ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

ПРО СТАН ПРОМИСЛОВОЇ БЕЗПЕКИ ТА ОХОРОНИ ПРАЦІ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

17 листопада 2010 року, 15 година

 

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради України

ТОМЕНКО М.В.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановні учасники парламент­ських слухань! Відповідно до постанови Верховної Ради України від 15 червня 2010 року сьогодні ми проводимо парламентські слухання на тему: “Про стан промислової безпеки та охорони праці”. Питання, яке ми розглядаємо, є надзвичайно актуальним. І  в Конституції України, і в загальних принципах міжнародного права визначено, що людина, її життя і здоров’я, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю, кожний має право на належні, безпечні і здорові умови праці. Таким чином, держава зобов’язана забезпечити всім працюючим захист здоро­в’я і життя у процесі трудової діяльності.

Загальні принципи державної політики у сфері охорони пра­ці, визначені законодавством України, спрямовані на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещас­ним випадкам та професійним захворюванням, адаптацію трудо­вих процесів до спроможності працівника, з урахуванням стану його здоров’я і психологічного стану, що узгоджується з прин­ципами захисту здоров’я працівників, визначеними у конвенціях Міжнародної організації праці, директивах Європейського Союзу.

Отже, за мету нашої зустрічі ставимо завдання оцінити реальний стан охорони праці в Україні, систему правових, соці­ально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини у трудовому процесі.

Враховуючи актуальність теми парламентських слухань, ми запросили представників уряду, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських інституцій, профспілок, роботодавців, міжнародних організацій, керівників підприємств та науковців.

Регламент усталений, ми працюємо впродовж трьох годин, до 18 години. Мій аналіз такої великої кількості записаних на ви­ступи засвідчує, що, на жаль, не всі зможуть скористатися такою можливістю, але за традицією ми додаємо до матеріалів парла­ментських слухань, які будуть видані Верховною Радою, всі тексти невиголошених виступів, надані секретаріату комітету.

Важливо також, щоб доповідач і співдоповідач, а також усі про­мовці акцентували увагу на проекті рекомендацій, тому що, як ви знаєте, за наслідками парламентських слухань Верховна Рада ухвалює рекомендації уряду, парламенту, органам місцевої вико­навчої влади. І тому, мені видається, сьогодні варто говорити не про загальні проблеми, а про реальні питання, які треба вирішити, і про інструменти, як їх можна вирішити. Маю на увазі законодавчі інструменти, інструменти відповідних рішень чи відповідних проектів, відповідних дій.

Комітет пропонує нам такий регламент роботи: для доповіді від Кабінету Міністрів — до 20 хвилин, для співдоповіді від профільного комітету — до 15 хвилин, для виступів представників сторін соціального діалогу та представника Міжнародного бюро праці — до 10 хвилин і виступи в обговоренні — до 5 хвилин. До відома тих, хто вперше в сесійному залі: за 30 секунд до завер­шення виступу ви почуєте звуковий сигнал, а між 6-ю і 7-ю секун­дою 6-ї хвилини мікрофон вимкнеться. Дуже велике прохання дотримуватися регламенту. Я єдиний у президії Верховної Ради, хто зазвичай дає можливість завершити думку, але такий мій лібералізм погано впливає на тих, хто записаний останніми серед промовців, бо вони не встигають виступити. Тому прошу дотримуватися регламенту, таким чином ми зможемо послухати максимальну кількість людей, які представляють різні інституції.

Отже, розпочинаємо роботу. Слово для доповіді надається голові Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду Олександру Івановичу Хохотві. Регламент 20 хвилин. Будь ласка, Олександре Івановичу.

 

ХОХОТВА О.І., голова Державного комітету України з проми­слової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду. Шановний Миколо Володимировичу! Шановні народні депутати та учасники парламентських слухань! Дотримання конституційних прав грома­дян на безпечні та здорові умови праці є головним принципом державної політики у сфері охорони праці. Ним керується весь цивілізований світ, його закладено в найважливіших конвенціях Міжнародної організації праці, членом якої є наша держава. Згідно з цим принципом в Україні побудована система держав­ного нагляду за охороною праці, а основними завданнями комі­тету залишаються комплексне управління охороною праці та за­безпечення ефективного державного нагляду за дотриманням законодавства про охорону праці.

Офіційна статистика стану виробничого травматизму в Укра­їні за роки незалежності свідчить про стійке зниження виробни­чого травматизму — і загального, і зі смертельними наслідками. Так, загальний травматизм у 2009 році зменшився порівняно з  1992 роком у 10 разів, а зі смертельними наслідками — майже в 4 рази.

З початку 1990-х років на 30 відсотків зменшилася загальна чисельність працівників на підприємствах та в організаціях. Водночас із розрахунку на 100 тисяч працюючих кількість травмо­ваних на виробництві зменшилася з 600 осіб до 86, у тому числі зі смертельними наслідками — з 13 до 5. Однак співвідношення кількості нещасних випадків зі смертельними наслідками до кіль­кості випадків травмування на виробництві порівняно з 1992 роком збільшилася з 21 до 55. На сьогодні в Україні кожний 18-й ви­падок травмування — зі смертельним наслідком, що не відповідає існуючим у світі закономірностям. За оцінками Міжнародної організації праці, середній показник такого співвідношення у світі становить 1 смертельний випадок на 763 травмованих. Існуючий в Україні рівень травматизму за цим співвідношенням свідчить про те, що значна кількість випадків травмування працівників на ви­робництві з легким та середнім ступенем тяжкості просто прихо­вується роботодавцями від розслідування, відповідно не обліковується.

Масове приховування випадків травмування працівників на виробництві або переведення їх у категорію не пов’язаних з ви­робництвом звільняє роботодавця від проведення ефективних профілактичних заходів на підприємстві, а фонд соціального страхування — від компенсації шкоди, заподіяної життю і здоров’ю потерпілих. Сотні тисяч травмованих і більше тисячі сімей загиб­лих на виробництві щороку залишаються незахищеними від на­слідків нещасних випадків, що призводить до зростання соці­альної напруженості в суспільстві.

В Україні найбільш травмонебезпечними галузями залиша­ються вугільна, соціально-культурна сфера, агропромисловий комплекс і машинобудування. На підприємствах цих галузей про­тягом 2009 року травмувалося 74 відсотки загальної кількості травмованих на виробництві в Україні, а загинуло 57 відсотків загальної кількості випадків зі смертельними наслідками.

Аналіз свідчить, що у 2009 році 66 відсотків нещасних випадків сталися з організаційних причин, 22 відсотки — з техніч­них і 12 відсотків — психофізіологічних. Причому найпоширеніши­ми організаційними причинами є елементарні порушення трудової і виробничої дисципліни, недотримання правил дорожнього руху, порушення технологічного процесу та вимог безпеки під час екс­плуатації обладнання, машин, механізмів тощо.

Високим залишається і рівень професійної захворюваності. Кількість виявлених вперше професійних захворювань становить близько 7 тисяч на рік. Майже 17 тисяч громадян щороку стають інвалідами внаслідок трудового каліцтва. Більше 20 відсотків серед усіх, вперше визнаних інвалідами, втратили працездатність у віці 45-50 років. Від 20 до 40 відсотків усіх втрат працездатності зумовлені захворюваннями, які пов’язані з незадовільними умовами праці.

За даними Держкомстату України, кожен четвертий працює в умовах дії шкідливих виробничих факторів, рівні яких переви­щують гранично допустимі. Основними причинами такої ситуації є  недотримання вимог законів України “Про охорону праці” та “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, які встановлюють відповідальність роботодавця за забезпечення здорових і безпечних умов праці.

Існуюча в Україні демографічна ситуація за короткий час може призвести до реального дефіциту трудових ресурсів. Тому проблема збереження здоров’я працездатних громадян набуває загальнодержавного значення.

Сьогодні практично відсутня ефективна система медико-санітарної допомоги працюючому населенню. Законодавством України не регламентовано створення та існування жодної офіцій­ної системи медико-санітарної допомоги працівникам. Раніше на кожному підприємстві працювали інженерно-лікарські бригади, які вивчали умови праці на робочих місцях, їх зв’язок із захворю­ваністю працівників та розробляли відповідні заходи з покращення умов праці. У 1991 році на підприємствах України нараховувалося 236 великих медико-санітарних частин, а в промисловій медицині працювало до 19 тисяч лікарів. Тепер кількість лише цехових лікарів скоротилася більш як у 10 разів.

До погіршення стану здоров’я і передчасної смерті праців­ників призводить незадовільна якість попередніх та періодичних медичних оглядів. Питома вага таких випадків становить 86 відсотків усіх травмованих зі смертельними наслідками, які згідно з установленим порядком відносяться до не пов’язаних з  виробництвом. Несвоєчасна діагностика і відсутність державної програми раціонального працевлаштування призводять до щоріч­ного збільшення числа осіб, які залишаються не переведеними на іншу роботу та продовжують працювати у шкідливих умовах, що з   часом призводить до виникнення у них професійного захворювання.

Важливим аспектом у питаннях поліпшення стану промисло­вої безпеки та охорони праці є проведення комплексу профілак­тичних заходів. Відповідно до законодавства Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України бере участь у фінансуванні такого комплексу заходів, проте пріоритет у реалізації державної політики у сфері охорони праці на сьогодні віддається не профілактичним заходам задля зниження професійних ризиків, а матеріальній компенсації, витрати на яку неухильно зростають.

Так, на відшкодування реальних і потенційних збитків, спри­чинених порушенням здоров’я працівників внаслідок дії шкідливих і небезпечних умов праці, витрачається коштів у 5–7 разів більше, ніж на їх покращення. Виплати потерпілим на виробництві через Фонд соціального страхування від нещасних випадків на вироб­ництві та професійних захворювань щорічно зростає на 12–20 від­сотків, або на суму близько 200 мільйонів гривень, і вже сягає 1,8 мільярда гривень. Тобто фонд витрачає величезні суми на відшкодування шкоди потерпілим замість вкладення їх у виконан­ня своєї основної функції — профілактики виробничого травма­тизму шляхом фінансування відповідних програм поліпшення стану безпеки та умов праці.

Внесення відповідних змін до Бюджетного кодексу України забезпечить планування видатків на заходи з охорони праці у  державному та місцевих бюджетах, виділення їх окремим ряд­ком, а також урегулює порядок фінансування цих заходів у складі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм поліпшення стану безпеки і гігієни праці та виробничого середовища. Рекомендуємо віднести до захищених статей бюджету фінансу­вання заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, усунення загроз здоров’ю працівників, викликаних умовами праці, у розмірі не менше 5 відсотків надходжень коштів наступного планово-бюджетного періоду.

Сьогодні ми можемо назвати низку чинників, що впливають на рівень травматизму, професійної захворюваності та стану охорони праці в Україні.

Послаблення механізму державного регулювання у сфері охорони праці внаслідок довготривалої політичної та економічної кризи призвело до порушення вертикалі державного управління у  сфері охорони праці, зниження ефективності та координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо створення безпечних і здорових умов праці. На сьогодні немає цілісної системи державного управління охороною праці, відсутні структурні підрозділи з охорони праці у місцевих органах виконав­чої влади, у переважній більшості центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

За таких умов на місцях практично не здійснюються плану­вання та реалізація заходів з охорони праці у складі регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. Не забезпечується організаційно-технічна підтримка діяльності рад з питань безпечної життєдіяльності населення, не складається відомча статична звітність про стан безпеки праці на підприємствах, що не мають галузевої підпорядкованості, та на інших. Тому дуже важливим є створення служб або структурних підрозділів охорони праці на всіх рівнях вертикалі державного управління, а також функціонування системи управління охорони праці на кожному підприємстві.

Ще однією причиною досить високого рівня виробничого травматизму в Україні є недотримання роботодавцями вимог законодавства та невідповідність чинного законодавства з питань промислової безпеки та охорони праці сучасним ринковим умовам. Згідно зі статтею 13 Закону України “Про охорону праці” на роботодавця покладена відповідальність за створення на робо­чому місці безпечних умов праці. Одним із заходів впливу на роботодавця для забезпечення безпечних умов праці є притягнен­ня його до адміністративної відповідальності. На сьогодні макси­мальний розмір адміністративного штрафу у сфері охорони праці та промислової безпеки, який може бути накладений на робото­давця або посадову особу, становить 238 гривень, мінімальний — 3–4 гривні. Отже, роботодавцю вигідніше сплатити штраф, аніж спрямовувати кошти на придбання нового устаткування, засобів індивідуального захисту або на навчання працівників безпечним методам праці. Тому кількість порушень законодавства про охоро­ну праці з року в рік зростає.

Держгірпромнагляд пропонує запровадити економічні стимули підвищення матеріальної відповідальності роботодавців за створення безпечних та нешкідливих умов праці. У комітетах Верховної Ради перебувають на розгляді розроблені Держгір­промнаглядом законопроекти про промислову безпеку, про вне­сення змін до статей 19 та 43 Закону України “Про охорону праці”.

Зокрема, зміни до Закону України “Про охорону праці” вдосконалюють процедуру фінансування заходів з охорони праці на підприємствах, а саме передбачається відповідальність за невиконання статті 19 цього закону, чого не було раніше. Згідно із зазначеною статтею на заходи з охорони праці має спрямову­ватися не менше 0,5 відсотка суми реалізованої підприємством продукції. А для підприємств, що утримуються за рахунок бю­джету, — 0,2 відсотка фонду оплати праці. Однак, як правило, більшість роботодавців цих вимог не дотримують.

Законопроектом, підготовленим Держгірпромнаглядом, також передбачається посилення адміністративної та кримінальної відповідальності посадових осіб підприємств, які порушують законодавство про охорону праці. Передбачається також збіль­шення штрафів, що накладаються на осіб, винних у порушенні законодавства. До речі, новизною проекту є притягнення до від­повідальності осіб, які приховують від розслідування та обліку нещасні випадки на виробництві.

Відомо, що вкладена у безпеку праці 1 гривня повертається 5 гривнями економічної вигоди. Законодавством України надано повноваження Фонду соціального страхування від нещасних ви­падків на виробництві та професійних захворювань диференці­ювати страхові внески, що надходять від підприємств, з урахуван­ням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному з них. Однак реальних механізмів реалізації цієї норми закону на сьогодні немає. Тому комітет ініціює запровадження диференційованих страхових тари­фів та віднесення підприємств до класу професійного ризику залежно від стану безпеки праці та рівня системи управління охороною праці. Якщо на підприємстві немає виробничих травм та професійних захворювань, а також не виявлено випадків прихо­вування таких випадків від розслідування, його страховий внесок до фонду має бути мінімальним. І навпаки.

Ще одним шляхом підвищення відповідальності роботодавця за стан охорони праці на підприємстві стане запровадження декларативного принципу. Запровадження системи звітності у ви­гляді декларацій на підприємствах, що належать до категорії незначного ступеня ризику, дасть змогу роботодавцю самостійно визначати рівень виробничих ризиків та розробляти заходи для їх усунення.

Однією з найсерйозніших проблем виробничого травмати­зму є залучення роботодавцями до виконання робіт працівників на  підставі тимчасових цивільно-правових угод, без оформлення трудових відносин. Як наслідок, роботи підвищеної небезпеки виконуються працівниками без відповідної фахової підготовки та необхідних знань щодо безпечних прийомів праці. Крім того, такі працівники є більш уразливою категорією працюючого населення, тому що за чинним законодавством не мають жодних прав на соціальну допомогу або захист. Роботодавець при цьому не несе відповідальності за недотримання вимог законодавства щодо створення безпечних умов праці і наслідків нещасних випадків.

Через низьку кваліфікацію та низький рівень знань праців­ників з питань охорони праці, недостатню обізнаність про безпеч­ні методи роботи, за статистикою, стається більше 70 відсотків нещасних випадків.

Відсутність системного навчання і підготовки кадрів з питань охорони праці, недостатній рівень професійно-технічного навчан­ня з питань охорони праці, зменшення обсягу підготовки фахівців з охорони праці призводять до того, що служби підприємств ком­плектуються некваліфікованими з питань охорони праці праців­никами, що, своєю чергою, негативно впливає на стан промисло­вої безпеки та охорони праці, рівень травматизму і професійної захворюваності, збільшуються економічні збитки держави від наслідків цих подій.

І тому важливим, пріоритетним завданням, що стоїть перед нами, є забезпечення якісного навчання з питань охорони праці. Проте і в цій сфері є ряд гострих проблем, що потребують негай­ного вирішення, оскільки останніми роками заклади освіти скоро­тили обсяг підготовки спеціалістів для сфери охорони праці, а  деякі зовсім припинили. Вкрай необхідно невідкладно прийняти постанову Кабінету Міністрів України про затвердження держав­них вимог до підготовки кадрів з питань охорони праці. Також вимагає опрацювання галузевий стандарт вищої освіти за освіт­ньо-кваліфікаційною характеристикою магістр за напрямом підго­товки “охорона праці”.

Основною складовою профілактики травматизму є форму­вання сучасного і безпечного, здорового виробничого середови­ща, культура охорони праці. Що ми розуміємо під культурою охорони праці? Передовсім це процес з використання всіх можли­вих засобів для підвищення загальної поінформованості громадян про виробничі небезпеки та ризики, обізнаності та розуміння того, як можна їм запобігти. Формуючи культуру охорони праці, необ­хідно постійно привертати увагу кожного роботодавця і працівника до цих важливих питань, що, у свою чергу, сприятиме роботі без аварій і травм. Це навіть більше, ніж безпосередньо державний нагляд, потрібно змінити ставлення людей до власної безпеки на робочому місці, підвищити рівень культури виробництва.

Запобігти зростанню кількості нещасних випадків та профе­сійних захворювань можливо лише за активної взаємодії із засо­бами масової інформації, шляхом проведення широкомасштабної інформаційної кампанії. Тому комітет будує свою роботу таким чином, щоб цей важливий напрям завжди залишався одним із пріоритетних. За нашою ініціативою і за підтримки соціальних партнерів розпочато всеукраїнську акцію “Охорона праці очима дітей”, в рамках якої передбачається проведення конкурсів дитя­чої творчості на тему безпеки праці на виробництві. Ми впевнені, що залучення творчого потенціалу дітей до проблем охорони праці підвищить відповідальність батьків за свою власну безпеку та сприятиме вихованню в молодого покоління високої культури особистої безпеки і на виробництві, і в повсякденному житті.

За останній рік ми здійснили прорив у розвитку міжнарод­ного співробітництва. Держгірпромнагляд спільно з Міжнародною організацією праці розпочали реалізацію проекту поліпшення стану безпеки та гігієни праці на робочих місцях у контексті гідної праці. Одним з основних напрямів проекту є розроблення Націо­нального плану дій із забезпечення безпеки праці та здоров’я на робочих місцях та в подальшому його презентація, затвердження і  впровадження на державному рівні.

З метою реформування державного управління у сфері охо­рони праці вважаємо за доцільне:

по-перше, здійснити реформування органів державного нагляду за додержанням законодавчих та інших нормативно-пра­вових актів з питань охорони праці, передбачивши оптимізацію їх кількості та організаційної структури, а також виключення дублю­вання функцій;

по-друге, виведення державного нагляду з промислової безпеки та охорони праці зі сфери дії Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господар­ської діяльності”, тому що обмеження нагляду у сфері охорони праці суперечить вимогам міжнародних конвенцій №81 та №129, які ратифіковані Верховною Радою України;

по-третє, підвищення статусу центрального органу вико­навчої влади з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, з огляду на те, що повноваження комітету у сфері дер­жавного нагляду поширюються і на галузевий, і на регіональний рівні, шляхом координації його діяльності віце-прем’єр-міністром та можливе перейменування цього органу на Службу державного нагляду України;

по-четверте, прийняття постанови Кабінету Міністрів України про деякі питання реалізації повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі охорони праці, а також поновлення роботи Національної ради з питань безпечної життєдіяльності при Кабінеті Міністрів України.

Комітетом проаналізовано та узагальнено ці та інші пропо­зиції, що надійшли від центральних і місцевих органів виконавчої влади, соціальних партнерів, зокрема стосовно необхідності роз­роблення та затвердження Президентом України Національної стратегії охорони праці. Все це знайшло відображення у проекті рекомендацій парламентських слухань. Прошу підтримати.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олександре Івановичу.

Шановні колеги, ми зазвичай працюємо в такому режимі. Попросимо Олександра Івановича, хай послухає всі ідеї і пропо­зиції, і наприкінці нашого засідання надамо можливість доповіда­чам відреагувати на письмові запитання. Оскільки технологічно система “Рада” зараз працює в режимі тільки одного мікрофона, усні запитання не дуже корисні й доречні, а на письмові він потім матиме можливість відповісти.

Так само як і співдоповідач Шевчук Олег Борисович, перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань соці­альної політики та праці, якого я запрошую до слова. Регламент 15 хвилин. Будь ласка, Олегу Борисовичу.

 

ШЕВЧУК О.Б., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці (Блок Юлії Тимошенко). Дякую. Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Від імені Комітету Верховної Ради з пи­тань соціальної політики та праці дозвольте подякувати за під­тримку нашої ініціативи в організації та проведенні цих парла­ментських слухань. Наша позиція обумовлена вкрай складною ситуацією у сфері промислової безпеки, охорони праці, яка склалася в державі. Ця проблема була предметом обговорення на багатьох засіданнях комітету, тематичних “круглих столах” тощо. Ми не раз попереджали уряд і громадськість, що ризик загибелі або травмування працівників на підприємствах та в організаціях України залишається найвищим серед європейських країн.

На законодавчому рівні основні положення реалізації кон­ституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров’я в процесі трудової діяльності визначають Кодекс законів про працю України, закони України “Про охорону праці”, “Про загаль­нообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спри­чинили втрату працездатності”, нормативно-правові акти уряду та  центральних органів виконавчої влади. Однак, незважаючи на наявність серйозної нормативно-правової бази, слід визнати, що вона є недосконалою і не вирішує питань, що виникають з розвит­ком нових економічних відносин.

Ситуація залишається вкрай тривожною. Низький рівень життя та загроза залишитися без роботи змушують людей працю­вати в умовах підвищеного ризику. В Україні рівень виробничого травматизму, особливо з важкими наслідками та смертністю, значно перевищує відповідний середній показник у європейських країнах. Потенційну загрозу для працюючих створюють зношені на 50–70, а інколи й більше відсотків основні виробничі фонди. Щодня травмуються більше 60 працівників, з них 3 — зі смертель­ними наслідками, 3 з 4 виробничих травм відбуваються з втратою працездатності, а кожна друга спричиняє втрату працездатності більш як на 50 відсотків. Якщо, за даними Міжнародної організації праці, в країнах з ринковою економікою один смертельний випа­док припадає на 23 тисячі працівників, то в Україні — на 11 тисяч працівників.

Незважаючи на це, за роки незалежності в Україні не проводилося глибокого комплексного вивчення стану дотримання прав людини у сфері охорони праці. Крім того, існуюча система управління у сфері охорони праці не здатна оперативно та гнучко реагувати на швидкі зміни виробничо-економічних умов, особливо під час світової фінансово-економічної кризи. Отже, існує невід­кладна потреба вдосконалення нормативно-правової бази у сфері охорони праці, гармонізації її з європейським законодавством та вимогами конвенцій Міжнародної організації праці, з урахуванням реалій ринкової економіки і лібералізації соціально-трудових від­носин. На нашу думку, це найперше і найважливіше завдання, яке необхідно вирішувати.

Згідно із Законом України “Про охорону праці” саме робото­давець несе повну відповідальність за створення належних, без­печних і здорових умов праці на підприємстві та має забезпечити належне фінансування заходів щодо їх покращення. Дієвим заходом забезпечення дотримання роботодавцями норм з охоро­ни праці є соціальна відповідальність бізнесу та державне запро­вадження ефективних важелів впливу на їх діяльність у цій сфері. Існує необхідність розроблення та запровадження на законодав­чому рівні регуляторного механізму економічного стимулювання роботодавців до забезпечення відповідного ступеня охорони праці та її безпеки шляхом впровадження нових безпечних технологій та прогресивного устаткування.

Нагальною потребою є також створення системи обліку всіх нещасних випадків, виявлення порушень у сфері охорони праці і  техніки безпеки, комплексного економічного аналізу втрат робо­чого часу, матеріальних і фінансових втрат внаслідок незадовіль­них умов праці. Крім того, необхідно посилити економічну та адміністративну відповідальність роботодавців за неодноразове порушення вимог законодавства з охорони праці, допущення випадків аварійності, виробничого травматизму, в тому числі із смертельними наслідками і профзахворюваннями.

На нашу думку, завдання зниження рівня виробничого травматизму, професійної захворюваності та поліпшення умов праці може бути вирішено лише шляхом реалізації Національної стратегії безпеки і гігієни праці, яка має бути розроблена урядом спільно з науковцями, за участю соціальних партнерів, і яка має затверджуватися Президентом України.

За даними Держкомстату, останніми роками понад 1,5 міль­йона працівників працюють в антисанітарних умовах, з переви­щенням рівня забрудненості повітря на робочому місці хімічними речовинами, пилом, рівня шуму та вібрації. На деяких підприєм­ствах кількість таких працівників становить дві третини загальної кількості працюючих.

