ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОТИРАКОВОЇ БОРОТЬБИ В УКРАЇНІ.

ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

 

Зал засідань Верховної Ради України

12 лютого 2020 року, 15 година

 

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради України

КОНДРАТЮК О.К.

 

ГОЛОВУЮЧА. Доброго дня, шановні колеги! Прошу займати місця, за хвилину розпочинаємо.

Шановні колеги, гості, запрошені! Від імені українського парламенту дякую всім присутнім, хто знайшов можливість взяти сьогодні участь у роботі нашого поважного зібрання.

Розпочинаємо парламентські слухання на тему: «Організація проти­ракової боротьби в Україні. Проблеми та шляхи їх вирішення», які проводяться відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 січня 2020 року і під­готовлені Комітетом Верховної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування.

Сьогодні буде розглядатися одне з найважливіших питань охорони здоров’я українців – боротьба з онкологічними захворюваннями. Наведу лише декілька красномовних показників. Щороку у світі онкологічні захворювання виявляють у більш як 35 мільйонів осіб. Рак є другою з основних причин смерті людини. Щороку ця хвороба забирає життя у 10 мільйонів осіб. Онкологія – це суспільне явище, що впливає на добробут цілих країн. За даними експертів, річний світовий економічний збиток від онкологічних захворювань перевищує 1 трильйон доларів.

Водночас у розвинених країнах рак уже давно не є вироком, понад 85 % осіб, у яких виявили онкологічне захворювання, проживають наступних п’ять років. Щороку зростає кількість людей, які успішно долають цю хворобу. В усьому світі одним із найбільш ефективних методів боротьби з цією недугою є рання діагностика та профілактика.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, половини смертей від раку можна було б уникнути, якби люди вчасно змінили свій спосіб життя. Наприклад, відмова від паління зменшує ризик онкологічних захворювань на 70 %. Рак грудної залози, виявлений на першій стадії, виліковний у 95 % жінок. Рак шийки матки лікується у 100 % випадків із збереженням можливості на­роджувати дітей. Вчасне виявлення та правильне лікування є запорукою пере­моги над раком простати у чоловіків.

На жаль, в Україні ситуація набагато гірша. Ми посідаємо друге місце в Європі за темпами поширення раку. На обліку перебувають майже 1 мільйон хворих на злоякісні новоутворення, із них майже 6 тисяч – діти.

Наші парламентські слухання проводяться напередодні 15 лютого – Міжнародного дня дитини, хворої на рак. Цього дня у всьому світі проводять акції та заходи з метою привернення уваги та інформування суспільства щодо проблем дитячої онкології.

Щороку понад 137 тисяч наших громадян дізнаються, що вони онкохворі. Щороку ця хвороба забирає близько 64 тисяч українців, з них понад 30 % – люди працездатного віку. Звичайно, це велике потрясіння для родин, це значні економічні та людські втрати для держави.

Мене як жінку, як співголову міжфракційного об’єднання «Рівні можли­вості» також дуже непокоять темпи підвищення захворюваності на рак молоч­ної залози. Щогодини від цього захворювання в Україні помирає одна жінка, у 23 % жінок рак виявляють на задавненій стадії. В Україні не вистачає якісних скринінгових програм, сучасних мамографів та й фахівців з діагностики.

На моє переконання, така критична ситуація становить загрозу навіть на­ціональній безпеці України. Ми знаємо, що відповідно до Цілей сталого роз­витку ООН до 2030 року перед людством постало амбітне завдання – істотно зменшити рівень смертності від онкологічних захворювань.

У 2017 році Всесвітня асамблея охорони здоров’я ухвалила резолюцію, в якій закликала національні уряди до здійснення комплексу заходів, пов’яза­них із профілактикою, ранньою діагностикою та лікуванням раку. Тому Кабі­нет Міністрів України має терміново розробити та затвердити Національну стратегію контролю онкологічних захворювань на період до 2030 року. Попе­редня Загальнодержавна програма боротьби з онкологічними захворюваннями була затверджена Верховною Радою України ще 2009 року і розрахована на період до 2016 року. Звичайно, неприпустимою є ситуація, коли понад чотири роки в Україні відсутній дієвий план дій з такого життєво важливого питання. Переконана, що однією з ключових складових нової стратегії має стати си­стемна інформаційна політика щодо популяризації ранньої діагностики, форму­вання обізнаності населення про онкологічні захворювання та методи їх подолання.

У нас досі існує дуже багато міфів про цю хворобу, а в суспільстві панують упередження стосовно хворих на рак. Ми маємо більше розповідати про історії успіху у боротьбі з недугою, якою сьогодні поділиться з нами одна з учасниць парламентських слухань, телеведуча Яніна Соколова.

Сподіваюся, що сьогодні в рамках парламентських слухань ми почуємо багато конструктивних пропозицій щодо подальших спільних дій уряду, парла­менту, медичної спільноти та громадського сектору для напрацювання і впро­вадження дієвої національної стратегії боротьби з онкологічними захворюваннями.

Шановні колеги, учасники парламентських слухань, приступаємо до роботи. Пропонується такий регламент. Кабінет Міністрів України визначив доповідачем міністра охорони здоров’я України Зоряну Скалецьку. Від про­фільного комітету співдоповідатиме народний депутат України, голова підкомі­тету з питань профілактики та боротьби з онкологічними захворюваннями пан Валерій Зуб. Для доповіді міністра відведено 15 хвилин, для відповіді на за­питання – до 10 хвилин. Для співдоповіді буде надано 10 хвилин, для відповіді на запитання – до 10 хвилин. Всі ваші запитання до доповідача і співдоповідача прошу в письмовому вигляді передавати до секретаріату, який працює в залі, вони будуть опрацьовані. Для виступів учасників парламентських слухань передбачено до 5 хвилин.

Хочу звернути вашу увагу, що за 30 секунд до завершення виступу пролунає сигнал, це означає, що ви маєте півхвилини для того, аби завершити свою думку. Промовців у нас багато, але я тут сиджу для того, щоб регламент був дотриманий, тому не ображайтеся, якщо буду когось перебивати.

Інформую вас, що пряма трансляція парламентських слухань ведеться на парламентському телеканалі «Рада» і в мережі Інтернет.

Отже, шановні колеги, приступаємо до роботи. Запрошую до доповіді міністра охорони здоров’я України пані Зоряну Скалецьку (Оплески). Прошу, пані Зоряно. Ще раз нагадую, що всі запитання, які є до пані Зоряни, треба подати до секретаріату, вони будуть опрацьовані і міністр одразу зможе на них відповісти.

 

СКАЛЕЦЬКА З.С., міністр охорони здоров’я України. Доброго дня, шановні колеги, народні депутати, громадяни України! Програма діяльності Кабінету Міністрів України у сфері охорони здоров’я передбачає досягнення трьох цілей:

1) максимальний захист здоров’я громадян – люди менше хворіють;

2) максимально якісна медична допомога – люди, які захворіли, швидше одужують;

3) збереження власного здоров’я – люди довше живуть.

Тема онкологічних захворювань торкається всіх цих трьох цілей. Це означає, що над вирішенням цієї проблеми, над питаннями подолання в Україні таких захворювань працюють всі департаменти, директорати і все міністерство.

Мета стратегії, підготовленої міжвідомчою комісією, до складу якої входили фахівці (до речі, багато з них присутні сьогодні в цій залі), – не просто закрити прогалину, пов’язану з тим, що вже кілька років в Україні немає програми чи стратегії боротьби з онкологічними захворюваннями, а максималь­но врахувати сучасні підходи, управлінські рішення, у тому числі економічні спроможності та інновації, які є в світі, поєднавши які, ми зможемо не лише продовжити, а максимально переглянути підходи, переглянути наші можливо­сті та організувати надання допомоги громадянам для збереження їхнього здоров’я в контексті подолання онкологічних захворювань.

Ми сподіваємося, що затверджена стратегія і відповідний план заходів, який ми готуємо на її виконання, стануть основою передовсім для формування бюджету, оскільки, на жаль, дуже часто бюджет формується у паралельних управлінських процесах. Те, які кошти на які програми ми закладаємо, має за­лежати від того, як наші фахівці і експерти бачать боротьбу із захворюванням. Тому ця робота була інтенсивною, проект наданий вам у матеріалах, ми будемо його доопрацьовувати і затверджувати найближчим часом.

А тепер повернемося до нашої теми, до вже озвучених віце-спікером проблем. Так, показники жахливі. Так, у нас немає стратегічного підходу, як ми боремося, як виявляємо онкологічні захворювання. В Україні справді невтішна статистика. І це означає, що наші рішення повинні не продовжувати, а змінювати підхід, робити його максимально ефективним.

І я хотіла би перейти до ключових наших бачень, як ми хочемо надалі будувати стратегічний підхід уряду і країни загалом до боротьби з онко­логічними захворюваннями. Мета, якої ми хочемо досягти, – мати якісну, реалістичну та справедливу політику щодо профілактики, раннього виявлення, діагностики, лікування онкологічних захворювань та надання паліативної до­помоги. Всі ці комплекси повинні не просто існувати в Україні, в різних орга­нізаціях, а й максимально бути органічно поєднаними та інтегрованими.

Стратегічні цілі і завдання ми бачимо такі.

Перша ціль – зниження рівня захворюваності на рак, якому можна запо­бігти. На сьогодні ціль, яка пов’язана з громадським здоров’ям, – це імунізація, дотримання Календаря профілактичних щеплень.

У цьому контексті стратегічна мета полягає в максимальному запровад­женні заходів для усунення всіх пов’язаних проблем, факторів ризику, таких як пов’язані з хронічною інфекцією, спричиненою вірусом гепатиту B, а також у запровадженні (можливо, пілотними проектами) програми імунізації проти вірусу папіломи людини для запобігання раку шийки матки.

Однозначно з метою профілактики ми будемо розвивати і посилювати промоцію здорового способу життя для усунення всіх факторів, що впливають на здоров’я населення і можуть призводити до онкологічних захворювань. На сьогодні вперше в державному бюджеті закладені кошти на інформаційні кампанії. Раніше, всі попередні роки, ми це робили з міжнародними партне­рами, за їх підтримки. Тепер ми будемо це робити і за рахунок їхньої під­тримки, і за власні кошти. Це означає, що ми будемо мати більше ресурсів і більше можливостей.

Друга ціль – виявлення онкологічних захворювань на ранніх стадіях з метою максимально ефективного лікування. Це два пов’язані компоненти – обізнаність населення та обізнаність фахівців. Ми в контексті переформатуван­ня надання медичної допомоги досить багато покладаємо функціоналу і очіку­вань на первинну ланку – сімейних лікарів. Саме обізнаність сімейних лікарів на первинній ланці про ознаки онкологічних захворювань і максимальне реагу­вання на ранніх етапах є запорукою нашої взаємодії та інтеграції.

Я знаю, що в Україні є регіони, які вже взаємодіють, в яких онкологічна служба тісно працює з первинною ланкою – проводять тренінги, навчають і ді­ляться знаннями. Прохання цю практику поширювати, плюс ми будемо також долучатися нашими зусиллями і програмами.

Наступна ціль, теж не менш важлива, – покращення якості надання медичних послуг, пов’язаних з діагностикою та лікуванням онкологічних за­хворювань. Переконана, що в цьому контексті треба буде зробити якнайбільше кроків з боку Міністерства охорони здоров’я. Це і розвиток маршруту пацієн­тів, який для всіх буде однаково донесений, і розроблення клінічних настанов, і доступ до основних сучасних методів радіологічної, ендоскопічної, патомор­фологічної діагностики. Це питання кадрового забезпечення, питання підготов­ки, перепідготовки і постійного навчання кадрів.

Ще один компонент, що забезпечує максимальне покращення якості, – мультидисциплінарність підходу. Я знаю, що на сьогодні ми вже досить багато для цього напрацювали і підготували.

Одне з ключових завдань, які стоять перед міністерством, взагалі перед пацієнтами України з будь-якими захворюваннями, – це підвищення якості. І тому розроблення та впровадження стандартів контролю якості є одним із наших обов’язкових завдань, для того щоб мати показники і розуміння, які є критерії, які покажуть, що наші кроки і наші рішення справді є ефективними.

Ще одна не менш важлива ціль – створення умов для якісного лікування онкології у дітей. Це ті самі маршрути, це максимально інтегрована допомога, що є комфортною для дітей та їхніх сімей, а також запуск неродинних транс­плантацій гемопоетичних стовбурових клітин на базі Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит».

Ми заявили, що рятування життя є третьою ціллю діяльності уряду у сфері охорони здоров’я, що включає, в тому числі, підтримку розвитку і мак­симальну інтенсифікацію трансплантації в Україні. На сьогодні ми маємо позитивну динаміку органної трансплантації. Цього року ми повинні розпочати проводити не експериментально, пілотно, а на нормально поставленому потоці трансплантацію гемопоетичних стовбурових клітин.

Наступна ціль, яка теж потребує розвитку, і насправді за останніх десять років вже відбулися зміни, – розвиток послуг з реабілітації, догляду та паліа­тивної допомоги для покращення якості життя. На сьогодні вже виданий наказ Міністерства охорони здоров’я України, в якому багато прохань, які надходили з галузі, ми врахували, але ми повинні й надалі розвивати службу паліативної допомоги та реабілітації.

Наступна мета, включена до стратегії, – забезпечення збирання та аналізу даних, контроль якості надання допомоги. Так сталося, що на сьогодні при формуванні стратегії, при плануванні заходів ми маємо надто мало даних для прогнозування, чи будуть ті чи інші рішення, ті чи інші методи лікування ефективними за такого стану захворюваності населення і як вони будуть за­стосовані. Одне з наших завдань – мати дійсно якісні та правдиві дані для пра­вильного прогнозування та аналітики. Сподіваюся, що із застосуванням елек­тронних ресурсів, які сьогодні впроваджуються, електронного здоров’я ми вже до кінця року будемо мати можливість оцінити реальну картину, а отже, закласти кошти в бюджеті на ті чи інші методи діагностики і лікування, які нам справді потрібні.

Наступна мета – це те, що в закладах охорони здоров’я має бути достатньо фахівців, які повинні мати доступ до знань, до стажувань, до ін­формації, потрібної для кваліфікованої роботи у професії, якій вони віддано себе присвятили.

Я знаю, що на сьогодні є досить багато можливостей для розвитку. І однозначно одним із компонентів стратегії, а потім і плану заходів має бути підтримка можливості всіх, хто бажає, мати доступ і професійно розвиватися, щоб забезпечувати якісною допомогою наших громадян. На сьогодні досить багато лікарень за кордоном пропонують стажування. Навчання і доступ до інформації – однозначно. Ми маємо провести досить тісну роботу з універси­тетами, для того щоб вони переглянули, оновили і, можливо, змінили свій підхід до навчального процесу.

Що це нам дасть? Це дасть можливість говорити про зменшення смертності, про зменшення видатків з кишені, які на сьогодні призводять до зубожіння домогосподарств, людей, яким встановлено такий діагноз.

Що ми можемо для цього зробити? Ми можемо максимально ефективно використовувати ресурси – кадровий потенціал, заклади охорони здоров’я, обладнання, бюджетні кошти.

І бюджетні кошти не повинні бути єдиним джерелом фінансування. На сьогодні ми бачимо, що є приватні кошти, які офіційно не спрямовуються, а потрібно, щоб вони офіційно спрямовувалися на рахунки лікарень, щоб лікар­ні могли розвиватися. Ми бачимо, що є медичні страхові компанії, є між­народні кошти. Всі ресурси, всі фінанси, що є в цій галузі, повинні працювати. Не дублювати один одного, а ефективно працювати і використовуватися. І ми будемо намагатися вибудовувати таку прозору картину, у якій всім буде зро­зуміло, чому за бюджетні кошти закуплені ліки ті, а не інші. Я знаю, що в цій ситуації є багато запитань. Ми повинні сформувати прозорі правила.

Коли ми говоримо про фінансування, не менш важливу роль відіграють місцеві бюджети. І потрібно всім добре розуміти: так, ми маємо державні заклади охорони здоров’я, що фінансуються, утримуються і управляються Міністерством охорони здоров’я, але власником більшості закладів охорони здоров’я є місцева влада. І місцева влада як власник не вкладає кошти, не роз­виває і вважає, що це не їхня зона відповідальності. На жаль, я з цим стикаюся майже щотижня.

Власник – це той, хто про свою власність дбає, і не лише в контексті ремонту, а й обладнання, розвитку, стратегії, як заклади працюють, як налашто­вують маршрути, чи справді вони є пацієнтоорієнтованими. Місцеві бюджети, місцеві програми, закупівля окремих препаратів чи діагностики – це теж мож­ливості місцевої влади.

