ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

ПРО ДЕРЖАВНУ ПОЛІТИКУ ЩОДО ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ

ПОВЕРНЕННЯ ТА КОМПЕНСАЦІЇ ВТРАЧЕНИХ (ЗНЕЦІНЕНИХ)

ЗАОЩАДЖЕНЬ ГРОМАДЯН

 

Сесійний зал Верховної Ради України

13 квітня 2011 року, 15 година

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добрий день, шановні учасники парламент­ських слухань! Верховна Рада України 23 грудня 2010 року прий­няла рішення про проведення сьогодні парламентських слухань на надзвичайно актуальну тему: “Про державну політику щодо вирі­шення проблеми повернення та компенсації втрачених (знеціне­них) заощаджень громадян”. Думаю, що ті, хто прийшов до сесій­ного залу, і ті, хто нас дивиться і слухає, погодяться з думкою, що актуальнішої проблеми для нашого суспільства, ніж вирішення цього питання на сьогодні не існує, оскільки воно торкається, без перебільшення, кожного громадянина України.

Чому я так кажу? Тому що ця проблема безпосередньо сто­сується 11,8 мільйона громадян. Тобто майже 12 мільйонів грома­дян чекають, що держава, яка взяла на себе такі гарантії, поверне їм трудові заощадження. У кожного з цих 12 мільйонів громадян, а  це переважно люди старшого віку, є діти, онуки, які хотіли б, щоб дідусі й бабусі одержали ці заощадження, оскільки вони над­звичайно вагомі.

Закон “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України”, прийнятий у листопаді 1996 року, зобов’язав державу взяти на себе цей борг. Тобто закон зобов’язав державу повернути трудові заощадження. Ще раз наголошую, що закон прийнято в листопаді 1996 року, тобто цього року ми відзначати­мемо 15-річчя з дня прийняття закону, але, на превеликий жаль, він дотепер не виконується. Говорити про якусь перспективу, коли його буде виконано, на жаль, дуже складно. Хіба щось скаже доповідач від Кабінету Міністрів. Хоча, думаю, він теж навряд чи скаже, коли цей закон буде виконано.

За даними Кабінету Міністрів, за 15 років із 130 мільяр­дів боргів, які, ще раз наголошую, взяла на себе держава, повер­нуто близько 10 мільярдів гривень. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини наводить цифру 12 мільярдів, але ми будемо керуватися даними, які надав Кабінет Міністрів. Тобто за 15 років повернуто 10 мільярдів, ще залишився 121 мільярд. Це надзвичайно велика сума. Для порівняння назву показник до­ходів Державного бюджету України на 2011 рік — 281 мільярд гривень. Тобто якщо всі доходи, які отримує держава, витрачати на повернення заощаджень, то на це піде половина державного бюджету.

Однак це якщо говорити про заощадження, які компен­суються відповідно до Закону “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України”, а саме за 1 карбованець — 1 гривня 5 копійок. Це було на жовтень 1996 року. З жовтня 1996 року до березня 2011 року рівень інфляції зріс у 578 разів. Якщо індексувати, а логіка говорить про необхідність повертати проіндексовані заощадження з урахуванням інфляції, то треба по­вернути вже не 121 мільярд, а більше 1 трильйона гривень. Поза сумнівом, маючи дохідну частину бюджету в 280 мільярдів, повер­нути більше 1 трильйона нереально.

Тим більше що у Законі “Про Державний бюджет України на 2011 рік” на програму повернення знецінених заощаджень за­плановано, на превеликий жаль, аж нічого. Тобто просто немає такого рядка в Державному бюджеті України. Думаю, ми зможемо дещо виправити цю ситуацію, оскільки незабаром будемо прийма­ти зміни до Закону “Про Державний бюджет України на 2011 рік”. Бюджет 2011 року перевиконується, тож гадаю, що Кабінет Міні­стрів, Міністерство фінансів, відповідні профільні комітети Верхов­ної Ради будуть зобов’язані знайти хоча б якусь суму на реалі­зацію цієї програми.

Після прийняття Закону “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України” ми вже проводили в 2003 році парламентські слухання, присвячені цій темі, але я хотів би, щоб сьогоднішні парламентські слухання стали не тільки справедливим криком про те, що проблема існує і її треба вирішувати, а щоб ми спільно подумали, як її можна вирішити. Назвавши вам цифри, я хотів наголосити, яке це непідйомне завдання для нашої держа­ви за нинішнього стану економіки. Тому ми хотіли б почути ваші пропозиції, які профільний комітет і потім Кабінет Міністрів уза­гальнять, щоб ми законодавчо закріпили ці положення у відповід­них змінах до зазначеного закону. Ми вже розглядали цей законо­проект, направили його на доопрацювання Кабінету Міністрів. Думаю, що за результатами парламентських слухань Кабінет Міні­стрів прискорить внесення змін до цього закону.

Дуже прошу промовців: починайте з кінця виступу, бо зазвичай кожен з вас головне залишає на завершення, але у нас працює електронна система, яка автоматично вимикає мікрофон, і найцінніше залишається поза увагою. Краще не робіть вступу, починайте з пропозицій, із свого бачення проблеми, залишиться час — тоді й інше скажете. Ще раз наголошую, що всі запрошені мають свої підходи і пропозиції до розв’язання цієї проблеми.

Зазвичай ми працюємо, і сьогодні таким чином будемо працювати, до 18 години. Заслухаємо доповідь від Кабінету Міні­стрів, співдоповідь від профільного комітету, виступи від комітетів, які, крім профільного, безпосередньо дотичні до реалізації цієї надзвичайно важливої, суспільно важливої проблеми. Промовці виступатимуть згідно із списком, який надав мені профільний комітет. Якщо будуть запитання, одразу їх готуйте та подавайте представникам секретаріату профільного комітету (вони знаходя­ться у ложі справа від мене, зліва від вас), які передадуть їх доповідачам. І на завершення доповідачі дадуть відповіді на ці запитання.

Переходимо до реалізації нашого порядку денного. Запрошую до доповіді від Кабінету Міністрів Рибака Сергія Олександровича, заступника міністра фінансів. Регламент 15 хви­лин. Наступним виступатиме голова комітету Хара.

 

РИБАК С.О., заступник міністра фінансів України. Дякую. Шановний Адаме Івановичу! Шановна президіє! Шановні народні депутати, колеги, учасники парламентських слухань! Справді, проблема і дуже важлива, і складна. Вона, як сказав Адам Івано­вич, стосується кожного громадянина України. І саме цим я хотів би визначити лейтмотив свого виступу.

На сьогодні залишок зобов’язань держави перед громадя­нами з виплати заощаджень, за нашими попередніми підрахун­ками, становить не менше 121 мільярда гривень. Протягом 1997–2001 років ми виплачували компенсації, враховуючи вік громадян, за попередніми консультаціями, але Конституційним Судом Украї­ни таке рішення скасовано як неконституційне і встановлено, що виплата компенсацій не може залежати ні від віку, ні від інших показників і повинна стосуватися кожного громадянина, який мав вклади. Як відомо, ці виплати поділяються на дві складові — без­посередньо вкладникам і спадкоємцям.

Основна робота, яку ми бачимо на сьогодні, — формування аналітичної системи реєстру вкладників. Ця робота тільки розпо­чалася, на жаль, вона була загальмована, і поки що зареєструва­лися не всі громадяни. На сьогодні зареєстровано лише 12 міль­йонів громадян, хоч ми знаємо, що значно більша кількість людей потребує виплат за своїми вкладами. Ці виплати, як ми добре пам’ятаємо, у період стабільного розвитку економіки проводилися щороку в тому чи іншому обсязі, поки економіка України не зазнала кризи.

Виконання Державного бюджету України за видатками у  2010 році, коли прийшов новий уряд, здійснювалося в умовах надзвичайно складного наповнення дохідної частини бюджету, це було спричинено і кризовими явищами в економіці, і істотними прорахунками в податково-бюджетній політиці у 2008–2009 роках. Так, упродовж чотирьох місяців 2010 року Україна взагалі жила без бюджету, виплачувалися занижені заробітні плати (ми все це добре пам’ятаємо), соціальні виплати були зменшені і не індексу­валися, а інвестиційні видатки взагалі були заморожені, тому еко­номіка не мала ніякого джерела для розвитку.

За загальним фондом Державного бюджету України ми отримали (маю на увазі новий уряд) невиконання дохідної частини бюджету в першому кварталі 2010 року більш як 6,5 мільярда гривень, це тільки за один квартал. У 2010 році також постала велика загроза — виплата боргів держави, яка сягала катастро­фічної суми — 30 відсотків бюджету, або 90 мільярдів гривень. А це кошти, які могли бути спрямовані на виплату компенсацій та підвищення заробітних плат. Інвестиційна політика та інвестиційні видатки були в повному занепаді, не підвищувався мінімальний розмір пенсії за видами (ми це добре пам’ятаємо), не здійснюва­лася індексація заробітної плати, не підвищувався перший тариф Єдиної тарифної сітки стосовно зарплат бюджетників.

Я чому наголошую на інших соціальних виплатах, а не на тих виплатах, про які йдеться? Тому що ці виплати стосуються тих самих 12 мільйонів громадян, про яких ми сьогодні говоримо. Не можна підміняти поняття, якісь одні виплати підміняти іншими, оскільки це виплати одним і тим самим особам.

Тому новому уряду з перших днів своєї роботи довелося вирішувати низку проблемних питань щодо забезпечення підго­товки та прийняття бюджету. У цьому бюджеті ми встановили справедливість і відновили індексацію заробітних плат, підвищили пенсії. Хочу наголосити, що тільки у 2010 році з бюджету на ці цілі було спрямовано 17 мільярдів гривень (це з квітня, коли ми прийняли бюджет). Тобто це значні кошти, які були спрямовані на соціальні виплати, на пенсії та заробітні плати. Однак ніхто не знімає питання щодо виплати заощаджень. Тому для розв’язання проблеми повернення вкладів необхідно шукати нові шляхи, за­безпечити ефективне і справедливе використання бюджетних коштів, спрямованих на повернення знецінених заощаджень. Проте ці виплати, ще раз наголошую, не можу заміняти інші соці­альні виплати, тобто не можна, виплачуючи вклади, заморожувати пенсії.

Фінансування заходів з поступової компенсації громадянам знецінених заощаджень доцільно здійснювати після справедли­вого адекватного розгляду економічних та правових умов. Тобто ми плануємо передовсім забезпечити підготовку відповідного реєстру. І хочу наголосити на тому, про що сказав шановний Адам Іванович: необхідно прийняти на засіданні Кабінету Міністрів та подати до Верховної Ради України законопроект про внесення змін до Закону “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України”, який був повернутий на доопрацювання. Тому, користуючись нагодою, прошу шановних народних депутатів підтримати доопрацьований законопроект, який уже завізований міністерствами і найближчим часом буде поданий до парламенту.

Коротко зупинюся на деяких питаннях цього проекту. Передусім щодо компенсації у рівновеликих розмірах громадянам лише з одного позабалансового рахунку в межах одного бюджет­ного року. Це питання було узгоджено з багатьма громадськими організаціями, і ми вважаємо, що це справедливий підхід, який не допустить спекуляцій у цьому питанні. Про які спекуляції йдеться, думаю, всі розуміють.

Ще одне важливе питання — завершення інвентаризації з метою визначення, яка реальна сума має бути передбачена в державному бюджеті. Ми також плануємо забезпечити відшко­дування в готівковій і безготівковій (перерахування на банківські рахунки) формі, щоб уникнути негативних явищ, які можуть бути спричинені хаотичними діями, зокрема чергами, яких треба уник­нути. Звісно, процес повернення заощаджень за умов, які пропо­нуються законопроектом, потребуватиме певного часу. Однак не слід ігнорувати той факт, що запропонований у законопроекті під­хід на сьогодні є найбільш реальним та виваженим.

Треба також зазначити, що значну увагу ми приділяємо опрацюванню пропозицій, насамперед народних депутатів Украї­ни, і окремих законопроектів. Хоча в більшості з них не визначені реальні джерела виплат у дохідній частині державного бюджету, уряд спрямовує зусилля на вишукування максимальної суми ви­датків, яка буде спрямовуватися на здійснення компенсаційних виплат. Слід також зважати на те, що компенсаційні виплати гро­мадянам з державного бюджету не мають спричиняти недофінан­сування програм соціально-економічного розвитку і відповідно викликати інфляційні процеси. Ще раз наголошую на цьому, бо ми всі розуміємо, що кошти, які повертатимуться, у такому разі перетворяться на папірці.

Окремо хочу зупинитися на питанні, яке вже порушувалося і ще буде порушуватися, про віднесення цієї суми заощаджень до складу внутрішнього державного боргу. Хотів би з цього приводу виголосити декілька тез.

Перше. Чому не можуть бути віднесені до державного боргу зобов’язання з повернення громадянам знецінених вкладів? Це не може бути здійснено за своєю суттю, оскільки збільшення дер­жавного боргу зумовить негативні економічні наслідки, які в оста­точному підсумку призведуть до посилення інфляційних процесів, і ці кошти знеціняться.

Друге. Це матиме дуже негативні наслідки для міжнародних відносин України. Нам дуже важливо, що сьогодні Україну визна­ють у світі, з нами мають справи. Завдяки зусиллям уряду за останній рік досягнуто значних зрушень у цьому питанні. Україна займає пристойні позиції на світовому ринку, в тому числі щодо укладення фінансових договорів. Тому збільшення державного боргу дуже негативно вплине на позиції України на міжнародній арені.

Третє. Суто автоматичне включення цієї суми до державного боргу не вирішує головної проблеми — забезпечення цих видатків ресурсами. Уряд ніколи не відмовлявся від цих виплат, ми постій­но вишукуємо джерела фінансування, і немає значення, якою буде економічна суть цих видатків. Головне — це ресурси. І ми спільно з Верховною Радою України опрацюємо пропозиції, які забезпе­чать максимальне повернення цих дуже важливих соціальних видатків, готуючи Державний бюджет України.

На наше глибоке переконання, питання поступової компен­сації втрачених (знецінених) заощаджень громадян необхідно роз­глядати не тільки в економічній площині, а й у площині політич­ного та соціального консенсусу. Ми сподіваємося і на підтримку Верховної Ради, і на розуміння громадян, і на зростання фінан­сових можливостей держави. Тому я ще раз хочу підкреслити, що повернення знецінених заощаджень громадян є надзвичайно соціально важливим питанням, яке є одним з першочергових при  підготовці Державного бюджету України на наступний рік і  при внесенні змін до Державного бюджету України на 2011 рік, що будуть пропонуватися урядом за підсумками першого кварталу.

Уряд планує вдосконалення законодавства з метою забез­печення справедливого підходу до вкладників, визначення обсягу зобов’язань держави з повернення заощаджень за допомогою реєстру, встановлення максимально повного обсягу робіт, які вже погоджені з Ощадним банком України. Ми також плануємо на під­ставі єдиного соціально справедливого рішення внести зміни до Державного бюджету України на 2011 рік і встановити графік най­швидшого повернення заощаджень найближчими роками шляхом виплат з державного бюджету. Ще раз наголошую, що одномо­ментно це рішення виконати вкрай складно і майже неможливо. Тому ми маємо визначити суму та період, протягом якого уряд забезпечить повне і своєчасне погашення знецінених заощаджень громадян.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Сергію Олександровичу.

Слово для співдоповіді має голова Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці Хара Василь Георгійович. Будь ласка, 15 хвилин. Підготуватися Полунєєву.

 

ХАРА В.Г., голова Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці (Партія регіонів). Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые народные депутаты, участники парламент­ских слушаний, журналисты! Проблема обесцененных сбереже­ний в Украине ведет начало с 1992 года. Во времена СССР граж­дане очень активно вкладывали свои сбережения в государствен­ные финансовые учреждения, преимущественно в Сберегатель­ный банк. Эти финансовые средства, особо подчеркну, обеспечи­вали в государстве колоссальные внутренние инвестиции в про­мышленность и сельское хозяйство. Именно они воплотились в ту собственность, которая сегодня перестала быть общенародной.

На начало каждого года депозиты Сбербанка Украины, явля­ющегося неотъемлемой частью Сбербанка СССР, переводили в Госбанк СССР, а в конце года возвращались. В конце 1990 года сбережения нашего населения в отделениях Сбербанка на тер­ритории Украины превышали 84 миллиарда советских рублей. И  в  январе 1991 года они были переведены в Москву, в Госбанк СССР. В декабре 1991 года был развален СССР и его единая финансовая система, вследствие чего деньги Украины не были возвращены, кроме того, их реальную стоимость резко уменьши­ла гиперинфляция. Денежная реформа 1996 года, когда был про­изведен обмен по курсу 10 тысяч карбованцев за 1 гривню, и во­все обесценила эти вклады.

Правда, наше государство добровольно приняло решение, об этом сказал Адам Иванович, возместить гражданам их потери, связанные с обесцениванием денежных средств. В ноябре 1996 года впервые среди стран СНГ в Украине был принят Закон “О государственных гарантиях восстановления сбережений граж­дан Украины”, и компенсация обесцененных сбережений про­водилась поэтапно в соответствии с принимаемым ежегодно постановлением Кабинета Министров, на эти цели выделялись средства в государственном бюджете.

Государственные обязательства перед гражданами были зафиксированы в сумме 131 миллиард 96 миллионов. К сожале­нию, за 15 лет из общей суммы гражданам Украины выплачено всего 10 миллиардов 650 миллионов, или чуть более 8 процентов. Таким образом, остаток обязательств государства перед гражда­нами по указанным сбережениям на 1 января 2011 года состав­ляет 121 миллиард 31 миллион гривень.

Компенсация обесцененных вкладов все эти годы проводи­лась по остаточному принципу. Соотношение на 1 рубль 1 гривня 5 копеек, как было сказано, конечно, не соответствует стоимости, тем более по состоянию на 1 октября 1996 года. В то же время, начиная с 1 октября, об этом тоже говорили, до 1 марта 2011 го­да суммарный индекс инфляции составил 578,5 процента. То есть с учетом этого долги превышают 1 триллион гривень. Конечно же, это неподъемная сумма для нашего государства, но и индек­сация тоже несправедлива.

С начала действия закона определенные суммы сбережений возвращались вкладчикам пожилого возраста, которым исполни­лось 80, 90 и 100 лет. В 2001 году Конституционный Суд, к наше­му стыду, признал такой порядок не соответствующим Конститу­ции и ущемляющим права остальных вкладчиков.

