ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

СТАНОВИЩЕ МОЛОДІ В УКРАЇНІ

 

Сесійний зал Верховної Ради України.

23 листопада 2005 року. 15 година.

 

Веде слухання Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановні учасники парламент­ських слухань! Розпочинаємо нашу роботу.

Відповідно до постанови Верховної Ради України ми сього­дні маємо провести парламентські слухання щодо проблем стано­вища молоді в Україні. На сьогоднішню тему розмови профільний Комітет з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму рекомендував, а Верховна Рада підтримала обговорити проблему “Сільська молодь: стан, проблеми та шляхи їх вирішення”.

Думаю кожному, особливо тим, хто зібрався в цій сесійній залі, добре зрозуміло, що проблем, на жаль, набагато більше, ніж шляхів їх розв’язання. Тому хотів би, щоб і у доповідях, і у виступах передусім тих, хто представляє інтереси молоді, більше говорилося про шляхи, на вашу думку, розв’язання цих проблем, бо ще раз наголошую, проблем набагато більше, ніж можливостей їх розв’язання. Тому спробуймо зосередитися на розв’язанні хоча б тих нагальних, які можна було б, дійсно, роз­в’язати, і цим самим нашою розмовою, а потім постановою Верховної Ради, яка схвалюватиме рекомендації парламентських слухань, ми зможемо хоча б мінімально наблизитися до розв’я­зання невеликого кола проблем, які існують у сільській місцевості, насамперед із сільською молоддю.

У нас нині відповідно до статистики людей молодого віку (а  ви, мабуть, знаєте, законом, який прийнятий Верховною Радою, збільшено вік тих, кого вважають молоддю, до 35 років) нараховується близько 15 мільйонів на трохи більш як 47 мільйо­нів населення.

Із цих близько 15 мільйонів, які належать до категорії молоді, 4,3 мільйона сільської молоді. Тобто значна частина — більше третини молодих людей — проживає сьогодні в сільській місцевості. І якщо тут, у сесійній залі, є ті, хто проживає в сіль­ській місцевості... Є? Хоча в мене є сумніви щодо цього. Ні, є троє з 452. Це дуже добре. Ви, мабуть, проживаєте в селі, а навчає­тесь у вузах столиці, й тому вас можна називати і киянами, і жителями сільської місцевості.

Ті, хто проживає на селі, дуже добре знають, стикаючись з  проблемами, що там чекає на молодь і з працевлаштуванням, і  з соціальними послугами, і з задоволенням культурно-освітніх потреб тощо. Але не буду забирати, як кажуть, хліб у доповідачів і  виступаючих, бо ви саме на цьому зосереджуватимете свою увагу.

Профільний комітет пропонує нам побудувати сьогодні наші слухання так. За усталеною практикою ми працюємо протягом трьох годин без перерви. Молодим людям, гадаю, це буде витри­мати не важко. З доповіддю виступить міністр, із співдоповіддю — голова комітету (по 20 хвилин), потім перейдемо до їх обгово­рення. Профільний комітет пропонує, і, думаю, варто підтримати, щоб ми не традиційно 5 хвилин виступали, а по 4 хвилини. Це дасть можливість більшій кількості з вас узяти участь в обго­воренні, якщо будемо вкладатись у регламент. А вкладатись ми будемо, бо в нас автоматично вимикається мікрофон — 4 хви­лини. Відтак понад 30 осіб з-поміж вас можуть узяти участь у обговоренні цієї проблеми. Потім підіб’ємо підсумки. Тих, хто не встигне виступити, а має заготовлені виступи, тексти, пропозиції, дуже просив би передати їх у секретаріат, який знаходиться праворуч від мене і ліворуч від вас, у ложі. За результатами парламентських слухань буде підготовлено відповідний збірник, до якого ввійдуть і невиголошені виступи.

Приступаючи до реалізації нашого порядку денного, ще раз уклінно звертаюсь до вас: давайте більше говорити саме про те, які ви бачите шляхи розв’язання цих проблем. Адже про проб­леми говорити легше, бо вони лежать на поверхні, й їх надзви­чайно багато. Важче знайти підходи до їх розв’язання.

Якщо немає заперечень (я бачу, що ви вже налаштувалися на серйозну роботу), то приступаємо до реалізації нашого плану на ці слухання.

Запрошую до доповіді міністра України у справах сім’ї, молоді та спорту Юрія Олексійовича Павленка. За ним висту­патиме Катерина Самойлик. Будь ласка, 20 хвилин.

 

ПАВЛЕНКО Ю.О., міністр України у справах сім’ї, молоді та спорту. Шановний Адаме Івановичу! Шановна Катерино Семенівно! Шановні народні депутати України! Шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні ми зібрались для того, щоб обговорити шляхи поліпшення соціального становища сільської молоді на основі аналізу її демографічних показників, показників стану здоров’я, освіти, економічної зайнятості.

Враховуючи, що доповідь про становище сільської молоді за підсумками 2004 року кожному з вас роздано, а з огляду на регламент, який визначено для мого виступу, передусім хотів би спинитися на пропонованих нами шляхах розв’язання найболю­чіших проблем сільської молоді.

Це насамперед освіта, оскільки вона є визначальним чинником для забезпечення конкурентоспроможності людини в  сучасних умовах, коли виробництво набуває інноваційного характеру. Потрібно зазначити, що сільська молодь має нижчий освітній рівень, ніж міська.

За результатами обстеження умов життя домогосподарств України у 2004 році, трохи більше 9% сільської молоді 22 років і  старшої мали повну вищу освіту, у великих містах частка такої молоді становить 28,7, у малих — 17,1%.

Держава допомагає сільській молоді в одержанні вищої освіти, діє система направлення та механізм надання кредитів на здобуття вищої освіти. За даними Міністерства освіти і науки України, узагальнюючи чисельність зарахованих до вищих навчаль­них закладів у 2004–2005 навчальному році, сільська молодь становить відповідно: у вищих навчальних закладах І–ІІ рівнів акредитації майже 63778 осіб, або 35% загальної чисельності зарахованих, із них 17% за цільовим направленням. У вищих навчальних закладах ІІІ–IV рівнів акредитації майже 118 тисяч осіб, або 25% загальної чисельності зарахованих, із яких 12% — за цільовим направленням. Однак ці намагання не мають вагомих результатів, оскільки переважна більшість сільської молоді, отри­мавши вищу освіту, не повертається в село.

За даними Міністерства аграрної політики України, з 88% випускників, що отримують направлення на роботу в сільське господарство, три четвертих приступають до роботи, але майже половина з них звільняється упродовж першого року роботи і переходить в інші сфери виробництва або поповнює список безробітних. Залишається гострою проблема підвищення квалі­фікації працівників сільського господарства.

З огляду на такий стан ми пропонуємо здійснити ряд заходів, спрямованих на забезпечення: в повному обсязі фінан­сування сільських навчальних закладів; організації належного матеріального і кадрового їх забезпечення; розширення мережі нових форм навчання, зокрема ліцеїв, гімназій, колегіумів; комп’ютеризації сільських навчальних закладів, забезпечення їх доступу до Інтернету, впровадження інформаційних та комуніка­ційних технологій у систему освіти. (Відповідна постанова Кабі­нету Міністрів нещодавно була прийнята). Це також удоскона­лення системи профорієнтаційної роботи серед сільської молоді, яка передусім гарантувала б набуття професій, пов’язаних із виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції; розв’язання соціально-побутових проблем сільського населення; збільшення обсягів фінансового забезпечення процесу оновлення матеріально-навчальної бази освітніх закладів усіх рів­нів акредитації, які готують спеціалістів для агропромислового комплексу; збільшення обсягів фінансового забезпечення системи кредитування на здобуття вищої освіти і спрямування його переважно на сільську молодь та молодь, яка здобуває освіту у вищих аграрних навчальних закладах; розробка і запровадження механізму підготовки спеціалістів для сільськогосподарських під­приємств за їх направленням і за рахунок їх коштів.

Зайнятість. У сільській місцевості загальний рівень безробіт­тя серед економічно активного населення у 2004 році порівняно з 2003 роком зріс на 1,4 відсотка, хоча він дещо нижчий на 0,3% за аналогічний показник по міських поселеннях. Частка молоді у  складі безробітних у сільській місцевості вища, ніж у містах. Однією з головних причин безробіття молоді є неможливість знайти робоче місце після закінчення загальноосвітніх та вищих навчальних закладів.

Одним із шляхів подолання безробіття сільської молоді є сприяння розвитку її підприємницьких ініціатив. Однак, за даними соціологічних досліджень, організувати власну справу і створити власне підприємство хотів би лише 31% сільських молодих людей, хоча в 1998 році цей показник становив лише 20%. Основною причиною, яка заважає організувати власну справу і створити власне сільськогосподарське підприємство, респонденти називали відсутність первинного капіталу та недоступність кредиту.

Саме тому ми пропонуємо здійснити заходи, спрямовані на: удосконалення і впровадження механізму гарантованого забезпе­чення молодих людей першим робочим місцем; розширення переліку спеціальностей, за якими надається перше робоче місце; квотування робочих місць, стимулювання роботодавців щодо створення додаткових робочих місць для сільської молоді; роз­робку і впровадження фінансового механізму закріплення випуск­ників вищих навчальних закладів на селі; створення механізму державної підтримки розвитку молодіжного фермерства та моло­діжного підприємництва в сільській місцевості; розробку й упро­вадження механізму виділення земельних ділянок та надання пільгових кредитів молодим людям для створення фермерських господарств і малих підприємств; залучення сільської молоді до  створення системи відпочинку громадян на базі особистих підсобних господарств (так званий зелений сільський туризм); реалізацію вимог Закону України про альтернативну невійськову службу (щодо проходження громадянами альтернативної служби на підприємствах, в установах та організаціях у сільській місцевості).

Рівень безробіття та низький рівень оплати праці в сіль­ському господарстві, що у 2,5 раза був менший, ніж у проми­словості, є однією із найголовніших причин бідності на селі. У 2004 році межа бідності становила 271 гривню на одну особу в  місяць. Середній рівень бідності сімей з дітьми, що проживають у селі, становить 44,7% і вдвічі перевищує цей показник по моло­дих сім’ях міста та в 1,6 раза середній рівень по країні. При цьому рівень бідності молодих сімей без дітей у 2,6 раза нижчий, ніж рівень бідності молодих сільських сімей із дітьми.

Значно погіршився стан соціально-культурної сфери села. Так, у середньому лише на 5 сільських поселень, або на 2 тис. 600 жителів, припадає один об’єкт служби побуту. В цілому ж рівень побутового забезпечення сільського населення у 15–16 разів нижчий від міського, зате вартість послуг в 3–5 разів вища. 60% сільських поселень не мають відділень зв’язку, 77 — їдалень, 80% — спортивних споруд.

У 1990 році на селі було близько 21 тис. закладів культури клубного типу, в 2004 році цей сектор зменшився до майже 17 тис. Масових та універсальних бібліотек — відповідно з 18 до 15 тис. Бібліотечний фонд зменшився з 188 млн до 148 млн примірників.

Усе це призводить до того, що сільська молодь обмежена в   можливостях задовольняти свої культурні потреби, цікаво і корисно проводити своє дозвілля. Наприклад, хоча у 2004 році дещо поліпшилося становище з залученням сільської молоді до  занять фізичною культурою і спортом, але має місце негатив­на тенденція щодо зменшення в сільській місцевості кількості спортивних клубів — з 1847 одиниць у 2003 році до 1409 одиниць у 2004 році.

Стурбованість викликає і стан матеріально-технічної бази. Споруди для занять фізичною культурою і спортом у сільській місцевості не відповідають сучасним вимогам і міжнародним стандартам. Водночас кількість населення, яка була охоплена фізичною культурою і спортом у сільській місцевості, за останніми даними (уже 2005 року), зросла майже на 10 тис. осіб.

Відсутність закладів культурно-дозвіллєвого спрямування в сільських населених пунктах створює ґрунт для поширення нега­тивних проявів у поведінці сільської молоді. Викликає занепокоєн­ня факт зростання протягом останніх п’яти років більш як у 2,3 раза кількості споживачів наркотиків з-поміж сільських жите­лів, тоді як по Україні в цілому кількість споживачів наркотиків зросла в 1,4 раза.

Хоча рівень підліткової злочинності протягом 2004 року зменшився на 7,8%, він залишається все ще на доволі високому рівні. Кожен четвертий підліток, який був доставлений до право­охоронних органів за скоєння різних видів правопорушень і зло­чинів, є мешканцем села.

З метою профілактики негативних явищ державні органи, громадські організації в усіх регіонах України проводять різно­манітні акції: “Не курити і стати переможцем”, “Антинаркотик”, “Урок заради життя”, “Скажи наркотикам “Ні!” та інші.

Слід зазначити, що сприйняття таких акцій сільською молод­дю не таке скептичне, як у міської. Постійна робота з формування здорового способу життя сільської молоді проводиться і в рамках проекту “Молодь за здоров’я”, опорними регіонами в реалізації якого є Рівненська та Черкаська області.

Слід зазначити, що основною формою надання соціальної допомоги сільській молоді з питань створення власного під­приємства, пропаганди здорового способу життя є мобільні кон­сультативні пункти, які створюються як державними, так і гро­мадськими організаціями. Тільки при центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у 2004 році діяло 509 таких спеціа­лізованих формувань. Як засвідчив аналіз соціального становища сільської молоді, сучасна ситуація на селі потребує подальшого вдосконалення організації дозвілля й оздоровлення сільської молоді, системи надання медичних послуг і профілактики негативних явищ.

З цією метою ми пропонуємо вжити таких заходів. Насамперед це: удосконалення системи сезонного оздоровлення сільських дітей і молоді з метою охоплення всіх, хто цього потребує, підвищення якості оздоровлення; посилення діяльності державних та громадських організацій у сфері формування здоро­вого способу життя молоді; збільшення чисельності сільської молоді, залученої до занять фізичною культурою, спортом і туризмом; пропагування кращих здобутків національної культури (постійна підтримка професійних і самодіяльних колективів худож­ньої творчості, об’єднань, клубів за інтересами, ширше залучення до них сільської молоді); фінансове забезпечення виконання державних і регіональних програм відновлення і будівництва соціально-культурних, спортивних та інших об’єктів дозвілля та розвитку сільської молоді; посилення інформаційно-просвіт­ницької, пропагандистської роботи у сфері правового виховання молоді й молоді за місцем проживання, навчання та роботи.

Хотілося б зазначити, що державна підтримка сільської молоді стає більш ефективною в умовах кардинальних зрушень у виробничій та соціальній сфері. І хоча ця доповідь підготовлена на основі даних станом на 2004 рік, а в нас нині кінець 2005 року, маю зазначити, що в зв’язку зі зростанням уваги держави, передусім Президента України, до цих проблем, маємо досить позитивні зрушення в житті й розвитку сільської молоді за резуль­татами 2005 року і на початок 2006 року матимемо щодо цього вже конкретні вагоміші цифри.

Сподіваюся, що 2006 рік стане роком села і завдяки об’єд­нанню зусиль державних і недержавних організацій, активної участі самої молоді у процесах відродження села нам удасться виправити ситуацію, в якій опинилося село.

Переконаний, що сьогоднішні парламентські слухання є дуже важливим етапом формування серйозної комплексної про­грами розвитку села і рекомендації, які будуть вироблені під час парламентських слухань на основі ваших пропозицій, стануть вагомим внеском до такої програми.

Свої решту 5 хвилин передаю виступаючим.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Колезі передасте, міністру.

Катерина Семенівна Самойлик, голова Комітету з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму Верхов­ної Ради. За нею попросимо виступити міністра освіти. Будь ласка.

 

САМОЙЛИК К.С., голова Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Шановні учасники слухань! Незважаючи на гостроту проблеми, що характеризує спосіб життя, який скоріше можна назвати способом виживання сільської молоді, нашому комітетові вдалося лише з другої спроби внести до порядку денного сесії це питання.

А актуальність обговорення — очевидна: молодь визначає демографічні перспективи держави, справляє значний вплив на  суспільно-політичну ситуацію у країні. Саме від позиції та поведінки молоді багато в чому залежать успіх та перспективи соціально-економічного розвитку України.

Якою ж є роль і місце сільської молоді в демографічному вимірі? Незважаючи не деякі прояви зворотної міграції молоді до села, переважає загальна тенденція міграційного потоку сіль­ської молоді до міста. Якщо з 2002 року з села виїхали на 24 тис. осіб більше, ніж туди приїхали на постійне місце проживання, то в минулому році цей показник був удвічі більший.

Соціально-економічні негаразди негативно відбилися на шлюбно-сімейних взаєминах, відбулося зменшення частки моло­дих сімей, які засновані на офіційному оформленні шлюбу, водно­час зростає кількість подружніх пар, що не реєструють шлюбу. Зростає питома вага бездітних, однодітних та неповних сімей. До  цього треба додати негативну тенденцію щодо зростання одиноких, розлучених та удовілих.

У цілому ж кількість шлюбів порівняно з 2003 роком у сіль­ський місцевості зменшилася більш як на 25 тис., а загальний коефіцієнт шлюбності на селі порівняно з 1989 роком зменшився майже вдвічі.

Негативні тенденції відбились і на народжуваності. Відпо­відно, якщо в 1991 році в селі народилися 211 тис. дітей, то в минулому році — 142 тис.

Значним чинником, що впливає на зниження чисельності всіх вікових груп населення, є смертність. Серед сільської молоді вона висока, і тенденція до зростання характерна саме для молоді 25–34 років.

Теза про те, що наше село є і буде матеріальною, духовною основою буття, джерелом менталітету, на превеликий жаль, сьогодні не підтверджується дійсністю, позаяк була проігнорована нашими реформаторами.

Наведу лише деякі приклади. Постійно зростає кількість сіл, де відсутні будь-які об’єкти господарської діяльності. На початок 2001 року також було майже 11 тис. населених пунктів, або майже 37% їх загальної кількості.

На думку фахівців, нині сільське господарство зосереджене в секторі особистих селянських господарств, де до 90% операцій виконуються вручну. Значить, наше село відкинуте в доінду­стріальну фазу. Приблизно 3 млн осіб, а це більше третини працездатних жителів села, є не зайнятими у виробництві.

