ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

СТРАТЕГІЯ РЕІНТЕГРАЦІЇ В УКРАЇНУ ТИМЧАСОВО

ОКУПОВАНОЇ ТЕРИТОРІЇ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ТА МІСТА СЕВАСТОПОЛЬ:

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ, ШЛЯХИ,

МЕТОДИ ТА СПОСОБИ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

15 червня 2016 року, 15 година

 

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради

України О.І. СИРОЇД

 

ГОЛОВУЮЧА. Шановні учасники парламентських слухань, прошу займати місця в залі, буквально через декілька хвилин ми розпочнемо нашу роботу. Так, щоб всі встигли зайти. Я бачу, що ми можемо розпочинати роботу.

Ще раз вітаю всіх учасників парламентських слухань! Вітаю вас у стінах парламенту і від свого імені, і від імені народних депутатів, і від імені Комітету на парламентських слуханнях на тему: «Стратегія реінтеграції в Україну тим­часово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь: проблемні питання, шляхи, методи та способи». Ініціатором парламентських слухань виступив Комітет Верховної Ради України з питань державного будів­ництва, регіональної політики та місцевого самоврядування, який ще рік тому, 18 травня 2015 року, в день трагічної депортації кримських татар, провів слухан­ня у Комітеті з питань тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Фактично, ці комітетські слухання виявилися пер­шим заходом такого широкого публічного обговорення, який був організований у стінах органів державної влади.

Ще питання кримськотатарського народу, зокрема і проблеми окупації, обговорювалися на парламентських слуханнях на тему: «Стан дотримання прав внутрішньо переміщених осіб та громадян України, які проживають на тимчасо­во окупованій території та тимчасово неконтрольованій території в зоні прове­дення антитерористичної операції», що відбулися 17 лютого 2016 року, я мала честь їх проводити.

Ви знаєте, у мене було чудове запрошення взяти участь в обговоренні нинішньої теми, тобто виступити з трибуни. Але оскільки я веду парламентські слухання і виступити з парламентської трибуни не зможу, з вашої згоди дозволю собі висловити власні міркування щодо того, як вирішується проблема окупації, і що Україна має чи може зробити, яка стратегія деокупації.

Хоча парламентські слухання мають темою стратегію реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, думаю, багато з вас замислювалися над тим, чи правильно ми використовуємо терміни, якими послуговуємося. Дуже багато термінів нам нав’язані, на жаль, навіть сусідньою державою, і ми напівсвідомо, не маючи ніякого злого наміру, ними послуговуємося. Якщо ми використовуємо термін «реінтеграція», це означає, що  в певний момент відбулася дезінтеграція. До речі, цьому мене навчили внутрішньо переміщені особи, які над цим розмірковують, намагаючись це осмислити. Однак жодної дезінтеграції у нас не було, Україна пережила окупа­цію, на жаль, просто цинічну окупацію. І коли ми ведемо мову про майбутню стратегію, то для того, щоб ця стратегія відповідала реальності, ми повинні, напевно, говорити саме про стратегію деокупації, а не про стратегію реін­теграції. З метою ефективного пошуку шляхів деокупації, на мою думку, нам варто осмислити окупацію як таку, адже вона триває, і ми всі так чи інакше є її жертвами. Хтось у прямому сенсі слова, хтось у переносному, але жертвою деокупації передовсім є держава як така.

Окупація України і Криму розпочалася 20 лютого 2014 року. Мабуть, усі присутні знають, що це вже щонайменше третя спроба Росії окупувати чи анексувати Крим, бо він їй потрібен. Якщо подивитися на процес окупації України, то Росія окупувала Крим виключно для того, щоб пізніше його анек­сувати. Окупація інших територій України, зокрема Донеччини та Луганщини, не призвела до анексії, Донеччини і Луганщини Росія не потребує як анек­сованої території. І це вже зрозуміло, можна це осмислювати з позиції Росії. Але треба також мати на увазі, що розділення цих статусів є також одним із елементів самої окупації, агресії і так само може стати нашим шляхом пошуку відповіді на правдивий процес деокупації.

Український парламент ухвалив низку законів щодо окупованого Криму, зокрема Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який визначає Крим окупо­ваною територією. Проте, на жаль, за наслідками цього закону ми не бачимо поступальних дій держави Україна щодо захисту своїх прав.

Ми пам’ятаємо, що Україна не раз зверталася до іноземних партнерів та міжнародних організацій, наголошуючи і на самому факті анексії і на порушенні прав людини на окупованій і анексованій території Криму. Водночас треба ви­знати, що за два роки ми не маємо на рівні держави жодного офіційного звіту, що свідчив би про наслідки окупації як такої. Такі звіти роблять громадські організації, наприклад «КримSOS», чи навіть міжнародні організації, такі як Atlantic Cancel.

Окремо хочу згадати недавній звіт місії, делегованої Генеральним секретарем Ради Європи. Здавалося б, такий добрий намір: подивитися на стан дотримання прав людини в окупованому Криму. А насправді наслідки цього звіту можуть бути зворотними, тому що риторика звіту така, що вона може призвести до поступового визнання анексії. Якщо представники Генерального секретаря Ради Європи вживають слова «поспілкувався з генеральним прокуро­ром Криму», то це означає, що визнання анексії уже зафіксовано в цьому звіті. Про це також треба говорити і не боятися, тому що це наша територія, і якщо ми про це не будемо говорити, за нас цієї правди ніхто не скаже.

Також я мушу визнати, і ми вже не раз говорили про це з присутніми в цьому залі та з іншими представниками, передовсім кримських татар, що ми досі не маємо системної політики, системного розуміння, як працювати з людь­ми, які залишилися на окупованій території. Адже ми усвідомлюємо, що ця окупація не завершиться за один день, але ми так само свідомі того, що це наші люди, які потерпають від окупації, які, можливо, стають вимушеними колабо­рантами, бо таке життя. Увійти в війну, опинитися під окупацією можна за один день, але процес деокупації буде тривалим та болючим. І для того щоб ми колись гідно його пройшли, нам треба вже зараз думати про те, як ми маємо спілкуватися з цими людьми сьогодні, яким має бути це спілкування, що ми можемо зараз зробити чи хоча б над чим розпочати роботу.

Я маю величезне переконання, що для визнання територій окупованими має бути спільний закон. Адже для Росії Кримський федеральний округ Російської Федерації і ДНР та ЛНР – це різні за статусом території, а для Украї­ни вони однакові – це тимчасово окуповані території України. Поєднання цих територій в оцьому сумному статусі для держави дасть змогу не забути про Крим і не дати забути про нього світові.

Чому ж усі погоджуються на те, що в Мінську вирішуються проблеми виключно окупованих Донеччини і Луганщини? Тому що ніхто не хоче зачіпати Крим. Це наше завдання, завдання держави. Крім нас, цього ніхто не зробить, нікому це не вигідно. Це ні чий інтерес, а лише наш. І тому має бути один спільний закон – закон, який, з одного боку, закріпить юридичний статус окупа­ції та визнає наслідки, для окупанта в тому числі, а також встановить процес деокупації, для того щоб люди могли орієнтуватися, що на них чекатиме.

Наступне. Сьогодні ми будемо дискутувати, тут виступатимуть народ­ні  депутати і представники громадськості. Я би сказала, що парламентаріям час  підготувати свій парламентський звіт про стан дотримання прав людини в окупованому Криму і, можливо, про інші важливі речі. На мою думку, ми зобов’язані це зробити для людей, які перебувають під окупацією, і для держави, і для міжнародної спільноти, яка має почути нашу позицію. Якщо ця ідея буде підтримана, вважаю, що це буде чудово, я готова працювати у цьому напрямі.

Переконана, що нам потрібно підготувати закон про статус національних меншин і корінних народів. Провівши низку зустрічей, зокрема з представни­ками кримських татар, ми усвідомили, що тривалий час не маємо відповідної системної політики. Так, у нас є дуже старий і слабкий Закон «Про національні меншини в Україні», що зовсім не охоплює проблематику, яку ми повинні вирішити. Треба не боятися, треба спробувати врегулювати в такий спосіб, що дасть змогу кримським татарам у статусі корінного народу взаємодіяти тут, мати гарантовану політичну участь, гарантоване політичне представництво, це треба робити зараз, саме зараз.

На мою думку, від вас пролунає ще багато міркувань і пропозицій, але беззастережно, я думаю, що за наслідками цих парламентських слухань ми має­мо почати робити кроки, нехай невеличкі, але щоб вони були реальні і відчутні передовсім для людей, які сьогодні перебувають під окупацією, щоб ми самі утверджувалися в тому, що ми держава, яка дбає і хоче повернення окупованих територій.

Дякую вам за увагу і переходимо до нашої роботи. У нас є доповідачі, потім буде можливість поставити їм запитання (це добра пропозиція Комітету) і далі – обговорення. Доповідачам на доповідь визначено до 15 хвилин.

Отже, я запрошую до доповіді Куркчі Юсуфа Ібрагімовича, першого заступника міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України. Якщо у вас коротша доповідь, то не обов’язково 15 хвилин, це зекономить час для наступних доповідей. І для тих, хто вперше ви­ступає з парламентської трибуни, просто хочу звернути увагу, що за 30 секунд до завершення вашого часу пролунає сигнал. Це означає, що у вас є 30 секунд для того, щоб завершити свою думку. Прошу вас.

 

КУРКЧІ Ю.І., перший заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України. Добрий день, шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні в сесійній залі Верховної Ради України ми зібралися для обговорення однієї з найболючіших і найскладніших тем сьогодення: «Стратегія реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь: проблемні питання, шляхи, методи та способи». Передовсім я хочу подякувати організаторам та ініціаторам цих парламентських слухань за органі­зацію цього заходу, за можливість висловити позицію міністерства та за спробу повернення питання окупованих територій України до порядку денного.

Питання деокупації Криму та його реінтеграції в Україну у своїй практич­ній реалізації на сьогодні потребують нагальної уваги. У зв’язку з цим актуаль­ним залишається формування державної політики щодо вирішення цих питань. На рівні держави завдання формування та реалізації державної політики щодо Автономної Республіки Крим та міста Севастополя покладено на Міністерство з  питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України. Кінцевою метою такої діяльності має бути реінтеграція в єдиний кон­ституційний простір України.

Виклики, з якими стикаються громадяни України на окупованих тери­торіях і внутрішньо переміщені особи, потребують оперативного реагування. Зрозуміло, що нас як головний орган у системі центральних органів виконавчої влади не можуть влаштовувати строки, встановлені Регламентом Кабінету Міні­стрів для прийняття нормативно-правових актів. Нам потрібен особливий меха­нізм, що дозволив би оперативно приймати необхідні рішення. Низка рішень Верховної Ради України і уряду, прийнятих з 2014 року, не завжди вра­ховують права громадян України. Це стосується конституційних прав і свобод, виборчих прав, штучних обмежень, пов’язаних із пересуванням, забезпечення належними житловими умовами тощо. Склалася ситуація, коли громадяни України, місце проживання яких зареєстровано на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, штучно обмежені в можливості реаліза­ції своїх конституційних прав. Не визначено єдиної стратегії та плану дій щодо тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Зрозуміло, що з боку суспільства спостерігається підвищена увага до новоутвореного міністерства, оскільки питання внутрішньо переміщених осіб та  окупованих територій наразі є найболючішими. Ми також розуміємо, що суспільство очікує швидких результатів від діяльності міністерства та позитив­них зрушень. Але коли йдеться про результати роботи міністерства, ніхто не бе­ре до уваги кількість працюючих спеціалістів або те, як обладнані робочі місця. Хочу зауважити, що, станом на сьогодні, у складі міністерства працюють лише чотири особи – міністр та його заступники. Міністерство не має затвердженого штатного розпису, бюджету на свою діяльність, визначеної організаційної струк­тури, і все це не дає змоги говорити про ефективну діяльність.

Треба зазначити, що утворення міністерства не гарантує, що одразу буде знайдено рішення про повернення Криму, однак це означає, що починається системна робота, до якої будуть залучені всі міністерства та державні органи. Маємо надію, що найближчим часом у кожному центральному органі виконав­чої влади буде визначена відповідальна особа, яка займатиметься питаннями окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, що дасть змогу приско­рити процедуру реалізації рішень, прийнятих органами державної влади.

Наразі основними напрямами роботи міністерства є, по-перше, забезпечен­ня прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, відновлення миру та відбудова територій, що постраждали від збройного конфлікту, реінтеграція окупованих територій. Впевнений, що більшість учасників парламентських слухань мають досвід написання стратегії та її подальшої реалізації. Вважаю, що першими кро­ками такої стратегії має стати аналіз поточної ситуації, визначеної в переліку першочергових завдань, що потребують невідкладного вирішення.

По-друге, формування образу майбутнього, мається на увазі створення правової моделі Криму з чіткими визначеннями в Конституції, законах України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим», про органи місцевої влади в Автономній Республіці Крим та інших. Має бути визначено повний перелік законів, в яких будуть чітко виписані всі суспільні відносини в Автономній Республіці Крим.

Наступним кроком має стати підготовка переліку тактичних завдань та розроблення заходів з їх реалізації. Ці процеси мають будуватися на принципах прозорості, відкритості, за активною участю представників громадськості та широкого кола експертів.

Одним із найважливіших кроків має стати системний моніторинг ситуації на окупованих територіях, що дозволить виявляти проблемні питання та опера­тивно реагувати на них.

Зрозуміло, що знайти вирішення всіх цих завдань неможливо без об’єднання зусиль всіх органів державної влади за допомогою суспільства. Ми розраховуємо на консолідацію зусиль усіх центральних органів виконавчої влади та державних установ для оперативного реагування на існуючі виклики та загрози, зумовлені збройним конфліктом і тимчасовою окупацією частини тери­торії України. Ми будемо шукати підтримки та консультацій з представниками громадянського суспільства, вітчизняними та іноземними експертами, з усіма, хто готовий співпрацювати з нами заради спільної мети.

Сподіваюся, що під час парламентських слухань ми зможемо переломити етап фрагментарної, не завжди послідовної та ефективної роботи і визначити основні стратегічні напрями подальших дій. Сьогодні гасел на кшталт «Крим – це Україна» вже недостатньо. Час пустих лозунгів і декларацій минув, настав час діяти. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Зараз я пробую з’ясувати, яким чином ми можемо поставити запитання, з технічними службами. Запитання є до заступника міністра?

Шановні колеги, які бажають виступити, перелік промовців і регламент встановлює Комітет. Це рішення приймає Комітет, а я лише головую на парламентських слуханнях. Тому прошу це погоджувати з Комітетом.

Стосовно запитань. Якщо запитання будуть, то ми мусимо зараз з’ясувати, як технічно ми можемо це зробити. Якщо ні, тоді ми продовжуємо… Чи, можли­во, ми послухаємо ще одного представника виконавчої влади, а тоді, якщо буде можливість… Я пропоную таким чином: ми заслухаємо ще одного представника виконавчої влади, а я за той час з’ясую, яким чином ми зможемо оформити за­питання. Дякую.

Запрошую до слова заступника голови Державної служби України з питань Автономної Республіки Крим та міста Севастополя Озенбаш Зарему Саффетівну.

 

ОЗЕНБАШ З.С., заступник голови Державної служби України з питань Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Шановна Оксано Іванівно! Вельмишановні панове посли, представники дипломатичного корпусу! Шановні народні депутати! Шановні пані та панове! Сьогодні, 15 червня 2016 року,     846-й день окупації Кримського півострова. Міжнародний досвід та світова істо­рія доводять, що жодна країна не убезпечена від територіальних втрат. Подібні втрати можуть бути більш або менш можливими, але вони завжди є болісними. Готовність держави захищати свій суверенітет і територіальну цілісність є свід­ченням державницької зрілості, а також підтвердженням права та спроможності бути повноцінним членом світової спільноти. Тому прагнення повернути втрачені території слід вважати цілком природним, оскільки йдеться не лише про політику та економіку, а й про престиж держави на міжнародній арені, про національну честь та гідність.

За майже два з половиною роки ми не вжили необхідних заходів щодо розроблення державної стратегії деокупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Ця байдужість до критичних проблем призвела до вкрай тяжких наслідків. Майже 1,5 мільйона наших співгромадян, які проживають на  тимчасово окупованій території Кримського півострова, щодня стикаються з труднощами, а багато з них просто борються за право на життя. Але будьмо правдивими: страждають і ті громадяни, які змушені були залишити свої домів­ки та переїхати на материкову частину України. Вони постійно стикаються з  численними та різноманітними порушеннями фундаментальних, закріплених у Конституції прав і свобод, і порушуються вони не країною-агресором, а рід­ною державою – Україною.

Перед Українською державою постала низка гострих питань та проблем, що вимагають насамперед гнучкості та своєчасності у прийнятті рішень, а також консолідації дій всіх органів державної влади. Сьогодні вкрай потрібні особливі механізми та регламенти дій органів влади між собою і зокрема. Це те, без чого ми не зможемо деокупувати Крим.

У зв’язку з цим хочу привернути вашу увагу до питань, які наразі опрацьовує Державна служба України з питань Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Перше – внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України «Про обмеження поставок окремих товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої те­риторії на іншу територію України та/або з іншої території України на тимча­сово окуповану територію» від 16 грудня 2015 року № 1035. Відповідно до цієї постанови громадянам України та іншим особам дозволено переміщувати з тим­часово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію особисті речі згідно з обмеженим переліком лише у ручній поклажі або в супроводжуваному багажі.

