ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РІВНИХ ПРАВ ТА МОЖЛИВОСТЕЙ

ЖІНОК І ЧОЛОВІКІВ. ПРОБЛЕМИ І ДІЄВІ МЕХАНІЗМИ

ЇХ ВИРІШЕННЯ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

16 жовтня 2013 року, 11 година

 

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України КАЛЄТНІК І.Г.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добрий день, шановні колеги, шановні гості, учасники парламентських слухань! Сьогодні ми обговорюємо над­важливе питання — забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Розв’язання цієї нагальної проблеми є невід’єм­ною складовою державної політики України, а також частиною її міжнародних зобов’язань.

Проблема порушення прав жінок і дискримінації за ґендер­ною ознакою є глобальною. Дві третини всієї роботи у світі вико­нують жінки, отримуючи за це лише 5 відсотків світових прибутків. Питання дотримання рівних прав жінок і чоловіків в Україні по­требує належної уваги на державному рівні. Саме тому головна мета сьогоднішніх парламентських слухань — спільно напрацю­вати ефективні шляхи вирішення цієї проблеми.

Вперше проблему рівності прав жінок і чоловіків визнали та відкрито обговорили у Верховній Раді 12 липня 1995 року під час парламентських слухань щодо реалізації в Україні Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. Саме тоді вперше було визнано, що законодавча база України в цьому на­прямі не повною мірою відповідає міжнародним стандартам. Від­тоді на державному рівні проведена велика робота в напрямі забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Конституція 1996 року встановила рівність усіх громадян, у тому числі незалежно від статі. Починаючи з 2005 року, в Україні прийнято низку законодавчих актів, які закріпили паритетне ста­новище жінок і чоловіків у всіх сферах суспільного життя. Прий­нято Закон “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і  чоловіків”, який став своєрідною точкою відліку в цьому питанні. Запроваджені державні програми, у виконанні яких беруть участь не лише органи влади всіх рівнів, а й громадські організації, які й  сьогодні не менш активно продовжують відстоювати права жінок.

З 2008 року контроль за забезпеченням рівних прав та мож­ливостей жінок і чоловіків покладено на Уповноваженого Верхов­ної Ради України з прав людини.

В Україні проблему дотримання рівності прав жінок і чолові­ків можна поділити на кілька аспектів.

Перший — працевлаштування та рівень заробітної плати жінок. В економіці України є галузі, які вважаються традиційно жі­ночими: легка промисловість (84 відсотки працюючих — жінки), охорона здоров’я (78 відсотків), фінансовий сектор та роздрібна торгівля (понад 55 відсотків). Незважаючи на законодавчо закріп­лену рівність статей в оплаті праці, жінки переважно займають посади з більш низькою заробітною платою.

Зокрема, за даними Державної служби статистики України, у 2012 році розмір середньомісячної заробітної плати жінок ста­новив 2661 гривню, а чоловіків — 3429 гривень. У деяких галузях оплата праці жінок і чоловіків різниться у 2 рази і більше. Напри­клад, середня заробітна плата жінок у галузі пошти та зв’язку становить 2303 гривні, а чоловіків — 3915 гривень.

В українському суспільстві все ще наявні ґендерні стереотипи щодо місця і ролі жінок. Дуже часто бракує умов для належного гармонійного поєднання сімейних і професійних обо­в’язків. Жінці частіше, ніж чоловіку доводиться вибирати між роди­ною та роботою, між вихованням дітей та побудовою кар’єри.

Другий аспект — представництво жінок в органах державної влади та політиці. Реальним виміром удосконалення законодав­ства у сфері ґендерної рівності в Україні має стати збільшення участі жінок у суспільно-політичному житті, їх представництва у  бізнесі та органах державної влади всіх рівнів. Кількість жінок у політиці та на керівних посадах у підприємництві є показником рівня розвитку демократії в державі.

Політика в Україні традиційно вважається чоловічою сферою впливу. Зокрема, серед 442 народних депутатів України сьомого скликання тільки 42 жінки, тобто менше 10 відсотків. Однак при цьому третину всіх законодавчих ініціатив до Верховної Ради по­дають саме жінки. Для прикладу, в Європі середній показник представництва жінок у парламенті становить 23 відсотки, у сві­ті — 14 відсотків.

На сьогодні в Кабінеті Міністрів України три жінки обіймають посади міністрів, ще дві — заступників міністрів. Це найбільше представництво жінок в уряді за всі роки незалежності України. У Верховній Раді України чотири жінки очолюють комітети.

Краща картина представництва жінок в органах влади спостерігається на місцевому рівні. Серед депутатів обласних рад кількість жінок становить 12 відсотків, районних рад — 23, міських рад — 28, сільських — 51, селищних — 46 відсотків.

За даними Національного агентства України з питань державної служби, кількість жінок — державних службовців, які обіймають посади керівників та спеціалістів, становить 76,8 від­сотка. Однак чисельна перевага жінок на державній службі фор­мується переважно за рахунок посадовців нижчих управлінських рівнів, з просуванням на посади вищого рівня їх частка значно зменшується.

Третій найболючіший аспект — прояви домашнього насиль­ства щодо жінок. Кількість осіб, які перебувають на обліку в МВС за вчинення насильства в сім’ї, щороку зростає. За даними 2012 року, їх кількість перевищила 120 тисяч. Тобто щогодини в  Україні щонайменше 15 жінок стають жертвами домашнього насильства. І це при тому, що насильство в сім’ї є прихованим правопорушенням, і існуюча статистика не відображає його реальних масштабів.

Суспільство потерпає від жорстокості, але подолати його можна не лише шляхом посилення покарання, а й проведенням профілактики, зміною ставлення суспільства до питання рівності. Тому сьогодні у нас попереду широка дискусія із зазначених проблем.

Сподіваюся, що ви у своїх виступах висвітлите й інші питання, які потребують оперативного комплексного вирішення, щоб ми мали змогу врахувати їх у процесі доопрацювання проекту Рекомендацій сьогоднішніх парламентських слухань.

Оголошу декілька питань щодо організації нашої роботи. Згідно з Регламентом ми працюємо три години. Маємо заслухати доповідь представника уряду — заступника міністра соціальної політики Дроздової Лідії Миколаївни. Королевська Наталія Юріївна бере участь у засіданні Ради регіонів, яке проводить Президент нашої держави. Співдоповідь представить голова Комітету з пи­тань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відно­син Пацкан Валерій Васильович. Виступ Координатора системи ООН та Постійного представника Програми розвитку ООН в Украї­ні пані Алессандри Тісо від імені всіх агентств, фондів та програм ООН, що входять до системи ООН в Україні — до 7 хвилин. Потім проведемо обговорення, регламент виступу — 3 хвилини. Загаль­не прохання до всіх промовців вкладатися у відведений час.

Також інформую, що під час ваших виступів діє система “Рада”. За 30 секунд до закінчення часу, відведеного для виступу, ви почуєте відповідний сигнал. Прохання завершити виступ за півхвилини після сигналу, тому що потім мікрофон автоматично вимкнеться. Якщо хтось не встигне виступити, передайте свій ви­ступ до секретаріату Комітету. За результатами парламентських слухань буде видано збірник матеріалів, усі виступи, у тому числі невиголошені, будуть включені до стенограми. Крім того, після слухань Комітет доопрацює Рекомендації парламентських слухань, які мають бути затверджені постановою Верховної Ради України.

Отже, запрошую для доповіді заступника міністра соціальної політики Дроздову Лідію Миколаївну. Будь ласка, 7 хвилин.

 

ДРОЗДОВА Л.М., заступник міністра соціальної політики України. Шановний головуючий! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань, експерти, представ­ники органів влади, громадських організацій та засобів масової інформації! Передовсім дозвольте висловити подяку Верховній Раді України за розгляд на парламентських слуханнях питання за­безпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Без розв’язання ґендерної проблеми ми не зможемо повною мірою говорити про побудову в Україні соціально-справедливої держави.

Декілька слів щодо поточного стану справ. Думаю, ви пого­дитеся, що ситуація із забезпеченням рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в Україні залишається далекою від ідеальної. Це  стосується чи не всіх сфер життєдіяльності держави та су­спільства: від присутності жінок на керівних посадах у бізнесі до ситуації у сфері зайнятості. Тож не дивно, що за міжнародним ін­дексом ґендерного розриву, який характеризує нерівні можливо­сті жінок і чоловіків для реалізації в різних суспільних сферах, у 2012 році серед 135 країн світу Україна посіла лише 64-те місце. Перед державою стоїть завдання зробити все для того, щоб знайти і на практиці реалізувати механізми, які виправлять ситуацію.

Протягом 2013 року урядом та Міністерством соціальної політики зроблено ряд системних кроків, спрямованих на виправ­лення ситуації. Найважливішим із них стало прийняття урядом 26 вересня поточного року Державної програми забезпечення рів­них прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року, яка передбачає запровадження комплексного підходу у забезпе­ченні рівних прав та можливостей жінок і чоловіків в Україні. На  слайдах ви можете ознайомитися з основними принципами цієї програми.

Хоча програма прийнята нещодавно, міністерство вже вжило низку заходів для її виконання. Зокрема, розроблено законопро­ект про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, який пройшов погодження в міністерствах і перебуває на розгляді уря­ду. Законопроект передбачає застосування комплексного підходу до забезпечення паритетного представництва жінок і чоловіків в  усіх сферах життєдіяльності держави та суспільства. Зокрема, передбачено запровадження 30-відсоткових ґендерних квот.

Особливу увагу Міністерство соціальної політики приді­ляє  питанню захисту прав жінок у сфері зайнятості. На сьогодні жінки становлять понад 55 відсотків безробітних. Тобто безробіття в Україні має жіноче обличчя, з чим не можна миритися. Це не лише несправедливо, а й завдає удару економіці, оскільки ди­скримінація вириває значний трудовий ресурс.

Поступово, але нам вдається виправляти ситуацію. Зокрема, з 1 січня поточного року набрав чинності Закон “Про зайнятість населення”, яким запроваджено ґендерні принципи у забезпечен­ні зайнятості та сприянні працевлаштуванню. Йдеться про пряму заборону зазначати в оголошеннях про вакансії обмеження щодо віку та статі кандидата, про розширення категорії громадян, які мають додаткові гарантії при працевлаштуванні, про компенсацію роботодавцям протягом року витрат із сплати єдиного соціаль­ного внеску у разі працевлаштування на нове робоче місце мало­конкурентних громадян. До таких громадян, зокрема, належать одинокі матері.

Разом з тим ми не зупиняємося на досягнутому. Міністерство розробило пакет додаткових ініціатив щодо забез­печення гарантій жінкам і матерям у сфері зайнятості. Зокрема, передбачено надання матерям можливості пройти безоплатне навчання, перепідготовку або підвищення кваліфікації під час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. З іншими ініціативами ви можете ознайомитися на слайдах.

Шановні учасники парламентських слухань! Такі ініціативи закладають підґрунтя для ефективного розв’язання ґендерних проблем в Україні вже в осяжному майбутньому. А кроки щодо посилення соціального захисту жінок-матерів уже зроблені і дають результати.

Перший напрям діяльності міністерства — підвищення соціальних стандартів для жінок-матерів. Зокрема, у Державному бюджеті України на 2013 рік збільшено на 21 відсоток видатки на виплату допомоги сім’ям з дітьми та малозабезпеченим сім’ям (з 33 мільярдів до 40 мільярдів гривень), на 7 відсотків збільшено розмір допомоги при народженні дитини та допомоги для догляду за дитиною малозабезпеченим сім’ям. У грудні цього року буде збільшено допомогу малозабезпеченим одиноким матерям.

На виконання соціальних ініціатив Президента України влітку цього року набрав чинності Закон “Про внесення змін до статті 3 Закону України “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”.

Другий напрям — пенсійне забезпечення жінок. Головним завданням було й залишається усунення дискримінації, яка існує на сьогодні. Не може середній розмір пенсії жінок (1306,62 гривні) становити лише 71,5 відсотка пенсії чоловіків (1826,57 гривні). Ряд кроків для розв’язання цієї проблеми вже зроблено. Зокрема, 1 липня 2013 року набрав чинності Закон “Про внесення змін до деяких законів України щодо призначення та індексації пенсії”.

Третій напрям — підтримка інституту сім’ї. З цією метою міністерство розробило Державну цільову соціальну програму підтримки сім’ї до 2016 року, яка 15 травня поточного року за­тверджена урядом. Дуже важливо, що в цій програмі визначено три пріоритетні напрями підтримки сім’ї на державному та місце­вому рівнях:

1)  розвиток інформаційно-ідеологічних інструментів та за­безпечення ефективного їх використання;

2)  здійснення підготовки молоді до подружнього життя;

3)  здійснення заходів щодо недопущення насильства в сім’ї.

Наостанок хочу відзначити величезну допомогу, яку надають наші міжнародні партнери у вирішенні завдань з утвердження в Україні принципів ґендерної рівності в усіх сферах життєдіяльно­сті суспільства. Крім того, хочу відзначити вагомий внесок гро­мадських організацій, які беруть активну участь у розробленні та обговоренні ініціатив міністерства з питань ґендерної рівності.

Шановні учасники парламентських слухань! Уряд та Міні­стерство соціальної політики роблять все можливе для досягнен­ня ґендерної рівності в Україні вже в найближчому майбутньому, для захисту прав жінки-матері. Адже захистити матір і дитину — це захистити майбутнє.

Ми сподіваємося на подальшу підтримку відповідних ініціа­тив учасниками парламентських слухань і переконані, що шляхом об’єднання зусиль ми зможемо виконати це важливе завдання.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Сідайте, будь ласка.

Для співдоповіді запрошується голова Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Пацкан Валерій Васильович.

 

ПАЦКАН В.В., голова Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, Політична партія “УДАР (Український демократичний альянс за реформи) Віталія Кличка”). Шановні учасниці та учасники парла­ментських слухань! Насамперед хочу подякувати вам за те, що ви знайшли час і можливість взяти участь у сьогоднішніх важливих парламентських слуханнях. У цій залі присутні представники та представниці громадських організацій з усіх куточків нашої краї­ни, які безпосередньо займаються питаннями підвищення статусу жінок та забезпечення ґендерної рівності в нашому суспільстві. Користуючись нагодою, від імені Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин дякую вам за подвижницьку працю, за вагомий внесок у розбудову демократич­ного суспільства, суспільства, в якому права кожного і кожної бу­дуть належним чином забезпечені і враховані при формуванні державної політики в усіх сферах.

Хочу підкреслити, що наш Комітет одностайно підтримав ініціативу щодо проведення зазначених парламентських слухань, хоч це вже треті парламентські слухання, які проводить Комітет у  поточному році. І це не випадково. Ми добре розуміємо важли­вість досягнення ґендерної рівності, ця тема є надважливою у формуванні державної політики.

З початку діяльності Верховної Ради України сьомого скли­кання, з моменту формування комітетів, у складі нашого Комітету утворений підкомітет з питань ґендерної політики. Першим візи­том за кордон була поїздка до Організації Об’єднаних Націй для участі в заході Міжпарламентського Союзу з нагоди проведення 57-ї сесії Комісії ООН зі становища жінок. У рамках цього візиту ми мали ряд робочих зустрічей, на яких обговорили напрями спів­праці з представниками громадських організацій, які представля­ли Україну на сесії Комісії ООН зі становища жінок. У стінах Комі­тету також проведено низку робочих зустрічей.

Представники Комітету брали участь у конференціях, “круг­лих столах” з питань протидії насильству в сім’ї та становища жінок у сільській місцевості. Крім того, Комітет долучився до ви­пуску видання “Топ-10 ґендерної політики”.

На своєму засіданні Комітет підтримав необхідність ухва­лення законопроекту про внесення змін до Кодексу про адміні­стративні правопорушення щодо врегулювання питання відпо­відальності за вчинення насильства в сім’ї (№1181), метою якого є вилучення таких стягнень, як штраф та виправні роботи з від­рахуванням у дохід держави 20 відсотків заробітку, що є покаран­ням не порушника, а загалом сім’ї.

Це коротко про перші кроки, здійснені Комітетом. Ми розу­міємо, що в напрямі формування та реалізації ґендерної політики має проводитися системна і ретельна робота. Саме для цього потрібні сьогоднішні парламентські слухання. І саме на основі ва­ших пропозицій ми готові сформувати так звану дорожню карту подальших дій.

Разом з тим я вважаю за необхідне наголосити, що нас не влаштовують темпи ґендерних перетворень у суспільстві. Переду­сім відсутній комплексний підхід до розв’язання цих проблем. З  2010 року Кабінетом Міністрів не затверджувалася Державна програма забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоло­віків. І саме завдяки ініціаторам цих слухань уряд, щоб не допус­тити шквал критики на свою адресу, напередодні парламентських слухань нарешті ухвалив цю програму. Однак усі строки подання бюджетних запитів на наступний рік уже минули. Крім того, минув строк підготовки проекту Державного бюджету України на 2014 рік. Тож є великі сумніви, що на фінансування цієї довгоочікуваної програми уряд передбачить належні кошти.

З підписанням низки міжнародних документів як універсаль­ного, так і регіонального рівня Україна зобов’язалася утверджувати рівність прав жінок і чоловіків. На жаль, часто і влада, і суспільство недооцінюють ґендерну проблематику, хоча чимало загальнолюд­ських проблем мають саме ґендерне підґрунтя. Це, зокрема, не­рівність у заробітній платі чоловіків і жінок та проблеми, які торка­ються переважно жінок, — бідність, насильство.

Випадки насильства щодо жінок, які сталися на Миколаїв­щині, у Врадіївці, сколихнули суспільство. А скільки інших жінок потерпають від домашнього насильства! Скільки жінок стають жертвами торгівлі людьми! Скільки жінок бідність і потреба утри­мувати сім’ю виштовхнула за межі країни! А хто подбає про сільських жінок, які працюють у три зміни: на роботі, вдома, у під­собному господарстві? На вирішення всіх цих питань і проблем має бути спрямована ґендерна політика.

Користуючись нагодою, хочу привітати всіх присутніх і тих, хто нас слухає і бачить, з Міжнародним днем сільських жінок, який, до речі, відзначався вчора, 15 жовтня (Оплески). На жаль, уряд не приділяє належної уваги відзначенню цього свята, як і не докладає зусиль для вирішення проблем жінок у сільській місцевості.

В Україні впровадження ґендерної політики відбувається еволюційним шляхом, без застосування на практиці зразків пози­тивного досвіду. Результат — стояння на місці, через що ми досі не вийшли за рамки 10-відсоткового представництва жінок у пар­ламенті. Хоча парадокс: ніщо не змогло зупинити уряд у реалізації псевдоґендерної політики щодо пенсійного віку. Тут, як кажуть, повна рівність — додали жінкам п’ять років до пенсійного віку, незважаючи на подвійне навантаження, розрив у заробітній платі чоловіків і жінок, не відмовившись від встановлення надвисоких пенсій на пільгових умовах певним категоріям державних чинов­ників. А як запровадити 30-відсоткову квоту на представництво жінок у парламенті та уряді — зась! Яка ж це ґендерна рівність?

Саме тому ми покладаємо великі надії на сьогоднішні парламентські слухання. Наш Комітет готовий до співпраці з усіма бажаючими в реалізації ініціатив, які сьогодні будуть озвучені.

Завершуючи свій виступ, хочу підтримати головуючого. Ми навмисне скоротили час для доповідей з 15 до 7 хвилин і для промов з 5 до 3 хвилин, щоб усі мали змогу висловитися. Кажіть про головне. Хто не встигне виступити, передавайте свої пропо­зиції до секретаріату. Ми їх обов’язково врахуємо під час підго­товки Рекомендацій парламентських слухань.

Підсумовуючи, зазначу, що і Комітет, і всі присутні мають докласти максимум зусиль, щоб наступний склад парламенту виглядав так, як сьогодні виглядає ця зала.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Валерію Васильовичу. Сідайте, будь ласка.

До виступу запрошується Координатор системи ООН в Україні пані Алессандра Тісо від імені усіх агентств, фондів та програм ООН, що входять до системи ООН в Україні. Будь ласка.

 

ТІСО АЛЕССАНДРА, Координатор системи ООН та Постійний представник Програми розвитку ООН в Україні. Шановний пане головуючий! Шановні представники уряду! Шановні народні де­путати, поважні доповідачі, пані та панове! Для мене велика честь бути сьогодні тут, і я вдячна за можливість зробити спільну заяву від імені системи ООН в Україні на тему забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Дозвольте запевнити, що система Організації Об’єднаних Націй в Україні залишається до послуг уряду України та готова долучитися до зусиль парламенту, міністерств і урядових органів, громадянського суспільства, всіх зацікавлених осіб та учасників у питанні посилення заходів та діяльності, забезпечення комплек­сного підходу до вирішення проблем ґендерної рівності, сприяння ґендерній рівності, посилення прав та повноважень жінок, а також забезпечення повного дотримання прав людини та основополож­них свобод в Україні.

Україна у 2014 році представить свій звіт про стан виконан­ня Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок перед відповідним комітетом. Є багато позитивних зрушень і досягнень, про які можна звітувати.

Однак зараз я хочу привернути вашу увагу до п’яти основних тез, сформованих системою ООН в Україні, які можуть прискорити та надалі просувати процес досягнення ґендерної рівності в Україні.

Перша — це підтвердження базового принципу, що забезпе­чення ґендерної рівності є питанням дотримання прав людини і стосується кожного члена суспільства.

Посилення позиції жінок, забезпечення рівного доступу до  фінансових послуг, інфраструктури, повного обсягу медичних послуг, включаючи сексуальне та репродуктивне здоров’я, репро­дуктивні права жінок; право власності на землю та майно; усу­нення дискримінації та рівна оплата за рівну працю; рівноправ­ність у прийнятті рішень — все це є вирішальними чинниками та передумовами розвитку України, її прогресу і сталого розвитку.

Ґендерна рівність є рушійною силою розвитку. Це актуально в усьому світі. Це справедливо і для України. Кажуть так: “Жінки тримають половину неба”. І ми маємо допомогти їм це робити.

Друга теза — це вдячність за нещодавнє затвердження Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року. Ми сподіваємося, що цей важливий політичний документ, розроблений шляхом всеохоплю­ючого консультативного процесу, в якому мали честь брати участь і установи системи ООН, створить підґрунтя для впровадження комплексного підходу до запровадження та інтеграції ґендерної рівності в усі сфери життя в Україні.

Першочерговим завданням наразі є реалізація та втілення цієї політики в життя. Забезпечення наявності щорічних цілей та індикаторів, якими можна вимірювати прогрес, а також забезпе­чення виділення необхідних фінансових ресурсів для повноцінного впровадження Державної програми.

Відповідно до Підсумкового документа четвертого Форуму високого рівня з підвищення ефективності зовнішньої допомоги, що відбувся 2011 року в Пусані (Республіка Корея), Україна є від­повідальною за належне фінансування сфери та питань ґендерної рівності, що стосується як жінок, так і чоловіків.

Система ООН заявляє про свою готовність допомагати уряду України в реалізації Державної програми, зокрема в забез­печенні механізму стабільного фінансування ґендерної рівності, включаючи створення ґендерно-відповідальних бюджетів на дер­жавному та регіональному рівнях.

Третє. Дослідження та опитування засвідчують, що в Україні досі поширені сегрегація у сфері зайнятості та різниця в заробіт­ній платі за ознакою статі. Тому ми з приємністю відзначаємо, що основним напрямом Державної програми є рівна участь жінок на ринку праці.

