ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

20 РОКІВ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ:

ПІДСУМКИ І ПЕРСПЕКТИВИ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

26 квітня 2006 року, 10 година

 

Веде слухання Голова Верховної Ради України

ЛИТВИН В.М.

 

ГОЛОВА. Шановні колеги, прошу займати свої місця, будемо розпочинати парламентські слухання.

Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань, запрошені та гості Верховної Ради України! Відповідно до постанови Верховної Ради України від 20 грудня 2005 року на  порядок денний парламентських слухань вноситься питання “20 років Чорнобильської катастрофи: підсумки і перспективи”.

Сьогодні 20-річниця однієї з найбільших повоєнних трагедій у житті українського народу — катастрофи на Чорнобильській атомній станції. Не було такого виробничого колективу, такої соціальної верстви населення чи такої сім’ї в Україні, яких би не опалив вогонь Чорнобиля. Саме слово “Чорнобиль” стало між­народним кодом, за яким пізнавали і пізнають Україну, визначали і визначають її місце у світі. Багато хто з учасників чорнобильської епопеї описував її в категоріях війни. Бо й, справді, тут, як на війні, був свій передній край, була нічийна земля, були болючі втрати і масові евакуації великих людських контингентів, були паніка, страх і непевність. Чорнобильські громи стали зловісними передвісниками майбутньої геополітичної катастрофи — розпаду Радянського Союзу.

20-та річниця — це нагода для підбиття соціально-еконо­мічних, медичних, наукових підсумків Чорнобильської трагедії. Якщо матеріальні збитки можна уявити у вигляді конкретних фінансових показників, то ніякими грошима не виміряти людське горе, пов’язане зі смертю чи втратою здоров’я ліквідаторів аварії, тих, хто був евакуйований з 30-кілометрової зони, а особливо хворобами дітей зі страхом мільйонів людей перед згубними наслідками Чорнобиля. Тільки уявімо собі, скільки ненароджених дітей втратив український народ у результаті цієї планетарної катастрофи. Ми повинні визнати, що останні 20 років українське суспільство існувало в умовах подвійного, потрійного перенапру­ження, гігантського депресивного стресу, викликаного як психо­логічною травмою Чорнобиля, так і перманентними соціально-економічними і політичними кризами. Демони Чорнобиля весь час сиділи на наших плечах, тиснули на нас, впливали на наші рішення і на наше майбутнє.

Обов’язок Верховної Ради України — захистити свій народ, своє суспільство від маніпуляції, що її здійснюють певні міжна­родні структури під тиском глобального ядерного лобі, тих, хто напередодні зростаючої енергетичної кризи збирається побуду­вати сотню нових ядерних реакторів, позбутися пам’яті Чорно­биля, викликати своєрідну амнезію щодо найбільшої техногенної катастрофи 20 століття. Але як і в ім’я чого ми повинні забути, що в Україні нараховується понад 2 млн громадян, які мають статус осіб, що постраждали від Чорнобильської катастрофи, в тому числі 105 тис. інвалідів і 643 тис. дітей? Це було б вершиною без­пам’ятства й аморальності.

Верховна Рада України разом з науково-медичною громад­ськістю повинна сказати своє компетентне слово щодо непри­пустимості спекуляцій експертів, які прозвучали у 2005 році на  Форумі чорнобильської спадщини ООН і викликали обурення в Україні. Так, експерти форуму назвали значно завищеними цифри людських втрат і заявили, що внаслідок Чорнобильської катастрофи загинули чи можуть загинути близько 4 тис. людей. Тим часом понад 17 тис. сімей в Україні офіційно отримують пільги в результаті втрати годувальника, смерть якого пов’язана з  катастрофою. Кому вірити? Висококваліфікованим вітчизняним лікарям, які пізнали всю глибину народної біди, чи байдужим між­народним чиновникам, представникам ядерного медичного лобі, які бажають за всяку ціну применшити медичні й психологічні наслідки аварії?

Вважаю, що одним із конкретних результатів слухань має бути створення під егідою Комітету з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства Верховної Ради України за участю фахів­ців підсумково-інтегрального документа, в якому було б пред­ставлено науково обґрунтовані дані щодо шкоди здоров’ю різ­них   категорій населення України, завданої Чорнобильською катастрофою.

Цей документ, на наше переконання, має бути пред­ставлений як офіційна позиція України в різні міжнародні інсти­туції. У даному випадку йдеться про наукову принциповість фахів­ців, які в Україні ллють сльози над медичними наслідками Чорно­биля, а у Відні чи в Женеві фактично заперечують їх.

Хочеться запитати: з ким ви майстри обережних науково-подібних формул?

За 20 років, що минули від часу чорнобильського вибуху, ми  неодноразово мали змогу переконатися, що Чорнобильська катастрофа — це багатоаспектне складне довготривале явище, що вимагає до себе постійної довготермінової державної уваги, сталих стратегічних підходів.

Тим часом структурно-інституційне забезпечення супроводу комплексу питань, пов’язаних з Чорнобилем, відзначається винят­ковою непослідовністю і змінністю форм і структур. Навколо Чорнобиля впродовж років розігрувались бюрократичні ігри, у процесі яких безвісти зникали великі суми грошей, призначених на святу справу подолання наслідків аварії.

Тому можна погодитися з пропозицією досвідчених вете­ранів Чорнобиля, зокрема Миколи Васильовича Карпана, який вважає за потрібне відновлення профільного комітету у Верховній Раді та створення єдиного спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Шановні колеги! Сьогоднішнє відзначення річниці ката­строфи — це, на жаль, не прощання з Чорнобилем, який назавжди залишиться не з одним поколінням українського народу. Але розуміння цього факту, зумовленого суто фізичними законами розпаду радіоактивних речовин та кількістю нерозв’язаних техніч­них проблем, не повинно деморалізувати нас, примушувати від­кладати на майбутнє те, що ми повинні зробити сьогодні.

Чорнобильська атомна станція не може вважатися виве­деною із експлуатації, якщо не будуть вирішені питання збері­гання й утилізації відпрацьованого ядерного палива та радіо­активних відходів. Скандальне відставання з розв’язанням цих та інших проблем, помилки при проведенні тендерів, розкрадання коштів — все це могло мати місце в умовах безконтрольності й безкарності, в атмосфері безсилля державних органів.

Гадаю, за результатами слухань слід рекомендувати поси­лити державний і громадський контроль над ситуацією як у чорно­бильській зоні, так і за соціально-медичним забезпеченням чорнобильців.

Верховна Рада України прийняла та ратифікувала десятки законів, постанов, резолюцій і угод, спрямованих на вирішення безпрецедентно складних завдань, спрямованих на мінімізацію наслідків Чорнобильської катастрофи і на недопущення в майбут­ньому подібних аварій. Україна приєдналася до міжнародної кон­венції щодо недопущення ядерного тероризму. І ми готові поглиб­лювати міжнародне співробітництво у цій сфері.

Шановні колеги! Ми не повинні забути героїзму пожежників, експлуатаційного персоналу ЧАЕС, військовослужбовців, будівель­ників, вчених, медиків, представників усіх народів колишнього Радянського Союзу, які брали участь у ліквідації наслідків цієї біди. Їхній подвиг назавжди вписано до літопису людської муж­ності, він залишиться у пам’яті українського народу.

Радіаційні промені смерті не змогли знищити дух героїзму, солідарності й самовідданості тих чоловіків і жінок, які боролися у  Чорнобилі з ядерною стихією. Ми схиляємо голови перед пам’яттю тих, хто загинув у цій боротьбі. Ми не повинні допустити зневажливого применшення подвигу тих, кого вже немає з нами. Ми закликаємо зберігати пам’ять Чорнобиля, шанувати мужність тих співвітчизників, які живуть сьогодні з нами. Ми увійшли до  нового століття, але не залишили Чорнобиль у минулому. Пам’ятаймо про Чорнобиль, робімо все, щоб більше в жодній частині світу не повторилася ядерна катастрофа!

Шановні колеги, на парламентські слухання запрошені представники органів державної влади і місцевого самовряду­вання, наукових, громадських та міжнародних організацій. Присут­ні Юрій Іванович Єхануров, члени уряду.

Пропонується такий порядок роботи слухань: для доповіді надати до 15 хвилин, для співдоповіді від профільного комітету —до 10 хвилин, для співдоповідей — до 7 хвилин, для виступаю­чих — до 3 хвилин, для заключного слова від уряду і профільного комітету — до 3 хвилин. Парламентські слухання завершити
о 12 годині 45 хвилин. Немає заперечень?

Слово для доповіді за дорученням Кабінету Міністрів України надається виконувачу обов’язків міністра України з питань над­звичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Віктору Івановичу Балозі. Ні? Будь ласка, заступник міністра Холоша. Прошу.

Вибачте, шановні народні депутати, ми тільки що говорили стосовно пам’яті про чорнобильців. Будь ласка, наберіться тер­піння, хоч послухайте, помовчте у цей складний і тривожний день — 20-річчя Чорнобильської катастрофи. Будь ласка.

 

ХОЛОША В.І., заступник міністра України з питань надзви­чайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Шановний Володимире Михайло­вичу! Шановний Юрію Івановичу! Шановні народні депутати, колеги!

Уже 20-й рік поспіль у радісний пасхальний передзвін вплі­таються сумні й скорботні дзвони Чорнобиля, боляче нагадуючи про трагічну ніч 26 квітня 1986 року.

Надзвичайно високу ціну заплатив український народ за безглуздий експеримент на Чорнобильській АЕС, нерішучість влади і партійного керівництва, намагання, як і в минулу війну, подолати радіаційне лихо людською масою.

504 тис. 117 ліквідаторів і потерпілих пішли з життя, 106 тис. 824 інваліди і страждають від хвороб, пов’язаних з наслідками Чорнобильської катастрофи, 2 млн 23 тис. осіб змушені прожи­вати на радіоактивно забруднених територіях.

Соціальний, медичний, радіаційний захист населення, все­бічна допомога постраждалим і мінімізація наслідків Чорно­бильської катастрофи надовго стали і є одним із головних пріори­тетів діяльності уряду України, центральних і місцевих органів виконавчої влади.

За роки, що минули, переселено з радіоактивно забруд­нених територій понад 52 тис. сімей, побудовано 219 місць ком­пактного переселення, 159 навчальних закладів, 100 медичних установ різного рівня і призначення, забезпечено житлом більш як 7 тис. сімей, не припиняються процеси оздоровлення, соціальних виплат, спеціальної медичної допомоги і реалізації інших вимог чорнобильського законодавства. Тільки за роки незалежності України на подолання наслідків катастрофи, заходи на Чорно­бильській АЕС і захист постраждалих витрачено близько 7,5 млрд доларів США. Проте з різних причин, як об’єктивних, так і суб’єк­тивних, проблеми Чорнобиля залишаються актуальними і соціаль­но гострими. Наявні фінансово-економічні можливості забезпе­чують фінансування основних чорнобильських програм у серед­ньому лише на 20%. У черзі на поліпшення житлових умов пере­бувають 44 тис. сімей. На повноцінне оздоровлення можуть роз­раховувати лише 5–7% загальної кількості потребуючих. Хворі, які потребують операцій або інших складних форм лікування, роками чекають своєї черги. Усвідомлюючи свою відповідальність за виконання законодавства у сфері захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи та враховуючи економічне становище держави, уряд з усього переліку законодавчих зобов’язань зму­шений обирати лише пріоритетні напрями, зосереджуючись на життєво важливих і соціально гострих питаннях.

Спільними зусиллями Верховної Ради України та уряду у 2006 році вдалося відповідно до Закону України про Державний бюджет України на 2006 рік забезпечити в мінімально необхідному обсязі фінансовими ресурсами потреби в коштах для реалізації положень Закону України про статус і соціальний захист грома­дян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на виплату допомог, компенсацій, стипендій та доплат за роботу на радіоактивно-забруднених територіях у розмірах, визначених постановами Кабінету Міністрів України.

Таким чином, порівняно з витратами 2005 року видатки на програми, пов’язані з соціальним захистом та соціальним забез­печенням громадян, які постраждали внаслідок Чорнобиля, подо­лання наслідків Чорнобильської катастрофи збільшено більш як на 800 млн гривень і становлять близько 4 млрд гривень. Але слід зауважити, що, незважаючи на збільшення фінансування чорно­бильських програм, невпинне зростання цін на житло, меди­каменти і медичні послуги зводять наші зусилля лише на пріори­тетних напрямах до мінімуму.

У березні цього року, нарешті, прийнято Національну про­граму мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи, що дасть можливість більш комплексно й у прийнятному обсязі реалізо­вувати завдання у визначеній сфері.

Невиправдано, і не з нашої вини, затягувалося розв’язання проблем, пов’язаних із закриттям Чорнобильської АЕС, пере­творенням об’єкта “Укриття” в екологічно безпечну систему і по­водження з радіоактивними відходами. Щодо цього слід зазна­чити, що завдяки особистим зусиллям Президента України Віктора Андрійовича Ющенка, уряду частину проблем останнім часом удалося зрушити з місця і перевести із паперової тяганини в площину практичної реалізації намірів і проектів.

Окремо хотілося б сказати про наукові аспекти Чорнобиля. З метою ефективного використання набутого досвіду для підви­щення ядерної та радіаційної безпеки в усьому світі з 24 квітня в  Києві відбувається міжнародна конференція за однойменною, що і парламентські слухання, тематикою.

Ця конференція є заключною в низці конференцій, форумів і симпозіумів, присвячених 20-м роковинам Чорнобильської ката­строфи. На ній представлені висновки міжнародних конференцій: “Чорнобиль: погляд у минуле, заради подальшого поступу” (місто  Відень, вересень 2005 року) та “Чорнобиль після 20-ти років: стратегія відновлення та сталого розвитку постраждалих регіонів” (місто Мінськ, 19–21 квітня 2006 року).

Наша конференція організована урядом України за участю урядів Республіки Білорусь, Російської Федерації, Європейської комісії, МАГАТЕ, Всесвітньої організації охорони здоров’я, Програ­ми розвитку ООН, Ради Європи, Міжнародного благодійного фонду “Україна 3000”, Інституту радіаційного захисту та ядерної безпеки Франції та Товариства технічної ядерної безпеки Німеччини.

У конференції беруть участь представники більш як 20 країн, а також міжнародних, громадських організацій, релігійних конфе­сій, видатні вчені, представники творчої інтелігенції. Розглянуто понад 300 наукових доповідей. І сьогодні на їх основі готуються остаточні висновки і доопрацьовуються рекомендації.

24 квітня на урочистому відкритті конференції Президент України Віктор Андрійович Ющенко віддав данину пам’яті тим, хто у трагічну квітневу ніч 1986 року поклав на вівтар Вітчизни своє життя заради порятунку мільйонів людей. Віктор Андрійович за­кликав усіх небайдужих пам’ятати про них і сумлінно дбати про долю живих і ненароджених.

