ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

СУЧАСНИЙ СТАН ТА АКТУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ

ПОДОЛАННЯ НАСЛІДКІВ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

8 квітня 2009 року, 10 година

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради України ЛАВРИНОВИЧ О.В.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добрий день, шановні учасники парламент­ських слухань! Щороку напередодні річниці Чорнобильської трагедії ми проводимо парламентські слухання, на яких намага­ємося проаналізувати дії всіх органів влади України щодо ліквідації наслідків цієї катастрофи. І цей рік не є винятком. Сподіваюся, сьогодні ми також проаналізуємо дії, які здійсню­валися в цьому напрямі протягом року, обговоримо проблеми, пов’язані з мінімізацією наслідків цієї планетарної катастрофи. Жодна статистика ніколи не підрахує мільйонів постраждалих, понівечених людських доль внаслідок аварії на ЧАЕС 26 квітня 1986 року. Звичайно, дані про 170 відселених населених пунктів, 160 тисяч людей, які змушені були покинути свої домівки, — це лише суха статистика.

З метою аналізу всього комплексу заходів, спрямованих на зменшення обсягу винесення радіонуклідів за межі зони відчуження, зміцнення та підтримку бар’єрів радіаційної безпеки, зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему, подальшу соціальну, медичну і психологічну реабілітацію постраждалого населення, завершення економічного відродження та забезпе­чення сталого розвитку населених пунктів і територій, що зазнали радіоактивного забруднення, а також місць компактного проживання переселених громадян, збереження їх культурно-історичної спадщини, напрацювання відповідних рекомендацій ми сьогодні й зібралися у стінах парламенту. Проводячи ці слухання, ми віддаємо шану пам’яті тим, хто загинув під час тих трагічних подій від радіаційного ураження, і вшановуємо всіх, хто брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Незабаром розпочнеться 24-й рік від трагічної дати. Споді­ваюся, сьогодні ми зробимо черговий крок, щоб усвідомити, що ми зобов’язані зробити найближчим часом, що можемо зробити, і якою мірою трагедія планетарного масштабу спонукає до спіль­них дій усі країни нашої планети, а для кого це вже давно забута чужа історія. Сьогодні ми зробимо чергову спробу аналізу та осмислення.

Прошу всіх під час парламентських слухань зосередитися на   головному, щоб ефективно використати відведений час. Профільний комітет і уряд запропонували заслухати сьогодні дві доповіді від Кабінету Міністрів України і співдоповідь від профіль­ного комітету. Маємо такий регламент: доповіді та співдоповідь — по 10 хвилин, відповіді на запитання — до 8 хвилин, виступи — по 5 хвилин. Нагадую, що за 30 секунд до завершення вашого виступу пролунає звуковий сигнал, ви зможете побачити на пристрої, скільки секунд залишається. Рівно через 3 секунди після того, як сплине час, мікрофон буде вимкнуто. Прошу всіх роз­починати з головного і намагатися максимально ефективно вико­ристати 5 хвилин, не просити про додатковий час, оскільки дуже багато присутніх у цьому залі, очевидно, всі мають що сказати, і список попередніх заяв дуже великий.

Цілком очевидно, що не всі, хто висловив бажання висту­пити, зможуть сьогодні це зробити. Тому прошу тих, хто отримає можливість виступити, поважати бажання інших, щоб вони також змогли донести свою думку до присутніх у сесійній залі і до українських громадян.

Запрошую до доповіді міністра України з питань надзви­чайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Володимира Миколайовича Шандру. Будь ласка.

 

ШАНДРА В.М., міністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорно­бильської катастрофи. Шановний Олександре Володимировичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! 23 роки тому вогонь Чорнобильської катастрофи опалив землю і душі мільйонів українців, залишивши слід у Білорусі, Росії та інших європейських країнах. Чорнобиль увійшов в історію як нове безпрецедентне глобальне явище, як найбільша техногенна катастрофа, яку знало людство. Ця катастрофа, що змінила навколишнє середовище на великій території, перетворилася на національну трагедію, спричинивши страждання мільйонів людей та вплинувши на їх психологію.

Проблеми, які породила Чорнобильська катастрофа, з рока­ми не зникають, а трансформуються. Деякі з них, передусім соціально-економічні, загострюються і вимагають комплексного вирішення та системного підходу в діяльності органів виконавчої влади для їх розв’язання. Зазначена проблематика виноситься нині на парламентські слухання, які вже перетворилися в усталену практику напередодні дня пам’яті Чорнобильської катастрофи та інструмент коригування державної політики щодо ефективного виконання заходів з подолання її наслідків.

Враховуючи те, що з питань соціального захисту населення виступатиме заступник міністра праці та соціальної політики України, зупинюся лише на питаннях, якими нині опікується МНС, а саме на питаннях забезпечення безпечного стану та радіаційної і ядерної безпеки зони відчуження та об’єкта “Укриття”, повод­ження з радіоактивними відходами тощо.

У 2008 році завершено виконання в повному обсязі стабілізаційних заходів на об’єкті “Укриття”, що дало змогу суттєво підвищити та гарантувати безпеку цього об’єкта. Є акт державної комісії, і ми можемо сказати, що четвертий енергоблок (об’єкт “Укриття”) безпечний на 15 років.

Виконувалися роботи з підготовки майданчика для будівни­цтва нового безпечного конфайнмента та облаштування котлова­нів для його фундаменту, проектування нової вентиляційної труби другої черги Чорнобильської атомної електростанції замість існую­чої. Протягом року підрядник (французький концерн “Новарка”) з проектування і будування нового безпечного конфайнмента про­довжував розробку проектної документації відповідно до графіка, який затверджено нами і донорами. Після завершення в 2009 році проектної документації буде розпочато власне будівництво нового безпечного конфайнмента.

У 2008 році продовжувалося будівництво промислового комплексу поводження з твердими радіоактивними відходами (лот нуль) — тимчасового сховища низько- і середньоактивних довгоіснуючих відходів та високоактивних відходів. Усі роботи за діючим контрактом завершено, за винятком системи контролю доступу, тривають пусконалагоджувальні роботи системи при­пливної вентиляції. На лоті 1 (установка з вилучення твердих радіоактивних відходів) і лоті 2 (завод з переробки твердих радіо­активних відходів) будівельні роботи закінчено. Тривають пуско­налагоджувальні роботи, а роботи за контрактом завершені вже в лютому поточного року.

У травні 2008 року затверджено акти державної приймальної комісії щодо прийняття в експлуатацію об’єктів першої черги пускового комплексу “Вектор”, на яких закінчено будівництво, та завершених об’єктів, що входять до складу спеціально облад­наного сховища твердих радіоактивних відходів промислового комплексу поводження з твердими радіоактивними відходами, збудованих за рахунок міжнародної технічної допомоги.

Виконання робіт, що фінансується за рахунок міжнародної технічної допомоги, ведеться в основному згідно з графіком. Слід зауважити, що лише у 2008 році в чорнобильській зоні за рахунок міжнародних фондів введено в експлуатацію об’єктів на суму приблизно 600 мільйонів гривень. Наголошую, тільки за 2008 рік.

Ще одним значним здобутком щодо вирішення проблем Чорнобиля стало підписання Угоди про грант між урядом України, державним підприємством “Чорнобильська атомна станція” та Європейським банком реконструкції та розвитку, за якою банком виділено як грант без повернення 58 мільйонів євро на будівни­цтво нового безпечного конфайнмента і 77 мільйонів євро на будівництво нового сховища відпрацьованого ядерного палива. Це свідчення не лише того, що всі процеси, які контролюються Радою донорів, відбуваються згідно з графіком, а й високої оцінки дій, яких докладає уряд України, для того щоб максимально чітко ліквідувати наслідки Чорнобильської катастрофи. Під час свого візиту в Україну президент Європейського банку реконструкції та розвитку пан Томас Міроу наголосив, що за останні роки справді відбулися значні зрушення в реалізації міжнародних проектів на майданчику Чорнобильської атомної електростанції.

Діяльність підприємств зони відчуження була спрямована передусім на реалізацію таких завдань: мінімізація винесення радіонуклідів за межі зони відчуження водним, повітряним та технологічним шляхами; поводження з радіоактивними відходами (збирання, перевезення, дезактивація, зберігання і захоронення); продовження будівництва та введення в експлуатацію першої черги пускового комплексу “Вектор”; моніторинг радіаційного стану навколишнього середовища та забезпечення радіаційної безпеки; виконання спеціалізованих лісогосподарських та водо­охоронних заходів; забезпечення належного стану інфраструктури зони відчуження.

На жаль, фінансування чорнобильських програм у 2008 році та в попередні роки характеризується невідповідністю розрахункових обсягів, які подає МНС у бюджетному запиті, обсягам, затвердженим у Державному бюджеті на відповідний рік. Тому спільно з профільним парламентським комітетом ми напра­цювали зміни до Державного бюджету на 2009 рік, які пропонуємо внести.

Найголовнішим пріоритетом діяльності уряду України була і  залишається людина. Тому всі дії з подолання наслідків Чорно­бильської катастрофи спрямовуються на її захист за трьома напрямами — соціальним, медичним та протирадіаційним.

У 2008 році на виконання програми протирадіаційного (радіологічного) захисту населення та екологічного оздоровлення територій, що зазнали радіоактивного забруднення, з бюджету виділено 10 мільйонів гривень, або 76 відсотків запланованого на  рік. Проте вдалося зробити багато навіть за ці незначні кошти. За рахунок цих видатків протягом року забезпечено виконання дозиметричної паспортизації та контролю продуктів харчування за  рівнями радіоактивного забруднення, виконання комплексу контрзаходів, спрямованих на поліпшення радіологічної ситуації на радіоактивно забруднених територіях.

Так, протягом 2008 року здійснено дозиметричну паспорти­зацію 2130 населених пунктів 12 радіоактивно забруднених об­ластей. Результати паспортизації свідчать, що на даний час 332 населені пункти, віднесені до зон радіоактивного забруд­нення, за радіологічними показниками можуть бути виведені за їх межі, а 431 населений пункт може бути переведений з однієї зони до іншої. Однак це питання може вирішити тільки Верховна Рада України шляхом прийняття закону. Тому тут, переконаний, не буде ніяких поспішних рішень, прийматимуться лише виважені рішення.

Забезпечення контролю за рівнем радіоактивного забруд­нення продуктів харчування здійснюється підрозділами радіа­ційного контролю, які складають відповідну мережу, що діє на території зон радіоактивного забруднення і налічує більш як 320 лабораторій. У 2008 році на вміст радіонуклідів проаналізо­вано більш як 250 тисяч проб продукції харчової, сільсько­господарської та лісової промисловості. Обстежено більше 40 тисяч осіб. Посилено співпрацю з міжнародними організаціями, зокрема з Європейською комісією, Програмою розвитку ООН, МАГАТЕ щодо надання технічної допомоги у вирішенні питань відродження та сталого соціально-економічного розвитку тери­торій, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорно­бильської катастрофи. Зокрема, в Рівненській області програмою ТАСІS розпочато проект соціально-економічного розвитку районів, забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи.

За минулий рік і в січні поточного року прийнято ряд законів, які дають змогу повністю впорядкувати систему поводження з  радіоактивними відходами і саму проблему чорнобильського майданчика. Так, прийнято закони “Про загальнодержавну про­граму зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему”, “Про загально­державну цільову екологічну програму поводження з радіоактив­ними відходами”, “Про внесення змін до деяких законів України щодо поводження з радіоактивними відходами”...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Володимире Миколайовичу, перелік законів не обов’язково зачитувати. Звертаюся до всіх промовців: вміння розпоряджатися часом — це свідчення кваліфікації. Будь ласка, стисло завершуйте доповідь.

 

ШАНДРА В.М. Також хочу зазначити, що за ці закони проголосували близько 400 народних депутатів, що свідчить про  розуміння проблематики Верховною Радою України та про підтримку. І я дякую народним депутатам за підтримку і розуміння.

Шановні учасники парламентських слухань, закінчуючи доповідь, хочу сказати головне: ми повинні розуміти, що зусилля­ми колективів, які працюють на території зони відчуження, підтри­мується і в подальшому буде забезпечена стабільна радіологічна ситуація, ядерна і радіаційна безпека Чорнобильської АЕС та зони відчуження. Однак, безумовно, щоб витримати темп, який був збережений у 2008 році, щоб дотримувати всіх графіків виконання міжнародних проектів, нам потрібно збільшити фінансування, про що ми подали відповідні пропозиції.

Сподіваюся на розуміння, підтримку і неупереджений підхід до того, що зроблено і що потрібно зробити. Буду вдячний за всі конструктивні пропозиції.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Володимире Миколайовичу. Сідайте, будь ласка.

Шановні учасники парламентських слухань! Якщо у вас виникають запитання до доповідачів, ви можете їх письмово сформулювати, і ми надамо можливість відповісти на них з уря­дової ложі, де така можливість передбачена. Ми цього не можемо зробити в іншому форматі, оскільки ви не маєте реєстраційних карток, які дозволяють увімкнути мікрофони в сесійній залі.

Запрошую до доповіді заступника міністра праці та соціаль­ної політики України Володимира Васильовича Барабаша. Будь ласка.

 

БАРАБАШ В.В., заступник міністра праці та соціальної політики України. Шановний Олександре Володимировичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Ми всі розуміємо, що відлуння Чорнобильської катастро­фи з часом набуло нового соціального забарвлення. Про це свідчать дані офіційної статистики, результати опитування громад­ської думки, розподіл коштів, спрямованих на пом’якшення на­слідків катастрофи. Проте, незважаючи на досить значні суми державних видатків, не всі заходи спрацьовують однаково ефективно і мають чітку адресну спрямованість. І традиція прове­дення парламентських слухань дає можливість краще зрозуміти проблеми, спільно знайти підходи до їх розв’язання, довести до громадськості заходи, які запроваджує уряд для полегшення непростої долі постраждалих громадян.

Нині в Україні статус потерпілого від наслідків Чорнобиль­ської катастрофи мають 2 мільйони 307 тисяч осіб, з яких майже 267 тисяч — безпосередні учасники ліквідації та більше 2 мільйо­нів — потерпілі від аварії, серед яких приблизно півмільйона — діти. Якщо у 2008 році інвалідів-чорнобильців налічувалося 106 тисяч, то на сьогодні їх вже більше 109 тисяч, в тому числі 2600 дітей-інвалідів. І за прогнозними оцінками, з часом держав­ний соціальний захист інвалідів-чорнобильців не втратить своєї актуальності.

З 2005 року фінансування видатків на соціальний захист постраждалих громадян здійснюється за вісьмома бюджетними програмами, головним розпорядником коштів яких визначено Міністерство праці та соціальної політики України. Щороку відбу­вається поступове підвищення державних соціальних гарантій постраждалим громадянам з урахуванням фінансових можливо­стей державного бюджету. У 2008 році видатки на соціальний захист чорнобильців за бюджетними програмами було перед­бачено в загальній сумі майже 2 мільярди 100 мільйонів гривень, що на 10 відсотків перевищило обсяг фінансування порівняно з  2007 роком. Збільшення фінансування відбулося за п’ятьма з  восьми програм. Ми розуміємо, що, незважаючи на збереження рівня фінансування за чорнобильськими програмами, у 2009 році він все ж залишається недостатнім.

Видатки на пенсійне забезпечення постраждалих громадян у  2008 році збільшено на 738 мільйонів гривень порівняно з  2007 роком, а в 2009 році — ще на 600 мільйонів гривень. Протягом 2008 року значно підвищено розміри пенсій, зокрема, щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю по­страждалих громадян, які стали інвалідами і віднесені до категорій потерпілих, щомісячної компенсації у разі втрати годувальника і  мінімальної державної пенсії по інвалідності учасників ліквідації наслідків аварії залежно від групи інвалідності та року участі в  ліквідації аварії. У поточному році розмір жодної пенсійної виплати для постраждалих громадян не буде зменшено, ми працюємо над удосконаленням законодавства з питань пенсій­ного забезпечення цієї категорії населення.

Минулі парламентські слухання висвітлили коло проблем, що потребують додаткового обговорення, осмислення, прийняття нових, більш виважених рішень.

З метою реформування системи соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, постановою Верховної Ради України було доручено прискорити внесення на розгляд Верховної Ради проекту Закону “Про вне­сення змін до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастро­фи”, не допустивши, наголошую, зниження досягнутого рівня соціального захисту.