Система ООН також відзначає нещодавні ініціативи Міні­стерства соціальної політики стосовно подолання ґендерних сте­реотипів та підвищення участі жінок у сфері праці шляхом запро­вадження гнучких умов праці та внесення змін до законодавства стосовно запровадження тимчасових спеціальних заходів, включа­ючи систему квотування.

Ми наголошуємо на необхідності залучення жінок до прийняття рішень на всіх рівнях — це наша четверта важлива теза. Дозвольте від імені системи ОНН привітати незначне зростання чисельності жінок у парламенті України — з 9 до 11 відсотків, але також зазначити та підкреслити необхідність додаткових зусиль для досягнення хоча б 30-відсоткового представництва жінок у ви­борних органах, включаючи парламент, та в органах державної влади на найвищих керівних посадах.

Система ООН підтримує рішучі дії уряду та всіх зацікавлених учасників і готова надати необхідну технічну підтримку для втілен­ня даних ініціатив у життя. Ми сподіваємося, що ці зусилля не лише матимуть довгострокові результати щодо деяких існуючих структурних нерівностей, а й сприятимуть подальшому виконанню Україною вимог і рекомендацій міжнародних конвенцій, договорів та рамкових документів, у тому числі Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, конвенцій Міжнародної орга­нізації праці та інших конвенцій, Пекінської платформи дій і Цілей розвитку тисячоліття. Це важливо ще й тому, що прокладе дорогу до більшої демократизації та європейської інтеграції України.

Наша п’ята і остання теза — подолання ґендерного насиль­ства і торгівлі людьми.

У 90 відсотках випадків насильства в Україні це насильство проти жінок. Дослідження свідчать, що лише одна з чотирьох жі­нок, які пережили домашнє насильство в Україні, шукає підтримки у правоохоронній чи судовій системі.

У цьому питанні система ООН закликає до прийняття нової редакції закону про запобігання та боротьбу з домашнім насиль­ством, що відповідатиме міжнародним стандартам. Ми також із нетерпінням чекаємо на ратифікацію Конвенції Ради Європи про попередження та боротьбу з насильством щодо жінок та домаш­нім насильством, що відповідатиме рекомендаціям Універсального періодичного огляду. На нашу думку, ці заходи допоможуть Украї­ні вдосконалити законодавство та побудувати всеохоплюючу си­стему, що дасть змогу допомогти жінкам та їхнім сім’ям, а також захистити жінок від усіх форм насильства.

Дякую вам за увагу і чекаємо на подальше поліпшення стану справ щодо рівності жінок та на спільну роботу з усіма партнера­ми задля досягнення спільної мети (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую за виступ.

Слово надається Кличку Віталію Володимировичу, народно­му депутату України, фракція Політичної партії “УДАР Віталія Кличка”. Будь ласка, Віталію Володимировичу.

 

КЛИЧКО В.В., член Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування (загально­державний багатомандатний виборчий округ, Політична партія “УДАР (Український демократичний альянс за реформи) Віталія Кличка”). Доброго дня! Я дуже радий вітати вас сьогодні на парламентських слуханнях з питань ґендерної політики. У залі багато людей, особливо красивих жінок.

Є люди, які кажуть: “На сьогодні питання ґендерної політики не надто важливе для нашого суспільства. Є набагато гостріші питання, ми повинні їх вирішити”. Проте я хочу наголосити: якщо ми хочемо, щоб Україна стала справжньою європейською держа­вою, то повинні приділити цьому питанню багато уваги.

Українська жінка — яка вона? Вона має гарну освіту, високий фаховий рівень, бажання досягати успіху. Вона багато працює, але, як сьогодні вже казали, має набагато меншу заробітну плату, ніж чоловік. Працює на 4–6 годин більше, ніж чоловік, бо ще до­датково господарство, сім’я.

Представництво жінок у вищих керівних органах України — близько 10 відсотків. Це на рівні Намібії, Кенії, Гамбії тощо.

Настав час кардинально змінити таке становище. І чоловіки, і жінки повинні мати не декларативно, а насправді рівні права та можливості. Досвід розвинутих країн засвідчує, що чим більше жінки представлено у парламенті, на керівних посадах, тим більше ці країни приділяють уваги соціальному розвитку, медицині, освіті (Оплески). Саме тому питанню ґендерної рівності ми повинні при­діляти і приділяємо багато уваги.

Ми з колегами із фракції “Батьківщина” презентували зако­нопроект про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у виборчому процесі (№3411). Ми пропонуємо, щоб частка канди­датів однієї статі становила не більш як 70 відсотків загальної кількості кандидатів, висунутих політичною партією чи виборчим блоком.

Я також вважаю, що ми маємо досягти паритетного пред­ставництва жінок на керівних посадах. Паритетність забезпечу­ється навіть під час боксерських боїв — 50 відсотків жінок присутні у спортивному залі. Ми впевнені, що така сама паритетність має бути забезпечена і в політиці (Оплески).

За останні 20 років з цієї трибуни багато говорилося про ґендерну рівність. Але одна справа — говорити, а зовсім інша — робити. Хочу підкреслити, що на сьогодні представництво жінок у нашій політичній силі становить 41 відсоток (Оплески), у парла­ментській фракції — 20 відсотків. І це тільки перші кроки.

Шановні колеги, до кінця року Україна головує в ОБСЄ, і одне з наших зобов’язань у рамках ОБСЄ (цитую) — “зробити все можливе, аби ліквідувати дискримінацію щодо жінок у політич­ному та суспільному житті країни”. Тому найкращим підсумком головування України в ОБСЄ буде вдосконалення законодавства з питань забезпечення ґендерної рівності, особливо в політиці (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Віталію Володимировичу.

До виступу запрошується Кондратюк Олена Костянтинівна, народний депутат України, фракція Всеукраїнського об’єднання “Батьківщина”, співголова міжфракційного об’єднання “Рівні мож­ливості” (Оплески).

 

КОНДРАТЮК О.К., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації (загально­державний багатомандатний виборчий округ, політична партія “Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”). Шановні пані та пано­ве! Я як автор проекту постанови про проведення цих парламент­ських слухань, перших за вісім років, вважаю, що ми маємо не тільки в черговий раз засвідчити свою відданість європейським цінностям, а й коротко узагальнити зроблене чоловічою більшістю Верховної Ради та українського уряду.

Якщо коротко, то далі розмов справа не пішла. І поява трьох жінок-міністрів у складі уряду — це не наша перемога, а лише збіг обставин у чоловічому світі прийняття рішень.

Водночас хочу нагадати шановним колегам, присутнім і неприсутнім у цьому залі, які отримали високе звання народного депутата України: ми справді можемо змінити ставлення до жінок і відкрити жінкам двері у політику і владу. Це рішення може бути прийняте в цьому залі, і напередодні 2015 року Президент не зможе не підписати такий закон. Для цього потрібно бути трошки чеснішими і більш мужніми, ніж у той час, коли жоден із чолові­ків — народних депутатів із фракцій комуністів і Партії регіонів не поставили свого підпису під зверненням до Президента про по­милування Юлії Тимошенко (Оплески).

Страх чоловіків перед жінками величезний. Насправді, тільки спираючись на успіх європейських країн, де жінки становлять ос­нову влади, ми зможемо переконати чоловіків і суспільство зага­лом, що владі потрібні жінки, що жінки зроблять життя кращим. Я переконана, що хоча б квотування у партійних списках (це рі­шення підтримали більше 50 країн світу) зможе допомогти жінкам пробитися через улесливі обійми чоловіків, в яких вони душать можливість розвитку жінок. Тобто, шановні чоловіки, вибачте, але вашим словам ми більше не можемо вірити, нам потрібен закон.

Від фракції “Батьківщина” я хочу подякувати Віталію Кличку та Ірині Геращенко, які спільно зі мною, Арсенієм Яценюком і Миколою Томенком подали законопроект про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у виборчому процесі (№3411). Це результат програми, з якою об’єднана опозиція йшла на вибори 2012 року. Фракція “Батьківщина” бере на себе відповідальність за якнайшвидше наближення паритетного представництва жінок і чоловіків у політиці. Цей законопроект забезпечить загальне ґен­дерне співвідношення на рівні не менше (а може й більше, якщо до другого читання дійдемо) 30 відсотків і не більше 70 відсотків однієї статі у відповідних виборчих списках. При цьому в першій п’ятірці має бути не більше трьох представників однієї статі.

Як співголова міжфракційного об’єднання “Рівні можливості” я обіцяю, що ми докладемо максимум зусиль для того, щоб більшість парламентаріїв проголосували за цей закон. Я пере­конана, що парламентська діяльність — це робота, з якою жінки чудово справляться, їм просто необхідно надати таку можливість. Усі розмови перед цим — спроба поганої гри з букетом квітів у руках. Саме тому я вважаю, що головний результат наших слу­хань — це заклик до парламенту підтримати законопроект щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у ви­борчому процесі.

На завершення хочу закликати жінок вірити у власні сили, подолати байдужість. Ми справді можемо змінити цю країну: вбе­регти дитячі майданчики від забудови торговельними центрами, покращити якість продуктів, зберегти життя дітям, виступаючи проти неякісних щеплень. Просто годі боятися! Є жінки, які пока­зують нам у цьому приклад. Тож давайте будемо гідними їхньої боротьби і гідними України!

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Сідайте, Олено Костянтинівно.

До виступу запрошується Герман Ганна Миколаївна, народ­ний депутат України, фракція Партії регіонів (Оплески).

 

ГЕРМАН Г.М., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціо­нальних відносин (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, Партія регіонів). Дорогі друзі і подруги! Дозвольте приві­тати вас і привітати в цьому залі єдину за всю історію України жін­ку — Голову Верховної Ради. Пані Шевченко, вітаю вас! (Оплески). Я абсолютно переконана, що в незалежній Україні високу посаду Голови парламенту ще обійматиме жінка, така сама достойна, як пані Валентина Шевченко. Я вірю в це! (Оплески).

Я дуже люблю, коли про рівність жінок і чоловіків говорять чоловіки. Тому що ніхто краще не говорить про рівність між чоловіками і жінками, як чоловіки, які нами керують. І я думаю, що починати треба з цього залу, із залу Верховної Ради. Чоловіки повинні не лише говорити про рівність між нами, а подати приклад. І хтось із них мусить поступитися місцем для жінки, зокрема в цій президії (Оплески).

Із 30 комітетів Верховної Ради (29 комітетів і 1 комісія) лише чотири очолюють жінки. Я думаю, що й частина чоловіків — голів комітетів мають поступитися місцем жінкам. Тоді це будуть не просто слова, це будуть дії.

Крім того, з голів фракцій, серед яких немає жодної жінки, теж хтось має поступитися місцем жінці. Для цього не потрібен закон, для цього потрібна лише добра чоловіча воля.

Коли виходять на цю трибуну і кажуть, що бачать у цьому залі гарних жінок, я сприймаю це як образу. Тому що досить підтримувати традицію розглядати жінок в Україні лише як красиві обличчя. Ми не менше можемо! І якщо рішення в Україні справді приймають чоловіки, то ми знаємо, що, за великим рахунком, готують ці рішення жінки (Оплески).

Але сподіватися на те, що чоловіки віддадуть жінкам кермо влади в цій державі марно. Нам треба змагатися, боротися і  правильно голосувати на виборах. Голосуймо за те, щоб жінок в  українському парламенті було 50 на 50, і в усіх органах влади так само.

Президент України 14 жовтня вперше за роки незалежності України зустрівся з жінками — Героями України, щоб порадитися з ними, як іти далі. В їх особі він вітає усіх жінок і просив перека­зати слова підтримки нашої ініціативи і побажання, щоб в україн­ській владі співвідношення жінок і чоловіків було принаймні 50 на 50 (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ганно Миколаївно.

До виступу запрошується Борита Ольга Василівна, народний депутат України, фракція Комуністичної партії України.

 

БОРИТА О.В., член Комітету Верховної Ради України з питань економічної політики (загальнодержавний багатомандатний ви­борчий округ, Комуністична партія України). Вітаю всіх! Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні перед нами стоїть важлива проблема, важливе завдання, яке ми маємо розглянути і вирішити.

Теоретично законодавство України побудоване на принци­пах рівноправності жінок і чоловіків в усіх сферах людської життє­діяльності. Однак існуюча система забезпечення рівноправ’я до сьогодні залишається неефективною.

Як ефективно і дієво розв’язати проблему рівності, показує досвід діяльності радянської влади. Вже в перші роки був законо­давчо оформлений комплекс прав, які жінки багатьох розвинутих країн світу отримали лише у другій половині ХХ століття.

Турбота про політичну роль жінки в суспільстві виявлялася в   системі квотування участі жінок у представницьких органах влади. У 1980-х роках частка жінок у Верховній Раді СРСР стано­вила 32 відсотки, у парламентах союзних республік, у тому числі Радянської України, — 36 відсотків. Навіть посаду Голови Верхов­ної Ради України, як сказала моя колега Ганна Герман, у радянські часи було довірено жінці — шановній Валентині Семенівні Шевченко, у найважчі часи ліквідації наслідків жахливої аварії в Чорнобилі (Оплески).

Слід звернути увагу на той факт, що з 450 мандатів народних депутатів упродовж років незалежності кількість жінок не перевищувала 9 відсотків. Тобто ми маємо зрозуміти, що низький рівень участі жінок у прийнятті рішень у масштабах суспільства не є спадщиною минулого, причини слід шукати в нинішній непростій дійсності. Без сумніву, тут діє комплекс чинників.

Перший. Реформування політичної системи з усією очевид­ністю виявило подвійні стандарти у ставленні суспільства до жінки.

Другий. У масовій свідомості розвинувся консервативно-патріархальний стереотип ставлення до жінки.

Третій. Іноді причиною відторгнення жінки від владних щаб­лів є неадекватна поведінка самих жінок, які споконвіку в україн­ському суспільстві асоціювалися з образом турботливої жінки-матері. Якщо деякі мої колеги у Верховній Раді дозволяють собі провокувати чоловіків-депутатів на бійку, блокування парламенту, образливі вислови та лайку, то яке ставлення суспільства до жінки може викликати така поведінка?

Шановні присутні! Звичайно, я приєднуюся до висловлених пропозицій і подам свої…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

БОРИТА О.В. Часу дуже мало, але хочу сказати, що жінка з часів капіталізму залишена наодинці зі своїми проблемами. Буржуазна влада не здатна ефективно розв’язати ці проблеми. Питання рівноправності можна вирішити лише шляхом зміни си­стеми влади, джерелом якої буде дійсно, а не декларативно народ України.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ольго Василівно, сідайте.

До виступу запрошується Леонов Едуард Володимирович, народний депутат України, фракція Всеукраїнського об’єднання “Свобода”. Підготуватися Олександрі Фаримі, секретареві Світо­вої федерації українських жіночих організацій.

 

ЛЕОНОВ Е.В., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (загально­державний багатомандатний виборчий округ, політична партія “Всеукраїнське об’єднання “Свобода”). Шановні друзі, радий віта­ти вас у сесійній залі Верховної Ради України! Дійсно, сьогодні обговорюється дуже важливе питання, яке на порядку денному нашої держави стоїть уже не перший рік. Ще з часів становлення нашої державності, з часів Київської Русі, ми з вами, і чоловіки, і жінки, відігравали дуже важливу роль у нашій державі. Ми з ва­ми — партнери. Ми з вами — одне ціле.

Програма Всеукраїнського об’єднання “Свобода” містить дуже важливі пункти щодо відродження традиційних цінностей у  країні. Проте в Україні ніколи не було проблеми між чолові­ком  і  жінкою. Ми пам’ятаємо і княгиню Ольгу, і королеву Анну, і  багатьох інших жінок, які вплинули на історичні події настільки, що, фактично, визначили формат нашої держави, формат нашого суспільства сьогодні. Таким чином, повернення до традиційних цінностей дасть змогу реалізувати всі права всіх громадян України незалежно від статі.

Наразі ми обговорюємо не питання нерівності між чолові­ками і жінками, ми обговорюємо передусім питання обмеження громадянських прав. Громадянки України обмежені у своїх пито­мих громадянських правах. Говорити треба саме про це, тому що йдеться не про якісь пропорції чи нерівні можливості, а про те, що українській жінці на сьогодні не забезпечені повною мірою її права людини, права громадянки. Саме це є основною пробле­мою, на думку Всеукраїнського об’єднання “Свобода”. Ми маємо створити, точніше, відродити умови, коли незалежно від статі ко­жен громадянин України зможе повною мірою і реалізувати свої права, і отримати належний соціальний захист.

Передусім ми повинні говорити про виживання, адже українська жінка фактично перебуває поза соціальною рівністю, поза соціальним забезпеченням. Це відбувається тому, що більшу частину свого життя українська жінка спочатку виховує дитину, потім наші жінки у дитячих садках виховують наших дітей, потім у школі виховують наших дітей, потім в університеті дають освіту нашим дітям. І через усе це в української жінки не залишається часу подумати, подбати про себе, а ще й так звана пенсійна реформа…

Наведу статистичні дані. За минулий рік пенсійна реформа заощадила для українського бюджету 2,5 мільярда гривень, з них 1,5 мільярда — за рахунок підвищення пенсійного віку для жінок. Тобто ефект від пенсійної реформи наполовину досягнуто за рахунок української жінки.

Саме тому програма Всеукраїнського об’єднання “Свобода” спрямована на досягнення не ефемерних речей, а на повну реалі­зацію всіх громадянських прав для всіх громадян України неза­лежно від статі.

Дякую, друзі (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Едуарде Володимировичу.

До виступу запрошується Фарима Олександра, секретар Світової федерації українських жіночих організацій. Підготуватися Луценко Ірині Степанівні.

 

ФАРИМА  ОЛЕКСАНДРА, секретар Світової федерації українських жіночих організацій. Дорогі українки та українці! Шановний головуючий! Я маю честь представляти Світову феде­рацію українських жіночих організацій, яка вперше бере участь у парламентських слуханнях на близьку нам тему, та передати усім присутнім вітання голови федерації пані Орисі Сушко.

Світова федерація українських жіночих організацій засно­вана 1948 року десятьма жіночими організаціями у Філадельфії. На даний час офіс федерації розташований у Торонто. Федерація об’єднує 27 організацій із 17 країн на чотирьох континентах. Цього року виповнюється 65 років з часу її заснування та 50 років з часу заснування нашого друкованого видання — журналу “Українка в світі”.

Організації, що входять до складу федерації, провадять діяльність у громадській, релігійній, культурній, освітній, іммігра­ційній та гуманітарній сферах. Федерація відображає діяльність локальних українських громад по всьому світу, а також на міжна­родній арені через свій консультативний статус в Економічній і соціальній раді ООН з 1993 року, через акредитацію при Депар­таменті публічної інформації ООН з 1990 року та через членство в комітеті при ЮНІСЕФ з 1997 року.

Основною місією федерації є відстоювання гідності і недо­торканності жінок в Україні та українських жінок в емігрантських громадах з дотриманням міжнародних стандартів у галузі прав людини, підвищення обізнаності громадськості щодо проблем та порушень, збереження української мови і культури, виховання сві­домості української ідентичності, пропагування правдивої історії України та українських сімейних і соціальних традицій, а також підтримка розвитку в незалежній Україні стабільної демократії з дотриманням принципу верховенства права.

За останні роки наші представники в ООН доклали багато  зусиль для того, щоб федерація зайняла поважне і вагоме місце при Організації Об’єднаних Націй. У березні цього року наша делегація у складі 14 жінок на чолі з головою федерації Орисею Сушко взяла участь у роботі 57-ї сесії Комісії ООН зі ста­новища жінок, що пройшла під назвою “Коли припиниться жор­стокість та насильство проти жінок та дівчат? Глобальне вирішен­ня проблеми”. Голова представництва федерації в раді ООН док­тор Марта Кічoровська-Кебало виступила з доповіддю на тему: “Мобілізація протесту: об’єднання зусиль у боротьбі з ґендерним насильством в Україні”.

Федерація стурбована подальшим відпливом з України жінок і молоді, тож звернулася до своїх організацій із закликом залучати їх до активної співпраці з українськими організаціями у країнах поселення, сприяти поверненню жінок і молоді в Україну, де вони зможуть обмінюватися набутим досвідом. Наші організації постій­но поширюють інформацію щодо прав і обов’язків мігрантів та активно співпрацюють з міграційними службами у країнах проживання.

Власний кореспондент Інформаційного агентства “Інтерфакс-Україна” у Брюсселі Іринa Сомер надіслала учасникам Х Конгресу Світової федерації українських жіночих організацій ро­лик, у якому розповіла про те, як оскаржила рекламу нідерланд­ської енергетичної компанії у нідерландській Комісії з питань рекламної етики. Упродовж двох місяців нідерландське телеба­чення демонструвало рекламний ролик, розроблений перед Євро-2012, в якому нідерландських жінок закликали не відпускати своїх чоловіків до України, оскільки там багато красивих жінок, та пока­зували українок як напівоголених сексуальних жінок. Ірина Сомер зазначила, що вважає образ, представлений у рекламі, неправди­вим і таким, що принижує честь і гідність української жінки. Крім того, вона вимагає, аби ця реклама була знята з ефіру. Пані Ірину і нас усіх вразило те, що жоден з українських політиків не висту­пив на захист образу української жінки.

Ставлення до жінки — це риса, що характеризує націю, народ, країну. Один з екс-президентів України заявив, що за кор­дон “поехали все путаны”, за що навіть не вибачився привселюд­но. Щоправда, через декілька років Президент Ющенко вибачився за слова попередника під час зустрічі з українською громадою Італії. Як може Президент дозволити собі сказати такі слова про 40–60-річних жінок, про частину свого народу, який довірив йому бути гарантом додержання Конституції? Ці люди не від гарного життя залишили сім’ї. Можливо, тодішні Президент та уряд винні в  тому, що не змогли забезпечити жінок роботою та створити їм гідні умови життя?

Ставлення владних структур до жіночих організацій, зацікавлення їхньою роботою може змінити ситуацію на краще. Приклад — Жіночий конгрес Польщі, заснований лише чотири ро­ки тому. На його засіданні у залі Палацу культури і науки у Варшаві збираються тисячі жінок і лише кілька чоловіків. Серед них — Прем’єр-міністр. Члени нашої федерації відгукнулися та вислови­ли своє бачення цієї проблеми. Наприклад, ми знаємо, що в Кана­ді та Швеції права жінок добре захищені, але вони все одно ведуть боротьбу за розширення своїх прав. Уряду України треба брати приклад з урядів Канади та Швеції, зокрема, щодо ставлення до жінок та жіночих проблем.

За даними Національного інституту статистики (ISTAT), на  сьогодні в Італії з дозволом на проживання перебувають 224 588 громадян України та приблизно стільки ж нелегалів, загалом приблизно 500 тисяч осіб, з них жінки — 79,8 відсотка, неповнолітні — 9,2 відсотка, з довготерміновим дозволом на про­живання — 49,2 відсотка. Тобто в Італії працевлаштовано близько 400 тисяч громадянок України, переважно середнього, передпен­сійного та пенсійного віку. Приблизно така сама ситуація спосте­рігається в Іспанії, Португалії та Греції. За відсутності мільйонів жінок в Україні відбувається поступове руйнування держави — розбиті сім’ї, залишені без материнської опіки діти, недоглянуті старенькі батьки.

