ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

БЕЗВІЗОВИЙ РЕЖИМ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ЄС:

ПЕРСПЕКТИВИ ТА НОВІ МОЖЛИВОСТІ

ДЛЯ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

6 листопада 2013 року, 15 година

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України І.Г. КАЛЄТНІК

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги! Шановні учасники парла­ментських слухань! Насамперед від імені Верховної Ради України хочу подякувати вам за те, що знайшли можливість і відгукнулися на запрошення взяти участь у парламентських слуханнях. Питан­ня, яке ми сьогодні будемо обговорювати, важливе і актуальне, оскільки проблема отримання та видачі віз лежить не лише в полі­тичній площині, воно є чутливим для мільйонів українців, які виїж­джають за кордон, зокрема до держав — членів Європейського Союзу. Це дає можливість займатися підприємницькою діяльністю, налагоджувати бізнес-контакти і просто подорожувати. Загалом, питання спрощення процедури видачі та отримання віз має бути максимально деполітизовано.

Ще у травні 2005 року Україна в односторонньому поряд­ку  скасувала візові вимоги для громадян ЄС. Переговори щодо запровадження безвізового режиму для українців наша держава проводить із Євросоюзом з 2008 року.

Верховна Рада Україна зробила чималий внесок задля спро­щення візового режиму. Зокрема, протягом останніх років прий­нято 36 різних законодавчих актів, ухвалено нові та внесено зміни до чинних законів, ратифіковано конвенції, укладено угоди про співробітництво, затверджено нові державні програми.

Як результат, станом на 2013 рік можна відзначити відчутний прогрес у візовому питанні. За останні роки кількість відмов у візах для наших громадян зменшилася більш як у 2,5 разу і на сьогодні становить близько 2 відсотків.

Ведеться активна співпраця з державами — членами ЄС в напрямі спрощення місцевого прикордонного руху. Україна укла­ла угоди про місцевий прикордонний рух із Словаччиною, Поль­щею та Угорщиною. Дія відповідних угод охоплює понад 1700 на­селених пунктів і стосується більше 2 мільйонів громадян, які про­живають у прикордонній зоні. На сьогодні розглядається можли­вість внесення змін до цих угод, зокрема, в частині зменшення плати за оформлення дозволів, необхідних для перетину кордону, а також збільшення переліку населених пунктів, що входитимуть до 30-кілометрової прикордонної зони. Румунія залишається єди­ною з чотирьох держав — членів ЄС, які є сусідами України, яка не уклала з нами угоду про місцевий прикордонний рух. Поки що нашим державам не вдалося дійти згоди в цьому питанні.

Підсумовуючи, хочу сказати, що в питаннях встановлення безвізового режиму, і не тільки з країнами Європейського Союзу, пріоритетними є інтереси наших громадян та їхнє право на свобо­ду пересування, які держава має забезпечити.

Сьогодні до участі в парламентських слуханнях запрошені представники уряду, органів виконавчої влади, наукових установ, громадських організацій та дипломатичних представництв. Отже, я бажаю всім нам цікавої дискусії та плідної роботи.

Декілька слів про регламент проведення парламентських слухань. Із доповіддю від уряду виступить міністр закордонних справ України Кожара Леонід Олександрович (до 10 хвилин), спів­доповідатимуть голова Комітету з питань європейської інтеграції Немиря Григорій Михайлович (до 7 хвилин), народний депутат — автор постанови про проведення цих парламентських слухань Бережна Ірина Григорівна (до 7 хвилин) та голова Представництва Європейського Союзу в Україні пан Ян Томбінський (до 7 хвилин). На загальне обговорення відводиться до трьох годин. Регламент виступу кожного промовця в обговоренні — до 5 хвилин. Загальне прохання до всіх, хто виступатиме, вкладатися у відповідний рег­ламент. Інформую також, що за 30 секунд до завершення вашо­го  виступу прозвучить звуковий сигнал, після якого мікрофон вимкнеться автоматично.

За підсумками парламентських слухань буде виданий збірник матеріалів, в якому будуть опубліковані всі виступи, у тому числі не виголошені, які ви подасте.

Отже, запрошую до доповіді міністра закордонних справ України Кожару Леоніда Олександровича. Будь ласка.

 

КОЖАРА Л.О., міністр закордонних справ України. Добрий день, шановні панове народні депутати України! Шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні ми обговорюємо надзвичайно важливу тему — питання інтеграції України з Європейським Сою­зом, зокрема, питання підготовки до впровадження безвізового режиму з державами — учасницями ЄС. Це питання торкається кожного громадянина України, воно, без перебільшення, стосу­ється кожного з нас, і успіхи в його вирішенні для багатьох україн­ців будуть лакмусовим папірцем нашої готовності та спроможності йти шляхом європейської інтеграції.

Ми впритул наблизилися до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Співтовариством, але політична асоціація та економічна інтеграція дадуть найбільший ефект лише у середньостроковій перспективі. Натомість результати візової лі­бералізації громадяни зможуть відчути одразу після ухвалення відповідних документів, причому відчути на власному досвіді.

Дозвольте стисло поінформувати вас про те, що в цьому плані робить Міністерство закордонних справ.

1 липня цього року набрала чинності так звана посилена Угода про спрощення оформлення віз між Україною та Європей­ським Співтовариством. Угода є важливим кроком, що наближує українців до вільного подорожування Європою. Що нам дає така угода?

Перше і головне — в ній визначені чіткі терміни дії багато­разових віз, припинено практику, за якою наші громадяни іноді одержували багаторазові візи тривалістю на кілька тижнів і навіть днів.

Друге — за обґрунтованої необхідності скасовуються підви­щені збори за оформлення віз у прискореному порядку для всіх категорій громадян, на яких поширюється ця угода.

Третє — стає можливим термінове оформлення віз особам, які проживають на значній відстані від місця подачі клопотання.

Четверте — врегульовано діяльність посередників та обме­жена вартість їхніх послуг (до 30 євро). Таким чином забезпечено більшу прозорість процесу отримання віз та гарантовано право для всіх бажаючих подавати візові клопотання безпосередньо до посольств і консульств держав — членів Європейського Союзу.

П’яте — удосконалено порядок оформлення віз для пред­ставників засобів масової інформації, спрощений режим поширю­ється на членів технічного персоналу, які їх супроводжують.

Шосте — запроваджується безвізовий режим для осіб, які користуються біометричними службовими паспортами.

Міністерство закордонних справ активно працює над тим, щоб положення Угоди між Україною та Європейським Співтовари­ством про спрощення оформлення віз імплементувалися належ­ним чином, у тому числі європейською стороною, і маємо відчутні результати цієї роботи. Зокрема, кількість візових відмов зменши­лася з 3,3 відсотка у 2011 році до 2,03 відсотка у 2012 році. Загальна кількість шенгенських віз, виданих громадянам України, у 2012 році збільшилася на 173 тисячі порівняно з 2011 роком і сяг­нула 1 мільйона 280 тисяч. Частка багаторазових віз перевищила показники минулих років і сягнула 38,5 відсотка (у 2011 році було 35,5 відсотка).

Шановні учасники парламентських слухань! Ми продовжуємо працювати над виконанням Плану дій щодо лібералізації ЄС візо­вого режиму для України, який було надано нашій державі у ли­стопаді 2010 року. Україна стала першою країною з позабалкан­ського регіону, з якою Європейський Союз уклав такий документ.

План дій містить перелік конкретних критеріїв, які Україна має впровадити перед початком дії безвізового режиму для короткострокових поїздок наших громадян до країн Євросоюзу. Ці критерії згруповані у чотири блоки:

1)  безпека документів, включаючи початок видачі біомет­ричних паспортів;

2)  протидія нелегальній міграції, включаючи укладення Україною угоди про реадмісію;

3)  забезпечення громадського порядку та безпеки;

4)  забезпечення основоположних прав і свобод людини.

Вкрай важливо, щоб цей План дій став інструментом реформ не лише в міграційно-візовій, а й у багатьох інших сферах державного і громадського життя. Його виконання здійснюється сьогодні у два етапи: на першому етапі потрібно ухвалити необ­хідне законодавство та програмні документи, визначені самим Планом, на другому — здійснити практичні кроки з метою імпле­ментації цього законодавства, забезпечивши адаптацію національ­ної практики до європейських стандартів.

На сьогодні ми наблизилися до завершення першого етапу Плану дій. Переважну більшість законодавчих актів, необхідних для реалізації цього етапу, вже ухвалено. Здійснено масштабні реформи, зокрема в міграційній сфері, створено систему захисту персональних даних та передумови для запровадження біомет­ричних проїзних документів, істотно вдосконалено державну полі­тику у сфері боротьби з дискримінацією та корупцією.

Водночас для отримання позитивного висновку щодо пере­ходу до другого етапу Плану дій необхідно законодавчо врахувати рекомендації ЄС у сфері державної антикорупційної політики та у сфері боротьби з дискримінацією. Проекти законодавчих актів з  обох питань розроблені Міністерством юстиції і знаходяться на розгляді Верховної Ради України. Сподіваюся, що присутні тут представники Міністерства юстиції та інші учасники зможуть на­дати додаткові коментарі з цього питання.

Крім того, протягом вересня нашу країну відвідали оціночні місії Європейського Союзу. Представники ЄС звернули увагу на необхідність врегулювання питань щодо надання безоплатної медичної допомоги особам, які звертаються за міжнародним за­хистом в Україні, та завершення формування нормативно-право­вої бази оформлення біометричних проїзних документів. Обидва питання знаходяться сьогодні у компетенції Державної міграційної служби України.

Шановні учасники парламентських слухань! Досягнення України у безвізовому діалозі з Європейським Союзом оцінюється як нашим суспільством, так і Європейським Союзом не лише самі по собі, а на тлі прогресу інших країн “Східного партнерства” у цій сфері.

Зокрема, Республіка Молдова отримала план дій щодо лібералізації візового режиму після нас, у 2010 році, проте вже в листопаді 2012 року перейшла до реалізації другого етапу вико­нання плану дій. І очікується, що на Вільнюському саміті “Східного партнерства”, який відбудеться вже в цьому місяці, буде оголоше­но про завершення виконання Молдовою всього плану дій щодо лібералізації візового режиму.

Грузія отримала план дій у 2013 році. За оцінками ЄС, на цьому етапі грузинське законодавство значною мірою відповідає вимогам Євросоюзу, що дає змогу прогнозувати запровадження безвізового режиму для громадян Грузії вже у 2015 році.

Отже, нам вкрай необхідно подвоїти зусилля, щоб поверну­тися до високих темпів впровадження критеріїв Європейського Союзу, з яких ми починали виконання Плану дій. Тому хотів би за­кликати учасників парламентських слухань рекомендувати Верхов­ній Раді прискорити розгляд та прийняття двох ключових законо­давчих актів — проектів законів про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації рекомендацій Євро­пейської Комісії у сфері державної антикорупційної політики та про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та протидії дискримінації в Україні. Думаю, що всі мають докласти зусиль до ухвалення цих актів.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Леоніде Олександровичу. Сідайте, будь ласка.

До співдоповіді запрошується голова Комітету з питань європейської інтеграції Немиря Григорій Михайлович. Будь ласка, 7 хвилин.

 

НЕМИРЯ Г.М., голова Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції (загальнодержавний багатоман­датний виборчий округ, політична партія “Всеукраїнське об’єднан­ня “Батьківщина”). Шановний пане головуючий! Шановний пане міністре! Шановний посол Томбінський! Шановні представники дипломатичного корпусу, колеги народні депутати, запрошені, сту­денти! Пані і панове! Я дуже радий, що сьогодні ми маємо можливість взяти участь у дискусії, яка не лише сприятиме якості публічних дебатів в українському суспільстві з питань безвізового режиму, лібералізації візового режиму як етапу до безвізового ре­жиму, а й дасть змогу зробити оцінку, що вже зроблено і що тре­ба зробити для того, щоб нарешті українці отримали доступ до однієї із свобод — свободи пересування, якою насолоджуються більшість європейців, зокрема у країнах Європейського Союзу.

У матеріалах, які вам роздані, наведені факти, порівняльні таблиці та різні аспекти цього питання. Але завжди важливий контекст. І в даному разі є щонайменше чотири таких важливих контексти:

1)  суто український контекст;

2)  контекст, про який згадав міністр, — контекст країн “Східного партнерства” (і в цьому сенсі порівняння є елементом відповідального політичного аналізу);

3)  контекст країн Західних Балкан, які мають іншу категорію відносин з Європейським Союзом, але, менше з тим, вони успіш­но і швидко пройшли етап лібералізації візового режиму;

4)  контекст власне Європейського Союзу.

Якщо ми беремо український контекст. За різними даними, від 77 до 85 відсотків українців ніколи не відвідували жодної краї­ни — члена Європейського Союзу. Достатньо однієї цієї цифри, для того щоб зрозуміти, наскільки вихолощеними можуть бути роз­мови про інтеграцію, глобалізацію, взаємопроникнення культур, взаємовигідні обміни в освіті, співробітництво на рівні середнього і малого підприємництва, не кажучи вже про туристичні подорожі, щоб зрозуміти, наскільки ми відстаємо і, відповідно, скільки ще потрібно зробити.

Коли у грудні 2009 року серби, чорногорці, македонці отримали звістку, що не потрібні візи для короткострокових подо­рожей у туристичних цілях, вони вийшли на вулиці святкувати. Для них це було ознакою належності до Європи, спільного європей­ського майбутнього разом з країнами — членами ЄС.

Коли за рік поспіль албанці, громадяни Боснії і Герцеговини отримали те саме, я думаю, що для них це також стало символом належності до Європи.

Дуже важливо зрозуміти, що візова лібералізація не здій­снюється сама по собі, вона здійснюється в обмін на реформи, які потрібні насамперед країнам, що їх здійснюють. Однак ці рефор­ми потрібні також і членам Європейського Союзу, тому що їх зміст і глибина забезпечують безпеку і впевненість всередині Європей­ського Союзу, що базуються на свободах, принципах, цінностях, стандартах, а отже, реформи забезпечать більшу сумісність з ти­ми країнами, які поки що не є членами Європейського Союзу.

І в цьому сенсі, я думаю, спільна візова політика Європей­ського Союзу — це на сьогодні дедалі менше політика чи інстру­мент контролю зовнішнього периметру і кордонів, а дедалі біль­ше — інструмент зовнішньої політики. Зрозуміло, що така політика є важливою складовою і політики “Східного партнерства”.

