ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

СТРАТЕГІЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

НА 2010–2020 РОКИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ

ВИКЛИКІВ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

17 червня 2009 року, 15 година

 

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради України

ТОМЕНКО М.В.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добрий день, шановні учасники парламент­ських слухань! Відповідно до постанови Верховної Ради України, ухваленої 17 лютого цього року, ми проводимо парламентські слухання, присвячені одному з найважливіших для нашої держави питань — Стратегії інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів. Наука, освіта, інновації стають сьогодні дедалі більш помітними і визначальними сферами розвитку суспільства і держави, і про це переконливо свідчить той факт, що Європейський Союз проголосив 2009 рік Роком креативності та інновацій.

Більшість розвинутих країн світу, зокрема Швеція, Ірландія, Фінляндія, Велика Британія, Японія, США, розмірковують над цими питаннями і вже розробили відповідні стратегії та сформу­вали або формують національні інноваційні системи. Стратегії інноваційного розвитку сформовано і в країнах колишнього соціалістичного табору — Чехії, Словаччині, Угорщині, а також у  країнах СНД — Росії, Білорусі, Казахстані.

Отже, питання, яке ми сьогодні розглядаємо, є надзвичайно актуальним і з огляду на загальну ситуацію, і з огляду на непросту нинішню економічну ситуацію. Від цього залежить наше майбутнє, а саме якою буде наша держава у світовій економіці та у світовій геополітиці через десять років, які основи будуть закладені для подальшого розвитку, як забезпечити належну якість життя наших громадян. Якщо хочете, популярною мовою це звучить приблизно так: стратегія розвитку України надзвичайно важлива, а сьогодні вона вкрай важлива.

Для участі в роботі парламентських слухань запрошені народні депутати України, представники уряду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, Національної і галузе­вих академій наук, провідні вчені та фахівці. У слуханнях також беруть участь підприємці, представники виробництва, бізнесу.

Вперше у цій сесійній залі парламентський комітет у спів­праці з ученими запропонував нам новітні технології. Під час слухань ми матимемо пряме включення представників наукової громадськості з міст Харкова, Дніпропетровська, а також вперше на нашому сайті www.rada.gov.ua відбуватиметься пряма Інтернет-трансляція сьогоднішніх парламентських слухань.

За традицією ми будемо працювати впродовж 3 годин, тобто до 18 години, без перерви. Прохання орієнтуватися на регламент, оскільки щонайменше 50 осіб хочуть виступити, і ми будемо намагатися максимально залучити всіх бажаючих до нашої дискусії. Враховуючи пропозиції, що надійшли до профільного комітету, ми пропонуємо до обговорення розроблену комітетом спільно з фахівцями Національної академії наук Стратегію іннова­ційного розвитку України на 2010–2020 роки, і на основі цієї стратегії, я так розумію, ми виробимо програму подальших дій.

Вам також роздано проект рекомендацій парламентських слухань, підготовлений групою фахівців. Ви знаєте, що за тради­цією Верховна Рада приймає рекомендації парламентських слу­хань, тому важливо, щоб ви у своїх виступах звернули увагу на цей документ, оскільки вже за кілька тижнів парламент прийма­тиме рекомендації наших парламентських слухань як постанову.

Тепер стосовно регламенту. Враховуючи те, що ми обгово­рюємо питання політичні, економічні і ті, де пов’язані влада і нау­ка, комітет запропонував, щоб було дві доповіді і дві співдоповіді. Доповідатиме голова Комітету з питань науки і освіти Полохало Володимир Іванович і міністр економіки Богдан Михайлович Дани­лишин. Із співдоповідями виступлять віце-президент Національної академії наук Геєць Валерій Михайлович та міністр освіти і науки Іван Олександрович Вакарчук, який в уряді курирує цей напрям. На співдоповіді відводиться по 10 хвилин. І відповідно по 5 хвилин на виступи в режимі обговорення, щоб обговорити і ці документи, і підходи, які будуть запропоновані представниками парламенту, уряду і Національної академії наук.

Нагадую, в нас працює система “Рада”, яка за 30 секунд попереджає, що час виступу завершується. На шостій секунді шостої хвилини мікрофон автоматично вимикається, прошу зва­жати на це. Ми домовилися, що запитання в письмовому вигляді ви подаєте доповідачам, а перед 18 годиною ми надамо їм можливість відповісти, щоб не зупиняти характер обговорення. Думаю, що такий оперативний і динамічний характер нашого засідання дасть можливість вийти на конкретні рішення, які ми вже на рівні парламенту, уряду будемо ухвалювати.

Отож запрошую до доповіді голову Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Володимира Івановича Полохала. Регламент 20 хвилин.

 

ПОЛОХАЛО В.І., голова Комітету Верховної Ради України з  питань науки і освіти (Блок Юлії Тимошенко). Добрий день, шановні учасники парламентських слухань! Шановний Миколо Володимировичу! Шановні телеглядачі і радіослухачі, всі присутні! Сучасна Україна, як і більшість країн світу, в лещатах економічної кризи, яка, мабуть, швидко не закінчиться. У квітні 2009 року Між­народний валютний фонд опублікував дослідження з метою з’ясу­вати, чи пройдено пік економічної кризи, яка її тривалість, і як формувати ефективну антикризову політику.

Прогнозованого глобального зниження ВВП на 1,3 відсотка в поточному 2009 році світова економіка не мала з часів Другої світової війни. Антикризові урядові програми із стабілізації ситуа­ції в усіх практично країнах дають поки що лише обмежений ефект. За прогнозом Міжнародного валютного фонду, обсяг ВВП у країнах СНД цього року зменшиться більш як на 5 відсотків. Тому перша аксіома така: економічна криза реальна, і вона не короткострокова.

Яке майбутнє будуватиме Україна? Сама світова криза ставить принципово нові питання, потребує переосмислити тео­рію і практику розвитку України, її галузей і підприємств. Країни і  корпорації, що вважалися прикладом успішної інноваційної діяльності, сьогодні критикуються, світ активно шукає нові рішення щодо соціально-економічного розвитку. Тому аксіома друга: майбутнє треба передбачити і активно будувати.

І аксіома третя: Україна мала, має і матиме активних інноваторів — вчених, інженерів, освітян, підприємців. І потрібно зробити все, щоб у них була можливість ефективно творити на благо Вітчизни.

Нагадаю, що на стартовому етапі реформ, тобто 18 років тому, Україна входила до елітної групи країн з найвищим рівнем наукомісткості економіки. Зокрема, науковий потенціал України працював на потреби всього колишнього Радянського Союзу, тому витрати на науку були високими. У 1990 році вони переви­щували 3 відсотки обсягу ВВП України. На той час такі самі показники, не більші, мали найрозвинутіші країни світу — Японія, США, Німеччина, Франція, Велика Британія. І попри те, що рівень технологічного розвитку вітчизняної економіки тоді був нижчим, ніж у цих країнах, а значна частка продукції була не конкуренто­спроможною на світових ринках, науковий потенціал використо­вувався недостатньо продуктивно, країна все-таки залишалася індустріально розвиненою, у структурі промислового виробництва основна частка належала машинобудуванню та металообробці.

А який висновок ми можемо зробити за результатами 2009 року? Надія на те, що ринковий механізм автоматично забезпечить модернізацію економіки, високу якість розвитку завдяки включенню інноваційних факторів, не виправдалася. Тому не є таємницею, що конкурентоспроможність України та її іннова­ційність сьогодні досить низько оцінюється у світі. Наприклад, у  відомому рейтингу Global Innovation Index Україна у 2008–2009 роках посіла разом з Уругваєм та Гватемалою 79-те місце, пропустивши поперед себе на 77-ме і 78-ме місця Кенію та Ботсвану. І в інших світових рейтингах національні позиції не набагато кращі. Створено, на жаль, вельми негативний образ інноваційного потенціалу України. І не варто відмахуватися, спи­сувати це на ворогів, становище треба терміново виправляти, оскільки зазначене є орієнтиром для іноземних інвесторів, усклад­нюється робота уряду, українських промисловців та вчених на світових ринках.

Якщо запитати присутніх тут учених, експертів про причини такого становища, про об’єктивні перешкоди, то зазвичай можна почути таке пояснення: зниження рівня технологічного розвитку економіки України, відсутність вагомих зрушень в інноваційному процесі, згортання масштабів науки має і історичне, і інституційне підґрунтя. За 18 років пострадянського розвитку в Україні відбула­ся деградація структури економіки в напрямі від високотехнологіч­ної, індустріальної в бік сировинної, видобувної, знизився її науко­во-технічний рівень. Нові власники, що утворилися в процесі роздержавлення та приватизації і проголосили своєю метою підвищення ефективності економіки, досі не дали очікуваного зростання інвестицій та інновацій. В Україні, яка нещодавно набула статусу країни з ринковою економікою, досі переважають негативні чинники, зокрема у вигляді існування нерівних умов конкуренції та пригнічення попиту на інноваційні фактори виробництва.

Зрештою, проблема для України полягає не тільки в тому, що хтось не розуміє чи заперечує корисність інновацій, а й у тому, що пряме перенесення неокласичних моделей, що розроблялися у високорозвинених країнах світу та є адекватними лише в їхніх умовах, у країнах з перехідною економікою не дає очікуваних результатів. Тому інноваційний процес в Україні уже тривалий час перебуває на точці замерзання.

Зрушити з місця, поліпшити ситуацію не допомогли й чис­ленні рішення, що приймалися на високому державному рівні, бо для їх реалізації не було підготовлено ґрунту. Таким ґрунтом для економіки є інституційна структура суспільства, а вона не відповідає завданням ринкових реформ. Тому й залишаються численні перешкоди на інноваційному шляху розвитку, які треба негайно усувати, — вдосконалювати законодавство, підвищувати ефективність державного управління, розвивати інфраструктуру, створювати стимули, формувати систему державного партнер­ства, нарешті, терміново долати інноваційний розрив.

Однак визначальним у вирішенні стратегічного завдання запровадження інноваційної моделі економічного розвитку є якість політико-економічних інститутів, що формуються в результаті реальних цивілізованих реформ.

Звісно, уряд і парламент не залишають поза увагою питання інноваційної політики (свідченням цього є й нинішні парламентські слухання), які червоною ниткою проходять через усі стратегічні документи, зокрема Програму діяльності Кабінету Міністрів України, як це зазначено на слайді.

Вищесказане формує цілі наших слухань, визначає, як їх можна сформулювати.

Перше — маємо виробити принципово нове бачення інноваційного розвитку України, тобто портрет сучасного і майбут­нього країни за наявних тенденцій поглиблення світової економіч­ної кризи.

Друге — надати науково обґрунтовані прагматичні реко­мендації щодо дорожньої карти просування цим шляхом.

І третє — виходячи з того, що найдосконалішу страте­гію  неможливо реалізувати без суспільної підтримки, потрібно сформувати своєрідний суспільний договір між інституціями гро­мадянського суспільства, реального фінансового бізнесу, наукою і владою.

Попередня форма суспільного договору, що ґрунтувалася на економічному зростанні за рахунок ресурсів та ресурсовитратних виробництв, не працюватиме під час кризи, та вона не працювала і коли кризи в нашій країні не було. Тому від імені комітету, всього депутатського корпусу прошу учасників парламентських слухань спрямувати свої пропозиції на побудову майбутнього саме на основі такого суспільного договору. Його формалізоване оформ­лення окреслено сукупністю матеріалів, які ви отримали, — урядового бачення інноваційного розвитку, проекту Стратегії інноваційного розвитку України на наступне десятиліття, проекту рекомендацій парламентських слухань, які разом створять умови, для того щоб активізувати роботу інноваторів, інноваційних струк­тур, розбудувати національну інноваційну систему на найсучас­ніших основах.

Гадаю, що у зв’язку з цим можна виділити два стратегічних завдання: домогтися підвищення національної конкурентоспро­можності за рахунок інновацій і визначити та підтримувати як пріоритетні високотехнологічні галузі, що забезпечуватимуть прискорене економічне зростання.

Проблема інновацій сама по собі є комплексною, а в кон­тексті глобальної конкурентоспроможності, в контексті кризи її розв’язання потребує системних заходів, гнучких механізмів та інструментів, націленості всіх учасників інноваційного процесу на ринок.

Потрібно вирішити багатовимірну управлінську задачу — чітко визначити, за якими показниками забезпечити інноваційний розвиток, якісний і кількісний, сформувати систему перспективних цільових орієнтирів, визначити завдання, відповідальних; сформу­вати систему заохочень, штрафів тощо. Взагалі, в сукупності мовою управління це називається стратегією, що і є темою парламентських слухань.

Сучасна логіка інноваційного розвитку змінюється від позиції невтручання держави до активного державного стимулювання інноваційної діяльності на умовах державного приватного парт­нерства. Державне регулювання принципово потрібне для розвит­ку навіть найліберальнішої моделі економіки. І Рузвельт, і Ерхард, і Тетчер виводили свої країни з кризи за сильної державної влади, і сьогодні так само роблять у багатьох країнах, принаймні є такі намагання в ліберальних країнах.

Сьогодні як ніколи актуалізується питання формування єди­ної державної науково-технічної інноваційної політики. Неузгод­жені, нескоординовані дії окремих відомств назвати політикою важко. Передовсім це стосується визначення національних пріо­ритетів і обсягів ресурсної підтримки. Багато країн будують свою політику на основі довгострокових науково обґрунтованих перед­бачень та прогнозів на 10, 20, 50 років.

Сьогодні треба думати над науково-технічними іннова­ційними пріоритетами та їх забезпеченням. Наприклад, США, збільшуючи цього року на 18 мільярдів доларів фінансування фундаментальної науки, формулює чіткий технологічний пріори­тет: за десять років на чверть скоротити споживання нафти. Ізраїль зосереджується на опрісненні морської води, Європа — на зеленій економіці, бюджет фінського агентства технологій і Інно­вацій цього року, в умовах кризи, збільшений майже на 14 від­сотків, спрощена процедура подачі заяви і ухвалення рішення з фінансування проектів.

На жаль, Україна протягом 18 років своєї незалежності не мала наукових прогнозів і офіційно визначених пріоритетів. Необхідна державна система прогнозування і планування соціально-економічного і науково-технічного розвитку на сучасній інноваційній основі. Ми сподіваємося, що тут своє слово скаже наша наука.

По-друге, суб’єктність інноваційної політики. Хто в Україні відповідає за інновацію? Відповідь проста (може, трохи пере­більшуючи) — всі і водночас ніхто. Більшість відомств у своїх функціях окреслили керівництво інноваціями, їхні рішення вузьковідомчі і слабо контрольовані, а інноваційна політика скла­дається з напівзаходів, недорішень. Потрібно нарешті подолати відомчу роз’єднаність, скоригувати в потрібному напрямі діяль­ність відомств, зокрема митної, податкової служб та Мінфіну. Єдиного державного органу з питань науково-технічної іннова­ційної політики у нас немає. Міністерство освіти і науки працює в  цій сфері, можливо, наполегливо, але, на жаль, не достатньо ефективно. До речі, в СРСР, як ви пам’ятаєте, існував Державний комітет з науки і технології СРСР, рішення якого були обов’язко­вими. Національній інноваційній системі, іншими словами, потрі­бен сильний авторитетний лідер, менеджер.

Отже, по-третє, в рамках формування нового суспільного договору варто розширити суб’єктність прийняття державних рі­шень, підвищити їх ефективність шляхом забезпечення площадок діалогу між владою, бізнесом і наукою. У важкі часи суспільство завжди згадує про науковців, технократів і новаторів, бо вияв­ляється, що без них вирішити проблеми, які постають перед краї­ною, неможливо. Сучасна криза — гарна ілюстрація. У розвинених країнах нобелівські лауреати стають ключовими міністрами, прий­маються нові технологічні програми, транснаціональні корпорації збільшують обсяги фінансування.

По-четверте, потрібні ефективні механізми та інструменти реалізації політики.

По-п’яте, світовий досвід переконливо засвідчує, що перехід до інноваційної економіки можливий лише за умови ефективного використання інтелектуального потенціалу нації, розвитку інсти­туту інтелектуальної власності, широкомасштабного впровадження в господарський обіг результатів творчої праці.

На жаль, в Україні, як і в більшості пострадянських країн, інтелектуальна власність практично не враховувалася ні в собівар­тості продукції, ні в балансовій вартості підприємств і становить менше 1 відсотка їх вартості. Тоді як у країнах Європейського Союзу нематеріальні активи становлять на сьогодні від 50 до 80 відсотків вартості майна підприємств. У нас об’єкти інтелекту­альної власності, навіть якщо випускається відповідна продукція, значною мірою не ідентифіковані, не захищені охоронними документами, їх майнові права не оцінені, не визначені творці цих об’єктів, а також їх власник. Обсяг незареєстрованих нематері­альних активів на підприємствах України, за оцінками експертів, становить 200–250 мільярдів доларів США, а вартість капіталізації підприємства у процесі приватизації часто занижується до 80 відсотків. Тому важливим стратегічним кроком є невідкладне докорінне реформування всієї системи державного регулювання і  управління у сфері охорони та використання інтелектуальної власності та, звісно, інноваційної діяльності.

На сьогодні створено розгалужену, системну нормативно-правову базу національної інноваційної системи, що включає більше 1000 актів Президента, парламенту, уряду. Варто проана­лізувати, чому деякі з них є недієвими, суперечать один одному, не забезпечують нормальної роботи інноваторів. Завдання вдо­сконалення нормативно-правової бази і її систематизації вкрай важливе.

Необхідно сформувати національні проекти нового типу, мультидисциплінарні, інтегруючи всі зацікавлені інноваційні лан­цюжки — від блоку генерацій знань, інноваційно орієнтованих пошуково-прикладних досліджень до розроблення технологій, їх комерціалізації, що включає комплекс найважливіших інноваційних програм державного значення, тобто ті VIP-програми, про які ми часто говоримо.

Робота з формування інфраструктури. Кожен національний проект повинен мати чіткі амбітні орієнтири та індикатори. Також доцільно розгорнути формування інноваційних кластерів, як це пропонує Національна академія наук.