Мільйони громадян України, які працюють за кордоном, не  раз вносили пропозиції мати свого представника у Верховній Раді, та, на жаль, у парламенті не підтримали пропозицію одного з найбільших інвесторів в економіку України, який не вимагає дивідендів. Адже вливання заробітчан, за даними Національного банку, становлять від 19 до 23 мільярдів доларів США на рік.

З метою соціального і правового захисту українок та українців — громадян України, які працюють в Італії та Греції, держава має докласти максимальних зусиль для укладення відповідної угоди.

5 жовтня в Українському музеї на Манхеттені відбулася пре­зентація нової книги Олени Ганківської, професора кафедри полі­тології Університету імені Саймона Фрейзера “Ґендер, політика та суспільство в Україні”, в якій подано огляд складних ґендерних відносин у сучасній Україні. Професор Ганківська дослідила, який вплив мали політичні, соціальні та економічні перетворення в Україні на розподіл ґендерних ролей та відносин з часу здобуття незалежності.

Україна є учасником багатьох міжнародних договорів, що зобов’язують уряд забезпечити рівність можливостей для жі­нок і чоловіків у сфері освіти, охорони здоров’я, зайнятості тощо. Крім того, уряд України висловив зобов’язання працювати над тим, щоб зупинити торгівлю жінками, над припиненням насильства щодо жінок та викоріненням сексуальних домагань на робочому місці.

Насправді все інакше. Ми бачимо відсутність волі до вико­нання цих зобов’язань, відсутність керівництва, відсутність усві­домлення необхідності таких дій. Стали узагальненою соціальною нормою неповага до здібностей жінок, активне глузування. Терпи­мість до зловживань щодо жінок поширена в українському су­спільстві загалом, у тому числі серед керівництва країни, якому доручено проводити ґендерну політику.

Недосконала система соціальної та сімейної підтримки, багаторічне безробіття, загальне зниження добробуту, поширення токсикоманії та бездомності різко впливають на ґендерні ролі і відносини. Особливо тривожним є швидке поширення безпре­цедентної дезінформаційної кампанії “Стоп ґендер”, яку розпочато в Україні у 2010 році. Розроблені технічно складні веб-сайти, ство­рене відео, поширюються глянцеві брошури та листівки. Кампанія “Стоп ґендер” висміює засади ґендерної рівності зокрема та основні принципи прав людини загалом.

Кілька організацій приєдналися до цього руху, який, як виявляється, поширився за сприяння деяких євангелічних груп, а  також Української правовірної греко-католицької церкви, що діє  в Західній Україні, але фактично не зареєстрована як церква і відреклася від справжньої Української греко-католицької церкви. У Східному регіоні України кампанію “Стоп ґендер” підтримує братство тих, хто пов’язаний з Російською православною церквою Московського патріархату.

Захисники прав жінок в Україні вважають, що цей анти­жіночий рух виник у відповідь на прозахідні зусилля переконати населення України бойкотувати підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, який вимагає активного та дієвого до­тримання прав людини. Антижіночий рух спрямований також на протидію прозахідній програмі “Зупинимо насильство щодо жінок в Україні!”, яка мала велику підтримку, зокрема таких знаменито­стей, як Андрій Шевченко, Сергій Бубка, Ані Лорак.

Отже, Світова федерація українських жіночих організацій рекомендує:

1)  забезпечити представництво у Верховній Раді громадян України, які працюють за кордоном;

2)  забезпечити рівні виборчі права для громадян України в Україні та за її кордонами;

3)  укласти угоди про соціальний і правовий статус громадян України, які працюють в Італії та Греції;

4)  прирівняти права вчителів, які працюють за межами України, часто волонтерами, до прав учителів в Україні і надати можливість зарахування стажу роботи;

5)  владним структурам почати активно співпрацювати з жі­ночими організаціями України;

6)  забезпечити на законодавчому рівні більшу присутність жінок у Верховній Раді та Кабінеті Міністрів, а також на всіх рівнях владних структур;

7)  викоренити торгівлю жінками та дітьми;

8)  через ЗМІ забезпечити підвищення громадської обізна­ності з проблемами та порушеннями прав людини.

9)  забезпечити рівність можливостей для жінок і чоловіків у галузях освіти, охорони здоров’я та сфері зайнятості.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Сідайте, будь ласка.

До виступу запрошується Луценко Ірина Степанівна, заступ­ник голови Комітету з питань прав людини, національних меншин, міжнаціональних відносин — голова підкомітету з питань ґендерної рівності. Підготуватися Лутковській Валерії Володимирівні.

Я бачу, у нас зникла із залу основний доповідач? Дроздова Лідія Миколаївна є? Поверніть її, будь ласка (я до працівників Апарату звертаюся) на парламентські слухання.

Ірино Степанівно, виступайте, будь ласка.

 

ЛУЦЕНКО І.С., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціо­нальних відносин (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія “Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”). Дякую. Добрий день, шановні учасники парламентських слухань! Я  як інженер-математик підійшла до свого трихвилинного висту­пу  дуже прагматично, постаралася провести короткий аналіз. Зу­пинюся на трьох основних тезах і коротко опишу ситуацію, що склалася на сьогодні.

Ратифікувавши Конвенцію ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Україна автоматично взяла на себе ряд юридичних зобов’язань з цього важливого питання на національ­ному рівні. Останніми роками держава звузила трактування кон­венції та знехтувала процесами її практичної реалізації.

Що мається на увазі? Зобов’язання щодо поваги до прав — так каже конвенція. Діяльність органів державної влади України у  сфері забезпечення прав жінок та утвердження ґендерної рів­ності можна охарактеризувати двома словами — формалізм і компанійщина.

Відсутність упродовж трьох років державної програми з утвердження ґендерної рівності та реалізація адміністративної реформи 2010 року виявилися руйнівними для виконання Закону “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. Як наслідок, в органах виконавчої влади зник інститут радників з прав людини та ґендерних питань, відсутня координація діяльно­сті між різними відомствами у цій сфері. Приклад: засідання Між­відомчої ради з питань сім’ї, ґендерної рівності, демографічного розвитку, запобігання насильству в сім’ї та протидії торгівлі людь­ми востаннє проводилося у червні 2010 року.

Зобов’язання щодо поваги до прав передбачає, що державні органи та установи повинні поважати права жінок, викорінювати у своїх положеннях, законах та інших нормативно-правових актах практику, що може призвести до дискримінації. Разом з тим ми чуємо непоодинокі виступи керівників держави (не побоюся назвати прізвища — Табачник, Литвин, Могильов та інші) про те, що жінка створена з ребра Адама, що в аспірантурі навчаються негарні жінки, що психологічний стан жінки у певному віці призводить до емоційних виступів, про короткі спідниці, які коротшають, коли починається весна. Ми все це чуємо. І це пова­га до прав жінок? Все починається згори. Це не тільки відсутність поваги до прав людини і прав жінок зокрема, відсутність ґендер­ної культури, а й яскравий вияв тоталітарності та автократичності мислення цих керманичів.

Одразу вношу пропозиції:

1)  запровадити і розширити ґендерну освіту з дошкільного віку;

2)  запровадити ґендерну освіту для дорослих (Оплески);

3)  відновити роботу з підготовки радників з прав людини та ґендерних питань;

4)  створити дієву систему постійного навчання та підвищен­ня кваліфікації державних службовців усіх рівнів з питань ґендер­ної рівності (щоб людина, яка піднялася щаблями влади нагору, не говорила таких ганебних речей);

5)  запровадити систему тимчасових дій для збільшення представництва жінок на вищих щаблях влади. Про це вже казали мої колеги з фракції “Батьківщина”, фракцій “УДАР” і “Свобода”.

Хочу пунктирно зауважити ще два моменти. На сьогодні в Україні фактично відсутня позитивна судова практика з оскар­ження дискримінації за ознакою статі. Ви це добре знаєте. Ви ба­чите, яка реклама транслюється на телебаченні, з’являється на білбордах: від керамічної плитки до мобільного зв’язку — скрізь гола жінка. Жіноче тіло — це товар, за допомогою якого продаєть­ся все, що можуть виробити чоловіки в нашій державі (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

 

ЛУЦЕНКО І.С. Дозвольте мені як голові підкомітету все-таки внести пропозиції щодо розв’язання ще однієї проблеми:

1)  запровадити систему підготовки суддівських кадрів з пи­тань ґендерної рівності;

2)  запровадити дієву позасудову систему оскарження фактів дискримінації за ознакою статі через посилення інституту омбудсмена.

Знаєте, в Україні склалося так, що всі права людини “наві­шані” на омбудсмена. Звичайно, ситуація в СІЗО, установах ув’яз­нення, інших інститутах неволі людини покладає на омбудсмена дуже серйозні зобов’язання. Але хотілося б, щоб омбудсмен був небайдужим і до цих питань (Оплески).

Проблеми, з якими стикаються сьогодні жінки, численні та  пов’язані з різними чинниками, зокрема з недопрацюваннями народних депутатів, членів Кабінету Міністрів — недолуге рефор­мування системи охорони здоров’я, черги в дитячі садки, закриття шкіл, фапів, ускладнення ведення малого бізнесу, розрив в оплаті праці рівної цінності. Ми говоримо про те, що держава перестала систематично змінювати, як вимагає Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, норми законодавства, що є передумовами нерівності жінок, для того щоб уникнути порушення прав жінок у майбутньому.

Наведу один-єдиний приклад. Як ви добре знаєте, з 1 лип­ня  набрав чинності Закон “Про внесення змін до деяких законів України щодо призначення та індексації пенсії”, яким зведено на­нівець конкурентоспроможність молодої жінки у працевлаштуванні. Про що йде мова? Коли жінка йде у відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами, роботодавець має вдруге сплатити за неї єдиний соціальний внесок у 33 відсотки. Незважаючи на те, що бізнес уже й так загнали під плінтус, це ще додаткове навантаження. Дер­жава, фактично, переклала на бізнесмена свої обов’язки! Про яку конкурентоспроможність молодих жінок можна говорити? (Опле­ски). Які можливості працевлаштування? Держава знімає з себе відповідальність за забезпечення прав жінок, підходячи до цього формально.

І наостанок пропозиції:

1)  переглянути, а краще скасувати зазначений закон;

2)  запровадити ґендерно-правову експертизу законопроек­тів, внесених народними депутатами на розгляд Верховної Ради, шляхом визначення відповідальних за її здійснення у Головному науково-експертному управлінні;

3)  Міністерству юстиції України проводити обов’язкову ґендерно-правову експертизу всіх законопроектів, що подаються на розгляд Верховної Ради Кабінетом Міністрів, для уникнення ганебних ситуацій.

І останнє. Шановні друзі, лишився місяць до проведення Вільнюського саміту. Під мовчазну згоду керівництва держави від­бувається маніпулювання громадською думкою. Певні політичні кола (я не можу назвати їх інакше, як “п’ята колона”) в’яжуть у  єдиний популістський вузол питання збереження традиційної сім’ї, ґендерної нерівності та ювенальної юстиції, виступаючи під цими гаслами проти ґендерної рівності, маніпулюючи свідомістю, обманюючи та залякуючи населення.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ірино Степанівно, ви вже три регламенти використали. Завершуйте, 30 секунд.

 

ЛУЦЕНКО І.С. Подібні антиґендерні рухи — це, фактично, спроби дискредитації європейського вибору України, євроінтегра­ції та європейських цінностей, пов’язаних з правами людини, демократією та верховенством права. Саме таких цінностей не вистачає сучасному українському суспільству. Тож сьогодні від жі­нок, від нашого розуміння своїх прав залежить майбутнє України.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, сідайте, Ірино Степанівно.

До виступу запрошується Лутковська Валерія Володимирів­на, Уповноважений Верховної Ради України з питань прав людини. Підготуватися Безлюдній Ганні Віталіївні.

 

ЛУТКОВСЬКА В.В., Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Дякую. Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Не можу не відреагувати: хотіла б із задоволенням займатися і питаннями ґендерної рівності, але, на жаль, не все на сьогодні може зробити Уповноважений з прав людини без відповідних змін до законодавства.

Я хотіла б повернутися до тих питань, на яких уже наголо­шували під час сьогоднішнього засідання і головуючий, і голова Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, націо­нальних меншин і міжнаціональних відносин, тому що питання ґендерної рівності виникають не з питання, як жінка представлена в парламенті чи на недержавній службі (хоча ці питання, звичайно, дуже важливі), питання ґендерної рівності виникають у сім’ї, і не говорити сьогодні про проблему домашнього насильства, я вва­жаю, було б категорично неправильно.

Проблема домашнього насильства — питання латентне, приховане, на жаль, через нашу ментальність, яка сьогодні так чи інакше продовжує впливати на наше ставлення до можливості захисту жінки від домашнього насильства, а також через недоско­налість законодавства щодо належного захисту жінки від насиль­ства в сім’ї.

Яскравим підтвердженням цього є відсутність державної статистики з питань домашнього насильства. Статистика, яку веде Міністерство соціальної політики, формується з багатьох джерел. Відповідно, не можна сказати, що готові ми сьогодні говорити про всі види домашнього насильства стосовно жінки — фізичне, еко­номічне, сексуальне, психологічне насильство.

Крім того, на моє переконання, інформаційні кампанії щодо забезпечення захисту жінки повинні мати не періодичний (не під певні події або акції), а систематичний і системний характер. Тож я закликаю громадські організації до співпраці, оскільки спільно з вами ми можемо проводити такі інформаційні кампанії.

На мою думку, робота з сім’єю має проводитися комплекс­но, з усвідомленням необхідності одночасної роботи і з кривдни­ком, і з жертвою, а надто з дитиною, якщо вона є в сім’ї. Більше того, якщо в сім’ї, в якій зафіксовано насильство, є дитина, то турбота соціальних служб про цю сім’ю має залежати не від бажання сім’ї, а від розуміння держави, що дитина в даному разі так само є жертвою домашнього насильства, як і жінка.

У зв’язку з цим я хотіла б запропонувати Комітету включити до Рекомендацій парламентських слухань обов’язкове звернення до уряду щодо пришвидшення ратифікації Конвенції Ради Європи про попередження та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством, яку Україна підписала ще 2011 року, але, на жаль, уряд досі не вніс законопроекти про ратифікацію і, відпо­відно, про внесення змін до законодавства. Крім того, я закликаю уряд імплементувати цю конвенцію в українське законодавство і забезпечити комплексний захист від насильства в сім’ї, що дасть можливість жінці почуватися особистістю і домагатися в майбут­ньому активної участі в політичному житті.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Валеріє Володимирівно, сідайте.

До виступу запрошується Безлюдна Ганна Віталіївна, заступник голови Ради Федерації роботодавців України. Підготу­ватися Геращенко Ірині Володимирівні.

 

БЕЗЛЮДНА Г.В., заступник голови Ради Федерації робото­давців України. Шановні колеги, від імені Федерації роботодавців України я хочу подякувати за можливість взяти участь у такому важливому обговоренні. На мою думку, більшість присутніх у цьо­му залі жінок і чоловіків — успішні люди. Якщо запитати у нас, чи думали ми про ґендерну рівність, коли будували своє життя, то, напевно, більшість скажуть “ні”. Натомість головною мотивацією кожного з нас у житті була і є самореалізація. Ми прагнемо само­реалізації у професії, у створенні сім’ї, в бізнесі, у громадській діяльності та інших сферах. На нашу думку, ґендерна політика будь-якої держави має бути передовсім інструментом забезпе­чення самореалізації людини незалежно від статі.

На жаль, в Україні питання ґендерної рівності часто розгля­дається примітивно і зводиться лише до різниці в оплаті праці чоловіка і жінки. Дійсно, така різниця є, про це сьогодні багато говорили. Експерти вважають, що чоловіки в Україні заробляють у середньому на 20–30 відсотків більше, ніж жінки. У рамках си­стеми “роботодавець — найманий працівник” ми не вирішимо це питання і не змінимо ситуації, тому на державному рівні Феде­рація роботодавців України пропонує поставити питання інакше: яким чином можна забезпечити професійну самореалізацію жінки і водночас дати їй можливість займатися сім’єю та вихованням дітей?

Аналізуючи міжнародний досвід, ми бачимо, що відповіддю на це питання є розвиток жіночого підприємництва. У рамках про­грами євроінтеграції цим шляхом активно йде Туреччина, більш консервативна в зазначених питаннях, ніж Україна. Позавчора Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку (UNIDО) відкрила у Стамбулі виставку “AidЕx”, що дає жінкам змогу ознайомитися з можливостями розвитку власної справи в інду­стрії ювелірних виробів, моди, пошиття одягу, рукоділля, здоро­вого способу життя, організації заходів.

Це ті креативні сфери економіки, до яких українські жінки традиційно мають великий хист. Переконана, що в цих та інших сферах економіки українки можуть бути успішними підприємцями. Власна справа може дати жінці головне — гнучкий графік роботи, можливість планувати свій час. А це дасть змогу поєднувати улюблену справу і виховання дітей.

Згадаймо Велику депресію 1929–33 років і те, як її подолали Сполучені Штати Америки. Роль жінки в цьому процесі була визначальною. Якщо до кризи більшість жінок у США займалися виключно домашніми справами, то після кризи, завдяки активній політиці зайнятості Рузвельта, жінки почали відігравати активну роль в економічному житті цієї країни. На сьогодні співвідношення жінок і чоловіків серед підприємців у США майже рівне.

В Україні інша ситуація — жінок-підприємців у чотири рази менше, ніж чоловіків, хоча українки мають бажання займатися власною справою. За результатами соціологічного опитування, проведеного Федерацією роботодавців, в Україні 20 відсотків жі­нок хочуть займатися власним бізнесом. Зважаючи на те, що жінок в Україні більше, ніж чоловіків, це колосальний потенціал для на­шої країни.

Переконана, якщо буде створена інфраструктура для роз­витку жіночого підприємництва, ми не тільки вирішимо ґендерні проблеми, а й надамо значний імпульс розвитку української економіки.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, сідайте.

До виступу запрошується Геращенко Ірина Володимирівна, народний депутат України, співголова міжфракційного об’єднання “Рівні можливості”. Підготуватися Кетрін Сісел.

 

ГЕРАЩЕНКО І.В., перший заступник голови Комітету Вер­ховної Ради України з питань європейської інтеграції (загально­державний багатомандатний виборчий округ, Політична партія “УДАР (Український демократичний альянс за реформи) Віталія Кличка”). Шановні колеги! Насамперед дозвольте подякувати Ко­мітетові з питань прав людини, національних меншин і міжна­ціональних відносин за те, що на такому високому рівні прово­дяться нинішні парламентські слухання.

Ви знаєте, ми жартуємо в міжфракційному об’єднанні “Рівні можливості”, що сьогодні тема ґендерної рівності стає такою ж популярною, як тема євроінтеграції. Всі б’ються за можливість бути “головними євроінтеграторами” і відстоювати ґендерну рівні­стю. Проте, на жаль, часто далі риторики справи не йдуть.

Чому сьогодні в парламенті жінок тільки 10 відсотків? А тому що партія влади двічі не дала жодного голосу за відповідний законопроект. Тому дуже важливо, щоб українські можновладці та їхні соратниці не тільки говорили про необхідність обстоювання ґендерної рівності, а й голосували за відповідні закони.

Я хочу сказати, що дуже принциповим є й те, хто з чоловіків-депутатів присутній на парламентських слуханнях. Ми бачили од­ного лідера однієї парламентської фракції — Політичної партії “УДАР”. Тому що ця партія єдина має у своєму статуті положення щодо забезпечення ґендерної рівності.

Напевно, саме тому Віталій Кличко і Арсеній Яценюк заяви­ли про свою політичну позицію шляхом внесення законопроекту щодо запровадження квоти — щонайменше 30 відсотків представ­ників однієї статі у виборчих списках. Більше того, Політична пар­тія “УДАР” бере на себе добровільне квотування на наступних виборах до місцевих рад, адже партія, в якій 40 відсотків жінок, не може мати представництво жінок в органах влади 20 відсотків.

Ми усвідомлюємо, що для того, щоб змінити стереотипи, потрібно, найперше, змінити ставлення владної еліти до питань ґендерної рівності. Наше міжфракційне об’єднання створено два роки тому і на сьогодні є єдиним політичним об’єднанням, яке гостро засудило на політичному рівні дискримінаційні антиґендер­ні заяви керівництва держави та інших політичних сил. На жаль, інші жінки у Верховній Раді у таких питаннях займали позицію більше політичної доцільності і своєї партійної належності, аніж жіночої солідарності. Шановні колеги, ми маємо більше демон­струвати жіночу солідарність у питаннях ґендерної рівності та стояти на тому, що це справді європейські принципи, а не думати про партійну належність. Так само спільно ми маємо змінювати стереотипи, що склалися в суспільстві.

Саме над цим працює наше об’єднання “Рівні можливо­сті”.  Ми провели у Верховній Раді чимало важливих заходів з роз­роблення відповідних законопроектів, працюємо над цим і далі. Зокрема, 12 грудня відбудеться надзвичайно важлива Міжнародна конференція з питань жіночого лідерства, спрямована на те, щоб і чоловіки, і жінки в Україні усвідомили: жінки мають бути у владі, тому що це справді відповідає засадам європейської інтеграції. Не може бути, що 64 відсотки громадян становлять жінки, а у вла­ді вони представлені лише 10 відсотками.

Наостанок хочу сказати від імені парламентських фракцій опозиції. Якщо ми говоримо про євроінтеграцію, то маємо досяг­ти європейських стандартів у питаннях ґендерної рівності, у пи­таннях подолання вибіркового правосуддя. Відповідно тут жінки демонструють більш помірковану і проєвропейську позицію. Юлія Тимошенко погодилася прийняти помилування від свого політич­ного опонента Януковича. Ми, жінки Верховної Ради, які представ­ляють опозицію, чекаємо від Віктора Януковича європейського кроку і помилування Юлії Тимошенко.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, сідайте, Ірино Володимирівно.

До виступу запрошується Кетрін Сісел, директор Національ­ного демократичного інституту в Україні. Підготуватися Мадіні Джарбусиновій.

 

СІСЕЛ  КЕТРІН, директор Національного демократичного інституту в Україні. Добрий день! Мене звати Кетрін Сісел, я — директор Національного демократичного інституту в Україні. Дякую за можливість виступити з промовою сьогодні. А тепер дозвольте продовжити виступ англійською.

Національний демократичний інститут — некомерційна неурядова організація Сполучених Штатів Америки з представ­ництвами у більш як 65 країнах світу. Під керівництвом колишньо­го державного секретаря США Мадлен Олбрайт Національний де­мократичний інститут сприяє розвитку демократичних інституцій у світі. Ми працюємо над поширенням знань та міжнародного до­свіду у сфері становлення сильних політичних партій, розбудови громадянського суспільства, розвитку законодавства та виборчої системи.

Національний демократичний інститут працює в Україні з  1992 року. Ми маємо честь тісно співпрацювати з міжфрак­ційними депутатськими об’єднаннями “Рівні можливості” та “Рів­ноправ’я”, з Комітетом Верховної Ради України з питань прав лю­дини, національних меншин і міжнаціональних відносин, а також з  окремими членами парламенту, які зробили можливими ці парламентські слухання. Дозвольте привітати Верховну Раду з їх проведенням.