Спільно з центральними органами виконавчої влади, науко­вими установами, сторонами соціального партнерства, громад­ськими чорнобильськими організаціями Міністерством праці та соціальної політики України здійснено значний обсяг роботи з  опрацювання цього законопроекту. Однак у разі внесення запропонованих змін щодо розширення кола пільговиків та підвищення розмірів пенсій і допомог додаткове навантаження на  Державний бюджет України становитиме майже 2 мільярди гривень. Ви розумієте, що на сьогодні це нереально та, мабуть, і  нездійсненно. Ми стали заручниками ситуації, коли соціально-економічні умови не дають можливості збільшувати видаткову частину Державного бюджету України. При цьому ми знаємо позицію Міністерства юстиції України, яке категорично проти будь-якого звуження соціальних гарантій. Ми також спостерігаємо повне несприйняття громадськими чорнобильськими організа­ціями самої ідеї будь-якого редагування або ревізії чинного закону, оскільки, на їхню думку, в умовах кризи саме закон у  чинній редакції є запорукою гарантованого державного рівня соціального захисту.

На наше переконання, колізія, яка виникла під час опрацю­вання законопроекту, хоч як це складно, має бути вирішена найближчим часом. Треба визначити термін внесення законо­проекту — квартал, півроку чи рік — і зробити це. Незважаючи на те, що на засіданні міжвідомчої робочої групи з розроблення проекту закону прийнято колегіальне рішення — ініціювати перед Кабінетом Міністрів України і Верховною Радою України розгляд питання щодо відтермінування внесення зазначеного законо­проекту до стабілізації соціально-економічної ситуації в Україні. Крім того, хочу повідомити, що розгляд цього питання також заплановано на засіданні профільного комітету, яке відбудеться 15 квітня цього року.

Найбільш болючим і гострим наслідком, скажемо так, проблемності нашого законопроекту є прийняття судами всіх рівнів рішень про виплату грошових компенсацій громадянам у  розмірах, зафіксованих чинним законодавством, що призводить до нераціонального використання коштів. З кожним днем ця проблема набирає дедалі загрозливіших розмірів і може призве­сти до невиконання державою зобов’язань з надання більшості постраждалим громадянам компенсаційних виплат. Ви розумієте, чому це може статися.

На розгляді в судах різних інстанцій, наведу вам статистичні дані, перебуває більше 90 тисяч позовів на загальну суму 873 мільйони гривень. Наразі прийнято більш як 37 тисяч судових рішень, що не підлягають оскарженню, про виплату коштів на користь громадян у сумі понад 353 мільйони гривень. З них на сьогодні вже виплачено 25 мільйонів гривень.

Міністерство праці та соціальної політики України щороку звертається до Верховного Суду України, наголошуючи на необ­хідності найскорішого врегулювання на державному рівні цього загрозливого питання. Хочу вам доповісти, що вчора на нараді в  Кабінеті Міністрів України під головуванням Першого віце-прем’єр-міністра Олександра Турчинова запланована на завтра нарада з цього питання за участю всіх зацікавлених сторін, для того щоб знайти вихід з ситуації. Загалом, за розрахунками експертів, для виконання всіх передбачених чорнобильськими законами соціальних пільг і гарантій необхідно понад 50 мільярдів гривень, що є вкрай проблематичним для будь-якої багатої країни навіть у період економічного зростання.

Також хотів би сказати, що з метою вирішення нагальних чорнобильських проблем, які накопичуються на міжвідомчому рівні, на вчорашній нараді прийнято рішення про створення міжвідомчої комісії з комплексного розв’язання чорнобильських проблем, діяльність якої планується спрямувати на вирішення питань, пов’язаних з соціальним захистом чорнобильців, яку очолить або Прем’єр-міністр України, або віце-прем’єр-міністр, тобто комісія буде створена на найвищому рівні.

На минулорічних парламентських слуханнях значна увага приділялася питанням організації оздоровлення постраждалих громадян та харчування потерпілих дітей. Окремим завданням було визначено передачу повноважень з організації оздоровлення постраждалих громадян з центрального на місцевий рівень. Доповідаємо, що в 2008 році на закупівлю путівок бюджетом було передбачено 330 мільйонів гривень. На ці кошти оздоровлено майже 134 тисячі осіб, що на 13 тисяч осіб більше, ніж 2007 року. Завдяки цьому постраждалих громадян усіх регіонів забезпечено путівками до відомих курортів України — Криму, Миргорода, Моршина, Трускавця, Закарпаття. Крім того, у 2008 році, на від­міну від попередніх років, вперше було придбано путівки для лікування інвалідів-спинальників та дітей, хворих на дитячий церебральний параліч.

З часу передачі до Міністерства праці та соціальної політики України повноважень за програмою оздоровлення відбувся ряд позитивних зрушень. Це тому, що було впроваджено єдиний підхід до цінової політики при закупівлі путівок, ліквідовано довгострокову заборгованість з виплати компенсацій. У всіх обла­стях потерпілі діти проходять курс санаторного лікування. Що сто­сується харчування, то в 2009 році на 10 відсотків буде збільшена середня норма харчування.

Шановні учасники парламентських слухань! Безумовно, на часі — внесення кардинальних змін до законодавчої бази, передусім розроблення концепції нової редакції чорнобильського закону, а також вирішення інших ключових питань. Сьогодні, за умов обмежених ресурсів Державного бюджету України, на­гальним завданням соціальної політики держави має стати пріо­ритетність виконання наданих пільг та компенсацій найбільш незахищеним верствам постраждалого населення, передовсім ліквідаторам, інвалідам і дітям.

І насамкінець, звертаючись до представників громадського чорнобильського руху, присутніх у цьому залі, хочу додати, що саме громадська думка є головним важелем, елементом системи соціального управління. Без урахування громадської думки будь-які починання та задуми так і залишаться невтіленими та нереалі­зованими. Тому ми розраховуємо на підтримку і розуміння гро­мадськості. Адже кожній конкретній людині сьогодні потрібно надати адресну допомогу і розв’язати гордіїв вузол чорнобиль­ських проблем. Нам вдасться це зробити лише спільними зусиллями.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Володимире Васильовичу, до вас надійшло два письмових запитання, візьміть, будь ласка. Можете відповісти одразу, якщо готові.

 

БАРАБАШ В.В. “Почему не выполняются нормы Закона Украины “О статусе и социальной защите граждан, пострадавших в результате Чернобыльской катастрофы” в отношении детей-инвалидов? Дети-инвалиды не могут получать пенсию и, помимо их желания, получают социальную помощь. Те, кто хочет восполь­зоваться своим законным правом на пенсию, получают отказ от пенсионных служб, ссылающихся на какое-то мифическое поста­новление Кабинета Министров Украины. Председатель фонда “Допомога дітям Чорнобиля” города Белая Церковь”.

Мы сейчас как раз изучаем вопрос, чтобы дети-черно­быльцы тоже получали не помощь, а вот эти выплаты. Поэтому, думаю, совместно с Пенсионным фондом мы этот вопрос отрабо­таем, чтобы эта проблема тоже решилась.

“Хочу запитати у заступника міністра праці та соціальної політики України: на якій основі і за чиїми вказівками в Івано-Франківську проводиться геноцид інвалідів-чорнобильців? Це вид­но з рішень судів, які набрали законної сили...”

Я прошу вибачення, складно читається записка. Можливо, краще усно… Тобто я розумію, що це стосується виконання рішення судів щодо інвалідів-чорнобильців…

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. (Не чути).

 

БАРАБАШ В.В. Дякую за запитання, я зрозумів. Ну, щодо довідок, гадаю, це в наших силах, щоб вони видавалися вчасно і швидко. Думаю, ці питання ми врегулюємо.

Щодо виконання рішень судів. Головна причина невиконання рішень судів нашими управліннями — відсутність реальних коштів на виконання чорнобильських програм. Я вам казав, що на вико­нання закону потрібно 50 мільярдів гривень. Фактично ми сьогодні маємо пенсійні виплати на рівні трохи більше 6 мільярдів гривень і  2 мільярди 100 тисяч гривень — на всі соціальні програми. Ось вам і відповідь. Де взяти кошти цьому управлінню? Я їх у цьому питанні розумію.

Щодо розмірів пенсій теж виникає багато запитань. Так, безумовно, за законом вони мають бути значно вищі. Однак фактично збільшення відбулося. Середній розмір пенсії громадян І групи інвалідності на 1 січня 2009 року становив 1545 гривень, при тому що загалом розмір пенсій по інвалідності — 890 гривень. Можливо, потрібно підвищувати, і ми працюємо над цим, але є межа, за яку не можна переступити. І я розумію, що сьогодні ми, всі громадяни України, можемо це питання довго дискутувати, але обмеження бюджету не уникнемо.

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. (Не чути).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановний учаснику парламентських слухань, над вами ніхто не знущається. Прошу сісти і слухати відповіді на запитання. Хто не бажає слухати, він не має примусу, тут ніхто нікого не тримає.

 

БАРАБАШ В.В. Дякую.

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. Скажіть, будь ласка, як можна?.. Є декілька рішень Конституційного Суду України...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Володимире Васильовичу, залишилися ще запитання?

 

БАРАБАШ В.В. Так, є одне запитання, яке теж важливе. “Атомпрофспілка” дякує чорнобильському департаменту за працю і запитує про компенсаційні виплати за роботу в зоні відчуження.

Постанова №831 діє, ми профінансували січень, думаю, профінансуємо лютий і березень у повному обсязі. Позиція уряду — ці виплати обов’язково будуть здійснені.

Дякую за запитання.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні учасники парламентських слухань, надійшло прохання увімкнути трансляцію на площу. Я прошу Апарат Верховної Ради України: увімкніть, будь ласка, трансляцію. Там зібралися люди, які хочуть чути, що відбувається в сесійній залі.

Є також прохання оголосити інформацію про законопроект №4321, зареєстрований 3 квітня цього року (автори — народні депутати Рижук, Шенцев, Дейч), щодо пенсійного забезпечення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або надати можливість виступити представнику. Є також записки з проханням надати слово.

Ще одна записка. Відповідайте, будь ласка.

 

БАРАБАШ В.В. “Прошу вас дати відповідь, чому після рішен­ня суду на користь чорнобильця за законом щодо компенсації…”

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. (Не чути).

 

БАРАБАШ В.В. …на оздоровлення Управління соціального захисту на наступний рік виплачує компенсацію не за законом, а  за постановою?”

Ви знаєте, на сьогодні діє порядок, що основні державні виплати на рік затверджуються Законом про Державний бюджет України, а потім під це приймаються відповідні постанови Кабінету Міністрів України. Дійсно, минулого року прийнята постанова Кабінету Міністрів України про порядок компенсації за оздоров­лення, і ці компенсації виплачуються згідно з цією постановою. Я  тут нічого додати не можу.

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. (Не чути).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Сідайте, будь ласка. Це всі запитання, які надійшли до вас?

БАРАБАШ В.В. Так, дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, прошу сідати.

Запрошую до співдоповіді голову Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Анатолія Івановича Семиногу.

 

СЕМИНОГА А.І., голова Комітету Верховної Ради України з  питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (Блок Юлії Тимошенко). Шановний Олександре Володимировичу! Шановні члени уряду України! Шановні учасники парламентських слухань! Незабаром виповнюється 23-та річниця з дня масштабної техногенної ката­строфи, якою була аварія на Чорнобильській атомній електро­станції. У ці весняні дні ми покладемо квіти та згадаємо тих людей, які ціною власного життя і здоров’я захистили не лише Україну, а й весь світ від наслідків цієї катастрофи.

За рік, що минув, відбулися значні позитивні зміни, передусім у питанні забезпечення безпеки Чорнобильської АЕС. Верховною Радою України прийняті два закони щодо поводження з радіоактивними відходами в Україні та найголовніше — Закон України “Про Загальнодержавну програму зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкта “Укриття” на еко­логічно безпечну систему”.

Законом України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” передбачено додатковий внесок України на рахунок ядерної безпеки Європейського банку реконструкції та розвитку. У рамках реалізації проектів міжнародної технічної допомоги вве­дено в дію першу чергу пускового комплексу “Вектор”, підписано акт Державною комісією з виконання заходів у рамках проекту “Стабілізація будівельних конструкцій об’єкта “Укриття”, завдяки чому вдалося домогтися зниження ризику можливого пошкод­ження об’єкта на 15 років відповідно до технічних умов.

Вагомим внеском у вирішення проблем зняття Чорно­бильської АЕС з експлуатації та перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему є прийняття Європейським банком реконструкції та розвитку безпрецедентного рішення про надання 135 мільйонів євро з власних прибутків для завершення чорнобильських проектів. Зустрічним кроком української сторони має стати внесення найближчим часом змін до законодавства щодо збільшення внеску України до Чорнобильського фонду “Укриття” Європейського банку реконструкції та розвитку.

Слід також відзначити, що в минулому році, як і в попередні роки, основні завдання щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, поставлені Верховною Радою України перед урядом, виконані не в повному обсязі. Незважаючи на те, що обсяг видат­ків на соціальний захист та пенсійне забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у 2009 році збільшено на 10,2 відсотка порівняно з 2008 роком.

Поряд з позитивними моментами, які вживаються урядом для вирішенням питань соціального захисту постраждалого населення, залишається ряд проблем, які потребують вирішення. Це поліпшення медичного та пенсійного забезпечення, оздоров­лення та забезпечення безплатними ліками за рецептами лікарів, вирішення житлових проблем.

Медичне забезпечення потерпілих потребує значного покращення. Право на безплатні медикаменти іноді залишається лише на папері: ціни на ліки зросли більш як на 70 відсотків, а  фінансування видатків з Державного бюджету України в поточ­ному році передбачено на рівні 2008 року. Назріла необхідність реформування системи забезпечення ліками громадян, які по­страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

У 2009 році в декілька разів зменшено фінансування бюджетної програми комплексного медико-санітарного забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобиль­ської катастрофи, за рахунок якої здійснюється фінансування лікування важкохворих, забезпечення ліками медичних закладів, що постійно надають допомогу постраждалим внаслідок Чорно­бильської катастрофи. Під час внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” необхідно обов’яз­ково забезпечити фінансування цієї бюджетної програми хоча б на рівні попереднього року.

Ми розуміємо, що Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” потребує фінансового забезпечення, що перевищує можливості нашої держави. Це дає підстави звертатися до судів за виплатою недоотриманих сум у зв’язку з невідповідністю розмірів компенсації виплат, доплат та допомоги, встановлених відповідно до закону, розмірам, встановленим постановою Кабінету Міністрів України. Внаслідок цього управління праці та соціального захисту на місцях стали заручниками цієї складної ситуації. На даний час спостерігається тенденція до збільшення стягнення коштів у примусовому порядку з рахунків районних управлінь праці та соціального захисту державною виконавчою службою. Це призведе до того, що робота деяких управлінь буде повністю паралізована в частині здійснення поточних виплат постраждалим громадянам, оскільки вже сьогодні суми арештів значно перевищують їх річні кошторисні призначення. Ми вража­ємо, що доцільно розглянути це питання за участю народних депутатів, представників уряду, зацікавлених міністерств, судів, виконавчих служб і знайти шлях вирішення цієї проблеми.

Надзвичайно актуальним залишається питання поліпшення системи пенсійного забезпечення інвалідів та учасників ліквідації наслідків Чорнобильської аварії. Зокрема, потребує вдоскона­лення механізм нарахування пенсій, призначених відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, здійснення їх індексації відповідно до індексу інфляції та зростання цін у на­шій державі. До комітету надходять численні звернення громад­ських чорнобильських організацій та постраждалих громадян у  зв’язку з тим, що розміри пенсій інвалідів, захворювання яких пов’язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, значно нижчі, ніж розміри пенсій за віком та порівняно з пенсіями інвалідів, які отримали каліцтво на виробництві. Тому багато інвалідів-чорнобильців з числа учасників ліквідації аварії на Чорно­бильській АЕС переходять на пенсії за віком або військові пенсії.

Нині фактично загальмовано вирішення болючого питання забезпечення житлом осіб, які постраждали внаслідок Чорнобиль­ської катастрофи. На квартирному обліку перебувають близько 40 тисяч сімей постраждалих громадян, з них понад 10 тисяч — інваліди-чорнобильці. Водночас Законом України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” взагалі не передбачено фінансування бюджетної програми забезпечення житлом на поточний рік, хоча відповідно до закону фінансування повинно здійснюватися щоро­ку. І завдання Верховної Ради України — внести відповідні законо­давчі зміни для розв’язання житлової проблеми.

В умовах фінансової кризи виникло ще одне питання, яке потребує невідкладного вирішення, — це питання отримання кош­тів без обмеження сум та без встановлення ліміту з пенсійних рахунків громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в усіх без винятку банках України, особливо в тих банках, установах, управліннях, які мають тимчасові адміністрації. Наголошую, що мова йде про пенсійні рахунки, а не про списання коштів, які зберігаються на депозитах. Хоча й це питання для чорнобильців необхідно вирішувати.

