ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

СТАН ТА ПРОБЛЕМИ ФІНАНСУВАННЯ ОСВІТИ І НАУКИ

В УКРАЇНІ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

16 листопада 2016 року, 15 година

 

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради України

СИРОЇД О.І.

 

ГОЛОВУЮЧА. Доброго дня, шановні колеги! Прошу займати місця, для того щоб ми могли розпочати свою роботу.

Ще раз вітаю вас, шановні учасники парламентських слухань! Ми  розпочинаємо нашу роботу, і тема сьогоднішніх парламентських слухань: «Стан та проблеми фінансування освіти і науки в Україні». Думаю, що вчасність обговорення цієї теми важко заперечувати, і не тільки з огляду на перебіг бюджетного процесу, а передусім з огляду на те, що освіта у нас, як і наука, завжди перебували у так званому гуманітарному блоці, який фінансувався, на який дивилися за залишковим принципом: якщо вже все решта поробили, то давайте щось будемо робити і у сфері науки і освіти.

На моє переконання, освіта, особливо середня освіта, ‒ це питання національної безпеки. Від того, що ми вкладемо в середню освіту, від того, наскільки якісними будуть вчителі, від того, наскільки якісними будуть підручники, залежить, у принципі, чи будемо ми мати державу і те, якою ця держава буде. Я думаю, що ми маємо вже 25 років досвіду, який дає нам змогу дійти висновку, що саме якість освіти впливає на ідентичність людей, на націо­нальну ідентичність, на ідентичність тих принципів, які люди сповідують, на їхнє бачення, розуміння, критичне осмислення свого майбутнього. Тому я ду­маю, що фінансування освіти, особливо освіти шкільної, беззастережно має збільшуватися. Однак важливо ще й те, що саме має фінансуватися в освіті. Я думаю, що ми прийшли до того моменту, коли маємо набагато більш від­повідально підходити до змісту того, у що держава вкладає гроші, ‒ і підруч­ники, і якість вчителів.

Те, що стосується вищої освіти. Я думаю, що найбільше завдання, яке перед нами стоїть, ‒ це повернення науки в освіту, у вищу освіту. Розділення вищої освіти і науки ‒ це спадок тоталітаризму, коли з університетів забирали мислення, залишаючи повторення. Ви знаєте, що світова наука розвивається тільки на основі того, що вся наука зосереджена в університетах. Ми знаємо, чому це робилося. Ми знаємо також, що прірва – у фінансуванні. У нас є різні категорії фінансування, але я думаю, що його треба вирівнювати на користь науковців незалежно від того, де вони є, і наука має повернутися у вищі навчальні заклади.

Те, що стосується професійно-технічної освіти. У цьому залі вже не раз це обговорювалося, фінансування професійно-технічної освіти в якийсь час тут було, знаєте, як гарячий пиріжок: всі намагалися його перекинути, знайти, хто би про це подбав. Але це відповідальність держави. Так, спільно з громадами, спільно з регіонами, можливо, але це все одно відповідальність держави.

Ми, фактично, зруйнували професійно-технічну освіту на данину моді на  економістів та юристів. У результаті… Зовсім недавно я була в Харкові, виїжджала автомобілем з паркувального майданчика біля залізничного вокзалу, і з’ясувалося, що на паркувальному майданчику працюють два юристи – випуск­ники юридичної академії імені Ярослава Мудрого. Тобто ми спочатку вкладаємо державні кошти в навчання юристів, а потім вони працюють на паркувальному майданчику. А може, з цих двох хлопців, які працюють на паркувальному май­данчику, були б добрі муляри чи штукари, чи представники якихось інших про­фесій, важливих для цієї держави? Я думаю, що час моди на юристів і еконо­містів минув, і потрібно повертатися до того, що реально потребує ця держава.

Хочу ще сказати, що важливими є інвестиції в методику освіти – чи то середньої, чи вищої. Буквально вчора ввечері я повернулася з Європейсько­го центру досліджень проблем безпеки імені Джорджа Маршалла, це центр нав­чань НАТО, де дуже гарну презентацію мав командувач сухопутних сил США у Європі, генерал-лейтенант Бен Годжес. Він розповів, що був вражений, пози­тивно вражений курсантами Харківського авіаційного інституту, і просто просив нас: зробіть щось, бо їхня база, на якій вони навчаються, повинна мати інший вигляд. Студенти повинні бути в інших приміщеннях і мати іншу базу, на якій вони навчаються.

Я думаю, що ми самі це знаємо. Але я вважаю, що це також відповідальність університетів. Так, не завжди вистачає грошей, але я думаю, що треба чесно відповідати на запитання: чи завжди гроші, які отримують універ­ситети, використовуються на те, щоби студент, по-перше, почувався гідно, а по-друге, почувався студентом не ХІХ, а ХХІ століття? І тут вже ніхто не прийде і вам не допоможе, це повинні зробити ректор і ті люди, які приймають рішення про те, куди вкладати ці кошти. Набагато більше, я переконана, ми почуємо від людей, яких безпосередньо стосується ця проблема.

Пропонується такий регламент нашої роботи: ми заслухаємо доповідь міністра освіти і науки пані Лілії Гриневич (20 хвилин), співдоповідь першого заступника голови Комітету з питань науки і освіти пана Олександра Співаков­ського (15 хвилин), потім ще дві співдоповіді першого віце-президента Націо­нальної академії наук України і першого заступника голови Комітету з питань бюджету (до 5 хвилин). А далі пропонується такий порядок роботи (ми погодили це з першим заступником голови Комітету): народним депутатам буде відведено на виступ до 3 хвилин, тому що вони мають доступ до цієї трибуни набагато частіше, точніше, щодня, якби мали бажання, а всі ті, які не є народними депутатами, будуть мати можливість виступати до 5 хвилин. Такий регламент нашої роботи. Я дуже прошу вкладатися в цей регламент. За 30 секунд до завершення вашого часу ви почуєте сигнал, це означає, що у вас є півхвилини для того, щоб завершити думку, і щоб міг підготуватися інший учасник висту­пів. І в кінці ми будемо мати ще заключне слово від міністра освіти і науки та від першого заступника голови Комітету.

Якщо немає заперечень, переходимо до роботи. І я з приємністю запро­шую до слова міністра освіти і науки України пані Лілію Гриневич. Прошу, пані Ліліє (Оплески).

 

ГРИНЕВИЧ Л.М., міністр освіти і науки України. Шановна пані голово! Шановні учасники парламентських слухань! В історії важко знайти аналог трансформації, яку зараз переживає Україна. На очах розгортаються процеси, які деінде тривали десятиліттями: розбудова нації, державотво­рення, формування відкритої економіки. Це все не просто відображається на освіті і науці, освіта і  наука мали б задавати темп і ритм іншим реформам. Але для цього наше завдання – справедливе фінансування світи і науки. Гроші допомагають подола­ти нерівність, але гроші можуть, особливо коли їх недостатньо, поглиблювати нерівність. І це відбувається в освіті. Тому завдання – уникнути другого і забез­печити перше – подолання нерівності.

Справедливе фінансування освіти для нас як мета – це такий розподіл коштів, що забезпечить доступ кожної дитини до якісної освіти незалежно від місця проживання, соціального статусу, матеріального становища, мови чи фі­зіології дитини. У науці цей принцип означає: більше коштів кращим колекти­вам у рамках пріоритетів, визначених державою, під контролем громадськості.

Ми будуємо європейське суспільство освіченого загалу. Це суспільство, яке заробляє, в першу чергу, висококваліфікованою працею. Ось чому ще більш важливий принцип справедливості, і він покладений в основу реформи освіти і науки, яку ми розпочали і частиною вже ухвалених законів, і тих нормативно-правових актів, з якими ми працюємо сьогодні. Напрями майбутніх змін можна побачити вже зараз.

Спершу про освіту. Видатки на освіту з державного та місцевих бюджетів України впродовж останніх 10 років коливалися в межах від 5 до 7,34 % ВВП. У 2016 році на освіту було передбачено 5,5 % ВВП, у 2017 році ми прогнозуємо зростання до 6,5 % ВВП. З формальної точки зору, це відповідає практиці європейських країн. Однак уважніший аналіз стану показує, що в Україні до ви­датків на освіту віднесено всі соціальні виплати для здобувачів освіти, а також видатки спеціального фонду в бюджеті, в якому закладені кошти, що за своєю економічною природою не є бюджет­ними. Тому відносні показники видатків на освіту в Україні насправді нижчі за середні показники по європейських країнах.

Важливо також розуміти розподіл видатків на освіту за видами освіти: середня, професійно-технічна, вища, дошкільна, післядипломна і позашкільна освіта. Порівняно з європейськими державами у нас дещо вища частка видатків на вищу освіту, ніж на середню та професійно-технічну.

Якими ж є підсумки року, що минає? Впродовж двох останніх років Україна розпочала політику децентралізації, і це мало наслідком збільшення частки видатків на освіту за рахунок місцевих бюджетів. Ми знаємо загальну цифру, що в середньому місцеві бюджети зросли на 49 %. Але ми розуміємо, що це цифра в середньому, насправді в різних громадах різний показник збільшення.

Цього року ми відчули труднощі з фінансуванням професійно-технічної освіти і винесли з цього дуже багато уроків. За рахунок стабілізаційної дотації уряду з резервних ресурсів ми дофінансували систему профтехосвіти, для того щоб стабілізувати її в цей критичний рік. Але з 2017 року заклади професійно-технічної освіти мають перейти на фінансування тільки з обласних бюджетів і бюджетів міст ‒ обласних центрів із залученням субвенції на здобуття загаль­ної середньої освіти.

Система середньої освіти фінансується за рахунок освітньої субвенції і закріплених за місцевими бюджетами видатків. Напружену ситуацію з випла­тою заробітної плати ми отримали в Чернігівській області. І хочу доповісти, що сьогодні на засіданні уряду ухвалено розподіл резерву освітньої субвенції для всіх територіальних одиниць, для того щоб ми спокійно завершили рік, і у нас не було жодних проблем з виплатами заробітної плати. Окрім того, в розподілі цієї субвенції є ще деякі позиції, я про них скажу трохи нижче.

Для нас дуже важливо підвищити якість освіти для сільських дітей, тому що ця драматична нерівність є саме тут, – у доступі до якісної середньої освіти, особливо у старшій школі, дітей села і дітей міста. Цього року створено 137 опорних шкіл. Хочу нагадати, що ми не просто створили 137 опорних шкіл, у них вкладено 600 мільйонів гривень і додаткове фінансування з місцевих бюджетів на засадах «50 на 50» і «70 на 30» для закупівлі шкільних автобусів. Таких шкільних автобусів закуплено понад 200 і ще має бути понад 200, про­ходять тендери. Так само виділено 200 мільйонів гривень на закупівлю облад­нання для цих опорних шкіл. Причому є діти, які навчалися на індивідуальному навчанні, а тепер їх довозять у добре обладнані школи. Тобто цю практику треба продовжувати.

До того ж ми чітко зберегли можливість дітям початкової школи навчати­ся якнайближче до місця проживання. Тобто основний натиск ішов не за закрит­тя шкіл, а на пониження ступеня, якщо є дуже маленька школа. Для того щоб діти старших класів мали рівні шанси потім продовжувати освіту, вони мають довозитися до опорних шкіл.

Відповідно до Закону «Про вищу освіту» у 2016 році проведено розподіл державного замовлення між вищими навчальними закладами відповідно до пріоритетів і побажань вступників. І при цьому, коли ми готували розподіл державного замовлення за спеціальностями, враховано те, про що говорила пані голова у своєму вступному слові, а саме збільшення державного замовлення на гостродефіцитні, зокрема технічні, спеціальності.

Що показала вступна кампанія? Власне, вона показала, що ефективне використання ресурсів тягне за собою прагнення, щоб діти здобували якісну освіту. Ви не можете примусити дитину навчатися в університеті, який такої освіти не дає, тому що звужуєте її вибір. І це нас ще раз штовхає на думку, що потрібно створювати в регіонах великі центри вищої освіти, а не багато ма­леньких регіональних університетів, треба підвищувати їхню спроможність за рахунок укрупнення. Поряд з тим, ми провели ревізію умов прийому 2016 року, врахували всі недоречності і проблеми, які були явними у вступній кампанії 2016 року, для того щоб ефективність вкладень держави у вищу освіту зросла ще більше.

Оплата праці. Давно точаться дискусії про оплату праці у сфері освіти. Ми  мали різні законодавчі норми, жодна з яких повністю не виконувалася. Разом з тим слід врахувати практику країн Європейського Союзу, де середня зарплата освітян, як правило, на 10-20 % вища за середню по країні. У нас вона навіть не дотягує до середньої. Заплановане на 2017 рік підвищення оплати пра­ці педагогічних працівників за тарифною сіткою на два розряди частково ви­править цю невідповідність, бо в цілому підвищується соціальний статус. Для нас важливо, що через підвищення мінімальної заробітної плати зарплата осві­тян зросте ще більше, ніж на анонсовані 30 %. Ви бачите, тут у таблиці наведено зростання заробітної плати для різних категорій. На мою думку, це все ще недостатньо, але ми мусимо думати про реальну спроможність бюджету, не просто про щось заявляти, а діяти, щоб це відбулося насправді.

Що ж у бюджеті 2017 року? При доопрацюванні бюджету до другого читання вже спільно з парламентом і, продовжуючи дискусію з Міністерством фінансів, вдалося досягти додаткових позитивних зрушень у фінансуванні осві­ти. Субвенції на зарплату педагогічних працівників у першому читанні були передбачені в обсязі 41,8 мільярда, зараз ‒ 52 мільярди. Це дозволить збільшити середню зарплату вчителя, з урахуванням підвищення рівня мінімальної оплати праці, в середньому на 50 %.

При цьому треба розуміти, що видатки утримання лягають на місцеві бюджети. І я відчуваю певну тривожність, доки не побачимо цю практику по всіх надходженнях, по всіх бюджетах місцевих громад і органів місцевого самоврядування. Саме для цього закладена додаткова дотація (14 мільярдів) у державному бюджеті, щоб, якщо таких надходжень буде недостатньо в певних громадах, ми могли стабілізувати діяльність системи освіти на місцях.

Виділено майже 170 мільйонів гривень на державне замовлення на підго­товку кадрів у професійно-технічних навальних закладах за професіями за­гальнодержавного значення. Сьогодні, до речі, уряд прийняв відповідне рішен­ня, у бюджеті це вже закладено.

Ми змінюємо підходи до виплати стипендій студентам. Ми переконані, що  необхідно збільшувати розмір стипендій і доводити його до анонсованого в Законі «Про вищу освіту» нового прожиткового мінімуму, починаючи з підви­щених стипендій.

Ось бачите на таблиці, ми пропонуємо, щоб мінімальна стипендія була 1100 гривень, максимальна стипендія для найкращих студентів ‒ на рівні про­житкового мінімуму, 1600 гривень. Для тих, хто навчається за технічними, природничо-математичними, а також педагогічними спеціальностями, підвище­на стипендія становитиме 1400 гривень. Тому що нам важко мотивувати студен­тів, щоб навчалися саме за цими спеціальностями, це один із засобів такої мотивації.

При цьому що нам потрібно? І ми звертаємося з цим до парламенту. На  сьогодні кошти на стипендії розподілені між соціальною і академічною стипендіями ось таким чином, як ви бачите: 2,97 мільярда гривень ‒ соціальні стипендії, 2 мільярди ‒ академічні. При доопрацюванні бюджету до другого чи­тання нам необхідно перенести з соціальних в академічні 1,4 мільярда гривень, тоді ми зможемо реалізувати підвищення стипендії, і у нас не скоротиться дра­матично охоплення стипендію. Але цю стипендію отримає половина студентів ‒ ті, які навчаються найкраще. Ми також пропонуємо перейти від стипендії, яка формувалася тільки за балом («четвірки» і лише одна «трійка»), до рейтингової оцінки, коли вищий навчальний заклад, окрім системи оцінювання, може дода­вати інші критерії, наприклад, участь у наукових конференціях, інші критерії, затверджені вченою радою, погоджені із студентами. Відповідно 50 % найкра­щих будуть отримувати цю стипендію.

Далі, що для нас важливо. Зрозуміло, що скільки ми не збільшували б в абсолютних числах фінансування освіти, нам потрібно підходити до моделей розподілу цього фінансування, тому що сама система потребує реформування. І тут ще велике поле для законодавчої роботи, бо нам треба перейти від утри­мання закладів, яке сьогодні фактично відбувається, до оплати здобуття особою якісної освіти. Це інша філософія фінансування, і наша законодавча база поки не готова до її реалізації.

Хочу також поінформувати всіх присутніх, що з цієї освітньої субвенції, про яку я щойно говорила, яка буде розподілена на місцях, на наступний рік також передбачаються вкладення для покращення бази закладів загальної серед­ньої освіти, а саме: 300 мільйонів гривень ‒ на підтримку об’єднаних терито­ріальних громад (тому що вони – сміливці, вони беруть на себе величезну відповідальність, і саме їм треба допомогти і з автобусами, і з обладнанням шкіл); 200 мільйонів гривень – на придбання шкільних автобусів на засадах співфінансування з місцевими бюджетами; 300 мільйонів гривень – на оснащен­ня загальноосвітніх навчальних закладів з поглибленим вивченням природничих та математичних предметів і опорних закладів навчання кабінетами математики, фізики, хімії, біології, навчаль­ними комп’ютерними класами. Для нас на нас­тупний рік є важливим пріоритетом покращення саме природничо-математичної освіти.

Про науку. Статтею 48 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» на ці цілі передбачено 1,7 % валового внутрішнього продукту краї­ни. Реальні показники такими ніколи не були. Ось, прошу глянути, якими вони є: постійно ця крива падає донизу. На превеликий жаль, у 2016 році державного фінансування було лише 16 % ВВП.

На сьогодні весь цей наш бюджет, якщо його перевести в доларовий еквівалент, дорівнює 141 мільйон 413 тисяч доларів, що становить науковий бюджет такої маленької країни, як Латвія. Очевидно, що це ставить нас вже на  межу виживання. І тут наші дискусії всередині уряду дуже складні. Ми намагаємося переламати ситуацію, для нас важливо показати новий механізм фінансування. Зараз у нас працював аудит у рамках програми «Горизонт 2020», і в грудні буде дуже серйозна і складна дискусія за результатами цього аудиту.

Проте ми повинні донести основну думку: без вітчизняного фінансу­вання ми не можемо бути конкурентоспроможними в усіх тих міжнародних програмах, які попідписували. Ми ще є конкурентоспроможними. Я хочу повідомити, що на даний момент, коли ми стали асоційованим членом програми «Горизонт 2020», наші вчені є учасниками вже 61 міжнародного консорціуму ‒ переможця, і їхня частка в бюджетах проектів перевищує 11,5 мільйона євро, при цьому наш річ­ний внесок до бюджету програми ‒ 5,8 мільйона євро. Тобто ми вже перевищили майже вдвоє те, що сплатили як внесок, половина внеску ще буде повертатися в  бюджет України. Наші вчені показують цю спроможність, але матеріально-технічна база для наукових досліджень наших університетів, наукових інститу­тів не витримує жодної критики. І тому зараз нам важливо участь у конкурсах Євратом, УНТЦ, програми НАТО «Партнерство заради миру і безпеки» поєд­нати з інвестиціями з українського бюджету.