Основна місія Національного демократичного інституту — побудова та підтримка сильної, процвітаючої демократії — нероз­ривно пов’язана з повною та рівноправною участю жінки у гро­мадському житті як у моїй країні (США), так і в Україні та у світі в цілому. Покращення статусу жінки також є ключовим чинником, за яким Європейський Союз вирішуватиме, чи готова Україна долучитися до Європейської спільноти.

Дослідження засвідчують, що ширша залученість жінок пози­тивно впливає на рівень демократії в суспільстві. Наведу декілька прикладів:

Жінки-політики часто сприймаються як більш чесні та чуйні, аніж їхні колеги чоловіки. Дослідження у 31 демократичній країні показало, що збільшення кількості жінок у законодавчих органах сприяє підвищенню довіри до державної влади і серед жінок, і серед чоловіків.

Жінки-парламентарії часто є більш чутливими до потреб виборців. У США за час роботи в Конгресі жінка-депутат вносить на 3 законопроекти більше, а також є співавтором на 26 законо­проектів більше, ніж її колега — чоловік. У Конгресі США жінки за­безпечують своїм округам на 9 відсотків більше коштів, ніж чоло­віки, тобто округ додатково отримує близько 49 мільйонів доларів, що становить на рік 88 доларів на кожну особу для тих, кого в Конгресі представляють жінки.

Від інших доповідачів ви ще почуєте про перешкоди, з яки­ми стикаються жінки. Я ж хочу поділитися результатами нашого дослідження про шляхи подолання цих перешкод.

У всебічному огляді Національного демократичного інституту за 2012 рік і чоловіки, і жінки (у співвідношенні 4:1) висловилися, що вони ймовірніше проголосують за партію, яка звертатиметься до жінок-виборців та матиме жінок у своєму виборчому списку. Більше 8 з 10 опитаних нададуть перевагу жінці порівняно з кан­дидатом-чоловіком з таким самим доступом до ресурсів, ЗМІ та становищем у партії.

Багато позитивних лідерських якостей респонденти пов’язу­ють більше з жінками, аніж з чоловіками. Вважається, що жінка здатна більше боротися із корупцією, утримувати соціальні стан­дарти, поліпшувати пенсійні та інші пільги. Переважна більшість респондентів довірили б жінкам реформування поляризованої політичної системи і вважають, що жінки менше шукають у політи­ці власної вигоди.

Проте українці не схильні голосувати за жінок. Наразі Національний демократичний інститут підтримує декілька україн­ських неурядових організацій задля поліпшення інформування громадськості та подолання розриву у ставленні до жінок та чоло­віків, сприйняття саме чоловіків як людей, здатних розв’язувати проблеми, надання їм переваги під час голосування.

Прагнення уряду України, парламентських та опозиційних партій, громадянського суспільства, а особливо Верховної Ради України до досягнення ґендерної рівності вражає та підбадьорює. Перед нами, захисниками прав усіх українських жінок, відкри­ваються нові можливості. Якщо наступного місяця Україна підпи­ше Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, то вона муси­тиме відповідати європейським стандартам, зокрема і в питаннях ґендерної рівності та демократії. Вибори до місцевих рад, що від­будуться 2015 року, надають можливість виправити ґендерний дисбаланс у політиці.

Останнім часом спостерігається відновлення інтересу до запровадження квоти для жінок у виборчих списках партій. Міжна­родна організація “Глобальний план дій” та Національний демо­кратичний інститут вважають цей механізм найбільш ефективним для підвищення кількості жінок у представницьких органах. На міжнародному рівні ми вже в цьому переконалися. Національний демократичний інститут не пропонує конкретних законодавчих кроків, але ми готові поділитися досвідом та міжнародними при­кладами, що можуть виявитися корисними.

Національний демократичний інститут вітає всі ці зусилля та за потреби радо надасть допомогу. Я розраховую на співпрацю з вами усіма.

Ще раз дякую за запрошення взяти участь у парламентських слуханнях (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, сідайте, будь ласка.

Слово має Посол Мадіна Джарбусинова, Координатор про­ектів ОБСЄ в Україні. Підготуватися Оніщенко Наталії Миколаївні.

Я просив би всіх дотримуватися регламенту, тому що пере­вищення часу відбуваються за рахунок наступних промовців. У нас регламент парламентських слухань — 3 години.

 

ДЖАРБУСИНОВА МАДІНА, Координатор проектів ОБСЄ в Україні. Шановна пані заступник міністра! Шановні народні депу­тати! Шановні колеги та колежанки! Досягнення та підтримка ґен­дерної рівності є пріоритетами для ОБСЄ та держав-учасниць цієї міжнародної організації. Ми визнаємо важливість рівних прав та можливостей жінок і чоловіків для становлення миру, демократії та економічного розвитку.

План действий ОБСЕ по поддержке гендерного равенства, принятый в 2004 году, является основой деятельности ОБСЕ в  этой сфере. Он определяет приоритетные направления, обяза­тельства и задачи для различных структур организации, а также для 57 государств-участников, включая Украину. В частности, обя­зательства по поддержке равенства между женщинами и мужчи­нами направлены на:

1)  обеспечение недискриминационного характера правовых и политических систем;

2)  недопущение насилия в отношении женщин;

3)  обеспечение равных возможностей для участия женщин в политической и общественной жизни;

4)  содействие предоставлению женщинам равных возмож­ностей в экономической сфере;

5)  создание национальных механизмов для улучшения положения женщин.

В своей деятельности Координатор проектов ОБСЕ в Украи­не руководствуется этими документами. Свою основную функцию в поддержке Украины мы видим в исполнении своих обязательств.

Как упоминалось, домашнее насилие остается одной из проблем, с которыми сталкивается Украина, как и другие госу­дарства — участники ОБСЕ. Эта проблема имеет четкую гендер­ную составляющую: более 92 процентов совершающих домашнее насилие в Украине — мужчины, при этом 95 процентов пострадав­ших от домашнего насилия — женщины. Для решения этой проб­лемы Координатор проектов ОБСЕ в Украине тесно сотрудничает с ключевыми правительственными и неправительственными орга­низациями, уделяя особое внимание улучшению законодатель­ства по противодействию домашнему насилию, по повышению потенциала правоохранительных органов и социальных структур в оказании помощи пострадавшим, а также работе с лицами, со­вершившими домашнее насилие.

Наша поддержка Министерства социальной политики Украины в законодательной сфере направлена на создание эф­фективных инструментов противодействия домашнему насилию, ориентированных на защиту пострадавших. Предполагается, что планируемые изменения в законодательство позволят государ­ственным органам более активно защищать права пострадавших от домашнего насилия, а также наказывать совершивших наси­лие. Кроме того, мы поддержали разработку первой в Украине коррекционной программы по работе с лицами, совершившими домашнее насилие, реализация которой остается за социальны­ми структурами. Эта работа чрезвычайно важна для формирова­ния навыков конструктивного решения конфликтов и прерывания цикла насилия.

Наше долгосрочное сотрудничество с Министерством внутренних дел Украины привело к введению специального курса по противодействию домашнему насилию в учебную программу вузов МВД, созданию интерактивных комнат для отработки курса на практике, а также к массовой переподготовке работников правоохранительных органов. Мы надеемся, что эти совместные усилия укрепят потенциал правоохранительных органов Украины для противодействия домашнему насилию согласно лучшим прак­тикам региона ОБСЕ.

Другим вызовом для Украины, так же, как и для других госу­дарств — участников ОБСЕ, является торговля людьми. Принятый в 2003 году План действий ОБСЕ по борьбе с торговлей людьми призывает государства к разработке комплексного, ориентиро­ванного на защиту пострадавших, подхода к решению этой проблемы.

Следуя инициативе Украины, мы поддержали разра­ботку  комплекса законов и подзаконных нормативных актов по противодействию торговле людьми, обеспечивших создание го­сударственной системы помощи жертвам торговли людьми. Эта система — Национальный механизм взаимодействия — уже дает первые результаты: более 40 жертв получают помощь от государ­ства. Чрезвычайно важно продолжать развивать этот механизм во  всех регионах страны для своевременного выявления жертв и оказания им качественных услуг, исходя из индивидуальных потребностей каждого пострадавшего. В то же время нельзя забывать и об обратной стороне медали — эффективном уголов­ном преследовании торговцев людьми.

Домашнее насилие и торговля людьми, также как и другие формы гендерно обусловленного насилия, часто связывают с ген­дерной дискриминацией на рынке труда и в обществе в целом. Мы поддерживаем усилия наших украинских партнеров по реше­нию этих проблем путем реализации Государственной программы обеспечения равных прав и возможностей женщин и мужчин на период до 2016 года.

Это лишь несколько примеров нашего сотрудничества с украинскими коллегами, направленного на построение прочного фундамента для обеспечения гендерного равенства в Украине. В то же время мы не должны забывать, что обеспечение гендер­ного равенства не может быть достигнуто лишь путем узких обособленных усилий — гендерный подход должен применяться во всех сферах социальной, политической и экономической жизни. Мы настроены на продолжение активного сотрудничества с украинскими партнерами для достижения ощутимого прогресса в этом направлении.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Сідайте, будь ласка.

До виступу запрошується Оніщенко Наталія Миколаївна, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національ­ної академії правових наук України. Підготуватися Короткевичу Миколі Євгеновичу.

 

ОНІЩЕНКО Н.М., завідувач відділу теорії держави і права України Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України. Дозвольте мені як науковцю розпочати свій виступ з те­зи  про те, що теорія мертва без практики, а практика безсила без теорії. Це означає, що існує нагальна потреба доктринального розроблення понять “ґендерне право”, “ґендерні правовідносини”, “ґендерний менталітет”, “ґендерна освіта” задля їх впровадження у практику. Справа в тім, що це єдиний спосіб подолати ґен­дерний правовий нігілізм та ґендерний правовий песимізм — яви­ще, яке є ще більш деструктивним.

Чи замислювалися ми з вами, шановні, що якість нашого життя загалом залежить від законодавства, зокрема ґендерно­го?  Що відбувається в наш час? Погані закони долаються за раху­нок прийняття кращих, потім ще кращих, ще кращих… Ми має­мо  масив законодавства, який загалом відповідає європейським стандартам, відповідає цивілізованим формам та міжнародним нормам, але демонструє ефект права “сплячої красуні”: гарний, але абсолютно недіючий.

Що ж ми, науковці, пропонуємо, з огляду на це?

По-перше, одним з напрямів державної ґендерної політики має стати формування ґендерного середовища, яке може роз­глядатися під різними кутами зору: соціологічним, правовим, політичним, філософським. Середовища, яке не пов’язане з тери­торіальними та географічними вимірами. Середовища, яке повин­но мати певний ресурсозабезпечувальний механізм та відповідне наукове спрямування.

По-друге, категоріально-понятійний апарат — апарат дефініцій і понять. Бо чим досконаліше кожне наукове і практичне спрямування, тим досконаліший апарат дефініцій і понять, яким ми користуємося.

По-третє, є нагальна потреба у ревізії вітчизняного ґендер­ного законодавства з метою подальшої його уніфікації. На сьо­годні ми маємо три системні блоки — міжнародні конвенції та договори, спеціальне ґендерне вітчизняне законодавство і окремі галузеві норми, що регулюють ті чи інші питання.

Нарешті, дуже важливе четверте — диференціація у праві. Право цивілізованих народів має бути диференційованим. Мова йде про спеціальні статуси, наприклад про статус жінки.

Чому ми з вами кажемо, що ґендерна рівність — це рівність тільки двох іпостасей — рівність прав і рівність можливостей? Ні. Дуже важливою є третя складова — рівність досягнутих результа­тів. Тому я звертаюся до парламенту, до членів Конституційної асамблеї, які працюють над розділом Конституції про права людини: врахуйте, будь ласка, що ґендерна рівність — це рівність прав, рівність можливостей і рівність досягнутих результатів.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Наталіє Миколаївно. Сідайте.

До виступу запрошується Короткевич Микола Євгенович, суддя Верховного Суду України, кандидат юридичних наук. Підготуватися Ковалевській Юлії Сергіївні.

 

КОРОТКЕВИЧ М.Є., суддя Верховного Суду України. Шанов­ний головуючий! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Тематика сьогоднішніх парламентських слухань є надзвичайно актуальною. У своєму виступі я хочу зу­пинитися на питанні протидії торгівлі людьми, яке для України є досить болючим.

Торгівля людьми — один з найбільш жорстоких, цинічних злочинів проти людини. Якщо говорити про окрему людину, то торгівля людьми ставить під сумнів принцип рівної гідності всіх людей, на рівні суспільства вона є новою формою рабства і ста­вить під сумнів принцип верховенства права та основоположні цінності демократії.

Відкриття кордонів, складне економічне становище бага­тьох країн, зростання безробіття, руйнування державних структур сприяли збільшенню масштабів цього явища.

Особи, які вербують жінок, використовують різноманітні рекламні видання або шляхом погроз примушують жінок займати­ся проституцією в межах України чи за кордоном, де їм обіцяють яскраве, щасливе майбутнє. Внаслідок цього українські жінки ста­новлять значну частину “живого” товару на світовому ринку інтим­ного бізнесу.

Україна першою з пострадянських держав визнала проблему торгівлі людьми як одну з найнебезпечніших для суспільства і  комплексно підійшла до її розв’язання. Варто зазначити, що в  Європі Україна стала третьою країною, нарівні з Бельгією та Німеччиною, яка встановила кримінальну відповідальність за тор­гівлю людьми. Ми наблизилися до приведення національного законодавства у відповідність з міжнародними нормами навіть ближче, ніж країни Європейського Союзу: у більшості з цих країн закони обмежуються лише торгівлею людьми з метою сексуальної експлуатації, у нашому законодавстві передбачені й інші форми торгівлі людьми.

Імплементація положень міжнародних правових актів, спрямованих на протидію торгівлі людьми, у національне законо­давство знайшла вияв у вигляді п’яти норм Кримінального кодексу та Законі України “Про протидію торгівлі людьми”, прийнятому 20 вересня 2011 року.

Зокрема, кримінальна відповідальність передбачена за:

торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини;

експлуатацію дітей;

незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння);

створення або утримання місць розпусти і звідництва;

сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією.

Отже, на сьогодні Україна має вже напрацьовану норматив­ну базу, що дає змогу боротися і безпосередньо з торгівлею людьми, і з її супутніми явищами.

Дані судової статистики відображають процеси, що відбува­ються при здійсненні правосуддя. З часу запровадження кримі­нальної відповідальності за торгівлю людьми у 1998 році, включа­ючи шість місяців поточного року, в Україні за цей вид злочину засуджено 1112 осіб. До кримінальної відповідальності у 2011–2012 роках, включаючи шість місяців поточного року, засуджено:

за експлуатацію дітей — 34 особи;

за незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) — 1 особу;

за створення або утримання місць розпусти і звідництва — 647 осіб;

за сутенерство або втягнення особи в заняття проститу­цією — 252 особи.

Хочу зазначити, що розкриття, збирання доказових матеріа­лів щодо злочинів у сфері торгівлі людьми обумовлюється їх транснаціональним характером. Проблемою для правоохоронних органів залишається притягнення торговців людьми до криміналь­ної відповідальності. Довести причетність торговців людьми до вчинення злочину дуже складно, оскільки вербування та угода здійснюються на території однієї держави, а сам злочин — на території іншої. Тому співробітництво правоохоронних органів держав у цій сфері є вкрай важливим.

Говорячи про роль Верховного Суду України у вирішенні питання протидії торгівлі людьми, маю сказати, що його роль полягає не лише у здійсненні судочинства. Верховний Суд є ви­щим судовим органом, що забезпечує ефективність національної правової системи та дію принципу верховенства права. Верхов­ний Суд як суд останньої інстанції визначає загальну практику су­дочинства в судах загальної юрисдикції, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами, правову єдність та визначеність, а також розвиток права. Єдність судової практики гарантує передбачуваність змісту правових норм, а також стабіль­ність і прогнозованість судових рішень.

На виконання одного з основних своїх завдань — за­безпечення однакового застосування законодавства всіма судами загальної юрисдикції, Верховним Судом України у 2010 році (за на­явності повноважень вивчати та узагальнювати судову практику) проведено узагальнення судової практики застосування законо­давства про протидію торгівлі людьми або здійснення іншої не­законної угоди щодо людини. Результати вивчення практики свід­чать, що суди в основному правильно застосовують законодав­ство, хоч і допускають помилки під час розгляду справ цієї категорії.

З метою однакового і правильного застосування законодав­ства під час розгляду справ цієї категорії на підставі узагальнення розроблені відповідні роз’яснювальні рекомендації судам щодо розгляду справ з питань торгівлі людьми та суміжних злочинів, які знайшли відображення у проекті постанови Пленуму Верховного Суду, схваленому у першому читанні. Однак постанову не було прийнято у зв’язку з тим, що згідно із Законом “Про судоустрій і статус суддів” до повноважень Верховного Суду не віднесено вивчення та узагальнення судової практики, прийняття постанов Пленуму Верховного Суду про надання судам роз’яснень реко­мендаційного характеру щодо застосування норм законодавства.

На сьогодні у Верховній Раді зареєстровано законопроект № 3356 про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо повноважень Верховного Суду України, спрямований на вдосконалення процедури судочинства, у тому числі повернення повноважень з вивчення та узагальнення судової практики, прийняття постанов Пленуму Верховного Суду про надання судам роз’яснень рекомендаційного характеру щодо застосування норм законодавства.

Прийняття Верховною Радою України зазначеного закону сприятиме виконанню Верховним Судом як найвищим судовим органом функцій, покладених на нього Конституцією, — забезпе­чення єдності судової практики, однакового застосування судами законодавства, утвердження своїми рішеннями верховенства пра­ва в судовій системі та державі в цілому.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Миколо Євгеновичу.

До виступу запрошується Ковалевська Юлія Сергіївна, перший заступник голови Національного агентства України з пи­тань державної служби. За нею виступатиме Бондаренко Олена Федорівна.

 

КОВАЛЕВСЬКА Ю.С., перший заступник голови Національ­ного агентства України з питань державної служби. Доброго дня, шановний Ігорю Григоровичу! Шановні учасниці та учасники пар­ламентських слухань! Шановні телеглядачі та радіослухачі! Україна визнала необхідність формування європейських цінностей щодо утвердження ґендерної рівності в суспільстві, що базується на конституційних положеннях та нормах Закону України “Про забез­печення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. Стратегія державної кадрової політики на 2012–2020 роки, основним роз­робником щорічних планів заходів якої є Національне агентство України з питань державної служби, також одним з основних завдань визнає забезпечення ґендерної рівності.

Шановні колеги! Ні для кого не секрет, що державна служ­ба  в Україні має жіноче обличчя. За даними Державної служби статистики, в Україні станом на 1 січня 2013 року налічується 274 739 державних службовців, з них 210 888 жінок, або 76,8 від­сотка. Посадових осіб місцевого самоврядування налічується 98 117 осіб, у тому числі 74 877 жінок, або 76,3 відсотка. Про це сьогодні вже казав головуючий.

Співвідношення державних службовців — керівників за категоріями посад демонструє прямо протилежну тенденцію представництва жінок і чоловіків: 86,5 відсотка чоловіків і лише 13,5 відсотка жінок обіймають посади І категорії; 67,5 відсотка чо­ловіків і 32,5 відсотка жінок — посади ІІ категорії; лише на посадах ІІІ і ІV категорій простежується тенденція до збільшення кілько­сті  жінок. У зв’язку з цим питання ґендерної політики, сприяння кар’єрному просуванню жінок на державній службі і службі в орга­нах місцевого самоврядування та реалізація заходів задля досяг­нення ґендерного паритету в державному управлінні набувають особливого значення.

Нещодавно уряд зробив дуже важливий крок на шляху до вкорінення ґендерного балансу в українському суспільстві, про що сьогодні вже говорила доповідач від уряду, — прийнято та поста­новою Кабінету Міністрів України затверджено Державну програ­му забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на  період до 2016 року. Ця програма дуже важлива, суспільство на неї дуже чекало.

Одним із розділів програми є підвищення рівня компетенції з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок. І Націо­нальне агентство України з питань державної служби як централь­ний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, що органі­зовує та координує професійне навчання державних службовців та осіб місцевого самоврядування, починаючи з 2014 року, спіль­но з Мінсоцполітики буде забезпечувати підвищення рівня компе­тентності з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків більш як 1,5 тисячі державних службовців та по­садових осіб місцевого самоврядування щороку.

Ми вже розробили плани і графіки навчання, типові програ­ми, організували постійно діючі та короткострокові тематич­ні  семінари, модулі і теми щодо забезпечення ґендерної рівності. Ми й раніше, до прийняття державної програми, проводили таку роботу. Зокрема, розробили навчальний комплекс впровадження стандартів ґендерної політики на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування, який схвалено вченою ра­дою Національної академії державного управління при Президен­тові України.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Юліє Сергіївно, сідайте, будь ласка.

До виступу запрошується Бондаренко Олена Федорівна, член правління Асоціації народних депутатів України. Підготувати­ся Скорик Марфі Михайлівні.

 

БОНДАРЕНКО О.Ф., член правління Асоціації народних депутатів України. Шановний головуючий! Шановні колежанки і колеги!

Теза перша. Абсолютно солідарна з тим, що сказала пані Лутковська: Уповноважений Верховної Ради України з прав люди­ни не може займатися усіма питаннями, зокрема ґендерними. Тому впродовж усіх своїх депутатських каденцій я наполегливо обстоювала позицію, що в Україні має діяти інститут уповноваже­ного з ґендерних питань.

Теза друга. Я дуже вдячна своїм колегам і колежанкам з опозиційних фракцій, які знову внесли законопроект щодо за­безпечення рівних прав і можливостей жінок у виборчих процесах. Я та Микола Томенко свого часу двічі поспіль подавали цей за­конопроект, і двічі фракції тих політичних сил, представниці яких сьогодні говорили про необхідність поступитися місцем, щоб чоловіки пустили нас, бідних, сердешних, ганебно провалювали ці законопроекти. Подивимося, як вони голосуватимуть!

І ще дуже важливе питання, на мою думку. Упродовж майже семи років представляючи український парламент у Парламент­ській асамблеї Ради Європи, я працювала в Комітеті рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Асамблея 2006 року об’єднала національні парламенти у проведенні кампанії Ради Європи з по­долання насильства щодо жінок і домашнього насильства. Вислі­дом цієї кампанії стали розроблення і пропозиція до підписання та ратифікації Конвенції Ради Європи про попередження та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством (Стамбуль­ська конвенція). Цю конвенцію Україна підписала два роки тому, але до сьогодні вона не ратифікована.

У розданих нам матеріалах сказано, що Міністерство соці­альної політики проводить роботу щодо ратифікації, однак вона, мовляв, потребує тривалого часу, треба прийняти аж 10 законів. Мені дуже цікаво, на якій стадії підготовка ратифікації конвенції. У чому проблема? Чому вона не ратифікується, і які терміни ви­ставляє профільне міністерство для того, щоб її ратифікувати? Я не знаю, скільки за два роки прийнято законодавчих актів, у то­му числі лобістських, які шкодять державі і суспільству.

Звичайно, календарі, значки, буклети як соціальна реклама потрібні, але вони не замінять масштабних програм з правової освіти, які мають бути профінансовані урядом, адже тільки влада, яка не боїться свого народу, озброює громадян знаннями про їхні права, вмінням цими правами користуватися і їх захищати.

