” Казахстан навіть за відсутності революційних змін, а,  може, якраз і завдяки цьому у 2006 році закладає тільки на програму реформування електронного уряду 185 млн доларів. Якщо підрахувати, що населення Казахстану утричі менше, то отримуємо, що в перерахунку на одного громадянина ці показники витрат у шість разів більші.

Проте в Україні є те, що дійсно вигідно відрізняє її принаймні від країн третього світу, що ідентифікує її, незважаючи ні на що, як країну, яка потенційно здатна здійснити прорив у  напрямі формування інформаційного суспільства. Це люди — десятки тисяч українських програмістів. На думку експертів, за кількістю та фаховістю програмістів Україна посідає четверте місце у світі. І в даний час багато хто з них, залишаючись в  Україні, активно створює інформаційне суспільство, але інших держав, займаючись так званим офшорним програмуванням. Це явище — одна з небагатьох безсумнівних переваг глобалізації, яку отримала Україна хоча б тому, що інтелектуальні кадри залишаються саме тут. Так, вони працюють не на Україну, але все ж таки в Україні. Між іншим, з дуже серйозними фінансовими результатами. За експертними оцінками, доходи від офшорного програмування в Україні зростають щорічно на 20–25% і в най­ближчі роки можуть досягти 1,5 млрд доларів. Ця сума, до речі, перевищує в півтора раза дохід України від експорту продукції харчової промисловості за весь минулий рік. Факт красномовний. Принаймні влада має задуматись щодо адекватності розміру бюджетного фінансування напряму.

Бурхливий розвиток офшорного програмування відбувався в  нас без участі держави. Але саме від держави залежить, чи стане воно точкою опори, яка забезпечить прорив у розвитку країни. Не секрет, що значною мірою цей сектор існує в тіні. Але  потрібно, щоб його детінізація не перетворилася на його руйнування. Навпаки, необхідно створити всі умови для його виходу на абсолютно інший якісний рівень. Встановлення для цього бізнесу прийнятних легальних умов, без сумніву, приведе до збільшення замовлень насамперед від найбільших компаній світу, адже ці компанії, з одного боку, не хочуть працювати з тіньовим сектором, а з іншого — не хочуть йти в Україну через непередбачуваність правил гри для бізнесу, яку сьогодні демонструє влада. До речі, більшою мірою, ніж минула, і це вже видно неозброєним оком.

Крім того, завдяки зверненню уваги на вітчизняних програмістів держава могла б дешевше реалізовувати проекти, зв’язані з інформатизацією різних сфер суспільства, зокрема зі створенням електронного уряду. Адже дуже часто ці проекти стають годівницею для закордонних фірм, робота яких коштує значно дорожче.

На жаль, влада демонструє, що вона словом, а не ділом готова сприяти розвитку інформаційного суспільства в Україні. Її   “заслуги” в цій сфері обмежилися недолугими спробами міністра транспорту і зв’язку Червоненка щодо регулювання Інтернету. А що, аби ми не запитували, куди ця дорога заведе? Ми повинні зрозуміти: якщо хочемо бути цивілізованою нацією, повинні усвідомити, що поруч з козацькими клейнодами, які, безперечно, є атрибутом Української держави, має бути розв’язана проблема інформатизації суспільства.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Єщенко Володимир Миколайович, народний депутат України, і будемо завершувати.

 

ЄЩЕНКО В.М., член Комітету Верховної Ради України з питань промислової політики і підприємництва (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Фракція комуністів. Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги! Шановні учасники парламентських слухань!

Комуністам не дуже люблять надавати слово, і я передусім скажу те, що наболіло на душі мені й нашому Комітету з питань промислової політики і підприємництва. Вельми вже багато виступаючих дуже пригладжують проблему, але ми повинні насамперед звертати увагу на роботу нашого вітчизняного виробника.

Протягом останніх трьох років Комітет з питань промислової політики і підприємництва веде боротьбу щодо захисту вітчиз­няних підприємств — виробників оптичних носіїв інформації або,  іншими словами, лазерних дисків. Усе розпочалося після підписання у 2000 році українсько-американської програми дій по  боротьбі з піратством у сфері оптичних носіїв інформації. Як приклад, до вашого відома: компанія IPI — повне знищення виробництва оптичних носіїв інформації в Болгарії. Болгари це вже пройшли, на черзі — Україна. У 2000 році в Україні було п’ять заводів з одинадцятьма лініями, з яких у 2005 році залишилося чотири з дев’ятьма лініями.