Як наслідок, починаючи із 2000 року, щорічно бідність у сіль­ських домогосподарствах зростає на 2%. На початок ХХІ століття більшість сільських сімей за рівнем і структурою споживання залишається близькою до відповідних показників слаборозвинутих країн. Катастрофа у виробничій сфері негативно вплинула на стан соціально-культурного обслуговування. 60% населених пунктів не  мають відділень зв’язку, 80% — спортивних споруд. За останні чотири роки майже втричі зменшилась кількість магазинів. Практично припинено державне фінансування розвитку сільської інфраструктури. І на сьогодні 12 тис. сільських населених пунктів, або майже 50%, не мають жодної медичної установи, а в 125 фа­пах немає жодного медичного працівника.

Не кращий стан і з забезпеченням кадрів у сільських школах. Висновки невтішні: більшість сільських шкіл живуть сьогодні, як і сто років тому. Село деградує і поступово вимирає.

А що отримала молода сім’я, яка проживає в сільській місцевості, від реформ в агропромисловому комплексі? Рівень злиденності сільських молодих сімей, тобто межа крайньої бідності, у минулому році становив майже 30%. Це майже вдвічі більше порівняно з середніми показниками. Щомісячні витрати нижче прожиткового мінімуму мають 68% сільських молодих сімей. Рівень безробіття серед сільської молоді зростає в усіх вікових групах і коливається в межах від 12 до 34%.

Тому важко не погодитися з висновками, враховуючи викла­дені показники, що наше село залишається на узбіччі цивілізо­ваного розвитку, а сільська молодь практично не має жодних перспектив для реалізації своїх навчальних, трудових, сімейних планів.

На сьогодні сільська молодь — одна з найбільш уразливих груп населення, що потребує конкретної підтримки з боку уряду. Але чіткої, послідовної стратегії держави тут не простежується, більше того, триває будівництво замків із повітря. І мені дуже хотілося б, аби в цю сьогодні молоду, красиву, привабливу залу прийшов увесь уряд: і міністр фінансів, який економить на молоді; і міністр економіки та віце-прем’єр-міністр України, який, урешті-решт, зобов’язаний опікуватися проблемами молоді. На жаль, сьогодні, крім нашого рідного, дійсно молодого міністерства, сьогодні в урядовій ложі нікого немає. Це яскраво свідчить про ставлення до молоді.

Хотіла б звернути вашу, Юрію Олексійовичу і Станіславе Миколайовичу, і всіх вас увагу на такі обставини. Тільки на цей рік на об’єкти будівництва дитячих містечок для безпритульних дітей передбачено 70 млн грн. Бюджетне фінансування здійснюється, але статус цих закладів законодавчо не визначений. Кабінет Міністрів України не прийняв жодного нормативно-правового документа, який регламентував би їх діяльність і функціонування. Нам треба це терміново зробити. Адже під що ж просто так видаються гроші?

На наступний рік згідно з проектом Державного бюджету планується виділити 50 млн гривень на проведення експерименту в Київській області. “Гроші ходять за дитиною” — так називається цей документ. І ситуація ж аналогічна.

То чи не доцільно б провести дискусію за участю тих, кого це стосується, щоб направити ці кошти на відродження сільського спорту, будівництво житла, освіти та інших об’єктів соціальної сфери.

Кожен наступний уряд намагається винайти свій велосипед і  забуває про те, що треба належним чином виконувати вимоги законодавства.

Наводжу такий приклад: 4 листопада минулого року набрав чинності Закон України про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з  наданням дотації роботодавцю. Важко в цій залі йшов цей закон, але ми його прийняли.

Закон зобов’язав уряд забезпечити у шестимісячний термін прийняти нормативно-правові акти для його реалізації. Минає рік — нічого не зроблено. В остаточному підсумку весь могутній інтелектуальний потенціал всіх міністерств, відомств, які повинні забезпечити виконання цього дуже важливого для молоді закону, вже з 1 січня зведеться до чергового прохання: мовляв, перене­сімо його реалізацію, починаючи з 2007 року.

На якому рівні виконується законодавство щодо подолання СНІДу, красномовно свідчать результати: ситуація з наркоманією загострюється, до того ж зростають темпи споживання наркотиків серед сільських жителів, перевищуючи відповідні показники по країні за останні п’ять років, й зросли майже вдвічі. Переважна більшість ВІЛ-інфікованих — молоді люди 20–30 років. Крім того, також цей показник зростає. Проблема наркоманії в Україні має молоде обличчя.

Залишається досить високим рівень молодіжної злочинності. У минулому році передусім неповнолітніми та за їх участю вчи­нено майже 31 тис. злочинів, з яких понад 20 тис. віднесено до категорії тяжких і особливо тяжких. За різні види правопору­шень і злочинів до органів внутрішніх справ було доставлено майже 94 тис. підлітків, з яких кожен четвертий — представник сільської місцевості.

Підсумовуючи, доцільно, як це сказано в доповіді, яку нам  підготували Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту і Державний інститут проблем сім’ї та молоді, зауважити, що соціальне самопочуття сільської молоді упродовж останніх 14 років істотно погіршилось. Про це свідчить, зокрема, думка, яка побутує серед сільського населення, що коли в юнака чи дівчини є знання і здібності, то вони обов’язково мають залишити село через відсутність у ньому життєвих перспектив. На преве­ликий жаль, це дійсно так. Наше село тримається, на жаль, не завдяки державній підтримці, яка зводиться до одних гасел і піар-кампаній, а лише на плечах самих селян.

Окремо хочу спинитися на темі законодавчого забезпечення перспектив розвитку сільських регіонів. Не має жодного сесійного тижня, щоб у цій залі не розглядалися, не голосувалися законо­давчі акти з найгостріших проблем агропромислового комплексу. Одна біда — центральні органи виконавчої влади та місцевого самоврядування не поспішають їх виконувати.

Наприклад, Закон України про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві. У ньому серед пріоритетних завдань держави ви­значено формування належної соціальної інфраструктури, ство­рення соціально-економічних умов для природного приросту сільського населення, всебічного розвитку сільської сім’ї, задоволення соціальних, культурно-освітніх, побутових проблем. Що вийшло на практиці? Упродовж останніх п’яти років кількість сільських населених пунктів зменшилась на 260, причому за останні шість років на 154 населених пункти.

І на сьогодні, за даними соціологічних досліджень, понад 50% сільської молоді мають бажання залишити рідну домівку. На  початок 2000 року майже у 17% сіл не проживало жодної дитини до 16 років, а в 6% населених пунктів не було молодих людей з 18 до 28 років.

Як кажуть, коментарі тут зайві. А державні мужі, маю на увазі всіх — Кабінет Міністрів України, Верховну Раду України, Прези­дента України — всі ці роки зайняті то розбірками, то скандалами. А проблеми, які потребують негайного розв’язання, залишаються і з кожним днем наростають. Неприємно таке чути, але це факт.

Чим більше, Адаме Івановичу, ми приймаємо законів (а ви знаєте, що всі молодіжні закони в цій залі приймаються консти­туційною більшістю, й усі вони мають дуже велике значення для  кожного з вас, хто сьогодні присутній на парламентських слуханнях, для тих, хто не має можливості й не зміг побувати тут, але, можливо, почує нас, якщо має, звичайно, можливість), тим  гірше з року в рік жилося сільським трударям, особливо молоді. У цьому можна переконатися, проаналізувати, як викону­валось, а точніше, не виконувалося молодіжне законодавство щодо розв’язання таких проблем, як забезпечення молодих сімей на селі житлом.

Адаме Івановичу, тому ми й пропонуємо здійснювати згідно з державною програмою фінансування пільгового довгостроко­вого кредитування молодих сімей для будівництва житла, а не на 10%, як передбачається Державним бюджетом України. Адже наш мудрий народ невипадково говорить: щоб людина відбулася, треба побудувати дім, зростити сина й посадити дерево. А отже, і  щоб був доступ до навчання, роботи. Оце ті питання, які ми узгодили законодавчо. Але треба їх виконувати, якщо ми їх приймали в цій залі не задля гасел.

Хотіла б сказати, що складні питання розширення мережі дошкільних закладів, створення належної матеріально-технічної бази для навчальних закладів, клубів, бібліотек, закладів фізичної культури і спорту та ряду інших добрих намірів (тільки пере­рахування яких зайняло б добрих півтори години) — все зали­шається на папері, але на папері державному. А наша сільська молодь сьогодні живе, як і сто років тому, без елементарних побутових послуг, центрального водо- та газопостачання, кваліфі­кованої медичної допомоги.

І я чую, що міністр економіки заявляє: “А який сенс прово­дити газ у селі, де живе лише 200 осіб?” А що, це не люди?! Їм  що, не треба нормальних побутових умов?! Дійсно, як кажуть, дійшли до ручки, стали економити на дитинстві, в деяких регіонах закриваються школи в сільських населених пунктах, не вико­нується програма “Шкільний автобус”.

Наведу кричущий приклад. До нашого комітету звернулись 60 учнів Балтазарівської школи, що на Херсонщині, які щодня, в будь-яку погоду, змушені йти через бур’яни, полями до школи, яка розташована майже за 10 кілометрів від села! А в степу вовки майже щотижня нападають на худобу! Спробуйте, народні депу­тати України, поставити себе на місце цих батьків, які щоденно відправляють дітей пішки на навчання до школи. А в школі — один старий автобус, та і той поламаний. Я навела лише один приклад, але ця ситуація стає типовою, вже звичною для всіх. Але це звички недобрі. З такими звичками ми ніколи не створимо нор­мальних умов для розвитку молоді на селі.

Влада начебто змінилася, але ставлення до реалізації дер­жавної молодіжної політики демонструє принцип залишкового підходу. Щорічні реорганізації в системі державного управління, питаннях сім’ї, молоді, спорту, туризму тільки зумовили підви­щення відсотка ризику і прийняття некваліфікованих рішень.

Вважаю, що головним у рекомендаціях наших сьогоднішніх парламентських слухань має стати пункт про пріоритетність бюджетного фінансування молоді й сільської молоді.

Сьогодні наші “досягнення” щодо державної турботи про пересічного громадянина вражають всю Європу і не тільки. За темпами поширення СНІДу, наркоманії та туберкульозу ми серед лідерів. А щодо пропаганди алкогольних напоїв нам немає рівних у світі. Ми дожилися до того, що за роки незалежності не  побудували на селі жодної сучасної спортивної споруди. Більше того, в бажанні одержати надприбутки наші підприємці, які не є державниками і патріотами України, за потурання органів влади всіх рівнів почали трощити дитячі спортивні майданчики, зони відпочинку тощо.

Що відбувається з культурно-спортивними спорудами на  селі? У мене учора була зустріч з Прем’єр-міністром України. Я запропонувала йому, аби не бути голослівними, розробити програму, щоб у кожному сільському населеному пункті був спортивний комплекс і молодь займалася зміцненням здоров’я, фізичною культурою, спортом, а не наркоманією. В більшості населених пунктів вони в такому стані, як після страшного землетрусу. А кошти, які передбачаються в Державному бюджеті, на жаль, не доходять туди. І створюється враження, що лише на Хрещатику реалізується молодіжна політика, і більше ніде.

Комітет, пропонуючи Верховній Раді України провести слу­хання на цю тему, вважає, що для того, аби зробити українське село, весь аграрний сектор сприятливим для соціального станов­лення підростаючого покоління, потрібно невідкладно і предметно зайнятися розв’язанням проблем на селі. Зволікання тільки загострює кризу, яка становить загрозу національній безпеці України.

Незважаючи і зважаючи на всі ці обставини, а також врахо­вуючи те, що до Верховної Ради України надходять численні звернення від молодіжних організацій, громадських організацій про незадовільне розв’язання проблем молоді в державі, є про­позиції, які просила б вас підтримати, рекомендувати Президен­тові України розглянути ці проблеми на засіданні Ради націо­нальної безпеки і оборони України. Причому невідкладно, інакше завтра буде пізно. Гадаю, учасники парламентських слухань пого­дяться з такою пропозицією, бо йдеться не лише про сьогодні, а  про майбутнє нашої держави. Йдеться про людей, які приймуть естафету від старшого покоління.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Катерино Семенівно.

Станіслав Миколайович Ніколаєнко, міністр освіти і науки України. У нього є свої 5 хвилин і 5 хвилин, подарованих колегою, тобто 10 хвилин. Потім приступимо до обговорення. Першим виступатиме Андрій Вікторович Дружченко.

Катерина Семенівна зробила справедливе зауваження щодо присутності Кабінету Міністрів. Але заради справедливості зауважу, що, крім цих двох міністрів, які, як ви знаєте, є, присутні міністр праці та соціальної політики і ціла низка заступників міністрів: аграрної політики, охорони здоров’я і, що дуже важливо, найбільший ваш друг — заступник міністра фінансів, який усе чує, виділяє і все дає.

Будь ласка, Станіславе Миколайовичу.

 

НІКОЛАЄНКО С.М., міністр освіти і науки України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні наші колеги! Шановні народні депутати України! Я глибоко переконаний, і це підтверджує практика, що нині є найзаможнішими, найбагатшими не ті країни, які не визис­кують свої природні ресурси, торгують газом, сировиною чи мінералами (це, до речі, шлях, яким ми поспіль десятиліття йшли), а саме ті країни, які в основу всього ставлять знання, інноваційний шлях розвитку. Тому хотів би подякувати організаторам цих парламентських слухань, які обговорюють й питання доступності для сільської молоді освіти і науки. Бо саме село дало багато і  вчених, і державних діячів, і керівників різних галузей. Село зберігає й риси нашої національної самобутності, це першо­джерела, першовитоки нашого національного характеру. Тому тема наших парламентських слухань мені видається досить актуальною.

Міністерство освіти і науки в цьому році детально роз­глядало ситуацію, пов’язану з доступністю для сільської молоді всіх типів навчання. Ми чітко встановили, як і визначено законо­давством, це було вже, що в педагогічних університетах кількість студентів з сільської місцевості повинна становити не менше половини. В аграрних університетах — аналогічно. У решті універ­ситетів у правилах прийому згідно з чіткою вимогою не менше 25% мають бути вихідці з села.

Як зазначив у доповіді Юрій Олексійович, у цьому році до університетів із сільської місцевості вступили 35% дітей. Досить серйозне завдання було поставлене і під час зустрічі Президента з освітянами в Полтаві, де ми обговорили загалом проблеми школи і учителя, в тому числі сільської школи і сільського вчителя.

Ви знаєте, що було поставлене завдання забезпечити, аби у вищих навчальних закладах навчання за рахунок держави, або, як кажуть у народі, безоплатне навчання, становило не менше половини. Остаточні дані ми матимемо, коли Держкомстат підіб’є всі цифри, але, за попередніми даними, які ми зібрали з універ­ситетів (не тільки Міносвіти, а й у системі Мінагрополітики, Мінохорони здоров’я, Мінкультури), приблизно 54% дітей у мину­лому році вступили і навчаються за рахунок держави. Порівняно з  минулим роком 10 університетів набрали десь 1200–1300 сіль­ських дітей на перший курс. Цим ми відкрили можливість для того, щоб діти із незаможних, бідних сімей мали змогу навчатись.

Хотів би сказати, що в цьому році ми запровадили тестові випробування в усіх університетах. Всі до єдиної комісії, які пра­цювали по опротестуванню результатів вступних випробувань в   університетах, складалися не з викладачів університетів, а  з  учителів шкіл, тобто людей, які не мали безпосереднього відношення до конкретного університету.

При кожній обласній держадміністрації ми створили гро­мадські комісії, які контролювали ситуацію з вступними іспитами в університетах. З кожним ректором було переговорено і, вважаю, досить жорстко поставлено вимогу недопущення корупційних явищ. Дещо вдалося зробити. Але стверджувати, що під час вступних іспитів остаточно ліквідовані негативи, на жаль, не можу.

Тому в наступному році ми розпочинаємо широкомасштаб­ний експеримент щодо запровадження незалежного тестового оцінювання, що дасть змогу повністю унеможливити факти втру­чання під час прийому до університетів. Хотів би зазначити, що державне замовлення збільшено передусім на технічні, техно­логічні спеціальності, інформаційних технологій, педагогічні, ме­дичні тощо. І це було витримано. Ми не збільшували державне замовлення на економічні, юридичні спеціальності, тому що їх сьогодні в нас і так надвиробництво.

Щодо безпосередньо проблем сільської школи, відверто вам скажу: за п’ять попередніх років в Україні було закрито 650 шкіл, у цьому році, на жаль, — уже 70. Але кажу “на жаль” не тому, що це була зла воля, а тому, що здебільшого це була жорстка необхідність. За останні шість років ми втратили 1050 тис. дітей, тобто вони не прийшли в перші класи.

Повірте, може, за винятком однієї-двох шкіл, у цьому році я сам розглядав по кожному району, по кожній області стан справ, що робиться, чому закриваються школи. І, якщо були випадки, коли в якихось областях закривалися, скажімо, початкові школи   І–ІІ рівнів акредитації, як це було на Житомирщині, без згоди сільської громади, то ми робили все можливе і неможливе, аби цьому зарадити. Ви знаєте, що було відповідне доручення Президента головам обласних державних адміністрацій, а перед цим був мій відповідний лист начальникам обласних управлінь освіти. Але хотів би зазначити, що приблизно таку саму кількість шкіл, як було закрито, ми відкрили. Але відкрили великі школи, середні. І цей процес відбувається під нашим жорстким контро­лем. Хоча треба визнати, що помилки тут є.

Ще хотів би сказати, що є різні думки стосовно того, потрібна школа в селі чи не потрібна, якщо там мало дітей, чи краще їх довозити. Глибоко переконаний, що дев’ятирічка, а якщо вже зовсім мало дітей, то початкова школа, обов’язково має бути в кожному селі, а якщо там є контингент, — і середня школа. Особливо маленьких дітей не навозишся, які не були б там автобуси. Уявіть собі, поїхали автобусом першокласник і одинад­цятикласник. Перший закінчив заняття о 12 годині, а другий — о 16, і ця дитина чекає, поки всі разом їхатимуть додому.

Тому ми розпочали експеримент у поліських степових школах за програмою “Родина — школа”, де будемо ретельно це все вивчати, і відпрацьовуємо таку методику, аби діти обов’язково мали б такий тип школи, такий тип підготовки вчителя за кількома спеціальностями і напрямами, щоб невелика кількість вчителів надавали якісну освіту, отримуючи велику заробітну плату.