Вкрай потрібна безоплатна правова і психологічна допомога жертвам. Нині цим займаються неурядові та міжнародні органі­зації: Центр “Ла Страда — Україна”, Інформаційно-консультативний жіночий центр, Міжнародний гуманітарний центр “Розрада” та інші.

Нарешті, маємо неефективність державних важелів запобі­гання і протидії домашньому насильству, обмаль центрів реабілі­тації жертв, відсутність безоплатної правової та психологічної до­помоги, малоінформованість про можливості захистити себе.

Домашнє насильство — психологічне, фізичне, економічне, сексуальне — залишається цариною невтручання у внутрішні справи сім’ї, полем болю…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, 20 секунд.

 

БОНДАРЕНКО О.Ф. Дякую. І от, 2011 рік — Аліна Поркул, 2012 рік — Оксана Макар, 2013 рік — Ірина Крашкова і ще сотні й  тисячі постраждалих жінок і дівчат. Замовчувати домашнє на­сильство, не боротися — це злочин і потурання агресії.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олено Федорівно. Пропозиції пере­дайте до секретаріату. Дайте виступити іншим, сідайте, будь ласка.

До виступу запрошується Скорик Марфа Михайлівна, благодійна організація “Київський інститут ґендерних досліджень”. Підготуватися Максимович Любові Володимирівні.

 

СКОРИК М.М., директор Благодійної організації “Київський інститут ґендерних досліджень”. Вітаю всіх! Дякую за надану можливість виступити. Окреслю тему мого виступу: “Дотримання прав жінок та впровадження ґендерної рівності в системі освіти”. Коротко назву проблемні точки, які ми спостерігаємо у впрова­дженні ґендерної освіти, запропоную шляхи розв’язання проблем­них питань. Отже, хочу зосередитися на таких положеннях.

Перше. Нам усім відомі великі набутки ґендерної освіти, як багато зусиль протягом останніх десяти років докладено до її становлення, до впровадження ґендерної складової в освітній процес. Проведені великі обсяги експертизи навчальних програм для вищої і середньої школи, підготовлені навчальні програми та посібники з окремих ґендерних дисциплін. Були зроблені й такі важливі кроки, як ґендерна експертиза освітніх стандартів, екс­пертиза шести базових законів України, що регулюють сферу освіти, які здійснило Міністерство юстиції минулого року. Докла­дені зусилля до інституалізації ґендерної освіти: створені кафедри і центри у вищих навчальних закладах у регіонах України. Це, зві­сно, дуже позитивний крок з інституалізації ґендерних досліджень у системі освіти загалом.

Протягом останнього року-півтора ми спостерігаємо і   неформальні об’єднавчі ініціативи в цій сфері — створення Всеукраїнської мережі центрів ґендерної освіти ВНЗ, Української ґендерної дослідницької мережі. Є низка власне освітніх низових ініціатив — уже кількарічний проект Херсонські ґендерні студії,   FB-група “Фемінізм УА”, ´ендерні курси в самоосвітньому проекті київської “Вільної школи”.

Однак ми так само добре знаємо, що в цій сфері протя­гом  останніх років відбувається не тільки розвиток, а й певні елементи стагнації. Вони пов’язані з браком державного регулю­вання. І справа не лише в бракові ідей, коштів чи зацікавлених інституцій, не тільки в тому, що фаза активного розвитку ґендер­ної освіти начебто завершена, і ми вже не ставимо нових завдань, а лише пожинаємо врожай попередніх. Нині ми спостерігаємо пев­не звуження самої сфери державного регулювання освіти в ґен­дерному вимірі.

Якщо подивимося нещодавно прийняту Державну програму забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року, то побачимо, що всі зусилля зосереджу­ються виключно на вищій школі, а дошкільна й середня освіта залишилися поза увагою. Так само поза увагою залишаються і кроки щодо запровадження ґендерного мейнстримінгу в систему вищої освіти. Фактично, державна програма містить лише окремі питання, які стосуються педагогічних вишів та вишів, що готують державних управлінців, тобто такі собі окремі “точки входу” в освітню сферу.

А я хотіла б наголосити, що основним нашим викликом за­раз будуть ті проблеми, задля яких ґендерна освіта запроваджу­валася. Це питання ґендерно рівного доступу до освітніх послуг на всіх рівнях. Бо саме тепер ми спостерігаємо, як загострюється низка негативних у цьому сенсі явищ:

1)  скорочення доступу до закладів дошкільної та середньої освіти в сільській місцевості, що має серйозний ґендерний вимір;

2)  формування низки спеціальностей у вишах, де не навча­ється жодної жінки;

3)  фінансові виміри ґендерного поділу за галузями навчання у вищій школі;

4)  і цілком нові, уже сьогоденні, виклики, пов’язані з освіт­ньою реформою, як, наприклад, загальне скорочення гуманітарної складової у технічних та природничих вишах, що унеможливить наші зусилля, спрямовані на запровадження нових (ґендерних) курсів в умовах, коли скорочуються ті, що є.

Тому видається, що нам треба подумати про перехід від  власне ґендерної освіти, від запровадження ґендерного ком­поненту в освітній процес до розроблення ґендерно зваженої, ґендерно збалансованої освітньої політики в цілому. Відповідні рекомендації я передам до секретаріату Комітету.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Максимович Любов Володимирівна, голова Західноукраїнського центру “Жіночі перспективи”. Підготуватися Толстоуховій Світлані Валентинівні.

 

МАКСИМОВИЧ Л.В., голова Західноукраїнського центру “Жіночі перспективи”. Добрий день, шановні учасники парламент­ських слухань! Я представляю громадську організацію Західного регіону, яка вже протягом 15 років займається соціально-еконо­мічною підтримкою жінок і чоловіків, а також питаннями власне ґендерної політики. Ми працюємо зі звичайними людьми, які стали жертвами торгівлі людьми, жертвами насильства. Наша громад­ська організація вивчає досвід інших країн, співпрацює з народ­ними депутатами.

За час своєї роботи я повністю переконалася в тому, що  питання економічного та соціального благополуччя України безпосередньо залежить від запровадження ґендерної політики. Йдеться не про говоріння про ґендерну політику, а саме про за­провадження ґендерної політики. На всіх рівнях я завжди кажу: змінювати треба не на папері, треба змінювати отут. І всі ті добрі пропозиції, які сьогодні були висловлені, мають не лише обгово­рюватися, а й реально втілюватися в життя.

Основна проблема, з якою ми постійно зіштовхуємося, полягає в тому, що ми приймаємо рішення, ставимо “галочку” — і на цьому практично все, впровадження завершено. Або прийма­ється програма, яка не має фінансування. Коли я на Заході часом кажу своїм колегам, що є програма, але під неї немає грошей, мене не розуміють. Кажуть: як це можна приймати програму, під яку немає грошей?

Чому проблема насильства лежить у ґендерній площині? Насильство породжує насильство. Це вже в Україні епідемія, і це треба зрозуміти. Я думаю, що народні депутати це розуміють, але про всяк випадок відкладають. Проте з цим треба рахуватися.

Інше питання: хто наповнюватиме бюджет, якщо не буде людей, бо вони виїдуть? Якось я виступала в одному з сіл Західного регіону. Місцеві депутати не дуже хотіли слухати, бо їм треба було труби прокладати, треба було бюджет формувати. А коли я виступила, мені дали не 3 хвилини, я говорила стільки, скільки вони могли мене слухати. І потім вони сказали: “Справді, Любове Володимирівно, як усі виїдуть, то який бюджет ми будемо формувати? З хворими людьми, які повернуться, коли вже не зможуть працювати?”. І це важлива річ, адже все це — людський фактор.

Звертаючись до політичних лідерів, я хочу сказати, що треба підтримати все-таки принцип квотування. Починати треба з квоти! Повірте, що і в громадському секторі, і в економічному секторі є достатньо мудрих жінок, які можуть значно прискорити процес розуміння України як держави.

Це мій перший виступ у цій залі, і я хочу сказати, що це великий крок уперед. Якщо рік тому всі губернатори отримали офіційний лист, де було написано, що Максимович і її організація запроваджують ґендерний геноцид у Львівській області, а сього­дні я стою на цій трибуні, то це означає, що є шанс і потрібно ли­ше одне — політична воля людей, які приймають рішення. Повірте мені, що якщо буде досягнутий ґендерний баланс, то в цій залі буде більше депутатів, які справді розуміють, що таке держава і що їй треба служити... (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Любове Володимирівно, сідайте, будь ласка.

До виступу запрошується Толстоухова Світлана Валенти­нівна, президент Всеукраїнського громадського об’єднання “Ліга соціальних працівників України”. Підготуватися Сусловій Олені Іванівні.

 

ТОЛСТОУХОВА С.В., президент Всеукраїнського громад­ського об’єднання “Ліга соціальних працівників України”. Шанов­ний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань, рада вас вітати! Я хочу сказати, що Ліга соціальних працівників України протягом 2013–2015 років реалізує в Україні проект “Знову до ро­боти: реінтеграція матерів і батьків до професійного життя після відпустки для догляду за дитиною”, який фінансується Європей­ським Союзом.

Проект спрямований на виконання чотирьох завдань:

1)  дослідження міжнародних та українських практик по­вернення батьків після відпустки для догляду за дитиною, потреб батьків та потреб і можливостей роботодавців при поверненні батьків до професійного життя після відпустки для догляду за дитиною;

2)  розроблення та апробація моделі реінтеграції батьків на ринок праці після відпустки для догляду за дитиною;

3)  унормування проблемних питань реінтеграції на законо­давчому рівні та на рівні колективно-договірного регулювання;

4)  підготовка пропозицій до стандарту соціально відпові­дального бізнесу в Україні.

У рамках проекту ми провели три дослідження, які показали, що з правами у нас все добре, принаймні з трудовими правами. Це засвідчують самі батьки, які повертаються або які збираються в таку відпустку. Є проблеми з можливостями реалізації цих прав. Наше декретне законодавство належить до числа найбільш лібе­ральних, але є проблеми, які треба врегулювати і вирішити.

Отже, результати досліджень засвідчили, що:

в українському суспільстві досі існують стереотипні уявлення щодо “чоловічих відпусток” для догляду за дітьми. Серед опитува­них лише 1,5 відсотка чоловіків перебували у відпустці для догля­ду за дитиною;

заробітна плата є основним джерелом доходу для респон­дентів (про це повідомили 71 відсоток опитаних). До того ж більш як 60 відсотків жінок-респондентів мали зарплату до 1,5 тисячі гривень, що свідчить про збереження ґендерного розриву в опла­ті праці;

понад 60 відсотків сімей респондентів мають дохід, якого вистачає на все необхідне, але при цьому вони не мають мож­ливості заощаджувати кошти.

Згідно з результатами досліджень близько 40 відсотків матерів готові працювати на умовах неповного робочого часу або вдома під час перебування у відпустці для догляду за дитиною. Третина батьків хочуть, але не можуть працювати вдома через особисті обставини або через те, що керівництво підприємства не дає згоди на таку роботу. Лише близько 15 відсотків опитаних мають змогу працювати вдома.

Як зазначили респонденти, спираючись на власний досвід, випадки порушення трудових прав батьків є досить поширеними. Зокрема, майже третина з них стикалися з відмовою у прийнятті на роботу з причин можливого народження дитини, вагітності чи наявності малої дитини, близько 15 відсотків змушували до звіль­нення з роботи через вагітність, народження дитини або часті лікарняні, пов’язані з хворобою дитини. Практика додаткових пе­рерв для годування дитини на робочому місці не має поширення серед загалу опитаних, хоча вона забезпечена законодавчо.

У кінці відпустки для догляду за дитиною батьки найбільше потребують перепідготовки, допомоги наставників, забезпечення дитини місцем у дитячому садку, можливості працювати за гнуч­ким графіком. Насамперед необхідно створювати дитячі садки, групи не за радянським зразком, які коштують 4 тисячі гривень на місяць, а нового типу. Якщо буде гнучкий графік роботи, то такий дитячий садок може бути на 3–4 години, а мама зможе суміщати батьківство з роботою.

І самі опитані наголосили, що треба не просто говорити про  права, а підтримувати роботодавців, які створюють умови для  професійної інтеграції. Дві третини опитаних (62 відсотки) вважають необхідним удосконалення державної політики податко­вих пільг підприємствам (організаціям), які запроваджують заходи, спрямовані на адаптацію до професійного життя молодих батьків після відпустки для догляду за дитиною.

Дослідження також засвідчило, що респонденти довіряють жінкам-політикам і підтримують ідею визначення квот на пред­ставництво жінок у виборчих списках.

Враховуючи попередні результати реалізації проекту, ми пропонуємо здійснити низку важливих кроків, які сприятимуть успішній реінтеграції батьків на ринок праці після відпустки для догляду за дитиною:

1)  на законодавчому рівні закріпити право на використання частки відпустки для догляду за дитиною до трьох років до досягнення нею восьмирічного віку;

2)  закріпити в законодавстві правову норму стосовно обо­в’язкової додаткової оплачуваної відпустки для батька при народ­женні дитини тривалістю не менше двох тижнів;

3)  на законодавчому рівні надати батькам і матерям право на поновлення/підвищення їх кваліфікації у кінці відпустки для догляду за дитиною до або після виходу на роботу;

4)  внести зміни до податкового законодавства, передба­чивши податкові пільги підприємствам, які запроваджують заходи, спрямовані на адаптацію до професійного життя молодих батьків після відпустки для догляду за дитиною, та створюють власні дошкільні заклади;

5)  удосконалити виборче законодавство шляхом встанов­лення квот для представництва жінок у виборчих списках.

Ці ініціативи ми плануємо реалізувати у співпраці з нашими партнерами — парламентськими міжфракційними об’єднаннями “Рівні можливості” та “Рівноправ’я”, Міністерством соціальної по­літики України, Конфедерацією роботодавців України, Федерацією профспілок України, Українським союзом промисловців і підпри­ємців, Київською міською радою профспілок, а також обласними державними адміністраціями пілотних регіонів.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Світлано Валентинівно, сідайте, будь ласка.

До виступу запрошується Суслова Олена Іванівна, голова правління громадського об’єднання “Інформаційно-консультатив­ний жіночий центр”. Підготуватися Лазоренко Олені Олександрівні.

 

СУСЛОВА О.І., голова правління громадського об’єднання “Інформаційно-консультативний жіночий центр”. Шановний пане головуючий! Шановні народні депутати! Шановні колежанки і коле­ги! Чудово, що ми сьогодні маємо можливість почути таку високу концентрацію думок народних депутатів, дуже різних думок. Але, як мені здається, не менш важливо для нас, громадянського су­спільства, яке розпочинало і сьогодні утримує інституційну пам’ять розвитку ґендерної політики, достукатися до законодавців.

Суспільство рівних прав і можливостей жінок і чоловіків — це не вулиця з однобічним рухом і не пілотний проект в окремій галузі чи в окремому місці. Ефективні і дієві кроки на шляху до­сягнення ґендерної рівності можливі лише за умови комплексного підходу.

Такого підходу в Україні на сьогодні немає. І про це згадував голова Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Формування такого підходу — процес тривалий і непростий, але важливо починати його з найбільш сприятливого місця.

Розмежованість і неузгодженість двох базових законів — “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” та “Про попередження насильства в сім’ї”, що існує нині, створює прецеденти і в розмежуванні відповідальності за їх удосконалення та реалізацію. Маємо два різні комітети у Верховній Раді, відпові­дальні за реалізацію цих законів. І маємо два різні департаменти в Міністерстві соціальної політики.

Немає чіткого юридичного розмежування і взаємоузгодже­ності понять “насильство в сім’ї” та “ґендерне насильство”, що призводить до довільного тлумачення і розстановки акцентів на рівні реалізації законодавства.

Однією з причин такого становища є відсутність практики застосування міжнародних актів, ратифікованих Україною в уста­новленому порядку, тобто конвенцій. Інші причини лежать у пло­щині фрагментарного і неповного розуміння проблематики в цілому.

У зв’язку з наведеним пропоную внести до Рекомендацій парламентських слухань такі позиції:

1)  суб’єктам законодавчої ініціативи розробити і внести законопроект про внесення змін до Закону України “Про забезпе­чення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, доповнивши його визначенням поняття “ґендерне насильство”, а основні напрями державної політики у сфері дії закону — напрямом “протидія ґендерному насильству”;

2)  Верховній Раді України розглянути можливість перегляду постанови про предмети відання комітетів з переданням відпові­дальності за Закон “Про попередження насильства в сім’ї” від Комітету з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму до  Комітету з прав людини, національних меншин та міжнаціо­нальних відносин;

3)  Міністерству соціальної політики внести пропозиції щодо внесення змін до положення про міністерство з переданням функ­цій, визначених статтею 3 Закону “Про попередження насильства в сім’ї” щодо центральних органів виконавчої влади, відповідаль­них за реалізацію закону, до департаменту ґендерної політики або іншої структури, якщо така буде створена, поєднавши обидві функції.

А всім нам хочу побажати (як неформальні рекомендації слухань) сили, витримки і оптимізму.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Сідайте, будь ласка.

До слова запрошується Лазоренко Олена Олександрівна, президент громадського об’єднання “Жіноча професійна ліга”. Підготуватися Пімаховій Діні Вікторівні.

 

ЛАЗОРЕНКО О.О., президент громадського об’єднання “Жіноча професійна ліга”. Шановні пані та панове! Я представляю громадську організацію, яка вже більше 15 років займається пи­таннями розширення економічних та соціальних прав і можли­востей жінок в Україні. І зараз я хочу наголосити на певних клю­чових трендах, які дуже важливі для нашої країни. Адже успіх реформування економіки України залежить від того, наскільки всі категорії населення беруть у цьому участь.

Особливо це стосується жінок, які становлять більшість серед працюючих осіб працездатного віку, більшість серед пра­цюючих осіб з вищою освітою. Проте ми можемо спостерігати, що кількість безробітних жінок, включаючи тих, які зневірилися знайти роботу, вдвічі перевищує кількість чоловіків цієї категорії. Окрім того, позицію керівників підприємств представляють тільки 14 від­сотків жінок.

Тенденція посилення інтересу до економічних можливостей саме жінок притаманна розвиненим країнам. Так, у прийнятому Європейським Союзом Акті з питань малого бізнесу для Європи викладено дослідження підприємницької діяльності жінок в Україні та інших країнах Східного партнерства. Наша країна за цим індек­сом отримала лише 1,5 бала з 5 можливих. Перед нами — Молдо­ва та Грузія з 3 балами.

Однак не тільки у підприємницькій діяльності концен­труються економічні можливості жінок. За оцінкою журналу “The Economist” щодо економічних можливостей жінок, серед 113 країн наша країна посідає 53-тє місце, між Колумбією та Перу.

Отже, про що йдеться, коли ми говоримо про розширення економічних можливостей і прав? Насамперед треба зробити ак­центи на п’яти таких показниках:

1)  доступ до економічних ресурсів, включаючи робочі місця;

2)  фінансові послуги;

3)  отримання майна та інших виробничих активів;

4)  розвиток навичок;

5)  інформація про ринок та/або окрему індустрію.

Що потрібно зробити? Бо якщо в нас немає доброї політики, то в нас немає необхідних фінансів. І тут є, знову-таки, п’ять шляхів:

1)  розширення економічних можливостей жінок: розвиток ринку праці, економічний розвиток, сприятлива політика у соці­альній, бюджетній та податковій сферах та освітня політика, особливо потрібно зробити наголос на неформальному навчанні дорослих;

2)  моніторинг практики застосування, дуже важливо, як реалізуються наші права та можливості;

3)  забезпечення доступу жінок до фінансування, освіти, навчання;

4)  правовий і соціальний статус жінок, особливо в контексті Конвенції Ради Європи про попередження та боротьбу з насиль­ством щодо жінок та домашнім насильством;

5)  доступ до загального ділового середовища.

Отже, пропозиції, розроблені в середовищі Жіночої профе­сійної ліги, ми передамо до секретаріату Комітету.

Щиро дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олено Олександрівно. Сідайте, будь ласка.

До виступу запрошується Пімахова Діна Вікторівна, дирек­тор Департаменту паспортної роботи та громадянства Державної міграційної служби України. Підготуватися Левченко Катерині Борисівні.

 

ПІМАХОВА Д.В., директор Департаменту паспортної роботи та громадянства Державної міграційної служби України. Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слу­хань! Хочу розпочати свою доповідь зі слів великого вченого та філософа Арістотеля, який ще за три століття до нашої ери сказав: “За того державного ладу, де погано налагоджена справа зі становищем жінок, половина держави неминуче виявляється беззаконною”.

Основним Законом України закріплена рівність чоловіків та жінок в усіх сферах життя та передбачено надання жінкам рівних з  чоловіками можливостей. Проте необхідним є вжиття дієвих механізмів реалізації цієї норми з метою вирішення неузгоджених соціально-політичних питань, які спричиняють перешкоди на шляху ґендерної рівності.

Окрім проблем законодавчого врегулювання, серед основ­них чинників, що стоять на шляху встановлення ґендерної рівності в нашій державі, можна виділити наявність стереотипів масової свідомості, згідно з якими жінка є слабкою істотою в суспільному, політичному та економічному житті. Хочу акцентувати увагу на тому, що це безпосередньо впливає і на соціально-демографічне, міграційне становища України, особливо стосовно вирішення зав­дань запобігання небезпечним міграційним процесам, боротьби з торгівлею людьми та насильством у сім’ї.

Внаслідок розлучень і позашлюбних народжень жінки, намагаючись прогодувати дитину і дати їй певний рівень освіти, вдаються до трудової міграції, де нерідко стають жертвами на­сильства і торгівлі людьми.

Для поліпшення соціально-економічного та фінансового становища населення держава проводить відповідні реформи. Проте ще недостатній рівень соціального та фінансово-еконо­мічного становища населення призводить до падіння моральних принципів, правопорушень, злочинів, у тому числі до насильства в сім’ї.

Серед школярів в Україні поширюються тютюнопаління, вжи­вання алкоголю, наркотиків. Поза межами школи діти залишені напризволяще. Більшість дітей України не відвідують позашкільних закладів. У більшості випадків діти не одержують належного вихо­вання і, як наслідок, зразків кращої поведінки. А найстрашніше те, що деградує базовий осередок, у якому має відбуватися вихо­вання, — родина.

Діти вважають, що для досягнення певного достатку не потрібно докладати значних зусиль. Отже, значною мірою загрозу для виховання майбутнього покоління становить пропаганда легкого життя. А прагматизм, який сповідує більшість нинішньої молоді, веде до наростання егоїзму, цинізму та агресивності.

Як наслідок, представники молодого прогресивного поколін­ня, які мають відчуття власної гідності, сьогодні вже на підсві­домому рівні не пов’язують своїх перспектив з реалізації власного потенціалу з Україною. І Україна постає перед величезною загро­зою для розвитку держави — відпливом інтелекту.

Запровадження дієвого механізму на законодавчому рівні потребує певного часу на втілення та фінансування. Сьогодні з метою врегулювання питань ґендерної, демографічної та мігра­ційної політики вкрай необхідно взяти курс не тільки на створення рівних можливостей для жінок і чоловіків з урахуванням міжнарод­них договорів і стандартів, підписаних Україною, а й враховувати реалії, особливості нашого життя, нашої культури. Питання про права і свободи людини, захист її честі і гідності з пропаганди­стської площини необхідно перенести…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Діно Вікторівно. Сідайте, будь ласка.

