ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

Рівні права та рівні можливості в Україні:

реалії та перспективи

 

Сесійний зал Верховної Ради України

21 листопада 2006 року, 14 година

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні учасники парламентських слухань! Ще раз наголошую, ми з вами завершили розгляд одного з над­звичайно важливих питань. Це дуже добре, що ми говорили про це. Проблема, яку ми обговорювали, не є новою, і, як кажуть, ми  не відкрили Америки. Однак принаймні нас ще раз почуло суспільство, бо, я нагадую, відбуваються прямі теле- і радіо­трансляція наших парламентських слухань. Вся держава дивилася і слухала нашу розмову. Думаю, те, про що ми з вами говорили, треба помножити мінімум на сто.

Пригадую виступ нашої колеги з Великобританії, яка говорила про те, що, за їхніми даними, лише в одному з двадцяти випадків жертви звертаються до тих чи інших органів з приводу насильства. У нас це треба помножити ще разів у п’ять. Крім того, ви абсолютно справедливо говорили, що з боку органів, які повинні реагувати на такі звернення, ще в енній кількості разів ніякої реакції не відбувається.

Думаю, ваші пропозиції будуть ще раз уважно проаналі­зовані профільним комітетом. Мої колеги депутати вже говорили про те, що є пропозиції стосовно внесення змін до законо­давства.

Хоча, на превеликий жаль (і зараз ми переходимо до наступної теми нашої розмови) не завжди законами, а їх у нас достатньо, можна регулювати ту чи іншу проблему. Отже, наступні парламентські слухання на тему: “Рівні права та рівні можливості в  Україні: реалії та перспективи” якраз і присвячені тому, щоб ми з вами розглянули, що потрібно зробити спільно і громадськості, і  державним органам для реалізації Закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. Цей закон, як відомо, з’явився за підсумками минулих парламентських слухань з цієї проблематики у 2004 році.

Отже, наше завдання зараз, в ході наступних двох годин, — поговорити з вами про те, ще раз наголошую, що необхідно спільними зусиллями зробити для реалізації цього в основному досить доброго, нормального, хорошого закону. На превеликий жаль, він реалізується не повною мірою, як і чимало інших законів, про що ви вже говорили, виступаючи в ході попереднього обговорення.

Схема нашої розмови буде приблизно такою: ми заслухаємо доповідь від профільного міністерства, потім співдоповідь від комітету, після того дамо можливість виступити ініціатору прове­дення парламентських слухань, а потім знову обговорення — в межах 5 хвилин кожній учасниці.

Запрошую до доповіді заступника міністра України у справах сім’ї, молоді та спорту Тетяну Вікторівну Кондратюк. Будь ласка, 20 хвилин. Підготуватися Леоніду Грачу.

 

КОНДРАТЮК Т.В., заступник міністра України у справах сім’ї, молоді та спорту. Шановний головуючий! Шановні учасниці та учасники парламентських слухань! Дозвольте привітати всіх присутніх на нинішніх парламентських слуханнях і висловити впевненість, що не лише зацікавленість питаннями рівності жінок і  чоловіків об’єднує цю залу, а й усвідомлення того, що через розв’язання гендерних проблем українське суспільство здатне вирішити багато інших гострих політичних і соціальних питань, досягти вищого рівня розвитку, забезпечити європейські стан­дарти життя своїм громадянам — і жінкам, і чоловікам.

Українська держава в процесі розбудови нового суспільного і державного устрою підтвердила свою прихильність до демокра­тичних принципів. Одним з основоположних серед яких є рівність жінок і чоловіків. Політична воля до досягнення гендерної рівності в суспільстві, подолання всіх форм дискримінації за ознакою статі закріплена Конституцією України і законодавчо забезпечена. Підтвердженням цьому є приєднання України до Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Цей документ, ратифікований Україною, є найважливішим базовим документом, який регламентує діяльність держави у сфері формування та реалізації політики рівних прав і можливостей.

Україна активно підтримує ініціативи Європейського спів­товариства у питаннях забезпечення гендерної рівності. Наша країна майже серед 190 інших приєдналася до цілі розвитку тися­чоліття, визначивши для себе забезпечення гендерної рівності як важливу складову подальшого розвитку та один з пріоритетів державної політики. Ознаки, які мають бути досягнуті до 2015 року: забезпечення гендерного співвідношення на рівні не менш як від 30 до 70 тієї чи іншої статі у представницьких органах влади, на вищих щаблях виконавчої влади; скорочення наполо­вину розриву в доходах жінок і чоловіків. Політична воля держави має бути підтверджена відповідними діями, спрямованими на досягнення міжнародних стандартів, забезпечення реальної можливості для всіх членів суспільства скористатися перевагами рівності.

З метою надання державних гарантій у забезпеченні рівності та ефективності державної політики Верховна Рада України 8 вересня 2005 року прийняла Закон України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, яким вперше в  Україні визнано і закріплено такі дефініції, як рівні права жінок і  чоловіків, рівні можливості жінок і чоловіків, дискримінація за ознакою статі, гендерна рівність, гендерна правова експертиза, сексуальні домагання, позитивні дії.

Зазначеним законом започатковано роботу над Концепцією гендерного забезпечення розвитку, прогресу і справедливості на заміну Концепції поліпшення становища жінок, що існувала досі.

Хочу зазначити ще й те, що вагомим чинником, який при­швидшив прийняття цього закону, стали парламентські слухання “Становище жінок в Україні: реалії та перспективи”, які відбулися в червні 2004 року.

На сьогодні першочерговим є завдання приведення у відпо­відність з цим законом чинних нормативно-правових актів та вироблення ефективних механізмів його впровадження. Споді­ваємося, що депутатський корпус нового скликання виявить свою професійність та відповідальність і займе активну позицію щодо необхідності удосконалення зазначеного закону.

Формування правових механізмів гендерного розвитку пе­редбачає гендерно-правову експертизу чинного законодавства і створення системи нових норм права з урахуванням гендерного аспекту. З метою здійснення аналізу чинного законодавства України та проектів нормативно-правових документів на відповід­ність міжнародно-правовим актам у сфері прав прийнято Постанову Кабінету Міністрів України про проведення гендерно-правової експертизи, згідно з якою функції щодо здійснення такої експертизи покладено на Міністерство юстиції України.

На виконання закону розроблено та подано на розгляд Кабінету Міністрів України проект Державної програми з  утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року, метою якого є утвердження рівних прав жінок і чоловіків та рівних можливостей їх реалізації як основного права людини. В усіх органах виконавчої влади розпочато формування інституційних механізмів впровадження гендерної рівності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року функції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав та  можливостей жінок і чоловіків покладено на Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту.

Вагомий внесок до нормативного інституційного забезпеч­чення гендерної політики зробив Президент України, який у  2005 році видав Указ “Про вдосконалення роботи центральних і  місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. Указ Президента дав поштовх гендерним перетворенням і фактично створив можливо­сті для включення гендерних питань у всі сфери соціального життя. Міністрами, керівниками інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначено заступників, на яких покла­дено виконання обов’язків щодо забезпечення рівних прав і  можливостей жінок та чоловіків, внесені відповідні зміни до їх посадових інструкцій. При обласних державних адміністраціях закінчується формування консультативно-дорадчих органів з ген­дерних питань. Підготовлено проект постанови Кабінету Міністрів України щодо створення міжвідомчої координаційної гендерної ради при Кабінеті Міністрів України.

Однак цього не достатньо. Сьогодні ми ініціюємо питання щодо запровадження посад: заступника з гендерних питань уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, радників Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, керівників центральних та місцевих органів виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав і можливо­стей жінок та чоловіків, а також створення в їх складі структурних підрозділів з гендерної рівності. На думку міністерства, необхідно вже зараз, коли формуються бюджети, запропонувати проект чіткого механізму гендерних перетворень на всіх рівнях, предмет­но переглянути фінансування відповідних заходів і програм. Ми  просимо включити цю пропозицію до рекомендацій парла­ментських слухань.

З метою впровадження гендерної складової в політику та діяльність регіонів продовжується розбудова мережі гендерних ресурсних центрів в регіонах, об’єднань громадян, підвищується рівень зацікавленості громадськості у вирішенні гендерних питань.

Задля привернення уваги представників влади, бізнесу, гро­мадських організацій до врахування гендерних аспектів та засто­сування гендерного аналізу при розробці програм соціально-економічного розвитку територій розробляється гендерні портре­ти регіонів, проводяться семінари, “круглі столи”, конференції, навчання різних категорій державних службовців, впроваджується гендерний компонент у науку, освіту та просвіту. Проведено наукові дослідження в різних аспектах гендерної проблематики, рекомендації яких знайшли своє практичне застосування. Хочу особливо відзначити внесок Програми рівних можливостей ПРООН з багатьох цих ініціатив.

Міністерством підготовлено проект Державної доповіді про виконання Україною Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Зазначу, що підготовка цієї доповіді базувалася на аналізі тих зауважень, які Комітет ООН з ліквідації дискримінації жінок зробив в Україні за результатами попереднього звіту.

Однак забезпечити впровадження законодавчо закріплених норм у повсякденну практику не завжди вдається. Це завдання потребує вдосконалення законодавчого забезпечення, розробки орієнтованої на конкретний результат програми дії, показників оцінки прогресу. Про це свідчить, зокрема, і контроль, і допомога міжнародних організацій, з якими співпрацює міністерство та уряд в цілому — Програма розвитку ООН, ОБСЄ, Канадське агентство міжнародного розвитку, Шведське агентство міжнародного розвитку та інші.

Мусимо констатувати, в Україні є прояви гендерної дискримінації і у відкритій, і в прихованій формі. Розриви в реаль­ному економічному і майновому становищі жінок і чоловіків, у  політичному представництві та доступі до ресурсів і фінансів не можуть бути проігноровані при розробці державних стратегій, програм і проектів. Міністерство усвідомлює свою відповідаль­ність за це.

Серед найбільш гострих нерозв’язаних гендерних проблем — відсутність паритетного представництва жінок у прий­нятті рішень на вищих представницьких та управлінських рівнях. За співвідношенням загальної кількості чоловіків і жінок на державній службі переважають жінки, але частка жінок традиційно знижується з підвищенням рівня службових посад. Статистика свідчить, що хоча серед загальної кількості державних службовців жінки становлять 75 відсотків, на посадах найвищої категорії жінок лише 7 відсотків, а на посадах найнижчої категорії — 68 відсотків. Серед керівників першої категорії посад жінок лише 14 відсотків, серед голів обласних державних адміністрацій лише три жінки.

Представництво жінок у Верховній Раді за результатами виборів 2006 року становить лише 8,7 відсотка. Це набагато нижче показника розвинених європейських країн, та й не лише європейських. Низький відсоток представництва жінок в органах влади неминуче призводить до зниження їх впливу на прийняття найважливіших державних рішень. Тобто становлячи 54 відсотка населення України, жінки можуть лише несуттєво впливати на формування багатьох аспектів зовнішньої та внутрішньої політики.

Тому наше міністерство рекомендує здійснити гендерний аналіз кадрового складу центральних і місцевих органів виконав­чої влади з метою виявлення гендерної дискримінації, при формуванні кадрового резерву та затвердженні на керівні посади в усіх органах влади забезпечувати паритетну представленість чоловіків і жінок.

Далі хочу звернути вашу увагу на економічне становище жінок та прояви дискримінації на ринку праці. Відповідно до трудового законодавства України жінки мають рівні з чоловіками права на працю та рівну винагороду за неї. Проте на практиці середня заробітна плата жінок становить дві третини серед­ньої  заробітної плати чоловіків. Критерії оцінки важкості робіт, які часто перебувають під впливом гендерних стереотипів, повин­ні бути переглянуті. У галузях, де переважно задіяні чоловіки, оплата праці загалом вища, ніж у тих, де працюють жінки. Найнижчий рівень оплати праці спостерігається у традиційно жіночих галузях — легкій промисловості, освіті, медицині, культурі, сфері послуг.

Разом з тим непрестижна низькооплачувана робота, а то й  взагалі її відсутність змушують жінок реалізувати себе в нефор­мальному секторі, де їх працює набагато більше, ніж чоловіків, і  де вони позбавлені соціальних гарантій.

В Україні останнім часом спостерігається тенденція до зростання неповних сімей внаслідок розлучень і позашлюбних народжень. Фактор фемінізації бідності набуває дедалі більшого значення. Наявність дітей суттєво підвищує ризик бідності, материнство сьогодні стає економічно небезпечним. Крім того, СНІД на сьогодні має жіноче обличчя. І ми можемо стверджувати, що 60 відсотків ВІЛ-інфікованих — це жінки репродуктивного і  працездатного віку, тобто відбувається фемінізація соціально небезпечних хвороб, що, у свою чергу, є зворотною стороною дефемінізації влади. Тому ми впевнені, що соціальні питання повинні вирішувати жінки нарівні з чоловіками.

