ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

7 грудня 2016 року, 15 година

 

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради

України СИРОЇД О.І.

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу всіх займати місця. Ще декілька хвилин зачекаємо перед початком нашої роботи, щоб усі учасники парламентських слухань змогли зайти до залу.

Можна поцікавитися тим часом: представників яких вишів ми маємо честь приймати тут? Я бачу, дуже багато молоді. Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дипломатична академія при МЗС України. Дуже добре.

Шановне товариство, ми, звичайно, готові розпочинати роботу, але мені повідомив Комітет, що є ще багато учасників парламентських слухань, які не пройшли контроль і не зайшли до приміщення парламенту. Думаю, нам варто зачекати, бо серед них є і промовці, і наші високоповажні гості. З вашого дозволу ми ще декілька хвилин зачекаємо, а тоді почнемо нашу роботу. Дякую.

Шановні пані і панове! Майбутні дипломати, прошу вас повернутися до… Всі колишні дипломати вже чемно сидять, а майбутні дипломати ще фото­графуються. Ще раз вітаю всіх учасників парламентських слухань! Сьогодні ми зібралися для того, щоб обговорити актуальні питання зовнішньої політики. Я справді тішуся, що це, напевно, наймолодший склад парламентських слухань, такого ще в цьому залі не було, і це дуже приємно (Оплески). Переконана, що це надасть іншої динаміки нашій дискусії. Я вітаю представників уряду, вітаю наших гостей, вітаю народних депутатів!

Зі свого боку хотіла би сказати декілька слів про те, що є, напевно, головним викликом, і не тільки зовнішньополітичним, для нинішнього світу. Світ дуже змінюється. Він змінюється у зв’язку з розвитком технологій, у зв’язку із збіль­шенням кількості населення, у зв’язку із збільшенням загроз. Насправді те, що сьогодні ми бачимо багато криз, зокрема, ми спостерігаємо кризу майже всіх міжнародних інститутів, ‒ це, напевно, природно. І російська агресія проти України стала лише каталізатором цих криз, які, мабуть, були неминучими.

Не відкрию нікому таємниці, що сьогодні жоден з міжнародних інститутів, жодна з міжнародних організацій не може в повній мірі відповідати викликам, які постали перед світом, ‒ ані ООН зі всіма його інститутами, ані Рада Європи, ані ОБСЄ. Всі є вразливими, чи то через вплив Росії, чи то через неготовність до тих драстичних змін, які ми спостерігаємо. І поки що ніхто не має чітких відповідей, скільки б ми не говорили, скільки б не зустрічалися з представниками урядів різних держав, з дипломатами. Головна проблема ‒ поки що немає відповіді, як це має виглядати по-новому.

І через те ми спостерігаємо величезні виклики, інколи і збанкрутіння тих інститутів колективної безпеки, в які ми всі вірили, на яких ми всі виховувалися. Проте реальність треба приймати і треба шукати відповіді на ті виклики, які ми маємо. Кожна держава шукає сьогодні ці відповіді. Мабуть, немає держави у світі, яка не осмислювала б цей етап. Є держави, які вже дають відповіді на це, серед них, до речі, Росія. Якщо ви слідкуєте, я думаю, ви знаєте, що Росія затвердила нову концепцію зовнішньої політики, і вона є дуже показовою. Це, фактично, концепція тотальної загрози. Це агресивна концепція, відверто агресивна, і це також треба брати до уваги.

Що потрібно робити Україні? Як на мене, Україна має всі підстави також шукати і знаходити відповіді на зовнішньополітичні виклики, які стоять перед нею. Але я думаю, що треба, знову-таки, бути чесними, аналізуючи те, що від­бувається довкола нас, і дати відповіді на два чесні запитання. Перше: наскільки ми хочемо бути незалежними чи перестати бути залежними від зовнішніх впливів? І наскільки ми хочемо впливати на світ, на те, що робиться довкола нас? Ми справді були залежними, ми продовжуємо бути великою мірою залежними, бо та залежність формувалася століттями, і позбутися її не так просто. І ця залежність сьогодні принаймні є набагато більш усвідомлена, ніж ще декілька років тому, що дає нам силу боротися з нею.

Ми маємо величезну загрозу (я не знаю, чи думаєте ви над цим, чи ви це осмислюєте) – це не 400 кілометрів лінії зіткнення, а 6 тисяч кілометрів кордону з Росією та з її союзниками. Це і безпосередній кордон з Росією, це сьогодні Чорне море, на жаль, це кордон з Придністров’ям, це навіть кордон з Білоруссю, де розташовані російські бази. Це все для України, якщо дивитися з точки зору безпеки, – потенційні загрози. Усвідомлення цих загроз насправді повинно спону­кати нас до розвитку наших міжнародних відносин у бік передовсім військового, військово-промислового співробітництва, пошуку наших партнерів у безпековій співпраці, пошуку тих, хто зацікавлений, наприклад, в укладанні двосторонніх чи багатосторонніх безпекових договорів. Я зараз не буду зупинятися на співпраці з НАТО, бо знаю, що тут про це будуть говорити, і думаю, ми всі розуміємо, що сьогодні Альянс також стоїть перед викликами, але нам треба думати про своє.

Нам, беззастережно, треба думати про скорочення присутності Росії в українській економіці. І це також питання не внутрішньої політики, це питання зовнішньополітичне, тому що це означає пошук нових ринків і пошук нових партнерів. Зокрема, пошук інвестиційних партнерів, які готові були б вкладати в  Україну, пошук ринків збуту для українських товарів ‒ це також питання зовнішньої політики.

Що ще важливо для нас, як на мене, ‒ думати над тим, як доносити інформацію про Україну. Сьогодні Росія вкладає шалені кошти в те, що називається «пропаганда», ‒ це і пропаганда, яка здійснюється через російські медіа, через контрольовані іноземні медіа, через контрольовані неурядові органі­зації, через контрольовані політичні інститути. Тому що російська збройна маши­на без пропаганди, без інформаційної складової – безсила, втрачається міф.

Що Україна може протиставити? Що може протиставити світ? Але передусім Україна, тому що це є в Україні, більше ні в кого немає. У нас є колосальна зброя ‒ це правда про війну. Цього більше ніхто не має. Правда – це зброя, яка не іржавіє. Розумієте, якщо пропаганда заснована на неправді, то раніше чи пізніше ‒ через місяць, через рік, через 50 років ‒ стає очевидним, що це була неправда. А правдива інформація, чесна інформація проживає століття чи й тисячоліття. Тому наше завдання ‒ не боятися казати правду, і казати її всю­ди ‒ всередині держави, зовні держави. Не треба вдаватися до самоцензури і треба перестати боятися бути для когось незручним. Якщо ми хочемо перестати бути залежними в зовнішньополітичному вимірі, то нам треба перестати бути мо­лодшим братом чи молодшою сестрою для будь-кого ‒ чи то для північного сусіда, чи для західного. Ми ‒ 40-мільйонна нація, яка живе на території, що є найбільшою в Європі, і не треба боятися бути собою. І так само не боятися казати те, що ми відчуваємо, що ми думаємо, і не боятися, що нам за це буде.

Чому я вам про це кажу? Просто наведу приклад. Буквально минулого тижня організовували захід, на якому обговорювали війну та її наслідки. Було два питання: чому важливо говорити про війну і що важливо говорити про війну? І коли я спілкувалася з представниками міжнародних організацій, запрошуючи їх до участі в цьому заході, мене попросили: ми прийдемо, ми будемо партнерами, але якщо не буде згадуватися слово «війна», якщо не буде згадуватися слово «Росія». Тобто нас змушують до цензури, тому що так простіше, але ми не можемо собі цього дозволити, бо якщо ми не скажемо правди, за нас її ніхто не скаже.

Чи можемо ми мати амбіцію стати повноцінним гравцем, партнером і впливати на зовнішню політику? Я переконана, що Україна сьогодні як ніколи має такий потенціал, бо політичний фактор, який до цього часу був для нас моментом вразливим, може стати для нас моментом сили. Адже навіть той досвід війни, який ми сьогодні маємо, – це величезна легітимність говорити про росій­ську загрозу. Перед російською загрозою сьогодні опинився весь світ, не лише Україна, але тільки Україна має велику легітимність про це говорити. Друге – це наш військовий досвід. Так, до нас приїжджають багато військових з різних держав, нам допомагають своїм досвідом Сполучені Штати Америки, Канада, Литва, Польща, але всі вони кажуть, що для них досвід українських військових ‒ це досвід унікальний, тому що вони мають досвід сухопутної війни з найпотуж­нішою армією в Європі. І це також треба цінувати, попри те, що це сумний досвід, і вміти цим користатися для того, щоб посилювати свої позиції на міжнародній арені.

Крім того, як я вже казала, важливо шукати союзників не за принципом молодшого брата, а на взаємовигідних умовах, тоді ми будемо зовсім по-іншому почуватися.

Нарешті, ми повинні думати про нашу діаспору як про потенціал. Ми ніколи її не використовували належним чином. Вони готові, вони хочуть, вони шукають можливості стати для нас опорою у зовнішньополітичній комунікації.

І нарешті, технології. Технології – це те, щодо чого Україна має величезний потенціал. І з огляду на те, як розвивається світ, цей потенціал має стати частиною і нашої зовнішньополітичної комунікації, і наших зовнішньополітичних пріоритетів.

Що нам для цього треба? Точніше, чому ми досі з цим не визначилися? Ви знаєте, напевно, я буду дуже жорсткою і критичною, але неправильним було те, що за два роки ми нічого не зробили, у нас немає зовнішньої політики, фак­тично. Тобто політика, яка звучить в одній фразі: «Немає альтернативи Мінським домовленостям», ‒ не може бути зовнішньою політикою держави. Ми повинні  по-іншому це осмислювати, якщо стверджуємо, що європейська інтеграція – це справді наша мета, наша ціль. Але сьогодні європейська інтеграція ‒ це вже елемент нашої внутрішньої політики, бо ми маємо виконати «домашнє завдання», маємо здійснити інституційні зміни, які зроблять нас рівноцінним партнером для країн Європейського Союзу. А от на ці виклики поки що відповідей ми не почули.

Думаю, однією з причин є те, що немає співпраці. Передовсім співпраці між урядом і парламентом, також між Президентом як визначником зовнішньої політики і парламентом. А без спільних зусиль це зробити неможливо. І я хотіла б, щоб у результаті цих парламентських слухань нам вдалося досягти консенсусу щодо того, що парламент має стати набагато активнішим гравцем у формуванні зовнішньої політики, а уряд має бути відповідальним перед парламентом за те, як він цю політику артикулює і як він її виконує.

Це такі основні зауваження, на яких я хотіла б наголосити, і ми переходимо до нашої роботи. Працювати будемо в такий спосіб: у нас буде декілька доповідей від уряду і профільних парламентських комітетів, після того ми перейдемо до обговорення. Тим, хто вперше бере участь у роботі парламентських слухань, хочу повідомити, що на виступ з парламентської трибуни у вас буде до 5 хвилин часу. Депутатам, як правило, ми даємо до 3 хвилин, тому що депутати мають можли­вість частіше використовувати трибуну. Якщо комітет… Я просто не бачу тут запропонованого регламенту… До 3 хвилин. Але я все-таки пропонувала б, щоб ми дали можливість недепутатам виступати до 5 хвилин. Не заперечує Комітет? За 30 секунд до завершення часу ви почуєте сигнал, це означатиме, що у вас є півхвилини, щоб завершити свою думку до того, як вимкнеться мікрофон на трибуні. Дуже прошу всіх дотримуватися регламенту, щоб усі бажаючі мали змогу виступити в обговоренні.

Якщо немає заперечень, я запрошую до доповіді заступника міністра закордонних справ України з питань європейської інтеграції пані Олену Зеркаль (Оплески).

 

ЗЕРКАЛЬ О.В., заступник міністра закордонних справ України з питань європейської інтеграції. Дякую. Шановні учасники парламентських слухань! Пані Оксана задала трошки інший тренд, ніж я готувалася. Тому я буду послідовною в тренді і почну з того, що для мене велика честь ‒ бути сьогодні тут і представляти вам актуальні питання нашої зовнішньої політики. Для мене парламент – це храм демократії, це місце, де висловлюються різні думки. І тому я почну з того, що не можу погодитися з усім, що я тільки-но почула від пані Оксани. Не можу погодитися, бо працюю на зовнішньополітичному вимірі кожний день, тому в мене трошки інша думка, більш практична.

У вас є матеріали, там доволі багато написано про всі питання, що стоять на порядку денному Міністерства закордонних справ. І не тільки Міністерства закордонних справ, я думаю, що й парламенту також, оскільки, на мою думку, у нас є співпраця з парламентом, і ми підтримуємо один одного в тому, щоб до­носити спільну позицію до всієї міжнародної спільноти, оскільки тільки в єдності ми зможемо отримати позитивний результат від нашої діяльності. І я хочу ска­зати, що в даному разі немає різниці, яку політичну силу представляють депутати, важливо тільки одне – представлення нашої спільної позиції, для того щоб протистояти російській агресії, для нас це ‒ основний пріоритет у роботі. Для нас основний пріоритет у роботі – протистояння російській агресії на всіх майдан­чиках, і ми послідовно забезпечуємо прийняття української позиції і парламент­ськими асамблеями, і міжнародними організаціями. І повірте, без спільної спів­праці це було б неможливо.

Крім того, основним інструментом мирного врегулювання конфлікту на Донбасі для нас залишаються Мінські домовленості. Їх можна критикувати, можна говорити про вади, але завдяки Мінським домовленостям нам тоді вдалося зупинити кровопролиття. І завдяки Мінським домовленостям ми зберігаємо санкції, оскільки Росія не виконує Мінські домовленості. І ще одним послідовним кроком у цьому напрямі стало ухвалення рішення в Європейському Союзі про продовження санкцій ще на півроку, хоча ще влітку всі говорили, що це останнє продовження. І тут я хочу сказати, що без нашої співпраці це також неможливо було б зробити.

Що стосується інших вимірів, також пов’язаних з російською агресією. Притягнення Російської Федерації до міжнародно-правової відповідальності та убезпечення спроб легітимізації незаконної анексії Криму – це також наші пріоритети. У зв’язку з цим протягом останніх двох років ми сфокусували свою роботу в Міністерстві закордонних справ на доведенні фактів порушення Росій­ською Федерацією таких основних інструментів, як Конвенція ООН з морського права. У цій площині ми досягли певного прогресу. Наші позовні вимоги були доведені до російської сторони ще у вересні, і на кінець року ми виходимо на створення арбітражу. Це доволі важкий процес, пов’язаний із забезпеченням… Ви як майбутні дипломати, майбутні міжнародні правники знаєте, що є певні процедури, пов’язані з необхідністю їх дотримання, для того щоб уникнути ситуації, наприклад, з якою зіткнулася Грузія у 2008-2009 роках, коли їй було відмовлено у можливості забезпечити свої права, порушені внаслідок агресії Російської Федерації. Крім того, ми майже завершили всі необхідні досудові процедури, пов’язані із застосуванням та імплементацією Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про лікві­дацію всіх форм расової дискримінації. Це три міжнародні договори, які ми змогли використати для протидії агресії.

У чому я погоджуюся з пані Оксаною, що, дійсно, агресія Росії проти України поставила дуже багато питань, у тому числі і в площині міжнародного права. Ми зіткнулися з тим, що ми дуже обмежені у своїх можливостях викори­стовувати наявні інструменти. Було дуже багато спекуляцій щодо того, як ми можемо захиститися і відстоювати свої права. Але аналіз всієї договірної бази, яка існує між Україною і Росією саме в площині міжнародного права, засвідчує, що є лише вісім міжнародно-правових інструментів, де і Росія, і Україна визнали юрисдикцію Міжнародного суду ООН, наприклад. Крім того, застосування цих інструментів пов’язане з необхідністю дотримання дуже тривалих досудових процедур. Але, незважаючи на це, ми продовжуємо працювати і, сподіваюся, досягнемо логічних результатів у цій роботі.

Що я ще хотіла би зазначити, зважаючи на те, що пані Оксана також торкнулася теми європейської інтеграції. Дійсно, європейська інтеграція – це наш внутрішній вимір, але ми всі говоримо про Угоду про асоціацію, але ніхто не хоче її виконувати. Особливо не хочуть її виконувати тут, у стінах парламенту, оскільки введення нових норм завжди ставить нові рамки і створює нові правила, і дотримання цих нових рамок або взагалі їх запровадження викликає дуже великий спротив у цій залі. На мою думку, починати створювати Європу треба тут, саме в парламенті. І коли ми будемо впевнені в тому, що ми на 100 % ви­конуємо свої зобов’язання перед Європейським Союзом, нашим європейським партнерам буде важче говорити про те, що вони не готові впроваджувати, на­приклад, безвізовий режим з Україною. Вони не зможуть говорити про те, що, зважаючи на рівень корупції в Україні, у їхньому суспільстві виникають побою­вання щодо того, що українці будуть масово виїжджати і просити притулку в Європейському Союзі. Вони не зможуть будувати жодних аргументів на наших недоліках, і ми будемо сильніші.

Взагалі, знову-таки, повертаючись до того, що говорила пані Оксана, я хочу сказати, що тебе поважають як партнера, коли ти сильний партнер. Тебе пова­жають як супротивника, коли ти сильний супротивник. А сильнішими ми можемо стати тільки тоді, коли будемо разом працювати над спільними цілями. Коли ми не будемо обговорювати якісь проблеми і виносити їх за межі нашого суспільства тільки в негативі, то російська пропаганда також не зможе використовувати наші вади у боротьбі з нами.

І я дійсно погоджуюся з пані Оксаною, що виключно дипломатичних зусиль на міжнародній арені вже недостатньо. Нам необхідна дуже потужна інформа­ційна і пропагандистська програма для промоції України, для того щоб доносити не тільки негативні новини про Україну, а й інформацію про наші досягнення. І я дуже сподіваюся, що парламент разом з урядом зможе працювати над вико­нанням Угоди про асоціацію, незважаючи на всі виклики, які перед нами стоять. А ми, в свою чергу, будемо продовжувати відстоювати інтереси України на зов­нішніх майданчиках.

Для нас зараз таким дуже важливим зовнішнім майданчиком є Генеральна асамблея ООН, її засідання у грудні цього року. Оскільки місяць тому (ще немає місяця) Третій профільний комітет ООН схвалив дуже важливий проект резолю­ції, що стосується забезпечення дотримання прав громадян у Криму і порушення цих прав державою-окупантом. У Нью-Йорку 15 грудня має відбутися голосу­вання. Ми дуже сподіваємося, що ця резолюція отримає відповідну підтримку, принаймні, яку вона отримала на засіданні Третього комітету, і всі країни під­тримають необхідність деокупації Криму і забезпечення дотримання прав україн­ських громадян у Криму.

Ще раз хочу сказати, що у нас дуже багато роботи, і я дуже сподіваюся, що ми зможемо виконати цю роботу і пишатися нею. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дуже Вам дякую, пані заступнику міністра. Справді, дякую за цей наш діалог.

І зараз запрошую до доповіді заступника міністра оборони України з питань європейської інтеграції пана Ігоря Долгова. Прошу, пане Ігорю, регламент 5 хвилин.