У цьому році в сільську місцевість буде поставлено понад 300 автобусів. На наступний рік ми дамо коштами, і місцеві ради самі придбаватимуть автобуси й приблизно 600 комп’ютерних класів.

На 2006 рік уперше у проекті бюджету для сільської школи передбачено централізовано з державного бюджету виділити 150 млн гривень на ремонт і теплозабезпечення сільських шкіл. У  цьому році ми маємо вже близько 180 млн гривень на виконання Державної програми інформатизації, бо ліквідувати інформаційну нерівність між містом і селом, між окремими школами можна тільки, зробивши, щоб Інтернет або вітчизняна освітня мережа, скажімо Інтранет, були в кожній сільській школі. І  на формування інформаційних ресурсів, електронні бібліотеки, під’єднання в наступному році ми матимемо кошти, гадаю, більше 250 млн гривень. До Верховної Ради України ми ще внесемо проект про рівний доступ до якісної освіти. Зі Світовим банком уже все узгоджено. Під 1–2% передбачається 86 млн доларів, або приблизно 440 млн гривень, саме для сільської середньої школи.

Уперше в цьому році передбачено 85 млн гривень субвенцій на школи-інтернати, серед яких більшість становлять сільські.

На наступний рік студентам педагогічних вузів передбачена доплата до стипендії, щоб більше дітей йшли опановувати педа­гогічні спеціальності, щоб там був конкурс.

Ми вирішуємо питання (гадаю, Міністерство фінансів нас підтримає), щоб молоді вчителі отримували підйомні і мали доплати, поки матимуть стаж, оскільки тут вузьке місце, де вони найгірше втримуються.

Поставлено завдання охопити дошкіллям у дитячих садочках не менше двох третин дітей, а також стовідсотково харчуванням учнів 1–4 класів. Ми жорстко працюємо в цьому напрямі.

Вважаю нашу сьогоднішню розмову корисною. У нас є чітка програма діяльності. Із проблем сільської школи в січні передба­чається провести парламентські слухання, де конкретно ще раз вам і суспільству надамо програму.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Станіславе Миколайовичу.

Переходимо до обговорення доповідей. Нагадую, що регла­мент, як ми домовилися, щоб більше виступило, 4 хвилини.

Слово має Андрій Вікторович Дружченко, заступник Ворож­бянського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, це Сумська область. За ним виступатиме Зарема Гафарівна Катушева.

 

ДРУЖЧЕНКО А.В., заступник Ворожбянського міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради, Білопільський район Сумської області). Шановні учасники парламентських слухань! “Молодь — майбутнє України!” — це гасло ми часто чуємо від керівників держави, політиків, особливо перед виборами. Але, як правило, гасла так і залишаються гаслами, за якими немає конкретних дій. Особливо це стосується сільської молоді. Бо якщо у великих містах молодь має кращі можливості для праце­влаштування, влаштований побут, культурний відпочинок, то в  маленьких містечках та в сільській місцевості ці питання не  вирішуються. Сьогодні село вимирає. Молодь виїжджає з сіль­ської місцевості, а старше покоління доживає свій вік. Така ж доля чекає і малі міста.

Я працюю заступником міського голови в одному з таких міст. Це робітниче місто Ворожба Білопільського району Сумської області. Ще років шість–сім тому в місті проживали близько 12 тис. осіб, на сьогодні — трохи більше 7 тис. Причинами цього є, зокрема, велика смертність та мала народжуваність. Молодь, яка вступає до навчальних закладів, назад у рідне місто не повер­тається, оскільки не може себе реалізувати, знайти роботу.

Більшість підприємств є структурними підрозділами великих підприємств, які знаходяться в місті Конотопі. Керівництво основ­ного підприємства вирішує питання забезпечення робочими місцями своїх працівників шляхом скорочення кількості працюючих у структурних підрозділах. Людина йде на пенсію — з’являється робоче місце для молодого спеціаліста. Проте керівництво голов­ного підприємства скорочує ці робочі місця. Для підприємства це вигідно, тому що відпадають питання забезпечення молодого спеціаліста житлом, розв’язання його побутових проблем, медичного обслуговування. Колективи не омолоджуються. З ча­сом це може призвести до зникнення і нашого міста.

Викликає стурбованість і те, що після закінчення школи учні, які відмінно навчалися, отримали золоті медалі, не мають можли­вості продовжити навчання у вищих навчальних закладах, позаяк у батьків немає коштів заплатити за це. Виходить, що талановита молода людина могла б стати висококваліфікованим спеціалістом, приносити користь державі, а натомість втрачає віру в соціальну справедливість, віру в себе.

Для того щоб якось вижити, молодь змушена їхати на заро­бітки до Росії або за кордон.

Багато молодих людей не наважуються одружуватися, тому що не в змозі матеріально забезпечити свою сім’ю, забезпечити майбутнє своїх дітей.

На низькому рівні й медичне обслуговування. В лікарні, яка підпорядкована Південно-Західній залізниці, холодно, не вистачає лікарів, дитячого лікаря немає взагалі.

В місті є три школи, дві з них не опалюються. На уроках діти сидять у шапках, пальтах, рукавичках. В жодній школі немає спортивного залу, належного спортивного інвентаря.

Міська рада неодноразово зверталася до керівництва Південно-Західної залізниці за допомогою в газифікації міста, тому що наше місто поділено на дві частини: одна частина міста газифікована, а друга — ні.

Також ми зверталися до Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту та облдержадміністрації щодо будівництва спортивного майданчика. Але ці питання й досі не вирішені. Чому спортивні зали, майданчики будуються лише у великих містах? Чому на дітей та молодь у сільській місцевості ніхто не звертає уваги? Адже в нас багато талановитої молоді. Замість того щоб займа­тися спортом чи розвивати свої таланти та здібності, молодь йде в бари, де з 13–14 років починає вживати алкоголь.

Зростає злочинність серед молоді. Це і не дивно, адже ідеали, на яких виховується наша молодь, — це ті телепередачі та  фільми, які показують по телебаченню. І хотів би запитати в  народних депутатів, уряду, Президента: кому це вигідно, хто зацікавлений у тому, щоб такими телепередачами та фільмами впливати на психіку та підсвідомість молодих людей?

Підтримую пропозиції щодо розгляду питання за засіданні Ради національної безпеки і оборони України, а також при прийнятті бюджету щодо забезпечення фінансування молодіжної галузі в повному обсязі.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Зарема Катушева, народний депутат, фракція Комуністичної партії України. За нею виступатиме Джеремі Хартлі.

 

КАТУШЕВА З.Г., член Комітету Верховної Ради України з  питань державного будівництва та місцевого самоврядування (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Фракция коммунистов, Автономная Республика Крым. Последние вот уже более 14 лет Украина находится в трудном социально-экономическом положении. Стремительное обнищание наиболее бедных слоев населения, преобладание смертности над рождае­мостью, низкие заработные платы и пенсии на фоне астро­номических заработных плат и пенсий в высших эшелонах власти особенно остро сказались на жителях сельской местности, прежде всего на молодежи. Де-юре, как вы знаете, законо­дательством у нас закреплено право граждан Украины на бесплатное образование и лечение, а де-факто, вы знаете, что  капитализация и коммерциализация всего в стране лишает народ Украины этого права.

И вот в таких-то условиях благодаря самоотверженности работников Министерства по делам молодежи, семьи и гендер­ной политики Крыма, благодаря тому, что в этом ведомстве у нас в Крыму, к счастью, прекрасный коллектив, проводится титани­ческая работа, в том числе с сельской молодежью.

Крым — это особый регион. Если в общем по стране численность сельской молодежи постоянно сокращается, то здесь за счет молодежи крымско-татарской национальности имеет место рост этого показателя. Так, по Украине этот пока­затель равен 28%, а в Крыму — 37,7%.

Анализ занятости жителей Крыма показывает, что наиболее сложная ситуация с занятостью сельской молодежи. Среди сель­ской молодежи высшее образование имеют 11075 человек. Много это или мало? Это всего 4,5% от общей численности молодежи полуострова.

Кроме общеобразовательных школ, в Крыму их 348 днев­ного обучения и две вечерние, это в сельской местности. Обуче­ние молодежь получает и во внешкольных учреждениях. Таких в Крыму — шесть, из них два находятся в сельской местности — Крымский республиканский детский и юношеский центр картинга (село Петровка Красногвардейского района) и школа водного спорта “Бриз” (село Новоозерное возле города Евпатории).

В селе Абрикосовка Кутузовского района сельская моло­дежь (правда, речь идет только о 40 юношах и девушках) имеет возможность заниматься летной подготовкой (теоретически). Зимой и летом они приобретают практические навыки и парал­лельно оздоравливаются на базе отдыха. Это, наверное, преиму­щество Крыма по сравнению с другими регионами.

Как и по всей стране, в Крыму наблюдается постоянное снижение количества учреждений культуры, разрушаются и уни­чтожаются сельские клубы, библиотеки, медицинские пункты. Нельзя не отметить и негативные процессы социально-эконо­мического характера, которые сопутствуют процессам, происхо­дящим в стране в целом. К сожалению, все это ослабляет родительскую опеку как социальный институт, который в советское время наиболее последовательно и надежно защи­щал жизнь и здоровье детей и подростков, обеспечивал их интеллектуальное и моральное развитие.

Огромное количество семей в сельской местности оказались в условиях абсолютной бедности, и семья перестала быть местом защиты от общественных катаклизмов. В таких семьях наблюдается резкое падение ценности детей для роди­телей, что ведет к дальнейшему росту невнимания к ним.

Нельзя не отметить, что огромное количество родителей злоупотребляют спиртными напитками и ведут аморальный образ жизни.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Запрошую до слова Джеремі Хартлі, представника ЮНІСЕФ в Україні. За ним виступатиме Василь Іванович Надрага.

 

ДЖЕРЕМІ ХАРТЛІ, представник ЮНІСЕФ в Україні. Уважаемые господа! От имени Детского фонда ООН — ЮНИСЕФ хотел бы прежде всего выразить мое признание правительству Украины и неправительственным организациям за сотрудни­чество в вопросах защиты прав детей.

Мы приветствуем все усилия, прилагаемые для оказания помощи наиболее уязвимым слоям населения, включая сельскую молодежь. Им часто не хватает знаний, навыков, у них нет доступа к услугам, которые помогли бы им защититься от эпиде­мии ВИЧ и заболеваний, передающихся половым путем.

Хотел бы остановиться на проблеме ВИЧ и молодежи. К сожалению, согласно недавно опубликованному отчету ООН по вопросам СПИДа Украина остается страной, наиболее затронутой эпидемией. У молодых людей в возрасте от 15 до 24 лет очень мало знаний о ВИЧ, только 14 процентов из них знают способы профилактики ВИЧ половым путем. Приблизительно 80 процентов людей инфицированных ВИЧ, это молодые люди в возрасте до 30 лет. И ВИЧ продолжает распространяться в основном за счет инъекционных наркоманов. Однако по мере того, как эпидемия все больше распространяется среди населения, количество случаев передачи вируса половым путем увеличивается. Почти половина инъекционных наркоманов впервые попробовали нарко­тики в возрасте 15–20 лет, однако постепенно и этот возраст снижается до 13–15 лет.

Принимая во внимание увеличение уровня инъекционной наркомании, заболеваний, передающихся половым путем, и одно­временно поведения, характеризующегося большим количеством сексуальных партнеров, существует необходимость развития целевых служб, предоставляющих услуги в сфере здоровья, социальных и образовательных услуг для всех детей и молодых людей, чтобы защитить их от ВИЧ/СПИДа. И в этих группах необходимо уделять особое внимание группам наибольшего риска. Сельская молодежь в силу своего возраста и жизненной ситуации является наиболее уязвимой к ВИЧ, а также забо­леваниям, передающимся половым путем.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має народний депутат від фракції Народної партії Василь Іванович Надрага. Підготуватися Андрію Черних.

 

НАДРАГА В.І., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (виборчий округ №104, Луганська область). Народный Блок Литвина. Уважаемые коллеги! Хотел бы и как депутат, и как учитель по образованию, и вообще как человек, который достаточно долго занимается в своей практической деятельности молодежной политикой, с вашего позволения высказать несколько тезисов. При всей важности молодежной политики за последние десять лет по факту ситуацию можно оценить так: государство отодви­нуло ее на какие-то иные планы, кроме первого. Потому что на  сегодняшний день есть только декларация и желание. В  заявлениях государственные деятели и руководители всех рангов за все годы независимости всегда или зачастую говорили о молодежи, но, к большому сожалению, дальше, чем принятие законодательства, которое по оценкам экспертов, является одним из лучших в части молодежной политики в Украине, в практи­ческой реализации мы далеко не ушли.

И приведу буквально несколько цифр в подтверждение сказанному.

Безработица. Среди молодежи в некоторых областях Украины она достигает 18%. То есть каждый пятый молодой человек в отдельных регионах Украины, а это, так сказать, достаточно высокая цифра, является невостребованным на рынке труда. По официальным статистическим данным, в стране поряд­ка 300 тыс. молодых безработных, а по неофициальным, навер­ное, раза в три больше, если не больше. Это приводит к тому, что невостребованные на рынке труда молодые люди в поисках жизненного пространства уезжают за границу. По большому счету, это главная причина оттока из страны наших лучших умов.

Социальная неустроенность приводит к уменьшению числа браков, а отсюда — рождаемости. Как председатель подкомитета по делам пенсионеров и пенсионному обеспечению заявляю, что действительно в Украине очень тяжелая демографическая ситуа­ция. Мы сегодня имеем на одного работающего одного пенсио­нера. И, к сожалению, эта тенденция будет только ухудшаться. Поэтому демографическая ситуация — это проблема, которую, может быть, мы еще даже не осознали. Но она стоит перед обществом и, соответственно, перед нами как государством.

В молодежной среде (здесь это уже звучало) процветают наркомания, СПИД, вирусный гепатит и другие так называемые социальные болезни. На сегодняшний день более полумиллиона детей, подростков регулярно употребляют алкогольные напитки. По табакокурению в молодежной среде мы занимаем 1-е место в Европе и 11-е в мире.

Иными словами, по большому счету, есть целый букет проблем. Что нужно сделать? Я глубоко убежден, что государство должно молодежную политику сделать приоритетной. И для этого приоритетными задачами в сфере осуществления молодежной политики должны являться привлечение молодежи к активному участию в трудовой деятельности, и, что не менее важно в строи­тельстве нашего государства, создание необходимых условий для помощи молодым людям в реализации и самореализации их потенциала. Надо создать условия, чтобы каждый молодой чело­век мог реализовать свои творческие возможности, свою инициа­тиву, причем не только сегодня, но и завтра. Соответственно должен быть создан комплекс социальных услуг, чтобы молодые люди могли получать образование, духовное и физическое воспитание.

Фракция Народного блока Литвина всегда поддерживала любые законодательные инициативы — о беспроцентном креди­товании жилья, получении образования, преодолении бедности, безработицы в молодежной среде. Мы стоим на том, что залог успеха страны — это в первую очередь залог успеха его молодых граждан.

Удачи вам и дай Бог, чтобы нам всем повезло. Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Івановичу.

Запрошую до слова Андрія Черних, координатора Молодіж­ної громадської колегії при Голові Верховної Ради України, рад­ника Голови Верховної Ради. За ним виступатиме Леонід Михайлович Черновецький.

 

ЧЕРНИХ А., координатор Молодіжної громадської колегії при  Голові Верховної Ради України, радник Голови Верховної Ради України. Добрий день, шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! Питання молодіжної політики слухаються у Верховній Раді щороку, але рішення з цього приводу практично не виконуються.

Розпочну зі структури. В області вона є, у районах молоддю опікується максимум дві-три особи, а сільська молодь узагалі кинута напризволяще.

Освіта має бути загальноекономічним пріоритетом, хоча б якими складними не були економічні умови. Тільки дбаючи про розвиток і вдосконалення системи освіти, Україна може розра­ховувати на місце серед найбільш розвинених країн. Інакше вона ризикує опинитися на узбіччі світових цивілізаційних процесів.

Реформування освіти сьогодні не полегшує доступу до знань, а їх якість далеко не завжди адекватна декларованим самооцінкам. Особливо ця проблема стоїть перед сільською молоддю. Незважаючи на наявність нормативно-правової бази України, яка створює правові умови для забезпечення доступності вищої освіти для сільської молоді (передусім це постанова Кабінету Міністрів України про підготовку фахівців для роботи в сільській місцевості), конкурс при вступі до вузу переважно йде не серед молодих ломоносових, а серед заможних батьків. Тому потрібно збільшити обсяг набору студентів на перший курс за державним замовленням у вищі аграрні навчальні заклади до  40 тис. осіб за денною і заочною формами навчання і встано­вити квоту прийому для сільської молоді в обсязі не менше 80% від їх державного замовлення. Слід переглянути квоту прийому сільської молоді до вищих навчальних закладів педагогічного, медичного, культурно-освітнього профілів і встановити її не менше 50% — загального державного замовлення для підготовки фахівців соціальної сфери на селі. Ці пропозиції просив би, щоб унесли до остаточного варіанта рекомендацій, які прийматимуться за результатами парламентських слухань.

Щодо системи зовнішнього тестування, яку передбачається запровадити в наступному навчальному році. На мою думку, вона ще більше загострить проблему доступності отримання вищої освіти для сільської молоді, передусім тому, що лише одиниці сільських школярів працювали на комп’ютерній техніці і бачили комп’ютер. І це планується робити в рік села. Це неприпустимо. Ми не можемо забезпечити школи комп’ютерною технікою, а хочемо створити 750 центрів тестування, навчити відповідних спеціалістів та ознайомити з цією методикою абітурієнтів.

Замість того щоб реалізовувати такі космічні плани, потрібно просто шукати додаткові можливості розширення доступу для отримання освіти сільською молоддю. Адже лише та молода людина, яка народилася в селі, буде там працювати. Потрібно тільки створити необхідні для цього умови.

Однією з таких можливостей є створення мережі очно-заочних шкіл при вищих навчальних закладах, насамперед аграрного профілю, з метою підготовки випускників сільських шкіл для вступу до вищих навчальних закладів України. Потрібно розширити доступ юнаків і дівчат з села до здобуття вищої освіти шляхом передбачення в правилах прийому відповідних пільг при їх зарахуванні, забезпечити збереженість системи квотування місць для вступу до вищих навчальних закладів за направленнями обласних та районних управлінь сільського господарства та управлінь освіти.

