ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

СТАН ДОТРИМАННЯ ПРАВ ВНУТРІШНЬО

ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ ТА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ,

ЯКІ ПРОЖИВАЮТЬ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНІЙ

ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ТА НА ТЕРИТОРІЇ,

НЕ КОНТРОЛЬОВАНІЙ УКРАЇНСЬКОЮ ВЛАДОЮ

В ЗОНІ ПРОВЕДЕННЯ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ

ОПЕРАЦІЇ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

17 лютого 2016 року, 15 година

 

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради

України СИРОЇД О.І.

 

ГОЛОВУЮЧА. Шановні учасники парламентських слухань, прошу вас займати місця. У вас буде час для фото і подальшого спілкування після завершення парламентських слухань.

Дуже прошу учасників парламентських слухань якнайшвидше займати місця, тому що ми маємо надзвичайно інтенсивний порядок денний. Я переконана, що ви всі хочете почути один одного, і для того, щоб ми мали достатньо для цього часу, прошу сідати.

Думаю, ми можемо розпочинати свою роботу. Отже, шановні учасники парламентських слухань, 8 грудня 2015 року Верховна Рада України прийняла рішення про проведення сьогодні парламентських слухань на тему: «Стан дотримання прав внутрішньо переміщених осіб та громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території України та на території, не контрольованій українською вла­дою в зоні проведення антитерористичної операції».

Я надзвичайно рада і від імені всього парламентського корпусу хочу привітати всіх учасників парламентських слухань в цьому залі. Фактично, маємо повний зал, як надзвичайно рідко буває в день про­ведення парламентських слухань. Я думаю, це свідчить про те, на­скільки важливим, наскільки болючим сьогодні є питання внутрішньо переміщених осіб, їхніх потреб і викликів.

Перед тим, як ми почнемо нашу роботу, я хочу за пропозицією Комітету розпочати нашу роботу з перегляду відеоматеріалу, що містить інтерв’ю представників внутрішньо переміщених осіб, які у зв’язку з вкрай складними життєвими обставинами та загрозою власному життю вимушені були залишити місця постійного прожи­вання і території, не контрольовані українською владою, в зоні прове­дення антитерористичної операції. Прошу включити відеоматеріал.

 

(Демонстрація відеоматеріалу).

 

Ви знаєте, вчергове передивляючись такі кадри, я думаю, що неможливо підготуватися до війни. Тобто жодна людина не може бути готовою до війни, незалежно від того, наскільки держава випи­сує якісь воєнні стратегії, воєнні доктрини, тому що людина, напевно, від природи є створінням мирним. Але обов’язок держави – реагувати на всі виклики, у тому числі на виклики війни, яка, попри несподі­ваність, стає реальністю ХХІ століття.

І проводячи вже не перші парламентські слухання, щоразу ставиш собі запитання: яка ж є квінтесенція, що має залишитися за результатами такого обговорення? Дуже хочеться, щоб люди не лише висловилися, а щоб вони для себе знайшли точку докладення зусиль для вирішення проблеми, яка є.

А проблема у нас величезна, тому що, перебуваючи у війні вже понад два роки, на жаль, ми не знайшли адекватної відповіді на те, якою має бути політика стосовно людей, які були вимушені залишити свої домівки, стосовно людей, які залишилися на окупованих терито­ріях, тому що їм нікуди їхати (є багато й таких), стосовно людей, які залишилися жити в так званій сірій зоні, яка формально не окупована. І люди мусять пристосовуватися, знаходити собі способи і засоби до існування.

Окремо, мені здається, варто згадати також кримських татар, бо  їхня материнська земля повністю виявилася окупованою, і їм у принципі нікуди їхати. Тому що для українців, які опинилися на окупованій території, ще є вся Україна, а для кримських татар їхня рідна земля – це Крим.

І, на мою думку, якраз одним із головних завдань держави є формування державної політики стосовно цих людей. Окремо має бути політика, чи, напевно, початковою мала б бути політика стосов­но територій. Я майже переконана, що ми маємо таку величезну проблему і не маємо відповіді на запитання людей, тому що не визначили статусу цих територій. Думаю, ви помітили, що вже сьо­годні вся міжнародна спільнота уникає поняття «окупація сходу Укра­їни». Окупація поширюється лише на Крим. Ніхто не хоче говорити про окупацію. Хоча якщо подивитися міжнародні договори (Гаазьку конвенцію, Женевську конвенцію), як там визначена окупація, то те,  що відбувається на сході України, є нічим іншим, ніж окупацією. І тому, я вважаю, що початок державної політики України стосовно цих людей мав би початися, власне, з визнання цих територій окупо­ваними. Бо це зразу сформувало б ту реальність, яка дала б можли­вість шукати захисток для цих людей, для людей внутрішньо пере­міщених, для людей, які проживають на окупованих територіях.

Я також думаю, що повинна бути окрема політика, яка стосувалася б і захисту від окупанта, тому що, маючи політику ефективного захисту від окупанта, ми також пояснили б людям, що ми робимо для того, по-перше, щоб захистити тих, хто там проживає, а по-друге, як гарантувати тим людям, які хочуть повернутися, як дати їм надію на те, що вони повернуться.

Верховна Рада прийняла дуже багато рішень. Дуже багато, але всі вони були реактивними, всі вони реагували на окремий виклик окремого моменту. І, як я вже сказала, на жаль, ми досі завинили людям послідовну державну політику.

Я також мушу з сумом зазначити, з глибокою повагою до представників міністерств, але те, що ми не бачимо сьогодні міністрів, це також є ознакою того, що ми не маємо урядової політики. На жаль, це факт. Тому що немає сьогодні актуальнішої проблеми для України, аніж війна. Немає. А війна – це людські втрати. Втрати не тільки військові, а й цивільного населення, і не тільки втрати життя, а й втра­ти, пов’язані з добробутом, зі способом життя. І я дуже сподіваюся, що і те, що ми почуємо від заступників міністрів, буде для нас містити певну інформацію. Але, знову-таки, прикро, що ми не бачимо уряду у повноцінному представництві.

Я дуже рада, що Комітет Верховної Ради України з питань прав людини знайшов час і, розуміючи актуальність цього питання, зібрав тут таку велику кількість людей. Я хочу, щоби ми почули під час цих слухань один одного, і я хочу, щоб, власне, ми осмислили і знайшли для себе точки докладення зусиль і точки докладення ваших зусиль для того, щоб спонукати нас, парламент і уряд, до пошуку повноцін­них рішень для вирішення проблем внутрішньо переміщених осіб.

Тепер, переходячи до роботи, дозвольте оголосити регламент наших слухань. Отже, ми будемо зараз мати дві доповіді – заступника міністра соціальної політики України Мущиніна Віталія Вадимовича і заступника міністра юстиції Петухова Сергія Івановича (до 7 хви­лин) та дві співдоповіді – Уповноваженого Верховної Ради України з  прав людини та голови Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (до 10 хвилин). І потім ми будемо мати виступи тих, хто зголосився, і тих, кого мені надав Комітет (до 3 хвилин). Порядок роботи надзвичайно інтенсивний і дуже великий перелік осіб, які, вочевидь, хотіли б виступити. Тому я закликаю вас вкладатися в регламент, для нашої роботи це дуже важливо.

Якщо немає заперечень, я запрошую до слова заступника міністра соціальної політики Мущиніна Віталія Вадимовича.

 

МУЩИНІН В.В., заступник міністра соціальної політики України. Доброго дня, шановна Оксано Іванівно, шановні народні депутати, колеги, представники громадськості, присутні на цих парла­ментських слуханнях! Дозвольте вам надати інформацію щодо пи­тань, які сьогодні стосуються площини соціального захисту внутріш­ньо переміщених осіб, і відповідно, що зроблено і що планується робити нашим міністерством безпосередньо в плані забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб на отримання соціальних виплат, на працевлаштування та з інших питань, що проходять через функ­ціональні обов'язки міністерства і органів соціального захисту на місцях.

Сьогодні в цьому залі зібралися народні депутати, представники державних органів і громадськості для пошуку шляхів вирішення одного з найчутливіших питань для нашої країни – забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб. Через військову агресію Росії на Донбасі, анексію Криму чисельність внутрішньо переміщених осіб з Донецької, Луганської областей, а також з Автономної Республіки Крим, станом на 15 лютого 2016 року, перевищила 1 мільйон 725 ти­сяч осіб.

Основні виклики, пов’язані з вимушеним переміщенням грома­дян, полягають у таких основних моментах, які визначають потреби людей у соціальному захисті:

• розміщення для проживання людей;

• працевлаштування людей, які можуть працювати, але не мо­жуть знайти роботу;

• медичне обслуговування та психологічна реабілітація громадян;

• питання доступу до освіти, культурної та соціальної реінтеграції.

Люди, які були змушені виїхати з Криму, Донецької і Луган­ської областей, зіткнулися з численними проблемами, головні серед них я вже зазначив.

І Верховною Радою, й урядом ухвалена низка нормативних документів, перелік яких, якщо почати їх перелічувати, займе щонай­менше 10 хвилин. Зупинюся на Законі України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», який є на сьогодні визначальним стосовно того, яким чином, в якому порядку ми має­мо  забезпечувати виконання своїх обов’язків у сфері соціального захисту. Водночас хочу сказати, що всі нормативні документи, які приймалися, мають два ступені: по-перше, це нормативні документи, а по-друге, пов’язані з їх реалізацією на місцях.

Для початку хочу сказати, що ще в червні 2014 року Кабінетом Міністрів утворено Міжвідомчий координаційний штаб з питань, пов’язаних із соціальним забезпеченням громадян України. До складу цього штабу (він був утворений при Державній міграційній службі, Державній службі з надзвичайних ситуацій) увійшли представники всіх міністерств, включаючи і Міністерство соціальної політики, які безпосередньо пов’язані з питаннями, необхідними для соціального захисту переміщених громадян.

Перед нашим міністерством було поставлено завдання (і в жовт­ні ми почали його виконання) створення єдиного реєстру переміще­них осіб. Головним і пріоритетним завданням на той час для нашого міністерства було забезпечення соціальних виплат за скороченою процедурою, оскільки дуже багато було питань, пов’язаних з підтвер­дженням факту отримання допомоги в місцях, де сьогодні органи виконавчої влади не можуть здійснювати своїх повноважень. Доку­менти залишились на територіях, які на сьогодні або окуповані, або не контролюються українською владою.

Хочу сказати, що, дійсно я уже це зазначав, 1,7 мільйона переселенців, які сьогодні ми зареєстрували. Це 1,4 мільйона сімей. Ми в 2014 році розуміючи, що забезпечити всіх житлом на цей період ми не можемо, прийняли рішення (це було урядове рішення) про виділення державної допомоги на оренду житла і проживання. Це до­зволило нам починаючи з 2014 року і протягом 2015 року забезпечити виплату такої допомоги майже 685 тисячам сімей внутрішньо пе­реміщених осіб. Зокрема, в 2015 році на цю допомогу витратили 3,4 мільярда гривень. У 2016 році зазначену допомогу отримують 213 тисяч сімей, за січень ми профінансували 290 мільйонів гривень. Хочу сказати, що в цьому році в бюджеті передбачено 2,9 мільярда гривень. Сума зменшена не у зв’язку з тим, що ми намагаємося скоро­тити цю програму, вона зумовлена тим, що є обов’язкові процедури отримання цієї допомоги, правила стосовно того, що працездатні осо­би, які можуть працювати, але не звертаються до Державної служби зайнятості з пошуку роботи, спочатку втрачають право на допомогу на рівні 50 %, а на наступні шість місяців, якщо вони не працевлашту­валися і не стали на облік як безробітні, вони втрачають право на до­помогу. Проте ця допомога надається не на окрему людину, а на сім’ю, і непрацездатні члени сім’ї такого права не втрачають.

Хочу сказати, що органами Пенсійного фонду також забезпе­чена процедура спрощеного порядку виплати пенсій за новим місцем фактичного перебування осіб. У 2015 році близько 980 тисячам пен­сіонерів з Донецької та Луганської областей виплачена пенсія на підконтрольних Україні територіях. У період з серпня 2014 року по грудень 2015 року таким пенсіонерам виплачено понад 34 мільярди гривень. Необхідно зазначити, що пенсія виплачується не лише з моменту звернення на підконтрольних територіях, а за весь період, за який пенсія не виплачувалася. Тобто коли людина звертається до управління Пенсійного фонду, вона отримає весь розмір заборгованої пенсії.

Також майже 50 тисяч сімей, які перемістилися з території Донецької…

 

ГОЛОВУЮЧА. Я вас дуже прошу завершувати, 30 секунд.

 

МУЩИНІН В.В. Завершувати? Я розраховував на 10 хвилин.

Отже, давайте я скажу, що у нас сьогодні і питання зайнятості, і питання обліку, і питання статистичних даних, які є в Міністерства соціальної політики, відкриті, доступні. І я впевнений, що переважна більшість людей, які зібралися сьогодні в цій залі, мають ці дані і відповідний доступ до них. Хочу зупинитися…

 

ГОЛОВУЮЧА. Завершуйте, будь ласка.

 

МУЩИНІН В.В. Ми сьогодні розпочали і продовжуємо дуже багато міжнародних проектів. Зокрема, в Луганській області запро­ваджено проект цільових програм, бо на місцях краще знають потреби в кожному районі щодо працевлаштування, забезпечення житлом, медичними послугами тощо. Вже підготовлені цільові програми, які передбачають співфінансування з державного і місцевих бюджетів та за кошти міжнародних організацій. Ми сподіваємося, що при за­твердженні комплексної програми на 2016 рік, де визначені певні види допомоги, виплати і компенсації за майно, житло і таке інше, зможемо в цьому році реалізувати питання, які нам не вдалося реалізувати у 2015 році. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до доповіді заступника міністра юстиції України Петухова Сергія Івановича.

 

ПЕТУХОВ С.І., заступник міністра юстиції України з питань європейської інтеграції. Доброго дня, пані головуюча, всі присутні! Спершу хотів би подякувати голові Комітету з питань прав людини за привернення уваги до цієї важливої проблеми і за організацію цих парламентських слухань. Дійсно, важливо, щоб Україна не забувала про внутрішньо переміщених осіб і своїх співгромадян, які залиша­ються на окупованих територіях, а також щоб уряд мав можливість доносити інформацію про те, що відбувається, і мати добру пряму комунікацію з народом України.

Не буду зупинятися на цифрах, які вже назвав мій колега, але додам інформацію про те, що вже зробив уряд реально для забезпе­чення прав наших громадян на окупованих територіях і тих, які перемістилися на контрольовану Україною територію.

Спершу уряд дуже активно захищав на міжнародній арені наше право на територіальну цілісність і суверенітет. Ще до так званого референдуму в Криму Міністерство юстиції звернулося до Європей­ського суду з прав людини з позовом до Росії і з вимогою зупинити збройну агресію, про що було винесено рішення суду про забезпечен­ня позову. Вже тоді, в березні 2014 року, Росія, незважаючи на вимоги міжнародного правосуддя, продовжувала чинити злочини на терито­рії Криму, продовжувала організовувати так званий референдум і тим почала цілу чергу злочинних дій, які ми маємо на сьогодні.

Зусиллями зовнішньополітичного відомства – Міністерства за­кордонних справ, Міністерства юстиції незаконна агресія та окупація Криму визнані всіма міжнародними організаціями. Немає жодної ци­вілізованої країни у світі, яка визнала б анексію Криму. Навіть най­ближчі союзники Російської Федерації не визнають таке дійство як справедливе за міжнародним правом. Ми маємо Резолюцію Генераль­ної Асамблеї ООН № 68/262 про підтримку територіальної цілісності України. Так само цю позицію підтримують Європейський Союз, ОБСЄ, Рада Європи і окремі держави.

Сьогодні ми не маємо доступу до окупованих територій. Єдиний реальний механізм, який дозволяє нам забезпечувати права наших громадян там, – доступ до цих територій міжнародних моніто­рингових місій. На жаль, Росія блокує всі можливості, всі бажання міжнародних організацій отримати інформацію безпосередньо. Ми спромоглися досягти згоди і можливості для турецької спостережної місії відвідати Крим. Так само тільки недавно відвідала Крим моніто­рингова місія Ради Європи, яка завершила роботу і найближчим часом має оприлюднити свій звіт. На території Донбасу з міжнародних організацій постійно знаходиться лише спеціальна моніторингова місія ОБСЄ, яка щоденно звітує про те, що там відбувається. Ми про­довжуємо працювати над тим, щоб на Донбас була направлена миро­творча місія чи то під егідою ООН, чи під егідою ЄС. Ми вважаємо, що лише наявність третьої незалежної сили – представництва між­народних організацій може забезпечити об’єктивне висвітлення ситуації і вирішення цього конфлікту.

Стосовно ситуації в Криму. За міжнародним гуманітарним пра­вом Росія як держава-окупант несе основну відповідальність за безпе­ку і дотримання прав наших громадян у Криму. Україна як суверенна держава, якій належить ця територія і громадяни якої там прожива­ють, має обов’язок вимагати від Росії дотримання цих зобов’язань, а  так само робити все можливе для деокупації Криму. На жаль, ми не маємо доступу до Криму. Так само було відмовлено Уповноважено­му  Верховної Ради України з прав людини у доступі на терито­рію півострова для моніторингу прав людини. Реально цей моніто­ринг здійснюють неурядові організації. Зокрема, щомісячний моні­торинг здійснює Кримська правозахисна група, за що ми їй дуже вдячні, яка готує звіти, спеціальні випуски, наприклад «Крым без правил», підготовлений разом з Українською Гельсінською спілкою з прав людини щодо незаконного переселення російського населення в Крим. Ми збираємо всі ці докази і додаємо їх до справ, що знахо­дяться у Європейському суді з прав людини, як докази незаконності окупації і масового порушення прав людини в Криму.

Ми активно допомагаємо, наскільки це можливо, у справах політв’язнів. Як ви знаєте, в Росії зараз знаходяться у в’язницях чи вже засуджені багато українців, які відстоювали право на незалежну політичну думку, право на визнання Криму українським, зокрема Геннадій Афанасьєв, Олег Сенцов, Олександр Кольченко та інші. Ми  безпосередньо спілкуємося з їхніми родичами. Я мав зустріч з матір’ю Афанасьєва, ми спілкуємось з сестрою Сенцова, шукаємо способи дістати їх звідти, повернути в Україну.

На жаль, Росія відмовляється співпрацювати за конвенціями про міжнародно-правову допомогу. Ми вже отримали відмову Росії передати нам Хайсера Джемілєва, але ми не полишаємо надії і далі працюємо. Консули України в Російській Федерації намагаються прориватися до цих людей у в’язниці, відвідувати їх, передавати їм звістки, моніторити, яка там ситуація, що відбувається, тому що ці люди реально піддаються тортурам.

На жаль, Росія не грає за правилами, жодні правові механізми не працюють. На жаль, Росія зневажає всі можливі норми міжнарод­ного права, відмовляється звітувати в міжнародних організаціях, відмовляється визнавати рішення міжнародних судів навіть потен­ційні. Вони прийняли рішення, за яким не будуть визнавати рішення міжнародних судів. Водночас ми робимо все для того, щоб правиль­ним, правовим шляхом забезпечити наші права. Крім трьох між­державних позовів, які є в Європейському суді з прав людини, ми го­туємо позов до Міжнародного суду ООН за Міжнародною конвенцією про боротьбу з фінансуванням тероризму, а також за Міжнародною конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, тому що ми маємо реальні факти дискримінації, зокрема кримських татар, на території Кримського півострова, дискримінації релігійних громад у  Криму, дискримінації окремих громадян. Люди зникають, потім знаходять понівечені тіла, і ніхто не несе за це відповідальності.

Важливе питання для тих, хто переселяється на територію України, – підтвердження та отримання українських документів, зокрема свідоцтв про народження та смерть.

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу завершувати.

 

ПЕТУХОВ С.І. Сьогодні єдиний шлях – це дуже довгий судовий процес. Ми розробили законопроект, який зараз знаходиться на підписі у Президента, і сподіваємося, що найближчим часом він буде прийнятий, за яким спрощений порядок судового отримання цих важливих документів. Ми вже розробили пам’ятки, за якими люди мо­жуть просто взяти ці документи, не звертаючись до адвоката, не витрачаючи гроші, піти до суду, заповнивши їх самостійно, і швидко отримати українські документи.

Так само ми закликаємо парламент швидше прийняти законо­проект № 3044, який дозволяє нашим центрам безоплатної правової допомоги надавати вторинну правову допомогу внутрішньо перемі­щеним особам. На сьогодні вони такого права не мають. Цей законо­проект вже чекає своєї черги півроку. До нас вже звернулося близько 300 внутрішньо переміщених осіб, які отримали безоплатних адвока­тів з інших причин, а потенційно це тисячі людей, які можуть отри­мати безоплатний захист адвоката від системи правової допомоги. Це дуже важливо. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до співдоповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Лутковську Валерію Іванівну.

 

ЛУТКОВСЬКА В.В., Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Доброго дня! Дякую дуже, шановна головуюча. Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Ви знаєте, я хотіла б подякувати зараз Оксані Іванівні за те, що вона сказала у вступному слові. Мабуть, що уряд, судячи з доповідей, цього не почув, принаймні не зреагував.

У нас на сьогодні близько 1 мільйона 700 тисяч переселенців. Зрозуміло, що не всі з них працездатні. Велика кількість – це пенсіонери, велика кількість – матері з малими дітьми, які не можуть працювати. Однак у нас величезна кількість людей, які не є обтя­женням для суспільства, які є рушійною силою суспільства і яких, якби знати їх в обличчя, якби чітко розуміти їхні потреби і їхні можливості, можна було б використати як додатковий економічний поштовх для розвитку нашої держави. Тому що є молоді пенсіонери, які переїхали на підконтрольну територію, є працездатні люди. Є приклад Нікопольського заводу феросплавів, де всі внутрішньо переміщені особи, які мають відповідну кваліфікацію, праце­влаштовані.

Однак, на жаль, не робиться нічого задля того, щоб дізнати­ся  справжнє обличчя переселенців, не робиться нічого задля того, щоб дізнатися справжні потреби переселенців. Велика частина з них, і я думаю, що сьогодні ви про це ще скажете, може бути самозай­нятими особами, якби тільки були створені відповідні можливості, і  якби держава сприяла тому, щоб ви мали можливість розвиватися і надавати економічний поштовх для держави.

Тоді, власне, не було б цього ворожого ставлення, не було б ворожих листів, певним чином ворожих – за своїм настроєм, з боку заступника міністра соціальної політики, який каже, що треба врахо­вувати законодавство, яке вже змінено. Не було б підрахунків, яка кількість людей повернулася назад на окуповану територію, на підста­ві кількості проданих залізничних квитків. Не було б великої кількості проблем, якби держава сформувала стратегію стосовно переселенців.