Нещодавно була проведена зустріч Прем’єр-міністра з українськими науковцями. І хоча ми як міністерство відповідальні під своєю юрисдикцією тільки за науку в університетах і за ті грантові конкурси, зокрема для молодих вчених, які ми запровадили з цього року, і ці конкурси тішать великою популяр­ністю та прозорістю розподілу грантів, все ж ми страшенно вболіваємо і за си­туацію в національних галузевих академіях наук, тому що вони теж потерпають від хронічного недофінансування впродовж останніх трьох років.

І трохи позитиву. У 2016 році вперше проведено конкурс молодих вчених, в якому взяли участь 439 команд із 114 університетів. Ми фінансуємо ці проек­ти, їх фінансування збільшиться 2017 року. Але нам треба ще 100 мільйонів гривень для Державного фонду фундаментальних досліджень, який має стати базою для Національного фонду досліджень. Це новий підхід, закладений у Законі «Про наукову і науково-технічну діяльність». Нам потрібно створити центри колективного користування найважливішим лабораторним обладнанням, фінансувати ключові лабораторії, які заплановані на фінансування саме Націо­нальним фондом досліджень.

Роботи надзвичайно багато, але якщо оцінити поріг неповернення, то ми вже на цьому порозі неповернення за рівнем фінансування науки. І якщо в дискусії у Верховній Раді народні депутати вкажуть можливі нові джерела фінансування освіти і науки, ми як Міністерство освіти і науки будемо дуже вдячні за таку співпрацю. Тому що все, що ми зробили після напружених дискусій і дебатів в уряді, з Міністерством фінансів, лежить у межах реального бюджету країни, проект якого затверджений у першому читанні.

Спільна проблема фінансування закладів освіти і наукових установ – відсутність фінансової автономії. І тут для нас дуже важливе прийняття нового Закону «Про освіту», тому що…

 

ГОЛОВУЮЧА. Пані Ліліє, 1 хвилина, будь ласка.

 

ГРИНЕВИЧ Л.М. У цьому законі ми пропонуємо інші засади і можли­вості для надання закладам освіти і науковим установам права ставати не­прибутковими установами, але лише на добровільних засадах. Можуть бути дуже цікаві з цього приводу практики.

Взагалі, цей закон критично важливий саме для того, щоб ми мали нову українську школу, щоб ми оновили поле в усіх ділянках української освіти. І я, користуючись нагодою, хочу звернутися до присутніх народних депутатів, аби ми все-таки на користь українських дітей і молоді ухвалили цей законопро­ект у другому читанні до кінця поточного року. Давайте спільно попрацюємо, щоб створити модель справедливого фінансування науки і освіти. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякуємо.

Запрошую до співдоповіді першого заступника голови Комітету з питань науки і освіти, народного депутата України Олександра Співаковського.

 

СПІВАКОВСЬКИЙ О.В., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (одномандатний виборчий округ № 182, Херсонська область, партія «Блок Петра Порошенка»). Доброго дня, шановні колеги! Для мене велика приємність виступати тут перед освітянської спільно­тою, яка, на жаль, опинилася в такому складному становищі. І тому передовсім я хочу звернутися до Міністерства фінансів України, яке, на жаль, не долучилося до сьогоднішніх парламентських слухань, щоб воно зрозуміло, що, крім соціаль­ного та популістського контекстів, існує одна дуже проста істина: неосвічені люди не можуть ні створювати економіку з високою доданою вартістю, ні буду­вати сучасну європейську державу. Якщо Мінфін цього не зрозуміє, у нас не бу­де майбутнього, хоч би що ми з вами тут обговорювали.

Освіта, як відомо, як і наука, є стратегічним ресурсом держави, найголов­нішим чинником формування людського капіталу. Від освіти і науки залежать сучасна економіка, добробут населення, а також самореалізація кожної людини зокрема. Тому ми не можемо розглядати проблеми фінансування освіти поза межами тих трендів, які на сьогодні маємо.

Насамперед це процес бюджетної децентралізації, який має визначену тенденцію до зменшення питомої ваги видатків на освіту в Державному бюджеті України і відповідне збільшення у видатках місцевих бюджетів. Проте на прак­тиці місцеві органи влади не поспішають вкладати свої кошти в освіту, очевид­но, зберігається своєрідна інституційна пам’ять про те, що ці видатки має нести державний бюджет. Шановні колеги, тренд на це є, і ми повинні це зрозуміти. На жаль, наша держава все ще продовжує розглядати видатки на освіту як еле­мент соціальної політики, а не як інвестиції в людський капітал. Тому, мабуть, наші діти і біжать з України, тому що ми, дійсно, розглядаємо це тільки як дотацію.

Великою мірою те саме можна сказати і про ставлення до науки. Тому ми спільно повинні зробити все для того, щоб до нас ставлення було хоча б таке, як до Міністерства внутрішніх справ, до Служби безпеки України і до армії. Бо освіта ‒ це наш другий фронт, і кордон проходить по ментальності людей.

Отож я хочу звернути увагу на те, чого не можна робити в ході реалізації державної політики.

Перше. Ми не можемо боротися з неякісною освітою шляхом зменшення фінансування. Це звернення до бюджетного комітету і до Кабінету Міністрів. На жаль, на сьогодні сформувалася виразна тенденція до домінування саме такого підходу. Скорочення фінансування освітніх інституцій начебто під приводом того, що вони неякісні чи не надають якісної освіти, на мій погляд, є хибним підходом. Це виглядає як лукавий привід для того, щоб знищити те, що потім буде важко відновити.

Звичайно, фінансування освіти так чи інакше залежить від якості освітніх послуг. Але, говорячи про якість у контексті бюджетного фінансування, ми мусимо ставити питання про те, хто оцінює якість, наскільки надійні критерії і  методи оцінювання і, головне, що буде зроблено для того, щоб покращити якість. Якщо є проблеми з якістю роботи освітнього чи наукового закладу, треба знайти спосіб провести в ньому антикризові заходи, перш ніж буде прийнято рішення про скорочення фінансування. Це проблема і Кабінету Міністрів Украї­ни, і Міністерства освіти і науки України. Тому у нас будуть відповідні законо­проекти, спрямовані на врегулювання питань санації університетів та інших навчальних закладів.

Друге. Ми не можемо руйнувати стару систему, не маючи чіткого уявлен­ня, яким чином буде створюватися нова. На місці того, що зникає, повинно виникати щось нове, інакше почнеться вимирання і деградація – те, що ми зараз бачимо в системі Національної академії наук та національних галузевих акаде­мій наук. На жаль, у нашому суспільстві старе знищити легко, а створити нове дуже важко. Ми маємо цілком конкретний приклад, як на місці закритих дитя­чих садків з великими труднощами створюються нові, хоча потреба в них зростає з кожним днем. Це класичний приклад того, що відбувається, якщо ми знищуємо старе і не створюємо нове.

Третє. Ми не можемо жити далі в правовому нігілізмі. На жаль, слід констатувати, що велика кількість прийнятих законів, що стосуються освіти і науки, не виконуються, до того ж саме в частині фінансування з бюджету. Це факт. Часто можна почути багато нарікань і скарг на невиконання цих законів, але ми мусимо об’єктивно поставити запитання: якщо невиконання законів є на­стільки системним, то в чому ж справжні причини? Можливо, однією з причин є практична неможливість їх виконання? На жаль, країна з нашим рівнем ВВП на душу населення не завжди може дозволити собі витрати, які об’єктивно були б кращими для освіти, які законотворці намагаються унормувати в законах, ке­руючись найкращими мотиваціями. Проблема невиконання законів про освіту і  науку, як і багатьох інших законів, що регулюють всю суспільну сферу, – насамперед у тому, що в них передбачаються видатки, які з тих чи інших причин неможливі, а в деяких випадках, коли не приймається і не забезпечується відповідне юридичне забезпечення, просто не встигають виконувати цей закон. Класичний приклад ‒ Закон «Про наукову і науково-технічну діяльність», згідно з яким вже мав бути створений Національний фонд досліджень, до якого наші молоді науковці мали б відповідний доступ.

Необхідна розумно збалансована стратегія фінансування науки і освіти, яка покаже, що кошти використовуються раціонально, продумано і прозоро. Це дуже важливо для суспільства і для народних депутатів, які голосують за Державний бюджет України і Бюджетний кодекс. Така стратегія дозволить напрацювати необхідний рівень довіри між різними зацікавленими групами та відомствами в питаннях фінансування освіти і науки.

Четверте. Ми не можемо й надалі жити в системі непрогнозованих та непрорахованих рішень, ми бачимо, до яких тяжких наслідків призводить прий­няття невиважених і необґрунтованих рішень. Зокрема, це проблема забезпечен­ня підручниками 4-7 класів, яка й досі в деяких школах не вирішена. Це проб­лема передачі фінансування професійно-технічної освіти з державного на місце­ві бюджети, ми бачимо, що там відбувається. І ми голосували, я не знімаю з себе вини, ми проголосували «за». Це було незбалансоване, непрогнозоване, непро­раховане рішення.

Є питання, пов’язані з підвищенням мінімальної заробітної плати, я про них Прем’єр-міністру казав, коли він був у Херсоні. Всі, хто знає, як працюють вищі навчальні заклади, розуміють, що відбудеться зі спеціальним фондом університетів, коли буде прийнято таке рішення. Зарплата більшості працівників 1-11 тарифних розрядів фінансується якраз із спеціального фонду, і це призведе до того, що вони заберуть 120-130 % того, що ми отримуємо від контрактників. А оскільки ми не можемо змінювати ціну на контрактне навчання під час реалізації освітньої програми, ми розуміємо, що ректори вишів просто скоротять людей, і ми розуміємо, до яких соціальних наслідків це призведе.

Я також хотів би наголосити декілька положень, що ми повинні зробити для вироблення розумної стратегії фінансування.

Перше ‒ ми можемо і повинні затвердити наше стратегічне бачення щодо фінансування всіх ланок освіти. Нам просто треба домовитися один раз хоча б на 15-20 років, за цією таблицею збалансувати і показати, що ми не будемо щороку змінювати правила: у цьому році передамо профтехосвіту, в цьому році не зробимо нічого для вирішення проблем ВНЗ І-ІІ рівнів і так далі. Так не можна робити, що освітянське середовище щороку чекає Бюджетний кодекс і бюджет і розуміє, що певну ланку освіти взагалі можуть «прикрити».

За цією концепцією вищу освіту пропонується віднести до економічної сфери і розглядати як зону інвестиційної політики. Шановні колеги, це дуже важливо. Ніколи вища освіта в Україні не буде якісною та ефективною, доки вона знаходиться в зоні соціальної політики. Ми повинні це зрозуміти, всі інші країни показують… Бо коли витрати на навчання одного студента ‒ 2 долари на день, ми розуміємо, що якісної освіти там не може бути.

Такий підхід до фінансування дозволить диверсифікувати джерела фінан­сування для освіти, для навчальних закладів він дасть можливість отримати більше гарантій того, що вони не залишаться зовсім без фінансування, навіть якщо окремі джерела надходжень будуть недостатніми.

Окремим напрямом роботи тут має бути збалансування видатків держав­ного і місцевих бюджетів на користь слабких громад. Я повністю підтримую позицію міністра освіти в тому сенсі, що відбувалося ручне управління. І ми просто повторимо ситуацію, яка була щодо профтехосвіти, коли вже січні – лютому будемо додавати школам на оплату праці непедагогічних працівників та оплату комунальних платежів, бо територіальні громади просто не можуть це забезпечити. Якщо ми хочемо знову отримати нерегульовану ситуацію, то може­мо йти таким шляхом.

У сфері науки слід змінити принципи фінансування галузі шляхом дивер­сифікації джерел. Необхідно зберігати базові видатки на зарплату науковцям, для того щоб вони могли спокійно працювати, для збереження наукових шкіл. Скорочення видатків національним галузевим академіям наук призводить до подальшого старіння наукових кадрів, молодь просто виїжджає за грантами до інших країн.

Підтримка інноваційного венчурного бізнесу, а також заохочення того бізнесу, який готовий інвестувати в наукові розробки, мають стати частиною національної програми. Ми повинні зрозуміти, що початок епохи інтелекту­ально-ремісничої праці дає нам шанс використати нові механізми для розвитку нашої країни. Я із задоволенням хочу сказати, що ми показали Прем’єр-міністрові, коли він був у Херсоні, приклад кластерної взаємодії Херсонської державної морської академії та IT. Ми показали, що можемо працювати, але має бути зрозуміла, збалансована політика. Бо коли ми «закрили» математику в се­редній школі, то чекати, що кращі діти прийдуть на IT-спеціальності, на технічні спеціальності, не доводиться, це речі пов’язані.

Другим важливим моментом є те, що ми маємо домогтися збалансування політики фінансування освітніх і наукових установ у Бюджетному кодексі та законах України. На жаль, ми маємо великий рівень економічної та фінансової несамостійності тих закладів освіти і науки, які є бюджетними установами. Підтримую позицію міністра освіти і науки: фінансова автономія таких закладів є критично важливою для залучення ними позабюджетних коштів, спонсорських коштів чи проведення більш гнучкої фінансової політики управління. Відсут­ність фінансової автономії тягне за собою обмеження автономії в академічній сфері.

Один із прикладів того, як це діє: будь-яке примусове збільшення заробітної плати, яке щороку відбувається в бюджетних організаціях, неминуче призводить до скорочення штатів. Поступово ми всі починаємо розуміти, що неможливо забезпечити ефективне використання бюджетних коштів, якщо за­клади освіти і науки працюють у режимі, передбаченому для них Бюджетним і Господарським кодексами. Це нонсенс!

З іншого боку, перспектива втрати статусу бюджетної установи великою мірою лякає керівників і працівників навчальних закладів, наукових установ. Хоча надання бюджетним установам права переходити у статус неприбутко­вих – це гарний шлях для вирішення дуже багатьох питань. Сильні виші мати­муть додаткові преференції, але за рахунок не ручного управління, а якісних послуг, які вони надають. В основі такої позиції має лежати принцип відсутності оподаткування для освітньої діяльності. Максимально ліберальний режим опо­даткування і регулювання необхідний також для наукової діяльності та інновацій.

Третій суттєвий принцип нашої стратегії: ми маємо забезпечити зрозуміле, прозоре, диверсифіковане фінансування вмотивованої людини замість неефективного фінансування застарілих інституцій. Підхід до того, кого саме ми фінансуємо – людину чи інституцію, не такий простий. У системі освіти і науки люди не існують окремо від інституцій. Проте ефективність фінансування безпо­середньо залежить лише від одного: чи надходить воно до дійсно вмотивованих здобувачів освіти та дослідників і якою мірою допомагає їм отримати найкращі результати. Це питання стосується не тільки законодавства, а й виконання законів, а також загальних принципів ефективного менеджменту у сфері освіти і науки.

Для забезпечення механізмів ефективності, на мою думку, слід мати чітку, узгоджену програму дій, яку будуть приймати, розуміти і реалізувати різні гілки влади. І тут варто виділити три важливі підходи:

1) демонополізація, диверсифікація;

2) орієнтація на людину, яка створює власну освітню траєкторію;

3) якісна аналітика і незалежне освітнє вимірювання як основа прийняття рішень. На жаль, у нас сьогодні на ринку освітніх послуг, фактично, тільки одне вимірювання – зовнішнє незалежне оцінювання. Тут сьогодні виступатиме пред­ставник Аналітичного центру CEDOS Єгор Стадний, я думаю, про це він скаже.

Всі ці основні принципи і підходи, на мій погляд, мають бути покладені в  основу комплексного бачення розвитку освіти і науки, на реалізацію якого мають бути спрямовані зусилля законодавчої і виконавчої гілок влади та суспільства загалом.

У підсумку хочу зазначити, що перехід від ідеології дотацій до ідеології інвестування в освіту та науку відбувається в нашій країні нелегко. Але спіль­ними зусиллями ми поступово приходимо до напрацювання цілісної програми, яка, я вірю, дозволить нам отримати нову якість освіти і науки. Фінансування освітньо-наукової сфери є критично важливим чинником для досягнення цієї якості, але воно є лише чинником, а не самоціллю, про це треба пам’ятати.

Хочу ще раз всім вам подякувати за участь у парламентських слуханнях, за вашу небайдужість і активну позицію. Проект Рекомендацій вам розданий, там є блок концептуальний і блок деталізації, про який казала міністр освіти і науки. Думаю, якщо ми відпрацюємо ці аспекти (у нас буде ще два тижні, щоб внести зміни відповідно до ваших виступів), то отримаємо збалансований доку­мент, який не просто ляже десь в аннали, а справді стане інструментом для ім­плементації нашого бачення, щоб змінити систему фінансування освіти і науки. Якщо ми цього не зробимо, то й надалі будемо мати процес великої стагнації, процес хаотичних, несистемних, незбалансованих рішень. Думаю, що громада, Міністерство освіти і науки, Комітет, Міністерство фінансів спільно зможуть вирішити ці проблеми.

Ми хочемо побажати вам роботи і обіцяємо вам, що профільний Комітет зробить все для того, щоб отримати збалансований документ, який стане наріжним каменем виходу системи освіти і науки України з тієї ситуації, в якій ми знаходимося. Дякуємо вам (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до співдоповіді першого віце-президента Національної академії наук України, академіка Національної академії наук України пана Антона Наумовця (Оплески).

 

НАУМОВЕЦЬ А.Г., перший віце-президент Національної академії наук України. Шановна пані голово! Шановні народні депутати! Шановні колеги! Я  маю честь виступати тут від імені Національної академії наук України. Взагалі, маю сказати, що досі, до мого виступу, слово «академія» звучало досить рідко, постараюся це компенсувати.

Отже, я маю доручення коротко доповісти вам про стан, деякі проблеми в  діяльності Національної академії наук України, а також внести наші пропозиції.

Ну, всі знають ці класичні порогові значення частки ВВП, що витрачається на науково-технічну сферу, при рівні якої, скажімо, в 0,9 % ВВП наука починає відігравати помітну і важливу роль у державі.

До речі, шановна Ліліє Михайлівно, ви обмовилися. Ви сказали, що 16 % ВВП спрямовуються у нас на науку, а насправді 0,16 %. Тоді як у країнах Європейського Союзу ‒ близько 2 %, у США – 3 %, а в Південній Кореї, в якій населення таке ж, як у нас, ‒ 4,75 %. Тому всюди бачимо LG Electronics, Samsung і так далі. У нас же впродовж останніх років цей показник має стійку тенденцію до скорочення, тут цифра вже називалася. Фінансування Національ­ної академії наук України за рахунок коштів загального фонду державного бюджету скоротилося за останні чотири роки майже на чверть і зараз у дола­ровому еквіваленті дорівнює бюджету середньоєвропейського університету. Отже, з цієї точки зору, ми перетворюємося на середньоєвропейський універси­тет. Це не забезпечує навіть мінімальних наших потреб ‒ на виплату зарплати, оплату комунальних послуг, енергоносіїв і, в підсумку, на проведення сучасних наукових досліджень.