 

ДОЛГОВ І.О., заступник міністра оборони України з питань європейської інтеграції. Доброго дня, шановна пані віце-спікере, шановні народні депутати, члени уряду, запрошені гості! Я не очікував такого формату, але для мене це велика честь, задоволення і зайва нагода почати з гарної новини. Яка гарна новина? Гарна новина така, що Україна має зовнішню політику (Оплески).

Більше того, я взяв би на себе сміливість трохи перебрати повноваження зовнішньополітичного відомства і сказати, що вона є успішною.

Більше того, я сказав би, що Міністерство оборони як частина сектору безпеки і незалежності держави має чим пишатися.

Більше того, вчора ми відзначали ювілей Збройних Сил України, і хочу сказати, що з усіх кінців світу Збройні Сили України отримували поздоровлення, вітання і впевненість у тому, що ми, українські Збройні Сили, переможемо. Чому? Тому що вони сильні. Подивіться, що було два з половиною роки тому, і що є сьогодні. Подивіться, чим і як ми воювали, коли почалася війна, і як ми сьогодні воюємо проти агресора. Це той контекст, в якому також…

Дозвольте розпочати з того, що я як представник Міністерства оборони, органу виконавчої влади, хочу віддати належне законодавцю – парламенту України в тому сенсі, що всі запити, всі прохання, всі звернення від Збройних Сил і від Міністерства оборони, як правило, сприймаються і підтримуються. Тому, на нашу думку, взаємодія є. На нашу думку, налагоджені канали не тільки кому­нікації, а взаємодії, і ми маємо всі можливості для того, щоб продовжувати реформування Збройних Сил України.

Що стосується зовнішньополітичного контексту. Безумовно, він визнача­ється для України… Для нас є одна домінанта – агресія. І безумовно, ми дивимося, що робить агресор. Безумовно, ми розуміємо важливість тих документів і тих кроків, які Москва робить щодня. Пані Оксана згадала, що там прийнято концеп­цію зовнішньої політики, позавчора чи вчора прийнято також концепцію інфор­маційної безпеки, яку я пробував читати і майже прочитав. Але справа не в тому: не можна вірити жодному документу з Москви, тому що вони кажуть одне, а роблять інше (Оплески).

І тому для нас вихідною точкою є те, що сказав Президент України: «Головним гарантом нашої української незалежності є наші Збройні Сили». Нам ніхто не допоможе, крім нас самих, ми повинні це розуміти. І тому НАТО – це тут, це не там, це не хтось прийде і зробить за нас, це ми самі маємо зробити.

Ми повинні усвідомлювати також, що все це ‒ наша війна за незалежність на тлі дуже складної ситуації у світі. Я не кажу про ті питання і проблеми, які існують давно, – Корея, Близький Схід, Африка. Я кажу про нові явища, що з’явилися разом з гібридною війною. Пошлюся на рішення НАТО у Варшаві: кіберпростір визнано ще одним простором ведення бойових дій. І тероризм нікуди не зникав. Тобто ми повинні думати про те, що у нас є головний фронт – схід, у нас є Крим, але є й інші загрози, яким ми повинні бути готові протидіяти. Ми маємо для цього партнерів, ми маємо чітке бачення, на кого можемо спи­ратися, з чим ми йдемо в наступний рік, якщо говорити про коротку перспективу, і ми знаємо нашу кінцеву мету. Ця мета визначена у Стратегічному оборонному бюлетені, і ми до неї крок за кроком, сподіваюся, з підтримкою парламенту і уряду будемо впевнено йти. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую й Вам.

Запрошую до доповіді заступника міністра економічного розвитку і торгівлі України Юрія Бровченка. Прошу, пане Юрію.

 

БРОВЧЕНКО Ю.П., заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України. Дякую. Шановна Оксано Іванівно! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Мені надзвичайно почесно сьогодні бути в цій залі і мати нагоду виступити від Міністерства економічного розвитку і торгівлі, сказати, що економічна складова зовнішньої політики України має надзвичайно важливу роль.

Так, після перемоги Революції Гідності, в умовах триваючої збройної агресії та економічної війни, яку на сьогодні веде Російська Федерація проти нашої держави, уряд реалізовує комплекс заходів, спрямованих на розвиток зовнішньоекономічного потенціалу країни та набуття статусу важливого гравця у глобальних торговельних процесах. Основні події року, на які хотілося б звер­нути вашу увагу:

• початок функціонування зони вільної торгівлі з Європейським Союзом з 1 січня 2016 року;

• підписання Угоди про вільну торгівлю з Канадою 11 липня 2016 року в місті Києві та інтенсифікація переговорів про укладання угод про вільну торгівлю з Туреччиною та Ізраїлем;

• приєднання до Угоди про державні закупівлі Світової організації торгівлі 18 травня 2016 року;

• перший огляд політики України в рамках Світової організації торгівлі;

• розроблення Національної експортної стратегії, створення Офісу з просу­вання експорту.

У розрізі зовнішньої торгівлі України товарами та послугами за дев’ять місяців можна навести такі цифри. Так, за підсумками дев’яти місяців зовніш­ньоторговельний оборот товарів і послуг становить 63 мільярди доларів США. Сальдо торговельного балансу товарів і послуг склалося позитивним у сумі 654 мільйони доларів. Обсяг експорту товарів і послуг становить 32 мільярди доларів, обсяг імпорту товарів і послуг ‒ 31 мільярд доларів.

Основними факторами, які вплинули на динаміку, була несприятлива ціно­ва кон’юнктура на світових товарних ринках чорних металів, добрив та залізної руди, сировини.

Що стосується зони вільної торгівлі з Європейським Союзом. Незважаючи на безпрецедентний тиск і фактично розв’язану торговельну агресію з боку Москви, з 1 січня поточного року розпочато функціонування режиму поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом. Головні результати, які стосуються зони вільної торгівлі з Європейським Союзом, який є основним торговельним партнером України з питомою вагою торгівлі то­варами у 41 % та єдиним торговельним партнером, з яким спостерігається зро­стання торгівлі. Так, за дев’ять місяців, порівняно з аналогічним періодом 2015 року, у торгівлі з Європейським Союзом маємо зростання товарообігу на 6 %, безпосередньо експорту ‒ на 4 %. Українські експортери використо­вують можливості в рамках 26 квот із 40 можливих.

У контексті імплементації положень Угоди про асоціацію в лютому 2016 року урядом прийнято детальний план імплементації положень розділу 4 «Торгівля та питання, пов’язані з торгівлею» Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Відповідно до затвердженого плану проводяться ре­форми у сфері технічного регулювання, державних закупівель, санітарних та фітосанітарних заходів, митного законодавства. Основними досягненнями уряду у 2016 році стали:

• готовність Європейського Союзу надати Україні додаткові торговельні преференції (проект Регламенту Європейського парламенту та Ради Європей­ського Союзу про надання Україні додаткових автономних торговельних префе­ренцій, які мають діяти три роки, оприлюднений у вересні 2016 року). В основу законодавчої ініціативи Єврокомісії покладені пропозиції, підготовлені урядом України. За попередніми оцінками, макроекономічний ефект від додаткових пре­ференцій становитиме 100-110 мільйонів доларів США на рік;

• започаткування процедури приєднання України до Регіональної конвенції пан-євро-середземноморських преференційних правил походження товарів;

• започаткування діалогу високого рівня Україна – Європейський Союз з питань промислової політики та окремих секторів економіки.

Щодо промоції експорту і роботи з експортерами. Хотілося б звернути вашу увагу і доповісти, що, дійсно, питома вага Російської Федерації у товарообігу України продовжує стрімко знижуватися, що є надзвичайно позитивним, із 20 % у 2014 році до 13 % у поточному році. Внаслідок триваючої агресії Україна втра­тила 20 % економіки. З метою захисту національних економічних інтересів прийнято рішення…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 30 секунд, будь ласка.

 

БРОВЧЕНКО Ю.П. З метою захисту національних економічних інтересів урядом прийнято рішення про застосування до товарів, походженням з Російської Федерації, ряду заходів, зокрема:

• незастосування ставок ввізного мита режиму найбільшого сприяння відпо­відно до Митного тарифу;

• заборона ввезення на митну територію України деяких видів товарів продовжена до 31 грудня 2017 року.

Ми працюємо. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до співдоповіді голову Комітету Верховної Ради України у закордонних справах пані Ганну Гопко, регламент – 7 хвилин.

 

ГОПКО Г.М., голова Комітету Верховної Ради України у закордонних справах (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Об’єднання «Самопоміч»). Дорогі українці! Дорога прекрасна молодь, всі учасники парламентських слухань! Ефективна зовнішня політика разом із внутрішніми успішними перетвореннями та героїчними діями наших Збройних Сил – це і є та основа, на яку ми спираємося, торуючи шлях у наше сильне майбутнє.

Світ динамічно змінюється, не чекаючи на аутсайдерів. Вже третій рік Україна веде війну з суперником, сили якого набагато перевершують наші. Світ увійшов у зону турбулентності, вразливий до таких викликів нового часу, як гібридні війни, інформаційна агресія та зростання рейтингів євроскептиків і по­пулістів. Результати референдумів у Великій Британії, Італії на тлі загальної міграційної кризи стали потужним ударом по міцності об’єднаної Європи. Без перебільшення, результати виборів, що відбудуться у 2017 році у Нідерландах, Франції, Німеччині та Італії, матимуть, можливо, визначальне значення для проекту «ЄС», і тут ми маємо займати свою проактивну позицію.

Важливо згадати і про дружні відносини із Сполученими Штатами Америки ‒ і з демократами, і з республіканцями, коли зараз формується нова адміністрація Сполучених Штатів Америки. Це та реальність, в якій ми маємо відстоювати, зокрема через дипломатію, наші національні інтереси, серед пріори­тетів яких ‒ насамперед відсіч російській агресії, відновлення миру та повернення Криму і Донбасу. І тут я хотіла б наголосити, що я не сумніваюся, що Крим і Донбас будуть українськими.

Колишньому розумінню стабільності і миру настав кінець, і саме в цьому непередбачуваному світі маємо відстоювати свою позицію, а для цього маємо усвідомити дві прості речі. Перше ‒ нам потрібне прагматичне усвідомлення, що універсальних рецептів виходу з турбулентності немає, а є наш власний шлях і  наша власна відповідальність за людей, за країну і за мільйони людей, які загинули у ХХ столітті, які загинули на Майдані, на сході. Це наша з вами спільна відповідальність. Ми маємо пишатися власною державою з понад тисячолітньою історією. Ми маємо пишатися нашими здобутками і кожного дня ставити собі запитання: що ми зробили, щоб Україна ставала успішною? Це перший прагма­тичний підхід.

А друге ‒ ми маємо зрозуміти, що часу немає. І ми маємо у стислі терміни озброїти країну сучасними інструментами захисту, серед яких і зовнішня полі­тика. Україні потрібна стратегія зовнішньої політики, і те, що вперше за 13 остан­ніх років проводяться парламентські слухання на тему: «Актуальні питання зовнішньої політики», теж свідчить про те, що застарілий Закон «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» 2010 року з косметичними правками давно потребує ревізії і нового проекту. Я дуже сподіваюся, що Президент України разом з МЗС і з парламентом якомога швидше нарешті внесе в зал новий закон чи стратегію, концепцію зовнішньої політики. Хоча відповідно до Конституції в парламентсько-президентській республіці парламент формує засади зовнішньої і внутрішньої політики. У новому законі я хотіла б бачити зміцнення нашого партнерства з НАТО з прицілом на членство України в Альянсі.

Нам слід завершити реформу дипломатичної служби, зокрема, прийняти якісно новий Закон «Про дипломатичну службу», перетворивши її на модерну, креативну, що відповідає сучасним викликам і потребам. Сподіваюся, що призна­чення першого в історії державного секретаря МЗС на абсолютно прозорих умо­вах сприятиме цьому процесу.

Водночас міністерство потребує професійного посилення, а дипломатичні представництва – послів у низці важливих країн і представників у міжнародних організаціях. Де немає послів – там не чути голосу країни.

Нам потрібно припинити практику призначення людей на дипломатичні посади як почесне заслання чи за протекцією. Це негативно впливає на якість роботи. Подивіться, що відбувається в Національному культурному центрі Украї­ни у Москві – це теж наслідок абсолютного недбальства, на критичний випадок контрабанди представників посольства у Словаччині, на те, що вже 10 років, двічі перейшовши граничний термін перебування, займає одну й ту саму посаду наш посол у Ватикані, а для нас, для встановлення миру роль Ватикану є надзвичайно важливою. Тому зовнішня політика потребує жорсткого державницького підходу, соціальних ліфтів для професійних людей, а не для своїх.

І також я хотіла б сказати, що ми як Комітет вже давно відстоюємо збільшення фінансування для дипломатів. Дипломати мають відчувати, що їх захищає держава, надаючи гідне фінансове забезпечення, страхування їх і їхніх родин за кордоном. Я хотіла б подякувати всім дипломатам, нашим найкращим послам, які активно обстоюють наші інтереси.

Ми також повинні забезпечити міжвідомчий механізм притягнення до від­повідальності агресора згідно з нормами міжнародного права. І тут нам потрібні юристи з міжнародного права, які будуть збирати доказову базу для міжнародних судів і належно представляти державу в цих судах, ефективно відстоювати нашу позицію, необхідність продовження національних і міжнародних санкцій, прово­дити щоденні заходи з протидії порушенню нашого суверенітету.

Загалом наші взаємини з агресором потребують подальшої кардинальної ревізії, ми давно зачекалися від МЗС ревізії застарілої договірно-правової бази. Також важливо, щоб жоден політ літака чи захід судна на окуповану територію, жоден візит політика чи артиста, жодна незаконна торговельна операція не за­лишалися без жорсткої реакції і невідворотного покарання, особливо міжнарод­них організацій.

Міжнародна дипломатія, культурна, а також інформаційна політика. Нам дуже важливо, щоб через сучасне кіно, мистецтво, різні бізнес-проекти ми доносили світу, якою є сучасна, модерна нація. Бо завдяки викликам ми стали політичною нацією, сильною нацією. Я хотіла б, щоб уже зняте сучасне україн­ське кіно демонструвалося в найкращих кінотеатрах Брюсселя, Вашингтона, Берліна та інших столиць. І тому хочеться, щоб на це були закладені кошти, щоб була краща координація між Міністерством інформації, Міністерством культури, Міністерством закордонних справ. Наш Комітет збирав для цього окрему нараду, щоб у Державному бюджеті України на 2017 рік ми бачили єдину стратегію, а не розбіжності у тому, як ми маємо відстоювати державні інтереси через інфор­маційну політику, політику у сфері культури.

Дипломатія має просувати економічні інтереси на світовому ринку, сприяти залученню в Україну інвестицій, науково-технічній кооперації. Ми можемо пишатися найбільшим у світі транспортним літаком Ан-225 «Мрія», який долетів до Австралії, але поки що це не серійне виробництво, це один чи два літаки. Наша мрія – щоб Україна відновила своє лідерство у космічній сфері і саме через високу додану вартість таких товарів заявила про своє лідерство, а не просто як агро­експортер, який тішиться, що ми найбільші експортери зерна, а не переробки.

І тому я хотіла б подякувати, що сьогодні пані Микольська в Африці. Комітет ще два роки тому започаткував Дні Африки у парламенті. Нам важливо, крім ЄС, відкривати нові ринки в Азії, Африці. І для цього хочеться бачити кращу координацію між Міністерством економічного розвитку і торгівлі та МЗС, щоб вони не боролися за те, хто відповідальний за торговельні місії, а спільно працювали на державу.

І тому хочеться підвищити якісний рівень консульської служби, щоб кож­ний громадян України за кордоном відчував, що держава захищає його інтереси.

Ми маємо приділити увагу закордонному українству, забезпечити мовні, освітні та інші потреби українців – не лише діаспори, а й корінного населення у Молдові, Білорусі, Румунії, Словаччині та інших країнах.

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд.

 

ГОПКО Г.М. Зовнішня політика є продовженням внутрішньої – це аксіома. Для успіху на світовій арені маємо пам’ятати уроки 1917 року, коли у війні за незалежність ми програли і отримали Голодомор. Сьогодні парламент ухвалив історичне рішення – звернення до всіх демократичних держав, і я, користуючись нагодою, закликаю дипломатів докласти зусиль, щоб не більше 20, а як мінімум 100 держав світу визнали Голодомор геноцидом.

І також користуюсь нагодою, закликаю дипломатів 15 грудня підтримати резолюцію України щодо порушення прав наших громадян у Криму. Це дуже важливий і показовий крок.

На завершення хочу сказати, що нам дуже важливо, аби парламент відіграв свою роль – творив нові якісні закони, бо зовнішня політика без ефективної внутрішньої не буде успішною. Тому запрошую всіх до відвертої, конструктивної розмови, яка має вилитися в Рекомендації парламентських слухань і стати основою для стратегії зовнішньої політики України.

І також хотіла б сказати на завершення, що наступного року буде дуже багато важливих кроків. Це і енергетична дипломатія має запрацювати, вводиться в дію на повну силу Закон «Про ринок природного газу». Ми будемо відзначати Рік Японії в Україні, і я також хотіла б подякувати Японії, яка нині головує в G7.

І хотіла б, щоб ми всі пам’ятали:

Встане Україна.

І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить…

Саме на правді базується дипломатія принципів. Не гібридна дипломатія, яку нам нав’язують, а дипломатія принципів і цінностей. І в тому сила України – у нашій правді, у молоді, яка сьогодні тут і яка, вірю, суб’єктно захищатиме інтереси держави Україна з понад тисячолітньою історією. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до співдоповіді заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції пані Марію Іонову.

 

ІОНОВА М.М., заступник голови Комітету Верховної Ради України з пи­тань європейської інтеграції (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, партія «Блок Петра Порошенка»). Шановна пані головуюча! Шановні учасники парламентських слухань! Я хотіла б сказати, що роль сьогоднішнього заходу важко переоцінити, тому що нагальні проблеми, які стоять перед вітчизняною дипломатією, потребують негайного і дієвого вирішення, всебічної підтримки з боку всіх гілок влади. Якщо раніше від чіткого формулювання стратегії і пріоритетів зовнішньої політики, їх ефективного втілення залежав рівень розвитку двосторонніх і багатосторонніх відносин, імідж України у світі, то сьогодні це питання є життєво необхідним для нас усіх.

Хотіла б сказати, що в сучасних реаліях, під час такої виснажливої гібридної війни, українська дипломатія покликана і зобов’язана працювати на межі, і вона вже працює поза межами можливого.

Найголовнішим критерієм ефективності її діяльності має бути реальна підтримка України на міжнародній арені, її дієвий захист від агресії Росії усіма доступними світовій спільноті механізмами взаємодії і стримування. Але якщо ці механізми не спрацьовують або блокуються, то, звичайно, зусилля наших дипло­матів мають бути спрямовані на їх заміну. І ми маємо всі разом переконати світ у безперспективності втілення як політики подвійних стандартів, так і політики умиротворення (ми вже це проходили історично), особливо під час спільної значної загрози мирному існуванню.

Що стосується європейської інтеграції. Звичайно, як вже казала пані Зеркаль, для нас це є більше внутрішньою роботою. І, дійсно, як Комітет, який, на жаль, досі не має тих повноважень, якими має бути наділений Комітет з питань європейської інтеграції, ми не задоволені тими темпами, якими рухаємося. Але ми повною мірою маємо виконати заповіт Майдану та Революції Гідності, і тому серед наших пріоритетів – завершення ратифікації Угоди про асоціацію з ЄС. На жаль, вона невиправдано зависла в Гаазі, і від цього повною мірою залежить розкриття потенціальної поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі.