Давайте говорити відверто: на окуповані території коли-небудь люди повернуться, але це справа не одного, не двох і не п’яти ро­ків.  Тому що на сьогодні не тільки зруйновані будинки, зруйнована інфраструктура. Як тільки звільнили Слов’янськ, я була спочатку у Слов’янську, потім говорила з переселенцями, які на той момент були в Харкові, і вони мені казали: «Ми не готові повертатися до Слов’янська хоча б тому, що немає лікарень, немає поліклінік, немає шкіл, немає дитячих садочків. Як туди повертатися?».

Відповідно уряд має переформулювати свою політику і здій­снювати політику, яка має базуватися не на тому, що коли-небудь ці люди повернуться назад. Так, коли-небудь це буде, але поки що це потенціал, який має держава і який держава не використовує. Не вико­ристовує, ставлячись до нього досить вороже. Це неправильно.

Тому що якщо в комунальній громаді з’явився дитячий садок, туди приїхали переселенці з маленькими дітьми, зрозуміло, що збіль­шилася черга і для дітей громади. Що потрібно зробити? Потрібно збудувати новий дитячий садок, і переселенці, я впевнена, готові в  цьому допомогти. Тому що хтось відкриє приватне підприємство, яке виготовлятиме вікна, хтось потім працюватиме нянею в цьому дитячому садку, а хтось вихователем. Відповідно це дасть можливості для працевлаштування цих людей.

Ми говоримо про це досить давно. На цьому ми, власне, наголо­шували і під час слухань у Комітеті з прав людини, що необхідно створити державну стратегію стосовно переселенців не як до тягаря, а як до рушійної сили в нашому суспільстві. На жаль, до цього ніяк не хочуть дослуховуватися.

А якби була така стратегія, то була б не тільки можливість залучити внутрішньо переміщених осіб до поліпшення економічного становища держави, була б і стратегія стосовно тих, хто залишився на непідконтрольній території. Ми з вами добре розуміємо, що там вели­ка кількість людей, які дуже патріотично налаштовані, але вони не мають можливості виїхати звідти з різних причин: чи тому, що держа­ва не надає можливості отримати безкоштовне житло (його дійсно практично немає), чи тому, що не можуть залишити своїх батьків, які є старенькими і не хочуть залишати територію, на якій звикли жити.

Але при цьому держава повинна виконати свої зобов’язання перед тими людьми, які залишилися на окупованій сьогодні території. Якщо немає механізму сьогодні, я погоджуюся, важко доставити гро­ші готівкою пенсіонерам, які заслужили свою пенсію, яка, до речі, не є подарунком від держави, пенсія – це те, що кожен із нас заробляє. І відповідно це певний публічний договір: я сплачую державі, держа­ва потім платить мені. Відповідно якщо немає можливості завезти готівку на непідконтрольну територію, треба придумати інший меха­нізм, яким чином виконати свої позитивні зобов’язання, які держава має перед тими навіть, хто сьогодні залишився на непідконтрольній території.

Більше того, я хочу звернути увагу ще на один досить важливий елемент. Будь-який конфлікт так чи інакше завершується. І ми маємо думати про те, що буде завтра і післязавтра в нашій державі.

На непідконтрольній території залишаються діти, яким треба навчатися. Чи зроблено щось для того, щоб ці діти мали можливість здобувати українську освіту дистанційно? Так, я знаю декілька при­ватних проектів. Але, на жаль, я не знаю державного проекту, щоб діти мали можливість здобувати українську освіту дистанційно. Це можна зробити, не в тому проблема. Проблема в тому, що немає за­гального бачення, як нам діяти стосовно тих людей, які були змушені залишити свої домівки і зараз перебувають на підконтрольній тери­торії, і як бути завтра з тими, хто залишився на непідконтрольній території.

У зв’язку з цим я звертаюся до уряду з величезним прохан­ням  все-таки виконати ті обов’язки, які лежать на урядові. І з точки зору міжнародних стандартів, про які дуже правильно говорив за­ступник міністра юстиції, і виконавши позитивні зобов’язання держа­ви в частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині права власності і в частині забезпечення права на особисте життя і так далі. Все-таки необхідно розробити державну стратегію, як ми в подальшому бачимо долю внутрішньо переміщених осіб, які зараз знаходяться на підконтроль­ній території, і тих, хто залишився на непідконтрольній території. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дуже дякую.

Запрошую до співдоповіді голову Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціо­нальних відносин пана Григорія Немирю.

 

НЕМИРЯ Г.М., голова Комітету Верховної Ради України з  питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, по­літична партія «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»). Дякую, пані головуюча. Шановні гості, запрошені, Your Excellencies, шановні мої земляки з Донбасу! Я знаю багатьох із тих, хто тут присутній. Мені дуже приємно зараз виступати перед вами з цієї трибуни, тому що, власне, це той випадок, рідкісний, на жаль, коли є можливість не просто спілкуватися, а чути різні точки зору. І не для того, щоб просто їх почути і розійтися, а для того, щоб далі рухатися, щоб коли на­ступного разу ми в цьому або в іншому форматі зібралися, могли сказати: пам’ятаєте, ми тоді обговорювали, прийняли рішення і тепер нам легше, ніж було. Власне, це зміст того, що варто робити.

Ми стали звикати до війни. Сприймаємо це як щось таке, що з нами вже деякий час, і основні емоції, які пригнічують життєву енергію, – це невизначеність, страх, іноді помста. Але невизначе­ність – це те, що тисне на нас усіх.

Що мала б зробити держава в цій ситуації? Держава, конститу­ційний обов’язок якої – гарантувати права людини. Вона мала б чути людей, тому що лише та держава є справді демократичною, яка не лише робить можливим, щоб люди вільно говорили, а яка чує цих людей. Чи чує людей зараз держава? І державу в даному разі уособлює Кабінет Міністрів (Шум у залі). Не чує.

Кабінет Міністрів мав ще до 1 лютого подати до Верховної Ради, до Комітету необхідні матеріали, свої пропозиції до проекту Рекомендацій наших парламентських слухань, визначити промовців. У понеділок, коли збиралася Погоджувальна рада, цього не було. У вівторок ми отримали листа від віце-прем’єр-міністра, за день до слухань він подав ці матеріали. І там було написано, що від Кабінету Міністрів виступатимуть міністр юстиції і міністр соціальної політи­ки. У мене запитання: де міністр юстиції, де міністр соціальної полі­тики? Я кажу це не тому, що ставлю під сумнів професійні якості або компетентність заступників міністрів, яких ви чули. Для мене це відсутність поваги до громадян, яким уряд має служити (Оплески).

Вчора ми чули виступ Прем’єр-міністра, який сказав одним реченням: проблема переселенців – це серйозний виклик. І все. Тобто це серйозна проблема. Я думаю, у цьому – серцевина. Уряд розглядає переселенців як частину проблеми. Натомість уряд, який мав би чути своїх людей, мав би розглядати вимушених переселенців як частину рішення більшої проблеми.

Про що ми можемо говорити? Можемо говорити про те, що, на жаль, у тому, що стосується проблем вимушених переселенців… Ви чули цифру – 1,7 мільйона, за офіційною статистикою. Можна мати різні думки щодо коректності цієї статистики. Але деякі держави мають навіть менше населення. Естонія має 1 мільйон 300 тисяч, деякі інші держави не мають такої кількості. На Донбасі, який не контролює уряд, зараз більше 3 мільйонів залишилося. Це громадяни України. І вони залишилися не тому, що їм подобається інша держава, а тому що їм нікуди втікати, там їхній дім. І тому держава має ста­витися до тих людей, незалежно від того, де вони зараз живуть, по ту сторону лінії зіткнення чи по іншу, як до своїх громадян.

Ми чули, що уряд у грудні затвердив Комплексну державну програму щодо підтримки, соціальної адаптації та реінтеграції грома­дян України, які переселилися з тимчасово окупованої території Укра­їни та районів проведення антитерористичної операції в інші регіони України, на період до 2017 року. Так, на папері програма є. Але чи є кошти на реалізацію цієї програми в бюджеті, який Кабінет Міністрів подав? Немає, нуль. Як можна звертатися до міжнародних організа­цій, гуманітарних організацій з проханням «дайте нам гроші», коли сама держава, Кабінет Міністрів не дає навіть копійки на те, щоб робити те, що в цій програмі задекларовано?

Або візьміть План дій щодо реалізації Національної стратегії у сфері прав людини, затвердженої указом Президента. Президент своїм указом зобов’язав Кабінет Міністрів передбачити в Державно­му бюджеті України фінансування цього плану дій, де є заходи і щодо внутрішньо переміщених осіб, і щодо людей, які зараз на тимчасово окупованій території. Чи є в бюджеті кошти на це? Немає, нуль.

Тому я хотів би просто ще раз, на цих двох прикладах, показати, яке становище на сьогодні. Що далі робити? Я думаю, що ми не маємо просто критикувати заради критики. Зараз оці навіть перші виступи від уряду показали, що в державі відсутня державна стратегія, а отже, і національна політика щодо внутрішньо переміщених осіб. Якщо немає стратегії і немає політики, то, безумовно, і урядовці, не маючи цих дороговказів, не мають бачення пріоритетів, не знають, і ніхто з них не може спитати, чому на ці речі не виділяється або виділяється замало коштів.

Отже, перше, що потрібно, і я звертаюся до всіх колег і в парла­менті, і з неурядових організацій, – ми маємо розробити державну стратегію і національну політику щодо внутрішньо переміщених осіб. Але не просто як загал, у даному разі треба говорити про декілька категорій:

• люди, які хочуть, а, можливо, збираються повернутися додо­му, коли будуть мінімально необхідні безпекові умови;

• люди, які вже вирішили з інших підстав залишитися там, де вони зараз живуть;

• люди, які, можливо, хочуть переселитися або вже пере­селилися в інше місце, де вони постійно хочуть проживати.

Про ці речі треба говорити, ці категорії треба бачити, не можна ставитися до майже 2 мільйонів як до якоїсь сірої маси і, більше того, як ви бачили в ролику, ще й стигматизувати їх, казати, що вони якісь не такі. Вони не менші патріоти, аніж ті, кому пощастило жити не на території окупованого Донбасу. Не можна ділити українців на біль­ших і менших патріотів. Той, хто робить це, той зраджує.

Друге, що треба зробити. Якщо ви зараз запитаєте: а хто відпо­відає, який орган, яка структура, за всю проблематику внутрішньо переміщених осіб? Вам ніхто не дасть на це відповіді. Тому що тако­го  органу немає. 1,7 мільйона є, а державного органу, який би за це відповідав і координував, немає. Ви чули про штаб? Штаб можна з проведення суботника, як колись було. А проблема, яка має не лише гуманітарний, а й безпековий вимір, потребує відповідної державної структури. Тому що тоді буде відпові­дальність. Тоді не 10 заступ­ників міністрів не будуть відповідати ні за що, а відповідатиме лю­дина, яка на цю посаду призначена.

І на завершення я хочу подякувати представникам міжнародних організацій. Ми тісно співпрацюємо із структурами і підрозділами Організації Об’єднаних Націй, які тут представлені. Ми тісно співпра­цюємо і маємо намір поглибити нашу співпрацю з Радою Європи, яка розпочинає великий проект саме з проблематики вимушених пересе­ленців. Ми тісно співпрацюємо з Європейським Союзом…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу завершувати, 30 секунд.

 

НЕМИРЯ Г.М. …також я хочу подякувати, тому що в ситуації, яка є, якщо б не було цієї гуманітарної допомоги, допомоги у від­новленні водопостачання, житла, ліків, то набагато менше вижило б і зараз залишилося українців. Тому ніколи не пізно подякувати. Я хо­чу вам подякувати від імені Комітету, від імені всіх присутніх за те, що ви робите (Оплески).

Проект Рекомендацій парламентських слухань – це не остаточний варіант, це лише те, що зараз зібрано з тих пропозицій, які надійшли. У вас ще буде два тижні після парламентських слухань, щоб подати свої рекомендації, і потім Верховна Рада затвердить їх своєю постановою. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Тепер ми переходимо до виступів в обговоренні. Як я вже зазначала, регламент виступу – до 3 хвилин. Хочу звернути увагу тих, хто виступатиме вперше з цієї трибуни, що за 30 секунд до завер­шення вашого часу прозвучить сигнал, який означатиме, що через півхвилини мікрофон вимкнеться. Коли промовці виступатимуть іноземною мовою, буде забезпечуватися переклад, у вас там у ки­шеньці є мікрофончик, і ви можете скористатися ним, щоб почути переклад українською мовою. І останнє: дуже прошу все-таки вкла­датися в регламент, щоб усі бажаючі змогли виступити.

Отже, запрошую до виступу пана Володимира Мороза, голову Мар’їнської військово-цивільної адміністрації. Підготуватися Сергію Шакуну.

 

МОРОЗ В.В., голова Мар’їнської військово-цивільної адміні­страції Донецької області. Доброго дня, пані головуюча! Коли почав­ся цей кліп, який я бачив на самому початку, мені перехопило горло. І не тільки тому, що люди не можуть перетнути лінію розмежування, а й тому що ще багато залишається сіл, селищ, міст у так званій «сірій зоні». І цю проблему можна вирішувати.

Дозвольте доповісти вам про ситуацію, яка склалася на сьогодні в Мар’їнському прифронтовому районі. Так сталося, що вночі ми потерпаємо від обстрілів, а вдень відновлюємо все те, що у нас зруйнували.

29 вересня 2015 року за дорученням голови Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Павла Жебрівського розпочато будівництво КПВВ «Мар’їнка». Відкрили його 15 грудня 2015 року, що дозволило вивезти близько 15 тисяч людей із «сірої зони» – міст Мар’їнка, Красногорівка. І люди нарешті відчули, що вони прожи­вають в Україні.

Ми збудували пункт обігріву, облаштували КПВВ електрич­ними мережами для роботи апаратури прикордонної служби, обігріву модулів, встановили 16 туалетних кімнат та сміттєзбиральних баків. На пункту обігріву облаштовано цілодобове чергування вартових ДСНС, чергових лікарів, невідкладної допомоги, представників ДАІ,  поліції, послугами яких вже скористалися понад 1100 людей. За час функціонування з 15 грудня КПВВ «Мар’їнка» перетнули по­над 300 тисяч громадян та 45 тисяч автомобілів. Пропускна спромож­ність КПВВ «Мар’їнка» – 5 тисяч людей та 700 автомобілів за добу. Незважаючи на постійні обстріли і провокації, пункт пропуску працю­вав. На жаль, сьогодні ми терміново зупинили його роботу, тому що почали бити з важкого озброєння, почали працювати снайпери, а це дуже небезпечно для людей.

З початку бойових дій на території Мар’їнського району зазнали значних пошкоджень 123 багатоповерхові житлові будинки. За час проведення АТО в Мар’їнському районі загинуло 75 мирних мешканців.

Я знаю, що час закінчується, хочу сказати одне. Звертаюся до вас від імені мирних мешканців Мар’їнського району. Просимо всіх впливових політиків, небайдужих людей, тих, хто має вплив у досяг­ненні домовленостей перемир’я, щоб ми мали змогу продовжити...

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 10 секунд, завершуйте.

 

МОРОЗ В.В. ...газопостачання, енергопостачання та об’єктів житлово-комунального господарства. Все-таки Мар’їнський район – це Україна. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до виступу пана Сергія Шакуна, керівника військово-цивільної адміністрації селища Новотошківське та села Жолобок Попаснянського району Луганської області. Підготуватися Нілу Вокеру.

 

ШАКУН С.В., голова військово-цивільної адміністрації селища міського типу Новотошківське та села Жолобок Попаснянського району Луганської області. Дякую. Поселок Новотошковское – 2 ки­лометра от 29-го блокпоста, 2 километра от врага. Последние «лежки» были на расстоянии 1 километр 700 метров, то есть постоянно под прицелом. А здесь прицел, видите, Верховная Рада, или космический корабль. Народные депутаты, вы в космосе, инопланетяне? Ребята, одумайтесь! (Оплески).

У нас в Луганской области идет война, в Донецкой области – война, Крым оккупирован. Вчера перед отъездом в Киев за полчаса – взрыв. На 25-м посту в «скорую помощь» перегружают военных. Вам что, работать негде? Приходите к нам в Новотошковское, я вам лопа­ты дам, дорогу будете чистить. Сейчас багнюка такая, что по дорогам не проедешь, что маргарин, работы хватит.

Восстановили детский садик, школу восстановили. Учителей, врачей не затянешь. Зарплата – мизер. Обращаюсь к Кабинету Мини­стров – ну, нет их. Здесь плохо, конечно. Коэффициент 2. В военно-гражданской администрации зарплаты от полторы до трех тысяч. Тех, которые были военнослужащими, в тот день, когда они перешли в  юрисдикцию военно-гражданской администрации, сразу уволили из  МВД. Забрали оружие, без ничего на передовой, только рогатку можно взять и стрелять, отстреливаться.

Следующий вопрос. Восстанавливаем дома, школы. Вос­становили 39 домов. Общая площадь крыш, которые мы покрыли, составляет 22 тысячи квадратных метров. Чтобы определить, это три футбольных поля. Только норвежский фонд выделил нам самосвал гвоздей, 2 тысячи квадратных метров стекла. Вставили 1,5 тысячи пластиковых окон и дверей.

В 1999 году Ефремов закрыл шахту, сравняли с землей. Гово­рят, что против Ефремова ничего нет. Но деньги ж стырили тогда, а сейчас люди бездельничают. Дают им рабочие места, приходит ми­лиция или как назвать, возбуждает уголовные дела. Думаю, мне доба­вят минуту, ничего страшного не будет (Оплески).

Следующий вопрос. Государственная комиссия приезжает, есть решение – открытие логистического центра и пункта пропуска. Все мы знаем, луганчане, что когда наши родители, друзья едут через Донецкую область, от 100 до 200 гривен – за каждого человека, от 50 до 100 гривен – за каждую сумку. Дончане как были с луганчанами в ссоре, так и остаются (Шум у залі).

В Луганской области нет ни одного полноценного пункта перехода. Государственная комиссия приезжает, принимает решение об открытии в Новотошковском – на следующий день сепаратисты в Минске заявляют, что надо в Золотом открыть. А Золотое прекрасно простреливается. Каждый день нахожусь от дома за 50 километров, душа болит, 50 километров! Для наших луганчан откройте, пожалуй­ста, нормальный пешеходный, автомобильный пункт и логистиче­ский центр.

Приглашаю громаду принимать участие в контроле за работой пограничников и правоохранительных органов на территории Ново­тошковского. Жилья хватает. До закрытия шахт было 12 тысяч насе­ление, сейчас возвращаются, до 1 тысячи. То есть квартиры даем, приезжайте.

Следующий вопрос у меня такой. Есть предложение создать в Попаснянском, Новоайдарском и Станично-Луганском районах Луганской области свободную экономическую зону для участников АТО, членов семей погибших бойцов и тех жителей, которые прожи­вали в этих районах на момент начала боевых действий. Это и рабочие места, и развитие экономики Луганской области, думаю, и Донецкой. Работать надо, а не сидеть вот здесь бездельничать (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова пана Ніла Вокера, координатора системи ООН в Україні, Постійного представника Програми розвитку ООН в Україні. Welcome, mister Walker. Підготуватися Фіоні Фрейзер.

 

ВОКЕР Н., Постійний представник Програми розвитку ООН в Україні. Я хотів би подякувати Верховній Раді за запрошення виступити сьогодні, і особлива подяка пану Немирі, голові Комітету.

Внутрішньо переміщені особи – це люди, які були змушені залишити свої домівки через збройний конфлікт. Вони бачили танки і  ракети, вони бачили бої у своїх містах. І це не тільки руйнування життів і доль, Східна Україна в руїнах від вибухів десятків тисяч одиниць артилерії.

Я проїхав більшу частину сходу України і був вражений силою, витривалістю і важкою працею внутрішньо переміщених осіб. Більше 60 % з них – жінки, більше половини зареєстрованих – літні люди, пенсіонери. Я бачив, як пенсіонери лаштуються в довгі черги по обидва боки від лінії зіткнення, в холоднечу, щоб отримати допомогу від рідних, близьких, від уряду. Усі внутрішньо переміщені особи є громадянами України.

Отже, я хотів би зосередитися на двох питаннях.

Перше: держава повинна вжити гуманітарних заходів. Це вима­гається міжнародним право, і це є головним принципом. Вже багато зроблено, я чув доповідь представника уряду щодо вжитих заходів, але певен, ми всі погодимося, що потрібно робити ще більше. Я за­кликаю парламент створити механізми виконання прийнятих законів, вони повинні стати функціональними. Крім того, треба виділити фінансування. Я чув, що вже виділено фінансування, але треба виділя­ти більше, зараз час інвестувати в цих людей, вони повертаються в Україну, вони мають почуватися вдома.

Програма розвитку ООН допомагає внутрішньо переміщеним особам і гуманітарною допомогою, і відновленням. Сьогодні вранці ми з урядом направили звернення про гуманітарну допомогу Україні. Ми попросили 298 мільйонів доларів у 2016 році для допомоги 2,5 мільйона українців, які її потребують. Ця допомога включає за­хист та допомогу в надзвичайних ситуаціях для найбільш вразливих категорій, зокрема, забезпечення розміщення, харчування та медич­них послуг. Ми вміємо це робити. У 2015 році ми забезпечили 1,6 мільйона людей водою, 1,2 мільйона – харчуванням, 50 тисяч дітей отримували регулярну соціальну підтримку, 187 тисяч дітей отримали освітню допомогу. Мобільні команди медиків допомогли 124 тисячам осіб, більше 400 тисяч українців отримали допомогу, притулок і теплі речі. У 2016 році ми також будемо потребувати вашої допомоги. Нам потрібна допомога у сфері законодавства, необхідного фінансування та впевненості, що все працює.

І друге – відновлення. Що таке відновлення? Відновлення відрізняється від гуманітарної роботи, це інша сфера діяльності. Внутрішньо переміщені особи повинні мати довгострокові безпеку та захист, нормальні стандарти життя та гарантований доступ до праце­влаштування. Незважаючи на перешкоди, відновлення – це не далека мрія. Відновлення як внесок у забезпечення миру було схвалено Кабінетом Міністрів, було призначено 1,5 мільярда доларів інвести­цій, але робота має бути зроблена, і уряд з парламентом мають втілити це в життя. Я особисто був присутній під час відродження міст Крама­торська та Сєвєродонецька, ми маємо зберігати такі моменти.

