ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

СУЧАСНИЙ СТАН, ШЛЯХИ І ПЕРСПЕКТИВИ РЕФОРМИ

У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

5 червня 2013 року, 15 година

 

Веде засідання Голова Верховної Ради України

РИБАК В.В.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добрий день, шановні колеги, шановні учасники парламентських слухань! На сьогодні складно уявити важливішу тему для публічних слухань у Верховній Раді України, ніж ситуація у сфері охорони здоров’я, стан нашої національної медичної системи, якість медичних послуг і обслуговування населення.

Навіть на піку здоров’я кожен з нас щодня мимоволі прислухається до себе, до природних сигналів свого організму. Чому ж тоді ми — представники влади, експертне середовище, громадянське суспільство — не прислухаємося до тривожних сиг­налів нездоров’я усієї сфери охорони здоров’я? Чому протягом десятиріч загальноукраїнський організм медичної системи Украї­ни не має належної уваги з боку органів влади всіх рівнів? І ме­дицина надсилає сигнали SOS. Але до того моменту, доки в ситуа­цію не втрутився Президент України Віктор Янукович і не запропо­нував цілісну систему реформ, насамперед реформу сфери охо­рони здоров’я, позитивних зрушень не відбувалося.

Соціологічні дослідження свідчать, що право на безоплатне медичне обслуговування визнається українцями важливішим навіть за право на працю. До трійки пріоритетів увійшло також право на соціальний захист. Саме ці три пріоритети становлять основу президентських реформістських ініціатив. І найважливіша з них, безумовно, — медична реформа.

Біда нашої системи охорони здоров’я полягає у її очевид­ному анахронізмі. Україна як незалежна держава стрибнула у ХХІ століття, оновилася як суспільство, змінила політичну систе­му, трансформувала економіку, змінилися світогляди нових поко­лінь, а медична система залишилася незмінною з часів середини минулого століття. Українці сумно жартують: система охорони здоров’я в Україні є, але вона несумісна з життям.

Думаю, під час цих парламентських слухань ми почуємо від урядовців, представників науки, медичних експертів, представ­ників громадських та професійних організацій точну оцінку стану нашої системи охорони здоров’я. Втім, важливіше було б почути рекомендації щодо виправлення ситуації, зокрема законодавчим шляхом. Насамперед йдеться про створення правових рамкових умов задля прискорення реформування медичної галузі без помітних соціальних втрат, у першу чергу для населення.

Водночас мусимо визнати, що для реалізації реформи охо­рони здоров’я вже чимало зроблено і на центральному, і на місцевому рівнях — на рівні парламенту, центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Як свідчать надані урядом та профільним комітетом Верховної Ради України інформаційно-аналітичні та довідкові матеріали, на цьому полі вже є позитивні досягнення. Проте ми бачимо і чимало проблем, про що свідчить, зокрема, значна кіль­кість звернень, що надходять до Верховної Ради, до народних де­путатів з різних політичних сил.

Зверну вашу увагу на кілька очевидних хвороб у процесі реформування сфери охорони здоров’я.

Перша і найболючіша з них — відірваність реформ від громадської думки, від людей, для яких проводяться реформи. Згідно з опитуваннями громадської думки, населення не сприй­має заходи з реалізації реформи, хоча більше 90 відсотків україн­ців впевнені, що радикальне реформування медичної галузі вкрай потрібне. Хіба не парадоксально, що громадяни України масово підтримують ініціативу Президента, але так само масово не сприймають те, як її втілюють у життя представники виконавчої влади всіх рівнів?

Інша проблема, яка має бути, врешті-решт, чітко виписана, у тому числі на законодавчому рівні, — добровільне та обов’язко­ве  медичне страхування. Зрозуміло, що страхова медицина не є панацею для системи охорони здоров’я, але, як свідчить міжна­родний досвід, вона дає змогу скоротити розрив між вартістю сучасного лікування високої якості та фінансовою спроможністю населення, вирішує питання оплати медичних послуг вищої кваліфікації.

Дуже широкого розголосу в суспільстві набули проблеми оптимізації мережі стаціонарів та структурування медичних закла­дів відповідно до їх типів та видів медичної допомоги, яку вони надають населенню. Це реформа швидкої медичної допомоги, доля амбулаторій, фапів у сільській місцевості тощо. Тут ми знову стикаємося з так званим ексцесом виконавців. Ідеї реформування сформульовані правильно, а під час їх реалізації ігноруються інтереси громад та сотень тисяч людей.

На завершення виокремлю ще одну вкрай болючу проблему, яка, мабуть, є центральною у майбутньому нашої системи охоро­ни здоров’я. Маю на увазі фігуру лікаря, якість його освіти, кваліфікації, його роль у забезпечені здорового способу життя в суспільстві. Це також проблема гідної винагороди за працю ліка­ря, всього медичного персоналу. Цю проблему гостро поставив Президент України, вимагаючи особливої уваги до медичного корпусу України, його соціального забезпечення та благополуччя.

Проблема полягає в тому, що в суспільстві наростає тенден­ція глибокої недовіри до національної медицини, до якості медич­них послуг, кваліфікації лікарів, ґрунтовності та сучасного рівня медичної освіти. Стало ледь не ознакою добрих манер лікуватися за кордоном — від Білорусі та Росії до Німеччини та Швейца­рії.  Такий лікувальний елітаризм — ознака серйозних негараздів в українській системі охорони здоров’я, дефіциту професіоналіз­му, відставання від проривів у світовій медичній науці та практиці.

Ось лише кілька проблем, що лежать на поверхні, щодня обговорюються людьми, які вимагають негайного вирішення на державному рівні. Ви більше знаєте і більше скажете про це. Сподіваюся, що ці та інші проблеми будуть висвітлені у виступах учасників парламентських слухань.

І наостанок хочу підкреслити ще раз, що важливість роз­гляду проблем, які є в системі охорони здоров’я, пов’язані з тим, що здоров’я — найдорожче, що є в кожної людини. Як сказав ко­лись великий Сократ, здоров’я — це не все, але без здоров’я все — ніщо.

Пропонується такий регламент нашої роботи: доповідь міністра охорони здоров’я України Раїси Василівни Богатирьо­вої — до 20 хвилин, співдоповідь голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Тетяни Дмитрівни Бахтеєвої — 15 хвилин, на загальне обговорення — до двох годин, на кожен виступ — до 5 хвилин, для відповідей на запитання, що надійдуть до доповідача і співдоповідача, — до 10 хвилин. Потім підбиваємо підсумки парламентських слухань. Таким чином, до 18 години нам треба розглянути проблеми, які є.

Я бачу, що в парламентських слуханнях беруть участь народні депутати України з різних політичних сил, які працювали в медичній галузі. Ми маємо поміркувати, як відкоригувати чинні закони і попрацювати над новими законами. Ми повинні всі разом зробити висновки, бо люди чекають, що медична галузь поліп­шиться не колись, а найближчим часом.

Запрошую до доповіді Раїсу Василівну Богатирьову. Прошу.

 

БОГАТИРЬОВА Р.В., міністр охорони здоров’я України. Шановний пане Голово! Шановні учасники парламентських слухань! Маю велику духовну, людську і професійну потребу, як громадянка України, як міністр охорони здоров’я суверенної дер­жави Україна, звернутися до вас з проханням вшанувати пам’ять загиблих медиків — працівників швидкої допомоги міст Феодосії і  Запоріжжя, які загинули під час виконання своїх професійних обов’язків. Вони не дочекалися свята — Дня медичного праців­ника, — яке ми будемо святкувати трохи пізніше, не дочекалися таких важливих рішень, які ми приймемо сьогодні. Прошу вшану­вати пам’ять хвилиною мовчання.

 

(Хвилина мовчання).

 

Шановний пане Голово! Шановні учасники парламентських слухань! Парламентські слухання і діалог парламентаріїв та уряду з питань стану справ і розвитку сфери охорони здоров’я стали регулярними. Я особисто розглядаю такий діалог як шлях до по­розуміння та знаходження спільних узгоджених рішень. Маю на­дію, що й сьогоднішня наша розмова буде серйозною і конструк­тивною, по суті справи.

Не секрет, що багаторічні розмови про необхідність змін, модернізації галузі, підвищення якості послуг та повернення поваги до роботи медиків наражалися на черговий популізм та бажання сподобатися своїм виборцям будь-якою ціною, а найчас­тіше — ціною самих змін. Переконана, що в Україні немає жодної людини, яка була б задоволена станом справ у медицині. Люди не просто бажають, вони вимагають від нас конкретних і практич­них дій. Моє особисте спілкування з мешканцями сіл та міст, сту­дентством, лікарями переконує мене в головному — зволікати зі змінами неможливо. Люди так більше жити не хочуть! Ми більше не маємо права витрачати час на політичні суперечки та пусто­порожню балаканину.

Президент України Віктор Янукович у 2010 році запропо­нував програму модернізації, одним з ключових пріоритетів якої стала системна медична реформа. Ініційована главою держави реформа в медичній галузі повністю гармонізована з європей­ською політикою “Здоров’я-2020”, на її основі розроблений про­ект Загальнодержавної програми “Здоров’я-2020: український вимір”. Отож право уряду і парламенту — затвердити цю програму найближчим часом.

Реформи почали здійснюватися в чотирьох пілотних регіонах — у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві. Набутий досвід надасть нам змогу надалі впрова­джувати зміни системно та відповідно до потреб і специфіки кожної області, кожної соціальної групи.

Ми розпочали з базисних елементів — первинної та екстреної медичної допомоги. Протягом 2011–2012 років у пілот­них регіонах майже повністю створена мережа закладів первинної медицини. У 2012 році сформовано 167 центрів медико-санітарної допомоги, для оснащення амбулаторій цих центрів держава виді­лила 327 мільйонів гривень. Там, де запрацювали нові, належним чином оснащені та забезпечені кадрами амбулаторії, спостеріга­ється збільшення кількості звернень з профілактичною метою на 17 відсотків і зменшення викликів екстреної медичної допомоги на 15 відсотків. Зменшується кількість госпіталізованих хворих саме за рахунок профілактичної спрямованості роботи.

Досвід утворення центрів первинної медико-санітарної допомоги у 2013 році буде поширено і на інші регіони. До кінця 2013 року заплановано утворити 548 центрів первинної медико-санітарної допомоги. Для забезпечення підтримки реформування первинної ланки охорони здоров’я у непілотних регіонах на 2013 рік потрібні кошти в сумі 1 мільярд гривень. Тому звертаюся до парламентаріїв з проханням врахувати це у своїй роботі, щоб були прийняті закони, які забезпечать економічні можливості держави задовольнити фінансову потребу галузі охорони здоров’я в цій сумі.

Процес реформування підтвердив той факт, що первинна ланка не запрацює без сімейних лікарів. Саме перехід до сімейної медицини дасть можливість зробити нашу систему більш гнучкою, конкурентною і наближеною до потреб пацієнтів.

З поширенням сімейної медицини тісно пов’язаний ще один перспективний шлях реформування всієї галузі. Маю на увазі профілактику захворювань, пропаганду здорового способу життя та зміну ціннісних орієнтирів в охороні здоров’я.

Підтвердженням правильності курсу реформи системи охорони здоров’я та визнанням успіху на цьому шляху Української держави є висновок експертів міжнародних організацій, які саме Україні доручили пост віце-президента Всесвітньої асамблеї охо­рони здоров’я, право представляти весь Європейський регіон, задля того щоб ті позитивні зміни, які в нас відбулися, ми могли запропонувати іншим, а також залучити міжнародний досвід для впровадження нових форм організації надання медичної допомо­ги, оптимізувати ті моменти, які можуть завадити нам проводити якісні реформи для людей.

Друга важлива частина першого етапу реформи — впро­вадження нової екстреної медичної допомоги — розпочалася на основі нового Закону України “Про екстрену медичну допомогу”. Відтепер виїжджати до пацієнта має найближча бригада задля виконання встановлених жорстких нормативів прибуття і надання вчасної допомоги пацієнту в екстрених випадках. У цьому і є суть екстериторіальності.

Забезпечити дієву екстериторіальність без створення опе­ративно-диспетчерських служб ми не зможемо. Саме вони мають забезпечити чітке управління роботою екстреної медичної допо­моги. Виконання цієї роботи покладено на національний проект “Вчасна допомога”. Зокрема, розпочато впровадження технічного проекту системи єдиних регіональних оперативно-диспетчерських служб.

Паралельно триває робота щодо забезпечення маршрути­зації викликів екстреної медичної допомоги за телефонним номе­ром 103 від стаціонарних і рухомих абонентів до центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

Як добрий приклад ефективності та ініціативи хочу навести досвід Харківської області. На її території впроваджено автомати­зовану систему управління роботою швидкої медичної допомоги, яка вже тепер за допомогою сучасного програмного продукту та  навігаційного обладнання контролює роботу бригад швидкої медичної допомоги. Це дає можливість ефективно організувати роботу бригад, контролювати використання паливно-мастильних матеріалів та скоротити термін прибуття бригад на місце події. Так, на сьогодні середній термін прибуття бригади по місту Харко­ву становить 9 хвилин, поза містом — 20–22 хвилини.

У Дніпропетровській області весь наявний рухомий склад обладнаний GPS-навігацією.

У місті Києві з 2012 року функціонує сучасна єдина оперативна диспетчерська служба, 60 відсотків автотранспорту облаштовано GPS-навігацією.

Такі заходи дають комплексний ефект. Зокрема, центра­лізований контроль за якістю роботи бригад, персоналу і авто­транспорту дав змогу, наприклад, у Львівській області, зекономи­ти паливно-мастильні матеріали з 23 літрів на добу до 13 літрів, а  це значить, що відповідні заощаджені кошти можуть бути спря­мовані на охорону здоров’я.

Під постійним контролем Міністерства охорони здоров’я — питання оновлення парку автомобілів швидкої допомоги. Протя­гом 2012 року для потреб пілотних регіонів за кошти державного бюджету закуплено 286 сучасних автомобілів. Завдяки залученню коштів місцевих бюджетів та позабюджетному фінансуванню у До­нецькій області замінено 167 автомобілів швидкої медичної допо­моги. У місті Києві оновлено близько 70 відсотків автомобільного парку. Оновлюється рухомий склад у Вінницькій, Дніпропетров­ській областях.

У 2012 році за рахунок субвенцій з державного бюджету вартість медикаментів на один виклик на всій території України зросла до 30 гривень. На сьогодні екстрена медична допомога за­безпечена всім переліком необхідних медичних препаратів, у яких може виникнути потреба при обслуговуванні пацієнтів.

МОЗ України приділяє велику увагу питанню гідної оплати праці медичних працівників та підвищення їхнього соціального статусу як одного з основних засобів поліпшення ситуації з кадра­ми у вітчизняній медицині. Не секрет, що за рівнем заробітної плати медична галузь знаходиться на передостанньому місці се­ред усіх галузей економіки. Я пропоную парламентаріям активно залучитися до розроблення державної програми забезпечення оплати праці працівників бюджетної сфери, щоб ми не тільки кон­статували недостатню оплату праці медиків, а й зробили щось реальне для її підвищення.

Хоча можу сказати, що за втручання Президента нам вдало­ся дещо зробити. Так, у 2012 році заробітна плата медичних пра­цівників у пілотних регіонах, зокрема фахівців центрів первинної медичної допомоги у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій об­ластях та місті Києві, збільшена в середньому на 50 відсотків.

Крім того, минулого року вдалося вирішити питання, які десятиліттями не вирішувалися. Наприклад, медичним та фарма­цевтичним працівникам встановлено надбавку за вислугу років. Підвищено рівень заробітної плати медичним працівникам спеціа­лізованих протитуберкульозних закладів охорони здоров’я від 30 до 60 відсотків. Випускники — медики та фармацевти, які беруть зобов’язання відпрацювати не менше трьох років у сільській місцевості, а також сімейні лікарі, дільничні педіатри і терапевти мають право на одноразову адресну грошову допомогу в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. З 1 січня 2012 року медичні і фармацевтичні працівники державних та комунальних закладів отримують допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окла­ду при наданні щорічної відпустки. З 1 січня 2013 року підвищена зарплата молодших медпрацівників спеціалізованих протитубер­кульозних закладів охорони здоров’я.

Ще раз наголошую, що питання оплати праці медичного працівника сьогодні перебуває не просто в центрі уваги, воно актуальне, як ніколи.

Медична сфера і заходи щодо її реформування потребують належного фінансування. Це складне питання, але сподіваюся, що в міру наповнення бюджету, при можливості перегляду бюджету за результатами роботи в першому півріччі, у другому півріччі нам буде дозволено збільшити витрати на охорону здоров’я.

Потребує вдосконалення механізм фінансування сільської медицини. Раніше фінансування сільської медицини відбувалося через бюджети сільських та селищних рад, тепер перенесено на районні бюджети. Я застерігаю місцеві органи влади від оптимі­зації видатків на цю систему, оскільки неприйнятним і неприпу­стимим є скорочення мережі закладів, коли ви не можете запро­понувати якіснішу послугу в тому самому місці.

Необхідно збільшення фінансування екстреної медичної допомоги. Хронічний брак коштів на швидку допомогу в поперед­ні  роки дався взнаки, і тому тепер цей інфраструктурний проект з виконання Закону “Про екстрену медичну допомогу” потребує фінансування. Потрібні кошти на будівництво доріг, розвиток ме­режі з’єднання між тими, хто викликає швидку допомогу, і диспет­черськими службами, оснащення сучасними засобами зв’язку бри­гад екстреної (швидкої) медичної допомоги і, без сумніву, нагаль­ним питанням є оновлення автопарку.

Держава опрацьовує питання виділення коштів, щоб цього року за рахунок бюджету закупити машини класу B і С для всіх регіонів приблизно на суму 1 мільярд гривень. Тут теж потрібна допомога парламентаріїв, думаю, що сьогодні вони почують ці пропозиції.

Шановні учасники парламентських слухань! Одна з основних проблем, що виявилася в ході реалізації медичної реформи, — це  реакція наших громадян, що не в останню чергу пояснюєть­ся  значною роллю і великим значенням цієї сфери в житті кожної людини. Будь-які новації, зміни, перебудови часто викликають у людей побоювання, іноді навіть небажання користуватися послу­гами нової системи. І це надзвичайно ускладнює процес реорганізації, збору інформації, критично необхідної для опера­тивного коригування заходів.

Вихід — у налагодженні зворотного зв’язку з пацієнта­ми,  проведенні наполегливої роз’яснювальної роботи. Саме тому у структурі Міністерства охорони здоров’я створено сучасну, удо­сконалену прес-службу, якої раніше у відомстві не існувало. Впроваджені та активно застосовуються нові засоби спілкування з  величезною аудиторією громадськості та медиками на основі використання сучасних інформаційних технологій, конференц-сер­вісів, за допомогою відеозв’язку в реальному часі.

Таким чином, для численної аудиторії, яка становить більше 10 тисяч учасників за один раз з усіх куточків України, проводяться відкриті лекції міністра охорони здоров’я з різних питань, у тому числі з питань реформування галузі. Під час цих виступів кожен має право і можливість безпосередньо у міністра запитати те, що його турбує, і отримати відповідь.

Крім того, працює формат акції “Запитай міністра”, де і  пацієнти, і медики обговорюють найважливіші для них питання. Постійно працює цілодобова гаряча лінія Міністерства охорони здоров’я.

Удосконалюються зв’язки з регіональними ЗМІ, у тому числі шляхом регулярних особистих зустрічей міністра охорони здоро­в’я з представниками провідних регіональних видань. Сьогодні не­має жодного регіону, з якого представники ЗМІ не побували б на такій зустрічі в Міністерстві охорони здоров’я. Думаю, ви є свід­ками тих публікацій і тих виступів, які працівники Міністерства охорони здоров’я надають у публічний простір.

Нашим стратегічним завданням є розвиток медичної інду­стрії. Майбутнє медицини визначається революцією у сфері моле­кулярної біології, яка усуває фундаментальні проблеми антропо­логічного характеру. Біотехнології, генна інженерія, застосування наноматеріалів, широке використання стовбурових клітин, впрова­дження передових розробок у медичному приладобудуванні да­дуть змогу здійснити переворот у медицині.

З огляду на це, основний акцент у реформуванні медичної галузі необхідно поступово переносити з питань організаційного зміцнення системи охорони здоров’я на розвиток медичної інду­стрії, що виробляє товари та послуги з високою доданою варті­стю. Я переконана і вірю в те, що за нашого життя медицина перетвориться із прохача, бідного родича державного бюджету на його донора. Відповідні підходи до програми розвитку вітчизняної медицини Міністерство охорони здоров’я розробляє постійно у  співпраці з Національною академією медичних наук України, з Національною академією наук України.

Щодо формування якісного вторинного рівня медичної допомоги. Під патронатом Президента України Віктора Януковича в Україні впроваджується національний проект “Нове життя” — нова якість охорони материнства та дитинства”, який передбачає створення мережі перинатальних центрів третього рівня, що сприя­тиме поліпшенню якості перинатальної допомоги. На сьогодні від­крито 10 перинатальних центрів, а саме в Кіровоградській області, де ніколи не було подібного закладу, у Харківській, Донецькій, Дніпропетровській, Житомирській, Полтавській, Рівненській облас­тях, в Автономній Республіці Крим і місті Києві.

Тільки на 2013 рік заплановано відкриття другої черги перинатальних центрів третього рівня у Волинській, Запорізькій, Київській, Луганській, Львівській, Тернопільській, Херсонській, Черкаській, Чернівецькій областях та в місті Києві. У результаті відкриття таких центрів ми змогли впродовж 2012 року досягти позитивних змін за основними медико-демографічними показни­ками. За даними оперативного моніторингу, показник материн­ської смертності за перший квартал цього року порівняно з показ­ником за 2012 рік свідчить про те, що намітилася тенденція до зменшення материнських втрат.

Показник малюкової смертності у 2012 році становив 8,5 на  1 тисячу новонароджених і порівняно з 2011 роком знизився на  15 відсотків. Така тенденція має закріпитися у 2013 році, і ми маємо всі підстави говорити про те, що на сьогодні показник малюкової смертності (за перший квартал) становить 7,4. За пер­ший квартал 2012 року показник був 8,7.

Щодо показника материнських втрат я сказала, що наміти­лася тенденція до їх зменшення.

І цим зусилля нашого міністерства не обмежуються. Ми пильно наглядаємо за дітьми, які позбавлені материнського піклу­вання. Саме завдяки послідовним діям нашої держави щодо про­філактики соціального сирітства, запровадження нової, орієнтова­ної на сім’ю, моделі діяльності будинків дитини Україна визначена 25-ма країнами Центральної та Східної Європи як країна з най­кращим досвідом у стратегії подолання соціального сирітства.

На високому міжнародному рівні визнано також успіхи України в організації боротьби з ВІЛ/СНІДом. Цього року вперше, починаючи з 1999 року, зареєстровано зниження кількості нових випадків ВІЛ-інфекції на 2 відсотки.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Раїсо Василівно, ще 1 хвилина і просимо завершувати.

 

БОГАТИРЬОВА Р.В. Дякую, Володимире Васильовичу.

Так само на сьогодні намітилася позитивна тенденція щодо захворюваності на туберкульоз — показники захворюваності та смертності від туберкульозу зменшуються. Ті проблемні питання, які виникають, ми намагаємося вирішувати через програми щодо туберкульозу і СНІДу, які найближчим часом будуть прийняті урядом.

Величезна робота проведена щодо зниження цін на лікарські засоби. Вам відомий проект щодо гіпертонічної хвороби. Сьогодні на засіданні уряду Прем’єр-міністр України Микола Азаров дав доручення запровадити аналогічний механізм змен­шення цін на онкопрепарати, препарати, що використовуються для лікування туберкульозу і ВІЧ-інфекції.

Найближчим часом у вас буде можливість взяти участь у “круглому столі” з питань розвитку фармацевтичної промисло­вості, де ми будемо говорити про державне замовлення для нашої фармації.

Шановні колеги! Я думаю, що багато проблем, які постануть перед нами, ми будемо розв’язувати. Але головне — збудувати національну інфраструктуру здорового способу життя. Сподіваюся на спільну співпрацю (Оплески).

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо, Раїсо Василівно, сідайте.

Запрошую до співдоповіді голову Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Тетяну Дмитрівну Бахтеєву (Оплески). Будь ласка, 15 хвилин.

 

БАХТЕЄВА Т.Д., голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (одномандатний виборчий округ №42, Донецька область, Партія регіонів). Шановний Володимире Васильовичу! Шановні учасники парламентських слухань! Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я 13 березня цього року ініціював і одноголосно підтримав необхідність прове­дення парламентських слухань на тему: “Сучасний стан, шляхи і  перспективи реформи у сфері охорони здоров’я України”. Я вдячна всім народним депутатам, які 16 квітня проголосували за те, щоб сьогодні ці слухання відбулися.

Минуло три роки з того історичного моменту, коли Президент України Віктор Федорович Янукович дав старт Програ­мі економічних реформ, важливою складовою яких стала реформа охорони здоров’я. І сьогодні ми зібралися, щоб підбити перші під­сумки, обговорити допущені помилки і визначити подальші кроки.

На мою думки, ці слухання мають принципово важли­ве  значення не лише для медичної спільноти та органів влади, а  й  для кожного громадянина України. Ми запросили до участі в   них і представників влади, і лікарів, вчених, представників громадських організацій, голів обласних, районних, міських рад. Тобто всіх, від кого залежить виконання реформи.

Всі ми, незважаючи на політичні погляди, розуміємо, що реформа необхідна. Соціологічні дослідження показують, що маже 95 відсотків населення не задоволені рівнем надання медичних послуг.

Без впровадження нових принципів управління та фінан­сування охорони здоров’я, без модернізації та належного кадро­вого забезпечення медичних закладів, без забезпечення ранньої діагностики, профілактики та диспансеризації ми не зможемо по­долати глибоку демографічну кризу. За останні 15 років Україна втратила 7 мільйонів громадян. Ці людські втрати можна порівняти з  населенням таких країн, як Данія, Грузія, Фінляндія, Норвегія. Тривалість життя українців на 10–13 років менша, ніж жителів європейських країн. У 1960 році наша країна посідала за цим по­казником сьоме місце у світі, сьогодні ми на 150-му місці.

Дуже складною в багатьох регіонах України залишається екологічна і техногенна ситуація, а також вплив наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Ситуація ускладнюється тим, що частина населення веде нездоровий спосіб життя. Нераціональне харчу­вання, алкоголізм, тютюнопаління, наркоманія — все це вкрай не­гативно впливає на загальний стан здоров’я людей.