Незважаючи на те, що рівень фінансування програм соціаль­ного захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з урахуванням реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України щороку збільшується, спостерігається дисбаланс між зростанням загальних видатків Державного бюджету України і фінансуванням видатків, спрямова­них на забезпечення постраждалих від Чорнобильської катастрофи.

У сучасних складних умовах необхідно зосередитися на антикризових заходах, спрямованих насамперед на забезпечення державних соціальних стандартів, захист малозабезпечених родин. Тому особливого значення набуває забезпечення ефек­тивного використання державних коштів, які спрямовуються на надання пільг, компенсацій, виплат, допомоги тощо. Сьогодні має бути сформована нова, ефективніша політика подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, яка, поряд з традиційними заходами соціального захисту, включала б заходи з розв’язання проблем охорони здоров’я, довкілля, зайнятості, формування економічної активності населення.

Під час підготовки цих слухань до комітету надходили пропозиції від народних депутатів і громадських організацій щодо виконання попередніх рішень Верховної Ради України про ство­рення Державного комітету з подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. Не відмовляючись від ідеї створення такого цен­трального органу виконавчої влади і зважаючи на проблеми, які сьогодні існують у соціальному, фінансовому, політичному житті держави, ми вважали б за доцільне утворити при Кабінеті Міні­стрів України із залученням громадських чорнобильських органі­зацій координаційну раду з комплексного вирішення проблем подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та постійно діючий секретаріат, який здійснюватиме координацію діяльності міністерств. Це дасть можливість забезпечити прозорість у діяль­ності міністерства, а також під час формування проекту Держав­ного бюджету України та його реалізації підконтрольними стануть болючі питання оздоровлення, забезпечення ліками, житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Шановні учасники парламентських слухань! Як і раніше, ми підкреслюємо, що основним соціальним пріоритетом державної політики щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи має стати екологічне оздоровлення радіоактивно забруднених територій. Відродження життя на цих територіях, сприяння соціальній адаптації потерпілих, забезпечення сучасного медико-санітарного обслуговування постраждалого населення.

Головне — це людина, її життя, здоров’я, добробут, безпека. І ми сподіваємося, що спільно з урядом, громадськими організа­ціями та створеною координаційною радою зможемо напрацювати рішення, які дадуть нам можливість вирішити цю проблему.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Анатолію Івановичу. До вас є письмо­ві запитання, візьміть, будь ласка.

 

СЕМИНОГА А.І. “Почему на сайте Верховной Рады Украины до сих пор, почти год, не восстановлен чернобыльский закон согласно решению Конституционного Суда Украины?”

Сайт Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобиль­ської катастрофи працює, чорнобильський закон є на сайтах Верховної Ради України і нашого комітету. Будь ласка, зайдіть, ознайомтеся. Це не таємниця, ці закони оприлюднені Консти­туційним Судом України і згідно з тенденцією, яка на сьогодні існує в Україні, багато громадян подають до суду, щоб вирішити свої проблеми саме в судовому порядку.

“Чи можна вирішити на державному рівні питання забез­печення гормональними ліками, в першу чергу дітей, а також дорослих?”

На сьогодні справді є серйозна проблема із забезпеченням ліками постраждалих чорнобильців, рівень фінансування не відпо­відає нагальним потребам. Учора відбулося засідання Кабінету Міністрів України, на якому розглядалося це питання, і є дору­чення Першого віце-прем’єр-міністра України відповідним міністерствам переглянути кошторис Державного бюджету України, змінити деякі статті і спрямувати кошти передовсім на лікування та забезпечення житлом. Сподіваюся, що найближчим часом ця проблема буде розв’язана.

Третє — це не запитання, а лист. Ми його розглянемо на засіданні комітету і дамо відповідь.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Анатолію Івановичу. Сідайте, будь ласка.

У нас є багато народних депутатів України, бажаючих висту­пити. З вашого дозволу в цьому випадку я вчиню так: від кожної фракції виступить один народний депутат, а перевагу ми надамо іншим учасникам, які спеціально прийшли до сесійного залу для вирішення проблеми, яка сьогодні винесена на парламентські слухання.

Не буде заперечень? Заперечує один народний депутат, який хоче виступити. Я попрошу тоді все-таки надати пріоритет учасникам з регіонів, а за можливістю виступлять народні депутати.

Запрошую до слова народного депутата України з депутат­ської фракції “Блок Литвина” Миколу Харитоновича Шершуна.

 

ШЕРШУН М.Х., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (Блок Литвина). Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Спілкуючись з іноземними експертами, дедалі частіше можна почути думку, що чорнобильської проблеми не існує, а  масштаби трагедії були перебільшені. Коли я чую дуже схожу риторику наших урядовців, то розумію, звідки в іноземців таке бачення чорнобильської проблеми. Не сприймайте мої слова як політичний докір нинішньому уряду, бо й попередній Кабінет Міністрів України, і діючий, хоч і належать до різних політичних таборів, невирішення чорнобильських проблем аргументують однаково — немає коштів. А я думаю, що в них немає професі­оналізму і гідності (Оплески).

Інакше як пояснити те, що уряди Фокіна і Масола забезпе­чували чорнобильцям соціальні гарантії, будували житло, дороги, розбудовували соціальну інфраструктуру, оздоровлювали та ліку­вали чорнобильців і оздоровлювали територію. А фінансова ситуа­ція тоді, якщо згадаєте, була на порядок гіршою, ніж тепер. Проте очевидно, що професіоналізму і патріотизму в них було більше, ніж у нинішніх урядовців.

Були ще й непатріотичні чиновники, які ліквідували Міністерство України у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що під керівництвом Готовчиця працювало не лише над поточними проблемами, а й на перспек­тиву. Тепер уже кошти, і немалі, нібито є, але вони розпорошені по різних відомствах, і ефективність їх використання можна поста­вити під сумнів, посилаючись на досвід минулих років. Бо якщо за справу відповідають усі разом, то ніхто конкретно не несе відпові­дальності (Оплески). Міністерство праці та соціальної політики України чорнобильськими проблемами майже не займається, виконує роль касира, забезпечує лише транзит коштів з бюджету до кишень людей, а це більше 6 мільярдів гривень. А як же прово­дити моніторинг територій, стану здоров’я жителів постраждалих районів, їхніх потреб?

Я проаналізував оздоровлення чорнобильців у минулому році, яке здійснювало Міністерство праці та соціальної політики України. Ви не повірите, але виявляється, що одне з найкращих для цього місць — селище Ворзель, що на Київщині. Дарма, що воно розташоване в четвертій зоні, посиленого радіологічного контролю, однак саме туди міністерство придбало більш як 4,5 ти­сячі путівок. А шлункові захворювання чорнобильців Мінпраці лікує в селі Модричі, куди закупили майже 7,5 тисячі путівок, воду для   хворих привозять зі Східниці, хоча лікувальні властивості мінеральна вода зберігає лише кілька годин. А в цей час залишаються вільними місця на відомих курортах Трускавець, Моршин і Миргород, про що гарно нам сьогодні розповідав заступник міністра.

Переконаний, якби уряд виконав рішення Верховної Ради України про децентралізацію оздоровлення, кошти використову­валися б значно ефективніше. Однак міністр праці та соціальної політики України так не вважає, як і не бажає виконувати поста­нову Верховної Ради України про рекомендації минулорічних парламентських слухань. Дуже хотілося б, щоб пані міністр хоча б один раз прийшла на засідання профільного комітету і спробувала довести ефективність використання коштів на оздоровлення за останніх два роки.

Я вже казав, що занепад чорнобильського питання почався з ліквідації профільного міністерства. Нині в областях ліквідували ще й чорнобильські управління. Тепер чорнобильці не знають, куди їм іти зі своїми проблемами. Відтак, хочемо ми чи ні, але потрібно повертатися до єдиного профільного центрального орга­ну виконавчої влади — міністерства чи державного комітету. У ци­ган є таке прокляття: “Хай твоя сім’я залишиться без старшого”. Так ось дію цього прокляття можна побачити на прикладі вирішення чорнобильських проблем, де старшого вже давно немає.

Ми зібралися тут не лише послухати один одного, головне — почути і щось зробити корисне. Щиро вірю, що нас почують науковці, які останнім часом скромно мовчать, таким чином даючи змогу різним закордонним експертам, байдужим вітчизняним чиновникам робити вигляд, що чорнобильської проблеми не існує. Схоже, що лікувати від німоти потрібно і Міністерство охорони здоров’я України, інакше чому воно мовчить про стан здоров’я людей, уражених радіацією?

Потрібно підтримати профільний комітет у тому, щоб забез­печити виконання рекомендацій минулорічних парламентських слухань, а також рішення, яке буде прийнято сьогодні. А посадов­ців, які їх ігноруватимуть, зокрема міністра праці та соціальної політики України, треба відправити у відставку (Оплески).

Фракція “Блок Литвина” закликає Прем’єр-міністра України особисто перейнятися тими проблемами, про які ми сьогодні говоримо. Ми впевнені, що керівник уряду часто робить помилки, через те що отримує від міністрів недостовірну, а часом і викрив­лену інформацію.

І на завершення. Доля забрала у чорнобильців здоров’я, тож не позбавляймо їх надії (Оплески).

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Миколо Харитоновичу.

Запрошую до слова народного депутата з фракції “Блок Юлії Тимошенко” Віктора Степановича Олійника.

 

ОЛІЙНИК В.С., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (Блок Юлії Тимошенко). Шановний головуючий! Шановні учасники парла­ментських слухань! Вже стало традицією у переддень річниці трагедії з ініціативи профільного комітету проводити парламент­ські слухання, під час яких ми, власне, підбиваємо підсумки вирішення чорнобильських проблем за минулий рік, ставимо цілі та завдання на наступний рік. Адже для чорнобильців рік веде відлік не з 1 січня, а з 26 квітня. І, на жаль, щороку ми конста­туємо, що проблем стає дедалі більше, надто соціальних.

Хотів би висловити власне бачення шляхів вирішення проблем, актуальних на сьогодні. Найголовніше, щоб наші пропо­зиції, які тут прозвучать, знайшли своє відображення в конкретних та реальних, наголошую, постановах і рішеннях Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.

Згідно із Законом України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” на виконання чорнобильських програм передбачено більш як 6,5 мільярда гривень, що на 10 відсотків більше порівня­но з 2008 роком. Переважна більшість цих коштів спрямована на виконання Закону України “Про статус і соціальний захист грома­дян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Хоча слід відзначити, і про це вже сьогодні згадували, що загалом на  виконання цього закону потрібно більше 50 мільярдів гривень. На жаль, нині таких коштів у бюджеті України немає. І тому, я ду­маю, головне, про що ми маємо сьогодні говорити, — це ефектив­ний розподіл наявних коштів і строгий контроль за їх вико­ристанням, у тому числі, наголошую, і з боку громадських організацій.

Не секрет, що найближчим часом уряд і Верховна Рада України переглядатимуть діючий Державний бюджет, сподіваюся, це буде через місяць-півтора. Тому хотілося б, щоб сьогодні у своїх виступах представники громадських організацій, органів місцевої влади, науковці внесли чіткі й конкретні пропозиції щодо вдосконалення бюджетного фінансування чорнобильських про­грам, змін до законодавства, які ми могли б урахувати. Верховна Рада України до цього готова, і вчора на нараді в Кабінеті Міністрів України було підкреслено: уряд готовий розглядати кон­кретні пропозиції до чорнобильського законодавства, які можна ввести в дію змінами до Державного бюджету України на 2009 рік, проект яких розглядатиметься найближчими тижнями.

Щодо контролю хотів би внести кілька пропозицій, це дуже важливо. Передусім, необхідно створити єдиний державний ре­єстр осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Багато говориться про це, а віз, як кажуть, і нині там. На даний час фактично цього реєстру немає, і, на жаль, робота над ним далека від завершення. А реєстр потрібен усім хоча б для того, щоб вирішити проблему псевдочорнобильців. Сьогодні про це мало говориться, але, за різними даними, до 20–30 відсотків людей, які мають цей статус, отримали його, скажу делікатно, не згідно з чинним законодавством. За офіційними даними, у нас є  ліквідатори 1980 року народження (Оплески). Гадаю, тут є над чим працювати і контролюючим органам і, власне, громадським організаціям.

Виходячи з нинішніх жорстких економічних і бюджетних реалій, на першому місці в переліку чорнобильських проблем має бути соціальний захист найвразливіших верств населення — лікві­даторів, інвалідів і дітей Чорнобиля. Сьогодні про це багато говорили, тому не хотів би повторювати. Єдине, хочу сказати, що боляче сприймається відсутність коштів на програми забезпе­чення чорнобильців житлом. Навіть виходячи з того, що житлове будівництво є одним з основних шляхів подолання кризи, кошти на цю програму потрібно знайти. Сподіваюся, під час розгляду змін до бюджету ми їх знайдемо хоча б на рівні минулого року, тому що це, ще раз наголошую, об’єктивна реальність, потрібно все робити для того, щоб державними коштами підтримати будівництво житла.

Щодо медико-санітарного забезпечення. Я уважно вивчив пропозиції місцевих органів влади стосовно вдосконалення чорнобильського законодавства. Одна з основних — забезпечення діагностичною апаратурою, рентген-установками, електрокардіо­графами. Це надзвичайно важливо сьогодні для медичного забезпечення постраждалих територій, адже раннє виявлення хвороб має бути пріоритетним напрямом у медичній галузі для ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Окремо хочу сказати про більш як 7,5 тисячі людей, які нині працюють у зоні відчуження. Це висококваліфіковані кадри, яких ніде у світі немає, вони виконують просто унікальні роботи. І для того щоб їх не втратити, потрібно знайти як мінімум 82 мільйони гривень відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №831 від 10 вересня 2008 року “Про доплати особам, які працюють у зоні відчуження” .

І насамкінець. Сьогодні вирішення чорнобильських проблем неможливе без кардинальної зміни підходів до бачення майбут­нього територій, постраждалих від аварії на ЧАЕС. Ми повинні дивитися на ці території з точки зору відновлення їх соціально-економічного потенціалу, а не як на вічно депресивні. Лише за умови реабілітації можливе соціально-економічне відродження регіону. Саме на такі проекти потрібно спрямовувати державні кошти. Переконаний, на часі розроблення відповідної загально­державної програми, яка дасть змогу…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Вікторе Степановичу, завершуйте, будь ласка.

 

ОЛІЙНИК В.С. Я прошу, остання фраза. Думаю, вона буде цікава і для державних установ, і для чорнобильців.

Така програма, гадаю, дала б можливість привести в ці регіони інвестиції, які вкрай потрібні, особливо за нинішніх умов. Спроби такої роботи були. Згадайте 2004 рік — постанова про переведення з однієї зони до іншої восьми населених пунктів Рівненської та Волинської областей. Проте все це можливо лише за однієї умови: коли людям, які постраждали, буде роз’яснено, що переведення з однієї зони до іншої можливе лише за умови виконання чинного Закону “Про статус і соціальний захист грома­дян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, тобто що люди в жодному разі не втратять пільг.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Від депутатської фракції Блоку “Наша Україна — Народна самооборона” до слова запрошується Іван Олександрович Заєць.

 

ЗАЄЦЬ І.О., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (Блок “Наша Україна — Народна самооборона”). Шановні учасники парламент­ських слухань! Дозвольте привернути вашу увагу, увагу уряду та парламенту до кількох проблем, які явно недооцінюються, що обертається великою шкодою для здоров’я людей, довкілля, моральних імперативів нації.

Перша — проблема радіологічного захисту населення та екологічного оздоровлення забруднених територій. На забрудне­них територіях проживає і проживатиме значна частина населення України. Їхнє здоров’я залежить не лише від медичного обслуго­вування, а й від дотримання умов радіаційної безпеки, що починається з усвідомлення радіологічної ситуації. Тому одним з  найперших обов’язків влади є здійснення радіоекологічного моніторингу, зокрема, проведення щорічної паспортизації населе­них пунктів, визначення доз внутрішнього опромінення людей та інформування громадян про ці дані.

Інформування громадян ніколи не було сильною стороною нашої влади. На виправлення цієї ситуації у квітні минулого року парламент вніс ряд змін до законів щодо оприлюднення інформа­ції стосовно зон радіоактивного забруднення. Цими змінами на уряд покладено зобов’язання періодично оприлюднювати інфор­мацію про результати дозиметричної паспортизації населених пунктів, а саме про вміст радіонуклідів у продуктах харчування, дози опромінення людей, карти зон радіоактивного забруднення тощо.