Загалом в усіх галузях України більше 70 відсотків підпри­ємств не відповідають вимогам санітарного законодавства. Саме тому щороку зростає кількість підприємств державної і приватної форми власності з шкідливими та небезпечними умовами праці. Питома вага таких підприємств Мінвуглепрому становить більш як 87 відсотків, важкого машинобудування — 88, Мінагропрому — 85, гірничодобувної промисловості — 81 відсоток. Як результат, різко зростає рівень професійних захворювань.

В Україні налічується більше 10 тисяч діючих нормативно-правових актів, які не відповідають реаліям сьогодення, оскільки більшість з них розроблялися більше 30 років тому, а деякі вироб­ництва до сьогодні не мають відповідних правил безпеки. Зокрема, діючі правила розроблялися на базі великих вироб­ництв, зрозуміло, що малі і середні підприємства не можуть їх виконувати повною мірою.

Аналіз причин виникнення на виробництві нещасних випад­ків, аварій, надзвичайних ситуацій техногенного характеру за останні роки показує, що майже половина аварій і надзвичайних ситуацій (48 відсотків) і майже п’ята частина випадків виробни­чого травматизму (17 відсотків) пов’язані з причинами саме технічного характеру. Зокрема, це незадовільний технічний стан основних виробничих фондів, споруд, конструкцій, обладнання, машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів та інже­нерних мереж, їх значна зношеність внаслідок закінчення норма­тивного строку експлуатації. Капітальні, поточні ремонти прово­дяться нерегулярно, внаслідок чого зростає спрацьованість цих об’єктів, ступінь їх небезпеки та ймовірність виникнення нещасних випадків, аварій і надзвичайних ситуацій техногенного характеру. А витрати на аварійно-відбудовні роботи та соціальний захист потерпілих у 2–3 рази перевищують розрахункові витрати на проведення зазначених ремонтів.

Відповідно до статистичних даних, спрацювання зазначених об’єктів у різних галузях економіки становить 50–80 відсотків і має тенденцію до зростання. Водночас змушені констатувати, що приділяється неналежна увага питанню недосконалості законо­давства у сфері забезпечення безпечної експлуатації основних виробничих фондів. І таких неврегульованих на законодавчому рівні питань дуже багато.

Фінансово-економічна криза не лише негативно вплинула на динаміку виробництва, а й погіршила фінансове становище під­приємств, що призвело до згортання фінансування та здійснення запобіжних заходів з охорони праці, погіршення стану безпеки, гігієни праці та промислової безпеки, а також до розбалансування державного управління у сфері охорони праці.

Зокрема, проаналізувавши роботу облдержадміністрацій, зазначимо, що з функцій головних управлінь праці та соціального захисту населення місцевих держадміністрацій вилучено функцію у сфері охорони праці та профілактики травматизму невиробни­чого характеру. Відповідні структурні підрозділи ліквідовані, вна­слідок чого місцевими держадміністраціями з червня 2007 року не виконуються функції у сфері охорони праці, визначені статтею 34 Закону України “Про охорону праці” та статтею 16 Закону України “Про місцеві державні адміністрації”. Уряду необхідно негайно вжити заходів для розв’язання цієї проблеми.

В Україні продовжується руйнація цільового медич­ного  обслуговування — згортання періодичних медичних оглядів, ліквідація медичних установ цільового призначення, скорочення посад цехових лікарів-терапевтів. Усе це є додатковим чинником зростання кількості професійних захворювань. Занепад мережі медичних закладів на виробництві унеможливлює проведення диспансеризації працівників, повноцінну профілактику та своєчас­не виявлення професійних захворювань, значно знижує якість ме­дичних оглядів. Зокрема, з 1991 року кількість медико-санітарних частин, заводських лікарень, поліклінік, кількість ліжок, цехових лі­карів зменшилася у 8–11 разів. За іншими даними, кількість дію­чих заводських здоровпунктів в 11 разів менша, ніж у 1991 році.

За нинішніх темпів погіршення здоров’я працівників на тлі негативних наслідків демографічної кризи в Україні можемо прог­нозувати, що вже в 2015–2020 роках потреба провідних галузей промисловості у трудових ресурсах може бути задоволена лише на 40–45 відсотків, що загрожує нестачею кадрів на підприєм­ствах насамперед металургії, хімічної, вугільної, гірничо-збагачу­вальної промисловості, енергетики і транспорту.

Діюча система виявлення та реєстрації професійних захво­рювань не передбачає одержання відомостей про накопичені випадки професійних захворювань за весь період їх реєстрації, тому в Україні немає достовірних даних про кількість хворих на професійні хвороби, яка, за деякими даними, на сьогодні пере­вищує 60 тисяч осіб.

Продовжується практика приховування виробничого травма­тизму, внаслідок чого страждають і самі потерпілі, і їхні сім’ї. У  ролі спостерігачів у таких ситуаціях виступають і профспілкові комітети. До цього злочинного ланцюжка приєднуються лікарі травматологічних лікарень, які оформлюють випадки трудового каліцтва як побутові травми. Тому сьогодні назріла нагальна необ­хідність створення державного реєстру професійних захворювань, який дасть змогу здійснювати повний облік і контроль за наявною професійною патологією серед працюючого населення, динамічне спостереження, аналіз причинно-наслідкових зв’язків та форму­вання груп ризику у виявленні патології.

Ще одна проблема — вкрай незадовільне впродовж багатьох років, недостатнє фінансування заходів з охорони праці та від­сутність цільових коштів на охорону праці. Комітет Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці протягом багатьох років при опрацюванні законопроекту про державний бюджет вно­сив пропозиції щодо виділення окремим рядком коштів на зазна­чені цілі. Проте жодного разу вони, на жаль, не були підтримані в цьому залі.

Власники приватних підприємств масово не виконують вимоги статті 19 Закону України “Про охорону праці” щодо фінан­сування заходів з охорони праці в обсязі не менше 0,5 відсотка суми реалізованої продукції та послуг, часто використовують ці кошти не за призначенням.

Шановні учасники парламентських слухань! На ваш розгляд запропоновано проект рекомендацій, який після опрацювання в  нашому комітеті буде затверджуватися Верховною Радою України. У мене прохання: за наявності до запропонованого про­екту пропозицій, зауважень та рекомендацій подати їх до комітету для остаточного опрацювання робочою групою, яка буде створена при комітеті.

Хотів би наголосити, що потрібно зробити все можливе для просування України в євроінтеграційних процесах і для набли­ження стану промислової безпеки та охорони праці до рівня розвинених країн світу.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олегу Борисовичу. Так само нагадую, що ви як співдоповідач матимете можливість відповісти на письмові запитання, якщо вони надійдуть.

Переходимо до виступів представників сторін соціального діалогу. Слово для виступу надається заступнику голови Федера­ції профспілок України Українцю Сергію Яковичу. Будь ласка. За ним виступатиме Олексій Валентинович Мірошниченко. Регламент 10 хвилин.

 

УКРАЇНЕЦЬ С.Я., заступник голови Федерації профспілок України. Добрий день, шановні друзі! Я хотів би спертися на факти попередніх промовців і зекономити час на розширеній цифровій оцінці стану питання. Сказати, що стан безпеки праці сьогодні загрозливий — це не сказати нічого. Якщо ми готуємося схвалити рекомендації парламентських слухань, то потрібно, щоб оцінка стану була повною і об’єктивною, а запропоновані захо­ди — максимально дієвими. Тож спробуймо зробити узагальнені оцінки.

Перше. Держава і соціальні партнери не мають об’єктивної і  точної оцінки умов праці, оскільки атестація робочих місць зведена нанівець, обов’язковий п’ятирічний строк ігнорується, дедалі частіше роботодавець сам бере ліцензію і пише в доку­ментах, що хоче, а не що потрібно. Федерація профспілок була змушена створити свій центр незалежних експертиз, який уже проводить об’єктивну атестацію в деяких областях України.

Друге. Профілактика виробничого травматизму і професій­них захворювань фактично знищена в Україні. Промислова меди­цина, профілакторії втрачені, за невеликими винятками, і хвороби виявляються не на початковій стадії, а в розквітлому стані. Дія шкідливих факторів практично не усувається, більше того, вироб­ниче обладнання, що ввозиться в Україну, часто застаріле, що було у вжитку, а отже небезпечне. Кошти, передбачені законом (0,5 відсотка), про які йшлося, роботодавця ніхто не зобов’язує спрямовувати на охорону праці, закон не виконується, а більшість тих коштів, що виділяються, спрямовується далеко не на цілі безпеки праці.

Третє. Державне управління охороною праці в розвалинах. Відомство, яке має відповідати за всі питання праці, а саме Міністерство праці та соціальної політики, відсторонилося від цієї роботи. Так само галузеві міністерства, де найскладніша ситуа­ція, — Мінпаливенерго, Мінвуглепром, Мінпромполітики тощо. Держгірпромнагляд як контрольний орган має вузькі повноважен­ня і ще вужчий штат, тому справа охорони праці для такої невели­кої структури виявилася непідйомною. Обласні, районні державні адміністрації виявилися вільними гравцями, одиниці з яких беруть на себе відповідальність, хоча кваліфікованого штату для цього не передбачено. Політики кадрового забезпечення у нас немає.

Четвертий висновок. Хто знає, скільки точно людей щороку зазнають виробничих травм в Україні? Впевнено стверджую вам: ніхто не знає ні в державі загалом, ні із сторін соціального парт­нерства. Статистика різних державних відомств розбігається майже вдвічі. Роботодавці безбожно приховують травматизм, навіть смертельний, всіх тих, хто перебуває з ними у трудових від­носинах. Я вже не раз казав, ми провели обстеження і виявили по країні тільки за один рік 680 прихованих випадків, з них 6 смер­тельних, прихованих від розслідування і обліку. Однак найгірше те, що не всі, а саме безсовісні роботодавці борються з травма­тизмом у новий спосіб — просто не оформлюють трудові відноси­ни. За нашими оцінками, не менше 2 мільйонів людей переведені на цивільно-правові угоди або працюють у шкідливих умовах, але рахуються в кадрових агентствах (це у нас така новинка), або пра­цюють зовсім без будь-яких документів, і таких більшість. Зрозу­міло, що ці люди позбавлені і охорони праці, і  соціального за­хисту, і соціальних гарантій.

П’яте. Що втрачають держава і бізнес, не вкладаючи в охо­рону праці? Мільярди, навіть десятки мільярдів гривень через непрацездатність, втрати робочого часу, недоотриману продук­цію, недовироблений валовий внутрішній продукт. Замість здоро­вих кваліфікованих працівників ми отримуємо десятки тисяч калік та обов’язок держави утримувати сім’ї загиблих. Професійний потенціал економіки тане на очах. Молодь не хоче йти на робоче місце, де можна отримати невиліковну хворобу або втратити життя.

І головне. Втрачене здоров’я, постійний ризик отримати травму і втратити працездатність, відсутність умов для регуляр­ного оздоровлення — це причини стійкого, глибокого зниження професійної працездатності і продуктивності праці в економіці загалом. А без цього не можливо говорити про швидкі темпи економічного розвитку і конкурентоспроможність України на всіх ринках.

Головні висновки. Українське виробництво, трудове середо­вище вкрай небезпечне для здоров’я і життя працівника, і стан дедалі погіршується. Український бізнес переважно агресивний стосовно до найманого працівника. Мало того, що недоплачує зарплату в декілька разів, він доводить людину до злиднів (бідним маніпулювати легше) і намагається заробити гроші ще й на здо­ров’ї та житті працівника.

Українська держава втратила або припинила управління політикою охорони праці, залишила цей штурвал і разом з робо­тодавцями переклали все на Держгірпромнагляд, про що я казав, і на фонд соціального страхування.

Хоч це комусь видасться парадоксальним на тлі оголошених раніше цифр, що виробничий травматизм нібито зменшується в  умовах кризи чи економічного спаду, але насправді він не змен­шується, а зростає, просто масово виводиться в тінь. І тоді цифри нібито гарні, але ніхто не дивиться, скільки людей гине і страждає на виробництві. Більше того, виводяться в тінь не просто постра­ждалі, ті, хто зазнав травмування, а й покійники, їх викидають за прохідну — не наш. З тих 680 прихованих нещасних випадків на виробництві, про які я сказав, 6 — із смертельними наслідками.

І останній висновок. Економіка зазнає гігантських втрат внаслідок виробничого травматизму і професійних захворювань, які за останніх 20 років ніхто в державі навіть не намагався пора­хувати. До речі, цей показник — один з найбільш контрольованих у розвинених країнах.

Федерація профспілок спільно з науковцями здійснила глибокий аналіз, результати якого у вигляді національної доповіді викладені у брошурі, що вам сьогодні роздана. Ми запропонували Президенту України не тільки цю доповідь, а й внесли комплексні пропозиції, як вийти з такого становища. Президент підтримав і  доручив урядові підготувати спільно з соціальними партнерами пропозиції щодо докорінного, підкреслюю, реформування систе­ми безпеки праці. Над цим ми тепер і працюємо.

Спільно з Держгірпромнаглядом ми підготували і направили урядові структурний документ, що називається “Національна стра­тегія безпеки праці”. У ньому окреслено стратегію на десять ро­ків, механізми та інструменти її реалізації. Сподіваюся, що силами соціальних партнерів протягом 3–4 місяців ми зможемо розро­бити якісний програмний документ і подати його на затвердження Президенту. Прошу в рекомендаціях парламентських слухань під­тримати цю роботу. Думаю, що всі добрі пропозиції, у тому числі висловлені сьогодні, знайдуть відображення в цій стратегії.

І три гарячих питання. Перше — до уряду. Не чекайте затвердження рекомендацій, розблокуйте роботу Держгірпромна­гляду і Держнаглядпраці. Попередній уряд минулого року фактич­но їх “спеленав” постановою №502, де вимагається за десять днів попереджати про перевірку, виставляються інші обмежуючі умови. Виведіть їх за межі цієї постанови, будь ласка. Вони мають керу­ватися виключно конвенціями Міжнародної організації праці №129 і №81, ратифікованими в цій залі, і перевіряти роботодавців без попередження, у будь-який час доби, за винятком, наскільки я  знаю, приватного житла власника підприємства. Наведіть поря­док, будь ласка, в цій справі.

Друге питання. В Україні триває приватизація державних підприємств. На черзі — “Укртелеком” і вугледобувні шахти. Не можна державі випускати їх з такими умовами праці. Це якраз той випадок, коли держава зобов’язана включити в договори купівлі-продажу не лише збереження чисельності працівників і належне зростання заробітної плати, а й приведення безпеки праці до рівня кращих європейських зразків. На таке добре діло у будь-якого покупця обов’язково повинні знайтися необхідні кошти.

І останнє: стан управління у сфері охорони праці, контролю за дотриманням законодавства не дає змоги охопити переважну більшість суб’єктів підприємництва, що використовують працю найманих працівників. Коли профспілки передавали свої повнова­ження з державного нагляду 17 років тому, ми сподівалися, що державне управління і нагляд стануть набагато ефективнішими. На жаль, цього не сталося і не видно перспективи. Професійні спілки на кошти членів профспілок до цього часу утримують понад 170 інспекторів, які здійснюють, і ефективно, громадський контроль. Ми готові підставити плече у нинішніх скрутних умовах і  просимо народних депутатів підтримати ініціативу про повер­нення частини повноважень з державного нагляду профспілкам з  відповідним державним фінансуванням. Перші кроки уже зро­блено Законом “Про підвищення престижності шахтарської праці”, далі треба визначити правові механізми. Повірте, від цього стане краще і працівникам, і роботодавцям.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую за сумний, але реалістичний погляд на стан справ.

Запрошую до слова виконавчого віце-президента Конфеде­рації роботодавців України Олексія Валентиновича Мірошниченка. За ним — Анні Райс. Олексію Валентиновичу, регламент 10 хви­лин. Прошу.

 

МІРОШНИЧЕНКО О.В., виконавчий віце-президент Конфеде­рації роботодавців України. Дякую. Шановний голово! Шановні колеги! Дозвольте від імені роботодавців подякувати за можли­вість виступити і особлива подяка — профільному комітету за ініціювання таких парламентських слухань. На жаль, сьогодні слово “роботодавець” в цьому залі звучатиме не зовсім з пози­тивним відтінком, але я спробую пояснити, що нас найбільше турбує. Думаю, що й колеги директори підприємств, які виступа­тимуть, доповнять мій виступ.

Ми довго думали, з чого почати. Яка є ключова точка, що веде до тих проблем, про які ми чули у виступах? На нашу думку, головна і ключова проблема — атестація робочих місць. Мабуть, жодна економіка жодної з країн світу не витримає тих умов атестації, як в Україні. Спробую довести це на прикладі.

Коли ще за часів Радянського Союзу була запропонована схема атестації робочих місць, було визначено: атестація робочих місць задля підвищення продуктивності праці. Потім вже в Кодексі законів про працю Радянського Союзу вона була сформульована як атестація робочих місць задля зменшення шкідливості та підвищення безпеки охорони праці. Сьогодні в Україні атестація робочих місць та умов праці — це захід, спрямований насамперед на обґрунтування підтвердження права на пільги. Права на пільги! І це, мабуть, одна з головних проблем.

Ось є документ “Методичні рекомендації для проведення атестації”, до речі, 1993 року. Цитата: “Основна мета атестації складається з урегулювання відносин між власником і працівни­ком задля пільгового забезпечення компенсації за роботу...” Не задля створення безпечних умов праці, не задля зменшення небезпеки, а задля регулювання відносин щодо пільгового забез­печення! Останнім часом вже почали займатися атестацією про­фесій, а не умов праці чи безпосередньо робочих місць. Зважа­ючи на це, у нас атестація — не так захід з охорони праці, як соціально-економічна акція, спрямована на підтвердження пільг.

Законодавча база. На сьогодні атестація робочих місць здійснюється за Гігієнічною класифікацією праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів. Ви всі знаєте, це документ 1986 року. З 1986 року (24 роки минуло!) ми не тільки нічого не змінили, більше того, ми навіть не переклали його на українську мову. Чому я на цьому питанні наголошую? Як ви знаєте, 1 січня набирає чинності закон про єдиний соціальний внесок, в якому, на жаль, передбачена норма, що інспекція праці спільно з Фон­дом соціального страхування від нещасних випадків на вироб­ництві та професійних захворювань у разі відсутності атестації робочого місця має право змінити роботодавцю клас ризику та відповідно збільшити відрахування до фонду. Ця проблема є, і ми повинні нею серйозно займатися.

Друга проблема — профілактика нещасних випадків на виробництві і навчанні. Дійсно, ми втратили профілактику і прак­тично не займаємося пропагандою безпечних умов праці не тільки на виробництві, а й загалом у суспільстві. І хай би хто що казав, силами роботодавців чи фонду ми цю проблему не вирішимо. Має бути національна програма, яка стосуватиметься кожного. Не знаю, як щодо дитячого садка, але для учнів старших класів, профтехучилищ, студентів вищих навчальних закладів повинна бути така наскрізна програма упродовж усього трудового життя. Мають бути і ролики, і просвітницька інформація, тобто державна політика, спрямована на охорону праці та забезпечення безпечних умов праці.

А що відбувається? Ви знаєте, що статтею 18 Закону “Про охорону праці” Міністерство освіти і науки спільно з Державним комітетом з промислової безпеки, охорони праці та гірничого на­гляду повинні займатися програмами щодо охорони праці. Проте на сьогодні у вищих навчальних закладах технічного профілю практично немає кафедр з охорони праці, так само і в проф­техучилищах. Питання охорони праці, на жаль, вилучається з нав­чального процесу. Ви знаєте, раніше був курс “Охорона праці”, тепер “Безпека життєдіяльності”.

Ще одна проблема — розслідування нещасних випадків на виробництві. Я не знаю, як ви, я, чесно кажучи, не розумію, чому при настанні ДТП всі повинні проходити тест на алкогольне сп’яні­ння, а при настанні нещасного випадку на виробництві, на жаль, проби на алкогольне і наркотичне сп’яніння не беруться. Це нор­мально? Я думаю, що тут ми повинні попрацювати спільно з Міні­стерством охорони здоров’я, і за підтримки соціальних партнерів це питання якомога швидше вирішити.

Чому? Тому що стаття 14 Закону “Про охорону праці” перед­бачає відповідальність безпосередньо працівника за дотримання умов праці, правил особистої, колективної безпеки тощо. Олек­сандр Іванович уже казав, що 76 відсотків нещасних випадків трапляються з організаційних причин. Давайте називати, як воно є, це проблема людського фактора. Хай би що робив робото­давець, хоч би які закони приймали, якщо працівник сам не стежитиме за умовами праці, не буде їх дотримуватися, ситуація не зміниться.

І ще одна проблема — доступ до нормативно-правових ак­тів  з питань охорони праці. Чесно кажучи, ні я, ні українські робо­тодавці не розуміють, чому ми не можемо у вільному доступі в Інтернеті отримати нормативну базу. Чому ми можемо отримати нормативну базу Росії, Білорусі, а наше національне законодав­ство вимушені купувати на сайті Держгірпромнагляду? Ми не раз зверталися з цією проблемою, але, на жаль, вона не вирішена.

Не буду перераховувати всі проблеми, думаю, колеги їх доповнять. Ми знаємо про проблеми оподаткування охорони праці, треба їх вирішувати, про проблеми медичних експертиз, медичних оглядів, обліку профзахворювань і багато-багато інших.

Миколо Володимировичу, ми в своєму листі внесли пропо­зиції до проекту рекомендацій, просимо, щоб вони були врахова­ні. А всім присутнім хотів би ще раз подякувати за дискусію і  сказати, що роботодавці, мабуть, як ніхто зацікавлені, щоб пра­цівники поверталися додому живі і здорові. Та й роботодавці, до речі, теж.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олексію Валентиновичу.

Запрошую до слова головного спеціаліста з питань безпеки праці та здоров’я на робочих місцях Міжнародного бюро праці Анні Райс. Колеги, хто хоче українською мовою послухати, на ро­бочих місцях є всі можливості для цього, можна взяти навушники і на сьомому каналі послухати виступ нашої колеги. До 10 хвилин регламент. Прошу.

 

РАЙС АННІ, головний спеціаліст з питань безпеки праці та здоров’я на робочих місцях Міжнародного бюро праці. Дякую. Шановний пане Миколо Томенко, заступнику Голови Верховної Ради України! Шановні народні депутати України! Дорогі гості Верховної Ради України! Для мене величезне задоволення висту­пити від імені Міжнародної організації праці на парламентських слуханнях про стан промислової безпеки та охорони праці. Якщо дозволите, почнy зі слів Генерального директора МОП пана Хуана Сомавіа, який сказав: “Робота займає центральне місце в житті людини, стабільності сім’ї та суспільства. Робота — це ключовий фактор зменшення бідності і досягнення соціальної інтеграції та соціальної згуртованості. Така робота має бути прийнятної якості. Достойна робота має бути безпечною”.

Це програма достойної праці Міжнародної організації праці. З цієї програми випливає, що будь-який нещасний випадок чи випадок професійного захворювання, спричинений роботою, є  контрпродуктивним, це може призвести до інвалідності, виклю­чення людини з ринку праці, зменшення мобільності, бідності і  навіть до смерті. Отже, достойна робота — це безпечна робота.

Проте виходить так, що в питанні досягнення достойних, безпечних умов праці ми досягли етапу, коли немає видимого прогресу. Останні цифри, які ми маємо в МОП, засвідчують, що у  світі кількість нещасних випадків і захворювань на робочому місці за останніх десять років значно не замінилася. Фактично, кількість нещасних випадків у світі навіть зросла. Щодня більше тисячі осіб йдуть на роботу і не повертаються додому, тому що вони гинуть на роботі. Це дорівнює кількості людей, які загинули б під час катастрофи чотирьох літаків. Щодня! Уявіть, який шок переживали б люди, які заголовки були б у газетах, якщо б щодня падало чотири літаки.

Більш детальний погляд на статистику показує, що в той час, як певні країни спостерігають стабільне зменшення кількості нещасних випадків і захворювань на роботі, інша ситуація в краї­нах, які не створили ефективної національної системи гігієни та охорони праці, що передбачала б належне виконання законо­давства. Зусилля на вирішення цих проблем дуже часто фрагмен­товані, вони не є консолідованими для досягнення прогресу у  зменшенні нещасних випадків і професійних захворювань.

Традиційні заходи щодо зменшення шкідливих умов праці і  ризиків є досить ефективними, але їх треба посилити розроб­ленням стратегії, яка відповідала б ситуації на ринку праці у світі, що швидко змінюється. Зокрема, в багатьох країнах треба вико­ристовувати більші ресурси на безпеку праці і захист здоров’я. Необхідно, щоб у національних програмах приділялося більше уваги цьому питанню, і саме парламентські слухання, які відбува­ються в парламенті України, свідчать про це. Це означає, що безпеку праці треба включити в програму соціально-економічного розвитку, в національні бізнес-плани, залучити всіх соціальних партнерів до механізмів покращення умов і безпеки праці. Це також означає створення превентивної культури, яка стала б не­від’ємною частиною загальної культури, суспільного і загально­економічного розвитку країни.

