ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

ПРО СТАН, ЗАХОДИ І ПЕРСПЕКТИВИ ПОДОЛАННЯ

НАСЛІДКІВ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ КАТАСТРОФИ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

16 квітня 2008 року, 15 година

 

Веде засідання Голова Верховної Ради України

ЯЦЕНЮК А.П.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Щиро вітаю всіх учасників парламентських слухань. Усім доброго дня (Оплески).

Дорогі друзі! Дозвольте розпочати парламентські слухання на тему: “Про стан, заходи і перспективи подолання наслідків Чорнобильської катастрофи в Україні”.

Український парламент перед роковинами Чорнобильської катастрофи традиційно збирається на відповідні парламентські слухання. Це час для того, щоб не тільки поговорити про те, що зроблено, а й порушити питання, які нині залишаються поза увагою, у тому числі й влади, які не вирішуються вже протягом більш як 20 років, і які ми намагаємося вирішити не тільки і не стільки самостійно, а разом зі світовою спільнотою.

Я особисто дуже добре пам’ятаю першотравневу демон­страцію 22 роки тому, коли батьки тихо розповідали про те, що сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції. А всі засоби масової інформації мовчали, була повна тиша, і тільки через деякий час радянська влада почала розкривати ті чи інші факти цієї жахливої трагедії.

Складно сьогодні сказати, які наслідки цієї трагедії. Гово­рити лише про те, що втрачено мільярдні фінансові ресурси, було б неправильно. Тому що втрачено людські ресурси, які неможливо порахувати. І це та, напевне, найбільша втрата, яку неможливо відновити і згенерувати ще раз.

Щодо поточних проблем, які існують на Чорнобильській атомній електростанції, і взагалі пов’язаних з атомною енергети­кою. З цієї високої трибуни я передовсім хотів би закликати всіх учасників Оттавського меморандуму до виконання цього мемо­рандуму, до забезпечення донорами фінансування відповідних об’єктів і нарешті до завершення роботи щодо створення безпечного об’єкта “Укриття” на території Чорнобильської атомної електростанції.

Друге дуже важливе питання стосується атомної енергетики загалом. Чорнобильська трагедія суттєво змінила погляди світу на ставлення до атомної енергетики. Проте з огляду на нинішню ситуацію на світовому енергетичному ринку, відбулася певна переоцінка питань щодо електроенергетики, яка генерується атомними реакторами. Тобто світ сьогодні повертається в дещо інший бік, і 50-відсоткова атомна складова в енергетичному секторі України буде зростати, як і загалом у світі, за рахунок тільки одного: неймовірно високі ціни на всі енергоносії провокують сьогодні забезпечення енергоресурсами шляхом підвищення генерації атомною енергетикою. І та трагедія, яка відбулася, справила тільки одне невелике зрушення (бо внаслідок трагедій не буває позитивів): підвищення безпеки українських атомних електростанцій. На сьогодні всі атомні електростанції, що діють в Україні, відповідають правилам і умовам МАГАТЕ. Сподіваюся, що жахливий урок Чорнобильської катастрофи послугує для України та інших країн світу можливістю розвивати безпечний мирний атом, що унеможливить на майбутнє таку трагедію, яка сталася на території України і вразила дуже значну частину Європи і світу.

Дорогі друзі! Дозвольте мені оголосити порядок денний, який пропонується: доповіді зроблять міністр України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і заступник міністра праці та  соціальної політики України (по 10 хвилин), із співдоповіддю виступить голова профільного Комітету Верховної Ради України з  питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (10 хвилин). Потім виступи представників депутатських фракцій (по 5 хвилин) та інших учасників парламентських слухань (по 3 хвилини).

Колеги, я прошу приступити до роботи. Слово надається Володимиру Миколайовичу Шандрі, міністру з питань надзвичай­них ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорно­бильської катастрофи. Будь ласка.

 

ШАНДРА В.М., міністр України з питань надзвичайних ситуа­цій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Шановний Арсенію Петровичу! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Минає 22 роки з дня аварії на Чорнобильській АЕС, але не вгамовується біль, якого завдала нашому народові одна з найбільших у світі техногенних радіаційних катастроф. Незважаючи на значний час, що минув від трагічного 26 квітня 1986 року, чорнобильські проблеми не втра­чають своєї гостроти й актуальності. А увага до них, насамперед до тих, хто постраждав, не стає менш пильною.

Парламентські слухання напередодні чергової річниці Чорнобильської катастрофи — це вже усталена традиція. Вони дають можливість краще зрозуміти проблеми, спільно знайти підходи до вирішення складних питань, довести до вас і до громадськості інформацію про заходи, які запроваджують Президент України, уряд та міністерство задля полегшення тяжкої долі тих, хто постраждав. А нині таких людей налічується більш як 2 мільйони 300 тисяч. Першочерговими завданнями у сфері подо­лання наслідків Чорнобильської катастрофи є виконання заходів, передбачених Законом України “Про Загальнодержавну програму подолання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2006–2010 роки”, та завдань Програми заходів щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи у зоні відчуження та робіт на Чорнобильській АЕС.

За браком часу зупинюся лише на деяких моментах. Вам роздані довідкові матеріали, вони більш повні, там можна знайти дуже багато цифр і відомостей.

Особливості зони відчуження полягають у тому, що в ре­зультаті Чорнобильської катастрофи на її територію було викинуто велику кількість радіоактивних матеріалів. У процесі дезактивації території в 1986 році частина радіоактивно забруднених матері­алів була розміщена в пунктах тимчасової локалізації радіоактив­них відходів. Ці пункти створювалися у стислі терміни, без належних технологій і тому не мають надійних захисних бар’єрів та потребують вжиття додаткових заходів для підвищення їх безпеки. У наступних роках захоронення радіоактивних відходів виконувалося в більш надійні сховища радіоактивних відходів. Загалом у цих пунктах розміщено приблизно 780 тисяч кубічних метрів радіоактивних відходів.

У зоні відчуження до поверхневого шару ґрунту, де понов­лена основна частина аварійно радіоактивного викиду, враховую­чи географічне розташування зони у верхній частині водозбірного басейну річки Дніпро, створюється потенційна небезпека для інших територій і для населення, яке використовує дніпровську воду, а це близько 30 мільйонів осіб.

У зв’язку з цим актуальним завданням є виконання комплек­су робіт із забезпечення безпеки зберігання цих радіоактивних відходів та підтримки стабільного радіоекологічного стану в зоні відчуження. Для реалізації цих заходів функціонує спеціалізований багатогалузевий виробничий комплекс, підпорядкований МНС. Продовжуються роботи з будівництва та введення в експлуатацію першої черги комплексу виробництв “Вектор”.

Особлива увага приділяється готовності систем інфраструк­тури комплексу “Вектор”, що буде використовуватися також і для експлуатації спеціально обладнаного приповерхневого сховища твердих радіоактивних відходів, збудованого за програмою ТАСІS, у рамках співробітництва з Європейською комісією. З уведенням в  експлуатацію цього сховища в Україні буде започатковано систему захоронення радіоактивних відходів, що відповідатиме міжнародним стандартам.

Декілька слів про хід реалізації найбільш важливих міжна­родних проектів щодо зняття з експлуатації Чорнобильської атом­ної електростанції та перетворення об’єкта “Укриття” на еколо­гічно безпечну систему. Для забезпечення цих робіт на сьогодні реалізуються чотири основних великих міжнародних проекти:

1)  план здійснення заходів на об’єкті “Укриття”, другий етап якого має завершитися в 2012 році будівництвом нового безпеч­ного конфайнменту, — фінансується з міжнародного Чорнобиль­ського фонду “Укриття”, контрактна сума становить більш як 390 мільйонів євро;

2)  будівництво промислового комплексу з переробки твердих радіоактивних відходів — фінансує Європейська комісія, термін завершення будівництва — 2009 рік;

3)  будівництво заводу з переробки рідких радіоактивних відходів, що має завершитися також у 2009 році, — фінансується з  Рахунку ядерної безпеки Європейського банку реконструкції та розвитку;

4)  будівництво сховища відпрацьованого ядерного палива для Чорнобильської АЕС, що має завершитися в 2013 році, — фінансується також з Рахунку ядерної безпеки.

Слід зазначити, що для завершення цих міжнародних проектів потрібно вжити дієвих заходів щодо поповнення Чорно­бильського фонду “Укриття” та Рахунку ядерної безпеки коштами вкладників і донорів. Міжнародна спільнота готова до додаткових внесків, але очікує, що додаткові внески зробить і Україна. Тому вважали б за доцільне отримати принципову згоду Верховної Ради України на планування цих додаткових внесків України і про­симо відобразити це в рекомендаціях парламентських слухань.

Проте найголовнішим пріоритетом діяльності уряду була і  залишається людина. Усі дії при подоланні наслідків Чорнобиль­ської катастрофи спрямовуються на захист людей за трьома основними напрямами — соціальним, медичним та проти­радіаційним.

З метою створення безпечних умов проживання на радіо­активно забруднених територіях протягом минулого року здійснено дозиметричну паспортизацію 2163 населених пунктів у 12 радіоактивно забруднених областях. Результати свідчать, що на даний час 332 населених пункти, віднесені до зон радіоактив­ного забруднення, можуть бути виведені з їх числа, а 431 насе­лений пункт може бути переведено з однієї зони до іншої. Але це питання місцевих громад, обласних рад і Верховної Ради України. Порушуються ці питання, що це хтось готує, робить, але я хочу наголосити ще раз — це може зробити тільки Верховна Рада України, тому що це закріплено на законодавчому рівні.

Контроль за рівнями радіоактивного забруднення продуктів харчування забезпечують підрозділи радіаційного контролю, які складають відповідну мережу, що діє на території зон радіоактив­ного забруднення і налічує більш як 320 лабораторій. Природні процеси та запроваджені контрзаходи привели до того, що радіо­логічна ситуація на території значної кількості населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, значно поліп­шилася. Проте на даний час залишається близько 70 критичних населених пунктів, де доза опромінювання перевищує 1 мілізіверт на рік, і більш як 500 населених пунктів, де рівень вмісту радіо­активного цезію у продуктах харчування перевищує допустимі норми. Контрзаходи, що запроваджуються на сьогодні в  критичних населених пунктах, дають змогу підтримувати радіологічну ситуацію на досягнутому рівні, але для її докорінного виправлення необхідно запровадження більш високовартісних довгострокових заходів з реабілітації. Для виконання таких заходів треба збільшити фінансування за напрямом радіологічної реабілітації територій принаймні втричі.

На початок 2008 року на квартирному обліку в обласних державних адміністраціях і в областях для забезпечення житлом перебували 41 454 сім’ї постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. З метою вирішення цього питання з Державного бюджету направляються кошти за бюджетними програмами, обсяг фінансування яких є вкрай недостатнім. Наведу такий приклад: у 2006 році було спрямовано 54 мільйони 840 тисяч гривень, на які придбано лише 277 квартир, у 2007 році — лише 69 мільйонів гривень, на які придбано 349 квартир, у 2008 році направлено також 69 мільйонів, що дасть можливість придбати ще меншу кількість квартир. Ви розумієте: якщо буде продовжуватися таке фінансування, ми цю проблему взагалі не вирішимо.

Шановні учасники парламентських слухань! Ми бачимо, що на даний час перед нами постають завдання вдосконалення нормативно-правової бази у сфері подолання наслідків Чорно­бильської катастрофи. Це насамперед внесення змін до законів України “Про Загальнодержавну програму подолання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2006–2010 роки”, “Про загально­державну цільову екологічну програму поводження з радіоактив­ними відходами” та “Про внесення змін до деяких законів України щодо поводження з радіоактивними відходами” в частині створення Фонду поводження з радіоактивними відходами, “Про загальнодержавну програму зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкта “Укриття” на екологічно безпечну систему”.

Для більш успішного вирішення соціально-економічних проблем Чорнобильського регіону, забезпечення постраждалих громадян житлом, надання медичної допомоги потрібно передовсім збільшити видатки Державного бюджету на ці цілі.

Також для забезпечення здійснення заходів щодо збере­ження бар’єрних функцій зони відчуження і створення надійної системи поводження з радіоактивними відходами в Державному бюджеті України необхідно передбачити підвищення капітальних видатків на оновлення основних фондів та надійний захист радіаційно- та ядернонебезпечних об’єктів.

Шановні учасники парламентських слухань! У нас є чітка програма дій, насамперед це виконання Закону України “Про Загальнодержавну програму подолання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2006–2010 роки”. Сподіваємося на ваше розумін­ня, на вашу підтримку, на неупереджений і об’єктивний підхід до того, що зроблено і робиться. Ми вдячно сприймемо всі ваші зауваження і пропозиції та спільними зусиллями будемо долати наслідки цієї тяжкої світової катастрофи.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Володимире Миколайовичу.

Запрошується на трибуну заступник міністра праці та соціальної політики України Віктор Миколайович Онищук.

 

ОНИЩУК В.М., заступник міністра праці та соціальної полі­тики України. Шановний Голово Верховної Ради! Шановні народні депутати та гості! Перше, що слід зазначити з огляду на зміст теми нинішніх парламентських слухань, — це те, що вирішення питань, пов’язаних з Чорнобильською катастрофою, сьогодні пов’язано з соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. На другий план відійшли питання техногенного напряму. Тому понад 90 відсотків коштів, передбачених Державним бюджетом на фінансування програм, пов’язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи і соціальним захистом населення, мають соціальне спрямування.