У 2008 році МНС видало інформаційний бюлетень та атлас, ось ці документи. Проте чи продовжиться ця робота? Якщо не змінити ставлення до неї урядовців і депутатів, то не продовжи­ться. Уряд і більшість депутатів не захотіли дослухатися до наших вимог і в 2009 році скоротили фінансування програм з радіоло­гічного моніторингу практично до нуля. Це не дасть можливості провести в цьому році навіть дозиметричну паспортизацію насе­лених пунктів. Якщо так буде, а так не повинно бути, то треба говорити не лише про невиконання дуже важливих приписів закону про гарантування прав людей, а й про втрату контролю за радіологічною ситуацією на радіоактивно забруднених територіях.

Тому однією з вимог нинішніх парламентських слухань має бути внесення змін до Державного бюджету щодо збільшення фінансування заходів з радіологічного моніторингу та захисту постраждалого населення. Тим більше що мова не йде про міль­ярди чи навіть сотні мільйонів гривень, це значно менші кошти. У  2008 році на всю програму радіаційного контролю витрачено лише 3,7 мільйона гривень, а на реабілітацію територій — 6,3 мільйона гривень.

Скорочення фінансування цих програм у 7–10 разів є про­явом не фінансово-економічної кризи, а відсутності стратегічного бачення чорнобильської проблематики у тих, від кого залежить доля постраждалих людей. Як без моніторингу забруднених тери­торій і доз опромінення можна розглядати питання перезонування територій, що стукає до нас у двері, реалізовувати ефективні протирадіаційні заходи, екологічно оздоровлювати довкілля? Все це випереджальні заходи. Завжди легше й дешевше запобігти біді, ніж боротися з її наслідками.

Друге. Таке недалекоглядне, я сказав би, недержавне мислення спостерігається і в фінансуванні програм медико-сані­тарного забезпечення. Дехто думає, якщо скорочується кількість потерпілих, то має скорочуватися і фінансування медичних про­грам. Але ж треба знати, що хоча за минулі 10 років кількість потерпілих скоротилася внаслідок тих чи інших обставин майже на третину, значно зросла кількість осіб, віднесених до першої кате­горії, зокрема інвалідів. Неважко зрозуміти, що медичні витрати і  просто витрати на інвалідів будуть значно більшими, ніж на звичайних осіб. Тому ми, врешті-решт, маємо всі ці тенденції враховувати у фінансуванні. Знову-таки, як було 10 років тому, так воно й залишається.

І останнє, питання пам’яті. Наші парламентські слухання я  розглядаю не лише як нагоду знайти шляхи виправлення ситуа­ції за всіма напрямами чорнобильської проблематики. Цими слуханнями ми маємо продемонструвати пошану до тих, хто постраждав від Чорнобиля, вшанувати пам’ять про тих, хто віддав за нас життя. І тут я не можу не стати на захист парку Героїв Чорнобиля у Миколаєві. Восени минулого року забудовники зни­щили половину цього парку. Громадськість піднялася на захист, врятувала частину. Сьогодні знову все затихло. Через суд буді­вельники знову хочуть забрати цю територію і донищити парк. Тому в наших рекомендаціях ми маємо стати на захист цього парку і всіх пам’ятних знаків поважного ставлення до людей, які віддали своє здоров’я, своє життя за нас, за майбутнє нашої нації (Оплески).

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Від депутатської фракції Комуністичної партії України до слова запрошується Петро Миколайович Симоненко.

 

СИМОНЕНКО П.М., член Комітету Верховної Ради України з питань правової політики (Комуністична партія України). Шановні учасники парламентських слухань! Шановні учасники ліквідації Чорнобильської катастрофи! Сьогодні ми, вчергове проводячи щорічні парламентські слухання, звертаємося до проблеми Чорнобиля. Причому вже маємо висновок: кількість проблем не зменшується, а з кожним роком дедалі зростає.

Переконаний, настав час не лише всебічно проаналізувати і  чесно й відверто сказати народу, з яких причин політичний режим не виконує чорнобильське законодавство, а й усім загалом обговорити заходи щодо об’єднання всіх чорнобильських рухів та конкретних дій, щоб примусити владу виконувати законодавство. Годі чекати і сподіватися на те, що чинна влада виконуватиме законодавство. Саме таку постановку питання переконливо під­тверджують і матеріали, подані до парламентських слухань. Ось чому треба не вимагати, а переходити до рішучих дій, щоб примусити виконувати закони.

Давайте ще раз підіб’ємо підсумки. Вимоги чинних законів, рекомендації парламентських слухань, урядові рішення з цих питань не виконуються, ви це знаєте. Обсяг бюджетного фінансу­вання з кожним роком зменшується, знижується рівень соціаль­ного захисту чорнобильців.

Хіба не про це свідчить ситуація із забезпеченням чорно­бильців житлом? Цього потребують 40 тисяч сімей, з них четверта частина — сім’ї інвалідів-чорнобильців. Минулого року бюджетне фінансування на ці потреби було зменшено порівняно з поперед­нім роком на третину, до того ж з передбачених Державним бюджетом 69 мільйонів гривень фактично виділено лише 50. Квартири одержали лише 87 сімей з 10-тисячної черги. А в бю­джеті на поточний рік асигнування на ці цілі взагалі не передбачені.

Хіба можна мовчки спостерігати за цим і чекати чергових парламентських слухань, сподіваючись, що реляції, з якими тут виступають урядовці, будуть виконуватися? Через 23 роки після аварії в зоні безумовного обов’язкового відселення досі прожи­вають 560 сімей. Це злочин! Закон передбачає захист цих людей і  надання їм певних умов для подальшого покращення життя. У 2006 році було відселено 56 сімей, торік — 30, у цьому році уряд передбачив лише 10 мільйонів гривень, тобто вдвічі менше, ніж належить за відповідною державною програмою.

На комплексне медико-санітарне забезпечення та лікування онкологічних захворювань чорнобильців у 2008 році передбача­лося 27 мільйонів гривень, що на 17,9 мільйона менше, ніж у  2007 році. А в Україні як минулого, так і цього року астрономічно зростають ціни на ліки, конче потрібні для лікування людей, які врятували життя мільйонам громадян України.

У 10 разів скорочено обсяг фінансування програми радіо­логічного захисту. А на спорудження Меморіального комплексу пам’яті жертв Голодомору 1932–33 років витрачено 140 мільйонів гривень. Хіба це не цинізм — створювати імідж на експлуатації пам’яті померлих та ігнорувати потреби живих, забувати про живих? Перелік проблем, що вирішуються незадовільно, можна продовжувати — це і забезпечення чорнобильців транспортом, і  зміни нормативів обчислення пенсій за вислугу років військово­службовцям, які брали участь у ліквідації наслідків аварії, недоско­налість механізму пенсійного забезпечення чорнобильців тощо.

Уряд не забезпечив виконання рекомендацій торішніх парламентських слухань щодо створення законодавчої бази для вирішення проблем комплексного соціально-економічного розвит­ку. Все це свідчить лише про одне, що цими проблемами держава, інститути влади не опікуються. А в умовах кризи ці проблеми дедалі загострюються. Зростає безробіття, зменшують­ся відрахування до Державного бюджету України, збільшується навантаження на Пенсійний фонд тощо. Є підстави говорити про намагання взагалі відсунути цю проблему на другий план.

Погляньте, я вкотре хочу вам продемонструвати, що пропо­нує влада. Президент України запропонував оновлену Конститу­цію України, але в цьому проекті вилучено положення про подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу як обов’язку держави.

За браком часу немає можливості сказати про деякі технічні питання. Підбиваючи підсумки, напрошується головний висновок: по-перше, Чорнобильська трагедія перестала бути проблемою, якою постійно опікується держава, а по-друге, чорнобильське за­конодавство можна виконувати тільки за однієї умови — загалом зміни політики в нашій державі...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Петре Миколайовичу, будь ласка, завершуйте.

 

СИМОНЕНКО П.М. Поряд з вимогами чорнобильського зако­нодавства, потрібно серйозно поставити питання про те, що треба зробити, щоб виконати це законодавство.

Ви перебуваєте у стінах парламенту, до якого делегували своїх представників і сподівалися, що вони будуть захисниками інтересів громадян України. Саме вони сьогодні приймають рішення, які витягують з ваших кишень останні гроші. Крім того, що потрібно фінансувати чорнобильців, з ваших кишень витягу­ються кошти на ті самі транспортні збори, на те, щоб акцизами примусити збільшувати надходження до Державного бюджету України. Перерозподіл коштів відбувається на користь не конче потрібних соціальних програм, а тих, які захищають інтереси банківського капіталу. Процвітає банківська мафія, яка сьогодні використовує закордонні кредити, для того щоб...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Петре Миколайовичу (Оплески).

Запрошується до слова голова Рахункової палати Валентин Костянтинович Симоненко. Будь ласка.

 

СИМОНЕНКО В.К., голова Рахункової палати. Уважаемый Александр Владимирович! Уважаемые коллеги! Ежегодно мы собираемся в этом зале, чтобы обсудить проблемы и задания по преодолению последствий планетарной Чернобыльской катастро­фы, и по итогам парламентских слушаний принимаем решения. Верховная Рада Украины принимает постановления, издает солидным тиражом фолианты очередных документов — вроде бы, все правильно, традиционно. Но, как показывают результаты про­веденных Счетной палатой многочисленных аудитов, существую­щее финансовое обеспечение (а это около 5,5–6 миллиардов гривень ежегодно), действие нормативно-правовых актов (а их у  нас принято свыше 800) за 23 года не обеспечили окончатель­ного решения ни одной проблемы, возникшей в связи с катастро­фой. Подчеркиваю, ни одной. А это выполнение социальных гарантий государства, комплексное решение экологических, технологических проблем, превращение объекта “Укрытие” в эко­логически безопасную систему.

Причин много, но главная — отсутствие на государственном уровне системы организации исполнения принятых решений и  конкретной ответственности за их исполнение. Приведу вам такую статистику: за последние 10 лет на заседаниях Кабинета Министров Украины и правительственных комитетов ни разу комплексно не рассматривались обсуждаемые сегодня вопросы, ни разу не были заслушаны ни ведущие министерства (Министерство Украины по вопросам чрезвычайных ситуаций, Министерство труда и социальной политики), ни другие органы исполнительной власти. А если к этому добавить, что в том же Министерстве по вопросам чрезвычайных ситуаций за последние девять лет сменилось семь министров, пять раз менялся статус ЧАЭС, то очевидно, что конкретные действия правительства подменяются ритуалом.

Закон Украины “Про Загальнодержавну програму подолання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2006–2010 роки” Верхов­ная Рада приняла только в 2006 году. Наши соседи белорусы такую программу приняли еще в 1992 году и после этого приняли еще две программы. В настоящее время в Беларуси реализуется четвертая программа, при этом затраты на ее реализацию соста­вили 19 миллиардов долларов США бюджетных средств. А мы за это время освоили всего лишь 9 миллиардов долларов.

Плачевные результаты такого “государственного” подхода к проблемам подтверждают данные розданных вам информаци­онных материалов Академии медицинских наук Украины “О меди­ко-социальных аспектах последствий Чернобыльской катастро­фы”, которые говорят о катастрофическом росте заболеваемости населения Украины. По смертности Украина занимает одно из первых мест в мире.

Нерешенной, как уже говорилось, остается проблема жилья для пострадавших вследствие Чернобыльской катастрофы. Здесь называли цифры, я их уточню. Каждый год на протяжении уже пяти лет выделяют только 3 процента от необходимых средств. Что такое 3 процента? Здесь называли цифру — 50–55 миллионов гривень на отселение. Для сравнения, только в 2008 году один Минфин на обеспечение жильем своего аппарата получил 49,5 миллиона гривень. Сопоставление понятно.

Думаю, что из решения проблемы вычеркнуто основное звено — конкретный человек, его жизнь, здоровье, если хотите, наше будущее. Время вроде бы отодвинуло остроту проблемы Чернобыльской катастрофы на второй план, но беда в том, что за два-три года опасность возникновения второго Чернобыля не исключена. Эти выводы подтверждены международным координа­ционным аудитом Чернобыльского фонда “Укрытие”, проведен­ным по инициативе и под руководством Счетной палаты, в кото­ром принимали участие представители высших органов финансо­вого контроля США, Швейцарии, Германии, Украины, Польши, Словакии, Нидерландов и Европейского суда аудиторов.

Аудит подтвердил, что, несмотря на то, что в 1997 году был создан Чернобыльский фонд “Укрытие”, который аккумулировал 780 миллионов евро взносов, мы до сих пор не построили новый объект “Укрытие”, оттянув срок ровно на семь лет. И уже успели потратить из этого фонда 300 миллионов евро...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Валентине Костянтиновичу, будь ласка, завершуйте.

 

СИМОНЕНКО В.К. Главная причина все та же — отсутствие государственного подхода к решению острейшей проблемы. И  торжество принципа коллективной безответственности мы, уважаемые коллеги, еще раз продемонстрировали: вот этот отчет девяти государств был рассмотрен правительствами десяти стран мира, всеми, кроме нашего.

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до слова президента Всеукраїнської громадської організації “Союз Чорнобиль України” Юрія Борисовича Андреєва.

 

АНДРЕЄВ Ю.Б., президент Всеукраїнської громадської орга­нізації “Союз Чорнобиль України”. Уважаемые участники парла­ментских слушаний! Дорогие чернобыльцы! По итогам прошло­годних парламентских слушаний были приняты поручения правительству Украины, которые успешно им провалены. Я хотел бы, чтобы нынешние парламентские слушания имели совершенно другой резонанс и совершенно другие последствия.

Министерством труда и социальной политики Украины готовится новая редакция чернобыльского закона, которая полно­стью разрушает все основы социальной защищенности милли­онов чернобыльцев Украины. Наша организация принципиально против такой политики. Мы не допустим разрушения чернобыль­ского законодательства!

Другое дело, мы заинтересованы в том, чтобы были внесены изменения в чернобыльское законодательство, дающие возможность ввести постоянно действующий механизм индекса­ции чернобыльских пенсий по инвалидности, которые стали просто оскорбительными и недостаточными для выживания более 100 тысяч инвалидов, пострадавших от Чернобыльской катастро­фы. Это первое.

Второе. Необходимо усилить социальную защищенность вдов и сирот, убрать оскорбительную форму связи причины смерти с аварией на Чернобыльской атомной электростанции. Необходимо также уравнять социальную защищенность по размерам пенсий участников ядерных испытаний и участников ликвидации аварии на Чернобыльской атомной электростанции.

У чернобыльцев существует множество проблем, но среди них следует выделить три главные, давно уже нерешаемые и без­надежные, — медицинское, жилищное и пенсионное обеспечение. Для того чтобы эти проблемы стали обязательными для решения властью, “Союз Чернобыль Украины” 25 апреля проведет на Крещатике всеукраинскую протестную демонстрацию, которая будет поддержана практически во всех регионах Украины. Мы призываем чернобыльцев организованно бороться за свои права и так же организованно участвовать в выборах. Потому что, к со­жалению, в Верховной Раде Украины нет социально-ориентиро­ванной группы, защищающей не только чернобыльцев, но и дру­гие социально незащищенные слои населения Украины.

Что сейчас происходит? Медицинское обеспечение сокра­тили в 8 раз, до 7 миллионов гривень. Если на одну только прави­тельственную “Феофанию” выделяется 100 миллионов гривень, а  на медицинское обеспечение 3 миллионов чернобыльцев — 7 миллионов гривень, то о чем думает власть? На медицинское и  жилищное обеспечение народных депутатов Украины и высших государственных чиновников выделяется в несколько тысяч раз больше бюджетных средств, чем на защитников Отечества. Конечно же, это предельный цинизм, оскорбление и унижение достоинства тех, кто защищал Родину.

То же происходит и с пенсионным обеспечением. Рассма­триваются тысячи судебных исков, решения судов не выполня­ются, люди на основании действующего закона борются за свои права, чтобы социальные, компенсационные выплаты и пенсии соответствовали действующему законодательству. К сожалению, средств, выделяющихся из бюджета на удовлетворение таких исков, не хватает. Проблема пенсионного обеспечения черно­быльцев должна быть решена законодательно. Сейчас существу­ет абсурдная ситуация, что минимальная пенсия, правда, на основании судебных решений, в два раза больше, чем макси­мальная пенсия заслуженного участника ликвидации аварии (Оплески). Этот абсурд необходимо ликвидировать!

Еще раз призываю чернобыльцев не только аплодировать, но и по-настоящему активно участвовать в защите своих прав (Оплески).

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Юрію Борисовичу.

Запрошую до слова заступника Секретаря Ради національної безпеки і оборони України Сергія Костянтиновича Парашина.

 

ПАРАШИН С.К., заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України. Дорогие участники, я вернусь на пло­щадку — источник всех наших проблем — Чернобыльской атомной электростанции. Цель государства — обеспечить приемлемый уровень безопасности на площадке приемлемыми средствами. В  течение 23 лет процесс шел волнообразно. Были периоды, когда уровень безопасности падал, и мы с грустью это наблюда­ли. Могу сказать, что в последние годы в результате действий, предпринятых, возможно, гораздо раньше, уровень безопасности на площадке начал возрастать. Конечно, это произошло в резуль­тате того, что принимались компенсирующие мероприятия против предыдущих провалов.