Начиная с 1997 года, ежегодно на выплату компенсаций предусматривалось по 200 миллионов гривень, кроме 1998 года, когда было запланировано 100 миллионов. Но из этих средств выплачивалось не более 20 процентов, только с 2001 года все выделенные в бюджете средства были выплачены вкладчи­кам. С 2002 года на эти цели в бюджете предусматривалось уже  по 500 миллионов гривень. В 2008 году госбюджетом было предусмотрено 6,4 миллиарда гривень на выплату компенсаций граж­данам. В соответствии с изменением, внесенным в базовый закон специально принятым на 2008 год законом, который дей­ствовал до 31 декабря 2008 года, была начата работа по форми­рованию информационно-аналитической системы для создания реестра вкладчиков сбережений граждан.

В то же время правительством Тимошенко не было создано предпосылок для организации процесса выплат, и фактически в  2008 году в условиях отсутствия такого реестра Сбербанком был введен механизм, предусматривающий одновременную ра­боту и по формированию реестра, и по выплате компенсаций. Как следствие, отсутствие времени на предварительную органи­зацию реестра повлекло задержки с регистрацией и с выплатой компенсаций. Мы помним длинные очереди с обмороками, ин­фарктами и смертями, многочисленные жалобы граждан, социаль­ную напряженность.

Проанализировав сложившуюся тогда ситуацию, можно с  уверенностью сказать, что выплаты так называемой “Юлиной тысячи” проводились по принципу абсолютно доступной откры­тости: кто первый прибежал, успел зарегистрироваться, тот по­лучил свою заветную тысячу, а кто не успел добежать, тот не получил. Об этом говорит и статистика государственного Сбере­гательного банка Украины. По состоянию на 1 января 2011 года, в реестр внесены данные по обесцененным сбережениям 11 мил­лионов 768 тысяч граждан, из них чуть более 6 миллионов (почти половина) получили свои тысячи, остальные не получили. Однако чего не сделаешь перед выборами, чтобы понравиться избирателю!

Что же дальше? Законом “О Государственном бюджете Украины на 2010 год” на выплату компенсаций было предусмо­трено 250 миллионов гривень. Вы помните, были переходные правительства, однако ни предшествующий, ни действующий Кабинет Министров не установил порядок выплаты компенсаций, он не был утвержден, и средства, предусмотренные в Государ­ственном бюджете Украины, не были выплачены вкладчикам.

Дальше — больше. Законом Украины “О Государственном бюджете Украины на 2011 год” деньги на компенсационные выплаты вообще не предусмотрены. Это произошло впервые за  весь период действия Закона “О государственных гарантиях восстановления сбережений граждан Украины”. Такое положение не устраивает вкладчиков. Не проходит и дня, чтобы в Комитет по вопросам социальной политики и труда, к народным депутатам не поступали жалобы о невыполнении государством обязательств по возвращению долга. За период с июля 2010 года по апрель 2011 года в наш комитет поступило более 500 писем по этой проблематике. Люди обращаются с просьбами вернуть их честно заработанные и отложенные на “черный день” сбережения во все инстанции — к Президенту Украины, в правительство, в Верхов­ную Раду и даже в Европейский суд по правам человека.

Надо сказать, что многие страны, в отличие от Украины, достаточно успешно решают эту проблему. Наиболее показате­лен пример России, где компенсацию выплачивают ежегодно в зависимости от категории и года рождения вкладчиков, срока хранения вклада. И если в 1996 году компенсация выплачивалась гражданам Российской Федерации до 1916 года рождения вклю­чительно, то уже в 2010 году компенсацию получили граждане до 1945 года рождения.

В Беларуси, например, на сумму, подлежащую компенса­ции, выдают сертификаты государственных компенсационных об­лигаций. Суммы погашенных облигаций за счет фонда компен­саций зачисляются на специальные счета Сбербанка. Владельцы этих счетов по безналичному расчету могут оплачивать услуги, приобретение товаров, погашение кредитов и т.д.

Казахстан рассчитывает погасить задолженность по компен­сации вкладов путем специальных государственных казначейских облигаций. Полное погашение облигаций они рассчитывают про­вести за 15 лет. В первую очередь возмещение проводится по мелким вкладам, а также инвалидам, ветеранам войны, гражда­нам, достигшим 60-летнего возраста.

К сожалению, приходится констатировать, что в Украине со  времени предыдущих парламентских слушаний, состоявшихся в  декабре 2003 года, существенных сдвигов в решении этого вопроса не произошло. Практически большая часть рекомен­даций, принятых по их результатам, не реализована. В связи со  сменой правительства законопроект о внесении изменений в  Закон Украины “О государственных гарантиях восстановления сбережений граждан Украины” (№4047) был отозван. Не изучен вопрос и не внесены предложения по созданию специального государственного фонда компенсации вкладов граждан. Реестр вкладчиков вместо 2004 года спешно создавался в 2008 году, когда Сбербанку пришлось параллельно с формированием соот­ветствующей информационно-аналитической системы проводить и выплаты гражданам, задержка которых вызывала многочислен­ные жалобы вкладчиков.

До сих пор не создан электронный реестр застрахованных лиц и страхователей. Не до конца разработан и вопрос о возме­щении части вкладов путем проведения безналичных расчетов за жилищно-коммунальные услуги. Такая попытка была в 2005 году, вы помните, но этим могли воспользоваться только граждане, имевшие задолженность по коммунальным платежам, а права до­бросовестных плательщиков, как правило, пенсионеров, на полу­чение таким образом части вкладов были нарушены.

В связи с тем, что состояние дел с невозвратом вкладов гражданам Украины не может удовлетворять народных депутатов, `в течение третьего и четвертого созывов парламентарии внесли 38 законопроектов по этому вопросу. В пятом созыве комитет рассмотрел четыре законопроекта. Один из них впервые за всю историю был принят как закон, но не подписан Президентом Ющенко, а народным депутатам не удалось преодолеть вето, в зале не нашлось 300 голосов.

Во всех этих законопроектах предлагалось решать вопросы компенсации утраченных (обесцененных) сбережений граждан не только за счет бюджетных средств, но и за счет поступлений из других источников, например, от приватизации государственного имущества, проведения операций с государственными ценными бумагами, от государственной доли акций в акционерных пред­приятиях и др. Наш комитет одобрил все без исключения законо­проекты, но ни одна инициатива народных депутатов об источни­ках пополнения денежных ресурсов на эти цели не была принята правительством Тимошенко. В шестом созыве комитет рассмо­трел пять законопроектов, и история может повториться.

Весь предшествующий опыт работы над решением этой проблемы убеждает нас в том, что именно Кабинет Министров должен предложить пути и механизмы кардинального изменения ситуации с выплатой сбережений людей. Ведь научились все без исключения правительства отдавать из государственного бюдже­та многомиллиардные (10, 30, 50 миллиардов и более) долги Международному валютному фонду. Пусть научатся отдавать долги своим гражданам. Если мы хотим вернуть доверие людей к банковской системе, изменить негативное отношение общества к власти, выйти из позорного круга грубейших нарушителей реализации права собственности на собственные сбережения, то должны серьезно подойти к кардинальному решению этой крича­щей проблемы украинского общества.

Кстати, решение проблемы возврата вкладов населению — это механизм выживания многих семей. Это механизм борьбы с бедностью, механизм сокращения пропасти между доходами богатых и бедных, повышения жизненного уровня населения. Все из вышеперечисленного — из программы Президента Виктора Федоровича Януковича. И если действующий Кабинет Министров способен реализовать президентскую программу, он обязан пред­ложить законопроект с неординарными, эффективными и честны­ми механизмами решения этой очень важной социальной проб­лемы, которая на сегодняшний день, к сожалению, чрезмерно заполитизирована.

Как минимум, при пересмотре Государственного бюджета Украины на 2011 год на эти цели должно быть предусмотрено 500 миллионов гривень, а начиная с 2012 года — не менее 2 миллиардов с ежегодным увеличением. Источниками финанси­рования могут быть: не менее 30 процентов средств от привати­зации; специальный налог на приватизированные (кстати, за ко­пейки) предприятия; специальный налог на общенародные не­дра — руду, газ, нефть и др.; специальный налог на роскошь. Есть и другие многочисленные предложения, которые не влияют на состояние бюджета, но могут значительно ускорить решение этого вопроса. Кстати, на мой взгляд, можно провести инвента­ризацию остатков 121 миллиарда 310 миллионов и списать вкла­ды состоятельных вкладчиков, живущих сегодня на уровне, выше среднего. Если захотеть, задачу возврата вкладов можно решить в видимые сроки, а не через 100–150 лет, исходя из нынешних темпов возвратов вкладов.

Комитет очень надеется на конструктивный диалог участни­ков сегодняшних парламентских слушаний, на способность Каби­нета Министров на неординарные решения, на волю Президента Украины Виктора Федоровича Януковича, который должен сказать свое веское слово в пользу вкладчиков.

Уважаемые коллеги! Сообща мы можем решить одну из самых сложных, но очень важных социально-политических задач нашей страны, к чему наш комитет всех и призывает.

И в заключение хочу сказать, что все предложения, которые уже поступают в наш комитет, все критические замечания и пред­ложения, которые будут высказаны участниками парламентских слушаний в этом зале, в том числе предложения по включению представителей общественных организаций, стоящих на страже вкладчиков, в состав рабочей группы, которая будет создана при нашем комитете, будут учтены. Я вам обещаю, что мы все обя­зательно сделаем, подготовим настоящие, толковые предложения для Кабинета Министров, и пусть они только попробуют не вы­полнить волю народа и волю Верховной Рады, которая должна принять соответствующий закон.

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Георгійовичу. Виконати зможуть, якщо встигнуть. Ми ж кожного року змінюємо Кабінет Міністрів, то, на жаль, немає з кого і спитати.

Слово для виступу надається голові підкомітету з питань державного внутрішнього і зовнішнього боргу та законодавчого забезпечення регулювання державних лотерей Комітету Верхов­ної Ради України з питань фінансів, банківської діяльності, подат­кової та митної політики Полунєєву Юрію Володимировичу. Регла­мент 10 хвилин. Підготуватися Карпачовій.

 

ПОЛУНЄЄВ Ю.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики (Блок Юлії Тимошенко). Дякую, Адаме Іванови­чу. Шановні колеги! Шановні учасники парламентських слухань і громадяни України! Проблему повернення втрачених радянських заощаджень громадян України потрібно розглядати з декількох взаємопов’язаних точок зору — з конституційно-законодавчої, з морально-етичної, з точки зору довіри населення — споживачів фінансових послуг до влади та держави загалом, і з точки зору бюджетно-фінансових, тобто реальних можливостей України.

Про політичний аспект цього гострого питання не говорити­му, ми вже бачили, як це питання використовувалося у політичній боротьбі і ще побачимо його важливість на чергових полях полі­тичних баталій.

Конституційно-законодавчий аспект. У 1996 році держава законодавчо взяла на себе гарантії щодо повернення радянських вкладів, тобто фактично задекларувала, що неповернені вклади є фінансовим зобов’язанням перед більш як 12 мільйонами своїх громадян. Пізніше, у 1997 році, коли держава скасувала цю безу­мовну гарантію, здійснюючи процес компенсації за залишковим принципом, вона не скасувала закон, який визначає ці зобов’я­зання. З конституційної та законодавчої точок зору, держава не може приймати закони, які скасовують або істотно погіршують матеріальні права громадян. Тобто, на моє переконання, все законодавство, що приймається в цьому контексті, має бути спря­мовано на розв’язання проблеми в той чи інший спосіб, а не від­кладати її до того часу, коли вкладники, представники найбільш вразливих верств населення — пенсіонери, люди похилого віку, інваліди, не відійдуть “в мир иной”, як кажуть, і проблема вирі­шиться сама собою. Основна відповідальність у вирішенні цього питання лежить передовсім на законодавчому органі і на урядові. Тому ці парламентські слухання мають надати імпульс невідклад­ній аналітичній, фаховій законодавчій роботі з цього питання.

Морально-етичний аспект. Борги потрібно повертати — на цьому постулатові стоїть сучасна фінансова та банківська си­стема всього світу. Сьогодні, коли ми намагаємося врегулювати болючі питання в банківському секторі України, пов’язані в тому числі і з філософією, що борги повертають боягузи, невизначе­ність держави з цього питання лише посилює цю руйнівну філо­софію в суспільстві, імператив захисту прав споживачів фінансо­вих послуг.

Криза залишила у спадок численні проблеми, пов’язані з порушенням прав споживачів фінансових послуг, — це і непо­вернуті депозити у проблемних банках, і погашення валютних кредитів, і одностороннє підвищення банками відсоткових ставок за цими кредитами, порушення прав громадян при переуступці заставного майна тощо. Поряд із проблемою, яку ми сьогодні обговорюємо, де держава виступає, по суті, боржником, все це послаблює довіру людей до держави і до фінансових інститутів. Це також зменшує можливості держави щодо розміщення, насам­перед серед домогосподарств, де в панчохах осіло, за оцінками експертів, від 40 до 60 мільярдів доларів, своїх страхових борго­вих інструментів, які мали б фінансувати проекти модернізації країни.

Бюджетно-фінансовий аспект. Політика компенсації радян­ських заощаджень має базуватися на реальних можливостях бюджету і параметрах державного боргу, які, на жаль, є не спри­ятливими для швидкого вирішення цього питання у коротко- та навіть середньостроковій перспективі. В умовах скорочення дефі­циту бюджету з 5,3 відсотка ВВП у 2010 році до 3 відсотків у по­точному році та 2 відсотків у 2013–2015 роках та враховуючи те, що розмір державного боргу наближається до критичної межі у 60 відсотків ВВП, вирішення проблеми компенсації вкладів стає справжнім замкненим колом, у якому немає гарного і поганого рішення, а є лише погане рішення і ще гірше.

Що ж робити? На мою думку, не буває безвихідних ситуацій, є лише брак політичної волі та професійних зусиль щодо пошуку компромісних та соціально справедливих рішень. Конкретні про­позиції, які я прошу внести до рекомендацій парламентських слухань.

Перша — якомога швидше завершити роботу із складення вичерпного реєстру вкладників. Нагадаю, що вперше імпульс цьо­му питанню надав чинний Президент Віктор Янукович у 2006 році, коли він був Прем’єр-міністром України. Слід зауважити, що фор­мування реєстру вкладників заощаджень громадян та проведення компенсаційних виплат здійснювалися на тимчасовій законодавчій базі, яка діяла лише протягом 2008 року.

За інформацією Ощадбанку України, загальний обсяг кош­тів  на компенсаційних рахунках громадян, внесених до вищеза­значеного реєстру, становить 60 мільярдів гривень. Заборгова­ність за страховими внесками “Оранти”, що є правонаступницею Укрдержстраху, не обліковується в реєстрі взагалі. Порівнюючи названу суму в 60 мільярдів із сумою залишку зобов’язань дер­жави у 121 мільярд гривень, можна дійти висновку, що робота над формуванням реєстру істотно скоригує загальну суму залишку фінансових зобов’язань держави.

З цим пов’язана друга пропозиція — підтримати положення, запропоновані урядовим законопроектом про внесення змін до Закону України “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України” (№6491) щодо створення Ощадним банком України та правонаступниками колишнього Укрдержстраху ін­формаційно-аналітичної системи “Реєстр вкладників заощаджень громадян та реєстр страхувальників і застрахованих осіб”. Тобто повна інвентаризація зобов’язань держави має стати першим кон­кретним кроком на шляху до розв’язання цієї проблеми.

Третя пропозиція. За результатами інвентаризації уряд має розробити та внести на розгляд Президента України і Верховної Ради України довгострокову програму, наприклад до 2025 або 2030 року, погашення та реструктуризації зобов’язань держави, яка передбачатиме такі принципи:

по-перше, держава передбачає у Державному бюджеті України та щорічно спрямовує з бюджету чітко визначену частку ВВП (яку — це предмет фахового обговорення) на погашення цих зобов’язань відповідно до реєстру і чітких критеріїв першо­черговості;

по-друге, для таких грошових виплат розробляється меха­нізм, який стимулюватиме конкретні напрями використання, інве­стування цих коштів, з метою депонування цих коштів на рахунках в Ощадбанку на строк від одного і більше років або для їх спрямування на придбання вітчизняних товарів з метою підвищення попиту в певних секторах української економіки шляхом видачі спеціальних продуктових, товарних сертифікатів, купонів тощо;

по-третє, пропонується розробити механізм добровільного переоформлення частини зобов’язань держави у довгострокові (не менше 10 років до строку погашення) облігації державної позики розвитку. Цей інструмент може пропонуватися лише тим громадянам або членам їхніх сімей, які додатково купують державні облігації за свої наявні заощадження на суму, напри­клад, не менш як 100 відсотків суми, яка переоформлюється у зазначеній облігації. Такий інструмент має вільно обертатися на ринку, продаватися з дисконтом, що дасть можливість людям отримати хоча й меншу, але все-таки суму готівкою, у тому числі вітчизняним та іноземним інституційним інвесторам. Це дасть змогу залучити на довгостроковій основі вільні гроші населення, які сьогодні могли б працювати на економіку України.

Четверта пропозиція. Пропоную для розроблення основ­них  положень програми погашення зобов’язань держави щодо компенсації втрачених (знецінених) заощаджень громадян за ре­зультатами цих парламентських слухань створити робочу групу з  представників Комітету Верховної Ради України з питань со­ціальної політики та праці, Комітету Верховної Ради України з пи­тань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політи­ки, Міністерства фінансів, Міністерства соціальної політики, Міні­стерства економічного розвитку і торгівлі, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Ощадбанку, а також із за­лученням представників наукових та банківських кіл. Ця робоча група у тримісячний строк має підготувати конкретні пропозиції щодо зазначеної державної програми, проектів законодавчих ак­тів, які мають забезпечити її реалізацію, та щодо оцінки впливу такої програми на стан державного бюджету, фінансів, інвестицій­ний рейтинг України тощо.

П’ята пропозиція — затвердження програми та законодавчих актів, які забезпечать її виконання, має бути предметом спеціаль­ного засідання Комітету з економічних реформ при Президентові України.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Юрію Володимировичу.

Слово має Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Іванівна Карпачова. Регламент 10 хвилин. За нею виступатиме Грищенко.

 

КАРПАЧОВА Н.І., Уповноважений Верховної Ради України з  прав людини. Шановний голово! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Дорогі співвітчизники! Питан­ня   повернення знецінених заощаджень колишніх вкладників Ощадбанку і Держстраху СРСР стосується мільйонів людей. Воно справді, як сказав Адам Іванович у вступному слові, стосується не просто мільйонів, а майже кожної людини, яка проживає в нашій державі. Кожної людини, яка довірила державі свої заощадження, зароблені абсолютною більшістю наших співвітчизників чесною, важкою і довготривалою працею. За результатами державної по­літики у цій сфері люди оцінюють владу і запропоновані нею реформи.