У рейтингу стану здоров’я громадян країн світу, проведе­ному агентством “Блумберг”, Україна посіла 99-те місце серед 145 країн. Нас обійшли практично всі країни пострадянського простору — Грузія, Вірменія, Литва, Узбекистан, Білорусь, Росія. Після нас тільки Киргизстан, Туркменістан, Казахстан і країни Африки. І причина такої ситуації — не в розпочатій реформі, а в багаторічній бездіяльності, політичній боротьбі та пустопорож­ніх дискусіях. Так? (Оплески).

Верховна Рада України шостого скликання зробила важливі кроки на шляху реформи, прийнявши відповідну законодавчу базу. Завдяки цьому на місцях з’явилися сучасні механізми організації, управління та фінансування медичних закладів за прикладом кращого європейського і світового досвіду. Це дуже важливі закони, які були потрібні країні і які вже успішно реалізу­ються на практиці. Таким шляхом йшли і сусідні з нами країни, включаючи Польщу, Угорщину, Словаччину, Румунію, які тепер є членами Європейського Союзу, а також Молдова.

Важливо зробити правильні висновки з пілотного проекту, врахувати позитивний досвід та виправити допущені помилки. Безумовно, головне, що завдяки реформі починає працювати передова охорони здоров’я — її первинна ланка. Наші перші успі­хи в пілотних регіонах ви зараз бачите на слайді. Важливо, що зросла заробітна плата працівників первинної ланки. На сьогодні в пілотних регіонах вона в середньому становить від 4 до 5 тисяч гривень. Почали вирішуватися питання забезпечення медиків жит­лом, транспортом, засобами зв’язку тощо. Детальніше про це нас поінформують представники пілотних регіонів.

Шановні колеги! Важливою складовою реформи охорони здоров’я є реорганізація екстреної медичної допомоги, розпочата після прийняття у 2012 році ініційованого мною Закону “Про екс­трену медичну допомогу”, який діє з 1 січня цього року. Незва­жаючи на те, що було багато нарікань, ми бачимо, що на практиці закон успішно реалізується і дає позитивні результати. Зокрема, сьогодні ми почуємо про досвід Донецької області від директора Обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини ка­тастроф Олександра Володимировича Аніщенка. Цей закон діє не тільки в пілотних регіонах. Так, у Полтавській області проведена значна робота в цьому напрямі, яка дала змогу поліпшити по­казники роботи служби екстреної медицини.

На сьогодні рівень своєчасності прибуття бригад швидкої допомоги за викликами у Дніпропетровській області зріс до 92 відсотків, у Донецькій — до 85 відсотків. Фінансування на меди­каменти, потрібні на один виклик, за два роки в усіх пілотних ре­гіонах збільшилося у 5 разів. Завдяки цьому у 2012 році кількість проведених лікарями швидкої допомоги тромболізисів хворим з гострим інфарктом міокарда збільшилася у 2 рази. І це не про­сто цифри — це врятовані людські життя.

Шановні учасники парламентських слухань! Можна критику­вати медичну реформу, але не можна не бачити очевидних позитивних змін, які відбулися за минулі три роки. Зокрема, з іні­ціативи Президента України реалізується національний проект “Нове життя”. У рамках цього проекту за два роки відкрито десять сучасних перинатальних центрів, у яких вже народилося 20 тисяч немовлят. За даними ВООЗ, показники малюкової та материн­ської смертності є індикаторами зрілості та ефективності системи охорони здоров’я. Лише за два роки нам вдалося знизити рівень материнської смертності майже в 2 рази, рівень малюкової смерт­ності — з 9 до 8,5 на 1 тисячу народжених живими. Таких рекорд­них життєво важливих показників досягнуто вперше за роки неза­лежності України (Оплески).

Ми розпочали реалізацію й інших важливих проектів. Серед яких — національний проект “Вчасна допомога”, проект регулю­вання цін на лікарські засоби для лікування гіпертонічної хвороби. Вважаю, що Міністерству охорони здоров’я необхідно розширити номенклатуру препаратів, призначених для лікування серцево-судинних хвороб, і подбати про запровадження референтного ціноутворення. І найголовніше питання — забезпечення якісності, доступності та безпечності лікарських засобів — знаходиться на постійному особистому контролі Президента України.

Вперше за роки незалежності виділені цільові субвенції регіонам на закупівлю сучасного медичного обладнання, що дало змогу значно поліпшити матеріально-технічне оснащення ліка­рень. У нас велика держава, в якій є значні міжрегіональні відмін­ності у структурі захворюваності та смертності. Тому ми повинні децентралізувати медичні закупівлі і надати право регіонам само­стійно відповідно до потреби визначати, яке обладнання, які ліки, які вакцини закуповувати (Оплески).

Велику увагу ми приділяємо також завершенню будівництва розпочатих і будівництву нових сучасних лікувальних установ, передовсім для лікування дітей. Так, у 2011 році відкрита Черкась­ка обласна дитяча лікарня на 325 ліжок, яка протягом 20 років стояла покинутою, була недобудовою. На слайді ви бачите, як ви­глядала ця лікарня у 2009 році і яка вона тепер. Черкаська об­ласть була єдиною в Україні, де не було обласної дитячої лікарні, а сьогодні це найкраща дитяча лікарня в Україні. Незабаром буде завершено будівництво нового корпусу Національної дитячої спе­ціалізованої лікарні “Охматдит”. Це буде унікальна медична уста­нова світового рівня, аналогів якій в Україні немає.

Український парламент також активно працює над створен­ням законодавчої бази, спрямованої на боротьбу з тютюнопалін­ням і алкоголізмом. Ми не можемо не діяти, знаючи, що в Україні від наслідків паління щороку помирає близько 120 тисяч осіб. У парламенті шостого скликання історичним стало прийняття за­кону, що забороняє палити у кафе, ресторанах і в усіх громад­ських місцях, який діє з 16 грудня 2012 року. Результати соціоло­гічного опитування показують, що цей закон діє у 93 відсотках випадків.

У парламенті сьомого скликання створена міжфракційна депутатська група “За тверезе майбутнє”, до складу якої увійшло 105 народних депутатів. Ми вже внесли на розгляд Верховної Ради законопроекти, спрямовані на підвищення втричі акцизу на пиво, а отримані кошти спрямуємо на допомогу лікарням у регіонах.

Цього року стартує третій, останній, етап реформи, який передбачає створення умов для запровадження системи держав­ного медичного страхування, що дасть можливість покрити не менше 80 відсотків витрат на безоплатне медикаментозне забез­печення застрахованого пацієнта, щороку залучати до 6 мільярдів гривень на оновлення матеріально-технічної бази лікарень і на 20–30 відсотків підвищувати зарплату лікарям.

Шановні колеги! Однією з головних умов успіху реформи медицини є ефективна співпраця медичної науки і практики. На сьогодні Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоро­в’я здійснює плідну співпрацю з Національною академією медич­них наук. Ми високо цінуємо допомогу академії у підготовці зако­нодавчої бази з питань боротьби з туберкульозом, ВІЛ/СНІДом, з  інфекційними захворюваннями і розглядаємо медичну науку як основу всієї медичної галузі (Оплески). Дякую.

Незважаючи на критику медичної реформи, навіть її початок вже є величезним позитивом. Науково доведено, що вплив будь-якого заходу в медицині позначається на показниках здоров’я через 5–7 років, але ми сподіваємося побачити результати значно раніше.

Маємо визнати, що не обійшлося без помилок, коли необ­ґрунтовано закривалися деякі фапи, не проводилося обговорення з населенням, що давало б змогу розуміти переваги перетворень. Приймаючи рішення щодо скорочення ліжок, ми маємо врахувати, що населення України старішає, і оптимізація ліжкового фонду не повинна бути механічною.

Дуже важливо поступово вирішувати питання щодо розвитку хоспісної служби, адже на сьогодні паліативної допомоги потребу­ють майже 500 тисяч українців. Ми уважно реалізуємо досвід пілотних регіонів.

Усі ми повинні усвідомлювати, що успіх реформи залежить не тільки від медиків, адже, як сказав Президент України Віктор Федорович Янукович, “реформи не відбудуться за помахом чарів­ної палички. Це велика праця і велика відповідальність”. Це ве­лика відповідальність для кожного керівника регіону, для кожного міністра.

Ми маємо пам’ятати, що від якості та повноти нашої роботи залежить здоров’я і життя українців. Це питання, в якому не може бути політики і популізму, заради вирішення якого ми зобов’язані об’єднати наші зусилля. Впевнена, що сьогоднішні парламентські слухання — це дуже важливий крок до консолідації зусиль на шляху медичної реформи. Я прошу всіх виступати з конкретними фактами, пропозиціями, які будуть враховані в рекомендаціях на­ших слухань. Це буде не формальний документ, а конкретний план дій на майбутнє. Чекаємо на ваші пропозиції.

Дякую за увагу і сподіваюся на плідну роботу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Тетяно Дмитрівно. Ви дуже добре володієте державною мовою.

Запрошую до слова Андрія Михайловича Сердюка, прези­дента Національної академії медичних наук України.

 

СЕРДЮК А.М., президент Національної академії медичних наук України. Шановний Володимире Васильовичу! Вельмишанов­ні народні депутати, учасники парламентських слухань! Медична наука та охорона здоров’я, без перебільшення, життєво важливі для кожного з нас. Мабуть, уперше в новітній історії нашої країни вони набули такої загальнодержавної ваги і потребують такої пильної уваги.

Національна академія медичних наук, яка щойно відзначила двадцятиріччя, повною мірою усвідомлює свою відповідальність перед суспільством. Ми вправі стверджувати: академія відбулася, вона нарощує науковий потенціал.

Важливим підґрунтям активізації науково-практичної діяль­ності академії залишається її плідна співпраця з Національною академією наук. Ми розширюємо фундаментальні дослідження в усіх базових напрямах медицини (про них уже йшла мова в по­передніх доповідях). Саме результати цих досліджень створюють основу нових медичних технологій, лікарських засобів, методів профілактики захворювань. Здійснюється ефективне міжнародне співробітництво з науковцями багатьох країн та міжнародними організаціями.

З метою об’єднання академічної науки з вузівською академія спільно з Міністерством охорони здоров’я створила п’ять регіо­нальних кластерів у містах Харкові, Дніпропетровську, Донецьку, Одесі та Львові, які починають працювати за взаємопов’язаними напрямами: наука — медицина — освіта.

Наведу два конкретні приклади.

Перший. Попередні промовці називали визначний проект, ініційований Президентом України, стосовно розбудови перина­тальних центрів. Академія здійснює науковий супровід всієї пери­натології. За кожною з областей закріплені куратори, які в онлайн-режимі надають необхідні консультації, за потреби виїжджають на допомогу на місця. Активно впроваджуються новітні розробки. Про результати спільної діяльності ви вже чули в доповіді Раїси Василівни. І справді, за останні два роки досягнуті переконливі показники зниження материнської і дитячої смертності.

Другий приклад. Опрацьовується національний проект “Ядерні технології і електрофізична апаратура для медицини”. Концепція відповідної державної програми вже затверджена Кабі­нетом Міністрів. Ідеологія проекту — впровадження досягнень ядерної фізики у ранню діагностику і лікування найбільш пошире­них популяційних захворювань (онкологічних, серцево-судинних, неврологічних), створення вітчизняного виробництва сучасних радіофармпрепаратів та медичного обладнання.

Кілька слів про законодавство. Ми підготували і направили до Комітету з питань охорони здоров’я узгоджені з головою комі­тету Тетяною Дмитрівною пропозиції щодо визначення пріоритет­них напрямів законотворчої діяльності у сфері медичної науки та охорони здоров’я. Серед тих, що вимагають першочергового розгляду у Верховній Раді, запропоновано зміни до Закону “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині”.

Наші сусіди — Білорусь та Росія вже давно змінили презумпцію незгоди на презумпцію згоди, як це зроблено майже в усіх європейських країнах. У результаті в Білорусі здійснюється 80 трансплантацій серця на рік. У нас минулого року — аж одна! У нас на черзі більше 1 тисячі людей, які потребують такої опера­ції, 2,5 тисячі громадян потребують трансплантації нирки.

Я дуже прошу, шановний Володимире Васильовичу, у  вас  вже зареєстрований законопроект народного депутата Карташова…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Так, є такий.

 

СЕРДЮК А.М. Будь ласка, розгляньте його першочергово.

У критичному стані перебуває служба крові. А це питання національної безпеки. За 20 років кількість донорів зменшилася у 2,5 разу. Серед потенційних донорів зростає поширеність ВІЛ-інфекції, гепатитів В і С. Скажу вам, що система охорони здоров’я змушена була виключити зі списків донорів майже 100 тисяч осіб. Можете собі уявити, що чекало на людей, які мали отримати цю кров?

Фахівцями академії опрацьовано проект відповідної держав­ної програми, який обговорювався у профільному комітеті. Бажа­но записати в рекомендаціях наших слухань доцільність подаль­ших кроків з її прийняття та розроблення проекту закону про трансфізіологію.

Серед нагальних питань — доопрацювання Основ законо­давства України про охорону здоров’я, прийнятих Верховною Ра­дою у 1992 році, ухвалення закону про медичний заклад, на який чекають 12 тисяч медичних установ. До речі, проект готовий.

Академія розробляє проект закону про високоспеціалізовану медичну допомогу, в основі якого — створення єдиного медичного простору з високотехнологічних та дороговартісних видів допо­моги, які на сьогодні наші громадяни можуть отримати виключно за кордоном. До речі, я думаю, що медичний простір є основою майбутнього нашої охорони здоров’я.

Про надання медичної допомоги….

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Скільки вам ще треба часу? Прошу, 2 хвилини.

 

СЕРДЮК А.М. Навіть за жорстких умов державного бюджету у клініках академічних інститутів, де розміщено 7,7 тисячі ліжок, щороку лікуються більше 155 тисяч хворих. Виконується понад 90 тисяч найскладніших операцій. За деякими показниками наші клініки вже працюють краще, ніж європейські. У поліклініках про­водиться 2,5 тисячі прийомів пацієнтів. Другий рік поспіль акаде­мія виділяє кожному регіону квоти, виділила 43 тисячі безкоштов­них квот. На жаль, регіони використали лише 37 відсотків того, що ми їм пропонували.

Наші плани. Нам потрібно прискорити інноваційний розвиток медичної науки на основі державно-приватного партнерства, запровадити грантову форму фінансування установ, персоналіза­цію фінансування проривних передових наукових груп, опрацю­вати медико-економічні стандарти тощо.

Наша мета. Медична наука і охорона здоров’я повинні нарешті задовольняти очікування та потреби населення. Впевне­ний, що парламентські слухання стануть значним кроком у її досягненні.

І останнє. Шановні народні депутати, ми вдячні вам за те, що ви оголосили 2013 рік Роком Миколи Михайловича Амосова у галузі медицині. Рівняння на видатного кардіохірурга та біокібер­нетика, талановитого вченого, мислителя і письменника, впевне­ний, додасть нам сили і наснаги у вирішенні сучасних проблем медичної науки та охорони здоров’я.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Андрію Михайловичу.

Запрошую до слова директора Департаменту охорони здоров’я та курортів Вінницької обласної державної адміністрації Лідію Олексіївну Діденко. Прошу.

 

ДІДЕНКО Л.О., директор Департаменту охорони здоров’я та курортів Вінницької обласної державної адміністрації. Шановний пане Голово! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Дякую за можливість бути почутою в цій величній залі. Протягом останніх років аналіз роботи в системі охорони здоров’я засвідчив, що близько 90 відсотків пацієнтів, які звернулися до ме­дичних закладів, потребували первинної допомоги. Проте фінан­сування здійснювалося навпаки: частка бюджету, що виділялася на наймасовіший вид допомоги, становила 13 відсотків загального фінансування, і лише 9,5 відсотка хворих розпочинали і закінчува­ли лікування у дільничних лікарів. А це означало, що первинна до­помога за своєю суттю з роками була втрачена.

Завдяки запровадженню пілотних проектів, здійснивши реорганізаційні реформи, вдалося докорінно змінити ситуацію. І вже сьогодні ми можемо стверджувати, що вдалося розмежувати рівні надання медичної допомоги шляхом створення 33 центрів, покращено умови, в яких ведуть прийом лікарі.

Тільки за час пілотного проекту проведено ремонтні роботи закладів первинної медичної допомоги на суму більш як 22 міль­йони гривень. Для порівняння: аналогічна сума не використову­валася протягом останніх 10 років. Відремонтовано 57 відсотків закладів первинного рівня.

Підготовлено сімейних лікарів, які тепер здійснюють не тільки лікування хворих, а й профілактику захворювань.

Поліпшено оснащення первинної медичної допомоги, де з  часів незалежності майже нічого не оновлювалося. Оновлено автомобільний парк у кількості 252 одиниці, аналогічна кількість не закуповувалася з 2001 року.

Вперше відбулося підвищення зарплати сімейного лікаря за  кількість і обсяг виконаної роботи, яка становить на сьогодні близько 5 тисяч гривень.

Вдвічі збільшені загальні видатки та втричі — видатки на медикаменти на первинному рівні.

Створено єдину обласну систему — Центр екстреної медич­ної допомоги та медицини катастроф, у складі якого функціонують 26 відділень та 50 пунктів тимчасового базування. Асигнування на медикаменти одного виклику збільшено в 9 разів. Великою нашою гордістю є відновлення польотів санітарної авіації.

В усіх районах області затверджені програми місцевих стимулів для медичних працівників, які передбачають безоплатне навчання сімейних лікарів та забезпечення житлом. І цей перелік можна продовжувати.

Шановні учасники парламентських слухань! Уже сьогодні я хочу відзначити позитивні результати, на які ми очікували через кілька років. Майже на 4 відсотки зменшилася кількість викликів швидкої медичної допомоги. На 10 відсотків відбулося зменшення направлень хворих сімейними лікарями на консультацію до вузь­ких спеціалістів. І все це тільки передумова для реалізації ос­новної мети — поліпшення доступності та якості медичної допомоги.

Сьогодні є всі підстави стверджувати, що намітилася хоч і незначна, але стійка позитивна тенденція. На 7 відсотків зменши­лася смертність населення працездатного віку. Вихід на пенсію по інвалідності зменшився на 3,5 відсотка. Поліпшилася своєчасність виявлення основних захворювань — серцево-судинних, онкологіч­них, туберкульозу.

Реорганізація закладів охорони здоров’я в області відбулася без їх закриття, без порушення закону, із збереженням медичного персоналу, який хоче і може працювати. Ми не закрили заклади, натомість за час реформи відкрили 71 лікарську амбулаторію в сільській місцевості.

Та чи вдалося б це зробити без певних непорозумінь і  невдоволень? Звісно, ні. І не могло бути інакше. Якщо навіть незначні перестановки чи ремонт в одній квартирі створюють тимчасові незручності для її мешканців, то що вже казати про масштабні зміни в галузі. Проте на кожне звернення чи кожне невдоволення ми реагували вчасно і виважено, чули, чуємо і дослухаємося до людей.

Досвід показав, що медична реформа, на відміну від інших, настільки складна й багатогранна, що не може відбуватися лише силами медиків. І мені приємно, що на Вінниччині є підтримка і обласної влади, і депутатського корпусу, і більшості голів рай­держадміністрацій. Ми не соромимося того, що ми зробили, бо твердо переконані у правильності вибраного шляху. Ми відчули і знаємо, що першим бути важко, але ми готові з вашою під­тримкою пройти цей нелегкий шлях (Оплески).

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до виступу народного депутата України, члена Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Юрія Володимировича Поляченка. Прошу.

 

ПОЛЯЧЕНКО Ю.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, Партія регіонів). Шановний пане Голово! Шановні друзі! Шановні колеги! Думаю, що ні у нас з вами, ні в кого ані в цьому залі, ані в суспільстві не викликає сумніву необхідність проведення реформ в охороні здоров’я. Проте, на жаль, багато часу втрачено. Відверто кажучи, починати цю реформу треба було в 2005–2008 роках. Проводити реформу в період економічної кризи — справа важка і надто складна. Однак Президентом і урядом було прийнято політичне рішення щодо початку першого етапу реформ. Це, безперечно, державна і гро­мадянська позиція. Якби ми розпочинали цю реформу зараз, наслідки були б катастрофічні.

Можна без політики і без емоцій багато говорити про пози­тивні зрушення, які є цілком очевидними для нас з вами. Адже це і  створення нових перинатальних центрів, і будівництво нових високотехнологічних лікарень, кардіоцентрів, і нових поліклінік, центрів екстреної медичної допомоги. Якщо наші колеги політики не помічають цих перетворень, цих позитивів, то, думаю, що вони щонайменше лукавлять. У принципі, це просто нечесно — нази­вати біле чорним і не бачити тих позитивних зрушень, які на сьогодні є.

Ми повинні сьогодні визнати відверто і чесно, що на старті першого етапу реформ є прорахунки і помилки. Зокрема, щодо визначення остаточних джерел фінансування і стратегії кадрової політики; немає чіткого розмежування відповідальності за прове­дення реформ між центром і регіонами; відсутність діалогу з лікарськими асоціаціями, профспілками та пацієнтськими органі­заціями. Як наслідок, лунає критика від лікарів і пацієнтів, проф­спілок і громадських організацій, політичних партій і незалежних експертів. Однак ми з вами знаємо, що це тільки перший етап ре­формування галузі, і ми не повинні робити крок назад. Необхідно зробити висновки, врахувати помилки та недоліки і рухатися далі.

На нашу думку, ми повинні зробити такі кроки:

звернутися до Президента України з пропозицією створити експертно-аналітичну групу за участю незалежних експертів, представників громадських організацій та профспілок, яка в най­коротший термін дасть всебічний і ґрунтовний аналіз ходу рефор­ми та надасть рекомендації щодо подальших кроків реформуван­ня галузі;

обговорити на засіданні Комітету з економічних реформ можливість прийняття пілотного проекту щодо запровадження експерименту про проведення першого етапу обов’язкового со­ціального медичного страхування на ліки та лікарські засоби;

внести на розгляд парламенту проект Медичного кодексу, в якому передбачити, зокрема, такі питання: внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я, до Консти­туції України, де знову повернутися до питання гідної оплати праці медикам шляхом гонорарів (питання, яке було слушне в 2005–2007 роках, і сьогодні, я думаю, настав час його обговорити); про фінансування системи охорони здоров’я; про сільську медицину; про права пацієнтів і лікарів; про соціальний захист медичних працівників; про гарантований рівень медичної допомоги; про лі­карняні заклади охорони здоров’я; про лікарські асоціації та про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування;

створити необхідні передумови для участі у процесі рефор­мування представників медичних асоціацій, профспілок, громад­ських і пацієнтських організацій.

Завершуючи виступ, хочу заявити, що змінити систему охорони здоров’я на краще ми прагнемо вже більше 20 років, а розпочали її реформування тільки тепер. Тому нам усім потрібні консолідація та партнерство, а також звичайне терпіння і віра в успіх.

І на завершення. Напередодні Дня медичного працівника, зважаючи, що у нас не буде можливості привітати всіх колег ме­диків з такої високої трибуни, хочу приєднатися до всіх найтеп­ліших побажань нашим медикам — терпіння, мужності, віри у свою справу, професіоналізму, відданості справі і вірності клятві Гіппократа.

Усім дякую. До зустрічі.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до слова директора Департа­менту охорони здоров’я Дніпропетровської обласної державної адміністрації Гінзбург Валентину Григорівну.

 

ГІНЗБУРГ В.Г., директор Департаменту охорони здоров’я Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Шановний Володимире Васильовичу! Шановні народні депутати, колеги, учасники парламентських слухань! У рамках реалізації Національ­ного плану дій щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки та Закону України “Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропет­ровській, Донецькій областях та місті Києві” протягом двох остан­ніх років у регіоні здійснювалися структурна перебудова системи медичного обслуговування, зміна фінансово-економічних та за­провадження нових організаційних механізмів, спрямованих на підвищення якості та ефективності медичної допомоги. Це дало змогу вперше забезпечити пріоритетне фінансування та істотно розширити мережу закладів первинної ланки. За два роки відкри­то 254 лікарські амбулаторії, максимально наближені до місць проживання населення.

Поліпшуються умови праці медичних працівників та умови перебування пацієнтів, відремонтовано лікарські амбулаторії, які на 100 відсотків оснащено автотранспортом і обладнанням, збіль­шено видатки на відшкодування медикаментів за пільговими ре­цептами, зросли середні витрати на одне відвідування, на деяких територіях — у 100 разів, з 3 копійок до 3–4 гривень.

Для забезпечення доступності медико-соціальної допомоги вразливим групам населення на площах дільничних лікарень відкриті територіальні центри. Майже в усіх амбулаторіях та фапах здійснюється роздрібна торгівля лікарськими засобами. Триває активна підготовка спеціалістів за фахом “загальна практика — сімейна медицина”, проводиться безперервне підвищення квалі­фікації медичних працівників.

На сьогодні сімейні лікарі обслуговують 47 відсотків насе­лення, у тому числі 90 відсотків сільського. При цьому пріоритет­ним залишається обслуговування дитячого населення. В амбула­торіях поруч з сімейними лікарями з метою кваліфікаційної під­тримки працюють лікарі-педіатри, які водночас у повному обсязі залишилися працювати в закладах вторинного і третинного рівня.

Медичним працівникам первинного рівня з 2012 року виплачується надбавка за обсяг виконаної роботи, внаслідок чого рівень заробітної плати зріс у середньому на 72 відсотки. В усіх містах та районах області з метою мотивації та соціального захисту реалізується програма місцевих стимулів. За час рефор­мування забезпечено житлом 227 медичних працівників.

В області створена єдина система надання екстреної медич­ної допомоги. З 1 січня 2012 року шість станцій швидкої медичної допомоги фінансуються з обласного бюджету, що забезпечило принцип екстериторіальності. Збільшення кількості пунктів тимча­сового базування, створення додаткових бригад, оновлення авто­парку, 100-відсоткове забезпечення GPS-навігацією, засобами радіо- та мобільного зв’язку дали можливість зменшити радіус до­їзду в районах і містах, що, в свою чергу, забезпечує норматив доїзду у 92–93 відсотках, збільшити фінансування одного виклику швидкої майже у 8,5 разу.

Фінансування всіх закладів охорони здоров’я області, що надають вторинну медичну допомогу, з обласного бюджету дало змогу забезпечити рівну доступність незалежно від місця прожи­вання та привести видатки на медикаменти та харчування до єди­них нормативів, збільшивши їх більше ніж удвічі. В першу чергу це стосується пільгових категорій населення.

Реалізується принцип безпечного материнства шляхом концентрації проведення пологів до 84 відсотків в потужних міжрайонних пологових центрах та відкритих двох перинатальних центрах. Завдяки цьому збільшено питому вагу нормальних поло­гів і зменшено захворюваність новонароджених. Це лише перші кроки на шляху перетворень системи медичного обслуговування на Дніпропетровщині, проте вплив на демографічні показники вже є.