Ми маємо відповідально ставитися до необхідності вирі­шення соціальних проблем, дбати про родину. Створення на­лежних умов для поєднання працівниками трудової діяльності з  сімейним життям та вихованням дітей сприятиме гармонізації сімейних відносин і розвитку підростаючих поколінь, що, у свою чергу, відповідає принципам соціально орієнтованої економіки.

Гострою є проблема розриву в пенсійному забезпеченні чоловіків і жінок. Переважання жінок серед осіб пенсійного віку, зокрема найстарших вікових категорій, є ще одним фактором фемінізації бідності в Україні. Ми констатуємо розрив у пенсій­ному забезпеченні жінок і чоловіків. У перспективі ця проблема загрожує стати ще більш серйозною. При тому, що жінки в Україні йдуть на пенсію на п’ять років раніше. Але саме протягом того періоду життя, коли жінка має найвигідніші умови щодо кар’єр­ного та професійного зростання, вона перериває свою трудову діяльність на народження і виховання дітей. Складається ситуація, що при досягненні відповідного віку жінки мають менший трудо­вий стаж, нижчу зарплату і, відповідно, пенсійне забезпечення жінок виявляється значно меншим, ніж чоловіків. Якщо до того ж врахувати, що тривалість життя жінок майже на 12 років довша за  тривалість життя чоловіків, то стає очевидним, що проблеми незабезпеченої старості загрожують спіткати переважно жінок.

Водночас обставина, що в продуктивному і працездатному віці помирає 38 відсотків чоловіків, загрожує економічній безпеці держави і вимагає перегляду стратегії щодо розвитку трудових ресурсів. Тому врахування гендерного балансу змушує говорити сьогодні і про потребу поліпшення становища чоловіків. Всі окрес­лені нами сьогодні проблеми потребують глибинного гендерного аналізу.

Шановні учасниці та учасники парламентських слухань! Сьогодні суспільство потребує вироблення гендерної стратегії на всіх рівнях державного будівництва, введення гендерної складової у всі стратегії розвитку, програми та плани на національному
і на регіональному рівнях. Формування таких програм — справа не лише Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту. До цього мають долучитися всі центральні й місцеві органи виконавчої влади, використовуючи величезний потенціал наукових установ і громадських організацій.

Розуміючи важливість розв’язання актуальних гендерних проблем задля забезпечення розвитку України, ми працюємо над формуванням стратегічних напрямів гендерних перетворень. Проект відповідного документа підготовлений Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту спільно з Програмою рівних можливостей ПРООН, він є у вас в матеріалах.

Користуючись нагодою, дозвольте подякувати всім громадським організаціям, Раді жінок України, особливо раднику міністра з гендерних питань Тамарі Мельник. Дякуємо за нашу спільну роботу (Оплески).

І, завершуючи виступ, хотіла б просити учасників парла­ментських слухань підтримати ініціативу проголошення Року рівних можливостей в Україні. Рішення Ради Європи та Європей­ського парламенту стосовно проголошення наступного 2007 року Роком рівних можливостей у Європі підтримала 1 червня Європейська комісія. Мета цієї ініціативи — посилити інтерес європейців до відстоювання своїх прав у боротьбі з проявами дискримінації, підвищити правову свідомість європейських громадян і пропагування рівних можливостей у сферах зайнятості та медичного обслуговування, а також показати, яким чином розмаїття впливає на зміцнення ЄС.

Ми впевнені, що ці парламентські слухання та рекомендації за їх результатами, відкрита і чесна співпраця урядовців, народних депутатів, політиків, місцевої влади та громадськості забезпечать краще життя жінкам і чоловікам, а відтак сприятиме подальшому розвитку України.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Тетяно Вікторівно.

Слово для співдоповіді має голова Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Леонід Іванович Грач. Будь ласка, 15 хвилин. Підготуватися Оксані Білозір.

 

ГРАЧ Л.І., голова Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (Комуністична партія України). Шановний Адаме Івановичу! Любі учасниці парламентських слухань! Мої багатостраждальні брати! Думаю, що для сьогоднішньої нашої другої розмови можна було б взяти одне гасло: “Чоловіки мають пильнувати жінок, а вони мають берегти чоловіків”.

Сьогодні наш парламентський день перенасичений питаннями, які нерозривно пов’язані з усім багатоманіттям прав і  свобод людини і громадянина, але найголовніше — вони вимагають найшвидшого позитивного розв’язання. Говорячи про рівні права чоловіків і жінок, ми маємо усвідомлювати, що досягнення ідеалу в одному напрямі неможливе без подолання перепон в іншому.

Про яку рівність може йтися, якщо нинішня Україна, нічого не створивши на заміну, зруйнувала все те, що було створено за роки радянської влади? Йдеться передусім про такі визначальні питання, як право на працю, медичне обслуговування, забезпе­чену старість і дитинство. На жаль, все це в минулому. Тому дуже важко говорити про рівні права жінок і чоловіків, абстрагуючись від реального сучасного життя.

Про яку рівність може йтися, коли основоположні консти­туційні права громадян (це для тих, хто кричить “Ганьба”) сьогодні не захищаються не тільки державою і законодавчими актами, але й громадськими організаціями, передусім профспілками. Кожен з присутніх може навести приклади рабської праці, соціального приниження громадянина 12-годинним робочим днем сім днів на тиждень з “конвертною” оплатою праці. Оце ганьба!

У нашій країні вже рік діє Закон “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, а таке враження, що проблем стало ще більше, ніж було до його прийняття. Це підтверджує стару істину: актуальність проблематики не вичерпується прийняттям закону, нехай навіть щодо гендерної рівності.

У своєму прагненні потрапити до європейського дому ми часто-густо намагаємося стати святішими, ніж Папа Римський. Намагаючись утвердитися як правова держава, ухвалюючи нові закони, проводячи комітетські й парламентські слухання, ми в  морі красивих і правильних слів втрачаємо зміст — для чого ми це все робимо. Переважна більшість громадян України не відчула поліпшення життя.

Наш парламент ще в 1995 році проводив парламентські слухання з питань дотримання Україною вимог Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. У 2004 році — парламентські слухання на тему: “Становище жінок в Україні: реалії та перспективи”. Сьогодні ми обговорюємо рівні права і  можливості чоловіків та жінок в Україні. Таким чином ми демонструємо своє розуміння того, що гендерна політика не може розглядатися як політика винятково для жінок, вона є однією з вирішальних чинників стабільного розвитку суспільства в  цілому. Гендерна рівність — це рівність і чоловіків, і жінок.

Надлишкове акцентування з трибун радіо і телебачення на проблематиці дотримання прав жінок сьогодні вже спричинило формування нового стереотипу: питання гендерної рівності — це жіноче питання. Разом з тим уже сьогодні в нашому суспільстві існують гострі питання щодо чоловіків. Скажімо, тривалість життя чоловіків на сьогодні на 10 років менша, ніж жінок. Таке страшне явище, як суїцид, більш притаманне чоловікам. Чоловіків-самогубців у 5 разів більше, ніж жінок. А кількість юнаків, які позбавляють себе життя, в 6 разів перевищує цей показник серед дівчат. Усе це — соціально-політичні і гендерні проблеми.

На початку наступного року в плані парламентського контролю ми плануємо на комітетських слуханнях розглянути питання про діяльність Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, як виконується прийнятий рік тому Закон “Про забез­печення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, предметно обговорити основні питання, що стоять перед нами на етапі його впровадження. Мова йтиме не лише про закон. Думаю, парла­ментарії цікавитимуться питанням повноти виконання рекомен­дацій парламентських слухань на тему: “Становище жінок в Україні: реалії та перспективи”, які виконані лише в частині ухвалення закону.

Прямо скажу, ми занепокоєні процесом впровадження закону, на його виконання прийнятий лише один підзаконний акт — постанова Кабінету Міністрів “Про проведення гендерно-правової експертизи”. А ще потрібно напрацювати нормативні акти про впровадження гендерної статистики. Досі залишаються невиконаними перехідні положення закону, які зобов’язували уряд подати до Верховної Ради законопроект про внесення змін до  деяких законодавчих актів у зв’язку з прийняттям Закону “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. Той проект, що подавався попереднім Кабінетом Міністрів, був неповним з точки зору необхідних змін до чинного законодавства та інших параметрів. Він не передбачав санкцій за порушення вимог закону, тобто покарання за здійснене правопорушення за статевою ознакою.

А чим можна пояснити відсутність Національного плану дій, який передбачається законом? Відповідно це стримує реалізацію закону, прийняття галузевих і регіональних програм. І хоча в  червні цього року розпорядженням уряду затверджена Концеп­ція Державної програми з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на 2006–2010 роки, вона не може замі­нити власне програму, оскільки бюджетні гроші виділяються на реалізацію конкретних програм, а не концепцій. Отже, втрачено ще один бюджетний рік, наступний. Тоді постає запитання: чим займається профільне міністерство?

Потребує поліпшення й інформаційне супроводження гендерної політики. Хочу підкреслити, що найдосконаліші закони чи рішення уряду не будуть ефективні без подолання існуючого в  суспільстві низького рівня гендерної культури. У реалізації одного з ключових напрямів гендерної політики — ліквідації стереотипів мають відігравати помітну роль засоби масової інформації. Потрібно створювати просвітницькі програми, соціальні програми і телепроекти, реалізувати їх через держ­замовлення. Можливості мас-медіа величезні — і негативного, і  позитивного характеру, питання в тому, як вони використо­вуються. Грубість, насилля, відверта порнографія, секс, реклама алкоголю — це не вичерпний перелік того, що нерідко викори­стовується для приниження людської гідності і жінок, і чоловіків.

У зв’язку з цим хочу скористатися нагодою і звернутися до присутніх і всіх, хто нас слухає: займайте більш активну позицію щодо захисту ваших прав і виконання норм закону! А також хочу особливо звернутися до всіх тих, хто на сьогодні є власниками ЗМІ. Ви несете це зло в суспільство, в цьому злі самі живете, і  ваші діти житимуть у цьому пороці.

Хочу сподіватися, що ухвалення відповідного закону ознаме­нувало початок напруженої копіткої роботи з організації гендерної політики, адже він — рамковий. І чим раніше розпочнеться ця робота щодо його впровадження в галузеве законодавство, тим відчутнішим буде процес реалізації. Окрім того, впровадження цього закону в життя пов’язано з тим, чи зуміємо ми реалізувати соціальні, політичні, культурні права всіх членів суспільства, всіх без винятку, підкреслюю. Державна політика має орієнтуватися не тільки на створення рівних можливостей для жінок і чоловіків, з  урахуванням міжнародних договорів і стандартів, підписаних Україною, а й враховувати реалії та особливості нашого життя. Ми маємо прагнути до того, щоб гендерна рівність була інтегрована в  усі напрями діяльності органів влади, всіх без винятку, що посилить Україну як соціально-правову державу.

На наш погляд, вкрай необхідна державна програма, спрямована на формування образу незалежної, самостійної жінки з активною соціальною позицією, яка охоплюватиме освітянський процес, сприятиме розвитку культури. Муніципальні бюджети великих міст повинні зосередити кошти на розвитку поза­шкільного виховання, а малим містам треба допомогти за рахунок регіональних бюджетів. Потрібна політика сприяння молодим сім’ям, а також одиноким чоловікам і жінкам, які виховують дітей, у забезпеченні житлом.

Ще я хотів висловити власну точку зору, що сьогодні ми з  вами — ті, хто тут присутній, хто слухає, і ті, хто почує пізніше, — прожили недаремно, тому що це початок великої усвідомленої розмови. Але за початком обов’язково повинні розпочатися наші спільні дії.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Леоніде Івановичу.

Запрошую до виступу ініціатора проведення зазначених парламентських слухань народного депутата України Оксану Володимирівну Білозір (Оплески).

 

БІЛОЗІР О.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України у закордонних справах (Блок “Наша Україна”). Шановне товариство! Шановні учасники парламентських слухань! Нас сьогодні в залі багато, це є свідченням того, що є проблема, але це й свідчення того, що є багато свідомих людей, які спроможні дати відповідь на ті виклики, які формує нам життя.

Хочу звернутися до вас, шановний Адаме Івановичу, і,  спираючись на позицію голови Комітету з питань прав людини, наголосити, що парламентські слухання з питань гендерної політики, з питань забезпечення рівних прав і рівних можливо­стей — це не жіночі питання, це питання рівних і збалансованих ролей чоловіків і жінок (Оплески).

Більш як два роки тому ми збиралися з вами в цьому залі на парламентські слухання “Становище жінок в України: реалії та перспективи”. Переконана, що ці парламентські слухання стали одним з тих консолідуючих моментів, які привели нас до законо­давчого врегулювання проблеми рівності прав — прийняття парламентом Закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”.