Ініційовано Президентом і організацію міжнародної донор­ської конференції, на якій він закликав країни і міжнародні орга­нізації підтримати подальше розв’язання проблем Чорнобиля. А також запропоновано створити міжвідомчий інститут, який до­сліджував би весь комплекс чорнобильських проблем.

Шановні народні депутати! Вам завчасно була роздана національна доповідь, яка детально висвітлює, що зроблено за 20 років подолання наслідків катастрофи й у який спосіб нам діяти далі. Тому, не вдаючись у деталі питання, зазначу, що мінімі­зація наслідків Чорнобильської катастрофи, це не тимчасова, а  розрахована на тривалий час цілеспрямована діяльність дер­жави, яка здійснюватиметься протягом історично тривалого періоду.

В Україні сформована нормативно-правова база для реалі­зації національної політики у сфері комплексного захисту постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка відпо­відає пріоритетам і національним нормам.

Водночас структура державно-правового механізму подо­лання наслідків Чорнобильської катастрофи незбалансована. З  одного боку, є достатньо розвинута і нереалізована система нормативно-правового забезпечення, з іншого — недостатня системна діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади у цій сфері.

Формуючи основні засади державної політики у сфері подо­лання наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту постраждалого населення, слід наголосити на необхідності переходу до нової фази подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, а саме фази відновлення та розвитку.

На теперішній час питання перегляду меж зон радіаційного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи є одним із важливих і складних пріоритетів з усіх чорнобильських питань.

Основним соціальним пріоритетом державної політики щодо подолання наслідків Чорнобиля має стати екологічне оздоров­лення радіоактивно забруднених територій, відродження життя на  цих територіях, сприяння соціальній адаптації постраждалим, проведення медико-санітарного обслуговування постраждалого населення, інакше кажучи, головне — це людина, її життя, здо­ров’я, добробут і безпека.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВА. Шановні колеги, доповідь завершено. Сідайте, будь ласка.

Слово для співдоповіді надається заступнику міністра праці та соціальної політики Віктору Миколайовичу Дяченку. Будь ласка. Підготуватися Руденку.

 

ДЯЧЕНКО В.М., заступник міністра праці та соціальної політики України. Шановний пане Голово! Шановні народні депу­тати та учасники парламентських слухань!

20 років відділяють нас від дати Чорнобильської трагедії. Однак вона і на сьогодні щодня нагадує про себе численними проблемами у долі мільйонів людей, які зазнали згубної радіації.

Для уряду, Міністерства праці та соціальної політики, органів соціального захисту населення є очевидним, що суспільство, дер­жава мають віддати належне тим, хто ціною свого здоров’я, а іноді й життя захистив нас від чорнобильського пекла.

Про трагічні наслідки катастрофи вже сказано багато, і повторюватися, мабуть, не варто. Вже не перший рік, реалізо­вуючи соціальні чорнобильські програми, ми змушені діяти в ме­жах реальних фінансових можливостей держави.

Та, попри всі негаразди, можна стверджувати: на сьогодні завдяки спільним діям уряду та Верховної Ради означилися певні позитивні зрушення та зміни на краще. У 2006 році видатки державного бюджету, передбачені Мінпраці на виконання програм соціального захисту учасників ліквідації наслідків аварії на Чорно­бильській АЕС та потерпілих громадян, зросли порівняно з мину­лим роком на понад 100 млн гривень і досягли 1 млрд. Завдяки такому асигнуванню повністю погашено борги минулих років. Практично за усіма програмами здійснюється належне поточне фінансування. Забезпечено в повному обсязі надання пільг з житлово-комунальних послуг та послуг зв’язку. Уперше за багато років відбулося суттєве підвищення розміру пенсій, передбачених статтею 54 Закону України про статус і соціальний захист гро­мадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Це питання серед інших проблем набуло найбільшої гостро­ти. Адже чорнобильські пенсії практично не підвищувалися, почи­наючи з 1996 року, і їх розміри стали нижчими, ніж трудові. А майже 40 тис. постраждалих громадян отримували пенсію, ниж­чу прожиткового мінімуму. Зазначене не могло не викликати спра­ведливого обурення цієї категорії громадян і посилило соціальну напруженість у суспільстві.

Урядом з 1 січня 2006 року збільшено у 3,5 разу пенсію по інвалідності учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році та у 2,5 разу — учасникам ліквідації наслідків аварії у 1987–1990 роках, а також громадянам, евакуйованим у 1986 ро­ці із зони відчуження, та пенсію у зв’язку з втратою годувальника. Зроблено в минулому році й перші кроки щодо приведення у  відповідність до вимог закону розміру компенсаційних виплат та допомог, встановлених Кабінетом Міністрів ще у 1996 році.

Так, за поданням Мінпраці у липні минулого року урядом прийнято постанову про збільшення у чотири–п’ять разів розміру щорічних грошових допомог на оздоровлення постраждалим гро­мадянам. Державним бюджетом на 2006 рік на цю програму виді­лено додатково ще 35 млн гривень, що дасть змогу підвищити зазначену виплату майже удвічі.

Не залишилось без належної уваги і питання забезпечення інвалідів-чорнобильців спецавтотранспортом. Протягом останніх років на виконання зазначеної програми виділялося лише 450 тис. гривень, на які в рік закуповувалося не більше 30 автомобілів. У цьому році на цей час уже придбано понад 1 тис. автомобілів, які поставлено в регіони для вручення учасникам ліквідації наслід­ків аварії на Чорнобильській атомній електростанції. При цьому стовідсотково забезпечено інвалідів, які мають першу групу інвалідності.

На сьогодні практично завершено розпочатий півтора року тому перехід на спрощену систему здійснення соціальних виплат постраждалим громадянам безпосередньо органами праці та соціального захисту населення без посередництва підприємств, установ та організацій, де вони працюють чи працювали.

Відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів, кошти на сьогодні надходять від міністерства до одержувачів цих компенсацій за два–три дні. При використанні старої схеми фі­нансування (через підприємства) цей процес тривав не менше 20–30 днів, а іноді й півроку.

Міністерство має намір і надалі підвищувати роль громад­ських об’єднань чорнобильців та їх безпосередній вплив на дер­жавну політику. Це дасть змогу відновити довіру чорнобильців до  держави завдяки їх участі в підготовці проектів нормативно-правових актів та контролі за розподілом і використанням фінан­сових ресурсів.

Шановні учасники парламентських слухань! Підсумовуючи, спинюсь на головних напрямах роботи міністерства, уряду та деяких кроках у розв’язанні соціальних проблем чорнобильців, які планується здійснити найближчим часом.

По-перше, на сьогодні підготовлено проект урядового рі­шення щодо підвищення розміру компенсаційних виплат на оздо­ровлення, одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які стали інвалідами, та сім’ям, що втратили годувальника.

По-друге, опрацьовується порядок відшкодування втраче­ного заробітку громадянам, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи, якщо захворювання або каліцтво отримані під час ліквідації наслідків аварії і призвели до стійкої втрати професійної працездатності. Над цим документом ми працюємо спільно з громадськими об’єднаннями чорнобильців.

По-третє. Ми маємо передбачити в Державному бюджеті на  наступний рік кошти на розв’язання багаторічної проблеми —це погашення державного боргу за нерухоме майно, втрачене чорнобильцями на радіоактивно забруднених територіях з ураху­ванням індексації. У цьогорічному бюджеті на цю статтю виділено за потреби 100 млн гривень лише 39 млн.

По-четверте. Міністерство спільно з чорнобильськими орга­нізаціями працює над подальшим удосконаленням законодавства щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення інвалідів-чорно­бильців та інших категорій постраждалих громадян.

І насамкінець. Верховною Радою України 14 березня 2006 ро­ку прийнято Закон України про Загальнодержавну програму подо­лання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2006–2010 роки. Настав час внесення суттєвих змін до законів України про право­вий статус територій, які зазнали радіоактивного забруднення, та про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслі­док Чорнобильської катастрофи, взявши за основу при визначенні розміру пенсій, компенсаційних виплат, допомог та надання пільг прожиткового мінімуму. Це буде принципово відмінним від існую­чих на сьогодні підходів.

Для опрацювання законопроектів потрібно створити потужну робочу групу у складі народних депутатів, представників органів виконавчої влади, науковців і обов’язково представників громад­ськості. При цьому в державному бюджеті мають бути перед­бачені видатки, достатні для реалізації відповідної соціально-медичної програми.

Міністерство розраховує на підтримку наших ініціатив, як суспільством, так і депутатським корпусом. Зі свого боку ми готові до відвертого діалогу та співпраці з усіма, кому не байду­жі   долі людей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВА. Дякую вам також.

До співдоповіді запрошується голова Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Геннадій Борисович Руденко.

 

РУДЕНКО Г.Б., голова Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (виборчий округ №149, Полтавська область). Дякую. Шановні народні депутати! Шановні представники уряду України, запрошені!

Парламентська процедура, якою ми так пишаємося, дала змогу провести перші в Україні парламентські слухання на чорно­бильську тему ще в 1991 році.

На жаль, навколо Чорнобильської катастрофи за ці роки накопичилось багато вимислів, страхів, що до цього часу заважає об’єктивно оцінити наслідки того, що сталося. Чорнобильська катастрофа 1986 року, на думку ряду політиків, “стала одним із цвяхів, забитих у труну СРСР”. Вибрана на той час модель лікві­дації наслідків аварії лягла важким фінансовим тягарем навіть на союзний бюджет. А затвердження недостатньо обґрунтованих і фінансово не підкріплених законодавчих норм призвело до роз­балансування витрат державного бюджету та низької ефектив­ності запланованих заходів.

У подальшому такий підхід був законсервований в Україні: на папері — манна небесна, а реалії — латання дірок, що згубно для країни. Потрібна консолідація політичної волі й перехід до  сучасної соціальної системи з акцентом фінансової допомоги держави ліквідаторам аварії та інвалідам. Тобто до компенсації реалізованих ризиків 12 млрд доларів — це сума витрат на чорно­бильські питання за часів СРСР і 7 млрд за часів незалежності. Витрачені величезні кошти, а результат — мізерний. Ілюзія, що Союз нам допоможе, у 1991 році була втілена у життя широкою ходою народних депутатів у Законі про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Надалі благородна мета закону надавала можливість, з одного боку, продемонструвати чуйність до народу і масштабність проб­леми, а з іншого — апелювати з простягнутою рукою до Заходу.

Статус політика надає можливість оперувати цифрами і фак­тами залежно від політичної доцільності. Мені здається, настав час вести не емоційні монологи та діалоги, а поставити попереду рішень, що приймаються, наукові факти і діяти, спираючись на них.

Отже, що маємо за 20 років згідно з базовим Законом про соціальний статус і захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи? У 1991 році видатки на реалізацію цього закону були профінансовані з самого початку, наголошую, на 57%, причому 80% цієї суми були видані нам з союзного бю­джету. У 2006 році на цей час маємо лише 14% фінансування на виконання базового закону. Користуючись картярською термі­нологією, джокер уряду і Верховної Ради закон про державний бюджет завжди був головнішим, ніж базовий чорнобильський закон.

Що не давало змоги навести лад у цій сфері, шановні гро­мадяни, так це, вважаю, відсутність політичної волі, нашої з вами спільної політичної волі. Парламентські вибори політичні сили проводили легковажно щодо реальних фінансових можливостей країни, покладаючи на себе обіцянки дедалі нових пільг чорнобильцям.

Останніми роками все більше політичних сил, незважаючи на так звану політичну недоцільність перегляду соціальних питань чорнобильців, почали розуміти, що допомога держави має бути адекватною, прозорою і повинна відповідати фінансовим можли­востям країни. Принаймні, на 20-ті роковини стало зрозуміло, що соціальні виплати — справа лише вітчизняного бюджету і мар­но чекати на чиюсь допомогу.

Напередодні роковин у багатьох країнах прокотилася хвиля заходів. На них відомі фахівці з 21 країни наголосили на тому, що наслідки Чорнобильської катастрофи нічим, крім страху і радіо­фобії, не загрожують.

Можу сказати, що справа — не в оцінках. Як це не жахливо, але 4 тис. чи 100 тис. — це смерть, можливі летальні випадки. Для особливо завзятих моралістів хочу наголосити, що їх за вели­ким рахунком може і не бути, якщо ми не об’єднаємо своїх зусиль. Але це є свідченням того, що в державі — криза в соціаль­ній сфері загалом і в медицині зокрема.

Ми не довіряємо своїм статистичним даним. І чорно­бильську проблему треба розглядати як одну із складових наших проблем. Абракадабра України — у невідповідності конституційних положень про безплатну медицину реаліям життя, людині важко розібратися, якої допомоги можна чекати від держави, а де варто розраховувати лише на себе.

Значна частина потерпілих продовжує перебувати у стані соціальної та психологічної дезадаптації. Накопичення нових наукових даних щодо наслідків Чорнобильської катастрофи, здо­ров’я постраждалого населення та багато інших факторів потре­бують подальшої роботи щодо вдосконалення законодавства, пошуку нових шляхів — шляхів відновлення та розвитку. Існуючий сьогодні порядок надання компенсаційних виплат громадянам, які проживають і працюють на територіях, що зазнали забруднен­ня, не відповідає основним цілям встановлення таких виплат. Не вирішується питання щодо населених пунктів, інтервал пас­портної дозової межі яких менше 0,5 мілізіверта на рік.

Потрібно розглядати питання, а це є непопулярним рішен­ням, щодо 1551 населеного пункту, які треба виводити з переліку територій, які зазнали радіоактивного забруднення. Спостері­гається позитивна тенденція щодо збільшення кількості населених пунктів, в яких інтервал паспортної дозової межі становить 0,5 чи то 1 мілізіверт на рік.

У 410 поселеннях протирадіаційні заходи можна припинити або їх обсяг може бути відповідним до потреби за результатами дозиметричного моніторингу. Здійснення протирадіаційних захо­дів потребують лише 202 населених пункти, в яких дозовий інтер­вал становить 1–5 мілізіверт на рік.

Таким чином, ключовим є питання перегляду меж зон радіа­ційного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Це наше спільне завдання на майбутнє.

Може, вже годі підміняти поняття компенсацій за шкоду до­платою за бідність? Тому що, на жаль, у багатьох регіонах, які входять до чорнобильської зони, чорнобильські є просто засобом для існування.

Про героїзм ліквідаторів пам’ятають усі, й у сучасній політиці також має бути місце для героїзму. Я звертаюся до наших наступ­ників — народних депутатів п’ятого скликання. Одразу, розпо­чавши свою роботу, згуртуйтеся не за кольором, а навколо реаль­них проблем чорнобильців.

Приклади героїзму, до речі, в політиці є. У 1994 році Віталій Масол підписав постанову №600, яка скорочувала кількість насе­лених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, і це було правильно. Але, на жаль, під тиском окремих громадських організацій постанова була призупинена.

До речі, звертаюся до Мінфіну. Ви, в пошуках коштів, зверніть увагу на постанову №600, вона, може, знову має право на існування.