Леонід Кожара вже згадав про чотири блоки у процесі візо­вої лібералізації, які уособлюють ключові умови:

1)  безпека документів;

2)  протидія нелегальній міграції, включаючи угоду про реадмісію;

3)  громадський порядок і безпека;

4)  основні права і свободи. Підкреслю, що ці чотири блоки не є чимось унікальним для України.

Це не є якісь особливі умови, які виставляються Європей­ським Союзом до України. Такі самі умови, такі самі блоки і пара­метри здійснення реформ застосовувалися і застосовуються для країн Західних Балкан, для Молдови та інших країн “Східного партнерства”.

Хочу сказати, що саме по собі виконання цих умов і цих блоків не є достатнім, потрібне повне і якісне виконання Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб і повна імплементація Угоди про спрощення візового режиму.

Я хотів би також наголосити на важливості сьогоднішнього питання з точки зору перспективи підписання Угоди про асоціацію та поглиблену і всеосяжну зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Співтовариством, а також її імплементації, якщо вона буде підписана. Тому що це збільшує питому вагу елементів трудової мобільності, трудової міграції, можливості вільного пере­сування, працевлаштування, у тому числі й тимчасового праце­влаштування.

2012 рік став першим роком, коли була зареєстрована якісна зміна: більше українців були працевлаштовані і тимчасово працювали у країнах Європейського Союзу, ніж у Російській Федерації. Порівняно з іншими країнами це якісна зміна.

Дуже важливо зрозуміти, що часто-густо важливо дотри­муватися народної мудрості. Є народна мудрість, яка гласить: “Ніколи не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні”. Є й відомий вислів Марка Твена: “Ніколи не відкладай на завтра те, що можна відкласти на післязавтра”. І в цьому сенсі не треба відкладати на післязавтра те, що можна зробити сьогодні.

Саме тому Комітет з питань європейської інтеграції 19 черв­ня на комітетських слуханнях напрацював рекомендації, де реко­мендував (і це позиція Комітету) парламенту прийняти в пришвид­шеному порядку законопроект №2342 щодо запобігання та про­тидії дискримінації в Україні, а також законопроект про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації реко­мендацій Європейської Комісії у сфері державної антикорупційної політики, про який казав сьогодні міністр. Думаю, це тест, який покаже, що можна зробити і що треба зробити. І потрібно робити, а не шукати аргументів, чому цього не можна зробити.

Хочу зазначити, що ми підготували проект рекомендацій. До 15 листопада всі присутні мають можливість подати до нього свої пропозиції. Після того комітет їх узагальнить і підготує проект по­станови, яка, сподіваюся, буде прийнята до Вільнюського саміту.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, сідайте, Григорію Михайловичу.

До співдоповіді запрошується автор постанови про прове­дення парламентських слухань Бережна Ірина Григорівна, член фракції Партії регіонів. Будь ласка.

 

БЕРЕЖНА І.Г., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції (одномандатний виборчий округ №169, Харківська область, Партія регіонів). Доб­рий день! Шановний головуючий! Високоповажні надзвичайні та повноважні посли! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Для мене велика честь, що озвучена мною ідея парламентських слухань на тему: “Лібералізація візово­го режиму між Україною та Європейським Союзом” була підтри­мана і ми все-таки змогли зібратися в цій залі, щоб обговорити перспективи безвізових подорожей для українців більш детально. Я наголошую на тому, що це перші парламентські слухання, при­свячені не співпраці України та ЄС взагалі, а саме темі лібералі­зації візового режиму. І я особисто вважаю це перемогою.

Наразі в суспільстві критично актуалізована дискусія щодо європейського майбутнього України. І ця дискусія для багатьох людей має малозрозумілий характер. Адже експерти сперечають­ся про обсяги ринків, перспективи окремих галузей і дуже мало говорять про те, що турбує кожну людину, — рівень життя, освіта, медицина, соціальне забезпечення.

На моє глибоке переконання, українець, який відвідував хоч одну країну Європейського Союзу, не має сумнівів щодо важ­ливості євроінтеграції України. Більше того: українці мають право на гідне життя за європейськими стандартами. І завдання всіх владних інститутів, у тому числі Верховної Ради України, кожної фракції, кожного народного депутата, — забезпечити нашим гро­мадянам таку можливість.

Я також хотіла б додати нашому обговоренню чіткого візуального ефекту, тому під час свого виступу буду користувати­ся спеціально підготовленим до цих слухань інфографічним мате­ріалом. Отже, увага на екрани, будь ласка.

Слайд №1. Насамперед я ще раз хочу зазначити, що питан­ня візової лібералізації в українському контексті — це питання, яке виходить далеко за межі міграційної політики. Лібералізація візо­вого режиму є безпрограшною і для кожного громадянина, і для держави в цілому.

Для громадян позитив у тому, що кожен, хто отримає біо­метричний паспорт, матиме можливість подорожувати країнами Шенгенської зони без візи 90 днів протягом 180 днів. Лібера­лізація візового режиму дає шанс продемонструвати у відносно короткий термін вигоди від співпраці з ЄС для всіх громадян України.

Що стосується держави, то візова лібералізація — це чудова нагода провести глибоку реформу системи правосуддя, зміцнити державні інститути, подолати корупцію, краще убезпечити кордо­ни і забезпечити дотримання прав людини.

Процес лібералізації також дасть можливість збільшити рівень підтримки євроінтеграційного курсу України, оскільки будь-які соціологічні опитування підтверджують: чим більше українці подорожують до Європейського Союзу, тим більше підтримують членство України в ЄС. І, нарешті, лібералізація візового режиму дасть можливість повернутися українським громадянам, які неле­гально проживають в Європейському Союзі.

Слайд №2, будь ласка. Вже сьогодні 41 країна світу має безвізовий режим з Європейським Союзом. Громадяни цих країн можуть особисто переконатися, що означає на практиці принцип ЄС про свободу подорожей.

Право подорожувати вільно країнами Європейського Союзу не надається як подарунок. Наприклад, п’ять балканських країн, які отримали безвізовий режим з ЄС, повинні були виконати план дій, досить подібний до того, який нині імплементує Україна. Бал­канські країни підтвердили: цілком можливо отримати безвізовий режим з Європейським Союзом за доволі короткий проміжок часу, якщо виконати всі вимоги Плану дій.

Перевага безвізового режиму з ЄС полягає не тільки в мож­ливості подорожей та реформування країни. Безвізовий режим з Європейським Союзом є також важливим кроком для покращен­ня іміджу України як країни, в якій проведені необхідні реформи та дотримуються права людини.

Прошу показати слайд №3. Як відомо, Україна бере участь у візовому діалозі з ЄС на двох напрямах — спрощення процедури видачі віз та лібералізація візового режиму, які доповнюють один одного, але, як і раніше, залишаються самостійними процесами.

Упродовж двох останніх років я доклала чимало зусиль для переконування європейських партнерів у необхідності спрощення оформлення віз для українців. Лише цього року я провела більше 20 зустрічей з послами держав — членів ЄС саме для обговорення візових питань. Завдяки персональному залученню окремих глав дипломатичних місій до візових питань вдалося досягти істотного прогресу в процесі спрощення видачі віз для українців з боку таких країн, як Іспанія, Італія, Чехія. Відкрито консульство Італії в місті Харкові, де знаходиться, до речі, мій виборчий округ. Деякі посольства країн Європейського Союзу в Україні вже почали впроваджувати на практиці принцип добросовісного мандрівника. Більше посольств працюють з чітко визначеним списком документів.

Також мною заснований Консульський клуб — майданчик для спілкування консулів країн — членів ЄС, народних депутатів та незалежних експертів.

Прошу показати слайд №4, будь ласка. Ми всі добре розуміємо, що на фінальній стадії рішення Європейського Союзу про візову лібералізацію з Україною буде політичним. Однак для того щоб опинитися на цій фінальній стадії і щоб дискусія серед країн — членів ЄС щодо переходу України на етап лібералізації відбулася, Україна повинна повністю реалізувати План дій щодо лібералізації ЄС візового режиму для України. Це має бути зроб­лено не заради Європейського Союзу, а заради модернізації краї­ни і заради благополуччя та свободи пересування всіх її громадян.

Я хотіла б також зауважити, що в усіх балканських країнах, які отримали безвізовий режим, парламенти відігравали ключову роль. Сьогодні черга Верховної Ради продемонструвати, що ми спроможні зробити нашу домашню роботу, допомогти уряду вико­нати необхідні критерії та відповідним чином інформувати краї­ни — члени ЄС про досягнуті результати.

З огляду на це, необхідно, щоб Верховна Рада здій­снила  низку кроків, про які вже сказали попередні доповідачі. Насамперед парламент має завершити перший етап Плану дій шляхом прийняття так званого антидискримінаційного закону та поліпшити антикорупційну правову базу.

Особисто я підтримую схвалення антидискримінаційного законодавства та закликаю шановних колег народних депутатів підтримати цей закон. Ми розуміємо, що дискусії, які ведуться в суспільстві щодо антидискримінаційного законодавства, мають політичний і часто досить маніпулятивний характер. Усі без винят­ку політичні сили, я наголошую це, підраховують потенційні втрати електорату у разі голосування за ці закони. Водночас я хочу за­кликати політиків відійти від популізму та взяти нарешті на себе відповідальність (Оплески). Я закликаю лідерів політичних сил пуб­лічно висловити свою позицію щодо антидискримінаційного зако­нодавства і підтвердити її голосуванням у сесійній залі. Я закли­каю депутатів під час даного голосування керуватись особистим переконанням та нормами Конституції України, яка гарантує рів­ність усіх громадян, без огляду на політичну кон’юнктуру.

І наостанок. Європейський Союз для багатьох українців починається з отримання шенгенської візи. Жоден телевізійний сюжет, жоден рекламний буклет не замінить особистої подорожі до Європейського Союзу. Таке особисте знайомство — запорука підтримки євроінтеграційного курсу в суспільстві. Давайте докла­демо всіх зусиль, щоб таке знайомство стало можливим для пе­реважної більшості українців.

Дякую за увагу та сподіваюся на плідну співпрацю в майбут­ньому (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ірино Григорівно, сідайте, будь ласка.

Шановні учасники парламентських слухань, для співдоповіді запрошується голова Представництва ЄС в Україні пан Ян Томбінський. Будь ласка.

 

ТОМБІНСЬКИЙ  ЯН, голова Представництва Європейського Союзу в Україні. Шановний пане міністре! Шановні народні депу­тати! Пані та панове! З вашого дозволу, пане головуючий, я пере­йду на англійську мову, бо володію українською мовою ще не так досконало, щоб говорити нею в парламенті, де кожне слово має вагу. І я не хотів би говорити з помилками.

Однак перш ніж перейти на англійську мову, я хочу від­повісти на слова пана Немирі про Марка Твена. Є також інший принцип, протестантський, який мені дуже подобається, дарма що я католик. Отже, цей протестантський принцип гласить: “Що можеш зробити завтра — зроби сьогодні, що маєш з’їсти сього­дні — з’їж завтра”. І напередодні Вільнюського саміту я хотів би, щоб цим принципом керувалася Верховна Рада.

Щиро дякую за надану можливість виступити в цій залі. Я  вважаю за честь для посла звернутися до цієї аудиторії у Вер­ховній Раді України. Це досить незвичайна нагода для посла, і я ціню таку можливість.

Говорячи про лібералізацію візового режиму, ми маємо па­м’ятати, що є метою такого заходу. Ми ставимо за мету безвізо­вий режим, що забезпечить одну з основних свобод людини — свободу пересування, можливість для кожної людини подорожу­вати без жодних перешкод. Тобто такою є остаточна мета, саме це ми маємо на увазі, коли говоримо про лібералізацію візового режиму. Але що потрібно зробити для того, щоб забезпечити гро­мадянам можливість подорожувати вільно? Свобода пересування не повинна зашкодити безпеці та іншим правам людини, а тому нам необхідно забезпечити дотримання усіх легальних параметрів щодо свободи пересування.

Пане міністре Кожара, ви згадали у вашій промові (і я підпи­суюся під вашими словами), що є два основні бар’єри, які пере­шкоджають нам перейти до другої фази Плану дій щодо лібералі­зації ЄС візового режиму та перейти до власне імплементації, щоб досягти вже на практиці безвізового режиму. Є два законо­давчі акти, два пункти в цьому Плані дій, яких не вистачає. Ці  пункти — не одностороння вимога ЄС, а елементи спільного Плану дій, узгодженого Україною та ЄС, розробленого і підписа­ного обома сторонами.

Отже, ті два пункти, які назвав пан Кожара, — це законопро­екти, що стосуються антикорупційної політики та протидії дискри­мінації. Це два надзвичайно важливі пункти в контексті необхідних змін.

По-перше, треба розуміти, що справа не так у грошах, не в можливості придбати квиток тощо, а в тому, щоб у людей з’яви­лася можливість подорожувати. Це фундаментальне право кожної людини — мати рівні можливості незалежно від того, які людина має статки. Таке право має спиратися на закон і бути гарантоване законом. І саме тому антикорупційне законодавство надзвичайно важливе в цьому контексті.

По-друге, щодо подолання дискримінації. Тема подолання дискримінації була суттєво перекручена в публічних дискусіях і зве­дена до просування поведінки, непритаманної більшості суспіль­ства. Але інструмент дискримінації чи антидискримінації може за­стосовуватися значно ширше. Дискримінація може бути застосо­вана, наприклад, до людини, яка захворіла, або до людини, яка має іншу думку, що не збігається з думкою людей, які мають певні повноваження.

Важливо, щоб у людини не відбирали можливість подоро­жувати. Тому антидискримінація стосується людей не тільки, як часто кажуть, за ознакою сексуальної орієнтації, вона стосується людей, які можуть бути дискриміновані через стан здоров’я, через вік або ж через якесь заняття, що відрізняється від занять інших. Ось що передбачає законодавство, спрямоване на подолання дискримінації.

Прошу вибачити, що я так наголошую на цих питаннях, хоча я хотів би відреагувати на різні аргументи, які часто наводять у публічних дебатах в Україні. Та все-таки я зосередився саме на тих двох пунктах, яких не вистачає.

Хочу також підкреслити, що дуже багато важкої роботи зроблено в Україні, ми знаходимося вже не на початку цього процесу. Зважаючи на виконану роботу, я хочу зробити комплі­мент українському уряду, українському парламенту, українським експертам за те, що ви маєте багато досягнень у різних напрямах виконання Плану дій щодо лібералізації ЄС візового режиму для України. Мова йде про поліпшення стандартів, зокрема про вер­ховенство права. Ці зміни робляться для громадян України, не для інших країн. Ці зміни стосуються української демократії, як демо­кратія втілюватиметься на практиці, у повсякденному житті. Тому щиро дякую за надану можливість звернутися до вас сьогодні.