Державна служба України з питань Автономної Республіки Крим та міста Севастополя 27 листопада 2015 року запропонувала Міністерству інфраструк­тури України дозволити перетин адміністративної межі тимчасово окупованої території приватному вантажному транспорту без вантажу, приватному вантаж­ному транспорту, що перевозить приватні речі, меблі тощо осіб з метою переїзду з тимчасово окупованої території на іншу територію України. На жаль, при прийнятті постанови пропозиції Державної служби України з питань Автоном­ної Республіки Крим та міста Севастополя не були враховані.

Ми звернулися 29 грудня 2015 року до Прем’єр-міністра України з листом, яким поінформували про наявність проблемних питань, пов’язаних з прийнят­тям цієї постанови, та запропонували створити робочу групу з метою опрацю­вання зазначеного питання. На превеликий жаль, лише 8 лютого 2016 року дано доручення Прем’єр-міністра України щодо створення Державною службою України з питань Автономної Республіки Крим та міста Севастополя робочої групи, до якої увійшли представники центральних органів виконавчої влади, представники громадськості, Меджлісу кримськотатарського народу та відділу забезпечення діяльності Уповноваженого Президента України з питань кримськотатарського народу Адміністрації Президента України.

Напрацьований проект постанови погоджений усіма членами робочої групи та направлений зацікавленим центральним органам державної влади на  затвердження. У зв’язку з тим, що центральні органи влади двічі зволікали з вчасним погодженням цього проекту, 23 травня ми надіслали відповідний інформаційний лист до Кабінету Міністрів України з проханням дати доручення визначеним центральним органам влади невідкладно надати Державній службі України з питань Автономної Республіки Крим та міста Севастополя свої позиції. Відповідне доручення було дано 3 червня, однак питання досі залиша­ється неврегульованим. Хочу наголосити, що внесення змін до цієї постанови не потребує жодних витрат з державного бюджету, але водночас це питання життєво важливе для кожного громадянина, який так чи інакше пов’язаний з тимчасово окупованою територією Автономної Республіки Крим та містом Севастополем.

Друге – питання заміни номерних знаків транспортних засобів. У лютому 2016 року МВС Росії незаконно зобов’язало громадян України, які проживають в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, до 1 квітня 2016 року замінити українські документи та реєстраційні номерні знаки на документи та номерні знаки зразка Російської Федерації. У зв’язку з цим громадяни України, які проживають на території Кримського півострова, вже з 1 квітня 2016 року не мають змоги перетнути адміністративну межу з Автономною Республікою Крим.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року «будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недій­сними і не створює правових наслідків». Це стосується і заміни номерних знаків на автомобілі на вимогу органів, які вважаються незаконними.

Державна служба України з питань Автономної Республіки Крим та міста Севастополя внесла пропозицію щодо створення між адміністративною межею і лінією прикордонних інженерних споруд у контрольних пунктах Каланчак, Чаплинка і Чонгар сервісних центрів МВС з метою забезпечення можливості отримання громадянами України дубліката номерного знака та нового свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, придбаного згідно із законодавством України.

На підставі доручення Прем’єр-міністра створено робочу групу та роз­роблено проект постанови Кабінету Міністрів України про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань перетину адміністративної межі з Автономною Республікою Крим. Однак доля цієї постанови у зв’язку із зволіканням деяких органів – така сама, що й постанови № 1035. Крім того, існує ще одне дуже важливе питання, тісно пов’язане з прийняттям зазначеного проекту, спрямоване на захист прав і свобод наших громадян. Необхідно врегу­лювати питання надання громадянам України безпосередньо на контрольно-пропускних пунктах в’їзду та виїзду нотаріальних і адміністративних послуг.

Одним із наслідків тимчасової окупації Криму є злочинне та безпринципне вивезення рухомих культурних цінностей. У зв’язку з цим Державна служба України з питань Автономної Республіки Крим та міста Севастополя ініціювала перед Кабінетом Міністрів України розгляд питання про розширення політи­ки  санкцій проти Російської Федерації до повернення культурних цінностей в Україну, а саме: зупинити співпрацю з російськими музеями, бібліотеками та архівами приватної та державної власності, яким передавалися українські культурні цінності. Провести переговори з представниками відомств іноземних держав та міжнародних організацій щодо зупинення співпраці з російськими установами у сфері культури, яким передаються рухомі культурні цінності, що незаконно вивозяться з тимчасово окупованої території, а також зупинити про­ведення іноземних виставок у таких російських музеях та виставок експонатів російських музеїв за кордоном.

Важливим питанням, яке має бути вирішено, є розроблення механізму захисту об’єктів права інтелектуальної власності, що знаходяться та незаконно використовуються на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Шляхи вирішення цього питання мають лягти в основу державної стратегії захисту національних інтересів у частині протидії актам агресії Російської Федерації. Вкрай важливо залучити до цього процесу міжнародні інституції, насамперед Всесвітню організацію інтелектуальної вла­сності. Крім втрат матеріального характеру, наприклад, втрачена вигода, втраче­ні корисні копалини, історичні цінності та пам’ятки, земельні ресурси, оздоровчі та рекреаційні зони. Варто пам’ятати, що є експліцитні та імпліцитні втрати, тобто втрати від наукової та освітньої діяльності. Вважаємо за необхідне розро­бити за участю міжнародних експертів та аудиторських компаній методику ви­значення збитків, завданих державі, конкретним громадянам та юридичним особам України, ініціювати створення міжнародного механізму підтвердження розміру збитків, завданих державі Україна та її суб’єктам внаслідок незаконного використання їхнього майна та ресурсів.

Проблеми охорони здоров’я ‒ теж дуже важливе для нас питання. На Кримському півострові порушуються права людей, залежних від особливої форми соціальної допомоги держави, ‒ ВІЛ-інфікованих та наркозалежних. Гостро стоять питання щодо надання медичної допомоги хворим на цукровий діабет та онкохворим. Через відсутність доступу представників української вла­ди до тимчасово окупованої території неможливо контролювати показники епідеміологічного стану. Єдиним інструментом стримування поширення захво­рювання на ВІЛ, потенційних його розповсюджувачів – наркозалежних є по­глиблення тісної взаємодії з міжнародними інституціями, такими як ВООЗ, Європейський центр з профілактики та контролю захворюваності, Товариство Червоного Хреста, Глобальний фонд для боротьби із СНІДом, туберкульозом та малярією, інші міжнародні благодійні організації та фонди у сфері охорони здоров’я.

Користуючись нагодою, хочу передати слова подяки від батьків та дітей кримчан особисто пані Лілії Михайлівні Гриневич. Завдяки вашому глибокому та фаховому розумінню проблеми та невідкладному реагуванню на питання, порушені народним депутатом України, Уповноваженим Президента України у справах кримськотатарського народу паном Мустафою Джемілєвим, наші діти-кримчани отримали можливість здачі ЗНО та в подальшому брати участь у вступній кампанії 2016 року до вищих навчальних закладів України. Крім того, абітурієнти з Криму зможуть здобувати вищу освіту в 10 вищих навчальних закладах, визначених Міністерством освіти і науки, на пільгових умовах.

Сподіваюся, що Міністерство освіти і науки вже наступної вступної кампанії запропонує абітурієнтам з тимчасово окупованих територій механізм вступу на пільгових умовах до будь-якого вищого навчального закладу України за власним вибором, нарівні з іншими співгромадянами.

Сьогодні в Криму неможливо вивчати українську мову та літературу, історію України, географію тощо. Йдучи назустріч кримській молоді, ми інве­стуємо у майбутнє нашої країни: створюємо патріотично налаштований проша­рок, позбавлений комуністичної ідеології та панування ідеї «русского мира» і «духовных скреп». Кримська молодь – це наша майбутня рушійна сила проти загарбницьких дій Російської Федерації, це ще одна важлива складова деокупації Криму.

Від початку тимчасової окупації Автономної Республіки Крим права і свободи громадян України на території півострова безпрецедентно порушу­ються. Зокрема, йдеться про переслідування за національною ознакою, релігій­ними та конфесійними переконаннями. На території Кримського півострова приймаються незаконні рішення про обмеження прав на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, задоволення освітніх, культурних, мовних і ре­лігійних потреб, поширюється атмосфера ненависті до проукраїнських релігій­них громад, не підпорядкованих Українській православній церкві Московського патріархату.

Окупаційна влада робить усе можливе для знищення ознак ідентичності корінного народу Криму – кримських татар. Висловлення проукраїнських погля­дів, використання українських та кримськотатарських символів становлять за­грозу для життя та здоров’я громадян з боку ксенофобськи мотивованих елементів.

Державна служба України з питань Автономної Республіки Крим та міста Севастополя вживає заходів до висвітлення дій окупаційної влади, що наслідує політику злочинів Радянського Союзу і навіть Російської імперії. З метою вияв­лення солідарності та духовної підтримки кримськотатарського народу, а також шанобливого ставлення до релігійних та культурних традицій кримсько­татарського народу та інших громадян України, які сповідують іслам, ми звернулися до Кабінету Міністрів України з ініціативою щодо встановлення в Україні релігійних свят Ураза-байрам та Курбан-байрам з подальшим визна­ченням зазначених свят як неробочих днів.

Спільно з Меджлісом кримськотатарського народу Державна служба з питань Автономної Республіки Крим та міста Севастополя ініціювала прове­дення заходів із вшанування 72-ї річниці депортації та геноциду кримсько­татарського народу. При підтримці керівництва Національного банку України до  72-ї річниці депортації та геноциду кримськотатарського народу випущено пам’ятні монети з нейзильберу та срібла номіналом 5 і 10 гривень.

Сьогодні у нас є велика потужна сила – інститути громадянського суспільства, правозахисники та небайдужі громадяни, які з перших днів окупації роблять все можливе для досягнення мети – здолати ворога та створити нову Україну. Я хочу подякувати всім інститутам громадянського суспільства, які співпрацюють з Державною службою України з питань Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, всім тим, хто висловив бажання увійти до складу громадської ради. Сподіваюся, що весь ваш потенціал буде задіяний у Міністер­стві з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб, і всі напрацювання, започатковані нашою службою, будуть реалізовані у най­коротші терміни за новими спроможними механізмами прийняття рішень, що відповідають реаліям.

Нині ми обговорюємо, можливо, найважливіші на декілька майбутніх років питання для нашої країни. Україні вкрай необхідно прийняти політичне рішення та затвердити стратегію деокупації Криму, яка визначить рух україн­ської громадськості та надасть чіткий меседж світовій спільноті. Тому в цей надскладний для країни час ми повинні розробити дієвий механізм взаємодії та консолідації всіх органів державної влади і громадськості для прискорення процесу відновлення цілісності нашої Батьківщини. Дякую всім за увагу. Крим – це Україна! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Спасибі вам.

Ми, порадившись із головою Комітету, пропонуємо вам такий спосіб, на мою думку, найбільш ефективний. Ви матимете можливість почути ще інших представників виконавчої влади, а також народних депутатів. Ми просимо вас формувати запитання у письмовому вигляді та передати їх через секретаріат Комітету. Прошу, це працівниця секретаріату, яка передасть ваші запитання тому, кому ви хочете їх адресувати, передовсім до урядової ложі. Наприкінці нашої роботи ми відведемо час для того, щоб відповіді на ці запитання бути озвучені. Немає заперечень? Гаразд.

Запрошую до слова голову Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування пана Сергія Власенка.

 

ВЛАСЕНКО С.В., голова Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»). Шановна пані заступнику Голови Верховної Ради України! Шановні учасники парламентських слухань! Проблема України як держави, на моє переконання, полягає в тому, що, особливо остан­німи роками, у нас немає стратегії розвитку в жодній сфері людської життєдіяль­ності. Хоч яку сферу людської життєдіяльності візьми, у нас немає стратегії, куди і як повинна рухатися Україна. Так, ми чуємо гарні гасла, загальні слова, але якщо запитати у двох чиновників найвищого рівня, якою вони бачать Україну через п’ять років, то отримаємо, я переконаний, абсолютно різні відповіді.

На жаль, через два з половиною роки після анексії Криму ми лишень починаємо розмову про те, що в нашій державі повинна існувати стратегія деокупації. Виявляється, у нас діє Державна служба України з питань Автоном­ної Республіки Крим та міста Севастополя, утворено Міністерство з питань тимчасово окупованих територій, і насправді чеканка монет у 10 гривень дуже важлива. Однак мені здається, що значно більш важливим є формування на рівні держави комплексної стратегії повернення незаконно окупованих українських територій. При цьому деколи нам пропонують якісь, на мою думку, абсолютно фантастичні шляхи повернення української влади на кримську територію на кшталт того, що давайте ми створимо в Україні якісь чудові економічні умови, і Крим сам до нас повернеться. Можливо, колеги мене поправлять, але я не знаю жодного прикладу в історії, коли незаконно анексована територія в такий спосіб поверталася б під протекторат первинної території.

Тому мені здається, що держава поки що не дуже серйозно ставиться до всіх аспектів проблем окупованих територій. На мою думку, одним із основних закликів, який має прозвучати в Рекомендаціях парламентських слухань до всіх органів державної влади, ‒ сконцентровуватися на питанні якнайшвидшого розроблення загальнодержавної стратегії деокупації Криму, реінтеграції та по­вернення Криму в Україну.

Окрім цієї стратегії, у нас має вирішуватися, знову-таки, на державному рівні питання, якому не приділяється, на моє переконання, належної уваги, ‒ питання внутрішньо переміщених осіб (Оплески). Насправді якщо ми ще якось говоримо сьогодні, не маючи стратегії роботи з внутрішньо переміщеними особами, про внутрішньо переміщених осіб з Донецької і Луганської областей, ми принаймні їх згадуємо, то про внутрішньо переміщених осіб з Автономної Республіки Крим, на жаль, на рівні держави ми взагалі не згадуємо. Держава не створила жодних умов, щоб ці люди, які змушені були залишити все, могли інтегруватися до нормального життя в Україні. Про це теж треба говорити і, на мою думку, це питання має бути відображено в Рекомендаціях парламентських слухань.

Окремим питанням, щодо якого немає ніякої стратегії, є питання кримськотатарського народу. Почну з того, що на трибуні висить досить умовний, абсолютно неповний перелік політичних в’язнів Москви. З них більше 50 % – представники кримськотатарського народу. Це люди, які потерпають на своїй землі, які масово зникають. Останньою краплею, або передостанньою, було те, що держава-агресор взагалі визнала Меджліс кримськотатарського народу терористичною організацією, нищачи самоідентичність кримських татар. Тому Українська держава повинна розробити стратегію захисту кримськотатар­ського народу і на території Криму, і поза цією територією.

Звучало питання, якому ми теж маємо приділити увагу, про стратегію України в частині компенсації, відшкодування збитків, що їх зазнали і Україн­ська держава, і внутрішньо переміщені особи, які постраждали внаслідок дій окупаційної влади на території Автономної Республіки Крим.

Декілька слів хочу сказати про санкції щодо Російської Федерації. Хочу нагадати всім, що санкції проти Російської Федерації були введені міжнародною спільнотою за порушення міжнародного права під час незаконної анексії Автономної Республіки Крим. На жаль, відсутність чіткої міжнародної політики Української держави призвела до того, що на сьогодні продовження санкцій дедалі менше пов’язується з деокупацією Криму. Говорять лише про Мінський процес, вже нічого не кажуть про деокупацію Криму. Я вважаю, що це вели­чезний недолік нашої держави, який ми маємо виправити.

І хочу зазначити, що я не пам’ятаю жодного разу, коли наш Комітет або Верховна Рада України не відгукнулися на законодавчі ініціативи щодо Авто­номної Республіки Крим. На жаль, таких ініціатив було небагато, це теж величезний недолік.

Я можу говорити дуже багато, але переконаний, що інші промовці про­довжать, у тому числі, й мої думки. Єдине, що хочу просити:

по-перше, подати свої пропозиції до проекту Рекомендацій парламент­ських слухань, який вам роздано;

по-друге, попередньо затвердити ці рекомендації і дати змогу нашому Комітету впродовж двох тижнів їх доопрацювати та внести на затвердження Верховній Раді.

І я беззаперечно погоджуюся з останньою тезою попереднього промовця: «Крим – це Україна». Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова народного депутата Олексія Гончаренка, секретаря Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональ­ної політики та місцевого самоврядування, керівника міжфракційного депу­татського об’єднання «Крим» у Верховній Раді України, керівника робочої групи Комітету з підготовки нинішніх парламентських слухань.

 

ГОНЧАРЕНКО О.О., секретар Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, партія «Блок Петра Порошенка»). Дякую. Шановна пані заступнику Голови Верховної Ради України! Шановні учасники парламентських слухань! Насправді актуаль­ність проблеми Криму ми бачимо щодня. Ось я зайшов на новинні стрічки України, остання новина: суд у Криму примушує єпархію Української право­славної церкви Київського патріархату звільнити приміщення на першому по­версі кафедрального собору в Сімферополі, окупаційний апеляційний суд міста Севастополя прийняв відповідне рішення. І це відбувається щодня.

Кожного дня відбувається наступ на демократичні свободи, на всіх, хто займає проукраїнську позицію в Криму, – чи то кримські татари, чи то проте­станти, чи Українська православна церква Київського патріархату, чи прості українці. Крим перетворився на тюремний острів Алькатрас. Це вже не той пів­острів, який ми всі знаємо і любимо, сьогодні там абсолютно інша ситуація. І  тому так важливо, що нарешті Верховна Рада, через два з половиною роки після окупації Криму, проводить ці парламентські слухання.