Ми вважаємо, що 2010 рік — це має бути кінцевий термін, коли стратегічне завдання по ліквідації радіаційно-екологічних наслідків катастрофи повинно бути вирішене, принаймні, від над­лишкового забруднення цезієм і стронцієм.

Нами також був створений прецедент — прийнято закон про  віднесення деяких населених пунктів Волинської та Рівнен­ської областей до зони гарантованого добровільного відселення. Але уряд не виконує вимог закону щодо фінансування видатків на соціально-економічний розвиток цих населених пунктів.

Розрив між науковими знаннями і громадською думкою про наслідки Чорнобильської катастрофи продовжує існувати і сього­дні. Зв’язок здоров’я із наслідками аварії — це наукове питання, на якому ми, на жаль, економимо.

Складається враження, що набагато спокійніше припла­чувати потроху 2,5 млн постраждалих на морально застарілій законодавчій базі, аніж свідомо йти на науково виважене фінан­сування реалізованих ризиків.

Буду відвертим: мені не до вподоби чинна законодавча база щодо соціального захисту різних категорій чорнобильців. Вона не прозора, складна в адмініструванні. Але моя незгода з діючим анахронічним Законом про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не дає мені права нехтувати ним, і упродовж чотирьох років комітет вимагав дотримання чинного закону і діяв за принципом: “Закон не обговорюють — закон виконують”. Хотів би, щоб такий принцип був й у наших наступників.

А тепер поради і рекомендації нашим наступникам у Вер­ховній Раді і Кабінету Міністрів.

Перше. Це перехід від пільгової до грошової допомоги.

Друге. Усі соціальні питання, в тому числі чорнобильські, у Верховній Раді, Кабінеті Міністрів мають вести соціальні відом­ства: профільне соціальне міністерство, профільний соціальний комітет.

Третє. Заборона нових пільг, тому що потрібно розібратися з тими, що існують. Заборона призупинення дії статей соціальних законів, у тому числі чорнобильських, законом про бюджет, що дасть змогу більш принципово й чітко ставитися до прийняття законів.

Кабінету Міністрів потрібно провести термінові заходи щодо юридичного врегулювання питання добудови СВЯП-2, що веде­ться французькою компанією “Франатом”. Адже ця компанія, окрім того, що фактично обдурила Україну, нав’язавши недоско­нале технічне рішення, вимагає від нашої країни, крім отриманих згідно з контрактами 90 млн євро, ще стільки ж.

Не продемонструвавши характеру і не проявивши політичної волі, Україна і надалі ризикує залишатися полігоном міжнародних авантюр. Адже попереду, і про це наголошено вже різними відом­ствами, нас чекає реалізація ще масштабнішого проекту — будів­ництва нового саркофагу. Ми повинні мати вибір більш раціо­нальних шляхів подальшого розвитку і припинити годувати чинов­ників, лікарів, політиків.

І, врешті-решт, варто використовувати нову мікстуру проти старої хвороби.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВА. Дякую вам також, Геннадію Борисовичу.

Шановні колеги, переходимо до виступів, доповіді й спів­доповіді завершено.

До виступу запрошується Володимир Костянтинович Бронніков від фракції “Регіони України” та Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки. Підготуватися Миколі Рудьковському.

БРОННІКОВ В.К., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (виборчий округ №81, Запорізька область). Уважаемые коллеги! Уважаемые присутствующие!

Мы не можем не чтить память погибших в Чернобыльской катастрофе. Мы не можем не высказать соболезнования и со­страдания людям, эвакуированным из чернобыльской зоны. Но  мы не имеем права воспитать в себе, в обществе чувство обреченности нации. Если жить с этим чувством, то не сможем реально поставить задачи по преодолению последствий Черно­быльской катастрофы.

Мы должны прийти к тому, что все то, что привело к  Чернобыльской катастрофе, — это было с нами, это наша история и что весь мир считает нас ответственными за эту катастрофу. Мы были частью тоталитарного режима, к тому же существенной его частью и где-то управляющей частью. У нас есть море других проблем, которые по экологическим послед­ствиям не уступают Чернобыльской катастрофе: это и экология Донбасса и Приднепровья, и последствия тех непродуманных решений, которые привели к разрушению сельского хозяйства, экономики. Все это — наша история.

Президент в своем выступлении в Национальном оперном театре говорил о пассионарности нашей нации. Пассионарность не может не характеризоваться преодолением. И то, как мы преодолеваем последствия Чернобыльской катастрофы, характе­ризует нашу нацию, а преодолеваем мы их крайне неудовлетво­рительно. И мир начал сомневаться в наших способностях пре­одолеть Чернобыльскую катастрофу. Мир уже нам рекомендует отказаться от атомной энергетики, от энергетической безопас­ности, перейти на альтернативные источники энергии.

Каковы же основные причины неудовлетворительной работы Украины все 15 лет над преодолением последствий Чернобыльской катастрофы? Это плохое администрирование проблемы, кампанейщина, отсутствие нормального научно-техни­ческого управления. И пока все правительства не поймут этого, у  нас будут те же самые проблемы, мы будем раз в год вспоминать о Чернобыльской катастрофе, но не продвигаться в  ее преодолении. Мы похороним свои амбиции как великая, процветающая нация, и никакой пассионарности быть не может. И задача и будущего парламента, и нового — подвести под реше­ние чернобыльских проблем научную основу.

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВА. До виступу запрошується Микола Рудьковський від депутатської фракції Соціалістичної партії України. Підготуватися Ігорю Юхновському.

 

РУДЬКОВСЬКИЙ М.М., член Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (багатомандатний загальнодержав­ний виборчий округ, СПУ). Шановні народні депутати!

Сьогодні о 8.30, коли я як Чернігівський міський голова вручав нагороди людям, які брали безпосередню участь у лікві­дації Чорнобильської катастрофи, більшість із них, отримуючи нагороду, говорили: “Служу народові України!”.

Так от, ці люди 20 років тому служили народові України і сьогодні вони сприймають те, що вони робили, і те, що роблять зараз люди, які працюють у цій зоні, як обов’язок перед дер­жавою. Ми повинні зі свого боку зробити все, щоб та категорія людей, яка отримала критичну дозу опромінення, ніколи не була забута державою.

Сьогодні, на 20-й рік, маємо ситуацію, коли люди, які мають першу категорію, досі не забезпечені житлом. Ми маємо 30 гри­вень на рік, які видаються на медичне забезпечення, 3 гривні на  харчування дитини. Сьогодні вже говорилось, що списали на Чорнобильську катастрофу 7,5 млрд доларів, “Укриття” немає, люди не мають соціального забезпечення, території не рекульти­вуються і не створюються хоч якісь сприятливі умови для прожи­вання тут. МАГАТЕ спеціально занижує рівень Чорнобильської катастрофи, добившись закриття станції, залишивши Україну сам на сам зі своїми проблемами.

Я переконаний, що ми як парламент повинні, прийнявши відповідну постанову, забезпечити безплатне медичне лікування для всіх людей, які проживають на забрудненій території. Це лю­ди, які на порядок більше отримують екологічного впливу і щоден­но стикаються з хворобою. Ми не можемо це залишити без уваги.

Спілкуючись із чернігівською громадою, люди мене запитують: “Кому спало на думку на території Чорнобильської електростанції зробити сховище ядерних відходів?” Ми вже маємо там одне побудоване французами за 80 млн, яке не відповідає технічним умовам. Нині будується нове, вже з американцями. Це буде катастрофа для всієї України. Так, це потрібно робити, але не в чорнобильській зоні, у гранітному щиті, на іншій тери­торії. Цю територію потрібно зробити вільною від ядерних від­ходів, забезпечивши всіх людей, які проживають на забрудненій території, необхідною державною допомогою.

Дякую.

 

ГОЛОВА. Ігор Рафаїлович Юхновський від Спеціальної комісії з питань майбутнього запрошується до виступу. Підготу­ватися Миколі Шершуну.

 

ЮХНОВСЬКИЙ І.Р., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Шановний Володимире Михайловичу! Шановні депу­тати! Шановна громадо!

Небезпека Чорнобильської атомної електростанції сьогодні є не меншою, ніж у момент вибуху. Однією з головних проблем Чорнобиля є реакція на поведінку паливовмісних мас. Паливо­вмісні маси всередині четвертого енергоблоку 20 років тому були у склоподібному стані. Сьогодні під впливом випромінювання і  взаємодії з водою вони розпадаються із дедалі зростаючою швидкістю.

Вчені Інституту проблем безпеки атомних станцій НАН України довели, що під впливом альфа-випромінювання відбу­вається розклад склоподібної маси до найдрібнішого пилу нано­розмірів зі збереженням якби зовнішнього впливу.

Вчені Інституту фізики конденсованих систем НАН України дослідили і розрахували, що за найменшого дотику лавоподібні, паливовмісні маси розпадаються, ці пилинки піднімаються в по­вітря і можуть там зависати роками і переноситися на тисячі кілометрів.

Професор Токарчук з Інституту фізики конденсованих систем (він сьогодні за це нагороджується Почесною грамотою Верховної Ради України) з групою вчених із Львівського націо­нального політехнічного інституту знайшов у відвалах Язівського соляного кар'єру Львівської області глини незвичайної абсорб­ційної здатності. Знайдено методи додаткової активації таких бен­тонітових глин, у результаті одержано матеріал незвичайної абсорбційної здатності, розроблений повний цикл заходів, необ­хідних для вилучення радіоактивних частинок. Це важливо і для Чорнобиля, і для інших водозбірників паливовмісних мас.

Будівництво нового “Укриття” — конфайменту — важлива справа. Але найважливішим завданням є вилучення за допомогою слаболужних вод паливовмісного впливу, що повсюдно заповнює станцію. Збір таких вод у приблокових приміщеннях і подальше вилучення радіоактивних частинок із водних суспензій треба робити негайно.

Вченими показано, що висушена, подрібнена і розведена у  воді активована глина практично вбере радіоактивні частинки і в тисячу разів зменшить радіоактивність. Осаджена глина за  відомою технологією може бути зібрана і захована. Вченими нашого інституту підраховано: максимальний термін, упродовж якого таке вилучення є можливим, — близько десяти років. Після проходження цього строку радіоактивний плин буде настільки дрібним і летким, що ніякі фільтри його не втримають.

Хочу звернутися до міжнародної спільноти: потрібно надати максимальної уваги рекомендаціям наших вчених.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВА. До виступу запрошується Микола Харитонович Шершун від депутатської фракції Народної партії. Підготуватися Івану Зайцю.

 

ШЕРШУН М.Х., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (виборчий округ №157, Рівненська область). Фракція Народної партії. Шановний Голово! Шановні колеги, присутні!

20 років — час, достатній для того, щоб озирнутися і про­аналізувати, а чи виконує держава свій моральний обов'язок перед людьми, які усі ці роки живуть практично в “ядерній зимі”. І тому дивно, що на міжнародній конференції в Києві деякі зару­біжні гості так делікатно говорили про наслідки аварії, ніби йдеть­ся про епідемію звичайного грипу. На Заході вже давно і дедалі голосніше лунають голоси, мовляв, масштаби Чорнобильської катастрофи Україною перебільшені, а відтак і турбуватися нічого. А чи є в нас аргументи на противагу? Немає, бо жодна влада в  Україні за роки незалежності серйозно до цього питання не ставилася. Так, виділяли кошти на соціальні виплати, на так звані гробові тощо, а копнути вглиб проблеми, поставити відповідні завдання науковцям ніхто і не думав, як і зібрати всі зусилля в єдиний кулак, створити профільне міністерство, комітет Верхов­ної Ради.

Ми дійшли до того, що постчорнобильська ситуація на забруднених територіях цілеспрямовано не моніториться, заходи з оздоровлення забруднених земель не здійснюються і не фінан­суються, а дієву систему державного управління у цій сфері, насамперед на місцях, указом Президента практично розфор­мовано. Чорнобильський бюджет кожного року залишається бю­джетом проїдання, а не реабілітації та розвитку. Фактично кошти викидаються на вітер. Бо, наприклад, кожен кваліфікований медик скаже, що оздоровлення нехай і щороку протягом 2 тижнів дити­ни, яка постійно проживає на забрудненій території, ефекту для її здоров’я не дасть, а 37 гривень на ліки для одного чорнобильця на рік (як приклад, можна навести Рівненщину) — це просто знущання.

Я жодним чином не проти фінансових компенсацій для постраждалих, але вважаю, що такі видатки можуть становити в бюджеті лише половину, решта має спрямовуватися на будів­ництво серйозної медичної інфраструктури у постраждалих регіо­нах, на будівництво виробництва екологічно чистих продуктів харчування і особливо на оздоровлення забруднених земель.

Народні депутати з фракції Народної партії розробили і Вер­ховна Рада схвалила загальнодержавну програму ведення сіль­ськогосподарського виробництва на забруднених територіях, де передбачено вирішення багатьох з названих позицій. І мені дуже дивно, що Президент наклав на цю програму вето.

Вважаю, що виконання цієї програми, фінансування, окрім соціальних виплат, заходів з оздоровлення постраждалих терито­рій, і насамперед земель, дасть змогу з часом стерти з пре­красного українського Полісся тавро чорнобильської зони.

Дякую.

 

ГОЛОВА. До виступу запрошується Іван Заєць від фракції Української народної партії. Підготуватися Володимиру Яворівському.

ЗАЄЦЬ І.О., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (виборчий округ №157, Рівненська область). Українська народна партія. Шановні народні депутати! Шановні учасники слухань!

20 років відділяє нас від тієї страшної чорнобильської ночі 1986 року. Це рубіжна подія, а не чергова річниця Чорнобильської катастрофи. Цього часу досить, щоб набути досвіду для забез­печення нової якості в ліквідації наслідків цієї катастрофи, щоб вивести ядерну енергетику на якісно вищу, безпекову основу. Це  вимагає від нас передусім глибокої і відповідальної оцінки державної політики загалом, а не простої констатації фактів вико­нання тих чи інших чорнобильських програм.

З позицій набутого досвіду по ліквідації наслідків цієї ката­строфи, з тих довідкових матеріалів, що роздані нам, треба зро­бити однозначний висновок про те, що настала пора радикально змінити державну чорнобильську політику.

Раніше ми бачили дуже непродумані дії нашого уряду, великі вагання, дуже багато популізму, різних заклинань, але й сьогодні комплексного підходу до ліквідації наслідків Чорнобильської ката­строфи ми не побачили. Згас сьогодні інтерес до цієї проблеми, і  не тільки з боку нашої влади, не тільки з боку наших громадян, а і з боку міжнародної спільноти.

Тому нас тривожить сьогодні найбільше те, що згасає пам’ять про Чорнобиль, бо з її згасанням матимемо знову отой непродуманий спалах будівництва атомних станцій, який рано чи пізно знову призведе до великих катастроф. Ми повинні розуміти проблему Чорнобиля, а вона полягає в тому, що сьогодні ядерна енергетика прив’язана до цього стовпа ганьби — Чорнобиля, який був створений старою владою.

