ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

Безпека діяльності журналістів в Україні: стан, проблеми і шляхи їх вирішення

Зал засідань Верховної Ради України

6 листопада 2019 року, 12 година

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради України

КОНДРАТЮК О.К.

12:00:58

ГОЛОВУЮЧИЙ.

Доброго дня, шановні колеги. Прошу займати всім свої місця в залі. По вашій готовності як ви зручно присядете на місця в пленарному залі, ми розпочнемо нашу роботу. Але, я би дуже просила не затримуватися. Сідайте, будь ласка.

Отже, шановні журналісти, експерти, наші міжнародні колеги, народні депутати, представники уряду, правоохоронних органів ми зібралися у Верховній Раді України для проведення парламентських слухань на тему "Безпека діяльності журналістів в Україні: стан, проблеми і шляхи їх вирішення".

Перш ніж розпочати нашу роботу, прошу вшанувати хвилиною мовчання пам'ять про українських журналістів та медійників, яких немає сьогодні з нами у цій парламентській залі. (Хвилина мовчання)

Дякую, прошу сідати.

Отже, наші слухання присвячені напрацюванню ефективних механізмів формування і реалізації державної інформаційної політики в Україні, та вирішенню проблем безпеки діяльності працівників засобів масової інформації. Це також виконання зобов'язань Україною в рамках Угоди про асоціацію з Європейським Союзом у площині свободи слова. За останні роки Верховною Радою України було проведено не малий обсяг  законодавчої роботи щодо посилення відповідальності за переслідування  журналістів.  Зокрема, напади на  журналістів були  прирівняні до нападів на представників  правоохоронних органів.

У 2016 році був прийнятий Закон "Про внесення змін  до статті 163 та  171 Кримінального кодексу України". Я разом з колегами по Комітету з питань свободи слова восьмого скликання  була ініціатором та  автором законопроекту  щодо удосконаленню захисту професійної діяльності   журналістів. Цим  законом було введено відповідальність за незаконне вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених  журналістами матеріалів та  технічних засобів. Розкрито поняття "професійної діяльності журналістів", уточнено  статті та  види покарання за умисне переслідування  журналістів службовими особами, запроваджено відповідальність за перешкоджання  професійній діяльності журналістів та, на превеликий жаль, гострота цих проблем не зникла. Досі не розкриті останні найбільш резонансні вбивства журналістів, зокрема, Павла Шеремета.

Новим викликом для  медіа-спільноти стали  проблемні питання, що  виникають під час участі  журналістів у  висвітленні  російської агресії безпосередньо  в зоні бойових дій. Ще одна загроза – це переслідування та незаконне ув'язнення журналістів в окупованому  Криму та  на  тимчасово окупованих  територіях Донеччини та Луганщини. Маємо об'єднатися і боротися  за звільнення   журналіста  Станіслава Асєєва, якого так званий  суд  терористів ДНР засудив до 15 років ув'язнення.

Сьогодні окремим блоком будуть заслухані доповіді представників силових структур, які опікуються питаннями забезпечення безпеки  журналістів під  час виконання ними  своїх професійних обов'язків та  розслідування нападів на представників ЗМІ.

Ми очікуємо від доповідачів  на змістовні та  конкретні відповіді  на ті питання журналістів, які були попередньо зібрані та передані в рамках підготовки до слухань.

Ще раз  хочу підкреслити, що  головною причиною нападів  на  українських журналістів є  безкарність, лише незворотність   справедливого покарання  зупинять агресію  свободи слова та  проти представників ЗМІ.

Профільним комітетом також було  напрацьовано проект рекомендацій, який  розданий присутнім в залі. І за підсумки парламентських слухань Верховна Рада України, відповідно до вимоги частини восьмої статті 236 Регламенту, має розглянути та прийняти фінальну версію рекомендацій з урахуванням висловлених пропозицій.

Отже, парламентські слухання на тему: "Безпека діяльності журналістів в Україні: стан, проблеми і шляхи їх вирішення" проводяться відповідно до Постанови Верховної Ради України від 18 вересня 2019 року. Ініціатором проведенням парламентських слухань є Комітет Верховної Ради з питань свободи слова.

Поінформую вас, що, відповідно до статті 235 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України", Комітетом з питань свободи слова розроблено, а Головою Верховної Ради погоджено порядок проведення цих слухань. Він вам всім розданий. Відтак маємо наступний регламент. Для доповіді надається до 5 хвилин. Для виступів до 3 хвилин. Потім ми матимемо підбиття підсумків до 5 хвилин. Також окремо я зауважу, що представники Міністерства внутрішніх справ, Нацполіції, Генпрокуратури та Міноборони вочевидь для своїх причин матимуть для доповіді до 10 хвилин і при потребі до 10 хвилин на відповіді на запитання, які були надіслані і опрацьовані секретаріатом Комітету зі свобода слова.

Для тих, хто буде вперше виступати з трибуни, хочу сказати, що за 30 секунд до завершення нашого часу пролунає сигнал і це означає, що ви маєте півхвилини для того аби завершити свою думку. Я прошу бути дуже всім уважними, тому що це час присутніх ваших колег і чим більше ми будемо дотримуватися регламенту тим більше колег може виступити.

Також звертаю вашу увагу, що сьогодні ми обговорюємо надважливі проблеми, а тому прошу всіх, хто виступає, зосередитись саме на темі безпеки діяльності журналістів в Україні. Давайте ми будемо відповідальними щодо цієї теми, шануємо процедуру і предмети нашого обговорення.

Також інформую вас, що пряма трансляція парламентських слухань ведеться на парламентському телеканалі "Рада" і в мережі Інтернет.

Ну що ж я можу після короткої такої доповіді своєї переходити до роботи. І я запрошую до слова Голову Комітету з питань свободи слова Нестора Шуфрича.

12:08:16

ШУФРИЧ Н.І.

Дякую, шановна головуюча. Дякую нашим іноземним гостям, представникам Кабінету Міністрів України, представникам правоохоронних органів, але в першу чергу дякую вам. Дякую вам, що ви знайшли можливість сьогодні прийти і вперше за 10 років ми будемо обговорювати саме ваше питання – питання вашої особистої безпеки та незалежної діяльності журналістів. З вашого дозволу, я зачитаю офіційну доповідь Комітету з питань свободи слова.

Питання особистої безпеки та незалежної діяльності журналістів в Україні сьогодні актуальне як ніколи. Хочу відмітити це дуже  символічно, що наші слухання майже співпали з Міжнародним днем припинення безкарності за злочини проти журналістів, адже однією з найважливіших складових, що засвідчують авторитет тієї чи іншої країни,  є стан свободи слова та розвитку засобів масової інформації. У 1992 році вперше вбили журналіста Вадима Бойка. З 93-го по 19-й рік, по 2019 рік, вбито понад 60 журналістів. Виходить, що Україна лише формально взяла курс на євроінтеграцію та прийняття європейських цінностей.

Сьогодні випадки силового тиску на журналістів, на жаль, стали звичайним явищем в нашій країні. 92 відсотки злочинів проти працівників ЗМІ залишаються безкарними, лише кожна 12 справа про напади на журналістів доходить до суду, а підсудні, як правило, навіть після побоїв і псування дорогої техніки відбуваються штрафами близько тисячі гривень. Можу зауважити, що наше законодавство досить надійно захищає головні демократичні свободи представників ЗМІ. Але це лише на папері. У реальному житті правоохоронці, на жаль, бездіяльні.

Нагадую, що напад на журналіста чи погрози на його адресу прирівнюються до нападу на правоохоронців. Сьогодні журналістів можна порівняти зі слідчими,  і дійсно, від їхніх розслідувань, від їхнього слова залежать долі всіх верст населення, а часом і цілої країни. Так, я вимагаю, щоб за перешкоджання їхньої діяльності було сурове покарання. Водночас Комітет зі свободи слова надалі буде вимагати від кожного журналіста і очікувати від вас як представників четвертої влади особистої відповідальності за кожне слово. Працівник ЗМІ має подавати лише об'єктивні факти. Наших громадян треба навчити відрізняти фейки від правда. Окрім того, треба підвищувати рівень медіаграмотності майбутніх журналістів у вишах, вони повинні чітко знати свої права, журналістську етику та відповідальність. Але на сьогоднішньому слуханні ми порушуємо питання бездіяльності правоохоронців у справах захисту представників засобів масової інформації. В чому проблема, коли у законі все чітко прописано? А все дуже просто і від того жахливо. Наші правоохоронці неохоче реагують на заяви журналістів про погрози, а коли доходить до побиття, не розцінюють це як напад на журналіста, а кваліфікують як хуліганство.

4 травня в Черкасах напали на журналіста Комарова. 46 днів він провів в комі, так і не отямившись, пішов з життя. А в 16-му році в нього вже стріляли.

До сьогодні не знайдені замовники вбивства Олеся Бузини, журналіста. За місяць до загибелі він говорив про погрози, що надходили на його адресу. З вимогою знайти вбивць, замовників виступили Генсек ООН Пан Гі Мун, а також офіційні представники США та ОБСЄ. Згодом українські правоохоронці затримали 3 підозрюваних у скоєнні вбивства, але незабаром всі вони були на волі. Справа далі не пішла.

Досі не розкрита справа Павла Шеремета. На показове і зухвале вбивство швидко відреагували за межами України, Білорусії та Росії, де жив і працював журналіст. Про злочин писали закордонні засобі масові інформації, його засуджували іноземні лідери і політики.

Вбивство Катерини Гандзюк. Попри обіцянки очільників МВС та ГПУ у справі не було жодних зворушень, замовники злочину досі залишаються на свободі.

За статистикою Національної спілки журналістів України найчастіше журналісти страждають від нападів саме посадових осіб, чиновників і депутатів. На другому місці – поліцейські і працівники інших силових відомств. В той же час важко навести приклад, коли спроба чиновника заткнути рот журналісту в країні ЄС не закінчилась перемогою журналіста. Лідером за рівнем свободи у світі є Норвегія, Україна на 102 місці. За рівнем свободи слова можна виявити рівень демократії в країні.

Метою наших слухань є привернення уваги влади до цієї кричущої проблеми. Наша робоча група склала низку рекомендацій щодо змін в системі правоохоронних органів, законодавстві та настанови для самих журналістів. Наша мета створити умови для розвитку незалежної та водночас відповідної журналістики в Україні.

Дозвольте, буквально 20…

ГОЛОВУЮЧИЙ. 20 секунд буквально.

ШУФРИЧ Н.І. …офіційна частина доповіді. Шановні колеги по владі, ви є саме четвертою владою. Відверто скажу і зізнаюсь, і мені не завжди подобається то, як ви оцінюєте нашу діяльність і мою особисту в тому числі. Але на цій трибуні…  (Не чути)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Несторе.  (Оплески)

 І я з великою приємністю хочу запросити до доповіді журналіста інформаційного агентства "Укрінформу" пана Романа Сушкевича. Давайте привітаємо його. Сущенка, Господи, вибачте, будь ласка, Сущенка. Давайте привітаємо його оплесками.  (Оплески)

  Пане Романе, з поверненням. Запрошуємо вас до слова.

12:14:35

СУЩЕНКО Р. Дякую.

Добрий день, шановні пані та панове. Для мене велика честь виступати перед такою поважною аудиторією. І дуже символічно, що наші слухання відбуваються через чотири дні після того, як у світі відзначали Міжнародний день припинення безкарності за злочини проти журналістів. У демократичних країнах, до яких поза будь-яких сумнівів належить Україна, журналісти відіграють надзвичайно важливу роль, надаючи громаді об'єктивну інформацію. Саме з цих причин наявні та приховані ризики загрози і насильство по відношенню до представників ЗМІ можуть позбавити суспільство його фундаментального цивілізованого права отримувати і надавати інформацію. Журналістська професія набуває особливого значення в умовах збройного протистояння, гібридних воїн, окупації, національних територій, масштабних переміщень людей, відстоювання суверенітету і територіальної цілісності держави, а також боротьби з корупцією. Тобто всіх викликів і випробувань, що сьогодні у світі називають українським контекстом шестирічної війни.

Право журналістів на здійснення своєї професійної діяльності в безпечних умовах без ризику загинути або потрапити під переслідування, стати об'єктом нападу, побиття, каліцтва має виняткове значення для свободи преси і висловлення думок у національному та міжнародному вимірах. Виконуючи суспільно важливу місію журналісти зіштовхуються із силами і державними режимами, готовими за будь-яку ціну змусити їх замовкнути, часом платять власним здоров'ям та життям за висвітлення бойових дій, ситуацій на окупованих територіях, питань корупції, організованої злочинності, місцевих подій.

Серед найбільш поширених форм насильства щодо журналістів, варто виокремити арешти і вироки за сфабрикованими звинуваченнями, психологічний тиск, включаючи погрози розправи стосовно журналістів та їхніх родин, вбивства і фізичне насильство, заподіяння шкоди власності ЗМІ. Незаперечним фактом залишається відсутність політичної волі належним чином розслідувати і притягати до відповідальності осіб, які вчинили злочини проти журналістів.

Сьогодні Україна в умовах конфлікту не має можливості ефективно розслідувати такі злочини та притягнути злочинців до відповідальності на неконтрольованих територіях. Тому на мою думку, положення Декларації номер 29 ЮНЕСКО від 97-го року, Резолюція Ради безпеки ООН 1738 2006 року, Вільнюських рекомендацій з безпеки журналістів 2011 року, а також Женевських конвенцій та додаткових протоколів до них є застарілими і потребують оновлення.

У цьому контексті цілком доцільною може стати ініціатива з боку України скликання Міжнародної конференції з безпеки журналістів, з урахуванням саме українського контексту, у ході якої доречним було б створення нових механізмів примушення урядів державних авторитарних режимів до відповідальності за злочини проти журналістів та свободи слова і ЗМІ шляхом введення санкцій. У національному вимірі Україна потребує ефективного моніторингу безпеки діяльності журналістів. Одним із дієвих елементів механізму відстеження такої ситуації у професії є парламентський контроль. За кожним випадком порушення прав журналістів та швидке реагування, у тому числі акцентування уваги на як відповідних органів державної влади, так і інших зацікавлених сторін шляхом фахових рекомендацій, вимог та публічних заяв. На часі та потребують ретельної уваги парламенту кейси наших журналістів: Георгія Гонгадзе, Павла Шеремета, Станіслава Асєєва, Миколи Семени, Євгена Гайворонського, Нарімана Мемедемінова, Сервера Мустафаєва, Османа Аріфмеметова, Римзі Бекірова, Рустема Шейхалієва та інших колег по цеху. Я закликаю наших шановних парламентарів до посилення відповідальності за протидію професійній діяльності журналістів у карному кодексі України. Замало, щоб журналісти, в принципі, отримали статус спеціального суб'єкта в цьому кодексі. Потрібно, щоб притягнути їх до карної відповідальності за професійну діяльність, можливо, було би лише після відповідної прокурорської санкції. Тобто ідеться не про   відповідальність за загальні карні злочини, а саме за розслідування. А саме за роботу в ЗМІ, за підготовку статей, радіо або телевізійних передач, журналістські розслідування. Для цього потрібна особлива санкція, тобто введення чіткої юридичної процедури.

Я також…

ГОЛОВУЮЧИЙ Прошу, будь ласка, дайте 20 секунд завершити.

СУЩЕНКО Р. Законодавчо затвердити норми, які би дозволили офіційним особам,  не  дозволили офіційним особам ухилятися від звернень журналістів з питань, що становлять суспільний інтерес. Передусім ідеться про посадовців, які отримують заробітну  плату з держбюджету або місцевих бюджетів. А, отже, з податків, які…

ГОЛОВУЮЧИЙ Дуже дякуємо пану Роману Сущенку. Дякуємо вам дуже за доповідь. (Оплески)

Я до слова запрошую міністра культури молоді і спорту пана Володимира Бородянського (Оплески)

12:20:34

БОРОДЯНСЬКИЙ В.В.

Добрий день! Добрий день, шановна пані голово! Добрий день, шановні народні депутати, шановні гості, журналісти! Добрий день, шановний Роман Володимирович! Після вас виступати непросто, но я спробую.

Я хочу сказати, що ми всі усвідомлюємо, що журналісти виконують важливу функцію – функцію медіатора між владою та суспільством. І це велика відповідальність і обов'язок. І держава, в свою чергу, зобов'язана створювати журналісту спеціальні умови для його діяльності.

Сьогодні я хочу поговорити про різні аспекти такого захисту, про різні аспекти таких умов. І найважливішим з них, безумовно, є фізичний захист. Про фізичний захист сьогодні будуть багато говорити і вже говорили. Не менш важливий захист журналіста від будь-якого виду тиску, як, наприклад, фінансовий тиск або тиск безпосереднього керівника, тиск, який направлений на маніпулювання суспільною думкою або направлений на замовчування важливих фактів. Форма тиску може бути будь-яка, наприклад, публічна. Це може бути відбуватися через оприлюднення даних журналістів, що працюють над розслідуваннями. Так якраз це зараз відбувається з редакцією програми "Схеми" спільного проекту "Радіо Свобода" та "UA:Перший".

Ми вважаємо, що відповідальність за оприлюднення даних журналістів має бути суттєва посилено. Враховуючи ту надважливу роботу, яку роблять журналісти для суспільства, ми будемо відповідно будувати відповідні зміни законодавства. Ми будемо забезпечувати і створювати умови для фізичного, фінансового та юридичного захисту журналістів, які заявляють, що вони зазнають ту чи іншу форму тиску.

Але я не можу сказати про те, що відповідальність журналіста за нерозповсюдження неправдивої або/та маніпулятивної інформації також має бути посилена. І це третя частина наших важливих змін, про яку я вже говорив раніше, а саме: введення в законодавство поняття та критеріїв маніпулювання суспільною думкою, маніпулювання суспільною свідомістю і введення як адміністративної, так і кримінальної відповідальності за таке маніпулювання, за замовлення такого маніпулювання, за здійснення такого маніпулювання.

Останнім часом у мене відбувається багато дискусій щодо свободи слова і граней між її захистом та маніпуляціями. Так, ми розуміємо і знаємо, що ця грань дуже тонка. І я розумію, що надважливе завдання держави вибудувати цей баланс між захистом свого інформаційного простору та захистом свободи слова. Саме тому захист журналістів та відповідальність за спотворення громадської думки – це нерозривні частини. Не може бути відповідальності і не бути захисту. І тому наше завдання в першу чергу забезпечити захист журналістів та гарантувати умови, за яких вони можуть чесно і професійно виконувати свою роботу.

Ми знаходимося на передовій гібридної війни. До цього, як це сталося з Україною, ніхто не міг навіть припустити, як сам принцип свободи слова може бути цинічно та зухвало використаний для знищення демократичний цінностей. І ми маємо захищати свою державу та її інформаційний простір. Ми можемо і маємо формувати в світовому контексті нові правові моделі, які дозволяють ефективно відповідати на виклики гібридної війни. Елементами таких дій і стане введення в законодавче поле поняття та критеріїв "маніпулювання суспільною свідомістю". Це передбачає надання додаткових державних гарантій працівникам медіа. Таким чином, наше завдання створити збалансовану систему захисту журналістів, які чесно виконують свій професійний обов'язок і свою роботу.

Дякую за увагу. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякуємо, пане Володимире.

І я до слова запрошую голову Національної спілки журналістів України, члена виконкому Європейської федерації журналістів пана Сергія Томіленка. Будь ласка, пане Сергію.

12:25:02

ТОМІЛЕНКО С.

Дорогі колеги журналісти, шановні учасники слухань! Нарешті на найвищому державному рівні ми розглядаємо тему безпеки і виживання журналістів. Георгій Гонгадзе, Ігор Александров, В'ячеслав Веремій, Василь Сергієнко, Павло Шеремет, Вадим Комаров. Список загиблих журналістів збігається зі списком тих, чиї вбивці не встановлені або належно не покарані і в цьому найбільша трагедія. Сідаючи за монітор, український журналіст знає, якщо він напише правду, яка не сподобається фігурантам, з ним може трапитися біда і в цій біді його ніхто не захистить. На подібних парламентських слуханнях щодо свободи слова ще у 2002 році Ігор Лубченко, голова Національної спілки журналістів України, наголосив "цензура кулі і зашморгу – найжорстокіша форма цензури", і ці слова залишаються актуальними, і по сьогодні. Чи не тому постійно спілкуючись із студентами-журналістами в кожному університеті чую одне і те саме, батьки відмовляли мене йти вчитися на журналіста, казали, дитино, тебе вб'ють як Гонгадзе. Трагедія Гонгадзе – це трагедія української журналістики і це страх, який досі паралізує українське суспільство.

Шановні колеги, кожна влада вважає, що вона вічна і кожна в цьому помиляється. Доведено всіма, хто був у цій залі до вас, шановні народні депутати і шановні високопосадовці, і воювати з пресою та свідомо не захищати журналістів означає одне, це свідомо скорочувати термін свого перебування при владі. Починати потрібно з безпеки, захистіть базову цінність, людське життя, життя і здоров'я українського журналіста, спочатку безпека, а потім лякайте кримінальною відповідальністю. (Оплески)

Напередодні слухань нами, Національною спілкою журналістів України, була досягнута домовленість із міністром внутрішніх справ взяти на особливий контроль розслідування всіх справ про напади на журналістів і запровадити у його відомстві щоквартальні звіти за результатами цієї роботи, але поки що ми говоримо про це з обережним оптимізмом. Будуть прецеденти покарань нападників, зможемо назвати прізвища журналістів,  щодо яких відновлено справедливість, то тоді ми будемо говорити про реальний прогрес у справі захисту українських журналістів, поки цього немає. Ми говорили і говоримо про одне, страх, безкарність і бездіяльність, ми говорили і говоримо про те, що кожні п'ять днів в Україні б'ють чи виявляють агресію на журналіста, це не гучна метафора, це дані моніторингу, індекс фізичної безпеки українських журналістів, який наша спілка третій рік поспіль проводить у партнерстві з іншими авторитетними громадськими організаціями.

Міжнародна федерація журналістів цього року через системну безкарність за атаки на журналістів, навіть включила Україну до наступного переліку небезпечних країн: Філіппіни, Перу, Палестина і Сомалі, до списку країн, де не захищають журналістів.

Говорячи про безпеку журналістів ми не ділимо їх на своїх і чужих, правильних і не правильних, патріотичних, чи не угодних. І ми закликаємо працівників медіа, підтримайте свого колегу, який постраждав від нападу, навіть, якщо ви не розділяєте редакційну політику його медіа. Тоді і вам допоможуть, коли ви будете в біді. Солідарність та слово – це єдина наша зброя, єдиний наш захист у боротьбі із безкарністю.

Я щиро вдячний Верховній Раді, яка знайшла в собі сили нарешті послухати журналістів. Проведення цих парламентських слухань Національна спілка журналістів України вимагала понад два роки, з моменту перших роковин по вбивству Павла Шеремета.

Шкода, що тут немає Президента Зеленського, але сподіваюсь він почує наш голос і нашу вимогу: зупиніть безкарність, захистіть журналістів!

Що ми пропонуємо? Перше, публічні парламентські слухання з питань безпеки журналістів і свободи слова мають стати щорічними. В МВС і Генпрокуратурі, і інших правоохоронних органах мають з'явитися уповноважені особи, які несуть персональну відповідальність за розслідування справ по злочинах проти журналістів, і належне доведення їх до суду.

Захистіть українського журналіста, захистіть себе, захистіть своє майбутнє і свою державу,  нашу державу Україну! І тоді суспільство отримає сигнал, бити журналіста не можна і українці перестануть боятися відпускати дітей вчитися на журналістів.

Слава українським журналістам! Зупиніть безкарність! (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Сергію.

До доповіді запрошую виконавчого директора Інституту масової інформації, представницю в Україні Міжнародної організації "Репортери без кордонів" панні Оксану Романюк. Будь ласка,  пані Оксано.

12:30:29

РОМАНЮК О.

Дорогі журналісти, шановні депутати, шановні представники влади і міжнародна громада! Насправді питання безпеки журналістів, питання свободи слова – це дуже конкретні речі, які потребують стратегічного підходу. Стратегічного підходу від влади, це має бути  візія, це не має бути тактичний маневр, якийсь, ось ми зібралися, поговорили, і далі ми розійшлися, так не має бути.

Спочатку року: за 10 місяців цього року в Україні  постраждали 208 журналістів  унаслідок своєї професійної діяльності. Я говорю і вони всі тут присутні поряд з нами  незримо, тому що ми говоримо про безпеку, про їхній захист.

Безпека для  мене особисто, це питання дуже болюче, я ніколи  не казала цього публічно, але я сама пройшла через побиття, через погрози, через публічний тиск, обшуки, допити в мене вилучали ноутбук, торік вибивали двері в Офісі ІМІ. Я  знаю, наскільки  складно, коли  ти не маєш  сил, щоб йти далі, коли ти  лежиш і ти розумієш, що ти мусиш встати. Тому що, якщо не ти, то хто?

І для мене дуже  важливою була підтримка  колег, і саме тому двері Офісу Інституту масової інформації завжди будуть відкриті  для журналістів. Ми з-під землі дістанемо ті "броніки", ми знайдемо ті гроші на лікування, но, ми допоможемо колегам, саме тому ми дуже  ретельно і відповідально ставимося  до барометру свободи слова це перелік кейсів, які збирають наші представники в усіх регіонах України, перелік кейсів,  що стосується свободи слова, спочатку року  із тих 208 кейсів, що я назвала 147 стосувалися фізичної  агресії.

Станом на сьогодні фізична агресія є  найбільшою  проблемою  для  українських  журналістів. Я назву чотири категорії журналістів, які страждають найбільше.

Перше. Зрозуміло, це журналісти, що  працюють в зоні ООС. Українські журналісти не можуть працювати на окупованих  територіях, і  я хочу, щоб  це почули представники  міжнародної спільноти, немає жодних гарантій фізичної безпеки. Говорили вже про Станіслава Асєєва, якого засудили до 15 років. Сотні журналістів виїхали, сотні ЗМІ було закрито, сотні кейсів ми зафіксували за ці роки. На другому місці – це журналісти-розслідувачі, я думаю, зрозуміло, що атакують ті, кого вони критикують. Далі, фотографи і оператори – це люди, які завжди на гострії атаки, вони першими вигрібають на акціях протесту, на зйомках. І нарешті, це регіональні журналісти, їм нема на кого сподіватися, на жаль, у них ресурсів набагато менше, ніж у київських журналістів. Регіони – найгірші з точки зору безпеки журналістів, зрозуміло, це окуповані території. Далі, Київ і область, на другому місці в нашому антирейтингу серед українських, контрольованих українською владою територій, Одещина, третє місце розділили між собою Волинь і Дніпропетровщина. І я закликаю тут зараз колег, представників влади звернути особливу увагу на ці регіони.