На завершення, ще кілька секунд, будь ласка. Шановні друзі! Внутрішньо переміщені особи – це не люди другого ґатунку. Ми знаємо з досвіду, що необхідна чітка політична воля, щоб відповісти на їхні запити, а також синергія всіх суспільних чинників у тяжкій повсякденній праці. Я оптимістично налаштований, українці можуть підняти свою країну набагато швидше, ніж хтось очікує. Я всіх вас закликаю поставити внутрішньо переміщених осіб у центр урядових гуманітарних зусиль та зусиль з відновлення. Такі інвестиції, безу­мовно, сприятимуть посиленню та об’єднанню України. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова Фіону Фрейзер.

Ще раз звертаю увагу, що зліва від вас у кишеньці є навуш­ничок, яким ви можете скористатися для того, щоб почути переклад. Так, можете вибрати мову. Я не знаю, яка мова у вас виставлена, там є кнопочка «мова», якою ви можете скоригувати – мова перекладу або мова оригіналу.

Прошу, пані Фрейзер.

 

ФРЕЙЗЕР Ф., голова Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні. Пані та панове, доброго дня! Дякую за те, що запросили мене. Моніторингова місія ООН з прав людини проводить моніторинг та звітує про ситуацію в Україні відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 68/262. Наша команда займається всіма, з обох сторін лінії зіткнення. Ми зустрічаємося та спілкуємося з потерпілими та свідками порушення законодавства про права людини. Багато хто вже говорив і ще говоритимуть про ситуацію із внутрішньо перемі­щеними особами. Я хочу наголосити на декількох пунктах щодо людей, які нині проживають на території конфлікту, зокрема про тих, що мешкають на території, підконтрольній агресору.

Насправді, як ми знаємо, припинення вогню не відбувається, продовжуються обстріли по лінії зіткнення, що призводить до збіль­шення числа жертв. Вже зареєстровано більше 9 тисяч вбитих, більше 20 тисяч поранених, включаючи українських військовослужбовців, цивільних та учасників озброєних угруповань. Щонайменше 2 тисячі мирних жителів Донецької та Луганської областей вбито. Ці цифри надто великі.

Більше 3 мільйонів осіб досі проживають на території конфлікту – всі вони є громадянами України. Спільноти розколоті, сім’ї розділені, і люди, які проживають на цій території, кажуть мені та моїм колегам, що вони почуваються покинутими, їхньою долею ніхто не переймається. Це наростаюче відчуття ізоляції стимулює насилля, підриває перспективу встановлення миру.

Жителі територій, підконтрольних агресору, є особливо вразливими до порушень прав людини, верховенство права там не діє. Ми фіксуємо факти свавільного затримання людей, застосування тор­тур та насильницького тримання під вартою. Люди практично позбав­лені засобів до існування, вони не мають права голосу. На контрольо­ваних державою територіях ми фіксували випадки зникнення груп людей, насильницького тримання під вартою та застосування тортур українськими правоохоронцями. Досі невідома доля зниклих, тіла залишаються неідентифікованими, у людей немає доступу до інфор­мації про зниклих рідних. Угода передбачає, що обидві сторони бу­дуть робити кроки задля вирішення таких питань.

Особливо важко тим, хто живе біля лінії вогню. Військові розміщуються біля житлових будинків, шкіл та лікарень, що стано­вить постійну небезпеку для життя населення, включаючи дітей, вони стають потенційними мішенями.

Ми також бачимо великі черги, коли люди намагаються перейти лінію зіткнення, в обох напрямках. Це наразі дуже критично, бо си­стема контролю встановлена самопроголошеною Донецькою Народ­ною Республікою. Деякі з людей, які живуть на непідконтрольній території, кажуть, що вони застрягли в так званій «сірій зоні». Життя продовжується і для тих, хто проживає на території, підконтрольній агресорам: їм потрібні реєстраційні документи громадян. Їх видають, але вони мають бути визнані урядом України. Ми просимо вашої допомоги в розробленні адміністративної процедури визнання доку­ментів, виданих владою, яка де-факто там є.

Декілька слів щодо Криму. Російська Федерація надає громадянство жителям Криму, а тих, хто не приймає його, очікують негативні наслідки: це впливає на можливість отримання роботи, соціальної допомоги, безоплатних медичних послуг. Ми продов­жуємо фіксувати випадки зникнення, свавільного затримання людей, застосування тортур та насильницького тримання під вартою. Дуже важливо фіксувати всі випадки порушення прав людини.

З червня по листопад минулого року Україна поінформувала Генерального секретаря ООН про свій намір скасувати дію декількох положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Це позбавило б прав близько 6 мільйонів людей, які проживають на території України. Ми наполягаємо, що навіть без цілковитого конт­ролю над своєю територією Україна має пам’ятати про свої зобов’я­зання щодо дотримання прав усіх людей, які проживають на її тери­торії, відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 68/262. Тож я прошу вашої підтримки у встановленні механізму для періо­дичного незалежного перегляду урядом необхідності часткового чи повного скасування відповідних положень, поки він не перестане бути критично необхідним.

Як голова Моніторингової місії ООН з прав людини я хочу повторити, що ми готові вам допомагати і готові обговорювати подальші рекомендації задля того, щоб гарантувати та забезпечити надання та захист прав усіх людей, які живуть на території України. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Запрошую до слова пані Наталію Веселову, народного депутата України, фракція політичної партії «Об’єднання «Самопоміч». Підготуватися Антоніні Вихрест.

 

ВЕСЕЛОВА Н.В., секретар Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Об’єднання «Самопоміч»). Добрий день, шановна головую­ча! Шановні гості! Я хочу привітати своїх земляків, всіх учасників парламентських слухань з тим, що нарешті вони відбулися. Велика подяка Григорію Михайловичу Немирі за те, що він ініціював і доклав дуже багато зусиль для того, щоб ці слухання відбулися.

Я слухала дуже емоційний виступ Сергія Вікторовича, голову військово-цивільної адміністрації Новотошківського, і дуже розумію його почуття. Декілька тижнів тому ми були в Новотошківському з комісією, яка інспектувала КПВВ, і зустрічалися з місцевими жителями, які дуже сподівалися на цю комісію, сподівалися на те, що буде відкрито перехід на 29-му блокпосту, що буде відкрито «зелений коридор», що з’єднує окуповану територію і вільну територію. Це дуже важливо для тих, які проживають на окупованій території, і для тих, які проживають на вільній території. Це дійсно дорога життя, це дійсно можливість оживити вимираюче селище, це та можливість, яку ми можемо надати цим людям.

І хочу сказати, дуже показово, що зараз Кабінет Міністрів не  направляє до нас перших осіб міністерств. Тому що насправді уряду нічого нам сказати про свою роботу. Я вчора слухала доповідь Арсенія Петровича про роботу уряду і, дійсно, про внутрішньо пере­міщених осіб було сказано одним рядком, що це велика проблема.

І хочу подякувати Валерії Лутковській за те, що вона наголо­сила, що внутрішньо переміщені особи – це можливість, а не тягар. І коли держава це зрозуміє, тоді зміняться обставини в Україні, і ми зможемо повернути і свої території, і наших людей.

Я дуже багато хотіла б сказати, але 3 хвилини – це дуже мало. І хочу наголосити, що лише від нас, від злагодженої роботи Верховної Ради, уряду, Президента і громадського суспільства, від усіх нас зале­жить, чи повернуться наші території, чи повернуться наші люди, чи відкриються їхні серця і душі до України. Я бажаю всім нам перемоги і миру. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова пані Антоніну Вихрест, радника Спеціаль­ного представника Генерального секретаря Ради Європи в Україні, менеджера проекту Ради Європи «Посилення захисту прав людини внутрішньо переміщених осіб в Україні». Підготуватися пану Валерію Сушкевичу.

 

ВИХРЕСТ А., менеджер проекту Ради Європи «Посилення захисту прав людини внутрішньо переміщених осіб в Україні». Дякую. Шановна пані головуюча! Шановний голово Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних від­носин! Шановні члени парламенту і гості! Рада Європи дуже пишаєть­ся тим, що ми беремо участь у парламентських слуханнях з такого дуже важливого питання.

Стосовно відступу від зобов’язань щодо забезпечення дотримання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема деяких статей цієї конвенції. Надзвичайно важливо підкреслити, що всі громадяни України мають рівні права згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Водночас Рада Європи визнає, що конфлікт, який триває у Донецькій і Луганський областях, а також незаконна анексія Криму призвели до того, що утворилися три категорії територій, де рівень контролю українського уряду різний:

1) територія України, де здійснюється ефективний контроль української влади і вона відповідальна за виконання всіх міжнародних угод та зобов’язань з прав людини;

2) це території, визначені Україною під час комунікації з Генеральним секретарем Ради Європи як ті, що знаходяться під самоуправлінням згідно з п’ятьма статтями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У цій комунікації влітку 2015 року українська влада проголосила, що деякі гарантії застосовуються тіль­ки до певних територій Донецької і Луганської областей. Стаття 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод дійсно надає можливість державі прийняти виключні обставини. Це повин­но  робитися на тимчасових, обмежених та контрольованих засадах і виключно в межах, визначених Європейським судом з прав людини. Більше того, такі обмеження не повинні застосовуватися дискриміна­ційно. Зрештою, саме Європейський суд з прав людини у кожному окремому випадку має вирішувати, чи застосовуються обмеження, встановлені Україною, пропорційно;

3) території, які українська влада не контролює, – це Крим та частина Донецької і Луганської областей. За порушення прав людини на цих територіях Україна не несе відповідальності. Знову-таки, це визначається Європейським судом з прав людини. На таких терито­ріях надзвичайно складно забезпечити дотримання прав та свобод людини, особливо стосовно внутрішньо переміщених осіб, незалежно від того, де вони перебувають, – сам факт їхнього переміщення підви­щує ймовірність того, що їхні права будуть порушені.

У відповідь на такі виклики Рада Європи, щоб допомогти українській владі, почала проект «Посилення захисту прав людини внутрішньо переміщених осіб в Україні», в рамках якого на принципі рівного ставлення до людей ми маємо досягти чотири цілі (ці матеріа­ли є у ваших папках). Цей проект вже запущено, він буде реалізову­ватися протягом наступних двох років Радою Європи у тісній спів­праці з центральною і регіональними владами та з громадянським суспільством. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Слово має пан Валерій Сушкевич, Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю.

 

СУШКЕВИЧ В.М., Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю. Дякую. Шановні колеги! Шановна Оксано Іванівно! Хочу привернути вашу увагу та увагу всієї української влади до питання прав і законних інтересів людей з інвалідністю з числа внутрішньо переміщених осіб і тих осіб, які залишилися на охоплених військовими та окупаційними діями тери­торіях сходу і півдня України.

Станом на 11 лютого 2016 року обліковано 71 085 внутрішньо переміщених осіб з інвалідністю, або понад 4 % загальної чисельності внутрішньо переміщених осіб. При цьому майже 300 тисяч (колеги, 300 тисяч!) людей з інвалідністю залишилися на окупованих та непід­контрольних територіях. Ці люди перебувають у становищі втрати практично всіх прав, гарантованих Конвенцією ООН та Конституцією України.

У серпні минулого року Україна звітувала в Організації Об’єднаних Націй щодо прав людей з інвалідністю. Провідні експерти ООН акцентовано запитували представників уряду України: «Невже Україна не розуміє, що люди з інвалідністю в умовах військових дій – це найбільш вразлива категорія, і держава повинна забезпечити пріо­ритетність їхніх прав?». Це слова експерта ООН. Відтоді минуло майже півроку, а ситуація не лише не поліпшилася, а щодня реально погіршується.

Критичних проблем переселенців з інвалідністю багато. Переселенці з інвалідністю мають катастрофічні проблеми в усіх сферах життєдіяльності. За браком часу назву тільки чотири.

Перша – встановлення статусу постраждалого цивільного населення. Мирна цивілізована людина в результаті дій окупантів отримала інвалідність, тобто постраждала від окупантів-терористів. В  Україні діє низка нормативно-правових актів стосовно боротьби з тероризмом. Це законодавство передбачає відшкодування, а держа­ва має виконувати закон. Уряд навіть не звертає увагу на цю норму закону і встановлює постраждалій від тероризму людині причину інвалідності «загальне захворювання», а не «поранення». Брутальне порушення законодавства і прав людини з інвалідністю! Європейські норми передбачають відповідні компенсації. Колеги, не можна так чинити в Україні стосовно людини з інвалідністю.

Друга проблема – житлове забезпечення. Президент України неодноразово звертав увагу на цю кричущу проблему. Це питання стосується як внутрішньо переміщених людей з інвалідністю, так і тих, хто залишився вдома та, маючи інвалідність, живе у напів­зруйнованому помешканні. Перші з цих людей опиняються в місцях проживання без елементарних умов доступності або й взагалі позбавлені можливості вирішити житлові питання через фінансову неспроможність. За весь час державою не запроваджено жодних механізмів забезпечення житлом таких людей. Для людей з інвалід­ністю вирішити це питання в рази складніше, адже житло має бути ще й пристосованим. А людині з інвалідністю орендувати житло неймо­вірно складно. Уряд спільно з місцевою владою повинні врешті зай­нятися вирішенням житлової проблеми переселенців з інвалідністю.

Третя проблема – рівень матеріального забезпечення. На сьо­годні рівень бідності серед людей з інвалідністю катастрофічно високий, просто катастрофічний. Я вдячний Пенсійному фонду та Міністерству соціальної політики за чітку роботу з виплати пенсій і державної допомоги, це питання вирішено. Але за останні роки ці виплати знецінилися втричі! Фактично, розміри доходів людей з інвалідністю, у тому числі з числа переселенців, не забезпечують навіть десятої частини їхніх життєвих потреб і не враховують їхні витрати, зумовлені втратою здоров’я. При цьому всіх людей з інвалід­ністю позбавлено пільг на проїзд, їхні пенсії обмежуються та оподат­ковуються. Пенсії людей з інвалідністю оподатковуються! Державні програми щодо них фінансуються незадовільно. Я ініціював перед урядом збільшення фінансової підтримки переселенцям з інвалідні­стю залежно від групи інвалідності, мене не почули. Звертаюся до уряду: почуйте людей, які, маючи інвалідність, без домівок знаходять­ся практично без засобів до існування.

А ще зверніть увагу, що людина з інвалідністю, яка втратила все, не має можливості отримати медичну допомогу. Колеги, я знаю, що сьогодні переселенці з інвалідністю та й просто громадяни з інва­лідністю мають складний, жахливий вибір: голодувати або лікуватися.

Тут колеги говорили про відсутність стратегії. Я хочу сказати про останнє. Держава фактично не обліковує громадян – переселенців з інвалідністю, реалізуючи зручне гасло: немає статистики – немає проблем. ООН обліковує українських переселенців з інвалідністю, а українська влада – ні. Соромно! Організація Об’єднаних Націй має на обліку понад 20 тисяч цивільних, постраждалих від поранень. Потрібен український державний реєстр цивільних, постраждалих у зоні АТО. Це потрібно нам і це потрібно світовій спільноті – облік злочинів агресора та забезпечення прав українських громадян з інвалідністю.

Шановні учасники парламентських слухань, члени парламенту, урядовці! Я свідомий, що більшості населення сьогодні важко. Але уявіть себе незрячим, безногим після бомбардування, без домівки, без засобів до існування, без близьких і рідних, знайомих у якійсь неві­домій області. Не залишайте цих людей, які страждають, напризволя­ще! Дайте їм право на життя! Сподіваюся (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Спасибі вам.

Запрошую до слова пана Олега Ляшка, народного депутата України, фракція Радикальної партії Олега Ляшка.

 

ЛЯШКО О.В., член Комітету Верховної Ради України з пи­тань податкової та митної політики (загальнодержавний багато­мандатний виборчий округ, Радикальна партія Олега Ляшка). Добро­го дня! З самого початку просив Оксану Іванівну, коли починалися слухання, щоб виступити останнім, почувши спочатку всіх вас. Бо я думаю, що коли до вас виходять представники міністерств, депутати розказують – це все цікаво. Але мені цікаво почути не їх, мені цікаво почути вас, ваші проблеми, чим ви живете і з чим ви сюди прийшли.

І, на відміну від Григорія Немирі, шановного колеги з Донецька, який сказав, що він дуже радий всіх вас тут бачити, я вам скажу відверто, що я хотів би, щоб ми з вами зустрічалися в інших умовах і з іншого приводу.

Я хочу вибачитися перед вами від усієї української влади за те,  що вона два роки тому вас не захистила, за те, що ви через неї сьогодні – бомжі на своїй рідній землі (Оплески). Коли до мене в буфе­ті Верховної Ради підходить доцент із мого рідного Луганська і роз­повідає, що в нього немає роботи. Коли приходять люди з інвалід­ністю, про яких Валерій Сушкевич казав. Коли перед Новим роком, на Миколая, дітей-переселенців виселяють із санаторію під Києвом, розказують, що вони захопили цей санаторій, відключають опалення і світло у 20-градусний мороз, бо хтось хоче три копійки зекономити. Ніхто тільки не дивиться, які відключають, що там 30 дітей, які, наче чужі, на своїй рідній землі.

І тому, коли виступають урядовці, так, величезні соціальні проблеми. Але найголовніша проблема, мені здається, ментальна, коли багато хто сприймає українців із Донецька, з Луганська, наче це не українці, наче вони зайві люди, наче вони просто так, від нічого робити, залишили свої домівки, все нажите добро і поїхали до Києва, Чернігова, Черкас, щоб врятуватися від голодної смерті чи від бомбардувань.

Вся моя рідня по маминій лінії – з Луганщини, я там виріс. Сергій Шакун, який за моєю ініціативою указом Президента призна­чений керівником військово-цивільної адміністрації Новотошків­ського, – мій багатолітній помічник у минулому. Він знає, скільки ми в Луганську виїздили вздовж і впоперек. Я абсолютно впевнений: ми могли врятувати від навали і Луганськ, і Донецьк, якби діяли рішу­че, якби не боялися приймати рішень (Оплески). Пам’ятаєте (це я до Шакуна звертаюся, до Григорія Пригеби, ще одного мого помічника, якого вчора обрали секретарем Сєвєродонецької міської ради, прибра­ли мера Козакова, який з хлібом-сіллю зустрічав окупантів, а сього­дні його чомусь нинішня облдержадміністрація захищає, бо для них продажні регіонали ближче, ніж радикали, незручні для влади), як я  вимагав штурмувати управління СБУ, де сиділо 100 терористів зі зброєю. Треба було довбонути туди ракетою чи газу запустити, і на тому все закінчилося б. І врятували б життя мільйонів людей (Оплески). Так само в Донецьку. Піддалися навалі ватників, гопників, алкашів, які взяли зброю і відчули себе білими людьми. Сьогодні українці чужі на своїй землі, а ми з ними маємо до бозна-де до­мовлятися. Тому, головне, я вам обіцяю: разом будем боротися, щоб якнайшвидше… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до виступу пана Рефата Чубарова, народного депу­тата України, фракція партії «Блок Петра Порошенка». Підготуватися пані Ірині Геращенко.

 

ЧУБАРОВ Р.А., член Комітету Верховної Ради України з  питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, партія «Блок Петра Порошенка»). Доброго дня всім! Маю говорити про стан дотримання прав внутрішньо переміщених осіб, а думками я  в Криму, серед тих людей, які живуть у стані окупації, серед товаришів, які сидять у застінках ФСБ.

Мав би говорити про житло, про роботу для більш як півтора мільйона переміщених осіб, але хто з нас може забути те, що кожного дня відбувається в Луганській, Донецькій областях, де кожного дня вбивають людей.

Знаєте, два роки тому була перекинута вся міжнародна конструкція, яка вибудовувалася після Другої світової війни. Тоді нас ніхто не зміг захистити – ні міжнародні інституції, ні наші гаранти. То був перший етап, який ми всі програли, програла Україна. Тепер ми говоримо от про сьогоднішній стан. Я хочу сказати, що все те, що підготовлено в проекті Рекомендацій, а ще багато буде додано, – то все правильно. Але, як на мене, ми маємо говорити про наслідки і про причину.

Наслідки – це те, що ми сьогодні обговорюємо. Причина – те,  що сталося і що відбувається. І якщо ми не усунемо причину, то зростання кількості переміщених осіб, постраждалих, а можливо, й більших катастроф – неминуче. Тому в цій ситуації, на мою думку, ми маємо говорити про повернення, про реінтеграцію окупованого Криму і тих територій, які на сьогодні Україна не контролює. Це має бути одним із найважливіших обов’язків нашої держави.

Хочу сказати ще про одну річ. Я кажу це щиро. Коли ми говоримо, хто винний у нашій державі, не треба показувати лише на одну гілку влади. У цій залі, де і я сиджу, не відбулося мобілізації політичної волі України. І поки цього не буде, у нас не буде цілісної політики, ми не зможемо вийти з цієї ситуації, не зможемо повернутися додому.

І останнє, що я хочу сказати. Меджліс кримськотатарського народу тут, на материковій Україні (а більшість моїх товаришів там, у Криму), робить усе, що від нас залежить. Ми змушуємо державу, суспільство повернутися до більш активних дій. Ми працюємо з на­шими міжнародними партнерами, ми їм дуже дякуємо. Але всього цього недостатньо, якщо ми всі не об’єднаємося. Меджліс закликає всіх до більшої взаємодії, зокрема кримські громадські організації. Ми робимо все для того, щоб найближчим часом повернутися на свою батьківщину, на свою землю.

Пані Лутковська, яка дуже багато робить для того, щоб це відбулося, все-таки, як на мене, трохи необережно сказала про п’ять-шість років…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу завершувати.

 

ЧУБАРОВ Р.А. Все буде так відбуватися, як ми з вами захочемо. Має бути найкоротший термін, і ми маємо бути вдома. Я вам усім дякую за спільну роботу і закликаю до ще більшої координації наших дій. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Спасибі за ваш виступ.

Запрошую до виступу пані Ірину Геращенко, голову Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції, Уповноваженого Президента України з мирного врегулювання ситуа­ції в Донецькій та Луганській областях, представника України в гума­нітарній підгрупі Тристоронньої контактної групи з мирного врегулю­вання ситуації на сході України. Підготуватися Олегу Мельчуцькому.

 

ГЕРАЩЕНКО І.В., голова Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції (загальнодержавний багатоман­датний виборчий округ, партія «Блок Петра Порошенка»). Доброго дня, дорогі друзі! Дійсно, як голова Комітету з питань європейської інтеграції я мала би більше займатися цими питаннями, але 90 % мого робочого часу займають саме питання Донбасу. І я переконана, що це дуже взаємопов’язані питання. Без європейського Донбасу неможли­ва європейська Україна.

І, власне, у Мінську під час роботи нашої гуманітарної підгрупи ми обговорюємо чотири ключові питання:

1) звільнення заручників;

2) пошук зниклих безвісти;

3) робота гуманітарних місій на окупованих територіях;

4) проблеми внутрішньо переміщених осіб.