Хочу, щоб ми зрозуміли, що без перетворення об’єкта “Укриття” на об’єкт “зелена галявина” або, як кажуть, екологічно безпечний об’єкт, ніколи не зітремо слід цього Чорнобиля із  нашої пам’яті, ніколи ми не відкриємо нових можливостей для технічної модернізації нашого суспільства.

Хочу, щоб ми зрозуміли, що проблема радіоактивних від­ходів в Україні пролягає в іншій площині, ніж для інших держав. У державах, які мають ядерні реактори, які напрацьовують паливо, ця проблема стоїть так: зберігати ці відходи чи захоронювати? Ми  ж помножуємо цю проблему на аварію Чорнобиля, бо маємо сьогодні об’єкт “Укриття”, до 1000 могильників тимчасового збері­гання радіоактивних матеріалів, величезні території, забруднені радіацією. Тому знову ж таки український уряд повинен виробити таку державну програму поводження із радіоактивними відходами, яка дала б нам можливість вирішити це питання в інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь.

 

ГОЛОВА. До виступу запрошується Володимир Яворівський. Наступним виступатиме Петро Симоненко. Володимир Яворів­ський — від фракції Блоку Юлії Тимошенко.

 

ЯВОРІВСЬКИЙ В.О., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації (виборчий округ №123, Львівська область). Блок Юлії Тимошенко. Шановні наші великотерпеливі виборці! Шановні парламентарії! Шановні дипломати, шановні гості!

Давайте дотримаємося дуже простого, але священного християнського звичаю. І я пропоную, Володимире Михайловичу, всім устати і пом’янути 9000 убієнних Чорнобилем. Я прошу всіх підвестися, щоб пом’янути полеглих чорнобильців (Хвилина мовчання).

 

ГОЛОВА. Прошу сідайте, будь ласка.

 

ЯВОРІВСЬКИЙ В.О. Позаяк дуже мало часу, дозволю собі лише пунктирно навести деякі чорнобильські висновки з цієї 20-річної дистанції.

Перший і, можливо, найголовніший: Чорнобиль довів, що такі колосальні науково-технічні досягнення людства, як атомні станції, що фактично є порочним дитям ядерної бомби, в Радян­ському Союзі не можна було доручати в руки тоталітарного режиму. Ми добре розуміємо, що таке Міністерство середнього машинобудування, яке було герметично закрите, ніхто абсолютно не знав, що там відбувається. Випадки аварій у Німеччині, амери­канському Трімайл-Айленді, де відбулися аналогічні технічні катастрофи, але ні грама не потрапило в повітря, є свідченням цього.

Другий. Якось у німецькому містечку Карлсруе, ядерному центрі, я мав розмову з одним німецьким ученим, який мені довів, що таку катастрофу, якби вона, не приведи Господи, сталася в  Німеччині, 600 їхніх спеціалістів ліквідували б. Ми ж, тодішній режим, пропустили через Чорнобиль майже понад 2 млн народу. Тобто це ще одне свідчення того, що та система людину ставила в ніщо.

Третє, на чому хотів би наголосити. Як ніколи, сьогодні постає питання про добудову ядерних енергоблоків. Я перекона­ний, що це абсолютне безумство нашого рідного уряду: для того щоб ми були енергетично незалежні, запланувати 20 енерго­блоків.

Я хочу вам нагадати таке. Якби ж то йшлося про енерго­блоки французькі чи німецькі, скажімо, якісь новітні їхні техноло­гії… Йдеться про російські енергоблоки. Тому завтра ми будемо ще більше залежні від Росії, аніж сьогодні, тому що добуваємо уранову руду, але вона збагачується у Росії, і пальне нам да­ватиме Росія. І шантажувати нас зможуть буквально на кожні­сінькому кроці.

І останнє, що хотів би сказати, бо збігає час. Якщо за цей рік уряд не виробить педантичної, чіткої програми адаптації, а не ліквідації, ми матимемо те саме.

Сьогодні Чорнобиль нагадує нам просто дату, через три дні про це всі забудуть…

 

ГОЛОВА. До виступу запрошується Петро Симоненко від депутатської фракції Комуністичної партії. Підготуватися Анатолію Раханському.

 

СИМОНЕНКО П.М., член Комітету Верховної Ради України з питань правової політики (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Шановні народні депутати! Шановні чорнобильці, шановні радіослухачі!

Сьогодні ми змушені визнати, що за 20 років чорнобильська біда меншою не стала. Соціально-економічні проблеми чимдалі загострюються, а до уроків і висновків, яких за ці роки зроблено немало, урядовці не прислухаються.

Перший висновок. Катастрофа світового масштабу після руйнації СРСР загальнодержавною справою для України не стала. Останнім часом через постійні політичні сварки країна залиши­лася сам на сам з цією бідою. Політичні сили, які знаходяться при владі в Україні, перетворили Чорнобиль у дуже брудну політичну гру, розмінну монету в міждержавних взаєминах.

Сьогодні ми бачимо, що Євросоюз та країни “великої сімки” обдурили Україну, коли обіцяли виділити великі кошти на виве­дення Чорнобильської атомної електростанції з експлуатації.

Але цей приклад нічому не навчив політиків при владі. Президент заявляє про можливість прийняття політичного рішення щодо створення на території України могильника для відпрацьо­ваного ядерного палива з інших країн. Тобто намагається пере­творити Україну на міжнародний ядерний смітник.

Другий висновок. З кожним роком стан виконання законо­давства з чорнобильських питань, рекомендацій попередніх парламентських слухань погіршується і є незадовільним. Практич­но всі державні програми не виконуються через неефективність державного управління у цій сфері. Більше того, бюджетні кошти розпорошуються по міністерствах і відомствах, використовуються неефективно, розкрадаються.

Сьогодні ми змушені констатувати, що інваліди та учасники ліквідації наслідків катастрофи не забезпечені безоплатним ме­дичним обслуговуванням. Скоротилася програма оздоровлення постраждалих, особливо дітей. Залишається заборгованість із виплат і компенсацій, не індексуються розміри пенсій, виплат і компенсацій відповідно до рівня інфляції. Тобто за це треба вже притягувати до кримінальної відповідальності всіх тих, хто пови­нен нести за це відповідальність.

Вершиною цинізму помаранчевої влади стало прийняття бюджетів на останні роки, які зупиняють дію статей Закону України про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та скасовують ряд пільг. Не виділено жодної гривні на створення нових робочих місць для працівників станції. Кричущим є стан з забезпеченням житлом. Програма, яку уряд намагається профінансувати, дасть змогу забезпечити житлом тих, хто цього потребує, років через 100.

Висновок третій. Сьогодні в Україні при владі нові старі політики. Треба сказати, що у Програмі “10 кроків назустріч лю­дям” немає жодного кроку назустріч чорнобильцям. Ось вам і від­повідь на всі питання сьогоднішніх парламентських слухань. На  жаль, за такої політичної перспективи розв’язання більшості чорнобильських проблем у 20-ту річницю цієї світової техногенної катастрофи є сумнівним.

Фракція комуністів пропонує новообраному парламенту ра­зом з новим урядом переглянути Закон про Державний бюджет України на 2006 рік і все-таки вирішити питання збільшення фі­нансування цієї програми. Сподіваємося на підтримку.

Дякую.

 

Слухання веде Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Анатолій Варфоломійович Раханський. Виступ від  міжфракційного депутатського об’єднання “Депутати-чорно­бильці”. За ним виступатиме Григорій Бондаренко.

 

РАХАНСЬКИЙ А.В., член Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (виборчий округ №4, Автономна Республіка Крим). Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги, учасники слухань, громадяни України!

Сьогодні минає 20-річчя з дня трагедії планетарного масштабу, від наслідків якої досі страждають мільйони людей. Ми  вдячні героям-чорнобильцям, ліквідаторам наслідків аварії, які  ціною свого життя відвернули світ від ядерної катастрофи. Прикро, що напередодні цієї дати МАГАТЕ озвучило доповідь, у   якій ганебно зменшені обсяги катастрофи. Вона викликала протест серед міжнародних експертів та екологів. Ми повинні бути вдячними депутату Європарламенту Хармс за ініціативу про­ведення аналізу, який свідчить про недостовірність висновків МАГАТЕ.

Шановні колеги! Наслідки Чорнобильської катастрофи зали­шаються бути тривожними. Це аварійний стан об’єкта “Укриття”, проблема вилучення відпрацьованого ядерного палива. За про­позиціями депутатів-чорнобильців, членів постійних делегацій у ПАРЕ, Рада Європи неодноразово звертала увагу країн “великої вісімки”, Європейського банку реконструкції та розвитку, ООН щодо об’єднання інтелектуальних та фінансових зусиль міжнарод­ного співтовариства для ліквідації наслідків аварії. І ми відчуваємо певну допомогу, хоча вона не є адекватною обіцяній згідно з Оттавським меморандумом.

На нашу думку, затяжний стан із ліквідації наслідків аварії є  виною держави. Ліквідувавши Мінчорнобиль, проблеми Чорно­биля розпорошилися по десятках міністерств та відомств, а депу­тати третього та четвертого скликань створювали різні комітети, окрім комітету з чорнобильських проблем. Тому зарубіжні фірми, користуючись безконтрольністю з боку як уряду, так і парламенту України, СВЯП-2 будують з недоліками, затягують будівництво укриття над саркофагом, а доморощені бізнесмени в чорнобиль­ській зоні вирізають забруднений ліс для будівництва будинків, продають запчастини від машин із могильників. У зоні ЧАЕС роз­квітає бізнес-смерть.

Україна сьогодні — парламентсько-президентська держава. Тому новому складу Верховної Ради, керівництву держави потріб­но взяти під жорсткий контроль виконання робіт з ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС, виконання законодавства щодо соціального захисту постраждалих.

Чорнобильці мали змогу зробити свій вибір, голосуючи за  партії, які увійшли до Верховної Ради. І їх право вимагати від них виконання передвиборних обіцянок щодо екологічного стану України, соціального захисту постраждалих, створення профіль­ного міністерства, Комітету Верховної Ради України з питань Чорнобильської катастрофи.

Хотілося б подякувати першому віце-прем’єр-міністру України Сташевському Станіславу Телісфоровичу за ефективну роботу оргкомітету до 20-річчя Чорнобильської катастрофи.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Григорій Іванович Бондаренко від групи Народного блоку Литвина. За ним висту­патиме Юрій Діденко.

 

БОНДАРЕНКО Г.І., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (виборчий округ №92, Київська область). Шановні колеги, учасники парламентських слухань!

Мені не хочеться погано говорити про таку поважну орга­нізацію, як МАГАТЕ, але вона, вибачте на слові, бреше. У 1986 ро­ці потурала брехні Радянського Союзу, який подавав світу ядерну катастрофу як звичайну аварію.

Сьогодні МАГАТЕ сама нахабно заявляє, що представлені Україною чорнобильські наслідки завищені. Західні пани рекомен­дують відкрити в 30-кілометровій зоні маршрути для туристів. І,  що характерно, цей цинізм, це безбожжя заперечують не українці — ні. На повний голос про це кажуть вчені Великої Британії, Німеччини, України, але тихо і подекуди.

З усього цього можна тільки подивуватися — вражаюча глу­хота. Байдужість пояснюється просто: українці не знають, що таке Чорнобиль, його таємниці залишилися недорозкритими. Хто, ска­жімо, знає, що після руйнації реактора в Чорнобилі чекали ще ядерного вибуху? Мало хто знає, якою мученицькою смертю вмирали чорнобильці в московській лікарні, у них навіть кров була радіоактивна. А хто бачив сльози евакуйованих? Уявляєте, війна в мирний час.

У ці дні з’явилися пов’язані з Чорнобилем різні висновки, як правило, вони приблизні, бо даних, що були зібрані на початку, з яких і мало б починатися дослідження, як таких або не існує, або вони умисно викривлені. Все це результат дезорієнтації тоталітар­ної секретності.

Ще раз кажу: ми не відаємо, що таке справжній Чорнобиль, і не дізнаємося ніколи, бо для цього треба було тоді все відчути, пережити. Але правду відкрити можна, зберігають її очевидці трагедії, ми просто зобов’язані надати їм слово. Підтримайте, ша­новні, пропозицію видати книгу “Чорнобиль”, яка складалася б з  розповідей очевидців. Живуть ці люди не тільки в Україні, а й у Росії, країнах Балтії та інших. Не всі вони в змозі написати, потрібно буде робити літературні записи, до багатьох треба буде їхати. І кошти для цього потрібні не такі вже й великі. За попе­редніми підрахунками, знадобиться десь 200 тис. гривень. Міні­стерствам, що причетні до чорнобильської тематики, ці кошти посильні. Це книга про справедливе минуле, яке потрібне для майбутнього. Прошу мою пропозицію врахувати у проекті поста­нови Верховної Ради України, яка буде прийнята за результатами парламентських слухань з цього питання.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Юрій Володимирович Діденко, депутатська фракція Народного руху України. За ним виступатиме Станіслав Довгий.

 

ДІДЕНКО Ю.В., член Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці (багатомандатний загально­державний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Народний рух України. Христос Воскрес!

Так сталося, що річницю Чорнобильської катастрофи ми від­значаємо саме у Великодні дні. Жертва Ісуса Христа принесла великі зміни у світ. І хочеться, щоб жертви Чорнобильської ката­строфи не були марними і навчили нас завчасно думати про наслідки нашої діяльності.

Нині, після 20-річного забуття, ми знову відкриваємо для себе трагедію українського народу. Сьогодні ми повинні зробити все, щоб таких трагедій Україна більше не переживала.

Сьогодні багато було сказано, наведено нові факти, і я не буду повторюватися. Від фракції Народного руху України про­поную конкретні заходи, які, сподіваюся, врахує новий парламент.

Затвердити нову енергетичну стратегію України після широкого громадського обговорення, як цього вимагає стаття 11 Закону України про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку.

Включити до програми розвитку паливно-енергетичного комплексу держави такі заходи, як: проведення енергетичного аудиту в промисловому та комунальних секторах, активне впро­вадження енергозберігаючих технологій у всіх галузях народного господарства, реальна державна підтримка енергозбереження та альтернативної енергетики.

Прийняти закон, за яким усі програми розвитку мають бути підпорядковані збереженню і збагаченню вічних національних цінностей, надати статусу національного багатства джерелам пит­ної води.

Скасувати рішення про виведення зі складу “Енергоатому” Чорнобильської атомної електростанції, що може загрожувати ще однією катастрофою. Покласти фінансування і відповідальність за безпеку ЧАЕС на державне підприємство НАЕК “Енергоатом”.

Заборонити незаконне будівництво Ташлицького гідро­комплексу в повному обсязі, що загрожує знищенню історико-природного заповідника “Гранітно-степове Побужжя”.