Нашим завданням тоді було виокремити проблему, показати її масштаби і привести суспільство до розуміння того, що цю проблему необхідно розв’язувати. Але лежала вона тоді в соці­альній площині. А слухання, які ми проводимо з вами сьогодні, щодо забезпечення рівних прав і рівних можливостей, — уже набагато вищого якісного рівня, тому що вони лежать у правовій площині.

Ми бачимо, що ситуація з фактичної реалізації політики рівних прав суттєво не поліпшилася, ми чули про це в багатьох виступах, які були і ще будуть. Українське суспільство переживає величезну кількість проблем через неналежну збалансованість у  ньому ролей чоловіка і жінки. Давайте проаналізуємо, якою є сьогодні Україна в цій проблемі, і по горизонталі, і по вертикалі.

Що стосується горизонтальної площини, тобто що лежить на поверхні. Я цілком погоджуюся з Миколою Томенком, який сказав про політичну складову. Сьогодні жінка не присутня в політиці, вона не має можливості впливати на політичні процеси, вона не має можливості застосовувати свій інтелект у тому, щоб виробляти державну стратегію розвитку. Вона не присутня в біз­несі. Вона не бере участі в розподілі державних ресурсів. І ще багато-багато питань ми можемо ставити, і відповіді на них ми разом з вами повинні дати.

Чому так відбувається? Ніби є закон, яким ми пишаємося, “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. Наш закон, до речі, визнаний одним з найкращих у Європі, але ми сьогодні бачимо: він не працює. Чому? Та тому що немає дієвого, реального механізму впровадження закону в життя. У нас немає відповідних інституцій, які могли б здійснювати контроль за до­триманням прав, немає адекватної системи покарань за недотри­мання цих прав. І в цьому сенсі ми сьогодні повинні серйозно говорити про те, що в Україні має бути окремий спеціальний орган виконавчої влади, який об’єднав би всі ці питання (Оплески).

Друга проблема, яку ми повинні обговорювати — це низька активність жінки. Скажіть мені: а звідки вона візьметься, якщо держава не дає запиту на жіночий інтелект, на людину як на людський капітал, на її освіченість і фаховість? А звідси й від­сутність жіночої солідарності. А звідси й відсутність жіночого лобі, нашого з вами лобі, яке має бути і в політиці, і в бізнесі (Оплески).

Наступна проблема — інформування суспільства. Так, є проблема. Ми бачимо, вона масово лине сьогодні із засобів масової інформації. Але ми з вами повинні давати ці просвітницькі ініціативи через засоби масової інформації, через систему міжнародних і громадських організацій, через систему освіти, це наше завдання!

А тепер що стосується вертикальної площини, тобто що знаходиться всередині проблеми. Передовсім ми говоримо про проблему соціального статусу, соціального забезпечення, соціальних гарантій. Ці питання турбують кожного громадянина, незалежно від статі. І ці питання, повірте, торкаються кожного народного депутата, який працює в цій залі.

Уже було сказано, що зарплата жінки становить 72 відсотки зарплати чоловіка. Але така дискримінація посилюється і найбільш відчутна в пенсійному віці. Внаслідок тривалої декретної відпустки мати, яка виховує дитину, виховує громадянина для своєї дер­жави, зазнає пенсійних та інших соціальних втрат. І ця практика не стимулює бажання чоловіка йти в декретну відпустку, а це примушує саме жінку відсторонюватися від її фахової належності, від професійного розвитку. Хоча за статистикою у нас кількість жінок, які мають закінчену вищу освіту, а то й не одну, вища, ніж чоловіків. Це стимулює те, що наше молоде покоління не пов’язує сьогодні своїх перспектив з реалізацією власного потенціалу в  Україні. І це величезна загроза, перед якою ми ще тільки стоїмо.

Ми говоримо про проблеми чоловіків, вони надзвичайно серйозні. Сьогодні вже називали цифри, скільки помирає чолові­ків. Хочу вам сказати, от мені щойно дали цифри: 31 відсоток чоловіків помирає у віці від 40 до 60 років. Це люди, які відбулися, 31 відсоток! Ми справді повинні сьогодні подумати про чоловіків, і  це чоловіча проблема, Адаме Івановичу.

Також ми повинні говорити про вирівнювання пенсійного віку. Думаю, Олено Федорівно, що один з наших наступних законопроектів буде присвячений цій темі за результатами нинішніх парламентських слухань.

Ще одна проблема: демографічна ситуація, в основі якої лежить сім’я, — і зростання кількості розлучень, і розпад сімей, і  що кожна третя дитина виховується самотньою матір’ю, і що багатодітна сім’я в Україні ототожнюється з бідністю. І тут ми повинні сказати про надзвичайно високу ефективність тих державних програм, тих пріоритетів, які поставив перед нами Президент України Віктор Андрійович Ющенко у своїй програмі “Десять кроків назустріч людям” — це і підтримування наро­джуваності, це й дитячі будинки сімейного типу, це й питання усиновлення.

Сьогодні були закиди до Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту. А хто ж це робить? Це вони роблять! У тих маленьких, обмежених можливостях, які виділені їм для цих завдань, вони роблять максимально ефективну для суспільства роботу. Я прошу їм подякувати за це (Оплески).

Також ми повинні говорити, і вже говорили сьогодні, про паритетність сім’ї у вихованні дітей. Після розпаду половини сімей тато на другий день взагалі забуває, що в нього є дитина. Тому держава, власне, саме парламент зобов’язаний запровадити спеціальні заходи у вигляді нормативно-правових актів у наше життя. Наприклад, у Швеції за батьком чи матір’ю, які перебу­вають у декретній відпустці, зберігається 80 відсотків зарплати. У  Німеччині компенсація декретної відпустки розглядається як повноцінна материнська зарплата, її отримують чи тато, чи мама, немає значення.

Хочу вам сказати, що за сприяння й підтримки Програми розвитку ООН в Україні у Верховній Раді 29 листопада вперше відбудеться міжнародний міжпарламентський “круглий стіл” на тему: “Забезпечення рівних прав і рівних можливостей: міжнарод­ний досвід”. Депутати з дев’яти країн будуть ділитися своїми результатами. І ті, які ми з вами виберемо, які актуальні, — адаптуємо до українських реалій і впровадимо в нашому суспільстві.

Проблемою є також дисбаланс на ринку праці. Ви знаєте, не я перша кажу про те, що 87 відсотків трудових мігрантів стано­влять жінки. Тоді в мене запитання до чоловіків: що трапилося з  українськими чоловіками, які відпускають своїх жінок? Це також запитання, запитання до чоловіків. Так само наявний дисбаланс на ринку праці всередині самої України.

Проблема охорони здоров’я також сьогодні обговорю­валося. Народна приказка каже: “Хто хворів? Жінка. Хто помер? Чоловік”. Так воно є в Україні. Депресія, алкоголізм, СНІД, серцево-судинні захворювання мають чоловіче обличчя.

На завершення хочу сказати, що ми повинні зробити, що нам необхідно. Спеціальний уповноважений орган потрібен нам на сьогодні? Вносити зміни до законодавства потрібно? Підтриму­вати громадські рухи в активній взаємодії з міжнародними організаціями потрібно? Для чого? Для того щоб ми з вами вийшли на розробку і прийняття стратегічного документа — Закону України “Про основні засади державної політики у сфері рівних прав, рівних можливостей чоловіків і жінок”.

Маємо з вами багато роботи, але переконана, що будемо її робити з любов’ю і повагою один до одного.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Оксано Володимирівно. Ви знаєте, гадаю, я висловлю думку всіх чоловіків-учасників, що другі парла­ментські слухання набагато кращі, ніж перші. Бо під час перших слухань чоловіки були переважно під пресом критики, а в ході других ми стали об’єктом вашої зацікавленості і захисту (Оплески). Це нас радує, спасибі.

Переходимо до обговорення. Запрошую до слова Лілію Степанівну Григорович, народного депутата України, фракція “Наша Україна”. Підготуватися Бондарчуку.

 

ГРИГОРОВИЧ Л.С., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (Блок “Наша Україна”). Доброго дня! Шановний Адаме Івановичу! Шановні, дорогі посестри! Шановні гендерно солідарні панове! Дозвольте оприлюднити позицію фракції і партії “Наша Україна”, Союзу українок — однієї з найстаріших жіночих громадських організацій, яку я маю честь очолювати, та свою власну щодо предмета наших нинішніх парламентських слухань.

Насамперед хочу сказати, що це дуже добре, що ми пов’я­зали проблему насильства в сім’ї, у суспільстві з питаннями гендерної рівності. Бо хочеться знати одну з оптимальних відпо­відей на запитання: “А як подолати оте насильство?” Через прийняття паритетних рішень — ось один з кардинальних шляхів до подолання насильства в суспільстві, в сім’ї. До речі, де в су­спільстві одна з найнижчих зарплат і пенсій, і жінка не бере участі у  процесах державотворення — там обов’язково буде насильство.

Ще одне, на чому я хотіла б наголосити, — що ми, починаючи з 1996 року, з часу прийняття Конституції, відповідної статті, яка регламентує гендерну рівність, або рівність за статтю, пройшли унікальний шлях. Особливо два останніх роки виявилися по-справжньому щедрими і в законодавчому, і в практичному полі для жінок і дітей. Багато говорили сьогодні про допомогу при народженні дитини в розмірі 8,5 тисячі гривень, яку ми зберегли. А я хотіла б наголосити на законі про забезпечення гендерної рівності, прийнятому парламентом 2005 року, і на відповідному указі Президента України.

Шановні друзі, якісні зміни відбуваються в часі. І сьогодні хочу доповісти вам, що фракція “Наша Україна” не словом, а  ділом доводить те, що жінки й чоловіки мають бути представ­лені у кожній десятці та п’ятірці виборчих списків. У нас 80 народних депутатів, у першій десятці — чотири жінки, ми маємо 8 жінок на 80 членів нашої фракції. Чи це мало? Мало. Але ми до цього йшли певний час. Я — народний депутат четверте скликання поспіль і хочу сказати, що дуже неадекватно реагували політики другого скликання, трошки краще — третього, а на сьогодні всі п’ять фракцій українського парламенту є гендерно свідомими, гендерно рівними і гендерно адекватними. Тому наступний закон, який регламентуватиме участь представників тієї й іншої статі у  п’ятірках та десятках, буде прийнятий цим парламентом, я в цьому не сумніваюся. І ще раз наголошую, що якісні зміни відбуваються в часі.

Водночас я хотіла б поговорити, дорогі посестри, про механізми. Бо напишемо, приймемо закон, а ми все-таки сьогодні в суспільстві маємо дивний факт. Коли 8–10 років тому перестали платити зарплати і пенсії, українська жінка не питала дозволу в  чоловіка — господаря, батька сімейства, а просто поїхала до Греції, Іспанії, Італії заробляти гроші, щоб вчити своїх дітей. Сьогодні я знову-таки хочу звернутися до вас: не чекайте запиту країни (15 років прочекали — годі!), вставайте і йдіть. Тому що так, як ви кинулися допомагати своїм дітям, сьогодні треба допомагати чоловікам, країні.

В основному рішення чоловічі, в основному присутність в  органах влади — чоловіча, а про проблеми з віком та із здоров’ям ви почули. Тому жінці сьогодні треба законодавчим чином дати можливість більше працювати, і працювати в усіх сферах, бо така об’єктивна реальність і потреба в Україні. Тому не чекайте запрошення, а йдіть!

І з огляду на те, я хотіла б звернутися до вас, дорогі посестри. Формуються місцеві бюджети. Сьогодні дуже доречно було б сформувати механізми реалізації гендерної рівності на рівні суспільних, громадських, у тому числі мас-медійних, проек­тів, передбачивши в місцевих бюджетах відповідне фінансування.

І на завершення я хотіла б наголосити на тому, що справжнє розуміння і сповідування паритетної демократії творять не гендер­но стурбовані тітоньки, а батько й мама від колиски дитини, педагоги, засоби масової інформації і суспільство. Адже цілком зрозуміло, що коли 75 відсотків суспільства розуміє й усвідомлює потребу паритетної рівності, можна і закону не приймати. Так що працюймо на це, і хай нам допоможе Бог!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ліліє Степанівно.

Слово має Іван Миколайович Бондарчук, голова Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці. Підготуватися Горбуновій.