На сьогодні ми ведемо таку роботу, інформуємо керівників обласних державних адміністрацій, розмовляємо з депутатами міських рад, розповідаємо про можливості. Тому що лише разом, об’єднавши зусиллями керівників закладів, які мають приймати правильні управлінські рішення, власників за­кладів (а більшість закладів – комунальні), керівників обласних державних адміністрацій, а також госпітальних рад, можливо організувати всю роботу в області так, щоб ніхто нікого не втратив, щоб той, хто потребує медичної допомоги, дійшов до лікаря, і маршрут дійсно працював. І центральна влада, і міністерство. За нами – теж багато роботи, зокрема багато роботи, пов’язаної із стандартизацією, з певними вимогами.

Тому, лише об’єднавши зусилля всіх, хто хоче досягти зміни жахливої статистики, пов’язаної з онкологічними захворюваннями, покращити і продов­жити життя українських громадян, тільки доклавши разом всіх зусиль, ми можемо справді мати те, що обіцяли, – здорову націю українців. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, пані Зоряно.

Зараз у вас буде 10 хвилин на відповіді на запитання, я так розумію, вам їх передали. Думаю, що можна згрупувати питання, щоб більше розкрити.

 

СКАЛЕЦЬКА З.С. Запитань так багато, що поки я їх опрацюю і згрупую… Може, давайте домовимося, відповім вибірково на перші в межах 10 хвилин?

 

ГОЛОВУЮЧА. Ми можемо зробити таким чином: зараз надамо слово співдоповідачу, а ви за цей час підготуєте відповіді на запитання. Гаразд? Дякую, пані Зоряно.

Отже, запрошую до співдоповіді народного депутата України, голову підкомітету з питань профілактики та боротьби з онкологічними захворюван­нями Комітету Верховної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допо­моги та медичного страхування пана Валерія Зуба (Оплески).

 

ЗУБ В.О., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування (одномандатний виборчий округ № 209, Чернігівська область, політична партія «Слуга народу»). Доброго дня! Шановні народні депутати, всі учасники парламентських слухань! Сьогодні в цьому залі забралося унікальне представ­ництво: народні депутати, міністр охорони здоров’я, представники міністер­ства, представники системи охорони здоров’я, представники інших міністерств, лікарі-онкологи, науковці, викладачі вишів, головні лікарі, представники гро­мадських організацій, але найбільше уваги, звичайно, заслуговують пацієнти.

Щороку у світі майже 10 мільйонів осіб вмирають від раку (найбільше смертей – від серцево-судинних захворювань). Ще хочу сказати, що 300 тисяч дітей у світі щороку захворюють на цю страшну хворобу, в Україні – майже 1 тисяча.

Онкологія унікальна тим, що колишніх пацієнтів не буває. Майже 800 тисяч громадян України перебувають у стадії ремісії після лікування, і для них рецидив – це повернення до найважчого періоду свого життя. Цього року майже 200 тисяч пацієнтів проходитимуть лікування від раку. І чи можна уяви­ти, що лише 1,5 тисячі лікарів забезпечують лікування наших онкологічних па­цієнтів? Зараз у кожного з нас буде можливість побачити ситуацію очима одного з 1 мільйона пацієнтів, які зіткнулися з онкологічною хворобою.

(Трансляція відеозапису).

Важко повірити, що щогодини в Україні захворюють на рак 16 осіб і 7 осіб вмирають від раку. Уявіть лишень, що за час сьогоднішніх парламент­ських слухань 48 громадян України почують страшний діагноз, а 20 громадян помруть.

З чим стикається наш пацієнт? З проблемами неправильної діагностики, неадекватного і дороговартісного лікування, відсутності ліків, витратних мате­ріалів та обладнання, відсутності цілодобової медичної допомоги в онкологіч­них закладах, з необґрунтованою відмовою у лікуванні супутніх патологій у загальній медичній мережі, з відсутністю програми реабілітації після лікуван­ня. А пацієнтам, які на останньому етапі життя зустрілися з цією патологією, взагалі нікуди подітися. А ще – багатогодинні черги до всіх кабінетів, постійні думки про правильність лікування, фінансове навантаження, адже середньо­статистичне лікування одного онкологічного хворого коштує приблизно 100 тисяч гривень, а на задавненій стадії та рецидивних форм раку може сягати кількох мільйонів.

Недооціненою також є важка праця всього медичного персоналу, який працює в онкологічних центрах: нерідко понаднормова праця, постійний де­фіцит кадрів та професійне вигорання. Я знаю про це, бо більше 20 років пра­цював лікарем-онкологом, хірургом, займався науковою діяльністю, а протягом чотирьох років, перед тим як прийшов працювати до Верховної Ради, очолював Чернігівський обласний онкологічний диспансер.

А ще я був поряд з людиною, яка пройшла лікування від раку. Це історія моєї сім’ї, страшна хвороба торкнулася найдорожчої в моєму житті людини. Тому для мене онкологія важлива не лише як для лікаря та політика, а й як для сина онкологічної пацієнтки. Заради пацієнтів та їхніх родичів ми маємо змінити нинішню ситуацію. Тому однією з моїх перших законодавчих ініціатив як народного депутата є розроблення та прийняття національної стратегії боротьби з раком.

Національна стратегія спрямована на зниження захворюваності на рак та смертності від нього, на покращення життя пацієнтів онкологічного профілю та їхніх сімей шляхом системної реалізації програми. Як сказала пані міністр, це профілактика, скринінг, раннє виявлення, діагностика та лікування, паліа­тивна допомога, про яку ми також сьогодні будемо говорити, контроль та реабілітація після лікування. Всі онкологи про це добре знають, і я думаю, що ми сьогодні досить ґрунтовно про це поговоримо.

Національна стратегія боротьби з онкологічними захворюваннями – це не українське ноу-хау, а встановлена практика всіх цивілізованих систем охорони здоров’я, яку рекомендує Всесвітня організація охорони здоров’я. Навіть такі країни, як Суринам, Монголія, Афганістан, Зімбабве мають затверджену стра­тегію боротьби з раком. А в Україні вже п’ятий рік такої програми немає.

Світова тенденція – системно та стратегічно ставитися до викликів, з якими стикається людство. Станом на 2017 рік, понад 80 країн світу мали національну стратегію. У Європі понад 90 % держав затвердили таку стратегію, в Африці – 75 %. На початок 2020 року в Україні немає державної політики протидії раку, але вона буде вже цього року.

Глобальний метааналіз національних стратегій довів ефективність системних кроків. Наприклад, за даними авторитетного наукового журналу «Ланцет», удвічі збільшилося введення в експлуатацію радіологічних відділень у країнах, в яких реалізуються подібні стратегії. Удвічі збільшилася доступ­ність для паліативних пацієнтів знеболювальних засобів, у тому числі нарко­тичних препаратів, що покращують їхнє життя. У Великобританії за 10 років реалізації державної політики боротьби з раком виживаність збільшилася з до­волі прийнятних показників більш як на 10 %, захворюваність зменшилася на 8 % у результаті профілактики та лікування передпухлинних патологій.

Нам усім необхідно спрямувати свої сили на запобігання тому, що можна запобігти, на лікування того, що піддається лікуванню, та на запобігання болю і покращення якості життя, коли медицина вже безсила.

За результатами реалізації нашої стратегії ми очікуємо:

• зниження смертності в Україні внаслідок онкологічних патологій – до 10 %;

• зниження захворюваності на рак – на 5-10 %;

• підвищення рівня п’ятирічної виживаності пацієнтів;

• зниження рівня смертності пацієнтів, які вмирають протягом року після встановлення діагнозу;

• підвищення рівня п’ятирічної виживаності дітей, хворих на рак, – до 80 %.

Це амбітний план, але у світі так є, і ми повинні до цього прагнути.

І нарешті – створення системи надання паліативної та хоспісної допомоги.

Багато речей здаються нездійсненними доти, доки їх не зробиш. У цьому я переконався на своєму досвіді. Ми вже багато знаємо про рак, ми стали свідками видатних досягнень у лікуванні, діагностиці, наукових знань у галузі онкології. Проте рак не обирає за віком, статтю, релігійними переконаннями чи соціальним статусом. Нам залишилося об’єднатися, щоб систематизувати, затвердити стратегію та діяти, а найголовніше – усвідомити, що це можливо, і ми всі маємо це зробити. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, пане Валерію.

Я ще раз нагадую, якщо будуть запитання до пана Валерія, прошу передавати їх до секретаріату.

Запрошую до слова для надання відповіді на запитання пані міністра охорони здоров’я України Зоряну Скалецьку. Прошу, пані Зоряно, 10 хвилин.

 

СКАЛЕЦЬКА З.С. Дякую. Запитань надійшло справді багато. Якщо я не встигну вкластися в 10 хвилин, на решту запитань ми надамо відповідь у пись­мовій формі на сайті Міністерства охорони здоров’я України у вигляді комен­таря до цього заходу.

 

ГОЛОВУЮЧА. І на сайті Верховної Ради, на сторінці комітету.

 

СКАЛЕЦЬКА З.С. «На ринку лікарських засобів зустрічаються фальсифіковані препарати, вартість протипухлинних препаратів зависока, а ефекту від лікування пацієнт може не отримати. Як ви збираєтеся з цим боротися?»

Скажу одразу, Національна стратегія контролю онкологічних захворювань – не єдина, яку ми маємо прийняти і над якою зараз працюємо. Одним із документів, який ми готуємо, є концепція розвитку фармацевтичного сектору. Одним із пілотних проектів, який ми вже підготували, є запроваджен­ня оцінки медичних технологій. Це технологія, яка сприятиме максимальному оцінюванню препаратів, що потрапляють на ринок, наскільки вони якісні, наскільки вони справді лікують. На даний час цей проект вже пілотується, ми будемо його і надалі поширювати.

Нами вже розроблений проект, який ми в подальшому будемо також презентувати, щодо перспективних напрямів та завдань фармацевтичної галузі, що має на меті не лише забезпечити доступність, ефективність і контроль, а також і обіг лікарських засобів на території України. Передовсім уже цього року при плануванні державних закупівель ми хочемо застосовувати таку тех­нологію щодо онкологічних препаратів. Сподіваюся, у 2020 році ми побачимо зовсім інший підхід і зовсім інші результати, і препарати справді будуть за­куплені за державні кошти. Це наша мета, для досягнення якої ми будемо докладати всіх зусиль.

«Національний перелік та номенклатура лікарських засобів є недоскона­лими, що створює перешкоди в отриманні лікарських засобів пацієнтами, хворими на рак. Чи будуть зміни?»

Однозначно будуть зміни. Національний перелік основних лікарських засобів справді має оновлюватися, і оцінка медичних технологій буде застосо­вана насамперед для створення позитивного національного переліку лікарських засобів. Ми зараз над цим працюємо, залучені українські та міжнародні фахів­ці. Це єдиний можливий підхід, що на сьогодні унеможливить будь-які впливи і маніпуляції. Ми повинні користуватися лише доведеними даними, лише тими технологіями, що застосовуються в європейських країнах і у світі. Це про оцінку медичних технологій, в тому числі.

«Скільки закладів охорони здоров’я надають медичну допомогу пацієнтам, хворим на злоякісні новоутворення? Яке забезпечення обладнанням та які плани розвитку високоспеціалізованої онкологічної допомоги?»

В Україні діють 30 онкологічних диспансерів, три онкологічні центри та Національний інститут раку. Якщо говорити про лікування дітей, – це ще 25 закладів охорони здоров’я. Чи задоволена я їхнім забезпеченням та їхньою роботою? Скажу, що ні. Думаю, що будь-хто, хто працює чи хто відвідував такі заклади, скаже так само.

Чи хтось вкладав упродовж 28 років правильними управлінськими рішеннями кошти, ресурси, обладнання в такі заклади? По-різному було. На сьогодні є ще шість приватних закладів, які також спеціалізуються на цьому виді допомоги.

За нашими даними, в Україні працюють 1673 лікарі-онкологи. І звичайно, я хотіла б, щоб вони мали зарплату належного рівня. Чи можемо ми все це зробити одноразовим рішенням або за рік? Ми будемо докладати всіх зусиль і комплексно до цього підходити. Ми ж хочемо мати і суперінноваційне су­часне обладнання, і найкращі ліки в достатній кількості, і умови такі, щоб не страшно було зайти в лікарню, і гідні умови праці та належну оплату праці. Так, але тоді це має бути і комплексний підхід усіх, хто в цьому бере участь.

Міністерство, зі свого боку, цього року при формуванні бюджету, маючи цю стратегію, буде говорити про збільшення фінансування. Міністерство охорони здоров’я при державних центральних закупівлях буде робити все, щоб кошти витрачалися максимально, щоб ліки були забезпечені тій кількості населення, яка найбільше потерпає. Однак це так само залежить і від головних лікарів, від місцевої влади, як ми всі разом будемо підвищувати ефективність.

Ми маємо перші приклади на сьогодні, коли при збільшенні фінансу­вання закладів охорони здоров’я на первинці десь зарплата підвищилася, а десь і не підвищилася. Чиє це було рішення? МОЗу, Мінфіну, парламенту чи керів­ника закладу? Якщо ми навіть добре попрацюємо і краще профінансуємо закла­ди, але керівник закладу не буде ефективно використовувати кошти, зарплата ніколи не підвищиться. Проте з нашого боку ми будемо ще опрацьовувати рі­шення, яким чином ми можемо вплинути на таку ситуацію і на рішення керів­ників закладів.

«Які ви бачите шляхи для поліпшення якості прижиттєвої патоморфо­логічної діагностики?»

Скажу одразу, що діяльність цієї служби мінімально реформувалася. Вона не врегульована настільки, щоб зрозуміти її структуру і принципи, ми будемо її змінювати. Цього року ця служба однозначно матиме етап реформу­вання і зміну підходів, маршрутів, з ким вона працює, хто до неї звертається і кому вона надає допомогу. Я знаю, що досить багато ми повинні зробити для розроблення нормативної бази, для того щоб якісно проводилася діагностика і до цієї діяльності не було зауважень. На жаль, в Україні дуже багато тих, хто мають нарікання до цієї служби. Сподіваюся, що спільними зусиллями ми максимально налагодимо роботу цієї служби.

«Чи будуть забезпечені онкохворі життєво необхідними лікарськими засобами у 2020 році відповідно до їхніх потреб? Чи знову будуть вимушені купувати ліки власним коштом?»

Цього року завдяки підтримці уряду і парламенту ми значно збільшили кошти на закупівлю ліків – з 6 мільярдів до понад 9 мільярдів. Це означає, що ми маємо всі можливості вийти на закупівлю лікарських засобів для онко­хворих з більшості препаратів на 100 % потреби. Проте одразу хочу уточнити, особливо для громадян, що потреба формувалася за поданнями регіонів. Не маючи достовірних даних, статистики і прогнозування, вони не завжди відпо­відають тому, що насправді потім відбувається протягом року. Тому налашту­вання нашої роботи щодо збору даних дасть можливість щороку формувати дедалі більш достовірну потребу регіонів, а отже, і відповідати потребі про­тягом року в наданні ліків, які ми закуповуємо з центру. Час від часу так трапляється в різних закупівлях, що ми закуповуємо препарати, а потім їх не вистачає, хоча потребу забезпечено на 100 %.

Хочу також сказати, що в межах програми медичних гарантій, що стартує з 1 квітня, за бюджетні кошти надаватимуться послуги з інструментальних досліджень для ранньої діагностики найпоширеніших онкологічних захворю­вань. Цього року ми робимо досить грандіозні кроки в системі фінансування, але при цьому не забуваємо про те, що онкологія повинна поступово і вже в цьому році отримати підтримку в контексті оплати хоча б ранньої діагно­стики та лікування через препарати.

Було ще одне запитання про забезпечення обладнанням, про оснащення таких закладів. Давайте будемо йти не від бажання керівників закладів мати обладнання, а від потреби громадян. Для того щоб максимально розуміти, чи ми їхню потребу забезпечуємо, сформувавши бачення в межах кожної області маршруту пацієнта, скільки в нас є пацієнтів, якого виду захворюваності, ми можемо чітко уявити, чи треба у кожній лікарні нам весь набір обладнання, який хочеться керівнику закладу, чи це потрібно пацієнтам цього закладу, чи є в цьому регіоні пацієнти, яким необхідні ті чи інші препарати або обладнання.

Ми цю роботу разом з вами будемо робити відповідно до стратегії, плану заходів з кожним регіоном у межах госпітальної ради, госпітального округу, маршрутів пацієнтів і вашої потреби. Вибудовуючи таку систему з року в рік, ми прийдемо до того, що, власне, ви всі хочете мати вже сьогодні. Я бачу можливість досягнення позитивних результатів у найближчі два-три роки. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо, пані Зоряно.

Валерію Олексійовичу, чи надійшли до вас запитання? Будь ласка, запрошую вас до слова.

 

ЗУБ В.О. «Чи будуть залучатися пацієнтські організації до розроблення національної програми та стратегії?»

Хочу сказати, що ми справді досить відкрито проводимо всі засідання наших робочих груп. Міністром охорони здоров’я затверджена робоча група, до якої увійшли 30 фахівців, представники громадських організацій, пацієнт­ських організацій, тому ця робота проводиться відкрито і всі бажаючі можуть до неї долучитися.

