ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

СУЧАСНИЙ СТАН ТА АКТУАЛЬНІ ЗАВДАННЯ

ПОДОЛАННЯ НАСЛІДКІВ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

16 березня 2011 року, 15 година

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України МАРТИНЮК А.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні учасники парламентських слухань! Виходячи з теми нашої розмови, виходячи з ситуації, яку сьогодні переживає майже весь світ, я пропоную розпочати наші парла­ментські слухання з хвилини вшанування пам’яті тих, кого за 25 років забрала Чорнобильська трагедія, і, на жаль, продовжує забирати, і на підтримку тих, хто сьогодні переживає подібну ситуацію в далекій від нас Японії.

(Хвилина мовчання)

Дякую. Прошу сідати.

Ми з вами щороку збираємося у сесійному залі Верховної Ради України напередодні трагічних подій, які сталися 25 років тому, щоб поговорити про наболілі проблеми, пов'язані з части­ною території нашої держави та з частиною нашого населення.

Здавалося б, нібито й невелика трагедія. Наведу цифри. З 46 мільйонів українського населення на сьогодні визна­ні   постраждалими внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС 2 210 605 осіб. Серед 30 тисяч населених пунктів нашої держави постраждалими від Чорнобильської катастрофи вважається трохи більше 2 тисяч населених пунктів. Однак для частини наших областей (Київської, Житомирської, Рівненської, Волинської), а  також для тих, хто брав участь у ліквідації наслідків аварії, які проживають на всій території нашої держави, передусім у шахтар­ському краї, оскільки дуже багато шахтарів було залучено до участі в ліквідації наслідків аварії (Донецької, Луганської та частини Дніпропетровської областей), ця проблема і на сьогодні залишається досить актуальною.

Я також маю до цього безпосереднє відношення, оскільки батьки проживають на території Волині, у зоні радіоактивного забруднення, і належать третьої категорії. Я не раз зустрічався з виборцями, які порушують питання і говорять про ці проблеми.

З одного боку, я думаю, ви сьогодні почуєте це у виступах, нібито у зв’язку з ситуацією, що у нас складається, чисельність постраждалих від аварії зменшується. Тобто з тих 2 мільйонів, про  які я говорив, з кожним роком меншатиме постраждалих. Однак, з другого боку, різко зростає кількість чорнобильців — інвалідів I групи. Якщо у 1991 році трохи більше 2 тисяч осіб мали цей статус, то на сьогодні вже 112 тисяч. З 2 до 112 тисяч за 25 років! І, на жаль, з кожним роком ця категорія збільшувати­меться, тому що трагедія і досі позначається, і про це ми також будемо говорити.

Звісно, 25 років — це ювілей, але ювілей, який не варто було  б відзначати, краще б не було цієї дати. Проте, виходячи з того, що це 25-ті роковини, ви знаєте, що Україна буде говорити про ці проблеми на найвищому не просто державному, а на між­державному рівні. З ініціативи Президента України у квітні протя­гом трьох днів проходитиме міжнародна конференція, присвячена цій проблемі. До участі в міжнародній конференції будуть запро­шені керівники держав та урядів, інші посадові особи, від яких залежить подальший розвиток цієї ситуації. Ми сподіваємося, що в конференції візьмуть участь ті, від кого залежить виконання зо­бов’язань і обіцянок, даних Українській державі стосовно об’єкта "Укриття", з приводу мінімізації наслідків Чорнобильської ката­строфи. Проводитимуться й інші заходи вже на державному рівні, присвячені цій проблемі.

На підставі матеріалів, які вам роздали, і за результа­тами  обговорення профільний комітет підготує рекомендації. Там є досить багато слушних рекомендацій. Думаю, ви висловите в ході обговорення свої пропозиції, і ми затвердимо ці рекомен­дації на засіданні Верховної Ради. Сподіваюся, що найближчим часом за підсумками першого кварталу ми будемо переглядати Державний бюджет України на 2011 рік, а уряд і Президент, який під час нашої недавньої зустрічі говорив про обнадійливу ситуацію щодо збільшення надходжень до державного бюджету, вишукають можливість, і ми будемо пропонувати, щоб частину коштів скеру­вати саме на розв’язання чорнобильських проблем. Повірте, я ще раз наголошую, я знаю, як мало, на превеликий жаль, цим питан­ням приділяє уваги держава.

Думаю, що більшість з вас, шановні учасники, не вперше беруть участь у парламентських слуханнях, тому знаєте порядок їх проведення. Спочатку ми заслухаємо доповіді від Кабінету Міні­стрів, а саме від Міністерства з питань надзвичайних ситуацій, яке безпосередньо опікується подоланням наслідків Чорнобильської катастрофи, та Міністерства з питань соціальної політики. Потім заслухаємо співдоповідь від профільного комітету Верховної Ради. За регламентом передбачено час на відповіді на запитання. Тому я пропоную, щоб спочатку ми послухали доповіді, а потім ви подасте запитання до них, бо, на жаль, ми не можемо в сесійному залі скористатися системою “Рада”, у вас немає карток. Справа від мене, зліва від вас знаходяться представники секретаріату профільного комітету, тож прошу запитання до доповідачів пода­вати їм. На завершення нашої розмови ми надамо можливість до­повідачам відповісти на ваші запитання. Це буде логічно і краще, ви в ході самої розмови зорієнтуєтеся. Наші парламентські слу­хання, як завжди, розраховані приблизно на 3 години, тобто о 18 годині ми будемо підбивати підсумки.

Переходимо до реалізації нашого порядку денного. Запро­шую до слова, за дорученням Кабінету Міністрів України, голову Державного агентства з управління зоною відчуження Володи­мира Івановича Холошу. Регламент 15 хвилин, потім буде ще 10 хвилин для відповідей на запитання. Підготуватися Ващенку Костянтину Олександровичу.

 

ХОЛОША В.І., голова Державного агентства України з управ­ління зоною відчуження. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Серед усіх трагедій, які пережило людство, Чорнобильська катастрофа не має аналогів за масштабами радіоактивного забруднення еколо­гічної сфери, негативного впливу на здоров’я, психіку людей, на їхні соціальні, економічні, побутові умови життя.

Ліквідація наслідків Чорнобильської катастрофи змусила державні органи залучати значні зусилля та кошти. Україна змушена витрачати колосальні матеріальні та фінансові ресурси на захист постраждалого населення, ліквідацію наслідків аварії в   зоні відчуження та реабілітацію навколишнього природного середовища.

Президент України Віктор Федорович Янукович проголосив 2011 рік Роком розв’язання чорнобильських проблем. Затвердже­но організаційний комітет з підготовки та проведення заходів до 25-х роковин Чорнобильської катастрофи, який очолює Прем’єр-міністр України Микола Янович Азаров, затверджено план заходів і організовано його виконання. Триває виконання ряду доручень Президента України та Кабінету Міністрів України, пов’язаних з відзначенням цих сумних роковин.

Враховуючи те, що з питань соціального захисту населення виступатиме заступник міністра соціальної політики, я зупинюся на основних питаннях, якими сьогодні опікується міністерство, а  саме на забезпеченні безпечного стану зони відчуження та Чорнобильської АЕС, поводженні з радіоактивними відходами, медико-санітарному забезпеченні постраждалих, забезпеченні житлом, радіологічному захисті населення та реабілітації радіо­активно забруднених територій.

До першочергових завдань у сфері подолання наслідків Чорнобильської катастрофи віднесено виконання заходів, перед­бачених законами України “Про Загальнодержавну програму по­долання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2006–2010 ро­ки”, “Про Загальнодержавну цільову екологічну програму пово­дження з радіоактивними відходами” та “Про Загальнодержавну програму зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетво­рення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему”.

На виконання першого закону здійснюється протирадіацій­ний захист населення, яке проживає на забруднених територіях. Ці заходи спрямовані на зниження доз опромінення населення і створення безпечних умов для проживання. У 2010 році на ви­конання цих заходів з бюджету виділено 1860 тисяч гривень. Вра­ховуючи обмеженість коштів для виконання завдань, пріоритетним і основним напрямом робіт було визначено радіаційний контроль продукції місцевого виробництва у найбільш забруднених районах.

Крім того, для недопущення повторного локального радіо­активного забруднення території зони безумовного (обов’язко­вого) відселення в Житомирській області внаслідок лісових пожеж проводилися заходи з оновлення мінералізованих смуг навколо залишених населених пунктів, підкошування трав тощо.

Наступним важливим завданням з мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи є комплексне медико-санітарне за­безпечення постраждалих громадян. На реалізацію основних зав­дань за цим напрямом Державним бюджетом України на 2010 рік було передбачено 6300 тисяч гривень, за рахунок яких протягом року здійснювалося фінансування системи експертизи із встанов­лення причинного зв’язку хвороб, інвалідності та смерті з на­слідками аварії на ЧАЕС, державного реєстру осіб, які постраж­дали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і забезпечувалося утримання центрів соціально-психологічної реабілітації населення. Надано соціально-психологічну допомогу понад 70 тисячам громадян, проведено індивідуальну роботу та надано консультації більш як 8 тисячам постраждалих осіб.

З метою поліпшення медичного забезпечення постражда­лих  виділені кошти Науковому центру радіаційної медицини, Інституту ендокринології та Інституту педіатрії. За рахунок субвен­цій місцевим бюджетам здійснено заходи з медикаментозного забезпечення.

Однією із складових захисту постраждалих є переселення громадян з радіоактивно забруднених територій та поліпшення житлових умов інвалідів внаслідок Чорнобильської катастрофи. На сьогодні склалася вкрай напружена ситуація із забезпеченням житлом постраждалих. Через недостатні обсяги фінансування ви­рішення житлового питання потребують більше 39 тисяч сімей.

Продовжується реалізація проекту Організації Об’єднаних Націй “Міжнародна науково-інноваційна мережа з питань Чорно­биля”, в якому міністерство виступає національним партнером. Даний проект є спільною ініціативою Міжнародного агентства з  атомної енергії, Програми розвитку ООН, Дитячого фонду ООН і Всесвітньої організації охорони здоров’я. З метою покращення надання первинних медичних послуг матерям, дітям і підліткам, які проживають на радіоактивно забруднених територіях, а також для консультування батьків з питань догляду, харчування та роз­витку дитини міністерство спільно з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) реалізує проект забезпечення потреб здоров’я дітей, які проживають на територіях, постраждалих від Чорнобильської катастрофи.

За напрямом соціально-економічного відродження забруднених внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС територій спільно з Чорнобильською програмою відродження та розвитку ООН здійснюється підтримка соціально-економічного розвитку громад 17 найбільш постраждалих районів у чотирьох областях. Триває робота з розбудови молодіжних центрів у постраждалих регіонах та їх оснащення комп’ютерною технікою.

Щодо зони відчуження та зони безумовного (обов’язкового) відселення. Хочу нагадати, що це територія високої техногенної небезпеки площею близько 2600 квадратних кілометрів. Вона най­більш забруднена радіонуклідами внаслідок Чорнобильської ката­строфи. Землі зони відчуження віднесені до категорії радіаційно небезпечних. Радіаційна небезпека зони відчуження для прилег­лих територій визначається передовсім міграційними процесами, що включають винесення радіонуклідів водним, повітряним, біо­генним і техногенними шляхами. Внаслідок цього радіаційний фактор продовжує залишатися основним у визначенні потенційної небезпеки для населення, що проживає на прилеглих до зони відчуження територіях, і населення України загалом.

З метою об’єктивної оцінки небезпеки на території зони від­чуження здійснюється постійний радіаційно-екологічний моніто­ринг навколишнього середовища. Засобами автоматизованої си­стеми контролю радіаційного стану в безупинному режимі відсте­жуються параметри радіаційної ситуації на 39 пунктах спостере­жень, включаючи проммайданчик Чорнобильської АЕС та місто Славутич. Результати радіоекологічного моніторингу дають змогу оцінювати радіаційний стан основних компонентів природного середовища в зоні відчуження та вживати відповідних заходів. Дані публікуються в бюлетені екологічного стану зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення, що видається двічі на рік.

Для виконання робіт з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи функціонує багатоспеціалізований виробничо-госпо­дарський комплекс, підприємства якого фінансуються з держав­ного бюджету. Проблемними є питання щодо належного фінан­сування робіт, що характеризується невідповідністю розрахунко­вих обсягів у бюджетних запитах обсягам, затвердженим у дер­жавному бюджеті. Така система фінансування значно ускладнює виконання обов’язкових заходів, передбачених загальнодержав­ними програмами.

З моменту аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році викона­но значні обсяги робіт, спрямованих на поліпшення радіаційного стану зони відчуження, що склався після аварії. Так, проведено дезактивацію територій площею більше 30 тисяч гектарів. Зібрано та захоронено в пунктах захоронення радіоактивних відходів “Під­лісний”, “Третя черга” та “Буряківка” понад 923 тисячі кубічних метрів радіоактивних відходів, дезактивовано понад 12,5 тисячі тонн матеріалів та обладнання тощо.

Лише за 2010 рік проведено переробку та передано на захоронення низько- та середньоактивних радіоактивних відходів, у тому числі з Чорнобильської АЕС, загальною кількістю 64 тисячі кубічних метрів.

Загалом реалізація державної політики у сфері поводження з радіоактивними відходами забезпечується у рамках виконання завдань і заходів, затверджених Законом України “Про Загально­державну цільову екологічну програму поводження з радіоактив­ними відходами”, розроблену на період до 2017 року. Виконання заходів програми дасть можливість досягти високого рівня ядер­ної та радіаційної безпеки, створити необхідні елементи інфра­структури для поводження з радіоактивними відходами.

Одним із ключових завдань зазначеної програми є подаль­ший розвиток виробничого комплексу “Вектор”, будівництво його першої та другої черги, що передбачає не тільки захоронення, а й переробку радіоактивних відходів. Будуть створені технологічні потужності для переробки радіоактивних відходів з метою змен­шення їх обсягу, що дасть можливість приймати на захоронення значно більшу кількість і номенклатуру відходів та підвищити ефективність використання сховищ.

Крім сховищ для захоронення радіоактивних відходів низької і середньої активності, зроблено техніко-економічне обґрунтуван­ня, затверджене урядом, другої черги комплексу, де передбачено будівництво приповерхневих сховищ для довгострокового, до 100 років, зберігання довгоіснуючих високоактивних радіоактивних відходів. Це дасть змогу розв’язати проблеми поводження з радіо­активними відходами, що утворюватимуться при знятті з експлуа­тації Чорнобильської АЕС і перетворенні об’єкта “Укриття” на еко­логічно безпечну систему, і тих радіоактивних відходів, що локалі­зовані у сховищах зони відчуження.

Крім радіоактивних відходів чорнобильського походження, друга черга комплексу “Вектор” зможе приймати радіоактивні відходи з інших атомних електростанцій України та зі сховищ спецкомбінатів державної корпорації “Українське державне об’єд­нання “Радон”, що значно зменшить екологічне навантаження по­близу великих промислових центрів та міст.

Окремо хочу зупинитися на роботах на майданчику Чорно­бильської АЕС, що проводяться відповідно до Закону України “Про Загальнодержавну програму зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему”. На сьогодні вивантажено відпрацьоване ядерне паливо з усіх трьох реакторів Чорнобильської АЕС, чим значно підвищено їх безпеку. Третій блок взагалі звільнено від ядерного палива, проводяться роботи щодо звільнення від палива енергоблоків №1 та №2.

Роботи на чорнобильському майданчику тісно пов’язані з  виконанням міжнародних проектів. З метою створення інфра­структури для поводження з радіоактивними відходами та відпра­цьованим ядерним паливом Чорнобильської АЕС, перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему реалізуються чотири великих проекти, що фінансуються за рахунок міжнарод­них фондів.

Є значний прогрес у реалізації проекту будівництва сховища відпрацьованого ядерного палива Чорнобильської АЕС. Проект виконано, отримано позитивний висновок державної експертизи і  підписано поправку до контракту щодо будівництва та введення в експлуатацію сховища. Вартість цього проекту становить 255 мільйонів євро, він фінансується з міжнародних фондів.

Другий проект — будівництво заводу з переробки рідких радіоактивних відходів. У березні цього року планується завер­шення всіх тендерних процедур щодо завершення проектів. Тепер відповідальність за реалізацію контрактів буде повністю покладена на Державне спеціалізоване підприємство “Чорнобильська АЕС”. Введення в експлуатацію заводу з переробки рідких радіоактив­них відходів планується у 2012 році.

Третій — будівництво промислового комплексу поводження з твердими радіоактивними відходами. Приповерхневе сховище для радіоактивних відходів введено в експлуатацію на комплексі “Вектор” у 2008 році. Тимчасове сховище для високоактивних відходів — у 2009 році. Тоді ж завершені холодні випробування установки з вилучення та заводу з переробки твердих радіоактив­них відходів. Проведення гарячих випробувань усього комплексу планується у другому кварталі 2011 року.

Четвертий проект — роботи за планом здійснення заходів на  об’єкті “Укриття”. Протягом 2005–2007 років введено в екс­плуатацію всі основні об’єкти інфраструктури, необхідної для про­ведення робіт на об’єкті “Укриття”, — Центр підготовки персоналу, модернізована система пилопригнічення, будівельна база, санітар­ний перепускник на 1430 місць, зовнішні інженерні мережі для об’єктів інфраструктури, тимчасовий майданчик для складування ґрунтів під час розчистки території для будівництва нового без­печного конфайнмента. Завершено розробку інтегрованої бази да­них об’єкта “Укриття”. У 2008 році завершені роботи із стабілізації будівельних конструкцій, а також локальна герметизація, ремонт легкої покрівлі об’єкта “Укриття”. Це убезпечить об’єкт від руйну­вання на найближчі 10–15 років. А тим часом буде збудовано новий безпечний конфайнмент.

Загалом із 22 завдань плану заходів щодо перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему на сьогодні виконано 16. До проблемних питань виконання цієї програми необхідно віднести недофінансування бюджетних програм Чорнобильської АЕС, яке останніми роками вже має хронічний характер. Загальна потреба на виконання заходів Загальнодер­жавної програми зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему у 2011 році становить близько 1 мільярда гривень, однак у Дер­жавному бюджеті України передбачено вдвічі менші кошти.

Слід наголосити, що хронічне недофінансування не дає змоги виконувати необхідні роботи зі зняття з експлуатації ЧАЕС, ускладнює супровід міжнародних проектів, істотно збільшує час на виведення енергоблоків з експлуатації та є не достатньо ефек­тивним витрачанням бюджетних коштів, оскільки і через 10 років після остаточного зупинення станції основні витрати спрямову­ються на підтримку її безпеки, а не на зняття з експлуатації.

Шановні народні депутати! Шановні учасники парламент­ських слухань! Завершуючи доповідь, хочу підкреслити, що, аналі­зуючи і критично оцінюючи нашу діяльність, і уряд, і міністерство розуміють, що не все вдається вирішити так, як заплановано. Однак ми з вами маємо розуміти головне: зусиллями колективів, що працюють на території зони відчуження, підтримується і в по­дальшому буде забезпечена радіоекологічна ситуація, ядерна і радіаційна безпека Чорнобильської АЕС.

Подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — це не тимчасова, а розрахована на тривалий час цілеспрямована діяль­ність держави, що здійснюватиметься протягом історично трива­лого періоду. Для цього необхідна повна і дієва підтримка з боку центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місце­вого самоврядування, підприємств, установ та організацій не­залежно від форми власності.

З метою коригування зусиль відповідно до ситуації та визначення концептуальних підходів до оптимального розв’язання проблем щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи уряд доручив центральним органам виконавчої влади розробити Концепцію загальнодержавної цільової соціальної програми подолання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2012–2016 ро­ки. Якісна підготовка зазначеного нормативно-правового доку­мента дасть змогу організувати та провести ефективну роботу на  новому етапі подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. Сподіваємося на ваше розуміння, підтримку, не упереджений і  об’єктивний підхід до того, що зроблено і робиться. Ми вдячно сприймемо всі ваші конструктивні пропозиції.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. І ми вам дякуємо, Володимире Івановичу, за  доповідь і за дотримання регламенту. Будь ласка, сідайте. Наприкінці нашого засідання, якщо надійдуть запитання, ви мати­мете можливість дати відповідь.

Запрошую до доповіді заступника міністра соціальної полі­тики України Ващенка Костянтина Олександровича. Будь ласка, 10 хвилин.

 

ВАЩЕНКО К.О., заступник міністра соціальної політики України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парла­ментських слухань! З моменту аварії на ЧАЕС, окрім завдань техногенно-екологічного напряму, на яких зупинився Володимир Іванович, перед державою постали питання забезпечення належ­ної соціальної допомоги постраждалим громадянам.

За два десятиліття в Україні створено комплексну розгалу­жену систему соціального захисту чорнобильців, що ґрунтується на чіткій нормативно-правовій базі та відповідному бюджетному фінансуванні.

Законом “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” передбачено надання постраждалим громадянам близько 100 видів пільг, ком­пенсаційних виплат, доплат і допомоги, з яких понад 50 потре­бують фінансового забезпечення.

На сьогодні соціальна підтримка держави надається більш як 2200 тисячам постраждалих осіб, у тому числі майже 256 ти­сячам учасників ліквідації аварії, серед яких 66,5 тисячі інвалідів, з   них 33 тисячі мають статус інвалідів війни з відповідними пільгами.

На жаль, як вже зазначив у вступному слові Адам Іванович, з  об’єктивних причин кількість інвалідів постійно зростає. Якщо у 1991 році таких осіб налічувалося близько 2 тисяч, то на сього­дні — майже 113 тисяч, у тому числі близько 3 тисяч дітей.

Відповідно до Закону “Про Державний бюджет України на 2011 рік” видатки на соціальний захист і соціальне забезпечення чорнобильців передбачені в загальному обсязі 7777 мільйонів гривень, що майже на 32 мільйони більше, ніж у бюджеті 2010 ро­ку. Обсяг видатків на виконання програм, головним розпоряд­ником яких є Мінсоцполітики, у поточному році вдалося зберегти на минулорічному рівні.

Водночас варто підкреслити, що реалізація базового чорно­бильського закону в повному обсязі вимагає майже 74 мільярди гривень, що є проблематичним для будь-якої держави навіть у  період економічного зростання. На жаль, з часу прийняття у 1991 році базового чорнобильського закону в повному обсязі він виконувався лише перші два роки. Відтак загальний стан додер­жання державою обіцяного рівня соціальних гарантій викликає цілком зрозуміле і справедливе невдоволення з боку чорнобиль­ців. Йдеться і про питання житла, і про медико-санітарне забез­печення, і про санаторно-курортне лікування, і, звісно, про пенсії. Держава справді заборгувала перед чорнобильцями, а кількість проблем, що накопичувалися роками і передавалися від уряду до уряду, продовжує зростати.

Чому так сталося? Будучи невід’ємною складовою державної соціальної політики, система соціального захисту чорнобильців уражена загальними хворобами. Слід чесно визнати: віра в соці­альний популізм упродовж багатьох років повільно, але наполег­ливо підривала її ефективність, збалансованість і реалістичність. Судіть самі: загальна сума коштів, необхідних для забезпечення всіх соціальних гарантій усіх пільговиків в Україні, а це більше 250 позицій, сягає 160 мільярдів гривень. У підсумку маємо ситуа­цію, коли наявні бюджетні кошти розпорошуються за принципом “усім потрошку”, а громадяни, які справді потребують допомоги з  боку держави, у достатньому обсязі її не отримують. У даному разі йдеться про ліквідаторів, інвалідів Чорнобиля і, звичайно, дітей. Очевидно, що тут потрібно наводити лад. Це означає, що ми стоїмо перед необхідністю ґрунтовного перегляду підходів до   соціального захисту чорнобильців з метою якісного його поліпшення.

В основу оновленої стратегії держави з цього питання має бути покладено п’ять основних принципів.

Перший — адресність. Йдеться про надання підтримки пріо­ритетним категоріям постраждалих, у тому числі з урахуванням доходів і потреб конкретного громадянина та його родини.

Другий — доцільність. Необхідно провести чесну і неуперед­жену інвентаризацію наявного на сьогодні переліку пільг та виплат, відмовитися від тих, які не мають принципового значення, що дасть можливість сконцентрувати бюджетні ресурси на про­грамах, які насправді потрібні чорнобильцям, наприклад з медич­ного забезпечення. У цьому контексті актуалізується питання перегляду меж зон радіоактивного забруднення, зрозуміло, на підставі ґрунтовного наукового аналізу.

Третій принцип — системність. Очевидно, що соціальні питання мають вирішуватися разом з економічними, екологічними та гуманітарними. Лише системний підхід може забезпечити бажаний результат. Що стосується відродження згаданих зон, у першу чергу, йдеться про відповідні економічні стимули та пре­ференції, адекватні податкові та інші механізми, що мають дати потужний імпульс розвитку раніше забруднених територій, забез­печити приплив інвестицій, повернути людей до роботи на своїй землі.