Я також хочу зробити комплімент пані Бережній за ініціативу провести такі слухання. Ви про це думаєте, і ми також про це думаємо. Ми сподіваємося, що ще є час до Вільнюського саміту, він ще не вичерпався, що ми можемо ще в кінці цього місяця побачити завершення першого етапу і перейти до другого (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Сідайте, будь ласка.

Шановні учасники парламентських слухань, переходимо до обговорення. До виступу запрошується народний депутат України Богословська Інна Германівна, член фракції Партії регіонів.

 

БОГОСЛОВСЬКА І.Г., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції (загальнодержав­ний багатомандатний виборчий округ, Партія регіонів). Доброго дня, шановні колеги, громадяни, шановні поважні посли! Я хочу зараз поговорити про два законопроекти, які на сьогодні є диску­сійними і в парламенті України, і в українському суспільстві, про які щойно сказав шановний пан посол. Усі ми розуміємо, що нам треба якось вийти з того глухого кута, в якому ми опинилися.

Насамперед мова йде про законопроект щодо запобіган­ня  та протидії дискримінації. У що ми зараз вперлися, в яку не­здоланну стіну? Тільки в одну фразу, яка перекреслює багато норм, які справді треба приймати, для того щоб наше антиди­скримінаційне законодавство привести у відповідність з європей­ськими нормами. Це словосполучення “сексуальна орієнтація”, яке вводиться до Кодексу законів про працю України.

Наші шановні колеги з-за кордону наполягають на тому, щоб ця фраза була введена в українське законодавство, незва­жаючи на те, що в Конституції України є норма, згідно з якою в Україні заборонено будь-яку дискримінацію за будь-якими озна­ками. Тобто словосполучення “сексуальна орієнтація” охоплюєть­ся, безумовно (я бачу в залі багато юристів), поняттям “інші ознаки”.

Однак ми знаємо, що, на превеликий жаль, дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації становить велику проблему, в тому числі і для європейських країн. Безумовно, це надчутливе питан­ня, яке на сьогодні дискутується і всередині Євросоюзу.

Ось переді мною результати останнього опитування, прове­деного Агентством Європейського Союзу з фундаментальних прав людини у країнах Євросоюзу щодо дискримінації за сексуальною ознакою. Отже, 61 відсоток представників сексменшин у Литві, 47 відсотків у середньому по Євросоюзу вважають, що на сьогодні є ознаки їх дискримінації в Євросоюзі. Тобто це означає, що на­віть Євросоюз, який визнає як базовий принцип сексуальну неди­скримінацію, має величезні проблеми з його дотриманням.

У мене є дуже цікава стаття з німецької преси, де опису­ються проблеми викладачів у школах та університетах Німеччини. У публікації сказано, що більш як 60 відсотків з них відчувають дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації, а 70 відсотків учителів у Німеччині бояться демонструвати свою нетрадиційну сексуальну орієнтацію на роботі у школах та вишах.

Тому про що ми зараз просили б наших закордонних колег? Зрозуміти, яка ситуація в Україні. У нас тільки у 1992 році із кримі­нального законодавства було виключено кримінальну відповідаль­ність за мужеложство. У 1992 році! Європейські країни, які про­йшли цей шлях, мали між скасуванням кримінальної відпові­дальності за мужеложство і переходом до імплементації принципу недискримінації за сексуальною ознакою від 30 до 40 років. Від нас вимагають пройти цей історичний шлях трансформації су­спільних цінностей фактично за два десятки років. Це неможливо! Як неможливо виносити дитину за два місяці, так само неможливо пройти шлях трансформації за такий короткий час.

Тому ми дуже просили б наших шановних партнерів з Євро­пейського Союзу розуміти, що є певні речі, які не можна зробити раніше, ніж дозволяє ситуація в суспільстві, у тому числі щодо моральних цінностей. Нам дуже хотілося б, щоб це порозуміння привело до того, що ми могли б…

Перепрошую, якщо дозволите, я дуже хотіла б ще сказати про антикорупційний закон.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Увімкніть мікрофон.

 

БОГОСЛОВСЬКА І.Г. Дякую. Ми дуже просили б знайти порозуміння і, взявши до уваги, що в Конституції України є вимога дотримання принципів недискримінації за будь-якими ознаками, погодитися, щоб таку дражливу норму зараз не вносити до зако­нодавства. Бо ми просто відкинемо велику частину людей, які на сьогодні є прихильниками євроінтеграції, від цієї ідеї. Ми тільки тепер перетнули межу в 50 відсотків тих, які підтримують ідею євроінтеграції. Якщо ми будемо наполягати на прискоренні впро­вадження принципу сексуальної недискримінації… Та навіть не про прискорення мова йде, адже Конституція це гарантує, мова йде про лозунги. Якщо ми ці лозунги будемо просувати, то маємо величезні шанси отримати зростання кількості тих, які казатимуть: “Ні, ми вважаємо, що передчасно йти до Європи”.

Така сама ситуація і з кримінальним законодавством щодо корупції. Наші шановні колеги вимагають від нас, наприклад, щоб ми передбачили у кримінальному законодавстві можливість роз­глядати будь-яке анонімне повідомлення як повідомлення про корупційний злочин. Шановні (звертаюся до українців), уявіть собі, що в сьогоднішніх умовах, коли у нас не реформовані правоохо­ронна система і судова система, за анонімкою можна буде будь-яку юридичну чи фізичну особу притягти до кримінальної відпові­дальності. Тобто тут воза поставили поперед коня. Нам треба спочатку реформувати судову систему таким чином, щоб ми були впевнені, що суди будуть виправдовувати невинних.

До речі, я хочу нас усіх привітати. Минулого тижня в Україні вперше суд присяжних визнав невинною людину, яку обвинувачу­вали у вбивстві. Це величезний крок демократизації нашого кри­мінального і кримінально-процесуального законодавства. Проте коли шановні фахівці з GRECО наполягають на тому, щоб у нас анонімка стала причиною для порушення кримінальної справи, я думаю, вони не до кінця аналізують ситуацію з правоохоронною системою в Україні. Ми не можемо допустити, щоб той тиск, який існує на сьогодні в нашій кримінальній системі, був збільшений за рахунок того, що ми дуже передчасно приймемо норму, до якої не  готові ні кримінально-процесуальне законодавство, ні право­виконавча система.

Так само від нас вимагають запровадити кримінальну відпо­відальність юридичних осіб за корупцію. На сьогодні проблема боротьби з рейдерством є однією з найбільших проблем в країні. Ми даємо не просто палицю, а дубину в руки тим, хто хоче неправомірно використовувати право для знищення бізнесу.

Отже, ми просимо нас почути, і в мене величезне прохання до Міністерства юстиції України більш наполегливо розповідати нашим колегам про те, що може бути імплементовано сьогодні, а що не може. Бо це обов’язок не тільки парламенту — роз’ясню­вати, які норми працюватимуть на благо демократизації, а які — на підвищення тоталітарних чи незаконних тенденцій, які теж на­явні в нашому суспільстві, ми з ними повинні ще боротися.

Я вам щиро вдячна. Дякую за увагу і за регламент (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Інно Германівно. Сідайте, будь ласка.

До виступу запрошується Ємельянова Інна Іванівна, перший заступник міністра юстиції України. Підготуватися Тарасюку Борису Івановичу.

 

ЄМЕЛЬЯНОВА І.І., перший заступник міністра юстиції України. Дякую. Шановний Ігорю Григоровичу! Шановні учасники парламентських слухань! Тема сьогоднішніх слухань надзвичайно актуальна. Думаю, що питання європейської інтеграції стало, без перебільшення, одним із найактуальніших, одним із найгостріших і одним із найбільш обговорюваних у нашій державі. І хочу зазна­чити, що просування України в напрямі візової лібералізації не містить жодних суперечностей. Навпаки, я вважаю доречним на­голосити, що йдеться саме про питання, яке є зрозумілим для всіх громадян України та одним з найбільш очікуваних в усьому євроінтеграційному процесі.

Після тривалої роботи, адже План дій щодо лібералізації Європейським Співтовариством візового режиму для України складається із 108 пунктів, на сьогодні ми стоїмо вже на порозі завершення першої фази, законодавчої, і говоримо про необхід­ність виконання лише кількох останніх пунктів.

Хочу наголосити, що тривалий шлях, який ми пройшли, став можливим лише завдяки постійній і злагодженій співпраці з усіма інституціями Європейського Союзу і Ради Європи. Результатом такої роботи є законодавство, яке ми на сьогодні маємо в питан­нях захисту персональних даних, безпеки документів, управління кордонами, боротьби зі злочинністю та відмиванням коштів, здо­бутих злочинним шляхом, а також у питаннях антикорупційної та антидискримінаційної політики. На двох останніх зупинюся окремо.

Ми вже зробили дуже важливі кроки на шляху змін до анти­корупційного законодавства. Варто згадати лише останні чотири законопроекти, які були підтримані, до речі, конституційною біль­шістю в цій сесійній залі. Мова йде про зміни до Кримінального кодексу, Кримінального процесуального кодексу, до Закону “Про боротьбу з корупцією”, про врегулювання питань конфлікту інте­ресів і багато іншого.

Варто згадати також прийнятий Верховною Радою і на сьогодні чинний закон, що регулює питання недискримінації та поширюється на всі сфери суспільного життя — визначає форми дискримінації, шляхи боротьби з дискримінацією, суб’єктів цієї боротьби, їхні повноваження тощо. Варто згадати також і про за­пропоновані зміни до Закону “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, згідно з якими Уповноважений наді­ляється низкою повноважень у цій сфері.

Говорячи про той великий шлях, який ми вже подолали, хочу навести лише декілька статистичних цифр. На сьогодні за Планом дій щодо лібералізації ЄС візового режиму для України прийнято 36 законів, 8 указів і більш як 50 актів Кабінету Міністрів.

Отже, тепер про останні два кроки. Я думаю, що нам треба знайти компромісний варіант рішення і обговорити його з євро­пейськими інституціями, насамперед з Європейською Комісією, для того щоб прийняти останні два законопроекти.

Один з них стосується подальшого вдосконалення боротьби з корупцією і передбачає внесення змін до Кримінального кодексу і до законодавства про звернення громадян. Законопроект визна­чає також підходи щодо перевірки декларацій незалежним ор­ганом, мається на увазі органом, відмінним від того, де працює особа, яка подала декларацію.

Тому хочу підкреслити, що прийняття згаданих проектів законів засвідчить, що Україна врешті виконала першу фазу Плану дій, яка є законодавчою, і ми матимемо можливість перейти вже до фази імплементації, втіливши нарешті остаточно в життя ті за­конодавчі норми, які ми на сьогодні маємо.

Хоча ми розуміємо, що одночасно з реалізацією першої фази ми вже імплементували на практиці низку законів. Зокрема, хочу нагадати про важливий Закон “Про захист персональних даних”, який на сьогодні ефективно працює: створено базу персо­нальних даних, вона наповнюється. І тепер ми вже зробили на­ступний крок щодо передачі цих функцій незалежному органу, як того вимагає Європейський Союз, — Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини.

Тому, звичайно, сьогоднішня тема є не просто актуальною, а надзвичайно чутливою, вона зачіпає кожного пересічного грома­дянина, тому що на безвізовий режим чекають всі громадяни на­шої держави. Кордони мають бути відкритими для українців.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Сідайте, Інно Іванівно.

До виступу запрошується народний депутат України, член фракції “Батьківщина” Тарасюк Борис Іванович.

 

ТАРАСЮК Б.І., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія “Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”). Шановний пане Посол! Шановні коле­ги, учасники парламентських слухань! Як людина, яка мала стосу­нок до вироблення і реалізації державної політики у візовій сфері, я хочу сказати, що радий брати участь у цих парламентських слуханнях. Приємно відзначити, що в цій залі переважна більшість учасників — це молоді люди, що цілком зрозуміло, оскільки вони хочуть знати, яким чином буде вирішуватися їхнє майбутнє. Приємно також відзначити, що в цій залі я бачу багатьох студентів мого рідного Інституту міжнародних відносин. Я вітаю всіх вас, учасників нинішніх парламентських слухань.

Дорогі друзі! На початку 2005 року я вніс Президенту пропозицію про запровадження безвізового режиму для громадян країн Європейського Союзу. Чи було це чимось незвичним у між­народній практиці? Ні. Такий самий крок на початку 1990-х років зробили Польща, Угорщина, власне, всі країни Центрально-Схід­ної Європи, які сподівалися на взаємні кроки. Мені здається, що з  2005 року Європейський Союз занадто забарився з наданням навзаєм громадянам України безвізового режиму, і це треба на­долужити Європейському Союзу.

Переговори щодо безвізового режиму розпочалися 2008 року. А три роки тому Європейський Союз спільно з Украї­ною виробив і надав так званий План дій щодо лібералізації ЄС візового режиму для України. За три роки не завершено навіть перший із двох етапів. Для порівняння хочу сказати, що балкан­ські країни пройшли повний шлях, тобто обидва етапи, за два роки, деякі дещо більше.

Отже, проблема в кому? Проблема, очевидно, в українській владі, яка сконцентрувала у своїх руках і законодавчу, і виконавчу, і навіть судову гілки влади. Що заважає виконати перший етап Плану дій і перейти до другого? Очевидно, що треба спитати з нинішньої влади.

Коли у 2008 році Верховна Рада ратифікувала Угоду між  Україною та Європейським Співтовариством про спрощення оформлення віз, Комітет Верховної Ради України з питань євро­пейської інтеграції був визначений відповідальним за моніторинг виконання цієї угоди і вже влітку 2008 року провів перші комітет­ські слухання з цього питання. Якщо порівняти проект Рекоменда­цій нинішніх парламентських слухань з рекомендаціями, що їх на­працював Комітет з питань європейської інтеграції влітку 2008 ро­ку, то побачимо, що нічого не змінилося. Ті самі претензії, ті самі проблеми ми бачимо з боку посольств, консульських установ країн — членів Європейського Союзу. І це прикро констатувати.

Задля справедливості треба відзначити, що посольства країн — членів Європейського Союзу багато зробили для того, щоб спростити візовий режим для громадян України. Цьому слу­жить і Угода між Україною та Європейським Союзом про внесення змін до Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про спрощення оформлення віз.