Наш комітет і міжфракційне депутатське об’єднання «Крим» ініціювали спочатку проведення слухань у Комітеті, що відбулися в травні минулого року, і тоді ми прийняли дуже чіткі рекомендації, що робити. На жаль, більшість цих рекомендацій не виконана. А вже тоді ми говорили про необхідність скасування Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особли­вості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», про припинення економічного співробітництва з окупантом, про пи­тання конституційного статусу Автономної Республіки Крим, про необхідність внесення змін до Конституції України щодо позбавлення міста Севастополя якогось окремого статусу, про кримськотатарську національну автономію. Що відбулося за той час? Чесно кажучи, дуже мало. І лише громадянська блокада Криму, організована Меджлісом кримськотатарського народу, дала результат – ми зупинили економічну співпрацю з окупантом, яка, на жаль, була.

Тому від імені міжфракційного депутатського об’єднання «Крим»… До речі, хочу сказати, що до нашого об’єднання входять 13 народних депутатів, ми  зібралися ще в перший тиждень роботи Верховної Ради цього скликання, у грудні 2014 року, ‒ Джемілєв Мустафа-ага, Голубов Дмитро, Куніцин Сергій, Логвинський Георгій, Мамчур Юлій, Матузко Олена, Найєм Мустафа-Масі, Співаковський Олександр, Суслова Ірина, Фріз Ірина, Хлань Сергій та Чубаров Рефат-ага. Коли ми створювали це об’єднання, ми звернулися до всіх фракцій парламенту з проханням подати своїх представників. Як бачите, тут немає представників «Опозиційного блоку». І вчора я мав телевізійні дебати (це також те, що мені зараз болить) з одним із їхніх представників ‒ народним депутатом Мураєвим, на яких він на пряме моє запитання, чи окупований у нас Крим, відмовився дати відповідь. Це народний депутат України! Він так і не дав відповідь на просте запитання: чи окупований у нас Крим? Він розповідав, що в Україні йде громадянська війна, що американці воюють на сході України, ну, всі міфи з російського телебачення. І це в Україні відбувається! На жаль, тут є частка вини нас усіх.

Я хочу подякувати пані Лілії Гриневич, яка як член Кабінету Міністрів тут присутня. Але, як на мене, сьогодні тут дуже мало представників виконавчої влади, зокрема Кабінету Міністрів. Ще раз дякую пані Лілії, але я хотів би бачити тут ширше представництво.

Тому хочу запропонувати нашому шановному зібранню, щоб ми обов’яз­ково зініціювали повернення навесні 2017 року до цього питання, аби проаналі­зувати, що зроблено за результатами цих парламентських слухань. Щоб ми спитали новий уряд, який сформували два місяці тому і який має змогу змінити ситуацію, у тому числі щодо питань Криму та кримчан і повернення Криму в Україну, що зроблено і що робиться для вирішення тих питань, які ми сьогодні поставимо, прийнявши Рекомендації парламентських слухань.

Я хотів би привернути вашу увагу до деяких із цих рекомендацій. Я вже казав про конституційний статус, що є надважливим, і дякую Президенту Украї­ни, який це питання в роковини депортації кримськотатарського народу підняв на найвищому рівні і заявив, що він як глава держави готовий це підтримати.

Переконаний, що нам також необхідно прийняти закон про колабораціонізм. Тому що, на жаль, є люди в Криму, які мають пам’ятати, що невідворотно настане відповідальність і покарання за їхні дії, які вони робили, допомагаючи окупації Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим, а також які свідомо перейшли на роботу в органи державної влади Росій­ської Федерації та маріонеткового окупаційного режиму або в інший задокумен­тований спосіб активно підтримували окупантів, наприклад, працюючи в засо­бах масової інформації, які отруюють антиукраїнською та антикримськотатар­ською пропагандою розум кримчан і не лише кримчан. Ми маємо передбачити неможливість зайняття особами, які в судовому порядку будуть визнані колабо­рантами, будь-яких посад в органах державної влади та органах місцевого самоврядування у Криму після деокупації та на іншій території України. Зви­чайно, мова в жодному разі не йде про тих громадян України, які для забез­печення виживання свого і своїх сімей в умовах тимчасової окупації вимушено прийняли громадянство Російської Федерації.

Я хочу подякувати всім вам за те, що прийшли на ці парламентські слухання. Сподіваюся, що мета, яку ми перед собою ставили, – порушити пи­тання Криму у стінах українського парламенту, для того щоб ми жодним чином не могли його забути, щоб ми щодня вимагали вирішення тих питань, які стоять перед нами для деокупації Криму, і спільно вели цю роботу, – буде досягнута.

І останнє. Як голова робочої групи хочу висловити подяку всім, хто входив до її складу, а також колективу секретаріату нашого Комітету і особисто Володимиру Полтавському, Олегу Данилюку та Анжелі Малюзі, які дуже багато зробили для того, щоб ці слухання відбулися організовано та професійно. Я впевнений, що Крим буде українським, але для цього нам треба працювати. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Переходимо до обговорення, регламент виступів ‒ до 3 хвилин. Я закли­каю всіх учасників парламентських слухань дотримуватися регламенту, щоб ми мали час послухати відповіді на запитання.

Запрошую до слова пані Валерію Лутковську, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Підготуватися Сергію Петухову.

 

ЛУТКОВСЬКА В.В., Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Дякую дуже вам, шановна пані головуюча. Шановні учасники парла­ментських слухань! Так, стратегія деокупації Криму конче необхідна в державі. Але в цій стратегії має йтися не про повернення території, а про повернення людей, тож відповідно ця стратегія має бути спрямована у двох напрямах.

Напрям перший – це ті, хто сьогодні опинився на підконтрольній Україні території. Ці люди мають бути забезпечені повним спектром тих прав, які вони мали, доки не залишили територію Криму. Що ми побачимо, якщо проаналізу­ємо нещодавно прийняту урядом постанову № 637 у поєднанні із Законом України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України»? Не дай Боже переселенцю з Криму втратити свій статус внутрішньо переміщеної особи, він стане нерезидентом на території держави, у якій, власне, його права мають бути захищені. Це жахливо! Про це треба обов’язково подумати і невід­кладно внести зміни до відповідної постанови Кабінету Міністрів України.

Другий напрям ‒ ми маємо подумати про те, що на території Криму з тих чи інших причин залишилися громадяни України, і вони мають відчувати тур­боту своєї держави про них. Тому я зі свого боку ініціювала переговори з омбудсменом Російської Федерації і дуже сподіваюся на те, що вони відбу­дуться найближчим часом, і ми зможемо з нею поза політикою, виключно щодо гуманітарної сфери побудувати наші перемовини для того, щоб максимально захистити інтереси тих, хто залишився на території окупованого Криму, щоб вони відчували турботу своєї держави.

Але в будь-якому разі, на мою думку, ми маємо побудувати в Україні таку державу, яка базуватиметься на дуже простому коді. Тільки коли ми будемо впевнені, що в Україні проживати безпечно, комфортно, економічно вигідно і гідно, лише тоді ми зможемо деокупувати Крим. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова пана Сергія Петухова – заступника міністра юстиції України з питань європейської інтеграції. Підготуватися Олександрові Тулупову.

 

ПЕТУХОВ С.І., заступник міністра юстиції України з питань європейської інтеграції. Добрий день, шановні колеги! Дякую за надане слово. Ми виходимо з того, що стратегія повернення Криму має базуватися на двох основних передумовах: по-перше, це повернення людей, повернення їх культур­но, фізично, ментально і економічно в Україну, а по-друге, це недопущення легітимізації незаконної окупації Росією Криму.

У першій частині що ми маємо зробити, щоб люди, які залишаються в Криму, відчували турботу України, відчували з нею зв’язок, могли підтри­мувати зв’язок з неокупованою частиною України? Для цього Міністерство юстиції вважає найважливішим крок, який ми вже зробили, ‒ порядок отриман­ня кримчанами документів. У нас діє спрощений порядок отримання свідоцтва про народження для дітей, які народжуються в Криму. Це той документ, який дозволяє отримати всі інші права людині, яка народжується в Криму, що дозво­ляє батькам приїжджати з дитиною в Україну, здобувати освіту, проживати, шукати роботу чи просто підтримувати зв’язки з родичами. Крім того, необхідно забезпечити, щоб ці люди могли безперешкодно перетинати адміністративний кордон у рамках того, що дозволяє необхідність захищати безпеку України. Але це не повинно створювати додаткових обмежень для цих людей.

Друга частина. Ми повинні зробити все, щоб незаконна окупація Росією не отримала визнання у світі. Що для того треба зробити, і що робить Міністерство юстиції? Ми одразу, ще навіть до завершення окупації, подали позов до Євро­пейського суду з прав людини, і я можу сказати, що вже є зрушення. Незва­жаючи на те, що Росія двічі відтерміновувала подання зауважень на позицію України, вони вимушені були це зробити, ми отримали їхні заперечення, вони досить формальні. Наразі справа рухається далі, і Україна до кінця серпня має подати свої коментарі до цих зауважень, після чого суд може перейти до розгля­ду справи про прийнятність цієї першої міждержавної справи, що стосується подій у Криму. Європейський суд з прав людини – це орган, який, зокрема, підтримав незаконність окупації Північного Кіпру, а також визнав присутність Росії на Придністров’ї та її відповідальність за те, що там відбувається. Тому ми покладаємо на нього великі надії.

Крім того, важливо те, що ми порушуємо питання Криму в наших відно­синах з Європейським Союзом. Можу поінформувати, що 10 червня Євро­пейська Комісія направила всім державам-членам рекомендацію про невизнання міжнародних паспортів та внутрішніх паспортів, виданих на території Криму після окупації, відповідно неможливо отримати візи в ці паспорти. Згідно з цією рекомендацією єдиними легітимними документами, які паспортизують чи іден­тифікують громадян України у Криму, є українські документи, і Європейської Комісії рекомендує дотримуватися цієї позиції.

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 30 секунд, завершуйте.

 

ПЕТУХОВ С.І. Це ілюстрація того, про що я казав. Два основні підходи:

1) підтримувати зв’язок з людьми, забезпечувати їхні права, наскільки це можливо, і їхній зв’язок з Україною;

2) неможливість легітимізації захоплення території Росією, тому що це те, у чому вона зараз зацікавлена. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова пана Олександра Тулупова, Генічеського міського голову. Підготуватися Рефату Чубарову.

 

ТУЛУПОВ О.В., Генічеський міський голова (Херсонська область). Добрый день, уважаемые участники парламентских слушаний! Крым – это Украина. Сегодня для Украины одна из первоочередных задач ‒ восстановление территориальной целостности страны путем реинтеграции временно оккупиро­ванных территорий. Эта стратегия должна быть комплексной и включать целый ряд мероприятий в разных сферах жизнедеятельности украинского народа.

Но сегодня государство обязано обратить внимание на решение проблем жителей приграничных районов, сделать их жизнь привлекательней. Ведь первое, на что обращают внимание жители Крыма, – как живут украинцы в приграничных районах.

В связи с ситуацией с газом, возникшей этой зимой, о существовании города Геническа узнали не только в Украине, но и за ее пределами. И только после этого центральная власть обратила внимание на проблему приграничного города. Зимой 2016 года Министерство энергетики и угольной промышленности провело два совещания, на которых рассматривался вопрос обеспечения газом Геническа, но по сегодняшний день никаких решений по этому вопросу не принято, ситуация остается тупиковой: наш газ есть, но зимой взять его нельзя. Хотя в каждом тупике есть одно положительное свойство – он учит нас воз­вращаться назад, осознавая свои ошибки, а некоторых учит пробивать стены. Нас научил пробивать стены и действовать по принципу: если одна дверь закры­вается, то обязательно откроется другая. Поэтому сегодня с этой трибуны от имени всех геничан я обращаюсь к Премьер-министру Украины Владимиру Гройсману, Председателю Верховной Рады Андрею Парубию, к народным депу­татам с просьбой решить вопрос возврата на территорию континентальной части Украины природного газа украинской добычи, который хранится в Глебовском газохранилище Крыма. Этого газа достаточно, чтобы в зимний период отопить дома Геническа, там 18 миллионов кубометров нашего газа.

Еще раз подчеркну, что в связи с оккупацией Крыма государство обязано уделить особое внимание развитию Геническа и Генического района путем создания программы развития приграничных районов, которая будет включать:

• строительство производств, что повлечет создание рабочих мест. Ведь уже сегодня на территории города и района около 2 тысяч переселенцев, им нужны работа, жилье;

• развитие транспортно-логистической инфраструктуры. Сегодня разобра­на железная дорога от Генического порта до железнодорожного вокзала, что ста­вит под угрозу возможность развития порта, необходима реконструкция дорог на подъездах к Геническу;

• помощь в решении коммунальных проблем – предотвращение подтопле­ния, канализирование и обновление водопроводных сетей города.

Нас не устраивает очень высокая цена на газ, который добывается на нашей территории. Нам нужна государственная финансовая поддержка в завер­шении строительства клиники восстановительного лечения Владимира Козяв­кина. Это повлечет стремительное развитие Геническа и Арабатской стрелки.

Можно много говорить о том, в чем мы нуждаемся. Ведь на такие города, как наш, не обращали внимание более 20 лет. Но мы сегодня не стоим на месте и в меру своих сил и финансовых возможностей решаем проблемы жизнедея­тельности города: своими силами строим мини-набережную, делаем все, чтобы наш город становился привлекательнее и развивался. Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую за виступ і за запрошення.

Запрошую до слова пана Рефата Чубарова, народного депутата України, голову Меджлісу кримськотатарського народу. Підготуватися Лілії Гриневич.

 

ЧУБАРОВ Р.А., член Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, партія «Блок Петра Порошенка»). Шановна пані голово! Шановні учасники парламентських слухань! Абсолютно праві ті промовці, які відзначили, що реінтеграції має передувати деокупація. Дійсно, хай би які питання, пов’язані з окупацією Криму, ми розглядали, особливо у сфері прав людини, прав корінного народу Криму, всі добре розуміємо, що по­ки існує чинник, який щоденно генерує ці проблеми, вчиняє злочини, ми будемо просто приречені на їх вирішення.

Я хочу перепросити, щоб нікого не дратувало, що під час таких бесід, розмірковувань, якими, по суті, є парламентські слухання, говориться трохи більше про кримських татар, ніж ми до того раніше звикли. Переконаний, всі ми однаково любимо Крим, але погодьтеся, що без повернення Криму кримсько­татарський народ просто спрямує в небуття. Ми вже були 45 років без своєї землі і тому маємо максимально своєчасно (і Меджліс кримськотатарського на­роду над цим працює) зробити всі ті справи, від яких у майбутньому залежить доля Криму і доля кримськотатарського народу.

Дуже мало часу, тому буквально два-три речення. Можна дуже багато говорити про питання людей, які були вимушені залишити Крим, але ми скон­центрувалися на поверненні Криму, бо це головне, щоб уникнути в подальшому таких порушень прав. Отже, що ми маємо робити? Максимально сконсолідувати наших партнерів, аби змусити Росію повернутися в межі міжнародного права, відновити територіальну цілісність України. У мене немає часу, щоб це розшиф­ровувати, я знаю, ви все це дуже добре розумієте.

Перше. Не можуть бути розставлені пріоритети таким чином: спершу – Донбас, потім – Крим. Усе має одну мету – відновлення територіальної ціліс­ності України. Єдиний кордон, єдині санкції. Війна розпочалася в Криму і має завершитися поверненням Криму.

Друге. Питання Криму має розвиватися всередині Української держави, не чекаючи, власне, фізичної деокупації: Конституція, закони, статус Криму.

Третє. Максимальна згуртованість кримської громади на материковій Україні. Я навмисно виділив цей аргумент. Це має бути наша згуртованість, ми маємо уникнути деяких проявів у минулому «кримської хвороби», коли одні замість того, щоб з іншими об’єднуватися…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 1 хвилина, завершуйте.

 

ЧУБАРОВ Р.А. …всі свої зусилля спрямовували задля того, щоб плести якісь інтриги тощо. Я, як і минулого разу, ще раз з цієї трибуни оголошую про те, що Меджліс кримськотатарського народу готовий з усіма державними орга­нами і неурядовими організаціями об’єднувати наші зусилля задля того, щоб наблизити час деокупації. На цьому я хочу закінчити і дуже дякую вам (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Спасибі вам.

Запрошую до слова пані Лілію Гриневич, міністра освіти і науки України. Підготуватися шейху Ахмеду Таміму.

 

ГРИНЕВИЧ Л.М., міністр освіти і науки України. Шановна пані головуюча! Шановні учасники парламентських слухань! Виявляється, що в ХХІ столітті всупереч міжнародному праву можна грубою силою забрати територію держави, але не можна грубою силою завоювати прихильність людей. Ми переконані, що найперше наше завдання – це боротьба за тих людей, яким потім здійснювати реінтеграцію Криму. І тому Міністерство освіти і науки України бачить своє завдання у створенні всіх можливостей, насамперед для дітей – переселенців з Криму, для органічного здобуття освіти тут, на матери­ковій Україні, але ми також маємо дати шанс здобувати українську освіту тим, хто сьогодні мешкає у Криму.