 

БОНДАРЧУК І.М., голова Комітету Верховної Ради України з  питань соціальної політики та праці (Соціалістична партія України). Шановні учасниці та учасники парламентських слухань! Хочу висловити деякі міркування стосовно проблем, які сьогодні розглядаються в нашому парламенті. Основною з них, і це, по суті, відзначали тією чи іншою мірою всі промовці, є декларатив­ний характер гендерної рівності та формальність прав жінок. Тому  сподіваюся, що розгляд даної проблематики спонукатиме парламентаріїв, суспільство, політичні партії, громадські органі­зації до того, щоб перейти від слів до конкретних справ у цій сфері.

Відомо, що чинне законодавство де-юре гарантує чоловікам та жінкам України вільні права й можливості. Проте чи допомага­ють вони жінкам реально відчути себе вільними і рівними в політи­чній, культурній, соціальній, економічній сферах, у працевлашту­ванні та повсякденному житті? Фактично ситуація поки що суттєво відрізняється від того, що декларується.

Принцип гендерної рівності, про це говорилося, задекларо­ваний у цілому ряді статей Конституції України, які передбачають рівність чоловіків та жінок в усіх сферах життя. Окрім цього, Україна ратифікувала, починаючи з 1979 року, загалом шість міжнародних конвенцій, хартій тощо. До речі, парламент ниніш­нього скликання у вересні ратифікував Європейську соціальну хартію, взяв на себе відповідні зобов’язання перед Європейським співтовариством стосовно запровадження європейських соціаль­них стандартів, а також дав згоду на добровільний постійний моніторинг щодо виконання тих статей, які ми ратифікували. На жаль, ці нормативні акти теж поки що не вплинули на розвиток гендерної рівності в нашій країні, бо відсутні, і це головна причина, механізми реалізації цих документів.

Найбільш відчутна гендерна нерівність у двох сферах — праці та зайнятості і у сфері політики.

Отже, перша проблема — жінка і влада. Прекрасна стать становить 53 відсотки населення країни, кількість жіночих органі­зацій зростає, а кількість жінок в органах влади зменшується — на жаль, така статистика. На сьогодні в Україні немає жодної жінки, яка займає пост міністра. Тому я не знаю, чи ми передбачимо, як пропонувала щойно Лілія Степанівна, в законі якісь механізми, але якщо політичні партії та блоки, які будуть формуватися на наступні вибори, знаючи, що від партії, яка долає 3-відсотковий бар’єр, проходить близько 20 депутатів, у першу двадцятку включать 10 жінок і 10 чоловіків, то ми в цілому ситуацію поправимо. Бо всі ті партії, які пройдуть, сумарно дадуть необхідну кількість жінок-депутатів. Тут присутня колишня Голова Президії Верховної Ради Української РСР Валентина Семенівна Шевченко, вона пам’ятає, що тоді в парламенті була третина жінок. Тоді були інші меха­нізми, зараз маємо застосувати інші.

Друга проблема жінки — це праця і зайнятість. За даними Держкомстату, зайнятість серед жінок у віці 15–70 років — лише 52,9 відсотка, серед чоловіків — 63,6. Коментарі зайві. Я хотів би сказати, що зараз у нас в комітеті на виході Трудовий кодекс України, а також нова редакція Закону “Про зайнятість населення”. Тому я пропонував би, щоб жінки безпосередньо або через свої громадські організації активно долучилися до опрацювання цих законопроектів.

І останнє. Якщо пов’язувати тематику слухань з предметом відання комітету, то хочу сказати, що на даний час ми працюємо ось над чим. По-перше, над удосконаленням законодавства у  сфері матеріальної підтримки матерів. Тому що допомога при народженні — це добре, але потрібна й надалі реальна підтримка. По-друге, над здешевленням вартості комунальних послуг, тому що на сьогодні в проекті бюджету передбачається 15 відсотків сумарного доходу витрачати на оплату комунальних послуг. Ми  пропонуємо і будемо наполягати понизити цю планку до 12 відсотків. І по-третє, в напрямі професійного зростання.

Вважаю, що показовим свідченням розуміння нашими пар­ламентаріями жіночих проблем буде голосування за Державний бюджет 2007 року.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Іване Миколайовичу.

Слово має Лідія Миколаївна Горбунова, заступник міністра юстиції України. Підготуватися Петру Павличенку.

 

ГОРБУНОВА Л.М., заступник міністра юстиції України. Шановні учасники парламентських слухань! Сьогоднішнє обгово­рення свідчить про те, що розвиток українського суспільства на демократичних засадах потребує нового змісту правових норм як важливого чинника регулювання взаємин між статями у суспіль­стві. Нагальною потребою на сьогодні є прийняття правових норм, які забезпечили б розвиток статей як рівних, а гендерних відносин як рівноправних. Оскільки правове становище жінки в суспільстві, в сім’ї є показником розвинутості суспільства (і політичного, і со­ціального) та загалом правового державного устрою. При цьому ідея рівноправності може бути втілена за допомогою саме дер­жавного механізму реалізації та забезпечення гендерної рівності в усіх сферах життєдіяльності суспільства через систему держав­них структур.

Державна політика на сьогодні, можна сказати, вже більш орієнтована на створення рівних можливостей жінок та чоловіків. При цьому вона провадиться з урахуванням міжнародних стандар­тів, міжнародних документів, до яких приєдналася Україна, — це, зокрема, Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та інші. Серед основних норма­тивно-правових документів України — звичайно, Конституція України, яка закріпила рівність прав жінки й чоловіка, що перед­бачає надання жінкам рівних з чоловіками прав та можливостей.

І саме на реалізацію принципу рівності прав жінки і чоловіка, встановленого статтею 24 Конституції України, Верховна Рада 8 вересня 2005 року прийняла Закон України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. Цей закон визначив основні напрями державної політики щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, а також механізм впрова­дження рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у гро­мадсько-політичній та соціально-економічній сферах.

Крім того, статтею 4 закону передбачено проведення гендерно-правової експертизи чинного законодавства та проектів нормативно-правових актів, які розробляються на сьогодні. Кабінет Міністрів України своєю постановою від 12 квітня 2006 року встановив, що гендерно-правову експертизу чинного законодавства та всіх проектів нормативно-правових актів з прав людини в усіх сферах законодавства, що стосується прав і свобод людини, проводить Мін’юст України. Оскільки законодавство, базоване на гендерних принципах, може встановлювати рівний підхід до прав та можливостей жінок і чоловіків, визнання та підготовка такого законодавства потребує проведення гендерно-правової експертизи чинного законодавства та проектів нормативно-правових актів.

На даний час Мін’юстом здійснюється гендерно-правова експертиза всіх проектів нормативно-правових актів. Наказом Міністерства юстиції від 12 травня 2006 року затверджено Інструкцію з проведення гендерно-правової експертизи та Висно­вок гендерно-правової експертизи актів законодавства. Ця ін­струкція визначає механізм проведення гендерно-правової експертизи чинного законодавства та проектів нормативно-право­вих актів і спрямована, зокрема, на проведення комплексного дослідження чинного законодавства та проектів нормативно-правових актів, що стосуються прав людини, щодо принципу дотримання рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, підго­товку обґрунтованих висновків щодо відповідності цьому прин­ципу, а також запобігання нормативно-правовим актам, які місти­ли б дискримінаційні положення за ознакою статі.

За результатом проведеної гендерно-правової експертизи проектів нормативно-правових актів можна з упевненістю сказати, що всі проекти, які проходять гендерно-правову експертизу на сьогодні, відповідають принципу забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Проте уточнення змісту і перегляду потребують положення чинних нормативно-правових актів, які були прийняті до сьогодні. На даний час Мін’юст проводить роботу з підготовки пропозицій до Плану проведення гендерно-правової експертизи на наступний рік.

За попередніми результатами зрозуміло, що потрібно внести зміни до багатьох чинних нормативно-правових актів — це Сімейний кодекс, Основи законодавства про охорону здоров’я, закони “Про вибори народних депутатів України”, “Про відпустки” та багато інших.

На даний час є також велика проблема щодо розроблення методики визначення єдиних критеріїв та підходів до цих питань. З цією метою ми залучили також міжнародні організації. Крім того, Міністерством юстиції розроблено законопроект про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону “Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків”.

 

МАРТИНЮК А.І. Дякую, Лідіє Миколаївно.

Слово має Павличенко Петро Гаврилович – старший програмний менеджер ПРООН. Підготуватися Олені Бондаренко.

 

ПАВЛИЧЕНКО П.Г., старший програмний менеджер ПРООН в  Україні. Шановний пане головуючий! Шановні народні депутати! Шановні учасниці та учасники сьогоднішніх парламентських слухань! Передовсім дозвольте подякувати за можливість виступити з такого важливого питання, як забезпечення гендерної рівності, що лежить у площині практичного забезпечення прав людини та її свобод.

На цей виклик сьогодення ООН запропонувало відповідну концепцію колективних зусиль 189 країн світу, яка має назву “Цілі розвитку тисячоліття”. Україна приєдналася до цього документа, і  в українському контексті маємо два завдання — наближення до паритетного представництва жінок і чоловіків у представни­цьких органах влади на всіх рівнях прийняття рішень, а також скорочення вдвічі розриву в заробітній платі. Розв’язання першого завдання посилить демократичні засади держави, другого — її економічну спроможність.

Для ілюстрації цього скажу, що аналіз основних показників розвитку людини, здійснений ПРООН 2006 року і представлений в  Доповіді про розвиток людини, свідчить, що саме ті країни, в  яких показник забезпечення рівності жінок і чоловіків найвищий, посідають першість у рейтингу за рівнем людського потенціалу.

Низка економічних досліджень, проведених у світовому контексті, також довела, що рівень економічного розвитку країн зростає з підвищенням гендерної рівності. Зокрема, усунення бар’єрів для жінок на ринку праці знімає перепони для економіч­ного зростання держави. Все це підтверджує закономірність зв’язку між розвитком та забезпеченням рівності.

Дослідження, проведене ООН з питань управління, показа­ло, що дисбаланс у представницьких органах влади, а саме разюча домінанта чоловічої статі, призводить до того, що реальні потреби і проблеми домогосподарств не знаходять свого відобра­ження ні в державних програмах, ні в бюджетах, ні в регіональних та місцевих планах розвитку, внаслідок чого вони є мало соціально орієнтованими, а відповідна політика не є дієвою та ефективною. Це відбувається переважно через те, що чоловіки здебільшого просто не знають реальних потреб домогосподарств або не надають їм пріоритетного значення.

Іншим важливим аспектом питання є розширення ролі жінок в управлінні приватним сектором. Знову-таки дослідження світо­вого масштабу показали, що така практика приводить до досягнення позитивних якісних змін рівня життя.

Програма розвитку ООН, яка проводить системний гендер­ний аналіз українського суспільства, починаючи з 1999 року, серед результатів, отриманих дослідженням за підтримки Центру соціальних експертиз, показали і такі основні наслідки ліквідації гендерної нерівності: жінки зможуть більшою мірою реалізувати свій професійний та особистий потенціал, державний бюджет стане більш соціально орієнтованим, взаємини між чоловіками і  жінками будуватимуться на принципах взаємоповаги та партнер­ства, і це зробить людей щасливішими, а родину — стабільнішою. Збільшиться представництво жінок в політичних партіях, що відповідно зумовить їх більшу гуманістичну орієнтацію.

Проблема нерівності є досить гострою для України, так само як і для інших країн. І хоча рівність в оплаті праці та рівність щодо зайнятості, участі в політичному житті формально закріплені в  чинному законодавстві, немає дієвих механізмів їх реалізації.

Водночас є нове, але не менш важливе явище останніх років, що динамічна стресова сучасність породжує гострі соціальні проблеми чоловічого соціуму, без розв’язання яких суспільство не вирішить нагальних проблем розвитку. Надмірні очікування, не­можливість відповідати усталеним стандартам призводить до гли­бокої психофізіологічної кризи серед чоловіків, а як наслідок — до нестабільності соціуму в цілому. Необхідно визнати, що гендерна політика в Україні лише набуває певного оформлення, через це існує цілий ряд проблем.

Експерти найбільш високо оцінюють лише вітчизняне зако­нодавство з питань забезпечення прав та можливостей. Найнижче оцінюється практика захисту від гендерної дискримінації через судові справи, подачу скарг уповноваженим, бюджетне фінансу­вання, рівень інформаційно-просвітницької роботи.

Дослідження, проведене в рамках ЄС, яке аналізувало чоло­вічий та жіночий стиль управління, виявило, що чоловіки витрача­ють менше часу на справи, не пов’язані з роботою, ніж жінки-управлінці. І це зв’язано не з психологічними відмінностями, а з так званими подвійними витратами жінок за межами робочого часу. Тому що жінка, крім продуктивної праці, чи виробничої функції, виконує так само репродуктивну, пов’язану із збережен­ням сім’ї та вихованням дітей. І це потребує спеціальної опіки та прийняття спеціальних програм.