Виправити дисбаланс між зростанням державного бюджету і неадекватним фінансуванням соціальних потреб ліквідаторів і по­терпілих від Чорнобильської катастрофи, а також виправити на законодавчому рівні ряд виниклих проблем, а саме: забезпечити достатнє фінансування санаторно-оздоровчого комплексу для потерпілих, запровадити механізм відшкодування фактичних ви­трат цими людьми на лікування, передбачити часткове фінан­сування соціальних програм потерпілих за рахунок прибутків “Енергоатому”, ввести до статуту “Енергоатому” положення про обов’язкове обстеження і лікування медичними установами атом­них станцій населення, що мешкає в 30-кілометровій зоні.

Замість штучної моделі ядерної енергетики ми пропонуємо провести децентралізацію енергопостачання і зменшити витрати електроенергії на шляху від виробника до споживача, впровадити економічні механізми стимулювання енергозбереження. Через засоби масової інформації проводити всеохоплюючу освітню про­граму з енергозбереження серед населення.

Створити національну науково-аналітичну експертну раду для пошуку і координації зусиль, визначення пріоритетів і впро­вадження науково-технічних розробок, що дасть змогу залучити інвестиції, вигідно розмістити ліцензії, захистити інтелектуальну власність наших науковців і держави.

Сподіваюся, що усі пропозиції фракції Народного руху України будуть опрацьовані й враховані новим парламентом та урядом для недопущення в майбутньому катастроф, подібних Чорнобильській.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Станіслав Олексійович Довгий, депутатська фракція Партії промисловців і підприємців України. Підготуватися Ларисі Усаченко.

 

ДОВГИЙ С.О., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, транспорту, житлово-кому­нального господарства і зв’язку (багатомандатний загально­державний виборчий округ, виборчий блок “За Єдину Україну!”). Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні чорнобильці та потерпілі від Чорнобильської катастрофи!

Сьогодні минає 20 літ від Чорнобильської катастрофи. Партія промисловців і підприємців України низько вклоняється всім, хто брав участь у ліквідації техногенної катастрофи, наслідки якої відбилися на долях мільйонів людей та їх нащадків, усім, хто перший відгукнувся на біль і горе постраждалих, хто надавав першу гуманітарну допомогу, хто вивозив на лікування перших українських дітей, усім, у кого і сьогодні болить серце і крово­точить рана Чорнобиля.

Проблеми, що виникли в результаті Чорнобильської ката­строфи, вийшли далеко за межі атомної енергетики і суттєво впливають на розвиток економіки України. Як зазначено в націо­нальній доповіді, поданій урядом до Верховної Ради, прямі збитки лише в зоні відчуження на території України становили сумарно 1 млрд 385 млн доларів. А прямі витрати України на пом’якшення наслідків Чорнобильської катастрофи — близько 6 млрд.

За розрахунками українських фахівців, сумарні економічні збитки для України до 2015 року становитимуть 179 млрд доларів США.

За період, що минув після аварії, реалізовано величезний обсяг робіт з мінімізації її наслідків. Проте на сьогодні зали­шається ще безліч невирішених питань.

Перше. Це проблема накопичених у зоні Чорнобильської АЕС відпрацьованого ядерного палива, радіоактивних відходів та необхідність виведення станції з експлуатації, оскільки й сьогодні Чорнобильська АЕС залишається потенційно ядерно небезпечним об’єктом.

Друге. Це об’єкт “Укриття”. Як стверджують експерти, буді­вельна субстанція саркофагу втратила стабільність. Отже, пере­творення його на екологічно безпечну систему є дуже складною проблемою як технічно, так і фінансово. Як стверджують експер­ти, в середині об’єкта знаходиться близько 20 тонн ядерно небез­печних матеріалів різних модифікацій.

Наслідки Чорнобиля відчуватимуться в далекому майбут­ньому. Тому потрібно провести нові наукові дослідження на основі сучасних технологій, метою яких є вивчення наслідків радіаційного забруднення у довгостроковому періоді 10–20 років. Це дасть змогу отримати інформацію, що може сприяти лікуванню безпо­середньо пов’язаних з Чорнобильською катастрофою захворю­вань та наданню допомоги для збалансованого розвитку забруд­нених регіонів.

Нас також непокоять постійно зростаючі показники захво­рюваності постраждалого населення. Хочу наголосити, що, зали­шаючи незмінними програми соціального захисту, нам потрібно якнайшвидше прийняти державну програму реабілітації територій, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, спрямувавши на це відповідні кошти.

Вважаю, одним з головних завдань новообраної Верховної Ради і уряду є створення всіх необхідних передумов для посту­пового і невідворотного вирішення всього кола питань, пов’язаних з наслідками Чорнобильської катастрофи.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Лариса Михайлівна Усаченко, фракція “Народний союз “Наша Україна”. Підготуватися Борису Олійнику.

 

УСАЧЕНКО Л.М., член Комітету Верховної Ради України з  питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Фракція Віктора Ющенка “Наша Україна”. Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! Шановні народні депутати!

20-річчя Чорнобильської катастрофи — ще одне нагадування суспільству і державі про жахливу трагедію, подолання наслідків якої залишається одним із основних завдань народного Прези­дента Віктора Ющенка та уряду України.

Забруднення радіонуклідами більш як 145 тис. квадратних кілометрів території, близько 5 тис. населених пунктів України, Республіки Білорусь та Російської Федерації, з них в Україні — 2 тис. 218 селищ і міст з населенням приблизно 2,6 млн осіб, які зазнали опромінення. Це все жахливі факти техногенної Чорно­бильської катастрофи.

На 1 січня 2006 року в Україні 2 млн 594 тис. 71 особа мали статус постраждалих внаслідок катастрофи на Чорнобильській атомній електростанції. 17 тис. 448 сімей отримують пільги вна­слідок втрати годувальника, смерть якого пов’язана з Чорнобиль­ською катастрофою. Саме тому і надалі подолання наслідків Чорнобильської трагедії повинно бути одним з найважливіших завдань органів державної влади України, суспільства в цілому.

Існує ряд питань, які потребують значної уваги. Зокрема, у сфері охорони здоров’я, виявлення та лікування серцево-судин­них захворювань, лейкемії, раку щитовидної залози у зазначених категорій населення, піклування про здоров’я дітей, народжених у забрудненій зоні, та дітей учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, забезпечення оплати і проведення складних операцій, своєчасне надання пільг та ви­плати компенсацій у обсягах, передбачених законодавством.

Значно більшої уваги слід приділяти розв’язанню ще однієї з  найгостріших проблем – забезпечення житлом постраждалого населення. Так, станом на 1 січня 2006 року на квартирному обліку перебуває більш як 43 тис. сімей постраждалих, у тому числі близько 10 тис. інвалідів.

Не менш важливим є питання участі міжнародного співтова­риства у сфері подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. Особливо це стосується виконання плану здійснення заходів на  об’єкті “Укриття”, що передбачає проведення стабілізації конструкцій існуючого саркофагу.

Тому я сьогодні закликаю представників органів державної влади усіх рівнів, громадських організацій звернути належну увагу на зазначені актуальні проблеми та докласти максимум зусиль для їх успішного розв’язання, вжити заходів щодо виконання відповідних державних програм на благо кожної постраждалої людини та її родини. Адже те, якими будуть їхні життя та майбут­нє, багато в чому залежить саме від нас сьогодні.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Борис Ілліч Олійник. Підготуватися Хуану Мануелю Сауресу.

 

ОЛІЙНИК Б.І., член Комітету Верховної Ради України у   закордонних справах (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Дякую. Письмова декларація №247, подана Раді Європи стосовно Чорнобиля, свідчить (цитую): “Трагедія в  тому, що то був не просто нещасний випадок на ядерному реакторі — за ефектом це дорівнює ядерному удару в мирний час”.

Намагалися тоді приховати об тім, що сталося. Навіть після вибуху діти бавилися в піску, дорослі ходили в ліс на прогулянку, підбілювали садки, клопоталися на городах. Все це підтверджую як очевидець.

Саме в перші травневі дні 1986 року мені довелося неводно­раз бувати біля 4-го енергоблоку ЧАЕС. І загибель безпосередніх ліквідаторів, і дочасно згаслі життя безневинних людей — на совісті тих, хто приховав правду про Чорнобиль.

Тому як і в 1986, так і нині, стою на тому, що в міжнародний правовий кодекс треба ввести особливу статтю, за якою всіх, хто  приховував чи приховує правду про катастрофи, подібні Чорнобильський, треба судити як злочинців проти людяності без строку давності. Це, можливо, один із перших і головних висновків з чорнобильського уроку.

Все меншає безпосередніх очевидців і учасників чорно­бильської трагедії. Час, на жаль, має звичку працювати супроти пам’яті. Показовим у цьому печальному сенсі є минулорічне засі­дання чорнобильського форуму у Відні за участю представників МАГАТЕ. Уже про це сказано, але я ще раз скажу. Коли з уст одного із їхніх експертів пролунало, що ми, мовляв, розбудували цілу індустрію на нещасті, наша делегація промовчала.

Другий висновок. Доки ми будемо ходити, як холопи, по цій ситій Європі? За православними приписами не дозволено про­клинати, позаяк Бог єдиний суддя всім у купі із згаданим циніком, але треба визнати свої гріхи. Тому я, шановні колеги, ще раз вас закликаю не ходити, піднявши комірець у кожушку, і не просити у  Європі, а вимагати від них, щоб вони зробили все, аби ми подолали це нещастя, бо воно вже відгукується й у них самих.

Кланяюся чорнобилянам, щоб вони жили щасливо і багато, а тим, хто пішов за вічну межу, вічна пам’ять.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Хуан Мануель Саурес Дель Торо, президент Міжнародної федерації Товариства Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. Підготуватися Юрію Андрєєву.

 

ХУАН МАНУЕЛЬ САУРЕС ДЕЛЬ ТОРО, президент Міжнародної федерації Товариства Червоного Хреста та Червоного Півмісяця. Пані та панове!

Від імені Міжнародної федерації Червоного Хреста та Черво­ного Півмісяця хочу вам подякувати за запрошення взяти участь у  засіданні Верховної Ради, а також у міжнародній конференції “20 років Чорнобильської катастрофи: погляд у майбутнє”.

20 років минули після Чорнобильської катастрофи, але ми повинні пам’ятати тих, хто все ще страждає в повсякденному житті від її наслідків. Після того як сталася Чорнобильська ката­строфа, Червоний Хрест узяв на себе ініціативу, надавав допо­могу постраждалим і жертвам через своїх волонтерів. У 1990 році Червоний Хрест за програмою допомоги Білорусі й Україні надав допомогу 3 млн людей. Це і мультивітаміни, психологічна під­тримка. 810 тис. осіб проведено скринінг. Зокрема, 1991 року в  Житомирі й Рівному проводився скринінг для населення, яке жило у відповідних регіонах. Було виявлено 1120 випадків раку щитовидної залози у 6 тис. мешканців.

Червоний Хрест і Великої Британії, і Голландії, і Іспанії допомагав подолати глобальні виклики завдяки співпраці з між­народними і національними організаціями. Ми, представники Міжнародної федерації, продовжуємо надавати допомогу. Крім допомоги в Чорнобилі, український Червоний Хрест відігравав надзвичайно важливу роль у встановленні пріоритетів Міжнарод­ної федерації на міжнародному рівні, а також у пріоритетах на національному рівні. Це боротьба з туберкульозом, ВІЛ/СНІДом, а також проблемами міграції.

Український Червоний Хрест відігравав надзвичайно важливу роль як надзвичайно активний член у Генеральній Асамблеї у  листопаді 2005 року. Червоний Хрест України є членом Комісії з питань здоров’я.

Як президент Міжнародної федерації Червоного Хреста хочу висловити мою щиру подяку парламенту України за загальну під­тримку Червоного Хреста України і допомогу йому. І прикладом цього слугують два закони, які були прийняті парламентом щодо українського Червоного Хреста.

Хочу скористатися цією можливістю, аби сказати, що над­звичайно задоволений тим, що мав змогу взяти участь у цих слуханнях у парламенті України і що я виступив на підтримку українського Червоного Хреста — гуманітарної організації, яка відіграє надзвичайно важливу роль і на міжнародному, і на націо­нальному рівнях.

Дякую вам за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Юрій Борисович Андрєєв, голова Всеукраїнського громад­ського об’єднання “Союз Чорнобиль України”. Підготуватися Соломатіну.

АНДРЄЄВ Ю.Б., голова Всеукраїнського громадського об’єднання “Союз Чорнобиль України”. Уважаемый Адам Ивано­вич! Уважаемые депутаты! Уважаемые приглашенные, дорогие чернобыльцы!

За прошедшие 20 лет, только по данным Министерства здравоохранения Украины, погибло и умерло более 550 тыс. чернобыльцев. Это без учета данных Министерства внутренних дел, Министерства обороны, атомной промышленности, которые имеют собственные медико-санитарные части.

В процессе подготовки к 20-й годовщине Чернобыльской катастрофы становится понятным для всех — и чернобыльцев, и правительства, — что необходим единый координирующий орган, который будет вырабатывать политику и контролировать использование средств, выделяемых на чернобыльские проб­лемы. Необходим или Минчернобыль, или Госкомитет по пробле­мам Чернобыльской катастрофы.

В прошлом году произошло знаковое событие — Кабинет Министров нашел общий язык с чернобыльскими общественными организациями, и впервые за 10 лет были существенно под­няты пенсии инвалидам Чернобыля. Лично после вмешательства Сташевского Станислава Телисфоровича была оплачена опера­ция за рубежом тяжело больному мальчику из города Киева (пересадка костного мозга).

Но хотел бы обратить внимание на три безнадежные проблемы, на которые не обращают внимания ни Верховная Рада, ни Кабинет Министров. Это прежде всего состояние черно­быльской медицины. В течение всего первого квартала по настоящий день не открыто финансирование медицинских про­грамм (хотя и средств выделяется меньше, чем на 1 процент от необходимого). Компенсационные выплаты, а это единая форма расчета государства с пострадавшим населением, до сих пор не повышаются, по сути, являются формальными — 2–4 грив­ни в месяц на пострадавшего человека. Остро стоит проблема жилья, безработица. Неподготовленная и беспечная остановка Чернобыльской атомной электростанции, которая породила новые проблемы, не решив ни одной из них.

И 16 марта Верховная Рада Украины почти конституцион­ным большинством — 289 голосов — приняла поправки к черно­быльскому закону, и с 1 января у чернобыльцев существенно увеличивались пенсии. Но, по предложению Пинзеника, этот проект заветирован. Прошу вас преодолеть вето Президента.

И последнее. 29 апреля “Союз Чернобыль Украины” прово­дит по Крещатику демонстрацию, чтобы привлечь внимание и народных депутатов, и общественности Украины к тому, чтобы чернобыльские проблемы решались компетентно и эффективно.

Спасибо. Здоровья!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Юрій Петрович Соломатін, фракція комуністів. За ним виступатиме Дмитро Гродзинський.

 

СОЛОМАТІН Ю.П., секретар Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, КПУ). Уважаемые коллеги!

Три года тому назад, 13 апреля 2003 года, в Верховной Раде Украины прошли парламентские слушания “Семнадцатая годовщина Чернобыльской катастрофы: опыт преодоления”. По  результатам этих слушаний было принято постановление, в котором содержалась рекомендация Кабинету Министров раз­работать всеобщую концепцию радиационной защиты населения Украины.