Сьогодні в системі дошкільної і загальної середньої освіти орієнтовно 3300 дітей, які переселилися з Криму. Переважно ці діти без документів, бо їхні родини їхали поспіхом. Ми запровадили спрощені процедури для їх нормаль­ного навчання в наших навчальних закладах. Ми також створили умови для отримання екстерном атестата про загальну середню освіту. Однак ми пішли далі і спільно з Фондом «Відкрита політика» (і я хочу окремо подякувати при­сутній тут голові фонду пані Ірині Ждановій) зроблено багато кроків для створення особливих умов для дітей із Криму, які хочуть продовжувати освіту в Україні, але не мають шансів скласти зовнішнє незалежне оцінювання, належ­но до нього підготуватися.

Ми також створили окрему додаткову сесію для кримчан, зважаючи на те,  що їм доведеться складати ЗНО 30 червня (на запит народного депутата Мустафи Джемілєва), і передбачили для окресленого пулу наших вищих на­вчальних закладів створення окремих освітніх центрів «Крим – Україна», де вони зможуть подавати свої освітні декларації і так само мати можливість вступу за вступними іспитами.

Я зараз прошу рівно 50 секунд для анімаційного ролика, який ми під­готували і розмістимо на телебаченні та в Інтернеті, що розповідає про можли­вості для кримчан у цій вступній кампанії. Будь ласка, запустіть ролик на екран.

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу поставити відеоролик.

 

(Трансляція відеозапису).

 

ГРИНЕВИЧ Л.М. Вся докладна інформація є на сайті Міністерства освіти і науки в рубриці для абітурієнтів із Криму і Донбасу. Крим – це Україна! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую, пані міністре.

Запрошую до слова шейха Ахмеда Таміма, Муфтія України. Підготуватися Олександрі Дворецькій.

 

ТАМІМ А., Муфтій України. Уважаемая председательствующая! Дорогие участники парламентских слушаний! Я приветствую вас и благодарю за при­глашение. Я хочу, чтобы вы услышали позицию мусульман и узнали о том, что мы работали и продолжаем работать для того, чтобы выработать правильное понятие интеграции и единой стратегии.

Если говорить открыто, то до Майдана была ясная стратегия, что указывает на сплоченность многонационального, мультикультурного украин­ского общества. Теперь мы видим разделение страны на восток, запад и юг. Я сейчас не говорю о том, какое отношение было к мусульманам, какие были проблемы при возвращении культовых сооружений, и была ли хоть какая-то поддержка в строительстве хоть одной мечети в Симферополе или других городах. После Майдана мы поняли, что у нас один выбор – европейский. Но для достижения результата необходимо, чтобы у нас было единое понятие стратегии, доступной и простым людям, чтобы мы вместе работали в одном направлении.

Мы до сих пор видим, что еще не все идут в одном направлении. Если говорить о политиках, то в любом государстве сторонники власти и оппозиции все равно работают для осуществления стратегии и достижения единой цели. Здесь мы видим, что это не совсем так. И это тоже отражается на взаимо­отношениях между простыми гражданами и отношении к организациям. В ре­зультате мы видим, что уже принято решение о праздновании мусульманского праздника в Киеве. Что мешало, чтобы это было раньше? Почему на мусульман или на представителей других национальностей смотрят отдельно?

Мы хотим видеть новую Украину, чтобы гражданин был гражданином Украины, а не гражданином той или иной области. Мы хотим, чтобы ни в коем случае не был использован исламский фактор, потому что в результате этого будет так, как было в Восточной Европе, когда исчезла Югославия. Есть нацио­нальный фактор и есть мусульманский фактор. Мы хотим видеть именно украинские батальоны, а не батальоны… Спасибо за внимание (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Спасибі вам.

Запрошую до слова Олександру Дворецьку, координатора благодійної організації Благодійний фонд «Восток-SОS». Підготуватися Георгію Логвинському.

 

ДВОРЕЦЬКА О.М., координатор благодійної організації Благодійний фонд «Восток-SОS». Доброго дня! Шановні колеги, я дуже вдячна, що ви сьогодні тут присутні. Буду говорити з вами як переселенка, як представниця громадянського суспільства, як громадянка України.

Сама я є переселенкою з Автономної Республіки Крим і хочу подякувати за те, що нині, після двох років окупації, у нас трохи вимальовуються деякі кроки стосовно кримчан: утворено Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України, Міністерство юстиції спро­стило порядок отримання свідоцтва про народження осіб, які народилися на окупованій території, Міністерство освіти і науки створило умови для участі абітурієнтів із Криму у вступній кампанії.

Проте чи є у нас чітка державна політика щодо окупованих територій? Не треба довго говорити чи аналізувати якісь документи. Документи ‒ це інстру­мент, а чи вирішили ми проблеми? Думаю, гарною ілюстрацією може бути май­же порожня ложа представників уряду. Сьогодні ми не бачимо тут представ­ників різних міністерств, які можуть і повинні сприяти деокупації Криму.

Деокупація, на мою думку, має стати національною ідеєю нашої країни, яка полягає в тому, що без Донбасу, без Автономної Республіки Крим не може бути цілісної, незалежної, демократичної держави Україна. І для вирішення питання реінтеграції кримчан є дуже прості шляхи.

Яким чином ми зберігаємо зв’язок з тими людьми, які на сьогодні залишаються в окупації? Чи достатньо ми зробили, щоб кожен із них отримав діючий паспорт громадянина України? Чи кожен із них може подолати таку бюрократичну процедуру, як вклеювання фотографії в паспорт? Ні, не кожен. Бо ми досі не можемо відповісти на запитання, як людині перетнути адміністра­тивний кордон без фотографії, вклеєної у паспорт у 25 і 45 років. Це можуть зробити якісь інші люди, але за наявності довіреності, встановленої законодав­ством України, а нотаріусів до сьогодні немає. І ми змушені або платити хабарі, або вчиняти якісь інші дії, щоб отримати діючий паспорт громадянина України.

Немає підтримки сімей тих людей, про яких ми зараз часто згадуємо, які знаходяться в полоні в Російській Федерації. Не підтримуються сім’ї ані Олега Сенцова, ані Олександра Кольченка, ані решти людей, бо їхні родичі оплачують адвокатів.

Ми зможемо нормально говорити про проблемні питання, про повернення окупованих територій лише тоді, коли скажемо, яким чином ми будемо збері­гати майно, а не забороняти вивозити два комп’ютери чи встановлювати перелік надбаного за все життя майна, яке кримчанин може вивезти за межі окупованої території.

Окреме питання ‒ проблеми внутрішньо переміщених осіб, які залишили домівки і зробили вибір на користь України, але вони зараз тут знаходяться і дискримінуються.

Питання невідворотності покарання. Людей, які зрадили Україну, ми повинні покарати. Такі зрадники, як суддя Чорнобук чи 1300 представників Служби безпеки України мають бути покарані. Мета нашої держави, правоохо­ронних органів, Служби безпеки, представників яких сьогодні тут немає, ‒ зро­бити все можливе, щоб ці люди були покарані, бо тільки після відчуття справед­ливості ми зможемо говорити про реінтеграцію. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дуже дякую вам.

Запрошую до слова народного депутата Георгія Логвинського, члена депутатської фракції політичної партії «Народний фронт». Підготуватися Андрію Сенченку.

 

ЛОГВИНСЬКИЙ Г.В., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відно­син (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Народний фронт»). Шановні друзі! Передовсім дозвольте представитися: мене звати Георгій Логвинський, я представник Меджлісу кримськотатарського наро­ду в парламенті України. Безпосередньо для мене питання повернення контролю над нашою територією – це сенс життя. Тому хочу всім вам подякувати за те, що завдяки тим людям, які зараз знаходяться в цьому залі, ми не дали агресору знищити нашу державу. Я вам щиро за це вдячний.

Хочу сказати, що для того, щоб знайти ліки від хвороби, ми повинні чітко визначити діагноз, тобто яка мета була у Російської Федерації щодо окупації наших територій. Мета дуже зрозуміла – вони хотіли знищити Україну як таку, вони не думали, що наш народ зможе витримати ці жахливі дії, вони вважали, що люди, які зараз залишаються в Криму і не підтримують окупантів, зникнуть, втечуть. Однак цього не сталося. Я пишаюся тими людьми, тими героями, які зараз залишаються у Криму. Я пишаюся тими людьми, які виїхали на матери­кову частину, але борються за наш Крим. Упевнений, що ми повинні пишатися тим, що ми зробили. Не казати, як деякі політики, що хтось щось мав зробити, але не зробив. Ми маємо говорити про те, що зроблено, що ми зробимо, і брати на себе відповідальність.

Можу сказати, що Україна завдяки Мустафі Джемілєву, завдяки Рефату Чубарову, за моєю допомогою забезпечила кримінально-правову охорону дер­жави. Що це означає? У Криму я багато чув розмов: ви знаєте, що вас продали, уже все домовлено, всі питання вирішено, навіщо ви боретеся. Але, вибачте, є прокуратура Криму і прокурор, який зараз із нами, у провадженні якого близько тисячі заяв, поданих моїми співробітниками та правозахисниками. Ці люди пере­бувають у розшуку і вони знають, що відповідатимуть. Безумовно, є певні проб­леми з Інтерполом. Проте все-таки ми збудували цілісну систему кримінально-правової охорони. За весь час, наприклад, у Грузії було затримано одне судно на  дві години. Ми затримали десять, чотири заарештовані. На даний час за іншими прикладами не було кримінальних проваджень, але Україна це зробила. Упевнений, що на цьому шляху ми повинні захищати наші кордони і воювати за наших громадян.

Я вдячний пані Гриневич…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте. Вкладіться, будь ласка, у 30 секунд. Я дуже прошу, особливо народних депутатів, бо вони мають можливість виступати і в інший час у парламенті.

 

ЛОГВИНСЬКИЙ Г.В. Я вдячний Міністерству освіти і науки за те, що ми зараз спільно розробляємо програму навчання для людей, які залишилися в Криму. Я вдячний за те, що ми зараз поновили Службу безпеки України, за те, що ми зробили.

Хочу навести невеликий приклад: нещодавно ми з Мустафою зустрічалися з міністром безпеки Держави Ізраїль і запитали у нього: «У чому сила Держави Ізраїль, яка виграє всі війни?». І він відповів: «Сила не в сучасній зброї, не в тому, що ми маємо певні можливості, сила ‒ у наших громадянах, це сила духу наших громадян».

Я впевнений, що сила права вища за право сили. Саме тому я переконаний, що ми маємо зброю, з якою повернемо контроль над нашою державою. Millet! Vatan! Qirim! Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова пана Андрія Сенченка, народного депутата України п’ятого – сьомого скликань, голову громадської правозахисної організації Рух «Сила права». Підготуватися Олександру Воробйову.

 

СЕНЧЕНКО А.В., голова громадської правозахисної організації Рух «Сила права». Спасибо. Уважаемые коллеги! Скоро исполнится два с половиной года оккупации Крыма. Проблемы обостряются, но вместо внятных ответов на кричащие вопросы власть, к огромному сожалению, начала новую PR-кампанию под названием «Программа реинтеграции Крыма и Донбасса». Реально, кроме путинского плана так называемых выборов на оккупированной территории и инфицирования страны путем интеграции в Украину фактически управляемого Кремлем Донбасса, ничего не придумали. Прежде чем реинте­грировать территории, их необходимо освободить. И об этом сегодня уже справедливо говорили.

Общество ждет внятного ответа на вопрос: когда, где и в каком формате Украина начнет реальные переговоры об освобождении Крыма и Донбасса? Разделение этих вопросов – прямой путь к потере Крыма навсегда. Формат та­ких переговоров – точно не Минск и не призрачная «Женева плюс». Точкой опоры для всех нас могут быть только Будапештские гарантии. Такие пере­говоры должны включать два этапа:

1) с учетом неизбежного отказа России такие переговоры должны прохо­дить в формате «Украина плюс США и Великобритания» как страны-гаранты, и на этом этапе необходимо принять меры по принуждению Российской Феде­рации к диалогу, к выполнению Будапештских гарантий и деоккупации Крыма и Донбасса;

2) после того как Россия под давлением, прежде всего, экономических санкций будет вынуждена сесть за стол переговоров, они должны быть посвя­щены согласованию украинского, а не кремлевского плана деоккупации.

Параллельно с реальным переговорным процессом необходимо раз­работать, обнародовать и широко обсудить проект будущей модели для Крыма и Донбасса. Эта модель должна быть приемлема для большинства наших со­граждан, проживающих как на свободной, так и на оккупированных террито­риях, но при этом не должна быть конфронтационной по отношению к инако­мыслящим. Своими бессистемными заявлениями, а зачастую абсурдными дей­ствиями украинская власть оттолкнула многих жителей оккупированных территорий.

Для стабилизации ситуации необходимо:

1. В действиях власти руководствоваться не амбициями очередных чинов­ников и не популистскими идеями отдельных депутатов, а международными конвенциями, регулирующими статус оккупированных территорий и террито­рий, находящихся под эффективным контролем.

2. Разработать и обнародовать концепцию уголовной ответственности за участие на стороне оккупантов в событиях в Крыму и на Донбассе, а также концепцию частичной амнистии и административной ответственности за колла­борационизм, предусматривающую лишение виновных на определенный срок права работать на государственной службе, а также права избирать и быть избранными.

3. Прекратить запугивать крымчан ответственностью за наличие второго российского паспорта. В условиях, когда власть не смогла защитить своих граждан, получение этого оккупационного аусвайса стало практически неиз­бежным для выживания на оккупированной территории.

4. Разработать и обнародовать концепцию урегулирования вопросов граж­данства после деоккупации Крыма, предусматривающую право и обязанность обладателей двух паспортов выбрать только одно гражданство.

5. Отменить ограничения на вывоз из Крыма личного имущества украин­скими гражданами, вынужденно переселяющимися с оккупированной террито­рии, установленные бездумным и бездушным постановлением правительства Яценюка.

6. Отменить позорный Закон «О свободной экономической зоне «Крым» и  об особенностях осуществления экономической деятельности на временно оккупированной территории Украины», а также постановление Национального банку Украины, объявившее крымчан нерезидентами. Этот закон и это поста­новление были пролоббированы украинскими олигархами и приняты украински­ми коррупционерами. Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Олександра Воробйова, голову Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області. Підготуватися Марині Ставнійчук.

 

ВОРОБЙОВ О.С., голова Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області. Шановна заступнику Голови Верховної Ради України пані Оксано! Шановні народні депутати України, журналісти, присутні! Дякую за можливість звернутися з багатостраждальної головної трибуни України до всієї громади. Справді, за 3 хвилини я не зможу обґрунтовано довести до вашого ві­дома всі питання, ще відбудеться розгляд у комітетах. У парламенті майже половина ‒ мої брати та друзі, тому розраховую на вашу увагу і підтримку, бо це стосується розвитку, цілісності та повернення захоплених територій України.

Президент України і Голова Служби безпеки України наголошують, що Херсонщина є другим фронтом, а Генічеський район ‒ форт-постом, від спокою та стабільності якого залежить цілісність всієї України. Це багатонаціональний район зі своїми традиціями, через землі Генічеського району пройшов біль кримськотатарського народу, та він є історичною батьківщиною кримсько­татарського народу. Крим ми можемо повернути без жодного пострілу, якщо ви звернете увагу на розвиток Генічеського району, який є діамантом України, але йому потрібна державна оправа.

Підтримайте, будь ласка, Петра Порошенка, Мустафу Джемілєва, Рефата Чубарова, мешканців Генічеського району щодо скасування на окупованій території Криму вільної економічної зони та запровадження такого режиму на всій території Херсонщини, як мінімум на території Генічеського району. Це впорядкує цінову політику на продукти харчування та інші товари, необхідні для населення при таких мінімальних зарплатах та пенсіях.

Звертаю вашу увагу на ціну на газ, яка для абонентів Генічеського району повинна бути набагато меншою, бо на території села Стрілкове здійснюється видобуток українського газу, а трубопровід закінчується у Генічеську. Логісти­ка, любі друзі, майже нульова. Ми просимо вас переглянути ціни на газ для населення нашого району і сподіваємося на розуміння.

Звертаюся також із пропозицією про внесення змін до Кримінального кодексу України. Навіть працівникам Служби безпеки не вистачає важелів притягти до відповідальності осіб, які підбурюють населення, виправдовують незаконну анексію Криму, паплюжать Україну. Підтримайте мій план створення на території Генічеського району Усть-Азовської громади на площі 240 гектарів, де будуть розміщені Збройні Сили України. Це буде військове містечко з ого­рожею, місцем проведення навчань і тренувань. На цій площі планується будів­ництво містечка для вимушених переселенців із розвинутою інфраструктурою за рахунок інвестицій Туреччини. Сьогодні керівництво центру «Інтер Медікал Еко Сіті» має можливість надати корпус на тисячу місць для проходження реабіліта­ції військових з усієї України. Без вашої підтримки законопроекту про державну підтримку розвитку лікувально-реабілітаційних закладів не обійтися, його роз­робив ваш колега Валерій Карпунцов. Сьогодні, до речі, у нього день народжен­ня. Вітаю, Валеро!

КПВВ «Чонгар» – державний об’єкт із сервісним центром та інфраструк­турою для більш комфортного перетину адміністративного кордону – побудо­ваний без жодної копійки з державного бюджету. Де держава? Шановні народні депутати, прошу запровадити експериментальний проект розвитку Генічеського району. Крим ‒ наш! Крим – це Україна! Генічеський район завжди був і зали­шається Україною! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова пані Марину Ставнійчук, заступника голови Юридич­ної ради Союзу юристів України, керівника громадської організації Громадське об’єднання «За демократію через право». Підготуватися Юрію Федоренку.