Мені приємно відзначити, що серед учасників парламент­ських слухань є представники Громадського об’єднання “Європа без бар’єрів”, і зокрема Ірина Сушко, яка, очевидно, виступатиме. Хочу сказати, що мені довелося брати участь в усіх презентаціях і дослідженнях, які проводить це громадське об’єднання. І приєм­но відзначити, що саме цим громадським об’єднанням вперше на систематичному рівні виявлена ціла низка проблем, що існують у  візовій політиці країн Європейського Союзу. Думаю, що Ірина Сушко сама розповість про ці проблеми.

На завершення хочу сказати, що розданий учасникам парла­ментських слухань проект Рекомендацій заслуговує на те, щоб взяти його за основу. Звичайно, він має бути доопрацьований.

Хочу висловити сподівання, що сьогоднішні парламентські слухання будуть почуті також і в посольствах та консульських установах країн Європейського Союзу. Маю надію, що консульські установи не лише декількох країн, переважно Центральної і Схід­ної Європи, а всіх країн Європейського Союзу будуть проводити дружню візову політику щодо громадян України.

Сподіваюся, що результатом цих парламентських слухань, як і діяльності влади та опозиції стане те, що безвізовий режим для громадян України буде запроваджено найближчим часом.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, сідайте.

До виступу запрошується Сушко Ірина Миколаївна, Громад­ське об’єднання “Європа без бар’єрів”. Підготуватися Геращенко Ірині Володимирівні.

 

СУШКО І.М., голова Громадського об’єднання “Європа без бар’єрів”. Добрий день, шановні учасники парламентських слухань! Насамперед хочу вас поінформувати, що наша громад­ська ініціатива “Європа без бар’єрів” фактично завершила черго­вий громадський незалежний моніторинг видачі віз консульствами держав Європейського Союзу. Власне, приблизно за місяць ми готові будемо надати вам інформацію стосовно того, яким чином і наскільки ефективно виконуються норми та положення тих регу­ляцій, які діють на сьогодні. Маю на увазі в першу чергу посилену Угоду між Україною та Європейським Союзом про спрощення оформлення віз і Візовий кодекс ЄС.

Безумовно, є проблеми. Зокрема, коли сьогодні пан міністр згадував про те, що Угода про спрощення оформлення віз надає великі можливості громадянам України у спрощений спосіб отри­мати візу, я мушу констатувати, що необхідно ще вдосконалювати дані регуляції. Йдеться про випадки, коли, наприклад, громадяни отримують відмову чи мають певні проблеми у процесі отриман­ня віз.

Також хочу привернути вашу увагу до виставки, яку ви мали можливість побачити в кулуарах. Це фотографії наших співгрома­дян — представників різних сфер діяльності, людей, які посідають певне місце і відіграють роль у нашому суспільстві, яким з різних причин, переважно необґрунтованих, було відмовлено у видачі візи, і вони не змогли потрапити до Європейського Союзу. З цією виставкою ми побували у більш як 10 столицях Європейського Союзу. Наша мета полягала в тому, щоб звернутися безпосеред­ньо до тих, хто приймає рішення в ЄС, до громадянського су­спільства з меседжем, що від візового режиму страждають насам­перед законослухняні українці (думаю, експерти погодяться зі мною), але він не стримує тих, хто належить до організованої зло­чинності, та нелегальних мігрантів.

Наше завдання полягало в тому, щоб адвокатувати свободу пересування українців. І, повірте, нас чули, тому що нерідко народна дипломатія в Європейському Союзі сприймається краще. Ми знаходили багато аргументів — і про те, що міграційні ризики, які часто пов’язують з Україною, є необґрунтованими і завищени­ми, і про те, що безвізовий режим є взаємовигідним і для України, і для Європейського Союзу, зокрема для бізнесу, розвитку туристичної індустрії тощо.

Ми знаходили ще багато інших аргументів, але повірте, нам дуже важко було дати відповідь на запитання, яке лунало з ауди­торії, про те, чому на третій рік імплементації Плану дій щодо лібералізації візового режиму в Україні досі не виконано два кроки, які дали б змогу нам сьогодні зафіксувати прогрес у візовій лібералізації. Чому, наприклад, такі країни “Східного партнер­ства”, як Грузія, Молдова, Вірменія, мають біометричні паспорти, а Україна досі їх не має?

Ми кажемо, що і опозиція, і влада, всі політичні сили підтримують прекрасну ідею встановлення безвізового режиму для громадян України, вони єдині в цьому питанні. Але чому ж то­ді  надто диспропорційним є цей рух? Ми це бачимо, здійснюючи громадський моніторинг виконання Плану дій щодо лібералізації візового режиму. Скажімо, ми зафіксували сплеск активності пар­ламенту у травні — жовтні 2011 року, потім був спад, потім знову сплеск.

До чого я веду? Така нерівномірність процесу також призво­дить до певних проблем, бо час від часу з’ясовується, що навіть ті закони, які вже прийняті, необхідно доопрацьовувати. Наприклад, Закон “Про захист персональних даних”, пакет законів щодо про­тидії корупції та інші. Отже, наш підхід полягає в тому, що, звісно, треба приймати закони…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Сідайте, Ірино Миколаївно.

До виступу запрошується Геращенко Ірина Володимирівна, член депутатської фракції Політичної партії “УДАР”, перший за­ступник голови Комітету з питань європейської інтеграції.

 

ГЕРАЩЕНКО І.В., перший заступник голови Комітету Вер­ховної Ради України з питань європейської інтеграції (загально­державний багатомандатний виборчий округ, Політична партія “УДАР (Український демократичний альянс за реформи) Віталія Кличка”). Шановні колеги, я представляю Політичну партію “УДАР”. Продовжу думку пані Ірини. Чому, дійсно, парламент так довго не може зробити два кроки для того, щоб ми подолали цей перший етап? Та тому що народні депутати України мають дипломатичні паспорти і їм не потрібно, як простим громадянам України, стояти в чергах і приносити отакі талмуди, щоб отримати візу. Тому так легковажно ставляться до тих проблем, які ми сьогодні порушуємо.

Політична партія “УДАР” у цьому питанні стоїть, очевидно, на єдино правильній позиції: Верховна Рада України не тільки по­винна, а й зобов’язана перед усіма громадянами України прийня­ти всі закони, необхідні для спрощення візового режиму та для його скасування в майбутньому, а також не повинна ухвалювати законопроектів, які потім створюють додаткові проблеми, адже й таке буває.

І риторика влади не повинна розходитися з діями. Тому що навіть Угоду між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб ми в цій залі дуже важко приймали, лише голосами з демократичних фракцій, не було жодного голосу з фракції Партії регіонів.

Сьогодні ми почули дві діаметрально протилежні думки представників Партії регіонів щодо антидискримінаційного зако­нодавства. У такому разі я вважаю за необхідне, щоб керівник партії влади пан Азаров у п’ятницю дав нам відповідь, якою ж є  позиція Партії регіонів щодо прийняття цього закону. Щоб ми розуміли, чи держава й надалі заглядатиме у ліжка і штани своїх громадян, чи вона нарешті прийме закони, потрібні для того, щоб громадяни України могли отримати спрощення візового режиму.

Я хочу також наголосити, шановні колеги, що парламент повинен приймати такі закони, які не тільки за назвою, а й за змістом будуть проєвропейськими і недискримінаційними. І тут опозиція стоїть на цілком державницькій позиції. Ми дуже часто допрацьовуємо законопроекти, які подає влада, для того щоб вони відповідали і стандартам ЄС, і потребам українського суспільства.

І ще одне дуже важливе питання — про парламентський вимір. У нашому парламенті, ви знаєте, існують групи дружби з усіма парламентами європейських країн і з Європейським пар­ламентом. Дуже важливо, щоб ці групи дружби не тільки налаго­джували міжпарламентський діалог, а й серйозно моніторили виконання Угоди про спрощення оформлення віз та надавали всю інформацію про порушення цієї угоди, що особисто я, наприклад, і лідер Політичної партії “УДАР” робимо.

Ми часто говоримо про те, що це неправильно, коли журналісти, громадські діячі, науковці, студенти отримують корот­котермінові візи для одноразового в’їзду, на тиждень їх дають. І  потім люди знову мусять іти по колу: зібрати всі документи, сплатити 30 євро за візу, 30 євро консульського збору, а це значні кошти для громадян України. Це не є партнерське ставлення до України з боку наших європейських партнерів.

Більше того, українська опозиція готова в питанні захисту інтересів громадян України об’єднатися з владою. Тільки питання в тому, що наша влада три роки діалогу з Європейським Союзом витратила не на те, щоб захистити право українців на вільне пересування, а на пояснення, чому вони кинули за ґрати Юлію Тимошенко. Ось на що ми витрачаємо дорогоцінний час.

Тому ми вважаємо, що нам потрібно повернутися до першо­джерел і взятися до захисту українських громадян. Проводити мо­ніторинг виконання Угоди про спрощення оформлення віз і в рам­ках Комітету з парламентського співробітництва між Україною та Європейським Союзом. Вперше в історії українського парламенту протягом року КПС не працював, партія влади заблокувала його роботу. Слава Богу, тепер КПС запрацював, і ми вважаємо, що цей комітет проводитиме дуже велику роботу щодо виконання цієї угоди.

Позиція Політичної партії “УДАР” є однозначною: ми будемо голосувати за всі законопроекти, необхідні для того, щоб пройти перший етап Плану дій, вийти на спрощення візового режиму і скасування віз не тільки для народних депутатів, дипломатів та чиновників, а й для всіх громадян України.

І пропозиція. Ми вважаємо, що було б дуже правильно, щоб Верховна Рада України за підсумками цих парламентських слу­хань не лише затвердила Рекомендації, а й прийняла звернення до країн Європейського Союзу щодо необхідності спрощення візового режиму для всіх категорій громадян України. Це буде ду­же правильно і в контексті, ми дуже сподіваємося, успішного Віль­нюського саміту.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ірино Володимирівно.

До виступу запрошується заступник голови Державної міграційної служби України Грицак Василь Миколайович. Підготу­ватися народному депутату Панькевичу Олегу Ігоровичу.

 

ГРИЦАК В.М., заступник голови Державної міграційної служби України. Шановний головуючий! Шановні учасники парла­ментських слухань! Питання виконання Плану дій щодо лібера­лізації ЄС візового режиму для України є сьогодні одним із найважливіших питань на шляху європейської інтеграції України, соціально-економічного та політичного розвитку нашої держави. Безвізовий режим з країнами Європейського Союзу — це мета, досягнення якої, безперечно, відкриє нові можливості і для укра­їнських громадян, і для вітчизняного бізнесу. Саме тому питання виконання завдань, визначених Планом дій, мають найвищий пріоритет у діяльності Державної міграційної служби України з мо­менту її утворення. Коротко зупинюся на основних заходах, які уже виконано.

У травні 2011 року Президентом України схвалена Концепція державної міграційної політики. Цей документ розроблений Дер­жавною міграційною службою України за участю науковців, міжна­родних експертів, зокрема представників Управління Верховного комісара ООН у справах біженців та Міжнародної організації мі­грації. На сьогодні Концепція державної міграційної політики є до­рожньою картою, за якою відбувається удосконалення законодав­ства і процедур у міграційній сфері.

У серпні 2011 року набрав чинності принципово новий для України Закон “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”. Закон також розроблено за участю міжнародних організацій, він повністю відповідає світовим стан­дартам у сфері надання притулку, зокрема Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців, до яких Україна приєдналася у 2002 році.

У вересні 2011 року Верховна Рада України ухвалила Закон “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, у липні 2012 року внесла низку суттєвих змін до законодавства щодо за­безпечення свободи пересування та вільного вибору місця про­живання в Україні.

Нарешті, в жовтні 2012 року Верховна Рада України ухвалила Закон України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що посвідчують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус”. Законом створено передумови для запровадження в Україні документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, які повністю відповідають найсуворі­шим вимогам з питань безпеки та захисту від підробок. Крім того, протягом 2011–2013 років розроблено і прийнято низку підзакон­них актів, спрямованих на реалізацію положень зазначених законів.

Таким чином, основні завдання, визначені першою законо­давчою фазою Плану дій щодо лібералізації ЄС візового режиму для України, Державною міграційною службою України у межах компетенції виконано. Більше того, значна частина ухвалених ак­тів законодавства вже сьогодні в повному обсязі виконуються у практичній діяльності Державної міграційної служби, її територі­альних підрозділів.

Слід зазначити, що для повного виконання Плану дій необхідно завершити формування нормативно-правової бази щодо оформлення біометричних проїзних документів та надання безоплатної медичної допомоги особам, які звернулися за міжна­родним захистом в Україні.

Державна міграційна служба України на сьогодні технічно, законодавчо і, виконуючи всі нормативні акти Кабінету Міністрів, готова до виконання всіх вимог Європейського Союзу щодо лібе­ралізації візового режиму для України. У нас досить серйозно підготовлений колектив, ми вивчаємо європейське законодавство, міжнародне законодавство, я думаю, що з боку Державної мігра­ційної служби жодних проблем щодо лібералізації візового режи­му немає, ми цілком підтримуємо.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Миколайовичу. Сідайте, будь ласка.

Слово має Панькевич Олег Ігорович, заступник голови Комітету з питань європейської інтеграції, член депутатської фракції Всеукраїнського об’єднання “Свобода”.

 

ПАНЬКЕВИЧ О.І., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія “Всеукраїнське об’єднання “Свобода”). Шановні учасники парламентських слу­хань! Сьогодні у виступах представників органів державної влади, у розданих матеріалах, інформаційних довідках ми бачимо багато позитивних статистичних даних щодо збільшення кількості нада­них віз, зменшення кількості відмов тощо. Це справді досягнення і серйозні напрацювання. Я ж сьогодні хочу зупинитися на проб­лемах, з якими дуже часто стикаються українці, звертаючись за отриманням візи. І справа не тільки в тому горе-законопроекті, про який сьогодні згадували. Справа тут в інших чинниках, на яких я й хочу наголосити.

Зокрема, дуже часто допускається перевищення термінів розгляду візових клопотань, вимагаються додаткові документи, хоча є стандартний перелік таких документів, поширено невмоти­воване ухиляння від видачі багаторазових віз, не надається мо­тивація рішення про відмову у видачі візи тощо. Поширені випадки відмови у видачі шенгенських віз самотнім українським жінкам, які начебто завжди, у розумінні консульств, направляються за кордон задля налагодження свого особистого життя.