І три рекомендації, я постараюсь коротко.

Перше - надзвичайно багато залежить від політичної еліти, від хиб державної адміністрації, якщо буде політична воля – будуть розслідування. Це означає, що нам потрібен системний діалог з правоохоронними органам, і судовою владою, щоквартально представники ІМІ в регіонах зустрічаються з місцевими слідчими, щомісяця ми надсилаємо перелік кейсів до поліції. Але нам цього мало, нам потрібен системний діалог на найвищому рівні. І я зараз звертаюся до правоохоронних органів для того, щоб цей діалог запустити, щоб він працював. І також нам потрібно говорити із судовою владою.

Друге – ми категорично виступаємо проти політизації питання свободи слова і безпеки журналістів. Sorry, але це конкретне питання. Воно стосується конкретної безпеки, ніякого популізму, ніякого піару. На жаль, дуже багато ми бачимо його, особливо з боку проросійських політиків. І я хочу сказати: стоп.

І третє – взаємопідтримка журналістів, давайте підтримувати один одного, але давайте підтримувати на основі цінностей, на основі етики, на основі стандартів, тому що сьогодні уже такі одіозні політики як Андрій Портнов називають себе журналістами, так бути не може. Ось же ми маємо з вами об'єднуватись… (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дайте, будь ласка, завершити можливість. Прошу.

РОМАНЮК О. Давайте об'єднуватись навколо цінностей і підтримувати один одного.

Дякую. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ.

Дякую вам пані Оксано. Дякую вам дуже.

До доповіді запрошую пані Тетяну Печончик, голову Центру прав людини ZMINA. Будь ласка, пані Тетяно.

12:36:02

ПЕЧОНЧИК Т.

Дорогі колеги, в своєму виступі я буду говорити про нашу територію, де свобода слова була знищена як така, територію окупованого Криму. За цей час Крим перетворився в півострів страху, а навколо нього була вибудувана стіна мовчання. Там незалежна журналістика була в принципі знищена як така. І зараз за оцінками Міжнародної організації Freedom House Крим займає передостанні місця в світі за станом свободи слова, позаду тільки такі країни як Узбекистан, Туркменістан та Північна Корея. За 5,5 років окупації Криму наша організація разом із кримською правозахисною групою зафіксувала щонайменше 369 випадків переслідування журналістів в Криму, з яких сотня трапилася під час першого місяця силового захвату Криму. Близько сотні журналістів і десять редакцій були змушені через переслідування і тиск переїхати на материкову частину України, а багато журналістів, які залишилися в Криму, через погрози і залякування були змушені піти з професії. Були захоплені українські теле- і радіочастоти в Криму. Зараз на території Криму немає українських телеканалів, радіосигнали глушаться. І крім того, заблоковані два десятки Інтернет-видань онлайн, тобто людям важко читати цю інформацію, діставати її навіть через Інтернет. Було відкрито більше десятка кримінальних справ проти кримських журналістів і блогерів, зокрема, проти таких журналістів як Андрій Клименко, Микола Семена, Анна Андрієвська та інші. Був заборонений в'їзд до території окупованого Криму для українських журналістів-фрілансерів, які незважаючи на ризик продовжували туди їздити для того, щоби здобувати інформацію, це такі, наприклад, журналістки як Аліна Смутко та Альона Савчук. Російська Федерація, грубо порушуючи норми міжнародного гуманітарного права, як країна-окупант змусила існуючі видання там перереєструватися за російським законодавством. Багато редакцій, які були неугодні окупаційній владі, таку реєстрацію отримати не змогли і багато відмовилися від цього.

Фактично в умовах тотальної зачистки і створення інформаційного гетто єдині, хто зараз намагаються звідти доносити інформацію, - це є громадянські журналісти, кримськотатарські активісти за ініціативи "Кримська солідарність", які роблять відеостріми, блоги, розповідаючи про обшуки, арешти та інші брутальні порушення прав людини в Криму, а отже, тепер і вони стали наступною мішенню для переслідування з боку окупаційної влади. Так близько 10 цих журналістів зараз знаходяться за ґратами за звинуваченнями сфабрикованими справами по тероризму. Це такі люди, як Наріман  Мемедемінов, Ремзи Бекіров, Осман Аріфмеметов, Рустем Шейхаліев, Сервер Мустафаєв та інші.

Фактично за наслідками всього цього беззаконня прокуратура Автономної Республіки Крим, яка знаходиться на материку, порушила 50 кримінальних проваджень, які вона зараз розслідує. Власне, це приклад абсолютного безправ'я. І важливо, щоби ми всі реагували на це і не опускали руки. Що ми можемо роботи? Владі України необхідно добиватися звільнення політв'язнів, серед яких є ті, хто були ув'язнені за їхню громадську і журналістську діяльність. І також добиватися звільнення Миколи Семени, який хоч і не знаходиться за  ґратами, але отримав вирок і не може покинути територію окупованого Криму.

Також потрібно добиватися введення персональних санкцій від урядів демократичних країн проти осіб, які найбільш злісно порушували права журналістів в Криму.  До Верховної Ради України ми закликаємо, і ми вже це просимо  5 років – прийняти закон про соціальний і правових захист політв'язнів та їх родин. Частина цих політв'язнів, як я вже сказала, ув'язнені саме через свою журналістську діяльність. І таки законопроект напрацьовано правозахисними організаціями, буде в п'ятницю презентований разом з Міністерством з окупованих територій і ветеранів. Крім того, я звертаюся до прокуратури Автономної Республіки Крим продовжувати всі можливі слідчі дії, відкривати кримінальні провадження для того, щоб ті люди, які вчиняли порушення прав людини, не залишалися безкарними і знали, що вони будуть одного дня покарані.

До Кабінету Міністрів України звертаємося із закликом спростити процедуру доступу до Криму для іноземних журналістів, правозахисників. Тому що наразі вона є досить забюрократизованою.

І, нарешті, звертаюсь до всіх журналістів, які потерпіли через цю ситуацію, щоб вони зверталися до правоохоронних органів, до міжнародних судових інстанцій, до Європейського суду з прав людини. Тому що наразі велика кількість справ і порушень, але не так багато справ, які були передані до ЄСПЛ.

Дякую. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякую вам, пані Тетяно.

І я до доповіді запрошую пана Михайла Ткача, журналіста програми "Схеми" Радіо Свобода. Прошу, пане Михайло. (Оплески)

12:41:26

ТКАЧ М.

Доброго дня! В нашій країні не б'ють Президента лише через те, що він Президент. В нашій країні не б'ють Прем'єр-міністра лише через те, що його робота – бути Прем'єр-міністром. Не б'ють Генпрокурора через те, що він має робити роботу Генпрокурора. Їх захищає закон і нікому не спадає на думку порушити цей закон, тому що настане відповідальність.

Я – журналіст. І закон також захищає і мене, і мою діяльність. Але нас постійно б'ють, нас, журналістів, і залякують. За останні 5 років роботи в проекті журналістських розслідувань "Схеми" лише декілька зазначу випадків.

Співробітники СБУ скоїли напад на нашу знімальну групу. Заламали, змушували писати зізнання у шпигунстві тільки через те, що ми знімали матеріал про те, як ці співробітники Служби безпеки України приїжджають на роботу на автівках, які не відповідають їх зарплатам. Минуло 5 років – покараних нуль.

Охоронці Віктора Медведчука у масках і капюшонах здійснили напад на нашу знімальну групу лише через те, що ми хотіли показати, з ким Віктор Медведчук прилетів з Російської Федерації, який мав виключне право прямого авіасполучення.

Співробітники Державного управління справами скоїли напад на нашу знімальну групу, струс мозку у оператора лише через те, що ми хотіли зафіксувати, як Петро Порошенко, Президент на той момент, залишав заклад, де відбувалося святкування весілля генпрокурорського сина Луценка. Чому так? Недосконале законодавство? Багато журналістів з більш розвинених країн дуже часто наголошують на тому, що в Україні навпаки жорстке законодавство в частині захисту журналістів. В цих більш розвинених країнах це законодавство м'якше, але воно діє. Ті, хто мають намір перешкоджати журналістській діяльності, не мають перед очима вироків за перешкоджання журналістській діяльності. Вони не розуміють, що ризики від перешкоджання журналістській діяльності переважають над ризиками від того, що журналістській матеріал буде опубліковано і редакційне завдання буде виконана.

Справа Георгія Гонгадзе – це всім сигнал: можна безкарно вбивати, замовляти вбивство журналістів. При чому сигнал цей дали нагорі, там, куди дивляться всі люди за прикладами. Якщо Президент Зеленський може захищати поведінку своєї прес-секретарки тільки тому, що вона формує для нього комфортний простір, тоді чому десь в селі друзі голови сільради не можуть поводитися як Юлія Мендель? Якщо персональні дані водіїв, відданих справі людей, які разом зі мною знімають матеріали, які більшість із вас, напевно, бачили, можна публікувати їх персональні дані, а відповідні органи не реагують за фактом цієї публікації, чи не головний це доказ того, що цей діяч і досі має вплив. І це тут, у Києві. Як тоді залякують журналістів у регіонах?

Багато з тих, хто в п'ятирічку Зеленського будуть протидіяти журналістам, останні 5 років чекали за кордоном або в країні і вболівали за журналістів. І вони, і ті, хто в Україні, і ті, хто були за кордоном, вони раділи щоразу, коли виходили матеріали про Порошенка, Грановського, Кононенка. А зараз, коли вони прийшли до влади і отримали вплив, вони не розуміють, звідки увага до них і до їх діяльності. За президенства Порошенка владою багато ресурсів було витрачено для того, щоб створювати атмосферу ненависті і зневаги до журналістів просто за професійну діяльність. Я не знаю, який зараз план у Президента Зеленського, чи буде він особисто ініціювати боротьбу проти журналістів, які критикують його владу, і тим самим знижують його рейтинги, чи буде він просто мовчки спостерігати як проти журналістів будуть боротися інші люди з його мовчазної згоди. Я не звертаюсь до влади з проханням про захист журналістів, ні. Я звертаюсь і вимагаю від влади просто робити свою роботу, гарантувати закон. Я просто хочу робити свою роботу, а надто часто не можу, ви можете робити свою роботу, але чи хочете? Тим, хто не хоче, щоб ми розповідали суспільству про підкилимні домовленості, таємні зустрічі, де державні питання часто вирішуються на користь приватних осіб, я хочу відповісти, перефразувавши відомого політика та журналіста Уїнстона Черчилля: "Ми будемо знімати їх на пляжах, ми будемо знімати їх на узбережжях, ми будемо знімати їх в полях і на вулицях, ми будемо знімати їх на пагорбах, ми будемо знімати, і ми ніколи не здамося".

Дякую. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. пане Михайло.

До доповіді запрошую Валерія Макеєва, журналіста, правозахисника, медіа-юриста. Будь ласка.

12:46:48

МАКЕЄВ В.

Шановні пані та панове, я зайшов сюди з шаликом "Зупиніть безкарність!". І, власне, моя доповідь про безкарність.

Безкарність вбиває, безкарність нападів на журналістів в Україні стала принизливою і системною. У суспільства та журналістів немає переконання безповоротності покарання нападників на журналістів, а тому злочинці нахабно перешкоджають професійній діяльності журналістів, чинять тиск, здійснюють погрози та, на превеликий жаль, наша держава є одним із європейських лідерів по кількості вбивств журналістів.

4 травня цього року було скоєно напад на мого колегу черкаського журналіста Вадима Комарова. Після тривалого перебування в комі в ніч на 20 червня 2019 року Вадим помер.

Чи все здійснило суспільство, щоб не допустити цієї загибелі? Чи все здійснили правоохоронці для ефективного розслідування вбивства? Як секретар Національної спілки журналістів України, відповідальний за безпеку журналістської діяльності, візьму на себе сміливість констатувати – ні. І нападник, і замовники цього показового та жорстокого вбивства невстановлені.

З 2015 року після Революції Гідності внесені суттєві зміни в Кримінальний кодекс України щодо відповідальності за перешкоджання журналістській діяльності за надання шкоди майну журналістів, погрози журналістам та їх родинам і, врешті-решт, за вбивство журналістів. По суті журналісти захищені законом на рівні працівників правоохоронних органів. Дивує той факт, що попри те, що професійна діяльність Вадима Комарова як журналіста, є ключовою версією причини його вбивства слідство так і не обрало спеціалізовану кваліфікацію для злочину, що розслідується.

Вбивство Вадима Комарова, це друге вбивство журналіста в Україні за останні три роки. Нагадаю, що вранці 20 липня 2016 року в центрі Києва в результаті підриву автомобіля загинув Павло Шеремет. Попри значний, суспільний та міжнародний резонанс справа про вбивство Павла Шеремета лишається нерозкритою. Правоохоронці доповіли про допити декількох тисяч свідків, здійснили подвірно, поквартирний обхід декількох кварталів, та результату немає. З розслідування вбивства Вадима Комарова ситуація аналогічна. Рапорти про безплідність розслідування, все наче під копірку. Обійшли двори, допитали людей, і розвели руками. Ну, не змогли. Але маю зазначити, що така безрезультативність розслідування вбивства Вадима Комарова якнайменше дивує. Вбивство, звернув увагу, у самому центрі міста, поблизу рухливого перехрестя, біля центрального ринку міста у вихідний у самий, як кажуть, базарний день. При цьому вбивцю як декілька кілометрів  переслідував журналіста перетинаючи центральні вулиці міста не встановлено. То за яких обставинах взагалі тоді можна встановити будь-яких нападників?

Чомусь у нас як у старому доброму совковому стилі гучні заяви, які бодай емітують ефективність розслідування прийнято робити до певних річниць. Так напередодні річниці смерті громадського активіста Каті Гандзюк було поширено повідомлення про те, що Служба безпеки України відкрила кримінальне провадження проти співробітників головного управління Національної поліції в Херсонській області через недбалість при розслідуванні вбивства виконуючої обов'язки керуючої справами мерії Херсона антикорупційної активістки Каті Гандзюк. Думаю, є всі підстави не дочікуватись річниці з дня вбивства Вадима Комарова, також перевірити причини такої низької ефективності розслідування. Тим паче, що  з приходом нового, другого за останні три місяці, до речі, очільника Черкаської ОДА, яким став експредставник СБУ, було оновлено і керівництво СБУ в Черкаській області.

Достеменно відомі всі журналістській розслідування, якими займався Вадим. Пріоритетом розслідування журналіста були, власне, корупція в органах місцевого самоврядування, із якою так палко обіцяла боротись нова влада. Минула весна, за нею літо. Злетіло листопадове вбрання з дерев, то коли саджати будемо? Пане Антоне? Злочинці як нападники на журналіста, так і зловмисники нападу не встановлені. Нагадаю, що Європейський суд з прав людини вже виносив резонансне рішення стосовно України  у справі "Гонгадзе проти України". Суд зазначив, що органи державної влади здійснювали все, щоб видалити пов'язаність державних органів від убивства. Чи варто наступати на ті ж самі граблі?

Маю нагадати про те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права України. Окрім пошуку убивці журналіста, не менш важливим є встановлення замовників зухвалого убивства. Час на ефективне розслідування убивства Вадима Комарова по свіжих слідах бездарно змарновано. Та ще є час відстоювати честь правоохоронної системи. Розкрити убивство журналіста, встановити замовників та продемонструвати всьому суспільству, що  напади на журналістів безповоротно будуть покарані. Дякую. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Валерію.

До доповіді я запрошую голову Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики пана Олександра Ткаченка. (Оплески) Прошу, пане Олександре.

12:51:35

ТКАЧЕНКО О.В.

Добрий день, колеги. 19 років минуло з того дня, коли не стало Георгія Гонгадзе. Три роки тому було убито Павла Шеремета. Злочини не знайшли тих, хто мав би бути покараний. Вже говорили,  цього року ситуація з Вадимом Комаровим. Десятки убитих журналістів, сотні калічених і побитих. Це в нашій незалежній Україні, не беручи вже до уваги фактор війни. Україна за оцінкою міжнародних організацій є небезпечною для цієї професії. На жаль, я це мушу констатувати, владу в цій країні поєднувала одна прикра деталь – журналісти їм заважали. Чи є вихід з цього замкненого кола. Принаймні один я б хотів запропонувати. Ми з колегами  зі "Слуг народу" будемо пропонувати таке рішення. Злочини проти журналістів, оскільки це є 4-а влада, мають розглядатися окремо. Принаймні на рівні Генерального прокурора Рябошапки ми обговорювали питання створення спеціального прокурорського підрозділу, який буде розслідувати справи проти журналістів, на рівні міністра внутрішніх справ Авакова, про створення спеціальних слідчих груп. Я дуже сподіваюся, що такий підхід дозволить підняти рівень розслідувань на більш вищий рівень. В тім є інша сторона цієї медалі, це власне відповідальність самих журналістів та ЗМІ. На жаль, останнім часом такі поняття як фейкові новини, свідома дезінформація, елементарне порушення журналістських стандартів, потурання агресії, ворога проти нашої країни стали звичним фактором, я вже не кажу про мову ненависті. Звичайно це делікатне питання і обговорення цього питання межує з наступом на свободу слова, в тім, хтось за це теж має нести відповідальність, особливо коли мова йде про потурання агресії ворога. Можу запевнити, жодний кум Путіна в цьому питанні не допоможе. В парламенті створена Тимчасова слідча комісія, яка зараз займається питанням встановлення власників деяких каналів. Думаю, в ній ми також розглянемо питання відповідальності деяких осіб та їхніх друзів у потуранні російській агресії.

Ще про вплив власників на ЗМІ. Україна ледь не єдина країна у Європі, де переважна більшість приватних ЗМІ є збитковими, це звичайно створює підозру того, що власники впливають на журналістів. У футболі в УЄФА вже 10 років діє принцип, так званого, фінансового фейєрплей, умовно кажучи, скільки заробляєш стільки витрачаєш. Якщо, наприклад, впродовж трьох років ЗМІ є постійно збитковими, напевно, є шанс застосування певних санкцій. Так, можливо, в результаті у нас стане менше яскравих шоу, безлічі серіалів і безлічі інформаційних каналів, але це буде чесний бізнес, так само чесно всім журналістам отримувати зарплати не в конвертах і платити за них податки. У новому законі про медіа, який ми збираємося винести комітетом вже до кінця цього року, ця ідея також знайде своє відображення.

І останнє, майже все своє свідоме життя я був журналістом, починаючи десь з 9 класу школи і в часи Reuters, і на "Новому каналі" в часи післямови, і в останні часи вже на "Плюсах" під час Революції Гідності.

Цей маркер, як казав наш декан факультету журналістики Анатолій Москаленко, в крові. В крові журналіста ця професія. І вже, як політику цей маркер допомагатиме мені, я сподіваюсь, робити правильні рішення.

Принаймні можу вас запевнити, що цю систему ми разом з вами зробимо.

Слава Україні! (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Героям слава! Дякуємо вам пане Олександре.

До доповіді запрошую пані Ірину Венедіктову, голову Комітету Верховної Ради України з питань правової політики. Прошу, пані Ірино.

12:56:08

ВЕНЕДІКТОВА І.В.

Доброго дня, шановні друзі! Не можу сказати, що виступ Михайла Ткача, який закінчився тим, що ми вас будемо фотографувати на пляжах і  так далі, мене дуже так вдохновив. Але я розумію, що це реалії життя. Насправді, це дійсно реалії життя, якщо ми говоримо про те, сьогодні не один раз лунало, про те, що у нас діє чотири влади, то ми прекрасно розуміємо, що кожна з гілок влади має свої інструменти, має свій певний почерк, і, звичайно, має, несе свої ризики.

Тому ризики, які несе журналістська діяльність, мені здається вона  настільки наочно видна в тому, що, як на мене, а я вже трошки, за останній рік занурилась в цю проблематику. Я розумію, що журналісти кожен окремо і всі разом – це концентрація суспільства, в миті тут і зараз. І тому  нам дуже важливо, для всіх громадян, і для представників різних гілок влади, розуміти, що нам важливо, сьогодні вже прозвучало слово "цінності". Розуміти свої цінності, розуміти, як важливо встановлювати баланс між тим, що ти робиш, наслідками твоєї роботи і відповідальністю.

Безперечно безпека журналістів має стати на першому місці, і я з задоволенням послухала виступ пана Олександра про те, що дійсно можливо ці справи треба виокремлювати в окремі провадження.

Сьогодні так само лунало, що необхідно дослуховуватися, достукуватися  до судової влади. Я думаю, що  судова влада прекрасно розуміє проблематику, насправді. Є резолюція ПАРЄ 1165 про те, що публічні фізичні особи на рівні політиків, державних  діячів ще це є і журналісти. Тому, дійсно, статус журналіста дуже високий.  Для того, щоб цей  статус був ще й захищений, у нас потрібні бути достатні законодавчі механізми,  і основне, мені здається, – це  виконання закону, і це стосується не лише  журналістської діяльності, у нас взагалі вада в державі це   виконання закону.

Якщо ви, шановні друзі,  вважаєте, що ми щось можемо поліпшити зараз  у каденції цієї Верховної Ради, ми відкриті.  Комітет, який я маю честь очолювати, з питань  правової політики – це цивільне  законодавство, адміністративне законодавство, будь ласка, welcome і кодекси… процесуальні кодекси і  матеріали, ми  готові розглядати, і проваджувати. Якщо ви вважаєте, що  необхідно посилювати щось   з кримінального  боку, то Денис Анатолійович Монастирський він зараз у відрядженні, я думаю, що він так само буде  відкритий, голови інших комітетів  безпосередньо  займаються свободою слова і гуманітарною  політикою, тут сьогодні присутні. Але мені чомусь здається, що  законодавчі зміни – це  найпростіше, що  ми можемо зробити, з іншого боку завжди, що найпростіше воно  часто стає декларативним. У нас так багато у законодавстві  всього декларативного, воно красиве, воно правильно сьогодні звучало, міжнародна спільнота  вітає  наше  законодавство  у багатьох випадках, але воно  не виконується.

Тому мені здається, що нам  треба зосередитися на  формуванні в  нашій державі інституту репутації, і я зараз кажу, не про  журналістів, якраз зараз кажу про  інші три гілки влади. Тому що, коли людина  йде  на свою посаду,  вона розуміє, що вона виконує свою  місію, якщо  вона не справилась,   вона тягне за собою, в тому числі  репутаційні  ризики. 

Сьогодні пролунало від пана Сергія  Томіленка дві пропозиції, я собі навіть  занотувала їх, "що необхідно проводити публічні парламентські слухання системно і закріпити окремих  осіб в правоохоронних органах, які б  відповідально відносилися  і  відповідали особисто".

От мені здається, що  кожна особа в трьох гілках  влади: в законодавчій, виконавчій і судовій має відповідати особисто, для цього потрібен інститут репутації. Коли він почне в нашому громадянському суспільстві нормально функціонувати - все буде зрозуміло. Людина буде виконувати свої обов'язки тільки для того, щоб їй не було соромно. Те ж саме стосується, з іншого боку, і представників четвертої гілки влади, тому що ми всі прекрасно розуміємо, що журналісти бувають різні, тому мені дуже хочеться вам зараз висловити свою щиру вдячність за те, що ви робите і закінчити так словами, мабуть, я згадаю Уїнстона Черчіля, який був колись військовим кореспондентом: "Мені здається, що, панство журналісти, у вас у всіх велике і майбутнє, і сьогодення".

Дякую вам.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пані Ірина. (Оплески)

Ми з вами переходимо до доповіді представників силового блоку, також ми розуміємо, що, якщо надійшли від журналістів запитання до представників силових структур, то зразу ж будуть і відповіді на них. Тому до доповіді я запрошую пана Антона Геращенка заступника міністра внутрішніх справ України. Прошу, пане Антоне.

13:01:26

ГЕРАЩЕНКО А.Ю.

Вітаю всіх присутніх, вітаю українських журналістів, всіх українських громадян, хто дивиться зараз наші парламентські слухання! Я дуже радий тим, що вперше за 10 років в залі Верховної Ради – парламенту України розглядається це важливе питання, діяльність журналістів в Україні і безпека.

Однією із головних ознак демократичного суспільства є свобода слова. Незалежні засоби масової інформації є головним інструментом суспільства для повідомлення про порушення прав людини, недопущення посягання на демократію, боротьби з корупцією та викриття злочинів. І тому саме журналісти часто стають жертвами олігархів, корупціонерів, криміналу або правоохоронців, які є самі злочинцями в пагонах. Однією з необхідних умов до свободи ЗМІ є безпека журналістів. Безпека журналістів – це не тільки особиста безпека, це є і безпека держави, наявність демократії та розвитку сучасного суспільства в Україні. Відсутність безпеки журналістів обмежує журналістську свободу та не дає можливості надати чесну і незалежну інформацію суспільству. Обов'язок сучасної демократичної держави, яку ми намагаємося зробити в Україні,  - це довести присутність політичної волі в захисті журналістів, і вона у нас є.

І саме тому одним із зобов'язань України на шляху до демократичного суспільства є забезпечення безпеки журналістів. Коли у суспільстві страх та сама цензура витісняють свободу критикувати та розслідувати, демократія, безперечно, зменшується. Свобода та безпека журналістів є також нашої свободою та нашою безпекою. Це зазначено в Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи номер 2035 2015 року "Захист безпеки журналістів та свобода медіа в Європі". Я повністю згодний з цією оцінкою.

Рекомендація Кабінету Міністрів державам-членам щодо захисту журналістів, безпеки журналістів, інших працівників ЗМІ 2016 року зазначає: захист журналістів та представників ЗМІ, усунення безкарності осіб, які чинять злочини проти них, є нагальними політичними завданнями для держав-членів Ради Європи. Політика Міністерства внутрішніх справ України полягає в тому, що влада демократичної європейської країни, якою ми є, має системно вживати зусиль, щоб гарантувати безпеку журналістів і право громадян на вільний доступ до інформації.