Действительно, как было сказано сегодня, на семь лет опаздывают два главных проекта, призванных обеспечить сохран­ность отработанного топлива и топливосодержащих масс. В ре­зультате потери этих семи лет уровень безопасности снижался. Станция выполнила компенсирующие мероприятия, что резко увеличило безопасность на площадке.

И второе важное достижение в этом году, ввиду отсутствия нового безопасного хранилища, строительство которого было практически провалено в предыдущие годы, — лицензирование старого хранилища отработанного топлива. Решение вопроса хранения всего топлива в старом хранилище дает нам еще 15 лет безопасного существования.

Но главный вопрос, решенный в этом году, — стабилизация управления на площадке. Несмотря на прозвучавшую сегодня критику, могу сказать, что на уровне Президент  —  правитель­ство — министерство — Чернобыльская площадка достигнут бес­конфликтный процесс управления. Это чрезвычайно важное достижение государства, которое мы должны беречь. Политика здесь ни при чем.

Мы достигли достаточно хороших на рабочем уровне взаимоотношений с Европейским банком реконструкции и разви­тия, являющимся главным инвестором данного проекта. Это чрезвычайно важно, и мы видим, 135 миллионов финансировал банк. Это тоже нужно беречь.

Отсутствие конфликта на площадке и опыт управления — залог дальнейшей успешной работы. Уже сейчас, мы знаем, в  активной фазе два крупных проекта, отстающих на семь лет, но, тем не менее, вошедших в активную фазу, — это новый безопасный конфайнмент, находящийся в процессе проектиро­вания, и хранилище отработанного ядерного топлива.

По первому проекту наблюдается потеря контроля над проектированием, что может привести к тому, что через год процесс согласования проекта с проектными организациями будет главной проблемой. Европейские нормы, на базе которых “Новарка” проектирует новый безопасный конфайнмент, во многом не соответствуют нашим нормам. И это проблема, кото­рая может отодвинуть реализацию чрезвычайно важного проекта, рассчитанного на 100 лет. А “Новарка” зачастую будет упрощать ситуацию. Мы не имеем права выпустить из-под контроля этот процесс, иначе задержка строительства безопасного конфайн­мента и хранилища отработанного топлива может затянуться еще на год, два, три. Получена достаточно тревожная информация, что подрядчик снова во время проектирования увеличивает стоимость объекта в 2 раза, с 200 до 400 миллионов евро. Это чрезвычайно важный момент, по которому Украина должна занять жесткую позицию: дальнейшее повышение стоимости невозмож­но. Но украинская сторона полностью потеряла влияние на международную консультативную группу при Европейском банке реконструкции и развития. Два наших уважаемых консультанта не присутствуют там постоянно. То есть мы теряем свой авторитет в  простых вещах.

Думаю, что совместно с министерством мы решим этот вопрос. Завершая, хочу сказать, что позитив есть, главное — его не разрушить (Оплески).

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Сергію Костянтиновичу.

Запрошую до слова заступника голови Київської обласної державної адміністрації Валерія Петровича Кондрука.

 

КОНДРУК В.П., заступник голови Київської обласної держав­ної адміністрації. Шановний головуючий! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Навіть через 23 роки, що минули з часу аварії на Чорнобильській атомній електростанції, наслідки її не подолані. На сьогодні, хочу нагадати присутнім, приблизно 5 мільйонів гектарів становлять радіоактив­но забруднені території, з близько 1 мільйона гектарів сільсько­господарських угідь потребують реабілітаційних заходів і повер­нення в господарське використання більше 130 тисяч гектарів. Держава, зрозуміло, несе величезні збитки.

Сьогодні в кожному виступі ми чули про програми, які потребують нагального втручання, — це і медикаментозне забез­печення, й інші програми, які вимагають значних коштів. Я переко­наний, що основним соціальним пріоритетом державної політики щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи має стати саме екологічне оздоровлення радіоактивно забруднених територій.

Київською обласною державною адміністрацією зроблено ряд кроків, спрямованих на мінімізацію негативного впливу аварії на Чорнобильській атомній електростанції, проведено відповідну роботу. Наприклад, з 2007 року певна територія є заказником, що значно зменшило рівень незаконного потрапляння в цю зону. Підготовлені та презентовані на міжнародних і українських фору­мах інвестиційні проекти щодо розвитку таких територій, як Поліський та Іванківський райони, впроваджена програма розвит­ку соціально-гуманітарних об’єктів на постраждалих територіях, надані пропозиції щодо пріоритетів, передовсім з таких напрямів, як укріплення берегів Прип’яті та фінансування програми забезпечення житлом потерпілих і ліквідаторів.

У планах — втілення ще ряду проектів, про які більшість із  вас, напевно, вже чули. Ні для кого не секрет, що землі, які не обробляються, швидко стають джерелом негативних чинників: це і  засмічення бур’янами, і шкідники сільськогосподарських культур, що призводить до поширення різних хвороб. Зрозуміло, що такі землі не можна залишати без догляду. Саме вони потребують певних реабілітаційних заходів.

Перше, що Київщина розпочала робити, — спільно з Україн­ським науково-дослідним інститутом лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького працювати над залісненням певних територій. Другий напрям — укріплення берегів Прип’яті. Третій — освоєння територій, прилеглих до зони відчуження, в  кількох аспектах:

по-перше, всі вже чули про пропозицію будівництва дороги Одеса–Київ–Мінськ–Вільнюс–Клайпеда через пропускний пункт Вільча, яка ще 2005 року надійшла до уряду;

по-друге, розроблення торф’яних і цегляних родовищ поблизу міста Славутича;

по-третє, використання земель Іванківського та Поліського районів для вирощування технічних культур.

Користуючись нагодою, хочу ще раз привернути вашу увагу до пропозицій, які ми вже не раз вносили. Починаючи з 2005 року і до сьогодні Київщина (і не лише Київщина) жодного рішення щодо своїх пропозицій не отримала. Я хотів би звернути увагу на проблему, яка вже не раз порушувалася на парламентських слуханнях. Йдеться передовсім про внесення змін до Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактив­ного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”, прийня­того ще в 1991 році. Статті 16 і 18 цього закону встановлюють види діяльності, заборонені в зонах гарантованого добровільного відселення та посиленого радіоекологічного контролю. Зокрема, йдеться про заборону будівництва та природокористування.

Шановні колеги! Я вкотре хочу закликати Верховну Раду України, всіх присутніх позбавити вітчизняне законодавство заста­рілих норм і, врешті-решт, розв’язати руки місцевим державним адміністраціям, які справді вболівають за розвиток територій і, по­вірте мені, знають, як ефективно їх використовувати. І головне, що ми очікуємо від парламентських слухань, — задоволення потреб людей, які проживають на таких територіях.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до слова директора Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка Академії медичних наук України Миколу Дмитровича Тронька.

 

ТРОНЬКО М.Д., директор Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка АМН України. Шановний Олександре Володимировичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Думаю, що в цій залі вже ні в кого не викликає сумніву, що найактуальнішою проблемою, яка виникла внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції, є про­блема тиреоїдної патології, зокрема, раку щитовидної залози.

Негативний вплив цієї глобальної катастрофи позначився найперше на дітях, які на час аварії були в підлітковому віці. Хочу навести такі цифри: на базі нашого інституту створено клініко-епідеміологічний реєстр, що містить інформацію про більш як 5 тисяч хворих, які були прооперовані у віці від народження до 18 років. З них 70 відсотків — діти, які мали контакт з іонізуючим опроміненням у 1986 році. Аналізуючи динаміку захворюваності на рак щитовидної залози, треба зазначити, що рівень захворювано­сті в десятки разів вищий у найбільш забруднених регіонах України — Київській, Чернігівській, Житомирській, Рівненській та Черкаських областях. І дійсно, напередодні 23-ої річниці з дня аварії в Чорнобилі, на превеликий жаль, рівень захворюваності в  осіб, які на час аварії були дітьми й підлітками, значно вищий порівняно з іншими регіонами України. Таким чином, ця проблема і на сьогодні є надзвичайно актуальною.

Мені хотілося б розказати, що наш інститут має повний цикл діагностики і лікування раку щитовидної залози, включаючи доопераційну діагностику та лікування метастазів. Ми вже не раз виступали на таких парламентських слуханнях і вносили наші пропозиції. Хочу й сьогодні внести деякі пропозиції, які значно поліпшать ефективність медичної допомоги цій категорії хворих.

По-перше, ми повинні продовжувати скринінгове обстежен­ня в найбільш постраждалих регіонах України, а саме в Чернігів­ській, Київській, Житомирській областях.

По-друге, ми повинні створити більш чітку систему диспан­серизації прооперованих з приводу раку щитовидної залози. І нам здається, що було б доцільно на базі одного з санаторіїв створити український центр реабілітації таких хворих.

По-третє, я звертаюся до народних депутатів України, до вас, Олександре Володимировичу, як до Першого заступника Голови Верховної Ради України, бачу, присутній Володимир Миколайович, міністр з питань надзвичайних ситуацій. Я хотів би нагадати, що минулого року в нашому інституті був відкритий новий корпус для лікування радіо- та йодотерапією метастазів раку щитовидної залози. Були деякі недоліки. Міністерство з пи­тань надзвичайних ситуацій запевнило нас, що вони їх терміново ліквідують. Минуло більше року, але ці недоліки існують і досі. Тепер стоїть питання про зупинення роботи цього корпусу, а це означає, що ми не зможемо в повному обсязі надати необхідну медичну допомогу цим хворим з відповідними наслідками.

По-четверте, мені хотілося б зазначити, що ми дуже добре розуміємо, що, на превеликий жаль, живемо в часи світової економічної кризи, але мені здається, що і в кризі треба визна­чати пріоритети. На превеликий жаль, зупинено фінансування наукових програм з глобальних проблем. Наведу приклад: ми запланували тему, що має фундаментально-прикладне значен­ня, —  лікування дітей та осіб, які мають резистентність до дії радіоактивного йоду. І на початку фінансування було, а потім припинилося. Ми вважаємо, що така тема має право на існування.

І на завершення хочу сказати про те, що в Україні є всі можливості для створення і випуску вітчизняного препарату радіо­активного йоду, бо досі ми його купуємо за валюту в Польщі та Великобританії. Мені здається, що вирішення всіх цих питань значно...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Миколо Дмитровичу, завершуйте, будь ласка.

 

ТРОНЬКО М.Д. ...і допомогу нашим хворим (Оплески).

Спасибі.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Запрошую до слова представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Володимира Михайловича Яценка.

 

ЯЦЕНКО В.М., представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Шановні учасники парламентських слухань! Хочу сказати про те, що додержання прав потерпілих є  предметом постійного моніторингу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, і зазначити, що останнім часом кіль­кість звернень щодо належного пенсійного забезпечення інвалі­дів-чорнобильців, безоплатного лікування, забезпечення ліками, надання житла тощо лише збільшується.

Видається абсолютно нелогічним, що за умов, з одного боку, збільшення бюджетного фінансування чорнобильських про­грам, а з другого — невпинного скорочення чисельності потерпі­лих за останні 10 років (більш як на чверть), багато проблем не розв’язуються, а накопичуються. Очевидно, що причина в розба­лансованості управління чорнобильською проблематикою, в за­стосуванні останніми роками суто адміністративного підходу до цієї складної наукоємної соціальної, економічної, екологічної і тех­нічної проблеми, якою є проблема Чорнобильської катастрофи.

Відсутність єдиного центру управління і прийняття рішень з  чорнобильських питань надалі спричинятиме ще більш масові порушення прав потерпілих. Тому створення такого центру у ви­гляді державного комітету чи хоча б урядової комісії, як пропону­ється у проекті рекомендацій парламентських слухань, є життєво необхідним. Це дасть змогу підготувати кваліфіковані, узгоджені пропозиції щодо розв’язання багатьох питань, зокрема, вдоско­налення законодавства з питань статусу дитини, постраждалої внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, після досягнення нею повноліття, захисту сімей загиблих і померлих ліквідаторів, кращого пенсійного забезпечення інвалідів-ліквідаторів, захист учасників ядерних випробувань, встановлення статусу інваліда війни тим, хто у складі загонів цивільної оборони брав участь у подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи, тощо.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини не раз висловлювала застереження, що намагання суто адміністра­тивними заходами змінити статус радіоактивно забруднених населених пунктів також спричинить порушення прав постражда­лого населення. Нагадаю, що відповідно до Загальнодержавної програми подолання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2006–2010 роки має бути затверджена Державна програма реабілітації забруднених населених пунктів і відповідно до неї потрібно діяти.

Лише скоординованими діями міністерств і відомств можна розв’язати проблему відповідності компенсації та допомоги чорнобильцям згідно з вимогами Закону України “Про статус і  соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи”. Винесення судами позитивних рішень за позовами потерпілих, безумовно, захищає права позивачів, але внаслідок накладення арештів на чорнобильські рахунки місцевих органів влади спричиняються масові порушення прав інших потерпілих.

Цілком очевидно, що потрібні узгоджені дії, кроки назустріч чорнобильської громадськості та урядових структур. Такий механізм розв’язання подібних суперечностей раніше працював досить ефективно, хоча б у вигляді відповідних договорів про співпрацю між ВГО “Союз Чорнобиль України”, іншими громад­ськими організаціями та Кабінетом Міністрів України.

Цілком очевидно, що до розроблення програм подолання наслідків Чорнобильської катастрофи має активніше залучатися наука. Інакше проблеми неодмінно накопичуватимуться набагато швидше, ніж їх вдаватиметься розв’язувати.

І, нарешті, про питання щодо внесення змін до законо­давства, що викликало бурхливу реакцію учасників парламент­ських слухань. Розмови про те, що основний чорнобильський закон не такий, ведуться вже не вперше, але він чинний і його потрібно виконувати. Це святий обов’язок органів влади.

Що ж до концептуальних підходів до його вдосконалення, то треба виходити з того, що він має бути спрямований на посилен­ня захисту потепілих і відповідати вимогам статті 22 Конституції України про те, що в разі прийняття нових законів України або внесення змін до чинних не допускається зменшення обсягів прав і свобод громадян, а в даному разі прав громадян, які постражда­ли внаслідок Чорнобильської катастрофи, на відповідний захист.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Володимире Михайловичу.

Запрошую до слова ректора Національного університету біоресурсів і природокористування України Дмитра Олексійовича Мельничука.

 

МЕЛЬНИЧУК Д.О., ректор Національного університету біоресурсів і природокористування України. Вельмишановний Олександре Володимировичу! Шановні народні депутати, представники уряду і всі учасники парламентських слухань! Одразу скажу, що мотивацією мого виступу є звернення вчених Навчально-наукового інституту лісового і садово-паркового госпо­дарства, Навчально-наукового інституту охорони природи і біотех­нологій та Українського науково-дослідного інституту сільсько­господарської радіології. Всі ці інститути входять до структури Національного університету біоресурсів і природокористування, який ще недавно називався Національним аграрним універси­тетом. У зв’язку з цим значно розширилася підготовка кадрів, крім аграрних, долучилося багато спеціальностей природоохоронного напряму та ряд інших. Наші вчені активно працюють з Єльським університетом із Сполучених Штатів Америки, а саме з Глобаль­ним інститутом лісівництва, що вивчає стан лісів усієї планети та  інші питання, пов’язані з лісівництвом у світі. Ну, і розмова з Миколою Харитоновичем Шершуном спонукала мене до цього виступу.

Мета виступу така: нам вкрай необхідне рішення Верховної Ради України про створення державної програми знешкодження радіоактивних лісів та запобігання потенційним лісовим пожежам у Чорнобильській зоні.

Хочу звернути вашу увагу на те, що з 266 тисяч гектарів земель зони більшу половину, приблизно 160 тисяч гектарів, зай­мають ліси. Із 160 тисяч гектарів приблизно 40 тисяч гектарів — особливо небезпечні ліси, по суті, це мертвий ліс. Якщо хтось думає, що там все благополучно, погляньте на слайд. Стрілка, яка вказує на нижній правий кут, говорить про те, що у 1992 році в зоні вигоріло 5 тисяч гектарів лісу. Здавалося, на це майже ніхто не звернув уваги, а насправді це було зафіксовано вченими Єльського університету, відтоді і почалася згадана співпраця.

Справа в тім, що під час пожежі практично все, що є на деревах і в лісовій підстилці, піднімається в повітря. Причому це радіація не в формі мінеральних речовин, а у вигляді аерозолю з органікою ґрунтів і цих лісів, і її цикл перебування в повітрі значно більший, ніж це було за первинного вибуху.