 

СТАВНІЙЧУК М.І., керівник громадської організації Громадське об’єднання «За демократію через право». Шановна пані головуюча! Шановні учасники парламентських слухань! Крим – це Україна! Однак, розмірковуючи над проблемою повернення Криму до складу України, ми повинні усвідомити необхідність визнання такої контроверсійної думки: шансів повернути Крим до реальної України, якою вона на сьогодні є, дуже мало. Мова йде не лише про повернення територій, не лише про відновлення державного суверенітету і тери­торіальної цілісності, а й про розум, серце, душу мешканців Криму – громадян України, щоб вони повернулися до прагнень, цінностей, виконання завдань, які перед собою ставить Україна. На жаль, ці прагнення на сьогодні залишаються суто декларативними. І кримчани зможуть усвідомити величезну, глибоку по­милку, якої вони припустилися на псевдореферендумі, лише тоді, коли відчують, що Україна набагато заможніша, що вона значно демократичніша, що Україна ‒ соціальна і правова держава, на відміну від тоталітарної, закритої Росії.

План повернення Криму насправді є давно. Він одразу був напрацьований після анексії Криму, а півроку тому оприлюднений провідними науковцями Національного інституту стратегічних досліджень під керівництвом академіка Володимира Горбуліна. Кожен із нас у той чи інший спосіб долучився до напрацювання відповідних пропозицій. Питання сьогодні полягає в тому, чому українська влада за два з половиною роки не взяла цей план до виконання.

На сьогодні план має чотири складові:

1) подальший економічний і суспільний розвиток, у тому числі українські перспективи, українські пропозиції розвитку Криму;

2) чітка правова, ідеологічна позиція щодо окупованих територій, у тому числі чітка інформаційна стратегія. Це суто технічні речі, які не потребують таких зусиль і часу, як, скажімо, план соціально-економічного розвитку, еконо­мічний поступ України, але й цього на сьогодні не зроблено;

3) створення сильної армії;

4) потужна дипломатія.

Дипломатична історія кримського питання – це шлях нереалізованих можливостей. Бо коли ми з колегами з української делегації Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи та українським представництвом при Раді Європи ще в березні 2014 року, фактично, через тиждень після псевдореферен­думу, попри шалений тиск росіян, домоглися схвалення резолюції щодо Украї­ни, де вперше було засуджено анексію Росією Криму і Севастополя на порушен­ня міжнародного права з вимогою відновити території, ми сказали, що здобули першу перемогу, яка ґрунтується на міжнародному праві. Далі – жодного кроку.

Сьогодні маємо нові реалії. Чітко зрозуміло, що пробуджується ЄС терактами, які відбуваються на його території, конфлікт Туреччини і Росії, еко­номічна депресія в Росії – все це видимі чинники нових обставин, які відкри­вають для нас нові зовнішні можливості повернути свій Крим. Україна може отримати умови, що дозволяють повернути Крим. Важливо бути готовими до застосування. Отже, маємо розробити покроковий багаторівневий стратегічний план щодо можливих дій з повернення півострову під юрисдикцію України, який моделював би можливі сценарії дії залежно від певних ситуацій (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова пана Юрія Федоренка, керівника постійної групи радників Представника Президента України в Автономній Республіці Крим у 2014-2016 роках, першого заступника голови громадської організації «Полта­ва». Підготуватися Еміне Джапаровій. Дуже прошу дотримуватися регламенту. Дякую.

 

ФЕДОРЕНКО Ю.В., перший заступник голови громадської організації «Полтава». Пані головуюча, дорогі друзі, колеги та однодумці! Минуло вже понад два роки, як Росія анексувала Крим. Це штовхнуло Російську державу та суспільство в напрямі фашистсько-реваншистської ідеології. Як зазначив полі­толог Андрій Окара, Росія розплатилася за Крим найвищою ціною для сучасної держави – відмовою від модернізації та прогресу, фактично, відмовою від майбутнього. На відміну від Росії, ми такої помилки не припустилися, наше май­бутнє утверджується щодня, і кожен із нас його творить.

Громадське об’єднання «Полтава», яке я представляю, пропонує декілька практичних кроків, які, на нашу думку, є вкрай необхідними для відновлення територіальної цілісності України і спільного  майбутнього з Кримом. Отже, ми пропонуємо:

1) тематику повного і безумовного повернення Автономної Республіки Крим до складу України включити до порядку денного усіх міжнародних пере­говорів, що ведуться стосовно української ситуації. Мінський формат не може вважатися повноцінним насамперед через те, що він обходить тематику статусу та повернення Криму. Саме кримська тема має стати формальною підставою для коригування або перегляду Мінських угод, які, взагалі, правильно було б нази­вати планом Путіна;

2) ввести до складу РНБО України посаду профільного заступника Секретаря з питань повернення Криму;

3) створити у Верховній Раді України Тимчасову слідчу комісію з розслі­дування обставин окупації та анексії Криму;

4) започаткувати проведення регулярних (бажано щомісячних) публічних звітів державних органів, які повинні займатися даною проблематикою;

5) створити єдиний інформаційний полімовний Інтернет-портал, на якому концентрувалася б та висвітлювалася б уся інформація, пов’язана з деокупацією Криму;

6) створити експертну групу фахівців у галузі конституційного та між­народного публічного права.

Можу констатувати, що Росія досить послідовно та цілеспрямовано працює над науковим та пропагандистським обґрунтуванням окупації. Профе­сори юридичного факультету Московського університету Кремньов і Томсінов ввели в обіг і намагаються теоретично обґрунтувати концепт так званого кримського права. Кримську ситуацію може бути визнано прецедентоутворю­ючою, тому не виключено, що майбутнє Криму залежить саме від юристів.

Підкреслюю, що для України, на нашу думку, деструктивними та не­прийнятними є будь-які компромісні рішення, наприклад подвійний суверенітет над АРК. У нас мають бути напрацьовані моделі відновлення українського пра­вового режиму в Криму після деокупації, а також моделі правового статусу для проросійськи налаштованих кримчан. Треба бути свідомими того, що після де­окупації значна частина жителів Криму може отримати повноцінне, а не фей­кове, як зараз, громадянство РФ і позбутися українського. Ці люди повинні мати можливість нормально жити і працювати на звільненому півострові, але вони не повинні впливати на українську політичну реальність.

Пропонуємо також активізувати тему звільнення Криму під час проведення в Україні пісенного конкурсу Євробачення. Висловлювалося чимало побажань, аби конкурс відбувся у Сімферополі чи Бахчисараї. Очевидно, що це зараз неможливо. Проте якийсь захід, наприклад гала-концерт учасників, може відбутися на круїзному лайнері, що пропливатиме вздовж кримських берегів, з прямою трансляцією по всьому світу.

Сподіваюся, що наші спільні зусилля дозволять нам уже в недалекому майбутньому зустрітися в такому самому складі, як сьогодні, у звільненому від путінізму та фашизму Криму. Дякую за увагу.

Насамкінець з вашого дозволу хочу сказати ще декілька слів (у мене є 15 секунд). Я переконаний, що в Україні має з’явитися міністерство майбут­нього. Правильно казав пан Власенко, що в Україні немає концепції і стратегії розвитку в жодній сфері. Тому міністерство майбутнього як центральний орган державної влади (ми, до речі, висловлювали цю пропозицію багатьом парла­ментським комітетам) має стати наріжним каменем, за допомогою якого буде створена концепція на 10-15 років… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Еміне Джапарову, першого заступника міністра інформаційної політики України. Підготуватися Марії Іоновій.

 

ДЖАПАРОВА Е.А., перший заступник міністра інформаційної політики України. Selâm aleyküm! Вітаю вас, шановні учасники парламентських слухань! Я, на жаль, не вмію так швидко, як пан Федоренко, і так емоційно, як пан Воробйов, виступати, але від того мені болить не менше, адже я ‒ з Криму і тепер не можу бути там. І додаткова мотивація мені не потрібна, адже я точно знаю, якщо повернення Криму – це єдина можливість для мене їздити туди і бути частиною своєї сім’ї, яка там залишилася.

Щодо свободи слова. За два роки її не залишилося. У Криму свободу вичавили. Висловлювати позицію про те, що Крим – це Україна, сьогодні ризиковано для життя. Враховуючи, що Росія веде повномасштабну інформа­ційну війну проти України не лише на окупованій території, а й в Україні та за кордоном, ми маємо знайти відповідь на такі питання. Ми повинні домовитися в суспільстві, якими засобами ми боремося, адже ми ‒ за свободу слова, з одного боку, відстоюємо принципи демократії, а з другого ‒ від міністерства суспіль­ство очікує глушіння сигналу російських ЗМІ, регулювання Інтернет-простору, закриття російських телеканалів. Тому ми точно маємо домовитися, і я чекаю від вас якогось feedback, яким чином нам рухатися.

А тепер з приводу того, що нами зроблено. Сьогодні такий, напевно, соціально-політичний mainstream – розроблення стратегії. Нами вже підготов­лені деякі документи, деякі з них представлені, деякі ще будуть. Два документи, які точно стануть частиною стратегії деокупації півострова, важливі з інформа­ційної точки зору.

Перший документ ми розробляли спільно з Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення – стратегія розвитку телерадіомовлення Херсонської області та організації мовлення на території Криму на 2016-2017 роки. Цей документ містить абсолютно чіткий план, він доступний в Інтер­неті. Його мета – забезпечити аналогове та цифрове мовлення з території Хер­сонщини в Крим і спростити процедуру користування радіочастотним ресурсом на території Херсонської області на період анексії Криму. Проблема в тому, що сьогодні мовлення відбувається з Криму і російських ЗМІ з високих веж, захоп­лених окупантами, вони височенні. Ті, що вздовж Херсонщини, ‒ 70-90 метрів. Відновити мовлення можна хіба що за рахунок височенних веж, яких там просто немає. Щоразу, коли ми звертаємося до Концерну РРТ з проханням побудувати таку вежу, нам кажуть, що коштів на це немає.

І другий документ, який ми вже розробили, – стратегія інформаційної політики щодо інтеграції переселенців. Дуже важливий документ, який має чотири комунікативні завдання:

1) зміна ставлення до переселенців;

2) активація та мотивація переселенців;

3) заохочення місцевих громад приймати переселенців;

4) створення інформаційного поля для переселенців (без держави цього точно неможливо зробити), єдиного джерела інформації, де переселенець зможе отримати будь-які відповіді, починаючи з того, як йому оформити документи або отримати нові можливості.

До кінця року міністерством буде представлена масштабна стратегія інформаційної реінтеграції, яка включатиме всі напрацьовані документи, а також пропозиції громадськості.

Насамкінець про найбільш болючі проблеми. Міністерство інформаційної політики України – це 22 особи, наш бюджет на поточний рік – 3 мільйони 860 тисяч гривень, з яких 80 % спрямовується на зарплати, оплату комунальних послуг та інших податків. Мені здається, що за таких умов воювати… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова пані Марію Іонову, народного депутата України, заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції. Підготуватися Ленуру Іслямову.

 

ІОНОВА М.М., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, партія «Блок Петра Порошенка»). Шановна пані головуюча! Вельмишановні посли! Шановні колеги! Перш за все я хочу наголосити на важливості цих парламентських слухань, адже сьогодні майже 2 мільйони громадян України, які проживають в окупованому Криму і Севастополі, фактич­но, опинилися в пастці. Жителі Криму вже понад два роки змушені терпіти експерименти над людською гідністю, які ставить на них окупаційна влада півострова.

У лютому 2014 року Російська Федерація почала масштабний наступ не лише на державний суверенітет України, а й на права і свободи людини, які є головними цінностями демократичного, цивілізованого суспільства. Деклару­ючи захист інтересів населення багатонаціонального півострова, самопроголо­шена влада Криму з перших днів застосовує широкий арсенал репресивних заходів. Ми вдячні громадським організаціям, таким як «Крим-SOS» та іншим, які фіксують випадки порушення прав людини, але, на жаль, ця сумна ста­тистика набагато більша.

Російська влада оголосила своїм ворогом усіх, хто висловлює незгоду з окупацією Криму. При цьому головним об’єктом атак став корінний народ півострова – кримські татари. Утисків та переслідувань зазнають будь-які прояви їхньої національної ідентичності. Звичайно, ми всі знаємо про постійні рейди ефесбешників у поселеннях, де вони компактно проживають. Так звані правоохоронні органи Криму звинувачують представників цього багатостраж­дального народу в екстремізмі та кидають за ґрати. У в’язницях зараз утриму­ються 14 кримських татар. Ми також знаємо, під яким постійним пресом перебу­вають інші громадяни України у Криму. Хочу також сказати про потужний наступ на релігійні громади. Ми знаємо, що відбувається з православними пара­фіянами, яких змушують переходити до Московського патріархату.

Я хочу також сказати, що українська влада використовує всі наявні в неї механізми для захисту своїх громадян. Українською стороною постійно порушу­ється питання звільнення українських заручників з російських в’язниць під час контактів з нашими міжнародними партнерами. Ми знаємо про переговори в  Мінську щодо звільнення. Парламент недостатньо, але створив законодавчі умови для функціонування Меджлісу кримськотатарського народу на вільній території України. Однак ми знаємо, що Україна позбавлена доступу на окуповані території.

Ми вдячні Управлінню Верховного комісара ООН з прав людини та іншим міжнародним організаціям, які здійснюють моніторинг ситуації на окупованих територіях, але ми вважаємо, що він абсолютно недостатній. На кожній зустрічі з нашими міжнародними партнерами ми наголошуємо, що на очах всього світу відбувається знищення національної меншини, щодня відбуваються страшні по­рушення прав людини і будується військова база.

Тому ми виступаємо за посилення санкцій. Ми з нашими міжнародними партнерами маємо дати відповідь на інформаційну війну, на порушення кордо­нів суверенної держави Україна. Порушено міжнародне право, і має боротися не лише Україна, а весь світ. Дякую всім за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Ленура Іслямова, генерального директора Першого кримськотатарського каналу «АТR». Підготуватися В’ячеславу Ламброзо.

 

ІСЛЯМОВ Л.Е., генеральний директор Першого кримськотатарського каналу «АТR». Selâm aleyküm, ürmetli safdaşlar, ürmetli musafirlerni! Я буду гово­рить на русском языке – языке Тургенева, Лермонтова, Пушкина.

Что мы имеем на сегодняшний день? Что сделано за два года? Три минуты не позволяют мне сказать все, что я вижу. Я вижу людей, для которых Крым – это не пустой звук и не просто территория, людей, которые болеют Крымом и не могут жить без него. И вижу также отсутствие власти, отсутствие гаранта Кон­ституции, отсутствие Премьер-министра, отсутствие министров, отсутствие да­же спикера Верховной Рады Украины. Это свидетельствует о том, какое место занимает сегодня Крым у власти Украины. Это картинка, которую мы показы­ваем сейчас всему Крыму, сейчас на нас смотрит весь Крым.

Но что меня обнадеживает? Меня обнадеживает, что на Майдане и улице Грушевского революцию делали не президенты, не премьер-министры, не какие-то другие люди или какие-то западные спецслужбы, а граждане Украины, народ Украины. Народ Украины также собрался и осуществил гражданскую блокаду Крыма. Я не знаю, когда еще попаду на эту трибуну, поэтому хочу с этой высокой трибуны поблагодарить всех, кто не побоялся живота своего, кто поднялся, взял себя в руки, вышел вместе с нами и сделал то, что мы должны были сделать. Мы вернули честь Украины благодаря гражданской бло­каде Крыма, я хочу всех вас поблагодарить (Оплески). Я хочу поблагодарить всех волонтеров Украины, которые помогли нам это сделать. Без них мы не смогли бы продержаться столько времени. Спасибо вам всем (Оплески).

Теперь что касается дальнейших действий. Да, мы заявили о том, что гражданская блокада Крыма прекращена, мы перешли в юридический статус гражданского формирования «Аскер», которое стоит на границе, не буду оста­навливаться на этом. Мы заявили о том, что создаем крымскотатарский батальон из граждан Украины, которым небезразлично. Это граждане, которые не верят, хотя очень хочется верить, в добровольное освобождение Крыма. Не будет такого, я не верю в это! Пока мы сами не соберемся, так же, как собрались на гражданской блокаде, пока сами не создадим штаб, пока сами не займемся возвращением и освобождением Крыма, ничего власть из Киева не сделает.

Поэтому я требую, чтобы Президент дал нам номер крымской военной части, потому что мы должны вернуть честь тем частям, которые ушли с по­зором из Крыма, но которые должны вернуться с честью обратно в Крым (Оплески).

Требую также, чтобы пока мы не вернули Крым, пока мы его не освободили, вот этот флаг, который мы здесь повесили, висел и напоминал всем народным депутатам Украины, что Крым – это крымскотатарская автономия в составе Украины, которую надо возвращать, и без Крыма нет Украины. Огромное спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Спасибі вам.

Запрошую до слова В’ячеслава Ломброзо, віце-президента Міжнародної громадської організації «Фонд досліджень та підтримки корінних народів Криму». Підготуватися Ользі Скрипник.