Актуалізуються завдання підвищення результативності та ефективності державних програм, проектів міністерств і відомств, необхідне узгодження дій. Часто відбувається так: приймається прогресивний закон, усі тішаться і радіють, але потім з ініціативи Мінфіну з’являються обмеження, якими, наприклад, дія закону обмежується винятково бюджетними організаціями чи створюєть­ся десяток регламентів, що “оптимізують” впровадження, чи пере­носиться ведення на наступний бюджетний рік. Міністерство фінансів зазвичай при всіх урядах капає дьогтем у ті бочки меду, які формуються з метою сприяння інноваціям. Інноваційна діяль­ність, творчість не може подолати вузьковідомчі перепони, бо за своєю суттю є міжгалузевою. Необхідно, щоб з’явилися державні фонди підтримки науки та інновацій. Ці фонди мають бути наділені особливою державною функцією — реалізувати організаційне та фінансове забезпечення грантової підтримки науки.

Думаю, що перелік пропонованих новітніх механізмів, інструментів буде розширений сьогодні учасниками парламент­ських слухань на основі досвіду вітчизняних інноваторів. Хоча пригадується насамперед негативний досвід інноваційного фонду, вільних і пріоритетних економічних зон, державних науково-технічних програм, технопарків і бізнес-інкубаторів. Багато країн побудували ефективні інноваційні системи, які дають змогу швид­ко перетворювати інноваційну ідею на товар, в основі яких — державне і приватне інноваційне партнерство. Потрібно розро­бити регламент такого партнерства, чітко визначити права, обов’язки сторін, зокрема щодо майнових прав на інновації.

Варто зазначити, що уряд ще на початку 2008 року у своїй програмі діяльності “Український прорив” поставив чітке завдання щодо переходу на інноваційну модель розвитку. Настав час запи­тати з деяких міністерств щодо причин зволікання з реалізацією багатьох інноваційних заходів, передбачених цією програмою, надто тих, що не потребують фінансових витрат, пов’язаних винятково з управлінською роботою.

Не можна забувати: найголовніше, що має продаватися на ринку, — це інновації. Сьогодні держава, як правило, намагається стимулювати пропозицію, замість того щоб стимулювати попит на інновації. Варто зазначити, що вітчизняна наука і практика не стоять на місці, зроблено чимало, про що звітують наші вчені. Проте інноваційний процес має фокусуватися навколо підпри­ємств, адже саме на підприємстві здійснюється практична реалізація інновацій, випускається продукція. Наука може тільки продукувати знання, пропонувати нові технології, здатні підвищи­ти конкурентоспроможність продукції, рекламувати їх і тим самим формувати попит. Постає слушне запитання: а де ж наш бізнес, чи замовлятиме він інноваційні технології вітчизняним вченим та  інженерам, чи за полегшеною траєкторією просто закупить надійну, але застарілу технологію “під ключ” за кордоном?

Чи мають вітчизняні інновації шанс на розвиток в умовах кризи? Якщо брати до уваги наукові кадри, наукове і виробниче обладнання, хоча його й недостатньо, то шанс є. На сьогодні іно­земні фірми широко пропонують готові відпрацьовані технології. Звичайно, з точки зору вітчизняного бізнесу, на жаль, зараз вигід­ніше запозичувати технології, навіть розуміючи, що це технологія вчорашня, а не замовляти її розроблення вітчизняним ученим. Але настає такий момент, як це сталося під час кризи, що для забез­печення конкурентоспроможності знадобиться створювати іннова­ції, формувати попит на вітчизняні розробки.

Урок нинішньої світової кризи показав — ті підприємці і  виробництва, які орієнтувалися на високі технології, на іннова­ційну продукцію, кризи практично не відчули. Ті підприємства, які не реконструйовані, не модернізовані, бо пропозиції науковців не  враховувалися, сьогодні неконкурентоспроможні на світових ринках. Це проблема не кризи в Україні, це проблема 18 років нашої незалежності. Тому, реалізуючи парадигму суспільного інноваційного розвитку, варто запитати у фінансистів та проми­словців, чи готові вони перейти від ідеології виснажливої експлу­атації основних фондів, що стрімко знецінюються, до ідеології оновлення на інноваційній основі. Що для цього їм потрібно? Може, закон який спеціальний, який зобов’яже їх це робити?

Безперечно, недооцінка значення стратегії інноваційного розвитку може призвести до втрати Україною можливості розбу­дови економіки знань, індикаторами якої є ефективність, викори­стання ментального потенціалу та здійснення інновацій. Переко­наний, що ґрунтовне, всебічне обговорення цих питань на наших парламентських слуханнях провідними спеціалістами, знаними вченими і просто інтелектуалами дасть можливість сформувати новітній соціальний контракт справді дієвої Стратегії інноваційного розвитку, яка зможе стати стратегічним планом реформ і для майбутнього Президента, і для нинішньої влади.

На черговій розвилці історії, зумовленій економічною кризою, надзвичайно важливо нарешті запропонувати суспільству реальний образ майбутнього, до якого нація повинна прагнути усвідомлено, з бажанням збудувати життя, гідне вільних і гордих людей.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Володимире Івановичу, за змістовну доповідь і повагу до регламенту.

Запрошую до доповіді міністра економіки України Богдана Михайловича Данилишина. Регламент 20 хвилин.

 

ДАНИЛИШИН Б.М., міністр економіки України. Шановний Миколо Володимировичу! Шановні учасники парламентських слухань! Шановне товариство! Насамперед дозвольте від імені уряду України привітати учасників парламентських слухань і за­певнити вас, що уряд докладе всіх зусиль, щоб узагальнити рекомендації і пропозиції, які будуть сьогодні висловлені, і прий­няти рішення на користь науки, на користь розвитку нашої країни.

Хочеться відзначити, що нинішні парламентські слухання відбуваються в той момент, коли уряд, фактично все суспільство шукає найбільш оптимальні шляхи виходу з кризи, у тому числі йдеться і про деякі аспекти світової фінансової кризи, яка особ­ливо глибоко вразила економіку нашої країни. І думаю, що най­більш оптимальний варіант виходу з ситуації, що склалася, — це формування інноваційно-інвестиційної моделі розвитку України.

Ви знаєте, що, крім тих програмних документів, які ми сьо­годні обговорюємо, урядом України підготовлено також стратегію розвитку нашої держави до 2020 року, яка називається “Стратегія національної модернізації”. Тобто модернізація через науково-технічні нововведення, через ефективну науково-технічну політику буде тим дороговказом, тим стимулом, що визначатиме перспек­тивний розвиток нашої країни на період до 2020 року.

Відкриваючи сьогоднішнє засідання, Микола Володимирович сказав, що 2009 рік проголошений Європейським Союзом Роком креативності та інновацій. І хочеться вірити, що для України він стане тим переломним моментом, коли завдяки інноваціям, завдяки нововведенням, завдяки ефективній науково-технічній політиці, на яку зможе спиратися уряд України, ми подолаємо кризові явища, які нині укорінилися в нашій країні. Хочу відзна­чити, що Україна приєдналася до цієї загальноєвропейської ініціативи, і уряд робить все для її ефективного впровадження. Ми  сподіваємося також, що сьогоднішнє обговорення додасть імпульсу та слушних рекомендацій уряду для роботи в напрямі розбудови довгострокової стратегії розвитку нашої держави.

Усі ми погоджуємося з тим, що для нас немає альтернативи, крім розвитку держави за інноваційною, інвестиційною стратегією. Про таку модель ми вже говоримо не одне десятиріччя, але, на жаль, поки що тільки говоримо. Проблема й донині залишається невирішеною. З одного боку, дуже слабо в Україні здійснюється трансфер сучасних технологій, а з другого — про наші науково-прикладні результати з низькою доданою вартістю, що впрова­джуються в Україні, фактично мало хто знає. Інноваційний процес в Україні жевріє, а не горить, що мені прикро констатувати, але факт має місце. Тобто ми маємо досить значний ресурс, але використовуємо його частково. Не наводитиму сумну статистику, ви її добре знаєте.

Ми єдині в розумінні того, що лише інноваційно-інвестицій­ний шлях розвитку є рушієм, який здатен вивести Україну з еконо­мічних потрясінь. Тільки через інвестиції в науку, в технологічне переоснащення та оновлення реального сектору економіки ми можемо вивести нашу державу на передовий шлях розвитку, який насправді веде Україну до суспільства знань, яке ми нині декла­руємо. Тому в програмних, стратегічних документах, що прий­маються урядом України, створенню високоефективної іннова­ційної системи та модернізації виробництва надається надзви­чайно важливого значення. Саме шляхом цілеспрямованих дій в  напрямі підвищення ролі інновацій ми зможемо розбудувати конкурентоспроможну Україну, посилити її вплив у сучасному глобалізованому світі.

Основні пріоритети державної політики загалом, у тому числі державної інноваційної політики, мають зміститися в бік структур­ної перебудови та інституційної модернізації економіки України, підтримати і підвищити її спроможність розвивати і впроваджу­вати технологічні інновації та забезпечити функціонування склад­них науково-технологічних систем, стратегічно важливих з точки зору життєзабезпечення нашого суспільства і підтримання націо­нальної безпеки держави. Насамперед я маю на увазі економічну, екологічну, енергетичну та продовольчу безпеку.

Що ми маємо на даний час? Чи конкурентоспроможна українська наука у вітчизняному і міжнародному вимірах? Хочу відзначити, що, незважаючи на спустошливу трансформаційну кризу, яку ми нині переживаємо в Україні, що супроводжується зменшенням інвестицій у науково-технологічну сферу в десятки разів, науковий потенціал України певною мірою збережено. Наприклад, у 2008 році загальний обсяг фінансування наукової та науково-технічної діяльності за рахунок загального фонду Держав­ного бюджету України перевищував 3,5 мільярда гривень, що на третину більше проти попереднього року та майже вдвічі більше проти 2006 року. Причому 22,6 відсотка цих коштів було спрямо­вано на фундаментальні дослідження, а 66 відсотків — на приклад­ні дослідження та розробки.

Політика уряду в цій сфері будується таким чином, щоб сконцентрувати фінансові ресурси на пріоритетних напрямах інноваційного розвитку та вирішувати найгостріші проблеми. Треба відзначити, що питання інноваційного, інвестиційного роз­витку постійно перебувають у центрі уваги Прем’єр-міністра України Юлії Володимирівни Тимошенко. Ще в перші дні своєї діяльності уряд України у січні 2008 року провів розширене засі­дання спільно з Президією Національної академії наук України, з  провідними вченими, на якому були визначені пріоритети, які є основою національних досліджень і які стали програмними для наукових установ України. Вони, до речі, є тими пріоритетами, на які спрямовується основна діяльність уряду.

Серед пріоритетів були визначені такі напрями: нано­матеріали і нанотехнології, інформаційні технології та ресурси, паливно-енергетичний комплекс та енергозбереження, ядерна енергетика, нові матеріали і нові методи їх з’єднання та обробки, раціональне використання природоресурсного потенціалу, новітні біотехнології для охорони здоров’я, фармакології та АПК, високо­продуктивне сільське господарство, політико-правові, економічні та управлінські механізми зміцнення конкурентоспроможності України, соціальні та гуманітарні основи формування в Україні суспільства економіки знань. Саме ґрунтуючись на цих затвердже­них пріоритетах розвитку науки і техніки формується державне замовлення на науково-дослідні та прикладні роботи, а відтак і  робота науковців.

Для системного вирішення цих завдань та наукових проблем і в Міністерстві економіки України, і в уряді України діє відповідний державно-правовий і державно-цільовий механізм, яким перед­бачається відповідне фінансування даних розробок. Наприклад, у  2008 році за рахунок видатків загального фонду Державного бюджету України визначалося пріоритетним виконання 44 науко­вих, науково-технічних програм та наукових частин державно-цільових програм, які мають стратегічне значення для нашої держави. Це насамперед державна програма фундаментальних і  прикладних досліджень з проблеми використання ядерних матеріалів, ядерних і радіаційних технологій у галузях економіки, державна цільова науково-технічна програма розробки і впрова­дження енергозберігаючих технологій, державна цільова програма з розробки і освоєння мікроелектронних технологій, організація серійного випуску приладів і систем на їх основі.

Хочу відзначати, що уряд і надалі концентруватиме свою увагу на тих напрямах, які можуть забезпечити прорив і ту основу, що дасть змогу вивести Україну в число передових науково-технічних держав.

Зокрема, Україна була, є і залишиться космічною державою. У 2008 році за результатами досліджень в рамках загально­національної космічної програми України (це також був один з  пріоритетів уряду) виділено 211 мільйонів гривень. На ці кошти створені нові космічні комплекси, космічна система для спосте­реження землі в оптичному діапазоні, система моніторингу при­родних і техногенних катастроф, здійснено інші заходи, якими сьогодні може пишатися наша держава.

У 2008 році також завершено виконання першого етапу Загальнодержавної комплексної програми розвитку високих наукоємних технологій. Виконано широкомасштабні проекти, які мають значний позитивний вплив на відповідну сферу економіки, енергетику, машинобудування, транспортні системи тощо. Тому ми хочемо, щоб до цих важливих програм було залучено якнай­більше число вчених, організацій, які мають передові розробки і  дослідження, що можуть становити основу нашого просування вперед.

Хотів би сказати, що для забезпечення інноваційного спрямування державних цільових програм урядом України прий­нято відповідні рішення, якими унормовані правила інноваційного спрямування програми, етапи її розроблення та концентрації. Надалі при формуванні державних цільових програм ми вважаємо за доцільне виділяти окремо наукову та інноваційну частини для проведення відповідного моніторингу та здійснення докладного аналізу таких програм.

Тобто в результаті такої політики, яка фактично закладає основи на майбутнє, ми маємо певні здобутки і у фундаменталь­ній, і у прикладній науці. Вітчизняні вчені зуміли закласти фунда­мент для розвитку новітніх наукових напрямів нелінійної механіки, механіки композиційних матеріалів, молекулярної спектроскопії, квантової механіки дисипативних систем, електронної хімії, електрохімії неводних розчинів та інших.

Ще раз підкреслю, що уряд України прагне постійно обговорювати ці напрями з ученими, ми й надалі будемо практи­кувати політику проведення спільних засідань уряду, Президії Національної академії наук України та президій галузевих академій наук.

Хочу сказати, що завдяки зусиллям Національної академії наук, всіх урядів в Україні збережено і останнім часом нарощуєть­ся науковий потенціал. Ми маємо потужні джерела генерації знань та їх високу якість. Проблема полягає в тому, щоб навіть в умовах кризи посилити друге плече балансу інновацій — попит з боку виробників. Про це, до речі, говорив і попередній доповідач. Адже в Україні існує велика прірва між генерацією знань та їх викори­станням, що й зумовлює значне технологічне відставання від країн, що входять в інноваційне ядро. Це веде до зниження конку­рентоспроможності економіки в цілому. Через відсутність єднання всіх етапів циклу створення інноваційного продукту та його впро­вадження у технологічний процес ми маємо значне відставання у  технологічному рівні та ступені включеності фактору інновацій в  економічне зростання. Для мене як міністра економіки це має надзвичайно важливе значення, тому що економіка без інновацій, без цього ядра, що становить інноваційний цикл, у майбутньому (як це визначається, до речі, і у стратегії розвитку до 2020 року) існувати не може.

Хочу відзначити також, що через відсутність єднання саме етапів циклу впровадження продукту відбувається відставання на всіх етапах, і я не хотів би, щоб це відставання посилювалося. Ви знаєте, що у світових рейтингах конкурентоспроможності, надто за технологічною складовою, лідирують Фінляндія, Велика Британія, Нідерланди, Сінгапур, Японія, Сполучені Штати Амери­ки, Південна Корея, Ірландія — тобто ті країни, які ефективно поєднали всі інноваційні складові розвитку, починаючи з освіти і  закінчуючи інноваціями у виробництві. Тобто ми повинні розви­вати в Україні цикл, який має сформувати основу подальшого розвитку, і сформувати його як єдине органічно цілісне ядро.

Я хотів би також наголосити на тому, що уряд України робить все для усунення обмежень, які досі блокують процес перетворення інноваційної системи на органічний елемент еконо­мічної моделі. Насамперед я кажу про те, що ми повинні створю­вати умови (і нині уряд України працює над цими моментами) для комерціалізації майнових прав інтелектуальної власності та належ­ного їх захисту. Ми працюємо над тим, аби заповнити законодавчі прогалини в частині стимулювання з боку держави науково-техно­логічної та інноваційної діяльності, зокрема питань кластеризації економіки.

У нас уже усталилася практика, коли на засіданнях уряду ми   заслуховуємо питання інституційного, інвестиційного та інноваційного розвитку за певними напрямами. Хочу повідомити, що сьогодні ми рішенням уряду України схвалили Концепцію розвитку національної інноваційної системи, що визначає основні моменти розвитку на найближчий період. Важливого значення в цій концепції надано і питанням кластеризації економіки.

Надзвичайно важливе, і цьому аспекту ми також надаємо особливої ваги, питання розбудови інноваційної інфраструктури. Без розбудови інноваційної інфраструктури, без формування відповідного фундаменту для її розвитку подальший процес впро­вадження в Україні інновацій неможливий. Хочу зазначити, що сьогодні розробляються механізми комерціалізації завершених науково-технічних розробок та передачі їх у сферу виробництва. Держава бере на себе частину економічних ризиків щодо залу­чення інвестицій у сферу високотехнологічного виробництва. Для цього також формуються і запроваджуються відповідні механізми.

Треба відзначити, що нині вкрай необхідно повноцінно підключити приватні джерела до фінансування науки та форму­вання належного попиту на інноваційні продукти. Інноваційна діяльність, хоч як парадоксально це звучить, має стати прибутко­вою. Досі прибутковим був зовсім інший бізнес, тобто бізнес, пов’язаний із ввезенням в Україну готових товарів, вироблених в  інших країнах. Для створення попиту на інновації необхідні значні інвестиції у високотехнологічні виробництва. Міністерство економіки готове працювати спільно із вченими, ми готові сприяти впровадженню завершених наукових розробок, незважаючи на те, що, можливо, наші виробники готові ввезти ту чи ту продукцію
з-за кордону. Ми готові працювати і створювати механізми для впровадження саме вітчизняних науково-технічних розробок. При­чому держава має підтримувати, головним чином, наукову складо­ву таких проектів і діяти (і тепер уже діє) через держзамовлення. Проте все це, звісно, потребує часу і комплексного фінансування, починаючи з науки і освіти.

В Україні вже створено правове поле для здійснення іннова­ційної діяльності, зокрема це передбачено законами “Про інно­ваційну діяльність”, “Про інвестиційну діяльність”, “Про наукову і  науково-технічну експертизу”, про спеціальний режим інвести­ційної діяльності в певних регіонах, але практика показує, що на даний час запропонованих законодавчими актами інструментів недостатньо для ефективної комерціалізації наукових досліджень. Тому звертаюся до всіх присутніх, до представників провідних наукових шкіл нашої держави: якщо є такі розробки, ми готові розглядати спеціальні програми фінансування саме такого процесу.