З часу створення інституції Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини до мене щороку звертаються тисячі громадян за захистом свого права власності, щодо повернення особистих грошових коштів. Здебільшого це звернення від тих, хто потребує невідкладного лікування, від людей похилого віку, які перебувають у скрутному матеріальному становищі і сподіваються за життя отримати свої вклади. Люди зазначають, що їхні звер­нення про повернення заощаджень до центральних і місцевих органів влади, установ Ощадбанку, судів залишаються, на жаль, без реагування. У разі тяжкого захворювання або тривалого безробіття, необхідності сплатити заборгованість за житлово-комунальні послуги чи навіть смерті вкладники позбавлені права отримати особисті заощадження.

Уповноважений з прав людини з початку своєї діяльності опікується цією проблемою і намагається сприяти її розв’язанню. Розглядаю повернення заощаджень як один із засобів подолання бідності. Саме бідність та істотне майнове розшарування насе­лення за рівнем життя є на сьогодні визначальними чинниками у  формуванні суспільних настроїв та мотивів поведінки наших співвітчизників.

Закон України “Про державні гарантії відновлення заощад­жень громадян України” (про це вже говорили на початку парла­ментських слухань), прийнятий ще 1996 року, встановлює порядок виконання зобов’язань держави перед громадянами України та іноземцями, які втратили заощадження, розміщені в установах Ощадбанку і Держстраху СРСР на території нашої країни. Проте зміст положень цього закону дає можливість владі нехтувати його виконанням. Саме тому цей закон потребує змін.

Як суб’єкт права на конституційне подання 30 червня 2000 року (11 років тому) я звернулася з поданням до Конститу­ційного Суду України щодо вирішення питання про неконсти­туційність окремих положень цього закону. Мені тоді довелося вистояти цілий день на трибуні перед суддями Конституційного Суду, які скептично слухали мої аргументи, аби спростувати всі   контраргументи представників владних структур, зокрема Міністерства фінансів і Міністерства юстиції. Мене підтримали Верховна Рада і профспілки України. Олександр Стоян, присутній сьогодні, брав у цьому участь.

До честі Конституційного Суду, він визнав-таки за поданням омбудсмена України права власності вкладників на ці заощаджен­ня, а також визнав (що дуже важливо) обов’язок Української держави щодо забезпечення цього права, повернення втрачених заощаджень, які є нашою або наших батьків, дідусів, бабусь власністю. До речі, тоді я зачитувала деякі звернення з трибуни Конституційного Суду України, буквально одним рядком. Людина пише мені: “Я не хочу бути простим бидлом, я вимагаю повернен­ня моїх кровних трудових заощаджень”.

Сьогодні, через 11 років, люди пишуть те саме. Учасник Великої Вітчизняної війни Баранова Ганна Павлівна із Запоріжжя: “Мне 98 лет, я остро нуждаюсь в денежных средствах. На свою мизерную пенсию я даже не могу позволить себе жить в теплой квартире, так как подорожал газ. Я не прошу чужих денег, прошу вернуть мои кровные деньги, которые зарабатывались нелегким трудом”.

Інвалід Великої Вітчизняної війни І групи Іван Григорович Чумак з Вінницької області повідомляє: “У моїй родині сталося велике лихо — померла дружина, залишилася дуже хвора донька, якій постійно потрібні ліки для тривалого лікування, пенсії не вистачає, є заощадження в Ощадбанку, але не можна отримати навіть обіцяної тисячі гривень”.

Моніторинг Уповноваженого з прав людини свідчить, що, попри рішення Конституційного Суду України, за 10 років у цьому напрямі майже нічого не змінилося. Виступаючи з цієї трибуни, Василь Георгійович Хара справедливо зазначив, що за ці роки вдалося повернути трохи більше 8 відсотків суми державних зобо­в’язань, визначених законом. У чому причина такої ситуації? Май­же кожна політична сила, яка йде на вибори, використовує питан­ня повернення заощаджень як одне з основних гасел у своїй виборчій кампанії.

Як Уповноважений з прав людини я вважаю, що найголов­ніша причина брутального порушення прав мільйонів громадян на володіння і розпорядження власними коштами — відсутність політичної волі органів влади, які продовжують вважати це питан­ня другорядним і постійно перекладають його вирішення на плечі своїх наступників. Тому, мабуть, і не поспішають завершувати роботу з формування реєстру власників заощаджень. Переконана, що саме з цієї причини передбачені у Державному бюджеті України на 2010 рік кошти на виплату компенсацій втрачених (знецінених) заощаджень громадян (250 мільйонів гривень) не профінансовані, відповідно виплати громадянам не здійснюва­лися. А в Державному бюджеті України на 2011 рік кошти на компенсаційні виплати взагалі не передбачені. У зв’язку з таким ставленням мені довелося звернутися до Президента України щодо необхідності внесення змін до Закону “Про Державний бю­джет України на 2011 рік” з метою забезпечення видатків на ком­пенсаційні виплати щодо трудових заощаджень.

У 2004 році я виступала на Міжпарламентській асамблеї держав — учасниць Співдружності незалежних держав і пропону­вала винести це питання на обговорення саміту глав держав — учасниць СНД. Сесія асамблеї тоді підтримала мою пропозицію, але до сьогодні питання повернення трудових заощаджень грома­дянам колишнього СРСР залишається неврегульованим. З огляду на це, досвід Росії, Білорусі, Казахстану потребує нашої найсерйознішої уваги.

Переконана, що так залишатиметься доти, доки ми з вами не створимо дієвий механізм, який працюватиме автоматично, незалежно від волі чи бажання чиновників, які за своєю природою завжди прагнуть керувати грошовими потоками в ручному режимі.

Тому хочу повернутися до моєї пропозиції 2007 року. Тоді я  внесла законодавчу ініціативу щодо спрямування не менш як 1,5 відсотка обсягу ВВП на компенсацію втрачених (знецінених) заощаджень громадян. Це дасть змогу протягом 10 років розв’я­зати цю болючу для суспільства проблему. На жаль, попереднім Президентом України цей закон було заветовано.

Сьогодні я знову повертаюся до цієї пропозиції і пропоную таке. Зрозуміло, що сподіватися вирішити цю проблему тільки за рахунок бюджету — справа безперспективна. І цілком зрозуміло, що якщо одна частина населення втратила від знецінення заощаджень, то інша виграла, створивши прошарок заможних людей. Тому буде справедливим покласти відповідальність за повернення заощаджень не лише на державний бюджет. На мою думку, треба сформувати відповідний компенсаційний фонд за рахунок певної частки відрахувань від прибутків, отриманих від експлуатації майна, яке створювалося за рахунок трудових заоща­джень. Адже відомо, що за ці кошти будувалися підприємства, якими сьогодні володіють і розпоряджаються невелика кількість власників. Це перше.

Друге. Суспільство сприйме як відновлення справедливості запровадження цільового податку на розкіш, для найбільш замож­них людей. Погодьтеся, що гламурне розкішне життя, яке сьогодні нам демонструють з телевізійних екранів або в інших засобах масової інформації, вже не може сприйматися без обурення мільйонами наших пограбованих співвітчизників, які ледве зводять кінці з кінцями.

Третє. У світі відомий податок, так званий податок Тобіна, який запроваджується на всі фінансові трансакції в міжнародному масштабі. Пропоную нашому оргкомітету вивчити цю пропозицію.

Наостанок хочу сказати, що у нас почалася епідемія кредитних суїцидів. ЗМІ наводять приклади десятків самогубств, спричинених неспроможністю людини виконати умови кредитних договорів, особливо в іноземній валюті. Ця нова хвиля проблем теж має бути певним чином вирішена.

Завершуючи свій виступ, наголошую, що ми можемо відно­вити справедливість, можемо повернути борги, для цього влада має повернутися обличчям до людей і виконати взяті на себе зобов’язання.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ніно Іванівно.

Слово для виступу має заступник голови правління Національної акціонерної страхової компанії “Оранта” Грищенко Валерій Михайлович, 7 хвилин. Підготуватися Ільчуку.

 

ГРИЩЕНКО В.М., голова правління Національної акціонерної страхової компанії “Оранта”. Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Страхування відіграє в державі величезну соціальну функцію. Вирішення проблем соціального захисту за рахунок страхування перевірено часом. При цьому завдяки перенесенню державних соціальних виплат з бюджету на страхові виплати зменшується навантаження на державний бю­джет. Навіть у разі настання катастроф природного чи техноген­ного характеру значну частину збитків можуть брати на себе стра­ховики. Крім того, страхові резерви в розвинених країнах слугу­ють джерелом масштабних інвестицій. Отже, вирішення проблеми компенсаційних виплат за боргами колишнього Укрдержстраху сприятиме відновленню довіри громадян до держави та відрод­женню страхування.

На жаль, фактичної компенсації втрачених громадянами заощаджень не відбулося і не відбувається. Так, з 2004 року ви­плати проводяться виключно спадкоємцям страхувальників чи за­страхованих у сумі від 150 до 500 гривень як часткове покриття витрат на поховання, що не відповідає фактичним витратам спад­коємців на організацію похорону страхувальника чи застрахованої особи та проведення поминально-ритуальних заходів.

На сьогодні НАСК “Оранта” готова виконувати зобов’язання за договорами колишнього Укрдержстраху. Ми протягом 18 років несемо постійні витрати на зберігання та підтримання картотеки особистих рахунків за договорами довгострокового страхування, що знаходяться в регіональних структурних підрозділах компанії на паперових носіях, — це і оренда приміщення, і плата за опа­лення, і зарплата працівникам, які обслуговують картотеки. Що­річні витрати становлять близько 1 мільйона гривень. Скорочення витрат на збереження картотек можливе шляхом створення електронної бази договорів та автоматизації процесів. Ці заходи вимагають додаткового одноразового інвестування державою 3 мільйонів гривень. Автоматизація дасть можливість проводити виплати незалежно від обраного законодавцем принципу, спосо­бу, розміру компенсації та місця укладення договору.

Не виконуються також окремі положення Закону України “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України”, зокрема частини другої статті 1, якою встановлено, що компенсації підлягають також грошові заощадження громадян України, поміщені в установи колишнього Держстраху протягом 1992–1994 років. Порядок, джерела та розмір компенсації за ци­ми страховими внесками досі законодавчо не визначені.

Наші пропозиції:

внести зміни до Державного бюджету України на 2011 рік, передбачивши додатково кошти в розмірі 10 мільйонів гривень на  забезпечення компенсації грошових заощаджень громадян, розміщених в установах колишнього Укрдержстраху;

щороку передбачати в бюджеті кошти на компенсацію витрат на підтримання картотеки особистих рахунків в актуалізо­ваному стані до моменту створення електронної бази договорів;

передбачити додаткове одноразове інвестування коштів державою для створення електронної бази договорів;

розробити та затвердити комплексну програму компенсації грошових заощаджень громадян України, поміщених в установи колишнього Держстраху протягом 1993–1994 років.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Валерію Михайловичу, за виступ і за зекономлений час.

Тепер переходимо до обговорення доповіді, співдоповіді та  виступів, які ми заслухали. Регламент для всіх промовців, які виступатимуть, до 5 хвилин.

Слово має Ільчук Костянтин Данилович, голова Організацій­ного комітету Всеукраїнської спілки ошуканих вкладників та акціо­нерів України. Будь ласка.

 

ІЛЬЧУК К.Д., голова Організаційного комітету Всеукраїнської спілки ошуканих вкладників та акціонерів України. Шановні народні депутати! Шановні ошукані вкладники України! Колишній Президент США Авраам Лінкольн сказав: “Обдурити народ можна один раз, частину народу можна обдурити повторно, але не можна дурити народ постійно”. У народі кажуть: позич гроші — наживеш ворога. От і вийшло, що ми нажили ворога. Ворогуємо з банками, які нас пограбували.

Перед виборами нам багато обіцяли. Наприклад, у газе­ті  “Комсомольская правда в Украине” від 27 вересня 2007 року Микола Азаров обіцяв: “Вклады Сбербанка надо проиндек­сировать”. Незважаючи на сумнівні обіцянки, сума відома — 130 мільярдів гривень. Ця сума зафіксована станом на 1991 рік. А  які проценти потрібно виплатити людям у зв’язку з інфляцією? Після цього 130 мільярдів збільшаться на 250, а, можливо, і на 350 мільярдів.

Під час зустрічі з нами перед виборами 29 листопада 2009 року Микола Янович пообіцяв проіндексувати вклади у 8 ра­зів. Ми вимагали, ще три роки тому підрахували, що потрібно індексувати в 12,4 разу, а на сьогодні ще більше. Пан Азаров обіцяв також, що з 1 січня 2009 року будуть щомісячно випла­чувати проіндексовані (як обіцяно, у 8 разів) вклади. На жаль, обі­цянки не виконані, тому що до влади прийшли мільйонери, мільярдери, яким віддавати награбоване зовсім не вигідно.

Тому пропоную:

прийняти закон за прикладом Угорщини: всі прибутки громадян, вищі за 7 мінімумів, обкладати наростаючим податком аж до 90 відсотків, тоді вистачить грошей на збільшення пенсій, зарплат і повернення заощаджень;

всі гроші за кордоном визнати брудними, тоді їх можна буде повернути;

визнати втрачені (знецінені) заощадження громадян державним боргом, хоч Конституційний Суд уже визнав їх;

Міністерству закордонних справ поновити переговори з  Росією про неповернення 84,3 мільярда наших заощаджень. Якщо не віддають — передати до Міжнародного суду, як вони позивалися до Міжнародного суду за газ. Сусіди мають бути друзями, а не старшим братом. Після повернення заощаджень з  Росії зарахувати на наші рахунки повністю проіндексовані за купівельною спроможністю вклади, хай працюють на економіку України, а ми будемо отримувати відсотки.

Треба припинити будувати торгові центри, супермаркети, а  кошти спрямовувати лише на інвестування виробництва, тоді можна буде повернути заробітчан, прибутки залишатимуться в  державі, зростатиме ВВП. Знаємо, що будувати торгові центри, в яких перепродують товари в десятки разів дорожче, ніж купу­ють, легше. Так, як пан Цехмістренко, колишній народний депутат України, нищить сільське господарство: за гербіциди, за техніку здирає в 30 разів більше. Сільське господарство має бути на ви­соті, і це сприятиме поверненню вкладів.

Не випрошувати у Міжнародного валютного фонду гроші, а забрати їх у грабіжників, які нас пограбували, — у банків. Бо це не інфляція була, а штучна експропріація наших грошей. Не можна називати вклади знеціненими, бо всі “царські села” побудовані за наші гроші, а ми не можемо тепер забрати свої гроші у банків, які жирують за наш кошт.

Потрібно зобов’язати Національний банк і Ощадбанк випла­чувати нам дивіденди, оскільки ми маємо бути акціонерами. Вони ВАТ створили, а нас акціонерами не обрали. Як акціонерам ви­платити нам дивіденди з банкірів за 20 років, за те що…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Сідайте, будь ласка.

Слово має Симоненко Петро Миколайович, народний депутат, голова фракції Комуністичної партії України. Підготува­тися Петровському.

 

СИМОНЕНКО П.М., член Комітету Верховної Ради України з питань правової політики (Комуністична партія України). Шановні товариші! Шановні колеги! Сьогодні за ініціативою фракції Комуністичної партії України ми обговорюємо одне з найболю­чіших питань, справедливе вирішення якого має життєво важливе значення для громадян України. Причому для багатьох з них це чи не остання надія забезпечити свою старість більш-менш пристой­но і пристойне існування у цей дуже скрутний для народу час.

Обіцянки повернути трудові гроші щедро роздають перед виборами практично всі, хто був при владі і раніше, і тепер, а проблема як не вирішувалася, так і не вирішується. Дії всіх без винятку урядів у цьому напрямі були здебільшого суто популіст­ськими. Доки складуть реєстр (сьогодні також говорили про реєстр), у нас усі вкладники вимруть. І те, що відбувалося раніше, коли казали, що повертали заощадження, а насправді виплачу­вали 50 чи 150 гривень... У народі їх правильно обізвали, це “гро­бові”, а не повернення заощаджень. До речі, сьогодні наводили приклади, що Білорусь практично повернула заощадиження, Росія повернула своїм вкладникам значну кількість грошей.

Фракція Компартії не раз вносила на розгляд Верховної Ради законопроекти, спрямовані на розв’язання цієї проблеми, однак вони не були підтримані. Чому? А тому що вимагають по­вернення заощаджень ті представники політики капіталу, які не сидять у владних кріслах, а як тільки дорвалися до “корита” — розповідають про складнощі. Цей висновок дає мені підстави звернутися до наших вкладників, яких 11 мільйонів. За кого ви голосуєте? Якщо хочете повернення вкладів, то не треба голосу­вати за тих, хто сьогодні чи протягом 19 років не повертає те, що ви чесно заробили.

На що слід звернути, на мій погляд, увагу? Без вирішення принципових політичних питань всі обіцянки залишаться тільки обіцянками. Які це проблемні питання?

По-перше, запровадження планування розвитку промисло­вості і села. Без створення нових виробничих потужностей гово­рити про виконання цієї програми — просто міф.

По-друге, повернення у державну власність базових галузей промисловості. Якщо не повернемо — також буде міф.

По-третє, захист економіки України, оскільки наша еконо­міка втратила внутрішній ринок.

По-четверте, кредитна політика, яка проводиться в державі банківською системою, — просто антинародна, антидержавна політика. Вона не дає можливості розвиватися Україні і тим паче створювати передумови для повернення заощаджень.

Вважаючи ситуацію такою, що не має виправдання ні з пра­вового, ні з морального боку, і враховуючи реальні можливості держави, наша фракція вважає за необхідне:

1) ще до завершення нинішньої сесії Верховної Ради України законодавчо визначити порядок та етапи повернення зне­цінених заощаджень громадян упродовж щонайбільше п’яти років;

2) включити загальну суму знецінених заощаджень у струк­туру державного боргу. Якщо цього не буде зроблено, всі обі­цянки, які роздаються, — пустопорожня брехня;

3) під час внесення змін до Закону “Про Державний бюджет України на 2011 рік” забезпечити виділення 1 мільярда гривень, за рахунок яких будемо починати повернення заощаджень;

4) проводити компенсацію втрачених заощаджень громадян за рахунок:

приросту валового внутрішнього продукту;

частки коштів, отриманих від приватизації;

золотовалютних резервів Національного банку України (на це можна було б спрямувати 50 відсотків);

прибутку підприємств (тут вже про це говорили, добре вивчають програму Комуністичної партії). Компартія давно ствер­джує: треба проаналізувати за останніх 15 років радянської влади, які підприємства були побудовані за ваші гроші, і частку прибутку цих підприємств в обов’язковому порядку спрямувати на повер­нення заощаджень. Не може такого бути, щоб ті, хто вкрав, ще раз користувалися вкраденою працею наших людей;

запровадження податку на розкіш, я думаю, це ні в кого не викликає ніякого сумніву.