 

ЛОМБРОЗО В.О., віце-президент Міжнародної громадської організації «Фонд досліджень та підтримки корінних народів Криму». Добрый день! Я тоже из Крыма, я крымчак и хочу вам сказать, что мне некуда возвращаться, потому что мой дом – это Крым. Крымчаки – коренной народ Крыма, которые образовались там как народ, и другого дома у них нет. Другого дома нет также у крымских караимов. И в контексте возвращения Крыма и интеграции Крыма в Украину необходимо это учитывать. Очень важно, чтобы народные депутаты Украины и представители исполнительной власти, которых сейчас нет, это понимали и переживали за возвращение Крыма так же, как и мы.

Что могут сделать такие маленькие народы, как караимы и крымчаки, в такой большой политической игре, которая сейчас ведется? Может быть, каждый отвечает сам за себя, но мне хотелось бы обратить внимание на то, что мы очень «потребуємо допомоги суспільства і нашої влади».

К сожалению, только после аннексии о крымскотатарском народе как коренном народе Украины стали очень часто говорить. О нем, как и о крымчак­ском и караимском народах, мало вспоминали, а о защите его прав говорилось только с высоких трибун, и то редко. К сожалению, только после оккупации Автономной Республики Крым Верховная Рада приняла заявление о признании крымскотатарского народа как коренного народа. Что касается крымчакского и караимского народов, такое заявление принято не было. Хотя соответствую­щая законодательная инициатива была подана, но она не была принята только потому, что физически не хватило голосов.

Поэтому учитывая, что на сегодняшний день крымчакский и караимский народы находятся в плачевном состоянии, так как их очень мало, крымчаков в Крыму 204 человека, и они не могут самостоятельно защищать свои права без вашей помощи, я просил бы в Рекомендациях парламентских слушаний учесть нашу просьбу о том, чтобы в отношении крымчакского и караимского народов были приняты постановления о признании их коренными народами Украины, чтобы в отношении крымскотатарского, караимского и крымчакского народов были приняты общие нормативно-правовые акты, регламентирующие право­отношения между коренными народами Украины. И чтобы использование статуса коренных народов Украины помогло нам в реализации стратегии, которая будет принята по интеграции Крымского полуострова в состав Украины (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Спасибі.

Запрошую до слова пані Ольгу Скрипник, керівника Кримської правозахисної групи. Підготуватися Сергію Куніцину.

 

СКРИПНИК О.С., керівник Кримської правозахисної групи. Доброго дня, шановні учасники парламентських слухань! Я сама з Криму, з Ялти, представ­ляю Кримську правозахисну групу, яка вже більш як два роки документує і щомісяця звітує про порушення прав людини на території Криму. Ці звіти добре відомі майже всім міжнародним організаціям, таким як ООН, Рада Євро­пи, ОБСЄ тощо. І тому нам дуже цікаво, як саме буде готуватися, наприклад, парламентське звітування про порушення прав людини. Але ми відкриті до спів­праці, сподіваємося, що це справді буде не для галочки, а задля того, щоб по­казати міжнародній спільноті, що саме відбувається в Криму.

Проте якщо подивитися на політику, а також на конкретні дії багатьох народних депутатів і чиновників, складається враження, що вони намагаються робити вигляд, начебто в Криму немає окупації, ніби там все добре.

Хочу навести події лише останнього тижня, що там відбувається.

Андрій Коломієць, мешканець Київської області, отримав 10 років за сфабрикованою справою за начебто замах на «Беркут».

До Наталії Ващенко лише за фото в українському шпиталі у Дніпро­петровську прийшли з ФСБ, і вона вночі змушена була залишити Крим, просто втікати з рідного Криму, від своєї матері.

Олега Приходька, який, незважаючи ні на що, їздив з українськими номерами, затримали в місті Саки, дали три доби адмінарешту.

Це – окупація. Саме в таких умовах живуть наші громадяни в Криму. І про це треба не просто пам’ятати, а відповідно будувати політику стосовно Криму та окупованих територій.

Я говоритиму про конкретні пропозиції, тому що це питання до конкрет­них робочих груп, але я хочу наголосити на пріоритетах, на засадах, на яких треба будувати внутрішню політику, а також важливо звернути увагу і на зов­нішню політику України з питань Криму. На жаль, м’яко кажучи, вона недопрацьована.

Щодо державної політики хочу зауважити, що її засади – це насамперед забезпечення дотримання прав людини та неприпустимість дискримінації. Тому зрозуміло, що це не просто скасування Закону «Про створення вільної економіч­ної зони «Крим» та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», це розроблення альтернативного законопроекту про особливості економічних відносин. Це зрозуміло, що вони не можуть бути такими, як в мирний час.

Зауважу, що два роки показали: питання полягає не просто в громадських консультаціях, ми дійшли висновку, що обов’язково необхідна громадська візія на певні законопроекти. Це не просто консультування, це узгодження, інакше просто не може бути.

Хочу зупинитися ще на таких моментах, як доопрацювання, скасування або внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України № 1035.

Необхідно також звернути увагу на міжнародні питання Криму. На нашу думку, потрібно вносити зміни до Закону «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики». І якщо говорити про зовнішню політику, то в цьому питанні є багато проблем, як Україна представлятиме питання Криму на міжнародній арені. Тому ми пропонуємо створити спеціальну робочу групу, яка напрацює всі пропозиції з міжнародних питань. На жаль, дуже часто ми просто програємо якісь питання, хоча є відповідна інформація тощо. Тому я закликаю терміново звернути на це увагу.

І також недопущення законодавчих пропозицій щодо ізоляції або повної блокади Криму. Наприклад, законопроект № 3593 не може бути прийнятий, тому що він порушує не лише Конституцію України, а й майже всі фундаментальні права людини. Україна не може застосовувати такі дії, оскільки вона правова і демократична держава. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова Сергія Куніцина, народного депутата України, голову Ради міністрів Автономної Республіки Крим у 1998-2001 та 2002-2005 роках.

 

КУНІЦИН С.В., заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, партія «Блок Петра Порошенка»). Я хотя и представляю партию власти, буду говорить для власти неприятные вещи. Здесь я где-то с Ленуром согласен. Потому что, пани Оксана, отношение к крымской проблеме начинается отсюда. В этой ложе должно быть правительство, при всем уважении к заместителям министров, как минимум вице-премьер-министры. И никакое оправдание, что идет заседание Кабинета Министров… Два года вопросы Крыма никто не рассматривал!

А Мининформполитики… Посмотрите, сколько телекамер. Вот ваша работа! Если у вас 22 человека, 4 миллиона бюджета и вы не знаете, что делать, уходите с этой работы.

Как освещается проблема Крыма? Вот сидит один парень. А когда сегодня Парасюк дрался, было 50 телекамер. Мне мэр Чаплинки, афганец, как и я, когда я приехал туда, когда была блокада, сказал: «Знаешь, брат, у меня за 50 километ­ров от границы с Крымом, на Херсонщине, ни единого украинского телеканала нет, а оттуда Россия долбит. У народа крыша едет». Вот работа Мининформ­политики! И не надо про телевышки рассказывать. Есть техника, которая стоит недорого, которая заглушает то, что не надо смотреть нашим людям, и оставляет то, что надо смотреть. Воспользуйтесь ею, не надо строить замки.

А работа по Крыму, ребята, бессистемная: кто что придумает, то и делает. Министерство наплодило служб – госслужба по Донбассу, госслужба по Крыму. Что такое глава службы? Человек по рангу ниже заместителя министра. У страны забрали 20 % территории, а у нас госслужбы. Средств нет, полномочий нет – ни фига нет. Чем он может управлять? Ну, создали министерство, а мы говорили, что вице-премьер-министр должен заниматься, он министров должен собирать каждый день и спрашивать: «Что ты сделал для того, чтобы Крым, Донбасс вернуть?» А где вице-премьер? А где министр? Мы впервые слушаем на всю страну проблему Крыма. Где? Нет.

Я не знаю, чем занимается Представительство Президента Украины в Автономной Республике Крым в Херсоне. Вообще не знаю, кто этот человек. А кто знает, кто координирует силовиков – СБУ, крымскую милицию, которая там создается? Я прошу записать в Рекомендациях парламентских слушаний: необходима государственная программа по возвращению Крыма, Донбасса, утвержденная Советом национальной безопасности.

Для всего народа Украины: Крым – наш, Донбасс – наш, вернем. А под­земная часть этого айсберга – каждая служба, министерство, СБУ, погранични­ки – все должны знать, кто судится в международных судах, кто что делает каждый день, а не то, что кто-то придумал в министерстве. Бессистемная работа!

Мы с Владимиром Казариным, первым вице-премьер-министром Крыма, обратились к Президенту…. Мы возобновили работу Таврического националь­ного университета в Киеве. Это должен быть интеллектуальный центр по раз­работке решений по Крыму. А что происходит на самом деле? Он ходит… С 1 сентября прием студентов. У нас ведомственные вузы были при Министер­стве юстиции, при Генеральной прокуратуре, при чем-угодно, они позакры­вались. Мы говорим: «Дайте помещение, мы сюда тысячи студентов, крымских преподавателей привезем. Это интеллект, нам надо мозги вернуть!» Не дают. Ходит, побирается.

А главе Генического района, оратор хороший, хочу сказать: надо закрыть свободную экономическую зону в Крыму и создать свободную экономическую зону в Новотроицком, Каланчакском, Чаплинском и в вашем районе. Поддержи­ваю! Чтобы крымчане, приезжая сюда, видели, что здесь живут лучше. Но если вы не будете ходить… Когда я в 1994 году создавал СЭЗ «Сиваш», Кучма от меня по коридорам прятался. Никто за вас вместе с губернатором Гордеевым…

Поэтому за то, что такое отношение к Крыму, за работу по крымским проблемам – «двойка» нам всем. Слава Украине! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова Юрія Смєлянського, економічного експерта Благо­дійного фонду «Майдан закордонних справ». Підготуватися Тамілі Ташевій. Я вам потім надам слово для репліки, по завершенню виступів.

 

СМЄЛЯНСЬКИЙ Ю.Л., економічний експерт Благодійного фонду «Майдан закордонних справ». Уважаемая госпожа председатель! Дамы и господа! Я крымчанин и представляю здесь сегодня общественную организа­цию «Майдан иностранных дел». На протяжении двух с лишним лет оккупации Крыма мы системно, каждый день, отслеживаем ситуацию в Крыму, фиксируем нарушения по судозаходам в крымские морские порты, полеты в Крым самоле­тов гражданской авиации, действия коллаборационистов в Крыму.

За это время мы разработали и публично озвучили свое видение стратегии деоккупации и реинтеграции Крыма, провели ряд семинаров, «круглых столов», конференций международного уровня, на которых обсуждались вопросы крым­ской проблематики, включая милитаризацию и колонизацию оккупированной территории Крыма. Но это достижения только нашей организации. Не меньший объем работы выполняют наши коллеги в общественных организациях, занима­ющихся крымской проблематикой. Время показало, что наше видение оправдан­но и приносит положительные результаты, при условии выполнения соответ­ствующих мероприятий.

В то же время вся государственная политика Украины в отношении оккупированных территорий до сегодняшнего дня формировалась в модели создания ложных реальностей.

У нас официально нет войны с Россией, но есть оккупированные Россией территории и граждане, покидающие эти территории, спасаясь от войны и оккупации.

У нас вначале принимают законы об оккупированных территориях с гарантиями для граждан, оказавшихся в оккупации, а потом голосуют за Закон «О создании свободной экономической зоны «Крым» и особенностях осуще­ствления экономической деятельности на временно оккупированной территории Украины», согласно которому жители Крыма, юридически несуществующие, стали для своей страны нерезидентами, ограниченными в конституционных правах.

Верховная Рада обращается к мировому сообществу с призывом признать Россию агрессором, но государственные органы исполнительной власти, такие как, например, Пенсионный фонд, согласовывают свои действия по оформлению пенсий с оккупантами в Крыму. Коммерческие банки ставят граждан Украины с регистрацией в Крыму в финансовую зависимость от оккупантов, продавая им актуальную информацию о крымских заемщиках, но в то же время не отказыва­ются от своих прав на долги на подконтрольной Украине территории.

С большим трудом возобновляется деятельность эвакуированного из Крыма университета, но в то же время продолжается тесное сотрудничество с крымскими коллаборационистами от науки, в том числе по получению ими ученых степеней в украинских университетах. Систематически нарушается по­рядок пересечения границ Украины в Крыму, совершения авиаперелетов рос­сийскими компаниями, порядок судозаходов. Два с половиной года наша организация ведет учет этих нарушений, публикует его итоги, а национальная судебная практика никак не может оценить вину нарушителей и, судя по всему, делать это не собирается. Снова надежда только на международные суды, на то, что наши западные партнеры вместо нас решат наши проблемы. Хотя и в между­народных судах особого прогресса…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

СМЄЛЯНСЬКИЙ Ю.Л. Казалось бы, правильное и логичное решение – переименовать крымские населенные пункты, вернув старые названия. Соот­ветствующий комитет Верховной Рады отработал вопрос, принял правильное решение. И тут же вступление в силу постановления переносится на момент воз­вращения временно оккупированной территории Крыма под общую юрисдик­цию Украины. Услышал как-то аргумент в пользу такой позиции: мы переиме­нуем, а россияне не заходят, путаница возникнет. В общем, «не на часі».

Созданная властью Украины ложная реальность в отношении оккупиро­ванных территорий уже привела к появлению у граждан Украины в Крыму апатии, разочарования из-за необходимости постоянно доказывать своему госу­дарству, что в оккупированном Крыму есть граждане Украины.

А социологически…

 

ГОЛОВУЮЧА. Я перепрошую, 30 секунд, завершіть, будь ласка.

 

СМЄЛЯНСЬКИЙ Ю.Л. …интеграция, в том числе, зависит и от модели административно-территориального устройства, по которой Крым будет возвращаться в единое украинское пространство. Мы убеждены, что эта модель должна формироваться на основании Постановления Верховной Рады Украины «О Заявлении Верховной Рады Украины о гарантиях прав крымскотатарского народа в составе Украинского Государства», публичных заявлений Президента, международных обязательств Украины, принятых в рамках Декларации ООН о правах коренных народов.

Сегодня пора думать и рассуждать над механизмами достижения цели, а задачи надо формулировать четко, без размышлений о целесообразности. По этой причине мы предлагаем изменить формулировку в проекте решения… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Я ще раз звертаюся до всіх учасників парламентських слухань: я знаю, що ви готували доповіді, але ви наперед знали про регламент 3 хвилини. Я вас дуже прошу, оскільки це час ваших колег, дотримуватися виділеного для вас часу. Якщо лунає сигнал, це означає, що ви маєте 30 секунд для завершення думки.

Запрошую до слова пані Тамілу Ташеву, координатора Громадської ініціативи «Крим-SOS». Підготуватися Павлу Лисянському.

 

ТАШЕВА Т.Р., координатор Громадської ініціативи «Крим-SOS». Доброго дня, шановні колеги, шановні народні депутати, пані головуюча! Я хочу зупинитися на двох аспектах: забезпечення прав людини на території Криму та перетин громадянами України кордону України з Кримом. Дійсно, сьогодні ми бачимо посилення репресій проти кримськотатарського народу, проти всіх активістів, всіх громадян, які не підтримують окупацію Криму Російською Федерацією.

Оля Скрипник навела багато прикладів. Разом з тим я хочу навести інші.

Це Ервін Ібрагімов, який зник майже 20 днів тому.

Це загиблий Джохар Мелясанов.

Це вирок Коломійцю, якого засудили до 10 років ув’язнення.

Це надмірна мілітаризація регіону і просування російських окупаційних військ до адміністративного кордону з Україною.

Це відсутність адекватного інформування та інформсигналу на території Криму, ми дійсно хотіли б це покращити.

Це відсутність на території окупованого Криму умов для ефективного лікування людей, хворих на ВІЛ/СНІД, онкологічні хвороби, діабет та інші тяжкі захворювання.

Це важливість оприлюднення стратегії деокупації, реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севасто­поля, що на даний час застрягла в Адміністрації Президента. Дуже сподіваємося, що найближчим часом вона буде нарешті опублікована.

Це створення умов для дистанційного вивчення кримськотатарської та української мов. Ми знаємо, що певні кроки робляться, але хотілося б пришвид­шити цей процес.

Створення умов для притягнення до відповідальності осіб, причетних до окупації Криму.

Ратифікація Римського статуту і, звісно, активна міжнародна адвокація.

Приєднуюся до думки попередніх промовців про необхідність запрова­дження постійної спостереженої місії на території окупованого півострова, оскільки інформацію про порушення прав людини на території Криму ми маємо отримувати набагато швидше.

Що стосується громадян, які перетинають адміністративний кордон або виїжджають з території Криму. Є неприпустимими вимоги міграційної служби на території Херсонської області щодо доведення кримськими татарами своєї належності до громадянства України. Їх просять довести факт, що вони дійсно отримали громадянство у 1990 році.

Крім того, потрібно, нарешті, спростити адміністративні процедури для людей, які виїжджають, щоб отримати паспорт, свідоцтво про народження чи про смерть.

Це зупинення дії Закону «Про створення вільної економічної зони «Крим» та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», щоб не було такого ганебного явища, як нерезидентство для громадян України, які або живуть на окупованому півострові, або виїжджають з території Криму.

Це питання ув’язнених, які повертаються з місць позбавлення волі на материку на територію Криму. Це велика проблема, тому що пенітенціарна служба України… На сьогодні цей процес є дуже проблемним.