Пацієнтська організація – це рушійна сила, що підштовхує нас до прийняття правильних адміністративних і управлінських рішень. Саме тому ми будемо залучати пацієнтську організацію до розроблення національної страте­гії. До речі, 4 лютого, у Всесвітній день боротьби проти раку, в Києві відбувся великий форум пацієнтських організацій, на якому я, вітаючи пацієнтів, за­просив їх долучитися до спільної роботи над створенням документа, який максимально буде влаштовувати передусім пацієнтів.

«Чи будуть програми передбачати безплатну хіміотерапію?»

Про це ми також будемо говорити. Хочу сказати, що цього року виділено більше коштів на закупівлю хіміопрепаратів (міністр охорони здоров’я про це говорила) загалом понад 2,5 мільярда гривень. Сподіваюся, що це 100-від­сотково перекриє потребу в найбільш необхідних препаратах. Я не кажу про імунотерапію, таргетну терапію тощо, але все-таки ми повинні надати нашим пацієнтам препарати першої і другої лінії, які вкрай необхідні. Тому закладено досить велику суму, і я сподіваюся, що після прийняття цієї програми кошти на закупівлю ліків для онкохворих зменшуватися не будуть.

«Чи планується створення міжрегіональних центрів з онкології?»

Це дуже складне запитання. Займаючи посаду головного лікаря, я багато разів брав участь у його обговоренні в міністерстві, асоціація онкологів проводила робочі групи. На сьогодні забезпечити створення в Україні такого онкологічного центру, який повністю відповідав би європейським вимогам, дуже складно. І тому з’явилася ідея створення міжрегіональних центрів, для того щоб сконцентрувати там найбільші можливості, обладнання, апаратуру.

Я як головний лікар, як виходець з невеликої Чернігівської області, яка налічує трохи більше 1 мільйона населення, думаю, що міжрегіональний центр надаватиме допомогу саме для такої кількості населення. Це моя ідея, ми її ще будемо обговорювати з міністерством. Проте наше завдання – нормально обладнати онкологічні заклади, зберегти їх для нормального функціонування.

Наступне запитання дуже довге, я стисло зачитаю: «Просимо звернути увагу на неприпустимо низьку вартість пакета послуг «Діагностика, хіміо­терапія, лікування захворювань дорослих та дітей», яка на одного пацієнта передбачає 17 800 гривень… Як у такій ситуації розвиватися, як достойно оплатити роботу лікарів та персоналу?»

Програма стартує з 1 квітня, про це ще розповість голова Національної служби здоров’я. Для того щоб повністю перекрити фінансування за всіма локалізаціями, за всіма нозологіями, коштів справді не вистачатиме. І ми по­винні прийняти якісь рішення, як дофінансовувати. Проте це лише початок, ми виходимо з того, що є, розрахунки проводилися з того, що виділено з бюджету, а це 72 мільярди гривень. Сподіваюся, що в подальшому обсяг коштів буде переглядатися і суми на лікування всіх нозологій будуть збільшені.

«Чи не вважаєте ви, що програмами профілактики та скринінгу мають займатися фахівці первинної ланки медицини?»

Вважаю, що так, з первинної ланки все починається. Ви знаєте, на сьогодні саме сімейні лікарі наділені такими можливостями. До речі, сьогодні з цієї трибуни виступатиме Лариса Федорівна Матюха з доповіддю про те, яких заходів буде вживати первинна ланка для профілактики і запобігання онколо­гічним захворюванням. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, пане Валерію, за відповіді на запитання.

Я ще раз звертаюся до секретаріату комітету опрацювати всі запитання, відповіді на них мають бути опубліковані на сайті комітету.

Ми переходимо до обговорення. Нагадую, що регламент виступу – 5 хвилин. Запрошую до слова народного депутата України, голову Комітету Верховної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медич­ного страхування пана Михайла Радуцького. Прошу.

 

РАДУЦЬКИЙ М.Б., голова Комітету Верховної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування (загальнодер­жавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Слуга народу»). Дякую, пані головуюча. Шановні друзі! Ви знаєте, ця проблема для мене, на жаль, дуже знайома, я свого часу саме через неї втратив батьків. І одне з основних завдань, яке перед нами ставлять Президент і парламент, – розроби­ти державну політику, яка буде завчасно реагувати на виклики, що загрожують людському життю та здоров’ю. Саме таким викликом є рак – німий вбивця, захворювання, яке роками може не виявляти жодних симптомів або маскува­тися під інші хвороби, що створює певні труднощі для його профілактики, діагностики та лікування і робить його соціально небезпечним.

Ми вже почули від попередніх доповідачів невтішну статистику щодо захворюваності на рак в Україні та у світі. Я не буду на цьому зупинятися, а окреслю пріоритети державної політики, на які ми маємо орієнтуватися, щоб боротьба з раком в нашій державі була успішною. Це насамперед запобігання виникненню онкологічних захворювань у наших громадян, а в разі виявлення хвороби – вжиття всіх можливих заходів, щоб онкологічний пацієнт і його родина не залишалися сам на сам з цією проблемою. Звісно, для цього потрібні насамперед кваліфіковані кадри і фінансові ресурси. Лікування раку є дорого­вартісним, не кожна пересічна родина може оплатити таке лікування.

Наш комітет з перших днів створення приділяє значну увагу питанню поліпшення ситуації у сфері надання онкологічної допомоги українцям. Уже на перших засіданнях комітету обговорювалися проблеми, що мали місце в Націо­нальному інституті раку і негативно вплинули на стан надання медичної допо­моги населенню. Комітет провів виїзне засідання в Національному інституті раку та ухвалив відповідні рішення, спрямовані на поліпшення ситуації, забез­печення нормальної роботи провідного онкологічного закладу України. Прове­дено також чотири виїзні засідання в Рівному, Херсоні, Житомирі, на Чернігів­щині з обов’язковим відвідуванням місцевих онколо­гічних закладів. У ході таких візитів відбулося обговорення нагальних проблем регіонів у сфері на­дання медичної допомоги онкохворим. Ця робота дуже важлива, вона дозволяє побачити реальні проблеми і потреби кожного регіону.

Що стосується фінансового забезпечення онкологічної допомоги, то воно однозначно має бути повноцінним. Цього року завдяки активній позиції народ­них депутатів України – членів нашого комітету вперше розмір бюджетних видатків на закупівлю препаратів для лікування онкологічних пацієнтів – дітей та дорослих доведено до 100 % заявленої потреби, а саме 2,5 мільярда гривень. Це наша спільна маленька перемога, ми вдячні всім колегам, зокрема Кабінету Міністрів і Міністерству охорони здоров’я, які підтримали таку ініціативу депутатів.

Крім того, на виконання рішення нашого комітету в Міністерстві охорони здоров’я України утворено міжвідомчу експертну групу, що займається підго­товкою проекту Національної програми боротьби з онкологічними захворюван­нями. Для довідки: з 2016 року Україна взагалі не мала програми боротьби з онкологічними захворюваннями.

На мою думку, у цій програмі обов’язково мають бути відображені:

1) чіткий алгоритм надання онкологічної допомоги, на основі якого має бути складений маршрут пацієнта на всіх рівнях медичної допомоги;

2) рання діагностика, необхідно створити дієву систему онкоскринінгу населення для виявлення найбільш поширених видів раку, врахувавши кращий світовий досвід у цій сфері;

3) дооснащення всіх закладів охорони здоров’я, що надають онкологічну допомогу, сучасним обладнанням відповідно до потреби за рахунок бюджетних коштів та коштів, залучених з інших джерел, зокрема шляхом застосування таких ефективних механізмів, як державно-приватне партнерство та концесія;

4) забезпечення хворих на рак ефективним лікуванням є завданням дер­жави, пацієнти та їхні родини не повинні продавати останнє, щоб оплатити лікування.

Це пріоритети в роботі нашого комітету, і ми будемо працювати для створенням законодавчого підґрунтя в цій сфері.

Необхідно також продовжити розбудову системи паліативної медичної допомоги хворим у термінальній стадії хвороби. Держава має забезпечити пра­во тяжкохворих на догляд, знеболення та максимально легке завершення життя. Усі ці та інші заходи запропоновані нами у напрацьованому комітетом проекті Рекомендацій парламентських слухань, який вам роздано.

І на завершення. Нещодавно, 4 лютого, ми відзначали Всесвітній день боротьби проти раку, девіз якого цього року: «Я є і буду». Тож об’єднаймо зусилля держави та суспільства для того, щоб наші громадяни змогли подолати це страшне захворювання і повірити в те, що рак виліковний.

У мене залишається буквально 15 секунд. Сьогодні тут присутній Юрій Андрєєв, представник одного з благодійних фондів, що опікується донорством органів. Дуже багато моїх колег депутатів казали: ми хочемо стати донорами, ми хочемо підписати згоду. Завдяки позиції Міністерства охорони здоров’я, народних депутатів вдосконалено законодавство у сфері трансплантології, яке вже працює, в Ковелі вже проведено дві операції з пересадки серця. Такого навіть рік тому не було.

Я дуже прошу всіх, хто вважає, що транплантологія дуже важлива, після закінчення парламентських слухань заповнити анкету і залишити її у своєму паспорті. Ми врятуємо життя багатьох людей, заощадимо кошти на трансплан­тології за кордоном і будемо розвивати українську трансплантологію, а заощад­жені кошти можна спрямувати на боротьбу з онкологією. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, пане Михайле. Будь ласка, передайте анкету і до президії. Дякую.

Запрошую до слова виконуючу обов’язки голови Національної служби здоров’я України пані Оксану Мовчан. Прошу.

 

МОВЧАН О.С., виконуюча обов’язки голови Національної служби здоров’я України. Доброго дня, шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні вже називали страшні цифри, я озвучу їх ще раз.

Щороку ми втрачаємо через онкологічні захворювання понад 65 тисяч наших співгромадян, з них 35 % – люди працездатного віку. Фактично, за чотири роки ми втрачаємо стільки людей, як населення обласного центру, наприклад Івано-Франківська, Тернополя, Луцька чи Житомира. У 2018 році ми втратили через це захворювання більше 77 тисяч людей.

Щороку близько 140 тисяч українців дізнаються про наявність у них ра­ку, тобто щодня майже 400 осіб у нашій країні чують від лікаря, що у них онко­логічне захворювання. Вони та їхні близькі опиняються в ситуації, коли дово­диться не лише боротися із страшною недугою, а й вишукувати на це значні кошти, оскільки держава не може повністю забезпечити лікування. Пацієнти змушені оплачувати лікування самостійно, а для більшості родин такі витрати є катастрофічними.

Ще однією проблемою у лікуванні онкологічних захворювань є геогра­фічна недоступність медичних закладів, у яких людині можуть надати кваліфіковану та якісну допомогу. Такі заклади розміщені переважно в об­ласних центрах і далеко не всі з них мають відповідне оснащення або достатню кількість медичного персоналу потрібної кваліфікації. Отже, проведене Націо­нальною службою здоров’я України анкетне дослідження закладів свідчить, що п’ять онкологічних диспансерів не відповідають мінімальним вимогам Націо­нальної служби здоров’я України щодо надання медичних послуг, 12 закладів повідомили, що не мають апаратів МРТ чи КТ, два диспансери не мають навіть анестезіологів.

Крім того, що система лікування онкологічних захворювань не зорієнтована на пацієнта, вона функціонує за незрозумілими йому правилами. Єдиної системи лікування пацієнта немає взагалі. Пацієнти отримують окремі види медичної допомоги в різних закладах, між якими немає координації дій. Фактично, таку функцію виконує сама людина, яка, крім психологічного тягаря від складного діагнозу та фінансових витрат на лікування, мусить ще само­стійно координувати програму свого лікування.

Що ми робимо, щоб змінити ситуацію на краще?

Перше. Ми підвищуємо увагу до системи лікування онкологічних захво­рювань та до якості такого лікування. Програма медичних гарантій, яка за­працює з 1 квітня 2020 року, включає лікування, раннє виявлення та профілак­тику онкологічних захворювань. Така допомога буде безоплатною для пацієнта. Зокрема, вона включатиме допомогу на амбулаторному рівні, інструментальну та лабораторну діагностику, проведення хірургічного втручання в умовах ста­ціонару, проведення радіо- та хіміотерапії, лікарські засоби з Національного переліку основних лікарських засобів, медичний догляд, перебування та харчу­вання в лікарні, а також психологічну підтримку. Додатково пацієнт зможе без­оплатно отримати ліки, що централізовано закуповуються за кошти державного бюджету за різними програмами. Програма медичних гарантій забезпечить онкопацієнту фінансовий захист і вбереже його та його родину від катастро­фічних витрат на лікування.

Друге. Ми концентруємо зусилля на ранній діагностиці онкологічних захворювань, адже в Україні такі захворювання здебільшого виявляють на пізніх стадіях, що значно зменшує вірогідність успішного лікування. Система ранньої діагностики у нас не працює, доступ пацієнтів до неї обмежений, зокрема через фінансовий та географічний фактори. Є питання до якості такої діагностики. Пацієнти не звертаються до лікарів для профогляду. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, до 50 випадків розвитку раку можна уникнути, за умови здорового способу життя та регулярних обстежень. Що раніше виявлено онкологічне захворювання, то кращий прогноз для пацієнта і менш витратне лікування. Тому у програмі медичних гарантій передбачено медичні послуги з раннього виявлення найпоширеніших типів захворювань. На цей напрям з бюджету виділено близько 1 мільярда гривень. Надання такого виду медичних послуг буде спрямовано на людей похилого віку. Чому? Тому що саме вони перебувають у групі ризику. Послуги з діагностики будуть безоплатними.

Третє. Ми вибудовуємо прозору і зрозумілу для пацієнта систему лікування та діагностики. Пацієнт отримає можливість самостійно обирати медичний заклад для проведення інструментальних досліджень та лікування. На сайті Національної служби здоров’я будуть опубліковані дані щодо закон­трактованих закладів, кожен зможе побачити їх перелік і вільно вибрати заклад, в якому хоче обслуговуватися. Можливість потрапити до лікаря ґрунтувати­меться на прозорих і чесних правилах та не залежатиме від домовленостей чи зв’язків.

Ми розуміємо, що кардинально перебудувати систему лікування онкологічних захворювань за рік чи два неможливо, але ми впевнені, що завдяки зміні системи фінансування охорони здоров’я, завдяки фокусуванню на діагностиці та профілактиці захворювань, завдяки спільним зусиллям органів центральної і місцевої влади, спрямованим на переоснащення та розвиток ме­дичних закладів, ми впораємося з цим викликом, і вже цього року пацієнти, які мають такі захворювання, або люди, які перебувають у групі ризику, відчують, що система змінюється на краще. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, пані Оксано.

Ми вітаємо, що сьогодні на парламентських слуханнях присутні пред­ставники органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади. Запрошую до виступу голову Кіровоградської обласної державної адмі­ністрації пана Андрія Балоня. Прошу.

 

БАЛОНЬ А.Б., голова Кіровоградської обласної державної адміністрації. Дякую. Доброго дня, шановні учасники парламентських слухань, дорогі українці! У своєму виступі на тему: «Вплив природних джерел радіації на рівень онкологічної захворюваності населення та організація про­тиракової боротьби в Кіровоградській області» я хотів би акцентувати увагу на тому, що в нашій області спостерігається один із найвищих рівнів захво­рюваності на рак та смертності внаслідок раку. Це зумовлено передусім тим, що на території області розташовані три з чотирьох уранодобувних шахт, які працюють в Україні.

З року в рік протягом останніх десятиліть на Кіровоградщині погіршується демографічна ситуація, зростають показники захворюваності та смертності населення, зменшується народжуваність. Рівень онкологічної захво­рюваності перевищує середні показники по Україні. Спостерігається зростання показника первинного виходу населення на інвалідність у працездатному віці внаслідок новоутворень та захворювань системи кровообігу. В області зростає також дитяча онкологічна захворюваність, основними видами якої є рак крові та гострий лейкоз. На даний час показник захворюваності на злоякісні пухлини всіх вікових груп населення області залишається високим: у 2014 році він становив 448 осіб на 100 тисяч населення і зріс до 475 осіб у 2018 році.

За оперативними даними обласного канцер-реєстру за 2019 рік, показник рівня захворюваності на злоякісні пухлини в області не змінився – 475 осіб на 100 тисяч населення, що перевищує показник по Україні, який становить 356 осіб на 100 тисяч населення. Показник онкологічної захворюваності в місті Кропивницькому у 2019 році становив 414 осіб на 100 тисяч населення. Водно­час показник смертності від злоякісних пухлин зріс і становив у 2019 році 208 осіб на 100 тисяч населення проти 200 осіб у 2018 році. Стабільно високий цей показник у містах Кропивницькому та Олександрії – 268 і 213 осіб відповідно.

Сучасні проблеми Кіровоградщини в галузі охорони здоров’я пов’язані передусім з високим рівнем додаткового опромінення населення від природних радіонуклідів ряду урану, включаючи радон-222 та його дочірні продукти розпаду. Як відомо, вплив радону та його дочірніх продуктів розпаду залежно від концентрації та експозиції може бути причиною онкологічних захворювань, зокрема раку шкіри та раку легенів.