У 1991 році було прийнято Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи”, яким постраждалих громадян віднесено до І, ІІ, ІІІ і ІV категорії постраждалих та встановлено близько 50 видів пільг, компенсаційних виплат, доплат і допомог, фінансу­вання яких здійснюється за рахунок бюджетних коштів. Розміри пільг, компенсацій та допомог встановлювалися із застосуванням як розрахункової величини розміру діючої на той час мінімальної заробітної плати, а пенсійних виплат — мінімальної пенсії за віком.

Завдяки цьому соціальні гарантії потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи порівняно із зарплатами, пільгами та пенсіями інших категорій громадян були одними з найвищих і на той час достатньо забезпечували потреби постраждалих. До того ж обсяг коштів, що спрямовувалися на соціальний захист грома­дян, сягав 30 відсотків загального обсягу бюджетних коштів, передбачених на подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

З часу прийняття закону до нього було внесено приблизно 40 змін та доповнень, але не було вирішено питання зміни базо­вих розрахункових величин мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком. Виходячи з цього, по-перше, роками накопичувалася заборгованість з соціальних чорнобильських виплат, по-друге, зростала соціальна напруженість серед пенсіо­нерів-чорнобильців.

Проблеми з виплати заборгованості вдалося вирішити після передачі в 2004 році дев’яти бюджетних програм з Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи до Міні­стерства праці та соціальної політики України. Законом України “Про Державний бюджет України на 2004 рік” на виконання цих програм було спрямовано 1 мільярд 140 мільйонів гривень, з яких 300 мільйонів направлено на погашення заборгованості, що утво­рилася протягом минулих років.

Протягом 2004–2007 років прийнято цілу низку урядових рішень про збільшення видатків Державного бюджету на ці цілі. Зокрема, у 20 разів підвищилися одноразові компенсації: за втрату годувальника — з 370 до 7586 гривень, батькам помер­лого — з 189 до 3792 гривень, при встановленні інвалідності дитини — з 63 до 1264 гривень. У 5 разів збільшилися щомісячні виплати сім’ям з дітьми, зокрема, допомога на харчування потер­пілих дітей, які відвідують дошкільні навчальні заклади: дітям до  трьох років виплата становить 13,5 гривні проти 2,7, віком від  трьох до восьми років — 26,5 гривні проти 5,3. Незалежно від  інших виплат щомісячні виплати на кожну дитину шкільного віку передбачено в розмірі 16,5 гривні проти 3,3.

З огляду на можливості Державного бюджету, законами України про Державний бюджет України на 2006 та 2007 роки зупинялася дія окремих статей закону, розміри компенсаційних виплат і допомог встановлювалися урядовими рішеннями. Проте Конституційний Суд України рішенням від 9 липня 2007 року визнав неконституційним таке зупинення дії норм закону, що призвело до масових звернень громадян до судів з позовами про здійснення виплат у розмірах, визначених законом, у тому числі й  за попередні роки. За станом на 1 березня поточного року, сума, що підлягає виплаті за рішеннями судів, перевищує 140 мільйонів гривень. Отже, проблема потребує законодавчого врегулювання.

Виходячи з викладеного, а також на виконання завдань, визначених парламентськими слуханнями у 2007 році, та з метою законодавчого врегулювання роками існуючих розбіжностей між потребою коштів за законом та реальними можливостями бюдже­ту, урядом опрацьовується нова редакція закону. Водночас деякі громадські організації з метою запобігання соціальній напруже­ності вимагають залишити без змін чинну редакцію цього закону. Якщо гіпотетично допустити, що всі виплати будуть здійснюватися відповідно до чинного закону, то на це потрібно близько 50 мільярдів гривень бюджетних коштів, що майже в 10 разів більше, ніж передбачено Державним бюджетом на 2008 рік.

При цьому хочу привернути вашу увагу до того, що з  2004 року видатки на фінансування чорнобильських програм з  року в рік збільшуються в середньому на 17 відсотків. Цього року загальний обсяг видатків Державного бюджету на соціальний захист та пенсійне забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачено в сумі 5,9 мільярда гривень, що на 27,8 відсотка більше, ніж минулого.

Застосування з 1 січня поточного року як розрахункової величини показника прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, дало змогу значно підвищити щомісячну додат­кову пенсію за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до I, II, III та IV категорії, щомісячну компенсацію сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, мінімальну пенсію по інвалідності та у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Якщо за станом на 1 січня 2007 року середній розмір пенсії по інвалідності в Україні становив 524 гривні, а інвалідів-чорно­бильців — 829 гривень, то на 1 січня поточного року середній розмір пенсії по Україні становив 749 гривень 39 копійок, а серед­ній розмір пенсії інвалідів І групи, яким пенсія призначена відпо­відно до цього закону, — 1484 гривні. Мінімальна пенсія інвалідів-чорнобильців, зокрема учасників ліквідації наслідків Чорнобиль­ської аварії в 1986 році, зросла у квітні поточного року порівняно з груднем минулого року: ІІІ групи інвалідності — з 467 до 846 гривень, ІІ групи інвалідності — з 500 до 940 гривень, І групи інвалідності — з 540 до 1034 гривень. Підвищити пенсійні виплати до кінця року передбачається ще тричі. Підвищенням мінімальних пенсій охоплено 74 тисяч інвалідів-чорнобильців.

За станом на 1 січня поточного року, в Україні на обліку фактично перебувають 2 376 218 громадян, постраждалих внаслі­док Чорнобильської катастрофи. Нагадую, що на 1 січня 1998 року таких громадян налічувалося 3 227 311 осіб. У зазначений період більш як удвічі зменшилася чисельність потерпілих дітей, на сьогодні їх 541 641 особа. Тенденція щодо зменшення чисельності дітей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зумовлена досягненням повноліття потерпілими дітьми, термін проживання яких на забруднених територіях менший за визначений законом для встановлення статусу в дорослому віці, а  також зменшенням чисельності дітей, народжених від учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Натомість спостерігається суттєве збільшення чисельності інвалідів, інвалідність яких зумов­лена наслідками Чорнобильської катастрофи. Якщо 1992 року їх було близько 10 тисяч осіб, то в поточному році — більш як 106 тисяч осіб.

Однією з проблем соціального захисту постраждалого насе­лення є забезпечення путівками на санаторно-курортне лікування або отримання компенсації вартості самостійного санаторного лікування, на що відповідно до закону мають право 2 376 218 осіб. Потреба в коштах на ці цілі становить приблизно 5 мільярдів гривень, натомість у Державному бюджеті заплановано 330 мільйонів гривень, тобто лише 6 відсотків реальної потреби. Фактично ці кошти дають змогу оздоровити 110 тисяч дітей (65 відсотків поданих заяв), 6,5 тисячі дітей з батьками (13 відсот­ків поданих заяв), 26,5 тисячі дорослих (9 відсотків поданих заяв). Щоб задовольнити заяви інвалідів та постраждалих дітей, необ­хідно збільшити видатки на оздоровлення цих категорій громадян.

Ми також розуміємо, що для виконання своїх статутних завдань потребують поліпшення фінансування всеукраїнські громадські організації, які опікуються вирішенням питань соціаль­ного захисту постраждалого населення.

Певні сподівання ми покладаємо на Міжнародну науково-практичну конференцію з вирішення питань соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що відбудеться 24–25 квітня цього року. Вона дасть можливість ретельно опрацювати проблеми, запровадити на практиці, в тому числі й законодавчо, міжнародний досвід у цій сфері, та, безу­мовно, врахувати його в новій редакції Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи”.

Висловлені вами думки на сьогоднішніх парламентських слуханнях теж мають для нас велике значення, і ми обов’язково їх врахуємо під час опрацювання нової редакції закону.

З метою забезпечення ефективного соціального захисту громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, пріоритетними завданнями є збільшення видатків Державного бюджету на фінансування чорнобильських програм, включаючи оздоровлення громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також вдосконалення законодавства з питань соціального захисту громадян.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Вікторе Миколайовичу. Єдине зауваження: багато формалістики, душі малувато.

Запрошується до співдоповіді голова Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Анатолій Іванович Семинога.

 

СЕМИНОГА А.І., голова Комітету Верховної Ради України з  питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (Блок Юлії Тимошенко). Дякую. Шановний Арсенію Петровичу! Шановні народні депутати, члени уряду, учасники парламентських слухань! Двадцять два роки тому Чорнобиль нечуваною бідою увійшов у наші серця і душі і ще довго нестерпним болем нагадуватиме про себе навіть далеким нашим нащадкам. Згадаймо і вшануймо поклоном усіх ліквідаторів-вогнеборців, які заслонили собою не лише Україну, а й усе людство. Згадаймо всіх, кому вкоротило віку це рукотвор­не лихо, і щиро вибачмося перед постраждалими, яким ми поки що не можемо допомогти повною мірою, як це передбачено чинним законодавством.

Чорнобильська катастрофа не лише виявила героїзм, злагоджені, чіткі й самовіддані дії ліквідаторів, а й висвітлила ряд проблем і недоліків, над подоланням яких велася і буде вестися напружена робота, адже проблеми, породжені нею, не втрачають на часі своєї гостроти й актуальності.

Незважаючи на те, що рівень фінансування програм соціаль­ного захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з урахуванням реальних можливостей Державного бюджету щороку зростає, слід зауважити, що збереження існую­чих підходів до фінансування чорнобильських проблем унемож­ливлює їх виконання в повному обсязі навіть у довгостроковій перспективі.

Система компенсації виплат, встановлена після аварії, відображає, по суті, радянську практику компенсації за можливий ризик опромінення, а не за фактичне ушкодження. Законодав­ством України передбачено більш як 50 видів пільг для постраж­далих внаслідок Чорнобильської катастрофи, але фактори, які передовсім пов’язані з обмеженням виробничої діяльності на радіоактивно забруднених територіях, призвели до того, що для багатьох людей чорнобильські компенсації стали єдиним джерелом доходу.

Уряд вживає всіх можливих заходів щодо впорядкування системи виплати компенсацій громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, але, незважаючи на пози­тивні моменти у вирішенні питань соціального захисту постраж­далого населення, залишається ряд проблем, які потребують вирішення, а саме поліпшення оздоровлення, пенсійного забез­печення, забезпечення ліками і вирішення житлових проблем.

Аналіз медичних наслідків Чорнобильської катастрофи, їх динаміка та прогноз свідчать, що мінімізація та підвищення ефективності медичної допомоги особам, які зазнали радіаційного впливу, не лише зберігають актуальність, а й стають найбільш пріоритетними на найближчі роки. Для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітей та підлітків оздоров­лення в санаторіях і літніх таборах повинно повністю фінансу­ватися державою. Однак суми, які виділяються на оздоровлення, лише частково можуть забезпечити потреби постраждалого населення. Так, за рахунок державного бюджету минулого року оздоровлено 15,5 відсотка дітей та 1,4 відсотка дорослого насе­лення.

Вкрай недостатньо коштів на комплексне медико-санітарне забезпечення, лікування тяжкохворих, онкохворих громадян і придбання медикаментів для чорнобильських відділень. Система розподілу та забезпечення ліками потребує кардинального перегляду. Назріла необхідність передбачити в Законі “Про Державний бюджет України” окремим кодом бюджетної програми забезпечення ліками громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визначити центральний орган виконавчої влади, відповідальний за виконання цієї програми.

Потребує вдосконалення система пенсійного забезпечення. З одного боку, з прийняттям Закону “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” вирішено питання про застосування прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, як розрахункового показника для визначення розмірів пенсійних виплат постражда­лим громадянам. А з другого боку, норма про підвищення розміру основної пенсії інвалідам-чорнобильцям при збільшенні розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, вилучена із Закону України “Про статус і соціальний захист грома­дян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Потребує нагального вирішення проблема забезпечення житлом. Сьогодні на поліпшення житлових умов чекають більш як 42 тисячі сімей чорнобильців. За нинішніх обсягів фінансування, а це 69 мільйонів гривень на рік, виконання цієї програми затягнеться ще на десятки років. Прийняття Державної програми забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на 2009–2013 роки з визначенням пріоритетів, із залученням інвестицій могло б зрушити цю проблему з мертвої точки.

Соціально-економічний стан постраждалих територій, неза­лежно від того, що радіологічна ситуація поліпшилася, залиша­ється в багатьох районах незадовільним і потребує відповідних дій. Контрзаходи, які запроваджені сьогодні на радіоактивно забруднених територіях, дають можливість підтримувати радіо­логічну ситуацію на досягнутому рівні. Проте для її докорінного виправлення необхідно запроваджувати довгострокові заходи з реабілітації.

Забруднення сільськогосподарських угідь вимагає постійної уваги і зусиль для забезпечення виробництва сільськогоспо­дарської продукції з вмістом радіонуклідів у допустимих межах, у тому числі є необхідність перепрофілювання господарств та застосування відповідних технологій ведення сільського госпо­дарства.

Неприпустимим є те, що нині, через 22 роки після Чорно­бильської катастрофи, в більш як 20 населених пунктах України постійно мають місце випадки виробництва сільськогосподарської продукції, вміст радіонуклідів у якій перевищує не лише чинні, а й ті тимчасові норми, які були встановлені одразу після аварії на Чорнобильській АЕС. Зокрема, у більше ніж 300 населених пунктах перевищені показники державних санітарно-гігієнічних нормативів за вмістом цезію-137. У більш як 500 населених пунктах рівень радіоактивного забруднення сільськогосподарської продукції наближається до гранично допустимих меж, і тому вона вважа­ється умовно радіологічно безпечною.