Більш детально пропозиції нашої фракції викладені у зако­нопроекті №8228, який передбачає, до речі, і запровадження безготівкових розрахунків за житлово-комунальні та телекомуніка­ційні послуги, і придбання ліків, оплату медичних послуг, протезу­вання, навчання дітей та онуків за рахунок повернення втрачених заощаджень, передовсім інвалідів та осіб похилого віку. Вважаємо за необхідне включити ці пропозиції і до рекомендацій сього­днішніх парламентських слухань.

Я ще і ще раз звертаюся до вас, шановні учасники парла­ментських слухань. Ми маємо зрозуміти, що якщо Україна — наша держава, то хазяйнувати в ній має народ, а не олігархи. Якщо ми не зрозуміємо, що основа повернення заощаджень — повернення влади під контроль трудового народу, ніколи ці заощадження не будуть повернені.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Петре Миколайовичу.

Слово має Петровський Володимир Борисович, голова Всеукраїнської громадської організації “Всеукраїнська профспілка працездатних інвалідів”. Підготуватися Баранову.

 

ПЕТРОВСЬКИЙ В.Б., голова Всеукраїнської громадської організації “Всеукраїнська профспілка працездатних інвалідів”. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні колеги! Дозвольте почати свою промову з того, що сьогоднішня тема — чи не єдина, на перший погляд, де, здається, немає різниці між інвалідами і фізично здоровими людьми, всі потер­пають однаково. Тут немає проблем безбар’єрності, немає дискримінації, нерівності. Однак насправді вона є. Вона є і щодо всіх вас, і щодо інвалідів, яких я представляю.

Справа в тім, що інваліди, пенсіонери — це люди, які поступово і неухильно вимирають. Вимирають, не отримавши своїх заощаджень, які вони заробили за багато років, віддаючи здоров’я і сподіваючись на те, що зможуть жити на ці кошти, забезпечувати свою сім’ю. І тепер, коли їм бракує на ліки, на елементарні речі, це питання постало надзвичайно гостро.

Є досить багато пропозицій щодо того, як вирішити цю проблему і як допомогти цим людям, які ще живі, хоч невідомо, скільки їм залишилося жити. І хотілося б, щоб ці люди прожили своє життя в нормальних умовах.

Щойно виступав представник Комуністичної партії. Ви знає­те, погано чи добре жилося за радянських часів, але інваліди отримували нормальну пенсію і мали можливість заробляти та відкладати певні кошти, які могли використовувати на вирішення проблем: треба було вчити дітей, вирішувати елементарні життєві питання. Сьогодні ми маємо незалежну державу, але, на жаль, інваліди, пенсіонери за багато років не вирішили свої питання, а мають тільки величезні проблеми.

Як же нам розв’язати цю проблему? Окрім численних пропо­зицій, які існують, можна додати ще багато. Наприклад, хотілося б наголосити на тому, що в першу чергу треба повертати кошти саме інвалідам і пенсіонерам.

До речі, є ще одна цікава категорія громадян — діти, батьки, дідусі та бабусі яких відкладали кошти на те, щоб після досягнен­ня 18 років вони могли купити квартиру, відзначити весілля, вирішити інші питання. На жаль, ця категорія громадян, навіть за умови повернення коштів, взагалі отримують менше, аніж їхніми батьками було вкладено. Це нонсенс!

Повертаючись до проблем пенсіонерів та інвалідів, ще раз підкреслюю, що в першу чергу треба звернути увагу саме на цю категорію. Яким чином можна відпрацювати механізми? Не буду зараз на цьому зупинятися, дуже мало часу, прошу включити мене як представника нашої організації до складу робочої групи з відпрацювання механізмів. Напевно, можна знайти можливість доплачувати щомісяця кошти до пенсій, щоб якось цим людям допомогти. Ще один з варіантів — спрямовувати на це кошти за акції підприємств. Окрім того, можна було б запропонувати підприємствам виплачувати певну суму коштів на відшкодування заощаджень за рахунок зменшення їм суми податків. Є багато варіантів, над якими треба працювати. Найголовніше — треба працювати, тому що ця проблема на сьогодні стоїть дуже гостро. І щоб люди не померли, не встигли вимерти, потрібно допомогти їм сьогодні.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Баранов Валерій Олексійович, голова Комітету з питань бюджету. За ним виступатиме Пограничний.

 

БАРАНОВ В.О., голова Комітету Верховної Ради України з  питань бюджету (Блок Литвина). Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые участники парламентских слушаний! Я думаю, что, очевидно, сегодня решения этой проблемы не существует. И мы в основном сосредоточились на том, что говорим о важности этой проблемы, в чем никто не сомневается. Тем не менее, различные предложения, инициативы есть, но общегосударствен­ной системы и решения на правительственном либо на законо­дательном уровне на сегодняшний день не существует.

Поэтому проблема не исчезнет, она очень актуальна и  важна. И то, что мы сегодня собрались, говорит о том, что мы обязаны все наши усилия объединить, с тем чтобы попытаться найти такое решение. Мы в бюджетном комитете собирались, обсуждали ситуацию, возможные пути ее решения, но объединя­ли свои усилия не на обсуждении важности вопроса, а на том, чтобы найти какие-то механизмы, инструменты решения этой проблемы.

Прежде всего, мы изучали причины.

Причина первая — в течение 20 лет наше государство не смогло вырваться из крайне сложного экономического положения.

Причина вторая — за эти 20 лет не проведена ни одна реформа, которая могла бы обеспечить динамичное развитие экономики, способное обеспечить источники для выплаты этих средств. У нас до сих пор, к сожалению, нет программы соци­ально-экономического развития государства, обеспечивающей эту процедуру, нет программы комплексных реформ, в которой были бы выписаны приоритеты и очередность реформ, которые дадут нам финансовые рычаги управления.

Для правильного понимания хочу доложить ситуацию, а она такова. На 2011 год доходы государственного бюджета заплани­рованы в сумме 360 миллиардов гривень, долги нашего государ­ства — 432 миллиарда гривень, то есть превышают доходы бю­джета. Это за все годы, все правительства такую сумму накопили. На все социально-экономическое развитие Украины в государ­ственном бюджете на текущий год предусмотрено 4 миллиарда гривень, а долгов надо отдать в 2011 году почти 80 миллиардов гривень. Теперь сопоставьте цифры. Если бы не отдавать долги, можно было бы практически решить эту проблему, как и преоб­разить все города и села Украины.

Хочу обратить ваше внимание, чтобы вы владели информа­цией, что социальные выплаты на 2011 год недофинансированы на сумму около 18 миллиардов. Заработная плата работников бюджетной сферы в пределах цифр, указанных в бюджете, вряд ли позволит выплатить всем заработную плату вовремя, и прави­тельству совместно с Верховной Радой придется искать источ­ники дофинансирования этой очень важной статьи.

Вы знаете, что тарифы на коммунальные услуги растут, как и цены на газ, а значит, государству необходимо искать, кроме этого, еще и средства на компенсацию разницы. Буквально на прошлой неделе мы в этом зале приняли закон о выделении 3,6 миллиарда гривень на компенсацию разницы в тарифах, кото­рую мы все в своих населенных пунктах недоплачиваем.

При этом Пенсионный фонд, который у нас, как это ни странно, дофинансируется из бюджета, потребляет почти 30 мил­лиардов гривень. Вот такая беда существует у нас в государстве. Это я говорю для того, чтобы вы владели ситуацией и цифрами.

Я подсчитал, если мы такими темпами, как было до сего­дняшнего дня, будем выплачивать компенсации ежегодно при­мерно по 10–14 миллиардов гривень, если такая динамика сохра­нится, то для выплаты 132 миллиардов гривень нам понадобится всего лишь 150 лет, и тогда мы все получим свои сбережения, у кого какие были. А проблему все-таки надо решать.

Хочу сказать, какие варианты возможны.

Первое — мы обязательно должны провести инвентариза­цию вкладов. Мы должны определить приоритеты. Правильно говорил предыдущий оратор, что хоть Конституционный Суд и  принял такое решение, но мы, прежде всего, должны позабо­титься о людях пожилого возраста, об инвалидах, и исходить из суммы вклада. Если зажиточные люди сегодня обойдутся и без этого, то есть категории людей, которым необходимо компенси­ровать эти вклады, притом в первую очередь.

Не буду повторять все предложения, о которых говорили предыдущие коллеги, но хочу вам сказать, что бюджетный комитет при принятии…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Валерію Олексійовичу.

Слово має Пограничний Євген Патнелійович, член Всеукраїнської спілки ошуканих вкладників (місто Львів). За ним виступатиме Павловський.

 

ПОГРАНИЧНИЙ Є.П., член Всеукраїнської спілки ошуканих вкладників та акціонерів України (м. Львів). Шановне товариство! Шановні вкладники України! У Верховній Раді України за останніх два роки розглядалися два законопроекти: законопроект №4662, автор — пані Юлія Тимошенко, у 2009 році і законопроект №6491, автор — пан Микола Азаров, який 30 серпня 2010 року на поза­черговому пленарному засіданні Верховної Ради розглянуто в  першому читанні. Ці люди кажуть, що вони різні, але в питанні щодо неповернення заощаджень у них багато спільного. Поясню, в чому.

У законопроектах пані Юлії Тимошенко і пана Миколи Азарова пропонується частину другу статті 3 виключити. Що це означає? У цій частині записано: “Подальша компенсаційна індек­сація заощаджень громадян здійснюється при видачі вкладів, страхових внесків, погашенні цінних паперів відповідно до індексу інфляції”. Сьогодні вже говорили, що індекс інфляції 578 відсотків. Тож якщо у вас на депозиті 1 тисяча, її треба помножити на 578, тобто збільшити більш як у 5 разів, відняти 1 тисячу і на залишку записати більше 4 тисяч. А якщо прийняти таку норму, то на залишку запишуть нуль. Таким чином вас обікрали на 4 тисячі. Нескладно порахувати, якщо у вас на депозиті 10–50 тисяч, які не індексуються, то також буде вкрадено значну частину ваших заощаджень. Як уже було сказано у вступному слові, на сьогодні є  близько 12 мільйонів вкладників, а кожний вкладник має декіль­ка ощадних книжок, то неважко порахувати (якщо буде прийнято закон у такій редакції), наскільки в черговий раз будуть обкрадені громадяни України. Тому я пропоную цю норму із законопроекту №6491 виключити і надалі, шановні народні депутати, таких норм не пишіть у законопроекти, не можна обкрадати і так обкрадений український народ.

Далі. Ми багато чуємо, що немає грошей. Це найпростіше пояснення. А навіщо ви — уряд, Верховна Рада? Щоб розповідати нам, що немає грошей? Ми обрали вас для того, щоб ті гроші знаходити. А я стверджую, що гроші для повернення заощаджень є, і доведу це документально.

Верховна Рада України 1 червня 2000 року прийняла Постанову “Про боргові зобов’язання держави перед громадя­нами України, яким відновлено грошові заощадження, поміщені в  період до 2 січня 1992 року в установах Ощадного банку” (№1754-III), де чітко записано: “Кабінету Міністрів України пору­шити перед Російською Федерацією питання про врегулювання взаємовідносин з питань, що стосується розподілу між державами зобов’язань колишнього Ощадного банку СРСР перед громадя­нами та повернення Україні 84,3 мільярда рублів, що були за станом на 1 січня 1991 року акумульовані в Ощадному банку СРСР і є власністю громадян України. Про наслідки проведеної роботи проінформувати Верховну Раду України до 1 липня 2000 року”. Я  постійно листуюся з Верховною Радою, Кабінетом Міністрів і  запитую: чому ж ви, Кабінет Міністрів, не виконуєте постанову Верховної Ради? Жоден уряд за 11 років не звернувся до Росій­ської Федерації. Якби звернулися, а ті відмовили, подали б до Міжнародного суду, і сьогодні могли б повернути усі заощаджен­ня, належним чином їх проіндексувавши.

Хочу звернути увагу авторів законопроекту, які вживають слово “знецінені”. Усім відомо, що наприкінці 1990 року метропо­лія — Російська Федерація забрала 84,3 мільярда рублів. Такий був порядок, починаючи з 1922 року…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Все одно вони вже не повернуться. Я  прошу не піддаватися тому, що були гроші і кудись їх вивезли. Гроші — це папірці. Вивозь їх, не вивозь — немає значення. Якщо вони заплановані в державному бюджеті і не віддаються, їх виста­чає, але їх треба, вибачте, узаконити. Так що будьмо реалістами, не треба вірити в казки. Можна вам повернути ті рублі, але ж вони будуть недіючі, це просто папірці. Будьте реалістами.

Слово має Кривобоков Владислав Анатолійович, голова Народної партії вкладників та соціального захисту.

 

КРИВОБОКОВ В.А., голова Народної партії вкладників та соціального захисту. Уважаемые коллеги! Уже более 10 лет Народная партия вкладчиков и социальной защиты занимается проблемой возврата вкладов. И все эти годы было ощущение, что эта проблема специально конспирируется политиками для использования исключительно в предвыборный период.

В 2004 году впервые появилась надежда, что процесс нако­нец-то сдвинется с мертвой точки: Виктор Федорович Янукович как кандидат в президенты принял наши предложения и провоз­гласил программу возврата вкладов приоритетной, обозначил конкретные шаги ее решения. Мы поддержали Виктора Федоро­вича, но в силу известных процессов наши надежды отсрочились на долгие пять лет. Сегодня надежда возвращается, несмотря на некоторые возгласы из зала.

Вкладчики в лице законно избранного Президента получили точку опоры, которая позволит преломить ситуацию. Свидетель­ством тому — сегодняшние парламентские слушания, которые не привязаны к очередным выборам. При этом я называю попу­лизмом желание некоторых политиков понравиться электорату, попытки в лозунговом режиме решать сложные экономические, политические и социальные проблемы.

Вкладчик — это, прежде всего, национальный инвестор, без которого невозможны реформы в Украине. Наше видение реше­ния этой задачи основано на следующих базовых принципах.

Бюджет Украины не должен быть единственным источником погашения задолженности по вкладам. Попытки платить из бю­джета мелкими траншами только увеличивают общую задолжен­ность. Так, на сегодняшний день, если рассчитать долг в соответ­ствии с законом, погашено не более 10 процентов, а сумма долга за счет инфляции возросла до 1 триллиона. Поэтому бюджет может быть только пусковым механизмом в этом процессе.

Процесс возврата вкладов надо обеспечить организацион­но. Если в 2004 году с Виктором Федоровичем Януковичем было согласовано создание Государственного комитета по реструкту­ризации внутреннего долга, но тогда, вспомним, страна давала 12 процентов роста ВВП, и экономить на органах госуправления не было необходимости, то сегодня на фоне сокращения госаппарата сверху донизу надо искать новые формы.

Президент неоднократно поднимал вопрос передачи части функций государственного управления общественным организа­циям и объединениям граждан. Более того, это его требование нашло воплощение в Комитете экономических реформ и Гумани­тарном совете при Президенте Украины, доказав на деле свою эффективность. Объединение энергии заинтересованных граждан и их организаций, компетентное управление процессом и подот­четность лично Президенту — вот главная составляющая эффек­тивности этого органа. Со временем такой совет при Президенте мог бы перерасти в саморегулирующуюся организацию граждан в сфере привлечения внутренних инвестиций.

Для успешного решения проблем возврата вкладов, восстановления доверия граждан к власти необходимы не столь­ко деньги из бюджета, сколько честные партнерские предложения власти внутреннему инвестору. Необходимо вернуть долгам Сбербанка статус, который они изначально имели, — статус инве­стиционного ресурса.

Мы в Луганске провели эксперимент — предложили инвес­тиционную программу гражданам, имевшим вклады в Сбербанке. Инвестору — вкладчику Сбербанка предлагалось внести 80 про­центов живыми деньгами и 20 процентов долгами Сбербанка. В  перерасчете дивидендов сумма условных денег принималась в  учет как реальная. Каковы результаты? Плановая подписка на проект была перекрыта в 5 раз по сумме и в 3 раза по срокам. Украинцы сегодня держат на депозитах в банках 280 миллиардов гривень, а государство ищет инвестиции на Западе. Хотя изве­стно, что западные банки готовы давать деньги только тем, у кого они есть, то есть не нам.

Перечисленные мною общие подходы — это необходимые условия успешной работы. Разумеется, конкретные бизнес-про­екты мы готовы предложить, они у нас наработаны. Но кому? Во-первых, надо создать структуру, которая от имени государства будет предоставлять гарантии под эти проекты. Во-вторых, необ­ходимо обеспечить законодательный механизм, позволяющий гражданам принимать в них участие и перераспределять прибыль с учетом интересов вкладчиков. В-третьих, оформить обязатель­ство государства в виде ценных бумаг, которые будут котировать­ся на рынке и получат реальную стоимость благодаря прописан­ным в проспекте эмиссии опциям.

Уверен, что эти предложения следует учесть в рекоменда­циях парламентских слушаний. Только совместными усилиями мы восстановим справедливое отношение государства к главному инвестору страны — народу Украины.

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Андрій Михайлович Павловський, народний депутат, фракція “Блок Юлії Тимошенко — “Батьківщина”. Підготуватися Босієвій.

 

ПАВЛОВСЬКИЙ А.М., член Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці (Блок Юлії Тимошенко). Шановні співвітчизники! Шановні учасники парламентських слухань! Ми бачимо, що відсутність на цих слуханнях Прем’єр-міністра, Голови Верховної Ради і навіть міністра фінансів — це ознака того, що влада втратила інтерес до цього питання.

Водночас до кожного з народних депутатів звертаються сотні людей похилого віку із запитанням: коли ж нарешті влада Януковича відновить виплати компенсації втрачених заощаджень? Пишуть пенсіонери: “Ми все життя відкладали трудову копійку на “чорний день”, а тепер “чорний день” щодня, щодня захмарно зростають ціни на продукти, комунальні послуги, на все необ­хідне”. Влада радісно повідомляє про зростання ВВП, продаж за 10 мільярдів гривень “Укртелекому”, а громадяни справедливо запитують: як влада виконує свої обіцянки, і скільки уряд нарізав з цього бюджетного пирога для постраждалих вкладників? Відпо­відь, на жаль, не втішна.