Скорочення асигнувань на науку спричиняє значне і загрозливе відставан­ня фінансових показників нашої наукової сфери від показників навіть наших найближчих західних сусідів (Польща, Румунія), де обсяг видатків на одного наукового працівника у 3-10 разів вищий. Як наслідок, з 1991 року кадровий персонал нашої академії скоротився більш як утричі, і сьогодні в Україні кіль­кість наукових працівників на тисячу працюючих вдвічі менша, ніж у країнах ЄС. До вашого відома, шановні колеги, за цим показником ми вже поступаємося Албанії.

Під загрозою зникнення опинилися наші визнані у світі наукові школи, фундаментальні прикладні дослідження, що мають живити новими ідеями і розробками високотехнологічні галузі виробництва, нашу «оборонку».

На жаль, ми не бачимо перспектив на покращення фінансової ситуації в наступному році. У проекті Закону «Про Державний бюджет України на 2017 рік», що зараз готується у Верховній Раді до другого читання, передба­чений обсяг фінансування науки в сумі 2 мільярди 637 мільйонів гривень. Це менше, ніж у 2013 році і навіть не повною мірою забезпечує анонсоване збільшення з 1 січня наступного року мінімальної заробітної плати на основі Єдиної тарифної сітки.

Імперативною умовою розвитку наукових досліджень на сучасному рівні є також їх оснащення науковим обладнанням, про це тут вже говорилося. На жаль, сьогодні приблизно три чверті нашого наукового обладнання експлуатується вже понад 20 років, тоді як у розвинених країнах обладнання змінюється за 5-7 років. Централізована закупівля нових приладів та модернізація наявних практично зупинена з 2011 року.

Шановні колеги, не треба ілюзій: робити науку на старому обладнанні – це все одно, що воювати безнадійно застарілою зброєю. Ми виграємо конкурси «Горизонту», але їм потрібні переважно наші людські ресурси, обладнанням своїм ми мало що можемо зробити. Отже, треба істотно збільшувати, шановні колеги, фінансування наукової діяльності, у тому числі Національної академії наук і освітянської науки, якій ми вклоняємося.

У мене ж 10 хвилин?

 

ГОЛОВУЮЧА. Для співдоповідачів – 5 хвилин.

 

НАУМОВЕЦЬ А.Г. Ви казали, що 10.

 

ГОЛОВУЮЧА. Це для головного співдоповідача 10.

 

НАУМОВЕЦЬ А.Г. Добре, тоді я хвилину використаю ось на що.

 

ГОЛОВУЮЧА. Давайте до 7 хвилин, але щоб ви завершили. Дякую.

 

НАУМОВЕЦЬ А.Г. Шановна пані голово! Ми не можемо погодитися з тенденцією, що треба всю науку зосереджувати в університетах. Не кожен добрий вчений може бути добрим викладачем, і навпаки. І неправильно, що за кордоном вся наука в університетах. Є потужні наукові товариства в Німеччині, потужні національні лабораторії у Сполучених Штатах Америки. Підіть в Інтер­нет, шановна голово, і подивіться, що там робиться.

А якщо йдеться про те, що академія нічого не робить і, так би мовити, займається дармоїдством, ми запрошуємо Вас відвідати академію. Ми не бачили Вас в академії, я не знаю, чи Ви були у нас. Недалеко, запрошуємо, ми зробимо Вам екскурсію. До речі, найближчим часом, 22 листопада, на лівому березі від­кривається виставка, де ми будемо широко показувати свої розробки.

Отже, нам треба усвідомити, що Національна академія наук, національні галузеві академії наук ‒ це величезне національне надбання. Національна академія наук наближається до свого 100-річчя. То невже ми дійдемо до того, що зруйнуємо цей чудовий науковий заклад, створений Скоропадським і Вер­надським, і покриємо своє покоління ганьбою через зневажливе ставлення до науки? (Оплески).

Вибачте, я маю сказати різкі речі, але мені здається, що знищити науку можна дуже швидко, втратити унікальні наукові школи, але коли ми дивимося на високопосадовців, які не розуміють значення академії, значення науки, то одне з двох – або вони не відповідають займаній високій посаді, або це шкід­ники, які свідомо хочуть знищити високотехнологічний розвиток нашої держа­ви. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до співдоповіді першого заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, народного депутата України Василя Амельчен­ка (Шум у залі). Бюджетний комітет має стосунок до фінансування науки, якщо ви про це не знали, то я вам нагадаю.

Тоді я запрошую до слова віце-президента Асоціації керівників шкіл України, директора Черкаської спеціалізованої школи № 28 імені Тараса Шевченка пані Тетяну Скорик.

Поки пані Тетяна почне говорити, я хотіла б відповісти, оскільки, кінець доповіді попереднього доповідача адресувався мені. У мене є дуже проста від­повідь. Скільки молодих талановитих людей з науковим потенціалом захотіли залишитися в Україні, працювати в українських наукових установах і не поїха­ти? Чому ми втрачаємо молодих науковців? (Шум у залі). А стосовно того, як це відбувається за кордоном, я мала честь навчатися і тут, і за кордоном, можу порівняти з власного досвіду. Дякую.

Прошу. Підготуватися до наступного виступу панові Леоніду Губерському.

 

СКОРИК Т.А., віце-президент Асоціації керівників шкіл України. Високоповажне товариство! Я маю честь представляти керівників шкіл України, тому прошу послухати і почути.

Система фінансування освіти, яка існує на сьогодні в Україні, дозволяє на певному рівні підтримувати загальну середню освіту, проте не дозволяє розви­вати її. Ми, керівники шкіл, вважаємо, що фінансування загальної середньої освіти має бути пріоритетним, матеріально-технічна база загальноосвітніх на­вчальних закладів має забезпечуватися на основі науково обґрунтованих норма­тивів, що враховують санітарно-гігієнічні, психофізичні, ергономічні, педагогіч­ні та інші фактори. Питома вага витрат на загальну середню освіту в державно­му бюджеті має становити не менше 65 % загальних витрат на освіту.

Щоб освіта не тільки функціонувала, а й розвивалася, з огляду на світові тенденції, на неї потрібно витрачати не менше 10-12 % обсягу внутрішнього валового продукту. Сумнівними є наміри держави фінансувати тільки зарплату педагогічних працівників, яка має збільшитися на 1400 гривень, а всі інші ви­датки – за рахунок місцевого бюджету. Це обов’язково призведе до невиправда­них скорочень та закриття навчальних закладів. Пропоновану зміну щодо фінан­сування середньої освіти, згідно з якою фінансуються державні та комунальні школи і яка передбачає спрямування коштів лише на заробітну плату освітянам, варто супроводжувати аналізом спроможності місцевих бюджетів утримувати свої школи, не беручи середнє арифметичне по країні, а розглянувши кожен бюджет зокрема.

Для прикладу візьмімо місто Черкаси. Маючи субвенцію, що покривала видатки на зарплату, оплату енергоносіїв та харчування учнів 1-4 класів і дітей соціально незахищених категорій (щоправда, обід коштує 7 гривень 50 копійок), місцева влада мала змогу виділити кошти на харчування дітей означених катего­рій у другому півріччі, а також виділила по 300 гривень на одного учня в кожній школі, що дало змогу придбати засоби для забезпечення санітарно-гігієнічних умов, провести дрібні ремонти. До того ж із бюджету розвитку міста школи отримали кошти на ремонт покрівель, асфальтування, побудову спортивних майданчиків, на роботи з підвищення енергоефективності приміщень тощо. Зви­чайно, ці видатки не покрили наші потреби на 100 % у 2016 році, але при пропо­нованій схемі фінансування сподіватися на такі видатки з місцевого бюджету марно.

Усі школи міста Черкаси мають власні бухгалтерії, здавалося б, і фінан­сову самостійність. Але казначейство щоразу обмежує наміри керівника, пропонуючи чітко, до копійки, розпланувати кошти на рік вперед відповідно за кодами. Для непередбачених ситуацій у нас накопичуються кошти на спеціаль­них рахунках, які ми одержуємо від додаткових платних послуг та здачі в орен­ду окремих приміщень, є і рахунок-сума за дорученням, де зберігаються благо­дійні внески. Ці кошти спрямовані на підсилення бюджетних видатків, але їх у цьому році зобов’язують розписати на 2017 рік, при тому що ми не можемо точно знати, скільки надійде коштів. Отже, для того щоб терміново зняти кошти і залагодити проблему, як правило, аварійну, залишається тільки організація не­залежного від школи благодійного фонду.

На підставі викладеного, з урахуванням думки керівників шкіл з різних регіонів України, ми пропонуємо:

1) фінансувати освітню галузь у 2017 році в обсязі не менше 10-12 % національного доходу;

2) законодавчо закріпити, що виплати за статтею 57 фінансуються в обсязі 100 % посадового окладу, як і разова виплата на оздоровлення, оскільки стат­тя 57 виконується на місцях, в окремих районах, від 5 %, тільки щоб зазначити, що виплати здійснені;

3) привести фінансування штатних розписів шкіл до 100-відсоткового забезпечення спеціалістами, враховуючи посади техніків, електронників, спеціа­лістів з охорони праці, вихователів груп продовженого дня (не одного на по­чаткову школу, де 500 дітей, а відповідно до потреби батьків і дітей);

4) розробити та законодавчо обґрунтувати пакети документів щодо надан­ня школами додаткових платних послуг з метою розвитку здібностей школярів у  сучасному соціально-економічному середовищі, а також пакет документів щодо організації харчування та забезпечення буфетною продукцією, оскільки половина дітей харчується на пільгових умовах, половина – ні, а харчування організовують приватні підприємці;

5) передбачити організацію бюджетного харчування дітей, які підвозяться в опорні школи, оскільки не всі батьки є платоспроможними;

6) передбачити фінансування для розвитку освіти дітей з особливими потребами, а саме інклюзивної, дистанційної, сімейної, формальної і нефор­мальної освіти.

Залишаються проблемою дороги, по яких підвозять наших дітей… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова президента Спілки ректорів вищих навчальних закладів України, ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академіка Національної академії наук України та Національної акаде­мії педагогічних наук України, Героя України Леоніда Губерського. Підготува­тися Валерію Булгакову.

 

ГУБЕРСЬКИЙ Л.В., президент Спілки ректорів вищих навчальних закладів України. Шановні колеги! Сьогодні ми обговорюємо дуже важливе питання, адже проблеми фінансування освіти і науки не нові, вони давні, проте сьогодні вони постають як ніколи гостро.

Суспільство потребує нових технологій для свого існування і подальшого розвитку. Нові технології можуть створити лише нові знання, а нові знання продукують виключно якісна освіта та ефективна наука. Такі завдання можуть сьогодні вирішувати потужні вітчизняні університети. Отакий простий алго­ритм. Якщо ми цю формулу успіху нашого суспільства усвідомимо, то станемо країною з високими технологіями і заможними громадянами.

Сьогодні український абітурієнт, як було сказано, усвідомлено шукає найкращий університет, і нерідко навіть за межами України. Маємо певний відплив і абітурієнтів, і бакалаврів, і магістрів, і кандидатів, і навіть докторів наук. А, що в наших університетах бракує висококваліфікованих професорів, доцентів? Відомо, що українська вища школа має давні університетські традиції, а вчені визнані в усьому світі. Чому ж тоді така суперечлива картина?

На наш погляд, одна з причин ‒ у тому, що наша вища школа все ще не набула нового обличчя, а саме в якості такій: сучасне наукове і навчальне ла­бораторне обладнання, новітні інформаційно-комунікаційні технології навчання, дієві партнерські форми взаємодії «студент ‒ викладач», ефективна і зацікавлена співпраця з роботодавцями.

Безперечно, рішуче підвищення рівня якості освіти і наукових розробок насамперед залежить від змісту роботи науково-педагогічних колективів на­вчальних закладів, це ‒ наше найважливіше завдання. Але при цьому необхідна і більш дієва підтримка держави, насамперед у питаннях фінансування. Верхов­на Рада, уряд і наше міністерство роблять багато, щоб виправити цю ситуацію, але проблеми залишаються. Тому переконаний, що наша сьогоднішня розмова на парламентських слуханнях має стати ще одним серйозним поштовхом для докорінного поліпшення ситуації.

Загальновідомо, що грошей ніколи багато не буває, тому маємо шукати всі можливі джерела надходжень – міжнародні гранти і програми, проекти. І ми це робимо. Необхідно шукати і наші внутрішні резерви. Але, безумовно, повто­рюю, потрібна допомога держави. Що мається на увазі?

По-перше, слід кардинально осучаснити наукове і навчально-лабораторне обладнання вищих навчальних закладів. Для цього необхідно розробити меха­нізм цільового кредитування провідних державних університетів на придбання сучасного наукового, навчально-лабораторного обладнання, створення центрів колективного користування тощо.

По-друге, забезпечити навчальний процес і наукові дослідження у вищих навчальних закладах новітніми інформаційно-комунікаційними технологіями та підготувати до цієї роботи викладачів і науковців. Тому вважаю за доцільне, починаючи з 2017 року, у Державному бюджеті України передбачити бюджетну програму «підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів». Для цього, до речі, і грошей багато не треба.

По-третє, важким фінансовим тягарем для вищих навчальних закладів сьогодні є оплата комунальних послуг. Вона здійснюється переважно за кошти спеціального фонду, але цих коштів не вистачає, особливо в умовах підвищення тарифів на ці послуги. Можливим варіантом вирішення цього питання могло би бути надання державним і комунальним вишам як неприбутковим установам субсидій для відшкодування витрат на оплату комунальних послуг.

Наша країна вступає в етап кардинального реформування середньої шко­ли ‒ основи всіх подальших змін у системі освіти. Тому особлива відповідаль­ність підготовки педагогічних кадрів покладається і на вищі навчальні заклади, переважно на педагогічні та класичні університети, які необхідно забезпечити повною державною підтримкою за всіма бюджетними освітніми програмами.

Шановні колеги! Завершуючи свій виступ, хочу наголосити, що я назвав лише окремі проблеми вищої освіти і науки. Залишаються актуальними питання оптимізації мережі вищих навчальних закладів, фінансової автономії, економії бюджетних коштів, ресурсів тощо. Безперечно, що викладачів і студентів хви­люють питання праці, навчання, побуту. Переконаний, що спільними зусиллями ми здатні забезпечити виконання цих завдань. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова директора Київського коледжу будівництва, архітек­тури та дизайну пана Валерія Булгакова. Підготуватися Валентині Найдюк.

 

БУЛГАКОВ В.А., директор Київського коледжу будівництва, архітекту­ри та дизайну. Шановна громадо! Українська освіта ‒ один із найбільших секторів суспільства, у ньому працюють, здобувають освіту близько 9 мільйонів осіб. Україна успадкувала від СРСР потужну розга­лужену освітню систему з передовою на той час структурою. До нас їхали на навчання з Європи, Азії, Африки, і дохід від цього становив 12 мільйонів карбованців, це були великі кошти.

На жаль, сьогодні ми бачимо зворотний процес: усі їдуть від нас. Чому так сталося? Тому що ми не розбудовуємо освіту, а просто проводимо реформи. Відповідно до Концепції розвитку освіти України на період 2015-2025 років бачимо різке скорочення дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладів, різке скорочення вчителів. Однак у секторі вищої освіти відбулося збільшення кількості вищих навчальних закладів, вони виросли, як гриби: у 1991 році було 149 вищих навчальних закладів, на сьогодні ‒ 325, це без урахування навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації.

І тут, на жаль, з’явилися реформатори, які взялися скорочувати кількість вищих навчальних закладів за рахунок знищення закладів І-ІІ рівнів акредитації. Реформатори кажуть, що технікуми і коледжі ‒ не вища освіта. А чому? Ми є початковою вищою освітою, і якщо розглядати за кількістю кредитів, то молодший спеціаліст на сьогодні – це 120-180 кредитів, а молодший бакалавр згідно із Законом «Про вищу освіту» ‒ 90-120. То хто за цими показниками є вищою освітою? Але під виглядом реформи освіти зараз проходить імітація реформи, а в результаті відбувається руйнація освіти.

Хочу навести слова Бориса Григоровича Чижевського: «Хто часто міняє, той щастя не має. Замахнутися на добро, стабільність, гармонію, красу, світло, вічність та юнацькі душі і молоді серця – це злочин, це непрощенний гріх».

Шановний Олександре Володимировичу! Ми Вам довіряємо, бачимо, що очолюваний Вами Комітет дієздатний, і надіємося, що Ви не поставите воза поперед коня і не внесете в сесійну залу недопрацьований проект Закону «Про освіту».

Шановні народні депутати! Ви шукаєте кошти на фінансування освіти. То чому ви допускаєте, що пріоритетом держави є не освіта, а силові структури? За три місяці підготовки, не маючи навіть освіти, вони отримують високу заробітну плату, а вчитель, навчаючись п’ять років, отримує мізерну зарплату. Втрачаючи вплив на підростаюче покоління з боку вчителя, ви допускаєте зростання злочинності в нашій державі.

Шановна громадо! Відбулися парламентські слухання, неодноразові зустрічі в Комітеті, в міністерстві, але незрозуміло, чому міністерством не виконуються прийняті рішення щодо врегулювання на законодавчому рівні долі вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації. У прийнятих умовах прийому відсутні умови для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, лише під тиском громадськості міністерство створює робочу групу, яка працюватиме над умовами прийому молодшого спеціаліста. Ці процеси негативно впливають на роботу та ставлять під загрозу вступну кампанію 2017 року. Сьогодні за дору­ченням Міністерства освіти і науки України обласним державним адміністра­ціям надсилаються листи про здійснення роботи щодо оптимізації, реорганізації, злиття вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації. То що це за робота ‒ ще немає Закону «Про освіту», а вже робляться такі реформи?

Сьогодні ми шукаємо кошти для фінансування навчальних закладів. Тут є гарна пропозиція: у державному бюджеті планувати кошти не тільки на видо­буток газу та виробництво електроенергії, а запланувати виділення коштів на утеплення навчальних закладів, гуртожитків, через два роки це дасть велику економію.

Наступним важливим кроком у фінансуванні освіти мають бути зміни щодо умов нарахування стипендії. Стипендії мають отримувати студенти, які дійсно на це заслуговують, а не якийсь середній показник.

Треба залучати на навчання іноземних студентів ‒ це додаткові фінанси.

Необхідно переглянути стандарти, напрями підготовки, це тільки нашому навчальному закладу дасть прибуток 5 мільйонів гривень. Незрозуміло, чому не розглядається законопроект № 5240, внесений народними депутатами Марчен­ком, Співаковським, Литвином та іншими.

Шановний Олександре Володимировичу! Ні для кого не секрет, що українська економіка сьогодні не працює. І поки держава сидить на голці МВФ, потрібно заборонити проводити реформи освіти до того часу, поки не відно­виться наша економіка. Колективи технікумів та коледжів вдячні народним де­путатам Марченку, Микитасю та всім депутатським фракціям, які підтримують нашу позицію. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова директора Новоград-Волинського центру науково-технічної творчості учнівської молоді пані Валентину Найдюк. Підготуватися Володимиру Литвину.

 

НАЙДЮК В.І., директор Новоград-Волинського центру науково-технічної творчості учнівської молоді (Житомирська область). Доброго дня, шановні учасники парламентських слухань! За 25 років незалежності України мільйони українських дітей завдяки позашкільній освіті розкрили свої здібності, реалізували себе і принесли користь нашій державі. А яким є сучасний стан позашкільної освіти, її фінансування?