Що це означає для України? Передусім важливо розробити і  прийняти державну програму щодо покращення безпеки і гігієни праці. І численні промовці говорили про це, я підтримую їхню думку повністю, тому що така державна програма має бути роз­роблена всіма задіяними сторонами. Вони мають спільно попра­цювати і розробити таку спільну програму на наступні 5 чи 10 ро­ків. Будь-яка програма є настільки сильною, наскільки сильна її найслабша ланка. Отже, якщо не будуть залучені всі сторони в  цей спільний план дій, то ця програма не буде прийнята і не буде виконуватися усіма. Отже, активна участь і роботодавців, і  організацій працівників важлива для успішного розроблення та впровадження таких програм.

Керівництво та відданість програмі охороні праці так само дуже важливі, а відтак державна програма має бути затверджена і  запроваджена найвищими урядовими органами. У багатьох краї­нах, де працює МОП, які вже прийняли таку державну програму з охорони праці, офіційне схвалення і запровадження відбувалося з ініціативи прем’єр-міністра. Такий високий рівень схвалення означає, що будуть виділені ресурси, необхідні для забезпечення охорони праці. Дуже часто ми бачимо, що таких ресурсів бракує, і  це послаблює вплив державної політики та програми у сфері охорони праці.

У цьому контексті дуже важливо, щоб приховане стало оче­видним, тобто ми повинні визначити справжню ціну виробничих травм, професійних захворювань та смертельних випадків, для того щоб кожний, хто причетний до цього, усвідомлював їх високу ціну. Можливо, важко оцінити життя людини, але 4 відсотки світо­вого ВВП зникає через відсутність людей на роботі внаслідок тимчасової непрацездатності, через виплату допомоги у зв’язку з  каліцтвом та сім’ям загиблих. Це свідчить про те, як багато ми платимо за виробничі травми і професійні захворювання.

Що це означає для України? Це означає, що 4 відсотки ВВП України так само може бути викинуто просто в море. Я чула, що економічне зростання 0,4 відсотка, тобто це все може нівелю­ватися через виробничі травми і професійні захворювання, які існують не лише в Україні, а й в усьому світі. Тому необхідно роз­глянути можливість збільшення фінансування з державного бю­джету на превентивні заходи. Запобігання — це ключовий фактор. Превентивні заходи з оцінки ризиків та керування методиками охорони праці розроблені МОП. Необхідна методологія, яка дає широкі можливості роботодавцям визначати небезпеки та ризики, для того щоб вони могли їх оцінити та виробити реальні шляхи вирішення цих проблем.

У 2001 році МОП прийняла Керівні принципи в системі охорони здоров’я, вони мають бути запроваджені і в Україні. Ця стратегія ґрунтується на досвіді МОП стосовно роботи з трьома основними компонентами — уряд, роботодавці та організації працівників, для того щоб вирішити найгостріші проблеми у сфері безпеки праці та захисту здоров’я працівників.

Ми готові працювати з Україною. І ще одна причина, чому я  тут, — ми розпочинаємо в Україні проект “Покращення безпеки праці на робочих місцях та забезпечення достойної роботи”, що фінансується ЄС.

І останнє, про я хотіла б сказати. Конвенції МОП у сфері охорони праці надзвичайно важливі для України. Україна не ратифікувала багато з них, але, сподіваюся, на певному етапі вони будуть ратифіковані. Сподіваюся, що проекти Євросоюзу та МОП допоможуть Україні розробити державну програму у сфері охорони праці на перспективу. Це стосується також і Конвенції МОП №180 щодо основ, які сприяють безпеці охорони праці.

Дозвольте подякувати Комітету Верховної Ради України з  питань соціальної політики та праці за організацію і проведення парламентських слухань у сфері охорони праці, я із задоволенням взяла в них участь.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні колеги, переходимо до дискусії. Нагадую, регламент виступів в обговоренні — до 5 хвилин.

Запрошую до слова народного депутата України, члена фрак­ції Комуністичної партії України Миколу Васильовича Кравченка. За ним виступатиме Риженко Сергій Анатолійович. Будь ласка, Миколо Васильовичу.

 

КРАВЧЕНКО М.В., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва (Комуністична партія України). Спасибо. Уважаемые участники парламентских слушаний! Автором проекта постановления с инициативой рассмотрения этого вопроса в зале Верховной Рады на пленарном заседании был я. Комитет в процессе доработки моего проекта постанов­ления с тем, чтобы расширить и изучить этот вопрос, вышел на форму парламентских слушаний. Верховная Рада согласилась с этим решением, и мы сегодня рассматриваем этот серьезный вопрос. Я хотел бы объяснить, что меня заставило внести этот проект постановления на рассмотрение Верховной Рады.

Во-первых, я хотел бы сказать о том, что травматизм на производстве в Украине чем-то напоминает ситуацию со СПИДом и туберкулезом: стараются как можно меньше говорить о постра­давших. Причины трагедий отраслевыми ведомствами и мини­стерствами всесторонне не анализируются, не обобщаются. Мы вспоминаем об этом в дни государственного траура. К сожале­нию, после все сводится то ли к непредсказуемым последствиям, то ли к неуправляемым стихийным процессам, а там, где произо­шла трагедия, как правило, ищут “стрелочника”. Поверьте мне, я  с шахтерским регионом связан и как народный депутат часто занимаюсь спасением “стрелочников”.

Как следствие, уровень производственного травматизма стабильно остается в несколько раз выше, чем в экономически развитых странах. Если к тому же добавить количество травм, в  том числе смертельных, которые во время расследования не принимаются во внимание, а здесь в значительной мере срабаты­вает субъективный фактор, то достоверно обрисовать общую картину становится довольно сложно. И я согласен с коллегами, которые на этом акцентировали внимание. Мы сегодня не знаем, что фактически происходит. Если знаем, то приблизительно.

Свою печальную статистику в те цифры, о которых говорила представитель МОП, вносит и наша страна. В Украине уровень риска гибели и травматизма работника на производстве выше по сравнению с Германией в 2 раза, с Японией — в 3 раза. Эти факты позволяют говорить о том, что проблема безопасности трудящихся на производстве вышла в Украине на национальный уровень, и решить ее можно только общими усилиями.

И второе обстоятельство, побудившее меня внести проект постановления, — это те настораживающие, успокаивающие цифры, которые начали появляться в последнее время. За десять лет дается статистика: на 35 процентов снизился производствен­ный травматизм. Но при этом стыдливо умалчиваются важнейшие факторы, влияющие на эти показатели, а именно что уровень падения производства составил 22 процента, и то, что мы поте­ряли за последнее время больше 1 миллиона рабочих мест. Поэтому эти цифры могут только быть успокаивающими, но они не отражают действительность.

Я могу с уверенностью сказать, что несовершенство техно­логических процессов, высокий уровень морального и физическо­го износа оборудования, недостаточный уровень инвестиций в  реконструкцию и восстановление основных фондов, снижение потенциала отраслевой науки — все это в комплексе не позво­ляет в ближайшее время ожидать серьезного улучшения ситуации в области охраны труда и промышленной безопасности.

Какие меры я просил бы внести в рекомендации. Я полно­стью согласен, что в таком виде, как сегодня существует государ­ственный комитет, он не может исполнять свои функции. Поэтому нужно провести специальное заседание Кабинета Министров, на котором расширенно рассмотреть вопросы, о которых в том числе и председатель Госпромгорнадзора говорил. Без измене­ния функций он не сможет справиться с возложенными на него задачами. Поэтому в рекомендации я просил бы внести предло­жение о проведении специального заседания правительства по рассмотрению вопросов, которые были отражены в докладе заместителя председателя комитета, в том числе и финансовых.

Благодарю за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Миколо Васильовичу.

До слова запрошується Риженко Сергій Анатолійович, пер­ший заступник міністра охорони здоров’я — головний державний санітарний лікар України. Будь ласка. За ним — Брюханов Олександр Михайлович.

 

РИЖЕНКО С.А., перший заступник міністра охорони здоров’я України — головний державний санітарний лікар України. Шановний Миколо Володимировичу! Шановні народні депутати, урядовці, учасники парламентських слухань! Сьогодні ми форму­ємо нове суспільство, в якому безпека, здоров’я та життя людини повинні стати основою. Однак останніми роками відзначалася стійка тенденція до погіршення умов праці на підприємствах. Наш молодий бізнес часто створює капітали, нехтуючи здоров’ям працівників. Навіть у повоєнні 1950-ті роки показники були не такі песимістичні.

У державі тільки третина промислових об’єктів відповідає вимогам санітарного законодавства. До цього призводить викори­стання застарілих технологій, обладнання, машин і механізмів, що не відповідають не тільки санітарним, а жодним нормам. Найгірші умови праці у вугільній, металургійній та хімічній галузях про­мисловості. В умовах перевищення гранично допустимих рівнів шуму працюють 700 тисяч працівників, несприятливого мікро­клімату — 410 тисяч, концентрації шкідливих хімічних речовин — майже 400 тисяч, в тяжких умовах праці — 350 тисяч. Хочу звер­нути увагу, що загалом у шкідливих умовах працюють 300 тисяч жінок.

Тільки у 2009 році зареєстровано 6 тисяч професійних захворювань. Однак кількість виявлених професійних захворювань не відображає реальної картини. За останніх 15 років в Україні практично зруйнована система медико-санітарної допомоги пра­цюючому населенню. Заради зарплатні працюючі приховують за­хворювання і часто закінчують свій трудовий шлях інвалідами. А  повноцінний контроль з боку адміністрації та профспілок сього­дні відсутні на належному рівні. Б’ють на сполох, коли треба ви­плачувати регрес.

Шановні учасники парламентських слухань! Неефективною є  й існуюча на сьогодні система відповідальності роботодавця за порушення норм і правил охорони праці. Про це вже сьогодні казали: покращення умов праці здійснюється за залишковим принципом. Абсолютно випадають з поля зору так звані сезонні працівники, які залучаються до робіт з агрохімікатами у сільській місцевості.

Недосконала діюча система фінансових внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань не стимулює роботодавця здійснювати медико-профілактичну роботу. Внески для всіх однакові, незалеж­но від того, реєструються професійні захворювання на підпри­ємстві чи ні.

Права людини на здоров’я і безпечні умови праці гаранто­вані Конституцією, але десятки тисяч дітей і жінок, особливо в  сільській місцевості, працюють нарівні, а то й більше, ніж чоловіки.

Робітник за багатьма медичними критеріями може допуска­тися до виконання певних робіт або ні. Найбільш ефективним заходом для своєчасного виявлення ранніх ознак хвороби є психо­фізіологічна експертиза. Її розробили наші вчені, лікарі-гігієністи, присутні в цьому залі. Ретельна оцінка лікарями та профспілками показників здоров’я працюючих може запобігти тисячам захворювань.

Питання відповідальності роботодавців за збереження здо­ров’я працівників сьогодні необхідно вирішувати на законо­давчому рівні. І ми робимо кроки в цьому напрямі. Міністерством розроблено ряд законопроектів, які дають можливість забезпе­чити пріоритетність охорони здоров’я працюючих.

Окремо хочу зупинитися на проекті постанови Кабінету Міністрів про надання пільг, компенсацій працівникам, які працю­ють у шкідливих умовах. Створення національного реєстру профе­сійних захворювань дасть змогу здійснити довгострокове персо­нальне спостереження за станом здоров’я захворілих. Конкретні пропозиції з цих питань надані відповідним комітетам Верховної Ради України.

Хочу наголосити, що ми спільно з профспілками повин­ні   здійснити прорив у галузі охорони здоров’я працюючих. Першочерговими заходами мають бути: контроль за використан­ням засобів індивідуального захисту, модернізація наявного об­ладнання, повернення медичних частин на підприємства, забезпе­чення відповідного харчування та умов праці і побуту працівників. Це забезпечить сталий економічний розвиток держави і довге та повноцінне життя працівників.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Сергію Анатолійовичу.

Запрошую до слова Брюханова Олександра Михайло­вича, директора Державного підприємства “Макіївський науково-дослідний інститут з безпеки робіт у гірничій промисловості”. Будь ласка. За ним — Сухий Ярослав Михайлович.

 

БРЮХАНОВ О.М., директор Державного підприємства “Макіївський науково-дослідний інститут з безпеки робіт у гірничій промисловості”. Уважаемый Николай Владимирович! Уважаемые народные депутаты, участники парламентских слушаний! Обеспе­чение безопасности работ в угольных шахтах имеет приоритетное значение. Отечественная и зарубежная практика показывают, что решить эту проблему полумерами невозможно. Она может быть реализована только на основе комплексного подхода, а комп­лексность решения проблемы повышения безопасности угольных шахт способно обеспечить исполнение целевых государственных программ. Об эффективности такого подхода свидетельствует опыт реализации предыдущих программ на 2002–2005 годы и на 2006–2010 годы. Необходимо сохранить практику финансирова­ния таких программ и в будущем. Отраслевые институты подгото­вили проект такой программы на 2011–2015 годы.

Существующий парк горно-шахтного оборудования на угольных шахтах Украины более чем на 70 процентов исчерпал установленный ресурс. Для обеспечения безопасности работ необходимо провести его экспертизу с целью продления срока эксплуатации. Назрел вопрос расширения полномочий профиль­ных отраслевых институтов в вопросах экспертизы проектов, технических решений, по оценке соответствия объектов требова­ниям безопасности, испытания оборудования и средств безопа­сности, технического освидетельствования и многих других.

В связи с реструктуризацией шахт и пенсионной реформой за последние 15 лет отрасль потеряла свыше 300 тысяч опытных рабочих и ИТР. Поэтому в последние годы проблема обеспечения шахт кадрами, их учебы и практической подготовки к работе обозначилась особенно остро. Подавляющее большинство несча­стных случаев и аварий на производстве происходит именно по причине несоблюдения правил безопасности и норм охраны тру­да непосредственными исполнителями работ, то есть из-за влия­ния человеческого фактора. Здесь об этом уже говорили.

Поэтому необходимо принять решение об улучшении системы повышения квалификации, переподготовки работников угольной промышленности, а также о создании школ резерва руководящих кадров. Все условия для этого имеются, данное предложение уже получило поддержку со стороны Минуглепрома, Госгорпромнадзора и сейчас находится в стадии рассмотрения.

Кроме того, я поддерживаю ранее выступавшего Мирошни­ченко о целесообразности разработки национальной программы воспитания молодого поколения, прежде всего, в вопросах охра­ны труда, на всех этапах формирования личности. Выполнение такой программы позволит улучшить правовую и производствен­ную культуру, повысить дисциплину, ответственность каждого работника.

Следующий момент. За последние семь лет отраслевыми профильными институтами разработаны новые технологии, сред­ства защиты, горно-шахтное оборудование. Из них только едини­цы внедрены. Происходит это потому, что финансирование безопасности у нас в Украине, как это ни горько говорить, осуществляется по остаточному принципу: технику разрабаты­ваем, а средств на ее внедрение не находим.

Необходимо поставить задачу обеспечения (именно обеспе­чения!) финансирования работ по безопасности наиболее ава­рийной и травмоопасной отрасли, ведь от этого зависит здоровье и жизнь граждан Украины. Этим мы поддержим и отечественного производителя. Предлагаем внести на рассмотрение профильно­го комитета Верховной Рады вопрос о принятии мер по ускоре­нию внедрения разработанных отечественных систем и средств безопасности шахтеров, а Кабинету Министров выделить необхо­димое финансирование для реализации этих мер.

Уважаемые участники парламентских слушаний! С момента своего образования в 1907 году и по настоящее время МакНИИ занимается решением вопросов безопасности труда. В институте накоплен огромный опыт расследования и предупреждения аварий, разработки нормативных документов, стандартов, созда­ния средств безопасности шахтеров. С авторитетными разработ­ками наших ученых считаются во всем мире. У нас имеется необходимая лабораторная база, солидный научно-технический потенциал отраслевых институтов — МакНИИ, ДонУГИ, НИИ ГД “Респиратор” и другие. Мы предлагаем создать на базе госу­дарственного предприятия “Макеевский научно-исследователь­ский институт по безопасности работ в горной промышленности” Национальный научный центр горной безопасности, что, на наш взгляд, позволит качественно улучшить состояние безопасности труда в целом.

В своем выступлении я остановился лишь на некоторых проблемах, остальные наши предложения переданы в письмен­ном виде в профильный комитет Верховной Рады.

Благодарю за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується народний депутат України, член фракції Партії регіонів Сухий Ярослав Михайлович. Будь ласка. За ним виступатиме Юрій Якович Чередниченко.

 

СУХИЙ Я.М., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці (Партія регіонів). Шановний Миколо Володимировичу! Шановні учасники парла­ментських слухань! Я хотів би продовжити розмову в руслі, яку розпочали профспілкова сторона і наша чарівна гостя Анні Райс, тобто через призму взаємозалежності складних процесів транс­формації нашої економіки на ринкові засади і проблематики охорони праці.

Як відомо, на останніх місцевих виборах отримав підтримку курс Президента України Віктора Януковича на боротьбу з розру­хою та бідністю. Чому я про це кажу? Тому що загальновідомо: травматизм і смерть на виробництві несуть зубожіння і нещастя в  кожну сім’ю. Боротьба з бідністю — це боротьба за нормальні, безпечні умови життя і праці.

Тут вже говорилося, і, напевно, ще буде вестися мова про причини переважної більшості нещасних випадків. Серед них і  суб’єктивні причини так званого людського фактора, це безу­мовно. Проте давайте подумаємо разом: чи ж то проста легко­важність, необачність, безпечність та безтурботність штовхають людину переступити інстинкт самозбереження, штовхає до непо­правного? Ні. Бідність серед працюючих, мізерні зарплати, а го­ловне — елементарний страх втратити роботу змушують людину працювати у шкідливих та небезпечних умовах. Це, так би мовити, з одного боку.

З другого боку, низька вартість національної робочої сили, яка домінує сьогодні в Україні і не спонукає нікого до впрова­дження нових, прогресивніших та безпечніших технологій. Для лома і лопати, для кирки і носилок з цеглою, для шуму, гаму, кіптяви і вібрацій ніякі досягнення науково-технічного прогресу не потрібні.

Не випадково тут казали також і про те, що з проблема­тикою бідності і травматизму тісно пов’язана висока зношеність (до 70 відсотків) основних виробничих фондів. Такі, з дозволу ска­зати, механізми та устаткування вже самі по собі несуть загрозу не тільки життю і здоров’ю людини, а й довкіллю.

Ігнорування питань підвищення вартості національної робочої сили, створення безпечних умов праці породжує ще один виток цього кола. І представники індустріальних регіонів, які присутні в цьому залі, зі мною погодяться. Мова йде про стрімке зростання дефіциту високопрофесійних робітничих кадрів, що вже найближчим часом створить надзвичайно серйозні проблеми базовим галузям економіки. За нинішніх умов праці, погіршення здоров’я працівників у найближчі 5-10 років ми можемо втратити цілі технологічні ланки виробництва в таких галузях, як машино­будування, хімічна, вугільна промисловість, сільське господарство, переробна промисловість. Аби залатати діру поспіхом, дефіцит цей заповнюють випадковими людьми, і тут уже, шановні колеги, не до охорони праці.

Чи можемо ми розірвати ці ганебні для нашого європей­ського вибору кола? Можемо, але це має бути справа не тільки честі, як прийнято зараз казати, та соціальна відповідальність біз­несу, це має бути головним завданням влади, головним завдан­ням політики.

Шановні колеги народні депутати, урядовці, присутні в цьо­му залі! Давайте перед цими людьми чесно скажемо, чи часто тут, у сесійному залі, велася мова про законодавче забезпечення оновлення виробництва, про модернізацію, фондовіддачу, про фондові озброєння? Чи часто тут звучали слова про продуктив­ність праці, про мотивацію праці та про охорону праці? Нічого подібного. Натомість суцільне політиканство, популізм, розлогі просторікування про бідних людей, як казав недавнішній класик, про маленького українця, про погану владу, і на тому все. Що ми маємо далі робити? Незрозуміло.

Я хочу насамкінець свого виступу підтримати деякі з про­позицій наших слухань. Колеги, з грудня 1971 року ми живемо за Кодексом законів про працю. З 1971 року Україна стала інакша, умови стали інакші. Закон “Про охорону праці” не відповідає КЗпПУ, “Про відпустки” — не відповідає, “Про колективні договори і угоди” — їх поняття не було в Радянському Союзі. Все вступило в суперечність з умовами! Я не розумію, скільки ще суспільство України може бути заручником хворобливої амбітності окремих людей, які ніякого чорта не розуміють у нових умовах і абсолютно не намагаються долучитися до того, аби захищати людину праці в  нових ринкових умовах трансформації? Ціла глава ІХ Трудового кодексу присвячена питанням охорони праці, вона так і назива­ється.

І ще одне. Хочу вам нагадати, що в першій книзі проекту Трудового кодексу записано чітке право працівника на відмову від виконання роботи в умовах, що не відповідають вимогам охорони праці. Необхідно обов’язково прийняти в першому читанні проект Закону “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”. Ми втрачаємо людей буквально на очах! Необхідні зміни і до іншого законодавства. Фракція Партії регіонів у Верхов­ній Раді підтримує законодавчі ініціативи, підтримує людей праці (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ярославе Михайловичу, за чітке дотримання регламенту.

Запрошую до слова Юрія Яковича Чередниченка, першого заступника міністра вугільної промисловості України. За ним ви­ступатиме Юрій Євгенович Мельников. Друзі, я заздалегідь попе­реджаю, щоб ви приготувалися, бо кожна секунда дорога, оскільки о 18 годині мусимо завершити. Прошу.

 

ЧЕРЕДНИЧЕНКО Ю.Я., перший заступник міністра вугільної промисловості України. Спасибо. Уважаемый Николай Владими­рович! Уважаемые народные депутаты Украины, участники парла­ментских слушаний! Угольная отрасль, к сожалению, занимает лидирующие позиции среди промышленных отраслей Украины по основным показателям охраны труда — аварийности, производ­ственному травматизму и профзаболеваемости. Но, вместе с тем, работа по повышению уровня охраны труда в Минуглепроме ведется, и есть, на наш взгляд, ощутимые результаты.

Если взять для сравнения четырехлетний период с 2006 по 2009 год и с 2002 по 2005 год, на госпредприятиях уровень общего производственного травматизма снизился в 2 раза, уро­вень смертельного травматизма — в 1,5 раза, уровень профес­сиональных заболеваний, аварий и аварийных ситуаций — на треть. Динамику этих показателей можно назвать позитивной, и  во многом мы ее добились благодаря реализации Программы повышения безопасности труда на угледобывающих и шахтостро­ительных предприятиях на 2006-2010 годы, утвержденной поста­новлением Кабинета Министров Украины в 2006 году.

На обеспечение выполнения мероприятий программы в  Минуглепром в течение пяти лет было направлено более 1,5 миллиарда гривень. Мы считаем, что выделенных средств было крайне недостаточно, это всего лишь 52 процента от запла­нированных. Но, несмотря на это, нам удалось ввести в действие новейшую систему противоаварийной защиты, укомплектовать шахты оборудованием для ведения подземной дегазации, охла­ждения шахтного воздуха, приборами аэрогазового контроля, средствами индивидуальной и коллективной защиты.

В 2010 году разработана и введена в действие новая редак­ция Правил безопасности в угольных шахтах, с учетом европей­ских норм и новой системы управления производством и охраной труда в угольной промышленности.

Изучается и внедряется передовой опыт в области охраны труда в рамках программы технической помощи Евросоюза. На основании чего Минуглепромом начата реализация пилотных проектов по введению международного стандарта ОКСАС-18001 “Система менеджмента, гигиена и безопасность труда” на двух шахтах. Мы рассчитываем завершить введение этого стандарта на всех предприятиях Минуглепрома до 2013 года.

Необходимо усилить практическую работу Фонда социаль­ного страхования от несчастных случаев по профилактике трав­матизма и профзаболеваний шахтеров, для чего необходимо, по нашему мнению, выделять не менее 5 процентов от средств, поступающих в фонд.

Считаем также необходимым ввести дифференциацию обязательных отчислений в Фонд социального страхования по результатам аудита состояния охраны труда и промышленной безопасности на предприятиях.

Несмотря на некоторую положительную динамику, сегодня ситуация в области охраны труда нас не устраивает. Во исполне­ние Закона Украины “О Государственной программе экономиче­ского и социального развития Украины на 2010 год” Минуглепро­мом разработана Государственная целевая социальная програм­ма повышения безопасности труда на угледобывающих и шахто­строительных предприятиях на 2011–2015 годы. Результатом ме­роприятий новой программы должно стать снижение уровня общего смертельного травматизма, а также общего количества аварий и аварийных ситуаций в 2 раза и более в течение пяти лет.

Именно такие задачи в области охраны труда и промыш­ленной безопасности ставятся на сегодняшний день Минуглепро­мом, их выполнение направлено, прежде всего, на сохранение жизни и здоровья трудящихся, повышение престижности шахтер­ского труда.

Минуглепром принимал участие в подготовке проекта решения Верховной Рады Украины и считает, что реализация принятых решений будет способствовать коренному улучшению состояния охраны труда.

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошую Мельникова Юрія Євгеновича, директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Будь ласка. За ним виступатиме Аладишева Людмила Вікторівна.

 

МЕЛЬНИКОВ Ю.Є., директор виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Дякую. Шановний Миколо Володимировичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Насамперед хочу подякувати за надану можливість донести з цієї високої трибуни позицію Фонду со­ціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України з обговорюваної проблематики.