Американці дуже стривожилися таким станом справ. Погляньте на червоні точки у лівому верхньому куті, це ті локальні місця, де відбувалися пожежі після вибуху. А на зеленому тлі внизу справа — місце пожежі, що сталася під Білоруссю. У нижньому правому куті ви бачите, як аерозолі у вигляді диму досягли міста Києва.

Не буду вас зараз перевантажувати цифрами, тим паче що я  не спеціаліст у цій справі, але вважається, що повторна пожежа (покажіть, будь ласка, наступний слайд) може виникнути будь-якої хвилини. Приклади, ви бачите, і Америки, і Австралії, і Херсон­ської області…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дмитре Олексійовичу, завершуйте, будь ласка.

 

МЕЛЬНИЧУК Д.О. Наступний слайд, будь ласка. Це наші мертві ліси. У Швейцарії є апаратура, яка дозволяє буквально цілодобово слідкувати, там і спалах сірника фіксується. Є техніка у Швеції, яка здатна приймати і переробляти ліс, а потім далі його хоронити. Сьогодні створений міжнародний консорціум, куди ввійшла низка найвідоміших міжнародних структур, які пов’язані з пожежами, у тому числі лісовими та радіоактивними.

Є міжнародний фонд родини Чопівських, громадян США, українців за походженням. Вже близько 100 тисяч доларів внесків надійшло від цього фонду. Потрібно, щоб і з нашої сторони було видно, що держава турбується про це на найвищому рівні. Є  програма, ми її прорахували приблизно на п’ять років, потрібно приблизно 25 мільйонів гривень. Необхідно звернутися до струк­тур, які я назвав, передусім по лінії Організації Об’єднаних Націй та Глобальних систем моніторингу і боротьби з пожежами.

Отже, у пункті 2 проекту постанови, де написано про поси­лення виконання програм, потрібно дописати: створення в Україні програми із запобігання пожежам і знешкодження радіоактивних лісів. Два університети — наш і Єльський — координуватимуть цю роботу. Ми проводили “круглий стіл” у Міністерстві з питань над­звичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Міністр підтримує цю справу. Думаю, не знайдеться нікого, хто її не підтримає. Треба знайти… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Дмитре Олексійовичу.

Запрошую до виступу голову Української асоціації “Чорнобиль” органів та військ Міністерства внутрішніх справ України Василя Васильовича Дурдинця.

 

ДУРДИНЕЦЬ В.В., голова Української асоціації “Чорнобиль” органів та військ Міністерства внутрішніх справ України. Шановний Олександре Володимировичу! Шановні учасники пар­ламентських слухань! Шановні побратими-чорнобильці! Хочу привернути вашу увагу до таких питань.

Перше. З року в рік напередодні річниці Чорнобильської трагедії проводяться парламентські слухання. Це добра традиція. Верховна Рада України тим самим демонструє загальнодержавну значущість і актуальність проблем, пов’язаних з реалізацією державної політики щодо подолання наслідків наймасштабнішої техногенної аварії ХХ століття. Щоразу приймаються доволі ділові постанови, визначаються конкретні доручення уряду, іншим центральним і місцевим органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Проте, на превеликий жаль, ці доку­менти значною мірою не виконуються, тим самим дискредиту­ється Верховна Рада України. А у значної частини постраждалих чорнобильців-ліквідаторів з’являється все більше зневіри у вищих органах державної влади, неспроможних забезпечити їх найнеоб­хіднішим для оздоровлення і лікування, передовсім онкохворих громадян-інвалідів, гідну пенсію та вирішення житлових проблем.

За 23 роки Чорнобильська катастрофа лише в системі Міністерства внутрішніх справ України вкоротила вік 2,5 тисячі пожежників, працівників органів внутрішніх справ, військовослуж­бовців внутрішніх військ, 7,5 тисячі стали інвалідами, а решта 18 тисяч активних учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС хворі. Практично в кожного з 30 тисяч учасників ліквідації аварії проблеми із здоров’ям. Вони, як і всі постраждалі ліквідато­ри, мають моральне право отримувати від держави те, що перед­бачено чинним законодавством і Загальнодержавною програмою подолання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2006–2010 ро­ки, яку ми так довго й важко “пробивали”, щоб вона одержала статус закону і виконувалася.

Ми нічого особливого, нереального не хочемо. Ми хочемо справедливого ставлення до чорнобильців, щоб з громадськими організаціями, які діють відповідно до статутних повноважень в  інтересах чорнобильців, рахувалися, щоб з нами спільно шукали і знаходили оптимальні рішення щодо соціального захисту потер­пілих і ліквідаторів, щоб повноважних представників громадських чорнобильських організацій запрошували для участі у формуванні проектів Державного і місцевих бюджетів, а після їх прийняття — у  визначенні пріоритетів і термінів реалізації чорнобильських програм, а також у дієвому контролі за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів.

Друге. Надзвичайно ускладнює нашу роботу відсутність в  Україні єдиного центрального органу влади, який координував би роботу центральних і місцевих органів влади в реалізації державної політики щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту чорнобильців, а також ком­плексного розв’язання чорнобильських проблем.

З огляду на це, я підтримую пропозицію, що прозвучала в  доповіді голови Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Анатолія Івановича Семиноги і підтри­мана керівництвом уряду щодо створення при Кабінеті Міністрів України координаційної ради, яку очолила б особисто Прем’єр-міністр України.

І третє. Щоб виправити критичну ситуацію з фінансуванням найгостріших проблем, які сьогодні ще раз названі в цьому залі, і  з урахуванням висновків учорашньої наради ми просимо уряд та Верховну Раду України під час перегляду Закону “Про Державний бюджет України на 2009 рік” виділити додаткові кошти на лікуван­ня, оздоровлення, придбання ліків, будівництво житла для чорно­бильців і підтримку науки.

Отже, будемо сподіватися, що цього разу рішення, прийняті Верховною Радою України, будуть своєчасно і в повному обсязі виконані.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Васильовичу.

Запрошую до виступу голову Національної комісії з радіа­ційного захисту населення України Дмитра Михайловича Гродзинського.

 

ГРОДЗИНСЬКИЙ Д.М., голова Національної комісії з радіа­ційного захисту населення України. Шановний Олександре Володимировичу! Шановне високоповажне зібрання! Шановні народні депутати та учасники парламентських слухань! Мені здається, що часом ми буваємо бюрократично зашорені і вихо­димо з формальних привидів, приймаючи рішення, тоді як необхідно, аби успішно долати всі ті проблеми, що виникають унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, опиратися на реальне життя. Хочу висловити зараз три думки.

Перша щодо стану здоров’я дорослих і дітей. Тут у нас дуже погана ситуація. Ми дуже відстаємо від світу, надто в постражда­лих регіонах, за середньою тривалістю життя. Тоді як у світі вона зростає, у нас — невпинно скорочується. І коли ми розглядаємо можливі причини цього, на усунення яких потрібно зосередити наші зусилля, привертає увагу харчування нашого народу.

Частина людей, які мешкають в ураженій зоні, ведуть натуральне господарство і харчуються продуктами з городу і лісу, які дають більше 80 відсотків внутрішньої дози опромінення. Потрібно це рішуче припинити. Ті, хто купує продукти, за такої стихії цін не можуть забезпечити собі повноцінне харчування, тому що в наших продуктах недостатньо кальцію, селену та інших мікроелементів, украй потрібних людському організму. Крім виді­лених 8–9 гривень на харчування дітей, нам необхідно зробити певні кроки, щоб це харчування було повноцінним. І тоді ми не будемо спостерігати позитивну динаміку відсталого розумового розвитку дітей, як сьогодні.

Друга думка полягає ось у чому. Наслідки Чорнобильської катастрофи пов’язані не лише з надлишковим опроміненням. Наразі зростає нова небезпека, обумовлена тим, що в зоні відчу­ження, де дуже високий рівень генетичної мінливості, виникають нові форми мікрогрибів, вірусів, бактерій. І щоб ми не породили нашим Чорнобилем для всього світу новий СНІД, необхідно встановити систему дуже жорсткого контролю за процесами генетичної мінливості.

І третя думка, яку я вважаю надзвичайно важливою. Коли сталася аварія, постала колосальна кількість проблем. Зокрема, як уберегтися від радіоактивного пилу? Як зробити так, щоб потяги, які їдуть до Києва, повітряним вихором, що утворюється за останнім вагоном, не всмоктували радіоактивність і не розно­сили її? Як виявити перші ознаки впливу радіації? Ви пам’ятаєте, що протягом перших тижнів у всіх був фарингіт. Ми були до цього не готові, і лише завдяки залученню науковців приймалися правильні рішення. Коли ми готували деяким урядовцям доповіді, починали з того, що нам казали: не пишіть формули хімічних елементів, пишіть назви, щоб ми могли прочитати. Отакий був рівень. Поступово почала утворюватися наукова спільнота, яка розуміла, що таке аварія і як знаходити шляхи вирішення всіх цих проблем.

І ви знаєте, що тепер робиться, немає цієї спільноти. Сама по собі система підтримки робіт, пов’язаних з дослідженнями різноманітних проблем, що виникають під час таких аварій, розчинилася, її немає. Отже, нам необхідно зробити рішучі кроки, щоб наука, яка вивчає всі аспекти Чорнобильської катастрофи, у нас розвивалася.

Загалом наша комісія підтримує проект постанови з поба­жанням, щоб до нього були включені всі висловлені пропозиції (Оплески).

Дуже дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Дмитре Михайловичу.

Запрошую до виступу заступника голови Рівненської обласної державної адміністрації Степана Івановича Павлюка.

 

ПАВЛЮК С.І., заступник голови Рівненської обласної державної адміністрації. Шановний Олександре Володимировичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Через 23 роки після Чорнобильської катастрофи Рівнен­щина залишається однією з найбільш постраждалих областей України. На 50 відсотках ураженої території мешкають більш як 400 тисяч громадян, з них 155 тисяч — діти, а тому мінімізація наслідків аварії на ЧАЕС є щоденною турботою обласної держав­ної адміністрації та всіх органів місцевого самоврядування.

Враховуючи масштаби катастрофи, вирішення ряду проблем може бути лише за рахунок серйозної державної підтримки. І слід сказати, що кошти на таку підтримку виділялися, але через розпорошення чорнобильських програм, через надмірну центра­лізацію їх виконання на рівні міністерств вони використовувалися вкрай неефективно.

На минулих парламентських слуханнях наша область подала пропозиції щодо створення єдиного центрального органу вико­навчої влади, який одноособово вирішував би чорнобильські проблеми, і відповідної вертикалі органів на місцях. Поставало питання щодо передачі функцій від міністерств до областей у  плані оздоровлення і харчування населення чорнобильських територій, збільшення обсягів фінансування на будівництво житла, а також радіологічний захист територій, тобто екологічне оздоров­лення.

Ви знаєте, що за результатами було прийнято відповідну постанову, розроблено план заходів Кабінету Міністрів України, в  якому враховано всі наші пропозиції і дано доручення до виконання. На жаль, профільні міністерства не виконали ні поста­нови Верховної Ради України, ні заходів Кабінету Міністрів України, не створили єдиного органу, не передали функцій. Ми можемо зрозуміти, що якщо створення єдиного центрального органу і вимагає певного додаткового бюджетного фінансування, то непередача функцій з міністерств до областей є просто небажанням втратити контроль над фінансово привабливими тендерами. І це підтверджується даними Рахункової палати.

Що стосується будівництва житла, то в самій постанові було вказано на те, щоб не допустити зниження рівня захисту постраж­далого населення. Проте в Державному бюджеті на цей рік жодної копійки не передбачено на фінансування будівництва житла, а на радіологічний захист, оздоровлення територій виділено мінімальні кошти.

Найстрашніше те, що в Україні знищується висококваліфі­кована радіологічна служба, яка створювалася десятиліттями. Кошти не виділені навіть на те, щоб виплатити людям компенсації у зв’язку із скороченням.

До всього цього додаються проблеми, які вже обговорюва­лися, зокрема, неузгодженість Закону України “Про статус і соці­альний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобиль­ської катастрофи” та постанови Кабінету Міністрів України, якою встановлені значно занижені рівні виплат чорнобильцям. Наведу лише один приклад щодо однієї статті: постраждалим особам, які проживають у зоні посиленого радіологічного контролю, в зонах відселення, законом відповідно передбачено 30 і 40 відсотків мінімальної заробітної плати, а постановою Кабінету Міністрів України — від 1 гривні 60 копійок до 2 гривень 60 копійок.

Люди звертаються до суду і суд правомірно приймає рішення на користь потерпілих, це правильно. Особисто голова обласної державної адміністрації Віктор Матчук кілька разів писав листи до Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, щоб і в минулому, і в поточному році до бюджету були внесені зміни щодо виплат відповідно до чинного законодавства. Разом з тим ми отримали відповідь від Міністерства фінансів України прово­дити апеляційне та касаційне оскарження рішень судів. Ми чітко усвідомлюємо свою роль як органу виконавчої влади, але можемо сказати, що не будемо боротися з нашими людьми, які втратили здоров’я внаслідок Чорнобильської аварії і з якими ми разом проживаємо на забрудненій території (Оплески).

А ці виплати наші земляки жартома називають “гробовими”, бо 1 гривня 60 копійок чи 2 гривні 60 копійок — принизливо для людської гідності і для того органу, який їх виплачує. Ці виплати потрібно або скасувати, або виплачувати гідну допомогу.

Щодо будівництва одна пропозиція. У Рівненській області передбачено будівництво 55 об’єктів для чорнобильців. Зрозу­міло, що завершити їх неможливо, але п’ять з них, які є першо­черговими і життєво необхідними, — онкологічний диспансер на 240 місць, районна лікарня в Рокитному, де найвища народжу­ваність…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Степане Івановичу, час завершився (Оплески).

Запрошую до слова Славутицького міського голову Володимира Петровича Удовиченка (Оплески).

 

УДОВИЧЕНКО В.П., Славутицький міський голова. Шановні учасники парламентських слухань! Дві складові проблеми Чорнобиля.

Перша — виконання законодавства щодо соціального захисту. Ми бачимо сьогодні результати і цифри, коли потрібно більше 50 мільярдів гривень, а є лише 5.

Друга, не менш важлива, — приведення усієї системи укриття Чорнобильської атомної електростанції до екологічного безпечного стану. Звісно, це величезна проблема і її треба вирішувати. І коли, Сергію Костянтиновичу, ви кажете про верти­каль, яка так гарно вибудована, я не можу з вами погодитися і наведу дві цифри. Для зняття з експлуатації станції на цей рік потрібно 183,2 мільйона гривень, виділено 18,4 мільйона. Про яку вертикаль можна говорити? А працівники станції, золотий фонд не лише України, а Європи і світу, пішки йдуть майже 2 кілометри від електрички до робочого місця. І ви кажете про вертикаль.

Я хочу подякувати сьогодні всім, хто повернувся до цієї проблеми, передусім міністерству і особисто міністру, бо робота справді пішла. Анатолію Івановичу, щиро вдячний комітету, причо­му всі політичні сили розібралися в проблемі, проголосували і  відпрацювали професійне рішення, яке передали Кабінету Міні­стрів України. Вчора була нарада і я вам скажу, в мене вперше за весь час з’явилася впевненість у тому, що ми якимось чином цю проблему вирішимо. Ось так, однією українською командою.

Хочу звернути увагу ще на таке. Виступав Валерій Петрович Кондрук про підтримку територій. Тобто якщо держава не може забезпечити соціальний захист, дайте людям самим створювати кращі умови життя. Як це зробити? Через підтримку територій, які будуть саморозвиватися, у тому числі в Поліському та Іванківсько­му районах. Там живуть прекрасні люди Поліського краю. Зніміть з них пута і дайте можливість розвиватися, оголосіть цей край вільною економічною зоною. Славутич підтвердив, що це цілком ефективний економічний механізм, який працює в цілому світі, для того щоб дати можливість людям створити кращу соціальну інфраструктуру.

Ще одне. Ми весь час говоримо про інженерно-технічні проблеми, навчилися їх вирішувати на високому рівні, але люди завжди по той бік. Зараз через Чорнобиль, через ДСП ЧАЕС, через об’єкт “Укриття” пройдуть тисячі людей. І як ми про них сьогодні піклуємося? Чи достойна у них заробітна плата? Чи забезпечено медичне обслуговування? Чи здійснюється профі­лактика захворюваності? Чи нормальні в місті Славутичі умови з  бюджетним забезпеченням, при тому що 11 мільйонів гривень вилучається з місцевого бюджету маленького містечка? Ні. Думка така, що всю роботу люди зроблять, потім ці тисячі приєднаються до всіх чорнобильців, а грошей не буде. Є людина — є проблема, немає людини — немає проблеми. Я думаю, що таку практику в  Україні потрібно закінчувати.