До виступу запрошується Левченко Катерина Борисівна, пре­зидент Міжнародного жіночого правозахисного центру “Ла Стра­да — Україна”. Підготуватися Томенку Миколі Володимировичу.

 

ЛЕВЧЕНКО К.Б., президент Міжнародного жіночого право­захисного центру “Ла Страда — Україна”. Дякую. Шановні учасни­ки та учасниці парламентських слухань! Оскільки обмаль часу, зу­пинюся лише на одному питанні — питанні інституційного механіз­му впровадження рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, визначенні уповноважених органів влади, кадровому, ресурсному, науково-методичному забезпеченні їх діяльності. Його можна охарактеризувати сьогодні як нестабільний, ненаскрізний, з від­сутністю чіткої вертикалі влади від центральних органів до райо­нів, з незавершеністю формування.

Так, реформування в більшості областей фактично звело­ся   до ліквідації структур та звільнення фахівців і формальної передачі функцій підрозділам соціального захисту, що насправді характеризується гальмуванням процесу впровадження політики, відсутністю спадкоємності. Немає ґендерної інтеграції, що є пору­шенням Закону “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, стан виконання якого ми сьогодні обговорюємо. Канули в Лету радники з ґендерних питань, уповноважені заступ­ники міністрів, відомчі плани і програми. Як наслідок, не відслідко­вуються численні прояви дискримінації, квітнуть стереотипні уяв­лення, а жінкам і відповідальним чоловікам складно ефективно поєднувати сімейні і робочі обов’язки. Отже, ми говоримо сього­дні про фактичну маргіналізацію цієї політики в державі.

Хотіла звернутися до Наталії Юріївни, але її немає сьогодні. Звертаюся до вас, шановна Лідіє Миколаївно, з тим, що громад­ські організації занепокоєні ситуацією невизначеності цього інсти­туційного механізму, проблемами, які є і в Міністерстві соціальної політики, де на сьогодні діють два департаменти, в назві яких є ґендерні питання, недостатністю фахівців і незабезпеченістю ре­сурсами. І ми дуже просимо звернути на це увагу. Не проводити кадрових чисток, а укріпити частину інституційного механізму на центральному і на обласному рівні.

Розуміючи складність проблем, разом з тим ми постійно чуємо, що є важливіші проблеми (про це вже згадували), а ця може зачекати. Чому так відбувається? Чому сьогодні ми бачимо законодавчі ініціативи, що виходять з Міністерства соціальної по­літики, які фактично дискримінують жінок на ринку праці? Про це казала Ірина Степанівна.

Чинників багато, назву один — відсутність науково-методич­ного і аналітичного забезпечення роботи. Був Державний інститут проблем сім’ї та молоді, працював Державний центр соціальних служб сім’ї та молоді. На сьогодні методичне забезпечення здій­снюють фактично громадські та міжнародні організації, а цього недостатньо.

Я багато їжджу Україною і весь час чую від фахівців, що їх сварять за те, що вони щось роблять неправильно. А як робити правильно, на жаль, ніхто з перевіряльників не може підказати. Тож просимо створити у структурі МВС…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, 15 секунд.

 

ЛЕВЧЕНКО К.Б. І хай сьогоднішні парламентські слухання до­поможуть нам. А рекомендації я передам до Комітету (Оплески).

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До виступу запрошується Томенко Микола Володимирович, голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації. Підготуватися Клєбановій Людмилі Геннадіївні.

 

ТОМЕНКО М.В., голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації (загальнодержавний багато­мандатний виборчий округ, політична партія “Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”). Шановні колеги, я на три аспекти хочу звернути увагу.

Перший аспект — законодавчий. Ви знаєте, що в цій залі вже не перше скликання порушується тема забезпечення рівного представництва жінок у політичній сфері. Ми не одне засідання цим дебатам присвятили. Тепер ми маємо досить міцну, моноліт­ну команду в міжфракційному об’єднанні “Рівні можливості”, тому сподіваюся, що наша чергова спроба донести проблему до загалу і насамперед до більшості чоловіків у цій сесійній залі отримає підтримку.

Оскільки сьогодні тематика європейських стандартів і євро­пейських підходів актуалізована, можливо, це буде додатковим фактором, що змінить ситуацію насамперед у цій сесійній залі. Бо я завжди казав, що не тільки з точки зору рівності, справедли­вості, а навіть з точки зору етичної, певного морального стану парламенту наявність підготовлених, професійних жінок серйозно поліпшить ситуацію: зменшаться агресія, протистояння, збільши­ться ступінь компромісності. Отже, я сподіваюся, що законопроект про вищий рівень представництва жінок у парламенті, який ми вкотре внесли у доопрацьованій версії, знайде підтримку.

Управлінський аспект, про який я хотів сказати. Ми в цій сесійній залі вже кілька років говоримо про різні експерименти. Я думаю, що уряд має визнати, що так звана адміністративна ре­форма завдала серйозної шкоди питанню, яке ми сьогодні обго­ворюємо. Я цілком переконаний, що ліквідація Міністерства у спра­вах сім’ї, молоді та спорту мала негативні наслідки. І абсолютна більшість людей була проти. Я у Верховній Раді попередньої ка­денції вів не одні парламентські слухання і не бачив жодного жи­вого чоловіка з місць, який виступав би за це. Попри те, реформа була проведена. Кілька років життя ми витратили на те, щоб пере­конатися у її хибності.

А тепер що ми маємо? Нічого ж іще не відбулося, бо відновили Міністерство молоді та спорту, але ще ні повноважень немає, ні структуру не повернули. Тепер будемо переконувати, що Міністерству соціальної політики не зовсім, так би мовити, випадає займатися цими питаннями. Дай боже їм допомогу на народження дитини вчасно виплачувати. На сьогодні заборго­ваність з усіх соціальних виплат уже півтора-два місяці. То які ідеологічні речі Міністерство соціальної політики, за всієї поваги, буде робити?

І третя позиція практична. Практично ми маємо взяти кілька проблем, вести їх і доводити до вирішення. Нещодавно я розпо­вів, як у нас під виглядом лікувальних засобів горілка продаєть­ся.  Виступив я, розповів усім — інформацію подали “5 канал”, “Перший національний” у новинах про європейську інтеграцію, а потім реклама — пийте цю горілку 35-градусну.

Тому, очевидно, і практичними справами треба боротися за рівність жінок і чоловіків (Оплески).

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Миколо Володимировичу.

До виступу запрошується Клєбанова Людмила Геннадіївна, Всеукраїнська громадська організація “Рада жінок — фермерів України”. Підготуватися Кобець Ользі Семенівні.

 

КЛЄБАНОВА Л.Г., голова Всеукраїнської громадської органі­зації “Рада жінок — фермерів України”. Уважаемый председа­тельствующий! Уважаемые народные депутаты! Уважаемые слу­шатели, участники и участницы парламентских слушаний! Мы, женщины — фермеры Украины, крайне встревожены тем, что в ближайшее время на рассмотрение Верховной Рады будет подан проект Закона “Про обіг земель сільськогосподарського призначення”. В случае если этот закон будет принят, запустится механизм купли-продажи земли. Кто сможет купить эту землю? У  99 процентов сельских женщин денег на покупку земли нет. Землю купят те, у кого есть деньги, большие деньги. И великое достояние украинского народа — наши черноземы, которые мы поливали своей кровью, своими слезами, своим потом, воспева­ли в наших песнях, станут достоянием кучки олигархов и агро­холдингов.

Агрохолдинизация приведет к уничтожению мелкого и сред­него бизнеса на селе, имеющего ярко выраженное женское лицо. Особенно пострадают женские фермерские хозяйства, семейные фермы, а ведь они относятся к земле, как к своей родной матери, как к кормилице, как к источнику жизнедеятельности и образа жизни на земле. У олигархов другая философия — они относятся к земле, как к источнику наживы. Вы знаете, в Одессе говорят: за деньги они сдадут родную мать в цирк. Так вот, если будет при­нят этот закон, все мы с вами станем чужими на своей земле (Оплески). А 7 миллионов сельских пенсионеров, среди которых почти 80 процентов — одинокие женщины, ветераны войны, дети войны, останутся без социальной защиты, потому что этот закон не предусматривает выплату арендной платы, которую они сегодня получают за аренду своей земли.

Я хочу обратить внимание, что этот законопроект широко обсуждался всеми участниками земельного рынка — экспертами, владельцами сельскохозяйственных предприятий, профильными организациями, обсуждался и в “Раді жінок — фермерів Украї­ни”. Наши предложения и замечания, естественно, не учтены. Поэтому мы требуем от народных депутатов и от Президента Украины Виктора Федоровича Януковича не принимать и не вво­дить в действие Закон “Про обіг земель сільськогосподарського призначення”.

И еще об одном хочу сказать. Сегодня говорили, что 15 октября — Всемирный день сельских женщин, сегодня — Всемирный день продовольствия. Не зря Генеральная ассамблея ООН утвердила Всемирный день сельских женщин накануне Все­мирного дня продовольствия. Всеукраинская общественная орга­низация “Рада жінок — фермерів України”…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Людмило Геннадіївно, сідайте, будь ласка.

До виступу запрошується Кобець Ольга Семенівна, почесна голова Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги. Підготуватися Сафонову Юрію Миколайовичу.

 

КОБЕЦЬ О.С., почесна голова Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги. Шановний пане головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Дорогі посестри! Це вже не вперше Верховна Рада проводить парламентські слухання з аналізу ґендерної рівності в Україні. Кожного разу приймаються рекомендації, однак вони, на жаль, не виконуються. І ми кожного разу констатуємо ті самі 30–35 відсотків різниці в зарплаті, кон­статуємо низьку представленість жінок в органах влади, констату­ємо насилля і всі інші проблеми.

Чому так стається? Тому що у нас немає політичної волі змінити ситуацію в Україні. На жаль, наші політики живуть за принципом віртуального образу своєї політичної сили і реальних справ. Віртуальний образ — це створення риторики, створення плакатів тощо. І інше — це закони, які приймаються. Ну що зава­жає більшості, яка нині при владі, змінити ситуацію, прийняти за­кон якщо вже не про 30, то хоча б про 20 відсотків представ­ництва жінок у Верховній Раді? Ніщо не заважає, немає політичної волі.

Це добре, що є міжфракційна група у Верховній Раді, але я  як перша голова підкомітету з питань ґендерної політики пре­красно розумію цих жінок, які працюють у своїх фракціях, наскіль­ки їм непросто впливати на прийняття рішень, а не просто на факт існування цієї міжфракційної групи.

У залі багато представниць численних громадських організа­цій, які пам’ятають, що 1994 року вперше відбувся Всеукраїнський конгрес жінок, коли ми вперше порушили питання про квоти для жінок. У 2001 році вдруге порушили це питання. На жаль, політики і тоді не дослухалися, і тепер не дослухаються. Чому? Бо викрив­лена моральність. Навіть якщо приймаються рішення, вони не виконуються. Наприклад, указ Президента про спорудження па­м’ятника Олені Телізі у Бабиному Яру є, а пам’ятника немає. Попов щороку обіцяє, а пам’ятника немає. Отже, я хочу запропонувати:

1)  відновити центральний орган державної влади, який про­водив би державну політику щодо жінок;

2)  прийняти державну програму повернення мільйонів жінок-заробітчан. Про них сьогодні ніхто не говорить, а це наші жінки, які страждають далеко від Батьківщини.

І головне. Я звертаюся до жіночих організацій, давайте проведемо…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ольго Семенівно, сідайте, будь ласка.

До виступу запрошується Сафонов Юрій Миколайович, на­чальник відділу соціально-гуманітарної освіти Інституту інновацій­них технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки України. Підготуватися Даниленко Лідії Іванівні.

 

САФОНОВ Ю.М., начальник відділу соціально-гуманітарної освіти Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Міністерства освіти і науки України. Високоповажне товариство! У сучасному світі ґендерна політика визначена у міжнародному та європейському праві як пріоритетний напрям світового і націо­нального розвитку. Починаючи з IV Всесвітньої конференції зі становища жінок у Пекіні (1995), Україна взяла на себе зобов’я­зання щодо встановлення ґендерної рівності в усіх сферах су­спільного життя. На сьогодні в державі існує потужна законодавча база, що забезпечує рівність жінок і чоловіків. На першому плані державної ´ендерної політики України — пріоритети забезпечення можливостей для саморозвитку і самореалізації в суспільстві і жінок, і чоловіків.

Незважаючи на істотні зміни, що відбулися в соціальних ролях, які виконують жінки і чоловіки в сучасному суспільстві, в  Україні все ще домінують патріархальні ґендерні стереотипи. Існування цих стереотипів є одним із факторів, що гальмує роз­виток демократії, коли всі громадяни — жінки і чоловіки — беруть рівноправну участь в економіці, у процесі прийняття рішень, у соціальному, культурному і громадському житті.

Україна серед інших майже 190 країн приєдналася до Цілей розвитку тисячоліття, прийнятих 2000 року, визначивши для себе забезпечення ґендерної рівності як важливу складову подальшого розвитку та один з пріоритетів державної політики. Цілі розвитку тисячоліття серед фундаментальних цінностей, важливих для між­народних відносин у XXI столітті, визначають рівність, яка розгля­дається в такій площині, що “Жодна людина та жодна країна не повинні бути позбавлені можливостей користуватися благами розвитку”, окремо наголошуючи, що “Має бути гарантована рів­ність прав та можливостей чоловіків та жінок”.

Конституційні основи щодо рівності статей знайшли роз­горнуте законодавче втілення у статті 24 Конституції України, де задекларовано: “Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством…”

Закон України “Про забезпечення рівних прав та можли­востей жінок і чоловіків”, прийнятий 8 вересня 2005 року, містить спеціальний розділ V “Забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у сфері освіти”, де у статті 21 “Забезпечення рів­них прав та можливостей жінок і чоловіків у здобутті освіти та професійній підготовці” визначено:

“Держава забезпечує рівні права та можливості жінок і чоло­віків у здобутті освіти.

Навчальні заклади забезпечують:

рівні умови для жінок і чоловіків під час вступу до навчальних закладів, оцінки знань, надання грантів, позик студентам;

підготовку та видання підручників, навчальних посібників, вільних від стереотипних уявлень про роль жінки і чоловіка;

виховання культури ´ендерної рівності, рівного розподілу професійних і сімейних обов’язків”.

На сьогодні в Україні за основними освітніми показниками жінки не поступаються чоловікам — за рівнем освіти жінки і чоло­віки України мають приблизно зіставний показник. Так, за даними останнього Всеукраїнського перепису населення, кількість насе­лення жіночої статі, яке має освіту, становила 54,3 відсотка (23 715 450 осіб), чоловічої — 45,7 відсотка (19 922 150 осіб).

Високий освітній рівень є однією з істотних соціокультурних особливостей України, яка, за даними ЮНЕСКО, за рівнем гра­мотності населення посідає одне з провідних місць серед розви­нених країн світу — рівень грамотності жінок у віці 10 років і стар­ше становить 95,4 відсотка, чоловіків — 97,8 відсотка.

За даними моніторингу, проведеного Міністерством освіти і  науки серед вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації, майже в 60 відсотках навчальних закладів викладаються спецкур­си з проблем ´ендерної тематики. Зокрема, у 24 відсотках вищих навчальних закладів науково-педагогічні працівники підготува­ли  низку авторських навчальних ´ендерних програм. Крім того, за   результатами дослідження, в українських ВНЗ читаються 187 ´ендерних курсів, серед яких і нормативні (обов’язкові), і фа­культативні.

Показником інтегрованості ґендерного підходу є аналіз змісту курсів з ґендерної проблематики у зіставленні з дисциплі­нарною локалізацією. Аналіз засвідчує, що зміст ´ендерних курсів, які викладаються, тяжіє до соціологічних дисциплін (25 відсотків), педагогіки (22,4 відсотка) і політичних наук (14,3 відсотка), 10,2 від­сотка загальної кількості таких курсів за змістом локалізуються в  полі психологічних наук, 8,7 відсотка — філософії, 2,6 відсотка — мовознавчих наук. Найменше представлені журналістика, еконо­мічні науки, правові науки та культурологія.

Науково-методичні праці з ґендерної проблематики видано у  102 ВНЗ, зокрема: у Донецькій області — 12 розробок, Харків­ській — 8, Дніпропетровській — 8, Автономній Республіці Крим — 7, місті Києві — 7, Полтавській області — 7, Луганській — 7, Запо­різькій — 6, у Сумській, Херсонській, Черкаській, Закарпатській, Миколаївській і Тернопільській областях — по 2, в Івано-Фран­ківській, Волинській, Львівській та Рівненській областях — по 1.

Близько 30 праць — це навчальні підручники, посібники, індивідуальні та колективні монографічні дослідження з актуальних теоретичних та практично спрямованих проблем ґендеру, а також збірники наукових праць, опубліковані навчальні програми та про­грами спеціальних курсів з ґендеру, лекційні матеріали.

При вищих навчальних закладах у дев’яти регіонах та обла­стях України діють 12 освітніх та дослідницьких ´ендерних центрів, а саме в Автономній Республіці Крим, Вінницькій, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Луганській, Сумській, Харківській об­ластях та в місті Києві.

Отже, на сьогодні вже чітко окреслені, систематизовані наукові знання з питань ґендеру, спрямовані на пізнання суб’єк­тів — чоловіка і жінки, їхніх ролей, характеристик і зв’язків. Такому становленню ґендеру як наукового напряму сприяє його інституа­лізація в системі освіти і науки. Наукове дослідження та вивчення ґендеру все більше поширюється в академічних та університет­ських центрах України, в яких вивчення ´ендерної проблематики було започатковане у 90-ті роки ХХ століття і продовжує розвива­тися. Нині можна відзначити зростання кількості українських ´ен­дерних наукових центрів, збільшення числа спеціалістів з питань ґендеру, кількості годин для викладання ґендерної проблематики у ВНЗ І–ІІ рівнів акредитації.

У ВНЗ систематично проводиться конкурс студентських та аспірантських наукових робіт з ´ендерної проблематики.

На основі відібраних на конкурсній основі навчальних про­грам з ґендерної проблематики видано хрестоматію, до якої включені програми започаткованих спецкурсів. Зокрема, “Ґендер­на психологія та педагогіка” (Говорун Т.В., Кравець В.П., Кікін­джі О.М.), “Ґендерна проблематика і право” (Свіда Т.О.), “Ґендерні аспекти економічного розвитку суспільства” (Чернецька Т.М.), “Ґендер у сферах суспільного життя та захисті суспільства” (Куценко В.О.) та інші.

Видано навчальні посібники “Основи теорії ґендеру”, “Ґендер і ми. Інтегрування ´ендерного підходу в освіту та виховання”, а та­кож методичні рекомендації “Основи ´ендерного аналізу соціо­гуманітарного циклу”, “Ґендерний аналіз соціополітичних проце­сів” та “Ґендерний розвиток у суспільстві” (конспекти лекцій). У  науково-методичному збірнику “Проблеми освіти” №36 подані теоретичні, методологічні та інформаційні матеріали ґендерного спрямування.

Утворені і працюють ґендерні студії у Національному уні­верситеті “Острозька академія”, Університеті менеджменту освіти при Національній академії педагогічних наук України, Тернопіль­ському національному педагогічному університеті імені Володи­мира Гнатюка, Сумському державному педагогічному університеті імені А.С. Макаренка, Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова та в інших вищих навчальних закладах.

Крім того, в рамках спільного проекту Програми рівних можливостей та прав жінок в Україні, Програми розвитку ООН та  Міжнародного фонду “Відродження” за участю Київського ін­ституту ґендерних досліджень розроблено навчальну програму “Основи теорії ´ендеру”, яка оприлюднена у №14 інформаційного вісника “Вища освіта”.

З метою поліпшення та систематизації науково-методич­ного  забезпечення навчально-виховного процесу ВНЗ розроблені та постійно впроваджуються навчальні програми “Соціально-пе­дагогічні основи запобігання торгівлі людьми і експлуатації дітей” (Удалова О.А.), “Соціально-педагогічні основи захисту прав дити­ни” (Удалова О.А.), “Права і свободи людини” (укладачі Байле­ма Т.М., Данькевич В.М., Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національного торговельно-економічного уні­верситету), “Права людини” (Тимошенко І.В., Українська академія банківської справи Національного банку України).

З метою повного науково-методичного забезпечення нав­чально-виховного процесу у вищих навчальних закладах наш від­діл узагальнив досвід роботи за програмами: Полтавського на­ціонального педагогічного університету імені В.Г. Короленка — “Насильство серед молоді: алгоритми протидії”; Слов’янського технікуму Луганського національного аграрного університету — “Насилля в сім’ї”; Макіївського педагогічного училища (Донецька область) — “Роль соціально-педагогічної роботи щодо запобігання насильству в сім’ї”; Прилуцького медичного училища (Чернігівська область) — “Проблеми дискримінації та ґендерного насилля”.

Впроваджено у навчально-виховний процес ВНЗ навчальні програми: “Українська родина” (Удалова О.А., Кузнєцова О.В.), “Соціально-педагогічні основи захисту прав дитини” (Удало­ва О.А.), “Молодь ХХІ — проти насилля, за здоровий спосіб життя та правовий державний захист” (укладачі Сімех Р.В., Огарь Е.І., Бердар Т.І. та інші, Ужгородський комерційний технікум), “Попере­дження насильства над особистістю” (укладач Панченко С.П., Глу­хівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка).

Видано навчально-методичний посібник “Захист прав люди­ни: навчально-виховна діяльність ВНЗ”, де висвітлюється іннова­ційний досвід роботи ВНЗ щодо організації навчально-виховної діяльності зі студентами з проблем захисту прав людини та пре­вентивного виховання студентської молоді.

Проблеми захисту прав жінок розглянуто в науково-дослід­них роботах “Професійна адаптація жіночої молоді у навчально-виховному процесі вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акреди­тації”, “Розвиток ґендерних відносин у мусульманському середо­вищі на Близькому та Середньому Сході у ХХ — початку ХХІ сто­ліття”.

Пропозиції:

1)  у рамках виконання Україною міжнародних зобов’язань щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків:

розробити та впровадити методику економічної оцінки пріо­ритетів ґендерної рівності;

удосконалити методику відбору та проведення правової експертизи законодавства та нормативно-правових актів, адапту­вати нормативно-правові акти до вимог міжнародних стандартів, а саме Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та Конвенції Ради Європи про попередження та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством;

розробити та затвердити рекомендації роботодавцям щодо недопущення дискримінації за статевою ознакою в ході трудової діяльності, забезпечення гнучких умов праці для жінок і чоловіків, які мають дітей віком до трьох років, сприяння реалізації чолові­ками права на відпустку для догляду за дитиною відповідно до конвенцій Міжнародної організації праці №100 “Про рівне винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності”, №111 “Про дискримінацію в галузі праці та занять”, №156 “Про рівне ставлення й рівні можливості для трудящих чоловіків і жінок: трудящі із сімейними обов’язками”;

2)  на виконання Концепції Державної програми забезпечен­ня рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року МОН України продовжує впровадження тематики ґен­дерних питань до навчальних програм вищих навчальних закладів, розробляє навчальні курси, окремі модулі щодо здійснення на­вчально-методичного забезпечення професійної адаптації студен­тів на ринку праці, залучає громадські організації до співпраці з  метою впровадження ґендерних підходів у навчально-виховний процес системи освіти.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Юрію Миколайовичу, сідайте, будь ласка.