Так, порівняно з 2010 роком показники материнської смертності 2013 року зменшилися вдвічі, на 5 відсотків зменшився показник загальної смертності населення, стабілізувався показник малюкової смертності.

Не хочеться, щоб у вас сформувалася думка, що геть усе проходить успішно. Існують проблеми щодо нових маршрутів пацієнтів, мотивації медичних працівників, інформаційної кампанії. Ми намагаємося знайти оптимальні шляхи вирішення проблемних питань спільно з центральними і місцевими органами влади, ме­дичною спільнотою та громадськістю.

Шановні народні депутати, хочу звернутися до вас з пропо­зицією. Подальший поступ на шляху модернізації галузі охорони здоров’я потребує прийняття низки нормативних актів, зокрема, необхідно нарешті визначити реальний рівень державних зобо­в’язань, збалансованих з обсягами фінансового забезпечення. Поряд із системою заходів щодо захисту прав медичних праців­ників і мотивацій, необхідно унормувати критерії відповідальності управлінського персоналу за надання безпечної, якісної і безпере­бійної медичної допомоги.

Це — початок шляху. Перед нами ще багато завдань, але подальше проведення заходів з реформування вкрай необхідне для всіх верств населення (Оплески).

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до слова голову Волинської обласної державної адміністрації Бориса Петровича Клімчука.

 

КЛІМЧУК Б.П., голова Волинської обласної державної адміністрації. Шановний Володимире Васильовичу! Шановна пре­зидіє! Поважні урядовці, колеги, друзі! Перед вами голова облас­ної державної адміністрації непілотної області. Я сидів і слухав цифри. Добре, що відпрацьовуються моделі. Ми маємо моделі, вже напрацьовані у пілотних областях, маємо свої варіанти. Хотів би поділитися деякими роздумами в цій частині.

На мою думку, на сьогодні ми всі маємо головне — адміні­стративну і політичну волю нашого Президента, чого бракувало впродовж 20 років. Тобто мусимо сказати: пора розпочинати. І ми розпочали. Не робить помилок той, хто нічого не робить. Так, зві­сно, але це помилки, які ліквідовуються.

Я вам один приклад наведу. У нас у Луцьку (ось Федір Кошель сидить) на базі третьої поліклініки рішенням міської ради створили амбулаторію сімейної медицини. Там закрутили і запра­цювали. Потім — повертаймося назад, до поліклініки. Гаразд! До мене приходять на прийом у понеділок: “Нам потрібен рентген!” Не буде! Не буде, бо він не планувався. Крапка! Це моя відповідь, чесна і відповідальна. І відповідь мера така сама.

Розумієте, ви повинні ставити себе в параметри можливого і неможливого. У жодній країні світу медична реформа не припи­няється ні на хвилину. Нам не дають цієї можливості ні “товарищи ученые” з новими технологіями, ні фармацевти, ні ті, хто працює в  галузі виробництва апаратури, досліджень, діагностики тощо. Це  безперервний процес. І на нас чекає безперервний процес. Ми робимо лише перші кроки з модернізації та організації медич­них послуг. І ми правильно визначили базу — лікар і хворий.

Я — професійний директор школи і скажу вам ось що. Школа будується не як робоче місце для вчителя. Я не хочу казати цього про лікарню, щоб не ображати лікарів, але ж ана­логія цілковита (Оплески). Однак, колеги, я не все сказав.

Що потрібно? Ми теж робимо перші кроки. Є центр пер­винної медичної допомоги. Тут присутня депутат обласної ради Галина Майко. Я в неї запитую: “Чи вийде в Горохівському районі створити?” Каже: “Борисе Петровичу, вийде”. Гаразд, ідемо! Десь у якомусь районі загальмували — чекаємо, ми ж не пілотна об­ласть, нам нікуди поспішати. Козьма Прутков казав: поспішай по­вільно. Борис Клімчук каже: але поспішай.

Область маленька, мені зручно, і нам усім зручно, комфорт­но, ми розуміємо один одного. У нас теж є певний спротив, так званий політичний, місцевих політиків. Я їх прошу: хлопці і дівчата, не розумієте — не втручайтесь, на заважайте!

Мене радує, що є політична воля Верховної Ради, є біль­шість, яка продукує нормальні правила гри в цій галузі. Але продукувати, як на мій погляд, треба ще кілька речей, Володи­мире Васильовичу. Пілотні області мають можливість по вертикалі фінансувати вторинну медичну допомогу. Ми такої можливості не маємо. Хоча у нас є приклад, коли громада надала кошти.

Ось присутній Володимир Дибель. У нього третій рік працює госпітальний округ. Два райони прийняли рішення, знайшли гроші. І в цій зоні за медицину відповідає не голова районної державної адміністрації і не Клімчук, а Дибель — лікар, який давав клятву Гіппократа. У його розпорядженні всі ресурси, GPS-навіга­ція, швидка допомога. Він відповідає більш як за 100 тисяч людей, не я. І так треба зробити в усій країні.

Адміністратори не відповідають за медицину, адміністратори створюють умови для розвитку. Справа адміністраторів — бюдже­ти і гроші в бюджетах, на тому все. Решта — справа медиків, у тому числі відповідальність. Які вам треба законодавчі зміни в частині відповідальності, думайте самі, щоб не перегнути палку. Бо я не проводжу розслідування… В одному з містечок помер чоловік 47 років тільки тому, що вчасно не зробили тромболізис і не підняли його по вертикалі. Очевидно, хотіли лікувати там.

Андрій Михайлович каже, що квоту не використовують. Та ми не використовуємо квоти знизу, у нас третій рівень може робити більше вже сьогодні.

На Волині третій рік працює прекрасна програма “Волинькард”, ініційована депутатами обласної ради. Я не знаю точно, скільки життів ми врятували, це сотні і сотні життів. У нас бюджетна коронарографія, якої страшенно бояться, як правило, чоловіки. Освічені люди бояться коронарографії! Ось такий стан речей у медицині і в суспільстві. На реалізацію програми “Волинькард” маємо пару-трійку мільйонів своїх власних грошей, не скажу точно, скільки.

Ми проводимо роз’яснювальну роботу, пропагуємо здоро­вий спосіб життя, агітуємо. На мізки треба капати — капаємо. І маємо результати. Скромні, але маємо. Якщо є бажання, щоб така програма працювала в усій Україні, — приїжджайте, запози­чуйте, ми охоче поділимося досвідом. Андрій Михайлович у нас був, бачив, чув і сказав: “Ех, молодці!” Правильно? Молодці, бо докладаємо зусиль.

Колеги, що ще від Верховної Ради треба? Я вже казав, що цей прекрасний свого часу бюджетний закон, здається, про вне­сення змін до Державного бюджету на 2000 рік, законсервував те, що є. Він прив’язав мене, усіх нас до ліжко-місця. Це абсурдна система планування. Давайте почнемо її змінювати. Спочатку від­новимо вертикаль фінансування медицини. Не буває луцької ко­мунальної медицини і волинської обласної. Не буває! Або є верти­каль, є простір, або його немає. Давайте розшивати це. І це легко і просто.

Адже є результати, колеги! Бо кожен говорить про резуль­тати. Представники пілотних регіонів кажуть про свої, а в мене в непілотному регіоні теж є свої досягнення. Різко зменшилася загальна смертність. Працюють медики, спасибі їм. Різко зросла народжуваність. У результаті Волинь третій рік поспіль має пози­тивну народжуваність. Попереду бебі-бум, бо ми створимо пери­натальний центр, про який я особисто мріяв 15 років (Оплески).

Спасибі.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Спасибі.

Ми послухали представника, як сказав Борис Петрович, невеликої області, а тепер давайте заслухаємо представника великої області. Слово має заступник голови Донецької обласної державної адміністрації — начальник Головного управління охоро­ни здоров’я Олена Борисівна Петряєва. Прошу.

 

ПЕТРЯЄВА О.Б., заступник голови Донецької обласної державної адміністрації — начальник Головного управління охорони здоров’я. Шановні члени президії! Шановні народні депу­тати! Шановні колеги, запрошені! Реалізація Закону “Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінниць­кій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві” відбува­лася за такими принципами. Насамперед це відповідність чинному законодавству, зокрема закону, який ви приймали, шановні на­родні депутати, нормативним актам Кабінету Міністрів, Міністер­ства охорони здоров’я. Наступний принцип — етапність, наступ­ність, послідовність, прозорість і міжвідомча координація та між­секторальна взаємодія.

Умовно всі завдання, які ми брали на себе, ми поділили на три групи. До першої групи відносимо завдання для населення. Це поліпшення показників здоров’я шляхом надання доступної, якісної, безпечної, своєчасної медичної допомоги.

До другої групи — для медичних працівників. Це забезпе­чення гідних умов праці, адекватна заробітна плата, яка ще дале­ка від адекватної, соціальна захищеність та підвищення престиж­ності медичної професії.

Ми повинні думати, як ці структурні перетворення відіб’ються на системі охорони здоров’я. Тобто це, власне, питання, які ми відносимо до третьої групи: розмежування рівнів надання медичної допомоги, модернізація закладів, кадрове за­безпечення, створення умов для забезпечення переходу до стра­хової медицини.

Ми багато чуємо про те, що у нас закриваються медичні заклади. Наведу такий приклад. У нас на сьогодні працюють 446 амбулаторій. Ще 2010 року їх було 142. Таким чином, не тільки скорочення не відбувається, а бачимо збільшення у 3 рази кількості амбулаторій на Донеччині.

Ми працювали не тільки над розширенням мережі, а й над тим, щоб наблизити заклади охорони здоров’я до місць прожи­вання. Протягом минулого року більше 20 таких закладів були перенесені до місць проживання населення.

Реформа системи охорони здоров’я — це реформа і завдан­ня не тільки для медичних закладів і для органів охорони здоров’я, це насамперед реформа влади. Тому в області принцип відповідальності за перетворення регіональної та місцевої влади втілюється в життя. Працюють виїзні засідання регіонального ко­мітету реформ, де ми бачимо, які зміни відбуваються, як ці зміни відбуваються, які є недоліки, негативні тенденції. Тобто ми нама­гаємося виправляти помилки і долати негативні тенденції.

Інфраструктурні перетворення — це цілком відповідаль­ність  місцевої влади. Тут і відкриття додаткових маршрутів, що поєднують населені пункти, і здійснення ремонту автошляхів, і все те, що робиться на території Донеччини.

Ми кажемо, щоб забезпечити доступність медичної допо­моги, необхідно створити умови для виїзних форм роботи. Тому протягом півтора року було придбано транспорт, автомобілі, ве­лосипеди для фапів.

Доступність медичної допомоги — це категорія не тільки територіальна, а й економічна. І підписання меморандуму між Донецькою обласною державною адміністрацією і Донецьким національним медичним університетом та провідними фармпред­ставництвами з підготовки фармацевтів, розширення мережі аптечних закладів дало позитивні результати.

Протягом останніх двох років відбулося розширення аптеч­ної мережі на 217 закладів, тобто на 22 відсотки, відкриваються аптеки з виготовлення ліків та соціальні аптеки, де ліки прода­ються за цінами заводів-виробників.

Здійснюються заходи, спрямовані на поліпшення якості медичної допомоги, умов перебування пацієнтів та умов праці лікарів. Це ремонти і забезпечення сучасним медичним облад­нанням, створення пунктів невідкладної допомоги, запровадження дистанційних форм роботи — консультування, діагностика, органі­зація виїзних прийомів.

У регіоні багато зроблено для підвищення престижності праці медичних працівників. Але на сьогодні ці заходи можна на­звати певною місцевою самодіяльністю. Думаю, настав час, коли в Україні ми повинні і зобов’язані ухвалити закон про престижність праці медичних працівників. Є Закон “Про підвищення престижно­сті шахтарської праці”, але медичні працівники на сьогодні також працюють у складних умовах.

Ми говоримо про партнерство з вищою школою. На сьогодні в першому читанні прийняті зміни до статті 85 Бюджетного коде­ксу про фінансування кафедр медичних університетів, які працю­ють на клінічних базах. Однак фінансова інспекція, незважаючи на це, продовжує перевіряти і дає нам вказівки укладати договори на оренду кафедр. Якщо ми порівняємо вартість оренди і вартість консультацій, навчання, лікування хворих…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

ПЕТРЯЄВА О.Б. Шановні народні депутати! Я часто порів­нюю реформу з дитиною. Ось на сьогодні дитині, а реформа почала реалізовуватися з 1 січня 2012 року, 1 рік 5 місяців і 5 днів. Якщо цю дитину гнобити і казати їй, що вона нікчемна і недієздат­на, то вона й виросте закомплексованою, недієздатною і непро­гресивною.

Тому я пропоную і закликаю всіх зробити так, щоб були результати цієї реформи. Не треба вдаватися до критиканства, треба давати конструктивні підказки, конструктивно працювати з органами і закладами охорони здоров’я.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні колеги, до нас прибули діти — це майбутні депутати, майбутні лікарі. Давайте привітаємо їх, вони сьогодні у Верховній Раді, разом з нами (Оплески).

Слово надається директору Департаменту охорони здоров’я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської дер­жавної адміністрації) Віталію Андрійовичу Мохорєву. Прошу, 5 хвилин.

 

МОХОРЄВ В.А., директор Департаменту охорони здоров’я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Вельмишановний Володимире Васильо­вичу! Шановні учасники парламентських слухань! Передусім дозвольте подякувати за можливість висловити думку київської громади з такого важливого питання, як реформування системи охорони здоров’я.

Дозвольте розпочати з того, що, здійснюючи заходи з ре­формування системи охорони здоров’я у столиці, ми керувалися головним принципом медицини: не нашкодь. Тому з метою визначення ризиків, враховуючи реалії міста Києва як мегаполіса та столиці, реформи ми почали проводити у 2012 році з двох районів. І лише на початку 2013 року, з урахуванням недоліків і проблемних моментів, виявлених у ході проведення реформи у двох пілотних районах, ми прийняли на сесії відповідне рішення і розпочали реформування в усьому місті Києві.

Одним із головних завдань Стратегії розвитку міста Києва до 2025 року, затвердженої у позаминулому році, є збільшення очікуваної тривалості життя киянина до 79,8 року. Тобто за період з 2011 до 2025 року середня очікувана тривалість життя має збільшитися на сім років. Для досягнення цієї мети в місті Києві заплановано здійснити ряд заходів, головним серед яких є роз­виток профілактики захворювань і пропаганда здорового способу життя. Здійснювати ці завдання необхідно на рівні надання пер­винної медичної допомоги, а саме на рівні сімейного лікаря. У зв’язку з цим поступовий перехід на принцип надання первинної допомоги сімейним лікарем, що для Києва є абсолютно новою формою надання медичної допомоги, став для нас головним завданням.

Що вдалося зробити за останні два роки?

Перше ‑ у Києві створено розгалужену мережу амбулаторій сімейної медицини, а це більш як 100 амбулаторних закладів. Зазначене дало змогу наблизити сімейного лікаря до місця про­живання киян та скоротити маршрут пацієнта до лікаря до 1 кіло­метра. На сьогодні кількість населення, яке обслуговується закла­дами сімейної медицини, збільшилася майже у 3,5 разу і становить 33 відсотки загальної кількості населення Києва.

Створено сучасну матеріально-технічну базу центрів первинної медико-санітарної допомоги та амбулаторій сімейної медицини. За рахунок коштів державного та місцевого бюджетів закуплено обладнання та необхідний інструментарій. Крім того, закуплено 150 легкових автомобілів, які на даний час передаються у новостворені центри первинної медико-санітарної допомоги.

На виконання Закону “Про порядок проведення реформу­вання системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві” ми першими в Україні запро­вадили нову організаційну форму лікувального закладу — кому­нальне некомерційне підприємство. Ми виходили з того, що, працюючи в лікувальному закладі з таким статусом, медичний персонал зможе найповніше реалізувати свій потенціал і отримати за це належну заробітну плату.

Дійсно, у змінених умовах стимулювання медичних праців­ників до якісного виконання роботи заробітна плата лікарів у місті Києві (хочу підкреслити!) зросла і становить у середньому 5,5–6,5 тисячі гривень залежно від кваліфікації лікаря, медичних се­стер — майже 5,5 тисячі. Хочу наголосити, що це не проста статистика підвищення заробітної плати, розмір заробітної плати залежить передусім від якісних і кількісних показників роботи. Тобто лікар отримав можливість заробляти.

Крім того, отримання лікувальними закладами статусу кому­нального некомерційного підприємства дало їм змогу більш гнуч­ко визначати організаційну структуру, встановлювати оптимальну кількість працівників, керуючись нормами Господарського кодексу.

Хочу сказати, що є перші результати, але я на них не зупи­нятимуся, їх озвучили мої попередники. Слід зазначити, що на сьогодні лікар, який пройшов протягом шести місяців спеціалі­зацію за фахом “загальна практика”, ще не готовий працювати сімейним лікарем, потрібен час для набуття досвіду. Тому відпо­відно до рекомендацій Міністерства охорони здоров’я на пере­хідний період ми запровадили так звану групову (командну) практику сімейних лікарів.

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України КАЛЄТНІК І.Г.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, сідайте, будь ласка.

До слова запрошується народний депутат України Геращенко. Передає слово Марії Іоновій.

 

ІОНОВА М.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (загальнодержавний багато­мандатний виборчий округ, Політична партія “УДАР (Український демократичний альянс за реформи) Віталія Кличка”). Шановні на­родні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Чесно кажучи, прослухавши попередні виступи, у мене склалося вражен­ня, що ми живемо в різних країнах. Спробуймо бути реалістами (Оплески). Дякую.

Хоч би скільки ми кричали про недосконалість реформи медичної галузі в Україні, ми розуміємо, що її вже не зупинити, оскільки вона — як потяг, у якому відмовили гальма. Слід думати і невідкладно вживати заходів, аби руйнівні наслідки недоско­налого реформування для народу і медицини були мінімальними. Об’єктивно: є певні успіхи, проте допущено надто багато помилок через поспішність та невиваженість рішень, і почасти реалії пов­ністю протилежні тому, що декларується.

Перше. Планувалося, що в решті міст та сіл проведення реформи розпочнеться тільки після вивчення дворічного досвіду реформування в пілотних регіонах, проведення аналізу помилок та здійснення відповідних коректив. Зроблено це? Ні. В іншому разі не повторювалися б допущені помилки.

Друге. Складається враження, що чиновники МОЗ не дослу­хаються до думки громадськості і фахівців. У МОЗ не помічають, що в пілотних регіонах населення масово виступає проти закриття лікарень і поліклінік. Діалог з профспілками медичних працівників має бути постійний. Наразі він нагадує сварку, коли один одного не чує. Між тим, профспілки цілком обґрунтовано висловлюють скептицизм щодо планів реформаторів реструктуризувати лікарні без збільшення бюджетних витрат і запровадження страхової ме­дицини. Крім того, є сумніви щодо дотримання трудових прав медичних працівників. Прикладів можна навести безліч, ними ряс­ніє пошта кожного народного депутата. Зокрема, у Чернігівській області закривається дитяче кардіологічне відділення і скорочу­ються 28 працівників. Це реформа?

Хочу зауважити, що слів “скорочення”, “звільнення”, “закрит­тя” у документах про реформу у сфері охорони здоров’я України ми не знайдемо. Вони гарно звучать: “оптимізація”, “реструктури­зація” і “перепрофілювання” (Оплески).

Ще один красномовний приклад, про який говорив пан Сердюк. Ми отримали відповідь на звернення голови нашого ко­мітету Тетяни Дмитрівни Бахтеєвої до Національної академії наук. Це лист від 28 лютого 2013 року, коли реформа вже крокувала Україною. Вразили такі слова: “До цього часу Національна акаде­мія наук України не залучалася до реформування та вдоскона­лення законодавства щодо охорони здоров’я в Україні”. Насправді Національна академія медичних наук надала чіткі пропозиції на шести сторінках. Тому МОЗ і парламент мають дослухатися до за­значених законодавчих ініціатив науковців.

Третє — фінансування. Ми хочемо запровадити в Україні європейські стандарти, проте скромно замовчуємо, що при рівні фінансування системи охорони здоров’я в Україні, який стано­вив  минулого року 3,3 відсотка ВВП, це катастрофа. У Європі цей показник становить 7 відсотків ВВП. За інформацією Мінфіну, у 2012 році галузь недофінансовано на 43 мільйони гривень, три з чотирьох пілотних регіонів теж були недофінансовані. Тож як ми можемо врахувати досвід зазначених пілотних регіонів, якщо вони не фінансуються в повному обсязі?

Бюджетних коштів, що спрямовуються на виконання цільових державних програм у сфері медицини та на здійснення централізованих заходів, недостатньо. Наведу два приклади: ми­нулого року виплата державної допомоги ВІЛ-інфікованим дітям і дітям, які страждають на хворобу, зумовлену ВІЛ, була забезпе­чена лише на 53,4 відсотка; поліпшення медичного обслуговуван­ня дітей, які постраждали внаслідок Чорнобильської та інших еко­логічних катастроф, було профінансовано на нуль відсотків.

Як голова підкомітету з питань материнства і дитинства я не можу не зупинитися на питанні педіатричної допомоги. Питання щодо здійснення профілактичних щеплень навіть не торкатимуся, адже це окрема тема, про яку необхідно не говорити, а волати.

Існує чимало прикладів закриття дитячих клінік, натомість реформа запроваджує практику обслуговування дітей сімейними лікарями замість педіатрів. У перспективі це, безумовно, може да­ти позитивний ефект, але наразі ми бачимо, що запровадження відбувається поспіхом, без належної підготовки фахівців, облаш­тування кабінетів, забезпечення матеріальної бази. До лікаря у черзі стоять і люди похилого віку, і вагітні жінки, і діти, і хворі, і здорові, і з немовлятами. Немає конкретної визначеності.

Обслуговування дітей віком до одного року теж є окремою темою, тому що за шість місяців неможливо перепрофілювати спеціаліста у спеціаліста, який розбирався б у специфіці дітей до одного року.

Хочу сказати, що реформа з самого початку мала бути спрямована на якісні зміни в системі функціонування ключових інституцій у сфері охорони здоров’я, а не на видимість трансфор­мації галузі. Ми бачимо, що зараз існують проблеми у здійсненні цих змін.

Ми хотіли б бачити реакцію, тому що той зворотній зв’язок, про який так багато говориться….

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, сідайте будь ласка.

До слова запрошується народний депутат України Ханенко Святослав Михайлович.

Шановні учасники парламентських слухань, я дуже прошу вас дотримуватися регламенту, щоб кожен встиг висловитися, адже список промовців дуже великий. Будь ласка, дотримуйтеся регламенту і готуйтеся.

 

ХАНЕНКО С.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (загальнодержавний багато­мандатний виборчий округ, політична партія “Всеукраїнське об’єднання “Свобода”). Доброго дня! Шановне товариство, Все­українське об’єднання “Свобода”, яке я представляю, вважає, що сучасний стан охорони здоров’я в Україні є катастрофічним.

Потреба в реформуванні галузі охорони здоров’я, адаптації її до нових економічних реалій є більше ніж нагальною. Це зро­зуміло всім, однак нинішні авантюрні, хаотичні дії влади призво­дять до ще більшого погіршення ситуації. Позитивного ефекту не відчувають ні пацієнти, ні медичні працівники, ні бюджет. Є всі підстави вважати, що в такому вигляді реформа приречена на провал.

Сьогодні дуже часто можна почути заклики громадськості і політиків до зупинення процесу реформування, проте зазначене призведе до остаточної деградації галузі, поглиблення існуючих проблем. Саме тому вже зараз на найвищому рівні потрібно ви­знати помилки і кардинально переглянути підходи до проведення реформи.

Про справжнє реформування системи можна буде говорити лише тоді, коли лікар загальної практики — сімейний лікар стане самостійною юридичною особою, фондотримачем, який, крім медичних функцій, здійснюватиме економічні, фінансові, юридич­ні, організаційні заходи для забезпечення здоров’я своїх пацієнтів. Поки що відбувається відверта дискредитація інституту лікаря за­гальної практики — сімейної медицини. Зазначене є небезпечним викликом щодо перспективи майбутнього та ефективного рефор­мування системи охорони здоров’я України.

Сьогодні надзвичайно важливо остаточно визначитися з тим, яку систему охорони здоров’я ми будуємо. Це має бути відобра­жено в концепції державної політики у сфері охорони здоров’я, а кроки щодо її реалізації ‑ у відповідній державній програмі, за­тверджених відповідними нормативно-правовими актами України. У них мають бути чітко визначені характеристики всіх складових системи відповідно до рекомендацій Всесвітньої організації охо­рони здоров’я, а саме: економіка, фінансування, управління, лі­дерство, наука і знання, інформація та інформатизація, медичні стандарти і технології, кадри охорони здоров’я та система надан­ня послуг.

Тому рекомендації нинішніх парламентських слухань мають визначити чіткий та узгоджений напрям дій державних ор­ганів і суспільства, спрямований на реальний розвиток системи охорони здоров’я. Наголошую, у документі має бути зазначено про необхідність невідкладного розроблення і прийняття законів про  концепцію державної політики в галузі охорони здоров’я та про державну програму розвитку системи охорони здоров’я України.

Крім того, необхідно створити Національний інститут громадського здоров’я — державну наукову установу, підпоряд­ковану Кабінетові Міністрів. Очевидно, що Національній академії медичних наук доцільно ініціювати утворення установ для здій­снення наукових розробок і досліджень у стратегічних напрямах розвитку системи охорони здоров’я.

На часі зміни і в освіті. Галузі потрібні фахівці за спеціа­лізацією “медичне право”, “медична ядерна фізика”, для роботи у сфері профілактики проблем, пов’язаних з обігом та вживанням алкоголю і наркотиків, “реабілітація”.

Надзвичайно актуальним є питання законодавчого регулю­вання утворення та діяльності університетських клінік.

Система державних закупівель у галузі охорони здоров’я аб­солютно корумпована. Одним із її елементів, без сумніву, є МОЗ. Цю систему реанімувати неможливо, вилікувати тим більше, тому потрібно домогтися того, щоб Міністерство охорони здоров’я бу­ло виключено з процесу державних закупівель. Необхідно звіль­нити міністерство від виконання невластивих йому функцій і пере­дати повноваження з управління державними закладами охорони здоров’я та державних закупівель національній медичній агенції, а міністерству як державному регулятору сконцентруватися на за­безпеченні виконання статті 49 та інших норм Конституції та зако­нів України.

Викликає подив ігнорування міністром Богатирьовою звітно­сті та відповідальності перед профільним комітетом Верховної Ради, що спонукає нас до порушення питання про відставку міністра.