Яке ж було наше здивування, коли інша сторона – Російська Федерація і контрольовані нею бойовики – заявила про те, що внутрішньо переміщені особи – це не є проблематика наша, гумані­тарна. Ми маємо обговорювати тільки проблеми Донбасу. Ми так не вважаємо, тому що ті люди, які через російську агресію втратили свої будівлі, втратили свою малу батьківщину, це є голос Донбасу. І саме тому є принциповою позиція влади, що внутрішньо переміщені особи мають брати участь у майбутніх виборах, які мають відбутися на тери­торіях, що на сьогодні знаходяться без окупації, тому що це є голос Донбасу, і вони мають формувати владу Донбасу, а не завезені ефесбешниками персонажі.

Насправді, дійсно, тут сьогодні багато обговорюється, як Україна вирішує проблеми внутрішньо переміщених осіб. У парла­менті приймаються відповідні закони. Ми працюємо над цим. Можливо, не ідеально. Але, я думаю, що взагалі міграційні кризи є серйозними викликами навіть для більш багатих і заможних країн. Це сьогодні демонструє Європейський Союз.

Але що є ключовим, на чому ми наполягаємо? Ви знаєте, у нас дійсно в уряді немає однієї людини, яка має опікуватися в комплексі всіма цими питаннями. В уряді всі б’ються за те, щоб займатися проектом «Стіна», але ніхто не хоче відповідати за проблеми пересе­ленців. І це неправильно. І тому коли сьогодні ми дискутуємо питання переформатування уряду, то мова йде не про персонажі, не про прізвища, а саме про функціонал. Там має з’явитися одна фігура (міністр чи віце-прем’єр-міністр), який координуватиме роботу всіх міністерств щодо вирішення питань переселенців. А які на сьогодні ключові питання? Працевлаштування, житло, реінтеграція.

Якщо говорити про гуманітарний аспект, то я би тут, користу­ючись нагодою, звернула увагу не на те, в чому недопрацьовує влада, а на те, про що мовчить світ. Ви знаєте, на окупованих територіях ми бачимо гуманітарну катастрофу, і світ мовчить про це. Світ дуже уважно відслідковує виконання Мінських угод у питанні безпекової ситуації або в питаннях політичного блоку, дуже багато уваги приді­ляється виборам чи внесенню змін до Конституції. Але коли ми чули, щоб світ говорив про гуманітарні питання, про те, що не виконується пункт про звільнення заручників, про те, що немає допуску міжнарод­них гуманітарних організацій на окуповані території? Це заблокова­но. Кричуща ситуація…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, завершуйте.

 

ГЕРАЩЕНКО І.В. Нещодавно представники так званого ОРДО зробили заяву, що начебто там діє так званий кримінальний кодекс ДНР, який базується на кримінальному законі СРСР, і можли­ве застосування смертної кари до військовополонених. І чи чули ви заяву хоч однієї гуманітарної міжнародної організації, хоч одного посольства з цього приводу? Це неприпустимо.

Тому Україна наполягає на тому, щоб голос наших партнерів, голос європейської спільноти більш гучно звучав у питаннях захисту саме гуманітарних прав і прав людини. Тільки так ми зможемо вирі­шити разом ту проблематику, яка є на сході. Ну, і останнє… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Пані Ірино, прошу, завершуйте. Так, дякую.

Запрошую до слова пана Олега Мельчуцького, першого заступ­ника голови Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

Ви знаєте, я мушу звернути увагу, тому що до мене надходять записки з проханням надати слово для виступу. Це вирішує Комітет. Комітет формував перелік тих людей, які зголосилися до виступу. Але також є записки, які містять конкретні рекомендації, зокрема пред­ставникам органів державної влади. Вони просять промовців: нам не потрібні звіти, нам потрібна проблематика і шляхи вирішення проб­лем (Оплески). Я це наголосила, оскільки далі будуть виступи пред­ставників органів державної влади. Дякую.

 

МЕЛЬЧУЦЬКИЙ О.Г., перший заступник голови Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Доброго дня, шановна пані головуюча! Доброго дня, шановні учасники парламентських слухань! Державною службою України з питань надзвичайних ситуацій на виконання розпорядження Кабінету Міністрів організовано роботу Міжвідомчого координаційного штабу з питань, пов’язаних із со­ціальним забезпеченням громадян України, які переміщуються з тим­часово окупованої території та районів проведення антитерористич­ної операції. Робота оперативної групи цього штабу, до складу якої входять представники визначених розпорядженням центральних ор­ганів виконавчої влади, організована в цілодобовому режимі у примі­щені державного центру управління в надзвичайних ситуаціях. Такі штаби створені в усіх регіонах нашої держави при територіальних органах управління ДСНС.

Штабами всіх рівнів забезпечено координацію дій органів виконавчої влади з питань транспортування, зустрічі та розміщення внутрішньо переміщених осіб у регіонах України, надання їм необхід­ної первинної допомоги та організації життєзабезпечення в місцях розташування.

Протягом останнього місяця середня добова кількість громадян, взятих на облік регіональними штабами, становить близько 370 осіб на добу.

Психологами Державної служби України з питань надзвичай­них ситуацій разом з представниками громадських волонтерських організацій… (Шум у залі). Зрозуміло.

 

ГОЛОВУЮЧА. Я вас прошу… Я закликаю вас до порядку (Шум у залі).

 

МЕЛЬЧУЦЬКИЙ О.Г. Крім того, я хотів би ще відзначити, що територіальними… (Шум у залі).

 

ГОЛОСИ ІЗ ЗАЛУ. Ганьба!

 

ГОЛОВУЮЧА. Я звертаюся до учасників. Я розумію ваше несприйняття. Можливо, я порадила би для того, щоб такі ситуації не виникали... Ми зараз маємо момент величезної недовіри. Я не думаю, що варто продовжувати, інакше недовіра тільки поглибиться. Але я рекомендувала б вашому відомству, пане Олеже, окремо зустрітися з представниками цих людей, для того щоб довіру побудувати (Оплески).

 

МЕЛЬЧУЦЬКИЙ О.Г. Я хотів би все-таки продовжити і сказати, що я як керівник міжвідомчого оперативного штабу завжди запрошую на засідання міжвідомчого оперативного штабу представ­ників громадських організацій, представників внутрішньо переміще­них осіб, і всі питання, всі проблеми, які виникають, ми розглядаємо (Шум у залі).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дозвольте, прошу.

 

МЕЛЬЧУЦЬКИЙ О.Г. І крім того, підрозділами… Все-таки я розповім про цю роботу. Територіальні підрозділи проводять значну роботу з ліквідації надзвичайних ситуацій на території Донецької і Луганської областей. Люди в цілодобовому режимі там працюють, займаються гуманітарним розмінуванням… (Шум у залі). Дякую за увагу, шановні.

 

ГОЛОВУЮЧА. Так, ми продовжуємо. Я вас прошу, ми не можемо так, до мене надійшло вже 10 записок. Я вас дуже прошу, шановні виступаючі, я розумію, що зараз емоції, ми можемо ці емоції розпалити. Я вас благаю, щоб ми працювали відповідно до затвердже­ного порядку. Інакше я буду несправедливою до решти людей, чиї за­писки я вже тут маю. Якщо у нас буде можливість продовжити засідання, я обіцяю вам, що надам можливість виступити тим, хто зголосився. Добре? Дякую.

Запрошую до слова пані Олену Виноградову, експерта з адвокації Всеукраїнської благодійної фундації «Право на захист». Наступним виступатиме пан Посол Ян Томбінські.

 

ВИНОГРАДОВА О.Ю., експерт з адвокації Всеукраїнської благодійної фундації «Право на захист». Вітаю, шановні колеги. Вчора під час звітування Прем’єр-міністр сказав, що найбільшим соціальним викликом минулого року для України стали внутрішньо переміщені особи. І також він додав фразу, яка за два роки, майже два роки гуманітарної кризи в Україні на моїй пам’яті вперше була виго­лошена очільником уряду на такому високому рівні і в такій позитив­ній тональності. Він сказав, що уряд визнає, що переселенці потребу­ють допомоги, інтеграції і працевлаштування. Я сподіваюся, що коли очільник уряду визнав це, він говорив про те, що уряд найближчим часом розробить довгострокову державну стратегію щодо внутрішньо переміщених осіб та жителів окупованих територій, і нарешті припи­ниться тенденція прийняття урядом актів, які суперечать не тільки законодавству, а взагалі реаліям, у яких живуть переселенці.

Я також сподіваюся, що очільник уряду мав на увазі, що найближчим часом буде затверджена державна стратегія інформацій­ної політики щодо внутрішньо переміщених осіб та осіб, які прожи­вають на непідконтрольних територіях. Адже, як вже казали, якщо уряд не може доставити туди готівку, то доставити інформацію про те, що Україна хоче і буде боротися за кожного свого громадянина, можливо.

Я також сподіваюся, що очільник уряду мав на увазі те, що найближчим часом виконавча влада мобілізує всі можливі ресурси для того, щоб вирішити найболючіше питання – забезпечення жит­лом. А це означає і надання нового житла тим, хто прийняв остаточне рішення про неповернення на Донбас, і відновлення зруйнованого або пошкодженого житла тих осіб, які повернуться до звільнених міст.

Окрім цього, щодо діяльності Верховної Ради. Я сподіваюся, що ми й надалі будемо мати потужну підтримку Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин та спільні позиції, як ми це маємо зараз. І я сподіваюся, що наступного року підтримка депутатського корпусу зросте.

На сьогодні вже готові до розгляду в сесійному залі майже 40 законопроектів, у тому числі той, про який казав міністр юстиції, щодо безоплатної вторинної правової допомоги. Ще 50 законопро­ектів розглядаються в інших комітетах Верховної Ради і очікують рішень комітетів для винесення на розгляд парламенту. Я закликаю голів комітетів, голів фракцій якомога швидше прийняти необхідні рішення, виходячи з двох причин. По-перше, треба закрити питання, на які сьогодні чекають внутрішньо переміщені особи, і нарешті нада­ти їм можливість реалізувати свої права. По-друге, необхідно припи­нити політичний популізм щодо тих законопроектів, які є відвертим піаром і сприятимуть посиленню розбрату в суспільстві. Дуже дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам дуже.

Запрошую до слова пана Посла Яна Томбінські, голову Представництва Європейського Союзу в Україні. Підготуватися Олександрі Дворецькій.

 

ТОМБІНСЬКІ Я., голова Представництва Європейського Союзу в Україні. Пані голово! Шановні представники українського парламенту, представники різних українських церков! Шановні колеги! Шановні представники уряду! Дуже складно мені сьогодні виступати на цій зустрічі і я дуже вдячний за запрошення.

Я почав би з одної такої особистої думки. Я належу до покоління дітей тих, які пережили Другу світову війну. Серед друзів моїх батьків було багато людей, яких називали DP – displaced people (переселені люди). Це була страшна травма. Бо за короткою абревіа­турою – людські життя, людська ідентичність, людські мрії, людський потенціал, людська гідність, людські трагедії. Тому я просив би всіх не послуговуватися подібними технічними визначеннями, які позбав­ляють людей гідності. Для всіх людей, які втратили свої домівки, це їхнє життя, їхня ідентичність, їхнє бажання жити нормально. Тому маємо говорити про громадян України, для яких потрібно створити всі можливості, щоб вони знайшли свій дім в Україні і шанси на майбутнє.

Європейський Союз у тому може допомогти. Може допомогти, по-перше, своїм досвідом. Серед європейських країн багато таких, які пережили подібні випробування, є країни, в яких були подібні ситуа­ції, коли війна змушувала людей залишати свої домівки і шукати нового місця. Такий досвід є, зокрема і з побудови державних інсти­туцій, і з прийняття законодавчих рішень, необхідних для того, щоб надати громадянам України всі права, які їм належать з цього титулу, що вони українці.

По-друге, Європейський Союз надає також і фінансову, і матеріальну допомогу людям, які втратили свої домівки, а також тим громадам, які приймають людей з інших частин України. Це допомога і для будівництва житла, і для створення матеріальних можливостей для нормального життя, і для того, щоб започаткувати свій бізнес і  розвивати свої можливості. Бо що таке гідність людини? Вона залежить від того, чи має людина можливість реалізувати власний потенціал.

Використовуючи всі засоби у правових рамках, Європейський Союз стоїть на боці тих людей, яким потрібно такі можливості створити, і може допомогти в цьому всім українським інституціям. Я не буду називати цифри, скільки грошей, бо їх завжди не вистачає. Але гроші є, і потрібно їх ефективно використати.

Дуже вдячний за те, що можу також почути ваші думки. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам, пане Посол.

Запрошую до слова пані Олександру Дворецьку, координатора благодійного фонду «Восток SОS». Підготуватися пану Сергію Кислиці.

 

ДВОРЕЦЬКА О.М., координатор благодійного фонду «Восток SОS». Доброго дня, шановні колеги! Тема сьогоднішніх парламентських слухань для мене є не тільки суспільно значущою, а й особистою. Майже два роки тому я вимушена була залишити свій дім – рідний Крим. Після цього ще майже 3,5 мільйона наших співгромадян були змушені залишити свої домівки на Донбасі чи в Криму. І протягом цих двох років громадські організації, депутати, міжнародні організації намагаються зробити тільки одне – достукати­ся до нашого уряду, для того щоб проблеми внутрішньо переміщених осіб, проблеми територій зони конфлікту, окупованих територій були визнані як проблема. І доки ми не визнаємо, що це проблема, яку треба вирішувати, на яку треба звертати увагу, ми просто не зрушимо з місця.

Вважаю за необхідне наголосити: ми можемо довго говорити про вину Російської Федерації, про агресію, про дії окупантів на території України, але варто пам’ятати і про позитивні зобов’язання держави перед своїми громадянами. На сьогодні уряд фактично блокує, не виконує ряд нормативно-правових актів, що забезпечують конституційні права громадян. Так, ми стверджуємо, що чинний Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо перемі­щених осіб» не виконується в частині забезпечення таких осіб тимча­совим житлом. Не виконується закон і в частині надання освітніх пільг, зокрема з оплати проживання в гуртожитках.

Тут виступав пан Мущинін, заступник міністра соціальної політики. Вони своїми прямими вказівками соцзабезам, куди люди приходять реєструватися, кажуть, що закон не діє, доки Кабінет Міністрів не прийме підзаконні акти, таким чином зупиняючи дію довідок внутрішньо переміщених осіб, за якими вони отримують не тільки соціальну допомогу, не тільки пенсію, гарантовану законом, а й низку адміністративних та медичних послуг. Фактично, такі люди опиняються в подвійній блокаді: вони не потрібні на окупованих територіях, але й винні в тому, що перемістилися. Я хотіла б нагадати пану заступникові міністра, що пенсія – це не добра воля держави, це конституційне право громадянина. І про це важливо пам’ятати.

Проблема, яку замовчують – цивільні полонені. Ані Служба безпеки, ані органи внутрішніх справ не допомагають цивільним, які потрапили в полон та звільнилися з полону. Немає ні медичної, ні психологічної, ні соціальної, ні юридичної допомоги.

Не фіксуються факти присутності російських збройних форму­вань на території України. Не фіксуються факти обстрілів з території Російської Федерації. Обмежується свобода пересування запрова­дженням просто принизливої системи перепусток.

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу завершувати.

 

ДВОРЕЦЬКА О.М. Громадяни опинилися в нерівних умовах з олігархами, які щодня переміщують сотні тисяч вантажів залізнич­ним транспортом, який заборонений для людей, але дозволений для таких осіб.

Я не хотіла б, щоб цей виступ сприймався як підтримка Опозиційного блоку чи партій-сателітів. Вони винні в цьому конфлік­ті не менше за інших. Насамперед я хочу наголосити, що відповідаль­ність несе уряд, який сьогодні просто проігнорував наші парламент­ські слухання. Ці слухання, які проводяться вперше за два роки, – важлива подія для України. І якщо єдине, чим може пишатися уряд, – це те, що наприкінці року вони позбавили пенсій 150 тисяч пенсіо­нерів і тепер, провівши верифікацію, ще 200 тисяч одиноких матерів будуть позбавлені державної допомоги, то, на жаль, мені здається, ми обрали не той уряд. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Спасибі вам.

Запрошую до слова пана Сергія Кислицю, заступника міністра закордонних справ, представника уряду, власне. І я хочу, щоб ви були уважні і послухали уряд також.

 

КИСЛИЦЯ С.О., заступник міністра закордонних справ України. Я дякую пані Оксані за надану можливість виступити. На жаль, представника МЗС немає у списку запрошених на ці слухання, я прийшов сюди за власною ініціативою і не буду звітувати перед вами. Я хочу вас закликати до спілкування. Ви знаєте, де знаходиться Міністерство закордонних справ, на сайті є мої e-mail, телефони. Пан Чубаров підтвердить, ми з ним зустрічаємося майже щотижня.

Ми представляємо Україну в багатьох міжнародних органі­заціях, в яких завдяки, в тому числі, і зусиллям парламенту, МЗС створені спеціальні моніторингові механізми. Нам, дипломатам, по­трібні реальні факти, задокументовані, які ми зможемо представити у    Нью-Йорку, Женеві, Страсбурзі, в інших міжнародних організаціях…

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. (Не чути).

 

КИСЛИЦЯ С.О. Я прошу не перебивати і не перетворювати це на політичний мітинг.

Такі факти потрібні для того, щоб боротися з брехливою демаго­гією, яку, посміхаючись, пан Чуркін виголошує кожного другого дня в Нью-Йорку. Нам потрібні не такі факти, коли десь хтось комусь сказав, а фотографії, назви селищ, прізвища, наприклад пан Чубаров надає прізвища кримських татар, і ми це активно використовуємо.

Найближча нагода – сесія Ради ООН з прав людини, що відкри­вається 29 лютого в Женеві. У рамках цієї сесії 22 березня відбудеться інтерактивний діалог, започаткований на прохання уряду України са­ме для того, щоб уряд України разом з партнерами міг донести до міжнародного співтовариства, що відбувається на окупованих терито­ріях. Готується наша делегація, ми регулярно співпрацюємо з місією пані Фіони Фрейзер, яка нас, до речі, критикує. І завдяки цій критиці ми вживаємо певних заходів.

Тому ще раз звертаюся: я готовий особисто приймати представників об’єднань, громадських організацій. Враховуючи, що є певні фізичні межі, я не можу прийняти тисячу людей, але я можу прийняти керівників організацій неурядових і роблю це регулярно. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дуже дякую вам.

Запрошую до слова Георгія Блощицю, координатора пере­селенців у місті Одесі, заступника голови Всеукраїнської громадської організації ВКЛОМ «Соціальна солідарність» (Оплески).

 

БЛОЩИЦЯ Г.Г., заступник голови Всеукраїнської громад­ської організації ВКЛОМ «Соціальна солідарність». Добрый день, уважаемые коллеги! У меня четыре основных вопроса.

Первый, самый основной. Все уже говорят, и я скажу тоже как представитель общественности, человек, который начал эвакуировать и привез первых людей с Донбасса в Одесскую область, что нет ника­кого системного решения на уровне государства в отношении людей, ставших жертвами конфликта на Донбассе. Мы видим, что к ним относятся как к людям, которые в чем-то провинились, как будто это какие-то преступники.

И, конечно же, первое, что хотелось бы отметить, – закон просто не работает. Закон, который как-то написан, дописан и изменен, во-первых, несовершенен. Во-вторых, он просто не действует. Отсут­ствие представителей правительства сегодня и должного, не буду повторяться, отношения – тому подтверждение.

Сегодня утром состоялся «круглый стол» при участии предста­вителей общественности из разных областей, на котором обсуждался законопроект, разработанный нами совместно с народным депутатом Натальей Королевской. Мы стараемся усилить социальные гарантии пострадавшим людям, в частности инвалидам и тем, которые оста­лись без жилья. Потому что сегодня этот вопрос тоже не обсуждается.

Но один из важных вопросов… Я сейчас не буду вдаваться в детали, потому что мы имеем проблему жилья, которое уничтожено, мы имеем проблему жилья, которое брошено на неконтролируемой территории, мы имеем проблему инвалидности, полученной в ре­зультате военных действий, и это надо компенсировать, мы имеем психо­логические проблемы, мы имеем проблемы матерей-одиночек и много-много других проблем, о которых я мог бы говорить, с кото­рыми я лично сталкиваюсь. Я знаю лично таких людей, я чувствую их переживания и боль и часто пытаюсь это донести чиновникам. Но сегодня мы имеем еще одну системную проблему, о которой тоже говорили в ходе «круглого стола», и я обязательно хочу уделить ей внимание. Деньги международных организаций в огромном количе­стве поступили в Украину, но многие из действующих общественных организаций их не увидели ни в действии, ни в виде дошедших до людей грантов и так далее. То есть мы просим создать орган, который мониторил бы использование выделенных средств и тех, которые будут выделены (Оплески). Куда они пошли, и была ли достигнута цель.

Еще очень важный вопрос. Я спущусь ниже, на региональные проблемы Одесской области. Сегодня выступал Уполномоченный Президента по правам людей с инвалидностью. В Одесской области огромное сосредоточение инвалидов. Я, Надежда Степановна Паламарчук, многие другие…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 30 секунд, завершуйте, будь ласка.

 

БЛОЩИЦЯ Г.Г. …этих людей в свое время эвакуировали в Одесскую область, и они остались. И нам даже в страшном сне не представлялось, что в течение почти двух лет они будут находиться в  коммерческих санаториях. Это просто сумасшествие! Задолжен­ность за прошлый год – 50 миллионов гривен. И вообще бесперспек­тивность и полное непонимание, что с ними будет. Хочу обратить внимание, уже обещано, что завтра…

 

ГОЛОВУЮЧА. Так, будь ласка, завершуйте, я вас дуже прошу. Тому що інші люди не встигнуть виступити.

 

БЛОЩИЦЯ Г.Г. Спасибо. Вчера объявили, что завтра отклю­чат свет и воду в санатории «Куяльник», где все люди – социально незащищенные. Областная государственная администрация в лице Марии Гайдар, исполняющей обязанности заместителя губернатора по социальным вопросам, эти вопросы никак не контролирует. То есть мы уже знаем, что завтра будут проблемы. И уже сегодня скончался, просто не выдержав нервного потрясения, отец пятерых детей, один ребенок еще грудной. Я хочу, пользуясь случаем, выразить глубочай­шую поддержку в этом горе семье Лобкиных. Потому что это изде­вательство над людьми.

Поймите, есть тело физическое, а есть психологическое. Это издевательство над людьми не может длиться бесконечно. Людям уже в этом году дважды отключают воду, свет, угрожают, что их выгонят или определят: проживание инвалидов І, ІІ категорий оплачивается, а многодетные мамы, инвалиды ІІІ группы, матери-одиночки – пла­тите по 3 тысячи гривен за комнату (экономвариант) в санатории «Куяльник». И пусть они платят за питание, не имея права выбора – выбрать питание или готовить.