З чим це пов’язано? Починаючи з 2000 року, окремі народні депутати (я їх навмисно не називаю) як автори законопроектів за  допомогою членів Комітету з питань економічної політики і  управління народним господарством, власності та інвестицій та  Департаменту інтелектуальної власності (І, Адаме Івановичу, я знову показую вам на оцю ложу: де ж урядовці? Оце актуаль­ність цієї проблеми. Я хотів би це сказати передусім їм.) повели війну по знищенню вітчизняного виробництва лазерних дисків. Це  видно з пропозицій, які були викладені у багатьох законо­проектах, і вони відхилялися Верховною Радою. Але у цьому році, коли Віктор Андрійович Ющенко був у Америці і коли зал був заповнений і сиділи представники Посольства США, було протяг­нуто в першому читанні, а після — і в другому законопроект №7232. І як результат — експорт дисків для лазерних систем зчитування та матриць для їх виробництва здійснюється лише за наявності на них спеціальних ідентифікаційних кодів, а от імпорт продукції — там не обов’язково. Тобто ввозьте піратські диски в Україну, а наше вітчизняне, наше ноу-хау, зроблене в Україні, сьогодні вони знищують.

Так і залишилося невирішеним питання, пов’язане з вико­ристанням дублікаторів, що дає можливість їх використання для  виготовлення контрафактної продукції. Після протягнення у Верховній Раді і прийняття Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування операцій, пов’язаних з виробництвом, експортом (імпортом) дисків для лазерних систем зчитування, обладнання та сировини для їх виробництва, ситуація на ринку вітчизняного виробника значно погіршилася. Мої чотири пропозиції до законопроекту, моїх товаришів з комітету не пройшли в цьому залі.

Як результат, сьогодні нам у комітет дзвонять директори підприємств і скаржаться, що досі не врегульовані питання, пов’язані з видачею ліцензій на імпорт обладнання для вироб­ництва дисків для лазерних систем зчитування, взагалі процедура експорту (імпорту) обладнання, яка впроваджується, дуже ускладнює виробництво, оскільки нагадує індивідуальне ліцензу­вання, коли на кожний окремий вузол, який відправляється чи повертається з ремонту, потрібно отримати окрему ліцензію. От таке виробництво у нас сьогодні.

Нині Міністерство економіки України взагалі не видає ліцензій на експорт (імпорт) обладнання, що може призвести до зупинення вітчизняного виробництва.

Згідно з нашими спостереженнями, що спираються на неофіційні дані, значно зросли контрабандні поставки дисків. З  одного боку, диски, що імпортуються, не мають ZIP-коду, з іншого — будь-яка юридична особа може імпортувати диски без ліцензій, якщо декларує їх як диски для власного використання. Ці  норми призвели до того, що тепер неможливо відстежити, яким шляхом великі партії контрабандних дисків потрапляють на територію України.

Позаяк ми живемо в час інформаційного вибуху, робота вітчизняних підприємств — виробників оптичних носіїв інформації дуже потрібна. Тільки вони можуть захистити національні інтереси України у сфері культури та інформатики, виробляючи для розповсюдження лазерні диски з українськими піснями, книгами, словниками, програмами, іграми.

Фракція комуністів, яку я представляю, неодноразово ставила ці питання на рівні уряду, Верховної Ради і надалі буде їх обстоювати.

А Черновецькому ще раз нагадую: досить бути клоуном на парламентських засіданнях. Ви щоразу виступаєте і зачіпаєте комуністів. Пора поділитися з бідними.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, сідайте.

З приводу уряду. Ми в інформаційному суспільстві, вони все бачать і чують. Їм зараз поки що не до парламенту — інші проблеми. Так що не переживайте, вони чують, про що ми тут говоримо.

Шановні учасники слухань! Будемо підбивати підсумки нашої тригодинної розмови. Передусім хотів би з великою приємністю констатувати, що аудиторія зібралася тут дійсно цивілізована, по-справжньому інформаційна. І як головуючий дуже хотів би, щоб і рівень парламенту був таким, як цієї аудиторії. Тому хотілося б частіше вас бачити в стінах парламенту, щоб більш цивілізованою була розмова і швидше, об’єктивніше і краще ми приймали б закони.