Надалі зусилля уряду будуть спрямовуватися на те, щоб ефективна науково-технічна та інноваційна політика забезпечила дієвий механізм інвестування масштабних структурних змін на користь виробництв п’ятого технологічного укладу, ключовими технологіями якого є інформаційні. Стимулююча інноваційно-інвестиційна політика буде здійснюватися шляхом розбудови сприятливого інвестиційного середовища для реалізації інвести­ційних проектів, впровадження спеціальних стимулів для інвесту­вання інноваційних і технологічних змін.

З метою реформування системи охорони прав та об’єктів інтелектуальної власності ми вже нині здійснюємо заходи щодо створення інноваційних та еко-інноваційних кластерів як складо­вих національної інноваційної системи. Ми хочемо прискорити прийняття законопроекту “Про венчурну діяльність в інноваційній сфері”, впровадити в національне законодавство норми і правила угод СОТ з метою запровадження механізмів державного субси­діювання високотехнологічного сектору економіки. Потрібно при­скорити і подання до Верховної Ради України проекту Податко­вого кодексу, в якому передбачено надання низки фіскальних преференцій суб’єктам інноваційної діяльності.

Треба забезпечити створення регіональних та галузевих центрів комерціалізації і трансферу технологій та інновацій, а  також національної мережі комерціалізації і трансферу техноло­гій та інновацій.

Шановне товариство, як вже згадувалося, уряд України спільно з установами Національної академії наук України розро­бив стратегію розвитку України до 2020 року, яка має назву “Україна–2020: стратегія національної модернізації”. Ключову роль в цій стратегії відіграє політика науково-технологічного розвитку та формування інноваційно-інвестиційної моделі розвитку нашої держави. Результатом реалізації даної стратегії має стати побу­дова конкурентоспроможної національної економіки, адаптованої до можливих зовнішніх і внутрішніх збурень та до таких потрясінь, від яких сьогодні потерпає національна економічна система. Ця стратегія має бути стрижневим документом у системі державних програмних документів, що дасть можливість скоординувати всі дії влади задля утвердження більш потужної, сильної і гнучкої моделі розвитку економіки.

Хочу ще раз запевнити, що уряд України і особисто Прем’єр-міністр України обстоюють впровадження інноваційних принципів побудови економічної моделі нашої держави.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Богдане Михайловичу.

Шановні колеги, ми заслухали дві доповіді і я запрошую до співдоповіді віце-президента Національної академії наук України Валерія Михайловича Гейця. Регламент 10 хвилин. Підготуватися Івану Олександровичу Вакарчуку.

 

ГЕЄЦЬ В.М., віце-президент Національної академії наук України. Добрий день, шановні колеги, шановний Миколо Володи­мировичу! Надзвичайно серйозне питання порушено, шкода тіль­ки, що вкотре на парламентських слуханнях присутні ті, кого це стосується безпосередньо, а не присутні більшість тих, хто приймає рішення (Оплески). На жаль, така ситуація вже стала для нас звичною.

Шановні колеги, у мене тут близько двох десятків тез, але я  можу зупинитися, як тільки вичерпається ліміт часу. Отже, своєчасність постановки даної теми цілком зрозуміла, тому що, підкреслюю, за висновками основного наукового результату, фор­мування національної інноваційної системи як сукупність наукових здобутків і всього іншого (для скорочення часу) є найвеличнішим здобутком саме ХХ століття. Однак, на превеликий жаль, ні Україні, ні жодній іншій країні, яка пережила перехідний період, сформувати національну інноваційну систему не вдалося. Тому постановка даного питання в контексті значно ширшому, ніж просто формування цієї системи, є винятково актуальною, і ми вдячні комітету Верховної Ради, який зініціював проведення нинішніх парламентських слухань.

Оскільки на сьогодні ключовим питанням для всіх є криза, то я хочу сформулювати свою позицію щодо розуміння кризи і того, що відбувається. Спробую процитувати, що криза (підкреслюю) — це лише пролог надзвичайно серйозного соціального транзиту. У  цьому транзиті відбудуться принаймні дві глобальні зміни: по-перше, економічна і політична база життя зміниться на соціологі­зовану, тобто соціальні інновації стануть в ряд з технологічними, і  по-друге, зміниться система цінностей людини, держави та бізнесу, і якщо вона не буде реалізована в контексті партнерства суспільства, держави і бізнесу, то не матиме права на життя. Ми повинні це усвідомити.

Тепер щодо виходу з кризи. Питання надзвичайно серйозне, і ми сьогодні його спрощуємо, як спрощують і дуже багато людей, які кажуть, що криза є звичайною. Криза є незвичайною в тому сенсі, що вона породжує принаймні два глобальних сценарії ви­ходу з неї. Перший сценарій — це те, що більшість країн, які на сьогодні контролюють економічне життя у світі, намагаються відновити статус-кво, використовуючи певні елементи політики, насамперед дбаючи про свій власний статус, а рішення, скажімо, “двадцятки” чи якогось іншого органу можуть братися до виконан­ня. Тобто є рекомендації, але кожна країна діє за своїм сцена­рієм. І тому глобальні гравці у світі намагаються і будуть намага­тися відновити статус-кво, що спричинить для нас серйозні наслідки.

Є інша базова основа, на якій може розвиватися інший сценарій. Ідеться про те, що на базі п’ятого і шостого техноло­гічних укладів може сформуватися нова технологічна і соціальна інновація. Думаю, що в цій аудиторії досить багато людей, які займаються фундаментальною наукою і знають, що нині наука у  всьому світі не готова запропонувати для масового використан­ня технології п’ятого і шостого технологічних укладів, що зумов­лять економічне і соціальне життя на майбутнє. Для цього потрібно буде ще щонайменше десять років. З одного боку, це дуже добре, бо для нас це період формування. А з другого — це  база, яка дає підстави говорити, що протягом майбутніх 10–15 років буде реалізовуватися перший сценарій, про який я сказав вище. У такому разі ми будемо зазнавати глобальної експансії зовнішнього світу, тих країн, які здійснюють експансію і сьогодні.

Мені не вистачить 10 хвилин, аби розгорнуто показати, якої фінансової експансії ми зазнали за останніх п’ять років, але наслідком цієї експансії для України є те, що ми маємо найбільш високий рівень втрат насамперед в економічному, а отже і в соці­альному житті.

Сьогодні досить часто можна почути, що Україна у вимірі другого сценарію, тобто за п’ятого і шостого технологічних укла­дів, виглядає досить непристойно. Є речі, у яких вона виглядає справді непристойно, але є речі, в яких вона виглядає досить пристойно. У частині основного капіталу, який ми сьогодні вико­ристовуємо, це справді непристойно, бо це другий, третій і  частково четвертий технологічний уклад, перехід від якого до наступних п’ятого і шостого вимагає надзвичайно серйозних ресурсів.

Тепер давайте подумаємо про ресурс, на основі якого це може відбуватися. Насамперед це кадри. Подивімося сьогодні на  ті 33 країни (саме 33 за міжнародною класифікацією), які на сьогодні претендують на формування економіки і суспільства знань. Так ось, якщо унормувати показники за кількістю, питомою вагою фахівців з вищою освітою, студентів, які отримують дипло­ми з наукових та інженерних спеціальностей, то вийде, що ми на першому місці. Тобто з кадрами більш-менш нормально.

Далі. Доводиться чути, що в Україні немає фінансових ресурсів. Я з цим твердженням теж не погоджуюся і у своїх мірку­ваннях спираюся на серйозні цифри, які зараз наведу. На сього­дні населення акумулювало вдома, в банках близько 60 мільярдів доларів, а в тіньовому обігу перебуває більш як 80 мільярдів дола­рів. Отже, 80 і 60 — це 140 мільярдів доларів, яких у нас десять років тому не було, але на сьогодні ці кошти накопичилися. Питання полягає в тому, що немає системи, яка давала б можли­вість цей ресурс включити.

Я не маю можливості зараз розгорнути весь спектр цих питань, але ресурси є, є кадри, які вирішують все, питання в  капіталі, який можна і треба модернізувати.

Наступне питання — українська наука в міжнародному вимірі. Досить часто можна чути, що українська наука не справляється із завданнями. Скажіть мені, будь ласка: чому тоді іноземне фінансу­вання української науки у багатьох передових напрямах сягає 30 відсотків? Що таке 30 відсотків? За міжнародною системою класифікації це означає, що ми сьогодні працюємо на інноватора в західному світі, і він із задоволенням фінансує це. Але при цьому, коли ми аналізуємо інноваційну діяльність іноземного інвестора на території України, бачимо, що він робить лише 5 відсотків. Тобто в міжнародній системі виміру українська наука сьогодні за багатьма напрямами виглядає набагато пристойніше, ніж навіть за нашими оцінками, які ми самі собі ставимо.

Що це означає? Ось порушували питання про те, що немає попиту на наукові інноваційні здобутки. Чому немає? Та його немає через те, що економічна і політична модель, яка сьогодні функціонує в Україні, не формує цього попиту. Навіщо займатися клопіткою справою інновацій, якщо можна завезти контрабанду, якщо можна отримати неконтрольований доступ до ресурсів, якщо можна отримати відкат і таке інше? І не морочитися з тими патлатими, як їх називав відомий генерал Гровз, коли йому треба було їх мирити під час розробки атомного проекту у Сполучених Штатах. Це непроста річ, ви розумієте, наскільки вона соціально складна.

Наступне, на що я хотів би звернути вашу увагу. У сучасному світі міжнародна кооперація відіграє надзвичайно серйозну роль. Жодна країна світу не дозволяє собі вести весь спектр дослід­жень, які забезпечують їй успіх, тому міжнародна кооперація відповідним чином у науковій сфері відбувається. Ми ж поки що, беручи участь у науково-технічній кооперації, в інноваційній кооперації участі не беремо. І знову це повертає нас до питання економічної і політичної моделі, яка дає можливість використо­вувати національний науковий ресурс і не дає можливості викори­стати його в інноваційній сфері.

Я висловив 8 тез, сформулювати можна ще 10–12. Єдине, що ми повинні розуміти, що сьогодні це не виключно техноло­гічний процес, не виключно інноваційний, це складна соціогумані­тарна проблема, розв’язавши яку, ми маємо вийти на вирішення проблеми. Однак, на превеликий жаль, ми переживаємо політичну кризу. Бажаю вам вийти з неї якомога швидше.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Валерію Михайловичу.

До співдоповіді запрошується міністр освіти і науки України Іван Олександрович Вакарчук. Регламент 10 хвилин.

 

ВАКАРЧУК І.О., міністр освіти і науки України. Шановний Миколо Володимировичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Насамперед висловлюю подяку Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, який ініціював парламентські слухання з проблем інноваційного роз­витку України, потреба такого розгляду очевидна.

До сфери компетенції Міністерства освіти і науки України належать питання, які стосуються освіти, підготовки наукових кадрів, реформування організаційно-фундаментальної структури, розвитку інноваційних структур. Зосереджуся на кількох основних кроках Міністерства освіти і науки, які безпосередньо стосуються розглядуваного питання.

Спочатку про майбутнє, про підготовку кадрів. Справжній інноваційний розвиток неможливий без радикального поліпшення вивчення дисциплін фізико-математичного і природничого циклу в  середній та вищій школах. Водночас погіршення якості викла­дання фізики та математики, скорочення, а то й зникнення курсу фундаментальної фізики вже і в технічних університетах значною мірою призвели до втрати суспільного престижу цих осново­положних наук, що може мати згубні наслідки для інноваційного розвитку, зрештою, для національної безпеки України. Тому у  2008 році міністерство розпочало і успішно втілює радикальну реформу з метою поліпшення якості математичної, фізичної, природничої і технічної освіти. Зовнішнє незалежне оцінювання створило для молодих людей рівні можливості вступу до вищої школи та забезпечило довіру до системи адекватної, прозорої і  зрозумілої всім оцінки їхніх знань.

Аналіз стану сучасної фізико-математичної та природничої освіти і науки, тенденції та перспективи їх розвитку розглядалися на двох всеукраїнських нарадах у жовтні минулого року і в травні поточного року. За їх наслідками учасниками наради розроблено План дій щодо поліпшення якості фізико-математичної та природ­ничої освіти на 2009–2012 роки і Програму підвищення якості природничо-математичної освіти у вищих навчальних закладах на 2009–2012 роки. Планом передбачається вжити радикальних заходів з модернізації стандартів та змісту фізико-математичної і  природничої освіти, привести їх у відповідність із сучасним станом розвитку науки та соціальними потребами суспільства, забезпечити прикладну спрямованість навчальних програм.

За півтора року зроблено важливі кроки для формування серед учнівської та студентської молоді мотивації щодо цих дисциплін. У випускних 11-х класах відновлено державну підсум­кову атестацію з математики для всіх напрямів навчання, окрім суспільно-гуманітарних та художньо-естетичних. До шкільної програми з фізики внесено радикальні зміни, зокрема, включено як окрему тему нанотехнології.

Одним з головних чинників, що значною мірою вплине на стан і розвиток цих наук, на здатність до проведення інноваційних досліджень, є забезпечення навчальних закладів та наукових установ відповідним обладнанням. Вперше в історії незалежної України наше міністерство провело комплексну інвентаризацію наявних та необхідних класичним і технічним університетам нав­чальних приладів та приладів для наукових досліджень, а до кінця року буде проведена інвентаризація та аналіз потреб в унікаль­ному обладнанні, яке забезпечить прецизійні вимірювання і дасть можливість проводити фундаментальні дослідження світового рівня. На декілька років розроблена відповідна програма обсягом фінансування близько 500 мільйонів гривень, яка буде подана на розгляд уряду.

Розпочато втілення системи неперервної фізико-математич­ної освіти: школа, вищий навчальний заклад, аспірантура. Такий підхід дасть змогу не лише ефективно координувати програми навчальних закладів різних рівнів, залучати студентів і учнів до наукової творчості, а й створить для них реальну можливість бути в атмосфері тієї чи тієї наукової школи.

Вперше в історії вітчизняної освіти із загального обсягу дисциплін чотирирічної підготовки бакалавра, для того щоб кар­динально змінити якість підготовки в математичній, природничій і технічних сферах, обсяг годин на вивчення профільних дисциплін доведено до 90 відсотків, а цикл гуманітарної складової встанов­лено на рівні 10 відсотків академічних годин, з них дві третини — обов’язкові, а третина — на вибір із переліку, що пропонується університетом. Ця норма набере чинності з 1 вересня цього року для всіх першокурсників. Протягом наступного року ми розпоч­немо реформу профільної складової освіти, надавши можливість студентам вільно обирати і частину спецкурсів.

Ефективним кроком для запровадження в українську освітню практику технологій інноваційного навчання є створення магістер­ських програм, в яких наукові інтереси викладачів та наукові прагнення студентів зорієнтовані на найбільш проривні проблеми сучасної науки і техніки.

Щодо аспірантури. Шановні колеги, це вже фольклор. Ми  добре знаємо з історичного досвіду, що лише незначний відсоток аспірантів вчасно захищають дисертацію. Більшість з них захищаються на першому-другому році після завершення навчан­ня в аспірантурі. У зв’язку з цим у розроблених Міністерством освіти і науки змінах до Закону України “Про вищу освіту” вже передбачено продовження терміну підготовки аспірантів до чоти­рьох років, що дасть змогу підвищити якість підготовки наукових кадрів.

Наступне. Вже з 2009 року міністерство ґрунтовно змінило і  підвищило якісні вимоги до здобувачів вчених звань професора та доцента. Цим кроком ми вже повернули довіру суспільства до цих високих академічних звань і значно підвищимо якість науково-педагогічних кадрів.

Щодо ліцензування та акредитації вищих навчальних закладів. Ми особливо відповідально підходимо до цих процедур, на кожному засіданні Державної акредитаційної комісії на підставі проведених перевірок анулюємо ліцензії тим вищим навчальним закладам, рівень яких не відповідає критеріям якості освіти. Вже найближчим часом ми завершимо радикальну реформу самої системи акредитації, значно спростимо процедуру, але встано­вимо жорсткі високі стандарти якості вищої освіти. Вищі навчальні заклади повинні надавати лише властиві їм освітні послуги. Головною метою нашого міністерства щодо визначення вимог до вищих навчальних закладів, їх професорів та доцентів є якість освіти — це ключова вимога. Незважаючи на різні спроби ерозії цих принципів, ми будемо чітко їх дотримуватися, аби забезпе­чити реально високу якість вищої освіти та відповідний високий рівень професорсько-викладацького складу.

Шановні колеги, щодо технопарків. На нашу думку, іннова­ційному розвитку суспільства також може сприяти і система тех­нологічних парків. Саме технопарки можуть підтримувати нероз­ривність повного циклу інновацій (дослідження — розроблення — впровадження — промисловий випуск) і впроваджувати у вироб­ництво наукоємні розробки, високі технології, створювати конку­рентоспроможну на світових ринках продукцію. Верховна Рада України в першому читанні схвалила проект закону про підтримку діяльності технопарків.

З метою створення організаційно-економічних умов, які дієво впливатимуть на розвиток інноваційної діяльності, у травні минулого року уряд прийняв ініційовану міністерством Постанову “Про затвердження Державної цільової економічної програми “Створення в Україні інноваційної інфраструктури на 2009–2013 роки”.

Доступ до інформаційних ресурсів. Шановні колеги, з мину­лого року вперше всі вчені України мають змогу отримати реаль­ний прямий доступ до світових інформаційних наукових ресурсів, світових бібліотек та наукових видавництв через науково-освітню мережу УРАН, інтегровану до загальноєвропейської мережі GEANT.

У своєму репортерському виступі я лише коротко окреслив реформаторські кроки міністерства, які сприятимуть значним змі­нам в освіті та організації наукових досліджень, що відповідають сучасному світовому рівню. У стратегії, яку ми обговорюємо сьогодні, не зафіксовано результатів радикальних реформ, які впродовж півтора року здійснювало Міністерство освіти і науки. Звертаюся до вас з проханням внести відповідні корективи до документа, щоб зафіксувати зміни і тенденції, що відбулися внаслідок реформ в освіті. Текст стратегії, який на сьогодні має характер наукового дослідження, на нашу думку, має більшою мірою набути рис нормативного документа. Міністерство освіти і  науки вбачає в доопрацьованому проекті Стратегії інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умовах глобалізаційних викликів відповідь України на гострі глобалізаційні виклики часу.