Справа по вбивству Вадима Комарова, підпал автомобіля журналіста Сергія Гузя в Кам'янському, побиття телеоператора Вадим Макарюка в Харкові, напад радикалів на агентство "Укрінформ", стрілянина по прес-центру газети "Новий день", побиття фотокореспондента Ігоря Єфімова співробітниками міліції часів Євромайдану в 2004 році, – цей перелік підготувала Національна спілка українських журналістів на зустріч з міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим, де я був присутній. На цій зустрічі ми прийняли рішення, що Міністерство внутрішніх справ приділяє відповідальну особу за контакти з журналістським середовищем і відповідальну за організацію безпеки з урахуванням всіх структур Міністерства внутрішніх справ. Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков доручив цю роботу мені, і я буду разом з вами робити все необхідне для того, щоби забезпечити вашу безпеку, а значить безпеку держави і свободу демократії в нашій країні.

Із завтрашнього дня зранку на сайті Міністерства внутрішніх справ з'явиться спеціальний розділ "Злочини проти журналістів та хід їх розслідування", на якому буде об'єктивно висвітлюватися інформація по статистиці і по тому, на якій стадії розгляду находяться ці справи.

Ми вітаємо ініціативу голови комітету пана Ткаченка про те, щоб у Генеральній прокуратурі також були відповідальні особи і сама найкращі прокурори і найкращі слідчі розглядали всі найскладніші справи проти журналістів.

Я як представник правоохоронних органів з цієї високої трибуни хочу відповідально заявити, що забезпечення безпеки журналістів є справою нашої честі і для Міністерства внутрішніх справ і для Національної поліції України. Зараз після мого виступу і відповіді на запитання буде виступати керівник Національної поліції Ігор Володимирович Клименко, він доповість по всім кричущим фактам, ще нерозслідуваних злочинів проти безпеки журналістів. Для того, щоби наші керівники регіональних підрозділів Національної поліції розуміли наскільки важливим є питання захисту журналістів і їх безпека, сюди запрошені керівники багатьох головних управлінь Національної поліції, вони сидять в залі, ви бачите, в формах, да, для того, щоб вони відчували наскільки це важливі питання для Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції України і взагалі для держави.

Я хочу також сказати, що в мене є і прохання до журналістів України. Річ у тому, що в Італії зараз вже більше двох років знаходиться під стражею український воїн Віталій Марків, його безпідставно звинувачують в тому, що він причетний нібито до вбивства італійського журналіста Ракелі,  яке сталося під час мінометного обстрілу 24 травня 2014 року. На стороні обвинувачення виступала Національна федерація італійської преси і Асоціація журналістів Ломбардії, фактично ці дві організації журналістів вимагали від Італійського уряду покарати Віталія Марківа. Ми ознайомилися з вироком, який дав йому 24 роки позбавлення волі, там немає жодного факту, на нашу думку, і жодних доказів по звинуваченню Віталія Марківа. Можна сказати, що звинувачували в тому числі під тиском італійської преси. Я звернувся вже до пана Томіленко, голови Національної спілки журналістів, і звертаюсь до всіх вас, ми просимо вас звернутися до ваших колег в Італії з закликом до справедливого всебічного розгляду цієї справи в апеляції і до припинення тиску італійських медіа на суд італійський, щоби рішення було об'єктивним, і наш воїн, який захищав Україну не отримав несправедливого покарання.

Захист журналістів це захист демократії в Україні, цими словами я закінчу свій виступ. Тому давайте разом захищати демократію України, захищаючи кожного журналіста в нашій країні. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую, пане Антоне.

І я до доповіді запрошую, і відповіді на питання я так розумію, голову Національної поліції України  пана Ігоря Клименка. Прошу, пане Ігоре.

13:07:54

КЛИМЕНКО І.В.

Шановна Олена Костянтинівна, шановні народні депутати, шановні журналісти та учасники парламентських слухань, хочу висловити слова подяки за запрошення та надання можливості виступити на такому важливому для країни заході. Саме безпека працівників засобів масової інформації, своєчасне реагування на всі загрози свободі слова, а також розкриття і розслідування кримінальних правопорушень, пов'язаних з перешкоджанням законній і професійній діяльності журналістів, є одним з пріоритетів, пріоритетних завдань Національної поліції України.

Як сказав Антон Юрійович, в цьому залі присутній мій заступник –  начальник  Головного слідчого управління, присутні начальники головних управлінь Національної поліції та начальники слідчих управлінь, регіональних слідчих управлінь, які відповідають за ті справи, по яким проходять наші журналісти. Хочу сказати, у 186... на сьогодні працівниками Нацполіції опрацьовано наданий Національної спілкою журналістів України список порушень прав журналістів в ході здійснення ними законної професійної діяльності, яке мало місце в 2017-му, в 2019 роках.

Так з сказаних 199 фактів слідчими Національної поліції розпочато досудове розслідування у 152 кримінальних провадженнях. З указаної кількості розпочатих кримінальних проваджень у 8 провадженнях визначено підслідність за органами безпеки та ДБР. У 42 провадження на цей час триває... на цей час триває досудове розслідування. За результатами проведення досудових розслідувань 28 кримінальних проваджень направлено до суду з обвинувальним актом. Хочу зазначити, що ми готові звітувати щомісячно або щоквартально як буде встановлено на Раді з питань свободи слова та захисту журналістів, які сьогодні... на Раді, яка була створена Президентом України. Хочу звернути на деякі проблеми,  на наші спільні проблеми. Це труднощі застосування спеціальних статей при кваліфікації правопорушень, вчинених відносно журналістів,  які виникають деколи через відсутність точних даних про мотиви злочину при отриманні первинної інформації про скоєння цього злочину. Коли правопорушник не може ідентифікувати останніх як журналістів. Оскільки журналісти під час здійснення ними своєї діяльності не завжди мають на одязі відповідні позначення "ЗМІ", "Преса", "Журналіст" і так далі, або назву каналу. Не називаються та не надають відповідних посвідчень.

Також триває дискусія щодо законодавчого визнання професійної діяльності журналіста. Як зазначено в примітці до статті 345 Кримінального кодексу України, професійною діяльністю журналіста є систематична діяльність особи, пов'язана зі збиранням, одержанням, створенням, поширенням, зберіганням або іншим використанням інформації з метою її поширення і так далі.

Тому гостро стоїть проблема перед нами з вами – це питання з особами, які поширюють інформацію через мережу Інтернет. Я говорю про блогерів в тому числі, діяльність яких опинилась поза правовим полем. Таке визначення професійної діяльності, звернув на цю проблему увагу ще в 17-му році консультант Ради Європи Даріан Павлі.

Хочу сказати, що на сьогоднішній день Національна поліція і я як голова поліції відкриті для кожного журналіста. Якщо вас не почують в регіоні, я готовий втрутитись в будь-який час. Тому робота з журналістським корпусом у нас є в пріоритеті, у мене є в пріоритеті як голови Національної поліції.

І я вже призначив на наступний тиждень заслуховування оперативних груп і слідчих, які саме ведуть справи відносно журналістів. Для того, щоб бути особисто проінформованим і бути, що називається, в темі по кожній цій справі. Тому давайте будемо працювати.

Дякую за увагу. Готовий надати відповіді на запитання.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я так розумію, що запитання вам надали в секретаріаті Комітету свободи слова і інформації? Є у нас ці запитання? Прошу надати їх зараз.

КЛИМЕНКО І.В. Є у мене запитання.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Є? Тоді прошу відповідати, по них можна пройтись. У вас є 10 хвилин, навіть 15 хвилин часу, будь ласка.

КЛИМЕНКО І.В. Добре, дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка.

КЛИМЕНКО І.В. Від громадянки Надії Труш. Запитання стосується безпеки журналістів Полтавщини, зокрема щодо діяльності слідчих у розслідуванні справи погроз у спеціальній мережі журналістці Дарині Синициній зґвалтуванням та вбивством. Розслідування триває з 17-го року з перервами на закриття справи. Чи планує Національна поліція контролювати розслідування справ щодо погроз чи перешкоджань журналістам у регіонах і як саме?

Хочу довести до… Полтавським відділом поліції розслідується кримінальне провадження за фактом погроз за статтею 345 позначка 1 Кримінального кодексу. Особу встановлено та допитано. Ця особа не рахує, що в його словах містяться погрози. Тому на даний час призначено судово-психологічну експертизу. Розслідування триває.

Питання від Національної спілки журналістів. Просимо поінформувати про хід розслідування злочинів проти журналістів, що сталися у період 17-19-х років, та сприяти їх ефективному розслідуванню. Зокрема питання стосується міста Вінниці, коли невідомі молодики у липні 17-го року побили власника сайту "Власно.Інфо" Володимира Воловодюка. Колега отримав серйозну відкриту черепно-мозкову травму, побиті ребра і так далі, і так далі. Слідчий відділом Вишенського відділу поліції Вінницького ГУНП, розслідується кримінальне провадження за частиною четвертою статті 296 та частиною другою статті 121 Кримінального кодексу України за фактом сприяння Воловодюку та Маліновській тілесних ушкоджень. Потерпіли впізнати нападників на сьогоднішній день не можуть. Злочину не розкрито. Розслідування триває.

Наступне. Підпал авто, яке належить журналісту Сергію Гузю. Це Дніпропетровська область. Доводжу до відома, що Кам'янським відділом поліції здійснюється розслідування, кримінальне провадження за фактом підпал автомобіля Гузя за частиною другою статті 347¹ Кримінального кодексу. Проведено велику кількість слідчих дій. Злочин на сьогоднішній день не розкрито. Це один із злочинів, який я буду заслуховувати на наступному тижні. Розслідування триває. Напад на журналістів інформаційного агентства "Правда ТУТ" Віталія Коваленка.

В 18-му році в грудні місяці в місті Кривий Ріг невідомі чоловіки коло під'їзду будинку жорстоко побили журналіста металевими трубами, зламали обидві ноги і так далі.

Слідчим управління Донецької… ГУНП в Донецькій області здійснюється розслідування за фактом спричинення Коваленку тілесних ушкоджень та заволодіння його майном. Розслідування триває. Повірте, що це, скоєння цього злочину теж на контролі. Але ми проводимо ряд дій, в тому числі ми запросили у операторів мобільного зв'язку інформацію, уже проведено 3 експерименти. Тому я думаю, що цей буде злочин мати перспективу.

Наступна. Телеоператор Вадим Макарюк постраждав під час сутички між підприємцями в торговому центрі "Барабашово" в місті Харкові 7 червня 19-го року.

На сьогоднішній день 4 особам повідомлено про підозру та обрано запобіжні заходи у вигляді домашнього арешту. Необхідно провести судово-портретні експертизи, судову експертизу, комісійну судово-медичну експертизу і отримати висновок молекулярно-генетичної експертизи. Перспектива - направлення до суду. 

Наступне. Напад на Державне інформаційне агентство України "Укрінформ" 30 липня 19-го року, на якому кандидати в депутати по округу зібрались розповісти про ймовірні фальсифікації на виборах. Була зірвана молодиками в футболках з написом "Традиції і порядок". Справу розслідує Шевченківське управління поліції міста Києва. Здійснюється на сьогоднішній день розслідування за фактом вчинення невстановленими особами хуліганських дій в приміщенні "Укрінформу" та спричинення тілесних ушкоджень Негрею. За участю потерпілого та 2 свідків проведено 2 упізнання по фотокарткам, під час яких вони впізнали осіб, які вчиняли хуліганські дії. На даний час вживаються заходи щодо встановлення їх місця знаходження. Тобто це питання часу розкриття, я думаю, що найближчого часу.

Наступне. просимо вас призначити перевірку компетентності та всеосяжності досудових розслідувань, за якими до нас надходили скарги від постраждалих, зокрема, мова іде про наступні справи: напад на кореспондента інформаційного порталу "20 хвилин" Руслана Мороза, це Житомирська область. Справа ще в червні 17-го року. На сьогоднішній день здійснюється досудове розслідування кримінального провадження слідчим відділом Житомирського відділу поліції. У вчинені вказаного злочину двом особам повідомлено про підозру та складено обвинувальний акт. 29 березня поточного року вироком Корольовського районного  суду винним визначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі без конфіскації майна. На користь Мороза стягнута відповідна сума. Там моральна шкода виплачена.

Побиття спецкору газети "Єко" Світлани Михальової та кореспондентки видання "КП в Україні" Тетяни Кодак, що сталося 21 липня ще 17-го року. Теж Житомирська область. Радомишльське відділення поліції Коростишівського відділу Житомирської області здійснювало досудове розслідування в кримінальному провадженні. Потерпіла Козак від співпраці зі слідством відмовилась. На неодноразові виклики до слідчого не з'являлась, причини не пояснила. В заяви про вчинення кримінального провадження вказала адресу, за якою не проживає, судово-медичну експертизу не проходила. В серпні поточного року в кримінальному провадженні прийнято рішення про закриття в зв'язку з відсутністю ознак складу злочину, оскільки в ході проведення досудового розслідування факти перешкоджанню професійній діяльності журналістів та зловживанню опікунськими правами з боку Окотенко не знайшли свого  підтвердження.

Наступне. Побиття журналіста Інтернет-видання "Наддніпрянська правда" Романа Варшанідзе з міста Овідіополь Одеської області. Слідчий відділ Овідіопольського відділу поліції головного управління в Одеській області здійснювалось розслідування за фактом побиття громадянина Варшанідзе. В кримінальному проваджені складено обвинувальний акт, який скеровано до  Овідіопольського районного суду Одеської області.

Наступне. Подія, що трапилась у 18-му році в липні місяців приміщені Березнянської райдержадміністрації, коли 15 осіб заблокували вихід із залу для нарад і понад годину тримали працівників районної державної адміністрації і головного редактора газети. Поліція Чернігівщини розпочала кримінальне провадження за статтею 345.1 та статтею 296 Кримінального кодексу. Але 26.07 у зв'язку із закінченням строку досудового розслідування визначено статтею 219, коли жодній особі не було повідомлено про підозру, прийняли рішення про його закриття. Тобто за рік правоохоронці не змогли знайти жодного з 15 молодиків, які фактично захопили району раду. Слідчий відділу Борзнянського відділу поліції, Бахмацького, я особисто цю справу ще раз запрошу. 18 січня 19-го року в місті Херсон невідомі  чоловіки стріляли по вікнам, розпилили сльозогінний газ в приміщенні офісу газета "Новий день". Слідчим відділом Херсонського відділу поліції Херсонської області здійснювалось досудове розслідування за фактом хуліганських дій та перешкоджання діяльності журналістів в приміщенні прес-клубу. Трьом особам повідомлено сьогодні про підозру. 26-го ще квітня складено обвинувальний акт та направлено до суду.

Окрему увагу просимо приділити інциденту, який відбувся ще в 14-му році під час Революції Гідності. Слідство проводила прокуратура. Але пропоную провести службове розслідування та звільнити з лав Нацполіції осіб, які не перешкодили жорсткому побиттю журналіста. Ми цю справу ще раз передивимося, і я окремо доповім по ній.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ще є питання?

КЛИМЕНКО І.В. Да, у мене одне питання. Але, я думаю, що… Да, я по цій справі не готовий доповідати. Я тільки, просто що не підписали… А, ось Київська спілка журналістів. Алла, ми з вами зв'яжемося. Я думаю, що на наступному тижні після того, як я вивчу матеріали справи. Я вам особисто скажу.

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дуже дякую пану Голові Національної поліції України, пану Клименку. Дякую. Запитання в порядку будуть. Будь ласка, до секретаріату Комітету свободи слова, і потім всі будуть передані. Ми говорили… Давайте, ми… Просто, якщо будемо з уточненням, зі всім, то ми до завтра не завершимо. Давайте ми організаційно, як ми по регламенту прописали…

КЛИМЕНКО І.В. Звичайно. Просто по "вікнам". Так.

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую. Уточнення прийнято. Це не запитання було. Дякую дуже, прошу сідати.

І я до доповіді запрошую пана Олександра Мотузяника, тимчасово виконуючого обов'язки начальника Управління комунікації та преси Міністерства оборони України. Прошу пане Олександре.

13:23:01

МОТУЗЯНИК О.А.

Доброго дня всім! Пані головуюча, пани представники засобів масової інформації! Шановні народні депутати!  Я хотів би коротко доповісти про те, як, власне, Міністерство оборони в межах своєї компетенції сприяє безпеці журналістам і передусім, коли вони працюють в районі проведення операції об'єднаних сил.

Тож враховуючи специфіку своєї діяльності оборонне відомство постійно приділяє увагу в підготовці цивільних журналістів до їх роботи в районах, де ведуться бойові або ж стабілізаційні заходи, а також сприяють їх безпеці.

Зокрема ще у 2015 році Міністерством оборони спільно з координатором проектів ОБСЄ в Україні реалізовувався відповідний проект з підготовки і забезпечення діяльності цивільних журналістів в районі проведення, на той час, антитерористичної операції.

Метою проекту, який мав назву "Розвиток в Україні журналістики з відповідальним підходом до висвітлення конфліктів" було визначено підтримку розвитку журналістики, яка б враховувала кращі міжнародні практики висвітлення конфліктних ситуацій. А також забезпечення безпеки журналістів, які працюють в бойових умовах.

Цей проект передбачав три напрями, зокрема, це підготовка прес-офіцерів військових частин і підрозділів, які виконували завдання в районі проведення операції. Це підготовка командирів бригад щодо роботи з журналістами і тренування українських цивільних журналістів для роботи в зоні бойових дій.

В рамках проекту було організовано та проведено цілу низку заходів, зокрема, у Вінниці, в Одесі, в Києві, в Краматорську та в Маріуполі були проведені відповідні тренінги для командирів бригад Збройних Сил України.

Ця серія занять отримала на той час дуже схвальні відгуки від бойових офіцерів, які на той час, на превеликий жаль, не розуміли важливості і необхідності роботи з пресою, і потребували більшої інформації про організацію цієї роботи. Відзначу, що  напрацювання  в рамках  спільного проекту  Міноборони і ОБСЄ  дали  змогу налагодити  контакт з цивільною пресою під час ініціювання питання щодо  запровадження дворівневої акредитації для роботи журналістів у районі проведення операції. І також стало основою для запровадження Міноборони профільних курсів  для представників ЗМІ. 

Кілька слів про ці курси.  Вони були започатковані у 2016 році і  мають назву: "Курс підвищення медійної компетенції для  українських журналістів з  питань висвітлення проблематики в районі проведення  операції".

 На сьогодні завдяки  цим курсам журналісти  мають право  і  мають можливість передусім ознайомитися: зі структурою,  функціями  і завданнями складових сектору безпеки й оборони, нормативно правовою  базою діяльності Збройних Сил України,  військовою термінологією, порядком  взаємодії представників ЗМІ з офіцерами прес-структур Операції об'єднаних сил. І крім того, учасники цих курсів  залучаються до практичних  занять з тактичної медицини, вивчають та на практиці відпрацьовують правила  поводження з вибухонебезпечними предметами і  правилами поведінки  представників ЗМІ   в зоні  військового конфлікту.  По завершенню  курсу журналісти  отримують відповідні прес-карти першого рівня акредитації, які дають їм право і підстави виконувати  редакційні завдання в районі  проведення операції,  і працювати безпосередньо на лінії бойового зіткнення.

Станом на 2019 рік, акредитацію представників ЗМІ  в районі проведення операції здійснює штаб  Об'єднаних сил. Аби потрапити в район проведення бойових  дій цивільні журналісти вітчизняних і зарубіжних ЗМІ надсилають необхідні документи згідно з переліком. Для представників українських  ЗМІ, громадян України, термін проходження  акредитації становить не більше  тижня – семи  днів, для  іноземних журналістів – не  більше 30 днів, такий термін обумовлений необхідністю додаткової перевірки, яку проводять відповідні органи.  Для продовження акредитації  журналістів інформує… про продовження акредитації журналістів інформує начальник прес-центру, далі відвідування представниками ЗМІ районів бойових дій відбувається   у взаємодії  з військовими інформаційними  структурами, які спеціально створені у Донецькій, Луганській областях.

Наразі в районі проведення  операції на сході існує дворівнева система акредитації журналістів. Рішення про її запровадження виникло, передусім, з метою забезпечити в першу чергу безпеку журналістів і працівників засобів масової інформації під час роботи в зоні бойових дій.

Для отримання прес-карти першого ступеня акредитації, як вже було сказано, представники ЗМІ направляють до Міноборони подання на проходження курсів підготовки при Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського. Термін дії обох прес-карт становить 6 місяців. Якщо представник ЗМІ вже був акредитований прес-центром і в нього спливає термін дії прес-карти – він має звернутися до прес-центру для отримання нової акредитації.

З 2016 року, тобто з часу запровадження цієї системи проведено вже 15 таких курсів, за підсумками яких курси пройшли і отримали прес-карти першого рівня акредитації більше 400 журналістів і представників засобів масової інформації. Відзначу, що знання і навички, які журналісти здобувають під час практичних занять в польових умовах в рамках курсу, безумовно, є корисними для їх роботи в районі бойових дій. Зокрема, ідеться про вимоги в обов'язковому порядку користуватися шоломами і бронежилетами не нижче четвертого рівня захисту з відповідними позначками "преса" аби максимально убезпечити працівників медіа і кореспондентів, і операторів. Наші військові медики навчають журналістів навичкам надання первинної медичної допомоги собі і оточуючим у разі поранення. Наші військові консультанти надають необхідні пояснення щодо того, чому саме цивільним журналістам не слід носити камуфльований одяг або ж користуватися будь-якими знаками розрізнення, щоб не потрапити під ворожий обстріл або не стати мішенню для снайперів. Супровід, охорона і організація роботи представників національних і іноземних засобів масової інформації в районі проведення операції здійснюють підрозділи зі складу об'єднаних сил.

Відповідно до чинного законодавства України, розроблено відповідну нормативно-правову базу, зокрема, ідеться про порядок акредитації представників ЗМІ щодо висвітлення діяльності об'єднаних сил, а також інструкція про допуск журналістів, працівників ЗМІ до військових частин і підрозділів об'єднаних сил. Ці нормативно-правові документи затверджені відповідними наказами командувача операції.

Кілька цифр. З початку проведення операції Об'єднаних сил, тобто з 30 квітня 2018 року для роботи в районах проведення операції і виконання завдань пройшли акредитацію 2 тисячі 320 представників засобів масової інформації. Зокрема із січня по жовтень поточного року акредитацію пройшли тисяча 430 цивільних журналістів, з них 470 – це представники іноземних ЗМІ, і 960 – це представники вітчизняних засобів масової інформації.

Безпосередньо координацію роботи представників засобів масової інформації в районі проведення операції здійснюють відповідні посадові особи, які визначені внутрішнім наказом. Це передусім керівник прес-центру штабу операції, офіцери прес-центру, прес-офіцери оперативно-тактичних угрупувань і прес-офіцери військових частин, військових підрозділів або ж командири, помічники командирів по зв'язках із ЗМІ.

Перед здійсненням переміщення в районі операції представники ЗМІ зобов'язані за допомогою засобів електронного, поштового або телефонного зв'язку повідомити керівника прес-центру операції про маршрут, яким вони будуть рухатись, та термін відрядження до району проведення операції Об'єднаних сил. Саме ці заходи є необхідними з метою, перше: забезпечення безпеки журналістів шляхом оперативного повідомлення про особливо небезпечні райони, куди вони прямують.

По-друге, це уникнення порушення прав і свобод представників засобів масової інформації на вільне отримання інформації, зокрема коли ми говоримо про можливі тривалі затримки на блокпостах. Це необхідно також з метою оперативного забезпечення надання медичної допомоги чи евакуації до медичного закладу представника засобу масової інформації у випадку його поранення, травмування або ж захворювання.

У разі серйозної загрози життю чи загибелі представника ЗМІ офіцери прес-центру зобов'язані своєю чергою негайно повідомляти зазначену інформацію до редакції. Це дозволить вчасно реалізувати і забезпечити повернення журналіста з району проведення операції, і в тому числі до тієї країни, з якої він прибув, або громадянином якої він є. І це також необхідно для призначення особи, яка буде здійснювати супроводження представників ЗМІ за визначеним маршрутом.

На останок хочу наголосити, що Міністерство оборони України працює з журналістами на засадах абсолютної відкритості, без урахування політичних вподобань або інших певних тенденцій. Хочу наголосити, що новим керівництвом оборонного відомства взято курс на підтримку і максимальне сприяння журналістам у їх діяльності.

Це, власне, все, що я хотів сказати. Величезне дякую за увагу. Якщо будуть запитання готовий відповісти. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо, пане Олександре. Я так розумію, що на секретаріат Комітету з прав свободи слова запитань до вас не надійшло. Я думаю, що в порядку дальше роботи комітету, якщо будуть запитання, ви будете їх обговорювати. Дякую. Дякую вам за вашу доповідь.

Я так розумію, що в нас з доповіддю від представників Генеральної прокуратури немає нікого, на жаль. Тому ми переходимо до загальних обговорень. (Шум у залі)

Прошу. (Шум у залі)

На жаль, так.

Переходимо до обговорень. І я запрошу до слова, до виступу пані Матильду Богнар, голову Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні. Прошу, пані Матильдо.

13:34:04

МАТИЛЬДА БОГНАР.

Дякую всім за запрошення.

ГОЛОВУЮЧИЙ. У вас є переклад, прошу, якщо кому треба користуватись, є навушники з перекладом. Будь ласка, користуємося, якщо кому потрібно. Дякую. 

13:34:19

МАТИЛЬДА БОГНАР.

Дуже дякую за запрошення сьогодні. Свобода слова та висловлення є надзвичайно важливим елементом демократії, сильної демократії, активних ЗМІ та цивільного суспільства. Ми в Україні в рамках нашої місії слідкували за цією ситуацією з часу нашого розташування тут з 14-го року. Ми документуємо, ведемо інтерв'ю. І на територіях контрольованих збройними групами самопроголошених Донецької народної республіки, ЛНР, так само Автономної Республіки Крим, місті Севастополь, ми маємо певні побоювання щодо свободи слова,  деякі з них втілені у випадках Станіслава Асєєва та Олега Галазюка, а також на певних територіях Донецької області також певні випадки. І сьогодні я хотіла би сказати про ті побоювання, які актуальні для всієї України і для... які, я сподіваюсь, новий парламент також візьме до уваги.