Верховна Рада України прийняла Загальнодержавну про­граму ведення сільськогосподарського виробництва на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобиль­ської катастрофи на 2007–2016 роки, але не було подолано вето Президента України на цей закон. Прийняття такої програми дало б змогу, як засвідчують фахівці, найближчим часом привести ці показники до норми. Вирішення цього кола проблем можливе за умови правильного визначення пріоритетних напрямів і заходів з реабілітації постраждалих територій та подальшої концентрації наявних ресурсів.

Формуючи основні засади державної політики у сфері подолання наслідків Чорнобильської катастрофи і соціального захисту постраждалого населення, слід наголосити на необхід­ності переходу до нової фази подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — фази відновлення та розвитку. Ми вважаємо, що основним соціальним пріоритетом державної політики щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи має стати еко­логічне оздоровлення радіоактивно забруднених територій, відро­дження життя на цих територіях, сприяння соціальній адаптації постраждалих, забезпечення їх сучасним медико-санітарним обслуговуванням.

На жаль чинне законодавство містить безліч обмежень і  заборон щодо господарської діяльності на радіоактивно забруд­нених територіях і не сприяє створенню економічних умов для сталого розвитку територій та підвищення добробуту людей. Тому ми вважаємо, що одним з пріоритетних завдань і Верховної Ради України, і уряду є підготовка нової законодавчої бази з метою створення правових механізмів стимулювання сталого розвитку постраждалих територій, адаптації виробничої діяльності та підви­щення їх інвестиційної привабливості.

Шановні учасники парламентських слухань! Мінімізація наслідків Чорнобильської катастрофи — це не тимчасова, а роз­рахована на тривалий час цілеспрямована діяльність держави, яка  буде здійснюватися протягом історично тривалого періоду. Ми сподіваємося на повну і дієву підтримку з боку центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самовря­дування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності у питаннях полегшення долі постраждалого населення. Народні депутати — члени профільного комітету наголошують, що ми усвідомлюємо свою відповідальність за стан справ у дорученій нам сфері. Ми знаємо, що зроблено недостат­ньо для задоволення потреб потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи та мінімізації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, і будемо робити все від нас залежне, щоб забезпечити максимальне виконання законів України щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, щоб кожний чорнобилець відчув, що діяльність центральних і місцевих органів влади, зусилля вчених, медиків, громадських організацій спрямо­вані на кінцевий позитивний результат заради його благополуччя.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Тепер — виступи від депутатських фракцій, регламент — 5 хвилин. Слово надається Лілії Григорович від фракції “Наша Україна — Народна самооборона”. Будь ласка.

 

ГРИГОРОВИЧ Л.С., секретар Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (Блок “Наша Україна — Народ­на самооборона”). Шановний Арсенію Петровичу! Вельмишановні учасники парламентських слухань! Вельмишановна українська громадо! Даниною пам’яті тій планетарній трагедії, що 22 роки тому вразила тіло і душу нашого народу, забрала життя, здоров’я людей, понівечила їх долі, є правда. Правда тоді і тепер, бо неправда породжує катастрофи, а правда їм запобігає. Така була позиція української національної демократії в 1990-х роках, така позиція і фракції “Наша Україна — Народна самооборона” нині.

Шановні друзі! У цьому залі прийнято чимало законодавчих актів, спрямованих на вирішення проблем чорнобильців, проведено не менше різних парламентських слухань, “днів уряду” задля цієї мети. Щороку депутати демонстрували чорнобильцям, як вони їх люблять, наполягаючи на виконанні Закону “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорно­бильської катастрофи”. І ті самі депутати, ви про це добре знаєте, щороку зупиняли дію багатьох норм цього закону, ухвалюючи Державний бюджет. Це свідчить про відсутність політичної волі до проведення чесної, відповідальної соціальної політики.

Шановні друзі, наведу один приклад. Не для завершення, а  для початку газифікації Чорнобильської зони, зокрема Полісь­кого та Іванківського районів, що розпочалася лише 2006 року, у 2008 році виділено 15 мільйонів гривень, хоча трагедія сталася ще 22 роки тому.

Оскільки я наголосила на тому, що головною парадигмою мого виступу від фракції будуть об’єктивність і правда, дозволю собі окреслити ту систему координат, в якій сьогодні перебуває українське суспільство, і ті об’єктивні реалії, що перешкоджають або допомагають у виконанні чинного законодавства.

Будьмо реалістами: Закон “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” 1991 року був прийнятий на свіжих муках і болях народу, який мав претензію до великої країни, що була безвідповідальна і в плані протидії аварії, і в плані технічної безпеки, і тому мала нести відповідальність перед громадянами та постраждалими територі­ями. Хочу наголосити, що тієї країни вже немає. У 1991 році, коли був прийнятий Закон “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, його було виконано на 57 відсотків. А в 2004 році, коли приймався Державний бюджет на 2005 рік, виконання планувалося лише на 15 відсотків. Чому?

Причина перша. Тієї великої країни з великим бюджетом, яка називалася Союз Радянських Соціалістичних Республік, немає. Україна і в 1991 році, і сьогодні не має повнокровних бюд­жетних можливостей для вирішення цього питання.

Друга причина. Наголошую на тому, що в 1991 році молода Українська держава пережила зміну суспільно-економічної форма­ції. Класики марксизму-ленінізму писали, як з капіталізму йти в соціалізм, але не зазначили, як із соціалізму, який не вдався, повертатися назад у “дикий” ринок, де все моє, все колгоспне, все нічиє, коли є олігархат, а середній клас, на жаль, майже відсутній, і на межі бідності перебувають всі ті науковці, правники, лікарі, освітяни, які, очевидно, мали б бути запорукою благо­получчя суспільства та незмінності демократичних змін.

Шановні друзі! Згадуючи ці об’єктивні реалії, хочу наго­лосити, що єдиним інструментом до неформального, не залишко­вого, а лише об’єктивного, як для свого народу, виконання законів щодо соціального захисту чорнобильців є вертикаль влади та її відповідальність.

Хочу зазначити, що, починаючи з 2005 року, влада поверну­лася обличчям до чорнобильців. Наведу кілька прикладів. На тлі того, що ми пережили в 1990-х роках (коли була талонно-купонна прірва, пам’ятаєте, і зарплату платили цементом, шифером і  чоботами), у першій половині 2005 року було прийнято Поста­нову Кабінету Міністрів України №1293 “Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. У результаті в 2006 році у 2,5–3,5 разу зросли пенсії. Прийнята програма, ініційована Прези­дентом України, яка передбачає ряд заходів у 2006–2010 роках. І  я хотіла б наголосити на тому, що дуже багато соціальних, медичних факторів вимагають збереження української коаліції (кажу це напередодні 22-ї річниці Чорнобиля), бо це єдиний дієвий інструмент.

Дуже багато норм у запропонованому нами проекті є…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість завершити.

 

ГРИГОРОВИЧ Л.С. Тому прийняття Закону “Про загально­обов’язкове державне соціальне медичне страхування” є нагаль­ним. І я впевнена, що в бюджеті на цей і наступні роки ми зможемо знайти кошти для забезпечення ліками ліквідаторів та дітей Чорнобильської зони. Це також правдива, об’єктивна реальність, на яку ми повинні зважати.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шершун Микола Харитонович, фракція “Блок Литвина”. Будь ласка.

 

ШЕРШУН М.Х., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (Блок Литвина). Шановні учасники парламентських слухань! Як і всі сьогодні, казатиму про проблеми, що залишилися нам у спадок після Чорнобильської катастрофи, з якими нам не завжди вдається впоратися належним чином з деяких причин: нестабільність у  державі, недостатнє фінансування чорнобильських програм, безсистемність у їх реалізації, демографічна криза, погіршення стану здоров’я сотень тисяч постраждалих внаслідок Чорно­бильської катастрофи, відсутність економічного відродження та соціально-психологічна напруженість у суспільстві, особливо на радіоактивно забруднених територіях, а часто просто байдужість до людей, які на своїх плечах несли і продовжують нести тягар 22-річної давнини.

Підбиваючи підсумки зробленого за цей немалий відрізок часу, ми знову змушені згадувати про невирішені питання щодо забезпечення житлом, ліками, дитячим харчуванням, підвищення пенсій, збільшення розміру виплат і допомог громадянам, які працюють та проживають на території зон радіоактивного забруднення.

Особливої уваги потребує питання оздоровлення, адже, будьмо відвертими, з року в рік ситуація погіршується, і в цьому вже вбачається система.

Як приклад — законопроект про внесення змін до Закону “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, запропонований урядом, та Закон України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та  про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Вони є прекрасною ілюстрацією того, як можна розбалансувати або навіть зруйнувати систему соціального захисту чорнобильців. До внесення цих змін головний чорнобильський закон був одним з небагатьох в Україні законів прямої дії.

Фракція “Блок Литвина” цілком переконана, що дія норм Закону “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” не може зупинятися інши­ми законами. І будь-які зміни до цього закону не можуть вносити­ся іншими законами, тим більше законом про Державний бюджет. Тому фракція “Блок Литвина” виступає категорично проти таких змін і пропонує при внесенні змін до закону про Державний бюджет на 2008 рік вилучити антилюдський пункт 28 та відновити дію закону в його попередній редакції (Оплески).

Ще одна болюча проблема, що з року в рік залишається нерозв’язаною, — забезпечення безплатними ліками громадян, які  постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Нині на  одного постраждалого в рік припадає лише 33 гривні на ліки та безоплатне зубопротезування. Оскільки розподіл ліків лімітова­ний, щоб отримати їх в аптеці, інваліди займають чергу з третьої години ночі, а за дві години розподіл ліків закінчується і важко­хворі залишаються ні з чим.

Систему розподілу та забезпечення ліками необхідно змінити: збільшити фінансування, запровадити окрему бюджетну програму, визначити відповідальний за це центральний орган виконавчої влади.

Морально-психологічний клімат у районах, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, значно погіршився, стан людей можна охарактеризувати як напружене невдоволення. Це призводить до розвитку різноманітних фізіологічних і психоло­гічних патологій. І якщо передусім дбати про людей, чорнобиль­ські проблеми неможливо вирішити без соціально-екологічного та економічного відродження постраждалих територій.

Зусилля повинні спрямовуватися на будівництво серйозної медичної інфраструктури в постраждалих регіонах, газифікацію та якісне водозабезпечення населених пунктів, будівництво доріг, оздоровлення забруднених земель, створення умов для ефектив­ного ведення господарської діяльності, залучення інвестицій і створення робочих місць, про що вже згадувалося. Тому вкрай необхідним є прийняття Загальнодержавної програми комплекс­ного соціально-економічного розвитку територій, що зазнали радіоактивного забруднення, та місць компактного переселення громадян.

Вражає те, що за 22 роки, що минули після чорнобильського вибуху, держава не спромоглася остаточно розв’язати жодної з  породжених нею проблем. Чому? Тому що розпорошення функцій з розв’язання чорнобильських проблем по різних відом­ствах не дало бажаного результату. Напрошується висновок, що ліквідація Державного комітету України з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи була великою помилкою. Адже проблеми, породжені Чорнобильською катастрофою, потре­бують системного вирішення, комплексного підходу, чіткого розу­міння ситуації, перспективного бачення, визначення пріоритетних напрямів, концентрації коштів. Вирішити таке завдання під силу лише єдиному центральному органу виконавчої влади з подо­лання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Запитаєте, де взяти кошти?..

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

ШЕРШУН М.Х. А скажіть мені, коли у міністрів було по 8–10 заступників, у голів комітетів — 6–7 заступників, то наші міністерства краще працювали? Ні. Тому це питання може бути вирішено лише шляхом перерозподілу ресурсів.

Ми сподіваємося, що наше бачення щодо шляхів розв’я­зання цих та інших проблем буде почуте, а також сподіваємося на конструктивну співпрацю і підтримку. Зі свого боку запевняю вас, що наша фракція робить і надалі робитиме все можливе для розв’язання ряду чорнобильських проблем.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо, Миколо Харитоновичу, змістовна гарна доповідь.

До слова запрошується представник депутатської фракції “Блок Юлії Тимошенко” Валерій Михайлович Кальченко. Підготу­ватися представнику депутатської фракції Комуністичної партії України Миколі Михайловичу Тимошенку.

 

КАЛЬЧЕНКО В.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (Блок Юлії Тимошенко). Шановний Арсенію Петровичу! Шановні народні депутати, члени уряду, присутні! З цієї трибуни вже оголошували цифри, я хочу просто наголосити на тому, що уряд Юлії Тимошенко суттєво підправив бюджетні кошти, які виділяються чорнобильцям. Ви вже чули ці цифри: порівняно з 2007 роком на 28 відсотків (а це 1 мільярд 300 мільйонів гривень) збільшено фінансування, загальний обсяг якого на сьогодні становить, як ніколи — майже 6 мільярдів гривень.

Разом з тим треба відверто сказати, що принципових змін для того, щоб життя чорнобильців зробити кращим, на жаль, немає.