Для Всеукраїнського об’єднання “Свобода” програмними завданнями є прийняття державної програми культивування в су­спільстві здорового способу життя, запровадження ефективного медичного страхування, удосконалення державної програми “Ре­продуктивне здоров’я нації”, формування сучасної системи вироб­ництва та обігу лікарських засобів і виробів медичного призначен­ня відповідно до директив Європейського Союзу. Ми вже розпо­чали роботу з розроблення збалансованої законодавчої бази, необхідної для формування ефективної системи охорони здоров’я України, та закликаємо приєднатися до цієї роботи всіх зацікавле­них політиків і фахівців.

Я впевнений, що шлях до успіху лежить через активну відкриту суспільну дискусію і взаємодію всіх, хто щиро зацікав­лений у розбудові соціально справедливої національної системи охорони здоров’я в ім’я майбутнього України та українців.

Дякую за увагу. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, сідайте, Святославе Михайловичу.

До слова запрошується народний депутат України Ілик Роман Романович, перший заступник голови Комітету з питань охорони здоров’я. Підготуватися народному депутату Ляшку Олегу Валерійовичу.

 

ІЛИК Р.Р., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (одномандатний вибор­чий округ №121, Львівська область, політична партія “Всеукраїн­ське об’єднання “Батьківщина”). Вельмишановні члени президії! Шановні колеги, друзі! Ви знаєте, я чомусь згадав випадок, який нещодавно стався у нас, у Львівській області. Дівчинку, яка йшла з дому до школи, вкусила змія, більше години на виклик їхала “швидка”, потім більше години дівчинку везли до лікарні у старій машині, де вона помирала на руках своєї матері. Коли приїхали до лікарні, виявилося, що необхідної сироватки немає, як немає сироватки від правця, від дифтерії, інших небезпечних інфекцій.

Друзі! Сьогодні нас дивляться десятки, сотні тисяч українців, яким байдуже, якою буде медична реформа, для них це не має абсолютно ніякого значення. Вони хочуть отримувати якісну і до­ступну медичну допомогу. Незалежно від того, чи це дорослий, чи дитина, чи це багата людина, чи бідна, вони хочуть отримувати доступну і якісну медичну допомогу. Кожен хоче, щоб “швидка” приїхала до нього вчасно. Той, хто мешкає в селі, хоче отримати належний рівень медичної допомоги у сільській амбулаторії, той, хто мешкає в місті, ‑ відповідно в поліклініці чи лікарні, де тепло і затишно, є необхідне обладнання і медикаменти, де працюють чуйні, добрі кваліфіковані лікарі.

Шановні друзі! Мені насправді шкода, що на засіданнях комітету Верховної Ради України жодного разу не був присутній міністр, адже, дійсно, є дуже багато питань і пропозицій, які лу­нають у комітеті і, на жаль, не вирішуються міністерством. Зокре­ма, сьогодні настав час провести в Україні системну реформу. Системну з точки зору цілісного системного документа, який називається “Стратегія розвитку охорони здоров’я в Україні”. За наявності такого системного документа ми зрозуміємо, куди необхідно рухатися, розуміємо, що треба фінансувати ті програ­ми, виконання яких першочергове, ті програми, від невиконання яких сьогодні гинуть тисячі і тисячі людей. Ми розуміємо, що є смертність, є структура смертності. Не враховуючи її, неможливо розрахувати пріоритет фінансування за відповідними державними програмами.

Друзі, пілот — це не експеримент з точки зору якогось показового округу. Пілот — це проект, де треба провести ретель­ний, детальний аналіз усіх помилок, які допускаються під час його реалізації. І тільки після цього таку модель можна реалізувати в межах усієї України.

Результатів аналізу, на жаль, ми сьогодні не чуємо. І в тих великих обсяжних документах, які ми отримали від Кабінету Міністрів, у тому числі від МОЗ, немає деталізації помилок, наяв­них у пілотних областях. На сьогодні переважна більшість ме­дичних працівників, коли чують про ПМСД чи шпитальні округи, чи про якісь інші речі (єдиний медичний простір тощо), починають нервувати, впадають у стан колапсу. Тому, шановні друзі, у такий спосіб реформа в Україні не проводитиметься.

Нам потрібно обов’язково, маючи стратегію розвитку Украї­ни загалом, обговорити її в різних колах, у тому числі з представ­никами асоціацій, громадських організацій, які присутні сьогодні в цій залі, і потім робити реальні кроки.

Реальні кроки мають здійснюватися також для розвитку приватної медицини. Жодного слова сьогодні про це не пролуна­ло, друзі. А треба ж переглянути питання ліцензування приватних медичних закладів, треба зробити все для стимулювання розвитку приватної медицини в сільській місцевості.

І наостанок. Сьогодні необхідно забезпечити справжній і справедливий розподіл нехай навіть тих мізерних коштів, які ви­ділені для областей.

Друзі, на завершення хочу сказати: якщо ми не подбаємо про лікарів, про їхні заробітні плати, а особливо (хочу підкрес­лити) про їхні пенсії, ми матимемо повну стагнацію галузі.

Вітаю вас із прийдешнім святом! Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, сідайте, Романе Романовичу.

До виступу запрошується народний депутат України Ляшко Олег Валерійович. Приготуватися народному депутату України Спіріній Ірині Дмитрівні. Будь ласка.

 

ЛЯШКО О.В., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності (одномандатний виборчий округ №208, Чернігівська область, Радикальна партія Олега Ляшка). Колега Ілик згадав про маленьку дівчинку, яка померла від того, що їй вчасно не надали допомогу при укусі змії. А я хочу згадати про іншу маленьку львів’янку Діану Сидельник, яка 30 травня загинула в кримському санаторії “Юність” від того, що на цю десятирічну дівчинку (моїй донці десять років, я уявив, якби моя донька стояла під тим балконом) упав балкон. Дівчинка, маленьке янголятко, якій жити і жити, загинула! З чиєї вини вона загинула? Скільки разів Міністерство курортів і туризму Автоном­ної Республіки Крим зверталося до Міністерства охорони здо­ров’я щодо аварійності цього санаторію? Так ні ж, бабла хочеться. З людей дерти три шкури за ті путівки, хай їм грець! І внаслідок цього загинула дівчинка.

Це на совісті Міністерства охорони здоров’я, бо не відреагу­вало на звернення Міністерства курортів і туризму Автономної Республіки Крим! Ви дітей пустили в аварійний санаторій! Своїх дітей ви в аварійні санаторії не пускаєте! Ваші діти у Швейцарії, на Канарах і Мальдівах відпочивають, лікуються, женяться, і місця на кладовищах ви там купуєте. А наші діти живуть тут.

Коли я чую казкаря Клімчука, губернатора Волинського, який розказує про бебі-бум… Про який бебі-бум ми говоримо, коли людям ніде жити, ніде заробляти, немає за що лікуватися, немає за що комуналку заплатити? І ви розказуєте про бебі-бум!

Коли я чую начальника головного управління охорони здоров’я Дніпропетровської обласної державної адміністрації Гінзбург, яка вихваляється досягненнями… Та ви пологовий буди­нок у своєму рідному Софіївському районі закрили! Якби вони знали, то придушили б вас під час пологів за справи, які ви зараз робите. Свій рідний пологовий закрили! І тепер дівчата, молоді красиві українські дівчата мають за 100 кілометрів їхати, щоб народити.

Коли нам міністр Богатирьова розказує про те, що “швидка” доїде за 9 хвилин… Пані міністре, ви в якому світі живете, ви з якого космосу прилетіли? Ви не разом з Черновецьким там у космосі? Я вам розкажу, як їде “швидка”! Мій округ — Борзнян­ський район, село Нові Млини. Ви закрили там дільничну лікарню. Від райцентру до села — 53 кілометри. Дороги немає. Коли на станцію швидкої допомоги телефонують, там запитують, скільки вам років. Якщо людина старшого віку — ніхто не їхатиме. Запиту­ють, чи є чим заправити машину. Якщо немає — теж не поїдуть. Оце вам і швидка допомога.

Може, до вас вона справді швидко доїжджає. Ви були   коли-небудь, я маю на увазі не з інспекторськими візитами, а чи лікувалися ви коли-небудь у звичайній українській лікарні? Ні. Ви лікуєтеся в урядових клініках і за кордоном, натомість позбавляєте мільйони людей можливості отримати навіть елементарну медич­ну допомогу. Чи можете ви уявити, щоб дід чи баба, яким по 70–80 років, їздили до райцентру за медичною допомогою? Та не­щасна людина 100 метрів вулицею не пройде, а ви розказуєте, що вона має їхати до райцентру. Цій людині треба, щоб під боком був медичний працівник, який надасть допомогу.

Ви грубо порушуєте статтю 49 Конституції України, яка встановлює заборону на скорочення мережі лікувальних закладів. Натомість ви берете і скорочуєте під приводом економії бюджет­них коштів. Красти менше треба, а не фірми сина під тендери під­ставляти і в 5 разів дорожче ліки продавати! Отоді будуть гроші і на швидку допомогу, і на бензин. А коли я в округ приїжджаю, що в мене медичні працівники просять? Дайте колесо до машини, дайте акумулятор, дайте бензин.

Така ваша реформа медична. Це не медична реформа — це геноцид, який ви здійснюєте, бо вам начхати на інтереси простих українських громадян, бо ви собі давно забезпечили комунізм і безплатну медицину.

Я особисто бачив вас на службовому мерседесі, ви в “Луї Віттон” у неділю в супроводі охоронців і помічників приїхали і три години там невідомо що робили. На луї віттони і на мерседеси службові гроші у вас є, а на те, щоб “швидка” до села доїхала — немає.

На мою думку, вихід один. Перше — Верховна Рада має прийняти мій і колеги Куровського проект закону про запрова­дження мораторію на ліквідацію та реорганізацію закладів охоро­ни здоров’я. Бо половина з вас залишиться без роботи. І най­головніше — міністр Богатирьова має вийти на цю трибуну і подати у відставку. Якщо у вас є хоча б краплина совісті і відповідальності перед Україною… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, сідайте, Олегу Валерійовичу.

До виступу запрошується Спіріна Ірина Дмитрівна, народний депутат України. Підготуватися Запорожцю Петру Петровичу.

 

СПІРІНА І.Д., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, Комуністична партія України). Шановний Ігорю Григоровичу! Шановні народні депутати! Шановні гості! Більше півтора року в Україні триває реформа системи охорони здоров’я у пілотних регіонах. За цей час визначилася її головна проблема — відсутність єдності завдань та практичних дій. Говорять про одне, а роблять зовсім інше.

Президент поставив завдання — поліпшити якість і доступ­ність медичного обслуговування населення. У пілотних регіонах спостерігаємо протилежне.

Рівень оснащення центрів первинної медико-санітарної допомоги становить 60 відсотків нормативу. Штатні посади лікарів первинної ланки укомплектовані в Донецькій області на 63,8 від­сотка, у Дніпропетровській — на 75 відсотків. Укомплектованість центрів екстреної медичної допомоги лікарями у пілотних регіонах становить близько 60 відсотків.

Лікарів-терапевтів масово перенавчають на сімейних лікарів протягом шести місяців. Як можна опанувати вісім клінічних спеціальностей за шість місяців? Це неможливо! Я як фахівець, як людина, яка багато років пропрацювала у Дніпропетровській ме­дичній академії, стверджую: це неможливо, абсурдно! Навантажен­ня на лікаря перевищує нормативне майже вдвічі. Розмір серед­ньої заробітної плати медичних працівників нижчий, ніж в освітній галузі. Про яке підвищення якості ми сьогодні говоримо?

Населення обурене зниженням доступності медичної допомоги через закриття стаціонарів під гаслом реорганізації. Стаціонарна медична допомога стає все більш віддаленою від українського села, прирікаючи його на вимирання. Лише у Дніпро­петровській області закрито 29 дільничних лікарень, кількість спо­руд лікувальних закладів зменшилася на 162 одиниці (58,8 тисячі квадратних метрів). Це пряме порушення статті 49 Конституції України. Як наслідок — 63 відсотки жителів Дніпропетровщини не­гативно ставляться до такої реформи.

Разом з тим перший заступник Глави Адміністрації Прези­дента України Ірина Акімова запевняє журналістів, що закриття медичних закладів неможливе і непотрібне. Мабуть, менеджери з реформування втратили зв’язок з реальністю і людьми. Звітуючи про успіхи на місцях, реформатори дезінформують Президента України та громадськість.

У Донецькій області, незважаючи на наявність сучасного перинатального центру, у 2012 році рівень смертності малюків під­вищився на 12 відсотків, на 30 відсотків цей показник підвищився загалом в Україні. У Дніпропетровській області у минулому році рівень смертності малюків підвищився на 5,3 відсотка та продов­жує зростати в поточному році. І це за наявності двох перина­тальних центрів!

Ось інформація про проведення пілотного проекту з реформування охорони здоров’я у Дніпропетровській області. Віддам, подивитеся. Шановні колеги, звертаю вашу увагу, що в розданих нам аналітичних матеріалах ці показники відсутні. Нас інформують лише про зменшення рівня смертності малюків загалом в Україні. Звіти, які надаються особами, відповідальними за проведення реформи системи охорони здоров’я у пілотних ре­гіонах, не відображають реальний стан справ у галузі і не дають змоги порівняти ефективність функціонування попередньої систе­ми охорони здоров’я та реформованої. Реальні наслідки цієї ре­форми — руйнування існуючої системи охорони здоров’я, відсут­ність профілактики, зростання недовіри населення до медицини та влади.

Комуністичною партією підготовлено законопроект №2661 про скасування зазначеної реформи, недопущення поширення реформи у сфері охорони здоров’я на непілотні регіони. Необ­хідно звернутися до Генеральної прокуратури із заявою про при­тягнення до відповідальності осіб, які на місцях підготували та реалізували цей ганебний пілотний проект (Оплески).

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, сідайте, Ірино Дмитрівно.

До виступу запрошується голова Постійної комісії Верховної Ради Автономної Республіки Крим з соціальних питань Запо­рожець Петро Петрович. Підготуватися Вілкулу Юрію Григоровичу.

 

ЗАПОРОЖЕЦЬ П.П., голова Постійної комісії Верховної Ради Автономної Республіки Крим з соціальних питань, охорони здо­ров’я та у справах ветеранів. Уважаемые участники парламент­ских слушаний! Инициатива, с которой выступил Президент, явля­ется правильной. Иного пути у нас быть не может, потому что вы сами высказались, что так дальше жить нельзя. А каким путем мы пойдем — это уже другой вопрос. Так вот, хотелось бы, чтобы этот путь был един и для науки, и для образования, и для меди­цинской практики. Чтобы это все было объединено и направлено. Но, к сожалению, у нас не всегда это получается.

Допустим, приняли Бюджетный кодекс, определили задачи для медицинских университетов по подготовке кадров с учетом требований сегодняшнего дня. Да, надо переориентироваться: экстренная медицинская помощь, семейные врачи — то, что у нас практически не существует. А теперь берем документ и изучаем неурегулированные вопросы: взаимоотношения медицинских уни­верситетов и лечебных заведений, кафедр. Оказывается, еще на­до платить за аренду, за то, что кафедра продвигает науку в нашу медицинскую практику. Где это видано? И это заложено в законо­дательных актах! Значит, надо исправлять.

Обращаемся, посылаем документы, в частности решение Верховной Рады Крыма, с просьбой решить вопрос здесь, в этих стенах. Однако до сегодняшнего дня (больше года) вопрос не ре­шен. Это беда! Я думаю, Президент не для этого инициативы вносил, необходимо, наверное, их реализовать.

Второй вопрос — поручение Президента. После его визита общественность обратилась с вопросом по отсутствию центра экстренной медицинской помощи. Есть в зачаточном состоянии недострой и так далее. Для решения вопроса есть два варианта: либо на базе одной из больниц города Симферополя создать республиканский центр, либо же достроить незавершенный. Но одна цена вопроса — 37 миллионов, другая — 100 миллионов. Это существенная разница.

Прошло полгода — никто палец об палец не ударил, пору­чение Президента не выполняет. А в Верховной Раде то забастов­ки, то еще что-то, то несогласие, то не могут сформировать по­вестку дня. Вы думаете, нам это приятно?

Я согласен с министром, что основа — первичное звено медицины. Когда мы полностью пересмотрели медицинскую структуру в Крыму, создали фапы и амбулатории, когда приняли программу “Здоровье крымчан”, за последние три года мы уви­дели положительную динамику. У нас увеличивается уровень рож­даемости, уменьшился уровень смертности. Правильно министр сказала о том, что мы научились довозить больного с инфарктом, с инсультом до ближайшей амбулатории. Понимаете? Это же практика, и она доказывает. И другого пути у нас нет.

Народные депутаты поднимали вопрос об обеспечении вакцинами. Я согласен с Татьяной Дмитриевной, она два года подряд нас, Автономную Республику Крым, выручала. Мы обра­щались и в 2011 году, и в 2012 году, потому что у нас не то что от укуса змеи, у нас не было сыворотки от энцефалитного клеща, от столбняка, от кори, дифтерии и многих других болезней. У нас на службу в Вооруженные Силы Украины уходили призывники, не обеспеченные прививками, которые положено им иметь. Поэтому, Татьяна Дмитриевна, пользуясь случаем, передаю благодарность от наших призывников и других категорий граждан.

Мы неоднократно обращались в Кабинет Министров о пере­смотре формулы расчета на финансирование экстренной меди­цины. Казалось бы, в законе четко определено, что расчеты должны производиться с учетом контингентов или численности населения, которое там пребывает. Население Крыма с мая по октябрь увеличивается на 6–7 миллионов человек. Если в других областях люди на заработки уезжают, то у нас наоборот, люди съезжаются, и 62–65 процентов из них — украинцы. Как мы мо­жем не обеспечить их соответствующими медикаментами и над­лежащим уровнем защиты? Поэтому я обращаю внимание на необходимость пересмотра этой формулы расчета и исключения понижающего коэффициента.

Служба крови. Спасибо, что подняли этот вопрос. Крым на сегодняшний день является донором крови для других регионов. Мы выполняем план на 120 процентов. И при подведении итогов ко Дню медицинского работника служба крови будет премию получать…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, 20 секунд.

 

ЗАПОРОЖЕЦЬ П.П. Спасибо большое, ничего не нужно. Спасибо за внимание (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Сідайте.

До слова запрошується президент Всеукраїнського об’єд­нання органів місцевого самоврядування “Асоціація міст України” Вілкул Юрій Григорович. Підготуватися Мусію Олегу Степановичу.

 

ВІЛКУЛ Ю.Г., президент Всеукраїнського об’єднання органів місцевого самоврядування “Асоціація міст України”. Шановні на­родні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Трохи більше одного року, як Кривий Ріг займається пілотним проектом з реформування системи охорони здоров’я. Я хотів би сказати всім: реформування відбувається, значно покращується якість об­слуговування населення в медичних закладах і не тільки, а це головне.

Як організовано реформування у Дніпропетровській області, у Кривому Розі зокрема? Утворено керуючий комітет, під контро­лем якого проводиться реформа. До складу комітету входять голова обласної державної адміністрації, голова обласної ради, міські голови, представники громадських об’єднань і, безумовно, медичні працівники (практики, науковці, представники Дніпро­петровської медичної академії).

На початку реформування керуючий комітет кожного тижня збирався і вирішував усі питання. Тепер — раз на місяць. Я — гірничий інженер, але виступаю перед медичними працівниками як Криворізький міський голова. Знаючи про проблеми із звернень до Асоціації міст України від багатьох людей, які не бай­дужі до зазначеного питання, я вам скажу: якщо керівник адміні­стративно-територіальної одиниці особисто (безумовно, спільно з медичними працівниками) не займається питаннями реформи, реформа проходитиме дуже важко і ефективність її буде низькою. Де займаються питаннями разом, є ефективна робота. Так я кажу? (Оплески).

Ми зрозуміли, що дуже важко, навіть неможливо прово­дити  реформу самим медичним працівникам. Тому я хотів би подякувати Ірині Михайлівні Акімовій, безумовно, Тетяні Дмитрівні Бахтеєвій, Раїсі Василівні Богатирьовій за те, що ви конкретно працюєте і конкретно проводите реформу. Ми разом з вами пра­цюємо над кожним нюансом, над кожною справою.

Тепер зупинюся на конкретних фактах. Кривий Ріг — най­потужніше в Україні промислове місто протяжністю 126 кілометрів, саме тому ми організували сім центрів первинної медико-санітар­ної допомоги. При їх утворенні враховано географічне розта­шування міста і зручність доступу жителів до кожного центру. Ми побудували 29 амбулаторій, наразі закінчуємо будувати ще 9. Це дало можливість значно підвищити доступність надання медич­ної допомоги.

Крім того, проведено ремонтні роботи, придбано засоби зв’язку та комп’ютерне обладнання. Не буду на цьому акценту­вати вашу увагу, адже щодо комп’ютеризації центрів первинної медико-санітарної допомоги можу розповідати багато. З місцево­го бюджету виділено кошти. Кожен лікар первинної медичної допомоги матиме комп’ютер.

Реформовано і другу ланку. На завершення хотів би сказати, що в Асоціації міст України є сектор охорони здоров’я. До нас у місто приїжджали познайомитися і провести нараду 36 керівни­ків медичних установ практично з усіх великих міст України. Усі спочатку були налаштовані скептично, а потім сказали: так, ре­форма є, вона проводиться і має проводитися.

А щодо пологового будинку… До нашого перинатального центру 30 кілометрів, а там, на жаль, була одна лікар…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, сідайте, Юрію Григоровичу (Оплески).

До слова запрошується голова Громадської ради при Міністерстві охорони здоров’я України, президент Всеукраїнсько­го лікарського товариства Мусій Олег Степанович. Підготуватися Чопею Івану Васильовичу.

 

ЛЯШКО О.В. (Не чути).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу дотримуватися порядку. Олегу Валерійовичу, сідайте.

Виступайте, будь ласка.

 

МУСІЙ О.С., голова Громадської ради при Міністерстві охорони здоров’я України, президент Всеукраїнського лікарського товариства. Шановні народні депутати! Шановні учасники парла­ментських слухань! Шановні колеги лікарі! Я не зупинятимуся на 16-ти підготовлених пропозиціях, я передам їх у президію для врахування під час підготовки підсумкових рішень. Думаю, вони обов’язково будуть враховані. Зупинюся на двох найболючіших питаннях, які турбують лікарську громадськість, — оплата праці і статус лікаря в Україні.

Щодо оплати праці. Безумовно, усім зрозуміло, що реформа системи медичного обслуговування населення має бути спрямо­вана, зокрема, на покращення власне обслуговування. Увесь світ знає, що без ефективного заохочення медичних працівників цього домогтися неможливо. Славнозвісна тарифна зрівнялівка, яка панує в усій бюджетній сфері, — це символ безініціативності і байдужості системи до людей. Добре працював чи погано — все одно отримав максимум півтори ставки. За такого підходу до виплати заробітної плати ми можемо втратити молоді кадри, точніше, ми вже їх повномасштабно втрачаємо, а інші країни їх радо приймають.

Коли медична громадськість ознайомилася з Програмою економічних реформ, а потім із Законом “Про порядок прове­дення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві”, виникли великі сподівання на покращення у сфері оплати праці. Але що ж відбувається насправді? У звітах ми чуємо про надзвичайне підви­щення заробітної плати медичних працівників первинної ланки, яке вже начебто відбулося, але це не так. Як же так сталося, що 2012 року, під час запровадження надбавок, бюджетні кошти на оплату праці не були використані? Незрозуміло, звідки ж тоді задекларованих 50 відсотків приросту доходів лікарів і медсестер?

Ще більше питань виникає у лікарів, які уважно прочитали так звану революційну Постанову Кабінету Міністрів України “Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охо­рони здоров’я, що є учасниками пілотного проекту з реформуван­ня системи охорони здоров’я” від 5 березня 2012 року №209, яка мала б відкрити нову еру в оплаті праці в бюджетній сфері та від­повісти на сподівання медичних працівників. Ця постанова регу­лює застосування надбавок за якість.

Вдумайтеся: отримати надбавку за якість можливо, лише якщо зекономити на заробітній платі. Така економія за згаданою постановою з’являється, якщо лікарі та медсестри працюють зі значним перевантаженням. Що більше перевантаження, то більша економія, і відповідно вищою може бути надбавка за якість. А якщо перевантаження немає, то і надбавки за якість не буде.

Складно. Так, складно і взагалі незрозуміло, що це: нова надбавка за якість медичної допомоги чи давно відома премія за економію фонду заробітної плати, але незрозуміло навіщо над­звичайно ускладнена?

Там, де реально працює оплата за якість (варто лише перетнути кордон України в бік Заходу), усе досить просто і  прозоро. Якісно виконано роботу — є надбавка, розмір якої встановлений пропорційно до певних досягнутих показників. А тут треба спочатку забрати, а потім, можливо, віддати, оголосивши це винагородою.

Ця забава, в яку вже рік граються пілотні регіони, скоро має почати застосовуватися в усій Україні, бо цей “позитивний досвід” має бути поширений найближчим часом. Безумовно, без ураху­вання вимог Закону “Про порядок проведення реформування си­стеми охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донець­кій областях та місті Києві”, згідно з яким спочатку мають бути враховані всі помилки, а вже потім, тільки з 2015 року, експери­мент має поширитися на всю державу.

До того ж у постанові виписані такі вимоги до врахування показників якості, які за відсутності автоматизованого обліку пацієнтів та інформатизації взагалі виконати неможливо. Чи не доцільніше віддати право розпоряджатися фондами на мотивацію якості трудовим колективам? Можливо, за певними рекоменда­ціями науковців чи МОЗ. На те й експеримент, щоб експерименту­вати і мати можливість відібрати та узаконити найкращі варіанти. А тут навпаки: одразу унормовано найгірший варіант викривлення самої ідеї мотивації за якість. За такого механізму заохочення годі очікувати на покращення і сприйняття медиками реформи.

Коли поговориш з людьми, приходить думка, що це просто знущання над медиками. Мовляв, хотіли надбавки — отримайте. У результаті багато хто вже хоче повернути свої кревні півтори ставки, як то кажуть, без головного болю.

Пропоную зазначити у рішеннях парламентських слухань такий пункт:

“Докорінно переглянути постанову Кабінету Міністрів України від 5 березня 2012 року №209, передбачивши незалежне формування плати за обсяг і якість роботи; лібералізувати підходи до визначення надбавок за обсяг і якість роботи, надати право вирішувати це питання трудовим колективам”.

Реформа та нова система лише тоді будуть надбанням суспільства, коли лікар, медсестра, трудовий колектив, медична спільнота стануть активними гравцями цієї системи, а не іграш­ками у руках недолугих чиновників.

Друге питання — лікарське самоврядування. На сьогодні нагальним питанням є включення до плану реформ заходів щодо змін у системі управління охороною здоров’я, відповідно до яких держава в особі Міністерства охорони здоров’я та професіонали, які працюють у системі (лікарі, медсестри, фармацевтичні праців­ники), отримують партнерські, властиві для кожного з них функції щодо управління системою. Цього можна досягти шляхом прий­няття закону про лікарське самоврядування, що забезпечить ство­рення в Україні професійної корпоративної організації лікарів як організації публічного права.