Ну, этому предела уже нет, и никто не вмешивается. Люди просто брошены в коммерческой организации, а те вынуждены хоть как-то требовать своих денег. Потому что два месяца не компенси­руется проживание в санатории «Куяльник» в этом году.

Я сам родился в семье многодетной матери-одиночки. Моя сестра – многодетная мать, четвертого ребенка ждет. То есть я пре­красно знаю эти проблемы. Мы жили в своем городе и в своей квар­тире, и то было очень тяжело. Люди вообще не имеют будущего, остались без своих домов, поймите… Я прошу, пожалуйста, создать комиссию по этому вопросу, выехать в Одесскую область и решить этот вопрос, придать его огласке. Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дуже дякую вам.

Я дуже перепрошую, що вас перебиваю, але я мушу, тому що ми запізнюємося вже більш як на 40 хвилин, і до мене надійшло вже більше 10 записок з проханням надати слово. Щоб ви розуміли, це означає, що нам доведеться сидіти допізна. Я із задоволенням це зробила б, якби в мене не були заплановані інші зустрічі, тому що я також планую свій час. Тому ми завершуємо виступи всіх людей, які є в цьому списку, а далі будемо орієнтуватися за часом. Якщо в мене буде можливість продовжити час, то будемо далі працювати.

А зараз запрошую до слова пані Єлизавету Пушко-Цибуляк, першого заступника голови Луганської обласної військово-цивільної адміністрації. Підготуватися Ользі Скрипник.

 

ПУШКО-ЦИБУЛЯК Є.М., перший заступник голови Луганської обласної військово-цивільної адміністрації. Шановні народні депутати! Дорогі друзі! Сьогодні передовсім хочу сказати слова вдячності, що нарешті є можливість в черговий раз привернути увагу депутатів до того, що робиться на Луганщині і Донеччині. Знаєте, я недарма одягла цю форму, хоча могла прийти у звичайному костюмі. Я хочу, щоб нарешті ми всі усвідомили, що йде війна, що в Луганську і Донецьку не просто адміністрації, а військово-цивільні адміністрації (Оплески). Дякую.

Рано-вранці встають вчителі, лікарі, державні службовці – погані, добрі, різні, і всі вони, як і вся Україна, йдуть на роботу. Але діти гуляють у садку під прицілом ворожих куль, і вихователі біля них з такою самою заробітною платою, як в усій Україні.

Дякую депутатам, що прийняли такий довгоочікуваний Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності військово-цивільних адміністрацій» (проект № 3177-д). Ці зміни да­дуть можливість вирішити багато питань.

Проблем, я вам скажу… Коли в жовтні приїхала після Криму, Буковини і Києва на Луганщину, я була в шоці від того всього, що побачила, – 101 проблемне питання. Мені вдалося з Георгієм Тукою зрушити десяток питань, які на стадії розв’язку, вирішені одиниці. Назву декілька прикладів.

Перше. Соціальні гарантії не відповідають реальним витратам, реальному рівню життя.

Друге – забезпечення житлом. На Луганщині зруйновано майже 500 будинків, питання забезпечення житлом досі не вирішено. Про 17-й дім у Лисичанську, напевно, всі вже чули, у 2014 році зруйно­ваний, 108 сімей опинилися на вулиці, 249 людей, серед яких – люди похилого віку, інваліди, діти. Є вже доручення, у грудні Георгій Тука упродовж години доповідав Кабінету Міністрів проблематику. Міні­стри вирішили надати людям допомогу, бо ніде купити 108 квартир, міністру економічного розвитку і торгівлі доручено подати проект розпорядження уряду. Досі не поданий, рішення не прийнято, люди на вулиці. Узгоджують: надати допомогу чи купити житло. Купити – це корупційні схеми. Де купувати? За якими цінами? Хто будуватиме? Не вирішено.

Ще одна проблема. Ви знаєте, можна об’єднати всю проблема­тику і права людини в основне питання – економіка. Якщо не буде робочих місць… З того боку на Луганщину переїхали 252 тисячі. Жодним рядком у бюджеті ніде не відображено, як їх забезпечити житлом і роботою. Я дуже прошу ще 1 хвилину.

Ми мусимо зараз поставити питання, щоб у змінах до Держав­ного бюджету України знайшли відображення питання підтримки економіки, створення робочих місць, недопущення закриття шахт, недопущення будь-яких рішень, що призводять до скорочення робо­чих місць. Це неприпустимо, це злочин!

І ще одне питання. Я дуже прошу, щоб ці візитки, які я зараз роздам представникам уряду, дійшли до міністрів. Бо я до них потра­пити не можу, до них дуже складно потрапити, і сьогодні їх тут немає…

 

ГОЛОВУЮЧА. Завершуйте.

 

ПУШКО-ЦИБУЛЯК Є.М. Словом, тут пропозиції до проекту Рекомендацій парламентських слухань і зміни до законодавства. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до виступу пані Ольгу Скрипник, керівника Центру громадської просвіти «Альменда». Підготуватися Тетяні Дурнєвій.

 

СКРИПНИК О.С., голова громадської організації Центр громадянської освіти «Альменда». Доброго дня, шановні учасники парламентських слухань! Головний і взагалі єдиний, на мій погляд, шлях розвитку України можливий лише тоді, коли державна політика будуватиметься на двох головних цінностях – цінності людського життя та гідності і правах людини. Проте, на жаль, нині ситуація не є такою.

Треба також зазначити, що Крим і Донбас – це не лише невід’ємна частина України, це передовсім люди, наші громадяни, які там залишилися. Вони є заручниками, а також вони є жертвами російської агресії. І ми дуже закликаємо представників законодавчої та виконавчої гілок влади: коли приймаєте рішення, на законодавчому рівні, в першу чергу, будь ласка, пам’ятайте про це і розрізняйте окупантів та окупаційну владу і громадян України, народ, який зали­шився на окупованих територіях.

Україна як держава має позитивні зобов’язання, і це означає створення відповідних механізмів для захисту та реалізації конститу­ційних прав громадян та прав людини. У нас на сьогодні, на жаль, ситуація не завжди є такою. І саме через це, по-перше, є неприпусти­мими законодавчі ініціативи щодо повного блокування окупованих територій. Там залишаються наші співвітчизники.

По-друге, багато механізмів, які за два роки створені, є або дискримінаційними, або просто відрізають людей від України. Це також неприпустимо. Одним із таких яскравих прикладів, на жаль, є Закон «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особ­ливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України». Цей закон є просто неприпустимим, бо він зробив із нас, громадян України, кримчан, я сама є кримчанкою, нерезидентів власної країни. Це просто неможливо. Ми навіть не завжди можемо пояснити нашим колегам із міжнародних організацій, як можна бути громадянином, але водночас не бути ним, бути нерезидентом своєї держави. Цей закон треба скасувати, натомість прийняти нормальний закон, що дійсно регулюватиме особливі економічні відносини. Тому що України згідно із Законом «Про забезпечення прав і свобод грома­дян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» зобов’язана підтримувати різні зв’язки з Кримом, а також із Донбасом.

Також хочу зазначити, що на сьогодні немає багатьох дієвих механізмів щодо захисту наших громадян на непідконтрольній тери­торії. У першу чергу мова йде про документи, які видаються на окупо­ваних територіях. На жаль, навіть закон, який все-таки був прийнятий для спрощення судової процедури, все одно залишає лише дискримі­наційну процедуру для громадян, які хочуть отримати українські документи про народження або смерть. Багато правозахисних органі­зацій наполягають на розробленні (і вже подані певні пропозиції) адміністративного механізму для отримання свідоцтв про народження та смерть. Це дуже важливо для документування громадян та також для підтримки зв’язку з ними.

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу завершувати.

 

СКРИПНИК О.С. І також хочу підкреслити неприпустимість Постанови Кабінету Міністрів «Про обмеження поставок окремих товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію» № 1035, яка просто принижує наших громадян, які перебувають в окупації в Криму і страждають від репресій та політичних переслідувань, але не можуть вивезти власне майно через українські контрольно-пропускні пункти. Це неприпустимо, треба скасувати щонайменше пункт 1 цієї постанови.

І ще раз кажу: все це треба вирішувати на законодавчому рівні, тому що, на жаль, майже всі механізми сьогодні треба створювати че­рез парламент. Відповідні пропозиції до Рекомендацій та законопро­ектів ми надамо. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дуже дякую вам за конкретні пропозиції.

Запрошую до слова пані Тетяну Дурнєву, експерта з питань внутрішньо переміщених осіб Інституту суспільно-економічних досліджень. Підготуватися пані Олені Стяжкіній.

 

ДУРНЄВА Т.В., експерт з питань внутрішньо переміщених осіб Інституту суспільно-економічних досліджень. Доброго дня, шановні учасники парламентських слухань! Я хочу почати свій ви­ступ з листа, який я отримала під час підготовки пропозицій до проек­ту Рекомендацій до цих слухань. Це лист від моєї сусідки, з якою ще два роки тому ми спільно будували дитячий майданчик у Донецьку, а сьогодні вона написала:

«Таня, я вас люблю, я поддерживаю, но ничего сделать не могу, так как мой сын сказал, что из своего дома уже никуда не уедет, и лежачую бабушку просто некуда девать. Мы в оккупации, поставле­ны на колени. Потеряем дыхание, которое нас связывает, и послед­нюю надежду».

І після цього листа я зрозуміла, навіщо ми сьогодні тут. Мільйо­ни моїх співгромадян, вимушено перебуваючи на непідконтрольній, на окупованій території, чекають від своєї держави – України хоч краплю надії. Якими Україна бачить своїх громадян, які залишилися на непідконтрольній території? Що буде з тими людьми, які там зали­шилися, коли Україна поверне свій контроль? Про це говорить зараз лише агресивна російська пропаганда.

Україні терміново потрібно артикулювати свою позицію сто­совно мешканців окупованих та непідконтрольних територій і визна­чити конкретні кроки, на законодавчому рівні закріпити основні права та свободи людей, які залишилися на непідконтрольних та окупо­ваних територіях, конкретно гарантувати права людям, які не вчинили тяжких злочинів і не брали участі в діяльності незаконних збройних формувань.

Що це може бути? Це можуть бути такі елементарні речі, наприклад, як:

• виписаний механізм нарахування пенсій і трудового стажу людям, які забезпечують життєдіяльність окупованих міст;

• механізм повернення документів, заміни документів для тих людей, які вимушені отримувати документи там, бо на тих територіях не діють органи влади;

• розроблення державної програми всебічної реінтеграції та недискримінації в жодній сфері життя тих людей, які не з власної волі залишилися на окупованих територіях;

• гарантування справедливого перегляду судами України справ громадян, які були засуджені (щодня засуджуються) незаконними органами правосуддя на окупованих територіях, та інші.

Людям, які залишилися в окупації, потрібно чітко розуміти, що з ними буде, коли Україна поверне свій контроль над цими територіями.

І наступне питання стосується тих людей, які залишили свої домівки. Для забезпечення потреб переселенців, про які всі ми знаємо і про які тут говоримо, потрібна державна єдина база внутрішньо переміщених осіб, яка працюватиме і показуватиме реальний стан справ і реальні потреби цих людей. Крім того, потрібно розкриття руху всіх коштів, які отримує Україна від міжнародних партнерів. Тому що без розуміння, куди заходять ці мільйони і тонни гумані­тарної допомоги, ми не зможемо допомогти 1,5 мільйона внутрішньо переміщених осіб. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова пані Олену Стяжкіну, професора Донець­кого національного університету, експерта Комітету виборців Укра­їни. Підготуватися Ігорю Стокозу.

 

СТЯЖКІНА О.В., професор Донецького національного університету. Шановні люди! Дякую за можливість сказати декілька слів, які видаються важливими для нас усіх.

Знаєте, коли ми бачимо діяльність наших можновладців, то здається, що на другому місці після проблем переселенців їх лякає проблема нашої перемоги. Тому вона відтермінована в їхній свідомості на роки – на 20, 30 років, на ніколи. У нашій свідомості перемога буде, і вона буде скоро. Тому і ті з нас, хто хоче повернутися, і ті з нас, хто є патріотами, але через певні обставини повертатися не хочуть, потребують правил – правил деокупації і правил повернення, що гарантуватимуть безпеку, справедливість, робочі місця, власність, причому на тих землях, що будуть звільнені, і на тих землях, що вже звільнені.

Процес деокупації і процес звільнення – це два різні процеси. Деокупація є більш тривалою і більш важкою процедурою, бо стосу­ється, в тому числі, і зміни свідомості. У нас не було стратегії еваку­ації, тому що не було часу. А стратегії повернення чому немає? Тому що немає віри?

Важливим чинником створення дієвих та зрозумілих правил повернення є позбавлення від зайвих слів. Про це сьогодні говорилося багато. Ми маємо позбутися слів «громадянський конфлікт», «грома­дянська війна», всіх слів, які підкидає нам кремлівська пропаганда, щоб плекати ненависть в Україні протягом наступних 20-30 років. Ми всі згодні, що у нас є війна, а відтак є окуповані люди. Такий фокус, такий погляд дає змогу позбутися засліплення і побачити тих самих людей і ті самі механізми втрати суб’єктності, що їх переживали люди за часів нацистської окупації, наприклад у Чехії, в так званому про­тектораті Богемії і Моравії. Хто про це зараз пам’ятає?

Окуповані люди є різними. І якщо ми це розуміємо, то в першу чергу бачимо там своїх – патріотів (може, не дуже патріотів, але оби­вателів), партизанів і підпільників, тих, хто чекає на Україну. Але ніде правди діти: окупація означає, що там є і колаборанти, вимушені або свідомі, ідеологічні колаборанти. Кожна війна породжує зрадників. Вони створюють місцеві поліційні загони або мілітарні частини, але вони називаються зрадниками, а не сепаратистами чи проросійськими бойовиками.

Тому в нашій стратегії не може бути слова «реінтеграція», бо ми не дезінтегрувалися, не може бути слова «примирення», бо ми не сва­рилися. Йдеться про деокупацію і порозуміння, яке вшито в цю деоку­пацію. Якщо ж хтось хоче слова «сепаратизм», то давайте застосуємо його до тих, хто прагне відділити Донецьку і Луганську області та Крим. Ото і є сепаратисти.

Формування правил повернення, стратегії деокупації – це копіткий процес. Чи вірю я в те, що парламент з цим упорається? Ну, маленький шанс є. Маленький. Але якщо не впорається, то кине­мо все і підемо? Ми самі можемо зробити ці правила деокупації як  суспільну угоду, яку контролюватиме громадянське суспільство. У нас ще будуть інші парламентарії й інші чиновники, але у нас ніколи не буде іншої рідної землі. До зустрічі в Донецьку, в Луганську, в Криму (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова пана Ігоря Стокоза.

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. (Не чути).

 

ГОЛОВУЮЧА. Я мушу надати слово всім, хто включений до списку промовців. Якщо ми будемо мати достатньо часу, то зможемо надати слово тим, хто звернувся. У мене зараз більше 10…

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. Я перепрошую шановну громаду. Вибачте, я  так розумію, що тут багато тексту насправді. І, дійсно, ми маємо побачити корінь проблеми, оскільки, як сказав пан Чубаров, корінь проблеми… (Шум у залі).

 

ГОЛОВУЮЧА. Як вас звати? Будь ласка, назвіться.

 

ПРОМОВЕЦЬ (Не представився). Мене звуть Борис. Я – боєць АТО, переселенець…

 

ГОЛОВУЮЧА. Пане… (Шум у залі). Я надам вам слово, підходьте, будь ласка.

 

ПРОМОВЕЦЬ (Не представився). Кожна проблема має корінь. Зараз ми намагаємося боротися з наслідками проблеми, такими як переселенці. Пан Чубаров зазначив, що це наслідки. А нам треба боротися з причинами.

Перша причина – це сепаратизм, якого нам не дали самим позбутися у Донецьку. Відповідно треба прийняти рішення про позбавлення громадянства за сепаратизм, законодавчо визначити процедуру. Це потягне за собою позбавлення громадянства спонсорів сепаратизму, відповідно націоналізацію їхнього майна.

Далі. На державному рівні визнати війну з РФ. Оскільки ми досі цього не зробили, виходить, що держава не хоче визнати цієї проб­леми. Відповідно, якщо цього не буде зроблено, це означатиме, що державній владі в Україні вигідний цей конфлікт, на який можна списати все. Як кажуть, війна все спише (Оплески).

Третє. Для привернення уваги влади (все просто) позбавити мандатів депутатів від окупованих територій, оскільки вони не пред­ставляють інтересів народу України, відповідно вони не цікавляться ні переселенцями, ні тими людьми, які там знаходяться. Винятком можуть бути депутати від кримськотатарського народу, оскільки вони щільно займаються проблемами свого народу.

І останнє. Надати громадянам легальну зброю для захисту своїх сімей, власного життя і своєї землі. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Щиро дякую вам. Але я все-таки вас закликала б не окуповувати трибуну, інакше ми будемо мати тут певне свавілля. Все-таки давайте продовжимо працювати відповідно до порядку, на який ми погодилися.

Пан Ігор Стокоз, виконувач обов’язків заступника голови Донецької обласної військово-цивільної адміністрації. Прошу.

 

СТОКОЗ І.С., виконувач обов’язків заступника голови Донецької обласної військово-цивільної адміністрації. І треба пам’ята­ти про те, що демократія – це передовсім процедура.

Я хочу приєднатися до слів колег з Луганської обласної військово-цивільної адміністрації про те, що Луганська і Донецька області не тотожні всім іншим областям, це прифронтові області, де  йде війна. А тому виклики і завдання, що стоять перед військово-цивільними адміністраціями, значно складніші.

Я хотів би сказати, що на сьогодні в Донецькій області зареєстровано, станом на 17 лютого, близько 700 тисяч внутрішньо переміщених осіб. І це потребує певних додаткових заходів, збіль­шує  навантаження. Справа в тому, що сьогодні Донецька обласна військово-цивільна адміністрація в деяких департаментах має дефіцит персоналу до 65 %. Це ті, хто мав би виконувати певний обсяг роботи. Але у зв’язку з тим, що немає різниці між звичайною областю і тією, де йде війна, фінансування на дуже низькому рівні. Це перша проб­лема, яку треба вирішувати. Більше того, майже всі працівники адмі­ністрації – внутрішньо переміщені особи.

Найбільша проблема – житло для внутрішньо переміщених осіб (Оплески). Це найбільша проблема, яку на сьогодні ми тимчасово вирішили, але добре розуміємо, що не можемо її вирішити остаточно. Люди два роки живуть, хто в Святогірську, хто деінде винаймає квартиру, по 4, по 5 осіб. Хто сказав би чотири чи п’ять років тому, що квартира в Краматорську коштуватиме 3-4 тисячі гривень? Прито­му що компенсація виплачується в розмірі 442 чи 882 гривні… (Оплески). Тобто я розумію, що попит зумовлює пропозицію, але треба якось вирішувати це питання. А вирішувати – це будувати соціальне житло.

І на завершення. Досить багато з того боку звертається людей, дійсно українців, які пам’ятають про Україну, і вони просять: «Люди добрі, організуйте якимось чином дистанційне навчання, яке юридич­но підтверджувалося б Україною. Ми – українці і хочемо, щоб наші діти здобували українську освіту». Вони не можуть виїхати з різних причин. Тому я просив би Міністерство освіти і науки, шановного пана Квіта якимось чином продумати систему дистанційного навчання…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, завершуйте, будь ласка.

 

СТОКОЗ І.С. Це якраз і буде підтвердженням, що ми про них пам’ятаємо, що вони такі самі українці, як ми. Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошу до слова пана Олексія Рябчина, народного депутата України, фракція політичної партії «Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина». Підготуватися Євгену Капліну.

 

РЯБЧИН О.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради  України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія «Всеукраїнське об’єднання «Бать­ківщина»). Доброго дня, шановні колеги! Намагатимуся дуже-дуже коротко, для того щоб дати можливість якомога більшій кількості людей виступити. Дуже важко тут виступати, особливо перед людь­ми, яким тобі не соромно дивитися в очі. Тому що бачу багатьох лю­дей, з якими ми разом боролися і за проукраїнський Донецьк навесні 2014 року, і сьогодні разом і парламентською дипломатією займаємо­ся, і правами переселенців.

Я можу критикувати з цієї трибуни і дуже багато критикую і уряд, і всіх інших. Однак хочу сказати про одне, що допоможе ме­ні,  пані Ірині Геращенко, Григорію Немирі, Сергію Таруті, Наталії Веселовій, Марії Іоновій, Ірині Луценко – багатьом депутатам, які займаються вашими питаннями. Є певна відсутність суб’єктності у вас, внутрішньо переміщених осіб. Тому що окремо ви робите фантастичні речі, а от разом згуртуватися і лобіювати якісь питання поки що не виходить. Я просто декілька прикладів наведу.

Коли лобіюєш законопроект для того, щоб надати вам мож­ливість голосувати на місцевих виборах у ваших громадах, то відчу­ваєш, що ти робиш це один. Тому що ти віриш у демократію, але ні за  спиною, ні під стінами Верховної Ради у тебе немає підтримки, і окремі депутати кажуть: «Всі твої переселенці за Опозиційний блок проголосують». І ти не бачиш підтримки.

Я вважаю, що якщо б у пані Ірини Геращенко у Мінську щовівторка був такий, наприклад, як пан Шакун, то ніякі бойовики не могли б диктувати вам свої умови. Або такі інтелігентні люди, як пан Немиря чи пан Гринюк, ректор переміщеного Донецького націо­нального університету.

Коли ти намагаєшся вимагати у влади позицію віце-прем’єр-міністра з питань окупованого Донбасу та Криму, про що зараз казала Ірина Геращенко, тебе не чують. Тому що коли тут сидить уряд, він б’ється за свої посади, за цю трибуну, за своє крісло, а цих ідей немає. А вони повинні виходити не від мене, від депутата, а від вас також. Тобто я прошу вас більш активно підтримувати. Це не так, як нам «папєрєдніки» казали: взяли лопату і не скиглити. Ні, просто потрібне об’єднання, про це казав і пан Чубаров, як кримські татари, також об’єднуватися.

Як приклад такого об’єднання – вирішення питань переміщених вищих навчальних закладів, яких вже 17, долучився один кримський вищий навчальний заклад. Нам вдалося відстояти їхні питання, зараз вони готують законопроект про статус переміщених вищих навчаль­них закладів, для того щоб не просто виживати, а й розвиватися. І я подивлюся на того депутата, який не проголосує за цей законопро­ект, за те, щоб наука і освіта Донбасу залишилися.