Четвертий — послідовність. Ми маємо забезпечити наступність і чітке бачення перспективи у вирішенні всього комп­лексу чорнобильських питань, а тому нова програма подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, яка готується урядом, з од­ного боку, враховуватиме весь позитивний досвід, накопичений за попередній період, а з другого — закладатиме основи для нової якості майбутньої державної політики у цій сфері.

І, зрештою, п’ятий принцип — поступовість. Незважаючи на  запущеність багатьох проблем, було б помилкою вдаватися до якихось радикальних заходів, так би мовити, рубати з плеча. Необхідні реформи відбуватимуться поетапно і виважено, на ос­нові постійного діалогу з громадськістю та експертним середовищем.

Сьогодні ми активно взаємодіємо із “Союзом Чорнобиль України”, іншими громадськими організаціями в рамках створених при міністерстві робочих груп. Найближчим часом наші спільні напрацювання будуть презентовані у вигляді конкретних проектів законів та урядових постанов. Зокрема, ми спільно працюємо над внесенням змін до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” щодо впровадження формульного підходу до нарахування пенсій ліквідаторам та інвалідам Чорнобиля з урахуванням розміру заро­бітної плати в період роботи під час ліквідації, терміну перебу­вання в зоні тощо.

Говорячи про пенсії, не можу не торкнутися актуальної наразі пенсійної реформи, яка готується. Варто зазначити, що в цілому вона не матиме негативних наслідків для чорнобильців. Перше і головне: у разі прийняття закону про заходи щодо за­конодавчого забезпечення реформування пенсійної системи (законопроект №7455) раніше призначені пенсії виплачувати­муться у розмірах, що не можуть бути нижчими від уже встановлених.

Обмеження стосується лише двох позицій, а саме макси­мального розміру пенсій, який не має перевищувати 10 міні­мальних (на сьогодні це 7,5 тисячі гривень), а також виплати спеціальних пенсій у разі, якщо учасник ліквідації є державним службовцем або прокурором. Є 10 категорій громадян, які за спеціальними законами прирівняні до державних службовців. Тобто на період роботи виплата пенсії здійснюватиметься в роз­мірі, обчисленому відповідно до Закону “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, і лише після звільнення пенсія виплачуватиметься у розмірі, визначеному спеціальним законом.

Акцентую увагу, що особам, які працювали або проживали на радіоактивно забруднених територіях, право на зменшення пенсійного віку буде збережено. Так буде впродовж усього пе­ріоду збільшення виходу на пенсію, до 31 грудня 2020 року. Ще раз підкреслюю: вищезазначені норми стосуються лише пенсій, призначених після набрання чинності цим законом.

Ми також практично вийшли на узгоджену позицію стосовно оздоровлення. З метою підвищення якості санаторно-курортного лікування, ефективності оздоровчого процесу доцільно вдоскона­лити механізм закупівлі, розподілу та видачі путівок, посилити кваліфікаційні вимоги до учасників тендерних процедур. Зокрема, йдеться про використання можливостей місцевих оздоровчих баз з урахуванням успішного досвіду роботи закладів з оздоровлення, а також думки самих чорнобильців, про відповідність придбаних путівок нозології захворювань згідно з поданими заявами на оздоровлення. І, звичайно, важливим є покращення соціально-побутових умов перебування в санаторно-курортних закладах. Передбачено посилити роботу щодо здійснення перевірок закла­дів стосовно дотримання ними умов договорів з надання оздо­ровчих послуг як до, так і після укладення відповідних договорів з учасниками тендерних процедур.

Хочу зазначити, що відповідна робота ведеться також і з ін­ших питань, на яких акцентовано увагу у проекті рекомендацій сьогоднішніх парламентських слухань, який ми в цілому підтримуємо.

Шановні учасники парламентських слухань! У цій залі багато людей, які чверть століття тому першими прийняли на себе страшний удар Чорнобильської катастрофи, врятувавши не лише нашу країну, а й весь світ від більш катастрофічних наслідків. Дякуючи кожному з вас та у вашій особі всім ліквідаторам, дозвольте запевнити, що уряд зробить все від нього залежне, аби не залишатися перед вами у боргу.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Костянтине Олександровичу.

Для співдоповіді від Верховної Ради слово має голова Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Анатолій Іванович Семинога. Будь ласка, 15 хвилин.

 

СЕМИНОГА А.І., голова Комітету Верховної Ради України з  питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (Блок Юлії Тимошенко). Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! Вогонь Чорнобиля 25 років тому опалив землю і душі мільйонів українців, залишивши сліди в Білорусі, Росії та інших європейських країнах. Чорнобиль увійшов в історію як нове без­прецедентне глобальне явище, як найбільша техногенна катастро­фа, яку зазнало людство. Ця катастрофа стала національною трагедією, викликала страждання мільйонів людей, змінила навко­лишнє природне середовище на великій території та вплинула на психологію громадян.

Катастрофа на ЧАЕС — лише на одному технологічно небезпечному підприємстві — продемонструвала справді руйнівну силу науково-технічного потенціалу. Вона призвела до негативних екологічних, медичних, соціально-економічних та політичних наслідків, порушила сталі одвічні взаємини людей та навко­лишнього середовища. Хочеться вірити, що через 25 років будуть враховані допущені недоліки, а подальший розвиток суспільства забезпечить якіснішу турботу про громадян та ефективніше функ­ціонування господарського комплексу на радіоактивно забруд­нених територіях. Не можна ліквідувати наслідки Чорнобильської катастрофи в пам’яті людей, але цілком можливо ліквідувати вплив наслідків катастрофи на майбутні покоління.

Проблемні питання, що виникають на промисловому майданчику Чорнобильської АЕС, постійно перебувають у центрі уваги Верховної Ради і Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської ката­строфи. За ініціативи та рекомендаціями парламенту Кабінетом Міністрів України останніми роками прийнято цілий ряд норма­тивно-правових актів, завдяки яким, а також організаційно ефек­тивній взаємодії та координації діяльності зацікавлених організа­цій останніми роками відбулися конкретні та вагомі позитивні зрушення щодо зняття Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему. Однак обсяги і темпи виконання робіт на майданчику Чорнобиль­ської АЕС досі не можна вважати задовільними.

Недофінансування робіт на Чорнобильській АЕС вже протягом 11 років з моменту остаточного зупинення станції може призвести до зниження досягнутого рівня ядерної та радіаційної безпеки. Це може завдати непоправної шкоди навколишньому природному середовищу, спричинити деградацію бар’єрів на шля­хах можливого поширення радіоактивних речовин, аварійний вихід з ладу обладнання, важливого для безпеки.

Крім того, недофінансування збільшує термін зняття атомної станції з експлуатації, що потребує в подальшому додаткових витрат на підтримання в безпечному стані зупинених енергобло­ків. Обсяг видатків на виконання Загальнодержавної програми зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему передбачається в межах наявних фінансових ресурсів, які визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік, що загрожує виконанню робіт на майданчику Чорнобильської АЕС.

Після десяти років, що минули з дня зупинення останнього енергоблока Чорнобильської АЕС, необхідно визнати, що це рі­шення не було підготовлено ні технічно, ні економічно, ні соціаль­но, ні політично. У 2000 році, приймаючи безпрецедентне для світової практики рішення про дострокове припинення експлуа­тації атомних енергоблоків Чорнобильської АЕС, які ще далеко не  використали свій енергоресурс, потрібно було визнати, що витрати на зняття з експлуатації одного енергоблока за обсягом можна порівняти з будівництвом нового. У цінах 2010 року це 2–2,5 мільярда доларів США.

Протягом десяти років після зупинення енергоблоків Україна щорічно виділяє на зняття з експлуатації блоків Чорнобильської АЕС 50 мільйонів доларів. Причому цих грошей вистачає лише на  підтримку блоків у безпечному стані, роботи зі зняття блоків з експлуатації практично не фінансуються.

На сьогодні Україні не вистачає близько 740 мільйонів євро для завершення чорнобильських проектів. Україна чекає, що держави-донори зроблять додаткові внески до Чорнобильського фонду “Укриття” та Рахунку ядерної безпеки, кошти з яких будуть спрямовані на реалізацію, в першу чергу, основних міжнародних проектів — спорудження нового безпечного конфайнмента та сховища відпрацьованого ядерного палива.

Значно затримуються строки реалізації проектів міжнародної технічної допомоги і, як наслідок, зростає їх вартість. Так, на сьогодні вартість проекту будівництва нового безпечного кон­файнмента збільшилася майже втричі: з 505 мільйонів доларів США до 1 мільярда євро. А строки його завершення подовжилися на 7–8 років від початкового, який було встановлено Планом здійснення заходів на об’єкті “Укриття”, прийнятим на момент підписання Меморандуму про взаєморозуміння між урядом України і урядами країн “Великої вісімки” та Комісією Європей­ського Співтовариства щодо закриття Чорнобильської АЕС.

Верховна Рада України не раз зауважувала незадовільний рівень організації управління коштами, які спрямовувалися з усіх наявних джерел фінансування на виконання проектів міжнародної технічної допомоги, що викликає ризик зростання навантаження на державний бюджет.

Подолання наслідків чорнобильської біди — одна з головних проблем української нації. На жаль, поширюється і постійно під­тримується думка про неможливість подолання цих проблем.

У чому ж причина неподоланості наслідків Чорнобильської катастрофи? Верховна Рада України у своїх попередніх чорно­бильських постановах основною причиною низьких темпів подо­лання наслідків Чорнобильської катастрофи називала неефектив­ність державного управління та недостатню наукову обґрунто­ваність мети діяльності з подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, завдань, що мають бути виконані для її досягнення, шляхів виконання поставлених завдань, визначених для їх вико­нання термінів та ресурсів.

Намагання упродовж останніх років знайти об’єктивні причини неподоланості наслідків Чорнобильської катастрофи у незадовільному стані економіки держави є, по суті, прикриттям прорахунків різних гілок влади. Відсутність правонаступності та відповідальності за комплексне подолання наслідків Чорнобиль­ської катастрофи є характерною ознакою останнього десятиліття. Як наслідок — втрачено механізм підготовки виважених політичних та управлінських рішень з проблем подолання наслідків цієї трагедії. Відсутня також стабільна система контролю з боку суспільства за темпами і якістю заходів.

Яскравою ілюстрацією вищезазначеного є підготовлений урядом проект закону про гарантії держави щодо виконання рішень суду (№7562), що передбачає замінити конкретизовані, законодавчо закріплені обсяги соціальних гарантій — пільги на житло і комунальні послуги, розміри соціальних виплат, пенсії, надбавки до пенсій громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської аварії, встановленням розмірів зазначених пільг за рішенням Кабінету Міністрів.

Внесення цього законопроекту спровокувало різке зро­стання соціальної напруженості серед постраждалих напередодні 25-х роковин Чорнобильської катастрофи. До комітету надходять численні звернення громадян, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи, громадських організацій з вимогою не допустити прийняття законопроекту. Комітет прийняв рішення рекомендувати Верховній Раді відхилити даний законопроект (Оплески). Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні учасники парламентських слухань, я  вас підтримую, але рішення комітету — це 15 чи 12 народних депутатів, а треба ще 200 голосів набрати. Тому агітуйте своїх депутатів.

 

СЕМИНОГА А.І. Незважаючи на те, що третій рік поспіль Верховна Рада пропонує уряду розробити Загальнодержавну про­граму подолання наслідків Чорнобильської катастрофи (нагадаю, що попередня програма завершилася у 2010 році), можна спрог­нозувати, що 25-ті роковини катастрофи вже не стануть роком старту нової загальнодержавної програми. Як зазначено в інфор­маційно-аналітичних матеріалах, наданих урядом, лише дано доручення центральним органам виконавчої влади розробити Концепцію загальнодержавної програми подолання наслідків Чор­нобильської катастрофи на 2012–2016 роки.

Найбільше соціально-психологічне напруження серед по­страждалого населення викликають скорочення фінансування надання спеціалізованої медичної допомоги, забезпечення безо­платними ліками та житлом, відсутність оптимальної та прозорої системи організації оздоровлення, а також відсутність ефективної інформаційної політики держави щодо чорнобильських питань та радіаційних ризиків.

Одним з актуальних питань, що викликає найбільше дорі­кань, залишається поліпшення системи пенсійного забезпечення постраждалих громадян, передовсім самого механізму нарахуван­ня чорнобильських пенсій, проведення їх індексації відповідно до індексу інфляції та зростання цін, виконання норм закону щодо розміру мінімальних пенсій.

Навряд чи знайдеться хоч одна програма, один напрям подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, про який можна було б сказати, що він виконаний на 100 відсотків. І кожній про­грамі, чи то оздоровлення, чи лікування, можна було б присвятити окрему доповідь. Сподіваюся, такий аналіз буде зроблено і на цих парламентських слуханнях, і на міжнародній конференції, яка від­будеться у квітні, і на сторінках національної доповіді, в середо­вищі науковців.

Що робити далі? Насамперед основною метою, стратегією держави має стати переконливість заходів та впевненість усіх органів влади у здатності подолати наслідки Чорнобильської катастрофи. Стратегія подолання наслідків катастрофи повинна мати комплексний характер. Необхідно переходити від пасивної концепції захисту постраждалого населення до активної, насту­пальної концепції ліквідації в Україні наслідків чорнобильського лиха та широко висвітлювати в засобах масової інформації кон­кретні результати по кожному регіону.

Характерними рисами державного управління у сфері подолання наслідків Чорнобильської катастрофи мають бути нау­кова обґрунтованість і стабільність. На сьогодні потрібно створити таку систему управління з подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, яка об’єднає всі напрями — соціальний захист по­страждалого населення, реабілітацію та розвиток, екологічне оздоровлення радіоактивно забруднених територій.

Необхідно також узагальнити та істотно реформувати нор­мативно-правову базу, яка могла б урегулювати та забезпечити розв’язання всіх проблем, пов’язаних з подоланням наслідків чорнобильського лиха, забезпечити перехід до нової фази відрод­ження та розвитку. Реалізація змін до чорнобильського законо­давства потребуватиме консолідації зусиль експертного середо­вища, законодавчої та виконавчої влади, мобілізації інформацій­них ресурсів. Сьогодні це може бути здійснено лише за умови, що всі учасники процесу це питання розглядатимуть як таке, що має надзвичайну вагу.

Шановні учасники парламентських слухань! Останніми днями весь світ напружено спостерігає за трагічними подіями в Японії, особливо на атомній електростанції “Фукусіма-1”. Українські атом­ники мають зробити належні висновки з ситуації, що склалася та продовжує розвиватися на японській атомній електростанції після землетрусу. Керівництвом Національної атомної енергогенеруючої компанії “Енергоатом” уже введено в дію окремий розпорядчий документ щодо забезпечення сталого функціонування атомних станцій України, який передбачає спеціальні регламентні заходи. Проте мова має йти взагалі про перегляд та зміщення пріоритетів у програмах підвищення безпеки та надійності українських атомних станцій.

Шановні колеги! Шановні учасники парламентських слухань! Наостанок дозвольте привернути вашу увагу до категорії людей, які особливо постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Саме вони зупинили лихо, ризикуючи здоров’ям і життям. Суспільство нарешті має заслужено віддячити ліквідаторам, щоб у  них залишилося відчуття гордості за свій подвиг. Йдеться не тільки про державні нагороди, а й про забезпечення адекватного їхньому подвигу соціального захисту та про увагу до їхніх проблем і потреб.

Я зупинився на окремих, на думку комітету, найбільш гос­трих питаннях, які хвилюють усіх нас і насамперед чорнобильців. Чорнобиль не має минулого часу. Як голова комітету Верховної Ради хочу зазначити, що ми усвідомлюємо, що зроблено недо­статньо для подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та для задоволення потреб постраждалих. Ми будемо робити все від нас залежне, щоб максимально можливою мірою забезпечити виконання всіх чорнобильських законів.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Анатолію Івановичу. Організуйте роботу секретаріату так, щоб ми знали, скільки відвести часу на запитання.

Ми заслухали доповіді та співдоповідь, тепер переходимо до їх обговорення. Нагадую, регламент на виступи в обговоренні 5 хвилин. Прошу не ображатися, що у вас не буде більше часу, бо той, хто говорить на трибуні, думає, на жаль, тільки про свій виступ, забуваючи, що за ним є інші промовці, які також хочуть висловити свою думку.

Отже, переходимо до обговорення. Запрошую до слова Сергія Миколайовича Рижука, голову Житомирської обласної державної адміністрації. Підготуватися Ніні Іванівні Карпачовій.

 

РИЖУК С.М., голова Житомирської обласної державної адміністрації. Вельмишановні учасники парламентських слухань! За 25 років наша держава і всі ми набули значного досвіду боротьби з чорнобильською бідою. Проте, поряд з цим досвідом, як на мене, маємо одну небезпеку. За ці роки всі інституції влади і громадські організації, ми з вами, визнаймо самокритично, знач­ною мірою змирилися, призвичаїлися, примирилися, притупилося наше відчуття цієї небезпеки. І я думаю, що наше сьогоднішнє зібрання виконає своє завдання, якщо ми скажемо собі, усьому суспільству, що настав новий етап — активної і наступальної боротьби з Чорнобильською катастрофою.

Скажу вам з досвіду, з практики, що нарешті ми маємо зрозуміти, зважаючи на події в Японії, що впродовж 25 років була програма такої окопної, глухої оборони від Чорнобильської ката­строфи. І це було виправдано. Сьогодні ми маємо досвід, наші вчені мають прекрасні досягнення, і ми можемо за ті самі гроші, а то й менше, перейти, як сказав Семинога у своїй промові, до наступальної боротьби. Боротьби за те, щоб очистити територію, з якої ми змушені були піти, від радіонуклідів. Тобто ми повинні відновити рівень гостроти проблеми та відповідальності і перейти до відновлення продуктивних сил і виробничих відносин на чорно­бильських територіях, хіба що окрім 30-кілометрової зони.

Ми, чорнобильські поліщуки, кажемо всьому українському народу, уряду, Президенту (Віктору Федоровичу я доповідав, і він цілком це підтримує): ми не хочемо бути на державному утриман­ні та отримувати ці злиденні копійки на похорони, на ліки і бути постійно хворими людьми. Ми маємо виписати таку нову страте­гію і тактику в наступальній боротьбі з наслідками Чорнобильської катастрофи, щоб люди більше не хворіли, щоб не було потреби працювати на ліки, спрямовувати мільярдні кошти на лікування хворих і навіть безнадійно хворих людей.

Ми маємо досвід і за 3–5 років можемо 90 відсотків земель (а це 300 тисяч гектарів житомирської ріллі) зробити вільними від радіонуклідів. Це і японський досвід, і наші спеціалізовані сівозмі­ни, коли за 3–4 роки застосування сівозмін з короткою ротацією рілля і на городі, і на полі стає практично вільною від радіації. Ми не повинні забувати, що рівень вертикальної міграції радіонуклідів уже перевищив 90 сантиметрів. Ми маємо знову обстежити всі ці території і приступити до відновлювальних робіт, вже сьогодні починати будувати і реконструювати школи та дитсадки, які стоять занедбані і на них уже берези поросли. Відновлювати — це нескладно зробити.

Давайте скажемо людям: ви будете отримувати ті самі пільги, що і в другій зоні, але давайте переведемо територію в іншу зону, щоб мати змогу будувати, відновлювати, ремонту­вати, запускати тваринництво, рослинництво і дати людям роботу. Все одно люди там живуть і будуть жити, тож нам необхідно створити їм умови для життя. Це все абсолютно реально, оскільки ми маємо не тільки теоретичні розробки, а й практичний досвід. Тобто питання відродження забруднених територій — це основне, ключове питання, яке сьогодні мають усвідомити все суспільство, уряд і всі ми, хто бореться з цією бідою.

Нещодавно в Коростені ми з колегами розглянули масу чорнобильських проблем, з них виписали 10 блоків питань і на­правили до Кабінету Міністрів, Адміністрації Президента, Верхов­ної Ради, з тим щоб вони були враховані. Насамкінець скажу, що ми за рахунок обласного бюджету вже профінансували проект­ні  роботи з будівництва онкологічного хірургічного диспансеру. Я хочу, щоб…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Сергію Миколайовичу.

Слово має Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Ніна Іванівна Карпачова. За нею виступатиме Сергій Миколайович Глазунов.

 

КАРПАЧОВА Н.І., Уповноважений Верховної Ради України з  прав людини. Шановний голово! Шановні учасники парламент­ських слухань! Дорогі чорнобильці! Співвітчизники! Сьогодні учас­ники слухань висловили співчуття японському народу з приводу трагічної загибелі тисяч людей унаслідок найбільш руйнівного в історії Японії землетрусу і нищівного цунамі. Ми сьогодні моли­мо Всевишнього, щоб у Японії не повторилася Чорнобильська катастрофа. І не випадково Україна з-поміж перших висловила готовність допомогти Японії в подоланні лиха.

Роки не загоїли чорнобильських ран, не стерлися з пам’яті важкі та героїчні події того часу. У пам’яті назавжди залишилися наші мужні співвітчизники. Низький уклін усім, хто 25 років тому, виявляючи саможертовність і звитягу, високий патріотизм і відпо­відальність, ціною власного життя і здоров’я зупинив Чорнобиль­ську катастрофу планетарного масштабу.

Сьогодні багато чорнобильців потребують всебічної уваги і захисту держави. Так, у 1998 році почалося провадження Упов­новаженого з прав людини у справі про порушення прав на соціальний захист та об’єктивну оцінку діяльності бійців 731-го окремого батальйону спецзахисту. Вже 29 квітня 1986 року ці лю­ди вступили у двобій з атомним лихом — завантажували гелікоп­тери піском і свинцем, обслуговували трубопровід реактора, про­водили дезактивацію приміщень у районі третього енергоблока станції. Однак у 1998 році під час перереєстрації посвідчень влада вдалася до ганебних дій, відмовившись визнати їх учасниками ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Лише 2003 року було підтверджено характер завдань, які виконував батальйон, і встановлено цим героїчним людям відповідний статус.

Проте й сьогодні громадська організація, яка об’єднує колишніх воїнів батальйону, порушує життєво важливі питання для всіх чорнобильців, зокрема, про збереження життя і здоров’я, належного розміру пенсій і соціальних виплат. Це й не дивно, адже з 700 бійців батальйону двох перших формувань більше 400 уже немає серед нас. Сьогодні я хочу висловити слова глибокого співчуття родині Олександра Комаринця, воїна 731-го батальйону спецзахисту, а також 100 тисячам інших чорнобильських родин, які втратили своїх рідних і близьких лише за останній рік. Багато з них просто не змогли придбати вкрай необхідні ліки та оплатити вартість операцій.

Шановні учасники парламентських слухань! З сумом змушена констатувати, що останнім часом втрачено комплексний підхід до мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи та захи­сту постраждалого населення. Розпорошено між різними відом­ствами відповідальність за здійснення державної політики у цій сфері і зведена нанівець роль науки. У результаті основні завдан­ня, визначені Загальнодержавною програмою подолання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2006–2010 роки, не виконані. Нова програма на наступний період досі не прийнята. Переконана, що  вкрай потрібно врахувати і нові реалії, визначитися з новою філософією використання атома, зокрема, більше спиратися на альтернативні джерела енергії.

Залишається недосконалою і бюджетна політика щодо фінансового забезпечення прав чорнобильців. На лікування одно­го чорнобильця на рік спрямовується, мені соромно казати з цієї трибуни, менше 2,5 гривні. Це я Сергію Миколайовичу кажу. Чорнобильці, на жаль, не перебувають на утриманні власної держави. Такий підхід прирікає людей на безвихідь, а вони що­денно втрачають рештки свого здоров’я.

Не краща ситуація і щодо забезпечення права постраждалих на житло. З 1995 року просить поліпшити житлові умови дружина ліквідатора другої категорії, мати семи дітей Світлана Кульган. Загалом у чергах на житло перебувають 39 тисяч чорнобильців, однак протягом останніх трьох років у бюджеті не передбачалося жодної гривні на будівництво і придбання житла для цієї категорії громадян України.

Насамкінець. Сумнозвісний законопроект №7562 вже ви­кликав протести і провокує людей на нові заходи громадської непокори з метою захисту своїх законних прав, а запропоновані проектом механізми наявних проблем не розв’язують. Тому з цієї трибуни я хочу сьогодні закликати уряд як суб’єкта права законо­давчої ініціативи відкликати цей законопроект, оскільки він… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ніно Іванівно, дякую. Зрозуміло: від­кликати і вас підтримати. Сідайте, будь ласка.

Слово має Сергій Миколайович Глазунов, народний депутат, фракція Партії регіонів. Підготуватися Віктору Анатолійовичу Занфірову.