Це дасть змогу децентралізувати функції існуючої моно­польної адміністративно-командної моделі управління системою охорони здоров’я і запровадити європейську суспільно-адміні­стративну модель управління. Це забезпечить значне зростання та реальне здійснення правового, соціального, фінансового і мо­рального захисту лікаря та лікарської професії, значне зростання захищеності прав пацієнтів.

До компетенції організації, що здійснюватиме лікарське самоврядування, має належати:

ведення повного реєстру лікарів України;

організація підвищення кваліфікації медичного персоналу (ведення процесу всього післядипломного удосконалення);

своєчасне забезпечення лікарів необхідною медичною інформацією;

атестація і сертифікація медичних фахівців, ліцензування лікарської діяльності;

захист прав та інтересів лікарів;

участь у розробленні медичних стандартів;

погодження призначення керівників медичних закладів;

обрання головних фахівців з медичних спеціальностей;

здійснення контролю за використанням лікарських засобів і медичною рекламою;

участь в акредитації медичних практик;

страхування професійної відповідальності лікарів;

додаткове пенсійне забезпечення;

прийняття Етичного кодексу лікаря;

затвердження Правил належної медичної практики тощо.

Перші кроки Всеукраїнським лікарським товариством вже зроблені: у вересні 2009 року на своєму ІХ з’їзді та одночасному з’їзді лікарських організацій України прийнято і підписано Етичний кодекс лікаря України, але механізми його реалізації досі відсутні. Слава Богу, Україна в цьому не остання країна в Європі, за нами ще Албанія.

Наступний важливий крок здійснений 18 жовтня 2008 року в Сеулі — прийняття Всеукраїнського лікарського товариства у сві­тову сім’ю лікарів World Medical Association (Світове лікарське товариство). Відомо, що ця світова організація лікарів ще у 1963, 1983, 1986, 2008, 2009 роках прийняла ряд декларацій стосовно лікарської професії, які на сьогодні застосовують більше 100 країн світу. Зокрема, це Дванадцять принципів організації охорони здо­ров’я для будь-якої національної системи охорони здоров’я, Де­кларація стосовно незалежності і професійної свободи лікаря, Декларація про професійну лікарську автономію і клінічну неза­лежність, час для застосування яких в Україні давно настав.

Все це можна було б здійснити прийняттям Верховною Радою закону про лікарське самоврядування, проект якого підго­товлений уже давно і тричі подавався до Верховної Ради, але на його прийняття не було політичної волі.

Професійно-корпоративна організація лікарів — Всеукраїн­ське лікарське товариство існує в Україні як громадська організа­ція більше 100 років, з 1910 року. Настав час повернутися державі обличчям до лікарської спільноти і надати їй законом заслужені управлінські права.

Саме тому пропоную доповнити проект рекомендацій пар­ламентських слухань таким пунктом:

“Верховній Раді України до кінця 2014 року забезпечити створення законодавчих передумов для запровадження в Україні професійного лікарського самоврядування”.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Сідайте, Олегу Степановичу. Дякую вам за виступ.

До виступу запрошується Чопей Іван Васильович, президент Закарпатської обласної громадської організації “Асоціація лікарів сімейної медицини”. Підготуватися Петренку Павлу Дмитровичу.

 

ЧОПЕЙ І.В., президент Закарпатської обласної громадської організації “Асоціація лікарів сімейної медицини”. Шановний голо­вуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Колись муд­рий Конфуцій сказав: “Не дай, Боже, жити і працювати в період реформ”. Як кажуть, така наша доля.

Сьогодні в доповіді міністра ми почули, що в основу реформ покладено дві речі, однією з яких є реформування первинної ланки ‑ екстреної медичної допомоги. Тож ми маємо вирішити, чи хочемо здійснювати зміни, впроваджуючи досвід європейських країн. Оскільки ми із Закарпатської області, де у сусідах маємо чотири держави — учасниці Євросоюзу, ми вивчили їхній досвід і дійшли висновку, що не можна змінити первинну ланку, якщо не змінювати модель системи охорони здоров’я.

Проведемо таку умовну класифікацію: сімейний лікар у  сформованій моделі системи охорони здоров’я Англії зовсім інший, ніж сімейний лікар у ліберальній системі, наприклад, Німеччини або у штатній системі Швеції. Чого ми хочемо? Чи хо­чемо ми захищати нашу систему, так звану систему Семашка, яка базується на поліклінічному рівні, де сімейний лікар — це в основ­ному декларація? Все-таки ми маємо зрозуміти: якщо висмикува­ти ці реформи шматочками, нічого у нас не вийде.

У Європі, незважаючи на розмаїття культур, духовних цінно­стей, моделей системи охорони здоров’я, створено таку первинну ланку, яка влаштовує всіх. Вона базується на шести основних принципах. Чому це зроблено? Тому що таким чином з’являється більше можливостей забезпечити однаковий рівень надання ме­дичної допомоги населенню. Кожна з держав має одне, чого ми не маємо у цій системі.

Європейські країни мають систему загальнодержавного медичного страхування і перелік медичних послуг, що забезпе­чуються державою. Цього у нас немає. Ми почали, як кажуть, не з того кінця, можливо.

Європейські країни мають малий відсоток приватного медичного страхування. Найцікавіше те, що лише тоді можна до­сягти найкращих показників, коли маєш дешеву первинну ланку. А ми кажемо: у нас реформа ‑ дайте нам мільярд. Тобто чомусь виходить навпаки.

Європейська первинна ланка базується на тому, що екстрена медична допомога надається центрами (те, що й ми хо­чемо), пацієнти мають право вільного вибору лікаря, лікар загаль­ної практики працює за принципом воротаря. Жоден медичний працівник не піде на вторинний рівень без дозволу сімейного лікаря.

І останнє. Є прикріплене населення, як і у нас, але пацієнт отримує медичне обслуговування за фіксованим страховим внеском.

Тепер декілька слів про нашу сімейну медицину. Дійсно, дуже багато зроблено. Якщо подивитися на організацію та устат­кування клінік сімейної медицини, насправді, є позитив у тому, що вони утворені. Такі центри первинної медико-санітарної допомоги діють і в Європі.

Разом з тим є й негатив: 23 відсотки сільських лікарень роз­міщено у старих непристосованих будинках, більше 8 тисяч цих закладів, гордо названих клініками сімейної медицини, не осна­щені автомобілями. А ми тут почули, що автомобіль необхідний, бо треба доїхати, тому що віддаленість зросла, доступність різко зменшується. Найважливіше — необхідно прийняти рішення про фінансування устаткування клінік сімейної медицини на держав­ному рівні, тому що наразі воно здійснюється за рахунок місцевих бюджетів, а там грошей немає.

Питання щодо кількості сімейних лікарів. Ми почули в допо­віді, що має бути близько 10 тисяч сімейних лікарів. Але 6 тисяч сімейних лікарів ‑ це просто збереження, це щось середнє між педіатром і терапевтом, до того ж пенсійного віку. Лише в інтер­натурі можна підготувати справжнього сімейного лікаря. На мою думку, скорочення підготовки до чотирьох місяців — це величезна помилка.

Тепер декілька слів щодо функцій сімейного лікаря в Україні. Згідно з українським законодавством сімейний лікар має нада­вати допомогу 1500 громадянам у місті і 1200 — у селі. Проте все-таки проблема виникає як психологічна, так і соціальна. Я маю колегу професора, який сказав: “Ви знаєте, я ніколи не відправлю свого онука до сімейного лікаря. Хай краще його подивиться най­гірший педіатр”. Необхідно розуміти, що для здійснення реформ потрібен час. Все-таки діти дошкільного і шкільного віку мають перебувати під наглядом педіатра.

Я хотів би сказати ось що. Сімейна медицина в Україні знаходиться лише на початку свого розвитку. Можливо, проблема полягає в тому, що у жодній європейській країні реформи не про­водить відомство, що потребує реформування (Оплески).

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Іване Васильовичу, сідайте.

До виступу запрошується народний депутат України Петренко Павло Дмитрович. Підготуватися Коваль Вікторії Миколаївні.

 

ПЕТРЕНКО П.Д., секретар Комітету Верховної Ради України з питань верховенства права та правосуддя (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія “Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”). Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Ситуація в системі охорони здоров’я України, м’яко кажучи, катастрофічна: повна відсутність у медич­них закладах ліків першої необхідності, закриття лікарень і полі­клінік, відсутність необхідної кількості автомобілів швидкої допо­моги, зрив і провал у виконанні програм з імунопрофілактики, боротьби з туберкульозом, ВІЛ/СНІДом. Проведення незаконних медичних досліджень на дітях, масовий обіг неякісних ліків і дуже багато інших проблем, які на сьогодні є трендами роботи нашої системи охорони здоров’я, є тому свідченням.

Чого тільки вартує не так давно розпочата реформа системи охорони здоров’я, яка лише у 2011 році призвела до закриття близько 300 лікарень і 800 поліклінік. У 2012 році цифри ще більш катастрофічні.

Ситуація довкола реформи системи екстреної медичної допомоги така сама. Задекларовані строки, озвучені урядом і про­фільним міністерством, що “швидка” доїжджає до будь-якого населеного пункту за 10 хвилин, — це повна профанація. Тому що не вистачає й години, для того щоб врятувати важкохворого, а на селі ця проблема взагалі не вирішується, тому що там немає таких автомобілів медичної допомоги.

Катастрофічна ситуація з ліками. Тільки за офіційними дани­ми, близько 10 відсотків ліків є контрафактними, тобто підробкою. Це призводить до того, що в Україні масово гинуть люди від вжи­вання неякісних ліків. Що за такої ситуації робить МОЗ? Замість того щоб виправити ситуацію, МОЗ бере активну участь у дер­жавних закупівлях і закуповує сумнозвісні ліки за рахунок державних коштів за значно завищеними цінами.

Тимчасом пересічні українці потерпають від того, що рівень життя дуже низький, а вартість ліків в Україні у рази вища вартості зазначених ліків у сусідніх країнах. За офіційною інформацією, якщо порівняти вартість основних базових ліків у Росії, Білорусі, Молдові та Україні, то в нашій державі ліки дорожчі на 20–600 відсотків.

Наведу декілька прикладів. Ціна препарату для профілактики інсульту, інфаркту “Плавікс” в Україні становить близько 900 гри­вень, у Болгарії — 140, у Молдові — 172 гривні. Тобто різниця навіть не у відсотках, а в сотнях відсотків. Препарат “Ампріл”, що призначається хворим на серцеву недостатність, в Україні коштує 65 гривень, у Болгарії і Молдові — 25 гривень. Препарат “Муко­сат”, що використовується при лікуванні суглобів, в Україні коштує 286 гривень, у Білорусі — в 6 разів менше, лише 41 гривню. І таких прикладів десятки! Більше того, МОЗ не втручається в ситуацію, а закуповує зазначені ліки за рахунок державних коштів за зави­щеними цінами.

Крім того, існує ще одна системна проблема, проблема органів охорони здоров’я на місцях. У деяких установах спосте­рігається надлишок ліків або відповідного медичного обладнання, інші медичні установи потерпають від дефіциту ліків.

Усі ці факти свідчать про те, що Міністерство охорони здо­ров’я вже давно перестало бути органом, який опікується життям та здоров’ям громадян. Це орган, який становить реальну загрозу для українських громадян.

Після того як Міністерство охорони здоров’я стало фігуран­том численних корупційних скандалів, пов’язаних із закупівлею за рахунок державних коштів неякісних ліків, з незаконним клінічним дослідженням препаратів на дітях, у парламенті за підтримки представників практично всіх фракцій утворено тимчасову слідчу комісію.

У будь якій європейській країні, якби державний чиновник став фігурантом такої ситуації, він зробив би тільки один крок — подав у відставку. На жаль, керівництво МОЗ цього вперто не ро­зуміє, не бажає врегулювати ситуацію, фактично заховало голову в пісок і розповідає, що у нас все добре, змінює цифри, обманює український парламент, інші державні органи.

На завершення хочу сказати одне: український народ не вибачить такої провальної політики у наболілих для нього питан­нях охорони здоров’я. У мене прохання і заклик до керівництва Міністерства охорони здоров’я: досить знущатися над українським народом! Якщо не вмієте і не хочете працювати — ідіть у відстав­ку! Або парламент вас відправить у відставку (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, сідайте.

Коваль Вікторія Миколаївна, голова Профспілки працівників охорони здоров’я України. Підготуватися Аніщенку Олександру Володимировичу.

 

КОВАЛЬ В.М., голова Профспілки працівників охорони здоров’я України. Шановний головуючий! Шановні народні депута­ти! Шановні учасники парламентських слухань! Те, що українська медицина потребує змін, сумнівів не викликає. Реформування є необхідним та незворотнім. За браком часу дозвольте зупинитися лише на деяких питаннях, які сьогодні найбільше хвилюють профспілку.

Невід’ємною складовою процесу реформування мають бути мотивовані та соціально захищені медичні працівники. Але ж чи повірять вони в те, що обіцяні зміни в галузі сприятимуть підви­щенню рівня їхнього життя, якщо вже п’ятий рік поспіль розмір посадового окладу працівника першого тарифного розряду Єдиної тарифної сітки встановлюється Кабінетом Міністрів нижче рівня мінімальної заробітної плати. Як наслідок, працівники втрачають третину заробітку, а це більше 5 тисяч гривень на рік для медичної сестри, більше 6 тисяч — для лікаря-початківця, більше 10 тисяч — для сімейного лікаря, більше 11 тисяч — для лікаря швидкої допомоги, більше 12 тисяч — для лікаря-хірурга.

У поточному році ця статистика була б ще більш вра­жаючою, якби профспілки не домоглися в кінці березня встанов­лення з 1 січня тарифу першого розряду ЄТС у розмірі 852 гривні. З грудня буде змінений розмір мінімальної заробітної плати. Ще не відомо, чи зміниться тариф першого розряду, адже Міністер­ство фінансів вже повідомило профспілку, що на зазначені цілі для бюджетної галузі додатково потрібно виділити більш як 1 мільярд гривень, якого немає. У такому разі розрив між мінімальною заро­бітною платою і тарифом першого розряду збільшиться з 300 гри­вень до 366, що призведе до посилення соціальної напруженості.

Шановні народні депутати, просимо допомогти бюджет­никам у вирішенні зазначеного питання та внести відповідні зміни до Закону “Про Державний бюджет України на 2013 рік”.

За останній рік у напрямі підвищення мотиваційної складо­вої у пілотних регіонах зроблено певні кроки, запроваджено над­бавки за обсяг та якість виконаної роботи. Олег Степанович їх критикував, але не така вже й погана постанова Кабінету Міністрів України №209. Проблема полягає в іншому: посадовий оклад той самий. Якби він був збільшений, тоді надбавки за обсяг та якість зовсім інакше впливали б на розмір заробітної плати.

Ще одне. Підвищення заробітної плати здійснюється за рахунок додаткового навантаження сімейних лікарів, хоча таке навантаження додатково оплачується. Проблема сьогодні більш гостро стоїть у реформованій первинній ланці в непілотних регіо­нах, оскільки не вдається поки що вирішити питання. За такого самого навантаження, як і в пілотних регіонах, непілотні не отри­мують доплати за обсяг та якість. Міністерство фінансів, на жаль, поки що позитивного рішення не прийняло.

Низький рівень оплати праці є найвагомішим чинником виштовхування кадрів з медичної галузі. Сьогодні в Україні не вистачає більш як 42 тисячі лікарів, 17 тисяч медичних сестер. Більше 24 тисяч посад зайняті за сумісництвом, працюють 42 ти­сячі лікарів пенсійного віку, 20 тисяч — передпенсійного.

У зв’язку з цим необхідно залучати молодь, яка має бути провідником реформ. А що вона має? Виплату одноразової грошової допомоги. Молодь необхідно забезпечувати житлом, запровадити виплату надбавки в розмірі 50 відсотків окладу. Особливо це стосується тих, кого направили працювати в села та селища міського типу. Необхідно зняти обмеження щодо надання пільг з оплати житлово-комунальних послуг (пункт “і” статті 77). Я вкотре наголошую, що зазначені гарантії були встановлені в го­лодні 30-ті роки минулого століття для закріплення кадрів на селі, а не як соціальна пільга для бідних. У кожному регіоні необхідно виконувати розроблені відповідно до Національного плану дій програми місцевих стимулів.

В умовах реформування виникають потенційні ризики у сфері трудових відносин та соціального захисту працівників. Не можна допускати порушення норм трудового законодавства. Профспілка працює з цих питань з місцевими органами вико­навчої влади, з територіальними органами Міністерства охорони здоров’я.

Хочу навести приклад щодо державної служби. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження граничної чисельності працівників територіальних органів цент­ральних органів виконавчої влади” від 14 листопада 2011 року №1184, згідно з якою ліквідувалися установи і заклади Державної санітарно-епідеміологічної служби, працівникам при звільненні заборговано мільйони гривень за остаточними виплатами, незва­жаючи на наявність коштів на спеціальних рахунках колишніх СЕС. На жаль, через казначейство ці кошти не пройшли.

Істотно погіршилися умови оплати праці працівників — державних службовців новоутворених територіальних управлінь через втрату медичного стажу та відсутність стажу державної служби. Профспілка спільно з Міністерством охорони здоров’я пропонували проект постанови для вирішення зазначеного пи­тання, проте Міністерство фінансів категорично відмовило. Спіль­но з міністерством вдалося зберегти рівень соціальних гарантій, оплати праці, пенсійного забезпечення для працівників лабора­торних центрів та працівників територіальних управлінь — не дер­жавних службовців.

Екстрена медична допомога. Тут всі говорили про норматив доїзду, але для забезпечення своєчасного прибуття бригади швидкої допомоги потрібно розв’язати весь комплекс проблем: від забезпечення автомобілями до ремонту доріг, освітлення ву­лиць та нумерації будинків.

Нас дуже хвилюють протиправні посягання на медичних працівників. Останні трагічні події свідчать про незахищеність медиків…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, сідайте, будь ласка.

До слова запрошується Аніщенко Олександр Володимиро­вич, директор комунальної лікувально-профілактичної установи “Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини ката­строф” Донецької області. Потім останній промовець — Стогній Андрій Борисович.

 

АНІЩЕНКО О.В., директор комунальної лікувально-профілак­тичної установи “Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф” Донецької області. Уважаемый президиум! Уважаемые народные депутаты! Глубокоуважаемые коллеги! Я был удивлен, когда Татьяна Дмитриевна в своем выступлении вспомнила о моей скромной особе, а потом подумал: мне волей судьбы посчастливилось участвовать в разработке законодатель­ной базы, или первого этапа реформирования. Теперь волей судьбы я претворяю в дело то, что мы написали, делюсь опытом. Могу высказать однозначное мнение: все, что мы делаем, мы делаем правильно (Оплески). Только тот, кто ничего не делает, не делает ошибок.

Безусловно, надо кое-что поменять в законах, кое-что в нормативной базе. И это не обсуждается! Это как в анекдоте о двух евреях — обе стороны правы. Я возвращаюсь к главному посылу: мы делаем правильные шаги. Мы 20 лет поливали эту медицину, разрушали ее и почти разрушили!

Вы забываете, что в Европе дефицит врачей составляет 150 тысяч! И если мы сегодня не начнем кормить наших врачей… Не забывайте слова великого человека: “Народ, который не хочет кормить свою армию, будет кормить чужую”. К нам едут жители Азии, а наши врачи уедут на Восток, в Россию, или в Европу, в Польшу и дальше, в Германию, там дефицит врачей.

О чем мы говорим? Я знаю, у государства нет денег на все, но надо определять приоритеты. Мы решили, что приоритетны первичная и экстренная медицинская помощь, значит, в этих двух секторах в разы надо повысить заработную плату, а потом все остальные проценты. Я помню, как мы выписывали эти проценты, с разных сторон подходили — никто не знает. И самое главное, мы забываем, что мы с вами — люди подконтрольные. Написали, что в эксперименте можно делать все, что угодно, а потом завтра приходит КРУ…

Итак, я могу сказать, уважаемые коллеги (это было эмоцио­нальное вступление), что в Донецкой области как в пилотном регионе в 2012 году из 45 субъектов было создано 28 станций. Они были переданы в областной бюджет, передано имущество. И уже первый год работы службы в новых условиях дает нам основание сказать, что введение единой вертикали управления и финансирования позволило устранить зависимость от админи­стративно-территориальной принадлежности, повысить оператив­ность, рационально использовать ресурсы службы, которая начала работать в условиях единого медицинского пространства.

В 2,4 раза уменьшилось количество непрофильных вызовов, на 24 процента уменьшилось количество так называемых техноло­гических вызовов, в 85 процентах вызовов улучшилась своевре­менность прибытия.

За прошлый и этот год построено новое здание центра, ремонтируется здание диспетчерской, закуплено большое коли­чество диагностической и реанимационной аппаратуры, область получила 167 машин. И это все прекрасно. На сегодняшний день обеспеченность бригадами в области составляет 0,8 на 10 тысяч населения.

Хочу сказать, что в 2012–2013 годах впервые в Украине, и только в службе экстренной помощи, по всей стране исполня­ется статья 49 Конституции, гарантирующая бесплатную медицин­скую помощь. Врачи приезжают с саквояжем и иногда даже не знают, как его использовать. Почему не знают? Потому что еще не работают по стандартам и протоколам.

Я хочу сказать, что мы заканчиваем второй этап. С 1 мая мы создали уже новый центр, в состав которого входят 11 станций, 60 подстанций, 60 пунктов временного и постоянного базирова­ния. Целая армия — более 6 тысяч человек!

А теперь, если позволите, поскольку заканчивается время, хочу сказать о том, что нам мешает работать.

Первое. Проблему низкой укомплектованности кадров мы никогда не решим, пока не повысим заработную плату. Надо, чтобы человека что-то привлекало.

Второе. Надо направлять молодых специалистов.

Третье. Для того чтобы улучшить время доезда, необходимо увеличить количество бригад. Норматив учитывает только количе­ство населения, но не учитывает низкую плотность и большие расстояния в сельской местности (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олександре Володимировичу, сідайте, будь ласка.

До слова запрошується голова Комітету з охорони здоров’я Європейської бізнес-асоціації Стогній Андрій Борисович.

 

СТОГНІЙ А.Б., голова Комітету з охорони здоров’я Європейської бізнес-асоціації. Добрий день, вельмишановні пані та панове! Від імені 50 міжнародних компаній — виробників лікар­ських засобів, вакцин, виробів медичного призначення та виробів, що використовуються під час проведення клінічних випробувань, дозвольте подякувати за можливість висловити пропозиції Комі­тету охорони здоров’я Європейської бізнес-асоціації.

У своєму виступі я хотів би зупинитися на трьох основних питаннях: загальнообов’язкове державне медичне страхування і реімбурсація (повне або часткове відшкодування вартості лікар­ських засобів для пацієнтів), розвиток клінічних випробувань в Україні, адаптація стандартів і гармонізація технічних регламен­тів для виробів медичного призначення та медичної техніки.

Хочу почати з питання медичного страхування і реімбурсації ліків. Компанії — члени нашого комітету схвально ставляться до позитивних зрушень, що відбуваються в напрямі покращення доступу пацієнтів до сучасної діагностики захворювань, їх лікуван­ня та профілактики за допомогою інноваційних вакцин.

Ми вважаємо, що пілотні проекти з реімбурсації — це пози­тивний напрям діяльності уряду, що слугує на користь населення України. Водночас існує потреба у продовженні роботи над широ­комасштабним запровадженням реімбурсації в Україні як частини загальнообов’язкового медичного страхування. Критичним є роз­роблення критеріїв включення до зазначених програм як оригі­нальних, так і генеричних препаратів, що дасть змогу пацієнтам отримати необхідне лікування.

Крім того, потрібно продовжувати роботу з реалізації ініціа­тив з метою спрощення процесу надходження на ринок лікарських засобів, призначених для лікування онкологічних захворювань, рідкісних захворювань, що потребують лікування препаратами обмеженого застосування (препаратами-сиротами), та ліків, при­значених для лікування соціально значущих хвороб, таких як ВІЛ/СНІД і туберкульоз. Ми всіляко підтримуємо ініціативу парла­менту та МОЗ щодо спрощення процедури реєстрації таких ліків.

Водночас логічним продовженням цього напряму було б спрощення та здешевлення процедури імпорту зазначених засо­бів. Зменшення нетарифних обмежень дасть змогу покращити і фізичну, і цінову доступність ліків для пацієнтів, тому ми пропо­нуємо розглянути можливість скасування процедури перереєстра­ції ліків як такої, що не існує у країнах Європейського Союзу.

Крім того, ми закликаємо не запроваджувати нові бар’єри для імпорту ліків з країн PACS та прийняти зміни, необхідні для спрощення процедури реєстрації лікарських засобів, вже дозво­лених до застосування державними органами Європейського Союзу, Сполучених Штатів Америки та Японії.

Ми також вважаємо важливим оновлення національного переліку ліків для державних закупівель, що має базуватися на адаптованих стандартах і протоколах лікування та містити ліки з доведеною ефективністю, включаючи інноваційні препарати.

Стосовно розвитку сфери клінічних випробувань в Україні хотілося б зазначити, що клінічні випробування є перспективним напрямом розвитку сфери охорони здоров’я, що, в першу чергу, слугує на користь пацієнтам та дає змогу отримувати інноваційні ліки на безоплатній основі. Особливо це важливо для пацієнтів з невиліковними хворобами та пацієнтів, медичний спосіб лікуван­ня яких є недостатньо ефективним. У багатьох випадках це шанс на продовження життя таких пацієнтів. Тому ми просили б на дер­жавному рівні створити стратегію підтримки розвитку клінічних випробувань.

Стосовно пропозицій. Це скасування 20-відсоткового податку на додану вартість для ліків, що використовуються під час клінічних випробувань, ліків, які пацієнти отримують на безоплат­ній основі. Це дало б змогу розширити діяльність на користь пацієнтів, наростити науково-дослідний потенціал нашої держави та сприяло б надходженню в Україну іноземних інвестицій.

Варто зазначити, що, починаючи з 1990-х років, в Україні проведено близько 1 тисячі клінічних досліджень, в яких взяли участь приблизно 100 тисяч пацієнтів. Це дало змогу пацієнтам безплатно отримати доступ до інноваційного лікування.

Актуальним питанням є також гармонізація процедури ввезення зареєстрованих ліків, призначених для використання у клінічних випробуваннях, з відповідною міжнародною практикою. Це сприятиме ліквідації ризиків небезпеки для пацієнтів, які бе­руть участь у клінічних випробуваннях.