Таке об’єднання допоможе нам усім. Тому я вірю, що ми з вами повернемося до наших Донецька і Луганська. Є люди, які про вас дбають. Єднаймося! Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова Євгена Капліна, голову гуманітарної місії «Пролісок». Підготуватися пану Сергію Таруті.

 

КАПЛІН Є.В., голова Харківської обласної молодіжної органі­зації «Пролісок». Добрый день, уважаемые коллеги! Уважаемые народные депутаты! Я представляю гуманитарную миссию помощи мирному населению зоны военного конфликта «Пролісок». За полто­ра года работы в зоне конфликта мы провели эвакуацию более 1600 человек, в том числе более 900 детей, более 300 человек с огра­ниченными физическими возможностями, как из тех территорий, на которых велись бои, так и с неподконтрольных территорий. Мы также занимаемся доставкой гуманитарной помощи для людей, которые не смогли выехать из зоны конфликта либо были вынуждены вернуться в свои дома. Последние несколько месяцев совместно с Управлением Верховного комиссара ООН по делам беженцев мы координировали доставку твердого топлива в объеме более 3,5 тысячи тонн, предо­ставленного институтами УВКБ ООН для людей, проживающих на линии огня.

Вы знаете, несколько минут назад, когда выступал предста­витель МЧС, мне была очень понятна реакция зала. Я вспоминал страшные события в Дебальцево год назад, то, как с волонтерскими группами верующих вывозили людей. Наша машина тогда из Черну­хина вывозила людей в условиях уличного боя. Еще около шести волонтерских групп вывозили людей из Дебальцево. Мы вывозили людей из неподконтрольной территории переговорным путем. И регу­лярно наблюдали под Артемовском стоящие государственные авто­бусы МЧС, которые уже там пересаживали людей из волонтерских автобусов к себе, везли их в Славянск или Святогорск и потом перед камерами красиво докладывали о том, как правительство, МЧС эвакуировали людей (Оплески). Если бы не волонтеры, государство не  эвакуировало бы и 10 % тех людей, потому что две недели под страшными обстрелами исключительно организации верующих, исключительно волонтеры вывозили людей. А государственные авто­бусы стояли под Артемовском, и спасатели говорили: «Там же стре­ляют, мы дальше не поедем».

Но я хочу рассказать о проблемах, которые существуют на территории, подконтрольной Украине. Все говорят, что у государства туда нет доступа. Но есть еще так называемая буферная, нейтральная зона и есть крайняя точка подконтрольных Украине территорий, где проблем не меньше, а порой даже больше, чем на неподконтрольной территории.

К сожалению, в Верховную Раду не разрешили пронести корпус снаряда «Града», который две недели тому назад прилетел в село Софиевка Марьинского района, в дом многодетной семьи, которую мы вывозили, поселившейся в 10 километрах от линии соприкосно­вения. Это к тому, что в последнее время из СМИ как-то исчезли сообщения о том, что по линии соприкосновения летают снаряды. Три недели назад был зафиксирован этот факт, корпус снаряда находится у нас в харьковском офисе.

Я принес сюда фотографию. Это фото сделано в поселке Опытное, менее километра от Донецкого аэропорта. Это изображение кладовой в подвале размером 2 на 3 метра, где без света, газа, воды, тепла, медицины, магазинов и любой инфраструктуры, в том числе транспортной, живут 56 мирных граждан. Это территория, подконт­рольная правительству Украины (Оплески).

Еще хотел бы обратить внимание на город Красногоровка, который с населением 10 тысяч человек вошел в зиму без тепла, света, газа, с невывозимым мусором и фактически без власти, которая должна там быть.

Кстати, люди из Опытного меня просили хоть одного депутата либо министра привезти к ним туда, в подвал, пожить. Они готовы освободить комнату. Господа депутаты, господа министры, пожалуй­ста, присоединяйтесь к нам, мы послезавтра туда едем.

Теперь кратко о некоторых аспектах, которые мы видим по линии соприкосновения. Очень большая проблема с восстановлением документов. Даже на подконтрольной Украине территории люди, жи­вя на крайней точке, находясь за крайними украинскими блокпоста­ми, не могут выехать на более стабильную территорию 30-40 кило­метров, где документы можно восстановить.

Очень большая проблема с социальными выплатами, так как на крайних точках не работает Укрпочта, у одиноких пожилых людей нет возможности выехать на более стабильную территорию, особенно если у них нет документов.

В двух населенных пунктах, в поселке Невельское (это окрестности Донецкого аэропорта) и в городе Красногоровке, мы фиксировали факты, когда представители компании «ДТЭК», вопре­ки запрету Президента на отключение электроэнергии, самовольно отключали электроэнергию, полностью обесточивали поселок. В ре­зультате один мирный житель Невельского до сих пор находится в Красноармейской районной больнице с ожогами около 40 % кожи.

Одна из основных проблем – дети находятся на заочном обучении. В прошлом году таких детей было примерно три четверти в прифронтовой местности, на сегодняшний день – примерно одна треть. Это дети, которые уже два с половиной, три года не имеют доступа к образованию.

Проблема со стационарными больницами, даже с фельдшер­скими пунктами. Как правило, в прифронтовой местности, особенно на территории Марьинки до окрестностей Донецкого аэропорта, полностью отсутствуют стационарные медицинские учреждения, ско­рая помощь не выезжает на вызовы в первую линию, на протяжении 20-30 километров от линии соприкосновения.

На данный момент наша команда работает стационарно. У нас открыто пять гуманитарных штабов, мы охватываем три четверти линии соприкосновения по территории Донецкой области, где живут 250 тысяч человек. Мы открыты к сотрудничеству. Спасибо за внимание (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до слова пана Сергія Таруту, народного депутата України. Підготуватися Тамілі Ташевій.

 

ТАРУТА С.О., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності (одномандатний виборчий округ № 58, Донецька область, самовисуванець). Добрый вечер! Я не хотел бы останавливаться на ужасах, каждый из нас может сегодня бесконечно об этом говорить. Прежде всего, есть два важных момента.

Первый, очень грустный, что только по истечению двух лет мы смогли собрать всех, кто ощущает боль и трагедию, которая происхо­дит как на оккупированной территории, так и на неоккупированной, в целом в стране.

Второе. Конечно, хотел бы поблагодарить Григория Немирю, что он дал возможность всем собраться и высказать свое мнение. Я абсолютно поддерживаю то, что сказал Алексей Рябчин: без инсти­туциональных инструментов мы ничего не сможем изменить.

Я помню, когда был губернатором, только начиналась эта война, как вся страна, все активно занимались организацией помощи, чувствовали эту боль. Постепенно все успокоились. Мы, уезжая, бро­сали свои дома, уже невозможно было там находиться. Мы выезжали и думали, что скоро, ну, в августе, вернемся, и нам все время обещали, и мы с этим жили, и быстро уезжали – кто что успел взять. Потом ситуация стала затихать. К сожалению, институты власти на нее не реагируют. И главный вопрос для всех тех, кто здесь, для всех, кто находится на Донбассе и кто живет в Украине: когда наступит мир? Это главный вопрос.

Теперь о том, как он может наступить. Я абсолютно согласен с Еленой Стяжкиной, что нужно думать о деоккупации. Мы не должны сегодня радикализировать ситуацию, мы должны исходить из необходимости примирения. Если мы не начнем прощать друг друга… Не прощать убийство, но прощать, может быть, инакомыслие и поведение, связанное с тем, что человек находится на оккупирован­ной территории, занятой террористами.

У нас есть только один сценарий. Я только что был на Мюнхенской конференции по безопасности. И там, к сожалению, не так много говорили об Украине, как в прошлом году, эта тема не стала главной. Этому есть и субъективные, и объективные причины. Но был однозначный посыл на Мюнхенской конференции (это главное собы­тие в мире), что Украина может достичь мира только путем исполне­ния Минских соглашений. Да, возможны корректировки, но другого пути не существует.

Вчера и позавчера я был в Брюсселе, и руководство Европарла­мента, руководство НАТО сказали: только Минские соглашения, другого формата нет и не будет. Это что касается отношения к Мин­скому процессу. Его забыли, сегодня мы сделали вид, что можно это замолчать, парламент, политики никак не рассматривают, но другого пути нет… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Пане Сергію, кого-кого, а депутатів я буду обривати, тому що ще переселенців ми… Пане Сергію, регламент. Я вас дуже прошу, все.

Запрошу до слова пані Тамілу Ташеву, координатора громадської ініціативи «Крим SОS». Підготуватися Олесі Цибулько.

 

ТАШЕВА Т.Р., координатор громадської ініціативи «Крим SОS». Доброго дня, шановні колеги! Передовсім я хочу приєднатися до слів пана Немирі і пані Лутковської, якої зараз вже не бачу в залі. Дуже важливо, дійсно, мати державну стратегію щодо окупованих територій і щодо внутрішньо переміщених осіб. На превеликий жаль, безліч проблем, які стосуються законодавчого врегулювання, про які я скажу пізніше, випливають з того, що немає державної стратегії, немає єдиного бачення, що робити з тими людьми, які живуть на окупованій території, і що робити з тими людьми, які змушені втікати зі своїх домівок у Криму чи на сході.

У своєму виступі я хотіла б зупинитися на питаннях переслідувань на території Криму, про які вже казав шановний мною Рефат-ага, і про певні питання щодо кримських переселенців. У Кри­му відбуваються просто небувалі переслідування кримських татар, а  також інших груп громадян, які займають проукраїнські позиції, відбуваються постійні обшуки. 11 лютого цього року відбулося одразу 14… (Шум у залі). Я перепрошую, я скажу до суті.

 

ГОЛОВУЮЧА. Я перепрошую…

 

ТАШЕВА Т. На території Криму відбулися масові порушення, і ми маємо постійно про це говорити, бо якщо ми не будемо цього робити, весь світ про це забуде. Ми бачимо обмеження кримського населення в реалізації прав щодо свободи віросповідання, щодо сво­боди слова. Ми бачимо загальне погіршення рівня життя людей, які живуть на окупованій території, загальне погіршення соціального становища, доступу до медичного забезпечення.

Я закликаю, і це наші рекомендації, забезпечити присутність міжнародних місій з метою моніторингу дотримання прав людини на території Криму, посилити міжнародну адвокацію з питань Криму, його жителів, у тому числі кримських татар, забезпечити об’єктивне та своєчасне розслідування справ щодо порушень прав людини на території окупованого півострову, у тому числі необхідне підписання Римського статуту Міжнародного кримінального суду та викори­стання інших доступних нам методів. На державному рівні потрібно нарешті розробити стратегію повернення і деокупації Криму, визна­чити конкретні шляхи, здійснити заходи щодо концентрації блокад­них дій, а саме щодо економічної складової та протидії торгівлі з окупованою територією.

Щодо недосконалості порядку в’їзду і виїзду на окуповану територію. Прийнято безліч законодавчих і підзаконних актів щодо порядку в’їзду та виїзду, але досі цей порядок є недосконалим, до нього потрібно вносити зміни. Є питання створення вільної еконо­мічної зони «Крим». Нарешті треба скасувати цей закон, тому що внутрішньо переміщені особи досі є нерезидентами, про що говорила Ольга Скрипник.

Я не буду довго говорити, перепрошую, але демократія – це, в тому числі, і регламент. І якщо у людини є можливість виступити протягом 3 хвилин, я дуже прошу і закликаю всіх слухати уважно, це дуже важливо. Поважайте один одного (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. (Не чути).

 

ГОЛОВУЮЧА. Якщо ви все-таки дозволите, можна, я буду продовжувати? Дякую.

Запрошую до слова пані Олесю Цибулько, засновника благо­дійної організації Благодійний фонд допомоги батальйону «Донбас». Підготуватися Ользі Гвоздьовій.

 

ЦИБУЛЬКО О.С., засновник благодійної організації Благодій­ний фонд допомоги батальйону «Донбас». Доброго дня! Я є волон­теркою, яка з перших днів, ще мешкаючи в Донецьку, допомагала нашій армії, спочатку батальйону «Донбас», а потім батальйону «Донбас – Україна», який і зараз на передовій захищає нашу землю.

Серед особового складу батальйону «Донбас» 70 % – люди з  територій, які наразі є окупованими. Це люди, які одночасно і  переселенці, і учасники антитерористичної операції. Вихідців із Донбасу та Криму багато й в інших підрозділах, що захищають нашу землю, – Національної гвардії, МВС, Збройних Сил та Служби безпеки. І саме ці люди, за відгуками своїх побратимів, воюють найсміливіше та найвідданіше, бо вони відвойовують свою землю.

Ідучи на війну, вони ризикували не тільки своїм життям, а й життям та безпекою своїх рідних, які залишилися на окупованій території. Там їм загрожували або полон, або навіть смерть. Коли солдат повертається додому з АТО, він має дім, куди повернутися. Ці люди його не мають, вони не мають куди повертатися.

Ми маємо приклади, коли дім бійця з позивним Хімік у Шахтарську спалили, бійця з позивним Зугрес бойовики прив’язали на площі міста і катували. Бійців – вихідців з Донбасу, які потрапили в полон, катують найбільше та обмінюють найважче. Боєць із позив­ним Сем був обміняний останнім зі складу батальйону «Донбас», бойовики не хотіли його відпускати. Загиблі герої Архип, Федір та Рябий поховані без почестей на окупованій території. Потайки родичі клали до домовини український прапор.

Ці люди не мають можливості повернутися додому і також не мають де жити на вільній території України. Не передбачено надання житла таким людям у жодній урядовій програмі. Тому Кабінету Міні­стрів України необхідно терміново внести зміни до своїх документів, щоб ці люди, які ризикнули всім і залишили все, отримали житло в першу чергу, нарівні з сім’ями загиблих героїв.

Ми відвоюємо нашу землю обов’язково! Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до виступу пані Ольгу Гвоздьову, координатора з розвитку громадської організації «Донбас SОS». Підготуватися Анатолію Путінцеву.

 

ГВОЗДЬОВА О.Ю., координатор з розвитку громадської організації «Донбас SОS». Шановні колеги! Я хочу порушити тему, яка сьогодні майже не висвітлювалася, і хочу звернутися передусім до представників органів державної влади, яких, на жаль, тут дуже мало. і хочу сказати в форматі проблематики рішення. Щоб зрозуміти проблематику, ви маєте стати на місце людини.

Уявіть собі: ви – з Донбасу, ваші родичі живуть на непідкон­трольній території, а ви – тут. Щоб їх відвідати, ви не можете просто так поїхати, для цього потрібен дозвіл. І ви чекаєте декілька тижнів на отримання цього дозволу. Але ж ви розумієте, що бувають ситуації, коли з людьми щось стається, і не можна чекати й дня.

У вас немає власного авто, ви маєте їхати автобусом. Але немає регулярних перевезень через КПП, і ви їдете декількома автобусами. Вартість проїзду одним автобусом 17 кілометрів коштує 30 гривень. Непогано хтось на вас заробляє, так? І ви чекаєте в черзі декілька годин, черга не рухається, але ви бачите, як повз вас проїжджають якісь незрозумілі авто. Справді, коли є обмеження, є й корупція.

І ви згадуєте свого друга, який хотів перевести свій бізнес на підконтрольну територію, але не зміг цього зробити, бо не міг перевезти обладнання, тому що вантажні перевезення заборонені.

Нарешті вас висаджують на КПП, і тепер у вас нова черга, вже з пішоходів. Ви стоїте годинами на морозі. Хоча, здавалося б, рух пасажирського транспорту заборонили саме для того, щоб не створю­вати великих скупчень людей. Але зараз ви в центрі такого скупчення і є мішенню.

Перед вами в черзі на контроль не пропускають молоду маму з дитиною. Чому? У неї паперова перепустка, дані з якої СБУ обіцяла переносити в електронну базу, але чомусь саме її даних в цій базі не виявилося. Це та база даних, що покликана відсікати терористів, а на­справді відсікла молоду жінку від родичів і від домівки. Не стримав­шись, хтось вигукує, що легше переїхати через кордон з Росією, а по­тім сплатити адміністративний штраф, ніж пережити це знущання.

Ми розуміємо, що має бути механізм захисту від терористів, але  хочу сказати, що ця система сьогодні просто віддаляє нас від наших громадян. Тому рішенням тут може бути скасування необхід­ності отримання перепусток, здійснення перевірок громадян тільки на КПП, відновлення руху пасажирського транспорту, розширення мож­ливостей пропускної системи і відкриття нових коридорів. І треба забезпечити ці коридори всім необхідним, щоб у нас більше ніколи не  виникало ситуацій, коли люди гинуть на мінах через відсутність туалетів.

 

ГОЛОВУЮЧА. Завершуйте, будь ласка.

 

ГВОЗДЬОВА О.Ю. Це тільки окреме питання, але, вирішивши це питання, ми зможемо зробити багато для цих людей.

Давайте боротися не тільки за землю, а за розум і за серця наших громадян. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до виступу пана Анатолія Путінцева, голову громадської організації «Конгрес сходу України». Підготуватися Сергію Кареліну.

 

ПУТІНЦЕВ А.В., голова правління громадської організації «Конгрес сходу України». Добрий день, шановні учасники парла­ментських слухань! Добрий день, шановна головуюча! Времени, действительно, очень мало. Думаю, что еще многие хотят выступить, поэтому постараюсь изложить мнение многих общественников, которые принимали участие уже более чем в сотне всяких форумов, конференций, семинаров, круглых столах, где вырабатывали разные решения, но они, действительно, не доходят до власти. Я сейчас имею в виду не только исполнительную власть, но и законодательную, потому что, честно говоря, выступавшие народные депутаты, – это те немногие, на пальцах двух рук можем пересчитать, которые реально помогают переселенцам.

Григорий Михайлович начал дискуссию по поводу отсутствия государственной стратегии, это действительно так. Это волнует обще­ственников, и они говорят, что отсутствует. Хотя могу сказать по-другому: все-таки государственная стратегия есть, ее можно выразить такими основными направлениями.

Первое направление – не замечать. Причем это не просто бюрократизм, это реальное отношение к переселенцам (Оплески).

Второе – отсутствие государственных координирующих органов. Почти 3 миллиона переселенцев (мы сейчас говорим не о статистике Минсоцполитики, а о реальных переселенцах) выехали на территорию Украины. Вдумайтесь, это самое большое переселение в Европе после Второй мировой войны. Такого не было никогда! И  у  нас нет ни министерства, ни другого органа. Было сказано с трибуны, якобы Премьер-министр заявил, что они обратят внимание на проблемы переселенцев. Не верим. И сегодняшние слушания – тому подтверждение.

Почти год принималась Комплексная государственная програм­ма поддержки, социальной адаптации и реинтеграции переселенцев до 2017 года. Утверждено финансирование? Нет. Но мы сейчас даже об этом и говорить не будем. Вы знаете, что всоответствии с конвен­циями ООН первые полгода работа с переселенцами – это гуманитар­ная помощь, в дальнейшем – это трудоустройство, предоставление постоянного жилья и решение духовных, культурных вопросов. Этого не происходит в нашей стране, то есть мы не отвечаем даже соот­ветствующим конвенциям. И знаете, когда мы общаемся, некоторые активисты говорят, что надо, по примеру крымских активистов, найти опору, которую взорвать, чтобы обратили внимание.

Еще один момент. Я обращаюсь к гражданским активистам: необходимо объединяться. Сейчас есть возможность создать по клас­сическому пути политическую партию. Мы представляем часть общества – внутренне перемещенных лиц, есть инициативные груп­пы, есть общественное движение, которое определяется, поэтому не­обходимо реальное объединение, чтобы защищать свои политические права (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, 10 секунд, завершуйте.

 

ПУТІНЦЕВ А.В. Необходимо решение вопросов по компенсации ущерба. Есть механизмы, есть наработки Националь­ной  академии наук. Я считаю, что мы должны определить, какие приватизационные…

 

ГОЛОВУЮЧА. Завершуйте, будь ласка.

 

ПУТІНЦЕВ А.В. Поэтому предлагаю присоединиться к этому процессу, мы не должны откладывать. Да, это путь длинный, но этим надо заниматься – вопросом компенсации утраченного имущества. Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую.

Запрошую до слова пана Сергія Кареліна, експерта громадської організації «Громадська ініціатива Луганщини». Підготуватися Олександру Клюжеву.

 

КАРЕЛІН С.І., експерт громадської організації «Громадська ініціатива Луганщини». Доброго дня, шановні учасники парламент­ських слухань! Я не буду довго затягувати час, одразу до конкретики.

Проїхавши вісім регіонів України, де зареєстровано більше 80 % переселенців, я побачив картину, яку намалював пан Путінцев, щодо ставлення влади. А ще я хочу звернутися до місцевої влади, яка тут також представлена. Як ті три мавпочки: нічого не бачу, нічого не чую і нічого не знаю.

Що нам потрібно робити? Необхідно лобіювати місцеві програми, такі ж самі комплексні, як і на рівні держави. Бо 90 % проблем можна вирішити і без грошей.

А тепер я хочу перейти до грошей: до бюджетних фінансів, що надходять від держави на місцевий рівень. Це медична та освітня субвенції, про які мало хто говорить. Що сталося у двох регіонах, які мають більше 50 % зареєстрованих переселенців, – Донецькій та Луганській областях? У них вилучають кошти медичної та освітньої субвенцій. І куди вони перетікають? По всій території України. Відчувають ці кошти переселенці? Ні. Що нам необхідно зробити? Щоб ці кошти перерозподілялися пропорційно. Це буде справедливо, як на мене.

Скільки цих коштів? Ну, освітню субвенцію вилучено, щоб ви  розуміли, це гроші, яких вистачило б на будівництво школи на 1500 осіб або 2-3 дитячі садки. А медична субвенція, вдумайтеся, вилучена в сумі 1 мільярд 414 мільйонів гривень. Це на прифронтових територіях, зауважте. А там не вистачає коштів на медицину. Ви знає­те, що бійців направляють у Дніпропетровськ, за 300 кілометрів, а необхідні лікарні третього рівня на місцях. У цих регіонах зареє­стровано дуже багато переселенців пенсійного віку, їм теж необхідні медичні послуги. На непідконтрольних територіях вони їх не отриму­ють, там дуже великий прошарок бідних людей. Тому ці кошти необ­хідно залишати в тих регіонах і будувати лікарні.

І наостанок, щоб не затягувати час, щодо державних закупівель. Проаналізувавши державні закупівлі за останні три роки, ми побачи­ли, що протягом останнього року дуже багато відмов по державних закупівлях, дуже багато зірваних торгів. Не через те, що там корупціо­нер один на одному сидить, а тому що нікому продавати послуги, немає підприємців, які можуть їх надавати. Тому ми рекомендуємо впроваджувати систему публічних закупівель і визначити Донецьку та Луганську області як пілотні регіони. Дякую за увагу. Давайте єднатися задля спільного вирішення наших проблем (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Спасибі.