У 2010–2011 роках уряд Азарова всупереч діючому закону не виплатив жодної копійки на компенсацію втрачених (знеціне­них) заощаджень громадян. У Державному бюджеті України вза­галі не передбачено на це грошей, навіть на виплату допомоги родині у зв’язку зі смертю вкладника. Натомість уряд вніс законо­проект №6491, який передбачає скасування індексації заощад­жень відповідно до індексу інфляції. Це призведе до значних втрат наших громадян, оскільки виплати не будуть враховувати інфля­цію, загальний індекс якої з 1997 року перевищує 500 відсотків. Деякі “великі ліберали” у владі взагалі пропонують відмовитися від зобов’язань держави, забути та списати їх.

Крім того, уряд пропонує нам створити новий реєстр вклад­ників і витратити на це десятки мільйонів. А людям, переважно похилого віку, знову доведеться збирати довідки, вистоювати довжелезні черги. Таким чином влада Януковича планує відсікти частину вкладників. І це при тому, що ще за часів уряду Юлії Тимошенко такий реєстр створено, в ньому зареєстровано майже 12 мільйонів вкладників, він є в Ощадбанку.

З 1997 року постраждалим вкладникам виплачено більше 10 мільярдів гривень. Заради об’єктивності треба сказати (це за­значено і в матеріалах, які підготував уряд Азарова), що найбіль­ша сума (6 мільярдів гривень, тобто більше 60 відсотків) була виплачена 2008 року саме за рішенням уряду Юлії Тимошенко. Тобто жоден з президентів і прем’єр-міністрів ні до, ні після Тимо­шенко не спромоглися виплатити навіть по 50, 100 гривень. Тіль­ки її уряд по 1000 гривень виплатив більш як 6 мільйонам наших громадян. Решта вкладників за затримку грошей мають подякува­ти уряду Азарова та фракції Партії регіонів, які заблокували від­повідні зміни до державного бюджету.

Фракція “Блок Юлії Тимошенко — “Батьківщина” пропонує:

1) зобов’язати Кабінет Міністрів передбачити окремим ряд­ком у Державному бюджеті України не менше 5 мільярдів гривень на виплату компенсацій втрачених (знецінених) заощаджень громадян;

2) на законодавчому рівні встановити виділення 1,5 відсотка обсягу ВВП на повернення заощаджень;

3) спрямовувати не менше 50 відсотків доходів від привати­зації та корпоративних прав держави на зазначені цілі;

4) дозволити використання заощаджень для безготівкових розрахунків за житлово-комунальні та медичні послуги. У разі наявності заборгованості дозволити проводити взаємозалік. Для цього можна використати соціальну карту, яку намагається запро­вадити уряд.

Також підтримую учасників парламентських слухань щодо відновлення з цього приводу переговорів з Російською Федерацією.

Наостанок хочу зазначити, що питання повернення заощад­жень — це питання не тільки відновлення елементарної справед­ливості стосовно громадян старшого віку, які створили всі наші нинішні багатства, з яких тепер отримують надприбутки провладні олігархічні клани, передовсім це питання повернення довіри до фінансово-банківської системи країни і довіри до влади загалом. На сьогодні ця влада максимально сконцентрована, узурпована в  одних руках (ми знаємо, в яких), і вся відповідальність за вирі­шення цього питання лежить на Президентові та його провладній Партії регіонів, а ми повинні вимагати від них виконання своїх передвиборних обіцянок.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Босієва Неля Григорівна, голова Запорізької організації Всеукраїнської спілки ошуканих вкладників. За нею виступатиме Стоян.

 

БОСІЄВА Н.Г., голова Запорізької обласної організації Всеукраїнської спілки ошуканих вкладників та акціонерів України. Уважаемые участники парламентских слушаний! История советских сбережений свидетельствует о том, что независимая Украина объявила дефолт собственному народу — вкладчикам Сбербанка СССР. Вклады, размещенные в Сбербанке, были экспроприированы и конфискованы, они не могли обесцениться, так как советские деньги обеспечивались всем достоянием государства и являлись носителями материальной собственности. Их значение в новых денежных единицах должно было корректи­роваться и пропорционально изменяться в соответствии с ценой этой собственности.

Государство было обязано обеспечить условия для верхо­венства права собственности инвестора в советской экономике. Правительство умышленно этого не сделало. При правительстве Кравчука на глазах всего населения произошел классический случай мародерства. Государство, пользуясь своим положением, ограбило народ, выгребло у граждан все накопления. Компенса­ция потерь сбережений при помощи сертификатов вылилась в очередной фарс правительства Кучмы. Лихие “прихватизаторы” и продажные чиновники под видом инфляции быстро прибрали к рукам все народное достояние, то есть материальную собствен­ность владельцев счетов, открытых в Сбербанке СССР.

На встрече с общественностью в конце предвыборного 2009 года Президент сказал: “Возвращать вклады необходимо людям бедным. Обязанность государства — исполнить свои обе­щания. Это моя принципиальная позиция”.

Прошло почти полтора года. Что мы имеем? Как уже говорили, прекращены выплаты даже по 500 гривень на похороны умерших вкладчиков. Достучаться до Президента и Премьер-министра невозможно. Быть услышанным в Комитете Верховной Рады по вопросам социальной политики и труда, встретиться с министром финансов или его заместителем — задача непосиль­ная. Отписки из органов власти превратились в повседневную практику отфутболивания граждан.

Проблема откровенно забалтывается. Все решения по ней принимаются за закрытыми дверями. Никто из представителей 20 общественных организаций вкладчиков Сбербанка СССР не включен Комитетом по вопросам социальной политики и труда в  рабочую группу. Комитет провел по подготовке к сегодняшним парламентским слушаниям всего одно рабочее совещание. Василий Георгиевич, вкладчикам не надо повторения безрезуль­татных парламентских слушаний 2003 года. Если наши избран­ники и правительство и в дальнейшем будут возвращать по 10 миллиардов в течение двух десятилетий, даже наши прапра­внуки через 200–300 лет не получат компенсаций. Или народ не захочет ждать и выберет другой ход событий — арабский или европейский, правовой.

Запорожский вкладчик Юдин Юрий на днях выиграл дело в  Европейском суде, и государство было вынуждено подписать с  ним мировое соглашение о возврате принадлежащих ему со­ветских сбережений. Множество вкладчиков готовы пойти таким путем. Морально ли было увеличивать средства на содержание Администрации Президента, Кабинета Министров, Верховной Рады, выделять по 63 тысячи на лечение членов депутатских семей и ни копейки не заложить в бюджете на погашение долга перед инвесторами советской экономики, хозяевами разворован­ных ресурсов?

Предложений по разрешению сложившейся ситуации с  вкладчиками Сбербанка СССР много. Часть из них накануне парламентских слушаний передана в Министерство финансов, Комитет Верховной Рады по вопросам финансов, банковской деятельности, налоговой и таможенной политики, Федерацию профсоюзов Украины. Вкладчики предлагают решить проблему монетарными и немонетарными методами, используя бюджетные и небюджетные средства.

Мы поддерживаем большинство предложений, прозвучав­ших сегодня, а также предлагаем:

1) ввести налог на сверхприбыли олигархов;

2) вернуть в страну 29 миллиардов долларов из оффшорных зон;

3) не списывать долги разбогатевших за счет народной собственности облэнерго и НАК “Нефтегаз Украины” в сумме 46 миллиардов гривень;

4) сэкономить на откатах за бестендерные поставки на объекты Евро-2012 и направить эти средства на погашение за­долженности, которая должна быть признана внутренним долгом государства и подлежать обязательному возврату в предусмо­тренные законом сроки.

Особый разговор о земле. Очень интересным представля­ется проект директора Международного института бизнеса А. Савченко, который позволяет решить проблему без отягощения бюджета. Вкладчики Украины требуют от своих избранников и своего правительства: научитесь взаимодействовать с общест­венными объединениями! Без совместной работы вы ничего добиться не сможете, потеряете остатки народного доверия и бесславно закончите свое служение народу Украины.

В заключение хочу сказать, что народ может действительно стать огромной силой, если займет мужественную гражданскую позицию…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Стоян Олександр Миколайович, народний депу­тат України, голова підкомітету Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та праці. За ним виступатиме Верзілов.

 

СТОЯН О.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці (Партія регіонів). Шановні учасники парламентських слухань! Є така цікава прикмета: якщо народні депутати або політичні сили заговорили про вклади — скоро чергові чи позачергові вибори. Дуже добре, що парламентські слухання проводяться не під вибори, а тому що це дуже болюча проблема. Однак було б краще, якби після цих парламентських слухань щось зрушилося з місця, були вирішені проблеми. Хочу сказати, що я не вірю в те, що вони будуть вирішені.

Як голова підкомітету, до повноважень якого належать пи­тання повернення заощаджень, можу вам сказати, що, починаючи з 1996 року, з часу прийняття Закону “Про державні гарантії від­новлення заощаджень громадян України”, мені довелося супро­воджувати більше 50 законопроектів — готувати, доповідати від комітету тощо. Десятки разів ми слухали ці питання на засіданнях Комітету з питань соціальної політики та праці. Василь Георгійо­вич Хара сказав, що тільки в матеріалах, підготовлених Кабінетом Міністрів, зібрані 6 законопроектів. Усі хочуть допомогти розв’я­зати цю проблему, але віз і нині там.

Тільки в 2008 році (вдумайтеся!) нам вдалося створити реєстр вкладників. Коли ми на засіданні комітету заслуховуємо це питання, відповідь одна: уряд не має коштів. Щоправда, попе­редні уряди виділяли якісь десятки мільйонів як першочергові кошти, а наш рідний діючий уряд (я про це з прикрістю кажу, бо я  член фракції Партії регіонів, як і мій колега Василь Хара), на  жаль, жодної копійки на вирішення цієї болючої проблеми не спрямував. Ми будемо порушувати це питання (про це Адам Іванович казав) під час внесення змін до Державного бюджету України на 2011 рік і обов’язково спрямуємо хоча б мінімальні кошти на вирішення цієї проблеми. Бо її треба вирішувати.

Яким же чином, на мою думку, її можна вирішити?

Перша пропозиція — необхідно завершити формування реєстру вкладників. Ви знаєте, шановні учасники парламентських слухань, що є люди, у яких по 3–5 книжок. Давайте чесно скаже­мо: хіба за радянських часів порядна людина, яка заробляла своїм горбом, могла мати 5 книжок, на яких 100, 150, 200 тисяч? Мабуть, ні (Шум у залі). Якщо мали — на здоров’я, ми не піддаємо сумніву. Однак необхідно завершити реєстр вкладників, виходячи з якого будемо діяти далі.

Друга пропозиція — диференційований підхід. Що я маю на увазі? Встановити чергу. У кого на книжках 5–10 тисяч — видавити в першу чергу, в кого більше — у другу і третю чергу. Більше того, людям, які, вибачте, завтра підуть “в мир иной”, виплатити в пер­шу чергу. Ми підрахували, це не такі вже захмарні суми, але досі ніхто нічого не зробив.

Третя пропозиція. Думаю, нам знову треба повернутися до пропозиції, щоб за згодою вкладників проводити безготівкові розрахунки за житлово-комунальні послуги, електроенергію, ліки тощо, передовсім інвалідів I, II, III груп та пенсіонерів.

Хочу нагадати, що ще 20 травня 1998 року я як депутат-мажоритарник, виконуючи доручення виборців Вінницької області, вніс законопроект, який передбачав компенсацію товарами та по­слугами. Він був прийнятий, але тодішній Президент його завету­вав, і ми не змогли подолати вето.

Вважаю також, сьогодні про це говорили учасники парла­ментських слухань, що треба створити урядову комісію на чолі з  віце-прем’єр-міністром — міністром соціальної політики, залу­чити до роботи активістів, які виступали, й інших, які здійснювали б контроль. Це була б справді принципова позиція, треба порушу­вати питання і їх вирішувати.

Не можу оминути увагою ще одне питання. Як той казав: “Белые пришли — грабят, красные пришли — грабят, голубые при власти — грабят”. Що робиться сьогодні з тими грішми, які люди вклали в банки уже в роки незалежності? Куди це годиться? Віддають під високі відсотки, а депозити не повертають. І сьогодні черги в “Родовід Банку” і в інших. Давайте це питання порушимо, бо тоді люди повірили і вклали гроші, їх не повертають, тепер повірили новій демократичній владі, і знову гроші не повертають. Скільки ж можна людей дурити? Тут правильно хтось сказав: не грайтеся з вогнем, не грайтеся з людьми. Впевнений, спільними зусиллями ми вирішимо ці болючі проблеми.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Верзілов Дмитро Олегович, де­путат Ленінської районної ради міста Донецька, голова Донецької обласної організації Всеукраїнської спілки ошуканих вкладників. За ним виступатиме Ляшко.

 

ВЕРЗІЛОВ Д.О., голова ради Донецької обласної громадської організації “Союз ошуканих вкладників”. Уважаемые участники парламентских слушаний! Уважаемые народные депу­таты! Я полностью поддерживаю все сказанное предыдущими ораторами. Необходимо вернуть деньги обманутым вкладчикам Сбербанка СССР, кредитных союзов, “Родовид Банка” и других банков, которые сегодня мучаются, стоя в очередях. Но главное, о чем думают сегодня граждане, что проблема возврата денег — это, прежде всего, проблема некомпетентности чиновников, ответственных за эти вопросы, не исполняющих нормально свои обязанности, за которые они получают деньги.

Мы много говорим о проблемах обесцененных вкладов в  Сбербанке СССР, однако мы сегодня замалчиваем проблему вкладчиков кредитных союзов, которая вскоре может обернуться трагедией для украинского народа. Вопрос возмещения матери­ального ущерба обманутым вкладчикам кредитных союзов чрез­вычайно актуален, потому что 95 процентов пострадавших — ли­ца, требующие социальной защиты, среди которых подавляющее большинство пожилых людей, ветеранов войны и труда, детей войны, чернобыльцев, пенсионеров. Это люди, которые, думая о будущем, пытаясь как-то выжить в этом страшном мире, хоть как-то поправить свое материальное положение и помочь своим детям и внукам, будучи уверенными в законности деятельности кредитных союзов (так же, как и банков), вложили практически все свои денежные сбережения и пострадали от проходимцев и  мошенников. Похищены огромные суммы! Только у вкладчи­ков  инвестиционной компании “Злата Рось” в городе Донецке похищено более 23 миллионов гривень, 2 миллионов долларов и 600 тысяч евро. Это огромные деньги. И главными виновниками этого стали государственные органы — Государственная комис­сия по регулированию рынка финансовых услуг Украины, проку­ратура и органы внутренних дел. Государство должно нести ответственность перед гражданами за свою деятельность, как это гарантировано в статье 3 Конституции Украины.

Общая беда привела к объединению вкладчиков, постра­давших от преступлений, в Донецкую областную общественную организацию “Союз обманутых вкладчиков”, которую я сегодня представляю в качестве председателя совета. В течение послед­них двух лет мы совместно с Донецкой областной общественной правозащитной организацией “Юрком”, а теперь и общественным движением “Власть — народу!”, которое возглавляет Гнатюк, про­вели множество акций по защите прав обманутых вкладчиков, добились возбуждения уголовных дел и взятия под стражу мошенников и аферистов.

Но сегодня остро стоит вопрос возмещения материального ущерба вкладчикам кредитных союзов. Ведь человек не вечен, и  люди уходят из жизни, так и не дождавшись восстановления справедливости и возврата похищенного. Возникает серьезное препятствие: в Государственном бюджете Украины не хватает денег, а статья 1177 Гражданского кодекса Украины не работает, поскольку с 2004 года до сих пор не принят специальный закон о возмещении материального ущерба физическим лицам за счет государства, не разработан механизм его реализации, и нет судебной практики, не создан фонд гарантированного возврата вкладов.

Видя это, обманутые вкладчики кредитных союзов Донецкой области приняли коллективное заявление, адресованное Верхов­ной Раде, Президенту и Премьер-министру Украины:

“Мы, ограбленные вкладчики кредитных союзов “Союз пенсионеров Украины”, “Добробут”, “Славянский”, “Либідь”, ИК “Злата Рось”, “Росткапитал”, участники Великой Отечественной войны и ветераны труда, дети войны и чернобыльцы, пенсионеры и лица, требующие социальной защиты, выступая против массо­вых нарушений гарантированных Конституцией Украины прав и свобод граждан, заявляя решительный протест неправомерным действиям должностных лиц государственных учреждений и пра­воохранительных органов, выразившимся в бесконтрольности за соблюдением законодательства в сфере финансовых услуг, пред­намеренном затягивании расследования уголовных дел, укрыва­тельстве мошенников и явном пособничестве хищению наших вкладов, считаем, что, выступая от имени государства, Государ­ственная комиссия по регулированию рынка финансовых услуг Украины, как центральный орган исполнительной власти призван­ная защищать права потребителей финансовых услуг путем предупреждения и пресечения нарушения законодательства, на протяжении всего времени деятельности уклонялась от должного исполнения своих прямых обязанностей, что в условиях несовер­шенства законодательства повлекло совершение преступлений против тысяч вкладчиков. А прокуратура и органы внутренних дел, отказывая в возбуждении уголовных дел и уклоняясь от проведения их объективного расследования, сделали все, чтобы виновные избежали ответственности, что является ярким под­тверждением неправомерной деятельности должностных лиц и наличия вины государственных органов.

Заявляем о необходимости принятия безотлагательных мер по восстановлению наших нарушенных прав, усиления государ­ственного контроля за деятельностью кредитных союзов, о безот­лагательном принятии специальных законов Украины о признании долга кредитных союзов перед их вкладчиками государственным долгом Украины”.

От имени обманутых вкладчиков кредитных союзов хочу поблагодарить народного депутата Украины Хара Василия Георгиевича…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Сідайте, будь ласка.

Слово має Ляшко Олег Валерійович, народний депутат України, позафракційний. За ним виступатиме Дубовий.

 

ЛЯШКО О.В., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (Блок Юлії Тимошенко). Дякую. Шановні громадяни України, радіослухачі, телеглядачі! Шановні учасники парламентських слухань! Зверніть увагу, спостерігачами якого дивного дійства ми є. Один представник провладної коаліції стверджує: “Решения проблемы не существует”. Другий пред­ставник провладної коаліції каже: “Я не вірю в те, що проблеми будуть вирішені”. Люди добрі, шановні народні депутати від вла­ди, а що ви тоді тут робите? Для чого ви зібрали людей у цьому залі? Навіщо ви всьому суспільству морочите голову, якщо самі визнаєте, що не вірите у можливе вирішення цієї проблеми? Скажіть, будь ласка, як можна вирішувати проблему, якщо не віриш у те, що її можна вирішити? Якщо не ставиш перед собою мети розв’язати цю проблему, як ти до неї дійдеш? Тому те, що зараз відбувається в сесійному залі, — це чергове намагання задурити громадськість і вкотре показати, як вони дбають про людей.