Найперше і основне побоювання – це фізична безпека журналістів, блогерів та медійників. З листопада 17-го року ми задокументували 96 нападів та актів залякування журналістів, блогерів, медійників, активістів громадянського суспільства та політичних активістів. З 15-го року ми задокументували принаймні три фатальних смертельних напади на представників медіа. На жаль, найбільш нещодавній випадок цього року журналіст-розслідувач Вадим Комаров загинув внаслідок брутального нападу, який відбувся в центрі Черкас серед білого дня. Він... Також, на жаль, розслідування в цьому випадку, а також вбивство Павла Шеремета не мало результатів, так само як вбивство Олеся Бузини в 15-му році. Затягується судовий розгляд і в такому випаду неможливо створити безпечне середовище для тих, хто займається журналістською діяльністю.

Надзвичайно важливо забезпечити ефективне переслідування та класифікацію відповідних злочинів проти медійників. Ще одне побоювання – це  часто відсутність дій поліції на такі атаки. І ми бачили, наприклад, 30 липня члени правих груп також не дали можливості провести прес-конференцію щодо голосування в Києві, вони фізично атакували принаймні трьох журналістів. І поліція приїхала і більшість нападників пішли з цього місця, не надавши особистої контактної інформації.

Однак, поліція в деяких випадках працювала ефективно та належно в інших випадках. Наприклад, ну, ми лише кілька таких моментів виклали. І ми рекомендуємо зокрема зважити на можливість формування Тимчасової спеціальної слідчої комісії, яка зосереджувала б увагу на розслідуваннях нападів проти журналістів, блогерів та медійників. Засудити будь-які залякування та акти насильства проти медійників, також заохочувати виконавчі органи розробити та імплементувати регуляторні норми щодо захисту журналістів та застосування статей 171, 345-1, 347-1, 348-1 Кримінального кодексу України.

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Я надаю слово панові Метью Шаафу – Freedom House в Україні. 

13:38:39

МЕТЬЮ ШААФ.

Вітаю всіх! Дуже дякую за таку можливість тут виступити на цю дуже важливу тему. Звичайно, фізична безпека журналістів в Україні – це дуже такий виклик, який становить для нас проблемне питання. Ми з Freedom House повідомляємо завжди про такі випадки не тільки в Україні, але і в інших країнах. І ми вважаємо, що Україна є частково вільною країною в цьому сенсі. В Україні дуже багато розвинених різних засобів масової інформації, але вони стикаються почасти з дуже великими викликами, коли безкарність взагалі присутня щодо таких правопорушень.

Мої колеги вже багато інформації розказали про інциденти, які мали місце, про ті напади на журналістів, які мали місце, і в тому числі вбивства, на жаль. Загалом кажучи, поступ у розслідуванні таких справ дуже слабкий і він говорить сам за себе. Тому що навіть такі дуже голосні справи, не було проведено розслідувань протягом останніх років. І все продовжується з тим, що не реєструються в Єдиному реєстрі досудових розслідувань такі справи достатньо. Деякі справи взагалі закриваються без жодного прогресу. Отже, ці проблеми треба вирішувати перш за все. Протягом цих слухань і за ініціативи Президента створити якраз таку комісію зі свободи слова, ми вітаємо такі дії і хочемо звичайно прагнути до результатів. Ми дуже раді були слухати про ті розмови, які стосувалися створення ефективного і продуктивного середовища для роботи журналістів, і також щодо забезпечення їхньої безпеки, і ми говорили тут про загрози, про булінг, в тому числі про погрози журналістам. І звичайно ці люди у демократичному суспільстві відіграють дуже важливу роль, я маю на увазі журналістів. Отже, не можна підривати такі дуже важливі елементи їхньої роботи. Отже, фізична безпека є надзвичайно важливим компонентом, ці питання поряд з самоцензурою, це те, що треба вирішувати.

13 відсотків журналістів повідомляли про намагання контролю їхньої роботи. Також є політичні тиски, коли, наприклад, до конфіденційної інформації журналістів отримують такий доступ представники правоохоронних органів. Є певні економічні, політичні інтереси, які не прагнуть до того, щоб журналіст був вільним і міг працювати абсолютно у професійному полі ефективно, не важко побачити, яким чином ця динаміка має місце. Та інформація, яка щойно була поширена паном Портновим, в тому числі також на неї треба звернути увагу. Я б рекомендував також цілий ряд вжити кроків для того, щоб покращити систему реагування на такі випадки, коли йдеться про погрози журналістам. Можливо, також ми маємо говорити про те, яким чином захищати людей, які не мають безпосередньої журналістської акредитації, проте виконують журналістську роботу. І нарешті я хотів би також порекомендувати, щоб журналісти і ЗМІ розглядали можливість солідарності, і спільного залучення до вирішення всіх інших проблем, тому що часто лунають скарги про те, що немає певної такої професійної єдності, отже, неможливо, об'єднати всі зусилля та ресурси для того, щоб ці проблеми вирішувати більш ефективно.

Дуже дякуємо.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до виступу пані Севгіль Мусаєву, головного редактора інтернет-видання "Українська правда". Прошу, пані Севгіль.

13:42:48

МУСАЄВА С.

Доброго дня, шановні учасники парламентських слухань! У квітні 2020 року одному із найстаріших і найвідоміших онлайн-видань в Україні  "Українській правді" виповниться 20 років. За 20 років з моменту заснування "Української правди" змінилося декілька президентів та парламентів.

Звичайно, порівнювати умови роботи журналістів тоді, 20 років тому, коли існувала ера темників, і зараз не можна. Дуже багато змінилося, дуже суттєві відбулися зміни. Але, разом із тим, у колективі змушені констатувати, що протягом усіх цих 20 років люди при владі завжди намагалися втручатися в нашу роботу і на фізичному рівні, і шляхом іноді залякування, прослуховування, тиску з боку правоохоронних та контролюючих органів. І з цими проблемами так само стикалася не тільки наша редакція, але й журналісти проекту "Схеми", журналу "Новое время", "Слідство.Інфо", Bihus.info і, звичайно, йдеться мова і про колег з регіонів. На жаль, за ці 20 років влада так не змінила свого ставлення до журналістів. Вона і досі бачить в нас загрозу, а не важливий соціальний інститут та елемент демократичного суспільства. Так було за часів Ющенка, Януковича, Порошенка. Ми бачимо деякі загрозливі тенденції і після зміни влади.

Історія нашого видання – це також історія про безкарність злочинів проти журналістів. Через півроку після заснування "Української правди", у вересні 2000 року, зник засновник "Української правди" Георгій Гонгадзе. І ви пам'ятаєте, що його тіло було знайдено без голови через буквально декілька місяців. Справа Гонгадзе стала одним із найрезонансніших політичних кейсів, вона призвела, власне, до антиурядових протестів. Обіцянки довести цю справу до кінця лунали від усіх наступних президентів. Але і сьогодні замовники цього злочину не покарані і у суспільства все ще залишилось купа питань до офіційного розслідування.

Те саме ми можемо сказати і про справу нашого колеги Павла Шеремета. Він загинув внаслідок підриву машини 20 липня 2016 року в самому центрів Києва. Того ж дня тодішній Президент Петро Порошенко назвав розкриття цієї справи, звичайно, справою честі і своєрідним іспитом для держави. Такі самі гучні обіцянки давали керівники усіх правоохоронних органів. Згодом ці заяви перетворилися на ганебне мовчання. Через 3 роки від цього вбивства і колеги, і друзі, ми всі змушені, власне, констатувати, вся журналістська спільнота, що офіційне слідство за цей час не просунулося. У тій справі досі немає ані однієї ключової версії, ані підозрюваного, що вже казати про замовників.

У вересні 2017 року слідство вирішило засекретити матеріали цієї справи, пояснивши це захистом життя осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. З того часу на наші активні запити до правоохоронців, вони залишаються просто без відповіді або зводяться до загальних справ, до загальних фраз.

У лютому ми звернулися до Генерального прокурора, тодішнього Генерального прокурора Юрія Луценка, з проханням перекваліфікувати цю справу як терористичний акт, тому що ми наголошуємо на тому, що злочинці розраховували не лише вбити нашого колегу, але і отримати психологічний ефект від вчиненого терористичного акту у багатолюдному місці.

Ми в "Українській правді" впевнені, що це цинічне вбивство мало на меті не лише забрати життя, але і посіяти страх не тільки серед журналістів, а і в українському медіа-середовищі в цілому. На жаль, замовникам цього зухвалого вбивства це вдалося. Я чула це від багатьох колег, що допоки офіційне слідство не назве виконавців та замовників цього вбивства, не зможуть почуватися в безпеці і інші журналісти.

І завершити я хотіла ось чим. 2 роки тому в Україні відкрилася виставка "Музей новин". Її відвідувачам, серед яких були і, я впевнена, і ви, журналісти, пропонували відповісти на запитання про найважливіші події в історії незалежності України. І ви знаєте, яка подія посіла 2 місце в цьому рейтингу після окупації Криму? Так, це вбивство Георгія Гонгадзе. І розкриття вбивств, резонансних вбивств або нападів проти громадських активістів вимагають не журналісти, не медіа-середовище і не громадські активісти, цього вимагає українське суспільство, тому що українське суспільство не може бути, почуватися безпечним допоки не будуть розкриті резонансні справи.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пані Севіль.

МУСАЄВА С.  Так. Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. На жаль, у нас регламент. Дякую дуже.

Дякую вам за виступ. (Оплески)

І я до виступу запрошую пані Олену Нечипуренко, спеціального кореспондента газети "Новий день", місто Херсон. Будь ласка. (Оплески)

13:47:56

НЕЧИПУРЕНКО О.

Доброго дня, шановні колеги і присутні. Хочу приземлити вас до реалій, які відбуваються в регіонах, як сьогодні говорилося про те, що журналістам саме там важче відстоювати свої права і напади на них. Тому, відповідаючи на те, що сьогодні сказав шановний пан Голова Національної поліції, з приводу того, що карна справа, про яку зараз буде йти мова розцінюється як хуліганські дії та перешкоджання  виконанню обов'язків. І так 18-го січня  під час прес-конференції в прес-клубі незалежної газети "Новий день" в центрі Херсона застосували сльозогінний газ та зброю. Вогонь відкрили, коли учасники прес-конференції почали називати прізвища чиновників причетних до корупційних схем в організації пасажироперевезень на Херсонщині в тому числі в напрямку окупованого Криму. Моторошну картину зафіксувала відеокамера прес-клубу, яка вела пряму трансляцію. Вогонь по залу вели невідомі із коридору. Стріляли вони не в стелю, щоб попередити чи налякати журналістів, а стріляли вниз на ураження. На щастя, кулі не влучили ні в кого, бо невідомо скільки б могло бути жертв, якби не туман розпиленого перед тим газу. Він підняв учасників заходу з місць, і вони почали шукати чим затулити обличчя, і намагання відкрити вікна, щоб люди не задихнулися від газу, бо двері були підперті, були безуспішними. Тому що під вікнами стояли люди в чорному однострої. Нагадую, що це було по серед білого дня.  Це було в центрі міста. Кулі прошили зал і вилетіли через вікна  на вулицю. Журналісти, хто падав на підлогу, а хто продовжував виконувати свої обов'язки, вони знімали фото та відео. Перебуваючи в оточені саме камера, що транслювала конференцію, стала рятівним колом для людей зачинених у залі, адже всі їх спроби викликати поліцію, підкреслю, були невдалими. Телефонна лінія постійно була або ж занята, або в системі очікування. Не з першої спроби вдалося викликати правоохоронців і співробітникам редакції, котрі побачили жахливі кадри через відеотрансляцію. Вразило і те, що на місці подій першими прибули карети швидкої, а не поліція. Підкреслюю ще раз, це в центрі міста.

Незважаючи на те, що черговому до якого таки дотелефонувалися пояснили, що, і де відбувається, що стріляють в людей. Той продовжував дотошно розпитувати скільки конкретно нападників і про подробиці інциденту. І коли, нарешті, на подвір'ї з'явилися підрозділи силовиків, яких просили першочергово вивести людей із залу, де застосований газ, вони сказали, що у них свої командири і просили не втручатися. Далі цинізм та непрофесіоналізм, я вважаю, і не тільки я, а і мої колеги, зашкалював. Про це писали журналісти-очевидці. Коли близько 20 затриманих молодиків, що опинилися на місці злочину виводили через коридор кремезних силовиків та вантажили в поліцейські спецавтомобілі. Вони безперешкодно через плечі поліціянтів передавали речі, мобільні телефони, ключі. Тобто це могли бути і речові докази. Поки розбиралися хто, ким командує, як нам казали,  встигли втекти і досі перебувають у розшуку ті, хто керував процесом озброєного нападу. А справи заведені на інших фігурантів і досі доведені до суду, але жодне судове засідання …

ГОЛОВУЮЧИЙ. Пані  Наталя, ми трошечки підсумовуємо, напевно уже. Пані Олена, вірніше, підсумовуйте, добре.

НЕЧИПУРЕНКО О. Іще момент. У процесі розслідування деякі свідки відмовилися давати свідчення практикантам і стажерам, які це робили, без присутності досвідченого слідчого.

З усього сказаного вражає ставлення правоохоронних органів і правосуддя. Дійсно, я згодна зі своїми колегами, що через непокараність невідомо чи завтра прес-конференція, яка відбувається проти тих, хто займається корупційними схемами і так далі, не закінчиться тим, чим вона закінчилася 18-го січня. Всім дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякую, пані Олена. (Оплески)

 Ми зараз очікуємо на виступ Романа Бочкали, координатора інформаційного агентства  "Стоп корупції ТВ".

Будь ласка, пане Романе. Є пан Роман?  Немає.

Тоді запрошую до виступу пана Сергія Гузя, головного редактора видання "Пильний погляд" місто Кам'янське  Дніпропетровської області. Теж немає? Є. Пан Сергій, будь ласка. Прошу вас до слова.

13:52:54

ГУЗЬ С.

Доброго  дня, шановні народні депутати, хто присутні, колеги журналісти та представники правоохоронних органів. На фоні не розкритих нападів і  навіть вбивства журналістів, випадки пошкодження майна журналістів видаються вже не таким тяжким  злочином. Так, це не те саме, що відібрати життя чи здоров'я журналіста, але ці злочини так само впливають на ситуацію в медіа, яку ми зараз спостерігаємо. От прості кілька прикладів з нашого міста Кам'янське. Я працюю журналістом з 1995 року і два десятиліття ми  вважали, що  наше місто в принципі безпечне для журналістів. Так були погрози на адресу журналістів, спроби залякати нас  через величезні  судові позови, навіть відкриття  безглуздих кримінальних проваджень. Але нікому в голову  не приходило нападати на журналістів чи шкодити майно журналістів. Усе змінилося у грудні 2016 року, коли під редакцію газети "События сегодня" принесли такий собі  подаруночок на Новий рік, це  була коробка з пляшкою  шампанського, коробкою цукерок, гранатомет і кілька бойових гранат, а також  записка з погрозами на адресу власника цього видання.

Далі  за півтора місяці: 12 лютого  2017 року невідомі прямо в дворі будинку, де я живу, підпалили мою автівку. Це сталося відразу  після виходу кількох публікацій з нашими  розслідуваннями про політичну та бюджетну корупцію у нашому місті. Ще за два тижні:  25 лютого 2017 року невідомі  вщент спалили машину головного  редактора іншої газети "Антимафія"  у  нашому місті, вже  31 березня… да, це події, які йдуть одна за одною, 31 березня 2017 року при спробі  головного редактора "Антимафія"  перевидати  наклад своєї газети невідомі  закидали "коктейлями Молотова" місцеву друкарню, газети, на щастя, не згоріли та коли головний  редактор  спробував  їх роздати вже у місті безкоштовно  на нього напали  невідомі молодики  і забрали весь наклад.  Це  сталося в центрі міста серед білого дня.

17 листопада  2017 року невідомі підірвали  вибуховий пристрій  у гаражі  головного  редактора  газети "События сегодня"  Михайла Балтакси, мабуть, вирішили, що погроз  з гранатометом  недостатньо.  Демонстративне, зухвале та цинічне наплювання на правоохоронну  систему  ось, що ми  можемо подумати, дивлячись на ці злочини. Але, якщо придивитись   пильніше на весь  ланцюг цього залякування у Кам'янському, то можна побачити інше, змову з правоохоронною системою, тому що жодна з цих  справ так і не була  розслідувана, а по окремих  з них навіть не було  кримінального провадження. Я вам скажу, чому? Тому що на моє відверте питання  колишньому очільнику одного з райвідділів поліції, чи буде щось зроблено щодо того, кого ми підозрюємо у організації підпалу, наприклад, моєї автівки, він відверто сказав:…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте продовжити, будь ласка.

ГУЗЬ С. …"Це людина не мого рівня, я не можу на неї вплинути". І якщо правоохоронні органи дійсно проаналізували всі ці наведені приклади, вони побачили, що в 4-х з 5 випадків фігурує одна й та сама особа. Але навіть на наше звернення до СБУ минулого року за підтримки НСЖУ з проханням, коли вже підірвали в липні минулого року редакцію ще одну – двері редакції ще однієї газети у нашому місті, СБУ відмовилась.

Кожна друга редакція зазнала атаку. Уявіть собі: якби кожна друга редакція газети чи інших медіа в Києві зазнала атаку, яка була б реакція правоохоронних органів? Або кожна друга урядова установа. Але ж ми – провінційні журналісти, ніхто нічого не робить. Справи не розслідуються, жодна з них.

І тому я підтримую ініціативу народного депутата Олександра Ткаченка, що треба створювати спеціальні слідчі групи, спеціальні групи прокурорів. Тому що зв'язок замовників з правоохоронними органами на місцевому рівні не дозволяє ефективно розслідувати ці справи. Це вже багато років говорили в профспілці, спілці журналістів. І треба нарешті це зрушити, інакше ці злочини ніколи не зупиняться.

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякую вам, пане Сергію. (Оплески)

До виступу запрошую пані Людмилу Панкратову, медіа-юристку Інституту розвитку регіональної преси. Прошу, пані Людмила.

13:57:37

ПАНКРАТОВА Л.Л.

Добрий день, шановні учасники слухань. Серед тих проблем, які вже було названо, я хотіла би звернути увагу на ще одну. Це захист джерел інформації журналістів.

Укінці серпня минулого року Печерський районний суд постановив ухвалу про доступ до речей та документів, якою зобов'язав мобільного оператора надати доступ до комунікації журналістки Наталки Седлецької, редакторки програми "Схеми" за 17 місяців. Цей доступ був настільки надмірним і настільки загрозливим для її джерел інформації, що загрожував, власне, не тільки самій Наталці та її джерелам, а ставив під питання роботу всієї редакції журналістів програми "Схеми". Таку саму ухвалу було надано і стосовно комунікацій пані Христини Бердинських, журналістки видання "Новое время". Це було надзвичайно небезпечно для журналістів, оскільки такого досі ми ще не знали.

Дякуючи дуже злагодженій роботі багатьох адвокатів, нам вдалося зупинити ось такі дії неправомірні, до яких хотіла вдатися Генеральна прокуратура через застосування запобіжних забезпечувальних заходів Європейського суду з прав людини. В цій справі європейський суд застосував правило 39 свого Регламенту, яким зобов'язав українську державу не втручатися в комунікацію журналістки Наталки Седлецької і зупинити дію цієї ухвали. Потім нами була підготовлена заява до  Європейського суду з прав людини, яка вже пройшла комунікації з урядом України, і ми очікуємо рішення ЄСПЛ з цього приводу, можливо, на весні наступного року.

І здавалося би, що ця практика і такі дуже швидкі і ефективні дії ЄСПЛ зможуть зупинити в подальшому такі неправомірні дії правоохоронних органів. Але, на жаль, ні. Після цього було ще кілька випадків, коли правоохоронні органи в рамках розслідування кримінальних справ клопочуть перед судом про постановлення Ухвали про тимчасовий доступ до речей та документів журналістів без належного контролю з боку суду. І саме такі випадки становлять загрозу для джерел журналістів і для того, щоб вони безперешкодно здійснювали свою роботу. Тому я хочу звернути увагу саме на такі випадки і сказати, що, так як казав Михайло Ткач, що ми будемо знімати вас завжди, і так само і юристи, і адвокати ніколи не зупиняться в тому, щоб захищати своїх клієнтів журналістів.

Дякую. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ Дуже дякуємо, пані Людмила. І бажаємо вам успіхів в цьому.

Запрошую до виступу пані Анну Черненко, харківської журналістки і колеги жорстоко побитого телеоператора "24 каналу" Вадима Макарюка, напад на якого стався в червні 19-го року. Прошу.

14:00:44

ЧЕРНЕНКО А.

Вітаю вас колеги, я Анна Черненко. І я колега і друг Вадима Макарюка і  ви знаєте, його прізвище сьогодні вже кілька разів лунало у цій залі. Я хочу трошки розказати про те, що відбулося.

Коли тобі дзвонять і  говорять, що людина, яка поїхала просто на зйомку, побита і її везуть в лікарню, це насправді шок. Але шоком став весь отой день, 7 червня. Вадим приїхав знімати конфлікт на місцевий ринок "Барабашово",  спочатку до нього підійшли і почали погрожувати, а потім навіть вдарили. Він почав відходити  від тієї групи людей, і його почала, наздоганяти почав натовп. Це є на відео. За ним бігли більше десятка людей цілеспрямовано. Чому? Тому що в нього в руках була камера. Вадима наздогнали, збили з ніг і, власне, били ногами. Це теж є на відео. У нього вирвали камеру з рук, розбили її на кілька шматків.

Що було далі? Вадим 12 днів провів у реанімації. Через побиття у нього стався інсульт. У нього неоперабельна гематома у лівій півкулі. Сьогодні без одного дня 5 місяців з того дня, з дня інциденту, і він досі повністю не відновився. У нього була повністю паралізована права рука, зараз вона не працює повністю. Я не знаю, коли він повернеться, насправді, до роботи, і чи повернеться.

Сьогодні пан Клименко говорив про те, що відкрито кримінальне провадження про те, що є чотири підозрюваних. Так, є. Так, відкрито. Так, тривають слідчі дії. Але ви знаєте, без натяків я просто хочу описати атмосферу, в якій все це відбувається зараз в Харкові. Ці люди під нічним домашнім арештом. Одного з них бачать в компанії правоохоронців на міських акціях масштабних, на місці резонансного вбивства, куди він проходить просто повз стрічку, за яку не можна зайти ані журналісту, ані пересічному громадянину. Треба сказати, що ця людина встигла за рік двічі бути спійманою за кермом п'яним. Буквально, днями його затримували за злісну непокору поліції. І нічого.

Що треба сказати ще, що оперативники райвідділу, де Вадим…

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. (Не чути)

ЧЕРНЕНКО А. Треба сказати, що оперативники райвідділу, де Вадим, проходить, слідство триває, вп'яте не можуть знайти на весь Харків трьох бородатих чоловіків, щоб провели упізнання. Він ходить оформлювати інвалідність і вп'яте приходить  на одне і те ж саме упізнання. Треба сказати, що начальник обласної поліції дозволяє собі жартувати над станом здоров'я Вадима, хоча потім, треба сказати, все ж таки прилюдно вибачається через це і треба сказати, що Вадима підтримало дуже багато людей, десятки колег у Харкові, в Україні і навіть міжнародною спільнотою, тому я дуже вдячна всім за це, вони навіть приїхали…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, дайте завершити. Не перебивайте, будь ласка.

ЧЕРНЕНКО А. Вони навіть прийшли під реанімацію святкувати його день народження, хоча сам Вадим, він не розумів ні хто він, ні де він, ні що з ним на той час. І саме тому я хочу подякувати колегам, і ще раз нагадати буквально кілька справ, які в Харкові не мають продовження. У червні 2016-го напали і вибили телефон у журналіста "Накипело", травень 2017-го завадили зйомці проекту журналістів "Лікарські таємниці", липень 2017-го підпалили авто редактору сайту "Insider News", листопад 2018-го зірвали пряме включення журналістів NewsOne, дев'ять років у Харкові не розкрито вбивство редактора  газети "Новий стиль", лютий 2014 року стався напад на знімальну групу журналістів "Вікна-новини", нещодавно, при зйомці скандального лісгоспу в Харкові, напали у прямому ефірі на групу "112 каналу". Я дуже хочу сказати, що якщо про це все не говорити, то все це отак і залишиться. Тому вдячна за змогу, щоб ви почули не тільки про Вадима Макарюка і про всі ці інциденти, які відбулися, і можливо будуть відбуватися у Харкові, якщо ми це не будемо підтримувати і контролювати.

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякую, пані Анна. (Оплески)

Ми можемо дати для репліки, будь ласка, одну хвилину заступнику міністра внутрішніх справ пану Антону Геращенку. Будь ласка, включіть телефон.

14:05:17

ГЕРАЩЕНКО А.Ю. Паном головою Національної поліції Клименко запланована на завтра, за результатами сьогоднішніх парламентських слухань, нарада, на якій будуть повністю вивчені всі ті запитання, які були поставлені саме по неефективному розслідуванню злочинів, в тому числі питання розслідування побиття журналіста на ринку  Барабашово, буде завтра запитуватися харківську поліцію що зроблено, якщо не буде результатів, то будуть кадрові випади, все.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Я до слова запрошую, до виступу, пана Романа Бочкалу, координатора інформаційного агентства "Стоп корупції ТВ", будь ласка.

14:05:58

БОЧКАЛА Р.О.

Доброго дня! Я дуже радий, що ця зустріч відбулась. Мені дуже хотілося б, щоб вона не сприймалась політично, а перш за все нас почули як професію ті, хто мають нас почути.

Коли мене сюди запрошували, то фокусували увагу на тому, щоб я поділився своїм баченням як військовий журналіст зокрема. І тому я би розділив безпековий блок на таких два, скажімо, напрями: робота в гарячих точках і робота, скажімо, в тилу, де ми дуже часто буваємо під час підготовки журналістських розслідувань. Так от, мені доводилось багато разів бувати в зонах бойових дій не лише в Україні, а й за кордоном. І можу сказати, що в Україні, на нашому сході, цей процес абсолютно впорядкований не гірше, ніж це відбувається під час проведення військових операцій чи миротворчих місій ООН чи НАТО.