 

ГЛАЗУНОВ С.М., секретар Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (Партія регіонів). Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! Чверть століття — багато це чи мало? З точки зору часу, необхід­ного для повного відновлення навколишнього природного середо­вища від наслідків вибуху на Чорнобильській АЕС, це, звичайно, дуже мало. А для життя людини, особливо змушеної мешкати на ураженій радіацією землі, це надзвичайно багато.

Які уроки ми винесли? Що ми встигли зробити за цей час? У  чому цей час ми згаяли? Від катастрофи постраждали грома­дяни цілої низки країн континенту. Катастрофа перервала та зруй­нувала мільйони людських життів. Лише прямі економічні збитки від аварії перевищили 200 мільярдів доларів США. І це не врахо­вуючи витрат, що понесла держава від скорочення кількості пра­цездатного населення, коштів, які ще потрібно витратити на відновлення екологічної безпеки об’єкта та екосистеми прилеглих територій.

В екстремальних умовах ми побудували захисні бар’єри на шляху викидів зруйнованого енергоблока, провели консервацію небезпечних ділянок станції, створили унікальну споруду “Укрит­тя”. У надзвичайно тяжкі для економіки країни часи нам вдалося акумулювати кошти для допомоги нашим співвітчизникам, на житті та здоров’ї яких це лихо позначилося надзвичайно важко. Обсяги цих коштів надзвичайно великі — у Державному бюджеті України на 2011 рік передбачено загалом більше 8 мільярдів гривень. А всього, за розрахунками експертів, на реалізацію закону в пов­ному обсязі необхідно понад 70 мільярдів гривень.

За останніх 15 років загальна чисельність громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зменшилася майже на 1 мільйон осіб, тобто на третину. Потреби фінансування за цей час збільшилися майже у 17 разів. Причинами такого спів­відношення прийнято вважати інфляційні процеси та подорож­чання життя. Але чи достатньо цих коштів для надання реальної дієвої допомоги людям? Чи ефективно ці кошти сьогодні викори­стовуються державою та інституціями, яким держава довірила ними розпоряджатися? На мою думку, Кабінет Міністрів має ретельно проаналізувати ефективність освоєння цих коштів.

Саме Україна взяла на себе весь тягар відповідально­сті  перед навколишнім світом, зупинивши у 2000 році останній діючий енергоблок Чорнобильської АЕС. Зроблено це було за безпрецедентних для світової практики умов — без відповідного проекту виведення з експлуатації, без спеціального фонду фінан­сування, без належної нормативно-правової бази. Незважаючи на численні обіцянки партнерів, адекватна міжнародна допомога на реалізацію цих заходів — створення належної інфраструктури поводження з відпрацьованим ядерним паливом та радіоактив­ними відходами, побудова енергозаміщуючих потужностей — так і  не надійшла. Фінансування практично всіх цих заходів важким тягарем лягло на державний бюджет. Хочу нагадати, що для вирі­шення цих питань на сьогодні не вистачає близько 700 мільйонів євро.

Отже, ініціатива Президента щодо проголошення 2011 року Роком розв’язання чорнобильських проблем потребує розуміння і  підтримки не лише в Україні, а й у країнах “Великої вісімки”, Євросоюзу, інших державах світу. Адже, підкреслюю, подібні проблеми є спільною бідою людства, яке має об’єднатися навколо їх вирішення.

Однак це жодним чином не знімає відповідальності з упов­новажених владних органів України. Переконаний, що усклад­нення та затримки з реалізацією проекту створення нового без­печного укриття, подібні до тих, що виникли взимку цього року з  узгодженням технічних вимог до об’єктів, є неприпустимими. Питання надання причетним органам погоджень на об’єкти будів­ництва мають стати предметом особливого контролю з боку уряду, адже бюрократичні затримки не можуть і не мають знахо­дити розуміння ані всередині країни, ані за її межами.

Необхідно також приділити увагу потенційним можливо­стям  Чорнобильської станції та персоналу цього підприємства, які могли б використовуватися більш ефективно. Наприклад, є можливість створення на базі підприємства єдиного оператора поводження з відпрацьованим ядерним паливом атомних станцій України або міжнародного навчально-тренувального центру з під­готовки персоналу, що спеціалізується на виведенні АЕС з екс­плуатації. Іншими словами, варто розвивати непрофільні функції підприємства.

І наостанок. На сьогодні Україна посідає восьме місце у світі за обсягом виробництва електроенергії на атомних станціях. Атомна енергетика об’єктивно залишається однією з найбільш стабільних галузей паливно-енергетичного комплексу України, за­безпечуючи половину потреби держави в електроенергії.

З огляду на те, який руйнівний потенціал несе в собі ядерна галузь, компанія “Енергоатом” зобов’язана забезпечити підтри­мання і підвищення рівня безпеки діючих АЕС. Тому поточний рік має стати не лише роком остаточного розв’язання чорнобиль­ських проблем, а й роком уважної ревізії всіх діючих атомних енергогенеруючих потужностей, адже повторення страшної ката­строфи, що відбулася четверть століття тому, ми просто не маємо права допустити.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Сергію Миколайовичу.

Слово має Віктор Анатолійович Занфіров, заступник Генерального прокурора України. За ним виступатиме Юрій Борисович Андрєєв.

 

ЗАНФІРОВ В.А., заступник Генерального прокурора України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Минуло вже 25 років з дня трагедії на  Чорнобильській АЕС, наслідки якої не подолані до сьогодні. Від Чорнобильської катастрофи постраждало більше 2 мільйонів громадян України, їм вкрай необхідний державний соціальний захист.

За даними Міністерства охорони здоров’я, аварія на ЧАЕС визнана однією з причин поширення онкологічних та інших за­хворювань у державі. Внаслідок не завжди належного виконання органами місцевого самоврядування, центральними органами влади своїх обов’язків порушуються конституційні права грома­дян. Прокурорськими перевірками практично в кожному регіоні встановлено порушення прав на медичне обслуговування, санаторно-курортне лікування, забезпечення спецавтотранспор­том, безоплатне користування транспортом, поліпшення житлових умов, не дотримується порядок відпуску лікарських засобів чорно­бильцям, їм безпідставно відмовляють у наданні статусу інвалідів. Присутні в залі це знають не гірше за мене.

Гострою проблемою в державі залишається заборгованість з компенсаційних виплат на харчування, оздоровлення, житлово-комунальні послуги. У Житомирській, Київській, Рівненській та інших областях допускаються порушення під час виконання дер­жавних програм інвестування будівництва та придбання житла для громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Наприклад, Міністерство з надзвичайних ситуацій у 2008 році на закупівлю 40 квартир у місті Кагарлику Київської області фактич­ною вартістю 6 мільйонів гривень витратило 17 мільйонів гривень. Кошти перераховано товариству, засновником якого є офшорна компанія. Генеральна прокуратура щодо колишнього директора порушила кримінальну справу.

Регіональні програми, спрямовані на поліпшення соціаль­ного захисту осіб, у тому числі неповнолітніх, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у багатьох випадках не розроблені або мають декларативний характер. Через відсутність достатнього фінансування порушуються права дітей на повне державне забезпечення до 8-річного віку безоплатним харчуван­ням у закладах освіти.

Проведеною Генеральною прокуратурою України у березні поточного року перевіркою додержання законодавства безпосе­редньо на території зони відчуження та безумовного (обов’язко­вого) відселення встановлено, що фінансування заходів з подо­лання наслідків Чорнобильської катастрофи явно недостатнє. Державні кошти практично використовуються на заробітну плату. Зокрема, у 2010 році з виділених більш як 200 мільйонів гривень на утримання персоналу використано майже 70 відсотків. Адміні­страцією зони не вжито заходів щодо безпечного зберігання радіоактивних відходів. До цього часу не вирішено питання щодо їх захоронення, при тому що в зоні налічується близько тисячі місць неконтрольованого накопичення таких відходів.

Із Чорнобиля вивозяться забруднений металобрухт, розукомплектована військова і цивільна техніка, ліс, продукти харчування. Водночас органи контролю, які мають стояти на пере­поні цим порушенням, практично бездіють. Органами міліції зони відчуження належна охорона навколо міста Прип’ять не забезпе­чена, це дає змогу шукачам металу безперешкодно проникати на забруднену територію та вилучати його з метою подальшої реалі­зації. Так, протягом 2009–2010 років до суду спрямовано 39 кри­мінальних справ за фактами порушення вимог радіаційної безпе­ки, частина з яких розглянута з винесенням вироків.

Міністерством надзвичайних ситуацій, Адміністрацією зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення за всі роки існування забрудненої території не оформлено правовста­новлюючі документи на користування Державним спеціалізованим підприємством “Чорнобильська пуща” землями лісового фонду в  обсязі близько 240 тисяч гектарів. Це ускладнює контроль за використанням лісових угідь, сприяє уникненню відповідальності правопорушниками.

Берегоукріплення ріки Прип’ять, тампонаж свердловин і ко­лодязів практично не проводяться, внаслідок цього продовжується міграція радіонуклідів у підземні водні горизонти та в басейн ріки Дніпро.

Незважаючи на скрутне фінансування, службові особи під­приємства, які працюють у зоні відчуження, допускають зловжи­вання при використанні державних коштів, необґрунтовано вста­новлюють та виплачують надбавки до заробітної плати, надмірну винагороду, завищують вартість робіт, безпідставно списують об­ладнання. Так, перевіркою встановлено, що службові особи ДСП “Чорнобильська пуща” та Адміністрації зони відчуження впродовж трьох останніх років завищували посадові оклади окремим праців­никам, яким при оплаті праці зазначали, нібито вони працюють на переробці радіоактивних відходів. За даним фактом прокуратурою Київської області порушена кримінальна справа.

Виявлено факти завищення вартості виконаних робіт, цього року це: будівництво пункту захоронення радіоактивних відходів “Буряківка” та консервація траншей у цьому сховищі — майже на 2 мільйони гривень; ремонт доріг — на 400 тисяч гривень; винаго­рода працівникам центру “Техноцентр” — 554 тисячі гривень; вирубка дерев при проведенні реконструкції автомобільної дороги Прип’ять—Буряківка — 5,6 мільйона гривень. За цими фактами проводяться перевірки. Я обіцяю, що будуть порушені кримінальні справи.

Генеральна прокуратура не раз звертала увагу керівників відповідних міністерств і відомств на ці та інші порушення закону, проте належних висновків, на жаль, не зроблено. Хочу попере­дити: якщо керівниками центральних органів влади не буде вжито конкретних заходів для покращення ситуації, Генеральна прокура­тура прийме постанову про їхню персональну відповідальність. Сподіваюся, що нарешті спільними зусиллями нам вдасться роз­в’язати проблеми, які не вирішувалися останніми роками, і знайти шляхи для ефективного подолання наслідків трагедії.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Андрєєв Юрій Борисович, президент Всеукраїн­ської громадської організації інвалідів “Союз Чорнобиль України”. Підготуватися Віктору Степановичу Олійнику.

 

АНДРЄЄВ Ю.Б., президент Всеукраїнської громадської організації інвалідів “Союз Чорнобиль України”. Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые участники парламентских слушаний! Дорогие чернобыльцы! Большинство проблем, возникших в связи с Чернобыльской катастрофой, стали безнадежными благодаря действиям нашей исполнительной власти. Для всех чернобыльцев очевидны три главные проблемы: медицинская, жилищная и пен­сионное обеспечение граждан, пострадавших в результате Чернобыльской катастрофы. Ничего нового за 25 лет так и не появилось.

Президент Украины своим указом в декабре прошлого года дает поручение правительству: в бюджете 2011 года к 25-й го­довщине Чернобыльской катастрофы улучшить медицинское обеспечение чернобыльцев, возобновить программу строитель­ства жилья для граждан, пострадавших в результате Чернобыль­ской катастрофы, программу реабилитации радиоактивно загряз­ненных территорий, завершить отселение семей с детьми из зоны безусловного (обязательного) отселения, полностью обес­печить жильем семьи с детьми, имеющими заболевания, связан­ные с аварией на Чернобыльской атомной станции, и ставшими инвалидами.

Что делает нынешнее правительство? Правительство остав­ляет уровень медицинского обеспечения (об этом говорила Нина Ивановна Карпачева) на уровне 2 гривни на человека в год и в то же время закладывает 300 миллионов гривень на медицинское обеспечение государственных служащих высших рангов. Вот о  ком заботится правительство, проявляя такую трогательную заботу!

Жилищная программа — ноль финансирования, уже третий год. Программа реабилитации зоны Чернобыльской катастро­фы — ноль. Тем не менее, правительство Украины готовит па­радный отчет о том, что указ Президента частично исполнен. Где  же здесь частичность? Полное издевательство и по сути, и по форме!

Пенсионное обеспечение. Ситуация явно зашла в тупик. Минимальные пенсии, которые устанавливаются по судебным решениям, в 2–2,5 раза выше максимальных пенсий участников ликвидации аварии на Чернобыльской атомной электростанции. Пенсии по инвалидности, наступившей в результате травмы, по­лученной на производстве, тоже в 2,5–3 раза выше пенсии инвалида-чернобыльца, который, защищая Родину, работая не во вредных, а в аварийных условиях, получил увечья и стал инвали­дом. В течение 10 лет никто не решает эту проблему.

Законопроект, поданный Шенцевым Д.А., Дейчем Б.Д., Рыжуком С.Н., выводит эту ситуацию из тупика. Его необходимо доработать, он как раз радикально решает проблему, зашедшую в тупик. Ведь нельзя же допустить, чтобы чернобыльские пенсии по уровню были на 19-м месте среди всех социальных групп, существующих в Украине.

Однако правительство находит радикальный выход. Чтобы не  исполнять все эти решения, вносится законопроект №7562 о гарантиях государства по исполнению решений суда. Этот законопроект в десятки раз сокращает размеры всех социальных выплат, а также пенсий чернобыльцам. При этом вводится фор­мулировка, что размеры выплат будет устанавливать Кабинет Министров. Даже если эта цифра будет равна нулю, это все будет в рамках закона.

Подобный закон уже принимался по инициативе правитель­ства Тимошенко. Закон Украины “О Государственном бюджете Украины на 2008 год и о внесении изменений в некоторые зако­нодательные акты Украины” внес изменения в 106 законов Украины, но тогда Конституционный Суд признал такие действия правительства и тогдашней коалиции неконституционными, и они не вступили в силу. Нынешнее правительство рассчитывает, что оно сможет договориться с нынешним составом Конституцион­ного Суда, поэтому позиция “Союза Чернобыль Украины” такова: наши протестные выступления, которые волной пройдут в марте и в апреле, должны завершиться тем, что законопроект №7562 будет отозван без рассмотрения (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Віктор Степанович Олійник, народний депутат, депутатська фракція “Блок Юлії Тимошенко — “Батьківщина”. За ним виступатиме Георгій Анатолійович Хиля.

 

ОЛІЙНИК В.С., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (Блок Юлії Тимошенко). Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань, ліквідатори та постраждалі внаслідок Чорнобильської катастрофи! Чверть століття відділяє нас від най­більшої техногенної катастрофи в історії України і світу, катастро­фи, наслідки якої наша держава, а особливо більше 2 мільйонів наших громадян, які мають статус ліквідаторів або потерпілих, відчуватимуть ще не одне десятиліття. Вони, а це люди, в яких Чорнобиль забрав частину життя, здоров’я, позбавив роботи, докорінно змінив спосіб життя, як ніхто інший відчувають сьогодні соціальну несправедливість, відчувають на собі, що таке жити на пенсію або соціальну допомогу в розмірі для більшості, я наголо­шую, не більше 900 гривень. І це за умов, коли майже щодня під­вищуються ціни на продукти, невпинно на десятки процентів зростають тарифи на комунальні послуги, пасажирські перевезення.

Уряд заявляє, що зростає ВВП, збільшується бюджет, але   водночас, я наголошую, зменшує реальне фінансування чорнобильських програм. Хочу навести лише декілька цифр. Бюджет усіх чорнобильських програм у 2011 році, з урахуванням навіть офіційного показника інфляції 10 відсотків (який справді несерйозний, м’яко кажучи), набагато менший, ніж фінансування чорнобильських програм у 2010 році.

Фінансування надзвичайно важливих чорнобильських програм сьогодні взагалі вражає. На програму безоплатного харчування дітей у 2010 році виділено 575 мільйонів гривень, у  2011 році — 574 мільйони, мінус 1 мільйон. Про яку якість чи взагалі норми харчування можна говорити? Виходячи з цих цифр, деякі “умільці”, які займаються харчуванням, наприклад у Житомир­ській області, пропонують дітям замість повноцінних обідів цукер­ки і печиво. Це реальні цифри. Впевнений, що тут є робота для правоохоронних органів. Про яке здоров’я дітей ми можемо гово­рити за таких умов?

Сьогодні, в умовах різкого зростання кількості інвалідів серед чорнобильців, про що вже говорили попередні промовці, програма оздоровлення, на мою думку, має бути пріоритетною. Тому що це необхідна складова того, щоб чорнобильці просто жили.

Що закладено в державному бюджеті? На оздоровлення у 2011 році виділено майже стільки коштів, як і в 2010 році. Що це реально означає в цифрах? А це означає, що як мінімум на 20 від­сотків зменшиться кількість путівок для оздоровлення, як мінімум на 20 відсотків буде менше оздоровлено дітей-чорнобильців у цьо­му році. Мабуть, риторичне запитання: чому так відбувається?

На вирішення житлових проблем у бюджеті взагалі коштів не передбачено. Хоча лише серед інвалідів-чорнобильців 10 тисяч сімей потребують поліпшення житлових умов. Не передбачено коштів у державному бюджеті і на формування Єдиного держав­ного реєстру чорнобильців, що сьогодні також необхідно, і ви самі на місцях бачите, що це потрібно зробити. І цей перелік можна продовжувати і продовжувати.

Чому так відбувається? Якщо ми звертаємося до уряду, уряд  відповідає, що немає коштів. Але ж кошти є. Є кошти на будівництво вертолітних майданчиків, на закупівлю нових літаків, вертольотів, на ремонт дач. На чорнобильські проблеми немає. Чому? Мабуть, риторичне запитання.

Однак найбільшим подарунком чорнобильцям у 2011 році від уряду Азарова став не бюджет, а законопроект, про який сьогодні говорив майже кожен другий промовець, — про гарантії держави щодо виконання рішень суду. Під такою гарною назвою уряд пропонує законопроект, який фактично нівелює, знищує чин­ну систему соціального захисту чорнобильців.

Суть змін, запропонованих до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи”, полягає в тому, що розмір всіх чорнобиль­ських виплат (про це вже говорили сьогодні), пов’язаних з про­житковим мінімумом, мінімальною пенсією, мінімальною заробіт­ною платою чи навіть мінімальною стипендією (до речі, хочу наголосити, що ця норма закону на сьогодні виконується), про­понується замінити словами “згідно з постановою Кабінету Міністрів України”.

А як може бути насправді? Думаю, немає потреби пояснювати, що це може бути 10 гривень, може бути 100, може бути 500 гривень, а можна взагалі сказати “нет денег”. Як жити тим сотням людей, які сьогодні приїхали під стіни Кабінету Міні­стрів і Верховної Ради України. Ще ніколи такого не було. Як пра­вило, на чорнобильські слухання збираються люди, ми слухаємо доповіді. Сьогодні тисячі людей приїжджають з єдиною вимогою — захистити те, що у них є, захистити базовий закон, який діє вже десятки років.

Законопроект №7562 за своєю суттю і змістом суперечить Конституції України, цілій низці законів, але профільний Комітет з питань правосуддя вже прийняв рішення рекомендувати Верхов­ній Раді підтримати його в першому читанні.

Ми, опозиція, без сумніву, зробимо все, щоб цей законо­проект не був прийнятий. Однак сьогодні і від вашої громадян­ської позиції, шановні чорнобильці, шановні представники гро­мадських організацій, багато в чому буде залежати, чи буде прий­нято цей законопроект, чи не буде. Тільки спільними зусиллями ми можемо цього досягти.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Георгій Анатолійович Хиля, голо­ва Рівненської обласної організації Всеукраїнської громадської організації “Союз Чорнобиль України”. Підготуватися Володимиру Анатолійовичу Ігнащенку.

 

ХИЛЯ Г.А., голова Рівненської обласної організації Всеукраїн­ської громадської організації “Союз Чорнобиль України”. Шанов­ний Адаме Івановичу! Побратими мої, дорогі чорнобильці! Учасники парламентських слухань! Ми вже багато років чуємо слова “міні­мізація наслідків аварії на Чорнобильській АЕС”. Мінімізація поча­лася. Законопроектом №7562 почалася мінімізація чорнобильців, а  не наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Нічого, подолаємо й це, не раз уже долали, і цей уряд теж подолаємо.

Скажу єдине. Коли формувалася наша незалежна держава, у 1991–1992 роках, тоді ми утворили нашу організацію, і пам’ятаю, як наші молоді урядовці, молоді парламентарії їздили за кордон і казали: “Ми з України”. Питали: “Що таке Україна?”. Відповідали: “Чорнобиль”. О, Чорнобиль знають. Тобто це візитівка. Ось ви — перша візитна картка нашої України. Ще тоді не було Кличків, не було нікого. Ми є Чорнобиль — перша візитка, і ця прописка, ця реєстрація залишиться в наших серцях довічно. Так воно й буде, навіть питань немає.

Сьогодні ми говоримо, що треба щось робити. То давайте робіть! Що для цього, дозвіл треба? Парламент — треба робити, уряд — треба робити, усі кажуть, що треба робити. То що, треба дозвіл? Хлопці, робіть, будь ласка, тільки без законопроекту №7562. “Таможня” дає добро. Все.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Володимир Анатолійович Ігнащенко, перший заступник міністра охорони навколишнього природного середовища України. Підготуватися Юрію Івановичу Костенку.

 

ІГНАЩЕНКО В.А., перший заступник міністра охорони навколишнього природного середовища України. Шановний Адаме Івановичу! Пані та панове! Пріоритетні заходи з охорони навколишнього природного середовища в межах чорнобильської зони відчуження спрямовуються на запобігання поширенню радіо­нуклідів за межі зони. Радіаційний стан поверхневих та підземних вод, атмосфери є об’єктом постійного моніторингу.

Для територій, прилеглих до зони відчуження, радіаційна безпека визначається передовсім міграційними процесами, що включають винесення радіонуклідів за межі зони водними, пові­тряними, біогенними і техногенними шляхами. Серед завдань, що мають забезпечити запобігання розповсюдженню радіонуклідів, слід відзначити посилення державного екологічного контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, особливий пріо­ритет — контроль за станом гідротехнічних споруд у межах зони відчуження, застосування комплексних механізмів оцінки впливу на довкілля, запобігання лісовим пожежам, ліквідація радіоактив­ного забруднення деревини (після пожежі різко збільшується пе­ренесення радіонуклідів), заліснення територій та створення нових об’єктів природно-заповітного фонду.

Традиційно проблемним питанням є забезпечення належного фінансування робіт у зоні відчуження, яке насамперед необхідно спрямувати на поводження з відходами, рівень радіо­активного забруднення яких унеможливлює їх вивезення за межі зони відчуження. Цього року за рахунок коштів Державного фонду охорони навколишнього природного середовища на ці цілі перед­бачається спрямувати більше 500 мільйонів гривень, що надходи­тимуть до фонду в рамках екологічного податку, який справля­ється за утворення радіоактивних відходів.

Ще один пріоритет — соціально-економічне відновлення території зони відчуження. Хочу особливо відзначити прийняття Верховною Радою Закону України “Про Основні засади (страте­гію) державної екологічної політики на період до 2020 року”. Саме з метою практичного застосування дуже важливих, але рамкових положень цієї стратегії Міністерство екології спільно з експерта­ми, у тому числі з Європейського Союзу, розробило Національ­ний  план дій з охорони навколишнього природного середовища України на період з 2011 до 2015 року, що стане основним комп­лексним механізмом впровадження цілей стратегії, визначить кон­кретний перелік заходів, їх виконавців, строки, джерела та, що особливо важливо, — обсяги фінансування. Вперше ми отрима­ємо пряму бюджетну підтримку від Євросоюзу, і ці немалі кошти частково будуть спрямовуватися на зазначені заходи.

Уряд України визначає можливості використання найбільш радіоактивно забруднених територій і створює умови для со­ціально-економічного відродження місцевих громад, відновлення сільськогосподарського виробництва, середнього і малого бізне­су. Користуючись нагодою, ми закликаємо міжнародну спільноту розглянути можливості підтримки та розвитку екологічного туриз­му, а також максимально сприяти віднесенню частини зазначених територій до категорії світового біорізноманіття з метою можли­вого подальшого створення заповідників.

Питання сталого розвитку місцевих громад, що проживають на радіоактивно забруднених територіях, мають стати предметом вивчення та фінансування з боку не тільки уряду України, а й між­народних організацій, інших донорів, які брали на себе відповідні зобов’язання (про це говорили попередні промовці). Фінансова підтримка органів місцевого самоврядування та надання грантів громадам для реалізації ініціатив соціально-економічного розвитку мають супроводжуватися залученням населення до розроблення місцевих стратегій відродження та планів дій з охорони навколиш­нього природного середовища.