Слід наголосити на тому, що в процесі підготовки доку­ментів для отримання шенгенської візи українці стикаються з низ­кою абсурдних вимог. Однією з найтиповіших є подання виписки з банківського рахунку заявника, яка нібито підтверджує фінансову спроможність громадянина України перебувати певний час у краї­нах ЄС. Щоб пред’явити цей документ посольствам країн Євро­пейського Союзу в сучасних реаліях, коли середній офіційний дохід українця вдесятеро менший, ніж у Європейському Союзі, нашим співвітчизникам доводиться позичати гроші у родичів, знайомих, а іноді навіть брати кредит. І все це через просту фор­мальність, яка не лише прикрашає фінансові можливості україн­ців, а й є обтяжливою і, головне, принизливою для них.

Ще одна жорстка бюрократична вимога для українців — по­дання довідки з податкового органу, що підтверджує дохід заяв­ника, вказаний у довідці з роботи. Це, безумовно, також усклад­нює процес отримання шенгенських віз.

Навіть у тих українських громадян, які за мірками ЄС є до­сить заможними, сьогодні виникають труднощі з отриманням довгострокових віз. Дуже часто консульства видають українцям, які просять довготривалі візи для ділових поїздок, одноразові чи короткострокові візи навіть у випадках, коли заявник попередньо вже скористався багаторазовими шенгенськими візами, виданими консульствами цієї або іншої країни.

Мінімальний термін дії багаторазової візи має становити шість місяців, як це зазначено у Візовому кодексі ЄС. Міністер­ство закордонних справ України не раз звертало увагу своїх колег на таку дискримінаційну практику щодо українських громадян, од­нак ситуація впродовж багатьох років, на жаль, не змінюється. І це, я хочу зауважити, відбувається в умовах, коли Україна ще 2005 року, як сьогодні вже сказали, запровадила безвізовий ре­жим для громадян держав — членів Європейського Союзу.

Хочу привернути вашу увагу також до проблеми відкриття візових центрів, про що сьогодні теж згадувалося, тобто пунктів прийому візових документів, які, як правило, функціонують на базі приватних іноземних компаній, послуги яких обходяться українцям відчутно дорожче. Складається враження, що такі центри більше турбуються про власний прибуток, аніж про реальне полегшення підготовки та подачі українцями візових документів. Відкриття таких центрів доречне тільки у місцях, віддалених від місцезнахо­дження консульств.

Завершуючи, шануючи регламент, хочу повернутися до про­екту Рекомендацій нинішніх парламентських слухань. Очевидно, що законопроект №2342 у такій формі не буде проголосований. Тому тут потрібна дискусія — і з дипломатами країн Європей­ського Союзу, і в українському суспільстві. Вважаю, що це питан­ня потрібно виключити з проекту Рекомендацій, додавши пункти, яких тут немає. Зокрема, нам потрібно подумати про проблеми міграції, забезпечити належну інфраструктуру, оснастити новітніми технологіями і персоналом Державну прикордонну службу, вдосконалювати законодавство у сфері трудової міграції. Ми обов’язково подамо свої пропозиції до проекту Рекомендацій.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, сідайте.

До виступу запрошується Сушко Олександр Валерійович, національний координатор Української платформи Форуму грома­дянського суспільства “Східного партнерства”.

 

СУШКО О.В., національний координатор Української плат­форми Форуму громадянського суспільства “Східного партнер­ства”. Добрий день, шановні присутні! Дякуємо за запрошення. Я сьогодні представляю велику коаліцію громадських організацій, майже 200, які входять до Української національної платформи Форуму громадянського суспільства “Східного партнерства”. Це, власне, проєвропейськи налаштовані організації, які підтримують реформи в усіх сферах. Отже, від імені українського громадян­ського суспільства я хотів би зазначити, що життєво важливою для нашого професійного, громадського та особистого життя є можливість вільного пересування Європою.

Приблизно в 40 мільйонів євро оцінюються щорічні витрати громадян України на отримання шенгенських віз. І це без ураху­вання додаткових витрат на транспорт, проживання, інші обста­вини, пов’язані з отриманням віз. Ця сума перевищує вартість впровадження усіх тих реформ, що залишилися, в рамках Плану дій щодо лібералізації ЄС візового режиму для України. Тобто впровадження реформ, яких ми очікуємо від шановних народних депутатів та уряду, коштує дешевше, ніж українці щороку витра­чають на шенгенські візи. Тому ми закликаємо вас все-таки зо­середитися на забезпеченні прийняття і належного впровадження тієї невеликої кількості нормативно-правових актів, для того щоб Україна не була чемпіоном з тривалості процесів, яким вона є на сьогодні.

Справді, коли три роки тому було запроваджено План дій щодо лібералізації ЄС візового режиму для України, і я як експерт, і багато інших, і Президент України прогнозували, що від півроку до двох років вистачить нам для його виконання. Прези­дент обіцяв взагалі за рік впровадити весь План дій. Врешті-решт, ми пасемо задніх. Сьогодні вже говорили про те, що Молдова обігнала нас, хоча отримала такий документ пізніше. До речі, Молдова теж сприймається в Європейському Союзі проблемною країною з точки зору міграційного потенціалу, однак сьогодні з ве­личезною ймовірністю можна сказати, що вже наступного року Молдова отримає безвізовий режим. А Україна? Питання відкрите.

Тепер вже як експерт з питань шенгенської системи і полі­тики Європейського Союзу хочу відреагувати на зауваження, що прозвучали стосовно спірних моментів законодавства, які нам необхідно впровадити. Це те, про що говорили пані Богословська і пан Панькевич. Якби питання візової лібералізації було предме­том суто двосторонніх відносин між Україною і ЄС, я вважав би реалістичною перспективу торгу, дипломатичного переговорного процесу з приводу зниження планки для України і таким чином знаходження якогось компромісного варіанта. Однак для Євро­пейського Союзу це питання не є предметом двосторонніх відно­син з Україною, це предмет їхньої регіональної політики стосовно цілого регіону країн, які претендують на безвізовий режим, і щодо них вироблено певний стандартний пакет критеріїв, вимог, які відкривають шлях до безвізового режиму.

Якщо, наприклад, уявити собі, що Європейський Союз зни­зить планку для України, залишивши її такою самою для всіх ін­ших країн, він одразу буде звинувачений у подвійних стандартах. Це неприйнятно, буде скандал. А чому тоді Сербія, Албанія, Боснія, Молдова, інші мусили прийняти ці непопулярні реформи, а  українці мають привілеї обійтися без таких реформ? Тому це не  зовсім реалістично — очікувати, що Євросоюз піде на такі серйозні втрати, які підірвуть його право вимагати реформ від інших, якщо від України ці реформи не будуть вимагатися.

До речі, часто застосовують аргумент, що наша культурна основа певним чином суперечить тим реформам. Подивіться на країни, які їх втілили і пройшли шлях візової лібералізації, вони дуже подібні до нас. Це країни, які належать або до домінуючої православної культури (Сербія, Чорногорія, Македонія, Молдова), або до мусульманської культури (Албанія і Боснія). Тож ці країни мають ті самі проблеми зі сприйняттям цих новацій, певних кон­траверсійних змін, які не всім зрозумілі в суспільстві. Але вони взяли на себе відповідальність і зрозуміли, що вартість впрова­дження реформ, вартість безвізового режиму значно вища, ніж вартість того, щоб боротися за традиційне розуміння своїх цінно­стей. Тому я все-таки закликаю не зволікати…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олександре Валерійовичу.

До виступу запрошується Бізіля Михайло Михайлович, начальник управління зовнішньоекономічних зв’язків і інвестицій та транскордонного співробітництва Закарпатської обласної дер­жавної адміністрації.

 

БІЗІЛЯ Г.М., начальник управління зовнішньоекономічних зв’язків і інвестицій та транскордонного співробітництва Закар­патської обласної державної адміністрації. Доброго дня, шанов­ний пане головуючий, шановні учасники парламентських слухань! Європейська інтеграція — це магістральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в Європі у третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України, тому що це найкращий спосіб реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин.

Європейська інтеграція відповідає життєво важливим інтере­сам українського народу. Вона є визначальним чинником як між­народної діяльності України, так і її внутрішньої політики на трива­лу перспективу, зміцнює безпеку та позитивно впливає на від­носини України з усіма державами світу, насамперед із сусідами. У цьому контексті важливої ролі набуває питання ролі регіонів у міжнародному співробітництві, налагодження партнерських від­носин між регіонами України та сусідніми європейськими державами.

Формування концепції політики регіонального розвитку в Україні, на нашу думку, має ґрунтуватися на основних досягнен­нях у цьому напрямі країн ЄС, для яких міжрегіональне співро­бітництво як механізм економічної співпраці, а відтак економічного розвитку останнім часом стало пріоритетним. Місце транскордон­ного співробітництва у регіональному розвитку визначається його здатністю до мобілізації та ефективного використання існуючого потенціалу прикордонних регіонів і територій, а також оптималь­ного поєднання їх можливостей та ресурсів. З огляду на це, цікавими видаються і перспективи Закарпаття, оскільки наш край є унікальним завдяки спільному кордону з Угорщиною, Румунією, Словаччиною та Польщею.

У тисячолітній історії людства є явища, які умовно можна віднести до категорії вічних. До таких явищ належить комунікація людей через кордони. Виник цей феномен через те, що з’явилися кордони. Кордони, як відомо, — це політично розірваний соціаль­ний спосіб забезпечення інтересів суб’єктів у використанні ними тих чи тих просторових ресурсів. Комунікація людей через кор­дони за різних часів складалася по-різному — від майже вільного побратимського спілкування людей до неприхованої ворожнечі і агресії.

Достеменно відомо, що кордони сьогодні стали невід’ємним атрибутом життя людини. Як правило, вони ускладнюють, а нерід­ко навіть отруюють її існування, оскільки тією чи тією мірою об­межують шляхом регламентації одне з основних природних прав людини — право на вільне пересування. Сумно констатувати, що на початку третього тисячоліття багато хто з громадян може із заздрістю згадувати першу “неписану” Конституцію Англії — Вели­ку хартію вольностей, прийняту ще 1215 року. Статті 41 і 42 цього легендарного документа закріплювали право кожного вільно пере­суватися як у межах країни, так і виїжджати за межі королівства.

Можливості жителів прикордонних територій, у тому числі Закарпаття, щодо використання інструментів лібералізації візово­го режиму значно ширші, оскільки наразі насамперед на них по­ширюється дія Угоди між Україною та ЄС про спрощення оформ­лення віз та угод про місцевий прикордонний рух. Запровадження інституту місцевого прикордонного руху щодо громадян України слід розглядати як апробацію нових інструментів лібералізації ві­зової політики країн ЄС до України з перспективою повного ска­сування візового режиму.

Інститут місцевого прикордонного руху вперше було запроваджено 2007 року між Угорщиною та Україною. Позитивні практичні результати Угорщини у застосуванні місцевого прикор­донного руху, а головне — затребуваність цього інструмента лібе­ралізації візового режиму сприяли запровадженню його і між Сло­ваччиною та Україною восени 2008 року, а пізніше — між Польщею та Україною. Проте необхідно зазначити, що форми та умови дії цього інструмента наразі є різними. Загалом, форми місцевого прикордонного руху між Угорщиною, Словаччиною та Польщею передбачають можливість перебування у 30–50-кілометровій при­кордонній зоні, що охоплює від 250 до 1,5 тисячі населених пунк­тів по обидва боки кордону.

Одним із найважливіших інструментів розвитку відно­син  України з Європейським Союзом є співробітництво України з сусідніми державами — членами ЄС, яке має сприяти як еконо­мічному розвитку прикордонних регіонів наших країн, так і зага­лом поглибленому транскордонному співробітництву в економіч­ній, політичній, гуманітарній, науковій та інших сферах. Послідовно проводячи курс на європейську інтеграцію, Україна зацікавлена в  динамізації цих зв’язків на всіх рівнях. І невід’ємний елемент цього шляху — повноцінний безвізовий режим для громадян України з боку держав — членів ЄС.

Дякую за можливість виступити. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, сідайте.

До виступу запрошується народний депутат України, член фракції Комуністичної партії, заступник голови Комітету з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму Присяжнюк Олек­сандр Андрійович.

 

ПРИСЯЖНЮК О.А., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туриз­му (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, Комуні­стична партія України). Дякую. Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Насамперед хочу сказати, що сьогодні наша зустріч відбувається у знаковий день: сьогодні виповнюється рівно 70 років, як була звільнена столиця України — місто-герой Київ. Вічна слава тим, хто поліг у боях за нашу країну і визволив світ від фашизму! Довгих років життя і здоров’я ве­теранам, які ще сьогодні з нами! (Оплески).

Шановні колеги, тепер стосовно теми парламентських слухань. Компартія України виступає за те, щоб кожен громадянин України мав змогу в сучасному світі подорожувати, навчати­ся, лікуватися за необхідності, ознайомлюватися з кращими над­баннями світової культури. Проте будьмо відверті: насамперед для цього необхідно створити реальні економічні передумови — створити робочі місця, забезпечити пенсії, стипендії, які давати­муть змогу це робити. Щоб не було так, як сьогодні, коли ми ви­прошуємо своє законне право, стоячи на колінах.

Тема парламентських слухань — перспективи та нові можли­вості для громадян України. Давайте подивимося, про яких саме громадян сьогодні йде мова, і хто може цим скористатися.

За 22 роки знищивши робочі місця, перспективи на нор­мальне життя в Україні, олігархічна влада зробила з мільйонів громадян України безправних трудових мігрантів, або людей дру­гого сорту в Європі. Це українські заробітчани, 98 відсотків яких, працюючи в Європі, перебувають у напівлегальному становищі.

Які перспективи і можливості для українських пенсіонерів, якщо говорити про цю категорію, третина з яких ледь виживає на мізерні пенсії? Що, із скасуванням візового режиму (а мені у це слабо віриться) наші пенсіонери поїдуть до Лондона, Парижа чи Мілана?

Або ж візьмемо переважну частину сьогоднішнього залу, нашу молодь і студентів. Більшість із числа української молоді ни­ні готові виїхати за кордон у пошуках кращої долі, але тільки тому, що не бачать перспективи у себе вдома.

Рівень безробіття серед молоді (це для інформації) у євро­пейських країнах сьогодні зашкалює, в деяких країнах Євросоюзу перевищуючи 50 відсотків. Тобто кожна друга молода людина в Європі безробітна. То про яку перспективу для нашої молоді можна говорити, навіть якщо ми будемо мати гіпотетичний шанс безперешкодно їздити?

Для того щоб кожен мав право подорожувати чи навчатися в Європі, треба реалізувати лише дві умови.