Це посилення безпеки в прикордонних регіонах Криму та України.

Це посилення роботи з місцевою громадою. Особливо хотілося б сказати, що посилення роботи…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 10 секунд.

 

ТАШЕВА Т.Р. …пошук діалогу між кримськими татарами та місцевою громадою, яка проживає на території Херсонської області. Дякую дуже (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Павла Лисянського, директора громадської організації «Східна правозахисна група», правозахисника. Підготуватися Руслану Кермачу.

 

ЛИСЯНСЬКИЙ П.Л., директор громадської організації «Східна право­захисна група». Добрый день, уважаемые присутствующие, госпожа председа­тель! Я, правозащитник из Восточной Украины, с первых дней оккупации Крыма помогал крымским активистам и правозащитникам, многие здесь меня знают.

Я не разделяю оккупацию Крыма и оккупацию восточных регионов Украины, Донбасса, как две проблемы. Это одна проблема и одна общая беда Украины. В последнее время я много слышу, как рассуждают о реинтеграции, о примирении, о сплочении на телепередачах, ток-шоу и так далее. А в это время вывозятся заводы, создается военная база в Крыму, проводятся повальные аре­сты. На Донбассе зафиксировано несколько голодных смертей, 14 убийств на криминальной и бытовой почве. Это только 10 % из того, что узнают общест­венные организации, потому что именно общественные организации обладают информацией. Это все – наши люди. Они ждут, когда мы их вернем.

Сейчас создано Министерство по оккупированным территориям и вну­тренне перемещенным лицам, которое призвано внедрять политику по реинте­грации. Почему оно не работает? Два месяца прошло. Штат министерства – четыре человека. Не выделяется финансирование. Это что, чья-то ошибка, чья-то халатность, чей-то замысел? Почему не работает министерство? Это вопрос к правительству.

Что касается реинтеграции. Если говорить о конкретных действиях, я считаю, что мы должны создать группы общественников, которые под мини­мальные гарантии международных организаций вместе с депутатами Европарла­мента смогут посещать оккупированные территории, чтобы своими глазами увидеть состояние родных городов. Поскольку для того, чтобы реинтегрировать, необходимо видеть, что мы реинтегрируем. Ни один депутат Европарламента на оккупированной территории Донбасса или Крыма не увидит реальных проблем, кроме общественника, который жил в этом городе. Вы скажете: опасно, рискованно, арестуют спецслужбы. Возможно. Но лично я как переселенец из Восточной Украины, родившийся и выросший на Донбассе в шахтерской семье, каждое лето ездивший в Крым (Крым для меня – второй дом), готов рискнуть. Я готов рискнуть и поехать на оккупированную территорию под минимальные гарантии международных организаций. Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Спасибі вам.

Запрошую до слова Руслана Кермача, політичного аналітика Благодійного фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. Підготуватися Оксані Єрмішиній.

 

КЕРМАЧ Р.В., політичний аналітик Благодійного фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. Дякую за надане слово. Шановна пані головуюча! Шановні учасники парламентських слухань! У ході свого короткого виступу мені хотілося б звернути увагу на те, що в рамках вироблення державної стратегії деокупації, реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя важливо, крім позиції експертів, яка має бути, звичайно, фундаментальною, також враховувати гро­мадську думку населення України стосовно Криму і того, в який спосіб та за яких умов необхідно повертати ці території.

Одне з таких досліджень громадської думки населення України стосовно Криму та загалом кримської проблематики нещодавно провів фонд «Демокра­тичні ініціативи», який я представляю, спільно з соціологічною службою Центру Разумкова. Ми плануємо і надалі проводити такі дослідження, аби мати змогу відстежувати динаміку змін і тенденції у громадській думці щодо такого важ­ливого питання.

Ми також закликаємо наших безпосередніх policymakers, представників профільного міністерства з питань окупованих територій та внутрішньо пере­міщених осіб, та всіх заінтересованих представників владних структур бути більш уважними до громадської думки, дослухатися до неї і тісно співпрацю­вати з тими неурядовими організаціями, аналітичними центрами, які здійснюють постійний моніторинг та аналіз у цій сфері.

При цьому хотілося б наголосити, що лише та державна стратегія, та державна політика, яка ґрунтується на суспільному консенсусі або щонайменше враховує думку переважної більшості громадян щодо принаймні фундаменталь­них напрямів реалізації стратегії реінтеграції Криму, матиме легітимну силу, підтримку суспільства та, відповідно, можливість успішної реалізації у довго­строковій перспективі, незважаючи на змінюваність влади, урядів тощо.

Якщо між стратегією щодо реінтеграції Криму, розробленою та узгодже­ною експертами, і громадською думкою стосовно ключових положень цієї стра­тегії існують розбіжності або якась невідповідність, у такому разі необхідне або коригування державної стратегії відповідно до громадської візії, або запро­вадження безпосереднього діалогу з суспільством, проведення громадських слу­хань, обговорення цієї стратегії з представниками громадянського суспільства, які, у свою чергу, доводитимуть ці аргументи (чому ми маємо впроваджувати і саме таким чином) до широких кіл громадськості. При цьому комунікація дер­жави з громадянами має відбуватися на всіх рівнях максимально прозоро, відкрито та за рахунок усіх основних каналів комунікації.

Налагодження ефективної комунікації та узгодження позицій держави і громадян щодо принаймні базових підходів у частині реалізації стратегії де­окупації та інтеграції Криму – це, на моє глибоке переконання, надзвичайно важлива запорука успіху цієї стратегії в підсумку. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. І вам дякую.

Запрошую до слова Оксану Єрмішину, голову громадської організації «Всеукраїнська організація зі справ вимушених переселенців». Підготуватися Анатолію Засобі. Немає?

Тоді запрошую до слова Анатолія Засобу, голову громадської організації «Кримська діаспора». Підготуватися Олександру Лієву.

 

ЗАСОБА А.А., голова громадської організації «Кримська діаспора». Доброго дня, шановні колеги, однодумці! Хоча нас залишилося не так багато, мені здається, що нам треба напрацьовувати терпіння, для того щоб повернути Крим. Нам еще не один час придется просидеть вместе, чтобы выработать на­стоящие рекомендации и настоящую стратегию.

Я сам – переселенец из Крыма, из Севастополя. Со своей дочерью и беременной супругой мы вынуждены были уехать 15 марта, в канун референ­дума, от преследований. Все эти истории мы неоднократно друг другу рассказы­ваем и, слава Богу, проходит какое-то время, и мы с вами исцеляемся от травм, нанесенных теми событиями. Ключевая мысль, которую я хотел бы сегодня донести, состоит в том, что возвращение Крыма произойдет в первую очередь и во многом благодаря внутренне перемещенным лицам – переселенцам из Крыма, которые сегодня проживают на материковой части Украины. Та некор­ректная постановка вопроса в отношении переселенцев, которая существует... Мы на самом деле будем последними, кто забудет о Крыме, мы будем послед­ними, кто забудет о том преступлении, которое произошло, и мы будем по­следними, которые позволят забывать о том, что Крым – это Украина. И мы будем до последнего бороться за его возвращение.

Ничего страшного, что нас кинули там. Ничего страшного, что нас кинули здесь. И то, что мы видим сегодня в своем сообществе переселенцев, те некоторые разочарования, которые имеют место быть, не освобождают нас от необходимости мобилизоваться, активизироваться и действовать собственными силами на пути возращения Крымского полуострова в состав Украины.

Может быть, постановление Национального банка № 810, которое дает право крымским переселенцам пользоваться банковским обслуживанием, можно назвать победой нашей организации, наших коллег. Но я абсолютно поддержи­ваю, что действие Закона «О свободной экономической зоне «Крым» и особен­ностях осуществления экономической деятельности на временно оккупирован­ной территории Украины» должно быть остановлено. Необходимо предложить альтернативу. Ну, а к депутатам, особенно крымским, просьба впредь читать законопроекты, за которые они голосуют, а потом агитируют отменить.

Я хотел бы также попросить содействия всех, кто имеет влияние на Национальный банк Украины, решить вопрос с «Приватбанком», прекратить преступление этого банка против граждан Украины, которое уже надоело за эти годы, и помочь людям адаптироваться на новом месте. Крым – это Украина, безусловно, но, в первую очередь, Крым – это люди. Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Олександра Лієва, голову правління громадської організації «Правозахисна група 20 лютого». Підготуватися Сергію Мокренюку.

 

ЛІЄВ О.С., голова правління громадської організації «Правозахисна група 20 лютого». Прошло 28 месяцев со дня оккупации Крыма. Стал ли Крым ближе к освобождению? Нет. Процессы интеграции Крыма в Россию завершены, интеграция происходила практически беспрепятственно. Крым отдаляется от Украины. Все это – следствие необдуманной и непоследовательной политики нашего государства в вопросах оккупированного Крыма.

Противоречивая экономическая политика, полное отсутствие гуманитар­ной политики или хотя бы позиции в отношении Крыма. Информационная политика не дала результатов. В обществе сформировалось мнение, что все крымчане – предатели и, следовательно, возвращать, кроме территории и активов, нечего.

В Крыму живут наши граждане! Абсолютное большинство еще в 2013 году даже мысли не имели о сепаратизме. Жесткая, мощная, беспощадная машина путинской пропаганды проехалась по Крыму. Можно ли винить в этом всех крымчан, все 2,5 миллиона наших граждан? Среди них действительно были предатели и сепаратисты, но это 10-15 тысяч человек, которые осознанно, по корыстным мотивам, перешли на сторону врага. Их вполне реально идентифи­цировать, установить, кто они и какую роль выполняли. Необходимо четко раз­делить тех, кто причастен к вооруженной агрессии, и тех, кто стал ее жертвой.

Важно сформировать публичный поименный список лиц, причастных к оккупации Крыма. Обозначить позицию страны в отношении таких лиц: кому «сидеть» 3 года, кому – 10, кому – 20 лет. Остальных жителей Крыма необхо­димо рассматривать как полноправных граждан Украины, налаживать с ними коммуникацию. Гражданское население должно понимать, что после возобнов­ления юрисдикции Украины на полуострове по отношению к ним не будут устанавливаться какие-либо ограничения или осуществляться преследования. Это наши граждане, Украина – их государство!

Я не верю в военный сценарий освобождения Крыма и молюсь, чтобы его не было. Возвращение Крыма будет результатом давления цивилизованного мира на Россию. Крым будет освобожден, у России не будет выбора. Но для этого цивилизованного мира важно общественное мнение людей, живущих на полуострове. Нам надо работать в этом направлении, не разрывать наши контак­ты с крымчанами, а наоборот, налаживать все виды коммуникации. Культурные, научно-образовательные, туристические связи с полуостровом сегодня, как никогда, важны. Политика гуманитарной блокады на руку оккупанту!

За два года не было ни одного официального обращения от высших должностных лиц государства к жителям полуострова с разъяснением того, что на самом деле произошло 20 февраля 2014 года, с видением перспектив даль­нейшего развития событий и будущего Крыма в составе Украины. Крымчане читают украинские новости, смотрят украинские каналы. Я уверен, что сейчас крымчане нас слышат и видят.

Нет ничего сложного в организации ежемесячных или еженедельных информационных обращений Президента Украины к гражданам, живущим на оккупированной территории. С помощью интернета обеспечить это возможно.

К крымчанам приходит разочарование. Ущемление свободы слова и прав человека, провал курортного сезона и уничтожение сельского хозяйства, паде­ние уровня жизни. Эти факты нужно называть, а наше государство сегодня их не использует, просто отмалчивается!

«Правозащитная группа 20 февраля» выступает исключительно за мирный (не военный) сценарий возобновления украинского суверенитета на полуострове при поддержке мирового сообщества. Вместе с тем полноценную поддержку можно будет получить, лишь при нужных нам настроениях крымчан.

В стратегии освобождения Крыма крайне важен гуманитарный блок, включающий культуру, образование и туризм.

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 10 секунд.

 

ЛІЄВ О.С. …в разработке этого блока и в его реализации на волонтерских началах. Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Спасибі вам.

Запрошую до слова Сергія Мокренюка, голову громадської організації «Євромайдан-Крим». Підготуватися Олександрі Матвійчук.

 

МОКРЕНЮК С.М., голова громадської організації «Євромайдан-Крим». Добрий день, шановні пані та панове! У контексті деокупації та реінтеграції Криму я сьогодні хотів би наголосити на двох важливих, на мою думку, моментах діяльності правоохоронних органів України.

Перше – це невідворотність юридичної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень у період з початку окупації до теперішнього часу. Мова йде про необхідність проведення ретельного дослідження, розслідування всіх відомих нам фактів державної зради, посягання на територіальну цілісність та недоторканність, вчинення злочинів проти життя та здоров’я особи.

Йдеться насправді не про тисячі, а, можливо, про десятки тисяч осіб. Це передовсім військовослужбовці, які перейшли на бік ворога у 2014 році, працівники суду, прокуратури, Служби безпеки України, Державної прикор­донної служби, державні службовці виконавчої гілки влади. Насправді ми маємо говорити не лише про громадян України, а й про інших осіб. Вважаю, що сього­дні ми зобов’язані дати належну правову оцінку цим діянням. У цій ситуації важливе не так винесення обвинувальних вироків, як наше публічне твердження про те, що юридична відповідальність настане неминуче, і що ми ці дії визнаємо злочином.

Я вважаю це важливим, оскільки лише сильна і стабільна держава спроможна втілювати в життя принцип юридичної відповідальності, який є базовим принципом правової держави. За великим рахунком, можна говорити, що це інформаційна складова діяльності правоохоронних органів України щодо кримінального розслідування означених фактів. За інформацією, яку надали Служба безпеки України, прокуратура України і Національна поліція України, почесну місію від імені держави щодо проведення розслідування за згаданими злочинами щодо 1 тисячі осіб доручено п’ятьом слідчим Національної поліції, які розташовані в місті Одесі, і шістьом слідчим прокуратури Автономної Республіки Крим, які розташовані в місті Києві, загалом 11 особам.

Другий аспект. Ми визнаємо, що ключовим інструментом деокупації Криму є дипломатичний тиск. До речі, на цьому не раз наголошував Президент України Петро Олексійович Порошенко. Отже, звертаючись до міжнародних інституцій за підтримкою України, щодо продовження санкцій проти Росії, ми маємо надавати світовій спільноті належні докази злочинних дій Росії. Належни­ми доказами є лише ті, що встановлені компетентними органами України в по­рядку, визначеному міжнародною правовою практикою, а отже, отриманими за результатами…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

МОКРЕНЮК С.М. …нагадую, що це п’ять слідчих Національної поліції і шість слідчих прокуратури Автономної Республіки Крим. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Олександру Матвійчук, голову правління громадської організації «Центр громадянських свобод». Підготуватися Ларисі Пантелюк.

 

МАТВІЙЧУК О.В., голова правління громадської організації «Центр громадянських свобод». Коли ми говоримо про стратегію реінтеграції Криму, йдеться не просто про повернення території, ключовий елемент стратегії – люди. І Росія це дуже добре розуміє. Вона робить все, щоб нам не було кого повертати: виховує українофобію через телевізор, змінює демографічний склад населення, що само по собі є воєнним злочином, і, до всього, методично знищує незалежне громадянське суспільство, яке мало б стати одним із ключових чинників реін­теграції. Тому зберегти його на окупованому півострові хоч у якомусь вигляді є нашим першочерговим завданням.

Вже більше двох років громадська ініціатива «Євромайдан-SOS» проводить моніторинг політичних переслідувань в окупованому Криму. Ми ба­чимо доволі широкий арсенал репресій: незаконні арешти, обшуки, сфабрикова­ні кримінальні, адміністративні справи, заборона мирних зібрань, насильницькі викрадення, катування. Тобто ми бачимо, як Росія послідовно витискає активних людей з території півострова або змушує їх мовчати.

Отже, коли прямо вплинути на ситуацію дуже складно, а міжнародна спільнота обмежується гнівними резолюціями, простих шляхів для збереження решток громадянського суспільства просто не існує. Але є кілька напрямів роботи.

По-перше, треба долати інформаційну ізоляцію Криму. Люди на півостро­ві повинні мати змогу отримувати іншу, ніж прокремлівська, інформацію доступною для них мовою паралельно з інструкціями, як обійти блокування сайтів, якщо йдеться про мовлення в Інтернеті. Питання Криму мають бути в топі політичного порядку денного, про них має писати українська преса. Слід розвивати зв’язки з релігійними, професійними, культурними спільнотами Криму на теми, що становлять для них інтерес. А людям, які зберегли українське громадянство, слід максимально спростити адміністративні процедури завдяки онлайн-врядуванню. Сьогодні багато промовців говорили про складнощі перетину адміністративної межі.

По-друге, кримська молодь повинна мати доступ на пільгових умовах до освіти на материковій території України. Навчальні заклади різного рівня мають запровадити дистантні програми, орієнтовані на Крим. Також потрібно збіль­шити кількість спеціалізованих навчальних закладів на зразок переміщеного до Києва Таврійського університету, які враховували б відмінності у шкільних програмах Росії та України.

По-третє, Україна має навчитися захищати людей, які залишилися сам на сам з окупантами, розширювати список персональних санкцій, органи державної влади мають проводити ефективне розслідування. Україні слід перекласти на практичну мову слова Олега Сенцова: «Моя страна меня не бросит» – і постійно посилати людям сигнал, що вона бореться не тільки за території, а й за тих, хто залишився сам на сам з окупантами (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова Ларису Пантелюк, голову правління громадської організації «Всеукраїнське об’єднання «Українці Донбасу і Криму». Підготуватися Гаяні Юксель.