Серед проблем і пріоритетів, визначених на основі аналізу, — приведення українського законодавства у відповідність з конституційними принципами, здійснення інвентаризації законів на основі гендерної експертизи, використання певних анти­дискримінаційних норм та санкцій.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. У вас було ще 3 секунди, вже немає. Дякую.

Слово має Бондаренко Олена Федорівна, народний депутат України, фракція “Блок Юлії Тимошенко”. За нею виступатиме Ольга Матвієнко.

 

БОНДАРЕНКО О.Ф., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і  міжнаціональних відносин (Блок Юлії Тимошенко). Дорогі подруги, дорогі друзі! Я маю честь представити позицію фракції Блоку Юлії Володимирівни Тимошенко стосовно тих важливих питань, про які ми сьогодні будемо говорити. Я маю честь пред­ставити свою власну позицію як керівник підкомітету з гендерної політики нашого парламенту.

Без перебільшення, визначним є ухвалення Закону “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, з  огляду на ту роль, яку він має відіграти в регулюванні суспільних відносин і формуванні гендерної політики держави. Проте цей закон може залишитися переліком добрих намірів, якщо ми не долучимося до імплементації його положень в інші законодавчі акти, щоб створити гендерно чутливе законодавство.

Потребують змін Кримінальний кодекс, Кодекс про адміні­стративні правопорушення в частині запровадження санкцій за сексуальні домагання, дискримінацію за статевою ознакою. Потребують змін Кодекс законів про працю, закони “Про політичні партії в Україні”, “Про державну статистику”, “Про Центральну виборчу комісію”, “Про освіту”, “Про державну службу” та ще ціла низка законодавчих актів. У парламенті вже зареєстрований законопроект про внесення змін до деяких законів України, яким передбачається обов’язкове забезпечення представництва у  виборчому списку в кожній п’ятірці кандидатів у депутати і жінок, і чоловіків.

Обов’язковим є здійснення гендерно-правової експертизи законопроектів і чинного законодавства, але це потребує відпо­відних коштів. На жаль, наш комітет не отримав жодного звернення щодо підтримки фінансового запиту Мін’юсту на ці цілі.

Немає таких листів на адресу комітету і від Міністерства у  справах сім’ї, молоді і спорту щодо підтримки його позицій у  виділенні фінансування на реалізацію цього закону. У проекті Державного бюджету на 2007 рік переважна більшість позицій розподілу видатків по міністерству передбачає фінансування спорту і мало передбачено фінансування заходів для забезпе­чення рівних прав і можливостей. На мою думку, час відновити Державний комітет спорту, а нинішнє міністерство перетворити на Міністерство у справах сім’ї, молоді та забезпечення рівних можливостей (Оплески).

Запроваджується ведення гендерної статистики, що дасть можливість через накопичення статистичних даних виявляти проблемні галузі. Тож Державний комітет статистики має зробити певні кроки для розробки та впровадження механізмів збору, обробки і поширення інформації.

Гостро бракує фахівців з питань гендерної проблематики. На сьогодні є велика потреба у закріпленні відповідальності за гендерні питання за тими працівниками і працівницями апарату Верховної Ради, які вже не перший рік, нерідко винятково з влас­ної ініціативи, працюють над інтегруванням гендерної проблема­тики у роботу відповідних комітетів. Я звернулася з листом до Голови Верховної Ради України з пропозицією внести до їх посадових інструкцій положення щодо відповідальності за гендерне інтегрування в межах відання комітетів, бо всі комітети Верховної Ради, я підкреслюю, всі, мають у тому чи іншому обсязі гендерну складову.

Будь-який закон пробуксовує, якщо не виробити механізму його реалізації. Настав час створення відповідного структурного підрозділу в Секретаріаті Кабінету Міністрів України. Вкрай потрібне запровадження посад радника Президента України, радника Голови Верховної Ради України з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (Оплески). Найвищі посадовці держави мають усвідомити нагальну необхідність включення до своїх команд таких радників як наполегливу вимогу часу.

Актуальним є створення посади Уповноваженого Верховної Ради України з питань рівних прав і можливостей жінок і чоловіків (Оплески) та введення в усіх органах виконавчої влади посад координаторів із забезпечення рівних можливостей, а також структурне посилення діяльності в парламенті підкомітету з  гендерної політики (Оплески). Від Кабінету Міністрів ми очікуємо якомога швидшого ухвалення Національного плану дій стосовно впровадження гендерної рівності.

Шановні колеги! Дорогі друзі і подруги! Я звертаюся сьогодні до своїх колег депутатів, насамперед до депутатів-жінок, з проханням виявити солідарність і підтримати ініціативу ство­рення міжфракційного об’єднання, щоб разом творити законо­давство рівних можливостей і відстоювати права людей — жінок і  чоловіків (Оплески).

Звертаюся до вас, українські урядовці, відповідальні за питання, які є індикатором нашого правового, ментального, культурного доростання, з пропозицією реальної співпраці заради творення суспільства рівних можливостей.

Я звертаюся до вас, подвижниці і подвижники громадського руху, із закликом об’єднати свої руки і серця, здібності, ідеї заради великої мети — творення світу рівних можливостей! (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Ольга Василівна Матвієнко, доктор педагогічних наук, професор Київського національного лінгвістичного університету.

 

МАТВІЄНКО О.В., професор Київського національного лінгві­стичного університету. Доброго дня! Тональність мого виступу буде дещо іншою. Шановний головуючий! Вельмишановні пані і  панове! Я справді представник Київського національного лінгві­стичного університету, професор кафедри педагогіки, але пред­ставляю тут Центр правових досліджень гендерної політики Інституту держави і права ім. Корецького.

Хочу сказати, чому. Тоді, коли Організація Об’єднаних Націй проголосила цілі третього тисячоліття в галузі розвитку, де серед восьми третє місце відведено саме сприянню досягненню рівності чоловіків і жінок та розширенню прав і можливостей жінок, амбітний академік Національної академії наук України, директор Інституту держави і права ім. Корецького Юрій Сергійович Шемшученко в рамках наукового інституту створив Центр право­вих досліджень гендерної політики.

Центр серйозно напрацьовує методологію проблеми за напрямами компаративістики зарубіжного та експертизи вітчизня­ного законодавства, а також освітньо-виховного процесу. Незважаючи на відповідний рівень академічності, центр виявися мало запитаним, хоча пропонував і постійно пропонує свої послуги. Це від того, на наш погляд, що в Україні на державному рівні немає державної програми, а відповідно концепції для системної роботи, а тому всі діють поодинці. Хоча це не так і  погано, бо за законами синергетики будь-які процеси само­організуються в систему.

Велика вдячність ініціаторам таких парламентських слухань, це свідчення уваги високих державних чинників до проблеми і  ознайомлення з нею широких верств населення. Це по-перше.

По-друге, вважаю за необхідне зупинитися на двох проблемах.

Перша — це розмежування категорій “рівність” і “однако­вість” та психолого-педагогічні проблеми запиту на рівність. Категорія “рівність” є іншою, ніж категорія “однаковість”. Ми так любимо діяти екстремально, що ще не розрізняємо, що претендувати на рівність — це зовсім не за рахунок втрати своєї особливості, своєї жіночності, своєї життєвої функції, своєї природної відповідальності аж до набуття чоловічих ознак. З  іншого боку, це не означає, що жіноцтво перестає поціно­вувати, а головне — претендувати і впливати на чоловічу шляхет­ність, що включає силу розуму, силу знань і силу можливостей. І  тут головне — гармонія, поєднання чоловічого “раціо”, жіночого “моціо” і, напевне, як ніколи раніше, а саме в епоху, названу футурологами епохою інформаційного суспільства, коли інтуїція стає основою детермінації людини в сучасному світі, ця превалю­юча жіноча особливість стає надто запитаною, надто актуальною для обох, заради обопільної користі та щастя.

Хочу підкреслити, що система дії має базуватися на глибо­кому розумінні категорії рівності та однаковості всіма членами суспільства. У нас об’єктивно немає запиту на рівність, а жіноцтво приречене на вторинність. Причини цього ганебного явища криються в системі стереотипного виховання, яке прямо та опосередковано наповнює зміст сімейного, дошкільного, шкіль­ного, вузівського, соціального та інших форм і видів виховання.

Як відомо, основи виховання закладаються в ранньому віці, переважно, за різними авторами, від п’яти до семи років. Ці роки припадають на виховання дитини в сім’ї та дитячому садочку. У  сім’ї ця місія відведена, як правило, мамі, а тому дівчаткам не доводиться індивідуалізуватися так швидко, як така індивідуалі­зація відбувається з хлопчиками, бо вони іншої статі. А дівчатка у  своїй більшості не мають можливості виховання батьком і  відповідно не вміють або значно запізнюються в умінні грати за  правилами, а саме батько є носієм філософії логіки, або алгоритму гри за правилами.

Далі — школа. Там теж переважно жінки, які, крім того, що забезпечують навчально-виховний процес, часто також здійсню­ють його змістовне наповнення. Індивідуалізація дівчинки, як правило, припадає на період юності, тоді як на цей час правила індивідуальної гри хлопці вже давно засвоїли. А поки, на превеликий жаль, все за Фройдом, а хотілося б — за гендерною рівністю. Висновок: необхідна програма залучення чоловіків до виховного процесу.

На нашу думку, нові виклики епохи вимагають включення всіх незадіяних активних ресурсів, особливо ресурсів людського інтелекту. А в цьому плані жіночий потенціал є найбільшим резервом. І це не наша жіноча забаганка, це потрібно суспільству, бо чоловіки — носії кількості, жінки — носії якості.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Кобець Ольга Семенівна, почесний голова Всеукраїнського жіночого товариства ім. Олени Теліги. Підготува­тися Тонгуєвій Світлані.

 

КОБЕЦЬ О.С., почесний голова Всеукраїнського жіночого товариства ім. Олени Теліги. Шановна президіє! Шановні народні депутати України! Шановні закордонні гості! Пані та панове! Питання рівних прав і рівних можливостей в Україні не вперше стоять на розгляді парламентських слухань у Верховній Раді України. І тому, мабуть, не всі народні депутати прийшли сьогодні до цього залу, оскільки вони вважають, що це питання для них уже пройдене. А між тим ми маємо чимало проблем із статтю саме на законодавчому рівні.

Ось відповідні факти. Готуючись прийти на сьогоднішні парламентські слухання, я вчора підійшла до звичайного газет­ного кіоску і подивилася, що ж там у нас виставлено. І ось на рівні очей, не бачачи назв журналів, прочитала: “секс-купони”, “гарячий секс”, “утренний секс-этикет”, “аксесуари для сексу”. Я повіка­вилася газетними матеріалами і знайшла в них ви знаєте що, на останній сторінці.

Але це ще не все. У той самий день мені довелося побувати в будівельному магазині і там я теж зустріла ось такий малюнок-рекламу. І це ще не все. Коли я придбала відповідні речі в буді­вельному магазині, мені запропонували ось такий календарик. Я  хотіла, щоб його показали на екран, а потім посоромилася. Мені стало незручно, що всі ми, хоч тут більшість жінок, побачимо, до якого рівня можна принизити жінку і як підло використати її прекрасне тіло.

Кажу це не тому, що мені, можливо, неприємно говорити про сексуальні відносини чи про те, що вони ось так використо­вуються. Але власник цієї мережі магазинів, такий собі Олексій Миколайович Жарков, він що, не розуміє, що робить, пропонуючи таку рекламу? Між іншим, це не все, що я сьогодні принесла до залу. У нього є ще й гірші зразки.

Постає запитання: чому в нас це можливо? Тому що в нас немає відповідного законодавства, спрямованого на боротьбу з  порнографією, із зображеннями насильства щодо жінок і дітей в  засобах масової інформації.

З усім цим мотлохом уже не справляються суспільна мораль і громадські інституції, і це найгірше. Є в нас спеціальні видання, які спеціалізуються на стиранні меж між добром і злом. І вже зло, аморальність, вульгарність, як їх подає пан Гордон у своєму “Бульварі”, не розпізнаються суспільством як шкідливі для загального розвитку. Я хочу, щоб мене зрозуміли правильно:
я не проти матеріалів про секс і сексуальні відносини, але вони повинні продаватися у відповідних секс-шопах.

Я звертаюся до нашої нинішньої виконавчої влади. До речі, представників антикризової більшості і Партії регіонів у цьому залі, на жаль, немає, тому я передаю вам, Адаме Івановичу, як  найвищій посадовій особі від антикризової коаліції всі ці матеріали, щоб проаналізували.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Головне, не спокушайте.