Перша — підвищити рівень доходів населення, про що я вже казав. Тільки маючи кошти на лікування, харчування, оплату кому­нальних послуг, людина починає подорожувати і займатися туриз­мом. Якщо коштів не вистачає на найнеобхідніше, про який ту­ризм можна говорити?

І друга — змусити українську владу працювати в інтересах народу, а не у своїх особистих.

Дійсно, треба навести порядок і контроль у візових центрах щодо того, як там ставляться до наших громадян (ви про це знає­те), не пояснюючи причин відмови, не повертаючи коштів і не вка­зуючи мотивів, чому відмовлено в отриманні візи.

Сьогодні вже згадували про те, що Україна відчинила двері для всіх країн Європейського Союзу, скасувавши візовий режим. Логічно, що такий самий крок зобов’язана зробити і Європа, якщо ми говоримо про рівноправність і взаємоповагу.

Безвізовий режим, про який ми сьогодні говоримо, — це не подачка і не привілей, це те, що Європа і українська влада мали зробити ще 10 років тому у штатному режимі, але очевидно, що ні Європі, ні владі не потрібна така ситуація. Їм потрібні лише де­шева безправна робоча сила і наша сировина.

Ми не меншовартісний народ. Коли Європа, я хочу нагада­ти, стояла на колінах і радянський народ звільняв її від фашизму, у наших солдатів-червоноармійців не питали, чи є у них шенген­ські візи. Ми — народ-переможець, і ми маємо про це пам’ятати.

Я хотів би наголосити ще на одному. Наша зустріч відбува­ється під час апогею тотальної євроінтеграції, яка вже виведена в роль офіційної релігії. Жодного аналізу, жодних цифр, жодної конкретики, тільки загальні фрази про Угоду про асоціацію, зранку до вечора — Європа, європейські цінності тощо. Чомусь не поміт­но такого запалу у подоланні епідемії туберкульозу в Україні, за­безпеченні житлом, боротьбі з безробіттям чи за скасування пен­сійної реформи.

Я хотів би сказати ще одне, про що сьогодні всі мовчать, мовчить і Європа. На сьогодні вже зібрано більше 1 мільйона під­писів за проведення референдуму стосовно визначення зовніш­нього курсу України. І щодня ця цифра збільшується. То чи варто нам вірити таким керманичам, союзникам і поводирям, які на словах декларують себе як демократів і поборників прав народу, а на ділі дурять і обкрадають український народ?

Вибір, звичайно, робити нам з вами, шановні колеги, але його треба робити з гарячим серцем і холодною головою. А такий вибір є. І я хочу наголосити, що завтра в усіх куточках нашої краї­ни, у тому числі в місті-герої Києві, робітники і студенти, безро­бітні і пенсіонери — весь знедолений народ вийде на вулиці, щоб заявити про свої права.

З наступаючою річницею Великої жовтневої соціалістичної революції! Щастя вам, сімейного благополуччя та затишку!

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олександре Андрійовичу, сідайте.

До виступу запрошується Шульга Дмитро Іванович, дирек­тор Європейської програми Міжнародного фонду “Відродження”.

 

ШУЛЬГА Д.І., директор Європейської програми Міжнарод­ного фонду “Відродження”. Шановні учасники парламентських слухань! Упродовж трьох років Україна виконує критерії для отри­мання безвізового режиму. Це скандал! Країни Балкан (Сербія, інші, про які вже говорили) за три роки виконали повністю всі завдання та отримали безвізовий режим. Громадяни Молдови, яка на кілька місяців пізніше, ніж Україна отримала такий список вимог, уже наступного року зможуть їздити без віз. Ми ж і досі в  першій фазі. Це скандал! Я як громадянин кажу: незалік тим політикам і тим державним службовцям, які не змогли забезпе­чити виконання цих критеріїв.

Можна говорити про цілу низку критеріїв, які досі ще не виконані. Я хотів би все-таки зупинитися на питанні, яке чомусь викликає найбільші політичні суперечки, хоча, як на мене, не варте виїденого яйця, — законопроект №2342 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання та про­тидії дискримінації в Україні. Насправді там є про що подиску­тувати, зокрема, стосовно санкцій за підбурення до дискримінації тощо. Однак зовсім немає такої експертної дискусії, точиться політична дискусія довкола двох слів — “сексуальна орієнтація”.

Що ж, власне, є в цьому законопроекті? Термін “сексуальна орієнтація” насправді у проекті №2342 згадується всього-на-всього один раз: статтю 21 Кодексу законів про працю України пропонується доповнити словами “сексуальної орієнтації”. Що це означає? Після внесення таких змін частина перша статті 21 “Рівність трудових прав громадян України” КЗпПУ буде викладена в такій редакції:

“Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расо­вої та національної приналежності, статі, сексуальної орієнтації, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин”.

Ось і все! Оце і все, довкола чого здійнялася буча. Оце все, що пропонується у проекті №2342.

Що це означає на практиці? Наведу приклад із “Нашої Раші”. Це означає, що фрезерувальника з нетрадиційною сексу­альною орієнтацією Івана Дуліна не зможе звільнити його началь­ник Міхалич виключно за те, що в нього інша сексуальна орієн­тація. Або платити йому на цій підставі меншу зарплатню. Більше того, насправді цей законопроект передбачає, що не буде й іншої сторони, навпаки. Чому всі кажуть, мовляв, цей закон про сексу­альні меншини? Ні, цей закон про заборону дискримінації на підставі сексуальної орієнтації, тобто і більшість так само убез­печена. Якщо раптом уявити ситуацію, що Іван Дулін буде началь­ником Міхалича, він також не зможе звільнити або зменшити оплату праці Міхаличу виключно за те, що в нього інша сексуальна орієнтація. Тобто це законопроект не про сексуальні меншини, а про рівність усіх громадян.

Я наголошую, слово дискримінація походить від латинського discriminatio, що означає виокремлення, розрізнення. Як каже “Вікіпедія”, це “будь-яка відмінність, виключення, обмеження або перевага, що заперечує або зменшує рівне здійснення прав”. От  і  все, йдеться про рівність. Я так само цілком погоджуюся з  Олександром Сушком у тому, що Європейський Союз не може дискримінувати Україну, Молдову, Сербію або Грузію. Вимоги одні для всіх.

Цілком зрозуміло, чому ЄС наполягає на такій вимозі — на комплексному антидискримінаційному законодавстві, тобто не тільки за ознакою сексуальної орієнтації, а й за будь-якими інши­ми ознаками. Тому що вони мають досвід, зокрема з країнами Балкан, коли представники ромської меншини у масовому поряд­ку запитують притулок у державах — членах ЄС. ЄС хоче убез­печитися, щоб подібного не було з представниками будь-якими інших меншин з будь-якої іншої країни, яка претендує на безві­зовий статус.

Чому саме трудові питання, чому саме трудові відносини? Дуже просто: у Європейському Союзі є одна-єдина директива №2078, де згадується сексуальна орієнтація, у ній записано, власне, те саме, що пропонується внести до КЗпПУ, — заборона дискримінації у трудових відносинах будь-кого на підставі сексу­альної орієнтації. Нічого іншого, ні про шлюби, про які кажуть, ні про інше. Сімейні стосунки ніяким чином не регулюються законо­давством Європейського Союзу.

І насамкінець. В українське законодавство сексуальна орієн­тація насправді з 2005 року уже включена на рівні підзаконних актів, а з 2011 року — на рівні трьох міжнародних договорів, рати­фікованих парламентом України. Це Угода з Іспанією про не­дискримінацію у трудових відносинах і дві конвенції Ради Європи. Тож я закликаю продемонструвати, що Україна не менш євро­пейська країна, ніж Молдова, і виконати всі потрібні критерії, щоб не було соромно за державу.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Глоба Богдан Сергійович, Всеукраїнська благодійна організація “Точка опори”. Прошу.

 

ГЛОБА Б.С., директор Всеукраїнської благодійної організації “Точка опори”. Добрий день, шановні учасники парламентських слухань, народні депутати, головуючий! Я хотів би зосередити вашу увагу лише на одному ключовому питанні, яке на сьогодні стало для України перепоною у питанні переходу до другої фази візової лібералізації, — прийняття всеохопного антидискримінацій­ного законодавства.

У вересні 2012 року ухвалено Закон України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”. Однак через те, що цей законодавчий акт приймався нашвидкуруч, без обгово­рення з громадянським суспільством, з експертами, він має цілу низку недоліків.

Одним із таких ключових недоліків, зокрема, є відсутність у  списку ознак, за якими заборонена дискримінація, ознаки “сексуальна орієнтація”. Наявність цієї ознаки є абсолютною ви­могою для всіх країн, які прагнуть інтегруватися до Європейського Союзу або підписати угоду про асоціацію. Ця вимога не є надзви­чайною або унікальною для України, це уніфікована вимога до всіх країн, і таке законодавство вже імплементували наші сусіди зі Східної Європи та балканські країни — Молдова (2012 рік), Поль­ща (2011 рік), Боснія і Герцеговина, Болгарія (2001 рік). Цілком очевидно, що в Україні необхідно розробити дієвий законодавчий механізм, який заборонятиме дискримінацію за ознакою сексуаль­ної орієнтації.

Хотів би також додати, що термін “сексуальна орієнтація” в  українському законодавстві не новий, він існує з 2010 року. Як  сказав попередній промовець, цей термін закріплений у двох міжнародних конвенціях, ратифікованих Україною, та в міждержав­ному договорі з Королівством Іспанія.

На сьогодні українське законодавство забороняє дискримі­націю за ознакою сексуальної орієнтації для трьох категорій громадян: неповнолітні громадяни, які постраждали від сексуаль­ного насилля та сексуальної експлуатації, громадяни Королівства Іспанія, які працюють в Україні, та особи, які постраждали від дії фальсифікованих лікарських засобів. Чим громадяни Королівства Іспанія гірші за українців? Чому парламент, який вже тричі голо­сував за законопроекти щодо заборони дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації, не може проголосувати за це вчетверте щодо всіх громадян та імплементувати цю норму у профільний закон? Питання більш як відкрите.

Я також хотів би навести аргумент одному з попередніх промовців, який переконував, що Україні мало 17 років для того, щоб імплементувати заборону дискримінації за ознакою сексуаль­ної орієнтації. Приклад: Румунія скасувала статтю за мужеложство у 1996 році і наразі вже сім років є членом ЄС. То чим Україна гірша за Румунію?

Крім того, я хотів би сказати, що внесення такої зміни до законодавства необхідне для забезпечення трудових прав україн­ців. Ми розуміємо, що під час інтеграції до Європейського Союзу ми відкриваємо трудові кордони. Саме тому ця зміна є необхід­ною, щоб талановиті і кваліфіковані кадри залишалися в Україні, знаючи, що захищені законодавством.

Досить часто я чую аргумент, що Україні не потрібно прий­мати таких законів, оскільки в нашій державі не існує проблеми дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації. Хочу сказати, що це відверта брехня. Будучи відкритим геєм з 16 років, я особисто зустрівся з дискримінацією. Починаючи зі школи, я відчув на собі і цькування, і переслідування. Мене били і в 16 років вигнали з ро­дини тільки тому, що батьки вважали мене хворим. Я знайшов у собі сили пережити цей етап і наразі маю можливість стояти тут перед вами і говорити про це чесно та відверто. На жаль, дуже багато молодих людей, особливо в регіонах, не знаходять таких сил. Дуже часто ці історії закінчуються особистими трагедіями.

Сьогодні мій головний меседж до народних депутатів такий: шановні народні депутати, коли ви будете приймати рішення, чи голосувати за законопроект про заборону дискримінації за озна­кою сексуальної орієнтації, будь ласка, подумайте про те, що це не вимога Європейського Союзу, не вимога Європейської Комісії, це необхідно для громадян України, молодих хлопців і дівчат, які, так само як я, хочуть щасливо та безпечно жити і працювати в Україні.

Давайте будувати суспільство, в якому меншини не будуть пригнічуватися, а кожен громадянин відчуватиме, що він має рівні права.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До виступу запрошується Мазур Тетяна Володимирівна, виконавчий директор правозахисної організації Amnesty International в Україні.

 

МАЗУР Т.В., виконавчий директор правозахисної організації Amnesty International в Україні. Добрий день, шановні учасники та учасниці парламентських слухань! Я щиро вдячна за можливість донести позицію правозахисної організації Amnesty International щодо необхідності покращення антидискримінаційного законодав­ства України.

Міжнародне та європейське законодавство у сфері забез­печення прав людини забороняє дискримінацію. Тобто коли люди­на зазнає іншого ставлення на законодавчому рівні чи на прак­тиці, і в результаті такого ставлення її права частково або повні­стю обмежуються через певні ознаки, такі як етнічне походження, стать, віросповідання, сексуальна орієнтація чи ґендерна ідентичність.

Це міжнародний правозахисний стандарт, зобов’язання дотримуватися якого Україна добровільно і охоче взяла на себе, приєднавшись до низки міжнародних договорів і конвенцій. Проте на даний час Україна не виконує це зобов’язання і не забезпечує захист основних прав людини тих осіб, які належать до ЛГБТ, — це лесбійки, геї, бісексуали і трансґендерні люди. Зокрема, це право на свободу від дискримінації, право на особисту недотор­канність, право на свободу вираження поглядів і на свободу мир­них зібрань.

У нашому дослідженні “Дискримінація ЛГБТ в Україні” немає підстав для гордості. Ми констатуємо, що дискримінація ЛГБТ має місце в нашій державі і виявляється, зокрема, у масових побуто­вих образах, вчиненні злочинів на ґрунті ненависті та прийнятті парламентом дискримінаційних законопроектів.

За такої ситуації нам дуже дивно чути від представників органів влади, що дискримінації ЛГБТ в Україні немає. Як доказ нам кажуть, що немає скарг від таких людей. Проте це зовсім не означає, що немає дискримінації. Навпаки, це яскраве свідчення того, що:

а) в Україні відсутній ефективний механізм захисту жертв дискримінації, тому вони не звертаються зі скаргами, оскільки просто не вірять, що можуть знайти справедливість;

б) жертви дискримінації побоюються подальших пересліду­вань та цькування з боку посадових осіб.

А ось факти та дані, якими оперуємо ми. Жорстоке побиття організаторів Маршу рівності у травні 2012 року, яке було зафіксо­вано журналістами і потім ці фотографії вразили весь світ. Напад на президента Всеукраїнської громадської організації “Гей-альянс України” у червні 2012 року, внаслідок якого він отримав численні ушкодження. Вбивство у жовтні 2012 року молодого гея в центрі Києва, яке, ймовірно, сталося на ґрунті ненависті. Усі ці злочини залишаються нерозкритими.