Саме забезпечення дотримання природоохоронного законо­давства, проведення екологічних експертиз, запровадження Кон­цепції сталого розвитку, стратегічного екологічного квотування та транскордонної оцінки впливу на довкілля і є передумовою забез­печення екологічної безпеки з метою сталого соціально-еконо­мічного розвитку.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Юрій Іванович Костенко, народ­ний депутат, фракція Блоку “Наша Україна — Народна самооборо­на”. За ним виступатиме Дмитро Анатолійович Базика.

 

КОСТЕНКО Ю.І., член Комітету Верховної Ради України з  питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (Блок “Наша Україна — Народна самооборона”). Шановні колеги! Враховуючи обмеженість часу, я представлю лише декілька принципових узагальнень, що стосуються теми парламентських слухань. Ці висновки базуються на 20-літній діяльності у цій сфері.

Перше — перспективність використання ядерної енерге­тики  загалом. Попри стрімке зростання використання мирного атома (на сьогодні це майже 20 відсотків світового виробництва електроенергії), що обумовлено наявністю на Землі великих по­кладів урану, а також дешевизною виробленої кіловат-години на  атомних станціях, саме запроектна аварія на Чорнобильській атомній станції змусила принципово переглянути всі вимоги щодо безпеки використання ядерної енергії, а це призвело до збіль­шення більш як у 6 разів вартості будівництва нових енергоблоків, і таким чином було розвіяно міф про дешевизну ядерної енергетики.

Сьогоднішні трагічні події в Японії, де на атомній станції "Фукусіма-1" також стрімко розвивається запроектний сценарій аварії, що загрожує перерости в ядерну катастрофу небачених раніше масштабів, вже змусили низку країн терміново перегля­нути свої ядерні програми.

Отже, висновок перший: некерованість та загрози, що криються у діючих атомних реакторах, невирішеність проблем великомасштабних ядерних аварій не дають змоги на цьому етапі розвитку людства розглядати ядерну енергетику як безпечну та перспективну.

Друге — стан ядерної енергетики України. Незважаючи на те, що Україна входить до п’ятірки найбільш потужних євро­пейських країн, що мають атомні електростанції, за 20 років не­залежності системних змін у ядерній галузі не відбулося. Принци­пових для безпечного використання ядерної енергії елементів ядерно-паливного циклу, організаційної інфраструктури, наукової підтримки та сучасної підготовки кадрів в Україні так і не ство­рено. Підтвердженням цього є нещодавнє рішення уряду викори­стовувати застарілий тип реакторної установки ВВР-1000, роз­роблений ще за радянських часів, при добудові Хмельницької атомної станції. І це в той час, коли всі країни, які розвивають ядерні програми, орієнтуються на реактори третього покоління з принципово іншими системами безпеки.

Отже, висновок другий: попри те, що на своїй території має­мо Чорнобиль, ставлення української влади до безпеки викори­стання ядерної енергії залишається таким, як за радянських часів. Нагадаю, що батьки реактора чорнобильського типу академіки Александров і Доллежаль пропонували їх встановлювати ледь не на Червоній площі у Москві, такими безпечними вони їм видава­лися. Як відомо, до Москви діло не дійшло, а ось у Києві на Хре­щатику 1 травня 1986 року українські діти на демонстрації повною мірою відчули на своїй щитовидці усю силу та “безпечність” так званого радянського мирного атома.

Третє — стратегія подолання наслідків аварії на Чорнобиль­ській атомній станції. Є дві принципові проблеми, які за 25 років не лише не наближаються до вирішення, більше того, вони лише поглиблюються.

Перша проблема — радіоактивне забруднення території після вибуху реактора. Як відомо, наша стратегія базується на критерії щільності забруднення радіонуклідами, а не на критерії дозового навантаження людини, як в інших країнах. Вона стиму­лює щорічне збільшення бюджетних витрат і водночас завдає дедалі більшої шкоди населенню, яке проживає на забруднених територіях, оскільки заохочує людину більше споживати забруд­нених радіонуклідами продуктів харчування, бо такою є наша концепція.

Друга проблема — зруйнований реактор. Відповідально заявляю, що згода українського уряду на зміну стратегії вилучення з саркофага близько 200 тонн паливовмісних матеріалів і тисяч тонн високоактивних відходів на стратегію будівництва ще одного укриття означає лише одне — великі міжнародні кошти будуть ви­трачені на свого роду театральну декорацію, якою світ відгоро­диться від цієї глобальної катастрофи (Оплески). А весь тягар вирішення чорнобильських проблем Україна буде змушена забезпечувати з власної кишені. Згадайте ядерне роззброєння України, яке ми до сьогодні фінансуємо з державного бюджету.

Отже, висновок третій: за 25 років світ принципово змінив свої підходи і до використання ядерної енергії, і до ядерної та радіаційної безпеки. За 25 років змінилося багато і в нас. Ми ста­ли незалежними, 5 разів обирали Президента, 6 — парламент, змінили майже 20 прем'єр-міністрів. Незмінною залишається ли­ше наша доморощена політика. Вона чомусь більше схожа не на сучасну європейську, яка базується на безпеці та добробуті люди­ни, а, скоріше, на типову радянську безвідповідальність, яка веде лише до нових чорнобилів.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Базика Дмитро Анатолійович, голова проблемної комісії “Проблеми радіаційної медицини” Міні­стерства охорони здоров’я та Національної академії медичних наук України. Підготуватися Володимиру Петровичу Кобчику.

 

БАЗИКА Д.А., голова проблемної комісії “Проблеми радіа­ційної медицини” Міністерства охорони здоров’я та Національної академії медичних наук України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги! 25 років для медиків — це певний етап. За ці роки зросла захворюваність дітей на рак щитоподібної залози, збільшилась кількість ліквідаторів-інвалідів, маса захворювань у евакуйованих. Змінилося покоління, з’явилися діти у ліквідато­рів, у евакуйованих. Проблеми залишаються. Передовсім це проб­леми низького фізичного розвитку дітей, наявність у них соматич­них захворювань. На сьогодні вже йдеться про вроджені вади у  дітей. У ліквідаторів за ці роки високою була захворюваність на лейкемію. Тепер вона дещо знижується, але підвищуються інші загрози — рак щитоподібної залози, деякі форми інших захворювань.

Чого нам чекати найближчими роками? Насамперед підви­щення передчасної смертності ліквідаторів від серцево-судинних захворювань, гіпертонічної хвороби, цереброваскулярних захво­рювань. Збільшення онкологічних захворювань, таких як рак щи­топодібної залози, у ліквідаторів та евакуйованих, рак молочної залози у жінок-ліквідаторів, який підвищився вже у 1,5 разу, рак легенів, рак сечовидільних шляхів тощо. Підвищення захворюва­ності евакуйованих.

Чи зможемо ми з цим впоратися? Україна, її медична си­стема була неготовою до Чорнобиля. Сьогодні у нас така система є, у нас є диспансери, кабінети радіаційного захисту, є Науковий центр радіаційної медицини, Інститут ендокринології, Інститут педіатрії (про які вже говорили). У системі Міністерства охорони здоров’я та Національної академії медичних наук України працює маса досвідчених фахівців. У нас є Державний реєстр України осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, який працює, незважаючи на масу недоліків. У нас є Національний канцер-реєстр України, який є одним з найкращих у світі, навіть у  Росії такого канцер-реєстру немає. Так що можливості для протистояння у нас є.

Що нам треба робити? Передовсім нам необхідно налаго­дити ефективну діагностику актуальних захворювань, а саме онко­логічних та серцево-судинних. Забезпечувати медичною апарату­рою, ліками тощо.

Сьогодні виступали екологи, я почув адміністративну думку, яка зводиться до того, що найкраще — залишити “чисту галя­вину”. “Чиста галявина”, тобто чиста земля без радіонуклідів, не вирішить медичних проблем. Медичні проблеми полягають у тому, що 95 відсотків дози опромінення вже отримані ліквідаторами і  населенням. І головне завдання на сьогодні — займатися не профілактикою, а лікуванням людей, які цього потребують, щоб зберегти не здоров’я, а життя учасникам ліквідації наслідків аварії та евакуйованим внаслідок цієї катастрофи.

Впевнений, що сьогоднішні парламентські слухання дуже важливі. Хотів би ще зупинитися на проблемах інвалідів. Кількість інвалідів серед ліквідаторів не зростає, їх кількість з 2002 року по­чала зменшуватися, і це пов’язано з тим, що зростає смертність. На 6 тисяч осіб зменшилося число інвалідів. Тим же числом… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Володимир Петрович Кобчик, голова Товариства ветеранів та інвалідів ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. За ним виступатиме Володимир Андрійович Даниленко.

 

КОБЧИК В.П., голова Товариства ветеранів та інвалідів ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые участники парламентских слушаний! Уважа­емые ликвидаторы аварии на Чернобыльской АЭС! Уважаемые и дорогие припятчане! Вот и пришло время подводить печальные итоги печального юбилея. Еще более печален тот факт, что на атомной станции “Фукусима-1” произошел целый ряд взрывов с расплавлением активной зоны первого, второго, третьего и чет­вертого энергоблоков реактора, эта угроза может перекинуться на пятый и шестой энергоблоки, разрушается здание реакторных отделений, происходят значительные выбросы радиации. Именно мы по-настоящему понимаем состояние работников этой атомной станции и искренне им сочувствуем. И мы абсолютно уверены, что правительство Японии их никогда не оставит в беде, чего не можем сказать о себе (Оплески).

Как мы, участники ликвидации аварии на ЧАЭС, эвакуиро­ванные из эпицентра трагедии, прожили эти 25 лет? В сплошной борьбе за свои социальные права, за выживание, в бесконечных больницах. Предыдущий товарищ, медик, в своем выступлении сказал, что есть масса центров, масса больниц для ликвидаторов. Пусть он ответит только на один вопрос: в каком из этих центров есть хотя бы вата? Об остальном я не говорю (Оплески).

Мы локализовали аварию на ЧАЭС ценой своего здоровья и  ценой жизни наших товарищей, остановили три работающих гиганта, что, к сожалению, пока не могут сделать японцы. И толь­ко сегодня в связи с трагедией в Японии появились неоспоримые подтверждения, что работники Чернобыльской АЭС проявили массовый героизм и действительно спасли планету. Мы знаем, что японское правительство отозвало работников атомных стан­ций, чтобы они дальше не гибли там, не страдали. А с Черно­быльской атомной станции не ушел ни один человек, пока их не увезли в разные больницы, начиная с 6-й клинической больницы города Москвы и в другие города всего Советского Союза. После этого подняли и включили в сеть страны три энергоблока, кото­рые выработали после аварии 158 миллиардов киловатт-часов электроэнергии. Всего 309, из них до аварии — 151, то есть после аварии на целых 7 миллиардов киловатт-часов больше. Но  против политических амбиций Чернобыльская атомная стан­ция не смогла устоять, ее судьбу вы прекрасно знаете.

Похоже, что и судьба оставшихся участников ликвидации аварии и ее последствий незавидна. Указом Президента Украины “Про заходи, пов’язані з 25-ми роковинами Чорнобильської ката­строфи”, поручением Президента правительству и Постановлени­ем Верховной Рады Украины “Про вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з нагоди 25-х роковин Чорнобильської катастрофи” полностью уничтожаются чернобыль­цы вообще (Оплески). Вот у меня эти три документа. Здесь нет ни одного конкретного пункта ни о социальной защите, ни вооб­ще о чем-либо, просто сплошная радиоактивная вода.

В течение последних 20 лет руководство страны 39 раз вмешивалось в базовый закон и постепенно его выхолащивало. Потом пошли еще дальше — сначала ликвидировали награды, потом отменили парламентские слушания, потом не приняли постановление Верховной Рады к 24-й годовщине Чернобыльской катастрофы. После этого руководство страны во главе с Прези­дентом не пришло к памятнику героям-чернобыльцам, чтобы от­дать долг уважения и памяти. И, наконец, убийственный проект закона №7562 “про гарантії держави щодо виконання рішень суду”.

Поэтому, исходя из реального социального положения участников ликвидации Чернобыльской катастрофы, по результа­там многочисленных встреч и переговоров с вице-премьер-министром Сергеем Леонидовичем Тигипко мы требуем:

основные и дополнительные пенсии и все другие социаль­ные выплаты инвалидам, участникам ликвидации аварии, эвакуи­рованным из эпицентра катастрофы и детям-инвалидам повысить до уровня решения судов по Украине, это первый этап, и второй этап — применение формулы, которую господин Рыжук отозвал из Верховной Рады;

разработать Национальную программу преодоления послед­ствий Чернобыльской катастрофы на 2011–2021 годы;

незамедлительно отозвать из Верховной Рады законопроект №7562 (Оплески);

пересмотреть Государственный бюджет Украины на 2011 год по чернобыльским программам, выделив 100 миллионов гривень на лекарства и лечение, 150 миллионов гривень на строительство и приобретение жилья;

внести изменения в Закон Украины “Про поховання та по­хоронну справу”, которые мы подали в Верховную Раду;

И последнее — наградить всех участников-инвалидов госу­дарственной наградой — орденом “За мужество”. Если страна не может наградить всех, то хотя бы участников ликвидации аварии в 1986–1987 годах. Это были самые тяжелые годы… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Володимир Андрійович Даниленко, народний депутат, фракція Компартії України. Підготуватися Удовиченку.

 

ДАНИЛЕНКО В.А., член Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (Комуністична партія України). Шановні учасники парламентських слухань! Чорнобиль­ська катастрофа — це відкрита рана на тілі нашого народу, і з кож­ним роком вона все більше ятрить. Бо з кожним роком наші співвітчизники, які постраждали внаслідок цієї катастрофи, відчу­вають себе все менш захищеними. Сподівання на належний со­ціальний захист кожного року руйнуються з прийняттям Держав­ного бюджету України. Уряд щоразу вдається до скасування чи звуження пільг, передбачених чинним законодавством. Свідчен­ням того є внесений на розгляд Верховної Ради України законо­проект про гарантії держави щодо виконання рішень суду (№7562), про який сьогодні говорили, за який наша фракція голосувати однозначно не буде (Оплески).

Цього року, коли виповнюється чверть віку від тієї страшної трагедії, на жаль, доводиться визнавати, що через політику, яку всі ці роки проводили українські уряди, соціальні проблеми чорно­бильців з кожним роком загострюються, але з окремими з них миритися не можна.

Зокрема, це стосується медичного обслуговування. Саме з  цього приводу до мене як народного депутата надходить чи не найбільше звернень громадян. У Державному бюджеті України на 2011 рік кожному постраждалому внаслідок Чорнобильської ката­строфи держава передбачила на лікування та санаторно-курортне оздоровлення лише 172 гривні. Цих коштів не вистачить навіть на  діагностику. Державні програми, спрямовані на оздоровлення тяжкохворих чорнобильців, з року в рік недофінансовуються.

Не менш гострою є проблема санаторно-курортного оздо­ровлення. Так, у 2010 році з 2,5 мільйона осіб, станом на 1 грудня, оздоровлено 89 тисяч, або 3,5 відсотка, тобто лише кожен трид­цятий з числа тих, хто має право на оздоровлення.

Стосовно житлових умов. Сьогодні вже говорили, що коруп­ційні схеми геть позбавляють постраждалих чорнобильців права отримати житло, навіть якщо для цього є можливість. Наприклад, у місті Путивлі Сумської області за державні кошти товариством "Північтрестбудмонтаж" споруджено будинок для 65 інвалідів-чорнобильців. Держава перерахувала цьому товариству 13 мільйо­нів гривень, але підприємство з метою збільшення свого прибутку відмовилося передавати Міністерству надзвичайних ситуацій квар­тири для забезпечення інвалідів-чорнобильців, доки міністерство не підпише додаткову угоду.

З цього приводу є судове рішення. Починаючи з 2009 року, мною неодноразово направлялися звернення та запити до Гене­ральної прокуратури, Міністерства надзвичайних ситуацій, інших державних установ з вимогою вирішити це питання, але ре­зультатів ніяких. Вікторе Анатолійовичу, я до вас сьогодні ще раз звертаюся від імені чорнобильців Сумської області з проханням вирішити цю проблему. Дім стоїть повністю готовий вже третій рік, відповідальності за це ніхто не несе. І таких будинків в Україні багато.

Перелік чорнобильських проблем можна було б продовжу­вати, це і транспорт, і недосконалість механізму пенсійного забез­печення тощо. Стан їх вирішення свідчить про одне: держава не виконує навіть вимог Конституції, по суті, кинула чорнобильців напризволяще.

Враховуючи викладене, фракція комуністів у Верховній Раді вважає за необхідне доручити уряду:

якнайшвидше внести на розгляд Верховної Ради проект Загальнодержавної цільової соціально-економічної програми по­долання насідків Чорнобильської катастрофи на 2012–2016 роки;

при підготовці пропозицій щодо внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік” збільшити рівень фінансування основних бюджетних програм, спрямованих на покращення соціального стану чорнобильців;

відновити фінансування програм, за якими здійснювалося надання пільгового житла інвалідам-чорнобильцям;

відновити зруйновану єдину систему державного управління у сфері подолання наслідків Чорнобильської катастрофи;

розглянути проблему створення належної лікувально-діагно­стичної бази закладів для лікування осіб, які постраждали внаслі­док Чорнобильської катастрофи.

До проблем чорнобильців потрібно рішуче повертатися і займатися ними щоденно, а не тільки під час роковин трагедії.

Дякую вам за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Володимир Петрович Удовиченко, міський голова міста Славутича (Оплески). Підготуватися Шершуну.

 

УДОВИЧЕНКО В.П., Славутицький міський голова (Київська область). Дякую. Не треба, Адаме Івановичу, так сумбурно ставитися до емоцій у цьому залі, це зал українського народу (Оплески). Він посилає своїх представників для того, щоб парла­ментарії завжди захищали інтереси народу, навіть за дуже об­межених ресурсів. Тут зібралися розумні, інтелігентні люди, вони навіть аплодували представникам уряду, які сьогодні доповідали на високому професійному рівні, дотримувалися регламенту, називали цифри, в які самі не вірять, але називали, тому що ці цифри повторюються в усіх рекомендаціях попередніх парламент­ських слухань, в урядових постановах, але, на превеликий жаль, вони лише на папері (Оплески).

А треба зробити дуже просто, шановні урядовці. Указ Президента України “Про заходи, пов’язані з 25-ми роковинами Чорнобильської катастрофи” є, причому треба віддати належне Адміністрації Президента і Віктору Федоровичу, підписаний 11 жовтня 2010 року, і розумні речі написані. Наприклад, у пунк­ті 1 чітко поставлено завдання “проаналізувати заходи, вжиті що­до подолання наслідків Чорнобильської катастрофи в Україні, роз­глянути стан виконання Загальнодержавної програми подолання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2006–2010 роки… та під­готувати за результатами такої роботи пропозиції щодо поліпшен­ня ситуації у цих сферах”. Тому сьогодні доповіді мають бути чесні і правдиві. Проаналізуйте, що зроблено за 25 років, що необхідно зробити далі, що ми не зробили. А я вам скажу: нічого ми не можемо зробити (Оплески).

Якщо назвати тільки суми, Володимире Івановичу, ви їх знаєте, які потрібні для завершення всіх робіт у зоні Чорнобиль­ської атомної електростанції, — це мільярди. Мільярди доларів, мільярди євро! Назвати суми на соціальний захист — це мільярди! А реалізація — 3,17 відсотка.

Візьмемо четверту зону. Пропонується скасувати зони радіоактивного забруднення. Так не можна ставити питання. Необхідно сказати, що зроблено у цих населених пунктах для лю­дей, щоб можна було з чистою совістю зняти ці зони. Ми говори­ли про це. Наприклад Славутич, який демонстрував, що треба проводити економічну, соціальну, екологічну реабілітацію.

І сьогодні, перш ніж вести мову про зняття статусу, треба говорити про покращення інфраструктури у радіоактивно забруд­нених населених пунктах, хоч садочок один відкрити, хоч школу якусь, хоч спортивний заклад один побудувати, басейн хоча б   10-метровий. Необхідно покращити рівень життя молодого поко­ління. Ось про що треба говорити. А потім скласти ці цифри і ска­зати: грошей немає. Перш ніж зону знімати, треба знайти гроші на вирішення соціальних проблем за принципом “утром — деньги, вечером — стулья”. Тоді зони будемо знімати.

Якщо подивимося цифри, Юрій Іванович Костенко повертав нас до цієї теми. Хоч ви були і розробником меморандуму, треба теж, Юрію Івановичу, пам’ятати про це. Меморандум — це просто жах. Це декларація — і закриття станції, і здача ядерної зброї. Нічого за те наша ненька Україна, яка пнеться, щоб стати цивілі­зованою державою, не отримала. Є генетика, є земля, є все. Треба трохи співпраці, трохи допомоги. Чому б не допомогти на­шому українському Чорнобилю?

У меморандумі (я зараз вичитав) є зобов’язання країн “Великої вісімки” надавати всеохоплюючу програмну допомогу. Всеохоплюючу! Можна український термін розшифрувати? Чому б сьогодні не повернутися до цього, Адаме Івановичу? У рекомен­даціях все це є. Чому б не звернутися у 25-ті роковини Чорно­бильської катастрофи до світового співтовариства, до парла­ментаріїв країн “Великої вісімки”, які були ініціаторами закриття Чорнобильської атомної станції, щоб розвивати атомну енерге­тику в себе? Звернутися і сказати: шановні друзі, давайте будемо чесними, совісними і допоможемо Україні в цей непростий час. Чорнобиль — це перепустка у майбутнє для всього світу, а не тільки для України.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Володимире Петровичу.

Слово має Шершун Микола Харитонович, народний депутат, фракція Народної партії України. За ним виступатиме Василь Федорович Чехун.

 

ШЕРШУН М.Х., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природо­користування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (Блок Литвина). Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! За 25 років, що минули з часу чорно­бильського вибуху, всі ми переконалися, що чорнобильські проб­леми самі по собі не зникають, а радіоактивно забруднені терито­рії не стають безпечними. Для цього мають докладатися фінан­сові, наукові та організаційні зусилля на державному рівні.

Що ми маємо на сьогодні? У державі немає єдиного центрального органу, який за це відповідає, про що я кажу на  кожних парламентських слуханнях. Розпорошеність ресурсів та відповідальності по різних міністерствах призвела до того, що вирішення чорнобильських проблем звелося виключно до ведення статистики. Дієву систему державного управління у цій сфері, пе­редовсім на місцях, практично розформовано. Вважаю, що під час адміністративної реформи необхідно створити єдиний управлін­ський центр з розв’язання чорнобильських проблем, поставити перед ним чіткі завдання і терміни, після закінчення яких спитати.

Я підтримую Сергія Рижука, що на сьогодні найважливіші питання — відродження радіоактивно забруднених територій, сти­мулювання їх розвитку, підвищення інвестиційної привабливості. Давно потрібно було розпочати відроджувати забруднені території та повертати їх до повноцінного життя. Однак заради цього здій­снювати механічне переведення у розряд чистих значної кількості радіоактивно забруднених територій категорично не можна! Робити це треба науково обґрунтовано, зважено, з урахуванням інтересів людей та пропозицій місцевої влади.

Ми дійшли до того, що радіаційна обстановка на забрудне­них територіях вже навіть не моніториться. Упродовж останніх двох років дозиметрична паспортизація населених пунктів, відне­сених до зон радіоактивного забруднення, взагалі не здійснюва­лася, і кошти на це не виділялися, мабуть, сподіваючись, що матінка-природа вже сама навела порядок. Однак через 25 років після аварії в Україні залишаються сотні населених пунктів, де паспортні дози опромінення або вміст радіонуклідів у продуктах місцевого виробництва перевищують встановлені допустимі норми. І найбільш прикро, що люди навіть не знають про це. Наприклад, в окремих населених пунктах Рівненської області дози внутрішнього опромінення дітей лише за рахунок споживання забрудненого молока сягають рівнів, які значно перевищують допустимі норми.

При цьому останнім часом нас намагаються переконати, що у чорнобильців культивується синдром жертви і приреченості, з чим я категорично не погоджуюся. Ще у 2006 році я разом з моїм колегою Зарубінським з фракції Народної партії підготува­ли законопроект про загальнодержавну програму ведення сіль­ськогосподарського виробництва на радіоактивно забруднених територіях. Закон Верховна Рада ухвалила, але тодішній Прези­дент наклав на нього вето, аргументуючи тим, що неможливо врахувати її завдання, показники та заходи у проекті Державного бюджету України. Це була величезна помилка. Закон чітко регла­ментував протирадіаційні заходи у сільськогосподарському вироб­ництві, відкривав дорогу отриманню радіологічно безпечної про­дукції, посилював захист населення, давав можливість економічно і соціально розвивати такі території, а також створювати нові робочі місця.