 

ПАНТЕЛЮК Л.Я., голова правління громадської організації «Всеукраїн­ське об’єднання «Українці Донбасу і Криму». Дорогі наші сини України, славні захисники нашої землі на сході України! Користуючись нагодою, хочу з цієї трибуни подякувати вам усім за те, що відстоюєте нашу землю, за ваш героїзм, за вашу відвагу в захисті нашої Батьківщини. Тому що якби не ви, доля Криму чекала б усю Україну.

Шановні учасники парламентських слухань! Маю честь звернутися до вас від імені Всеукраїнського об’єднання «Українці Донбасу і Криму» (м. Івано-Франківськ). Наша трагедія полягає в тому, що московські окупанти віроломно загарбали українські землі – землі Криму і Донбасу. Це трагедія кожної людини і кожної родини з тих територій – тих, хто вимушений був залишити свою домівку, і тих, хто залишився на окупованій території.

Люди, які зараз проживають у Криму, – це переважно громадяни України. За 25 років незалежності у них сформувалася потреба громадянських свобод – свободи слова, свободи вибору і свободи пересування. Молодь, яка народилася в українському Криму, – нове українське покоління, яке не знало реалій СРСР. На них анексія відбилася найбільше, обмеживши їхні права. На мою думку, вони скажуть своє слово, і їхнє слово буде вирішальним у найближчі роки.

Світ не визнає анексії Криму, і це вплине на кожного кримчанина. А Україна на період окупації повинна запровадити економічні стимули заохо­чення кримчан на неокупованій території. Основний акцент, вважаємо, має бути зроблений на переміщених особах і на підприємцях.

У ситуації, що нині склалася в Україні, гостро відчувається необхідність державної політики примирення населення країни. І першим кроком у її рамках має стати вироблення національної ідеї. Для того щоб національна ідея об’єд­нала українців, в її основі має бути принцип загальної перспективи і такої мети, якої може досягти лише цілісна країна.

Другий крок, необхідний для повернення Криму і об’єднання країни, – це робота у сфері інформаційної політики, зокрема з історичною пам’яттю, через усі доступні на сьогодні ЗМІ і соціальні мережі.

І третій крок – здійснення ефективної внутрішньої соціально-економічної політики щодо вимушених переселенців. На жаль, подекуди така політика не є ефективною…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 30 секунд.

 

ПАНТЕЛЮК Л.Я. Переселенці залишаються сам на сам зі своїми пробле­мами, а це поганий сигнал для тих, хто перебуває під окупацією. У влади до­статньо ресурсів і на законодавчому, і на фінансово-економічному рівні для вирішення проблем внутрішньо переміщених осіб, щоб подати сигнал населен­ню окупованих територій, що в Україні турбота про громадянина стоїть на першому місці. Це прискорить повернення окупованих територій. Проте на сьо­годні немає ефективної державної програми з вирішення проблем переселенців, а це близько 2 мільйонів громадян України.

Треба розуміти, процес реінтеграції Криму – це не просто повернення Криму…

 

ГОЛОВУЮЧА. Завершуйте, будь ласка.

 

ПАНТЕЛЮК Л.Я. …саме усвідомлення кримчанами толерантного ставлення до себе на материковій території України, розуміння ними того, що в будь-якій точці нашої держави вони будуть вдома, на Батьківщині, зупинить вплив антиукраїнської пропаганди та сприятиме їхній внутрішній готовності до реінтеграційних процесів.

І так буде, адже з нами правда і з нами Бог! Дякую. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Героям слава! Дякую.

Запрошую до слова Гаяну Юксель, члена Меджлісу кримськотатарського народу. Підготуватися Наталії Беліцер.

 

ЮКСЕЛЬ Г.З., член Меджлісу кримськотатарського народу. Sayğılı qardaş-safdaşlari! Ürmetli reis! Уважаемые депутаты! Уважаемые представители общественности! Оккупация Крыма, прошедшая два с половиной года назад, поставила перед Украинским государством и сообществом ряд вопросов, решать которые необходимо было уже с начала оккупации. Наконец-то мы занялись этими вопросами, начиная от обороноспособности страны и заканчивая пробле­мой социальной адаптации переселенцев из Крыма, которых насчитывается не­сколько десятков тысяч человек на материковой территории Украины, большую часть которых составляют крымские татары.

Складывается впечатление, что о Крыме украинская власть вспоминает либо в контексте событий, имеющих место на оккупированной территории (к сожалению, поводов очень много: постоянные аресты, обыски, пропажи лю­дей), либо в связи с определенными датами: начало оккупации Крыма, 18 мая – День памяти жертв геноцида крымскотатарского народа. Да, определенная рабо­та проводится в министерствах и профильных комитетах, однако она разрознена и недостаточна.

Все это говорит о том, что нам необходимо отработать основной страте­гический документ и консолидировать нашу деятельность.

Во время записи на сегодняшние слушания мне сказали: «Перед вами выступают 40 человек». Я спросила: «Это представители Крыма?». Ответ был утвердительным. То есть большое, мощное крымское сообщество уже есть и ведет деятельность на материковой территории Украины. И мне непонятно, почему до сих пор деятельность крымского сообщества разрознена, почему она не может быть сведена к совместной плодотворной работе, в каждом из на­правлений которой работали бы выходцы из Крыма, знающие ситуацию, преды­сторию вопроса, знающие специфику полуострова и учитывающие менталитет его жителей.

Как пример того, что происходит с переселенцами, и насколько законо­дательство отличается от действительности, хочу сказать о принятом 8 июня 2016 года унизительном постановлении Кабинета Министров, которое букваль­но нивелирует положительные аспекты постановлений, принятых ранее относи­тельно переселенцев. По сути, за переселенцами устанавливается тотальный контроль властей: чтобы получить социальные выплаты, переселенцы должны пройти унизительную процедуру регистрации и контроля органов государствен­ной власти, миграционной службы, СБУ и так далее. Все это демонстрирует отдаление Украинского государства от тех, кто вынужденно выехал на мате­риковую территорию Украины. Необходимы изменения, в частности, отмена указанного постановления и закона о признании крымчан переселенцами.

Буквально несколько слов об информационной интеграции. Я сама – журналист. Здесь очень много говорили о вещании на оккупированную террито­рию. Вещание имеет две составляющие – это внутренняя работа на материке, прорабатывание крымского вопроса на материке, информационные кампании, появление инфоповодов…

 

ГОЛОВУЮЧА. 30 секунд.

 

ЮКСЕЛЬ Г.З. Другой вопрос – это вещание на оккупированную территорию, работа непосредственно с Крымом. Так вот здесь необходимо максимальное послабление законодательства, максимально дать карты в руки тем, кто выехал из Крыма и занимается этим вопросом. Зачем устраивать конкурсы по распределению чего-то, когда надо просто собрать тех, кто выехал, те медиа, которые будут работать и вести информационную деятельность на оккупированную территорию? Спасибо большое (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова Наталію Беліцер, експерта, старшого дослідника Інституту демократії імені Пилипа Орлика. Підготуватися Вірі Ястребовій.

 

БЕЛІЦЕР Н.В., старший дослідник Інституту демократії імені Пилипа Орлика. Шановні організатори і учасники парламентських слухань! Пані та панове! Прослухавши практично всі виступи, серед яких було сказано, без сумніву, дуже багато цінного, можна дійти висновку, що один з аспектів усього комплексу проблем Криму при начебто всебічному підході до цих аспектів зали­шився недостатньо висвітленим і привернув недостатньо уваги. Мені здається, що саме цей аспект міг би бути ключовим у виробленні стратегії деокупації Криму. Йдеться про забезпечення прав корінних народів саме в контексті окупа­ції і анексії.

Я б хотіла привернути увагу присутніх до деяких інструментів, які досі не використовуються ні офіційною українською дипломатією, ні не менш потуж­ною неформальною, неофіційною. Передусім йдеться про підсумковий документ пленарного засідання Генеральної асамблеї ООН найвищого рівня, що має назву Всесвітня конференція з питань корінних народів, від 25 вересня 2014 року. Чому для нас важливо користуватися цим документом як інстру­ментом захисту інтересів України, Криму і кримських татар на світовій арені? Цей документ був прийнятий консенсусом. У його обговоренні взяли участь усі делегації, у тому числі Російської Федерації. Таким чином, положення цього документа були принаймні формально ухвалені і прийняті Росією.

А тепер дозвольте хоча б один пункт просто зацитувати, переклад неофіційний: «Ми визнаємо зобов’язання держав, з огляду на Декларацію прав корінних народів, консультуватися і співпрацювати з корінними народами через їхні представницькі інституції з усіх питань, які можуть впливати на землі, території чи інші ресурси корінних народів». Зрозуміло, що це означає, з огляду на…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд.

 

БЕЛІЦЕР Н.В. І в цьому ж документі є дуже важлива рекомендація, яку Україна також прийняла, – ратифікувати Конвенцію МОП № 169 про корінні народи, які ведуть племінний спосіб життя в незалежних країнах.

Отже, конкретні пропозиції до Рекомендацій: ратифікувати конвенцію МОП № 169, що, до речі, не раз рекомендували всі міжнародні моніторингові структури…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд.

 

БЕЛІЦЕР Н.В. …всебічно врахувати положення зазначеного підсумко­вого документа Генеральної асамблеї ООН, що досі не був використаний жодним чином. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова пані Віру Ястребову, голову громадської організації «Громадський контроль праці». Після цього матиме можливість для репліки Кожем’яка Максим.

 

ЯСТРЕБОВА В.А., голова громадської організації «Громадський кон­троль праці». Добрый вечер, уважаемые участники парламентских слушаний! Я хочу обратиться к вам как правозащитник, переселенец из восточной части нашей страны. Таких, как я много, я понимаю это. Но для того, чтобы как можно скорее вернуть Крым в состав Украины, мы должны не допустить разочарования жителей Украины, проживающих сегодня в Крыму по определенным причинам или переместившихся на территорию Украины, и не издеваться над ними, не дискриминировать их на каждом шагу.

С чем сталкиваются наши временно перемещенные лица, так называемые переселенцы? С коррупцией, с отсутствием рабочих мест. Правительство созда­ло Министерство по вопросам оккупированных территорий и внутренне пере­мещенных лиц. Но что мы видим? Министерство не начало работу, бюджет отсутствует, штат не набран, даже таблички не удосужились до сих пор прикре­пить на это министерство, не говоря уже об эффективной работе.

Мы должны понимать, что для того, чтобы сохранить целостность Украины, улучшить уровень жизни наших граждан и обеспечить им социально-экономические гарантии, не должно быть никаких промедлений. Промедление смерти подобно!

Я хотела бы обратиться к Президенту нашей страны Петру Порошенко с просьбой проконтролировать работу Министерства по вопросам оккупиро­ванных территорий и внутренне перемещенных лиц с целью обеспечения эффективной защиты наших граждан. Спасибо, у меня все (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Прошу, будь ласка, 1 хвилина на репліку. Кожем’яка Максим, керівник служби по роботі з громадянами, які переселилися з тимчасово окупованої території, Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим.

 

КОЖЕМ’ЯКА М.О., керівник служби по роботі з громадянами, які переселилися з тимчасово окупованої території, Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим. Я без підготовки, тому коротко. Я хотів би сказати, в першу чергу, аби нівелювати будь-які зауваження критичні до Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим. Ми при­єднаємося до закликів керівника міжфракційного депутатського об’єднання «Крим» Гончаренка Олексія Олексійовича, надамо в найкоротший строк вичерп­ний перелік усіх проектів, напрацьованих представництвом Президента. Ми надамо всі проекти, розроблені за час роботи представництва, починаючи з трав­ня 2014 року, які вирішені і які потребують допомоги з боку народних депутатів і громадськості, а також аналітичні дані, які ми збирали з усіх міністерств і ві­домств, станом на березень цього року, стосовно пропозицій до проекту Страте­гії деокупації, реінтеграції в Україну тимчасово окупованої території Авто­номної Республіки Крим та міста Севастополя.

Як один із прикладів, сьогодні піднімалося питання щодо збереження Української православної церкви у Криму та збереження її майна. Наприкінці квітня ми подали до Кабінету Міністрів проект, розроблений спільно з керую­чим Кримською єпархією Української православної церкви Київського патріархату архиєпископом Сiмферопольським i Кримським Климентом. Ці про­позиції ми надішлемо і додамо ще до того…

 

ГОЛОВУЮЧА. Завершуйте, 10 секунд.

 

КОЖЕМ’ЯКА М.О. Ми хотіли б чути якусь мотивовану критику або мотивовані пропозиції. І якщо у пана Куніцина є пропозиції, ми готові їх вислухати і готові співпрацювати.

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Ми маємо ряд запитань до представників органів виконавчої влади, у тому числі до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Валерії Лутковської. Вона сказала, що відповість на це питання письмово. Так само письмово надасть відповідь міністр освіти і науки Лілія Гриневич. І ще надійшли запитання заступнику міністра юстиції Петухову Сергію і заступнику міністра пану Юсуфу Куркчі. Тож я прошу по 2 хвилини на відповідь.

Прошу, пане Юсуфе.

 

КУРКЧІ Ю.І. Первый вопрос касается открытия центров по обслужива­нию жителей Крыма непосредственно в пунктах пропуска. Эта идея не нова, и сегодня мы не исключаем возможности, что в непосредственной близости к пунктам пересечения границы будут открыты центры административных услуг, в которых, как мы планируем, будут размещаться и юридические кон­сультации, и паспортные службы, и службы миграции, и сотрудники МРЭО. Чтобы граждане Украины, имеющие необходимость в получении определенных административных услуг, после пересечения границы могли, не тратя время на проезд до административных центров, получить эти услуги в непосредственной близости от пункта пересечения границы.

Второй вопрос: «Чи планує новоутворене міністерство вирішувати питання житла для внутрішньо переміщених осіб? Чи буде компенсація за житло, залишене на окупованій території Донбасу?». Этот вопрос несколько не в нашей компетенции. Выплатами относительно компенсации за съем жилья занималось Министерство социальной политики. Но мы можем поинтересо­ваться у наших коллег, какая существует перспектива. Мне кажется, что кроме вопроса компенсации за съем жилья, другие вопросы рассматриваться не будут по той простой причине, что на сегодняшний день количество вынужденных переселенцев только из территории Донецкой области составляет от 1,5 до 2 миллионов. И если брать в расчете на семью, речь может идти о полмиллиона семей, то цифры, которые предполагались бы для решения вопроса жилья, были бы огромными, неподъемными для государства и необъяснимыми для доноров.

Пока только два вопроса.

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Прошу, пане Сергію Петухов.

 

ПЕТУХОВ С.І. Дякую. До мене надійшло одне запитання: «Что предпри­нимается непосредственно Министерством юстиции для того, чтобы запустить механизм IV Женевская конвенции о защите гражданского населения во время войны 1949 года к стране-агрессору?».

Женевські конвенції застосовуються безпосередньо, якщо наявні об’єк­тивні умови міжнародного збройного конфлікту, навіть якщо сторони конфлікту його таким не визнають. Це прямо виписано в женевських конвенціях.

Водночас, крім зазначеного положення і правил ведення війни, застосування зброї, поводження з цивільним населенням і військовополоненими, женевські конвенції не передбачають жодного обов’язкового для держави меха­нізму встановлення фактів, встановлення норм права, що застосовуються, ква­ліфікації конфлікту чи притягнення держав, відповідальних за порушення норм гуманітарного права, до відповідальності. Таким чином, у цьому розумінні меха­нізмів у женевських конвенціях чи двох додаткових протоколах, які могла б за­пустити Україна, немає. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам, пане міністре.

Було пряме запитання до заступника міністра інформаційної політики. Прошу дати відповідь також.

 

ДЖАПАРОВА Е.А. Це прозвучало як заклик до закриття Міністерства інформаційної політики у зв’язку з тим, що, з точки зору Куніцина, ми не справляємося із завданням глушити сигнал російських телеканалів на території Херсонщини. Мені хочеться відверто сказати, що все, що стосується глушіння сигналу і доноситься до вас та громадськості, – це компетенція Міністерства оборони, Служби безпеки України і Генерального штабу Збройних Сил України, адже це спеціальна процедура, яка потребує використання спеціальної техніки. До компетенції Міністерства інформаційної політики ці питання не належать. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам. Дякую за те, що представники органів виконавчої влади залишилися з нами і дали відповіді на запитання, що надійшли із залу.

Ми завершили виступи і я хочу подякувати всім, хто був присутній сьогодні. Хочу висловити жаль стосовно всіх тих, хто мав би бути присутній, але, на жаль, не був. Тому що стратегія деокупації і Криму, і Донеччини, і Луганщини залежить тільки від нас. І якщо ми не будемо про це дбати, то ні міжнародні партнери, ніхто інший за нас цього не зробить. І я сподіваюся, що ми мусимо, дійсно, як закликала представниця Меджлісу, об’єднати зусилля для того, щоб наш голос у цьому питанні звучав в унісон.

Дякую нам усім за роботу. Свої пропозиції до Рекомендацій парламент­ських слухань ви можете надіслати до Комітету, всі вони будуть оприлюднені. Дякую вам. Гарного вечора!