Хочу нагадати, оскільки в залі багато чорнобильців, що в  минулому скликанні мною та іншими народними депутатами внесений законопроект, яким передбачається те, про що згадував шановний Анатолій Іванович, — щоб розмір пенсій та інших пільг залежав від розміру прожиткового мінімуму. На жаль, фракція Партії регіонів не підтримала цього законопроекту, і розв’язання даної проблеми відклалося ще на один рік. Ми сьогодні знову розмовляли з колегами і я думаю, обов’язково зробимо так, щоб  цей законопроект повторно був внесений на розгляд, щоб ми могли скоригувати розмір пенсій, який залежатиме саме від розміру прожиткового мінімуму і автоматично буде перерахо­вуватися. Ми обіцяємо це зробити.

Наступне, про що я хотів сказати, — це те, що чорнобильською проблемою є не лише соціальні виплати, а ще й чотири великих об’єкти, які треба побудувати задля безпеки на  Чорнобильській атомній електростанції. Ці об’єкти будуються вже давно, але бездарно, кошти, які виділялися, фактично зника­ли. Як приклад: майже 250 мільйонів євро вкладено в СВЯП-2 (сховище відпрацьованого ядерного палива), яке так і не добуду­вали. Більше того, під час будівництва допущено значні технічні помилки, тому й досі не можемо все закінчити.

Згадую, як ми з Володимиром Івановичем Холошею ще в 1997 році відкривали будівництво комплексу “Вектор”, але й нині цей об’єкт не побудовано, як валялося радіаційне сміття по всій зоні відчуження і ще на інших шести територіях України, так воно й досі там залишається.

Хочу зазначити, що в минулому році комітет наполегливо працював над тим, щоб змінити цю ситуацію. Ми вказували на те, що на групу управління проектами, яка працювала, Україна фактично не мала жодного впливу. І тільки зараз можна сказати, що Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у  справах захисту населення від наслідків Чорнобильської ката­строфи минулого року нормально попрацювало. Було укладено контракти на будівництво нового безпечного об’єкта “Укриття” (буде введений в експлуатацію в першому кварталі 2012 року), сховища відпрацьованого ядерного палива (буде введено в  експлуатацію у першому півріччі 2013 року), завершується будівництво заводу з переробки рідких радіоактивних відходів (буде введений в експлуатацію в першому кварталі 2009 року). Думаю, що і комітету, і уряду треба контролювати, щоб ці строки повторно не були зірвані, аби ми знову не зіткнулися з тією ситуацією, що склалася минулого року.

І, безумовно, головне. Ми звертаємося до наших співвітчиз­ників. Треба хоча б раз на рік всім нашим чорнобильцям надавати пільги, турбуватися про них, дякувати за ту мужність, яку вони виявили, ліквідовуючи аварію на Чорнобильській АЕС, а також тим сім’ям, які переїхали на чужі території і там фактично розпочали нове життя. Інакше кажучи, головне — це людина, її життя, здоров’я, добробут і безпека! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Від фракції Комуністичної партії України слово має Микола Михайлович Тимошенко. Будь ласка.

 

ТИМОШЕНКО М.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин (Комуністична партія України). Шановний Арсенію Петровичу! Шановні учасники парламентських слухань, чорнобильці! Сьогодні ми вимушені визнати, що за 22 роки чорнобильська біда не стала меншою, а тим паче не стерлася з людської пам’яті. Навпаки, вона ятрить, як ніколи, бо соціально-економічні проблеми заго­стрюються, а до уроків і висновків, яких за ці роки зроблено немало, влада, на превеликий жаль, не прислухається.

Хіба не є свідченням цього нинішні парламентські слухання? Хто з високопосадовців, окрім того, кому на роду записано, а  саме міністра, присутні сьогодні на парламентських слуханнях? Саме через відсутність державного підходу, пріоритетності цієї проблеми уряд лише латає дірки, рекомендації вже декількох парламентських слухань не виконуються.

Наведу один лише приклад, щоб не бути голослівним. Ще декілька років тому в Державному бюджеті завжди передбача­лося щонайменше 10 відсотків на чорнобильські потреби, а в по­правках, про які згадував мій колега, закладено 2,8 відсотка.

На превеликий жаль, до чорнобильських проблем суспіль­ство починає звикати, як до чогось буденного, і це величезна біда. Ви бачили, коли Кириленко давав прес-конференцію, скільки було засобів масової інформації, камер щонайменше 40...

Сьогодні висловлювалися негативні оцінки радянської доби, то хочу своїм політичним опонентам і колегам зауважити, що саме за радянської доби та перших років незалежності України це була пріоритетна, комплексна програма, чітка вертикаль управління та відповідальності. Згадайте, міністерство з надзвичайних ситуацій, міністерство саме з чорнобильських проблем, комітет Верховної Ради саме з чорнобильських проблем, заступники голів обласних державних адміністрацій у постраждалих регіонах саме з чорно­бильських питань, у районах, тобто доходили до самого району. А  що сьогодні? Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій (кома) та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Отак, через кому, і вирішуємо всі нинішні чорнобильські проблеми.

Тому фракція комуністів, ще раз наголошуючи і прагнучи знайти відображення цього в рекомендаціях комітету, звертається сьогодні до уряду, бо це саме прерогатива уряду, щоб був єдиний центр управління і вертикалі всіх чорнобильських проблем (Оплески). Погляньте, Міністерство регіонального розвитку та будівництва відповідає за капітальні вкладення, Міністерство праці та соціальної політики — за ряд інших питань, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи — ще за інші питання. Знаєте, ніби хтось навмисно розпорошує, розриває, щоб постра­ждала людина не знайшла двері і не знала, до кого звертатися. Тому необхідна саме політична відповідальність щодо цих питань (Оплески).

Шановні друзі! Мені ця проблема надзвичайно болить, бо я й сам ліквідатор, а мама і вся моя родина мешкають у зоні на Житомирщині. Хіба не хибною є нинішня практика нападок на цей закон? Він став суб’єктом атак кочівників з усіх боків, які щороку намагаються “відкусити” шматок соціальних гарантій. Нині конче потребують відселення із зони безумовного відселення приблизно 600 сімей на Житомирщині. Ви уявляєте, минуло 22 роки! Про що ми говоримо? Міністерство регіонального розвитку та будівництва не виділило жодного цента капітальних вкладень на будівництво або завершення будівництва об’єктів. Більше 300 пам’ятників, за які ніхто не відповідає! Є об’єкти, що потребують лише завер­шення будівництва. Хіба це не єзуїтство? Однією рукою наче до­бавили, а другою — практично призупинили. Це стосується нашого основного закону і соціальних пільг, інакше я про це не можу сказати.

І останнє. Якщо необхідні зміни до законів, то треба їх готувати комплексно, бо бачу, що багато хто і до цього ставиться, особливо до затвердження програми реабілітації радіоактивно забруднених населених пунктів...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість завершити думку.

 

ТИМОШЕНКО М.М. …білоруси завершили повністю, навіть ґрунт рекультивували! А в нас як пам’ятники стоять, там бомжі розселяються і хто завгодно. Ви лишень проїдьте по цій зоні! Тому вважаю, що необхідно затвердити комплексну програму, яка врахує позиції місцевих громад, фахівців, учених, громадських організацій, що опікуються чорнобильськими проблемами. Відпра­цювати по кожному хутору, селу, місту і району: що ми напра­вляємо, хто за це відповідає, і що будемо робити.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

 

ТИМОШЕНКО М.М. Вірю, що сьогоднішня розмова знайде відгук у реальних кроках влади та рекомендаціях парламентських слухань щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Дякую вам за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Анатолій Володимирович Толстоухов від фракції Партії регіонів. Будь ласка.

 

ТОЛСТОУХОВ А.В., член Комітету Верховної Ради України з  питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (Партія регіонів). Шановний Голово! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламент­ських слухань! Минає 22 роки з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Уже за традицією напередодні цієї сумної і трагічної дати ми збираємося на парламентські слухання. Потім будуть різні заходи, високі слова, нові зобов’язання. А через рік — знову парламентські слухання з цією ж тематикою: про стан, заходи і  перспективи подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Так народилося замкнене коло, в якому водночас поступово розв’язуються проблеми техногенної катастрофи і поглиблюються проблеми владної безвідповідальності. Перевірити це дуже легко. Відкриємо інформаційно-довідкові матеріали з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. Цитую: “Передбачений загальний обсяг видатків з Державного бюджету України на вико­нання пріоритетних напрямів Загальнодержавної програми подо­лання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2006–2010 роки складає 17 мільярдів 499 мільйонів 790 тисяч гривень. При цьому найголовнішим пріоритетом діяльності уряду була і залишається людина, усі дії при подоланні наслідків Чорнобильської катастро­фи спрямовуються на її комплексний захист…”

Тепер ознайомимося лише з одним абзацом звернення Всеукраїнської громадської організації “Союз Чорнобиль України” до Прем’єр-міністра України: “Ситуація із забезпеченням житлом чорнобильців вже давно безнадійно продовжує погіршуватися. Черга на будівництво житла для чорнобильців практично не рухається з 2000 року”. До цього звернення додаються численні приклади того, як “дбають” про людей, що пройшли випробування в Чорнобилі.

Поставимо собі запитання: можливо, громадська організація відстоює свій інтерес, виконує політичне замовлення? Щоб знайти на нього відповідь, ознайомимося з проектом рекомендацій парламентських слухань: “Найболючішим питанням є забезпе­чення житлом постраждалих громадян. На початок 2008 року на квартирному обліку для забезпечення житлом перебувають 41 тисяча 454 сім’ї, постраждалих внаслідок Чорнобильської ката­строфи. Для вирішення в повному обсязі житлового питання осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, необхідно приблизно 8 мільярдів 312 мільйонів гривень. Законом про Дер­жавний бюджет України за бюджетною програмою забезпечення житлом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачено лише 69 мільйонів гривень порівняно з 115 мільйонами, передбаченими Законом України “Про Загально­державну програму подолання наслідків Чорнобильської катастро­фи на 2006–2010 роки”.

Я свідомо зробив цей екскурс до різних джерел інформації, думок, позицій, щоб ми краще зрозуміли чорнобильців. Законо­мірно, якщо вони після цього запитають: де правда, справедли­вість, де, нарешті, закон? І будуть праві, тому що такі цифри, факти, тенденції можна спостерігати і щодо багатьох інших напря­мів. На жаль, людина перебуває в центрі міжвідомчих змагань бюрократичної вакханалії, недержавної політики. І це відповідаль­ність насамперед влади. Відповідальність політична і моральна!

У зв’язку з цим хочу привернути увагу всіх присутніх, особливо урядовців, до ключових проблем стратегічного і тактич­ного реагування на чорнобильські проблеми та хід їх подолання.

Питання Верховної Ради України — законодавче забезпе­чення процесу ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи помітно відстає від реалій життя. Перманентні політичні, парла­ментські кризи не сприяють підвищенню ефективності законодав­чої діяльності та парламентського контролю.

Конкретний приклад негативу в діяльності Кабінету Міністрів України. З 1 січня 2008 року введена в дію Постанова Кабінету Міністрів України №1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і на­чальницького складу”, що забезпечена фінансуванням на 65 від­сотків. Кабінет Міністрів приймає — Кабінет Міністрів не виконує.

Питання компетенції, координації, взаємодії міністерств. Законом України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастро­фи” не передбачена участь у реалізації визначених цим законом заходів Міністерства охорони навколишнього природного середо­вища. Проте Мінприроди в межах своєї компетенції виконує повноваження з питань державного контролю.

Питання місцевого рівня. У 2007 році гроші на будівництво житла чорнобильцям були виділені лише в шести областях — 349 квартир.

Питання конкретної діяльності. Приклад підприємства “Пожспецмаш” системи МНС України. За станом на 1 січня…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість завершити думку.

 

ТОЛСТОУХОВ А.В. Підприємство отримало збитки на суму 4 мільйони 734 тисячі гривень. Протягом 2007 року досягнуто обсягу реалізації продукції на суму 85 мільйонів гривень. Збитки перекрито, але у 2008 році завод не отримав жодного фінансування.

Не хочу вже згадувати про взаємодію з громадськістю, якщо є така взаємодія у відомстві і між міністерствами.

На завершення хочу сказати, що скоро 25-та річниця Чорнобильської катастрофи, і ми повинні бути відповідальними за свої слова і вчинки. Я вважаю, що, враховуючи і борги, і проб­леми, і нові виклики, потрібно знайти комплексне рішення. Наприклад, на розширеному засіданні уряду або на засіданні Ради національної безпеки і оборони України переглянути політику, існуючу практику і зробити так, щоб через три роки нам не було соромно.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Щиро дякуємо, Анатолію Володимировичу.

Шановні учасники парламентських слухань, у мене є така пропозиція. Я щойно переглянув порядок виступів, який складено за класичною темою — чим більше чиновників і начальників, тим краще. Пропоную дещо відійти від цієї моделі. Ми прийшли сюди не депутатів слухати, ми їх щодня чуємо, в них є парламентська трибуна. Ми зібралися вислухати людей, які прибули до парла­ментської зали, які мають власні проблеми. І бажано, щоб не люди слухали депутатів, а щоб депутати почули думку людей. Тому пропоную такий порядок: залишковий принцип для началь­ників і чиновників, а насамперед вислухати тих людей, які приїха­ли на парламентські слухання (Оплески).

Тому слово надається голові Благодійного фонду спасіння дітей України від Чорнобильської катастрофи Наталії Юхимівні Преображенській. Будь ласка.

 

ПРЕОБРАЖЕНСЬКА Н.Ю., голова Благодійного фонду спасіння дітей України від Чорнобильської катастрофи. Шановні добродії! Ми часто чуємо, що від імені народу виступають лише три найвищі посадові особи в державі. Я вважаю, що саме громадські організації є тим народом, до якого треба прислуха­тися, а не лише до трьох осіб.