Тому сьогодні я, користуючись нагодою, звертаюся до Прем’єр-міністра. Миколо Яновичу, внесіть до парламенту загальнодержавну програму ведення сільськогосподарського ви­робництва на радіоактивно забруднених територіях та комплекс­ної їх реабілітації і підкріпіть її реальними коштами. Я готовий і  сьогодні брати участь у цій роботі. Тільки впевненими діями та спільними зусиллями ми з часом зможемо стерти з частини нашої України тавро чорнобильської зони, і в цьому чорнобильці нас підтримують.

Однак є й негативний приклад. Це законопроект №7562, який зводить нанівець існуючі невеликі соціальні гарантії. Чорно­бильці рішуче виступають проти його прийняття, і фракція Народ­ної партії також рішуче виступає проти прийняття цього законо­проекту (Оплески).

Не хочу, щоб мене звинуватили у нагнітанні психологічної напруженості, але впевнений, що законодавчо-революційно неможливо відмінити Чорнобильську катастрофу, її неможливо стерти з пам’яті людей. Неможливо скасувати поняття “постраж­далий”, “катастрофа”, “зони”, як багатьом хочеться. Прокляття по­сиплються безперервним потоком, цього не можна допустити.

Наостанок. З огляду на ситуацію, що склалася на атомних електростанціях Японії, хочу наголосити на необхідності посилен­ня заходів безпеки на діючих українських АЕС, дотримання вимог, норм, правил та стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, а також…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо, Миколо Харитоновичу.

Слово має Василь Федорович Чехун, голова комітету Національної комісії з радіаційного захисту населення України, академік НАН України, доктор медичних наук, професор, директор Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького Національної академії наук України. Підготу­ватися Недашковському.

 

ЧЕХУН В.Ф., голова комітету Національної комісії з радіа­ційного захисту населення України, директор Інституту експери­ментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депу­тати! Шановні учасники парламентських слухань! Катастрофічні події останніх днів на японській АЕС “Фукусіма-1” знову сколихну­ли і вразили світ, вкотре нагадали про реальні небезпеки атомних аварій та актуальність проблем подолання наслідків техногенних катастроф у сучасному світі. У контексті цих подій нам варто звер­нути увагу на проблеми реабілітації та сталого розвитку регіонів, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.

З часу Чорнобильської катастрофи минуло майже 25 років. За ці роки рівень радіації на забруднених територіях та вміст радіонуклідів у сільськогосподарських продуктах істотно зменшив­ся за рахунок природних процесів та відповідних заходів з ра­діаційного захисту і реабілітації забруднених територій. Незважа­ючи на поліпшення радіаційної ситуації в цих районах, вони мають великий комплекс проблем, серед яких слід виділити такі:

1) великі території виведені на невизначений період з гос­подарського користування;

2) значна кількість мешканців цих районів продовжують жити і працювати в умовах підвищеного рівня радіації, що зумовлює загострення медичних та соціально-економічних проблем населення;

3) у деяких населених пунктах до сьогодні не вдається забезпечити виробництво чистої сільськогосподарської продукції.

Все це призводить до формування депресивних зон у центрі Європи. Тому реабілітація територій, що зазнали радіоактивного забруднення, є вкрай актуальним завданням.

Першим важливим кроком у цьому напрямі є перегляд меж  зон радіоактивного забруднення, що передбачено Указом Президента України “Про заходи, пов’язані з 25-ми роковинами Чорнобильської катастрофи”. На сьогодні до зон радіоактивного забруднення віднесено 2293 населених пункти у 74 районах 12 об­ластей України, де проживає 2,2 мільйона людей. Чинний перелік населених пунктів сформовано в 1991 році, доповнено в 1993–1995 роках, і з того часу він не переглядався щодо відповідності реальній радіоекологічній ситуації. При формуванні цього переліку застосовувалися два критерії — доза опромінення людини або щільність забруднення ґрунтів.

Сьогодні методика здійснення моніторингу доз опромінення з використанням критеріїв щільності забруднення ґрунтів не від­повідає міжнародним стандартам та вимогам МАГАТЕ. Впродовж останніх двох років через відсутність фінансування з державного бюджету зупинена загальна дозиметрична паспортизація цих те­риторій. Таким чином, виконання указу Президента щодо перегля­ду меж зон радіоактивного забруднення потребує термінового прийняття нових нормативних документів та проведення вже цього року дозиметричної паспортизації згаданих територій (Оплески).

Виходячи з цього, Національна комісія з радіаційного захи­сту населення України просить парламентські слухання рекомен­дувати Кабінету Міністрів та іншим уповноваженим органам ви­конавчої влади забезпечити в повному обсязі фінансування видат­ків на проведення щорічної загальної дозиметричної паспорти­зації та розроблення відповідних нормативно-методичних доку­ментів, починаючи з 2011 року. Ці заходи мають бути першо­черговими в плані дій щодо перегляду меж зон радіоактивного забруднення та сприятимуть своєчасній економічно обґрунтованій реабілітації і територій, і населення. Витрачені на зазначені захо­ди кошти будуть обов’язково реінвестовані в економіку України шляхом залучення територій та людського ресурсу в ефективну господарську діяльність.

Шановні учасники парламентських слухань! Шановні ліквіда­тори! Я хотів би, щоб ці заходи якнайскоріше стартували і були реалізовані в інтересах народу України.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Федоровичу.

Слово має Юрій Олександрович Недашковський, президент Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”. Підготуватися Колесніковій.

 

НЕДАШКОВСЬКИЙ Ю.О., президент ДП “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”. Шановний Адаме Івано­вичу! Шановні учасники парламентських слухань! Сьогоднішнє наше зібрання відбувається напередодні 25-х роковин Чорнобиль­ської трагедії, яка стала викликом для існування та подальшого розвитку атомної енергетики і змусила всю світову спільноту пе­реглянути своє ставлення до безпечної роботи атомних електростанцій.

Неможливо сьогодні залишити без уваги ті трагічні, викли­кані землетрусом та цунамі, події в Японії, зокрема на атомній електростанції “Фукусіма Даїчі”.

Ми врахували важкі уроки запроектної аварії на четверто­му  енергоблоці Чорнобильської АЕС. Підтримання та постійне підвищення рівня безпеки АЕС, дотримання вимог, норм, правил і  стандартів ядерної та радіаційної безпеки, втілення передової міжнародної практики та досвіду експлуатації стали найвищими пріоритетами НАЕК “Енергоатом”.

За минулі 25 років здійснено колосальний обсяг робіт з мо­дернізації діючих енергоблоків та підвищення культури безпеки персоналу. На сьогодні українські АЕС повністю відповідають принципам безпеки, прийнятим у світовій практиці.

За цей період не зафіксовано жодного випадку порушен­ня  норм радіаційної безпеки. Сьогодні в повному обсязі завер­шено виконання програми модернізації нововведених у 2004 році енергоблоків №2 на Хмельницькій АЕС та №4 на Рівненській АЕС. За результатами її виконання забезпечено доведення рівня без­пеки цих енергоблоків до показників, що відповідають найкращим зарубіжним аналогам.

Ми практично завершили реалізацію основних заходів Концепції підвищення безпеки енергоблоків атомних станцій, за­твердженої урядом, і не зупиняємося на цьому. Ми сповідуємо філософію, що процес вдосконалення і подальшого підвищення безпеки має бути безперервним, наголошую, по мірі того, як з’яв­ляються нові знання і технології. У рамках виконання довгостро­кової державної стратегії компанія “Енергоатом” розробила нову комплексну програму підвищення безпеки енергоблоків АЕС України, виконання якої вже розпочалося.

Україна першою у світі в рамках спільного проекту “Україна—Європейський Союз—МАГАТЕ” провела унікальну за масштабами виконаних робіт комплексну оцінку безпеки всіх українських енергоблоків. На кожному з 15 діючих енергоблоків 15 комісіями експертів МАГАТЕ проведена незалежна перевірка стану їх безпеки. Експерти МАГАТЕ та Європейського Союзу встановили відповідність всіх енергоблоків українських АЕС найсучаснішим вимогам МАГАТЕ з ядерної безпеки.

Нами здійснені також заходи для збереження в державі висококваліфікованого персоналу, який вивільнився після закрит­тя Чорнобильської АЕС. Для цього в компанії створений відокрем­лений підрозділ “Атомремонтсервіс”, який надав більше 800 ро­бочих місць не лише цьому персоналу, а й для трудових ресурсів міста Славутича.

В Україні створена, без перебільшення, одна з найкращих у світі система підготовки персоналу для атомних електростанції. Наші АЕС повністю виконують планові завдання з виробництва та відпуску майже 50 відсотків споживаної в державі електроенергії, що сприяє стабільному розвитку економіки.

Однак все це, шановні колеги, не дає нам приводу заспокоюватися. З аварії на японській АЕС, яка виникла внаслідок землетрусу, ми маємо винести нові уроки. Незважаючи на те, що природні, географічні умови розташування України та Японії різні, і абсолютно різні проектні основи реакторів, що експлуатуються в  Японії та в Україні, трагічні наслідки природних катаклізмів в  Японії будуть детально проаналізовані нашими фахівцями, бу­дуть зроблені відповідні висновки для випереджальних дій в умо­вах України. Не виключено, що нам доведеться змістити пріори­тети у програмах модернізації безпеки та надійності українських АЕС і врахувати ці зміни при перегляді Енергетичної стратегії України.

Вже сьогодні ми можемо стверджувати, що роботи, які були раніше заплановані і виконуються компанією “Енергоатом” із залу­ченням проектних інститутів щодо перегляду сейсмостійкості АЕС та додаткового дослідження сейсмічного рівня на майданчиках атомних електростанцій, є вчасними і надзвичайно важливими. Ми вже запланували виконання цілої низки додаткових заходів, за потреби можу їх назвати, і першочергові організаційно-розпорядчі документи з цих питань вже підготовлені компанією.

Сьогодні в НАЕК “Енергоатом” для моніторингу і аналізу поточної ситуації на японських АЕС “Фукусіма Даїчі” та з метою подальшої підготовки відповідних рішень створена спеціальна ана­літична група, яка цілодобово детально аналізує процеси, що там відбуваються. Ми не стоїмо осторонь проблем наших японських колег і готові запропонувати їм допомогу, виходячи з нашого досвіду, а також спеціальну техніку і технології, які є в розпоряд­женні нашого аварійно-технічного центру. Відповідні пропозиції вже направлені до Міністерства надзвичайних ситуацій.

Ми не стоїмо осторонь процесів і рішень, які опрацьо­вуються в державах Європейського Союзу та МАГАТЕ. Ми готові, не очікуючи офіційних звернень, розпочати разом з ними роботу з  розроблення та проведення з урахуванням нинішньої ситуації так званих стрес-тестів на АЕС і Євросоюзу, і України.

Хочу запевнити всіх, що керівництво компанії “Енергоатом” усвідомлює рівень своєї відповідальності щодо забезпечення безперебійної та надійної роботи наших атомних електростанцій і зробить все необхідне для їх безпеки.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Юрію Олександровичу.

Слово має Колеснікова Валентина Прокопівна, президент Міжнародного благодійного фонду “Діти — інваліди Чорнобиля”. Підготуватися Івану Петровичу Волчанському.

 

КОЛЕСНІКОВА В.П., президент Міжнародного благодійного фонду “Діти — інваліди Чорнобиля”. Шановний пане голово! Шановні народні депутати! Дорогі чорнобильці! Дозвольте приві­тати вас, чорнобильський люд, з тим, що всупереч прогнозам деякі з нас дожили до 25-х роковин Чорнобильської катастрофи, ми ще не вмерли (Оплески).

Сьогодні весь світ переживає за долю людей у Японії. Землетрус та цунамі доповнюються трагедією, пов’язаною з вибу­хами на атомній станції “Фукусіма-1”, внаслідок чого є опромінені, більше 200 тисяч людей відселено з 20-кілометрової зони. Нібито це все про нас, про 1986 рік. ЗМІ порівнюють аварію в Японії з аварією в Чорнобилі. Виявляється, український народ, наші діти пережили аварію найвищого сьомого рівня. Скажіть, будь ласка, хто, крім професіоналів, працівників станції, знає про це сьогодні? Знали ми, евакуйовані з Прип’яті? Чи нам хтось казав про це? Ні, не знали. Ми сьогодні дізналися про це із засобів масової інформації.

Мені дивно і боляче, як повторюється історія через 25 років у Японії. Хочеться протягнути їм руки і сказати: мами і діти, їдьте до нас, ми вам допоможемо. На жаль, і сьогодні правди про Чорнобиль не сказав ніхто ні в Україні, ні в цілому світі. Ні нам, ні нашим дітям не дано знати, яку дозу опромінення отримали меш­канці міста Прип’ять в епіцентрі вибуху, ті, хто проживав у 30-кілометровій зоні навколо ЧАЕС, у Поліському районі, в Народичах чи в інших районах. НКРЗУ так і не спромоглася ні дози опромі­нення обрахувати, ні надати чесні прогнози життя і здоров’я на­ших дітей. Немає і вже ніколи не буде чіткого реєстру чорно­бильських дітей, все є лише на папері. Державної програми “Діти Чорнобиля” також немає, адже це вимагає не тільки вишукати кошти, а й виявити громадянську відповідальність перед майбут­нім українського народу — перед дітьми, яких торкнувся “мирний атом”.

Прем’єр-міністр України на прес-конференції в Туреччині зауважив, що події, які відбуваються в Японії, ми пережили в Чорнобилі. Так, пережили катастрофу, але не пережили її на­слідків, особливо ми, чорнобильці.

Наслідки жахливі. Щороку виявляють рак щитовидної залози у 800–1000 дітей. За прогнозами науковців, дія чорнобильського йоду продовжиться ще 10–15 років, тобто меч висить над голо­вами наших дітей і онуків. Захворювання щитоподібної залози, хвороба Хашімото, інсулінозалежний злоякісний діабет у дітей — це дві аутоімунні хвороби. Антитіла, що мають захищати організм, руйнують щитоподібну залозу чи клітини, які виробляють інсулін. Фактично поширюється нова хвороба — злоякісна форма діабету у дітей, яких госпіталізують у коматозному стані. Підлітки-дівчата бояться майбутнього. Часто під час обстеження вони запитують: “Чи зможу я мати дітей?” Хто сьогодні може правдиво відповісти на це запитання?

Діти ліквідаторів народжуються з фізичними та розумовими вадами, спостерігаються внутрішньоутробні аномалії, мертвонаро­джені діти. У жінок, евакуйованих з епіцентру вибуху, у наших прип’ятських дітей, з тяжкими ускладненнями протікає вагітність, часті випадки родових травм. За даними ВООЗ, в Україні захво­рюваність постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи є однією з найвищих у світі серед населення, що зазнало впливу ядерних аварій. З числа евакуйованих дітей хворіють 83,7 відсотка (майже всі), дітей ліквідаторів — 76,1 дітей, які проживають на радіоактивно забруднених територіях, — 76,6 відсотка.

Чорнобильці, як дорослі, так і діти, помирають від таких хвороб, про які радянські лікарі навіть не знали і не говорили: тиреотоксикоз, гіпотеріоз, тиреоїдит, злоякісний цукровий діабет.

Наприклад, звернення батьків про допомогу Роману Ільченку (12 років). Родина евакуйована у 1986 році. Мама дитини з села Залісся Чорнобильського району (30-кілометрова зона). У дитини рідкісне захворювання, складний діагноз. Батько помирає від онкологічного захворювання. Мати сама, один на один, бореться за дитину. Їй потрібно 300 тисяч гривень на операцію, які ніхто не дає, ніякий МОЗ, тільки гарно тут виступав представник МОЗ. Ось дивіться, яка гарна дитина була, а тепер подивіться на цю дити­ну — це він.

Від державних медичних закладів ми не одержуємо абсо­лютно нічого. Родини самотужки борються за спасіння своїх дітей. Операції, лікування, придбання ліків — все за рахунок батьків-чорнобильців.

В інформації про стан виконання Указу Президента України “Про заходи, пов’язані з 25-ми роковинами Чорнобильської ката­строфи” є різні цифри, окрім цифр про кількість померлих чорно­бильців, у тому числі дітей. Намагання розібратися у статистичних підрахунках смертності викликають праведний гнів чиновників. Списки чорнобильських хвороб…

Хочу від себе сказати декілька слів про законопроект №7562. Він нас знищує морально, фізично нас давно вже знище­но. Ми не живемо, ми виживаємо. Я дуже хочу, щоб ті мільйонні кошти, які закладаються на показові заходи до 25-х роковин, були спрямовані конкретному чорнобильцю у ту лікарню, де він ліку­ється, конкретній дитині, де їй рятують життя, щоб вона побула ще на цьому світі. Не потрібно голослівно називали великі цифри, які направляються нам, чорнобильцям, яких не отримують родини.

Я бажаю нам усім дожити хоч б до 30 роковин Чорнобиля, а особливо бажаю, щоб були живі наші діти і наші онуки (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Волчанський Іван Петрович, голова Луганської обласної організації Всеукраїнської громадської організації “Союз Чорнобиль України”. Підготуватися Мельничуку.

 

ВОЛЧАНСЬКИЙ І.П., голова Луганської обласної організації Всеукраїнської громадської організації “Союз Чорнобиль України”. Уважаемый Адам Иванович! Уважаемые участники парламентских слушаний! Дорогие чернобыльские побратимы! Мне уже доводи­лось выступать в 2008 году с этой трибуны, тогда мне давали минуту. За минуту много не расскажешь, но главное было сказано и услышано в этом зале. И тогда, и сейчас под стенами этого здания стояли люди — участники ликвидации последствий аварии на Чернобыльской станции. И тогда, и сейчас они защищали свои права. Сегодня они пришли продолжить борьбу за свое выживание.

Я не совсем согласен с паном Олийныком, который гово­рит, что именно эта власть начала и продолжает вести работу по уничтожению чернобыльских программ. В 2008 году была другая власть, но и тогда мы отстаивали те же права. Если вы помните, уважаемые коллеги, Закон Украины “О Государственном бюджете Украины на 2008 год и о внесении изменений в некоторые зако­нодательные акты Украины” — это была первая попытка внесения изменений в Закон Украины “О статусе и социальной защите граждан, пострадавших в результате Чернобыльской катастро­фы”. И тогда, и сейчас в этом зале звучат выступления о необ­ходимости решения проблемных вопросов (как мягко сказано) по преодолению последствий Чернобыльской катастрофы. К сожале­нию, дальше слов дело минимизации последствий аварии не движется.

Не буду говорить о проблемах территории зараженной    30-километровой зоны, с которой мне довелось познакомиться как участнику ликвидации последствий аварии. Как руководитель с определенным стажем общественной работы в организации “Союз Чернобыль Украины” Луганской области расскажу о со­циальных проблемах пострадавших в результате аварии людей.

Закон Украины “О статусе и социальной защите граждан, пострадавших в результате Чернобыльской катастрофы” не исполняется в полной мере. Более того, без внесения изменений в  чернобыльский закон из него практически исчезли статьи, касающиеся оказания специальной медицинской помощи онколо­гическим больным — чернобыльцам, строительства и приобрете­ния жилья для инвалидов-чернобыльцев, выплаты компенсаций за неиспользованное санаторно-курортное лечение и т.д.

На наш взгляд, это происходит потому, что меняются пра­вительства, министры, но многие годы в министерствах работают чиновники, фактически определяющие социальную политику этих министерств. Оставаясь верными системе и потерявшись в вихре политических перемен, они не способны найти верное решение и предлагают решать проблемы чернобыльцев внесением изме­нений в Закон Украины “О статусе и социальной защите граждан, пострадавших в результате Чернобыльской катастрофы”, за счет самих чернобыльцев, нарушая Конституцию и законы Украины, притом убивая в людях последние остатки здоровья, веры и на­дежды на исполнительную власть. Законопроект №7562 является подтверждением моих слов. При этом никто из них не несет персональной ответственности за свои действия, как и чиновники рангом пониже из городских и районных управлений Пенсионного фонда и социальной защиты, действия которых суды всех уров­ней в Украине признают незаконными. Уверен, что не понесут ответственности и те, кто не предусмотрел продление на после­дующие годы Общегосударственной программы преодоления по­следствий Чернобыльской катастрофы на 2006–2010 годы, кото­рая закончила свое действие в 2010 году. Или, может быть, это тоже одна из особенностей нашей социально-экономической политики, и проблемы последствий Чернобыльской катастрофы уже все решены?

В сложившейся ситуации просим Президента Украины и предлагаем Верховной Раде и Кабинету Министров Украины:

1)  в год 25-й годовщины Чернобыльской катастрофы на­ложить мораторий на внесение изменений в Закон Украины “О статусе и социальной защите граждан, пострадавших в ре­зультате Чернобыльской катастрофы” и использовать это время для подготовки изменений, приемлемых для чернобыльцев и государства;

2)  в первом полугодии разработать и принять новую Обще­государственную программу преодоления последствий Черно­быльской катастрофы на 2011–2020 годы с учетом рекомендаций сегодняшних парламентских слушаний;

3)  провести кадровую реформу в министерствах Украины, занимающихся проблемами последствий Чернобыльской ката­строфы, чтоб люди, на которых возлагается проведение реформ, мыслили не только реалиями нынешней экономической ситуации, но и умели планировать работу с перспективой на будущее.

Особая просьба к Министерству иностранных дел Украины: активизируйте работу по разъяснению европейской обществен­ности последствий Чернобыльской катастрофы. Они очень мало об этом знают, особенно молодежь.

Мне с 28 февраля по 4 марта довелось участвовать в вы­ставке, посвященной 25-й годовщине Чернобыльской катастро­фы, в Германии. Выставка была организована общественными организациями Германии, в ней приняли участие бургомистр земли Бранденбург, посол Беларуси в Германии, другие офи­циальные лица. Украину представляли два участника ликвидации аварии на ЧАЭС. Не сомневайтесь, мы достойно представили нашу страну на этом форуме. Европейская общественность гото­ва оказывать помощь Украине и Беларуси в конкретном решении проблем Чернобыля. С ними надо работать.

И последнее. В чернобыльском движении… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Мельничук Валентин Васильович, заступник голови Чернігівської обласної ради. Підготуватися Юрію Петровичу Соломатіну.

 

МЕЛЬНИЧУК В.В., заступник голови Чернігівської обласної ради. Вельмишановний Адаме Івановичу! Шановні друзі, товариші! Загальнодержавна програма подолання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2001–2010 роки не виконана, а нової програми, на жаль, немає. Залишається безліч проблем з виконанням Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактив­ного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Чернігівщина — одна з областей, найбільш постраждалих від чорнобильської біди. На сьогодні в області проживають 80 тисяч постраждалих, у тому числі близько 17 тисяч дітей і 5 тисяч інвалідів. На приборкання чорнобильського лиха від Чернігівщини було мобілізовано 17,5 тисячі громадян, з яких на сьогодні зали­шилося лише 10 тисяч осіб, у тому числі 5 тисяч інвалідів. Кількість ліквідаторів щороку зменшується, смертність серед них у 6–8 ра­зів вища за загальну смертність в Україні.

Стискає серце, коли читаєш статистику зростання рівня онкологічних захворювань у дітей. Якщо до Чорнобильської аварії на Чернігівщині не було зареєстровано жодного такого випадку, то вже у 1989 році — 44, а станом на 1 лютого 2011 року — 158 з тисячі зареєстрованих в Україні, серед них у 73 недуг спричи­нений безпосередньо йодним ударом, а решта онкохворих дітей народилися у сім’ях батьків-ліквідаторів. Захворюваність серед них стрімко зростає. Хто надасть статус інвалідів дітям, які наро­дилися в сім’ях ліквідаторів Чорнобильської катастрофи, а захво­ріли після 18 років? (Оплески) Такій особі не надають статусу ін­валіда Чорнобиля, тому що в дитинстві в них не було виявлено хвороби.

Три роки поспіль не фінансується житлова програма для чорнобильців, гальмуються інші життєво важливі закони і програ­ми. У 2011 році з Державного бюджету України фінансування на соціальний захист постраждалих громадян скоротилося майже на 20 відсотків.

Проблемою у сфері соціального захисту чорнобильців є не­доотримання виплат у відповідних до мінімальної заробітної плати розмірах, передбачених законом. Наслідком є масові звернення до судів різних інстанцій. На сьогодні ухвалено 877 судових рішень на користь позивачів на суму 2,5 мільйона гривень, а кількість звернень постійно зростає. Лише в одному з районів Чернігів­щини відкрито 57 справ. На начальника Управління праці та со­ціального захисту лише за одним виконавчим провадженням накладено штраф у розмірі 170 гривень, а управління має спла­тити 850 гривень збору. Скажіть, будь ласка, де ми візьмемо ці кошти в бюджеті? Це по-перше. А по-друге: хто працюватиме начальником Управління праці та соціального захисту?