Стосовно виробів медичного призначення ми просимо Міністерство охорони здоров’я прискорити роботу в напрямі адаптації та затвердження необхідних стандартів на державному рівні. Ця робота має бути завершена до затвердження також гармонізованих із законодавством ЄС технічних регламентів з ме­дичних виробів, які обов’язково мають вступити в дію з 1 липня 2014 року. Звертаємо увагу, що в Україні досі відсутні стандарти щодо органів акредитації.

Користь для населення України матиме спрощення процеду­ри доступу на ринок медичних виробів, маркованих знаком СЄ… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, сідайте, будь ласка.

Шановні учасники парламентських слухань! Ми завершили слухати промовців, залишився ще 21 бажаючий. Усі, хто не встиг виступити, мають подати свої доповіді у письмовій формі до се­кретаріату комітету. Їх обов’язково включать до стенограми пар­ламентських слухань.

А тепер я запрошую на трибуну міністра охорони здоров’я України Богатирьову Раїсу Василівну для відповідей на запитання, 5 хвилин. Після неї — голова комітету Бахтеєва Тетяна Дмитрівна.

 

БОГАТИРЬОВА Р.В. Шановний Ігорю Григоровичу, я думаю, що питання, які виникли протягом сьогоднішнього обговорення, дають мені підстави зробити певні висновки.

Перше. Усі промовці говорили про визнання необхідності змін. Це свідчить про те, що всі присутні, незалежно від сторін, розуміють величезні проблеми, які накопичилися в багатьох сфе­рах життєдіяльності нашої країни, у тому числі у сфері охорони здоров’я.

Таким чином, реформи — це відповідь на проблеми. Ніхто не проводить реформи у країні з усталеною фінансовою системою, соціальною сферою, де немає економічних проблем, здійснюють­ся послідовні системні кроки. Реформи — це відповідь, це ре­цепти, це кроки, які необхідно робити спільно. І галузь не може робити їх самостійно. Це міжсекторальна взаємодія. Саме тому ми говоримо, що інтегральним показником розвитку суспільства є рівень здоров’я населення і рівень материнських і дитячих втрат. Це інтегральний показник.

Хочу подякувати всім, хто виступає за продовження прове­дення реформ. Реформи — це відповідь на ті проблеми, які у нас накопичувалися роками. Тобто це не чиясь забаганка, не бажання однієї чи двох осіб, це — визнання необхідності.

Чи треба було чекати іншого періоду, чи варто було почина­ти, як дехто казав, у 2005 чи 2008 році? Ідеальних часів для проведення реформи не буває. Не буває ідеального стану еконо­міки, коли вона змогла б забезпечити проведення будь-якої ре­форми, у тому числі такої складної, як медична, усіма видами ресурсів. Мова йде не лише про гроші, а й про кадрове забезпе­чення. І ви про це говорили.

Ми збільшуємо державне замовлення. Чому така прогалина? Бо в попередні роки відсутність державного замовлення призвела до того, що ми не маємо на сьогодні фізичних осіб. А ті, які є, на 50 відсотків похилого і дуже похилого віку.

Щодо прорахунків, недоліків. Великий філософ Петро Чаадаєв сказав: “Ми не можемо змінити минуле, але в наших силах створити майбутнє”. Мені здається, з цих пропозицій треба брати те, що ми зробимо для майбутнього. Ми збільшуємо дер­жавне замовлення для того, щоб через 5–7 років у нас були лікарі. Незалежно від того, хто буде вести соціальні, гуманітарні питання, вирішення цієї проблеми з вашою підтримкою на сьогодні запо­чатковано і буде продовжуватися в подальші роки.

Зміни в системі фінансування. Скільки існує незалежна держава, стільки говоримо, що треба змінювати фінансування, не на ліжко-місце. Чи швидко це можна здійснити? Ні. Ми були сві­домі того, і ті, хто причетний до започаткування реформ (я тільки трохи більше року працюю міністром), добре розуміли, що в комп­лексі ресурсів стільки немає і не буде найближчим часом. Через те пішли на пілотні проекти.

Саме реалізація пілотних проектів дає можливість побачити, чи є прорахунки. Є, адже досвіду у проведенні широкомасштабної реформи первинної та екстреної медичної допомоги на місцях немає. І медичні працівники, і пацієнти переважно бояться, аби не було гірше. Чи є тут недоліки? Є, їх треба виправляти, і ті пропо­зиції, які лунають… Якщо б це тільки стосувалося розмов, приїха­ли і розказали. А це вимагає постійного здійснення кроків, роз’яс­нення позитивів, поширення кращого досвіду.

Думаю, що нам не треба звертати з цього шляху. Ми визна­чилися, що економічні питання є у світі, не тільки в Україні, і ми не звернемо назад, бо деморалізація, деградація системи потім буде незворотньою. Я дякую вам за те, що ви підтримали думку, що неможливо згортати реформи.

Пілотні проекти. Я дивлюся на колег, які звітували і розпо­відали про те, що вони зробили кров’ю і потом. Думаю, що аб­солютно зрозуміло, що ми їм і надалі будемо допомагати, цей позитивний досвід буде використаний у майбутньому.

Я не можу, знаючи свій характер, не сказати про те, що я  тут почула. Можна вислухати все, сприймати по різному, але я нікому не дозволю принижувати моїх колег і вимагаю публічного вибачення перед колегою з Дніпропетровщини Валентиною Гінзбург. Я не дозволю принижувати моїх колег! Якщо є безпід­ставні звинувачення — це емоції, якщо є факти — є прокуратура. І  не варто деяким обранцям так безсоромно відпрацьовувати заохочення.

Стосовно Тернопільської області, яка є єдиною областю, де не затверджено бюджет, і охорона здоров’я потерпає…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Раїсо Василівно, завершуйте, будь ласка.

 

БОГАТИРЬОВА Р.В. Не роздавайте порад, кому і що прово­дити, майте терпіння і елементарну повагу! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, сідайте, будь ласка.

Для відповідей на запитання запрошується голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Бахтеєва Тетяна Дмитрівна. Будь ласка, Тетяно Дмитрівно.

 

БАХТЕЄВА Т.Д. Шановні колеги, до мене надійшло таке запитання: “Яких заходів планує вжити Верховна Рада для захисту життя і здоров’я працівників швидкої медичної допомоги після ви­падку в Запоріжжі? Як захистити медиків під час виконання професійної діяльності?”

Я вже багато з цього приводу давала інтерв’ю. Хочу сказати, що я працюю над законопроектом щодо внесення змін до Закону “Про екстрену медичну допомогу”, приблизно за тиждень він буде зареєстрований у Верховній Раді. У цьому законопроекті я про­поную повністю забезпечити захист медичних працівників швидкої медичної допомоги (Оплески). Впевнена, що всі народні депутати мене підтримають, і закон працюватиме в нашій країні.

Невдовзі свято. Здоров’я, добра, успіхів! Я завжди поруч з вами. Працюємо (Оплески).

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Тетяно Дмитрівно, сідайте, будь ласка.

Шановні учасники парламентських слухань! Для багатьох із нас сьогоднішні парламентські слухання розкрили різні аспекти медичної реформи, що проводиться в Україні. Ми ознайомилися з позицією усіх зацікавлених сторін. Дякую за виступи і конструк­тивну дискусію.

Стає зрозумілим, що забезпечення здоров’я громадян вима­гає виконання цілого комплексу завдань, які мають бути наповнені реальним змістом. Реформа має проводитися для людей, а не заради самої реформи. Кінцева мета — забезпечення здоров’я громадян. Для цього необхідно забезпечити передусім профілак­тику захворювань, якість і доступність медичних послуг, наявність в аптеках дешевих і водночас ефективних та якісних ліків, популя­ризацію здорового способу життя.

Реалізація кожного з названих завдань вимагає чіткого розу­міння проблеми, розроблення заходів, що дадуть змогу подолати негативні явища та досягти бажаних результатів, запровадження моніторингу виконання намічених заходів. Глибоке усвідомлення зазначеного дасть можливість формувати та реалізовувати дер­жавну політику у сфері охорони здоров’я, дати професійну оцінку досягненням і недолікам.

До народних депутатів надходять численні звернення грома­дян щодо недопущення закриття лікарень, особливо в сільській місцевості. Переконаний, що реорганізація закладів охорони здо­ров’я має проводитися виключно з урахуванням реальних потреб громадян.

Якнайшвидшого вирішення потребує проблема підвищення престижності професії лікаря. Заробітна плата працівників сфери охорони здоров’я є однією з найнижчих серед інших галузей. Через те після закінчення вищих навчальних закладів молодь від­дає перевагу роботі в комерційних структурах, навіть не за спеці­альністю. Як наслідок, не вистачає дільничних лікарів, укомплек­тованість закладів охорони здоров’я педіатрами подекуди ледь сягає 50 відсотків. Випадки смерті дітей під час уроків фізкультури підтвердили необхідність зміни підходів до збереження здоров’я школярів.

Надзвичайно гострою на сьогодні є проблема імунізації, зростає кількість відмов від проведення щеплень. Така ситуація потребує вдосконалення інформаційної роботи як серед лікарів, так і серед населення, підвищення рівня доступності і безпечності імунопрепаратів, безперервного навчання фахівців, задіяних у програмах імунізації.

Потребує подальшого вдосконалення процедура здійснення державних закупівель. Необхідно визначитися з тим, яким чином має здійснюватися регулювання цін на лікарські засоби та вироби медичного призначення. Безумовно, контроль необхідний.

На завершення я хотів би звернутися до Комітету з питань охорони здоров’я з приводу підготовки до парламентських слу­хань. Парламентські слухання проводяться для того, щоб виявити і почути думку якомога ширшого кола громадян, пацієнтів, медич­них працівників та інших фахівців. Натомість із 42 заявлених про­мовців лише 13 не представляють органи влади. У зв’язку з цим я змушений запропонувати тим, хто не встиг виголосити свої виступи, подати їх до комітету для включення до стенограми.

Шановні учасники парламентських слухань! Усім вам розда­но підготовлений профільним комітетом проект рекомендацій. У  багатьох виступах прозвучали думки та побажання, які варті врахування у рекомендаціях. Крім того, пропонуємо всім бажаю­чим протягом тижня подати до Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я свої аргументовані письмові пропозиції до розданого проекту рекомендацій парламентських слухань.

Давайте подякуємо комітету за якісну підготовку. Дякую всім за участь у парламентських слуханнях. Бажаю всім успіху та міцного здоров’я!

До побачення (Оплески).


НЕВИГОЛОШЕНІ ВИСТУПИ

 

ГЕЛЕВЕЙ О.І., секретар Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія “Всеукраїнське об’єднання “Свобода”). Безперечно, створена ще за часів Радянського Союзу система охорони здоров’я не відповідає вимогам і реаліям сьогодення та потребує реформування і змін.

Яку систему охорони здоров’я ми хочемо збудувати? На перший погляд, сучасні реформи в медицині — це хаотичний рух невідомо куди, в якому швидше видно бажання вибудувати корупційні схеми з відмивання величезних бюджетних коштів, ніж прагнення реально забезпечити людям якісну, доступну і безплат­ну медичну допомогу. Відбувається типове проштовхування ре­форм згори. Немає аналізу, тільки суха статистика. Невже все добре? Невже соромно визнати свої помилки за результатами реформування у пілотних регіонах, щоб потім їх не повторювати в масштабах усієї держави?

Ось лише декілька прикладів. У Дніпропетровській області закрито 14 пологових будинків з 22 по районах. Як результат, минулого року в області померло 370 дітей до одного року, що майже на 8% більше, ніж у 2011 році. Не менш трагічною є цього­річна статистика: тільки за січень 2013 року смертність зросла на 61,5% — померло 42 дитини. І що, це когось зупинило? Та ні! Дніпропетровська обласна рада, більшість у якій складає Партія регіонів, і далі голосує за реорганізацію лікарень і поліклінік шля­хом їх об’єднання, тобто за закриття, що є прямим порушенням статті 49 Конституції України.

Необхідно не закривати медичні заклади, а розбудовувати систему фельшерсько-акушерських пунктів і амбулаторій, надто у сільській місцевості. Медична допомога і профілактика захворю­вань має наближатися до людей, а не віддалятися.

Сухі цифри статистики свідчать про те, що показники смертності і здоров’я людей у пілотних регіонах нерідко гірші, ніж у решті областей. Так, у Донецькій області смертність перевищує народжуваність майже на 30%, що є найгіршим показником в Україні. Тож не дивно, що на Донбасі середня тривалість життя становить 67 років, а в Центральній і Західній Україні — 72. У людей просто крадуть п’ять років життя.

Натомість хочу відзначити, що Львівська обласна рада не дала закрити жодного медичного закладу, хоча такі наміри у ни­нішньої місцевої влади були.

Таких прикладів можна наводити безліч. То й не дивно, що по всій Україні створюються громадські організації боротьби з на­слідками так званих медичних покращень, майже щодня люди ви­ходять на вулиці, щоб відстояти своє право на доступну медичну допомогу.

Які кроки потрібно зробити? Передовсім необхідно розробити сучасну концепцію розвитку системи охорони здоров’я в Україні, яка відповідала б потребам і реаліям сьогодення, врахо­вувала сучасні моделі управління та соціально-економічні зміни в житті країни. Звичайно, ставлячи на перше місце профілактику і формування здорового способу життя.

Потрібно також впроваджувати нові механізми фінансування в ланцюгу “держава — медичний заклад — лікар — пацієнт — страхування — держава”. Не можна забувати і про впровадження новітніх інформаційних технологій на загальнодержавному рівні, про створення електронного реєстру пацієнтів та комп’ютеризо­ваного робочого місця лікаря.

Проте спочатку треба провести повний аналіз результатів реформування системи охорони здоров’я в пілотних регіонах, зробити відповідні висновки, визначити позитивні і негативні мо­менти, а вже потім рухатися вперед.

А як це зробити, якщо в МОЗ досі не розроблені ефективні і  зрозумілі індикатори якості медичної допомоги для оцінки результатів пілотних проектів, як того вимагає стаття 11 Закону “Про порядок проведення реформування системи охорони здо­ров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві”? Не кажучи вже про те, що згідно з тією ж статтею гро­мадськість має широко залучатися до проведення моніторингу та здійснення контролю якості медичної допомоги у пілотних регіо­нах. Де науково обґрунтоване опитування громадської думки та її аналіз? Чи ми маємо дізнаватися про побажання людей тільки після того, як вони вже вийдуть на вулицю, або коли пишуть листи відчаю, звертаючись до різних інстанцій, у тому числі до народних депутатів України?

Тому вже сьогодні треба не тільки запровадити мораторій на закриття медичних закладів, а й заборонити проведення будь яких змін у непілотних регіонах до завершення експерименту та під­биття підсумків.

І наостанок. Не можна не відзначити вакханалію, що відбува­ється під час державних закупівель ліків і медичного обладнання. На сьогодні в системі Національної академії медичних наук 144 по­зиції медобладнання, закупленого в 2011–2012 роках на загальну суму 139 мільйонів 621 тисяч 300 гривень, не введено в експлуа­тацію, подекуди воно просто іржавіє, нерозпаковане стоїть по за­кутках інститутів. А закупівельна ціна не витримує жодної критики, вона іноді у 5 разів вища, ніж у виробника. Тому при проведені тендерів необхідно на законодавчому рівні заборонити фірми-посередники і встановити прямий зв’язок між державою та виробником.

ВО “Свобода” наголошує: припиніть знущатися над людьми! Бо будь-які необдумані експерименти над системою охорони здоров’я насамперед є експериментами над життям людей, здо­ров’ям нації і нашим спільним майбутнім.

 

ГРЕВЦОВА Р.Ю., президент Всеукраїнської громадської організації “Українська медико-правова асоціація”. Сьогодні перед системою охорони здоров’я України стоїть нелегке, але вкрай важливе завдання — подолати проблеми, успадковані від минуло­го, і водночас дати гідну відповідь на нові виклики. Це виклики, які є складними навіть для високорозвинених економік і демократій.

Нещодавно аналітики The Economist Intelligence Unit пред­ставили дослідження “Майбутнє охорони здоров’я в Європі”, в якому спрогнозували п’ять можливих сценаріїв розвитку охорони здоров’я до 2030 року. За браком часу я не зупинятимуся на них. Проте якщо деякі з цих сценаріїв (наприклад, тріумф технологій з визначальною роллю “електронного здоров’я” у менеджменті охо­рони здоров’я) справдяться, і якщо в Україні не буде проведено системних реформ, ми ризикуємо залишитися Європою тільки географічно.

Отже, які тренди слід врахувати і яким має бути законодавче підґрунтя перетворень?

Перше. Визначаючи державну політику в охороні здоров’я, чому має сприяти програма “Здоров’я-2020: український вимір”, варто пересвідчитися, чи є очікувані результати науково обґрунто­ваними, заходи — конкретними, а показники — вимірюваними.

Друге. Має поглибитися інтеграція системи охорони здоро­в’я і системи соціального забезпечення. Адже це не замкнені системи, а сполучені посудини, і здоров’я людини — це їхня спіль­на відповідальність.

Третє. Законодавче забезпечення має відбуватися не шля­хом реалізації вельми дискусійної ідеї щодо розроблення проекту Медичного кодексу, який у жодному разі не можна приймати під час проведення реформ, а шляхом прийняття засадничих спе­ціальних законів, що вирішуватимуть конкретні найважливіші проблеми, а саме:

належне визначення прав і, особливо важливо, механізмів реалізації цих прав, а також обов’язків пацієнта, що дасть змогу уникнути поширення так званої захисної медицини;

наповнення реальним змістом прав і гарантій медичних та фармацевтичних працівників, адже захищеність медиків є запору­кою захищеності прав пацієнта;

запровадження самоврядування в охороні здоров’я, в тому числі з метою участі медичної спільноти у зовнішньому контролі якості медичної допомоги, зокрема у процедурах атестації мед­працівників, ліцензування і акредитації закладів охорони здоров’я, а також перегляд самих цих процедур;

надання закладам охорони здоров’я статусу повноцінних суб’єктів господарювання.

Потрібне розроблення і прийняття законопроектів про вне­сення відповідних змін до Основ законодавства України про охо­рону здоров’я та про заклади охорони здоров’я і медичну діяльність.

Четверте. Для ефективного захисту суб’єктів правовідносин у сфері охорони здоров’я необхідне реформування інституту судово-медичної та судово-психіатричної експертизи. З цієї ви­сокої трибуни як адвокат я низько вклоняюся неупередженим судмедекспертам, яких мені пощастило зустріти у своїй професій­ній діяльності, але проблему здатне вирішити лише законодавче запровадження світових стандартів незалежності експертів.

П’яте. У зв’язку з цим варто звернути увагу на необхідність парламентського контролю за діяльністю уряду. Так, наприклад, за 19 років існування в Основах законодавства України про охо­рону здоров’я норми про можливість здійснення альтернативної медичної експертизи, порядок та умови проведення якої визнача­ються Кабінетом Міністрів України, жоден склад уряду так і не ухвалив відповідної постанови.

Шосте. Слід встановити належні законодавчі передумови для реімбурсації (відшкодування витрат на споживання) лікар­ських засобів.

Сьоме. Необхідне законодавче підґрунтя для моніторингу дотримання етико-правових принципів при застосуванні досяг­нень біомедицини, у тому числі удосконалення регулювання діяль­ності локальних комісій з питань етики та створення Національної етичної комісії при МОЗ України з повноваженнями, притаман­ними подібним інституціям за кордоном.

Восьме. Потрібна подальша інституціоналізація медичного права (точніше, відповідно до світових тенденцій, health law — охороноздоровчого права), визнання його окремою науковою спе­ціальністю, запровадження відповідної спеціалізації у юридичних вишах, які мають забезпечувати систему охорони здоров’я юри­дичними кадрами, здатними надавати висококваліфіковану право­ву допомогу пацієнтам та іншим суб’єктам охороноздоровчого права.

За даними соціологів, саме здоров’я і родину українці вважають найважливішими життєвими цінностями, тож здоров’я цілком може слугувати цементуючою ідеєю для українського су­спільства. Громадськість чекає роботи над допущеними помилка­ми від влади і конструктивних дій від опозиції.

Вкрай важливо, щоб рекомендації парламентських слухань були не тільки зафіксовані, а щоб був запроваджений і ефектив­ний контроль за їх виконанням.

Cподіваюся, що невдовзі кожен з нас зможе впевнено повторити Франкове “Я син народу, що вгору йде”.

 

ДЕРЕВ’ЯНКО Ю.Б., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (одномандатний виборчий округ №87, Івано-Франків­ська область, самовисуванець). Прикро констатувати, але під гриф “покращення” потрапила й українська медицина.

Хочу звернутися до сьогоднішніх доповідачів, виступи яких нагадують доповіді на партійних конференціях часів СРСР, коли добираються необхідні показники, демонструється оманливий успіх так званої реформи, а справжній стан речей приховується. Реформа не означає скорочення працівників, лікарень, сільських фапів, амбулаторій під виглядом так званої оптимізації.

Реформа запланована спочатку як експеримент у чотирьох регіонах, і лише після вдалого експерименту вона мала б бути запроваджена по всій Україні. Поза тим, ця реформа впроваджується вже сьогодні на всій території України. Як наслі­док, скорочуються десятки лікарень, тисячі медичних працівників, а точну кількість закладів, закритих внаслідок цієї реформи, ре­тельно приховують.

Тому запитання до уряду: скільки закладів охорони здоров’я вже закрито? І чи знаєте ви, що ця реформа є неконституційною? Адже у статті 49 Конституції визначено, що скорочувати існуючу мережу державних і комунальних закладів охорони здоров’я забороняється.

Усе, про що ми говоримо тут, свідчить про те, що ця ме­дична реформа є антинародною і спрямована просто на скоро­чення кількості населення України. Тому завдання парламенту — домогтися припинення скорочення закладів охорони здоров’я. Потрібно зупинити закриття лікувальних закладів під виглядом оптимізації.

Я є депутатом-мажоритарником і бачу медичну реформу очима людей. До мене щомісяця звертаються на прийомах сотні людей, які скаржаться на неможливість отримання медичних по­слуг. Насамперед це стосується сільської місцевості.

Фахових медичних працівників дуже важко зацікавити роботою у сільській місцевості, а тепер ще й скорочують ліжко-місця, лікарні перетворюють на амбулаторії, а амбулаторії — на фапи. Як наслідок, відбувається скорочення фахівців. Як звичайній людині в таких умовах залишитися живою-здоровою? Навіщо такі дії називати реформою?

Медичне обслуговування для громадян стає дедалі менше доступним. Якщо людина має тяжке або середньої тяжкості захво­рювання, то в умовах фактичної відсутності безоплатної медицини для неї таке захворювання є вироком. Вона змушена продати все, що має, віднести гроші в лікарню, при тому не маючи гарантій, що її вилікують. Влада має почати з себе та зі своїх спецлікарень! Показово, що поки скорочують сільські лікарні, на ремонт лікарні “Феофанія” уряд виділяє 0,5 мільярда гривень.

Сьогодні ви багато говорили про покращення екстреної медичної допомоги, на потреби якої, за вашими словами, спрямо­вується багато зусиль. А я вам розкажу, як це відбувається не на  папері, а в реальному житті. Такий приклад. У Надвірнянському районі Івано-Франківської області, населення якого становить близько 120 тисяч мешканців, відповідно до встановлених Міні­стерством охорони здоров’я нормативів має бути 9,25 бригади швидкої допомоги, а є тільки 6. То як можна говорити про швид­кість та якість надання медичних послуг? А це ж район з переваж­но сільською та гірською місцевістю. За три роки впровадження реформи швидка допомога не отримала жодного автомобіля.

Тому я вніс на розгляд Верховної Ради законопроекти, прийняття яких не дозволить скорочувати заклади охорони здо­ров’я — лікарні, поліклініки, амбулаторії, фапи: про внесення змін до Закону України “Про порядок проведення реформування си­стеми охорони здоров'я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донець­кій областях та місті Києві” щодо збереження існуючої мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я (№2898) та про внесення змін до Закону України “Про пріоритетність соціаль­ного розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві” щодо недопущення скорочення мережі закладів охорони здоров’я у сільській місцевості (№2899).

Я вимагаю припинити цю ганебну практику і наполягаю на запровадженні мораторію на закриття медичних закладів! Вима­гаю зробити перші реальні і дієві кроки, які дадуть конкретні результати.

На сьогодні, в тому числі й за моєю ініціативою, у Верховній Раді зареєстровані законопроекти про внесення змін до Податко­вого кодексу України щодо підвищення ставок акцизного податку на пиво (№2876), про внесення змін до Закону України “Про Дер­жавний бюджет України на 2013 рік” (№2875) та про внесення змін до Бюджетного кодексу України (№2880) щодо спрямування доходів від підвищення ставок акцизного податку на пиво на фінансування заходів з охорони здоров’я та Національної дитячої спеціалізованої лікарні “Охматдит”. Цим пакетом законопроектів передбачається підвищення акцизного податку на пиво, одержані кошти в розмірі 2 мільярди гривень будуть спрямовані на фінансу­вання будівництва сучасного лікувально-діагностичного комплексу Національної дитячої спеціалізованої лікарні “Охматдит”, а ще 2 мільярди гривень на рік спрямовуватимуться на здійснення за­ходів, пов’язаних з охороною здоров’я. Пропоную МОЗ України ініціювати спрямування цих коштів на придбання автомобілів швидкої допомоги, насамперед для сільської місцевості.

Ці законопроекти є одними з небагатьох, де передбача­ються не тільки реальні заходи з реформування медицини, а й ви­значені джерела фінансування для реалізації цих заходів. Кори­стуючись нагодою, прошу народних депутатів їх підтримати.

 

КАМІНСЬКА Н.О., голова благодійної спілки “Надія” (Вінни­цька область). Реформа медичної галузі надзвичайно потрібна, медицина має бути максимально наближена до кожної людини і забезпечувати рівний та справедливий доступ до медичних послуг належної якості, а її впровадження має відбуватися профе­сійно, поетапно і мати належне фінансове забезпечення. Реформа має відбуватися за такими етапами:

формування особистої відповідальності за власне здоров’я;

професійна підготовка сімейних лікарів;

оснащення амбулаторій сімейних лікарів.

Після проходження цих етапів можна сказати, що ми готові до реформи.

На сьогодні держава не готова до швидких перетворень. Потрібне поступове виділення коштів на амбулаторії сімейної медицини, створення мережі з відповідним матеріально-технічним забезпеченням та кадрами. Необхідно забезпечити реалізацію права пацієнтів на вільний вибір лікаря первинної ланки, подбати про запровадження та розвиток нових медичних технологій для надання якісної медичної допомоги населенню.