 

КОБЕЦЬ О.С. Так от, може й запитаємо Прем’єр-міністра Віктора Януковича, який так рекламує свою набожність, чому його міністри, зокрема зв’язку, архітектури, будівництва і транспорту, голова Державного комітету телебачення і радіомовлення, до речі, і Міністерство юстиції не впроваджують державну політику щодо суспільної моралі, викладену як у відповідних законах, так і в підписаному ним Універсалі? Чому саме аморальність, неписані закони злачних місць стали нині державною політикою?

Пропонувалося сьогодні створити у Верховній Раді окремий Комітет гендерної політики — я підтримую. Кабінету Міністрів — розробити стратегію гендерної політики, Президентові України — створити Комісію з гендерної політики, Верховній Раді — створити відповідний механізм виконавчої влади, розділивши Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту на два відомства, з яких одне мало б відповідати і за ті проблеми, про які ми сьогодні говоримо.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Тунтуєва Світлана Володи­мирівна, директор Ресурсного гендерного центру (м. Луганськ). За нею виступатиме Гармаш.

 

ТУНТУЄВА С.В., директор Ресурсного гендерного центру (м. Луганськ). Шановний Адаме Ивановичу! Шановні присутні учасники та учасниці парламентських слухань! Я хотіла б зараз перенести вас, тих, хто творить державну політику, у пло­щину тих, хто її реалізує.

Я представляю Луганську область. Це, мабуть, найскладніша в Україні область щодо розподілу трудових ресурсів, яка має характерну професійну сегрегацію на традиційні жіночу та чоловічу види економічної діяльності. Чоловіки Луганщини представляють 46 відсотків населення і становлять меншість серед загальної кількості зайнятих в економіці. Вони мають більш низький рівень освіти, ніж жінки Луганської області, не завжди, а інколи й зовсім не несуть на собі тягар подвійної зайнятості, але водночас отримують більшу зарплатню та займають більш високі посади. Ви скажете, що така ситуація характерна для всієї України. Я з вами погоджуся. Проте шляхи виходу з такої ситуації можуть бути різними.

У 2003 році керівництво Луганської області, до речі, представлене на той момент лише чоловіками, ініціювало підпи­сання тристороннього Меморандуму про співпрацю з Міністер­ством України у справах сім’ї та молоді та Проектом рівних можливостей Програми розвитку ООН в Україні щодо впрова­дження політики рівних прав і можливостей жінок та чоловіків. Звичайно, що на цей крок наше керівництво пішло тому, що цій події передувала копітка щоденна робота жіночих громадських організацій, яка відтоді набула нового змісту та нового значення. До впровадження гендерної політики в області долучилися місцеві органи влади, органи місцевого самоврядування, структурні підрозділи обласної адміністрації та навчальні заклади всіх рівнів акредитації.

Сьогодні Луганщина має ряд досягнень, які сприяли розширенню мережі партнерських організацій і підвищенню інтересу з боку і державних, і неурядових структур. Луганська область стала однією з перших щодо проведення гендерних досліджень та моніторингу на рівні місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Так, проведено генедерний аналіз обласного бюджету. За попередніми висновками фахівців, передбачені в обласному бюджеті кошти переважно спрямовуються на вирішення соціаль­них питань, що в цілому позитивно впливає на утвердження гендерної рівності. Проте така соціальна спрямованість бюджету спричинена не високою гендерною чутливістю розробників і  депутатів, а колом повноважень обласної ради у цій сфері.

З погляду гендерної рівності, статистичні дані, диферен­ційовані для різних гендерних груп, чітко вказують на значні відмінності у статусі жінок і чоловіків та дають змогу простежити, яким чином відбуваються зміни. З 2003 року ми щороку робимо гендерний портрет Луганської області, який з точністю відображає становище чоловіків і жінок та різницю в цьому становищі.

З метою вивчення ситуації на ринку праці у вугледобувних містах Луганської області та опису гендерного аспекту цієї про­блеми проведено відповідне соціологічне дослідження, яке дало можливість виявити, що, незважаючи на високий рівень незайня­тості в шахтарських містах, населення самостійно виробляє механізми пристосування за рахунок зайнятості у своїх присадиб­них господарствах, незареєстрованому бізнесі, на тимчасових роботах, які, до речі, не завжди оформлюються офіційним чином, а це призводить до зловживань з боку роботодавців.

В області створені та успішно діють Ресурсний гендерний центр, Центр гендерної освіти та центр “Чоловіки проти насильства”. Завдяки діяльності цих центрів гендерні питання знаходять відображення у програмах навчальних закладів різних рівнів акредитації.

Все вищевикладене стало потужним підґрунтям для розроб­лення і прийняття Програми забезпечення рівних прав та можли­востей чоловіків і жінок Луганської області на 2006–2009 роки. Ми не стали чекати на державну програму, бо її можна не дочекатися взагалі ніколи, а розробили свою. І я дуже вдячна тим, хто брав участь у прийнятті Закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, бо саме він дав нам змогу прийняти свою програму. З обласного бюджету на фінансування програми передбачено 1,5 мільйона гривень. Прийняття програми стало можливим завдяки розумінню з боку депутатського корпусу та керівництва області. Крім того, гендерна політика включена до Програми соціально-економічного розвитку Луганської області на 2007 рік.

Тема наших слухань: “Рівні права та рівні можливості в  Україні: реалії та перспективи”. Про наші реалії ви вже почули. А от чи є у нас перспективи на державному рівні — залежить від того, наскільки продуманою і збалансованою буде державна політика в цьому напрямі.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні народні депутати! Я звертаюсь до тих, хто наполягає на виступі: одержать слово по одному представнику від кожної фракції. Я хотів би, щоб ми послухали інших учасників парламентських слухань, у вас є можливість виступати на пленарних засіданнях, тому більш як по одному представнику від кожної фракції не надаватиму слова.

Гармаш Галина Федорівна, народний депутат України, позафракційна. Будь ласка. За нею виступатиме Лідія Мазур.

 

ГАРМАШ Г.Ф., член Комітету Верховної Ради України з пи­тань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України (Соціалістична партія України). Шановні учасниці та учасники парламентських слухань! Незалежна Україна робить впевнені кроки як держава, що розбудовує демократичне суспільство, сповідує європейські цінності. Серед цих цінностей особлива роль належить гендерній політиці держави. Про її здо­бутки, а в основному проблеми, йшлося у попередніх виступах, я ж хочу зупинитися на такій важливій проблемі: жінка в політиці.

Розпочну з гендерного аналізу результатів парламентських та місцевих виборів 2006 року порівняно з результатами поперед­ніх виборів. Маю з цього приводу цікаву свіжу інформацію щодо гендерних результатів місцевих виборів, яка ще ніде не оприлюд­нювалися. Ці дослідження — результат співпраці Всеукраїнської громадської організації “Жіночий консорціум” під керівництвом Наталки Самулевської, високопрофесійної, талановитої, творчої жінки, та група експертів з міжнародного та виборчого права, а  також Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Велика вдячність їм за цю роботу.

Отже, що ми маємо. Представництво жінок у Верховній Раді України здійснювалося таким чином: 1990 рік — 3 відсотки, 1994 рік — 5,7, 1998 рік — 8,1, 2002 рік — 5,1, 2006 рік — 8,5. Тенденція зростання є, але доволі незначна. До речі, за цим показником Україна займає передостаннє місце серед країн — членів Ради Європи. На останньому місці Туреччина.

За результатами місцевих виборів що ми маємо. Для скорочення, щоб вкластися у регламент, я називатиму дві цифри: перша — показники виборів 2002 року, а друга — 2006 року. Серед депутатів місцевих рад усіх рівнів обрано жінок відповідно 41,7 та 43,3 відсотка. Зокрема, обласних рад — 9,7 та 10,9 відсотка, районних рад — 20,7 та 19,7 відсотка, районних рад у містах — 21,7 та 20,5 відсотка, міських рад обласного значен­ня — 21,7 та 20,5 відсотка, міських рад районного підпорядку­вання — 35,4 та 33,6 відсотка, селищних рад — 46,7 та 46,6 від­сотка, сільських рад — 46,9 та 50,3 відсотка. Така сама тенденція щодо виборів сільських, селищних і міських голів.

До речі, ремарка. Для чого жінкам потрібна влада? Безумовно, не задля влади, а для того щоб жити в нормальній, демократичній державі, де комфортно, достойно жити кожному і  всім.

Які висновки можна зробити, виходячи з цього аналізу?

Перше. Незважаючи на загальне збільшення представни­цтва жінок як у парламенті, так і в обласних та сільських радах, загалом влада в Україні була і, на превеликий жаль, залишається дуже патріархальною. У державних органах України найбільше жінок працюють на посадах найнижчого рівня, чи вища посада — тим менше жінок. Яскрава ілюстрація того — Кабінет Міністрів, де жодної жінки-міністра, жінки-віце-прем’єр-міністра немає. У судо­вій гілці влади теж ситуація складна: у Конституційному Суді — 16,7 відсотка жінок, у Верховному Суді — 15,7 відсотка, таких прикладів дуже багато.

Друга причина — недосконалість і виборчого законодавства, ті Закону “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і  чоловіків”, про це вже йшлося.

Третє — подвійні стандарти в діяльності більшості партій. Тобто у програмах партій, у промовах лідерів проголошується гендерна рівність, а коли відбувається формування списків на вибори, жінки опиняються в непрохідній частині.

І психологічні аспекти, про це говорили. Хороша дружина, добра мати, домогосподарка — це ті функції, яке суспільство сьогодні визначило жінці як слабкій статі, яка не може бути рівною чоловіку в політиці.

Я назвала кілька чинників, але їх значно більше.

Що треба робити? Досвід країн — членів ЄС у сфері забезпечення рівних можливостей жінок і чоловіків у виборчому процесі показують, що є два загальновизнаних способи досягнен­ня адекватного представництва обох статей у виборних органах: законодавче закріплення гендерних квот при висуванні і реє­страції кандидатів та встановлення квот представництва гендер­них груп безпосередньо політичними партіями. І в цьому напрямі треба об’єднати зусилля жінок — народних депутатів України. Гадаю, що ми законодавчо затвердимо ці норми.

І передостаннє стосовно рекомендацій наших парламент­ських слухань. Поруч зі мною — поважна жінка, колишній редактор багаторічного журналу “Радянська жінка” Галина Архипівна Литви­нова сказала, що рекомендації конкретні, нормальні. Але ми не зважали і не робили аналізу…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Все, всі жінки сьогодні рівні, вибачте. Якби чоловіки виступали, я дав би можливість.

Слово має Мазур Лідія Юріївна, перший заступник голови Спілки жінок України, головний редактор журналу “Жінка”. Підготуватися Ларисі Кобилянській.

 

МАЗУР Л.Ю., перший заступник голови Спілки жінок України, головний редактор журналу “Жінка”. Шановне товариство! У  канадійському акті про рівні права і можливості записано: якщо не буде використаний інтелектуальний, творчий, професійний, освітній потенціал і чоловіків, і жінок, то про достойне місце держави у світі годі мріяти. Думаю, що Україні, доки не буде повністю використаний цей потенціал в самих різних іпостасях, також буде важко здолати всілякі негаразди.

Тому Спілка жінок України підтримує пропозиції, які були висловлені щодо того, аби відновити у Верховній Раді Комітет у  справах гендерної рівності. До речі, саме наша організація виходила з такою пропозицією до Робочої групи з проведення першого засідання Верховної Ради нинішнього скликання. Ми також підтримуємо думку про те, що при Кабінеті Міністрів треба створити департамент чи управління із забезпечення рівних прав і  можливостей. Цілком і повністю схвалюємо пропозиції щодо запровадження квот для жінок на виборах і до Верховної Ради, і  до місцевих рад. Тому що тут звучало, що наші жінки більш освічені, але є ще одна деталь — вони постійно здобувають нові знання, працюють над собою.

Ми просили б розглянути питання фінансової підтримки державою Національної ради жінок. Національна рада жінок — це потужне об’єднання, до якого входять 24 жіночі організації із 44 всеукраїнських організацій. Також підтримуємо всі ті пропо­зиції, які сьогодні прозвучали.

Як головний редактор багаторічного журналу “Жінка”, який має дуже широку географію, я маю право донести вам думку щодо гендерних підходів, гендерних рівних прав і можливостей, мабуть, із найвіддаленіших куточків нашої держави.

Так от, панове, один лист надійшов буквально тижнів зо два тому з колишньої гетьманської столиці. Жінка пише: “Пані, що то за гендер? Ви що, думаєте, що хтось про нього знає в селах, у містах, у районах, чи когось обходить ця проблема? Ви говорите через те, що хочете посісти місця у Верховній Раді, ви обговорюєте цю проблему лише між собою…” Подивіться в зал, і  це не вперше ми обговорюємо між собою.

На це я хотіла б сказати, що в чомусь, мабуть, пані права. І  ще вона сказала: “Подивіться, якою мовою пишуться ваші посібники, ваші буклети і ваші інші талмуди…” “Талмуди” — так і  сказано в листі.