За даними декількох епідеміологічних досліджень (радоновий проект Всесвітньої організації охорони здоров’я 2005-2008 років) встановлено, що радон може викликати лейкемію у дітей, причому зв’язок між вмістом радону в місцях перебування і кількістю випадків лейкемії у дітей має приріст 20-34 % на кожні 100 Бк/м3. Цими дослідженнями встановлено, що частка радон-індуко­ваних випадків раку легенів у загальній структурі даної патології варіює в діапазоні від 3 % до 14 %.

З метою забезпечення радіоактивного захисту населення та ядерної безпеки, поліпшення стану здоров’я жителів області всіх соціальних верств і вікових категорій у 2014-2018 роках у Кіровоградській області діяла Комп­лексна програма захисту населення від впливу іонізуючого випромінювання. На виконання заходів програми за рахунок коштів державного та обласного бюджетів, місцевих бюджетів та коштів із небюджетних джерел витрачено більше 25 мільйонів гривень. Кошти, отримані з усіх джерел фінансування, ви­користані в повному обсязі та за призначенням, але через нерівномірний роз­поділ коштів за роками та обмежене фінансування заходів з обласного бюджету не всі заходи були виконані повною мірою.

Пізнє виявлення злоякісних новоутворень в амбулаторно-поліклінічних закладах області пов’язано з недостатнім оснащенням закладів сучасним діаг­ностичним, у тому числі пересувним, обладнанням для проведення профілак­тичних оглядів населення.

На даний час в області організована системна робота онкологічної служби, поліпшено функціонування лікувально-оздоровчих закладів та установ соціального призначення, забезпечені повномасштабні профілактичні огляди населення, рання діагностика захворювань онкологічного характеру. Є необхід­ність у продовженні ряду інших заходів, які ми повинні спільно виконувати.

Користуючись нагодою, хочу запросити шановного Михайла Борисовича Радуцького та профільний комітет, зважаючи на те, що вже є така практика, завітати до Кіровоградської області для напрацювання конкретних кроків та спільних заходів, які допоможуть ефективно боротися з цією проблематикою в нашій області. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо за ваш виступ, пане Андрію.

Запрошую до слова народну депутатку України, заступницю голови Комітету Верховної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування пані Оксану Дмитрієву, фракція «Слуга народу».

 

ДМИТРІЄВА О.О., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Слуга народу»). Доброго дня, шановні народні депутати, шановні учасники парламентських слухань! Щиро рада вітати вас сьогодні в цьому залі. Я вдячна кожному з вас за внесок, який ви зробили в розвиток онкологічної служби України, і за вашу щоденну працю, яка дає людям шанс на життя.

Проблема, про яку ми сьогодні говоримо, без перебільшення, є одним із найбільших викликів, що постали перед людством. Лише в Україні проживає близько 1 мільйона хворих на рак. І наше спільне завдання – зробити все мож­ливе задля поліпшення доступу до вчасної діагностики та якісного лікування.

Як голова підкомітету з питань сучасних медичних технологій та розвитку трансплантології хочу зупинитися саме на питаннях трансплантації в контексті надання онкологічної допомоги. У грудні 2019 року 320 народних депутатів підтримали зміни до Закону України «Про застосування трансплан­тації анатомічних матеріалів людині», які ми напрацювали разом із фахівцями Міністерства охорони здоров’я, практикуючими лікарями та представниками громадськості. Закон підписаний Президентом України 27 грудня і набрав чинності.

Значна частина змін стосується трансплантації кісткового мозку. Впевнена, що кожен у цьому залі розуміє важливість своєчасного проведення аутологічних і алогенних трансплантацій кісткового мозку. За офіційними даними, в Україні щороку близько 300 дорослих і дітей потребують трансплан­тації кісткового мозку. Хоча якщо брати середні європейські показники, то з розрахунку на кількість населення така потреба має бути в 10 разів більшою. Це невчасно продіагностовані, недоліковані пацієнти, пізно виявлені захворю­вання. У кожному регіоні України повинна повноцінно працювати система.

Що змінилося з 1 січня 2020 року, які зміни ми внесли на рівні закону?

Перше. Єдину державну інформаційну систему трансплантації ми розді­лили на дві: окремо для органів і окремо для клітин. Для трансплантації кістко­вого мозку законом передбачено створення державної інформаційної системи трансплантації гемопоетичних стовбурових клітин. Це електронна автоматизо­вана інформаційна система, що має містити інформацію про постійних донорів гемопоетичних стовбурових клітин, про реципієнтів, дані лабораторних до­сліджень та відомості про надану письмову згоду реципієнта. Ця система зараз у процесі наповнення та визначення критеріїв, цього року розпочнеться її повноцінна робота.

Друге. Внесенням змін до Закону України «Про застосування трансплан­тації анатомічних матеріалів людині» ми дали можливість пошуку потенційних донорів кісткового мозку у міжнародному реєстрі. Інформаційна система трансплантації може здійснювати обмін даними з міжнародними, іноземними та українськими реєстрами, що надзвичайно важливо для початку проведення в Україні алогенних трансплантацій кісткового мозку від неродинного донора. Розуміючи ключову проблему трансплантації кісткового мозку, зокрема необ­хідність пошуку пари «донор – реципієнт» серед сотень тисяч потенційних донорів і відсутність такого державного реєстру в Україні, ми дали можливість працювати і недержавним реєстрам донорів кісткового мозку. Це європейський досвід. І на сьогодні у першому недержавному українському реєстрі є вже близько 1 тисячі протипованих потенційних донорів, він має сертифікат на право пошуку донора у світовому реєстрі.

Ми також передбачили даним законом можливість компенсації витрат, пов’язаних з пошуком донора, та витрат, пов’язаних з донорством. Ми як законотворці зробили все можливе для створення умов для проведення транс­плантації кісткового мозку (аутологічної та алогенної) в Україні. Ми хочемо, щоб онкологічні хворі, які потребують трансплантації кісткового мозку, не бу­ли приречені чекати черги на лікування за кордоном, а могли отримати такий вид лікування в Україні.

Міністерство охорони здоров’я також розпочало пілотний проект з транс­плантації, до якого вже долучилися 12 закладів охорони здоров’я з усіх куточ­ків України. Держава покриває всі витрати пацієнта на трансплантацію, у тому числі на трансплантацію кісткового мозку. На сьогодні три заклади проводять трансплантацію кісткового мозку: Національний інститут раку, дитяча лікарня «Охматдит» та Черкаський обласний онкологічний диспансер. Чекаємо на при­єднання до пілотного проекту кожного закладу, який виявить бажання та можливість працювати в цьому напрямі.

Колеги, лише спільними зусиллями ми зробимо те, що вчора здавалося неможливим. Початок уже є. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, пані Оксано.

Запрошую до слова президента Національної академії медичних наук України пана Віталія Цимбалюка (Оплески). Будь ласка.

 

ЦИМБАЛЮК В.І., президент Національної академії медичних наук України. Доброго дня, вельмишановні пані і панове! Вельмишановна Олено Костянтинівно! Вельмишановні народні депутати! Вельмишановні колеги! Я хочу подякувати парламенту і профільному комітету за порушення такого питання, «попєрєдники» цього не робили. Я був присутній на всіх парламент­ських слуханнях, порушували багато питань, а проблеми онкології – ні. Я не хочу вдаватися в дискусію, згадаємо лишень вислів одного із заступників міні­стра, який казав, що лікувати онкологічних хворих неперспективно. Тому я дякую.

Проблема надзвичайно важлива. Україна справді посідає друге місце за рівнем смертності і за кількістю захворювань. Я не буду повторювати, вже багато було сказано народними депутатами та іншими промовцями. Щогодини 20 українців дізнаються, що у них є онкологічне захворювання, 10 із них по­мирають. У нас трохи не збігаються дані, але виходить, що за три робочі години ми втрачаємо 30 осіб.

До складу Національної академії медичних наук входять 36 інститутів. Свого часу у нас був Інститут онкології, який 2008 року вилучили із складу Національної академії медичних наук і передали в інше підпорядкування. Не знаю, добре це чи погано, але ми залишилися без профільного інституту і відповідно всю онкологію почали лікувати в тих закладах, які є. Тобто Інститут урології лікує урологічну онкологічну патологію, Інститут нейро­хірургії – те, що пов’язано з нервовою системою, пульмонологи – свої речі, хірурги – свої, травматологи – свої.

У 2009 році був прийнятий Закон України «Про затвердження Загально­державної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року», відтоді ніхто не порушував питання про онкологію.

Ось що ми зробили у своїх онкологічних інститутах.

Наприклад, в Інституті медичної радіології ім. С.П. Григор’єва (м. Харків) тепер лікують пацієнтів з онкологією, багато працюють у цьому напрямі. Подивіться по цифрах, як щороку збільшується кількість пацієнтів (до 6 тисяч), яким призначена променева терапія, хіміотерапія, тобто кількість осіб із злоякісними пухлинами різко зростає.

Так само зростає кількість пацієнтів у Національному інституті хірургії та  трансплантології ім. О.О. Шалімова: 2018 рік розпочинали з 12 %, тепер – більше 20 % пацієнтів з онкологією.

Щодо загальної онкології зрозуміло, всі онкологи знають, що треба вча­сно ставити діагноз, оперувати тощо. Ми ж зустрічаємося з найбільш складни­ми формами, коли вже ніхто не береться лікувати.

Наприклад, в Інституті педіатрії, акушерства і гінекології ім. О.М. Лук’янової прооперовано 198 вагітних жінок із пухлинами. Уявляєте трагедію, коли пухлину виявляють у вагітної молодої жінки. Дитина росте, молоді гормони активно впливають, доброякісні пухлини стають злоякісними. Прооперовано 198 вагітних, 61 вагітній проведено також оперативні втручання, у тому числі на головному мозку.

У мене багато інформації, за 5 хвилин неможливо розповісти про те, що робить академія.

Тут присутній директор Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка, академік Микола Дмитрович Тронько. Він підтвердить, що лише після Чорнобиля у нас з’явився рак щитовидної залози у дітей від 0 до 14 років.

Оскільки завершується час, переходжу до пропозицій, якщо дозволите.

Відновити статус та реорганізувати інститут раку в інститут онкології. Людей психологічно лякає, коли треба їхати в інститут раку. Тим більше що ми знаємо...

 

ГОЛОВУЮЧА. Вельмишановний пане Віталію, у мене тут така місія, що я мушу перебивати. Можу вам додати 30 секунд, щоб ви завершили свою думку. Попереду ще цілий список виступаючих, тому, будь ласка, завершуйте.

 

ЦИМБАЛЮК В.І. Дякую. Тому, крім програми, я все-таки пропонував би утворити експертно-координаційну раду. Мають бути люди, які слідкува­тимуть за тим, що робиться.

І все-таки створити на базі наукових установ сертифіковані референс-лабораторії.

Ну, і щодо трансплантацій кісткового мозку я вам чесно скажу, у 2002 ро­ці ми проводили дуже багато таких операцій. Мені соромно, що сьогодні ми вивозимо мільйони доларів за кордон, коли це можна робити в Україні. На сьогодні ми вже провели 10 операцій з трансплантації у Львові, будемо й далі робити.

І на завершення останній слайд: економія на здоров’ї громадян закін­чується величезною національною катастрофою. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо, пане Віталію. У нас справді обмаль часу, тому встановлений такий регламент комітетом.

Запрошую до слова директора Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького Національної академії наук України пана Василя Чехуна. Прошу.

 

ЧЕХУН В.Ф., директор Інституту експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України. Шановна головуюча! Шановні учасники парламентських слухань! Практика розвинених країн світу свідчить, що одним із ключових факторів, що охоплюють інтереси всього су­спільства, є здоров’я, яке є головним чинником благополуччя кожної людини. Саме тому цивілізовані країни світу значну увагу приділяють системі охорони здоров’я як важливій складовій соціально-економічного розвитку держави.

Постає запитання: де наше місце в цьому вимірі? За темпами пошире­ності онкопатологій ми «кращі», Україна посідає друге місце в Європі за цим показником. В Україні більше 1 мільйона хворих, що чітко визначає рівень здо­ров’я суспільства.

Мені можуть заперечити, що немає мільйона, менше, але зауважте, скільки ще не встановлених діагнозів, тому що ми встановлюємо на ІІІ-ІV стадії, шановні колеги. І через невчасну, запізнілу діагностику близько 40 % хворих помирають протягом першого року після встановлення діагнозу, що не випадково часто асоціюється з вироком. Для порівняння: у розвинених країнах світу цей показник удвічі нижчий. Сумна статистика захворюваності та високий рівень смертності не лише віддзеркалюють численні медико-біологічні проблеми у сфері онкології, а й створюють нові соціально-економічні виклики для держави.

Зусилля системи охорони здоров’я в рамках попередніх програм бо­ротьби з онкологічними захворюваннями не виправдали очікуваних сподівань хворих та їхніх рідних. Крім того, варто зазначити, що у процесі агресивної терапії… До речі, клініцисти часто не враховують резервні можливості самого організму хворого. Пріоритет нашої школи спрямований на допомогу організ­му в бороть­бі із злоякісним процесом.

Я хочу нагадати учасникам парламентських слухань, що наша установа була утворена 60 років тому саме як Інститут експериментальної і клінічної онкології. Поряд із технологіями ранньої діагностики злоякісного процесу, нами обґрунтовані основи імунотерапії та розроблено технологію модифікації пухлиноасоційованих антигенів, які стають джерелом активації імунної від­повіді на появу злоякісних клітин та їх подальшого знищення. Лише за цими напрямами працівники Інституту експериментальної патології, онкології і  радіобіології ім. Р.Є. Кавецького у 2015 і 2016 роках були двічі удостоєні державної премії.

Вітчизняні науковці мають й інші надзвичайно перспективні розробки з доведеною клінічною ефективністю, завдяки яким можна істотно знизити рівень смертності та підвищити якість життя онкологічних хворих. На жаль, досягненнями вітчизняних вчених цікавляться переважно іноземні фахівці. На міжнародному форумі, що відбувся наприкінці минулого року у Києві, ми обго­ворювали широкий спектр фундаментальних і прикладних питань скринінгу, профілактики, ранньої діагностики та індивідуалізації терапії онкологічних хворих. Хочу сказати, що, на жаль, представників міністерства і практичних лі­карів було надзвичайно мало. Дякую народному депутату Валерію Олексійо­вичу Зубу, який знайшов можливість відвідати цей захід.

За участю керівництва Організації європейських онкологічних інститутів на засіданні «круглого столу» ми розглядали питання імплементації європей­ських норм надання медичної допомоги онкологічним хворим. У них забезпе­чено чотири рівні такої допомоги – первинна та вищого рівня. У Європі перед­бачено один онкологічний центр вищої категорії на 5 мільйонів населення. У нас, як ви знаєте, 30 центрів. Невже у нас 150 мільйонів населення?

Інтерес з боку МОЗ до цього надважливого для України науково-практич­ного форуму, на жаль, тоді був нульовим. І тут, як тепер модно казати, з  інсайдерських каналів стало відомо, що МОЗ розробляє власну стратегію онкологічної галузі. Це добре. Але яку? І тут я згадую один із улюблених висловів вельмишановного президента Національної академії наук Бориса Євгеновича Патона: «Скромність – це добре, але до тієї межі, доки це не за­важає справі». Тому в цій ситуації дозволю собі зазначити, що ваш покірний слуга – єдиний в Україні академік Національної академії наук в цій галузі та експерт міжнародного рівня, тому я хотів би бути присутнім під час обгово­рення цієї стратегії.

Шановні колеги, якщо ми сьогодні ставимо за мету знизити ризик захворюваності, смертності, нам необхідна дещо інша програма, спрямована на пріоритети збереження здоров’я нації. Нам потрібно створити сучасну збалан­совану програму, що дозволить рухатися в одному напрямі всім, хто працює в цій сфері, – і клініцистам, і науковцям. Позитивного результату від такої програми варто очікувати в разі, якщо вона буде створена на основі комп­лексних медико-біологічних, соціально-економічних, нормативно-правових…

 

ГОЛОВУЮЧА. Завершуйте, будь ласка.

 

ЧЕХУН В.Ф. …і спрямована на впровадження сучасних наукоємних технологій.

Шановні колеги, я подивився стратегію, там, знову-таки, за залишковим принципом: наука – в кінці. У світі наука і наукоємні технології – попереду, то­му у них такі успіхи. Тому лише за таких умов суспільство зможе пере­конатися, що страшний діагноз «онкологія» перестає бути вироком. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, пане Василю, за ваш виступ.

Запрошую до слова народного депутата України, заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування пана Михайла Макаренка, фракція «Опозиційна платформа – За життя» (Оплески). Будь ласка.

 

МАКАРЕНКО М.В., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Опозиційна платформа – За життя»). Шановні колеги! Шановні учасники парламентських слухань! Шановні народні депутати! Хочу коротко доповісти вам про рак молочної залози і рак шийки матки.