Годы идут, но ничего не меняется. У меня сложилось стойкое ощущение того, что мы продолжаем жить с головой, обращенной в прошлое. В чем тут дело?

Суть проблемы, на мой взгляд, состоит прежде всего в том, что в современной фундаментальной науке не все так просто с оценкой последствий Чернобыля. В радиобиологии существует серьезный кризис, идет жесткая, на грани фола, порой без правил борьба двух непримиримых научных направлений: с одной стороны, победившей и господствующей с 1990 года гипотезы о  вредном действии сколь угодно малых доз радиации и, с дру­гой — оппонирующей ей теории радиационного гармизиса, то есть позитивного действия малых доз радиации. Борьба на уни­чтожение — и это крайне тревожно. Более того, это становится проблемой номер один в разработке научно обоснованной стратегии как дальнейшего преодоления последствий Черно­быльской катастрофы и усовершенствования чернобыльского законодательства, так и разумного, эффективного использования атомной энергии в мирных целях вообще. Цена истины чрезвы­чайно высока. Хуже, когда заложником этого перманентного кри­зиса в науке стала практика радиационной защиты населения и  развития атомной энергетики не только в трех независимых государствах — Беларуси, Украине и России, наиболее постра­давших в результате аварии, но и во всем мире.

А вывод такой: при решении проблем радиационной защиты населения нельзя растягивать радиацию по отдельным, так сказать, квартирам, когда каждое ведомство занимается лишь своей частью радиации — природной, техногенно усиленной или  аварийной, а разработать и принять всеобщую концепцию радиационной защиты населения, которая определяла бы общий лимит дозы от всех источников радиоактивного излучения раз­личного происхождения, в том числе аварийного.

Это как раз и есть, по моему мнению, задача номер один для отечественной радиационной гигиены и радиационной защи­ты вообще, и не только отечественной, но и ученых всех трех братских государств — Беларуси, России и Украины, постра­давших вследствие Чернобыльской катастрофы. Это дело чести всей мировой науки. Это подтвердил и чернобыльский форум, и  международная практическая конференция, которая прошла вчера….

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дмитро Михайлович Гродзинський, голова Національної комісії з радіаційного захисту населення України. За ним виступатиме Шурма.

 

ГРОДЗИНСЬКИЙ Д.М., голова Національної комісії з радіа­ційного захисту населення України. Шановні народні депутати! Високоповажне зібрання!

20-річчя Чорнобильської катастрофи ми відмічаємо з повним розумінням того, що медико-біологічні наслідки катастрофи набу­вають подальших обертів.

Це насамперед видно з того, що останнім часом накопичені людською популяцією дози іонізуючої радіації розширюють і уріз­номанітнюють свої прояви. До раку щитовидної залози у дітей та й у дорослих приєднується утворення злоякісних пухлин іншої локалізації, зокрема, передує тут рак молочної залози і поступово визрівають раки іншої локалізації. Водночас збільшується відсоток неракових захворювань. Їх зростання особливо типовим є упро­довж останніх шести–семи років. Деякі форми захворювання тих або інших систем людського організму зросли за ці 10 років
у 6–14 разів. У ліквідаторів, які утворили родини, народжуються хворі діти, причому наступні породілля дають більш високий відсоток хворих дітей.

Зовсім не поновлюється кількість здорових дітей, яких на цих територіях почасти залишилося менше 10%.

Кажу про це не тому, щоб породити відчай або стан безнадії, а тому, що нам потрібно зробити кроки, аби припинити розвиток цих негативних тенденцій. І те, що останнім часом вста­новлено науковими дослідженнями, свідчить: ми вже володіємо механізмами, розуміння сутності яких дасть змогу серйозно протидіяти усьому цьому.

І хоча гострота цих проблем надзвичайно велика, що в нас робиться? Ліквідовані главки, які опікувалися цими питаннями, у Міністерстві з питань надзвичайних ситуацій, Міністерстві охоро­ни здоров’я. Треба повністю відновити цю систему.

Нарешті, слід зауважити, що зростання захворюваності супроводжується зменшенням тривалості життя. Чи ми можемо погоджуватися з тим, що українці, українська нація загалом не доживає принаймні 20 років до того віку, до якого вона могла б доживати? У зв’язку з цим, мені здається, гаслом нового парламенту повинна стати діяльність, спрямована на те, щоб відновити…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Ігор Михайлович Шурма, фракція Соціал-демо­кратичної партії України (об’єднаної). Підготуватися Володимиру Бебешку.

 

ШУРМА І.М., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, СДПУ(о)). Фракція Соціал-демократичної партії України (об’єднаної). Парла­ментські слухання завжди мали одну таку властивість, що, окрім народних депутатів, представників фракцій, завжди з цієї трибуни мали можливість виступити і надати свої, дійсно, цінні поради представники громадських організацій. Сьогодні можна багато говорити про доцільність побудови в майбутньому понад 20 атом­них енергоблоків. Можна говорити про побудову могильника для ядерних відходів.

Виходячи з результатів парламентських перегонів, вважаю, що сьогодні певною мірою буде некоректно, якщо ми висловлю­ватимемо побажання майбутнім парламентаріям і громадянському суспільству, що потрібно робити для того, аби унеможливити таку трагедію, яка сталася в Україні. Тому прошу весь час, який зали­шився в мене, передати додатково представникам громадських організацій для висловлення своєї думки.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ігоре Михайловичу.

Слово має Володимир Григорович Бебешко, генеральний директор Наукового центру радіаційної медицини. За ним висту­патиме Борис Прістер.

 

БЕБЕШКО В.Г., генеральний директор Наукового центру радіаційної медицини, Академія медичних наук України. Шановні народні депутати! Шановні чорнобильці!

Хочу, щоб ви прислухалися до слів Генерального секретаря ООН, які були зачитані на 60-й сесії Генеральної Асамблеї ООН 24 жовтня 2005 року: “Чернобыльский форум не выявил никаких серьезных отрицательных медицинских последствий для подверг­шегося воздействию радиации населения в целом, а также не обнаружил широкомасштабного загрязнения, которое продол­жало бы серьезно угрожать здоровью населения”.

Одні сказали, інші підписали. Причому одностайно, від трьох постраждалих держав. І таким чином нас уперто привчають до думки, що чорнобильських проблем уже немає. Тільки як це поєд­нати із екологічними, соціально-демографічними та медичними наслідками чорнобильської України?

Шановні депутати! Лише через п’ять років попередня Верховна Рада затвердила Національну програму мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи на період до 2010 року. Це  дає підстави сподіватися на краще майбутнє. Хоча зміни до чорнобильського законодавства продовжують чекати на затвер­дження з 2002 року. На жаль, так і не розв’язана жодна з чотирьох проблем, що були визнані найневідкладнішими на парламентських слуханнях у 2004 році, присвячених 18-й річниці Чорнобильської катастрофи.

Перша проблема — моніторингу і надання кваліфікованої медичної допомоги. На віденському чорнобильському форумі нам підказували відмовитися від диспансеризації, оздоровлення по­страждалих контингентів у тій формі, що ми проводимо щорічно. Наш 20-літній досвід свідчить про те, що тільки регулярне диспансерне спостереження і періодичне лікування та вторинна профілактика захворювань є найефективнішим шляхом збере­ження здоров’я, працездатності постраждалих осіб.

Друга проблема — дозиметричної паспортизації населених пунктів. Для урядовців і медиків результати цієї роботи — єдине джерело інформації для прийняття рішень з центральних питань чорнобильського сьогодення, до якнайскорішого відновлення робіт з дозиметричної паспортизації, до якої спонукає поява так званих аномально високих рівнів внутрішнього опромінення насе­лення внаслідок не вжитих ефективних запобіжних заходів.

Третя проблема — державного реєстру — потребує макси­мальної фінансової підтримки.

І, нарешті, четверта проблема — медичного та фізичного забезпечення робіт при перетворенні об’єкта “Укриття” на еколо­гічно безпечну систему.

Я, як і мої колеги науковці, лікарі, плекаємо надію, що всі гілки нової державної виконавчої влади, наш народний Президент Віктор Андрійович Ющенко зроблять усе ….

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Борис Самуїлович Прістер, академік Української академії аграрних наук. За ним виступатиме Ангеліна Нягу.

 

ПРІСТЕР Б.С., академік Української академії аграрних наук. Уважаемые депутаты!

Одно из тяжелейших наследий Чернобыля — загрязнение сельскохозяйственных угодий, и авария признана сельско­хозяйственной. Более 2 тыс. населенных пунктов попали под за­грязнение. Наши сельские труженики умудрялись поставлять в  город чистую продукцию, выращенную на пашне, а сами и своих детей подвергали удару вследствие того, что в основном использовали и используют для производства молока природные луга, которые требуют улучшения, мелиорации и так далее.

С первых же дней ученые дали целый ряд рекомендаций, производственники смогли их выполнить. В первые годы после катастрофы лично вице-премьеры, министры, присутствующий здесь Александр Николаевич Ткаченко занимались этим вопро­сом, и мы достигли очень многого. Однако после 1994 года фи­нансирование программ сельского хозяйства практически прекра­тилось, распадается научная школа, контрмеры проводятся в низких объемах.

Стыдно нам должно быть, что сегодня, 20 лет после ката­строфы, имеем в 15-ти населенных пунктах молоко загрязнением до 900 бекерель на литр (девять норм). Доза в них составляет 4–6 миллизиверт. В 45-ти населенных пунктах — молоко на уров­не 200–400, 500 бекерель на литр. И еще в 200 населенных пунктах — превышение государственного норматива.

Вы можете спросить: а, вообще, стоит ли так серьезно к  этому относиться? Я вам назову такие цифры. Предел дозы облучения профессионалов-атомщиков в нашей стране — 20 мил­лизиверт, а дети получают 6 миллизиверт. А атомщики получают реально меньше 6 миллизиверт, там каждое превышение дозы облучения расследуется специальными органами. Поэтому мы не имеем права продолжать так относиться к этим вопросам.

Беларусь 20% средств, выделяемых на чернобыльскую программу, направляет на сельское хозяйство. Мы направляем из  3,5 млрд гривен 12,7 млрд, или 3%, на все экологические проблемы. Программу развития сельского хозяйства, которую представили по инициативе двух академий — национальной и  аграрной (оба их президента в 2002 году написали письмо), вы в двух чтениях приняли.

Президент Украины, выступая позавчера на конференции, сказал, что главным направлением является экономическое развитие, но наложил вето на эту программу.

Уважаемые депутаты! Поддержите население Полесья, оно этого заслуживает, и преодолейте вето Президента.

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Ангеліна Іванівна Нягу, президент Міжнародної асоціації “Лікарі Чорнобиля”. За нею виступатиме Володимир Банада.

 

НЯГУ А.І., президент Міжнародної асоціації “Лікарі Чорнобиля”. Спасибо. Уважаемые чернобыльцы!

Сегодня все человечество склоняет голову перед вашим подвигом и перед вашими страданиями. Что мы знаем, что мы успели узнать за 20 лет после самой тяжелой катастрофы 20 века? Мы узнали очень многое, но могли узнать значительно больше. Мы сегодня знаем, что пострадало более 9 млн человек. Что с этими людьми сегодня происходит? Общей картины мы не  знаем, а знаем частности. То многое, что мы узнали, стало достоянием всего человечества.

Конечно, апологеты прошлого есть и в МАГАТЭ, и в нашем окружении, вы сегодня слушали. Но, это не означает, что мы остались один на один, мы не одни. В течение всех этих апрель­ских дней проходили великие международные форумы, которые свидетельствуют о том, что мы не одни, что люди понимают, какую мы трагедию пережили и продолжаем переживать.

Сегодня все знают, что Чернобыль — это не только боль прошлого. Чернобыль — это тяжелейшее настоящее и, к сожале­нию, это настоящее обращено в будущее. Мы сегодня знаем многое, но должны знать, что же нам делать. Мы должны пере­строиться, потому что не можем жить с мыслью о том, что все это является экстренной ситуацией. Мы должны изменить свою поли­тику и должны знать, что это навсегда. И поэтому мы должны выбирать приоритеты и именно их финансировать. Мы должны поднять на высокий уровень наши гуманистические подходы к решению вопросов пострадавших чернобыльцев.

Вчера проходил величайший форум, который был организо­ван очень известными международными гуманитарными органи­зациями. В нем приняли участие величайшие люди, которые называли эти приоритеты. И приоритетом являются дети Черно­быля, о которых мы должны заботиться, которые являются нашим будущим. И забота эта должна исходить не только из медицин­ских источников. Это наше будущее гуманитарное, это наша этика, наша будущая мораль. Поэтому мы должны сосредото­читься на этой проблеме.

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Володимир В’ячеславович Банада, заступник голови Волинської обласної ради. За ним виступатиме Анатолій Яцик.

 

БАНАДА В.В., заступник голови Волинської обласної ради. Христос Воскрес! Шановний пане головуючий! Шановні урядовці, народні депутати і учасники парламентських слухань!

Волинь є однією з найбільш постраждалих від Чорнобиль­ської катастрофи областей України. У результаті аварії на Чорно­бильській АЕС підвищеного радіоактивного забруднення зазнали три райони нашого краю, постраждали 155 тис. людей, серед них  — 47,5 тис. дітей, 80% яких, за результатами минулорічної диспансеризації, визнані хворими.

З урахуванням регламенту обмежусь лише пропозиціями обласної влади Волині щодо забезпечення виконання законо­давчих актів України стосовно мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи. Пропонуємо: передбачити фінансування з держав­ного бюджету на звершення будівництва об’єктів соціально-культурного призначення; збільшити вдвічі фінансування на радіа­ційний захист населення, забезпечення житлом, відпуск ліків за  безплатними рецептами лікарів, оздоровлення постраждалих осіб.

З метою уточнення радіаційної обстановки для Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи передбачити протягом 2006–2007 років проведення повного обстеження радіо­активно забруднених територій, вирішити питання комплектації лабораторій, що здійснюють радіологічний контроль, новітніми радіологічними приладами та пересувними радіологічними лабораторіями.

Внести зміни до чинних законодавчих актів щодо безоплат­ного відпуску ліків постраждалим внаслідок Чорнобильської ката­строфи під час їх стаціонарного лікування.

У 2006 році забезпечити своєчасне та повне фінансування видатків на соціально-економічний розвиток населених пунктів Волині (Прилісне та інші) відповідно до Закону України про віднесення деяких населених пунктів Волинської та Рівненської областей до зони гарантованого добровільного відселення.

Вирішити питання забезпечення інвалідів, інвалідність яких пов’язана з наслідками Чорнобильської катастрофи, передусім ліквідаторів аварії на ЧАЕС, і які перебувають на черзі, спеціаль­ним автомобільним транспортом.

Прийняти зміни до Закону України по закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, створити державну мережу санаторно-курортних закладів для оздоровлення постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, використати санаторно-курортні заклади Міністерства оборони та інше.