Запрошую до слова Олександра Клюжева, аналітика Громадян­ської мережі ОПОРА. Підготуватися Євгену Шибалову.

 

КЛЮЖЕВ О.В., аналітик Громадянської мережі ОПОРА. Доброго вечора, шановні колеги! Теж спробую дуже швидко торкну­тися питання виборчих прав внутрішньо переміщених осіб. На мою думку, без повного відновлення виборчих прав не можливо сподівати­ся на стабілізацію життєдіяльності таких осіб.

Якщо внутрішньо переміщені особи не є суб’єктами локальної політики, як це було, наприклад, на місцевих виборах 2015 року, їхні проблеми та інтереси не представлені у передвиборних програмах, а відтак і не мають гарантій врахування у практичній діяльності органів місцевої влади. І по суті, в тих конфліктах, які нині відбува­ються в окремих територіальних громадах між владою і переселен­цями, ми бачимо, що місцева влада немає жодного мотиву вирішувати їхні проблеми, тому що переселенці не є електоральною групою. І це пояснення, чому сьогодні немає урядовців. Тому що вони мислять прагматично: будуть позачергові вибори, за чинним законодавством переселенці не голосуватимуть в одномандатних виборчих округах, і тому можна не приходити, проводити наради в більш високих кабі­нетах і таке інше.

Власне, ми маємо вийти з цього протиставлення мирного проце­су і необхідності інтеграції внутрішньо переміщених осіб, у тому числі в контексті їхньої участі в місцевих виборах. Таке протистав­лення є. Але це утопія, це неефективна політика, і вже зараз це виявля­ється. Для того щоб люди повірили владі у таких складних перемови­нах, щоб вони могли колись повернутися і там стати провідниками позиції держави, вони мають отримати гарантії, що в разі, якщо щось піде не так, вони матимуть механізм тут бути повноцінними громадя­нами і повноцінно впливати, у тому числі на локальному рівні, на рішення щодо розгляду тих чи інших проблем. Тому ми маємо від цих міфів і упереджень відійти.

Я як громадянин і як представник нової громадської організації хочу подякувати пану Григорію Немирі і пані Лутковській. Фактично, це два посадовці, які перед минулими місцевими виборами разом з нашою, з іншими громадськими організаціями порушували питання виборчих прав і вийшли за межі того політичного дискурсу, який був, певного несприйняття, побоювань або навіть небажання вникати в проблему.

Що необхідно робити? Тут, по суті, є два основні шляхи –простіший і складніший. Простіший шлях полягає в тому, що необ­хідно надати внутрішньо переміщеним особам, у тому числі трудовим мігрантам, які є в Україні, право змінювати виборчу адресу в Держав­ному реєстрі виборців і голосувати за місцем фактичного проживан­ня. Власне, наявність довідки для внутрішньо переміщених осіб – це можливість змінити виборчу адресу і голосувати на президентських, парламентських і місцевих виборах за місцем фактичного проживан­ня. Складніший шлях – це, власне, системний перегляд підстав ви­значення належності до територіальної громади або реформування інституту офіційної реєстрації місця проживання. Обидва варіанти є прийнятними, але не можна затягувати цей процес, бо коли пані Ірина Геращенко, яку я дуже поважаю…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу завершуйте, 10 секунд.

 

КЛЮЖЕВ О.В. …говорить про неможливість участі внутріш­ньо переміщених осіб у мирних процесах, що відбуваються… Ну, вони виходять з тих реалій, які вони бачать. Якщо переселенці не є суб’єктами в Києві, Дніпропетровську, Львові… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам дуже.

Запрошую до виступу пана Євгена Шибалова, співзасновника громадської організації «Відповідальні громадяни». Підготуватися пану Богдану Чабану.

 

ШИБАЛОВ Є.І., співзасновник громадської організації «Відповідальні громадяни». Шановні колеги! Я маю честь представ­ляти тут організацію, яка вже майже два роки провадить гуманітарну діяльність на непідконтрольних територіях Донецької та частково Луганської областей. І, власне, ті проблеми людей, з якими ми сти­каємося, я викликав у своїй короткій доповіді.

Перша і головна проблема, що на тих територіях адміністрацією самопроголошених республік запроваджено воєнний стан. Це перед­бачає необмежені повноваження збройних формувань та служб безпе­ки і відповідно обмеження прав і свобод громадян. Ми це відчули на собі, четверо працівників нашої організації, які вислані з Донецька без права повернення, а один працівник – Марина Черенкова досі утриму­ється в Донецьку. Майно і транспорт організації вилучені, але головне при цьому – нам не пред’явлено жодного звинувачення. І, власне, загроза такого поводження є щодо кожного цивільного громадянина, який залишається на непідкон­трольній території.

Друга проблема, про яку казав мій колега з місії «Пролісок», – відновлення втрачених документів. Серед наших підопічних є кілька громадян з аналогічною історією. Під час потрапляння снаряда в жит­ловий будинок починається пожежа, і разом з особистими речами вогонь знищує документи. І зараз там є декілька людей, які не мають жодного папірця, що посвідчує особу, і жодної можливості виїхати на підконтрольну територію та звернутися до найближчої установи для відновлення документів.

Третя проблема – відсутність механізму зміни соціального статусу. Минуло два роки. За цей час кілька тисяч цивільних людей отримали поранення в результаті бойових дій, кілька тисяч через перманентний стрес отримали різні розлади здоров’я, що підходять до межі інвалідності, на жаль, з’явилися нові сироти, і кільком тисячам людей підійшов термін виходити на пенсію за віком. Знову-таки, жод­ної легальної можливості, не залишаючи цю територію, змінити свій соціальний статус та скористатися соціальними правами ці громадяни не мають.

І четверта проблема – брак якісної комунікаційної політики не просто України з людьми на тих територіях, а української влади із  своїми громадянами. Зокрема, були спроби громадян з непідкон­трольних територій перетнути лінію розмежування з паспортами Луганської Народної Республіки. Проте жодного плакатика або папір­ця на КПВВ з роз’ясненням, що такий паспорт не дає права на в’їзд, досі не з’явилося.

Стосовно рекомендацій. На жаль, я не можу давати глобальних порад, проте два конкретні кроки, які були нами напрацьовані ще в Донецьку і які можуть бути реалізовані, в тому числі через гумані­тарну робочу підгрупу в Мінську…

 

ГОЛОВУЮЧА. Завершуйте, будь ласка, 30 секунд.

 

ШИБАЛОВ Є.І. На зустрічі у Донецьку місцевих гуманітарних організацій з паном Тоні Фрішем, який очолює гуманітарну підгрупу в Мінську, висловлювалася пропозиція про бодай часткове віднов­лення роботи Укрпошти на непідконтрольних територіях, і це дало б змогу громадянам звертатися з офіційними заявами до органів влади України. Як мені відомо, на цей момент інша сторона заперечень проти цього не висловила, тож цей варіант є цілком…

 

ГОЛОВУЮЧА. Ні, прошу завершити, бо ми мусимо. Будь ласка, завершіть, 10 секунд.

 

ШИБАЛОВ Є.І. І друге. На сьогодні є нагальна необхідність у перемовинах між сторонами про взаємне визнання деяких видів документів, зокрема медичних довідок. Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до виступу пана Богдана Чабана, координатора громадської організації «Розвиток Приазов’я». Підготуватися Олександру Адамову.

 

ЧАБАН Б.Ю., координатор громадської організації «Розвиток Приазов’я». Добрый вечер, уважаемые друзья! Я – один из организаторов проукраинских митингов в Донецке в марте 2014 года. Из-за своей проукраинской позиции я лишился своего бизнеса и своего дома. После этого я пошел защищать целостность Украины с оружием в руках, чем занимался на протяжении года в различных добровольческих формированиях. Если вы когда-то слышали о «Рав­ликах», то именно я провел полтора месяца в Мариупольском СИЗО из-за нелепой ошибки. Мой путь как военного закончен, теперь я – переселенец, такой же, как и многие другие.

Сейчас я живу в Мариуполе. Я сознательно выбрал этот город, потому что он ближе к моему родному Донецку. Выиграл грант на открытие малого бизнеса от Программы развития ООН, занимаюсь также различными социокультурными проектами.

Нам необходимо перестать думать о проблеме, мы должны на­чать видеть возможности. Возможности, которые перед нами открыла эта ситуация. Государство должно перестать относиться к переселен­цам как к проблемному ребенку. Мы – полноценные граждане Украи­ны, хоть и находимся в особой ситуации. Нам не нужна милостыня, нам необходимо конкретное будущее для нас и для освобожденных территорий. Мы утратили свою зону комфорта, и нам уже нечего терять, поэтому мы можем создавать.

Есть несколько пунктов, которые необходимо реализовать для того, чтобы жители освобожденных территорий и переселенцы смог­ли показать всей Украине, что мы – это люди, которые могут стать успешными и эффективными.

Очищение власти на местах. По сей день на освобожденных территориях в структурах городского управления, в милиции и судах работают люди, приложившие руку к тому, что мы потеряли свой дом (Оплески). Они организовывали незаконные референдумы, сотрудни­чали с боевиками, не исполняли свои служебные обязанности. И сей­час они не просто избегают наказания, но и сохраняют свои должности.

Профильное министерство. Нам необходим прозрачный орган, который будет заниматься решением вопросов деоккупации и реин­теграции. Этот орган должен состоять из небольшого количества профессиональных менеджеров, заинтересованных в развитии этих территорий, людей, которые будут там жить и развиваться.

Инвестиционная привлекательность. Государство должно разработать программу по привлечению инвестиций в эти регионы. Необходима поддержка новых сфер бизнеса: ІТ-индустрии, милитар­ных технологий, зеленой энергетики.

Необходима простая система бонусов и налоговых льгот для предпринимателей, работающих на освобожденных территориях, и предприятий, работающих с переселенцами. Нужны программы государственного кредитования малого бизнеса в этих областях.

Безопасность. Мы уже привыкли к войне, но хотим жить нор­мальной жизнью. Для этого нам необходимо чувствовать защищен­ность от агрессора. Эта защищенность заключается не в окопной системе образца Первой мировой войны, а в новейших системах радиолокационной борьбы, в системах защиты от артиллерийского огня, четко выработанной программе эвакуации. Нам надо стать вто­рым Израилем и создать свой «железный щит».

Мы получили шанс стать лучше, навсегда изменить будущее нашей страны, давайте сделаем это. Донецк – это Украина (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Спасибі вам.

Запрошую до слова пана Олександра Адамова, помічника-консультанта народного депутата України Денисенка, представника Конфедерації будівельників України в Донецькій області. Підготу­ватися Пасікуну Івану Олександровичу.

 

АДАМОВ О.Б., представник Конфедерації будівельників України в Донецькій області. Уважаемые участники парламентских слушаний! Оккупация Донбасса породила большое количество бед и проблем, требующих решения, в том числе в виде законов, которые позволят и унять боль потерь, и устранить конфликты, возникающие вследствие их отсутствия, поглощающие созидательную энергию.

Сейчас я обращаюсь от имени предпринимателей, которые развивали бизнес на территории, которые впоследствии оказались оккупированными. Мы там строили, создавали рабочие места, в том числе для развития бизнеса брали кредиты, выступали поручителями. С первыми выстрелами работа этого бизнеса, естественно, закончи­лась, а потом была официально запрещена, в общем-то, он и так уже не велся, и то, что были приостановлены расчеты и все прочее, – это просто констатация факта. Сейчас большинство этих предприятий «отжаты» и разграблены.

Но что же делать сегодня тем предпринимателям, которые вывезли свои коллективы в Украину? Мы работаем здесь, создаем рабочие места и для наших коллег, которые с нами переехали, и для киевлян, жителей других регионов. Но те кредиты, которые взяты под бизнес, которого нет, на территории, которой нет, в том числе в госу­дарственных банках, висят непосильным грузом, и нет никаких решений по заморозке этих расчетов.

Естественно, любой бизнесмен, беря кредит, несет ответствен­ность, он должен предугадать все риски и за них отвечать. И никто от этого не уклонялся ни в 2008 году, во время кризиса, никогда. Но тут ситуация поистине форс-мажорная. Идет война, где бессильно даже государство, что хотеть от обычных людей – предпринимателей? Но Торгово-промышленная палата, фактически, манипулируя нюансами законодательства, полностью уклонилась от выдачи форс-мажорных сертификатов по кредитным рискам.

Вторая сторона медали – это банки, с которыми мы оказались столкнуты лбами. Очень многие мелкие, средние банки «легли» именно из-за тех кредитов, кредитных портфелей по Крыму и по зоне АТО. И если бы государство раньше этой проблемой озаботилось, то не было бы такого массового краха банков. Сейчас они даже готовы эту задолженность как-то списать, но порядок ее учета, порядок ре­зервов не позволяет им даже прекратить формировать по ней резервы. И если банки крупные, системные, мы вынуждены с ними просто биться в судах, друг друга изматывать, а мелкие банки, где структура собственников не совсем адекватная, идут на чистый криминал. Таких случаев уже немало.

Оксана Ивановна, вы говорили, чтобы выходили на трибуну не с проблемами, а с решениями. Вот решение – это пакет законо­проектов…

 

ГОЛОВУЮЧА. Завершуйте, 10 секунд.

 

АДАМОВ О.Б. И хочу призвать присутствующих народных депутатов выступить его соавторами. В этих законопроектах вводится мораторий на начисление процентов и взыскание таких кредитов.

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу вас, завершуйте, будь ласка.

 

АДАМОВ О.Б. Я хочу подчеркнуть: речь идет только о пред­приятиях, которые прекратили хозяйственную деятельность. Это прозрачный порядок, в который задним числом невозможно попасть. Предлагается действенный механизм выдачи форс-мажорных серти­фикатов и определяется порядок налогового учета по банкам для та­кой задолженности.

Я прошу секретариат Комитета внести это в Рекомендации парламентских слушаний. Я вам передам материалы, которые любой народный депутат, который готов выступить соавтором, также смо­жет получить и подписать. Большое спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до виступу пана Івана Пасікуна, заступника дирек­тора громадської організації «Східна правозахисна група», адвоката. Підготуватися Андрію Сенченку.

 

ПАСІКУН І.О., заступник директора громадської організації «Східна правозахисна група». Добрый вечер! Очень много здесь знакомых лиц, и когда видишь, ну, слезы наворачиваются на глаза, радости нет совсем.

Послушал сегодня представителя правительства. Миловидный молодой человек 10 минут растекался мыслию по древу с лицом, излучавшим радость: все хорошо, проблем нет. Послушал 10 минут, результата – ноль, ничего не сделано совсем. Мои дорогие, я хочу сказать одно: судя по всему, бомжевать мы здесь будем еще долго, очень долго.

Несколько часов я слушал и думал: а какое решение? То есть если переселенцев не слышит наше правительство вообще, никто из правительства не слышит, нет министров, приходят заместители, здесь выступают, а результата нет никакого, я думаю, надо сделать очень просто: забрать паспорт у этого молодого человека (кто он там?) – заместителя министра юстиции, выдать паспорт с луганской пропиской, забрать у него работу, машину, имущество – все позаби­рать, повесить на него кредит и пусть ходит по Киеву, по Одессе, по любому украинскому городу, попытается найти работу, снять кварти­ру. Владельцы квартир с «большим удовольствием» предоставляют жилье вынужденным переселенцам: луганская, донецкая прописка – все, до свидания. Пусть полгода походит без работы, поживет на 400 гривен в месяц, а потом, как и многие другие, будет вынужден вернуться на родину. Почему? Потому что нет здесь своего жилья, нет нормальной работы, потому что арендная плата за квартиру зачастую выше заработной платы. А за что жить, за что питаться? Пусть вер­нется обратно, проедет через блокпосты и пусть поживет там, в зоне отчуждения. Посмотрит, как там люди живут… (Шум у залі). А потом пусть приедет сюда и посмотрим, будут ли у него какие-то реальные предложения. Потому что сейчас мы слышим «воду»: все хорошо, мы работаем с международными организациями. Представители между­народных организаций выходят на трибуну и просят украинское правительство обратить внимание, что там, на неподконтрольной тер­ритории, и вынужденные переселенцы – это ваши граждане. Между­народные организации просят обратить внимание, потому что посто­янно нарушаются права человека. Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Я попрошу пана Андрія зачекати хвильку. Я хотіла би надати слово пану Віталію Святошенку. Він мужньо тут на візку сидить разом з нами, а ми вже четверту годину працюємо без перерви. Я думаю, ми послухаємо пана Віталія, він є головою Дебальцевської міської молодіжної організації інвалідів «Ми рівні».

 

СВЯТОШЕНКО В.О., голова Дебальцевської міської моло­діжної організації інвалідів «Ми рівні». Здравствуйте, уважаемые участники парламентских слушаний! Для каждого человека есть слова, значение которых переоценить невозможно: Родина, дом, семья. Я и моя жена, которая тоже передвигается в инвалидной коляске, с ребенком вынуждены были полтора года назад уехать из родного дома в Дебальцево. Мои родители и брат остались там. Нам повезло, нам помогли снять жилье в селе, 80 километров от Киева. Но тысячи семей, в которых есть люди с инвалидностью, живут в нечело­веческих условиях. Например, когда туалет на улице, и воспользо­ваться им человек в коляске просто не в состоянии. Или, например, из-за архитектурной недоступности не могут просто выйти из дома, чтобы пойти в магазин или отвести детей в школу.

Два года Украина живет в условиях военного конфликта. Мы  живем без собственного жилья, без виденья будущего для нас и наших детей. Мы считаем, что давно назрела необходимость го­сударству принять программу, разработать действенный механизм решения вопроса обеспечения внутренне перемещенных лиц жильем через долгосрочное кредитование, выделение участков под строи­тельство, строительство социального жилья и так далее. Я хочу, чтобы у меня здесь появился свой дом.

В 2016 году Кабинет Министров Украины и парламент лишили нас целого ряда социальных гарантий – прав на бесплатный проезд, бесплатные медикаменты, выделяется намного меньшее количество санаторных путевок, хотя инвалидов у нас в стране не стало меньше, добавились и воины АТО, к сожалению, примерно 10 %. Если раньше я мог раз в два года ездить в санаторий, то сейчас смогу попасть туда лет через семь, наверное. А это все влияет на здоровье. Ну, понятно, так, конечно, выгоднее государству, меньше пенсий платить.

Еще хочу сказать о проблеме, которая важна для моих коллег спинальных больных, которые передвигаются на коляске. В Донецке была единственная в Украине больница, которая занималась лечени­ем пролежней, только там можно было получить квалифицированную помощь по этому вопросу. Эта проблема не исчезла, но сегодня Донецк оккупирован, и негде получить такую помощь. Это реальная проблема, на которую надо обратить внимание.

Еще такие моменты. Жизнь дорожает, пенсия остается на месте – 1200 гривен, это, грубо говоря, две пачки памперсов или две упаковки таблеток. Вот хочу спросить, уважаемые народные депута­ты, вот просто подскажите мне, вы умнее, может: как можно прожить на эти деньги? Ну, я не понимаю, как, хотя у меня два высших образования и с математикой все нормально.

Еще одна проблема – пересечение людьми с инвалидностью линии разграничения…

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу, завершуйте.

 

СВЯТОШЕНКО В.О. Необходимо предусмотреть для людей с  инвалидностью возможность упрощенного порядка пересечения линии разграничения. На сегодня эта процедура занимает от 3 до 10 часов, что для человека с инвалидностью недопустимо по состоя­нию здоровья.

Многие из нас, внутренне перемещенных лиц с инвалидностью, гражданских, пострадавших в результате конфликта на востоке Укра­ины, объединены Национальной ассамблеей инвалидов Украины. Мы готовы выступать экспертами при разработке проектов нормативно-правовых актов, касающихся наших прав, свобод и интересов. Мы готовы работать вместе, но работать, а не стоять на месте, всем миром и взаимопониманием. Слава Украине! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Спасибі вам.

Запрошую до слова пана Андрія Сенченка, голову громадського руху «Сила права». Підготуватися Вірі Ястребовій.

 

СЕНЧЕНКО А.В., голова Всеукраїнського громадського руху «Сила права». Спасибо. Уважаемые коллеги! Я хочу затронуть только один вопрос – компенсация ущерба, причиненного российской воору­женной агрессией.

Напомню существующие в мире прецеденты. После двух дней  войны Ирака с Кувейтом и семимесячной оккупации Кувейт предъявил Ираку претензии на сумму 452 миллиарда долларов. Более 140 миллиардов уже приняты, остальные рассматриваются, свыше 40 миллиардов уже оплачены.

К нашему большому сожалению, украинское правительство не удосужилось проинвентаризировать и обсчитать потери государства, не говоря уже о бизнесе и простых гражданах.

Более того, 16 декабря 2015 года Кабинет Министров, я ска­зал бы, в агонии утвердил Комплексную государственную програм­му по поддержке, социальной адаптации и реинтеграции, в которой нас с вами, вынужденных переселенцев, очень дальновидно назвали переселившимися. Понятна разница. Более того, в этой программе записали, что компенсировать ущерб, нанесенный военной агрессией Российской Федерации, будет украинский бюджет. Речь идет не о со­циальной помощи, а именно о компенсации ущерба. Так вот – за счет Государственного бюджета Украины. Эту программу Российская Федерация еще будет носить по судам в качестве доказательства свое­го несуществующего алиби.

Хочу сказать, что сегодня необходим очень мощный юриди­ческий фронт, и одна из главных задач на этом фронте – заставить государство-агрессор компенсировать ущерб, причиненный гражда­нам Украины, государству и бизнесу. В этом вопросе общественности в очередной раз пришлось брать инициативу на себя. Так, наша право­защитная организация «Сила права» разработала правовую стратегию и на практике смогла добиться принятия судами первых в истории украинского правосудия решений, признающих факт российской военной агрессии и причинения ущерба нашим гражданам. Впереди – большой путь, на котором мы вправе рассчитывать на поддержку государства, но на самом деле должны в большей степени опираться на собственные силы.

После года существования этого правительства и парламента, после вчерашнего позора в этом зале, я думаю, уже ни у кого нет иллюзий. Наша общая задача – добиться того, чтобы в результате неизбежных досрочных выборов, когда будет сформирован новый парламент, был сформирован Комитет по вопросам оккупированных и прифронтовых территорий, проблемам вынужденных переселенцев, который займется подготовкой законодательного обеспечения про­цесса деоккупации, реинтеграции и решением проблем переселенцев.

 

ГОЛОВУЮЧА. Прошу вас, завершуйте, будь ласка, 10 секунд.

 

СЕНЧЕНКО А.В. Необходимо в структуре правительства создать специальный правительственный комитет во главе с вице-премьер-министром, который должен стать оперативным штабом по решению перечисленных… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Дякую вам.