За даними Національного канцер-реєстру України, у 2019 році зареєстро­вано 137 тисяч випадків нових захворювань на злоякісні новоутворення. Найбільшу питому вагу у структурі онкологічних захворювань жінок займають рак молочної залози і рак шийки матки – 48,7 % загальної кількості онколо­гічних захворювань припадає на ці два діагнози.

Рак молочної залози – найпоширеніше онкологічне захворювання у жі­нок. За даними канцер-реєстру за 2019 рік, рак молочної залози діагностовано у 14 170 осіб, зокрема у 14 057 жінок та 113 чоловіків. Померли 5774 жінки і 49 чоловіків. Це означає, що кожного тижня від цих патологій у нас помирають 110 людей. На жаль, у кожної четвертої жінки рак молочної залози діагностують уже на ІІІ-ІV стадіях, коли ефективність лікування (ви всі тут фахівці) значно знижується.

За минулий рік у 11 тисяч жінок було вперше діагностовано рак шийки матки. І мені дуже прикро, що незадовільним є рівень виявлення на профілак­тичних оглядах пухлин візуальних локалізацій. Зокрема, рак молочної залози та шийки матки є саме такими формами раку, які можна виявити при скринін­гових дослідженнях.

У нас часто плутають питання скринінгу та профілактики. Нині ми перебуваємо на такому етапі розвитку країни, коли повинні спрямовувати всі наші сили на скринінг населення, на стратегію організації охорони здоров’я, спрямовану на виявлення захворювань у клінічно безсимптомних осіб. На сьо­годні скринінг онкології є практично єдиним профілактичним методом, засто­сування якого сприяє зниженню рівня смертності від злоякісних новоутворень. Профілактика захворювань має починатися із кожного з нас. Ми повинні забез­печити популяризацію здорового способу життя та сприяти тому, щоб люди самі йшли на планове відвідування лікарів для скринінгових досліджень.

Європейські експерти в медичній галузі, проаналізувавши дані отрима­них нами досліджень ефективності лікування раку молочної залози та раку шийки матки, дійшли висновку, що основними проблемами, які ми повинні вирішувати, є передусім брак державних коштів, відсутність національного плану боротьби з раком, пізня або неповна реалізація скринінгових програм, децентралізація лікування раку, обмежений доступ до стандартів терапії.

На завершення свого виступу, бо дуже мало часу, хочу озвучити три тези.

Перше – це кадри, навчання лікарів. Наведу приклад: тут присутній ке­рівник Київського міського клінічного онкологічного центру, який вже близько трьох років проводить безплатні тематичні курси з підвищення кваліфікації лікарів з питань онкологічних захворювань, їх відвідали лише близько 100 лікарів.

Друге – розроблення та запровадження загальнодержавних скринінгових програм. При створенні національної стратегії боротьби з онкологічними захворюваннями потрібно активно співпрацювати з Національною службою здоров’я України. У 137 країнах проводять вакцинацію проти папіломавірусної інфекції, а у нас таке захворювання навіть не внесено до національного Кален­даря профілактичних щеплень, хоч це – профілактика раку шийки матки, збереження життя людей молодого віку.

Хочу побажати всім вам здоров’я. На першому місці має бути здоров’я. У мене перед пологовим залом написано: «Все наживное, кроме здоровья». Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо, пане Михайле. Справді, прості рішення рятують життя.

Запрошую до слова завідувача кафедри онкології Запорізької медичної академії післядипломної освіти пана Олексія Ковальова (Оплески). Прошу.

 

КОВАЛЬОВ О.О., завідувач кафедри онкології Запорізької медичної академії післядипломної освіти. Шановні народні депутати і колеги! Досвід багатьох країн свідчить, що знизити онкологічну захворюваність та смертність можна лише за умови впровадження ранньої діагностики і скринінгу раку. Чому ж в Україні немає онкологічного скринінгу? Вважаю, що існують де­кілька причин.

В умовах дефіциту ресурсів охорони здоров’я держава завжди надає перевагу не профілактичним, а лікувальним програмам. Скринінг не є пріори­тетом охорони здоров’я України, держава не фінансує скринінг, в Україні на­віть немає відповідної соціальної реклами. Немає окремих структур у дер­жавних лікувальних закладах і окремих фахівців, які займаються скринінгом. Немає зацікавленості у персоналу лікувального закладу. У сімейного лікаря немає мотивації для залучення пацієнтів до скринінгу. Українці не відчувають відповідальності за своє здоров’я і не мають мотивації для участі у скринінгу. Існуючі програми складні, незручні, і тому не працюють. Є проблема скринін­гових тестів, які не влаштовують пацієнтів.

Ми маємо чіткі рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров’я, МАГАТЕ і Міжнародного агентства з дослідження раку щодо впровадження скринінгу в Україні. Експерти вважають, що в Україні багато ресурсів неефек­тивно витрачаються на програму цитологічного скринінгу, яка дуже мало впливає на тягар раку шийки матки. Експерти наполягають, що для реорганіза­ції існуючого скринінгу було б доцільніше спрямувати дефіцитні ресурси на впровадження програми ВПЛ-скринінгу.

Ми маємо все для того, щоб почати ВПЛ-скринінг. В Україні зареєстро­вано новітній дешевий тест Qvintip, що дозволяє жінці самостійно провести забір біологічної рідини у будь-який зручний для неї час і поштою відправити тест до ліцензованої лабораторії. Полімеразна ланцюгова реакція є в кожній міській лабораторії і коштує мінімально. Тест Qvintip можна застосовувати не  лише у великих містах, а й у віддалених селах, в яких немає можливості провести професійний медичний огляд. Тест можна застосовувати навіть у при­фронтових районах, у яких зовсім відсутня медична інфраструктура. У Запо­ріжжі ми почали активно використовувати цей тест.

У нашому центрі ми використовуємо також ще один тест самозабору – фекальний імунохімічний тест (ФІТ) для скринінгу колоректального раку, який, до речі, рекомендують нам ВООЗ і МОЗ України. Хочу підкреслити, що така модель самозабору повністю змінює ідеологію популяційного скринінгу, вона дозволяє в умовах дефіциту медичних ресурсів уникнути складного і дорогого етапу обстеження пацієнтів у лікувальному закладі, підвищити мотивацію і від­повідальність самої людини, залучити багато людей до участі у скринінгу, зробити його справді популяційним і при цьому значно знизити вартість дер­жавних онкологічних програм.

Наші пропозиції:

• оголосити 2020 рік Роком онкологічного скринінгу в Україні;

• організувати навчальні програми для сімейних лікарів щодо принципів і сучасних методів ранньої діагностики і скринінгу раку (до речі, ми це вже робимо);

• внести зміни до Наказу МОЗ України «Про затвердження Порядку надання первинної медичної допомоги» № 504 від 19.03.2018, передбачивши необхідність проведення в Україні скринінгу раку шийки матки, якого в наказі чомусь немає, і викреслити нарешті скринінг раку передміхурової залози, який там чомусь опинився;

• прийняти окрему галузеву програму «Україна проти раку», національну програму онкологічного скринінгу;

• почати пілотні проекти ВПЛ-скринінгу раку шийки матки і скринінгу колоректального раку на підставі тестів самозабору в деяких областях України, наполягати на державному фінансуванні скринінгу;

• ініціювати прийняття закону про профілактику раку і онкологічний скринінг.

Онкологічному скринінгу необхідна політична підтримка Президента України, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Міністерства охорони здоров’я і громадських організацій. В умовах дефіциту ресурсів охорони здоров’я ми не лише можемо дозволити собі мати програму онкологічного скринінгу, ми не можемо собі дозволити не мати її. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо, пане Олексію, за виступ.

Запрошую до слова керівника Науково-дослідного відділення дитячої онкології Національного інституту раку Міністерства охорони здоров’я Украї­ни пана Григорія Климнюка.

 

КЛИМНЮК Г.І., керівник Науково-дослідного відділення дитячої онкології Національного інституту раку МОЗ України. Дякую. Шановні колеги! Шановні народні депутати! Дякую за увагу до питання, оскільки багато разів прохання винести на парламентські слухання питання дитячої онкології не знаходило відгуку, аж ось нарешті зрушилося. Через три дні – Всесвітній день онкохворої дитини. Прошу, приходьте у відділення, можете приходити з пустими руками, лише віддайте шану тим мужнім пацієнтам і їхнім мужнім родинам, які перемагають хворобу, якою, власне кажучи, ми займаємося. Уже роки три, незважаючи на офіційні запрошення, до відділення цього дня не приходить ніхто. Приходьте.

Дитяча онкологія є галуззю охорони здоров’я, якою пишаються країни, якою опікуються перші особи держав. Чому? В абсолютних цифрах рівень захворюваності та смертності дітей є невисоким, він обчислюється в сотнях тисяч у світовому масштабі. А якщо оцінювати тягар дитячого раку у втраче­них роках життя, то він є більш значним, рахується на мільйони. Дитячий рак посідає шосте місце за тягарем для світової економіки, поступаючись лише ра­ку легенів, печінки, шлунка, молочної залози та колоректальному раку. У краї­нах з низьким та середнім соціально-демографічним індексом дитячий рак за цим показником виходить на перше місце порівняно з будь-яким видом раку у дорослих.

В Україні щороку реєструється невелика кількість дітей, якими повністю може опікуватися держава, це тисячі дітей. Загальний показник захворюваності на злоякісні новоутворення – 15 на 100 тисяч населення. У структурі смерт­ності серед дитячого населення найчастішою причиною смерті були лейкемії, злоякісні новоутворення головного мозку.

За обґрунтованими оцінками, рівень виживаності дітей в Україні стано­вить близько 60 % при наявності давно затверджених стандартів, які фактично є імплементацією міжнародних. У державах Європейського Союзу, Сполуче­них Штатах Америки показник одужання досягає 80 %, що демонструє істот­ний потенціал для поліпшення якості діагностики та лікування дитячого раку в Україні.

Допомога надається у 25 обласних лікувальних закладах, у відділеннях дитячої онкології, і в декількох великих центрах – у Національному інституті раку, який опікується солідними пухлинами, у тому числі виконує до 40 опера­цій з трансплантації аутологічних стовбурових клітин на рік, у відділенні гема­тології «Охматдиту», що опікується гематологічними хворими, у тому числі аутологічні та алогенні трансплантації здійснюються на цій базі, хворі з пухли­нами центральної нервової системи хірургічно лікуються в Інституті нейро­хірургії, хворі з пухлинами щитовидної залози потрапляють до Інституту ендокринології.

Існує декілька серйозних викликів для забезпечення високоефективного лікування:

1) доступність сучасної морфологічної, генетичної та променевої діагнос­тики, есенціальні питання є запорукою одужання хворої дитини. Кількість пацієнтів, які діагностуються, лікуються в різних закладах охорони здоров’я, які не можуть створити дитячі мультидисциплінарні команди. У сфері дитячої онкології спостерігається катастрофічний дефіцит медичного персоналу: лише в нашому відділенні Національного інституту раку на 40 ліжок 16 вакансій медичних сестер не заповнюються роками. Послуги, які недоступні в держав­них комунальних лікарнях, іноді надаються пацієнтам через громадські благо­дійні організації без визначеної загальної структури таких послуг;

2) неможливість використання існуючих залучених ресурсів (їх не так мало, півмільярда гривень на рік на медикаменти) через розпорошеність закла­дів надання допомоги;

3) низький рівень фахової підготовки спеціалістів з дитячої онкології, відсутність резидентури, відсутність єдиної спеціальності.

Напрацювання нашої групи, їх дуже багато, ми подали до групи з розроб­лення Національної стратегії контролю онкологічних захворювань і сподіває­мося, що за умови державної підтримки цією спеціальністю Україна буде пишатися. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, пане Григорію.

Запрошую до виступу голову Національної асоціації онкологів України, члена-кореспондента Національної академії медичних України Юрія Думанського.

 

ДУМАНСЬКИЙ Ю.В., голова Національної асоціації онкологів України. Шановна головуюча! Пані та панове! Я хотів би зупинитися на проблемах боротьби з онкологічними захворюваннями в Україні. Проблема, про яку я ка­жу, на сьогодні є однією з найбільш актуальних і невирішених. Щороку у світі виявляють більше 12 мільйонів жителів планети, які вперше захворіли на рак, і близько 7 мільйонів вмирають від цієї хвороби. Що стосується нашої країни, то тут показники ще гірші. За темпами поширення онкологічної патології Україна є другою державою в Європі. Щороку в Україні виявляють більше 137 тисяч хворих, і щороку від раку вмирають близько 65 тисяч наших пацієнтів.

На онкологічному обліку в Україні на сьогодні перебувають 975 тисяч пацієнтів, контингент онкохворих дітей становить понад 6 тисяч. Лідируючі позиції серед найбільш поширених форм раку займають рак легенів, молочної залози, пухлини товстої кишки, рак шлунка.

Необхідно зазначити, що причиною 75 % раку є фактори, впливу яких можливо запобігти. Найбільш вагомими причинами розвитку онкологічних захворювань в Україні, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, є куріння тютюну, надмірне споживання алкоголю, низька фізична активність, ожиріння, інфекційні агенти, канцерогени на виробництві та інші фактори.

Основна національна проблема, яка багато в чому є визначальною причиною низької ефективності боротьби з раком в Україні, – несвоєчасна діагностика пухлинних захворювань. Так, в Україні частка хворих, які не прожили одного року з моменту встановлення діагнозу, на сьогодні становить близько 30 %, у Сполучених Штатах Америки – 19 %. Однак це лише в цілому, а при пухлинах підшлункової залози не доживають одного року 73 % хворих, стравоходу – 66 %, легенів – 61 %, печінки – 74 %. Аналогічна тенденція спостерігається і щодо п’ятирічної виживаності хворих: в Україні цей показник становить близько 41 %, у Сполучених Штатах Америки – 64 %.

Хочу підкреслити, що згідно із світовим досвідом тактика боротьби з раком шляхом удосконалення лише методів лікування виявилася неефектив­ною. Основну увагу потрібно приділяти запровадженню методів ранньої діаг­ностики раку. Водночас проблема ранньої і своєчасної діагностики завжди залишалася на другому плані, тому сьогодні за рівнем цього показника, кількості хворих, які не прожили одного року, а також п’ятирічної виживаності Україна значно поступається провідним країнам світу. Згідно з даними канцер-реєстру, на ранніх стадіях в Україні діагностується лише 52 % випадків раку, решта – це задавнені стадії, коли вилікувати хворого дуже складно, а крім того, і дуже дорого.

На жаль, на сьогодні в Україні не затверджена, а відповідно і не фінансується цільова програма «Онкологія», суть якої полягала б у поліпшенні основних показників діяльності онкологічної служби. На даний час кошти з бюджету виділяються лише на закупівлю протипухлинних лікарських препа­ратів і обладнання для онкологічних закладів, та й то не в повному обсязі і дуже неритмічно.

Найбільш важливою причиною незадовільних результатів лікування раку в Україні є відсутність практичних втілень рекомендацій і засобів профілак­тики, а також низька ефективність програм раннього виявлення раку основних локалізацій, яких, по суті, сьогодні немає. Прогноз свідчить, що в найближчі роки проблема онкологічних захворювань ще більш загостриться, а ресурси для лікування цієї патології будуть і надалі відставати від потреб суспільства.

Нарешті необхідно зрозуміти, що онкологи, а їх на сьогодні в Україні близько 1700, при цьому ще й 500 вакантних посад, повинні спрямувати всі зусилля на лікування хворих. Держава в особі Міністерства охорони здоров’я, Національної служби здоров’я із залученням засобів масової інформації по­винна спрямувати всі зусилля на профілактику, розроблення скринінгових програм і ранню діагностику раку. Лише тоді через 10-15 років ми з вами змо­жемо досягти перших позитивних результатів.

Відомий американський онколог Баррі Ловітц сказав: «У медицині, вла­сне, як і в житті, варто зробити небагато і зовсім трохи потрібно зробити обов’язково». Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую за виступ, пане Юрію.

Запрошую до слова проректора з наукової роботи Буковинського державного медичного університету пана Олександра Іващука. Прошу.

 

ІВАЩУК О.І., проректор з наукової роботи Буковинського державного медичного університету. Вельмишановна пані головуюча! Шановні учасники парламентських слухань! Дозвольте представити презентацію на тему: «Проблемні питання та перспективи викладання онкології на додипломному рівні».

Шановні колеги, на слайді ви бачите розподіл годин, протягом яких навчаються студенти медичних університетів. До 2015 року ми мали один навчальний план, після 2015 року – інший. Загальна кількість годин не зміни­лася: як було загалом 100 годин, так і залишилося. Разом з тим кількість прак­тичних і лекційних занять значно скоротилася, більше відведено на самостійну роботу. Це свідчить про те, що на теми, яких ми намагаємося студентів навчи­ти, а саме щодо найбільш поширених локалізацій та візуальних форм раку, часу явно недостатньо. Наприклад, 50 практичних занять і 10 лекцій для студента, який потім буде працювати сімейним лікарем, – це дуже мало.