Безумовно, все починається з культури. Але для кого ми будуємо “Мистецький арсенал”? Зібрані чималі кошти на будівни­цтво майбутньої лікарні фондом “Україна-3000”, але діти хворіють сьогодні, у 2008 році. Головна дитяча лікарня країни “Охматдит”, територія якої в Києві не дає жити багатьом ненажерам, потребує термінового надання їй статусу національної лікарні. Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я підтримує таку пропозицію, але чиясь політична воля досі гальмує цей процес. Нам потрібні здорові діти сьогодні, щоб було міцне здоров’я народу завтра.

Нині мало відповідальних, але багато байдужих. Ви уявля­єте, в країні, де сталася найстрашніша глобальна катастрофа, Міністерство охорони здоров’я позбулося відділу радіаційної безпеки. Уряд зобов’язаний відновити цей відділ для координації діяльності з питань забезпечення радіаційної безпеки в державі.

З Наукового центру радіаційної медицини надійшли розра­хунки доз за перший рік катастрофи, занижені у 200–300 разів, по деяких місцевостях — до 800 разів. Ось звідки брехня на весь світ про незначні медичні наслідки катастрофи! Україна проковтнула звіт ООН про радіофобію. Бумеранг повернувся.

Коли Олесь Гончар познайомився з книгою Любові Ковалевської, він їй написав: “Ваш “Чорнобиль ДСП” — видимо, снова предупреждение. Хотелось бы, чтобы кормчие челове­чества читали такие книги”.

На сьогодні маємо ще одну таку книгу-попередження фізика-чорнобильця Миколи Карпана “Чернобыль. Месть мирного атома”. Хто з народних депутатів ознайомлений з нею? Я знаю двох — Шершуна і Яворівського, а ще Прем’єр-міністр України Юлія Володимирівна Тимошенко. Ця книга є альфою і омегою для урядовців і народних депутатів. Але Яворівський не читав її, інакше він не виступав би з пропозицією організації в Україні повного ядерно-паливного циклу на фоні надзвичайно ризикова­ного для життя України договору з “Вестінгауз”. Чи не програмою МАГАТЕ керуються урядовці, коли планують будувати в країні десятки атомних блоків?

Не купуйте для можновладців коштовні “мерседеси”, купіть районним лікарням автомобілі швидкої допомоги з сучасним обладнанням. Це буде і лікування, і профілактика захворювань. Ми вимагаємо щорічного профілактичного стовідсоткового обсте­ження громадян України, бо хибна спадковість на генетичному рівні вже проявилась на…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте завершити думку.

 

ПРЕОБРАЖЕНСЬКА Н.Ю. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. 10 секунд.

 

ПРЕОБРАЖЕНСЬКА Н.Ю. Оздоровлення дітей потребує невеликих коштів, їх в Україні начебто немає. Однак будівництво 20 нових атомних блоків коштує 20 мільярдів гривень, повний ядерний цикл заводу №1 — ще 20 мільярдів. Ми витратили більш як 500 мільйонів на все, а за даними експерта Карпана, будівни­цтво на водянистих пісках взагалі неможливе.

Висновок такий: Україна, як і СРСР у 1986 році, не готова до ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Дякую за надане слово (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається заступнику голови Національної комісії з  радіаційного захисту населення України Миколі Івановичу Омельянцю. Будь ласка.

 

ОМЕЛЬЯНЕЦЬ М.І., заступник голови Національної комісії з радіаційного захисту населення України. Шановний пане Голово! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Національна комісія з радіаційного захисту населення України постійно здійснює моніторинг радіаційного стану на території країни, і наші висновки свідчать, що Україна стає зоною підвищеного радіаційного ризику. Про це свідчить насамперед те, що за 22 роки не ліквідовано наслідки Чорнобильської катастро­фи, і ще впродовж багатьох років майже 2 мільйони громадян бу­дуть піддаватися дії хронічного опромінення. Ще 100 років будуть тривати роботи з перетворення об’єкта “Укриття” і зони відчужен­ня на екологічно безпечну систему і протягом цього часу вони залишатимуться джерелом підвищеної ядерної і радіаційної небезпеки.

Можна назвати багато об’єктів, що підвищують радіаційні ризики. Це і неліквідовані наслідки видобування уранових руд у  Жовтих Водах, виробниче об’єднання “Дніпродзержинський хі­мічний комбінат”, переповнені могильники радіоактивних відходів, довготриваюча аварія на Київському спецкомбінаті. Названі стра­тегічні об’єкти віднесені до таких, що створюють ризики і є викли­ком національній безпеці України. Звісно, з цими проблемами варто боротися.

Інша проблема прямо пов’язана з ліквідацією наслідків катастрофи. В Україні практично не здійснюються роботи з визна­чення індивідуальних доз опромінення. На сьогодні немає вста­новлених доз опромінення постраждалих внаслідок Чорнобиль­ської катастрофи, не обраховуються дози і відповідно до Закону України “Про захист людини від впливу іонізуючого випромі­нювання”.

Можна було б сподіватися, що в країні будуть здійснюватися заходи із запобігання цьому, але сталося навпаки. У 2006–2007 роках у Міністерстві охорони здоров’я, Міністерстві охорони навколишнього природного середовища, Міністерстві аграрної політики ліквідовані підрозділи з радіології і радіаційного захисту. Уже декілька років ведеться робота, щоб Національну комісію з радіаційного захисту населення України, яка є незалежним науково-експертним органом, підпорядкувати центральним орга­нам виконавчої влади. А якщо вона стане підрозділом якогось міністерства, то…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість завершити думку. Колеги, прошу дотримуватися регламенту.

 

ОМЕЛЬЯНЕЦЬ М.І. Ми просимо Верховну Раду України прийняти в другому читанні проект Закону України про внесення змін до Закону України “Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання”, а Кабінету Міністрів України зробити все не­обхідне для відновлення у згаданих міністерствах відповідних підрозділів. Пропонуємо пункт 9 рекомендацій парламентських слухань доповнити підпунктом такого змісту: “Керівництво та управління у сфері радіаційного захисту населення України”.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має голова Первинної громадської організації інвалідів — ліквідаторів аварії на ЧАЕС Микола Пилипович Осічнюк.

Маю одне прохання: робіть доповідь рівно 3 хвилини, адже ви забираєте час в інших людей, які також хочуть виступити. Близько десяти осіб додатково записалися на виступ.

 

ОСІЧНЮК М.П., голова Первинної громадської організації інвалідів — ліквідаторів аварії на ЧАЕС. Дякую. Шановний Арсенію Петровичу! Шановні народні депутати! Шановні чорнобильці! Шановні члени уряду! Пунктом 28 розділу ІІ Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” вкотре, і цього разу остаточно, порізано весь Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастро­фи”. Цей факт викликає справедливе обурення інвалідів  — учас­ників ліквідації аварії на ЧАЕС та потерпілих внаслідок Чорно­бильської катастрофи. Ще більш обурливим є те, що це сталося після рішення Конституційного Суду України, який 9 липня 2007 року зробив висновок: “Таким чином, Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України…”

Тому ми пропонуємо внести на розгляд Верховної Ради України законопроект про внесення змін до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”. Проект додається, я його передаю Арсенію Петровичу.

Пропонується у статтях 50, 51, 54 закону слова “мінімальної пенсії за віком” замінити словами “прожиткового мінімуму для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а також узгодити норми даного закону з іншими законами України і припинити спекуляції при нарахуванні пенсій чорнобильцям. На  сьогодні сотні чорнобильців подали позови до судів різних інстанцій через цю невизначеність.

Стаття 54 Закону “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” виписана і для ліквідаторів, і для потерпілих. На нашу думку, це несправед­ливо, а тому просимо викласти цю статтю в такій редакції:

“В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів — учасників ліквідації аварії на ЧАЕС, щодо яких встановлено зв’язок з Чорно­бильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по І групі інвалідності — 10 прожиткових мінімумів, по ІІ групі інвалідності — 8 прожиткових мінімумів, по ІІІ групі — 6 прожиткових мінімумів. Для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв’язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою: по І групі — 5 прожиткових мінімумів, по ІІ групі — 4 прожиткових мінімуми, по ІІІ групі і для дітей-інвалідів — 3 прожиткових мінімуми”.

І ще одне питання, на якому я хочу наголосити. Коли зверта­єшся до всіх інстанцій, незалежно від того, чи це міністерство, чи  місцева влада, скрізь нас посилають або взагалі нічого не роблять. Шановні народні депутати, чорнобильці України споді­ваються на вашу підтримку!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Тут ви праві, це у нас в Україні традиційно — посилати.

Слово має голова Всеукраїнської чорнобильської народної партії “За добробут та соціальний захист народу” Михайло Пантелійович Уманець. Будь ласка.

 

УМАНЕЦЬ М.П., голова Всеукраїнської чорнобильської народної партії “За добробут та соціальний захист народу”. Спасибо за три минуты, но это время невозможно рассказать то, что изложено мелким шрифтом на этой “простыне”. Поэтому от имени Всеукраинской чернобыльской народной партии я передал этот документ Председателю Верховной Рады Украины. В нем — страдания и боль ликвидаторов последствий Чернобыльской катастрофы и пострадавших.

В течение 22 лет, из которых 16 — наших, украинских, государство грубо нарушает конституционные и законные права чернобыльцев. Это приобрело такой характер, что чернобыльцы убеждены в том, что государством спланирован и организо­вывается геноцид, направленный на их вымирание (Оплески).

Привожу для примера цифры и факты. Чернобыльская про­грамма финансируется на уровне 7 процентов от необходимого. Что это такое? Так, в бюджете 2008 года на лечение и оздоров­ление 2,5 миллиона чернобыльцев запланировано всего 42 мил­лиона гривень. Несложные арифметические подсчеты дают цифры  —  15,9 гривни на одного чернобыльца в год, или чуть больше 1 гривни в месяц. Как говорят, берите и ни в чем себе не отказывайте.

Говорят, денег в казне нет, потерпите. Тогда почему на  лечение в больнице “Феофания” 3 тысяч “високопосадовців” выделено более 200 миллионов гривень? Может, поделитесь, господа?

Абсолютное большинство чернобыльцев вымрет, так и не получив внеочередного жилья, достаточной для выживания пен­сии, законных средств на оздоровление и так далее. Напоминаю вам о статье 16 Конституции Украины.

Зачитаю то, что предлагается. Я глубоко убежден вот в чем: если сегодня не будет создана специальная комиссия Верховной Рады (не комитет, а комиссия), которая разберется во всем этом беззаконии с привлечением истинных чернобыльцев и пострадав­ших… Если этого не будет, то этот фарс с парламентскими слушаниями по чернобыльским вопросам надо заканчивать! Кому он нужен? Спасибо за внимание (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має президент Всеукраїнської громадської організації “Союз Чорнобиль України” Юрій Борисович Андрєєв. Будь ласка.

 

АНДРЄЄВ Ю.Б., президент Всеукраїнської громадської організації “Союз Чорнобиль України”. Уважаемый Председатель! Уважаемые участники парламентских слушаний! Дорогие черно­быльцы! Представляя “Союз Чернобыль Украины”, я буду гово­рить о главном, об инвалидах — участниках ликвидации аварии на Чернобыльской АЭС, об их детях и вдовах.

Сегодня у стен Верховноой Рады стояли пикеты чернобыль­ских инвалидов с требованием предоставить им право получать на законных основаниях минимальные пенсии, размеры которых предусмотрены в действующем законе. Но абсурд ситуации заключается вот в чем: если в судебном порядке удовлетворить такие иски, то только 9 процентов чернобыльских инвалидов получат свои пенсии, остальным невозможно будет выплатить даже пенсии в несколько сотен гривень.

Выход в данной ситуации есть. В 2005 году рассматривался законопроект, внесенный группой депутатов по инициативе народного депутата Кальченко. Этот закон открывал перспективу для решения чернобыльских вопросов, за него тогда проголо­совали 289 депутатов, но по инициативе правительства он был ветирован Президентом, потому что на его реализацию требова­лось 650 миллионов гривень.

Если сравнивать доходную часть бюджета 2005 и 2008 го­дов, то она увеличилась практически вдвое. Чернобыльский бюджет, как сегодня докладывали, по сравнению с прошлым годом возрос на 1,3 миллиарда гривень. То есть закон реалисти­чен, принять его возможно. Он уже прошел апробирование, проведены все экспертизы, Министерство труда и социальной политики, а также Пенсионный фонд не имеют замечаний к этому законопроекту. Абсолютное большинство чернобыльских органи­заций, не только “Союз Чернобыль Украины”, поддерживают его, он открывает возможность восстановить законные права инва­лидов, уровнять их пенсии с пенсиями инвалидов, получивших травму на производстве. Принятие закона позволит ввести механизм индексации пенсий. В 1996 году пенсии чернобыльцев были значительно выше, чем у других категорий граждан Украины, а сейчас они находятся на позорном 20-ом месте.

Сложная ситуация сложилась с женами участников ликви­дации аварии на ЧАЭС, которые становятся вдовами в 45–50 лет. Приходится проходить унизительную процедуру связи причины смерти с аварией на станции. Необходимо уровнять статус черно­быльских вдов со статусом вдов участников войны.