Щодо виконання постанови. Хочу вам сказати, шановні учасники парламентських слухань, давайте хоч одну таку постано­ву виконаємо, давайте її реалізуємо. Для цього потрібно змінити державне управління, підвищити його ефективність. Це треба було зробити ще вчора. Ну, хоча б завтра давайте це зробимо! І  450 депутатів для цього маємо. Як я підрахував? Представники всіх фракцій виступили за те, що записано у проекті постанови, а  це означає, що 450 голосів у нас є. Бог нам у поміч і повний вперед!

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Володимире Петровичу.

Запрошую до слова голову Житомирської обласної ради Віталія Йосиповича Француза.

 

ФРАНЦУЗ В.Й., голова Житомирської обласної ради. Шановний Олександре Володимировичу! Шановні представники уряду! Шановні учасники парламентських слухань! Питання лікві­дації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС для Житомирської області є одним з найпроблемніших. Проте чим більше ми віддаляємося від аварії, тим більше притуплюється відповідаль­ність керівників усіх рівнів за долю чорнобильців і за розв’язання їхніх життєвих проблем. Як наслідок, ми не лише не вирішуємо старих питань, а й накопичуємо нові.

За браком часу не буду зупинятися на всіх проблемах, які вже висвітлювалися, але на деяких все-таки зупинюся. Давайте, врешті-решт, на державному рівні врегулюємо питання виплати компенсацій, про які тут говорили представники комітету та рівненчанин. А чому ж воно не вирішується? Що ж ми робимо?

Заступник міністра сказав, що в судах чекають на розгляд майже 90 тисяч позовів. То я вам скажу, що 67 тисяч позовів — із Житомирської області на суму 735 мільйонів гривень. На сьогодні накладено 19 арештів на рахунки підрозділів управлінь соціально­го захисту і праці на 26 мільйонів гривень. З кожним роком збільшується стягнення коштів у примусовому порядку. Для прикладу, якщо в 2005–2007 роках в області Державною виконав­чою службою було стягнуто 7,9 мільйона гривень, то у 2008 році — 21,8 мільйона, а за два місяці поточного року — вже 9 мільйонів гривень.

Скажіть, будь ласка, як працювати райміськуправлінням праці та соціального захисту? У нас у північних районах їх робота практично паралізована. Поточні виплати постраждалим грома­дянам, які там проживають, не здійснюються, зростає заборго­ваність з додаткової оплати праці, яка обліковується з лютого 2008 року.

Тут казали — оскаржувати рішення. Щодо 9 тисяч позовів написані оскарження. Нічого це не дає, бо так виписаний закон. Учора з Міністерства праці та соціальної політики України надійшла відповідь, що Верховний Суд України досі не дає роз’яс­нень. Слухайте, люди добрі, ну це ж Верховний Суд України, а не якоїсь іншої держави! Він що, поза межами держави? З 2005 року про це говоримо і нічого не змінюється. Давайте хоча б це зробимо!

Особливе занепокоєння викликає в нас і той факт, що сьогодні не завершено переселення громадян із зони обов’язко­вого відселення, де продовжують проживати 567 сімей, у яких 116 неповнолітніх дітей. За цей час із 63 населених пунктів Житомирської області відселили лише 35. А потім постає проблема, яку тут всі порушували, відродження життя на радіо­активно забруднених територіях. І якщо дійсно держава не спро­моглася за 23 роки відселити в чисті зони цих людей, то думаю, що і за 25, і за 30 років цього не відбудеться, тому давайте діяти далі.

Під приводом того, що недоцільно вкладати кошти в розбу­дову цих населених пунктів, ще в 1991 році зупинили будь-яке промислове і сільськогосподарське виробництво, забезпечення чистим паливом, водою тощо. Але ж це правда, і про неї потрібно сьогодні говорити. Хоч це й не популярно, але вибачте, шановні, я  також 12 років свого життя віддав Чорнобилю, тому, гадаю, маю право це сказати.

На сьогодні до різних зон радіоактивного забруднення на території області віднесено 734 населених пункти, а за результа­тами дозиметричної паспортизації за останні роки до них можна віднести лише 247. Тому я думаю, настав час переглянути зони радіоактивного забруднення, що сприятиме відродженню цих територій, негативний імідж забрудненої території не стоятиме, як клеймо. Безперечно, потрібно розробити механізм фінансової підтримки економічного та соціального розвитку постраждалих територій і відтворення соціальної структури.

І останнє. Шановні колеги! Шановні урядовці! Може, вже досить створювати комісії, комітети, ради тощо? Давайте спільно вирішувати ці питання, а не лише накопичувати їх.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до слова заступника Генерального прокурора України Тетяну Всеволодівну Корнякову.

 

КОРНЯКОВА Т.В., заступник Генерального прокурора України. Шановний Олександре Володимировичу! Шановні учасники парламентських слухань! Я вчора повернулася з Чорнобильської зони і хочу вам доповісти тезово про пору­шення, що завдають значної шкоди і здоров’ю людей, і еколо­гічному становищу держави. Бо ми всі добре знаємо: якщо, не дай Бог, вбили одну людину… а від екологічного злочину страж­дають сотні людей.

Щодо мінімізації відходів. Для цього в Чорнобильській зоні вже створено підприємства. Ви знаєте, там зосереджено дев’ять могильників, у яких захороняються особливо небезпечні відходи. Нарешті запустили першу чергу об’єкта “Вектор”, на який витра­тили, ви знаєте, багато коштів. Але перезахороняти відходи, на превеликий жаль, неможливо, оскільки немає проекту по жодному могильнику, тобто невідомо, що і яким чином перезахороняти. І  жодної копійки не виділено на розроблення цих проектів.

У зоні розташовано два питних водозабори — Чорнобиль­ський і Прип’ятський. Є 138 спостережних свердловин, які, незва­жаючи на те, що ми минулого року про це приписи виносили, перебувають у занедбаному стані, вода в них забруднена, фільтри встановлені ще 30 років тому. Безумовно, сьогодні вони не вико­нують свого призначення. Уявіть, яку воду ми п’ємо з цих водо­заборів. На балансі 958 свердловин, 70 з них — питного призна­чення. Їх терміново потрібно затомпонувати, тому що через них радіонукліди підземними водоносними горизонтами потрапляють у воду. На сьогодні Гідромет, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій стверджують, що в Каховському водосховищі є стронцій. А в 1997 році Академія наук нам сказала, що по всьому донному відкладенню Дніпра є радіонукліди. Так от, щоб затомпонувати ці 70 свердловин, необхідно витратити на кожну 50 тисяч гривень. Тут говорили про те, скільки коштів витрачається на різні проекти. Ну, невже наша держава досі не може знайти кошти, щоб нарешті затомпонувати ці свердловини?

Лівий берег ріки Прип’ять, я порушувала кримінальну справу щодо цього факту, але суд її успішно закрив. Мова йде про те, що досі немає проекту його укріплення. А на цій дамбі зосереджено 50 відсотків стронцію і плутонію з реактора, вони змиваються дощем, повітрям безпосередньо у Прип’ять. Для того щоб хоча б розпочати роботи, необхідно розробити проект. На розроблення такого проекту потрібно 1,5 мільйона гривень, яких ніяк не можуть виділити.

Прибережні захисні смуги захаращені металобрухтом, старими запчастинами, плавзасобами, які накидані там, як на зва­лищі, забруднюють навколишнє середовище. Екскаваторам, які мають збирати цей бруд, по 40 років. Вони, повірте, ледве працю­ють. До речі, середній вік екскаваторників — 60 років. Молодь туди працювати не йде, фахівців виховувати дуже важко, бо середня заробітна плата — 2,5 тисячі гривень. За такі гроші люди не хочуть віддавати своє здоров’я.

Неналежна охорона в зоні, відсутність периметру зони при­зводить до того, що постійно відбуваються несанкціоновані про­никнення на чорнобильську територію. Лише протягом минулого року міліція затримала 560 осіб, які незаконно туди проникли.

Дозвольте ще півтори хвилини.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Так, ви маєте ще 30 секунд.

 

КОРНЯКОВА Т.В. Добре. Із зони вивозяться забруднені про­дукти харчування, металобрухт. Лише один приклад, за браком часу. Міліція затримує людину, яка везе 100 кілограмів грибів. Санітарний лікар, який працює в зоні, дає висновок, що гриби нормальні, їх можна везти. Безумовно, міліція цей вантаж затри­мала. Зараз ми порушили кримінальну справу за вивезення 38 тонн забруднених…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Тетяно Всеволодівно, будь ласка, завершуйте.

 

КОРНЯКОВА Т.В. Добре, дякую.

І ще приверну вашу увагу до однієї проблеми — вивезення лісу. На превеликий жаль, Державна програма “Ліси України” на 2002–2015 роки, хоч ми й звертали увагу лісгоспу і знову будемо перевіряти це питання, сприяє тому, що ділову лісосировину переписують на дров’яну, таким чином списується та вивозиться дуже багато лісу. Це питання лісгоспу, безумовно, потрібно переглянути.

І найголовніше. Протягом року ні міністра екології, ні його заступників, ні головного санітарного лікаря жодного разу не було в зоні. Це просто ганебно і безвідповідально! Безумовно, ми їх будемо притягати до відповідальності.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Тетяно Всеволодівно.

Запрошую до слова президента Міжнародного благодійного фонду “Діти — інваліди Чорнобиля” Валентину Прокопівну Колеснікову. Будь ласка.

 

КОЛЕСНІКОВА В.П., президент Міжнародного благодійного фонду “Діти — інваліди Чорнобиля”. Шановний пане головуючий! Шановні побратими-чорнобильці! Шановні народні депутати! Їх, до речі, дуже мало сьогодні. Минуло 23 роки відтоді, як ми пережили, нібито пережили страшну катастрофу. Інколи я собі думаю: скільки ж мільярдів коштів витрачено за ці роки, щоб катастрофа була подолана? І скільки мільярдів коштів дійшло безпосередньо до нас? Хоч як дивно, мені здається, дуже незначні кошти ми отримуємо, тому що ні наше здоров’я, ні соціально-економічне становище не поліпшилися за цей час.

Починаючи з 1986 року, тоді як наш Науковий центр радіа­ційної медицини на догоду політичним амбіціям Радянського Союзу в 200 разів зменшив дозу опромінення населення України, ця нечесна і неправдива інформація йде по світу. А яка ж тоді доза опромінення у тих, хто жив в епіцентрі аварії — у Прип’яті, Поліському, Чорнобилі? Ніхто за 23 роки не перевірив цю дозу і  чесно нам не сказав про стан здоров’я, хоча є багато медичних закладів, які повинні цим займатися. А подивіться, що робиться в  Білорусі, там все навпаки — і дози проставлені, і паспортизація зон зроблена, і державна програма діє.

Мене завжди шокує одне: чому, коли кажуть про чорнобиль­ців, згадують про пільги? Мені хочеться це слово забути назав­жди. Та які ж пільги? Якщо наші люди хворі, якщо вони вмирають, то ми можемо говорити лише про компенсацію за втрату здоров’я. Не може бути в них пільг, пільги можуть бути у тих, хто здоровий і дужий, а хворий повинен виживати. Мені дуже боляче говорити про те, що з 1986 року це державна політика: показати, що люди, причетні до аварії на Чорнобильській АЕС, у тому числі ліквідатори, — не герої, а споживачі державних коштів. Це завжди вражає, це дуже боляче. Коли ж у нас буде соціальний захист, який не викликатиме насмішку серед чорнобильців і викреслить слово “пільги”? Я вважаю, що ця ідея має бути домінантною: не пільги для нас важливі, важливо, щоб ми вижили.

Хочу сказати про чиновників від влади. Ось подивіться, будь ласка, сьогодні і згадайте всі минулі скликання, коли ми збира­лися на слухання до Верховної Ради України. Скажіть, будь ласка, хоч один раз до нас прийшов Президент України, Прем’єр-міністр України? Про що це свідчить? Приїхали чорнобильці, щоб їх послухати, щоб вони нам щось сказали, що далі буде з нами, така ж правдива інформація, правдиве лікування, правдиве виживання, квартири, пенсії тощо. Ми їх ніколи не бачимо в цьому залі, це і є державна політика, це неповага до чорнобильців (Оплески).

Нам важко зрозуміти, чому в нашій державі постійно бракує коштів. Чому в Японії, яка багато років тому пережила Хіросіму і Нагасакі, вистачає коштів для тих людей, які вижили, а в нас вже сьогодні немає коштів?

Абсолютно незрозуміло, куди зникають ті невеличкі кошти, які нам виділяються. Ви подивіться, що робиться з лікуванням, ми  за все платимо. Давайте скажемо чесно: у лікарні платимо, в ап­теці платимо, безплатних рецептів взагалі немає. Це ж аб­сурд, щоб їх виписували сьогодні ввечері, а завтра до 12 години 40 людей в аптеці отримали безплатно ліки, а інші залишилися на весь місяць без ліків. Не може бути такого!

Мені боляче говорити про наших дітей. Де моніторинги, скринінги тощо? Дзвонять з Іванкова перед цим зібранням і ка­жуть, що в 14-річного хлопчика виявили рак шлунку четвертої стадії. То де ж той скринінг, чому ж його в Іванкові не дивилися, там є навіть центр реабілітації? Оце наше лікування.

Наше оздоровлення. Шкода, що сьогодні немає міністра, я  хотіла сказати, що минулого року до санаторію “Маяк”, що в  Євпаторії, “скинули” всіх — учасників Великої Вітчизняної війни, безногих шахтарів, чорнобильців і найголовніше…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, завершуйте.

 

КОЛЕСНІКОВА В.П. Мені дуже боляче говорити про те, що в  нашій державі ми досі бігаємо між міністерствами та відомства­ми. Об’єднайте в одне міністерство або комітет, щоб усі чорнобильські проблеми вирішувалися в одному місці.

Шановні панове! Коли ви допоможете громадським організаціям виживати? Ми платимо великі гроші за оренду, за телефонні розмови, за комунальні послуги, не одержуємо заробіт­ної плати, але допомагаємо лікувати дітей в Україні і за кордоном, оздоровлювати їх, ми виконуємо державну програму. Допомагай­те нам, будь ласка, приймайте рішення в Кабінеті Міністрів України. Тут записано, що в Кабінеті Міністрів України вчора від­булося слухання, що 96–98 відсотків чорнобильців забезпечуються медико-санітарним обслуговуванням. Де ті відсотки? Ганьба!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Валентино Прокопівно.

 

КОЛЕСНІКОВА В.П. Я лише хочу побажати, щоб ми вийшли з  цієї ситуації до наступних парламентських слухань, і щоб наша держава, врешті-решт, повернулася до нас обличчям.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до слова голову Харківської обласної організації ВГО “Союз Чорнобиль України” Анатолія Івановича Вінника.

 

ВІННИК А.І., голова Харківської обласної організації Всеукраїнської громадської організації “Союз Чорнобиль України”. Шановний Олександре Володимировичу! Шановні учасники парламентських слухань! Шановні колеги чорнобильці! Дякую за надане слово і хочу розпочати ось з чого.

Я ознайомився з проектом рекомендацій парламентських слухань, і перший абзац дуже доречно підкреслює те, що парла­ментські рекомендації минулого року не в повному обсязі вико­нані, бракує системної діяльності центральних органів виконавчої влади. Сказано і про те, що фінансова криза, що розпочалася наприкінці минулого року, не може бути виправданням невико­нання вказаної постанови Верховної Ради України. А якщо ще зазначити, що рекомендації попередніх парламентських слухань, про це вже згадувалося, протягом приблизно п’яти років не вико­нуються, це наштовхує на певні висновки. Насамперед у проекті постанови після першого абзацу потрібно записати таке: вимагаємо відставки Кабінету Міністрів України та президентських і парламентських виборів (Оплески). Ця влада неспроможна для нас хоч щось зробити!

А тепер дозвольте доповісти по суті декілька питань. У  Харківській області налічується 24 400 чорнобильців, а було 32 тисячі. За цей час майже 20 відсотків померли, 6024 чорно­бильці — інваліди (кожний четвертий), серед постраждалих 5312 дітей.

Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” та державні програми впродовж останніх п’яти років фактично не викону­ються. Це призвело до зубожіння чорнобильців, багато з них перебувають на межі виживання. Державний бюджет України на 2009 рік у частині виконання чорнобильської програми зведено майже до нуля, практично відсутнє фінансування на безплатну медичну допомогу, її просто немає, пенсії інвалідів-чорнобильців нижчі, ніж реальний прожитковий мінімум.