Запрошую до виступу пані Віру Ястребову, голову громадської організації «Громадський контроль праці». І підготуватися пану Сергію Морозову, це буде останній виступ сьогодні.

 

ЯСТРЕБОВА В.А., голова громадської організації «Громад­ський контроль праці». Добрый вечер, уважаемые участники парла­ментских слушаний! К сожалению, я выступаю в конце, остались немногие. Я хотела бы обратить ваше внимание на конституционное право на труд, закрепленное статьей 23 Всеобщей декларации прав человека.

Речь идет об угольной отрасли. Так как большинство шахт находятся на оккупированной территории, ситуация, которая там воз­никла, весьма напряженная. Зарплату не получают большинство шах­теров. Стоит отметить, что в этой отрасли есть как шахты, которые были в государственной собственности, так и в частной – структуры «ДТЭК» и «Метинвеста». Те, которые были в государственной соб­ственности, шахтеров не высвободили по закону, то есть не предоста­вили им социальные гарантии. И говорить сегодня о том, что нам надо вносить какие-то предложения… Я хочу внести единственное предло­жение: давайте заставим работать тот механизм законный, который у  нас есть, то есть будем обеспечивать права, закрепленные в КЗоТ Украины. И когда наши уважаемые народные депутаты будут голосо­вать за новый Трудовой кодекс, пусть подумают, прежде всего, об интересах трудящихся.

Я понимаю, что нам сложно обеспечить достойную оплату тру­да на территории, неподконтрольной украинской власти. Но возника­ют большие проблемы и на тех шахтах, в тех угольных объединениях, которые находятся на территории Луганской и Донецкой областей, подконтрольной Украине. Например, уже третий месяц не получают зарплату шахтеры объединения «Лисичанскуголь». Ни профсоюзные организации, ни руководство объединения не ставят в известность работников, когда будут выплачены деньги, люди на пределе. Я хочу просто попросить вас, чтобы такое не допускалось, потому что когда все права попраны, право на восстание становится бесспорным. Спасибо (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Спасибі вам.

Запрошую до слова пана Сергія Морозова, голову громадської організації «Асоціація житлового будівництва переселенців».

 

МОРОЗОВ С.І., голова громадської організації «Асоціація житлового будівництва переселенців». Житлова спілка гарантує всім переселенцям, яким вистачило терпіння досидіти до мого виступу, нове постійне житло в Києві та в місцях переселення.

Єдиною ефективною стратегією держави у забезпеченні житлом переселенців є масове будівництво нового житла – багато­квартирних будинків за бюджетними і малобюджетними проектами, за новітніми будівельними технологіями, з екологічних та гіпер­енергозберігаючих матеріалів. Ця стратегія себе виправдала і в Грузії нещодавно, і у нас в Україні. Приклад – будівництво міста Славутича.

Головним інвестором цього будівництва повинні стати ми самі, внутрішньо переміщені особи. За власний рахунок, за рахунок пільгового кредитування та державної допомоги, а також за рахунок пільгових іноземних кредитів, іноземної допомоги. Ефективність таких інвестицій забезпечується:

різким зниженням собівартості житла за рахунок великих обсягів будівництва;

вилученням з вартості житла корупційної складової;

створенням об’єднань забудовників-переселенців, які будуть замовниками;

спорудженням інфраструктури та комунікацій на території, де споруджується житло для переселенців, за рахунок держави.

І це передбачено (мало хто читав) пунктом 11 Плану заходів з виконання Комплексної державної програми щодо підтримки, со­ціальної адаптації та реінтеграції громадян України, які переселилися з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції в інші регіони України, на період до 2017 року.

Отже, ця програма є якраз інструментом реалізації. І вона прийнята заднім числом саме для того, щоб не залазити в бюджет. Вона три місяці лежала у Яценюка під сукном і прийнята, скоріш за все, під тиском міжнародних установ, а не з його волі, саме під кінець року. Все одно, хоч яка вона є, її можна почати виконувати вже зараз, навіть без грошей. І це можна зробити протягом одного року. А гроші дадуть аж десь у грудні 2016 року.

Як реалізувати цей проект на житло? Тим, хто приїхав з ре­гіонів, я раджу зробити так, як ми в Києві… І в рекомендаціях пар­ламентських слуханнях пропоную записати (ми подавали пропозиції) доручення органам виконавчої влади розробити помісячні плани виконання Комплексної державної програми. Бо ми зіткнулися з тим, що програма на рік затверджена, звіт по програмі – поквартально, але нам чиновники в КМДА сказали, що їх ніхто не зобов’язує поквар­тально план розбивати. Отже, вони можуть… (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Я зараз у складному становищі. Я знаю, тут звернулося дуже багато людей, але я можу лише звернутися до Комітету. Я хочу, щоб ці люди були почуті, бо якщо ми зараз підемо... Це люди, які звернулися з проханням виступити. Якщо ми зараз підемо ще по 3 хвилини, то це ще щонайменше година. Я залюбки провела б цей час із вами і почула вас, дала можливість вам бути вислуханими, але мене вже 35 хвилин також чекають люди для того, щоб я з ними працювала.

Отже, я передаю всю цю інформацію до Комітету. Так само тут є пропозиції і звернення, причому багато звернень дуже цікавих, як на мене, вони мають бути взяті до уваги Комітетом. Є звернення сто­совно людей, я просто мушу це зазначити, які утримуються в СІЗО у Старобільську. Я просила б того, хто звернувся, надіслати інфор­мацію з координатами на моє ім’я чи на ім’я голови Комітету, чи на обидва імені, але разом із матеріалами, для того щоб можна було вчиняти якісь дії.

І зараз я запрошую до заключного виступу пана голову Комітету Григорія Немирю.

 

НЕМИРЯ Г.М. Спасибо, Оксана. Знаете, я просто хочу коллегам, которые присутствуют в зале или смотрят сейчас наши слу­шания по телевидению, сказать, сколько людей зарегистри­ровалось, чтобы просто поучаствовать в слушаниях, – 828 человек. Выступили у нас сегодня, по моим подсчетам, 45 человек. Еще больше хотели выступить. О чем это говорит? Что есть проблема, люди хотят говорить, и очень важно, чтобы их услышали. Я об этом говорил в своем вступительном слове. Это первые парламентские слушания, посвященные этой проблематике, и очень важно, что они состоялись.

О чем шла речь? О проблемах, которые волнуют любого чело­века: жилье, медицина, учеба, работа. Но те проблемы, которые волнуют любого человека, для вынужденных переселенцев намного острее, потому что они выехали, у них нет привычной среды обита­ния, и поэтому их проблемам надо уделять особое внимание. И я ду­маю, что то, о чем шла речь, будет услышано.

Хочу сказать, что мы планируем проводить заседания нашего Комитета в расширенном составе. Вы видели выступления моих коллег народных депутатов из разных фракций, которые не являются членами Комитета. Мы планируем выездное заседание в апреле, бу­дем тесно сотрудничать с теми коллегами, которые выступали, для того чтобы на месте увидеть эти проблемы и помочь их решить, а не просто поставить еще одну галочку.

О чем еще шла речь? Свобода передвижения и вообще отношение к людям, которые такие же граждане Украины и ничем не провинились, как те, которые живут в других местах. Чувство униже­ния, чувство второсортности, когда к тебе так относятся и унижают не потому, что ты что-то сделал или не сделал, а потому что ты просто оттуда. Речь шла о пересечении линии разграничения. Мы слышали об этом 100 раз, но это продолжается. Я думаю, это тоже проблема, которая… Нельзя делать вид, что что-то там улучшилось, ее нужно решать.

Поэтому я хотел бы поблагодарить всех, которые смогли выступить, которые хотели, но не смогли выступить, и сказать, что  все предложения, которые вы высказали здесь и которые мо­жете   направлять в Комитет (у вас в материалах есть адрес Symon@rada.gov.ua), мы обязательно рассмотрим и учтем.

И я хотел бы также обратиться к святым отцам, которые тут присутствовали, представителям церквей. Я хотел бы поблагодарить вас. Очень важно, что вы от первой минуты до последней остались здесь и слушали то, что говорят люди. Не так, как многие из той ложи, которые пришли и ушли, вы остались и слушали (Оплески).

И я надеюсь (это то, о чем шла речь), что независимо от того, из  Донецка мы, из Луганска, из Львова, Ивано-Франковска, Одессы, Киева или еще откуда-то, у нас есть общая родина – Украина. Слава Украине! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧА. Якщо ви дозволите все-таки, я завершу, я просила би трошечки вашого терпіння. З одного боку, всі ви наполягаєте на тому, аби мати можливість виступити. З іншого боку, ви з нетерпінням чекаєте моменту для того, щоб залишити зал. Я хочу вам сказати, що парламентські слухання – це не панацея. Я знаю, я погоджуюся з тим. І багато хто, напевно, відчув, що тут недостатньо звучало від самих переселенців. Але, напевно, добре те, що прозвуча­ло і від людей, і від окремих депутатів, що вирішувати треба причину. Добре дуже, що тут прозвучало те, що є реальністю: що є війна, яку треба визнати, що є окупація, яку потрібно визнати. І я думаю, що це мало би бути початком.

Я також хочу відреагувати на кілька речей, які прозвучали. Я хочу зреагувати на позицію уряду, який досі звинувачує в усьому Росію. Можна довго звинувачувати Росію, але Росія така, як вона є. А ми, ховаючись за агресією Росії, не вчиняємо дуже важливих дій.

Я також хочу звернутися до представників міжнародних організацій, тут зараз залишилася тільки пані Фіона Фрейзер, голова Моніторингової місії ООН. Так, можна звинувачувати державу чи висловлювати претензії про те, що Україна недостатньо дбає про захист своїх громадян, які сьогодні живуть на території, підконтроль­ній Україні, і вздовж лінії зіткнення. Але, скажіть, будь ласка, чи готова ООН визнати окупацію Донбасу? От із цього треба починати (Оплески). І я думаю, що якби Організація Об’єднаних Націй, так само як Європейський Союз і Рада Європи вимовили це слово, що Донбас є окупованим, це дало б нам зовсім інші інструменти для захисту прав своїх людей. І я думаю, що треба просто починати зустрічатися з реальністю і назвати речі своїми іменами, тоді ми знайдемо і пра­вильні рішення.

Ще раз дякую. Знаю, що не всі були вислухані, але вчімося працювати разом далі. До побачення.

 

НЕВИГОЛОШЕНІ ВИСТУПИ

 

САДОВА У.Я., завідувач відділу соціально-гуманітарного розвитку регіону Інституту регіональних досліджень імені М.І. Долішнього НАН України. Кожна думка, висловлена нині в цій залі, повинна хоч на крок наблизити вирішення проблем людей, заради яких ми зібралися.

У доповнення до піднятих тем нам варто подумати, як будуть повертатися внутрішньо переміщені особи на рідні терени. Очіку­вання на це дуже високі. Хто і що чекає на них у плані міжлюдських стосунків, майнових, матеріальних, економічних відносин, які будуть контакти з тією частиною населення, яка не виїжджала за межі тим­часово окупованої території України?

Допомога повертанцям теж має бути своєчасною, якісною, адресною. Люди походять з різних соціальних, етнічних, майнових, релігійних, професійних та інших спільнот. Опинившись волею долі в різних регіонах України, вони здобули різний досвід. Це зумовлює відмінні моделі поведінки. Накладання власних інтересів внутрішньо переміщених осіб на ресурси держави, волонтерських організацій диктує потребу акцентування уваги на регіональних особливостях формування та реалізації відповідної соціальної політики.

Оперуватиму результатами досліджень стосовно проблем соціокультурної інтеграції та адаптації внутрішньо переміщених осіб у нове середовище, проведених працівниками нашого відділу Інсти­туту регіональних досліджень імені М.І. Долішнього НАН України (м. Львів) за участю Міжнародного благодійного фонду «Карітас Україна». Опитування проводилося у семи великих містах України (Київ, Харків, Одеса, Запоріжжя, Івано-Франківськ, Луцьк, Крама­торськ) та у Львівській області. Спробую довести думки у вигляді тез стосовно вибору місця майбутнього проживання внутрішньо перемі­щеними особами, ціннісних детермінант поведінки та їхнього реагу­вання на заходи державної політики.

1. Поведінка внутрішньо переміщених осіб в частині вибору місця майбутнього проживання. Позицію щодо однозначного повер­нення на малу батьківщину декларують 36 % внутрішньо перемі­щених осіб, третина опитаних не визначилися зі своїми діями, 27 % будуть намагатися залишитися на новому місці проживання, лише 3 % респондентів мають намір виїхати за кордон.

Додаткові умови містяться в дописах респондентів – в анкетах. Люди мають намір повернутися, за умови повернення відповідних територій до складу України. Рішення щодо вибору місця проживання більшості учасників дослідження тісно корелюється із встановленням миру в Україні (78 % опитаних). Загалом проблемами миру відкрито переймаються 84 % внутрішньо переміщених осіб.

Прийняття рішення щодо вибору місця майбутнього проживан­ня залежить від різних чинників, зокрема:

• наявності житла: у новому місці проживання – 17 %, у колишньому – 11 %;

• допомога держави в облаштуванні житла та побуту: у новому місці проживання – 10 %, у колишньому – 5 %;

• можливість працевлаштування: у новому місці проживання – 8 %, у колишньому – 7,5 %.

Отже, на даний час існують різні моделі поведінки внутрішньо переміщених осіб у частині вибору майбутнього місця проживання – адаптаційна, інтеграційна, транзитна. Проте найвищу сходинку зай­має бажання повернутися додому (модель повертанців).

2. Чинники поведінки внутрішньо переміщених осіб у частині ціннісних детермінант вибору майбутнього. Обстеження засвідчило, що внутрішньо переміщеним особам нелегко інтегруватися чи адап­туватися до нового середовища проживання. Чинників багато. Так, 42 % опитаних зазначили, що, поряд з відсутністю миру в країні, їх найбільше непокоїть «розірваність» сім’ї. П’ята частина респондентів засвідчили, що у них не залишилося рідних на території проведення АТО, з якими вони раніше проживали спільно (20,5%), переважно це батьки, лише у 6 % залишилися повнолітні діти.

Для 9 % сімейних пар конфліктогенним чинником виявилися різні геополітичні погляди на майбутнє України. До речі, інші 9 % внутрішньо переміщених осіб наголосили, що проблема геополітич­ного майбутнього для них дуже важлива, і вони не сприймають іншо­го вектора розвитку держави, ніж євроінтеграційний. Цікавою є ін­формація одружених жінок, які виїхали з території конфлікту (57 %): виїхали з чоловіками 29 %, залишили чоловіків у зоні АТО 15 %, не повідомляють про місцезнаходження чоловіків 13 %.

На рішення про повернення на малу батьківщину впливає також характер стосунків із місцевим населенням. На прояви агресії скар­житься один із 20 опитаних незалежно від регіону. З питанням вибору місця проживання практично не корелюється чинник мови (з мовною проблемою зіткнулися лише 2 % опитаних).

Показово, що майже у половини опитаних значно поліпшилася думка про місцеве населення (45 %), у 43 % думка не змінилася (була позитивною) і лише у 2 % вона значно погіршилася.

Загалом, можна констатувати позитивну налаштованість більшої частини внутрішньо переміщених осіб до місцевих жителів регіонів їхнього теперішнього місця проживання (78%). Позитивною є й налаштованість постійного населення до таких осіб. Це потенціал, який працюватиме на Україну.

3. Індикатори реагування внутрішньо переміщених осіб на заходи державної політики. Дослідження показало, що у вирішенні матеріальних проблем внутрішньо переміщені особи покладаються здебільшого на державну підтримку (49 %), підтримку волонтерів (44 %), на себе (42 %), на підтримку недержавних організацій (37 %), підтримку родичів (28 %). Лише десята частина з них мають поперед­ні заощадження (11,7 %). До речі, частка осіб, які відносять себе до середнього класу, скоротилася з 54 % до 15 %. Якщо до переїзду до категорії бідних себе відносив кожен десятий, то після – двоє з п’яти.

За результатами опитування, вимушені переселенці найбільш тісні зв’язки підтримують із благодійними організаціями (69 %), дер­жавними соціальними службами (44 %), волонтерськими групами (39 %), церковними громадами (16 %), групами вимушених пере­селенців (14 %). Лише 11 % опитаних відзначили, що контактують з органами місцевого самоврядування, що свідчить про низький рі­вень довіри до них. Це ще один доказ необхідності проведення адміні­стративно-територіальної реформи в Україні.

Таким чином, державна політика щодо внутрішньо переміще­них осіб має враховувати широкий спектр викликів, з якими стика­ються такі люди. Адже вибір моделі поведінки переселенця залежить від соціокультурних, психологічних, релігійних, моральних чинників, а також родинних, сімейних стосунків, ідеологічних переконань і на­віть емоційних станів. Держава має стратегічно і ком­плексно підхо­дити до розроблення проектів соціального захисту внутрішньо пере­міщених осіб, орієнтуватися на специфічні моделі їхньої поведінки у соціально-економічному плануванні, соціальному проектуванні, об­ґрунтуванні містобудівних заходів. Нині найбільш гострі проблеми – відсутність житла і місця праці.

Отже, політика у сфері житлового будівництва, створення робочих місць для внутрішньо переміщених осіб буде ефективною лише тоді, коли ґрунтуватиметься на реальних запитах людей, на пов­ноцінному ресурсному забезпеченні проектів, а також на зрозумілих і обґрунтованих напрямах стратегічного розвитку держави. Мислити глобально, діяти локально – важливе для України гасло на найближчі роки.

 

САПУТО В.М., представник громадської організації «Територія – Новий Схід». У Рекомендаціях Комітету міністрів Ради Європи (2006) 6 державам-членам щодо внутрішньо переміщених осіб, ухвалених 5 квітня 2006 року, визначено, що «внутрішньо пере­міщені особи мають особливі потреби внаслідок їхнього переміщен­ня», а також що «національні органи влади держав-членів, на тери­торії яких відбувається внутрішнє переміщення, насамперед відпові­дальні за захист і надання допомоги внутрішньо переміщеним осо­бам». Відповідно Комітет міністрів Ради Європи визначив принципи формування національного законодавства та практики щодо внутріш­ньо переміщених осіб, одним із яких є такий: «захист внутрішньо переміщених осіб та їхніх прав, а також надання їм гуманітарної допомоги є першочерговим обов’язком відповідної держави».

Те, що на сьогоднішніх парламентських слуханнях відсутні міністри основних міністерств держави, які повинні перейматися вирішенням проблем внутрішньо переміщених осіб, свідчить про те, що ця глобальна для України проблема для них особисто не є першо­черговою. Думаю, Президенту України, Голові Верховної Ради Укра­їни потрібно взяти це до уваги та внести відповідні корективи і сто­совно Прем’єр-міністра України, і щодо ефективності уряду у вирі­шенні глобальних проблем. У підсумку маємо те, що маємо.

Однак прості люди, які в силу об’єктивних обставин стали внутрішньо переміщеними особами, потребують своєчасної допомоги сьогодні, а не 2017 року. Тому, щоб ці слухання не залишилися лише розмовами, вношу до Рекомендацій парламентських слухань на тему: «Стан дотримання прав внутрішньо переміщених осіб та громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території України та на території, не контрольованій українською владою в зоні про­ведення антитерористичної операції» такі пропозиції:

1. Рекомендувати Верховній Раді України в першочерговому порядку внести зміни до пункту 2 частини першої статті 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», якими передбачити обов’язок Кабінету Міністрів України за­безпечити інтеграцію внутрішньо переміщених осіб у територіальні громади за місцем їх фактичного перебування, невідкладно вирішити проблему забезпечення житлом цієї категорії громадян України та забезпечити реалізацію їхніх виборчих прав.

Тим паче що у своєму виступі із звітом уряду у Верховній Раді України Прем’єр-міністр України А.П. Яценюк зазначив: «В Україні 1,7 мільйона внутрішньо переміщених осіб. Їх потрібно інтегрувати, працевлаштувати та допомогти».

2. Аналогічне доручення потрібно дати Кабінету Міністрів України, а саме забезпечити фінансування інтеграції внутрішньо переміщених осіб у Плані заходів з виконання Комплексної державної програми щодо підтримки, соціальної адаптації (доповнити – інтегра­ції) та реінтеграції громадян України, які переселилися з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерори­стичної операції в інші регіони України, на період до 2017 року», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 1094. Питання забезпечення тимчасовим, постійним житлом чи виділення земельної ділянки для будівництва житла, так само як пи­тання працевлаштування є невідкладними, Кабінет Міністрів мав їх вирішити ще рік тому.

3. Для уточнення механізмів інтеграції доручення Кабінету Міністрів доповнити рекомендаціями Комітету міністрів Ради Європи (пункти 6, 8, 12). Передбачені там принципи допоможуть ефективно вирішити цю проблему.

4. Передбачена проектом Рекомендацій державна програма самозабезпечення та самозайнятості внутрішньо переміщених осіб на період до 2021 року, розроблення та затвердження якої пропонується доручити Кабінету Міністрів, проблему не вирішить. Особливо зва­жаючи на те, що служба зайнятості не надає допомоги у працевлашту­ванні пенсіонерам. В умовах кризи і зростання безробіття загалом в Україні потрібні більш ефективні дії.

Як варіант, більш реальною на даний час може стати державна програма обов’язкового працевлаштування внутрішньо переміщених осіб, у тому числі пенсіонерів, за їх зверненням до Державної служ­би  зайнятості. Для цього потрібно на державному рівні встановити обов’язкові для виконання квоти на працевлаштування внутрішньо переміщених осіб на підприємства населених пунктів, де фактично перебувають такі особи, як це робиться у воєнний час. Особливу увагу потрібно приділити розміру заробітної плати (за погодженням із ро­ботодавцем), що має забезпечувати потреби реального споживчого кошика внутрішньо переміщених осіб, та наданню преференцій таким підприємствам.

Внутрішньо переміщені особи в Україні в питанні забезпечення житлом для проживання взагалі не захищені від дискримінації, оскільки вирішення проблеми повернення чи компенсації за втрачене житло та іншої власності може затягтися на невизначений час. В умо­вах, коли державна допомога виплачується в розмірі 884 та 442 грив­ні, реальна вартість орендної плати за житло та оплати житлово-комунальних послуг на багато порядків вища. Стосовно пенсіонерів це повністю не відповідає міжнародним конвенціям та може роз­цінюватись як факт етнічного геноциду, відповідальність за який передбачена Конвенцією ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього від 09.12.1948.

Якщо пропозиції щодо вирішення проблем, які на сьогодні є основним чинником соціальної напруженості, будуть враховані, то відповідно належним чином можуть бути врегульовані й інші питання щодо забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, що важливо для позитивного іміджу держави у цей складний час.