Так, у нашому місті Новограді-Волинському, що на Житомирщині, функціонують та стабільно фінансуються три позашкільні навчальні галузі, які охоплюють кожну третю дитину шкільного віку. Кожен опановує свій напрям та вид діяльності. Однак у людей, які не знайомі з роботою позашкільних навчаль­них закладів, існує хибна думка, що це місце, де лише співають, танцюють та ще, можливо, вишивають хрестиком. Насправді це далеко не так.

Позашкілля – це багатогранне середовище, в якому дитина сама себе знаходить, якщо їй цікаво ‒ вона йде до нас. Я представляю центр науково-технічної творчості, наші вихованці авіа-, авто-, судномодельних гуртків своїми руками вже будуть літаки і ракети, кораблі. Дати їм у руки радіокеровану апаратуру ‒ вони зроблять дрони та інші безпілотні механізми. Кожна дитина має конституційне право на позашкільну освіту, але я хочу вам сказати, що основна проблема, проблема № 1, яка стосується абсолютно всіх позашкільних навчальних закладів, – недосконалий механізм фінансування. Наразі відпові­дальність за фінансування таких закладів лежить на місцевій владі. Місцеві громади різні, різне наповнення відповідних бюджетів, і не завжди керівники можуть оцінити роботу і першочергово виділяти кошти. Це часто призводить до реорганізації позашкільних закладів на місцях, до так званої оптимізації, поступового їх знищення. І обертається все це тим, що діти втрачають мож­ливість доступу до освіти, зокрема позашкільної.

Я вважаю, що в період децентралізації та реформування системи освіти цього допустити не можна. Тому необхідно внести зміни до Бюджетного кодек­су України, передбачивши освітню субвенцію на позашкільну освіту.

А ще турбує той факт, що на перших шпальтах газет, на телебаченні, в інших засобах масової інформації ми дуже часто бачимо інформацію про ДТП, злочини, катастрофи. А де людина праці? Давайте стимулювати дітей на періоді їх злету, показувати позитив, малого Кулібіна з села, який виготовив якийсь чудернацький пристрій, чи хлопчаків ‒ майбутніх Корольових, які власними руками створили ракету.

Тому місцевим громадам необхідно постійно забезпечувати розвиток позашкільної освіти, гурткової роботи, у тому числі в сільській місцевості, і обов’язково передбачати у своїх бюджетах видатки на позашкільну освіту. Адже мережу своїх гуртків ми формуємо залежно від наявності місцевих коштів та матеріально-технічної бази, яка, на жаль, давно застаріла.

Сьогодні вкрай необхідно підвищити соціальний статус керівника гуртка. Це справжні подвижники, ентузіасти, які самовіддано працюють на результат. Вважаю за необхідне прирівняти їхню заробітну плату до посадового окладу вчителя, адже ці люди отримують найменшу заробітну плату в системі освіти загалом.

Від молодого покоління залежить, де буде наша держава ‒ чи на узбіччі новітньої цивілізації, чи розвинутою державою. Сподіваюся на реальну оцінку ситуації в позашкільній освіті та здійснення дієвих кроків законодавцями та управлінцями для її покращення. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова члена Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, народного депутата України Володимира Литвина. Підготуватися Георгію Труханову.

 

ЛИТВИН В.М., член Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (одномандатний виборчий округ № 65, Житомирська область, самови­суванець). Шановні колеги! Скажу відверто, у мене душа радіє і серце співає, коли я бачу тут представників інтелекту України. Особливо якщо порівнювати з тим, що відбувається у Верховній Раді України, де розлита ненависть, де роз­литі конфлікти, а відтак Україна не має результату і абсолютно не має перспек­тиви. Скажу максимально відверто: мене непокоять як людину, яка вже трохи прожила і бачила щось у цьому житті, оці свіжі люди, які назвали себе елітою і несамовито заходилися вирішувати долю країни, у тому числі в питаннях осві­ти і науки. Знаєте, відбувається якийсь протиприродний негативний відбір, і це – біда України.

Ми з вами тут скільки завгодно можемо переконувати переконаних у тому, що треба робити в системі освіти, але ключова проблема полягає в тому, що у  нас серед реформаторів немає розуміння ролі науки і освіти в майбутньому України. Більше того, нам, науковцям і освітянам, намагаються прищепити від­чуття винуватості за те, що відбувається в Україні.

І ще один момент, на мою думку, є яскравим показником того, на якому місці ми бачимо роль освіти і науки, ‒ бюджет. Дещо підлатали, дещо додали, але разом з тим зневірили і остаточно знесилили освітян.

Другий момент і друга проблема, про яку ми маємо говорити, поряд з тим, що освіта і наука має бути пріоритетом, ‒ це питання, що у нас немає довіри до тих рішень, які ми приймаємо. Закон «Про наукову і науково-технічну діяль­ність» не працює, Закон «Про вищу освіту» не працює, систему профтехосвіти розвалили, заклади позашкільної освіти залишили на узбіччі, поза будь-якою увагою. Якщо ми приймемо ще один закон, і він також не буде виконуватися, як і попередній… Скажіть, будь ласка: навіщо ламати те, що більш-менш працю­вало? (Оплески). Оцього я не розумію.

Стосовно науки. Я тут підтримую академіка Наумовця і людей, яких я дуже добре знаю, з якими працював і працюю. У нас немає поваги до науков­ців, а це рівнозначно тому (коли немає поваги до науки), як нехтувати зброєю перед тим, як іти на бойові дії.

І нарешті, нам треба зрозуміти, що у нас відбувається шалене розшаруван­ня в суспільстві. У сільській школі немає освіти, і дітей з корінням виривають і перевозять у ці опорні школи, але це нічого не дасть. Ми скільки завгодно можемо говорити про стипендії, але ми повинні розуміти, що, наприклад, у Спо­лучених Штатах Америки 61 % бакалаврів мають борг за освіту в середньому 27 тисяч доларів. Тому, окрім стипендії, нам треба говорити про те, як під час навчання залучати студентів до роботи, з тим щоб вони могли на практиці реалізувати свої…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

ЛИТВИН В.М. Дякую. І ще один момент. Треба звернути увагу на те, що, скажімо, дослідження, проведені у восьми країнах щодо освіти, показали, що 44 % вихідців з Великобританії, які стали лауреатами Нобелевської премії, здо­були освіту у приватних вузах, де якісь набагато вища.

Нам треба зробити все, щоб бідність не народжувала бідність і невираз­ність України. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова голову Профспілки працівників освіти і науки України пана Георгія Труханова. Підготуватися Єгору Стадному.

 

ТРУХАНОВ Г.Ф., голова Профспілки працівників освіти і науки України. Шановна головуюча! Шановні учасники парламентських слухань! Щодо стану фінансування. Загалом освітяни його оцінюють як незадовіль­ний, бо обсяги не відповідають державним гарантіям. Упродовж останніх років показник фінансу­вання галузі у відсотковому відношенні до ВВП знижується. Так, у 2013 році видатки становили 7,3 % ВВП (це один з найвищих показників за період дії Закону «Про освіту»), а в поточному році їх обсяг заплановано на рівні 5,4 %. У доларовому еквіваленті освітні видатки зменшилися з 13,2 до 4,6 мільярда доларів США. Для порівняння: бюджет Гарварду становить 36 мільярдів.

Заробітна плата українських освітян є найнижчою в Європі: ставка заробітної плати вчителя найвищої категорії ледь перевищує 100 доларів.

Асигнування в таких обсягах забезпечують лише 40 % потреби на оплату праці, часткове фінансування плати навчальних закладів за житлово-комунальні послуги, оплата за які у вишах здійснюється виключно за рахунок власних коштів.

Не оновлюється матеріально-технічна база навчальних закладів.

Рівень стипендії студентів становить близько 60 % законодавчо визначеного.

Бюджетна забезпеченість навчання однієї дитини у 2013 році перевищу­вала 8 тисяч гривень, тобто більше 1 тисячі доларів. Нині бюджетна забезпече­ність становить 350-400 доларів, а в Європі ‒ 7 тисяч доларів.

Очолюваний ЮНЕСКО рух «Освіта для всіх», виходячи з аналізу успіш­них освітніх програм, запропонував такі визначальні для досягнення стабіль­ності розвитку освіти індикатори: державні витрати на освіту мають становити не менше 20 % бюджету, а зарплата вчителів у 3,5 разу перевищувати частку ВВП на душу населення. Тому ми підтримуємо наміри встановити в новому Законі «Про освіту» гарантію, що найнижчий розмір посадового окладу педагога має бути на рівні трьох мінімальних заробітних плат. Але реальних, а не тих, які уряд декларує з 1 січня 2017 року: на рівні 3200 гривень, включаючи всі допла­ти. Реалізація таких норм забезпечила б підвищення у подальшому мізерних пенсій, які отримує вчительство.

Норми нового Закону «Про освіту» повинні базуватися на гарантіях статті 53 Конституції щодо безоплатності здобуття всіх рівнів освіти та стат­ті 22, яка забороняє погіршувати зміст і обсяг існуючих прав і свобод. Показник фінансування освіти не менше 7 % ВВП можна розглядати, за умови врахування в цих обсягах дійсно бюджетних коштів, а не коштів спеціального фонду, з ви­лученням витрат на невластиві галузі функції, такі як підвезення, харчування, придбання шкільних автобусів тощо.

У звіті Міжнародної комісії ООН з питань фінансування глобальних освіт­ніх можливостей наголошується, що основою якісної освіти є вчителі. Уряди закликають до збільшення інвестицій. На погано підготовлених, некваліфіко­ваних працівниках можна зекономити у короткостроковій перспективі, у довго­строковій ‒ це прямий шлях до низьких досягнень, зростання нерівності, відпли­ву професіоналів. Професія вчителя стане останнім варіантом вибору випускників.

Звідки кошти? Збільшення фінансування освіти потребує переходу до більш справедливої системи оподаткування, запровадження прогресивних податків, боротьби з ухилянням від їх сплати, закриттям податкових лазівок.

І наостанок хочу наголосити, що цього року відзначається 50 років історичної Рекомендації ЮНЕСКО/МОП «Про становище вчителів», яка в чинному Законі «Про освіту» стала основою гарантій щодо рівня та умов оплати праці педагогів. Ці гарантії повинні підвищити статус педагогів через норми нового закону, але найголовніше – їх реалізація, що можливо лише завдяки належному фінансуванню галузі. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова виконавчого директора Аналітичного центру CEDOS Єгора Стадного. Немає? Перепрошую.

Тоді запрошую до слова голову підкомітету з питань освіти Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, народного депутата України Тараса Кременя.

 

КРЕМІНЬ Т.Д., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Народний фронт»). Доброго дня, шановні колеги, мої вчителі, дорогі освітяни! Це велика честь – виступати сьогодні перед вами. Не тільки тому, що в нашому інтимному середовищі немає міністра фінансів, представників профільних комітетів, які мали б нам підставити плече і надати відповідну допомогу. Мені дуже приємно, що в цій надзвичайно близькій гуманітарній сфері ми з вами говоримо про речі, які, дай Боже, почують відповідальні особи і приймуть відповідні рішення.

Мені хотілося сказати сьогодні про ті болючі питання, які турбують не тільки профспілки, а турбують освітян, які перебувають у прифронтовій смузі, цікавлять дітей, які потребують якісної інклюзивної освіти, ‒ дітей з інвалід­ністю, ті категорії людей, які з певних причин не можуть тут брати участь, але виконують священну педагогічну роботу, працюють з дітьми, стаючи жертвами низьких заробітних плат, соціальної несправедливості, інших викликів і завдань, які нам за один день і за результатами сьогоднішніх парламентських слухань, звичайно, не вирішити.

Я хотів би відійти від проблеми і об’єкта уваги Міністерства фінансів і перейти до органів місцевого самоврядування, на які сьогодні покладена величезна функція ‒ забезпечення ефективного фінансування закладів освіти на місцевому рівні. Було немало сказано про те, скільки створено опорних закладів освіти, про кількість шкільних автобусів, але треба сказати і про збільшення бюджетів, які мають міста, селища, районні та обласні ради. Думаю, що загальна сукупність бюджетів розвитку і тих коштів, які сьогодні перебувають на спец­рахунках органів місцевого самоврядування, звісно, могла б покрити величезні потреби закладів освіти до кінця цього року і забезпечити сталий розвиток галузі у 2017 році. Тому я дуже хотів би, щоб на бюджетних сесіях, які ще відбудуться у містах, все-таки були закриті питання, пов’язані з повним забезпеченням освіт­ніх закладів, придбанням підручників і вирішенням інших проблем за рахунок місцевих бюджетів.

Від себе особисто хочу сказати таке. Сьогодні міністр фінансів мав би розпочати відверту дискусію і сказати, що, справді, видатки бюджету на фінан­сування освіти не покривають усіх потреб. Тому, шановні колеги, давайте спільно шукати вихід, писати спільну програму тощо.

Хотів би нагадати, що півроку тому у Стамбулі відбувся Всесвітній гуманітарний саміт ООН, на якому, в тому числі, порушувалися питання, пов’язані з гуманітарним і фінансовим забезпеченням…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

КРЕМІНЬ Т.Д. … які пов’язані з наслідками російської агресії.

Тому я хотів би, щоб результати Всесвітнього гуманітарного саміту все-таки були поширені і на Україну, був створений відповідний фонд, і щоб ми змогли об’єднати фінансові спроможності Міністерства освіти і науки, Міністер­ства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, Міністерства соціальної політики і все-таки були максимально ефективними у використанні бюджетних коштів, аби у 2017 році… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова президента Всеукраїнської асоціації працівників професійно-технічної освіти пана Василя Головінова. Підготувати Григорію Драгану.

 

ГОЛОВІНОВ В.П., президент Всеукраїнської асоціації працівників професійно-технічної освіти. Шановне високоповажне товариство! Якщо коротко характеризувати, яким виявився поточний рік для профтехосвіти, то це рік випробувань і потрясінь.

У вересні відбулося розширене засідання президії Всеукраїнської асоціації працівників професійно-технічної освіти, на якому обговорювалися підсумки роботи у минулому навчальному році та визначалися напрями роботи на наступ­ний рік, а також обговорювалися проблеми створення нової системи професійної освіти та її законодавчого регулювання. Учасники засідання констатували, що дії органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у питаннях забезпечення функціонування закладів та установ системи профтех­освіти в нових умовах були впродовж минулого року не завжди узгодженими, недостатньо виваженими та продуманими, не забезпеченими ресурсами, не­своєчасними і непослідовними, а також такими, що не сповна адекватно спрямо­вані на створення і розвиток нової сучасної системи професійної освіти, відрод­ження економіки та зміцнення національної безпеки держави.

Президія асоціації наголошує, що радикальні зміни у профтехосвіті запро­ваджувалися впродовж року не завжди з урахуванням думки профтехосвітян та  органів влади на місцях. Заходи вживалися неоперативно, без належного вивчення організаційного та інформаційного супроводу і в багатьох випадках не забезпечували усунення негативних наслідків прийняття у грудні 2015 року нового бюджетного законодавства в частині фінансування профтехосвіти.

Не зайвим буде нагадати всім присутнім, передовсім урядовцям і тим, хто  сьогодні ігнорує нашу громадськість, тобто Мінфін, позицію вищого законодавчого органу держави щодо такого реформування профтехосвіти. Два місяці тому Верховна Рада прийняла постанову, якою ухвалила Рекомендації парламентських слухань на тему: «Професійна освіта як складова забезпечення кваліфікованого кадрового потенціалу України: проблеми та шляхи вирішення», в яких, зокрема, зазначено: «Фактична передача Законом України «Про Держав­ний бюджет України на 2016 рік» фінансування державних професійно-техніч­них навчальних закладів на місцеві бюджети без аналізу і врахування думки фахівців спричинила системну кризу галузі … Таким чином, оголошуючи ре­формування освіти, органи виконавчої влади будують свою політику не на збереженні і удосконаленні позитивного досвіду, що відповідає запитам суспіль­ства, пошуку вирішення проблем і виправлення недоліків окремих елементів системи підготовки кваліфікованих кадрів, а руйнують всю систему, без вироб­леної стратегії, не спираючись на фундамент, напрацювання».

Негативні наслідки помилкових рішень у запроваджені нової моделі фінансування профтехосвіти мають місце і тепер. Продовжується ганебна практика затримки фінансового забезпечення навчальних закладів. За даними Міносвіти, на 1 жовтня загальна заборгованість перевищувала 65 мільйонів гривень, дефіцит коштів до кінця 2016 року ‒ 729 мільйонів гривень. Особливо гостро ця проблема постала на початку жовтня в Одеській області, де 23 на­вчальні заклади мали заборгованість понад 37 мільйонів гривень. У Тернопіль­ській області, в якій 17 навчальних закладів, заборгованість становила майже 15 мільйонів гривень, що спонукало профтехосвітян Тернопільщини вдатися до масових акцій протесту.

Невирішеними залишаються питання управління системою професійно-технічної освіти, не визначені повноваження та не врегульовані відносини органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо забез­печення функціонування системи профтехосвіти в цілому і кожного ПТНЗ зокрема, у тому числі в питаннях фінансування, підпорядкування та відпові­дальності в умовах децентралізації, врегулювання майнових проблем тощо.

За таких умов, аби остаточно не зруйнувати систему підготовки кваліфікованих робітників та фахівців, має бути змінена державна політика щодо розбудови нової системи професійної освіти, адекватно посилена увага на всіх рівнях влади до вирішення цього надзвичайно важливого завдання, розгля­даючи при цьому професійну освіту насамперед як одну з найважливіших складових, що забезпечують відродження економіки держави та зміцнюють її національну безпеку.

На цьому шляху важливим кроком мають стати затверджені Верховною Радою 7 вересня Рекомендації парламентських слухань з питань професійної освіти. Закликаємо всіх, передовсім урядовців, виконати їх.

Цілком логічними, на нашу думку, видаються також і пропозиції щодо профтехосвіти, представлені у проекті Рекомендацій нинішніх парламентських слухань. Наша асоціація підтримує їх, насамперед у частині запровадження з 1 січня 2017 року моделі фінансування профтехосвіти шляхом субвенції з дер­жавного бюджету обласним бюджетам і не нижче та бюджету міста Києва.

Ми свідомі того, що реальний стан економіки держави та політична нестабільність не додають впевненості в тому, що прийдешнє буде безхмарним. Але ми маємо всі працювати на позитивний результат, до чого всіх і закликаємо. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова директора Науково-дослідного інституту фізики Одеського національного університету імені І.І. Мечникова пана Григорія Драгана. Підготуватися пані Юлії Безвершенко.

 

ДРАГАН Г.С., директор Науково-дослідного інституту фізики Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. Шановна громадо! Я хочу в короткому виступі обґрунтувати необхідність деяких змін у фінансу­ванні університетської науки. Зокрема, я хочу обґрунтувати необхідність базового фінансування науки.

Науково-дослідний інститут фізики Одеського національного університету імені І.І. Мечникова ‒ це найстаріший в Україні університетський заклад, який існує з 1903 року. Інститут має славну історію: був організатором Першого з’їзду фізиків, виконував ряд досліджень для народного господарства та для потреб оборони країни і, що найважливіше, в інституті проводилися фундамен­тальні дослідження, які приваблювали молодих вчених, і це стимулювало розви­ток науки в регіоні і в країні в цілому. З інститутом пов’язані імена таких ві­домих учених, як номінант на Нобелівську премію О.К. Давтян ‒ автор паливних комірок, перший автор, який запропонував метод прямого перетворення енергії, Є.А. Кирилов – автор негативного фотоефекту, А.Ю. Глауберман – автор квазі­металічних центрів, та багато інших.