До виступу запрошується Даниленко Лідія Іванівна, Всеукраїнське жіноче об’єднання “Солідарність”. Підготуватися Левченко Ользі Володимирівні.

 

ДАНИЛЕНКО Л.І., представниця Всеукраїнського жіночого об’єднання “Солідарність”. Дякую, шановний головуючий. Добро­го дня, шановні добродії! Дозвольте мені презентувати нашу організацію, яка діє на українських теренах вже близько 20 років. І  важливо ствердити таку тезу, що ми сформовані та працюємо не  за гранти, не за державні кошти, і навіть не за внески. Ми усвідомлюємо себе як громадянське суспільство жінок, які згур­тувалися довкола харизматичної особистості нашого лідера. Я думаю, що варто говорити про жінок-лідерів, які вміють керува­ти жінками, вміють запрошувати чоловіків, вміють створювати па­ритетну демократію, вміють говорити про те, що варто зробити, а не тільки про наші проблеми, які навіть і сьогодні обговорюють­ся на парламентських слуханнях. Це Валентина Гошовська, досить відома людина, народний депутат України кількох скликань.

Готуючись до сьогоднішніх парламентських слухань, ми обговорювали і думали: чи те, про що ми сьогодні говоримо, є проблемою, чи насправді для нас це завдання? Ми вирішили, що це і проблема, і завдання. Але в чому суть завдання? Про що свідчать статистичні показники, які називали попередні промовці? Вони не порадували нас і не стали кращими після 2006 року, коли була затверджена Державна програма з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві на період до 2010 року.

Причина, на нашу думку, лежить не тільки в площині органі­заційній і правовій, а ще й у площині нашої психології і менталь­ності. Чи ми як громадяни і як жінки і чоловіки солідарні одне з одним і чи ми об’єднуємося довкола важливих питань? Коли ми солідарні? Коли ми об’єднуємося? Коли ми підпорядковуємося принципам лідерства і моралі, а не принципам влади і посади? Чи сформовані у кожного з нас, чоловіків і жінок, навички роботи з об’єднання зусиль та самоорганізації? Чи, можливо, ми досі ще чекаємо, коли нам згори хтось скаже, що треба робити?

Тому я як доктор педагогічних наук і професор хочу відзна­чити, що в нашій організації дуже багато людей, які представля­ють саме інтелектуальну групу громадян України і яким вдається, створюючи гуманістичне суспільство, об’єднуватися довкола одне одного і довкола наукових, юридичних, правових та інших центрів. Таким чином за нашої ініціативи засновано Всеукраїнський гро­мадський рух “За чесний та гідний вибір”, що об’єднав 28 орга­нізацій. Ми сподіваємося і надалі працювати саме таким чином в об’єднавчій концепції. Запрошуємо всіх до співпраці.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Лідіє Іванівно, сідайте, будь ласка.

До виступу запрошується Левченко Ольга Володимирівна, народний депутат України, фракція Компартії України. Підготува­тися Бондаровській Валентині.

 

ЛЕВЧЕНКО О.В., член Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності (загальнодержавний багатомандат­ний виборчий округ, Комуністична партія України). Приветствую всех участников парламентских слушаний! Человечество делится на две половины — мужчин и женщин. Вот почему любая дискри­минация одного из полов приводит к нарушению равновесия и  в  природе, и в обществе. А жизнь показывает, что до равно­весия в данном вопросе у нас пока еще далеко. Сегодня уже говорили, что в Украине есть нормативно-правовая база, направ­ленная на ґендерное равноправие, только вот до контроля испол­нения этих законов руки не доходят.

Мы сегодня говорили о том, что и в парламенте, и в мест­ных советах, и в правительстве мизерное количество женщин. Я должна сказать, что Компартия в этом вопросе пошла дальше всех. В нашей фракции 22 процента женщин, несмотря на то, что мы это не декларировали, мы практическими делами выполнили.

Далее, в угоду Международному валютному фонду Верхов­ная Рада предыдущего созыва приняла так называемую пенсион­ную реформу, увеличив пенсионный возраст для женщин и стра­ховой возраст для обоих полов. Кстати, уравнивание пенсионного возраста для мужчин и женщин некоторые могут трактовать как равноправие, но это “блюзнірство”, это ложное равноправие. Ведь мы знаем, что женщина работает не 8, а 12–15 часов в день, если учитывать домашний труд, воспитание детей, что преиму­щественно лежит на женских плечах. В связи с этим требование Компартии об отмене пенсионной реформы абсолютно оправдан­но, и мы будем добиваться принятия соответствующего законо­проекта. Это самый ґендерный законопроект на сегодняшний день, поэтому я предлагаю внести данное предложение в Реко­мендации парламентских слушаний.

Еще одна проблема — феминизация бедности. Сегодня каждая третья женщина имеет уровень доходов, равный прожи­точному минимуму. Кабинет Министров, устанавливающий такой минимум, должен бы прилагать инструкцию, как прожить на 1176 гривен. Уверена, что ни один чиновник не сможет существо­вать на такие деньги. В итоге женщины составляют большинство в составе наиболее незащищенных категорий населения — пен­сионеры, безработные, работники бюджетной сферы. Нищенское материальное положение толкает их на “заробітчанство”, в том числе за рубежом, куда они выезжают зачастую нелегально и где порой становятся жертвами сексуального рабства.

Поэтому мы должны говорить не только о прямой дискрими­нации, но и о любом безразличии в отношении женщин. Кабинет Министров утвердил Государственную программу обеспечения равных прав и возможностей женщин и мужчин на период до 2016 года в сумме 6 миллионов гривен. Так вот я предлагаю эти деньги направить не на проведение информационных кампаний, как сказано в документе, а на следующее:

1)  переквалификация женщин, потерявших работу;

2)  адвокатская поддержка женщин, подвергшихся домаш­нему насилию;

3)  финансирование социально-психологических юридиче­ских служб, которые будут оказывать услуги и предоставлять консультации женщинам.

Спасибо за внимание (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ольго Володимирівно, сідайте, будь ласка.

До виступу запрошується Валентина Бондаровська, прези­дент Всеукраїнського громадського об’єднання “Розрада”. Підго­туватися Ламах Еллі Борисівні.

 

БОНДАРОВСЬКА В.М., президент Всеукраїнського громад­ського об’єднання “Розрада”. Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Зупинюся лише на кількох недостатньо визначених аспектах.

Як психолог я не можу не поставити запитання: чому і  в  XXI столітті ми зберігаємо безнадійно відсталі в ґендерному контексті психологічні моделі поведінки і чоловіків, і жінок? Чому ми в Україні маємо настільки слабкий чи майже відсутній жіночий рух, який не здатний створити вагомий громадянський тиск на чоловіче антижіноче суспільство у нашому посттравматичному, постгеноцидному і постколоніальному суспільстві?

Нагадую, що на сьогодні нам заважають брати активну участь у прийнятті рішень високого рівня не тільки поширені та неподолані наслідки ґендерного насильства, стигматизація жертв насильства, більшість яких є жінками, формування в них комплек­су жертви, а й відсутність партнерських стосунків у сім’ї (досі поширена перевантаженість саме жінки сімейними і домашніми обов’язками, що не залишає їй ресурсів для політичного та гро­мадського життя), а також, наголошую, відсутність у суспільстві сформованих моделей поведінки успішного політичного лідера, від чого страждають і активні жінки, і чоловіки, і загалом усе суспільство. Я хочу наголосити на тому, що нам треба домагатися квотування і паралельно ставати все сильнішими.

Що стосується ґендерного насильства. Я хочу на одному аспекті зупинитися: воно починається з дитинства. Від самого народження дівчинка приречена на те, що вона не має вільного вибору, їй не дають можливості ризикувати, оточують іграшками, що пов’язані з побутом, вона грається переважно в “дочки-матері”, а потім ми дивуємося, чому найкращі творчі досягнен­ня  мають саме чоловіки. А коли дівчинка, а потім доросла жінка стає жертвою домашнього насильства, у неї формується комплекс жертви, який не дає змоги людині вступити в реальне політичне життя, що й засвідчує психологічний портрет жертви ґендерного насильства, який буде переданий для публікації.

Те, що ми неефективно долаємо наслідки і запобігаємо ґендерному насильству, виводить поза межі активного політич­ного, суспільного і громадського життя значну частину нашого суспільства — жінок і дівчат —  жертв домашнього насильства.

І на завершення, оскільки немає часу. Я наводжу риси ефективного політичного діяча, які нам треба активно формувати, і ґендерне навчання треба проводити з таким самим тиском і з такою ж наснагою, як ми домагаємося квотування.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо за виступ, сідайте, будь ласка.

До виступу запрошується Ламах Елла Борисівна, директор програм Всеукраїнської громадської організації “Центр “Розвиток демократії”. Підготуватися Сорокопуд Ярославі Володимирівні.

 

ЛАМАХ Е.Б., директор програм Всеукраїнської громадської організації “Центр “Розвиток демократій”. Добрий день, шановний головуючий! Шановні колеги і колежанки! Шановні гості! Я хочу вести мову про реалізацію Закону України “Про забезпечення рів­них прав та можливостей жінок і чоловіків” у контексті поєднання сімейних обов’язків і права на робоче місце або права на реаліза­цію себе у професійній сфері.

Як це сьогодні реально зробити, якщо у нас відбувається реформа в охороні здоров’я, яка перетворилася на геноцид? Скажіть, будь ласка, якщо ми з вами — і жінки, і чоловіки — не можемо отримати якісних медичних послуг, чи можемо ми реалі­зувати інші свої права? Ні, не можемо. Це перша проблема.

Друга — постійна реформа соціальної сфери. Ми говоримо про неможливість реалізації Закону “Про попередження насиль­ства в сім’ї”, у статті 8 якого чітко сказано про створення кризових центрів, про допомогу жертвам насильства — і жінкам, і чоловікам.

Отже, соціальна реформа сьогодні не дає нам можливості отримати якісні послуги, по-перше, у сфері охорони здоров’я,   по-друге, соціальні послуги, спрямовані на подолання кризи в сім’ї, а по-третє, не дає змоги реалізувати своє право на освіту, оскільки школи, інші навчальні заклади у маленьких містах і селах закриваються.

І третя проблема — транспортні послуги. Наразі не йдеться про публічність реформи у сфері транспортних послуг. Ми гово­римо про те, що люди з малих міст і сіл не можуть отримати якісних транспортних послуг.

Наступна теза. На сьогодні громадські організації є партне­рами держави у наданні якісних соціальних послуг. Чи можуть гро­мадські організації якісно надавати послуги, якщо вони залежать від донорської допомоги? Держава не надає допомогу громад­ським організаціям. У містах і селах сьогодні існують потужні громадські організації, які надають соціальні послуги. На жаль, вони виживають, якщо є грант від міжнародної організації, від якоїсь приватної благодійної організації. Сьогодні гранти нада­ються на підставі конкурсу молодіжним, дитячим організаціям, представникам і представницям молодіжного крила Комуністичної партії, Партії регіонів, Політичної партії “УДАР” тощо. А громадські організації, які надають соціальні послуги, не можуть отримати грант або допомогу держави, для того щоб у своїй громаді на­давати якісні послуги.

Наступне питання — структурне ґендерне насильство, яке нині відбувається з боку засобів масової інформації. Шановні, вся наша ґендерна політика зводиться до того, що на екранах нам заперечують, у засобах масової інформації нас переконують: ша­новні, ґендерна політика — це сексуальний вигляд жінки, маску­лінність чоловіка, надання послуг торгівлі людьми тощо. Тому да­вайте говорити про те, що в Україні існує ґендерне структурне насильство з боку держави.

Щодо тих тез…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Сідайте, Елло Борисівно.

До виступу запрошується Сорокопуд Ярослава Володи­мирівна, координатор навчання ґендерних і молодіжних програм Міжнародної благодійної організації “Добробут громад”. Підготу­ватися Ярош Оксані Богданівні.

 

СОРОКОПУД Я.В., координатор навчання ґендерних і моло­діжних програм Міжнародної благодійної організації “Добробут громад”. Шановний головуючий! Шановне товариство! Вчора на­справді відбулося велике свято — свято визнання сільських жінок. Але на державному рівні ми цього свята не отримали.

Наша організація протягом 15 років формує сільськогоспо­дарські кооперативи. І саме від імені цієї організації, від імені більш як 50 сільськогосподарських і обслуговуючих кооперативів в Україні, від жінок із цих кооперативів я маю честь сьогодні до вас звернутися.

Саме вчора в селі Перекопівка Роменського району Сум­ської області ми з жінками кооперативу “Агросервіс” обговорю­вали ці дні. Ми обговорювали, про що сьогодні треба сказати. І  ось вони зачудовані тим, що країна, яка має золото, має вугілля, має нафту, має газ, має достатньо лісу і найбільше у світі чорно­зему, довела їх до бідності, до жебракування. Вони працюють від 5 до 23 години щоденно, годують нас свіжими яйцями, молоком і всім іншим, а в результаті не мають ніяких прав. Жодного!

Вчора я запитала у кожної з них: а що ви хотіли би?

Ірина, 23 роки: “Я здобула вищу освіту. Хочу працювати у  своєму селі. Порушено моє право на працевлаштування і на роботу”.

Антоніна, 63 роки, мати шістьох дітей, два роки тому згоріли повністю її будинок і обійстя. Вона каже: “Я не знала, що треба страхувати. Ми залишилися зовсім без нічого. Отримані тварини (які надав наш фонд) потрібно обслуговувати. У мене дуже болять руки, потрібен елементарний доїльний апарат”.

Право на кредитування звичайного особистого селянського господарства у нас просто викреслено, немає жодних програм, які можуть це підтримати.

Наступна жінка, до якої я звернулася, 53 роки, каже: “Я 15 років по заробітках у Росії, але не маю права відпочити. Я не знаю, як поїхати у санаторій”.

Елементарні інформаційні програми, елементарні права і  доступи — їх немає. Сотні тисяч жінок не мають можливості отримати кредити, розвинути сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи на належному рівні, розвинути елементарні сімейні ферми, жіночі ферми. Немає законодавства, немає нормативного підґрунтя. З чим вони стикаються? З корупцією…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ярославо Володимирівно. Сідайте, будь ласка.

Я хотів би звернути увагу, шановні учасники парламентських слухань, що нас значно поменшало в залі. Є така дуже негативна тенденція, що деякі промовці одразу після свого виступу залиша­ють зал засідань. І це виглядає таким чином, що промовці висту­пають тільки для того, щоб їх побачили телеглядачі. А де ж диску­сія, де можливість почути іншу точку зору? Давайте ставитися до цього більш уважно (Оплески). Дякую.

І, мабуть, у нас сьогодні вперше будуть парламентські слухання, на яких матимуть можливість виступити всі бажаючі, з огляду на те, як ми з вами працюємо.

Будь ласка, виступайте.

 

ЯРОШ О.Б., директор Волинської обласної громадської організації “Ґендерний центр”. Дякую. Вітання учасницям і учасни­кам парламентських слухань! І насамперед хотіла б зупинитися на принципах, на яких має реалізовуватися ґендерна політика нашої держави.

Перший принцип — системності. Тому що є надзвичайно велика кількість суб’єктів, які мають впливати на позитивні ґен­дерні зрушення. Адже задіяні і держава, і місцеве самоврядуван­ня, і політичні партії, і медіа, і освітні заклади. Тобто тільки су­купність взаємоузгожених дій усіх цих елементів може дати результат.

Другий принцип — цілісності. Тому що досі ми не можемо говорити про те, що у нас існує національний механізм утвер­дження ґендерної рівності. Тамара Михайлівна Мельник, яка є на­шим класиком-теоретиком ґендерної теорії і практики, зазначала, що ми говоримо про механізми, але механізму немає. Тобто не­має таких взаємозв’язаних елементів, які давали б ефект. І тут варто говорити про галузеву, міжгалузеву, адміністративно-тери­торіальну відповідальність, коли чітко виписано, хто за що відпові­дає. Тільки тоді ми зможемо досягти успіху.

Ми часто приймаємо програми і плани дій для якоїсь абстрактної людини. Тому вони й неефективні. Бо ця абстрактна людина, якщо подивитися на неї конкретніше, має стать, має вік, має місце проживання, професію, національність, релігійні пере­конання або ніяких релігійних переконань. І якщо врахуємо всі ці відмінності, то одержимо, звичайно, складніше управління, і тоді зможемо говорити про те, що Україна помалу перетворюється на цивілізовану демократичну країну.

На прикладі міста Луцька Волинської області, яке я пред­ставляю, хочу показати, як ми розробили програму подолання йододефіциту у вагітних жінок саме завдяки тому, що зробили ґендерний аналіз програми охорони здоров’я. Тобто впроваджу­вати ґендерну рівність не тільки актуально, не тільки економічно вигідно, а й корисно. Бо як тільки ми почали звертати увагу, хто ця людина, ми побачили, що у нас є страшна проблема йодо­дефіцитних вагітних жінок, які народжують дітей із страшними йододефіцитними захворюваннями, яких більше 4 тисяч. І всього цього не було б, якби вчасно проводилася профілактика.

Тому хочу зробити дві основні рекомендації: активізувати роботу з напрацювання національного механізму впровадження ґендерних прав і можливостей жінок і чоловіків та виявляти у цьо­му індивідуальну і колективну солідарність.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Оксано Богданівно, за виступ.

До виступу запрошується Євсюкова Маріанна Вадимівна, директор юридичного департаменту Міжнародного жіночого пра­возахисного центру “Ла Страда — Україна”. До речі, президент вашого Міжнародного правозахисного центру вже виступала. Підготуватися Сулімовій Світлані Іванівні.

 

ЄВСЮКОВА М.В., директор юридичного департаменту Міжнародного жіночого правозахисного центру “Ла  Страда — Україна”. Доброго дня, шановні учасники і учасниці парламент­ських слухань! Я у своєму виступі ще раз хочу привернути увагу до болючого питання суспільства — насильства щодо жінок. Мова йде і про домашнє насильство, і про зґвалтування, і про фізичні напади, і про переслідування, від яких страждають жінки. І цей перелік є нескінченним, адже насильство щодо жінок не має меж. Зупинюся тільки на тих формах, які на сьогодні вже набули масштабів епідемії. Мова, зокрема, про домашнє насильство та зґвалтування.

На жаль, кількість домашнього насильства не зменшиться, а тільки зростатиме, доки держава нарешті не вдосконалить наці­ональне законодавство в цій сфері (маю на увазі Закон України “Про попередження насильства в сім’ї”), не запровадить ефектив­ного механізму надання допомоги та захисту жертвам такого на­сильства і не виділить коштів на таку діяльність.

Постраждалі від домашнього насильства сьогодні стика­ються з подвійною дискримінацією, подвійним порушенням своїх прав, адже також є нереагування органів державної влади на скарги та звернення за захистом своїх прав. Тільки за дев’ять місяців цього року на гарячу лінію Центру “Ла Страда — Україна” надійшло 225 скарг саме на бездіяльність органів державної вла­ди з приводу домашнього насильства.

Нині мова йде про недосконалість не тільки Закону України “Про попередження насильства в сім’ї”, а й Кримінального про­цесуального кодексу України, який значно звузив компетенцію дільничних інспекторів міліції щодо реагування на випадки домаш­нього насильства, а також відніс до справ приватного значення нетяжкі та середньої тяжкості злочини, які вчиняються в сім’ї. Це означає, що держава виступить на захист жінки вже тоді, коли жінка буде мертва або значно скалічена.

До справ приватного обвинувачення також належать справи про зґвалтування. Це не менш болюча проблема для українського суспільства і, зокрема, для жінок.

За 2009–2011 роки до органів внутрішніх справ надійшло 7 тисяч звернень з приводу зґвалтувань, і тільки 2 тисячі справ були відкриті як кримінальні, в яких проводилося розслідування. На початок 2012 року в судах перебувало 232 справи щодо зґвал­тування. Дані говорять самі за себе. Однак навіть ті справи, що потрапляють до міліції, не знаходять належної відповіді. Згадайте справи з Миколаївської області. І тому більшість жертв воліють взагалі не звертатися до органів влади, до правоохоронців, боя­чись як своїх кривдників, так і публічного осуду, а також самих міліціонерів, а тому не отримують належної допомоги.

Хочу сказати, що ця проблема потребує не тільки її обгово­рення, а й реальних кроків. Зокрема, я переконана, що треба при­скорити аналіз законодавства та внесення до нього змін з метою подолання дискримінації щодо жінок, захисту жінок від насиль­ства, а також ратифікувати Конвенцію Ради Європи про попере­дження та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім на­сильством, яка значно поліпшить наше законодавство в цій сфері.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Маріанно Вадимівно.

До виступу запрошується Сулімова Світлана Іванівна, депутат Вінницької обласної ради. Підготуватися Полянчич Тетяні Михайлівні.

 

СУЛІМОВА С.І., депутат Вінницької обласної ради. Доброго дня всім! Я вважаю, що ми живемо в дуже цікавий час, тому що сьогодні змінюється система філософії і взагалі зміст нашого життя. І від того, як ми будемо мислити, залежить, яким буде на­ше життя. Хочу сказати, що у Вінницькій області ми дуже багато працюємо в напрямі реалізації ґендерної політики. У цій сфері працюють люди небайдужі, які хочуть, щоб поліпшилося життя в Україні.

Я вважаю за доцільне розробити “ґендерний портрет” кож­ної області, для того щоб сформувати стратегічний план розвитку громад. І щоб дані такого дослідження лягали в основу розробки плану дій в Україні щодо ґендерних питань. Адже не можна роз­робляти стратегічні плани розвитку областей окремо від “ґендер­них портретів”. Я вважаю, що саме там ми побачимо проблеми, які потрібно вирішувати тут і сьогодні.

Хочу також привернути увагу до проблеми насильства в сім’ї. Річ у тім, що вирішують ці проблеми теж небайдужі люди — державні службовці, громадські об’єднання. І якщо ми багато го­воримо про насильство в сім’ї, то насильства стає все більше й  більше. Отож пам’ятаймо, що думка матеріальна, а тому чим більше ми говоримо про таке явище, тим більше його стає. Пропозиції щодо конкретних дій у напрямі законодавчої роботи щодо подолання і запобігання насильству в сім’ї я передам до секретаріату Комітету.

Хочу також привернути увагу до проблем, з якими стика­ються люди, неконкурентоспроможні у житті, — це категорія жінок і чоловіків, які доглядають малих дітей, дітей з вадами, а також ті, які доглядають хворих. Ці люди теж хочуть навчатися, мати трудовий стаж, буди конкурентоспроможними на ринку праці, бути затребуваними в суспільстві і реалізованими в житті. Тому я  вважаю, що необхідне законодавче врегулювання дистанційної освіти і дистанційної роботи. Треба законодавчо визначити ці тер­міни, такі способи освіти і працевлаштування мають бути врегу­льовані нормативними актами у сфері законодавства про працю, а  також у Законі “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”.

Хочу сказати (про це вже згадували), як, на мою думку, треба вимірювати прогрес. Вважаю, що прогрес треба вимірю­вати не за обсягом ВВП, а за індексом щастя. Тому я вам бажаю здоров’я і щастя для того, щоб ми справді стали щасливими у країні рівних можливостей.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо, Світлано Іванівно, сідайте.