Незавершення процесу ратифікації викликає занепокоєння парламентаріїв. Постійні контакти народних депутатів України з нідерландськими колегами дають змогу доносити наше занепокоєння щодо згаданої проблеми. Ми доносимо чітку позицію щодо незмінності позиції України з цього питання і наполягаємо, що максимальний компроміс – це одностороння декларація щодо умов застосу­вання угоди для Нідерландів. Фактично, відбувається злагоджена командна гра виконавчої та законодавчої гілок влади, які пояснюють, що за жодних обставин положення Угоди про асоціацію не можуть бути переглянуті. Ця позиція української сторони також підтверджена Президентом України у рамках 18-го са­міту Україна – ЄС. Ми в жодному разі не повинні знижувати амбітність наших цілей Угоди про асоціацію, яка слугує дороговказом впровадження системних реформ в Україні, а її частина щодо зони вільної торгівлі є найпотужнішим інструментом підтримки розвитку економіки України.

У цьому контексті хочу сказати, що оприлюднення Європейською Комісією проекту Регламенту про надання Україні додаткових автономних торговельних преференцій (квоти для аграрної продукції, зниження мита для промислової продукції) – це компенсація закриття ринку Російської Федерації, і це надзвичай­но важливий крок.

Основною рушійною силою, звісно, є Міністерство економічного розвитку і торгівлі, наш торговельний представник, і дуже важливо, щоб, як сказала попередній доповідач, спільним фронтом працювали Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Міністерство закордонних справ, парламент, Президент.

Ми наразі допрацьовуємо це питання з європарламентаріями, має бути забезпечено якомога швидше прийняття цього акта Європейським парламентом. Це забезпечить зростання українського експорту до ЄС на100-150 мільйонів до­ларів на рік. Надзвичайно важливо також займатися промоцією України у світі як країни для інвестицій та виробника якісних товарів і послуг.

Ще один пріоритет – наша безвізова епопея. Ми закликаємо Європейський Союз продемонструвати відповідальність щодо своїх зобов’язань перед партне­рами. І тому ми дуже сподіваємося, що, незважаючи на труднощі, які можуть існувати між деякими державами – членами Європейського Союзу і Європей­ським парламентом, питання механізму зупинення безвізового режиму буде врегульовано до кінця року і відкриє шлях для завершення відповідних внутріш­ніх процедур у Європейському Союзі для надання Україні безвізового режиму.

Наступний пріоритет – збереження енергетичної солідарності у проти­стоянні ситуативним рішенням, простимульованим Кремлем, які руйнують енергетичну безпеку і Європейського Союзу, і України. Такі проекти, як OPAL, «Північний потік-2», так звані Турецькі енергетичні нитки, є абсолютно полі­тично вмотивованими і позбавлені економічного обґрунтування. І тут ми спільно з іншими державними органами та з громадянським суспільством маємо проти­стояти таким викликам.

Щодо економічних санкцій і секторальних санкцій Європейського Союзу проти Російської Федерації. Так, вони будуть продовжені, тому що немає прогресу в імплементації Мінських домовленостей. Ми надалі будемо відсто­ювати позицію, що санкції мають бути не просто збережені, а й посилені.

Щодо мирного врегулювання на Донбасі парламент також має і свою відповідальність відчувати – і щодо Донбасу, і щодо Криму. Перший віце-спікер Ірина Геращенко відкрила таку Мінську платформу на базі парламенту, де ми маємо зустрічі з представниками України в контактній групі у Мінську, а також з представниками ОБСЄ. І, повірте, дуже боляче іноді чути від них, особливо вчора, на зустрічі з представником ОБСЄ в гуманітарній підгрупі, що є конфлікт між двома областями України і урядом України, і що є заручники з обох сторін. Тобто є також проблема в міжнародних організаціях, тому що, дійсно, вони забу­вають, які основні принципи вони сповідують. І повірте, ми їм це абсолютно відверто нагадуємо.

І також маємо і їм нагадувати, і самі не забувати, що основна цінність – це життя людини…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

ІОНОВА М.М. Я також хотіла би поділитися з вами ось чим. Мене дуже збентежило чергове інформаційне повідомлення від Генерального секретаря Ради Європи пана Ягланда. Наразі перебуваючи в Москві, він сказав: «Слон у посудній лавці – це, як і раніше, Україна. Це є причиною суперечностей між Росією і рештою Європи. Якщо не буде знайдено вихід з такого становища, важко зрозуміти, яким чином можна буде домогтися поліпшення відносин». На жаль, немає механізму висловлення недовіри такому Генеральному секретарю, але це черговий виклик, на який ми маємо спільно дати відповідь.

Мені здається, що український парламент, який має проєвропейську більшість, вперше в історії разом з урядом буде відстоювати зовнішній фронт. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую й Вам.

Переходимо до виступів в обговоренні. Запрошую до слова заступника міністра культури України – керівника апарату пана Ростислава Карандєєва. Підготуватися Олегу Березюку.

 

КАРАНДЄЄВ Р.В., заступник міністра культури України – керівник апарату. Доброго дня, шановна Оксано Іванівно! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Готуючись до участі в сьогодніш­ньому заході, я запитав моїх колег з Верховної Ради про його мету. Очевидно, що будь-який захід має для чогось проводитися. Мені було сказано, що одним з результатів, які очікуються від сьогоднішніх слухань, має бути вироблення певної стратегії, певного бачення на досить тривалу перспективу.

Складно сказати, наскільки в наших умовах можна говорити про тривалість планування, проте це дуже правильно, що ми стараємося сформувати нашу дер­жавну політику, зокрема і зовнішню політику, зробити її плановою, послідовною, логічною. Внести туди принаймні якийсь причинно-наслідковий зв’язок, встано­вити якісь deadlines, зрозуміти, що нам треба зробити, які контрольні етапи, і чого, врешті-решт, ми маємо досягти.

Я хотів би, користуючись нагодою, розповісти про ті речі, які вважаю важливими. Міністерство культури, в моїй особі зокрема, вважає за доцільне внести в можливу стратегію таке.

Шановні колеги! Інформаційна епоха, в якій ми зараз живемо, зумовлює дуже багато викликів, і головний з них – виклик глобалістичний. Він не тільки в економічній сфері, мабуть, він найбільш важкий саме у сфері культури. Перед націями сьогодні стоїть проблема виживання, і з огляду на те культура є одним із головних, можливо, навіть визначальним чинником існування нації. Не політич­ного формування, що є, наприклад, у Сполучених Штатах Америки чи інших деяких новітніх країнах, а й у країнах традиційних, з традиційною культурою, сформованою протягом багатьох-багатьох століть.

Під тиском космополітичних культурних форм на сьогодні доводиться шукати шляхи, як вижити українській національній культурній практиці, українській культурній традиції. Щоб ми не розчинилися під тиском світової глобалізації і не стали звичайною територією з населенням, яке сповідує незро­зумілу на сьогодні сучасну космополітичну маргінальну культуру. Щоб ми мали якусь свою унікальність і, врешті-решт, ідентичність. І мова також є елементом нашої боротьби за свою, в тому числі, культурну незалежність. Інакше Україну чекатиме втрата незалежності і всього, що на сьогодні є ознаками суверенної держави.

Здавалося б, що треба робити в цій ситуації? Найпростіший спосіб, який, можливо, запропонують ті, хто неглибоко обізнаний з сучасними глобалістични­ми процесами, – відгородитися від світу. Навпаки, ні. Ми пропонуємо Українській державі саме вектор посилення присутності української культури в зовнішньому світі і у світовому культурному процесі. Саме активна промоція української культури дасть нам змогу сформувати той майданчик, той надійний плацдарм, на якому ми станемо повноцінними учасниками міжнародних культурних відносин, зможемо брати активну участь у процесах культурної глобалізації, запропонував­ши свої культурні прояви, і розраховувати на повагу інших, економічно потуж­ніших світових культур, на врахування нашої позиції і, врешті-решт, просто на існування української культури як такої.

Одним із важливих і дієвих інструментів у цьому процесі є участь України в різноманітних міжнародних організаціях і культурно-мистецьких проектах. Всім зрозуміло, що саме міжнародна організація як майданчик є на сьогодні найбільш потужним і найбільш ефективним механізмом донесення своєї позиції та її обстоювання. З огляду на це, дуже дивною видається ситуація, коли ми не можемо вступити до деяких важливих і потрібних для української культури міжнародних організацій, а іноді стоїмо навіть перед вибором, що ми повинні припинити там членство, бо не передбачені бюджетні призначення. Користуюсь нагодою, я привертаю увагу народних депутатів України до цієї проблеми. Іноді 1 тисяча євро, іноді 10 тисяч євро... Але мені здається, що це не той торг, який має стояти на заваді…

 

ГОЛОВУЮЧА. Я Вас прошу, завершуйте, 30 секунд.

 

КАРАНДЄЄВ Р.В. Дякую. Культура з кожним днем стає дедалі потужнішим інструментом лобіювання. У зв’язку з цим Міністерство культури сповідує культурну дипломатію як один з основних інструментів нашої зовніш­ньої діяльності. Ми підтримуємо ті ініціативи, які озвучує Міністерство закор­донних справ, і хочемо долучитися до посилення цього процесу…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 10 секунд, але я прошу Вас завершити.

 

КАРАНДЄЄВ Р.В. … найголовніше – для того, щоб зробити те, про що я сказав, і навіть те, про що не сказав, і те, що ми з вами хочемо зробити, має бути програмний документ, і не тільки стратегія, яка, можливо, з’явиться за резуль­татами цих парламентських слухань… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Ще раз закликаю всіх учасників парламентських слухань дотримуватися регламенту, і коли лунає сигнал, щоб ви розуміли, що 30 секунд дається не для того, щоб продовжувати думку, а для того, щоб її завершувати.

Запрошую до слова пана Олега Березюка, народного депутата України, голову депутатської фракції «Об’єднання «Самопоміч». У зв’язку із зверненням голови ще однієї парламентської фракції ми домовилися, що лідери фракцій матимуть 4 хвилини.

 

БЕРЕЗЮК О.Р., член Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Об’єднання «Самопоміч»). Це менше чи більше?

 

ГОЛОВУЮЧА. Це менше, ніж решта учасників, але більше, ніж інші народні депутати, які матимуть 3 хвилини.

 

БЕРЕЗЮК О.Р. Дякую. Вельмишановна пані головуюча! Шановні отці! Шановні дипломати! Шановні колеги! На Галичині на початку ХХ – в кінці ХІХ століття був потужний заклик: «Наша сила в нас самих, світ належить до сильних». Це тоді, коли ми з вами творили націю, не маючи інституційної держа­ви. Нічого з тих часів не змінилося, але ми маємо один неймовірний позитив, якого не мали наші попередники, – це 25 років незалежної інституційної держави. З одного боку, це величезна перемога нашого народу, а з другого – це дуже малий термін саме для побудови інституцій.

Міжнародна політика і є цією інституцією. Від чого вона залежить? Від нашого внутрішнього стержня, від нашої внутрішньої сили, від нашої внутріш­ньої політики залежить зовнішня.

Ми повинні визнати, що в України є віковічний ворог, назва цього ворогу – імперська Росія. Від цього залежать наші наступні дії.

Яке наше ставлення до Мінська? Мінськ, виходячи з цього, є еквівалентом Переяславських угод, є еквівалентом поразки 1919 року на Паризькій конферен­ції, внаслідок чого зникла УНР, є еквівалентом Ялтинських угод, є еквівалентом будапештського програшу. Мінськ є нашим програшем, якщо ми будемо брати в ньому участь на умовах, які написала Росія за допомогою своїх альянсів. У нас є віковічний ворог. Визначаючи це в документі, ми маємо правильний напрям, ми маємо, з чим їхати до Європи чи Америки і відстоювати свої інтереси.

Ми цього року проїхалися з ініціативи фракції по декількох столицях, були у Вашингтоні, Лондоні, Брюсселі, Берліні та Парижі. Я хочу вас розчарувати: про  нас там не знають, про нас там судять по Russia Today, навіть дипломати. Дипломат французького міністерства закордонних справ дозволяє собі говорити голові фракції українського парламенту: «Я не вірю в існування Української незалежної держави, то чому я через вас маю губити свої стосунки з моїм другом – Росією?». Це наша з вами вина. Це ми не допрацювали, ми не договорили. І дуже важливо сьогодні розуміти цю реальність.

Що робити? Це найважливіше запитання, яке сьогодні стоїть перед нами. Беззастережно, треба розвивати дипломатію. Що кажуть дипломати, коли ми з  ними говоримо у приватних розмовах (я не буду розголошувати, хто саме): «Олеже, немає директив з Києва. Олеже, немає грошей, щоб заправити автомо­біль. Олеже, що ми можемо зробити?». Тому в Рекомендаціях сьогоднішніх пар­ламентських слухань має бути записано: на дипломатичні представництва в державах G7 має бути виділено по мільйону доларів на заходи (тому що Росія щодня у Парижі проводить заходи), і залучати до тих заходів інституції, універ­ситети, культуру. Але це мають робити наші дипломати, про нас мають говорити, а не думати, що ми і далі під протекторатом Росії. Це наше величезне завдання сьогодні: гроші, які мають використати якісні люди.

І найголовніше – це директиви, але директиви виходять зсередини. Ми визначаємо ворога, ми плануємо свою діяльність, і ми будуємо свою внутрішню силу. Без цього України як держави не буде.

Наступне. Ми практично перестали використовувати ресурс, якого немає більше ні в кого, – це наша діаспора. Перебуваючи в Парижі, Вашингтоні та інших країнах…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд.

 

БЕРЕЗЮК О.Р. Наші посольства практично перестали їх використовувати. Я розумію, чому. Тому що вони завжди запитують: а яка директива? А чому ми не визначаємо нашого головного ворога і не виходимо з цього питання у наших рішеннях?

Тому запрошую міністерство визначитися з ворогом. Запрошую парламент не називати це АТО, а називати війною, бо тоді ми не будемо чути про те, що у нас конфлікт між областями, і уряд має проблеми – це ми чуємо скрізь. Тому ми з вами маємо стати сильними. Наша сила в нас самих, світ належить до сильних. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо.

Запрошую до слова заступника директора Офісу зв’язку НАТО в Україні пана Марка Опгенорта. Підготуватися народному депутату Олегу Ляшку.

Зараз буде виступ англійською мовою. У вас є навушники, кому потрібен переклад. Зліва від вас є кишенька, ви можете дістати навушник і послухати синхронний переклад. Прошу.

ОПГЕНОРТ М., заступник директора Офісу зв’язку НАТО в Україні. Дякую. Я чув деякі вислови, що є побоювання, ніби політика європейських та інших держав стосовно України змінюється. Я хочу сказати, що єдина політична позиція, єдина фраза, що звучить в усіх заявах відтоді, як Україна стала неза­лежною, – це те, що незалежна і суверенна Україна необхідна для євроатлантичної спільноти. І вона залишиться незмінною.

Тому коли Росія почала агресію проти України, я був в Уельсі, де ми прийняли рішення щодо підтримки України, її здатності до захисту території. Ми висловили солідарність з Україною та інтерес до України. Якщо бути точним, то я сказав, що суверенна і незалежна Україна є ключовою засадою нашої безпеки. І ми хочемо підтримати два основні пункти, про які сказав пан Долгов. Перший, що сильна українська армія, Збройні Сили, – це єдина гарантія суверенітету України. І в це треба інвестувати ресурси і професійні сили, що й було зроблено за останні два роки.

Також пан Долгов сказав: «НАТО – це тут», і ми дійсно маємо дуже велику присутність НАТО в Україні. У роботі над всіма напрямами реформ української безпекової системи беруть участь 20 наших консультантів. Діє багатостороння комісія, яка працює на тактичному та операційному рівнях. На Яворівському полігоні створено центр, і батальйони, які брали участь у проведенні АТО, після ротації потрапляють туди, а потім повертаються на військові позиції на сході України.

Навчання на Яворівському полігоні відбувається за дуже високими стан­дартами. Зміни відбуваються на рівні рот, на рівні бригад, у великих військових структурах. Американські генерали, які організовували навчання, пишаються тим, що українські військові частини тепер краще можуть забезпечити захист України.

Я вважаю, що дуже важлива ознака, що Україна таки змінилася – це те, що покращилася боєздатність Збройних Сил України. На рівні бригад ми вже бачимо необхідність реформ стратегічного рівня, тому що бригада – це дуже складний організм, і там потрібна стратегія.

У нас дуже насичений порядок денний. Реформи потрібні і у Збройних Силах України, і в Національній гвардії, у Службі безпеки – в усіх службах, які ми називаємо «силовим сектором України». Ще багато що треба зробити, але не менш важливо – скоротити перехрещування наших проектів. Ми працюємо з РНБО, ми будемо працювати з парламентаріями, щоб поширювати нові ідеї, зокрема, допомогти у підготовці нового законопроекту у сфері безпеки. Ми хочемо, щоб всі агентства і міністерства працювали узгоджено, відповідно до цього закону, доки Україна стане справді вільною і не залежатиме від будь-якої зовнішньої загрози (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Слово надається керівнику депутатської фракції Радикальної партії Олега Ляшка пану Олегові Ляшку. Прошу, 4 хвилини. Підготуватися Костянтину Кононенку.

 

ЛЯШКО О.В., член Комітету Верховної Ради України з питань податко­вої та митної політики (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, Радикальна партія Олега Ляшка). Радикальна партія. Три роки війни Росії проти України показали один очевидний факт: ми можемо сподіватися тільки на себе. Це перше. Друге – ніхто нам не допоможе, якщо ми не допоможемо собі. Третє – якщо не годуєш свою армію, будеш годувати чужу. На превеликий жаль, ми 25 років не годували свою армію, а навпаки – проводили політику посилення російських інтересів в Україні.

У понеділок, 5 грудня, виповнилося 22 роки від дня підписання Будапешт­ського меморандуму, за яким ми, фактично, за автограф Клінтона здали третій ядерний потенціал у світі. Колись на цій трибуні виступав віце-президент США Джо Байден. Майже годину виступав, чудово виступав, не сказав одного: за годину жодного разу не згадав Будапештський меморандум, під яким підписалася адміністрація Сполучених Штатів. Ми віддали третій ядерний потенціал у світі!

До речі, коли кажуть, що ми були першою країною, яка віддала ядерний потенціал, це не зовсім відповідає дійсності. Першою була ПАР (Південно-Африканська Республіка): коли зулуси прийшли до влади, у них забрали ядерну зброю. Другою країною була Україна.

У нас забрали ядерну зброю, і сьогодні ми ходимо і принизливо просимо санкції, а їх пов’язують із боротьбою з корупцією. Покажіть мені, де приймалися санкції, пов’язані із боротьбою з корупцією? Санкції за що – за російську агресію, за анексію Криму? Чи за плівки Онищенка, Порошенка і всіх інших?

Тому я вважаю, те, що сьогодні відбувається… У нас забрали ядерну зброю, не давши нічого натомість, залишили напризволяще із зовнішнім ворогом. Правильно колега Березюк сказав, з одвічним ворогом.

У нас немає іншого шляху, і я звертаюся до міжнародної дипломатії: або ви виконуєте Будапештський меморандум і тримаєте слово, платите за векселями, або ми будемо вимушені почати роботи з відновлення ядерного потенціалу Украї­ни. Збройні Сили України, ядерна зброя – це реальна гарантія незалежності, а не пусті папірці, не варті паперу, на якому дані ті гарантії (Оплески). Це перше.