То я хочу сказати, що коли аналізувала законодавство Канади, країн Європи та членів ЄС — колишніх республік Радянського Союзу, то перепрошую, панове, там на першому місці йдеться про рівні права і можливості жінок на працю, на реалізацію себе як особистості, на соціальний захист, зокрема на робочому місці, і головне — можливість реалізувати себе і як мати, і як спеціаліст. І особливо мені подобається в цих законо­давствах те, що є механізм контролю за дотриманнях всіх законодавчих актів. Створюються спеціальні групи, зокрема в  Норвегії, до яких входять представники і короля, і обов’язково профспілок.

У зв’язку з цим я хотіла б також коротко сказати про нашу гендерну свідомість. Про гендерну свідомість важко говорити.
І я погоджуюся з нашою дописувачкою,
яка каже: “Шановні пані, дуже складна термінологія, на одному листку її і не добереш”.

І наостанок я хотіла б сказати, що гендерна рівність має бути в усьому. Мають бути вулиці, мають бути публікації жінок нарівні з чоловіками. Має бути вулиця Діни Проценко, має бути вулиця княжни Віри Гедройц. Тоді ми не будемо потрапляти в таку ситуацію, як наша міська влада, коли почали вимагати назвати вулицю іменем Єжи Гедройца.

Перепрошую, час закінчився, я щиро бажаю, щоб ви були всі щасливі і мали право...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Лідіє Юріївно.

Слово має Кобилянська Лариса Станіславівна, керівник Програми рівних можливостей ПРООН. За нею виступатиме Лобанова.

 

КОБИЛЯНСЬКА Л.С., керівник Програми рівних можливостей Програми розвитку ООН в Україні. Шановний пане головуючий, учасниці та учасники наших парламентських слухань! Багато хто з  виступаючих, фактично майже всі, говорили про необхідність вдосконалення національного інституційного забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків. У своєму виступі я хотіла б наголосити на одному з таких механізмів, який залишається поза увагою, незважаючи на те, що фактично всі про нього говорять.

На жаль, використати розвитковий механізм наша країна фактично досі ще не спромоглася, оскільки непомітно для себе пройшла повз 25-ту річницю ратифікації Україною Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. І проблема не в тому, що Україна не святкувала цієї події, хоча була однією з тих країн, які приймали цю конвенцію, оскільки Україна і в ті часи була самостійним членом Організації Об’єднаних Націй. Проблема в  тому, що за 25 років Україна не імплементувала цієї конвенції. І  це фактично є виявленням подвійного стандарту, оскільки тільки тепер у законі визначено поняття дискримінації. І тому для країни, яка не використовує такий потенціал, дійсно є дуже багато суперечностей у можливостях забезпечення, які інші країни світу використали, хоч імплементували конвенцію лише кілька років тому.

Особливо я хотіла б наголосити на такому механізмі, як здійснення тимчасових спеціальних заходів, що зафіксовано і  вимагається відповідно до пункту 1 статті 4 цієї конвенції. Хочу сказати, що уряд, звітуючи поспіль кожні чотири роки перед Комітетом з ліквідації дискримінації щодо жінок Організації Об’єднаних Націй, завжди звітує за певною схемою, за кожною статтею. Так от зауваження комітету, як правило, починаються завжди з цієї статті. Тобто є механізм прямої дії — міжнародна норма, відповідно до якої введення тимчасових заходів прямої дії є не просто можливістю, а зобов’язанням уряду, зобов’язанням державних органів влади, про що записано в конвенції.

І якби таким чином ця конвенція розумілася і виконувалася, ми давним-давно зняли б питання про те, чи можна вводити квоти і чи є вони дискримінацією. Ні, квоти не є і ніколи не були дискримінацією. Це механізм, завдяки якому на певний час вста­новлюється певна норма задля того, щоби привести до певної відповідності представлення жінок і чоловіків там, де воно не може бути забезпечено іншими засобами.

Хочу сказати, що фактично складова рівності — це не лише політична можливість для суспільства скористатися з переваг обох статей, переваг участі жінок і чоловіків у прийнятті рішень. Це ще й величезна економічно потужна система розвитку для суспільства, країни, держави. На жаль, наші економісти поки що не спромоглися порахувати, який потенціал не використовують наша економіка і наше суспільство. Але наші демографи вже порахували, що за кілька десятків років країна втрачатиме не лише в своєму людському потенціалі, вона втрачатиме в еконо­мічному потенціалі, оскільки у віці від 28 до 46 років кожен четвертий хлопчик на сьогодні не доживе до пенсії. Країна поступово ставатиме біднішою, вона недовикористає ті можли­вості, які слугували б розвитку суспільства на користь і жінок, і  чоловіків.

Хочу закликати народних депутатів України, плануючи заходи щодо гармонізації українського законодавства з європей­ськими нормами, пам’ятати, що однією з кардинально важливих демократичних норм європейського і світового законодавства є норми забезпечення рівних можливостей для обох статей.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Лобанова Людмила Сергіївна, голова Всеукраїн­ської громадської організації “Всеукраїнський жіночий центр інформації та соціально-економічної адаптації”. Підготуватися Сорокопуд.

 

ЛОБАНОВА Л.С., голова Всеукраїнської громадської орга­нізації “Всеукраїнський жіночий центр інформації та соціально-економічної адаптації”. Шановний головуючий! Шановні колеги і  колежанки! Шановні присутні! Багатий світовий досвід ринкового господарювання виділяє найважливішу сферу державного регулювання розвитку суспільства — бюджетну систему. Саме через бюджети всіх рівнів держава впливає на стан суспільства, його розвиток і реалізує свої політичні наміри.

В економіці розвинутої демократії держава не лише декларує поліпшення суспільних благ, а й завдяки прозорості бюджетного процесу має позитивно впливати до добробут людей. І завжди в усіх демократичних країнах формування бюджетів всіх рівнів є об’єктом максимального загострення індивідуальних, групових і національних інтересів, джерелом боротьби ідеологій, політичних переконань та уявлень про справедливість.

Бюджетна система має багато функцій. Найважливішою з  них, я вважаю, є те, що бюджет має бути орієнтиром розвитку суспільства і утвердження в суспільстві певного кодексу справедливості. Така соціогуманітарна функція бюджету і саме вона має бути відповідальною за реалізацію гендерної рівності в  суспільстві.

Творчий колектив нашого центру провів гендерний аналіз Державного бюджету за роки незалежності України. За браком часу наведу тільки деякі приклади, які демонструють, що в Україні реальна державна політика не відповідає проголошеним публічно зобов’язанням України щодо впровадження гендерної рівності як на національному, так і на міждержавному рівні.

Перше. У Бюджетному кодексі України (це основний законодавчий акт, який регламентує бюджетну систему) не врахо­вується гендерна проблематика, що сприяло б реальному наповненню державної політики гендерним змістом.

Друге. Гендерна структура депутатського корпусу Верховної Ради всіх скликань красномовно свідчить про те, що голоси жінок-депутатів не мають впливу на прийняття Державного бюджету країни. Те саме стосується прийняття рішень на всіх вищих рівнях державної влади, де жінок дуже мало. Що стосується місцевих бюджетів — там більше жінок. І я думаю, що на рівні місцевих бюджетів рішення на користь гендерної рівності треба вже сьогодні впроваджувати.

Третє. В Україні реалізацію політики щодо впровадження гендерної рівності покладено на Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту. Як свідчить гендерний аналіз, усі програми, тією чи іншою мірою пов’язані з гендерною рівністю (дитячі, юнацькі, жіночі), фінансувалися з Державного бюджету України щороку на рівні 0,02 відсотка. Якщо зобразити у вигляді графіка, то сплески були тільки перед виборами Президента Кучми і перед виборами Верховної Ради. Для порівняння наведу одну цифру: на Філіппінах на програми, пов’язані з підтримкою, впровадженням гендерної рівності, з державного бюджету щороку виділяють 5 відсотків всіх видатків.

Четверте. Аналіз Державного бюджету України показав, що дохідна частина щороку недоотримує 10–15 мільярдів гривень тільки за рахунок нерівності жінок на ринку праці.

У світі існує така технологія, як гендерний бюджет, і ми маємо до нього підійти, це — наше завдання. Він діє вже в  багатьох країнах — в Австралії, США, Канаді, Великій Британії. На часі — створення гендерного бюджету в Україні.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Сорокопуд Ярослава Володимирівна, координа­тор програми тренінгів Міжнародної благодійної фундації Heifer Project International в Україні. За нею виступатиме Тамара Мельник.

 

СОРОКОПУД Я.В., координатор програми тренінгів Між­народної благодійної фундації Heifer Project International в Україні. Дякую дуже. Вельмишановні пані і панове! Шановні колеги і коле­жанки! Хочу сказати, що, напевне, ми сьогодні достатньо мали нагоду відчути, що означає бути присутнім у цьому залі, а ще й нести певну відповідальність після цього. Тому, не затримуючи ваш час, базуватиму свою доповідь на досить конкретних фактах, які побудовані на соціо-економічному гендерному аналізі нашої організації, що працює на теренах України вже десять років і займається, власне, проблемами села.

Почну частково з емоцій. Знаєте, ця сільська жінка, про яку ми говоримо і використовуємо, можливо, для того, щоб пролобі­ювати певні інтереси, так чи інакше разом з чоловіком у рівних правах і в рівних можливостях — і вона сама, і чоловік мають думати, що їм робити з ранку до ночі, яким чином вижити. І це дуже важливий аспект, яким чином держава поставила питання їхнього самозабезпечення. Самозабезпечення як термін є, а от нормативних актів, економічного і бюджетного підґрунтя абсолютно під це немає.

У результаті, знову-таки емоції, хочу сказати, що ця жінка в  сауні перебуває не 5–7 хвилин, як рекомендують медики, а протягом цілого року. Її робочий час становить 16–18 годин на  добу. Крім того, вона отримує чудові масажі від своєї корови, хвіст якої допомагає їй разом з молоком ці маски приймати. Тому вона не завжди, звичайно, як тут було сказано, розуміє, про що йдеться, коли говорять про політику рівних прав і рівних можли­востей. Разом з тим через політику рівних прав і можливостей ми  можемо чи прямо, чи опосередковано їй допомогти, залучити і жінку, і чоловіка в сільській місцевості до рівня прийняття рішень аналогічно до своєї можливості самозабезпечення, без якихось вагомих вкладень.

Про що ми говоримо? Ми говоримо про те, що гендерні аспекти охоплюють політичні, економічні й соціальні сфери діяльності.

Почну з економічної сфери діяльності. Найперше, що потрібно сільській родині, — високоякісна тварина, яка дасть можливість отримувати продукти харчування і надлишки продукції продавати. Цих тварин на сьогодні в Україні практично немає, при тому що це сільськогосподарська країна. Надання високо­племінних тварин, що робить наша організація, дає можливість сім’ї вижити. Разом з тим довготривалий розвиток самозабез­печення через створення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів дає можливість людям продавати якісь надлишки продукції. Цього достатньо хоча б на перших етапах для звичайної сільської сім’ї, для того щоб запобігти структурному, прямому насильству — культурному насильству, яке побутує в стерео­типних напрямах. Та, на жаль, якщо б зараз поставити оцю пляшку води, і те молоко, яке здають як надлишок продукції, і те молоко, яке продається в магазині… Ви добре знаєте, що те молоко, яке купують у жінок, коштує 60 копійок, а вода — втричі дорожче.

Щодо соціальних аспектів. Наше міністерство розробило багато програм, але дуже важливо запровадити моніторинг за їх виконанням, визначити ситуацію, на чому ми сьогодні стоїмо. Тоді вже планувати, тоді вже впроваджувати і знову моніторити.

Що стосується політичної сфери діяльності. У сільських радах жінок дуже багато, але уявіть собі, що парламент сьогодні не той, який прийде завтра, а ось такий. Чи всі…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Мельник Тамара Михайлівна, радник міністра України у справах сім’ї, молоді та спорту. За нею виступатиме Наталія Кравченко.

 

МЕЛЬНИК Т.М., радник міністра України у справах сім’ї, молоді та спорту. Дякую. Шановне товариство! Останніми роками гендерні проблемі в Україні стали справді предметом суспільного, державного розгляду і розв’язання. Цим самим країна входить в  систему впорядкування гендерних відносин у національному та світовому просторі. Державні гендерні перетворення відбувалися під впливом національних гендерних структур і структур міжна­родного рівня, Програми розвитку ООН в Україні.