Переконаний також, що є потреба провести дискусію щодо цього на регіональному і місцевому рівнях. Тому доречно було б записати в рекомендаціях наших парламентських слухань реко­мендувати обласним, місцевим радам проведення громадських слухань з питань реалізації і стану молодіжної політики, стану сучасної сільської молоді на регіональному й місцевому рівнях.

Молода людина вже не хоче бути електоратом чи виборцем, не хоче, аби її вперто не називали людиною чи громадянином або нехтували її інтересами. Ми повинні повернутися обличчям до молоді, до сільської молоді. Молодь — це не тільки наше майбутнє, це наше сьогодення.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Андрію.

Слово має Леонід Михайлович Черновецький, народний депутат, фракція “Наша Україна”. За ним виступатиме Лідія Євстахіївна Леонтьєва.

 

ЧЕРНОВЕЦЬКИЙ Л.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (виборчий округ №212, м.Київ). Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые присутствующие и те, кто нас слушает! Вопрос, который внесен на наши парламентские слушания, является очень актуальным, и, действительно, может быть решатся какие-то вопросы сельской молодежи в Украине.

Украина всегда была аграрной страной и славилась самыми лучшими черноземами.

Конечно, очень плохо, что сегодня из села уезжают моло­дые люди независимо от того, какое образование и в каких вузах они получают. Очень многие из них пополняют армию безра­ботных, которые эксплуатируются на стройках, пополняют (извините, но об этом тоже надо говорить), приезжая в город и  сталкиваясь здесь с массой проблем, и армию проституток, бандитов и кого угодно. Это — настоящий ужас. И решить все эти  проблемы можно, только реализуя комплексную программу, которая обеспечит интересы этих людей в своей родной стране  так, чтобы им хотелось оставаться в селе. И это не только вопросы образования, социальные, специальных льгот, но комплекс очень серьезных проблем.

Считаю, что государство должно выделить большие сред­ства для того, чтобы в селах строились дома для молодых семей. Чтобы было поощрение, например, молодых мам в селе, и даже в большей степени, чем в городе. Зарплата должна быть такой, чтобы позволяла молодым людям жить лучше, чем в городе, ездить в город, когда это нужно.

Есть и другие очень сложные проблемы. В частности, это проблема вымывания интеллекта, особенно в левобережных областях Украины. Наша организация осуществляет набор моло­дых людей по всей Украине, и мы часто сталкиваемся с одарен­ными юношами и девушками из сельской местности. Но это редкие случаи, потому что у нас в стране с 1990 года создание рабочих мест не поощряется. И, конечно, не поощряется работа на селе молодых людей, которые там живут. Думаю, если бы наш великий писатель Николай Васильевич Гоголь был нашим совре­менником и захотел бы написать историю о сегодняшнем селе, то у него просто бы не было материала. Ему не о чем было бы писать, я вас уверяю. Потому что это чистый кошмар, ведь государство бросило молодых людей, и не только их, но и бабу­шек и дедушек на вымирание.

Полагаю, что с учетом новых веяний в правительстве и в Верховной Раде — тема села должна стать приоритетной для Украины, иначе мы вообще потеряем молодежь в сельской местности.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Леоніде Михайловичу.

Слово має Лідія Євстахіївна Леонтьєва, директор Держав­ного інституту проблем сім’ї та молоді. За нею виступатиме Марія Андріївна Маркуш.

ЛЕОНТЬЄВА Л.Є., директор Державного інституту проблем сім’ї та молоді. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Попередні виступаючі здебільшого звертали увагу на соціально-економічні аспекти. Мені хотілося б спинитися на ціннісних орієнтаціях сільської молоді.

На підставі соціологічних досліджень, проведених Держав­ним інститутом проблем сім’ї та молоді, Українським інститутом соціальних досліджень та центром “Соціальний моніторинг”, ми дійшли висновку, що, незважаючи на відмінності в способі життя міської та сільської молоді, збереглася досить стабільна ієрархія фундаментальних цінностей сільської молоді, яка не має суттєвих розбіжностей з ціннісними орієнтаціями міської молоді.

Так, на першому місці в системі життєвих цінностей молодої сучасної людини, яка проживає в селі, посідають сім’я, здоров’я, матеріальний добробут. Важливою складовою життя є також друзі, робота, підвищення власного освітнього рівня.

Можливість займатися спортом, фізичною культурою задо­вольняти свої культурні потреби, відвідувати театри, кінотеатри, вистави, розширювати свій культурний світогляд для сільської молоді на 10–11% є менш важливим, аніж для міської. Менш важливою складовою їхнього життя є також політика. Тобто важливість фізичного, духовного, політичного розвитку для сіль­ської молоді, якщо порівнювати її з міською, є менш значущою у  структурі ціннісних орієнтацій. Це, на нашу думку, зумовлено здебільшого способом життя, характерним для українського села,  який формується під впливом розвитку виробничої бази та соціальної інфраструктури.

Підтвердженням цієї тези є висновки наших досліджень щодо можливості проведення дозвілля. Зокрема, серед пере­шкод, що не дають змоги відвідувати зазначені заклади, багато молодих людей, які проживають у селах, назвали об’єктивні причини: віддаленість культурних закладів від місць проживання, відсутність їх у населеному пункті, а також високу вартість послуг на них.

Суб’єктивні чинники, які так само є значущими щодо можливості відвідувати заклади культури, такі: “не маємо часу” — близько 40% і “не маємо бажання” — 17% опитуваних.

Загалом, оцінюючи можливості задоволення своїх культур­них потреб на достатньому рівні, молоді люди, мешканці сіл, значно частіше зазначають, що не мають таких можливостей, аніж на це вказують мешканці міст, обласних центрів.

Підсумовуючи, слід зазначити, що не можна стверджувати однозначно про те, що культурні запити молоді, яка проживає в  сільській місцевості, є нижчими, ніж запити молодих городян. Але, незважаючи на реальні можливості реалізації та розвитку цих потреб, на вікову динаміку, специфіку способу життя городя­нина і селянина, можна стверджувати, що проживання в сільській місцевості загалом є несприятливим фактором для розвитку культурних потреб людини.

Потрібно зауважити, що сільська молодь більшою мірою, ніж міська, орієнтована на збереження традицій. Так, майже 90% сільської молоді зазначили, що знають загалом культурні традиції, звичаї, обряди в Україні. Майже 80% сільської молоді готові підтримати ідею розширення сфери вживання української мови. Дві третини вважають, що імідж української мови має бути значно вищим, ніж він є на сьогодні. У сільській місцевості також значно вищою, ніж у місті, є частка віруючих.

78% молодих селян пишаються тим, що є громадянами України. Тобто можна стверджувати, що сільська молодь є більш патріотично налаштованою, ніж міська.

У системі ціннісних орієнтацій вагоме місце посідають політичні орієнтації та електоральна поведінка. Протягом останніх років дослідження нашого інституту констатували значне зростан­ня зацікавленості сільської молоді політичними процесами, які відбуваються у країні.

Підсумовуючи, хочу зазначити, що ознайомлення органів державної влади з науковими дослідженнями Державного інсти­туту проблем сім’ї та молоді стосовно інтересів, запитів і настроїв сільської молоді сприятиме виробленню ефективної державної молодіжної політики. Розширення кола таких досліджень, ство­рення системи оприлюднення результатів, на нашу думку, є великою вимогою часу.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Марія Андріївна Маркуш, народний депутат. Підготуватися Лідії Миколаївні Татариній.

 

МАРКУШ М.А., член Комітету Верховної Ради України з  питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Фракція комуністів. Шановний головуючий! Шановні присутні! Питанню молоді завжди приділялася значна увага. Ще давні мислителі вважали, що сила держави — не в сивих мужах, а в босоногих обідранцях, яким потрібно максимум уваги дорослих.

На жаль, нестабільна сучасність внесла свої корективи. Сьогодні існує низка проблем, які переходять у глобальну кількість нерозв’язаних, серед яких передусім стан здоров’я молодого покоління, наркоманія, діти-сироти, діти, які постраждали вна­слідок Чорнобильської катастрофи, працевлаштування молоді, захист багатодітних сімей, незахищеність та відсутність гарантії на законодавчому рівні, які в установленому порядку регулювали б ці проблеми і неодмінно сприяли їх розв’язанню.

Однак хочу звернути вашу увагу на одну з категорій моло­ді — підростаюче покоління. Проблеми виховання і захисту підрос­таючого покоління ніколи не втратять своєї актуальності. Діти — гарант самозбереження здоров’я і поступу нації.

Недарма соціалістична держава, в складі якої ми жили понад 70 років, приділяла цьому максимум уваги. І вона зуміла подолати проблеми, на порозі яких ми знову опинилися: жебрацтво, дитяча бездоглядність, високі захворюваність і смертність, насильство стосовно дітей, торгівля дітьми, висока криміногенність.

Вкладаючи ресурси в дитинство, цивілізована гуманна держава ставить перед собою за мету забезпечення стабільності добробуту і готує активних громадян, здатних керувати держав­ними і суспільними справами. Так було в соціалістичній Україні.

Слід зазначити, що внаслідок кризових явищ, які мають місце в нашій країні, деформації суспільної свідомості в усіх сферах життєдіяльності, глобального збідніння 80% громадян України, позбавлення дорослого населення роботи та спромож­ності забезпечити матеріально свої сім’ї, спричинено масовий відтік дорослого населення за кордон, погіршення морального клімату в сім’ях, що призвело до того, що в цій ситуації особливо постраждали діти, життя яких тільки починається і які не розу­міють причин життєвих негараздів. Вони вповні відчувають наслід­ки цього всього на своїх долях.

Нині значна кількість дітей опинилася поза увагою і належ­ною турботою суспільства та держави. Через психологічне пере­живання розвивається агресивність, жорстокість серед молоді і  дітей, конфліктність, спостерігається погіршення психологічного здоров’я підростаючого покоління — майбутнього нашої нації. В  особливо складних умовах опинилися діти з депресивних регіонів та сільські діти, де відсоток безробітних батьків найвищий у державі. Практично здоровими до школи приходить не більше 15–20% дітей, кожний десятий підліток живе у стані перманент­ного страху, а по закінченні школи здоровими є 5–7% дітей.

Саме відсутність створення державою умов для належного батьківського виховання, утиски, жорстоке ставлення та на­сильство в суспільстві є причиною залишення дітьми місця проживання, що в подальшому призводить до вчинення ними протиправних дій. Тільки в цьому році до органів внутрішніх справ доставлено понад 64 тис. дітей, з них 16 тис. — за вчинення злочинів, 14 тис. — за вчинення адміністративних правопорушень, 21 тис. — за бродяжництво та жебрацтво. Більшість цих дітей поміщено в притулки та лікувальні заклади, на профілактичний облік поставлено понад 19 тис. дітей. А всього на цьому обліку перебуває 43 тис. неповнолітніх.

Цього ж року до органів внутрішніх справ надійшло майже 7 тис. заяв про зникнення дітей. Страхітливим є те, що економічне руйнування держави спричинило зростання кількості неблаго­получних сімей. Тільки цього року на облік їх поставлено близько 9 тис., а всього на обліку їх перебуває понад 80 тис., виховується понад 135 тис. дітей. У цьому році притягнуто до адміністративної відповідальності за неналежне виховання дітей понад 20 тис. осіб, у тому числі 8 тис. — за протиправні дії та насильство в сім’ї. Порушено понад 500 кримінальних справ за злісне невиконання батьками своїх батьківських обов’язків. Залишені без догляду діти часто самі стають жертвами протиправної діяльності дорослих осіб, як наслідок — втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність.

Актуальною проблемою є використання дітей у жебрацтві.

Однак наведені статистичні дані не повною мірою відобра­жають проблем у дитячому середовищі, які постають перед суспільством...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Маріє Андріївно.

Слово має Лідія Миколаївна Татарина, директор Матусів­ської середньої школи №2 Шполянського району, Черкащина. Підготуватися Ларисі Михайлівні Усаченко.

ТАТАРИНА Л.М., директор Матусівської середньої школи №2 Шполянського району Черкаської області. Шановне товариство! Понад 20 років я працюю директором школи в мальовничому селі з поетичною назвою Матусі. Упродовж останніх років сільська школа багато чого пережила. Але сьогодні як ніколи перед нами постала проблема здорового способу життя молодого покоління. Школа на селі — одне з найважливіших джерел, під впливом якого відбувається формування здорового способу життя молодого покоління. Робота по формуванню здорового способу життя молоді у школі проводилася постійно.

Але з приходом у вересні 2003 року в Матусі такого могутнього поштовху, як українсько-канадський проект “Молодь за здоров’я — 2” ця робота значно пожвавилася. За два роки дії проекту ми набули певного досвіду з питань формування здорового способу життя сільської молоді через конкретні справи за умови спільних зусиль шкіл, працівників культури, медицини, сільської ради, сільської громади.

Головне надбання проекту полягає в тому, що ми почали говорити про проблему формування здорового способу життя, порушили її серед учнів, збагатили їх знаннями про переваги здорового способу життя, необхідність дбати про здоров’я постій­но. Учні знайшли однодумців, друзів, зросла кількість волонтерів з формування здорового способу життя. Все зібрали й узагаль­нили ось у такому виданні — “Кроки до здоров’я”.

Основним документом, що спрямовує діяльність з форму­вання та підтримки здорового способу життя в усьому світі, є Оттавська хартія, яка визначає здоров’я людини однією з найваж­ливіших сфер державної політики. Формування здорового спосо­бу життя виходить за рамки традиційних уявлень про охорону здоров’я. Цей процес спрямований на те, щоб питання охорони здоров’я стояли на порядку денному всіх політиків, в усіх секторах та на всіх рівнях.

Тому дозвольте мені від імені молоді села Матусі висловити кілька пропозицій щодо формування здорового способу життя молоді.

По-перше, в системі Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту почав діяти український центр формування здорового способу життя, який має поширювати модель “Молодь за здоров’я” на теренах України. Настав час прийняти національну програму формування здорового способу життя на 2005–2010 роки з належним її фінансуванням, щоб не виконувати п’яти­річку за чотири роки.

По-друге, ні для кого вже не секрет, що сьогодні село, а разом з ним і сільська молодь кинуті напризволяще. Здебільшого в селі залишається лише молодь шкільного віку, і серед них є надзвичайно обдаровані діти. І я як вчитель не можу сьогодні не  назвати прізвищ двох моїх учениць. 1 червня цього року в  цьому приміщенні Володимир Литвин вітав мою юну художницю Яну Карпань. Торік моя учениця Іра Єршова серед п’яти переможців за результатами всеукраїнського конкурсу “Чому я хочу, щоб Україна вступила в НАТО” їздила в Брюссель. Вони прагнуть зростати здоровими, а я не можу їм пояснити, чому на учнівських зошитах і щоденниках міститься різноманітна інфор­мація (дуже часто, на жаль, з граматичними помилками), але немає інформації про здоровий спосіб життя. Назріла необхідність здійснення державного контролю за змістом реклами, теле­передач, друкованої продукції щодо негативного впливу на фор­мування світогляду молоді.

По-третє, хочу запевнити всіх присутніх, що робота по фор­муванню здорового способу життя в селі, в районі триває, але є багато проблем, які школа розв’язати не може. Тому вважаємо неприпустимим, коли законодавство не діє: неповнолітнім про­даються цигарки, алкогольні напої, порушується час продажу алкогольних напоїв. Слід посилити відповідальність за порушення законів.

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Лариса Михайлівна Усаченко, фракція “Наша Україна”. Підготуватися Петру Петровичу Островському.

 

УСАЧЕНКО Л.М., член Комітету Верховної Ради України з  питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Фракція Віктора Ющенка “Наша Україна”. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Передусім хочу щиро подякувати організаторам наших парламентських слухань, оскільки становище сільської молоді в  Україні та розв’язання проблем у цій сфері є пріоритетним напрямом політики народного Президента України Віктора Ющенка, народної демократичної влади.

Проблема виховання і захист підростаючого покоління ніколи не втратять своєї актуальності, адже молодь — гарант самозбереження, здоров’я і поступу нації. Вкладаючи ресурси в дитинство, держава зміцнює майбутні продуктивні сили, забез­печує стабільність і добробут, готує активних громадян, здатних управляти державними і суспільними справами, впевнено йти курсом розвитку, приймати високі виважені рішення, сприймати духовні пріоритети.

Стан дитинства певною мірою несе на собі відбиток сучасних соціально-економічних перетворень в Україні й виразно відображає розвиток нашого суспільства. Сільська молодь — особлива категорія населення, від якої залежить розвиток агропромислового комплексу та соціальної сфери у державі. Неможливість отримати на селі роботу за спеціальністю, побутова невлаштованість призводять до зменшення кількості молодого населення на селі. Саме для розв’язання цих проблем необхідним є сприйняття проблем зайнятості сільської молоді, поліпшення її добробуту, формування працівників сільського господарства якісно нового типу. Для цього потрібно проводити роботу з орієн­тації сільської молоді на здобуття професій, пов’язаних з вироб­ництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської про­дукції, сферою обслуговування населення туризмом, культурою. Слід організувати трудові об’єднання молоді, громадські оплачу­вані роботи, семінари та конференції для молодих аграріїв, створювати та проводити спеціалізовані навчально-методичні курси з підготовки сільської молоді до роботи у сфері бізнесу, проводити “круглі столи” з питань зайнятості молоді на селі, направляти до вищих навчальних закладів випускників сільських шкіл та професійно-технічних навчальних закладів, які повернуться на постійне місце проживання в сільську місцевість.

Надзвичайно важливим є питання патріотичного виховання сільської молоді на основі традицій та культури українського народу, прагнення її до мистецтва, естетичного і духовного зростання. Потрібно створювати школи, культурно-просвітницькі центри, студії творчого спрямування, проводити обласні та районні конкурси художньої самодіяльності, огляди усіх жанрів народної творчості, фольклорного мистецтва, пісенної творчості, декоративно-прикладного мистецтва, літературно-мистецьких свят. Потрібно забезпечувати підтримку програм молодіжних організацій, спрямованих на поліпшення соціального становища сільської молоді, забезпечення її здорового розвитку, зокрема, проводити просвітницько-профілактичні акції, надавати інформа­ційну індивідуально-консультативну допомогу навчальним закла­дам на місцях, спрямовувати на запобігання негативним проявам у молодіжному середовищі, на пропаганду здорового способу життя, створювати сільські фізкультурно-спортивні клуби, гуртки з  різних видів спорту, проводити обласні, районні спортивні змагання, естафети та ігри. Адже здорова, міцна духом молодь — запорука здорової української нації, сильної, високо розвинутої незалежної держави Україна.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Петро Петрович Островський, головний спеціа­ліст агропромислового управління Ємільчинської райдержадміні­страції Житомирської області. Підготуватися Олегу Михайловичу Чернишу.