Друге – питання безвізу. Тут є посол Євросоюзу? Даруйте мені недиплома­тичність, але чим займається посол Євросоюзу? Він бігає по Верховній Раді, агітує депутатів, щоб проголосували за дозвіл на вивезення необробленого лісу-кругляку. Нам 11-й рік морочать голову, не дають безвіз! Європейці з вересня 2005 року їздять до України без віз. Нам 11 років не дають, вигадують будь-які приводи, аби тільки не дати безвіз, тому що у них внутрішні проблеми.

Ми вважаємо, що Євросоюз, який не тримає слово перед українцями… Надають Республіці Тринідад і Тобаго, якимось там островам… Покажіть мені хоч одну країну у світі, де громадяни гинули за європейський вибір, за європейс­ький простір, під європейським прапором! Нагадайте мені таку країну. Немає! У жодній країні Євросоюзу громадяни не гинули за європейський вибір, а україн­ці гинули. І у вас вистачає совісті морочити голову і не надавати українцям безвіз? Якщо до Нового року не буде безвізу для українців, я вважаю, треба запровадити візовий режим для громадян держав – членів Європейського Союзу. Нехай пла­тять гроші і їздять сюди за візами.

А що нам пропонує натомість уряд? Щоб сюди, в Україну, мігрантів від­давали за безвіз. Нам замість безвізу – безлісся, безробіття, безгрошів’я і мігран­тів! Заберіть його собі, той безвіз, за таку ціну! (Оплески).

Українцям треба не безвіз, українцям треба робота і достойна зарплата. І коли у людей будуть гроші, кожен за 30 доларів купить собі візу і куди завгодно поїде, хоч на Марс яблуні садити. А ви нам пропонуєте принизливі умови пере­творення України на сировинний придаток. Нам не треба кредити, нам не треба жодні договори ціною втрати роботи для українців. Якщо ви партнери, підтри­майте нас, дайте руку допомоги, а не морочите голову, даєте нещасні «сльози», забравши ядерну зброю…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 30 секунд.

 

ЛЯШКО О.В. Ми віддаємо свої життя, ми сьогодні на східному фронті захищаємо не лише Україну, ми захищаємо вас. І коли ви рахуєте, скільки втрачаєте від санкцій, не продавши в Росію вина, сиру чи ювелірних виробів, рахуйте інше: скільки життів своїх людей ви рятуєте, що ми отут стоїмо і тримаємо цю навалу – орду з Москви.

Тому політика має бути одна: політика захисту інтересів України і українців (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова заступника директора Національного інституту стратегічних досліджень пана Костянтина Кононенка. Підготуватися Артему Біденку.

 

КОНОНЕНКО К.А., заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень. Дякую, пані головуюча. Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Як сьогодні вже не раз підкреслю­вали, в сучасних міжнародних умовах через застосування Росією методів «гібридної війни» руйнується усталений світовий лад та формується новий «гібридний» світоустрій, а точніше «гібридний світо(без)порядок». Порушивши всі основоположні принципи і правила сучасних міжнародних відносин, Кремль, фактично, перекинув світову шахівницю та створив міжнародні умови, за яких «можливо все». Цивілізований світ має це усвідомити та напрацювати нові підходи до забезпечення глобальної безпеки. Для цього потрібен час, якого Україна не має.

Яскравим прикладом сучасного «гібридного світо(без)порядку» є те, що зухвала агресія Росії проти України, включено з анексією українського Криму та підтримкою тероризму на Донбасі, у міжнародному дискурсі набула назви «українська криза». Будучи особливим феноменом сучасного світу, «українська криза» стала приводом для початку перегляду принципів сучасних міжнародних відносин. Вона, фактично, перетворилася на ключовий об’єкт інтересу головних гравців на міжнародній арені, оскільки результати та наслідки подій в Україні та навколо неї безпосередньо впливають на формування нового міжнародного порядку.

Сьогодні без розв’язання питання України неможливе вирішення ключових проблем безпеки Європи та всього світу. Висновком має стати загальна активіза­ція української зовнішньої політики, її адаптація до вимог часу та викликів, зумовлених кардинальними змінами міжнародного середовища.

Не ставлячи під сумнів безальтернативність Мінського процесу, настав час розглянути питання його формату. Нині за його рамками залишаються дві провідні держави світу – США та Великобританія, які є гарантами суверенітету і територіальної цілісності України відповідно до Будапештського меморандуму. В умовах, коли агресію проти України здійснює одна з держав-гарантів – Росія, залучення США та Великобританії до розв’язання проблеми також є безальтер­нативним. Треба шукати підходи і аргументи, які змусять наших партнерів долучитися до переговорного формату, навіть якщо вони цього не дуже хочуть.

Початок виходу Великобританії з ЄС та обрання Дональда Трампа прези­дентом США ставлять перед українською дипломатією завдання кардинальної перебудови взаємин з цими світовими потугами. Нам необхідно уникнути можливих ускладнень у взаємодії з цими країнами та скористатися додатковими можливостями, які нині відкриваються.

Квітневий референдум у Голландії вказав українському уряду, громадян­ському суспільству та інтелектуальній еліті на необхідність по-іншому підходити до пропагування України на європейській «сцені». На жаль, доводиться конста­тувати, що багато людей у Європі досі не знають про Україну і про те, що на Майдані люди гинули за європейські цінності. Тому нині потрібно не гаяти час, а всіма можливими каналами поширювати інформацію про реалії, потреби і успі­хи України, не приховуючи при цьому проблеми, які нам ще належить вирішити.

Зокрема, необхідно взяти до уваги, що питання безвізу з ЄС набуло великого соціального значення в Україні. В очах пересічного українця надання йому свободи пересування Європою стане реальним визнанням України євро­пейською державою з боку ЄС. Принагідно слід зауважити, що Верховній Раді України доцільно повернутися до візового питання у широкому контексті. Наразі залишається незрозумілим, чому з державою-агресором у нас режим безвізовий, а, наприклад, з Китаєм, від якого ми чекаємо мільярдних інвестицій, йдеться лише про певне пом’якшення візового режиму.

Єдиним ефективним шляхом вирішення гострих безпекових проблем, які стоять сьогодні перед Україною, є кардинальне нарощування власних оборонних та безпекових потужностей. Це свідчить про необхідність продовження активної інтеграції з євроатлантичною системою колективної безпеки. Тому приєднання до НАТО має стати для України не меншим пріоритетом, ніж отримання членства в ЄС.

Україна як країна – засновниця ООН має всі підстави поставити перед цією поважною міжнародною організацією питання про недосконалість її механізмів ухвалення рішень, що перешкоджає забезпеченню суверенітету і територіальної цілісності, а саме з такою метою ООН і створювалося 70 років тому. Реформу­вання Ради безпеки ООН є для України важливим зовнішньополітичним завдан­ням, де нам треба досягти підтримки та взаємодії не лише з п’ятіркою постійних членів Ради безпеки, а й з Німеччиною, Індією, Японією, Туреччиною, іншими країнами, вага яких значно зросла за останні десятиліття.

Одним з актуальних аспектів зовнішньої політики України в сучасних умовах є необхідність поєднання жорсткої принципової позиції щодо захисту суверенітету, територіальної цілісності, національної гідності з гнучким прагма­тичним підходом до вирішення інвестиційних або торговельно-економічних зав­дань. Для того й існує дипломатія, щоб зближення України з НАТО не заважало поглибленню військово-технічного співробітництва з країнами Азії, а глобальне партнерство з Японією не ставало на заваді стратегічному партнерству з Китаєм.

На завершення ще дві важливі тези.

Перша. Верховна Рада України, як усі парламенти світу, є віддзеркаленням суспільного бачення народом шляхів подальшого розвитку власної держави. Зовнішня політика є важливим чинником, що формує наше майбутнє. Всі полі­тичні сили в парламенті повинні об’єднатися навколо забезпечення національних інтересів на світовій арені. Це стосується як ухвалення відповідного законо­давства, зокрема щодо основних засад зовнішньої політики, так і парламентської дипломатії, яка нарешті має стати важливим елементом у процесі вирішення зовнішньополітичних завдань держави.

Друга. Реформування дипломатичної служби України – і передусім МЗС як її ключової ланки – нині стало актуальнішим за зміни інших органів державного управління. Концептуальні засади такої реформи розроблено, зокрема, Націо­нальним інститутом стратегічних досліджень разом з іншими аналітичними центрами та представниками дипломатичного корпусу. Проведено низку заходів з обговорення її ключових моментів, у тому числі в Комітеті Верховної Ради України у закордонних справах. Настав час робити практичні кроки (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую. Ще раз прошу всіх учасників парламентських слухань поважати інших учасників, які мають виступати після вас.

Прошу до слова заступника міністра інформаційної політики України пана Артема Біденка. Підготуватися Борису Тарасюку.

 

БІДЕНКО А.І., заступник міністра інформаційної політики України – керівник апарату. Шановні учасники парламентських слухань! Я хотів би додати ще кілька фактів до такої буремної промови Олега Валерійовича, про які ми дізналися за останні три роки фактичної війни з Росією.

Перший – це те, що визнають фактично всі. Нам катастрофічно не вистачає трьох важливих ресурсів для розвитку – це люди, передовсім професіонали, час і фінанси.

Другий факт – це те, що ці три ресурси не з’являються за помахом чарівної палички, за наказом, постановою чи законом. Ці ресурси з’являються з часом як результат конструктивної роботи. Вони тоді з’являються, коли є злаго­да в суспільстві, порозуміння і конструктивна співпраця між різними органами влади, між різними гілками влади. Тому не все відбувається так швидко, як хо­четься. У великій кількості конфліктів, скандалів, суперечок, змін портфелів зво­лікаються не тільки принципові важливі реформи, а й виокремлення політик, стратегій, які могли б допомогти Україні нарощувати ці ресурси і рухатися вперед.

Однак не можна казати, що нічого не змінюється. З точки зору зовнішньої політики, з точки зору інформаційної політики я хотів би звернути увагу на те, що сьогодні Україна поступово починає формувати порядок денний, у тому числі й сусідньої Росії. Згадайте, ще два роки тому ми реагували на те, що відбувається на окупованих територіях, на те, що відбувається в Росії. Тепер давайте поглянемо на події останнього місяця: істерія навколо ракетних навчань; істерія навколо початку будівництва телевізійної вежі в Чонгарі; істерія навколо відкриття вежі на Карачуні. Тобто поступово Україна вступає в фазу, коли ми говоримо, що і як буде, і країна, яка є нашим ворогом, – наш північний сусід починає досить істерично на це реагувати.

Працюючи в уряді, маю сказати, що співпраця, яка є не тільки в уряді, а й між комітетами, і сьогоднішні парламентські слухання є свідченням цього, поступово набуває дуже конструктивних обрисів.

Маю сказати, що на наступний рік ми запланували два важливі елементи зовнішньої інформаційної політики.

Перший – завершення реформи державного іномовлення. Ми планували зробити це цього року, але, на жаль, не було виділено ні копійки, попри норми Закону «Про систему іномовлення в Україні». І все одно на сьогодні український телеканал «UА|TV» присутній фактично в усіх кабельних мережах Польщі, у трьох-чотирьох найбільших телемережах Грузії, у країнах Балтії, у Данії, Румунії, Болгарії і так далі. Ті гроші, які закладені в бюджеті на наступний рік, дадуть нам можливість звітувати перед народними обранцями вже в ІІ кварталі.

Другий важливий момент – реалізація Концепції популяризації України у світі та просування інтересів України у світовому інформаційному просторі, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2016 року № 739-р. На виконання цієї концепції ми вже розробили план, подали його заінтересованим міністерствам і після формування кінцевого варіанта внесемо на обговорення, в тому числі парламентським комітетам і депутатським групам. У плані реалізації Концепції популяризації України у світі та просування інте­ресів України у світовому інформаційному просторі ми бачимо два надважливі словосполучення – «брендування України» та «брендування регіонів». І тут не може бути якоїсь однозначної позиції, що міністерство придумало, так має бути, і всі мають виконувати. Спільна робота відомств, депутатів, громадського сектору, експертів дасть нам можливість відкрито та публічно провести всі необ­хідні конкурси, створити елементи національного брендингу і почати формувати імідж України за кордоном, який ідеально відповідатиме баченню, яке є сьогодні.

Мало просто придумати слоган, мало просто придумати логотип, необхідно реалізувати таку політику, яка буде конгруентною (є таке слово, в маркетингу використовується), тобто відповідатиме і очікуванням світу, і очікуванням нашим і нашим ресурсам.

Ще раз хочу подякувати Комітету, хочу подякувати організаторам за ці слухання, вони є елементом нашої конструктивної роботи. Рекомендації парла­ментських слухань обов’язково будуть враховані, в тому числі нашим міні­стерством. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова народного депутата України, заступника голови Комітету Верховної Ради України у закордонних справах пана Бориса Тарасюка, регламент 3 хвилини. Підготуватися Володимиру Василенку.

 

ТАРАСЮК Б.І., заступник голови Комітету Верховної Ради України у закордонних справах (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»). Шановна пані голово, колишньому міністру можна додати. Шановна пані голово! Шановні учасники парламентських слухань! Дозвольте нагадати, що нинішні парламент­ські слухання проводяться вдруге за 25 років незалежності України, перші відбулися 2013 року.

Зовнішня політика відновленої державної незалежності України почалася навіть раніше за ухвалення Акта проголошення незалежності України в 1991 році, а саме 16 липня 1990 року з прийняттям Декларації про державний суверенітет України. Відтоді наша держава набула своєї зовнішньополітичної ідентичності, демонструючи здатність долати найсерйозніші зовнішні виклики і бути регіональ­ним лідером. Водночас, зрозуміло, внутріполітичні події значною мірою впли­вали на зовнішню політику, внаслідок чого вона знала як злети у 1990-х, 2005-2008 роках, так і падіння з кінця 1990 року до 2004 року і у 2010-2013 роках.

Значну роль у закладенні підвалин зовнішньої політики відіграла і про­довжує відігравати Верховна Рада, починаючи з Декларації про державний суверенітет України, постанов 1991-1992 років і нарешті єдиного системного і концептуального документа – Постанови Верховної Ради України «Про основні напрями зовнішньої політики України» від 2 липня 1993 року, яка була скасована у 2010 році скандальним папірцем – так званим Законом «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», в якому відсутні засади і внутрішньої, і зовнішньої політики. Абсурдом виглядає те, що цей папірець часів Януковича з однією правильною поправкою й досі залишається чинним. Саме тому в Рекомендаціях парламентських слухань пропонується передбачити: розробити і прийняти новий Закон «Про засади зовнішньої політики України».

Надзвичайно серйозні виклики постали перед українською зовнішньою політикою з початком російської агресії, окупацією Криму і війною на Донбасі. Чи можна назвати зовнішню політику України цього періоду успішною? Важко дати однозначну відповідь. З одного боку, Україні було надано сприяння і кредит довіри з боку демократичних країн світу та авторитетних міжнародних організа­цій, варто згадати Генеральну Асамблею ООН, ЄС, ПАРЄ, НАТО, а з другого – тиск на нашу державу з метою поступитися своїми державними інтересами на догоду агресору, невиконані зобов’язання з боку гарантів територіальної цілі­сності і суверенітету за Будапештським меморандумом, а також з боку ЄС щодо безвізу, набуття чинності Угодою про асоціацію. Цей список заборгованостей перед Україною можна продовжити.

Чому так сталося? Цьому є об’єктивні причини і обставини, які не залежать від нашої виконавчої влади, а саме труднощі всередині ЄС, зростання впливу право- і ліворадикальних сил…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка.

 

ТАРАСЮК Б.І. …і наступні вибори, готовність потурати агресору і за­гравати з ним. Разом з тим виконавча влада не впоралася з цими викликами, про що свідчать втрата Женевського формату і перехід до Нормандського або Мін­ського формату, обіцянки змінити Конституцію на догоду Росії, недбало виписані Мінські домовленості, які дають підстави для суперечливих тлумачень та ще й не виконуються російсько-терористичною стороною.

Цього місяця, 22 грудня, вчергове відзначатиметься День працівників дипломатичної служби. Чи достатньо уваги держава приділяє цій специфічній службі? Очевидно, що ні. Адже ми чекаємо від української дипломатії не менших успіхів на дипломатичному фронті, ніж від наших воїнів на фронті війни. Якщо порівняти забезпечення дипломатичної служби, скажімо, у 2015 році і 10-15 років тому, то порівняння буде не на користь…

 

ГОЛОВУЮЧА. Борисе Івановичу, ще 30 секунд. Прошу Вас, завершуйте.

 

ТАРАСЮК Б.І. Тепер я хотів би сказати декілька слів щодо взаємодії органів влади. Рівень доповідачів від уряду, відсутність промовців від Адміні­страції Президента України і Апарату Ради національної безпеки і оборони Украї­ни свідчать про тривожну тенденцію недооцінки виконавчою владою взаємодії з Верховною Радою і необхідності здійснення єдиної зовнішньої політики. Цю ситуацію слід виправляти, тим більше що справи з виробленням і реалізацією зовнішньої політики далеко не райдужні. Бажаю успіхів у роботі парламентських слухань, дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова заслуженого юриста України, Надзвичайного і Повно­важного Посла України пана Володимира Василенка. Прошу дуже дотримуватися регламенту, тому що ми вже запізнюємося. Підготуватися Андрію Іллєнку.

 

ВАСИЛЕНКО В.А., Надзвичайний і Повноважний Посол України, представник України в Раді ООН із прав людини у 2006-2010 роках. Шановне товариство! Сьогодні тільки лінивий не каже, що Росія розв’язала і веде проти України гібридну війну. Але далеко не всі усвідомлюють, що те, що називають гібридною війною, має два складники: перший складник – це збройна агресія, а другий – гуманітарна агресія проти України. А також не усвідомлюють той факт, що в історії українсько-російських відносин час від часу спалахували розпочаті Росією збройні конфлікти, а гуманітарна агресія є константною, тобто здійснювалася постійно, починаючи з часів Переяславської ради.

Саме тому ми повинні виходити з того, що Росія є екзистенційним ворогом України, який ставить під сумнів право України на існування як незалежної держави і переслідує остаточну мету – тотальне знищення українців як нації, а України – як суб’єкта міжнародного права і геополітичної реальності. Нерозу­міння і недооцінка, неусвідомлення та ігнорування справжніх масштабів росій­ських загроз блокують вироблення прагматичної моделі зовнішньої політики України та застосування ефективних засобів захисту життєво важливих націо­нальних інтересів.

Неправильні уявлення та легковажні оцінки цілей російської імперії щодо України вводять в оману українське суспільство та дезорієнтують міжнародне співтовариство. По суті, відмова від чіткої оцінки справжньої мети Росії щодо України є формою співучасті в російській інформаційній війні проти України, яка ведеться також і проти західної демократії. Відмова називати речі своїми іменами є підґрунтям світоглядного роззброєння, яке руйнує волю суспільства і держави до спротиву агресивним намірам Росії.