Динаміка кількості наукових співробітників інституту свідчить про ставлення держави до науки: 1992 рік – 187 осіб, 2004 рік – 40 осіб, а після Революції Гідності інститут налічує лише 9 повних ставок. За цей час проведена головна реорганізація ‒ інститут позбавили статусу юридичної особи і базового фінансування.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 1084 від 25 серпня 2004 року фінансування наукових досліджень та формування їх тематики про­водиться виключно на конкурсних засадах. Це добре, але без базового фінан­сування призвело до значних вад, серед яких треба відзначити неможливість керівництва інституту здійснювати єдину наукову стратегію, кадрову і технічну політику, перспективне планування подальших фундаментальних досліджень.

При цьому Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність» передбачає базове фінансування досліджень, зокрема фундаментальних, адже фінансування через конкурс має тільки доповнювати базове фінансування, як це робиться, наприклад, у Німеччині. Головні наукові товариства імені Макса Планка, Йозефа Фраунгофера до 90 % фінансуються з бюджету, при чому більше половини ‒ як базове фінансування. Аналогічна ситуація у Франції та інших провідних державах.

То що ж це, наш уряд вирішив винайти нову модель фінансування, щоб науковці, не дай Боже, зайву копійку зарплати не отримали? Це при тому шабаші, що відбувається довкола! Невже така опіка приведе до розвитку науки в державі? Не бачимо раціонального зерна. Цей підхід знищить нашу славетну науку, передовсім фізичну, і це станеться ще за нашого буття.

Зверніть увагу, в Європейському Союзі, на відміну від України, під час кризи бюджетні видатки на науку збільшують, бо їхні уряди усвідомлюють переваги наукового розвитку країни. Хотілося б запитати наш уряд, про що він думає, коли встановлює зарплату поліцейському вдвічі вищу, ніж у висококвалі­фікованого науковця. Яку державу ми будуємо ‒ поліцейську?

Ми впевнені, що наукові установи, зокрема університетські, мають фінансуватися за рахунок бюджетних коштів, притому не менше 50 % фінан­сування має бути базовим. Це єдине, що може зберегти наші молоді кадри. Тому що наші молоді кадри, які кожного року з 1 січня пишуть заяву про звільнення, а потім чекають, зарахують їх чи не зарахують, так довго не працюватимуть. Більшого приниження, як кожного року писати заяву про звільнення, а потім чекати на зарахування з 1 січня, годі придумати.

Ми звертаємося до міністра освіти і науки. Шановна Ліліє Михайлівно, це ж ви переконували депутатів минулого року проголосувати за прийняття та­кого креативного Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність» і знайшли необхідні для цього обґрунтування. Тож давайте тепер будемо разом виконувати його, використовуючи ваші високі повноваження. Дякуємо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова заступника голови Ради молодих вчених Національної академії наук України, віце-президента громадської організації «Наукова унія» пані Юлію Безвершенко. Підготуватися Олексію Рябчину.

 

БЕЗВЕРШЕНКО Ю.В., заступник голови Ради молодих вчених НАН України. Доброго дня! Власне, ви задавали питання про молодих вчених в Україні, чому вони їдуть і чому їм складно живеться. Думаю, що це є спільною проблемою і спільною відповідальністю багатьох осіб та інституцій, але най­перше ‒ через відсутність чіткої політики у сфері науки, координації між Вер­ховною Радою, органами виконавчої влади та між інституціями, які здійснюють наукову діяльність. І я про це говоритиму.

А, по-друге, наука в Україні – це таке екзотичне заняття, що якщо люди де-небудь нею займаються, то їх треба підтримувати. Якщо люди знайшли мож­ливість займатися наукою, а це практично неможливо у вищому навчальному закладі, їх треба підтримувати. Якщо є науковці, які працюють на високому рівні у національній та галузевих академіях наук, і таких людей багато, ‒ їх треба підтримувати.

Отже, Закон «Про наукову і науково-технічну діяльність». Я говоритиму про науку. Минулого року завдяки спільним зусиллям наукової спільноти, Комітету Верховної Ради та МОН ми досягли того, що закон був прийнятий і тепер реалізується. Ми повинні розуміти, що це був певний суспільний кон­сенсус щодо того, як має відбуватися реформа наукової сфери. Одним із кроків було сказано так: ми не будемо зараз видумувати, як це робити, але ми створимо орган, який буде здійснювати координацію дій та позицій представників науко­вої спільноти і представників виконавчої влади ‒ Національну раду з питань розвитку науки і технологій. Наразі триває процес її створення. На жаль, він іде із зволіканням, з невиконанням термінів, але він іде успішно. Утворено Іденти­фікаційний комітет з питань науки, в якому є шість науковців із США та Європейського Союзу, які працюють над тим, щоб здійснити конкурсний відбір людей у цей орган. І ми сподіваємося, що саме ця рада напрацює зміни щодо того, як має оцінюватися наукова діяль­ність, згідно з європейськими та кращими світовими практиками, буде вирішувати питання розподілу фінансування науко­вої діяльності та інше. Тому зараз, власне, ми не повинні видумувати чогось нового, ми повинні всі разом виконувати функцію моніторингу та допомоги ор­ганам виконавчої влади, зокрема Міністерству освіти і науки, з тим щоб цей процес пройшов якісно.

На жаль, через зволікання із створенням Національної ради з питань розвитку науки і технологій затягнулося створення Національного фонду досліджень України, тепер він може бути створений тільки у 2018 році. Тому зараз говорити про те, як буде відбуватися реформування фінансування наукової сфери, теж не варто. Єдине, що ми всі будемо просити, щоб на наступний рік у  бюджеті були кошти на те, щоб науковці, які ще займаються наукою, мали можливість дожити до здійснення цієї реформи, не поїхати з країни і не закину­ти цю професію. Тому я ще раз наголошую, що є певний суспільний консенсус щодо того, як має відбуватися реформа наукової сфери, і ми маємо допомагати у здійсненні цієї реформи.

Багато говориться про те, що ми маємо використовувати міжнародні гранти. На жаль, нічого не зроблено для того, щоб це можна було робити ефек­тивно. Досі ми маємо проблеми з оподаткуванням грантів, із ввезенням прила­дів, які нам, буває, надають безкоштовно, але ми мусимо платити за їх ввезення і таке інше. Ми досі не маємо дорожньої карти імплементації Рамкової програми Європейського Союзу з досліджень та інновацій «Горизонт 2020». Немає ефек­тивної координації та фінансового забезпечення національних контрольних пунктів.

Ми мали б більш широко, ефективно входити до європейського дослід­ницького простору, виконуючи його пріоритети та імплементуючи дорожню карту входження України до нього. На жаль, до цих пір ми не сіли за один стіл – усі стейкхолдери, органи виконавчої влади, Національна академія наук, галузеві академії наук, вузи – і не вирішили, як ми будемо це робити. Через відсутність координації ми не можемо використовувати всі ті можливості, які надає нам статус асоційованого члена.

Про молодих науковців. Розумієте, проблема в тому, що у нас немає не тільки зарплати, у нас немає інфраструктури, ми мусимо за власні кошти ви­конувати експерименти та їздити за кордон, щоб обговорювати з колегами те, що зробили.

Проблема ще й у тому, що статус вченого повністю знецінюється. Знецінюється він також тому, що в Україні ‒ засилля псевдонауки і засилля плагіату. І ми повинні розуміти, що поки не буде здійснено заходів на проведен­ня чіткої демаркаційної лінії між наукою і псевдонаукою, пересічний українець, коли йому казатимуть, що на науці вчергове зекономлять, радітиме, він каже: ці невігласи, які купили собі дипломи, не заслуговують на те, щоб їх фінансувати. І, звичайно, мені як молодому вченому та студентам, яких я навчаю, від цього…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд.

 

БЕЗВЕРШЕНКО Ю.В. Тому я закликаю спільноту моніторити і допо­магати: Верховній Раді ‒ приймати ті закони, про які ми говоримо вже з часів Майдану, як мінімум, а органам виконавчої влади ‒ впроваджувати той су­спільний консенсус, який було досягнуто при розробленні Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність». Також ми повинні зробити кроки для того, щоб ефективно використовувати міжнародну співпрацю. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Щиро дякую Вам.

Запрошую до слова голову підкомітету з питань енергозбереження та енергоефективності Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки, народного депутата України Олексія Рябчина. Підготуватися Сергію Храпатому.

 

РЯБЧИН О.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної без­пеки (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»). Доброго дня, шановні колеги! Фракція «Батьківщина», Донеччина. Ще я є кандидатом економічних наук, до­центом кафедри міжнародної економіки Донецького національного універси­тету, який переїхав у славне місто Вінницю. Мені дуже приємно виступати перед вами, перед колегами з освітянського, з наукового середовища, з якого я вийшов, яке я не залишив. І можу сказати (думаю, мої колеги народні депута­ти, які присутні тут, підтвердять), що аура в цьому залі сьогодні, незважаючи навіть на те, що ми вирішуємо дуже болючі питання для освітян і для науковців, набагато краща, ніж останнього тижня, коли ми сидимо тут «козами», «бара­нами», «скотиняками». Перепрошую за емоції, наболіло.

Думаю, що і вам наболіло, коли ми з вами зустрічаємося не в кабінетах, не в аудиторіях, не в лабораторіях, а на вулицях, коли ми з вами виборюємо права освітян та науковців, страйкуючи або звертаючись до уряду. Я був вже на двох чи трьох великих мітингах, які проводять освітянські профспілки, і мені дуже соромно як людині, яка вийшла з науки, коли 70-80 річні професори змушені ви­магати гідного ставлення держави до себе. Мені дуже соромно, що наша країна дожила до того, що освітяни виходять і перекривають дороги. Ми вже звикли до протестів шахтарів і вкладників банків, тепер протестують освітяни.

У Франції витрати на освіту – один з перших рядків бюджету. Тому що у Франції кажуть: «Without education no nation» (без освіти немає нації). Без інвестицій у науку (у фундаментальну науку, у теоретичну науку) не буде роз­виватися інша наука, яка повинна фінансуватися бізнесом. Наука повинна вихо­дити на самоокупність, але не вся наука може це робити.

Я перепрошую, що так наболіло… Ми з колегами, які присутні тут у залі, займаємося питаннями підтримки переміщених вищих навчальних закладів, вже прийнято декілька законопроектів. Перший законопроект дозволяє дітям з оку­пованого Донбасу (з Донецька, з Луганська) без ЗНО вступати до переміщених вишів та до вишів, що розміщені на Донбасі. Більше тисячі дітей змогли пере­їхати на територію, контрольовану Україною. У другому читанні вже прийнятий закон про переміщені вищі навчальні заклади, і я закликаю Президента підпи­сати його, тому що його чекає дуже багато людей.

Але я хочу сказати, що у нас є боротьба за закон, уже підписаний Прези­дентом, № 425, співавтором якого є також шановна Лілія Михайлівна. Тільки коли ви стали міністром, на виконання цього закону виділено кошти, але недо­статньо коштів для того, щоб забезпечити повністю виконання цього закону...

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, регламент депутатам – 3 хвилини.

 

РЯБЧИН О.М. Цей закон передбачає пільги для вимушених переселенців, учасників бойових дій та їхніх дітей, для дітей, які втратили одного з батьків в АТО або в масових акціях протесту. Цей закон недофінансований, і ми вимага­ємо його фінансування.

І хотів би сказати одне слово щодо проектів Рекомендацій. Я бачу, їх два. Мені здається, там треба доопрацювати і вийти на єдиний проект Рекомендацій. Але ці рекомендації тільки показують латання…

 

ГОЛОВУЮЧА. Завершуйте, будь ласка, 10 секунд.

 

РЯБЧИН О.М. І вимога «Батьківщини». Аграрна академія сплачує понад 600 мільйонів податків, а на її розвиток призначається лише половина цієї суми... (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Ще раз нагадую депутатам, які пізніше зайшли до залу, що для депутатів встановлений регламент 3 хвилини, оскільки вони мають привілей користувати­ся цією трибуною постійно. Дякую за розуміння.

Запрошую до слова голову Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти пана Серія Храпатого. Підготуватися Олегу Березюку.

 

ХРАПАТИЙ С.В., голова Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. Шановна Оксано Іванівно! Шановний В’ячеславе Анатолійовичу! Шановна Ліліє Михайлівно! Шановний Олександре Володи­мировичу! Шановні колеги! Ми сьогодні розглядаємо вкрай актуальне питання щодо фінансування освіти, і я думаю, що немає в цій залі людини, яка на питання, яким має бути фінансування освіти, дасть відповідь, що ефективним.

Що таке ефективне фінансування в руслі нашого сьогодення ‒ в умовах обмежених можливостей фінансування? Витрачання коштів максимально опти­мальне. Для того щоб це здійснити, потрібно реалізувати дві прості аксіоми, два постулати. Перший: витрачання коштів здійснюється за результатами моніто­рингу за простими критеріями, на основі чітких, зрозумілих вимірювань якості знань. Тобто, образно кажучи, коли здобувач освітніх послуг і надавач освітніх послуг чітко розуміють, про що йдеться. Ми всі ходимо на ринок (такий при­клад), і коли ви хочете отримати 2 кілограми яблук, а вам продавець щось кладе і каже, що це начебто 2 кілограми, але терезів немає. У нас сьогодні в державі відсутня система таких терезів, тобто система вимірювання якості наданих освітніх послуг.

І другий критерій: чітка вибудова пріоритетів у наданні освітніх послуг. Тобто коли ви придбаєте те, що потрібно, і держава як замовник, і роботодавець як замовник отримуватимуть саме той продукт, який потрібно. Знову до анало­гій з яблуками: ви хочете купити 2 кілограми яблук, приходите в магазин, а вам кажуть, що яблук сьогодні не привезли, візьміть 2 кілограми помідорів.

Старий перелік спеціальностей, ви знаєте, у нас включав 570 спеці­альностей, був жахливо застарілим, оскільки близько 150-160 спеціальностей були мертвими, за ними навчалися нуль студентів. Коли затверджувався новий Перелік галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здо­бувачів вищої освіти, звідти випали цілі галузі. Державі потрібна підготовка, в першу чергу, фахівців технічних спеціальностей – з фізики, з математики, але вони звідти просто зникли. Сьогодні ключовим питанням є політика дерегуляції і децентралізації, а якщо подивитися на кандидатські, докторські дисертації, захищені за останні два роки, то їх не більше 3 %.

Якщо звернутися до міжнародного досвіду. У квітні ми мали зустріч з віце-президентом аналогічного акредитаційного агентства Нової Англії (США), цьому агентству вже 200 років. У Раді Європи країни під час укладання Болонської декларації одним із ключових критеріїв записали утворення саме таких незалежних агенцій, які шляхом залучення наукового експертного сере­довища будуть здійснювати акредитацію освітніх програм.

Тому у мене дві пропозиції до Рекомендацій наших парламентських слухань.

Перше, я хочу звернутися особисто до Лілії Михайлівни Гриневич. У складні часи, коли було жахливе протистояння, Ви провели ключову норму в Законі «Про вищу освіту» щодо Національного агентства якості вищої освіти. У перший місяць, ставши міністром, Ви видали наказ про створення робочої групи. І ми спільно за цей час провели масу організаційних заходів, які дозволи­ли розблокувати роботу агентства. У мене прохання: на найближчих засіданнях уряду завершити організаційні заходи для того, щоб агентство змогло працюва­ти повною мірою.

І друге прохання – до профільного Комітету з питань науки і освіти, до Комітету з питань бюджету: в Законі «Про Державний бюджет України на 2017 рік» передбачити фінансування Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти на рівні головного розпорядника коштів, а не простої бю­джетної програми. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова голову депутатської фракції Політичної партії «Об’єд­нання «Самопоміч», народного депутата України Олега Березюка. Підготува­тися Олександру Петришину.

 

БЕРЕЗЮК О.Р., член Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самовряду­вання (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Об’єднання «Самопоміч»). Вельмишановна пані головуюча, пані міністре! Шановні пані і панове! Ви знаєте, переконувати себе і людей у тому, що освіта має цінність, не треба, бо це давня цінність України. Моя бабця, яка мала чотири класи, завжди мені казала: «Вчися, дитино, колись як знайдеш».

У цьому залі сидять управлінці, і ми повинні бути дуже відвертими. Ці управлінці мають зараз сказати нам ‒ депутатам, міністру і свиті професійній (яка сьогодні є професійною, я можу вам це сказати, бо бачу її роботу), що робити. Не переконувати, що освіта – це цінність, бо це апріорне поняття. Де взяти ресурси на розвиток освіти? Держава повинна любити освіту не слова­ми, а грошима, а сьогодні їх фізично немає.

Я прихильник консервативної системи освіти, яка є сьогодні у нас. Не треба її змінювати, не треба придумувати велосипед, на нього немає грошей. Сьогодні цій консервативній системі треба, вибачте за неправильний вислів, тупо дати гроші, а потім, з часом, коли дамо гроші, думати, як змінювати. Бо сьогодні ми використовуємо неправильний фінансово-бухгалтерський підхід до реформ в освіті. І я кажу це не для того, щоб вам сподобатися. Я кажу для того, щоб ми знайшли джерела фінансування.

Держава дає те, що може. Я вважаю, що ми недостатньо вимагаємо від неї більшого. Бо, думаю, бюджет військовий, який зараз є святим, міг би поділитися декількома мільярдами, бо вони неякісно використовують його, можу вам відверто це сказати.

З іншого боку, місцеві бюджети мають навчитися платити за освіту. Вони сьогодні мають більше грошей, але їх треба вчити використовувати ці гроші на освіту, бо вони поки що зациклені на каналізації і тротуарах, які також потрібні. Але мусимо вчити ми, вони самі не навчаться.

І третє: ми також мусимо вчитися. Батьки є джерелом фінансування освіти, але не школи, а своїх дітей у школі. Але це також треба вміти робити прозоро, якісно. А не просто боротися: ми проти поборів у школах. Є побори у школах. Але як назвати, коли в сільській школі всі вікна поміняли батьки? Це побори чи це вони дбають про своїх дітей? Бо держава не поміняла, ні район, ні міністерство. Вугілля купують батьки, за воду платять батьки, фарбують і білять батьки. Це побори чи це дбання про своїх дітей? Якби не вони, ці школи перестали б існувати.

І тепер про науку. Три джерела фінансування, будьмо відверті: і міста, у тому числі, і академія. Я нещодавно почав вивчати це питання зсередини. На жаль, у науці був тільки за кордоном. Академіки кажуть мені: Національна академія наук не як інституція, а як організація не має якісного сучасного управління…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

БЕРЕЗЮК О.Р. Шановні академіки, ви як ніхто можете стати на горло своїй пісні. Без якісної управлінської реформи академії вам ніхто грошей не дасть. Всередині академії є неймовірні ресурси, у тому числі земельні, майнові, які можуть стати джерелом вашого успіху. Але це залежить від вас. Ви хочете бути автономними ‒ будьте ними, держава тоді буде поруч. Вибачте за відвер­тість. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова президента Національної академії правових наук України, академіка Національної академії правових наук України пана Олександра Петришина. Підготуватися Ользі Богомолець.