Знаєте, що сприяє вчиненню таких злочинів? Відсут­ність  законодавства, яке чітко та однозначно забороняло б ди­скримінацію, зокрема за ознакою сексуальної орієнтації. А гомо­фобні заяви та дискримінаційні законодавчі ініціативи створюють клімат, у якому серйозні порушення прав людини відбуваються і толеруються.

Ми наполегливо просимо народних депутатів усвідомити свою відповідальність і важливість сигналів, які ви посилаєте в суспільство, та утриматися від дискримінаційних заяв, які роз­палюють атмосферу ненависті та закріплюють хибні стереотипи. Ви маєте усвідомити, що вдосконалення антидискримінаційного законодавства є кроком до забезпечення рівності прав для всіх.

Ми очікуємо, що народні депутати займуть рішучу позицію в даному питанні, не лише прийнявши законодавство для забез­печення справді ефективного захисту від дискримінації, а й фор­муючи суспільну думку, пропагуючи цінність розмаїття та рівності прав людини для всіх. Саме ви маєте можливість змінити цю дер­жаву і суспільство, наблизивши їх до європейських стандартів. Будь ласка, скористайтеся цією можливістю.

Отже, Amnesty International закликає Верховну Раду внести до українського законодавства зміни щодо встановлення чіткої заборони дискримінації, зокрема за ознакою сексуальної орієнта­ції та ґендерної ідентичності.

Крім того, внести зміни до статті 161 Кримінального кодексу України, з тим щоб будь-який можливий мотив ненависті, зокрема на підставі реальної чи гаданої сексуальної орієнтації, стосовно всіх злочинів повною мірою враховувався на всіх стадіях кримі­нального провадження — від розслідування до винесення вироку.

Водночас ми закликаємо громадські організації долучитися до розроблення відповідних законопроектів. Amnesty International пропонує свою експертну допомогу в даному процесі, а також допомогу в публічній дискусії щодо необхідності забезпечення рівних прав для всіх громадян незалежно від статі, національності, віросповідання чи сексуальної орієнтації. Адже мова йде, власне, про дотримання прав людини.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Сідайте, будь ласка.

До виступу запрошується Шевченко Андрій Віталійович, на­родний депутат України, фракція “Батьківщина”, перший заступ­ник голови Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Будь ласка.

 

ШЕВЧЕНКО А.В., перший заступник голови Комітету Верхов­ної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія “Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”). Всім доброго здоров’я! Як і абсолютна більшість людей у залі, я вважаю, що та візова стіна, яка сьогодні розділяє Європу, має впасти. І для мене це питання не лише юридичне, а  й  моральне. Це питання моральної відповідальності перед ба­гатьма поколіннями, які виросли на цій землі, не маючи жодної можливості поїхати за кордон.

Моя бабуся — радянська вчителька. Для неї весь закордон звівся до Німеччини, куди вона була вивезена гастарбайтером. Для моєї мами, теж вчительки, вся мрія про закордон звелася до радянської Болгарії — це єдине місце, куди вона змогла поїхати.

Сьогодні в залі дуже багато молодих людей. Для нас це вже зовсім інша реальність, інші можливості, інше уявлення про світ. Але давайте подивимося навколо. Чи справді щось докорінно змі­нилося? Ніколи не були за кордоном 79 відсотків українців, лише 4 відсотки українців хоча б раз на два роки виїздять за кордон. Хіба тільки мені здається, що в цьому велика частина тих проб­лем, які ми зараз бачимо? Адже покоління за поколінням зро­стають люди, які не бачили іншого життя, які не знають, що можна жити у правовій державі із зовсім іншими уявленнями про спра­ведливість і закон.

Тож я ще раз кажу: це питання моральної відповідальності перед тими поколіннями, які вже ніколи не зможуть поїхати за кордон, які все життя стояли у принизливих чергах, а також перед тими поколіннями, яким, дай Боже, не доведеться через все це проходити.

Тому я просто закликаю тих, від кого залежить це рішення — і в Києві, і в Брюсселі, — зрозуміти просту річ: жодна юридична казуїстика, жодні “відмазки” і пояснення не можуть виправдати того факту, що у XXI столітті українці не можуть скористатися пра­вом вільно подорожувати і реалізувати себе. Що світ, у якому де­кларується, що найвищою цінністю є людина, досі дивиться на українців через призму “холодної війни”, з прив’язкою до паспор­та і довідки про доходи.

Чому досі цього не сталося? Очевидно, що ключова пробле­ма криється в Україні. Тому що це ми, українці, роками не могли запровадити біометричні паспорти, бо різні клани при владі з’я­совували, хто зароблятиме гроші на цих схемах. Це ми, українці, роками не можемо ухвалити нормальних законів, які самі ж і обі­цяли Заходу прийняти. Це через нашу владу, через лінь, жадіб­ність і лицемірство українських політиків різних мастей ми роками стоїмо на місці. Цьому треба покласти край, і якнайшвидше!

Що потрібно зробити?

Перше. Цілком очевидно, що потрібно виконати ті декілька пунктів, які залишилися в плані законодавчих змін. Принагідно хо­чу подякувати людям, які працювали в Мін’юсті над цими законо­проектами. Колосальну роботу із супроводу цих законопроектів проводить Комітет Верховної Ради України з питань європейської інтеграції на чолі з Григорієм Немирею.

Щодо антикорупційних змін я не бачу нездоланних проблем.

Що стосується антидискримінаційного законопроекту №2342. Ми з вами розуміємо, що частина проблеми — це те формулювання, в якому уряд вніс цей законопроект до парла­менту. Нагадаю, що у законопроекті є норма, згідно з якою у разі судового розгляду справи про дискримінацію обов’язок дове­дення правоти лежатиме на обвинувачуваній особі. У моїй голові це ніяк не узгоджується з принципом презумпції невинуватості. І  я  досі не розумію, чому саме в такому формулюванні внесено законопроект. Тут треба працювати далі. Але при всьому цьому хтось в Україні має сказати вголос, що держава справді не повин­на заглядати в ліжко до своїх громадян.

Більше того, є речі, які держава зобов’язана робити, зокрема гарантувати дотримання Конституції. Ми сьогодні не обговорюємо одностатеві шлюби, усиновлення дітей одностатевими парами, однак коли йдеться про прийом на роботу, звільнення з роботи, про дотримання громадянських прав і свобод, ми мамо переко­натися, що Українська держава гарантуватиме ці права і свободи кожному незалежно від сексуальної орієнтації. І не треба сороми­тися говорити про це вголос.

Мені здається, ми до цього готові, тим більше коли йдеться про встановлення для України безвізового режиму. А коли хтось каже, що це розхитає українську мораль, мені здається, що українську мораль набагато більше щодня розхитують злодії при владі і хабарники-судді, а також беззаконня, яке панує в державі. Я не бачу, хто міг би з цим сперечатися.

Друге. Очевидно, що Україна повинна чітко демонструвати здатність говорити з європейцями однією мовою і виконувати всі зобов’язання, які вона на себе бере.

Третє. Ми повинні підписати угоду про асоціацію. Завтра в  цьому залі о 10 ранку народні депутати вирішуватимуть долю Юлії Тимошенко і питання щодо підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Я впевнений, що це наш ключ до іншої якості життя, і треба все зробити, щоб ми завтра зробили цей дуже важливий крок.

І останнє. Задля чого ця візова стіна мусить впасти? Не для того, щоб українці могли, як кажуть, побачити Париж і померти, ні. Тому що ми віримо, що вслід за цим ідуть інші речі. Це означає дотримання прав по-європейськи, верховенство права по-євро­пейськи і добробут по-європейськи. От заради цього варто жити, заради цього варто працювати, і я бажаю всім нам, щоб ми ко­лись могли сказати, що на наших очах впала ця остання стіна, що розділяє Європу.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, сідайте.

До виступу запрошується Макогон Юрій Володимирович, директор Регіональної філії Національного інституту стратегічних досліджень у м. Донецьку, завідувач кафедри міжнародної еконо­міки Донецького національного університету, доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України.

 

МАКОГОН Ю.В., директор Регіональної філії Національного інституту стратегічних досліджень у м. Донецьку. Уважаемый председательствующий! Уважаемые народные депутаты! Уважае­мые представители правительства и участники парламентского обсуждения вопроса, очень важного для Украины! Начну с того, что, безусловно, поддерживаю мнение, что большинство респон­дентов, по результатам социологических опросов, проведенных в том числе в нашем регионе, поддерживают идею ускоренной ин­теграции, подписание Соглашения об ассоциации между Украи­ной и Европейским Союзом и особенно установление безвизово­го режима. И здесь я хотел бы коснуться только трех вопросов: вопрос трудовой миграции, вопрос работы за восточной границей после установления безвизового режима с Европейским Союзом, а также вопрос, связанный с условиями работы малого и средне­го бизнеса, например в таком регионе, как наш.

Итак, когда большинство наших респондентов говорят, что поддерживают эту идею, они при этом верят, что упрощение визового режима будет направлено на улучшение условий работы малого и среднего бизнеса. Здесь упоминали, что 25 катего­рий  имеют льготы при получении виз. И я поддерживаю, что это действительно очень удобно для ученых, аспирантов, студентов. В нашем регионе есть много консульств — Германии, Чехии, Греции в Мариуполе, почетные консулы Франции, Кипра, которые работают, представляют Европейский Союз и оперативно помо­гают нам в оформлении виз.

Но я хотел бы обратить ваше внимание на миграцию. Есть оценки, что число трудовых мигрантов приближается к 7-мил­лионной отметке, а это свыше 14 процентов населения Украины. Надо понимать, что это практически население двух областей, та­ких как Донецкая и Луганская, плюс западный Донбасс и Днепро­петровск. Вы можете представить, какой мощный производствен­ный потенциал в условиях демографического кризиса в Украине сегодня находится за рубежом и работает на экономику других государств.

Как показывает проведенный нами анализ, наибольшим спросом пользуются такие государства, как Чехия, Венгрия, Поль­ша, отчасти Германия, Соединенные Штаты Америки, Российская Федерация. Основной объем миграции на восток — прежде все­го, в Российскую Федерацию, Беларусь, страны Средней Азии и Кавказа.

Это один из важнейших вызовов нашей экономике. Причем эмигрируют из Украины люди в возрасте 35–40 лет, почти 65 про­центов из них — мужчины, прошу обратить внимание на этот момент. Кроме того, интересно распределение специальностей. Например, в Германии, Чехии, Венгрии, Польше, Соединенных Штатах Америки работают высококвалифицированные специали­сты — моряки, программисты, переводчики, ученые.

По оценкам, моряками работают более 60 тысяч мигран­тов.  По другим оценкам, около 100 тысяч человек, окончившие в Украине высшие учебные заведения, имеющие высокий уровень подготовки, работают под чужими флагами, поскольку своего морского флота у нас нет. У нас есть только портовое обслужи­вание, порты торговые, пассажирские и другие. Экспедиционные и рыболовецкие порты практически перестали существовать.

В нашей Донецкой области доля мигрантов коррелируется с общим процентом по Украине, то есть она достаточно суще­ственна. Поэтому для нас очень важно сохранить работников, в которых мы нуждаемся, хотя за рубежом они получают зарплату в разы выше, в некоторых специальностях (в мореплавании, программировании) — в 15 и даже в 40 раз. При этом недавно наши политики заявили, что на Западе работают лучше, произво­дительность труда в четыре раза выше, чем у нас. Так это же и наши граждане, в том числе, так работают!

И еще один вопрос, на который я хотел бы обратить внимание. Соотношение работающего населения и пенсионеров в Украине приближается один к одному. И как в таком случае быть с миграцией, в условиях демографического кризиса? Кому в таком случае будет нужно упрощенное получение визы?

Мы, в Донбассе, конечно же, предпринимаем определенные шаги. Например, созданы Еврорегион “Донбасс”, сотрудничаю­щий с Россией, промышленная агломерация “Северный Донбасс” по развитию высокотехнологичного производства.

Спасибо за внимание (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, сідайте.

До виступу запрошується народний депутат України Ар’єв Володимир Ігоревич, член Комітету Верховної Ради України у за­кордонних справах, фракція “Батьківщина”.

 

АР’ЄВ В.І., член Комітету Верховної Ради України у закор­донних справах (одномандатний виборчий округ № 218, м. Київ, політична партія “Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”). Шановні учасники парламентських слухань! Я виступаю серед останніх і тому, напевно, трохи підіб’ю підсумки того, що було сказано. Насамперед я хочу запитати: скажіть, будь ласка, ви ду­маєте, нинішній владі дуже вигідно, щоб Україна мала безвізовий режим з Європейським Союзом?

Пан колега з Міжнародного фонду “Відродження” сказав, що це скандал. А я вважаю, що це абсолютно нормальне явище, тому що будь-яка людина з Донбасу, з Дніпропетровської чи Вінницької області, не кажучи про Західну Україну, яка більш інтегрована до поїздок у Європейський Союз, якщо відвідає будь-яку найближчу країну ЄС, то повернеться в Україну найжорсткішим ворогом режиму Януковича. Коли людина відвідає супермаркет у Польщі чи Словаччині і побачить, що там продукти харчування дешевші, ніж у Донецьку чи Дніпропетровську, вона зрозуміє, що її тут дурять.

Саме тому сьогодні необхідно виходити лише з одного: якщо ми не підштовхнемо нашу дорогу в усіх відношеннях владу до активних рішень, то ніякого безвізового режиму і ніякого про­сування у виконанні Плану дій очікувати не варто.

Подивімося з іншого боку — як ми виглядаємо з точки зору Європейського Союзу, який має відкрити для нас свої кордони? Україна — це країна, яка має один із найгірших у світі показни­ків  щодо сприйняття корупції. При цьому правоохоронна система займається здирництвом, міліція перетворилася на грабіжників, які стоять на дорогах і забирають гроші у простих людей, у тому числі у громадян Європейського Союзу, які їдуть до нас як тури­сти-екстремали. При цьому Міністерство внутрішніх справ контро­лює паспортну систему, яка, у свою чергу, видає паспорти за до­помогою напівкомерційної структури з великим корупційним мину­лим, що контролюється людиною, яка переховується за кордоном. Картина інфернальна. І ось із таким багажем з нами ще розмовляють.

Чим ми можемо зарадити? Власне, ці слухання можуть бути одним із невеличких поштовхів, які треба робити щодня. Зокрема, щодо законодавчих актів, які нам потрібно ухвалити.