Дякую, шановні колеги.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Іване Олександровичу!

Шановні колеги, я підтримую Валерія Михайловича Гейця в  тому, що, звичайно, має бути більше поваги і пошани з боку всіх структур влади. Однак все-таки ми заслухали двох міністрів, і мені передали вітання Прем’єр-міністра України, яка сподіваєть­ся, що інтелектуальні напрацювання нашого зібрання допоможуть уряду. Гадаю, це свідчить про те, що увага до науки на сьогодні досить велика, і, як ніколи раніше, уряд покладає достатньо вагомі сподівання на українську науку. Тому будемо сподіватися, що і Прем’єр-міністр, яка вітає наше зібрання, і міністри адекват­но реагуватимуть на рішення, прийняті за результатами слухань.

Отже, переходимо до обговорення. Як ми й домовилися, регламент для виступу в обговоренні 5 хвилин.

До слова запрошується голова Рахункової палати Валентин Костянтинович Симоненко. Підготуватися Губерському Леоніду Васильовичу.

 

СИМОНЕНКО В.К., голова Рахункової палати. Уважаемый Николай Владимирович! Уважаемые коллеги! Для экономики Украины, находящейся в состоянии глубокой рецессии, обсужда­емая проблема не только актуальна, но и архипервостепенна. Реанимировать экономику, ориентированную на сырьевые рынки и традиционные технологии, неэффективно, бессмысленно, это путь в никуда.

Но обсуждаемая сегодня проблема не нова. Десять лет назад Верховная Рада утвердила Концепцию научно-технологи­ческого и инновационного развития Украины. Правительство в  2004 году приняло государственную программу инновационного развития, было принято девять законов Украины, определяющих содержание, задачи и правовое поле, около 40 нормативных актов правительства и министерства. А что в итоге? Сегодня мы не идем вперед и даже не стоим на месте, мы откатываемся назад.

Инновационная составляющая украинской экономики из года в год сокращается, и на сегодняшний день не превышает 6 процентов, в то время как в Евросоюзе этот показатель состав­ляет 60 процентов, в Южной Корее и Японии — 65 и 67, США — 78 процентов. И проблема не в количестве средств, выделяемых из бюджета на эти цели, не в объемах инвестиций, а, прежде всего, в организации процесса инновационного развития эконо­мики и государственном регулировании этого процесса.

С чего начать решение этой проблемы? Прежде всего, необходимо обеспечить создание и эффективное функциониро­вание системы государственной организации и управления про­цессами инновационного развития. Мировой опыт показывает, что роль государства в этом вопросе неизмеримо весомее, чем в  регулировании традиционной экономической деятельности. У нас же все делается с точностью до наоборот.

Судите сами, за годы независимости было принято около 500 государственных программ, полностью не выполнена ни одна. В итоге громадные, по нашим меркам, государственные средства ушли в никуда. Но я могу утверждать, что при существующей системе организации разработки, исполнения и контроля мы обречены на невыполнение любой государственной программы при любых источниках финансирования. Это касается, господин министр, и любой стратегии, утвержденной любым правитель­ством. Причин немало, но главная в том, что Кабинет Министров, Министерство экономики, Министерство финансов фактически устранились от процесса организации и управления социально-экономическими процессами в стране. Без решения этой проб­лемы инновационный путь развития экономики как был, так и  останется очерченным только на бумаге.

Необходимо кардинально изменить роль науки, добиться того, чтобы научный потенциал был востребован отечественной экономикой. Сегодня научными исследованиями за государствен­ный счет занимаются 45 главных распределителей бюджетных средств. Затраты немалые, в 2008 году — 5,3 миллиарда гривень. Но кто только не занимается фундаментальными и прикладными исследованиями! Наряду с Национальной академией наук, веду­щими шестью министерствами, это и Государственное управле­ние делами, и Национальная служба посредничества и примире­ния, и даже Государственная инспекция контроля над ценами. При этом результаты научных исследований государственными структурами практически не контролируются, не координируются, реальных заказчиков на научные разработки нет, соответственно нет и спроса на интеллектуальную собственность.

Министерство образования и науки заказывает научные разработки без конкретизации потребителей, мониторинга их внедрения, без определения экономической и социальной эффективности. В системе Национальной академии наук из существующего общего количества объектов интеллектуальной собственности по лицензионным договорам используется менее 1 процента. Такое же состояние и в отраслевых академиях наук.

Из сказанного выше можно сделать печальный и горький вывод: сегодня у нас наука существует и финансируется ради выживания самой науки. Создана порочная система, когда науч­ные разработки, инновационные решения создаются в одной плоскости, функционируют в другой, а потребитель находится в  третьей. И этот порочный круг можно разорвать только созданием инновационного пути развития не только в экономике, но и, прежде всего, в системе государственного управления.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Валентине Костянтиновичу.

Запрошую до слова ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Леоніда Васильовича Губерського. А потім будемо підключати до роботи наших колег з  Харкова.

 

ГУБЕРСЬКИЙ Л.В., ректор Київського національного універ­ситету імені Тараса Шевченка. Шановний Миколо Володимиро­вичу! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Дозвольте подякувати за пропозицію взяти участь в  обговоренні проекту Стратегії інноваційного розвитку України та можливість висловити деякі міркування щодо ролі університетів у  реалізації положень цієї стратегії.

В еру інформаційної глобалізації університети як динамічні рушії інноваційного та інтелектуального розвитку суспільства по­стають чи не головними суспільними інституціями. Особливої ваги набуває активізація економічних функцій університетів як генера­торів фундаментальних знань. Органічне поєднання генерування і передачі знань з їх одночасною комерціалізацією втілилися в  моделі дослідницького університету. Такі університети нині є  успішними суб’єктами на ринку інтелектуальної власності, при­бутки від їх ліцензійної діяльності є довгостроковими джерелами фінансування нових університетських наукових досліджень та ва­гомим мотиваційним фактором для дослідників.

Світовий досвід виходу з криз свідчить, що в розвинених економіках установи і підприємства часто переорієнтовують свої виробництва на новітню продукцію та нові ринки, укладаючи при цьому ліцензійні угоди з університетами, не розширюючи власні дослідницькі лабораторії.

Успішність реалізації економічної функції дослідницьких університетів зумовлена також діяльністю мережі інноваційної інфраструктури, яка дає змогу прискорювати та інтегрувати всі етапи — від появи нового знання до вироблення інноваційної продукції. А сформований попит на інноваційну продукцію та її пропозиція є, по суті, визначальним фактором сучасного еконо­мічного розвитку. Слід наголосити на тому, що у розвинених країнах сформувалися найвищі суспільні оцінки дослідницьких університетів, високий престиж дослідника і викладача. Їх важли­вість для суспільного розвитку закріплюється законодавством.

Україна на сьогодні володіє потужним інтелектуальним ресурсом у вигляді національної системи вищої освіти, ядро якої складають класичні університети. Саме в них зосереджена найбільша кількість докторів та кандидатів наук. З року в рік зростає також кількість студентів у цих закладах, розширюється аспірантура і докторантура. Тим часом більшість науково-освітніх можливостей університетів України перебувають у полі страте­гічних загроз. Серед них, на нашу думку, можна виділити такі.

Перше — загроза втрати спадкоємності поколінь високо­кваліфікованих фахівців у виробничому секторі, унеможливлення реалізації стратегії інноваційного розвитку. Кількісне розширення вступу до вищої школи породило цілком очевидний структурний дисбаланс. Мається на увазі, що природничо-наукові та інженер­но-технічні галузі знань, як уже підкреслювалось, давно вже втратили престиж, що видно хоча б із катастрофічного зниження конкурсу вступників на природничо-технічні спеціальності.

Друге. Якщо раніше для України були характерні процеси відпливу за кордон докторів і кандидатів наук, то сьогодні спосте­рігаємо процес відпливу умів, які лише формуються. Нині значна частка кращих студентів, які здобули різноманітні гранти на закор­донне навчання, не поспішає зв’язувати своє професійне майбут­нє з батьківщиною. Це загрожує Україні неможливістю відтво­рення власного інтелектуального ресурсу.

Третє. Підготовка кадрів вищої кваліфікації нерідко здійсню­ється у непрофільних вищих навчальних закладах. Обігнавши всю планету за кількістю захищених дисертацій, ми водночас поро­дили дисбалансні структурні зміни в цій сфері. Вони повністю відображають тенденцію у сфері підготовки фахівців з вищою освітою, де також переважають гуманітарні та суспільні науки. Це означає, що проводити наукові дослідження за світовими пріори­тетами науково-технічного розвитку, зокрема в галузях нанотехно­логій, біотехнологій, альтернативної енергетики та інших, скоро в  Україні буде нікому. Проте найбільш загрозливим є те, що після отримання бажаного наукового ступеня суто науковими дослід­женнями в подальшому займається лише один з чотирьох нових кандидатів наук та половина нових докторів наук.

Четверте. У секторі вузівської науки наукові дослідження виконуються, як правило, лише класичними університетами. Проте їх бюджетне фінансування постійно скорочується, станов­лячи менше 7 відсотків загальних асигнувань на науку. Частка ж фінансування науково-технічних робіт в університетах становить лише 3 відсотки загальних коштів на їх утримання.

На завершення хотілося б відзначити, що треба оптимізу­вати педагогічне навантаження науково-педагогічного персоналу в  напрямі посилення складової частки. Потребують значного перегляду документи, що регламентують фінансово-економічну діяльність вищих навчальних закладів, порушуючи основні принципи їх автономії.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Леоніде Васильовичу.

Шановні колеги, у нас є можливість послухати наших колег з  Харкова. Прошу долучитися до нашої дискусії Бориса Вікторо­вича Гриньова, директора Інституту сцинтиляційних матеріалів Національної академії наук України. Будь ласка.

 

ГРИНЬОВ Б.В., директор Інституту сцинтиляційних матеріа­лів НАН України. Уважаемые участники парламентских слушаний! Ознакомившись с рассматриваемым проектом, который носит обобщенный характер, хотелось бы остановиться на некоторых частных вопросах, без решения которых, по моему убеждению, обсуждаемый проект будет нежизнеспособным.

При разработке Стратегии инновационного развития очень важно определить организации и предпринимательские структу­ры с наибольшим инновационным потенциалом, на которые можно опереться в будущем при реализации стратегии. Если остановиться на технологических инновациях, а это, на мой взгляд, наиболее важное направление в инновационном развитии экономики страны, то я думаю, что ни у кого нет сомнения в том, что все-таки наибольший инновационный потенциал на сегодняш­ний день имеют вузы и научные центры Национальной академии наук Украины. Достаточно назвать научные комплексы: Институт электросварки имени Евгения Оскаровича Патона и Институт монокристаллов, Институт физики полупроводников имени Вадима Евгеньевича Лашкарева, Институт проблем материалове­дения имени Ивана Никитовича Францевича, Киевский и Харьков­ский политехнические университеты, а также многие другие.

В качестве примера можно привести Институт сцинтиля­ционных материалов. За последние пять лет институт более 50 процентов финансирования на обеспечение своей деятельно­сти получает за счет договоров на поставку инновационной продукции, разработанной нашими учеными и специалистами. Мы внедряем свои технологии, сами ищем потребителей и таким образом решаем двоякую задачу по обеспечению финансирова­ния разработок и по передаче их в практическое использование.

Основным сдерживающим фактором во внедрении иннова­ций в этом случае является почти разрушенная опытно-промыш­ленная инфраструктура Национальной академии наук Украины. В  годы экономического лихолетья многие опытные предприятия научных институтов либо прекратили свое существование, либо в  попытках выжить любой ценой потеряли научные связи со сво­ими институтами. А о том, чтобы академическому институту при нашем действующем законодательстве открыть опытное пред­приятие, и думать не приходится. Оно сразу попадет под такой налоговый пресс, что об освоении новой, зачастую в технологи­ческом плане не совсем доработанной продукции и при этом еще сэкономить какие-то средства на развитие, и речи быть не может.

И получается, что инновационные разработки у институтов имеются, но освоить их до конца, то есть превратить в реальные технологические инновации, негде. Негосударственные предпри­ятия рисковать не хотят и вкладывают средства, да и то с не очень большой охотой, только в полностью освоенную техноло­гию. Именно здесь и разрывается цепочка от разработки к вне­дрению и рынку. Разорвать этот круг можно, если на законода­тельном уровне предоставить особый статус опытным предприя­тиям Национальной академии наук Украины, ведь они должны постоянно находиться в режиме освоения инновационной продук­ции, и подход к ним как к обычным предприятиям не применим.

Второй очень важный аспект активизации инновационного движения связан как раз с теми причинами, по которым наши предприниматели без особого энтузиазма воспринимают иннова­ции. Объясняется это, между прочим, и тем, что внедрение новинок всегда связано с затратами, которые в первое время оказывают дополнительное давление на финансовое состояние предприятия, особенно если это малое или среднее предпри­ятие. До 1998 года финансирование инноваций осуществлялось, в том числе, и за счет фонда, сформированного за счет отчисле­ний в размере 1 процента от общего объема реализации всех субъектов хозяйственной деятельности. Потом начали вноситься изменения в нормативно-правовую базу этого фонда, что при­вело к тому, что на сегодняшний день этих целевых средств на предприятиях вообще нет.

У меня есть предложение внести в рекомендации наших парламентских слушаний пункт о создании таких отраслевых фон­дов, например, в размере 1 процента от общего объема выполня­емых работ, причем эти средства нужно полностью отдать в рас­поряжение предприятий, чтобы они могли использовать их на освоение инновационной продукции. А центральные органы исполнительной власти должны создать эффективную систему мониторинга.

Благодарю за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Борисе Вікторовичу (Оплески). Вас вітають колеги з Києва.

Запрошуємо до слова ректора Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” Леоніда Леонідовича Товажнянського.

 

ТОВАЖНЯНСЬКИЙ Л.Л., ректор Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут”. Шановні Миколо Володимировичу і Володимире Івановичу! Шановні учас­ники парламентських слухань! Передовсім дозвольте висловити подяку Верховній Раді за Постанову “Про відзначення 125-річчя від часу заснування Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут”.

Цього року відбувся “круглий стіл”, де обговорювався про­ект Стратегії інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в  умовах глобалізаційних викликів. Аналітичний підхід до стратегії висвітлив сучасний стан науки, виробництва, освіти та інтелекту­альної власності, їх взаємодію і місце у світових рейтингах. На цих підставах пропонуються нові підходи до формування цих галузей. У роботі “круглого столу” взяли участь більш як 200 керівників, фахівців провідних підприємств, вищих навчальних закладів, які загалом підтримали стратегію як своєчасний та фактично єдиний шанс розвитку нашої держави. Однак було декілька зауважень, на яких я теж спинюся.

На сьогодні ми знаємо, що у звіті Всесвітнього економічного форуму щодо глобальної конкурентоспроможності країн у 2008–2009 роках в умовах глобалізації економіки Україна в рейтингу із 134 країн за 20-ма критеріями посідає за інноваційним потен­ціалом 52-ге місце, за вищою освітою — 43-тє місце, за розміром ринку — 31-ше місце.

Незважаючи на це, на мою думку, Україна може претенду­вати на належне місце в Європі та у світі за умови інноваційного шляху розвитку. Проте, як сьогодні вже казали, заважає те, що в  Україні інноваційну діяльність здійснює лише кожен десятий підприємець, тоді як у розвинених країнах їх кількість сягає 60 відсотків.

Одне з найпроблемніших питань української економіки — відсутність механізму трансферу інноваційної продукції у виробни­цтво. Основою інноваційної політики України має стати створення науково-технологічних центрів, технопарків, наукових парків і до­слідницьких університетів, центрів комерціалізації технологій та інновацій.

Для сприяння інноваційному розвитку України наш універ­ситет створив Центр комерціалізації інтелектуальної власності та трансферу технологій. Створено інноваційні системи в галузі IТ-технологій, зокрема “Силіконова долина” ТОВ “Телесенс”. Наукові розробки НТУ в галузі бронетехніки, сучасної зброї вико­нуються в рамках наукового парку НТУ “Київський політехнічний інститут”.

Глобалізація світу ставить перед нами вимогу створення в  державі випереджальної інфраструктури зв’язку і галузей інфор­маційних технологій. Цього фактично не визначено в стратегії. Водночас необхідно відзначити, що немає акцентів на пріоритетні технології — матеріалознавство, нанотехнології, біотехнології, енергоефективні технології та відновлювані джерела енергії.

Нанотехнологія — найвищий пріоритет розвитку науки у  світі. Полірени, нанотрубки, графени — все це є основою для створення нових сучасних матеріалів, дає змогу створювати наномобілі, нанодвигуни, наноманіпулятори, молекулярні насоси, механізми, нанороботи тощо. Обсяг фінансування цієї галузі у  США, Японії, Німеччині і в Росії сягає 1 мільярда доларів США. Увесь світ сьогодні вкладає гроші в науку і нові технології, щоб вийти з кризи.

Треба зазначити, що в стратегії не визначено такі основні галузі, як авіаційна, ракетно-космічна промисловість, оборонна, суднобудівна, енергетична, транспортне машинобудування та інші, які зможуть вивести нашу країну на інноваційний шлях розвитку. Дуже важливо визначити шлях розвитку енергетичної галузі, яка фактично на сьогодні є для нас проблемою.

Не визначено соціально-економічний напрям стратегії.

І останнє. Не розумію, чому у Стратегії інноваційного розвитку передбачено зменшення чисельності інтелектуального капіталу — аспірантів і докторантів, а за рішенням Кабінету Міністрів скорочується на 10 відсотків держзамовлення в універ­ситетах, у тому числі на технічних спеціальностях. Вважаю, що така ситуація має бути виправлена.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо науковому і освітньому Харкову. Повертаємося до Києва.

Запрошую до слова голову Державного агентства України з  інвестицій та інновацій Віктора Анатолійовича Івченка. Підготуватися Юрію Миколайовичу Пахомову.

 

ІВЧЕНКО В.А., голова Державного агентства України з інве­стицій та інновацій. Шановний Миколо Володимировичу! Шановні учасники парламентських слухань! Інноваційний розвиток є  безальтернативним способом вирішення існуючих проблем української економіки та інших сфер нашого життя. Про це свід­чить досвід економічно розвинених країн, ми розуміємо це з ви­ступів учасників парламентських слухань. Такі тези, між іншим, проголошують лідери майже всіх українських політичних сил. Проте низка причин зумовлює відсутність реальних зрушень в економічній сфері, а відтак і в інших сферах нашого життя.