 

ПЕТРИШИН О.В., президент Національної академії правових наук України. Шановна Оксано Іванівно! Шановна Ліліє Михайлівно! Шановні народні депутати, урядовці! Дорогі колеги! Національна академія правових наук України є однією з найменш фінансованих галузевих академій у нашій країні. Наприклад, за минулий рік обсяг нашого фінансування становив 26,4 мільйона гривень. Ми маємо найменш компактну структуру в Україні. За останні три роки фінансування академії скоротилося на 31 %. Ми були змушені скоротити штат, звільнили кожного четвертого працівника академії. Якщо нам ще раз доведеться скорочувати кожного четвертого, то на цьому Національна академія правових наук закінчить своє існування. Майна у нас немає. У нас немає ні приміщень, ні власної землі, немає ніяких можливостей для комерційного самофінансування. Ми працюємо на основі базового фінансування і на основі того, що можемо заробити.

Середня заробітна плата в поточному році в академії для докторів і кандидатів наук становила 3100 гривень. За даними засобів масової інформації, середня по Україні зарплата ‒ 5300 гривень, а в Києві – більше 8 тисяч. Наші доктори і кандидати наук працюють за середню заробітну плату 3100 гривень. Дійшло до того, що на посаду директора одного з наших інститутів, що роз­ташований у Харкові, ми не можемо знайти людину. Коли постає питання про посадовий оклад, люди зразу відмовляються, кажуть: «Ми не будемо в цій сфері взагалі працювати».

Тому я хочу нагадати слова нашої молодої вченої, яка про це говорила, що коли ми сьогодні знаходимо людину, яка хоче займатися наукою, її треба підтримувати, безперечно.

Що стосується університетської науки, тези, яка сьогодні прозвучала. Напевно, треба рухатися до університетської науки, але, звичайно, не в усіх галузях і не з однаковою швидкістю, так не вийде: загалом і всі зразу ‒ в університетську науку.

Що ми робимо в цьому напрямі? Сьогодні вже звучала з подачі Оксани Іванівни тема Харкова. Що ми зробили в Харкові? На базі Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого і Національної академії пра­вових наук ми створили науково-навчальний комплекс. Одні й ті самі викладачі займаються науковими дослідженнями, пишуть монографії, пишуть статті і ви­кладають. От вам поєднання.

Що ми даємо для освіти, особливо в контексті якості освіти? Ми розпо­чали видання і працюємо над 20-томною Великою юридичною енциклопедією України. Три томи вийдуть друком до нового року, перший том вже готовий. Без жодної гривні додаткових коштів! Ми самі знайшли можливості, щоб це опрацювати, відредагувати, видати, і даємо результат. П’ять томів своєї роботи ми переклали на англійську мову, самі переклали, не вимагали ні від держави, ні від кого ніяких коштів. Переклали, розвозимо по всіх країнах, з якими спілку­ємося, пояснюємо і розказуємо, що є Україна, є юридична наука, є правова система, так, є проблеми, але ми їх вирішуємо.

У лондонському видавництві, у видавництві Університету Пенсиль­ванії видали два томи наших робіт, знову-таки, присвячених розвитку української правової системи. Ще півроку тому назад на Amazon продавався наш перший том вартістю 90 фунтів. Зараз вже немає його, я так думаю, розкупили, бо популярний. Наш том коштував на Amazon 90 фунтів! Хіба це не конкретний результат? Хіба це не реальний результат? Хіба ми не працюємо на підвищення якості юридичної освіти в Україні? Якщо ми кажемо, що треба оновлювати юридичні знання і юридичне навчання, то яким чином це робити?Мабуть, таким чином.

Ще буквально дві тези. Думаю, зі мною погодяться колеги з галузевих академій, ми відчуваємо системну підтримку з боку Міністерства освіти і науки і особисто Лілії Михайлівни, і від Комітету відчуваємо системну підтримку нау­ки і в частині реформування і в частині фінансування. Тільки проблема в тому, щоб це довести до закону про Державний бюджет України.

У проекті Рекомендацій сьогоднішніх парламентських слухань є багато правильних, розумних і зважених речей. Хотілося б, щоб ми ці рекомендації, ці положення по пунктах довели до тих, хто цього року прийматиме освітянський бюджет. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова голову Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, народного депутата України Ольгу Богомолець.

 

БОГОМОЛЕЦЬ О.В., голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, партія «Блок Петра Порошенка»). Шановна пані головуюча! Шановна пані міністре! Шановні учасники парламентських слухань! Шановні професіонали, освітяни! Всі ми в нашому житті інколи стаємо пацієнтами. І, власне, від того, наскільки якісна освіта нашого лікаря, дуже часто залежить наше життя, життя наших дітей і наше майбутнє. Саме тому мій виступ буде присвячений змінам у системі медичної освіти. Тому що реформу системи охорони здоров’я, реформу системи управління неможливо здійснити, якщо у нас не буде змінена парадигма і ба­зової, і середньої, і вищої медичної освіти.

Нам сьогодні бракує нових спеціальностей для розбудови і управління галуззю. Нам бракує фахівців з громадського здоров’я, парамедиків, фахівців з  медичної реабілітації, збереження психічного здоров’я. Нам треба, нарешті, повернути знищений попередніми каденціями Міністерства охорони здоров’я фах педіатра, який Україні дуже потрібен.

Чому не працює в повному обсязі автономність вищих медичних навчальних закладів відповідно до Закону України «Про вищу освіту»? Тому що відсутні стандарти освітньої діяльності, які визначили б вимоги до кадрового, навчального, методичного і матеріального забезпечення. Законом України «Про вищу освіту» передбачена можливість утворення університетських клінік та університетських лікарень. Цей процес необхідно активізувати, стимулюючи утворення спільних освітньо-наукових практичних кластерів «інститут ‒ універ­ситет ‒ клініка», які стали б основою для напрацювання новітніх лікувально-діагностичних технологій.

Критична ситуація і з фінансуванням медичної науки. У проекті Держав­ного бюджету України на 2017 рік на фінансування Національної академії ме­дичних наук, яка є базовою установою для підготовки фахівців третього, найвищого, рівня професіоналізму, закладено лише 1,2 мільярда гривень, що становить 30 % потреби.

Реорганізація системи управління, фінансування та менеджменту нової системи охорони здоров’я не відбудеться без зміни моделі освіти. Зміна моделі освіти має відбутися на принципах децентралізації, дерегуляції, запровадження інституційної, академічної та фінансової автономії навчальних закладів, дотри­мання принципу відповідальності навчальних закладів.

Прошу внести в проект Рекомендацій доручення Кабінету Міністрів України:

• створити міжвідомчу робочу групу з реорганізації та адаптації системи медичної освіти до європейських стандартів з включенням до її складу пред­ставників Міністерства освіти і науки, Міністерства охорони здоров’я та інших профільних міністерств;

• внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 266, допов­нивши Перелік галузей знать і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, спеціальностями «громадське здоров’я», «педіатрія», «медична психологія», «парамедик», «медичний технік», «фізичний реабілітолог»…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, завершуйте, 30 секунд.

 

БОГОМОЛЕЦЬ О.В. МОЗ ‒ затвердити адаптовані європейські стандарти лікування на всіх рівнях медичної допомоги, без яких неможливо затвердити нові програми навчання.

Міністерству освіти та науки ‒ затвердити стандарти вищої медичної та фармацевтичної освіти з відповідних спеціальностей та галузей знань охорони здоров’я.

МОЗ та Національній академії медичних наук ‒ опрацювати питання щодо створення університетських клінік та порядку їх співпраці з науковими установами Національної академії медичних наук України.

Кабінету Міністрів України ‒ знайти шляхи збільшення бюджету Націо­нальної академії медичних наук до 4 мільярдів гривень на рік... (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова президента Національної академії педагогічних наук України, академіка Національної академії наук України та Національної академії педагогічних наук України Василя Кременя (Оплески). Підготуватися Ірині Констанкевич.

 

КРЕМЕНЬ В.Г., президент Національної академії педагогічних наук України. Шановна голово! Шановні члени уряду! Шановні народні депутати, колеги! Сьогодні світ переходить до інноваційного типу прогресу. Кожна країна, яка намагається бути успішною в цих умовах, визначає пріоритетними дві сфе­ри ‒ освіту і науку. Науку як сферу, яка продукує нові знання, і освіту, яка через освічення, через навчання олюднює знання, робить їх діяльнісними і дієвими.

Альтернативи для України немає, тож, попри всі труднощі, з якими стикається наша держава, безумовно, освіта і наука мають бути пріоритетними сферами. Що я хотів би сказати в контексті цього?

Про освіту. На мою думку, не може бути й мови про те, щоб у бюджеті показник фінансування освіти був меншим за 7 % ВВП. Інша справа, що потріб­но подивитися на структуру і ефективність цього фінансування.

Лілія Михайлівна говорила про це, я хочу підтвердити, що якщо порівню­вати Україну з іншими європейськими країнами, то у нас явне недофінансування середньої освіти: там ‒ 3,6-3,7 % ВВП, у нас ‒ менше 3 % ВВП. Це не означає, що перефінансована вища і професійна освіта, ні. Просто, дійсно, значна частина соціальних витрат записуються як обов’язкові витрати на освіту.

Разом з тим є можливість і більш економно витрачати кошти. Тут згаду­вали про велику кількість університетів ІІІ-ІV рівнів акредитації, і це правильно. Біда не сама по собі у великій кількості, біда в тому, що багато з них малоефек­тивні, з низькою якістю підготовки фахівців, але з досить високими економіч­ними витратами. І я вважаю, і не раз говорив про це, що в багатьох регіонах на основі існуючих вищих навчальних закладів потрібно створити потужні націо­нальні регіональні університети.

За будь-якої моделі оплати праці, на мій погляд, вона для освітян має бути вищою за середню по економіці. Лише в такий спосіб можна запобігти вими­ванню з освітньої сфери кращих професіоналів.

Заклади освіти, які здебільшого є бюджетними організаціями, за застарі­лим механізмом їхньої економічної діяльності не відповідають умовам ринкової економіки, яка де-факто і де-юре утвердилася в Україні. Нові економічні осві­тянські механізми мають бути адекватними концептуальним засадам Міжнарод­ної системи національних рахунків останньої версії 2008 року. Про це, зокрема, йдеться в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС.

Ми писали про ці та інші пропозиції в Національній доповіді про стан і перспективи розвитку освіти в Україні, підготовленій вченими НАПН до 25-річчя незалежності.

Тепер щодо наукової сфери. Будьмо відвертими, вона в економічному плані в занепаді, фінансово знекровлена. Більше того, науку у стані кволості в суспільстві почали зневажати. Почастішав розпад наукових шкіл і колективів, молодь, дійсно, втрачає інтерес до дослідницької кар’єри, що неприродно для будь-якої країни.

Загрозою в результаті постала втрата Українською державою наукового суверенітету і зниження рівня національної безпеки. Так сталося не за один рік, за всі 25 років. У результаті ми сьогодні є одними з останніх у Європі за по­казником наукомісткості економіки, за часткою дослідників серед зайнятого населення. Досить сказати, що з 1991 року чисельність науковців зменшилася в  4,5 разу. Національна академія педагогічних наук «мала честь» тільки за останні два роки скоротитися на 37 %.

Шановні колеги, останнє – про науку і освіту, про педагогічну науку. На наш погляд, в умовах об’єктивно необхідного реформування освітньої діяльно­сті роль науки в цілому зростає. Ми згодні з тезами законопроекту «Про освіту», який зараз готується Комітетом з питань науки і освіти до другого читання, про необхідність серйозного науково-методичного забезпечення освіти і провідну роль академії в цьому. Академія за останні два роки суттєво…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 30 секунд, завершуйте.

 

КРЕМЕНЬ В.Г. … свою структуру, реалізує стратегію вдосконалення. Так, нам не вистачає фінансування. Але проект бюджету на наступний рік значно кращий, ніж було в останні два роки, абсолютно провальні роки щодо науки. І я вдячний за це, ми вдячні за це уряду, Міністерству освіти і науки, всім колегам, які нас підтримують, і готові ті завдання, які покладені на Національну академію педагогічних наук, виконати максимально ефективно. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова народного депутата України Ірину Констанкевич. Підготуватися Віктору Галасюку.

 

КОНСТАНКЕВИЧ І.М., народний депутат України (одномандатний виборчий округ № 23, Волинська область, політична партія «Українське об’єд­нання патріотів – УКРОП»). Шановна пані голово! Шановна пані міністре! Шановне товариство! Мені здається, що сьогоднішні парламентські слухання відбуваються тільки для нас. Було би правильно, якби в цій ложі сидів міністр фінансів, якби в цій ложі сидів уряд, якби в цій ложі сиділи всі ті люди, які відповідають за ці ганебні питання нефінансування освіти.

Я вважаю, що сьогоднішні парламентські слухання мали б називатися «щодо нефінансування освіти і науки». Про що ми говоримо? Лейтмотивом проходила теза: скорочення, зменшення, відсутність і що робити далі. А що робити далі? Напевно, треба слухати людей, напевно, треба гуртуватися, і на­певно, треба звертатися до тих, хто має приймати відповідальні рішення, гово­рити про державну волю, про політичну волю нашої влади щодо освіти і науки.

І я, коли записалася на це слово, вважаю, що мені 3 хвилини мало, оскільки я не належу до провладних парламентських фракцій, які можуть на цій трибуні постійно виступати. Для мене 3 хвилини – це той мінімум часу, на який ми, позафракційні, можемо розраховувати як на велику розкіш. Тому я буду просити додатково ще хоча б 1 хвилину.

Наступна моя теза. Я маю честь представляти громадську експертну раду, яка створена при політичній партії «Українське об’єднання патріотів (УКРОП)». Ми упродовж двох днів працювали з представниками всіх областей, регіонів нашої держави, причому це були люди, які представляти нашу освіту ‒ від дошкілля до вищої освіти. І ті питання, які обговорювалися під час наших засідань, суголосні тому, що, власне, звучить у цій залі, єдине, що аспекти в нашій розмові були перенесені у практичну площину.

Найбільше, що непокоїть людей, звичайного вчителя – стан освіти на селі. Тої сільської освіти, від якої залежить, кого ми будемо навчати в профтех­училищах, кого ми будемо навчати в інститутах, університетах, і хто потім буде продовжувати наші наукові дослідження. На жаль, сільська освіта поступово вбивається, і ви самі про це добре знаєте. Якщо ми не підтримаємо село, якщо ми не підтримаємо сільські школи і не дамо більше коштів саме туди, ми втра­тимо ці школи. Я не буду вам зараз називати, скільки шкіл закрилося…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 1 хвилина, завершуйте.

 

КОНСТАНКЕВИЧ І.М. Отже, цифри всім відомі. Наша позиція така: потрібно вирівняти коефіцієнт і підтримати сільську школу.

Друга теза ‒ щодо коригуючих коефіцієнтів, що застосовуються до регіонів при розрахунку освітньої субвенції. На жаль, у Волинській області, яку я представляю, склалося так, що освітня субвенція, яка надходить на зарплату вчителям, є значно меншою, ніж у 2015 році. У деяких районах вона неправомір­но занижена, зокрема в Камінь-Каширському районі. Тому я звертаюся до Лілії Михайлівни, щоб все-таки звернули увагу і цей коригуючий коефіцієнт, який застосовується на місцях, було вирівняно відповідно до кількості учнів, а не до кількості вчителів.

І остання теза ‒ профтехучилища, це те, що дуже болить.

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 10 секунд, я вас дуже прошу завершувати, щоб усі мали можливість висловитися.

 

КОНСТАНКЕВИЧ І.М. Я хочу сказати, що освітяни Волині ‒ за те, щоб професійно-технічна освіта фінансувалася за державні кошти, тому що це пріоритет нашої держави. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова голову Комітету Верховної Ради України з питань промислової політики та підприємництва, народного депутата України Віктора Галасюка. А потім я, з вашого дозволу, надам слово пані міністру, оскільки вона вимушена буде нас залишити, але хотіла б відповісти на ті питання, які були озвучені в залі, і тоді ми продовжимо роботу. Дякую.

 

ГАЛАСЮК В.В., голова Комітету Верховної Ради України з питань промислової політики та підприємництва (загальнодержавний багатоман­датний виборчий округ, Радикальна партія Олега Ляшка). Дякую. Шановна пані головуюча! Шановні учасники парламентських слухань! Дуже приємно бачити в цьому залі найкращих науковців, найкращих освітян України, а також тих, на жаль, нечисленних депутатів, кого турбує доля української науки. Що казати про сьогоднішній стан? Ви це знаєте краще за нас, сьогодні рівень фінансування науки в Україні відображає ставлення влади до науки: 0,6 % ВВП спрямовується на фінансування науки в Україні, тоді як у Європейському Союзі, куди ми прагнемо, – 2 %, а в Швеції, Фінляндії – 3-3,5 %. Ця ситуація є абсолютно неприпустимою!

У результаті такої «політики» за роки незалежності кількість науковців скоротилася у 5 разів, з 300 тисяч до 64 тисяч науковців. До чого це призводить? До того, що ми перетворилися на світовий університет, на фабрику талантів, ми молодь тут навчаємо, а потім вони виїжджають і працюють на економіку інших країн, там сплачують податки, там створюють економічний добробут. А ми за­лишаємося експортером сировини – лісу-кругляка, металобрухту, зерна, кукуру­дзи ‒ з бідною, примітивною економікою. Сьогодні таке розуміння приходить до багатьох народних депутатів у цьому залі, тому ми будемо цю ситуацію виправляти.

Шалений відплив кадрів, про що сьогодні вже говорили: тільки за останніх п’ять років на 5,5 тисячі молодих дослідників скоротилася кількість науковців. Це абсолютно неприпустимо! Рівень безробіття серед молоді – 25 %. Послу­хайте, ціль економіки і ціль держави – створювати нові робочі місця, а наука – це фундамент вітчизняної промисловості. Тому мені це питання болить.

І я хочу сказати, що у нас на сьогодні є й добрі новини. Хочу повідомити, що в процесі формування державного бюджету ми з Олегом Ляшком, з паном Співаковським, з паном Вовком, з багатьма нашими колегами народними депу­татами звернулися до Прем’єр-міністра щодо збільшення фінансування віт­чизняної науки. До нас звернулася Національна академія наук з відповідним зверненням, ми проаналізували, дуже жорстко критикували уряд, проводили перемовини і на сьогодні з нашої вимоги збільшити фінансування вітчизняної науки на 600 мільйонів гривень ми домоглися збільшення на 367 мільйонів гривень. Безумовно, цього недостатньо, але це істотний крок вперед, який був би неможливий, якби ми не об’єднали зусилля однодумців у парламенті і не мали вашої підтримки.

І останнє. Я хочу наголосити, що нам потрібно змінювати філософію: наука – це не стаття видатків, це рушій економічного розвитку. Сьогодні високотехнологічний експорт України становить близько 6 %, це африканський рівень. Такі країни, як Чехія, Японія, Корея мають у структурі понад 20 % ви­сокотехнологічного експорту. Так от сьогодні, збільшивши фінансування, ми врятуємо науку, а наступний крок – це реформування, об’єднання зусиль держави…

 

ГОЛОВУЮЧА. Завершуйте, будь ласка, 30 секунд.