Аналіз практики ставлення Росії до України протягом усіх років незалеж­ності свідчить, що механізми співробітництва, створені, зокрема, в економічній, енергетичній, військовій, гуманітарній сферах, Росія завжди використовувала проти України, звідси газові, нафтові, молочні, цукрові та інші війни. З цього ви­пливає, що відносини з Росією, поки триває її збройна агресія, мають бути макси­мально заморожені, економічні відносини – скорочені до мінімуму, а відносини в гуманітарній сфері – повністю згорнуті та набути режиму санкцій проти Росії як держави-агресора.

У своїй новій концепції зовнішньої політики, нещодавно опублікованій, Російська Федерація декларує намір розвивати з Україною нормальні добро­сусідські відносини, а також міститься декларація про наміри розвивати нор­мальні відносини із Сполученими Штатами Америки та західними демократіями. Але реалії зовсім інші. І якщо ми знову поведемося на ці обіцянки, то опинимося в ситуації, коли нас просто роззброюють і не дають можливості застосовувати нормальні заходи самозахисту, захисту своїх національних інтересів.

Палкі прихильники дружби з Росією є і сьогодні. Я допускаю, що можна і потрібно було б встановити нормальні відносини з Росією як державою, яка є нашим сусідом, але тільки за певних умов. Росія повинна беззастережно:

1) припинити збройну агресію проти України і повернути Україні всі загарбані території;

2) відшкодувати Україні всі збитки, завдані агресією, і покарати осіб, винних у вчиненні воєнних злочинів і злочинів проти людства;

3) видати Януковича як особу, яка сприяла розв’язуванню агресії Росії проти України;

4) вибачитися за злочини, вчинені Росією проти України протягом усієї історії, оскільки Російська Федерація проголосила себе наступницею Радянського Союзу і Російської імперії;

5) цивілізовано вирішити всі питання про борги і активи колишнього Радянського Союзу, повернути всі культурні цінності, які незаконно опинилися на території Росії;

6) офіційно, публічно визнати право України на свободу цивілізаційного вибору, у тому числі шляхом членства в НАТО і в Європейському Союзі;

7) відмовитися від гуманітарної агресії проти України, відновити в Росії заборонені українські організації і товариства;

8) звернутися до етнічних росіян, які проживають в Україні, із закликом поважати українську мову, традиції та історію і бути лояльними громадянами України, а не творити з них п’яту колону.

За таких умов можна говорити… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, пане Володимире.

Запрошую до слова народного депутата України Андрія Іллєнка. Підготува­тися владиці Борису Ґудзяку.

 

ІЛЛЄНКО А.Ю., член Комітету Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя (одномандатний виборчий округ № 215, м. Київ, політична партія «Всеукраїнське об’єднання «Свобода»). Шановні учасники пар­ламентських слухань! Оскільки дуже мало часу, спробую тезово.

Насправді, звичайно, зовнішня політика України є. Але які результати на сьогодні? По безвізовому режиму з Європейським Союзом провал повний. Угода про асоціацію з Європейським Союзом досі не ратифікована. Військова допомога Україні не надається. І, власне, тут вже згадували дуже правильно про Будапешт­ський меморандум, в результаті якого Україна свого часу віддала третій у світі ядерний арсенал. Це треба, знаєте, премію Дарвіна дати за найбільш безглуз­дий вчинок в історії світової політики. Ми сьогодні маємо ситуацію, коли наші спортсмени-біатлоністи не можуть купити кулі для біатлону за кордоном, тому що Україні не можна продавати зброю, бо у нас збройний конфлікт. Оце резуль­тати такої політики.

Російський напрям. Внаслідок російської агресії Україна загрузла в Мінських угодах. У Мінських угодах взагалі Росії немає як сторони конфлікту, там є окремі райони Донецької та Луганської областей. Виявляється, це вони є суб’єктами протистояння, а не Російська Федерація, яка почала проти нас війну.

Я можу продовжувати цей список, але не хочу весь час тільки критикувати, скажу головне. Причиною цього всього є меншовартісна і абсолютно неадекватна зовнішня політика України, яка спрямована не на захист своїх національних інтересів. Тому що я чую зараз, деякі чиновники кажуть, що це, виявляється, в Україні проблема, що нам не дають безвізового режиму. Знаєте, я не належу до нинішньої влади, я не голосував за цей уряд, я належу до патріотичної опозиції в парламенті, але давайте не будемо принижувати свою державу. Україна виконала 144 вимоги для безвізового режиму. Яка країна ще взагалі коли-небудь такі умови виконувала? І тепер нам кажуть, що ми винні в цьому, українці щось не зробили?

Нам розказують про те, що треба скасувати мораторій на вивезення лісу-кругляку. Це українські чиновники, чиї інтереси вони захищають? Вони хочуть Україну мати як сировинну колонію чи вони хочуть, щоб в Україні було виробництво? Це захист національних інтересів? Послухайте, треба захищати свої інтереси.

На превеликий жаль, не треба мислити, що є якісь європейські цінності, які вирішують політику. Сила вирішує політику і національні інтереси вирішують політику! І якщо ми будемо сильними, у нас будуть сильні союзники. А якщо ми будемо слабкими і будемо дозволяти поводитися з собою так, нас ніхто не поважатиме, і ніякі цінності нам не допоможуть. Будуть домовлятися з сильні­шими ‒ і крапка. Тому нам треба думати про свої стратегічні інтереси. Балто-чорноморські країни, які знаходяться між Балтійським і Чорноморським регіо­ном, – це наші стратегічні союзники, з ними ми маємо шукати передовсім при­родного союзу як проти Москви, так і проти байдужості, проти комерціалізації, яку ми дуже часто бачимо на заході Європи, про це теж треба відверто говорити. І треба заявляти нарешті про себе, а не весь час бути придатком, якому згори вказують… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова єпископа Української Греко-католицької церкви владику Бориса Ґудзяка.

 

ҐУДЗЯК Б.О., єпископ Української греко-католицької церкви. Пані голово! Шановні надзвичайні і повноважні посли! Шановні народні депутати! Дорогі друзі! Не личить церкві хвалитися, але, може, шляхом інформації це важливо усвідомлювати: хоча церква не є частиною уряду і не представляє державу, вона впродовж тисячу років є з народом безперервно. І в модерному часі, коли українці опинилися на різних континентах, у різних країнах, церква йшла за ними. Коли не було українських посольств або коли українські посольства були мнимими, коли посли викликали поліцію на українців за кордоном, українці завжди могли звернутися до церкви.

З історичних причин найбільша українська церковна мережа за кордоном – Української греко-католицької церкви, яка має 20 єпархій і екзархатів, що обіймають понад 30 країн Європи, Північної Америки, Океанії. Хто був за кордо­ном, знає: українці зорганізовані там, де є Українська греко-католицька церква. Посли, працівники українського дипломатичного корпусу знають, що з церквою можна спілкуватися. Люди за кордоном знають, що як хтось помре, як хтось є хворий, як хтось є в біді, вони звертаються до священика.

Єпископи і священики цієї широчезної мережі, що включає більш як 500 парохій у різних країнах світу, стараються представляти потреби українців, гідність українців. Ми говоримо, я наприклад, у Парижі, Брюсселі, Страсбурзі, Лондоні, в інших столицях Європейського Союзу про те, що відбувається в Украї­ні, надаючи достовірну інформацію. І є особлива довіра, тому що ця інформація не політизована, тому що це голос громадянського суспільства, це голос вірних в Україні.

Особливо, мабуть, треба підкреслити, наскільки вселенська мережа католицьких церков і Ватикан відіграють важливу роль у питанні усвідомлення світовою громадськістю проблем України. Через старання УГКЦ у квітні Папа Франциск проголосив гуманітарну акцію щодо України в Європі. Кожна із 120 ти­сяч католицьких парохій у Європі мала поінформувати своїх вірних про ситуацію в Україні, закликаючи їх до пожертв. Разом зложено 13 мільйонів євро. Можливо, це не є така вирішальна сума, можливо, за кілька днів обстрілів стільки інфра­структури знищено в Україні, але мільйони і мільйони людей у спокійний, не­крикливий, у точний, відповідальний спосіб є поінформовані.

Я хотів би з цієї трибуни подякувати Папі Франциску за цю допомогу, подякувати всім людям доброї волі і запевнити український парламент, наших законодавців, що ви можете розраховувати на церкву як на захисницю принципів. Не як на інструмент, не як на кон’юнктурний політичний важіль, а як на спіль­ноту, яка із століття в століття, з дня в день – чи це вечір, чи ніч – слухає стукіт українського серця і звертає увагу на біль української дитини, української жінки, українського громадянина.

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 30 секунд.

 

ҐУДЗЯК Б.О. Не сумнівайтесь, що Господь є з нами. Ідімо шляхом істини, правди, гідності, і ми побачимо, що це непросте паломництво від страху до правди, до гідності завершиться. Ми вже зайшли далеко, ідімо разом! Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова народного депутата України Павла Унгуряна. Підготуватися Катерині Смаглій.

 

УНГУРЯН П.Я., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з  питань бюджету (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Народний фронт»). Слава Ісусу Христу! Вітаю всіх! Дякую владиці Борису Ґудзяку за ще один вектор у нашій дискусії, тому що ми говоримо сьогодні про зовнішні чинники, зовнішню політику.

Багато молоді в нашому залі, яка роздумує про підвалини успіху України. Ми всі бачимо, що за останні буквально кілька років світ дуже змінився. Дуже змінився світ: від єврооптимізму, мультикультуралізму маятник історії хитнувся і впевнено рухається в напрямі євроскептицизму, захисту свого, інколи популіз­му, інколи правого радикалізму, інколи правильних консервативних моделей. Ми бачимо Brexit. Ми бачимо результати референдуму в Італії, виборів у Молдові, Болгарії, зрештою – президентських виборів у Сполучених Штатах Америки. Все це свідчить про одне: кожна країна дбає не так про зовнішній вимір, як про внутрішній вимір свого успіху.

На моє переконання, саме цінності, випробувані століттями і тисячоліт­тями, є запорукою успіху і в зовнішній, і у внутрішній політиці. Це цінності, про які говорив владика Борис Ґудзяк, цінності християнські, саме вони є фундамен­том для подолання глобальних криз. Саме цінності, які будують успішну Україну, допомагають цій країні бути успішною і в зовнішньому вимірі.

Нещодавно ми святкували 20-річчя Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій, де відзначили, що ніде в Європі, з якої ми багато в чому беремо приклад, немає такого органу, який поєднав би і християн різних конфесій, і мусульман, і іудеїв, і представників інших релігій. Дякуємо за молитви священ­нослужителям різних конфесій та релігій.

Рік тому представники Європейської Спільноти, нашого Міністерства закордонних справ переконували нас у цьому залі, що залишилася остання перешкода на шляху до безвізу – необхідність внесення змін до трудового законо­давства щодо недискримінації. І вже тоді ми казали і попереджали: давайте не виділяти якісь речі, пов’язані з гендерною ідентичністю чи сексуальною орієнта­цією, давайте запишемо, що дискримінувати не можна нікого, за будь-якою озна­кою, не будемо виокремлювати. Минув рік, немає безвізу, а ці питання, на жаль, вже частково імплементовані в законодавство.

Тепер нам знову потрібно приймати важливі для України рішення. І тому ми маємо розуміти: саме моральний комплекс, духовний комплекс у прийнятті рішень є визначним.

Найближчі кроки. Сесія ПАРЄ у січні – великий серйозний виклик. Ми го­туємо поїздку до Сполучених Штатів Америки, тому що після виборів...

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

УНГУРЯН П.Я. Після виборів у США, результати яких для багатьох стали неочікуваними, ми все одно маємо будувати відносини на рівних, паритетно. І тому я думаю, що вже в кінці січня – на початку лютого велика делегація українського парламенту відбуде до Вашингтона для участі в інавгурації та у великій події – національному молитовному сніданку.

Отже, друзі, єднаймося і – до перемоги! Нехай допоможе нам у цьому Господь Бог! Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Наша молодь втратила інтерес до заходу. Лекція? Тобто потреба в науці є…

Запрошую до слова директора Київського офісу Інституту Кеннана в Україні пані Катерину Смаглій. Підготуватися Світлані Заліщук. Ще раз прошу дотримуватися регламенту.

 

СМАГЛІЙ К.В., директор Київського офісу Інституту Кеннана в Україні. Дорога Оксано Іванівно! Дорогі народні депутати, члени уряду, представники громадянського суспільства, всі присутні! Сьогоднішні парламентські слухання збіглися з відзначенням непересічної історичної події: саме 7 грудня 1991 року новообраний Президент України Леонід Кравчук після доленосного референдуму 1 грудня 1991 року, коли 90 % українців підтримали Акт проголошення незалеж­ності України, включно з 80 % донеччан і луганчан та 56 % кримчан, поїхав до Білорусі, де в компанії російського президента Бориса Єльцина, голови парламен­ту Республіки Білорусь Станіслава Шушкевича підписали доленосну Біловезьку угоду, яка забила останній цвях у труну останньої імперії на європейському про­сторі – Радянського Союзу, імперії, яку президент Сполучених Штатів Америки Рональд Рейган влучно назвав «остання імперія зла».

Отже, сьогодні ми підводимо певний підсумок 25-літньої нашої історії, нашої дипломатії, України як незалежної держави. Я хотіла б, щоб усі присутні… Сьогодні ще ніхто не подякував двом присутнім у цьому залі дипломатам, ко­лишнім міністрам закордонних справ України Борисові Тарасюку та Володими­рові Огризку. Давайте їх підтримаємо і подякуємо їм за роки праці на користь нашої держави (Оплески).

Отримавши незалежність, Україна перебувала чи не в найвигіднішому становищі серед усіх колишніх радянських республік, і її природним вибором мала б стати європейська і євроатлантична інтеграція, так само як і лідерство в  регіоні. На жаль, було втрачено дуже багато часу. Через безкінечні дебати у Верховній Раді, а також досить недалекоглядну політику наших європейських сусідів європейська інтеграція України була загальмована.

Попри те, ми маємо констатувати, що стрімкому розвитку інтеграційних процесів з ЄС також заважали руйнівні процеси всередині країни, коли на місці номенклатурно-радянської держави утворилася вкрай корумпована пострадян­ська олігархократія, в якій, незважаючи на прізвища президентів, членів уряду, народних депутатів, і досі правлять бал декілька найбагатших сімей, котрі нажили свої статки в результаті дикої приватизації 1990-х років.

Саме на злам олігархічно-кланової неопатримоніальної системи була спрямована Революція Гідності, яка започаткувала новий етап розвитку незалеж­ної Української держави. Однак революція лише змінила політичний режим з патримоніально-авторитарного на патримоніально-демократичний. Кінцеві цілі революції, пов’язані зі зміною всієї суспільної системи шляхом формування нового типу політичної еліти – генерації Майдану, поки що залишаються нереалізованими.

Сьогодні, після свого візиту до Сполучених Штатів Америки, я маю з сумом констатувати, що вікно можливостей, яке так стрімко відкрилося перед Україною перед Революцією Гідності, на сьогодні стає майже закритим. І не останню роль у закритті цих можливостей відіграє нинішній політичний клас України, який почав безпрецедентну боротьбу з тими самими активістами Майдану, з тими самими обличчями молодої генерації України, яка дає майбутнє нашій країні. Жодних змін ані у внутрішній, ані в міжнародній політиці України не відбудеться, доки покоління Майдану, покоління цієї молоді, яка ще тут залишилася в цьому залі, не прийде до влади в нашій країні.

Голова Комітету Верховної Ради України у закордонних справах Ганна Гопко абсолютно чітко визначила проблеми, які стоять сьогодні перед нашою країною. Ми входимо, як і весь глобальний світ, у період політично-економічної турбулентності. На моє глибоке переконання, уряд України до кінця не розуміє всю глибину прірви і всю глибину тої турбулентності, з якою вона має зіткнутися в наступні роки. Brexit, зростаюча популярність партій націоналістичного, ізоля­ціоністського спрямування в Європі на тлі перемоги контроверсійного кандидата в президенти Дональда Трампа вводять весь світ, і Україну в тому числі, у період затяжної невизначеності. Саме тому Україні годі чекати готових рецептів від своїх партнерів, треба ставати проактивним суб’єктом міжнародної політики.

Україна зіткнулася з вкрай складною ситуацією у сфері безпеки. Ми сьогодні, як зазначали багато народних депутатів, маємо самі захищати себе. Але наш найбільший виклик – це інформаційна війна, яку ми ведемо з Російською Федерацією. Проте не лише Російська Федерація винна в наших іміджевих про­рахунках. Україна має серйозні іміджеві проблеми на Заході, і передовсім вони пов’язані з корупцією. Ми говоримо на Заході «Україна», а розуміється «коруп­ція». Такий собі basket case, який ми ніколи не можемо вирішити.

Отже, мені дуже хотілося б, щоб рекомендації парламентських слухань, організованих Комітетом, очолюваним Ганною Гопко, щодо публічної культурної дипломатії були підтримані, і нарешті уряд створив міжгалузеву групу, яка займатиметься просуванням публічної дипломатії України на серйозному рівні.

Мусимо констатувати, що ані Європа, ані США не почули заклику Джорджа Сороса прокинутися, що, рятуючи Україну, ЄС врятує себе. Отже, ми маємо об’єднуватися, маємо ставати проактивнішими та відходити від образу України як країни-жертви та країни-лузера (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова народного депутата України, голову підкомітету Комітету Верховної Ради України у закордонних справах пані Світлану Заліщук. Підготуватися Михайлові Паночку.

 

ЗАЛІЩУК С.П., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України у закордонних справах (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, партія «Блок Петра Порошенка»). Пані головуюча! Шановні українці! Дорогі гості! Дорога молодь! Ми спостерігаємо, як змінюється система координат геополітики. Вибори у Сполучених Штатах Америки, Brexit, результати референ­думу в Нідерландах, останніх виборів у Молдові і Болгарії. Саме в таких умовах нам доводиться формувати власну траєкторію того, як ми обороняємося від агресора і намагаємося досягти зовнішньополітичного успіху.

2014 рік став точкою цивілізаційного зрушення. І не парламент, не Президент, а люди на вулицях визначили нашу європейську і євроатлантичну інтеграцію. А ми тут, у парламенті, Президент, уряд підтримали цю інтеграцію.

Я хочу зауважити, що фундаментальною загрозою для України є режим Російської Федерації, і в проекті Рекомендацій, у виступах ми зосереджуємо увагу на цьому питанні. На жаль, під час дискусії щодо зовнішньої політики ми маємо визнати, що відома фраза Генрі Кіссинджера про те, що «дипломатія – це мистецтво упокорювати силу», для нас є трагічною правдою.

Водночас я хочу привернути увагу до декількох пріоритетів у рамках Рекомендацій нинішніх парламентських слухань.

Перше. На наступний рік ми не повинні втратити політичні позиції в ЄС, Раді Європи, ОБСЄ, НАТО, а також у парламентських асамблеях міжнародних організацій.

Друге. Ми повинні досягти прогресу в судових справах проти Росії в Міжнародному кримінальному суді, в Європейському суді з прав людини, у Стокгольмському арбітражі в газовій справі, порушити справу про порушення Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації щодо порушення прав кримських татар.

Ми повинні, нарешті, скасувати візи.

Ми повинні продовжити нашу успішну інтеграцію до НАТО і Європей­ського Союзу.

Ми повинні продовжити роботу для завоювання нових ринків, і я позитивно оцінюю перші кроки Мінекономрозвитку щодо реалізації національної експорт­ної стратегії України.