Давайте подивимося, що робиться в Європі в цьому плані. Ви бачите, що розподіл кількості годин для вивчення онкології в університетах Європи по­дібний до українських вишів, в Україні навіть дещо більше, але протягом 2017-2018 років спостерігається тенденція до збільшення. Результати лікування онкології в тих країнах кращі, ніж у нас. У нас поки що цього недостатньо.

Протягом дослідження та опитування лікарів-онкологів і студентів було виявлено, що навіть у країнах Європи викладання має низку проблем. Тобто викладання онкології на додипломному рівні в Європі є фрагментованим серед різних дисциплін – відбувається або посиндромне вивчення онкологічних пи­тань, або по органах, органоцентровано. На даний час немає загальної програми для медичних закладів, що регулювала б на міждисциплінарному рівні підходи до вивчення онкології.

Наступний слайд, будь ласка. У Канаді так само, ви бачите, неадекватно оцінюють 58 % викладачів, 57 % студентів, 57 % керівників програм. Тобто ви бачите, що і там не задоволені якістю навчання та викладання онкології.

За даними опитування у медичних навчальних закладах США (Захід­на  Вірджинія, Бостон, Юта), викладання онкології недостатньо окреслено та фрагментовано у змісті та структурі серед медичних шкіл США. Більшість студентів-медиків не здійснюють клінічної ротації в онкології та переходять на пропорційно меншу кількість годин, ніж в інших галузях медицини протягом доклінічних та клінічних кроків навчання.

Австралія – подібні проблеми. Онкологія недостатньо представлена у навчальних програмах медичних закладів. Мало медичних закладів пропону­ють обов’язкові ротації онкології або паліативної допомоги, а студенти молод­ших курсів демонструють знижений рівень онкологічних знань та навичок. Австралійські медичні школи повинні реалізувати навчальний план, запропоно­ваний Комітетом з викладання онкології.

Таким чином, на сьогодні ми можемо означити такі основні проблеми викладання дисципліни «Онкологія» в Україні:

• через малу кількість годин студенти не мають змоги побачити та відповідно набути практичних навичок щодо діагностики найбільш поширених локалізацій, що є дуже важливим;

• відповідно до реформи галузі охорони здоров’я студенти можуть бути обмежені в доступі до практики у клінічних установах. Ви знаєте, що з 1 квітня починається наступний етап реформи, і кафедри, вищі навчальні заклади вже не є у складі клінік. Це питання обговорюється і буде вирішуватися, необхідно на це звернути увагу, інакше студенти не матимуть доступу до пацієнтів.

Можливі шляхи покращення викладання дисципліни «Онкологія»:

• створення симуляційних центрів з манекенами, що відображають візуальні форми раку;

• збільшення кількості годин на шостому курсі з метою більш детального оволодіння вміннями, а також кількості питань про вторинну і третинну про­філактику онкологічних захворювань у тестових завданнях ліцензійного інте­грованого іспиту «Крок 2».

Ми також хочемо представити наш Центр симуляційної медицини та інноваційних технологій при Буковинському державному медичному універси­теті, який працює вже більше року, в якому студенти мають можливість замінити хворих, бо не щодня у нас бувають хворі з різними локалізаціями. Це один із видів, як ми можемо вирішити це питання в майбутньому. Проте це не заміна живого хворого. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо, пане Олександре.

Запрошую до виступу першу заступницю голови правління Всеукраїн­ської громадської організації «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги» пані Раїсу Моісеєнко. Будь ласка.

 

МОІСЕЄНКО Р.О., перший заступник голови правління Всеукраїнської громадської організації «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги». Дякую. Шановні колеги, ми сьогодні обговорюємо надзви­чайно актуальне питання. Онкологічна захворюваність, на превеликий жаль, характеризується височезною смертністю і внаслідок цього потребує потужної паліативної і хоспісної допомоги, яку на сьогодні ми, на жаль, нашому населенню не можемо забезпечити повною мірою.

Протягом останнього десятиліття, на жаль, трохи уповільнилося розроблення нормативно-правових актів, що стосуються паліативної і хоспісної допомоги. Проте навіть ті, які є на сьогодні, не вирізняються комплексністю і системністю, а більшість із них ще й не виконуються.

На думку Української ліги розвитку паліативної та хоспісної допомоги, надзвичайно важливо відновити діяльність міжвідомчої координаційної ради з питань паліативної та хоспісної допомоги, бо хоспісна і паліативна допомо­га  –  це міжсекторальне питання, яке вирішити суто медичною громадою неможливо.

На сьогодні паліативна і хоспісна допомога внесена до переліку окремих видів медичної допомоги, а також включена до фінансування з державного бюджету. Треба сказати, що наша Українська ліга, яка святкуватиме цього року своє десятиріччя, постійно лобіювала це питання, ми також цьому сприяли. Тепер ми будемо допомагати у виконанні цих гарантій, а найголовніше – контролювати їх виконання.

За останнє десятиліття кількість відділень, центрів, ліжок паліативної хоспісної допомоги на території України збільшилася втричі, і це добре. Проте, на жаль, на сьогодні ми маємо лише два центри паліативної і хоспісної до­помоги – в Івано-Франківську і Харкові, маємо 19 лікарень «Хоспіс» та 71 від­ділення. У них розташовано 1,5 тисячі ліжок паліативної і хоспісної допомоги. Інші 1,5 тисячі ліжок розпорошені по всіх лікувальних закладах України, і, як ви розумієте, філософія паліативної допомоги там далеко не впроваджена, у більшості це просто ліжка для доживання з суто медичним підходом, а не так, як належить, тому що в хоспісі має надаватися духовна, соціальна, юридична підтримка, крім медичної підтримки. Загалом потреба навіть у таких ліжках забезпечена лише на 70 % на території України.

Що стосується дитинства, ми взагалі маємо лише п’ять відділень паліа­тивної допомоги дітям, одне з яких створено в місті Києві, чудове відділення, сподіваємося, що воно буде певним зразком для поширення цієї ідеї на те­риторії України.

Свого часу, на жаль, була допущена велика помилка, коли попередній уряд на своєму останньому засіданні прийняв дуже дискусійну постанову про створення центрів реабілітації і паліативної допомоги на базі будинків дитини. Я все життя займалася охороною материнства і дитинства та вхожу в закриту групу головних лікарів будинків дитини у вайбері. Люди взагалі не розуміють, що робиться, бо філософія реабілітації і філософія паліативної допомоги – це зовсім різні речі. І що тепер з цим робити, ніхто не знає, тим паче що будинки дитини перетворюються в комунальні підприємства, ви розумієте, що це таке.

На жаль, на сьогодні в єдиній області немає центру паліативної і  хоспісної допомоги, це Київська область. Ну, це просто негаразди повні. У 18 регіонах ще не вирішено питання покладання відповідальності на якийсь із центрів як методико-координаційного центру для розвитку. Повільно розви­вається система виїзних бригад паліативної і хоспісної допомоги, які повинні взяти на себе вирішення 80 % усіх проблем.

Які основні проблеми?

На нашу думку, це відсутність спеціального нормативного документа – або стратегії, або плану розвитку. Тому ми вітаємо обговорення стратегії боротьби з онкологічними захворюваннями, але така сама стратегія має бути і щодо паліативної та хоспісної допомоги.

Надзвичайно велика проблема сьогодні – в освітній площині. У зв’язку з тим що фінансування закладу післядипломної освіти – Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика скоротилося на 40 %, єдина кафедра паліативної і хоспісної допомоги на території України, скоріше за все, втратити можливості для розвитку.

Знаєте, руйнувати – не будувати, тому я вважаю, що все треба робити поетапно, послідовно. І тому ми вдячні за проведення таких парламентських слухань, за те, що з нами радяться. Проте питання в іншому: порадитися можна, головне – надалі впроваджувати. Дуже сподіваюся на це, пані міністре охорони здоров’я і пане голово нашого профільного комітету. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Цілком погоджуємося.

Запрошую до слова завідувача Відділу медичної генетики Національного наукового центру радіаційної медицини Національної академії медичних наук України пана Сергія Клименка. Прошу.

 

КЛИМЕНКО С.В., завідувач Відділу медичної генетики Національного наукового центру радіаційної медицини НАМН України. Дякую. Вельмишанов­ні народні депутати України! Вельмишановні учасники парламентських слухань! Особливістю функціонування гематологічної служби в Україні є те, що вона має справу з орфанними захворюваннями. Найчастіше гематологічна пухлина, хронічна лімфоцитарна лейкемія – це орфанне захворювання. Тому те, що служба і різні ланцюги надання допомоги розпорошені між установами різного підпорядкування, значно ускладнювало надання сталої і цільної допо­моги хворим. Сподіваємося, що з проведенням реформи ці проблеми будуть вирішені. Хоча з тими тарифами, які на сьогодні озвучені (трохи більше 17 ти­сяч гривень на дев’ять місяців лікування хворого хіміотерапевтичними захода­ми), це доволі проблематично, особливо для хворих з гострою лейке­мією. Проте необхідно зазначити, що відбуваються істотні позитивні зрушення: знач­но збільшився рівень фінансування на закупівлю лікарських засобів, зменши­лися ціни на багато хіміотерапевтичних засобів – це добре.

Однак інтегрально проблему, яка існує, демонструє трансплантація кісткового мозку. Середньоєвропейський рівень – 2500 трансплантацій у країні, ми ж не виконуємо навіть 5 %. Це сором і жах! Я не знаю іншої країни в Євро­пі, яка не виконувала б алогенних трансплантацій для хворих на онкогематоло­гічні захворювання дорослого віку.

Особливий сором – це те, що алогенна трансплантація кісткового мозку в Україні була запроваджена, три останні трансплантації виконані 2008 року в Київському центрі трансплантації кісткового мозку завдяки ентузіазму ліка­рів, керівників, але, на жаль, це було втрачено через відсутність підтримки, через відсутність фінансування. Ми маємо це змінити, бо це сором.

На щастя, відбуваються позитивні зрушення, збільшується кількість центрів, які запровадили трансплантацію кісткового мозку, зокрема аутологіч­ну трансплантацію, – Черкаський обласний онкологічний диспансер, Інститут па­тології крові та трансфузійної медицини (м. Львів), Національний інститут раку. Однак слід зазначити, що в пілотному проекті, запровадженому поста­новою Кабінету Міністрів України № 1083, беруть участь лише два з чотирьох закладів. Напевно, необхідно додати ще і Київський центр трансплантації кісткового мозку, і Інститут патології крові та трансфузійної медицини.

Проте трансплантація – це лише верхівка ланцюга надання медичної допомоги онкогематологічним хворим. Ми маємо значні недоліки і на поперед­ніх етапах. Я більше скажу: якби зараз повністю профінансувати потребу в ало­генних трансплантаціях кісткового мозку, ми не знайшли б достатньої кількості добре пролікованих пацієнтів, для того щоб направляти їх на трансплантацію. Ми маємо виправити ситуацію з діагностикою і з лікуванням.

Щодо діагностики. Ми витрачаємо десятки мільйонів гривень, наприклад, на закупівлю інгібіторів тирозинкінази для лікування хронічної мієлолейкемії, але в Україні немає жодного ані приватного, ані державного, ані комунального закладу, який може визначити мутації тирозинкіназного рецептора, для того щоб моніторити ефективність терапії і визначати потребу в переході на інші лінії лікування. Це сором! У нас немає можливості діагностувати інфекції, коли це треба робити швидко та оперативно.

Більше того. Серед присутніх багато керівників медичних установ, людей, які дуже добре розуміються на ситуації. Якщо перебрати в пам’яті, хто може сказати: чи є у нас в Україні хоч один центр, який надійно, ритмічно, постійно займається гострою лейкемією у дорослих хоча б на середньо­європейському рівні?

Що необхідно зробити? На мою думку, потрібно сформувати хоча б по одному експертному центру, референтному центру з діагностики та лікування окремих нозологій в гематології і використовувати їх для поширення техноло­гій, для поширення методології і впровадження найкращих медичних практик на інших територіях України, щоб було хоча б одне місце, куди може звер­нутися хворий, щоб виконати весь ланцюг лікування.

Ми напрацювали разом з іншими учасниками групи з розроблення програми з онкології багато пропозицій і сподіваюся, що завдяки Міністерству охорони здоров’я, Комітету Верховної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування вдасться їх запровадити. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо, пане Сергію.

Запрошую до слова завідувача кафедри онкології та медичної радіології Дніпропетровської медичної академії пана Ігоря Бондаренка (Оплески). Прошу.

 

БОНДАРЕНКО І.М., завідувач кафедри онкології та медичної радіології Дніпропетровської медичної академії. Дякую. Вельмишановне зібрання, народе України! Вдумаймося: онкозахворювання відбирають у своїх жертв у серед­ньому 18 років життя. Тому відповідь на найважливіше запитання, чи буде про­рив у лікуванні раку: так, це можливо.

У Сполучених Штатах Америки смертність від раку вже 19 років поспіль зменшується завдяки досягненням доказової медицини, персоналізованого лікування на основі результатів клінічних випробувань. Там їх виконується у 10-20 разів більше, ніж в Україні. І їхня точка зору беззаперечна: клінічні дослідження – це шлях до прогресу в медицині.

Я хочу щоб моя промова кардинально повернула вектор дискусії в суспільстві – від байок про піддослідних кроликів і дослідів на українцях до чіткого розуміння, що провідні країни світу борються за залучення таких програм. Якби ми сьогодні могли виконувати стільки програм, як Німеччина чи Іспанія, можна було б абсолютно безплатно лікувати більшість онкохворих технологіями по 3-5 тисяч доларів у середньому на місяць, що у 35 разів біль­ше, ніж у загальній практиці, без жодного залучення державних коштів.

Шановні українці! Я хочу вам сказати: якщо виникає рак, спочатку подивіться, які є клінічні дослідження, а потім – у державні установи і в Фейс­бук шукати гроші. Подивіться реєстр клінічних досліджень Державного екс­пертного центру МОЗ України. Тому що дуже прикро, коли хворі шукають величезні кошти, дуже часто останні, а в цей час в Україні проводиться таке саме дослідження, для якого не набирають пацієнтів. Це треба докорінно змінювати.

Я хочу, щоб в Україні створювалися потужні центри для організації та проведення клінічних досліджень, щоб ми розглядали їх як важливий інстру­мент дофінансування галузі в умовах економічної скрути. Це дуже важливо. Тому вже 20 років поспіль я намагаюся реалізувати свою мрію: у Дніпрі, у міській клінічній лікарні № 4 на кафедрі онкології створити потужний центр, в якому сотні хворих могли б безплатно проходити лікування у клінічних випробуваннях. На сьогодні ми маємо більше 20 локалізацій і станів, за яких можемо безплатно лікувати сотні хворих одночасно. Найновітніша імунотера­пія, високоточні ліки, хіміотерапія із зниженою токсичністю, колонієстимулю­ючі фактори – все це можливо здійснити безплатно, за рахунок міжнародних донорів. Щороку за рахунок ліків ми залучаємо інвестиції в лікарню вартістю 15 мільйонів доларів. Ми займаємо лише 500 квадратних метрів площі, але вдумайтесь: за рахунок експорту інтелектуальних послуг за кордон їх вартість еквівалентна урожаю зерна з поля площею, як місто Київ.

Це величезні інвестиції, які ми втрачаємо, а їх треба активно розвивати. Чи можуть бути кращі інвестиції? На мою думку, ні. Поряд з ІТ-сектором, міжнародні клінічні дослідження можуть стати драйвером нової економіки. Готові поширювати свій досвід для України.

Шановний пане Президенте! За досягнутими результатами ми дуже сподіваємося на свою «інвестиційну няню», як було обіцяно в Давосі. Всій індустрії клінічних випробувань вкрай необхідна державна підтримка.

Що треба зробити передусім? Треба забезпечити спокійну професійну роботу державного регулятора – Державного експертного центру МОЗ Украї­ни, щоб вони змогли розглянути і залучити якнайбільше програм в Україну. Його роботу тривалий час ускладнюють судові процеси.

Розвиток галузі можливий лише за умов верховенства права, дотримання законодавства щодо захисту інвестицій, прав інтелектуальної власності. Треба чітко, однозначно і остаточно це підтвердити. Здавалося б, очевидно, що екс­порт інформаційно-аналітичних послуг приводить до створення майнових прав інтелектуальної власності виключно у спонсора дослідження, а місцем поста­чання таких послуг є місце його реєстрації згідно з пунктом 186.3 статті 186 Податкового кодексу України.

Вносимо такі пропозиції:

• державна підтримка клінічних випробувань, дофінансування галузі;

• скасувати статтю 3212 Кримінального кодексу України «Порушення встановленого порядку доклінічного вивчення, клінічних випробувань і дер­жавної реєстрації лікарських засобів», вимога кримінальної відповідальності є надмірною;

• страхування пацієнтів, внесення змін до закону;

• внести зміни до Наказу МОЗ № 690 «Про затвердження Порядку проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань і Типового положення про комісії з питань етики». Дослідник має право на окремий контракт про надання інформаційних і аналі­тичних послуг, і місцем постачання таких послуг є місце реєстрації замовника;

• зробити все можливе для впровадження систем електронного управлін­ня клінічними дослідженнями (clinical trial management systems), організувати навчання клінічним дослідженням у вузах;

• запровадити оплату послуг морфологічної діагностики Національною службою здоров’я, інакше онкологія залишиться без морфологічної верифікації.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, пане Ігорю, за виступ. Ще раз нагадую, що всі ваші пропозиції мають увійти до Рекомендацій парламентських слухань.