Підтвердженням цього є об’єктивні економічні показники. Порівняймо рівень валового внутрішнього продукту України та Фінляндії. Ще в 2005 році вони були однакові (маю на увазі абсолютний розмір обсягу валового внутрішнього продукту), а на сьогодні ВВП Фінляндії вже на 42 відсотки вищий, ніж у нас. І це при тому, що чисельність населення Фінляндії вдесятеро менша, ніж в Україні. Однак Фінляндія є визнаним лідером впровадження інновацій у виробництво.

Причина такого розриву проста: ми давно і правильно визначилися з метою, але досі не маємо ні дорожньої карти, ні механізмів досягнення цієї мети. Саме тому я вітаю Стратегію інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки, яку ми обговорюємо.

Про мету. Обираючи інноваційну модель розвитку, ми постійно повинні пам’ятати, заради чого це робиться. Інновації мають стати інструментом забезпечення сталого розвитку України, тобто інноваційні процеси мають стати засобом збалансованого розвитку економічної, соціальної та екологічної складової суспіль­ного устрою.

Про механізм досягнення цієї мети. Ми повинні інституційно забезпечити досягнення вибраного нами орієнтиру, інакше наші задуми не будуть реалізовані, а всі докладені зусилля виявляться марними. Так, Закон “Про пріоритетні напрями інноваційної діяль­ності в Україні” діє вже більше шести років, але не виконується через відсутність механізмів інституційного забезпечення постав­лених ним завдань.

Тому ми спільно з фахівцями з Міністерства промислової політики, Міністерства аграрної політики, Міністерства економіки, Міністерства охорони навколишнього природного середовища та інших державних органів, вивчивши передовий світовий досвід, дійшли висновку про необхідність широкого застосування системи кластерів для реалізації законодавчо визначених інноваційних пріоритетів. Ці пропозиції підтримала Президія Національної ака­демії наук, за що я їй дуже вдячний.

Ми пропонуємо створити дворівневу кластерну систему: верхній рівень — це національні кластери, які забезпечать вироб­лення стратегії досягнення кожного з визначених законом пріори­тетів інноваційної діяльності, а нижній рівень — це виробничі кластери, які забезпечують створення інноваційних виробництв, передбачених стратегією досягнення відповідного пріоритету інноваційної діяльності. Регламент виступу не дає мені можливості докладніше зупинитися на цій моделі. Зазначу лише, що її деталі на даний час ми опрацьовуємо з Національною академією наук і  відповідними міністерствами та відомствами. Я впевнений, що завдяки кластерній моделі впровадження інновацій ми зможемо в  короткий термін змінити структуру української економіки, орга­нізувати масштабні виробництва інноваційної продукції, що буде споживатися не лише в нашій країні, а й далеко за її межами.

Зрозуміло, що практична реалізація цього задуму потребує коштів. На мій погляд, проблема не так у самих коштах, вони є, як  у відсутності спеціалізованих механізмів, за допомогою яких має надаватися фінансова підтримка впровадженню інновацій на всіх етапах формування інноваційного продукту — від наукового відкриття до інноваційного продукту, наданого споживачеві. Такі механізми треба створювати якнайшвидше.

І останнє. Інноваційна діяльність, як я вже казав, має завер­шитися організацією масштабних виробництв інноваційної продук­ції. І досягнення цієї мети безпосередньо залежить від умов ведення підприємницької діяльності, від загального інвестиційного клімату в Україні. Давайте докладемо максимальних зусиль, щоб швидше завершити створення в Україні цивілізованої інституційної ринкової інфраструктури, насамперед мінімального комплекту національних ринкових інститутів, діяльність яких відповідала б кращій світовій практиці. У зв’язку з цим я пропоную перелік пріоритетних напрямів діяльності, визначених згаданим вище законом, доповнити відповідним пунктом про інноваційний розви­ток фінансового сектору української економіки.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується директор Інституту світової еконо­міки і міжнародних відносин Національної академії наук України Юрій Миколайович Пахомов. Підготуватися Валерію Мунтіяну.

 

ПАХОМОВ Ю.М., директор Інституту світової економіки і  міжнародних відносин НАН України. Уважаемый Николай Владимирович! Уважаемые участники парламентских слушаний! Есть такой принцип: для того чтобы решить проблему, нужно подойти к ней со стороны. Но я начну с нашей нынешней деградационной, низкотехнологичной модели, которая, как ее не рихтуй, не имеет права на жизнь, а может быть, она стала глав­ной угрозой для нашей страны. Именно эта модель отбросила ранее успешную страну на задворки Европы, на предпоследнее место. Именно эта модель дала уникальный в мире результат, когда за 18 лет страна не смогла достичь своего прежнего уровня.

Итак, что в этой ситуации нас ждет в связи с посткризис­ными явлениями. Я думаю, что кризис не особенно на нас повли­яет, наша модель заблокирована. А вот что касается будущего, то я не исключаю, что именно в послекризисный период нам будет нанесен самый значительный удар. Почему? Потому что, в отли­чие от нас, успешные страны, в том числе с которыми мы конкурируем, наши соперники, ищут выход, прежде всего, за счет инноваций. Такой выход очень активно ищут Китай, Индия, Франция, у России кости хрустят, но она ищет выход. А поиск такого выхода — типичное явление для любого кризиса, именно кризис делит страны на успешные и неуспешные. И вот если соседние страны сделают мощный рывок, нам придется плохо. Не только потому, что мы останемся отсталыми, а потому что наша судьба зависит не от наших показателей, а от соотношения наших показателей и показателей тех, с кем мы взаимодейству­ем. Если мы взаимодействовать будем с теми, кто сделал рывок вперед, это значит, что усилится неравный обмен между нами и  этими странами, и мы не просто остановимся на том же месте, а будем отставать еще в большей степени.

Считается, что для инновационного успеха необходимо три компонента: деньги (финансы), стратегические проекты и естест­венно инновации. Это упрощенный подход, но он нами до сих пор исповедовался. Дело в том, что в нашей нынешней среде и  деньги, и инновации, и проекты беспомощны. Почему? Потому что в сторону низкой технологичности развернуты не просто предприятия, не просто технологии, развернута вся наша страна со всеми ее компонентами. Главное то, что мы потеряли настрой на будущее. Ведь мы сейчас живем в совершенно иной, чем раньше, культуре времени, мы живем не в сценарной, не в стра­тегической культуре времени, а в культуре времени примитивной, цикличной, в той культуре времени, когда оценки делаются (это  очень важно) в зависимости от успехов — от бюджета до бюджета, от урожая до урожая. Мы превратились в страну малых дел — вот наша главная трагедия. И для того чтобы выйти из этого состояния низкотехнологичности, надо развернуть страну в целом в эту сторону со всеми ее компонентами. Я сожалею, что не успел об этом рассказать.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Юрію Миколайовичу.

До слова запрошується голова робочої групи з розроблення Стратегії економічного розвитку країн СНД на період до 2020 року Валерій Іванович Мунтіян. Будь ласка. А потім будемо слухати Дніпропетровськ.

 

МУНТІЯН В.І., голова робочої групи з розроблення Стратегії економічного розвитку країн СНД на період до 2020 року. Дякую. Шановний Миколо Володимировичу! Шановні пані і панове! Дякую за запрошення взяти участь у парламентських слуханнях. Прий­няття Стратегії інноваційного розвитку України є не лише актуаль­ним завданням, а насамперед життєво важливим. Структура та масштаб світової фінансово-економічної кризи не мають аналогу, адже одночасно збіглися в часі цикли трьох криз: кон’юнктурної з  циклом 5 років, відтворювальної з циклом 10 років та іннова­ційної кризи з циклом 50 років. Це спричинило резонанс, який швидкими темпами руйнує існуючу фінансово-економічну систему. Таким чином, вийти з фінансово-економічної кризи, вдаючись лише до застосування нових фінансових інструментів і зміни кредитної політики, нереально. Такими інструментами ми можемо подолати, як на графіку показано, лише перший і другий цикл, тобто п’ятирічний і десятирічний.

Теза перша. Подолати інноваційний цикл ми зможемо лише тоді, коли українська економіка перейде на модель інноваційно-інвестиційного розвитку держави. Що насамперед необхідно для цього зробити? Ось ви бачите графік. Щоб зробити стрибок з  першої на другу хвилю, необхідно справді сконцентрувати ресурси, зусилля на інноваційних проектах. Для цього насамперед необхідно подолати структурні диспропорції в економіці і сконцен­трувати ресурси на проривних галузях, таких як АПК, енергетика (передовсім альтернативні та відтворювані джерела), транспорт, аерокосмічна сфера і зв’язок. Проривним ядром інноваційної моделі розвитку мають стати нано- і пікотехнології, інформаційні технології, технології штучного інтелекту і нові матеріали із заданими параметрами.

Теза друга. Найголовніше, що, незважаючи на науково-технічний прорив, ми повинні оволодіти сучасними геофінансови­ми технологіями. Чому? Бо якщо ми ними не оволодіємо, то тих ефектів, про які було сказано, можемо і не отримати. Що це нам дасть? Україна отримає доступ до формування і до розподілу світового доходу, а також матиме доступ до світової інтелектуаль­ної ренти, тоді ми не будемо на периферії.

Я як керівник робочої групи з розроблення Стратегії економічного розвитку країн СНД до 2020 року хочу надати вам таку інформацію. На засіданні глав урядів було визначено (і стра­тегія затверджена відповідно), що основним інструментом реалі­зації стратегії є Міждержавна цільова програма інноваційної співпраці держав — учасниць СНД на період до 2020 року. І найго­ловніше, що Міністерство економіки України визначено головним замовником, розробником і координатором цієї програми.

Про що це свідчить? По-перше, що Співдружність має велику довіру до нашої держави. По-друге, що Україна справді на сьогодні ще володіє унікальним інтелектуальним потенціалом. Хочу навести вам статистику, що за часів Радянського Союзу Україна посідала перше місце у світі. Це дані Японії, а не лише країн СНД. Тому прошу вас, народні депутати, присутні в цьому залі, в  найкоротший термін прийняти закон про Міждержавну цільову програму інноваційної співпраці держав — учасниць СНД на період до 2020 року. Таким чином Україна перейде від політики очікування до активного учасника із створення міждержавного інноваційного простору, що дасть можливість на теренах Спів­дружності не лише відстояти національні інтереси нашої держави, а й отримати стратегічні ефекти і забезпечити глобальну конку­рентоспроможність України.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Зараз послухаємо Дніпропетровськ. Після включення Дніпропетровська виступатиме Василь Григорович Кремень. Запрошую до слова президента Дніпропетровського університету економіки і права Бориса Івановича Холода.

 

ХОЛОД Б.І., президент Дніпропетровського університету економіки і права. Шановний Миколо Володимировичу! Шановні учасники парламентських слухань! Я погоджуюся з попередніми промовцями, що сьогодні на порядку денному стоїть питання, яке справді потребує невідкладної уваги з боку інтелектуальної еліти суспільства, політиків і владних структур. У залі нашого універ­ситету, де представлені нобелівські лауреати з економіки, — керівники та заступники керівників вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, керівники громадських організацій, інноваційних структур.

Готуючись до слухань, ми виходили з міркувань виняткової важливості аналізу проблем, пов’язаних з інноваційним сценарієм розвитку нашої країни саме на поточному кризовому етапі глобалізованої економіки. Процес соціально-економічної адаптації до глобалізації є дуже ускладненим за рахунок надзвичайно гострих суперечностей між пріоритетами національної іденти­фікації та глобалізаційними цінностями. Це особливо стосується наукового пошуку та інновацій, тому що наукові традиції, підходи до організації та управління науковою діяльністю завжди мають національні риси, які глобалізаційний рух економіки та суспільства прагне звести нанівець, стандартизувати алгоритм інноваційної діяльності. Криза, безумовно, ставить під сумнів саму природу глобальних цінностей, що призводить до нового витка вказаних суперечностей.

На жаль, це не всі проблеми, на які треба зважати під час обговорення Стратегії інноваційного розвитку держави на най­ближче десятиріччя. На нашу думку, при розробленні стратегії потрібно звернути увагу на невизначеність параметрів інновацій­ної діяльності уже в досить близькому майбутньому. Десятирічний період, на який розраховано цю програму, є цілком виправданим діапазоном стратегічного планування, але такий часовий горизонт змушує вже сьогодні встановлювати випереджаючі орієнтири, тобто формулювати пріоритети, які забезпечуватимуть успішний розвиток держави на період, що, безумовно, перевищує трива­лість поточних тенденцій інноваційного розвитку. Вірогідність збереження актуальності таких орієнтирів є не дуже високою, отож майже автоматично постає принципове питання про саму можливість стратегічного планування у сфері інноваційної діяльно­сті, не кажучи вже про те, що Стратегія інноваційного розвитку має бути узгоджена із загальною стратегією розвитку держави, відсутність якої є очевидною сьогодні, але зрозуміло, що це питання виходить за рамки нинішньої дискусії.

Представляючи вищий навчальний заклад — Дніпропетров­ський університет економіки і права, де інноваційному розвитку приділяється дуже серйозна увага, хотілося б висловити низку пропозицій стосовно бачення можливого шляху розв’язання сформульованої сьогодні проблеми. На наш погляд, принципова можливість реалізації майбутніх вимог вже сьогодні лежить у пло­щині підготовки таких фахівців у різних сферах бізнесу, які опану­вали б новітні, креативні підходи до здійснення власних функцій і повноважень за умов невизначеності та постійних змін, набули навичок самоосвіти і, що особливо важливо, були щирими прихильниками концепції освіти впродовж життя, на чому напо­лягає Міністерство освіти і науки України.

Тобто мова йде про впровадження на рівні вищих навчаль­них закладів інноваційних методик викладання та підходів до орга­нізації освітнього процесу, які гарантують можливість якомога швидшої адаптації фахівця до роботи в мінливих умовах глобалі­зованого суспільства. Тим самим формується своєрідний запас стійкості щодо раптових змін у тенденціях розвитку, а можливості реалізації будь-яких стратегічних орієнтирів на інституційному або організаційному рівні забезпечуються не детальним розрахунком цих орієнтирів на досить віддалений проміжок часу, а здатністю миттєвого прилаштування до мінливої ситуації. Можу сказати, що в університеті вже протягом п’яти років ведеться, на нашу думку, успішна робота із створення та впровадження таких методик і  підходів.

Слід також сказати про менеджмент та організацію іннова­ційної діяльності. У змістовному наповненні цих напрямів підготов­ки та професійних сфер мають бути не тільки реалізовані креатив­ні методики підготовки фахівців, про що йшлося вище, а й забез­печена жорстка орієнтація на головні індикатори — ефективність та продуктивність. Справді, не тільки незадовільно низький рівень інноваційної діяльності в Україні, що зумовлено низкою об’єктив­них та суб’єктивних факторів (про це вже не раз згадували сьогодні), є причиною поступового зниження конкурентоспромож­ності нашої держави. Насамперед цю загрозливу для України тенденцію треба пов’язувати з принизливо низькою ефективністю інноваційної діяльності, що в рази нижче, ніж відповідні показники країн Східної Європи, та в десятки разів нижче, ніж показники країн — лідерів Європейського Союзу, США, країн Південно-Схід­ної Азії. Виходячи з цього, Стратегію інноваційної діяльності необхідно доповнити заходами щодо забезпечення продуктивно­сті виробництва після впровадження інноваційних технологій та продуктів.

Враховуючи високий статус та резонанс цієї події — онлайнових парламентських слухань, на завершення свого виступу хочу підтвердити, що ми дуже цінуємо таку можливість, маємо сказати, що це додасть вищим навчальним закладам, науковим установам додаткової енергії в опрацюванні тих проблем, які ми сьогодні обговорюємо.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Борисе Івановичу.

Коли Борис Іванович виступав, ви могли бачити на екрані інформацію про лауреатів Нобелівської премії в галузі економіки. Будемо сподіватися, що в Україні ми нарешті отримаємо якихось геніальних людей, геніальні винаходи і своїх лауреатів Нобелів­ської премії в галузі економіки.

А тим часом послухаємо президента Академії педагогічних наук України Кременя Василя Григоровича. Підготуватися Олегу Григоровичу Білорусу.

 

КРЕМЕНЬ В.Г., президент Академії педагогічних наук України. Шановний Миколо Володимировичу! Шановні колеги! Дозвольте привернути увагу до низки аспектів проблеми, що обговорюється.

Перше. Власне розуміння поняття “інновації”, “інноваційний розвиток”. Часто його зводять лише до економічного, науково-технічного розвитку. Це важливо, але цього недостатньо. Людство вступило в інноваційний тип прогресу, тому мова повинна йти про інноваційність як сутнісну рису всього життя та діяльності і сус­пільства, і окремої людини.

Друге. За всієї важливості різноманітних складових іннова­ційного розвитку — науково-технічних, нормативно-правових, промислових тощо — в основі успіху, в тому числі і в цих сферах, лежить людський чинник. Питання в тому, чи здатна людина в  Україні до сприйняття і творення інновацій. Поки що надмірна консервативність і недостатня креативність властиві багатьом нашим співгромадянам. Звідси завдання — зробити все можливе для формування людини з інноваційним мисленням, інноваційною культурою, здатністю до інноваційного типу діяльності, тобто інно­ваційної людини. Це завдання всього суспільства, а надто освіти. З цією метою нам треба серйозно модернізувати освітню діяльність.

Третє — стисло про окремі кроки.

По-перше, в усіх ланках освіти слід переорієнтувати нав­чальний процес, який часто полягає у засвоєнні суми знань, на вироблення в учнів, студентів умінь і навичок самостійно здобу­вати знання, інформацію впродовж життя, а також використо­вувати отримані знання у практичній діяльності. На сьогодні людина розумна, homo sapiens, — це людина, яка постійно навчається і діє на основі здобутих знань, тобто знаннєва людина.

По-друге, треба перейти до дитиноцентристської, у вищій школі — до студентоцентристської освіти, де навчальний процес максимально зорієнтований на врахування індивідуальних здібно­стей, особливостей і відповідних життєвих планів кожної окремої дитини чи юнака.