Навіть скажу, що ми маємо більше свободи, ми маємо більше розуміння. І вважаю, що українські прес-офіцери Збройних Сил, а іноді і співробітники Служби безпеки та органів МВС, та військової прокуратури в цілому ставляться з розумінням до питань журналістів. І, звичайно, відбуваються певні ексцеси в зоні бойових дій. Зокрема, от, наприклад, у мене за час проведення АТО було 2 легких поранення. Але, коли ми їдемо на війну, ми розуміємо, куди ми їдемо, на яку безпеку ми себе наражаємо, і, власне, чого ми можемо там очікувати.

Інша справа, коли журналіст знаходиться на так званій мирній території і відбуваються прикрі події. Перед вами журналіст, який в 2012 році виграв справу по 171 статті. На той момент по цій статті не було взагалі ніякої практики в Україні і в Реєстрі судових рішень не було відповідних судових рішень. Тому, можливо, це було взагалі таке перше рішення. На жаль, воно не стало прецедентом. І на сьогодні ми бачимо, що 171 стаття, вона фактично не працює.

Єдине, що змінилося – принаймні стали порушувати справи, принаймні стали вносити до реєстру справи, порушені по 171-й. Бо раніше завжди це була, як правило, так звана хуліганка, чомусь не бачили правоохоронці порушення саме цієї статті. Але на даний момент захистити журналістів за допомогою правоохоронних органів дуже складно, здебільшого це спричинено тим, що майже відсутня практика застосування норм. Фактично найдієвіший механізм – це самозахист журналістів. Лише, якщо історія резонансна, тоді вона має шанс на якесь продовження, на те, що справа принаймні буде передана до суду. На жаль, самі ж правоохоронні органи не завжди ефективно діють, розслідуючи злочини проти журналістів. Саме безкарність, а не відсутність необхідної законодавчої бази, на мій погляд, призводить до того, що винні уникають відповідальності.

Якщо мені нададуть ще пару хвилин. я…

ГОЛОВУЮЧИЙ. На жаль, пару хвилин не надамо, давайте завершувати… якусь свою думку. Підсумовуйте, підсумовуйте, будь ласка.

БОЧКАЛА Р.О. Хвилину.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка.

БОЧКАЛА Р.О. Ще одну хвилину, я тоді кому передати, у мене є конкретних 5 кейсів, коли було чітко доведено провину тих, хто порушував права журналістів, побиття і так далі, які так і не дійшли вироку. Я тоді передам просто ці матеріали і буду дуже сподіватися, що вони отримають належне реагування.

На завершення. Трошки зараз, можливо, пролунали не самі приємні слова в бік правоохоронців, і не лише під час мого виступу, а і до цього. Але справедливості заради хочу сказати наступне: чим далі, тим більше ми бачимо, як інформаційне поле розмивається, втрачаються межі застосування законодавчих норм захисту медійників. Чому так відбувається? Бо створити медіа в Україні дуже просто: достатньо звернутися до Мін'юсту і далі ти отримуєш свідоцтво. Немає ніяких кваліфікаційних вимог, немає ніякої, скажімо так, перевірки, чи взагалі це люди, які розуміють на…

ГОЛОВУЮЧИЙ. 20 секунд, будь ласка. Підсумовуйте. 20 секунд.

БОЧКАЛА Р.О. У нас вже є і так звані і медіа-тітушки, і є псевдожурналісти, це теж проблема, бо це створює штучне навантаження на слідство, і правоохоронці не завжди розуміють, ми говоримо про журналістів чи про порушення тих, хто хоче видавати себе за журналістів. Тому вважаю, що назріла необхідність провести якісь обмежувальні лінії… (Не чути)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Романе.

Я думаю, що ви можете з своїми матеріалами підійти до пана Антона Геращенка, передати їх, це якраз буде найкращим місцем.

Я запрошую до виступу пані Людмилу Опришко, медіа-юристку "Платформи прав людини". Будь ласка.

14:11:08

ОПРИШКО Л.

Добрий день, шановні учасники слухань. Як адвокат я захищаю журналістів в судах, в тому числі і в справах про захист журналістських джерел, захищаю їх з інших питань пов'язаних із журналістською діяльністю. І тому ця проблематика дуже близька для мене. Але, окрім цього, експерти нашої організації "Платформи прав людини" провели аналіз саме справ пов'язаних із захистом професійної діяльності журналістів. Ми проаналізували всі рішення, які були внесені до Єдиного реєстру судових рішень і які існували на кінець минулого року. В результаті ми зробили ось такий звіт понад 60 сторінок, де проведено аналіз причин, які якраз перешкоджають розслідуванню, належному, ефективному розслідуванню злочинів пов'язаних із захистом журналістської діяльності. І ми побачили, що, на жаль, існує дуже і дуже велика проблема у правозастосовній практиці, а, окрім того, є проблеми і в законодавстві, незважаючи на те, що вважається, що воно у нас доволі ефективне і серйозно захищає журналістів. Якщо говорити про проблеми правозастосовної практики, то треба звернути увагу на те, що дійсно нерідко заяви про злочини не вносяться до реєстру досудових розслідувань, нерідко вони розглядаються як заяви про звернення громадян, що є неприпустимим, затягуються строки досудового розслідування і, як наслідок, нерідко ухвалюються рішення про закриття кримінальних проваджень, які потім скасовуються судами.

Таких проблем чимало і якщо аналізувати, в цифрах показати картину, то із 103 кейсів, які ми знайшли в Єдиному реєстрі судових рішень лише половина  стосувалась справ, які направлялись в суд з обвинувальними вироками. Якщо говорити про міру покарання, яку застосовують суди, то це навіть не тисяча гривень як говорилось. Найпоширеніше покарання за незаконне перешкоджання законній професійній діяльності журналіста, це 500 - (тире) 850 гривень, на жаль. Не було випадків, коли за протидію журналістській діяльності когось реально посадили, хоча би на якийсь незначний термін ув'язнення навіть там, де випадки були доволі серйозні. Тому, дійсно, є над чим працювати і як мінімум в трьох випадках, в трьох напрямках. Це треба покращувати законодавство, підсилювати кримінальну відповідальність. Треба навчати, бо ми бачили, що дійсно і судді і правоохоронці не завжди розуміють особливості журналістської діяльності, їх роль. Що таке суспільний інтерес? Інколи навіть…

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дайте, будь ласка, завершити.

ОПРИШКО Л. …і тому треба навчати і слідчих, і прокурорів, і суддів. Зараз розробляється спеціальний курс. Я сподіваюся, що це буде основою, базою для проходження, для професійного навчання цих категорій осіб. І власне, треба звісно посилити нагляд і прокурорський в тому числі, за дотриманням законодавства у сфері захисту професійних прав журналістів.

Я вам дуже дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякуємо вам, пані Людмила, і вам.  (Оплески)

 І я до виступу запрошую пані Алісу Юрченко, ведучу телепередачі "Наші гроші" з Денисом Бігусом. 

Будь ласка.  (Оплески)

Прошу, пані Аліса.

14:15:09

ЮРЧЕНКО А.

Вітаю товариство, колеги. Дякую організаторам за можливість виступити сьогодні.

Наша програма виходить в ефір 6 років, і за цей час ми маємо власну статистику, власну колекцію кримінальних проваджень через напади на наші знімальні групи. За цією статистикою приблизно раз на півтора роки стається гучний напад, настільки гучний, що ми ідемо реєструвати кримінальну справу і далі намагаємося довести її до логічного завершення. Це не рахуючи тих випадків, коли ми навіть не звертаємося до правоохоронців, бо вважаємо цей тиск чи ці погрози не настільки серйозними і обґрунтованими. Це, на жаль, дуже прикра статистика.

Я би хотіла зараз повідомити щось оптимістичне, сказати про якийсь гарний тренд, наприклад, що за останні півроку на нас ніхто не нападав. Але маємо свіжу справу через випадок, який стався в лісі недалеко від Києва, коли нашу знімальну групу охоронці детективної агенції "Шторм", яка охороняє Медведчука, утримували в лісі, не давали можливості покинути цей ліс, переслідували в лісі і, коли вже мої колеги вибралися на зупинку громадського транспорту, вони не давали сісти в маршрутку. Чому це сталося? Мої колеги знімали навіть не будинок Медведчука, але чомусь в лісі з'явилася охоронна агенція "Шторм", яка охороняє пана Медведчука і вважає, що навіть перебування в лісі поруч з маєтком Медведчука журналістів становить якусь загрозу для цієї людини, і що вони можуть себе так поводити. На жаль, я маю практичне розуміння як розслідуються подібні кримінальні провадження, я є заявником, свідком в кількох таких провадженнях. Я знаю, що найголовніша проблема це байдужість і не бажання слідчих насправді довести цю справу про напад на журналіста до логічного завершення і до вироку справедливого. Десь через місяць після першої реєстрації, після реєстрації провадження, після перших допитів, слідчі перестають виходити на зв'язок, перестають запрошувати журналіста, оператора, на слідчі дії. І, власне, якщо ми не будемо докладати великої кількості зусиль для того, щоби довести це провадження до кінця, воно просто згасне. Одна з проблем – це те, що слідчі не повідомляють про закриття провадження, хоча мають це робити, але в них немає жодної відповідальності за те, що вони тихенько закрили справу.

Я, мабуть, на останок згадаю такий найгучніший наш випадок, який стався 4,5 роки тому, це справа нападу на знімальну групу "Bihus.info" біля маєтку Чоботаря. 4,5 роки триває провадження. Воно передано в суд. Як ви думаєте, чи покараний хтось? Ніхто.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте завершити, будь ласка.

ЮРЧЕНКО А. Справа зараз заново розглядається новим суддею, бо цю справу попередній суддя закрив через дуже дивну підставу. Бо начебто слідчий згадав, що він колись видав постанову не скасовану про закриття цього провадження. Тому ми рухаємося до того, що нікого не можна буде притягти до відповідальності через те, що просто вийдуть строки давності. Я дуже сподіваюся, що ті правильні слова, які сьогодні лунали від влади про те, що для них справа честі – це захист журналістів. Що влада не забуде їх, коли вийде з цієї зали. І що ми справді дамо суспільству інший сигнал про те, що не можна нападати на журналістів.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякую, пані Аліса. Дуже дякую. (Оплески)

 До виступу запрошую медіа-юристку Віту Володовську, будь ласка.

14:19:16

ВОЛОДОВСЬКА В.

Вітаю, шановні учасники слухань. Червоною ниткою через виступи усіх моїх колег, які ми почули до цього, було, власне, заклик до влади – ефективно розслідувати і покарати винних у нападах на журналістів. Свій виступ я би хотіла присвятити двом іншим аспектам без яких питання безпеки журналістів було б не повним. Перший аспект – це цифрова безпека. Цифрова безпека яка, на жаль, не знайшла відгуку  в тих рекомендаціях, які були підготовлені для цих парламентських слухань. І я сподіваюсь, що, можливо, мій виступ дозволить це трошечки змінити. А у вересні цього року щонайменше 11 випадків посягання на цифрову безпеку журналісті було зафіксовано громадською організацією "Лабораторія цифрової безпеки", яку я представляю. Більшість із цих випадків це є посягання на облікові записи журналістів, тобто на їхні мессенджери, на їхні електронні пошти та на їхні акаунти в соціальних мережах.  Крім цього, були зафіксовані атаки на веб-сайти журналістів. Тобто веб-сайт навіть медіа, який, власне, і поширюють цю інформацію. Чим небезпечні ці інциденти. По суті, ми уже говорили про те, що журналісти повинні захищати не лише свої данні, а захищати і данні своїх джерел. І будь-які такі атаки, вони насправді компроментують як журналістську діяльність, так і створюють серйозний тиск для можливості журналістів здійснювати ефективно свою діяльність.

У зв'язку з цим перша рекомендація, яку ми вважаємо доцільно озвучити, полягає в тому, що редакції ЗМІ, в першу чергу, повинні вживати заходів для того, щоб забезпечити цифрову безпеку своїм журналістам. І, з іншого боку, ми також закликаємо органи державної влади, які збирають інформацію про журналістів для акредитації чи в інших цілях, належним чином захищати цю інформацію, оскільки її оприлюднення може призвести до подальшого залякування, погроз журналістам, які вже були зафіксовані в минулих роках, зокрема у зв'язку з діяльністю сайту "Миротворець", який оприлюднював інформацію про окремих журналістів, зокрема їхні телефони, адреси і так далі.

Зокрема, у вересні також цього року видання Kyiv Post повідомило про те, про можливий витік інформації, зокрема із електронної скриньки ООС у зв'язку, власне, яка була створена для акредитації журналістів. І, відповідно, потім ця інформація була спростована. Однак, власне, така загроза, вона теж говорить про те, що державні органи повинні вживати належних заходів для того, щоб захистити персональні дані журналістів.

І, власне, тут я би хотіла сказати про другий аспект свого виступу, який, власне, сьогодні уже згадував і пан міністр, це питання захисту персональних даних журналістів. І у цьому аспекті рекомендації полягають в тому, що необхідно не лише вносити зміни до законодавства і посилювати відповідальність за поширення персональних даних журналістів, що останнім часом стало дуже актуальним, але і, власне, забезпечення ефективного механізму виконання такого законодавства. І на сьогодні, на жаль, в Україні  відсутній ефективний орган нагляду за захистом персональних даних. Уповноважений Верховної Ради  з прав людини на сьогодні не справляється через недостатність ресурсів і через багато інших питань, які цей орган…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте, будь ласка, завершити. Прошу вас.

ВОЛОДОВСЬКА В. У зв'язку з цим дуже одна конкретна рекомендація. Розглядаючи питання законодавства про захист персональних даних, будь ласка, подумайте про ефективний наглядовий орган, який буде мати достатньо повноважень для того, щоб здійснювати ефективний контроль і припиняти порушення такого законодавства у випадках, коли вони будуть виникати.

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякую вам за виступ.

І до слова, до виступу запрошую пані Наталію Нагорну, кореспондентку телеканалу "1+1".

Прошу, пані Наталія.

14:23:05

НАГОРНА Н.

Добрий день! Ніколи не думала, що буду виступати з трибуни Верховної Ради в гіпсі. Але цього разу це не пов'язано з професійною діяльністю, тому і погодилась  виступити, власне, щодо  того як гіпс наклали. Мені запропонували, кажуть, прийди у Верховну Раду, розкажи, можливо, як  тебе поліцейські побили  у Мар'янці, погрожували зброєю. А потім в результаті, звісно ж,  сказали, що я сама в усьому винна. Але  навряд чи я могла б повірити, що  мій виступ… після  мого виступу,  власне, у  Верховній Раді всіх журналістів перестали бити, а всі винні понесли покарання.

Хочу сказати, що дехто  з моїх колег відмовився виступати сьогодні тут у Верховній Раді, тому що   вони кажуть: "Наташа,  голова Комітету свободи слова Нестор Шуфрич, про яку свободу слова тоді  далі ми можемо говорити" . У нас взагалі ми живемо в дивний  час, коли  у нас Медведчук продовжує бути адвокатом, коли  у нас Портнов чомусь  стає спеціальним кореспондентом,   ти сама собі ставиш  питання: а, власне, я ж тоді хто? 

Сьогодні багато говорять про  справу Гонгадзе, але при цьому ми     начебто забуваємо, що саме основний підозрюваний Кучма продовжує  їздити в Мінськ і  вирішувати долю України, і  всі це думаю, що  ми знову проковтнемо, як ковтаємо, наприклад,  нерозслідування  нападів на журналістів під  час  Майдану. Тому що, що ми можемо просити, коли сама справа розстрілів Небесної Сотні зведена нанівець? Коли сьогодні згадують про Катю Гандзюк, але ми згадуємо про те, що є  ще список Каті Гандзюк –  це  55 журналістів, активістів, екологів, на яких вчинялися напади і це напади досі не розслідувані. Ми говоримо   про справу Павла Шеремета, звісно ж, згадуємо,  просто розводимо руками,  говоримо  "не розслідувана  справа", так.

Ми говоримо… чуємо в цій Раді народних  депутатів, які  народні депутати лише два місяці, але вони вже знаходять в собі наглість погрожувати  тюрмою журналістам, які,  наприклад, оборонялися під час  нападу на них, або депутатів… це бридко, якщо чесно, а ще  огидно, коли депутат, коли його ловлять на інтимній переписці, він починає погрожувати  журналістам судом. Кого намагаються залякати? Це питання, яке в мене постійно стоїть.  За шість… за шість років мої колеги, це  журналісти, оператори, фотографи, вони пережили величезну кількість нападів, це не ті люди, яких можна залякати. Я сама вже шостий рік висвітлюю події в зоні проведення війни, треба називати війну війною, так, і ми висвітлюємо все це всупереч. Тому що, незважаючи на те, що, так, ми знайшли... часто знаходимо взаєморозуміння із штабом Операції об'єднаних сил, командувач говорить нам: ви можете їхати куди завгодно і знімати розведення. А на місці виявляється, що всі позиції для нас закриті, що журналістів на фронт не пускати. Нам говорять: це робиться для вашої безпеки.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте, будь ласка, завершити, так.

НАГОРНА Н.  Дякую.

Але ми чудово розуміємо, що наша безпека, зазвичай, виглядає так: або починали гнати контрабанду, або ж створювали ілюзію тиші, якої немає.

Якщо в нас вже розведення, то ми хочемо розуміти як розказати людям про це розведення і в першу чергу показати. Ми чудово... в мене вже шостий рік є мрія: зняти сюжет про перемогу, про нормальну перемогу, про синьо-жовтий прапор над Донецьким СБУ, в якому катували наших людей. Ця свобода слова дуже дорого для кожного з нас коштує, ми занадто багато всякого гівна за ці роки бачили.

Тому свобода слова або смерть, якщо нас... якщо перефразувати. Слава Україні!

ГОЛОВУЮЧИЙ. Героям слава! (Оплески)

Дякуємо, пані Наталя. Дякуємо за ваш виступ. (Оплески)

Я з приємністю запрошую до слова пана Романа Цимбалюк шеф-редактора УНІАН в Москві.

14:27:24

ЦИМБАЛЮК Р.

Дякую, шановні колеги.

Дуже приємно вас всіх бачите. Єдине, я поправлюсь, я – не шеф-редактор УНІАН, а надзвичайний кореспондент або власкор в Москві. У нас головний редактор є і він має знати, що я не збираюсь його підсиджувати. Хочу сказати, що сьогоднішня тема: безпека журналістів і це є ще інший вимір цієї проблеми. Справа в тім, що прізвищами наших колег, які загинули при виконанні своїх журналістських обов'язків, які розповідали нашому суспільству правду, ці прізвища використовуються російською пропагандою. Вони жонглюють цими прізвищами, які причиняють нам біль для того, щоб виправдати російське вторгнення в Україну, вони тим самим кажуть, що... пояснюють, що, от, бачте, у них там свободу слова утискають, а це значить, що це фейл-стейт, а значить, Крим – наш, Донбас – наш. І це при тому, що вони можуть говорити такі речі, а Роман Сущенко, який, слава Богу, сидить зараз напроти мене у Верховній Раді, а не в клітці російського суду, перебував стільки років у в'язниці. І наш колега Станіслав Асєєв, якого, фактично, окупаційна влада засудила на 15 років. І це дійсно страшно, коли фейкова республіка, фейкові правоохоронці, фейкові суди, а в'язниця справжня. Ці всі випадки привід порушення прав свободи журналістів в Росії вони використовують і дуже активно. І як ви думаєте – совпадение ли это? Сьогодні в Москві теж проходить конференція ОБСЄ з питань свободи слова і безпеки.

І на останньому брифінгу речниця МЗС дуже сварилась. "Як це так, російські журналісти, які відвідують Донбас, і тільки там вони знімають, бо інших журналістів там немає і, тим більше, українських, попадають під час обстрілів на лінії зіткнення і ні в кого не виникає питання: чому ці люди без дозволу української влади перебувають на території нашої держави і займаються інформаційним забезпеченням російського вторгнення. Бо якщо люди, які стріляють в наших солдат, носять російську військову форму, то вони і є російськими військовими".

І наостанок. Інформаційна безпека і фізична безпека журналіста – це взаємопов'язані речі. Якщо у нас будуть продовжувати працювати в країні ЗМІ, які тут сіють проросійський дискурс, закінчиться це дуже погано в тому числі для фракції влада "Слуга народу". Тому що у нас дуже багато якось, знаєте як, засобів масової інформації, які нашоптують українцям: не все так однозначно…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте завершити, будь ласка.

ЦИМБАЛЮК Р. Насправді ситуація дуже-дуже страшна і, якщо її не виправити, закінчиться погано.

І на останок останнє речення. Живий класик сказав, що "Україна не Росія" і щоб це положення зберігалося, за це прийдеться воювати.

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Романе. (Оплески)

І, дійсно, Крим наш і Донбас наш.

Запрошую до виступу пана Максима Левіна, фотокор видання "Лівий берег". Будь ласка, пане Максиме.

14:31:18

ЛЕВІН М.

Всім привіт. Я тут розкажу більше про моїх колег фотографів, операторів, які часто стикаються з фізичним перешкоджанням, насправді це мої колеги, які з 2014-го, з 2013-го року, наприклад, Гліб Гаранич, якого ще під час Революції Гідності у 2013 році, йому розбили голову, поліція "Беркут" і от досі, зараз 2019 рік,  цій справі немає ніякого ходу, тобто винні не покарані. Я не кажу вже про ті справи, які відбуваються протягом цих п'яти років, наприклад, у 2017 році Максима Требухова після "Прайду", який відбувався в Києві, тут в центрі Києві, біля пам'ятника Шевченку, поліція спецпідрозділ "ТОР" після того, як він знімав напад на активістів, коли їх били, на Максима теж накинулися спецпризначенці, вони били його по камері, потім намагалися забрати посвідчення його, але словами ну там не цензурними, скажемо. Інший напад у 2018 році, рік тому, Сергія Ножненка, фотографа  "Радіосвобода" під час розгону тут, біля Верховної Ради, наметового містечка спецпризначенець, так званий беркутівець, він підійшов зі спини і газовим балончиком йому прямо в обличчя направив, у нього був хімічний опік очей, заяву прийняли, досі теж за рік ніякого ходу немає, СБУ дає відповідь, що йде слідство, хоча там є докази, є відеозйомка і так далі.

У мене питання більше до того керівництва, яке разом з нами журналістами було під час 13-го року 14-го року на Майдані. Це Арсен Аваков, який прийшов потім до влади, їх разом з опозицією, разом з нами журналістами били "Беркут" і так далі, і вони казали, що ми прийдемо до влади, ми все вирішимо і поліція буде мати опізнавальні знаки, жетончики. За  п'ять років нічого не змінилося, так само поліція ходить в масках, коли це потрібно, коли треба побити.  Коли ти хочеш опізнати цього порушника, ти не знаєш хто це був насправді.

І ми маємо ті наслідки, які Володимир Бородянський…(Не чути)..., що він хоче посилити  відповідальність для журналістів. Я не здивуюсь, якщо за пару місяців, для нас, для журналістів, які перебували в зоні ООС, в зоні війни, освітлювали цю війну, нам будуть казати, що ми розпалювали взагалі ворожнечу і ми є злочинцями.

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую, пане Максим, за ваш виступ. (Оплески).

До виступу запрошую Анастасію Станко журналістку Інтернет-каналу "Громадське ТВ". Будь ласка,  пані Анастасія.

14:34:32

СТАНКО А.

Ми не тільки Інтернет-канал, у нас є і якби цифра, так що дивіться, залучайтесь, громадське телебачення…

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Ми дивимося.

СТАНКО А. Дякую.

Оскільки я представляю наше медіа, я розкажу про ті справи, які є у нас, їх теж кілька. І знаєте, мене дуже потішило, коли Антон Геращенко сказав, що це для поліції справа честі допомагати журналістам.

Я  згадую один випадок, який стався зі мною, Костянтином Ріотський, який був моїм оператором у 2015 році, в січні, коли на нас напали працівники поліції харківської, ексберкутівці біля… власне, на посту ДАІ в Пісочині. І вони ще тоді говорили, що їм за Майдан нічого не було і тут нічого не буде. У нас вкрали картку на яку ми знімали їх, Костю заламали, кидали на землю. І потім Антон Геращенко, який тоді був радником міністра внутрішніх справ,  фотографувався з цими поліцейськими і казав, що їх представлять до нагороди, бо вони затримали партію зброї велику. Але вони в цей час, коли нібито затримали партію зброї, мали бути відсторонені від роботи, тому що йшло внутрішнє розслідування в поліції. І ці люди, один з них досі працює в поліції, в нього є теж справа щодо Майдану, щодо побиття активістів. Його виправдали за цю справу в суді першої інстанції. І все як би в частини з них добре: дехто втік у Росію за справи Майдану.

Також я пригадую випадки, коли ми говорили про миротворця, який називав колаборантами чотири тисячі журналістів, здебільшого іноземних. Це були журналісти Reuters, "АльДжазіра" і інших світових медіа, яких називали колаборантами тих, хто отримав акредитацію в так званій "ДНР". І тоді Арсен Аваков, міністр внутрішніх справ, вітав, як би миротворець підтримував, журналістів називав "медіа-шлюхами", якщо не помиляюся.

Тому, розумієте, мені здається, що нам не потрібні якісь додаткові, як говорила Ірина Венедіктова чи Олександр Ткаченко, важелі. Мені здається, що якщо би статтю 171 таки нормально розслідували, то цього було б достатньо. І додаткові якісь нагромадження структур – в цьому я не вірю, що допоможуть.

У нас теж є справа щодо полону мене і ще одного мого оператора колеги. На жаль, Служба безпеки України слухала цю справу, потім щось припинила слухати і три роки нам вже невідомо, що з нею. В такій ситуації більше вісімдесяти колег моїх журналістів.

Я теж хочу сказати про дуже симптоматичну справу для "Громадського". Їх насправді дві, вони зараз в суді. Одна: "Громадське" подало в суд на Міністерство оборони і Службу безпеки України за те, що на нас написали відверту неправду, що ми нібито відкрили позиції, прислали російських шпіонів з собою і так далі. На жаль, не виглядає, що суд хоче слухати цю справу, а Міністерство оборони і Служба безпеки України перекидають з одного на інше і говорять, що не вони відповідачі в цій справі.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте завершити, будь ласка.