Запрошую до слова директора комунального некомерційного підприєм­ства «Черкаський обласний онкологічний диспансер Черкаської обласної ради» пана Віктора Парамонова.

 

ПАРАМОНОВ В.В., директор Черкаського обласного онкологічного диспансеру Черкаської обласної ради. Доброго дня, шановні народні депутати, шановні учасники парламентських слухань! У мене тема: «Як організувати онкологічну допомогу в умовах хронічного бюджетного дефіциту». Цим нас не здивувати, в інших умовах ми не жили, тому нам не звикати до цього. Це питання постало близько двох десятків років тому, коли ми, порахувавши, побачили, який великий недоїзд пацієнтів, яка велика частка тих, хто перериває лікування з різних причин. Постало питання: як зробити обласний онкологіч­ний диспансер пацієнтоцентричним? Тепер нам закидають, що це монополіза­ція. Ні, це пацієнтоцентричність.

Ми почали із структурної перебудови обласного онкологічного диспан­серу. Хоч і дивно, почали із закриття частини онкологічних ліжок і відкриття діагностичних ліжок, де взагалі онкологи не працюють, і з посилення діагнос­тичної бази. Тому що первинка і вторинка досить недосконалі, область неза­можна, обласний бюджет невеликий.

Ми створили нові відділення: крім діагностичного центру, забрали до себе педіатрію, дитячу онкогематологію. Ми створили нові хірургічні напрями (голови, шиї, торакальної хірургії, малоінвазивної хірургії), інші відділення.

На сьогодні маємо сім УЗД-апаратів, чотири маммографи, три комп’ю­терні томографи. Усе це – на 4 гектарах у п’яти корпусах. І не треба хворому нікуди їхати, нікуди виходити.

Ми взяли на себе частину діагностичних функцій, які недовиконали первинка і вторинка, почали за декілька днів дообстежувати пацієнтів. З трьох лабораторій ми створили єдиний лабораторний центр, який на сьогодні виконує 1 мільйон 50 тисяч лабораторних досліджень і має сертифікацію ISO 15189 (це європейська норма, лабораторний стандарт), створили ряд інших напрямів.

Окрім того, вийшли на створення власної паліативної служби, на сьогодні вона діє. З 2019 року вийшли на трансплантацію стовбурових клітин кісткового мозку і периферичної крові.

Усе це – не збільшуючи площу на жодний квадратний метр, не збіль­шуючи штатної чисельності, переформатовуючи, перепрофільовуючи, пере­навчаючи медичний персонал.

Змінили графіки роботи. Доросла гематологія вже давно працює 24 години на добу 7 днів на тиждень, 365 днів на рік. Лікарі, медсестри – звичайні робочі дні, без зупинки, немає жодного вихідного дня для пацієнтів, такого бути не може. Променева терапія більше 10 років працює 7 днів на тиждень, без вихідних, з лікарями, обладнання працює. З 1 квітня ми запрова­джуємо дорослу хіміотерапію, дорослу клінічну онкологію так само 7 днів на тиждень, у повноцінному графіку роботи, без вихідних.

На що ми вийшли? Із 7 тисяч виписаних онкологічних пацієнтів на старті минулого року ми виписали 14,5 тисячі онкологічних пацієнтів, які отримали той чи інший вид діагностики, лікування. Не збільшуючи фонду зарплати, не збільшуючи штатного розпису, не збільшуючи площі, удвічі збільшилося надання послуг пацієнтам.

Чи позитивний такий досвід? Ми вважаємо, що позитивний. Чи актуаль­ний він для інших спеціалізованих онкологічних установ? Так, актуальний. І тому я маю три скромні пропозиції від нашої аграрної області та аграрної онкології.

Перше. У стратегії і в наступній національній програмі, яка, вважаю, має бути розрахована не на три-п’ять років, а все-таки на декілька десятиліть, щоб ми бачили напрям розвитку, не знищити цю структуру, яка працює. В серед­ньому онкологічний заклад в Україні має 70 років із дня заснування. То щоб ці три десятки спеціалізованих онкологічних установ ніде не загубилися. Вони мають залишитися, бути записані у програмі, бо це і є точки зростання, точки модернізації, точки формування сучасної онкологічної допомоги.

Друге. Необхідно обов’язково передбачити розроблення та затвердження регіональних обласних програм розвитку онкології. Це має так само бути виписано в документах і прийнято Верховною Радою України. Таким чином це буде реалізовано і допоможе регіонам, в яких ми живемо і працюємо.

І третє – Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», в якому думали-думали, але так і не узаконили доплати за можливе невистачання бюджетних коштів. Ми не будуємо ілюзій, і з 1 квітня на нас також не нападуть шалені гроші з НСЗУ. Тому має бути така зміна до закону, ми повинні мати цей інструмент, для того щоб законно і чесно співпрацювати з пацієнтами, а не придумувати якісь інші методи.

Дякую за увагу, прошу підтримати сільського онколога аплодисментами (Оплески). Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧА. Приєднуюся до вдячності за виступ, пане Вікторе.

Запрошую до слова президентку Української асоціації сімейної меди­цини, завідувачку кафедри сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної допомоги Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика пані Ларису Матюху. Прошу, пані Ларисо.

 

МАТЮХА Л.Ф., завідувач кафедри сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної допомоги Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика. Шановна пані головуюча! Шановні народні депутати, учасники парламентських слухань! Давно відомо, що тягар будь-якого захво­рювання неможливо подолати виключно лікуванням, навіть із застосуванням високих технологій, а це величезні кошти. Разом з тим доведено міжнародним менеджментом, що первинна ланка може вплинути і на показники інвалідності, і на показники смертності, якщо ефективно організувати роботу. Тоді резуль­тати будуть відчутними вже за п’ять – сім років. Отже, потрібно зміцнення цієї ланки і з боку держави, і з боку місцевих громад.

Розглянемо діючу модель первинної допомоги крізь призму фінансу­вання, деякі ризики і пропозиції щодо їх нівелювання.

Перше. На сьогодні оплата Національної служби здоров’я України надхо­дить у заклади первинної допомоги виключно за кількістю зареєстрованих осіб. Пропонуємо, поряд з подушною оплатою, проводити доплату за показники якості роботи, стимулювати раннє виявлення онкопатології, можливо, шляхом запровадження змішаної системи оплати. Наприклад, у Молдові невелика до­плата сімейним лікарям за мазок по Папаніколау забезпечила збільшення випадків раннього виявлення раку шийки матки і зменшення інвалідності.

На сьогодні перевантаженому на прийомі та погано оснащеному лікарю первинної ланки не заборонено скеровувати пацієнта до краще оснащених спеціалістів. У нас вкрай спрощено табель оснащення, і компетенції потребу­ють оновлення, що не зроблено.

Друге. Відбувається шалений відплив кадрів з первинної ланки до сусід­ніх країн. Необхідно змінити кадрову політику, стимулювати прихід і обов’яз­кове закріплення на робочому місці в амбулаторіях достойних випускників вузів, а на додипломному рівні в університетах запровадити викладання дисци­пліни «Загальна практика. Сімейна медицина», яка з перших курсів знайоми­тиме студентів з компетенціями сімейного лікаря, особливостями цього фаху, його філософією, бо ця дисципліна створена на основі доказового менеджменту.

Третє. У пакеті Національної служби здоров’я України відсутня система скринінгу, про що вже багато говорили, яка має передбачати не лише підозру чи виявлення захворювання на ранній стадії, а й супровід пацієнта. Чому важ­лива роль держави? Вона повинна забезпечити супровід на лікування у спеціа­лізованому закладі, реабілітацію і надалі подовження якісного життя і праці людини. На сьогодні особа, в якої запідозрено або виявлено на ранній стадії онкологічне захворювання, не завжди доходить до спеціалізованого закладу вчасно, бо її нічого не турбує, а через деякий час бачимо задавнені випадки.

Пропонуємо поступове введення доказового скринінгу і навчання мето­диці його проведення. Перераховані у Наказі МОЗ № 704 «Про затвердження Порядку надання первинної медичної допомоги» скринінги насправді не є скринінгами. Проте державі треба починати, якщо хочемо зберегти стратегіч­ний продукт – наших людей.

Четверте. Куріння – один із чотирьох факторів ризику, на який припадає третина смертей в Україні. Ціна цигарок постійно зростає, і курці вже платять акциз за свій вибір. Чи спрямовуються ці кошти на охорону здоров’я? Ні, а повинні. Функція сімейного лікаря – профілактика онкологічних захворювань та інших проблем, пов’язаних із курінням. Це потребує виділення в робочому тижні лікаря додаткового часу на прийом для мотиваційного консультування і додаткової оплати, як в інших країнах.

П’яте. Ми часто говоримо про «Україну в смартфоні», тож назріла необхідність створення національної програми управління і медичного обслу­говування. На даний час перевантажена організація самого обслуговування, у лікаря багато писанини, на яку витрачається більше часу, ніж на пацієнта. Пропонуємо введення електронної системи охорони здоров’я, про яку вже сьогодні говорила міністр охорони здоров’я, що забезпечить не лише інформа­тизацію реєстрації пацієнтів, а й взаємодію між рівнями медичної допомоги, усуне бюрократизацію, поліпшить об’єктивну оцінку.

І щодо паліативної допомоги. Понад 90 % пацієнтів отримують паліативну допомогу вдома під наглядом сімейного лікаря і медсестри. Наразі дуже складний документообіг, бракує аптек, які мають ліцензію на роботу з наркотичними засобами. Крім того, фінансування з місцевого бюджету не­регулярне або взагалі його немає. Пропонуємо перевести виписування рецептів на наркотичні засоби на форму № 3 або іншу систему, яка є в центрах, за аналогією з програмою «Доступні ліки», передати під адміністрування і фінан­сування Національної служби здоров’я України, що забезпечить прозорість призначення наркотичних засобів, поліпшить контроль, зменшить паперовий документообіг і зробить доступними знеболювальні препарати для всіх стражденних.

За підтримки Державного експертного центру МОЗ нами розроблено клінічну настанову щодо скринінгу, яку нам люб’язно надали для адаптування американці. І сьогодні ви вже чули, які у них зрушення в галузі онкології. Тому є пропозиція від Всесвітньої асоціації сімейних лікарів (WONCA), зокрема від її президента, що вони можуть надати нам умови, навчити нас методології проведення скринінгу для запровадження системи в Україні (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, пані Ларисо.

Запрошую до слова директорку державної установи «Центр розвитку медсестринства Міністерства охорони здоров’я України» пані Катерину Балабанову. Прошу.

 

БАЛАБАНОВА К.В., директор Центру розвитку медсестринства МОЗ України. Кого першим ви зустрічаєте, коли звертаєтеся за медичною допомо­гою? Хто запитує вас, що вас турбує і до якого лікаря ви прийшли? Хто ретельно фіксує ваші дані та веде документацію в системі за вашим звернен­ням, тримає за руку перед операцією і після неї? Хто допомагає робити перші кроки на шляху до одужання? Хто є підтримкою для хворого та його рідних у разі страшного діагнозу? Хто навчає, як жити з хворобою, робити повсяк­денні справи по-іншому? Хто допомагає вашим батькам під час хвороби, коли вас фізично немає поруч? Хто супроводжує, підтримує, доглядає, співчуває, робить все, на що в лікаря не вистачає часу? Медична сестра та медичний брат.

Рак є другою з основних причин смерті у світі, він поступається ли­ше  серцево-судинним захворюванням. За даними статистичних звітних форм Центру медичної статистики, в Україні 313 штатних посад середнього медич­ного персоналу та 156 штатних посад лікарів, тобто йдеться про 67 % медичних кадрів.

Медсестринська справа – частина системи охорони здоров’я, спрямована на зміцнення та збереження здоров’я населення, профілактику захворювань, надання психосоціальної допомоги та догляду за людьми, які мають фізичну або психічну хворобу. Медсестринська практика включає функції медичної допомоги, у тому числі догляду, що допомагає людям впоратися з труднощами повсякденного життя, пов’язаними з їхніми проблемами здоров’я.

Мережа онкологічних диспансерів України на сьогодні включає 31 заклад охорони здоров’я: онкологічні лікарні у Львівській області, онкологічний центр у місті Києві, Національний інститут раку та з 2016 року Харківський обласний центр онкології. Статистика фіксує кількість лікарів-онкологів у системі Міністерства охорони здоров’я України: 1640 осіб – у 2017 році, 1673 осіб – у 2019 році. А дані про медичних сестер та медичних братів, залучених до служби, відсутні.

Система підготовки медичних працівників включає три етапи: до дип­ломний, післядипломна спеціалізація та система безперервного професійного розвитку, освіта упродовж життя. За спеціальністю 223 «Медсестринство» на даний час у 25 навчальних закладах можна здобути вищу освіту бакалаврського та магістерського рівнів, у двох закладах ведеться підготовка чотирьох аспіран­тів за програмою РhD. Мережа фахових коледжів на сьогодні включає 114 закладів.

Медсестринство має величезний потенціал у системі охорони здоров’я загалом, насамперед у системі паліативної допомоги. Необхідно виокремити службу спеціалізованого сестринського догляду за хворими у термінальній ста­дії. За європейськими стандартами є декілька видів сестринського супроводу (nursing support): у стаціонарі, вдома, у спеціалізованих закладах. Їхнє завдан­ня – зробити життя пацієнта максимально комфортним, надати важливу емо­ційну підтримку пацієнтові та його родині, навчити жити з хворобою.

Пропонуємо ввести лікарні сестринського догляду в систему паліативної допомоги України, центрувати паліативну допомогу на медсестринській профе­сії в лікарнях сестринського догляду з окремою сестринською вертикаллю управління, розширити повноваження медичної сестри та медичного брата, за­провадити професію «медична сестра / медичний брат з паліативної допомоги».

На 72-й сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я прийнято Резолюцію про оголошення 2020 року Міжнародним роком медсестринства. Україна підтримує цю ініціативу, тому для підвищення ролі медичних сестер і медич­них братів у системі та ефективного розподілу ресурсів Міністерство охорони здоров’я України затвердило план заходів «Рік медсестринства в Україні – 2020». Рік медсестринства – інструмент у досягнутій зміні парадигми і побудо­ві нової моделі медсестринства, головною метою якої є забезпечення високої якості медичної послуги для пацієнта. Головним завданням сестринської служ­би у боротьбі із захворюваністю та смертністю населення від злоякісних ново­утворень є забезпечення належної якості життя хворих, підвищення онконасто­роженості на будь-якому етапі взаємодії з пацієнтом.

Разом з тим, коли так багато залежить від медсестер, головною пробле­мою медсестринства в Україні на сьогодні є принизливо низька, неконкурентна заробітна плата без прозорого механізму її формування. Давайте потурбуємося про тих, хто турбується про пацієнтів. Із головної трибуни країни я заявляю: медсестринство важливе для збереження та належної якості життя хворих пацієнтів. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую за ваш виступ.

Запрошую до слова засновницю онлайн-ресурсу для онкопацієнтів «Онкобудні», співзасновницю Благодійного фонду «Центр допомоги «Лаванда» пані Людмилу Пухляк. Прошу.

 

ПУХЛЯК Л.В., співзасновниця благодійної організації Благодійний фонд «Центр допомоги «Лаванда». Доброго дня! Дякую за можливість виступити. Розпочну із статистичних даних, вони в мене дещо інші. На сьогодні в Україні більше 1 мільйона 300 тисяч пацієнтів з онкологічними захворюваннями. Я – одна з них, 10 років тому в мене діагностували рак. Упродовж 10 років кожного дня я занурена у проблеми онкохворих. За ці роки багато що змінилося, але майже незмінною залишається висока смертність від раку, через те що люди пізно звертаються до лікарів.

Є два важливі фактори, чому так:

1) люди думають, що рак невиліковний;

2) люди бояться того, скільки коштуватиме лікування раку.

Можна нескінченно говорити про важливість скринінгу, але у кожного поруч є приклад смерті від раку або зборів на лікування, що зводить нанівець всі розумні доводи. Тому ми у своїй пацієнтській спільноті вирішили підраху­вати, скільки справді витрачається коштів на лікування. Ми провели велике опитування серед інтернет-аудиторії, різних спільнот онкопацієнтів, яким по­ставили складні запитання, які зазвичай не виносяться назовні.

Таким чином, 45 % опитаних мають третю і четверту стадії захворюван­ня, 37 % з них зверталися до лікарів, але їм помилково ставили інші діагнози і  не направляли на дообстеження та в онкологічні центри. У 36 % не було симптомів, 88 % усіх опитаних проходили лікування в державних лікарнях.