З приводу нашої розмови. Який стан? Думаю, його можна чітко охарактеризувати слайдом, який показував Азаров: комп’ютер під солом’яною стріхою. На превеликий жаль, це наші реалії.

Ще раз нагадаю вам цифри: 1,5 млн комп’ютерів — на 47 млн населення; 5,9 млн із 47-ми користуються послугами Інтернету; лише 3% населення нашої держави мають електронну пошту; 71%, а певно, і більше, це дуже, на мою думку, опти­містична цифра, не вміють користуватися комп’ютером. Ось, будь ласка, і всі розмови про інформатизацію, інформаційне суспіль­ство, про наш прорив, про наші можливості й перспективи.

Звичайно, маємо і успіхи, і про це говорили. Маємо досить хороші кадри, ми були піонерами цієї технології, нам належить першість у цьому. Але справедливо й запитували: а де ж ті вчені? На превеликий жаль, вони працюють не на Україну, не на нашу економіку, не на наше інформаційне суспільство, а найтала­новитіші з них перебувають далеко за межами країни і працюють на інші держави.

Хоча водночас і те, що є в нас, свідчить, що ми, дійсно, маємо талановитих людей. Наприклад, система “Рада”, якою ми користуємося, як стверджують спеціалісти, є однією з найкращих у світі, і що її залюбки беруть інші держави. Але це лише, так би мовити, одиниці того позитивного, про що ми можемо сьогодні говорити.

Тут чимало говорилось щодо законодавчого регулювання. Проблема не в законодавчому регулюванні, хоча і тут є питання. Якщо говорити про кількість законів, то ми попереду всієї Європи. Наша біда в іншому — ці закони не пра-цю-ють. А ще більша біда  — що ці закони не фі-нан-су-ють-ся. Ми можемо ще прийняти закони. І тут чимало хто пропонував, що кардинально поліпшить справу те, коли ми створимо при Президенті, за Президентом, попереду Президента, при уряді, за урядом той чи інший орган. Створимо. Ну, і що? Що він буде робити? Нічого. Тому що немає за що робити. Немає коштів, немає реальних можливостей для того, аби цей віце-прем’єр чи міністр запрацював.

Хоча координація, звичайно, потрібна, і про це говорили. Зокрема, колега Супрун називала конкретні цифри. Це вже суто по-українськи: в нас у кожного все повинно бути своє — і сало своє, і комп’ютери свої, і програмне забезпечення своє, кожне відомство і структура повинні мати все своє. Так що тут координувати треба, без сумніву. Але ще раз повторюю: давайте ми не будемо сподіватися на адміністративне управлінське розв’язання цієї проблеми. Проблема ширша, вона передусім у   наших фінансових можливостях, і їх, звичайно, потрібно вишукувати.

Ми до деякої міри торкалися цієї проблеми, але не так широко, як хотілося б. Все-таки, думаю, ви зі мною погодитеся, що інформаційне суспільство — це не лише інформатика й інформація. Це більше — мається на увазі рівень життя цього суспільства. Все це взаємопов’язане, взаємозумовлене, і саме під таким кутом зору хотів би, щоб ці проблеми ми й розглядали.

Тут були пропозиції створити підкомітет з питань інформатизації. Такий підкомітет є, це підкомітет з питань інтелектуальної власності та інформатизації. Ми дякуємо профільному Комітету з питань науки і освіти і підкомітету за підготовку цих слухань, за досить продуктивну, корисну розмову, за те, що дібрали фахівців, які знають про що говорять, зі знанням справи. Прошу, якщо хтось має тези й не зміг висловитися, здайте, будь ласка, їх у секретаріат для публікації про парламентські слухання. Вони будуть, безумовно, використані при підготовці рекомендацій за результатами парламентських слухань, які ми маємо схвалити постановою Верховної Ради, що матиме певний зобов’язуючий характер.

І ви, мабуть, погодитеся із думкою, що ми великі мрійники. Але дуже добре, що ми ще можемо мріяти. Давайте так само наполегливо в цьому напрямі й будемо працювати. Я вам дякую за участь у парламентських слуханнях. До побачення.