Безумовно, питання, яке сьогодні розглядається, є дуже важливим і має неабияке значення для українського суспільства. Навіть сьогодні, коли більшість підприємств намагаються оптимі­зувати виробничі витрати, попри це, головним завданням держа­ви в реалізації конституційного права громадян на працю і надалі залишається створення належних, безпечних і здорових умов праці. Важливим економічним та правовим механізмом реалізації цього права є страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати праце­здатності або загибелі застрахованого на виробництві. Відтак, стабільне та ефективне його функціонування — необхідна умова для забезпечення конституційних гарантій щодо соціального захисту, охорони життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Серед пріоритетів діяльності фонду — проведення профілак­тичної роботи, спрямованої на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на вироб­ництві. На фонд у цьому контексті покладено вирішення таких основних завдань: надання роботодавцям необхідних консультацій щодо створення ефективної системи управління охороною праці, перевірка стану профілактичної роботи, участь у розслідуванні нещасних випадків, пропаганда та поширення позитивного досві­ду створення безпечних умов праці.

Слід зазначити, що у 2002–2009 роках на профілактику нещасних випадків з бюджету фонду витрачено більш як 204 міль­йони гривень. За цей час на відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження здоров’я, фондом викори­стано більше 14 мільярдів гривень. Таким чином, фонд перебуває у фазі активного споживання коштів. Це було можливим в умовах стабільного зростання його доходів, однак останніми роками від­булося розбалансування бюджету фонду, що може стати пере­шкодою для подальшого ефективного виконання покладених на нього функцій.

Основними проблемами системи соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворю­вань, які потребують невідкладного вирішення, ми вбачаємо такі:

по-перше, відсутність механізму економічної зацікавленості роботодавців у створенні безпечних, нешкідливих умов праці та ефективного управління охороною праці;

по-друге, недостатня численність страхових експертів з  охорони праці та необхідність підвищення рівня знань цих спеціалістів;

по-третє, від’ємний фінансовий баланс між сумою надход­жень до фонду із сплати роботодавцями страхових внесків та сумою, що витрачається фондом для забезпечення виконання статутних завдань.

З метою забезпечення фінансової стабілізації фонду, своє­часного та повного виконання своїх обов’язків перед потерпілими потребує вдосконалення законодавча база таких основних напрямів:

система розрахунків страхових тарифів повинна створити економічну зацікавленість страхувальників у створення безпечних умов праці;

право на заключний висновок про страховий випадок має належати фонду як фінансовій установі, що здійснює страхові виплати;

створення ефективної системи медичної реабілітації потер­пілих на виробництві шляхом розвитку власної реабілітаційної бази фонду;

розв’язання проблеми незаконних вимог Пенсійного фонду України щодо відшкодування фондом невластивих йому виплат, сума яких становить близько 600 мільйонів гривень;

фінансування заходів з профілактики травматизму має здійснюватися в конкретних виняткових випадках, враховуючи економічну доцільність, і в результаті реальним чином впливати на зниження страхових виплат.

Загальна оцінка ситуації у сфері охорони праці. Очевидно, через відсутність економічної зацікавленості роботодавців у за­безпеченні безпечних умов праці, інвестування в охорону праці за формою та своїм результатом є неефективним. Фінансування цих заходів повинно здійснюватися роботодавцем та має економічно стимулюватися страховиком. Держава має створити такі умови для роботодавців, за яких їм буде вигідніше спрямовувати ресурси на запобігання травматизму, профзахворюванням та на поліпшення стану умов праці, ніж потім компенсувати витрати. З   цією метою необхідно насамперед переглянути систему розрахунку страхових тарифів для страхувальників. Потребує перегляду механізм фінансування державних цільових програм. Необхідно передбачити відповідальність за результати робіт у ме­жах державної програми безпосередньо замовників цих робіт.

Профілактична робота не можлива без ефективної діяльно­сті служби страхових експертів, оскільки саме ці фахівці викону­ють значну частину завдань з профілактики. В робочих органах фонду працюють 526 страхових експертів, в середньому на од­ного страхового експерта припадає майже 2,5 тисячі підприємств. За останніх шість років навантаження на працівника зросло на 65 відсотків. Зважаючи на це, є гостра необхідність збільшення численності страхових експертів з охорони праці в робочих орга­нах виконавчої дирекції фонду. Крім того, вважаємо надзвичайно актуальним завдання розроблення спільно з Держгірпромнагля­дом програми підготовки кадрів страхових експертів.

Підсумовуючи сказане, хочу наголосити на головному: створення фінансово стабільної системи соціального страхування від нещасного випадку потребує вдосконалення законодавчої бази, а саме розроблення нової редакції Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещас­ного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.

Одним з найважливіших шляхів зменшення рівня виробни­чого травматизму, покращення стану охорони праці ми вважаємо об’єднання зусиль у цьому напрямі всіх зацікавлених сторін — роботодавців, органів державної влади, органів місцевого само­врядування, громадських організацій.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається Аладишевій Людмилі Вікторівні, директору Науково-дослідного інституту профілактичної медицини. За нею виступатиме Турманов Віктор Іванович. Будь ласка, Людмило Вікторівно.

 

АЛАДИШЕВА Л.В., директор компанії “Науково-дослідний інститут профілактичної медицини”. Уважаемые участники парла­ментских слушаний! Психофизиологическая экспертиза является обязательной составляющей безопасности на производстве. В  Украине на протяжении десятилетий последовательно форми­руется нормативно-правовая база по проведению профессио­нального психофизиологического отбора и психофизиологиче­ской экспертизы работников для выполнения работ повышенной опасности. Эта проблема в центре внимания научных учреждений Министерства здравоохранения Украины, Академии медицинских наук, Министерства по чрезвычайным ситуациям. С 2005 года функционирует Центр психофизиологической экспертизы для вы­полнения работ повышенной опасности. Только в плане подго­товки кадров Военно-медицинская академия готовит специали­стов психофизиологов.

Современный этап развития системы профессионального психофизиологического отбора характеризуется накоплением фактического материала и широким применением этого направ­ления науки для решения практических задач. С принятием приказа Министерства здравоохранения Украины №246 от 21 мая 2007 года психофизиологическая экспертиза является обязатель­ной составляющей предварительных и периодических медицин­ских осмотров.

Почему система профотбора не работает эффективно на данном этапе? На это есть три основные причины.

Первая — несовершенство нормативно-правовой базы. В  Украине отсутствуют нормативно-правовые документы, регла­ментирующие порядок и организацию проведения психофизио­логической экспертизы. Нет критериев профессиональной психо­физиологической пригодности, нет требований к квалификацион­ным характеристикам врача-психофизиолога, аппаратно-програм­мным комплексам для психофизиологических исследований.

Вторая причина — недостаточный контроль со стороны органов санэпидслужбы, Госгорпромнадзора за качеством прове­дения медицинских осмотров и невыполнение медицинских мер по охране труда в вопросах психофизиологической экспертизы.

Третья причина — отсутствие системного подхода при обо­сновании разработки и реализации комплекса организационных, научно-методических, кадровых и материально-технических мер.

Для введения системы профессионального отбора на госу­дарственном уровне необходимо следующее.

Первое — внести коррективы в документ, помещенный на  сайте Министерства здравоохранения 19 февраля 2008 года, и  определить Министерство здравоохранения Украины централь­ным управляющим звеном системы профессионального психофи­зиологического отбора, осуществляющим организационное, ма­териально-техническое, кадровое, научно-методическое обосно­вание. Рекомендовать Кабинету Министров Украины принять по­становление “Про порядок організації та проведення психофізі­ологічної експертизи працівників для виконання робіт підвищеної безпеки та тих, що потребують професійного добору”.

Второе — определить Министерство здравоохранения Украины основным исполнителем и поручить создать рабочую группу в составе представителей заинтересованных министерств и ведомств по разработке проектов приказов, прежде всего, об утверждении Инструкции о проведении обязательных психофизи­ологических экспертиз, об аттестации психофизиологических ла­бораторий с целью предоставления им права проведения психо­физиологических экспертиз.

И третье — организовать подготовку врачей-психофизиоло­гов на базе высших медицинских учебных заведений после­дипломного образования врачей.

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ Дякую, Людмило Вікторівно.

Запрошую до слова Турманова Віктора Івановича, народного депутата України, фракція Партії регіонів. За ним виступатиме Кравченко Сергій Васильович. Будь ласка, Вікторе Івановичу.

 

ТУРМАНОВ В.І., член Комітету Верховної Ради України з  питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (Партія регіонів). Уважаемые коллеги! Уважаемые участники парламентских слушаний! Сегодня в Украине 159 дей­ствующих шахт, из них 90 процентов являются опасными по газу, 60 процентов — по взрывам угольной пыли, 45 процентов — по газодинамическим явлениям, 25 процентов — по самовозгоранию угля. Средняя глубина разработки угольных пластов составляет 730 метров, а на 35 шахтах, или 20 процентах шахт, горные рабо­ты ведутся на глубине 1 тысяча и более метров. Температура гор­ных пород на этих глубинах превышает 45 градусов. Вот в таких горно-геологических условиях работают шахтеры Украины.

Сегодня и моральное, и техническое старение, изношен­ность шахтного фонда достигли критического уровня: более 70 процентов общего количества подъемных машин и механиз­мов отработали свой срок эксплуатации. Поэтому вопросы безо­пасности и охраны труда в угольной отрасли остаются очень острыми.

В 2005–2009 годах в отрасли травмировано 35 тысяч человек, из них 917 смертельно. В 2009 году на шахтах травмиро­вано 5207 работников, из них 151 смертельно. Это при годовой добыче 72 миллиона тонн. В текущем году уже получили травмы 4824 работника, в том числе 74 травмированы смертельно. По уровню смертельного травматизма на шахтах Украину опережает только Китай, где ежегодно погибают 7 тысяч шахтеров, но добыча там составляет 1 миллиард тонн в год.

В 2009 году в Украине при годовой добыче 72 миллиона тонн погиб 151 горняк. В Польше при годовой добыче 100 милли­онов тонн в среднем погибают 10 человек. А в Австралии при годовой добыче 350 миллионов тонн погибают 1–2 человека. Вот такая сегодня печальная статистика на наших украинских шахтах.

Практика показывает, что при расследовании аварий на шахтах практически в 85–90 процентах случаев комиссии делают заключения, что основная причина случившегося — так называ­емый человеческий фактор. По результатам расследований, 55 процентов работников гибнут вследствие нарушения ими же правил техники безопасности и технологий работ. Но надо при­знать, что пострадавшие, погибшие от несчастных случаев на производстве являются заложниками неблагоприятных условий труда, неудовлетворительного технического состояния и оснаще­ния рабочих мест, обеспечения средствами индивидуальной, коллективной защиты.

Недостаточное финансирование отрасли в вопросах охраны труда влечет за собой и высокий уровень заболеваемости шахтеров. Так, с начала текущего года на предприятиях отрасли уже зарегистрировано 835 случаев профзаболеваний. Правда, это на 143 случая меньше, чем в прошлом году, но все же печальна статистика.

Надо признать, что за первое полугодие текущего года на предприятиях отрасли подлежали плановому медицинскому осмотру 87 тысяч работников, фактически прошли медосмотр 45 тысяч, или 52 процента. Поэтому я считаю, что министерству необходимо пересмотреть данные вопросы и принять все меры по должному контролю проведения медицинских осмотров.

В соответствии со статьей 41 Закона “Об охране труда” важная роль отводится профсоюзам, которые должны осуще­ствлять общественный контроль соблюдения законодательства об охране труда. Сегодня в нашем профсоюзе работают 43 главных технических инспектора, которые в 2009 году принимали участие во всех расследованиях, которые были связаны и с групповы­ми  смертельными несчастными случаями, и с тяжелыми послед­ствиями. Профсоюзом направлено работодателям, судам, прокуратуре 175 заключений, 2466 представлений, из которых соответственно 96 и 1597 решены положительно.

Сегодня не могу не сказать о нашей горноспасательной службе, которая существует более 108 лет и выполняет свою основную функцию, ликвидируя сложные аварии. Но главная ее функция — спасение шахтеров. Только в этом году горноспасате­лям пришлось устранять последствия 60 аварий, при этом спасе­но материальных ценностей угольных предприятий на сумму 3800 миллионов гривень. Но надо сказать и о том, что в 2009 го­ду на финансирование горноспасательной службы выделено всего 196 миллионов. В результате недофинансирования при­шлось сократить 785 горноспасателей, или 50 горноспасательных отделений.

Шахтеры знают эту службу, знают, чем она занимается, она не коммерческая, поэтому, я думаю, мы с правительством в этом году должны серьезно поработать и выделить средства, необхо­димые на охрану труда и особенно на финансирование горно­спасателей.

Я хотел бы сказать и о том, что сегодня в парламенте зарегистрирован законопроект о ратификации Конвенции Между­народной организации труда (№176) о безопасности и гигиене труда на шахтах, внесенный Президентом Украины Виктором Федоровичем Януковичем. Мы сегодня в рекомендациях тоже прописываем, что надо ратифицировать. И я обращаюсь к вам, Николай Владимирович, учитывая, что вы ведете парламентские слушания: надо нам все амбиции отбросить и эту конвенцию ратифицировать.

И в заключение я хочу внести предложения к проекту рекомендаций, касающиеся в основном Министерства финансов и  Министерства угольной промышленности, о бюджетном финан­сировании охраны труда и безопасности, горноспасательной службы, а также о ряде моментов, связанных с нашей совместной деятельностью с Госгорпромнадзором.

Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Вікторе Івановичу. Будемо включати, комітет готуватиме і, думаю, Верховна Рада підтримає нас.

До слова запрошується Кравченко Сергій Васильович, начальник відділу охорони праці, використання трудових ресурсів та зайнятості населення Львівської обласної державної адміні­страції. Будь ласка. За ним виступатиме Волинець Михайло Якович.

 

КРАВЧЕНКО С.В., начальник відділу охорони праці, використання трудових ресурсів та зайнятості населення Львівської обласної державної адміністрації. Шановні учасники парламентських слухань! Насамперед дозвольте подякувати про­фільному комітету за можливість тут виступити і за ініціювання розгляду цього питання на найвищому рівні.

Представляючи службу охорони праці місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, а точніше, залишки, які від них залишилися на даний час, я хочу нагадати, що ці служби створені у 1994–1995 роках у складі адміністрацій всіх рівнів — обласних і районних. У подальшому їхня доля скла­далася так. У 2000 році вони були приєднані до управлінь праці та соціального захисту населення, що докорінно змінило їх функції і  негативно відбилося на їхній роботі. На сьогодні ситуація ще погіршилася. З 2007 року вони опинилися поза правовим полем нашої держави. І на сьогодні, хоча у Львівській області нам вдалося зберегти ці служби і в області, і в усіх містах, і в районах, вісім років ми очікуємо прийняття типового положення Кабінету Міністрів України. Як кажуть, очікуваного сім років чекають, то ми вже рік перечекали і сподіваємося, що найближчим часом ці пи­тання будуть вирішені.

Проблемним питанням залишається створення служб охоро­ни праці в органах місцевого самоврядування. Стаття 35 Закону “Про охорону праці” прирівняла, наприклад, гірську селищну раду і місто Львів з мільйонним населенням. Ніяких додаткових роз’яснень немає. Тому і в селищній раді, і в місті функції з охорони праці виконує одна людина, і то в порядку сумісництва. Ну, за таких умов говорити про якість роботи дуже важко. Тому, на нашу думку, необхідно внести зміни або розробити рекомен­дації щодо створення служб охорони праці в  органах місцевого самоврядування. Передовсім такі служби створювати там, де є виробничий потенціал, відповідна кількість населення, хоча б 15–20 тисяч людей.

Проблемою є і створення служб охорони праці, як згадува­лося, у галузевих структурах управління. Тут такі самі проблеми: міністерства і відомства, розробляючи типові положення про структуру, зовсім не згадують про питання охорони праці. І тому колись потужні структури в освіті, охороні здоров’я, агропроми­словому комплексі на даний час ліквідуються або реорганізу­зуються. І їх сьогодні немає. Виконувати ці функції теж нікому. Всі функції перевісити на Держгірпромнагляд практично неможливо, не поставиш інспектора за кожним.

Проблемою залишається створення служб охорони праці в бюджетних установах. Хоч законом передбачено за чисельності 50 і більше людей створення служби охорони праці, в державних адміністраціях, наприклад, служб охорони праці немає.

Тут необхідно згадати і системи управління охороною праці. Львівщина ще в 70-х роках минулого століття була ініціатором створення таких систем. Львівські автори їх розробили, їх прий­няли на озброєння в колишньому Радянському Союзі, і в багатьох країнах світу вони існують, адаптувавшись до сучасних умов. У  нас в Україні система управління охороною праці за галузевим принципом практично знищена. Розробки наших авторів, які ще поки що живі, подавалися в Держгірпромнагляд, вони чекають свого часу.

Питання співпраці наших служб з Держгірпромнаглядом. На рівні області з територіальним управлінням у нас дуже плідна співпраця. А ось що стосується державного комітету, складається враження, що ті, які нас породили, про нас і забули. Багато років вже не проводяться наради, забута практика запрошення на ко­легії Держгірпромнагляду представника адміністрації, її служби охорони праці. Про це ми згадували багатократно.

Питання фінансування. Якщо в державному бюджеті коштів немає, то звідки вони візьмуться в місцевих бюджетах? Мені кажуть: “Дивися, ось Державний бюджет, знайдеш окремий ря­док — будемо розмовляти, не знайдеш — до побачення”. На тому питання залишається. Згадували бюджетні установи, оті злощасні 0,2 відсотка. Та якщо немає окремого коду економічної класифі­кації, фінансування заходів з охорони праці буде за залишковим принципом, тобто ніколи.

Питання розслідування нещасних випадків. Якщо підприє­мець не оформив трудових відносин з працівником, то нехай він сам здійснює відповідні виплати, зокрема регресні.

Всі наші пропозиції ми подали до профільного комітету, сподіваюся, що вони будуть враховані.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується Михайло Якович Волинець, народ­ний депутат України, голова Конфедерації профспілок України. Будь ласка. За ним виступатиме Мельник Сергій Вікторович.

 

ВОЛИНЕЦЬ М.Я., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (Блок Юлії Тимошенко). З Миколою Володимировичем ми вже давно працюємо. Не знаю, що сьогодні в залі відбувається, мені здається, що погано працює система кондиціювання і провітрювання, бо бачу, що люди стомлюються і  вже важко уважно слухати.

Тут було багато прекрасних виступів, досить якісно підготу­валися всі доповідачі і промовці. Головне, до якого висновку ми доходимо, — це те, що в нас недостатня законодавча база, недостатнє правове забезпечення. Крім того, немає системної роботи в забезпеченні техніки безпеки, охорони праці і відпові­дальності. За всі роки незалежності України я не знаю жодного випадку, коли б винні особи відповідали за груповий випадок травматизму і за тих працівників, які загинули на виробництві. Повторюю: я не знаю жодного такого випадку. Це перше.

Друге. Для того щоб уникнути таких ситуацій, зокрема після аварії 2007 року на шахті імені Засядька, коли загинули 106 ша­хтарів, стало зрозуміло, що законодавство необхідно впорядкову­вати, посилювати відповідальність, застосовувати стимулюючі заходи тощо, щоб роботодавець чи власник вкладав кошти не тільки у виробництво, а й на вирішення питань техніки безпеки.

Таким чином, спільно із спеціалістами Держгірпромнагляду я  підключився до розроблення законопроекту про промислову безпеку. Була проведена велика робота з народними депутатами з усіх фракцій, для того щоб вони долучилися до цієї роботи і  стали співавторами законопроекту, роз’яснили ці питання у  своїх фракціях, щоб фракції проголосували. І дійсно, законо­проект був прийнятий у першому читанні, за нього голосували всі фракції.

Розгляд у другому читанні і остаточне прийняття закону блокується. І мене дуже дивує, що вже за нового складу уряду нові керівники Мінпромполітики звертаються до одного з базових комітетів Верховної Ради, цитуючи старі аргументи, що розгляд цього законопроекту треба відкласти, бо він повторює деякі законодавчі норми інших законів. А ми кажемо про те, що в цьому законопроекті виписано норми, завдяки яким закони мають стикуватися, система має скластися.

Ще одне, до чого я хотів би привернути увагу, — забезпе­чення індивідуальними засобами виробництва і захисту. Коли подивишся, в якому вигляді шахтарі спускаються в шахти, в якому одязі, то згадується повоєнний час, так були одягнені полонені. Тепер у такому вигляді йдуть на роботу шахтарі. І це найперше свідчення ставлення до забезпечення індивідуальними засобами охорони праці працівників.

Ще про одне надзвичайно важливе питання хочу сказати. В Україні існує кілька тисяч (загальну цифру ніхто не знає) копанок і нелегальних шахт. Є такі “сімейні” шахти, викопані в городах, у  підвалах, де діти спускаються на глибину 20 метрів і більше, де старі люди спускаються, для того щоб видобувати вугілля. Що, ми не знаємо, що такі речі відбуваються? Але коли люди гинуть на таких шахтах, ці випадки не беруться до обліку Держгірпром­наглядом, а коли це стає відомо лікарю чи міліціонеру, то фіксу­ють, що людина вмерла сама — йшла, впала, вдарилася головою або заболіло серце і втратила життя. Чому це відбувається? Чому такі випадки не обліковуються, не аналізуються, чому їм не запо­бігають? І чому такі випадки не беруться до обліку державними службами статистики? Тому що там корупція, зловживання. Там не тільки порушення екології, природоохоронного законодавства і таке інше.

І я змушений просто швидко перебігти до проекту рекомен­дацій. Записано: “Верховній Раді забезпечити прийняття Трудо­вого кодексу та Закону “Про соціальний діалог”. Більше року тому Бюро Міжнародної організації праці винесло експертний висно­вок, що не можна в такій редакції приймати Закон “Про соціаль­ний діалог”. А тут записують у першому пункті і прикриваються парламентськими слуханнями. У присутності головних спеціалістів Міжнародної організації праці…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте.

 

ВОЛИНЕЦЬ М.Я. Є дві експертні оцінки Міжнародної конфе­дерації профспілок з цього приводу. Декілька годин тому Міжна­родна федерація хіміків, енергетиків, гірників, яка налічує більше 20 мільйонів членів, звернулася до Президента, до Прем’єр-міністра і до спікера парламенту Володимира Литвина з вимогою не розглядати в другому читанні і не приймати остаточно проект Трудового кодексу, де передбачено ті самі принципи соціального діалогу, питання режиму роботи, оплати праці тощо. І на це ніхто не звертає уваги.

А вже в кінці листопада чи на початку грудня Комітет норм і  стандартів Міжнародної організації праці має розглядати це питання. Куди ми поспішаємо? Щоб потім казати, що парламент, безликі депутати без імені прийняли ці закони? То про що йде мова? Ми говоримо про охорону праці, а тут — прямі порушення законодавчої бази.

Тепер далі. Генеральна угода прийнята 9 листопада…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Михайле Яковичу, завершуйте, а то звинува­чують, що я своїм однопартійцям більше часу надаю.

 

ВОЛИНЕЦЬ М.Я. Я не називав партію, я позапартійний, але входжу до “Блоку Юлії Тимошенко” і активно там працюю як профспілковець.

9 листопада прийнята Генеральна угода без сітки тарифних ставок посадових окладів. Про що це свідчить? Роботодавець у кожному випадку скаже працівникові: “Ти не заробив свою заро­бітну плату, ти маєш працювати 14-16 годин”. Бо тут, скажуть, малий фонд заробітної плати, і під цей фонд підведуть і лікаря, і  прибиральницю — 1-ий розряд, 10-ий і 25-ий. Чому ми про це сьогодні не говоримо? Оце причини травматизму!

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую позапартійному Михайлу Яковичу, моєму колезі по фракції “Блок Юлії Тимошенко”.

Я проконсультувався тут, друзі, все у нас нормально: температура стабільна — 23 градуси. Просто зазвичай депутатів наполовину менше, ніж нас зібралося, тому ніби прохолодніше.

Запрошую до слова Мельника Сергія Вікторовича, дирек­тора Науково-дослідного інституту соціально-трудових відносин Міністерства праці та соціальної політики України. Будь ласка. За ним виступатиме Юрій Ілліч Кундієв.

 

МЕЛЬНИК С.В., директор Науково-дослідного інституту соціально-трудових відносин Міністерства праці та соціальної політики України. Дякую за надану можливість виступити. Шановні колеги! Офіційна статистика, окремі дослідження та й сьогоднішні виступи в залі свідчать про те, що стан охорони праці відповідає характеристикам аграрно-індустріального типу виробництва по­воєнного часу. Причин цьому — безліч, зазначу ключові.

Як і в ХІХ столітті, ядром вітчизняної охорони та безпеки праці виступає технократичний підхід до виробництва, коли головне — це обладнання, техніка, гроші на це, а людина — лише їх оператор. У цьому конкісті є дуже влучний вислів Маркса про те, що сновидіння минулого тяжіють над сьогоденням. Що ж до людського фактора, мені задається, тут головна складова навіть не недостатнє викладання дисципліни “охорона праці” чи неви­кладання, а загальна загрозлива професійна некомпетентність персоналу, особливо молодих спеціалістів і робітників. На сього­дні має місце вкрай низький рівень оплати праці інспекторів, гігієністів та інших фахівців, зайнятих цією складною справою, їх матеріальна залежність від обставин.