 

ОСТРОВСЬКИЙ П.П., головний спеціаліст агропромислового управління Ємільчинської райдержадміністрації Житомирської області. Шановні учасники парламентських слухань! Українське село — це колиска нації. І якщо воно стане квітучим, заможним, то і держава буде багатою.

Відродження села — справа рук молодих. Історію сіл Житомирщини творили і творять залюблені у свою землю хлібо­роби. А от доля села непроста. Варто озирнутися на кілька років назад, щоб усвідомити, як стрімко усе змінюється в цьому житті.

Сьогодні людина, як і завжди, хоче жити багато, добре, гідно. А тому молодь залишає рідні місця й їде шукати кращого життя, легших і більших заробітків. Села старіють.

Так, у Ємільчинському районі Житомирської області, в якому я проживаю і працюю, із 119 населених пунктів на межі зникнення чотири. І тенденція до зменшення кількості сільського населення зростає. Причини загальновідомі. Надзвичайно загострилися со­ціальні проблеми, фактично припинилося будівництво шкіл, ліка­рень, доріг. Не все гаразд із водопостачанням та газифікацією. Викликає занепокоєння стан забезпечення кадрами установ культури, медицини. Так, зокрема, район потребує 47 лікарів.

Для порівняння: у 2002 році в наш район було направлено 23 лікарі, з яких на сьогодні залишилися працювати лише два. Установи культури забезпечені фахівцями лише на 25% через низьку заробітну плату, відсутність умов для праці.

Складна ситуація й у агропромисловому комплексі. Із-понад 2 тис. працюючих у сільськогосподарських підприємствах і фер­мерських господарствах лише 10% молоді. Не вистачає кадрів, зокрема економістів, бухгалтерів, агрономів, зооветспеціалістів.

Дуже загострилася проблема зайнятості молоді, яка проживає в сільській місцевості. Вік кожного п’ятого безробітного в районі не перевищує 30 років. А якщо і є вільні робочі місця на  сільськогосподарських підприємствах, то особливим попитом вони не користуються через низьку заробітну плату.

Поряд з цим у молодіжному середовищі втрачається духов­ність, забуваються такі поняття, як “порядність”, “чесність”, “значущість суспільної праці”. Під впливом різних факторів змінюються ціннісні орієнтири молоді. За таких обставин усім нам, хто знаходиться у цьому залі й поза ним, потрібно докласти немалих зусиль, щоб запобігти передусім духовній кризі в моло­діжному середовищі.

Водночас у нашому районі є й позитивні напрацювання, зокрема в галузі освіти, молоді та спорту. Між харківським педуніверситетом імені Сковороди та районним відділом освіти укладено угоду, згідно з якою вже понад 400 молодих спеціалістів отримали вищу освіту. Проблеми з забезпеченням учительськими кадрами в районі немає.

Така ж робота ведеться з підготовки кадрів для роботи в сільському господарстві. Протягом двох останніх років до вищих навчальних закладів направлено 35 осіб та 29 осіб навчаються в коледжах та технікумах. У рамках підтримки обдарованої молоді налагоджено дієву співпрацю з Житомирським агротехнічним коледжем, результатом якої є навчання сотень молодих людей, які отримують якісну освіту з аграрних спеціальностей.

Засновано районну премію імені Прокопенка, ректора Харківського педагогічного університету, якою щороку нагород­жують найбільш талановитих та обдарованих випускників навчаль­них закладів. За підтримки Міністерства у справах сім’ї, молоді та  спорту успішно функціонує консультаційний пункт для дітей та молоді з особливими потребами на базі Барашівської сільської ради, метою якого є навчання комп`ютерної грамотності молодих інвалідів, надання цілого комплексу соціальних послуг сільській молоді з фізичними вадами.

Мають підтримку і фермерські господарства, які очолюють молоді люди. А таких у районі чотири господарства. Особливо хочу відзначити роботу фермерського господарства “Світлана” (село Велика Цвіля) і його молодого керівника Василя Миколайо­вича Прищепи.

Користуючись нагодою, хотів би звернутися до народних депутатів, міністрів, керівників усіх рівнів. Село оживе, заспіває, зазвучить дитячий сміх, якщо там житиме й працюватиме молодь. А для цього селу надзвичайно потрібна державна підтримка, особливо тепер, коли вступ до СОТ стає вже реальністю. При  формуванні Державного бюджету України на 2006 рік для бюджетної сфери села, зокрема на медицину, освіту, культуру, молодь та спорт, потрібно врахувати не лише кількість населення, а й територію, густоту та нерівномірне розташування мережі бюджетних установ.

Надзвичайно важливо, щоб у повну силу запрацювала про­грама кредитування будівництва житла для молодих сімей.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Олег Михайлович Черниш, заступник директора Київської обласної аграрної дорадчої служби. Підготуватися Ігорю Шурмі.

 

ЧЕРНИШ О.М., заступник директора Київської обласної аграрної дорадчої служби. Шановний головуючий! Шановні народ­ні депутати! Шановні присутні! Сьогодні у виступах колеги ще раз назвали ті перешкоди, які потрібно подолати, щоб поліпшити становище сільської молоді. Тому не буду на них детально спинятися, а виділю з-поміж них дві, які, на нашу думку, є голов­ними. Це поліпшення розвитку на селі малого та середнього бізнесу і житлово-побутових умов. Ці фактори є визначальними у мотивації процесу відтоку сільської молоді до міста. Відтак вони повинні стати основними пріоритетами при провадженні моло­діжної політики на селі.

Вважаємо, що процес прискорення розвитку малого та середнього бізнесу повинен супроводжуватися державною під­тримкою щодо надання на зворотній основі стартового капіталу малому та середньому бізнесу на селі, надання пільгового креди­тування на розширення діяльності малого та середнього під­приємництва на селі як сільськогосподарського виробництва, так і несільськогосподарського виду бізнесу.

Слід розвивати державну підтримку дорадництва в Україні, оскільки через дорадництво малий та середній бізнес можуть отримати високоякісну, і головне, своєчасну консультаційну допо­могу. Це особливо важливо на етапі його створення та діяльності. Пропонуємо створити агентство сільського розвитку, яке збира­тиме та систематизуватиме інформацію щодо інноваційних техно­логій, кращого позитивного досвіду роботи, підтримання бази інвестиційних можливостей та пропозицій. Також це агентство проводитиме інформаційно-просвітницьку роботу, спрямовану на створення позитивного іміджу ведення бізнесу в сільській місце­вості. І, безумовно, ми вбачаємо підтримку держави в зменшенні податкового навантаження на малий та середній бізнес, який працює в сільській місцевості.

Для поліпшення житлово-побутових умов у сільській місце­вості ми пропонуємо впроваджувати іпотечне кредитування на селі, запровадити нові й дієві механізми житлового кредитування, які враховували б поки що низьку платоспроможність сільської молоді.

Пропонуємо, щоб держава сприяла розвитку доступу до кредитних ресурсів шляхом розвитку кредитних спілок у сільській місцевості. Ми вважаємо, що це сприятиме збільшенню та доступності для молоді споживчого кредитування, що дасть змогу підвищити рівень їх добробуту.

Потрібно провести аналіз пустих будинків у сільській місцевості (а їх дуже багато), вивчити доцільність їх ремонту, за необхідності — надати кошти. Частково це допоможе вирішити питання забезпечення житлом молодих спеціалістів, які повер­таються в сільську місцевість.

Безумовно, поліпшення житлово-побутових умов неможливе без удосконалення та розвитку соціальної інфраструктури на селі, вдосконалення роботи комунальних служб від водопостачання і  газопостачання до розширення доступу сільської молоді до Інтернету. Результатом впровадження таких заходів, вважаємо, буде припинення відтоку молоді, омолодження села, поліпшення іміджу сільського підприємця, розвиток ринку та соціальної інфраструктури.

2006 рік проголошений роком села. Хотів би, щоб пропо­зиції, які вже були висловлені і ще будуть вноситися, були врахо­вані в Державному бюджеті України на 2006 рік, і він дійсно стане роком села, а не лише роком агропромислового комплексу.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Ігор Шурма, народний депутат, фракція Соціал-демокра­тичної партії України (об’єднаної). Підготуватись Ананію Олексан­дровичу Бучаку.

 

ШУРМА І.М., член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СДПУ(о)). Фракція Соціал-демократичної партії України (об’єднаної). Мені видається, що в  сьогоднішніх парламентських слуханнях закладена одна велика помилка: на державному рівні ми розглядаємо проблеми сільської молоді. Державна політика повинна розв’язувати проблеми моло­ді загалом. До тих пір, поки матимемо відмінність між сільською і міською молоддю, ця держава майбутнього не має. Це перше.

Друге. Сьогодні молоді люди, які сидять отут, у залі, повинні надати собі відповідь: вони потрібні цій державі чи не потрібні? Якщо вони потрібні цій державі, то держава повинна зрозуміти три найбільші потреби, які має сьогодні молодь, незалежно від того, де вона мешкає, в селі чи в місті. Молодь хоче навчатися, молодь хоче знати, вона хоче бути розумною, бути потрібною.

Молодь хоче працювати, заробляти гроші, хоче бути неза­лежною. Між першим і другим бажанням є найголовніше — молодь хоче кохатися, створювати сім’ї, мати де жити і можли­вість залишити за собою щось у майбутньому.

Щодо освіти. Якщо Україна не стане державою рівних стартових можливостей для молоді села і міста, нічого доброго не буде. Сьогодні потрібно повернутися до модернізації комп’ютер­ної мережі сільської школи. Я відвідав на Львівщині в Пере­мишлянському районі сільську школу. Ви знаєте, що таке комп’ю­теризація? За всіма вимогами: коридор, решітка, замок і двері. Відчинивши це все, дітей ведуть на екскурсію, показують: “Оце — комп’ютер”, модель, яка на сьогодні, напевне, вже не використо­вується навіть як друкарська машинка!

Де взяти кошти? Кошти повинні бути передбачені в Дер­жавному бюджеті. Окрім того, потрібно залучати кошти благодій­ників-меценатів. А для цього потрібно ініціювати (закликаю до цього народних депутатів) внесення законопроекту про меценат­ство і благодійництво, щоб було вигідно вкладати в це кошти.

Щодо тестування під час вступу до вищих навчальних закладів. Його сільська молодь не пройде. Там є надзвичайно талановиті, здібні діти, але вони сьогодні навчаються в нерівних умовах порівняно з міськими. Якщо дитина не вступила на безоплатне навчання на державне замовлення, вона повинна мати право взяти кредит. Сьогодні державна політика полягає в тому, щоб надати можливість молоді отримати ці кредити.

Працевлаштування. Учора від Президента я почув радісну новину — тільки у цьому році створено 860 тис. робочих місць. У мене є запитання: чому біля консульств зростає кількість моло­дих людей, які хочуть отримати візу для виїзду за кордон? Або це не ті робочі місця, або на них не буде працювати молодь. Куди  діваються випускники вищих навчальних закладів? Чи поїде на село молодий лікар, молодий вчитель, молодий працівник культури? До тих пір, поки син Президента, Прем’єр-міністра, начальника управління не поїде на село сімейним лікарем, учителем у сільську школу, працівником культури, — все це голий популізм про те, що ми підтримуємо сільську молодь.

Молодь немає де жити — повинно бути збільшене кредитування молодіжного будівництва. Сьогодні лише на 62% забезпечується заплановане кредитування. А не буде молодь будувати собі житло — не матиме й де жити. Держава не повинна дурити молодих людей. 8,5 тис. гривень становить одноразова допомога при народженні дитини, і вона не оподатковується. А не так, що вона розподіляється по місяцях, обкладається подат­ком, і люди ще від того не мають можливості отримати субсидії. А якщо молодь захоче реалізувати своє найосновніше бажання…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Треба було й починати з цього найбільшого бажання. Скажіть без мікрофона, вас почують.

 

ШУРМА І.М. Так, найосновніше бажання, якщо ви хочете…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ігоре Михайловичу, тобто ви їх усіх закли­кали йти в депутати. Це дуже похвально, давайте омолодимо наш корпус.

Слово має Ананій Олександрович Бучак, директор Рівнен­ського обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. За ним виступатиме Олександр Сергійович Ткаленко.

 

БУЧАК А.О., директор Рівненського обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Шановні учасники парламентських слухань! Для здійснення практичної, соціальної роботи з дітьми та молоддю, в Україні створена і діє мережа центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, яка постійно розвивається. Якщо в 1992 році діяло 48 центрів, то на сьогодні в  Україні — 1082 центри, в тому числі 373 в сільській місцевості. Успішна реалізація державної сімейної, дитячої та молодіжної політики потребує створення дійової моделі надання соціальних послуг даним категоріям населення, які опинилися в складних життєвих обставинах.

Рівненська область — одна з перших в Україні почала роз­вивати мережу сільських і селищних центрів. У 2002 році було прийнято два розпорядження голови обласної держадміністрації, які передбачали розвиток соціальних служб на селі.

На сьогодні в нашій області створено 285 сільських, селищ­них центрів, філії районних центрів у сільській місцевості, що дало змогу значно поліпшити роботу з різними категоріями сімей. Так, у 2003 році під соціальним супроводом перебували 254 сім’ї, а вже через рік — у 4,5 раза більше.

На жаль, на даний час виникла серйозна проблема з кадро­вим забезпеченням сільських та селищних центрів через вкрай незадовільне фінансування їх роботи. Більшість працівників були прийняті на роботу відповідно до угод, якими передбачено, що після закінчення строку фінансування центрами зайнятості в бюд­жетах районних або сільських рад повинні бути заплановані витрати на утримання центрів.

Через відсутність законодавчої бази та дефіцит бюджетів сільських та селищних рад кошти на подальше утримання центрів не були виділені. Це призвело до того, що з 285 створених центрів залишилися діючими лише 157, утворилося 128 вакансій, з них 115 — внаслідок закінчення терміну фінансування.

Новими структурами та штатами центрів передбачено, що сільські та селищні центри соціальних служб для сім’ї, дітей та  молоді можуть створюватися за умови, якщо на території відповідної селищної або сільської ради проживає не менше 1 тис. громадян 14–35 років. Досвід роботи свідчить, що клієн­тами центрів соціальних служб є не тільки молоді громадяни від 14 до 35 років, а й сім’ї, що перебувають у складних життєвих обставинах, прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, де виховуються діти до 14 років. Тому ця норма не підтверджується на практиці і не дає можливості надати соціальну допомогу всім, хто її потребує в сільській та віддаленій місцевості.

У нашій області згідно з цими обмеженнями з 348 сільських рад може діяти лише 56, а 230 діючих сільських центрів на межі закриття, позаяк немає законодавчої бази для їх фінансування.

Для розв’язання зазначених проблем прошу включити до рекомендацій наших парламентських слухань питання щодо дору­чення Міністерству України у справах сім’ї, молоді та спорту та Міністерству фінансів України повернутися до розгляду змен­шення нормативу проживання на території сільської та селищної ради громадян віком від 14 до 35 років з 1 тис. до 500 осіб для  створення сільських та селищних центрів соціальних служб. А  в населених пунктах, де менше 500 осіб, ввести посаду соціальних працівників по роботі з сім’ями та молоддю. Просимо вас, шановні народні депутати, також підтримати внесення змін до статті 88 Бюджетного кодексу України, якою передбачити ви­датки на утримання сільських та селищних центрів.

Шановний Адаме Івановичу, я здаю свої пропозиції в секре­таріат і сподіваюся, що вони будуть враховані, коли готувати­муться рекомендації.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Обов’язково. Дякую вам.

Слово має Олександр Сергійович Ткаленко, народний депу­тат, фракція Народного руху України. Підготуватися Олегу В’ячеславовичу Медуниці.

 

ТКАЛЕНКО О.С., член Комітету Верховної Ради України з   питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Молодь, безумовно, є особ­ливо активною складовою сучасного українського суспільства. Саме їй належить реалізовувати започатковані в нашій державі реформи та вивести їх на рівень системних соціально-економічних перетворень.

Абсолютні й відносні показники чисельності молоді є не лише важливою характеристикою вікового складу населення, а   й   передумовою демографічних перспектив нашої держави. На початку минулого року сільська молодь становила трохи біль­ше 3 млн. осіб, або 28% населення країни. Причому найкращими ці показники були в Криму та Херсонській області.

Водночас тенденція вибуття молоді з сільської місцевості залишається тривожною. За даними опитування, здійсненого Державним інститутом проблем сім’ї та молоді, 56% мешканців села 14–28 років висловили бажання переїхати до міста. Серед причин таких настроїв найчастіше називають бажання поліпшити матеріальне становище, змінити місце роботи або навчання, поліпшити житлові умови.

Виходячи з наведеного, можна досить упевнено ствер­джувати, що найближчими роками чисельність сільської молоді продовжуватиме зменшуватись. Насамперед це зумовлено соціально-економічною ситуацією на селі. На її сучасних харак­теристиках найбільше відбилися два чинники — глибока еконо­мічна криза початку 90-х років і соціальні втрати, якими супровод­жувалося реформування аграрної сфери. Вони спричинили цілу низку негативних явищ, серед яких незайнятість є однією з най­головніших причин, у тому числі бідності.

Залишається проблемним стан справ у освітній галузі. Зросла кількість тих, хто має лише початковий освітній рівень. 88% сільської молоді вважає, що отримати освіту належної якості за місцем проживання неможливо. І все це відбувається в період, коли виробництво набуває інноваційного характеру з відповідними вимогами до носіїв робочої сили, коли знання стає основним ресурсом, а освіченість — чільним показником якості життя та цивілізованості суспільства.

Не краща ситуація із задоволенням культурних потреб, медичним обслуговуванням. Так, зокрема, за той же 2004 рік поширеність різних хвороб серед сільської молоді зросла майже на третину.

Народний рух України вбачає розв’язання зазначених проблем у перегляді законодавчої бази, реорганізації системи органів влади, які реалізують молодіжну політику, впровадженні національної програми соціального розвитку села. Нині, коли економіка України переборює тривожний і хворобливий спад, починає поступово розвиватися, коли в суспільстві з’являються паростки оптимізму, дуже важливо зробити так, щоб на вістрі позитивних перетворень була молодь. Саме вона має стати основним рушієм проведення комплексних реформ.