Викликає невдоволення постраждалих громадян і розмір щомісячної допомоги на харчування, що встановлюється поста­новою Кабінету Міністрів. Ця допомога становить 13–20 гривень на місяць. Постає запитання: чи може постраждале населення придбати на ці виплати чисті від радіації продукти харчування? Мабуть, ні.

У 2009–2010 роках не було передбачено в Державному бюджеті України фінансування заходів за програмою радіологіч­ного захисту населення та екологічного оздоровлення територій. У зв’язку з цим не виконувалися заходи з реабілітації радіоактив­но забруднених територій, не здійснювалися роботи з дозимет­ричної паспортизації населених пунктів. Тому намагання МНС України здійснити перегляд меж зон радіоактивного забруднення без проведення комплексних заходів неприпустиме.

Стурбованість у громадськості викликає підготовлений Кабінетом Міністрів України законопроект №7562. Загальна думка цієї аудиторії і парламентських слухань свідчить про те, що недо­речно його навіть розглядати в парламенті. Це однозначно (Оплески).

Тому пропоную внесення змін до Закону України “Про статус  і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” погоджувати з представниками громадських організацій України. Необхідно прискорити передачу житла, збудованого для постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. У нас, на жаль, завершується час.

До слова запрошую Соломатіна Юрія Петровича, народного депутата України четвертого скликання. Підготуватися Преображенській.

 

СОЛОМАТІН Ю.П., народний депутат України третього-четвертого скликань. Уважаемые участники парламентских слуша­ний! Уважаемый Адам Иванович! Накануне я принял участие в  заседании Комитета Верховной Рады Украины по вопросам экологической политики, природопользования и ликвидации по­следствий Чернобыльской катастрофы, уходя с которого еще раз  утвердился в своем мнении, сложившемся за многие годы: в Украине продолжают господствовать двойные стандарты в реа­лизации принципов радиационной и социальной защиты населе­ния от последствий аварии на четвертом энергоблоке Черно­быльской АЭС 26 апреля 1986 года. Я оперативно откликнулся, изложив свои впечатления в публикации “25 лет спустя: Chernobyl forever? Yes!”. Чернобыль навсегда? Да. Статью опубликовали некоторые интернет-издания, если кого-то интересует мое мне­ние по этому вопросу, через поисковые системы можно найти этот материал.

К выступлению на этих парламентских слушаниях я готовился в связи с презентацией своей совместной с Борисом Ивановичем Горбачевым, бывшим старшим научным сотрудником МНТЦ “Укрытие”, кандидатом физико-математических наук, статьи “Чернобыльская катастрофа и человеческий фактор в свете миро­вого опыта”. Однако события, произошедшие в Японии и на япон­ской атомной электростанции, побуждают нас внести определен­ные коррективы в заключение, которое мы в этой статье сделали. А заключение очень простое: до настоящего времени в абсо­лютном большинстве случаев виновником разного рода аварий и  инцидентов, произошедших на атомных электростанциях и за рубежом, и в Советском Союзе, то есть и у нас в Украине, был  человеческий фактор. А сейчас в Японии вышел на первый план фактор природный. Никто не знает, где и когда случится в сейсмоопасной зоне землетрясение. В Японии вышли из строя все системы защиты, которые, между прочим, искусственно были выведены из действия во время аварии на Чернобыльской АЭС.

Хочу вернуться к проблеме, доминирующей в нашем обсуж­дении, о финансировании чернобыльских программ. Да, они сегодня финансируются только на 10 процентов от потребности согласно действующему законодательству, принятому во времена Союза Советских Социалистических Республик и Украинской Советской Социалистической Республики именно в этом зале в феврале 1990 года. Только в 1990 году эти законы в соответ­ствии с принятым законодательством были профинансированы на 80 процентов. А потом был 1991 год, Украина стала независимой, и на сегодняшний день мы сползли до уровня финансирования 10 процентов. Поэтому все наши стенания о том, что не хватает средств — это, откровенно говоря, крокодиловы слезы. Давайте не будем обманывать друг друга.

Поэтому я обращаюсь к уважаемому правительству и к уважаемым моим коллегам народным депутатам Украины ны­нешнего созыва: давайте внесем в рекомендации парламентских слушаний два пункта, потому что если этих пунктов не будет, то все остальные не будут иметь никакого значения, это все оста­нется политической трескотней.

Первое — предусмотреть в Государственном бюджете Украины ежегодное увеличение финансирования чернобыльских программ на 3–5 процентов.

И второе — взять на себя повышенные капиталистические обязательства выйти на 100-процентный уровень финансирова­ния чернобыльских программ хотя бы через 25 лет. А при том повышении, которое я назвал, это произойдет к 50-летию аварии на Чернобыльской АЭС.

Поэтому, уважаемые друзья, хочу в заключение сказать следующее: как бы мы ни относились к стране, которая была у  нас 25 лет назад (а 17 марта тоже будет не очень радостный юбилей — 20-летие Всесоюзного референдума о сохранении СССР, когда советский народ и народ Украины сказали: “Да, Союзу быть!”), давайте выйдем завтра в 9 часов к Верховной Раде. Коммунисты Киева выйдут, приходите! Вместе скажем все, что мы думаем о нынешней Украине.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Преображенська Наталія Юхимівна, голова правління Благодійного фонду “Спасіння дітей України від Чорнобильської катастрофи”. Підготуватися Пєгову.

 

ПРЕОБРАЖЕНСЬКА Н.Ю., голова правління Благодійного фонду “Спасіння дітей України від Чорнобильської катастрофи”. Шановні добродії! На жаль, майбутнє України без Чорнобиля не­можливе. Чорнобиль — це не точка на глобусі. Планетарний вибух Чорнобиля живе в кожному з нас і у вигляді радіонуклідів у крові, і у вигляді глибокої душевної рани.

Організація Об’єднаних Націй, як вона заявляє, вже втоми­лися від Чорнобиля, а сама видала три неправдивих звіти. Деякі наші високопосадовці сьогодні підспівують МАГАТЕ і хочуть ви­ключити з Конституції України статтю 16, в якій визначено, що “подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави”. Тому я звертаюся особисто до Президента України, бо саме Президент несе відповідальність за  фаховість кадрів (про це говорив сьогодні пан з Луганської області).

Віктор Степанович Олійник з цієї трибуни запропонував усіх, хто приховував чи приховує правду про катастрофи, подібні до Чорнобильської, судити як злочинців проти людства без строку давності. Хто це почув? (Оплески). Як відреагували? А сьогодні народжується великий, величезний відсоток хворих дітей.

Національну комісію з радіаційного захисту населення України очолює народний депутат України Скубенко Володимир Петрович, фах якого дуже далекий від надзвичайно важливої для країни проблеми. А до складу НКРЗУ нині входить пан Ліхтарьов, якого більше 20 років не включали до цієї комісії через катего­ричні заперечення громадськості. Пан Ліхтарьов підписався під твердженням, що можна зневажати малим вмістом плутонію у харчових ланцюжках та “гарячими” частками в легенях. Це все підтверджується підписаною ним заявою, де малою дозою радіації вважається 100 рентгенів. Пан Ліхтарьов, мабуть, з такою ж лег­кістю у 1987 році поставив свій підпис під дозволом будувати на цезієвій плямі нове місто Славутич, яке протягом багатьох років поглинає величезні бюджетні кошти на соціальну та медичну підтримку мешканців.

На сьогодні в Україні не перераховані дози (дуже вдяч­на панові Чехуну, директору Інституту експериментальної патоло­гії, онкології і радіобіології, який про це сказав), які отримало населення за перший рік катастрофи, вони применшені у 200–300 разів. У 1986 році були розіслані секретні листи про катего­ричну заборону називати в медичній документації дозу опромі­нення дітей. НКРЗУ попереднього складу подавала Кабінету Міністрів перераховані дози, але пан Ліхтарьов не затверджує їх. Це некомпетентність чи що? Може, для того щоб терміново переглянути статус радіоактивно забруднених зон?

Ми вважаємо, що пан Ліхтарьов і йому подібні не мають морального права входити до складу високої державної струк­тури, оскільки не мають своєї ні наукової, ні громадянської прин­ципової позиції. Не можна допустити перетворення НКРЗУ під тиском пана Ліхтарьова на “чего изволите” для атомного лобі. Інакше проблема здоров’я народу України від ще довготривалого впливу радіонуклідів буде медично відсторонена. Фактично для цього 20 років тому і була створена НКРЗУ. Важливість уваги до  цієї проблеми підтверджує і голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, лікар Тетяна Бахтеєва, яка прогнозує один мільйон різних видів онкозахворювань у людей. Чи посміє хтось закрити на це очі?

Наша пропозиція до рекомендацій парламентських слухань. Фонд “Спасіння дітей України від Чорнобильської катастрофи” та Українська екологічна асоціація “Зелений світ”, яка першою висту­пила проти замовчування високопосадовцями цієї трагедії, вва­жають, що Президент України має втрутитися у важливу справу забезпечення компетентності та порядності державних кадрів у ставленні до доленосних проблем здоров’я українського народу сьогодні та в майбутньому, щоб унеможливити забуття чорно­бильського горя. Оскільки лише фізично та духовно здоровий народ зможе побудувати своє благополучне майбутнє (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Пресу ніхто не запрошує, вона сама ходить. Так що уряд не має до цього відношення, як і парламент. Преса у нас незалежна і добровільно визначає свій статус.

Слово має Пєгов Євген Михайлович, голова Запорізького від­ділення Всеукраїнської громадської організації “Спілка інвалідів — учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС”. Підготуватися Давидовій.

 

ПЄГОВ Є.М., голова Запорізького відділення Всеукраїнської громадської організації “Спілка інвалідів — учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС”. Уважаемый Адам Ивано­вич! Дорогие чернобыльцы, однополчане! 25 лет назад мы по призыву Родины и зову своего сердца благородно пожертвовали своим здоровьем и шагнули в ядерное горнило реактора, за шесть месяцев построили сооружение, аналогов которому не зна­ет мировая практика. Затем мы мирно разъехались по своим городам и весям нашей тогда огромной и необъятной Родины — Союза Советских Социалистических Республик.

С 1991 года, со вступлением в силу закона №796-XII начались наши бесконечные хождения по мукам в борьбе за свои права. Тысячи, десятки тысяч чернобыльцев ходят по судам, от­стаивая статьи 48 и 54 закона. Я не понимаю одного: почему мы должны ходить по судам? В законе записано (Оплески). Проку­ратуру и прокурорский надзор у нас никто не отменял. Ну почему чернобыльцы вынуждены ходить стройными рядами и колоннами и говорить: “Часть четвертая статьи 54 гарантирует. Мне положено”.

Древние говорили: “Не знаешь как поступать — поступай по закону”. Римлянин Цицерон провозгласил: “Пусть гибнет мир, но торжествует закон”. Если бы мы строили саркофаг так, как решают наши дела суды, то и Украины давно бы не было, и Евро­пы, и мир бы ужаснулся. А наши чернобыльцы ходят, ходят и хо­дят по судам. Мы очень терпеливый народ. Однако у нас получа­ется странное дело. Выступающие сегодня говорили, у нас столь­ко лечебных учреждений, что всех чернобыльцев примут. Мы тоже попытались своих запорожцев-чернобыльцев пролечить в  киевских лечебных учреждениях. Вы знаете, просят столько тысяч условных единиц, что ни в сказке сказать, ни пером описать.

В декабре 2010 года мы принимали делегацию из Москвы и заключили договор о сотрудничестве. От имени мэра Москвы подписан договор о бесплатном лечении 70 чернобыльцев из Запорожья в лучших клиниках Москвы. Вот подлинный документ: московская организация “Солдаты Чернобыля” 11 марта прини­мает в больницу имени Боткина на обследование, лечение и реа­билитацию полностью за счет средств бюджета Москвы. Офици­альное подтверждение департамента здравоохранения Москвы, принимают чернобыльцев из Запорожья. С грустью хочу сказать, что наша Родина, ненька Украина, что-то не очень жалует своих чернобыльцев.

И потому в канун 25-летия Чернобыльской катастрофы чернобыльцы Запорожья предлагают Президенту, парламенту, Кабинету Министров Украины:

выделить (как это сделала Россия ко дню катастрофы) 25 квартир и 25 автомобилей в каждой области, статьи 20 и 21 закона это гарантируют. Один раз за 25 лет можно встать перед чернобыльцами на колени и сказать: ребята, вы пожертвовали своим здоровьем. И давайте исполнять чернобыльский закон, это будет правильно;

аллею героев создать в каждом городе, на каждом город­ском кладбище;

выдать по 6–7 тысяч гривень материальной помощи каждой вдове, каждому чернобыльцу — по 4 тысячи, как это сделала Россия.

Каждое государство было сильно и непобедимо взятыми на себя перед народом обязательствами, чем вызывало готов­ность к самопожертвованию во имя процветания державы, по­скольку чернобылец знал, что в случае его гибели государство возьмет на себя обязательства по содержанию его семьи (Оплески).

Чернобыльцы Запорожья желают вам, дорогие мои одно­полчане, крепкого здоровья, терпения и мужества, как в 1986 го­ду, в отстаивании своих прав! Честь имею! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Людмила Іванівна Давидова, заступник голови Харківської обласної ради. Підготуватися Уманцю.

 

ДАВИДОВА Л.І., заступник голови Харківської обласної ради. Дякую. Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! За 25 років, що минули з часу вибуху на Чорнобильській АЕС, ми не раз мали змогу переконатися, що Чорнобильська катастрофа — це багатоаспектне, складне, довготривале явище, яке вимагає до себе постійної уваги всіх органів державної влади, сталих стратегічних підходів.

На прикладі Харківської області хочу особливу увагу приді­лити питанням, пов’язаним з соціально-економічними, організа­ційними умовами і гарантіями у сфері соціального захисту насе­лення, яке постраждало внаслідок Чорнобильської катастрофи. На сьогодні у Харківській області проживають майже 25 тисяч громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, у тому числі близько 5 тисяч дітей. Відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постражда­ли внаслідок Чорнобильської катастрофи” постраждалі громадяни мають право на пільги, передбачені цим законом, який істотно не переглядався з 1996 року.

Соціально-економічне становище держави складне, і сього­дні, на жаль, немає можливості забезпечити у повному обсязі виконання цього закону, тому він вимагає зваженого, толерант­ного підходу. Фінансування пільг, передбачених Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали вна­слідок Чорнобильської катастрофи”, здійснюється в межах до 10 відсотків.

Однією з гострих проблем, яка потребує вирішення, зали­шається невизначеність на законодавчому рівні розміру мінімаль­ної пенсії за віком, який можна застосовувати до статті 54 за­значеного закону. Згідно із статтею 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи” пенсії для інвалідів I групи не можуть бути нижчими 10 мінімальних пенсій за віком, II групи — 8 мінімальних пенсій за віком і III групи — 6 мінімальних пенсій за віком, а дітям-інвалідам — 3 мінімальних пенсії за віком. При цьому не визначено розмір мінімальної пенсії за віком, який треба застосовувати до цієї статті. Тому необхідно на законодавчому рівні визначити роз­мір мінімальної пенсії, який треба застосовувати в рамках Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постражда­ли внаслідок Чорнобильської катастрофи” і скасувати відповідну частину Постанови Кабінету Міністрів “Про підвищення рівня пен­сійного забезпечення громадян” (№654).

Наступна проблема, яка теж нас хвилює, — це лікування та санаторно-курортне оздоровлення. Оздоровлення на місцевій базі дозволило б мінімізувати витрати на проїзд. Лікування в одній кліматичній зоні дасть реальну можливість здійснити на високому рівні обслуговування постраждалих. Санаторії Харківської області “Березівські мінеральні води”, “Роща”, “Ялинка” мають сучасну лікувально-діагностичну базу, професійний медичний персонал, максимально збалансований режим лікування і харчування. Ці са­наторії протягом багатьох років були основними для лікування та реабілітації чорнобильців Харківщини. За проведеними розрахун­ками, в санаторіях місцевої кліматичної зони оздоровилося 92 від­сотки хворих чорнобильців, які перебувають на обліку. З цього приводу обласна державна адміністрація, обласна рада не раз зверталися до Міністерства праці і соціальної політики України, на що отримували формальні відповіді. І лише цього року після звер­нення до віце-прем’єр-міністра України Тігіпка Сергія Леонідовича нас почули, і тепер питання в роботі.

Ще одним болючим питанням залишається забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Черга на отримання житла обліковується з квітня 1992 року. На сьогодні на обліку щодо поліпшення житлових умов у Харківській області перебуває 1608 сімей. У 2009 році розподі­лено лише 27 квартир. Законом України “Про Державний бюджет України на 2010 рік” кошти на програму забезпечення житлом взагалі не виділялися, а відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи” житло має надаватися протягом року з дня подання заяви. Таким чином, забезпечення житлом вже розтяг­лося на 19 років.

Хочу звернути вашу увагу також на той факт, що в серпні 1988 року в Харківській області, одній з перших, зародився гро­мадський рух громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. На сьогодні напрацьовані питання взаємодії влади та громадських об’єднань чорнобильців. Особливо дієвою є коорди­наційна рада, створена з представників громадськості та посадо­вих осіб, відповідальних за роботу з постраждалими громадяна­ми. Вважаю, що така форма роботи з представниками громад­ськості областей на державному рівні сприяла б ефективній ро­боті щодо внесення змін до законів, які регламентують надання соціальних гарантій постраждалим громадянам. Як результат такої взаємодії на сесії Харківської обласної ради прийнято звер­нення депутатів обласної ради до Президента, Прем’єр-міністра та Верховної Ради України щодо відхилення законопроекту №7562, про який сьогодні говорили.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Людмило Іванівно.

Слово має Уманець Михайло Пантелійович, голова Всеукраїнської Чорнобильської народної партії “За добробут та соціальний захист народу”.

 

УМАНЕЦЬ М.П., голова Всеукраїнської Чорнобильської народної партії “За добробут та соціальний захист народу”. Уважаемые участники парламентских слушаний! Проблем мно­го — времени мало, поэтому скажу только о двух блоках.

Первый — это наши успехи за 19 лет независимости. Вот что думают о нас наши доноры. В канадской газете “The globe and mail” от 2 февраля 2010 года их оценил автор статьи Дуг Сон­дерс: “Чернобыльский реактор почти через четверть века после своего взрыва, убившего сотни людей и потрясшего весь мир, все еще находится в разрушенном состоянии среди необитаемой пустоши в северной части Украины. Более того, он испускает поражающее количество радиации и поглощает несметное коли­чество денег. Первоначальный саркофаг, наспех возведенный по­сле аварии, недавно был укреплен, но все же это ненадежная конструкция, и в случае ее обрушения в атмосферу вырвется облако радиоактивной пыли.

Винс Новак, руководитель отдела ядерной безопасности Европейского банка реконструкции и развития, который по пору­чению “Большой восьмерки” управляет чернобыльским проектом, отметил: “Чтобы средства не поглотила коррупция, нам приходи­лось проявлять повышенную осторожность, и иногда это озна­чало, что украинская сторона годами бездействовала. И даже господин Ющенко, на которого Запад возлагал свои надежды, оказался отвратительным менеджером данного проекта”.

И еще один абзац из статьи: “Канадские должностные лица характеризуют это как бездонную бочку, которая стала порож­дением наихудших аспектов неудавшегося развития Украины и  наглядным проявлением политического разложения некогда богатой страны”.

Оставим на совести автора факт недооценки вклада Запада в этот 19-летний “успех”, однако напомним, что Европейский банк реконструкции и развития был назначен “Большой восьмеркой” управлять чернобыльским проектом. Все процедуры привлечения специалистов и организаций к реализации проекта выполнялись по правилам ЕБРР. Руководителем группы управления проектом все эти годы был представитель Запада. Так за что же они отвечали?

А вот оценку свершений украинской стороны трудно оспо­рить. Вспомните высказывание Виктора Федоровича Януковича: “Кричущою проблемою в роботі державної влади є корупція та зловживання повноваженнями. Посади в управлінській вертикалі часто перетворюються на приватні годівниці для чиновників”. Эти слова полностью корреспондируются с оценкой автора статьи.

Можно сделать вывод: пока не создадим профессионально-патриотическую вертикаль управления ликвидацией последствий Чернобыльской аварии, истинного успеха нам не видать.

Второй блок — забота государства о чернобыльцах. В этих стенах был принят Закон Украины “О статусе и социальной защи­те граждан, пострадавших в результате Чернобыльской катастро­фы”. Он предусматривает все. По существу, это не льготы, а ми­зерная компенсация за сокращение срока жизни, за утрату здо­ровья, за материально-психологический ущерб. Ежегодно в этих стенах стонут чернобыльцы и молят власть исполнять этот закон. Пар из них, то есть из вас, выпускают очередными обещаниями, а далее проявляют трогательную заботу о собственных льготах, на которые не имеют ни малейшего права (Оплески).

Чернобыльцы, коллеги, не дайте успокоить себя и в этот юбилейный год трагедии. Против вас творится беззаконие! Ваше спасение — в объединении. С подросшими детьми Чернобыля нас 4 миллиона человек. Вы уже давно должны были в этом зале держать 30 человек своих. Объединяйтесь и боритесь против по­пирающих Конституцию и закон! Это ваше право и ваш шанс выжить (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

На жаль, шановні колеги, час невблаганний, ми ще маємо послухати заключне слово, запитання і відповіді доповідачів, тож будемо на цьому завершувати. Ті з вас, хто був записаний на виступ (а в списку більше 30 осіб, з яких виступили 24), хотів виступити і має пропозиції, будь ласка, подайте їх до секретаріату комітету, вони будуть враховані і в проекті рекомендацій, які прийме Верховна Рада, і в матеріалах парламентських слухань, які ми підготуємо до друку.

Володимире Івановичу, до вас були запитання? Будь ласка, увімкніть мікрофон.

 

ХОЛОША В.І. Шановний Адаме Івановичу! Шановні учасники парламентських слухань! Запитання є, вони вузького характеру, ми на них надамо відповіді. Загального характеру надійшло дві ремарки, які прозвучали тут.

Перше. У проекті рекомендацій парламентських слухань відображені більшість питань, що порушувалися під час обгово­рення. Єдине, що нам потрібно зробити — визначити статус загальнодержавної програми. Яку програму ми будемо створюва­ти? У проекті постанови є два рішення: продовжити дію Загально­державної програми подолання наслідків Чорнобильської ката­строфи на наступні роки і створити окрему Загальнодержавну програму ведення сільськогосподарського виробництва на тери­торії, що зазнала радіоактивного забруднення. Тому треба ви­значатися. Попереднє доручення парламенту, що це буде одна програма. Можливо, головною складовою є програма реабілітації територій, але потрібно визначитися, не може бути двох загально­державних програм.

І друге, стосовно перегляду зон населених пунктів. І Націо­нальна комісія з радіаційного захисту населення, і на засіданнях уряду була чітка позиція: потрібно провести дозиметричну паспортизацію населених пунктів, а потім приймати рішення щодо можливої зміни їх статусу. Є доручення Прем’єр-міністра щодо необхідності вишукати кошти на дозиметричну паспортизацію, щоб ми могли чітко розуміти, який у нас рівень радіаційного за­бруднення, і які дози люди отримують.

Решту я сказав, мені більше нічого додати. У проекті постанови всі інші рішення відображені.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Все інше — залишилося знайти гроші, 700 мільйонів євро.

Ващенко Костянтин Олександрович, заступник міністра соціальної політики. Будь ласка.

 

ВАЩЕНКО К.О. Шановні учасники парламентських слухань! Більшість питань, які я отримав, мають абсолютно конкретний характер і стосуються конкретних людей. Ми обов’язково на кожне з них надамо відповідь.

Загалом хочу подякувати всім за зацікавлене обговорення, за емоції, які вирували, вони цілком зрозумілі. Повірте, ми з вами на одному боці барикади і розуміємо, що 25-ті роковини — це не просто привід згадати. Це серйозний привід привернути увагу керівників держави, уряду і спільними зусиллями зрушити з місця проблеми, які накопичилися за багато років. Політична воля для цього є, розуміння і конструктивна співпраця у нас з громадським чорнобильським рухом є, а це означає, що ми вправі розрахо­вувати на позитивний результат.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Анатолій Іванович Семинога, голова Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Будь ласка.

 

СЕМИНОГА А.І. Шановні учасники парламентських слухань! Надійшло два конкретних запитання. Перше просили зачитати: “Шановний Анатолію Івановичу! Народні депутати України другого, третього і четвертого скликань — члени постійної делегації у Пар­ламентській асамблеї Ради Європи постійно використовували високу трибуну ПАРЄ стосовно міжнародної допомоги щодо подо­лання наслідків Чорнобильської АЕС. Чому з 2006 року не відбуло­ся жодного виступу на ПАРЄ?” Ми приймемо цю інформацію до відома і дамо рекомендації нашим делегатам у ПАРЄ, щоб вони дійсно використовували цю трибуну для висвітлення проблем, які є на сьогодні в Україні, тим більше у переддень 25-х роковин.