Якщо говорити про боротьбу з корупцією, то якби ми мали сьогодні законодавство, прийняте 2009 року, той антикорупційний пакет, який був оцінений міжнародними організаціями (пан Калєт­нік може підтвердити) як один з найкращих у Європі, то, думаю, дуже багато питань сьогодні не довелося б обговорювати. Однак у 2010 році нова влада разом із переформатованою більшістю парламенту попередньої каденції просто скасувала цей пакет ан­тикорупційних законів і ухвалила замість нього, даруйте на слові, кастрований варіант.

Що стосовно антидискримінаційного законодавства? Давайте говорити відверто: у залі навряд чи будуть для цього голоси. Це пов’язано з тим, що сьогодні парламент, хоч який він є, насправді є дзеркалом українського суспільства. А українське суспільство ті речі, про які ми сьогодні говоримо, зокрема щодо сексуальних меншин, об’єктивно поки що не готове сприйняти. Ми маємо пояснювати деякі речі. Принаймні країни Східної Євро­пи, наші найближчі західні сусіди, йшли до цього поступово, а не нав’язували цей момент.

Як ми можемо вийти з цієї ситуації? А вихід є. Якщо ми хочемо реально розв’язати проблему, а не бідкатися потім, що цей закон не був прийнятий, то можна розробити план Б. План Б полягає в елементарному: Уповноважений Верховної Ради Украї­ни з прав людини може подати до Конституційного Суду України подання з проханням витлумачити статтю Конституції України що­до заборони дискримінації, у тому числі щодо цих речей. Тлума­чення Конституційного Суду використовуються на рівні законодав­ства України, про це може сказати кожен юрист. Можливо, комусь такий варіант не підійде, але компромісний вихід із ситуації шукати треба, якщо ми хочемо встановити безвізовий режим, а не виправдовуватися потім, звалюючи один на одного провину за неприйняття норм.

Тому я закликаю всіх зрозуміти, що рано чи пізно Україна повернеться додому, в Європу, і безвізовий режим, як і асоціація, якщо навіть відтягнуться в часі, неодмінно будуть встановлені. Просто дуже багато залежить від того, чи хочемо ми зробити, чи хочемо потім пояснювати, чому це не сталося. А безвізовий режим… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Володимире Ігоровичу.

До виступу запрошується Дзарданов Микола Сергійович, народний депутат, фракція Компартії України, член Комітету з пи­тань європейської інтеграції.

 

ДЗАРДАНОВ М.С., член Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції (загальнодержавний багато­мандатний виборчий округ, Комуністична партія України). Дорогие друзья! Очень приятно видеть в нашем зале такие молодые лица. Может, через несколько лет вы будете полноправными членами парламента, я на это надеюсь. Деятельность нашей Коммуни­стической партии направлена в будущее, поэтому много законо­проектов подготовлены именно для молодежи. Но разговор не об этом.

У нашей политической партии несколько иная ориентация (не сексуальная, а политическая). И курс на Европу с таким уровнем экономического развития страны, когда три четверти предприятий просто уничтожены, а лучшие предприятия и лучшие отрасли отданы олигархам или, как говорят, членам одной боль­шой семьи…

И самое главное. Вот нас зовут в Европу… А мы разве не в  Европе находимся? Центр Европы расположен в Раховском районе, чтоб вы знали. Это одна сторона.

Вторая сторона. Надо строить Европу здесь, в Украине, с  нашими ценностями, с нашей моралью, с нашей культурой, с  нашим экономическим развитием. А не идти туда, где нас не очень ждут.

Я могу назвать целый ряд европейских стран, которые вошли в Европейский Союз и ничего хорошего не приобрели. Во многих прибалтийских странах полностью уничтожена экономика. Можно говорить о странах бывшего Варшавского договора, где тоже уничтожена экономика. Потому что Совет Европы — это хуже, чем Советский Союз. Он диктует жестко, по капиталисти­ческим принципам. Я убежден, что нужно строить Европу у нас в Украине.

Есть такой серьезный политолог — Александр Александро­вич Зиновьев. Он диссидент, многие годы провел за границей, в Германии. Так вот, он сказал очень интересную фразу: “Есть два пути развития человечества — или быть человеком, или иметь”. Быть — это становиться человеком и развиваться с точки зрения культурных ценностей, с точки зрения творчества. А  иметь — это жажда накопительства.

К сожалению, Европа пошла по пути накопительства. И нас в нее зовут. То есть все круче, все богаче, все для себя и так далее. А вы разве не ощущаете, какой кризис в Европе? Очень многие страны заявляют о выходе из Совета Европы. А мы куда идем? Вообще непонятно, куда мы идем.

И еще один важный вопрос. Безвизовый режим может серьезно ухудшить отношения с нашими славянскими братьями, с Россией и Беларусью. Есть в Украине политики, которые готовы сегодня отгородиться железной стеной от России и Беларуси, с которыми мы, слава Богу, прожили больше 70 лет, и обеспечить безвизовый режим с Европой.

Уже сейчас в Европе и в других странах мира 5 миллионов наших граждан. Если открыть эту границу, сколько еще граждан уедет, и кто у нас останется? Кстати, из Польши (я однажды был там) вся молодежь сбежала в Европу. А из Прибалтики даже проститутки уехали.

Мне не очень понравилось выступление представителя Совета Европы, когда он начал говорить на английском языке. Во-первых, он относительно неплохо говорит на русско-украин­ском диалекте. Во-вторых, представители “Свободы” не дают нам говорить в этом зале на русском языке, но они почему-то не возмущались, хотя присутствовали в зале, когда человек говорил с этой трибуны на английском языке. А ведь это дискриминация. Нам, русскоязычным народным депутатам, просто не дают в этом зале говорить на русском языке. О каком европейском выборе мы можем говорить?

И еще один вопрос. Председательствующий заявлял, что не нужно никакой политики. Почему тогда представители оппозиции пришли в соответствующих маечках?

И самый последний вопрос. Нельзя формировать законода­тельство, когда противопоставляется личность одного человека, а не всех заключенных, и говорят: если не освободите, мы вас в Совет Европы не примем. Это политический бред.

Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Миколо Сергійовичу, сідайте.

Шановні учасники парламентських слухань, перелік бажаю­чих виступити у нас вичерпаний. У нашому залі зараз більше 200 представників молоді, студентства. Можливо, хтось із вас має бажання виступити з цієї трибуни, висловити своє бачення? Під­ходьте до трибуни, я надам вам слово.

Крім того, я хотів би звернути увагу Комітету на якість підготовки до парламентських слухань, тому що це велике непо­добство, що наш зал уже напівпустий. Одна частина промовців, зокрема народних депутатів, одразу після свого виступу зали­шили цей зал, тобто виступали тільки для телеглядачів, щоб їх почули виборці, а не для участі в обговоренні. А інша частина залу просто пішла, бо їм, мабуть, нецікаво. Тому, можливо, якщо такий рівень підготовки, то слід проводити комітетські слухання, а не парламентські.

Виступайте, будь ласка.

 

ДАВИДЮК М.С., голова постійної Комісії з питань міжнарод­ного співробітництва, зовнішньоекономічних зв’язків та інвестицій Волинської обласної ради. Шановні колеги! Шановні пані та панове! Шановна молодь, майбутнє нашої держави! Мені дивно, що нас чомусь ставлять у такі умови, що ми просимося в Європу. Ми просто повертаємося в Європу, у свій рідний дім, до сім’ї європейських народів. Адже ми не вийшли з Європи, нас просто забрали з Європи, так склалося історично. Українська історія та культура повністю пов’язані з європейською культурою.

Мені дивно, що порушене питання чомусь усе акцентоване на проблемі сексуальної рівності. Можна з різних сторін підходити до його розгляду, я хочу навести такий аргумент. Я — педагог, директор школи. Чи можу я прийняти на роботу для навчання ді­тей людину іншої сексуальної орієнтації, якщо наше суспільство до цього не готове? Як це сприймуть батьки?

Я вважаю, що на сьогодні це виглядає приблизно так: у наш ненормальний час будь-яка нормальна людина вважається ненор­мальною, через те що вона нормальна. Розумієте? Отак це вигля­дає. Якщо в нашому суспільстві ще є здорова мораль, то чому нас у чомусь звинувачують? Ми що, маємо “виправлятися”? Чи, можливо, треба, щоб Європа нарешті замислилася над мораллю? Але я не буду… Усе буде так, як вирішить більшість у Верховній Раді.

Є такий цікавий вислів: якщо повернутися додому замість вечері на сніданок, то можна позбутися і обіду. Я хотів би закликати наших можновладців бути тверезими, підійти розумно до прийняття рішень і законів, оскільки відтягування євроінтегра­ційних процесів негативно впливає і на економіку, і на стан нашої держави загалом. Те, про що говорили мої колеги, забезпечить верховенство права, врегулювання законодавства і добробут пе­ресічних українців.

Мені спало на думку. На жаль, немає пана Томбінського… Чому для того, щоб носити окуляри, мало бути розумним, а ще й змушують погано бачити? Чому, якщо у нас все добре, нас змушують щось змінювати?

Мені сподобалася позиція пана Ар’єва, який запропонував гарну ідею, як можна навіть у складній ситуації врегулювати зако­нодавчу базу.

Крім того, шановні пані та панове, звертаю вашу увагу, що якщо для нас встановлюють залізні вимоги, то, як кажуть, у заліз­них правил мають бути залізні винятки. І до цього теж треба під­ходити по-європейськи, оскільки ми маємо такі самі права, як і європейці. І не можна чиїсь права ставити вище за інші.

Я вважаю, шановні слухачі і всі, хто сьогодні брав участь в обговоренні, що Україна буде в Європі. Вона не йде в Європу, вона повертається у своє природне середовище, в якому була протягом століть і тисячоліть.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Сідайте, будь ласка.

До заключного слова запрошується голова Комітету з питань європейської інтеграції Немиря Григорій Михайлович.

 

НЕМИРЯ Г.М. Дякую. Я хотів би висловити своє задоволення якістю дискусії. Кількісні показники важливі, але я думаю, що сьогодні ми мали необхідні елементи для проведення якісної дис­кусії. Третина промовців представляли неурядовий сектор, гро­мадські організації, які мали змогу висловити те, що вважали за можливе і важливе. Є документи, їх досліджено, всі вони будуть розміщені на веб-сайті Комітету.

Вперше у Верховній Раді виступив і взяв участь в обгово­ренні голова Представництва Європейського Союзу в Україні пан Ян Томбінський. На мою думку, це також заслуга парламенту, заслуга Комітету з питань європейської інтеграції, який, до речі, майже одноголосно (один утримався) прийняв проект Рекоменда­цій і затвердив список промовців.

Крім того, я хотів би сказати, що, безумовно, хоча ми обговорювали питання безвізового режиму, візової лібералізації, воно так чи інакше торкалося питань цивілізаційного вибору, того, що називається “цінності”.

Немає черги на вихід з Європейського Союзу. Є черга на вступ до Європейського Союзу. Більше того, є черга для того, щоб стати в чергу на вступ до Європейського Союзу. Тому що там вища якість життя, вища якість медицини, освіти, охорони навко­лишнього природного середовища, там живуть довше, там рівень дитячої смертності нижчий. Немає черги для того, щоб увійти до складу Митного союзу. Не ставлять умов для вступу до Митного союзу. Я вважаю, що кожна людина і кожна країна має право на свій суверенний вибір, який не можуть обмежувати інші.

Щодо Ради Європи. Україна є членом Ради Європи вже багато років. Єдина країна в Європі, яка не є членом Ради Євро­пи, — Білорусь.

Хочу сказати, що, можливо, успіх країн Західних Балкан полягає в тому, що вони не лише швидко завершили першу фазу, а й другу, і отримали безвізовий режим. Вони належали до Юго­славії, а це єдина країна в колишньому соціалістичному таборі, громадяни якої мали можливість безвізово їздити і на Захід, і на Схід. І коли був встановлений візовий режим, вони дуже швидко зрозуміли, що таке обмеження свободи пересування.

Стосовно того, що деякі народні депутати виступали в тому, в чому вони вважають за необхідне виступати. Вони мають на це повне право, як і кожен, хто сидить тут. У даному разі це не маєчка, це символ того, що для того, щоб іти в Європу, треба поважати європейські цінності. Не повинно бути дискримінації за політичними поглядами, як і будь-якої іншої. Лише тоді ми будемо сумісними з Європою, коли будемо поважати такі цінності у себе в країні. Тому питання і політично вмотивованих переслідувань, і виконання критеріїв Ради ЄС заради підписання Угоди про асоціацію — це не питання Європи, це наші з вами питання.

Я дуже задоволений. Хочу подякувати працівникам секре­таріату Комітету з питань європейської інтеграції, запрошеним представникам громадських організацій, керівництву Верховної Ради (обидва заступники Голови Верховної Ради присутні на пар­ламентських слуханнях), представникам дипломатичного корпусу, засобів масової інформації і закликати вас до подальшої спільної роботи задля того, щоб ті наміри і цілі, про які ми говорили сього­дні, стали реальністю вже в найближчому майбутньому.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Сідайте, будь ласка.

Шановні колеги! Шановні учасники парламентських слухань! Передусім дозвольте подякувати вам за плідну та конструктивну роботу. Сьогодні в цій залі відбувся широкоформатний діалог з  актуального і важливого питання. Висловлені конкретні пропо­зиції для якнайшвидшого спрощення візового режиму для наших громадян. Я вдячний представникам дипломатичного корпусу за участь у парламентських слуханнях.

Крім того, хотів би ще раз наголосити на тому, що пробле­ма  отримання та видачі віз нашим громадянам є вкрай чутливою для українців. Наші громадяни дедалі більше подорожують світом, розширюють коло своїх підприємницьких зв’язків. Крім того, у при­кордонних з Європейським Союзом регіонах України дуже інтен­сивний рух, що пов’язано з наявністю міцних історичних та куль­турних зв’язків.

У своїх виступах доповідачі окреслили коло питань, над якими ще потрібно працювати, зокрема щодо вдосконалення антикорупційного законодавства, захисту персональних даних, з  питань міграції та реадмісії. Ця робота буде продовжена. У пи­танні встановлення безвізового режиму на першому місці повинні стояти інтереси наших громадян та їхнє право на свободу пересування.

На завершення хочу зазначити, що всі подані вами пропозиції будуть враховані під час підготовки Рекомендацій парламентських слухань, які будуть винесені на розгляд Верховної Ради України.

Парламентські слухання оголошую завершеними. Дякую за увагу. На все добре! (Оплески).