Та поки що процес реформування дещо загальмувався. Причина в тому, що він, як і раніше, впроваджувався згори, без участі і розуміння широких суспільних верств, особливо їх актив­ної частини. Владі потрібно проявити наполегливість у залученні народного потенціалу. Сів на велосипед — мусиш крутити педалі, інакше впадеш. Тому реформи мають продовжуватися, але в комплексному прогнозованому вигляді та спираючись на місцеві ресурси керівників базового рівня, активістів партій і громадських організацій, науковців. Якщо ініціативи знизу залишатимуться незадіяними, то хто б не займав керівні крісла, біг по замкнутому колу триватиме.

Народний рух України вважає, що сьогодні одним із пріори­тетних напрямів має стати державна молодіжна політика, спрямо­вана на створення необхідних умов і гарантій для отримання сільською молоддю освіти, сприяння її творчому інтелектуальному розвитку, самореалізації та громадської активності. Ми також вітаємо нещодавнє утворення національної спілки “Український молодіжний форум”…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Олег В’ячеславович Медуниця, заступник голови Сумської облдержадміністрації. Підготуватися Андрію Анатолійо­вичу Поліїту.

 

МЕДУНИЦЯ О.В., заступник голови Сумської обласної дер­жавної адміністрації. Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Реалізація державної політики стосовно сільської молоді є одним з основних напрямів соціально-економіч­ного розвитку Сумської області. Головною програмою щодо під­тримки сільської молоді, поліпшення її добробуту є обласна комплексна програма “Сільська молодь” на 2003–2006 роки, затверджена розпорядженням голови обласної державної адміністрації.

Станом на початок року кількість молоді 15–35 років, яка зайнята в економіці області, становить 54 тис. осіб, у тому числі зайнято у промисловості 17 тис. осіб, у сільському господарстві — 7 тис. осіб. З метою більш повної реалізації державної молодіжної політики в сільській місцевості станом на початок року введено 115 спеціалістів по роботі з молоддю. Загальна кількість сільських та селищних рад — 440.

Особливої уваги на сьогодні набуває зайнятість сільської молоді. В умовах реформування системи економічних відносин та  відносин власності в аграрному секторі молодь виступає однією з найменш конкурентоспроможних і найбільш уразливих у  соціальному відношенні груп населення. Економіка сільського господарства ще не в змозі забезпечити потреби сучасної моло­ді,  яка прагне працювати на хорошій роботі за гідну платню. За  допомогою служби зайнятості за перше півріччя 2005 року отримали роботу 3 тис. юнаків і дівчат, з них 680 — у сільській місцевості.

Тепер стосовно освіти. В області здійснюється цілеспрямо­вана робота щодо організації належного навчально-виховного процесу в загальноосвітніх навчальних закладах у сільській місце­вості, де охоплено навчанням 93,93% дітей.

Загальноосвітні навчальні заклади функціонують у 34% насе­лених пунктів. У області не допущено мережі скорочення сільських сіл навіть в умовах, коли наповнюваність класів падає і кількість учнів так само зменшується. Жодна школа в цьому році на відміну від попередніх не була закрита. Навіть є випадки, коли до школи ходить сім учнів, проте державні адміністрації (в даному випадку це село Петрушівка Краснопільського району) йдуть на додаткові витрати, проте цю школу утримують, розуміючи, що загине школа — загине й село.

Позитивні зрушення відбуваються й у системі сільського спорту. Щоправда, з цієї трибуни говорилося, що жодного сучас­ного спортивного комплексу не запущено, але я можу похвали­тися, що в Сумській області зроблено прекрасний сучасний футбольний стадіон, знову ж таки у Краснопільському районі. І  якість футбольного поля там набагато вища, ніж у деяких обласних центрах. Цей стадіон був зданий в експлуатацію в цьому році.

Так само хотів би зазначити, що збережено систему проф­техосвіти. Нині ці навчальні заклади — це фактично осередки культурного і молодіжного життя в тих сільських населених пунктах, де вони функціонують. Відповідно в цих населених пунктах розширюються можливості сільської молоді, тому що з  кожним роком кількість молодих людей, які там навчаються, зростає.

Не згоден з позицією заступника Ворожбянського міського голови Білопільського району Сумської області, який сказав, що із трьох шкіл у його місті не опалюються дві. Я щойно передзвонив начальнику управління освіти і голові держадміністрації, які мені відповіли, що всі школи опалюються. А якщо в його місті із трьох шкіл не опалюється дві, то це насамперед проблеми його особисто, його як міського голови ставлення до цієї роботи. Тому не треба шукати чорну кішку в чорній кімнаті…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олегу В’ячеславовичу. Думаю, що там почули, про що говориться, і тепло вже з’явилося.

Будь ласка, Андрій Анатолійович Полііт, народний депутат. Піготуватися Віктору Олександровичу Бучківському.

 

ПОЛІІТ А.А., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Фракция Компартии, Ленинский комсомол Украины. Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые участники парламентских слушаний! Перманентный кризис, спровоцированный вторжением в нашу жизнь ценностей рыночной экономики, жесткой конку­ренции и индивидуализма, поразил прежде всего наиболее уязвимые социальные группы украинского общества. К таким непосредственно относится молодежь, проживающая в сельской местности. Земельная реформа, инициированная властью, приве­ла лишь к углублению разрушительных процессов на селе, земля перестала быть народным достоянием, она перешла в собствен­ность ловких предпринимателей и торговцев.

Развал коллективных хозяйств, которые обеспечивали крестьянству социальную защиту, определенный уровень ста­бильности, повлек за собой фактическое исчезновение села как источника общественного развития. Молодежь, не видя никакой перспективы в сельской жизни, предпочитает осваивать жизнь городскую. В последние десять лет усиливаются губительные процессы для села, фактически с карты Украины исчезают целые населенные пункты в сельской местности, ведь молодое поко­ление в поисках путей выживания покидает села.

Трудовая миграция среди сельской молодежи увеличи­вается с каждым годом. 58,5% покинувших сельскую местность составляет молодежь. Треть молодых людей, выезжающих за границу в поисках лучшей жизни, составляет именно сельская молодежь.

Отсутствие сферы эффективного и здорового досуга в сельской местности приводит к стремительному росту преступ­ности и наркомании, о чем сегодня уже говорилось. За послед­ние пять лет уровень наркомании в сельской местности вырос в 2,4 раза. Фактически разрушена некогда мощная система сель­ских молодежных клубов, выполнявшая наряду с развлекательной еще и педагогическую функцию. Сияющую нишу заполнили социальные язвы, поражающие неокрепшее молодое сознание.

Как можно предотвратить скатывание будущего украинского села в пропасть небытия? Оптимизация культурного уровня сель­ской молодежи, популяризация активного образа жизни среди сельской молодежи невозможна без надлежащего обеспечения села квалифицированными кадрами. Прежде всего следует обес­печить социальные гарантии выпускникам вузов, которые являют­ся выходцами из сельской местности или направляются в села по распределению.

Восстановление сети сельских клубов, спортивных и культурных заведений, которые выполняют функцию проведения интересного и полезного досуга для молодежи, невозможно без поддержки государственного бюджета. Ведь местный, а тем более сельские бюджеты не обладают даже элементарными средствами для этого.

Мы предлагаем усовершенствовать систему молодеж­ного   кредитования. Программой молодежного кредитования предусмотрена очень сложная система получения кредита на строительство жилья в сельской местности. В результате кре­дитом смогли воспользоваться лишь считанные люди. Однако система кредитования для сельской молодежи, при которой молодой человек, избравший для себя труд на земле, оплачивает лишь 50% стоимости жилья, должна стать реальностью.

Система молодежного кредитования на учебу сегодня не может работать полноценно. Причина этого — отсутствие нор­мативных документов, разработка которых является компетен­цией Кабинета Министров. Приоритет в предоставлении кредитов на образование следует отдать молодежи, которая возвращается или направляется на работу в сельскую местность.

Считаю необходимым разработать систему кредитов для сельской молодежи на закупку сельскозяйственного сырья, удобрений, топлива и техники. В таком случае молодежь получит уверенность в успешном ведении сельского хозяйства, в адекват­ной оплате тяжелой работы на земле.

Местные органы самоуправления на земле должны предоставлять молодым аграриям помощь в развитии хозяйств, обеспечить систему льгот для сельской молодежи. Это могут быть стипендии, премии за достижения в развитии сельского хозяйства и так далее.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Віктор Олександрович Бучківський, член Моло­діжного парламенту міста Коростеня, студент Коростенського технічного коледжу.

Підготуватися Євгену Васильовичу Філіндашу.

 

БУЧКІВСЬКИЙ В.О., член Молодіжного парламенту міста Коростеня, студент Коростенського технічного коледжу. Шановні народні депутати! Шановні всі присутні! Хочу звернутися до вас з питань не лише сільської молоді, а й міської.

У житті всіх країн світу важливу, а інколи й головну роль відіграє молодь. Вона є однією з найбільш незахищених і враз­ливих верств суспільства.

У наш час, на жаль, дуже гостро стоїть питання зайнятості молоді. Особливо воно є актуальним після закінчення шкільних та навчальних закладів. Попит не відповідає пропозиції. Тому молода людина, яка не влаштувалася на роботу, змушена йти до центру зайнятості й ставати на облік, втрачаючи дорогоцінний час, який ніколи не повернеться.

Тому нам необхідна законодавча підтримка у створенні підприємств первинної зайнятості молоді, молодіжних навчальних центрів, де молода людина може визначитися з вибором, опановувати професію, яка користується попитом, і отримувати за це заробітну плату. Навчання в таких центрах повинно стати обов’язковим.

Як свідчить аналіз, прагнення молодих людей до здобуття освіти, якісних та глибоких знань у наш час зростає. Але не кожна молода людина може собі дозволити отримати освіту, особливо престижну. Недосконалість законодавчої бази в питанні отри­мання освіти у кредит не дає змоги молоді з малими прибутками розвиватися у напрямах за інтересами.

Дуже важливим для молодої сім’ї є власне житло. Молода сім’я в силу житлової невлаштованості не зацікавлена в народ­жуваності дітей. Під час соціологічних досліджень понад 85% молоді від 14 років на запитання “Якою ви вважаєте одну з основ­них причин розлучень, розпаду молодої сім`ї?” відповіли, що це є саме відсутність житла. Тому ми пропонуємо внести зміни до чинного законодавства про надання житлового молодіжного піль­гового кредиту без урахування прибутків сім`ї, але з урахуванням народження дітей. А саме: молода сім’я повинна мати змогу взяти пільговий безвідсотковий кредит на придбання житла під заставу цього житла. З народженням першої дитини сума кредиту повинна зменшуватися на 15%, другої дитини — на 25, після третьої дитини — на 50%, після народження наступної дитини суму кредиту сплачує держава.

Вважаю, що така програма сприятиме зміцненню стабіль­ності молодої сім’ї та її незалежності.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Євген Васильович Філіндаш, народний депутат, фракція Соціалістичної партії України. Підготуватися Руслану Олександро­вичу Сіденку.

 

ФІЛІНДАШ Є.В., член Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СПУ). Фракція Соціалістичної партії України, Спілка молодих соціалістів України. Шановний головуючий! Шановні колеги! Проблема, яка сьогодні розглядається, стосується більшості присутніх у залі, включаючи нас, це проблема перспектив молоді в Україні.

Розумне керівництво держави, розумна влада, визначаючи шляхи становлення і розвитку суспільства, повинні орієнтуватися передусім на молодь, потенціал, знання якої можуть і повинні стати запорукою прогресивного розвитку країни. Тому політика держави щодо сільської молоді має будуватися на принципі: без села немає України, а без молоді немає села.

Усім відомо, що, на жаль, сільська молодь відрізняється від міської більш обмеженими стартовими умовами, можливостями соціальної та професійної мобільності, як правило, більш раннім включенням у виробничу діяльність, нижчим за якісними показниками освітнім рівнем.

Загальна тенденція, яка визначає місце сільської молоді у  структурі села, є її зсув у бік частини населення з досить низьким соціальним статусом. Усе це наслідок політики кучмів­щини, яка здійснювалася в Україні останні десять років і загнала село в ситуацію безвиході й безнадії, перетворила його фактично на внутрішню колонію, з якої викачуються ресурси, люди, життєва енергія, врешті-решт, а назад не повертається нічого, крім безнадії.

Сільська молодь чітко знає, які потреби потрібно вирішувати першочергово. Це, по-перше, створення нових робочих місць для молодих спеціалістів. Через нерозв’язаність цієї проблеми вини­кає інша — повальна міграція сільської молоді до міст. Тому що вона не може реалізуватись, не може працювати на селі.

По-друге, це забезпечення молоді житлом. Більшість сіль­ської молоді не відчуває того, що існує начебто пільгова програма державного кредитування житла. Навіть ті крихти, які отримуються молоддю, припадають здебільшого на міську молодь. До села ці кредити не доходять.

По-третє, це забезпечення молоді місцями проведення дозвілля — клубами, будинками культури тощо. Через нерозв’я­заність цієї проблеми знову ж таки загострюється така проблема, як алкоголізм та наркоманія. Тому що немає куди себе подіти.

І, по-четверте, це освіта. Гадаю, не лише для сільської молоді є очевидним, що можливості отримання якісної середньої та вищої освіти для сільської молоді значно гірші, ніж для міської.

Підтримка сільської молоді повинна мати комплексний характер. Потрібно створити умови для розвитку альтернативних можливостей для зайнятості молоді на селі. Що це означає? Це передусім підтримання того ж малого підприємництва. Розвит­ку малого підприємництва сприятиме спрощений доступ до відпо­відних кредитів на ці потреби.

Це також створення умов для розвитку інформаційних мереж на селі. Врешті-решт, створення умов для того, щоб про те, що таке Інтернет, сільська молодь знала не лише читаючи про це, а й працювала з Інтернетом.

А проблеми сільської молоді типові для більшості областей України. Однією з головних проблем є й посильна громадська позиція більшості молодих сільчан. Одна з попередніх доповідачів називала дані соціологічного опитування, згідно з якими сільська молодь є менш активною й аполітичною, ніж міська.

Фракція соціалістів та її лідер Олександр Мороз, які свого часу були ініціаторами прийняття Закону про пріоритетний роз­виток села, багато зробили для створення умов для сільської молоді. Нині ми підготували законопроект, який передбачає спря­мування 1 млрд гривень від приватизації “Криворіжсталі” на збіль­шення фінансування пільгового кредитування. Це в 10 разів більше, ніж було виділено урядом. Але це не єдиний захід, є й інші...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Руслан Олександрович Сіденко, директор Малютинської загальноосвітньої школи Києво-Святошинського району Київської області. Підготуватися Юрію Зеновійовичу Криворучку.

 

СІДЕНКО Р.О., директор Малютинської загальноосвітньої школи Києво-Святошинського району Київської області. Доброго дня, шановний головуючий! Шановні присутні! Шановні пани депутати! Усім відомо, що сільське господарство є однією з про­відних галузей агропромислового виробництва, від ефективної діяльності якого залежить соціальне становище суспільства, його рівень розвитку та майбутнє нації. Найбільш гострою є проблема омолодження сільського населення. Смертність перевищує народ­жуваність. Безробіття для сучасного молодого покоління стало нелегким випробуванням. Серед безробітного населення в систе­мі агропромислового комплексу Київської області майже 35% становить молодь.

Болючою проблемою села (про це сьогодні неодноразово згадувалось) є відтік молодих фахівців сільського господарства. Тільки за останні п’ять років кількість молодих спеціалістів змен­шилася на 11%. Також існує проблема закріплення молодих спеціалістів. З загальної кількості випускників, які отримують направлення на роботу в сільське господарство, кожен четвертий не приступає до роботи. Майже половина із них звільняється протягом першого року роботи, переходячи в інші сфери вироб­ництва. Причина в тому, що не всі керівники мають можливість працевлаштувати молодих спеціалістів за фахом або створити відповідні умови праці.

Опитування молодих спеціалістів сільського господарства дає підстави стверджувати, що основними факторами, які впли­вають на працевлаштування та закріплення молодих спеціалістів в   сільськогосподарському виробництві, є: передусім низький рівень оплати праці, відсутність можливостей самореалізації та кар’єрного зростання, забезпечення житлом та кредитуванням, рівень соціально-побутового обслуговування. Про ці проблеми сьогодні вже говорили.

Хочу торкнутися проблеми відпочинку та організації дозвілля молоді на селі. На жаль, чи, можливо, на щастя, єдиним осеред­ком культури на селі залишається школа. Проблеми сільської школи вам усім відомі, і на них я спинятися не буду. Спинюся на гострій проблемі організації змістовного дозвілля молоді.

Якщо діти підліткового віку, які навчаються у школі, мають певні умови для цього, то сільська молодь, на жаль, кинута напризволяще. На селі немає спеціаліста, який би за штатним розписом сільської ради займався проблемами молоді. Ще в багатьох селах збереглися будинки культури, в яких, на жаль, тільки проводять звіти або засідання до виборів, а для молоді — інколи лише дискотеки.

Молодий спеціаліст, який приїхав працювати до села для того, щоб підвищити свою кваліфікацію, змушений їхати до міста, аби там придбати потрібну методичну літературу, працювати в  системі Інтернет, оскільки реалізувати елементарні потреби не можна через відсутність добре обладнаних бібліотек, Інтернет-центрів. Добре, коли перші люди села, сільські голови, їхні помічники переймаються проблемами молоді і шукають шляхів їх розв’язання, але це скоріше виняток, аніж правило.

Отже, я пропоную: по-перше, для того, щоб забезпечити рівний доступ сільської молоді до інформаційного простору, потрібно поліпшити забезпечення комп’ютерними засобами нав­чання загальноосвітніх шкіл, розташованих у сільській місцевості, створити інтернет-клуби на селі, поновити книжкові фонди бібліотек.

По-друге, ввести до штатного розпису сільських рад посаду спеціаліста-консультанта, можливо, радника по роботі з молоддю або з молодими сім’ями для організації методичного обслуго­вування на селі; забезпечити медичні установи села необхідним обладнанням; для профілактики здорового способу життя та поліпшення спортивно-масової роботи на селі, привести в належ­ний стан стадіони та спортивні майданчики. Сьогодні ми про це говорили.