Також звернулося Товариство “Дети Чернобыля” з конкрет­ною пропозицією щодо ЮНЕСКО, ми теж відпрацюємо в комітеті цю пропозицію і, думаю, врахуємо її в рекомендаціях парламент­ських слухань.

Наостанок хочу подякувати всім за участь у парламентських слуханнях, за стриману критику, бо я переконаний, що ви мали право говорити набагато різкіше, висвітлюючи наболілі проблеми. Хочу сказати, що за результатами парламентських слухань ми підготуємо рекомендації Верховної Ради. Звертаюся до вас з про­ханням протягом двох тижнів надсилати до нашого комітету пропозиції до проекту постанови.

Хочу запевнити, що комітет відкритий для роботи, для пропозицій не лише за результатами парламентських слухань, а й з тими проблемами, які є на сьогодні в Чорнобилі і чорнобиль­ців. Звертайтеся, ми завжди готові допомогти, і переконаний, що спільними зусиллями ми зуміємо досягти певного результату.

Дякую всім за участь у парламентських слуханнях (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Анатолію Івановичу.

Шановні учасники парламентських слухань, будемо підсумо­вувати нашу зацікавлену, не байдужу і найголовніше, я з великою приємністю відзначаю, фахову тригодинну розмову. Рідко коли, повірте моєму досвіду, на парламентських слуханнях відбувається предметна розмова. Сьогоднішні парламентські слухання докорін­нім чином відрізнялися саме фаховим, професійним знанням справи, про яку ви говорили.

Я абсолютно солідарний з Анатолієм Івановичем, який сказав, що ви ще стримано сьогодні реагували, зважаючи на те, які проблеми існують у цій сфері. Впевнений, ми маємо подяку­вати профільному комітету, тим міністерствам і відомствам, які долучилися до підготовки парламентських слухань. Їх результа­том, ще раз наголошую, будуть рекомендації парламентських слухань, які затвердить Верховна Рада України.

Якщо ви встигли ознайомитися з проектом рекомендацій, то побачили, що вони мають широкий аспект. Тут враховано прак­тично все, про що ви говорили. Якщо щось не враховано, комітет допрацює. Аспект дійсно широкий: від створення нової загально­державної програми подолання наслідків Чорнобильської ката­строфи на 2012–2016 роки і до створення музею “Полісся” тощо. Тобто широке коло проблем і ми їх ще розширимо.

Біда, на жаль, нашої держави полягає не в тому… Парла­ментські слухання проводяться для того, щоб прийняти законо­давчі акти, щоб розв’язати проблему. А тут, відверто вам скажу, законів більше приймати не потрібно. Їх треба просто виконувати. Якщо ми будемо ще рекомендувати прийняти той закон, удоско­налити інший… Ми й так, на жаль, попереду всієї Європи за кількістю законів і на останньому місці за їх реалізацією.

Ви сьогодні говорили (я ще раз загострю увагу), що прекрасний, порівняно прекрасний Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи” коштує на рік 70 мільярдів гривень. Дер­жавний бюджет на 2011 рік передбачає на чорнобильські проб­леми лише 7 мільярдів гривень, тобто в 10 разів ви недофінан­совуєтеся. А загалом треба виділити 70 мільярдів, коли всього в державному бюджеті 320 мільярдів.

Тобто, ще раз наголошую, закон є, і наше завдання, завдан­ня держави — домогтися його виконання. Шлях лише один — під­нести економіку і наповнити державний бюджет. Не буде розвитку економіки — всі наші побажання залишаться, на превеликий жаль, лише побажаннями.

Ще одне питання, яке вас найбільше хвилює, звучало практично в кожному виступі і сприймається досить гостро, — законопроект №7562.

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. (Не чути)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я не поспішав би так говорити, тому що в першій частині цього законопроекту якраз і йдеться про те, про що ви криком кричите: про гарантії держави щодо виконання рішень суду. Тобто якщо у вас є рішення суду, воно має бути виконано. Ось на це і треба спрямувати закон, але виключити з  нього другу частину, що передбачає внесення змін до чинних законів. Тобто першу частину стосовно виконання рішень суду ми  підтримуємо, оскільки рішення судів, зокрема і щодо виплат чорнобильцям, передбачених законом, треба виконувати, а другу частину, звичайно, підтримувати не можна. Сподіваюся, що в се­сійному залі буде саме таке розуміння.

Наостанок ще раз хочу кожному з тих, хто має дотичність до  цієї планетарної біди, побажати доброго здоров’я і можливості ще не один раз зустрітися на парламентських слуханнях і погово­рити вже більше про перспективи, ніж про проблеми.

На все добре. До побачення (Оплески).

 

НЕВИГОЛОШЕНІ ВИСТУПИ

 

ГОРБАЧОВ Б.І., колишній старший науковий співробітник Міжгалузевого науково-технічного центру “Укриття”. В этом докла­де под ядерной аварией подразумевается возникновение не­управляемой цепной реакции деления в сборках, содержащих уран-235 или плутоний-239, а под ядерной безопасностью — меры по недопущению ядерных аварий.

Но сначала немного истории. За прошедшие 65 лет ядерной эры технически передовыми странами были предприняты гигант­ские усилия для обеспечения ядерной безопасности многочис­ленных ядерных объектов. Тем не менее, ядерные аварии стали постоянными спутниками использования ядерной энергии как в мирных, так и в военных целях.

Первая в истории человечества ядерная авария произошла в США в 1945 году еще до первого испытания атомной бомбы в пустыне Аламагордо. Тогда в бетонном бункере Лос-Аламос­ской лаборатории, желая поточнее закончить эксперимент с под­критической сборкой, физик неосторожно добавил к ней один “кубик” отражателя. В результате сборка перешла в надкрити­ческое состояние. В ней, естественно, возникла неуправляемая цепная реакция, в процессе которой успело разделиться 1016 ядер плутония-239, прежде чем экспериментатор своими руками не разрушил эту сборку. Сам он получил дозу облучения 800 рентген и скончался через 28 дней. Так началась история ядерных аварий.

По официальным данным МАГАТЭ, с 1945 по 1988 год во  всем мире произошло 297 ядерных и радиационных аварий, в  которых пострадало 150 715 человек. Из них переоблучилось 25 733 человека, погибли на месте 69. А собственно ядерные аварии случались не менее 31 раза. Естественно, наибольший интерес вызывают те из них, которые закончились взрывами реакторов.

Первая такая авария случилась в США, штат Айдахо, 3 января 1961 года на экспериментальном реакторе с кипящей водой SL-1 с тепловой мощностью 3 МВт при установке техника­ми дополнительной контрольно-измерительной аппаратуры. В той аварии реактор был разрушен, а техники погибли. Расследова­ние  показало, что причиной взрыва стали непрофессиональные действия техников, поднявших управляющие стержни на высоту 50 сантиметров вместо положенных по регламенту 40. В резуль­тате реактор попал в надкритическое состояние, в нем, есте­ственно, началась неуправляемая цепная реакция, закончившаяся тепловым взрывом.

Вторая такая авария произошла в СССР на Дальнем Востоке 9 августа 1985 года в бухте Чажма. После завершения перегрузки активных зон двух реакторов атомной подводной лодки К-421 Тихоокеанского флота моряки-перегрузчики начали их проверку на герметичность. Кормовой реактор ее не выдержал и потек при давлении 12 атмосфер, хотя должен был выдерживать 36 атмо­сфер. Вскоре моряки-перегрузчики установили, что по халатности оставили в нем электрод. И тогда решили при помощи плавучего крана слегка поднять крышку, вытащить этот электрод и снова загерметизировать реактор. Но во время поднятия набежала крутая волна и сильно качнула плавучий кран. Крышка вместе с  управляющими стержнями оказалась невольно поднята не на 1-2 сантиметра, как планировалось, а значительно выше. В ре­зультате кормовой реактор попал в надкритическое состояние, в  нем, естественно, началась неуправляемая цепная реакция, закончившаяся тепловым взрывом. Все 11 офицеров-моряков по­гибли. Средняя доза их облучения составила 50 тысяч рентген! Это была “смерть под лучом”, как выражаются радиобиологи.

“Авария на К-421 произошла из-за недисциплинирован­ности и авантюризма самих специалистов-перегрузчиков реакто­ра” — к такому выводу пришла специальная комиссии по рассле­дованию этой аварии.

А через восемь месяцев по очень схожей схеме грянула Чернобыльская катастрофа. О причинах и обстоятельствах тепло­вого взрыва реактора четвертого блока ЧАЭС написано много. И  разумного, и спорного, и фантастического. Но на уровне науч­ных знаний сегодняшнего дня естественный процесс ее развития представляется следующим.

В 00 часов 28 минут 26 апреля 1986 года, переходя в режим электротехнических испытаний, персонал на блочном щите управления четвертого блока ЧАЭС допустил ошибку при пере­ключении управления с системы локального автоматического регулирования на систему автоматического регулирования мощ­ности основного диапазона (АР). Из-за этого тепловая мощность реактора упала ниже 30 МВт, а нейтронная мощность упала до ноля и оставалась таковой в течение 5 минут. В реакторе начался процесс самоотравления короткоживущими продуктами деления. Во всем мире в таких случаях реактор просто глушат, затем сутки-двое выжидают, пока он не восстановит свою работоспо­собность, а затем запускают снова. Процедура эта считается ря­довой, и никаких трудностей для опытного персонала четвертого блока не представляла. Но на реакторах АЭС эта процедура весьма хлопотная и занимает много времени. А в нашем случае она еще и срывала выполнение программы электротехнических испытаний со всеми вытекающими для персонала неприятностя­ми. И тогда, стремясь “быстрее закончить испытания”, персонал стал выводить из активной зоны управляющие стержни. Такой вы­вод должен был помочь ему выйти на мощность 200 МВт и про­должить работу.

Подобная ситуация была предусмотрена регламентом, в ко­тором четко прописано: “Подъем мощности блока после кратко­временной остановки производится после устранения причин снижения мощности по письменному распоряжению начальника смены станции в “Журнале ведения процесса” и в оперативном журнале старшего инженера управления реактором на подъем мощности реактора”. Однако персонал это требование регламен­та проигнорировал.

После подъема на мощность 200 МВт персонал включил систему автоматического регулирования мощности АР1 и помогал ей ручным управлением выравнивать распределение энерговыде­ления по активной зоне реактора. Совместные действия систе­мы АР1 и ручного управления свелись к продолжению вывода управляющих стержней из активной зоны. Это должно было ском­пенсировать продолжающееся снижение мощности реактора из-за процессов самоотравления. Однако вывод стержней, есте­ственно, сопровождался уменьшением величины оперативного запаса реактивности (ОЗР), которая определяет способность си­стемы управления безопасно управлять реактором. По отноше­нию к этой характеристике регламент требовал: “Работа реактора при запасе менее 26 стержней допускается с разрешения глав­ного инженера станции”. Однако персонал и это требование проигнорировал.

Далее регламент вполне определенно требовал: “При снижении оперативного запаса реактивности до 15 стержней реактор должен быть немедленно заглушен”. Поэтому когда по мере вывода управляющих стержней величина ОЗР уменьшилась до 15, персонал должен был заглушить реактор. Повторяю, это было прямым требованием регламента, здравого смысла и пря­мой служебной обязанностью дежурного персонала. Но он и это требование проигнорировал.

Кстати, первый раз такое нарушение на четвертом блоке случилось в 7 часов 10 минут 25 апреля 1986 года, то есть чуть ли не за сутки до аварии, и продолжалось примерно до 14 часов. Интересно отметить, что в течение этого времени поменялись смены оперативного персонала, поменялись начальники смены четвертого блока, поменялись начальники смены станции и дру­гое станционное начальство, но никто из них не поднял тревоги, как будто все было в порядке, хотя реактор уже находился на грани взрыва. Почему реактор не взорвался уже тогда, утром 25 апреля 1986 года, — еще одна не разгаданная до сих пор загадка Чернобыльской аварии

Невольно напрашивался вывод, что нарушения регламента такого типа, по-видимому, были обычным явлением не только у  пятой смены четвертого блока. Его подтверждают и показания начальника дневной смены четвертого блока И. Казачкова: “Я так скажу: у нас неоднократно было менее допустимого количества стержней — и ничего… Никто из нас не представлял, что это чревато ядерной аварией. Мы знали, что делать этого нельзя, но не думали…”.

Второй раз это случилось уже 26 апреля 1986 года вскоре после полуночи. Но персонал опять не стал глушить реактор, а  продолжал выводить стержни для поддержания мощности реактора. В результате в 1 час 22 минуты 30 секунд ОЗР умень­шился до 6–8 стержней. Надо было срочно глушить реактор, однако персонал приступил к электротехническим испытаниям. При этом можно уверенно предположить, что персонал продол­жал вывод стержней до самого момента взрыва, ибо, по некото­рым свидетельствам, в момент взрыва величина ОЗР уменьши­лась до 0–2 стержней. Для наглядности на рис. 1 приводится из­менение мощности и величины ОЗР в зависимости от времени вплоть до момента аварийного разгона реактора. Этот красноре­чивый рисунок взят из совместного доклада специалистов имен­но по реактору РБМК-1000 на сессии МАГАТЭ в Вене в 1996 году.

Во всем мире никто так не работает из-за отсутствия технических средств безопасного управления реактором, находя­щимся в процессе самоотравления. Не было их и у персонала четвертого блока. Поэтому вывод управляющих стержней после того, как ОЗР стал меньше 15, мог осуществляться только на ос­нове интуиции. С профессиональной точки зрения, это уже была авантюра в чистом виде. Причем рискованнейшая авантюра.

 

Рисунок 1. Потужність (Np) і оперативний запас реактивності (Rоп) реактора четвертого блока в період з 25 квітня до офіційного моменту аварії 26 квітня 1986 року

 

В какой-то момент после 1 часа 23 минут 4 секунд интуиция персоналу, по-видимому, изменила, и из активной зоны реактора оказалось выведено избыточное количество стержней. В резуль­тате реактор попал в неуправляемое состояние. Можно назвать десятки различных процессов, обычно проходящих в реакторе, которые в таких условиях могли спровоцировать его разгон. Среди них можно указать и такие, которые вообще не зависели от воли персонала. Например, достаточно большая флуктуация нейтронных полей или плотности теплоносителя в какой-то части активной зоны реактора. Здесь следует специально отметить, что при нормальной работе реактора система его управления все эти процессы подавляет путем ввода управляющих стержней, то есть отрицательной реактивности, в активную зону реактора со скоростью 1 β в секунду (при ОЗР = 30 для РБМК-1000).

Какой из этих процессов перевел реактор в надкрити­ческое  состояние и вызвал неконтролируемый рост мощности реактора, до сих пор не установлено. По версиям 1986, 1991, 1998 и 2001 годов считалось, что этим процессом был ввод избыточной положительной реактивности при движении управля­ющих стержней в активную зону реактора после нажатия кноп­ки АЗ-5. Но в наших исследованиях количественно показано, что этот процесс в принципе не мог спровоцировать неконтролиру­емый рост мощности реактора четвертого блока.

Можно только уверенно сказать, что реактор начал разгон на запаздывающих нейтронах примерно в 1 час 23 минуты 10–15 секунд и затем примерно через 25–30 секунд продолжил его  на мгновенных нейтронах. Поэтому в течение сотых долей секунды тепловыделение в реакторе возросло в 1500–2000 раз, ядерное топливо нагрелось до температуры 2500–3000 градусов, а  далее начался процесс теплового взрыва реактора. Именно теплового, а не ядерного. Его последствия сделали ЧАЭС “знаме­нитой” на весь мир. Причем все это произошло до нажатия кнопки АЗ-5.

Как видите, главной причиной Чернобыльской катастрофы стали непрофессиональные действия персонала, то есть все тот же “человеческий фактор”. Это подтверждают и результаты офи­циального расследования, проведенного “компетентными органа­ми” еще в 1986 году и рассекреченные только в 2001 году: “Взрыв произошел вследствие ряда грубых нарушений правил работы, технологии и несоблюдения режима безопасности при ра­боте реактора четвертого блока АЭС”.

Фактически, к такому же выводу пришли и авторы офи­циального Национального доклада Украины, опубликованного в  2006 году к 20-летию аварии, где указано, что главной причи­ной Чернобыльской катастрофы стал “…низкий уровень профес­сиональной культуры операторов, руководства станции и Мини­стерства энергетики и электрификации СССР в области безопас­ности АЭС”. Напомним, что в документах такого уровня принято выражаться только в очень дипломатичной форме.

На справедливость этих выводов прямо указывают и дей­ствия персонала третьего блока ЧАЭС в ночь на 26 апреля 1986 года. Известно, что реактор на третьем блоке ЧАЭС по своей конструкции был идентичен реактору четвертого блока. И  не только реактор, но и весь блок. Именно поэтому исследо­ватели четвертого блока уже после аварии частенько использо­вали нерадиоактивные помещения третьего блока для тренировок и отработки своих будущих действий в очень радиоактивных помещениях четвертого блока, чтобы свести свое облучение к  минимуму.

Примерно в 5 часов утра 26 апреля 1986 года начальник смены третьего блока увидел, что заканчиваются запасы пита­тельной воды, которую непрерывно откачивали на аварийный четвертый блок, и принял решение срочно глушить свой реактор, что и требовалось сделать по регламенту. Об этом решении он сообщил дирекции ЧАЭС. Та “встала на дыбы” и категорически запретила ему это делать. Мол, нельзя снижать выработку электроэнергии, когда на четвертом блоке авария.

Однако дирекция дирекцией, а уголовная ответственность за безопасность реактора в любом случае лежит, прежде всего, на начальнике смены блока. Столкнувшись с такой совершенно непрофессиональной позицией дирекции, начальник смены тре­тьего блока в полном соответствии с регламентом отдал само­стоятельное распоряжение о немедленном глушении реактора. И  персонал третьего блока примерно в 5 часов утра 26 апреля нормально заглушил реактор.

Здесь важно отметить, что реактор третьего блока глушился введением всех стержней РР в активную зону реактора при помощи нажатия кнопки АЗ-5 (аварийная защита 5 категории). Однако при наличии все тех же 32-х “конструкционных недостат­ков” и при тех же действиях персонала, которые привели к взры­ву четвертого блока (поверим на минуту всем официальным версиям), реактор третьего блока почему-то не взорвался. Значит, дело было не в “недостатках” и не в нажатии кнопки АЗ-5, и не в движении всех стержней РР в активную зону реактора после ее нажатия, а в том, о чем сказано выше, то есть в неуправляемом состоянии реактора четвертого блока, в которое его загнал персонал.

Об этом же весьма красноречиво говорит и тот факт, что за 35 лет на 17 блоках АЭС с реакторами РБМК-1000, у которых имелись все эти “недостатки”, кнопка АЗ-5 нажималась сотни или даже тысячи раз. И управляющие стержни сотни или тысячи раз дружно входили в активную зону этих реакторов. И если бы дело было в “конструкционных недостатках”, как нас пытаются уверить наши оппоненты, то эти реакторы взрывались бы один за одним. А на практике взорвался только один. И только тот, на котором персонал грубейшим образом нарушил правила ядерной безопасности.

Отсюда ясно следует, что третий блок ЧАЭС не взорвался утром 26 апреля 1986 года именно потому, что его персонал не нарушал этих правил и не загонял реактор в неуправляемое со­стояние. А если бы он начал выполнять профессионально безгра­мотные запреты дирекции, то вполне возможно, что в то утро мы имели бы на ЧАЭС два взорвавшихся реактора. И выселять при­шлось бы не 30-километровую зону, а гораздо больше. Возмож­но, пришлось бы выселять и трехмиллионный город Киев, если бы ветер к этому моменту подул с севера. Именно самостоятель­ное и профессионально грамотное решение начальника смены третьего бока ЧАЭС утром 26 апреля 1986 года спасло нас от двойного “Чернобыля”.

Таким образом, анализ действий персонала третьего блока ясно показывает, что и в атомной энергетике именно “кадры решают все”, в том числе и вопрос, нарушить или не нарушить на данном реакторе и в данный момент времени правила его безопасной эксплуатации.

Принципиальные вопросы, на которые не ответили офици­альные версии. Все официальные комиссии по расследованию причин и обстоятельств Чернобыльской катастрофы в своих материалах дали общественности определенную информацию. Тем не менее, они не дали ответа на некоторые принципиальные вопросы, без официального и обоснованного ответа на которые их расследование вообще нельзя считать законченным. Вот некоторые из них.

Первый. Почему персонал, начав выполнять 4-часовую программу электротехнических испытаний, вдруг через 35 секунд после ее начала спешно бросился глушить реактор при помощи ввода аварийной защиты высшей, 5 категории (нажатие кнопки АЗ-5), если все это время, согласно официальным версиям, никаких аварийных процессов не наблюдалось?

Второй. Почему испытатели на четвертом блоке пошли на  этот страшный ядерный риск — в течение 4 часов вручную управлять реактором, уже попавшим в режим глубокого само­отравления?

Третий. Кто отдал им “двойной приказ” на подъем мощно­сти после того, как реактор уже “сел в ксенон-йодную яму”?

Четвертый. Почему не сработала автоматическая аварийная защита, когда реактор только начал разгон на запаздывающих нейтронах, и не заглушила реактор ни на аварийный сигнал АЗМ (сигнал превышения мощности), ни на аварийный сигнал АЗС (сигнал превышения скорости нарастания мощности), ни на 8 аварийных сигналов по отключению всех восьми главных цирку­ляционных насосов, ни на 8 аварийных сигналов по всем восьми УЗМ (усилителям защиты по мощности)?

Пятый. Почему система управления реактором в ответ на все эти 18 аварийных сигналов вообще не выработала аварийный сигнал высшей, 5 категории АЗ-5, хотя для этого вполне доста­точно было одного из них?

Шестой. Почему во всех официальных версиях не смогли дать естественного объяснения факту массового и одновремен­ного отключения всех восьми главных циркуляционных насосов на четвертом блоке в 1 час 23 минуты 40–41 секунду?

Седьмой. Почему этот экстраординарный для любой АЭС факт в официальных версиях не описывается, не анализируется и  даже не упоминается, будто его вообще не было, хотя о том, что он был, официально было известно еще в мае 1986 года?

В настоящее время ответы на эти вопросы уже известны. Некоторые из них оказались просто шокирующими и полностью опровергающими официальный сценарий Чернобыльской ката­строфы. Однако в этом нет заслуг официальных комиссий.

В свете вышеизложенного естественно задать вопрос: а как же теперь быть с официальными версиями, которые всю вину или частично сваливали на “плохой реактор”, “плохих проектиров­щиков”, “плохих научных руководителей”? По нашему мнению, все эти версии с самого начала были не научными, а создавались под политико-пропагандистские установки своего времени. На это указывает игнорирование в их материалах “неудобных” фактов, а также дипломатический уход от ответа на “неудобные” вопросы, некоторые из них приведены выше. Косвенно на это же указывает факт столь долгого засекречивания материалов уголовного дела по Чернобыльской катастрофе.

Однако подобные версии, как правило, живут недолго, ибо вскоре выясняется их ошибочность или явная тенденциозность. В частности, качественно на ошибочность официальных версий по Чернобыльской катастрофе было официально указано Научно-исследовательским и конструкторским институтом энерготехники им. Н.А. Доллежаля (г. Москва) уже в 1994 году, а количествен­но это было показано уже в 1997 году Институтом проблем безо­пасности атомных электростанций НАН Украины (г. Чернобыль). В  настоящее время официальные версии безнадежно устарели и представляют интерес только для историков.

Некоторые общественно полезные выводы. Как видите, все  три запроектные ядерные аварии произошли на совершенно разных реакторах, при совершенно разном персонале, при совер­шенно разных обстоятельствах. Но есть у них одна общая черта — все они развивались по одной схеме, а именно: непрофессио­нальные действия персонала, сопровождавшиеся грубыми нару­шениями регламента, вольно или невольно приводили к избыточ­ному выводу управляющих стержней из активных зон. В резуль­тате реакторы переходили в надкритическое состояние, в них, естественно, начинались неуправляемые цепные реакции, кото­рые закончились тремя тепловыми взрывами.

Таким образом, во всех трех авариях главной причиной оказался “человеческий фактор”. И это естественно, ибо реакто­ры сами по себе не взрываются. Их к этому может подвести только персонал. То ли по халатности, то ли по неосторожности, то ли по неопытности, то ли из любопытства, авантюризма и дру­гих чисто “человеческих” мотивов. Или, стремясь любой ценой выполнить задания начальства к определенному сроку, в какой-то момент времени персонал, работавший до того нормально, вдруг решается пойти на этот страшный ядерный риск. Риск, который вот уже три раза заканчивался взрывами реакторов, и десятки раз заканчивался возникновением неуправляемых цепных реак­ций, которые развивались, к счастью, без взрывов, но со всеми вытекающими людскими драмами и трагедиями. А сколько случа­ев подобного риска закончилось благополучно, мы, наверное, не узнаем никогда. Как не узнали бы о том отчаянном риске, на ко­торый пошли на четвертом блоке ЧАЭС в ночь на 26 апреля 1986 года, если бы дело не закончилось катастрофой.