Також я хочу приділити увагу питанню, яке не відображено в наших Рекомендаціях. Зовнішня політика не повинна стати заручником корупції в Україні. На жаль, 2015 року Україна все ще займала 130-те місце серед 168 країн у рейтингу корупції. «Україна досі сприймається як найбільш корумпована країна в Європі» – це цитата із сьогоднішнього звіту Рахункової палати Європейського Союзу. Боротьба проти корупції – важливий фактор нашої зовнішньої політики.

І наостанок. «Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами» (Іван Багряний). Я вважаю, що ми з вами, кожен із нас, повинен працювати на те, щоб… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова президента Всеукраїнського союзу церков християн віри євангельської пана Михайла Паночка. Підготуватися Оксані Білозір.

 

ПАНОЧКО М.С., президент Всеукраїнського союзу церков християн віри євангельської – п’ятдесятників. Шановні учасники парламентських слухань! Шановні народні депутати! Шановна пані голово! Я вас вітаю словами біблій­ними: «Мир вам!». Хочу поділитися деякими думками. І ця коротка промова стане ще одною квіткою в такому великому букеті сьогоднішніх виступів, може, вона буде відрізнятися – вам судити.

Всі ми добре знаємо, що відбувається в нашій державі. І дуже часто ми чуємо слово, що викликає у нас негативні емоції, це слово «політика». Дозвольте мені як представнику церкви висловити думки щодо цієї теми.

Політика – це насамперед побудова відносин між людьми, відносин між країнами. Справжнім політиком, здатним гармонізувати ці відносини, людину повинні робити глибокі переконання і принципи, які вона готова відстоювати навіть ціною власного життя. Якщо політичний діяч не впливає на відносини між людьми, не робить їх кращими чи чистішими, не стає прикладом для свого оточення та носієм високоморальних принципів, то це не політик, це політикан. Що може дати суспільству, Батьківщині людина, яка бере зобов’язання і не вико­нує, обіцяє і не робить? Сьогодні в очах людей термін «політик» цілком девальво­ваний, і на те є дуже вагомі причини. Але не про них хочеться говорити.

Дозвольте висловити думки про успішну та конструктивну політику. Її ос­нови та принципи закладені в Біблії давним-давно. Власне, в ній, у слові Божому, записані принципи правильних відносин між людьми. Перші президенти Сполу­чених Штатів Джордж Вашингтон, Авраам Лінкольн та інші прекрасно знали та володіли тими принципами, в результаті побудована супердержава.

На жаль, наші політики протягом 25 років не цікавилися тими основами успішної політики, у результаті маємо те, що маємо. Але є вихід, можна все виправити, були б тільки бажання та добра воля.

Щоб бути успішним політиком, як цар Соломон, за якого успіх був і всередині держави, і в зовнішніх відносинах з країнами тодішнього світу, що для цього потрібно?

Перше – мудрість. Мудрість, яка дарується Богом людині, яка шукає її і просить у Всевишнього цього чудового дару. Написано: «Просіть, і буде вам дано». Соломон, маючи владу, маючи гроші, маючи все, зрозумів: якщо керувати народом без мудрості, ці елементи не працюють. І Бог дав йому мудрість.

Друге – чесність, без якої нам довіряти не будуть ніде. Ця складова противиться хабарництву, яке буйним цвітом цвіте в нашій країні і штовхає наш край до хаосу та соціальних потрясінь.

Третє – нам треба навчитися говорити правду, любити правду і діяти правосудно. Це буде запорукою нашого успіху в усіх напрямах.

Четверте – дбати про майбутнє, про завтрашній день, а він – у руках молодого покоління, яке сьогодні так успішно залишає цей зал. Щастя їм і здоров’я! Що споживає наша молодь, наші діти, від того залежить доля нашої держави. Щоб зростити здорове і мудре та сильне покоління, потрібно здорова пожива, духовна і культурна. А вона – в «Основах християнської етики», які розроблені більш як шістьма християнськими церквами і затверджені Міністер­ством освіти і науки. Але, на жаль, цей предмет не є обов’язковим, а потрібно зробити його обов’язковим.

Я глибоко переконаний, що в Україні виростуть наші Вашингтони «з новим і праведним законом», про яких так мріяв Тарас Шевченко. Виберемо шлях мудрості, чесності, справедливості – і нашому успіху будуть заздрити чимало країн світу. Бо таку дорогу рясну…

 

ГОЛОВУЮЧА. 30 секунд.

 

ПАНОЧКО М.С. Інші шляхи не до вподоби. Будьте здорові! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова народного депутата України Оксану Білозір. Підготуватися Володимиру Огризку.

 

БІЛОЗІР О.В., народний депутат України (загальнодержавний багато­мандатний виборчий округ, партія «Блок Петра Порошенка»). Керівник закор­донного виборчого округу. Вітаю вас, українська спільното! Друзі, може, ми усвідомлюємо, а може – ні, але саме зараз у цьому залі ми підводимо підсумки, кожен по-своєму, 25 років, які прожила Україна.

Що можемо вибрати головне? Давайте скажемо правду, якщо ми про неї говоримо сьогодні. Чи була політична еліта на початку 1990-х років готова ставити амбітні цілі побудови незалежної Української держави? На жаль, ні.

Чи визнавала політична еліта за ці 25 років, що Росія може бути агресором, дестабілізувати ситуацію в Європі і у світі? Ні. Тому ми маємо сьогодні війну. Більше того, саме народ України у 2014 році сказав, яким шляхом має іти Україна, хто ми є в цьому світі, і задекларував позицію Української держави: бути рівними серед рівних.

Завершується цей період, настає новий, нова зовнішньополітична пара­дигма. Новий 2017 рік змінить ландшафт Європи, змінить ландшафт світу, і ті всі плани, які ми сьогодні вибудовуємо, абсолютно по-іншому будуть виглядати у 2017 році. Тому ми повинні виробляти свою стратегію.

Знаєте, я прочитала вчора Володимира Горбача (це відомий політичний експерт), він сказав: «Світ разом з ЄС стрімко сходить з рейок». І це для нас чітка інструкція, що ніхто, крім нас, не виграє війну, ніхто, крім нас, не змінить Україну, ніхто, крім нас, не дасть відповідь, якою має бути Українська держава. І ми це зробимо, я переконана в цьому.

Сьогодні у мене є дві ініціативи, про які я хочу вам розповісти.

Перша ініціатива – це те, що вчора з трибуни Верховної Ради було оголошено про створення нового міжфракційного об’єднання «Балтійсько-Чорноморська ініціатива «Міжмор’я». Ви знаєте, що 1 грудня відбувся Форум державних діячів регіону, в якому взяли участь вісім високопосадовців, екс-президентів, очільників восьми країн Європи. З метою реалізації цієї ініціативи і створено наше міжфракційне об’єднання, щоб вийти на формування в Централь­ній і Східній Європі нової ініціативи – Чорноморсько-Балтійської асамблеї.

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

БІЛОЗІР О.В. Друга цікава тема – те, що я разом з моїми колегами народними депутатами підготувала законопроект «Про інформаційно-культурне представництво України за кордоном – Товариство «Український дім». І я пере­конана, що коли ми об’єднаємо всі потуги і традиції, які є у світі, які вибудувані українською діаспорою, такі як «Український дім», «Просвіта» та інші, під однією державною «парасолькою», коли засновником буде держава, а співзасновни­ками – наші потужні українські діаспорні сили, ми зможемо створити український центр впливу на міжнародній арені (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова професійного дипломата, міністра закордонних справ України у 2007-2009 роках, колишнього керівника Центру вивчення Росії пана Володимира Огризка. Прошу.

 

ОГРИЗКО В.С., Надзвичайний і Повноважний Посол України, міністр закордонних справ України у 2007-2009 роках. Дякую, пані Оксано, за надану можливість виступити. І хотів би насамперед подякувати пані Гопко, пану Тарасюку, пані Заліщук, яка нас вже залишила, за саму ідею організації цих парламентських слухань. Ви знаєте, дорогі друзі, мені здається, що зовнішня політика – це надто серйозний напрям діяльності держави, щоб слухати цю тему раз на п’ятирічку, як колись казали. Я не знаю, чи можу внести таку пропозицію, але, на мою думку, варто було б це робити щороку, бо це надто серйозна тема, яку треба відстежувати, яку треба контролювати, яку треба направляти, якщо хочете, тому що інакше ми, на жаль, можемо зайти на манівці. І наша славна історія про це, на жаль, свідчить.

Тепер до суті. Дорогі друзі! Ви знаєте, ми повинні взяти за константу, що минулого світу, який був до 2014 року, вже немає. Тому коли ми говоримо про те, що будемо використовувати інструменти, які були характерними для цього попе­реднього етапу нашого розвитку, я думаю, ми робимо певну помилку. Не працює сьогодні Рада безпеки ООН, не працює сьогодні ОБСЄ, не працює сьогодні Рада Європи та інші структури. Формально вони працюють, приймають декларації, резолюції, відгуки і таке інше, але вони не є дієвими.

От ми позавчора відзначили, я вважаю, теж одну дуже важливу дату – роковини Будапештського меморандуму. Для мене це символ того, що ми справді перейшли в інший світ, у світ, де на перший план виходить сила, а не обов’яз­ковість, не виконання міжнародних зобов’язань. І тому зараз пропонувати щось поширити, щось поглибити, щось там десь посилити – це вже, вибачте, вчорашній день. Ми повинні зрозуміти, що живемо зараз в абсолютно іншому світі, в якому пануватиме далеко не міжнародне право і далеко не повага до міжнародного права, чому нас вчили, коли ми були ще студентами.

Ми повинні зрозуміти, що нам треба зараз піднятися над цим процесом і подумати, яким буде цей світ далі – завтра, через п’ять років, через десять років. Ми повинні перейти до системи моделювання розвитку міжнародних відносин і розуміння, де ми будемо в системі цих майбутніх міжнародних координат. Саме тоді ми будемо робити те, про що казала пані Катерина, саме тоді ми будемо проводити проактивну зовнішню політику, а не плентатися у хвості подій, які вже відбулися, і на які ми лише реагуємо.

Ось чому, я думаю, нам потрібно насамперед почати роботу з системного аналізу всього того, що відбувається сьогодні у світі. І лише після того, коли ми цей аналіз проведемо і зрозуміємо, куди цей світ рухається, отоді ми зможемо правильно дати відповіді на те, що ми, українці, можемо в цьому світі зробити.

Скажу відверто: мій прогноз є доволі песимістичним. Боюся, що світ розвалиться на певні сфери впливу. Але нам так само треба зрозуміти, де, в якій системі координат, ми будемо знаходитися. Безумовно, це НАТО, безумовно, це Європейський Союз, але що ми будемо робити у міжчассі? Нас зараз не беруть ні в НАТО, ні в ЄС, нам зараз не дають навіть омріяного безвізового режиму. Що нам робити? Де ми повинні бути? Який чином реагувати на ці загрози? Ось на що, мені здається, ми сьогодні насамперед звернути увагу.

І головне, мені здається, ми повинні зараз нарешті сформувати свій порядок денний – ті завдання, які ми ставимо перед собою. Саме це дасть нам можливість впливати на процеси, саме це дасть нам можливість перейти від об’єкта міжна­родного права, яким ми, на жаль, на сьогодні є, до міжнародної правосуб’єктності.

І тому, на мою думку, сьогодні нашій дипломатичній службі передовсім треба подумати, як нам організувати союзників на стримування нашого найголов­нішого потенційного і непотенційного ворога, яким є Російська Федерація. Нам треба подумати над тим, як організувати союзників на те, щоб перетворити українську армію на найсильнішу армію Європи. І нам треба подумати над тим, як організувати наших союзників, щоб перетворити нарешті Українську державу з центру поширення корупції на центр демократії і процвітання.

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

ОГРИЗКО В.С. Я цілком підтримую тих, хто казав, що українська зовнішня політика буде сильною лише тоді, коли буде сильною Українська держава. А це залежить від кожного з нас, тож давайте над цим працювати. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова директора Українського державного центру міжнарод­ної освіти пані Олену Шаповалову. Підготуватися Михайлові Гончару.

 

ШАПОВАЛОВА О.О., директор Українського державного центру міжнародної освіти МОН України. Шановні пані головуюча! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Освіта завжди була і є ефективним інструментом якоїсь сили у зовнішній політиці. Якісна освіта є важливим компонентом формування позитивного іміджу України у світі.

Питання доступу до якісної освіти для найкращих абітурієнтів з-за кордону стає вкрай важливим для нас. Український державний центр міжнародної освіти Міністерства освіти і науки України цього року провів велику якісну рекламну кампанію з популяризації освіти за кордоном. Ми запустили сайт з можливістю подання документів іноземними абітурієнтами до будь-якого університету Украї­ни онлайн. Як результат, цього року було більше 20 тисяч звернень від іноземних абітурієнтів.

Проте ми зіткнулися з іншою проблемою – неможливість іноземних абітурієнтів подати заявку або навіть аплікаційну форму для отримання візи в  дипломатичних установах України. Вони чекали два-три місяці, щоб лише записатися на інтерв’ю, лише записатися для подання документів, тоді як в інших європейських країнах та й у тій же Росії обробка документів для отримання студентської візи ніколи не займає більше тижня. Куди поїдуть найкращі абіту­рієнти? Чи будуть вони чекати два-три місяці, щоб їхати до України? Думаю, ви розумієте відповідь.

Це саботаж? Ні, не саботаж. Це просто брак людських ресурсів у дипло­матичних установах України за кордоном, просто неможливість обробити велику кількість візових заявок.

Сьогодні в Україні навчаються майже 65 тисяч іноземних студентів, це досить високий показник у світі. Надання якісних освітніх послуг іноземним студентам є одним із найвпливовіших інструментів «м’якої сили» держави. У ситуації інформаційної агресії нам вкрай необхідно посилити нашу культурну та освітню присутність у світі. Культура та цінності поширюються поступово, але глибоко та надовго. Експорт освіти – це частина «м’якої сили», впливовий інстру­мент посилення позицій України на міжнародній арені, інструмент довгостроко­вого політичного впливу, який треба використовувати.

Крім політичного впливу, освіта іноземних студентів в Україні приносить значний прибуток державі. Інтернаціоналізація вищої освіти через партнерство та академічні обміни є вкрай важливою для підтримки інноваційного розвитку України. Економічний ефект від залучення іноземних студентів до навчання в Україні та від участі у міжнародних освітніх та наукових програмах важко переоцінити, це мільярди доларів США, яких нам так не вистачає.

Курс на інтернаціоналізацію вищої освіти передбачає якісні зміни, які  мають бути зроблені вже сьогодні. Для досягнення успіху нам необхідна узгоджена політика Міністерства освіти і науки, Міністерства закордонних справ, Міністерства інформаційної політики та й держави загалом у сфері популяризації та забезпечення доступу до вищої освіти в Україні для найкращих абітурієнтів з усього світу. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова президента Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» пана Михайла Гончара. Підготуватися Ользі Богомолець.

 

ГОНЧАР М.М., президент громадської організації «Центр глобалістики «Стратегія ХХІ». Доброго дня, шановна пані голово! Шановні пані і панове! Шановні народні депутати! Я хочу висловити декілька тез стосовно енергетики, енергетичної політики, стратегії енергетичної дипломатії. Енергія – це чинник, який формує національні інтереси. Зовнішня політика є продовження політики внутрішньої. Якщо у внутрішній політиці панує хаос, маємо відповідну зовнішню політику. Настав час цей хаос упорядкувати.

Має бути допрацьована та прийнята Енергетична стратегія України, яку ми не можемо ніяк прийняти на урядовому рівні впродовж двох з половиною років, хоча документ практично підготовлений. Ключовий елемент – шляхи і способи забезпечення країни енергією, енергетичної безпеки, напрями переходу від енергомарнотратства до ощадливого та ефективного використання енергетичних ресурсів. Потім потрібно буде прийняти закон про енергетичну безпеку.

Потрібно керуватися положеннями чинної Стратегії національної безпеки, про яку багато хто забуває, де чітко визначені пріоритети забезпечення енерге­тичної безпеки України:

 диверсифікація джерел і маршрутів енергопостачання, подолання залежності від Росії у постачанні енергетичних ресурсів і технологій, розвиток відновлюваної та ядерної енергетики;

 створення умов для надійного енергозабезпечення і транзиту енергоресур­сів територією України, захищеності енергетичної інфраструктури від терорис­тичної загрози (що надзвичайно актуально в умовах ведення війни гібридного типу проти України);

 формування системи енергозабезпечення національної економіки і суспільства в особливий період.

Стратегічна мета – виведення країни на рівень енергетичної стійкості за рахунок власних енергоресурсів, і це можливо, мінімізація енергоімпорту його глибокою диверсифікацією. Важливо ліквідувати або мінімізувати існуючі залежності та не допустити створення нових. Тоді буде більший простір і свобода дій у питаннях зовнішньої політики.

Україна є членом Енергетичного Співтовариства, підписала Угоду про асоціацію з ЄС, а тепер у нас є ще й Меморандуму про взаєморозуміння щодо стратегічного енергетичного партнерства між Україною та Європейським Союзом спільно з Європейським Співтовариством з атомної енергії, де стратегіч­ність виражена хіба що цим словом. Однак всі ці документи не означають, що ми бездумно повинні слідувати брюссельським вимогам, порадам і забаганкам. Наші національні інтереси мають бути понад усе.

Ми не маємо права ігнорувати негативні тенденції, які означилися в Євро­пейському Союзі та рельєфно виявилися саме в енергетичному секторі, зокрема, в нещодавньому рішенні Європейської Комісії, яке, до речі, досі офіційно не оприлюднено, хоча прийняте 28 жовтня, щодо газопроводу ОPAL, що розширює можливості Росії у використанні газопроводу «Північний потік». Це рішення суперечить духу і букві Угоди про асоціацію (порушує статтю 274) та, вже починаючи із зими, завдаватиме Україні певних збитків.

В умовах суперечливих процесів у ЄС та ослаблення його інститутів, передусім Європейської Комісії, особливо в енергетичному секторі, ми повинні визначити глибину наближення до ЄС, глибину інтеграції, щоб не створити, у разі продовження негативних тенденцій у ЄС, додаткових надмірних залежностей. Інтереси окремих держав-членів беруть гору над спільно визначеними пріори­тетами. Позитивна у своїй основі польська ідея Енергетичного союзу в рамках ЄС дедалі більше вихолощується і перетворюється на ще одну бюрократичну надбудову.

З огляду на це, Верховна Рада України та уряд мають прийняти необхідні нормативно-правові акти, спрямовані на зменшення податкового навантаження на газовидобуток, з тим щоб домогтися повної газової незалежності, повністю ліквідувати імпорт газу. Тоді ні Схід, ні Захід не зможуть диктувати нам свої умови. Ми досягли серйозного прогресу: якщо в 2011 році ми імпортували 45 мільярдів кубічних метрів газу, то цього року буде навіть менше 10. Тому ми можемо в перспективі, до 2020 року, добитися цього, потрібні консолідовані дії. Це той механізм, який дасть змогу через механізми внутрішньої політики, економіки добитися більшого ступеня свободи дій у зовнішній політиці.

В умовах російської агресії проти України, наявності в Україні потужностей та розгалуженої енергетичної інфраструктури важливим є завдання її захисту, а також протидії гібридним загрозам. При цьому важлива консолідація зусиль з нашими партнерами по НАТО. Зокрема, Україні варто долучитися до роботи в рамках трьох центрів передового досвіду НАТО – з питань енергетичної безпеки, стратегічних комунікацій та кібербезпеки. Відповідне фінансування має бути передбачено в бюджеті на 2017 рік.