Я не погоджуюся з паном Волинцем стосовно того, що недостатня нормативно-правова база. Рахунок іде на тисячі, але вона вкрай застаріла. Тому, мабуть, це питання передовсім до депутатського корпусу: чому вона своєчасно не оновлюється?

Система державного менеджменту охорони праці, з одного боку, надмонополізована Держгірпромнаглядом, а з другого — розпорошена між відомствами: умови праці — за Мінпраці, до­тримання трудового законодавства — за Держнаглядпраці, гігієна праці — за МОЗ, стимулювання роботодавців до покращення умов праці — за Фондом соціального страхування від нещасних випад­ків на виробництві та професійних захворювань. Зрозуміло, що у п’яти няньок дитя завжди голодне.

В Україні на сьогодні практично немає єдиних державних стандартів та критеріїв добору на роботу в особливих умовах праці. Питання психофізіологічної експертизи працівників доне­давна монополізували Держгірпромнагляд та окремі відомчі медичні органи. Рахунок професій, пов’язаних з безпекою життя громадян, у тому числі через вироблену продукцію та продукти харчування, йде на десятки, а не на сотні, як у розвинених краї­нах. В Україні продовжує домінувати підхід, спрямований на від­шкодування збитків, а не на їх профілактику, заходи щодо покра­щення умов праці. Питання атестації робочих місць у більшості випадків віддані на відкуп приватним структурам, послуги яких є  надто дорогими, а в окремих випадках просто здирницькими.

Серед пропозицій назву ті, які сьогодні ще не звучали:

передавання частини функцій з координації працеохоронних заходів профспілковим об’єднанням усіх рівнів, що мало місце свого часу та застосовується в окремих країнах сьогодні;

чіткий перерозподіл функцій та створення нових інтегро­ваних структур за призначенням: щодо праці людей — державної інтегрованої інспекції праці, щодо роботи механізмів — держав­ного технічного комітету з безпеки та нагляду;

скасування оподаткування всіх без винятку коштів, спрямо­ваних на покращення умов праці, у тому числі на підготовку і  перепідготовку кадрів;

створення мережі професійних міжгалузевих центрів із психофізіологічного добору працівників на робочі місця, пов’язані з життєзабезпеченням населення;

запровадження порядку маркування продукції на її відповід­ність безпечним умовам праці, проведення держзакупівель на замовлення такої продукції тільки через сертифікацію відповідно­сті товарів та послуг;

перегляд системи пенсійного забезпечення за професійною ознакою як такої, що стимулює зростання шкідливих та небезпеч­них виробництв, а не навпаки;

запровадження підготовки щорічних національних доповідей з питань безпеки та охорони праці у територіально-галузевому та професійно-освітньому розрізі і прозорий доступ до них всіх зацікавлених сторін.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова Кундієва Юрія Ілліча, директора Інституту медицини праці Академії медичних наук України. Будь ласка. За ним виступатиме Тесленко Сергій Анатолійович.

 

КУНДІЄВ Ю.І., директор Інституту медицини праці Академії медичних наук України. Дякую, Миколо Володимировичу. Шановні учасники парламентських слухань! Вам, я сподіваюся, добре відо­мо, що символом здорового процвітаючого бізнесу в переважній більшості розвинутих країн, особливо у скандинавських країнах, є фізично і психічно здоровий працівник, здорове і безпечне робо­че місце. У цьому символі закладено сучасну стратегію економіч­ного і соціального розвитку будь-якого суспільства: жити не тільки сьогоденням, а й дбати про майбутнє. На жаль, у нашій країні цією стратегією бізнес здебільшого нехтує, і як наслідок — вели­чезні втрати трудового потенціалу, втрати перспективи.

Що робити? Як протидіяти примітивному меркантилізму, який сьогодні здебільшого є стратегією нашого бізнесу? Передов­сім ми повинні переконати підприємця в тому, що інвестиції в  покращення умов праці, збереження здоров’я працівників — це не тільки гуманна справа, а й економічно вигідна. Кожна вкладена гривня через певний час принесе до 6 гривень прибутку. Це якщо дбати про майбутнє бізнесу. Ці розрахунки зроблені провідними економістами світу.

Одне з основних завдань, на наш погляд, полягає в тому, щоб налагодити постійне соціальне партнерство між бізнесом, фахівцями з медицини і охорони праці, з профспілками і з самими працівниками. Ми повинні бути відкритими і не приховувати, а  відверто говорити про ризики для здоров’я, які існують на тому чи іншому підприємстві. Навіть про канцерогенні ризики треба говорити, яким чином ефективно управляти ними.

Треба на конкретних прикладах доводити, що видатки на компенсації за травми чи захворювання є більш витратними, ніж на профілактику. До того ж, це, як відомо, більш гуманний шлях. У  зв’язку з цим слід зауважити, що Фонд соціального страхуван­ня від нещасних випадків на виробництві та професійних захворю­вань вже багато років здійснює цю неефективну, хибну стратегію. На профілактичні заходи витрачається менше 1 відсотка (розра­хунки зроблені на підставі даних самого фонду), решта — компенсаційні витрати. За такого підходу коштів ніколи і  нікому не вистачить. У Сполучених Штатах Америки, наприклад, щороку витрачають близько 175 мільярдів доларів, і їм цього не вистачає.

Головний державний санітарний лікар, який вступав з цієї трибуни, навів дані щодо руйнації медицини на виробництві. Статистика справді сумна. Здоровпунктів сьогодні менше, ніж було у 1928 році. Зверніть увагу, які наслідки ми маємо. Захворю­вання працюючих виявляються на пізніх стадіях, коли реабілітація неможлива. Виробництво втрачає працівника, натомість суспіль­ство отримує інваліда. Що стосується офіційної статистики, то я  хочу, щоб ви були впевнені, це — надводна частина айсберга. І  це не тільки в Україні, в Україні ця надводна частина, може, менша за інших.

Ми сподіваємося, що пропозиції, які сьогодні з цієї трибуни прозвучали, будуть підкріплені законодавством. Треба мати такі механізми втілення законів у життя, які унеможливлювали б їх порушення.

Шановні учасники парламентських слухань! Окремі положен­ня проекту Трудового кодексу викликають у нас, у всіх працівників медицини і гігієни праці, занепокоєння. Важливо не втратити досягнень гігієни і охорони праці в інтересах працівника, які ми на сьогодні маємо.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується Тесленко Сергій Анатолійович, голова Об’єднання профспілок Харківської області. За ним висту­патиме Вечерко Володимир Миколайович. Будь ласка.

 

ТЕСЛЕНКО С.А., голова Об’єднання профспілок Харківської області. Уважаемый Николай Владимирович! Уважаемые участ­ники парламентских слушаний! Материалы заслушанных докладов и выступлений со всей убедительностью показали, что органы государственного надзора за охраной труда не могут сегодня охватить надзорными функциями большинство предприятий. Отсюда и низкая эффективность такого надзора, особенно за предприятиями среднего и малого бизнеса. Отстранение техни­ческой инспекции труда профсоюзов от контроля отдельных на­правлений охраны труда, лишение их части функций государ­ственных органов надзора явно отрицательно сказалось на об­щем состоянии охраны труда на предприятиях Украины.

Каков же вывод? Я считаю, что вывод один: в сложившихся условиях крайне важно, а точнее, необходимо расширение роли профсоюзов в общественном контроле над охраной труда. Профсоюзам надо вернуть часть функций государственного над­зора за охраной труда. Нет сомнений, что подготовленный обще­ственный инспектор по охране труда комиссии профкома сможет достойно контролировать на предприятии проведение учебы, инструктажей по охране труда, обеспеченность работников спе­циальной одеждой, обувью, другими средствами индивидуальной защиты, выполнение комплексного плана улучшения безопасно­сти, гигиены труда и производственной среды в каждом конкрет­ном производственном цехе предприятия.

Важную роль в защите социальных прав работников пред­приятия сыграет такой инспектор и при контроле проведения на предприятии аттестации рабочих мест по условиям труда, и при предоставлении работникам льгот и компенсации за тяжелые и  вредные условия труда, предусмотренные статьей 7 Закона Украины “Об охране труда”. Он сможет участвовать в работе комиссии по расследованию несчастного случая, по рассмотре­нию трудового спора по вопросам охраны труда, по улучшению медико-социального обеспечения работников предприятия. Это позволит не только улучшить условия труда, но и предупредить возникновение несчастных случаев и профессиональных заболе­ваний, уменьшить нагрузку на технических инспекторов террито­риальных органов Госгорпромнадзора.

Представляется возможным, что на заседании соответству­ющей рабочей группы, созданной комитетом Минтруда и Федера­цией профсоюзов Украины, можно урегулировать не только рас­пределение функций, но и другие вопросы по осуществлению общественного надзора профсоюзов за охраной труда.

В свою очередь, членские организации ФПУ должны активизировать работу по подготовке профсоюзного актива по вопросам охраны труда, заключению коллективных договоров на   предприятиях, оказанию методической помощи профкомам в  вопросах осуществления общественного контроля охраны труда. В тоже время аппарату Федерации профсоюзов Украины следует активизировать свою работу по проведению совместно с  отраслевыми профсоюзами проверок состояния охраны труда на ведущих предприятиях отраслей, совещаний, тренингов и дру­гих мероприятий, направленных на качественное усовершенство­вание общественного контроля. Результат этих проверок, рассмо­тренный на заседании комиссии Федерации профсоюзов Украины, будет способствовать улучшению состоянию охраны труда в трудовых коллективах.

Среди членских организаций ФПУ следует шире пропаган­дировать положительный опыт такой работы профсоюзов трудящихся металлургической и горнодобывающей промышлен­ности, машиностроения и металлообработки, Донецкого, Луган­ского областных и Киевского городского советов профсоюзов.

Предлагаю для активизации этой работы объявить прове­дение в 2012–2015 годах всеукраинской профсоюзной акции по лозунгом “Общественному контролю охраны труда профсоюзов — высокий уровень”. Проведение такой акции привлечет внимание всех членских организаций ФПУ, что позволит систематизиро­вать, расширить и качественно улучшить общественный контроль профсоюзов над охраной труда. Это важное мероприятие будет способствовать сохранению высокой производительности, про­филактике несчастных случаев и профессиональных заболеваний. Конечная цель такой акции — сохранение трудового потенциала нашей страны, выполнение социально-экономических планов ее развития, достойное вхождение Украины в европейское и миро­вое сообщество.

Мне очень понравилось выступление вице-президента Конфедерации работодателей Мирошниченко и хотелось бы верить, что работодатели не меньше болеют за вопросы охраны труда, это от чистого сердца. Но я думаю, до принятия закона о  социальной ответственности бизнеса было бы очень правиль­ным, если бы работодатели выступили с инициативой, что рабо­тодатели Украины — за социально ответственный бизнес. Думаю, многие вопросы, остро звучавшие сегодня с этой трибуны, были бы сняты с повестки дня.

И напоследок еще один нюанс и вопрос. Сегодня было бы очень правильно принять закон о престижности труда не только шахтеров. Учитывая, что на сегодняшний день ни молодежь, ни пожилые, никто не хочет идти на предприятия, престижность работы на предприятиях сведена к нулю. Поэтому было бы пра­вильно, наверное, разработать закон о престижности рабочей профессии. И я думаю, тогда и специалисты, и показатели были бы значительно лучше по этому вопросу.

Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошую Вечерко Володимира Миколайовича, народного депутата, першого заступника голови Комітету Верхов­ної Ради України з питань європейської інтеграції. За ним висту­патиме Борис Абрамович Грядущий. Будь ласка.

 

ВЕЧЕРКО В.М., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції (Партія регіонів). Уважаемый Николай Владимирович! Уважаемые народ­ные депутаты, члены правительства, участники такого большого собрания — парламентских слушаний! Сегодня рассматривается очень актуальная тема, которая будоражит все украинское обще­ство. Состояние промышленной безопасности и охраны труда — важный вопрос в контексте развития трудового потенциала страны.

Обострение экономической ситуации и уменьшение бюджетных ассигнований на здравоохранение привели к дефор­мации структуры учреждений здравоохранения и медицинских услуг, сокращению и ликвидации цеховых поликлиник, участков, здравпунктов, профилакториев. Из-за отказа от цехового принци­па оказания медицинской помощи работникам нарушился принцип взаимодействия и последовательности в работе Государственной санитарно-эпидемиологической службы страны, лечебно-профи­лактических учреждений и работодателей в вопросах поддер­жания профессионального здоровья работников, что сегодня осо­бенно актуально. Как следствие, ежегодно в Украине констати­руется до 8 тысяч случаев профессиональных заболеваний, что в  интенсивных показателях составляет приблизительно 1 тысячу случаев на 10 тысяч работающих. Это очень много по нынешним временам.

Необходимо вернуться к принципу приоритетности меди­цинской помощи работающему населению Украины, оптимизиро­вать работу служб гигиены труда с учетом специфических потен­циальных опасностей, которые могут иметь место на пред­приятиях различных отраслей экономики.

Хочу сказать: куда делись цеховые врачи? Куда делись фапы? Куда делись ведомственные больницы? На протяжении последних десяти лет все это было передано в Министерство здравоохранения. Министерство здравоохранения не может обеспечить в полном объеме финансирование всего этого конгломерата. Поэтому парламентариям, членам правительства, представителям частного бизнеса необходимо консолидировать усилия для поиска оптимальных механизмов, которые позволят сохранить трудовой потенциал страны, снизить профессиональ­ную заболеваемость, инвалидность и уменьшить затраты на регрессные выплаты, льготы и компенсации за работу во вредных и опасных условиях труда.

Сегодня мы забыли о понятии профессиональных осмотров трудящихся нашей страны. В угольной промышленности (это бе­да!), металлургической, химической промышленности профосмо­тры не проводятся систематически. Отсюда возросло число про­фессиональных заболеваний. Зачастую аварии на шахтах проис­ходят из-за сердечно-сосудистых приступов, никто за этим не следит. Отсюда повышение заболеваемости болезнями органов дыхания, онкологическими заболеваниями и множество других последствий.

Сегодня надо повернуться лицом к трудящимся. В сельской местности это касается фермеров, которые вообще, знаете, на фельдшерско-акушерские пункты не обращают внимания, имеют только выгоду с реализации зерна и другой сельхозпродукции. То же касается собственников промышленных предприятий ме­таллургической, химической, цементной отраслей. Необходимо собраться правительству, Министерству здравоохранению, на­родным депутатам и бизнесу, чтобы выстроить четкую стратегию, как мы будем оказывать помощь трудящимся, обеспечивать им охрану здоровья, охрану труда и безопасность. И только в таком случае мы придем к положительному результату.

В Верховной Раде в первом чтении принят законопроект об охране безопасности труда, я выступал раньше с этой трибуны, и  сегодня, и в дальнейшем буду поддерживать скорейшее приня­тие этого закона, чтобы наши рабочие почувствовали гарантиро­ванную помощь государства по обеспечению им безопасности труда и охраны здоровья.

Спасибо за внимание. Удачи вам и всего самого лучшего в  этом направлении. Очень полезная встреча.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається Грядущому Борису Абрамовичу, директору Донецького науково-дослідного вугільного інституту, Герою України. За ним виступатиме Микола Олександрович Пузирін. Будь ласка, Борисе Абрамовичу.

 

ГРЯДУЩИЙ Б.А., директор Донецького науково-дослідного вугільного інституту. Уважаемые народные депутаты! Уважаемые коллеги! Для меня высокая честь выступать перед вами по одно­му из наиболее сложных, но очень важных для человеческого общества вопросов — обеспечение безопасности работ в про­мышленности, особенно в угольной.

Вопросам промышленной безопасности всегда уделялось и  уделяется особое внимание. Известно, что предупредить аварию гораздо проще и дешевле, чем устранить ее последствия, особенно если она произошла с человеческими жертвами. Много лет об этом говорят, все об этом знают, но, к большому сожале­нию, аварии с летальным исходом все еще продолжаются.

Конечно, сегодня очень многое можно списать или оправ­дать недостатком финансирования. Но дело не только в прямых деньгах. Вам известно, что угольные месторождения Украины по горно-геологическим условиям являются наиболее сложными в  мире. Об этом говорил Виктор Иванович Турманов и другие выступающие, не буду повторять. Успешная работа предприятий угольной промышленности в далекие времена, когда добывали 218, 200, 215 миллионов тонн угля в год, при суточной добыче 700 тысяч — в 3 раза больше, чем сегодня, объяснялась тем, что на каждое негативное проявление природы мы отвечали научными разработками и специальными мероприятиями.

Сегодня много утеряно, но отраслевая наука еще очень многое может сделать, надо ей только совсем немного помочь. Чтобы не быть голословным, скажу, что только за последние годы работники отраслевой науки выпустили десятки нормативных документов, основанных на исследованиях и направленных на усовершенствование технологических процессов, что позволит свести до минимума аварийные ситуации. Важнейшим из них является Положение о составлении планов предупреждения ава­рии. Многие из этих документов поддержаны комитетами Органи­зации Объединенных Наций, вошли в международные акты.

На мой взгляд, в стране существуют две взаимосвязанные важнейшие государственные проблемы — обеспечение энергети­ческой безопасности Украины и безопасности труда, прежде всего, в угольной промышленности.

Первую проблему можно решить путем увеличения генера­ции электрической, тепловой энергии за счет угля — единствен­ного в нашей стране энергоносителя, запасов которого хватит на несколько столетий. Более 100 миллиардов тонн разведанных! Это до глубины 1000 метров.

Вторая проблема решается внедрением нетрадиционных технологий добычи с минимальным присутствием людей в опас­ных зонах. Но введение планов предупреждения аварий требует не только коренного изменения психологии — от руководителей отрасли до непосредственных исполнителей, — но и усовершен­ствования подходов государственных органов к этому важному вопросу. И прежде всего, использование огромного потенциала созданных за последние годы технологий, горной техники нового поколения и особенно систем управления и контроля технологи­ческих процессов, позволяющих предотвратить опасные ситуации и травмирование людей.

Десятилетиями горняки разрабатывали планы предупреж­дения и ликвидации аварий, затрачивая на это множество сил, энергии, средств и времени, но не всегда получали желаемую от­дачу. Введение планов предупреждения аварий позволяет скон­центрировать потенциал отрасли, горноспасательных подразде­лений и науки на профилактике и исключении влияния опасных факторов на жизнедеятельность человека. Это организационно возможно и экономически целесообразно, нужны только сила во­ли, принципиальность и последовательность.

Сегодня, когда руководители Минуглепрома, Госгорпром­надзора (с приходом нового руководителя, который сегодня докладывал), профсоюзных организаций вернулись к давно испы­танному, оправдавшему себя, но забытому методу совместной приемки программы развития горных работ шахт с рассмотре­нием всех проблем, узких мест и устранением отступлений от требований нормативных документов, это дает уверенность в  положительном решении этой проблемы.

Пользуясь случаем, просим профильный комитет, уважае­мых народных депутатов, Министерство финансов при обсужде­нии Государственного бюджета на 2011 год учесть предложения Минуглепрома и ни в коем случае не снижать ассигнования на научно-исследовательские, конструкторские работы для угольной промышленности, включив их в национальные программы. С ны­нешним уровнем заработной платы ученых и качеством лабора­торного оснащения дальше катиться некуда.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

ГРЯДУЩИЙ Б.А. На зарплату 1,5-2 тысячи гривень, когда ни квартир, ничего другого мы не предлагаем... Единственный дом за счет фонда молодежного строительства строится по Научно-исследовательскому институту горной механики имени М.М. Фе­дорова, который я возглавляю. И то это благодаря руководству Донецкой области, которое сумело в тяжелые годы пробить средства на эти работы. И это все, что у нас сегодня в отрасли, это почти все, что для шахтеров…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Борисе Абрамовичу, завершуйте, будь ласка.

 

ГРЯДУЩИЙ Б.А. Реформирование угольной отрясли как по структуре управления, так и по формам собственности должно сопровождаться усилением роли государства в вопросах страте­гии развития, безопасности труда, экологии и социальной сферы. Именно об этом говорил Виктор Федорович Янукович на встрече с шахтерами в августе этого года в городе Стаханове. И наша задача — сделать все, чтобы главный лозунг нынешнего поко­ления “Жизнь человека — прежде всего” помнил каждый, и все сделать для того, чтобы это сбылось.

Благодарю за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошую Пузиріна Миколу Олександровича, головного технічного інспектора ЦК Профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості та побутового обслуговування населення. За ним виступатиме Петровський Володимир Борисович. Будь ласка.

 

ПУЗИРІН М.О., головний технічний інспектор ЦК Профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої проми­словості та побутового обслуговування населення. Шановний головуючий! Шановні народні депутати! Шановні учасники парла­ментських слухань! Нагляд за станом охорони праці на сьогодні має одну основну ціль — профілактика виробничого травматизму. На це передовсім звернув увагу і новопризначений голова Держ­гірпромнагляду України, з цим ми повністю повинні згодитися.

По-перше, навчений спеціаліст — це озброєний спеціаліст, а  на сьогодні система навчання з питань охорони праці дуже заформалізована і в такому вигляді не виконує своє основне завдання як складова профілактичної роботи. Слід звернути увагу, що, наприклад, новоприйнятий на посаду державний інспектор проходить навчання лише протягом двох тижнів, і потім вже здійснює державний нагляд за охороною праці. Страхові експерти Фонду соціального страхування від нещасних випадків на вироб­ництві та професійних захворювань повинні, очевидно, проходити навчання з питань охорони праці нарівні з державними інспекто­рами з охорони праці, оскільки основна ціль цього фонду — профілактика травматизму та участь у розслідуванні нещасних випадків на виробництві.

По-друге, відомо, що робота з профілактики травматизму будується за результатами обстежень та аналізу виробничого травматизму. Який стан розслідування нещасних випадків? Можна сказати, що якість розслідування бажає кращого. Про це свідчить, наприклад, те, що з останніх 32 випадків, у яких за результатами розслідування відповідальність частково покладена на постражда­лого, комісія з вирішення спорів при Управлінні Фонду соціаль­ного страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в місті Києві задовольнила подання про невиплату одноразової допомоги лише у двох випадках, а в решті випадків знизила її лише від 1 до 10 відсотків або взагалі відмо­вила у зниженні, оскільки з матеріалів розслідування дуже важко встановити не лише причини нещасного випадку, а навіть реальні обставини, за яких вони сталися.

Третє. Те саме і з системою обліку травматизму. Не за галузевим принципом, а за видами нагляду. Наприклад, такий вид нагляду, як житлово-комунальне господарство. Ця галузь має різнопланові види роботи: робота на енергоустановках, міський транспорт, як автомобільний, так і електричний, роботи з монтаж­но-підіймальними механізмами, газонебезпечні, підводні, підземні роботи тощо. А нещасні випадки враховуються за видами нагляду. Якщо нещасний випадок стався, наприклад, під час обслугову­вання електроустановок — в енергетиці, на транспорті — у тран­спортній галузі. І очевидно, міністерство має повне право сказати, навіщо їм підрозділ з охорони праці, якого вже протягом чотирьох років немає, тому що у них з травматизмом все благополучно, оскільки враховуються за житлово-комунальним господарством тільки випадки, які сталися з двірниками або слюсарями-сантех­ніками, решта йде за іншими видами нагляду. Те саме майже в  кожному міністерстві.

Очевидно, це четверте, не варто було перекладати на Держгірпромнагляд невластиві йому функції — газ у побуті, геологічне вивчення надр, їх використання та охорону, викори­стання і переробку мінеральної сировини, адже основна мета діяльності цього органу — саме нагляд за охороною праці.

Далі: закон про промислову безпеку. Постає логічне запитання: а де закон про непромислову безпеку? Тоді треба ще приймати закон про медичну безпеку, про сільськогосподарську безпеку? Для цього є галузеві та міжгалузеві нормативні акти з охорони праці та інші закони. Закон України “Про охорону праці” дуже чітко визначає комплексний підхід до вирішення питань безпеки, збереження життя і здоров’я працюючих під час виконання певних робіт в умовах виробництва, містить правові, соціально-економічні, організаційно-технічні та інші заходи, що входять до поняття “охорона праці”. Очевидно, що правильною була назва спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з  нагляду за охороною праці, визначена на початку його діяль­ності, — Держнаглядохоронпраці. Тоді вона справді виконуватиме завдання з охорони праці, і на першому плані буде людина.

П’яте. Реорганізації, які останнім часом відбуваються в си­стемі Держгірпромнагляду, очевидно, ніяк не вплинуть на якість наглядової діяльності.

Шосте. Не слід проходити повз такі явища, як виконання робіт за так званими цивільно-правовими договорами. Про це вже багато говорили, не буду повторювати. І очевидно, слід нагадати, що профспілки згідно із статтею 17 Закону України “Про загально­обов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спри­чинили втрату працездатності” є представниками застрахованих осіб, і постає питання, щоб забезпечувати утримання цих пред­ставників за рахунок фонду соціального страхування. І це, мабуть, було б лише на користь.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошую Петровського Володимира Борисовича, голову Всеукраїнської громадської організації “Всеукраїнська профспілка працездатних інвалідів”. За ним виступатиме Вятоха Микола Васильович. Будь ласка, Володимире Борисовичу.