Лише 3 % відповіли, що пройшли діагностику безплатно, 97 % сплачува­ли за ті чи інші діагностичні процедури. На запитання «Чому ви сплачували?» 63 % відповіли: «Нам просто сказали сплатити і назвали суму». З них 43 % на­правляли у приватні лабораторії та діагностичні центри, інші сплачували благо­дійні внески тощо.

Щодо хірургічного лікування – те саме: лише 1 % відповіли, що таке лікування було безплатним, 85 % купували ліки та витратні матеріали, 84 % платили хірургам та іншому медичному персоналу.

Така сама картина в хіміотерапії та радіології – також платять лікарям і медсестрам.

Трохи краща ситуація з препаратами: 53 % отримували безплатно, але 92 % все одно купували ліки для хіміотерапії. У радіології є ще плата за на­правлення на найсучасніше обладнання, а 10 % платили за те, щоб просунутися в черзі.

Загалом скільки людина втрачає на лікування раку: 30 % – від 50 тисяч до 100 тисяч гривень, майже 40 % витрачають більше 100 тисяч гривень. Середня вартість лікування становить близько 120 тисяч гривень, не враховуючи таргетну та імунну терапію. А ті, кому потрібна інноваційна терапія, відпові­дають, що лише 5 % із них отримують її безплатно, 12 % відмовляються через брак коштів. І ми повинні розуміти, що є частина пацієнтів, які просто не знають про таке лікування.

Наступний слайд – це вартість терапії одним із таргетних препаратів. І я дуже прошу звернути увагу на ПДВ. У нас пацієнти збирають кошти на лікування, купують ліки, які їм повинна надавати держава, та ще й сплачують за це податки.

Лише 3 % можуть дозволити собі інноваційне лікування, 21 % розпро­дають усе, що можна продати, позичають і беруть кредити, майже третина починають публічний збір коштів, половина – долучають всіх, хто поруч. І це лише деякі цифри, які явно демонструють, що нині весь фінансовий тягар пере­кладений на пацієнтів та їхні родини.

Ми, представники пацієнтської спільноти, найкращі амбасадори того, що рак лікується, взяли на себе інформування і підтримку. Проте вкрай необхідні докорінні зміни в фінансуванні онкології з боку держави за реальними потре­бами пацієнтів. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, пані Ларисо, за ваш виступ.

Запрошую до слова президента Всеукраїнської благодійної організації «Рада захисту прав та безпеки пацієнтів» пана Віктора Сердюка. Прошу.

 

СЕРДЮК В.Г., президент Всеукраїнської благодійної організації «Рада захисту прав та безпеки пацієнтів». Шановна пані головуюча! Шановні учасники парламентських слухань! Це справді епохальне засідання, я не пам’ятаю, щоб за п’ять чи навіть більше років тема онкології взагалі обговорю­валася. І це катастрофа. Однак завдяки наполегливості, я так розумію, профіль­ного комітету, особливо лікаря-онколога з великої літери, народного депутата Валерія Зуба, черкаського онколога пана Парамонова це вдалося.

Крім того, я послухав доповіді і мені особливо сподобався виступ пані міністра, яка, не дивлячись у текст, говорила про те, що думає, а це дуже рідко буває. Я послухав і зрозумів, що моя доповідь – це те, про що вже було сказано. Тому просто хочу тезово зробити певні акценти на тому, про що ми вже чули або ще почуємо.

Перше. У проекті Рекомендацій парламентських слухань, який я прочи­тав, дечого бракує, зокрема, врахування реального досвіду лікування онкології в Черкасах, Чернігові, що дало результати, яких неможливо досягти на тому рівні фінансування в будь-якій іншій країні, скажімо, у Молдові чи Білорусі. Вважаю, про це треба написати.

Як пацієнт, який також пережив рак, і як голова наглядової ради Київського міського клінічного онкологічного центру вважаю, що потрібно також врахувати досвід цього центру. Упродовж року лише один із п’яти пацієнтів у місті Києві помирає, а в цілому по крайні – приблизно один із трьох, 64 % хворих киян виживають більше п’яти років, у цілому по Україні – менше 50 %. Завдяки міському бюджету збільшилося фінансування, що нереально в сільській місцевості.

У місті Києві доводиться лікувати удвічі більше пацієнтів, ніж було заплановано при проектуванні цього закладу. На сьогодні більше 100 тисяч пацієнтів відвідують поліклініку, тобто звертаються до лікарів, щороку 32 ти­сячі осіб проходять лікування. Це колосальна цифра! Це величезний обсяг ме­дичної допомоги, яка дає позитивний результат. Обов’язково потрібно врахува­ти досвід Чернігова, Черкас, Києва.

Вважаю, що в Національній стратегії контролю онкологічних захворювань потрібно передбачити забезпечення якісної, ефективної, доступної допомоги. І погоджуюся з паном Зубом і з пані міністром, які сказали, що все-таки потрібно виконувати закон – 5 % ВВП має спрямовуватися на медицину, тобто вдвічі більше. Тут доповідали, що потрібно приблизно 100 тисяч гривень на один випадок – від моменту діагностування і все лікування, це підтвердить і пан Зуб, і про це свідчать наші розрахунки.

Власне, є два основні питання, на які має відповісти програма: як мають діяти реорганізовані комунальні заклади при фінансуванні таких гарантій і чи є гарантія виконання цих гарантій. Розумієте, я не побачив і не почув, чи є га­рантія виконання гарантій. Це також потрібно законодавчо забезпечити, тому що менше, ніж у країнах Східної Європи ми не можемо отримувати.

Потрібно врахувати досвід мультидисциплінарної команди, і найголов­ніше – передбачити створення міжвідомчої координаційної ради. Онкологія – це не медична проблема, це проблема держави, проблема Кабінету Міністрів, проблема Президента України і всієї влади. Тому відповідати і контролювати має певна структура, яка контролюватиме, що ми напрацюємо і що будемо виконувати (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, пане Вікторе, за виступ.

З приємністю запрошую до слова популярну журналістку, телеведучу пані Яніну Соколову. Прошу, пані Яніно.

 

СОКОЛОВА Я.М., журналістка, телеведуча. Доброго дня, пані та панове! Рада бачити з приємністю спільноту, людей, яким не все одно, що відбувається в українській медицині, зокрема в онкології. Незважаючи на представлення, я тут присутня не як журналіст, а як пацієнт. У 2018 році мені діагностували онкологію і з того часу я дуже прискіпливо слідкую за цією темою і за проблемами онкохворих в Україні.

Хочу вам сказати абсолютно відверто, адже мені нікого боятися, я є па­цієнтом, а не лікарем. Чому кажу, що мені нікого боятися? Бо лікарі в нашій системі, яка є в Україні, на жаль, залежні, і вони не часто можуть сказати те, що думають, і багато що не можуть змінити.

Я тут як пацієнтка, яка хоче закцентувати увагу на тому, що в нашій країні є кілька проблем, які зможуть вирішити народні депутати, міністри, го­лова Комітету з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страху­вання пан Радуцький, міністр пані Скалецька, які, на жаль, вже не присутні в залі, дуже шкода, що вони пішли.

Втім, хочу сказати, що проблема паліативної медицини, проблема досту­пу до медичного канабісу, проблема психологічної допомоги, проблема до­норства – це чотири основні напрями, над якими ми працюємо у проекті «Я, Ніна», який ми створили рік тому, для того щоб змінити життя онкохворих.

І п’ята проблема, з якою ми, пацієнти, стикаємося кожного дня, – це ко­рупція. Я хотіла б, щоб усі, хто нас зараз бачить і чує, зокрема по телебаченню, в інтернеті, хто присутній у залі, розуміли, що лише пацієнти своїм немов­чанням про корупцію на місцях можуть зрушити це питання, адже проблема медицини в цілому, онкологічної сфери – це мільйони корупції.

Сьогодні була озвучена кількість пацієнтів, хворих на рак, – 1 мільйон 300 тисяч. Якщо довіряти статистичним даним пана Дубілета, який підрахував, що нас із вами 38 мільйонів, то приблизно кожен 38-й має таку проблему.

У парламенті 450 народних депутатів. Я впевнена, що хтось із них, не дай Боже, їхніх родичів, близьких, друзів, сусідів чи знайомих має таку проблему. На даний час народні депутати не вирішили жодної з проблем, про які я сьо­годні сказала. Ба більше, тут уже не присутні пані Зоряна Скалецька і пан Михайло Радуцький, з якими ми обговорювали інформацію про можливі ко­рупційні дії у стінах Національного інституту раку. На жаль, ця проблема не вирішена, незважаючи на те, що я особисто розмовляла з пані Скалецькою і паном Радуцьким. Пані Колесник нині не відсторонена від посади, вона продовжує виконувати свої обов’язки, а головний лікар, який був нечесно відсторонений, власне, не працює на цій посаді. Такими є реалії, в нашій країні на даний час немає справедливості в онкологічній сфері.

Щодо медичного канабісу. Я хочу, щоб ви розуміли, що доступ до медичного канабісу в науці та медицині – це одна з тем, про яку я зараз буду говорити як про допоміжну технологію у знеболенні. Це стосується не лише онкохворих, а й пацієнтів з аутизмом, пацієнтів військового госпіталя, якщо ви зайдете у відділення травматології, в якому перебувають наші хлопці й дівчата, які повертаються з війни. Це вкрай важливо.

Проблема донорства. На сьогодні за допомогою проекту «Я, Ніна» ми врятували 3 тисячі життів шляхом збору крові. Ми зіткнулися з проблемою (я впевнена, що багато з вас знають про неї), що люди можуть здавати кров лише в тих населених пунктах, в яких вони зареєстровані. Тобто у нас вели­чезна проблема з кров’ю, а ми звужуємо коло донорів і мінімізуємо шанси розвитку культури донорства.

Ще один пункт – психологічна допомога, на яку в бюджеті немає коштів.

Насамкінець – паліативна допомога. Для тих, хто нас зараз дивиться і не розуміє, що це таке (я звертаюся не до лікарів, а до пацієнтів і простих громадян): це коли люди на четвертій стадії раку доживають свої останні дні, місяці, години (ніхто не знає, коли вони помруть) не у своїх рідних стінах, не з близькими, а в лікарні. Якщо говорити про Київ, Харків, Одесу, – там більш-менш нормальні умови. Якщо говорити про регіони, – там плачевні умови, в яких останні дні свого життя доживають люди з такою бідою, яких мені хо­тілося б, щоб ми зробили хоч трохи щасливими.

«Свобода – це можливість робити добро» – казав Любомир Гузар. Влада – це відповідальність. Я хочу, щоб народні депутати, які працюють у цьому залі, щодня пам’ятали, що вони тут, а ми, журналісти, – тут, спостері­гачі-контро­лери, щоб вони не терли свого прутня, не переписувалися з повіями чи не дерибанили квитки на «95 квартал», а здійснювали зміни. Онкопацієнти вкрай цього потребують. Давайте робити це разом! Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо, пані Яніно.

Запрошую до слова президентку громадської організації «Асоціація медичних сестер України» пані Тетяну Чернишенко. Ми вже наближаємося до завершення, це остання промова, далі будемо підбивати підсумки. Будь ласка, пані Тетяно.

 

ЧЕРНИШЕНКО Т.І., президент громадської організації «Асоціація медичних сестер України». Дякую. Шановні учасники парламентських слухань! Сьогоднішня тема є надзвичайно важкою для всіх нас і насамперед, мабуть, для людей, які щодня і щогодини стикаються з проблемами онкології і з онкохворими. Я, звичайно, підготувала доповідь, але зважаючи на те, що ви вже стомилися, намагатимуся дуже коротко говорити про цю проблему.

На сьогодні медсестринство в Україні є найбільшою ланкою фахівців охорони здоров’я, що об’єднує більш як 313 тисяч таких спеціалістів, із яких майже 230 тисяч – медичні сестри України, що становить 73,3 %.

Хочу сказати, що за роки незалежності, на превеликий жаль, значно зменшилася кількість фахівців охорони здоров’я, число медичних сестер змен­шилося також, як і населення України. Водночас погіршується і забезпе­ченість населення медичними сестрами. На сьогодні в Україні викликає занепокоєння ситуація із забезпеченням медичними сестрами в Одеській та Миколаївській областях, не вистачає значної кількості медичних сестер у закладах охорони здоров’я Києва.

Звичайно, основними чинниками є плинність кадрів, перехід медичних сестер в інші галузі, виїзд за кордон. Уявіть собі, в Україні на сьогодні більше 30 тисяч медичних сестер не вистачає в закладах охорони здоров’я, що не може не впливати на якість надання медсестринської допомоги. Причинами є низька заробітна плата, неможливість професійного зростання, велике навантаження на медичних сестер.

Наведу приклад. Якщо одна медична сестра у нас надає медсестринську допомогу 25-50 хворим, то в Ізраїлі медична сестра за свою зміну опікується лише п’ятьма пацієнтами. І можна назвати ще багато таких країн, зокрема Сполучені Штати Америки, Канада. Тому це питання, безумовно, потрібно вирішувати.

Якщо говорити про підготовку медичних сестер взагалі і зокрема тих, які працюють в онкології, то хочу сказати, що у нас є тематичні навчальні плани і програми, якими користуються всі медичні коледжі та інститути медсес­тринства, є післядипломна освіта, курси спеціалізації, удосконалення. Проте на сьогодні Україна перебуває в такому економічному становищі, що дуже ефек­тивною формою безперервної медсестринської освіти і підвищення кваліфікації є школа медсестринства. Так, 7 червня 2019 року на базі Національного ін­ституту раку була проведена школа медсестринства з проблем онкології для медичних сестер, які працюють в онкологічних диспансерах. Це надзвичайно добра форма, думаю, ми будемо її продовжувати.

Розумієте, вся паліативна допомога (думаю, що абсолютно всі в цьому залі з цим погодяться) тримається на плечах медичних сестер, у тому числі й дитяча онкологія. Зважаючи на такі проблеми і на необхідність підвищення рівня кваліфікації медичних сестер із проблем онкології, ми плануємо і проси­мо Національний інститут раку найближчим часом провести школу медсес­тринства з дитячої онкології для медичних сестер, які працюють в онкологіч­них диспансерах.

Перед вами стоїть людина, родина якої зіткнулася з онкологією. І я не можу не сказати слова вдячності онкологам, шановним професорам, які пра­цюють у Донецькому медичному університеті. Пам’ятаєте, я до вас приїздила на консультації і в Національний інститут раку, і в онкологічну клініку «Інновація», і в лікарню LISOD, і в онкологічний диспансер. Хочу побажати вам жити без онкології! Бажаю ніколи не зустрічатися з онкологією вашим сім’ям, вашим дітям, вашим родинам! Це на сьогодні – найголовніше. Бережіть себе! Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо, пані Тетяно, ми вам теж бажаємо цього, навзаєм.

Запрошую до заключного слова народного депутата України, голову підкомітету з питань профілактики та боротьби з онкологічними захворю­ваннями профільного комітету Верховної Ради пана Валерія Зуба. Будь ласка.

 

ЗУБ В.О. Шановні учасники парламентських слухань! Передусім хочу подякувати всім вам за плідну роботу. Ми справді спробували зібрати фахівців різних напрямів, зацікавлених у тому, щоб онкологія в Україні стала більш розвинутою. Головним нашим завданням є затвердження національної страте­гії, національної довгострокової і короткострокової програм. Хочу сказати, що в підготовці цих парламентських слухань, а ми готувалися майже два місяці, взяли участь багато науковців і головних лікарів. Вся наша робоча група багато зробила для того, щоб проект Рекомендацій, який ви отримали, був найбільш адекватним нашій ситуації.

Вам роздано проект Рекомендацій для того, щоб над ними попрацювати. Тому прошу кожного з вас: повернувшись додому, на роботу, ще раз пере­гляньте їх і внесіть пропозиції. Згідно з Регламентом Верховної Ради України ми протягом двох тижнів маємо можливість вносити зміни, щоб зробити ці Рекомендації, як сказав Віктор Григорович, саме такими, які задовольнятимуть потреби наших пацієнтів.

Наша мета – удосконалити вітчизняну онкологію. Це має бути першим кроком до створення національної стратегії. І наш комітет зробить все для того, щоб це відбулося найближчим часом.

Хочу подякувати головуючій Олені Костянтинівні, нашому медичному комітету, моїм колегам народним депутатам, які практично в повному складі прийшли на парламентські слухання. Бажаю всім вам здоров’я! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, пане Валерію.

Шановні колеги, я думаю, що ми почули справді багато конструктивних пропозицій. Сьогоднішня дискусія була надважливою. Так сталося, що ми довго на неї чекали. На мою думку, всі ваші пропозиції мають увійти до Рекомендацій парламентських слухань, як наголошував профільний комітет. Сподіваюся, що Національна стратегія контролю онкологічних захворювань, яка є надважливою, найближчим часом буде розглянута і затверджена Верхов­ною Радою України. Дякую всім. Бажаю здоров’я, добробуту і всього найкра­щого. До побачення!