Безнадійною залишається ситуація із забезпеченням жит­лом. Наприклад, у Харківській області в минулому році профінан­совано лише чотири квартири. За таких темпів 1703 сім’ї чорнобильців, мабуть, чекатимуть на житло більше 400 років.

Забезпечення ліками, про це вже згадували. За підвищення цін у 2–3 рази ми отримуємо коштів на ліки менше, ніж минулого року.

Чинна законодавча база, що регулює соціальний захист чорнобильців, суперечлива і недосконала. Є намагання її завуалювати.

Повертаючись до минулорічних парламентських слухань, хочу сказати, що незадовільну оцінку, яку сьогодні багато промов­ців дають нашому уряду, можна підтвердити двома пунктами постанови від 18 квітня 2008 року “Про стан, заходи і перспективи подолання наслідків Чорнобильської катастрофи”:

“ІІ.  Рекомендувати Президенту України розглянути на засіданні Ради національної безпеки і оборони України питання щодо комплексного розв’язання проблем подолання наслідків Чорнобильської катастрофи”. Цього не виконано.

“III.  Кабінету Міністрів України до 14 грудня 2008 року (Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорно­бильській АЕС) поінформувати Верховну Раду України про стан виконання цієї постанови”. І Президент України, і Кабінет Міністрів України, і Верховна Рада України в черговий раз забули про нас і  обманули нас.

Чорнобильці Харківщини на своїй конференції 28 січня цього року прийняли відкрите звернення до Президента України, Вер­ховної Ради України і Кабінету Міністрів України з проханням звернути увагу на нас, чорнобильців. Харківська обласна рада на  своїй сесії 3 лютого цього року також прийняла зважене звернення на підтримку чорнобильців і направила його Прези­денту України, Верховній Раді України і Кабінету Міністрів України. Однак у відповідь отримали лише відписку з Міністерства праці та соціальної політики України: коштів немає, в державі криза. Проте справа не у світовій кризі. Криза в системі державного управ­ління. Що нам, чорнобильцям, робити?

Шановні учасники парламентських слухань! Під стінами Верховної Ради України сьогодні разом…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, завершуйте, Анатолію Івановичу.

 

ВІННИК А.І. …перебувають більше 100 чорнобильців, які приїхали з Харкова, для того щоб висловити свої претензії до влади і висунути вимоги. Я ці вимоги передаю президії.

Я знаю настрої учасників ліквідації аварії та постраждалих від Чорнобильської катастрофи не лише у своїй області, а й зага­лом в Україні. Ми всі зневірилися у спроможності чинної влади захистити нас і вимагаємо відставки уряду, проведення достроко­вих президентських та парламентських виборів. Прошу підтрима­ти нас. Маю надію, що нова влада по-справжньому піклуватиметь­ся про нас. Довіри цій владі, на жаль, немає у нас, чорнобильців.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до виступу генерального дирек­тора Наукового центру радіаційної медицини Академії медичних наук України Володимира Григоровича Бебешка.

БЕБЕШКО В.Г., генеральний директор Наукового центру радіаційної медицини АМН України. Шановний головуючий! Шановні добродії та добродійки! Шановні народні депутати! Шановні колеги! Шановні чорнобильці! На минулих парламент­ських слуханнях я казав про забутий Чорнобиль. Сьогодні я хочу сказати, що він справді забутий, бо всі висловлені нами поба­жання не враховані, через це нас забувають дедалі більше, ми нікому не потрібні.

Більше того, з 2005 року НКДАР ООН, МАГАТЕ, навіть Всесвітня організація охорони здоров’я ведуть нас дорогою, якою ми прийдемо до тіней забутих предків. Слава Богу, на 56-й сесії НКДАР ООН директор Інституту ендокринології та обміну речовин Тронько, присутній у залі, вчені нашого центру, академік Возіанов, академік Сердюк, наша група (Базика, Бебешко, Ліхтарьов) домоглися, щоб ті вади, які з 1991 року не значилися як радіацій­но індуковані (про що вже йшлося у виступі Шершуна), сьогодні записані такими — це і рак щитовидної залози у дітей, про яких говорив сьогодні Тронько, у ліквідаторів, у населення, яке мешкає на контамінованих територіях, та у відселених з 30-кілометрової зони, рак сечового міхура, лейкемія, інші онкозахворювання, що вражають центральну нервову систему… І кількість цих захворю­вань дедалі збільшується. Ми всі постаріли на 23 роки, і на цьому тлі відпрацьовуються ці, так би мовити, негаразди, які призвели нас усіх до таких результатів.

А що ми можемо зробити, якщо головна установа, що відпо­відає за здоров’я наших чорнобильців, не фінансується на належ­ному рівні? Я жодним чином не хочу звинувачувати міністра з пи­тань надзвичайних ситуацій, він потрапив у ту саму халепу, що й  ми. Міністерство фінансів не виділило коштів на програми боротьби з лейкемією, катарактою, захворюваннями серцево-судинної системи в учасників ліквідації і тих, які перенесли гостру променеву хворобу. Нам відмовили у фінансуванні на 2009 рік. Я  не знаю, чим платити сьогодні 39 фахівцям Наукового центру радіаційної медицини. Це криза, але цього допустити не можна. Якщо те, про що сьогодні говорили, знову не буде виконано, то ми знову лише ріжемо повітря словами і ні до чого доброго не дійдемо.

Я прошу всіх, тут багато народних депутатів. У вас є всі матеріали щодо стану здоров’я потерпілих, а воно погіршилися, ніхто не став після Чорнобиля здоровішим, подивіться, що роби­ться. Зняття контролю за продуктами харчування дітей, людей, які  мешкають на контамінованих територіях, призвело сьогодні до  забруднення організму дітей, підлітків і дорослих на рівні 1988 року. Про що це свідчить?

А ви подивіться на обладнання в обласних диспансерах, у наукових установах, в інституті Тронька та в інших. Лабораторії не оновлюються… На чому працювати, як це все робити? Ми  робимо все, що можемо, для того щоб допомогти всім. Але ж люди до нас не можуть дістатися, їм немає за що приїхати. Ви розумієте, в чому справа? Я минулого разу закликав: розда­вайте запрошення до нашого центру, до інших центрів, які були б проїзними квитками, ми зможемо прийняти і надати кваліфіковану спеціалізовану допомогу, яку мають отримати ці люди.

На завершення скажу, що хочеться вірити в краще, хочеться вірити в те, що здоровий глузд переможе, і все стане так, як потрібно: і криза мине, й інші негаразди. Залишаймося людьми! У проекті постанови я прочитав “слава Богу”...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, завершуйте.

 

БЕБЕШКО В.Г. Якщо потрібно молитися Богу, то всі праців­ники нашого центру, а їх півтори тисячі, будуть щосуботи, щоне­ділі молитися, щоб ми могли отримати те, що записали у проекті постанови (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Володимире Григоровичу.

Запрошую до слова голову Запорізького обласного об’єд­нання інвалідів Чорнобиля Євгенія Михайловича Пєгова.

 

ПЄГОВ Є.М., голова Запорізького обласного об’єднання інвалідів Чорнобиля. Уважаемый Александр Владимирович! Дорогие чернобыльцы-однополчане! Мы с вами уже девятый год живем в третьем тысячелетии. ХХ век канул в Лету со всеми его серьезными потрясениями и неприятностями. Они многократно испытывали наших дедов, отцов на прочность в годы гражданской войны, Великой Отечественной войны, а нас в 1986 году опалило радиацией взорванного четвертого блока Чернобыльской атом­ной электростанции. Как наши деды и отцы под свист пуль, мы поднимались в атаку по зову своего сердца и призыва Родины. Но свиста пуль мы не слышали, потому что радиацию невозможно увидеть или услышать. Через ядерное горнило прошли миллионы патриотов нашей великой Родины — Украины, Беларуси, России. Результатом явились победа и красный флаг над поверженным Рейхстагом, а также саркофаг над блоком.

Далась победа нелегко. Из 17 тысяч запорожцев-чернобыльцев на 1 января этого года в живых остались 7 тысяч. Из жизни ушли более 10 тысяч ликвидаторов, так в народе называют героев Чернобыля. Они приняли на себя удар ядерной стихии, благородно пожертвовали своим здоровьем, а то и жиз­нью ради жизни других. Государство должно об этом помнить и не забывать никогда.

Сооруженный саркофаг,

что глыбой стал в степи пустынной,

как и поверженный Рейхстаг,

собой явил победы символ.

Да, нашему народу всегда было присуще чувство патрио­тизма и готовность сложить голову за други своя, а также вера в державу, которая призвала своих сыновей и дочерей, а теперь оставила на выживание с нищенскими пенсиями и пособиями. Не приведи Господи, какая еще случится беда в нашей державе, где тогда Матросовых и Гастелло взять?

Да, наградами держава нас не жалует, считая, что наша награда — доза облучения или преждевременная смерть. Подвиг чернобыльцев, как и подвиг наших отцов и дедов, достоин благо­дарности государства как дань уважения, как дань беспримерно­му мужеству. Мы достойны, чтобы держава о нас помнила, с  благодарностью вспоминала наши имена, ибо у государства нет будущего, если оно не выполняет своих обещаний, задекла­рированных в Законе “О статусе и социальной защите граждан, пострадавших вследствие Чернобыльской катастрофы”.

Как вы считаете, 218 санаторных путевок на 7–8 тысяч чернобыльцев в Запорожской области — это достаточно? И ни одной квартиры за пять лет. В законе (статьи 20 и 21), вы знаете не хуже меня, предусмотрено совсем другое.

Держава всегда была сильна и непобедима исполнением взятых перед народом обязательств, чем вызывала его уважение и готовность к самопожертвованию во имя процветания Родины. С этой высокой трибуны я призываю Президента Украины, народ­ных депутатов Украины, правительство вспомнить, какой ценой досталась победа над мирным атомом, вспомнить о героях Чер­нобыля и выполнить закон в полном объеме. Это будет честно со стороны государства, которое 23 года тому послало нас, скажем откровенно, на смерть.

Чернобыльцы Запорожья, желаю вам, дорогие однополчане, мирного неба над головой на мирной планете с мирным назва­нием Земля. И пусть у вас, как в кубике Рубика, все сложится, все грани выстроятся.

Честь имею (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Євгене Михайловичу.

Шановний Володимире Миколайовичу, до вас надійшли запитання, на які ви маєте дати відповідь? Будь ласка, увімкніть мікрофон.

 

ШАНДРА В.М. Шановний Олександре Володимировичу, є одне запитання без підпису стосовно плати за прийом у Іванків­ській районній лікарні ліквідаторів із зони відчуження. Ми додат­ково вивчимо це питання і зв’яжемося з людьми, оскільки зараз просто не все зрозуміло. Тобто ми зустрінемося з людьми.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добре, дякую.

Володимире Васильовичу, до вас надходили запитання?

 

БАРАБАШ В.В. Додаткових запитань не було. Запитання, на які я дав відповідь, будуть додатково опрацьовуватися.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до заключного слова голову Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Анатолія Івановича Семиногу.

 

СЕМИНОГА А.І. Шановні учасники парламентських слухань! Дозвольте від імені комітету і загалом Верховної Ради України щиро подякувати вам за участь у парламентських слуханнях, за ті критичні зауваження, які пролунали на адресу Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України і влади в цілому. Але, на жаль, хочу сказати, що було дуже мало конкретних пропозицій.

Виступав представник однієї з областей і все казав: давайте зробимо перше, давайте зробимо друге, давайте зробимо третє. То давайте зробимо. Але чому не робимо? Я переконаний, якщо робити, то робити можна лише разом.

Хочу навести приклад роботи Славутицького міського голо­ви. Коли формується Державний бюджет України, він у нас в комі­теті зі своїми пропозиціями. Коли виникає якась проблема в місті, він тут же в комітеті зі своїми проблемами, які не може вирішити самотужки. Збирається комітет, запрошуються представники міністерства, сідаємо і вирішуємо різні проблеми, які виникають. Де губернатори інших областей? Де представники інших міст? Як мінімум, ми не бачили.

До речі, хочу сказати таке. Відбулося виїзне засідання комі­тету в Херсонській області. Поїхали ми туди вирішувати проблеми з підтопленням. А губернатор області навіть не захотів прийти на наше засідання. Ми приїхали в його край вирішувати його про­блеми, а він навіть не прийшов, щоб долучитися до цього. Тому знову-таки: якщо вирішувати проблеми, то спільно.

Було дуже багато критики на адресу комітету і Верховної Ради України з боку громадських організацій. Шановні друзі! Давайте теж працювати разом. Я щось не дуже багато бачив за  цей рік пропозицій від громадських організацій. Тільки “Союз Чорнобиль України” надсилає їх практично щотижня, інших органі­зацій не чути і не видно. Давайте працювати разом.

Лунають нарікання на закон про соціальне забезпечення. Всі кажуть, що потрібно його змінити. Лунають нарікання на пенсійне забезпечення. Треба вносити відповідні зміни. Де пропозиції від громадських організацій? Немає (Шум у залі).

У четвертому скликанні депутатами був підготовлений законопроект про внесення змін до Закону України “Про пенсійне забезпечення”, прийнятий Верховною Радою України. Одні чорно­бильські організації критикують його, інші підтримують. Де консо­лідована позиція, де спільне бачення? Він стосується вас, чорно­бильців, давайте спільно над цим працювати.

Тому переконаний, що сьогодні треба не займатися крити­канством, а спільно працювати над проблемами. І, до речі, пропозиція комітету про створення дорадчого органу при Кабінеті Міністрів України із залученням представників громадських органі­зацій, парламентського комітету, міністерств, дасть нам можли­вість напрацьовувати спільну позицію. Проблем дуже багато, і  вирішувати їх потрібно спільно. Лише тоді, коли ми залучимо до цього вчених, представників громадських організацій, народних депутатів України, працівників міністерств, зможемо напрацювати конкретні пропозиції, що дасть змогу вирішити всі проблеми. Хоча переконаний, що за один рік всі не вирішимо.

Тому ще раз дякую за участь у парламентських слуханнях. Комітет готує проект постанови Верховної Ради України, яка буде прийнята на наступному тижні. Прошу всіх учасників, якщо є зау­важення до проекту постанови, надіслати їх до кінця тижня. Ті, хто не зміг взяти участь у сьогоднішніх парламентських слуханнях або виступити, будь ласка, надсилайте матеріали, ми будемо готувати видання матеріалів парламентських слухань і ваші пропозиції будуть враховані.

Ще раз дякую всім за роботу і сподіваюся, що ми спільно зможемо вирішити всі проблеми, які є на сьогодні в нашій державі.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Анатолію Івановичу. Сідайте, будь ласка.

Шановні учасники парламентських слухань! З самого почат­ку нашої роботи я добре розумів, що тут немає жодної байдужої людини, і кожен має що сказати. І було зрозуміло, що бажає виступити сьогодні така кількість представників різних організацій, наукових установ, народних депутатів, що в принципі неможливо втиснути в час парламентських слухань. Зараз ми наближаємося до завершення чергових парламентських слухань. Ми змогли відчути біль, обурення, переживання, породжені чорнобильською проблемою, що сконцентрувалися в цьому залі.

Минають роки, рідіють лави учасників ліквідації аварії, а кіль­кість проблем, спричинених наслідками Чорнобильської катастро­фи, не зменшується. Як ми сьогодні почули і відчули, не змен­шився також і рівень зловживань управлінцями всіх рівнів на людському горі, на державній біді, ім’я якої Чорнобиль.

Ми ще раз переконалися, що перед нами залишається великий і складний комплекс проблем технічного характеру, радіаційного, соціального і медичного захисту, на розв’язання яких потрібні величезні фінансові ресурси, з чим у державі завжди були й будуть проблеми. Однак питання пріоритетів і мінімальних рівнів завжди повинні бути під увагою кожного уряду Української держави.

Ці великі стоси паперів — прохання, пропозиції, вимоги, що їх під час слухань подавали до президії, свідчать про дуже велику кількість питань, які потребують негайного розв’язання і не мо­жуть чекати роками, доки на них звернуть увагу. Ми зараз не будемо ухвалювати жодних рішень, у нас немає таких повно­важень, але проект постанови, який розглядатиметься Верховною Радою України наступного пленарного тижня, сподіваюся, від­дзеркалюватиме настрої, пропозиції, які сьогодні лунали, які вже подані та які ще можуть бути подані до остаточного редагування проекту постанови у профільному комітеті.

Поза тим, я переконаний, що щорічні парламентські слухання — це інструмент загальнодержавного, загальнонарод­ного контролю за діями державної влади і всіх управлінців у нашій країні з розв’язання проблем, що дісталися нам від Чорнобиля.

Дякую всім за участь у сьогоднішніх парламентських слуханнях. Сподіваюся, що наступного року кількість нерозв’яза­них проблем у нас зменшиться.

На все добре!