По-третє, необхідно привести зміст освіти у відповідність із сучасним рівнем розвитку науки і технології. Днями ми домови­лися з Іваном Олександровичем Вакарчуком, що міністерство та академія спільно створять творчі колективи для підготовки нових державних стандартів початкової, базової і старшої школи. Серед інших завдань, ці зміни мають сприяти значному підвищенню рівня математичної та природничої освіти.

По-четверте, слід провести суттєві структурно-організаційні зміни в освіті.

Перехід до якісної профільної підготовки у старшій середній школі, що передбачається з 2010–11 року освітньою реформою, можна забезпечити, лише створивши профільні ліцеї, де навча­лися б учні 10–12 класів, а також, безумовно, в технікумах, коледжах, професійно-технічних навчальних закладах, де реалізу­вався б технологічний напрям профілю.

Потребує впорядкування мережа вищих навчальних закладів, насамперед ІІІ–ІV рівня акредитації. У нас багато таких університетів, з дозволу сказати, де ми ніколи не зможемо підго­тувати людину з інноваційним типом мислення. Необхідність укрупнення стосується і навчальних закладів системи професійно-технічної освіти.

Четверте. Потрібно зважити, чи слід, як це передбачається у  проекті Стратегії інноваційного розвитку, скорочувати число аспірантів і докторантів в Україні більш як удвічі, з 33 до 15 тисяч. Рубати легко, але, скажімо, у 2006 році в країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) на докторські програми вступило 2,8 відсотка осіб відповідного віку. У нас їх кількість становить лише 1,4 відсотка відповідних груп населення, тобто удвічі менше, ніж у розвинених країнах.

Не витримує критики у проекті Стратегії інноваційного роз­витку таке положення: “Встановлення ключових орієнтирів для розвитку освітнього потенціалу на стратегічну перспективу. Зокрема: досягнення середнього рівня освіченості робочої сили, що відповідає 12 рокам навчання; забезпечення умов для оволо­діння в найближчі п’ять років кожною дитиною в Україні у восьми­річному віці вмінням читати, а всіма випускниками шкіл — комп’ю­терною грамотністю, включаючи вміння користуватися Інтерне­том”. Насправді в нас ці проблеми, особливо щодо читання, вирішені.

І останнє. Я вітаю зусилля Міністерства освіти і науки щодо впровадження зовнішнього незалежного оцінювання якості знань, але думаю, що в контексті обговорюваної проблеми треба піти далі, а саме запровадити як обов’язкові предмети для тестування, крім української мови, математику та іноземну мову, а також один чи два профільні предмети відповідно до обраної спеціальності.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується голова Комітету Верховної Ради України у закордонних справах Олег Григорович Білорус. Підготуватися Володимиру Іллічу Козявкіну.

 

БІЛОРУС О.Г., голова Комітету Верховної Ради України у   закордонних справах. (Блок Юлії Тимошенко). Шановний головуючий! Шановні колеги! Я як голова Комітету у закордонних справах і професійний економіст виступаю за те, щоб усі випуск­ники шкіл і вузів гарантовано знали щонайменше дві іноземні мови. Без цього завтра, а, може, вже й сьогодні не можна ні розвиватися, ні жити. Як сказав Ісус Христос своїм апостолам: говоріть на всіх мовах, і люди тоді вас зрозуміють і сприймуть.

Сьогодні дискусія дуже цікава, і я багато чому тут навчився. Мені хочеться, щоб ми вийшли з цієї величної зали агресивними оптимістами. Наведу приклад. На сьогодні США, наймогутніша країна світу, має державний борг майже 13 трильйонів доларів і  дефіцит державного бюджету майже 2 трильйони доларів за цей рік. І під таким тягарем Обама оголосив програму оновлення та модернізації економіки Сполучених Штатів Америки і релігійно сподівається на те, що наука та інновації вирвуть з цієї недолі Америку.

Я хотів би почати з одного постулату. Ви пам’ятаєте, що в  Радянському Союзі, який був чи не наймогутнішою мобілізацій­ною системою і давав рекордні показники розвитку і саморозви­тку, була одна теоретична проблема — робоча сила не визна­валася товаром. Якби економіст отак публічно сказав, що робоча сила є товаром (Юрій Миколайович Пахомов знає) — п’ять років тюрми. Якби він сказав, що інтелект є товаром — десять років тюрми, ще й на Колимі. І сьогодні, крім цього теоретичного і прак­тичного іга, за нами тяжкою інерцією йде і чавить нас, і душить ще один постулат, що інтелектуальна власність не є товаром, а отже, вона не виводиться на ринок, не має ціни і є даром Божим. Тому ми втратили можливість використати містичну властивість інтелек­туальної власності, якої, за оцінками, за всю пострадянську істо­рію у нас нагромадилося на 20 трильйонів, але ці трильйони доларів лежать мертвим капіталом. Порівняйте з американським державним боргом.

Коли я нещодавно відвідав з офіційним візитом Саудівську Аравію і Катар, то султан, віце-прем’єр-міністр Саудівської Аравії каже: “О, ваша країна найбагатша, у вас така освіта, така техніка, ви такі танки виробляєте, і ще у вас 69 великих рік, у вас пливе вода по всій країні зеленій. А в нас пісок”. І я став дуже гордий за Україну (Оплески). Став гордий тим, що ми маємо інтелектуальну власність, яка не тільки в теорії, а й на практиці може демонстру­вати ефект мультиплікатора. Якщо я написав книжку, це моя інтелектуальна власність. Я вам подарував цю книжку, а ви її перекрутили тисячу разів, роздали — це ядерний вибух власності і  вартості, це зростання національного доходу.

Шановні колеги, ми втратили багато, 18 років ми живемо як молода нова держава під ігом тяжкого радянського індустріалізму: копай кар’єр глибше, добувай руди більше, виробляй чавуну, сталі більше, щоб зробити ще більший крокуючий екскаватор. З цим треба покінчити. А для цього треба одне — знайти механізм і систему державного менеджменту, які гарантували б ефективне використання нашого неоціненного інтелектуального багатства. Вірю, бо безглуздо не вірити, що ми приречені навіть під ударами глобалізму не бути бідними. Бо кажуть: “Якщо ти такий розумний, то чому ж такий бідний?”. Бідним, як кажуть протестанти, бути злочинно.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова генерального директора Міжнародної клініки відновного лікування і реабілітаційного центру “Еліта” Володимира Ілліча Козявкіна. Підготуватися Михайлу Васильовичу Зубцю.

 

КОЗЯВКІН В.І., генеральний директор Міжнародної клініки відновного лікування і реабілітаційного центру “Еліта”. Вельми­шановні присутні! Вельмишановний головуючий! Я щиро вдячний вам за те, що надали мені можливість поділитися деякими думка­ми і нашим скромним досвідом.

Нині ми говоримо про інноваційний підхід і майбутній розвиток України. А майже 20 років тому, коли перед нами стояло питання, що робити, ми розуміли, що єдиний шлях — це наука, це система, це ієрархія цілей і наполеглива праця. Усі успіхи та поразки пов’язані насамперед з нами, з кожним із нас. І причини завжди треба шукати в собі. Була розроблена система інтен­сивної реабілітації, яка сьогодні визнана у багатьох країнах світу. До нас їдуть хворі з багатьох країн світу. І я з вашого дозволу покажу декілька слайдів.

Отже, на сьогодні є велика проблема медичної реабілітації хворих. Лише 10 відсотків хворих мають гостру патологію, а  90 відсотків — підгостру і хронічну. Такі хворі потребують серйозної медичної реабілітації, основна мета якої — поліпшення якості життя. Була побудована як пілотний проект, як модель Міжнародна клініка відновного лікування у Трускавці (зараз ви її побачите), її площа 15 тисяч квадратних метрів. На сьогодні кожних два тижні спеціальний чартер доставляє пацієнтів більш як з 50 країн світу. Ми сьогодні утверджуємо себе нашими справами, нашим ділом, нашими результатами. Адже, як казав попередній промовець, ми справді маємо на сьогодні великий досвід. Чекаємо 30 числа перший чартер із Кувейта, а також маємо прийняти велику делегацію з Міністерства охорони здоров’я для реабілітації хворих за розробленою нами методикою.

Практично щороку до нас приїздять близько 600 хворих з  Росії. До нас ніхто не приїде тільки тому, що ми гарні чи якщо будемо казати, що ми нещасні, бідні і таке інше. Ми повинні сьогодні мобілізувати свої можливості, свій потенціал, для того щоб реально допомогти хворим. Наша методика визнана у Євро­парламенті. За їхньою ініціативою у березні нашу методику офі­ційно визнано унікальною, її рекомендовано в лікарняних закладах Європи. Парламент Норвегії також визнав цю методику. Учора нам була вручена премія Міністерства охорони здоров’я Росії за розроблення нового методу лікування.

Дуже коротко, оскільки часу обмаль, про сьогоденні акту­альні проблеми. Мені здається, глобальна проблема пов’язана з  тим, що в нас немає глобальної стратегії і стратегічних цілей, немає ієрархії цілей, немає на сьогодні чіткої системи і інструмен­тарію для досягнення цих цілей. І основна причина лежить, на наш погляд, у явищі соціальної субдепресії. А коли відсутня мотивація, настає безрадісне життя. Ми сьогодні маємо визнати, що немає концентрації, немає самоорганізації, самодисципліни, само­контролю. Якщо цього не буде, то хай хоч які будуть прийняті унікальні програми… Ми повинні зрозуміти, що це основне.

Розумію, що часу немає, але з вашого дозволу ще декілька слів про плани. На сьогодні Україна має унікальний потенціал. Вона може, як, наприклад, Швейцарія та інші європейські країни, заробляти, лікуючи людей з інших країн, не тільки з Європи, а й з Росії. Але для цього треба створювати пілотні проекти. Реальний пілотний проект сьогодні будується на півдні України, в Генічеську, на Арабатській Стрілці. Побудований модель-проект, задіяні інвестори з багатьох країн світу. Я звертаюся до народних депутатів з великим проханням. Я розумію, що 3 чи 4 хвилини часу замало, але треба не тільки говорити про те, що є проблеми, а  шукати шляхи їх вирішення. Ми можемо реалізувати унікальний проект, так званий Intermedical city, де побували представники з  десятків країн світу…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість завершити.

КОЗЯВКІН В.І. Ми можемо зробити реальну, конкретну, цікаву справу сьогодні. Не завтра, не післязавтра, і тим паче не треба плакатися про те, що в нас було дуже погане вчора.

Я бажаю всім успіхів і міцного здоров’я (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, друзі. Комітет дав можливість нам прорекламувати деякі заклади.

Запрошую до слова президента Української академії аграр­них наук Зубця Михайла Васильовича. Підготуватися Анатолію Олексійовичу Морозову.

 

ЗУБЕЦЬ М.В., президент Української академії аграрних наук, голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (Партія регіонів). Шановний Миколо Володимиро­вичу! Шановні учасники парламентських слухань! За останні роки в аграрній сфері, незважаючи на досить складні трансформаційні процеси, значно зросла зацікавленість до інновацій, оскільки свій розвиток аграрний сектор тісно пов’язує з інноваційною діяльністю.

Хочу наголосити, що, за прогнозно-аналітичними досліджен­нями, науковий потенціал аграрної науки України за наявності необхідних інвестицій дає можливість вийти на світовий рівень у  таких галузях науки і технології, як селекція рослин і тварин, новітні біотехнології, збереження довкілля тощо. Це дає можли­вість у перспективі виробляти щорічно в межах 80 мільйонів тонн зерна, 10 мільйонів тонн олійних культур, подвоїти виробництво продукції тваринництва, забезпечити імідж України як житниці не лише в Європі, а й у світі, зробити Україну лідером з експорту олії, насіння олійних культур, зерна ячменю і кукурудзи.

Водночас інноваційні процеси в галузях аграрного сектору через відсутність державної політики щодо стимулювання розви­тку науково-технічного фактора ще не набули вагомих масштабів. Кількість підприємств, які переведені на інноваційний тип розвитку, не перевищує 15 відсотків. Інвестиції в основний капітал сільського господарства України становлять 230 гривень на один гектар, тоді як у сусідній Польщі, для порівняння, — 230 євро на один гектар. Оце різниця — майже в 10 разів.

Враховуючи сучасний стан інноваційної сфери України, не всі схиляються до думки щодо можливостей галузей економіки України, зокрема аграрного сектору, розвиватися в найближчому майбутньому на інноваційних засадах. Висловлю однозначну дум­ку наукової спільноти академії: в Україні для реалізації цього напряму є всі необхідні умови, функціонує вагомий науковий потенціал, є достатній земельний і в недалекій перспективі може бути й ресурсний потенціал. На нашу думку, для реалізації зазначеного напряму необхідно здійснити такі кроки.

Перше. Інноваційна стратегія розвитку економіки повинна стати стрижнем державної політики, на законодавчому рівні необ­хідно прийняти національну інноваційну систему, яка базувалася б на світових засадах і забезпечувала об’єднання зусиль органів державного управління всіх рівнів, установ і організацій науково-технічної сфери. Має функціонувати взаємоузгоджена система бюджетного і позабюджетного фінансування інноваційних проек­тів. Слід створити десятки інноваційно-технологічних центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків, які мають стати своєрідним облаштованим коридором просування наукових досліджень на наукоємний ринок. Загалом нам необхідно втілювати у практику основні напрями оновленої Лісабонської стратегії ЄС.

Друге. Для того щоб адекватно реагувати на нові виклики сучасності, кожна галузь економіки повинна сформувати критичну чисельність інноваторів, які принесли б найрізноманітніші іннова­ційні ідеї у відповідні сфери національної економіки. У стислі терміни вирішити цю проблему можливо за умови, що в Україні будуть створені умови для закріплення молодих фахівців вищої кваліфікації.

Третє. Одне з центральних місць у Стратегії інноваційного розвитку має посідати підприємництво, яке формує попит, пере­творює знання на інноваційний капітал. Україна має створити індустрію венчурного фінансування — це та складова, яка забез­печить прорив вітчизняних технологій на світові ринки.

І останнє. Для агарної науки, як і в цілому для аграрного сектору України, нині першочергове значення має освоєння реальних механізмів перетворення нового знання на технологічні нововведення, пошук інструментів і шляхів підвищення ефективно­сті цього процесу на основі сучасного менеджменту з найменши­ми витратами дефіцитних ресурсів. З цією метою академія завер­шує відпрацювання системи просування на ринок інноваційних продуктів і вже восени буде проведено ярмарок знань, бізнес-пропозицій, інноваційних проектів. Загалом підтримуючи проект Стратегії інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в  умовах глобалізаційних викликів, висловлюю готовність агарної науки взяти на себе тягар відпрацювання основних положень стратегії інноваційного розвитку в аграрному секторі економіки, який, незважаючи на всі негаразди, динамічно розвивається.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Михайле Васильовичу.

Запрошую до слова виконувача обов’язків академіка-секре­таря Відділення інформатики Національної академії наук України Анатолія Олексійовича Морозова.

Підготуватися Петру Павловичу Крайнєву.

 

МОРОЗОВ А.О., виконувач обов’язків академіка-секретаря Відділення інформатики НАН України. Шановний Миколо Володи­мировичу! Шановні учасники парламентських слухань! Підсумову­ючи здобутки ХХ століття, американські вчені-економісти дійшли висновку: найважливішим науковим досягненням ХХ століття, яке найбільше вплинуло на розвиток суспільства, є не політ у космос, не ядерна енергетика, не телебачення та Інтернет, не відкриття в генетиці, а створення національної інноваційної системи. Під­креслюю, це найважливіше наукове досягнення ХХ століття.

Минуло майже десять років ХХІ століття, і ми дивимося, актуальна чи не актуальна ця проблема для України. Думаю, що нам усім треба погодитися з пунктом 2 проекту рекомендацій і  якомога швидше втілити це в законі, в одному з найважливіших законів нашої держави.

Дозвольте сказати декілька слів про технології, які мають супроводжувати інноваційний процес. Інноваційна держава — це  держава, у якій створені умови для кожного громадянина, щоб він міг реалізувати свої ідеї, які несуть у собі новітні технології. Це основне положення інноваційної держави. При побудові інновацій­ного середовища в державі орієнтація саме на будь-яку людину зумовлена принциповою неможливістю передбачити, хто саме і  коли може отримати важливий результат. Ви знаєте багато прикладів: це і підкова, яка була передана Кутузову, і результати роботи студента Кондратюка та багато інших.

Як почувається раціоналізатор і винахідник у нашій країні? Йому нікуди звернутися — це перше і головне, свою ідею йому нікуди понести. Ви знаєте, що раніше, в Радянському Союзі, було Всесоюзне товариство винахідників і раціоналізаторів (ВТВР), яке мало свої осередки у кожному цеху і навіть у піонерських таборах. Тепер винахідник не знає, куди йти із своїм винаходом. У нас є  організація, яка називається Спілка наукових та інженерних об’єднань України, що ледь животіє лише завдяки зусиллям академіка Шпака Анатолія Петровича та Кривулька Василя Степановича. Її треба оживити і призначити їй необхідні функції, щоб у нашій державі була структура, відповідальна за винахідників і раціоналізаторів.

Ви знаєте, що кожна інновація, кожен винахід має бути перетворений на технологію. Як у нас справи з технологією? Тут  уже багато казали про те, що наша держава перетворилася на смітник технологій, ми майже не використовуємо технології, розроблені в Україні, і це також завдяки нашому законодавству.

Дуже вигідно купити технологію. Однак хто ж нам продасть технологію, видасть товар, який завтра вийде на ринок? Зрозуміло, що ніхто.

Ми всі знаємо, скільки поїхало за кордон докторів, канди­датів, але ніхто не рахував, скільки поїхало технологів. А техно­лог  —  це людина, яка накопичила великий досвід, результати роботи фундаментальної науки за багато років, потім прикладної науки, виробила технологію, навчилася технології. І коли вона поїхала, то й усі ці досягнення поїхали за кордон.

Сьогодні ми не готуємо технологів. Підіть у школу запитайте, хто хоче стати технологом. Я думаю, відповідь вам зрозуміла. Я  не бачив, щоб десь у пресі чи на телебаченні пропагувалася ця професія, показувалася її важливість і необхідність для нашої держави.

Зрозуміло, що нам не продадуть технології, які завтра виведуть на ринок нові товари, створять нові умови життя людини, тому щоб створити інноваційну державу, нам потрібен закон про технології і технологів.