Важливим завданням зовнішньої політики і дипломатії є робота з пере­конання наших зарубіжних партнерів у необхідності посилення санкцій з боку міжнародного співтовариства щодо РФ. Бо багато ведеться розмов про те, щоб їх пом’якшити…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

ГОНЧАР М.М. …насправді Захід буде поставлений перед необхідністю їх посилення. І тут якраз під режим санкцій має потрапити торгівля енергетичними ресурсами.

І насамкінець. До переліку кремлівських в’язнів додалися також і експерти-«диверсанти», мої колишні колеги по севастопольському Центру «Номос» Дмитро Штибліков, Олексій Бесарабов та Володимир Дудка, які місяць тому були заарештовані ФСБ. Потрібно докладати зусиль на різних рівнях, зокрема й на зимовій сесії ПАРЄ, з тим щоб спільними зусиллями домагатися звільнення усіх бранців Кремля (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова народного депутата України, голову Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я пані Ольгу Богомолець. Підготуватися Ірині Никорак.

 

БОГОМОЛЕЦЬ О.В., голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, партія «Блок Петра Порошенка»). Доброго дня, шановні колеги! Дякую організаторам за ці надзвичайно важливі парламентські слухання. Хочу зазначити, що країна, яка сповідає жебрацьку політику, ніколи не може бути успішною у своїй зовнішній політиці. Якщо країна не виділяє кошти на охорону здоров’я, на освіту і на науку, вона не може проводити успішну зовнішню політику. Якщо країна не  відроджує свою економіку, і вся її зовнішня політика є лише проханнями про допомогу, така зовнішня політика ніколи не буде успішною. Тому що жеб­рацька країна може творити тільки жебрацьку зовнішню політику. Тому завдання і українського народу, і парламенту, і тих людей, які формують цю політику, – насамперед формувати міцне національне ядро. Україна мусить перестати хили­тися за вітром і думати, під кого їй підлаштуватися: під тих, хто на Сході, чи під тих, хто на Заході. Тоді, коли Україна відбудеться як успішна країна, у нас буде зовсім інакша зовнішня політика.

Ви всі тут із сфери дипломатії, міжнародних відносин, а я хочу навести вам цікавий приклад із сфери охорони здоров’я, який свідчить про успіхи міжнародної політики. Ви знаєте, що у нас є дуже багато поранених, з них чимала кількість лікуються за кордоном, в різних країнах, зокрема і в членах НАТО та Євро­пейського Союзу. Вслухайтеся в цифри, які я вам зараз назву. Отже, в різних країнах проліковано 270 наших поранених хлопців, з них: по одному – в Італії, Франції, Словаччині, Білорусі, Словенії; по двоє – у Великій Британії та Греції; четверо – в Австрії, по шестеро – в Латвії та Об’єднаних Арабських Еміратах; 10 – у Румунії; 11 – в Ізраїлі; по 14 – в Угорщині та Польщі; 16 – у Сполучених Штатах Америки; 28 – у Литві; 37 – у Болгарії; 41 – в Естонії; 74 – у Німеччині.

Хочу зазначити, що коли я проводжу зустрічі, зокрема і в Штаб-квартирі НАТО в Брюсселі, я звертаюся до всіх країн з однаковим проханням, але реакція дуже різна. Власне, навіть на питання охорони здоров’я дуже сильно впливає зовнішня політика нашої країни.

Також хочу зазначити, що в Україні зараз епідемія СНІДу, туберкульозу. І надзвичайно важливо для успішної зовнішньої політики нашим депутатам створити міжпарламентську групу і приєднатися до Глобального кокусу з тубер­кульозу, до якого входять 1400 парламентаріїв, тому що не може країна, в якій зростає кількість захворювань на туберкульоз, проводити…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

БОГОМОЛЕЦЬ О.В. Я маю ще багато прикладів, але дякую вам усім за ці парламентські слухання і дуже сподіваюся, що наша країна відбудеться і буде успішною у своїй внутрішній політиці та успішною і ефективною у своїй зовнішній політиці. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова секретаря депутатської групи Верховної Ради України міжпарламентських зв’язків з Китайською Народною Республікою, засновника та виконавчого директора громадської організації «Silk Link» пані Ірину Никорак. Підготуватися Альоні Гетьманчук.

 

НИКОРАК І.П., засновник та виконавчий директор громадської органі­зації «Silk Link». Доброго вечора! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні дуже багато було сказано про європейську інтеграцію, про євроатлантичну інтеграцію, але, на жаль, жодного слова не пролунало про євразійську інтеграцію. Саме в контексті цього я хотіла б і сказати декілька думок та висловити пропозиції щодо формування зовнішньої політики України.

В умовах російської агресії, незадовільних темпів здійснення реформ, фінансово-економічних проблем і пов’язаного з цим загострення соціального напруження перед Україною постає нагальне завдання пошуку додаткових можливостей на міжнародній арені. І такі можливості Україні може дати Китай як потужна індустріальна країна, як джерело інвестицій і технологій та як ринок збуту, який на сьогодні включає близько 1,3 мільярда споживачів.

Китай має стратегічні плани щодо залучення України до створення еконо­мічного поясу Шовкового шляху і морського Шовкового шляху XXI століття (ініціатива «Один пояс і один шлях»), що є глобальною ініціативою Голови КНР  Сі Цзіньпіна. У разі успішної реалізації цього китайського проекту, який, між іншим, оминає Росію і передбачає прямий вихід Китаю до Європи через Центральну Азію і Кавказ, наша держава посяде принципово нове місце першої європейської країни на Новому Шовковому шляху.

Хочу звернути увагу, що Новий Шовковий шлях – це не тільки розширення співробітництва у сфері транзитних перевезень і реалізації інфраструктурних проектів, це потужний комплексний інструмент економічного розвитку цілого ряду країн, що включає усунення торговельних бар’єрів, покращення інвести­ційних умов, а також глибоке міжурядове співробітництво, наукові і освітні обміни, розвиток туризму. Україна має справді унікальний шанс долучитися до цієї глобальної ініціативи і стати осередком розбудови Нового Шовкового шляху у Чорноморо-Балтійському регіоні із залученням країн Балтії, Вишеградської четвірки, Румунії, Болгарії, Білорусі та Грузії.

Значним практичним кроком Китаю в реалізації зазначеного проекту стало створення 2015 року Азійського банку інфраструктурних інвестицій та Фонду Шовкового шляху, сумарний капітал яких на сьогодні становить 150 мільярдів доларів. В Україні вже давно знають про цей банк, а провідні країни Європи стали засновниками цього банку і використовують його можливості для фінансування спільних проектів. На жаль, сьогодні це питання у нас не стоїть на порядку денному, хоча воно відкриває дуже багато перспектив.

Окремо хочу зупинитися на міжрегіональному форматі співпраці держав Центральної і Східної Європи та Китаю «16+1». Цей формат – ініціатива Китаю щодо активізації співпраці з 11 державами – членами Європейського Союзу і п’ятьма Балканськими країнами. Цей формат може дати Україні можливість сприяти розвитку політичних та економічних зв’язків. Це можливість для популяризації позитивного іміджу нашої держави у міжнародному середовищі, а також для залучення інвестицій у реалізацію спільних проектів у сферах транс­порту, освіти тощо.

На думку китайських та європейських аналітиків, формат «16+1» є най­перспективнішим для реалізації ініціативи «Один пояс і один шлях». Приєднання України до цього формату і перетворення його на «17+1» забезпечить вагомі переваги як з точки зору активізації взаємодії з Китаєм, так і щодо реалізації європейського вектора розвитку України.

І серед найважливіших пропозицій Китаю щодо України, які прозвучали з вуст Надзвичайного і Повноважного Посла Китайської Народної Республіки в Україні Ду Вея під час Першого українського форуму Шовкового шляху, що відбувся в листопаді цього року в Києві, є ідея створення зони вільної торгівлі між нашими країнами. Зрозуміло, що в умовах негативного торговельного балансу Україні потрібно ретельно вивчити всі «за» і «проти», але ця перспектива існує на сьогодні. Потрібно залучити провідних експертів, всіх людей, які присутні в цьому залі, а також центральні органи виконавчої влади для більш детального вивчення цього питання.

Я хочу подякувати Комітету Верховної Ради України у закордонних справах, який постійно підтримує ідею врахування китайського вектора, а також депутатській групі Верховної Ради України з міжпарламентських зв’язків з Китайською Народною Республікою, до складу якої входять 237 народних депутатів, за титанічну працю, проведену за останні два роки в цьому напрямі.

Дякую за увагу і за можливість виступити на парламентських слуханнях (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Оскільки ми вже підходимо до завершення нашого часу, щойно порадившись з головою Комітету, ми готові продовжити час, відведений для парламентських слухань, але водночас просимо вас скоротити виступи до 3 хвилин, щоб могли виступити всі, хто включений до списку промовців. Тому прошу вас дуже. Я знаю, що це непросто, і, власне, тому ми завжди стараємося, щоб учасники парламентських слухань мали більше часу, але я думаю, що ви з розумінням поставитеся до того, щоб усі мали нагоду виступити.

Запрошую до слова директора Інституту світової політики пані Альону Гетьманчук. Підготуватися Рефату Чубарову.

 

ГЕТЬМАНЧУК А.А., директор громадської організації «Інститут світової політики». Шановна пані головуюча! Шановні пані і панове! Сьогодні Україна опинилася і ризикує й надалі перебувати в ситуації, коли багато між­народних гравців шукатимуть відповідь на запитання «Чому «ні» для України?», а не «Чому «так» для України?». І очевидно, що ми маємо сьогодні скоординувати свою зовнішньополітичну діяльність на всіх напрямах – урядовому, міжпарла­ментському, експертному.

Упродовж останніх 10 місяців Інститут світової політики, який я маю честь очолювати, здійснював масштабний проект «Аудит зовнішньої політики», одним із основних компонентів якого були якраз аналіз і практичні рекомендації щодо двосторонніх відносин з багатьма країнами світу. Наразі ми проаналізували та виробили рекомендації щодо відносин із 17 країнами світу. Всі ці рекомендації будуть представлені на Зовнішньополітичному форумі «Аудит зовнішньої політики України» 21 грудня.

Дозвольте, користуючись нагодою парламентських слухань і присутністю в цій залі народних депутатів, поділитися деякими з рекомендацій саме щодо міжпарламентської дипломатії, на якій сьогодні, на жаль, не зупиняли багато уваги. Тим часом ми переконані, що ефективна міжпарламентська дипломатія мо­же дати потрібний політичний поштовх відносинам, а неефективна – спрово­кувати політичний відкат у відносинах.

Отже, з огляду на висновки аудиту зовнішньої політики, ми рекомендуємо в наступному році сфокусуватися на міжпарламентській співпраці із Сполуче­ними Штатами Америки, Польщею, Німеччиною, Італією та Францією.

З-поміж наших рекомендацій:

• щодо Сполучених Штатів Америки:

після президентських виборів у США ще більш важливо максимально використовувати і посилювати наявний двопартійний консенсус у Палаті пред­ставників та Сенаті США. Конгрес має не лише залишатися надійним союзником України, а й допомогти зробити нову адміністрацію США союзником України;

активна міжпарламентська діяльність потрібна для схвалення Сенатом США законопроекту № 5094 «Акт стабільності і демократії в Україні». Важливо більш щільно координувати візити до Вашингтона з України, кількість візитів до США має перерости в якість. Принципово важливо мати три ключові сигнали (меседжі) від України для світу, не лише для Сполучених Штатів Америки, які кожна українська парламентська делегація могла б озвучити в кожній столиці світу, яку вона відвідує;

• щодо Німеччини:

в Україні спостерігається певна недооцінка ролі Бундестагу, тому дуже важливо посилити цей напрям і відвідувати не лише Берлін, а й німецькі регіони;

доцільно реанімувати Дні України в Бундестазі;

• щодо Італії: регіональна співпраця і налагодження контактів з готовими до діалогу співрозмовниками з опозиційних проросійських і євроскептичних партій;

• щодо Польщі: міжпарламентський вимір співпраці є на сьогодні кри­тично  важливим. На жаль, є підстави констатувати, що відносини між Україною і Польщею навряд чи зможуть вийти на новий рівень і повноцінно запрацювати, допоки український парламент не проголосує зміни до Закону «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті» щодо уточнення, що статус борців за незалежність України не поширюється на осіб, дії яких кваліфікуються як злочин проти людяності.

Ми як аналітичний центр готові запропонувати незалежну експертизу та готові до співпраці з парламентськими профільними комітетами, навіть готові підписати відповідні меморандуми по співпрацю між комітетами і нашим аналітичним центром… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам, пані Альоно.

Запрошую до слова народного депутата України Рефата Чубарова. А між тим хочу невеличкий коментар зробити для вас, пані Альоно, щодо польсько-українських стосунків. Як співголова Парламентської асамблеї України та Республіки Польща можу вам сказати, що зараз ми маємо вже трохи інший перелік цих наріжних каменів і пріоритетів, але дуже дякуємо вам за ці акценти, готові зустрічатися, обговорювати.

 

ЧУБАРОВ Р.А., член Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, партія «Блок Петра Порошенка»). Пані голово! Дорогі колеги! Тезово декілька коментарів. На жаль, не всім, хто записався, вдасться виступити, тому просто хочу зазначити із щирою вдячністю, що ми маємо велику армію неурядових організацій, що здійснюють діяльність із широкого спектра питань у взаємодії з нашими міжнародними партнерами, багато з них виконують дуже важливу роботу. Як голова Меджлісу кримськотатарського народу я з багатьма з ними стикаюся і вважаю, що ми маємо їм подякувати і побажати Міністерству закордонних справ більш координуватися і радитися з цими організаціями. Це перше.

Друге. Очевидно, що поверненню Криму будуть передувати складні, виснажливі міжнародні переговори, для успішного проведення яких вже сьогодні потрібно створювати правову базу щодо розвитку Криму після деокупації. Не буду далі пояснювати через брак часу, здається, всі тут розуміють, про що йдеться. Мова йде про статус автономії і таке інше.

Третє – кримські політв’язні. Кожного тижня зростає кількість заарешто­ваних. А тут дуже багато інших питань. Ми вже сьогодні, за даними наших громадських організацій, які об’єдналися в допомозі таким родинам, маємо дані, що заарештовано більше 70 дітей, їх усіх треба підтримувати. Практично крим­ські політв’язні – це та категорія, стосовно яких ми на всіх рівнях, починаючи від держави і завершуючи неурядовими організаціями, лише висловлюємо свою стурбованість. Тут потрібно знаходити ресурси, знаходити адвокатів, треба вино­сити питання кримських політв’язнів на переговори усіх рівнів.

І четверте, про що я хотів сказати, – ініціатива про створення окремого міжнародного майданчика для переговорів про повернення Криму, так званого формату «Женева +». Ця ініціатива була озвучена, але, на превеликий жаль, ніяким чином не реалізується.

Я бачу, що пропозиції, які я тут висловив, в тій чи іншій мірі передбачені в проекті Рекомендацій. Треба тепер їх зберегти в Рекомендаціях і потім вже наполягати на їх реалізації. Щиро дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова першого заступника голови громадської організації «Рух за Україну в НАТО», народного депутата України першого – п’ятого скликань, міністра екології та природних ресурсів України у 2000-2001 роках пана Івана Зайця. Підготуватися Віктору Романюку.

 

ЗАЄЦЬ І.О., перший заступник голови громадської організації «Рух за Україну в НАТО». Дякую. Шановні пані та панове! Світ стрімко входить у період безпекової турбулентності. Це виводить безпекові проблеми в міжнародних відносинах на передній план. Особливо актуальними ці проблеми є для України, коли Росія розв’язала проти неї багаторічну війну. Екзистенційну війну, головною метою якої є знищення Української держави як геополітичного явища та української нації як суб’єкта людської цивілізації.

Я представляю громадську організацію «Рух за Україну в НАТО». На думку членів нашої організації, найбільшою проблемою у відносинах з НАТО є тради­ційна невизначеність владної верхівки України. Погляди української влади мін­ливі, як морська вода. Починати виправляти ситуацію потрібно з подолання цієї невизначеності.

Передовсім треба прагнути змінити характер відносин з НАТО. Зараз вони базуються на ідеології співробітництва, а нам треба перевести їх на інтеграційну основу. Продуктом співробітництва може бути тільки допомога Україні, а не гарантія безпеки, що дає лише членство в Альянсі.

Я цілком усвідомлюю складнощі у цьому напрямі. Постійна мінливість курсу української влади щодо членства України в НАТО породила недовіру у наших партнерів по Альянсу. Недалеко відійшла від такої практики і теперішня влада. Парламент відмовився на законодавчому рівні від політики позаблоковості і артикулював відновлення політичного курсу на інтеграцію до євроатлантичного безпекового простору. Політику євроатлантичної інтеграції проголосили, але про її мету забули. А як можна дійти до фінішу, якщо не знаєш, де той фініш є? Через відсутність формалізованої мети інтеграції неможливо вибудувати і дорожню карту набуття членства в НАТО.

І політика настільки суб’єктивізується, що доля нації починає залежати від волі чи примх однієї або кількох владоможців. Відверто кажучи, теперішній владний клас у найкращому разі реалізує приховану політику євроатлантичної інтеграції.

Що ми пропонуємо? Ми пропонуємо Президенту та Верховній Раді якнайшвидше внести зміни до законів «Про основи національної безпеки України» та «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» в частині форму­лювання мети євроатлантичної інтеграції. Зараз ми маємо за мету досягнення критеріїв, а нам треба набути членство в НАТО. Це було зобов’язання коаліції, воно виписано в Коаліційній угоді і треба його виконувати.

Ми, громадськість, також пропонуємо якнайшвидше провести референдум щодо членства України в НАТО. Цей референдум зробить політичний курс на членство України в НАТО послідовним і невідворотним. Це – урок референдуму 1 грудня 1991 року. Такий референдум виб’є пропагандивні аргументи Москви на кшталт «український народ не хоче іти в НАТО. Туди його тягне київська хунта». Такий референдум змусить лідерів держав – членів НАТО взятися до реалізації своїх зобов’язань щодо того, що Україна стане членом Альянсу. Настав час актуалізувати це положення з Будапештського меморандуму саміту НАТО 2008 року.

Ми також рекомендуємо Президенту та Кабінету Міністрів домагатися від НАТО надання Україні ПДЧ. Потрібно знати, що найефективнішими у таких випадках завжди є стандартні, вже випробувані процедури. Не треба ловитися на пропозиції якихось особливих механізмів чи процедур. Нас усе-таки має чогось навчити власний досвід. Маю на увазі досвід особливого партнерства з НАТО. За 20 років ми так і не вийшли за його рамки. А ті, хто не шукав собі особливих форм співробітництва, вже давно є членами НАТО.

Тому я вважаю, що нам треба сьогодні будувати Україну, покладаючись на власні сили. Але не треба думати, що в глобалізованому світі безпекові проблеми можна вирішити шляхом побудови нового «українського хутора». Повинні буду­вати не хутір, а велику впливову Українську державу, яку є кому і чим захищати (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова народного депутата України Віктора Романюка. Підготуватися Богдану Яременку.