СТАНКО А.  І ще одна дуже важлива справа, це на нас подали в суд. На нас подала в суд організація С14. Ми написали в Твіттері англомовному нашому, що вони неонацистське угрупування. Вони вимагають у суді спростувати це. І ми вже програли суд першої інстанції, тепер ми в апеляції, і ми сплатили судовий збір. І хочу сказати, що мені здається, що це приклад самоцензури для інших журналістів, тому що відомі іноземні медіа, які називають ці 14-ть, так само ніхто до відповідальності не притягає, тільки нас, а ми ні на кого не працюємо, ми працюємо самі на себе за нами нікого немає і нам здається, що тиснуть саме на наше незалежне медіа. Я хочу сказати, що ми підем до кінця і, якщо треба буде дійти до Європейського суду з прав людини, ми до нього дійдем і це буде, на жаль, справа проти України. Так що завтра може бути суд в апеляції, це дуже важливо.

Я думаю, що Олексій Мацука, мій колега, розкаже про роботу в ООС, яку я не встигла розказати. Але скажу, що, так, пан Олександр Мотузяник дуже багато хороших речей нібито сказав, але, на жаль, це все не дуже працює. І Макс Левін, який був переді мною, не захотів сказати про себе, але ось вчора, здається, позбавили акредитації в зоні Операції об'єднаних сил.

І останнє про поліцію, теж важливо. Дмитро Реплянчук теж був побитий з іншими двома журналістами в суді, який він висвітлював, в жовтні 17-го року, побитий працівниками поліції. Артем Шевченко, який тут присутній, сказав після цього, що керівник цього підрозділу був покарений. Але ми писали запити і не відомо хто цей керівник, як саме він був покараний після внутрішнього розслідування, ми не знаємо нічого. А звісно впізнати людей в шоломах без номерних знаків поліція не може, тому це завершилось нічим, справа не закрита, але вона не рухається.

Дякую. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо, пані Анастасія, за вашу інформацію. Дякуємо за виступ.

І ми очікуємо на виступ Олексія Мацука, керівника організації Донецький інститут інформації.

Будь ласка.

14:39:39

МАЦУКА О.

Дякую за сьогоднішній захід. Я почну з того, що протягом 5 років на непідконтрольних територіях було в різні часи затримано або заарештовано біля 80 журналістів, які здійснювали свій професійний обов'язок там.

І один з них – це Станіслав Асєєв, який і досі знаходиться у полоні "ДНР", і призначено йому 15 років до покарання, як вони це називають. І мені, здається, дуже важливо в цьому випадку, щоб угруповання "ДНР" і "ЛНР", там вони усвідомили і зрозуміли, що ми тут, на великій Україні, стежимо за їх діями. І що будь-які "парасольки", які вони створюють для того, щоб жодна інформація не мала витоку звідти, вони все одно не працюють. І розумію, що журналістів там засуджують не просто так. Журналісти для самопроголошеної влади є реальною небезпекою через ту штучність, яка сьогодні там є з органами керування.

Отже, особисто я навіть маю вирок, так би мовити, за журналістську діяльність саме на непідконтрольній території. І в разі, якщо вони зможуть, або змогли б, вони одразу мене заарештували б. І таких, як я, є декілька інших. І тому тут важливо, щоб тут, у нас, на нашій частині у великій Україні, розуміли правоохоронні органи специфіку діяльності українських журналістів на непідконтрольній території.

І важливо, щоб було усвідомлення, що ми там, на непідконтрольних територіях, по крихтах збираємо інформацію, яка передає дійсність і реальність, в якій опинились саме українські громадяни там. А це означає, що для української правоохоронної системи ми не є шпигунами або зрадниками і не є ворогами української держави. Це потрібно максимально усвідомити і сприяти нашій діяльності не тільки в зоні проведення ООС, а також і зрозуміти мотиви, чому працює сьогодні українська журналістика в дуже жахливих умовах на непідконтрольній території.

Окреме питання – це Мінськ, платформа в Мінську яка засідає. Сьогодні і там, на жаль, нам важко працювати. Тому що органи КДБ Білорусі співпрацюють з ФСБ. І інколи ми знаходимось в списках екстремістів Російської Федерації. Тому важливо, щоб держава ставила актуальні питання по роботі журналістів також на мінській платформі.

І до колег, коротко, журналістів. Треба відмовлятися від партійної самоцензури і треба працювати в інтересах нашої професії, нашої аудиторії.

Остання репліка щодо роботи. Дайте, будь ласка, ще пару секунд. 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, завершуйте.

МАЦУКА О. Щодо роботи в зоні АТО, то, дійсно, ми почули дуже яскраві звіти щодо того, як працюють механізми нашого доступу. Але є проблеми. І ці проблеми, насправді, наприклад, дуже погана координація між Міністерством оборони та Міністерством внутрішніх справ, коли у вас є акредитація Міноборони, але Міністерство внутрішніх справ постійно зупиняє на КПВВ, які між українськими частинами, перевіряють знову і знову кожного журналіста. Координації всередині ООС дуже мало. Коли ви отримуєте дозвіл відвідувати від штабу ООС, приїжджаєте на місце,  і там необхідно знову дозвіл отримувати. Таке враження складається, що немає стовідсоткової зацікавленості з боку ООС, щоб там працювали незалежні українські журналісти.

І хочу наголосити, що ці процедури треба покращувати. Для цього є платформа "Донбас Медіа Форум". Запрошуємо, колеги, кожного року туди вас, бо саме там збирається щороку біля 500 журналістів, які працюють зі всіма цими проблемними питаннями.

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Олексію.

До виступу запрошую Павла Кужеєва, журналіста телеканалу "112 Україна".

Прошу, пане Павло.

14:44:04

КУЖЕЄВ П.

Вітаю, колеги! Вітаю всіх глядачів каналу "112 Україна" і в цій залі, і тих, хто зараз разом з нами на трансляції. Формат цієї зустрічі називається "слухання", і попри весь мій скепсис, все ж таки хочеться, щоб наприкінці цих слухань нас було почуто за їхніми підсумками.

Отже, наближається до завершення цей непростий для каналу "112 Україна" рік, 2019-й. Для тих, хто знає, я, можливо, розкажу нову інформацію. Той, хто в курсі, нехай згадає про те, що протягом 19-го року журналісти каналу "112 Україна" відчули на собі і фізичне насилля, і пережили терористичний акт. Цифрові мовники телеканалу були позбавлені ліцензії з політичних мотивів. І в парламенті була утворена Тимчасова слідча комісія щодо, зокрема, телеканалу "112 Україна".

Нагадаю, що в ніч на 13 липня будівлю, в якій працює телеканал "112 Україна", було обстріляно з гранатомету. Постріл був направлений та поцілив безпосередньо у вивіску телеканалу, граната пробила наскрізь стіну і влетіла на секцію сходів, тобто в те місце, де могли перебувати люди. Злочин було кваліфіковано як теракт, який на даний час розслідується Головним слідчим управлінням Служби безпеки України. І в день вчинення цього теракту і після цього не було жодної реакції засудження цього вчиненого злочину з боку перших осіб держави, ну, і зокрема Президента України. А відсутність реакції, як відомо, може дати сигнал до безкарності за вчинення таких злочинів проти не лише телеканалу "112 Україна". Ми вже бачили це на прикладі візитів всіляких радикальних сил і організацій.

Потому 28 серпня цього ж року група осіб вчинила зухвалий напад на знімальну групу телеканалу "112 Україна", яка знімала матеріал щодо корупції та незаконної вирубки лісів. До речі, це якраз той заклик від пана Президента до того, щоб і медіа, і все суспільство долучалося до боротьби з незаконним вирубленням лісів. Ми туди поїхали і так дістали, як кажуть, на горіхи. Тому що частина нашої знімальної групи була заблокована в автівці, іншим журналістам чинилися перешкоди у здійсненні професійної діяльності, а один з журналістів, Олег Решетняк, зазнав побиття та отримав значні тілесні ушкодження. Ця справа також розслідується поліцією Харківської області.

Ну, і на десерт. Це, звісно, всі ви знаєте про те, що мовників телеканалу "112 Україна" позбавили ліцензії. Дякуємо Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення. Ну, і також ми чекаємо, які ж плоди принесе діяльність новоствореної Тимчасової слідчої комісії проти телеканалів, утвореної в цих парламентських стінах.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте, будь ласка, завершити. Завершуємо.

КУЖЕЄВ П. Кілька секунд. Від імені всієї команди  "112 Україна" я запрошую і закликаю оголосити 2020 рік роком забезпечення прав та свобод журналістів в Україні.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам, пане Павло. (Оплески)

І до слова я запрошую народну депутатку України Ольгу Василенко-Смаглюк, фракція "Слуга народу". Будь ласка, пані Ольго.

14:47:48

ВАСИЛЕВСЬКА-СМАГЛЮК О.М.

Дякую, пані Олена.

Я Ольга Василевська-Смаглюк, і ми разом з моєю колегою із фракції "Голос" Олександрою Устіновою вирішили зареєструвати ТСК, яка має на меті дослідити, по-перше, процес купівлі-продажу вказаних шановним колегою Павлом Кужеєвим телеканалів, а також дослідити вплив цих медіа на мозок українців, а також процес купівлі і продажу. Ми підтримуємо свободу слова в Україні, і ми наголошуємо на тому, що наша тимчасова слідча комісія буде відкрита і прозора, і її результати будуть незалежними від будь-яких політичних віянь і вподобань. Тому ми цю ТСК зареєстрували з різних політичних фракцій.

Ми розуміємо, що вільні медіа – це запорука демократії і ми відстоюємо вільні медіа. Але вже 6 рік в Україні триває війна і головне поле бою, звісно, на Донбасі, окрім цього, є ще інше поле бою – інформаційне. І в Україні, ми знаємо, ініціювались телемости "Надо поговорить!", ми чуємо заклики про те, що треба просити пробачення в Російської Федерації і в Путіна задля миру в нашій країні і це не має жодного стосунку до свободи слова – це інструмент тиску, це зброя і вона в руках у людей, мета яких остаточно нам незрозуміла.

Тому ми, метою створення нашої тимчасової слідчої комісії є недопущення монополізації у сфері інформаційного ринку та ринку телевізійного мовлення, а також обмеження впливу Російської Федерації на інформаційний простір та протидія загрозам національній безпеці в сфері інформаційного простору.

Ми визначили основними  завданнями нашої тимчасової слідчої комісії – це проведення комплексної перевірки обставин придбання, джерел виплати та надходження коштів під час зміни власників вказаних трьох телеканалів; проведення дослідження щодо встановлення осіб, які прямо чи опосередковано брали участь в процесі зміни власників зазначених телеканалів, є бенефіціарами, впливають на редакційну політику цих телеканалів; проведення дослідження щодо частки на інформаційному ринку цих телеканалів. Ми хочемо провести перевірку відомостей щодо систематичного розповсюдження окремими національними телеканалами ідей і тез, які можуть загрожувати національним інтересам України, а також безпеці нашої держави. Ми хочемо зрозуміти, з яких джерел фінансуються ці телеканали зараз і хто є їхніми остаточними спонсорами.

І ще раз запрошую всіх журналістів взяти участь у висвітленні роботи ТСК. Якщо у вас є дані, просимо вас про допомогу в розслідуванні.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пані Ольго.

І я з приємністю до виступу запрошую Вадима Карп'яка, журналіста каналу ICTV. Прошу, пане Вадиме.

14:50:51

КАРП'ЯК В.

Добрий день, пані і панове, колеги, пані головуюча! Я свій короткий виступ спеціально почну з невеликого епіграфа, я його собі роздрукував, щоб прочитати. Це витримка з листа, який недавно надійшов на наш телеканал. От дуже цікаво, я думаю.

"Забороняю усім ЗМІ збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя, професійну або суспільну діяльність, окрім інформації, що ґрунтується на відповідних офіційних документах, будь-яких моїх зображень - теж забороняю, або записів".

От, на перший погляд, послухавши таке, може скластися враження, що це якась малоосвічена людина щось хоче від телеканалу ICTV – одного з найрейтинговіших телеканалів. Але підпис нас переконує в протилежному: цей лист надійшов від заступника начальника Головного управління Національної поліції Євгена Шевцова. Тобто людина, яка відповідальна за безумовне виконання 171 статті, вона вимагає від телеканалу отакого.

Тут дуже багато наводилося прикладів перешкоджання нашій професійній діяльності. До речі, дуже мене потішила цифра, що за судовими вироками це коштує від 500 до 850 гривень. Я думаю, кожен з присутніх у залі може собі дозволити перешкоджати журналістській діяльності і закінчуючи це штрафами у 850 гривень. Але якщо ми хочемо з цим покінчити, то ані парламентських слухань, ані запевнень влади в тому, що це погано і з цим треба припиняти, недостатньо. Потрібні дії, а дії в цьому випадку – це конкретні судові вироки, які, нагадаю, 171 стаття, найтяжче, що вона передбачає – це 3 роки позбавлення волі. Поки не буде конкретних судових вироків по цій статті, всі інші розмови так і залишаться розмовами.

І, коли я кажу про дію, то я маю на увазі не лише дії, які тягнуть за собою судову якусь відповідальність. Я також маю на увазі, наприклад, останній випадок, коли з цієї трибуни на адресу журналістів на ложі були погрози звернутися до суду за те, що журналіст виконував свою професійну, в цьому випадку, фотороботу. І, коли ми говоримо про дію, то, очевидно, маємо на увазі, що фракція, яку представляє цей народний депутат, теж повинна реагувати і показувати, що вона не допустить перешкоджання діяльності журналістів, інакше все це закінчиться величезним пшиком.

І остання. Я, закінчуючи свою промову,   а воно тягнеться від випуску про те, що нам потрібні реальні судові вироки за 171 статтею, будемо мати на увазі і те, що перешкоджанням журналістської діяльності є дуже часто оці надумані судові позови про захист честі і гідності чиновників, яким вони теж перешкоджають в діяльності. Добре, що телеканал ICTV може собі дозволити час від часу інколи 30 одночасно аналогічних позовів в різних кінцях України тягнути. Інші ЗМІ нечасто можуть собі дозволити навіть 2-3 одночасно таких позови. Тому дії – і все у нас буде добре.

Дуже дякую. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам, пане Вадиме.

І я до виступу запрошую пані Світлану Остапу, голову Наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії  України. А, іще і заступницю шеф-редактора "Детектор медіа". Прошу пані Світлана.

14:54:13

ОСТАПА С.

Вітаю учасників слухань! Моя тема – свобода слова в українському телепросторі. І ви зараз зрозумієте, що все пов'язано із прямою темою, головною темою сьогоднішніх слухань. В України немає державної цензури вже, але журналістику не можна назвати вільною. Найбільші медіа-власники використовують свій медіа-рсесурс як інструмент піару прихованої реклами і економічної та політичної боротьби. Щодня моніторинги Детектора медіа фіксують у новинах олігархічних каналів піар та приховану рекламу власників. Мета таких новин не поінформувати аудиторію, а  просунути інтереси власника. Тут не йдеться про незалежну редакційну політику. На каналі "Україна " прихована реклама Рената Ахметова. На "Інтері" піар ОПЗЖ Юрія Бойка. Канал "1+1" відверто мочить політичних опонентів Ігоря Коломойського та "Слуги народу". Менеджери і журналісти каналів "112" та NewOne говорять про утиски та наступ на свободу слова, але мовчать про те, як їхні програми просувають Віктора Медведчука та про російську риторику. Не думаю, що перетворення телеканалів на прибутковий бізнес, про що говорив Олександр Ткаченко, змінить ситуацію. Ринок поділений між олігархами для яких медіа – це інструмент влади, а не джерело доходу. Влада своїми діями, навмисними провокаціями та риторикою ставить під сумнів важливість медіа як суспільного інституту. Водночас, ні перші особи, ні правоохоронні органи не перешкоджають агресивній компанії проти медіа, яку провадить, зокрема, колишній соратник Януковича Андрій Портнов. Представники проросійського видання "Страна.ua" та медіа Медведчука. Метою останніх, окрім залякування журналістів, є також профанація самого поняття журналістської професії.  Дедалі відвертіше поширюючи месседжи співзвучні з кремлівською пропагандою, телеканали Медведчука за підтримки "Інтера" та ЗМІ близьких до ОПЗЖ,  роздмухують істерію на тему загрози свободі слова, закриття телеканалів. Таким чином ці канали захищаються від обґрунтованих претензій з боку регуляторних органів і відвертають увагу українського суспільства і міжнародних організацій від реальних проблем медіа в Україні. Все це загрожує існуванню в Україні журналістики як професії. У нас журналістом називає себе юрист Портнов і народний депутат Кива тільки на підставі того, що вони телеведучі.  Вважаю, що журналістом може називати себе тільки той, хто має основний прибуток від журналістської діяльності і дотримується Кодексу етики українського журналіста. Думаю, більшість так званих журналістів навіть не чули про такий кодекс. Журналістське середовище, на жаль, також розділене через ворожнечу між власниками їхніх медіа. Все це ослаблює професію з середини. Деякі діячі закидають нам, що ми ділимо журналістів на хороших і поганих, ні. Ми ділимо на журналістів і не журналістів. Бити нікого не можна. Але чи можна вважати перешкоджанням саме журналістській діяльності напад на тих, хто робить, так звані, розслідування проти бізнес-конкурента власника на замовлення самого власника, на мою думку, ні. І нехай не прикриваються ті, хто постраждав, журналістським статусом. В Україні без сильної журналістської організації чи об'єднання…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте завершити, будь ласка.

ОСТАПА С. Чи об'єднання таких організацій, якому б довіряла більшість журналістів, ми не зможемо ефективно захищати наші права і професію. Пропоную до рекомендацій слухань включити тезу про те, що поняття "професійного журналіста" потребує перегляду і чіткішого визначення з урахуванням викликів інтернетної епохи, і дезінформації. Треба прив'язати журналістську діяльність до журналістських стандартів та відповідальності за їхнє недотримання. Професійній журналіст має завжди дотримуватися кодексу етики українського журналіста.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякуємо, пані Світлано. (Оплески)

І я до виступу запрошую Володимира Притулу, керівника проекту "Крим. Реалії", будь ласка.

14:58:08

ПРИТУЛА В.

Доброго дня! Дякую. Я зразу хочу наголосити, що я виступатиму від свого імені, не від імені "Крим. Реалії" і не від імені компанії "Радіо Свобода", Радіо "Вільна Європа". І перепрошую, я буду читати, щоб швидше, оскільки хотів багато сказати.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, бо ми в регламенті.

ПРИТУЛА В. Ми почали працювати в середині березня 2014 року і одразу ж зіштовхнулися з тиском, і переслідуванням наших журналістів. Спершу були це проросійські парамілітарні угрупування, а потім представники російських спецслужб, відверте слідкування, прослуховування телефонів, пряме залякування, погрози, цькування у ЗМІ, у соцмережах, фізичне перешкоджання нашій роботі, напади на журналістів, вилучення професійної техніки, вимушена еміграція, депортація, не допуск на територію Криму, затримання, обшуки, арешти, суди, ув'язнення. З усім цим зіштовхнулися понад 60 наших журналістів, які співпрацювали з "Крим. Реалії", 27 з них, це точна цифра, під тиском російських силовиків були змушені припинити співпрацю з "Крим. Реалії", деякі з них взагалі пішли з професії, і 28, це теж точна цифра, були змушені, знову ж таки під тиском російських спецслужб, покинути півострів і більшість з них зараз працює у нашій редакції на материку. Наприкінці 2014 року ми змушені були закрити наш офіс у Сімферополі, а в 15-му повністю евакуювали за межі Криму редакцію.

Після цього російські спецслужби зосередилися на намаганні знищити нашу кореспондентську мережу і дискредитувати "Крим. Реалії". В квітня 16-го року російські силовики провели обшуки у помешканнях семи кримчан, яких запідозрили у співпраці з "Крим. Реалії". Проти одного з наших найяскравіших авторів Миколи Семени висунули звинувачення у сепаратизмі, засудили до двох з половиною років умовно і трьох років заборони на журналістську діяльність.

Зараз 69-літній метр кримської журналістики, заслужений журналіст України потребує негайного лікування в київській клініці. На жаль, виїзд за межі Криму росіяни йому заборонили.

Ще ціна низка громадських журналістів, блогерів, які передавали нам інформацію зазнають адміністративного і кримінального переслідування і ціла група із них перебувають в ув'язненні. Я думаю тут колеги правозахисники Криму перебувають, вони ще згадають їхні прізвища і будуть розповідати про них більш детальніше.

Попри це ми продовжуємо працювати в Криму, це я Тані кажу, що ми продовжуємо працювати в Криму. І зараз "Крим. Реалії" залишаються номер один інформаційним проектом кримським. Ми маємо більше двох мільйонів переглядів щомісяця, близько 4 мільйонів сторінок дивляться. Ми маємо три сайти, ми маємо телепроект, ми маємо цілодобове мовлення на більшу територію… радіомовлення, на більше територію Криму. І наші журналісти в підпіллі, у важких умовах, під страхом щоденним …

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дайте, будь ласка,  завершити…

ПРИТУЛА В. Довершу, ще можливо 30-40 секунд…

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Прошу.

ПРИТУЛА В.  Я прошу звернути увагу, що "Крим. Реалії" – це частина великої міжнародної інформаційної компанії. І ми не ставимо перед собою жодних політичних, чи геополітичних цілей, але у нас є місія, свобода слова, вільне поширення інформації в регіоні, де свобода слова утискується. І тому ми пишемо про переслідування всіх хто не згоден.

Ми надаємо слово всім хто його не має, намагаємося надавати весь спектр інформації всім хто не може його отримати в офіційних кримських ЗМІ. Всім незалежно від політичних і геополітичних поглядів, бо всі кримчани мають право знати.

І я хотів би, щоб українська влада і українське суспільство  нас у цьому  зрозуміли. Ще буквально кілька секунд. Я про це  зараз не збирався говорити, але змушений сказати, тому що кілька років тому ми зазнали досить такого жорсткого такого  тролінгу тут, на материку, в Києві з боку впливової громадської організації, авторитетної через те, що  занадто мало  вживали в своїх інформаційних продуктах слово "окупаційна влада", "окупанти", щоб ми надали слово не тільки  проукраїнським активістам, і це  для нас проблема.

І я ще  раз хочу сказати, я  не збирався про це говорити, ми про це не  говорили публічно, але зараз, оскільки  керівник цієї організації - один з членів  парламенту при владі, керівник одного з впливових комітетів, тому я ще раз хочу сказати, що це для нас розуміння нашої місії українським суспільством і українською владою дуже важливе.

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякуємо вам пане Володимире за  виступ, за інформацію. (Оплески)

І запрошую до виступу Еміля Курбедінова, правозахисника, який захищає кримськотатарських журналістів. Прошу.

15:03:13

КУРБЕДІНОВ Е.

Доброго дня! Коллеги, я зачитаю, чтоб уложится в  регламент.

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Будь ласка. 

КУРБЕДІНОВ Е. Дякую.

Сначала  2014 года в Крыму развернулась  масштабная кампания по  искоренению независимых средств  массовой информации, в рамках данной политики  заблокирована трансляция украинских эфирных телеканалов и радио. Первый крымско-татарский  телеканал ATR  после нескольких обысков и колоссального давления  со стороны власти, российской власти,  был вынужден переехать  на материковую часть  Украины, заблокирован доступ ко многим Интернет-ресурсам: Liga.net, Цензор.нет, События.инфо, ATR, QHA, КрымSOS и так далее. Осужден  украинский журналист Микола Семена, запрещен въезд основателю информагентства QHA Исмету Юкселю,  журналисткам Алене Савчук и Алини Смутко на 10 лет запретили въезд на территорию Крыма.  На этом  фоне в Крыму сформировался  Институт гражданской журналистики, обычные граждане и небезразличны к  происходящему вокруг них событиям, начали активно использовать социальные сети и  публиковать  свои материалы. Это были  фотографии с зала судебных заседаний по делам в отношении политзаключенных,  прямые трансляции  с мест обысков  и массовых задержаний, интервью с  пострадавшими от  незаконных действий силовиков  и тому подобное.

Рискуя жизнью, несмотря на многократные угрозы, аресты, штрафы и психологическое давление, они делают свою работу. Таким образом, гражданские журналисты стали фактически единственным независимым источником информации в Крыму, огромную роль в продвижении гражданской журналистики играет объединение крымское "Солидарность", которое более двух лет работает в Крыму. Нариман Мемедеминов, Осман Арифмеметов, Рустем Шейхалиев, Ремзи Бекиров, Сервер Мустафаев и другие крымские татары, и гражданские активисты, освещавшие события в Крыму, сейчас эти политзаключенные находятся под уголовным преследованием в российских тюрьмах. Их преследование российскими спецслужбами проводится с использованием излюбленного инструмента – якобы борьбы с терроризмом и обвиняются эти гражданские журналисты по террористическим статьям. Нариман Мемедеминов уже осужден, Осману Арифмеметову, Рустему Шейхалиеву, Ремзи Бекирову, Серверу Мустафаеву грозит от 10 до пожизненного лишения свободы в колониях строгого режима. В нарушение IV Женевской конвенции и других международных норм их преследуют по российскому уголовному закону, содержат в следственных изоляторах годами, угоняют на территорию России и судят в военном суде. Сегодня это более 60 крымских татар, политзаключенных, обвиняемых по террористическим статьям.

Гражданские журналисты по всем правилам должны быть свободны от любых преследований и иметь возможность свободно собирать и распространять информацию о положении на своей земле, о своих соотечественниках и единоверцах и освещать военные и иные преступления, похищение, угон на чужую территорию, давление и пытки в отношении мирных граждан.

Спасибо большое.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам за виступ.

КУРБЕДІНОВ Е. Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо, пане Емілю. (Оплески)

І до виступу я запрошую Івана Верстюка, журналіст "Новое время". Немає?

Тоді запрошую до виступу Наталію Влащенко генерального продюсера телеканалу "ZIK". Прошу, пані Наталія. Прошу.

15:06:40

ВЛАЩЕНКО Н.