Наша академія не раз зверталася з проханням затвердити на законодавчому рівні норму, що підприємство, яке використовує українську технологію, звільняється на певний час від податків, але за умови що 70 відсотків прибутку воно обов’язково вкладає в  розвиток. Я думаю, що для держави це не матиме принципово­го значення, але дасть змогу підтримати вітчизняного інноватора.

Ще одне питання пов’язано з тим, хто буде реалізовувати ці  технології. Ми кажемо про прориви, але хто ж реалізуватиме ці  прориви завтра? Ви чули, які страшні слова сказав ректор Київського національного університету Губерський. Він сказав, що почався відплив молодих людей, і це, мабуть, найстрашніше для нашої держави. Колись ми створювали інтернати, їздили по селах, відбирали обдарованих дітей і переводили їх в інтернати, де найкраще…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Давайте можливість завершити.

 

МОРОЗОВ А.В. Думаю, що нам потрібен закон про обдарованих дітей, який створив би державний, системний підхід до таких людей, які виїжджають.

Хочу ще раз запропонувати прийняти цю стратегію як закон, але доповнити її цілою низкою законів, які можуть бути корисні для її реалізації.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Анатолію Васильовичу.

Прошу до слова Крайнєва Петра Павловича, директора Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелек­туальної власності Міністерства юстиції України. Підготуватися Борису Івановичу Мокіну.

 

КРАЙНЄВ П.П., директор Науково-дослідного центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності Міністерства юстиції України. Шановний Миколо Володимировичу! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! У своєму виступі я хочу торкнутися деяких питань інтелектуальної власності, позаяк творча діяльність є фундаментом будь-якої інноваційної діяльності. Як сказав академік Геєць, значна частина наукового потенціалу України працює на закордонні замовлення. Фактично це означає, що ми втрачаємо права на інтелектуальну продукцію, створену вітчизняними науковцями.

Щороку Державний департамент інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки видає звіти в яскравому оправленні, в  яких стан справ з розвитком інтелектуальної власності подаєть­ся в рожевих барвах. Проте суспільству важливо знати і охопити всю інформацію, тим більше якщо вона викривлена або замовчу­ється. Тому у 2008 році Парламентським видавництвом видано Білу книгу 1 і Білу книгу 2 “Інтелектуальна власність в інноваційній економіці України”. У підготовці цих видань взяли участь всесвіт­ньо відомі академіки, професори, народні, заслужені артисти, керівники творчих об’єднань. Ці книги є збірниками офіційних документів, звернень, заяв, доповідей, аналітичних довідок, що дає можливість читачеві скласти враження про стан загально­національної системи у сфері інтелектуальної власності.

Завдяки зусиллям голови Комітету з питань науки і освіти на поверхню виплив справжній стан справ, він невтішний і, на жаль, жахливий. Бо мають місце і ознаки корупції, і розкрадання коштів у великих розмірах, які належать авторам, і марнотратство, вида­ча патентів і свідоцтв на об’єкти, що не відповідають вимогам конкурентоспроможності тощо. Серйозні фінансові зловживання, що відбуваються в департаменті, знайшли підтвердження у вис­новках Рахункової палати, КРУ, факти підтвердила і спеціальна комісія, створена за розпорядженням уряду.

Серйозні стратегічні прорахунки, що допускаються на дер­жавному рівні, виявилися і в питаннях, що стосуються авторського права. В Україні наполегливо, крок за кроком, нехтується реаліза­ція державної політики у сфері охорони прав авторів і виконавців, приховано робиться підміна правової конструкції в державі. Усе це є підставою для того, щоб Генеральна прокуратура відреагу­вала на виявлені зловживання, але вона мовчить.

У листопаді 2008 року відбулося засідання Ради національ­ної безпеки і оборони України “Про право і захист інтелектуальної власності та посилення її ролі у формуванні національного багатства України”. У протоколі рішення РНБОУ відзначається: “Враховуючи, що неефективне використання інтелектуальної власності як фактора формування національного багатства ство­рює загрози національній безпеці України в науково-технологічній, економічній та соціальній сферах, стан охорони, захисту та використання інтелектуальної власності визначено таким, що не відповідає пріоритетам національної безпеки щодо збереження та  зміцнення науково-технологічного потенціалу, розвитку інте­лектуального потенціалу українського народу, утвердження Інно­ваційної моделі розвитку країни”. Але з цього робиться якась таємниця. Інакше як пояснити те, що досі це рішення РНБОУ не легалізовано?

Шановне товариство! Існуюча практика щодо спрямування підприємницької діяльності в законне цивілізоване русло через діючі державні відомства не дає бажаних результатів. З розши­ренням ринку вільної торгівлі, вступом України до СОТ ці труднощі ще дужче посилилися кризовими явищами.

Пропонується система добровільного страхування об’єктів права інтелектуальної власності, що дасть можливість ефектив­ніше реалізовувати і захищати права інтелектуальної власності. Суть його полягає в комплексному захисті добропорядного вироб­ника, який працює у правовому полі, від контрафактної продукції, антиконкурентних дій через систему економічних, правових, орга­нізаційних заходів, пов’язаних з системою управління промисло­вою власністю. Прошу включити цю пропозицію до рекомендацій парламентських слухань.

Шановні, треба реформувати систему управління інтелекту­альною власністю, яка зможе активно підтримувати національну економіку, засновану на знаннях. Тоді як зобов’язання з охорони інтелектуальної власності за законами України має виконувати центральний орган виконавчої влади, вказана робота фактично здійснюється одним з департаментів Міністерства освіти і науки України без належного ефективного контролю за його діяльністю.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошується ректор Вінницького національного технічного університету Борис Іванович Мокін. Підготуватися Володимиру Юхимовичу Сторіжку.

МОКІН Б.І., ректор Вінницького національного технічного університету. Шановні учасники високого зібрання! У відведений час дозвольте поділитися з вами думками з приводу двох питань Стратегії інноваційного розвитку країни, щодо першого — як ректор, щодо другого — як професор електроенергетики.

Першим я хочу розглянути питання розвитку університет­ських інноваційних бізнес-інкубаторів, адже в минулому столітті саме вони стали локомотивами інновацій у країнах Заходу.

Нагадаю суть університетського бізнес-інкубатора, аби підкреслити його відмінності від венчурної фірми. Наглядова рада відбирає, скажімо, десять ідей вчених університету і пропонує виділити їм таку кількість коштів і такі площі та обладнання, щоб за два-три роки втілити ці ідеї в життя. При цьому члени нагля­дової ради, виділяючи кошти під ідеї, усвідомлюють, що частину з  них не буде втілено в життя, а відтак частина коштів буде витрачена марно. Але вони знають і те, що ті вчені, у яких справи підуть добре, завершать втілення своєї ідеї створенням власного підприємства і серійним випуском готового продукту або прода­дуть свою доведену до можливості серійного випуску розробку успішно функціонуючій фірмі, яка зможе одразу, без будь-якого ризику, розпочати серійне виробництво. І на рахунок університету з моменту старту реалізації розробленого продукту почнуть надходити відсотки від доходу, зумовленого його реалізацією.

Як показав досвід університетів США, навіть у разі втілення в життя лише 30 відсотків профінансованих ідей бізнес-інкубатор стає самоокупним. Логічно запитати: чому в університетах України не створюються такі бізнес-інкубатори? Відповідь на це запитання проста: ректори університетів не йдуть на створення бізнес-інкубаторів, тому що не мають права списувати кошти, витрачені на фінансування ідей, які не втілилися в життя, тобто ректору не дано права на ризик. Якщо сьогодні в університет прийде ревізор з КРУ чи Рахункової палати і виявить факт фінансування наукової розробки, яка не була доведена до впровадження, то з’явиться запис про нецільове використання бюджетних коштів, наслідки якого ви знаєте. Тож народним депутатам України варто законо­давчо врегулювати це питання, адже завдяки цьому в кожному університеті, де є винахідники, з’явиться бізнес-інкубатор, який стане локомотивом інновацій у регіоні.

А тепер щодо другого питання. Взявши за основу ленінський лозунг “Комунізм — це радянська влада плюс електрифікація всієї країни”, я дозволю собі перефразувати його так: “Незалежність держави і добробут народу — це демократія плюс електрифікація всіх неелектрифікованих процесів”. Сьогодні ми витрачаємо знач­ні кошти на газифікацію, прирікаючи всіх споживачів природного газу на постійне зростання витрат. А Канада демонструє нам, що пристойний рівень життя народу можна забезпечити, майже не споживаючи природного газу, а використовуючи навіть для опа­лення житла електрику. Саме в такий спосіб ми в Україні теж можемо забезпечувати теплом всіх без винятку громадян неза­лежно від того, мешкають вони в місті чи в селі. Та й сучасні електричні плити є більш надійними і зручними засобами приготування їжі.

Звісно, якщо електростанції працюватимуть з використан­ням природного газу, то ціна електроенергії також з часом зростатиме. Проте Україна має великі запаси урану, досвід будів­ництва та експлуатації атомних електростанцій, тож має потенціал для нарощення генерації дешевої електричної енергії на АЕС. Однак якщо ми будемо будувати нові атомні блоки з реакторами РБМК, то психічне здоров’я нашого народу погіршуватиметься від постійного очікування другого Чорнобиля, нівелюючи всі переваги дешевої електроенергії. А якщо ми будемо встановлювати на своїх АЕС реактори CANDU чи ВВР і вакуумні висотні башти для втягування викидів ядерних реакторів у разі теплових вибухів у  них, то українці почнуть ставитися до сусідства з АЕС спокійно, як жителі канадського міста Торонто, в передмісті якого працює потужна АЕС, на якій мені довелося побувати.

Проте, нарощуючи кількість ядерних реакторів, ми зобов’я­зані водночас розв’язувати іншу проблему — куди дівати електро­енергію у нічні провали навантаження, адже АЕС для забезпе­чення безпеки має працювати цілодобово в базовому режимі. Можливості використання для цього гідроакумулюючих електро­станцій в Україні обмежені 3 тисячами мегават. Тому якщо буду­вати АЕС, потрібно розпочинати будівництво повітряних акумулю­ючих електростанцій. Благо, для створення повітросховищ відпра­цьованих шахт, свердловин і карстових печерних коридорів, що під землею тягнуться на сотні кілометрів, у нас вистачає. Тож за цією перспективною технологією акумуляції електроенергії ми могли б дуже швидко посісти провідне місце у світі.

Слід зазначити, що повітряні акумулятори розв’язують цілу низку проблем. Так, витісняючи воду з карстових печер, вони зупиняють процеси печеророзростання, а витісняючи воду з шахт, знижують рівень ґрунтових вод. І рани не поверхні землі легко заліковувати, накривши відпрацьовані кар’єри бетонними покрів­лями і перетворивши їх на повітросховища. Тож енергетичну та екологічну безпеку нашої країни я бачу в атомній енергетиці, доповненій повітряними акумулюючими електростанціями.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Борисе Івановичу.

До слова запрошується директор Інституту прикладної фізики Національної академії наук України Сторіжко Володимир Юхимович. Підготуватися Юрію Іллічу Кундієву.

 

СТОРІЖКО В.Ю., директор Інституту прикладної фізики НАН України. Шановний Миколо Володимировичу! Шановні учасники парламентських слухань! Заслуговує на всебічну подяку наполег­ливість і цілеспрямованість Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти. І хотілося б йому побажати продовжити цю роботу, тому що з власного досвіду знаю, що на ініціаторів цієї стратегії чекає досить нелегка співпраця з Міністерством фінан­сів, Міністерством економіки, іншими урядовими структурами.

У нас є унікальна можливість: не виходячи з цієї зали, маючи ось ці кнопки, ми можемо прийняти дуже швидко необхідні закони, але, на жаль, у нас немає повноважень. Пригадую, ще 1994 року Комітет з питань науки і освіти робив спробу започатку­вати напрям на інноваційний курс нашої держави. На запрошення Верховної Ради тоді в цьому залі виступав президент НАНУ Борис Євгенович Патон, який виклав погляд академії наук на стратегію розвитку нашої держави. То був час, коли між парламентом і  Президентом були більш-менш нормальні стосунки, і Президент підхопив ці ідеї, як ви пам’ятаєте, була створена Державна комісія з питань реформування науки, відбулася всеукраїнська нарада з  питань науки тощо. Але буквально за рік дружба закінчилася, і  всі питання, які піднімалися в той час, поступово відійшли на задній план. На превеликий жаль, це протистояння триває і  сьогодні.

Я хотів би подискутувати з приводу ідей щодо реформуван­ня структур управління. Свого часу ми перепробували вже безліч різних варіантів — були створені Міністерство у справах науки і  технологій, Інноваційний фонд і таке інше, але це нічого не дало. Я колись тривалий час працював у Єгипті. Пригадую з істо­рії, що коли до влади приходив новий фараон, то перше, що він робив, — знищував усі монументи і встановлював свої. Потім, коли Єгипет почав занепадати, вже було важко так робити, тоді почали знімати з монумента тільки голову і на її місце пристав­ляти голову нового фараона. Проблема не в цьому. На жаль, корінь наших бід у тому, що в нас немає консолідації влади, немає консенсусу політичних сил, натомість маємо протистояння в суспільстві. Це заважатиме і, на жаль, заважає поступальному руху на безальтернативному шляху до інноваційного розвитку.

Комітет протягом останніх двох-трьох років провів колосаль­ну роботу з аналізу міжнародного досвіду по всіх країнах світу. Я  уважно прочитав цей матеріал, він дуже цікавий і повчальний. На мою думку, найбільш послідовна державна політика здійсню­ється у Великій Британії і Японії, тож не випадково ці країни в  лідерах. Академік Комісаренко може підтвердити, що свого часу ми вивчали досвід Великої Британії, але, на жаль, не вдалося його реалізувати у нас. Зате цим шляхом пішли Угорщина, Польща, Чехія та інші країни.

Отже, що робити, як робити, в якій послідовності — добре відомо. Необхідна політична воля усіх без винятку гілок влади, консенсус політичних еліт. Без цього буде дуже важко реалізувати цю стратегію.

Що ж до самої стратегії, то хотілося б побажати її розробникам врахувати три, на мій погляд, дуже важливі речі.

Перше. До опрацювання стратегії мають бути залучені в рів­ній пропорції три групи незалежних експертів, які представляють науку, промисловців і підприємців та владні структури.

Друге. Стратегія має визначити загальнодержавні пріори­тети технологічного розвитку галузей економіки, а вже з цих пріоритетів мають бути сформовані пріоритети науково-технічні. Бо ті вражаючі цифри, які наводив, здається, Геєць, що є 600 про­грам, але жодна з них не виконана — це розпорошення коштів, закопаний інтелект і таке інше.

І третє. Для визначення головних пріоритетів мають бути лише два критерії — очікуване зростання валового продукту та підвищення рівня життя громадян.

Однак, я повторюю, для цього потрібно припинити протистояння у владі.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова віце-президента Академії медичних наук України Юрія Ілліча Кундієва. Підготуватися Комісаренку Сергію Васильовичу.

КУНДІЄВ Ю.І., віце-президент Академії медичних наук України, директор Інституту медицини праці АМН України. Шановний Миколо Володимировичу! Шановні учасники парла­ментських слухань! Насамперед дозвольте доповісти, що в Акаде­мії медичних наук надзвичайно уважно поставилися до проекту стратегії і ретельно її вивчили. Ми дійшли висновку, що це складна, надзвичайно важлива, комплексна проблема, яка має своєю складовою соціогуманітарну частину. Про це вже казав з  цієї трибуни Валерій Миколайович.

Водночас ми відзначаємо, що в умовах економічної, екологічної та демографічної кризи у структурі населення України спостерігаються руйнівні тенденції, що призводять до скорочення трудового потенціалу, до зменшення питомої ваги молодших вікових груп як резерву трудового потенціалу, до зменшення загальної чисельності працездатного населення (на 2,5 мільйона проти 2001 року), а також чисельності населення, зайнятого у  сфері економіки (майже на третину).

Відомо, що від принципу переважного медичного обслуго­вування працюючого населення Україна відмовилася, на жаль. До речі, цей принцип взяли на озброєння всі скандинавські країни без винятку і Сполучені Штати Америки. У нас така відмова при­звела майже до повної ліквідації медичних закладів на виробни­цтві. Наведу тільки одну цифру: на сьогодні здоровпунктів на виробництві менше, ніж було в 1928 році.

Такі необачні дії призвели до різкого погіршення здоров’я працюючого населення. Професійні хвороби нині виявляються у  виражених формах, що не підлягають реабілітації. Звичайним явищем стало діагностування одночасно кількох професійних захворювань у одного працівника. Нині кожний працюючий потре­бує негайного оздоровлення, його треба класти на ліжко, але він приховує стан свого здоров’я, бо буде звільнений роботодавцем.

Почастішали випадки раптової смерті. Це не тільки нещасні випадки, про які ми, на жаль, досить часто дізнаємося із засобів масової інформації, а й випадки раптової смерті, які замовчу­ються. За таких темпів погіршення професійного здоров’я, за нашими підрахунками, вже у 2015–2020 роках потреба у трудових ресурсах у провідних галузях промисловості може бути задово­лена лише на 38–44 відсотки. Це загрожує колапсом виробництва в таких галузях, як металургійна, хімічна, коксохімічна, вугільна, гірничозбагачувальна та енергетична промисловість.

Шановні колеги, загальновідомо, що здоров’я нації, якщо її основа — працююче населення, є запорукою успішного економіч­ного розвитку держави. На превеликий жаль, сьогодні наш робо­тодавець мислить категорією примітивного меркантилізму і здо­буває свої надприбутки ціною здоров’я працівника. Такий підхід підриває будь-яку перспективу і насамперед інноваційний розвиток держави.

У проекті стратегії значну увагу приділено реформуванню сфери науки і освіти, насамперед академічної науки. Ми є свід­ками, як і Національна академії наук, і державні академії вдоско­налюють свою діяльність. Тож мені здається, що слід припинити цю сверблячку довкола реформування, яка, я переконаний, призведе до руйнації, а не до позитивного результату.

Великий сумнів у нас викликають запропоновані зміни щодо атестації докторів наук. Пропонується запровадити, так би мови­ти, два сорти докторів — місцевий і державний. Це також рефор­маторська сверблячка. Навіщо це робити? Ми маємо усталену систему атестації наукових кадрів.

Великий сумнів викликає пропозиція щодо надання Національній академії наук подвійного статусу — вищої наукової установи і громадської організації. Навіщо це робити? Це також тенденції, які не забезпечать прогресу, на який ми сподіваємося.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова директора Інституту біохімії імені Палладіна Комісаренка Сергія Васильовича.