 

ПЕТРОВСЬКИЙ В.Б., голова Всеукраїнської громадської організації “Всеукраїнська профспілка працездатних інвалідів”. Шановний Миколо Володимировичу! Шановні учасники парла­ментських слухань! Дякую за можливість виступити. Питання промислової безпеки і охорони праці надзвичайно багатогранне, і  про багато граней попередні промовці вже сказали, правильно наголошуючи на проблемах.

Я — керівник “Всеукраїнської профспілки працездатних інвалідів”. Мені хотілося б зупинитися на проблемах, які стосу­ються величезної частини нашого суспільства, а саме інвалідів. До речі, лише чотири рази за сьогодні згадували це слово. А тим не менше, люди, які постраждали внаслідок проблем з промисловою безпекою і охороною праці, стають інвалідами.

Величезна біда в тому, що суспільство дедалі більше отримує людей, які мають проблеми із здоров’ям, відповідно це проблема всього суспільства. Тому що, як уже сьогодні наголошу­валося, ми маємо таку ситуацію, що скоро взагалі нікому буде працювати на підприємствах і виконувати роботу, завдяки якій всі ми живемо, отримуємо заробітну плату, пенсію і взагалі існує держава.

Я хотів би сказати про те, що в тій державній програмі, яка існує в багатьох країнах і яка обов’язково повинна бути у нас, найперше має йтися про запобігання інвалідності. Промислова безпека і охорона праці — це складові цієї великої проблеми, яка починається ще із шкільних часів і стосується всіх верств суспільства.

З огляду на час, не буду зупинятися на всіх питаннях і всіх пропозиціях, які ми обов’язково подамо, зупинюся на головних. Екологічна складова промислової безпеки стосується не лише людей, які працюють на підприємствах, а взагалі всього суспіль­ства, тому що всі ми тією чи іншою мірою або реально стаємо інвалідами внаслідок екологічних проблем, або кожен з нас може стати інвалідом, втратити здоров’я.

Також хотілося б підкреслити, що в усьому світі люди, які  отримують травми на виробництві, професійні захворювання, які стають інвалідами, після часткового відновлення здоров’я обов’язково працевлаштовуються на тих підприємствах, де раніше працювали, таким чином маючи можливість і надалі займатися трудовою діяльністю, підтримувати свої сім’ї і приносити користь суспільству.

На жаль, у нас ситуація зовсім інша. І ми постійно стикає­мося з такими проблемами, доводиться захищати наших грома­дян від роботодавців, які намагаються всіма силами позбутися цих людей. Це величезна і постійна на сьогодні проблема.

Крім того, люди, які працюють на підприємствах, повинні отримувати і соціальний захист. Вони повинні жити в нормальних умовах, для того щоб і вони, і їхня сім’я могли і професіональне зростання мати, і бути захищеними.

Закінчуючи, мені хотілося б сказати про те, що нам необхід­но відпрацьовувати механізми виконання чинних законів і створю­вати нову законодавчу базу, механізми контролю за виконанням законодавства і механізми відповідальності. До цього мають долучитися і Федерація профспілок України, й інші профспілки, всі зацікавлені наукові структури, громадські організації, бо передов­сім вирішити ці проблеми може сильне громадянське суспільство. Я хочу, щоб усі долучилися до цієї роботи і до створення державної програми, яка має існувати в Україні.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Володимире Борисовичу.

Слово надається Вятосі Миколі Васильовичу, технічному інспектору праці Донецького об’єднання профспілкової організації “Профспілка працівників вугільної промисловості України”. За ним виступатиме Барський Микола Миколайович. Будь ласка.

 

ВЯТОХА М.В., технічний інспектор праці Донецького об'єднання профспілкової організації “Профспілка працівників вугільної промисловості України”. Дякую. Шановні учасники парламентських слухань! Шановний головуючий! В одному з попе­редніх виступів я почув термін “недосконалість технологічних про­цесів” як одна з причин нещасних випадків на виробництві. До  речі, цей термін використовується і в деяких нормативних актах. Як гірничий інженер я вважаю, що такі процеси взагалі у  виробництві не повинні використовуватися. Разом з тим я як гірничий інженер точно знаю, що безпосередніми причинами ава­рій І та ІІ категорій, які сталися упродовж останніх двох десятиліть, є  незадовільна технічна підготовка і організація робіт, незабезпе­ченість відповідними ресурсами технологічних процесів, порушен­ня правил безпеки і технологій робіт, недостатня кваліфікація гірників, незадовільна психологічна підготовка працівників до ро­боти в особливо небезпечних підземних умовах.

У програмах розвитку гірничих робіт не приділяється належ­ної уваги інженерній підготовці виробництва до безаварійної роботи, протиаварійному захисту. Це обумовлено недостатньою кваліфікацією та несвоєчасним навчанням інженерних кадрів, частою зміною керівників. Загалом не виконується Програма підвищення безпеки праці на вугледобувних та шахтобудівних підприємствах, затверджена постановою Кабінету Міністрів від 29 березня 2006 року №374, в частині її фінансування за рахунок коштів бюджету. В організації управління, уставленні роботодавця до працівника, до проблем безпеки переважно спостерігається ігнорування цих питань. Центральні та місцеві органи виконавчої влади не виконують вимоги законів у частині фінансування заходів з охорони праці, особливо придбання спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту відповідно до статті 19 Закону України “Про охорону праці”.

На вугледобувних підприємствах недостатньо використо­вується позитивний міжнародний досвід у сфері охорони праці. У  зв’язку з цим я хотів би підкреслити те, про що сказала головний спеціаліст з питань безпеки праці та здоров’я на робо­чих місцях Міжнародного бюро праці Анні Райс. Це стосується запровадження оцінки та нейтралізації ризиків на робочому місці, комплексних систем протиаварійного захисту, зниження плинності кадрів за рахунок пільг та компенсацій, навчання робітників з  використанням новітніх комп’ютерних систем, матеріального стимулювання позитивних результатів роботи з охорони праці, підвищення ефективності трудового і гірничого законодавства.

Технічна інспекція праці профспілок не володіє достатніми правами, тому пропонується внести зміни до відповідних норма­тивно-правових актів і в Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на вироб­ництві надати право технічним інспекторам видавати обов’язкові до виконання роботодавцями приписи щодо проведення розсліду­вання нещасних випадків, затвердження або перегляду затвер­дженого акта у випадках, передбачених пунктом 38 цього поряд­ку. Це пов’язано з виявленням прихованих від розслідування не­щасних випадків, випадками необґрунтованого звинувачення постраждалих.

У статті 40 Закону України “Про охорону праці” передбачити соціальний захист представників профспілкових організацій, які здійснюють громадський контроль за охороною праці, нарівні з посадовими особами Держгірпромнагляду. Нині шахтар є заруч­ником технічного оснащення шахти, відрядно-преміальної системи оплати праці. Тому настійливо рекомендуємо орієнтувати робото­давців на вжиття заходів для забезпечення безпеки та гігієни праці як шлях підвищення продуктивності праці, вдосконалювати систему оплати праці, застосовувати позитивний міжнародний до­свід, відновити цеховий принцип надання медико-санітарної допо­моги для профілактики професійних захворювань серед гірників.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується Барський Микола Миколайович, голова Федерації морських професійних спілок України. За ним виступатиме Сабодаш Володимир Вікторович.

 

БАРСЬКИЙ М.М., голова Федерації морських професійних спілок України. Дякую. Шановні головуючий, учасники парламент­ських слухань! Як голова Федерації морських професійних спілок України, безумовно, торкнуся сучасних проблем промислової без­пеки та охорони праці на підприємствах морської галузі.

Всеукраїнське об’єднання морських профспілок України засноване в 1992 році та об’єднує більше 30 тисяч осіб, які є  членами профспілок підприємств державної і приватної форми власності. Це профспілки моряків, докерів, транспортників та інших.

Аналіз виробничого травматизму свідчить, що морська галузь є травмонебезпечною, переважна більшість нещасних випадків виникає через організаційні причини, серед яких на пер­шому місці — порушення вимог інструкцій, правил експлуатації, хоча усунення їх не потребує значних витрат. Отже, потрібно, як уже казали інші доповідачі, змінювати ставлення до безпеки праці з боку і роботодавців, і працівників. За підсумками дев’яти місяців 2010 року, виробничий травматизм у морських портах та судно­плавних компаніях зріс, але не значно, однак статистика свідчить, що стан безпеки праці на підприємствах галузі залишає бажати кращого (додаткову статистику ми вже передали до комітету).

Тепер про проблеми. Першою і головною проблемою безпеки праці та охорони праці на підприємствах галузі, у портах України та судноплавних компаніях, є відсутність сучасних норма­тивно-правових актів, які регламентують безпеку та охорону праці на вказаних підприємствах. Сьогодні підприємства галузі виму­шені користуватися правилами безпеки праці на морських портах 1987 року ще колишнього СРСР, правилами техніки безпеки та виробничої санітарії на промислових підприємствах Міністерства морського флоту 1975 року, правилами техніки безпеки на суднах морського флоту знову-таки СРСР 1987 року. Норми безоплатної видачі спецодягу, взуття, засобів індивідуального захисту у нас ще з радянських часів, вони не тільки не відповідають вимогам сьогодення, а й суперечать нормам чинного законодавства.

Тому пропонується розробити та прийняти сучасні норма­тивні акти з питань охорони праці морської галузі та визначити Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробни­цтві та професійних захворювань відповідальним за їх розроб­лення спільно з відповідними міністерствами. Я як колишній член правління цього фонду звертаюся до представників роботодавців, щоб кошти, які має цей фонд, ефективно використовувалися на ці завдання.

Друге. Сьогодні вже казали про працівників, які працюють на  підставах цивільно-правових угод. Є пропозиція внести зміни до законодавства з метою зобов’язання роботодавця сплачувати за таких працівників страхові внески до Фонду соціального стра­хування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Третє. Причиною незадовільного стану охорони праці є від­сутність системи управління охороною праці на державному рівні, що позначається, безумовно, на галузевому рівні та на рівні підприємств. Підприємства морської галузі самостійно розробля­ють системи охорони праці, які є розрізненими, суперечать одна одній та не мають типової моделі. Пропонується, по-перше, зобо­в’язати Держгірпромнагляд невідкладно розробити типову модель системи управління охороною праці на державному рівні, а не рекомендації, за невиконання яких не передбачено жодної від­повідальності, виконання яких не є обов’язковим. А по-друге, зо­бов’язати Держгірпромнагляд та Міністерство транспорту розро­бити типову модель системи управління охороною праці у мор­ській галузі, враховуючи специфіку галузі.

Четверте. У державі розроблений проект концепції щодо реформування системи державного управління та нагляду за додержанням законодавства про працю, включаючи сферу охоро­ни праці. Однак у нас на сьогодні немає інституту підготовки фахівців з питань охорони праці. Тобто є пропозиція створити на державному рівні наукову базу для розроблення національних програм, методичного забезпечення діяльності із здійснення дер­жавного нагляду та визначити єдиний академічний заклад, який готуватиме таких фахівців.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, завершуйте.

 

БАРСЬКИЙ М.М. На даний час на забезпеченні охорони праці в морській галузі негативно позначається часта зміна керів­ників портів, їх заступників та основних організаторів виробни­цтва. Крім того, сьогодні вже казали, що треба якось підвищити статус начальників служб охорони праці, які працюють на підпри­ємствах. На сьогодні їх статус уже такий низький, що вони не мають ніяких важелів, щоб якимось чином впливати на стан охорони праці, коли керівник не виконує їхніх приписів.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується Сабодаш Володимир Вікторович, доцент кафедри охорони праці, стандартизації та сертифікації Української інженерно-педагогічної академії. Прошу, і будемо під­бивати підсумки.

 

САБОДАШ В.В., доцент кафедри охорони праці, стандарти­зації та сертифікації Української інженерно-педагогічної академії. Хочу подякувати профільному комітету, який запросив нас на такі цікаві парламентські слухання. І сподіваюся, що якраз на продов­ження промови попереднього доповідача зможу частково допов­нити його побажання і, можливо, висловити свої. Хочу сказати, що ми підготували дуже великий обсяг статистики. Миколо Володимировичу, я вам потім передам. Зараз не буду зупинятися на статистиці, тому що всі дані, які тут наводили, справді вражаючі і жахливі.

Хочу сказати, що одним якимось методом чи однією дією нічого не вдасться змінити. І ніякий окремий нагляд чи інші вдосконалення технічних засобів не зможуть змінити цю страшну статистику. Я вважаю, що така ситуація значною мірою зумовлена низькою культурою дотримання техніки безпеки. Багато інших причин теж були названі, але дуже часто на виробництві відклю­чають дублюючі кнопки, наприклад у штампувальному виробни­цтві, захисні обмежувальні щитки тощо. Адже не секрет, що існує паління в шахтах, хоч це межує зі смертю. Навіщо далеко ходити, ми теж при перевірці пожежної інспекції вимикаємо електроприлади...

Вважаю, що таким фактором, як культура виконання правил техніки безпеки, необхідно управляти. І це може значно вплинути на рівень травматизму в національній економіці. Як це зробити? Ми пропонуємо забезпечити якісне безперервне навчання з пи­тань охорони праці. Адже на сьогодні воно ніби є, але насправді його немає.

Так, наприклад, заняття у школах, де розглядаються питання безпеки життєдіяльності, проводять або вчителі фізкультури, або вчителі трудового навчання, або якісь інші вчителі, яким ці заняття додають для заповнення навчального навантаження. Причому не обов’язково, що ці вчителі пройшли відповідне підвищення квалі­фікації. Стан справ у школах з вивченням безпеки життєдіяльності такий, що уроки з БЖД асоціюються, наприклад, з уроком фіз­культури чи малювання. Тож низька культура дотримання правил техніки безпеки, на жаль, закладається ще у школі. Такий стан справ пов’язаний з тим, що недостатньо навчального наванта­ження, для того щоб взяти окремого вчителя, фахівця, який прой­шов відповідну підготовку. Тому вважаю, що необхідно збільшити кількість годин навчального навантаження у школах, що дасть змогу школі запросити фахового вчителя.

У професійно-технічній освіті (профтехучилища, технікуми, коледжі) викладачами дисципліни “охорона праці”, як правило, працюють інженери з виробництва або викладачі інших дисциплін, які не є фахівцями. Дуже часто буває так, що ці предмети додають їм для заповнення навантаження. Ось так в училищі чи технікумі закріплюють низьку культуру виконання правил техніки безпеки, яка потім відображається на статистиці травматизму.

Тут уже казали, що у вузах час вивчення охорони праці теж постійно намагаються зменшити. Якщо порівняти, за 20 років кількість аудиторних годин викладання питань охорони праці зменшилася вдвічі, і це дає можливість переводити ці дисципліни у факультативні. Так, наприклад, предмет “основи охорони праці” викладач повинен вмістити у 6 лекційних занять, це 8 годин. Таким чином, випускник вузу, який потрапляє на підприємство, майбутній керівник підрозділу чи підприємства повністю сформу­вався як порушник правил техніки безпеки. Стосовно підприємств сьогодні вже детально все розповіли.

Хочу ще додати, що я є представником вищого навчального закладу IV рівня акредитації — Української інженерно-педагогічної академії, яка готує фахівців зі спеціальності “професійне навчан­ня, безпека життєдіяльності та охорона праці”. Наші випускники — викладачі цих дисциплін. Такі фахівці можуть підвищити рівень на різних рівнях системи освіти і тим самим підвищувати культуру виконання правил техніки безпеки. Хоча з працевлаштуванням таких фахівців у нас теж є проблеми.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні учасники парламентських слухань! Дозвольте подя­кувати нашим доповідачам за принципову державницьку позицію. Вони відмовилися від заключного слова, дали можливість виступити ще двом промовцям, пообіцяли роботою відпрацювати запитання та пропозиції, які надійшли до них.

Тут мені надійшло теж кілька запитань і пропозицій. Однією я скористаюся…

Друзі, я не видаю книжки у Верховній Раді, є секретаріат комітету, ось там сидять симпатичні дівчата і розумні хлопці, подайте їм ваші пропозиції і тексти, мені не треба передавати.

Я проаналізував, як ми з урядом працювали у підготовці нинішніх слухань. Спочатку уряд нам запропонував 11 міністрів, потім 3 міністри, не прийшов жоден, як бачите. І я думаю, що це характеризує загальну ситуацію всіх урядів, не тільки тепері­шнього, тому що всі уряди б’ються за ВВП і за показники еконо­мічних якихось зрушень, а безпека праці, життя людини — поки що на другому місці. Ніхто не зважає на те, що, очевидно, рівень нашого життя мав би визначатися зменшенням травматизму чи посиленням захисту здоров’я людини, а не кількістю вироблених продуктів чи, скажімо, зароблених грошей. Це загальна пробле­ма,   вона стосується не тільки нинішніх парламентських слухань. І з огляду на це (я не хочу захищати тут мундир парламенту), мені задається, що в таких делікатних, складних питаннях, як ми сього­дні обговорювали, депутати не здатні бути єдиними авторами законопроектів.

От ви можете запитати наш профільний комітет, це найменший комітет у нас, бо ніхто не хоче там працювати. А що ж займатися соціальною політикою? Бюджетом, землею треба зай­матися, ще чимось... А що там у соціальній політиці? Ну, не здат­ний комітет готувати профільні спеціальні закони! Це повинні робити фахівці, експерти і відповідні державні інституції, які пра­цюють і в науковій сфері, і в системі координації міністерства. Тобто від їхньої ініціативи залежить, як парламент працюватиме. Завдання комітету: погодити між фракціями, провести дискусії з  усіма зацікавленими сторонами і потім проголосувати. Бо як таку кількість застарілих документів, про які тут згадували, візьму­ться писати 9 чи 10 депутатів і 6 чи 7 працівників секретаріату, то ви розумієте, що ми не дочекаємося ще в цьому столітті цих документів. Тому я частину цих закидів перевів би, бо кожен мусить свою справу робити.

Хоча я цілком свідомий і сприймаю критику, яка прозвучала, що сьогодні ми обговорюємо ту сферу політики, де законодавча база одна з найбільш застарілих. Якщо скрізь ми просунулися достатньо, то тут залишилися ще у другій половині ХХ століття. Тому я думаю, що саме в рекомендаціях парламентських слухань, до яких дуже багато пропозицій, це треба передбачити. Я прошу Олега Борисовича активно залучити всіх, щоб ми не поспішали, тиждень-два нічого не вирішує, краще ми систематизуємо і прий­мемо системні рекомендації із залученням усіх зацікавлених людей. Тут немає партій, немає влади і опозиції, життя людини і  безпека — це вічні цінності, які треба захищати незалежно від партійної належності.

Думаю, що нам варто було б розширити, і, можливо, знайти формулу дискусії не тільки щодо промислового сектора. А  приватні виробники, які працюють з тисячами людей, вони що, не повинні забезпечувати безпеку праці? Якщо ви стверджуєте, що тут приховують інформацію про нещасні випадки, то там взагалі немає ніякої інформації.

Я почав цікавитися ситуацією, ми маємо там жахливу історію. Приватні власники кажуть: “Будьте щасливі, що ви взагалі тут працюєте. Ми ще вам тут будемо якісь уроки здоров’я чи безпеку життя забезпечувати? Переходьте на державне підприєм­ство чи комунальне”. Хоча тут усі, як Конституція пише, мають бути в рівних умовах.

Я не хочу зараз погану рекламу робити деяким оздоровчим, спортивним, іншим закладам, де приховується інформація. Це теж безпека життя, бо там люди працюють, а хтось приїжджає відпо­чивати, і така кількість людей травми отримує, що, напевно, вони теж повинні нести відповідальність за забезпечення охорони здоров’я.

Я колегу по науковій лінії підтримую: у нас відсутня інфор­маційна складова в засобах масової інформації, у нас відсутня виховна складова, у нас відсутня навчальна складова. Якщо цих складових немає, то просто просити роботодавців — це по колу ходити.

Тому я вдячний ініціаторам і комітету, які підготували ці парламентські слухання, очевидно, на цьому не треба зупинятися, продумати якийсь інший аспект, інший вимір цієї проблеми, для того щоб і уряд переконати, що треба цим активно займатися, і  подумати стратегічно все-таки про управління цією сферою. Ми шануємо голову державного комітету, який присутній тут, але треба розуміти, хто безпосередньо в уряді відповідає за це. У  міністерствах чітка, зрозуміла логіка відповідальності, щоб не кожен чимось одним займався, а була, як тепер модно казати, вертикаль, в якій ми розуміємо, хто за що відповідає, щоб можна було з когось спитати.

Тому, друзі, ще раз вдячний вам за активну роботу. Думаю, що в результаті наших парламентських слухань ситуація хоча б світоглядно, інформаційно покращиться. І з нагоди цього бажаю вам безпечної роботи та здоров’я вам і вашим родинам.

Дякую.

НЕВИГОЛОШЕНІ ВИСТУПИ

 

БОЙКО М.М., начальник відділу з питань охорони праці та  безпечної життєдіяльності населення Голосіївської районної в  м. Києві державної адміністрації. Я не говоритиму про захист здоров’я та життя, економічну складову питань, пов’язаних з охо­роною праці, працюючих та значення безпеки виробництва. Про це сказано достатньо. На прикладі Голосіївського району Києва я  хочу показати значення структур з охорони праці у складі дер­жавних адміністрацій.

Голосіївський район Києва — потужний промисловий, науковий та освітній центр з населенням близько 230 тисяч осіб. На території району розміщені: 83 промислових підприємства, що представляють вісім галузей економіки (легка промисловість — 0,7 відсотка, харчова промисловість — 55,4 відсотка, машинобуду­вання — 1,8 відсотка, будівельна промисловість — 22 відсотки, деревообробна промисловість — 3,1 відсотка, хімічна промисло­вість — 3,2 відсотка, інші галузі — 11,5 відсотка); 60 наукових установ (аграрні, медичні, інформаційні, фізико-математичні, біологічні, фізичні, природничі і технологічні, будівельні, приладо- та машинобудування, дорожньої, текстильної, аерокосмічної галу­зей, центри та інститути електрозварювання, технопарки); 23 ко­мунальних підприємства; майже 32 тисячі малих та середніх під­приємств (за станом на 1 вересня 2009 року); 22800 суб’єктів підприємницької діяльності, найманих працівників майже 20 тисяч осіб; 96 закладів освіти (31 загальноосвітня школа, 2 позашкіль­них навчальних заклади, 60 дошкільних навчальних закладів, 3 спеціалізованих шкіл-інтернатів).

Структура підприємств-роботодавців має такий вигляд: промислові підприємства — 0,16 відсотка, наукові установи — 0,1 відсотка, комунальні підприємства — 0,04 відсотка, заклади освіти — 0,2 відсотка, малі та середні підприємства — 59,5 від­сотка, фізичні особи — підприємці — 40 відсотків.

Середня чисельність працівників: на підприємствах проми­слового сектору — близько 14,5 тисячі осіб, що становить 10 від­сотків працівників у структурі підприємств району; на підприєм­ствах комунальної власності — близько 900 працівників (0,7 від­сотка); у наукових установах — 6,5 тисячі працівників (4,4 відсот­ка); в закладах освіти — 5 тисяч працівників (3,4 відсотка); на підприємствах малого та середнього бізнесу — більше 120 тисяч найманих працівників (53,5 відсотка). У районі зареєстровано та працюють 22 800 фізичних осіб — підприємців, у яких зайняті близько 7 тисяч найманих працівників, що становить 9 відсотків працівників у структурі підприємств району. На промислових під­приємствах, у наукових установах, закладах освіти та комунальних підприємствах працює 18 відсотків найманих працівників, а це ті підприємства, де збережені та діють системи управління охоро­ною праці. Враховуючи міграцію працівників, зрозуміло, що наве­дені цифри наближені, але все-таки вони відображають загальну картину.

Подивимося, як реалізується на цих підприємствах Закон України “Про охорону праці”: промислові підприємства, НДІ, осві­та — збережені служби охорони праці; комунальні підприємства — створені такі служби, необхідно здійснювати постійний контроль та підтримувати розвиток даної сфери.

Малі та середні підприємства і суб’єкти підприємницької діяльності становлять більше 90 відсотків у структурі підприємств району, на цих підприємствах працює 60-65 відсотків найманих працівників, і на 90 відсотках цих підприємств відсутні служби охорони праці.

Враховуючи викладене та з метою підвищення рівня вироб­ничої безпеки, зменшення травматизму, вважаю за необхідне:

затвердити типове положення про відділи з питань охорони праці у структурі державних адміністрацій;

передбачити чисельність працівників цих відділів не менше п’яти осіб;

надати відділам статус юридичних осіб;

у типовому положенні передбачити співпрацю відділів охорони праці державних адміністрацій і територіальних управлінь Держгірпромнагляду. Ці структури мають працювати не паралель­но, а доповнювати одна одну;

організувати навчання щодо охорони праці для підприємств малого та середнього бізнесу;

передбачити під час реєстрації підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності, які мають намір використовувати найману працю, проведення навчання з питань охорони праці керівника підприємства чи суб’єкта підприємницької діяльності.