А як насправді вони дбають про людей, свідчать цифри з матеріалів до парламентських слухань, підготовлених Кабінетом Міністрів за підписом Прем’єр-міністра Азарова. Ось його підпис. Що ми бачимо? 2009 рік — нуль, 2010 рік — нуль.

Сьогодні виступали представники Запоріжжя, інших обла­стей, навіть голова Спілки ошуканих вкладників цитував Прези­дента Януковича і його принципову позицію щодо повернення вкладів. Щось не видно, щоб ця принципова позиція втілювалася у життя. Де вона, ця принципова позиція? Чому вона декларується тільки тоді, коли йдуть до влади? Чому забувають обіцянки після того, як прийшли до влади?

Урядовці розповідають про пропозиції щодо шляхів розв’я­зання проблеми компенсації знецінених заощаджень. Прем’єр-міністр стверджує, що з метою оптимізації та підвищення ефек­тивності використання коштів і сприяння вдосконаленню механіз­му погашення вкладів вони запропонували законопроект №6491, який, бачте, така-сяка Верховна Рада не прийняла.

Які норми містить цей законопроект? У серпні 2010 року я виступав тут і агітував не приймати законопроект, поданий урядом Азарова, оскільки він передбачав скасування індексації вкладів, а також як мінімум два роки на створення реєстру вклад­ників. Ніна Іванівна Карпачова цитувала 90-літню бабцю, якій не­має за що жити, а вони два роки будуть створювати реєстр вкладників, який вже давно створений в Ощадбанку, на підготовку якого витратили 60 мільйонів гривень, а тепер вони знову кажуть, давайте ми кілька років реєстр будемо робити. Тобто все, що робить влада, спрямовано на одне — аби залишилося якомога менше громадян, які мають отримати ці вклади.

Хочу внести свої пропозиції. Я абсолютно впевнений, що проблему виплати вкладів можна вирішити. Проте цього треба хотіти, а нинішня влада не хоче. Не хоче — йдіть геть з цієї влади, нехай приходять ті, хто може вирішити цю проблему.

Яким чином я бачу вирішення цієї проблеми? Прямим спадкоємцем Держбанку СРСР і радянської грошової системи є Національний банк України — емісійний центр нашої держави. Він і має сплачувати борг, номінований у радянських карбованцях і нині перерахований у гривні. Для цього навіть немає потреби здійснювати додаткову емісію, необхідно просто перерозподілити частину її щорічних обсягів.

Закон 1996 року “Про державні гарантії відновлення заоща­джень громадян України” вже застарів та й ніколи не виконувався в повному обсязі. Тому необхідно прийняти новий закон, в якому записати як обов’язкову норму визнання заощаджень державним боргом з усіма наслідками щодо його обслуговування і виписати механізм погашення. Новим законом має бути передбачено не одноразовий, а періодичний принцип виплати компенсації. Ощад­банк у межах визначеного законом щорічного сукупного обсягу погашення має визначити розмір щомісячних виплат за кожним рахунком і щомісячно отримувати цю суму від Національного бан­ку. Тоді не буде залпового вкидання коштів на споживчий ринок та інфляційного стрибка.

Таким чином, пропонований механізм юридично закріплює статус державного боргу за втраченими заощадженнями грома­дян і водночас здійснює його реструктуризацію. Погашення боргу відбудеться за рахунок держави, проте без додаткового наванта­ження на бюджет, воно буде досить швидким для громадян, однак розтягнутим у часі та не спричинить розбалансування державних фінансів, не створить загрози істотного зростання показника інфляції, сприятиме значному підвищенню споживчого попиту на товари і послуги вітчизняних виробників і таким чином активізує економічне зростання.

Проблема повернення та компенсації втрачених заощаджень має і буде вирішена!

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Дубовий Григорій Ілліч, голова громадської організації “Дніпропетровська асоціація споживачів, захисту прав вкладників та акціонерів”. За ним виступатиме Жебрівський.

 

ДУБОВИЙ Г.І., голова громадської організації “Дніпропе­тровська асоціація споживачів, захисту прав вкладників та акціонерів”. Шановні учасники парламентських слухань! Адаме Івановичу, керуючись вашою пропозицію, починаю з пропозицій щодо виплат і виключаю інші галаси політичного характеру.

Вважаю, що серед шляхів вирішення проблеми мають бути запроваджені три основні механізми (про деякі з них вже казали). Повернення заощаджень має відбуватися монетарним, немоне­тарним та монетарно-немонетарними шляхами.

Про вирішення проблеми монетарними шляхами тут вже казали, і я приєднуюся до попередніх промовців:

1) 50 відсотків щорічних надходжень від приватизації дер­жавних підприємств;

2) частина доходів від державних цінних паперів та часток акцій державних підприємств, що розміщені в акціонерних това­риствах, у яких держава має свою частку і щорічно отримує прибутки;

3) 0,5 відсотка відрахувань з продажу готівкової валюти установами банків;

4) 1 відсоток відрахувань з продажу ювелірних виробів (вважаю, що держава може собі це дозволити);

5) 10 відсотків відрахувань з санкцій примусового характеру, застосованих уповноваженими державними органами та органами місцевого самоврядування до суб’єктів господарювання (штрафи накладаються, проте постраждалі від того нічого не мають, а ми могли б ці штрафи скерувати саме в цьому напрямі та щорічно їх повертати як частину вкладів);

6) 50 відсотків відрахувань податку на прибуток, що сплачується головними або обласними установами Ощадбанку України та НАСК “Оранта” (вони отримують прибутки, які щорічно в бюджеті показують, але постійно кажуть, що вони бідні, немає коштів);

7) 1 відсоток бюджетних коштів, затверджених відповідним місцевим радам (вони теж мають взяти участь, оскільки не сприя­ли тому, щоб своєчасно вирішувалися ці проблеми, хоч могли б, бо мають повноваження від громадян, але не хочуть цього робити);

8) відрахування з експорту за межі областей високоліквідної продукції суб’єктів господарювання. Металургійна продукція, яка йде нарозхват і продається за валюту на Захід. Чому не можна з продажу відраховувати 2 відсотки і спрямовувати на ці цілі? Чому дохід однієї людини втричі зріс за минулий рік, а ми не мо­жемо сказати, що треба цими доходами поділитися, за прикладом Румунії?

Справедливим також буде додатковий цільовий податок на дохід заможних громадян України, створених чи приватизованих після 1992 року і таких, що функціонують сьогодні та мають при­бутки, підприємств металургії, хімічної, нафтодобувної, перероб­ної, паливної галузі. Усі ці підприємства не збиткові, вони можуть і зобов’язані поділитися з людьми, які постраждали.

Про вирішення проблеми немонетарними шляхами. Із за­провадженням державного медичного страхування, про яке ми багато чуємо, за згодою вкладників можна було б надавати без­платну медичну допомогу, в тому числі лікарськими засобами, з  урахуванням визначеного законодавством кошторису на таке державне страхування, а воно буде збільшено на суму заліку заборгованості. Якщо особа має вклади, за її бажанням додат­ково до медичного страхування можна видавати лікарські засоби.

Наступний дуже цікавий момент, на який ніхто не звернув уваги, — монетарно-немонетарний метод. Найкращими фінансивими гарантіями дохідності пенсійних інвестицій у дер­жавний Пенсійний фонд України та державне пенсійне забезпе­чення, запровадження пенсійної реформи, як мені відомо, мають стати антиінфляційні облігації Кабінету Міністрів та портфель дер­жавного Пенсійного фонду, який планується у вигляді частки держави довести до 50 відсотків…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Сідайте, будь ласка. Передайте свої пропозиції до секретаріату комітету, вони будуть враховані у рекомендаціях парламентських слухань.

Слово має Жебрівський Павло Іванович, народний депутат, член депутатської фракції Блоку “Наша Україна — Народна само­оборона”. За ним виступатиме Діченко.

 

ЖЕБРІВСЬКИЙ П.І., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань бюджету (Блок “Наша Україна — Народна самооборона”). Шановні колеги! Можна критикувати і тих, хто сьогодні при владі, і їхніх попередників, і це буде справедливо, тому що питання не вирішено.

Хочу наголосити і звернутися до Кабінету Міністрів і до провладної коаліції: у 400-сторінковому зверненні Президента до  народу немає жодного рядка про повернення заощаджень громадян. Все є, тільки цього немає. То є політична воля чи її немає? Чи будуть повертати вклади? Якщо немає політичної волі, їх ніколи не повернуть. Має бути політична воля, і для цього ми проводимо парламентські слухання. Люди, які зібралися в цьому залі, через засоби масової інформації, іншими методами та заходами мають примусити владу прийняти відповідні рішення.

Що має зробити Верховна Рада України в цьому питанні? Фракція Блоку “Наша Україна — Народна самооборона” внесе законопроект про визнання втрачених (знецінених) заощаджень громадян державним боргом. Таким чином ми продемонструємо свою волю і подивимося, хто проголосує за це, а хто не голосуватиме, а ви як громадяни України через засоби масової інформації маєте тиснути на владу, щоб вони це зробили.

Ще одне важливе питання — інвентаризація. Інвентаризація проведена: було 60 мільйонів рахунків, на сьогодні 12 мільйонів. Потрібна не інвентаризація, а актуалізація боргів, про це ми гово­рили з Олександром Морозовим, колишнім головою правління Ощадбанку. Тобто треба з’ясувати, скільки людей хочуть отрима­ти вклади. У мене теж було 2 тисячі гривень, але я не переофор­млював вклад, і таких, як я, багато. Думаю, дуже багато людей, які мали по 200–500 гривень, вклади не переоформлювали. За попе­редніми підрахунками, реальний борг перед громадянами, які вимагають повернення заощаджень, не більше 60 мільярдів гри­вень. Інші вкладники або вже померли і не можуть звертатися, або спадок не переоформили. Тому це реальний борг на сьогодні.

Які методи повернення цих коштів? Тут вже говорили про те, що 10 жовтня 1991 року була підписана угода між Ощадбанком України і Ощадбанком Росії про те, що Ощадбанк Росії списав з рахунків Ощадбанку України 84,3 мільярда рублів. Завдання народних депутатів — сформувати спеціальну слідчу комісію, яка працюватиме в цьому напрямі. Не треба сором’язливо ховатися і  боятися поставити вимоги нашим сусідам. З ними потрібно дружити, але відстоювати своє. Необхідно запустити механізми для повернення цих коштів або хоча б щоб мати аргумент у пере­говорах з Росією в інших напрямах.

Як виплачувати гроші? Ми вже видавали по 1 тисячі, і що ми отримали? Прискорену інфляцію. Ми маємо так видавати гроші, щоб не отримати інфляційних процесів. Навіть якби не фінансу­вали Євро-2012 (а проведення фінальної частини чемпіонату мало обійтися Україні у 147 мільярдів гривень, тепер трохи підкоригу­вали — 110 мільярдів), а спрямували ці гроші на повернення вкладів, це спричинило б гіперінфляцію, і зрештою люди отрима­ли б папірці.

Зважаючи на це, можливий механізм: акціонувати Ощадбанк України, частину акцій в обмін на фактичну заборгованість віддати людям, заборонити протягом трьох років реалізовувати ці акції, а люди почнуть отримувати дивіденди.

Ще один шлях. Сьогодні говорять про те, що ми має­мо   об’єднати “Нафтогаз України” і російський “Енергоатом”. Насправді потрібно, знову-таки, їх акціонувати і по 10 відсотків акцій віддати людям в обмін на заборгованість Ощадбанку. Цього з лихвою вистачить, щоб перекрити борги. І люди отримуватимуть дивіденди, бо це ліквідні підприємства.

Таким чином ми не спричинимо емісійних заходів. Громадяни разово отримають цінні папери, які зможуть передати у спадок своїм нащадкам, і почнуть отримувати доходи. На таких підходах ми готуємо законопроект, який невдовзі внесемо на роз­гляд парламенту. Однак, шановні колеги, вирішення цієї проблеми залежить і від народних депутатів, і від вас, зокрема, як влада буде його виконувати, чи буде в неї політична воля, чи ні. Бажаю вам все-таки здобути оту нашу сподівану волю!

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Альберт Миколайович Діченко, генерал-майор, член президії Організації ветеранів контррозвідки Служби безпеки України “Щит”, учасник бойових дій. За ним виступатиме Андрєєв.

 

ДІЧЕНКО А.М., член президії Організації ветеранів контр­розвідки Служби безпеки України “Щит”. Думаю, якщо кожного з  ветеранів запитати: ви вірите, що справа якось буде зрушена? Класик сказав: “Все подвергай сомнению”. Адам Іванович знає, хто це сказав. Відповім словами Станіславського: “Не верю! Не верю!” Чи є можливість у влади в надскладній ситуації економіч­ної, соціальної, демографічної кризи вирішити це питання? Мабуть, дещо можна вирішити.

Думаю, до нас ще довго не приїде Михайло Михайлович Жванецький, після того як Микола Янович сказав: “Жить стало лучше, жить стало веселее”. Я вас запитую: кому стало жити кра­ще? Кому веселіше? Де ці люди, і скільки їх в Україні? Чи є вони серед ветеранів Збройних Сил, серед ветеранів праці? Чи є во­ни  серед тих, хто своїм потом, кров’ю, багаторічною працею зміцнював Україну, яка до сьогодні ще не розграбована, не розді­лена чи переділена. Це те, що відбувається сьогодні в нашій Україні.

Геніальна Леся Українка (слово вже заїжджене, але ж істин­но геніальна, світового значення поетеса) писала: “Без надії сподіваюсь”. Я теж все-таки сподіваюся, що хоч частина, хоч дещиця ветеранів доживуть до того часу, коли хоч щось отрима­ють з того, що віддали країні.

З цієї трибуни сьогодні звучали, на мій погляд, досить цікаві пропозиції. Проте чи будуть вони прийняті? Ось переді мною Ляшко вносив пропозиції. Чи будуть вони прийняті? Ніна Іванівна Карпачова дуже емоційно, схвильовано і прагматично доповідала це питання. Однак у мене є сумніви. Якщо дійде до голосування в залі, а рейтинг наших народних депутатів, ви знаєте, десь трохи вище плінтуса, махне рукою чи лівою ногою Михайло Васильович Чечетов, і все, закопають у яму (Оплески). Тому у мене є сумніви, тому я без надії сподіваюся.

Що ще я хотів би вам сказати. Я дуже хвилююся. Розумієте, я бачу життя, як живуть наші фермери, робітники, ветерани — це страшна картина. Я відвідую своїх товаришів у госпіталі, і вони кажуть: не так нам болять рани, вікові болячки, як болить безнадія наших дітей, онуків, правнуків. Чи житимуть вони у державі, де будуть захищені від безправ’я, де не буде ракової пухлини — корупції, яка охопила все від Грушевського, Банкової і донизу? Чи доживемо? Я, каже, помираю і жити не хочу, бо вже не вірю, що колись Україна встане з колін.

Напередодні Дня Перемоги я щиро зичу вам, шановні ветерани, життєстійкості, надії, незгасної віри в те, що Україна підніметься, що стане сили команді Януковича зробити хоч щось для покращення життя, для скорочення безробіття. Щоб робота нашого славного Сергія Леонідовича не добила остаточно Украї­ну. Бо він єдиний, хто об’єднав Україну, від Закарпаття до Луган­ська об’єднав усіх, десятки тисяч людей повстали і сказали: “Ні!”. Гадаю, що такі помічники для Президента дуже небезпечні, вони демонтують владу.

Я щиро зичу вам здоров’я, любові, кохання. Щасти вам!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Альберте Миколайовичу, ви самі кажете, що не вірите, що Україна підніметься з колін, а всіх нас закликаєте повірити. То й ви вірте, вірте!

Слово має Андрєєв Василь Миколайович, голова Професій­ної спілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України. Підготуватися Аржевітіну.

 

АНДРЄЄВ В.М., голова Професійної спілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань, вкладники та представники об’єднань вкладників! Вер­ховна Рада України, всі уряди намагаються вирішити проблему, яка виникла в минулому. У своєму виступі я висвітлю проблему вкладників, яка створюється державою сьогодні, а вибухне в майбутньому.

Щоб не повторювати попередніх промовців, висловлю лише профспілкову позицію з приводу боргів колишнього Ощадбанку СРСР. Напевно, настав час заявити відверту і чітку позицію держави. Треба визнати борги перед вкладниками Ощадбанку внутрішнім боргом держави або визнати, що держава ніколи ніко­му ці кошти не зможе повернути.

Можливо, вкладницька активність та фінансова пам’ять на­ших громадян є трохи безглуздою, марною в очах багатих людей, відповідальних урядовців, які переступили та й забули про ощад­банківські 2 тисячі. Бо й сьогодні в бізнесі модний принцип: борги повертають боягузи. Проте вкладницька пам’ять громадян є запо­рукою того, що держава завжди знатиме: будь-який борг буде вічно за нею, і громадяни ніколи не вибачать державі та її політи­кам розкрадання їхніх коштів, вкладів, внесків, страховок та рахунків.

Профспілки підкреслюють цю тезу, з огляду на протягування урядом антисоціальної пенсійної реформи, одним з базових еле­ментів якої є запровадження особистих накопичувальних пенсій­них рахунків. Це стосуватиметься кожного, кому виповниться 35 років.

Із усього тексту законопроекту про пенсійну реформу 90 відсотків становить нормування обов’язкової накопичувальної системи. Це, по суті, започаткування нових державних вкладів, гроші з яких уряд обіцяє інвестувати у високонадійні проекти та активи, що видається достойним і правильним, навіть якщо при­пустити, що в нашій корумпованій державі розподіл мільярдів гри­вень дешевих пенсійних грошей стане приводом для багатьох політичних скандалів.

Недостойним і неправильним є лише те, що за своєю сутністю накопичувальна пенсійна система, я відповідально це заявляю, є не чим іншим, як легальною пірамідою, яка через роки впаде і поховає надію на спокійну старість тих, кому менше 35 років і хто почне накопичувати сьогодні. Впаде так само, як впала і знецінюється піраміда сумнозвісних планів 401К у Сполу­чених Штатах Америки, звідки походять накопичувальні пенсійні системи. Ця система годувала армію фінансових планувальників і  працівників, а своїх господарів залишила без надії на гідну старість.

Тому хочеться сказати розробникам обов’язкової накопичу­вальної системи, що громадяни не забудуть про власні заощад­ження на пенсійних накопичувальних рахунках, як за 20 років не забули про свої кошти вкладники Ощадбанку та власники полісів Держстраху, і не допоможуть жодні розумні доводи про фінансову кризу, про колапс фондового ринку та погіршення ситуації на експортних ринках.