 

ГАЛАСЮК В.В. Це об’єднання зусиль за моделлю потрійної спіралі: науки і освіти, з одного боку, реального сектору економіки – з другого боку і держави – з третього, для того щоб держава свідомо проводила політику на розвиток вітчизняної науки, вітчизняної промисловості. І тоді роль науки буде визначальною в економічному розвитку нашої країни. І тоді соціальні стандарти будуть такі, як у Європі, до чого ми прагнемо. Але це ніколи не відбудеться само по собі. Тому я вітаю ваші зусилля, і ми будемо продовжувати… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова пані міністра науки і освіти Лілію Гриневич. Будь ласка, увімкніть мікрофон у ложі уряду.

 

ГРИНЕВИЧ Л.М. Шановні колеги, я хотіла б скористатися 5 хвили­нами, щоб все-таки відповісти на запитання, які тут надходили, і особливо на гострі зауваження з трибуни.

Передовсім скажу абсолютно чітко, що я як міністр освіти і науки абсолютно не задоволена фінансуванням освіти і науки. І повірте, що ми маємо дуже важкі дебати в уряді з приводу фінансування освіти і науки і намагаємося просуватися вперед.

Вельмишановний Антоне Григоровичу, я добре знаю про 0,16 %, і якщо в промові я обмовилася, це не означає, що я не знаю про 700 мільйонів гривень, які потрібні Національній академії наук. Я можу напам’ять сказати всі цифри щодо кожної академії. Я з величезною повагою ставлюся до багатьох досліджень і того, що зараз робить академія. Натомість треба сказати відверто, що Закон «Про наукову і науково-технічну діяльність» потребує ретельної імплементації. Ми заклали там новітні норми про залучення зарубіжних вчених, і якщо до Ідентифікаційного комітету з питань науки увійшли провідні зарубіжні вчені, з ними треба відповідно працювати, іде документообіг з узгодження рішень. Але краще ми це зробимо якісно, ніж тільки для галочки. Тому робота триває, і ми готові за неї звітувати.

Щодо ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації. Валерію Андрійовичу, цього року на 10 % збільшено державне замовлення саме для ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації, і саме Міністерство освіти і науки відвоювало, щоб цього року не передавали фінан­сування цих закладів на обласні бюджети. Чому немає Закону «Про вищу професійну освіту»? Тому що не прийнятий Закон «Про освіту», яким і буде створено підґрунтя робити такий закон. Хоча я стою на позиції, що ми маємо будувати цілісну систему професійної освіти, а не фрагментувати її на два зако­ни. Однак пропозиція є, ми готові її виконувати, але ж прийміть спочатку Закон «Про освіту».

Так само умови прийому. Окремі умови прийому для закладів І-ІІ рівнів акредитації – це благо. Ми вам зробили зручніші терміни подання документів, щоб ви могли отримати достатньо абітурієнтів, щоб ви могли мати власні приймальні комісії, навіть якщо заклад у структурі університету. Тобто в зовсім інший спосіб трактується, ніж відповідає дійсності.

Я хотіла б сказати про позашкільну освіту, тому що це окрема проблема, подібна до професійно-технічної. До речі, позашкільна освіта, на жаль, всупереч Закону «Про позашкільну освіту» ніколи не фінансувалася з субвенцій, ніколи! І мушу вам сказати гірку, але правду: тепер, під час фінансової децентралізації, частина податків, які надходили до державного бюджету, ідуть на місця, і орга­ни місцевого самоврядування порівняно з 2015 роком отримали на 36 мільярдів гривень більше, то це означає, що тим більше позашкільна освіта буде покла­дена на місцевий рівень. І що нам зараз треба зробити всім загалом освітян – це змусити місцевих депутатів правильно витрачати ці додаткові надходження.

Тому що не може бути такого, як в Одеській області, де були найбільші заборгованості (цілком правильно пан Головінов сказав: драматичні заборго­ваності) з виплати зарплати у професійно-технічній освіті. Не тому, що не було грошей. На казначейському рахунку є гроші, але людям не платять заробітну плату. І тепер це буде предметом розгляду прокуратури.

Олексію Михайловичу, я хочу вам доповісти, що Міністерство освіти і науки вже вкотре узгоджувало проект постанови про державну цільову під­тримку дітей з окупованих територій, переселенців, інших категорій, які мають право на оплачене проживання в гуртожитку. Нарешті ми вже досягли порозу­міння з Міністерством фінансів, проект готовий до внесення і найближчим ча­сом буде прийнятий Кабінетом Міністрів.

Сергій Вікторович Храпатий. Ну, я мушу це сказати, тому що до мене спеціально звернулися з трибуни. По-перше, Сергію Вікторовичу, я вважаю, що ви передчасно оголосили себе головою Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, тому що відповідно до закону лише Кабінет Міністрів України може вас призначити (Оплески). Більше того, я хочу зауважити, чому ми зволікаємо з цим рішенням. Тому що до нас надійшли десятки звернень від народних депутатів, громадських організацій з протестом проти цієї кандидату­ри на голову Національного агентства. І ще одне – відкрито судове провадження щодо процедури обрання голови Національного агентства. У таких умовах Кабі­нет Міністрів не може поки що винести це питання на голосування.

І нарешті, профтехосвіта. Шановні колеги, ми відчуваємо великий борг перед вами, і це постійно в фокусі уваги Міністерства освіти і науки. Перше питання – підвищення стипендій, ми пропонуємо збільшити щонайменше на 30 %, це буде предметом постанови Кабінету Міністрів (Шум у залі). Я відпо­відаю на ваші запитання.

Друге питання – підручники для профтехосвіти. У частині загальної середньої освіти ми вам можемо надавати підручники, і якщо у вас є потреба – надайте конкретні дані, ми з нашого фонду виділимо. Я також вважаю, що вже настав час видавати книжки для профтехосвіти...

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, прошу завершувати.

 

ГРИНЕВИЧ Л.М. ...підручники, кошти. Дякую за увагу. Решта – в порядку обміну думками під час поточної роботи. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую дуже Вам, пані міністре.

Запрошую до слова старшого наукового співробітника Інституту матема­тики Національної академії наук України пані Ірину Єгорченко. Підготуватися народному депутату Марченку.

 

ЄГОРЧЕНКО І.А., старший науковий співробітник Інституту мате­матики НАН України. Добрий день! Мені тут пишуть у Facebook, що насправді у нас тут така колективна медитація, і всі ці рекомендації не будуть впрова­джені. Але все-таки я спробую щось сказати, навіть у рамках цієї колективної медитації.

Якість науки і освіти в країні – це, може, на 30 % фінансування, а на 70 % – державна політика. На жаль, у нас зараз впроваджується державна по­літика, спрямована на деградацію освіти і науки та, здається, на спеціальне при­ниження освітян і науковців.

Щоб говорити про ефективність, передовсім треба говорити про цілі. Тобто в нормальній країні цілі науки, крім здобуття нових знань та інновацій: по-перше, внесок в освіту, бо ніякої доброї освіти без доброї науки бути не може; по-друге, престиж держави і, по-третє, експертна оцінка рішень, що приймаються.

У нас існуюча наукова система насправді дуже ефективна, тому що вона дійсно виконує те, чого від неї хоче держава. Тобто держава хоче роздачі наукових ступенів чиновникам, їхнім діточкам і роздачі дипломів народу – хай порожніх, яких завгодно, без знань, але хай народ буде щасливий. Тобто люди дали дітям ніби вищу освіту.

Я хочу зазначити, що з цього року у нас університети офіційно приймають випускників з початковою освітою. Тобто 9 балів з математики, з якими прий­мають в університет, – це початкова освіта, чотири класи, це арифметика. Ніяким чином вивчити людей з такими знаннями на інженерів, економістів не­можливо. Тобто дітям просто кажуть неправду, коли стверджують, що їх навча­ють. Викладачі роблять вигляд, що навчають вищій математиці, коли діти не вміють додавати дроби. Ну, така у нас політика.

З університету виключити неможливо, бо фінансові органи вважають нецільовим витрачанням бюджетних коштів, якщо виключити поганого студента або не дати йому диплом. Тобто це вважається нецільовим витрачанням коштів, а дати йому диплом – це цільове витрачання.

У нас реальна функція науки – це імітація освіти і виготовлення якихось експертних висновків на підтримку різних незрозумілих рішень.

Так само кажуть про ефективність вищої освіти. Ну, насправді у нас реальною основною метою вищої освіти, яку наша освіта дуже ефективно виконує, є амортизація безробіття. Тобто практично в жодній нормальній країні 80 % випускників шкіл не навчають, з яких, може, 20 % дійсно здатні навчатися. Тобто фактично народ хоче, щоб діти мали дипломи, держава не хоче, щоб діти вешталися вулицями, тому й відбувається така ситуація.

Але така ситуація не дає можливості навчатися і тим 20 % чи 15 % дітей, які, незважаючи на все, все-таки хочуть вчитися. І саме тому вони їдуть за кордон. Просто вони не можуть вчитися, коли поряд з ними, з двома чи трьома нормально підготовленими дітьми, у групі сидять діти, які не вміють додавати дроби, фактично не знають таблицю множення або дивляться на число «-1» і питають: «Що це за рисочка? Це, мабуть, помилка». Це реальні історії.

Отже, пропозиція така: треба створювати все-таки окрему систему освіти. Хай будуть ці університети, хай будуть технікуми, ми не можемо нічого з цим зробити, але треба на цьому фоні створювати окрему систему освіти для дітей, які дійсно хочуть вчитися, які не хочуть слухати псевдонауковців. На жаль, навіть у Київському національному університеті декан факультету – відомий псевдонауковець пан Тесля, який невідомо чому навчає студентів, і також нормальне ставлення до плагіатних дисертацій, в Інституті журналістики поши­рене копіювання російських текстів на дисертації. І для того щоб переносити науку в університети, треба все-таки створити університети замість існуючих закладів амортизації безробітних.

Ще одна пропозиція, можливо, цікава для Верховної Ради. У нас законо­давчо встановлені пільги з оплати комунальних послуг для релігійних громад. Давайте надамо аналогічні пільги освітнім закладам і науковим установам. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую Вам.

Запрошую до слова голову підкомітету з питань будівництва та архітек­тури Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства, народного депутата України Олександра Марченка. Підготуватися Марині Донцовій.

 

МАРЧЕНКО О.О., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального госпо­дарства (одномандатний виборчий округ № 90, Київська область, політична партія «Всеукраїнське об’єднання «Свобода»). Доброго вечора! Всеукраїнське об’єднання «Свобода», місто Біла Церква. Мені дуже приємно бути в цьому залі, але я був присутнім на багатьох парламентських слуханнях, коли розглядали закони… Наш зал сьогодні не заповнений, і це сигнал для влади. Павле Кузьмо­вичу, Лілія Михайлівна пішла, я до Вас звертаюся і до Вас, пане В’ячеславе, як до віце-прем’єр-міністра. Освітяни, вчителі, науковці втомилися від того, що вони дають поради, проводять слухання, турбуються, з’їжджаються з усієї України, але вони сьогодні не почуті, навіть у тому законопроекті, який прийнятий у першому читанні. Хоча я особисто наполягав і з депутатами із багатьох фракцій спілкувався, що цей закон передчасний, бо треба про­аналізувати всі проблеми.

Як сьогодні, на мою думку, треба виходити з ситуації, що склалася в освіті, у науці? Оксано Іванівно, згоден з вами, що освіта, наука – це майбутнє. Сьогодні військовий в Україні – це не тільки майбутнє, це перемога у війні. Боєць сьогодні на фронті, в окопі, а його дитина ненагодована в садочку, незабезпечена у школі. Ви знаєте, що до 1 жовтня продовжений прийом у ПТУ. Сьогодні в підвішеному стані діти, які збираються вступати до коледжів. Немає підручників у школах для 4-7 класів, хоч навіть депутати дали свої гроші, але ніхто за це не несе відповідальності. Тому сьогодні перша теза: відповідальність. Павле Кузьмовичу, коли буде відповідальність адміністрації освіти? Чому немає підручників?

Я не звертаю уваги на Мінфін, який рахує тільки чужі гроші – місцевих територіальних громад. Добре, підкреслили, що місцеві бюджети, за даними уряду, збільшені на 40 %. А що робить центральна влада? Заробітну плату педа­гогів бере на себе 40-45 %. А комунальні послуги, збільшені в рази, куди хоче покласти? На територіальні громади! Я явно не збираюся підтримувати такі дії влади і таку безвідповідальність. І звертаюся до Петра Олексійовича: проблеми, які були в освіті два роки тому, рік тому, і сьогодні залишилися.

Позашкільна освіта. Павле Кузьмовичу, прошу, підтримайте законопроект про внесення змін до статей 85 та 89 Бюджетного кодексу України (щодо фінан­сування окремих закладів охорони здоров’я, інших програм медичної та санітар­ної допомоги та закладів освіти) (№ 2036), де ввійде позашкільна освіта.

Підтримайте, не блокуйте законопроект про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» (щодо освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст») (№ 5240), який продовжить дію перехідних положень для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації. Будь ласка, не блокуйте, це ваша особиста відповідальність. Звертаюся…

 

ГОЛОВУЮЧА. Завершуйте, будь ласка, 30 секунд.

 

МАРЧЕНКО О.О. Скажіть, хто сьогодні відповість за шкільні автобуси? Вже три дні діти не доїжджають до шкіл. Це якість освіти? Це явно не якість освіти. І ці кроки є передчасними.

Вважаю, товариство, сьогодні ваше зібрання хоч мало оптимістичне, але я вкотре звертаюся до вас: об’єднуйте зусилля, навчальні заклади всіх рівнів сьогодні повинні відстоювати свої права. Держава, наші освітні чиновники…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, 10 секунд. Я вас дуже прошу…

 

МАРЧЕНКО О.О. …65 % досі з центрального бюджету йде субвенція на освітні заклади різних рівнів. Оце позиція держави, це… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова начальника відділу освіти Попаснянської районної ради Луганської області пані Марину Донцову. Підготуватися Ірині Сусловій. Немає?

Тоді прошу пані Ірину Суслову, народного депутата України. Немає.

Добре, тоді я запрошую до слова голову Профспілки працівників Націо­нальної академії наук України пана Анатолія Широкова.

 

ШИРОКОВ А.І., голова Профспілки працівників Національної академії наук України. Пані Оксано! Шановне товариство! Від одних парламентських слухань до інших ситуація в науковій сфері лише погіршується. На жаль, це об’єктивна реальність. А скоро вони можуть взагалі стати непотрібними, оскіль­ки є загроза зникнення головного суб’єкта наукового процесу – вчених, науков­ців, після чого про науку в Україні можна забути взагалі.

Всупереч світовій і європейській тенденції, кількість людей, які працюють у науковій сфері в нашій країні, зменшується з року в рік. Так, чисельність працівників НАН України за неповні два роки, 2015-й і 2016-й, скоротилася на 6385 осіб, або на 17 %, до кінця року буде на всі 20 %. Академію полишають сотні, тисячі кандидатів і докторів наук. Норма базового закону щодо престиж­ності наукової праці є пустою декларацією.

А хіба може бути інакше, коли середня зарплата в НАН України (4063 гривні) програє більш як на 1 тисячу гривень середній по економіці (5202 гривні)? Такого падіння не було ніколи! Це є наслідком катастрофічного, провального фінансування академії і національних галузевих академій у бюдже­ті цього року, за що проголосувала ця Верховна Рада.

У фонді заробітної плати НАН України цього року не вистачає 26 %, що має наслідком скорочення працівників, або перехід на неповну зайнятість – робота на 0,5, 0,25 посадового окладу, відпустки без збереження зарплати, ре­жим неповного робочого тижня.

Прикінцеві положення Закону «Про наукову і науково-технічну діяль­ність» передбачають, що з 1 січня 2017 року посадовий оклад молодшого науко­вого співробітника має збільшуватися таким чином, щоб 1 січня 2020 року до­сягти подвійного розміру середньої зарплати по промисловості. На сьогодні цей розрив 3,19: майже 6 тисяч – середня зарплата по промисловості і 3700 – посадо­вий оклад молодшого наукового співробітника.

Проте проект Державного бюджету України на 2017 рік свідчить про інше, що позитивних зрушень ми не дочекаємося. По-перше, зовсім не враховано в ньому рекомендації Комітету з питань науки і освіти щодо фінансування науки в 2018 році в обсязі 0,5 % ВВП. Більш того, не взяті до уваги навіть значно скромніші мінімальні запити НАН України і націо­нальних галузевих академій. Ми підрахували, це 0,35 % ВВП. І цього немає.

Я хочу щиро подякувати Віктору Галасюку за його намагання додати щось НАН України. Вони зробили, але, вибачте, як корова язиком злизала. Чому? Ми слухаємо ініціативи пана Прем’єр-міністра і Президента про те, що з 1 січня мінімалка – 3200 гривень, посадовий оклад, ставка першого розряду – 1600 гри­вень. Так от вже в цій новій ситуації нам до тих цифр, що подали на друге чи­тання, не вистачає лише на фонд зарплати з нарахуваннями 494 мільйони гривень, а в цілому – 680 мільйонів гривень.

Шановні колеги! Відповідно до вставленої процедури Рекомендації парламентських слухань затверджується відповідною постановою Верховної Ради, і до того часу минає півроку або й більше. У зв’язку з цим, шановні колеги, шановна Оксано Іванівно, є пропозиція від нашого загалу спеціальною заявою невідкладно звернутися до парламенту з вимогою, якщо хочете, не за­тверджувати бюджет на 2017 рік, якщо не будуть враховані Рекомендації наших слухань і рішення Комітету з питань науки і освіти (Оплески).

За такий жалюгідний стан фінансування науки несуть відповідальність всі органи державної влади, а насамперед уряд, який готує проект Державного бюджету України. Але оскільки ми у стінах парламенту, то говоритиму про Верховну Раду. Найменше претензій до нашого рідного профільного Комітету і  його секретаріату, які роблять все від них залежне, щоб зарадити нашим проблемам. У Комітету з питань бюджету пріоритети, як ви розумієте, інші, там думають, кому дати, щоб потім щось отримати. На рівні окремих депутатських фракцій є розуміння ролі і значення науки, але замало голосів для прийняття позитивного рішення. Дві фракції, які фактично формують коаліцію, від яких усе залежить, – «Блок Петра Поро­шенка» і «Народний фронт», як би це сказати делікатніше, до симпатиків науки зарахувати, на жаль, ми не можемо.

І взагалі парадоксальна ситуація. Україна – парламентсько-президентська республіка, парламент – центральний орган влади, який не лише приймає зако­ни, а й формує склад Кабінету Міністрів і контролює (точніше, повинен контро­лювати згідно з пунктом 13 статті 85 Конституції України) його дії. Якщо цього не робиться, то постає логічне запитання: а чи потрібен нам такий парламент, який за два роки фактично втратив кредит народної довіри? Ви знаєте, в цивілі­зованій державі у такому разі є один метод – дострокові вибори. Для нас таким рубіконом будуть показники фінансування науки в Державному бюджеті Украї­ни на 2017 рік. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова депутата Харківської міської ради Олену Ворону.