Наш анализ мирового опыта ядерных аварий ясно показы­вает, что главная угроза для АЭС исходит не снаружи, откуда ее  ожидают все современные системы их физической защиты, а  изнутри. А именно от непрофессиональных, рискованных дей­ствий персонала, образно выражаясь, на лезвии ножа. И особая трудность предотвратить эту угрозу заключается в том, что сам персонал при этом преисполнен “благородных намерений”, под воздействием которых он стремится сделать что-то положитель­ное для себя и своего предприятия, а в результате совершает действия, которые по своим последствиям ничем не отличаются от действий террористов.

Наш анализ также показывает, что современные техниче­ские средства обеспечения ядерной безопасности, созданные человеком, другой человек, знающий и сильно заинтересован­ный, всегда может или отключить, или обмануть, или обойти. Поэтому они могут играть на АЭС хотя и весьма полезную, но только вспомогательную роль. А доминирующим фактором в обе­спечении ядерной безопасности как был в первые годы ядерной эры, так и в наше время остается самый сложный “человеческий фактор”.

11 марта 2011 года сильнейшее за последние 140 лет зем­летрясение силой 8,9 балла по шкале Рихтера потрясло японский остров Хонсю. Системы безопасности АЭC “Фукусима-1”, распо­ложенной на его восточном берегу, сразу же отреагировали на  него и автоматически заглушили все реакторы. В результате атомные реакторы остались целыми и невредимыми. Некоторое время казалось, что проектировщики прекрасно поработали и со­здали реакторы, выдерживающие даже такое небывалое земле­трясение. И объективно так оно и было. Но через некоторое время на восточный берег острова Хонсю, где стояла эта АЭС, со стороны Тихого океана обрушилась волна-цунами высотой до 10 метров. Она легко перемахнула через портовые молы высотой 3–4 метра и устремилась к площадке, на которой расположены блоки АЭС. До реакторов вода не достала, так как они располо­жены выше 10 метров над уровнем моря, но ее мощные потоки смогли ворваться в нижние подреакторные помещения, в которых располагалось оборудование для охлаждения реакторов, и зато­пить их. Затем волна отхлынула, но под ее воздействием на всех реакторах АЭС “Фукусима-1” вышли из строя системы охлажде­ния реакторов и даже аварийного электропитания. В результате АЭС вообще осталась без электричества. А дальше все пошло по   известной цепочке: активные зоны начали нагреваться, и  возникла угроза полного их расплавления, как это было при аварии на Чернобыльской АЭС.

Учитывая такую угрозу, японские “ликвидаторы” начали заливать морской водой снаружи корпуса аварийных реакторов, чтобы они не расплавились, и накопленная в них радиоактивность не попала в окружающую среду. Сначала это делалось при помо­щи вертолетов сверху, а затем при помощи пожарных машин, которые и в данный момент поливают морской водой корпуса реакторов под большим давлением. Поможет ли это избежать полного расплавления ядерного топлива, а затем и корпусов реакторов и, как следствие, огромного выброса радиоактивных газов в атмосферу, покажет ближайшее будущее. По состоянию на 18 марта 2011 года, эту аварию оценили уже как аварию 5 кате­гории. Хотя среди европейских атомщиков высказываются мне­ния, что японские власти занижают степень опасности. Напом­ним, что Чернобыльской аварии была присвоена 7 категория.

Из этой картины становится очевидным, что непосредствен­ная техническая причина аварии на АЭС “Фукусима-1” сводится к механическому воздействию волны-цунами на элементы систем охлаждения реакторов, которые располагались в подреакторных помещениях блоков АЭС, то есть к чисто природному фактору. Но  если посмотреть глубже, то можно увидеть, что и в этой аварии явно проявил себя “человеческий фактор”. Он проявился в том, что японские проектировщики “посадили” АЭС прямо на берегу океана. И это в Японии, где землетрясения разной силы и  цунами разных высот являются обычным явлением. Например, в 1986 году в Японии было зафиксировано цунами высотой 38 метров. Было бы интересно узнать, из каких соображений проектировщики АЭС “Фукусима-1” построили возле нее только небольшой порт с молом высотой всего 3–4 метра, как это видно из фотографий, хотя свою историю в Японии знают хорошо? Но самым неясным в истории ядерной аварии на АЭС “Фукусима-1” остается вопрос: почему ее проектировщики учли возможность землетрясения в 9 баллов и блестяще с этим справились, но не стали учитывать возможность прихода цунами выше 3–4 метров? “Сэкономили” при проектировании и строительстве? Ответ узнаем в ближайшее время.

 

КОЛЯДІН А.Ф., голова Всеукраїнської спілки ліквідаторів-інвалідів “Чорнобиль-86”. 2011 рік — це не тільки рік трагедії світо­вого масштабу, це й річниця величі колективного подвигу ліквіда­торів 1986 року, які ціною свого здоров’я і навіть життя зупинили ядерного монстра, замурувавши його в бетонний “саркофаг”.

Ліквідатори України сподівались, що саме на 25-ту річницю держава згадає про цей подвиг, який тоді здивував увесь світ, коли на збудованому “саркофагу” герої-ліквідатори ставили свої автографи, як колись їхні батьки та дідусі — на стінах Рейхстагу в Берліні. Гадалося, що пам’ять про це буде вічною.

Однак ганебний безглуздий демонтаж всього сущого в Україні тепер перекидається на чорнобильське законодавство та 13 статей Конституції України, міжнародні договори, ратифіковані Україною, причому без жодного конкретного визначення чи вста­новлення дати закінчення цих обмежень. Хоча навіть оголошення надзвичайного стану частково обмежує права громадян лише на чітко визначений термін.

Звернення та пропозиції громадських чорнобильських орга­нізацій щодо способів виконання чинного законодавства всіляко ігноруються, лобіюються спроби формульного нарахування пенсій, свавільного розподілу коштів та путівок на санаторне лікування за схемами, вигідними для корупційних маніпуляцій, по всій верти­калі Мінсоцполітики. При цьому жоден чиновник чи суддя, який частіше свідомо, аніж з примусу, порушив права потерпілого, а то й прикутого до ліжка інваліда, ще не поніс заслуженого покаран­ня, хоча, безумовно, мають бути покарані і він особисто, і його керівник.

Правовий нігілізм і лицемірство української влади не можуть не викликати відповідну реакцію з боку громадськості України та суспільних інститутів європейських держав, особливо з огляду на те, що для досягнення своїх непорядних цілей українська влада некоректно використовує, як маскувальне прикриття, окремі рі­шення та вимоги робочих органів Європейського Союзу.

Неприховане надзбагачення новітнього панства на тлі зубо­жіння та подальшого повного вимирання ліквідаторів — інвалідів Чорнобиля, а далі й значної частини населення України може призвести до повторення африканських подій.

На очах у всього світу відходять у небуття беззахисні ліквідатори. Після такого ставлення до них, якщо станеться нова катастрофа, хто погодиться брати участь у її подоланні? На жаль, можливість виникнення нового лиха в Україні, страшнішого за Чорнобильську трагедію 1986 року, — не вигадка. Навіть у Японії з  високим рівнем технологій, з високою культурою безпеки ядер­ні реактори виявилися небезпечними для суспільства. Як не зга­дати потенційно небезпечний Дніпровський каскад, ядерні реак­тори Енергодара, хімічні підприємства та інші об’єкти, які за від­сутності надійної техногенної безпеки можуть призвести до неба­чених катаклізмів, з якими ледь чи впорається вся світова спільнота?

Події в Японії на атомних енергоблоках станції “Фукусіма-1”, викликані землетрусом та, як наслідок, цунамі, призвели до аварії 6-ї категорії. На ЧАЕС була аварія 7-ї категорії. Ми глибоко спів­чуваємо японському народу, підтримуємо дії японського уряду з  локалізації катастрофи. Впевнені, що японський народ впора­ється з викликом стихій природи.

Земля надто маленька, щоб скористатися схованими далеко за межами України статками, тому владі давно час повернутися обличчям до зубожілого народу України, а надто до тих, хто ціною власного здоров’я, а часом і життя захистив світ від атомного лиха. Тоді ми зможемо сподіватися, що вищі сили дадуть нам можливість жити, працювати і нарощувати свій потенціал.

 

БЕБЕШКО В.Г., генеральний директор Наукового центру радіаційної медицини НАМН України. Сьогодні ми двома словами можемо охарактеризувати ситуацію щодо здоров’я постраждалого від Чорнобильської катастрофи населення України — зростання і зменшення.

Рисунок 2. Динаміка відхилень у стані здоров’я учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986–1987 роках

 

З року в рік зростає загальна захворюваність як учасників ліквідації наслідків Чорнобильської аварії (з 12,8% у 1986 році до 82,3% у 2010 році, рис. 2), так і евакуйованих дорослих (з 31,5% до 78,5%). Погіршується стан здоров’я дітей та підлітків (рис. 3).

 

Рисунок 3. Розподіл дитячого та підліткового населення за станом здоров’я

 

Показники смертності серед постраждалих вищі, ніж у осіб, непричетних до Чорнобильської аварії (рис. 4).

 

 


Рисунок 4. Динаміка показників смертності загалом в Україні та на радіоактивно забруднених територіях у 1989–2009 роках

 


Зростає інвалідність від соматичних захворювань і серед дорослих (рис. 5), і серед дітей.

Рисунок 5. Динаміка інвалідності учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986–1987 роках (‰) за 1988–2007 роки

 

Продовжує зростати захворюваність на рак щитоподібної залози різних категорій постраждалих (табл. 1), учасники ліквіда­ції наслідків аварії у 1986–1987 роках мають підвищений ризик захворювання на лейкемію (табл. 2), а жінки — на рак молочної залози (табл. 3).

 

Таблиця 1. Захворюваність на рак щитоподібної залози у постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС

 

Група постраждалих, період

Стандартизований показник щодо захворюваності по Україні

Україна (2005 р.)

1,00

Мешканці найбільш забруднених радіонуклідами територій,

1990–2006 рр.

1,66

Учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986–1987 рр.,

1994–2006 рр.

5,30

Евакуйовані з м. Прип’ять та 30-кілометрової зони, 1990–2006 рр.

5,48

 

 

 

Таблиця 2. Ризики лейкемії в учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС

 

Період спостереження

Відносний надлишковий ризик ERR/Gy

95% довірчий інтервал

Вірогідність

1986–2000

3,44

0,47–9,78

< 0,01

1986–2006*

1,35

0,07–3,71

0,03

* Неопубліковані дані

 

Таблиця 3. Захворюваність на рак молочної залози жіночого населення різних категорій

 

Група спостереження

Період спостереження

Стандартизований показник щодо захворюваності по Україні

Україна

1980–2007

1,00

Мешканки забруднених радіонуклідами територій

1980–1991

0,50

1992–2007

0,70

Учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986–1987 рр. (понад 12 000)

1994–1999

1,58

2000–2007

1,52

Евакуйовані з м. Прип’ять та     30-кілометрової зони

1990–1997

0,59

1998–2007

0,92

 

 

Підвищується частота інших форм солідних пухлин.

Відбувається приріст непухлинних захворювань серцево-судинної, нервової, бронхолегеневої, імунної, ендокринної систем, особливо в ліквідаторів та евакуйованих віком більше 40 років (рис. 6).

Рисунок 6. Динаміка рівня захворюваності учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986–1987 рр. на хвороби ендокринної системи та обміну речовин залежно від дози зовнішнього опромінення і віку на час участі в ліквідації наслідків аварії

 

На підставі аналізу даних клініко-епідеміологічного реєстру ДУ “Науковий центр радіаційної медицини НАМН України” отри­мані клініко-епідеміологічні докази зростання частоти психічних розладів (органічні, депресивні та ін.) і цереброваскулярної пато­логії в учасників ліквідації наслідків Чорнобильської аварії з наяв­ністю радіаційних ризиків при дозах >0,25–0,5 Зв.

На відміну від поширених помилкових уявлень про надмірне використання діагнозу “вегетативно-судинна дистонія” як “марке­ра” перебування під впливом радіації, цей діагноз у перші роки після Чорнобильської катастрофи було встановлено лише близько чверті загального числа ліквідаторів, які перебувають у системі клініко-епідеміологічного реєстру. Як видно з рис. 7, діагностика вегетативно-судинної дистонії протягом післяаварійних років значно зменшилася і на даний час становить лише близько 5% репрезентативної вибірки учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Рисунок 7. Динаміка цереброваскулярної патології у когорті учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, які перебувають на обліку в системі клініко-епідеміологічного реєстру ДУ “НЦРМ НАМН України”

 

Поступово після аварії серед ліквідаторів набули значного поширення цереброваскулярні патології, насамперед хронічної ішемії головного мозку, церебрального атеросклерозу і, меншою мірою, гіпертонічної енцефалопатії.

А реконвалесценти гострої променевої хвороби, кількість яких постійно скорочується (рис. 8), мають практично у 97–100% по 5–7 захворювань одночасно (рис. 9).

 

Рисунок 8. Динаміка кількості осіб, які зазнали гострої променевої хвороби внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (ГПХ — гостра про­менева хвороба, ГПХ НП — непідтверджена гостра променева хвороба)

 

А зменшуються, на жаль, кількісні та якісні показники здоров’я дітей, знизилися народжуваність і приріст населення, різко звузилися обсяги реального медикаментозного та апаратур­ного забезпечення постраждалих.

Гостро постає проблема збереження здоров’я учасників робіт з перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему та реалізації в майбутньому державної цільової економіч­ної програми “Ядерне паливо”.

 

 

Рисунок 9. Частота непухлинної патології у осіб, які перенесли гостру променеву хворобу

 

Можете уявити, яких втрат уникли 52 відсотки людей з більш як 6 тисяч залучених до робіт з перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему, яких на етапі вхідного контролю не допустили за станом здоров’я, і яких компенсаційних виплат вони потребували б, якби цим втратам запобігти не вдалося (рис. 10).

Рисунок 10. Результати вхідного контролю в ДУ “Науковий центр радіаційної медицини НАМН України” 6 тисяч осіб, залучених до робіт з перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему

 

 

Недостатнє медичне (клініко-епідеміологічне та лікувально-діагностичне) забезпечення персоналу атомної енергетики, про­мислових підприємств та населення міст-супутників, у тому числі так званих хвостосховищ, зумовлює приріст захворюваності навіть у містах з відносно молодим населенням (Славутич, Южноукра­їнськ, Кузнецовськ, Нетішин), високу захворюваність у містах Жовті Води, Дніпродзержинськ, Енергодар, скорочення тривалості життя.

Невжиття контрзаходів збільшує ступінь внутрішнього опромінення мешканців радіоактивно забруднених територій до рівня перших післяаварійних років (рис. 11).

 

Рисунок 11. Динаміка доз внутрішнього опромінення населення радіоактивно забруднених територій

 

Як генеральний директор головної установи з проблем радіаційної медицини відповідально заявляю, що і через 25 років після Чорнобильської катастрофи залишається безліч медичних проблем, розв’язання яких гальмує фінансова скрута (рис. 12) та невиконання рішень Верховної Ради і Кабінету Міністрів.

 

 

Рисунок 12. Фінансове забезпечення науково-дослідних розробок ДУ “Науковий центр радіаційної медицини НАМН України” Міністерством надзвичайних ситуацій та Національною академією медичних наук

 

По-різному можна оцінювати діяльність попередньої і ниніш­ньої влади. Хай би що казали сьогодні, але після видання указу Президента України В.Ф. Януковича в листопаді 2010 року вже 20 січня 2011 року на засіданні Організаційного комітету з підго­товки та проведення заходів, пов’язаних з 25-ми роковинами Чорнобильської катастрофи, було дано доручення Мінфіну щодо виділення Науковому центру радіаційної медицини 6,5 мільйона гривень на добудову лабораторного корпусу — довгобуду ще з  80-х років минулого століття, та 10 мільйонів гривень на прове­дення дозиметричної паспортизації населених пунктів на радіоак­тивно забруднених територіях. Небачені раніше терміни і обсяги! Розпорядженням Прем’єр-міністра Миколи Яновича Азарова від 14 лютого 2011 року згадані кошти виділені. Чорнобильці, лікарі та вчені завдяки цьому досягнуть ще більших успіхів у лікуванні, профілактиці та в науковому узагальненні результатів досліджень.

Саме фахівцями нашого Центру та інститутів ендокринології, медицини праці, педіатрії, акушерства і гінекології, урології, гігієни та медичної екології Національної академії медичних наук України встановлені ефекти Чорнобиля, що отримали світове визнання: рак щитоподібної залози у дітей і підлітків, лейкемія та  солідні раки у ліквідаторів, рак молочної залози у жінок — учасниць ліквідації наслідків аварії, серцево-судинні захворювання та інші, але це світове визнання приходило до нас не раніш як через 4–10 років після встановлення (табл. 4).

 

Таблиця 4. Світове визнання ефектів Чорнобиля, встановлених вченими України (НЦРМ, Інститут урології, Інститут ендокринології та обміну речовин, Інститут медицини праці НАМН України)

 

Ефект

Дата

встановлення

світового визнання

Рак щитоподібної залози у дітей і підлітків

1991

1996

Рак сечового міхура у мешканців радіоактивно забруднених територій

1996

2005

Лейкемія у ліквідаторів

1997

2008

Солідні раки всіх локалізацій у ліквідаторів

1997

2005

Рак молочної залози у жінок-ліквідаторів та мешканців радіоактивно забруднених територій

1997

2007

Катаракта у ліквідаторів

2000

2008

Серцево-судинні захворювання

2001

2005

 

Ми не тільки констатуємо факти. Напрацьовані схеми ліку­вання хворих з серцево-судинною патологією та іншими захворю­ваннями значно впливають на показники захворюваності, інвалід­ності та смертності.

У хворих на хронічну лімфоцитарну лейкемію (до речі, вперше нами доведено зв’язок її виникнення з впливом радіації) імуногенетичні та молекулярно-біологічні дослідження дають змогу призначати лікування залежно від перебігу захворювання, дають значний фармако-економічний ефект, поліпшують тривалість і  якість життя. Ми багато чому навчилися, вміємо і виконуємо трансплантацію кісткового мозку за різними медичними показами.

Після зустрічі з віце-прем’єр-міністром С.Л. Тігіпком у нас з’явилася надія і на запуск реабілітаційного центру для чорно­бильців у Пущі-Водиці. Сьогодні підписано розпорядження про виділення 4,9 мільйона гривень на проектно-пошукові роботи по реабілітаційному центру.

Вважаємо за необхідне провести переговори щодо ство­рення спеціалізованого Чорнобильського фонду ВООЗ/ООН при НЦРМ.

Ми виносимо на розгляд народних депутатів України пропозицію Центральної виконавчої дирекції Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) про розроблення Міжнародного пілотного проекту в Україні “ЮНІСЕФ — Діти Чорнобиля”, розрахованого на 5-річ­ний  період, з поглибленого медичного моніторингу мешканців радіоактивно забруднених територій і з цією метою провести в  Києві під патронатом ООН та за участю Президента України В.Ф. Януковича конференцію держав-донорів.

З метою забезпечення стабільності в роботі, запобігання втратам здоров’я та життя людей, які перебувають під ризиком, просимо гарантувати фінансове забезпечення установ протира­діаційного захисту обласного підпорядкування та підтримати наше звернення до Президента України з клопотанням про присвоєння Науковому центру радіаційної медицини НАМН України статусу національного, яке було ініційоване народними депутатами ще 2009 року і підтримане В.І. Балогою у 2010 році.

Останні події в Японії свідчать, що навіть передові у техно­логічному та соціально-економічному плані країни не гарантовані від широкомасштабної радіаційної аварії, готовність до якої має бути найвищим пріоритетом державної політики України в галузі безпеки.

Уже впродовж 25 років триває ліквідація наслідків Чорно­бильської катастрофи — найбільшої у світі за всю історію людства техногенної радіаційної аварії. За цей час світове співтовариство накопичило значний досвід у боротьбі з цим явищем. Уроки Чор­нобиля певною мірою вже враховані в теорії та практиці викори­стання ядерної енергії в мирних цілях. Вони також потрібні люд­ству в майбутньому для здійснення заходів захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Проте, на нашу думку, є ще деякі невраховані уроки Чорнобиля.

Урок перший. Применшення урядами постраждалих держав і  спеціалізованими міжнародними організаціями обсягів та масш­табів Чорнобильської катастрофи не дало можливості за 25 років ліквідувати наслідки поки що єдиної за всю історію людства глобальної техногенної ядерної аварії.

Урок другий. Применшення можливих радіологічних та ме­дичних наслідків Чорнобильської катастрофи вже завдало великої шкоди здоров’ю мільйонів людей, і з плином часу ці наслідки зростають.

Урок третій. В Україні не повною мірою здійснюються заходи з приведення системи протирадіаційного захисту персоналу та населення до рівня сучасних вимог.

Урок четвертий. В Україні не створена сучасна нормативно-методична база для забезпечення ядерної і радіаційної безпеки та протирадіаційного захисту.

Ліквідація наслідків Чорнобильської аварії 1986 року супро­воджувалася залученням кількох сотень тисяч осіб (ліквідаторів), які протягом 1986–1990 років зазнавали професійного опромінен­ня з високими дозами.

Дозиметричний супровід робіт з ліквідації наслідків Чорно­бильської катастрофи можна охарактеризувати одним словом — провал. Аварія висвітила неготовність державної інфраструктури радіаційної безпеки забезпечити виконання основного заходу радіаційного захисту — контролю індивідуальних доз опромінення працюючих. Дози опромінення половини ліквідаторів залишилися невідомими, 95 відсотків зареєстрованих індивідуальних доз ви­значалися неадекватними методами та засобами. Протягом деся­тиріч, що минули після аварії, величезні зусилля та ресурси до­кладалися для ретроспективної оцінки доз опромінення ліквіда­торів, не завжди з гарантованим успіхом.

На жаль, історія дозиметричного забезпечення часів лікві­дації наслідків Чорнобильської катастрофи нічому не навчила. На сьогодні становище дозиметричного контролю в післячорнобиль­ській Україні ще гірше, ніж було за часів СРСР після аварії. Немає методичної єдності дозиметричного контролю, результати визна­чення індивідуальних доз професійного опромінення не накопичу­ються в державному дозовому реєстрі. Дозиметричне обладнання здебільшого застаріле і не спроможне визначати дози з потріб­ною точністю та ефективністю. Кваліфікація і компетентність служб дозиметричного контролю є загалом невисокою. Немає мобіліза­ційних ресурсів, які дали б змогу забезпечити суцільний дози­метричний контроль адекватної якості для населення та професіо­налів у разі аварії навіть менших масштабів, ніж Чорнобильська.

Слід мати на увазі, що сьогодні до традиційних ризиків ядерної чи радіаційної аварії додалися такі невідомі раніше загро­зи, як ядерний тероризм, “брудна бомба”, імпровізований ядерний пристрій. Тому найнагальнішою є потреба у вивченні власного (чорнобильського) та міжнародного досвіду і створення на його основі сучасної та ефективної єдиної державної системи контро­лю та обліку індивідуальних доз опромінення населення. На жаль, вимоги закону та постанови Кабінету Міністрів України від 23 квіт­ня 2001 року №379 щодо створення єдиної державної системи контролю та обліку індивідуальних доз опромінення населення в Україні протягом останніх десяти років не виконуються, потрібні ресурси не виділяються, організаційні рішення не приймаються, ситуація ні на йоту не поліпшується.

Водночас впровадження системи має гарантувати беззапе­речну реалізацію основних принципів радіаційної безпеки — не перевищення, оптимізації та виправданості, повинно стати дани­ною пам’яті ліквідаторів та слугувати запобіганню важким радіоло­гічним наслідкам майбутніх аварій в Україні та світі.

Завданнями системи мають бути забезпечення методичної єдності вимірів та впровадження всезагальної системи контролю якості, створення державного реєстру індивідуальних доз, оптимі­зація та піднесення на сучасний рівень лабораторій ІДК. За умови належної уваги Президента, парламенту та уряду до цієї кричущої проблеми та надання необхідної організаційної і фінансової під­тримки цілком реально створити таку систему зусиллями Держав­ного комітету з ядерного регулювання та ДУ “Науковий центр радіаційної медицини НАМН України” та радикально покращити ситуацію протягом 2–3 років, піднести цей ключовий елемент дер­жавної інфраструктури радіаційного захисту на якісно новий сучасний рівень.