 

КОМІСАРЕНКО С.В., директор Інституту біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України. Шановний Миколо Володимиро­вичу! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Сьогоднішні слухання можуть стати доленосними для української науки і економіки залежно від їх результатів. Ми є  свідками, без перебільшення, фантастичного прогресу в роз­витку сучасної біології та медицини. І можна годинами розпо­відати про цей прогрес у світі та про причини нашого відставання. Проте, з огляду на брак часу, мій виступ матиме вигляд рефера­тивного викладу тільки деяких, на мій погляд, важливих положень.

Національна академія наук України відповідає за медико-біологічні дослідження. Я очолюю Комісію з біобезпеки та біоло­гічного захисту при РНБО України. Справа в тім, що біобезпека є однією з основних складових безпеки будь-якої держави. На жаль, в Україні немає ефективної системи державної біобезпеки, яка, серед іншого, передбачає власну біотехнологічну промисло­вість, виробництво, зокрема, найважливіших діагностикумів, вак­цин, антитіл та протимікробних і антитоксичних препаратів. В  Україні на сьогодні не випускається жоден вітчизняний анти­біотик чи вітамін, хоча продуценти антибіотиків у нас є, є техно­логії виробництва найважливіших вітамінів та інших біологічно активних речовин. Тому потрібно підтримати рішення РНБО України щодо створення в Україні ефективної системи біобезпеки і, зокрема, державного центру сучасних біотехнологій.

Шановні учасники парламентських слухань! Наука і впрова­дження її результатів є основою науково-технічного прогресу і  основною сучасної економіки, це тривіально. Насамперед йде­ться про те, що треба використовувати високі технології, так звані хай-тек, які мають високу додану інтелектуальну вартість. До хай-тек належать, у першу чергу, сучасні біотехнології на основі генних і клітинних технологій. Нині вони становлять зовсім незнач­ну частину сучасної продукції в Україні.

Наведу один приклад. Одні з найдорожчих ліків у світі — церезим для лікування хвороби Гоше, вони коштують близько 200 тисяч доларів на курс лікування одного хворого протягом року. Це тільки декілька грамів діючої речовини, які можна отри­мати в одній лабораторній кімнаті з відповідним устаткуванням.

Без перебільшення, інститути НАН України мають потужний інтелектуальний потенціал і можуть дати дуже багато для меди­цини та економіки України. Це і діагностичні, і медичні препарати, і устаткування для медицини, ми маємо технологію вироблення найбільш очищених високоактивних препаратів, деякі з яких рані­ше випускалися і давали високий економічний ефект, деякі тільки тепер випускаються. Однак більшість існуючих технологій все-таки не використовується. Чому ж не використовуються ці важливі технології, що потрібно для їх впровадження? Якщо коротко, то це законодавство у сфері інтелектуальної власності та інноваційної діяльності, підтримка держави і, звичайно, фінансування.

На нашу думку, найбільш проблемним у чинному законо­давстві України є визначення права власника та розпорядника об’єктів права інтелектуальної власності, створених за кошти державного бюджету. Одним із способів впровадження наукових розробок у виробництво, із світової практики це добре відомо, є  створення спін-офф (spin-off) чи старт-ап (start-up) компаній. І заснування таких компаній вимагає створення статутного фонду, до якого відчужується інтелектуальна власність, що належить науковій установі. Однак за чинним законодавством така проце­дура вимагає застосування довготривалих і складних процедур узгодження з різними державними органами, організацію аукціонів тощо.

Законодавством України з прав інтелектуальної власності визначається, що право власності належить автору, а також уста­нові, в якій він працює. Проте це суперечить законодавству України, яким врегульовується правовий статус об’єкта, що пере­буває в державній власності, зокрема у власності Національної академії наук України, тобто є конфлікт.

Питання, кому належить інтелектуальна власність, постає особливо гостро при необхідності відчуження прав інтелектуальної власності. Неоднозначність цієї проблеми перешкоджає ефектив­ному здійсненню та реалізації прав на таку інтелектуальну влас­ність та її комерціалізації. Закон України “Про державне регулю­вання діяльності у сфері трансферу технологій” залишається декларативним, без механізму відповідного застосування. Все це призводить до зменшення результативності винахідної діяльності, гальмує інноваційний розвиток економіки держави в цілому.

Держава повинна здійснювати підтримку у сфері реалізації технологій різноманітними засобами, не лише збільшенням фінан­сування наукових досліджень. Це і соціальні замовлення, і митні пільги тощо. Ви собі не уявляєте, які перепони треба долати вченим при розмитненні часом примітивних реагентів та устаткування.

На завершення, оскільки мій час добігає кінця, хочу навести деякі приклади про те, як за кордоном підтримують і впроваджу­ють інновації, зокрема у Фінляндії. Держава створює невеличке підприємство, роздає гранти, а потім частину з тих грантів, які виявляються дуже цікавими, вона фінансує і входить у власність цих підприємств з тим, щоб можливо потім цей інтелектуальний багаж до себе повернути.

І наостанок я хочу нагадати одне мудре прислів’я: “Прогрес  —  це питання не так швидкості, як напряму руху”. Сподіваюся, ми будемо рухатися у правильному напрямі.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Сергію Васильовичу.

Шановні колеги! Тепер настав найдраматичніший момент, оскільки я як головуючий мушу зупинити обговорення. Ще ми маємо вісім осіб, які записані, і двоє додатково записалися, але рівно о 18 годині припиняється трансляція, і я зобов’язаний завершити це засідання. Я просто по залу бачу, що ви ще щонай­менше годину готові дебатувати, але мій обов’язок — зупинити обговорення. Ще має виступити із заключним словом Володимир Іванович, і я проситиму наших міністрів Богдана Михайловича і Івана Олександровича, щоб у разі необхідності сказали навіть не заключні слова, а заключні репліки.

Тому запрошую до заключного слова голову Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Володимира Івановича Полохала, який ініціював і організував ці слухання. Будь ласка, Володимире Івановичу.

 

ПОЛОХАЛО В.І. Шановні учасники парламентських слухань! Шановний Миколо Володимировичу! Звичайно, добре, що було ініційовано парламентські слухання. Весь комітет працював над цим насамперед за вашими побажаннями, інтенціями. Знаєте, добре, що ми постійно працюємо в такому реальному режимі експертного обговорення.

Хочу наголосити, що нас сьогодні слухали і бачили близько 2 мільйонів людей завдяки Інтернет-конференції на сайті Верховної Ради, прямим включенням на телеканалах УТ-1, “Рада”. У Харкові та Дніпропетровську до обговорення долучилися ректо­ри, бізнесмени, відомі вчені. Нас приблизно 1100–1200 чоловік, і  2 мільйони нас сьогодні слухали, крім того, було близько 900 заявок, щоб потрапити до цього залу.

Отже, перше — тема актуальна, банально кажучи.

Друге. Проблема потребує розумного, цивілізованого, наукового розв’язання, і від цього ми вже нікуди не дінемося, тому що криза нас підштовхує.

І третє. Я думаю, що трохи несправедливим був Валерій Михайлович Геєць, якого я дуже поважаю, коли сказав, що тут не­має тих, які приймають рішення. І Володимир Юхимович Сторіжко сказав, що рішення приймається двомільйонною аудиторією, і  Верховна Рада у своїх рекомендаціях, які будуть ухвалюватися, та у стратегії не може ігнорувати цю аудиторію. Звісно, краще було б, щоб рішення з цієї проблематики приймали так, як сказав академік Сторіжко. Але народні депутати не зможуть проігнорува­ти висловлені сьогодні думки, точки зору і наші рекомендації. Я в цьому впевнений. І знаєте, найліпше — подивитися на сайті, хто як голосував за ті чи ті рішення, що стосуються інновацій та науки.

До того ж подивіться, будь ласка, так теж ніколи не було, щоб присутні були два міністри, заступники інших міністрів, приві­тання Прем’єр-міністра розмістили на сайті Кабінету Міністрів і на сайті нашого комітету, про що сказав Микола Володимирович. Прем’єр-міністр тільки-но прилетіла з Люксембурга і миттєво зреагувала, вона була б присутня, якби не два міністри іноземних справ. Так що ми працюємо тісно з Кабінетом Міністрів, хоч це не означає, що з усім погоджуємося, тому й критика лунала. І в цьо­му разі не треба ображатися, справедлива критика, може, навіть і  недостатньо, але це свідчить про цивілізованість, культуру ауди­торії, sapienti sat. Керівники міністерств і відомств, думаю, зрозу­міли натяки, про що можна сказати значно різкіше і ґрунтовніше. Це перше.

І коротко стосовно двох питань, які порушувалися. Я не хотів би торкатися цих питань. Ви помітили, що тут не було політики, наш комітет у такому руслі працює. Має бути взаємодія всіх гілок влади, я підтримую академіка Сторіжка. Немає політичної волі, ми її формуємо. І в тому суть парламентських слухань, за якими спостерігає 2 мільйони глядачів і слухачів, щоб усі гілки влади почали над цим працювати. Коли та чи та гілка вибивається — це дуже погано, тому я не акцентував на цьому уваги. Проте оскільки була записка, скажу: справді, близько 200 експертів працювали над підготовкою рішення Ради національної безпеки і оборони щодо права і захисту інтелектуальної власності та посилення її ролі у формуванні національного багатства України. 21 листопада проголосували за це рішення. До цього часу воно не введено в дію. Я знаю, чому, але не хотів би про це говорити. Був депутатський запит 344 народних депутатів: чому не вводиться у дію? З тієї вулиці дали відповідь: редагується, опрацьовується проект указу Президента. Проект, що складається з двох рядків, сім місяців редагується. Це як приклад відсутності необхідної політичної волі і консолідації. Отже, я сподіваюся, що до кінця каденції Президента все-таки указ з’явиться, і це рішення буде введено в дію, тому що воно дуже важливе для розуміння ситуації і всієї стратегії.

І останнє. Шановні учасники парламентських слухань, шановні міністри, шановний Миколо Володимировичу, я хочу подякувати секретаріату нашого комітету, Апарату Верховної Ради. Ми зробили першу, трошки, може, невдалу спробу, але ми апробували такий спосіб роботи — винести парламентські слу­хання на широкий загал. Над цим працював величезний колектив Апарату Верховної Ради, спільно з компанією “Майкрософт”, з  Національною академією наук розробили нові системи…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте можливість завершити.

 

ПОЛОХАЛО В.І. Сподіваюся, що ця традиція буде продовже­на, щоб парламентські слухання стали важливим чинником впливу на депутатський корпус, артикулювання тих ідей і пропозицій, які дадуть нам інноваційну стратегію, а отже — виживання у цьому глобалізованому світі.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Володимире Івановичу.

Ще один доповідач має право на заключне слово — міністр економіки України Богдан Михайлович Данилишин. Прошу, до 3 хвилин, щоб ми могли завершити.

ДАНИЛИШИН Б.М. Шановний Миколо Володимировичу! Шановні учасники парламентських слухань! Шановне товариство! Найперше, дозвольте від імені уряду України, особисто Прем’єр-міністра України подякувати всім тим, хто брав участь у нинішніх парламентських слуханнях. Хочу сказати, що сьогодні справді відбулася розмова, яка матиме далекосяжне значення для станов­лення посткризової економіки нашої держави і прийняття рішень, які справді формуватимуть інноваційний тип розвитку економіки нашої країни.

Для України сьогодні важливо виконувати два завдання: перше — формувати так званий наздоганяючий тип розвитку нашої економіки і друге — формувати етапи перспективного роз­витку нашої економіки, які, власне, визначатимуть модель іннова­ційного типу формування господарства країни. І думаю, що всі напрацювання, які сьогодні визначені у Стратегії інноваційно-інвестиційного розвитку до 2020 року, ваші пропозиції, пропозиції вчених Національної академії наук, галузевих академій наук знайдуть відображення не тільки у стратегічних документах. Хочу вас запевнити, що ми стараємося їх впроваджувати у рішення уряду України.

Я теж 20 років пропрацював у Національній академії наук України і хочу зазначити, що нелегко адаптуватися і до урядових реалій, але уряд крок за кроком старається напрацьовувати і впроваджувати ті доробки і ті напрацювання, які є в Національній академії наук, галузевих академіях наук і провідних інститутах нашої країни. Тому хочу вас закликати до конструктивної ділової співпраці з урядом України. Уряд відкритий до конструктивних розробок, до конструктивного діалогу. Ми шукаємо ті проривні точки і ті проекти, які можна фінансувати з державного бюджету, залучати гранти міжнародної технічної допомоги і фінансування з  провідних наукових центрів. І думаю, що якраз сьогоднішнє обговорення буде тією відправною точкою, з якої ми почнемо формувати напрями інноваційного розвитку, які дадуть змогу сформувати найбільш ефективні форми виходу нашої держави із світової фінансової кризи і запропонувати модель інноваційно-інвестиційного напряму розвитку нашої економіки.

Ще раз дякую всім за участь у нашому обговоренні і бажаю успіхів у цій нелегкій справі.

Дякую вам. (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Богдане Михайловичу.

Іване Олександровичу, ви також хочете висловитися? Будь ласка, до 3 хвилин. Міністр освіти і науки Вакарчук Іван Олександрович.

 

ВАКАРЧУК І.О. Шановні колеги! Шановні пані і панове! Я  складаю подяку всім за це обговорення, за пропозиції, які прямо чи опосередковано стосувалися роботи Міністерства освіти і науки. Я складаю подяку нашому профільному комітету і голові комітету Володимиру Івановичу Полохалу за співпрацю. Думаю, що ці пропозиції ми візьмемо до уваги і будемо з ними працювати для того, щоб втілити в життя.

Дякую вам за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Іване Олександровичу.

Шановні друзі, будемо підбивати підсумки. Я радію з нашої сьогоднішньої зустрічі і розмови, бо з мого досвіду це перше у  нас таке зібрання, де я лише кілька разів, і то здебільшого народним депутатам, просив продовжити регламент. Усі дисци­пліновано і відповідально поставилися до дискусії. Тобто як бачимо, школа української науки була підтверджена навіть у такій формальній справі, як дотримання регламенту.

Тут жартували про те, що бракує наукової чи інтелектуальної складової в українському парламенті. Це жарт чи правда? Звичайно, це правда, тому що чи я, який прийшов із вузівської науки, чи Володимир Іванович — нас меншина в українському парламенті, а більшість — це люди, які прийшли з бізнесу. Очевидно, українському парламенту бракує цієї наукової, інтелектуальної складової, для того щоб приймати правильні, адекватні рішення. Отже, коли справа дійде до всіляких політич­них питань, нам треба змобілізуватися і подумати, щоб у парла­менті належним чином була представлена українська наука.

Я переконаний у тому, що сьогодні дуже чітко знайдений цей алгоритм, що наука сама по собі не може просувати країну вперед, чи влада сама по собі не може цього робити, чи освіта сама по собі, чи бізнес сам по собі. Тобто насправді трагедія теперішньої ситуації української, помноженої на світову еконо­мічну кризу, полягає в тому, що кожна з цих складових, чи цих інститутів, бореться у своїй системі координат, шукає механізми виходу з непростої ситуації. Натомість це має бути спільна позиція з високим таким інтерактивним і генеруючим елементом.

Володимир Іванович казав сьогодні про те, що бізнес живе своїм життям, і він чомусь не думає, що наука — це те, у що вони повинні інвестувати, бо інакше не буде доброго бізнесу.

Влада не лише роз’єднана всередині, вона ще до кінця не відчуває цих взаємин з наукою. Вона думає, що наука має консультативні, дорадчі функції, а не самостійні, автономні функ­ції. Хоча сьогодні, я думаю, що криза підштовхує владу визнати самостійний статус науки, від якої дуже багато залежить.

Очевидно, освіта останнім часом теж пройшла непростий шлях. Сьогодні, напевне, треба непопулярні речі робити, про які і  міністр казав, треба зупинити поширення вузівської системи до села, бо вже в районних центрах університети трапляються, де жодного кандидата наук немає. Очевидно, треба все-таки піти тим шляхом, що в нас є академічні, класичні університети, вузи, які пройшли досвід, вишкіл, і де можлива серйозна співпраця між вузом і фундаментальною наукою, бо якщо такої співпраці немає, то вуз не працює як суспільно значущий інститут.

Якщо ми йтимемо в такій співпраці, то наша стратегія, яку  ми сьогодні обговорювали, не буде разовою акцією чи про­сто  документом, а буде тим дороговказом, який спрямовуватиме до виконання цих чотирьох сегментів, які я назвав. Тому я  сподіваюся, що комітет проаналізує всі зауваження, можливо, відбудеться ще якесь зібрання, щоб вийти на узгоджений варіант Стратегії інноваційного розвитку України на 2010–2020 роки в умо­вах глобалізаційних викликів. Зрозуміло, що парламент прийме рекомендації парламентських слухань.

Тепер скажу про непросту історію законопроектів, пов’яза­них з технопарками і різними інноваційними речами. Оскільки на початку 1990-х років склалася не дуже добра слава про всю цю історію, то, очевидно, нам треба домагатися меншого. Я кажу нам, бо я теж людина, яка за це переживає. Тобто зараз, коли Володимир Іванович готує в комітеті проект до повторного друго­го читання, тобто до остаточного голосування, треба подумати, що для старту нам треба.

Наприклад, я чітко відчуваю, що Верховна Рада готова піти на те, щоб для технопарків, наукових інституцій, які створюються вузами, надати право пільгового ввезення всього, що не виробля­ється Україною. Є готовність це прийняти. Можливо, треба сфор­мулювати ще якісь преференції, які необхідні для просування. Краще ми це зробимо, тоді парламент точно це прийме, і я ду­маю, що уряд нас підтримає, бо як ми забагато просимо, то виникають одразу питання і взагалі нічого немає.

Тому я переконаний, що й під впливом теперішньої нашої дискусії цей багатостраждальний законопроект буде ухвалений, буде знайдено якийсь компромісний варіант. А тоді завдання науки дуже просте — показати успішні приклади, як такі техно­парки і бізнес-центри дають добрий результат. Тоді можна другий крок зробити і зафіксувати ще якесь інвестиційне чи фінансове вливання. Бо як будемо прагнути занадто багато, то нічого не отримаємо.

Тому, друзі, ще раз вдячний вам за конструктивну, продуктивну інтелектуальну роботу, сподіваюся, вона принесе користь не лише нам, а й усій країні.

Дякую (Оплески).