Прошло 60 лет после ядерных бомбардировок Хиросимы и Нагасаки, но правительство Японии считает, что медико-биоло­гические последствия этой бомбардировки еще не преодолены, хотя у них уже родилось четвертое поколение. В Украине дети только до 18 лет защищены социальными гарантиями. Поэтому необходимо принять закон о детях Чернобыля, а пока оставить их на медицинском учете и контроле.

Я уверен, что принятое постановление с рекомендациями будет эффективным, и до 14 декабря Верховная Рада его рассмотрит.

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Від Національної академії наук України слово надається академіку Емлену Володимировичу Соботовичу.

Звертаюся до всіх, хто хоче виступити. Можливо, якщо в нас буде час, надамо для виступів по 1 хвилині. Наголошую, дуже багато бажаючих. Максимум по 1 хвилині. Підготуйте дуже стислі виступи, і я спробую всім надати слово. Прошу.

 

СОБОТОВИЧ Е.В., директор Інституту геохімії навколиш­нього середовища НАН та МНС України. Я постараюсь сэкономить время. Мое выступление будет немножко отличаться от предыду­щих, хотя с большинством выступающих я полностью согласен и, думаю, Академия наук тоже.

Хочу сказать вот что. Мы не уделяем внимание тому, что же делать с Чернобыльской зоной. Эта зона дотационная, она заби­рает очень много средств, и если бы этого не было, наверное, хватило бы и на выплаты инвалидам, и на все остальное.

Более того, выведен из эксплуатации третий блок, который проработал всего 3,5 года. Давайте его снова запустим, ведь нас буржуи обманули — не построили новый блок взамен этого. Давайте его запустим, все готово. Зона начнет приносить прибыль.

Давайте вывезем в зону все ядерные производства. Были разговоры о том, что фирма “Холтек” поставляет контейнеры, чтобы перемещать радиоактивные отходы от наших станций в зону. Правильно, там будет строиться ХОЯТ, где будут хранить­ся отходы, и это хорошо. Такое использование зоны правильное, потому что на ее територии 800 квадратных километров выведено из хозяйственного пользования на 200 тысяч лет. Вы можете представить, что это такое? Вот эту территорию и нужно исполь­зовать, а задействовать ее можно только теми же ядерными производствами. Поэтому все, что у нас связано с радиоактив­ными отходами, необходимо вывезти в зону. Тогда они пере­станут быть опасными для людей. Там можно построить хорошие могильники, развить производство по обращению с радиоактив­ными отходами. Сейчас хранилища строятся, но их очень мало, ничтожное количество.

Кстати, объект ХОЯТ, который собираются строить, явля­ется наземным сооружением. Ну, разве можно так делать в наше время, в век терроризма? Почему его хотя бы не углубить?

По-моему, главное, что нам нужно сделать — заставить зону работать на Украину. Если взять Чернобыльскую зону — это же целый Люксембург! Она не работает, а необходимо заставить ее работать. Развивать лесное хозяйство или создать биосферный заповедник, чтобы восстановить флору и фауну, которые там были еще до строительства АЭС (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо.

Слово надається президенту Асоціації “Лікарі Чорнобиля” Ангеліні Іванівні Нягу. Будь ласка.

 

НЯГУ А.І., президент Асоціації “Лікарі Чорнобиля”. Глубоко­уважаемый Арсений Петрович! Глубокоуважаемые господа! Наша страна — это страна высоких ядерных технологий. Страна стопроцентной грамотности населения. Страна, где каждый тринадцатый житель живет на загрязненной территории. Страна, на одного жителя которой сегодня приходится 1,5 кубометра радиоактивных отходов. И, кроме того, мы еще не знаем, каково положение дел вокруг наших ядерных объектов. Поэтому я считаю, что на сегодняшних парламентских слушаниях мы должны поднять вопрос о радиационной национальной безопас­ности нашего народа.

Что же мы имеем сегодня, через 22 года после Чернобыля, который должен быть уроком не только для нашей страны, но и для всего человечества? Мы имеем, прежде всего, в нашей стране очень серьезную заполитизированность этой проблемы.

В течение 22 лет конкурируют две парадигмы понимания социальной политики по чернобыльским вопросам. Первая — это позиция атомного лоббирования, атомного бизнеса во главе с МАГАТЭ. Этой позиции, к сожалению, придерживается и наше руководство в течение всех этих лет, и “придворные” ученые, которые подписываются под этим. Имеем, как вы помните, форум МАГАТЭ, резолюцию 62-ой Генеральной Ассамблеи ООН, где предлагается нам закруглиться к 2016 году со всеми проблемами по Чернобылю. Есть вторая парадигма, которая сформирована научным сообществом в мире, специалистами, самими постра­давшими, в основу которой положена безопасность человека и природы. К какой парадигме нам примкнуть? Есть, конечно, золотая середина, но в основе всего должна быть все-таки безопасность человека и природы. Это принципы Международной комиссии радиационной защиты, принятые всеми странами мира.

Что произошло, почему мы так мало знаем о нашей проблеме? Да именно из-за непонимания сути проблем. И это непонимание привело к тому, что многого из того, что мы должны были бы знать сегодня, спустя 22 года, мы не знаем. Мы даже не  знаем, уважаемые коллеги, что же у нас в саркофаге. Мы не имеем четкого ответа на вопрос ни по одному из направлений. Почему? Именно поэтому. Вы посмотрите, сегодня нет доклада представителя Министерства здравоохранения страны…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість завершити думку.

 

НЯГУ А.І. С 2003 года нет докладов министерств ни на конференциях МАГАТЭ, ни на других серьезных международных форумах. Это очень серьезная проблема — равнодушие к тому, что происходит.

Спасибо. Извините (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо. Справді, чому регламентом парла­ментських слухань не передбачена доповідь від Міністерства охорони здоров’я? Вони просто не записувалися? Було б логічним заслухати їх доповідь з цього надзвичайно серйозного питання.

Колеги, я пропоную підготуватися тим, хто бажає виступити, і запрошую на трибуну заступника Генерального прокурора Україна Тетяну Всеволодівну Корнякову, яка щойно повернулася із зони відчуження. Почуємо, що там діється з точки зору право­охоронної системи.

 

КОРНЯКОВА Т.В., заступник Генерального прокурора України. Шановний Арсенію Петровичу! Шановні учасники парла­ментських слухань! Я справді очолювала бригаду в зоні відчужен­ня, до якої входили представники міністерств і відомств. До речі, хочу зазначити, що чомусь були включені працівники рядового рівня. Ми щороку виїжджаємо до Чорнобильської зони. На преве­ликий жаль, порушення, що фіксуються правоохоронними орга­нами, усуваються вкрай повільно, тому що є дві проблеми. Перша проблема — кадрова. У Чорнобильській зоні ледь не щороку змінюється керівництво, люди не встигають навіть вникнути в суть проблеми. Друга проблема — постійне недофінансування.

Найстрашніше в зоні — могильники, а їх 9, і створювалися вони саме в ті страшні роки. За висновками вчених, майже 90 відсотків радіонуклідів сьогодні виносяться за їх межі та по­трапляють і в питну воду, і в продукти харчування. Чому? Тому що могильники давно вже дали тріщини. Ще в 1993 році, ви пам’я­таєте, вчені казали, що радіонукліди є по всьому донному від­кладенню Дніпра. Необхідно терміново захоронити 102 тисячі кубометрів високотоксичних відходів з нафтобази. Мене дійсно здивувало, що протягом минулого року вчені виявили ще 45 могильників невисокотоксичних відходів. Постає запитання: скільки ж їх у зоні загалом?

Залишається страшна проблема — укріплення берега Прип’яті. Ще в 1997 році ми винесли припис і допомагали МНС з розробленням проекту. Проект був профінансований, але не вті­лений у життя. І досі всі радіонукліди через Прип’ять потрапляють у Дніпро і далі мігрують підземними водоносними горизонтами. Як  стверджують вчені, щороку руйнується 7 кілометрів дамби через неукріплений берег.

Якщо до 2006 року тампонували по одній-дві свердловині, хоча й відбувалося це дуже повільно, то з 2006 року незатампо­новано жодного колодязя чи артезіанської свердловини. Відбу­вається пряме забруднення питної води. Замисліться, на сьогодні необхідно затампонувати 487 колодязів, 1,3 тисячі свердловин. Обладнання в Чорнобильській зоні 1990 року випуску, а як ви добре знаєте, за законом після п’яти років експлуатації його треба списувати.

Однак найстрашніша річ — вивезення продуктів харчування, деревини. За рік не встановили жодної самовільної вирубки! Чому це відбувається? Тому що 285 кілометрів зони й досі не огород­жено. Спокійно вивозиться риба. Наведу лише один приклад: працівники міліції затримали автомашину, де було півтонни риби, складають акт про те, що рибу знищено. Оскільки це було в березні, ми змушуємо просто розкопати і показати, де її знищили. Звичайно, залишків риби там не було. Коли ми підняли документи, то з’ясувалося, що один з тих, кого затримали, має на  оболонському ринку ятки. Така сама ситуація з вивезенням деревини.

Арсенію Петровичу, я розумію, що немає часу, але хочу сказати, що ми реагуємо і порушуємо кримінальні справи. Ми реагуємо на всі факти порушення прав чорнобильців. Звер­тайтеся до органів прокуратури, і ми все зробимо для того, щоб вам допомогти.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується заступник голови Рівненської обласної державної адміністрації Степан Іванович Павлюк.

 

ПАВЛЮК С.І., заступник голови Рівненської обласної дер­жавної адміністрації. Шановний Голово! Шановні народні депу­тати! Шановні учасники парламентських слухань! Зі статусом потерпілих від наслідків аварії на ЧАЕС у Рівненській області нараховується 450 тисяч осіб, це майже половина населення області. І сьогодні ми вимушені констатувати, що на 22-му році після аварії чорнобильські проблеми не розв’язуються, а накопи­чуються. Ми відчуваємо всю гіркоту становища населення Рівненської області та інших територій.

У чому полягає причина? У розпорошеності дій, незбалан­сованості чорнобильських програм і розкиданні їх по різних міні­стерствах, зміна розпорядників чорнобильських коштів. Найбіль­ший неприємний факт — повна відсутність науково-технічного керівництва і контролю за розв’язанням проблем чорнобильських територій. Мені сьогодні дивно було чути, що Академія наук також не знає, “что делать” з Чорнобильською зоною.

Багато проблем виникає стосовно питань, що потребують найбільших фінансових витрат — оздоровлення, фінансування та харчування населення. У 2006 році, коли цим питанням опікува­лося МНС, а обласна державна адміністрація була виконавцем, ми оздоровили 35 200 осіб. У 2007 році, коли ці функції передали Міністерству праці та соціальної політики України, оздоровлено лише 15 972 особи, тобто 5 відсотків потреби. Це підтверджено Рахунковою палатою, яка за результатами перевірки встановила, що Міністерство праці та соціальної політики з порушенням чин­ного законодавства використало 9,5 мільйона гривень, передба­чених для дітей-чорнобильців.

Така ситуація і з харчуванням. Майже 70 тисяч діток вклю­чено до списків на харчування за рахунок держави. За результа­тами проведених тендерів, де була повна централізація, наші діти недоотримали 4 мільйони гривень. Минулого року ми не раз звер­талися до міністерства щодо виправлення цієї ситуації, але муси­мо констатувати, що і в 2008 році ситуація не змінилася. Тендери виграють фірми, які не мають структур на місцях, і ми втрачаємо кошти, передбачені на харчування дітей.

Ще одна проблема. На сьогодні, дякувати Богу, в Рівнен­ській області найвищі показники народжуваності. Наприклад, у селі Глинному на 34 померлих припадає 220 народжених. У 19 978 багатодітних сім’ях виховуються 70 972 дитини. Але ми зустрічаємося на прийомі з громадянами з таких сіл, і перше питання, яке порушують люди — не виділити кошти, а побудувати школу, дитячий садок, ФАП, щоб був первинний медичний контроль за здоров’ям дітей і загалом населення.

Ми вчора отримали державний…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість закінчити думку.

 

ПАВЛЮК С.І. …і вчора ж розглянули. Хочу сказати, що 26 мільйонів гривень, виділених на оснащення ФАПів, і 26,5 міль­йона на оснащення шкіл не розв’яжуть проблеми. Нам треба будувати в селах школи, ФАПи, медичні амбулаторії і лікарні.

З урахуванням вищевикладеного ми просимо призначити єдиний орган управління чорнобильськими питаннями на держав­ному рівні, передати виконання державних програм на рівень регіональних органів управління — обласних і районних адміні­страцій, створити окрему програму соціального розвитку, побу­дови шкіл, ФАПів та соціальних закладів для Київської, Рівнен­ської, Волинської, Житомирської, Чернівецької областей.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується народний депутат України Володи­мир Олександрович Яворівський. Будь ласка.

 

ЯВОРІВСЬКИЙ В.О., голова Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності (Блок Юлії Тимошенко). Я вже й розслабився, думав, що не надасте слова, бо я потрапив під ранг чиновників. Дорогі співвітчизники! Важко повірити, що 18 ро­ків тому я вніс до цієї зали три проекти законів стосовно наслідків Чорнобильської катастрофи. І коли ми їх приймали, то роман­тично вірили в те, що більшість чорнобильських проблем буде розв’язано. На сьогодні, очевидно, можемо констатувати, що ми є нацією дуже забудькуватою і, якщо хочете, невдячною.