Оприлюднити справжні дані про наслідки Чорнобильської катастрофи та провести інвентаризацію постчорнобильських проблем з визна­ченням шляхів їх розв’язання.

Домагатися участі в подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи країн колишнього СРСР, передусім Росії, як колишніх учасників прийняття рішення…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Шановні колеги, особливо ті, хто вперше виходить на нашу трибуну. Нагадую, що за 30 секунд до  завершення вашого виступу лунає сигнал, через 30 секунд у  вас вимикається мікрофон і те, що ви говорите, практично вже ніхто не чує, крім вас.

Анатолій Васильович Яцик, директор Науково-дослідного інституту водогосподарсько-екологічних проблем, член-кореспон­дент Української академії аграрних наук. За ним виступатиме Іван Кірімов.

 

ЯЦИК А.В., член-кореспондент Української академії аграрних наук, директор Науково-дослідного інституту водогосподарсько-екологічних проблем. Шановний головуючий! Шановні народні депутати, присутні!

Сьогодні Україна, а разом з нею все свідоме світове співтовариство переживає скорботну дату чорнобильської траге­дії. Ми маємо все робити для того, щоб мінімізувати вплив наслідків катастрофи на наш генофонд. Для цього в нас поки що є потужний науковий потенціал, спроможний це забезпечити.

Наслідки Чорнобиля були б значно меншими, якби тоді при­слухалися до порад науковців і перевели Київ та міста Подніпро­в’я на резервне водопостачання, а із так званої 30-кілометрової зони відчуження вивели всіх людей, не причетних до експлуатації енергоблоків і робіт на четвертому енергоблоці. На жаль, на тлі чорнобильських проблем з часом на другий план були відсунені роботи з водогосподарської радіології, а вони мають відношення до кожного з нас щоденно. За певних обставин це прямий шлях надходження радіонуклідів до людського організму.

Інститут у 1986–1991 роках виконував роботи, пов’язані з локалізацією радіоактивного забруднення в 30-кілометровій зоні й недопущенням надходження радіоактивних елементів у водні об’єкти, які є джерелом питного водопостачання для 35 млн наших громадян, або 70% відсотків населення України, вирішен­ням проблем резервного водопостачання, і передусім питного, на випадок виникнення нештатних ситуацій на атомних електро­станціях. Ці роботи є актуальними й сьогодні. Тим більше, в дер­жаві намітились тенденції до значного розширення атомної енергетики.

Особливу увагу потрібно приділити підземним водам — цьому стратегічному ресурсу держави, їх охороні, використанню та відтворенню. А тут у нас не все гаразд. Потрібно відновити і  значно розширити на якісно новій основі полігони штучного поповнення підземних вод, у чорнобильській зоні захистити, нарешті, в повному обсязі всі забруднені території в басейні Прип’яті від затоплення і змиву радіонуклідів у водні об’єкти.

Потрібно зробити все, щоб не допустити промивного режи­му в Київському водосховищі, бо там акумульовано 90 млн кубо­метрів радіоактивного мулу. Це, уявіть собі, понад 300 тис. заліз­ничних вагонів.

Нам потрібно врахувати будівництво сьомої ГЕС на Дніпрі на білоруській стороні, яке вже розпочинається.

На Дніпровському каскаді 36 років не було високих паводків. Змінилася водогосподарська й екологічна ситуація по всьому Подніпров’ю й у межах Києва. Слід невідкладно зробити детальну теодолітну зйомку ділянки верхів’я Канівського водосховища, його забудованої заплави. Не потрібно чекати нової біди. Проблеми Дніпровського каскаду в контексті Чорнобильської катастрофи, на  наш погляд, добре виписані у брошурі “До питання щодо Київського водосховища”.

Давайте всі разом відійдемо від мічурінських підходів пере­творення природи, і вона нам відповість взаємністю.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Іван Захарович Кірімов голова Іванківської райдержадміністрації, наш недавній колега. Будь ласка. За ним виступатиме Дмитро Ляпін.

 

КІРІМОВ І.З., голова Іванківської районної державної адміні­страції, Київська область. Шановний Адаме Івановичу! Шановні депутати! Глибоко шановні гості та журналісти!

Сьогодні в нас визначний день, сьогодні в нас траурний день, сьогодні день поминок, тому що тисячі чорнобильців уже ніколи не будуть разом з нами, вони померли.

Шановні друзі! Мені іноді видається, що якби не було Чорнобильської катастрофи 20 років тому, то її, напевне, хтось придумав би тепер, тому що вона багатьом вигідна. З одного боку, багато хто завдяки Чорнобильській атомній електростанції відмиває гроші, з іншого — дуже багато людей страждає.

Візьмемо для прикладу лише ті райони, які знаходяться поблизу Чорнобильської атомної електростанції, на самісінькій її призьбі, — це Поліський, Іванківський, Вишгородський, Бородян­ський, Макарівський райони. Річ у тому, що до цього часу в 30-кілометровій зоні ще проживає 186 осіб. Вони мешкають у селах Купувате, Оташів, Опачичі, Паришів, Ладижичі, Теремці, Рудня Іллінецька і Іллінці.

На превеликий жаль, до цього часу держава не спроможна виділити гроші, аби 66 сімей, які бажають відселитися з зони, могли це зробити тепер.

В Іванківському районі — 81 село. З них 22 — це села гарантованого добровільного відселення, решта 59 — села, які належать до зони посиленого радіологічного контролю.

На превеликий жаль, всі ці села занепадають. Адже до цього часу в районі не здійснена газифікація, навіть у селах, які від­несені до зони гарантованого добровільного відселення.

Потребує негайного поліпшення медичне обслуговування. Достатньо зазначити, що в районі нині є близько 4 тис. дітей-шко­лярів. З них 88% — хворі. До катастрофи таких було лише 3 — 4%.

Потрібно зазначити, що для того, аби діти у цих районах, які знаходяться на самісінький призьбі Чорнобильської атомної елек­тростанції, мають оздоровлюватись на рік щонайменше двічі. На превеликий жаль, це не робиться. У 2004 році було оздоров­лено 50% дітей, у 2005 році — 70%. Цього року плануємо оздо­ровити 100%. Але це дуже проблематично, тому що, як правило, наших дітей планують оздоровлювати в Київський області, де високий радіаційний фон.

Шановні колеги! Чорнобильських проблем дуже багато, але,  на мою думку, програма-мінімум з ліквідації Чорнобильської катастрофи не виконана, і вона не виконується, незважаючи на те, що минуло вже 20 років. І я хотів би, щоби всі питання, які сто­суються ліквідації наслідків цієї катастрофи, виконувалися не перед ювілеєм, не перед 26 квітня, а систематично з року в рік.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Дмитро Володимирович Ляпін, голова правління Міжнародного фонду “Україна 3000”. За ним виступатиме Анатолій Грязєв.

ЛЯПІН Д.В., голова правління Міжнародного фонду ”Україна 3000”. Шановний пане головуючий! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань!

Учора, 25 квітня, у Києві в рамках міжнародної конференції “20 років Чорнобильської катастрофи: погляд у майбутнє” було проведено міжнародний гуманітарний форум “Відродження, оновлення і розвиток людини”. Його організаторами виступила низка неурядових організацій, серед яких — Міжнародний фонд “Україна 3000”, Міжнародний благодійний фонд “Допомога дітям Чорнобиля”, міжнародна організація “Жіноча громада” та ряд інших.

Форум розглядав Чорнобильську катастрофу 1986 року як лише одну, хоча і найбільш масштабну, техногенну катастрофу. Метою форуму з цього погляду були ініціювання широкого та професійного діалогу з питань сталого розвитку людини, аналіз гуманітарних аспектів катастроф.

Резолюція гуманітарного форуму “Відродження, оновлення і  розвиток людини” отримала назву “Маніфест відповідальності”. Ця резолюція нині доопрацьовується і буде надана у всі органи державної влади та поширена серед усіх зацікавлених.

І тому сьогодні, користуючись нагодою виступити на парла­ментських слуханнях, дозвольте мені від імені організаторів фору­му ознайомити вас з головними висновками цього документа. Учасники форуму констатували, що відсутність своєчасної та правдивої інформації в екстремальних ситуаціях призводить до погіршення наслідків, різкого збільшення людських страждань. Тому перший висновок гуманітарного форуму: органи державного управління та професійні групи мають максимально прагнути до  правди і говорити правду. Учасники форуму відзначили, що високий ризик порушеного балансу між швидким технічним про­гресом та відповідальністю, вмінням людства управляти склад­ними процесами збільшує негативні чинники для майбутнього.

Тому другий висновок гуманітарного форуму: в основні стратегічних рішень має лежати принцип сталого розвитку, принцип урахування інтересів прийдешніх поколінь.

На форумі окремо наполягалося на тому, що масштабні катастрофи техногенного характеру неможливо подолати зусил­лями лише тих країн, що постраждали.

Тому третій висновок форуму — необхідність об’єднання зусиль у міжнародному масштабі щодо пошуку та реалізації узгоджених ефективних рішень.

Учасники форуму вирішили звернутися до міжнародної спільноти з нагальною пропозицією, основна ідея якої така: учас­ники зазначили, що результати форуму 2005 року у Відні не можна вважати остаточними і треба продовжити наукові дослід­ження. І необхідне широке впровадження комплексних заходів запобігання захворюваності, в тому числі йодизації.

Дякую вам за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Анатолій Дмитрович Грязєв, народний депутат, фракція Соціалістичної партії України. За ним — Василь Надрага.

 

ГРЯЗЄВ А.Д., член Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (багатомандатний загально­державний виборчий округ, СПУ). Уважаемые коллеги! Уважаемый Адам Иванович!

Сегодня, спустя 20 лет после катастрофы на Чернобыльской атомной электростанции, я от имени фракции социалистов хочу выразить слова глубокой признательности и поклониться всем тем, кто своим самоотверженным трудом, своим здоровьем, а иногда и ценой жизни защитил нас от неслыханной по своим трагическим последствиям беды.

Общепризнанно, что последствия этой катастрофы не имеют подобного прецедента в истории человечества, а потому для нас не все ясно при принятии необходимых мер. И сейчас еще идут исследования и осмысление случившегося. К сожале­нию, иногда при этом присутствует и политическая конъюнктура, что, на мой взгляд, недопустимо.

Если мы хотим иметь безошибочный план действий по дальнейшей ликвидации последствий катастрофы, оценка после­аварийного периода должна быть предельно объективной, непредвзятой, а главное, системной. Других подходов не должно быть, ибо за 20 лет проблем не стало меньше, а значит, что-то мы делаем не так.

Из массы проблем Чернобыля заострю внимание только на  нескольких. Первое — это дальнейшая судьба радиоактивно загрязненных территорий. На сегодня она незавидна. Только на карте Киевской области исчезли Чернобыльский и практически Полесский районы. На грани исчезновения Иванковский и другие прилегающие к территории аварии районы. Здесь смертность превышает в несколько раз средний показатель по Украине.

Проблемы есть. И долг власти — сделать все для реабили­тации этих территорий, чтобы дать перспективу в жизни людям этих регионов, ведь это их дальнейшая судьба.

Второе. Это дальнейшее состояние территории самой атомной станции. Она по-прежнему однозначно не определена. До сих пор продолжаются рассуждения о том, строить ли новое “Укрытие” или нет. Договариваются уже до того, чтобы на терри­тории станции построить ядерный могильник. Более циничного нельзя ничего придумать. А вопрос же принципиальный, требую­щий внимания высших руководителей государства.

Учитывая важность данной проблемы, следует обратиться к  Президенту Украины, чтобы он взял под свой личный контроль ее разрешение. Другого подхода не должно быть.

И последнее. Это дальнейшая судьба ликвидаторов аварии. На наш взгляд, люди, которые защитили общество, не должны испытывать житейских проблем. К сожалению, они есть и сегодня приводились: и по оздоровлению, и по пенсиям, и по задолжен­ности выплат, и по жилью, и так далее. Если мы цивилизованные люди, если мы цивилизованное общество…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Василь Іванович Надрага. Не бачу. Ольга Семенівна Кобець. Прошу. Підготуватися Сергію Жижку.

 

КОБЕЦЬ О.С., член Комітету Верховної Ради України з  питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Виборчий блок Юлії Тимошенко”). Вельмишановні народні депутати! Вельмишановні пані та панове!

26 квітня 1986 року, яке є днем найбільшої світової трагедії, для нас українців стало ще й днем усвідомлення того, що ми живемо у країні, що є втіленням вселенської брехні. Усвідомлення цього для всіх мислячих людей стало ще однією психологічною катастрофою, адже, скажімо, моє покоління виховувалося на ідеа­лах комуністичної ідеології, яка твердила, що для Комуністичної партії, яка на той час була втіленням державної влади, немає святішого завдання, ніж дбати про щастя трудового народу. Але що ми побачили насправді?

Ми побачили велику брехню, яка заполонила все: державні коридори влади, інформаційний простір, медичні установи, військові відомства. Ми бачили, що компартійні діячі, не повідом­ляючи про масштаби катастрофи, в один день евакуювали свої родини в безпечні місця. Ми бачили, як сміялася прилюдно наша влада над тими іноземцями, які терміново виїздили з України
і по прибутті у власні держави проходили процес радіаційної дезінфекції. Ми бачили, як, вивізши своїх дітей, влада вивела на Хрещатик 1 травня тисячі чужих дітей.

Який висновок з цього ми маємо: головне — велика брехня не скінчилася, є сили, які все ще зацікавлені в тому, щоб облуда і  брехня тривали далі. І вже київський міський голова Омельченко підписує наказ про присвоєння Валентині Шевченко звання почесної громадянки Києва, після того як одна високопоставлена замовна журналістка виготовила сумнівний, але сентиментальний телефільм про те, як, бачите, страждала під час катастрофи від комуністів пані Шевченко.

Велика брехня не викоренена. Вона глибоко пройняла всі  пори суспільства, в якому все ще можливе маніпулювання найсвятішими поняттями. Скажімо, Луганська і Харківська обласні ради, облудно використовуючи Хартію мов меншин або регіональ­них мов, встановлюють державний статус російської мови. За цим, природно, з розрахунку російських політиків, маєте федералізацію України, а потім відламування наших територій для відновлення нової Російської імперії, тієї імперії, яка є правонаступницею СРСР і несе повну відповідальність за Чорнобильську катастрофу.

Прошу внести до резолюції парламентських слухань вимогу: звернутися до Росії як правонаступниці СРСР з вимогою відшко­дування збитків, завданих Україні під час голодоморів 1921-го, 1932–1933-го, 1947-го років та за Чорнобильської катастрофи 26 квітня 1986 року.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Сергій Жижко. Будь ласка. Підготуватися Порохняк-Гановській Людмилі Андріївні.

 

ЖИЖКО С.А., член Комітету Верховної Ради України з   питань національної безпеки і оборони (багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, “Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”). Шановні учасники парламентських слухань! Шановні радіослухачі і телеглядачі!