З метою поліпшення доступу сільської молоді до вищої освіти вдосконалити нормативно-правову базу щодо пільгових умов прийомі до вищих навчальних закладів випускників сільських шкіл, які повернуться потім на постійне місце проживання і роботу в сільську місцевість; для підвищення громадської активності сільської молоді сприяти розвитку молодіжного руху в сільській місцевості; забезпечувати підтримку програм молодіжних органі­зацій, спрямованих на поліпшення соціального становища сільської молоді.

В Україні є позитивний досвід роботи культурних дозвіл­лєвих центрів. Чому б нам не поширити цей досвід і не включити це до державної програми, яка обов’язкова до виконання в усіх регіонах області. Ми повинні зламати стереотип, що проблема села — лише проблема Міністерства аграрної політики України.

Вважаю, що в цій програмі мають бути чітко визначені повноваження кожного державного органу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Урок закінчився.

Юрій Зеновійович Криворучко, народний депутат. Підготу­ватися Дмитру Васильовичу Зарубі.

 

КРИВОРУЧКО Ю.З., член Комітету Верховної Ради України з  питань будівництва, транспорту, житлово-комунального госпо­дарства і зв’язку (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Шановний Адаме Івановичу! Шановний Юрію Олексійовичу! Шановні народні депутати, колеги, пані та панове! Виходячи з того, що мій колега пан Ткаленко, представник нашої фракції, уже задекларував позицію партії щодо соціальної проблематики з огляду на оголо­шену тему нашого зібрання, хотів би сказати кілька слів про політичну діяльність молодіжних організацій, користуючись при­сутністю в цьому залі політичної еліти, людей, які працюють у молодіжній сфері нашої держави.

Хотів би повідомити, шановні колеги, про те, що в цю суботу було утворено Український молодіжний форум. Ця організація має своєю метою консолідацію зусиль усього організованого молодіж­ного руху України. Як на мене, подія безпрецедентна, оскільки вперше за всі роки незалежності держави вдалося об’єднати всі молодіжні організації в одну.

Ця структура існує в форматі молодіжних організацій і  об’єднує 15 спілок, а відповідно вони в свою чергу об’єднують, по суті, весь молодіжний рух України. Саме такий формат дав можливість об’єднати в єдину консолідуючу силу представників різних політичних партій, різних ідеологічних спрямувань, зрештою, людей з дуже різними характерами. Але саме гнучкість, тактовність і бажання до співпраці представників різних середо­вищ стане гарантією того, що цей довготривалий процес завер­шився успіхом.

Хотів би звернути вашу увагу на те, що консолідаційні процеси серед молоді тривають уже багато років. Ця ідея витала в повітрі з 1992 року. На жаль, з різноманітних причин, і об’єктив­них, і суб’єктивних, вона раніше не могла бути реалізованою. Лише тепер виникли передумови, які, врешті-решт, дали змогу довести це до логічного завершення.

Сподіваємося, що Український молодіжний форум стане дієвим партнером для органів представницької і виконавчої гілок влади в Україні для гідного представлення як консолідованих інтересів молоді в Україні, так і єдиної національної молодіжної української платформи на міжнародному рівні.

Напевно, ні для кого не секрет, що протягом тривалого часу ставилося питання про вступ України до Європейського молодіж­ного форуму — цієї найбільш представницької, найавторитетнішої міжнародної молодіжної організації. І кілька разів Україна не була прийнята до складу цієї структури з формулюванням “через від­сутність єдиної національної платформи”. Цей основний момент, який був перепоною, ліквідовано. На установчих зборах одно­голосно усі представники, делегати від спілок молодіжних орга­нізацій, виявили своє політичне бажання і волю подати заявку до Європейського молодіжного форуму. Ми сподіваємося, що цього разу наше звернення матиме позитивну відповідь.

Хотів би подякувати усім лідерам молодіжних організацій, які  знайшли в собі велику державницьку мудрість переступити через свої особисті, іноді егоїстичні мотиви, і наголосити на тому, що нас усіх об’єднує. Ми залишаємося при своїх політичних поглядах, але, безумовно, робимо акцент на тому, що для нас усіх є дійсним, бажаним і перспективним. А це перспективи і майбут­нього Української держави.

Хотів би також сказати слова вдячності на адресу Міні­стерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, яке в цьому процесі відіграло дуже конструктивну роль, і, сподіваюся, наші взаємини будуть такими ж і надалі. Ще раз усім дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Дмитро Васильович Заруба, Всеукраїнська молодіжна хостел-асоціація. А що, українських слів уже в нас не вистачає? За ним — Володимир Леонідович Рябіка.

 

ЗАРУБА Д.В., Всеукраїнська молодіжна хостел-асоціація. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Серед соціальних проблем для  значної частини молодих людей найбільшої гостроти набули: зниження життєвого рівня, перспектива втрати роботи і соціаль­них гарантій та складнощі з отриманням освіти. Особливо це відчувається, як зазначалося в більшості виступів, серед сільської молоді.

Водночас молодь значно більше, ніж особи середнього та старшого віку, підтримують ринкові перетворення. Багато молодих людей прагнуть мати власні джерела доходів, проте лише 10% з  них можна віднести до категорії економічно незалежних, тобто таких, достаток яких сьогодні формується без батьківської або іншої матеріальної участі.

Найбільш ринковою формою самозайнятості задля розв’я­зання проблем вимушеної незайнятості молоді є її залучення до підприємницької діяльності. Як свідчать соціологічні дослідження, 27% молоді віком від 18 до 28 років вважають себе здатними до підприємницької діяльності. Частка потенційних бізнесменів серед міської молоді становить 57%, серед сільської молоді — 44%. Але  частина молоді, яка сьогодні залучена до бізнесу, значно менша. Очевидною вбачається в такій ситуації необхідність ство­рення сприятливих умов для розвитку підприємництва серед молоді, особливо в сільській місцевості, для реалізації її під­приємницького потенціалу, що матиме відповідний соціальний ефект.

Однією із форм залучення молоді до підприємництва на селі є заняття сільським “зеленим туризмом” як одним із перспек­тивних напрямів власного бізнесу. Позитивний вплив сільського “зеленого туризму” на розв’язання соціально-економічних проб­лем села полягає передусім у тому, що він розширює сферу зайнятості сільського населення, особливо молодих родин, і дає селянам додатковий заробіток, розширює можливості зайнятості сільського господаря не тільки у виробничій сфері, а й у сфері обслуговування.

За певного збільшення кількості відпочиваючих з’являється потреба в задоволенні їхніх різноманітних запитів, а це в свою чергу стимулює розвиток сфери послуг — транспорту, зв’язку, торгівлі, служби побуту, відпочинково-розважальних та інших послуг. Розвиток такого туризму не потребує великих затрат, що є очевидним плюсом для власників приватних осель.

Цей вид туризму в нашій країні знаходиться на початковій стадії і потребує підтримки з боку владних структур, що є одним із головних напрямів діяльності обласних державних адміністрацій.

З огляду на сказане потрібно ширше інформувати сільську молодь про переваги зайняття малим підприємництвом на селі. Важливою з боку держави є підтримка підприємницьких ініціатив сільської молоді у справі створення та розвитку кластерів — галу­зевих територіальних об’єднань споріднених підприємств з освіт­німи, науковими та владними організаціями з метою виробництва та просування на ринок високоякісного конкурентоспроможного продукту. В нашому випадку цей продукт — відпочинок на селі, який спільними зусиллями можуть створювати власники агро­осель — молоді підприємці, митці й фермери, умільці народних промислів і кваліфіковані економісти, представники місцевого самоврядування.

Однією з форм залучення сільської молоді до зайняття власним бізнесом, як свідчить досвід західних країн, є розвиток мережі міні-готелів, мотелів та хостелів.

Зі свого боку Всеукраїнська молодіжна хостел-асоціація, яка   є єдиним в Україні представником Міжнародної федерації молодіжних готелів-хостелів, що налічує понад 7 тис. молодіжних готелів у 96 країнах світу, постійно проводить інформаційну кампанію про переваги таких форм підприємництва, як зайняття туристичним бізнесом, розвиток засобів розміщення, в тому числі на селі.

І насамкінець, громадських ініціатив для розвитку цього напряму замало, потрібна комплексна державна підтримка, яка повинна охоплювати надання державних пільгових кредитів для молодих підприємців, які вирішили займатися власною справою на селі, для облаштування будинків, їх ремонту, облаштування прилеглої території, надання рекламних послуг, підвищення рівня обслуговування тощо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. То все-таки, що таке “хостел”? (Шум у залі). Так і скажіть, “молодіжні готелі”. Правда, довше.

Володимир Леонідович Рябіка, народний депутат, фракція партії “Єдина Україна”. Підготуватися Олександру Любомировичу Ляльці. Будь ласка.

 

РЯБІКА В.Л., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СДПУ(о)). Уважаемые друзья, коллеги! Я представляю профиль­ный комитет парламента. Я участвовал в подготовке этих парла­ментских слушаний. И не буду здесь называть цифры и програм­мы, так как об этом говорила председатель комитета.

Тема сегодняшних парламентских слушаний одна из самых неблагодарных для государства. Мы все прекрасно понимаем, что большинство программ по молодежной политике для села проводится по остаточному принципу.

Если говорится о плохом социально-экономическом поло­жении молодежи, то, понятно, что в селе это в первую очередь. Здесь, наверное, все профессионалы, и всем понятно, что самые большие проблемы — в селе. Поэтому считаю, что государство должно прежде всего сказать вам всем, здесь сидящим в зале, спасибо. Вы все имеете отношение к работе с молодежью в сельской местности. Вы лучшие, потому что попали в этот зал. Хочу сказать тем тысячам людей, которые не смогли сюда прийти, но которым, я уверен, тоже есть очень много что сказать сегодня и народным депутатам, и министрам, и правительству Украины, и Президенту, о том, что сегодня государство задол­жало селу, сельской молодежи, сельскому учителю, вообще людям, которые живут в селе. Я сам родился и вырос в селе, закончил сельскую школу, и согласен с коллегами депутатами, которые здесь говорили о том, что нельзя сравнивать положение, которое было до 1991 года, и то, в котором село находится сегодня.

Я из Крыма, регулярно езжу на могилу к отцу, и у меня родственники живут там в сельском районе. Приезжая, вижу заброшенные дома, даже многоэтажные. Это касается также и крымско-татарских сел. В новом селе Старый Баш, построен­ном уже за годы независимости, практически разобраны дома, и никто там не живет. Люди уезжают в другие места, в города.

Приближаются парламентские выборы. Сегодня любой депутат может выйти и сказать: “Вот раньше было хорошо, а  сейчас все плохо”, а тот, который представляет власть, — противоположное. Я думаю, что мы должны акцентировать вни­мание на том, что можем сегодня сделать. Совершенно понятно, что решить проблемы сельской молодежи и вообще села, не  разрешив экономических проблем в селе, невозможно. Сего­дня село находится в глубоком экономическом кризисе, и давай­те об этом говорить откровенно и понятно.

Подавляющее большинство совхозов-миллионеров, которые содержали социально-культурную сферу села, строили спортив­ные школы, дворцы культуры, сегодня находятся в глубоком экономическом кризисе. В сельских бюджетах денег нет и не предвидится. Поэтому сегодня что можно сделать, так это под­держать государственные экономические программы для села, дать кредиты фермерам, молодым людям, которые должны рабо­тать. Это первое.

И второе. Сегодня государству надо выделить больше средств на бюджетные программы, на сельское образование, развитие культуры и спорта в селе, причем начиная с бюджета на следующий год, который мы будем принимать. Это мы, депутаты всех фракций, которые сегодня есть в зале и которых нет, но они красиво выступают, должны просто взять и сделать. Их должны разработать сегодня наши министерства — Министерство аграрной политики, Министерство культуры и туризма и другие...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Олександр Любомирович Лялька, всеукраїнська молодіжна організація “Молодь проти корупції”. Підготуватися Павлу Володимировичу Матвієнку.

 

ЛЯЛЬКА О.Л., всеукраїнська молодіжна організація “Молодь проти корупції”. Шановний Адаме Івановичу! Шановні панове народні депутати! Панове міністри, учасники і гості парла­ментських слухань! Сьогоднішні наші слухання дуже схожі на такий собі конкурс страшилок: хто страшнішу статистику наведе, хто якомога яскравіше змалює кризу, яка торкнулась села в ціло­му. Але треба, щоб ми всі збагнули головний трагізм сьогоднішніх слухань. Він полягає в тому, що нам не було надано бачення, як вийти з цієї кризи, й ми не побачили в цьому залі тих, хто з цієї трибуни нам і на всю Україну повинен був це бачення представити.

Тому хотів би звернутися до Прем’єр-міністра України (маючи таку нагоду, думаю, буду почутий) знайти можливість провести зустріч з лідерами молодіжних організацій, учасниками сьогоднішніх слухань для того, щоб питання, які сьогодні неодно­разово лунали і розв’язання яких залежить безпосередньо від нього і від міністра фінансів, знайшли відображення в рішеннях уряду.

Ще, користуючись нагодою, повинен сказати, що проблема сільської молоді лежить у площині вирішення долі землі в Україні. І поки це питання не буде вирішене, не буде вирішено питань ні села, ні відповідно сільської молоді.

Тому, звертаючись до активних поборників українських інте­ресів на селі — членів фракцій комуністів, Соціалістичної партії України, закликаю їх стояти до кінця, поки в Україні не буде забезпечено молодим українським селянам роботу на нашій рідній землі, на себе.

Стосовно сказаного паном Шурмою про підтримку міні­стерством громадської діяльності. Так, дійсно, нас підтримали. І в цьому році завдяки міністерству в нас був екстрім, ми провели 300 зустрічей з сільською молоддю по всій Україні. Близько 12 тис. молодих селян прийшли на зустріч зі студентами-юрис­тами старших курсів. Ми розповіли, як можна скористатися піль­гами, як можна отримати житло. Але на запитання, що робити в селі, ми не зуміли відповісти.

І тому є пропозиція до Національного банку України, Міні­стерства економіки України й Міністерства фінансів України роз­робити систему надання мікрокредитів, консультаційних послуг для того, щоб у молодих селян була можливість відкривати рента­бельний бізнес на пільговій основі. Враховуючи нульову плато­спроможність сільської молоді, система кредитування житлового будівництва в селі повинна бути повністю переглянута, оскільки 50% сільської молоді, яка отримує кредити на індивідуальну забудову, навіть не знають, який вигляд має корова, тому що це ніяка не сільська молодь. Це просто імітація. Це підставні особи, які за державний кошт будують садиби й зовсім не є пільговиками й не належать до соціально незахищених категорій.

Насамкінець хочу звернутися до молоді, яка проживає в селі. Я вас прошу, зрозумійте: життя — це не дні, які ми прожили, а життя — це дні, коли ми були щасливі. І, повірте мені, людині, яка живе десяток років у Києві, приїхавши з села: коли ви живете в селі, таких щасливих днів завжди набагато більше, ніж коли ви в місті.

Дякую. Слава Україні!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Так після десяти років киянства ощасливте себе.

Будь ласка, Павло Володимирович Матвієнко, фракція Партії промисловців і підприємців.

 

МАТВІЄНКО П.В., член Комітету Верховної Ради України з  питань фінансів і банківської діяльності (виборчий округ №66, Житомирська область). Дякую. Шановні учасники парламентських слухань! Непродумане економічне реформування села породило цілий комплекс економічних і соціальних проблем. Найбільшою з  них з погляду майбутнього є проблема працевлаштування та соціальної реалізації молоді на селі. Молодь, як ніхто інший, відчуває нинішню безперспективність і деградацію життя на селі і за першої ж нагоди залишає його в пошуках заробітку та кращої долі.

Однією з причин того, що молодь залишає село, є низький рівень оплати праці, тяжкі й рутинні її умови. У січні–червні 2005 року середньомісячна заробітна плата в сільському госпо­дарстві становила 352 гривні 92 копійки, що становить лише 49% середньоукраїнського показника.

Нині гострою є проблема перегляду цінової політики, усу­нення несправедливості цін, перекриття спритним ділкам шляхів наживи на скупці продукції аграріїв за безцінь. Потрібно відродити систему державної закупівлі сільгосппродукції та створення резервів за цінами, що компенсують витрати на виробництво і  надають можливість сільгосппідприємствам отримувати прибу­ток. Тільки прибутково працюючі сільгосппідприємства зможуть забезпечити гідний рівень оплати праці, розвиток соціально-побутової, освітньо-оздоровчої сфери і забезпечити закріплення молоді на селі.

Рутинність сільськогосподарської праці, великий відсоток ручної роботи відштовхують молодь, яка не бачить за таких умов перспектив реалізації власних здібностей.

Високим залишається і рівень безробіття на селі, який викликаний ліквідацією виробництв, звільненням працюючих, неможливістю для молоді знайти роботу після закінчення навчальних закладів. У розв’язанні проблеми зайнятості сільської молоді важливу роль повинна відіграти державна підтримка розвитку фермерських господарств. У бюджеті необхідно ство­рити фонд гарантії на надані кредити фермерам, можливо, заохочувати молодь до фермерства через гарантію надання житла, а в разі прибуткової роботи господарства — виділенням легкового автомобіля. Для молодих аграріїв доцільно запро­ваджувати стажування в найкращих фермерських господарствах інших країн, де вони могли б навчатися раціонально госпо­дарювати і переймали б світовий досвід.

Великих нарікань викликає соціальна інфраструктура на селі. На сьогодні не створені належні умови для отримання молоддю дошкільної й базової освіти. Школи недостатньо забезпечені підручниками та наочним приладдям. Третина шкіл у сільській місцевості на початок року не мала комп’ютерів. 255 тисяч, або 13%, сільських школярів сьогодні проживають на відстані більше 3 кілометрів від навчального закладу і відповідно потребують підвезення до школи.

З метою заохочення молоді, передусім кваліфікованої, до роботи на селі урядом розглядаються різні схеми будівництва житла в сільській місцевості. Це може бути стовідсотково за раху­нок бюджету або половина — кошти бюджетів, а половина — кошти громадян, або ж можна вирішити це питання шляхом надання довгострокових кредитів.