Важко було повірити, що за 20 років ми фактично забудемо про Чорнобиль, потиху спишемо його, розпорошимо міністерство, скасуємо комітет, який був колись у Верховній Раді України і все-таки стояв на захисті прав чорнобильців. Через це фактично жодної проблеми не вирішено. Маємо страшну радіоактивну зону з 800 тимчасовими, наголошую, тимчасовими захороненнями. Ми сьогодні фактично згорнули всі медичні програми. Хоч як може народ, який пережив таку катастрофу, дозволити собі згортати ці програми?

Нещодавно я зустрічався з ученим з містечка Карлсруе, це ядерний центр у Німеччині. Він розповів мені вбивчу інформацію. Я запитав його: “Скажіть, будь ласка, якби, не приведи Господи, аварія сталася в Німеччині, як би це виглядало?” Він відповів дуже чітко, недовго думаючи: “Приблизно тисяча, може, півтори тисячі професіоналів ліквідували б аварію набагато краще, ніж зробили ви, загнавши туди десятки тисяч людей”.

Маю дуже мало часу і хочу акцентувати вашу увагу на тому, про що ми дуже мало говоримо. Маю на увазі моральний аспект цієї трагедії. Адже, чесно кажучи, хто міг подумати, що із зони буде вивезено весь метал, який тепер перебуває на території України. Заступник Генерального прокурора розповідала, що із зони вивозяться лісоматеріали, риба, гриби. Але є найголовніше, на чому я хочу акцентувати вашу увагу: товариство, під маркою чорнобильців ми маємо щонайменше третину лжечорнобильців, які й не нюхали пороху. А ми б’ємося за кожну копійку!

Я готовий сказати про те, що лжечорнобильці — це чинов­ники, які мали доступ до печатки і в яких є документи, зазначені в законі. У них все чистесенько — відзначився у відрядженні і по бухгалтерії все провели. А ті хлопці, які виїздили на аварію, і яким голова колгоспу давав десяток яєць та пляшку самогону, нічого не можуть довести.

Тому, закінчуючи виступ, хочу сказати таке. Ми спробували якось розчистити ряди чорнобильців. Це робила влада, чинов­ники, але розчистили так, що чорнобильців стало ще більше. Тому я закликаю вас, чорнобильці, зайнятися самоочищенням. Це один із реальних шляхів…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість закінчити думку.

 

ЯВОРІВСЬКИЙ В.О. Зробіть це обов’язково, повірте мені! Переконаний, що ми повинні владі нагадувати. Я буду робити це як народний депутат. Будемо переглядати бюджет, обов’язково звернемо увагу на те, що чорнобильцям треба допомогти.

Дякую вам (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається представнику Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Володимиру Михайловичу Яценку.

 

ЯЦЕНКО В.М., представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Шановні друзі! Дорогі чорнобильці! Усі ми констатуємо, що проблема дотримання прав учасників ліквідації аварії на ЧАЕС і постраждалих не стає меншою. Про це свідчить кількість щоденних звернень до Уповноваженого з прав людини.

Чорнобильці, зокрема, порушують питання забезпечення ліками. Щойно я мав розмову з директором Центру радіаційної медицини, що є основним закладом. Люди купують все за свої кошти, починаючи від шприців, рентгенівських плівок тощо.

Проблема переселення і забезпечення житлом. Чорнобильці просто підрахували, що для отримання житла не вистачить і двох людських життів. Є також інші проблеми, про які сьогодні вже йшлося.

Проблеми часто шукають у змісті Закону “Про статус і соці­альний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобиль­ської катастрофи”. Знаєте, як народний депутат України першого скликання стверджую, що разом з колегами ми розробляли і приймали законодавчі акти щодо захисту чорнобильців лише на тверезу голову, цілком зважено, з урахуванням думок насамперед науковців і тисяч чорнобильців, з якими ми спілкувалися. Минає час, змінюються обставини, дещо відкривається нове, з’являються нові проблеми, і ми мусимо вносити зміни до цього закону.

З урахуванням цього можна підтримати пункт перший проекту рекомендацій парламентських слухань, який ви щойно отримали. Водночас варто додати обґрунтування, з якою метою треба змінювати закони щодо чорнобильців? Здається, там замало про це написано. Основним завданням є посилення за­хисту громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської ката­строфи. А кінцевою метою є ті зміни, яких ми прагнемо.

Крім того, маємо захистити дітей-чорнобильців, які вже досягають дорослого віку, і держава не контролюватиме стан їхнього здоров’я, не забезпечуватиме соціальний захист тощо. Це  також проблема, яку потрібно вирішити, внісши зміни до закону.

Сьогодні згадували про проблему нерегулювання доз опро­мінення після 1986 року. Як член Національної комісії з радіа­ційного захисту населення України стверджую, що ми кілька разів поверталися до цього питання, але проблема залишається. Без її вирішення правильно визначити напрям стратегії захисту постраждалих неможливо.

Цілком очевидно, що всі ці проблеми потрібно закласти як алгоритм майбутніх дій Кабінету Міністрів України з розроблення проекту закону. Чорнобильська проблема є наукоємною, вона по­требує постійних зусиль з боку влади, тому перманентне рефор­мування органів влади, про що згадувалося, та постійна зміна схем забезпечення чорнобильців ліками, житлом, іншими гаран­тіями, безумовно, шкодять справі. Потрібно визначити централь­ний орган виконавчої влади, який відповідатиме за це, або надати повноваження Міністерству з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської ката­строфи, яке буде все контролювати, спрямовувати і відповідати за долю кожного постраждалого громадянина.

І, нарешті, останнє. Я стверджую, що зміни до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраж­дали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, внесені законом про Державний бюджет, не відповідають статті 22 Конституції України і є брутальним порушенням прав людини, на чому не раз наголо­шував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має народний депутат України Іван Олександрович Заєць. Будь ласка. Потім переходимо до 1-хви­линних виступів.

 

ЗАЄЦЬ І.О., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (Блок “Наша Україна — Народна самооборона”). Шановний Голово! Шановні учасники парламентських слухань! Хочу привернути вашу увагу лише до кількох проблем.

Перша проблема стосується законодавства. Нині у влади немає політичної волі для того, щоб, врешті-решт, свідомо і прямо подивитися на законодавство, яке є обмежувальним, бо воно створювалося на початку 1990-х років, коли передбачалося, що людей виселять із забруднених територій, а території будуть реабілітовуватися. Минув час, інфраструктура не створюється, багато людей досі не виселені і продовжують там жити. Тому зрозуміло, що нам необхідно змінити законодавство, і для цього потрібна політична воля.

Друга проблема. Чинне законодавство, по суті, дискредитує інститут пільг. Пільги були розраховані на людей, які тоді одер­жали велику дозу опромінення. Нині виходить так, що, наприклад, у ІV зоні люди звільняються від плати за землю, але навколо Києва скрізь ІV зона! А тих людей, які справді там жили і одержали велику дозу опромінення, вже немає. Там живуть скоробагатьки, які мають по 50, 100 гектарів землі і не платять за неї. От скажіть, будь ласка: це пільга чи ні? Така ситуація дискредитує інститут пільг і ображає тих людей, які справді мають право на пільги. Тому хочу закликати владу, врешті-решт, переглянути законо­давство і привести його у відповідність до сучасної ситуації, а не використовувати застарілі норми, збагачувати тих, хто й так не знає, куди гроші дівати.

Третя проблема. Є багато територій, звідки були відселені люди і які, по суті, залишилися нічиїми. Місцева влада ними не  опікується, міністерство теж. Знову-таки, потрібно змінювати законодавство, створювати національні парки, заповідні території або вести цілеспрямовану роботу з їх реабілітації. Наприклад, я і мої батьки жили в Народицькому районі, звідки були пересе­лені. У той час багато жителів цього району постраждало. І от скільки не намагаємося створити там національний парк, ніяк не вдається!

Четверта проблема щодо медицини. Знову-таки, як у нас зроблено: начебто є пільги, люди можуть купувати ліки дешевше, але ми добре розуміємо, що це копійчані ліки, які, по суті, не можуть допомогти людині. Вважаю, що потрібно переорієнтува­тися і створити замкнений цикл лікування, реабілітації та оздоров­лення чорнобильців. І якщо буде такий цикл і такі установи, де людина по цьому ланцюжку проходитиме лікування, реабілітацію та оздоровлення і не муситиме нести свої бинти та медичні препарати — ось тоді все буде гаразд. А так знову хтось ско­ристається цими пільгами, знову обділять чорнобильця.

Тому питання полягає в тому, щоб змінити наше мислення, набратися сміливості і повернутися до цієї проблеми саме серцем (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, регламент виступів —1 хвилина. Слово надається президенту Міжнародного благодій­ного фонду “Діти — інваліди Чорнобиля” Колєсніковій. Підготу­ватися депутату Луганської обласної ради Волчанському Івану Петровичу. Будь ласка.

 

КОЛЄСНІКОВА В.П., президент Міжнародного благодійного фонду “Діти — інваліди Чорнобиля”. Дякую, але за 1 хвилину багато не скажеш. Скажу про головне. У 1986 році чорнобильці, усі, хто тут зібрався, були героями. Це був високий соціальний статус, людину шанували за те, що вона захищала свою державу. Минуло 22 роки, і чорнобильці стали не героями, а “изгоями” (Оплески). Усі тільки й чекають, щоб швидше вони вмерли і нічого про них не знати. Як колись казав Сталін “Немає людини — немає проблеми”.

Це дуже боляче. Чому так сталося? А тому, що на держав­ному рівні ніхто ніколи системно й чітко не казав правди про чорнобильців. МАГАТЕ, Всесвітня організація охорони здоров’я і наша держава проводили свою політику. Ніхто не сказав чесно, які дози опромінення отримали ліквідатори і діти в 1986 році. До  речі, і сьогодні ніхто не знає правди до кінця. А її можна знайти, треба лише взяти показники доз опромінення в Москві і  розповісти людям правду. Можна, врешті-решт, створити чи відновити міністерство або комітет Верховної Ради України з вирі­шення проблем Чорнобиля, куди могли б звертатися всі чорно­бильці, шукати якусь правду.

Доки ми будемо самі для себе все це розповідати, доти в нас не буде ніякої перспективи. А головне, перспективи не буде і в наших дітей, які теж хворі, помирають (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до слова депутата Луганської обласної ради Волчанського Івана Петровича. Підготуватися генеральному директору Наукового центру радіаційної медицини Академії медичних наук України Володимиру Григоровичу Бебешку. Будь ласка.

 

ВОЛЧАНСЬКИЙ І.П., депутат Луганської обласної ради. Уважаемые друзья! Уважаемый господин Яворивский! Сегодня утром под стенами Верховной Рады Украины стояли сотни чернобыльских ликвидаторов, которые пришли защитить закон, принятый по вашей инициативе и при вашей большой трудоемкой работе для его принятия. Они пришли защитить его именно от той политической силы, к которой вы сейчас принадлежите и которая приняла беспрецедентные изменения в Закон о Госу­дарственном бюджете на 2008 год. К сожалению, это действи­тельно так (Оплески). По итогам сегодняшнего собрания я пере­даю обращение бастующих Арсению Петровичу для приобщения к материалам парламентских слушаний.

Уважаемые коллеги! Нам, наверное, нужно решить, каким должен быть закон в будущем, какие изменения должны быть внесены. Мы все прекрасно понимаем, что закон не может существовать с 1991 года в одной редакции…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість закінчити думку.

 

ВОЛЧАНСЬКИЙ І.П. И я думаю, что надо собраться всем общественным организациям, представляющим интересы черно­быльцев, чтобы обсудить, какой закон удовлетворит интересы всех чернобыльцев. Инициаторами этого предлагаю сделать профильные комитеты Верховной Рады Украины.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається генеральному директору Наукового центру радіаційної медицини АМН України Володимиру Григоровичу Бебешку. Будь ласка.

 

БЕБЕШКО В.Г., генеральний директор Наукового центру радіаційної медицини АМН України. Вельмишановна президіє! Шановні колеги, друзі, народні депутати! Я сьогодні заслухав дуже гарні виступи чотирьох дуже хороших людей — Тимошенка, Шершуна, Яценка і Уманця. Це на сьогодні правда про Чорнобиль. Скажу стисло: ми думали, що Чорнобиль закінчився, але сьогодні він розгортається новою, ще тяжчою проблемою, яку ми всі відчуваємо!

У Міністерстві охорони здоров’я зменшили кількість відпові­дальних осіб до двох. На превеликий жаль, у Міністерстві з питань надзвичайних ситуацій відповідальних за цю проблему залиши­лося не більше п’яти осіб. Штат головної установи — Наукового центру радіаційної медицини АМН України у 2007 році скорочено на 100 осіб.

А які проблеми? Зверніть увагу на захворюваність учасників ліквідації Чорнобильської катастрофи на лейкемію, на рак щитовидної залози, молочної залози, шлунково-кишкового тракту, на хвороби центральної нервової системи. Це все те, що ми маємо на сьогодні. Про забуту проблему Чорнобиля свідчить недофінансування медичних напрямів, реєстр чорнобильців України не є об’єктивним. Питання укриття хвостосховища — це  ще одна важлива проблема. Якщо не буде зроблено те, про що сьогодні говорили, то ці прозорі мільйони, про які йшлося, нікому ніколи нічого не дадуть.

Наші пропозиції коротенькі, Арсенію Петровичу, я вам їх передаю.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається представнику Центрального комітету Атомпрофспілки Миколі Васильовичу Тетеріну. Будь ласка.