Минулий рік позначився економічним спадом, ділова актив­ність знизилася. З одного боку, це об’єктивна причина зниження виробничого травматизму, а з другого — це сигнал до того, що забезпечення безпеки працівників потраплятиме в зону недо­фінансування або й нехтування деякими керівниками підприємств нормативно-правових актів з питань охорони праці.

Наше завдання — не допустити розвиток подібних процесів, тим паче що 2010 рік — рік початку зростання обсягу виробни­цтва, відновлення потенціалу економіки держави, тому віднов­лення системи управління охороною праці має стати пріоритетним завданням, мета якого — зменшення втрат економіки через зни­ження рівня виробничого травматизму. Адже немає нічого цінні­шого за здоров’я та життя людей.

 

ГАПІЧ О.І., оператор пульта керування ВАТ “Дніпропетров­ський металургійний завод ім. Петровського”, член ЦК Проф­спілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України. Профспілка металургів і гірників України завжди приділя­ла і приділяє належну увагу створенню безпечних і нешкідливих умов праці, збереженню життя і здоров’я трудящих. Гірничо-мета­лургійна галузь в усі часи була галуззю, де більшість робочих місць піддаються шкідливим і небезпечним факторам та високим професійним ризикам, що є неприпустимим.

В Україні вже нині відбувається піднесення економіки після кризи та спаду виробництва. Зростання виробництва впливає на збільшення ризиків виникнення аварій та виробничого травмати­зму і, як наслідок, видатків на їх ліквідацію та відшкодування шко­ди потерпілим на виробництві. Величезні економічні витрати стримують сталий розвиток підприємств і національної економіки загалом.

У державі через норму закону існує мотивація роботодавців та працівників щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці, недопущення аварій, нещасних випадків та професійних захворювань, але щороку Верховна Рада України мовчазно дає згоду на призупинення дії статті 25 Закону України “Про охорону праці”, в якій визначається економічне стимулювання охорони праці шляхом збільшення або зменшення страхових тарифів. Тому ми звертаємося до комітетів Верховної Ради України з проханням позитивно вирішити це питання.

Необхідно також відзначити, що рівень витрат на проведен­ня серйозного технічного переозброєння, фінансування заходів з  приведення робочих місць у відповідність з нормативами біль­ший, ніж рівень витрат на компенсаційні виплати працівникам у  разі нещасних випадків. Відсутність належного запиту з боку держави і наглядових органів та низький рівень відповідальності роботодавців за незабезпечення нешкідливих і безпечних умов праці не стимулює бізнес до додаткових витрат на охорону праці.

Державна політика щодо охорони праці має реалізуватися з  урахуванням принципів, які забезпечать усунення пасивної ролі роботодавців у поліпшенні умов праці на підприємствах. Знижен­ня рівня виробничого травматизму та професійних захворювань, а також поліпшення умов праці можливі лише шляхом відповідно­го фінансування та виконання цільових профілактичних заходів щодо охорони праці. Обсяг та ефективність цих витрат мають постійно аналізуватися державними і контролюючими органами, а також профспілками у порівнянні з рівнем виробничого травма­тизму та умовами праці на підприємстві.

На жаль, наказом Державного комітету статистики України з  нової форми державної статистичної звітності №7-тнв “Звіт про травматизм на виробництві” безпідставно виключено розділ “Ви­трати на заходи з охорони праці”, що ускладнює вирішення цього питання і дає змогу бізнесу приховувати рівень таких витрат. Ці дані стали засекреченими.

Профспілка металургів і гірників України наполягає на від­новленні розділу “Витрати на заходи з охорони праці” у формі державної статистичної звітності.

В Україні на сьогодні забезпечення молоком працюючих у  шкідливих умовах праці вирішується на підставі постанови Державного комітету праці СРСР та Президії ВЦРПС від 16 грудня 1987 року №731/П-13. Протягом 23 років молоко видавалося вальцювальникам на гарячому прокаті для профілактики захворю­вань, зниження впливу шкідливих факторів (діє більше п’яти таких факторів, концентрація яких не перевищує гранично допустимі).

На сьогодні чиновники розробляють нормативну базу, що не  дасть можливості працівникам, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці, отримувати молоко. Усе зводиться до видачі молока лише в разі перевищення концентрації хімічних речовин у повітрі робочої зони протягом усієї робочої зміни.

Така позиція Міністерства праці та соціальної політики України, незважаючи на роз’яснення Міністерства охорони здоро­в’я України, що молоко як профілактичний засіб видається по 0,5 літра на зміну незалежно від концентрації і тривалості дії шкід­ливих факторів у дні фактичної зайнятості робітника на роботах, пов’язаних з виробництвом або використанням хімічних речовин, викликає справедливе обурення багатьох трудових колективів.

Вважаю, що держава має піклуватися про здоров’я та майбутнє нації, але виходить навпаки. Необхідно прискорити розроблення зазначеного нормативного документа з урахуванням зауважень і роз’яснень профспілок і Міністерства охорони здо­ров’я. Те саме стосується і нормативних документів щодо забез­печення працівників милом, лікувально-профілактичним харчуван­ням, газованою водою тощо.

Ефективний і незалежний контроль за дотриманням вимог законодавчих і нормативних актів з питань промислової безпеки та охорони праці на державному рівні могла б успішно здійсню­вати технічна інспекція праці профспілок, за умови що вона буде наділена, як раніше, тами самими правами, що й державні органи нагляду. Такі права вона мала з 18 травня 1918 року до 1 квітня 1994 року, коли держава поклала на профспілки право контролю за додержанням роботодавцями законодавства з охорони праці.

Це питання порушувалося на IV і V з’їздах Федерації проф­спілок України і було підтримане Головою Верховної Ради України Володимиром Михайловичем Литвином, але ця підтримка так і за­лишилася нереалізованою на державному рівні.

Накопичений досвід роботи технічної інспекції праці проф­спілок у цій сфері може істотно вплинути на стан охорони праці та промислової безпеки на підприємствах.

У зв’язку з цим пропоную доповнити статтю 41 Закону України “Про охорону праці” нормою про надання права технічній інспекції праці галузевих профспілок на об’єктах і виробництвах підвищеної небезпеки забороняти ведення робіт і експлуатацію об’єктів з порушеннями, що загрожують життю і здоров’ю працю­ючих, притягати посадових осіб та працівників, які порушують законодавство про охорону праці, до адміністративної відпові­дальності, відсторонювати від роботи осіб, які не мають належних знань з питань охорони праці.

 

КАРІКОВ С.Г., голова Вільної профспілки машиністів України. Для меня как человека, неоднократно бывшего неволь­ным участником трагических событий, связанных с наездом на  людей, вовсе не безразлична ситуация с безопасностью в транспортной сфере в нашей стране.

Для того чтобы вы посмотрели на эту ситуацию со стороны машиниста, приведу один пример. Как вы обращали внимание, лобовая часть некоторых локомотивов имеет обтекаемую форму для уменьшения сопротивления при движении на высокой скоро­сти. Так вот, при попадании человека под поезд на уровне пас­сажирской платформы его тело под воздействием встречного ветра, особенно во время дождя и в гололед, поднимается на уровень лобового стекла. При этом изуродованный, окровавлен­ный труп находится перед глазами машиниста на расстоянии не более метра. На какое-то мгновение тело останавливается, а за­тем по мере снижения скорости опускается вниз. Если кто-то из сидящих в зале готов такое увидеть, идите работать машинистом.

В каком психологическом состоянии машинист ведет поезд дальше? В состоянии ли он после увиденного и пережитого безукоризненно выполнять свои обязанности, по графику вести поезд и обеспечивать безопасность движения?

А теперь представьте состояние локомотивной бригады, которая понимает безысходность ситуации, при которой ничего невозможно изменить. Они могут только с ужасом осознавать, что автобус с полусотней людей растирается, как овощи на терке, между электровозом и железнодорожным полотном. Машинист может проехать на красный свет только один раз в жизни, после чего он лишается права управления локомотивом. За время рабо­ты с 1964 года я не помню случая, чтобы машинист после проез­да на запрещающий сигнал был восстановлен в должности.

Наверное, будет правильно, если за проезд на запрещаю­щий сигнал на переезде водитель будет лишаться прав на управ­ление транспортным средством, а собственник транспортного средства — нести полную ответственность: уплачивать штрафы и компенсировать все убытки. Эти штрафы должны иметь целе­вое назначение — на строительство мостов вместо переездов.

Осознавая разрушительную мощь движущегося поезда, давайте задумаемся, какие требования должны предъявляться к  машинистам и условиям их труда.

Учитывая особенности работы локомотивных бригад (высокие эмоциональные нагрузки, тяжелые и вредные условия труда), для этой категории работающих установлена шестиднев­ная рабочая неделя с семичасовым рабочим днем (сменой). Таким образом, учитывая, что работа предусматривает поездку “туда и обратно”, в соответствии с требованием статьи 65 КЗоТ, допускающей переработку в течение двух дней подряд не более четырех часов, машинист за двое суток может работать не более 18 часов. По нашему мнению, законодательно установлена био­логическая норма, превышение которой отрицательно сказыва­ется на организме человека и может привести к негативным последствиям.

Что же происходит в действительности? Декларируя маши­нистам семичасовую рабочую смену, на железных дорогах Украины им установлено более девяти часов: 69 процентов локо­мотивных бригад в грузовом движении, 56,3 процента — в пас­сажирском и 59,7 процента — в пригородном.

І це при тому, що методичними рекомендаціями щодо застосування підсумованого обліку робочого часу, затвердженими наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 квітня 2006 року №138, визначено, що не рекомендується встановлення продовженої тривалості робочого дня на роботах із шкідливими і важкими умовами праці.

Поэтому профсоюзы, понимая свою ответственность перед населением Украины, приложили немало усилий, чтобы в Гене­ральное соглашение между Кабинетом Министров Украины, все­украинскими объединениями организаций работодателей и пред­принимателей и всеукраинскими профсоюзами и профобъедине­ниями на 2008–2009 годы был включен пункт 3.10:

“Провести до 1 січня 2009 року заходи, необхідні для впровадження загальноєвропейських стандартів з умов праці локомотивних бригад, прийнятих Європарламентом.

Провести за участю наукових організацій дослідження умов праці локомотивних бригад, перевтома працівників яких може створювати загрозу життю чи здоров’ю пасажирів, навколиш­ньому природному середовищу, і підготувати до 1 січня 2009 року пропозиції щодо визначення максимально допустимої тривалості безперервної роботи для цієї категорії працівників”.

К сожалению, хотя мы постоянно поднимаем этот вопрос, Минтранссвязи данный пункт не выполнило.

Варто зазначити, що Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань передбачив фінансування на дослідження умов праці та функціо­нального стану працівників локомотивних бригад, перевтома яких може створювати загрозу життю чи здоров’ю пасажирів на 2010–2011 роки в розмірі 2 551 000 гривень. Насколько нам известно, это решение так и осталось на бумаге, притом что “Укрзалізниця” только за шесть месяцев текущего года перечислила на счета этого фонда 80 миллионов гривень.

Вносимо такі пропозиції до проекту рекомендацій парламентських слухань:

по-перше, звернутися до Міністерства транспорту та зв’язку та до “Укрзалізниці” з вимогою про негайний перегляд норматив­них документів з питань режиму праці та відпочинку локомотивних бригад з метою приведення їх у відповідність з нормами статті 65 КЗпП України, обмеження граничної норми застосування понад­нормових робіт протягом двох днів підряд чотирма годинами;

по-друге, рекомендувати Міністерству транспорту та зв’язку виконати свої зобов’язання за пунктом 3.10 Генеральної угоди;

по-третє, рекомендувати правлінню Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань взяти під контроль виділення фінансування на дослідження умов праці та функціонального стану працівників локомотивних бригад, перевтома яких може створювати загрозу життю чи здоров’ю пасажирів на 2010–2011 роки в розмірі 2 551 000 гривень.

Наблюдая бои боксеров-профессионалов, мы невольно восторгаемся их профессионализмом, особенно в 10–12 “чемпи­онских раундах”, когда они уже ничего не соображают, не осо­знают, где находятся, и “работают”, как запрограммированные роботы. Вот такими же запрограммированными роботами стано­вятся машинисты и водители автотранспорта после 9-часовой работы. Узаконив 12-часовую продолжительность работы для этих профессиональных групп, трагедии, подобно той, что произошла на переезде под Марганцем, для нашей страны станут нормой.

 

КРАВЧУК О.П., заступник генерального директора з питань охорони праці ТОВ “Солстрой”. Щороку в будівельній галузі України смертельно травмується 13–15 відсотків усіх смертель­но травмованих працівників. Я за своєю діяльністю знаю проб­леми служби охорони праці підприємства зсередини, проблеми взаємодії з Держгірпромнаглядом, територіальними управліннями Держгірпромнагляду в областях, інспекціями, експертно-техніч­ними центрами системи Держгірпромнагляду. Хоча наше підпри­ємство і впровадило систему ОН8А8 18001, маємо цілий ряд таких проблем.

Перша — підготовка кадрів. На даний час у державі фактично ліквідовано систему професійно-технічного навчання. Раніше молоді люди протягом року проходили навчання та прак­тику 5–6 разів і потім приходили на підприємство досвідченими працівниками із знанням правил безпечного виконання робіт. Нині через відсутність освіченого персоналу на будівництві роботодавці набирають робітників без відповідної кваліфікації та професійної освіти, що негативно впливає на безпеку праці та якість виконання робіт.

Друга — законодавство та нормативні акти. На сьогодні не маємо чіткої нормативної бази з питань охорони праці:

нормативно-правові акти з питань охорони праці не пере­глядаються у встановлені строки, а якщо й переглядаються, то в  бік погіршення, часто розділи переписуються з одних правил до інших;

на ряд допусків на виконання робіт з підвищеною небезпекою налічується 17 форм;

затверджено чотири переліки робіт з підвищеною небез­пекою, що вносить неясність у застосування нормативних доку­ментів;

будівельні норми і правила застарілі (СНиП-Ш-4-80 діє з  1980 року) і не передбачають сучасних методів будівництва;

роботодавці часто оформляють працівників не за трудовим договором, а за трудовою угодою, за якою робітник на свій страх і ризик виконує роботу, не маючи ніякого соціального захисту.

Третя — дозволи. Держкомпідприємництво значно усклад­нило процедуру отримання дозволів і окремими постановами все настільки заплутало, що жоден юрист не може розібратися. Раніше в територіальних управліннях документи для отримання дозволу приймали за 30 хвилин, а тепер до єдиного вікна люди ходять протягом місяця. КЕТЦ ускладнив процедуру отримання дозволів, вимагаючи наданням численних документів, і значно обмежив строк дії дозволу.

Четверта — нагляд за станом охорони праці. Особливо хо­четься звернути увагу на Закон “Про засади державного нагляду у сфері господарської діяльності”, автором якого є Ксенія Ляпіна, який звів державний нагляд до оформлення численних докумен­тів, тобто до того, щоб 80 відсотків робочого часу переписувати ті  самі питання з одного документа до іншого. Так, для зупинки і  відновлення роботи необхідно скласти 12 документів і зібрати безліч підписів. Крім того, ліквідовано інститут позаштатних інспекторів з питань охорони праці.

П’ята — фінансування. Вважаю за необхідне відновити норму закону, за якою витрати на охорону праці фінансуються з окре­мого рахунку в розмірі 0,5 відсотка вартості виконаних робіт.

Отже, пропозиції такі:

розробити типову систему управління охороною праці, яка враховуватиме безпечне виконання робіт на підприємствах;

спростити дозвільну систему;

вирішити питання професійного навчання робітників;

спростити паперову тяганину в Держгірпромнагляді;

розробити положення про взаємовідносини щодо безпечно­го виконання робіт між замовником, генеральним підрядником та виконавцем робіт;

переглянути положення про навчання.

 

КУЗЬМЕНКО О.Я., головний технічний інспектор праці Донецької обласної організації Профспілки трудящих металур­гійної і гірничодобувної промисловості України. Дякую за надану можливість висловити бачення галузевої профспілки деяких пи­тань охорони праці та надати пропозиції для їх вдосконалення.

На сьогодні в Україні рівень виробничого травматизму істотно не зменшується і значно перевищує відповідний середній показник у країнах Західної Європи. Однією з причин такого ста­новища вважаємо недостатні зусилля в цьому питанні державних органів нагляду за охороною праці. Недостатньо уваги з боку дер­жавних органів приділяється також контролю за якістю та об’єк­тивністю проведення атестації робочих місць за умовами праці і  наданню працівникам за її результатами пільг та компенсацій за роботу у шкідливих і важких умовах праці.

Контроль за виконанням вимог законодавчих і нормативних актів з питань охорони праці, особливо на об’єктах і виробництвах підвищеної небезпеки, могла б успішно здійснювати технічна інспекція праці профспілки. Для цього необхідно її наділити правами як державний орган нагляду за охороною праці, які вона мала до 1994 року.

Тому пропоную внести зміни до статті 41 Закону України “Про охорону праці”, надавши право профспілкам здійснювати контроль за проведенням атестації робочих місць за умовами праці, а технічній інспекції праці галузевої профспілки — припи­няти ведення робіт у разі грубих порушень правил техніки безпеки і охорони праці не тільки в шахтах, а й на виробництвах і об’єктах підвищеної небезпеки. При цьому притягувати посадових осіб та працівників, які порушують законодавство про працю, до адміні­стративної відповідальності, відсторонювати від роботи осіб, які не мають відповідних знань з охорони праці, як це було раніше.

Чинний порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці, затверджений постановою Кабінету Міністрів у  1992 році, та відповідні методичні рекомендації не роз’яснюють безліч питань, що виникають під час підготовки, проведення та  підбивання підсумків атестації. Так, не визначені однозначно значення та участь профспілок у проведенні атестації і контролі на всіх етапах. У рекомендаціях наведені посилання на форми Міністерства охорони здоров’я, що не передбачають присутність працівника і представника профспілки під час відбору проб для дослідження факторів виробничого середовища і хронометражних спостережень.

Вносимо такі пропозиції.

Перше — доручити Кабінету Міністрів України і відповідним міністерствам переглянути з урахуванням пропозицій профспілок порядок і методичні рекомендації для проведення атестації робо­чих місць за умовами праці.

Друге — переглянути в частині зменшення з 80 до 60 від­сотків або диференціювати застосовану для розрахунку під час атестації робочого місця норму перебування працівника під впли­вом шкідливого виробничого фактору.

Характерною ознакою нинішніх трудових відносин є поши­рення запозиченої праці шляхом виведення частини працівників за штат підприємства із застосуванням процедури аутстафінгу та залученням кадрових агентств. При цьому не враховується націо­нальне трудове законодавство, а наслідком є погіршення станови­ща працівників, у тому числі з питань безпеки праці та надання соціальних гарантій у цій сфері.

Відрахування до Фонду соціального страхування від нещас­них випадків на виробництві і професійних захворювань з фонду оплати праці працівників, виведених з підприємств чорної мета­лургії до кадрових агентств, зменшуються більш як учетверо, що пов’язано із зміною класу професійного ризику з 55 (страховий тариф — 2,46 відсотка) на 2 клас, що застосовується для підпри­ємств, які здійснюють добір і забезпечення персоналом (страхо­вий тариф — 0,57 відсотка).

Пропозиція профспілки металургів і гірників така: однознач­но заборонити застосування в Україні запозиченої праці або ратифікувати Конвенцію МОП №181 з урахуванням Рекомендацій №188 про приватні агентства зайнятості і внести відповідні зміни до чинного законодавства України про працю і зайнятість та до інших нормативних актів щодо захисту прав працівників.

Чинним порядком проведення медичних оглядів працівників певних категорій передбачено, що заключний акт за результатами періодичного медичного огляду працівників складається протягом місяця після його закінчення, затим він направляється робото­давцю. На великих підприємствах, у їх підрозділах медичний огляд проводиться протягом тривалого часу. І якщо у працівника виявлені медичні протипоказання до виконуваної роботи, він про­довжує працювати на тому самому робочому місці, оскільки робо­тодавець про виявлені протипоказання до одержання заключного акта не знає.

Особливо це неприпустимо щодо водіїв транспортних засо­бів і працівників з обслуговування об’єктів підвищеної небезпеки, адже незадовільний стан їхнього здоров’я може призвести до аварії або нещасного випадку. Крім того, у разі травмування або  смерті працівника внаслідок захворювання Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань не визнає це страховим випадком, і сім’я або працівник не одержують відшкодування завданої шкоди.

Вважаємо за необхідне доручити МОЗ України вжити необ­хідних заходів, з тим щоб оперативна інформація про виявлені у  працівника у процесі медогляду протипоказання до виконуваної роботи своєчасно (в день виявлення) офіційно надавалася робо­тодавцю для вжиття заходів.

У пункті 42 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві зазна­чено, що до складу комісії із спеціального розслідування включа­ється керівник (спеціаліст) служби охорони праці або інший пред­ставник роботодавця. У положеннях про розслідування нещасних випадків на виробництві, що діяли раніше, до складу комісії із спеціального розслідування включався роботодавець або керівник підприємства. Це дуже важливо, тому що така комісія розслідує не рядову подію, а надзвичайний випадок, і рівень представни­цтва від роботодавця вказує на важливість питання та прийняття необхідних рішень.

У зв’язку з цим у новій редакції Порядку про розслідування та облік нещасних випадків на виробництві необхідно передба­чити, щоб до складу комісії із спеціального розслідування не­щасних випадків включався не представник (керівник) служби охорони праці, а керівник підприємства або його заступник за­лежно від тяжкості наслідків випадку.

У статті 19 Закону України “Про охорону праці” про фінансування охорони праці не вказано, що кошти на охорону праці, передбачені частинами третьою і четвертою цієї статті, мають використовуватися на цільові заходи для підвищення рівня охорони праці, досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. Тому на підприємствах у комплексних планах заходів щодо покращення охорони праці, що додаються до колективного договору, передбачаються такі, які не стосуються її покращання. Зокрема, до цих планів включаються заходи з технічного переозброєння та вдосконалення технології виробництва, проведення реконструкції та капітального ремонту тощо, які мають фінансуватися з інших джерел.

Крім того, у податковому і бухгалтерському звітах підприємств суми виділених коштів і фактичних витрат на охорону праці не завжди наводяться окремим рядком.

У зв’язку з вищевикладеним вважаємо, що статтю 19 Закону України “Про охорону праці” необхідно доповнити положенням про те, що кошти, які виділяються на охорону праці, мають витра­чатися лише на цільові заходи, спрямовані на покращення рівня охорони праці, досягнення встановлених нормативів безпеки, гі­гієни праці та виробничого середовища.

Також доповнити статтю 19 вимогою, щоб суми виділених коштів і фактичних витрат на охорону праці у податковому та бухгалтерському звітах наводилися окремим рядком.

Спеціально уповноваженому центральному органу виконав­чої влади з нагляду за охороною праці необхідно опрацювати за погодженням з Федерацією профспілок України перелік цільових заходів, на які мають витрачатися кошти, що виділяються на охо­рону праці згідно із статтею 19 Закону України “Про охорону праці”.

 

ЛУЦИШИН Й.В., головний спеціаліст — технічний інспектор праці Об’єднання професійних спілок Львівщини. Я, технічний інспектор праці Об’єднання профспілок Львівщини з 43-річним стажем, маю велику честь виступити з цієї високої трибуни. Вважаю, що з великим запізненням прийнято рішення про розгляд на парламентських слуханнях проблем щодо охорони праці. Сьогодні необхідно замислитися і дати відповідь: чому так багато і  безневинно щороку гине людей на виробництві, а вдома зали­шаються сироти і плачуть вдови, тоді як промисловість майже не працює?

У нас на Львівщині є великі підприємства, які колись були єдиними в країні (“Полярон”, “Кінескоп”, “Автонавантажувач”, “Львівський автобусний завод”, “Львівхімсільгоспмаш”, “Мотовело­сипедний завод”, “Електрон” та інші), а сьогодні майже не працю­ють. Раніше на цих підприємствах працювало більш як 1,7 мільйо­на людей, тоді на Львівщині фіксувалося 120–140 смертельних ви­падків на рік. Нині середня кількість працюючих становить близько 450 тисяч, а кількість смертельних випадків — 30–50 на рік.

Одразу постає запитання: чому так? А відповідь проста: бо тоді державний нагляд за охороною праці здійснювала технічна інспекція праці профспілок, яка фінансувалися з Фонду соціаль­ного страхування. Нас у Львівській області було 60 осіб, і кожний технічний інспектор праці обслуговував певну галузь (машинобу­дування, медицину, радіоелектронну промисловість, автомобіль­ний транспорт, залізницю, шахти Львівсько-Волинського басейну, агропромисловий комплекс — загалом 28 галузей).

У 1992 році Верховна Рада першого демократичного скли­кання, 75 відсотків депутатів якої були керівниками підприємств, прийняла недосконалий Закон України “Про охорону праці”, який грубо порушується і з року в рік не виконується через недостатнє фінансування. Цим законом держава перебрала на себе функції державного нагляду за охороною праці. При Кабінеті Міністрів України був створений Державний комітет по нагляду за охоро­ною праці, тепер Держгірпромнагляд України, а за профспілками залишили тільки громадський контроль і позбавили їх права законодавчої ініціативи.