Єдина ланка, яка може взяти на себе відповідальність за надання медичної допомоги населенню, — дільничний терапевт. Жоден з вузьких спеціалістів за півроку не стане добрим сімейним лікарем. Необхідно посилити підготовки сімейних лікарів у медич­них університетах, починаючи зі студентських років.

Непрофесійність сімейних лікарів штучно створена. Транс­портом сімейні лікарі забезпечені, а бензином — ні. Питання за­безпечення спеціалістів житлом залишається відкритим. Вони не мають нічого, крім тонометра.

Зруйновано систему швидкої допомоги. Для пересічного громадянина це катастрофа! А якість доріг?

На етапі переходу до сімейної медицини дуже важливо зберегти педіатричну службу. Здоров’я дітей — це майбутнє нації. Це працездатність населення, настрій, бажання розбудовувати державу.

Не менш важливе питання — здоров’я жінки-матері, збереження акушерсько-гінекологічної служби на селі.

Запровадження страхової медицини. Без неї медицина не виживе і не поліпшиться. Лише страхова медицина примусить кожного нести відповідальність за своє здоров’я. І це має бути основою політики держави в питаннях забезпечення здоров’я нації. Спочатку це, а потім — реформа.

Реформа не дасть ефекту, якщо не примусити людей (переконати їх у цьому) вести здоровий спосіб життя, бути відпо­відальними за своє здоров’я.

Усі скаржаться на побори в лікувальних закладах. Поборами часто називають внески пацієнтів на утримання лікувального закладу, виконання ним своїх прямих функцій, забезпечення яко­сті обстеження та лікування. А лікувальні заклади забезпечуються державою лише на 30 відсотків мінімальної потреби. Тому вони й   не можуть надати пацієнту якісне обстеження, діагностику та лікування відповідно до сучасних вимог, затверджених протокола­ми лікування відповідно до вимог Міністерства охорони здоров’я.

Порушений принцип єдиного медичного простору на рівні району. Тепер РТМО поділено на три структури: центр первинної медико-санітарної допомоги, стаціонарні відділення лікарні та швидка допомога. Між ними немає чітко відпрацьованого механіз­му взаємодії, від чого найбільше страждає пацієнт.

Не секрет, що лікувальні заклади не мають коштів на придбання хімічних реактивів, перев’язувальних матеріалів тощо. Вимоги зростають, а можливості — на тому самому рівні.

Одним з аспектів реформи медицини є відкриття хоспісів. Немає жодного нормативного документа, який дав би можливість відкрити хоспіс! Це надзвичайно актуальна проблема, тому необ­хідно розробити державну програму щодо надання паліативної та хоспісної допомоги населенню.

Медицина в районі обслуговування повинна бути єдиною, а саме: один головний лікар і заступник по мережі, який відпо­відає за організацію медичної допомоги населенню. Сьогодні не потрібен завідувач райздороввідділу, є ще багато непотрібних структур у наданні медичної допомоги.

Вінниччина проти так званої медичної реформи, яка насправді є експериментом над вінничанами.

 

КОЗЛОВ В.В., голова громадської організації “Незалежний батьківський рух “За наших дітей”. Я — житель города Днепро­петровска, папа двух замечательных детей — Ивана и Богдана. Еще год назад я даже и не думал о том, что буду обращаться к народным депутатам Украины с этой высокой трибуны с требо­ванием отменить реформу здравоохранения. Реформировать ме­дицину, конечно же, необходимо, но не таким образом, как мы наблюдаем в течение последних двух лет в Днепропетровской области.

Реформа в существующем формате фактически отдалила медицину от пациентов и резко снизила качество медицинских услуг. Судите сами, так называемая медреформа для моей семьи началась с того, что в нашей любимой детской поликлинике с уютными и просторными холлами, приспособленными для детей, в одночасье появились кашляющие и сморкающиеся взрослые пациенты, а также врачи, которые их лечат.

А нашего педиатра пересадили в непригодное полузабро­шенное здание в 20 метрах от детской поликлиники, с трещинами на стенах и потолке, с дырами в полу, в которые легко может угодить ребенок. В так называемой амбулатории не было мебели, медицинского инвентаря. И кабинет педиатра расположен по соседству с кабинетом взрослого психиатра. Во-первых, наши дети подвергались риску, стоя в одной очереди с пациентами с нарушенной психикой. Во-вторых, дети находились в помеще­нии, не соответствовавшем нормам СанПиНа и Примерного табе­ля оснащения. Кстати сказать, ни одна амбулатория города и об­ласти не соответствует принятым нормам СанПиНа (приказ МОЗ Украины №259 от 02.04.2013) и Примерного табеля оснащения (приложение к приказу МОЗ Украины №132 от 23.02.2012). Это и есть обещанное приближение медицины к народу?

А каким приближением медицины к людям можно объяснить то, что в одном здании бывшей поликлиники в крупных жилмас­сивах города — “Победа”, “Тополь”, “Левобережный” и других — сегодня размещены сразу по 3-4 амбулатории? Разрушение це­лостных поликлинических комплексов привело к тому, что диагно­стическое оборудование (УЗИ, флюорограф, рентген-кабинеты) и лаборатории для расширенных анализов переданы на вторич­ный уровень, а 80 процентов пользователей этого оборудования остались на первичном уровне — в амбулаториях. По Приказу МОЗ “Об утверждении примерных штатных нормативов центра первичной медицинской (медико-санитарной) помощи” (№129 от 23.02.2012) на первичном уровне осталось только 0,1 ставки узкопрофильных врачей на 1 тысячу пациентов (например, на 100 тысяч человек в ЦПМСП осталось всего 10 узкопрофильных специалистов). Это привело к тому, что родители с детьми вы­нуждены ездить на другой конец города, чтобы сдать расширен­ный анализ или получить консультацию узкопрофильного специа­листа. Медреформа в современном формате предоставила жите­лям города выбор: либо долго стоять в длинной очереди, либо — платная медицина.

О каком повышении качества медицинских услуг можно говорить, если медреформа уничтожила такое понятие, как про­филактика заболеваний? Ярким примером тому — отмена “Дня здорового ребенка”, отмена диспансеризации, сокращение каби­нетов инфекционных заболеваний и отдела дошкольно-школьной медицины, а также смешение потоков пациентов, что обусловли­вает усиление социальной напряженности в обществе. Вот лишь один пример. В очереди на сдачу анализов возник конфликт за право войти первым между будущей мамой и стариком — инвали­дом войны, который говорит: “Выбирай, внучка, если ты пойдешь первой, тогда я пойду домой и тихонько умру”.

О каких улучшенных механизмах финансирования можно говорить, когда на ремонт одних центров выделяются миллионы, а на другие — в десятки раз меньше либо вообще ничего? Когда за весь период реформ в городе не построено ни одной новой амбулатории. Когда официальные лица говорят о среднем уровне зарплаты на первичном уровне в 7 тысяч гривен, а реальные зар­платы узкопрофильных врачей — 2–2,5 тысячи (при стаже более 30 лет), семейного врача — 3–3,5 тысячи гривен. Когда в резуль­тате реформы мы получили удвоение административного персо­нала (два главных врача, два заместителя, два бухгалтера, два инспектора по охране труда и гражданской обороне)! Где тут улучшение и оптимизация?

Несколько дней назад Независимое родительское движение “За наших детей” обратилось к гаранту соблюдения Конституции с требованием защитить права наших детей на качественное и бесплатное медицинское обслуживание. Это обращение вызва­но тем, что уже с 2015 года в Днепропетровской области не останется ни одного врача-педиатра, а лечить детей будут наспех переученные за четыре — шесть месяцев так называемые семей­ные врачи. Вопрос обеспечения квалифицированным медперсо­налом стоит особо остро, ведь сегодня до 60 процентов врачей первичного уровня — пенсионного возраста!

По переученным семейным врачам приведу только один пример. Мама с ребенком трех лет обращается к семейному врачу с жалобой на высокую температуру у малыша. Переученный семейный врач так и не смог найти подход к ребенку и просто осмотреть горло. Когда же дело дошло до назначения курса ле­чения, то семейный врач, поинтересовавшись, что ранее назна­чал в таких случаях педиатр, назначил те же лекарства.

И еще одна ремарка. Подавляющее большинство педиат­ров, которых вынудили пойти на курсы семейных врачей, заявля­ют, что как только их заставят вести прием взрослых пациентов, они уволятся! То же самое можно услышать от терапевтов, которые боятся лечить маленьких детей.

Сегодня на дворе еще не 2015 год, но цифры статистики уже говорят о пилотных областях как о регионах — лидерах по детской и перинатальной смертности! Я прошу вас вслушаться в данные официальной статистики. За первый полный год медре­формы смертность детей до одного года в некоторых пилотных регионах выросла до 14 процентов, в то время как в целом по Украине снизилась. А в январе 2013 года в Днепропетровской области количество умерших детей до одного года увеличилось на 62 процента. В 2012 году смертность в перинатальном пери­оде в некоторых пилотных регионах увеличилась до 11 процентов, а по Украине осталась без изменений. Как объяснить, что в Дне­пропетровской области, где работают два современных перина­тальных центра, смертность в перинатальном периоде в 2012 году возросла на 7 процентов? Что-то идет не так! Необходим деталь­ный, глубокий анализ.

Кто-нибудь из присутствующих видел результаты анализа   эффективности медреформы? Необходимо регулярно анализировать:

финансово-экономический эффект от реформы;

денежные потоки;

прогнозную окупаемость инвестиций в медицину;

реальную статистику заболеваемости, смертности;

соблюдение действующего законодательства по защите прав детей.

Кроме того, необходимо регулярно проводить и анализи­ровать независимые социологические исследования. Почему это не делается? Ведь речь идет об эксперименте, результаты кото­рого должны быть прежде проанализированы, и лишь потом ре­форма может распространяться на всю территорию Украины.

Совсем недавно Президент призвал возродить украинское село. Как вы думаете, возможно ли возрождение села, если во всех удаленных сельских районах Днепропетровской области по­всеместно закрываются родильные отделения? При этом чинов­ники рассказывают о том, что будет налажена оперативная до­ставка рожениц в ближайшие роддома и перинатальные центры.

Вот вам пример из жизни. В рамках медреформы в больнице Марганца произошло слияние отделения акушерства и гинекологии и роддома, соответственно, сократили персонал. Будущих мам с патологией стали направлять в перинатальный центр Днепропетровска (120 километров), но только с 39-й неде­ли. Когда на 38-й неделе ночью у одной роженицы отошли воды, муж срочно повез ее в отделение акушерства и гинекологии больницы города Марганца. Оставить в больнице Марганца (сделать планируемое кесарево сечение) отказались, так как есть направление в перинатальный центр, транспорт не предоставили. Расстояние между Марганцем и Днепропетровском составляет около 120 километров. В итоге на ночной дороге машина попала в яму. Авария, ушибы... Пару доставили в областную больницу имени Мечникова. Ребенка потеряли — из-за аварии плод за­мер... Если бы государство не сократило финансирование роддо­ма в Марганце или роженицу приняли бы в перинатальный центр на 37-й неделе (были все предпосылки), ребенок остался бы жить! И это системный случай.

На основании вышеизложенного можно предположить, что государство с помощью медицинской реформы всячески пыта­ется сэкономить на здоровье пациентов!

Очень важно, что и председатель облсовета Евгений Удод, и экс-губернатор Днепропетровщины Александр Вилкул еще в 2012 году признали, что не все гладко в медреформе. Предста­вители нашего движения посетили все амбулатории города, об­щались с врачами, пациентами, экспертами — все в один голос против такой медреформы, но МОЗ и облздравы не слышат критики и предложений. Почему от общественности скрывается реальная картина результатов медреформирования? В то время как общественники фиксируют массовые системные жалобы па­циентов, со стороны МОЗ и облздравов звучат лишь отчеты, пол­ные оптимизма. Почему министр здравоохранения считает воз­можным отвечать на вопрос журналистов о недостатках медре­формы заявлением, что до нее доходят только отзывы благодар­ных пациентов (в ходе визита в Днепропетровск)?

В связи с этим — наши конкретные предложения:

1. Остановить медреформу в том формате, в котором она осуществляется сегодня. Применить новый подход — на террито­риях с высокой плотностью населения воссоздать на первичном уровне сеть поликлинических диагностических комплексов как единое целое (поликлиники), в том числе вернуть на первичный уровень диагностическое оборудование и лаборатории для про­ведения расширенных анализов, в то же время на территориях с  низкой плотностью населения развивать сеть амбулаторий, укомплектованных квалифицированным персоналом и оснащен­ных согласно Примерному табелю оснащения (приложение к при­казу МОЗ Украины №132 от 23.02.2012).

2. Сохранить педиатрию на первичном уровне в полном объеме. Оставить должность педиатра в штатом расписании медицинских учреждений первичного уровня и бригад скорой помощи;

3. Остановить процесс ликвидации родильных отделений в Днепропетровской области.

Государство, не заботящееся о здоровье своих детей, не имеет будущего! Оставьте нашим детям шанс расти здоровыми. Оставьте детям педиатров!

 

ЛЕМІШКО Б.Б., головний лікар Комунальної 5-ої міської клінічної поліклініки м. Львова. 25-річний досвід розвитку сімейної медицини на Львівщині, яку називають колискою сімейної меди­цини в Україні, дає нам змогу висловити думки щодо подальшого модернізаційного розвитку цієї важливої підсистеми системи охорони здоров’я в Україні.

Важливий етап у подальшому розвитку первинної медичної допомоги на засадах сімейної медицини відкрили прийняті Верховною Радою України у 2011 році відомі нам закони України. Однак під час реалізації накреслених названими законами змін у первинній медико-санітарній допомозі на місцях не враховується рівень попередньої підготовки населення до цих змін, а також рі­вень готовності фахівців і закладів ПМД до переходу на засади сімейної медицини, що викликає невдоволення населення запро­вадженням принципів сімейної медицини. Крім того, це призво­дить до її територіального та юридичного відмежування від спеціалізованої амбулаторно-поліклінічної медичної допомоги.

Наш досвід свідчить про те, що фахівці сімейної медицини центру ПМСД, який працює дев’ять років у міській поліклініці на принципах умовного фондотримання, разом з вузькими спеціалі­стами консультативного лікувально-діагностичного центру і центру стаціонарної допомоги поліклініки сприяють істотному поліпшенню якості первинної медичної допомоги. У центрі ПМСД працюють п’ять відділень сімейної медицини і дві відокремлені амбулаторії сімейної медицини. Ми не вважаємо за доцільне відділення сімейної медицини, які працюють на даний час на базі поліклініки, реорганізовувати в амбулаторії сімейної медицини на тій самій базі. Адже це потребує додаткових витрат на переобладнання приміщень і на управлінський персонал.

Ми також маємо підстави стверджувати, що юридичне відокремлення центрів ПМСД від консультативних діагностичних центрів і створення на місці поліклініки двох юридично незалеж­них закладів погіршить доступність населення до спеціалізованої амбулаторно-поліклінічної допомоги та знизить якість ПМД, тому що сучасна ПМД — це колективна сфера діяльності багатьох фахівців, які працюють в амбулаторно-поліклінічних закладах.

Багаторічний досвід роботи самостійної Комунальної 5-ої міської клінічної поліклініки міста Львова, головним лікарем якої я маю честь працювати, свідчить про те, що у процесі реформу­вання територіальні амбулаторно-поліклінічні заклади доцільно юридично відокремити від лікарень як закладів вторинної та тре­тинної медичної допомоги, що дасть можливість скоротити кіль­кість лікарняних ліжок за рахунок надання стаціонарної допомоги у денних і домашніх стаціонарах поліклінік.

Вважаю за необхідне висловити пропозицію щодо підвищен­ня якості підготовки сімейних лікарів на додипломному етапі на окремих факультетах (в інститутах) сімейної медицини за наскріз­ною програмою навчання після відповідної профорієнтації абіту­рієнтів за цільовим скеруванням органів місцевого самоврядування.

Підвищенню якісної підготовки сімейних лікарів можуть сприяти університетські клініки сімейної медицини, які можуть бути створені лише після внесення Верховною Радою України змін до Бюджетного кодексу України. Чинний Бюджетний кодекс забо­роняє вищим навчальним закладам (університетам), що фінансуються з державного бюджету, використовувати кошти місцевих бюджетів, за рахунок яких фінансується лікувально-діагностичний процес в університетських клініках.

Тепер про пропозиції до проекту рекомендацій парламент­ських слухань.

До пункту 2 підпункту 2.3: створити законодавчі передумови для прийняття закону про розвиток сімейної медицини в Україні.

До підпункту 2.4: внести зміни до Бюджетного кодексу України, які не забороняли б використання коштів обласних і місь­ких бюджетів при утворенні університетських клінік сімейної меди­цини вищими навчальними закладами, що фінансуються з дер­жавного бюджету.

До підпункту 3.4: передбачити порядок створення окремих факультетів (інститутів) у медичних університетах України для підготовки сімейних лікарів на додипломному і післядипломному етапах за наскрізною програмою.

 

МАЛОВИЧКО С.П., голова підкомісії з охорони здоров’я Громадської ради при Донецькій обласній державній адміні­страції. Перебіг експерименту з реформування системи охорони здоров’я дав змогу виявити певні ризики, що істотно можуть вплинути на його результат.

Перше. Прошу звернути увагу на фактичну підміну понять процесів, що відбуваються, а саме на неприпустиме ототожнення понять “експеримент” і “реформа”.

Вперше підпунктом 5.7.1 пункту 5.7 Національного плану дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на  2010–2014 роки “Заможне суспільство, конкурентоспромож­на  економіка, ефективна держава”, затвердженого Указом Пре­зидента України №504/2011 від 27 квітня 2011 року, Міністерству охорони здоров’я України з метою забезпечення ефективного використання бюджетних коштів главою держави було доручено розробити проект закону про проведення у Вінницькій, Дніпропетровській та Донецькій областях експерименту з рефор­мування системи охорони здоров’я.

Зареєстрований у Верховній Раді проект закону про рефор­мування у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві системи охорони здоров’я (№8533) внесений 19 трав­ня 2011 року Кабінетом Міністрів, зазнав аргументованої критики Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України і 31 травня 2011 року не був включений до порядку денного. Проте вже 1 червня 2011 року у Верховній Раді реєстру­ється новий законопроект про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, До­нецькій областях та місті Києві (№8603) аналогічного змісту, подальша доля якого відома.

Проведення будь-якого експерименту має відповідати заздалегідь встановленим правилам: визначення мети експери­менту, засобів його реалізації, прогнозування очікуваних резуль­татів та можливих ризиків. Основним при цьому є фінансування експерименту (вимоги частини третьої статті 91 Регламенту Вер­ховної Ради України) та засоби подолання ризиків (не тільки за власні кошти тих, над ким експериментують, а й що робити, якщо експеримент не вдасться).

Реформа, на відміну від експерименту, може проводитися на виважених, ґрунтовно спланованих діях та втілюватися в життя за результатами позитивно проведеного експерименту.

Друге. Впровадження Закону України “Про порядок прове­дення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві” супрово­джують ризики системного порушення статті 49 Конституції Украї­ни, що забороняє скорочувати існуючу мережу державних та ко­мунальних закладів охорони здоров’я, що надають безоплатну медичну допомогу населенню, при прийнятті рішень органами місцевого самоврядування про ліквідацію, злиття або приєднання цих закладів з посиланням на реалізацію положень зазначеного закону.

Існуюча мережа державних та комунальних закладів охорони здоров’я не може бути зменшена. Це твердження узгоджується з:

прийнятими резолюціями учасників “круглих столів”, ініційованих Громадською радою при Донецькій обласній дер­жавній адміністрації, на теми: “Реформування охорони здоров’я: ризики та реальність” від 10 листопада 2011 року (http://medre­formadn.blogspot.com/2011/11/101111.html) і “Проміжні результати експерименту в первинній ланці медичної допомоги. Стан гро­мадського обговорення та перспективи створення госпітальних округів” від 15 листопада 2012 року (http://medreformadn.blog­spot.com/2012/11/blog-post.html);

позицією Профспілки працівників охорони здоров’я України (пункт 5 Заходів Профспілки щодо посилення правового та соціально-економічного захисту спілчан в умовах реформування галузі, затверджених постановою ЦК Профспілки працівників охо­рони здоров’я України №ЦК-1-1 від 14 грудня 2011 року (http://donetsk.medprof.org.ua/uploads/media/Zahody_Profspilky_14_12_11.pdf);

висновками експертів Європейського Союзу під час реаліза­ції Проекту ЄС “Сприяння реформі вторинної медичної допомоги в Україні” у 2007–2009 роках (http://www.eu-shc.com.ua/ua/­shc_reform.html);

деякими рішеннями судів (http://reуеstr.соurt.gov.uа/ Review/27268913 та http://rеyеstr.соurt.gov.uа/Review/28104529);

вимогами частини другої статті 184 Кримінального кодексу України.

Третє. Згідно з вимогами Закону України “Про порядок про­ведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві” штатний розпис закладу охорони здоров’я пілотного регіону визначається керівником такого закладу і затверджується за його поданням головним розпорядником бюджетних коштів. Відповідно до стат­ті 9 цього закону штатний розпис формується залежно від обсягу медичної допомоги, що надається таким закладом охорони здоров’я.

Для закладів охорони здоров’я, що є учасниками пілотного проекту, існуючі штатні нормативи, установлені центральним орга­ном виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, не застосовуються. Таким чином, у пілотних регіонах юридично неможливе застосу­вання наказів Міністерства охорони здоров’я України “Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я” №33 від 23 лютого 2000 року та “Про затвердження Примірних штатних нормативів центру первинної медичної (медико-санітарної) допо­моги” №129 від 23 лютого 2012 року.

Оскільки частиною третьою статті 8 Закону України “Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Киє­ві” визначено, що обсяг медичної допомоги, надання якої повинен забезпечити заклад охорони здоров’я, обов’язково зазначається в договорі про медичне обслуговування населення (примірна фор­ма таких договорів затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України “Про затвердження примірних договорів про ме­дичне обслуговування населення” № 742 від 1 листопада 2011 ро­ку із змінами, внесеними наказом МОЗ України № 992 від 28 груд­ня 2011 року), наявність договору про медичне обслуговування населення є обов’язковою та єдиною передумовою складення або внесення змін до штатного розпису закладу охорони здоров’я пілотного регіону будь-якого рівня.

На підставі викладеного вношу такі пропозиції до проекту рекомендацій парламентських слухань:

1. Доручити Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я розробити відповідні зміни до Закону України “Про порядок проведення реформування системи охорони здоро­в’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві”, а саме:

відповідно до фактичної спрямованості та доручень Прези­дента України назву закону викласти в такій редакції: “Про прове­дення експерименту з реформування системи охорони здоров’я”;

частину другу статті 9 доповнити словами “після укладення договору про медичне обслуговування населення”;

розробити компенсаційні (відновлювальні) заходи у разі не­вдалих результатів експерименту з реформування системи охоро­ни здоров’я у пілотних регіонах.

2. З метою дотримання вимог статті 49 Конституції України Міністерству внутрішніх справ України спільно з Генеральною про­куратурою України запропонувати розробити методичні рекомен­дації щодо притягнення до відповідальності за порушення частини другої статті 184 Кримінального кодексу України.

 

ПАНАСЕНКО О.О., голова Вільної профспілки медичних працівників України. Як і попереджала Вільна профспілка медич­них працівників України, запровадження реформ, прийнятих під суцільний “одобрямс” без попередньо проведених об’єктивних громадських обговорень, не забезпечило покращення якості та доступності медичних послуг населенню України, а значно їх погіршило.

Так, закриття пологових будинків у пілотному Дніпро­петровському регіоні призвело до зростання дитячої смертності. За даними Головного управління статистики Дніпропетровської області, у 2012 році померло 370 дітей віком до одного року, що майже на 8 відсотків більше, ніж у 2011 році. Не менш трагічною є цьогорічна статистика: лише за січень 2013 року померло 42 ди­тини. Це пов’язано із суцільним скороченням пологових будинків під гаслом, що начебто ті з них, де за рік було менше 350 пологів, є небезпечними. Це замість того, щоб зберегти і забезпечити їх необхідними медичними кадрами та обладнанням. Сподіваються на те, що всіх вчасно доставить до перинатального центру екстрена медична допомога.

Звертаю вашу увагу на те, що Вільна профспілка медичних працівників України, як і Головне юридичне управління Апарату Верховної Ради України, попереджала про недоцільність прове­дення такої реформи, що, поряд із прийнятим Законом України “Про екстрену медичну допомогу”, загрожує знищенням україн­ської медицини. Наприклад, замість того щоб спрямовувати бю­джетні кошти на оновлення 70 відсотків застарілого медичного автотранспорту, на забезпечення необхідним медичним облад­нанням бригад швидкої медичної допомоги, розташованих у райо­нах, кошти спрямовуються на невиправдане збільшення штатів з 2000 до 2500 працівників у центрах екстреної медичної допомо­ги в обласних центрах. За фактичної відсутності санітарної авіації ставиться під сумнів спроможність застарілого медичного авто­транспорту вчасно доставити хворого з політравмою або жінку з ускладненими пологами розбитими вітчизняними автошляхами до таких “надсучасних” перинатальних центрів та центрів екстре­ної медичної допомоги.

Не виправдалися сподівання про те, що зможуть замінити педіатрів універсальні сімейні лікарі, яких часто готують на ко­роткострокових курсах переважно з дільничних терапевтів. Скла­дається враження, що організм дитини розглядається як однако­вий з організмом дорослого, і при цьому не потрібно вивчати особливості дитячого організму з першого курсу медичного уні­верситету. Цим шляхом вже йшла сусідня Польща, знищивши свою педіатричну службу. Згодом, зіштовхнувшись із жахливими наслідками такої інновації, Польща відроджувала педіатрію за до­помогою іноземних фахівців, у тому числі й з України. Чи потрібен українцям такий гіркий польський досвід?

Для вітчизняних сімейних лікарів дивно, що їхня заробітна плата називається в розмірі від 5 до 7 тисяч гривень. Насправді заробітна плата сімейного лікаря в регіоні не перевищує 3 тисячі гривень.

З огляду на вищевикладене, загальна думка членів нашої профспілки полягає в тому, що саме місцева громада шляхом референдуму повинна вирішувати питання про доцільність існу­вання закладу охорони здоров’я. Тому ми звертаємося до вас, шановні народні депутати, з проханням підтримати законопроект № 2967, що передбачає посилення ролі місцевих громад у захисті закладів охорони здоров’я.

Вільна профспілка медичних працівників України завжди готова до співпраці з Комітетом Верховної Ради України з питань охорони здоров’я та Міністерством охорони здоров’я шляхом кон­структивного діалогу, мета якого — надання ефективної медичної допомоги громадянам України.

 

ОЧЕРЕТЕНКО В.Д., голова правління Спілки громадських організацій “Всеукраїнська асоціація захисту прав пацієнтів “Здоров’я нації”. Пропозиції до проекту рекомендацій парламент­ських слухань.