До виступу запрошується Полянчич Тетяна Михайлівна, екс­перт з питань ґендерної рівності громадського об’єднання “Покоління”. Підготуватися Ляхоцькій Ларисі Леонідівні.

 

ПОЛЯНЧИЧ Т.М., експерт з питань ґендерної рівності громадського об’єднання “Покоління”. Доброго дня, шановний голово! Шановні учасники парламентських слухань! У недавньому минулому українське суспільство зустрілося з новими елемен­тами, які вже сьогодні мають вплив на його формування. Такою є ґендерна ідеологія, що відображається в державній політиці.

В Україні 2005 року прийнято Закон “Про забезпечення рів­них прав та можливостей жінок і чоловіків”, у якому не визначено поняття ґендеру. Як відомо, у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права осіб за ґендерною ідентичністю безпосередньо не закріплені. Отже, що нам згідно з міжнародни­ми стандартами потрібно змінити в нашій державі, для того щоб ґендерна політика запрацювала?

Насамперед потрібно ввести в українські паспорти Х-стать. Такою є справжня ґендерна політика. Маємо замінити всю україн­ську літературу, де є такі стереотипні слова, як “батько” і “матір”. Це також запровадження в усіх дитячих садках замість ляльок для дівчаток та машинок для хлопчиків ґендерно нейтральних іграшок.

Далі. У підручнику-посібнику для журналістів “Ґендерний по­гляд” читаємо: “Ґендерна ідентичність визначає, наскільки кожен індивід ідентифікує себе як чоловік, жінка або якесь поєднання того й іншого”. Іншими словами, якесь воно... Сьогодні термін “ґендер” має зовсім інше значення, а саме визначає соціальну стать особи, тобто стать, яку людина сама собі може вибрати. Перший експеримент, впроваджений щодо зміни статі за ґендер­ною ознакою, фактично призвів до трагедії. Оскільки хлопчик, якому зробили операцію, поводилися з ним, як з дівчинкою, у дорослому віці закінчив життя самогубством.

Соціолог Габріела Кубі у своїй книзі “Ґендерна революція: релятивізм в дії” зазначає, що ґендерна політика бореться зі здо­ровим глуздом, тому що заперечує біологічні, психологічні і со­ціальні відмінності між чоловіком і жінкою, бореться проти дитини, тому що руйнує сім’ю, необхідну для формування здорової особи­стості, для передачі культури і віри, бореться проти сім’ї, бо ідео­логічно, соціально і фізично руйнує основи її існування, бореться проти Бога і порядку світобудови.

Шановні пані та панове! Нині велика відповідальність покладена на тих, які керують українським суспільством. Чи за­безпечать вони зростання духовного і морального рівня народу, чи, навпаки, дозволять запровадити такий механізм у суспільстві, що призведе до деструкції молодої генерації? Кажуть, історія тво­риться сьогодні, і творимо її ми. А ще, повірте, оцінка ваших дій не забариться. Що тоді скажете, коли доведеться відповідати так, як сказано в преамбулі Конституції, — “перед Богом, власною со­вістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями”?

Від імені українських матерів і дітей я дякую всім народним депутатам, які мають тверду позицію з цього питання і не дозво­ляють прийняття…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Тетяно Михайлівно. Сідайте, будь ласка.

До виступу запрошується Ляхоцька Лариса Леонідівна, голова Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги. Підготуватися Катан Ользі Іванівні.

 

ЛЯХОЦЬКА Л.Л., голова Всеукраїнського жіночого товари­ства імені Олени Теліги. Шановні пані та панове! Дорогі посестри з українських жіночих організацій! Фахівці Всесвітньої організації охорони здоров’я заявили про стрімке старіння населення Землі. Чималою мірою сприяють старішанню населення Землі і сім’ї з невеликими доходами.

Прогноз учених маловтішний: до 2050 року, за їхніми про­гнозами, число людей віком 60 і більше років становитиме 22 від­сотки. У підсумку підростаюче покоління особисто буде знайоме з пра- і прапрабабусями. Йому доведеться витрачати час на до­гляд за ними, оскільки кількість людей, які страждають хворобами за віком, збільшиться.

Жіночі громадські організації привертають увагу до цієї проблеми і пропонують шляхи вирішення. Міжнародна рада жінок закликала всі жіночі організації у 2014 році проводити свою ро­боту під гаслом: “Піклуючись про жінку, піклуємося про світ”.

14 березня 2013 року, Україна, Київ. З ініціативи Всеукраїн­ського жіночого товариства імені Олени Теліги за підтримки На­ціональної ради жінок України Національна академія педагогічних наук України провела I Міжнародну відкриту науково-практичну конференцію “Попередження передчасного старіння жінки як інно­ваційна система здоров’язбереження в умовах інформаційного суспільства”, яка транслювалася в режимі вебінару.

У роботі конференції взяли участь науковці-геронтологи, медики, педагоги-практики, освітяни-науковці з України та близь­кого зарубіжжя, а також представники Управління у справах жінок, інвалідів, ветеранів війни та праці Київської міської державної адміністрації, жіночих громадських організацій. Результатом обго­ворення вкрай актуальних проблем є розроблення нової концепції здоров’язбереження жінки як найбільш представницької і вразли­вої соціальної групи на основі принципів запобігання передчас­ному старінню. Усі матеріали конференції викладені в мережі Інтернет. Це приклад спільної роботи громадських організацій з  науковцями, медиками, педагогами-практиками, органами міс­цевого самоврядування.

Ми навели приклад одного дня життя громадської неприбут­кової жіночої організації — Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги. А попереду ще спільно з Київською міською державною адміністрацією (як нам обіцяють ще з 2006 року), урочисте відкриття пам’ятника Олені Телізі та її товаришам, які були розстріляні у Бабиному Яру в роки Другої світової війни.

Відповідь Верховної Ради України на звернення українських жіночих організацій стосовно змін до Закону України “Про транс­плантацію органів та інших анатомічних матеріалів” дає підстави сподіватися, що Верховна Рада України не дозволить повнолітнім українцям, починаючи з 18 років, носити з собою травматичну…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ларисо Леонідівно. Сідайте, будь ласка.

До виступу запрошується Катан Ольга Іванівна, громадська організація “Жінки ХХІ століття”. Підготуватися Супліній Тамарі Петрівні.

 

КАТАН О.І., голова Всеукраїнської громадської організації “Жінки ХХІ століття”. Шановний головуючий! Шановні народні депутати! Шановні учасники цього поважного зібрання! Я вважаю, що те, що так активно і широко сьогодні обговорюється питання ґендерної нерівності в нашому суспільстві у стінах вищого законо­давчого органу України, — це вже крок. І, думаю, що це дуже вагомий крок для досягнення нашої мети.

Всеукраїнська громадська організація “Жінки ХХІ століття” 14 років займається цією проблемою і вважає її основним статут­ним завданням. Я особисто цією проблемою займаюся уже 20 ро­ків, захистила кандидатську дисертацію у цій сфері. Тому хочу сказати, що ми починали свою роботу ще тоді, коли слово “ґен­дер” не сприймалося не тільки суспільством загалом, а й освіче­ними людьми. Сьогодні картина змінилася. Так, шлях у нас довгий, треба сказати, нелегкий, але поступово ми його долаємо.

Тому я вважаю, що сьогоднішнім зібранням, коли наші думки, помисли, бажання з’єдналися з бажанням нашої влади, Верховної Ради і, я думаю, Президента, сподіваюся, ми нарешті поставимо цю першу крапку над “і”.

Від імені нашої громадської організації я підтримую закон про квотування. Може, це не той шлях, який ми повинні були обрати одразу, але таким є історичне надбання наших сусідів, країн європейських і світових. Тому, я думаю, що коли ми в таких гротескових умовах ідемо до розв’язання цього питання, нам треба вчинити розумно, скориставшись світовим досвідом.

Дякую вам за увагу і бажаю нам усім досягти цієї мети і бути щасливими в цій державі (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ольго Іванівно.

До виступу запрошується Супліна Тамара Петрівна, прези­дент Міжнародної федерації ділових жінок “Либідь”. Підготуватися Лісімовій Лідії.

 

СУПЛІНА Т.П., президент Міжнародної федерації ділових жінок “Либідь”. Я постараюсь очень коротко остановиться только на одной проблеме, которая сегодня очень важна. Вчера моему внуку исполнилось 33 года. Я — бабушка, поэтому сегодня мне очень хочется поднять вопрос, касающийся воспитания будущих поколений.

В одном из буклетов нашей организации деловых женщин  приведено социологическое исследование… Можливо, я  погано читатиму українською мовою, тому що, мабуть, уперше розмовлятиму українською, бо народилася на Донбасі і думаю по-російськи. Так ось, у тому соціологічному дослідженні 16-річний хлопець Сергій каже: “Моя мама — директор фірми, і я можу сказати, що вона в мене ділова. Вона рідко буває вдома. Якщо буває, то більше часу проводить на кухні та в розмовах по телефо­ну, які не дають спокою. Не знаю, добре це чи ні. Але, як на мене, в житті є закономірності: якщо щось надбав, то щось втрачаєш. Отож мені доводиться обходитися без особливої уваги, материн­ської ласки і тепла”.

Естественно, 20 лет тому назад, когда я тоже была деловой женщиной, мы улыбнулись бы и пошли дальше, отстаивать свои права. И вот мое выступление, которое называется “Особливості сприйняття молоддю ґендерних ролей”. Я приведу всего несколь­ко выдержек из исследований молодой аспирантки, будущего кандидата наук, из материалов ее будущей диссертации: “На су­часному етапі розвитку суспільства значущими жіночими ролями є  ролі матері та професіонала, а чоловічими — професіонала та альфонса. При цьому роль чоловіка є менш пріоритетною. Вима­льовуються соціальні ролі соціально активних жінок та залежних від них чоловіків”. Автор дослідження говорить, що сучасним хлоп­цям зручніше бути під крилом у забезпеченої дами, ніж самому ставати на ноги. Бо вони бажають отримати все і одразу…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Тамаро Петрівно. Сідайте, будь ласка.

До виступу запрошується Лідія Лісімова, президент Міжна­родної громадської організації “Жінка ІІІ тисячоліття”. Підготувати­ся Манзюк Валерії Олександрівні.

 

ЛІСІМОВА Л.Г., президент Міжнародної громадської органі­зації “Жінка ІІІ тисячоліття”. Шановні народні депутати, колеги та колежанки! Дякую за надану можливість долучитися до обгово­рення теми. Рівність жінок і чоловіків є фундаментальною цінністю третього тисячоліття, поряд із свободою, справедливістю, толе­рантністю. Реальна ґендерна рівність починається з нас самих. Українські жінки досить активні, і це видно з ринку праці. Однак коли заходить мова про ієрархію влади, ми змушені констатувати, що на верхніх щаблях влади розташувалися лише чоловіки.

З точки зору паритету, до законодавства претензій немає, воно на рівні найкращих європейських зразків забезпечує рівні можливості чоловіків і жінок обирати і бути обраними, обіймати ту чи ту посаду. Водночас інформаційно-рекламний простір нав’язує соціуму кілька образів сучасної жінки: роль сексуальної машини, прикраси чоловічого життя або безплатної домогосподарки.

Погодьтеся, потенціал жінок не менший, ніж у чоловіків. І наскільки ми, жінки, будемо активними в політичній, економічній, соціальній сферах, наскільки будемо небайдужими до нерівності, насильства, дискримінації, настільки прискоримо виконання Украї­ною взятих на себе зобов’язань. Я вважаю, що саме “третій сек­тор” — громадські організації — об’єднує і жінок, і чоловіків.

Міжнародна громадська організація “Жінка ІІІ тисячоліття”, яку я очолюю, має благородну місію — відродження української нації шляхом визнання та утвердження ролі жінки в сучасному суспільстві. З цією метою ми вже вісім років поспіль проводимо Всеукраїнську премію “Жінка ІІІ тисячоліття”, яка не має аналогів в Україні, а її значення для українського суспільства незаперечне. За час існування проекту переможницями премії стали науковці, громадські діячі, державні службовці, політики, педагоги, лікарі, багатодітні матері, матері — виховательки будинків сімейного ти­пу, представниці мистецтва, топ-менеджери, спортсмени.

Всеукраїнська премія “Жінка ІІІ тисячоліття” покликана дати високу суспільну оцінку досягненням жінок та спонукати жіноцтво розкривати свій потенціал, прагнути до нових звершень, а для цього нам вкрай необхідна підтримка держави. Жінці важливо від­чувати турботу з боку держави, в якій вона народжує своїх дітей і на благо якої вона прагне виявити свої найкращі здібності.

Міжнародна громадська організація “Жінка ІІІ тисячоліття” пропонує:

1)  змінити стереотипи ставлення до жінок в українському суспільстві шляхом проведення просвітницької роботи та протидії поширенню цих стереотипів у ЗМІ;

2)  запровадити всеукраїнську програму “Гідність жінки”, спрямовану на підвищення жінками власної самооцінки, і на її виконання проводити Всеукраїнську премію “Жінка ІІІ тисячоліття” за підтримки соціально орієнтованого бізнесу та держави;

3)  забезпечити безплатне навчання основам підприємни­цької діяльності жінок, старших 35 років;

4)  започаткувати щорічне проведення всеукраїнського форуму “Роль жінки в українському суспільстві”;

5)  зобов’язати політичні сили включати до своїх виборчих списків не менше 30 відсотків жінок.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Сідайте, будь ласка.

До виступу запрошується Манзюк Валерія Олександрівна, заступник голови Комітету з питань співробітництва з ООН та іншими міжнародними організаціями Громадської ради при МЗС. Потім останній промовець — Яблонська Галина Гілярівна.

 

МАНЗЮК В.О., заступник голови Комітету з питань спів­робітництва з ООН та іншими міжнародними організаціями Громадської ради при Міністерстві закордонних справ України. Доброго дня, шановні слухачі! Мені хотілося б сказати таке. Сьогодні багато промовців говорили про ґендерну нерівність, про різнопланову дискримінацію. А я хочу у вас запитати: невже тепер професіоналізм залежить від статі, від зовнішності чи якихось інших ознак? І на підтвердження моїх слів мені хотілося б зараз надати слово Шевченко Валентині Семенівні (думаю, ніхто з вас не заперечуватиме), щоб вона завершила ці парламентські слухання.

Можливо таке? Запрошуємо вас (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, якщо є бажання.

Яблонська Галина Гілярівна, народна артистка України, член Національної ради жінок України.

 

ЯБЛОНСЬКА Г.Г. Прошу передати слово Семенюк Валентині Петрівні.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово передається Семенюк Валентині Петрівні. Але я хотів би зазначити на майбутнє, що є відповідна процедура, затверджена Регламентом Верховної Ради. Коли готу­ються парламентські слухання, Комітет подає списки запрошених та бажаючих виступити, які потім погоджуються Головою Вер­ховної Ради. Тому потрібно дотримуватися цього порядку, щоб ми не виступали тоді, коли кому яка муза прийде і бажання відповідне.

Будь ласка, виступайте, Валентино Петрівно.

 

СЕМЕНЮК В.П., перший заступник голови Національної ради жінок України. Дуже дякую за надану можливість виступити в цій залі. Свого часу ми з Ніною Марковською пропонували зако­нопроект про ґендерну рівність, але, на жаль, тоді, у 2001 році, нас не підтримали. Слава Богу, що на засіданні парламентської комісії Організації Об’єднаних Націй мені довелося виступати від Союзу жінок України “За майбутнє дітей України”, а також від На­ціональної ради жінок України, яку представляю сьогодні.

На сьогодні Національна рада жінок — це жінки, які неза­лежно від політичних поглядів об’єдналися довкола однієї голов­ної проблеми — проблеми ґендерної рівності. Така рівність має дотримуватися не тільки в законодавстві, а й у представництві жінок в органах виконавчої влади, в органах місцевого самовря­дування. Тому сьогодні можу сказати, що мені приємно, що про­позиція, висловлена Національною радою жінок України, сьогодні сприймається з позитивом, і сподіваюся, що всі фракції проголо­сують за встановлення квот відповідно до європейських стандар­тів і норм міжнародного права.

На сьогодні Національна рада жінок України підписала угоди  з 147 країнами світу. Ми між собою не тільки спілкуємося, а  й  координуємо дії, інформуємо одна одну. Людмила Яковлева не змогла взяти участь у парламентських слуханнях, бо поїхала на зібрання Міжнародного жіночого руху, але мені приємно, що я як перший заступник голови виступаю перед вами. Це не тільки моя думка, це думка всіх жінок, які тут присутні і об’єдналися в органі­заціях, що представлені у Національній раді жінок України.

Крім того, я хочу привернути увагу до такого питання. Ми повинні об’єднуватися не тільки в політичному плані для прий­няття відповідного закону, а головне — конкретними діями на місцях підтримувати такий закон. І саме тому ми — представники Союзу жінок України, Національної ради жінок України — їздимо по всій Україні і формуємо територіальні організації. Тому що сьо­годні найбільш активні жінки, на селі 51 відсоток жінок у радах різ­них рівнів. І якщо ми хочемо, як правильно сьогодні сказала голова Всеукраїнської громадської організації “Рада жінок — фермерів України”, захистити українську землю, українські надра, українські ліси, ми повинні об’єднатися заради одного: заради того, щоб українська земля…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте завершити.

 

СЕМЕНЮК В.П. Ми з вами маємо передати все те добре, що було відстояно нашими дідами і батьками, прийдешнім поколін­ням.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, сідайте, будь ласка.

Тут звучала пропозиція надати слово Валентині Семенівні Шевченко. Ви маєте бажання виступати? Дякую.

Я вас інформував про те, що сьогодні міністр планувала взяти участь у парламентських слуханнях, але о 12 годині розпо­чалося засідання Ради регіонів під керівництвом Президента України, тому вона на даний час перебуває там.

Шановні учасники парламентських слухань! У нас сьогодні було 43 промовці — це всі бажаючі, які записалися відповідно до подання Комітету. Є пропозиція переходити до заключного слова.

Отже, слово надається голові Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціо­нальних відносин Пацкану Валерію Васильовичу. Будь ласка.

 

ПАЦКАН В.В. Дозвольте від імені Комітету з питань прав  людини, національних меншин і міжнаціональних відносин ще раз подякувати вам за участь у парламентських слуханнях. Хочу вам подякувати за ті пропозиції, які були висловлені. Окремо хочу подякувати Ігорю Григоровичу за проведення цих слухань, за те, що все-таки ми дали можливість висловитися всім бажаючим. І я, слухаючи всіх, три тези собі записав, для того щоб зараз на них закцентувати увагу.

Перша — те, на що звертав увагу Ігор Григорович. Подивіться, скільки нас зараз у сесійній залі. Ми говоримо про підвищення статусу жінок, про ґендерну рівність, але багато з тих, хто нас залишив, були тут лише задля того, щоб пропіаритися, підійти до камер, дати інтерв’ю — і зникнути. Це не вирішення проблем ґендерної політики. Це не дія (Оплески).

Я переконаний і впевнений у тому, що всі ваші пропозиції ми врахуємо в Рекомендаціях, донесемо їх до вас, ви всі їх побачите.

І ще один акцент: мені дуже боляче, коли в ложі уряду у нас немає уряду (Оплески). Мені дуже боляче, коли, за всієї поваги до пані заступниці міністра, вона каже, що і громадські організації долучаються до вирішення проблем ґендерної політики та розвит­ку ґендеру в Україні. Та виключно громадські організації займають­ся ґендером в Україні! (Оплески). На сьогодні саме громадські організації без фінансування, власним коштом здійснюють прорив у ґендерній політиці в Україні! (Оплески).

І хотів би вас попросити ще про одне. Акція “16 днів проти ґендерного насильства” розпочнеться 25 листопада. Тож, кори­стуючись нагодою, запрошую всіх активно долучитися до цієї акції та зробити все можливе, аби мінімізувати ґендерне насильство в нашому суспільстві. Безумовно, Комітет долучиться до цієї акції.

А від себе хочу все-таки привітати жінку, присутню в цій залі, яка була одним з керівників Верховної Ради. І 10 відсотків жі­нок у цій залі — це лише початок. Валентино Семенівно, щиро дякую, що ви є партнером нашого Комітету.

Дякую вам усім. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, шановні учасники парла­ментських слухань, будемо підбивати підсумки. Хочу висловити щиру подяку всім, хто взяв активну участь у парламентських слуханнях, запропонував цікаві ідеї. Сьогоднішні слухання вкотре підтвердили громадську активність, послідовну та принципову по­зицію експертного середовища. Саме ці фактори здатні багато в чому посприяти пошуку нових сучасних рішень багатьох актуаль­них та назрілих суспільних проблем. Маємо визнати, що активна позиція насамперед жіночих громадських організацій є генерато­ром ініціатив у сфері ґендерної політики.

Виступи учасників парламентських слухань також виявили, що ми не можемо і не повинні обмежуватися лише кількісним нарощенням представництва жінок у владі, оскільки ґендерна по­літика є цілісним суспільним феноменом, і представництво жінок у владі є лише одним з інструментів для вирішення нагальних су­спільних проблем. Такий підхід також передбачає розгляд ширшої за змістом проблематики, зокрема, забезпечення репродук­тивного здоров’я, сприяння можливостям поєднувати професійні обов’язки з сімейними, подолання насильства в сім’ї, яке стосу­ється насамперед жінок. На черзі — також ціла низка інших пи­тань. І їх вирішення, безумовно, дасть можливість підвищити со­ціальні стандарти життя наших співгромадян.

Саме тому актуальними завданнями, які ми повинні вирішу­вати спільними зусиллями, на сьогодні вбачаються:

подальша розбудова відповідної нормативно-правової бази;

адаптація законодавства України до кращих світових стан­дартів у сфері забезпечення ґендерної рівності;

впровадження ґендерних підходів у діяльність органів вико­навчої влади та органів місцевого самоврядування;

щорічне інформування громадськості щодо проблем та перспектив утвердження ґендерної рівності в Україні;

налагодження співпраці органів виконавчої влади з науково-дослідними установами Національної академії наук;

залучення до проведення наукових та експертних дослід­жень громадських організацій та міжнародних агентств;

підтримка громадських ініціатив, спрямованих на формуван­ня ґендерної культури;

проведення інформаційної роботи, спрямованої на подо­лання стереотипів щодо ролі жінок і чоловіків у сім’ї та суспільстві.

Звичайно, цей перелік не є вичерпним, його можна про­довжувати. І завдання законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій — об’єднати зусилля з метою подолання будь-яких проявів дискримінації за ознакою статі. Оскільки ґендерна рівність — не самоціль, а ознака цивілізованості суспільства та його культурності.

Шановні учасники парламентських слухань! Щиро вдячний вам за плідну і конструктивну роботу. У більшості виступів сього­дні звучали конкретні пропозиції, які будуть ретельно опрацьовані профільним Комітетом і подані для затвердження Верховній Раді України у вигляді Рекомендацій парламентських слухань.

Очевидно, що розв’язання цілої низки ґендерних проблем, на яких ви наголошували, дасть змогу вирішити багато інших гострих політичних і соціальних проблем українського суспільства, досягти вищого рівня соціального розвитку, забезпечити кращі стандарти нашим громадянам — і жінкам, і чоловікам. Давайте подякуємо Комітету і особисто голові Комітету за добру підготов­ку парламентських слухань (Оплески).

Дякую за увагу. На все добре.