Щодо рекомендацій парламентських слухань. Ми підтриму­ємо пункт 2 проекту рекомендацій стосовно складення достовір­ного Реєстру страхувальників та застрахованих осіб, зобов’язань Держстраху СРСР. Стосовно пункту 3, який передбачає запро­вадження ефективного механізму повернення заощаджень гро­мадян, спрямованого на вирішення питань життєзабезпечення вкладників, зазначаємо, що передовсім необхідно перетворити кошти на вкладах на гідне медичне страхування, забезпечити пільгове оподаткування для вкладників Ощадбанку СРСР, конвер­тувати вклади в частку акцій Ощадбанку України та забезпечити купівлю за ці кошти товарів українського виробника.

Дякую за запрошення та увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Аржевітін Станіслав Михайлович, народний депутат, фракція Блоку “Наша Україна — Народна самооборона”.

 

АРЖЕВІТІН С.М., член Комітету Верховної Ради України з  питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики (Блок “Наша Україна — Народна самооборона”). Шановні учасники парламентських слухань! Я скажу про речі, які, напевно, не викличуть оплесків, але, повірте, вони правдиві. У нашої держави є два шляхи розв’язання цієї проблеми. Перший шлях, яким ми йдемо, тобто який ми продовжуємо обговорювати, — це, фактично, шлях, який підтверджують нинішні парламентські слухання. Другий шлях — більш непопулярний, конфіскаційний, яким пройшло багато-багато держав, вирішуючи подібні пробле­ми. Що він передбачає? Коли перший шлях, на якому ми тепер стоїмо, буде вичерпано, країна вимушена буде стати на цей другий шлях.

Науковці доведуть, що кошти, які накопичувалися в устано­вах Ощадбанку СРСР, були інфляційними. Вони це доведуть з  легкістю, бо це правда, саме такі кошти накопичувалися на рахунках у радянські часи. Вони не були забезпечені товарами, тому за безцінь, за 0,5–1,5 відсотка, зберігалися роками. Це не забезпечені товарами кошти, і тому можна стверджувати, що вони емісійні.

Друге обчислення, яке буде зроблено. За базовий буде взято перший рік незалежності нашої держави, 1990 чи 1991 рік, за який буде вирахувано рівень цін. Їх зіставлять із цими коштами і визначать, що номінальна вартість наших грошей у 1990–1991 ро­ках, на цьому зламі, була не такою, а, наприклад, у 5–6 разів меншою. І, між іншим, такі обчислення вже зроблені. Декілька років тому саме такий варіант розглядався, але не було політичної волі. Виходячи з цього буде обраховано, що держава заборгувала не 130 мільярдів, а приблизно 20–25.

Норму про індексацію, звісно, виключать із закону, це буде аргументовано тим, що держава не використовувала цей ресурс, бо це був ресурс Радянського Союзу, тому нічого індексувати.

Сьогодні багато говорили про реєстр. Що ж приховано за цим реєстром? Реєстр є, 60 мільйонів витрачено на його підго­товку, він справді зроблений, це правда, я з цієї трибуни теж наводив ці цифри. Насправді за реєстром приховується те, що держава (чи влада) очікує, що в цьому реєстрі незабаром залиши­ться (сьогодні Жебрівський про це говорив) набагато менше вкладників, тобто що по дорозі вони загубляться. За статистикою, майже 60 відсотків вкладників мали на рахунках більше 10 тисяч заощаджень. Це відносно багаті люди, які, як правило, неохоче стають на облік у реєстрі, плюс ті, про яких сьогодні вже говорили. Тобто є очікування, що згідно з реєстром боргів буде не 130 мільярдів гривень, а, наприклад, 50–60.

Потім можна сказати про інфляційний характер тих грошей, про їх нову номінальну вартість, і тоді все буде дуже легко. Нашому суспільству буде запропонована цифра 20–25 мільярдів, і  якщо ми щороку будемо виділяти по 2 мільярди, то за 10 років забезпечимо виплату. І скажуть нашим українцям: обирайте шлях, який ви хочете.

Наша країна втратила ті шляхи, які обрали Росія та Білорусь, оскільки вони були конфіскаційні. Україна мала можливість зробити це, коли були купоно-карбованці, коли був рівень інфляції 1500 на рік, коли була грошова реформа. Провести несправед­ливий обмін, комусь менше, комусь більше (саме про це вам розповідали сьогодні), однак держава таку можливість втратила.

Тому шлях, на якому ми сьогодні стоїмо, буде продовжува­тися, якщо суспільство ще деякий час сприйматиме наші балачки. Якщо ні — буде запропоновано другий варіант. Однак є ще й  третій варіант, більш оперативний, правильний, справедливий, сьогодні про нього говорили, але держава його не розглядає. Є  два боржники в цьому питанні — наша держава і Росія. Про Росію не треба розводитися, тема зрозуміла, переговори прово­дять тільки щодо харківських угод чи щодо Криму, чи щодо газу, чи щодо Митного союзу. Є тема для розмови з Росією.

І на завершення. Якщо держава є боржником, то всі вклад­ники мають стати співвласниками Ощадбанку України. Визнавши державний борг, можна вирішувати цю проблему.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ті, хто офіційно записався на виступ, скори­сталися такою можливістю. Оскільки ми зекономили час, про­поную в межах 3 хвилин надати право на виступ бажаючим.

Данилейко Віктор Федорович, член правління Київської міської спілки ветеранів Афганістану. Будь ласка. За ним виступа­тиме Кригін.

 

ДАНИЛЕЙКО В.Ф., член правління Київської міської спілки ветеранів Афганістану. Товарищи! Тысячная доля киевлян прибы­ла в этот зал, чтобы услышать ответ на вопрос, когда же будут возвращены вклады. Но когда Адам Иванович в своем вступи­тельном слове сказал, что в Государственном бюджете Украины на 2011 год ни одной копейки не заложено, а потом товарищ Баранов сказал, что этот вопрос не подлежит решению в текущем году, осталась третья часть в зале. Некому слушать и некому говорить. Как же так?

Мы говорим о том, что нет денег на возврат вкладов. Действительно, нет, потому что мы превратились в попрошаек. Президент и правительство с протянутой рукой обращаются в  Международный валютный фонд: дайте денег, нам не на что жить. Подождите, откуда эти деньги брать? Нам их дадут, но при условии проведения определенных реформ, вследствие которых народ станет абсолютно нищим. Это реформы, которые сейчас проводятся, — по созданию почти миллиона рабочих мест, которых нет, налоговая реформа, пенсионная реформа и другие.

Мне понравилось, как Нина Ивановна Карпачева сказала о  90-летней бабушке, которой не на что жить. Подождите, а за что она может жить? Если возьмем разницу в пенсионном обеспечении Стельмаха в 100 тысяч гривень и этой женщины в 700 гривень — это, товарищи, более 100 раз.

Возьмите какую-либо страну мира и сравните с нашей страной — Украина самая нищая. А почему мы нищие? Если я  сейчас попрошу поднять руку, у кого есть деньги за границей, не поднимет никто. Если спросить об этом на заседании Верхов­ной Рады, все поднимут руку, ну, или 70 процентов.

Решить этот вопрос, конечно, можно, но надо решать его внутренним способом. Здесь прозвучали предложения, необхо­димо вынести их на решение двух важных органов — Верховной Рады и правительства, только они могут эти вопросы решить. Мы с вами не решим, мы пришли только послушать, что говорят те, кто решает эти вопросы.

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має голова Харківської обласної організації Профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисловості Кригін Микола Іванович. За ним виступатиме Гончаренко.

 

КРИГІН М.І., голова Харківської обласної організації Профспілки працівників енергетики та електротехнічної промисло­вості. Учитывая просьбу Адама Ивановича, сразу к делу. В усло­виях начала реализации экономических реформ, тотального роста цен, особенно тарифов на жилищно-коммунальные услуги, как никогда необходимы меры по социальной защите малообеспе­ченных и вместе с тем по стимулированию экономического роста. Непременное условие — повышение благосостояния людей. И  меры по возврату сбережений граждан можно успешно применить для этих целей.

Первое. Вместо прямой монетарной эмиссии, в том числе направленной на стимулирование НАК “Нефтегаз Украины”, под­держку системы банков, необходимо направить средства с замо­роженных счетов в Сбербанке на погашение долгов за жилищно-коммунальные услуги, а также на погашение 20–30 процентов ежемесячных сумм текущих коммунальных платежей каждого вкладчика. Это обеспечит 100-процентный сбор всех возросших коммунальных платежей, инвестиции на развитие сферы комму­нальных предприятий и практически не повлияет на рост инфля­ции, так как средства не поступят в наличный денежный оборот. Такие действия оживят экономику и обеспечат поступление дополнительных средств в бюджет.

Второе. Необходимо стимулировать внутренний потреби­тельский спрос, особенно с учетом демографической ситуации. Надо вернуть сбережения 80-летним гражданам, обеспечить им выплаты немедленно и в полном объеме. Эта категория граждан потратит сбережения на свое личное потребление и на оздоров­ление при нашей “бесплатной” медицине. Это тоже стимулирует экономику.

Третье. В Советском Союзе объекты капитального строи­тельства, которые вводились в эксплуатацию в 1970–1980 годы, в значительной степени финансировались из кредитных ресурсов Сбербанка, то есть за счет сбережений граждан. Это были долго­срочные инвестиции в развитие базовых отраслей экономики. Поэтому правомерно и справедливо ставить вопрос о возврате из бюджета части средств от приватизации объектов базовых отраслей промышленности и земли, на которой они размещены.

К таким объектам можно отнести Одесский припортовой завод, “Укртелеком”, теплоэлекростанции, сети, атомные стан­ции, обогатительные комбинаты и другие. Для этого необходима политическая воля власти и желание восстановить социальную справедливость в нашем государстве. Это также поможет выпол­нить предвыборные обещания власти по улучшению жизни про­стых граждан Украины уже сегодня, просто надо немного урезать аппетит олигархов-владельцев и учесть интересы простых людей.

Прошу Верховную Раду учесть эти предложения при подго­товке рекомендаций парламентских слушаний.

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Гончаренко Володимир Андрійович (Черкаська область).

 

ГОНЧАРЕНКО В.А., директор приватного видавництва “Інлес” (Черкаська область). Який висновок можна зробити з тих виступів, які тут прозвучали? Для того щоб повернути вклади Ощадного банку СРСР чи кредитних спілок, потрібна політична воля, а найбільше — совість, яку повинні мати наші депутати, уповноважені від народу, який вони мають захищати.

Ми говорили про кредитні спілки, але жодного рішення з  цього питання не запропоновано. Верховна Рада на останньому засіданні під час обговорення цього питання проголосувала, по суті, нульовий варіант. Кредитні спілки — це трагедія українського народу. Прийнявши Закон України “Про кредитні спілки”, Верхов­на Рада спровокувала наших громадян, зокрема пенсіонерів, інвалідів війни та праці, дітей війни, на те, щоб вони вклали свої заощадження у кредитні спілки. Їх на різних рівнях запевняли, що кредитні спілки, створені Верховною Радою України, стануть їхнім соціальним захистом. А насправді для багатьох вони стали моги­лою. Тільки на Черкащині через терзання та моральні травми по­мерло більше 200 членів кредитних спілок, загалом по Україні ця цифра перевищує 3 тисячі. Фактично держава стала спільником шахрайського пограбування народу.

За три роки, протягом яких проводилися слідчі дії, по­страждалим членам кредитних спілок не повернуто жодної копійки. Кошти громадян, які могли сприяти розвитку малого та середнього бізнесу, а відповідно і фінансовій стабільності держа­ви, цинічно розкрадені. Спричинені колосальні збитки громадянам України і самій державі. У доповіді Ніни Іванівни Карпачової зазна­чалося, що держава має відшкодувати ці кошти громадянам згідно з Конституцією України і статтею 1177 Цивільного кодексу.

Звіт Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з пи­тань розслідування обставин та причин сучасного стану справ в  системі кредитної кооперації — пряма насмішка над постражда­лими вкладниками. Автори цього псевдозвіту відсторонилися від проблеми, роблять вигляд, що проблеми як такої немає. Наводять цифри, що не відповідають дійсності, що постраждалих 30 тисяч. Тільки на Черкащині постраждалих більше!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Цімейко Богдан Андрійович. Будь ласка. Підготуватися Дьяченку.

 

ЦІМЕЙКО Б.А., заступник голови Незалежної профспілки підприємців м. Києва. Дякую, Адаме Івановичу. Шановні учасники парламентських слухань! Шановні народні депутати! Я почув зліва і справа, від представників фракцій Партії регіонів, БЮТ та інших, що немає шляхів вирішення проблеми, немає політичної волі в  уряду тощо. Я особисто вірю Віктору Федоровичу Януковичу, хоч я за нього і не голосував. Вірю, що порядок буде. Він буде тоді, коли наведуть лад у фінансово-банківській системі.

Зокрема, ми направили звернення заступнику глави Адміністрації Президента Акімовій, голові Ради Національного банку, до Кабінету Міністрів з конкретними пропозиціями. Суть їх полягає в тому, що ми пропонуємо захистити права юридичних осіб. Сьогодні тут говорили переважно про захист інтересів громадян — фізичних осіб, а ми пропонуємо захистити інтереси юридичних осіб, які обліковуються в банківському середовищі. Ми пропонуємо уряду і Президенту перевести кошти юридичних осіб на спеціальний кореспондентський рахунок Національного банку.

По-перше, це дасть можливість захистити кошти юридичних осіб. По-друге, це дасть можливість Національному банку вільно використовувати на інвестування через систему державних банків 10 відсотків обігових коштів, що нараховуються на кореспондент­ському рахунку, у тому числі на інвестування агропромислового комплексу, машинобудування. А 2 відсотки цієї суми, що приблиз­но становить 150 мільярдів гривень, можна виплатити громадянам України як компенсацію заощаджень, тільки поступово, з розвит­ком економіки, щоб могли купувати товари, які будуть виробляти нові підприємства.

Ви розумієте, юридичні особи сьогодні нічим не захищені. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб хоч теоретично обіцяє громадянам виплатити 150 тисяч, але він їх не виплачує. Ми знаємо ці проблеми. І ви всі йшли на парламентські слухання, ба­чили, як під стінами Національного банку, Верховної Ради стоять ошукані вкладники банків “Арма”, “Гарант”, “Олбанк” та інших. За часи незалежності близько 30 комерційних банків штучно збан­кротували. У нас є звіти Національного банку, ми п’ять років боре­мося проти свавілля Стельмаха і його колишньої команди. Тепер прийшов новий Голова Національного банку Арбузов. Ми сподіва­ємося, що за наявності політичної волі Президента і Арбузова елементарний порядок буде наведений.

Дякую всім.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. І останній промовець — голова Ради старій­шин Міжнародної громадської організації “Ми українці” Дьяченко.

 

ДЬЯЧЕНКО С.А., голова Ради старійшин Міжнародної громадської організації “Ми українці”. Добрий день, шановна громадо! Добрий день, Адаме Івановичу, народні депутати, учас­ники парламентських слухань! Мені випала велика честь сказати декілька слів щодо повернення заощаджень наших громадян. Шановні, ми тут обговорюємо, обговорюємо, обговорюємо... Стільки разів уже так було, що поговорили, розійшлися, і потім нічого.

Шановні народні депутати! Я як голова Ради старійшин Міжнародної організації “Ми українці” і лідер політичної партії “Справедлива Україна” теж хочу домогтися справедливості. Не треба багато розповідати, паплюжити владу і Президента. Потріб­но не ставити палки в колеса, а думати і працювати, шановні, засукати рукава і працювати. Давайте разом подумаємо, де взяти кошти, щоб повернути нашим громадянам. Дивіться, в залі всі си­ві голови. Невже не можна всім нам, представникам громадських організацій, політичних партій, об’єднатися і звернутися до Вер­ховної Ради, до Президента з проханням? Я 24 серпня 2010 року, в День Незалежності, звернувся до Президента із запитаннями, і  ті запитання, які я йому ставив, він виконує. Дякую, пане Президенте.

Звертаюся до всіх: шановні, давайте згуртуємося і підкаже­мо, де взяти кошти. Давайте звернемося до Президента, до Вер­ховної Ради, націоналізуємо тютюнову і алкогольну промисловість, і будуть кошти.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. А ще перестати курити і пити — взагалі було б краще.

Слово для відповіді на запитання має Сергій Олександрович Рибак, заступник міністра фінансів. Підготуватися Хара.

Будь ласка, у вас є бажання, проте у нас немає часу. У нас не колгоспні збори, є порядок.

Вибачте, Сергію Олександровичу, прошу.

 

РИБАК С.О. Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! Ми дуже вдячні за те, що в багатьох виступах надані досить ґрунтовні пропозиції, ми їх обов’язково проаналізуємо (Шум у залі).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановний колега Ляшко, треба було свій час для виступу передати людині. Сідайте, будь ласка.

Сергію Олександровичу, продовжуйте.

 

РИБАК С.О. Ще раз наголошую, що ми розв’яжемо цю проблему. Ми бачимо декілька реальних механізмів виходу з цієї ситуації.

Передовсім хочу сказати, що це робота уряду. 2012 рік буде роком значного фінансового бюджетного покращення. Такого провалу, який був допущений у бюджетній і фінансовій сферах у  2008–2009 роках, ми вже не допустимо. Ми значно зменшимо борги держави. Ще раз хочу назвати цифру (її вже називали бага­то промовців): у поточному році ми виплачуємо більше 90 міль­ярдів гривень боргів держави. Наступного року цей показник зменшиться майже вдвічі, і відповідний ресурс буде спрямовано в  економіку. З цих сум ми першочергово будемо здійснювати саме соціальні виплати. Ще раз наголошую, що повернення втра­чених (знецінених) заощаджень громадян є пріоритетним для держави.

Ми бачимо вихід. Я не згоден з тими промовцями, які сіють паніку і безвихідь серед людей. Ми бачимо вихід, і його буде представлено вже цього року при внесенні змін до Державного бюджету України на 2011 рік. Наголошую, що жодних механізмів вирішення цього питання ми не відкидаємо. Багато шляхів було запропоновано на парламентських слуханнях, які ми обов’язково проаналізуємо. Наша мета — максимально прискорити виплати, які не призведуть до інфляції, щоб люди відчули користь одно­часно з підвищенням пенсій та заробітних плат, щоб ці виплати не зумовили “замороження” пенсій і заробітних плат, як це відбува­лося у 2008–2009 роках, щоб вони були додатковими до інших соціальних виплат, які ми гарантуємо.