Перше — забезпечити право громадян на здоров’я. Істотно підвищити відповідальність держави за охорону здоров’я та під­нести охорону здоров’я в ранг високопріоритетної державної політики з відповідальністю перших осіб держави за здоров’я нації. Під охороною здоров’я розуміється весь комплекс заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я: боротьба з бідністю; програ­ми трудової зайнятості; безпека та покращення умов праці; поліп­шення екологічної ситуації; виробництво здорового та повноцін­ного харчування; розвиток масового дитячого та підліткового спорту; боротьба з масовими факторами ризику; потужна соціаль­на підтримка певних груп населення, що включає і медичну допомогу тим, хто її потребує.

Інакше кажучи, нездоров’я формується головним чином поза межами медицини, але, незважаючи на розуміння цього, в Україні не усвідомлюють різницю між охороною здоров’я та її складо­вою  —  медичною допомогою. Лише держава може подолати бідність, що перешкоджає веденню здорового способу життя. Тобто твердження, що людина сама несе відповідальність за стан свого здоров’я, правильне лише незначною мірою. Без гарантій держави конституційне право на здоров’я не може бути реалізованим.

Декларативність нічим не підтверджених прав громадян — характерна риса нашого сьогодення. Закони у нас пишуться таким чином, що за права громадян ніхто не відповідає, оскільки закони готують саме ті, хто має забезпечувати ці права.

Законодавчо мають бути встановлені право громадян всіх категорій на охорону здоров’я, відповідальність за реалізацію прав громадян на охорону здоров’я, право пацієнтів на медичну допомогу, відповідальність за реалізацію прав пацієнтів на медичну допомогу.

Наразі маємо відповідальність лікарів, яка є, швидше, поняттям етичності та моральності. Останнім часом обговорюють обов’язки пацієнтів, але немає жодної відповідальності держави та державних установ. Лікувальні установи мають повноваження, владу та ідеальну безвідповідальність. Практично дії влади спря­мовані саме на перекладення відповідальності з держави на міс­цеві органи, роботодавців, пацієнтів та населення.

Друге — забезпечити право на участь у забезпечені прав громадян на охорону здоров’я та прав пацієнтів на медичну допомогу. Забезпечити залучення громадських організацій паці­єнтів до законодавчих ініціатив у сфері охорони здоров’я та до формування політики покращення здоров’я населення (стаття 56 Політичної декларації, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 19 вересня 2011 року, і Директива Європейського парламенту та Ради Європи про права пацієнтів в системі охорони здоров’я 2011/24/ЕU, прийнята 9 березня 2011 року).

Сприяти створенню в Україні інституту (механізму) захисту прав пацієнтів. З метою підвищення результативності та ефектив­ності надання медичної допомоги, збереження здоров’я і життя громадян України сприяти запровадженню системи громадського контролю у сфері охорони здоров’я.

Показовим для цих парламентських слухань стало те, що серед доповідачів не було жодного представника пацієнтської громадськості. Були міністри, науковці, депутати і навіть пред­ставники медичної громадської спільноти, але з боку пацієнтів — нікого. Можливо, організатори парламентських слухань вважали, що участь самих лише депутатів, які теж можуть вважатися пред­ставниками пацієнтського товариства (вони ж теж лікуються час від часу), відобразить погляди та позицію всіх пацієнтів України?

Залучення пацієнтів та громадських організацій до законо­давчих ініціатив стало одним із пріоритетів європейської системи охорони здоров’я і дасть змогу в нашій країні змінити ситуацію на краще.

Третє — право вибрати смерть.

Усі ліки, що входять до переліку основних (життєво необхід­них) лікарських засобів, мають бути безплатними для пацієнтів. Перелік не може скорочуватися.

Громадські організації не хочуть наступних катастроф, не можуть ставати мовчазними свідками чергових помилок та скан­далів, що, без сумніву, виникатимуть з прийняттям системи пла­тежів за життєво необхідні ліки. Ця система дасть змогу забрати останні копійки з кишень хворих та призведе до зубожіння най­більш незахищених прошарків населення.

 

ХАРКІВСЬКА С.В., голова громадської організації “Громадян­ська платформа з питань медичної реформи”. Лідерство Дніпропетровської області у процесі модернізації регіональної системи охорони здоров’я дало нам змогу раніше за інші пілотні регіони оцінити проблеми, ризики та виклики процесу масштаб­них змін у нашій вкрай чутливій соціальній сфері.

Практика довела, що зміни навіть у недосконалій, але звичній людям системі сприймаються іноді вкрай болісно. Стало очевидним, що потрібен майданчик для обговорення інтересів і потреб усіх сторін, залучених до процесу змін, — пацієнтів, ме­дичних працівників, представників влади та органів місцевого самоврядування.

Громадянська платформа з питань медичної реформи, ініціаторами якої були провідні громадські організації, створена наприкінці квітня 2012 року, стала першим в Україні демократич­ним інститутом такого формату. Вона змогла налагодити комуні­кацію між усіма заінтересованими сторонами під час проведення медичної реформи.

Наша ініціатива знаходила і знаходить повну підтримку Керуючого комітету проекту “Модернізація регіональної системи охорони здоров’я”. Ми отримали право голосу в Керуючому комі­теті і створили систему постійного зворотного зв’язку, широкого публічного діалогу з громадськістю для вироблення оптимальних рішень щодо кожної медичної установи первинного рівня.

Мета нашої роботи — інформування, роз’яснення та обгово­рення з громадськими організаціями та населенням всіх змін, що відбуваються в роботі медичних установ області.

Крім відвідування амбулаторій та зустрічей з населенням, ми постійно проводимо засідання “круглих столів”, робочі наради, громадські слухання за участю представників громадських рухів, організацій, експертів, головних лікарів центрів первинної медико-санітарної допомоги, представників влади та департаменту охо­рони здоров’я області.

Одним з головних досягнень нашої роботи є створення громадських рад при центрах первинної медико-санітарної допо­моги області. Це перше в Україні подібне об’єднання незалежних сторін в оцінці організації медичного обслуговування, членами якого стали всі бажаючі незалежно від професії, посади та віку.

Таким чином, ми ведемо постійний безперервний діалог з населенням регіону. Ми враховуємо зауваження, побажання та рекомендації і пацієнтів, і медичних працівників. Усі пропозиції проходять експертну оцінку і подаються на розгляд Керуючого комітету. Ми спільно знаходимо найбільш конструктивні рішення і втілюємо їх у життя.

Так, щодо центру первинної медико-санітарної допомоги № 8 за нашою ініціативою був підготовлений і виданий довідник-путівник, що включив карту розташування амбулаторій центру із зазначенням адрес, архітектурні плани амбулаторій із зазначен­ням кабінетів лікарів, телефонів і прізвищ медичних працівників.

Модернізація системи охорони здоров’я у Дніпропетровській області дала результати і позитивно оцінена громадськістю та на­селенням. В усіх амбулаторіях сімейної медицини завдяки фінан­суванню з державного та місцевих бюджетів проводяться ремонт­ні роботи. Ремонти не проводилися більше 20 років, і це виклика­ло обґрунтовані нарікання населення. На сьогодні відремонтовано більше 80 відсотків амбулаторій.

Виділення первинної допомоги в самостійну структуру дало змогу збільшити кількість коштів на забезпечення медичними препаратами ветеранів, чорнобильців, інвалідів. У сільській місце­вості в кожній амбулаторії та фапі створені пункти реалізації ме­дикаментів. Тепер жителям села не треба їхати до районного центру за необхідними ліками.

Завдяки забезпеченню транспортом 389 амбулаторій на сьогодні своєчасно і в повному обсязі здійснюють обслуговування ветеранів та інвалідів удома, у тому числі немобільних.

Завдяки єдиному фінансуванню з обласного бюджету всієї стаціонарної медичної допомоги з’явилася можливість забезпечи­ти пацієнтів незалежно від місця проживання (село чи велике місто) єдиним стандартом гарантованої безплатної допомоги на медикаменти та харчування, а для ветеранів та чорнобильців — утричі збільшити фінансування на медикаменти та харчування.

Хочу зазначити, що за 2012 рік у структурі звернень грома­дян на “гарячу лінію” питома вага питань, пов’язаних з реформою системи охорони здоров’я, становила 5,7 відсотка, у 2013 році — 4,7 відсотка. При цьому кількість подяк за надану медичну допо­могу збільшилася в 2,5 разу.

Передаю слова подяки від жителів регіону за можливість розвитку, що отримала медицина області завдяки Національному плану дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки “Заможне суспільство, конкуренто­спроможна економіка, ефективна держава”.

 

ЧАЛА Н.Д., доцент кафедри маркетингу та управління бізнесом, викладач Школи охорони здоров’я Національного університету “Києво-Могилянська академія”. Перше — рекоменда­ції щодо організаційної та фінансової реорганізації системи охо­рони здоров’я в Україні. Визначені в Конституції державні гарантії передбачають, що громадяни України мають отримувати безо­платну медичну допомогу. Фактична відсутність забезпечення реалізації таких гарантій призвела до хаотичної самоорганізації системи охорони здоров’я, змушеної формально зберігати універ­салістський підхід та водночас залучати додаткові ресурси для виживання шляхом запровадження офіційних та неофіційних пла­тежів за медичні послуги.

Для реформування сфери охорони здоров’я недостатньо функціональних реформ, що запроваджувалися протягом останніх десятиліть. Насамперед необхідно розробити сучасну концепцію розвитку охорони здоров’я в Україні, що відповідала б сучасним організаційним моделям, базувалася б на соціальному сприйнятті здоров’я і державно-приватному партнерстві.

Для забезпечення сталого економічного зростання та модернізації вітчизняної економіки, що проголошено стратегічною метою, потрібно запроваджувати заходи з формування здорового способу життя населення і вдосконалювати профілактичну роботу. Отже, надзвичайно важливо розробити програму запровадження заходів щодо підвищення освіченості населення щодо ключових принципів організації та фінансування системи охорони здоров’я.

Вважаю за необхідне нормативно визначити поняття “медич­на допомога”, “медичні послуги” і “послуги охорони здоров’я”. Саме перехід до розуміння того, що заклад забезпечує населення конкретними медичними послугами, а не абстрактною медичною допомогою, дасть змогу організувати ефективніші механізми фі­нансування та розміщення ресурсів. Потрібно відмовитися від розуміння того, що держава надає медичні послуги, та адаптувати більш раціональний підхід, за якого з державного бюджету фінансується надання послуг охорони здоров’я.

Необхідно перейти від фінансування державних та кому­нальних закладів охорони здоров’я на основі окремих статей бюджету до більш раціональних форм фінансування. З огляду на  те, що в Україні вже офіційно встановлена платність частини медичних послуг, доцільно визначити базовий пакет медичних по­слуг, що мають надаватися кожному громадянину безоплатно. За інші послуги, не включені до цього пакета, має стягуватися плата, що в деяких випадках може не поширюватися на малозабезпечені верстви населення, а також на тих, хто часто змушений зверта­тися за медичною допомогою через поганий стан здоров’я.

Окрему увагу треба звернути на особливості інформаційного забезпечення фахівців та підготовку управлінських кадрів для сфери охорони здоров’я. Необхідно категорично змінити ситуа­цію, за якої медична наука в Україні виконує переважно промоцій­ні послуги для фармацевтичних компаній і виробників медичного устаткування. Потрібно запровадити державний контроль за робо­тою медичних видань та наукових медичних закладів. Доцільно та­кож привести у відповідність із світовою практикою систему після­дипломної освіти лікарів, медичних сестер та інших працівників сфери охорони здоров’я.

Отже, підсумовуючі основні тези, пропонуємо врахувати такі рекомендації парламентських слухань:

розробити Концепцію розвитку охорони здоров’я населення України, що має базуватися на принципі формування здорового способу життя;

уточнити статтю 49 Конституції України щодо розмежування понять “медична допомога”, “охорона здоров’я”, “медичні послу­ги” та визначення критеріїв доступності медичного обслуговуван­ня для всіх громадян;

внести зміни до статті 49 Конституції України та Бюджетного кодексу України щодо впровадження запропонованої вище моделі фінансування закладів охорони здоров’я;

доручити Міністерству освіти і науки та Міністерству охоро­ни здоров’я спільно з експертами-освітянами розробити Концеп­цію підготовки управлінських кадрів для сфери охорони здоров’я.

Друге — щодо управлінської освіти у сфері охорони здоро­в’я. Системне реформування сфери охорони здоров’я потребує фахівців, які володіють сучасними знаннями з економіки, управлін­ня, державного управління, а також мають базові знання з основ суспільного здоров’я. За часи незалежності зміни в системі охо­рони здоров’я в Україні призвели до поступової неформальної приватизації сфери, про що свідчить рівень неформальних плате­жів пацієнтів медичним закладам.

За даними дослідження “Оцінювання політики (методів) опла­ти за медичні послуги з огляду на їхню економічну ефективність, справедливість та якість у країнах Центральної і Східної Європи”, що фінансувалося Європейською Комісією, виконувалося у Школі охорони здоров’я НаУКМА і координувалося Маастрихтським уні­верситетом, майже 57 відсотків українців, які побували в лікаря, платили за свій візит: 13,88 відсотка — неофіційно, 19,68 відсот­ка  —  офіційно, 22,5 відсотка здійснювали платежі і офіційно, і неофіційно.

Проблемою реформування сфери охорони здоров’я є від­сутність цілісного бачення роботи системи охорони здоров’я та мети її діяльності, а саме створення продукту — здоров’я насе­лення. Причиною цього є те, що кожен фахівець сфери мислить і сприймає ситуацію відповідно до своєї базової освіти і функцій, які він виконує. Лікаря протягом восьми років вчили лікувати хвороби (спочатку прості, потім складніші), відповідно і знання його ставали дедалі глибшими, розуміння хвороби — більш деталь­ним. Отже, в медінституті і в інтернатурі лікаря навчили, що об’єк­том його роботи є хвороба, а не жива і загалом здорова людина. Тож хто має навчити лікаря клієнторієнтованості?

На рівні керівництва закладу охорони здоров’я також відсутнє цілісне бачення, оскільки його очолює лікар, а не управлі­нець. Головному лікарю складно управляти закладом, адже для цього йому потрібно додатково вивчити фінансовий менеджмент, методики контролю якості надання послуг тощо. Для головного лікаря керувати закладом — це формально відповідати вимогам керівництва, знаходити кошти для виконання “спущених згори” завдань (хоч семінарів з фандрайзингу і немає у програмі медич­ного інституту), контролювати своїх підлеглих завдяки власному авторитету (щоб кращі показники були для звітів і менше скарг), розумітися на політиці у сфері охорони здоров’я, погоджуватися на планування дефіцитних бюджетів і слідкувати, щоб усі ліжка “працювали”. Його навчили працювати з хворобами, а не управ­ляти закладом. Хіба він може працювати на систему?

Нарешті, на державному рівні (законодавчому і виконавчому) є відчуття, що система охорони здоров’я ось-ось розвалиться, і  з  цим треба щось робити. А чи є спільне бачення того, якою зараз є ця система, які пріоритети? Чи є спільне розуміння у ключових “акторів” щодо потреб сфери і того, як система охоро­ни здоров’я має бути організована?

На кожному з описаних рівнів системи охорони здоров’я існує спільна потреба в сучасній і комплексній освіті для фахівців. Для законотворення та планування реформ необхідні мульти­дисциплінарні знання, що виходять за межі освітніх стандартів Міністерства освіти і науки України. Для визначення пріоритетів охорони громадського здоров’я необхідно розуміти епідеміоло­гічну ситуацію, зони сприяння здоров’ю (а не профілактики), сві­тові цілі і тенденції, вміти аналізувати політику, впливати на неї, мати не загальні знання з економіки, фінансів і планування, а спе­цифічні знання для сфери охорони здоров’я.

Фундаментом модернізації та оновлення сфери охорони здоров’я на національному рівні є мережа сучасних закладів охорони здоров’я. Тому їх керівники повинні мати не лише при­родну схильність до лідерства, а й навички ефективного мене­джменту. Наприклад, розуміти, як працює ланцюг створення цін­ності для клієнта, які процеси в організації є справді необхідними і  впливають на кінцевий продукт. Вони повинні вміти спланувати роботу закладу: визначити пріоритети, виділити зони відповідаль­ності в команді, впливати на формування бюджету, мотивувати медичний персонал до підвищення кваліфікації, надавати якісні послуги клієнту, розвиватися, орієнтуватися в сучасних дослі­дженнях. Такі спеціалісти не можуть обмежитися лише медичним дипломом.

Водночас освіта, надана за стандартом “менеджмент організацій” або “державне управління”, також не відповідатиме сучасним ринковим потребам. На жаль, у системі української освіти на сьогодні немає назви, шифру і місця таким професіо­налам. Донедавна комплексну освіту з охорони громадського здоров’я і менеджменту в охороні здоров’я можна було здобути виключно за кордоном.

Завдяки спільним зусиллям Маастрихтського університету (Нідерланди) і Києво-Могилянської академії з 2004 року в Україні започатковано Школу охорони здоров’я, де діють магістерська програма МВА в охороні здоров’я і докторська програма РhD, що повністю відповідають міжнародним стандартам освіти з управлін­ня в охороні здоров’я, оскільки створені за західноєвропейським зразком і вже 10 років вдосконалюються та прилаштовуються до потреб українського суспільства.

Однак цього року Міністерство освіти і науки України забо­ронило вступ на магістерську програму з охорони громадського здоров’я та з менеджменту організацій в охороні здоров’я випуск­никам інших спеціальностей. Це означає заборону отримання знань з менеджменту та охорони громадського здоров’я фахівцям у сфері соціальних, політичних та економічних наук, а також ви­пускникам з базовою медичною освітою. Тобто фактично Міні­стерство освіти і науки України заборонило в Україні підготовку фахівців, яких потребує вітчизняний ринок праці.

 

ШИЛОВА В.В., депутат Дніпропетровської обласної ради. Звертаюся до вас як депутат-мажоритарник Дніпропетровської обласної ради п’ятого і шостого скликань, правозахисник. Відомо, що наразі в Україні, зокрема на Дніпропетровщині, здійснюється так звана медична реформа, яку населення регіону вже охрестило “експериментом над людьми” та “конвеєром смерті”. Маю нагада­ти, що народні депутати з різних партій у своїх публічних виступах не раз наголошували на необхідності скасувати цей проект, через який потерпають мільйони людей, але чомусь ці передвиборні обіцянки досі не виконуються.

Ви добре знаєте, що через закриття лікарень, пологових будинків, інших медичних закладів, через загальне реформування системи охорони здоров’я помирають люди, особливо діти та лю­ди похилого віку. Десятками звільняють медичних працівників, закривають протитуберкульозні заклади.

Подаю вам для ознайомлення наші з Вільною профспілкою медичних працівників України пропозиції — наше бачення щодо шляхів вирішення цих проблемних питань.

Медична допомога населенню має базуватися на повазі держави до громадян та взаємоповазі пацієнтів і працівників ме­дичної сфери. Будь-яке реформування чи будь-яке покращення неможливо запровадити без фінансового забезпечення. Украй необхідним є збереження бюджетної медицини, для того щоб усі верстви населення, зокрема діти, люди похилого віку, безробітні, інваліди та асоціальні люди, могли отримувати якісну та доступну медичну допомогу.

За умов низького фінансування медичної сфери в Україні (на рівні 3 відсотки ВВП) запровадження загальнодержавної соціаль­ної страхової медицини як надбудови до бюджетної медицини дасть можливість не тільки підвищити заробітну плату медичним працівникам, а й придбати сучасне медичне обладнання.

Щодо екстреної (швидкої) медичної допомоги. Головними в системі екстреної (швидкої) медичної допомоги повинні стати не диспетчери в обласних центрах, а фахівці, які безпосередньо на місті події чи нещасного випадку надають невідкладну кваліфіко­вану медичну допомогу, — бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги, до складу якої входять лікар, фельдшер, санітар, водій. Саме бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги повинна фінансуватися в першу чергу.

Украй необхідним є фінансування заміни застарілого сані­тарного транспорту, придбання сучасного медичного обладнання і медикаментів та мотивування працівників виїзних бригад екстре­ної (швидкої) медичної допомоги високою заробітною платою.

З метою справжнього наближення медичної допомоги до населення необхідно зберегти в регіонах районні лікарні та повер­нути у їх розпорядження служби екстреної (швидкої) медичної до­помоги. Запровадження міжрайонних підстанцій екстреної (швид­кої) медичної допомоги призводить лише до створення зайвої бюрократичної надбудови зі своїм штатом головних лікарів, бухгалтерів, економістів.

Щодо медичної допомоги в закладах другого рівня — районних лікарнях. Украй необхідним є збереження районних лікарень. Тільки громада як вища за Конституцією влада має пра­во вирішувати, потрібна лікарня чи ні. Якщо громада вирішила, що районна або номерна лікарня потрібна, держава повинна знайти кошти на комплектацію лікувальних закладів кадрами, сучасним медичним обладнанням та медикаментами.

На базі районних лікарень повинні бути реанімаційні відділення або ліжка інтенсивної терапії, а також мають бути збережені такі фахівці, як окуліст, ЛОР, невролог тощо. Необхідно залучати молодих фахівців та поповнювати медичні кадри через мотивацію в отриманні гідної заробітної плати і житла. Впрова­джувати екстрену (швидку) медичну допомогу в регіонах потрібно саме на базі районних лікарень, а не витрачати бюджетні кошти на центри екстреної медичної допомоги. Це дасть можливість по­кращити не тільки надання медичної допомоги на місці нещасного випадку, а й зменшить час транспортування хворого до лікуваль­ного закладу, де буде надана невідкладна кваліфікована допомога вузькопрофільними фахівцями — хірургом, реаніматологом, акушером-гінекологом тощо.

Щодо акушерства і гінекології. За рішенням громади повинні зберігатися і пологові будинки. Захоплення створенням перина­тальних центрів в обласних центрах, розташованих від населених пунктів, як правило, за 100 і більше кілометрів, призводить до збільшення випадків материнської смертності в регіонах, чому сприяють низька якість вітчизняних автошляхів та недостатнє оновлення застарілого санітарного автотранспорту.

Пологові будинки в регіонах також мають бути укомплекто­вані кадрами та сучасним медичним обладнанням, адже пологи можуть ускладнюватися різними патологіями, наприклад крово­течею, що відводить на рятування майбутньої матері та її нена­родженої дитини лічені хвилини. За вказаних патологій немає часу на транспортування наземним чи повітряним транспортом. Необ­хідно цінувати кожне життя, а особливо життя матері та дитини, яким необхідна кваліфікована допомога під час пологів.

Необхідно зберегти жіночі консультації з лікарями акуше­рами-гінекологами, бо саме вони здатні якісно супроводжувати вагітну жінку в передпологовому періоді до пологів, виявити під час медичного огляду складну, наприклад, онкопатологію, поста­вити діагноз та якісно провести лікування жіночої хвороби.

Щодо педіатрії. Однією з пріоритетних має бути педіатрична служба. Дитячий організм значно відрізняється від організму дорослої людини. Педіатр повинен готуватися з першого курсу медичного університету на педіатричному факультеті. У районних лікувальних закладах мають бути палати для новонароджених, дитячі відділення, вестися поліклінічний прийом із збереженням поділу за дільницями. Жоден універсальний сімейний лікар, як по­казує практика, не здатен замінити кваліфікованого педіатра. Брак досвіду у сімейного лікаря негативно впливає на здоров’я та життя хворої дитини.

Щодо дерматовенерологічної служби. Оскільки дерматове­нерологічна допомога населенню України включає і систему про­тидії поширенню соціально небезпечних інфекційних захворювань, необхідно зберегти диспансерний метод надання дерматовене­рологічної допомоги населенню, що дасть можливість запрова­дити загальноєвропейську модель, за якої хворі звертаються пря­мо і безпосередньо до лікаря-дерматовенеролога.

Недоцільно проводити розподіл дерматовенерологічної служби на дерматологів і венерологів, оскільки це призведе до значних фінансових витрат щодо матеріально-технічної бази, лікувальної і діагностичної апаратури, медикаментозного забезпе­чення тощо. У штатному розписі центральних районних лікарень обов’язково має бути посада лікаря дерматовенеролога, тому що існує безліч захворювань шкіри та слизових оболонок, за яких інші фахівці не в змозі правильно встановити діагноз та надати відповідну спеціалізовану допомогу. В обласних центрах мають і надалі працювати обласні шкірно-венерологічні диспансери, для того щоб жителі регіонів могли отримувати високоякісну спеціалі­зовану допомогу у складних випадках захворювань.

Щодо сестринства. Найголовнішими помічниками лікарів є медичні сестри. Від них залежить якісне виконання лікарських призначень та реабілітація хворих. Однак в Україні не сформована вертикаль багаторівневої системи управління медсестринською службою. При Міністерстві охорони здоров’я України необхідно створити відділ та запровадити посаду головного позаштатного спеціаліста з медсестринської справи, що сприятиме контролю та швидкому і ефективному реформуванню найчисленнішої ланки медичних працівників України. Міжнародний досвід і досвід Києва свідчать про те, що утворення медсестринського відділу при Міністерстві охорони здоров’я України значно покращило б якість підготовки медсестринських кадрів та надання ними медичної допомоги.

Щодо створення відділень (ліжок) сестринського догляду. Реформа охорони здоров’я вимагає застосування різнопланових підходів до лікування, профілактики та реабілітації пацієнтів. Одним з найменш витратних і найбільш ефективних методів є до­гляд за важкохворими, післяопераційними хворими та реабілітація у відділеннях (на ліжках) сестринського догляду. Утворення таких відділень сприятиме зменшенню строку перебування післяопера­ційних, постінфарктних, постінсультних хворих у спеціалізованих відділеннях. Крім того, у відділеннях сестринського догляду мо­жуть перебувати важкі хворі з неінфекційною патологією, які не потребують постійного лікарського контролю.

Відділення сестринського догляду переважно працюють як  госпрозрахункові, керують ними медсестри-бакалаври, у них працюють медсестри загальної практики, медсестри-психологи, реабілітологи, масажисти та інструктори ЛФК. Такі відділення мо­жуть надавати допомогу сім’ям, де є хронічно хворі, які час від часу потребують спеціального догляду, психологічних та реабілі­таційних процедур.

Необхідно створити законодавчу базу, без якої неможливе масове відкриття відділень сестринського догляду:

ввести до наказу МОЗ “Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я” №33 медсестер-бакалаврів, медсестер-психологів та медсестер-реабілітологів;

включити створення відділень сестринського догляду до Плану-графіку за напрямом “Реформа медичного обслуговування” з  метою здешевлення та підвищення якості медичної допомоги хронічно хворим з неінфекційною патологією.