 

ТЕТЕРІН М.В., член ЦК Атомпрофспілки — голова Ради Чорнобильської територіальної організації профспілок. Уважаемые коллеги! Сегодня, когда уровень грунтовых вод возле ЧАЭС резко поднялся, большинство захоронений радиоактивных отходов оказалось в воде, что вызвало загрязнение подземных и грунтовых вод до уровня жидких радиоактивных отходов.

На сегодняшний день радиоактивное загрязнения реки Припять в зоне отчуждения на 47 процентов формируется за счет загрязнения грунтовых вод. И мы не знаем, на начальной или конечной стадии находится этот процесс, поэтому не можем выработать адекватные меры, поскольку мониторинговая сеть устарела и не может отследить этот процесс.

Сегодня на предприятиях зоны отчуждения работают 2777 человек, из них 62 процента — ликвидаторы ІІ и ІІІ категорий. Средняя заработная плата одного человека в 2007 году составила 1698 гривень с учетом доплаты за работы в зоне отчуждения. Люди, работающие в опасных условиях по 10 часов в сутки, вахтенным методом, зарабатывают меньше, чем дворник в Киеве. Стоимость продуктов на трехразовое лечебно-профилактическое питание составляет 12,2 гривни с учетом НДС. На такую сумму просто невозможно прокормить человека, не говоря уже о лечеб­ной профилактике.

В 90 километрах от Киева находится открытый радиоактив­ный источник, где происходит интенсивное загрязнение грунто­вых вод. Расположение пунктов захоронения радиоактивных отхо­дов потенциально опасно для реки Днепр, на берегах которой живут миллионы людей. Работы прекращаются, специалисты оттуда уходят. Коллективы предприятий зоны отчуждения все сделали для того, чтобы эта радиоактивная зараза не распро­странялась, и если мы чего-то не сделали, то не по своей вине. Создайте нам нормальные условия для работы, и количество проблем в зоне отчуждения резко сократится.

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо.

На трибуну запрошується Анатолій Іванович Семинога для заключного слова щодо проблем, які були висвітлені. Анатолію Івановичу, дозвольте ще кільком людям висловитися, це букваль­но 2 хвилини.

Будь ласка, Малевич. Підготуватися Кобчику.

 

МАЛЕВИЧ Р.С., президент Українського фонду “Жінки Чорнобиля”. Український фонд “Жінки Чорнобиля”. Україна — велика європейська держава. На жаль, уже протягом кількох років вона посідає перше місце в Європі за показниками смертності. Ми перші за кількістю онкохворих, хворих на СНІД.

Протягом 6–7 років наша організація бореться за обсте­ження дітей, яким на момент аварії на ЧАЕС ще не виповнилося 14 років, бо багато хто з них хворіє на рак щитовидної залози. Чотири роки тому після парламентських слухань було прийнято рішення, що ці діти (на сьогодні вже дорослі, їм по 25–30 років) будуть обстежені. Досі так нічого й не робиться. Міністерство охорони здоров’я України взагалі не займається профілактикою різних захворювань, вони лише “кришують” фармацію та приватні медичні заклади, бо там задіяні дуже великі гроші.

Тому, шановні українці, давайте об’єднуватися і думати про те, як змінити Закон “Про вибори народних депутатів України”, щоб обирати не якогось кота в мішку, а лише достойних людей, щоб були відкриті списки, щоб штат Секретаріату Президента України не збільшувався в 5 разів. Мені незрозуміло, навіщо пану Президенту мати 12 державних дач, коли можна сотні мільйонів гривень використати на лікування та профілактику захворювань не лише чорнобильців, а різних категорій громадян (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається члену Товариства ветеранів та інвалідів ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС Володимиру Петровичу Кобчику. Будь ласка.

 

КОБЧИК В.П., член Товариства ветеранів та інвалідів лікві­дації аварії на ЧАЕС. Большое спасибо за предоставленное слово. Я представляю Общество ветеранов и инвалидов ликвидации аварии на Чернобыльской АЭС. Это те люди, которые с первых секунд, минут, часов, дней приступили к ликвидации аварии и ее последствий.

Я представляю организацию, которая насчитывала 2200 человек. На сегодняшний день мы похоронили 589 человек, и  в знак нашей доброй памяти о них и еще о тысячах людей, умерших от последствий Чернобыльской катастрофы, прошу почтить их память минутой молчания.

(Хвилина мовчання).

Большое спасибо.

И теперь очень кратко. Да, возникают очень серьезные споры вокруг нашего закона. Да, действительно, его нужно пере­сматривать, постулаты его устарели. Предлагаю из представите­лей профильного парламентского комитета, Министерства труда и социальной политики, Пенсионного фонда, а также самых влия­тельных, настоящих чернобыльских организаций создать комис­сию, которая учтет буквально все пожелания относительно изме­нения закона, социальной защиты пострадавших граждан. Эта комиссия сможет предложить самый настоящий закон о статусе чернобыльцев, где будут учитываться интересы каждой категории пострадавших в соответствии с их статусом.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається голові Всеукраїнської громадської органі­зації “Народний парламент України” Олександру Сергійовичу Вретіку. Будь ласка.

 

ВРЕТІК О.С., голова Всеукраїнської громадської організації “Народний парламент України”. Шановні народні депутати! Шановний Голово! Я очолюю Всеукраїнську громадську органі­зацію “Народний парламент України”. Хочу сказати, що сьогодні йдеться не лише про Чорнобиль. Постраждали всі громадяни України — діти, старше покоління, і ця ситуація триває й надалі.

Стратегії та плану в державі немає. Запровадили споживчий кошик, мінімальний прожитковий рівень, продаж державної влас­ності, продаж землі. А що далі? Що ще продавати?

Сьогодні порушують питання про СОТ, НАТО, а хто потурбується про людей? Усі представники громадських органі­зацій, які прийшли сюди почути щось конкретне, почули цифри, цифри, і ще раз цифри. А де турбота про кожного громадянина України? Де вона? Тишкевич, президент Міжнародного союзу робітників Чорнобиля, створив у Деснянському районі аптеку для чорнобильців, яка надає їм безкоштовні ліки, але її намагаються знищити. Про що ми говоримо? Хто ми такі?

Звертаюся до народних депутатів і до вищих керівників держави: шановні, роботодавці живуть гірше, ніж виконавці, не забувайте про це.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має директор Українського науково-дослідного інсти­туту водогосподарсько-екологічних проблем Анатолій Васильович Яцик.

 

ЯЦИК А.В., директор Українського науково-дослідного інсти­туту водогосподарсько-екологічних проблем. Шановний Арсенію Петровичу! Шановні народні депутати, присутні! Я директор Українського науково-дослідного інституту водогосподарсько-екологічних проблем, академік Української академії аграрних наук. У 1986–1991 роках був керівником спеціальних програм у зоні Чорнобильської атомної електростанції з водогосподарської радіоекології. Програми на сьогодні поки що зупинені.

Україна має достатній науковий потенціал, щоб мінімізувати вплив Чорнобиля на наш генофонд у постчорнобильський період. Наслідки могли б бути набагато меншими, якщо прислухалися б тоді до порад вчених і перевели Київ і міста Придніпров’я на резервне водопостачання. На жаль, цього не було зроблено, і сьогодні ми маємо те, що маємо. На тлі постчорнобильських проблем з часом на другий план були відсунуті роботи з водо­господарської радіоекології. За певних обставин це прямий шлях надходження радіонуклідів в людський організм для 35 мільйонів осіб.

Шановні колеги, скажу лише одне, оскільки за 1 хвилину можна тільки дійти до трибуни. Я виступаю з цієї трибуни вже не вперше: і коли започатковували проведення парламентських слу­хань, і як колишній заступник міністра Мінекобезпеки, і як вчений. На жаль, наступного дня всі проблеми забуваються і повисають у  повітрі. Сподіваюся, що після цих парламентських слухань усі  порушені проблеми будуть розв’язані, а вони в мене добре виписані у брошурі щодо питання спуску Київського водосховища. Там висвітлена не лише ця проблема, а весь комплекс чорно­бильських проблем з 1986 року до сьогодні. Кого зацікавить, я  можу презентувати. Сподіваюся, що рекомендації цих парла­ментських слухань щодо чорнобильських проблем не зависнуть у повітрі, як попередні.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово надається Анатолію Івановичу Семи­нозі. Будь ласка.

 

СЕМИНОГА А.І. Шановні учасники парламентських слухань! Насамперед хочу подякувати вам за ті критичні виступи, що про­лунали, і за ті конкретні й конструктивні пропозиції, що надійшли. Єдине, з чим не можу погодитися, — що такі парламентські слухання не потрібні. Вони організовувалися на численні прохання громадських організацій чорнобильців. Саме ваші організації, які представляють сьогодні всіх чорнобильців, були ініціаторами проведення таких парламентських слухань.

Для того щоб ці слухання дійсно не були фарсом або чер­говою галочкою, потрібно всім об’єднати зусилля — і парламен­таріям, і урядовцям, і насамперед громадським організаціям, — щоб змінити ситуацію, яка склалася на сьогодні в цій сфері.

Стосовно Міністерства охорони здоров’я України. Ми зди­вовані, що представник міністерства сьогодні не присутній на  парламентських слуханнях. Ми запрошували міністра, але, на  жаль, отримали прес-реліз за підписом заступника міністра про стан справ у сфері охорони здоров’я. Найближчим часом ми запросимо міністра на засідання комітету і заслухаємо звіт про стан охорони здоров’я, пов’язаної з проблемою Чорнобильської аварії.

Усіх, хто не встиг сьогодні виступити, прошу надати пропо­зиції до секретаріату комітету. Ми завтра проведемо засідання, на якому обговоримо пропозиції, що сьогодні надійшли, а в п’ятницю парламент прийме постанову про рекомендації нинішніх парла­ментських слухань з урахуванням висловлених зауважень.

Переконаний, що і урядовці, і народні депутати України почули всі ті проблеми, що існують у цій сфері. Ми поділяємо вашу думку про створення єдиного державного органу, який буде опікуватися саме проблемами чорнобильців. Гадаю, якщо комітет прийме таке рішення, це буде перший крок до того, щоб накопи­чені проблеми вирішувалися.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Анатолію Івановичу.

Шановні учасники парламентських слухань! Знаєте, доки проходило наше засідання, я переглянув аналітичну довідку Кабі­нету Міністрів України, подану до матеріалів парламентських слухань. Вражаючі цифри і речі!

Ще раз хочу наголосити: мені прикро, що немає представ­ника Міністерства охорони здоров’я України, але ми як парла­мент… Є? Отже, Міністерство охорони здоров’я, представник якого присутній у залі і зареєстрований, надало жахливу інфор­мацію про те, що фактично 70 відсотків громадян, які хворіють на  рак щитовидної залози, — це діти, яким на момент аварії не виповнилося 14 років. Тобто є прямий причинно-наслідковий зв’язок між онкологією і Чорнобильською катастрофою. Тут далі є цифри, але я не хочу на них зупинятися.

І найцікавіше. От, наприклад, чи знаєте ви, яке фінансування чорнобильської програми на поточний рік? 5,7 мільярда гривень! Це 1 мільярд доларів! За ці гроші можна зробити все, що забажа­єш. У мене як колишнього міністра економіки постає запитання: куди діваються гроші протягом останніх 15–16 років?

Я думаю, що ми за 16 років, окрім того, що створили “годів­ницю” навколо чорнобильської теми, мало що зрушили в цьому питанні. Тому звертаюся, Анатолію Івановичу, насамперед до вас. Є державна програма, яка затверджена 2006 року як закон, якщо я не помиляюся, відповідно до якої передбачено фінансування в обсязі 17 мільярдів гривень. Виключно ефективність використан­ня коштів і підконтрольність видатків на фінансування цієї про­грами з урахуванням нинішніх парламентських слухань.

Є громадські організації, є люди, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Я розумію, що є люди, які використо­вують цю тему у власних корупційних інтересах. Завдання парла­ментських слухань і тих людей, які присутні в залі: відсіяти, очистити. Вірю в те, що новий міністр з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобиль­ської катастрофи Володимир Шандра як дуже достойна людина докладе максимум зусиль для вирішення цього питання.

Потрібно розглянути в тому числі й питання щодо доцільності створення окремого урядового органу. Ця дискусія ведеться вже давно, але я хотів би, щоб вона не переходила в  формат “новий урядовий орган для нового керівника”, а ство­рити новий урядовий орган для того, щоб запровадити ефективну систему використання коштів.

Щодо Міністерства охорони здоров’я України. Ми будемо вдячні, якщо міністерство на засіданні комітету надасть відповідну інформацію, з тим щоб включити її до рекомендацій парламент­ських слухань.

І на завершення щодо ефективності парламентських слухань. Я буду пропонувати парламенту і голові комітету відійти від так званих рекомендаційних рішень парламенту. Тому що рекомендаційні рішення, вибачте, як правило, до лампочки. Мало хто їх читає, а тим паче виконує. У нас внесені зміни до Консти­туції України, і вона передбачає, що будь-яке рішення парламенту є актом, обов’язковим до виконання, у тому числі й Кабінетом Міністрів України. Тому прошу підготувати проект рішення, в яко­му немає рекомендацій, а є чіткі прямі вказівки щодо питань, які  потрібно вирішити. А потім, через рік, ми запросимо уряд і подивимося, що було зроблено.

Усім щиро дякую. До побачення.