Шановні друзі, вітаю всіх, хто є в цьому залі! Вітаю, шановні колеги! І я сьогодні, ну, була тут майже спочатку слухань і з тривогою, і з надією слухала виступи колег. І почула з тривогою про те, що можливі там введення покарань за маніпуляцію з інформацією і про те, що там народні депутати говорили, що потрібно там досліджувати мозок українців, як вони сприймають те чи інше і так далі. І ще є журналісти чесні – нечесні, гарні – погані і так далі.

І я подумала, що сьогодні дуже багато в цьому залі звучало розповідей про вбивства, про переслідування журналістів, про бездіяльність держави і так далі. І мені от те, що відбувається, про це говорили всі, мені б хотілося зараз дуже коротко сказати про те, чому це відбувається і що ми маємо чекати, і на що маємо надіятися.

Потрібно сказати, що особисто, як і десятки і сотні наших колег, пройшла через кампанії травлі, організовані конкретними людьми, організовані конкретними політиками. І називала публічно їх імена, зверталася до тодішнього Президента Порошенка, правоохоронців, західних дипломатів і не отримала жодного результату.

Але справа зовсім не в мені. Я прийшла сюди говорити про все це, тому що вважаю головним от що. Воно полягає, це головне, в наступному. Такі історії може розповідати будь-який громадянин нашої країни, якого кожен день грабують, принижують, вбивають без жодного шансу на захист та справедливість. Отже, проблема не тільки в нас, не тільки в журналістах, не в обмеженій свободі слова, не в намаганні закрити ті чи інші канали. Проблема в тому, що вже майже тридцять років в Україні панує абсолютно безжальна і цинічна система, яка зневажає народ, включаючи журналістів. Система, де політики постійно та зухвало дерибанять державний бюджет, фармацевти підроблюють ліки, і за десятки років померли сотні тисяч українців, судді та прокурори покривають убивць та засуджують невинних. Вони всі впевнені, що люди – це тільки біомаса і не варта вона ні зневаги, ні співчуття, біомаса, з якою потрібно рахуватися не більше, ніж із брудом на їх черевиках. Ця система ставиться до народу, а значить, і до журналістів гірше, ніж, я перепрошую, але не можу  уникнути цього порівняння, ніж до власних повій. І це порівняння дуже актуальне зараз.

Та коли раптом журналіст насмілюється сказати правду, яка не подобається політику, чи чиновнику, чи олігарху, відразу починається, що треба дискредитувати, облити брудом, треба активізувати ботоферми, стукнути трубою по голові, розстріляти біля під'їзду чи підірвати в машині. Я це говорю непросто так. Ви знаєте, це події, які були всі останніми роками…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте, будь ласка, завершити. Будь ласка, завершуємо.

ВЛАЩЕНКО Н. …вони не рахуються не тільки з нами, вони не рахуються з народом і журналісти такі ж беззахисні і безправні наскільки беззахисне і безправне все суспільство. Допоки ця система буде існувати, до тих пір ми будемо безправні і ніхто нас не зможе захистити. Да, півроку тому відбулися зміни, 73 відсотки в країні проголосували і сказали, що вони незгодні так жити. І з'явилася надія. Сьогодні почала працювати рада при Президенті. Подивимося, що вона зможе зробити.

Але я хочу сказати, що є надія, є сподівання, і зміни можливі, і можлива нова реальність і нове суспільство тільки після того, як ми всі об'єднаємося. Це стосується і нашого цеху.

Дуже дякую.  (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Дякую.

Я запрошую до виступу Євгенія Брагара, заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова.

Прошу.

15:10:58

БРАГАР Є.В.

Доброго дня, шановні гості. Доброго дня, шановні депутати. Проблема безпеки діяльності журналістів потребує негайного вирішення. Важливо зазначити, що коли представники журналістської спільноти зазнають утисків, то від цього страждає не тільки професія журналіста, але і право громадян на отримання інформації, що є однією з головних основ демократичного  суспільства. Згідно з європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини, яку Україна підписала у 1997 році, кожен має право на свободу вираження поглядів, а також на одержання і передачу інформації та ідей без втручання органів державної влади. Станом на сьогоднішній день в Україні в недостатній мірі розроблена законодавча база та чіткі критерії, які регулювали та створювали б умови безпечної діяльності журналістів. Звідси з'являється потреба відносності і суб'єктності визначення правових меж, що зумовлює постійне збереження проблем серед таких питання безпеки журналістської діяльності.

Серед однієї з найважливіших проблем варто виділити жорстку редакційну політику окремих засобів масової інформації. Як же ж себе почувають журналісти в системі цього редакційного терору? Психологічний тиск, погрози фінансових санкцій, застосування цих фінансових санкцій журналістам чи навіть погрози звільнення. Це є не повний список всіх тих заходів з якими стикаються представники окремих ЗМІ. Що найстрашніше ці засоби масової інформації виконують інтереси держави-агресора.

Серед інших проблем варто виділити численні випадки утисків журналістів, погроз та заборон. Відсутність методик ефективного правового регулювання основних засад свободи слова. Ми також маємо визначитись де закінчується свобода слова і починається агресивна пропаганда.

Окрема серйозна проблема – це діяльність журналістів на тимчасово окупованих територіях.

У разі не вирішення цих проблем українське суспільство зіткнеться з тим, що українці втратять право на доступ до джерел інформації, порушення базових свобод людини, які прописані в Конституції, а також панування російської пропаганди в Україні. І, що з цього виходить? Поразка в інформаційній війні. Саме тому, завданнями органів виконавчої та законодавчої влади є виконання рекомендацій Місії ООН з прав людини, розробка та запровадження чітких критеріїв роботи працівників ЗМІ, в першу чергу, це етичні аспекти та аспекти інформаційної безпеки держави. Ініціювання проектів законів, які забезпечували б працівників ЗМІ на професійну діяльність, захищаючи їх також від жорсткої редполітики окремих телеканалів, також нападів та погроз. Здійснювати контроль над дотриманням сфери свободи слова та безпеки журналістів.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте завершити. Завершуємо, будь ласка, пане Євгене.

БРАГАР Є.В.  Добре.

Проводити моніторинг ефективної роботи правоохоронних органів в сфері безпеки діяльності журналістів.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дуже дякуємо, пане Євгене, за ваш виступ.

І я до слова, до виступу запрошую пані Тетяну Попову, медіа-експерта представницю громадської  організації "Інформаційна безпека". Прошу, пані Тетяна.

15:14:31

ПОПОВА Т.

Доброго дня, шановні депутати, шановні друзі і колеги журналісти! Перш за все хочу подякувати журналістам за довіру і за ваші голоси за мене на виборах членів Ради зі свободи слова при Президентові України. Як ви, можливо, знаєте, сьогодні зранку був опублікований указ на сайті Президента і наша рада почала роботу. Обіцяю робити все від мене залежне, щоб виправдати вашу довіру.

Ці слухання мали б відбутись 3 роки тому як мінімум, в 2016 році, коли почалась цинічна і цілеспрямована атака на журналістів і на свободу слова, в принципі після публікації "панамських офшорів". До речі, саме в день публікації другої хвилі "панамських офшорів" були опубліковані персональні дані тисяч журналістів на сумнозвісному сайті "Миротворець". Я була тоді єдиним і першим представником уряду, хто відкрито став на бік журналістів і вимагав прибрати персональні дані українських і іноземних журналістів з цього сайту. Тому що це були ті самі журналісти, кого ми в 14-му році просили їхати на окуповані території і знімати про падіння MH-17.

На жаль, так і не був почутий наш заклик. Більше того, і журналісти, і я піддалися атакам і кампаніям по булінгу. На жаль, хоча представники МВС і представники СБУ чудово знають, хто займається цим сайтом, до кого він відноситься, на жаль, база журналістів досі не прибрана з цього сайту з їх персональними даними.

Більше того, замість того, щоб стати українським центом Візенталя, сайт перетворився на помийку, де попередня влада просто розправлялась зі своїми політичними опонентами. Хочу нагадати, що там також знаходяться і дані Юлії Тимошенко, і дані Міхеіла Саакашвілі, Давида Сакварелідзе, навіть якийсь час там була дружина сьогоднішнього Президента Володимира Зеленського. Ну, і там досі лежить на сайті, хоча декілька разів представники МВС і Нацполіції запевняли мене, що ці дані прибрані, ні, вони не прибрані – на сайті лежать тисячі даних журналістів від Associated Press, CNN до Reuters і українських ЗМІ, які там працювали на прохання української влади.

Ця публікація, звісно, негативно вплинула на сприйняття України у світі, дуже багато журналістів в редакції просто припинили відправляти своїх журналістів на схід. Журналісти почали отримувати погрози. До речі, я також отримувала погрози біля 5 разів російською мовою вбити членів моєї родини. Коли ми прийшли в Нацполіцію подавати заяву, нам просто сміялися в обличчя.

Я закликаю сьогоднішніх представників МВС, ГПУ і СБУ розібратися, наказати винних та прибрати персональні дані журналістів. Ми, журналісти, хто надавав свої свідчення в 16-му році, готові знову їх надати. Єдине, що ми вимагаємо, - справедливості і правосуддя.

Також новим депутатам я дуже бажаю не повторювати…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте завершити, будемо завершувати.

ПОПОВА Т.  …попередників. Якщо вам немає чого приховувати, журналісти будуть вашими друзями. Вони будуть вам допомагати доносити вашу позицію до широкого загалу, до широкої аудиторії. Не треба з ними битися, судитися, погрожувати, як робили попередники. Як бачите, це призводить до того, що ви втратите владу. І пам'ятайте, в сьогоднішньому інформаційному світі все, що стоїть на шляху інформації, буде знесено самою історією.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пані Тетяно.

Я до виступу запрошую Олега Горового, керівника інформаційного порталу "Перший Криворізький".

Чи є пан Олег? Будь ласка.

15:18:32

ГОРОВИЙ О.

Доброго дня, друзі! Я прошу пані головуючу надати мої хвилинки нашому медіа-юристу Максиму Горелікову, бо саме він представляє наші інтереси у судах.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Замість вас?

ГОРОВИЙ О. Так. Він в залі є.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка. Будь ласка.

ГОРЕЛІК М. Дякую, пані головуюча.

Вітаю всіх учасників даних парламентських слухань. Я хочу подякувати всім журналістам, яку здійснюють журналістську діяльність в нашій державі, в Україні, оскільки надскладні умови, правоохоронна система знаходиться в жахливому стані, відстоювати свої права дуже складно.

Хочу сказати про стан справ, які знаходяться в місті Кривому Розі. Всі журналісти знають 171 статтю Кримінального кодексу України, це перешкоджання діяльності журналістів України. Хочу сказати, що 30 вересня 2019 року Дніпровський апеляційний суд ухвалив обвинувальний вирок саме за перешкоджання діяльності журналіста та притягнув до відповідальності обвинуваченого до 1 року обмеження волі. Тобто це є реальне покарання, яке поніс обвинувачений саме за 171 статтю.

Сьогодні вже попередні спікери казали про те, що злочини проти діяльності журналістів прирівняні до авторитету державного органу. Так, це є, є 345 стаття прим. 1. Але ми всі знаємо і правники всі розуміють, що за цією статтею не відбувається реєстрація в Єдиному державному реєстрі, тобто досудове розслідування не проводиться. Якщо журналіст звертається із заявою про вчинення кримінального злочину до слідчого органу, то слідчий перш ніж зареєструвати відповідну заяву, він шукає журналіста у Фейсбуці та перевіряє його діяльність, тобто розуміє… має розуміння того, що або реєструвати, або не реєструвати. Як правило, діяльність слідчого не на користь самого журналіста, тобто вона не спрямована на захист прав журналістів.

У нашому Кривому Розі є декілька справ. На жаль, коли виступав керівник Національної поліції Ігор Клименко, він не зазначив про це. Але я хочу сказати, що по 171 статті особисто я веду три справи: перше – це за якою ми отримали обвинувальний вирок від 30 вересня…

Будь ласка, дайте завершити.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, завершуйте.

ГОРЕЛІК М.  Та є ще справа: 6 липня у 2017 році було поранено оператора-журналіста В'ячеслава Волка. Справу було порушено за 425 статтею, це недбале ставлення до військової служби. Оскільки Міністерство оборони в нашому місті проводило навчання, в результаті чого було поранено журналіста-оператора. І ця справа закривалась неодноразово. Інша справа по заяві…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте, будь ласка, завершити. Будь ласка, 30 секунд, але завершіть.

ГОРЕЛІК М. Дякую. Дякую.

За заявою Скиби Софії Миколаївни ця справа також була порушена і кваліфікована за 171 статтею Кримінального кодексу України. Але вона неодноразово закривалась, оскільки слідчі незацікавлені в розслідуванні цієї справи. Тому стан справ саме за захистом прав журналістів на сьогоднішній день, він просто жахливий.

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам за виступ. Дякую.

І до слова я запрошую Валерія Іванова президента Академії української преси. Прошу, пане Валерію.

15:22:49

ІВАНОВ В.

Шановні колеги, майже 2 роки в цьому ж залі вшановувалася пам'ять черкаського журналіста Василя Сергієнка. Отже, ще 2 роки тому на рівні парламенту декларувалася необхідність довести справу Сергієнка до кінця і покарати вбивць. Була започаткована журналістська премія Сергієнка, яка повинна була нагадувати владі про цей резонансний злочин.

Пройшло 2 роки. За цей час з п'яти затриманих підозрюваних у вбивстві суд відпустив трьох - одного під заставу, двох під домашній арешт. Щоб гальмувати процес змінено 13 колегій суддів та 6 районних суддів, кожен з яких починав розгляд справи заново. Система чинить шалений опір, гроші та зв'язки залишаються домінуючим фактором після зміни влади в країні. Для регіональних князьків та впливових кланів у судовій та правоохоронній системі мало що змінюється. Сьогодні майже нічого не заважає журналістам критикувати Зеленського, Богдана, Гончарука чи Баканова. Але якщо журналіст торкнеться місцевого чиновницько-бізнесового клану його починають системно знищувати, відкриваються вигадані замовні кримінальні справи, накладається арешт на майно, чиниться тиск на близьких. Моя родина відчула на собі, що означає зачепити інтереси людей, які пустили дуже глибокі корупційні коріння в силових структурах. Мій син брав участь у проекті журналістських розслідувань, який мав необережність розповісти  про бізнес родини високопосадовця  з Головного слідчого управління Нацполіції Євгена Шевцова. Це той самий пан, який пробує лякати журналістів і якого вже згадував і цитував тут колега з ICTV.

У відповідь на розслідування учасників журналістського проекту об'єднали з геть незнайомими людьми та оголосили членами одного злочинного угрупування. Почався шалений тиск не лише на журналістів, але й на близьких. На абсолютно брехливих підставах співробітники управління Шевцова обшукали моє помешкання, арештували рахунки, направили купу запитів, у тому числі до Київського нацуніверситету імені Шевченка, де я завідую кафедрою, вимагаючи надати всі документи за всі 30 років моєї роботи. Все це, щоб помститися моєму синові.

Звичайно, я не порівнюю цю ситуацію зі злочином проти Василя Сергієнка. Але важко говорити про свободу слова в країні, якщо у нас залишилися системні проблеми з тиском на журналістів. І вирішувати це треба терміново, перш за все потрібно очищення системи Нацполіції та встановлення дійсно незалежного правосуддя.

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякую вам за виступ.

І до слова я запрошую Сергія Чернявського, проректора Національної академії внутрішніх справ. Будь ласка, пане Сергію.

15:25:56

ЧЕРНЯВСЬКИЙ С.С.

Доброго дня, шановні учасники слухань! Інформаційне суспільство, до якого всі ми прагнемо, вимагає реального налагодження контакту і комунікації між ЗМІ і владою в особі правоохоронних органів. І важливе місце в цій комунікації посідають заклади вищої освіти зі специфічними умовами навчання, які здійснюють всі види підготовки поліцейських і інших категорій правоохоронців. В цьому плані ми вивчили свої потенційні можливості і готові наразі до розширення формату такої співпраці.

Зокрема, в межах проекту Ради Європи, за підтримки Міністерства внутрішніх справ України вперше в Україні нами проведені були такі достатньо масштабні тренінгові курси для всіх категорій слідчих, прокурорів і суддів з питань захисту професійної діяльності і безпеки журналістів. Розглядались найбільш актуальні питання, які виникають в діяльності ЗМІ, а саме.. і правоохоронних органів: щодо кваліфікації кримінальних правопорушень відповідної категорії, збирання доказів в конкретних ситуаціях, буває і конфліктних, і безконфліктних в разі загрози і безпеки журналістів, зокрема у кіберпросторі, те, про що  сьогодні вже тут доповідали. На сьогоднішній день зусиллями трьох спеціалізованих вишів –  Національна школа суддів, Національна академія прокуратури і Національна академія внутрішніх справ – завершується створення спеціалізованого курсу по безпеці журналістів.

Ідеться про створення єдиних стандартів підготовки поліцейських, прокурорів і суддів щодо якраз питань захисту інформаційного простору і захисту безпеки журналістів. Складається з загальної і варіативної частини. Зокрема, варіативна частина такі болючі і актуальні проблеми розглядаються, як внесення заяв до ЄРДР, те, що попередній доповідач наголошував на цьому, подання заяв про визнання журналістів потерпілими і таке інше. І ситуації взаємодії, які виникають повсякчас. Це в разі нападу на журналістів, побиття, перешкоджання проведення відеозйомки, перешкоджання в збиранні певної інформації, моделі і алгоритми поведінки поліцейських і представників ЗМІ на місці події в разі вчинення злочинів, в разі вчинення різних аварів, техногенних катастроф, дорожньо-транспортних подій. В разі подання журналістських звернень і по багатьох інших питаннях.

Позитивно зарекомендувала себе практика запрошення представників ЗМІ для проведення комплексних вчень і тактикоспеціальних навчань за участю поліції різних служб і Національної гвардії. Виявилося, вони найбільш такими позитивними і результативними, коли ми готувалися, особовий склад, до участі в охороні публічного порядку при виборах до Верховної Ради і Президента України. На сьогоднішній день також готові запропонувати свою базу навчальних закладів системи МВС для проведення тренінгів з особистої безпеки журналістів, а саме щодо використання зброї, щодо застосування прийомів самооборони, щодо навичок безпечної поведінки у натовпі, щодо надання домедичної невідкладної допомоги і за багатьма іншими. І  також, я думаю, вважаю, що це зацікавить наших колег. Готові також розглянути інші можливі напрями співпраці. 

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Сергію.

І запрошую до виступу Олесю Медведєву, кореспондентку Інтернет-видання "Страна.ua". Прошу, пані Олеся.

15:29:13

МЕДВЕДЄВА О.

Добрий день, уважаемые коллеги, добрый день все, кто присутствует в этом зале! Когда я шла на эти парламентские слушания, они, по-моему, назывались"Безопасность журналистов и свобода слова в Украине, пути решения всех этих проблем". Ну почему то после выступления  представителей власти, а именно профильного министра господина Бородянского и руководителя профильного комитета господина Ткаченка, складывается впечатление, что вот лично я побывала на, знаете, презентации трибунала против журналистов. Вместо того, чтобы обсуждать то как защитить журналистов. Почему не реализуется право журналистов выполнять свою деятельность. Почему им продолжают угрожать праворадикальные группировки и тому подобное. Почему-то идут угрозы в адрес журналистов, предложение цензурирование, называние каких то СМИ манипулятивными и прочее, и прочее. Я хочу напомнить, что риторика ненависти, которая продуцировалась и культивировалась последние 5 лет, как раз является стимулятором, в том числе, для нападения на журналистов. А также в нашем украинском обществе оно оправдывает нападение на журналистов и представителей медиа. Этим занимаются даже не только представители власти, но и работники, сотрудники определенных средств массовой информации и организаций, которые именуют себя "медиа над медиа". К сожалению, так получается. И мне хотелось бы призвать и власть и коллег журналистов перестать все-таки, угрожать журналистам, перестать давить на украинские СМИ и журналистов. И все-таки заняться своей профильной деятельностью и отстаивать права журналистов. Наконец-то хотелось бы это увидеть. Я представляю то СМИ, которое на протяжении последних 4-х лет, на которое очень много давили и со стороны власти, и со стороны спецслужб. Против нашего главного редактора Игоря Гужвы, который сейчас получил убежище в Австрии и находится там, открыто 5 сфабрикованных уголовных дел. Это было все при Порошенко.  При новой власти, что мы видим? Изменений никаких нет. Мои персональные данные тоже есть на сайте "Миротворце". Сайт "Миротворец" до сих пор работает.

Касательно Олеся Бузины. Я бы хотела призвать всех коллег не стесняться произносить эту фамилию потому что, по-моему, только глава Комитета по свободе слова Нестор Иванович Шуфрич осмелился ее произнести. После травли своих коллег, после травли со стороны ультраправых радикальных  группировок Олеся Бузину спустя несколько месяцев убили, при этом, за пару дней до того, его данные были внесены на "Миротворец". Хочу всех призвать и власти, и правоохранительные органы перестать давить на журналистов, перестать оправдывать это какими-то своими воззрениями, якобы не такими журналистскими стандартами, которыми руководствуется медиа, и наконец-то выполнять свою работу, и защитить журналистов прекратить на них нападение.

Спасибо. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Я до слова запрошую Тетяну Цибу, голову підкомітету з питань права громадян на інформацію Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова. Прошу, пані Тетяна.

15:32:29

ЦИБА Т.В.

Доброго дня, шановні колеги. Хочу відразу що сказати, безумовно, свобода слова і безпека діяльності журналістів в Україні це надзвичайно важливо, ми всі були свідками того, і ми послухали сьогодні правоохоронців, ми послухали виступи журналістів, наших колег з громадських організацій, які цим опікуються, та і всі ми знаємо, що це дійсно є реальна проблема. Але водночас хочу знову ж таки зазначити і тут попередній спікер теж про це говорив, що мова ненависті, яка роз'їдає наше суспільство, це насправді та причина, через яку все суспільство починає толерувати насилля і, в тому числі більш-менш так, закривати очі на те, що журналіст, злочини проти журналістів розслідуються також погано. Ми не можемо допустити, щоб це було, звісно, правоохоронці мають працювати краще, звісно, ті рекомендації дуже хороші, громадських організацій рекомендації щодо виправлення якихось огріхів у законодавстві, ми обов'язково візьмемо до уваги і будемо над цим працювати. Але журналісти і всі люди, які мають відношення до ЗМІ, мають розуміти, що мова ненависті, вона вбиває всіх.

І тому питання маніпулювання суспільною свідомістю, воно теж надзвичайно важливе, воно дуже перезріло вже у нашому суспільстві, особливо це актуально під час гібридної війни, в якій є і інформаційна війна, ми всі жертви цієї війни. І насправді мова ненависті, вона також включає в себе не тільки саме образи на адресу журналістів або на адресу держави, це і є пропорції, співвідношення інформації негативної і позитивної, які у нас не дотримуються. У здоровому суспільстві має бути не менше двох третин нейтральної або позитивної інформації. Якщо ми подивимось на наше інформаційне поле, то це більше третини це суцільна зрада, це суцільні вбивства і різна інша, вибачте на слові, інформаційна чорнуха, то що ми будуємо?

Саме в Російській Федерації говорили про те, що ми не можемо обмежувати… ми не можемо показувати… ми не можемо обмежувати насилля на телебаченні, показуванням сцен насилля на телебаченні. Тому що це нібито буде шкодити патріотичному вихованню, це говорили в Росії. Ми хочемо таке саме? Чому ми до цього йдемо?

Тому шановні журналісти, шановні колеги, хочу нагадати, що ми всі знаємо, що розруха починається в головах, то давайте викинемо цю розруху з голів і будемо разом будувати  нормальне, здорове суспільство.

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую пані Тетяно. (Оплески)

І до виступу я запрошую Сергія Штурхецького, голову комітету всеукраїнської професійної спілки "Незалежна медіа-профспілка", будь ласка.

15:35:20

ШТУРХЕЦЬКИЙ С.

Шановні учасниці та учасники слухань! Радий тут бачити вас живими, здоровими. Дозвольте подякувати організаторам за можливість донести позицію всеукраїнської професійної організації "Незалежна медіа-профспілка" України до такого життєво важливого питання, як безпека журналістів.

Тут на мою думку є декілька аспектів, по-перше, перший аспект це безпосередньо саме безпека журналістів, підвищеним рівнем небезпеки при виконання ними редакційних завдань. І журналістам зрозуміло, що треба бути обережним, на жаль, цьому добре не участь в школах, добре не участь в університетах. Але і попередні виступаючі і та наша робота також спільна з Міжнародною федерацією журналістів, спільно з деякими вишами дає підстави для такого стриманого оптимізму, що вже невдовзі у нас з'являться практичні і хороші курси з безпеки.

Окрема біль – це не уважне ставлення власників редакцій до умов праці журналістів.  Безвідповідальність керівництва щодо захисту своїх підлеглих і це питання напевно час пробив вже для такого великого круглого національного столу, щоб всі почали говорити про обов'язкове страхування журналістів від нещасних випадків , обов'язкове страхування їхньої  роботи, і тому ми  маємо  дати відповідь на запитання. Чи ми хочемо мати  захищених журналістів? Очевидно, що так. Питання тільки, чи на  це ствердну відповідь на це дадуть власники медіа, бо  це пов'язано з додатковими  витратами, політики, так само, якими можливо декому з них легше маніпулювати незахищеними журналістами.

Зрештою, бюрократичні лабіринти не дають  нам навіть можливості  скористатися тими  маленькими можливостями  захисту, які є. Наприклад,  у березні комісія так і не змогла… міжвідомча комісія спеціальна так і не  змогла видати стипендію  вдові Веремія – журналіста, тому що там бачите, був такий певний юридичний казус, як вони сказали. Але до цих пір цей казус, який  вирішується одним там рішення  Кабміну, не прийнятий.

Також, звісно,  нарікання викликає  система обліку злочинів, особливо так званих журналістських злочинів, да, стаття  171. І знаєте,  атестація відбулася, пройшла, але наша поліція іноді взяла деякі на озброєння міліцейські речі.  Наприклад, у Херсоні  21 жовтня  Костянтин Риженко подав заяву до  цих пір… отримали відповідь, що  не було ніякого перешкоджання. Тобто не бачить поліція відео, не бачить, що було  перешкоджання. В той же час, хотів би сказати, що завдяки і в тому числі колезі Людмилі Панкратовій ми не дамо можливості цьому  випадку забутися. Хотілося б також і подякувати, тому з іншої сторони, якщо ми кажемо буквально вчора була погроза в соціальних мережах до журналістки…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, дайте  завершити.