 

ВОРОНА О.В., депутат Харківської міської ради. Шановні учасники парламентських слухань! Мені дуже приємно представляти тут Харківську міську раду і громаду, на яку держава перекладає відповідальність за початкову та дошкільну освіту у 2017 році. Треба сказати, що місцеві ради до цього не готові. Чому? Тому що ті проблеми, які накопичувалися роками, наразі не можна вирішити протягом одного року. Лише перший рік, коли ми маємо збільшення бюджету, лише перший рік, коли наші школи, дійсно, отримали більше грошей, коли ми змогли відремонтувати дахи, коли ми змогли розпочати відновлювати те, що не робилося багато років. Це був перший рік, коли з’явилася надія, що на місцевому рівні ми, беручи відповідальність за початкову освіту, будемо її змінювати і розвивати. Наприклад, у Харкові протягом року ми збільшили бюджет розвитку в 4 рази, почали формувати трирічний план розвитку, бо мали надію, що ці кошти будуть і наступного року.

Що стосується 2017 року. Ми підрахували, що в разі ухвалення змін, якщо комунальні послуги і зарплата непедагогічних працівників будуть передані на місцевий рівень, ми отримаємо збільшення видатків за так званими захищеними статтями на 30 %. У перерахунку на бюджет міста Харкова це більше 600 мільйонів, тоді як попереднього року наш бюджет розвитку освіти становив 160 мільйонів. Скільки залишиться на наступний рік? Мабуть, нуль, ми не знаємо ще. Тому дуже просимо звернути на це увагу і не будувати наші школи за принципом: холодне приміщення, вчителі, які навчають за вицвілими таблицями, а діти користуються сучасними планшетами. Так не може бути!

Як це вирішити? Ми розуміємо, що не вистачає грошей. Давайте вибудуємо дієвий трикутник, в якому будуть держава, місцева влада і родина, батьки. Батьки згодні допомагати навчальним закладам. Що їм треба? Їм треба дієвий механізм. Вони мають стати окремою рушійною силою цього процесу. Вони повинні мати вплив на контроль за використанням коштів, які мають школи і дитсадки, незалежно від джерел надходження. Вони повинні отримати право призначати адміністрацію, керівництво таких закладів, і їхні кошти мають стати додатковим джерелом фінансування, яке буде збиратися та використову­ватися згідно з визначеними на законодавчому рівні правилами.

У такому разі ми не будемо вимушені розбиратися на місцевому рівні, що є, а що не є благодійністю. Ми всі добре розуміємо, що без підтримки батьків сучасні школи та дитсадки не виживуть. Чому сьогодні ми називаємо це благодійністю? Це не благодійність, це вимушена ситуація. Давайте надамо цим надходженням певний статус.

Якщо ми визначимо в цьому трикутнику значення батьків та родин, буде визначено можливості громад, і держава чітко визначить, за що вона відповідає, що вона готова фінансувати і на що вона готова впливати. Тому що нам пере­дається відповідальність, а зарегульованість на центральному рівні здебільшого зберігається. З передачею відповідальності ми повинні отримати більше повно­важень на місцевому рівні – щодо визначення штатних розкладів, кількості го­дин, які мають працювати освітяни в тій чи іншій сфері, тоді буде рівнозначне наділення повноваженнями і зобов’я­заннями.

Взагалі, ми просимо звернути увагу на те, що на сьогодні ми вже не маємо так званої безплатної освіти, її не існує. Тому коли в цьому трикутнику «бать­ки – держава – місцева влада» будуть чітко визначені повноваження та зобо­в’язання, думаю, ми зможемо вийти з патової ситуації, яку ми отримали сьогодні. Щиро дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова заступника директора з наукової роботи Інституту біології клітин Національної академії наук України Олега Стасика. Підготува­тися до виступу віце-прем’єр-міністру В’ячеславу Кириленку.

 

СТАСИК О.В., заступник директора з наукової роботи Інституту біології клітин НАН України. Шановна пані голово! Шановні члени Кабінету Міністрів! Шановні народні депутати і колеги! Те, що збираюся сказати, напевно, буде контроверсійним і, можливо, не буде добре сприйнято всіма присутніми. Я хотів би сказати, що, звичайно, наука в Україні, ми це чули в багатьох виступах, у жахливому стані, вона не розвивається, занепадає. Згідно з міжнародними базами даних, внесок української науки у світову за останніх 15 років скоротився з 0,5 % до 0,35 %. Подібне падіння спостерігається і науки російської, яке відбулося з 2,7 % до 1,9 % за останніх 15 років. Водночас, на­приклад, наука польська виросла з 1 % до 1,5 %. Чому? Тільки тому, що в Поль­щі краще розвивається економіка? Чи з якихось інших причин?

Багато сьогодні просили уряд: дайте, будь ласка, більше грошей. Але, поклавши руку на серце, скажіть, будь ласка: чи зробили все, що потрібно, самі науковці для того, щоб ці кошти використовувати більш ефективно? Уявімо собі, що прийде інший уряд, який називатиметься, наприклад, «Уряд порятунку національної науки», який дасть у 2-3 рази більше грошей. Чи ми використаємо їх ефективно? На жаль, мені здається, ми не використовуємо досвід, який набули наші колеги з нових членів Європейської Спільноти – Польщі, країн Више­градської четвірки, країн Балтії, і не реформуємо науку так, як це повинно бути.

Напевно, в залі присутні декілька бізнесменів, які мають досвід. Якщо власник має декілька фірм, одна з яких приносить прибуток і працює ефективно, він у неї інвестує, вона росте, розвивається. З іншою, яка працює у збиток, що роблять? Закривають. Тим не менш, у Національній академії наук науковець, який продукує щороку п’ять міжнародних публікацій у журналах з великим імпакт-фактором, і той, який продукує лише п’ять публікацій в українських журналах, вісниках університетів, і той, який не опублікував жодної публікації, отримують однакову зарплату. Немає жодного стимулу для професійного зро­стання, немає конкуренції, яка залишає і розвиває сильних та відсікає слабких.

От у нас в проекті Рекомендацій записано, що Національна академія наук повинна розробити та подати до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України модель розвитку на майбутнє. Така модель мала бути створена давним-давно, ще 10 років тому, коли такі пропозиції подавалися до Президії Національ­ної академії наук. Цього зроблено не було. На жаль, не враховані так звані кількісні показники, за якими оцінюють ефективність роботи наукових спів­робітників, особливо в експериментальних науках.

Скажімо, було звернення ініціативної групи науковців до Президії Національної академії наук перед останніми загальними зборами у квітні цього року, де було сказано: «Метою реформ має бути створення умов для розвитку результативної та конкурентоздатної на міжнародному рівні модерної системи наукових досліджень, що базується на максимально об’єктивній оцінці наукових досягнень та продуктивності праці індивідуальних науковців та колективів і залежному від ефективності праці розподілі наявних бюджетних коштів». Саме такий підхід – самооцінка, порівняння різних груп, різних інститутів – дає мож­ливість об’єктивно оцінити внесок кожного і, можливо, тоді можна буде ефек­тивніше використовувати наявні бюджетні кошти, збільшувати їх для інститутів категорії А1 та зменшувати для тих, хто працює неефективно, не відомий за кордоном, не публікується за кордоном, не відомий у своїй галузі науки. Така система працює зараз у Польщі і, на мою думку, вона є ефективною.

Рік тому прийнято важливий Закон «Про науку і науково-технічну діяльність», згідно з яким мають бути створені Національна рада з питань розвитку науки і технологій та Національний фонд досліджень. На мою думку, саме Національний фонд досліджень, якщо він буде дійсно наповнений фі­нансами, буде тією установою, яка дасть можливість відкрити для українських вчених прозору, правдиву і конкурентну систему для отримання грантового фі­нансування наукових досліджень, особливо в експериментальних науках. А для цього наповнення цього фонду (нехай це буде у 2018 році) має бути дійсним, а не формальним. Важливо сказати, що цей фонд повинен, на мою думку, пра­цювати і для вищої школи, і для академії наук, і тоді питання, чи потрібно приєднувати інститут академії наук до університету, чи ні, не стоятиме, тому що всі матимуть рівний доступ до наявних фінансів.

На завершення хотів би сказати, що один американський професор, у лабораторії якого мені довелося стажуватися, колись у розмові сказав: «Олегу, ти знаєш, США – багата країна, але ми собі не можемо дозволити фінансувати науку не світового рівня». Навіть така багата країна, як Сполучені Штати Америки фінансує лише науку світового рівня. Це повинна робити й Україна для того, щоб бути сучасною державою. Для цього, шановне товариство, і у вищій школі, і в академії наук давайте продумувати, брати приклад із наших західних колег… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова віце-прем’єр-міністра України пана В’ячеслава Кириленка. І потім буде заключне слово від Комітету. Будь ласка, увімкніть мікрофон у ложі уряду.

 

КИРИЛЕНКО В.А., віце-прем’єр-міністр України. Шановна пані головуюча! Шановні освітяни! Шановні науковці! По-перше, я хочу, щоб ви знали, що освіта і наука насправді є пріоритетом у діяльності Кабінету Міністрів України. Так само як і національна безпека і оборона, так само як відродження промислового виробництва, так само як відновлення інфраструктури, будів­ництво автодоріг та інші надважливі питання. Немає жодного засідання уряду, на якому не обговорювалися б питання освіти і науки. Прем’єр-міністр особисто опікується цілою низкою питань, що стосуються освіти і науки.

По-друге, фінансування освіти і науки в Державному бюджеті України на 2017 рік буде збільшено. Інша річ, що ми хотіли б істотнішого збільшення, як і ви. Ми подали цифри уряду на розгляд бюджетного комітету, зараз відбуваєть­ся процес розгляду цих цифр. За результатами цієї дискусії, думаю, деякі показ­ники будуть збільшені також.

Лише сьогодні на засіданні уряду було ухвалено два рішення фінансового характеру на підтримку освіти, міністр освіти про це доповіла, одне стосувалося профтехосвіти, друге – забезпечення субвенції через збільшення видатків із державного бюджету на користь місцевих. Поки відбувалися парламентські слухання, бюджетний комітет ухвалив своє рішення на підтримку урядової позиції.

Ми будемо і надалі проводити таку політику і робити все для того, щоб підвищити заробітну плату вчителям, щоб переглянути деякі параметри Єдиної тарифної сітки з цією ж метою, а також готується низка інших рішень на підтримку престижності вчительської праці і на підтримку престижності роботи науковців.

По-третє, уряд веде активну законотворчу роботу, про це ви також знаєте. Зараз у парламенті розглядається проект нового базового Закону «Про освіту». Що швидше його буде ухвалено, то швидше ми зможемо внести інші закони спеціального характеру, які регулюватимуть відносини в системі базової і се­редньої освіти, а тут на часі нові підходи із збереженням всього найкращого, що у нас є. Від того залежить, як швидко ми внесемо два нові закони ‒ про до­шкільну та про позашкільну освіту. Від того залежить, як швидко буде ухвалено новий закон про професійно-технічну освіту. Ми не збираємося зменшувати темпів, але це має бути зважена, професійна дискусія, з тим щоб не було якихось рішень, які потім або недоречно, або неможливо виконати. При цьому ми про­довжуємо імплементацію законів «Про вищу освіту» і «Про наукову та науково-технічну діяльність». Не все йде гладенько в цьому питанні, ви знаєте, особливо науковці, але уряд робить все від нього залежне в цьому напрямі.

По-четверте, щодо науки. Ви знаєте, що 26 вересня під головуванням Прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана вперше за останні 10-15, а  може й більше років відбулася зустріч із представниками практично всієї академічної спільноти, яка тривала більше трьох годин, всі питання були по­ставлені на гостре обговорення. До кінця листопада готується ще одна зустріч Прем’єр-міністра України з науковцями – представниками академічної спільно­ти та університетської науки. Ми шукаємо рішення, яке буде взаємоприйнятним. Ніхто не збирається махати шаблею і казати, що фінансування науки не по­трібне, ніхто ніколи в уряді такого не казав і не скаже, оскільки ми – відпо­відальні люди. З іншого боку, ми також розуміємо, що потрібна зміна деяких підходів у менеджменті науки – і та зміна, яка передбачена, уже ухвалена базо­вим законом, і ще деякі зміни, які покращать управління в академічних спільно­тах. Але тут є консенсус між урядовцями і самоврядними академіями – Націо­нальною академією наук і національними галузевими академіями. І я думаю, що після цієї другої зустрічі під головуванням Прем’єр-міністра ми знайдемо необ­хідні рішення.

І наостанок хочу сказати, навіть від імені уряду попросити вас діяти спільно. Насправді в країні складна ситуація, це не якісь там тимчасові ускладнення, як дехто намагається представити, триває повномасштабна агресія Російської Федерації проти України. Кожен із тут присутніх так чи інакше пла­тить за оборону від цієї агресії – чи через податки, чи через соціальні усклад­нення, чи через інші речі. Ми повинні спільно, особливо наукова і освітянська спільнота, без зневіри у своїх силах вийти на ті рішення, які, з одного боку, дадуть можливість продовжувати реформи, а з другого – збережуть найкращі освітянські і наукові здобутки, які, безумовно, мають місце в Україні і які представлені конкретними особистостями в цьому залі. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

І запрошую до заключного слова першого заступника голови Комітету з питань науки і освіти, народного депутата України Олександра Співаковсько­го. На трибуні, будь ласка, увімкніть мікрофон.

 

СПІВАКОВСЬКИЙ О.В. Шановна Оксано Іванівно! Шановні колеги! Я в дуже складній ситуації, оскільки мені доводиться підбити підсумки нашої спільної роботи.

Давайте насамперед скажемо про ставлення. Представник Мінфіну тут є? Немає. Секретаріату Комітету доручення: будь ласка, зверніться особисто до Прем’єр-міністра України щодо ставлення Мінфіну… Ви всі бачили урядову ложу. Подивіться, скільки тут залишилося людей. У нас єдиний інструмент впливу на Кабінет Міністрів – кнопки. І ми будемо впливати через цей інстру­мент, я вам обіцяю. Я буду використовувати свою репутацію, своє ім’я для того, щоб впливати на ці речі.

А тепер хочу звернутися до деяких моментів. Тут також є проблеми й наші, депутатські, бо в Комітеті працюють тільки шість народних депутатів, більше ніхто не хоче працювати, на жаль. Ось Ірина Костянтинівна, я думаю, прийняла рішення, ми проголосуємо, і вона разом з нами працюватиме.

Хочу звернути увагу на таке. За Конституцією у нас парламентсько-президентська республіка. Це означає, що парламент все-таки визначає основну політику. І тому я просто звертаюся до членів Кабінету Міністрів України, що не можна ігнорувати прямі норми закону, потрібно їх виконувати, бо це дуже важ­ливо. Бо якщо Кабінет Міністрів буде виконувати закон, я думаю, дуже багато проблем буде вирішено. Але якщо деякі члени Кабінету Міністрів, замість того щоб виконувати, будуть інтерпретувати норми закону, я вам скажу, нічого доброго не буде. Ми вже це бачили за 25 років, коли одна влада ігнорувала рішення попередньої і таке інше.

Тепер щодо абсолютно конкретних речей.

Перше. Нам необхідно вирішити питання (це ми запишемо і будемо тиснути на Кабінет Міністрів) по спецфондах університетів. Шановні колеги, там буде велика проблема. Я попереджав Прем’єр-міністра і ще раз хочу сказати, ми цей контекст додамо.

Друге. Нам, дійсно, необхідна структуризація джерел фінансування всіх  ланок: дошкільна, позашкільна, середня, професійно-технічна, вища освіта. Це необхідно закріпити у відповідних актах. Ми повинні розуміти хоча б на 15, 20 років, як це буде відбуватися, щоб Кабінет Міністрів не дарував нам щороку «подарунок» під новий рік.

Третє. У зв’язку з цим я хочу нагадати, що нам потрібно все-таки переходити до індикативних цін у системі вищої освіти, бо там також будуть дуже великі проблеми.

Четверте. З метою забезпечення реальної, не декларативної незалежності існує нагальна необхідність надання Національному агентству із забезпечення якості вищої освіти статусу головного розпорядника бюджетних коштів. Це по­трібно вирішити. Я розумію, МОН ніяк не може віддати ті повноваження, які зараз має щодо ліцензування, акредитації, спецрад і такого іншого, але є пряма норма закону. Ми повинні запустити цю агенцію, вона повинна працювати, вимірювати, для того, в першу чергу, щоб споживач мав можливість бачити, що відбувається. У тому числі якість викладацького складу і так далі, і так далі, тобто речі, пов’язані з якістю освіти.

І останнє: необхідність передбачення додаткових коштів у Державному бюджеті України на 2017 рік у розмірі 4,7 мільйона гривень на виплату іменних стипендій Президента України та Кабінету Міністрів України для молодих учених. До нас звернулися, я думаю, це потрібно робити, щоб мати хоча б якісь важелі та інструменти щодо того, щоб молодь тут залишалася.

Ми бачимо, до чого ведуть непродумані реформи. От нам сказали: не потрібно для галочки щось робити, у нас затримка з виконанням Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність», потрібно все дуже ретельно… Погоджу­юся, але такий самий підхід має бути і до базового Закону «Про освіту». Ми не можемо приймати закон, щоб у нього була така ж доля, як у Закону «Про вищу освіту», як у Закону «Про наукову і науково-технічну діяльність». Я звертаюся до Кабінету Міністрів: шановні, не потрібно використовувати Закон «Про осві­ту» як шантаж Комітету і народних депутатів України. Ми відпрацюємо, як має бути, для того щоб дати суспільству закон, який буде якісним, який влаштовува­тиме більшість цільових груп. Це дуже важливо. Тому законопроект № 5240, про який сьогодні йшла мова, – це дуже важливо, щоб дати сигнал, меседж тим, хто працює в технікумах і коледжах, що все нормально. Якщо приймемо, то у нас буде чотири роки…

 

ГОЛОВУЮЧА. Будь ласка, завершуйте.

 

СПІВАКОВСЬКИЙ О.В. Тому не потрібно нас шантажувати, я це відкрито тут кажу, шановні колеги.

І останнє. Ви знаєте, тут багато математиків, є ортонормований базис, у якому ми бачимо ті чи інші явища, об’єкти, а є асиметричний. Так ось у мене таке враження, що деякі політики і деякі чиновники з людьми в різних системах координат працюють. Тому я хочу, щоб ми домовилися. І можу сказати, що тут, на київських пагорбах, ситуація бачиться інакше. А я як мажоритарник працюю ще й у своєму окрузі, я розмовляв з директорами, з учителями і знаю ситуацію реальну, а не теоретичну, яка бачиться з Кабінету Міністрів України. Тому я вам особисто обіцяю: ми все будемо робити для того, щоб захистити освітянське і наукове середовище, ми не дамо... (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Шановні колеги, ми завершили парламентські слухання. Ті ваші пропози­ції, які не були озвучені з трибуни, ви можете залишити в Комітеті, щоб вони були оприлюднені. Сподіваюся, що ми й надалі будемо оприлюднювати всі пропозиції, як ми запровадили цю практику, в електронному вигляді.

Дякую всім, хто сьогодні виступив, а також тим, хто слухав, а надто тим, хто відважився вийти за рамки. Дякую.