Чорнобиль є великою бідою для України. І він зали­шатиметься нею впродовж життя ще багатьох поколінь. І тому нам належить навчитися жити і господарювати з урахуванням наяв­ності цієї біди.

Якщо вести мову про господарювання, то воно вимагає відповідної організації. Формально в нас існують мільйони людей, які мають статус постраждалих від Чорнобильської катастрофи. Насамперед це люди, які є безпосередніми жертвами Чорнобиля, люди, які страждають від хвороб, набутих внаслідок катастрофи. Саме на цих людей має поширюватися повною мірою піклування держави. Але поруч із цими жертвами певними пільгами кори­стуються тисячі інших людей, тих, хто не проживав на території відселення, не брав безпосередньої участі в ліквідації аварії, не мав захворювань, пов’язаних з отриманою дозою опромінення, а чи то в силу службового становища відвідував зону, чи то взагалі отримав фіктивну довідку про свою, начебто, участь у ліквідації аварії.

На жаль, належного порядку в цьому питанні немає і досі, хоча воно порушувалося неодноразово. Адже, насправді, все населення України є жертвою Чорнобиля. Бо на ліквідацію його наслідків залучено десятки мільярдів державних коштів, які за інших обставин були б залучені на розвиток освіти, охорони здоров’я, модернізацію комунальної сфери, інше.

Тому напрями використання цих коштів стосуються всіх українців. У пресі час від часу з’являються свідчення про нецільове, неефективне, чи, навіть, незаконне їх використання. На жаль, належної прозорості в цьому питанні немає. Тому було б доцільним доручити Рахунковій палаті щорічно готувати звіт щодо використання коштів, призначених на чорнобильські програми і оприлюднювати ці звіти в засобах масової інформації.

Непрямим свідченням спроб використовувати чорнобиль­ську трагедію в інтересах приватних бізнес-структур є ухвалення Верховною Радою України у грудні 2005 року закону №6268, яким було передбачено звільнення від ПДВ та ввізного мита товарів, що використовуються для розвитку виробництва та створення нових робочих місць у Славутичі, додаткового фінансування цього міста з держбюджету та припинення ним платежів до держбю­джету на період до 1 січня 2010 року.

По суті, йшлося про створення такої собі вільної економічної зони, через яку приватний бізнес міг отримати можливість уни­кати оподаткування. “Наша Україна” не підтримала цього закону, а Президент згодом наклав на нього вето. Але факт його появи, широка підтримка депутатським корпусом свідчить про інтерес бізнес-структур до цієї зони.

Водночас хотілося б наголосити, що життя в районах, постраждалих від Чорнобильської катастрофи, не повинно припи­нятися. Вселяє надію прихід інвесторів у сферу переробки дере­вини, вирощування ріпаку, здатних перетворити прилеглі до Чорнобиля території з дотаційних на бюджетоутворюючі. Це дає підстави для впевненості, що найтяжчі часи для регіону вже позаду.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Порохняк-Гановська Людмила Андріївна, міжнародна організація „Жіноча громада”. За нею виступатиме Валентина Колеснікова.

 

ПОРОХНЯК-ГАНОВСЬКА Л.А., представниця міжнародної організації “Жіноча громада”. Шановні чорнобильці! Шановна громадо!

20 років післяаварійного періоду засвідчили, що незлаго­дженість дій та непрофесіоналізм на різних рівнях, які стали причиною найбільшої у світі техногенної катастрофи, продов­жуються до нашого часу. Ми схиляємо голови перед пам’яттю загиблих, героїзмом тих, хто ціною власного здоров’я заслонив світ від атомного лиха.

Але на сьогодні кожна державна структура, орган місцевого самоврядування наслідки катастрофи витлумачують по-своєму. Різні наукові заклади подають абсолютно різну інформацію як стосовно екології, так і стосовно здоров’я постраждалих на ЧАЕС. Наше тлумачення часто не збігається з висновками міжнародних інституцій.

Я звертаюся до Верховної Ради України від міжнародної організації “Жіноча громада”, жіночих організацій України по­класти край такому становищу. Просимо доручити Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи координацію діяльності в  Україні, Білорусі, Росії, інших країнах світу стосовно ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та вивчення ризиків, які несе 30-кіло­метрова зона.

Просимо покласти на комітет відповідальність за те, щоб більше ми не переживали пекучого сорому за невідповідність нашої цифри — 2 646 106 осіб, які постраждали від катастрофи, та 50 смертей — і 4 тис. можливих втрат, які декларують МАГАТЕ, ООН та ВООЗ...

Просимо забезпечити правдиві, достовірні дані й довести ці дані усьому світу.

Дякую за увагу.

 

Слухання веде Голова Верховної Ради України ЛИТВИН В.М.

 

ГОЛОВА. До виступу запрошується Валентина Прокопівна Колеснікова, голова дитячого фонду ВГО “Союз Чорнобиль України”. Підготуватися Наталі Преображенській.

 

КОЛЕСНІКОВА В.П., голова дитячого фонду ВГО “Союз Чорнобиль України”. Шановні народні депутати!

У мене до вас велике прохання. Якщо у вас є хоч краплина поваги до питання, яке ви сьогодні розглядаєте, то я вас прошу повернутися обличчям до чорнобилянки. Не спиною, а обличчям і послухати одну хвилину, що я скажу.

 

ГОЛОВА. Шановні колеги, я вас прошу прислухатися до пропозиції. Будьмо ввічливими.

 

КОЛЕСНІКОВА В.П. Ви знаєте, що минуло 20 років, як ми перенесли цю страшну трагедію. Але, на жаль, переносимо її і далі. І головне, що її переносять наші діти та внуки.

Шановна громадо! Коли у вас хворіє дитина, ви біжите до нас, у громадські організації, і просите, благаєте відправити її у Німеччину, Францію чи Америку. А чому ж не зробимо так, щоб ми лікували своїх дітей тут, в Україні? Чому ми їх не діагностуємо тут, не веземо сюди обладнання, ліки? Мені соромно говорити через 20 років, які в нас є тяжко хворі діти. Але в нас немає дер­жавної програми “Діти Чорнобиля", яка є в Білорусі, в недемо­кратичній Білорусі.

Я сьогодні закликаю під егідою першої леді держави Катерини Ющенко створити таку програму і виконувати її, тому що діти — це наше майбутнє. Це перше.

Друге, що хотіла б сказати. Якби люди, які сидять у цій залі, подивилися фільм, який демонструвався на міжнародній конфе­ренції, побачили, які каліцтва мають діти від радіації (і це не просто фільм, це констатація фактів вченими, медиками різних країн світу), то, можливо, задумалися б, що треба зробити для майбутнього дітей Чорнобиля.

І сьогодні в залі у нас присутні люди, благодійники з різних країн світу, благодійники-чорнобильці, які допомагають собі. Серед нас і Надія та Зенон Матківські, які 13 років допомагали лікарням обладнанням, медикаментами і так далі. І їм ніхто не подякував сьогодні. Я їм дякую.

І ще хочу вас попросити про те, щоби ви звернули увагу на  таке. У тій же Білорусі на пересадку кісткового мозку кошти надає держава, а це 160 тис. євро на кожну операцію. У нас батьки самі продають квартири, машини, якщо вони їх мають, живуть у друзів, приятелів, сусідів, на вулиці і лікують своїх дітей.

Я вважаю, ганьба нашій державі, коли ми так ставимося до свого майбутнього. Бажаю, щоби всі ваші діти і онуки були здорові й ви не знали, що таке Чорнобиль у вашому житті. Тому  звертаюся до вас: будь ласка, будьте уважні, будьте серйозні в прийнятті рішень, які стосуються Чорнобиля.

 

ГОЛОВА. До виступу запрошується Наталя Юхимівна Преображенська, голова правління Фонду спасіння дітей від Чорнобильської катастрофи. Підготуватися Ісаєву.

 

ПРЕОБРАЖЕНСЬКА Н.Ю., голова правління Фонду спасіння дітей від Чорнобильської катастрофи. Шановні добродії!

Керуючись указом Президента України Віктора Андрійовича Ющенка про забезпечення участі громадськості у формуванні та  реалізації державної політики, де говориться про те, щоб підтримати ініціативу громадськості щодо створення системи постійного діалогу, звертаюсь до Президента України, новообра­них депутатів, панів Єханурова, Мороза, товариша Симоненка, до пані Тимошенко й пана Януковича з тим, щоб вони прийняли в перший же місяць делегацію громадських організацій для про­довження серйозного діалогу.

Ви змінюєтесь за чотири роки, а ми працюємо вже 20 років і  не знаємо, з ким далі будемо працювати. І нам потрібен діалог не на три хвилини, а на добру годину.

Прошу пана Президента будувати одночасно з “Мистецьким арсеналом” лікарню “Охматдит” на її території, бо те, що роблять лікарі “Охматдиту”, викликає тільки велику повагу, за що їм по­трібно вклонитися, а не виганяти з місця, яке є у цієї спеціа­лізованої лікарні.

Під час цього діалогу ми скажемо: давайте заборонимо цей, як сказав наш славетний Борис Олійник, “парад смерті”, бо він може продовжуватись. Уже 500 тис. людей різних категорій пішло із життя. І прошу звернути увагу на наш курорт “Східниця”. Вже є постанова Кабінету Міністрів, щоб зробити його дитячим ку­рортом. Це не на березі моря, не додаткове опромінення,
а в Карпатах.

Ще хочу сказати про радіоактивні відходи. 10 млн тонн їх лежить у чорнобильській зоні. Що, ми будемо ще будувати, а  потім чисту електроенергію гнати за кордон і залишати нам смітник і гнати туди наших молодих людей? Ми не можемо цього допустити.

І насамкінець головне. “Герої” в перший рік набагато занизили дози радіації. Тому ми наполягаємо, щоб Кабінет Міністрів переглянув свою постанову. Треба передивитися ці дози, вони мають були справжні. І тоді ми матимемо більш-менш справжню картину про Чорнобиль.

Я вклоняюсь усім чорнобильцям. Хочу також подякувати депутатам, яких я знаю з 1991 року, вони дійсно допомагають хворим дітям. І, депутати, які прийдуть до Верховної Ради, пра­цюйте не так, як сьогодні, при пустому залі.

Бажаю усім здоров’я!

 

ГОЛОВА. Дякую.

До виступу запрошується Микола Ісаєв, голова Всеукраїнської чорнобильської народної партії.

 

ІСАЄВ М.В., голова Всеукраїнської чорнобильської народної партії. Хотел бы подчеркнуть, что наша страна самостоятельно не в силах преодолеть последствия этой катастрофы. Вы знаете, что наша страна тратит от 2 до 7% бюджетных средств на преодоление этой катастрофы. Но у нас нет достаточно ни науч­ных кадров, ни материальных, ни финансовых ресурсов. Поэтому я хочу обратить внимание на то, что нужно обязательно при­влекать международное сообщество для решения этой проблемы. Например, есть Международный чернобыльский фонд, и Респуб­лика Беларусь привлекает его средства, в частности в прошлом году — до 500 млн долларов. А наша страна не привлекает. Такие  программы должно готовить отраслевое министерство. Наше министерство не готовит такие программы. Поэтому пред­лагаю записать в рекомендациях парламентских слушаний, что обязательно должны привлекаться средства, наука и ученые других стран.

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВА. Дякую вам також, сідайте, будь ласка.

Шановні колеги, всі хто виявив бажання, отримали можли­вість виступити. Запрошую до заключного слова Геннадія Руденка.

 

РУДЕНКО Г.Б. Шановні колеги! Шановні представники громадських організацій, запрошені!

Мабуть, це була не найкраща ідея — об’єднати два заходи в  одному — закриття сесії та проведення такого серйозного заходу, як парламентські слухання щодо подолання проблем Чорнобильської катастрофи.

Ми говорили переважно про трагічний бік проблеми. Тому наприкінці хотів би сказати щось веселіше… Це ж весело, так, що на двох таких серйозних заходах громадськість побачила: на них з-поміж українських депутатів присутня фактично третина.

Потім, не знаю весело чи, можливо, не весело, зустрічаємо дані, які надходять нам від МАГАТЕ чи інших організацій. Ми самі зневажаємо проблему, а потім вимагаємо від когось за кордоном, щоб до неї ставилися серйозніше. То, можливо, проблема в нас самих? Можливо, проблема в нашому марнотратстві? З одного боку, ми кажемо, що ще не подолали бідність, що в нас є соціальні проблеми, з іншого — ми інколи просто закриваємо очі на те, що потрібно йти на радикальні, можливо, непопулярні речі задля концентрації коштів, реалізації цільових програм. Тому що вже сьогодні громадськість каже: шановні, одумайтесь, давайте виходити на програму пріоритетності фінансування. Маю надію, що майбутній парламент — п’ятого скликання — на відміну від нас (а в цьому є й наша вина, і урядовців) прийме все ж таки інше, мужнє рішення, об’єднається, повторюю, не за кольорами,
а за ідеологією і зрозуміє, що Чорнобиль — це, власне, українська проблема, і досить за нас за кордоном щось вирішувати й обґрунтовувати якимись непевними статистичними даними.

Усім, хто не мав змоги виступити, ми пропонуємо подати свої матеріали в секретаріат комітету й обіцяємо включити їх положення в рекомендації наших парламентських слухань. А вже майбутнім парламентаріям буде змога на основі напрацьованих матеріалів ухвалити рекомендації щодо подальших рішень для подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВА. Дякую. Шановні народні депутати! Шановні учас­ники парламентських слухань! Шановні чорнобильці!

Сьогодні з найвищої парламентської трибуни була можли­вість висловити офіційну оцінку щодо процесів, які відбуваються в  Україні протягом 20 років після Чорнобильської катастрофи, надати бачення цих процесів профільним комітетом Верховної Ради України. А також відчути всім нам ті проблеми, які сьогодні “печуть” українському суспільству з погляду і з позиції громад­ських організацій, з позиції людей, які брали безпосередню участь у  ліквідації цієї великої планетарної катастрофи і сьогодні опі­куються цілим комплексом питань, пов’язаних із подоланням наслідків аварії на ЧАЕС.

Думаю, є позитив у тому, що була можливість висловитися, заманіфестувати свої позиції. На превеликий жаль, я змушений констатувати, що дуже часто ми віддаємо данину ритуалам, у   тому числі й ритуалу у сенсі проведення парламентських слухань.

На превеликий жаль, ми сьогодні відчули одну загальну біду, тенденцію для нашого українського життя, для нашого україн­ського політикуму, державної влади — відсутність чіткого розумін­ня ситуації, чіткого бачення того, що і як потрібно робити, в якій послідовності, відсутність системності в роботі.

І я думаю, проведення заходів, приурочених до 20-річчя аварії на ЧАЕС, засвідчило, що в нас немає головного — скоорди­нованої, а відтак відповідальної роботи. Будемо сподіватися, що це слугуватиме дороговказом, висновком і орієнтиром для роботи новообраної Верховної Ради України і нового уряду.

На цьому парламентські слухання оголошуються заверше­ними. Хотів би подякувати всім, хто взяв у них участь. На все добре!