ШТУРХЕЦЬКИЙ С. … у Чернівецькій  області я дякую, дійсно, начальнику обласного управління, який  терміново втрутився  в цю ситуацію і вже   відібрана заява, пояснення і проводиться перевірка цієї ситуації.

Інший аспект –  це  зрозуміло і цифрова  безпека. Третій аспект – це професійна етика, тому що, якщо ми з вами журналісти  не візьмемося за саморегуляцію, то хтось візьметься  за регуляцію. У цій залі не було ще жодного  скликання, в якому би не з'являлися діячі, які би  продукували закони на захист суспільної моралі або проти наклепу, або ще щось і ще щось. Тому, якщо ми самі не візьмемося за  цю саму регуляцію, то ми тільки підвищимо  їхні апетити, ну, зал тут такий,  не знаю, чи пороблено, чи що, але так воно робиться. Успіху ми досягнемо, якщо будемо працювати разом і дозвольте ще раз нагадати гасло профспілок: у єдності наша сила, ну, і дякую, що живі.

Дякую. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Сергію. Дякую вам за виступ.

 І слово надається Богдану Амінову спеціальному кореспонденту телеканалу NewsОne, будь ласка.

15:39:40

АМІНОВ Б.

Вітаю всіх присутніх! І слухаючи колишніх працівників медіа, а нині політиків, от склалося враження таке, що як швидко змінюються думки, як швидко змінюється люди. Виступ почну з того, що я погоджуюся з народним депутатом Олександром Ткаченком, щодо наявність впливу власників на телеканали. І чомусь згадується відео із записом розмови одного колишнього топ-менеджера каналу з власником, де той в грубій формі і принизливій формі дає вказівки. Це треба припиняти – я з ним цілком погоджуюсь. Дивуюся я також з виступу "Детектор медіа" представників, які кажуть, що хтось журналіст, хтось нежурналіст. Поки ми всі працюємо з редакційними посвідченнями на телеканалах, які не порушують законодавство, я гадаю, що не варто когось називати нежурналістом. Я вважаю, що це неправильно, гадаю, що колеги мене в цьому підтримують.

Але я про інше, загалом стаття 171 Кримінального кодексу України, вона мертва, вона не працює і перед тим, як говорити у цій залі про якісь нові закони, про регуляцію журналістів, про контроль над медіа, було б доцільно забезпечити роботу законів які вже є, які мають працювати, але вони чомусь не працюють. Дивуюся з розмови Артема Шевченка рік тому після нападів регулярних на наших журналістів, коли він казав, що а чи по всіх фактах штовханин, плювків в обличчя треба реєструвати кримінальні провадження. Так ось, я гадаю, що треба реєструвати кримінальні провадження все-таки по всіх нападах на журналістів і не треба тут гратися у вибіркову справедливість.

І я маю підстави про це говорити, адже на телеканал NewsОne регулярно здійснюються напади, фізичне насильство, погрози життю, погрози здоров'ю, і це не смішно, антипатія людей до цих випадків мене дуже вражає. Я ось нагадаю буквально кілька випадків: 18 вересня 2018 рік напад на Дарину Бєляєву нашу кореспондентку, вдарили її по голові, вдарили її шматком льоду. Справа не дійшла до суду, але жодного покараного. Також я нагадаю: жовтень 2018 рік, Анастасія Пшенична, облили невідомою речовиною. Все зафіксовано на відео. Було, це сталося під Міністерством внутрішніх справ. Жодного покараного.

Листопад 2018 року, у Харкові, регіони, наша кореспондентка висвітлювала подію. На неї також напали, намагались забрати техніку в присутності поліції. Жодного втручання не було, жодного покараного. Ця справа зараз у суді, але скажу, що надії на те, що вона буде доведена до кінця і покарані будуть люди, дуже мало.

І закінчити хочу тим, що політики і чиновники, які гадають, що мають монополію на правду і вигадують нові механізми, як контролювати неугодних журналістів, мають знати, що вони – політики, і при владі вони будуть не завжди. Ще раз повторюсь, що влада не має монополії на правду і ніколи не буде мати у демократичній Україні, – я в це вірю. І привіт Нацраді з питань телебачення, радіомовлення.

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам за виступ. (Оплески)

До виступу запрошую пані Тетяну Котюжинську, голову правління Громадської спілки "Національна асоціація українських медіа". Будь ласка, пані Тетяно.

15:42:51

КОТЮЖИНСЬКА Т.

Пані головуюча, шановні учасники слухань! Я б хотіла привернути вашу увагу до проекту рекомендацій, які от нам надані. І я тут не побачила взагалі жодного слова ані про кримінальну відповідальність, яку сьогодні обговорюють зранку, з початку слухань, ані про якісь форми державної підтримки для неолігархічних редакцій, неолігархічних каналів.

І хочу ще трошечки наголосити, що от минулим скликанням було прийнято Закон про реформування державних та комунальних ЗМІ. І от зараз відбувається фактично через суди відкочування назад. Суди починають визнавати документи по реформуванню редакцій такими, що не відповідають закону. І починають це робити для чого? Для того, щоб забрати приміщення.

3 форми державної підтримки було виголошено цим законом. Одна з них – це пільгове надання приміщень в оренду, одна з них – єдиноразова державна підтримка. І жодного з цього не було зроблено.

Я хочу також ще сказати, що багато ми говоримо про статус журналіста і визначаємо, хто в нас є журналістом. Безумовно, це має величезне значення при кваліфікації кримінальних проваджень. Але давайте поговоримо про те, як можна запобігти, як можна зробити якусь превенцію. От я б сказала, що тут потрібно саме врегулювання щодо доступу до публічної інформації і доступу до інформації. У нас є право журналістів бути прийнятими посадовими особами. Є право отримувати акредитацію і інформацію. Але у нас дуже мало в законодавстві зазначено про обов'язок органів державної влади проводити відкрито засідання своїх колегіальних органів. Запрошувати туди журналістів. І відповідальність, якщо вони цього не роблять. У нас дуже мало врегульовано саме відповідальність за ненадання акредитації журналістам, за незаконну відмову в акредитації. І от саме на цьому я б хотіла наголосити. Я б дуже хотіла побачити ці пропозиції в проекті рекомендацій, затверджених рекомендаціях, які підготує, як я розумію, Комітет з питань свободи слова.

І безумовно, я дуже розраховую на підтримку Комітету з питань гуманітарної політики, який зверне увагу на те, що не тільки потрібно лаяти і обмежувати олігархічні телеканали, а ще потрібно надавати підтримку маленьким редакціям, які точно не є олігархічними, і які точно потребують цієї підтримки.

Дякую дуже. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякую, пані Тетяна.

І у нас підпиття підсумків, потім щодо рекомендацій буде виступати Сергій Швець. А зараз я до виступу запрошую Олега Булашева, головного редактора "Кременчуцької газети" місто Кременчук, а також співзасновника "Громадське ТБ. Кременчук".

Прошу, пане Олег.

15:46:00

БУЛАШЕВ О.

Доброго дня, колеги. Ми сьогодні дуже багато часу приділяли і послухали про порушення прав журналістів. І я хочу розповісти про ті події, які відбуваються в місті Кременчуці, це в Полтавській області. І відзначити, що все починається з малого. З малого коли міський голова Кременчука повністю ігнорує журналістів. З того, коли керівник патрульної поліції майже демонстративно порушує закони, бреше журналістам. Тож давайте по черзі.

Перше, вважаю, що за останні роки в умовах гібридної війни ми багато часу приділяємо як фізичній безпеці журналістів так і цифровій. Але крім них слід говорити і про безпеку психологічну. На мою думку, журналісти регіональних видань працюють в специфічних умовах. В малих містах, де "в лапках" все нібито тихо і всі один одного знають, опозиційні до місцевої влади журналісти або засоби масової інформації стають об'єктами системного цькування як на офіційних зустрічах, так на сесіях міськради, так і на різних нарадах. Так і навіть в соціальних мережах, де від фейкових коментаторів, скоріш за все проплачених владою, ми на себе стільки бруду читаємо, що я вам кажу, що іноді думаєш навіщо я пішов працювати в журналістику. Так ось один приклад такого психологічного тиску. В Кременчуці влада влаштовує, недавно влаштувала, так би сказати пом'якше, показове покарання і методом тиску тисли на журналістів на тих, які з депутатом прийшли в школу, реагуючи на скарги батьків, подивитися якість харчування учнів. Нас не впустили, журналісти подали заяву в поліцію про перешкоджання нашої діяльності, незабаром в мерії вже зібрали педагогів, де звучали з високої трибуни безліч звинувачень на адресу ЗМІ.

Або ще ось такий приклад, Кременчуці є сайт, не буду його називати аби не піарити, який може дозволити собі написати все, що завгодно, облити брудом з голови до ніг, і юридично і подати в суд на нього неможливо, чи начебто це вже і не сайт, це по-перше, а по-друге, зареєстрований він далеко за кордоном.

Я вважаю, що професійним об'єднанням журналістів слід звернути увагу на це і підготувати експертні рекомендації та алгоритми захисту журналістів в подібних умовах. Тож кажучи про фізичну небезпеку ми ігноруємо ризики і першопричини.

І друге. Знову про те, що все починається з малого. Прошу тут представника Національної поліції зафіксувати. Я бачу, що вже пішов Антон Геращенко, є Артем Шевченко. Послухайте, будь ласка, і відреагуйте на це, тим паче що журналісти готові надати факти. Так ось є в Кременчуці начальник батальйону патрульної поліції Олександр Борзенко. Я так розумію, що у нього великий дах у вашому відомстві, так як він дозволяє собі дуже багато і перевірки його діяльності поки не знаходять порушень або нам про це не повідомляється, а кримінальну справу за перешкоджання журналістській діяльності з його боку ДБР все розслідує, розслідує, розслідує. Спочатку цей горе керівник вивів з сесії міської ради оператора приватної телекомпанії "Візит" так як меру і частині депутатів не сподобалися написи на його футболці, це була назва рок-гурту. А потім активно став…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте, будь ласка, завершити. Завершуємо.

БУЛАШЕВ О. І своїми діями, схоже, розвалює систему зсередини. Про яку довіру громадян до патрульної поліції може йти мова, адже довіра – це основний критерій роботи поліції, якщо такі саме керівники своїми діями довіру тільки руйнують? Його дії критикують і судді, і депутати, і представники главку поліції, і громадські активісти. Ми пишемо-пишемо про це, "а воз и ныне там".

Закінчуючи виступ ще раз підкреслюю, що все починається з малого. І якщо зараз не думати про психологічну безпеку, якщо зараз не реагувати на те, що я казав, то, думаю, що тоді гріш ціна таких наших подібних зібрань і попереду ми будемо чути ще більше і більше лякаючих фактів про порушення прав журналістів. Однак, давайте вірити в краще і разом боротися за наші права.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо, вам, пане Олег. Дякуємо за виступ.

У нас залишилось буквально два виступи до підбиття підсумків. Я запрошую до слова Тетяну Калиновську – головного редактора газети "Черкаський край", будь ласка.

15:50:10

КАЛИНОВСЬКА Т.

Шановні учасники слухань! Дорогі колеги, дорогі українці, які мають можливість чути пряму трансляцію в тому числі і завдяки праці журналістів! Цінність журналістики є підтримка розвитку демократії. Працівники медіа змушують суспільство мислити, аналізувати, вони руйнують стереотипи, вони відкривають правду і неправду. І це, безумовно, подобається не всім.

Реальною загрозою свободі слова у нас, на Черкащині, так, як і у всій Україні, залишаються погрози, утиски, побиття і навіть вбивства. Сьогодні в цьому залі кілька разів називались імена Василя Сергієнка і Вадима Комарова, а це наші черкаські хлопці, які працюють… працювали, вибачте, пліч-о-пліч з нами.

Взагалі за роки незалежності на Черкащині загинуло чотири журналісти. 10 травня 96-го року Ігор Грушецький – кореспондент газети "Україна-Центр" у Черкасах був знайдений біля власного будинку з пораненням голови і внаслідок травми помер. У серпні 1998 року Микола Ракшанов – журналіст черкаської газети "Факти" залишив цей світ через завдану черепно-мозкову травму.

Досі на волі замовники і виконавці вбивства Василя Сергієнка з Корсуня-Шевченківського. 4 квітня 2014 року наш колега був викрадений із рідного дому та вбитий. Наступного дня його тіло було знайдено в лісі з кайданками на руках та слідами жорстоких катувань.

20 червня цього року помер наш колега Вадим Комаров, громадський активіст, блогер, журналіст газети "Антена", засновник і видавець регіональних видань "Фактор" та "Черкаські відгуки". Журналіста намагалися застрелити в 2016 році через два резонансних розслідування, які стосувалися суддів і правоохоронців. І досі винуватці цього злочину не знайдені, замовники вбивства не покарані. А хід розслідування взяв під свій контроль Президент України Володимир Зеленський.

На Черкащині є факти побиття цілих родин. У гетьманській столиці Чигирині черепно-мозкової травми зазнала головний редактор газети "Чигиринські вісті" Наталія Лебеденко, яка є в цьому залі. Побито її дочку. Агресивний натовп, який побачив в автобусі сім'ю головної редакторки, побив навіть її малих неповнолітніх… малолітніх онуків. І були…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте завершити, будь ласка, не перебивайте.

КАЛИНОВСЬКА Т. Ви знаєте, який штраф присудили? Менше ніж участь у цих мітингах.

Наш черкаський фотокореспондент Ігор Єфімов 5 років доводить Феміді, що черкаський "Беркут", який побив його на черкаській дамбі під час Революції Гідності, бив насправді журналіста. Ігор Єфімов пройшов через усі кола судової системи, і справу знову повернуто на початковий розгляд у Черкаси.

Фактично, жодна із резонансних справ, які по фактах побиття і вбивств у Черкаській області, ми не можемо назвати ні винуватців, ні замовників вбивств, хоча дуже на це сподіваємося.

Дякую вам за увагу. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пані Тетяно. Дякуємо вам за виступ.

І я до слова запрошую Андрія Куликова, голову Комісії з журналістської етики. Просимо, пане Андрію.

15:54:34

КУЛИКОВ А.

Дякую. Співзасновник "Громадського радіо".

ГОЛОВУЮЧИЙ. Абсолютно.

КУЛИКОВ А. Шановна аудиторія! Мені здається, це слово сьогодні тут ще не лунало. І тому на самому початку я хочу підтримати Наталію Влащенко у тому, що вона поставила боротьбу за підвищення безпеки журналістської діяльності у контекст із проблемами, які має наша аудиторія. Тільки нас захищати, тільки наше становище підвищувати – це не тільки непродуктивно, але часто-густо може викликати і зворотну реакцію, і погіршувати становище насправді. І якщо журналістки і журналісти опиняються в привілейованому становищ, це викликає, з одного боку, потребу, спокусу в інших людей набути травматичну зброю або дещо інше, полегшений виїзд за кордон і так далі. А коли їм це не вдається, якщо ми чесні і не надаємо редакційні посвідчення будь-кому, тоді виникає агресія відносно журналісток і журналістів. Тому – спільність з аудиторією, спільність розуміння того, що громадянське суспільство в Україні будується і завдяки нашим зусиллям, але не у відриві від нас.

Підтримую тим не менше ще і пані Остапу, коли вона говорила про те, що потрібно відрізняти журналістів від нежурналістів. Я думаю, вона не мала на увазі, хто на який канал працює, вона мала на увазі насамперед, хто є насправді журналістами, хто працює відповідно до того самого Етичного кодексу, який вона тут згадувала.

Питання безпеки журналістів останні роки дуже політизується. Політики не мають загравати з медіа з метою самопіару, а сприяти реальному розслідуванню фактів реального перешкоджання реальній журналістській діяльності. …(Не чути).. чи це реальні журналістки і журналісти, подивіться, чи дотримуються вони професійних стандартів.

І коли пані Медведєва каже, що в останні 5 років або, коли пані Попова каже: "Після публікації панамських офшорних документів". Ні, почалося все набагато раніше, згадайте висловлювання народного депутата Табачника: "80 відсотків журналістів в Україні – холуї" і так далі, і так далі, витягли на світ тезу про те, що нібито журналісткою і журналістом можуть бути всі і в результаті намагаються знищити престиж  професії. А тому я різко заперечую проти характеристики журналістики як четвертої влади. Це насправді четвертий стан, як воно і було у французькій мові, коли це впроваджувалося, четвертий стан непов'язаний з владою. Якщо ми так проти влади або критикуємо, нас не задовольняє влада, ми не можемо бути її четвертою гілкою, ми маємо бути станом, який усвідомлює себе частиною суспільства.

Ну, і, знаєте, дуже хочеться зачитати…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Та, будь ласка, дайте завершити.

КУЛИКОВ А.  ... заява медіаруху, яка засуджує дії Андрія Портнова, колишнього народного депутата, ексзаступника Голови Адміністрації Президента Віктора Януковича, який погрожує редакції програми журналістських розслідувань "Схеми", ви знаєте в чому полягає суть конфлікту, зокрема у своєму телеграм-каналі Портнов уже виклав персональні дані водія знімальної групи, яка досліджує діяльність експосадовця і саме його повні паспортні дані та домашню адресу, номери авто і дані, які свідчать про стеження за його місцем проживання. Ми сьогодні тут говорили, ми маємо колег підтримати солідарно і це має пролунати на цілу країну наскільки можливо.

Далі учасники медіаруху кажуть: "Ми категорично засуджуємо такі дії політики Портнова, розцінюємо їх як тиск на свободу слова та вважатимемо, що вони містять ознаки кримінального правопорушення, зокрема Портнов разголосив особисту інформацію та погрожував фізичною шкодою журналістам, які проводять розслідування щодо його зв'язків з новою владою". А престижність нашої професії підкреслюється тим як намагався виправдати свої дії народний депутат Яременко, коли сказав: "А ми це зробили для того, щоб заманити журналістів у пастку, створити  ситуацію і показати, що вони  роблять не те". Будьмо пильні, не потрапляймо у пастки, а головне, пам'ятайте, що є 40, чи скільки, мільйонів українців, яким ми не байдужі, і ми маємо бути не байдужі до них. І тоді, як то я казав, ми переможемо разом.

Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Андрію.

І запрошую Сергія Швеця, секретаря Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова, голову підкомітету з питань захисту прав та свобод журналістів і працівників ЗМІ, для підбиття підсумків і рекомендацій. Будь ласка, пане Сергію.

15:59:48

ШВЕЦЬ С.Ф.

Доброго дня, шановна громадо! Доброго дня, колеги! Пані віце-спікерко, мої шанування!

Вітаю всіх нас з тим, що парламентські слухання "Безпека діяльності журналістів в Україні" насправді вже відбулися. І від імені комітету я висловлюю подяку парламенту, який підтримав ініціативу проведення таких слухань. Я висловлюю подяку секретаріату комітету за грандіозну роботу організаційну, яка була проведена при підготовці цих слухань; Офісу Ради Європи, який активно долучався до підготовки, власне, слухань; і всім журналістам, медіа-спільноті, які зголосилися і активно взяли участь безпосередньо у слуханнях і у нашій дискусії.

Тут деякі мої колишні колеги – представники окремих медіа, які пропагують відверто позицію країни-агресора в Україні, заявляли про те, що в Україні немає свободи слова. І, як на мене, то сам факт, навіть факт проведення цих слухань, з такою широкою дискусією, свідчить про те, що свобода слова в Україні є, друзі, і з цим я нас всіх вітаю.

Дивіться, йдемо далі. Ромова у нас сьогодні впродовж цих кількох годин вийшла предметною, і, власне, і я, і комітет, власне, як і всі учасники нашої дискусії, сьогодні прагнемо і предметних результатів, власне, як і представники органів державної влади. Відповідно всі мали отримати в пакеті документів тут, в кулуарах, проект, запропонований комітетом, проект рекомендацій за результатами наших слухань, рекомендації органам державної влади. Якщо хтось з тієї чи іншої причини не отримав, то, будь ласка, долучайтеся активно, цей драфт буде, або, можливо, вже вивішений на сайті комітету. Там пропозиції конкретних рекомендацій, і, звичайно ж, лейтмотив цих пропозицій, цих рекомендацій – це свобода слова, захист свободи слова і захист безпеки журналістів в Україні, на жаль,  про це сьогодні дуже багато говорилося. Упередження, власне, злочини проти них.

Дивіться, серед них, я просто декілька перелічу. Рекомендації Верховній Раді проводити щорічні парламентську слухання щодо стану безпеки журналістів і свободи слова в Україні; посилити відповідальність за умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналіста, а також за вбивство чи замах на вбивство журналіста. Мова йде про зміни, очевидно, до кримінального законодавства. Визначення понять "журналіст" та "журналістська діяльність" і привести їх у відповідність до європейських стандартів, про це сьогодні говорили багато людей, в тому числі і представники органів державної влади МВС, Національної поліції і в тому числі мій колега попередній спікер Андрій Куликов. Президенту України активізувати зусилля нарешті уповноважених державних органів стосовно розслідування, ми всі цього давно чекаємо, вбивств, встановлення замовників вбивства Гергія Гонгадзе, організаторів замовників і реалізаторів вбивства Павла Шеремети, Вадима Комарова, В'ячеслава Веремія, Олеся Бузини.

Звільнення полонених журналістів, зокрема Станіслава Асєєва, який зараз на території окупованих районів Донецької області, та Олега Галазюка. Припинення переслідування Колі Семени і ще багатьох кримськотатарських журналістів та громадських активістів. Дивіться, Генеральній прокуратурі визначати у керівництві Генпрокуратури особу відповідальну за нагляд за розслідуванням злочинів, скоєних проти журналістів. Забезпечити публікацію щоквартальних звітів про результати розслідування злочинів, скоєних проти журналістів.

Національній поліції ефективно розслідувати знову ж таки вже згадані мною злочини. Державному бюро розслідувань також визначити, як і Генеральній прокуратурі, у керівництві ДБР особу відповідальну за контроль за розслідуванням цих злочинів, скоєних проти журналістів, та забезпечити публікацію щоквартальних звітів про результати розслідування цих злочинів, щоб ми всі бачили, що робота справді ведеться або не ведеться, і вимагали покаранням тих, хто її саботує.  Обласним державним адміністраціям, сьогодні згадували багато що на місцях журналісти в регіонах потерпають дуже сильно від свавілля в тому числі і державних чиновників. Обласним державним адміністраціям ми будемо рекомендувати за нашою широкою згодою забезпечити проведення щоквартальних нарад з питань забезпечення прав журналістів на їхню професійну діяльність із залученням керівників уповноважених державних органів, журналістських та медіа-організацій. Дивіться, і друзі, колеги, журналістським  та медійним організаціям посилити роль журналістською громадськістю в  підвищенні рівня офіційно правової культури всіх нас, колеги. Я говорю, звертаюся насамперед до журналістів і працівників засобів масової інформації. І необхідність безумовного дотримання ними принципів професійної етики. Сьогодні, по-моєму… Так, щоб закінчити. По-моєму, Настя Станко говорила про те, що вони готові звертатися до Європейського суду з прав людини щодо захисту прав журналістів в Україні. Вочевидь і такий процес, якщо він матиме місце, буде називатися "журналісти проти України".

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дайте, будь ласка,  завершити. Пане, Сергію, підсумовуйте.

ШВЕЦЬ С.Ф. Я хочу, щоб ми всі і прагли, щоб ми всі не бачили тих часів, коли існуватимуть процеси "журналісти проти України". Дякую всім за широку участь в парламентських слуханнях.  (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую, пане Сергію. Ще, будь ласка, одну хвилину Нестор Іванович Шуфрич голова Комітету свободи слова… По регламенту, одну хвилину.

16:05:30

ШУФРИЧ Н.І.

Дякую, шановна наша головуюча. Ви більш ліберальні сьогодні до журналістів ніж до своїх колег. І це правильно. Так і має бути. Я хочу подякувати всім, хто залучився до організації сьогоднішніх слухань. Ви знаєте, багато чого ми почули. Дуже цікава дискусія і інформація. Я за те, щоби і "Наш канал", і "112", і NewsOne мали можливість подавати інформацію, мали право на мовлення. Я боровся за це право і для 5 каналу, і для TВі,  коли ще не працював в Комітеті з питань свободи слова.  Я почув про себе сьогодні. Теж дуже вдячний. Чи сподобалось? Не все сподобалось. Але саме для того ми сьогодні і зібралися в цій залі, щоб гарантувати ваше право висловлювати свою позицію на цій головній трибуні нашої країни. І ми зробимо усе, щоб ви таку можливість мали щорічно. Тому, з одного боку, до зустрічі в медійному просторі, і до зустрічі через рік в цій залі. Я хочу, щоб болі було…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, завершуйте.

ШУФРИЧ Н.І. Я у свій час, працюючи на посаді міністра з питань надзвичайних ситуацій, завжди бажав, з одного боку, "сухих рукавів", щоб не було пожеж, щоб не треба було використовувати воду для гасіння пожежі, з іншого боку, щоб всі поверталися додому, до своїх родин. І зараз, в цей надскладний час, я щиро бажаю всім вам, виходячи на роботу, обов'язково повертайтеся додому. І нехай Вадим Комаров, а ми знайдемо його вбивць, буде останнім серед нас з вами, хто загинув за свободу слова.

Дякую за увагу.

16:07:23

ГОЛОВУЮЧИЙ.

Дякую, пане Несторе. (Оплески)

Шановні колеги, я всім дякую за спільну роботу. Мені було надзвичайно приємно модерувати, я дійсно старалася бути об'єктивною, не загравати, як каже пан Андрій, дотримуватися регламенту. Дійсно приємно, що сьогодні ми мали можливість з 2009 року зібратися і проговорити нагальні питання. Я думаю, що такі слухання мають бути дійсно щорічні і, я думаю, що Верховна Рада готова до них, в тому числі, я думаю, що дуже велика увага буде привернута до правоохоронних органів, до їх діяльності, до дотримання всіх стандартів, про які ми сьогодні говорили. І, я дуже сподіваюся, що всі питання, які сьогодні були порушені, зрушаться з місця.

Дуже дякую вам за роботу, плідної вам роботи. До побачення! (Оплески)