Колись ефективно діяла науково обґрунтована і на практиці підтверджена система управління охороною праці. Однією з ха­рактерних особливостей цієї системи було те, що, поряд з дер­жавними органами, у здійсненні контролю за станом умов безпеки праці на виробництві активну участь брали самі праців­ники через технічну інспекцію праці профспілки. Цю важливу ро­боту також здійснювали спеціально уповноважені державні органи та інспекції, що не залежали у своїй діяльності від адміністрації підприємства та вищих органів.

Крім Генерального прокурора і підлеглих йому прокурорів, Держгіртехнагляду, державного енергонагляду, державного по­жежного нагляду, державного санітарного нагляду, державний нагляд за охороною праці здійснювали і профспілки, які діяли не тільки методами виховання, переконання, роз’яснення, а й засто­совували заходи правового примусу. Тобто видавали обов’язкові приписи, зупиняли роботу обладнання і окремих дільниць, а через засідання президій обласних профспілкових комітетів зупиняли аварійні цехи і неблагонадійні підприємства, що становили загро­зу життю і здоров’ю працівників, накладали штрафи на посадових осіб, здійснювали державний нагляд через технічну інспекцію праці рад і центральних комітетів профспілок.

Раніше на організаційно-технічні заходи для покращення умов праці і побуту виділялися значні кошти. Так, зниженню рівня виробничого травматизму і професійних захворювань сприяли організаційно-технічні заходи, на які було передбачено майже 13 мільярдів карбованців. У цей час 12,5 мільярда карбованців було спрямовано на безоплатну видачу працівникам, службовцям і колгоспникам спецодягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального і колективного захисту. Усе це сприяло не лише зміні характеру праці і побуту на виробництві, а й систематичному зниженню рівня виробничого травматизму.

Сьогодні в Україні на ці заходи кошти не виділяються взагалі. Нині профілактикою виробничого травматизму займається багато організацій, насамперед Держгірпромнагляд при Кабінеті Міністрів України, який потребує негайної реорганізації. Комітет створений на базі Держгіртехнагляду СРСР, який здійснював контроль за паровими котлами, кранами, гірничими розробками тощо. Нині ця структура здійснює державний нагляд за умовами праці і станом охорони праці на підприємствах. За специфікою роботи займатися цими питаннями Держгіртехнагляду не власти­во. Сьогодні державний інспектор два дні на тиждень перевіряє умови праці на підприємстві, а три дні пише звіти про те, що він робив минулих два дні.

Крім того, як видаються і затверджуються нормативно-правові документи з охорони праці (правила, положення, норми та інші документи). У Держгірпромнагляді інженер чи група інженерів в кабінеті пишуть правила для певного виду робіт чи обладнання, хоч вони ніколи не бачили того обладнання і не погоджують ці правила із спеціалістами підприємства, де це обладнання встано­влено.

Дописалися до того, що автомобіль не належить до облад­нання підвищеної небезпеки, а трактор належить. То що більш небезпечне на дорогах: автомобіль, що рухається зі швидкістю 100 км/год., чи трактор, що рухається із швидкістю 5 км/год.? Житлово-комунальна галузь взагалі знищена і не розглядається в  комітеті. І таких казусів безліч.

Необхідно висунути вимогу, щоб Держгірпромнагляд ніс відповідальність не за кількість нещасних випадків на виробництві, а за тяжкість цих випадків. Бо існує порочна практика приховувати нещасні випадки на виробництві від розслідування. А ця установа не зацікавлена в об’єктивному висвітленні фактичного стану охо­рони праці на підприємстві, в регіоні. Для них чим менше нещас­них випадків, тим краще — менше сварять.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що здійснює відшкоду­вання шкоди, завданої працівнику в результаті виробничої травми, взагалі не займається профілактикою виробничого травматизму, а представник фонду в комісії з розслідування нещасних випадків, як правило, займає позицію звинувачення потерпілого, щоб потім зменшити розмір одноразової допомоги потерпілому або членам сім’ї загиблого, а також щоб якомога більше нещасних випадків не пов’язувати з виробництвом і таким чином зекономити кошти фонду.

Минулого року я як технічний інспектор праці профспілок більше десяти разів захищав потерпілих на виробництві в район­них судах з причини висловлення “окремої думки” експерта соцстраху під час спеціального розслідування нещасних випадків. І як результат — виграні суди.

У Львівській обласній державній адміністрації створено службу охорони праці з трьох осіб, які мають займатися питання­ми охорони праці, але вони підпорядковані Головному управлінню праці і соціального захисту населення державної адміністрації, і  основною їхньою діяльністю є пошук робочих місць та праце­влаштування людей.

У профспілкових організаціях технічні інспектори праці ско­рочені через відсутність фінансування. Питаннями охорони праці займаються так названі представники профспілок з питань охо­рони праці на громадських засадах, які здійснюють громадський контроль за станом охорони праці від випадку до випадку.

Шановні народні депутати! Я як спеціаліст з багаторічним стажем технічного інспектора праці профспілок сьогодні можу багато розповісти про позитивну і негативну роботу з профілакти­ки виробничого травматизму, що сьогодні здійснюється в Україні. Для запровадження національної стратегії Президента України з  питань покращення умов охорони праці в Україні і зниження виробничого травматизму пропоную таке.

Всенародно обговорити і внести зміни до Закону України “Про охорону праці”, прийнятий Верховною Радою України 1992 року, в якому законодавчо закріпити за профспілками дер­жавний нагляд за охороною праці та створити технічну інспекцію праці профспілок при ЦК профспілок, обласних радах, об’єд­наннях профспілок, а фінансування здійснювати за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на вироб­ництві та професійних захворювань і Фонду соціального страху­вання з тимчасової втрати працездатності.

Нагляд за об’єктами котлонагляду закріпити за Держгір­промнаглядом України, оскільки це його функція з давніх-давен.

У Законі України “Про Державний бюджет України на 2011 рік” і наступні роки передбачати окремим рядком фінансу­вання на заходи з питань охорони праці, особливо для бюджетних організацій, як це передбачено статтею 19 Закону України “Про охорону праці”.

Повернути профспілкам право законодавчої ініціативи, а  також передбачити, що всі нормативно-правові акти з питань охорони праці мають погоджуватися з ЦК галузевих профспілок, ліквідувавши при цьому розподіл підприємств за класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД), оскільки вона обтяжна і не вигідна для підприємств.

3аконодавчо закріпити впровадження системи управління охороною праці на основі стандартів підприємства, застосувавши як базовий досвід Львівської області 1980 року.

Переглянути і винести на всенародне обговорення Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страху­вання від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.

 

МІРОШНИЧЕНКО Д.Т., голова ЦК профспілки працівників Збройних Сил України. Питання, що обговорюється сьогодні на парламентських слуханнях, повністю стосується і безпеки та охо­рони праці у Збройних Силах України. Від багатотисячного трудо­вого колективу Всеукраїнської профспілки працівників Збройних Сил України хочу запевнити, що в багатогранній діяльності нашої профспілки важливе місце займає створення належних, безпечних та нешкідливих умов праці, запобігання нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням.

Світова практика профспілкового руху свідчить про те, що охорона праці на виробництві, поряд з питанням зайнятості людей та їх заробітної плати, є основною сферою уваги профспілок. Отже, здоров’я працівників, безпека їхньої праці є загальнодер­жавною проблемою.

Закони України “Про охорону праці”, “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” надали профспілкам право гро­мадського контролю за дотриманням на виробництві безпечних умов праці, вимагати від роботодавців негайного припинення ро­біт у разі загрози життю чи здоров’ю працівників, а також право на проведення експертизи умов праці працівників, створення на­лежних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індиві­дуального захисту.

Виконання всіх цих вимог чинного законодавства було, є та залишається актуальним у роботі профспілки працівників Зброй­них Сил України. У більшості військових частин, підприємств, установ та організацій створені і працюють служби та комісії з  представників роботодавців та профспілкових організацій з пи­тань охорони праці.

Питання стану безпеки праці на виробництві, зниження травматизму регулярно розглядаються у профспілкових організа­ціях під час аналізу виконання колективних договорів та галузевої угоди, на засіданнях президії і пленумів профспілкових органів та ЦК профспілки.

За участю профспілок і Управління державного нагляду за охороною праці Міністерства оборони України у квітні минулого і  поточного року у військових частинах, на підприємствах, в уста­новах та організаціях Міноборони організовано і проведено тиж­день охорони праці.

Загальновідомо, що здоров’я нації, де основу становить працююче населення, є запорукою успішного розвитку держави, зміцнення обороноздатності Збройних Сил України.

Роботодавці більшості державних ремонтних підприємств Міноборони (Запорізький АРЗ “МіГремонт”, Конотопський АРЗ “Авіакон”, Севастопольський автомобільний ремонтний завод, Львівський авіаційно-ремонтний завод, Житомирський ремонтно-механічний завод та інші) в колективних договорах передбачають виділення десятків тисяч гривень на покращення санітарно-побу­тових умов праці, оновлення та модернізацію виробничого устат­кування, забезпечення працівників засобами санітарної гігієни тощо. Працівники державних ремонтних підприємств, які працю­ють у важких і шкідливих умовах праці, 100-відсотково забезпе­чені спецодягом, молоком або іншими рівноцінними продуктами.

Разом з тим створення належних, безпечних та нешкідливих умов праці на деяких підприємствах, в окремих військових части­нах, установах і організаціях бюджетної сфери суперечить чин­ному законодавству у сфері охорони праці. Це пов’язано з тим, що показники виробничого травматизму, у тому числі із смертель­ними наслідками, з року в рік зменшуються дуже повільно. За чотири роки і дев’ять місяців поточного року травмований 101 працівник, з них 8 осіб — із смертельними наслідками.

 

Роки

Травмовано

Із смертельними наслідками

2006

18

2

2007

12

4

2008

25

1

2009

31

1

за 9 місяців

2010 року

25

0

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Основні причини нещасних випадків: ігнорування засобів індивідуального захисту, грубе порушення трудової дисципліни, незадовільна організація робіт. Окремі роботодавці, які зобов’я­зані створювати безпечні та нешкідливі умови праці на робочих місцях, не дотримуються законів України “Про охорону праці” та “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя на­селення”, насамперед у частині збереження здоров’я працюючих.

Складових щодо створення ефективних заходів з метою покращення умов праці, виробничої і технологічної дисципліни, удосконалення стану організації виробництва дуже багато. Серед основних — фінансування заходів з охорони праці. Норма про відрахування на охорону праці в розмірі 0,2 відсотка фонду оплати праці відповідно до вимог статті 19 Закону України “Про охорону праці” та галузевої угоди на місцях не виконується. Протягом тривалого часу у фінансових органах це питання залишається неврегульованим.

Необхідно зазначити, що в Законі України “Про Державний бюджет України на 2010 рік” організаціям, які утримуються за рахунок бюджету, відрахування на охорону праці в розмірі 0,2 відсотка фонду оплати праці не передбачені. Внаслідок цього працівники бюджетної сфери позбавлені можливості своєчасно отримувати спецодяг, спецвзуття, інші засоби індивідуального за­хисту. У більшості військових частин, установ і організацій забез­печеність засобами індивідуального захисту становить 30–40 від­сотків потреби, що є грубим порушенням нормативно-правових актів з охорони праці.

Система забезпечення працівників безоплатним спецодя­гом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту розроблена і затверджена наказом Державного комітету України з  промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 16 квітня 2009 року №62. Норми розроблені для професій працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності підприємств, установ, організацій, у тому числі повністю стосу­ються і працівників Збройних Сил України.

Прикриваючись фінансово-економічною кризою і відсутні­стю  коштів, деякі роботодавці систематично не вживають на­лежних заходів щодо поліпшення стану безпеки, гігієни праці та забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям та інши­ми  засобами індивідуального захисту. За даними Держкомстату України, на підприємствах промисловості майже 1,5 мільйона пра­цівників, або 27,5 відсотка загального числа, працюють в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Ця проблема актуальна і для підприємств та організацій Міністерства оборони України.

Не менш важливою складовою охорони праці є атестація робочих місць, проведення якої не можливе без належного фінан­сування. У виконанні робіт з санітарно-гігієнічного дослідження факторів виробничого середовища, що є основною частиною ате­стації робочих місць, має брати участь санітарно-епідеміологічна служба Міноборони. На жаль, атестація стримується через відсут­ність належного фінансування цієї служби на оновлення мате­ріально-технічної бази, апаратура ще періоду радянських часів. Не  виділяються кошти на відрядження і пальне для виїзду за заявками командирів військових частин, установ, організацій.

Ми вимагаємо від Військово-медичного департаменту та Департаменту фінансів Міністерства оборони знайти можливість збільшити в кошторисі Міноборони асигнування на фінансування закладів державної санітарно-епідеміологічної служби міністерства.

Атестація робочих місць за умовами праці є складовою соціального захисту працівників. А це означає, що працівники, які працюють у шкідливих і важких умовах праці та мають право отримувати пільгові пенсії та інші компенсації у вигляді щорічної додаткової відпустки, безплатного отримання молока, надбавки до заробітної плати тощо, без проведення атестації робочих місць не мають можливості своєчасно це отримувати.

Роботодавці всіх рівнів повинні усвідомити, що атестація робочих місць проводиться не тільки для призначення пільг та компенсацій, а й для того, щоб вивести людей із списків шкідливих робіт, аби вони не втрачали на виробництві своє здоров'я, а то й життя через незадовільні умови праці.

Одне з важливих питань, що регламентується статтею 7 Закону України “Про охорону праці”, не виконується. Працівники бюджетної сфери, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, не забезпечуються молоком або рівноцінними харчовими продуктами.

Треба зазначити, що забезпечення таких працівників молоком або рівноцінними продуктами здійснювалося протягом усього періоду існування Збройних Сил України за нормою, за­твердженою наказом Міноборони колишнього СРСР від 29 лютого 1988 року №76. Однак Департамент державних закупівель та ресурсного забезпечення Міністерства оборони України, керую­чись роз’ясненням Правового департаменту, своїм розпоряджен­ням від 1 травня 2009 року призупинив видачу профілактичного харчування (молока) відповідним категоріям працівників та служ­бовців Збройних Сил України. У роз’ясненні посилаються на від­сутність правової підстави щодо застосування Збройними Силами наказу Міноборони колишнього СРСР від 29 лютого 1988 року №76. Хоча відповідно до Постанови Верховної Ради України “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законо­давства СРСР” від 12 вересня 1991 року №1545-ХІІ наказ міністра оборони СРСР №76 продовжує застосовуватися Збройними Силами України.

Наразі Міністерство оборони України у своїй діяльності щодо харчування (видачі продуктів) за рахунок держави керується вимогами Постанови Кабінету Міністрів України “Про норми хар­чування військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань” від 29 березня 2002 року №426, у якій передбачається лікувально-профілактичне харчування (молоко) для працівників, зайнятих на роботах з особливо шкідливими умо­вами праці, а працівникам, які працюють у важких та шкідливих умовах праці, видача лікувально-профілактичного харчування (молока) цим нормативним актом не передбачена.

З метою вирішення порушеного питання в липні 2009 року Департаментом державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міноборони України було підготовлено проект постанови Кабінету Міністрів України про внесення змін до Постанови Кабі­нету Міністрів України “Про норми харчування військовослуж­бовців Збройних Сил України та інших військових формувань” від 29 березня 2002 року №426 щодо видачі працівникам військових частин, залучених до робіт з важкими та шкідливими умовами праці, молока або інших рівноцінних харчових продуктів. Однак Міністерство фінансів України проект постанови не погодило.

У ситуації, що склалася, ми звертаємося до відповідних структур Міністерства оборони України з вимогою прискорити роботу з розроблення та внесення проекту постанови про вне­сення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 року №426 в частині забезпечення працівників, зайнятих на роботах з важкими і шкідливими умовами праці, молоком або іншими рівноцінними харчовими продуктами. Сподіваємося на по­зитивне вирішення цього важливого питання найближчим часом.

Ще одна серйозна проблема, якою займається профспілка в тісній співпраці з Міністерством оборони України, — вивільнення жінок з виробництв, пов’язаних з важкою працею та шкідливими умовами, а також обмеження використання їх роботи в нічний час. На жаль, на ряді підприємств, у військових частинах, установах та організаціях жінки виконують важку і шкідливу роботу (на Одесь­кому авіаційно-ремонтному підприємстві — 36, на ДП “Авіакон” — 44, у військових частинах Військово-Морських Сил України — 53). Такі приклади є і на інших підприємствах та в організаціях.

Обговорення цього важливого питання на парламентських слуханнях та прийняття відповідного рішення буде спрямовано на швидке подолання кризових явищ у системі промислової безпеки та охорони праці, в тому числі і в Міністерстві оборони України.

 

НЕДВИГА Г.М., голова Вільної профспілки залізничників України. Якщо говорити про стан промислової безпеки, то однією дуже важливою її складовою є залізничний транспорт та його можливості в забезпеченні перевезень вантажів та пасажирів.

Дотепер забезпечення потреб економіки та населення в  перевезеннях досягалося за рахунок надлишків технічних по­тужностей залізниць України. На даному етапі резерви вичерпані. Зношення тягового рухомого складу становить більше 70 відсот­ків, що призводить до збільшення витрат на ремонти у 2 рази.

Отже, основні проблеми, що потребують нагального вирішення.

Перша — якнайшвидше оновлення і модернізація матеріаль­но-технічної бази залізничного транспорту як одна з умов підви­щення якості пасажирських і вантажних перевезень та рівня їх безпеки.

Друга — невідкладне створення програми державної під­тримки залізничної галузі як основної стратегічної галузі країни, що забезпечує економічну і національну безпеку. Пріоритетним напрямом цієї програми має бути задоволення потреб залізниці у  рухомому складі, матеріально-технічних і паливних ресурсах.

За роки незалежності України залізниця виступала доно­ром  олігархічних інтересів і базою для латання дірок у бюджеті держави. Хоча світова практика розвитку залізниць передбачає державні дотації до рівня забезпечення якісного виконання завдань галузі.

Третя — необхідно запровадити якісно нову незалежну кадрову політику, спрямовану на закріплення штату висококвалі­фікованих спеціалістів, спроможних забезпечити на належному рівні безперебійну і безаварійну роботу, шляхом підвищення за­робітної плати і рівня їх соціальної захищеності.

Викликає занепокоєння стан здоров’я працюючих залізнич­ників. За даними Вільної профспілки залізничників України, лише на Південній залізниці за останніх п’ять років збільшилася кількість захворювань працівників залізниці на гіпертонічну хворо­бу — на 63 відсотки, серцево-судинні захворювання — на 25 від­сотків. Загальна захворюваність зросла більш як на 20 відсотків. Тому невідомо, з яких причин МОЗ за погіршення стану здоров’я працівників залізниці видало наказ №246, в якому рівень медич­них показань до працюючих залізничників зріс. Вважаю, що по­трібно внести зміни до наказу №246 МОЗ України, а саме повер­нутися до норм медичних показань, що існували для залізничної галузі до його введення і були перевірені на практиці.

За результатами досліджень, проведених московським Інститутом гігієни, встановлено, що машиністи після шостої годи­ни роботи різко збільшують кількість помилок, допущених через втому. Тому незрозумілим є проведення експериментів щодо про­довження обслуговування та збільшення безперервного робочого часу під час прямування локомотивної бригади в один бік до 12 годин.

Зважаючи на вищевикладене, Вільна профспілка залізнич­ників України вважає за потрібне:

З метою оновлення і модернізації матеріально-технічної бази залізничної галузі поетапно переглянути тарифну політику вантажних перевезень в бік збільшення до рівня європейських стандартів;

розробити програму державної підтримки залізничної галузі як основної галузі, що забезпечує економічну і національну безпе­ку, та визначити пріоритетним напрямом цієї програми задово­лення потреб залізниці у рухомому складі, матеріально-технічних і  паливних ресурсах;

підвищити заробітну плату працівників залізничного транспорту до рівня провідних стратегічних галузей України, з  урахуванням інтенсивності їх праці і фізичного навантаження.

 

ОНИЩУК А.С., голова Професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України. Питання, що обго­ворюється, є не лише вкрай актуальним, а й надзвичайно склад­ним та заплутаним. Зупинюся на деяких аспектах гострих проблем в МВС України.

Хочу наголосити, що професія правоохоронця, за стати­стикою, в десятці найнебезпечніших професій сучасності посідає третє місце, після рятувальників і шахтарів. Кількість жертв серед працівників міліції зростає з кожним роком, і здебільшого вони страждають не тільки через зіткнення із злочинцями, а й через балансування на межі нервово-психічних зривів.

За час незалежності України велика кількість правоохоронців були поранені, загинули або вчинили суїцид внаслідок ситуації, що склалася в системі. Загалом в Україні серед причин смерті працездатного населення суїцид посідає четверте місце, а в орга­нах внутрішніх справ — третє. Останнім часом ця ситуація набула загрозливого характеру, і досить дивно, що в матеріалах, підго­товлених до нинішніх парламентських слухань, про такі проблеми жодним словом не згадано.

За статистичними даними медиків МВС, поширення розла­дів здоров’я, каліцтво, смерть та загибель серед працівників правоохоронних органів, причиною яких є низький рівень мате­ріально-технічного забезпечення діяльності органів внутрішніх справ, значне підвищення рівня матеріально-технічного оснащен­ня злочинного світу, на відміну від його стану у відомстві, та морально-психологічна розбалансованість працівників багатократ­но перевищує загальний рівень таких показників в Україні серед осіб працездатного віку в інших сферах діяльності.

Держава на законодавчому рівні гарантує працівникам органів внутрішніх справ соціальний захист, що передбачає ство­рення належних умов праці та відпочинку, забезпечення відповід­ної охорони праці та здоров’я, але фактично не виконує взяті на себе зобов’язання.

Щодо загибелі та поранень працівників міліції. Починаючи з  1991 року, під час виконання службових обов’язків у незалежній Україні загинуло 982 працівники органів внутрішніх справ, поране­но 6993. За медичною допомогою внаслідок нещасних випадків щорічно звертаються до 10 тисяч працівників міліції.

Стаття 23 Закону України “Про міліцію” передбачає виплату компенсації в розмірі 10-річного грошового забезпечення у разі загибелі працівника міліції. Проте підзаконним актом — Постано­вою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у випадку загибелі (смерті) або інвалідності співробітника міліції” від 12 травня 2007 року №707 розмір цих виплат незаконно зменшено, нині він становить лише третину від розміру грошового забезпечення. Тобто всупереч статті 22 Конституції України постановою Кабінету Міністрів України №707 обмежено права працівників міліції, які, не шкодуючи свого здоров’я, а іноді й життя, захищають суспільство від протиправних дій злочинців.

Стурбованість викликає і той факт, що на законодавчому рівні досі не вирішено питання про соціальний статус членів родин працівників міліції, які загинули під час виконання службо­вих обов’язків. Незрозуміло, чому загибель міліціонера під час виконання службових обов’язків не підпадає під тлумачення норм та положень статті 10 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Щодо професійних захворювань працівників міліції. У ре­зультаті законодавчих маніпуляцій працівники міліції позбавлені правового захисту та отримання державних гарантій у разі отри­мання професійних захворювань під час проходження служби. Загальновідомо, що працівники міліції певною мірою виконують функцію суспільних санітарів, контактуючи з особами, які мають різноманітні небезпечні захворювання (туберкульоз, ВІЛ-інфекції та інші небезпечні вірусні захворювання). Однак працівники міліції позбавлені права на відповідне державне страхування.

Щодо реабілітації працівників міліції. Отримавши поранення, інвалідність, професійні захворювання, працівники міліції не мають реальної можливості відновитися або частково реабілітуватися у  спеціальних медико-реабілітаційних центрах МВС України. На початок 2010 року, в МВС України нараховується 23,5 тисячі інва­лідів та членів сімей загиблих під час виконання службових обо­в’язків. Лише третина з них мають можливість пройти реабілітацію та лікування.

Щодо робочого часу працівників міліції. Загальновідомо, що працівники міліції за 8-годинного робочого дня фактично працю­ють більше 10–12 годин, за що фактично не отримують компен­сації. Саме такі напружені та, певною мірою, екстремальні умови праці працівників міліції призводять до травм, отримання каліцтва на роботі, психічних захворювань та суїцидальних вчинків. За ста­тистикою, кількість суїцидів працівників МВС України значно пере­вищує їх число в інших сферах діяльності.

“Гордіїв вузол” системних проблем став причиною руйну­вання професійного ядра, інституту наставництва, зламано не лише професійний, а й моральний стрижень працівників органів внутрішніх справ. За останні 11 років з органів внутрішніх справ звільнилося майже 185 тисяч осіб із загальної чисельності 195 тисяч працівників міліції.

Ми не раз зверталися до керівництва держави з конкретни­ми пропозиціями щодо розв’язання проблем, які виникли в систе­мі органів внутрішніх справ, проте нас ніхто не хотів та й нині не хоче почути, надсилаючи у відповідь формальні бюрократичні відписки.

Для вирішення та розв’язання вкрай серйозних проблем, що виникли в діяльності правоохоронної системи, з метою забезпе­чення безпечних умов праці, здоров’я та відпочинку працівників міліції вкрай важливо внести зміни до Постанови Кабінету Міні­стрів України “Про затвердження Порядку та умов виплати одно­разової грошової допомоги у випадку загибелі (смерті) або ін­валідності співробітника міліції” від 12 травня 2007 року №707 та прийняти нову постанову, яка усунула б наявні недоліки.