При цьому важливо відзначити, що останні роки характер­ризуються дещо пришвидшеними темпами та активізацією гендерної діяльності структур законодавчої і виконавчої влади, чого не скажеш про владу судову. Однак ці темпи можна назвати пришвидшеними порівняно з попередньою гендерною бездіяльні­стю, а не з потребами сучасних соціальних перетворень та потре­бами планування і прогнозування майбутнього України. Така соціально-політична ситуація зумовлена тим, що гендерні пере­творення є уповільненими у зв’язку з уповільненням в Україні всієї системи перетворень соціальної сфери. Драматизм такої ситуації полягає в тому, що в результаті надалі погіршується соціальне становище жінки, чоловіка, ускладнюються гендерні відносини.

Стратегічна недооцінка державними структурами ролі соціальної політики, ігнорування світових процесів зосередження особистості жінки і чоловіка на самотворенні власного життя та самостворенні власної особистості, зумовлює в Україні відсталість гендерної політики, відсутність аналізу гендерних змін і гендер­ного розвитку та відстежування самої державної діяльності щодо гендерних перетворень. Гендерна політика не стала органічною потребою в діяльності держави тому, що такою потребою не стало для державної, загальнонаціональної політичної діяльності визначення особистісних людських пріоритетів, що відбувається в  усіх розвинених країнах світу з високим матеріальним добро­бутом сьогодні і в часи становлення такого добробуту. Така ситуація в Україні пов’язана з пануванням і поширенням техно­кратичного мислення, що абсолютизувалося за радянських часів і  наслідується у свідомості багатьох у владних структурах.

Прогресивний світ сьогодні визначальними і прогресивними вважає гуманістичне мислення і гуманістичні підходи, базовані насамперед на системі гуманітарних знань. І драма сучасної України — в запізненому і уповільненому підході до гуманістичних вимірів загальнодержавної діяльності у всіх сферах життя, а отже і  до оцінки її результатів щодо гендерних перетворень.

Необхідно зазначити, що відносини в Україні перебувають у  стані гендерних руйнацій, що властиво для всього світового і,  зокрема, європейського співтовариства. Та не можна не бачити, що гендерна “ломка” в Україні часто більш глибока і навіть карко­ломна: велика різниця, як відзначалося, у тривалості життя жінки й чоловіка — 12 років, коли в Європі 4–5; поява цілих територій з працею лише жінок або чоловіків, чого не знає Європа; зростан­ня кількості безбатченків, розлучень та інше. Це потребує від дер­жави концептуального бачення гендерних перетворень і гендер­них перспектив, про що свідчать сьогоднішні виступи доповідачів.

Прийняття такої концепції відповідатиме потребі приско­реного відходу від концепції поліпшення становища жінок, що історично вичерпала себе і яка, на жаль, залишається ще живучою в партійній та державній політиці, про що свідчили програми політичних партій під час виборів, потребі конкретизації і предметного визначення гендерних стратегій людського розви­тку, потребі комплексного підходу до аналізу становища чоловіків і жінок, хлопчиків і дівчаток, потребі гармонізації гендерного розвитку України з гендерним розвитком європейського співтова­риства і з урахуванням цього — здійснення гендерного напов­нення всіх сфер політики.

Україна потребує більш чіткого окреслення політичних гендерних пріоритетів — політичних, ідеологічних, організаційних, правових, фінансових механізмів управління в усіх сферах суспільного життя. Особливо важливого значення набуває чітке юридичне окреслення гендерної компетенції державних структур.

Сучасне становище України, як ніколи раніше, потребує становлення і розвитку гендерного права, забезпечення його застосування і правоохоронно-юридичної впорядкованості генде­ру в країні. Україна перебуває у стані розростання гендерних проблем, які деформують багато процесів вже сьогодні, а при нехтуванні управлінням ними стануть справжньою міною у май­бутньому. Зокрема, розгортається і поглиблюється трагедійне становище сучасного чоловіка, руйнівні процеси соціуму якого вже лягають і ще більше ляжуть тягарем на плечі української жінки.

У сучасних умовах стоїть завдання виховати свідомих демократів, здатних за... (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Наталя Адамівна Кравченко, виконавчий директор Українського жіночого фонду. Будь ласка.

 

КРАВЧЕНКО Н.А., виконавчий директор Українського жіно­чого фонду. Шановний пане головуючий! Шановні учасники та учасниці парламентських слухань! Шановні народні депутати! Прийняття Закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” є значним кроком у забезпеченні гендерної рівності в українському суспільстві. Ми вважаємо, що прийняття цього закону було на часі, і тепер дуже важливо забезпечити його реалізацію на всіх рівнях. На жаль, маємо констатувати, і попередні промовці вже говорили про це, що механізми реалізації закону, на жаль, недосконалі.

Так, координатори з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в органах виконавчої влади на місцях, як правило, не є фахівцями з гендерних проблем, у них немає достатньо знань, для того щоб проводити аналіз стану забезпечення гендерної рівності в регіоні. Інша проблема, яка існує, на жаль, до цього часу, — часта зміна управлінських кадрів. Ми вважаємо, що важливим напрямом у вирішенні цієї проблеми є співпраця органів місцевого самоврядування з жіночими громадськими організаціями, які на сьогодні мають достатньо знань та досвіду щодо моніторингу стану дотримання рівних прав чоловіків і жінок в усіх сферах суспільного життя.

Для організації такої співпраці Українським жіночим фондом цього року започатковано новий напрям грантової програми, який називається “Практики впровадження інституційних механізмів за­безпечення гендерної рівності”. Цей напрям передбачає взаємо­дію неурядових організацій з місцевими державними інституціями щодо впровадження і вдосконалення діючих та ініціювання нових інституційних механізмів забезпечення гендерної рівності з метою досягнення системних змін на національному та місцевому рівнях. Проекти, підтримані за цим напрямом, спрямовуватимуться, зокрема, на підвищення рівня залученості жінок Миколаєва до процесу прийняття рішень місцевою владою, а також на роз­роблення та лобіювання гендерної стратегії розвитку міста.

Ще один проект передбачає вдосконалення інституційних механізмів забезпечення гендерної рівності в Південноукраїн­ському регіоні. У процесі реалізації цього проекту буде проведено регіональний моніторинг виконання чинного законодавства, сфор­мовано громадську коаліцію жіночих неурядових організацій, а також тих організацій, які опікуються гендерними проблемами, створено жіночий центр правової допомоги.

Ми плануємо широко висвітлювати результати цих проектів і  поширювати інформацію про кращий досвід співпраці влади та громади через наші інформаційні центри та інші ресурси, які ми маємо, для того щоб ефективні моделі такої співпраці могли бути впроваджені в інших регіонах України. Ми вважаємо, що дуже важливо й надалі підтримувати таке міжсекторальне партнерство. Досвід зарубіжних країни, зокрема Литви, з якою тісно співпрацює Український жіночий фонд, доводить ефективність такого партнерства.

Взагалі, хотілося б відзначити, що діяльність громадських організацій, зокрема жіночих неурядових організацій, значно вплинула на творення гендерної політики держави, на прийняття гендерного законодавства, на проведення гендерної експертизи, на поширення гендерної освіти серед народних депутатів та представників сфери державного управління. Тому для нас дуже важливі сьогодні підтримка і розуміння важливості співпраці з  жіночими неурядовими організаціями з боку держави. Ми вважаємо, що влада має активно залучати до співпраці жіночі неурядові організації. Така співпраця сприятиме реалізації Закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і  чоловіків” і, звичайно, сприятиме досягненню позитивних гендерних перетворень в українському суспільстві. Ми, зі свого боку, готові до такої співпраці і надалі плануємо сприяти тісній взаємодії з питань гендеру між неурядовими жіночими організа­ціями та державними структурами через реалізацію наших гранто­вих програм.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні учасники слухань! Ми вже більше двох годин відвели на обговорення цього питання. Я все чекав, коли ми виконаємо обіцянку, яку майже всім залом хотіли. Я чекав, хто з  вас, кого я оголошую до виступу, скаже: “Я віддаю своє слово Комаровій”. Не виявилося такої.

Тому за рахунок часу, відведеного для головуючого, я надаю 5 хвилин Комаровій. Будь ласка.

 

КОМАРОВА А.І., директор Науково-дослідного інституту “Проблеми людини”. Дякую. Вельмишановні друзі і колеги! Сього­днішній розгляд питання гендерного насильства — це, по суті, екстраполяція, на жаль, підміна головного — насильства держави, влади поки що як непереборної сили звуженим, частковим питанням насильства в сім’ї. Безумовно, питання дуже актуаль­ного і дуже важливого. Підтвердженням того є й рекомендації наших парламентських слухань, які стосуються тільки проблеми гендерного насильства в сім’ї, відкрийте їх і подивіться.

Чому так з боєм мені довелося опинитися тут? Тому що тема мого виступу: “Проблема подолання, запобігання гендер­ному насильству правоохоронними органами, прокуратурою і  судами України”. А як відомо, наш шановний Президент на Всесвітньому форумі українців підкреслив, що найбільш корумпованими державними органами в Україні як були, так і є міліція, прокуратура і суд.

Сьогоднішня наша тема — насильство, а насильство, як відомо, — це вплив на людину проти її волі, що спричиняє їй фізичну і моральну, майнову шкоду, передовсім дуже поширену в сучасних умовах в Україні — протизаконне відібрання майна, або містить у собі загрозу заподіяння зазначеної шкоди зі злочинною метою. Наприклад, рейдерство — напади з метою знищення, переважно механізмами суддівства. Суддями як опорою рейдер­ства ухвалюються незаконні рішення, на підставі яких захоплює­ться чужа власність, тобто здійснюється насильство. Або “біотероризм” нашого сьогодення — вбивство, розшматування людей, переважно дітей, заради продажу людських органів. Такий вплив здійснюється вчиненням певних умисних діянь насильницькими діями, тобто застосуванням або погрозою за­стосування психічного впливу, фізичної сили, зброї. І передовсім головний суб’єкт насильства — держава, насильство держави і правоохоронних органів.

Однак предмет нашого розгляду — насильство не взагалі, а  зокрема насильство гендерне. Нагадаємо, що “гендер”, як відомо, походить з грецької мови і означає “рід”. І в нашому випадку гендерне насильство — це насильство проти чоловіків і  насильство проти жінок.

Що в цих двох різновидах насильства, за науковою методологією, є загальним і особливим? Загальним є те, що всі прояви насильства проти людини — це дії для досягнення злочинної мети. Тому в житті суспільства іншого не дано — подолання насильства, насамперед тими державними органами, до компетенції яких це належить, — правоохоронні органи, суд і прокуратура.

Ми сьогодні чули виступ заступника міністра України, до компетенції якого належать питання державної безпеки. Він слова не сказав, що справжньою небезпекою є насильство проти народу. Тероризм проти народу, передовсім правоохоронними органами, міліцією, на чолі з Луценко.

Отже (на жаль, немає часу), зараз єдиний вихід — провести довгоочікувану судову реформу, де ми поставимо питання, вже ставимо — антикорупційний центр, науковці, відомі державні діячі — реформування суду, формування суддівського корпусу, відповідальності суду перед державою, відповідальності прокуратури перед державою.

І найголовніше — якщо фігуранти захисту насильства не стануть перед законом… Перш за все Луценко — це перший піарник. У нас досліджено 18 тисяч фактів, коли Луценко…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, сідайте будь ласка, вас все одно не чують.

Шановні учасниці парламентських слухань! Оскільки я свій час передав, підведу підсумки дуже коротко. Я бачу, у нас в залі є чарівні жінки в погонах, і дуже шкода, що сьогодні ми не почули жодної з них. А шкода ось чому, назву цікаві факти. Коли ви цілком справедливо говорили, що в нас зменшується чисельність жінок у всіх сферах управління, чи то на вищому державному рівні, чи то в органах місцевого самоврядування, хоч як дивно (мабуть, нехай вчені вивчають, в чому тут причина), але у нас різко збільшилася кількість жінок в армії. За останніх п’ять років чисельність жінок-офіцерів в армії зросла удвічі. Щоправда, поки  що їх не так багато, трохи більше як 1100, але серед них 4 полковники, близько 80 підполковників, 216 майорів. Хотілося б, щоб були й генерали, то, може, буде позитивний приклад і в інших сферах.

Я вам щиро дякую за те, що у вас болить душа, що у вас рветься серце за такі проблеми, про які ви тут говорили. Ми з  вами поплакалися, виговорилися, і я сподіваюся, що, як і після парламентських слухань 2004 року, це обов’язково буде втілено в  закони. На превеликий жаль, ми можемо тільки жалкувати (і ми сьогодні, на жаль, мало про це говорили), що закони є, але вони не виконуються. Тому давайте спільно, і ви — жінки, і ми — представники влади, будемо вимагати від тих, хто зобов’язаний виконувати ці закони, щоб вони виконувалися.

На цьому парламентські слухання оголошуються закритими. На все добре, нехай вам щастить!