 

РОМАНЮК В.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань фінансової політики і банківської діяльності (одномандатний виборчий округ № 94, Київська область, політична партія «Народний фронт»). Шановна головуюча! Шановне товариство! Сьогодні тричі, я помітив, звучала фраза, що ми віддали третій ядерний арсенал у світі. Але всі забувають, скільки коштувала Сполученим Штатам Америки система стримування нашого ядерного арсеналу. Близько 50 мільярдів доларів на рік витрачали США на цю програму. Вся гуманітарна і фінансова допомога Україні за 25 років незалежності – близько 60 мільярдів доларів. Це скільки ми втратили від бездумної і непрогнозованої зовнішньої політики.

Тепер по суті, перейду до оцінки реальності, в якій ми перебуваємо. Тому що ми багато говоримо, хто винен, а не говоримо, що робити. Оцінка реальності, на мій погляд, така. Неефективна правляча політична еліта, яка 25 років перебуває при владі і забезпечує так звану візантійську модель управління, залишиться незмінною щонайменше до 2019 року. Тобто залишаться всі ті тенденції, які ми спостерігаємо впродовж останніх 25 років: відплив населення, зменшення класу національної буржуазії, відповідно зменшення громадянського суспільства, збіль­шення маргінальних груп, більша залежність від зовнішніх кредиторів. Відпо­відно війна на сході України буде продовжуватися в тому контексті, як вона продовжується, як мінімум до зміни політичних еліт у Європі в 2017 році. Про це вже можна сьогодні впевнено говорити.

Росія залишається у стані реваншу проти політичних еліт, які сьогодні при владі в Україні, і все робитиме для дестабілізації ситуації в Україні. Про це теж треба говорити. І відкриття чергового культурного центру в Парижі, який кошту­вав, на хвилиночку, 150 мільйонів євро – скільки ми витрачаємо на всю диплома­тичну службу, свідчить про те, що вони мають ресурс для продовження цієї війни.

Оцінка зовнішньої ситуації. Масовий прихід лівих сил до влади у Європі та наростання дезінтеграційних процесів у ЄС. Не меншою загрозою залишається суспільна думка у країнах ЄС. Так, на сьогодні близько 60 % населення Європи не розуміє, що відбувається в Україні – чи це війна, чи це конфлікт, чи щось інше, тому чітко ніхто не дасть відповідь на те, що буде далі, як будуть позиціонуватися західні еліти з приводу того, що відбувається в Україні. Такі самі показники щодо громадської думки у світі. У Латинській Америці взагалі 80 % населення не розуміє, що відбувається в Україні.

Політичні еліти сьогодні, треба чесно говорити, орієнтовані на Російську Федерацію і будуть намагатися контактувати безпосередньо з нею.

Тому нам терміново потрібно шукати два ресурси для того, щоб змінити ситуацію, – люди і гроші.

Щодо людей. Потрібно терміново провести переатестацію кадрового потен­ціалу, який є в МЗС та інших державних структурах, і знайти найбільш фаховий кадровий потенціал, об’єднати в єдине патріотичне ядро і запустити цей процес, забезпечивши прийняття окремого нормативного акта, який буде гарантувати цим людям, як мінімум, добру західну платню і гарантії від того, що завтра…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд.

 

РОМАНЮК В.М. Де шукати гроші? Гроші у нас, слава Богу, є. Заявлена гуманітарна допомога Україні в розмірі близько 30 мільярдів доларів залиша­ється, і, в принципі, перебуваючи у тренді європейсько-американської політики, ми цей ресурс можемо залучити і ефективно використати. Але, знову-таки, це потрібно робити швидко, ефективно і не зволікати з цим процесом. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова голову правління Благодійного фонду «Майдан закор­донних справ» Богдана Яременка. Підготуватися Ігорю Бураковському.

 

ЯРЕМЕНКО Б.В., голова правління Благодійного фонду «Майдан закор­донних справ». Пані голово! Колеги! Я так розумію, ще б хвилин 20, і тут вже точно залишилися б тільки ті, хто любить зовнішню політику. Я належу до числа тих десь п’яти (я дивлюсь по залу) осіб, які пережили попередні парламентські слухання з питань зовнішньої політики. Тоді я був у цьому залі 30-річним начальником Управління країн Західної півкулі Міністерства закордонних справ, вони мені дуже запам’яталися. Запам’яталися тим, що, по-перше, були всі керівники структурних підрозділів МЗС, готові відповідати за матеріали, які вони готували. По-друге, головував Голова Верховної Ради України Володимир Литвин. По-третє, міністерство було представлено всіма заступниками міністра і міністром, який досидів до кінця. Очевидно, це характерно, і дякую Борису Івановичу, який звернув увагу на ставлення. Борисе Івановичу, Ви обмовилися, сказавши, що у 2013 році, насправді 19 листопада 2003 року відбулися перші парламентські слухання. Так, 13 років тому.

Чому це було важливо? У той час не було війни, але була інша зовнішньо­політична криза, викликана, як ви пам’ятаєте, скандалами навколо записів у президентському кабінеті. І нам вдалося подолати дипломатичну блокаду, яку створювали навколо України, саме тому що керівництво держави розуміло важливість консолідації зусиль на зовнішньополітичному напрямі. Сьогодні, ми бачимо, такого розуміння немає. Тому ми реагуємо, тому ми діємо за формулою Штайнмайєра, планом Лаврова і так далі, своїх не маємо. Ну, був у нас мирний план Порошенка, ніхто вже й не згадує.

Тут почали з того, що поставили дилему: чи є у нас зовнішня політика? З точки зору урядовців, які виступали, процитую класика: «…Мощно возростаєт день ото дня процент жиров у маслi» все нормально. Кількість прес-релізів зро­стає, партнерство зміцнюється, делегації приїжджають – все добре. Але є й інші оцінки, я інші два підходи вам запропоную.

Студенти, які тут присутні, можливо, не знають, що ліворуч від вас, на балконі, колись сиділи посли, дипломати. Зараз немає жодного. Посли і дипло­мати існують для двох цілей – передавати і приймати меседжі. Ну, передавати, виступати перед нами їх не запрошували, отже, вони могли лише приймати меседж. Приймати їм нічого, у нас немає дискусій про зовнішню політику. Вони пішли, бо їм нічого тут занотувати.

Є ще й інший підхід до цієї теми, мій особистий, колишнього дипломата, а нині капітана запасу, командира механізованої роти, який пройшов перепід­готовку і готовий щохвилини відбути на війну, якщо буде повістка з військкомату.

Україна третій рік воює, втрачає території, втрачає людей, не може їх повернути, не має союзників, які воювали б разом з нею, не може разом з друзями вирішити питання отримання тієї допомоги, яку хоче. То чи є в України зовнішня політика? Можете казати, що є. Я думаю, що її немає.

Її й не буде. Чому? Тому що ми не говоримо про головне: за нинішньої системи організації управління зовнішньою політикою ми не зможемо виробити ті підходи, які нам потрібні. Передовсім треба усунути «дволикого Януса» – нашу владу, наше подвійне управління зовнішньою політикою. Президент має бути позбавлений виконавчих повноважень у сфері оборони і зовнішньої політики. Міністри повинні входити до уряду, міністр закордонних справ повинен стати членом урядової команди, нести спільну відповідальність не перед Президентом, а перед парламентською більшістю.

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд.

 

ЯРЕМЕНКО Б.В. І тоді, я думаю, в уряді знайдуть гроші на свого колегу, на Міністерство закордонних справ.

Як голова Громадської ради при Комітеті у закордонних справах я планував поговорити про взаємодію з громадськістю. Думаю, що громадські ради віджили, треба переходити до формату співпраці над конкретними питаннями з конкрет­ними фахівцями. Їх багато, слава Богу, в Україні, ми їх бачили і на цій трибуні, вони готові співпрацювати, подати руку.

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 10 секунд.

 

ЯРЕМЕНКО Б.В. Матеріали сьогоднішніх парламентських слухань не витримують критики, навіть найслабших підходів – це безграмотна писанина. Треба проводити окреме засідання, збирати пропозиції. Немає у нас вільної економічної зони «КРИМ», є Закон України «Про особливості провадження інвестиційної діяльності на території Автономної Республіки Крим». Все це треба виписувати, треба готуватися серйозно… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова голову правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій пана Ігоря Бураковського. Підготуватися пані Олені Бекреньовій.

 

БУРАКОВСЬКИЙ І.В., голова правління громадської організації «Інсти­тут економічних досліджень та політичних консультацій». Дякую. Я хотів би в такому телеграфному стилі порушити питання, виписане в матеріалах наших слухань, щодо економізації зовнішньої політики, яке сьогодні практично не прозвучало. Можна робити великі вступи, але я хотів би, щоб до наших документів і до наших рішень увійшли такі пункти.

Перше – інституційна спроможність України використовувати ті ресурси, які ми отримуємо. Сьогодні була гарна новина, але й погана новина: Світовий банк, який працює в Україні, переглядає портфель кредитів, які відкриті на нашу країну. Чому? Тому що ми просто банально не можемо їх використати. Це і політико-економічне, і зовнішнє питання. Тому я вважаю, що треба провести обговорення, як ми використовуємо цю допомогу і які це матиме наслідки для України. Багато кредитів треба буде повертати.

Друге. Сьогодні дуже багато говорилося про стратегічне бачення. Стратегії потрібні не лише для того, щоб розуміти, куди ми рухаємося, а й для того, щоб їх фінансувати. Без стратегії важко переходити до середньострокового стратегіч­ного планування бюджету, без цього важко, так би мовити, забезпечувати наші «хотелки» відповідними грошима. Один приклад: вже майже другий рік, як Міністерство економічного розвитку і торгівлі готує експортну стратегію. Багато матеріалів розроблено, підготовлено, я хотів би показати цей документ, підготовлений для Міністерства економічного розвитку і торгівлі. Стратегії на сьогодні немає, відтак немає стратегічного планування, ми не знаємо, куди ми рухаємося, що ми безпосередньо робимо.

Наступне питання теж політико-економічне. Ми говоримо про війну, про гроші Міжнародного валютного фонду, але не говоримо про можливість вико­ристання закордонної фінансової допомоги і сприяння для розвитку військово-промислового комплексу України. Тобто чи можуть отримувати кредити на ці цілі саме підприємства, чи можна їх якимось чином стимулювати? Тому що, з одного боку, вони виробляють гармати, гелікоптери, зброю тощо, а з другого – це звичайні підприємства, які не мають кредитних коштів, для яких є проблемою отримати гроші в українських банках, і цей перелік можна продовжувати. Це питання дуже серйозне, воно дуже непросто і дуже, я сказав би, чутливе, але його треба ставити, якщо ми дійсно збираємося захищатися.

Ще кілька питань на завершення. Мені здається, що коли ми говоримо про велику кількість різного роду стратегій, давайте не забувати про конкретні речі, які можна робити. Наприклад, сьогодні експортери конче потребують єдиного інформаційного порталу, куди можна було б зайти і подивитися, як який товар куди можна вивозити. До речі, те саме стосується і наших імпортерів і тих, хто хоче експортувати в Україну. Для того щоб робити такі речі, не потрібні великі стратегії, потрібне бажання і потрібна робота.

І останнє. Мені здається, що сьогодні Верховна Рада, очевидно, з урядом повинна думати не тільки про те, як діяти в такому, я сказав би, авральному режимі, треба виходити з вагомими міжнародними політичними ініціативами. Мені здається, що такою ініціативою могла б бути заява чи декларація і звернення до інших парламентів про визнання гібридної війни злочином проти людства. І, відповідно, спробувати на цьому, так би мовити, пограти, для того щоб ввести поняття гібридної війни в той інструментарій, який має бути заборонений міжнародним правом. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова директора Благодійного фонду Богдана Гаврилишина пані Олену Бекреньову.

 

БЕКРЕНЬОВА О.С., директор Благодійного фонду Богдана Гаврилишина. Доброго вечора, шановне товариство! Пані голово! Я не думала, що мій виступ сьогодні буде останнім, тому постараюся дуже коротко, бо всі вже втомилися. Як сказала пані Ганна Гопко, сила України – у правді і в молоді. Тому зараз я хотіла б коротко розповісти про те, як фонд Богдана Гаврилишина як громадська орга­нізація долучається до формування кращого зовнішнього іміджу України саме через програми для молоді.

Фонд Богдана Гаврилишина – це приватна фундація, створена українцем світового рівня, якого, на жаль, вже немає серед нас більше місяця. Мета фонду – сприяти становленню людей нового покоління – патріотичних, професійних, етичних українців, які здобудуть найкращий міжнародний досвід із побудови ефективних суспільств і об’єднаються заради повної трансформації України. Саме тому ключовим засобом для досягнення цієї мети фондом було обрано створення програми «Молодь змінить Україну». У рамках цієї програми активна професійна, патріотична молодь їде на закордонне тижневе стажування до шести розвинених європейських країн (Австрія, Німеччина, Норвегія, Польща, Швейца­рія, Швеція) і вивчає там найкращий досвід, для того щоб потім його втілювати в Україні і змінювати нашу країну.

У контексті зміцнення зовнішньої політики України важко знайти більш практичний і продуктивний спосіб просування українських інтересів, налаго­дження партнерського співробітництва та покращення іміджу України за кордо­ном, ніж ця програма. Тому що в рамках програми молоді професійні учасники під час навчальних поїздок стають неофіційними народними дипломатами Украї­ни у найрозвиненіших країнах Європи і змінюють уявлення про нашу молодь і про майбутнє України. Рівень закордонних зустрічей учасників дуже високий, вони зустрічаються з парламентаріями, з урядовцями, з представниками міні­стерств, міських рад столиць та менших міст, державних інноваційних агенцій, з власниками підприємств, з керівниками державних установ і громадських орга­нізацій. Через усі ці канали наші учасники комунікують з елітами обраної країни і формують імідж України за кордоном.

Ще однією важливою програмою фонду є програма «Молодіжний делегат України до ООН». Її також ініціював та фінансово підтримував фонд.

Хочу окремо нагадати, що всі програми фонду фінансувалися за власні кошти Богдана Гаврилишина, які, на жаль, було втрачено через безвідповідальну діяльність банку «Хрещатик». І прошу народних депутатів підтримати законо­проект № 5317 про внесення змін до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо захисту благодійних пожертв та коштів за проектами міжнародної технічної допомоги, щоб фонд міг продовжувати свою діяльність.

І наостанок хотіла б завершити словами пана Богдана Гаврилишина, який завжди казав, що Україна має перестати критикувати, скаржитися, виправдо­вуватися, вона повинна діяти, будувати нову, сильну, міцну Україну, і вона має для цього весь потенціал. Дуже дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

І я запрошую для заключного слова голову Комітету у закордонних справах пані Ганну Гопко. Прошу.

 

ГОПКО Г.М. Шановні учасники парламентських слухань, громадяни України! Вдячна всім сьогодні за те, що ми з вами дуже ретельно розглянули питання і актуальні проблеми зовнішньої політики України. Хочу сказати, що всі ваші рекомендації будуть враховані в парламентських рекомендаціях для форму­вання зовнішньополітичної стратегії України.

Хотіла б особисто подякувати членам Комітету у закордонних справах, а  також працівникам секретаріату Комітету, нашій команді, які, як бджілки, працювали, щоб підготувати ці парламентські слухання.

І ключові моменти, про які хотілося б сказати, які для нас важливі.

Ми дуже сподіваємося, що скоро побачимо внесений новий Закон «Про засади зовнішньої політики України» і зможемо його ухвалити.

Ми також сподіваємося, що найближчим часом ухвалимо новий Закон «Про дипломатичну службу» і активізуємо законотворчий процес, спрямований на реалізацію стратегічного курсу України на набуття членства в НАТО. Для цього також має бути забезпечений парламентський контроль над сектором без­пеки і оборони.

Хочу сказати, що, справді, жодної бацили популізму не має бути в наших подальших кроках.

Світ не чекає на аутсайдерів, світ безжальний до тих, хто чекає. Часу немає, Україна має формувати свій власний прагматичний порядок денний, просуваючи наші українські інтереси в еру турбулентності.

Дипломатичний фронт має отримати належне фінансування для якісного реформування дипломатичних установ і розбудови консульської мережі, залу­чення нових професіоналів і використання модерних інструментів просування у світі економічних інтересів, забезпечення нашої енергетичної безпеки, популя­ризації культури та захисту прав українців за кордоном.

Зовнішня політика є прямим продовженням політики внутрішньої, і для успіху на зовнішній арені нам потрібна національна єдність, щоб тут влада, політики, громадськість, церковні діячі працювали як одна національна збірна, яка грає на користь держави Україна, задля глибоких перетворень, побудови демократичної, вільної, економічно стабільної держави. Віра, прагматизм, дія.

Великі надії ми покладаємо на молодь, яка сьогодні була тут, на парла­ментських слуханнях, що відбулися вперше за останніх 13 років. І я дуже споді­ваюся, що молодь також займатиме проактивну позицію, відстоюватиме наші інтереси, активно спілкуватиметься з молоддю світу, для того щоб Україна як суб’єкт міжнародної політики завдяки принциповій позиції народу, військовим, власним економічним ресурсам була навічно, і жоден ворог, жоден наш сусід не зміг знищити нашого курсу на енергетичну, економічну, інформаційну незалежність.

Ще раз всім дякую. Дякую пані головуючій. Дякую Міністерству закордон­них справ, дякую дипломатам, які були присутні. Дякую експертам за співпрацю. Попереду дуже багато роботи. Як казав Франко, лупаймо сю скалу! Слава Україні! Героям слава! Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

І на завершення хочу сказати декілька слів. Часто я веду парламентські слухання, так сталося, пане Богдане, що це доля заступників Голови Верховної Ради. І мушу Вам сказати, що я ніколи про це не шкодую, тому що це найкраща наука – провести парламентські слухання, почути, що з того чи іншого питання думають люди, які переймаються тими питаннями.

Тут не так багато людей, але я звертаюся до пана Рефата, ми з Вами, напевно, вдруге спостерігаємо (вперше – на парламентських слуханнях по Криму), на жаль, що на завершення парламентських слухань в залі залишилося лише декілька десятків людей. Це є реальність, на жаль. І як на мене, поділюся з вами своєю думкою, це також є наслідком того, що ми маємо порожню ложу уряду. І це є дуже сумно.

Проте це також є свідченням того, що, попри те, що ми говоримо, що ми маємо робити, як ми маємо робити, ми не маємо відповіді на головне запитання: з якою метою ми це маємо робити? Поки що немає цього спільного розуміння. Може, воно є у Президента, я не знаю, я хотіла б це почути тут, можливо, воно є в уряді. Але я тоді тим більше хочу це почути: з якою метою, якою має бути Україна у світлі зовнішньої політики? Це не означає, що треба бідкатися, це означає, що просто потрібно більше працювати. І потрібно вимагати координації зусиль всіх тих, від кого ця зовнішня політика залежить. Тому що їздити і гово­рити в один голос за кордоном – це дуже важливо, але головне питання – що треба казати і чому саме ми це маємо казати, і куди те, що ми говоримо, має нас при­вести. Я хочу, щоб ми були спільними в цьому розумінні.

І тому я дякую всім тим, хто присвятив свій час сьогоднішньому обговоренню, хто залишився до кінця. Сподіваюся, що це засідання вас справді більше надихне до того, щоб докладати більше зусиль до цієї праці. Дякую Комітету, дякую вам усім. До побачення (Оплески).