Ще раз запрошую всіх до діалогу. Міністерство фінансів по­стійно працює у відкритому режимі і приймає пропозиції. Питання, які додатково надходитимуть, ми обов’язково висвітлимо, проте наше завдання — не подальше обговорення, а реальні кроки, які ми продемонструємо вже цього року.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Сергію Олександровичу.

Хара Василь Георгійович. Будь ласка, 3 хвилини.

 

ХАРА В.Г. Уважаемые коллеги, спасибо за плодотворный разговор. Парламентские слушания — самая демократичная фор­ма работы народных депутатов, именно здесь можно послушать простых людей, выступавших сегодня с этой трибуны.

Большое спасибо за толерантность, несмотря на такую душевную боль. Особую благодарность хочу выразить генерал-майору Альберту Николаевичу Диченко. Я представляю, как слож­но, пройдя горнило контрразведки (можно догадываться, что ему довелось пережить), остаться необеспеченным на пенсии. В дол­гах государство, а не граждане!

Большое спасибо всем, кто внес свои письменные и устные предложения, все они обязательно будут учтены при подготовке рекомендаций парламентских слушаний. Мы обязательно будем их использовать.

Большое спасибо моему коллеге Аржевитину, который очень профессионально, очень спокойно внес конкретные четкие предложения, как он видит решение этой проблемы.

Спасибо вам, уважаемые коллеги, участники парламентских слушаний, кто досидел до конца. У кого душа болит не потому, что это модно, и надо прийти здесь тельняшку порвать, повер­нуться и уйти, а тем, кто досидел до конца, для вас это непростая проблема, она действительно болит в душе.

К сожалению, не обошлось без политиканства. Мне очень больно и обидно (я на политические темы практически никогда не выступаю), что штатные болтуны, которые пять лет были у власти, разрушили 30 процентов промышленного производства, разру­шили финансовую систему, опустошили закрома Родины, довели до инфаркта экономику, которые в своей жизни собачьей будки лично не построили, теперь начинают визжать, чтобы понрави­ться избирателям, потому что скоро выборы, и не известно, где каждый из нас окажется.

Я не только верю, я убежден, что будут изменения. Конечно, не такие изменения, как хотелось бы, потому что сначала надо “разогреть” экономику, заработать деньги, а потом их тратить. У  нас колоссальное количество проблем. Среди них — заработ­ные платы бюджетников, которые получают очень несправед­ливую зарплату. А проблемы ветеранов, военных… Куда ни кинь — всюду клин. Но я убежден, что изменения будут, и очень серьезные. Я знаю и верю, что будет воля Президента, который поручит тем, кто даже не хочет или хочет сделать не так, или хочет сделать наоборот, но все будет в порядке.

В заключение хочу сказать, мы с вами должны понимать, что народные депутаты принимают решения, но исполняет их все равно исполнительная власть. Поэтому вносится следующее предложение (оно поступало еще до начала парламентских слу­шаний): мы создадим рабочую группу не только для подготовки рекомендаций парламентских слушаний, проект которых мы с ва­ми доработаем, мы сделаем ее постоянно действующим органом для контроля и надзора за действиями исполнительной власти до тех пор, пока не убедимся, что принимаются кардинальные меры в решении этой очень серьезной проблемы. Я в это верю!

Всем еще раз большое спасибо. Спасибо Адаму Ивановичу за замечательное ведение и за отношение к обсуждаемой проблеме. Уверен, что уже в текущем году произойдут измене­ния, а кардинальные изменения будут в 2012 году. Комитет Вер­ховной Рады Украины по вопросам социальной политики и труда сделает все для того, чтобы это произошло. Думаю, в вашем лице мы найдем максимальную поддержку.

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні учасники парламентських слухань! Не знаю, як для вас, а для мене ці три години, які ми провели разом, минули досить швидко. Тому що, повірте моєму досвіду (я  вже не одні парламентські слухання провів за 10 років і споді­ваюся ще провести не раз), щиро маю сказати, що на цих парла­ментських слуханнях у кожній вашій промові справді звучали пропозиції. Вони різні — реальні, не зовсім реальні, близька їх перспектива чи надзвичайно віддалена, серед них можна вибрати те, що наблизить розв’язання нашої проблеми.

Поза будь-яким сумнівом, ми дещо вийшли за рамки, оскільки говорили не тільки про попередні гріхи, тобто про повер­нення вкладів громадян, зроблених за радянських часів, сьогодні постає така сама проблема з новими заощадженнями. Дехто з  вас говорив про те, що Верховна Рада України, коли розглядає ці питання, на превеликий жаль, захищає 180 банків, а не 40–50 мільйонів людей, які є вкладниками цих банків. Бо ті, хто воло­діє банками, на жаль, знаходяться у Верховній Раді і думають про банки. Хоча і про банки треба думати, бо якщо не буде розвива­тися банківська система, не буде фінансування економіки, країна не може розвиватися.

Сьогодні порушували питання, яке також дотичне до нашої теми, про кредитні спілки. Проблема? Надзвичайна проблема! Заради справедливості хочу сказати, що це проблема тих, хто повірив пройдисвітам. Кредитні спілки — не державні органи, не система державних організацій, і Верховна Рада їх не створю­вала. Верховна Рада нічого не створює, вона формує законодавче поле, яким користуються ті чи інші люди, зокрема і пройдисвіти, які обдурили вас. Ви повірили, на жаль, і вклали кошти в ці кре­дитні спілки, сподіваючись, що завтра чи післязавтра будете озолочені. Тобто коло проблем справді досить широке.

Голова Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, мабуть, помилився, сказавши, що такими темпами ми будемо розв’язувати проблему 150 років. Проста арифметика підказує, на жаль, трохи інші цифри: якщо за 15 років ми повернули лише 10 мільярдів, то на повернення 121 мільярда треба щонайменше 181 рік, якщо будемо повертати такими темпами. Зрозуміло, що треба шукати інші шляхи.

Сергій Олександрович Рибак від імені Міністерства фінансів і уряду запевнив, що уряд шукатиме альтернативні шляхи. Прошу звернути увагу на цифри, які він називав, а я хочу додати: на  2011 рік припадає пік виплат зовнішніх боргів. Щомісяця як мінімум 1 мільярд доларів держава віддає своїх боргів за раху­нок державного бюджету. Тобто з 280 мільярдів треба близько 90 мільярдів віддати за позики. На 2011 рік також припадає пік навантажень щодо здійснення прекрасного проекту під назвою Євро-2012, на виконання якого потрібні мільярди, мільярди і ще раз мільярди. Ми сподіваємося, що вони окупляться, але не сього­дні, не завтра і навіть не 2012 року після проведення чемпіонату, а пізніше, коли запрацюють об’єкти інфраструктури — готелі, ста­діони, аеровокзали, — які будуються. Вони колись повернуть ці кошти. Разом з тим цього року мають бути виділені певні кошти на повернення заощаджень.

Отже, треба акумулювати всі внесені пропозиції з урахуван­ням того, щоб, повертаючи вклади, не викликати інфляції. Люди були задоволені, коли отримували по тисячі гривень, проте це спричинило різкий стрибок інфляції. Тобто потрібно досить мудро і виважено підходити, щоб повернення вкладів не обернулося знеціненням, щоб знову ми не говорили про компенсації.

Я не зовсім погоджуюся з тими промовцями, які на перше місце ставили створення реєстру. Так, реєстр — непогана справа, його треба мати, і він практично є. Навіть за тим реєстром треба виплачувати кошти, а не чекати, поки його допрацюємо.

До всіх порушених сьогодні питань я виступаю з особистою ініціативою і хотів би, щоб мене підтримали якомога більше вкладників Ощадбанку СРСР. Якщо я не помиляюся, у мене було приблизно 6 тисяч рублів заощаджень, від яких я офіційно від­мовляюся, і прошу кожного, хто може це зробити, приєднатися до  мене. У державі є багато людей, які без повернення тих заощаджень можуть прожити і проживуть. Треба повернути тим, для кого це справді кровні гроші, хто без них не може вижити.

Завершуючи нашу розмову, ще раз дякую профільному комітету за підготовку парламентських слухань, за їхню ініціативу щодо створення постійно діючої робочої групи. Учасників парламентських слухань прошу передати свої пропозиції для узагальнення представникам секретаріату комітету. На найближ­чому пленарному засіданні, сподіваюся, ми приймемо постанову Верховної Ради про затвердження рекомендацій парламентських слухань, і будемо спільно боротися за її реалізацію.

Я дуже хотів би, щоб усі учасники нинішніх парламентських слухань зібралися на такі слухання, де ми підведемо підсумки боротьби Української держави за повернення трудових заощад­жень. Давайте доживемо до таких парламентських слухань (Оплески).

На все добре. Дякую вам за роботу.

 

НЕВИГОЛОШЕНІ ВИСТУПИ

 

ЄФРЕМОВ М.Ф., голова Сумської обласної організації Всеукраїнської спілки ошуканих вкладників та акціонерів України. Прошло 20 лет с тех пор, как правительство Украины лишило вас денежных сбережений, которые вы доверили своему государству. Через 7 лет Верховная Рада эти утраченные вклады оформила Законом Украины “О государственных гарантиях восстановления вкладов граждан Украины”, №537/96.

Прошло 15 лет со дня вступления этого закона в силу, но утраченные вклады по-прежнему напоминают о себе гражданам Украины незаживающей раной. Сменяющие друг друга президен­ты и правительства манипулируют сознанием народа и не возвра­щают вклады.

Мы, вкладчики, десятилетиями тяжелым трудом и потерей собственного здоровья собирали эти вклады, чтобы поддержать себя в старости. Однако принятый в 1996 году Закон “О государ­ственных гарантиях восстановления вкладов граждан Украины” оказался обманом для вкладчиков и не обязательным для испол­нения правительством и его органами. Все наши обращения к Президенту, правительству, Председателю Верховной Рады то­нут, как камень в воде.

За 20 лет с момента замораживания вкладов правитель­ство  умудрилось вернуть вкладчикам из общей суммы долга в  132 миллиарда гривень (без учета индекса инфляции) всего лишь 7,93 процента. За последние три года из государственного бюджета на эти цели не выдано ни копейки. Правительство хра­нит молчание.

Куда делись 31,8 миллиарда гривень вкладов за 1991 год, в то время, когда украинский Сбербанк был независимым и само­стоятельным? Почему до сих пор не возвращены многомилли­онные кредиты? Сколько денег осело на счетах “великих комби­наторов”, так и осталось тайной. Почему олигархи до сих пор держат награбленные средства за границей и продолжают их наращивать?

Наши требования и предложения:

1) вывести из теневой экономики многомиллиардные сред­ства и направить их на выплату сбережений;

2) 50 процентов доходов от продажи государственной соб­ственности направить на выплату сбережений;

3) 30 процентов доходов коммерческих банков перечислять на выплату сбережений, поскольку эти банки созданы на денеж­ные сбережения, выданные им из Сбербанка;

4) всю годовую прибыль Сбербанка Украины направить на выплату сбережений;

5) отменить действующую систему списания долгов клано­вых предприятий олигархов, а долги направить на выплату сбере­жений;

6) пересмотреть действующую систему налоговых льгот для олигархов, сократить и ликвидировать их, а часть средств напра­вить на выплату сбережений;

7) доходы от конфискации контрабанды направить на выплату сбережений;

8) принять закон о налоге на недвижимость, в результате чего можно получить 70 тысяч долларов и направить их на выплату сбережений;

9) принять закон о налогообложении покупок предметов роскоши стоимостью свыше 20 тысяч гривень, доход направить на выплату сбережений;

10) ввести государственную монополию на алкогольную и  табачную продукцию, 50 процентов дохода направить на выплату сбережений;

11) прибыль от реализации земельной реформы направить в специально созданный фонд;

12) Кабинету Министров Украины создать фонд для накоп­ления внебюджетных поступлений денежных средств с целью выплаты сбережений вкладчикам;

13) ввести в правление фонда представителей обществен­ных организаций, в том числе Всеукраинского союза обманутых вкладчиков и акционеров, с правом решающего голоса;

14) возобновить работу Временной специальной комиссии Верховной Рады Украины по вопросам финансово-экономиче­ского обоснования источников и механизма восстановления сбе­режений граждан Украины;

15) рассмотреть отчет временной специальной комиссии в  декабре 2011 года;

16) Кабинету Министров Украины с целью обеспечения кон­ституционных прав граждан, гарантий возврата сбережений до 1 декабря 2011 года разработать, утвердить и опубликовать ком­плексную государственную программу по возврату и компенсации утраченных сбережений граждан Украины. Рассмотреть эту программу на специальном заседании Верховной Рады в декабре 2011 года с принятием соответствующего постановления;

17) на граждан Украины, имеющих денежные сбережения, размещенные в период до 2 января 1992 года, не должно распро­страняться действие Закона Украины “О временном запрете на взимание с граждан Украины пени за несвоевременное внесение платы за жилищно-коммунальные услуги”, вступившего в силу 1 января 2011 года;

18) законодательно запретить продажу земель сельскохо­зяйственного назначения;

19) реализовать Постановление Верховной Рады Украины “О долговых обязательствах государства перед гражданами Украины, которым восстановлены денежные сбережения, разме­щенные в период до 2 января 1992 года в учреждениях Сберега­тельного банка” по вопросу урегулирования межгосударственных обязательств с Российской Федерацией относительно распреде­ления между государствами обязательств бывшего Сбербанка СССР перед гражданами и возврата Украине 84,3 миллиарда рублей, являющихся сбережениями граждан Украины;

20) считать невозврат вкладов, доверенных Сбербанку СССР на территории Украины, результатом масштабного ограб­ления народа государством Украина.

 

ЗАКІРОВА Р.О., голова організації ветеранів і дітей війни м. Юнокомунарівська (Донецька область). Обращение составлено по просьбе участников боевых действий, Великой Отечественной войны, пенсионеров и жителей Юнокоммунаровска.

Почему у нас такие нерадивые депутаты все попадаются? Ведь раньше, при советской власти, депутаты собирались только на главные сессии, а небольшая часть депутатов находилась в  Верховном Совете и решала повседневные вопросы. И им не надо было платить такие огромные деньги, а только командиро­вочные за рабочие пленарные дни. Этим государство экономило бюджет, развивало экономику и создавало рабочие места.

А разве нормально, что закрывают больницы и садики? Людям неудобно и далеко ездить в больницу, кроме того, надо платить за дорогу. Детям не хватает мест в садиках, очереди растут. В больницах нет постельного белья, питания почти нет, медикаментов не хватает. Государство не беспокоится о своих избирателях. Депутаты думают только о повышении собственного благополучия.

Почему нельзя сделать так, чтобы все депутаты присут­ствовали на заседаниях, чтобы не позорились драками и скло­ками? Если они отсутствуют на заседании, значит, не надо платить зарплату. Коль они вместо депутатской работы занима­ются бизнесом, пусть сдают мандат.

И вообще, зачем Украине столько депутатов, думающих только о том, как обобрать и обмануть налогоплательщиков? Хватит и 300, как это давно было предложено правительство, но не исполнено. Помощников депутатов тоже надо сократить более чем на половину, а не переставлять с одного места на другое, так ведь никогда не будет экономии в государстве. Сейчас везде компьютеризация, и для работы не надо держать столько без­дельников. Они имеют очень много льгот и доплат, а потом еще и  рассказывают, как они богато живут, какие свадьбы и гулянки своим детям устраивают.

А когда-нибудь подумал, что чувствуют люди, живущие в Украине? Неужели вы думаете, что наши люди не знают, где эти олигархи взяли деньги? Ведь все, что они “прихватизировали”, было построено при советской власти этими людьми, большин­ство из которых еле выживают. И войну пережили, и разруху, а  теперь они не нужны. А те, кто грабил народ ваучерами, акциями, сбережениями и трастами, и дальше грабят.

Депутаты в других странах не имеют права заниматься бизнесом, даже их семьи. Почему у нас этого нет? Почему оли­гархи в Верховной Раде решают, как жить рабочим, пенсионерам и инвалидам? А ведь люди за них голосовали, думали, если одни ошибались, то другие исправят ошибки, не будут повышать цены на продукты и жилищно-коммунальные услуги, и зарплату повы­сят не себе, а народу. У депутатов и их помощников она и так очень большая, почти весь государственный бюджет.

Необходимо прекратить брать транши, их все равно поло­вину разворовывают, это народ хорошо понимает.

Пора покончить с взятками, которые почти везде практикуются.

Еще надо, чтобы при выдаче кредита банки имели право удерживать из зарплат и пенсий какую-то часть, а не вносить наличными, не каждый может это сделать, по разным причинам. Когда банк заключает договор, он должен устанавливать ставку за кредит, исходя из того, что граждане платят высокие цены за жилищно-коммунальные услуги и питание. А так получается, что они только грабят и разоряют людей, богатея на несчастье других. Нельзя оставлять людей без жилья и плодить бомжей, у  нас и так много нищих, и не от хорошей жизни люди берут кредиты. В основном не платят за жилищно-коммунальные услуги те, кто много получает и живет в достатке, занимающие высокие посты (им некогда ходить оплачивать), а пенсионеры и рабочие скорее будут голодать, но заплатят.

А по телевизору какую дрянь показывают, то голых, то кто с  кем спит! Это только растлевает молодежь. Кто из вас разго­варивал с подростками и слышал их лексикон? Нам должно быть стыдно, что по телевизору их учат убивать и грабить. Нам не раз приходилось слышать, как они говорят: “По телевизору показы­вали, и мы хотим попробовать так”.

Больницы и садики надо не закрывать, а расширять. Ведь не только тяжело, но и дорого ездить из города в город или из села в город. А скорая помощь приедет, только если вы ее заправите бензином. Анализы какие дорогие! Неужели простой гражданин может уплатить 50, 360 или даже 780 гривень за один анализ? За операцию надо платить тысячи.

Почему раньше руководство страны, министры и депутаты учились и лечились бесплатно в СССР, а теперь большинство граждан боятся идти в больницу из-за дороговизны, поскольку бесплатно никто не лечит? Надо нормальные законы принимать и  не держать ненужных нахлебников в Верховной Раде!

У нас появилось множество миллионеров, разбогатевших за  счет трастов, которые ограбили людей при попустительстве руководства государства. Наш народ был и остается очень довер­чивым, верит всем, хоть его неоднократно обманывали.

Вклады в Сбербанке не возвращают, ваучеры, паи и тра­сты — это обман. Приватизационные сертификаты где? Почему за  акции деньги не выплачивают? А Верховная Рада молчит. За  склоками и драками депутатам нет времени заниматься проблемами граждан. Да и курорты, и страны они еще не все объездили.