З метою розбудови сучасної соціальної інфраструктури на селі потрібно в кожному районному центрі та в селах збудувати типові будинки для молодих спеціалістів із спортзалами, ігровими майданчиками, інтернет-зв’язком, асфальтувати дороги, відновити діяльність фельдшерсько-акушерських пунктів, а також медичних амбулаторій, забезпечивши їх необхідним мінімумом.

У всьому світі відомо, що великий потенціал відродження села мають сільські громади як органи місцевого самоврядування. Потрібно й у нас на рівні держави сприяти становленню і розвитку місцевого самоврядування, підвищити значення місцевих фінан­сів. Територіальне самоврядування має стати основною формою організації місцевого життя на селі. Відповідно слід розглядати територіальне самоврядування як первинну ланку відносин на селі, активно залучати до управління талановиту молодь.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Олександр Станіславович Цибін, Асоціація правозахисних організаторів студентів України. Є? Не витримав. Тоді Анатолій Миколайович Половинець, Спілка молодих державних службовців. Ну, як старші службовці став­ляться до села й сільської молоді, так і молодші.

Лілія Степанівна Григорович. Будь ласка.

 

ГРИГОРОВИЧ Л.С., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитин­ства (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Фракція “Народний союз “Наша Україна”. Шановний головуючий! Вельмишановна, дорога україн­ська молодь! Шановні радіослухачі! Як заспів до свого виступу хотіла б пригадати слова великого українського письменника Пантелеймона Куліша, який сказав: “У село — по розум, у місто — по гроші”. Гадаю, ці слова могли б стати лейтмотивом усієї діяль­ності не тільки держави, а й громади, для людини повернення всіх тих цінностей, які так щедро дарує українське село Україні, надаючи витоки і розуму, і культури, і родинності, і духовності.

З огляду на це хотіла б наголосити, що, поза всяким сумні­вом, проведення цих слухань продиктоване одним: почути вас, почути проблеми українського села, так би мовити, проінвентари­зувати ситуацію, яка, безумовно, на сьогодні є далеко не най­кращою. З одного боку, це є підсумок усього шляху, який пройшов наш народ не тільки за останні 14 років, а й за останнє століття, що минуло, з іншого — потрібно виробити концепцію або, як сьогодні прийнято казати, “дорожню карту” еволюційних, але обов’язково незворотно позитивних змін для жителів села.

Дорогі друзі! Ми всі хочемо, щоб велика українська пере­мога настала якомога швидше. Економіст скаже, що велика українська перемога настане тоді, коли ми виробимо скільки-то внутрішнього валового продукту на душу населення. Політик скаже, що велика українська перемога настане тоді, коли, крім народного Президента (що ми сьогодні маємо, а це тільки 25% від вертикалі, яку треба збудувати), ми ще матимемо народний парламент, такий, який дуже легко голосуватиме економічні зако­ни, які наповнюватимуть український бюджет і нададуть можли­вість виконувати все те, що потрібно для українського села. Бо   нинішній наш парламент дуже легко може проголосувати закон, за яким 150 депутатів можуть узяти на поруки високопоса­дового дядька, що вчинив якийсь проступок чи економічний злочин, але хоче себе вважати політично переслідуваним.

Сьогодні ми ще не маємо парламенту, який відповідає волевиявленню українського народу станом після минулої осені. А минулої осені ми постали в іпостасі громадянського суспільства. Ми ще маємо те саме місцеве самоврядування. Наведу такий невеличкий приклад. Скажімо, приїжджаю в Луганську область, де  в лікарні апарат для роздихування новонароджених зразка 1960-х років (а в аналогічній лікарні в Луцьку таких апаратів аж 30 і до того ж нового зразка), зате на висвітлення роботи місцевої ради по телебаченню закладені дуже великі кошти.

Ми ще маємо ту саму стару правосудну систему. Ми її ще не змінили. Подібних прикладів можна навести чимало, але до чого я це все кажу? Якщо ми хочемо мати результат, у тому числі стосовно сільської молоді, то мусимо мати справжнє національне лобі у парламенті, яке цим займатиметься.

І все ж таки, коли прийде велика українська перемога? Тоді, як ми виховаємо громадянина, людину нової якості, нового зразка. З огляду на це хотіла б сказати, що ми стоїмо на початку великої перемоги, тому що 8,5 тис. гривень при народженні дити­ни і в селі, і в місті дало те, що на 40–50% зросла кількість матусь, сімей, які мають народити дитину. На наступному етапі іпотечне кредитування житла для сім’ї на загал, а не тільки для молодої сім’ї…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Юрій Романович Мірошниченко, всеукраїнське громадське об’єднання “Нова генерація”. Немає. Тоді, будь ласка, Андрій Васильович Шкіль.

 

ШКІЛЬ А.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (виборчий округ №121, Львівська область). Шановні гості парламенту! Тому що до депутатів важко звертатися, позаяк я їх тут не бачу. Пара осіб, на жаль, це такі традиції в нас. Але,  втім, вітаю всіх тут присутніх. І хочу повернутися до теми наших парламентських слухань щодо перспектив сільської молоді, шляхів розв’язання наявних проблем. Вважаю, найголовнішими з  них є праця і дозвілля. Тому що те, що відрізняє село від міста, це те, що важко знайти роботу в селі і складно в селі з дозвіллям. Те, що називається клубами, які намагалися відроджувати, давно вже перетворилося на щось інше, але не на те місце, куди хочеть­ся піти і провести час. Відповідно, думаю, слід вибудовувати полі­тику держави щодо села і сільської молоді.

Ще одна проблема, яку треба розв’язати, стосується того, чим має бути село: кузнею кадрів для міста чи все ж таки село має розвиватися самостійно і самодостатньо. Кого має готувати село? Майбутніх студентів вищих навчальних закладів у місті? Це  дуже потрібно, бо це оновлює молодь, але знову ж таки не треба забувати, що ця молодь має звідкись братися. Тобто має розвиватися передусім саме село.

Тому держава мала б визначити дві пріоритетні програми (а  не 22) щодо дозвілля в селі й працевлаштування. Є кілька шляхів розв’язання цих проблем. В Україні було кілька десятків вільних економічних зон, які послідовно розграбовували Україн­ську державу. Але є досвід інших країн, де в селах підприємство, яке надає робочі місця, скажімо, більше п’яти, на два роки звіль­няється від податків. І неістотно, що насамперед такі підприєм­ства будуть зосереджені в селах, які прилягають до міст. Але на­далі ці підприємства розвиватимуться вже точково.

Здебільшого відносини місто—село — це багатий і бідний. Але не в кожному селі чи маленькому містечку жити гірше, ніж у  великому місті. Візьмімо місто Трускавець. Хто знає, то скаже, що там краще жити, ніж, наприклад, у місті Херсоні, і за рівнем життя, і рівнем прибутків на душу населення. Незабаром велике місто Дрогобич стане сателітом маленького містечка Трускавець, бо Трускавець — це величезний курортний центр, який незаба­ром, хоче цього держава чи ні, перешкоджатиме вона цьому чи ні, все одно стане потужним рекреаційно-відновлювальним центром з величезними коштами, які акумулюватимуться саме в сільській місцевості, де створюватимуться робочі місця, у тому числі для молоді. І коли ця молодь ставатиме мамами і татусями, то вже створюватиме робочі місця для своїх дітей і внуків.

Такі перспективи треба розвивати, не можна повернутися в минуле, не можна плакати за тим, чого вже ніколи не повернеш. Ми мусимо будувати майбутнє, і майбутнє будується тільки тоді, коли хочуть це робити. Власне, держава має все це тільки точково розвивати.

Тут чимало говорилося про сільський туризм (чудова річ), але про це треба не говорити, а це треба розвивати, і на це треба одного разу виділити кошти.

Я не вірю в усі ці кредити і кредитування. Для молодого спеціаліста має бути безоплатно надане житло. Якщо молодий спеціаліст хоче залишитися в селі, він згодом викупить його, а якщо повернеться в місто, то на його місце приїде інший спеціа­ліст. Бо ці всі мікрокредити... Що давати під заставу — власне життя чи здоров’я, власні нирки?

Тому насамперед потрібно визнати: проблема існує, її треба розв’язувати, і розв’язання цієї проблеми залежить від того, хоче держава мати в селі коли-небудь молодь чи ні.

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Геннадій Йосипович Удовенко, голова Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціо­нальних відносин. Тим паче, в молодості працював головою колгоспу на селі. І будемо завершувати.

 

УДОВЕНКО Г.Й., голова Комітету Верховної Ради України з  питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! Учора український народ урочисто відзначив першу річницю помаран­чевої революції, яка нам дала змогу підвестися з колін і відчути, що ми є народ, що ми є держава, ми є господарями своєї долі. Дуже мені було приємно слухати і я вражений доповіддю Президента України, в якій він щиро висловив і ті проблеми, які стоять щодо реалізації настанов Майдану, і як вони вирішують­ся, і про ті досягнення, які Україна має за цей короткий час. Сподіваюся, мине зовсім небагато часу, коли ми будемо нашу помаранчеву революцію називати великою помаранчевою революцією.

Президент у своїй доповіді приділив велику увагу селу. Він  говорив про необхідність і про наміри, про плани відрод­жувати медичне забезпечення, насамперед відновлювати освітян­ську роботу, культуру, тобто піднімати той пласт, який тісно пов’я­заний з проблемами, які ми сьогодні обговорюємо.

Не хочу говорити банальну фразу, що молодь — наше майбутнє, позаяк це мені нагадує віршик, який розповів мені племінник ще далеких років 30 тому: “Была зима, настало лето, спасибо партии за это”.

Але, дійсно, це наше майбутнє, й молодь, особливо сіль­ську, треба готувати до цього майбутнього. Те, що нині відбу­вається з молоддю в селі, є віддзеркаленням проблем, які пере­живає наше село, — деградація.

Сьогодні дуже багато говорилось про те, як вийти з цієї ситуації, що робити. Я вбачаю (тут багато про це говорилося,
і я підтримую це) єдиний вихід з цього — потрібно сприяти моло­дим людям, селянам займатися малим і середнім бізнесом, а потім вони і великим бізнесом займатимуться. Вихід — тільки через кредитування. Іншого немає. Не боятися надавати молодим людям кредити, інакше не врятувати ні села, ні сільської молоді. Ніякими розмовами, ніякими постановами — безоплатні кредити, і все. Іншого виходу немає.

Насамкінець. Слід пам’ятати, що ми — аграрна держава. Ми повинні пишатися тим, що ми є такою державою. Але треба не тільки пишатися цим. На полях України росла і росте не тільки сільськогосподарська продукція — зростає цвіт нашої нації, носій українського духу і культури, який зробив нашу країну державою, боровся за її незалежність, економічний та духовний розквіт. Без  цих полів немає України. Без села і сільської молоді немає нашого майбутнього, немає нашої держави.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Час наш вичерпаний. Усе те, що ми побажали, не буде можливим, якщо не буде фінансування. Тому я надам 3 хвилини заступнику міністра фінансів Володимиру Мака­ровичу Матвійчуку. Будь ласка.

 

МАТВІЙЧУК В.М., заступник міністр фінансів України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні присутні! Я попросився на  кілька слів, оскільки дуже багато було сказано у виступах з  приводу фінансування тих чи інших заходів, штатів соціальних служб, розвитку культури, економіки на селі. Все те, що було сказано, має підстави. На жаль, лише одна причина цього є: в нас є баланс бюджету і його не можна безмежно збільшувати.

Але заради справедливості хотів би привернути вашу увагу до такого. Враховуючи вимоги Президента України, Верховної Ради України, уряду України, під шаленим тиском міністра у спра­вах молоді, сім’ї та спорту у проекті Державного бюджету України на 2006 рік видатки, пов’язані з молодіжними заходами, збільшені безпрецедентно. Назву лише деякі цифри: на спорт, одноразові виплати при народженні дитини, молодіжні програми у 2004 році було використано 1 млрд 352 млн гривень; у цьому році — 2 млрд 63 млн гривень; на 2006 рік передбачено 5 млрд 365 млн гривень, що у 2,9 раза більше порівняно з 2004 роком і в 1,6 раза більше порівняно з 2005 роком.

Прошу вас звернути увагу, що у проекті бюджету на наступ­ний рік передбачено фінансування нових програм для села: довгострокові кредити для розвитку економіки на селі — 500 млн гривень, що дасть можливість забезпечити залучення на розвиток села, безумовно, значних ресурсів; ремонт сільських шкіл — 150 млн гривень; облаштування фапів, амбулаторій та придбання для кожного сільськогосподарського району по одній автомашині швидкої допомоги — 250 млн гривень; інформатизація сільських шкіл — 100 млн гривень; газифікація, енергозбереження, електро­забезпечення — 265 млн гривень; програма “Питна вода” — 130 млн гривень.

Шановні присутні! Фахівці Міністерства фінансів фіксують усі ваші виступи, і ми їх розглянемо. Повірте, Міністерство фінан­сів докладе всіх зусиль для того, щоб при доопрацюванні бюд­жету вирішити ще деякі проблеми, а також урахувати їх у проектах бюджетів наступних років.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Володимире Макаровичу, ви як ніколи були багатообіцяючим, це нас радує, бо ви завжди казали “немає, немає”. Очевидно, на вас молодь також позитивно вплинула.

 

МАТВІЙЧУК В.М. Вибачте, я завжди казав, що гроші є, але малувато.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні учасники парламентських слухань! Я вас розумію, але і ви зрозумійте головуючого. Час наш, на пре­великий жаль, вичерпаний, хоча бажаючих узяти участь в обгово­ренні з кожною хвилиною стає дедалі більше: на цю хвилину вже 17 ще не реалізованих заявок. Шкода, але час розтягти немож­ливо, тому будемо завершувати (Шум у залі).

Нагадую вам, що Майдан був учора, сьогодні — парла­ментські слухання. Але тут користуєтеся саме такою можливістю. У житті ті, до кого ви закликаєте, вам нічого не побудують, бо вони сил вже не мають.

Шановні друзі! Ще раз звертаюся до тих, в кого є виступи в  письмовому вигляді, будь ласка, здайте їх у секретаріат, вони будуть обов’язково опубліковані, а найголовніше, що профільний комітет врахує ці ваші побажання під час підготовки рекомендацій парламентських слухань, які затверджуватимуться постановою Верховної Ради.

Дозвольте коротко підсумувати нашу тригодинну розмову. Цілком справедливо і доповідачі, і ті, хто взяв участь в обгово­ренні, наголошували, що село було, є і залишається матеріальною та духовною основою буття нашого народу, джерелом україн­ського менталітету, оберегом нашої духовної пам’яті. Думаю, ви погодитеся, що всі слова і заклики, клятви й обіцянки правильні, справедливі й важливі.

Шкодую лише за одним, що ці слова, правильні й спра­ведливі, говорили здебільшого ті, хто має і мав би розв’язувати ці проблеми, — це вчорашні й нинішні керманичі. Говорити ми навчилися добре. На превеликий жаль, дуже погано ми працюємо і реалізовуємо те, що красиво усі, без винятку, говоримо.

На жаль, на парламентських слуханнях мало ми зачіпали основу цього. А основою основ, як завжди, була, є і залишиться, поза всяким сумнівом, економіка. Якщо ми не піднімемо еконо­міки села, економіки держави загалом, то ні про які проблеми й  говорити не зможемо, бо ніхто з космосу таких умов нам не забезпечить.

Можливості для розвитку села і в цілому економіки в нас унікальні. Таких немає жодна країна світу. Третина чорноземів Європи знаходиться в Україні. Україна — одна з небагатьох країн світу (було таких лише п’ять чи шість), яка свого часу виробляла одну тонну зерна на одного жителя. І без відновлення економіки нічого ми не зрушимо з місця. А сьогодні 3 млн людей (це третина з тих, хто може працювати на селі) не мають такої можливості — працювати. І, крім роботи, ще треба створити умови для відпочинку.

Тут говорили і називали цифри, які свідчать про те, як різко скорочується база для задоволення духовних і культурних потреб, охорони здоров’я.

Нагадаю, що у 2004 році порівняно з 1990 роком введення в  дію дитячих дошкільних закладів зменшилось у 219 разів, лікар­няних закладів — у 8 разів, будинків культури і клубів — у 60 разів. Цей перелік можна, на превеликий жаль, продовжити. А те, що будується, є довгобудами і досить довгими.

Наприклад, зі свого власного досвіду можу сказати вам таку гірку правду, що вже вісім років як я опікуюся будівництвом школи у своєму селі на Волині. І минулого тижня був там. І хто його знає, коли буде закінчено роботи, колись добудується, звичайно. Але таких довгобудів у нас дуже багато. Тому без зрушень в еко­номіці, загалом у державі в сільському господарстві ми зовсім нічого не доб’ємося.

Наш профільний комітет спільно із міністерством напрацю­вали чимало законопроектів, які стали законами. Якщо говорити про законодавче забезпечення (а за великим рахунком будь-яке парламентське слухання передбачає єдину мету — це що ще потрібно законодавчо закріпити для розвитку, розв’язання тієї чи іншої проблеми), то, думаю, законодавчо ми вже все, що треба було прийняти, практично прийняли. Нині — справа за реаліза­цією. Але, виходячи із чималого доробку профільного комітету, я пропоную і комітету, і міністерству, все-таки об’єднати, створити й  подати на затвердження Верховної Ради Молодіжний кодекс. Щоб це був кодекс законів про молодь, в якому були б акуму­льовані всі ці законодавчі акти.

Для того щоб розв’язати ці проблеми, мабуть, варто висту­пити з такою ініціативою. Нехай кожний вищий державний орган (Президент України, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, кожне міністерство і відомство) візьме шефство над найвіддаленішим селом чи то Полісся, Закарпаття, Карпат, Лісостепу чи Півдня і  зробить його зразково показовим. Ось тоді матимемо наоч­ний  приклад того, що дбають про молодь, дбають про село. Бо кожному добре зрозуміло, що від керівника чимало залежить. Наприклад, я добре знаю одного з колишніх голів колгоспів, у  якого в селі за його головування років з вісім з’явилося 30 матерів-героїнь. Оце була робота! От нам би побільше таких керівників господарств.

Шановні учасники слухань! Щиро хочу подякувати вам за небайдужість, за змістовні, продуктивні виступи, цінні, корисні поради і рекомендації, що треба зробити для того, аби село й надалі залишалося колискою України, а сільська молодь і надалі була надією нашої нації. Я щиро разом з вами вірю в це і бажаю усім нам на цій ниві успіхів.

На цьому парламентські слухання завершено.

Дякую.